Цивілізація стародавнього Єгипту

• Цивілізація — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

• Країна Єгипет розташована в північній частині африканського континенту в нижній частині Нілу, від Асуанського водоводу до Середземного моря. Ніл тече в межах Єгипту понад 1200 км без жодної притоки. Нільську долину з обох боків обмежують Лівійсь кі та Аравійські гори, за якими йде безмежна пустеля. Єгипетський народ почав формуватися десь в V—IV тисячо літтях до н.е., коли внаслідок зміни клімату планети савани Північ ної Африки перетворилися на пустелю, а племена, що їх населяли, мусили спуститися в раніше заболочену, а тепер уже висохлу за плаву Нілу. Тоді й виникло в Єгипті найстародавніше зрошуване землеробство.

• Ця країна могла похвалитися майже повною самодостатністю. Окрім родючих ґрунтів, вона мала величезні запаси каменю, що був матеріалом для будівництва та скульптури. Для гончарства - багато глини, а для прикрас, зокрема, ювелірних - золота. Матеріали, яких не вистачало, знаходилися в межах досяжності. Єгиптяни могли одержувати мідь із Синаю, деревину - з Ливану. Отже, у них було мало причин озиратися на зовнішній світ заради своїх основоположних потреб, що допомагає пояснити ізольованість єгипетського життя.

• Однак Єгипет не був повністю закритим, відбувався певний взаємний обмін з іншими спільнотами. Зокрема, учені вважають, що вже в IV тис. до н. е. деякі технології та матеріали доходили сюди з Месопотамії. Свій вплив на єгипетське життя мала клинописна система писемності (відомо, що єгипетські фараони вели дипломатичне листування за допомогою клинопису). Були часи, коли північний Єгипет управлявся іноземними загарбниками. Таким чином, іноземні впливи, хоча й епізодичні, збагатили єгипетську культуру, не змінюючи її докорінно.

• Населення Єгипту почало займатися землеробством ще у V тис. до и. е. Першими злаковими культурами були ячмінь і пшениця-емер. На межі V-IV тис. до н. е. у розвитку продуктивних сил позначився значний прогрес. Технічне вдосконалення кам'яних знарядь праці і поява нових - металевих, а саме мідних, дозволяли виготовляти з дерева і каменю більшу кількість мотик, тесел, сокир, необхідних для землеробських робіт на вирубуванні чагарнику, що значно підвищило продуктивність праці. Справжнім дивом Стародавнього Єгипту були городи і сади. Воду для поливу брали із штучно створених ставків і колодязів.

• Велике значення в єгипетському господарстві мало тваринництво, у якому виокремлювалися молочний і м'ясний напрями. До того ж робоча худоба використовувалася в землеробському господарстві як транспорт. Кінь у Стародавньому Єгипті ніколи не використовувався як тяглова сила у сільському господарстві. Ще пізніше - єгиптяни почали розводити верблюдів. Для перевезення вантажів використовували ослів. Тривалий час у господарському житті велике значення мали мисливство і рибальство. Причому печеня із м'яса гієни вважалася стравою для аристократа, а риба, що тхнула, - бідняка.

• У середині V тис. до н.е. в долині Нілу відбувся перехід від привласнюючого до виробляючого способу ведення господарства. Удосконалення знарядь праці, де дедалі ширше використовувалася мідь, сприяло підвищенню рівня майстерності. Почався процес відокремлення ремесел від землеробства, що є дуже важливим з огляду на перехід до щабля цивілізації, бо за цим стояла поява ранньокласового міста як його найвиразнішого прояву. Ремесла розвивалися в кількох напрямах. Окрім обробки металів, дерева і каменю великого значення набуло будівництво, особливо суднобудування. У гончарстві вироблявся посуд не тільки з випаленої глини, але й фаянс і скло. Високого рівня згодом досягла ювелірна майстерність.

• Важливою ознакою соціальної повноцінності людини був її шлюб. Слід зауважити, що в суспільстві і родині часів Стародавнього Єгипту жінка посідала особливе місце, мала більше незалежності і користувалася вищим статусом, ніж деінде. Певною мірою про це свідчать численні зображення, що дійшли до нас у старовинних розписах і рельєфах.

Найстрашнішими вважалося порушення головних заповідей, а саме:

• не входити до храму у грішному стані і з нечистим тілом;

• не брехати і не чинити наклепів на будь-кого;

• не красти, не вбивати людей, не розпускати руки;

• стримувати своє серце, замикати вуста;

• не зраджувати із чужою дружиною тощо.

• Фараоном єгиптяни називали свого царя. Слово походить від пер'о - у перекладі великий дім. Ім'я та титул єгипетського царя вважалися священними, і тому без вагомої потреби їх не називали. Під його владою відбулося досить швидке політичне об'єднання країни, чому значною мірою сприяла географічна єдність Єгипту. Стародавній Єгипет був країною селищ, невеликих торгових міст і небагатьох культових й адміністративних центрів, таких як Фіви та Мемфіс.

• Багато які боги шанувалися єгиптянами у вигляді тварин. Священний бик Апіс сприймався як уособлення виробляючої сили природи і родючості. Цілий культ склався навколо гнойового жука — скарабея. Під час муміфікації кам'яне зображення скарабея вміщували на місце серця. Поступово зовнішній вигляд богів мінялися. Божества стали зображатися, як правило, у вигляді людей з головами тварин. Наприклад, богиня Хатхор зображалася з коров'ячою головою, бог Амон — з рогами барана, бог Гор - з головою сокола. Сфінкс же — божество, що охороняє кордон пустелі, Сет — бог смерті і гарячого спопеляючого вітру. Певні звіри і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнаним втіленням божества, тварина повинна була володіти особливим кольором, формою плям, рогів. Вищим культом в країні був культ сонячного божества. Єгипет називали «країною Сонця», фараонів — «синами Сонця». У часи Древнього царства головним божеством був бог Сонця — Ра.

• У єгиптян були дуже складні уявлення, пов'язані зі смертю і потойбічним світом. Смерть і існування після неї вони вважали безпосереднім продовженням земного життя. Розумілося це настільки буквально, що було спеціальне заклинання, яке в замогильному світі відвертало смерть від людини, вже вмерлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли взяти участь в судовій справі, лікуванні хворого. Однак, щоб забезпечити вічне замогильне існування, треба було додержати безліч спеціальних обрядів. Всі ці вірування і обряди складали заупокійний культ, який пронизував і світогляд, і побут, і мистецтво єгиптян. 

• На зорі своєї історії Єгипет складався з окремих областей або номів, які врешті-решт об'єдналися у два царства - Верхнє (Нільська долина) і Нижнє (дельта Нілу). Після звичайної для тих часів тривалої війни перемогло Верхнє царство. Створити єдине царство спромігся правитель на ім'я Мін приблизно у 3000 р. до н. е. Мін заснував першу правлячу династію, після чого древні єгиптяни ділили свою історію за династіями, яких було 31. Згодом єгиптологи поділили її на періоди, першим з яких було Раннє царство (XXX-XXVIII ст. до н. е.).

• У XXVII ст. до н. е. (приблизно від 2660 р. до н. е.) починається період Древнього царства, що тривав до XXII ст. до н. е. (2180 р. до н. е.). Періоду Древнього царства притаманний стрімкий розвиток кам'яного будівництва, кульмінацією якого стало зведення славетних пірамід.

• На зорі свого існування єгипетська цивілізація, подібно до месопотамської, була землею, де один винахід з'являвся за іншим: від календаря у 365 днів, до ієрогліфів і важливих геометричних законів; від великої вантажності кораблів з папірусу до ніломеру, за допомогою якого точно визначали рівень води в річці і передбачали очікуваний врожай; від санчат, на яких перевозили величезні кам'яні блоки, до вікон і дверей (будинки в Месопотамії не мали вікон, а замість дверей вхід закривав шматок тканини).

• Приблизно із середини XIII ст. до н. е. починається занепад єгипетської держави, посилюються тенденції внутрішньої децентралізації. Упродовж 2180-2080 рр. до н. е. в країні панує політичний хаос і вона розпадається на напівзалежні номи. При фіванському правителі Ментухотепі І країну було знову об'єднано. Почався період Серединного царства (2080-1640 рр. до н. е. - одинадцята і дванадцята династії фараонів).

• Рабство не стало широко розповсюдженим до початку наступного періоду - Нового царства. Не мав значення фактор етнічної належності. Якщо людина мала талант, незважаючи на скромне походження, вона могла піднятися до найвищих посад.

• Серединне царство припинило своє існування в політичному хаосі і династичних розбратах. Цим скористалися гиксоси, що вдерлися з Азії. Час їхнього вторгнення став другим проміжним періодом (1640-1570 рр. до н. е. - тринадцята - сімнадцята династії). В історії Стародавнього Єгипту цей період змальований як страшні часи. Незважаючи на те, що єгиптяни представляли гиксосів як орду жорстоких завойовників, ті, ймовірно, були не більше, ніж кочівники, які шукали кращої землі. їх проникнення до дельти Нілу мало поступовий і відносно мирний характер.

• Єгипетське сонце могутності засяяло знову, коли на боротьбу із завойовниками піднялися царі вісімнадцятої династії. її започаткував правитель Яхмос І, який спромігся витіснити гиксосів із дельти Нілу. Почався наступний період в історії Стародавнього Єгипту - Нове царство (1570-1075 рр. до н. е. - вісімнадцята - двадцята династії). Після Яхмоса І Тутмос І підкорив Нубію на півдні, а Тутмос Ш, якого називали Олександром Македонським Стародавнього Єгипту (1490-1436 рр. до н. е.), здійснив п'ятнадцять великих походів за старі кордони Єгипту, завоював Палестину і Сирію, безперервно воював із хуритами. Вищезгадані фараони-воїни і проголосили Нове царство - період, що характеризувався величезним багатством і свідомим імперіалізмом.

• Зруйнований із середини і безсилий зовні Єгипет став жертвою вторгнення африканських сусідів. Лівійці з північної Африки проникли до дельти Нілу, де встановили незалежні династії. Від 950 до 730 рр. до н. е. північний Єгипет управлявся лівійськими фараонами.

• . У VII ст. до н. е. Єгипет знову став сильним царством, проте не могутньою імперією. Кілька разів країні вдавалося добиватися незалежності від перських господарів, поки її не завоював Олександр Македонський у 332 р. до н. е. У його особі єгиптяни бачили визволителя від гноблення персів. Почалася епоха еллінізму, а час фараонів було вичерпано, хоча останню - тридцять першу династію започаткував діадох - полководець-наступник Олександра Македонського Птолемей Лаг. Останньою правителькою цієї династії була славнозвісна Клеопатра. При ній держава була завойована Римом і перетворилася у римську провінцію.

• Однак цивілізація Стародавнього Єгипту врешті-решт занепала і пішла в небуття. Проте спадщина Єгипту серед його сусідів залишалася яскравою і багатою. Значною мірою це зумовлювалося давнім винаходом і наступним поширенням ієрогліфічної писемності. Записи робилися на папірусі - праобразі паперу, що виготовлявся із рослинної сировини