Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура

/ україномовний варіант українсько-угорського видання /

Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура

/ україномовний варіант українсько-угорського видання /

УДК 94 (477. 87) «1919 / 2009»ББК Т 3 (4 Укр – 4 Зак) 63

Закарпаття 1919–2009 років: історія, політика, культура / україномовний варіант українсько-угорського видання / Під ред. М.Вегеша, Ч.Фединець; [Редколег. Ю.Остапець, Р.Офіцинський, Л.Сорко, М.Токар, С.Черничко; Відп. за вип. М.Токар]. – Ужгород: Видавництво «Ліра», 2010. – 720 с.

У пропонованому виданні системно висвітлю ються взаємопов’язані проблеми історичного розвитку Закарпаття в ХХ – на початку ХХІ століття. Для детального ознайомлення подаються матеріали історико-політичного, соціально-економічного, культурно-освітнього життя закарпатців. Автори акцентують увагу на взаємній історичній спадщині українського та угорського місцевого населення краю, а також їхнього сучасного співіснування. Читачам пропонується україномовний варіант першого в історії регіону двомовного (українсько-угорського) масштабного видавничого проекту.

Посібник, виходить у світ за сприяння Благодійного фонду «Розвитку угорськомовної освіти Закарпаття» (Україна), Інституту етнонаціональних досліджень Угорської академії наук (Угорщина), Міністерства освіти і культури (Угорщина), Науково-дослідного інституту політичної регіоналістики Ужгородського національного університету (Україна), Фонду «Рідний край» (Угорщина), уродженця краю Шандора Вайса і стане в нагоді всім, хто цікавиться сторінками історії Закарпаття.

Керівники редакційної колегії:ВЕГЕШ Микола, доктор історичних наук,ФЕДИНЕЦЬ Чілла, доктор філософії

Члени редакційної колегії:ОСТАПЕЦЬ Юрій, кандидат політичних наук,ОФІЦИНСЬКИЙ Роман, доктор історичних наук,СОРКО Ласло, кандидат історичних наук,ТОКАР Маріан, кандидат історичних наук,ЧЕРНИЧКО Степан, кандидат філологічних наук

Рецензенти:АБЛОНЦІ Балаж, доктор філософії (Університет ім. Л. Етвеша, Будапешт),ДЬАНІ Габор, доктор Угорської академії наук, член-кореспондент Угорської академії наук

(Інститут історії Угорської академії наук, Будапешт),КОРОЛЬ Іван, доктор історичних наук (Закарпатський державний університет, Ужгород),МАРЧУК Василь, доктор історичних наук (Прикарпатський національний університет

імені В. Стефаника, Івано-Франківськ),ТОВТ Михайло, кандидат юридичних наук (Інститут держави і права

імені В. Корецького Національної академії наук України, Київ) Усі права захищено. За повного або часткового відтворення матеріалів даної публікації посилання на видання обов’язкове.

Відповідальний за випуск: Токар МаріанЛітературний редактор: Кордонець ОлександрПереклад окремих частин з угорської мови:

Гулачі Євген, Ковтюк Степан, Фединець Чілла, Черничко СтепанОригінал-макет підготовлено: ПП «Калонда» (Угорщина)

ISBN 978-966-2195-98-9

© Інститут етнонаціональних досліджень Угорської академії наук, Будапешт, 2010© Науково-дослідний інститут політичної регіоналістики

Ужгородського національного університету, Ужгород, 2010

5 ׀

ЗМІСТ

УНІКАЛЬНІСТЬ ЗАКАРПАТТЯ В ЙОГО ІСТОРІЇ ..........................................15

РОЗДІЛ І. ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (1919–1939)

1. Розпад багатонаціонального Угорського королівства ....................................231.1. Передумови, історичні тенденції (Ласло Сорко) .........................................231.2. Структурні кризи Габсбурзької монархії періоду дуалізму

(Ласло Сорко) ...................................................................................................231.3. Можливі сценарії закінчення війни у баченні великих держав

(Ласло Сорко) ...................................................................................................251.4. Територіальні конфлікти і національне самовизначення (Ласло Сорко) ...261.5. Розпад історичного Угорського королівства і концепція

Східної Швейцарії (Ласло Сорко) .................................................................271.6. Чехословацькі, румунські та югославські військові дії (Ласло Сорко) ......291.7. Кордони нової Угорської держави (Ласло Сорко) ........................................311.8. Угорська Радянська Республіка (Ласло Сорко) ............................................321.9. Запрошення Угорщини на Паризьку мирну конференцію (Ласло Сорко) .321.10. Тріанонський мирний договір (Ласло Сорко) .............................................33

2. Поразка імперського мислення і утворення національних держав .............352.1. Післявоєнне мирне врегулювання (Степан Віднянський) ..........................352.2. Підписання Версальського мирного договору (Степан Віднянський) ......372.3. На шляху державного самовизначення (Степан Віднянський) ..................402.4. Проблема самовизначення і розв’язання питання про державну

приналежність Закарпаття (1918–1919) (Степан Віднянський) ..................452.5. Перемога чехословацького вектора державотворення

(Степан Віднянський) .....................................................................................51

3. Умови політичного й соціально-економічного розвитку Закарпаття у складі Чехословацької Республіки ...................................................................553.1. Політична інтеграція до складу Чехословацької держави (Маріан Токар,

Чілла Фединець) ...............................................................................................553.2. Адміністративно-територіальне будівництво (Маріан Токар,

Ален Панов) ......................................................................................................593.3. Господарська політика чехословацької влади та проблеми соціального

розвитку (Маріан Токар) .................................................................................633.4. Банківська справа та кредитування (Маріан Токар) ....................................673.5. Туризм (Федір Шандор) ..................................................................................69

׀ 6

4. Політичні партії та їхня участь у виборчих процесах. Громадські організації ..........................................................................................734.1. Загальні умови становлення парламентської демократії та партійної

системи (Маріан Токар) ..................................................................................734.2. Етапи розвитку політичних партій у Підкарпатській Русі (Маріан Токар) 744.3. Характеристика діяльності партій (Маріан Токар) ......................................754.4. Участь партій у парламентських виборах (Маріан Токар) ..........................804.5. Громадські організації (Маріан Токар) ..........................................................89

5. Створення й діяльність угорських національних партій та громадських організацій на Закарпатті .....................................................................................945.1. Загальна характеристика партійного життя угорців (Чілла Фединець) ......945.2. Регіональні угорські партії (Чілла Фединець) ...............................................955.3. Загальнодержавні угорські партії (Чілла Фединець) ....................................965.4. Союз угорських партій (1920–1936) (Чілла Фединець) .............................1005.5. Об’єднана угорська партія (1936–1940) (Чілла Фединець) .......................1025.6. Громадські організації угорців (Чілла Фединець) ......................................104

6. Автономія і незалежність Карпатської України: події 1938–1939 років ...1076.1. Мюнхенська конференція (Микола Вегеш, Маріан Токар) ........................1076.2. Переговори в Комарно (Микола Вегеш, Маріан Токар) .............................1096.3. Перший Віденський арбітраж (Микола Вегеш, Маріан Токар) ................. 1106.4. Діяльність першого крайового уряду (Микола Вегеш, Маріан Токар) ..... 1116.5. Діяльність другого крайового уряду (Микола Вегеш, Маріан Токар) ...... 1146.6. Галичина і Карпатська Україна (Микола Вегеш, Маріан Токар) ............... 1176.7. Політичний режим і вибори до Сойму Карпатської України

(Микола Вегеш, Маріан Токар) .....................................................................1206.8. Проголошення незалежності Карпатської України

(Микола Вегеш, Маріан Токар) .....................................................................124

7. Культурно-освітній розвиток Закарпаття міжвоєнного періоду .................1267.1. Освіта і шкільництво (Володимир Задорожний) ........................................1277.2. Розвиток науки (Володимир Задорожний) ..................................................1307.3. Література краю (Володимир Задорожний) ................................................1317.4. Театральне мистецтво (Володимир Задорожний) ......................................1337.5. Музична творчість та живописне мистецтво (Володимир Задорожний) .1357.6. Містобудування (Володимир Задорожний) ................................................1387.7. Релігійне питання в Карпатській Україні (Микола Вегеш,

Маріан Токар).................................................................................................139

8. Культура угорців Закарпаття між двома світовими війнами ....................1418.1. Культура закордонних угорців (Чілла Фединець) .......................................1418.2. Преса (Чілла Фединець) ................................................................................1428.3. Освіта і релігійне життя (Чілла Фединець) .................................................1468.4. Література і музика (Чілла Фединець) .........................................................153

7 ׀

8.5. Образотворче та прикладне мистецтво (Чілла Фединець) .........................157

Хронологія подій 1914–1939 років (Маріан Токар, Чілла Фединець) ...................160Література ...................................................................................................................172

РОЗДІЛ IІ. ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ УГОРЩИНИ (1939–1944)

1. Державно-правовий статус Підкарпаття.........................................................1831.1. Пал Телекі та питання самоврядування Підкарпаття (Чілла Фединець) ..1831.2. Адміністративне управління і депутатський корпус (Чілла Фединець) ...189

2. Політико-правові зміни ......................................................................................1912.1. Окупація та анексія Карпатської України (Роман Офіцинський) ..............1912.2. Регентський комісаріат Підкарпатської території (Роман Офіцинський) 1982.3. Роль Комісії пропозицій (Роман Офіцинський) ..........................................2032.4. Візити на Підкарпаття керівників високого рангу (Роман Офіцинський) 205

3. Національно-культурна політика .....................................................................2073.1. Руські (українці) (Роман Офіцинський) ......................................................2083.2. Німецьке питання (Роман Офіцинський) .................................................... 2113.3. Інші національні меншини (Роман Офіцинський) .....................................212

4. Голокост на Підкарпатті ....................................................................................2134.1. «Єврейські закони» (1938–1942) (Томаш Шторк) .....................................2134.2. Депортація в 1941 році (Томаш Шторк) ....................................................2164.3. Гетто і табори смерті (1944) (Томаш Шторк) ............................................217

Хронологія подій 1938–1944 років (Чілла Фединець, Роман Офіцинський) ........225Література ...................................................................................................................236

РОЗДІЛ ІІІ.РАДЯНСЬКЕ ЗАКАРПАТТЯ (1944–1991)

1. Закарпаття у військових операціях. 1944–1945 роки ....................................2451.1. 4-ий Український фронт і його противник (Роман Офіцинський) ............2451.2. «Ахіллесова п’ята». 1-а угорська армія (Роман Офіцинський) .................2481.3. Східно-Карпатська операція (Роман Офіцинський) ...................................250

2. Особливості радянського періоду історії Закарпаття ...................................2522.1. Загальна характеристика радянського періоду в історії Закарпаття

(Роман Офіцинський) ....................................................................................2522.2. Адміністративні зміни (Роман Офіцинський) .............................................2532.3. Фіктивні вибори (Роман Офіцинський) .......................................................2542.4. Номенклатура (Роман Офіцинський) ...........................................................255

׀ 8

2.5. Перші особи (Роман Офіцинський) .............................................................2582.6. Альтернатива. Опозиційний рух (Роман Офіцинський) ............................2622.7. Ідеологічні кампанії (Роман Офіцинський) .................................................267

3. Закарпатська Україна. 1944–1946 роки ...........................................................2713.1. Превентивна радянізація (Роман Офіцинський) .........................................2713.2. Чехословацька урядова місія (Роман Офіцинський) ..................................2733.3. Перший з’їзд народних комітетів Закарпатської України

(Роман Офіцинський) ....................................................................................2743.4. Народна Рада Закарпатської України (Роман Офіцинський) .....................2753.5. Прагнення українців сусідніх держав (Роман Офіцинський) ....................2793.6. Переговори і договір про Закарпатську Україну (Роман Офіцинський) ..2803.7. Обмін населенням і територіями (Роман Офіцинський)............................282

4. Соціальна і національна політика ....................................................................2844.1. Етнічні чистки (Роман Офіцинський) ..........................................................2844.2. Примусові роботи (Томаш Шторк) .............................................................2864.3. Трудова мобілізація у Донбас (Роман Офіцинський) .................................2904.4. Переселенська політика (Роман Офіцинський) ..........................................2914.5. Русифікація (Роман Офіцинський) ...............................................................2934.6. Демографічна динаміка і національна свідомість (Роман Офіцинський) 297

5. Індустріалізація та урбанізація .........................................................................3005.1. Прояви економічного прогресу (Роман Офіцинський) ..............................3015.2. Важливі промислові здобутки (Роман Офіцинський) ................................3035.3. Теребле-Ріцька гідроелектростанція (Роман Офіцинський) ......................3085.4. Зростання міст (Роман Офіцинський) .........................................................3105.5. Ужгород і Мукачево як індустріальні центри (Роман Офіцинський) .......312

6. Сільське господарство.........................................................................................3166.1. Аграрна політика Закарпатської України (Роман Офіцинський) ..............3176.2. Суцільна колективізація (Роман Офіцинський) ..........................................3196.3. Новації та новатори (Роман Офіцинський) .................................................3236.4. Природно-економічні зони і провідні галузі (Роман Офіцинський) .........326

7. Держава і церква ..................................................................................................3307.1. Радянська модель секуляризації (Роман Офіцинський) .............................3307.2. Утиски Мукачівської греко-католицької єпархії (Роман Офіцинський) ...3327.3. Убивство єпископа Теодора Ромжі (Роман Офіцинський) .........................3357.4. Ліквідація греко-католицької єпархії (Роман Офіцинський) .....................3377.5. Напівдержавне православ’я та ізгої-протестанти (Роман Офіцинський) .341

8. Освіта і наука ........................................................................................................3448.1. Школи, дошкільні та позашкільні заклади (Роман Офіцинський) ............3448.2. Угорськомовна освіта та інтернаціоналізм (Чілла Фединець) ...................349

9 ׀

8.3. Професійно-технічна і середньо-спеціальна підготовка (Роман Офіцинський) ....................................................................................358

8.4. Ужгородський державний університет (Роман Офіцинський) ..................3618.5. Визначні вчені та наукові установи (Роман Офіцинський)........................364

9. Література, мистецтво, спорт ............................................................................3679.1. «Срібний вік» закарпатської літератури (Роман Офіцинський) ................3679.2. Закарпатська школа живопису (Роман Офіцинський) ................................3729.3. Музичні та театральні шедеври (Роман Офіцинський) ..............................3779.4. Масова культура (Роман Офіцинський) .......................................................3809.5. Спортивний вимір (Роман Офіцинський) ....................................................381

10. Угорська література Закарпаття радянської доби ......................................38310.1. Загальні тенденції (Іван Пенцкофер) .........................................................38310.2. Життєвий і творчий шлях Вілмоша Ковача в 1950–1960-х роках

(Іван Пенцкофер) ...........................................................................................38610.3. Пошук самоідентичності в 1970-х роках (Іван Пенцкофер) ...................38710.4. Літературно-культурне життя 1980-х років (Іван Пенцкофер) ................388

11. Перші некомуністичні об’єднання громадян у 1989–1991 роках ..............39111.1. Паростки громадянського суспільства (Роман Офіцинський) .................39111.2. Народний Рух України (Роман Офіцинський) ...........................................39511.3. Масові акції та електоральні здобутки (Роман Офіцинський) ................39711.4. Облога обласної ради у вересні–жовтні 1991 року

(Роман Офіцинський) ....................................................................................397

Хронологія подій 1944–1991 років (Роман Офіцинський, Чілла Фединець) ........400Література ...................................................................................................................416

РОЗДІЛ IV.ЗАКАРПАТТЯ В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (ДО 2009 РОКУ)

1. Суспільно-політичні процеси на Закарпатті .................................................4291.1. Незалежність, референдум, автономія (Юрій Остапець) .........................4291.2. Перший період: 1991–1996 роки (Юрій Остапець) ...................................4301.3. Другий період: 1997–2002 роки (Юрій Остапець) ....................................4341.4. Третій період: 2002–2004 роки (Юрій Остапець) ......................................4391.5. Четвертий період: 2005–2009 роки (Юрій Остапець) ...............................443

2. Соціально-економічний розвиток ...................................................................4482.1. Основні геополітичні та економічні характеристики

(Михайло Лендєл, Неля Жулканич) ...............................................................4482.2. Промисловість (Михайло Лендєл, Неля Жулканич) ....................................4502.3. Сільське господарство (Михайло Лендєл, Неля Жулканич) .......................4522.4. Енергетика, транспорт і зв’язок (Михайло Лендєл, Неля Жулканич) ........453

׀ 10

2.5. Торгівля і зовнішньоекономічна діяльність (Михайло Лендєл, Неля Жулканич) ..............................................................................................453

2.6. Інвестиційно-інноваційна діяльність та будівництво (Михайло Лендєл, Неля Жулканич) ..............................................................................................454

2.7. Розвиток підприємництва (Михайло Лендєл, Неля Жулканич) ..................4562.8. Розвиток соціальної сфери, охорона здоров’я (Михайло Лендєл,

Неля Жулканич) ..............................................................................................4562.9. Екологічна політика (Михайло Лендєл, Неля Жулканич) ...........................4582.10. Туристично-рекреаційна діяльність (Федір Шандор) .............................458

3. Становлення відносин між Україною та Угорською Республікою .............4623.1. На шляху до порозуміння (Іванна Скиба) ...................................................4623.2. Транскордонне співробітництво (Іванна Скиба) ........................................4663.3. Навколо пам’ятного знаку (Іванна Скиба) ..................................................469

4. Офіційна Угорщина та питання закордонних угорців: приклад Закарпаття ............................................................................................4704.1. Конституційні засади (Оршоя Мілован) ......................................................4704.2. Змішана українсько-угорська комісія (Оршоя Мілован) ............................4734.3. Угорська постійно діюча рада (Оршоя Мілован) ........................................4744.4. Закон про статус закордонного угорця (Оршоя Мілован) ..........................4754.5. Референдум про подвійне громадянство (Оршоя Мілован) ......................4764.6. Угорські владні консультації (Оршоя Мілован) ..........................................4784.7. Форум депутатів Карпатського басейну (Оршоя Мілован) .......................4784.8. «Закордонні угорці у ХХІ столітті» (Оршоя Мілован) ...............................4794.9. Система підтримки зв’язків з етнічною батьківщиною

(Оршоя Мілован) ............................................................................................480

5. Демографія та етнічна структура населення Закарпаття: демографічна політика, міграція, трудова міграція ...............................................................4835.1. Демографічна ситуація (Йосип Молнар, Стефан Молнар Д.)...................4835.2. Демографічна політика (Йосип Молнар, Стефан Молнар Д.) ..................4865.3. Національний склад населення (Йосип Молнар, Стефан Молнар Д.) .....4885.4. Територіальне розміщення етнічних груп (Йосип Молнар,

Стефан Молнар Д.) .......................................................................................4925.5. Рідна мова населення Закарпаття (Йосип Молнар, Стефан Молнар Д.) ..4975.6. Міграція (Йосип Молнар, Стефан Молнар Д.) ...........................................5005.7. Трудові ресурси (Йосип Молнар, Стефан Молнар Д.) ...............................503

6. Етнічні процеси на Закарпатті ..........................................................................5046.1. До міжетнічної злагоди (Михайло Зан) .......................................................5046.2. Національна історична пам’ять (Михайло Зан) ..........................................5056.3. Національні мас-медіа (Михайло Зан) .........................................................5066.4. Центр культур національних меншин Закарпаття (Михайло Зан) ............5076.5. Національно-культурні товариства (Михайло Зан) ....................................507

11 ׀

6.6. Русинський сепаратизм (Михайло Зан) ....................................................... 5116.7. Угорський автономізм (Михайло Зан)..........................................................513

7. Політичні об’єднання в Закарпатті ..................................................................5147.1. Загальні особливості еволюції партійної системи України

(Юрій Остапець) ...........................................................................................5147.2. Партійна структура Закарпаття (1991–2009) (Юрій Остапець) ...............5167.3. Етап перший: 1985–1990 роки (Юрій Остапець) ......................................5187.4. Етап другий: 1990–1996 роки (Юрій Остапець) ........................................5197.5. Етап третій: 1997–2002 роки (Юрій Остапець) .........................................5207.6. Етап четвертий: 2002–2004 роки (Юрій Остапець) ..................................5217.7. Етап п’ятий: 2005–2009 роки (Юрій Остапець) ........................................523

8. Угорські організації в Україні ...........................................................................5318.1. Товариство угорської культури Закарпаття (Оршоя Мілован) ...................5318.2. Демократична спілка угорців України (Оршоя Мілован) ..........................5358.3. Колективні члени Демократичної спілки угорців України

(Оршоя Мілован) ............................................................................................5378.4. Товариство угорської інтелігенції Закарпаття (Оршоя Мілован) ..............5378.5. Асоціації органів місцевого самоврядування (Оршоя Мілован) ...............5388.6. Професійні представницькі організації (Оршоя Мілован) ........................539

9. Сучасний рівень освіти в Закарпатській області ..........................................5419.1. Система освіти в Україні (Галина Розлуцька) ............................................5419.2. Дошкільна освіта (Галина Розлуцька) .........................................................5419.3. Загальна середня освіта (Галина Розлуцька) ...............................................5429.4. Професійно-технічна освіта (Галина Розлуцька) ........................................5459.5. Вища освіта (Галина Розлуцька) ..................................................................546

10. Система угорськомовної освіти Закарпаття та деякі актуальні її виклики у 2009 році ...........................................................................................54810.1. Освіта національних меншин (Аттіла Папп З.) ......................................54810.2. Демографічні показники – виклики освіті (Аттіла Папп З.) .................54910.3. Правовий стан (Аттіла Папп З.) ...............................................................55210.4. Дошкільне виховання та навчання у діаспорі (Аттіла Папп З.) ............55410.5. Початкова та середня освіта (Аттіла Папп З.) ........................................55610.6. Вища освіта (Аттіла Папп З.) ...................................................................564

11. Релігійні організації на Закарпатті у період незалежності України .........56811.1. Православна церква (Віктор Кічера) ........................................................56911.2. Греко-католицька церква (Віктор Кічера) ................................................57011.3. Римо-католицька церква (Віктор Кічера) .................................................57311.4. Реформатська церква (Віктор Кічера) ......................................................57411.5. Інші релігійні громади (Федір Шандор) ...................................................57611.6. Неорелігійні напрямки (Федір Шандор) ...................................................576

׀ 12

12. Культура, мистецтво, медіа ..............................................................................57812.1. Державна політика у сфері культури (Роман Офіцинський) ...................57812.2. Заклади культури (Роман Офіцинський) ...................................................58012.3. Професійне і народне мистецтво (Роман Офіцинський) .........................58312.4. Медійний простір (Роман Офіцинський) ..................................................58712.5. Література (Надія Ференц) .........................................................................591

13. Угорська культура і література: проблеми, пошуки, здобутки .................59713.1. Пошук нової ідентичності (Іван Пенцкофер) ...........................................59713.2. Творці художнього слова (Іван Пенцкофер) ..................................................59913.3. Розбіжність поглядів у сфері культури в ХХІ столітті

(Іван Пенцкофер) ...........................................................................................604

Хронологія подій 1991–2009 років (Юрій Остапець, Чілла Фединець) ...............607Література ..................................................................................................................620

РОЗДІЛ V. МОВНА ПОЛІТИКА НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОГО ЗАКАРПАТТЯ

З КІНЦЯ XIX – ДО ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

1. Поняття мовної політики ...................................................................................6291.1. Термінологічне поле мовної політики (Світлана Мельник,

Степан Черничко) .........................................................................................6291.2. Основні етапи мовної політики (Степан Черничко) .................................6301.3. Статус мов у різні історичні епохи (Степан Черничко) ............................630

2. Мовна політика Австро-Угорської монархії: приклад історичного Закарпаття .............................................................................................................6382.1. Етнополітичні процеси та питання державної мови (Чілла Фединець,

Андріана Генці) ..............................................................................................6382.2. Основні засади освітньої політики (Чілла Фединець, Андріана Генці) ....6392.3. Державна політика мадяризації (Чілла Фединець, Андріана Генці) .........643

3. Мовно-політичні устремління Чехословаччини (1918–1939 роки) .............6483.1. Міжнародно-правовий аспект (Степан Черничко, Чілла Фединець) .......6483.2. Національна політика держави (Степан Черничко, Чілла Фединець) .....6493.3. Мовні орієнтації (Степан Черничко, Чілла Фединець) .............................655

4. Мовна політика в часи територіальної ревізії (1938–1944) ..........................6604.1. Склад населення Регентського комісаріату Підкарпатської території

(Степан Черничко) ........................................................................................6604.2. Офіційна двомовність (Степан Черничко) .................................................6634.3. Питання «русинської» мови та граматики (Степан Черничко) ................665

13 ׀

5. Мовна політика Радянського Союзу (1945–1991) ..........................................6685.1. Мовна політика в Радянській Україні (Світлана Мельник,

Степан Черничко) .........................................................................................6685.2. Особливості радянської мовної політики на Закарпатті (1945–1991)

(Світлана Мельник, Степан Черничко) ......................................................672

6. Мовна політика в незалежній Україні .............................................................6816.1. Соціолінгвістична ситуація незалежної України (Світлана Мельник,

Степан Черничко) .........................................................................................6816.2. Мовна політика в Україні (Світлана Мельник, Степан Черничко) ..........6856.3. Характеристика соціолінгвістичної ситуації та мовної політики на

Закарпатті (Світлана Мельник, Степан Черничко) ...................................691

Хронологія подій 1918–2008 років (Степан Черничко, Чілла Фединець) ............704Література ...................................................................................................................709

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ .................................................................................715

15 ׀

УНІКАЛЬНІСТЬ ЗАКАРПАТТЯ В ЙОГО ІСТОРІЇ

«Ми живемо у добу торжества пам’яті. За останні двадцять або двадцять п’ять років всі країни, всі соціальні, етнічні та родинні групи пережили глибинні зміни традиційного ставлення до минулого.

Ці зміни полягають в критичному підході до офіційної історії і відродженні «репресованої історії»; у вимозі повернення конфіскова-ного в минулому або відновлення того, що раніше придушувалося; в інтересі до «коріння» і генеалогії; пам’ятних заходах і нових музеях; у відкритті архівів для публічного доступу і, нарешті, в ніжній прихильності до спадщини. Світ затопила хвиля спогадів, міцно з’єднавши вірність минулому – дійсному або уявленому – з почуттям приналежності, з колективною та індивідуальною самосвідомістю, з пам’яттю та ідентичністю»

(П’єр Нора)

Закарпаття – це історичний регіон, який знаходиться на межі єднання Північної, Східної та Західної Європи. Його геополітичне розташування внаслідок цього називають унікальним, оскільки край перебуває на перехресті не тільки еконо-мічних і торговельних шляхів, а й національно-культурних. Це завжди сприяло багатогранному міжнаціональному та міждержавному співробітництву.

Проблемам історичного розвитку Закарпаття останнім часом приділяється значна увага дослідників. Особливого значення вони набувають у контексті вивчення різноманітних сфер регіональної історії, покликаних уникнути стерео-типні помилки, закладені догматичними підходами істориків минулого, політич-ними замовленнями, особистим суб’єктивізмом тощо.

Суспільно-політична історія Закарпаття ХХ століття є не тільки своєрідною, а й у деякій мірі повчальною. Важливо, що історія доводить бажання місцевого населення впливати на перебіг тогочасних подій. Незважаючи на багату історію, закарпатці тільки у ХХ столітті отримали можливість безпосередньо залучитися до суспільно-політичних процесів у регіоні й спробувати власними силами роз-будовувати майбутнє.

Саме з початку ХХ століття розпочався реальний і ефективний розвиток Закар-паття. У цей час здійснюються перші спроби політизації закарпатського суспіль-ства, формується нова політична свідомість краян. Впродовж століття регіон пережив цілу низку політичних, економічних, культурно-освітніх змін, які прояви-лися в процесі різнобічних елементів державотворення, становлення та занепаду різноманітних політичних режимів тощо. Це відображено й на офіційних назвах

׀ 16

історичного Закарпаття, що в тій чи іншій мірі відбивало специфіку політичного розвитку краю: Руська Крайна, Гуцульська Республіка, Підкарпатська Русь, Кар-патська Україна, Підкарпатська територія, Закарпатська Україна, Закарпатська область. Специфіка суспільно-політичної еволюції закарпатського суспільства полягає в тому, що лише впродовж ХХ ст. воно було частиною щонайменше семи різноманітних за своєю суттю державних або напівдержавних утворень (Австро-Угорщина, Чехословацька Республіка, Карпатська Україна, Угорщина, Закарпат-ська Україна, Українська Радянська Соціалістична Республіка, Україна). А це від-повідно вимагало адаптацію політичних інститутів краю до вимог тієї чи іншої політичної системи, яка щоразу поглинала досить слабо розвинуті й відносно стабільні крайові політичні підсистеми. Відтак, слід розуміти й вплив трансфор-маційних процесів на партійні та електоральні системи. Оскільки згадані вище державні утворення мали відмінні одну від одної політичні системи, в межах яких функціонували різноманітні політичні режими, то відповідно різними були й методи формування органів державної та місцевої влади.

Необхідно врахувати історичну своєрідність розвитку регіону, яка впливала на різноманітні політичні зміни за останнє століття. Тому, досліджуючи дану проблему, автори цієї праці виходили із певного аналізу окремих компонентів, які дають можливість об’єктивно змалювати комплексну картину суспільно-політичного розвитку Закарпаття. Символізм політичної історії Закарпаття ХХ сто-ліття в даному випадку полягає також у різкій еволюції, починаючи з відсутності політичних традицій, політичної культури і політичного лідерства, завершуючи сучасними інститутами політичної життєдіяльності.

Отже, у історії Закарпаття ХХ століття можна виділити декілька етапів. Вони починають еволюціонувати від періоду соціально-економічного й політичного становища краю на рубежі ХІХ–ХХ століть до розпаду Австро-Угорщини, закін-чення Першої світової війни. Внаслідок політико-правового безсилля та соціальної нерівності жителі краю не мали можливостей ефективно боротися за свої полі-тичні права. Одним із прикладів посиленого політичного гніту щодо місцевого населення з боку панівної нації стало обмеження виборчих прав (високий май-новий і освітній ценз), свободи друку, зборів тощо. Крім того, виборчі процеси проходили в умовах жорсткого політичного терору (переслідування, арешти). Участь закарпатців у діяльності загальнодержавних політичних партій, страйках була обмеженою. Найбільшою політичною проблемою очевидно була відсутність політичної еліти. Її роль виконувала національно-культурна інтелігенція (актив-ність просвітителів), котра виконувала важливу функцію в процесі політичної соціалізації громадян.

У цей же час закарпатці перебували у пошуку державно-національної іден-тичності. Цей період був ще характерний національно-культурним пробудженням краян. Лише наприкінці Першої світової війни, внаслідок піднесення національно-визвольного руху, посилення боротьби проти війни почалася змінюватися й полі-тична обстановка в регіоні. Відбувалося поетапне зростання національної само-свідомості закарпатців, чому сприяв пошук шляхів національно-державного самовизначення. Участь у політичному самовизначенні закарпатської спільноти безпосередньо брала й закарпатська еміграція.

17 ׀

Процес утворення Чехословацької Республіки покликав мешканців краю активно включитися в суспільно-політичне життя і дав можливість у 20–30-х роках ХХ століття відчути себе справжніми господарями на своїй землі. Після юридичного оформлення закарпатських земель у складі нової держави відчутним стала демократизація суспільно-політичного життя. Здійснювалася поступова еволюція нової державної структури в Закарпатті та його інтеграція в політичну систему Чехословаччини. На практиці почалося становлення нової політичної еліти, представники якої висунули пріоритетне питання боротьби за надання краю дієвої автономії. Чехословацька політична система мала усі характерні риси демократичного суспільства, що перш за все виражалося в дієвості плюралізму, реалізації законодавчих основ, практиці політичного рівноправ’я. Впродовж 20–30-х років ХХ століття прояви політичного плюралізму набули ефекту безпо-середньої участі в політичній еволюції держави її громадян. Підкарпатська Русь, як складова частина Чехословаччини, також опинилася в епіцентрі політичних перетворень, отримала внаслідок трансформації політичної системи можливості участі у державотворенні тощо. Процес залучення громадян до державного роз-витку проходив через призму представницької демократії, посередниками якої виступали політичні партії. Багатопартійна система, яка мала як позитивні, так і негативні ознаки сприяла більш швидкому залученню народних мас до дер-жавної політики. І хоча проблем розвитку краю вистачало, саме в цей час було закладено чимало ментальних ознак закарпатців, які є характерними для них і сьогодні (толерантність, терпимість та ін.).

Особливості національного державотворення Карпатської України кінця 30-х рр. змушують зробити основний акцент на політико-правових засадах. Цей етап став вершиною державотворчих змагань закарпатських українців, які в повну силу заявили про себе як про політичну націю. Скликання Сойму та значення його рішень, зокрема, проголошення незалежності Карпатської України 15 березня 1939 року, обрання президента і міністрів, затвердження державної символіки, вказу-вали на політико-правову основу державного статусу Карпатської України. Проте, несприятливі умови для розгортання державного життя, а також початкові тен-денції Другої світової війни загальмували подальші перспективи.

Період відновлення угорської влади (1939–1944) також мав своєрідні умови розвитку в політичній історії Закарпаття. Вони були складними внаслідок воєні-зації всієї Європи.

Визначальним, передусім у політико-державній ідентифікації, став етап Закар-патської України (1944–1946). Активізувався рух за возз’єднання з Радянською Україною. Цей період отримав політико-правовий статус напівдержавного (пере-хідного) організму і назву – Закарпатська Україна. Перший з’їзд Народних комі-тетів краю прийняв історико-правове рішення – Маніфест про возз’єднання Закар-патської України з Радянською Україною. У цей час закарпатці проходили процес адаптації до радянської політичної системи. В складі Радянської України відбулася трансформація адміністративно-політичних елементів та перехід на характерну радянську модель розвитку. На початку 1946 року перехідний статус Закарпатської України був змінений правовим затвердженням її території в складі УРСР і утво-ренням Закарпатської області з центром у м. Ужгород. З цього часу йде повно-

׀ 18

правне вливання суспільно-політичних інституцій в загальнодержавну радянську політичну систему й аспекти своєрідного суспільно-політичного розвитку Закар-паття втрачають регіональні особливості в порівнянні з іншими регіонами України (1946–1991).

На початку 90-х років ХХ століття Україна розпочала новий етап свого само-бутнього існування. 24 серпня 1991 року було проголошено її незалежність. З цього часу Закарпатська область стала складовою частиною сучасної Української дер-жави. Нового дихання отримали суспільно-політичні процеси. Одночасно почали відроджуватися відомі вже закарпатцям з історичного минулого демократичні інститути і цінності. Було здійснено еволюцію й інших сфер суспільного життя. Закарпаття стало регіоном міжнаціонального спілкування.

Сьогодні Закарпаття – це одна з наймолодших областей України. Вона поді-ляється на 13 адміністративних районів, має 11 міст, з яких 5 обласного підпоряд-кування (Ужгород, Мукачево, Хуст, Берегово, Чоп), 19 селищ міського типу, 579 сільських населених пунктів. Територія краю складає 12,8 тисяч квадратних кіло-метрів. З них близько 80 відсотків – гірська місцевість. За величиною площі Закар-паття посідає передостаннє місце серед 24 областей України. Край розташований на крайньому південному заході держави і межує на північному і південному сході зі Львівською та Івано-Франківською областями, а на півночі, заході і півдні з Польщею (протяжність кордону 33,4 км), Словаччиною (98,5 км), Угорщиною (130 км), Румунією (205,4 км). Таке географічне розташування краю і визначає наяв-ність серед його населення досить великої кількості національних меншин. На сьо-годні в області проживають громадяни понад 80 національностей і народностей.

Багатонаціональний склад населення регіону зумовив його поліконфесійний характер. На сьогодні в області зареєстровано понад двадцять релігійних органі-зацій різних конфесійних напрямів і віросповідань. Етноконфесійні спільноти най-більш характерні для єврейського населення, німців, словаків, румунів, угорців. Для них, згідно з власними історичними, етнокультурними та канонічними й обря-довими традиціями, створено нормальні умови і можливості задоволення релі-гійних потреб. Практично всі їхні релігійні громади забезпечені культовими при-міщеннями, в яких богослужіння проводиться рідною мовою.

Потрібно відзначити, що упродовж багатовікового співжиття в Закарпатській області представників багатьох національностей між ними не відбувалося яких-небудь великих непорозумінь. Мирне співіснування національних груп може бути прикладом для інших регіонів не тільки України. Така позиція є традиційною для Закарпаття. І в сучасних умовах незалежної держави владними структурами й громадськими організаціями краю робиться все можливе, щоб національні мен-шини мали можливість навчатися, спілкуватися рідною мовою, оберігаючи свої традиції та звичаї. Національно-культурні товариства працюють у тому напрямі, щоб громадяни національних меншин у кожному селі й місті знали і пам’ятали свою історію та відомих прогресивних діячів свого народу. Тому з кожним кроком утвердження стабільності Української держави самоутверджуються і права націо-нальних меншин. Демократичність суспільства в останні роки сприяла зростанню етнічної самосвідомості національних груп, їхньому культурному відродженню,

19 ׀

мовному самофункціонуванню, спілкуванню й групуванню. Представники націо-нальних меншин регулярно беруть участь у державному управлінні областю.

Не останню, а подекуди й головну роль в реалізації культурно-національних та освітньо-виховних прав національних меншин відіграють національно-культурні організації краю. Головною метою їхньої діяльності є відродження і розвиток етнічної культури, рідної мови, духовне та національне збагачення тощо. За їхньою ініціативою створюються національні театри, школи, центри, проводяться фести-валі та мистецькі конкурси.

Загалом діяльність національно-культурних товариств етнічних меншин в Закарпатті спрямована на подальше утвердження гарантованих Конституцією та іншими державними актами України прав та свобод представникам національних меншин, задоволенню їхніх освітніх, культурних інтересів та духовних потреб. Більше того, вони є найзацікавленішими суб’єктами в освітньо-виховному процесі кожної етнічної групи, а тому намагаються впливати на міжетнічну ситуацію, на її стабільність і взаємоповагу, яка властива всім національним спільнотам, що про-живають в Закарпатті.

Авторський колектив пропонованого видання спробував системно висвітлити взаємопов’язані проблеми історичного розвитку Закарпаття від 1919 до 2009 року. Остання хронологічна межа співпала з політичними змінами напередодні виборчих процесів в Україні та Угорщині. Для детального ознайомлення авто-рами подаються цікаві матеріали історико-політичного, соціально-економічного, культурно-освітнього, духовного життя закарпатців. Автори акцентують увагу, зокрема на взаємній історичній спадщині українського та угорського місцевого населення краю, а також на ключових елементах їхнього сучасного співіснування. Тому й зміст книжки побудований у контексті висвітлення, насамперед, українсько-угорської історії краю, що покликане ще більше зблизити дружні народи.

Варто зазначити, що це перший в історії регіону двомовний масштабний видавничий проект. Колективна праця одночасно виходить у світ українською та угорською мовами. Це є результат важкої праці українських та угорських учених, котрим, вочевидь уперше вдалося знайти компроміс і дійти спільної думки з бага-тьох питань історії взаємних відносин. Тому й не дивно, що автори намагалися відповідально підійти до даного дослідження. І ми переконані, що така співпраця матиме успішне продовження в майбутньому.

Микола ВЕГЕШ, Чілла ФЕДИНЕЦЬ,

Маріан ТОКАР, Юрій ОСТАПЕЦЬ

РОЗДІЛ І.

ЗАКАРПАТТЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

(1919–1939)

23 ׀

1. РОЗПАД БАГАТОНАЦІОНАЛЬНОГО УГОРСЬКОГО КОРОЛІВСТВА

1.1. Передумови, історичні тенденції

Через 90 років після розпаду монархії Габсбургів історики все частіше усвідом-люють те, що не можна реконструювати і зрозуміти історичні передумови транс-формації національних держав після Першої світової війни на просторі між Німеччиною і Росією, а також тенденції розвитку другої половини ХІХ століття, не знаючи передісторії розбудови національних спільнот, які тут утворилися. Для багатьох монархія Габсбургів була «тюрмою народів», але в той же час, безпе-речно, відіграла і позитивну роль для численних національних рухів, постійно роз-ширюючи суспільну базу для культурних і економічних процесів.

У результаті австро-угорського й австро-польського компромісів 1867 року, а також угорсько-хорватського компромісу 1868 року утворився дуалістичний і субдуалістичний державний устрій, який у регулюванні національних питань зі своєю Ціслейтанською та Транслейтанською асинхронністю і амбіваленціями вия-вився водночас як спонукаючим, так і гальмуючим фактором.

1.2. Структурні кризи Габсбурзької монархії періоду дуалізму

Оттокар Чернін – останній міністр закордонних справ Австро-Угорської монархії – у своїх мемуарах на початку 1920-х років з приводу можливих шляхів розпаду монархії писав: «Не можу сказати, яким чином відбувся б розпад монархії, якщо б нам вдалося уникнути війни. Очевидно, не так жахливо, як це трапилося вна-слідок теперішньої війни. Очевидно, повільніше і напевно без того, щоби вир війни поглинув разом із нами увесь світ. Ми змушені були загинути. Яким чином – могли обрати самі. Ми вибрали найжахливіший спосіб».

На межі ХІХ–ХХ століть угорську політичну еліту більше цікавили проблеми модернізації і «мадяризації», ніж смертні примари Каканії (саме так назвав літе-ратурний прообраз Австро-Угорської монархії австрійський письменник Роберт Музіль у своєму романі «Людина без властивостей» за титулом правителя «Кaiser und König», скорочено «K. u. K.»). Наприклад, їх цікавив розвиток провінційного Пешт-Буди, яке перетворилося у шосте найбільше місто тогочасної Європи – Будапешт; помпезність, якою супроводжувалося святкування тисячоліття переселення угорців у Карпатський басейн; ефективні економічні результати індустріалізації, що розгор-талася окремими острівцями у північних словацьких, трансільванських, банатських, центральних угорських регіонах, а також показники нібито зростаючої асиміляції. Поряд із цим Іштван Тісо, харизматичний прем’єр-міністр Угорщини в перші місяці війни визнав: протягом довгого часу його мучили думки, що «ця монархія й угорська нація в ній приречені на загибель, тому що Господь Бог хоче загубити того, у кого

Розділ I. 24 ׀

відібрав розум. Однак в останні кілька років справи почали кращати, а нові й нові відрадні події пробуджували сподівання, що світова історія нас ще не списала».

В історії Габсбурзької монархії, у період існування дуалістичної Австро-Угорщини, зокрема в епоху правління Франца Йосипа у 1848–1916 роках, держава, в якій проживало 11 національностей (австро-німці, угорці, італійці, чехи, поляки, хорвати, словаки, серби, словенці, румуни, русини-українці, багато інших етнічних і релігійних громад), зіткнулася з різноманітними екзистенціальними кризами.

Пережити революційну кризу 1848–1849 років монархія змогла лише за допо-моги Росії; ціною за поразку в 1859 році в П’ємонтській та в 1866 році у Пруській війні стала втрата Ломбардії та керівної ролі в Німецькому союзі. Наслідком цих подій став австро-угорський «компроміс» та відмова від ідеї єдиної централізованої імперії. Балканські кризи 1876–1878 та 1907 років вдалося пережити завдяки оку-пації, а точніше анексії Боснії-Герцеговини. Врівноважувати постійні конституційні кризи, внутрішнє напруження, крім частих змін урядів і міністрів, вдавалося ще й завдяки відносно гнучкій системі конституційного права неоабсолютизму, тобто дуалізму, суспільним та господарським модернізаційним досягненням монархії.

Незважаючи на це все, з 1849 і аж до останнього року Першої світової війни з локальних, регіональних національних конфліктів не виникало такого протистояння, що стало б некерованим і загрожувало би існуванню монархії. Разом із тим чеська, східно-галицька, хорватська боротьба за мову, словенська та словацька боротьба за школу, емансипаційні намагання трансільванських, східно-угорських, бачківських і банатських румунів, сербів вказували на те, що національні рухи і без зовнішніх конфліктів можуть поступово змінити співвід-ношення сил у монархії. Суперечки православних румунської і сербської церков навколо питання про «національні автономії» теж постійно додавали напруги у протистоянні національних рухів й австро-угорської адміністрації. Будапешт вважав, що політика поступок у мовних, шкільних питаннях у Транслейтанських «австрійських» провінціях, введення загального виборчого права, моравський пакт 1905 року стали значними кроками в напрямку національної емансипації. З іншого боку, на схід від річки Лайти, в країнах, які належали до Святосте-фанської корони, – на території Угорщини, Далмації, Хорватії, Славонії – поси-лилася асиміляційна політика. За час другого, «воєнного уряду» Іштвана Тісо в 1913–1917 роках проявилися ознаки змін у національній політиці Угор ського королівства: в системі укладання румунського, словацького національних пактів, у спробах реорганізації та реформування руських земель після російського втор-гнення в листопаді 1914 року.

Напередодні Першої світової війни балканські воєнні конфлікти, що пере-кроїли політичну карту півострова, у всякому разі вже вказували на те, що наці-ональні питання, які чекають на своє вирішення, можуть призвести до глибокої кризи в імперії. І насправді саме цим накопиченим конфліктним потенціалом у питанні національного устрою можна пояснити той факт, що Перша світова війна для монархії починалась як превентивна, покликана гарантувати єдність імперії, а з весни 1918 року перетворилася на смертельну битву за збереження монархії.

Починаючи з 1848 року, національне питання, яке проявилося у формі боротьби за етнополітичний характер монархії, перетворилося в одне з найважливіших.

Закарпаття у складі Чехословацької Республіки (1919–1939) 25 ׀

Посилення намагань до єдності німців, італійців, південних слов’ян, поляків, чехос-ловаків та угорців стало для монархії ще небезпечнішим, ніж раніше, тому, що неви-рішеність національних вимог була водночас фактором внутрішнього і зовнішнього політичного військового ризику. У ряді конституційних реформ з’являлися різнома-нітні пропозиції для вирішення цих структурних кризових явищ.

1.3. Можливі сценарії закінчення війни у баченні великих держав

Коли в січні 1918 року став відомий проект американського президента Вудро Віль-сона про повоєнне влаштування світу (т. зв. «14 пунктів президента Вільсона»), багато хто думав, що Сполучені Штати, вимагаючи для народів Габсбурзької монархії лише автономії, бажають зберегти Австро-Угорщину. Але через пів-року, провівши консультації з керівництвом Франції та Великобританії, американ-ський уряд вирішив підтримати надані чесько-словацькі (Томаш Гарік Масарик) та польські (Ігнацій Ян Падеревський) державотворчі намагання, об’єднавчі південнослов’янські рухи, керовані Анте Трумбічом, Франьо Супілом та Ніколою Пашичем, а також великорумунський рух, керований Іоном Братіану. 28 червня 1918 року американський уряд офіційно заявив про свою підтримку намагань до незалежності усіх слов’янських народів монархії. А лондонський та паризький уряди в червні-липні 1918 року де-факто визнали «пригноблені народи» монархії воюючою союзницькою стороною. В останній місяць війни керівництво Антанти не забажало юридично визнати ні Австрію, яка проголосила свою незалежність, ні існування як незалежної держави відокремленої від неї 16 листопада Угорської Народної Республіки. Це тривало аж до підписання мирного договору.

Угоду про перемир’я переможці усіляко намагались укласти з цілісною Габ-сбурзькою монархією, щоби існувала можливість висунути до країн-спадкоємниць, яких буде визнано винуватцями у розв’язанні світової війни, територіальні пре-тензії та вимоги про сплату репарації. Президент Вільсон прохання монархії про перемир’я 18 жовтня відхилив, зазначивши, що через його проект національних автономій, проголошений у січні 1918 року, історія вже переступила. Амери-канський уряд разом із військовими союзниками з осені 1918 року наполягав на забезпеченні об’єднавчих прав та на здійсненні державотворчих планів чехосло-вацького, південнослов’янських, польського народів. Американський президент 8 листопада визнав пра