zmist ie 2 2013ie.at.ua/ie_2013/inneco_2-40-2013.pdf · Попович Т.М....

ІННОВАЦІЙНА ЕКОНОМІКА

Всеукраїнський науково-виробничий журнал

Зміст

І. Економіка та інноваційний розвиток національного господарства

Кулішов В.В. КЛАСТЕР – ОСНОВА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ…...……….… 3 Михайлишин Л.І. РОЗВИТОК ТА БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ В УКРАЇНІ……………………….. 7 Константюк Н.І. ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ…… 14 Зосименко Т.І. ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У РОЗРІЗІ КРАЇН РІЗНИХ

ТРАНЗИТИВНИХ ГРУП………………………………………………………………………………………. 18 Садула Л.М. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН УКРАЇНИ З

ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ……………………………………………………………………………….. 23 Самко О.О. РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В УКРАЇНИ ЯК ІНДИКАТОР РІВНЯ ВИКОРИСТАННЯ ЇЇ

ТУРИСТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ……………………………………………………………………………. 26 Бех М.С. РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ………………………… 32 Лисенко С.М., Моісєєва Ю.Ю. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ

ПОНЯТТЯ «ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ»……………………………………………………………… 36 Магдіч А.С. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

ТРАНЗИТИВНИХ ЕКОНОМІК ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ……………………………….. 39 Лівенко А.І. ОСВІТНІ РЕСУРСИ В СИСТЕМІ РУШІЙНИХ СИЛ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ

ЕКОНОМІКИ………………………………………………………………………………………………. 43

ІІ. Економіка та конкурентоспроможність підприємств Ульянченко О.В., Фінашина Г.В. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬ-

КОГО ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ З НАДАННЯ НАУКОВО-КОНСУЛЬТАЦІЙНИХ ПОСЛУГ… 47 Калуцький І.Ф., Якубів В.М., Бесенюк М.І. СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ОРГАНІЗАЦІЇ

ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ………………………. 53 Дзьоба О.Г. ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА СКЛАДОВА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ

СИСТЕМИ ГАЗОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ………….……………………………………………………………… 56 Долгошея Н.О. ІНТЕГРАЛЬНА ОЦІНКА ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ АГРАРНИХ

ПІДПРИЄМСТВ В ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙ…………………………………………………. 60 Берницька Д.І. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОГО МІКРОСЕРЕДОВИЩА ПІДПРИЄМСТВ

ПИВОВАРНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ…………………………………………………………………………. 66 Карпунцов М.В. ІНТЕРАКТИВНА БІЗНЕС-МОДЕЛЬ РИЗИКОСТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА… 71 Панас Я.В. ФУНКЦІЇ КОНТРОЛІНГУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА………… 76 Ляшенко І.О. АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ЕФЕКТІВ ВНАСЛІДОК ВПРОВАДЖЕННЯ

РЕСУРСОЗБЕРІГАЮЧИХ ЗАХОДІВ НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ.…………………….. 79 Топольницька Т.Б. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ………………….. 84 Мисько Н.В. АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ…… 89

ІІІ. Економічна політика регіонального розвитку і місцеве самоврядування

Зелінська Г.О. АКТУАЛІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСВІТНЬОГО МЕНЕДЖМЕНТУ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ …………………………………………………………………………………... 94

Луцків О.М. РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ CТРУКТУРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ…………………………………………………………………… 97

Габрель М.С. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ ТА ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ У ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНУ………………………………….. 101

Власенко І.В. РИНКОВІ УМОВИ АГРАРНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ………………………………………………………………………… 106

Сагайдак Р.А. ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ЗЕМЛІ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ…………………………………………… 110

Сем’янчук П.М. АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ……………………………………………………………………………….. 113

Квачан О.С. ОЦІНКА ВПЛИВУ ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ……………………………………………………… 118

Малімон В.В. ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У СИСТЕМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПОСЛУГ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РИНКУ МЕДИЧНОГО ТУРИЗМУ... 127

ІV. Економіка природокористування та екологізація навколишнього середовища

Герасимчук З.В., Крисак А.І. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ – КОНСОЛІДУЮЧИЙ ФУНДАМЕНТ ГОСПОДАРСЬКОЇ САМОДОСТАТНОСТІ ……………………………………………………………….. 129

Пуцентейло П.Р., Свинтух М.Б. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ВІДХОДІВ ДЕРЕВИНИ……………………………………………………………………………………….. 135

Сидорук Б.О., Сава А.П. ОБҐРУНТУВАННЯ КОМПЛЕКСУ СКЛАДОВИХ В СИСТЕМІ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКОБЕЗПЕЧНОГО АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА………………………………. 139

Барвінський А.В. ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ В АГРОЛАНДШАФТАХ ПОЛІССЯ………………………………………………… 146

Фроленкова Н.А. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ В ПРИРОДООХОРОННІ ЗАХОДИ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ………………………… 148

Фостолович В.А. ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА В СИСТЕМІ ТАКТИЧНОГО ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА………………………………………………………………………………………………….. 153

Врублевська О.В. АНАЛІЗ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОГО РАХІВНИЦТВА ТА ІНТЕГРОВАНОГО ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОГО ОБЛІКУ………………………………………………. 156

ЗЗаассннооввннииккии жжууррннааллуу:: Подільський державний

аграрно-технічний університет ПВНЗ «Хмельницький

економічний університет» ПП «Інститут економіки,

технологій і підприємництва», Тернопільська державна

сільськогосподарська дослідна станція Інституту кормів та сільського господарства

Поділля НААН

ГГооллооввнниийй ррееддааккттоорр:: Стельмащук А.М., д.е.н., професор

ЗЗаассттууппнниикк ггооллооввннооггоо ррееддааккттоорраа::

Волощук К.Б., д.е.н.

ВВііддппооввііддааллььнниийй ссееккррееттаарр:: Печенюк А.В., к.е.н., доцент

РРееддааккццііййннаа ррааддаа:: Кулик С.М. Рудик В.К.

Смоленюк Р.П. Стельмащук А.М.

РРееддааккццііййннаа ккооллееггііяя::

Баланюк І.Ф., д.е.н., проф. Біттер О.Г., д.е.н., проф. Варченко О.М., д.е.н., проф. Витвицька О.Д., д.е.н., доцент Галушкіна Т.П., д.е.н., проф. Губені Ю.Е., д.е.н., проф. Доманчук Д.П., д.е.н., проф. Євдокименко В.К., д.е.н., проф. Зінчук Т.О., д.е.н., проф. Лаврук В.В., д.е.н. Лотоцький І.І., д.е.н., проф. Лучик С.Д., д.е.н., проф. Малік М.Й., д.е.н., проф., акад. НААН Олійник Т.І., д.е.н., проф. Павліха Н.В., д.е.н., проф. Павлов В.І., д.е.н., проф. Пархомець М.К., д.е.н., проф. Пуцентейло П.Р., д.е.н. Свиноус І.В., д.е.н. Ульянченко О.В., д.е.н., проф. Чикуркова А.Д., д.е.н. Шульський М.Г., д.е.н., проф. Щурик М.В., д.е.н., проф.

ЗЗааррууббііжжнніі ввччеенніі Павлов К.В., д.е.н., проф. (Росія) Пармакли Д.М., д.е.н., проф. (Молдова) Усенко Л.М., д.е.н., проф. (Росія) Шмарловська Г.О., д.е.н., проф. (Білорусь)

ННааууккооввіі ррееддааккттооррии:: Загнітко Л.А., к.е.н., доцент Корженівська Н.Л., к.е.н., доцент Пастух Ю.А., к.е.н., доцент Петрушенко О.О., к.філ.н. Сава А.П., к.е.н. Сидорук Б.О., к.е.н. Ящук Т.С., к.с.-г.н.

Колганова І.Г. ІННОВАЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ ЗЕМЛЕУСТРОЮ У ПЕРІОД ПРОВЕДЕННЯ

ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ……………………………………………………………………………………… 159

V. Демографія, зайнятість населення і соціально - економічна політика

Спасів Н.Я., Мартинюк В.Ф. ПРАГМАТИЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ В УКРАЇНІ: РЕАЛІЇ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ………….………………………………………….. 164

Буда Т.Й. СТВОРЕННЯ АГРОПРОМИСЛОВИХ КЛАСТЕРІВ ЯК СПОСІБ ЗНИЖЕННЯ НАПРУГИ НА РИНКАХ ПРАЦІ.………………………………….………………………………………….. 169

Мащенко М.А., Пивавар І.В. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ…………………………………………………………………………………………………… 177

Бріль М.С., Калашник Т.Є. ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ……….. 182 Гончаренко М.Л., Бугай В.В. ОСОБЛИВОСТІ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ

МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ОРГАНІЗАЦІЇ………………………………………………… 186 Короленко Р.В. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ» 189

VІ. Маркетинг і ринкові відносини Жибак М.М. АГРАРНИЙ РИНОК УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ…….. 193 Одінцов М.М, Одінцов О.М. ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ЯК ФАКТОР ІННОВАЦІЙНО-

КЛАСТЕРНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ…………………………………………………. 196 Бенько І.Д., Бенько В.С. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ

МЕДИЧНИХ УСТАНОВ: УКРАЇНСЬКА ТА СВІТОВА ПРАКТИКА……………………………………… 200 Прямухіна Н.В. МІСЦЕ ПОСЛУГ ЗВ’ЯЗКУ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ……………… 204 Вишневецька О.В. ОНОВЛЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В

КОНТЕКСТІ АГРОПРОМИСЛОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ…………………………………………………………. 210 Міненко К.В. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЯЛОВИЧИНИ ЗА РІЗНИХ ТЕХНОЛОГІЙ……. 214 Кукла О.Л. РЕЗЕРВИ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ УТРИМАННЯ У РИСИСТОМУ

ПЛЕМІННОМУ КОНЯРСТВІ УКРАЇНИ…………………………………………………………………….. 217 Алілуйко А.М. ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ НА РИНКУ ПОСЛУГ

МОБІЛЬНОГО ЗВ’ЯЗКУ………………………………………………………………………………………. 221 Чикало І.В. МОНІТОРИНГ РИНКУ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ В УКРАЇНІ…………………………... 226 Данкевич Є.М. СТАН ВИКОРИСТАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ТЕХНІКИ В УМОВАХ

МІЖГАЛУЗЕВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ………………………………………………………………………………… 231 Власенко І.Г. АГРАРНА СФЕРА У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ УКРАЇНИ…... 234 Лачкова В.М. ОЦІНКА ВПЛИВУ РИЗИКОУТВОРЮЮЧИХ ЧИННИКІВ НА КОМЕРЦІЙНУ

ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ…………………………………………………. 237 Бойко О.О. ОСНОВНІ ПЕРСПЕКТИВНІ МЕТОДИ ТА НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОГО

РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ СОЇ УКРАЇНИ……………………………………………………………………. 245

VІІ. Фінансово-кредитна і грошова політика Швець Н.Р. ПОСИЛЕННЯ ВИЇЗНОГО БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ…………………… 249 Макаренко М.І., Дмитрієв Є.Є. ЛІКВІДНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ: СТРУКТУРА ТА

ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ В УКРАЇНІ …………………………………………………………………….. 253 Смоленюк Р.П. УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ І ВИКОРИСТАННЯМ ФІНАНСОВИХ

РЕСУРСІВ……………………………………………………………………………………………………… 260 Шевченко О.М. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ВЕНЧУРНОГО КАПІТАЛУ…………………....... 265 Кузьмак О.М. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СЕК’ЮРИТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ…… 269 Мазур І.М. ВЕНЧУРНЕ ФІНАНСУВАННЯ У НАФТОГАЗОВИДОБУВАННІ……………………...... 271 Терешко О.М., Мудь М.О. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ СПРАВЛЯННЯ ПДВ В УКРАЇНІ… 278 Катигробова О.В. СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО

РОЗВИТКУ УКРАЇНИ…………………………………………………………………………………………. 281 Гарна С.О., Малахова А.В., Шнурко А.М. ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ВПРОВАДЖЕННЯ

ЄДИНОГО СОЦІАЛЬНОГО ВНЕСКУ………………………………………………………………………. 286 Демченко О.В. ФІНАНСОВЕ ОЗДОРОВЛЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ КРЕДИТНОЇ РЕСТРИКЦІЇ…………………………………………………. 289 Ткачук І.Я. ВІДСОТКОВА ФІЛАНТРОПІЯ ЯК МЕТОД ЗАЛУЧЕННЯ ДОДАТКОВИХ

ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ГРОМАДСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ УКРАЇНИ………………………….. 298 Бухтіарова А.Г. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВИ У ПОБУДОВІ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ

СТРАХУВАННЯ ВКЛАДІВ……………………………………………………………………………………. 303 Малініна Н.М. ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ СИСТЕМИ МАЙНОВОГО ОПОДАТКУВАННЯ В

УКРАЇНІ…………………………………………………………………………………………………………. 309 Гирба О.О. КАТЕГОРІАЛЬНА ВИЗНАЧЕНІСТЬ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ У КОНТЕКСТІ

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ПОСТКРИЗОВОГО РОЗВИТКУ………………………………………………….. 314 Юрків М.Т. УПРАВЛІННЯ ПРОБЛЕМНИМИ КРЕДИТАМИ БАНКІВ – ЗАПОРУКА

СТАБІЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ …………………………………………………... 317

VІІІ. Статистика, облік, аналіз та аудит Васільєва Л.М., Бондарчук Н.В., Павлова Г.Є. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВОЇ

ПОЛІТИКИ ……………………………………………………………………………………………………... 322 Горлачук М.А., Горлачук О.А. МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ОЦІНКИ

АГРАРНОГО РИНКУ………………………………………………………………………………………….. 325 Тищенко Н.Л., Котковський Р.В. ОСОБЛИВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО ОБЛІКУ ТА

КОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ………………………………………….. 331 Ващик М.С. КРЕДИТНІ РИЗИКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА

МОЖЛИВОСТІ ЇХ МІНІМІЗАЦІЇ……………………………………………………………………………… 334 Костецький Я.І. СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ…………………………………………………. 338 Розкошна О.А., Бондаркова Д.В. ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ПОЗИЦІЇ БАНКІВ

МЕТОДОМ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ………………………………………………………………….. 341 Волков Д.П. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИК АНАЛІЗУ ОСНОВНОЇ

ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА………………………………….. 345

ІХ. Інформаційні технології та економічна безпека Турський І.В. ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ВЛАСНОСТІ В МАЛОМУ БІЗНЕСІ ……………………………………………………... 349 Хорунжак Н.М. МОДЕЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ОБЛІКУ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ……………...……………..……………………………………………………… 356 Попович Т.М. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУР РОЗРОБЛЕННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ

УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ В СИСТЕМІ РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ…………………………………… 362 Кінаш І. А. РЕАЛІЗАЦІЯ МАРКЕТИНГОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА З ВИКОРИСТАННЯМ ІНТЕРНЕТ-ТЕХНОЛОГІЙ…………………………………………………………… 367

АНОТАЦІЇ…………………………..………………………...……….................................................. 371 АННОТАЦИИ…………………………..………………………………................................................ 385

РРееддааккттоорр:: ДДооввггаанньь ОО..ММ..

Рекомендовано до друку Вченою Радою Подільського

державного аграрно-технічного університету, протокол № 7

від 28.02. 2013 р.

Виходить 1 раз на місяць

Реєстраційне посвідчення Серія КВ № 11715-586Р

від 08.08.2006 р.

Перереєстровано: Реєстраційне посвідчення Серія КВ № 19195-7994ПР

від 05.07.2012 р.

Затверджено: Постановою Президії ВАК України від 14 червня 2007р. №1-05/6 як наукове фахове

видання України

Постановою Президії ВАК України від 10 березня 2010р. № 1-05/2 як наукове фахове

видання України

Підписано до друку 05.03.2013 р.

Формат 70х108/16. Папір офсетний.

Друк офсетний. Ум. друк арк. 30,0

Тираж 300 прим.

Віддруковано з готових діапозитивів в СМП «ТАЙП»

вул. Чернівецька, 44 б, м. Тернопіль, 46000 тел. 38(0352) 52-75-00;

38(0352) 52-61-61

ANNOTATION…………………………..……………………………................................................... 400

ЕЕККООННООММІІККАА ТТАА ІІННННООВВААЦЦІІЙЙННИИЙЙ РРООЗЗВВИИТТООКК ННААЦЦІІООННААЛЛЬЬННООГГОО ГГООССППООДДААРРССТТВВАА

3

ЕКОНОМІКА ТА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

УДК 33.1 (0758)

Кулішов В.В., к.е.н., професор кафедри міжнародної економіки

Криворізького економічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет»,

заслужений працівник освіти України

КЛАСТЕР – ОСНОВА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Постановка проблеми. Входження національних економік у глобальний простір сприяє

підвищенню стійкості темпів зростання ВВП. Особливо це відноситься до країн з відкритими фінансовими ринками. Дослідження спеціалістів МВФ дозволили виділити важливий граничний ефект, який зводиться до наступного: якщо фінансова відкритість економіки перевищує певну межу, тоді макроекономічна стабільність суттєво знижується. При вимірі фінансової відкритості відношенням валових іноземних активів і зобов’язань резидентів даної країни до ВВП, граничний ефект починає діяти при рівні відкритості біля 50%. Це пояснюється тим, що в умовах фінансової відкритості прилив капіталу в країну знижує відсоткову ставку, збільшує капітальні вкладення і, тим самим, створює сприятливі умови для прискорення економічного зростання. При цьому, приблизний інтегрований показник частки транснаціональної економіки в усьому світовому господарстві займає близько одної четвертої. Він задовольняє потреби населення розвинутих країн світу. Сюди можна додати біля 10% елітарного населення інших країн.

Отже, сумарно населення планети, яке знаходиться у сфері впливу транснаціональної економіки з позицій його життєзабезпечення і життєствердження, орієнтовно становить 20-25% населення Землі. Доходи іншої частини населення планети не дозволяють його віднести до цієї сфери. Зрозумілою є гіпотетичність такого підходу: адже, як видно, до меж дії принципу гармонійного резонансу наближається лише сектор привласнення глобальних умов забезпечення гідного життя та ствердження людини як особистості вищеназваної частини населення.

Таким чином, можна стверджувати лише про часткову транснаціоналізацію, а не про глобалізацію світової економіки. Якщо ж врахувати ще і рух потреб, то економіка світу ще далі відсунеться від площини «золотого перетину». Але якщо дотримуватися того, що у світовій економіці глобальні форми досягли рівня 20-25%, то це означає втягнення її у полосу стабільної глобалізації. Відповідно, постає питання про основний вектор його розвитку на сучасному етапі.

На стику цих двох явищ виникає новий синтез, який творить глобальні та спадкує національні форми і назва якому «кластери», «кластеризація».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Даній проблемі присвячено і випущено друком у світ значну кількість наукових робіт, навчально-методичної літератури, у яких розкриваються питання визначення поняття «кластер», сутності кластерного аналізу, класифікації кластерів, які знайшли своє відображення у працях таких авторів-науковців як О. Білорус [1], О. Кузьміна, В. Жеруха [6], П. Мазурок, Б. Одягайло, В. Кулішов [7], О. Богма [3,4], Ю. Ковальова [5] та інші.

Питаннями, пов’язаними з принципами роботи кластерів, з інноваційністю економіки займалося багато науковців як українських, так і зарубіжних. В опублікованих працях розкрито сутність кластерного аналізу, подано визначення поняття «кластер», здійснено класифікацію кластерів, показано роль інноваційного розвитку економіки, висвітлено досягнутий досвід використання кластерних моделей тощо.

Аналіз літературних джерел свідчить, що не існує універсальної концепції розвитку підприємств та окремих територіальних утворень. Оскільки кожне з них вирізняється своїми характерними особливостями, то особливого значення набуває локальна політика і, передусім, локальна стратегія інноваційного прогресу, яка часто формується саме завдяки кластерному підходу. Як зауважують дослідники, розуміння кластерної ідеології у світовій спільноті швидко зростає, а кластери стають

ІІННННООВВААЦЦІІЙЙННАА ЕЕККООННООММІІККАА 22’’ 22001133[[4400]] Всеукраїнський науково-виробничий журнал

4

ключовим компонентом багатьох соціально-економічних стратегій. Даний напрямок науки передбачає низку перспективних досліджень.

Постановка завдання. Метою статті є розкриття теоретичних і методичних засад розуміння поняття «кластери», «кластеризація», їх сутності, розгляд впливу моделей та наслідків кластеризації на інноваційний шлях розвитку світової та національної економік.

Виклад основного матеріалу дослідження. У даному контексті варто уточнити зміст поняття «кластер». За Великим тлумачним словником української мови, кластер – це підмножина об’єктів з певними наборами ознак, які виявляються під час кластерного аналізу. У «Вікіпедії» [4], а також у низці праць[3; 8; 9] подаються такі дефініції:

- географічна концентрація подібних, суміжних або додаткових підприємств з активними каналами для бізнес-трансакцій, комунікацій та діалогу, що поділяють спеціалізовану інфраструктуру, робочі ринки, послуги і мають спільні можливості або загрози;

- це галузеве або територіальне добровільне об'єднання підприємницьких структур, які тісно співпрацюють з науковими (освітніми) установами, громадськими організаціями й органами влади з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції і сприяння економічному розвитку регіону;

- це мережа постачальників, виробників, споживачів, елементів промислової інфраструктури, дослідницьких інститутів, взаємозалежних у процесі створення доданої вартості;

- це група розташованих на території поселення або поблизу його взаємозалежних підприємств та організацій, які доповнюють і посилюють конкурентні переваги один одного;

- це група локалізованих взаємозалежних компаній, постачальників устаткування, комплектуючих, спеціалізованих послуг тощо, науково-дослідних та навчальних інститутів, інших організацій, які доповнюють і посилюють конкурентні переваги один одного.

Як бачимо, практично кожна з наведених дефініцій містить одні й ті самі ключові слова, а саме: об'єднання, співпраця, конкуренція, спеціалізація, географічна концентрація, підприємства, наукові установи і т. д. Тому є підстави резюмувати, що головною ідеєю концепції кластерингу є створення коопераційних зв'язків між підприємствами-виробниками, підрядниками, постачальниками ресурсів і технологій, а також між науково-дослідними та фінансово-кредитними установами. Така кооперація та спеціалізація дають змогу учасникам кластера підвищувати ефективність своєї діяльності, швидше запроваджувати нові технології та продукти і т. д. Підприємства-учасники кластера, з одного боку, конкурують між собою, а з другого – спільно працюють над пошуком нових шляхів вирішення різноманітних проблем (серед них – постачання ресурсів, доступ до нових ринків збуту тощо). Таким чином, у межах кластера відбувається своєрідне поєднання конкуренції та кооперації.

Заслуговує на увагу думка О. Кузьміна та В. Жежухи, які запропонували наступну деменцію: кластер являє собою добровільне об’єднання географічно сконцентрованих, незалежних один від одного суб’єктів господарювання (підприємств, навчально-наукових установ, банків, страхових компаній тощо) та органів державної влади без створення окремої юридичної особи для спільної діяльності у сфері підприємництва, для ефективнішого використання ресурсів, стимулювання інноваційності, а також здобуття економічного ефекту [6].

Головне у структурі кластерів – це розповсюдження інновацій та налагодження соціальних зв’язків по всій системі створення вартості і соціокультурних цінностей. Це дозволяє мінімізувати трансакційні і трансформаційні витрати та підсилювати конкурентоздатність нації. Єдине логістичне вікно для взаємодії з зовнішнім середовищем дозволяє налагоджувати кооперативні міжнародні зв’язки. На світовому ринку кластери присутні як єдині агенти мережі і конкуренції, що дозволяє їм виступати рівноправними суб’єктами і протистояти пагубним тенденціям конкуренції. Фахівці у наукових працях подають різноманітні класифікації кластерів. Зокрема, за ознакою інноваційності виділяють такі види кластерів:

- побудовані на знаннях і характерні для підприємств, що належать до секторів з високою інтенсивністю досліджень та розробок. Утворюються, зазвичай, навколо провідних науково-дослідних установ регіону чи держави, найчастіше – у фармацевтичній, хімічній промисловості, а також у літакобудуванні;

- залежні від постачальників. Мають форму підприємств, інноваційна діяльність яких залежить, перш за все, від здатності співпрацювати з розробниками інноваційних товарів чи технологій. Зустрічаються у сільському та лісовому господарстві;

- побудовані на інформації. Характерні для підприємств, що оперують складними системами перетворення інформації з метою надання спеціалізованих послуг своїм клієнтам. Діють у фінансовій, видавничій сферах, а також у туристичній галузі;

- спеціалізовані на постачанні. Утворюються підприємствами, що здійснюють великі витрати на дослідження та розробки, коли увага приділяється продуктовим інноваціям та взаємозв'язкам зі


5

споживачами. Характерні для підприємств, що виробляють специфічні товари (наприклад, програмне забезпечення);

- побудовані на створенні інноваційних технологій. Господарюючі суб'єкти, що входять до них, займаються розробкою та впровадженням, зацікавлені у інноваційних технологіях. Такі кластери зустрічаються найчастіше у машино- та приладобудуванні [4; 6].

Фундаментом факторів спеціалізації і якості продукції виступають умови виробництва, які створюються за рахунок взаємного сполучення людських, природних та матеріальних ресурсів, капіталу, фізичної, адміністративної та науково-технологічної інфраструктури. Суміжні і допоміжні галузі забезпечують впровадження інновацій, що підвищує їх конкурентоспроможність. Зростання конкурентоспроможності кластера неможливо без наявності витонченого і досвідченого місцевого споживача, вимоги якого випереджають попит на інших ринках і є “наріжним каменем” для глобального попиту на нові товари.

Новизна взаємодії у кластері обумовлює зростання продуктивності за рахунок інновацій в технологічній та інформаційній сферах і виникнення нових напрямків бізнесу, які розширюють межі кластера. Нові соціальні зв’язки створюють умови для координації і кооперації заради взаємної вигоди. Система соціальних відносин інтегрує економічних суб’єктів у єдину спільноту. В результаті, виникає капітал спілкування, співробітництва, взаємодії, взаємної довіри, взаємодопомоги, колективізму, соборності.

Відкритий діалог дозволяє людям обмінюватися досвідом, навчатись один у одного. Інтелектуальні здобутки одних соціалізуються і стають надбанням інших. Соціальна кваліфікація людей підвищується і вони здобувають інтелектуальні переваги, що є фактором зростання конкурентоспроможності.

Більш того, вдається запобігти появі негативного соціального капіталу або усунути його і, тим самим, уникнути збитків від протидії груп інтересів.

Взагалі, кластери – це об’єднання реальної і віртуальної інтеграції. В більш конкретному розумінні кластер представляє собою мережу незалежних виробничих сервісних фірм разом з їх постачальниками, творців технологій і ноу-хау, до яких відносяться університети, науково-дослідні інститути, інжинірингові компанії тощо. Сюди також входять такі сполучні ланки як брокери і консультанти. Кінцевою ланкою єдиного ланцюжка створення вартості – є споживачі.

Вперше на серйозному науковому рівні про кластери повів мову М.Портер, коли у 1990 році вийшла у світ його стаття „Конкурентні переваги країн”, у якій він висунув теорію національної, державної і місцевої конкурентоспроможності у контексті світової економіки. Він також розробив систему детермінант конкурентної переваги країн, яка отримала назву „конкурентного ромба”. Основні групи таких переваг наступні:

- факторні умови: людські і природні ресурси, науково-інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура, в тому числі і фактори якості життя;

- умови внутрішнього попиту: якість попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, розвиток обсягу попиту;

- суміжні й обслуговуючі галузі (кластери галузей): сфери надходження сировини, напівфабрикатів, обладнання, сфери використання сировини, обладнання і технологій;

- стратегія і структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: цілі, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, „внутрішньогалузева конкуренція”.

Крім того, існує дві додаткові змінні: випадкові явища та державна політика. Кластерам у цій системі відводиться провідна роль. Тому досліджувалась їх природа, масштаби, організаційні форми, вплив на конкурентоспроможність міста, галузі, регіону, країни і навіть декількох країн, зв’язок з продуктивністю, інноваціями, розвитком економіки, інвестиціями, життєвий цикл кластера, глибина та складність цього феномена.

У наш час у соціально-економічному розвитку будь-якої країни зростає значення окремих територіальних утворень (регіонів, областей), у межах яких функціонують підприємства. Цим зумовлені переорієнтація економічних досліджень на регіональний рівень і пошук шляхів формування конкурентоспроможних регіонів.

Наукові джерела трактують територіальне утворення як економічний простір, що характеризується певною інноваційністю та конкурентоспроможністю Саме ці дві ознаки стають найважливішими характеристиками окремих територіальних утворень у країнах з ринковою економікою. Ще зовсім недавно у нашій науковій літературі мова йшла тільки про другу з двох названих ознак. Світова фінансова криза, загострення конкуренції на ринку товарів та послуг, ресурсні обмеження, падіння попиту, технологічний застій тощо спонукали вітчизняних теоретиків і практиків звернутися до питання інноваційності, яка дасть змогу територіальному утворенню здобути конкурентну перевагу у довгостроковій перспективі через активний розвиток окремих підприємств того чи іншого територіального утворення.


6

Об’єднання у кластер на основі вертикальної інтеграції формує не еклектичну концентрацію різноманітних знань і технологічних винаходів, а певну систему розповсюдження нових знань і технологій. При цьому, найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій у конкурентні переваги є формування мережі стійких зв’язків між усіма учасниками кластера.

Як приклад, можна навести створення кластеру на базі унікального вищого навчального закладу сучасного типу, який органічно об’єднав державні вищі навчальні і науково-дослідні структури Криворізького залізорудного басейну – ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Висновки з данного дослідження. Отже, можна зробити ряд тверджень, а саме «кластери», «кластеризація» сприяють:

- по-перше, відбувається при участі державних установ; - по-друге, спирається на соціальний капітал, передусім на довіру; - по-третє, оптимізує логістичні операції; - по-четверте, мінімізує трансформаційні і трансакційні витрати; - по-п’яте, ліквідує конкуренцію підприємств, замінюючи її конкурентоздатністю галузі, регіону і

навіть країни; - по-шосте, поєднує системи нагромадження вартості та системи нагромадження соціальних та

індивідуальних нематеріальних цінностей; - по-сьоме, інтегрує національні і наднаціональні мережі задоволення потреб певних спільнот

як в явному, так у неявному (віртуальному) вигляді. Процес кластеризації набуває сили не тільки у розвинених країнах , а й у країнах, що

розвиваються, та у транзитивних державах. Більш того, об’єктивні передумови інтенсифікації цього процесу знаходять суб’єктивне підґрунтя для свого подальшого зростання у вигляді ефективних кластерних стратегій, які базуються на центрах ділової активності. Кластерні стратегії особливо широко використовуються у країнах Європи і виступають як новий вектор розвитку світової економіки. При цьому, географічні межі кластера відтворюють економічні реалії і не обов’язково співпадають з адміністративними і політичними кордонами. В той же час, його формальні географічні кордони сприяють особливим контактам і тісній взаємодії агентів внутрішнього ринку, стимулюють нагромадження соціального капіталу, критична маса якого є фундаментом інноваційного розвитку.

Література

1. Білорус О.Г. Глобальний конкурентний простір : монографія / О. Білорус та ін. – К. : КНЕУ,

2007. – 680 с. 2. Богма О.С. Кластери і технопарки – основа переходу вітчизняної економіки на інноваційний

шлях розвитку / О.С. Богма // Вісник Хмельницького національного університету, т. 3. – 2006. – № 6. – С. 189-193.

3. Богма О.С. Розвиток підприємств машинобудівного комплексу на основі кластерного підходу : автореф. дис. … канд. екон. наук. / О.С. Богма. – Запоріжжя: 2008. – С. 3-5.

4. Вільна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki.

5. Ковальова Ю. Кластер як новий інструмент модернізації економіки / Ю. Ковальова // Схід. – 2007. – № 5 (83). – С.9-13

6. Кузьмін О. Кластери як чинник інноваційного розвитку підприємств і територіальних утворень / О. Кузьмін, В. Жежуха // Економіка України. – 2010. – №2 (579). – С. 16-17.

7. Мазурок П.П. Глобальна економіка : навчальний посібник / П.П. Мазурок, Б.М. Одягайло, В.В. Кулішов. – Львів: Магнолія 2006, 2011. – 208 с.

8. Markiewicz J. Oczekiwania na uslugi ze stronv instvtucii otoczenia biznesu z zakresu szeroko pojetej innowacyjnosci. Ranort s badania / Markiewicz J. – Szczecin, 2007. – S 101.

9. Perspektywy rozwoju malych i srednich przedsiebiorstw wysokich technologii w Polsce do 2020 roku / Wojnicka E., Klimczak P., Wojnicka M., Dabkowski J. – Warszawa, 2006. – S. 85.


7

УДК 338.2 Михайлишин Л.І.,

к. е. н., доцент кафедри міжнародної економіки Івано-Франківський інститут менеджменту

Тернопільського національного економічного університету

РОЗВИТОК ТА БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми. Корупція в сучасних умовах негативно впливає на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну та правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корупційні та пов’язані з ними «тіньові» відносини витісняють легальні, та, що найнебезпечніше, ці аномальні і деструктивні явища перетворюються фактично на інституціональну норму суспільної та економічної поведінки в Україні. За таких умов актуалізація проблеми визначення напрямів і форм поширення та розвитку корупції в соціально-економічному та суспільно-політичному середовищі України значною мірою поглиблюється через реальну загрозу криміналізації практично всіх комерційних відносин і сфер життєдіяльності суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем корупції у соціально-економічному середовищі присвячені роботи таких українських вчених як С.Б. Гавриш, А.В. Гайдук, О.О. Дульський, Д.Г. Заброда, Д.І. Крупко, М.І. Мельник, О.Я. Прохоренко, О.В. Ткаченко, Р.М. Тучак, С.А. Шалгунова та ін. Проте, більшість з них регламентують правове регулювання корупційних відносин, тоді як їх економічний зміст потребує додаткового дослідження.

Постановка завдання. Метою статті є визначення форм та сфер розвитку корупції, ступеня її впливу та наслідків на економіку України, виявлення особливостей поширення корупційних дій у сфері комерційних відносин та життєдіяльності суспільства, формулювання можливого алгоритму стратегії подолання корупції в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Універсальність корупції як соціально-економічної категорії визначається тим, що її існування є закономірним для будь-якої держави, однак поширення - залежить від багатьох чинників. У зв’язку з цим, для ефективної оцінки світових тенденцій розвитку корупції проводяться дослідження міжнародної організації Transparency Іnternational. Головним показником, за допомогою якого оцінюється рівень корупції це є Індекс Сприйняття Корупції (ІСК). ІСК – це сукупний індекс, який спирається на відповідні питання з ряду різних джерел даних, що охоплюють бізнес та експертну оцінку. Щорічний ІСК робить важливий внесок в процес підвищення обізнаності з питанням корупції і є потужним інструментом, який створює стимул для урядів боротися із корупцією [6].

У 2012 році було оновлено методологію обчислення Індексу Сприйняття Корупції. ЇЇ було розроблено шляхом всебічного обговорення, як у межах системи організацій Transparency International, так і за допомоги зовнішніх експертів. У новому Індексі Сприйняття Корупції використовується підхід, за яким більш чітко видно складові індексу. Це спрощує можливість відстеження того, як дані з джерел переформатовуються для включення в індекс. Оновлений метод також означає, що бали країн в ІСК краще відображатимуть зміни в сприйнятті корупції в державному секторі в тій країні протягом певного часу, оскільки на відміну від переднього року ІСК 2012 буде презентовано за шкалою від 0 до 100. До того ж в попередні роки ІСК базувався на сприйнятті корупції в кожній країні/території, відносно до інших країн, які оцінювалися в цьому індексі. Причиною цього було те, що Індекс охоплював місце кожної країни в рейтингу в кожному джерел і даних, таким чином бали країн були в прямій залежності від змін у балах інших країн в індексі. Починаючи з 2012 року, використовуються сирі бали з кожного джерела даних, що створює більшу прозорість процесу відстеження зміни сприйняття корупції протягом часу. Суттєвою поправкою в методології розрахунку ІСК 2012 є й те, що попередні випуски ІСК спиралися на дані з опитувань бізнесу, зібрані протягом періоду більше ніж один рік, тобто річні рамки ІСК охоплювали дані більше одного року. Починаючи з 2012 року буде використовуватись лише найбільш останні дані з кожного джерела для кожної країни. Це краще показуватиме зміни з одного року в інший [6].

За рівнем корупції у 2012 році Україна зайняла 144-е місце серед 176 країн, набравши лише 26 балів зі 100 можливих. Результати Індексу Сприйняття Корупції показали, що незважаючи на певні кроки української влади в напрямку подолання корупції, ситуація все ж таки залишається невтішною. Чим нижчий бал ІСК, тим ближче країна знаходиться до корупційної прірви. Будь-який результат, менший за 30 балів, з точки зору Transparency International вважається «ганьбою для нації». Минулорічний показник України складав 27 балів (2.3 бали за старою методологією). Держава продовжує впевнено крокувати назад, шукаючи своє місце поміж Конго та Папуа Нова Гвінея [8].

На сьогодні в Україні проблема корупції та тінізації є чи не найнагальнішою серед тих, що хвилюють суспільство і перешкоджають функціонуванню соціально-економічної сфери (рис. 1).

Як і в попередні роки, респондентам було запропоновано оцінити поширеність корупції у двадцяти сферах суспільного життя (див. рис. 1). Як і раніше, найбільш корумпованими були названі


8

Державтоінспекція (64,4% опитаних вважають, що в цьому середовищі корупція дуже поширена) та судова система (60,3%). Варто підкреслити, що у цьому році система охорони здоров’я за сприйняттям корупції наздогнала судову систему (60,3%) й міліцію (59,1%), яка раніше одноосібно посідала третю сходинку цього антирейтингу.

Рис. 1. Сфери найбільшого поширення корупції в соціально-економічному середовищі України

Джерело: [4] З-поміж усіх запропонованих сфер лише в трьох було зафіксоване незначне скорочення рівня

корумпованості порівняно з 2009 роком: серед керівництва й викладачів вищих навчальних закладів (із 49% до 47,1%), у сферах отримання державного житла (із 40,2% до 38,3%) та реєстрації або приватизації об’єктів нерухомості (із 35,4% до 33,5%) – всі зміни статистично значущі на рівні р = 0,01.

У більшості (дев’яти) сфер було зафіксоване зростання рівня корумпованості в уявленнях громадян. Зокрема, отримання медичних послуг (з 54,2% до 60,3%), проходження митного контролю або оформлення митних документів (з 38,6% до 42,1%), влаштування на роботу до державної установи (з 31% до 36,2%), регламентація підприємницької діяльності (з 29,3% до 34%) та оформлення або отримання соціальних виплат (з 16,3% до 20,4%). Опитані також вважають, що корупція зросла під час підключення або ремонту комунальних послуг, отримання кредиту в державній установі, серед керівників та вчителів шкіл і податківців

У решті восьми сферах рівень корумпованості залишився на рівні дворічної давнини. Порівняльний аналіз даних попередніх років виявив певний зв’язок між зростанням сприйняття поширеності корупції в окремих сферах і зниженням рівня урядових антикорупційних заходів, або їх неефективністю.

Зважаючи на вище представлені показники, корупція для сучасної України виступає нормою суспільно-політичного і соціально-економічного середовища. Як підтвердження цього може виступити своєрідна «сегментарна модель корупції як соціально-економічного явища в Україні». Сутність даної моделі полягає в розподілі напрямів поширення корупції в суспільстві, в залежності від інтересу суб’єктів відповідного процесу рис. 2.


9

Рис. 2. Сегментарна модель корупції

У відповідності до ілюстрації сегментарної моделі корупції в Україні основними сферами

розвитку корупції в Україні є: - побутові відносини ; - бізнес-відносини; - політико-правові відносини. Побутова корупція (побутовий сегмент корупції) включає у себе корупційні відносини, які стосуються

особистих інтересів окремого індивіда, при чому, ці інтереси не носять комерційної вигоди. Характерною ознакою побутового сегмента корупції є надання «корупційної винагороди» лише за вчинення окремої дії, при чому, основними учасниками (суб’єктами) побутового сегменту корупції є виключно фізичні особи. І «корупційна вигода» і «корупційна винагорода» привласнюється самими фізичними особами. Як приклад побутового сегменту корупції в Україні, слід визначити її існування у таких формах:

1. корупційні стосунки у закладах освіти; 2. корупційні стосунки у закладах охорони здоров’я; 3. корупційні стосунки у ДАІ та інших виконавчих органах влади; 4. корупційні стосунки у сфері працевлаштування. Базовою характеристикою побутового сегменту корупції виступає незначний рівень «корупційної

винагороди», який здебільшого обмежується розміром середнього доходу населення. Зародження «корупційних стосунків в даному сегменті» є наслідком системного недофінансування бюджетних установ та низьким рівнем заробітку у суспільстві.

Бізнес-корупція (бізнес-сегмент корупції) включає у себе корупційні відносини, які стосуються комерційних інтересів фізичних та (чи) юридичних осіб. Найбільшого розвитку цей «сегмент» корупції набув у сфері розподілу різного роду ресурсів. Основою функціонування даного сегменту корупції є недобросовісна конкуренція між різними господарюючими суб’єктами. В Україні базовим інструментом підтримання «бізнес-корупції» є механізм державних тендерних закупівель, надання ліцензій та дозволів і т.п. На відміну від побутового сегменту корупції, бізнес-корупція оперує великими сумами «корупційних винагород», у зв’язку з чим його вплив на загальну економічну систему є більш суттєвішими. Саме бізнес-корупція є, як правило, основопричиною формування тіньового сектора економіки.

Високою феноменальністю в своєму функціонуванні відзначається політико-правовий сегмент корупції. Сферою поширення корупційних стосунків для даного сегменту виступає представництво інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, шляхом владного чи службового лобіювання, при чому в більшості випадків всупереч окремим нормативно-правовим актам. «Ціна» (корупційна винагорода) такої діяльності, як правило, залежить від характеру діяльності і в більшості випадків є прямо пропорційною статусу осіб, залучених в корупційні стосунки. Основним негативним «ефектом» від функціонування даного роду корупції є дестабілізація правової системи держави, що в більшості випадків зводиться до недотримання принципу справедливості.

Наявність різноманітних форм функціонування корупції та її суттєвий вплив на економічні відносини дають повноправні підстави для визначення та зарахування її як окремої соціально-економічної категорії. Підтвердженням цього виступає дослідження процесу розвитку корупції в суспільстві. Як і більшості економічним категоріям, «корупції» притаманний своєрідний «життєвий цикл» рис. 3.

Кожна із зображених на рис. 3 стадій «життєвого циклу» корупції характеризується різними формами її прояву. Зокрема, на стадії зародження корупція зводиться до так званої «подяки» за виконану роботу. Тобто, алгоритм отримання «корупційної вигоди» зводиться до схеми рис. 4. На цій стадії, як правило, корупція здійснюється на добровільних ініціативах, а тому вона забезпечує


10

добробут безпосередньо обом учасникам корупційних стосунків, а негативний корупційний вплив проявляється лише в соціальній несправедливості.

з а ро дже ння

з ро ст ан ня і пі днесення

п і к

спад

Рис. 3. Стадії «життєвого циклу корупції» як соціально-економічної категорії

Рис. 4 Алгоритм виконання корупційної угоди на стадії зародження корупції

Наступною стадією поширення корупції в суспільстві є стадія зростання і піднесення. ЇЇ сутність полягає в тому, що прецеденти корупції починають розповсюджуватись практично в кожній сфері суспільних відносин. ЇЇ відмінність від стадії зародження полягає в системності надання корупційної винагороди, тобто її передачі, ще до виконання дії рис. 5.

Крайньою формою розвитку корупції в суспільстві є, так звана, стадія «піку». Корупція, яка на відміну від попередніх двох, характеризується тим, що виконавець корупційної угоди відмовляється здійснювати будь-які дії без передачі йому корупційної винагороди. До того ж, на попередніх двох стадіях корупційні стосунки виникають лише при виконанні дій незаконного характеру, а на стадії піку – виконавець без передачі йому корупційної винагороди відмовляється здійснювати не лише дії незаконного характеру, але й від виконання своїх обов’язків. Загальна схема корупційних стосунків на даній стадії представлена на рис. 6.

Як крайня стадія поширення корупції, «пік» характеризується усіма негативними ефектами на соціально-економічну сферу.

Настання наступної стадії «спаду», на відміну для інших економічних категорій не є закономірним, вона є результатом дій владних органів в сфері антикорупційної політики, причому її глибина прямо пропорційна ефективності цієї політики.

Останніми тенденціями в сфері антикорупційної політики України стало прийняття у 2011 році Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» №3206-17 (далі – Антикорупційний закон), що носив декларативний характер і Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» № 3207-17 [1, 2, 5], проте, попри високий рівень активності владних ініціатив в сфері антикорупційної політики, їх ефективність залишаться «нульовою». Основною проблемою, що зумовлює такі наслідки є «метеморфозність» нормативно-правових актів та високий рівень корупції в самих же виконавчих органах, на які покладено функції контролю у відповідній системі. Тому, забезпечення ефективних напрямів антикорупційної політики можливе через поєднання системного впливу на корупційні схеми шляхом забезпечення окремих напрямів соціально-економічного характеру, що окреслюються в пропонованій нами векторальній стратегії подолання корупції в Україні. Сутність даної стратегії полягає в тому, що

Встановлення

Контакту між учасниками корупційної

угоди

Визначення об’єкта і

мети корупційної угоди

(незаконного характеру)

Виконання службовцем

«виконавцем» корупційної

угоди

Передача

замовником «корупційної винагороди» виконавцю


11

на макрорівні необхідно забезпечити виконання різного роду цілей, котрі за своїм характером співставні з напрямами подолання причин виникнення корупції в українському суспільстві. Зважаючи на це, основними векторами відповідної стратегії повинні бути:

1. Підвищення рівня добробуту населення і працівників бюджетних установ зокрема; 2. Легалізація окремих корупційних платежів (в побутовому сегменті); 3. Збільшення рівня відповідальності за корупційні діяння; 4. Підвищення рівня гласності корупційних справ.

Рис. 5 Алгоритм виконання корупційної угоди на стадії зростання і піднесення корупції

Рис. 6. Алгоритм виконання корупційної угоди на стадії піку корупції Пропоновані нами перспективні стратегічні цілі є теоретичним припущенням ефективності

впровадження окремих напрямів економічного та соціального розвитку для оптимізації корупційних відносин. Загалом, векторальну стратегію подолання корупції в Україні можна представити за допомогою схеми, що подана на рис. 7.

Центральне місце у пропонованій стратегії займає вектор «економічного зростання», його виконання можливе за рахунок впровадження економічних реформ, спрямованих на розширення інвестування, стимулювання підприємництва, тобто реформ, котрі здатні суттєво вплинути на

Звернення особи до службовця, щодо виконання окремих дій

Вимога виконавця щодо передачі певної суми

«корупційної винагороди»

Прийняття замовником умов

Відмова замовника від умов

Передача замовником «корупційної

винагороди» виконавцюВідмова виконавця від

будь-яких дій Виконання службовцем

«виконавцем» корупційної угоди

Встановлення контакту між учасниками корупційної угоди

Визначення об’єкта і мети корупційної угоди (незаконного характеру)

Встановлення виконавцем ціни «корупційної винагороди»

Прийняття замовником умов

Відмова замовника від умов

Передача замовником «корупційної

винагороди» виконавцюВідмова виконавця від

корупційних дій Виконання службовцем

«виконавцем» корупційної угоди


12

скорочення безробіття. Такі ініціативи здатні забезпечити відновлення стабілізації на ринку праці та урівноважити відносини між працівниками і потенційними роботодавцями. Більше того, поєднання цього вектора з вектором «Збільшення рівня відповідальності за корупційні діяння», повинно дещо оптимізувати діяльність службовців щодо укладання корупційних відносин.

Рис. 7. Схема векторальної стратегії подолання корупції в Україні Певною «непопулярністю» визначається другий вектор стратегії «Легалізація окремих

корупційних платежів (у побутовому с�

zmist ie 2 2013ie.at.ua/ie_2013/inneco_2-40-2013.pdf · Попович Т.М....

Documents