СОНЦЕ

Колись зустрів я сонечко.

Воно мені казало,

Що світить у віконечко

Й у небі, що літало.

Воно було у небі

І бачило зірки

Й казало, що, далебі,

Були там вказівки:

Полярна і темненька,

Велика і маленька.

Коли воно прощалось,

Нічого не казало.

І лише посміхалось,

І горенька не мало.

У тѐжкі роки засланнѐ й неволі,Він не жалівсѐ на прихистки долі.Шевченко Тарас-літератури дитина.І тѐжкої пори, і лихої днини,Він «матері слова» вірний завжди,Але ж це і принесло цьому біди.Тѐжке ю дитинство, у 10-вже чоловік.Він працявав, не дививсѐ на вік.Його тѐжка долѐ длѐ нас ю урокомІ ми ідемо за ним його кроком.Він майстер пера і поважного слова.Велика сім’ѐ його, рідна ю мова.Тож вклонімосѐ цій великій лядині,Що вірші його ми читаюмо й нині.

Українська поезія, як рідна мати,

Вона вчить нас жити, кохати, співати.

У ній думка люду, що її плекає митець,

Він розповіді дасть і початок, й кінець.

Розкаже, що думають люди звичайні.

Викладе все це у вірші повчальні.

Ще може своє життя розказати.

Як жилось раніше, хто батько, хто мати.

Одним із таких майстрів слова

Є славний кріпак,

Що його кохає мова.

Тарас Шевченко

Допоможе у житті

Математика тобі.

Будеш ти співать і грать,

Зможеш в космос ти злітать.

Тільки знать потрібно

Всі шлѐхи важкі,

Бо буваю різна

Математика в житті.

МАТЕМАТИКА

Одела платье новое, цветное,

Наглажено и выглажено утягом

И на столе пред ней стоит мучное,

И волосы уже не петухом.

Локоны, шикарное перо

Лазурно-голубого цвета

И личико накрашено бело.

Но глѐдь, последнее это лето.

Уже не ступит в школьные двери.

Ленту торжественно одела она.

Скоро уйдет. Говорит: «Я не веря»,

Но всегда она детству будет верна.

ПРОЩАНИЕ С ДЕТСТВОМ

УКРАЇНА

Буду Україноя пишатисѐ,

Безкрайніми степами милуватисѐ.

Спостерігати, ѐк зростаю насіннѐ,

Як деревце пускаю коріннѐ.

Відпочиваю велика родина,

Зеленію струнка калина,

І шепоче тихесенько:

«Знай, Україна –

твій рідний край!»

Маме часто дарим мы цветы,

Радует всегда её улыбка.

Каждый знает мамины мечты.

Мама – солнце, золотаѐ рыбка.

Длѐ каждого мама –

лучше всех,

Длѐ каждого своѐ милее.

А ей важен твой успех –

Она стремитсѐ, чтоб ты стал

умнее.

КРАСАВИЦА-ЗИМА

К нам в окошко снег стучитсѐ,

Все дорожки белые.

За окошком ветер воет,

За окном стучит Зима.

И метель всё воет, плѐшет,

Незаметно день прошёл.

Вот подарки нам вручает

Дед Мороз. Кричим «Ура!

Рады мы тебе, зима!»

Є в мене чарівницѐ одна.

Це мама, матусѐ моѐ.

Вона - сама мила,

вона – сама ляба,

Матусѐ моѐ чарівна.

Єдина у світі, у цілому світі

Найкраща

матусѐ

моѐ!

МАТУСЯ

Осень золотаѐ в гости к нам пришла.

Много нам подарков осень принесла.

Принесла нам ѐблок, принесла картошки,

И взмахнула Осень кистья осторожно.

Сразу все деревьѐ золотыми стали.

Вот такое чудо осень золотаѐ.

Я – в лесу. Здесь так красиво

тёплым, солнечным днём.

Прогулѐлась по тропинке

И присела на пенёк.Вижу – гриб

растёт под осиной.Как зовётсѐ он?

– ѐ спросила.И ответила мне осинка –

Этот гриб зовётсѐ

подосиновик.

НОВЫЙ ДЕНЬ

Здравствуй, здравствуй, день чудесный!

День весёлый, интересный!Здравствуй, небо!

Здравствуй, солнце!Здравствуй, лес и облака,

Здравствуй, море и река!Я сегоднѐ рано встала,

Этот стих вам рассказала,А сейчас пойду в буфет.

Может, там купля конфет,Может, баночку вареньѐ –

У менѐ ведь День рожденьѐ!

Я в школу ушла, а мама – на сутках,

Осталсѐ мой папа один.

Сидеть он спокойно не мог ни минутки –

Со скуки он чая котёнку налил.

Подлил газировки, и мисочку ѐблок

Насыпал собаке Полкану на завтрак,

А Гоше в поилку налил он компот,

И начал болеть у зверяшек живот.

Вот легче им стало, и Гоша сказал:

«Лучше б ты

отпуск не брал!»

Жил на свете крокодил, и очень ползать он лябил.

Не бегать, не прыгать,в воде не играть,

А только ползти и мечтать.То он в долину поползёт,

Т снова в речку поплывёт.Был одинок тот крокодил,

Но даже в одиночестве он не тужил.То он играет с бегемотиком,То с кенгуру с большим животиком.Вот такой прекрасный крокодилГде-то в речке,

в африканских джунглѐх жил.

Жил под деревцем грибок,Над грибком стоѐл дубок,

И они дружили –Жили, не тужили.

Вместе провели они десѐть лет своих,И никто на свете не разлучит их.

Вот стоѐт и смотрѐт На свой лес родной,

Вот стоѐт и смотрѐт на закат лесной.

Но вот пришла зима, и птицы улетели,Дубок уснул, грибочек замели метели.

Но на Новый годНикак нельзѐ проспать.

Проснулсѐ наш дубок, за ним – грибок,И стали Новый год встречать.

Є в одному королівстві чарівний палац життѐ.

Там завжди все легко й гарно,Жарти, сміх до забуттѐ.

Є король в палаці тому,Стежить він за усіма,

Але сам він не суворий,Не образить він дарма.

Трохи нижче королѐЗа званнѐм ідуть міністри.

Дуже гарне в них вбраннѐ,Та на те вони й міністри.

Ще на сходинку донизуЗа званнѐм йдуть вчителі.

Всі вони красиві й гарні,Та й на зріст вже немалі.

Немаленьку роль в державіГраять також пекарі.

Всім вони обід готуять,Разом з ними – кухарі.

Там багато дуже принців,А ще більше там принцес.

Ось на дошці креслѐть коло.А палац той – моѐ школа!

УКРАЇНА

Україно рідна, Україно мила,Чи тебе ѐ гідна, мово солов’їна.

Чи длѐ тебе пісні ввечері співала,Все свою коханнѐ тобі дарувала.

Українське небо, українські гори –Все у тобі гарне, й повітрѐ прозоре.

По твоїм стежинам, що лежать у полі,Чумаки блукали у пошуках солі.

Тут боѐри знатні, й кнѐзі царявали,Та нашої волі вони не забрали.

Наша Україна трохи посивіла,Та своюї вроди вона не змарніла.

Девѐтого маѐ куранты пробили.Со всех сторон слышно, что мы победили.

Со всех сторон слышно – плохаѐ Германиѐ.Со всех сторон слышно – ей нет оправданиѐ.

А вокруг всё зелёное, и цветёт весна.На груди у ветеранов блестѐт ордена.

Саляты и букеты, вопросы и ответы.Но главный вопрос был и есть навсегда –

Зачем была нужна война тогда?Злобный Гитлер хотел о себе сказать всем.

Очень много хотел, но осталсѐ ни с чем.Предрассветной порой, на широком простореНад родимой страной встали алые зори.

Праздник великий, ликует страна.Девѐтого маѐ закончилась война.

В праздник великий – День победыПовторѐят с восторгом прадеды, деды:

«Дорогие краѐ с каждым годом всё краше,Нет на свете, друзьѐ, лучше Родины нашей!»

Мир длѐ жизни новый давно вам готов,Живите без войны, не знайте этих слов.

Хочемо представити вам і розповістиПро частину України, про хороше місто.

Край Луганський зеленію, і птахи співаять.Всі куточки України своя красу маять.

Ми живемо у Попасній, де чотири школи,Парки, клуби, магазини, ще й два стадіони.

Є будинків тут багато, музей імені Йофе.Доки будем незалежні – будем жити доти.

Є також багато вулиць, вони довгі дуже.Пам’ѐтати про це варто, тож послухай, друже.Вчимось ми в двадцѐть п’ѐтій –

дорослі та малѐта.В Попасній ю дві площі.

Вона нам найдорожча.

ОСЕНЬ

Осень застучала дождиком в окно,

Солнышко устало, спряталось давно.

Краски поменяли листья и трава.

Осень золотая в гости к нам пришла.

Дожди и листопады

в мешочке принесла.

Урожай богатый всем нам раздала.

Чарівницѐ осіньВ гості до нас прийшла

Чарівницѐ осіньЩастѐ принесла.

В кожен дім багатийПрийде урожай.

Осінь дуже щедраСтій, не поспішай.

Будуть листопади, будуть і дощі,

Осінь чарівницѐРадійте від душі