Ruský jazyk v interkultúrnej a obchodnej komunikácii

Bc.

Predmety štátnej skúšky

Forma: písomná

Forma: ústna

Obhajoba bakalárskej práce

■ prezentácia práce

■ prezentácia stanoviska k pripomienkam

posudzovateľov a členov komisie

Interkultúrna a obchodná komunikácia

■ preklad viet zo slovenčiny do ruštiny

■ preklad textu z ruštiny do slovenčiny

■ jazykové a komunikačné kompetencie

B2

Ruský jazyk a kultúra

■ ruská literatúra

■ ruské dejiny a reálie

B2

Ukrajinský jazyk a kultúra

■ preklad z ukrajinčiny do slovenčiny

■ test z ukrajinskej literatúry, kultúry,

dejín a reálií

■ jazykové a komunikačné kompetencie

B1

Тезисы

Interkultúrna a obchodná komunikácia Интеркультурная и деловая коммуникация

(I) Деловая коммуникация

1. Контакты в деловой поездке: официальное знакомство.

2. Деловые контакты по телефону: знакомство, представление по телефону.

3. Контакты в деловой поездке: знакомство на выставке.

4. Контакты в деловой поездке: знакомство, представление при посещении фирмы.

5. Деловые контакты по телефону: телефонный звонок на фирму.

6. Деловые контакты по телефону: деловой разговор по телефону.

7. Деловые контакты по телефону: назначение встречи.

8. Деловые переговоры: встреча в офисе.

9. Деловые переговоры: встреча на выставке.

10. Деловые переговоры: посещение завода.

11. Деловые переговоры: встречи и визиты деловых партнёров.

12. Деловые переговоры: деловые беседы партнёров.

13. Деловые переговоры: заключение сделки.

14. Встречи и визиты деловых партнёров: знакомство с деловыми партнёрами в фирме.

15. Встречи и визиты деловых партнёров: презентация фирмы на выставке.

(II) Речевые компетенции

1. Что такое семья? Что для вас значит семья?

2. Какие черты характера должны быть у человека, который хочет сегодня добиться успеха?

3. Что важно при купле дома (квартиры) – сам дом (квартира) или соседи?

4. Где можно получить лучшее образование – в государственной или в частной школе? Влияют ли школьные

результаты на успех в жизни?

5. Где лучше жить – в городе или в деревне? Каковы проблемы современных городов?

6. Какова роль транспорта в жизни человека? Каким видом транспорта чаще всего пользуются словаки, чтобы

добраться до места работы, на каникулы?

7. Какова роль искусства (культуры) в жизни человека? Кого можно считать «культурным человеком»?

8. Вы и мода. Каково ваше отношение к моде? Одеваетесь ли вы по последней моде? Что нужно учитывать при

выборе одежды?

9. Что такое Олимпийские игры? Нужны ли современному миру Олимпийские игры? Есть смысл в большом

спорте?

10. Человек и окружающая среда. Каково влияние человека на природу? Каков «ответ» природы?

11. Путешествия – развлечение или вид учёбы? Безопасно ли сегодня путешествовать?

12. Что такое здоровье? Важно ли заботиться о своём здоровье? Что делать, чтобы не заболеть?

13. Как выбирать профессию – «по любви» или «по расчёту»? За какими профессиями будущее?

14. Какова роль банков и финансов в современном мире?

15. Международные отношения – что это? Какова их роль? Что такое государство?

Литература

АКИШИНА, Т. Е. − СКОРИКОВА, Т. П.: Деловые контакты: Бизнес-курс по русскому языку. Москва: Изд-во «Русский язык. Курсы»,

2013. 376 с. ISBN 978-5-88337-256-7.

ANFILOV, M. − HUTAROVÁ, M.: Dialogy obchodního jednání v ruštině. 1. dotisk 3. vydání. Praha: Nakladatelství Oeconomica, 2011. 104 s.

ISBN 978-80-245-1542-7.

БОЯНОВА, Н. − ШОПОВА, В.: Деловое общение на русском языке. София: Изд-во «Велес», 2003. 134 с. ISBN 954-302-006-X.

КОТАНЕ, Л. В.: Русский язык для делового общения. Учебное пособие: первый сертификационный уровень изучения делового

русского языка как иностранного. Санкт-Петербург: Изд-во «Златоуст», 2014. 172 с. ISBN 978-5-86547-730-3.

ЛЕБЕДЕВ, В. К. − ПЕТУХОВА, Е. Н.: Деловая поездка в Россию. Учебное пособие по русскому языку для иностранных учащихся. 4-е

изд. Санкт-Петербург: Изд-во «Златоуст», 2013. 128 с. ISBN 5-86547-202-X.

ШУХ, Э.: Бизнес разговорник русско-немецко-английский: речевые обороты делового общения. Ростов на Дону: Изд-во «Феникс»,

2009. 315 с. ISBN 978-5-222-15670-4.

Тестовый практикум по русскому языку делового общения. Бизнес. Коммерция. Внешнеторговая деятельность. Базовый

сертификационный уровень. Москва: Изд-во «Русский язык. Курсы», 2010. 304 с. ISBN 978-5-88337-231-4.

VÁGNEROVÁ, M. − MĚŠŤAN, J. − MILEVSKAJA, T. J.: Jednáme rusky efektivně − samostatně − s jistotou. 1. vydání. Písek: J&M. 2003. 95 s.

ISBN 80-86154-46-7.

VOZNIAKOVÁ, F. − SEDLÁČKOVÁ, N.: Obchodní jednání v ruštině a ruské obchodní smlouvy. Příručka pro podnikatele. Praha: IGS —

Intergeoservice, 2009. 201 s. ISBN 978-80-254-5266-0.

KALECHYTS, A.I. – PULČÁR, V. – GALLO, J.: Слово к слову... Тексты для чтения: методическое пособие для преподавателей и

студентов. Nitra: FF UKF Nitra, 2013. 128 s.

SOKOLOVÁ, J.: Lexika súčasného ruského jazyka. Človek – Rodina – Bývanie. Nitra: FF UKF Nitra, 2014. 136 s.

GALLO, J. – SOKOLOVÁ, J.: Lexika súčasného ruského jazyka 4. Cestovný ruch – Stravovanie – Príroda. Nitra: FF UKF Nitra, 2015. 192 s.

SOKOLOVÁ, J. – HRČKOVÁ, M.: Лексическая основа русского языка. Nitra: FF UKF Nitra, 2007. 601 s.

ONDREJČEKOVÁ, E. – DEKANOVÁ, E.: ДА. Ruština: učebnica a cvičebnica. Nitra: Enigma, 2008. 222 s.

HŘÍBKOVÁ, R. – HLAVÁČEK, A.: Ruský jazyk v kostce. Praha: Fragment, 2003. 110 s.

ГЛАЗУНОВА, О.И.: Давайте говорить по-русски. Учебное пособие по русскому языку для иностранцев. 8-e изд., испр. и доп. Санкт-

Петербург: Издательский дом «МИРС», 2008. 373 с.

ОВСИЕНКО, Ю.Г.: Русский для начинающих. 15-e изд., стереотип. Москва: Русский язык. Курсы., 2008. 472 с.

РОЗЕНТАЛЬ, Д. Е.: Говорите и пишите по-русски правильно. Москва: Айрис-пресс, 2009. 256 с.

ИВАНОВА. Е.И. – БОГОМОЛОВА, И.А. – МЕДВЕДЕВА, С.В.: Наше время. Учебное пособие по русскому языку для иностранцев.

Москва: Русский язык. Курсы., 2011. 205 с.

СОЛОВЬЁВА, Н.Н.: Как сказать правильно? Орфоэпические нормы русского литературного языка. Москва: Издательство «Оникс»,

2008. 96 с.

СОЛОВЬЁВА, Н.Н.: Какое слово выбрать? Лексические и грамматические нормы русского литературного языка. Москва: Издательство

«Оникс», 2009. 128 с.

LINGEA. Veľký slovník rusko-slovenský a slovensko-ruský. Bratislava: Lingea, 2011. 1357 s. (resp. elektronická verzia).

Slovensko-ruské a rusko-slovenské slovníky

www.gramota.ru

www.lingvo.ru

Ruský jazyk a kultúra Русский язык и культура

(I) Русская литература

1. Периодизация русской литературы, закономерности развития русской литературы.

2. Первый художественный синтез русской литературы XIX века – А. С. Пушкин.

3. Аналитические течения русской литературы XIX века (Гоголь, Лермонтов, Герцен).

4. Попытка синтеза русской литературы XIX века – Ф. М. Достоевский.

5. Bторой синтез русской литературы XIX века – Л. Н. Толстой.

6. Герой своего времени – М. Ю. Лермонтов.

7. «Смех сквозь слезы»: Н. В. Гоголь – жизнь и творчество.

8. Идеологические романы И. С. Тургенева.

9. Русский модерн (Вс. Гаршин, А. Белый, B. Короленко).

10. Русская литература начала XX века – представители, произведения, исторический фон.

11. Литература эпохи социалистического реализма – литература официальная (Горький, Серафимович,

Шолохов и др.).

12. Литература эпохи социалистического реализма – литература неофициальная (Булгаков, Пастернак,

Солженицын и др.).

13. Литература периода «оттепели» и перестройки, писатели-деревенщики (Эренбург, Астафьев, Шукшин,

Айтматов, Распутин и др.).

14. Три волны русской эмиграции XX века – писатели, темы, произведения.

15. Русские писатели – лауреаты Нобелевской премии.

(II) Русская история и культура

16. Киевская Русь (Образование Киевской Руси – Рюрик, Олег; Киевская Русь в X – XIII вв. – Владимир I Великий,

Ярослав Мудрый, Александр Невский; период монголо-татарского ига – Дмитрий Донской).

17. Московская Русь (Иван III, Иван Грозный, Борис Годунов, Смутное время, первые Романовы).

18. Российская империя (Образование Российской империи – Пётр I, Екатерина II).

19. Россия в ХIХ в. (Александр I – Отечественная война 1812 г., восстание декабристов, Александр II – отмена

крепостного права).

20. Россия в первой половине ХХ века (революция 1905 г., I мировая война, революции 1917 г., гражданская

война 1918 – 1920/1922 гг.; Россия в 20-е – 30-е гг. ХХ века – образование СССР, В. И. Ленин, Л. Д. Троцкий,

И. В. Сталин, культ личности в 30-х годах, ГУЛАГ).

21. Великая Отечественная война 1941 – 1945 гг. (битва за Москву, Сталинградская битва, Курская битва, блокада

Ленинграда – Дорога жизни).

22. Россия со второй половины ХХ века до наших дней (ХХ съезд КПСС, Н. С. Хрущёв – оттепель, Л. И. Брежнев

– застой, М. С. Горбачёв – перестройка, гласность, распад СССР, Б. Н. Ельцин, В. В. Путин).

Литература

ČERVEŇÁK, A.: Zázračno literatúry I. Ruská klasika. Nitra: FHV VŠPg Nitra, 1994. ISBN 80-88738-21-0

ELIÁŠ, S. a kol.: Ruská literatúra 18.- 21. storočia. Bratislava: VEDA, 2013. 233 s. ISBN 978-80-224-1344-2

KOVAČIČOVÁ, O. a kol.: Slovník ruskej literatúry 11. – 20. storočia. Bratislava: VEDA, 2007. 584 s. ISBN 978-80-224-0967-4.

КРЕМЕНЦОВ, Л. П.: Русская литература XX века в двух томах. Том 1, 1920-1930-е годы. Москва: «Академия», 2005. 496 s. ISBN 978-5-

7695-2164-5; Том 2, 1940-1990-е годы. 464 с. ISBN 978-5-7695-2165-2.

СЕМЕНОВА, Н. В.: Культурные реалии России. Nitra: FF UKF Nitra, 2010. 292 s.

ŠVANKMAJER, M. et al.: Dějiny Ruska. 6. rozšířené vydání. Praha: Lidové noviny, 2010. 601 s. (príp. staršie vydania)

PEČENKA, M. – LITERA, B.: Dějiny Ruska v datech. Praha: Dokořán, 2011. 448 s.

RUMAN, L. et al.: Desivé dejiny (K dejinám Ruska a ZSSR v prvej polovici 20. storočia – udalosti, pojmy, fakty, osobnosti). Nitra: FF UKF Nitra,

2010. 509 s.

РЯБОВ, В. А.: Сакральное и мирское в средневековой Руси. Nitra: FF UKF Nitra, 2007. 112 s.

ТЕРЕЩУК, А.: Правители России. Praha: Fragment, 2011. ISBN 978-80-253-1013-7. 80 s.

GUMILJOV, L. N.: Od Rusi k Rusku. Praha: Dauphin, 2012. 350 s.

PIPES, R.: Rusko za starého režimu. Praha: Argo, 2004. 404 s.

PIPES, R.: Dějiny ruské revoluce. Praha: Argo, 1998. 396 s.

MALIA, M.: Sovětská tragédie. Dějiny socialismu v Rusku v letech 1917 – 1991. Praha: Argo, 2004. 566 s.

JAKOVLEV, A. N.: Storočie násilia v Sovietskom Rusku. Bratislava: Slovart, 2008. 223 s.

CONQUEST, R.: Velký teror. Nové zhodnocení. Praha: Academia, 2012. 811 s.

SNYDER. T.: Krvavé územie. Európa medzi Hitlerom a Stalinom. Bratislava: Premedia, 2013. 443 s.

SKOKAN, L.: Reálie Ruska. Praha: Fortuna, 2009. 223 s.

FOZIKOŠ, A. – REITEROVÁ, T.: Reálie rusky hovoriacich krajín. Bratislava: Fraus, 1999. 75 s.

Ukrajinský jazyk a kultúra

Історія та реалії України

1. Загальні відомості про Україну: гімн, герб, держави-сусіди (на суші й по морю), гори, найбільші річки,

політичний устрій, адміністративний поділ, пункти перетину українсько-словацького кордону.

2. Київ – столиця України; легенда про заснування Києва.

3. Словаки й інші національні меншини в Україні.

4. Найдавніші археологічні культури, найдавніші народи на території сучасної України.

5. Діяльність князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

6. Українські землі у складі Речі Посполитої.

7. Утворення греко-католицької (=уніатської) церкви.

8. Національно-визвольна війна українського народу проти поляків.

9. Відновлення незалежності держави

Література

Лагунова, Т. І., Корольков Д. Ю., Мірошникова В. В., Михайленко Л. В.: Моя країна Україна. 2-ге вид. Харків: Клуб сімейного дозвілля,

2010. 207 с.

Косенко Л.: Історія України. У кн.: Великий довідник школяра: Гуманітарні науки: 5-11 (12) класи. Ред. Р. Дерев’янченко. 3-тє вид., випр.

та доп. Харків: Школа, 2010. С. 635 – 739.

Світлична В.В. Історія України. 4-те вид. Київ: Каравела, 2006. 399 с.

Культура України

1. Музична культура в Україні. Українські народні співці.

2. Найвідоміші українські танці.

3. Найвидатніший український філософ Г. Сковорода.

4. Образотворче мистецтво України. Найвідоміші художники (сентименталісти, реалісти, пейзажисти,

модерністи – XVIII-XX ст.).

5. Видатні малярі неукраїнського походження, народжені на Україні.

6. Театр та кіно в Україні. Найвизначніші кінофільми.

7. Українські пам'ятки, що входять до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

8. Найвідоміші українські спортсмени.

Література

Косенко Л.: Історія України. В кн.: Великий довідник школяра: Гуманітарні науки: 5-11 (12) класи. Ред. Р. Дерев’янченко. 3-тє вид., випр.

та доп. Харків: Школа, 2010. С. 635 – 739.

Лагунова, Т. І., Корольков Д. Ю., Мірошникова В. В., Михайленко Л. В.: Моя країна Україна. 2-ге вид. Харків: Клуб сімейного дозвілля,

2010. С. 207.

Українська література

1. Відомі українські письменники та їхні псевдоніми.

2. Творчість найвизначніших українських поетів: Тарас Шевченко.

3. Творчість найвизначніших українських поетів: Іван Франко.

4. Творчість письменників-модерністів: сюжети та теми творів.

5. Творчість діячів "розстріляного відродження".

6. Творчість поетів "празької групи" (Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга) .

7. Творчість Богдана-Ігоря Антонича: розміри та художні засоби віршів.

8. Гуморески Остапа Вишні.

Література

Северина, О., Цибань, Т.: Українська література. В кн.: Великий довідник школяра: Гуманітарні науки: 5-11 (12) класи. Ред.

Р. Дерев’янченко. 3-тє вид., випр. та доп. Харків: Школа, 2010. С. 231 – 429.

(í) АННА ЯРОСЛАВНА

Про Анну Ярославну, третю дочку великого київського князя Ярослава Мудрого, ми знаємо не вельми багато. Точну дату її

народження досі не встановлено. За одними даними, народилася вона 1024 року, за іншими – 1028 чи навіть 1032 року. Приватні

вчителі навчали князівну грамоті, історії, іноземним мовам, співам, малюванню, правилам етикету. Дівчинка росла розумною та

слухняною, дуже любила читати.

Подорослішавши, князівна стала рідкісною красунею. Слава про її вроду та розум линула по всій Європі. У 1048 році руки Анни

попросив французький король Генріх І Капетінг і отримав згоду на шлюб. Князівна з почтом вирушила до Франції. Неподалік

знаменитого собору в Реймсі збереглося панно з іменами всіх французьких монархів та їхніх дружин, котрі коронувалися в цьому місті.

Серед них є ім’я королеви Анни, яку 19 травня 1051 року вінчав із Генріхом I, а потім коронував архієпископ реймський.

Коронувалася Анна на Євангелії, привезеному з Києва. Після церемонії королева подарувала його соборові, тому воно стало

називатися Реймським. Вступаючи на французький престол, усі пізніші королі присягали на цьому Євангелії. Чи знали вони, що їхня

святиня привезена з Києва? Найдавніша її частина написана кирилицею. Нині унікальна пам'ятка, яку називають найдавнішою

рукописною книгою київського походження, зберігається в Національній бібліотеці Реймса.

Анна, досконало знаючи латину, навчила королівський двір читати й писати, змусила під час трапези користуватися столовими

приборами. Королева приділяла велику увагу вихованню своїх дітей – синів Філіппа, що потім став королем Франції Філіппом І,

Робера та Гуґо. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава Мудрого, котрі вона привезла

до Франції. В одному з листів до Анни папа римський писав, що дуже цінує її доброчесність, королівську гідність і повагу до церкви.

Королева разом зі своїм чоловіком брала діяльну участь у керуванні державою. Її підпис часто зустрічався на документах французького

двору поряд із «хрестиком» неписьменного короля, а грамоту Суассонському абатству 1063 року, уже по смерті Генріха І, вона

підписала материнською мовою, кирилицею: «Ана ръина» (тобто «Анна королева»).

Через багато років пам’ять про Анну Ярославну врятувала Софію Київську. У 30-і роки ХХ ст. більшовицька влада хотіла

зруйнувати Софійський собор. Тоді французький письменник Ромен Роллан зустрівся зі Сталіним у Москві й заявив, що французи

протестують, бо Свята Софія збудована батьком французької королеви. Існує також версія, що посол Франції погрожував розірвати

дипломатичні відносини з Радянським Союзом на знак протесту проти планів руйнації Софійського собору.

1. Коли народилася Анна Ярославна і яку освіту вона отримала?

2. Як Анна Ярославна стала королевою Франції?

3. Що таке Реймське Євангеліє?

4. Чим була відома французька королева Анна?

5. Як пам’ять про Анну Ярославну врятувала Софію Київську?

(ii) ІГОР СІКОРСЬКИЙ

Мало хто знає, що Ігор Сікорський – «американський авіаконструктор», «російський авіавинахідник» – був українцем і пишався

цим. 1933 року він писав: «У мого роду, який виник в селі на Київщині, де мої дід та прадід були священиками, чисто українське

походження».

Народився Ігор Іванович Сікорський 25 травня 1889 року в Києві у родині видатного психіатра, професора Київського

університету. Під час навчання в гімназії, коли хлопчикові було 12 років, він сконструював свою першу модель гелікоптера із гумовим

моторчиком. Кажуть, цей задум навіяв йому малюнок великого Леонардо да Вінчі…

Юнак навчався в Петербурзькому морському училищі, згодом – у Паризькій технічній школі, а потім вступив до Київського

політехнічного інституту.

Улітку 1909 року на подвір'ї батьківського будинку в Києві Сікорський збудував свій перший гелікоптер, а згодом захопився

конструюванням літаків. У Києві Ігор Сікорський будує літаки марки С. На літаку С-2 він встановив перший світовий рекорд

швидкості – 111 км за годину, а на біплані С-5 – чотири рекорди: швидкості, висоти польоту, довжини маршруту та тривалості польоту.

1911 року конструктор отримав велику золоту медаль на повітреплавальній виставці у Москві.

У 1912-1917 роках Ігор Сікорський – уже головний конструктор авіаційного відділу Російсько-Балтійського вагонного заводу в

Санкт-Петербурзі. Він конструює серію нових типів літаків, серед яких літаки-гіганти «Російський витязь» та «Ілля Муромець», під

його керівництвом побудовано один із перших у світі багатомоторних літаків – «Гранд».

1918 року Сікорський емігрує до Франції, а звідти до США, де продовжує свою конструкторську діяльність. 1923 року він

заснував авіаційну фірму, яка згодом переросла в корпорацію «Сікорскі Ейркрафт» («Sikorsky Aircraft Corporation»). Він першим почав

будувати турбінні вертольоти, вертольоти-амфібії. На вертольотах Сікорського вперше здійснено переліт через Тихий та Атлантичний

океани. Гелікоптери Сікорського прийняті на озброєння армії США в основному для вантажних, рятувальних, санітарних

та транспортних робіт. Про високу гарантію безпеки польотів на гелікоптерах Сікорського свідчить використання їх президентами

США як VIP-транспортних засобів.

Загалом фірма «Сікорскі Ейркрафт» створила 17 базових літаків та 18 гелікоптерів. З придбанням ліцензій на виробництво машин

цієї марки розпочався розвиток вертольотобудування у Великій Британії та Франції. На сьогодні літальні машини марки «Сікорскі

Ейркрафт» використовуються у 26 країнах світу.

1. Де, коли і в якій родині народився Ігор Сікорський?

2. Де він навчався?

3. Коли й де Ігор Сікорський збудував свій перший гелікоптер?

4. Де працював авіаконструктор у 1912-1917 роках і що він створив у цей час?

5. Якою була конструкторська діяльність Ігоря Сікорського в еміграції?

(iii) ЛЕМКІВЩИНА

Лемківщина – це етнічна українська територія, розташована в Карпатах між річками Сян і Попрад на сході (межі сучасної

Польщі) та на північний захід від річки Уж на Закарпатті до річки Попрад у Словаччині.

Назва походить від найменування корінних мешканців – лемків, які часто вживали в розмові слово «лем» у значенні «лише,

тільки».

У середньовічні часи Лемківщина входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинського Князівства. Згодом землі Південної

Лемківщини були захоплені Угорщиною, а в 1340-х роках уся Лемківщина була включена до складу Польщі, де перебувала

до 1772 року. Після розпаду Австро-Угорщини Лемківщина була включена до складу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

У лютому 1919 року ЗУНР була ліквідована польськими військами.

1945 року після підписання польсько-радянського договору територія Північної Лемківщини була остаточно передана Польщі.

Лемків переселили з Жешувського, Люблінського, Краківського воєводств (Польща) у Тернопільську, Львівську, Івано-Франківську,

Миколаївську області України, західні та північні воєводства Польщі. Унаслідок злочинного переселення лемків у 1946-1947 роках

Лемківщина залишилася без корінних жителів. Ця етнічна чистка проводилася під керівництвом урядів Радянського Союзу, Польщі та

Чехословаччини з використанням збройних сил і дістала назву «Операція «Вісла».

Операція полягала у примусовій депортації українців Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на західні та північні

території Польщі, які до 1945 року належали Німеччині. Акція була спрямована передусім на ліквідацію військових угрупувань

Західної України ОУН та УПА. Після ІІ Світової війни на території Чехословаччини діяло бойове угрупування бандерівців, названих

так за прізвищем свого керівника – Степана Бандери. Лише в кінці 50-х років частині лемків дозволили повернутися на батьківщину.

Сьогодні лемки компактно проживають у Перечинському та Великоберезнянському районах Закарпаття на території України, а також

на південних схилах Карпат (на Пряшівщині у Словаччині).

Лемківщина дала чимало відомих українських культурних діячів – кардинала Сильвестра Сембратовича, священика Івана

Могильницького, поета Богдана-Ігоря Антонича, автора гімну України композитора Михайла Вербицького.

6. Де розташована Лемківщина?

7. У складі яких державних утворень перебувала земля лемків?

8. У чому полягала «Операція «Вісла»?

9. Яку мету мала «Операція «Вісла»?

10. Які відомі люди вийшли з Лемківщини?

(iv) ПОЕМА Т. Г. ШЕВЧЕНКА «ЄРЕТИК»

Наприкінці березня 1845 року Шевченко зустрівся в Москві з Осипом Бодянським, українським і російським філологом-

славістом, істориком, перекладачем, письменником, членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Від О. Бодянського

Шевченко довідався про національно-визвольний рух чехів, словаків, про наукову діяльність Павла-Йосефа Шафарика. Після розмови

з О. Бодянським у поета виник задум написати поему про Яна Гуса, чеського релігійного мислителя, філософа, реформатора, ректора

Празького університету. Так постала поема «Єретик», яку Шевченко присвятив П.-Й. Шафарикові.

Шевченко був знайомий із працями П.-Й. Шафарика. Цьому сприяло знайомство поета з Осипом Бодянським, який був у дружніх

взаєминах із празьким професором, листувався з ним і перекладав його книжки російською мовою. Шевченко прочитав виданий у

Москві в 1843 році «Слов’янський народопис» у перекладі Бодянського. Можна впевнено сказати, що поет читав перекладені

Бодянським перші три частини «Слов’янських старожитностей», видані в Москві у 1837-1838 роках, а також, імовірно, знав статтю

«Про малоросійське наріччя в зіставленні з великоруським та білоруським (за Шафариком)». Шевченкові імпонувало те, що Шафарик

розглядав українську мову як рівноправну серед інших слов’янських мов. У цей час поетові були близькими ідеї слов’янської єдності,

які він висловив і в поемі «Гайдамаки». Шафарика поет згадував у посланні «І мертвим, і живим…», а також у передмові до

нездійсненого (1847 року) видання «Кобзаря». У цій передмові Шевченко протиставив панам, які зреклися рідної мови, діячів

слов’янського відродження Павла-Йосефа Шафарика й Вука Караджича. Шевченко назвав Шафарика й Караджича справжніми

патріотами, «що не постриглися в німці», а залишилися слов’янами, щирими синами своїх матерів. Ці рядки написані Шевченком про

П.-Й. Шафарика:

Слава тобі, Шафарику,

Вовіки і віки!

Що звів єси в одно море

Слав’янськії ріки!

1. Як у Шевченка виник задум написати поему «Єретик»?

2. Про кого написана поема «Єретик»?

3. Кому присвятив Шевченко свою поему?

4. Які твори П.-Й. Шафарика переклав О. Бодянський?

5. Які думки П.-Й. Шафарика були близькими Т. Шевченкові?

(v) РОКСОЛАНА

Народилася майбутня султана приблизно 1506 року на Західній Україні в сім’ї священика Гаврила Лісовського. Достеменно місце

та дата її народження невідомі. Захопивши юну Анастасію в полон під час одного з набігів, приблизно у 1520 році, татари переправили

її, імовірно, спочатку до кримського міста Кафа (тепер – Феодосія), а потім – у Стамбул. Там її вродою, незвичайною для турків, –

пишним рудим волоссям і молочно-персиковою шкірою – був вражений візир Ібрагім-паша, він подарував рабиню Сулейманові І.

Анастасія стала наложницею султана. Її назвали Гюррем – «Та, що сміється», а в Європі знали як Роксолану.

За законами віри, султанові дозволялося мати чотири законні дружини та стільки наложниць, скільки він міг утримувати. Але

його дружиною могла бути лише мусульманка, не християнка. Окрім того, султан звичайно з наложницями не одружувався. Гюррем

прийняла іслам і зуміла стати великим коханням Сулеймана, а в 1530 році – і його четвертою дружиною. Падишах адресував їй свою

любовну поезію, а венеційський посол писав: «Для його величності султана це така кохана дружина, що, – переказують, – відколи він її

спізнав, відтоді вже не захотів знати якоїсь іншої жінки; такого не робив ще ніхто з його попередників, бо в турків є звичай міняти

жінок».

Султан надав Гюррем ранг головної (а фактично – єдиної) дружини і звертався до неї «Хасекі», що означає «Мила серцю». Вона

виявилася не лише жаданою коханкою, але й цікавою, розумною співрозмовницею, досвідченою в мистецтвах і державних справах. У

дні розлуки, коли Сулейман був у військових походах, вони листувалися вишуканими віршами перською та арабською мовами.

Одна з найосвіченіших жінок свого часу, Роксолана приймала іноземних послів, відповідала на послання іноземних правителів,

впливових вельмож і художників. Споконвіку Схід не бачив жінки в такій величній ролі: це суперечило традиціям і духові ісламської

релігії! У XVI ст. флорентійці навіть помістили парадний портрет Гюррем, для якого вона позувала венеційському художникові, у

своїй картинній галереї. То був єдиний жіночий портрет серед зображень бородатих султанів у тюрбанах.

Однак спогади про пережиті після полону приниження постійно переслідували Гюррем. Невипадково султана, щойно у неї

з’явилися гроші, звеліла знести невільничий ринок у Стамбулі й поставити на його місці мечеть, медресе та притулок для бідних.

Згодом Роксолана запропонувала султанові побудувати мечеть, що носила б ім’я Сулеймана. У цій мечеті султану 1558 року й

поховали. Через 8 років тіло падишаха упокоїли поруч із його коханою – у мавзолеї на подвір’ї мечеті Сулеймана.

6. Якими іменами називали українську султану впродовж її життя?

7. Де, коли і в якій сім’ї народилася майбутня українська султана?

8. Як вона потрапила до гарему падишаха?

9. Чому говорять, що Гюррем стала великим коханням Сулеймана І?

10. У чому полягала незвична і велична роль української султани в Османській імперії?

(vi) СЕРГІЙ ЛИФАР

У передсмертній записці, зверненій до дружини, Сергій Лифар підписався: «Серж із Києва. Українець до кінця».

При зустрічах Сергій Михайлович захоплено розповідав про дитинство та юність, про перші музичні й театральні враження (він

співав у хорі Софійського собору, навчався в консерваторії), про українські народні пісні, танці й обряди, які чув і бачив у маєтку свого

діда в Канівському повіті. Якось на виставу в Парижі Лифар прийшов в українській вишиванці й з гордістю сказав, що походить із

козацького роду. Він описував, як його дід часто збирав онуків і розповідав про минуле України: «Бачив я й пожовклі, вицвілі грамоти

з восковими печатками, що їх дали Лифарям українські гетьмани й кошові отамани великого Війська Запорозького».

Дитинство Сергія було коротке й швидко закінчилося. Він народився у тривожному 1905 році. 1923 року Лифар їде до Франції:

Сергій Дягілєв, засновник і художній керівник «Російського балету», зараховує талановитого юнака та ще чотирьох киян до своєї

трупи. Відомий хореограф холодно заявив, що вони цілковиті неуки. Однак Сергій не занепав духом. Після репетицій хлопець ще й

ночами до знемоги тренувався. Якось він почув, як Дягілєв здивовано сказав: «Оцей буде танцівником!».

Через чотири роки Лифар – уже перший танцівник. «Моя хореографія, – згадував про той час Сергій Михайлович, – так

захоплювала мене всього, що не давала спокою навіть уві сні. Нерідко в моїх нічних снах народжувався стиль нового твору, моєї

хореографії, і я, прокинувшись, записував його». Сергій Лифар уважав, що в балеті за танцем має бути перше й останнє слово.

Усе своє життя Сергій Михайлович змушений був прожити поза межами України. Лифар поставив у театрі «Гранд-опера» понад

200 балетних вистав, виховав 11 зірок балету. Він вів курс історії та теорії танцю в Сорбонні, став засновником Академії танцю при

«Гранд-опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, професором Вищої школи музики, почесним

президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Жоден із видатних митців-французів не мав стільки урядових нагород, як українець

Лифар. Серед них – Золота медаль Парижа, найпрестижніший орден Почесного легіону, заснований ще Наполеоном. Танцівник був

кавалером ордена Літератури і мистецтва, володарем найвищої відзнаки балету – «Золотого черевичка».

Він був славою та гордістю Франції, однак постійно відмовлявся від французького громадянства. Одного разу на урочистому

прийомі генерал Шарль де Ґолль прилюдно звернувся до нього: «Месьє Лифар! Ви зробили для Франції стільки, скільки мало хто

зі знаменитих французів. Чи не час Вам стати французом за паспортом?» На це Сергій Михайлович із гідністю відповів: «Щиро

вдячний, пане президенте, за Вашу пропозицію. Але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя – Україна».

11. Як пройшли дитинство та рання юність Сергія Лифаря?

12. Коли й чому танцівник опинився в Парижі?

13. Якою була професійна діяльність Сергія Лифаря?

14. Які нагороди отримав митець?

15. Чому Сергій Лифар відмовлявся від французького громадянства?

(vii) СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА

Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в Тернопільській області, у родині священика, що

походив зі шляхетного й старовинного українського роду Крушельницьких. Навчалася співу у Львівській консерваторії, а далі –

у приватних учителів в Італії.

У другій половині 1890-х років почалися її тріумфальні виступи на сценах найпрестижніших театрів світу. Мілан, Рим, Париж,

Неаполь, Мадрид, Лісабон, Варшава, Петербург присуджували їй золоті корони й вінки. Ще за життя Соломію Крушельницьку було

визнано найвидатнішою співачкою світу. Серед її багатьох нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна ХХ

сторіччя». Співати з нею вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччині

подарував співачці свій портрет із написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй». Світова преса писала: «Голос Соломії

найкрасивіший з тих, що коли-небудь чули люди».

Де б не виступала знаменита співачка, вона завжди відчувала себе українкою і славила свій народ, його пісні. Якось польські

студенти хотіли організувати їй «котячий концерт» тільки за те, що Соломія підкреслювала своє українське походження. Вона писала:

«… мені наймиліше моє село Біла коло Тернополя. Після Мілану я була там на свята. Як то добре».

Найчастіше Крушельницька співала в Аргентині – щосезону з 1906 по 1911 роки, у 1913 році, а її останній – уже концертний

виступ тут 1923 року – став неперевершеним навіть у сповненому визнання і слави її житті. Крушельницька стала в цій країні

настільки популярною, що саме її було запрошено у 1910 році виконати на урочистому святкуванні 100-річчя незалежності державний

гімн Аргентини!

Коли Соломії Крушельницькій було трохи за сорок, вона пішла з оперної сцени, вважаючи, що всі партії її репертуару написано

для молодих жінок. Присвятивши себе тільки концертній діяльності, вона виконувала старовинні, класичні, сучасні й народні пісні

сімома іноземними мовами – італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською та російською. Однак усі

концерти закінчувала виконанням українських народних пісень.

По смерті чоловіка, італійського адвоката Чезаре Річчоні, співачка відвідала Галичину і через початок ІІ Світової війни не

змогла повернутися до Італії. Після приєднання Західної України до СРСР нова влада націоналізувала будинок артистки, залишивши їй

тільки чотирикімнатну квартиру, у якій вона жила із сестрою Ганною. По війні С. Крушельницька працювала у Львівській державній

консерваторії. Поховали велику співачку 1952 року у Львові на Личаківському цвинтарі поруч із могилою її друга і наставника – Івана

Франка.

16. Де, коли і в якій родині народилася Соломія Крушельницька?

17. Чому ще за життя Крушельницьку визнано найвидатнішою співачкою світу?

18. У чому виявлялася популярність великої артистки в Аргентині?

19. Якою була концертна діяльність співачки після завершення оперної кар’єри?

20. Де і як прожила свої останні роки Соломія Крушельницька?

(viii) УКРАЇНСЬКЕ ТРАДИЦІЙНЕ ЖИТЛО

Звичайна українська садиба поділялася на дві частини: город та двір. У центрі двору стояла хата, обсаджена садком. Прообразом

української хати є житла трипільців.

Залежно від регіону та клімату для зведення стін використовувалися найрізноманітніші матеріали: дерен, земля або глина,

змішані з рубленою соломою (саманні хати) або ж солома, очерет, лозняк або хмиз, обмазані глиною. Іноді стіни зводилися з колод.

Стріха була вища за хату, на чотири боки і робилася зі сніпків соломи, а в лісовій місцевості з ґонту.

Стіни хати найчастіше білили вапном і потім могли розмальовувати олійними фарбами як зовні, так і всередині. Розписували

рослинним орнаментом, фігурками птахів, тварин, геометричними фігурами. Німецький географ Йоганн-Георг Коль, перебуваючи в

Україні 1838 року, писав: «Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе.

Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло.

Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно».

Українське традиційне житло найчастіше було трикамерне: сіни, власне хата, комора. Сіни були звичайно темні, без вікон. Тут

міг зберігатися теплий верхній одяг, взуття, реманент. В них можна обтрусити вуличний пил, бруд, сніг. Сіни не давали вихолодити

власне хату. У коморі зберігалися продукти харчування.

Інтер’єр власне хати умовно можна поділити на робочу, обрядову і побутову зони. Робоча частина – це піч, у якій готували їжу,

та мисник з ложником – полиці, де зберігалися миски з ложками. В обрядовій частині стояв стіл, перед ним – ослін, тобто лава на

дерев'яних ніжках. Стіл завжди ставили в куток навпроти печі. Цей куток із частиною прилеглої стіни був найсвятішим місцем у хаті і

називався покуть. На покуті ставили ікони, котрі прикрашали засушеними квітами і драпірували вишитими господинею полотняними

рушниками.

У побутовій частині хати знаходилися ліжко, колиска, лави й обов’язково скриня. Скриня належала дівчині і супроводжувала її

у наступному родинному житті. Тут зберігалося святкове вбрання і повсякденний одяг, вінок, рушники, прикраси. Дівчина не

дозволяла чужим заглядати у свою скриню, то була її таємниця. В Україні заглядати до чужої скрині вважалося великим нахабством і

невихованістю.

1. З чого будували українську хату?

2. З яких трьох частин складалося традиційне українське житло?

3. Що знаходилося в обрядовій частині української хати?

4. Що знаходилося в робочій частині української хати?

5. Що знаходилося в побутовій частині української хати?

(ix) УКРАЇНЦІ У СЛОВАЧЧИНІ

За даними останнього перепису населення Словацької Республіки, який відбувся у 2011 році, тут зареєстровано понад 7 400

українців та 33 000 русинів.

Українці проживають у містах: Гуменне, Свидник, Пряшів, Бардійов, Кошице, Стара Любовня.

Переважна більшість русинів та українців (89 %) проживає в північно-східній частині Словаччини, відомій під назвою

«Пряшівщина». Незначна група представників української національної меншини мешкає у столиці Словаччини – місті Братислава.

Найбільш чисельною та представницькою організацією закордонних українців у Словаччині є Союз русинів-українців Словацької

Республіки (СРУСР). Є тут також кілька інших українських громадських організацій, таких як Спілка українських письменників

Словаччини, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Товариство ім. О. Духновича. Словацько-українське товариство діє також у

Братиславі.

У Словаччині є навчальні заклади з вивченням української мови. Зокрема, у східних регіонах Словаччини, де компактно

проживає більшість місцевих українців, працюють 3 початкові та 4 основні школи. У Пряшеві діє Об’єднана школа ім. Т. Шевченка.

Станом на 2015 рік українська мова та література вивчається у 2 вищих навчальних закладах Словаччини: у Пряшівському університеті

та Університеті Костянтина Філософа в Нітрі.

Союз русинів-українців Словацької Республіки та Спілка українських письменників Словаччини до 2010 року видавали

українською мовою газету «Нове життя». Спілка українських письменників Словаччини видає літературно-мистецький

і публіцистичний журнал «Дукля» та дитячий журнал «Веселка». Українською мовою видається «Науковий збірник» Музею

української культури в місті Свидник та інформаційний бюлетень Словацько-українського товариства.

У місті Кошице діє українська редакція програм Словацького радіо для національних меншин.

Українці-русини Словаччини належать переважно до греко-католицької та православної громад.

1. Скільки громадян Словаччини вважають себе русинами та українцями за даними перепису населення 2011 року?

2. Де живе переважна більшість українського населення у Словацькій Республіці?

3. У яких школах Словаччини ведеться викладання українською мовою?

4. У яких університетах країни вивчають українську мову та літературу?

5. Які культурно-громадські організації русинів та українців діють на території Словаччини?