Богданівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

2009 рік – рік Марії Приймаченко2009 рік оголошено ЮНЕСКО роком Марії Приймаченко. А ще в липні вийшов указ Президента про святкування 100-х іменин Марії Приймаченко.Класичний набір тематичних заходів, які пройдуть в Україні – створення документального фільму, Музею українського наївного мистецтва, спорудження пам'ятника народній художниці, карбування ювілейної монети, випуск в обіг поштової марки на честь події – навряд чи допоможуть наблизити її творчість до народу. Пересічний українець, на жаль, не знає, хто намалював фантазійних яскравих, химерних звірів і птахів, водночас як її ім'я стоїть поряд із іменами відомих митців - Матіса, Модільяні, Ван Гога. Саме робота Марії Приймаченко вміщена на обкладинці "Всесвітньої Енциклопедії Наївного мистецтва", де вона представлена як зірка першої величини.

Примаченко чи Приймаченко?— То ви, Маріє Оксентіївно, Приймаченко чи Примаченко?— Приймаченко, — без вагань відповіла вона. — Приймаченки ми, з приймаків. Батька мого Оксентія Григоровича дід з бабою у приймаки взяли, всиновили. А записали потім по-руському. Спортили.А в інших випадках та ж Марія Оксентіївна відповідала, що вона — Примаченко, бо «так у них в селі говорили — примак, а не приймак, ну то хай буде так». Я не маю сумніву, що ці слова стосовно власного прізвища належали саме їй. Мабуть, усе це для неї не грало особливої ролі, й «нагода» виявлялася важливішою за точність факту. (з інтерв'ю)

З життя художниці …Народилася в селі Болотня на Київщині, де і провела все життя.Батько, Авксентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував дворові огорожі у вигляді стилізованих «головкатих» зображень.Мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання (сама Марія Авксентіївна вбиралася у сорочки, вишиті власноручно).Дитинство Марії Авксентіївни було затьмарене страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Марія Авксентіївна гідно і мужньо пронесла всі життєві знегоди, пізнала щастя любові (чоловік загинув на фронті) і щастя материнства: її син Федір — теж народний художник, він був її учнем і другом.

Бажання вчитися • . Важкою і довгою була дорога, ще й у

Києві не одразу знайшли школу.«Намучилися. Брат уже й повертати вирішив, та я вперлася — вези. Приїхали до Лаври, а там на другий поверх треба піднятися. Сили вже нема. Стою і плачу, та чую: пісня лунає «Летить галка через балку», да так гарно співають, от на той спів я і пішла, — розповідала художниця. — Піднялась, а там дівчата сидять, малюють. Ой Боже мой! Такі гарні краски. Я й кажу: «Дайте мені бумаги і красок». А Параска Власенко каже мені: «Як можеш — то берись, а не можеш — не берись». Та мені — аби пензля в руки. Взяла – і зразу рушник намалювала. Вони листок забрали і дали другий, усі дивляться, а я — тільки краски бачу та білу-білу бумагу, такої раніше і не бачила. Підійшов директор, подивився на мої малюнки, і каже: «Бачиш, який я високий, а з тобою я ще вищим став. Берем її. Ведіть її до кімнати оддихать».

Перша міжнародна виставка

• У 1937 році малюнки Марії Приймаченко («Птах», «Коричневий звір» та інші) вразили відвідувачів першої міжнародної виставки у Франції (Париж). Серед тих, хто познайомився з живописом художниці, були — Пабло Пікассо, Марк Шагал, Луї Арагон. У Парижі Марію Приймаченко разом із Параскою Власенко та Іваном Гончаром нагороджують медалями.

Творчість пов´язана з життям• Не хочеться спрощувати, але ось що

подумалося. Приймаченко починала з квітів і візерунків, з молодих і веселих барв. А 1936—1937 роками датовані вже звірі. Яких раніше не було. Потім мисткиня надовго замовкає, така-сяка кераміка (талановита, але понищена!); а якщо квіти — то невеселі. І в шістдесяті роки — раптовий спалах: знову дзвінкі квіти, багато сонця, яскраві барви… А після арештів 1972 року — нова серія звірів. Серед них уже домінують монстри з недобрими очима. Авжеж, трапляються і фантазійно-симпатичні звірята, веселий бурлеск, але переважають ті, які «прийдуть і всіх з’їдять». (Про її післячорнобильських страховидл написано багато)

Велика Вітчизняна війна у творах мисткині

• Відголоски того болю завданого Великою Вітчизняною війною ми не раз зустрічаємо в її роботах «Солдатські могилки», «Загроза війни», «Будь проклята, війна», «Замість квіток ростуть бомби», «Зорі дарю жінкам, що залишились одні. Пусть вони не забувають годи молодиє, що їх покрала війна. Будь проклята вона», «Квіти — перемозі. Засвітило сонце заплаканим матерям, які побачили своїх синів», «Букет нашій армії» та інших.

Чорнобильська трагедія

• У чорні дні чорнобильської трагедії, як і в страшні часи війни, Марія рятувала свої картини. Вона розповідала мені про ті жахливі події, коли гнали худобу, «як у війну, цілу ніч їхали машини і світили фарами, і ніхто нічого не розумів...»

Загроза війни• У творчість Приймаченко

останніх років входять роздуми "про час і про себе", роздуми про людську долю. 1986 року вона створила вражаючу чорнобильську серію . Рідне село Марії Приймаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні Чорнобиля, і серце художниці тисячами струн з'єдналося з долями близьких і рідних їй людей, що так чи інакше потерпіли від атомного лиха.... Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

• Смутком і болем наповнились її твори. Підписи на її картинах зазвучали, ніби реквієм: «Чорнобильська біда наробила людям багато вреда», «Четвертий реактор — пам’ять народу назавжди. А матерям — велика печаль», «Хто пожежі не знає, той жалю не має», «Ця птиця літає, свого сина шукає. А його ніде немає. Його тіло розлетілось по всій Україні», «Квіти присвячую загиблим на чорнобильському реакторі», «Куропатиця говорить із жабою. Жаба каже: «Нам горе, ніде купатися, заражена вода — нам біда».

Мільярд літ прогуло, а таких мавп не було

• Її "звірина серія" останніх років - явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Фантастичні звірі - це витвір

геніальної уяви художниці. Таких звірів не існує у природі.

Країна фантастики і чуда• Приймаченко ввела

Україну і світ у маєво фантастики і чуда, повернувши нас від лінійної схеми — до «неймовірного», а отже — до Божественного, до творення людини і всесвіту через карнавал, вигадку, гру, травестію, через Курбасове перетворення (Преображення).

Лежень ліг під яблунею…• Марія Приймаченко ідеально пасує під означення наївного митця:

малювала, як відчувала, не потребуючи і не шукаючи спеціальної освіти, говорила і писала те, що думала і так, як думала: „як Бог на душу покладе“ – без жодного олітературення чи стилізації.

Мистецький арсенал художниці• У мистецькому арсеналі

Марії Приймаченко немає "професійних хитрощів": вона малює на звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовує гуаш, акварель. Перевагу віддає гуаші, бо саме ця фарба дає соковиту, щільну декоративно виразну пляму з чітким силуетом. Художниця спочатку веде лінію олівцем, якось недбало, "по-дитячому" окреслює контури зображення, а вже потім упевнено, вправно кладе колір.

Звір гуляє

• Особливість Марії Прийма ченко — в одомашненні потвор, привидів і монстрів, у введенні їх до своєї хати, в лагідному прирученні Зла. Вона приручає свою звірину, як ченці, клірики й актори приручали за часів середньо віччя ведмедів, оленів, мавп, котів і птахів. «И живут одной семьею кони, люди и медведи» — співала в ті часи популярна Новела Матвєєва.

Звірі в гостях у лева

Реліквіями українського національного поліменталізму є звірі, птахи, риби, квіти і дерева Марії Приймаченко. Вигадані, намальовані й примхливо розцяцьковані, вони відкривають нам нас самих, світять і світяться.

Морський коник• Процес її творчості

являє собою феномен дивовижного сплаву конкретного мислення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого, коли виходять у світ небувалі, часом химерні образи, вигадливі декоративні композиції, які щедро випромінюють енергію доброти й наївного зачудування світом.

Квіти у творчості Приймаченко

• Квіткові композиції художниці нагадують стінопис, вони надзвичайно архітектонічні. "От якби зібрати з усієї України народних майстрів, що за дива витворили б - цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей..." - мріяла художниця

Соняшник життя• У 1960- 1965 роках художниця

натхненно працює над новим циклом - "Людям на радість", до якого увійшли роботи "Соняшник життя", "Синій вазон з квітами", "Голуб на калині", "Пава у квітах", "Лев". За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. "Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі..." - так говорила про себе самобутня художниця.

Багатогранність таланту

• Марія Овксентівна не тільки прекрасний художник, але й талановитий поет. Заримовані назви картин свідчать про її феноменальний хист малювати музику, малювати пісню. Приймаченко-поет реалізує себе у власних підписах до картин. Підписи ці легко запам'ятовуються. неначе вкарбовуються у пам'ять: "Три буслики у горосі живуть у нас і досі..." Зустрічаються і коротенькі примовки: "Куріпочки пляшуть і хліб пашуть", "Собачка Ада не боїться гада", "Ворон дві баби мав - обох обнімав", "Веснянки-роговички - веселії птички" та інші.

• Вірші-примовки, що супроводжували роботи, експоновані на персональній виставці Марії Примаченко 1973 року:

• Хитра лисиця ведмедику каже: «Їж кукурудзу — поправишся», — а собі курочку несе та медок п'є; в ній сила є

• Сорока каже: «Чі-чі-чі! Ой де ж нам спати?» — На печі. — Що ж нам пити? — Горілочку, бо приїхали по дівочку

• Журяться рябушки: «А вже скоро зима, а в нас хати нема». Обізвався зайчик: «А я зими не боюся, у снігу сховаюся». З Новим роком, з новою весною, з новим щастям, усі люди на Землі

Марія Приймаченко - художник-ілюстратор, автор книжок

• Завдяки М. Стельмахові художниця звернулася до дитячої книжки. Письменник запропонував Марії Овксентіївні створити ілюстрації до своїх книжок, написаних для дітей: «Ой коники-сиваші» (1968), «Чорногуз приймає душ» (1971), «Що посієш — те й пожнеш» (1971). А ще вийшла книжка «Товче баба мак», текст до якої Марія написала сама (1970). Усі вони видрукувані видавництвом «Веселка». Книжки були перекладені трьома мовами (англійською, французькою та німецькою) і мали неабиякий успіх. Одна з них нагороджена дипломом 1-го ступеня.

Посіяне – багатиться врожаєм• Рід Приймаченків-митців

продовжується. Найкращим учнем Марії Приймаченко був її син Федір - заслужений художник України, лауреат премії імені Катерини Білокур. Петро та Іван (онуки Марії Приймаченко) - молоді талановиті художники. Зокрема, у картинах Петра Приймаченка відчувається політ фантазії гідний рівня сучасних письменників-фантастів. У роботах його молодшого брата Івана більше романтики і поезії. Його жанрові картини дихають теплом, гумором і любов'ю до свого народу...

«Добрі люди і добрі звірі»• Народна художниця України,

лауреат Державної премії України ім.. Т.Г. Шевченка Марія Приймаченко своєю творчістю відкрила оригінальну сторінку самобутнього мистецтва світової культури. Її виставки з великим успіхом експонувалися у Франції, Канаді, Польщі, Росії, Німеччині та багатьох інших країнах світу. У 1937 році на всесвітній виставці в Парижі Марія Приймаченко отримала золоту медаль, здивувавши своїми картинами мистецький світ...

Почесні нагороди• У 1966 році М.

Приймаченко за цикл «Людям на радість» (1960—1966) удостоєна звання лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. У 1970 році їй присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України, а в 1988 році — почесне звання народного художника України.

Літа мої молодії

• Коли Марії Овксентіївні виповнилося 60 років, вона намалювала картину, на якій зобразила себе, одягнену в національне вбрання, начебто вона сидить на стільці біля хати і чекає гостей, а на містку стоять шестеро молодих дівчат і хочуть підійти, однак міст не дістає берега. Роботу вона підписала: «Літа мої молодії. Зупиніться хоч на калиновім мості, та прийдіть до мене в гості».

Останні роки життя

• У 1994 році М. О. Приймаченко була нагороджена Почесною відзнакою Президента України. Це перша нагорода від незалежної України і остання в її земному житті. Вісім років Марія Овксентіївна була прикута до свого ліжка. Та мені здавалося, що це ліжко — центр Всесвіту, і весь світ обертається навколо нього. Художниця малювала, складала свої підписи, приймала гостей з усього світу, цікавилася новинами, навчала і багато згадувала.

Друге життя творів Марії Приймаченко

• Серед малярства, ткацтва та гончарства є також дизайнерське вбрання від Олесі Теліженко. На виставку вона віддала два костюми кольору піску і зітлілого листя із колекції 2006 року «Мій добрий звір», зробленій за мотивами творчості Примаченко, а також сценічний костюм Ніни Матвієнко з цієї ж колекції.

До 100-річчя Марії Приймаченко

• створення документального фільму

• Музею українського наївного мистецтва

• спорудження пам'ятника народній художниці

• карбування ювілейної монети

• випуск в обіг поштової марки на честь події.

Заповіт

• На 89 році життя (в ніч на 18 серпня 1997 року) відійшла від нас невтомна трудівниця української культури. «Я, знаєте, не завидую ні на багатство, ні на гроші, я не завидую ні на що. Я роблю для людей. У мене в серці Бог, і треба, щоб у всіх людей був Бог. Роби людям добро, щоб люди жили, як квіти цвіли. Оце і все моє слово на світі!»