Ректору Національного технічного університету України "КПІ"

професору Згуровському Михайлу Захаровичу

Скаржник : Петренко Петро Петрович01001, м.Київ, вул.Головна, 1, кв.1тел. 211 22 33

В особі представника

: Іваненко Іван Іванович01054, м. Київ, вул. Центральна, 2, офіс 2 тел. 555 00 55

Суб’єкт оскарження

: Приймальна комісія Національного технічного університету України "КПІ"03056, м.Київ, проспект Перемоги, 37тел. 236 79 89

СКАРГА ПРО ВИЗНАННЯ НЕЗАКОННИМИ ДІЙ ЩОДО ВНЕСЕННЯ ДО ІНФОРМАЦІЙНОЇ

СИСТЕМИ «КОНКУРС» НЕДОСТОВІРНИХ ВІДОМОСТЕЙ ПРО АБІТУРІЄНТА

І. Фактичні обставини

Скаржник, Петренко Петро Петрович, виявив намір реалізувати своє право на освіту та вступити до вищого навчального закладу. У зв’язку з цим ___ липня 2011 року Скаржник звернувся до приймальної комісії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (далі – НТУУ «КПІ») із заявою про прийом документів для участі у конкурсі для вступу на очну форму навчання за напрямом підготовки «правознавство» освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра. До заяви Скаржником було додано необхідні для вступу документи. Приймальна комісія, розглянувши документи Петренка Петра Петровича, прийняла рішення про допуск його до участі в конкурсному відборі для вступу на навчання до вищого навчального закладу із загальною сумою балів 764.8.

Наступного дня, ___ липня 2011 року, рейтинговий список вступників на очну форму навчання за напрямом підготовки «правознавство» освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра був відображений у системі "Конкурс". Проте замість 764.8 балів, з якими Петренко Петро Петрович був допущений до участі у конкурсному відборі для зарахування на навчання, в інформаційній системи "Конкурс" сума балів Скаржника дорівнювала 716, 8 балів.

Скаржник вважає, що такі дії приймальної комісії НТУУ «КПІ», які мали наслідком спотворення конкурсного балу Петренка Петра Петровича, і як наслідок – зміну його порядкового номеру у рейтинговому списку абітурієнтів, є незаконними та порушують право Скаржника на освіту, гарантоване Конституцією, законами України та міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

ІІ. Правове обґрунтування вимог

Стаття 53 Конституції України гарантує кожному право на освіту. Цією статтею також закріплено, що держава, зокрема, забезпечує доступність і безоплатність вищої освіти

1

в державних і комунальних навчальних закладах. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

На розвиток даного положення статею 4 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

Гарантуючи право на освіту, Закон України «Про освіту» визначає основні принципи освіти в Україні, одним із яких є доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України України від 04 березня 2004 року (справа про доступність і безоплатність освіти), доступність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах полягає у створенні державою відповідних умов для їх функціонування і розвитку, за яких особа змогла б реалізувати своє право на здобуття вищої освіти на основі конкурсного відбору, з урахуванням своїх здібностей та інтересів у вільному виборі типу вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності, профілю навчання. Отже, доступність освіти за конституційно-правовим смислом необхідно розуміти так, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості реалізувати це право.

Зміст наведених правових норм свідчить, що держава в особі її уповноважених органів зобов’язана забезпечити дотримання права на освіту. Стаття 18 Закону України «Про вищу освіту», закріплюючи повноваження Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в галузі освіти (далі – МОН України), визначає зокрема повноваження щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі вищої освіти і здійснення контролю за втіленням державної політики у галузі вищої освіти, дотриманням нормативно-правових актів про вищу освіту в усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування.

Крім цього, зазначеною статтею передбачено, що до компетенції МОН України відноситься затвердження умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів. На виконання даного положення наказом МОН України № 961 від 19.10.2010 року затверджено Умови прийому до вищих навчальних закладів України (далі – Умови прийому до ВНЗ).

Згідно з пунктом 1.2. Умов прийому до ВНЗ ці Умови є обов'язковими для вищих навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування. Крім цього, пунтом 4.1. Умов прийому до ВНЗ України визначено, що правила прийому до вищого навчального закладу розробляються відповідно до законодавства України, у тому числі цих Умов, затверджуються керівником вищого навчального закладу не пізніше 15 листопада календарного року, що передує року прийому на навчання вступників, і погоджуються з МОН України. Отже, приймальна комісія НТУУ «КПІ», вирішуючи питання, пов'язані з прийомом до вищого навчального закладу, повинна керуватись Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Умовами прийому до ВНЗ та Правилами прийому до НТУУ «КПІ» у 2011 році.

Пунктом 2.1 Умов прийому до ВНЗ України визначено, що організацію прийому вступників до вищого навчального закладу здійснює приймальна комісія, склад якої затверджується наказом керівника вищого навчального закладу, який є її головою.

2

Приймальна комісія діє згідно з положенням про приймальну комісію вищого навчального закладу, затвердженим його керівником.

Приймальна комісія, як закріплено пунктом 6.11. Умов прийому до ВНЗ, розглядає документи вступників та приймає рішення про допуск до участі в конкурсному відборі для вступу на навчання до вищого навчального закладу. При цьому приймальна комісія вищих навчального закладу повинна керуватись пунктом 23.5 Умов прийому до ВНЗ України, яким закріплено, що інформування громадськості про хід подання заяв на вступ до вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації здійснюється за допомогою інформаційної системи "Конкурс". Приймальні комісії зобов'язані щодобово подавати інформаційні звіти до системи "Конкурс".

Таким чином, системний аналіз зазначених вище положень Конституції України, законів, рішення Конституційного Суду України та Умов прийому до ВНЗ України дають підстави стверджувати, що дії приймальної комісії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» є незаконними і такими, що порушують право Скаржника на освіту.

Частина 1 статті 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, частина 1 статті 9 Конституції визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» 17 липня 1997 року встановив, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі – Європейський Суд) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Після прийняття Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Держава Україна взяла на себе позитивні зобов’язання щодо гарантій та захисту конвенційних прав, свобод та інтересів, у тому числі – права на освіту, яке захищене статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції.

Зазначене положення Конвенції передбачає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Відтак перше речення статті 2 Протоколу № 1 до Конвенції гарантує передовсім право доступу до освітніх закладів, які існують на даний момент. Отже, на думку Суду, викладеній у рішенні в справі «Лейла Шахін проти Туреччини» від 10 листопада 2005 року, «на будь-який вищий навчальний заклад, який існує у відповідний час, поширюються гарантії першого речення статті 2 Першого протоколу, оскільки право доступу до таких закладів є невід'ємною частиною права, проголошеного в цьому положенні».

Крім цього, у рішенні в справі «Мюрсел Ерен проти Туреччини» від 07 лютого 2006 року Європейський Суд наголосив, що право на освіту, гарантоване першим реченням статті 2 Першого протоколу до Конвенції, "по своїй суті вимагає регулювання з боку держави,

3

регулювання, яке може змінюватись у часі і просторі відповідно до потреб і ресурсів суспільства та індивідів. Абсолютно очевидно, що таке регулювання ніколи не повинно спотворювати суть права на освіту чи суперечити іншим правам, проголошеним у Конвенції". Отже, позиція Європейського Суду полягає у тому, що кожна держава-член Ради Європи повинна гарантувати особам, що перебувають в межах її юрисдикції право користуватися такими можливостями освіти, які існують на даний момент. Це означає, що держава не може втручатися у здійснення особою її права на освіту -,наприклад, перешкоджаючи їй у використанні існуючих у державі можливостей отримати освіту.

ІII. Вимоги

Беручи до уваги положення статей 8, 9, 53 Конституції України, статті 6 Закону України «Про освіту», статей 4, 18, 44 Закону України «Про вищу освіту», статті 13 та статті 2 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

ПРОШУ:

1. Визнати незаконними дії приймальної комісії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» від __ липня 2011 року, які мали наслідком спотворення конкурсного балу Петренка Петра Петровича, і як наслідок – зміну його порядкового номеру у рейтинговому списку абітурієнтів для вступу до вищого навчального закладу за напрямом підготовки «правознавство» освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра.

2. Зобов’язати приймальну комісію Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» внести зміни до інформаційної системи «Конкурс» щодо конкурсного балу Петренка Петра Петровича.

ІV. Додатки

1. Копія довіреності представника Скаржника.2. Витяг з інформаційного повідомлення, розміщеного на веб-сайті інформаційної системи «Конкурс».3. Сертифікат Українського центру оцінювання якості освіти.4. Документ про повну загальну середню освіту.

«_____» ___________2011 року _________________________(Іваненко І.І., представник за довіреністю)

4