1313131313 Спецвипуск №2 

Втрачене свідоцтво про право власності на1/3 будинковолодіння в с.Торське по вул.Нова,34на прізвище Білявський Володимир Васильович,видане 23 вересня 2003р. Торськівськоюсільською радою, вважати недійсним.

1990 році я по-чав вивчати свійродовід по мате-риній та батько-вій лініях. Зна-йомлячись з

фондами ЗАГСУ, диву-вався, з якою теплотоюрозповідається там проподвижницьку працю ді-дів і батьків наших. І нетільки визначних особи-стостей, які вийшли з моєїродини, і залишивши по-мітний слід в історії селаНовосілка Костюкова, алей рядових скромних моїхпрацелюбів-пращурів.

Після того, як закінчивдослідження свого родово-ду, в мене зародилася ідеяпро написання книжки проісторію села Новосілка. У2002 році в Чернівцяхзустрівся зі своїм шкільнимтоваришем Іваном Іванови-чем Міськом.

Після закінчення Новосіл-ківської семирічної школи вінпоїхав підкорювати цілинніземлі, а я продовжив нав-чання в середній школі, якабула відкрита в 1957 році.Після служби в армії повер-нувся в село, почав працю-вати в колгоспі. А Іван післяармії подався у Казахстані,потім оженився, переїхав напостійне місце проживанняв село Баламутівка Застав-нівського району Черніве-цької області.

При зустрічі Іван запи-тав, чим буду добиратисьдодому?

- Звичайно, автобусом, -відповів я.

- То знаєш що, поїдьмо домене, я тебе познайомлю зісвоєю дружиною, дітьми, апотім поїду до своїх батьківу село, тому що вже довго уних не був.

Я погодився.Ми приїхали в Баламутів-

ку, я познайомився із сім'єюІвана. Після частуваннядруг показав сімейний аль-бом зі світлинами. Я звер-нув увагу на один із знімків,де був жовнір - чи то польсь-кий, чи австрійський, - неможна було спочатку взна-ти, бо світлина була стара,трохи понищена. Я запитав,чия це фотографія. «Цеякийсь мій далекий родич поматериній лінії, до якогоприїжджав у гості ЮрійФедькович, вони разомслужили в австрійськійармії», - така була Івановавідповідь.

Ця світлина утвердиламене в ідеї, що я повиненнаписати історію села.

- Як його звати? - запитав.- Та якийсь Нарівняк, -

відповів Іван.Я багато чув з розповідей

старожилів та своїх родичівпро Семена Нарівняка, і якдо нього двічі приїздив ЮрійФедькович - буковинськийСоловій. В цей же час я роз-казав Іванові про свою ідеюі попросив дати мені цюфотографію Семена Нарів-няка на певний час. З цьогомоменту я почав збір мате-ріалів про історію Новосілки.В травні 2008 року в моїхпочинаннях мене підтримавВасиль Олійник - директорЗаліщицького краєзнавчогомузею, за що я йому дужевдячний.

Про подаровану світлинуя забув. Але Василь Івано-вич запитав, що я знаю проСемена Нарівняка. Вияви-лося – небагато. Тому почавзбирати матеріали про йогожиття та його родину в селі.Опитавши близько двадцятилюдей, я міг встановити, депроживав Семен Нарівняк,хто проживав після нього.Слід привів мене до МагдиДмитрівни Міськи (1924р.н.). Поглянувши насвітлину, вона сказала, щоце не Семен Нарівняк, а їїтроюрідний брат, якийслужив у польськомувійську у 1934 році.

- Батько і бабка розказу-вали мені про Семена Нарів-няка, але я вже погано па-м'ятаю про це. Мені зда-ється, що десь між доку-ментами моїми була якасьфотографія. Треба її пошу-кати. Покликала дочку Ма-рію, яка витягла з шухлядизавернуті документи. Пере-

бираючи документи, світли-ни, Магда Дмитрівна знай-шла знімок розміром 4x5 см.

- Зліва - це батько Семена,біля нього сидить його братФедір, а стоїть Семен Нарів-няк. Фотографія зроблена,коли Семен йшов до війська.Який то був рік, я не пам'я-таю. Довго вона згадувала,але так і не змогла як слідзгадати, ким вона прихо-диться Семенові.

Згідно даних метричнихкниг, дід Семена Нарівнякатеж називався Семеном(1746 - 1816 рр). В нього булодва сини: Іван (1786 -1849рр.) був одружений зНагуляк Катериною, а Федірбув одружений y Шупарці.

Батько Семена Нарівнякамав п'ятеро дітей: Федір буводружений в с.Винятинці;Петро, Василь, Семен буводружений з Бричкою Ма-рією; Палагна вийшла заміжза Повшика Івана, мали двоєдітей - Ганну та Івана. ДочкаПалагни Ганна вийшла заміжза Гоменюка Михайла. У нихнародилися син Дмитро тадочка Марія. Син ПалагниДмитро одружився з Брич-кою Ганною. Мали дві дочки -

Ганна вийшла заміж заСольського М.І., а Магда(1925р.н.) вийшла заміж заМіська Івана Савовича. В нихнародилося четверо дітей:Іван (мій шкільний товариш),Марія, Михайло і Василь.Магда Дмитрівна проживаєз дочкою, Михайло живе по-сусідству, Василь проживаєна грунті, де проживавСемен Нарівняк зі своїмибатьками. Іван, який прожи-вав на Буковині, помер у2005 році.

Дітей у Семена не було.Другим етапом мого

дослідження було наступне:хто з далеких родичів Се-мена Нарівняка пам'ятає зрозповідей своїх батьків проперебування Юрія Федько-вича в гостях у Семена На-рівняка. Згадує КовбінькаГафія Михайлівна: „Мій тато,Гоменюк Михайло, був рід-ним братом ГоменюкаДмитра, батька Міськи МагдиДмитрівни. Ми— близькародина. Була я ще малою ічула перекази про СеменаНарівняка. Пам'ятаю, якрозказували, що до ньогоприїздив якийсь Федькович,казали, що письменник. Я -не грамотна, то й не знаю,але добре запам'ятала, якмій дід Григорій розказувавпро того письменника. Пер-ший раз приїздив, коли Се-мен прийшов з війська. Не-далеко від кузні була корчма,в якій щовечора збиралисьчоловіки, щоб випити почарочці горілки. Дід розка-зував, що він з товаришамисидів у корчмі. По обіді докорчми ввійшов якийсь укапелюсі, козацької статури,з пишними вусами чоловік.Чемно привітався, попросивприсісти за стіл, поклавсвого куферка в куток, а нанього капелюха.

- Я би хотів бачити СеменаНарівняка, - сказав він.

Ми всі здивувались, щотакий поважний пан хочебачити простого селянина.

-Він тут недалеко живе,вище кузні третя хата. Йди,Васильку, проведи пана доСемена., - заметушиласяжінка корчмаря Лейби.

- Та ні, ви приведіть йогосюди, я хочу бачити його тут.

Дружина Лейби попросиласина, щоб той покликав докорчми Семена. Хлопчикмиттю зник за дверима. Мипочали цікавитись, кимдоводиться цей пан СеменуНарівняку.

- Це - мій брат, - сказав пан,прізвища якого ми не знали.- Я чемно вибачаюсь, що яне представився громаді. Я- Юрій Федькович з Буко-вини, ми разом з вашимСеменом служили у війську.Я повернувся два рокитому, а Семен цього року, отя і приїхав до нього в гості.Пані корчмарко, частуйте

сьогодні всіх за мій рахунок.Лейбчиха дуже зраділа

такій пропозиції.Нараз двері відчинилися,

Семен увійшов до корчми.Вони обнялися. На очах у нихбули сльози. Сіли до столу,довго розмовляли. Всі, хтобув у корчмі, вловлювалиїхні спогади. Говорили інодіна трьох мовах (Семен знавдобре німецьку, волоську,мадярську).

Попрощавшись з нами,Юрій Федькович подякувавза Семена: «Доброго чоло-віка маєте в селі, я дуже пи-шаюсь своїм братом Семе-ном». З корчми вони пішлидо Семена Нарівняка. ЮрійФедькович перебував у селіблизько п'яти днів. У неділюСемен разом з Ю.Федькови-чем були в церкві. Семенводив його на зруйнованийзамок, знайомив із селяна-ми. Багато ще дід розказувавпро Ю.Федьковича, алепройшли роки, то я всього непам'ятаю, те, що пам'ятаю,те й розказую".

Далі вона вже із захоп-ленням переповідала: „Черезрік Ю. Федькович приїздивна весілля до Семена. Свято

Семенові робила сестраПалагна, яка вже булаодружена і мала двох дітей.Тато Семена помер в 1849р.,коли син служив ще у війсь-ку. Федькович був йому забатька. Весілля було назна-чене на 23-25 листопада1860р., робили весілля тодітри дні, тепер то вже цескасували, роблять за одиндень". Рідна сестра Ковбі-ньки Гафії - Гоменюк Емілія -поправила свою сестру: „Апам'ятаєш, як дід Гриць ка-зав, що був якийсь скандалзі священиком, що він не хо-тів вінчати молодих. 24 лис-топада було свято Пилипа, ів цей день вже не можнабуло робити весілля, бозаходив Пилипівський піст(Різдвяний). У суботу раноФедькович, як весільнийбатько, поїхав до Заліщиківна своїй бричці, говорив зістарійством міста, дававтелеграму до Відня і діставдозвіл на вінчання Семена.Повернувся Ю.Федьковичдесь близько обіду. Конфліктбув вичерпаний. Священикповінчав молодих вночіперед постом. Дід казав, щоякби не Федькович, то весі-лля могло розпастись».

Згадали рідні сестри ГафіяКовбінька та Емілія Гоменюк,що дід і тато розказували, якЮ.Федькович гостював уСемена майже десять днів.Весілля було веселим,Федькович жваво танцю-вав, жартував. Коли він по-вертався у Чернівці, то Се-мен Нарівняк та його родинапроводжали письменника ажза село. Гафія Ковбінька про-довжила свої спомини: «Дідрозказував, що в розмовіСемена Нарівняка згаду-вався якийсь Іван Крук ізШупарки».

Я вирушив до Борщів-ського району. Тут зверну-вся до людей і попросивпоказати двір, де проживаєПетро Данилюк, котрогодобре знав, адже працював

він у Заліщицькому радгоспі-технікумі викладачемнімецької мови. Він діливсязі мною, що збирає мате-ріали, щоб відкрити музей уселі. Він міг мені допомогтидізнатися, хто був Іван Крукі яким чином міг бути знайо-мий із Семеном Нарівняком.Але, на жаль, довідався, щоПетро уже рік, як помер. Вродинній хаті тепер живейого внук. Я попросив, щобмене познайомили із ста-рожилами села, які моглизнати, хто був Іван Крук.Назвали мені декілька пріз-вищ, але сказали, що най-краще історію села Шупарказнає Крищиха. Жила ця жінкамайже в центрі села. Наподвір'ї я зустрів жваву, недуже подібну на старожи-тельку жінку. Привітавшись,я представився і повідомив,якої я хочу допомоги. Жінкасказала: «Перше, чим я вамрозкажу про те, чого вихочете, я вам розповім просебе та розкажу, які в менеє документи про село Шу-парка». На стіл лягли сотнілистів, фотографій, а вонавсе виймала і виймалапапери з шухляди. «Моє пріз-

вище - Крик Га-нна Іванівна.Н а р о д и л а с я1924 року. Булав УкраїнськійПовстанськійармії. На Волиніпотрапила вполон до мос-калів: була по-ранена. Меневилікували і за-судили на 10років таборів.Відсиділа віддзвінка до дзві-нка. Коли випу-стили, я не ма-ла права пове-ртатись до рід-ного села. Нап-равили мене вЧернівці, де іприписали. Че-рез 5 років по-

вернулась додому. Чоловікпомер.

Маю дві доньки: одна вАмериці, друга в Польщі назаробітках. Живу сама. Щетрохи годна робити, алесильно болять мої пораненіноги».

Я запитав, чи знає вонащось про Івана Крука, якийжив у Шупарці. Очі в неїзасвітилися:

- Знаю, знаю, це мій дід.-Тоді чому у вас прізвище

«Крик?- А то якийсь писар, коли

дід прийшов з війська і

 

оформляв якісь документичи женився, перепутавбукву «у» на «и». Уже мійтато писався Крик. Так зКруків пішли Крики.

«Пам'ятаю, що тато роз-казував мені, як дід Іван Крукїздив на похорон на Букови-ну з Семеном Нарівняком.Вони разом служили "в ав-стрійському війську. Другийраз з Семеном їздили у Зас-тавну, коли помер МихайлоДутчак, який був ординар-цем у Федьковича. Дід нісдерев'яний хрест. Колипомер дід, Нарівняк був напохороні».

У 1900 році на парафіюс.Новосілка був призна-чений о.Омелян Боярський.Він зі своєю дружиною Кли-ментиною Попович приїхавз м.Вашківці Чернівецькоїобласті. Ще під час прожи-вання у Львівській областіКлиментина посилала своївірші в газети та журнали, якіредагували Іван Франко таОсип Маковей, який бувзнайомий з КлиментиноюПопович-Боярською. Разом зІваном Франком Осип Мако-вей закладав основи федь-ковичезнавства. Спершу

він взявся за збираннябіографічних документів,пов'язаних із буковинськимписьменником, і вже черезкілька років опублікував«Матеріали до життєписуЮрія Федьковича».

Климентина Попович-Бо-ярська активно допомагалау збиранні матеріалів проЮрія Федьковича, особливопро його перебування вНовосілці у побратима Се-мена Нарівняка. У нашомуселі Федькович присвятивСеменові поему «Пуга»:«Мому брату Семенові (вНовосілці Костюковій) напоклін»

Климентина Попович зіб-рала деякі фотографії, за-писала спогади очевидців(зокрема Івана Повшика) проСемена Нарівняка та ЮріяФедьковича і ці матеріалипередала Осипу Маковею.

Осип Маковей мав дружністосунки із о.ОмеляномБоярським, він неоднора-зово був гостем у Климен-тини Попович. Пізніше віннаписав у життєписі ЮріяФедьковича «про його незви-чайну приязнь із СеменомНарівняком - селянином ізНовосілки Костюкової колоЗаліщик. Семен служивразом з Федьковичем привійську в 41 Чернівецькомупіхотному полку, куди бралибуковинців і галичан, був зним в Італії 1859 року. Йому-

 u НАШ ЛІТОПИС

то й присвятив потім поетсвою поему «Пуга», напи-сану 1862 року, і в присвятізгадав про свою фотографію,яку йому Семен «видерсиломіццю його фото».

Се лиш незначний слід ідоказ на те, що ми вже нераз чували про незвичайноприхильне відношення поетадо простих жовнірів щеперед 1859 роком. Мабуть,того 1859 року, зараз по війні,або найпізніше 1860 року,,пустили Семена з війська,при котрім він вислужив 12років. Небавом потім, якСемен Нарівняк вернувся доНовосілки Костюкової, при-їхав до сього села і Федь-кович, очевидно з Чернів-ців». Другий раз приїхавЮрій Федькович до Ново-сілки Костюкової восени(1859 або 1860 році) навесілля Семена і замешкаву Палагни Повшик. На весіллібув за батька, а син Палагни- Іван Повшик - був задружбу Семенові.

У Івана Повшика лишивсяще в пам'яті спогад, щоФедькович з вуйком Семе-ном мали велике закохання,так що собі не викали. Якішли до трахерні або дотеатру на забаву, то Фе-дькович без Семена непішов. Потім, як уже Федь-кович сам осів на госпо-дарстві у горах, намовляввін Нарівняка, щоби тойприйшов до нього і вів йогогосподарство, а він потімйого подарує. Нарівняк спра-вді був у Путилові цілий тиж-день, але гори йому не пос-лужили, він заслаб і верну-вся у своє село, обдаро-ваний гуцульською одежею.Відтак ще писав ФедьковичСеменові: «Будеш жалку-вати, що не хочеш того має-тку приймати, бо я не жона-тий, дітей не маю, і женитисяне буду».

Що Федькович міг матитаку гадку і так писати доНарівняка, - се дуже по-дібне до правди; він жепотім дарував свій маєтокнаймитові Юськові Огоно-вському. Після того, як язібрав матеріал про Се-мена Нарівняка та пере-бування Юрія Федьковичав селі Новосілка Костю-кова, в лютому 2011 року явідвідав музей Юрія Фе-дьковича в Чернівцях. Алематеріалів про перебу-вання Юрія Федьковича вНовосілці я не знайшов.Домовились, що будемоспівпрацювати в даномупитанні. Теперішнє поко-ління новосільчан горди-ться тим, що в селі двічіпобував буковинськийсоловей Юрій Федькович.

Василь ЗАЯЦЬ,с.Новосілка

1414141414Спецвипуск №2  

У

 u КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ 

За останні роки значні тра-нсформації відбулися як у су-спільстві, так і в сім’ї – як осо-бливому, унікальному соціа-льному інституті. В одних ро-динах освітою займаються зперших років життя, в інших– взагалі не практикують її. Анеобхідно, щоб читання, ос-віта сприймались в сім’ї, в су-спільстві як один із важливихспособів передачі знань і до-свіду поколінь і щоб сім’я, су-спільство, церква, школа, бі-бліотека об’єднали свої зу-силля в популяризації сімей-ного читання.

Тому бібліотеки району од-ним із напрямків своєї діяль-ності обрали роботу з сім’я-ми, реально взаємодіючи здитиною, батьками та місце-вою громадою. І, таким чи-

ном, стають відкритою сис-темою, в якій здійснюєтьсядіалогове між особисте спіл-кування. Сьогодні добра, ро-зумна книга, сімейне читанняповинні об’єднати людей,вдихнути щиру любов у по-декуди заформалізовані міжлюдські взаємовідносини.

«Бібліотека – організаторсімейного читання» - на такутему в читальній залі райо-нної бібліотеки проведено ра-йонний семінар. «Публічна бі-бліотека – організатор сіме-йного читання» - тема висту-пу Ольги Тракало, директораЗаліщицької ЦБС. Консуль-тації, методичні рекомендації:«Форми соціокультурної дія-льності бібліотек в організаціїсімейного читання», «Органі-зація сімейного читання – за-порука поєднання зусильбібліотекаря, школи, батьків ідітей», «Інформаційне забез-печення сімейного читання вбібліотеці» підготували зав.відділом інформаційно-бібліо-графічної та методичної ро-боти Ореста Калінка, заступ-ник директора по роботі з ді-тьми Олександра Тополь-ницька, провідний бібліографСвітлана Пукіш. Думками пророль книги в сім’ї поділились

активні читачі центральноїрайонної бібліотеки ВасильДяків – заступник директораЗаліщицької державної гімна-зії, Галина Щербина – вчительпочаткових класів, пенсіо-нер. У роботі семінару взялиучасть і виступили зав.відді-лом культури і туризму РДАОксана Безушко, головнийспеціаліст відділу молоді іспорту РДА Надія Макух таГалина Ковалишин – голов-ний спеціаліст районногоцентру соціальних служб длясім’ї, дітей та молоді.

Учасники семінару взялиучасть у проведенні бенефі-су читача Ростислава Паца-рини: «Читай як я, читай кра-ще мене», який підготували іпровели працівники районноїбібліотеки для дітей.

Із узагальненою інформа-цією результатів анкетуваньдля батьків: «А Ваша дитиначитає в бібліотеці?», «Чизнаєте Ви свою дитину?»ознайомила О.А.Калінка.

Ореста КАЛІНКА,зав.відділом інфор-

маційно-бібліографічноїта методичної роботи

1515151515 Спецвипуск № 2 

 u ПОСТАТІ

ро відомоговійськовика,в о є н а ч а л ь -ника, галича-нина Нагулякарозповідалиучасники на-

ціонально-визвольнихзмагань за волю і незалеж-ність України. А от до по-шуків його слідів спонукавпідпис під фотосвітлиною,яку я побачив в експозиціїшкільного музею 107-їдесятирічки у Харкові. Їїстенди розповідали провипускників військовоїшколи червоних старшин.Отже, підпис: Нагуляк Ону-фрій Михайлович. З 15 кві-тня 1932 року – начальникі військом школи черво-них старшин імені ВУЦВК.

Я пообіцяв харків’янамрозгадати загадку – хто він,звідкіля, що було з ним далі?Уже перша відповідь на мійзапит із Головного Управ-ління кадрів Міністерстваоборони багато що прояс-нила: - Онуфрій Нагуляк на-родився 1890 року в селі Но-восілка – Костюкова Залі-щицького повіту Галичини.

Далі я пішов випробу-вальним шляхом – написавсільському поштареві листаз проханням знайти когось зродини Онуфрія Нагуляка.Відгукнувся (навіть не мігповірити удачі) рідний братрозшукуваного – ВасильНагуляк. «Ваш лист мене ду-же зацікавив. Бачу є на світілюди, які й донині не забулимого брата Онуфрія. Пам’я-таю, він писав до нас ще в1917 році. Останній лист на-дійшов від нього з Харкова.Було то, здається, у 1928році». І я поїхав до Новосілки.Біля автобусної зупинкистояв гурт сельчан. Підій-шов, почав розпитувати проНагуляків. Їх, як виявилось,не так легко було знайти. БоНагуляків багато. Багато іВасилів. А от про Онуфріяніхто не знав. На щастя, одиніз старожилів почав щосьпригадувати: «Здається, уВасиля Нагуляка був щебрат Онуфрій Михайлович.Той брат вчився колись вгімназії, але з першої світовоїне повернувся…»

На подвір’ї господаря, доякого таки допитався, менезустрів літній чоловік.

- То це ви мені писалипро брата Онуфрія? Щознаєте про нього? Бо відмене довідаєтеся мало.Навіть знімка немає.

- А я вам привіз фотоко-пію. Дивіться військовуформу прикрашають дваромби на петлицях. Непростий чин. Його часто на-зивали «галицьким гене-ралом»…

- То він! Мій старший братОнуфрій. Брате мій! Останнійраз я бачив тебе як менібуло 8 років. Сиротами ви-росли ми… Згадав молод-ший брат і справді небагато.Бо не писав старший, хоч мігби, адже доля його вела вТернопіль, де під час вста-новлення радянської владиголревкому влітку 1920р.Нагуляку довелося очолю-вати цивільну владу, тобтобути комісаром міста. Алепро це він замовчував. Зрізних причин вважав занепотрібне вказувати цейпівторамісячний строк усвоїй автобіографії. Тоді ж і

не відвідував батьківськоїоселі. Правда, якось повідо-мив (і про це в родині пам’я-тали, що дружина в нього –галичанка Теодозія родом ізсела Малашівці Зборівськогоповіту. На пошуки когось з ро-дини відгукнулася ГаннаЛучанко. Вона свого часужила в Нагуляків у Харкові. Ізнову спогади, відтак вичи-тував сторінки особовоїсправи полковника Нагуля-ка, висланої на адресу Тер-нопільського обласного вій-ськкомату.

Мені відкривалося чужежиття з трагічною розв’яз-кою і наслідками.

Перед смертю МихайлоНагуляк, новосілківськийхлібороб ділив землю міждітьми:

- Онуфрієві найменше, боя продав поле, аби віддатийого на науку..

Залишилося п’ятеро сиріт.Юнак вчився у чоловічійгімназії в Коломиї. Завдякисвоїм здібностям та великійсилі волі. Їх вистачило в нього і на те, щоб вступити доЛьвівського університету.Але… Події революції 1905року в Росії знайшли відгук ісеред студентів гімназії.Онуфрій Нагуляк ще більшезахоплюється бажаннямбачити рідний край вільнимвід гніту Австро-Угорськоїмонархії. У 1908 році про-гресивно настроєний сту-дент вступає в ряди соціал-демократичної партії Гали-чан. Онуфрія спіткала така ждоля, що й багатьох йогоровесників: війна, мобілі-зація в австрійську армію,італійський фронт, полон. Зрозпадом Австро-Угорськоїмонархії молодий Нагулякпоповнив лави галицькогострілецтва. Роки націона-льно-визвольної боротьби засамовизначення Галицького

краю були позначені масо-вим добровільним вступомкращих синів народу в рядиУкраїнської Галицької армії.Та дуже часто фронтовудолю чоловіків поділялижінки. З червоним хрестомна білій пов’язці серед ст-рільців була дівчина з Ма-лашівців Теодозія Лучанко. Вгодини фронтового затишшявона разом з односель-чанкою Ганню Пригар пра-цювала в аптеці, доглядалахворих у лазареті. Щирадопомога, лагідне словомолодої галичанки додавалисил і надії на одужання на од-ному стрільцеві. У 1920 році,коли тиф масово косив ряди

галицького стрілецтва, наВеликій Україні їй випалолікувати поручника ОнуфріяНагуляка. А потім фронтовідороги з’єднали їх – вониодружилися.

Навіть у мирний час доляпов’язала наддністрянця зармією. Стати військовимбуло його мрією з дитинства.Тому й залишився у Червонійармії, з якою з’єдналисьчастини Української Галиць-кої армії. Повернутися в рід-ний край подружжя не могло,оскільки їх би переслідувалапольська окупаційна влада.У час українізації ОнуфрійНагуляк очолював військовіпідрозділи, виховував моло-ді кадри з надією на прий-дешній час визволеннягалицьких земель.

У 1924 році його приз-начено помічником началь-ника і комісаром Українськоїкавалерійської школи в Єли-саветграді (нині м.Кірово-граді). У службовій атестаціїза підписом начальникашколи Шмідта 6 грудня 1924року записано: «Швидкоорієнтується в будь-якійситуації. До підлеглих ста-виться дуже добре. Вимог-ливий, користується вели-ким авторитетом. Вмілийорганізатор, має практичнийдосвід, формування частин,глибоко знає військовусправу… Доцільно висунутина посаду єдиноначальника,до якої він повністю підго-товлений.

І ось з 1932 року наш зем-ляк – начальник і комісарХарківської школи червонихстаршин. Тепер військовуформу Нагуляка прикрасилидва ромби на петлицях.

Школа славилась доброюорганізацією навчального

процесу, високих рівнихбойової і політичної під-готовки, висококваліфіко-ваних командирським і вик-ладацьким складом. В цьомунемала заслуга новосілківцяНагуляка.

Лише у 30-х роках родинаТеодозії в Малашівцях отри-мала листа з Харкова. Усі вселі вважали, що дівчинапропала десь за Збручем вроки громадянської війни.Раділи кожній вісточці, а напрохання надіслати фото-графію з чоловіком, дочкавідповіла матері, що «немафотографа». Не відали гали-чани, що за листами, надіс-ланими за кордон, пильно

стежила радянська цензура.Зв’язок з тими, хто перебу-вав за кордоном, вважа-лося злочинами.

З часом бездітне подру-жжя Нагуляків попросиловідправити до них 9-річнуГанну. В родині погодилися. Іодного дня на Волочиськіймитниці польсько-радянсь-кого кордону мати передаладочку сестрі, яка прибула зХаркова. До Малашівців, яккажуть в народі, рукою по-дати. Проте Теодозія не маладозволу завітати на віт-цівське подвір’я в родиннегалицьке село.

У Харкові Ганна навчаласьв українській школі, але лише– три роки. Бо в Україні вжезгущувалися чорні хмаримасових переслідувань,безпідставних звинувачень,незлічених арештів.

Згодом Ганна Лучанкосвідчила, що вона ще малознала про арешти в будинку,де жили військові. ДядькоОнуфрій старався ні з кимне спілкуватися. Листів ні-кому не писав. Ніхто не знав,яка доля чекає Нагуляків.Тому вирішили не ризи-кувати і відправили дівчинуназад в Галичину.

Службовий шлях військо-вика Нагуляка неможливоуявити без навчання. Ужовтні 1933 року він – слу-хач особливого факультетуВійськової Академії іменіФрунзе. У зв’язку з цимподружжя переїхало з Хар-кова до Москви. В атестаціїза 3 листопада 1935 рокусказано: «Слухач Нагуляк зачас навчання до дисциплінставився з відповідаль-ністю. Курс тактики й опера-тивного мистецтва засвоївдуже добре. Питання упра-

вління знає твердо. Теоре-тично підготовлений добре.Авторитетний, активний,вміє організувати колектив.Спокійний, дисциплінований,тактовний. За теоретичноюпідготовкою може бутивикористаний у строковій іштабній роботі.

О.Нагуляк – слухач особ-ливого факультету академіїмріяв про закінчення навча-ння та майбутню службу уЗбройних силах України,набуті знання та досвід уМосковському військовомузакладі використати длязміцнення національної армії.Адже під мундиром радян-ського офіцера билося серцеукраїнського патріота. Тапісля закінчення академії, утравні 1936 року його при-значили помічником інспек-тора вищих навчальних зак-ладів Приволзького війсь-кового округу.

З Москви ще зрідка над-ходили листи у Малашівку. Апотім – невідомість. Здога-дувалися: оскільки Онуфрійбув військовим, його, як ібагатьох воєначальників,очевидно, знищила тоталі-тарна репресивна система.Трагічним тридцять сьомимобривається блискуча вій-ськова кар’єра нашого кра-янина. Останній запис в йогосправі: «19 лютого 1937 рокуНагуляк звільнений з рядівРСЧА в запас. А це в розквітісил. Йому було тоді сороксім. А куди ж поділася дру-жина Теодозія?

В результаті пошуків дляТернопільської книги «Реа-білітовані історією» надійшлавідповідь з останнього місцяслужби Нагуляка. З управ-ління служби безпеки в Са-марській області скупо пові-домили: «Нагуляк ОнуфрійМихайлович, колишній сту-дент Львівського універси-тету, помічник інспектораРЗУЗ при Волзькому окрузі,полковник, дата арешту – 23липня 1937 року, розстрілу –21 листопада 1937, містоКуйбишев.

Нагуляк Теодозія Андріївна– домогосподарка. Датаарешту – 23 липня 1937, датарозстрілу – 21 листопада1937 року.

Отже, їх заарештували,засудили і розстріляли од-ного дня «Постановою Особ-ливої наради НКВС СРСР,прокуратури СРСР від 17листопада 1937 року».

Тепер ми достеменно зна-ємо, що справу на подружжясфабрикували. Де б не слу-жив О.Нагуляк, зміна місцяслужби його не врятувала б.Невсипучі енкаведисти зна-ли, що радянський полковник

є український патріот. Томужорстокою була розправа.

19 лютого 1937 року йогозвільнили з армії. В ті рокивиключення з партії здебі-льшого означало не що інше,як пряма дорога в забуття,в енкаведистський підвал. Ічерез п’ять місяців Нагуляків– заарештували.

Чотири місяці тривалослідство. Підсудним пред’я-вляли безглузді звинува-чення в причетності до мі-фічних організацій, які ні-бито готували інтервенціюПольщі і Німеччини в СРСР.

Лише у 1965 році цих лю-дей реабілітували. Війсь-ковий трибунал Москов-ського військового округу назапит про причини звинува-чення повідомив, що О.М.Нагуляк був членом Ук-раїнської шпигунської на-ціоналістичної організації,керованої фашистськимиколами Польщі і Німеччини,учасником антирадянськоїв ійськово-фашистськоїзмови.

А Нагуляк Теодозія Анд-ріївна звинучена у зв’язках зкерівниками Українськоїнаціоналістичної органі-зації, з агентами польськоїрозвідки, була інформованапро залучення чоловіка довійськово-фашистськоїзмови. Кримінальні справина подружжя нагуляк О.М. іТ.А. припинені через відсут-ність доказів злочину. Обоєреабілітовані посмер-тно…» Яка ж доля дівчини,яка тимчасово жила з Нагу-ляком в Харкові?

Довгожителькою Терно-поля була Ганна Лучанко. Талише в редакції Тернопіль-ської книги «Реабілітованіісторією» з документаль-них відповідей вона дізна-лась про трагічну долюподружжя Нагуляків, в якихбула на вихованні.

Отже, чужа земля Пово-лжжя сповила і взяла у своїобійми галичан вдалині відотчого краю, куди мріялиповернутися. Але, на жаль,не судилося…

Отже, бажаний про О.На-гуляка життєпис неповнийі чекає свого доповнення.Його ім’я гідне для внесенняв літопис рідного краю, дезапочаткувався його рід,звідки пішов у світ шукатизірку своєї долі. Тож хай цідруковані рядки будутьнезгасною свічкою та не-в’янучою квіткою на йогоневідому могилу.

Єфрем ГАСАЙ,член Тернопільського

облтовариства«Меморіал»

 

П

 u НАМ ПИШУТЬ

 

Споконвіку у сиву дав-нину на Великдень при-падав поворот сонця наліто, а це означало про-будження всього живого,воскресіння природи, пе-ремогу життя над смер-тю, правди над облудою.І люди дуже цьому раділи.По-особливому відсвят-кували Великдень у Наро-дному домі села Нагоряниучні шкіл с.Нагоряни таНирків.

За сприянням завіду-вача Народним домомН.Я.Львівської, завідувачабібліотекою А.М.Крисо-вої, завідувачів дитячимдошкільним закладом

«Дзвіночок» с.НагірянС.В.Сиванич та загаль-ноосвітньої школи Г.В.Ма-ланич, вчительки поча-ткових класів Н.Б.Про-копи, під керівництвоммузичного керівникаМ.О.Забчука відбувся свя-тковий концерт, прис-вячений Великодню.

Це світле свято Хрис-тового Воскресіння до-помогло оцінити скарбинашого талановитогоукраїнського народу, зво-рушило душі й серцякожного.

Галина МАЛАНИЧ,завідуюча школою

 

 u ЛІТЕРАТУРНА СВІТЛИЦЯ

Найстаршого сина старіВолянюки поховали без голо-ви. Мусій, сусід, привіз із Чо-рткова, з тюрми, лише тіло. Зодягу, хоча й геть закри-вавленого, впізнав парубка.

Удома батьки присвітилидо воза свічками, порепани-ми правицями захищаючи відпоривів вітру крихітні вогни-ки. Матвій зняв шапку, пере-хрестився, відкинув солому,що прикривала тіло сина.

Крик жаху вирвався з гру-дей обох Волянюків. І сягнувби неба, якби вони не зату-лили роти руками, щоби несполохати «істребків», котріщомиті могли опинитися біляобійстя.

– Ото й усьо, що зумів вип-росити. Тобто виміняти за те,що ви дали, – розвів рукамиМусій. – Добре, що знайшов угарнізоні свого колишньогопостояльця... А де головахлопця – він не знає. Певно,енкаведисти так мучиливашого Петра, що страшнобуло й дивитися на нього...Ото й усьо, що моєму посто-яльцеві вдалося відтягти відями. Ото й усьо...

Ховали Петра наступноїночі. Разом із батьками затруною йшли двійко їх дітей –наймолодший син Павло йтрохи старша від нього Па-рася. Середущому, Пилипові,теж дали знати до лісовиххлопців. Але він не прийшов.Мабуть, «Орел», котрий керу-вав сотнею УПА, не від-пустив – може бути засідка.

Місяць, що боязко виглянувіз-за хмари, вихопив із тем-ряви на цвинтарі обличчя

Матвія та ще одного сусіда,котрі несли труну, блимнувна Петрових батьків і Павла.Парася стояла трохи відда-лік. Вітер щемно шурхотівопалим листям.

Пилипа теж уже ніколи непобачили батьки. Довгі літачекали бодай якоїсь звісткивід нього – марно. Пошепкипереказували з інших сіл, щовін відступив із вояками наЗахід, а потім виїхав до Кана-ди. Там тяжко працював,став багатим фермером. Нацибулі бізнес зробив і все щевирощує її. Найкраща в усійпровінції – у нього. Звідусільїдуть вчитись. А до рідних вУкраїні не озивається: пере-живає, щоби не зашкодити їм.Батьки втішали себе думка-ми, що хоч середущому тамдобре, бо в молодших долісклалися не так, як гадалося.Закінчивши школу, і Павло, іПарася змушені були залиши-тися в селі. Вступати до інс-титуту навіть не пробували:хто прийме тих, у кого двабрати – повстанці?!

Поховавши батьків, так іжили в селі. Обійстя – черезмежу, але ніхто чужий не здо-гадається, що в них брат ізсестрою ґаздують. Парасіпощастило – вийшла заміж завчителя історії, котрий вик-ладав її так вірнопіддано, щоневдовзі секретарем партій-ної організації колгоспу обра-ли. Точніше, призначили, бохто б насмілився проголосу-вати проти, коли «є пропози-ція з району». Полікарп, такзвали Парасиного чоловіка,дбав і про парторганізацію, і

собі з вершком організову-вав. Сусіди сумно жартува-ли, що приїжджі можутьсплутати його кам’яницю зішколою-восьмирічкою. Пав-ло з дружиною тільки й спро-моглися, що підмурувати іперекрити батьківську хату– на більше зароблених у кол-госпі копійок не вистачило.

...Пилип дався чути, колиУкраїна стала незалежною.Надіслав листа, в якому про-сив вибачення за тривалумовчанку, пояснював, чомуне озивався. Потім приїхав.

Вклонився могилі батьків,загостював і в Павла, і в Па-расі, пороздавав подарунки.Про себе розповідав мало, бі-льше цікавився, що в селі ді-ється, як склалися долі тих,кого він знав. Пообіцяв допо-магати обом – і братові, й сес-трі, а ще їхнім дітям та вну-кам. На вокзал Пилипа прово-джали Парася та її сім’я. Пав-ло не зміг: розболілося серце.Відколи померла дружина, авін ледве видряпався з цуп-ких лап інфаркту – часто ха-пався за груди. Коли Пилипвід’їжджав – зліг од хвилюва-ння. Дочка і внуки залишили-ся біля батька – мало що мо-же трапитися. Минуло кількаднів – і звістка з-за океану.

– Діду, а Оля, баби Параскивнука, казала, що їм той вашбрат Пилип, який у Канаді,телефонував, – вихоромвлетів до хати Петрик.

– Ну то й що, – старий Пав-ло вдавано байдуже відірвавпогляд від тазика з водою:сам прав собі одежину, щобине завдавати зайвого клопо-

ту Оксані, дочці. Має коло чогопоратися, бо ж двоє діток, ачоловік на заробітках.

– Діду, Оля хвалилася, щовін обіцяв посилку прис-лати...

Кошлаті, мов кущі терну,брови старого збіглися до-купи. Вицвілі очі вкотре по-чали обмацувати стару роди-нну світлину на стіні. Кахик-нув, шморгнув, як дитина, но-сом. Ковзнув рукою по об-личчю:

– Клятий порошок роз’їдаєочі. Милом таки краще прати...

Через два тижні біля Па-расчиного обійстя зупини-лася легківка. Павло крізь ши-бу побачив, як два молодикивинесли з неї великий, дба-йливо обгорнутий ящик. Од-разу ж відійшов од вікна: щеподумають, що підглядає.

А ввечері Параска з клу-ночком – до Павлової хати.

– Ось. Пилип прислав па-куночок із Канади. Казав і тобівділити. Викотила на стіл ізвичовганою цератою чотирицибулини.

– Бачиш, які великі. Ісолодкі, не те, що наші. Ти жлюбиш чорний хліб зі сма-льцем. А з такою цибулею –смакота... Шмигнула за двері.

...Повернувшись із роботи,Оксана не застала батькавдома. На столі лежалинедоїдені окраєць хліба зісмальцем і переполовиненацибуля. Старого Петра знай-шли на цвинтарі – упавнапівдорозі між могиламибрата й дружини. У закоцю-рблих руках тримав копіюродинної світлини. Зображе-ння ще маленьких Парасі йПилипка були відірвані.

Вітер гнав опале листя. Богдан МЕЛЬНИЧУК

1616161616Спецвипуск №2

 

 u АКТУАЛЬНА ТЕМА

 

Щорічно, починаючи з 2002року, понад 50 країн світу заініціативою Міжнародної кон-федерації вільних профспілоктрудящих, яку підтрималаМіжнародна організація праці(МОП), відзначають Всесвіт-ній день охорони праці.

Указом Президента Українівід 18 серпня 2006 року деньоб'єднання людей навколопроблеми збереження життяі здоров'я працівників офі-ційно визнаний і в Україні - 28квітня, коли наша державаразом з усім світом відзна-

чає Всесвітній день охоронипраці.

За даними Держгірпром-нагляду України у 2011 роцізагальна кількість нещаснихвипадків, пов'язаних із виро-бництвом, порівняно з мину-лим роком зменшилась на9%, або на 1041 випадок (напідприємствах України у2011 році травмовано 10657осіб, у 2010 році - 11698 осіб),а кількість нещасних випад-ків із смертельним наслід-ком, пов'язаних із виробни-цтвом, порівняно з минулимроком збільшилась на 41нещасний випадок або на 6%(на підприємствах України у2011 році смертельнотравмовано 685 осіб, у 2010- 644 особи). Такий стансправ потребує посиленняуваги до охорони працідержавних органів, об'є-днань роботодавців, громад-ського контролю професійнихспілок.

Не виникає сумніву, що по-дальше існування і розвитоклюдства напряму залежитьвід збереження природногосередовища. Всі ми спосте-рігаємо кліматичні зміни, на-слідком яких є зміна правилгри в економіці розвинутихкраїн світу. Україна, прагнучистати повноправним членомєвропейського співтовари-ства, повинна теж переос-мислити підходи до економікив державі.

«Зелена» або екологічнаекономіка може стати тієюрятівною соломинкою, якадасть людям безпечні робочімісця в ході розвитку соціа-льної інфраструктури.

Концепція «зеленої» еко-номіки пропонує уряду, робо-тодавцям та громадянам пе-рейти до розробки збалан-сованих шляхів розвитку, щовключають сприяння інвес-тиціям у природний капітал(збільшення частки заповід-них територій, посилення за-хисту лісів тощо), вирішенняпроблем енергетики та за-безпечення екологічно чис-тими продуктами харчува-ння, приділення уваги пита-нням використання земель тапланування землекористу-вання, оптимального розпо-ділу обмежених ресурсів таполіпшення управління ними.

В Україні ця проблема єособливо загрозливою. Зас-тарілі технології, недбале ста-влення до утилізації відходівсвоєї діяльності не дозво-лять Україні в майбутньомузабезпечити економічнийрозвиток.

Великий потенціал в ство-ренні «зелених» робочихмісць в таких галузях вироб-ництва, як відновлювальніджерела енергії, будівницт-во, транспорт, переробка,сільське та лісове господа-рство. Але розвиток «зеленоїекономіки» повинен бутитісно пов'язаний із безпеч-ними і здоровими робочимимісцями.

Наше спільне завданнягарантувати, що ті «зелені»робочі місця, які зумовлюютьмінімізацію негативноговпливу на навколишнє сере-довище, також будуть безпе-чними та здоровими для пра-цюючих. А нові «зелені» тех-нології повинні бути без-печними і не шкідливими для

здоров'я громадян України.Значення охорони праці у

«зеленій» економіці - сприя-ння ефективності вироб-ництва через безпеку такультуру праці, зниженнярівня виробничоготравматизму і професійнихзахворювань на виробни-цтвах, що гармонійно поєд-нують економічні потребисуспільства з потребою пос-тійного відновлення і збе-реження довкілля.

У рамках підготовки до Дняохорони праці організаційним

комітетом схвалено планзаходів, яким передбаченопроведення на національ-ному, галузевих та регіональ-них рівнях комплексу всеук-раїнських акцій. Ці заходиспрямовано на приверненняуваги громадськості до мас-штабів проблем на вироб-ництві, а також до того, якимчином створення і просува-ння культури охорони праціможе сприяти зниженню рів-ня щорічної смертності -татравматизму.

Організаційний комітетзвертається до центральнихі місцевих органів виконавчоївлади, об'єднань підприємціві роботодавців, профспілко-вих організацій усіх рівнів,Фонду соціального страхува-ння від нещасних випадків навиробництві та професійнихзахворювань, керівників під-приємств із проханням ак-тивно долучитися до цієї ро-боти та гідно відзначити у кві-тні 2012 року День охоронипраці на кожному підприєм-стві, у кожній установі,організації.

Оргкомітет пропонує напе-редодні та протягом квітня-травня вшанувати пам'ятьпрацівників, які загинули навиробництві, відвідати сім'їпотерпілих, винайти можли-вості для надання їм допо-моги з вирішення матеріа-льних, соціально-побутовихта інших проблем.

За матеріаламиуправління Держкомзему

у Заліщицькому районі

Турбота про захист садупочинається з появоюбруньок. Весняне теплосприяє розвиткові основ-них хвороб і появі шкід-ників. На молоді листочкиосідають спори їх збудни-ків, на рослини нападаютьшкідники. Тому головне -вчасно і кваліфікованозахистити дерева.

ХІМІЧНІ ПРЕПАРАТИ Першу обробку бажано

провести нітрафеном (200-300 г на 10 л води) протияєць кліщів, мідяниць, попе-лиць, щитівок, листовійок,проти парші та плямистості.

Водночас сухий грунтобприскуйте сумішшю роз-чину сечовини та хлорис-того калію (відповідно 1500 і1000 г на 10 л води). Це спри-ятиме не лише підживленнюрослин, а й знищенню збуд-ників парші, що знаходятьсяна грунті та на опалому лис-ті. Якщо дерева були дужеуражені різними грибковимихворобами, а також при ная-вності на штамбах моху талишайників, обприскайте їхзалізним купоросом (500 г на10 л води). Якщо на деревахє тільки парша використайтерозчин бордоської рідини(300-400 г мідного купоросу істільки ж вапна на 10 лводи). Для боротьби з пар-шею використовують хло-рокис міді (30- 40 г) абополіхом (40 г на 10 л води).

З набубнявілих бруньоквранці струсіть жуків яблу-невого квіткогриза на бре-зент, розстелений під дере-вом. У цей же період обпри-

скуйте дерева бордоськоюрідиною проти парші, якщораніше не встигли обробитинітрафеном.

При наявності на деревахвеликої кількості білана,шовкопряда, листовійок,попелиць, мідяниць, кліщівобробіть дерева карбофосом(100 г на 10 л води). Можназастосувати нешкідливиймильний розчин (200-400 ггосподарського мила на 10 лводи), настій або відвартютюну (400 г).

Колоїдну сірку (50-100 г на10 л води) застосовують дляоприскування дерев грушіпри сильному їх заселеннігаловим кліщем та кущівсмородини - бруньковимкліщем і при ураженні мах-ровістю.

Для зниження аґрусовоївогнівки землю під кущами вперіод розпускання бруньоквкрийте щільним матеріа-лом, по краях насипте грунт.Потім укриття зніміть, вине-сіть за межі грядок і ретельнопомийте.

Рослинні препарати такождопоможуть у боротьбі зішкідниками. Для виготов-лення їх можна використати:живокіст (дельфіній), настоїі порошки з яких дуже ефек-тивні проти гусені шовко-пряда, білана жилкуватого,молей і ткачів. Настій зломиносу очищає дерева відшкідників. Молочай засто-совують для боротьби з гусі-нню різних шкідників. Боли-голов плямистий - дужеотруйна рослина з неприє-мним запахом. Відвар з усіхчастин його ефективний

проти гусені, дрібних жуків ітрачів. Відваром з блекотичорної можна знищити по-пелиць. Дурман - близькийродич блекоти, водні настоїйого ефективні проти шкід-ників-листоїдів. Порошки,відвари з тютюну широкозастосовуються в боротьбіз попелицями, трипсами,гусінню, листовійками, тра-чами. Навіть при дуже обе-режному обприскуванні роз-чини отрутохімікатів вітервідносить вбік, тому вониможуть потрапляти на овочі,фрукти, квіти. Щоб цього несталося, під час обприс-кування накрийте їх плівкою,яку потім обережно зніміть,винесіть за межі грядок іретельно помийте.

Овочеві культури такожможуть стати в пригоді.Настої та відвари з бадилляпомідорів застосовують длязнищення шкідників-листої-дів і попелиць. Навіть висад-жені в міжряддях аґрусупомідори відлякують вогні-вку і трача. Проти попелицьефективні настої і відвари збадилля картоплі, а відва-рами з гіркого перцю можнанадійно захистити рослинивід попелиць, мідяниць,гусені та слимаків. Воднимнастоєм лушпиння цибулізнищують попелиць, а хрону– гусінь шкідників-листоїдів.Підготувала викладач

еколого-біологічнихдисциплін ВП НУБіП

України «Заліщицькийаграрний коледжім.Є.Храпливого»Любов СОПІВНИК

 

 

 

(Продовження. Початок- у попередніх номерах

газети.)

6. Чи означає введенняринку землі, що будь-хтозможе купувати та прода-вати землі?

- Продавати землю змо-жуть усі, хто, звісно, володієнею та має на те бажання.Тобто законопроектом «Проринок земель» не передба-чено обмеження прав влас-ників земель.

А ось купувати земельніділянки сільськогосподар-ського призначення для ве-дення товарного сільсько-господарського виробни-цтва зможуть лише: грома-дяни України; фермерськігосподарства; держава татериторіальні громади.

7. Чи не станеться так,що після введення ринкуземлі всю землю скуплятьіноземці?

- Ні, це безпідставні побо-ювання. Іноземці матимутьправо лише орендуватиземлі сільськогосподарсь-кого призначення у громадянУкраїни. Юридичні особитакож не матимуть права напридбання сільськогоспо-дарських земель, а томуринок земель буде повністюзакритий для іноземногокапіталу.

8. Чи відійде земляіноземцю, якщо він буде їїзаконним спадкоємцем?

- Іноземці, які після набра-ння чинності Законом Укра-їни «Про ринок земель» от-римають у власність земе-льні ділянки сільськогоспо-дарського призначення, втому числі шляхом успадку-вання, зобов’язані відчужи-ти їх протягом одного року здати набуття. Право власно-сті на земельні ділянки сі-

льськогосподарського при-значення, які не були відчу-жені в установлений строкзазначеними особами, при-мусово припиняється в су-довому порядку.

9. Чи не станеться так,що після введення ринкуземлі всю землю скуплятьолігархи?

- Ні, адже водночас із за-провадженням ринку земельпередбачається заборонитинадмірну концентрацію зе-мельних ділянок сільсь-когосподарського призна-чення у власності однієїособи. Це означає, що обме-жується максимальна пло-ща земельної ділянки, якоюможе володіти особа. Мак-симальна площа залежа-тиме від кліматичної зони

та становитиме:для Полісся – 1500 га;для Лісостепу – 1750 га;для Степу – 2100 га;для Карпат – 900 га;для Криму – 1100 га.10. Чи не станеться так,

що після введення ринкуземлі всю землю скуплятьспекулянти?

- Нагріти руки на землі ла-сим до «легких» грошейспритникам не вдасться, бобудуть встановлені високіставки державного мита при

перепродажу сільськогос-подарських земель. Йдетьсяпро диференційну ставку,яка становитиме від 100%нормативної грошової оцінки– у разі відчуження у першийрік до 60% – на п’ятий рік. Цеунеможливить спекулятивніоборудки із землею, оскількизробить їх економічно невигідними.

11. Чи не призведе вве-дення ринку землі допояви декількох великихолігархів-латифундистів?

- Жодних підстав турбу-ватися з цього приводу не-має. Законопроектом перед-бачаються системні заходищодо запобігання тіньовимоборудкам із земельнимиділянками, а саме:

• встановлюються обме-ження щодо придбання зе-мель пов’язаними особами,які спільно або узгодженогосподарюють, впливаютьна економічну діяльністьсуб’єкта господарювання,що додатково забезпечитьпопередження надмірної кон-центрації земель в однихруках;

• передбачається, що поку-пець ділянки буде зобов’я-заний подавати деклараціюпро свою непов’язаність ізсуб’єктами господарювання,які вже володіють землямисільськогосподарськогопризначення.

12. Для чого буде запро-ваджено обмеження ку-півлі землі в одні руки?

- Граничний розмір земельсільськогосподарського при-значення у приватній влас-ності однієї особи не можеперевищувати 2100 гекта-рів. Обмеження встановлю-ються, перш за все, для уни-кнення монополізації та над-мірної концентрації земельсільськогосподарського при-значення. Це сприятиместалому розвитку фермер-ських господарств, дрібнихземлевласників, усіх тих,хто живе та працює на земліі за природою своєю повинендбати і дбатиме про роз-виток рідного села, соціаль-ну складову і його майбутнє.У великих агрохолдингівдещо інші пріоритети.

Матеріали наданіуправлінням

Держкомземуу Заліщицькому районі

u АГРАРНІ ПИТАННЯ

 u ГОСПОДАРЮ НА ЗАМІТКУ

ВТРАЧЕНЕ НЕДІЙСНЕ*Втрачений державний акт на право власності на

земельну ділянку серії ЯА №784643 за реєстраційним№010564703964 (Нирківська сільська рада) на прізвищеТарабавко Параска Онуфріївна вважати недійсним.

*Свідоцтво про базову загальну середню освіту серії ТЕ№40675718, видане загальноосвітньою школою І-ІІ ст.с.Винятинці 16.06.2011р. на прізвище Зварич Наталії Іллівнивважати недійсним.

 u БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

 

Цьогорічний квітень вия-вився для власників автот-ранспорту не особливо втіш-ним: працівниками відділудержавтоінспекції зафіксова-но 92 порушення правил до-рожнього руху. Причини їх,звичайно, різні. Але найсут-тєвішим фактором порушеньє те, що в багатьох випадкахв ту чи іншу поїздку виру-шають на несправному тран-спорті, і друге, що найбільшенепокоїть, - це те, що водії сі-дають за кермо в нетвере-зому стані.

У квітні таких випадків за-фіксовано в районі 4. Начеб-то й невелика кількість, алеуявімо собі, скільки лиха мо-

же накоїти п’яний водій закермом.

Незважаючи на значніштрафні санкції (від 255 до 850грн.), люди свідомо пору-шують правила дорожньогоруху.

Наші працівники намагаю-ться попередити різного родунебезпеку на автошляхах –проводимо профілактичнібесіди з водіями транспорт-них засобів в господарствах,із молоддю – в навчальнихзакладах міста, які такожволодіють різними видамитранспорту, і неуважність їх,незнання окремими з нихправил дорожнього руху, лег-коважність на автодорогах є

головними причинами ДТП.Шановні водії, власники

транспортних засобів,будьте обачні на дорогах, неігноруйте правил руху.Самодисципліна кожного звас на автошляхах – тозапорука безпеки не тількиособисто вас, а й пішоходів,водіїв зустрічного транспор-ту. Ваша недбалість дорогообійдеться всім, кого ви зус-тріли на трасі. Тому увага іповага повинні бути прита-манні кожному, хто цінуєжиття і здоров’я людей.

Михайло МЕЛЬНИК,начальник Заліщицького

відділу державто-інспекції

 

Відповідно до Постанов Верховної Ради України від березня ц.р. «Провідзначення 100-річчя від дня народження Михайла Стельмаха», 130-річчя здня народження Ігоря Стравінського та 120-річчя Миколи Куліша, на виконаннязаходів ОДА, з метою вшанування видатних людей – письменника, композитораі драматурга – в районі підготовлено відповідні заходи. Ними передбаченовідділом освіти провести інформаційно-просвітницькі години, літературнівікторини, композиції про життя і творчість М.Стельмаха, Ігоря Стравінського таМиколи Куліша. Оформити в бібліотеках книжкові виставки, стенди, організуватиу навчальних закладах конкурс ілюстрацій, ювілейних викладок документів.

Контроль за виконанням заходів покладено на завідувача відділом з питаньосвіти Павла Мирончука.

 u НА ТЕМИ ДНЯ

- Заліщицька районнагазета.

Видається українськоюмовою щоп’ятниці

Наш р/рахунок 26004198767у РАЙФФАЙЗЕН БАНК “АВАЛЬ” (м.Київ),

МФО 380805, КОД 02475256.Адреса: Редакція газети “Колос”,

вул. І.Франка, 6, м.Заліщики, 48600Реєстраційне свідоцтво ТР №313,

16.10.2001р. Наклад 2680 прим.Передплатні індекси: 61356, 91090

ВІДДІЛИ РЕДАКЦІЇ:

Ольга МЕЛЬНИК, заступник редактора -відповідальний секретар ......................2-18-69Галина КОРЧЕВСЬКА, заввідділомсуспільно-політичного життя................2-11-42Ігор ІВАНСЬКИЙ, фотокореспондент 2-12-43Бухгалтерія..................................................2-18-69

Газета видрукувана у друкарніТОВ “Буковинський видавничий дім”

(м.Чернівці, вул.Прутська, 29,

тел. 52-20-77). Чергова по номеруОльга МЕЛЬНИК.

Висловлювані авторами думки можуть незбігатися з позицією редакції. Згідно Закону “Пропресу в Україні” редакція зберігає за собою праворедагувати та скорочувати подані текстові ори-гінали, які не рецензуються і не повертаються.Листування з читачами - лише на сторінках газети.

Відповідальність за достовірність інформаціїнесуть автори. Рекламодавці самостійно відпо-відають за зміст рекламних блоків, за збереженняавторських прав та прав третіх осіб.

koloszal@inbox.ru

Редактор О.І. ДЯКІВ«К О Л О С»

Матеріали з позначкою (Р) чи (*) оплаченізгідно з чинним законодавством України.

Комп’ютерна верстка -Євгенія МУРЗА. Комп’ютерний

набір - Марія РЕХТЕЦЬКА.Коректор - Ірина ІВАНСЬКА.