(1945 - 2011

Мій дивокраю, рідна Україно!Ну що без тебе вартий я в житті?Це ж ти взяла мене, свойого сина,Та й на широкі вивела путі.

«Він прийшов у цей неспокійний світ 15 жовтня 1945 року Село Нетреба над тихоплинною Горинню стало його

колискою. Тут зрів і зростав у поліського хлопчика талант, звідси пролягає дорога до Дубнівського культосвітнього

училища. По закінченню його працював у сільській бібліотеці, став справжнім фанатом своєї справи, і книга

увійшла в його життя непроминущою любов’ю. Їй і віддав кращі свої літа.

Ось як говорить поет сам про себе: «Життя наше переповнене подіями, новинами, роботою. Й справді –

ніколи і вгору глянути. І все ж душа не може без високого – без пісні, без щирого ліричного слова, без поезії.»

А що мав ще й добру, відкриту для всіх душу, то хіба дивно, що життя і творчість Івана Катрука – яскравий приклад

справді народного поета.

Писати почав Іван Степанович ще будучи учнем школи. З дитинства закоханий у книгу мав тонку ліричну душу. Його слово просте, співуче як і душа…

Книги! Вони для мене святість, духовний хліб.Книги - як добрі друзі.Ні. Навіть більше, більше.

Друзі зрадити можуть, книги ж – ніколи, ні.

З молитвою на устах та з риданнями вона скочила слідом за хлопцями в

Горинь…

Село над Горинню – кохана Нетреба

Я тут народився, працюю, живу.

І більшого щастя для мене не треба.

Ніж бути з тобою вві сні й наяву.

Горинь моя блакитними очимаУ небо задивилась голубе.

Моя ласкаво видна, тихоплинна,

Я все життя любитиму тебе.

• З нагоди 60 – річчя поета побачила світ його перша книжечка “ Очима, повними любові…” Назва говорить сама за себе. Бо дивився Іван Степанович на світ дійсно очима переповненими любовю.Його книга – це одвічна пісня рідному поліському краю, його красі, його працьовитим людям.

Життя моє- секунда в плині вічності…І ось за плечима уже 60 років… Вітання, вітання…

Я – книголюб. Читач. Бібліотекар.Я книгам присвятив усе життя.

Вклоняюсь каталогам, картотекам.Доводжу фонд нарешті до пуття.

Івана Степановича підкосила тяжка хвороба… Боровся з нею, як міг,. Учився заново ходити і говорити. А 22 червня 2011 року встав, помилувався на схід сонця, яке так палко любив Востаннє помилувався…