Скадовська центральна бібліотека для дітей

(Літературна Шевченкіана) Інформаційно-бібліографічні матеріали

Скадовськ - 2014

2

Юним про Великого Кобзаря (Літературна Шевченкіана)

[Текст]: інформаційно – бібліографічні матеріали: до 200-річчя від дня

народження Т.Г.Шевченка / Центральна бібліотека для дітей; уклад.Волошина

О.М. – Скадовськ, 2014. – 21 с. – Серия «Посвящение поэту».

До вашої уваги інформаційно-бібліографічні матеріали про

літературну Шевченкіану, а саме поетичні та художні прозові твори

про Тараса Григоровича Шевченка для дітей. Наведений

бібліографічний опис, а також невеликі уривки з запропонованих

творів. Всі представлені книги є у фонді бібліотеки для дітей.

Укладач: О.М.Волошина

3

Тарасова доля

Іде весна, іде ясна,

Мов квітка розвилася,

І спогад нам несе вона

Про віщого Тараса.

Л. Храплива

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня

за новим стилем) 1814 р. у с. Моринцях Звенигородського повіту

Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у

родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.

Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта

Василя Васильовича Енгельгарда.

Жили вони в злиднях, багато

працювали, щоб прогодувати сім’ю, а

сім’я була чималенька – п’ять

сестричок Тарасових і двоє братів. А

звали їх: Катерина, Ярина, три Марії,

Микита і Йосип.

Старша сестра Катерина була

Тарасові за няню. Вона доглядала

меншеньких дітей, годувала їх, коли

батьки працювали на панському полі, поралася в хаті й надворі.

Тарас дуже любив свою сестричку-няню, слухався її. Він був

допитливий, вразливий, усім цікавився. Любив малий Тарас

бавитися з дітворою, а ще більше слухати казки, пісні. Прийде,

бувало, мати з роботи, сяде відпочивати, згорнувши свої натруджені

за день руки, а він до неї горнеться, просить казку розказати, пісню

заспівати. А ще більше любив Тарас розповіді діда Івана Шевченка.

Слухати його збиралася не тільки сім’я Шевченків, а й багато

сусідів. Дідусь розповідав про героїв, які боролися за правду, за краще

життя простих людей, розповідав про повстання селян-кріпаків

Батьківська хата

4

проти панів. Оповідання діда Івана будили у Тараса думи про долю

кріпаків.

Ріс Тарас і все від матері та діда Івана в голову клав. А коли

виріс, то сам почав складати вірші, які народ співає, як свої рідні

пісні. Батько і мати поетові, його дід були просто бідні селяни,

кріпаки.

Тяжко жилося тоді простим, бідним людям. Кріпаки

належали панам і в усьому їм корились. Безпросвітне було їхнє

життя.

Погано вдягнені, завжди голодні, вони виконували тяжку роботу

задарма, а пани наживались з кріпацької праці, багатіли. Пан міг

торгувати людьми, мов худобою, міг розлучати назавжди батька,

матір з дітьми, чоловіка з дружиною, продати кріпака, як річ, навіть

проміняти на мисливського пса чи й убити.

Отаким безправним було життя кріпаків. Коли Тарасові

минуло 17 років, він опинився зі своїм паном у Петербурзі. Тут

юнак зазнає прикрощів і зазнає перші радощі – творчості, дружби з

визначними людьми свого часу: пан надумав вивчити його на

домашнього художника і дозволив малювати. На малюнки

талановитого кріпака звернув увагу відомий художник К.Брюллов.

Нові друзі Шевченка викупили його з кріпацтва. 22 квітня 1838 року

перед ним відкрився новий світ волі і навчання у залах Академії

мистецтв.

У перший же рік студії у Академії він одержує за малюнок з

натури срібну медаль, першу свою медаль, за

якою потім будуть друга, третя…

Писати вірші Т.Шевченко почав ще до

звільнення з кріпацтва. У 1840 році світ

побачила книжка поезій – “Кобзар”, якій

судилося покласти початок нового періоду в

історії української літератури. Уже самою

назвою автор засвічував свою близькість до

України, її традицій, її пісень. У віршах

знедолений український народ почув відголос Тарас Шевченко

5

власних молінь і сподівань, мовби озвалася сама Воля; зазвучали на

повний голос ідей національного визволення.

Серед небагатьох прижиттєвих

видань Т.Шевченка особливе значення

має остання його книжка – “Букварь

южнорусский”, складений з кращих зразків

усної народної творчості та частково з

власних творів. Ця книжка, розрахована

на учнів недільних шкіл, була першою

дитячою демократичною читанкою в

Україні. Вона стала найкращим дарунком

дітям. Після виходу в світ “Букваря”,

Шевченко планує видати математику, географію, коротку історію

українського народу. “…І коли все це сотворю, то назву себе майже

щасливим”, - писав він. Та не судилося здійснитися цим славним

творчим задумам.

Тяжко захворівши, одірваний від рідного народу й Батьківщини,

Шевченко 10 березня 1861 року помирає. Поховано його, як він і

заповідав, на Чернечій горі біля Канева. http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1100

Могила Т.Шевченка на Чернечій горі

6

Читаємо про Великого Кобзаря

Красицький, Д.Ф. Тарасові світанки :

Повісті : Для серед.шк.віку/ [Мал.

Й.А.Дайца, М.Г.Дерегуса, І.І.Їжакевича,

В.І.Касіяна, Т.Г.Шевченка]. – 2-ге вид.,

перероб. - К. : Веселка, 1989. - 264 с. : іл.

Красицькі - нащадки сестри

поета Катерини - зберегли особливо

багато подробиць із життя Тараса

Шевченка, які і лягли в основу книжки її

правнука Дмитра Красицького "Тарасові

світанки". Повісті "Дитинство Тараса",

"Юність Тараса" та "Тарас - художник", що увійшли до цієї книжки,

складають розповіді небожів поета - Петра Микитовича Шевченка

та Якима Антоновича Красицького, земляків і друзів великого

Кобзаря. Як живий постає перед читачем малий Тарас, якого

ростило сонце, заколисувала у бур'янах пісня, світла й приманлива,

як зоря... Та доля була щедрою і на горе. Важка, нелюдська праця

звела у могилу ще молоду матір. Батько одружився вдруге. Мачуха

від самого початку незлюбила малого Тараса, і він її також.

Батько, який, відзначаючи особливість натури сина Тараса, вірив у

те, що він "не буде абиякою людиною... з нього вийде або щось дуже

путнє, або велике ледащо. До господарства він не горнеться, а все з

книжкою сидів та малював би... Вчитиму на маляра...". Та не встиг

Григорій виконати свою обіцянку. Передчасна смерть обірвала ті

мрії про навчання, розвела малих Тарасових братів та сестер по

людях... Ступив і Тарас на нелегкий шлях своєї долі та йшов,

збиваючи об груддя неправди босі ноги, ранячи душу, та проклинаючи

її:

"Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли, у нас нема

7

Зерна неправди за собою...",- пізніше скаже він.

Автор книжки закінчує свою розповідь епізодом викупу

молодого Тараса з кріпацтва. У "вільній" було зафіксовано: "Тисяча

вісімсот тридцять восьмого року, квітня двадцять другого дня я, що

нижче підписався, звільнений від служби гвардії полковник Павло

Васильович Енгельгардт, відпустив вічно на волю мою кріпосну

людину Тараса Григоровича, сина Шевченка... до якої мені,

Енгельгардту, і спадкоємцям моїм надалі діла нема".

Іваненко Оксана. Маленьким про великого

Тараса [Текст]/О.Іваненко//Іваненко, О. Д.

Твори.В 5т. : Для мол.та серед.шк.в. Т.2 :

Повісті,оповідання,нариси /

Худож.В.Євдокименко. - К. : Веселка, 1984. -

300с. : 4л.іл.,іл. - 1.10.

«…Весь час

мрiяв Тарас вчитися

малювати. Заробить

якусь копiйку, купить

свопм бiдним

сестричкам Яринцi i

слiпенькiй Марiйцi цукерку чи бубличок, а собi

аркушик грубого сiрого паперу. Сховається десь у бур'янах, малює i

спiває сумнi пiснi. Дуже хороший був голос у Тараса, i вiн добре

спiвав.

Через деякий час знову вiн пiшов у iнше село ще до одного

вчителя, i той погодився взяти його в учнi. Треба було тiльки дозвiл

вiд пана мати.Та коли прийшов до панського управителя за

дозволом, той залишив хлопця у пана козачком — прислужником.

Сидить пан у крiслi, нiчого не робить, тiльки Тарасовi гукає:

— Подай води! Вiджени муху!.. Подай люльку!.. Що ти там

розспiвався? Ану помовч!

8

Пан багато пздив i скрiзь брав з собою Тараса, щоб той йому

прислужував у дорозi. Деякий час жив пан у литовському мiстi

Вiльнюсi — Вiльнi, як тодi його називали. Якось попхав пан зi своєю

дружиною на бал, а Тарас сiв малювати.

Так захопився, що й не чув, як пан повернувся. Бачить пан —

Тарас малює. Розлютився i наказав вiдшмагати хлопця на стайнi.

А проте вирiшив пан, що добре мати свого власного художника.

Незабаром вiн вiддав Тараса вчитися до одного професора

малювання…»

Іваненко, Оксана Дмитрівна. Тарасові

шляхи: Роман / Іваненко, Оксана

Дмитрівна; Мал. В.Касіяна. - К.: Веселка,

1974. - 447 с.: іл.

Через усе своє життя пронесла

любов до Т. Г. Шевченка, бажання більше

дізнатися про нього, більше повідати про

його життя відома українська дитяча

письменниця Оксана Іваненко. Її перше

невеличке оповідання про поета "Чорний

шлях" було написане ще в 30-ті роки, а до

кінця 60-х - виросло у великий роман "Тарасові шляхи", що став чи

не найулюбленішою книгою юних читачів не тільки у колишньому

Радянському Союзі, але і за його межами. Ось як пише письменниця

про свої почуття, коли вона розпочинала цю роботу: "... я відчувала

якийсь величезний обов'язок перед всіма дітьми - розповісти їм про

Кобзаря, величезну відповідальність - адже я мусила писати про

таку людину! Я одразу зрозуміла: мені треба поїхати в ті місця, де

він народився, де він блукав від дяка до дяка, де був на панському

подвір'ї. Я мушу бачити ті села, ті яри, ті шляхи, дороги, хай вже

змінені, але побувати там, подихати тим повітрям! Я знала, що

мені ще треба встигнути поїхати до Ленінграда, де я бувала

9

багато разів, але жодного разу не відвідала Академії мистецтв і,

звичайно, не бачила того горища, де Тарас спав, як і вся ширяєвська

артіль. Я мусила на все в Ленінграді подивитись іншими очима,

уявити собі ту білу ніч у Літньому саду, де він зустрівся з

художником, учнем Академії - Сошенком". Майстерно, з великою

любов'ю, теплотою веде письменниця свого читача тернистими

шляхами Шевченкового життя. Спочатку це були несміливі стежки-

манівці між Моринцями, Кирилівкою та Вільшаною, згодом -

чумацькі шляхи. Ви матимете змогу познайомитись із

захоплюючою розповіддю про те, як малий Тарас з батьком у

чумацькому возі мандрував мало не через усю Україну.

Численні історичні документи, використані у романі, дають

широку картину суспільно-політичного, літературного та

культурного життя тієї епохи. Ні один із історичних фактів

життєвої та творчої біографії Т. Г. Шевченка автор не залишає

поза увагою. Гнів, обурення, сором, гіркоту за людську підлість і

ницість викличуть у ваших душах сторінки, на яких письменниця

розповідає про студента Олексія Петрова, кандидата Дерптського

університету, якого спеціально поселили у житло Миколи Гулака,

де збиралися учасники Кирило-Мефодієвського братства. Його

членом був і Тарас Григорович. Братки вели розмови про

об'єднання всіх слов'ян та відміну кріпосного права. О. Петров

спочатку підслуховував ті розмови, потім увійшов у довіру до М.

Гулака. Прочитав статут, кілька поезій Т. Шевченка. І, як написав

О. Я. Кониський, "...заходився, щоб випустити з-за пазухи вигодовану

гадюку". Написав донос у Третє жандармське відділення. Членів

товариства заарештували, але найважче було покарано саме Т.

Шевченка. На нього, як пише той же О. Я. Кониський, жорстоким

царським урядом було "...наложено чотири кари: заслання без

терміну; заслання в солдати; заборона писати і заборона

малювати". Заарештовано Тараса Григоровича було у той день,

коли йому було підписано дозвіл на отримання посади учителя

малювання Київського університету святого Володимира - 22

квітня 1847 року. Динамічна, колоритна оповідь супроводжує читача

10

зі сторінки на сторінку, які відтворюють життя великого народного

поета від дитячих років і до сумної гори у Каневі.

Читаючи згадані твори, ви побачите, що будучи кріпаком,

Тарас мав і особисте життя, брав уроки мистецтва малювання у

справжніх майстрів, зокрема у художників Я. Рустемаса, В.

Ширяєва, К. Брюлова, багато вчився і навіть закохувався, мав

відповідний одяг і не голодував.

«Місяць березень брехливий і зрадливий —

то до зими тулиться, то до весни; то

пригріє сонечко, зашумлять струмки з гір,

вибіжать діти мало не босі, стрибають,

співають; а вночі раптом розсердиться

мороз, що сонце йому віку збавляє,

заскрегоче, зарипить, і знову на ранок усе кригою взялося. Поїхав

тато в березні аж у Київ — панське добро якесь возив, застудився,

занедужав. Приїхав — не пізнати його. Вже на що мачуха — і та

перелякалася. Воно, правда, і мачусі жити непереливки, з такого

життя доброю не станеш: дітей — як гороху, а злиднів — як у пана

добра. Треба б було батькові хоч трохи полежати, та де там —

женуть на роботу.

- Іди, іди, ледашо, — гримає прикажчик, — давно на стайні не був,

різок не куштував!

А з панщини принесли тата. Вже погляд був каламутний. Як

поклали тата на лаві, сказав:

— Приведіть усіх.

Усі діти зібралися, усі родичі.

- От і смерть прийшла,—ледве вимовив тато.-Хату Микиті

залишаю, він старший, — і почав усіх обділяти. — Реманент -

Йосипові, скриню з материною мізерією Яринці і Марійці...—

Зупинився поглядом на Тарасові,, вже з трудом сказав:—Синові

Тарасу з мого хазяйства нічого не треба, він не буде абиякою

людиною. Буде з нього або щось дуже добре, або велике ледащо—для

нього моя спадщина або нічого не значитиме, або нічого не поможе!

11

Глянув на Тараса довгим поглядом, ніби мовив ще — ти ж

розумієш! Підійшли діти попрощатися, поблагословив, усіх, а до

півночі його вже й не стало.»

Васильченко, Степан Васильович. В

бур'янах: Повість / Васильченко, Степан

Васильович; Худож. Л.Ільчинська. - К.:

Веселка, 1990. - 56 с.: іл.

«Життя нашого поет таке дивне, що,

слухаючи про нього, можна було б

сказати, що це — легенда». — Такими

словами починає свою повість про

дитинство Великого Кобзаря Степан

Васильченко. Правдиво змальовує він

непокірну, кипучу вдачу хлопця, показує те

«пекло», в якому минали дитячі роки Тараса, розповідає про

сирітські поневіряння малого, про «науку» в п'яних дяків, про панську

сваволю. І, читаючи ці невигадані історії, не можна не дивуватися

легендарній силі поетичного обдаровання Тараса Шевченка, ідо

пробилося крізь товстий шар «потрійного гніту».

«В бур'янах»— це лише перша частина великого твору про Кобзаря.

Степан Васильчснко збирався написані книгу про все життя

геніального поета, але помер, свого задуму не здійснивши.

«…Року 1814, з 26 на 27 лютого старого

стилю, темної ночі, перед світом в селі

Моринцях на Звенигородщині, в хаті

Григорія Шевченка, кріпака пана

Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все

село огник: народилась нова панові кріпацька

душа, а Україні — її великий співець — Тарас Шевченко.

Про ці родини сестра поетова Катерина, що була тоді

маленькою дівчинкою, виросши, розповідала, кажуть, так.

12

Прокинулась вона серед ночі на полу і побачила в хаті таємничу

картину. Над піччю, на комині, горів каганець. На печі стогнала

мати. Щось квилило сердито і нетерпляче. Якась стара жінка

стояла на припічку і полоскалась з чимось у ночовках, що стояли на

печі. Батько сидів на прилавку і гомонів з бабою. І було чудно те,

що, незважаючи

на стогін матері і на той невідомий пронизливий деручий крик,—

розмова у батька з бабою була спокійна, навіть радісна. Катерина

схопилась і сіла.

— Що воно таке?

— Прокинулась? — одказала баба. — Буде тобі забавка — будеш

мати, кого глядіти... — Пояснює: — Знайшли тобі в коноплях

братика.

Обізвався батько:

— Вже кому-кому, а Катрі буде з ним роботи. Хоче не хоче —

буде за няньку.

«Еге!—догадалась Катря,— це ж у нас дитина знайшлася».

Батько був веселий, подавав бабі то те, то друге, жартував,

допитувався, щоб долю народженому загадала. Баба завжди до

цього — з охотою. Тепер чогось одмовчується... Яка вже буде — така

й буде, ми не обміняємо…»

13

Пархоменко О.І. Вічна стежка.-К.:

Веселка,1979.

Оповідання про Т.Г.Шевченка с.200 - 265

Пархоменко, Олександр

Іванович. Вибрані твори: В 2

т. Т. 1 : Вірші, думи, поеми,

оповідання / Пархоменко,

Олександр Іванович; Худож.

В.Савадов; Портр. роботи

Л.Канцельсона. - К.: Веселка,

1983. - 270 с.: іл.

«…Якщо є на білому

світочку рай, то, либонь,

ось він — попереду нас і за нами, зліва од нас

і справа. У косатих вербах понад нешироким

путівцем, у гнучких лозняках, що

підступають до тихоплинної покрученої

Сули. У сизувато-зелених житах, простелених по степовій рівнині

аж ген до темної стяжки лісу при обрії. Наче молоду до вінця, убрав

травень землю в розкішні шати. Цвіте все, та зеленіє, та

вруниться. І пахне — як ніщо й ніде на світі...

Після повсякчасних петербурзьких туманів та духу плісняви не

намилується Тарас зеленим простором рідної землі, не

надихається п’янким пахучим повітрям, не нарадіється великою

радістю, що знову він дома. Три тижні минуло відтоді, як по довгій

розлуці вернувся художник Шевченко, молодий і щасливий, на рідну

Україну, а радість зустрічі з милим краєм не меншає, не меркне…»

/«Од Києва до Лубен»/

14

Скомаровський, Вадим Петрович.

Тарасова криниця: Вірші /

Скомаровський, Вадим Петрович; Мал.

В.Журавля. - К.: Веселка, 1973. - 24 с.: іл.

Вадиму Скомаровському ще

хлопчаком не раз доводилося бувати в

Каневі, де височить пам’ятник на могилі

великого Кобзаря. І вже тоді народилася в

нього несмілива думка написати про

Тараса Шевченка. Довго збирав

матеріал, їздив по Шевченкових місцях.

У 1973 році він видав збірку «Тарасова криниця», а в 1979 —

створив поему «Тарасові птиці». Це одні з найбільш яскравих,

натхненних сторінок у творчості Вадима Скомаровського.

НАД «КОБЗАРЕМ»

Тихо надворі.

ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне

верба височенька.

Наша Оленка

відкрила «Кобзар»,

вголос читає

Тараса Шевченка

Ген за рікою

синіє гора,

В небі веселка

розквітла казково.

Ніжно вплітається

в гомін Дніпра

добре і щире

Шевченкове слово.

15

Скоморовський, В. П. На Тарасовій горі

[Текст] : Вірші / В.П. Скоморовський. - Київ :

Державне видавництво дитячої літератури

УРСР, 1963. -27 с.

ПОДАРУНОК

А сьогодні знову

свято

В мене і в сестриці –

Нам привіз дарунки тато

З Києва – столиці.

Гарне платтячко зелене

Одягла Оленка,

Ну, а в мене, ну, а в мене

Є «Кобзар» Шевченка.

Знає тато, знає мама

І сестра маленька,

Як люблю я вечорами

Слухати Шевченка.

16

Гончар, О. Солов’їна сторожа: оповідання /

О.Гончар // Гончар, О.Т. Твори: в 12 т. Т.

8 : Мала проза. Коментарі / Гончар,

Олесь Терентійович; НАН України ;

Інститут літератури ; упоряд. та

комент. Н. Г. Баштової ; худож.

М. А. Панасюк. - К.: Наукова

думка, 2009. - 493 с.: портр. -

Вид. на зам. Держ. ком.

телебачення та радіомовлення

за прогр. "Українська книга". –

С.282 – 288.

«…Буде потім пам’ятник

високий до хмар, квіти дівча

покладе на мармур могили…А

ще далі – знайомство з музеєм, з цим

новітнім палацом, що як знак шани й любові

народної постав на самому верхогір’ї з

напруженою увагою, не пропускаючи жодного

слова, слухає дівча розповідь котроїсь з охоронниць меморіалу про

велике й багатостраждальне життя Поета. І як потім обірвалося

те життя, і як везли Поета з далеких країв сюди, щоб поховати

тут, над Дніпром, де він заповів. Уперше дізнається дівча про те,

як тодішні київські студенти, зустрівши скорботний кортеж ще

далеко від Києва, випрягли волів і самі впрягли волів і самі впряглися

у воза з домовиною і так самотуж везли його через дніпровський

міст серед тужби незліченних натовпів, серед горя всієї України…А

потім уже тут, біля підніжжя гори, київські дівчата взяли на плечі

важку, вкриту червоною китайкою домовину, бо так звичай народний

велів: коли неодруженого ховають, його домовину годиться нести

дівчатам. Ніяких сходів на цій горі тоді ще не було, тільки звивиста

стежка між хащами п’ялася на самий вершечок гори, і так, по

крутизнах, рухалася процесія, продираючись крізь хащі, а попереду

тих, що несли домовину з тілом небіжчика, також інші дівчата,

17

розкидаючи квіти та зілля на стежку, бо такою – в квітах! –

повинна була бути остання стежина тому, кого люди на цій землі

найбільше любили…»

Палієнко М. Свята пора Кобзаря /

Микола Палієнко. – Одеса: Маяк, 2007. –

172 с.: іл.

Невмируще слово народного

речника, людини-борця Тараса

Григоровича Шевченка завжди

наснажуватиме наші серця, кликатиме до

високих веж у духовному поступі.

Життєстверджувати заповіти генія,

любити і плекати материнську мову –

наскрізний стержень нової книжки

українського поета.

КАЛИНОВІ МОРИНЦІ

Розпашіли в Моринцях калини,

Спалиш очі – тільки подивись.

Перед ними стану на коліна:

Тут Тарас Шевченко народивсь!

Вогневіють вулиці осінні –

Стільки он багать біля воріт...

Моринці зіскучились за сином,

Кетяги дарують дітворі.

«Ще сюди приїдеш неодмінно», -

Шепче серце – диво яке з див.

Перед ними стану на коліна:

Тут Тарас Шевченко народивсь!

18

Звичайно, це далеко не всі художні твори про Кобзаря. Про

нього ще пишуть і будуть завжди писати вірші, поеми, великі й малі

прозові полотна. Ця тема невичерпна, бо як сказав учений-історик

В. Прокопчук "... в кожного свій Шевченко, своє його сприйняття, свій

дотик і, певне, віддзеркалення в житті та праці".

При підготовці використано матеріали сайтів http://www.chl.kiev.ua/Bibliograf/Geroyi/Geroyi_files/Shevshenko.htm

http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1100