1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

ПЕТРАШКО Л.П.

КОРПОРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ:

КРОС-КУЛЬТУРНІ МОДЕЛІ ТА

БІЗНЕС-ПРАКТИКИ

Монографія

КИЇВ – КНЕУ – 2013

Petrash

ko L

.

2

УДК

ББК

Рецензенти

Лібанова Е.М., директор Інституту демографії та соціальних досліджень

імені М.В.Птухи НАН України, д.е.н., професор, академік НАН України

Вергун В.А., завідувач кафедри міжнародного бізнесу КІМВ Національного

університету ім. Т.Г.Шевченка, д.е.н., професор

Савельєв Є.В., завідувач кафедри міжнародної економіки Тернопільського

національного економічного університету, д.е.н., професор

Петрашко Л.П. Корпоративна відповідальність: крос-культурні моделі та

бізнес-практики: монографія. – К.: КНЕУ, 2013. – _____ с.

ISBN

Монографія присвячена пошуку та визначенню сучасних координат

глобальної корпоративної відповідальності епохи трансцендентності - епохи

трансформації домінуючих цінностей людського життя та імплементації їх в

діяльності глобальних компаній.

Монографія, в першу чергу, розрахована на слухачів, студентів,

магістрантів, аспірантів управлінських та економічних факультетів вузів та

університетів, науковців та викладачів, менеджерів та широкий загал читачів,

яких цікавлять проблеми формування відповідального корпоративного

лідерства в глобальному бізнесі. Вона також адресована топ-менеджерам, які

намагаються досягти сталих результатів та довготривалого успіху компаній в

глобальному бізнес-середовищі.

© Л.П.Петрашко

© КНЕУ, 2013

Petrash

ko L

.

3

Моим бывшим, сегодняшним и будущим студентам посвящается.

С благодарностью за поддержку в реализации и креативные идеи развития

научно-исследовательских проектов, вдохновение и радость созерцания

Ваших достижений. Я желаю Вам успеха и удачи на интереснейшем пути

познания себя и своей компании, на пути преодоления препятствий и

построения счастливого будущего нашей цивилизации. Буду рада узнать, что

моя книга оказалась для Вас полезной.

Людмила Петрашко /petrashkoludmila@gmail.com/

Petrash

ko L

.

mailto:/petrashkoludmila@gmail.com/

4

ЗМІСТ

Передмова 5

Розділ 1. Детермінанти формування трансцендентного простору

сталого цивілізаційного розвитку

12

1.1. Пріоритети глобального управління в концептуальній парадигмі

сталого розвитку

14

1.2. Глобальні індикатори балансу можливостей та ризиків сталого

розвитку

42

1.3. Транснаціональна концентрація корпоративного впливу та

контролю

76

Розділ 2. Сучасні координати глобальної корпоративної

відповідальності

103

2.1 Концептуальні засади корпоративної відповідальності 104

2.2. Транснаціональна відповідальність в теорії стейкхолдерів 132

2.3. Ціннісний базис бізнес мислення глобальної компанії 161

Розділ 3. Відповідальне корпоративне лідерство в глобальному

бізнесі

186

3.1. Варіативність крос-культурних моделей корпоративної

відповідальності

187

3.2. Міжнародні рейтинги соціальної та етичної відповідальності ТНК 202

3.3. Генерація міжнародних практик корпоративної відповідальності 227

Розділ 4. Формування корпоративної відповідальності в

українській бізнес-практиці

267

4.1. Оцінка активності та відкритості компаній в моніторингових

системах

268

4.2. Аналітичний огляд вітчизняних практик корпоративної

відповідальності

283

4.3. Методологія, інструментарій та результати дослідження

відповідальних практик

303

4.4. Креативні технології відповідального менеджменту на прикладі

практики «зеленого офісу»

324

Відповідальне творення майбутнього (післямова) 333

Література 337

Petrash

ko L

.

5

ПЕРЕДМОВА

Останнє десятиліття цивілізаційного розвитку планети довело, що на

сьогодні не залишилась ні однієї сфери людської діяльності, в якій би не

відбувались трансформації в контексті сучасної концептуалізації її природи.

Нова епоха, в яку вступає людство, вже отримала свою назву – епохи

трансцендентності1, періоду розвитку людської цивілізації, коли завершується

домінування матеріалізму в культурі ХХІ століття та відбувається поступове

заміщення його метафізичним сприйняттям дійсності, коли економіка

базується на творчих та інтуїтивних здібностях людей з широким

світосприйняттям. За рівнем пливу на долю людства епоху трансцендентності

не можна порівняти ні з однією попередньою епохою людської історії. Люди

розпочинають самостійно шукати та обирати домінуючі цінності власного

життя, які не зводяться лише до матеріальних цінностей. Масштабні зміни

відбуваються і в глобальному бізнесі, а саме у концептуалізації цілей,

цінностей та принципів діяльності компаній. Глобальні компанії епохи

трансцендентності виходять за межі традиційних цілей – отримання

максимальних прибутків для своїх акціонерів, та ставлять перед собою нові

цілі – досягнення суспільного благополуччя на шляху сталого цивілізаційного

розвитку. Діяльність таких компаній основується на тому, що усі їх

стейкхолдери (зацікавлені сторони) розглядаються, як єдина система

взаємопов’язаних між собою елементів за рахунок загальних інтересів. Жодна

з груп стекхолдерів не може розглядатися, як основна. Запорукою успіху

кожного з учасників системи стейкхолдерів компанії є спільний успіх усіх без

виключення зацікавлених сторін. Тобто, глобальні компанії епохи

трансцендентності створюють нові цінності корпоративної відповідальності, а

не просто максимілізують прибутки власних інвесторів.

1 Термін трансцендентність за тлумачним словником [www.worldreference.com] трактується, як переважання,

перевищення, перехід за звичайні межі.

Petrash

ko L

.

6

Нова епоха вимагає від глобального бізнесу зміни позицій його

корпоративної відповідальності. Перетворення Інтернету з елітного засобу

комунікації в ключовий інформаційний фактор сучасності, що дозволив

створити Всесвітню павутину з орбітою із сотні мільйонів людей, передача

влади над інформацією широким верствам населення, зміна стилю

комунікацій, демократизація інформаційних потоків вимагає від

транснаціональних корпорацій прозорості фінансово – господарської

діяльності, ясності підходів ведення бізнесу та оцінки його впливу на

навколишнє економічне, екологічне та соціальне середовище.

На сьогодні, основними пріоритетами розвитку світової спільноти

залишаються скорочення бідності та нерівномірності розвитку, сталий

цивілізаційний розвиток. Глобальні індикатори балансу можливостей та

ризиків сталого розвитку підтверджують неоптимістичні його прогнози. Зміна

кліматичного режиму планети є загрозою для всіх держав і в майбутньому

буде лише ускладнювати процес розвитку. Все це викликано негативним

впливом людської діяльності на кліматичний режим планети. Так,

вуглеводний шлейф країн, що розвиваються ( кількість викидів СО2 на душу

населення) складає 1/3 частину відповідного показника розвинутих країн.

Загальний перелік проблем, що впливають на глобальну зміну клімату

планети, в країнах, що розвиваються вражає своїм переліком.

Найактуальнішими з них є: 80% біомаси в структурі побутового первинного

енергоспоживання, переважання богарного (незрошуваного) сільського

господарства, нерозвинена інфраструктура, залежність економік від

природних ресурсів, вплив урбанізації та індустріалізації на деградацію

оточуючого середовища. Економікам цих країн потрібні суттєві розширення

енергетичних та транспортних систем, міського господарства та

сільськогосподарського виробництва. І якщо визначений прогрес буде

досягатися за рахунок традиційних технологій і інтенсивного використання

вуглеводню, це приведе до ще значнішого збільшення об’єму парникових

газів, а значить і зміни клімату на Землі.

Petrash

ko L

.

7

Глобальні кліматичні моделі, на основі яких оцінюється вплив на клімат

Землі людської діяльності, прогнозують діапазон підвищення можливих

температур майбутнього тисячоліття від 2 до 5 градусів навіть у випадку

прийняття найрішучіших заходів протидії наслідкам потепління. За оцінками

спеціалістів потепління лише на 2 градуси в порівнянні з рівнем температур

доісторичної епохи приведе до щорічного зниження ВВП країн Африки та

Південної Африки на 4 – 5 %. Глобальне потепління несе небезпеку для всіх

країн, але найбільш вразливими у цих умовах будуть країни, що розвиваються

( приблизно 75 – 80% вартості збитків). Більшість країн, що розвиваються, не

мають достатніх фінансових і технічних можливостей для управління постійно

зростаючими ризиками зміни клімату планети. До того ж їх рівень

благополуччя безпосередньо залежить від природного ресурсного потенціалу,

який нерозривно пов'язаний з кліматичними умовами. За історію свого

існування людство ніколи не стикалося з потеплінням такого масштабу. Його

наслідки можуть досить жорстко обмежити можливості цивілізаційного

розвитку. Тільки прийняття невідкладних та широкомасштабних заходів по

скороченню викидів парникових газів зможе допомогти уникнути небезпеки

пов’язаної з потеплінням клімату. За оцінками економічних досліджень

прогнозований світовий економічний ріст не буде достатньо швидким та

рівномірним, а значить достатнім для того, щоб протистояти загрозам зміни

кліматичного режиму планети, особливо якщо в його основі будуть

вуглеводно - залежні моделі розвитку.

Тому в основу глобальної відповідальності не можна закладати вибір

між економічним ростом та зміною клімату. Дієвим, розумним буде об’єднати

та сформувати світову спільноту єдиною ініціативою глобальної

відповідальності для вирішення проблем глобального потепління, яка б була

тісно пов’язана з економічним розвитком, знижувала б ступінь вразливості та

забезпечувала б фінансування переходу до моделі низько - вуглеводного

економічного зростання. Успіх залежить від зміни моделей відповідальної

поведінки людей, компаній, корпорацій, держав та міжнародних інституцій.

Petrash

ko L

.

8

Актуальні глобальні виклики: катастрофічні кліматичні зміни, дефіцит

природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, глобальна

фінансово – економічна криза, енергетичні катаклізми, загрози світової

безпеки зумовлюють необхідність пошуку дієвих підходів, спрямованих на

попередження та ліквідацію наслідків зазначених небезпек надзвичайних

екологічних та економічних ситуацій в світі.

Масштаби сучасних екологічних катастроф доводять неможливість

подолання їх наслідків силами та ресурсами однієї держави. Вирішення

названих проблем можливе за рахунок формування платформ взаємодії систем

управління міжнародних, державних, бізнесових та навчальних інституцій, що

дозволить забезпечити стабільність глобального економічного, екологічного та

соціального розвитку, зменшення негативного впливу на навколишнє

середовище, скорочення кількості етнічних та міждержавних конфліктів,

раціональне використання та збереження природно – ресурсного потенціалу

унікальних територій та регіонів світу.

Міжнародна спільнота сформулювала основний принцип забезпечення

ресурсно – екологічної безпеки світу – принцип сталого розвитку. Імперативи

сталого розвитку базуються на ідеї гармонізації інтересів держав, ТНК,

національного та міжнародного бізнесу шляхом дотримання норм економічної,

соціальної, екологічної, правової відповідальності. Сталий глобальний

розвиток повинен досягатися за рахунок інтегрованого підходу до вирішення

конкретних проблем країн визначених регіонів зацікавленими сторонами в

межах регіону (міжнародних організацій, державних установ, державних та

приватних фінансових інституцій, соціально – економічних партнерів та

громадських організацій, бізнес структур) та глобальних екологічних,

економічних та соціальних проблем. Для того, щоб зберегти нашу планету для

життя людини, для нівелювання негативних реакцій суспільства проти

процесу глобалізації необхідні узгоджені дії глобальних та національних

управлінських інститутів, корпорацій, індивідуумів.

Petrash

ko L

.

9

Глобалізація принесла багатьом компаніям, країнам, індивідуумам

матеріальні статки та багатство. Але одночасно, вона відібрала можливість у

мільярдів людей приймати участь в розподілі нового багатства, привела до ще

більшої нерівності між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються,

до колосального росту темпів деградації навколишнього середовища та

наслідків названого процесу. Межі нерівності повинні визначатися

колективною відповідальністю, основною складовою частиною якої повинна

стати корпоративна відповідальність ТНК, як найвпливовішого та

найсильнішого агенту глобальної економіки.

Екологічні умови нашого існування вже на сьогодні визначають

необхідність обмежень обсягів виробництва, впровадження енергозберігаючих

технологій, пошуку альтернативних ресурсних джерел та сприяють

еволюційному переходу до інтеграції корпоративної відповідальності в

стратегічні орієнтири бізнес структур. Діяльність ТНК, з однієї сторони,

породжує гострі проблеми взаємодії бізнесу та суспільства, бізнесу та людини,

бізнесу та оточуючого середовища, а з іншої, генерує найкращі практики

відповідальної поведінки. Яскравим прикладом успішного поєднання

соціальних та економічних цілей бізнесу є застосування практик

корпоративної відповідальності, які можуть стати дієвим інструментом

менеджменту по забезпеченню сталого розвитку.

Незважаючи на значний обсяг публікацій з проблем корпоративної

відповідальності, питання формування, розвитку та становлення механізмів

корпоративної відповідальності в рамках глобального управління

розглядаються переважно фрагментарно, вибірково та не системно.

Важливість вивчення проблеми корпоративної відповідальності в парадигмі

глобального управління, теоретична і практична значимість розробки її

методології та інструментарію обумовлює актуальність представленої

монографії.

В першому розділі монографії проілюстровані детермінанти формування

трансцендентного простору сталого цивілізаційного розвитку, що визначають

Petrash

ko L

.

10

необхідність трансформації сучасних координат глобальної корпоративної

відповідальності.

В другому розділі монографії систематизовані теоретичні підходи до

формування концепції глобальної корпоративної відповідальності, уточнені

принципи стратегічної корпоративної відповідальності в теорії стейкхолдерів,

репрезентовано ціннісний базис бізнес мислення глобальної компанії в процесі

реалізації динамічних можливостей її конкурентоспроможності в епоху

трансцендентності.

Третій розділ монографії присвячено аналізу відповідального

корпоративного лідерства в глобальному бізнесі. Розглянуті та

систематизовані крос-культурні моделі корпоративної відповідальності;

визначена роль міжнародних рейтингів соціальної та етичної відповідальності

ТНК, як важливих індикаторів їх економічної стабільності і інвестиційної

привабливості; представлено порівняльну характеристику ключових рейтингів

відповідальності на предмет позиціювання компаній-лідерів; сформовано

генерацію міжнародних практик корпоративної відповідальності.

Формування корпоративної відповідальності в українській бізнес-

практиці розглянуто в четвертому розділі монографії. Тут також представлені

оцінка активності та відкритості компаній в моніторингових системах,

методологія та результати авторського дослідження бізнес-практик

корпоративної відповідальності міжнародних та вітчизняних компаній. На

прикладі практики «зеленого офісу» розкрито інноваційний потенціал

імплементації креативних технологій відповідального менеджменту в бізнес-

процеси компанії.

На завершення автор висловлює подяку усім, хто допоміг в написанні

цієї монографії: колегам, рецензентам, редакторам.

Щира вдячність д.е.н., професору кафедри міжнародного менеджменту

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима

Гетьмана» Є.Г.Панченку за плідне партнерство в реалізації різноманітних

навчальних і дослідницьких проектів, позитивний та оптимістичний характер

Petrash

ko L

.

11

наукового співробітництва та консультацій, що вплинули на формування

наукових поглядів автора.

Особлива подяка завідуючому кафедри міжнародного менеджменту

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима

Гетьмана» д.е.н., професору Лук’яненко Д.Г. за багаторічну підтримку

досліджень та викладання; наукові коментарі та рекомендації, які дозволили

реалізувати даний проект.

Петрашко Л.П.

Petrash

ko L

.

12

РОЗДІЛ 1

ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ТРАНСЦЕНДЕНТНОГО ПРОСТОРУ

СТАЛОГО ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Людство вступає в нову епоху цивілізаційного розвитку – епоху

трансцендентності, ключовою рисою якої є історична соціальна трансформація

капіталізму. Головним фактором масштабних змін ринкових (капіталістичних)

відносин є старіння населення розвинутих країн. Більшість дорослого

населення в світі на сьогодні складають люди старші сорока років. Це зріле

покоління, якому не потрібно боротися за існування, як в матеріальному, так і

в емоційному плані. Формування трансцендентного простору сталого

цивілізаційного розвитку відбувається під впливом цінностей та світогляду

людей середнього віку. Відбувається трансформація цінностей: компаній та їх

топ-менеджерів, які все більше турбуються не про економічну, а про

гуманістичну сторону своєї діяльності. Такі глобальні компанії шукають

способи максимілізувати свою цінність для всього суспільства, а не тільки для

власних акціонерів.

Міжнародна спільнота намагається сформувати новий консенсус в

глобальному розвитку в ім’я майбутнього планети та забезпечення прав

прийдешніх поколінь всього світу на здорове та повноцінне життя.

Глобальний діалог з проблем сталого розвитку нерозривно пов'язаний з

питаннями рівності можливостей, соціальною справедливістю та розширенням

доступу до кращої якості життя людини. Сталий розвиток не є пріоритетною

проблемою оточуючого середовища, в своїй основі він залежить від свідомого

вибору людства та від наслідків цього вибору для теперішніх та майбутніх

поколінь. Ключовими детермінантами формування трансцендентного

простору сталого цивілізаційного розвитку є пріоритети глобального

управління в його концептуальній парадигмі, глобальні індикатори досягнення

балансу можливостей та загроз для такого розвитку та масштабна

Petrash

ko L

.

13

корпоративна концентрація впливу та контролю ТНК в глобальному

середовищі.

Пріоритети глобального управління трансформуються в процесі

еволюції концептуальної парадигми сталого розвитку, яка викристалізувалась

з концепцій екологічної ефективності до концепцій «зеленої економіки» та

глобального відповідального лідерства.

Актуальність вивчення наукових прогнозів цивілізаційного розвитку,

деградації навколишнього середовища та її наслідків для людського розвитку

визначається необхідністю формування підходів, які сприяють балансу

можливостей та ризиків сталого розвитку.

Масштабний позитивний та дистабілізаційний вплив ТНК на глобальний

сталий розвиток постійно зростає та перевищує могутність ряду країн світу.

Діяльність ТНК, з однієї сторони, породжує гострі проблеми взаємодії бізнесу

та суспільства, бізнесу та людини, бізнесу та оточуючого середовища, а з

іншої, генерує найкращі практики відповідальної поведінки. Крім того, ТНК є

складними організаційними формами ведення бізнесу, управлінська модель

яких об’єднує різні компанії та менеджерів, що приймають управлінські

рішення. Тому ведення бізнесу малими та середніми компаніями можна

розглядати в контексті складових управлінської моделі ТНК.

Загострення політичних, економічних, екологічних, соціальних протиріч,

ріст міжнародної напруги у двосторонніх та багатосторонніх міждержавних та

корпоративних відносинах в наслідок боротьби за стратегічні ресурси,

загрожуюче погіршення стану оточуючого середовища є доказом

неспроможності вирішення проблем людства в межах існуючих моделей

цивілізаційного розвитку та актуальності формування та реалізації соціально

спрямованої моделі розвитку, в основі якої знаходиться концепція

корпоративної відповідальності.

Petrash

ko L

.

14

1.1. Пріоритети глобального управління в концептуальній

парадигмі сталого розвитку

Актуальність концепції людського розвитку, важливість розширення

прав, рівність можливостей та сталого розвитку в контексті свободи вибору

людини вже майже 45 років не втрачає своїх позицій в дискусіях глобальної

проблематики людського розвитку. Екологічні пріоритети науки в до

комп’ютерну еру та важливість використання математичного забезпечення

досліджень актуалізовані в роботі відомого радянського генетика Н.В.

Тимофєєва – Ресовського (1968) [173]. Автор пропонує варіанти оптимізації

біосфери пов’язані з біологічною продуктивністю Землі та ростом населення.

Зазвичай вчені називають першовідкривачем досліджень глобальних проблем

людського розвитку міжнародну неурядову організацію Римський клуб (The

Club of Rome) [152] – проекти представників науково-технічної інтелігенції,

філософів, екологів, демографів, економістів і т.д., як спроби позивного

трактування проблем людства при збереженні неминучого негативу з

«атлантичним» контекстом. Першим таким проектом є «модель Форрестера» з

її основним висновком, що подальший розвиток людства має фізичні межі та

приведе до екологічної катастрофи в 20 роках ХХ століття [179] Названа

модель була вдосконалена дослідниками Массачусетського технологічного

інституту США під керівництвом Д.Медоуса та отримала статус першого звіту

Римського Клубу. Автори дослідження американські вчені Джей Форрестер і

Денніс Медоуз для вивчення довгострокових тенденцій світового розвитку

побудували математичні моделі «Світ1», «Світ2», «Світ3» [179, 367, 368]. Суть

основних висновків зводилася до того, що при збереженні визначених

тенденцій росту в умовах обмеження ресурсів планети вже наступні покоління

досягнуть межі демографічного та економічного росту. Це приведе світову

систему до неконтрольованої кризи та краху. В моделях американських вчених

вперше були визначені фізичні межі розвитку планети: при досягненні

щорічного приросту населення 1,9% збільшиться виробництво продовольства

Petrash

ko L

.

15

та вичерпаються земельні ресурси, виросте промислове виробництво та

вичерпаються мінеральні ресурси. Дослідники пропонували використовувати

модель глобальної рівноваги для скорочення приросту населення Землі та

встановлення його чисельності до кінця ХХ століття на рівні 4,5 млрд. чоловік.

Ідеї Дж. Форрестера і Д. Медоуз перекликаються з ідеями Т.Р.Мальтуса [172]:

ріст продуктів харчування відбувається в арифметичній прогресії, а ріст

населення – в геометричній. Такі диспропорції породжують боротьбу за

існування (Т.Р.Мальтус) з усіма її наслідками: війнами, голодом і т.д.

(Ч.Дарвін). Моделі критикували за відсутність врахування різних тенденцій

розвитку країн світу, за характер її висновків (зупинка росту населення), за

ігнорування зворотних зв’язків (реакції соціальних систем на тенденції

розвитку). Економісти критикували названі дослідження за те, що було

проігноровано корегування цін та технологічних змін, що стримують попит на

ресурси [408]. Оцінка фактажу сьогодення підтвердила деякі прогнози

американських вчених: ціни на нафту, з поправкою на інфляцію, виросли за

період 1970 – 1985 рр. в п’ять разів [434] Оцінюючи справедливість критики

моделей Дж. Форрестера і Д. Медоуз слід підкреслити актуальність їх робіт,

постановку проблем та пошук шляхів їх вирішення. Наступні два десятиліття

продемонстрували падіння товарних цін на початок 1990 року на нафту на

57%, на 45% на вугілля і 19% на мідь [335,с.15]. А це визначало прогнози

Римського клубу догматичними та політично контр продуктивними. Сьогодні

ситуація різко змінилась: проблеми збереження природних ресурсів свідчать,

що теперішня модель розвитку планети таки має свої матеріальні межі, що

констатували в своїх дослідженнях Дж. Форрестер і Д. Медоуз. Наступні

дослідники повинні були дати відповідь, як жити та співіснувати у визначених

межах.

У відповідь на критику була побудована наступна модель глобального

розвитку стратегія виживання М. Месаровича та Е. Пестеля «Людство біля

поворотного пункту» (1974), що розділила світ на 10 регіонів за фізико-

географічним фактором та типологією країн світу за формаційним критерієм

Petrash

ko L

.

16

та рівнем розвитку. [89]. Чіткий розподіл на три світи, виділення двох груп

соціалістичних країн того періоду дозволив авторам моделі оцінити реальну

картину розвитку та показати різні тенденції розвитку великих регіонів і їх

специфічні проблеми. Замість «нульового росту» (по Д.Медоузу) була

запропонована концепція органічного росту. На думку авторів, неорганічний

ріст: коли всі елементи системи розвиваються автономно, відбувається

лавиноподібний ріст проблем. І саме цей вид розвитку є характерним для

сьогоднішнього розвитку людства. На противагу Д.Медоузу М. Месарович та

Е.Пестель визначили концепцію органічного диференційного росту:

узгоджений розвиток різних складових системи, а саме управління глобальною

системою за рахунок горизонтальної координації між регіонами Землі і

якісних та кількісних змін в системі цінностей. Проект М. Месаровича та Е.

Пестеля базувався на попередніх прогнозах про неможливість подальшого

розвитку світу в цілому та необхідності переходу до розумного керування

розвитком, а саме, уповільнення його в розвинутих країнах та прискорення в

країнах Третього світу (керування кризою). По суті, ряду країн та регіонів

визначалось нав’язування політики застою економіки або ж технологічна

модернізація з обов’язковою умовою лібералізації політичної системи, а саме

впровадження ліберальних пріоритетів в суспільне та політичне життя країн,

що розвиваються. Така модернізація приведе до уніфікації соціо - культурних

елементів залежних країн за американським стандартом. Авторами були

розроблені альтернативні нормативно – прогнозні сценарії вирішення проблем

глобального розвитку: перша група – варіанти допомоги розвинутих країн

країнам, що розвиваються в контексті ліквідації розриву між їх промисловими

потенціалами; друга – варіанти врегулювання взаємовідносин між країнами

виробниками та споживачами нафти; третя – варіанти вирішення світової

продовольчої проблеми.

Фундаторами концепції «постіндустріального суспільства» вважають

відомого американського футуролога Г.Кана (1976), згідно якої: для

безбідного життя 15 – 30 млрд. людей на нашій планеті слід розвивати науки

Petrash

ko L

.

17

та вдосконалювати технології [57] В якості теоретичної парадигми автор

дослідження використав ідею Д.Белла [10, 11]. Основним висновком

дослідження Г.Кана було твердження, що весь подальший розвиток людства

буде розглядатися тільки в контексті «американського світу». Концепція

довела свою живучість на практиці: конвергенція капіталістичної та

соціалістичної систем стала реальністю.

Третій та четвертий доклади Римському Клубу (1976): Я.Тінбергена

(Нідерланди) [432] та Д.Габора (Великобританія) [28], демонструють звуження

та поглиблення подальших досліджень перспективних глобальних проблем

розвитку. Основним висновком першого з названих досліджень було

окреслення катастрофічних масштабів розриву між розвинутими країнами та

країнами, що розвиваються, які при існуючих тенденціях розвитку приведуть

до повного розвалу економіки останніх. В якості рекомендації визначалась

необхідність збільшення фінансової та продовольчої допомоги країнам, що

розвиваються, з метою форсування їх індустріалізації та оптимізації їх

економіки на основі гальмування гонки озброєнь. Основним висновком

четвертого докладу Римському клубу була рекомендація оптимізація

існуючого світового томливо-енергетичного та матеріально-сировинного

балансу шляхом максимально збільшення в названому балансі структурної

складової – відновлюваних ресурсів, як енергетичних, так і матеріальних, із

застосуванням режимів економії, розповсюдженням замкнутих циклів

виробництва, багаторазовим використанням вторинної сировини і т.д.

Розглядаючи питання сталого розвитку не можна не згадати про модель

Леонтьева (1979), дослідження групи експертів ООН. [80]. На основі

нормативного підходу були створені різні модифікації міжгалузевого балансу:

національні, макрорегіональні, міжрегіональні. З врахуванням взаємодії 45

галузей господарства, 8 видів забруднення оточуючого середовища, 5 видів

очисної діяльності по 15 регіонам були змодельовані вісім варіантів розвитку

світової економіки з 1990 по 2000 рік в контексті необхідності скорочення

розриву між Північним та Південним регіонами. На думку автора, єдиним

Petrash

ko L

.

18

вирішенням такого скорочення є індустріалізація країн третього світу. Як

наслідок, навантаження на оточуюче середовище буде зростати . Тому автор

розрахував необхідні долі ВВП, які потрібні для подолання екологічної кризи:

не нижче 1,5 – 2,5% ВВП, а для країн зі значними змінами в екосистемах – до

4-5%. [80]. Автор дослідження визначив ключові межі економічного росту не в

контексті фізичних меж, а як політичні, соціальні та інституційні умови

розвитку. Проект Леонтьева ратував за підтримку боротьби країн, що

розвиваються за новий міжнародний порядок на демократичній та

рівноправній основі.

Зміну контексту корінних проблем людства продемонстрували проекти

Е.Ласло (1977-1978), який вважав, що розвиток відповідних психологічних

якостей людини може привести до корінної перебудови матеріальних умов

існування цивілізації. [79]. Автор рекомендує перспективній сценарій розвитку

- лідерства науки і релігії. В дослідженні вперше приймали участь вчені із

соціалістичних країн, окреслювались проблеми забезпечення безпеки,

продовольчої програми, ресурсного забезпечення, стимулювання розвитку,

подолання розходження цілей розвитку, які перешкоджають консолідації

людства. Слід вказати на утопічність заклику авторів дослідження – заклику

до всесвітньої солідарності.

Вирішення перспективних проблем народної освіти, на думку авторів

шостого докладу Римському клубу, значно скоротить розрив у рівні культури

людей різних соціальних груп, країн та регіонів світу [18]. За оцінками

дослідників існуюча система освіти стала анахронічною, нездатною спів діяти

вирішенню важливих завдань, які стоять перед людством: прискореному

прогресу економіки і культури країн, що розвиваються. Вони визначили

необхідність її корінного реформування в контексті орієнтації системи освіти

на актуальні глобальні проблеми людства шляхом впровадження нових

прогресивних способів навчання.

Спробою створити нову теорію політичної економії з повною ревізією

усіх попередніх економічних вчень, включаючи і марксистське є дослідження

Petrash

ko L

.

19

під керівництвом італійського економіста О.Джиаріні (1980). [41] В основі

концепції автора є теза про те, що в розвитку економіки та культури людству

слід рахуватися з особливостями суспільного виробництва і масштабом і

характером не відновлюваних природних ресурсів. Саме тому, подальший

економічний розвиток без врахування екологічних наслідків неминуче

приведе до катастроф. Така логіка закладена в основну рекомендацію

дослідження – об’єднати політичну економію та соціальну екологію в єдину

дисципліну для навчання приймати в розрахунок, як фінансову сторону

виробництва, так і природні ресурси, які не завжди можна оцінити з

фінансової точки зору.

Одним з найбільших за кількістю дослідників вважається американське

дослідження «Світ у 2000 році» (1980), що виконувалось на замовлення уряду

США 300 визначними американськими вченими. Автори використали

регіональний підхід до побудови моделі розвитку планети, приділяючи

особливу увагу США та проблемам країн, що розвиваються, де, за їх

розрахунками, у 2000 році буде проживати 78 -80% населення планети. Цю

модель від попередніх відрізняє оптимізм в оцінках забезпеченні населення

продовольством, мінеральними ресурсами при фактичному рості добичі на

основні види сировини на 3% в рік. Були також виділені особливо загрозливі

зони планети, а саме країни з великими територіями пустель , регіону зі

зникаючими лісами і т.д.

Найбільшою конструктивністю та конкретністю характеризується

модель Кінга А. та Шнейдера Б. (1990). [60]. Автори називають

найактуальніші проблеми сучасності, а саме: демографічну, екологічну,

продовольчу та енергетичну. Найбільш загрозливими сферами екологічної

проблеми названі: проникнення токсичних речовин в оточуюче середовище,

створення кислотного середовища та знищення лісів, забруднення верхніх

шарів атмосфери, загроза парникового ефекту.

Доклади Римському клубу з’являлись майже щорічно. Усі вони

присвячувались проблематиці моделей глобального економічного розвитку

Petrash

ko L

.

20

[152]. Їх слід оцінювати в розрізі двох підходів. Перший – економічний:

беззаперечна актуальність і масштабність, яка включає облік мінеральних,

енергетичних, трудових ресурсів; облік демографічних показників, етнічних і

соціокультурних особливостей, політичних доктрин. Другий – над

економічний: реалізація в дійсності над політики, за якою стоять конкретні

організації і люди (Міжнародний банк реконструкції та розвитку,

Міжнародний валютний фонд, Трьохстороння Комісія США,

Більдербергський Клуб [193, 194], таємний світовий уряд [183]).

Еволюція пріоритетів глобального управління в концептуальній

парадигмі сталого розвитку представлена в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Еволюція пріоритетів глобального управління в концептуальній

парадигмі сталого розвитку

Історичні

періоди

Концептуальна

парадигма сталого

розвитку

Пріоритети глобального управління

1 2 3

1970 – 1980 рр. Концепція

енвайронменталізму

Фокус на біофізичних аспектах оточуючого

середовища. Проблеми оточуючого середовища

включені в число пріоритетних на регіональних та

національних рівнях

1980 – 1990 рр.

Концепція

екологічної

ефективності

Інтеграція проблем оточуючого середовища та

розвитку людини. Посилення ролі суспільного

сектору: створення нових неурядових організацій

(партія “зелених). Перша спроба розробки кодексу

поведінки для екологічно орієнтованого управління

на підприємстві. Розширення кількості учасників

дискусії глобального управління сталим розвитком.

1990 - 2000 рр.

Концепція сталого

розвитку: принцип

обережності

Інтеграція екологічних проблем в глобальну та

національні економічні політик (впровадження

системи «зелений облік” ООН, створення

регіональних екологічних центрів). Використання

принципу обережності в національних політиках –

відповідальності за захист населення від пагубних

дій політики.

2000 – 2008 рр.

Концепція сталого

розвитку періоду

росту

Нарощування міжнародного потенціалу в сфері

розробки та реалізації політики протидії змінам

клімату. Фокус на соціальних проблемах сталого

розвитку: бідності, збереженні здоров’я,

забезпеченню населення чистою питною водою.

Акценти на проблемах втрати біорозмаїття,

міжнародної торгівлі, глобалізації та фінансуванні

Petrash

ko L

.

21

Продовження табл. 1.1

1 2 3

сталого розвитку. Об’єднання проблем захисту

людини, трудового законодавства та

відповідальності людини за стан оточуючого

середовища.

2008 – 2012 рр.

Концепція сталого

розвитку в

посткризовий

період

Трансформація фінансової архітектури пост

кризового світу. Переросподіл сил глобального

лідерства: перенесення центрів економічного

розвитку на Схід. Актуалізація проблеми

ефективності прийняття рішень на глобальних

площадках (G20). Розробка нових форматів

комунікації між розвинутими країнами та країнами,

що розвиваються. Нова економічна демократія.

2012 – 2015 –

2020рр. –

коротка

перспектива

Концепція “зеленої

економіки”

Глобальне управління перспективного розвитку

повинно включати об’єднання інвестиційної,

промислової та технічної стратегії в трьох

напрямках: швидкий перехід до «зелених»

технологій, підвищення ролі національних урядів в

прискоренні процесів технічних інновацій та

поширення технологій; забезпечення активного

міжнародного співробітництва по спів дії «зеленій»

технічній революції і координації національних

стратегій «зеленого» росту та дій по їх реалізації.

До 2050 рр. –

середня

перспектива

Партнерство

відповідальності за

глобальний

розвиток

Довгострокова

перспектива

Концепція сталого

розвитку зі зміною

пріоритетів

глобального

розвитку

Концепція

глобального

відповідального

лідерства.

Джерело: Авторська розробка

Становлення та поширення ідеї сталого розвитку розпочалось після

Стокгольмської конференції ООН з проблем оточуючого середовища людини

(червень 1972р) [65]. Саме тут вперше для міжнародного обговорення було

винесене питання про взаємозв’язки між економічним розвитком та

погіршенням стану оточуючого середовища [46]. Принципи Стокгольмської

декларації вперше визначали перелік «м’яких» законів з природоохоронної

діяльності на державному та міжурядовому рівнях та 26 принципів сталого

розвитку (табл. 1.2.) Було визначено також комплекс спеціальних цілей:

мораторій на китобійний промисел на 10 років, попередження та запобігання

розливів нафти та підготовку доповіді з використання енергії в світі. Для

Petrash

ko L

.

22

забезпечення керівництва та співробітництва в інтересах оточуючого

середовища, покращення якості життя була заснована Програма ООН з

проблем оточуючого середовища ЮНЕП (UNEP). [149]. Стокгольмська

конференція стала поштовхом для зміни національних законодавчих актів з

оточуючого середовища. За оцінками GEO-3 за період 1971 – 1975 в країнах

Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) було прийнято 31

національних законів в сфері збереження оточуючого середовища. Для

порівняння: за період 1956-1960рр – 4 закони, в 1960-1965рр. – 10 законів, в

1966-1970рр. – 18 законів. [294]. Проблеми оточуючого середовища були

включені в число пріоритетних на регіональних та національних рівнях. До

Стокгольмської конференції тільки в 10 країнах були міністерства з охорони

оточуючого середовища. До 1982 таких структурних підрозділів було створено

у 110 країнах.

Таблиця 1.2.

Принципи Стокгольмської декларації ООН з проблем оточуючого

середовища (червень 1972 р.) [65]

№ Принципи

1 2

1 Дотримання прав людини

2 Охорона природних ресурсів

3 Підтримка здатності відтворення природних ресурсів

4 Охорона дикої флори та фауни

5 Збереження вичерпних природних ресурсів

6 Підтримка здатності природи до самоочищення

7 Запобігання забрудненню океану

8 Розвиток покращення стану оточуючого середовища

9 Допомога країнам, що розвиваються

10 Встановлення оптимальних експортних цін для країн, що розвиваються

11 Баланс природоохоронної політики та економічного розвитку

12 Фінансування екологічної безпеки країн, що розвиваються

13 Комплексне планування розвитку

14 Раціональне планування направлене на вирішення конфліктів між економічним

розвитком та оточуючим середовищем.

Petrash

ko L

.

23

Продовження табл. 1.2

1 2

15 Планування населених пунктів з метою попередження екологічних проблем

16 Планування власної демографічної політики урядами країн.

17 Планування використання природних ресурсів країн

18 Використання досягнень науки та техніки в сфері покращення оточуючого

середовища

19 Необхідність екологічної освіти

20 Допомога в сфері наукових досліджень охорони оточуючого середовища країн, що

розвиваються

21 Попередження забруднення навколишнього середовища між країнами

22 Компенсація шкоди забруднення оточуючого середовища між країнами

23 Встановлення національних стандартів та нормативів

24 Розвиток співробітництва у вирішенні міжнародних проблем

25 Допомога міжнародних організацій в покрашенні стану оточуючого середовища

26 Заборона зброї масового знищення

В кінці 70 років міжнародними організаціями: Міжнародний союзом

охорони природи та природних ресурсів (МСОП), Комітетом ООН з проблем

оточуючого середовища ЮНЕП (UNEP), Всесвітнім фондом дикої природи

(ВВФ), була висунута ідея розробки Всесвітньої стратегії охорони природи.

Слід назвати ряд законодавчих ініціатив глобального масштабу, які пов’язані з

укладення багатосторонніх угод в сфері збереження оточуючого середовища:

Конвенція про водно – болотні угіддя (Рамсарська конвенція, 1971р.),

Конвенція по охороні всесвітньої культурної та природної спадщини (1972р.),

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, які

знаходяться на межі зникнення (СИТЕС, 1973р.), Конвенція по збереженню

мігруючих видів диких тварин (КМВ, 1979 р.). У 1980 р. Всесвітня стратегія

охорони природи була успішно прийнята. [24] Загальні принципи Всесвітньої

хартії охорони природи представлені в табл. 1.3.

Petrash

ko L

.

24

Таблиця 1.3.

Загальні принципи Всесвітньої хартії охорони природи

Принципи Основний зміст

Підтримка генетичної здатності до

відтворення тварин

Збереження чисельності популяцій усіх

видів тварин (домашніх та диких).

Збереження ареалів проживання усіх видів

тварин

Особливий режим охорони унікальних

екосистем

Впровадження особливих режимів охорони

унікальних, та вимираючих видів

Розумне управління екосистемами Підтримка оптимальної здатності екосистем

до відтворення тваринних, земельних,

водних, атмосферних ресурсів

Попередження деградації природи Попередження ворожих та військових дій,

направлених на деградацію природи

Джерело: Побудовано на основі: [24]

Основний фокус уваги міжнародної спільноти зосереджувався на

небезпеці змін в біосфері Землі та необхідності прийняття дієвих заходів щодо

пом’якшення визначених ризиків. Через десятиліття, в жовтні 1982 року

Генеральною асамблеєю ООН у Вашингтоні приймається «Всесвітня хартія

природи», що проголошує ряд принципів збереження природи, якими повинні

керуватись та оцінюватись люба діяльність людини. [430]. Для розробки

основних принципів, показників сталого розвитку та глобальної екологіко –

економічної програми дій у 1983 році створюється Міжнародна комісія з

оточуючого середовища та розвитку (World Commission on Environment and

Development – WCED).

В 1985 р. британськими вченими вперше були опубліковані результати

вимірювання озонової дірки в атмосфері Землі. (Farnham, Gardiner and

Shanklin, 1985). Катастрофи 80 років ХХ століття, що несли невиправні збитки

оточуючому середовищу планети, заставили міжнародну спільноту

усвідомити прямий зв’язок між станом оточуючого середовища та здоров’ям

людей.

Після публікації доповіді Міжнародної комісії ООН з оточуючого

середовища та розвитку «Наше спільне майбутнє». (Доповідь Брундтланд,

1987р., [97]) Сформульоване в ній визначення «сталого розвитку, як розвитку,

Petrash

ko L

.

25

що задовольняє потреби сьогодення, не підриваючи здатності майбутніх

поколінь задовольняти свої потреби» стало стандартним та широко

розповсюдженим. [97, с.2]. Слід підкреслити важливість роботи Всесвітньої

комісії ООН з оточуючого середовища та розвитку, на відміну від попередніх

досліджень по сталому розвитку вона зробила акцент на рівність можливостей.

Проблеми вичерпання ресурсів, навантаження на оточуюче середовище

виникають з причин диспаритетів в сфері економічної та політичної влади. В

глобальному середовищі більш багаті нації фінансово та технологічно краще

готові протидіяти змінам клімату. А це означає, що наша неспроможність

гармонізації загальних інтересів в сфері сталого розвитку є результатом

зневажання економічної та соціальної справедливості, як в середині, так і між

націями. Комісія окреслила нові для того часу глобальні екологічні проблеми:

глобальне потепління та знищення озонового шару атмосфери планети. Крім

того, була сформульований висновок, що швидкість змін перевищує здатність

науки і наші власні можливості оцінювати ситуацію та впливати на неї. Також

було визначено, що існуючі інституційні можливості, а також процес

прийняття рішень, як на міжнародному , так і на національному рівнях не

дозволяють вирішувати проблеми сталого розвитку. 80 роки ХХ століття

продемонстрували відходження соціальних проблем в чистому виді на другий

план. Вчені зосереджують увагу на більш загальних, але не менш важливих

проблемах, від яких залежить наше виживання: глобальне потепління клімату,

загроза знищення озонового шару планети, скорочення плащ

сільськогосподарських угідь, розширення площ пустель. Таким чином, була

окреслена більш широка інтеграція проблем оточуючого середовища та

розвитку. Індикатором посилення роли суспільного сектору в названі роки

стало створення нових неурядових організацій. В Європі в політичне життя

країн активно включилась партія «зелених» , також значно виросла кількість

прибічників суспільних екологічних організацій.

Серед політичних подій 80 років минулого століття, що кардинально

вплинули на розвиток парадигми глобального управління, слід виділити

Petrash

ko L

.

26

руйнування біполярного світу. Зміна паритету сил між західними та

комуністичними країнами і їх союзниками, кульмінація реформування та

перебудов в «радянському блоці країн» співпали з періодом значного

економічного росту та значних військових затрат.

Промислові катастрофи періоду 80 років ХХ століття спричинили тиск

на корпорації. В 1984р. за ініціативи ЮНЕП була організована Всесвітня

конференція промислових кіл з проблем управління оточуючим середовищем.

В цьому ж році за спів дії підприємств хімічної промисловості Канади була

прийнята програма «Відповідальна турбота», як перша спроба розробки

кодексу поведінки для екологічно орієнтованого управління в підприємництві.

В кінці названого десятиліття концепція екологічної ефективності почала

впроваджуватись в промисловості з метою зменшення впливу на оточуюче

середовище при одночасному збільшенні прибутків підприємств. Ситуація

компаній з країн, що розвиваються значно відрізнялась в негативну сторону.

Але вже в ті роки, міжнародна спільнота вела дебати, щодо виведення

«брудних» виробництв в країни третього світу із заниженими екологічними

стандартами. Проблеми оточуючого середовища і сталого розвитку стали

предметом вивчення соціальних і природничих наук та привели до

виникнення пограничних дисциплін: економіка раціонального

природокористування, екологічна інженерія, і т. д.

В 1987 році ОЕСР створює Консультаційний комітет з розвитку. Його

компетенції поширювались на інтеграцію питань охорони оточуючого

середовища і розвитку в рамках програм спів дії розвитку. А успішне

підписання протоколу Конвенції про збереження озонового шару (м.

Монреаль) стало прикладом співробітництва розвинених країн, країн, що

розвиваються, урядових та комерційних структур пошуку спільного вирішення

екологічних проблем. Однак, необхідно зауважити, що вирішення проблем

деградації озонового шару планети відбу�