Дійові особи:

ДІД.

БАБА.

КУРОЧКА РЯБА.

СОРОКА.

МИША.

КУРИ.

Дія перша

Жили собі Дід та Баба. Не мали вони ні внучки, ні Жучки, ні корови, ні

бичка, а одну лише Курочку Рябу.

Картина 1

Світанок. Подвір’я перед хатою Діда й Баби. За хатою — комора.

Справа — купа дров. На порослій мохом стрісі куняє Сорока. Перед хатою,

у вистелених соломою ночвах, спить Курочка Ряба. Чути далекий крик півня.

Сходить сонце. З хати виходить Баба з мисочкою в руках.

БАБА . Доброго ранку, Рябо!

На стрісі стрепенулася Сорока. З-за купи дров визирнула худа замурзана

Миша.

РЯБА (крізь сон, ліниво). Доброго...

БАБА (ставить біля неї повну мисочку зерна). Ну, прокидайся,

прокидайся! Поклюй пшенички й знеси нам нарешті яєчко.

РЯБА (розплющує очі). Знеси, знеси... Перш ніж знести, його треба

вимріяти.

БАБА . То вимрій, бо Дідусь уже терпець втрачає. Він у нас хоч

і добрий, але якщо розсердиться — тримайсь!

РЯБА . Ну гаразд, гаразд... Ще трохи подрімаю і вимрію... (Ховає голову

під крило).

Баба йде в хату.

СОРОКА (дивиться на мисочку). Одне... Три... Сім... Двадцять п’ять!

Аж сто зернят! (Злітає вниз і стрибає до мисочки).

РЯБА (стрепенувшись). Киш-ша!

СОРОКА . Ну, дай хоч одне!

РЯБА . Бабусю!

СОРОКА (злітає на стріху). Ябеда!

Курочка знову ховає голову під крило. З-за дров вишмигує Миша,

підповзає до мисочки й викрадає одне зернятко.

РЯБА . Дідусю! А Миша... знову...

СОРОКА . Цить! Бо шуліку прикличу!

Ряба вмовкає.

МИША (з-за дров). У-у-у, жаднюга! З ранку до ночі клює, клює, і все

їй мало.

СОРОКА (регоче). Скоро в ночви не влізе!

МИША . І в бочку не влізе. І в клуні не поміститься.

РЯБА (вилітає з гнізда). Заклюю!

Миша шмигає за дрова. Верхнє поліно скочується вниз і падає їй на

хвіст.

Миша пищить.

Так тобі й треба! Не хапай чуже!

МИША (висмикує хвіст і дмухає на нього. До сонця). Чого зуби

скалиш, пикате? (Дражниться).

Сонце вилізло з нори

І подерлось догори.

З’їло десять хмар пухких

Й потягло його на сміх.

(Сідає на поліно).

А я вилізла із нірки —

Шкіра й кості.

Кості й шкірка.

І ніхто мені не кине

Ні зернини, ні мачини.

СОРОКА (підлітає до неї).

І мені ж ніхто... Ніколи!

Дід, бувало, їде в поле.

Я — на віз, а він — за пугу:

— Киш, Сороко! Киш, злодюго!

МИША . І мені: «Злодюго, киш!» Гостро так, мов в серце ніж.

А попросиш крихту в Баби...

СОРОКА . Та у крик: «Це — любій Рябі!»

МИША І СОРОКА (разом дражняться). Рябі! Рябі! Цяці Рябі!

РЯБА (гордо). Еге! Бо я вмію яєчка нести!

СОРОКА . Яєчка?! Ану покажи хоч одне! Ну, покажи!

РЯБА (сідає на гніздо). І покажу!

МИША . Пхе... Знайшла чим здивувати! В світі таких, як ти...

СОРОКА . П’ять, десять... мільйон!

МИША . І всі тільки й уміють, що набивати черева й нести яйця.

РЯБА . А ви й того не вмієте!

СОРОКА . Ми?!

МИША . Ми все чисто вміємо!

СОРОКА (витанцьовує).

Я й танцюю, я й співаю,

Діда й Бабу розважаю!

Ось послухай, Рябо, як...

(Співає, наслідуючи шпака).

Ряба зачудовано слухає.

МИША (аплодує).

Гарно, гарно! Наче шпак.

Ну, а я бубнити вмію

І на мисках, й на горшках!

Подивися, Рябо, як...

(Перекидає мисочку, зернята розсипаються. Вибиває на мисочці марш).

СОРОКА (аплодує). Мов гусарин на параді!

МИША (показує на хату). А вони чомусь не раді...

СОРОКА . Мо’, глухі, немов бабак? (До Миші). Вибубни мені гопак!

Миша щосили бубнить. Сорока, підспівуючи, витанцьовує. Ряба, із

заздрістю дивлячись на них, теж підстрибує на гнізді. З сусіднього подвір’я

долинає хвальковите кудкудакання. З хати виходить Дід.

ДІД (до Сороки й Миші). Киш!

Сорока, вхопивши зернину, летить на стріху. Миша, теж поцупивши

зернятко, ховається за дрова.

Киш, злодюги! Ач, який гармидер зняли! (До Ряби). Доброго ранку, рябенька.

РЯБА (понуро). Доброго ранку!

ДІД. А мене Баба по яєчко послала. Хоче млинців напекти.

Сорока глузливо регоче.

РЯБА (плаксиво). Та що за напасть! Не встигнеш очі розплющити, а ви

вже тут як тут! Вже вам яєчко подавай!

ДІД (розгублено). Але ж сусідські...

РЯБА . Сусідським ніхто не заважає мріяти! А тут сороки співають,

миші барабанять... Ще й ви присікуєтеся.

ДІД. Гм... То коли ж прийти?

РЯБА . Не знаю. Може, ввечері, а може, завтра.

Дід, осудливо похитуючи головою, йде в хату.

СОРОКА . Розсердився!

РЯБА (зістрибує з гнізда). Ну і хай!

МИША (з-за дров). Нас дармоїдками обзивала, а сама...

РЯБА (гордо походжає подвір’ям). Набридло!

СОРОКА (стурбовано). А якщо їм набридне тебе годувати? Що тоді?

МИША . Тоді що?

РЯБА . Не набридне. Я ж у них одна. Мов сонце в небі.

Сорока пирхає.

МИША . Невже жодного їм не подаруєш?

РЯБА . А навіщо? Ви ж не даруєте, а он як гарно живете. Танцюєте,

співаєте, бубните! Я теж хочу й співати, й барабанити!

МИША . Ти?! (Сміється).

СОРОКА . У тебе ж таланту катма!

РЯБА . А в тебе є?

СОРОКА . Ще й який! Мені сам соловей казав: «З таким талантом

тільки в царських палатах співати!» (Красується). Як тільки добуду собі

чобітки й намисто, відразу ж полечу в столицю, до царя.

МИША . І в мене талант. І я в столицю побіжу. Як тільки добуду собі

очіпок і парчеву хустку.

СОРОКА . Ви ще про нас почуєте!

МИША . Ще оплачете своє лихослів’я!

РЯБА . І я хочу... до царя!

МИША . З чим? З яєчком?

СОРОКА . Та в нього їх... десять, тридцять, сто тисяч!

Сміються.

РЯБА . Смійтеся, смійтеся! А я найму собі солов’я, підучуся в нього

й усіх на світі перекудкутьохкаю! (Кричить).

Соловейку, соловію!

Я ж бо тьохкати не вмію.

Як научиш, дам пшениці

І криничної водиці!

Миша й Сорока стурбовано переглядаються.

СОРОКА . Пхе... За пшеницю навіть я кого хочеш співаком зроблю.

РЯБА . Ти?!

СОРОКА . А що? Я ж тут — найученіша! Я і в солов’я вчилася, й у

шпака... І навіть у самого півня Ґалаґана!

РЯБА (захоплено). В Ґалаґана?!

СОРОКА . Три, п’ять... надцять разів!

РЯБА . А візьмеш мене із собою в столицю?

СОРОКА . Ну, звісно, візьму.

РЯБА . Тоді вчи!

СОРОКА . Стрибай на пеньок. Отак склади крила... і дивись мені прямо

в дзьоб.

Ряба старанно виконує всі її вимоги.

По-якому тебе вчити: по-солов’їному чи по-ґалаґанячому?

РЯБА . По-ґалаґанячому!

СОРОКА . Молодець! Тягни за мною. (Співає дуже швидко).

Куку! Ріку! Крр! Куку! Ріку! Крр!

Бабі й Дідові — сухарик,

А Сороці — сирр!

Ряба намагається співати, але з горла в неї виривається лише хрипкий

клекіт. Миша стиха сміється.

РЯБА . Я без музики не можу. (Голосно).

Одуде, одуде,

Загуди у дуду!

Дам тобі я сочевиці,

Жита, проса і пшениці.

МИША (підбігає до неї). Рябо! Рябо! Навіщо тобі той патлатий одуд?

Я ж тобі за все те... (робить жест) м-м-м... що хочеш вибубню!

СОРОКА . А потім утрьох помандруємо до царя.

МИША . З піснею! З музикою!

РЯБА . Гаразд. Бубни!

Миша щосили бубнить.

І я хочу! (Скидає з тину горщик і топчеться на ньому).

СОРОКА . Ну, тягни! Куку! Ріку! Крр!

Ряба співає й бубнить, намагаючись перекричати Сороку й перебубнити

Мишу. З хати виходять Дід та Баба, вражені, завмирають на порозі. На тин

вистрибують сусідські кури.

РЯБА (не помічає нікого, до Сороки). Ну як?

СОРОКА . Чудово!

МИША . Чисто тобі Ґалаґан!

Утрьох танцюють довкола хати.

БАБА (до Діда, стиха). Пропала Ряба!

ДІД. Еге... їсть за трьох, яєць не несе...

БАБА . Ще й кричить, мов півень.

ДІД. Що будемо робити, стара?

БАБА (журно). Ой, не знаю, старий. Не знаю...

РЯБА (вигулькує з-за хати. До Миші й Сороки). А тепер ви за мною

тягніть! (Усі троє співають).

Кукуріку! Кудкудак!

В річці — заєць! В лісі — рак!

У палаці Курка Ряба!

А яєчка несе Баба!

Усі троє регочуть, стрибають.

ДІД. Ах ви, халамидники! (Хапає Рябу за крило).

Миша шмигає за дрова. Сорока злітає на дах. Кури розбігаються.

(До Баби). Ось тобі дяка за турботи! Неси її, стара, на базар і продай якомусь

голодному циганчукові!

РЯБА . Циганчукові? (Припадає до Бабиних ніг). Бабусенько!

Голубонько! Вибач! Я більше ніколи такого не співатиму! І яєчка нестиму

справно!

БАБА (благально). Дідусю!

ДІД (тупає ногою). Ні! І бачити її не хочу!

БАБА (схлипує). Хай хоч першеньке... вдома...

ДІД (неохоче). Ну, хай... Але якщо зараз же не подарує нам яєчка, я її

сам у табір віднесу!

Йде в хату. Ряба стрибає в ночви, заплющує очі й «мріє».

БАБА . Ти вже постарайся, Рябо! Постарайся!

Теж іде в хату.

МИША (підбігає до Курочки). Попроси ще миску пшениці.

РЯБА . Не хочу.

СОРОКА . Зате ми хочемо!

РЯБА . Не заважайте!

МИША (до Сороки). Та що ж це таке? Вчили її, морочилися, й ні

плати, ні спасибі?

СОРОКА . Ще й у столицю хотіли взяти нездару...

МИША (барабанить по мисочці). Дай пшениці, сочевиці, проса, чистої

водиці!

СОРОКА (літає довкола Ряби). Як не хочеш мати біди, заплати нам за

труди!

Ряба вистрибує з ночов і мчить до воріт.

МИША . Стій! (Хапає її за лапу).

СОРОКА (перепиняє їй дорогу). Куди?!

РЯБА (схлипує). Світ за очі.

МИША . І що ти там, дурепо, загубила?

РЯБА . Нічого... Просто я... Не вдасться мені... Його вимріяти треба,

а я... Я не вмію... про яйце...

МИША . Ай-я-яй! Що ж ти робитимеш?

РЯБА . Не знаю.

СОРОКА (штовхає Рябу). Так тобі й треба! Щоб не задавалася!

РЯБА . Пустіть!

СОРОКА . Дзуськи! (Кричить). Діду! А Ряба хоче...

МИША (хапає її за дзьоб). Цить!

Ряба, скориставшись цим, намагається перестрибнути через тин, але їй

це не вдається.

СОРОКА (пручається). Чого цить? Хай він її...

МИША (пошепки). А в кого ми будемо пшеницю красти, якщо він її...

га?

СОРОКА . Не красти, а добувати!

МИША . Хай добувати. В кого?

СОРОКА . Гм... Що ж робити?

Миша щось їй нашіптує.

А ти — голова! (Голосно). Гей, Рябо! Хоч ти й жаднюга, але ж як-не-як на

одному подвір’ї зросли...

МИША . Ми тебе виручимо.

РЯБА . Як?

СОРОКА (сміється). Яєчко замість тебе знесемо.

РЯБА . Ви?!

МИША (сміється). Еге! Ми ж такі, що все можемо. Якщо захочемо.

СОРОКА . Але пообіцяй, що завжди будеш нас шанувати...

РЯБА . Обіцяю...

МИША . І завжди будеш з нами ділитися!

РЯБА . Буду.

МИША . Всім-всім!

РЯБА . Всім.

СОРОКА . Стрибай у гніздо й жди нас (Летить геть).

Миша теж вишмигує з подвір’я.

РЯБА . Куди ж ви? (Сідає в ночви). Щасливі! Куди хочуть, туди

й біжать. А ти сиди з ранку до ночі на гнилій соломі й за жменю зерна мрій

про якесь там яйце для Діда-Баби.

КУРИ (вистрибують на тин). Не про якесь, а про велике, біленьке,

гладеньке... (Показують їй яйце). Ось таке! Дивись на нього, уявляй, що це ти

його вимріяла.

РЯБА . Та відчепіться ви... (Ховає голову під крило).

КУРИ (дражняться).

Ряба — курочка пихата,

Нанесла яєць багато!

Десять, двадцять. Сто без двох!

Ще й великих... мов горох!

РЯБА . І нанесу, якщо захочу! Таких, що вам і не снилися!

Кури сміються. З хати виходить Баба.

БАБА (до курей). Киш, насмішниці! (До Ряби). Ну що?

РЯБА (кисло). Мрію...

БАБА (пестить її). Дурненька! Знайшла собі приятельок. Це такі

хитрунки, що не лише курку — орла з пантелику зіб’ють. На ось, поклюй.

Годує її з руки.

ДІД (на порозі). Ти що це робиш, стара?

БАБА (крадькома струшує зерно на землю). Нічого... Так, розмовляю

собі. Згадуємо, яким жвавим, веселим курчатком була наша Ряба. Як

зустрічала тебе ввечері біля воріт...

ДІД (тупає погою). Не розчулюй мене! Однак я від свого не

відступлюся!

БАБА . Ох...

ДІД. Лаштуй мені торбу! (Йде в хату).

Баба розводить руками й дріботить слідом за ним.

РЯБА (з розпачем). Сороко! Мишо! Де ви? (Пауза). Невже одурили?

А дідуган от-от вийде з хати, за крило мене і... (Біжить до воріт).

КУРИ . Куд-куди це ти? Куд-куди?

РЯБА (гордо). До царя! В столицю!

Кури регочуть.

СОРОКА (влітає на подвір’я). Рятуйтеся, шуліка!

Кури розбігаються. Сорока, репетуючи, летить за ними. Ряба з переляку

стрибає в бочку для дощівки. На подвір’ї з’являється Миша. Вона котить

поперед себе невелику сяйливу кулю.

МИША . Гей, Рябо! Де ти?

РЯБА (з бочки). Тут.

МИША . Вилазь швидше. Ми тобі яйце добули!

РЯБА . А шуліка де?

СОРОКА (влітає на подвір’я). Тю, дурна! Я ж не тебе, а тих плетух

лякала.

РЯБА (намагається вистрибнути). Не можу.

СОРОКА . Дід іде!!!

Ряба, скрикнувши, кулею вилітає з бочки й падає в ночви.

РЯБА (ледь чутно). Дай.

МИША (подає їй яйце). На!

Курочка з подивом дивиться на яйце.

Нам так пощастило, так пощастило...

СОРОКА . Підлітаємо до дороги, аж назустріч — ридван...

МИША . А в ридвані — отакенний пан!

СОРОКА . А на панові — золотий жупан.

МИША . У лівій лапі — гаман.

СОРОКА . А в правій — яйце. Ось це!

МИША . Сорока — крилом його!

СОРОКА . Пан — у крик.

МИША . Яєчко впало!

СОРОКА . А я з ним — шмиг!

МИША . Це я — шмиг! А ти довкола нього літала. Баки йому забивала.

СОРОКА . Еге... Я — баки... А ти — шмиг.

РЯБА . То ви його вкрали?

МИША . Не вкрали, а добули.

РЯБА (схлипує). Я не хочу краденого.

СОРОКА . Ой, яка пава!

МИША . Не хочеш — знеси сама.

РЯБА . Не можу...

СОРОКА . А не можеш, бери що є.

РЯБА . Воно... якесь не таке...

МИША . «Таке, сяке»... Головне, що ти його знесла! А вже яке — хай

самі розбираються.

РЯБА (схлипує). Ні... Я краще признаюся... Бабо!

МИША (до Сороки). Ховаймося!

Ховаються за дрова. З хати виходять Дід з торбою і Баба.

ДІД. Ну, що?

Ряба мовчить.

Стрибай у торбу!

СОРОКА (з-за дров). Кудкудак! Кудкудак!

Ряба вистрибує з гнізда й мчить до Сороки.

БАБА . Кудкудакає! Ряба кудкудакає! (Біжить до гнізда). Діду! Глянь-

но, яке яєчко!

ДІД (підходить до гнізда). Сяйливе... Важке... Бабо, воно... золоте!

БАБА . Невже?

ДІД (розглядає яйце). Еге... Кругом золоте!

БАБА (біжить до дров). Рябо! Рябо! (Пригортає її). Спасибі тобі, диво

моє! (До Діда). У-у, дідуган! Хотів продати мою курочку, що несе золоті

яєчка.

ДІД. Хто ж його знав? (Вклоняється Рябі). Спасибі тобі, рябенька!

БАБА (до курей). Що, заціпило вам, крикухи? Соромно, що дражнили

мою паву, мою жар-птицю, а вона, бач, яке яєчко вимудрувала! (Показує їм

яєчко).

СОРОКА . Якби ви її краще годували, воно б удвоє більшим було.

ДІД. Удвоє? (До Ряби). Чого тобі хочеться, рябенька?

РЯБА . Пшениці.

МИША . Сиру! Сала!

СОРОКА . Паляниці!

МИША . На голову — стрічку.

РЯБА . На шию — дзвінок.

СОРОКА . На лапу — перстеньок.

ДІД. Куплю! Продам яєчко і все, що схочеш, куплю!

БАБА (до Ряби). І як тобі вдалося сотворити таке диво?

РЯБА (запишавшись). Пхе! Якщо ви будете мені догоджати, я щодня

такі яєчка даруватиму.

БАБА . Ох, і заживемо ми тепер, Діду!

СОРОКА . Заживемо!

МИША . Мов у казці!

ДІД. Ні сіяти не будемо, ні віяти...

БАБА . Лише на осонні лежати.

МИША . Й медяники жувати!

Вибиває на мисочці танцювальну мелодію.

СОРОКА . Тягніть за мною!

Всі, крім Миші, танцюють і співають:

Жили-були Дід та Баба.

Була в Баби Курка Ряба.

Знесла курочка яйце.

Буде казочка про це.

Не просте — золоте,

Наче сонце молоде!

Баба рада, радий Дід

Й разом з ними — цілий світ!

Й Ряба курочка щаслива,

Що вдалося їй це диво.

Не просте — золоте,

Наче сонце молоде!

Дія Друга

Картина 1

Те саме подвір’я. Ранок. Небо облягли хмари. На моріжку — намет

з білого шовку. Перед наметом — велика миска з пшеницею. Всередині,

в пуховому гнізді, спить вичепурена Курочка Ряба. На голові в неї очіпок зі

стрічками, на крилах — парчева хустка, на шиї — дукачі, на лапах —

чобітки. Біля неї примостилися Миша і Сорока. Лунають крик півня,

кудкудакання сусідських курей. Першою прокидається Миша. За час, що

минув, вона підросла, округлилася. Миша потягується і визирає з намету.

МИША (перекривляє сонце). У-у-у... (Дражниться).

Сонце осені злякалось

І за хмарами сховалось.

Труситься, неначе миша,

И спогади про літо пише

На дахах, на хмарках,

На прив’ялих листках.

Не до сміху йому,

Рудочубому! У-у-у!

(Вибирає з мисочки найбільшу зернину й ліниво гризе). А я й справді

талановита. Бач, як гарно вмію дражнитися. І головне — нічого не боюся! Ні

Діда, ні Баби, ні осені, ні зими, бо в комірці в мене повнісінько і жита,

й пшениці, й усякої пашниці. Завдяки Рябі. (Дивиться на Рябу). Ач, яка жар-

птиця! (Знімає з Ряби очіпок, одягає його й, видобувши з-під гнізда люстерко,

милується собою). Ну, чисто Василиса Прекрасна! (Ненароком штовхає

Сороку).

СОРОКА (прокидається). Украла?

МИША . Добула!

СОРОКА (намагається здерти з неї очіпок). Віддай!

МИША (войовничо розмахує люстерком). Загину, а не віддам!

СОРОКА . Ах так! Тоді я собі хустку добуду! (Зриває з Ряби хустку).

МИША . А я дукачі! (Знімає з курки дукачі).

РЯБА (прокидається). Рятуйте!

СОРОКА . Не верещи! Свої! (Знімає з неї правий чобіток).

РЯБА . Що ви робите?

МИША (знімає лівий чобіток). Ділимося.

РЯБА . Ви що? Це ж моє!

СОРОКА . Не твоє, а наше!

РЯБА . Так нечесно!

МИША . Нечесно обіцяти, а потім забувати про свої обіцянки.

Тягнуть здобич із намету.

РЯБА . Я вам лише зерно обіцяла.

СОРОКА . Ні, все!

МИША (прихоплює ще й люстерко). Усе чисто!

РЯБА . Діду!!! Бабо!!!

МИША . Якщо хоч писнеш про нас, ми їм усе про тебе розкажемо.

Зникають за дровами. Ряба невтішно плаче. З хати вибігають Дід і Баба.

На тин вистрибують кури.

БАБА . Що сталося, Рябенька?

РЯБА (дивиться на Сороку й Мишу, що визирають з-за дров). Куниця...

Все позривала... Трохи не задушила...

ДІД. Ай-я-яй... Ну, не плач, не плач. Зараз я пастку поставлю й упіймаю

напасницю. (Йде до комори).

РЯБА (давиться слізьми). Мій очіпок... Він так мені личив...

А чобітки — ще дужче...

БАБА (гладить її). Не побивайся. Ось подаруєш нам золоте яєчко —

і ми тобі нові справимо...

КУРИ (з-за тину).

В Курочки Рябої

Запасок аж двоє.

На голові — мережки,

У вухах — сережки,

Хвальковита мова,

А в голові — полова.

РЯБА (тупає лапою). Ніякого я вам не подарую: ні золотого, ні

простого!

БАБА . Чому?

РЯБА . Бо в мене голова пухне від їхнього крику!

БАБА (проганяє курей). Киш, посмітюхи! Хай-но я ще раз почую, що

хтось із вас сердить мою Рябу,— голову скручу!

З комори виходить Дід із пасткою.

ДІД (ставить пастку біля намету). Ось так... А коли подаруєш друге

яєчко, ми тобі терем збудуємо.

РЯБА . Не подарую!

ДІД. Чому?

РЯБА . Бо ви мене погано годуєте!

ДІД. Погано? (До Баби). Ти що, стара, навмисне її голодом мориш?

БАБА . Схаменися, Діду! (Показує на мисочку). Глянь, якою

пшеничкою я її годую!

РЯБА . Не хочу я сухим зерном давитися!

ДІД (до Баби). Ану принеси ту кашу, яку ти мені наварила!

Баба йде в хату.

Ось поїси каші..

Ряба плаче.

Ну чого ти?.. Чого?

РЯБА . Сумно мені... Так сумно, що сльози самі з очей котяться.

БАБА (з порога до Діда). Замість того щоб до мене присікуватися,

краще б розказав їй якусь веселу казку...

ДІД. І розкажу! (Сідає біля намету). Жили-були Дід та Баба. І була

в них Курочка Ряба. Знесла та Ряба золоте яєчко. Продав Дід яєчко, купив віз

пшениці, а Рябі — дорогий убір. Не посіяли вони цього року ні зернини.

Лише спочивали та Рябі своїй догоджали. Щоб віддячити їм за турботи,

подарувала їм Ряба друге яєчко... Поніс його Дід до царя. А відтіля ридваном

приїхав, ще й корову привів та пару бичків. Купив собі з Бабою кам’яницю,

а курочці — кубову спідницю. (Засипає).

РЯБА . Гей, Діду! А що далі було?

ДІД (протирає очі). Зраділа Ряба й подарувала їм третє яєчко. (Куняє).

Взяв його Дід і поніс... Купив собі став, млин, боброву шубу... А Рябі —

медяників та родзинок... (Знову засинає).

РЯБА . Ну, а далі що?

ДІД (прокидається). Зраділа Ряба й подарувала йому четверте яєчко.

РЯБА (вистрибує з гнізда). Не хочу! Не хочу!

ДІД. Чого не хочеш?

РЯБА . Слухати таку нудну казку!

БАБА (виносить горщик з кашею). Ну й дідуган! Навіть казки

розказати не вміє.

РЯБА (з відчаєм). Бабо, я... я...

Миша й Сорока подають Рябі знаки, щоб та підійшла до них.

Я вимрію. Трохи погуляю і вимрію.

БАБА . Розумничка моя! Ходімо в садочок або на річку.

РЯБА . Ні, ні, я сама. А ви... посидьте на гнізді.

БАБА . Навіщо?

РЯБА . Щоб гніздо не прохололо.

БАБА (очманіло). А-а... Чом не посидіти, якщо треба... (Вмощується).

Посиджу.

РЯБА . Тільки глядіть, не вставайте, аж поки я не повернуся.

БАБА . Не турбуйся, втіхо моя! Не встану! А якщо хтось спробує

підняти, я його кулаком! Отак! Отак (показує).

Ряба йде до Сороки й Миші.

РЯБА . Ну, побігли!

СОРОКА . Куди?!

РЯБА . В столицю. До царя.

Сорока глузливо пирхає.

МИША (в очіпку й одному чоботі). Та хто нас таких ось — напівголих,

напівбосих — до нього пустить?!

СОРОКА . Еге! Спершу обміняй золоте яєчко на мішечок пшениці

й одежу для всіх, а потім лаштуйся в дорогу.

РЯБА . А де ж я його візьму?

МИША . У своїх вірних друзів, пташечко.

СОРОКА (штовхає її). Яких ти, жаднюго, замалим не зрадила.

МИША (до Сороки). Ну, досить! (До Ряби). Слухай сюди...

Щось нашіптує Рябі. Далі Сорока перелітає на сусідське подвір’я. Миша

біжить за нею.

СОРОКА (до курей). А в нас нова курочка з’явилася! Гарна, гарна!

Кури вистрибують на тин.

КУРИ (побачивши, що в гнізді сидить Баба, хором кричать).

Кукуріку! Кудкудак!

В річці — заєць! В лісі — рак!

У садочку — курка Ряба,

А яєчка несе Баба!

СОРОКА . Злодії!!!

КУРИ . Де?

СОРОКА . В коморі шарудять!

Кури, відчайдушно репетуючи, летять геть.

З хати вибігає Дід.

ДІД (здивовано). Чого це вони так репетували? Бабо, де ти? Бабо!

Баба не озивається.

(Перелякано, сам до себе). Невже втекли? (Голосно). Гей, Рябо! Подай-но

голос!

Баба починає сокотіти.

Тут вона! (Йде до намету). А куди ж Баба забігла?

Помічає Бабу й німіє.

БАБА . Киш! Киш, шуліко! Ну чого палиш мене очима? Думаєш,

злякаюся й вистрибну з гнізда? Адзуськи!

ДІД (затинається). Що це з тобою, Бабо?

БАБА . Ніяка я тобі не баба! Я Курочка Ряба. (Сокоче). Ось знесу

золоте яєчко й куплю собі чудо-діда. А на здачу — віз ласощів.

ДІД. Якого ще діда?

БАБА . Доброго, роботящого! Такого, щоб сам сіяв, сам віяв, сам кашу

варив, сам мені подавав, ще й на сопілці вигравав!

ДІД. Що ти верзеш, стара?

БАБА . Це ти, шуліко, старий! А я тільки-тільки в пір’ячко вбилася!

(Пригладжує «пір’ячко», махає «крилами»).

ДІД (хапає її за руку). Ану вставай!

БАБА . Не руш! Приб’ю! (Щосили тусає його).

Дід падає.

ДІД. Пропала Баба.

БАБА . Брешеш! Ондечки вона. В садочку походжає.

ДІД. Бабо! (Схаменувшись). Тьху... Рябо!

РЯБА (прогулюючись). Тут я, тут.

ДІД. Біжи-но сюди!

РЯБА (наближається). Ну, чого вам? Я ж не просто собі гуляю, а про

золоте яєчко мрію.

ДІД. Ет! (Показує на Бабу). Ану скажи, хто ти?

РЯБА . Курочка... Ряба...

ДІД (показує на Бабу). А це хто?

РЯБА . Баба.

ДІД (до Баби). Ану, повтори!

БАБА (приходить до тями). Ото — Ряба. А оце — Баба... (Радісно).

Оце — Баба! А ото — Ряба. Правильно!

ДІД. Отож-бо! Ану злазь з гнізда, бо як ухоплю дрюка...

Баба зістрибує з гнізда.

РЯБА . Ой! Ой-йой-ой!

БАБА . Чого це ти!

РЯБА (заплющує очі). Бачу! Бачу!

ДІД (озирається). Що бачиш?

РЯБА . Золоте яєчко! Отакенне! Мов сонце! Ну, ідіть же, йдіть!

Заплющте очі і йдіть!

БАБА . Куди?

РЯБА . До хати. Й сидіть там із заплющеними очима, аж поки я вас не

покличу.

ДІД. Чому з заплющеними?

РЯБА . Щоб не зурочити моє видиво!

ДІД. Ходімо, Бабо.

БАБА . Йди, йди, я сама дорогу знаю.

Дід, заплющивши очі, бреде до хати.

(Стиха). Рябо! Не даруй йому яйце. Закоти його в бур’ян і поклич мене. Ми

його самі продамо, самі хату в столиці купимо. І заживемо, мов пани. Чула?

РЯБА . А що я Дідові скажу?

БАБА . Скажеш, що тебе шуліка злякав.

РЯБА . Ні, я боюся.

БАБА . Якщо подаруєш йому яєчко, не жди від мене ні каші, ні ласки.

Повертається Дід.

ДІД. Про що це ви тут шепочетеся? Гляди, Рябо, якщо спробуєш мене

обдурити, голову відцюкаю!

БАБА . Ти чого очі розплющив?

ДІД. А ти чого їх не заплющила?

РЯБА . Та йдіть уже, йдіть!

Дід і Баба, заплющивши очі й стиха пересварюючись, йдуть до хати.

(Схлипує). Та що ж це з ними поробилося? Були такі добрі, ласкаві, а тепер...

А може, признатися? Ні! Пізно. Бідна я, бідна...

На подвір’я влітає Сорока.

СОРОКА . Ну, чого скиглиш? Добули ми тобі яйце!

З’являється Миша. Вона вся позолочена. Котить велике золоте яйце.

МИША . Дивись яке!

РЯБА . Ой, ще золотіше, ніж те! Де ви його взяли?

СОРОКА (киває на сусідське подвір’я). У Чорнухи, у крикухи!

МИША .

Поки та галасувала,

Я яєчко в неї...

РЯБА .

Вкрала?

МИША .

Позичила!

Прикотили ми його

До маляра одного.

СОРОКА .

В миску з фарбою впустили

І умить позолотили.

МИША .

А коли я витягала,

Ненароком в миску впала.

Замалим не утопилась,

Але теж позолотилась.

(Красується перед Рябою).

РЯБА (відштовхує від себе яйце). Не хочу я такого! Не хочу! Якщо Дід

довідається, він мене...

СОРОКА . Тю, дурна. Ми ж відразу втечемо.

РЯБА . Правда?

МИША . Та щоб я в оцю пастку ускочила, якщо брешу!

СОРОКА . Ну, давай, хвалися!

РЯБА . Постривайте! Я не знаю, кому його віддати.

СОРОКА . Звісно, Дідові.

РЯБА . А Баба сказала: «Якщо віддаси Дідові... не бачити тобі ні каші,

ні ласки».

МИША . Значить, Бабі віддай!

РЯБА . А Дід сказав: «Якщо Бабі — голову відцюкаю...»

СОРОКА . Ну, то кому ж?

МИША . Дідові.

СОРОКА . А ключі від комори — у Баби.

МИША . Що ж робити?

СОРОКА . Добути ще одне!..

МИША . Ні! Я вдруге в курник не полізу. Мене тепер навіть сліпе щеня

побачить. (Йде до дров).

СОРОКА . Постривай-но!

Миша зупиняється.

Ану ляж і згорнися в клубок.

МИША . Навіщо?

СОРОКА . Ляж!

Миша згортається в клубок.

Ось воно, друге золоте яйце! (До Миші). Лізь у гніздо й не диш!

МИША . Ти що? Я лоскоту боюся!

СОРОКА . Потерпиш!

МИША (лізе в гніздо. До очманілої Ряби). Тільки запам’ятай: я —

Бабине яйце!

СОРОКА . Клич! І допоки не викуплять — не давай.

РЯБА . Діду! Бабо! Кудкудак!

З хати вибігає Дід. На тин вистрибують кури. Сорока ховається.

ДІД. Знесла?

РЯБА . Знесла. А де ж Баба?

ДІД. З печі злазить. Ну, показуй!

РЯБА . Покажу, якщо дасте мені мішечок пшениці й кружало сиру.

ДІД. Отак?!

РЯБА . А не дасте — Бабі віддам.

ДІД. Я тобі віддам! Ану киш з гнізда!

РЯБА . Ще слово — і я його оберну на просте!

ДІД. Не треба! (Біжить до комори).

З хати вибігає Баба.

БАБА . Де? Де моє яйце?

РЯБА . Тут.

БАБА . А де Дід?

РЯБА . Я його до комори послала.

БАБА . Ну, давай яйце — й побігли...

РЯБА . Дам, якщо принесете мені...

СОРОКА (стиха). Дві...

РЯБА . Дві хустки... Дві пари чобіт і...

СОРОКА . Два...

РЯБА . І два очіпки.

БАБА . Жартуєш?

РЯБА . А ні — Дідові подарую!

БАБА . Принесу. Все, що є, принесу! (Біжить у хату).

З комори виходить Д і д з мішечком.

ДІД (ставить мішечок біля намету). Все тут: і зерно, і сир.

З хати вибігає Баба з клунком.

БАБА (кладе клунок біля намету). Тут усе: і чоботи, й хустки, й очіпки.

РЯБА . Ось вам яєчко!

ДІД (вихоплює яйце). Оце так яєчко!

БАБА . Це моє! Віддай!

З-за дров вистрибує Сорока й тягне ворочок геть.

РЯБА (вистрибує з гнізда). А ось ваше, Бабо! (Хапає клунок з речами

й тягне його за дрова).

БАБА . Ой, яке золотюще! Й куди більше, ніж твоє!

ДІД. Ану покажи!

БАБА (відштовхує його). Свого пильнуй!

ДІД (розглядає своє). Ух, яке тверде, дзвінке!

БАБА . А моє, навпаки, м’якеньке, оксамитове...

ДІД. М’якеньке? Дай-но його мені!

БАБА . А ти мені!

Міняються яєчками.

Тверде.

ДІД (обмацує яєчко). М’якеньке... Та ще й... з хвостом!

БАБА (сплескує руками). Хвіст!

Яйце падає на землю й розбивається.

ДІД (дивиться на розбите яйце). Просте...

БАБА . Фарбоване...

ДІД (кидає друге «яйце» на землю). У-у-у!

БАБА . А де ж воно?

Відчайдушно пищить Миша.

ДІД (показує на пастку). Ондечки... Пищить.

БАБА . Миша! (Осідає на землю).

МИША (якій прищемило хвіст). Відпустіть! Я більше не буду!

ДІД (підступає до неї). Ось я тобі, дурисвітко!..

МИША (намагається звільнити хвіст). Рятуйте!

Хвіст відривається. Миша втікає.

ДІД. Рябо! Ану йди сюди!

З-за дров долинає якийсь шурхіт. Дід крадеться до стосу. Стос зненацька

розсипається. Зі свого сховку, репетуючи, вилітає Сорока. На одному крилі

в неї мішечок, на другому — вузлик. На лапах — чоботи різного розміру.

Сорока здіймається вгору, але, втративши рівновагу, падає прямо на комин.

Мішечок і вузлик летять на землю.

(Оглядає двір). Нема... Втекла. (Сідає біля Баби). Обдурила нас...

БАБА . Рябу жаль. Якби ти на неї не гримав...

ДІД (підводиться). Прощавай, стара!

БАБА . Куди це ти?

ДІД. Рябу шукати.

Зненацька зовсім близько лунає радісне: «Діду! Бабо!»

Ряба! (Розкидає дрова й звільняє Рябу).

РЯБА (сяє від щастя). Хоч карайте мене, хоч милуйте, але прийміть від

мене моє перше... справжнє... (Подає їм велике біле яєчко).

На тин вистрибують кури й схвально сокочуть. Дід із Бабою

пригортають до себе Рябу.

Завіса