Київ – серце України

Зміст

Історія заснування

Архітектурні пам’ятки

Основні вулиці

Історія заснування

За легендою «Повісті врем'янних літ» Київ було засновано легендарним полянським князем Києм разом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либідь[2]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця 5—початку 6 століття[2]. Його центром була Замкова гора на правому березі Дніпра[2]. У 6—7 століттях були заселені сусідні із нею підвищення[2]. Розташовування Києва наДніпровськомушляху, в зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я[2].

На межі 8 — 9 століття Київ став головним містом Руської землі —міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен[2], а з 882 року, після завоювання його варягами, — «матір'ю міст руських» —столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинецьна Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд[2]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом[2]. З першої половині 10 століття на Подолі діяла першахристиянська церква[2].

За правління великого князя Володимира (980–1015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена. В історіографії її називають «містом Володимира»[2][5]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[5]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополіїКонстантинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[5]. Син Володимира, Ярослав (1019–1054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши так зване «місто Ярослава»[5]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 80 гаКиївбуло перетворено на найбільше місто Русі[Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[Ярославові нащадки Ізяслав (1054–1068, 1069–1073) і Святополк (1093–1113) розбудували так зване «місто Ізяслава-Святополка». Його центром став Києво-МихайлівськийЗолотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[5]. 1991 року Київ став столицею незалежної України

8 століття

10 століття

Архітектурні пам’ятки

Києво-Печерська Свято-Успенська Лавра міститься на правому березі Дніпра, на високихдніпровських пагорбах.

Історія Києво-Печерської Лаври сходить до 1051 року, коли повернувся зі Святлї Афонськлїгори чернець Антоній, та поселився в печері в балці між двох пагорбів. Печеру цю викопавдля себе батько Іларіон, духівник Ярослава Мудрого. Незадовго до повернення АнтоніяІларіон залишив печеру, прийнявши сан митрополита. Треба відзначити, що Іларіон став першим митрополитом російського походження. До Антонія потягнулися послідовники. Коли число ченців досягло 12, на сусідній горі Антоній вирив для себе нову печеру. Згодом, перші печери були названі далекими, а другі - близькими. Поступово з'являлися всі новіпечери, вони з'єднувалися один з одним лабіринтами, уміщаючи все нових і нових ченців. Число послідовників Антонія росло, їм ставало тісно в печерах, і тоді була побудованаУспенська церква та келії на поверхні. На прохання Антонія, Князь Ізяслав подарувавмонастирю територію, що включає в себе всю гору над печерами. В 1062 році монастир бувназваний Печерським. Після смерті Антонія в 1073, його поховали в печері, надалі в такий же спосіб стали ховати й інших ченців. Печери залишилися місцем проживання лише самих аскетичных ченців-відлюдників. Печерний монастир удостоював частими відвідуваннямисам князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого.

Непоправні втрати понесла Лавра під час Великої Вітчизняної війни. У листопаді 1941 року був висаджений в повітря Свято-Успенський собор, причому дотепер ідуть суперечки, хто і навіщо це було зроблено. У той же час, в 1941 році на території Нижньої Лаври відновив свою діяльність монастир. В 1961 році монастир знову скасували. Тільки в 1988 році, із приводу святкування 1000-річчя хрещення Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР територія Далеких печер з усіма наземними будовами й печерами була передана громаді, а в 1990 р. до монастиря повернулися й Близькі печери. В 1990 році Києво-Печерська Лавра внесена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В 2000 році відновлений і освячений Успенський Собор.

У печерах Лаври знайшли притулок мощі богатиря Чобітько, який прийняв чернецтво в Києво-Печерської Лавру, побравши ім'я Ілля, якого вважають прототипом героя переказів Іллі Муромця. В 1643 році преподобний Ілія з Мурому був прилічений до сонму святих і канонізований. На території Лаври похований і Петро Аркадійович Столипін, вбитий в Києві в 1911 році.

Києво- Печерська лавра

Києво-Печерська лавра

Архітектурні пам’ятки

Собор Святої Софії міститься в центрі Києва. Це основна культова споруда Київської Русі періоду правління Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.), саме під його стінами збиралося Київське віче. Загальноприйнята версія свідчить про те, що Софіївський собор в Києві бувпобудований на честь головного храму грецької церкви Константинопольського собору –Богоматері-Оранти, уособленням якої була Софія (премудра). Місце для храму було вибранесимволічне – саме тут в 1036 році в битві з печенігами кияни отримали перемогу, а у 1037 роціЯрослав Мудрий заклав собор однойменний з великим Константинопольським Софійськимсобором. Протягом свого існування, Софіївський собор зазнав кілька руйнівних нападів та розгарбувань. В 1169 році значну шкоду Софійському собору наніс Андрій Боголюбский, князь Суздальський, у ході нападу на Київ. В 1180 році, під час пожежі храм ледве не згорів вщент. Коли в 1240 році в Києві лютували воїни хана Батия, Софіївський собор було розграбовано. В 1497 році Софіївський собор був теж розграбований, але вже кримськими татарами. Протягом 16 століття храм занепадав, відроджувати святиню почали тільки в 17 столітті. Зокрема, великий внесок у відновлення Софійського собору зробив гетьман Івана Мазепа в 1688 році Софіїський собор став першою українською пам’яткою історії та архітектури, що біла внесена у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Після того, як Софійський собор і прилягаючі до нього будови стали музеєм- заповідником, тут почали проводитися грандіозні дослідницькі й реставраційні роботи. Мозаїки очистили, а з фресок вилучили пізні шари олійних фарб, зміцнили штукатурку. Софійський собор був також місцемпоховання легендарних київських князів. Тут перебуваєрізьблений саркофаг з останками Ярослава Мудрого, похованого в 1054 році. Тут же спочиває син Ярослава Мудрого Всеволод, сини Всеволода Ростислав Всеволодович і Володимир Мономах. У минулому на території собору і в самому соборі знаходилося близько 100 поховань. До наших днів збереглися поховання Ярослава Мудрого та йогодружини Ірини. Всі інші поховання, серед яких було іпоховання Володимира Мономаха, були втрачені. Саркофаг великого князя Ярослава Мудрого розкривали чотири рази: 1936, 1939, 19964 та у вересні 2009 року.

Софіївський Собор

Софія Київська

Оранта

нта (від лат. orans — «той, щомолиться») — один із основних типівзображення Божої Матері. Орантазображувалася з піднятими вгоруруками — жестадорації (молитви). Цеодин із найдавніших жестів, щозвернений до Бога, і означав благання, прохання.

Значення цього специфічного знаку Оранти можна пояснити, звернувшисьдо Біблії. Під час битви іудеїв замалекитянами Мойсей молився за свійнарод, піднявши обидві руки до неба. До того часу, поки він утримував руки у такому положенні, іудеї перемагали. Коли ж руки опускалися, вороги починали брати гору.

Чудовий мозаїчний образ БогоматеріОранти XI століття можна і сьогодніпобачити у соборі Київської Софії.

Архітектурні пам’ятки

Аскольдова могила розташована на правому березі Дніпра, недалеко від Липок. Давня легенда розповідає що у 882 році новгородський князь Олег хитрощами заманив сюди Аскольда та Дира, які княжили в Києві, та разом зі своїми воїнами вбив їх через те, що вони були "нешляхетного походження" та не належали до роду Рюрика. Олег був опікуном неповнолітнього князя Ігоря, сина Рюрика, и тому сам заступив княжий престол в Києві. Ставши правителем, Олег пообіцяв перетворити Києв в "матір міст руських". Про Аскольда відомо, що він був покликаний до Києва самими киянами, хрестився в Царграді (Константинопіль) у 860-х роках, згідно іншим літописам, Дир та Аскольд захопили владу в Києві самовільно, и були вони, дійсно не княжого роду. Згідно старовинному переказу, Аскольд буд похований в тому місці, де загинув, а місцевість назвали в його честь Аскольдовою могилою. Князь Олег виправдав себе в очах нащадків. Саме Олег об’єднав дрібні князівства в єдину східнослов’янську державу з центром у Києві. Саме він отримав перемогу над візантійським Царградом, закріпивши на його воротах свій щит. Цю подію в "Пісні про віщого Олега" відобразив відомий російський поет О.С. Пушкін.

Тут були поховані пілот-ас Є.М. Крутень та П.М, Нестеров. Який придумав та виконав "мертву петлю" (їх могили були перенесені), професор медицини Мерінг, та інші видатні діячі.

Під час німецько-фашистської окупації на Аскольдовій могилі було німецьке кладовище, яке ліквідували після визволення Києва радянськими військами у 1944 році. Пізніше тут стали ховати воїнів, загиблих під час визволення Києва, а у 1957 році останки загиблих перенесли в Парк Вічної Слави. За період 1997-1998 рр. церкву на території Аскольдової могили від реставрували. Повернувши їй первісний історичний вигляд.

Аскольдова могила

Аскольдова могила

Архітектурні пам’ятки

Золоті ворота у Києві – пам’ятка фортифікаційного будівництва 12 сторіччя, одна з небагатьох, які збереглися до нашого часу. Колись, ця споруда вражала своєю величчю та неприступністю: поверх великої бойової башти була розташована церква Благовіщення – це було досить символічно як для християнського міста, тому що ці ворота були на той час головним в’їздом до Києва. Золоті ворота було збудовано у 1164 році, після того, як було закінчене зведення захисних валів Нового міста.

Київські Золоті ворота були одночасно й проїзною вежею, і тріумфальною аркою, яка вела на головну "аристократичну вулицю"" міста. Високий арковий проріз, окуті золоченою міддю ворота й глава надвратного храму створювали відповідну врочисту атмосферу. Не підвели своїх творців Золоті ворота й у важкі дні татарської облоги в 1238 році. Завойовники вирішили, що міські ворота занадто неприступними, і та почали за допомогою стінопробивних машин ламати міську стіну в іншому місці.

З часом спорудження старіло. Із записок мандрівників 16-17 століття, і судячи з малюнків, зроблених в 1651 році, стає зрозуміло, що в цей час Золоті ворота вже були в напівзруйнованому стані, не втративши при цьому статусу головного в'їзду в Київ аж до середини 18 століття. Саме біля Золотих воріт в 1648 році радісні кияни зустрічали Богдана Хмельницького, що повернувся з перемогою після битви під Жовтими водами. Через Золоті ворота урочисто в'їхало в Київ російське посольство, після об'єднання України з Росією в 1654 році.

Золоті ворота

Золоті ворота

Золоті ворота

Будинок з химерами, мабуть, найвідоміша будівля в Києві. Повне ім'я польського архітектора - Лешек Дезідерій Владислав Городецький, саме так звали автора будівлі епохи модерна, яка стала однією з головних архітектурних пам'яток Києва. За однією з версій, ідея будівництва знайшла несподіване підкріплення завдяки суперечці. Кажуть, що в 1902 році в київському ресторані зустрілися три архітектори: Олександр Кобелєв, Володимир Леонтович та Владислав Городецький. В ході дружньої бесіди з'ясувалося, що Городецький придбав дешеву ділянку землі на Банковій, і збирається будувати там будинок. Знаючи про непридатність цієї ділянки для споруди чого б то не було, колеги були невимовно здивовані, та виказали скептицизм з приводу задуму Городецького. Зараз же архітектори уклали парі, за умовами якого Городецький повинен був протягом 2 років збудувати на схилі горба будинок, що він і виконав з нечуваним розмахом та успіхом. Сам Городецький на прийомі, який було організовано з нагоди закінчення будівництва, сказав такі слова: "Будинок, звичайно, дивний, але не знайдеться в Києві жодної людини, яка б, проходячи повз нього, не зупинила свій погляд". І він виявився правий, повз цього будинку байдуже пройти неможливо. Палац президента, розташований по сусідству, отримує від туристів значно менше уваги та захоплених поглядів, ніж цей дивний казковий замок.

Будинок з химерами побудований у стилі модерн, він вирісна вулиці Банкової в період 1902-1903 р.р. За рік побудувалисам будинок, і ще два роки було витрачено на зовнішнє та внутрішнє їого оздоблення. Це був перший будинок у Києві, побудований з використанням нового матеріалу - цементу. І зовнішнє оформлення будинку, і внутрішні інтер'єри не повторюються більше ніде, у них відбилися не тільки фантазія й майстерність архітектора, але і його пристрасть до полювання. Зовні будинок являє собою незабутнє видовище. Фасад багато прикрашений фігурами реальних істот гіпертрофованих розмірів. Тут і дівчата верхи на рибах (їх часто мають за русалок), що розкинули свої сіті; і дельфіни, і морські гади, крокодили, величезні жаби, латаття небувалих розмірів, голови носорогів, антилоп, ящірок що стрімко біжать по струнких колонах; орли, що хижо розправляють крила; слони, хоботи яких служать водостоками під час дощу. Усі ці елементи декору за своїми малюнками виконав відомий у ті роки скульптор Эліо Саля.

В 1913 році Будинок з Химерами придбав Данила Балаховский, що служив агентом французького консульства в Києві. У період після Жовтневої революції й до Великої вітчизняної війни Будинок з химерами був комуналкою. Відом, що у ці роки будинок майже не постраждав, тому що в ньому мешкали викладачі, працівники мистецтва та інші передставники інтелігенції, які шанобливо ставилися до майстерності архітектора. На базі Будинку з химерами працює музейно-культурний центр "Шедеври мистецтва України", який є філією Національного музею. Серед експонатів музею різні предмети декоративно-прикладного мистецтва, мальовничі полотна, скульптури. Гордістю музею є "Острозька Біблія" печатки Івана Федорова (1581 рік), бронзовий посуд, виготовлення якої датується 16 сторіччям до нашої ери, а також інші раритети. Музей працює тільки по суботах. Проводиться чотири екскурсії в день по попередньому запису.

Будинок з химерами

Будинок з химерами

Перша задокументована згадка про Михайлівський Золотоверхий собор зустрічається в літопису, де розповідається, як князь Святополк Изяславич, онук Ярослава Мудрого, 11 липня 1106 року поряд з монастирем св. Дмитра та церквою св. Петра започаткував будівництво нового кам'яного храму на честь святого Архістратига Михайла. Припускається, що монастир Дмитра був збудований батьком Святополка, Ізяславом (у християнстві Дмитром). До 1093 року це була невелика дерев'яна Михайлівська церква при монастирі, відкриття якого приписують митрополитові Київському Михайлу. Дата заснування монастиря - приблизно 988 рік. Лише після того, як на київському престолі опинився Святополк II Ізяславич, замість дерев'яної церкви збудували кам'яну.

Золотоверхим Михайлівський собор назвали тому, що в той час це була єдина церква в Києві із золоченим куполом. Всередині Золотоверхий Михайлівський собор був оздоблений мармуром, мозаїкою, тут перебували дорогоцінні ікони. В 1103 році в Київ з Константинополя (Царгороду) були передані мощі святої великомучениці Варвари, які потім були передані в Михайлівський монастир і стали його головною святинею. Перед знищенням Михайлівського монастиря в роки радянської влади, мощі були передані Владимирському собору, де спочивають і понині. Коли 16 квітня 1114 року Князь Святополк помер, його поховали у зведеному їм храмі.

На початку 17 століття був проведений ряд робіт з перебудови храму, у результаті чоговін ледве не розколовся навпіл. Наступниметапом у житті Михайлівського собору став 1746 рік, коли кількість куполів було збільшенодо семи. Незважаючи на те, що в 1800 роціМихайлівський Монастир у Києві став резиденцією вікаріїв, споруди перебували в жалюгідному стані. У зв'язку із цим, протягомусього 19 століття велися активні роботи зремонту монастирських будов і приведеннюхраму в "благоліпний вид".

Міністерство культури Росії передало оригінальні фрагменти, що зберігалися в музеях Росії, оздоблення монастиря міністерству культури України, і 15 липня 2008 року фрески й мозаїки були виставлені у відбудованому Михайлівськім соборі.

На дзвіниці Михайлівського Золотоверхого собору встановлений унікальний клавішно-дзвоновий інструмент - карильон. Спеціально підготовлений музикант може виконувати на карильоні мелодії різної складності.

Михайлівський собор

Михайлівський собор

Михайлівський собор

Архітектурні пам’ятки

Пам'ятник гетьману Богдану Хмельницькому є найвідомішим пам'ятником Києва, своєрідним символом міста. Встановлений він на честь гетьмана Богдана Хмельницького, який увійшов в історію України як видатний полководець, державний діяч, що очолив повстання українського народу проти влади польської шляхти. Також відомий Богдан Хмельницький завдяки Переяславській Раді, яка зробила союзниками Московію та Україну.

У середині 19 століття в українських діячів культури виникла думка встановити пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві або Переяславі. Однозначної відповіді на запитання, кому першому спала на думку ця ідея, немає. Авторство ділять між собою два професори: Михайло Максимович та Микола Костомаров. Здійснення задуманого стало можливе завдяки Михайлу Юзефовичу, теж професорові, що був головою Київської археографічної комісії. Проект майбутнього монумента повинен був розробити дуже відомий у той час живописець і скульптор Михайло Микешин.

Місце для установки пам'ятника гетьману Богдану Хмельницькому визначилося після довгих суперечок - було вирішено, що це буде Софійська площа. Але зненацька з Петербурга прийшла заборона. Справа в тому, що пам'ятник, установлений на Софійській (Софиевской) площі, розташовувався б між вівтарною стіною Київського Софійського (Софіївського) собору та Михайлівським Золотоверхим собором. Орієнтована статуя була так, щоб гетьманська булава була спрямована з погрозою убік Польщі. Відповідно, виходило так, що кінь Богдана Хмельницького був звернений хвостом до вівтарної стіни Софійського собору, і саме це будуть бачити замість християнської святині численні прочани, що прямують до собору. Крім того, закривався вид на собор з боку Михайлівського монастиря й Хрещатика. Це обурило київське духівництво, і воно написало скаргу в Синод.

Вісім років простояв готовий пам'ятник Богдану Хмельницькому у дворі Старокиївської поліцейської ділянки, тому що грошей на будівництво гранітного постаменту не вистачило. Кияни жартували, що гетьмана заарештували за те, що "прибув без паспорта". Нарешті, в 1886 році з міської скарбниці було виділено 12000 рублів, а Київська міська управа віддала для пам'ятника 30 кубічних сажнів граніту, які залишилися від будівництва опор Ланцюгового моста, після чого архітектор Володимир Миколаїв спроектував і побудував постамент для пам'ятника. Київський архітектор працював безкоштовно, а гроші, які вдалося заощадити, витратив на встановлення огорожі з ліхтарями навколо пам'ятника.

Щоб не ображати почуття віруючих, скульптурну композицію розвернули, після чого булава стала загрожувати скоріше убік Швеції, чому убік Польщі. Всупереч загальній думці, убік Москви булава не була спрямована ніколи. Про причетність до Росії говорили лише написи на постаменті: "Прагнемо під царя східного, православного" і "Богдану Хмельницькому єдина неподільна Росія". В 1919 і 1924 роках ці написи перемінили на "Богдан Хмельницький. 1888", яка збереглася по наші дні.

11 липня 1888 року, під час святкування в Києві 900-річчя хрещення Русі, пам'ятник Богдану Хмельницькому був остаточно встановлений і освячений.

Пам’ятник Хмельницькому

Богдан Хмельницький

Архітектурні пам’ятки

Пам'ятник князю Володимиру, хрестителю Русі, розташований у парку на Володимирській горці. Над крутим схилом Дніпра височіє постать святого Володимира. У правій руці князь тримає хрест, у лівій - княжу шапку. Постамент зроблено з цегли та облицьовано чавуном. За формою постамент нагадує каплицю. Горельеф, розміщений на п'єдесталі пам'ятника Володимиру, зображує сцену хрещення жителів Києва. Оформлення постаменту доповнене зображеннями зірок та хрестів - символів хрещення вогнем і мечем, архангела Михаїла, який є заступником Києва й зображений на гербі міста, зброї, смолоскипа як символу освіти, а також символів родючості. Величезний хрест, який тримав Володимир, був обладнаний газовими світильниками, для того, щоб фігура була видна вночі. Пізніше газові ріжки замінили електричними лампами.

До того, як на Володимирській гірці з'явився пам'ятник князеві Володимиру рівноапостольному, це місце називалося Михайлівської гіркою, на ім’я Михайлівського монастиря, якому належала земля. Ще в середині 19 століття схили Михайлівської гірки були вкриті виноградниками. Після того, як землі відійшли у власність міста, почалася реконструкція Михайлівської гірки. Тут влаштували парк по типу Швейцарських гір: розбили газони, проклали алеї й розставили лави для відпочинку, навіть побудували чайний павільйон і фонтан. Різнорівневі тераси з'єднувалися цегельними доріжками й сходами. Частиною розвитку Михайлівського парку стало встановлення пам'ятника святому Володимиру в 1853 році. Спочатку, в 1840 році схил зміцнили й обладнали на ньому терасу. Було вирішено встановити пам'ятник Князю Володимиру на тому місці, де колись відбувалося хрещення російського народу. Створювали скульптуру в Петербургу. Над нею працювали скульптори Петро Клодт, Володимир Демут-Малиновський, інженер Олександр Тон. Варіант пам'ятника вибрав і схвалив цар Микола I. Єдина затримка з установкою пам'ятника князеві Володимиру відбулася через протест, який висловив київський митрополит Філарет Амфітеатрів. Він відмовився освячувати пам'ятник князю Володимиру з тієї причини, що негоже встановлювати ідола на згадку про того, хто сам скидав ідолів.

Пам’ятник князю Володимиру

Архітектурні пам’ятки

Пам'ятний знак на честь заснування міста Києва (пам'ятник засновникам Києва) — пам'ятний знак, споруджений в 1982 році на ознаменування 1 500-річчя міста Києва. Скульптурну композицію виконано з кованої міді у вигляді плоского човна, на якому встановлено фігури легендарних засновників Києва — братів Кия, Щека та Хорива і їхньої сестри Либіді. Автори —скульптор В. З. Бородай, архітектор Н. М. Фещенко.

Біля підніжжя гранітного постаменту — басейн. Довжина човна — 9 м, висота фігур: братів — 4.3 м, Либеді — 3.8 м.

Пам'ятник розташований на набережній Дніпра в Наводницькому парку, неподалік станції метро «Дніпро» та мосту Патона.

У 2002 році на Майдані Незалежності було встановлено ще один пам'ятник засновникам Києва.

23 лютого 2010 року через корозію металу в залізобетоні та каркасі частина пам'ятника відломилась: впали фігури братів Щека та Хорива.[1][2] 28 травня 2010 року було відкрито відреставрований пам'ятник. міста.[3]

Кий ,Щек,Хорив і сестра Либідь

Основні вулиці

Андріївський узвіз – друга за популярністю вулиця Києва після Хрещатика. Андріївський узвіз пролягає від Володимирської вулиці до вулиці Десятинної та Контрактової площі, яка міститься на Подолі. Верхній відрізок вулиці існував ще в часи Київської Русі. Тоді він єднав Старий Київ та Поділ, та пролягав між Андріївським та Замковим пагорбами. Але тоді ним могли користуватися лише пішоходи та вершники – вулиця була завузькою. Свою назву вулиця отримала на честь апостола Андрія. З літопису Нестора відомо, що після тривалих спроб розповсюдження християнства у скіфських землях, біля 2 тисяч років тому, Апостол Андрій благословив схили Дніпра. В своїй промові він пророкував, що на цьому місці з’явиться велике християнське місто. Пізніше, на тому місці, де стояв Андрій, збудували церкву, якій дали його ім’я.

Після Жовтневої революції у 1920 році назву вулиці було змінено на Г.Г. Лівера, але вже у 1944 році Андріївському узвозу повернули історичне ім’я.

Андріївський узвіз – це вулиця-музей. На кожному кроці тут можна побачити щось цікаве, на вулиці панує богемна артистична атмосфера кінці 19 – початку 20 сторіч. Серед найбільш відомих пам’яток Києва, які містяться на Андріївському узвозі, можна назвати Андріївську церкву, збудовані за наказом імператриці Катерини II за проектом В. Растреллі. Таку милість імператриця виявила до Києва на подяку за те, що земля українська подарувала їй Олексу Розума. Який згодом став графом Разумовським. Якщо пройти трохи нижче від церкви. Можна потрапити до невеликого парку. В якому стоять скульптури відомого митця Івана Кавалерідзе. Майже біля сходів, які ведуть до Андріївської церкви, стоїть цікавий пам’ятник героям п’єси Михайла Старицького – Проні Прокопівні та Свириду Голохвастову. Неподалік розташована одна найзагадковіших та таємничих будівель Києва – Замок Річарда.

.

Пам’ятник Булгакову На Андріївському узвозі колись жив та працював М.О. Булгаков. Зараз його дім є музеєм, а поряд встановлено пам’ятник письменнику. Крокуючи повз дім Булгакова, можна дійти до невеликого ресторанчика, який називається Кіт Бегемот, з пам’ятною дошкою на фасаді. На честь Андріївського узвозу відкрито навіть музей, присвячений історії вулиці, який носить назву "Музей однієї вулиці". Музей міститься, звісно, на Андріївському узвозі.

Гостей Києва ця вулиця зачаровує своїм колоритом. Численні кафе, невеликі ресторанчики, арт-галереї, театри-студії, живописці, які малюють прямо посеред вулиці, торговці різнім декоративним крамом – все це зробить прогулянку по бруківці Андріївського узвозу по-справжньому незабутньою

Андріївський узвіз

Михайло Булгаков

Основні вулиці

Хрещатик - головна вулиця Києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь Володимир Великий хрестив свою родину. Мабуть, саме так виникла назва вулиці, Алі згідно іншої версії, назва походить від Хрещатого Яру (місцини, що перехрещена ярами). Довжина Хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. Проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14-метрові тротуари. По лівому боку Хрещатика уздовж Хрещатика простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.

Як повноцінна вулиця Хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. Першим почали забудовувати ділянки в районі Європейської (Кінної) площі. Будівництво велося переважно по правій стороні до вулиці Прорізної. Потім будівництво перейшло на ліву сторону вулиці. У той час Хрещатик забудовувався переважно житловими будинками, за винятком першого київського театру - садиби, побудованої по проекту А. Меленского. Саме тому вулиця якийсь час називалася Театральною. До кінця 1873 року забудова вулиці досягла Бессарабської площі. До 1869 року головна вулиця Києва звалася КХрещатицькою, а потім була перейменована в Хрещатик. Аж до Великої Вітчизняної війни Хрещатик був забудований 4- поверховими будинками, а його ширина була приблизно 35 метрів.

Найтрагічніший час для Хрещатика настає в роки Великої Вітчизняної Війни, коли вибухають заряди, закладені НКВД. У результаті цих вибухів і пожеж центр Києва вигорів практично повністю. Відразу ж після звільнення Києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи. В 1948 році починається втілення в життя генерального плану відновлення Хрещатика, який був запропонований групою відомих архітекторів. Згідно із проектом, Хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. Саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними з'явився знаменитий каштановий бульвар. При забудові Хрещатика архітектори намагалися виграшно з'єднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. На місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вписалися в образ нового Хрещатика. Зміні піддалася й головна площа Києва, яка зараз зветься майдан Незалежності.

ці дні кияни й гості міста можуть неквапом прогулюватися по Хрещатику, тут влаштовуються різні змагання, вікторини, на Хрещатику проходить і пісенний турнір, який транслюється в прямому ефірі, "Караоке на майдані", часто можна почути мелодії у виконанні волинки, кобзи, бандури. У теплу пору року можна відпочити, присівши на одну з лав, у розташовані вздовж Хрещатика, у тіні каштанів.

Хрещатик

Хрещатик

Хрещатик

Євромайдан

н (також ція,ку Революція гідності— національно-

патріотичні протестні акції в Україні, передусім, проти корупції, соціальної нерівності, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України.

Протести розпочалися 21 листопада 2013 року як реакція на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом і значно поширилися після силового розгону демонстрації в Києві вночі 30 листопада. У рамках поняття протестів кінця 2013 року відбувалися зокрема мітинги, демонстрації, студентські страйки.

Вимоги

Вимоги, прийняті Євромайданом 24 листопада 2013 року

24 листопада 2013 року відбувся найбільший мітинг опозиції за період президентського правління Януковича, колони мітингувальників розтяглися на увесь Хрещатик (від Бульвару Шевченка до Європейської площі) — за оцінками опозиції, мітинг зібрав до 150 тисяч осіб, за оцінками міліції — 50 тис. осіб. Цей мітинг одноголосно прийняв «вимоги Євромайдану»:1) Відставка уряду Азарова за зраду національних інтересів.2) Проведення 27 листопада (тобто до саміту у Вільнюсі) позачергової сесії Верховної Ради, на якій повинні бути прийняті всі необхідні євроінтеграційні закони, в тому числі й закон про звільнення Юлії Тимошенко. У разі неприйняття вказаних законів Євромайдан вимагає розпуску парламенту і проведення позачергових виборів.

3) Майдан вимагає від Януковича скасувати рішення про призупинення підготовки до асоціації з ЄС, звільнити Тимошенко, підписати «Угоду про асоціацію України та Євросоюзу» на саміті у Вільнюсі. У разі непідписання«Угоди про асоціацію» Майдан вимагає імпічменту Януковича за зраду національних інтересів.4) Також Євромайдан: — звертається:

до країн Заходу із закликом — запровадити персональні санкції проти Януковича та представників його влади з боку Заходу;

до керівництва ЄС із закликом — не закривати Україні двері в Європу, створити умови для підписання асоціації після зміни влади в Україні.

21 — 23 листопада

21 листопада — Під вечір 21 листопада, невдовзі після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготування підписання Угоди асоціації України з ЄС, люди стали самоорганізовуватися через соціальні мережі. Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 осіб. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з'являтися міліція та посилені загони Беркуту. Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року.

Силовий розгін Євромайдану 30 листопада

Силовий розгін Євромайдану 30 листопада

Зовнішні відеофайлиВ МВС визнали провину «Беркуту» під час розгону київського Євромайдану - Подробиці - Інтер (рос. В МВДпризнали вину "Беркута" во время разгона киевского Евромайдана -Подробности - Интер) — 01.12.2013У ніч проти 30 листопада начальник ГУМВС України в Києві Валерій Коряк віддав безпосередній наказ про застосування сили під час розгону Євромайдану в Києві.Близько 4 години ранку, коли на Майдані Незалежності залишалося близько 400 протестувальників), площу оточили озброєні бійці «Беркуту» із двох областей України (Чернігівської і Луганської) та Автономної республіки Крим. та силою витіснили людей з площі. Під час розгону мітингувальниківбійці «Беркуту» застосовували вибухові пакети, били людей кийками, скидали людей на землю з постаментумонументуНезалежності та давили ногами. Серед мітингувальників багато поранених. За повідомленням Reuters, серед постраждалих були також оператор і фотограф цієї агенції.

До 4:27 бійці «Беркуту» повністю оточили площу, витіснивши учасників Євромайдану та пропустивши комунальників нібито для встановлення Новорічної ялинки. Близько 5 ранку «Беркут» зачищав Хрещатик, б'ючи кийками та нецензурно лаючи присутніх там громадян. У соціальних мережах цю ялинку охрестили Кривавою ялинкою та закликають не святкувати біля неї та не кататися на ковзанці, «яку заливають на крові мітингувальників».

Штурм на Грушевського, 19 січня

19 січня 2014 року, за повідомленням BBC, у Києві на Народному Вічізібралось кілька десятків тисяч мітингувальників, що висловилисвоє обурення ухваленням «Законів про диктатуру».Поступовомирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та внутрішніми військами.

Близько 15 години радикально налаштована група з «Правого сектора» зробили спробу штурму кордону охорони до урядовогокварталу. У наслідок сутичок радикали підпалили автобус «Беркута»[а самих бійців закидали камінням і петардами. Спецпризначенці застосувала спецзасоби і водомет. При цьому, слідвідзначити, що чинне законодавство забороняє застосовувативодомет при температурі атмосферного повітря нижче 0°C, відтакйого було застосовано незаконно. Демонстранти Євромайдануспорудили катапульту (требушет), що був з 20 грудня 2013 р. на барикаді

Кривавий День Соборності, 22 січня

22 січня 2014 року під час протистоянь на вулиці Грушевського, за офіційними даними, було вбито 3 молодих чоловіків. Сергій Нігоян, вірмен за походженням, Михайло Жизневський, білорус — були вбиті вогнепальною зброєю. Тіло ще одного хлопця, який впав із 13-метрової колонади стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського та помер у лікарні, залишилось не опізнаним. За словами медиків, чоловік, який впав з колонади стадіону імені Лобановського на Грушевського, живий.[264], але за словами Деніса Гнатюка живим залишився інший чоловік, який теж тоді впав з колонади[265].

Також у лісосмузі в Бориспільському районі Київської області було знайдено тіло Юрія Вербицького.

За неофіційними даними Самооборони Майдану станом на 22 січня було зареєстровано 5 загиблих активістів.

Підготували:

Котик Ярина

Гуменецька Ірина

Дякуємо за увагу!!!