1

ЗМІСТ

Проблеми природно-заповідного фонду на національному і регіональ-

ному рівнях

Терлецький В. К., Філіпенко А. Б. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2

Проблеми функціонування природоохоронних територій в Україні та

шляхи їх розв’язання

Тимочко Т. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

5

Стан виконання державних рішень щодо проектованих територій ПЗФ

загальнодержавного значення

Василюк О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

9

Нижньодністровський ННП – важлива складова національної еколо-

гічної мережі

Роженко М. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

14

Проблеми установ природно-заповідного фонду

Бригинець О. М. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

16

Браконьерство в природно-заповедном фонде

Чистяков А. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

20

Несоответствие подзаконных актов Министерства экологии и природ-

ных ресурсов Украины концепции абсолютной заповедности

Борейко В. Е. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

24

Про порушення природоохоронного законодавства на території відді-

лення Луганського природного заповідника «Трьохізбенський Степ»

Анохіна Г. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

27

Управлінські проблеми об’єктів ПЗФ, зокрема нових біосферних ре-

зерватів ЮНЕСКО на Розточчі та Західному Поліссі

Горбань О. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

29

2

ПРОБЛЕМИ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

НА НАЦІОНАЛЬНОМУ І РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ

Терлецький В. К., кандидат

біологічних наук, доцент

Луцького інституту розвитку людини

Університету «Україна», голова

Волинської обласної організації

Всеукраїнської екологічної ліги

Філіпенко А. Б., Східноєвропейський

національний імені Лесі Українки

Серед інших проблем на шляху до європеїзації України є наближення

стану національного природно-заповідного фонду до сучасних європейських

стандартів. Ця проблема має кілька важливих аспектів (правовий, організа-

ційний, ресурсний), на яких слід зупинитися окремо.

Нормативна база функціонування об’єктів ПЗФ розроблена в Україні

досить детально. Це насамперед Закон України «Про природно заповідний

фонд» 1992 р. із змінами до 2012 р. Проте він містить чимало статей, які

ускладнюють нормальне функціонування цих об’єктів. Так, у ст. 4 передба-

чено, що не підлягають приватизації ботанічні сади, дендропарки та зоопар-

ки, створені до затвердження означеного закону, що дає можливість маніпу-

лювати станом більшості таких об’єктів, створених за роки незалежності

держави.

У ст. 12 передбачено управління територіями та об’єктами ПЗФ спе-

ціальними адміністраціями. А от на Волині з 2008 і 2010 рр. на папері підпи-

сані два Укази Президента України про створення нових національних парків

«Західне Побужжя» і «Цуманська пуща», які досі лишаються природоохо-

ронними об’єктами лише на папері. Цікаво, що у ст. 46 зазначено, що «фі-

нансування заходів (на подібних об’єктах) здійснюється за рахунок держав-

ного бюджету», а це положення закону в нашому випадку не виконується.

Далі у ст. 55 зазначено, що «до рішення про організацію НПП проводиться

резервування земель, які залишаються за землевласником або користувачем»,

який отримує пільги. На прикладі Цуманської пущі подібні «пільги» призве-

ли до того, що із кількох сотень зубрів, яких обчислювали тут ще на початку

дев’яностих років, зараз знаходять лише 12 (!). І досі немає жодного кримі-

нального розслідування, і жодна посадова особа з числа землекористувачів

(читай – лісової охорони) не потрапила за грати – от вам і відповідальність за

«нецільове використання» природних ресурсів з боку землекористувачів

(ст. 64). У ст. 20 передбачено, що землі національних природних парків мо-

жуть частково залишатися у землевласників або землекористувачів, що теж

суперечить завданням таких охоронних об’єктів. Ст. 26 передбачено, що вла-

сники або землекористувачі «беруть на себе зобов’язання забезпечувати ре-

жим їх охорони та збереження», а ст. 53, що на загальнодержавні національні

природні парки покладаються охоронні зобов’язання землекористувачів. На

3

практиці ці пункти викликають протидію користувачів, не зацікавлених у

подібному режимі функціонування території.

Таких правових невідповідностей у вітчизняному законодавстві чима-

ло. Усі вони є наслідком застарілої, ще з радянських часів, системи користу-

вання природними ресурсами у нашій країні. Її суть полягає в тому, що право

контролю за розмірами користування, як і право власності, закріплене не за

спеціальною державною структурою, а віддане самим користувачам. Останні

зацікавлені в максимальному споживанні наявних ресурсів і не виконують

необхідних моніторингових і контролюючих функцій.

У європейській системі природокористування існує інший підхід до

вирішення цих завдань: там створені басейнові ради, які координують систе-

му використання природних ресурсів, ліміти споживання, порядок заготіве-

льних робіт і заходи з відтворення природних ресурсів. Тобто в Європі ко-

ристування природними ресурсами відокремлене від користувачів, за діяль-

ністю яких проводиться системний моніторинг. В Україні теж функціонують

басейнові ради (на Волині їх аж дві!), але вони виконують лише статистичні

функції і жодних прав на лімітування природних ресурсів для користувачів

не мають. Ось чому користування ресурсами природоохоронних об’єктів

України майже завжди відбувається із грубими порушеннями діючого зако-

нодавства. Складні проблеми ми маємо і з підпорядкуванням природоохо-

ронних об’єктів і територій. Згідно з чинним законодавством вони часто пе-

ребувають у власності або управлінні різних установ, приватних осіб і орга-

нізацій. Тому в системі управління об’єктами та територіями ПЗФ є значні

розбіжності щодо їхнього стану, користування природними ресурсами, моні-

торингу та відповідальності за порушення охоронного режиму.

На території Волинської області станом на 20.09.2013 р. знаходиться

375 територій та об’єктів ПЗФ площею близько 222 тис. га. Тому відсоток

заповідності в області становить 11,03%, при середньому по Україні 5,5%,

що відносить Волинь до складу 7 лідируючих областей по заповіданню в

державі. Але програма європеїзації нашого суспільства, у т.ч. й національно-

го ПЗФ, вимагає від нас 15% заповідності території у 2014 р. і 20% –

у 2020 р. Навіть згідно із Законом України «Про Загальнодержавну програму

формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки»

заплановано до 2015 року – довести відсоток заповідності по області до

12,3%. Проте при формуванні перспективних територій для заповідання ти-

пові небажання користувачів та власників земельних ділянок погоджувати

надання їх під створення нових об’єктів ПЗФ.

Моніторингові функції щодо стану ПЗФ виконують Державні управ-

ління охорони навколишнього природного середовища, вони здійснюють:

регулювання діяльності на території ПЗФ шляхом видачі дозвільних докуме-

нтів; встановлення обмежень через розробку положень на об’єкти ПЗФ, ви-

дачу охоронних зобов’язань, висновки державної екологічної експертизи при

розташуванні об’єктів на цих територіях та встановлення параметрів прибе-

режних смуг та водоохоронних зон; визначення меж територій ПЗФ у проце-

сі розгляду проектів землеустрою; координацію дій щодо виконання приро-

4

доохоронних заходів на заповідних територіях та їх фінансування; ведення

реєстру заповідних територій. Але ліквідація незалежності цих управлінь від

обласних адміністративних органів позбавила їх об’єктивності в контролі за

станом об’єктів ПЗФ і, що найважливіше, здатності протистояти зазіханням

на землі та ресурси цих об’єктів. Тому ріст кількості та площ об’єктів ПЗФ

останнім часом не лише припинився, а й набув негативної тенденції втрати

головних природоохоронних функцій. Характерним прикладом такого ста-

новища об’єктів ПЗФ на Волині є призупинення дій щодо створення двох

нових національних природних парків «Західне Побужжя» і «Цуманська пу-

ща», на які вже існує Указ Президента України. Зокрема, щодо новостворе-

ного Указом Президента України від 22.02.2010 р. № 203/2010 Ківерцівсько-

го національного природного парку «Цуманська пуща», то на сьогоднішній

день державою не визначено його підпорядкування, не створена адміністра-

ція парку. І як результат: винищення зубрів, про яке йшлося вище.

Подібним чином не вирішується питання про надання охоронного ста-

тусу території довкола Хрінниківського водосховища. Означена площа була

обстежена у 2003–2005 рр. Рівненським державним водним університетом, а

у 2008–2010 р. – спеціалістами Львівського національного університету.

Названі установи розробили проект створення охоронного об’єкту (регіона-

льного ландшафтного парку або навіть національного природного парку). У

2013 р. група науковців Луцького інституту розвитку людини Університету

«Україна» втретє зробила подання про заповідання цінних природних ланд-

шафтів довкола Хрінниківського водосховища, проте це питання ніяк не ви-

рішується досі.

Територія багатьох об’єктів ПЗФ активно використовується в рекреа-

ційній діяльності. У Волинській області в межах ПЗФ створено близько

60 зон довгострокового відпочинку площею біля 75,0 га. та близько 80 зон

короткострокового відпочинку площею 800,0 га. Основним відпочинковим

центром є територія Шацьких озер, що входять до Шацького НПП. Але вна-

слідок відсутності належного контролю на місцевих озерних комплексах улі-

тку гранично допустима норма відвідувачів перевищує затверджені нормати-

ви в 3–4 рази, що негативно впливає на озерний комплекс національного

природного парку.

По НПП «Прип’ять-Стохід» відсутній проект організації території,

охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і

об’єктів парку, що може призвести до використання території не за цільовим

призначенням та порушення заповідного режиму.

Не менш важливим питанням у сфері ПЗФ є питання встановлення меж

водоохоронних зон і прибережних смуг водних об’єктів. Вони встановлені

для 15% водних об’єктів, що входять до об’єктів та територій ПЗФ. Проекти

цих зон та смуг затверджені відповідними рішеннями сесій. Проекти водоо-

хоронних зон та прибережних захисних смуг розробляються в основному за-

мовниками, які зацікавлені в розташуванні тих чи інших будівель та споруд

поблизу водних об’єктів.

5

Необхідно зазначити, що при наявності затверджених проектів межі

зон і смуг в натуру не виносяться, що призводить до порушення режиму ви-

користання даних територій та до розбіжностей даних земельних управлінь і

сільських рад при визначенні категорій земель, які надаються проектним ор-

ганізаціям при проектуванні об’єктів. Відповідно проектується розміщення

об’єктів і споруд на землях водного фонду, що забороняється Водним кодек-

сом України. Як приклад: схема планування території Любязівської сільської

ради, в якій проектна житлова забудова не відповідала розмірам і межам

прибережної захисної смуги та водоохоронної зони озера Люб’язь, що було

виявлено при проведенні державної екологічної експертизи.

Важливим питанням у сфері збереження об’єктів ПЗФ є встановлення

їх меж в натурі. Це питання включене як пріоритетне в Угоду щодо регіона-

льного розвитку Волинської області між Кабінетом Міністрів України та Во-

линською обласною радою, прийнята розпорядженням КМУ від 13.01.2010

року № 300-р. Але станом на 20.07.2013 року в області встановлені межі

ПЗФ загальнодержавного значення на площі 29,8 тис. га (23%) та місцевого

значення на площі 5,6 тис. га (6% площі означеної категорії ПЗФ). Зокрема,

межі 172 територій та об’єктів ПЗФ Волині площею 67108,34 га встановлені

лише за матеріалами лісовпорядкування (без виготовлення проектів землеус-

трою), що є проміжним етапом їх визначення. Районними державними адмі-

ністраціями не виконується розпорядження № 420 від 17.11.2010 щодо вста-

новлення меж територій ПЗФ за рахунок місцевих бюджетів.

Відсутність встановлених меж ПЗФ у натурі є основною причиною всіх

порушень охоронного режиму, використання означених територій та об’єктів

не за цільовим призначенням, ускладнює притягнення винних осіб до відпо-

відальності за такі порушення.

ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ

ТЕРИТОРІЙ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ'ЯЗАННЯ

Тимочко Т. В., голова

Всеукраїнської екологічної ліги

На початку XXI століття Україна займає провідне місце у світі з вико-

ристання природних та енергоресурсів (водних, земельних, лісових тощо) на

одиницю ВВП. Водночас спостерігається істотне підвищення рівня промис-

лових відходів на душу населення, яке значною мірою відрізняється від по-

казників аналогічного індексу інших країн. Разом з тим Україна володіє ве-

личезним та різноманітним природно-ресурсним потенціалом, який протягом

тривалого часу використовувався неефективно та нераціонально, зазнавав

значної нищівної експлуатації. Як наслідок – виснажені та деградовані ресур-

си, стан яких потребує негайного втручання, зокрема дбайливого ставлення

та ощадливого використання і відновлення. Особливо це стосується земель-

них, лісових і водних ресурсів

6

Як відомо, за період існування незалежної України площа заповідного

фонду загалом збільшилася вдвічі. Однак спостерігається тенденція скоро-

чення зазначених темпів порівняно з 90-ми роками XX століття. Саме цей

період характеризувався активним розвитком заповідної справи, простежу-

валися помітні позитивні зміни у створенні правових та організаційних засад

розбудови національної мережі територій, комплексів та об’єктів природно-

заповідного фонду України (ПЗФ). З метою регулювання правових засад ор-

ганізації, ефективного використання та охорони ПЗФ у 1992 році було при-

йнято Закон України «Про природно-заповідний фонд України», одночасно з

яким діяли загальнодержавна програма «Заповідники» та цілий ряд інших

нормативно-правових актів.

Україна набирала хороші темпи у збільшенні територій ПЗФ, які від-

повідали світовим стандартам. Сотні тисяч гектарів цінних, багатих природ-

них комплексів та об’єктів набули статусу державних заповідних територій.

До світової мережі біосферних резерватів було включено чотири українські

заповідники: «Асканія-Нова», Чорноморський, Карпатський та Дунайський.

Проте сьогодні показники темпів розвитку і збільшення площі національної

мережі ПЗФ значно зменшилися і практично увійшли у фазу стагнації. Виня-

ток становлять природні парки, кількість яких різко зросла за останні три ро-

ки, що зумовлено використанням земель спеціального призначення, які вже

віднесені до тієї чи іншої категорії ПЗФ (природні заповідники, національні

природні парки, заказники, пам’ятки природи тощо).

На сьогоднішній день не затверджено Державну програму розвитку за-

повідної справи на перспективу; термін попередньої Програми, затвердженої

ще в 1994 році Верховною Радою України, минув у 2005 році. Це є прикрим

свідченням того, що питання розвитку та збільшення ПЗФ вже не є першоче-

рговим та пріоритетним навіть для центрального органу виконавчої влади у

галузі заповідної справи – Міністерства екології та природних ресурсів Ук-

раїни. Ще одним аспектом, який негативно впливає на розвиток заповідної

справи в Україні, є те, що більшість територій ПЗФ національного значення

(близько 80%) підпорядковується трьом різним суб’єктам виконавчої влади –

Мінприроди, Держлісагентству та НАН України. Така розрізненість та різно-

відомчість не дає змоги впровадити єдину державну політику у справі збере-

ження та відновлення природних територій.

За останні п’ять років істотно змінилося законодавство у сферах при-

родокористування, земельних відносин, а також організації державної влади.

Це зумовило ряд суперечностей із Законом України «Про природно-

заповідний фонд України», виник ряд проблем, невирішення та ігнорування

яких ще більше ускладнить регулювання заповідної справи.

По-перше, це недостатнє фінансування державою сфери ПЗФ, утри-

мання установ якого забезпечується лише на 40–50% загальних потреб за

останні п’ять років. До того ж простежується істотне збільшення видатків за

рахунок створення нових національних парків за минулі два роки. Крім того,

у структурі цих видатків 92–98% становить оплата праці робітників.

7

По-друге, правовий механізм залучення коштів з небюджетних джерел

є досить недосконалим, а практика ліцензування діяльності у сфері екотури-

зму – застарілою, і не тільки не приносить користь і додаткові кошти, а лише

шкодить і ставить під загрозу збереження флори і фауни певного ареалу.

По-третє, на території ПЗФ не відбувається системної науково-

дослідної та еколого-просвітницької діяльності, більшість таких робіт здійс-

нюють застарілими методами та оснащенням.

У межах заповідників, заказників, заповідних урочищ та інших приро-

дних комплексів у зоні діяльності ПЗФ не проводять належних досліджень,

навіть таких, як занесення до реєстру нових та інвентаризація вже створених

на цій території об’єктів. Основним інформативним документом в у цій галу-

зі є «Літопис природи», який, на жаль, не можна використовувати для при-

йняття доцільних та стратегічних управлінських рішень, тому що в більшості

випадків його подають для звітності до Міністерства екології та природних

ресурсів України лише у паперовому варіанті без досконалого аналізу даних.

Що стосується Державного кадастру територій та об’єктів ПЗФ загальноде-

ржавного значення, то він був виданий ще 01.01.2006 р., а Державний облік

ПЗФ не публікують взагалі.

Недосконалою є система найму, призначення та звільнення персоналу,

в тому числі керівників об’єктів природної галузі, яка базується не на фахо-

вих ознаках та професійних вміннях, а відповідно до корпоративних (бізне-

сових або політичних) інтересів вищого керівництва Мінприроди та облдер-

жадміністрацій. Є випадки, коли досвідчених керівників національних парків

і заповідників, а також їхніх заступників і керівників підрозділів звільняли з

посад під тиском і впливом місцевих «князьків» і бізнес-структур. Такі події

були зафіксовані у 2011–2012 роках у Закарпатській, Донецькій, Чернівець-

кій, Черкаській, Харківській, Одеській областях та АР Крим.

Станом на 01.01.2013 р. частка меж територій і об’єктів ПЗФ загально-

державного та місцевого значення, встановлених в натурі (на місцевості) від-

повідно до проектів землеустрою, становить в середньому лише 27% тієї їх

кількості, яку потрібно встановити.

Загальна площа територій ПЗФ України і досі залишається значно ме-

ншою, ніж в інших розвинутих країнах, а за останні роки навіть не спостері-

гався прогрес в її збільшенні. Подальший розвиток природно-охоронних те-

риторій істотно ускладнився внаслідок приватизації земель у ході земельної

реформи. Аналіз стану ПЗФ за кілька останніх років свідчить, що заповідні

об’єкти загальнодержавного значення (там, де є дирекція, штат охорони та

ін.), в тому числі національні парки, в деяких випадках перетворюються на

засоби реалізації комерційних інтересів та необґрунтованої експлуатації при-

родних ресурсів як легально, так і нелегально. Іноді мають місце спроби

обійти закон або скористатись його недосконалістю та організувати певні дії,

насправді спрямовані на знищення природних ресурсів з метою отримання

особистої користі на законних підставах. Як приклад, варто розглянути мас-

штабне вирубування лісів, обсяги якого є значно більшими, ніж за межами

природоохоронних територій.

8

Прикро те, що в багатьох випадках дирекція приховує таку діяльність,

а досить часто і сама виступає ініціатором браконьєрського видобутку цін-

них ресурсів (вилов морепродуктів, викошування сіна, очерету, добування

деревини тощо) і таким чином має на цьому незаконний дохід.

Території ПЗФ місцевого значення, зокрема заказники, заповідні уро-

чища та пам’ятки природи, зазнали більшого негативного впливу. Інформа-

ція щодо їхнього стану є або дуже застарілою, або її взагалі немає. Є випад-

ки, коли землекористувачі, на чиїх територіях розміщені землі ПЗФ, навіть

не здогадуються про це або ж не мають уявлення, де проходять їхні межі.

Досить часто це стає причиною того, що об’єкти ПЗФ такого рангу просто

забудовуються і втрачаються.

Всеукраїнська екологічна ліга наголошує здійсненні першочергових

заходів щодо поліпшення ситуації у сфері ПЗФ і, зокрема, пропонує:

Забезпечити виконання Загальнодержавної програми формування на-

ціональної екологічної мережі України на 2000–2015 роки, у тому числі: роз-

робити та затвердити регіональні й місцеві схеми та програми формування

екологічної мережі; створити національну та регіональні бази даних еколо-

гічної мережі; підготувати проект нормативного акту щодо затвердження

зведеної схеми формування екологічної мережі.

Затвердити в найкоротші терміни Загальнодержавну програму розвит-

ку заповідної справи на період до 2020 року, в якій передбачити:

здійснення заходів щодо створення нових та розширення наявних

об’єктів ПЗФ, у тому числі розвиток природно-заповідної мережі зелених зон

міст у напрямі максимального заповідання долин річок та найцінніших при-

родних і штучних фітоценозів;

забезпечення стовідсоткового винесення в натуру меж наявних

об’єктів ПЗФ до 2015 року;

розроблення планів розвитку територій та об’єктів ПЗФ з метою

створення на їхній базі системи збалансованого природокористування, еко-

лого-освітнього та рекреаційного використання природних ресурсів;

забезпечення установ ПЗФ адміністративними та лабораторними

приміщеннями, спеціальною технікою для проведення природоохоронних

заходів;

належну підтримку наукових досліджень та приведення у відповід-

ність до сучасних вимог стану моніторингу природних комплексів на тери-

торіях ПЗФ загальнодержавного та міжнародного значення;

доведення до 2015 року площі національної екомережі до рівня, не-

обхідного для гарантування екологічної безпеки країни, введення в дію сис-

теми природоохоронних заходів збереження біо- та ландшафтного різнома-

ніття і розширення площі природно-заповідного фонду до 10% у 2015 році та

15% загальної території країни у 2020 році.

Провести громадський аудит діяльності Міністерства екології та при-

родних ресурсів України в галузі ПЗФ.

9

Забезпечити розроблення законодавчих та нормативно-правових актів з

питань: розроблення та внесення змін до Податкового кодексу України в ча-

стині надання податкових пільг підприємствам, установам, організаціям та

громадянам, на землях яких розміщені об’єкти природно-заповідного фонду

або об’єкти екологічної мережі; впровадження системи управління терто-

ріями та об’єктами ПЗФ з урахуванням вимог міжнародних стандартів 180

9001, 180 14001, ОН8А8 18000 та міжнародного досвіду; розроблення та вне-

сення змін до чинних нормативно-методичних документів для встановлення

рівнів допустимих рекреаційно-оздоровчих навантажень на природно-

заповідні території та мінімізації антропогенного впливу.

Удосконалити чинне законодавство, пов’язане зі створенням регіона-

льних парків та системою управління ними, зокрема: закріпити статус таких

об’єктів як установ спільної комунальної власності територіальних громад,

визначити порядок утворення і бюджетного фінансування спеціальних адмі-

ністрацій РЛП, визначити статус служби охорони об’єктів природно-

заповідного фонду місцевого значення.

Розробити рекомендації щодо створення управлінських планів розвит-

ку (стратегічних планів) для всіх об’єктів ПЗФ України, зокрема, спільних

планів для об’єктів ПЗФ, що об’єднані статусом біосферних резерватів

ЮНЕСКО. Встановити кримінальну відповідальність посадових осіб за по-

рушення та невиконання вимог і завдань природоохоронного законодавства

у сфері ПЗФ.

СТАН ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНИХ РІШЕНЬ

ЩОДО ПРОЕКТОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ ПЗФ

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОГО ЗНАЧЕННЯ

Василюк О. В.,

заступник голови Національного

екологічного центру України

Практика резервування територій для подальшого заповідання започа-

ткована як механізм поступового виділення коштів на створення ПЗФ, хоча

згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України» виді-

лення коштів на створення заповідних територій не передбачене. Виняток

становлять два документи, прийняті до появи Закону: Програма перспектив-

ного розвитку заповідної справи в Україні, що схвалена Постановою Верхов-

ної Ради України № 177/94-ВР від 22.09.1994 року (передбачає кошти на

створення 30 територій ПЗФ загальнодержавного значення та розширення 15

вже існуючих територій) та Закон України «Про Загальнодержавну програму

формування національної екологічної мережі на 2000–2015 роки» від 21 ве-

ресня 2000 року та передбачає виділення коштів на створення конкретного

переліку проектованих природно-заповідних територій (передбачає створен-

ня 36 територій ПЗФ та розширення 11-ти).

10

У сучасних законодавчих умовах, коли створення ПЗФ не фінансуєть-

ся, процеси резервування територій для подальшого заповідання обернулись

на декларативні рішення, які нерідко не виконуються і не передбачають від-

повідальності за їх невиконання. До появи ЗУ «Про ПЗФ» у 1994 році ви-

йшов Указ Президента України «Про резервування для наступного запові-

дання цінних природних територій» № 79/94. В цьому Указі прописується

зміст та ідеологія резервування територій під заповідання. Зокрема Указ виз-

начає такі вимоги до зарезервованих під створення ПЗФ територій:

території, зазначені в додатку, залишаються у віданні землевласників

та землекористувачів і використовуються за їх цільовим призначенням;

на землях, що резервуються, не допускається без погодження з Міні-

стерством охорони навколишнього природного середовища України промис-

лове, господарське, дачне та інше будівництво, проведення меліоративних

робіт, розорювання та залісення цілинних і перелогових земель та інша дія-

льність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних

комплексів та об’єктів, що підлягають заповіданню;

до прийняття рішення про створення або розширення в установле-

ному порядку природних заповідників та національних природних парків зе-

млі, що резервуються, залишаються у державній власності й приватизації не

підлягають. У разі передачі до комунальної чи приватної власності земель,

зарезервованих для наступного заповідання в інших категоріях природно-

заповідного фонду, землевласники зобов’язані дотримуватися режиму їх

охорони та використання, визначеного статтею 2 цього Указу;

Міністерство охорони навколишнього природного середовища Ук-

раїни разом з обласними державними адміністраціями за участю Національ-

ної академії наук України мають забезпечити розробку проектів та підготов-

ку інших матеріалів для організації в межах зарезервованих територій при-

родних заповідників, національних природних парків, інших заповідних

об’єктів.

Зазначені положення не успадковані прийнятим пізніше Законом. Від-

сутність таких норм у законодавстві стала причиною тому, що деякі терито-

рії ПЗФ досі не створені, хоча були зарезервовані для заповідання ще у 1994

році; частина зарезервованих територій забудована або знищена в інший

спосіб, внаслідок чого безповоротно втратила природну цінність та актуаль-

ність заповідання; частина територій створені на меншій площі, ніж плану-

валось.

Ще одна спроба запровадити дисципліну в процесах резервування зе-

мель під заповідання відбулась у 2009 році – Указом Президента України від

14.08.2009 р. № 611/2009 «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-

заповідної справи в Україні» Кабінету Міністрів України доручається розро-

бити та внести до 1.10.2009 року на розгляд Верховної Ради України проекти

законів про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поси-

лення відповідальності за порушення природоохоронного законодавства на

територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, зокрема за прийняття

11

протиправних рішень про відчуження земельних ділянок у межах територій

та об’єктів природно-заповідного фонду і зарезервованих для заповідання

природних територій та об’єктів; визначення особливих вимог використання

зарезервованих для заповідання природних територій та об’єктів природно-

заповідного фонду, спрощення порядку резервування таких територій та

об’єктів. На жаль, це доручення не виконано.

Проте, до того як це відбулось, науковці покладали великі надії на

процеси резервування територій під заповідання. Адже цей механізм єдиний,

що дає змогу здійснити комплексне планування мережі майбутніх ПЗФ для

всієї України або окремо взятої адміністративної одиниці, зробивши цей

процес поміркованим і послідовним, а не еклектичним. Практика також по-

казала, що відсоток створених ПЗФ значно вищий серед офіційно зарезерво-

ваних під заповідання, ніж серед просто підготовлених науковцями пропози-

цій. До 2013 року видані такі документи про резервування територій під

створення об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення:

1. Указ Президента України «Про резервування для наступного запо-

відання цінних природних територій» № 79/94 від 10.03.1994 р. Більшість

передбачених Указом проектованих ПЗФ створені на практично тій же пло-

щі, на якій планувалось. При цьому низка територій, зарезервованих Указом,

взагалі не створені (Заказник «Крехаївські луки», Хомутівський степ (розши-

рення УСПЗ), «Кам’яні могили» (розширення УСПЗ).

2. Частину положень даного Указу Президента вже у 1994 році реалі-

зували у Програмі перспективного розвитку заповідної справи в Україні, що

схвалена Постановою Верховної Ради України № 177/94-ВР від 22.09.1994 р.

Документ затверджує переліки територій ПЗФ, що необхідно створити, та

таких, що необхідно розширити, та забезпечує фінансування робіт у цьому

напрямі. Значна частина всіх нацпарків і заповідників, передбачених у Прог-

рамі, створена. Виняток становлять НПП «Севастопольський», НПП «Черка-

ський Бір» та НПП «Сіверсько-Донецький». Переважна більшість ПЗФ ство-

рена на площі, подібній до програмних показників. Виняток становлять Іч-

нянський НПП, створений на площі вп’ятеро меншій, ніж планувалось, НПП

«Сколівські Бескиди» (створений вчетверо меншим), а також НПП «Деснян-

сько-Старогутський», що створено вдвічі більшим за проектні площі.

3. Указ Президента України «Про резервування цінних природних те-

риторій для наступного заповідання» від 24.03.1998 р. № 374/98 затверджує

перелік цінних природних територій,що резервуються для створення у 1998–

2001 роках нових або розширення існуючих природних заповідників і заказ-

ників загальнодержавного значення. У погодження з Міністерством охорони

навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України житлове,

господарське, дачне будівництво, проведення меліоративних робіт, розорю-

вання та заліснення цілинних і перелогових земель та інша діяльність. У п. 2

Указу зазначається, що на територіях, які резервуються, не допус-кається

діяльність, що може призвести до знищення або руйнування цінних природ-

них комплексів та об’єктів. Указ виконано повністю, в т.ч. замість заплано-

12

ваного заказника «Болотний масив «Сіверін» створено втричі більший заказ-

ник «Замглай».

4. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування на-

ціональної екологічної мережі на 2000–2015 роки» був прийнятий

21.09.2000 р. та передбачає виділення коштів на створення конкретного пе-

реліку проектованих природно-заповідних територій. Програма передбачає

створення 29 НПП, 7 біосферних заповідників та розширення 11 існуючих

заповідних територій. З них не створено 13 НПП, три біосферні заповідники,

не розширені природні заповідники «Полiський» та «Днiпровсько-

Орiльський». Крім того, замість НПП «Велике фiлофорне поле Зернова» і

НПП «Мале фiлофорне поле» створені заказники «Філофорне поле Зернова»

та «Мале філофорне поле». Загальна тенденція вказує на створення ПЗФ, пе-

редбачених Програмою, у площах, співрозмірних з проектними або трохи

менших (за винятком НПП Приазовський, що створений втричі меншим за

проектні межі та вдвічі меншими НПП «Великий Луг» і НПП «Слобожансь-

кий»).

5. 12.05.2008 р. відбулись слухання у Комітеті Верховної Ради Украї-

ни з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслід-

ків Чорнобильської катастрофи на тему «Природно-заповідний фонд Украї-

ни: стан та перспективи розвитку», результати яких затверджені рішенням

Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природоко-

ристування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 21.05.2008

р. № 14/2, в яких фігурують доручення створити конкретні території ПЗФ:

Рішення регламентує створити 14 НПП, один ПЗ і один БЗ, а також розшири-

ти територію Канівського ПЗ. З числа перерахованих в Указі 8 НПП не ство-

рені. Також важливо відмітити, що замість проектованого Чор-нобильського

БЗ створено заказник «Чорнобильський спеціальний», що має меншу площу

(хоч і є найбільшим заказником в Україні) та не має спеціальної адміністра-

ції, з науковим відділом включно.

6. За результатами комітетських слухань, виданий Указ Президента

від 27.08.2008 р. №774/2008 «Про невідкладні заходи щодо розширення ме-

режі національних природних парків». З числа проектованих Указом нацпар-

ків, не створено НПП «Кременчуцькі плавні», НПП «Великий бір», НПП

«Верхньосульський» та НПП «Середньосеймський».

7. Указ Президента України від 1.12.2008 р. № 1129/2008 «Про роз-

ширення мережі та територій національних природних парків та інших при-

родно-заповідних об’єктів». Указ називає 35 конкретні території ПЗФ зага-

льнодержавного значення, які необхідно створити або площу яких слід роз-

ширити. З числа проектованих Указом нацпарків, чотири не створено та не

здійснено розширення територій 2 ПЗ, 4 НПП та БЗ «Асканія-Нова».

Аналізуючи всі зазначені вище документи, що резервували для пода-

льшого заповідання цінні природні території, виявляємо, що більшість з та-

ких територій до сьогоднішнього дня вже є створеними. Лише деякі з них не

створені досі. Більшість нестворених досі ПЗФ фігурують у низці норматив-

них актів одночасно, що наштовхує на думку про необхідність введення

13

кримінальної та адміністративної відповідальності за невиконання рішень

про резервування. Для зручності вказуємо фігурування кожного з ПЗФ у да-

них документах позначками: Указ Президента № 79/94 від 10.03.1994 р. –

«і», Постанова Верховної Ради України № 177/94-ВР від 22.09.1994 р. – «іі»,

Закон України від 21.09.2000 р. – «ііі», Окреме доручення № 111-од від

4.04.2008 р. – «іv», рішення Комітету № 14/2 від 21.05.2008 – «v», Указ Пре-

зидента № 774/2008 від 27.08.2008 р. – «vі», Указ Президента № 1129/2008

від 1.12.2008 р. – «vіі».

Отже, сьогодні лишаються невиконаними рішення щодо створення ПЗ

«Дністровські плавні» (іі), НПП «Розточанська місцевість» (і), «Севастополь-

ський» (іі), «Сіверсько-Донецький» (іі, ііі, іv, vіі), «Черкаський Бір» (іі), «Си-

васький» (ііі, v), «Свидовецький» (ііі), «Нижньосульський» (ііі), «Централь-

но-Подiльський» (ііі, v), «Самарський бір» (ііі), «Передкарпатський» (ііі),

«Диканькiвський» (ііі), «Трахтемирiвський» (ііі), «Нижньоднiпровський» (ііі,

vіі), «Кримський» (ііі), «Савранський ліс» (ііі), «Чатир-Даг» (ііі), «Саки» (ііі),

«Великий бір» (іv, vі), «Кременчуцькі плавні» (іv, vі), «Самарський бір» (v),

«Мис Айя» та «Байдарський» (v, vіі), «Черкаський бір» (v), «Міжрічинський»

(v, vіі), «Подесіння» (v), «Сульський» (v), «Верхньосульський» (vі), «Серед-

ньосеймський» (vі), «Західне Побужжя» (vіі), «Орільський» (vіі), «Подесін-

ня» (vіі), «Дніпровсько-Тетерівський» (vіі), «Верхнє Побужжя» (vіі), «Буко-

вина» (vіі), БЗ Захiдне Полiсся (ііі), «Схiднi Карпати» (ііі), «Кримський» (ііі),

«Український лiсостеповий» (ііі), «Донецький кряж» (ііі), заказників «Конча-

Озерна» (vіі), «Базавлуцький прибережно-річковий комплекс» (і), «Вишнев-

ський комплекс» (і), «Кам’янський прибережно-річковий комплекс» (і),

«Мар’їний ліс» (і), «Кочерізький байрачно-балковий комплекс» (і), «Межи-

річчя» (і), «Петропавлівські лимани» (і), «Придніпровська байрачно-балкова

система» (і), «Приорільський комплекс» (і), «Річка Боковенька» (і), «Річка

Верхня Терса з прилеглими заплавами» (і), «Самарський бір» (і), «Потік

“Оса”» (і), «Річка Біла Тиса» (і), «Золочівський масив» (і), «Словітські ліси»

(і), «Роздільські діброви» (і), «Урочище “Павлівське”» (і), «Заплава річки

Псьол» (і), «Прудищанський ліс» (і), «Крехаївські луки» (і). А також розши-

рення УСПЗ («Хомутівський степ» (і), «Кам’яні могили (і)), ПЗ «Мис Марть-

ян» (іі), «Розточчя» (іі), «Полiський» (ііі, vіі), «Черемський» (vіі), «Єланець-

кий степ» (vіі), «Днiпровсько-Орiльський» (ііі), НПП «Азово-Сиваський» (іі),

«Шацький» (іі, vіі), «Подiльськi Товтри» (ііі), «Ужанський» (ііі), «Прип’ять-

Стохід» (vіі), «Яворівський» (vіі), «Ічнянський» (vіі), БЗ «Асканія-Нова»

(vіі), Дунайського БЗ (Жебріянівське пасмо, Стенцівські плавні, Китай, Кат-

лабух, Кугурлуй, Кагул, Ялпуг (і)) та дендропарку «Олександрія» (іі).

Для вирішення цієї проблеми необхідно: прискорено впровадити не

реалізовані частини нормативних актів про резервування територій під запо-

відання або розширення існуючих територій ПЗФ; у випадку, коли створені

території ПЗФ виявились суттєво меншими, ніж проектована площа, здійс-

нити їх розширення до проектованої площі; підготувати укази про резерву-

вання та Програми розвитку заповідної справи на наступний період; ввести

адміністративну та кримінальну відповідальність за невиконання указів щодо

14

резервування територій під заповідання та за різні форми саботування проце-

сів створення територій ПЗФ, створення яких передбачене нормативними ак-

тами. Сьогодні є чимало пропозицій щодо створення нових національних па-

рків і заповідників, не передбачених у минулому жодними нормативними ак-

тами (наприклад, Чорнобильського біосферного заповідника).

Що важливо відзначити, значна кількість масштабних територій ПЗФ,

про необхідність створення яких сьогодні ведуть мову природоохоронці, є

степовими територіями. Такими є запропоновані до створення нацпарки

«Кам’янська Січ» (Херсонська обл.), «Надснянский» (Львівська обл.) – по-

годжений у Мінприроди, «Дівички» (Київська обл.), «Муравський Шлях»

(Запорізька обл.), «Барвінківський степ» (Харківська обл.) – погоджені у

Мінприроди, а також кілька військових полігонів (Болградський полігон

(Одеська обл.), полігон у с. Велико-Половецьке (Київська обл.), Широкола-

нівський полігон і Києво-Олександрівський полігон (Миколаївська обл.), Ра-

денський полігон (Херсонська обл.), Васильківський полігон і полігон у

с. Гвардійське (Дніпропетровська обл.), Чаудинський масив і Військовий

радгосп «Азовський» (Автономна Республіка Крим). Крім того, доцільно на-

дати статус національного парку РЛП «Караларський степ», твореному на

базі земель Міноборони України (Ленінський район АР Крим).

НИЖНЬОДНІСТРОВСЬКИЙ ННП – ВАЖЛИВА СКЛАДОВА

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ

Роженко М. В., заступник директора

Нижньодністровського НПП

Територія Нижньодністровського національного природного парку

площею більше 21000 га у нижній течії р. Дністер є ділянкою з найбагатшим

біорізноманіттям Європи. У її межах акумульована значна кількість видів

тварин та рослин, що занесені до Червоної книги України. Це території, де

збережені природні ландшафти, що притаманні пониззям великих річок і які

мають величезне значення для організації рекреаційної діяльності парку та

розвитку туристичної галузі регіону.

Зазначена територія входить до складу територій Дністровського дов-

готного природного коридору національної екологічної мережі та відіграє

велику роль у здійсненні міграційних процесів багатьох видів птахів забезпе-

чує їх збереження в межах природних ареалів. Причому такий природний

коридор використовується не лише птахами, яким притаманні щорічні мігра-

ції, а й значною кількістю інших видів тварин. Зокрема, розселення єнотопо-

дібного собаки у 80-х роках минулого сторіччя на території Північно-

західного Причорномор’я та шакала звичайного у 90-х того ж періоду відбу-

лось виключно у межах Дністровського природного коридору який фактично

забезпечив природне розселення багатьох видів тварин, в т.ч. і вищезгаданих.

Такі зоогеографічні явища, які відбуваються на півдні держави у межах

15

зазначених територій свідчать про виключну їх цінність і роль у збереженні

та розселені певних видів. Необхідність подальшого їх збереження є цілком

очевидною.

Найактуальнішою проблемою діяльності парку сьогодні є роботи з ви-

конання проекту землеустрою та організації території парку, які передбача-

ють фактично подвійне погодження з органами місцевого самоврядування,

оскільки усі необхідні погодження були отримані під час підготовки матеріа-

лів створення парку. На етапі встановлення визначених кордонів за умови

непогодження будь-якого органу місцевого самоврядування виконання всіх

землевпорядних робіт парку заганяється у глухий кут. Вирішення питання,

на нашу думку, лежить у підготовці відповідних змін до чинного законодав-

ства в частині процедури встановлення визначених кордонів природно-

заповідних установ. Процес передачі природоохоронним установам терито-

рій лісгоспів взагалі є абсурдним, оскільки передбачає відшкодування пев-

них збитків лісгоспам. Зокрема вилучення 156,2 га територій вкритих лісом

та передачі у постійне користування парку згідно зі ст. 49 Закону України

«Про природно-заповідний фонд України» та ст. 156,157 Земельного кодексу

України, постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 кош-

тує парку 2801840 грн. Про які збитки йдеться під час включення ділянок лі-

су до територій ПЗФ взагалі важко зрозуміти, оскільки надбання в питаннях

збереження довкілля в таких випадках очевидні. Наступним вкрай проблем-

ним питанням діяльності парку є його фінансування. Звичайно воно сьогодні

є мізерним та таким, що не в змозі забезпечити у повному обсязі виконання

задач, покладених державою перед парком. Та навіть за наявності певних

коштів їх використання часто-густо стає фактично неможливим через відпо-

відне погодження структурами казначейства. Кошти або недоступні для ви-

користання, або стають доступними для використання за кілька днів до за-

вершення фінансового року, що веде до їх втрати та унеможливлює біль-

шість природоохоронних заходів.

Однією з найбільших екологічних проблем парку є зарегулювання його

стоку в результаті будівництва Дністровського водосховища. Відсутність

будь-яких законодавчих актів регулюючого характеру з пріоритетом на збе-

реження природоохоронних територій робить їх фактичними заручниками

рішень адміністрації ГАЕС, особливо у весняний період під час проходження

репродуктивних циклів. Використання природного ресурсу парку відповідно

до статті 9.1 Закону України про ПЗФ взагалі на даний час неможливе, оскі-

льки обласні державні управління екології та природних ресурсів України,

які згідно з чинним законодавством забезпечують видачу відповідних дозво-

лів у межах визначених лімітів не існують як такі, оскільки були реформова-

ні в інші природоохоронні структури обласного підпорядкування. Отже, без

внесення певних змін до вищезгаданої статі Закону України «Про природно-

заповідний фонд України» діяльність парку в цьому напрямі значно усклад-

нюється, створює передумови для численних порушень природоохоронного

законодавства та викликає непотрібний негатив у місцевого населення по

відношенню до його діяльності.

16

ПРОБЛЕМИ УСТАНОВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

Бригинець О. М., народний депутат

України

У нашій країні налічується 47 національних природних парків, 18 при-

родних заповідників та 4 біосферні заповідники, в яких працює не одна тися-

ча людей, і яким доводиться щодня своїми силами долати скруту, виконуючи

вкрай важливу для планети роль – охороняти дику природу. Чим можуть до-

помогти цим людям народні депутати?

З таким запитанням на круглому столі «Національна екологічна мере-

жа України та збереження біологічного і ландшафтного різноманіття», орга-

нізованого Всеукраїнською екологічною лігою, виступив народний депутат

України (фракція «Батьківщина») Олександр Бригинець.

«Щоб отримати відповідь на це питання, я особисто звернувся до кож-

ного з національних парків та заповідників з проханням розповісти, з якими

проблемами їм доводиться зіштовхуватись щодня, які перешкоди видаються

їм нездоланними і до яких, на їх думку, дій слід вдатись народним депута-

там, щоб подолати наявні проблеми заповідної галузі. Лише погляд зсереди-

ни може дати розуміння – що треба зробити, щоб дійсно допомогти цій не-

популярній для сучасних службовців галузі», – вважає О. Бригинець.

Чимало проблем виявились спільними для більшості парків і

заповідників. Разом з тим, парки і заповідники розміщені в різних регіонах,

представлені різними ландшафтами і мають чимало регіональної специфіки.

Так, наприклад, для Древлянського природного заповідника досі не

виділяються гроші на радіаційне обстеження території, адже заповідник

розміщений на радіаційно забруднених землях. Його працівники наразі не

можуть пересуватись по території, оскільки не відомо, де перебувати безпеч-

но, а де ні. Приморські нацпарки не мають юридичного права оформити акти

на право користування акваторіями морів і лиманів, оскільки акваторії не

обліковуються в складі природно-заповідного фонду. Таким чином,

адміністрація нацпарків не може здійснювати охоронну, біотехнічну та гос-

подарську діяльність в акваторії. Також, через зазначену причину, нацпарки

не можуть отримувати фінансування на роботу в акваторії.

Окрім згаданого, такі проблеми характерні для Національного природ-

ного парку «Азово-Сиваський». У випадку із Опукським природним

заповідником взагалі існує неподоланна проблема – його територія

накладається на землі оборони, які орендує Російський флот. На прикладі

НПП «Нижньосульський» бачимо, що рівневий режим у водосховищах

регулюється незалежно від наявності НПП, що призводить до знищення не-

рестовищ, колоній та місць гніздування птахів. Біосферний заповідник

«Асканія-Нова» не має можливості для стабільного постачання води для

розміщеного на його території дендропарку, без чого щороку існує

вірогідність загибелі цього унікального об’єкту. У степових природних

заповідниках держслужбовці в системі МНС видають приписи розбити весь

17

ПЗФ на квадрати по 10 га мінералізованими смугами. А у випадку з НПП

«Гетьманський» в Указі Президента про його створення взагалі немає

вказівки про Чернечинську сільраду (1263,6 га), що увійшла в НПП, що

потребує внесення змін в Указ.

«Крім цього, проаналізувавши відповіді всіх установ природно-

заповідного фонду, нам вдалось підготувати зведений огляд проблем, на

основі якого ми підготували пропозиції до внесення змін у законодавство.

Наразі серед законодавчих проблем щодо природно-заповідного фонду ли-

шаються численні неузгодженості між ЛКУ, ЗКУ, ЗУ «Про природно-

заповідний фонд», Законом України «Про дозвільну систему у сфері

господарської діяльності», постановами Кабміну та наказами різних

міністерств. Різні державні органи, з якими доводиться спілкуватися

дирекціям ПЗФ, важко і довго контактують між собою. Декларативні закони

та Укази Президента в галузі заповідної справи не виконуються, а їх вико-

нання ніхто не контролює. Наразі не затверджена програма розвитку

заповідної справи тощо», – розповів О. Бригинець. Крім того, у зв’язку із на-

слідками адміністративної реформи в 2013 р. ліквідовані підрозділи Мінпри-

роди в областях, через що стало неможливим погодження лімітів на госпо-

дарські роботи в установах ПЗФ. Проведення заходів відповідно до проектів

організації території ПЗФ все одно чомусь потребує щорічного погодження.

Місцеві чиновники втручаються в роботу ПЗФ. Приймаючи рішення, які не

рахуються з наявністю на їх території ПЗФ, наприклад, виділяють земельні

ділянки на землях, що входять до національних природних парків без вилу-

чення. Держлісагенство лобіює передачу парків у своє підпорядкування,

проте частина парків переконана, що всі вони мають бути підпорядкованими

Мінприроди, адже НПП і заповідники підпорядковані різним відомствам –

тому нема спільної роботи, різні форми звітності і вимоги. Нацпарки та

заповідники не мають можливості повноцінно функціонувати без затвердже-

ного у відповідному порядку проекту організації території. Його розробка

займає чимало часу і потребує значних обсягів фінансування з боку держави.

Натомість, прокуратура та екоінспекція, знаючи про відсутність проекту,

проводять регулярні перевірки і надають приписи на формальних підставах

відсутності проекту.

Установи ПЗФ не мають статус потерпілої особи в разі завдання

збитків території ПЗФ і в разі стягнення збитків нанесених діями

порушників, кошти все одно не потрапляють в ПЗФ, навіть на ліквідацію

наслідків таких порушень. Розподіл коштів з державного та обласних фондів

охорони навколишнього природного середовища відбувається не прозоро,

деякі установи ПЗФ роками не можуть отримати фінансування. Кошти,

стягнуті з порушників через суд скеровуються не до установи ПЗФ, а до

Держбюджету. Не врегульоване питання охорони та використання водних

живих на території ПЗФ до затвердження відповідного положення. Внаслідок

цього виникає правовий вакуум, чим користуються браконьєри. Відсутня

єдина система моніторингу стану всіх ПЗФ. Установи ПЗФ, що

підпорядковані різним державним органам, мають різну систему звітності,

18

що практично виключає можливість ефективної співпраці. Не виділяються

кошти на транспорт, паливно-мастивні матеріали, на наукову роботу. В

результаті або працівники відділів науки та охорони виконують свою роботу

власним коштом (включно із транспортними розходами), або зовсім не вико-

нують її. Деякі НПП не мають навіть коштів на створення приміщення

адміністрації. Незважаючи на те, що наявність нацпарків у районі або області

суттєво впливає на економічну складову життя та імідж району та працев-

лаштування населення, нацпарки фінансуються лише з Держбюджету –

місцеві бюджети не вкладають жодних коштів у їх розвиток.

Низька зарплата спричиняє відтік кадрів (для прикладу – в лісгоспах

вдвічі вища зарплата, є надбавки за вислугу років і можливість премій). Так,

зарплата працівників НПП «Голосіївський» значно нижча за столичні показ-

ники прожиткового мінімуму. Немає можливості залучати до проведення

наукових досліджень спеціалістів з вузьких тем, що є працівниками

сторонніх установ. Якщо установа ПЗФ розміщена у віддалених районах, то

серед місцевих жителів неможливо знайти кваліфікованих кадрів, а залучити

кваліфікованих спеціалістів з наукових центрів неможливо. У дирекцій

парків відсутня можливість збільшити штат або переглянути його структуру.

В структурі тих НПП, що мають в своєму складі озеленені території загаль-

ного користування, немає можливості створити відділи благоустрою. Тому

функції цього неіснуючого відділу змушені у робочий час виконувати відділ

рекреації і служба охорони. Попри законодавчо передбачений соціальний за-

хист (у т.ч. забезпечення житлом), працівники ПЗФ не отримують службово-

го житла.

Казначейство систематично затримує переказ коштів на роботу установ

ПЗФ, внаслідок чого нацпарки накопичують роками кредиторську

заборгованість. Постачальники товарів і послуг, з якими у парків укладені

договори, відмовляються надавати послуги та товари, ініціюють розірвання

угод. У деяких парків кредиторська заборгованість накопичується роками.

Робота установ ПЗФ багато в чому відбувається на тендерній основі,

будь-якій ініціативі немає місця. Усе фінансування планове. У бюджеті уста-

нов ПЗФ відсутні кошти для вирішення непередбачуваних проблем. Таким

чином, ліквідація катастроф, невідкладні заходи по боротьбі з порушеннями і

чимало інших проблем взагалі не можуть бути подоланими, адже

адміністрація ПЗФ не має права виконувати такі дії бюджетним коштом.

Літописи природи, що є науковою працею і виконуються в парках і

заповідниках, не захищаються авторським правом і не є науковими

публікаціями, у зв’язку із чим створюються значні незручності у

використанні в цих документах наукових відомостей, зібраних науковцями

парку або заповідника. Відсутня єдина система маркування туристичних та

екологічних стежок в НПП, а також Положення про надання платних

рекреаційних послуг установами ПЗФ, що спричиняє складності при

організації туристично-рекреаційної діяльності в нацпарках. Після створення

нацпарків, землі від користувачів до адміністрацій не передаються. Переваж-

но це стосується земель державного лісового фонду, які лісгосподарськими

19

підприємствами не передаються за прямою вказівкою керівництва

Держлісагенства. Внаслідок цього – межі ПЗФ не винесені в натуру.

Парки і заповідники не мають документів на право власності на землю.

Частина земель – землі лісгоспів, у яких на винесення в натуру немає грошей

взагалі. Тому на їх землях тривають самозахоплення. Те саме стосується і

земель сільрад на берегах водойм і річок. При цьому законодавство не

дозволяє адміністрації парку здійснити винесення в натуру всіх його меж, а

не лише йому переданих. Досі лишається законодавча можливість зміни

цільового призначення земель, що входять до складу ПЗФ, у т.ч. під

будівництво, а також можливість вилучення земель ПЗФ для суспільних по-

треб і ліквідовувати статус ПЗФ, що повністю нівелює думку про те, що

заповідання вберігає заповідні території назавжди. Законодавство не

передбачає умов для відновлення втраченої цінності територій ПЗФ. При

створенні ПЗФ відсутня можливість створення без погодження з землекори-

стувачем, навіть якщо йдеться про землі державної власності. При оформ-

ленні держактів на землі нацпарків, у них не вказується функційне зонування

їх території, без чого неможливо ввести реальні обмеження господарської

діяльності користувачів земельних ділянок. Сільради скасовують свої ж по-

годження, раніше надані на включення землі в парк. Повноваження служб

охорони ПЗФ дуже обмежені, по суті вони не мають статусу

держслужбовців. Процедура накладання адмінстягнень складна, працівники

служб охорони ПЗФ не можуть складати протоколи за невиконання

приписів; статті 85, 90, 91 та 188,5 КУАП не входять в повноваження служб

охорони; також вони не мають права на фото та відеофіксацію порушень.

При цьому відсутній механізм відшкодування працівникам служб охорони

шкоди, заподіяної їм при виконанні обов’язків; відсутні навчальні курси.

Законодавство про ПЗФ не враховує традиційні промисли та зайняття

місцевого населення. Наприклад, при створенні НПП у 2009–2010 роках всіх

запевняли, що на їх території можна буде полювати і відразу після цього на

законодавчому рівні заборонили мисливство в ПЗФ. Внаслідок цього, місцеві

громади в переважній більшості конфліктують з адміністраціями установ

ПЗФ. Імідж парків знаходиться на дуже низькому рівні, розширити установи

ПЗФ неможливо через категоричну незгоду місцевих громад. Також місцеві

мешканці через відсутність законної можливості займатись традиційними

промислами здійснюють це нелегально та неорганізовано, чим завдають

великої шкоди заповідникам та національним паркам. Під виглядом думки

громад браконьєри лобіюють полювання в ПЗФ. Сьогодні всі громади проти

розширення ПЗФ. Навколо заповідників немає буферних зон, господарська

діяльність здійснюється аж до межі ПЗФ, чим місцеве населення суттєво

впливає на реальний режим ПЗФ тощо. Нардеп висловив подяку директорам

та працівникам заповідників і національних парків за ту відвертість, з якою

вони розповіли йому про наболіле, про системні прогалини у законодавстві,

про те, як позначились на їхній роботі останні законодавчі зміни у державі та

адміністративна реформа. О. Бригинець наголосив, що він і надалі планує

довготривалу системну роботу щодо допомоги установам природно-

20

заповідного фонду в усіх регіонах України та підтримки галузі заповідної

справи як такої. У цьому намірі О. Бригинець сподівається на подальшу

співпрацю із заповідниками і нацпарками, без яких виконати такий задум не

можливо.

БРАКОНЬЕРСТВО В ПРИРОДНО-ЗАПОВЕДНОМ ФОНДЕ

Чистяков А. В., председатель

Всеукраинского совета «Ассоциация

рыболовов Украины»

Никого не удивишь бардаком, беззаконием, развалом и негативом, тво-

рящимся во всех хозяйственных областях. Не исключением в этом вопросе

есть и святая святых – природно-заповедный фонд Украины. Нет единого го-

сударственного хозяина и оператора у заповедных земель. Заповедники раз-

бросаны по различным министерствам и ведомствам. Они есть в Министер-

стве образования, государственном агентстве управления лесными ресурса-

ми, Академии наук Украины и конечно же в Министерстве экологии и при-

родных ресурсов Украины. Где нет единого ответственного, там полная без-

ответственность. Нет общего подхода к охране, сохранению этих уникаль-

ных уголков природы. Каждый «обладатель» заповедников на свое усмотре-

ние использует их и порой явно в коммерческих целях. Странно, что на об-

суждении состояния, в котором находится природно-заповедный фонд Ук-

раины, присутствуют представители Агентства рыбного хозяйства. На этом

круглом столе должны подниматься вопросы о природоохране, цивилизо-

ванном и бережном отношении к святая святых – нашему заповедному фон-

ду, а промысловое ведомство пытается навязать разговор об эффективном

хозяйственном использовании заповедных территорий. Заповедники – это не

супермаркет! Видя до какого депрессивного состояния довели наши водо-

емы, варварским к ним отношением, Ассоциация рыболовов Украины при-

зывает немедленно прекратить промысловый вылов рыбы во внутренних во-

доемах страны! Продуктовая корзина должна наполняться за счет выращен-

ной рыбоводными хозяйствами рыбой.

Мнение Ассоциации рыболовов Украины безоговорочно: «В природно-

заповедном фонде должна быть запрещена любая хозяйственная деятель-

ность!». Вряд ли кому-то из чиновников это понравится. Ведь они привыкли

к вырубке заповедного леса, проводят сафари на заповедных животных, при-

ветствуют постройки бань и охотничьих домиков в заповедниках…

В 2011 году по инициативе общественности Агентство рыбного хозяй-

ства разработало новую сетку расчета сумм нанесенного ущерба (Постанов-

ление Кабмина № 1209 от 21 ноября 2011 г. «Про затвердження такс для об-

числення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного

добування (збирання) або знищення цінних видів водних біоресурсів»).

21

Каждая рыба, выловленная браконьером, начала считаться отдельно.

Суммы компенсаций были значительно увеличены. Например: за одного су-

дака, вне зависимости от его размера, браконьер должен заплатить 510 грн,

за одну щуку – 340 грн, за одного леща – 170 грн. После того, как Постанов-

ление вошло в силу, сейчас не редки суммы компенсаций за нанесенный

ущерб для браконьеров в десятки, а то и в сотни тысяч гривен. А на морях

начали насчитывать и миллионные суммы компенсаций. Так, в рейде остано-

вили рыболовецкий сейнер незаконно выловивший 4,5 тонны бычка, посчи-

тав его поштучно, сумма нанесенного ущерба составила 5,470 тыс. гривен.

Законодательно ужесточая наказания и увеличивая штрафы, необходи-

мо их поднимать до такой высоты, чтобы заниматься убийством природы

стало экономически невыгодным. Сейчас в Верховной Раде Украины нахо-

дится законопроект, инициированный и разработанный совместно с Агентст-

вом рыбного хозяйства, который предусматривает увеличение штрафов за

браконьерство. В данное время совместно с депутатами разрабатывается еще

ряд законопроектов, в частности предусматривающий ужесточение наказа-

ния за торговлю незаконно выловленной рыбой и запрещенными орудиями

лова. Необходимо выбить из-под браконьерства его финансовый фундамент

– сбыт.

Следует отметить, что за последние годы Минприроды не подало ни

одного законопроекта, направленного на улучшение природоохраны. Вот так

шаг за шагом Минприроды превратилось из ведомства по защите окружаю-

щей среды в чиновничий кооператив по выписке всяческих лицензий и раз-

решений на использовании этой среды. Как ни странно это звучит, но с при-

нятием Постановления Кабмина Украины № 1209 от 21 ноября 2011 г. «Про

затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної

внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів во-

дних біоресурсів», повышение такс не коснулись природно-заповедного

фонда. Чем моментально и воспользовались браконьеры. Шутка ли, если на

обычной акватории для браконьера сома считали по 425 грн, барабулю по

85 грн, то в заповеднике эти тарифы были намного меньше: сом – 85 грн, ба-

рабуля – 1,7 грн. Браконьерские сети перегородили заповедные акватории.

Только пару месяцев назад исправили эту ошибку и выровняли таксы. У нас

в стране фактически равное количество территорий, которые занимает ПЗФ

и свалки (примерно 6,5 процентов). Ихтиологических заказников у нас всего

0,007 процентов. При этом на них открыто орудуют браконьеры. Приведу

несколько примеров.

Национальный природный парк «Нижнесульский» (в подчинении

Минприроды) – природное нерестилище Кременчугского водохранилища. В

плавнях гнездятся редкие виды птиц. На островах живут кабаны, лисы, ено-

ты. Во время нереста сюда заходит столько рыбы, что если в косяк вставить

шест, то он не упадет, его будут держать массы рыбьих тел. Сюда, как на ра-

боту, съезжаются из соседних областей браконьеры. На период нереста сни-

мают в селе Липовом хаты и промышляют икряную рыбу.

22

В осенний период в этой акватории начинается спецлов. Чтобы попасть

на это официальное массовое убийство рыбы, рыбколхозы готовы на все.

Спецлов проводится под эгидой вылова растительноядных видов рыбы сетя-

ми с крупной ячеей. Во время совместного рейда с госэкоинспекцией мы вы-

нули из воды 43 км сетей, которые постелили 19 промысловых сейнеров. По

официальным данным, более 40 процентов выловленной рыбы во время

спецлова считается приловом. Для нас это не «прилов», а родные каждому

сердцу рыболова названия нашей аборигенной рыбы: щука, судак, лещ,

плотва, сом. Сетями с крупной ячеей вылавливается маточное поголовье, ко-

торое по весне во время нереста могло было дать миллионное потомство.

Дунайский биосферный заповедник (в составе НАН Украины) из-за

постоянного фактически неконтролируемого вылова дунайской селедки,

массовой вырубки камыша превратился из заповедника в кооператив. Фак-

тически все взрослое население в том регионе занимается браконьерством.

Все побережье национального природного парка «Джарылгачский»

(Минприроды) в креветочных ятерях и рыбьих сетях. На заповедных землях

регулярно проходит сафари.

Национальный природный парк «Шацкие озера». Во время рейда в

трех озерах вынули 420 сетей. В штате парка официально оформлено 9 про-

мысловых бригад. Из всего количества вынутых во время рейда сетей было

всего 19 килограмм рыбы. Это говорит о том, что в Шацких озерах рыба

уничтожена. На местных рынках продают вяленых и копченых угрей, приве-

зенных из Прибалтики или из Китая. В Шацких озерах угря НЕТ!

Региональный заповедник «Днепровские острова». Между мостами

«новым» железнодорожным и Южным мостом находится живописный

остров Великий. После продолжительного добывания песка земснарядом за-

вода им. Ковальской (кстати, все разрешения на это варварство Минприроды

согласовало и дало свое разрешение) из-за вырытых на дне Днепра земсна-

рядом громадных ям, остров Великий начал осыпаться, произошел сдвиг

грунта. Остров Великий уменьшился на 27%. Его пустили на производства

бетона.

Национальный природный парк «Голосеевский». Из-за того, что

его границы до сих пор не вынесены в натуру, большую часть заповедных

земель распаевали. За три года Ассоциация рыболовов Украины на заповед-

ной акватории Ольгинского залива возле Жукова острова совместно с приро-

доохранными и правоохранительными структурами остановила работу

18 земснарядов.

Черкассы. Орнитологический заказник «Липовский». Во время не-

реста он превращается в браконьерский рассадник. Черкасское представи-

тельство Ассоциации рыболовов Украины выставила в этом году на посто-

янной основе пункты дружинников. Это позволило немного снизить бра-

коньерское давление на заповедную акваторию. Задержаны десятки браконь-

ерских бригад. Открыто множество уголовных дел. Задержаны 4 рыбопро-

мысловые бригады, которые ночами тралами ловили рыбу.

23

Более детально хочется остановиться на жемчужине заповедного фон-

да – Черноморском биосферном заповеднике (создан в 1927 г., территория

114 тыс. га), который включен в международную сеть биосферных заповед-

ников ЮНЕСКО. Его территория согласно Рамсарской конвенции включена

в список водно-болотных угодий, имеющих международное значение. Соз-

дан для охраны зимующих гнездовых и перелетных птиц и является самым

крупным морским орнитологическим заповедником в Европе. Это полно-

стью закрытая заповедная территория. В состав заповедника входит Тенд-

ровская Коса протяженностью 74 км, она разъединяет Черное море и Тенд-

ровский залив. Второе ее название «Ахиллесов Бег». По приданию здесь тре-

нировался Ахиллес и именно на ней проходили первые Олимпийские игры

по бегу. До сих пор с тех давних времен сохранились оливковая роща и раз-

валины греческих построек. На территории заповедника насчитывается

446 видов позвоночных животных, более 3000 видов беспозвоночных, около

4 тыс. видов насекомых, около 30 тыс. видов пауков, 25 видов наземных

моллюсков. Но прежде всего заповедник является царством птиц. Здесь заре-

гистрировано 300 видов птиц, которые относятся к 18 отрядам. Более 145 из

них гнездятся, остальные зимуют или появляются во время миграций. В

Красную книгу Украины и Европейский Красный список занесено 14 видов

млекопитающих, 57 видов птиц, 37 видов насекомых, 41 вид растений.

Заповедник особенно знаменит тем, что на его территории гнездятся

сотни редких видов птиц. Только с недавних пор птицам все тяжелее и тяже-

лее становится выбрать себе спокойное место для высиживания своего по-

томства, так как почти всю прибрежную территорию включая острова, заня-

ли браконьерские бригады. Настораживает тот факт, что некоторые егеря

вместо того, чтобы лелеять и беречь эти уникальные места, занялись пре-

ступным промыслом самостоятельно, причем создали целое производство.

Сотни креветочных ятерей и кефальных сетей пущены вход. Также не для

кого уже не новость применение на заповедной акватории аханов и крючьев

для вылова осетровых видов рыб, занесенных в Красную книгу Украины.

Осуществляется промышленная переработка в цехах, оборудованных прямо

в служебных егерских помещениях, заморозка продукции и, конечно же, на-

лажены пути сбыта, вследствие чего тонны этой браконьерской продукции

попадают на рынки и пляжи нашей страны.

Прошло чуть больше двух лет с момента нашумевшей «облавы» пра-

воохранителей на территорию заповедника, когда рейд проходил одновре-

менно в семнадцати различных точках. Во время того рейда были задержаны

более семи десятков браконьеров, сотни креветочных ятерей, около полутора

тонн креветки, атерины и бычка. Но самое главное, что в ходе рейда были

задержаны девять егерей заповедника, которые на подшефных заповедных

территориях занимались браконьерством. После первоначальных допросов

выяснилось, что в заповеднике действовала организованная преступная

группировка, во главе которой находилась администрация заповедника.

Следствие, длившееся больше года, закончилось, и суд дал свою оценку тем

событиям. Казалось бы, черная страница перевернута. Но не тут-то было.

24

Новый директор развернул браконьерскую машину по добычи креветки на

полную мощность. Уже на протяжении двух лет на островах нет птицы, там

одни браконьеры. Масштабы убийства природы за «высоким заповедным за-

бором» просто поражают…

В начале апреля этого года совместной группой рыбоохрана, погра-

ничники, общественность на пограничных катерах зашла в заповедную аква-

торию и за полдня рейда из воды вынули более 14 км аханов, предназначен-

ных для лова осетровых, занесенных в Красную книгу Украины. По неофи-

циальным данным, сегодня здесь орудуют более 70 бригад браконьеров,

42 лодки вывозят креветку и рыбу с территории заповедника.

Во время рейда в начале мая совместной оперативной группой, в кото-

рую вошли сотрудники СБУ, рыбоохраны и общественности, были задержа-

ны 8 браконьеров, сумма нанесенного ущерба которыми по «краснокниж-

ной» рыбе составила 1,062 млн грн.

Ассоциация рыболовов Украины неоднократно обращалась в НАН Ук-

раины с требованием предпринять меры по прекращению браконьерства в

Черноморском биосферном заповеднике. Но воз и ныне там…

НЕСООТВЕТСТВИЕ ПОДЗАКОННЫХ АКТОВ

МИНИСТЕРСТВА ЭКОЛОГИИ И ПРИРОДНЫХ РЕСУРСОВ

УКРАИНЫ КОНЦЕПЦИИ АБСОЛЮТНОЙ ЗАПОВЕДНОСТИ

Борейко В. Е.,

директор Киевского

эколого-культурного центра

Концепция абсолютной заповедности, разработанная в ХХ веке рос-

сийскими и американскими экологами и экофилософами, предполагает нали-

чие жесткого охранного режима в природных заповедниках и прекращение в

них каких-либо регуляционных мероприятий. К сожалению, современное

природоохранное законодательство Украины во многом не соответствует

концепции абсолютной заповедности. Так, статья 16 Закона Украины «О

природно-заповедном фонде Украины» разрешает проводить в заповедниках

восстановительные работы, а статья 9.1 этого Закона дает возможность полу-

чать лимиты на специспользование природных ресурсов в заповедниках. В

результате в заповедниках широко проводятся рубки леса, а в степных запо-

ведниках – покосы при помощи тракторов и комбайнов. Так, в Полесском

заповеднике лимиты на рубку леса составили в 2012 г. 10224 кубометров, в

Медоборах – 3955 кубометров, в Ровенском – 8023 кубометра древесины.

Лимиты на сенокошение в заповеднике Еленацкая степь в 2012 г. составили

187 гектаров, в Луганском – 226 га, в Украинском степном – 147 га. По сути,

в этих заповедниках идет неприкрытая хозяйственная деятельность.

Закон Украины «Об охотничьем хозяйстве и охоте» (ст. 32) разрешает

проводить в заповедниках селекционный отстрел (хотя о какой «селекции»

25

там вообще может идти речь?). Под видом селекционного отстрела в ряде за-

поведников Украины ведется настоящая охота, которая запрещена в запове-

дниках действующим законодательством. Так, согласно утвержденных Ми-

нистерством экологии и природных ресурсов Украины лимитов, в 2012 г. в

Крымском заповеднике должно было быть отстрелено 45 благородных оле-

ней, 26 кабанов, 1 косуля и 7 европейских муфлонов. Согласно ст. 33 Закона

Украины «Об охотничьем хозяйстве и охоте» в заповедниках может проис-

ходить отстрел так называемых «вредных» животных: волков, лисиц, соек,

сорок, грачей и серых ворон. В результате в Полесском заповеднике в 1990-х

гг. ежегодно официально отстреливалось 2 волка, а в Крымском заповеднике

отстреливали лисиц и серых ворон, что является грубым вмешательством в

заповедную экосистему.

Не соответствуют концепции абсолютной заповедности Лесной кодекс

Украины и ряд постановлений Кабинета Министров Украины. Лесной кодекс

Украины (ст. 70) позволяет с разрешения Минприроды Украины рубить в ле-

сах природно-заповедного фонда, в том числе и в заповедниках, семенные и

плюсовые деревья. Постановление Кабинета Министров Украины № 724 от

12 мая 2007 г. «Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів»,

ст. 6 Правил разрешает проводить в заповедниках различные рубки форми-

рования и восстановления лесов. Постановление Кабинета Министров Ук-

раины № 555 от 27 июля 1995 г. «Про затвердження Санітарних правил в лі-

сах України», а также ст. 5, 11, 28, 33 Правил разрешают проводить в запове-

дниках сплошные и выборочные санитарные рубки, очищать лес от захлам-

ленности, уничтожать различных вредителей и т.п., причем наибольший вред

заповедной природе наносят именно сплошные санитарные рубки. «Правила

рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства та інших рубок», утвер-

жденные Кабинетом Министров Украины 16.05.1996 г. № 535, разрешают

проводить в лесах заповедников санитарные рубки и рубки реконструкции.

«Порядок спеціального використання лісових ресурсів», утвержденный пос-

тановлением Кабинета Министров Украины 23 мая 2007 г. № 761 позволяет

в природоохранных лесах (в том числе и в заповедниках) устанавливать

«ограниченный режим» лесопользования. Все это позволяет заповедникам, в

первую очередь, находящимся в ведении Государственного агентства лесно-

го хозяйства Украины – Ялтинскому горнолесному, Медоборы, Полесскому,

Ровенскому, а также Росточье – вести небывалую коммерческую лесозагото-

вку под видом официально разрешенных и согласованных с Минприроды

Украины лимитов рубок ухода, выборочных и сплошных санитарных рубок,

лесоотводных рубок и рубок реконструкции. Поэтому, например, в заповед-

нике Медоборы в 2011 г. вполне официально на площади 165 га были прове-

дены санитарные рубки, а на площади 69 га – рубки реконструкции, задача

которых (согласно Лесного кодекса Украины) улучшение качественного сос-

тава леса, что не является задачей природных заповедников.

Способствуют нарушению принципов концепции абсолютной заповед-

ности также и ведомственные инструкции, и положения Министерства эко-

логии и природных ресурсов Украины. «Інструкція про застосування поряд-

26

ку встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах тери-

торій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значен-

ня», утвержденная Минприроды Украины приказом № 27 от 24.01.2008 г.,

подготовленная на основе «Положення про порядок видачі дозволів на спе-

ціальне використання природних ресурсів», (утвержденного постановлением

Кабинета Министров Украины 10 августа 1992 г. № 459), не устанавливает

жесткого контроля за использование лимитов на добычу природных ресур-

сов в заповедниках, а также строгого ограничения по получению лимитов.

Таким же неудачным документом является «Положення про проект ор-

ганізації території природного заповідника та охорони його природних ком-

плексів», утвержденный Минприроды Украины приказом № 245 от

06.07.2005 г. Этот документ предоставляет широкое «поле деятельности» для

заповедников, не только противоречащее принципам концепции абсолютной

заповедности, но даже и самому Закону Украины «О природно-заповедном

фонде Украины». Так, среди рекомендуемых разделов для написания Проек-

та организации территории природного заповедника имеются такие как: «ре-

гулирование численности отдельных видов фауны», «основные виды рубок и

их общие и ежегодные объемы», «использование недревесных растительных

ресурсов леса», «лесовозобновление», «охрана леса от вредителей и болез-

ней, лесозащита», «восстановление охотничьих видов животных», «восста-

новление рыбных ресурсов».

Следует также упомянуть «Методичні рекомендації щодо режиму збе-

реження лісових екосистем на територіях природно-заповідного фонду Укра-

їни різних категорій», утвержденные Минприроды Украины и Госагенством

лесного хозяйства Украины 24.12.2003 г. № 185/210-а. В этих рекомендациях

детализировано проведение различных видов рубок – рубок ухода, выбороч-

ных и сплошных санитарных рубок, рубок реконструкции, а также проведе-

ние работ по очистке леса от захламленности, проведения лесокультурных

работ и т.п. непосредственно в природных заповедниках. Рекомендации со-

ветуют рубить в заповедных лесах сухие, больные и усыхающие деревья, ко-

торые являются важным местом обитания краснокнижных летучих мышей,

жуков-оленей и других редких видов фауны. Рекомендации предлагают «ре-

гулированную заповедность» для дубово-грабовых, елово-сосновых лесов

заповедников. Все это, по сути, является удобным прикрытием для открыто-

го ведения во многих заповедниках Украины охотничьего, рыбного, пастби-

щного и лесного хозяйства. Еще одним документом, нарушающим принципы

заповедности, является постановление Кабинета Министров Украины от

28.12.2000 г. № 1913 «Про затвердження переліку послуг, які можуть надава-

тися бюджетними установами природно-заповідного фонду». Согласно это-

му перечню в природных заповедниках за плату может происходить реали-

зация заготовленной в заповеднике древесины, саженцев, семян растений,

лекарственных растений, ягод, грибов, а также разнообразная деятельность

по обслуживанию туристов и отдыхающих. Лесохозяйственные и другие ан-

тиэкологические тенденции присутствуют также в Постановлении Кабинета

Министров Украины № 541 от 24.07.2013 г. «Про затвердження такс для об-

27

числення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природ-

но-заповідний фонд». Согласно этого документа за незаконное присвоение

ветровальных, буреломных деревьев, а также за самовольную рубку сухос-

тойных деревьев на территории природно-заповедного фонда размер компе-

нсации начисляется в два раза меньше, чем за здоровые деревья. Вместе с

тем экологическая ценность ветровальных и сухостойных деревьев гораздо

больше, чем здоровых, так как именно ветровальные и сухостойные деревья

являются излюбленной средой обитания различных грибов, лишайников,

многих видов птиц (дятлы, совы, хищные птицы и т.п.), а также насекомых и

млекопитающих (сони, летучие мыши и т.п.). Непонятно также почему такса

за волка, который играет огромную экологическую роль как хищник, состав-

ляет только 1000 грн, а за енотовидную собаку (вид-интродуцент) – 2605 грн,

а за ондатру – 1824 грн? Это объясняется, прежде всего, невежественным от-

ношением к волку как к «вредителю» охотничьего хозяйства, которое до сих

пор бытует в украинских официальных документах по заповедному делу. Та-

кое же антиэкологическое отношение и к мелким мышевидным грызунам,

обитающим на землях природно-заповедного фонда. Так, за уничтожение ле-

сной, желтогорлой, полевой мышей, полевки обыкновенной, европейской,

рыжей и групповой таксы не предусматриваются данным документом, так

как их причисляют к «вредителям» сельского хозяйства, хотя в дикой запо-

ведной природе животных-«вредителей» не может быть по определению.

ПРО ПОРУШЕННЯ ПРИРОДООХОРОННОГО ЗАКОНОДАВСТВА

НА ТЕРИТОРІЇ ВІДДІЛЕННЯ ЛУГАНСЬКОГО ПРИРОДНОГО

ЗАПОВІДНИКА «ТРЬОХІЗБЕНСЬКИЙ СТЕП»

Анохіна Г. І., голова

сільського осередку Всеукраїнської

екологічної ліги

(с. Трьохізбенка, Луганська обл.)

Тема «Національна екологічна мережа України та збереження біологі-

чного і ландшафтного різноманіття» актуальна не лише для тих, хто займа-

ється цією справою професійно, а й для простих мешканців сільської місце-

вості. На жаль, глобалізація, господарська діяльність, промисловість та без-

діяльність, безвідповідальність високопосадовців, чиновників, їх непрофе-

сійність, некомпетентність, і особливо бажання нажити великі капітали за

рахунок використання землі, природних ресурсів призводять до беззаконних

дій і жахливих наслідків в довкіллі, руйнування екомережі, знищення біоло-

гічного та ландшафтного різноманіття.

Наведу конкретні приклади з життя нашої громади.

1. Вже майже зникло заповідне урочище «Озеро «Біляївське», що був

найяскравішим місцем всієї Луганської області. Його доля турбує тільки се-

28

лян, органи місцевого самоврядування тільки розводять руками – «немає ко-

штів».

2. Вирублені вітрозахисні, лісозахисні смуги, що саджали ще наші ба-

тьки, та вивезені невідомими людьми на величезних машинах через наші се-

ла на очах усіх мешканців під виглядом планових вирубок лісництвом. На-

справді – незаконно, з порушенням законодавства. Вирубано корабельні сос-

ни урочищ Маліново, Кобазєво. Щодня Слов’яносербське лісництво вирубує

і вивозить сільськими вулицями вдень і вночі на намазах до 200–250 м³ здо-

рового лісу з порушенням норм вирубки, вантажу і вивозу.

3. Зникла ціла мережа озер з’єднаних між собою в заплаві Сіверського

Дінця: Зімовне, Підпешечне, Краснокутське, Орліне, Багі-Дубровське, По-

повське, Портошне, Мертве. Рівень води в річці впав, а від озер залишились

тільки натяки.

4. Упродовж чотирьох років з полігону за селом незаконно вивозить пі-

сок намазами «УкрБудПостач». Працюють без договору, без дозволу, не

сплачують податки. Чотири роки громада не може домогтися припинення

цієї діяльності, а міліція (навіть обласна) «не чує» людей і «не бачить» скла-

ду злочину.

5. В одному з котлованів кар’єру працівники міліції облаштували собі

тир, не зважаючи на те, що поруч проходить стежка косуль. При цьому в мі-

сцевій школі є чудовий тир для стрільби з відстані 50 метрів.

6. У святкові травневі дні 2011 року все навкруги здригалося від над-

ривного гулу квадрациклів, що змагалися в заплаві річки, на озерах, лугах.

Впродовж двох днів усе живе захлиналося в грязі та воді, вмирало розчавле-

не колесами квадрациклів. Місцева влада плескала в долоні учасникам, а ДАЇ

охороняла їх рух.

7. На землях Слов’яносербського району і на сусідніх територіях влітку

2013 року підрядна організація «Надра інтегровані рішення» за технічним за-

вданням компанії ТОВ «ТехноГазІндустрія» провела сейсмогеорозвідку для

виявлення запасів природного газу, конденсату та нафти.

Були розміщені георозвідувальні профілі в селах, на присадибних ді-

лянках, сіножатях, розпайованих землях, у заплаві річки, в лісах, на пагор-

бах, вздовж воріт і заборів, по вулицям і провулкам. Робота проводилась на

великоваговій техніці з вібраціонним обладнанням вдень і вночі. Норми віб-

рацій і шуму перевищувались вночі 29 липня і 8 серпня, коли в заплаві річки

були проведені вибухи з неприродним освітленням. Роботи проводились без

дозвільних документів, без оповіщування населення щодо видів робіт та гра-

фіку їх проведення. Техніка, що працювала, і обладнання, яке використову-

валось, не сертифіковані. Після цих робіт у людей погіршився стан здоров’я,

відчувалась слабкість, запаморочення, головні болі, зміни тиску, обмороки і

кожний сип у дітей.

Рівень води у свердловинах впав від двох до чотирьох метрів, а в Лу-

ганському облтубдиспансері 10–11 серпня вода подавалася вже по годинам.

Крім того, вода зі свердловин з часом змінювала свій колір – зеленуватий на

бурий. Зараз у воді спостерігаються домішки білого кольору.

29

Незрозуміло, для чого проводилася ця розвідка в час розквіту природи

в її активній фазі, якщо ще в 60-ті роки ХХ сторіччя тут уже проводилася ге-

орозвідка і її дані відображені на картах і відомі відповідним службам.

8. На землях ДП «Луганського лісомисливського господарства»

з’явилися Північно-Лобачівська вишка ПАТ шахти ім. А. Ф. Засядько (на

підставі спецдозволу, виданого державною службою геології та надр України

в 2011 р., та договору між ДП ЛМГ та шахтою) також з метою георозвідки та

промислової розробки Лобачівського родовища строком на 20 років. Буро-

вою вишкою для видобутку вуглеводнів з травня 2013 р. пробурили 3 тис.

метрів. Басейну для використаних вод та речовин немає. Усе відправляється

в іншу свердловину, пробурену поруч, внаслідок чого забруднюється ґрунт і

вода. При бурінні використовуються хімічні речовини і небезпечне масло,

що зберігаються просто неба. Така діяльність руйнує екомережу і є незакон-

ною, адже шахта немає землеотводу, вишку встановили не в тому місці, що

зазначено у дозволі. Громада та місцеві органі влади не давали свого дозво-

лу. Іде незаконне перепрофілювання використання земель лісового фонду в

інтересах приватного підприємства, не сплачуються кошти в місцевий і дер-

жавний бюджет, не прораховані екологічні ризики.

Наведені вище факти можуть здатися лише переліком подій місцевого

характеру, проте вони висвітлюють загальну картину ставлення до навко-

лишнього середовища та використання природних ресурсів в Україні на цей

час.

УПРАВЛІНСЬКІ ПРОБЛЕМИ ОБ’ЄКТІВ ПЗФ,

ЗОКРЕМА НОВИХ БІОСФЕРНИХ РЕЗЕРВАТІВ ЮНЕСКО

НА РОЗТОЧЧІ ТА ЗАХІДНОМУ ПОЛІССІ

Горбань О. І., Львівський національний

університет імені Івана Франка,

НГО «Громадський інститут

охорони природи»

Розбудова національної екологічної мережі в прикордонних регіонах

України з ЄС тісно пов’язана з програмою формування стратегій розвитку

міжнародних біосферних резерватів ЮНЕСКО. Це питання зараз набуває

особливої ваги на шляху розвитку європейської інтеграції, що передбачає

розбудову територіальної інфраструктури, покращення природоохоронної

мережі у транскордонному регіоні – Україна – ЄС. З боку України вирішення

низки взаємопов’язаних проблем полягає у розкритті особливостей форму-

вання стратегій природоохоронних установ, що фінансуються з державного

бюджету. Природо-заповідний фонд (ПЗФ) потребує розвитку, який можна

забезпечити лише шляхом стратегічного та системного управління. Зокрема,

на прикладі національних парків країни та новостворених біосферних резер-

ватів ми бачимо необхідність ставити перед собою цілі щодо розвитку кож-

30

ного напряму діяльності та збільшення надходжень до спеціального приро-

доохоронного (екологічного) фонду, тому формування ефективної стратегії є

однією з основних передумов досягнення поставлених цілей. Для цього не-

обхідно розробити оцінку стану та потенціалу кожного природного націона-

льного парку та заповідників, що опирається на фінансово-економічну звіт-

ність та іншу документацію установ, які входять до складу біосферних резе-

рватів.

Сьогодні природоохоронна справа в Україні потребує розвитку та

раціонального ефективного управління. Охорона довкілля повинна стати

визнаним пріоритетом державної політики. Установи державного

підпорядкування, які спрямовані на природоохоронну діяльність, потребують

розвитку та ефективного управління. Однією з ключових причин низької

ефективності державних установ є слабке корпоративне управління, що

виражається в частому втручанні держави в операційну діяльність компанії,

постановці перед установою непрозорих та короткотермінових (лише один

рік) завдань та цілей. Усі ці аспекти можуть бути вирішені шляхом

формування ефективної стратегії розвитку. Актуальною є розробка середньо-

та довготермінових планів, що будуть виражені в загальній стратегії

розвитку природоохоронної установи.

Державною програмою формування національної екологічної мережі

України на 2000–2015 роки передбачене територіальне та кількісне збіль-

шення територій ПЗФ України. Цей план має особливо важливе значення для

розбудови та зміцнення національної екологічної мережі, яка є складовою

частиною міжнародної загальноєвропейської мережі природно-заповідних

об’єктів (ПЗО). Плануючи зростання загальної площі та кількості таких те-

риторій, необхідно впроваджувати природоохоронні заходи для підвищення

якості функціонування об’єктів ПЗФ, без чого немає сенсу в територіальному

зростанні. З одного боку, збільшення загальної площі ПЗФ є важливою умо-

вою для розвитку екологічних коридорів, що потребують юридичного супро-

воду і захисту від трансформаційних процесів у природних ландшафтах, а, з

іншого боку, таке зростання сумарної площі об’єктів ПЗФ вимагатиме зрос-

тання капіталовкладень у розбудову екомережі та забезпечення її функціону-

вання. Разом з тим, саме серед проблем управління об’єктами ПЗФ, як пра-

вило, основний акцент ставиться на питання фінансування та залучення кош-

тів до природоохоронної, наукової і еколого-освітньої діяльності. Також іс-

нують й інші, не менш важливі проблеми, своєчасне вирішення яких може

позитивно і суттєво вплинути на розвиток природоохоронних територій.

Сьогодні незначна частина природних заповідників та національних

природних парків мають розроблені плани управління та розвитку, ще рідше

такими планами користуються об’єкти ПЗФ інших типів (регіональні ланд-

шафтні парки). Але необхідно визнати, що без обґрунтованих управлінських

планів неможливо ефективно виконувати та контролювати виконання зо-

бов’язань, які поставлені перед об’єктами ПЗФ.

Особливо актуально це питання стає помітним на прикладі нових біос-

ферних резерватів ЮНЕСКО. Кілька об’єктів ПЗФ України нещодавно отри-

31

мали статус Біосферних резерватів ЮНЕСКО (Biosзрere Reserve) – це транс-

кордонний біосферний резерват (БР) «Західне Полісся», де українська сторо-

на представлена Шацьким національним природним парком та транскордон-

ний біосферний резерват «Розточчя», до складу якого входять одразу три

об’єкти ПЗФ України (ПЗ «Розточчя», НПП «Яворівський», ЛРП «Равське

Розточчя»). Нині питання спільного управління біосферними резерватами

ЮНЕСКО у нас перебуває лише на шляху формування спільної концепції

управління цими територіями. Вирішення проблем управління в рамках Біо-

сферних резерватів, вимагає розв’язання ряду проблем, пов’язаних з тим, що

всі ці об’єкти є різні за функціональною структурою та типом (режимом) за-

повідності. Особливих труднощів на етапі формування спільних планів

управління, завдають перепони, що пов’язані з адміністративним та відом-

чим підпорядкуванням утворених об’єктів ПЗФ. Такі природоохоронні тери-

торії (ПТ), що об’єднані Програмою МАБ ЮНЕСКО «Людина і біосфера» у

нас переважно підпорядковуються різним установам (відомствам) і не мають

узгодженого плану територіального розвитку та управління. Так, Шацький

НПП у Волинській області підпорядкований Державному агентству лісових

ресурсів України, ПЗ «Розточчя» підпорядкований Міністерству освіти і нау-

ки України, НПП Яворівський – Міністерству екології та природних ресурсів

України, ЛРП «Равське Розточчя» також підпорядкований Державному аге-

нтству лісових ресурсів. Але без ефективного управління природокористу-

ванням та природоохоронною чи господарською діяльністю, значною мірою

втрачаються переваги, що отримані внаслідок присвоєння статусу біосфер-

них резерватів ЮНЕСКО. Значення планів управління такими об’єктами по-

лягає у необхідності узгодити напрями та можливості діяльності усіх сусід-

ніх суб’єктів господарювання. Метою цих планів дій для об’єктів ПЗФ необ-

хідно визначити пріоритети щодо їх просторового та структурного розвитку,

забезпечення сталого ощадливого природокористування. Ретельно науково

обґрунтовані плани дій, дозволятимуть адміністраціям установ визначати об-

сяги використання природних ресурсів, як у лісокористуванні чи рекреації. За

допомогою таких планів управління, що спрямовані на вдосконалення еколо-

гічної політики та ефективності збереження усіх природничих цінностей, ад-

міністрації природоохоронних територій повинні отримати вагомі важелі що-

до обґрунтування обсягів необхідного фінансування з держбюджету.

Ускладнює процес управління і той факт, що в українському законо-

давстві відсутні положення щодо статусу та управління Біосферними резер-

ватами ЮНЕСКО. Тому, в нормативно-правову базу України необхідно вве-

сти поняття та терміни щодо біосферних резерватів як окремий тип природо-

охоронних територій, а також положення щодо управління та регулювання

юридичних і природоохоронних відносин з такими резерватами.

Враховуючи перелічені проблеми, ми вважаємо за необхідність розро-

бити рекомендації щодо створення управлінських планів розвитку (страте-

гічних планів) для всіх об’єктів ПЗФ України (насамперед тих, що належать

до територій загальнодержавного значення) та спільних планів для об’єктів

ПЗФ, що об’єднані статусом біосферних резерватів ЮНЕСКО.