Василь СТАРУН

Кора нації

- 2 -

***

плече вівтаря проти

літніх очей та гріхів.

на відстані листя

кружляє потоками

пнів. рясні причитання –

як – зводять з вечірні

корів – священна худоба

над маревом соків і

днів… в’язкі племена

десь за ширмою точиться

кров – по ринві ніщо

відпливає стара окуга.

на білому небі обрубане

колесо крон – оспіваний

тар під крилом

венеційський шуга′.

овечі сліди – де іскристі

поля і копил. глибокі

вітри проникають

під лати тремкі.

старі копачі на плечах

вівтаря – дивосил. о

темній порі він втрачати

й кохати навчить.

- 3 -

***

вишне з Переяслава –

чи альтанку зашклено

сміхом на сімох

видно –

чорно ряжена

валка кліч з калічем

вечоровим коливом

перелюд-стигмат

вишне з Переяслава

очі слова – за′ словом

а вогню – нема…

води чорно – з попелу –

кладкою-закладкою

де – прання і дим.

знято і захоплено –

взято і захоплено

в сіризні орди…

вишне з Переяслава –

чи в альтанку заслано

снігом для сімох…

не до Альти мовиться –

хай тобі здоровиться –

як і хоче Бог.

- 4 -

***

поспіх картоплі на

березі моря – нужда.

нижні світи умлівають

на хмарі легкого

каміння. ну′жа над

свічкою димом тісним

осіда – тільки про-

ходиш вузьким

мовчазним поколінням.

коло побілене – тричі

траву обійди. пізня

лічба за крилом

сторопілого птаха.

не сотворить би

пером голосної біди

у водяній галереї

небіжчиків Крома

та Баха… хліб на

версадлі – тісне кружеляння

світів – тільки намітка

на груди впаде сухо-

злота. грізне мовчання

небесних вертких животів

чи перекине тебе через

наші зірчасті болота?

- 5 -

***

у наступному році не

буде холодного листя.

і постійна вода не

збіжить до печер

золотих. чому в

тому клинописі

птах по тобі голоситься

і вода попід Летою

в прірву безоку тече…

голодранці не з тих –

що прядуть з

павуками світлиці –

цілувального титла

відбуде помітна

межа. мідний берег

впаде під крилом

ворухкої синиці –

мідний берег сповзе

в паралелі печер

і вужа… ці могили

жахкі – і мечетні –

і мічені полем.

у наступному році

рівнини до вікон

зійдуть. і вчорашнє

весілля – і зовні

пташа сивочоле.

їхні ноги і душі в

стовпах мальовничих

гудуть.

- 6 -

***

у мареві світу – важке

коливання листка.

святий падолист –

черваки розгинаються

знову. і хмари хисткі –

й коронований лис

утіка – і сніг викликає

тебе на коротку розмову…

розбиті шляхи – змочарнілого

обрію знак. хитнувся

той хрест на плечах

непогожого ранку.

тільки бог у тобі – не

тебе – остовпілого зна –

перед словом твоїм

зачиняє немилу фіранку.

розпрягайся – іди. і

змарнілого звіту стезя

по траві – золотим – руко-

писним та скорим.

мед вчорашнього дня по-

тьмяніє на гострій брові –

і не стане камінням

старим голосної покори.

- 7 -

***

оскаженіє віск – і зійдуть

кістяки – вишневі

позументи в тому тілі.

мої сади – гріхи неполетілі.

бряжчить коса останньої

руки… гукають в травах

пні та остяки. тікають

і тополі – і квічала…

ось кафедральний сором.

ось – який. свіча згиналась

і в росі ячала. запалені –

по кому? – рівчаки –

і Бабин яр – і дідух – і

узвози. наш превеликий

рід оставив Кий –

пересадив на чорні паровози –

на протяги – на болота –

з печер і ранні й пізні

мріють неофіти. а

бузинова кров поля пече.

як дочитають – будуть гомоніти.

- 8 -

***

стяги Пулібія і ренесансу

рядки – вражені буки в

старій буколічній

весні. з раннього сенсу

засніжені снами садки –

відрізана вісь – закушпелений

в шафі зеніт…

за нами

страждання – оркестр

симфонічний сидить –

сторінка шелехає – та

метроном відбува. в

ганчірці – з підпілля –

Пилата мітичні суди.

засвідчуйся – боле – коли

ще махне булава? На

збитім майдані мільйо-

нами ніг і речей –

загального вечора

зошит – а ще візерунок

нічий… і тілом – вода.

і очима – без плоті – вода.

останнього ірода на

перехрестях омий…

омана: з мантачки злітає

холодне пташа. по дикому

полю дичавіє осені

пруг. посиплеться попіл –

зі сцени змигне антраша.

і буде тобі – тільки – ворог

товариш і друг.

- 9 -

***

на очах клемансо ще

відбитки парнасів і

вод. в гори Пінду –

піду за променем.

просувається дощ

і холоне земля не-

свобод. тіло заходу

дуже зморожене.

і захмарене золото –

викопне – видлубне.

від чугайстра дуліба

ще буде молодо. з

дуже видних улусів

вогонь колупне

біла кістка з серпом

і молотом.

в копальнях – в загублених

нішах і нашій порі

по линвах печер

чорний протяг давно

не згаса. печерище

з кембрійських столів –

тебе вибрав пер –

гюнтер фагіас. і –

рухкі небеса.

- 10 -

***

порожні гнізда дихають. шляхи –

урізномай – урізнобіч –

урозтік. зустрічних

хмар розгадані шлики –

не уродзоні – але –

також гості. стихар

мовчить – колядка

опада – з пожарища

чужі спурхнули кості.

лопата – знак останнього

труда – чи праці? –

сірі часом? – чи безхвості?

ті споглядаї – ті

змарнілі дні – коли –

сміялись тупо маркітани.

і – прикладалось око

до рідні – морокували

над вогнем титани…

а світ горів. місцями

вигоряв. трава і сажа –

і стерня – і лови. а

там – де – вихор в

голосі застряв – вже

не було ні пошесті – ні

крови. ще день зникав –

ще никав блідий сніг –

снага – і та – урізномай –

урозтіч… земля мала

до висміяних ніг

лягла і спить. і –

диха на сорочці.

- 11 -

***

за сибіром не сходять

ні сонце, ні прах.

несходимі червою

рулади. лад первісний

за крилами в серпні

пера – без верховної

ноші. і – ради.

о – возрадуйся біль.

ох – пройдіть племена

з водопою – на брід –

ніби – набрід.

полум’яні слова і рясні

імена над гербейськими

ношами в Капрі.

прикопний інструмент –

скарб рясніє в сльозі –

в оттоманках сибір

та зоїли. дух повернеться

в дуже хисткій окузі –

щоб – не бачили друзі і

стріли.

- 12 -

***

полярної ночі заскімлені

душі – плоти. политі

слова від хисткого

вікна абеляра. обмовлені

стріхи не вітер з голярні

котив. не витер жало –

що – пішло з книжки

білого яра… алярấми

скісні – і скорочені

тижні гординь. ще

пронидіє ріг золотий по

державі. з багатого

люду – з пороблених

зречень і скринь – з

деражень і білих печей

гілочки дохожаві…

вівторок сьогодні –

запечений вересня

день – посріблено

тьмяний ясир і дерева.

полярного птаха

заскочена стежка

веде. його – зупинити.

а тінь невагому –

не треба.

- 13 -

***

спадковість очей у не дуже

легких яворах – де вранішній

стяг прокотився по околу

хати. від лику іконного

тиха об’ява про страх –

недільну пір’їну – нептаха –

в собі колихати. не

крайся ножами – що – з

пізнього світла пішли –

і втратили блиск – і

забули про кров напосілу.

і тішився вечір – і диму

розтрачений шлик

про душу згадав і заховану

виказав силу… з помірної

товщі снігів та сипких

естакад – окаті стовпи

замальовані вустом

камінним. одсотані

площі зелених – домашніх –

цикад були океаном

жалоб і поховищем

мінним… спадковість речей –

зачиняється слід золотий –

тоді ж і троянок

зотліли далекі плоти.

весна історична з таким

поцілунком кармінним.

- 14 -

***

катарсис – коли – Геркуланум

ще спить – ще спис

кам’яніє в повітрі.

провітрена раса над

світом щемить. ще

мить – і не стане колібрі.

зимових ворон перестиглі

токи – толоки гойдаються

в гривах. сипкі колоски і

вагомі лотки вже глиняний

голос не втрима… три-

мається віск на вустах

накладних – ще дихає

пліть почорніла.

хлюпочеться люд – клопіт

снів вихідних на

витоках чар і чорнила.

чотири світи залишають

сади мережані днями –

ісходом. посипаний щит

голосами води розійдеться

з Богом і родом.

- 15 -

***

колоски в споріднених

тунелях – хліб ранковий

і роздертий птах. хідники

Іриди – на панелях

сльози вітру в кинутих

портах. Порти солод –

діл снаги картатий.

біла катаракта

в небесах. зібрані гурти

й слизькі карати і

бісівські блиски в поясах.

страчені слова – малі

приходи. Дарданели

сплющені нутром. не-

родючі голоси породи –

спущені на голку світ

і Кром. краще світло

в пазухах гарячих – і

крицеві вимости – і плаз.

Мармурове море довго

кряче. скраєчку

порожнього стола.

- 16 -

***

сирого поля одгоріла друзка –

тоді ж Сирця закопана

межа. зимового потравища

і бузька закиданий

каміннями лежак

вжахнувся рік – найперший

від сирітства. до чинних

стаєнь проситься вузда.

вогонь холоне – і йому

погріться не випаде з

останнього суда.

сипкі шляхи на шиї

породілі – і поріділе

листя жовтяве. дим

згарища рибальської

артілі колись низького

берега сягне.

***

крила замітають сніг та

вікна. чорний птах і чистий

прилетів. річка безбережа

каже – «іква» і рахує

згарища мостів. слізно

місяць залишає равлик –

срібних віжок вистачить

на всіх. окужаний – в

золоті – кораблик

з-під низьких виважується

стріх… стріп – і далі.

стріп – і вже безводдя –

Азія наліво і пульсар.

міг – але – не вийшло

розколоться – з

пульманівських ви-

штовхатись свар…

- 17 -

***

крихкі світи – де – падолист

горішній. живі човни

чорніють в глибині.

горно палає – манівці

торішні ще бавляться

тобою в Любліні –

стороння лялько –

покиван похилий –

хлипкі сніги утримують

сувій – адже з Сувалок

валки – що – «на мило»

везуть не тіло – а

початок свій.

***

лічильник замкнено – над

Парфеноном – сніг –

в Софії стоголосе «од-

речися». на дерев’яному –

й порожньому – коні

ходити в світ – учися

та учися… чи стяг

майне – чи брязне

калита. калина в

лузі зібрана туманом.

розписана оракулом

плита – принесена

скелетом і турманом.

на магістральних водах –

суєта: пливуть щаблі –

та шаблі тонуть стрімко.

топке вікно – та в ньому

вже світа порожня і –

завершена сторінка.

- 18 -

***

проміжок часу – між

проклом чинуш. чи

непомітна хода

протікання. чи

невилазна колонія

душ в чорний потік –

як – мовчок закорання

рани і близи – і рінь

в небесах. вже від-

сахнулись свічада і

свічка. ніби збереться

за горами страх.

ніби – вже осінь

безкрила як стрічка.

стрічення в жнивних

і голих степах.

стріпані пролежні

часу – кайдани.

не переступиш – той –

голос і прах в

хвилях помірних

свого іордану…

- 19 -

***

крихітне коло криптоніма –

смерч. листя торішнє –

промиті парсуни все

піднімає – смакує

Гомер. стоптані про-

черком й черепом руни.

риска на захід – сліпне

той мир геть обважнілий –

занедбаний – сірий.

над Бабілоном ворушать

томи – наміри знику

й суворої міри… нині

зима – як причинної

сміх. пізніх рибин

прошкування і змова.

золото сірки – порепаний

міх і каліграфія вітру

зимова… стіл порожніє

на боці примар – рима

пекельного Марка

спливає. за бузиною живе

каламар – він полиновий

і ниций буває.

знічена пліть колом

тайних печер – та й же

на них почивають при-

нади. ти зачекай – ще

пригнічений черв – ще не

доповз до верховної ради.

- 20 -

***

карнавальні вогні – то

з’їдають тіла вечорові –

чи рови пропливуть

ворухнувши пірцями

основ. теплі лігвища

снів – ностальгійні вітри

таборові. умирання

дібров переходить на

радісний спів… пів-

століття мина – пів-

гори піскової стікає –

дрібно Каїн пряде

з аплікацій жало ножове.

хто вгадає тебе в

чужинецько-безрідному

краї – хто в твоєму

писанні щоразу хисткий

оживе?... житній слід

кобзаря – базарові та

пізні мочари. через дикі

поля полетить Політема

пристріт. все вертається

в дим – всі півні по

дорозі мовчали –

катедральні пісні

нагадали – що – вилетів

рій.

- 21 -

***

все важчає списаний ліс

на долоні – все довшають

ночі та лис укладає

сувій. ще дихає дід на

чужому – чумацькім

ослоні. на збитій дорозі

стоїть корабель вістовий.

ще вій не лякав – теплі

вії сягнули порога.

рогата пора поривалась

на захід морів.

зігнули рамена не

з волі останнього бога –

останнього ідола ви-

різьбив з болю і дрів…

дроти – за дротами. під

землю пішли заметілі.

замештані шерехом

стислої долі старці.

збігає вода і мурашки

гуляють по тілі. і –

пращура промінь в

порожній поважчав руці.

- 22 -

***

при коліні Страдіварі

волосний не писар

спить. страдник-лірник

на базарі хоче їсти –

а ще – пить. хоче з’їсти

круж і на′вкруж –

розливається печаль.

на великдень білу

арку – як – змію змахне

з плеча дощ і небіж

голодранця – потяг

стільки їх розвіз…

жовтий виріз померанця –

сіра пташка плаче скрізь.

розливає при коліні

одчайдушний льодостав.

золотих і чорних ліній

місяць взяв і мовчки дав

арештантські зони сміху –

страх не вийти одному…

підклади гніздо під стріху…

підкладеш – але кому?..

- 23 -

***

в солоному тілі печер і порад –

принад солотвинських

вивершують вежу. чернеча

хода під зляганням

пера – папір порцеляновий

скрибно мережу.

журіться ходи – умлівайте

вогні – вгинайтеся

диханням давньої

страти. на тім пере-

валі та вирине гніт

і вийме з очей перепиляні

грати… не грайте на

струнних – не дміть у

дуду: дух нації впав

з кам’яного охвістя.

маленьку весну і траву

молоду знайди у великому

й бідному місті.

- 24 -

***

ще невідомо – як? –

ти птаха обійняв

і чи дорога спалася

чи пнулась – і слава

сном-дощами

обминулась. холодний

світе – в тебе пізнє

щ о с ь… скрипить перо –

зійшов годинникар –

ріка невміла

хилиться до лісу –

робітником всевишнього

замісу не ти пішов –

а втрачений Ікар.

відомо все на мапі

крейдяній – їдоме все

лягло кошлатим прахом –

окрасою невеличальних

днів був зшиток мрій

під урочистим дахом…

ще – виткані поля. ще –

пні сліпі. щоразу –

опромінена полова.

спинаються солодкі –

аж тупі. їм – не до тебе

хочеться – до Слова.

- 25 -

***

колишній лір пригас –

і далі спить. скрик

палітурки – сніг ще на

майдані. присвята

на іржі – це: «Мойра –

Дані». а поза тим –

помічені стовпи –

все тим же людом –

мовчазним – глухим.

голодний звір до

книжки забрідає.

ні кушпелинки –

ти впадаєш в Крим.

за рідним бродом – рід.

а ще – хода є…

- 26 -

***

фліпере стаєнь – стихар

полохкий вирина – смуга

надій за хвостом жаро-

пташим сія. повна

криниця тебе та чужого

вина – сповнене радістю –

світиться з прірви ім’я…

той же Осія – такі

осоружні плоти. віща

свіча від Луки про-

стягає перо. образ на

стайні крейдяній – такий

золотий – перебирається

у непомічений порт.

віно аорти в країні і

струсів і змін. манна

небесна на заході світу

лежить. скитського возу

затрушена шерехом тінь –

стелеться жито – і завтра

збираються жить: річка

за деревом – птах на

пласкому вікні – брат –

що на брата – зола і

снага навсібіч. яблуні

квіт і плямисті щури на коні –

сходами вод – де самі по собі.

і – в собі.

- 27 -

***

собор переповненим вітром

а ще вітражем. зажмурені

шати – і вишитий

хрестиком світ. опитані

віти потрійним пішли

тиражем. космічна

гуральня – заховано водами

міт. доходиш мури – мурий

віл на щитах і в костях –

нестягнений віск по

змокрілих веселках гори′.

бовван розмальований

та голобельник остяк

стинають дерева і пнуться

німі на хори. тих римських

імперій – імперія на

всякий копил. гуркоче

калігула – а не вогняний

перун. коли все умовкне –

усохне каналами пил:

прилине собор і

дістанеться слово перу

***

Леоніду Стрельнику

все обіцяють дощі й

смакоту. все нас

обходять дари приносящі.

смальта небес – маркітан

на посту. стулений місяць

і влежаний ящір.

щира розмова – ходи в

нікуди. дуже печально

брести під тинами.

дзвін монотонний

що ж так холодить.

тінь і душа ще

тиняються з нами…

ми – на вершині – де –

пам’ятний знак.

врізано сотні імен

скам’янілих. Бог й серед

нощі ті крихти впізна –

і розрізнить обережно умілих…

- 28 -

***

в повітовому місті –

небесна роса. та

зима ще програлася

люто. набосоніж в

омріяних землях

корсар славить долю –

засипану плютом.

відійшли острови і –

здалися човни – і

жінки не спалили і

тріски. чи байдужі

й сліпі – чи не знали

вони – як – вертаються

сонячні диски…

трішки полем пройти –

трохи знати межу.

і до третього моря –

підходи. на жертовний

папір – і жертовну

маржу плинуть під-

няті голосом води.

- 29 -

***

хронос хрипкий в залі

рівних імен – «амен» –

то кличе заплутана

свастя. з глиняних і не-

похитних рамен –

ніби – солом’яне в золоті

щастя. гне тятиву

вітер вибраних вод –

одговорила пташина

подоба. випране поле –

де – сірий народ. де за

подзвінням кушпелить

худоба… пізня доба

укриває вогні. свічка – і

та непотребна цій долі.

згоєні рани в церковнім

вині – пуд нерозсипаний

білої солі… хроніки

тиснуть сліди черепах –

тріснутий череп про-

низаний долом. янгол

зліта через гори і прах –

за монастир під метровим

подолом

***

в захід тягнеться душа і

камінець – вінку

сторопілий і проклятий.

кара сухозлота – та й

мине – тільки б

ківшик з ночі не пролляти.

святість рисувальника

в ярах – кримінальне

літепло на мухи.

соромітний вияв маляра

виринає з пожовтілих

луків… вік луки

змирився сторчовий

в захланому закутку

печалі. торопкі човни

і солод вій – тільки

ви і хвилі на причалі.

- 30 -

***

неплач верби проти дня –

де – той сміх. міх ворохоб –

море в пізнім пеналі.

і тоєта – коли сім –

коли спіх. ось тобі й

вогник у спиляній

палі. голови й струни

і труб водограй. не-

районовані пізні

печалі. хочеш… але –

камінці не збирай –

не витрачайся при-

низливо в чвалі…

віск – на вуста. аж ні-

яково спів. руки

малюють уявану

пташку. сім короваїв

під берегом вів – там по

траві вуж відлунює

шашку… кунсткамеристи –

за вікнами мох.

інша земля – плач на

радість камінню.

незвід верби нахилився

і всох – як – поклонився

чужому корінню.

- 31 -

***

Петрові Коробчуку

утриманці горішнього

пришестя – вас обсідають

бджоли суєти. хай вітер

окаянний пронесеться –

шлях з перевозу – в

крейді – скороти. весна

сіром – таємно палять

сірку. який сірко чигає

чи гендляр? зніми і

не утримуй гілку-мірку

у генетичний викинувши

яр… стезя ярил крилата

і свідома. всі вдома

вже – ще й попіл не

схолов. яка ж солома

біла та їдома – коли

вітряк твої слова змолов.

***

ось плінфа скотиться і

сніг її накриє. яремні

крила – чи дроти – чи

нут. вирійний стриж –

іконостас – над стриєм.

старий гончак – не дай

мені заснуть на перевалі

бо внизу вже – вулій –

меди і край впольований

як скрик… сніги не

йдуть – сповзаються

кошулі. і – не стирається

в святому колі лик.

листи не йдуть – сенсорика

й сновида. та в місті

заморочених майстрів

журавлик розмальований

ще диба. і рай – і згубу

не дістав а – стрів…

- 32 -

***

в негоду гуляєш по

дикому полю тирад –

сліди шкарубкі не

голубкою волі і плачу.

ще в квітах оцих –

і тернових – не зовсім

той вітер тиран.

навіщо слова опівденні

над водами трачу…

за трак лем – сума і

позиції змінної віск –

вітчима прихисток

і Вахка подоба всю ніч.

змикаєшся з колом

землі непроглядної вісь –

тонких і сполоханих свіч

зривається дощ за

колишнім плечем коломий –

омитих крамол – тільки

вчора – прийшла течія.

на срібному полі по

чорному голосу кий –

і пісні камінчики.

отже – вона нічия.

ще зляже вогонь і

солодкого диму стоніг.

ще стихне черва у не-

тлінних паперах золи.

принадні слова – їх

зрівняє і викаже сніг –

проперції світла взяли

і борги роздали.

- 33 -

***

остання надія – в

Європу колеса з гори.

на чорній валізі чорніший

за бриль воропай.

з весни і до осені так

не діждати дари –

вороже намисто –

яким ще не куплено

край – і кара – і сніг

перевитий чолом звіздаря –

до ярмарку нарід на-

роджений заднім числом.

віз Дарія котить тебе за

останні моря – і німфа

одним поганя і вітає веслом.

***

розписана сокирою межа –

з-поміж отар і

шолудивих коней

змережаний снігами

Мінотавр – не достягтись

коріннями Хароне…

небесна рінь – камінчики

виткі. тікає сон

на урвища далекі.

десь вищий світ

колонії терпкі

спускає в невідь – до

глухої деки. рясний

декор – де корба водить

хор – горизонтальний

черв повча покори:

у сторожкий тюремний

коридор не поспішай –

хай ніч окреслять шпори.

- 34 -

***

карнавалії. з решета

п’ється – та мається

віск. з ворухких процедур –

ледь вакхічна примара.

в кожнім дереві місяць

знаходить меніск –

і знаходиться Ноєва

пара. пара-шут –

а не третій – у сина –

вітця. звідки ця про-

вінційна покора. за-

каблучена постать

спадає з творця – з

посивілого – давнього –

Бора… арабески. в піснях

уживається плач –

уривається нить

спохмеліла. остаточний –

вужами ув’язаний план

без холодного моря і тіла.

тільки шовк порожнин

по жнивах услиза. по

сльозах – черепи череп’яні.

охолоне в крисанях

карпатських лоза і –

пірець в голубому сап’яні…

- 35 -

***

в плащаницях – худі

вечори без крижин.

тільки ранніх

качат шумолови.

цей ось місяць давно

і себе пережив –

і світлини чужої

розмови… ковалів

золотих відбулись

голоси – довга осінь

без краю і кризи.

в монотонному

полі легкої лози –

просторіки і випрані

ризи. світлий дім

без картин тільки

храмом і був – і бу-

ванням твоїм

пам’ятався. в самоту

кличе птах мовчазний

марабу – слід від

нього ще м’ятою слався.

- 36 -

***

зелені дахи овертаймів

і сліз проти дня. про

зім’ятий травень від-

гукує з ближніх печер.

безхмарність чужу

веселкової стрічки

вогонь проганя і

гріє надію в процесі

таємних вечерь…

вітри причілкові –

змагання словесного

тля засліплює зір –

щойно втрачений храм

огорта. І прісно і

пам’ятно ходить без

нитки теля – на

агорі солі його не-

музична гортань

сувій промовчить –

кості вляжуться тісно

навкруж. сторонні

човни по воді – і без

неї – старі. схід сонця

і місяця зляже в порожню

кору – і в темному

стійлі народяться

знов звіздарі.

- 37 -

***

кіно в болотах журавлину

полює і смак. над

маком крихким випадає

стезя попідруч. і –

стомлений дощ – і

голісінький в срібному

мак – і припнутий

човен ніяк не відійде

від круч. крута голизна –

мурашва астролябій

жалка – над калкою

хмари мальовані в

ті вечори. біблійна

межа не така вже –

крізь погляд – легка

з овечим мовчанням з

крейдяної зовні гори.

круті балачки набалакують

місяць з-під вій – аж

віяло джонок вплітається

в твій каламар. на килимі

прихистку пізній –

з росою – сувій.

і коло відсотків – польованих

світ поламав.

- 38 -

***

гриби приміської

природної зони –

зона і прискіпливий

мох. пописані

крейдою бідні вазони

оливи наповнять і

лох… Лох-нессі

дива – як – свіча в

птеродактиль – як –

сон навісний по

дощу. шепчи – і

втрачай амфібрахій

і дактиль – і схлипуй

до печі та щук…

шукання вітрів по

пустелі юдолі – де –

люд – одомашнена

тінь. в широких

содомах і дикому

полі себе – учорашнього –

стрінь.

- 39 -

***

помічені сни фарисеїв

кілком – колишні

жнива без роси та

ширяння – за давнім

за небом колиханка

й Кром і ширма

його вірноти та

вмирання. по

скибочці пекла – по

мед і нутро полатані

святом усипища збиті.

в розіп’яту ніч поспішає

апостол Петро –

серпанками й водами

пророкування – ті –

зшиті… тікає по-

співана гілка молитви

за гран – на сітях

сльоза не виказує

лови та слід. остання

вода і найближча до

раю гора. найтонший –

найважчий – найкращий –

і скований лід

- 40 -

Лі Бо

слова про анімальні

голоси – сивіє стріха –

стрічка красночола.

глосалії примерлої

роси рясніють на

сторінці Лімалосола.

солярні привиди – ні

пари з вуст тоді. то –

ділення і множення

іржаве. по кам’яній

і стриманій воді

лице вогню не скотиться

ружаве. загірклий

важель – жаль пташиний

скін – і навскіс рінь

турбує чорні згади. з

повалених та знищених

колін – з китайської

стіни а ще – загати…

ти слово мовив – і тебе

вже ма’ – вже черв – в

тобі – ворушиться

кістлявий. як оживає

вижалена мра. як тля

спиває побережжя слави.

- 41 -

***

ранні корогви – закладка

в коран. краще постриги

здаються осінні. вітер

часів – як тебе? – невмиран…

свічкою стане в остудлому

сіні… Сена спливе за

кордони нужди – нужа

повисне на вранішніх

зорях. вигорти сліз –

море прийде. не жди:

ці небеса у надійних

коморях. янгол не вирне –

анциболт не вщух.

поза кривавим за Місяцем

стужа. в синіх мережках

заблукне міщух – і не

зустріне в душі своїй мужа.

***

холодна гейша – втрата

каміка – дзеленька

дзвін і потім сипле

хуга. за Хубілаєм

камінь замика –

вже не зустрівши

ворога і друга.

друкарня спить –

мишей летючих шал –

лаштунки скен

в параболічних кронах.

іскристий сніг від

нашого коша не

трісочки сколисує –

а грона… долина

Рони – з-під землі

ріжок – низьке та

нерозбірливе гучання

тоді – і зараз – митний

моріжок. і губ (не

видно) на тверджах

мовчання…

- 42 -

***

ради крихти – ради Крішни

шинка випала і квас.

хто в сім світі – тільки –

грішний – тільки –

голий ловелас. віск

солярний близько ночі –

на очах панбархатить.

скалка – ще – сльозу

заскочить – барку треба

так котить: мовчки –

мовчки – дух пошибу.

шибка вранішня –

дзвінка… в різнотрав’ї

бачиш дибу – день

з’являється з вінка.

бачиш – диба пізній

бусол – не кульгавий –

не слабкий. десь за

Бугом і за Бусом

золоті пливуть бики:

апіс – аспен – хатха –

хутко. корелянт і

черв хиткий. ради страти –

ради хутра в молоці

хитнеться Кий

***

тріщина в павучому гаремі –

грім і темінь – так

згоряє світ. є птахи –

є кістяки окремі – що –

дають задуматись сові.

свято листу – зелендільна

глиця – так босоніж

сяйво виднокруж.

інтегральне вічко –

тануть лиця. розвидняло

звірам на кору.

крутіж і полон – і

лапідарність знічених

на броді колісниць.

зліплені страховиська

на Марні – на колінах

зляканих синиць.

- 43 -

***

промиті часи часто крилами

сніг проганя – нагірні

слова осипаються рінями

й почтом. по чистому

полю весельцем гребе

каченя і шати осінні

на променях зринули –

отче. читається віск і

заліплені нори – ніщо.

ні вічне ширяння з

хмарких кореляцій

і змаг. перо соловецьке

ліхтариком вітру

знайшов за смутком

дерев – де ходила

самотня зима.

***

в пранебесах ніжний

кантор – чернець.

янгола білі гомілки

звисають. в яслах і

купелі – срібний чебрець.

по голосах упізнають

Ісайю. Ісса й Кьороку –

Басьо – і Бусон. світ

побивається в цих

роковинах. вітер

велебний – а був іще

сон і на вервечках

зникала провина

зникла роса – сатанинська

стопа – стадія – лад –

верстова побігаща. водами

білими гріх засипа –

«пробі» в пробірках і

засклених хащах

вщухне творіння

галактик – «де-фриз» –

з рима фризьєрня –

вуста хризантеми

всохне і вирне

легкий афоризм

харизматичного дому

і теми

- 44 -

***

мороз не прийде… дзвін

наснився – вітер в

порожній шклянці

вигріває лист.

птах осені дзьобатий

ще мостився. мости

лягли на землю

від баліст. близька

вода очима нетривкими

на п’ять парсек по-

даленіла знов.

трипілля в нетрях –

в кошику з калини –

притягнуте до

вранішніх розмов.

виткого леза світла

потороча – на чари

натикається лоза.

ще біла-біла

вітерна сорочка

і білий світ в –

чорнілий слід луза –

від остракізму –

Вишня захалявний

не виникає – а –

чекає прі. мороз –

як – подих. більше

ніж уявний – господарює

ще в календарі.

- 45 -

***

народ чи нарід. нарва

а чи нерв – чи рвані

рани в закапелках

люду. капели міт

і лютеранський

черв закопані в

городі пана Юди.

писаніє від юди –

де ти є? заховане –

і втрачене – і збуте.

ніхто ключів нірвани

не дає. метелик

бузиновий часом

круте. останній

крутіж – ті ж

мерці в рядах – ті ж

вирази на лицях –

парастаси… червона

цівка і земля руда

на візерунках

знищеної раси.

- 46 -

***

у шпарках кримінальних

поцілунків зів’є гніздо

і виляже трава. по-

цінував грабарень –

бідних клунків не

зійде з місця – як –

старий трамвай.

дзвінок тоненький

на вервечці тенька.

нерідна мати… ти –

така маленька.

сміх лепрозорію.

там – шкло – піщаний

жур. журіться разом –

виткані на сріблі

шар палімпсесту і

пташата стріплі

рівненько ляжуть

в Місяця межу.

дзвінок тоненький

на грудях опенька.

моя вітчизно… ти –

така маленька.

а я – до шпарки

голосу заб’юсь – мене

як знайде ні змія – ні

ненька – і не запише

срібноокий Бус.

- 47 -

***

картатий звір – на ланцюжку –

прошкує зло у вир.

господній грім прозорий –

аж осінній… за липами –

шляхи в хрещений мир.

крицеві жала в кошику

та сіні. молися – не

шкодуючи колін. клин

пошибає клин у

списаних тирадах.

на блідому хресті

спить каолін. схід

сходиться на водах –

ти і рада. ростральна

креш – ні зиску ні майна.

репатріянтів реєстрові

очі. сніг майорату до

Айгі. майдан. набряклі

камінці – як віск – пророчі.

причілка теплий і невидний

бік. обікрані бджолярні

кармелітів. дочовгає до

Кобустану вік. кормило

вражене – своїм – всиханням

в літі.

- 48 -

***

очеретовий Смаргл – за кроком

ще поля. ще кров – і крівля

птахом осія. кремістерична

стежка намовля: сьогодні

впалих – хто б ще осміяв?

неявлені – несторожкі

вітри – тримати хустку

в косинцях утрати.

яке Урарту з кушпелу

зітри – щоб – голому без

пір’я потерпати. отерплий

сніг проштовхуючи слід.

хисткі хрести – так

вгадані – так зшиті.

дзеркальний вершник

хукне на чолі – і черепки –

і черепи – зужиті. в старому

житі – в гагілках підзем –

о квадратові страсті по

сіромі… хто з чаєм прийде –

лао – фу – лі – дзе? хто

сіятиме вітер на поромі.

- 49 -

***

до вершин – де – гніздяться

утрачені соки – не

старці – там втихає

цвіркун вогняний.

колос авгура віщо

голосить про строки –

вигинається в норах

ганьби… нагинається

слід ледве теплий –

а осінь темніє. на

метких островах ви-

ростає папірус гінкий.

Торквемади пісок –

мене – довгим невечором

гріє. осипається

світ – як і волос

кохання – тонкий…

гріх втрачати снагу –

вимивати метал

жовтяниці. черепашки

всихають і попіл

заплющений вже.

жерстяні небеса. ви-

бирають останнє

з криниці. і – останнє

що кажуть ще з

пензля Фернана Леже.

- 50 -

***

Спалахи вакацій і вікарність

ще нестимуть ніщота

і плід. Втратить сонце

сили і товарність –

соловей защебече на палі′.

Літепло змієве в перед –

пліччі – облисілий ліс

тамує кров. Світуни

в зашмуглянім паліччі –

дрібно йде і дощ – і їхній

крок. Скраплені вітри

втрачають вирви. Віра

в порох котиться з гори.

Сон в руках – рожевий і

нещирий: був з тобою –

та в зорі згорить.

***

Зважте обставини – зважте

і тіло і душу. Зважте

вогонь – у якому – утоплено

дим. Котиться скит у

стару – і завершену – грушу.

Перебігають дорогу і білі

і чорні лади… лід

провеснів – на інвестора

всядуться птиці. Птах

не жертовний хрестате

вікно принесе. По

ксилофону і ребрах так

швидко міняються

шпиці. Міняйло без храму

в халяву запише про все.

І все-таки – зважте і

вірш – і білок іпохондрій.

Зоря інфузорій над

нами пливе чи стоїть?

В солоному Понті ще

з’явиться вигнанець Понтій

і вписані жертви не

визна за справи свої.

- 51 -

***

Дощі прийшли – найменший

альт щемить. І

дзумкотіння обрію

спадає. Душа не поспішає –

дзвін шумить.

І тільки мить чужа

свіча палає. На теплих

оберегах – берегах граки

од скитських акінаків

теклі. Цермонімейстер

обер тихо гра – підземний

дим кучериться на Геклі…

Знак терезів

в сніги забився вже –

ужиті і прикраси і

турботи. Хай Буг і Бус –

і Бог вас береже в безмежних

водах долі – і скорботи.

***

Прощення пиворизи –

вечори. Такі ментальні

фризи – стрим каміння.

Печора без води. Впаде

згори – осунеться просіяне коріння.

Десь корінь зла блискоче

вогняний – пан радикал

злітає над девоном.

Вість немовлят – а геній

Ной і Ний втішаються

пустопорожнім дзвоном.

Вмовкає зшиток простебом

білизн – пірветься

ширма Заходу та Сходу.

Той – що – з дерев твоїм

скелетом зліз забув

ключі на мертву й білу воду.

- 52 -

***

Ворухка павутина міста і

днів виринає – як –

засторога історії.

Лейбочки листя – ясак

сатані – місячні та

переплавлені норії.

Нори буття – перестигле –

легке – ніздрі від

видиху неба та докору.

Виллється море кембрійське

в саке – видиво мороку, крок

по залежаних панцерах сну –

видно вершини зігрітого братства.

Щирість і нерест по

білому дну – по мовчазних

колокільцях абатства…

Скво

споночіла –

примирення дим

тягнеться в кожну

щілину до Крома.

Самаритянам не глас –

а води – із очманілого

дайте парома…

- 53 -

***

Сплющене світло – спить

тихо тюрма. Промінь

заблуклий гримить

соллертіно. За солітером –

хотинська юрма

і болеро за навощеним

тином. Монотрава

на очах лободи. До

Біловоддя захищені титли.

Ще на лобах золотої

орди збиті до крови

піастри та мітли.

Литі матрикули –

гнів – перетроп. Плис

черепів на забутому

вічі. З центру колод

та північних європ –

бутовий камінь і –

спущені свічі.

- 54 -

***

Рододендрон дорисується

ніші – низ Шак’ямуні

де Мамай поріс. Північні

сяйва знічені та піші –

мари піщинки – зоряний

поріз. Хоч озирнись: вже

навчено Озіріс – пахкі човни

зненацька озмайнуть.

По дідуху сповзуть старці

і звірі – з мантачкою і

Строками поснуть…

Снується річ – вмовкають

півчі буки – бурхливі

верші викидають ліс.

Прив’язані Майн-Рідівські

клобуки ще стегозавру

в руки не дались.

І всіх здадуть –

і недоодпочинуть. Подовжи

світла перечорнять

смак. Од кону і до кону –

і до чину вготована

на кожного сума′.

- 55 -

***

Широке поле висохлих

крисань – маркі сніги

до марка і маркграфа.

Дні єресі прихованих

писань увійдуть в стіл –

і не моргне карафа…

Караффа – корбут з

вічних журавлів – по

жолобу жалоб та по

желонці. Журнальний

виспіх равликів і слів –

твій обрис колихкий

ще в ополонці. Ці

полотняні стіни –

де-не-де. Ісходу кров

гуртується і блідне.

Ще глупа ніч. Без півня.

Ще – не день. Сміється

тіло крихітне і бідне.

І десь. І скрип розшитого

пера. Часи підозри і

часи осмути. Добро Сіаму –

Савла і Петра – в якому

храмі не самотнім бути.

- 56 -

Ду Фу

Одягши човна – шати

стрекози – за ким іти –

зчервивіли лисиці.

В округлих схлипах

давньої грози сувій

чернеток щедро колоситься.

Отрухле сито –

сорому стидайсь.

Роздайся – море – тіло

дно прооре. До Лота

не кажи й не повертайсь.

Життя твоє на відробіток

скоре… кора в собі

замислена – де сніг

осипле каламар неручаями.

Од речників

поважних і до ями

ведуть перо спов’язані

ще дні.

- 57 -

Георг Тракль

Більше за матір магічности

клин – вихід і вхід у

гірському кришталі.

З ледь альвеол – і колод –

і колін – Кришна

впаде на слизькому

порталі… десь на льодових –

важких берегах – тіло

зашорене задумом

флори. З Пітером

Брейгелем йдеш на

руках – і з павучком

по снігах його хворих.

Хор одробив в стінах

змерзлих – крутих.

З тої бджолярні крило

листопадне. Вже і

порожні щось кажуть

роти – недосконале

та досить принадне.

…віск спарував – зник

на схилі творби.

Корби з воріт цареградських

опали. В кожному серці

ясніють карби – тьмою

і світлом вони не припали.

- 58 -

***

Степанові Сапеляку

Порожні лікарні й

потеклі млини –

коли заливають

пороги світи. Коли

вибувають з-під

грат острови – тоді

і закінчиться доля

трави. Потрава

осіння втрачає снагу –

на густонаселений

пада мурашник.

І свічку веде – і

страшну кочергу і –

пам’ять про бідне

цвітіння фісташки.

Фонтани шкребкі –

умовкає вода – роз-

бещена ніжність

а ще – прохолода.

Буває: вночі сивина

молода. Бува: про-

мовчить – і відплине

колода

в порожні лікарні

й прибиті млини

до лілій помірного

зиску і мору.

Малиновий схід постає

з далини і лине під

ще необізнану кору.

- 59 -

***

Сльоза розтеклася – і

втратила чар. Черва

золота і зелена.

Погасла стріла визирає

з плеча навспак

осоружного клена.

коліна води у

скляних берегах –

граничні гаї

обирання. В іржавих –

та ще одчайдушних –

рогах збирається

поле старання… старі

Конецпольські – легкі

Богуни і в нетрях

чаїні вогниська. Глибокі

провалля чужої луни.

І здалеку мріють –

і зблизька.

- 60 -

***

На темних пращурах – на

пращі та верхах. Вершини

світла опадуть примарні.

В тавернах потавровані –

В руках твої зітхання –

Океане – гарні. Зволожені

Сліди – тотемний солоспів.

Півострів зору зокола й

зопалу. У вогнику

останньому мостів –

запам’ятайте гнаного з

анналу: розбите тіло та

погаслий сніг - та сміх

як просип на безплідну

землю. Яскраві душі –

птахи голосні від

зламаного дня не відокремлю…

Жалоба по забілених

кістках. На костровищах

згорнуті рулади. В

історіях є шапочка

така де попіл істин

зійдеться в балади.

- 61 -

***

Харчі Назона – Флавія і

Флака – ядушний сік

спинається на тин.

В крейдяних горах світ

чужий балака – лаковане

ядро мчить на Хотин.

До казки «Хо» підступиться

Заброда і забере переляк

назавжди. Скриплять

іржаві – знищені –

ворота: у Царгороді не

шукай вражди. Та

пнеться місяць – срібні

витинаки – та кров.

За крівлю – стягнений

сувій… вій – холоде –

звивайся лобне місце.

Це хрип низин за речником

впаде. Дорожний присмерк

як цитатник Ніцше –

як мед і камінь вкопаних

дерев.

***

Світ не без доброго звіра

в борах. В тих крутоярах –

де вшіптані

зерна розрад. Бог

ще являє – і в Януса

сніг забира – світло

назиркує – капища

ролей і зрад.

Гілка зозулі зігнулася

в зір дивака –

струшена кров

докотилась до

скрику води.

Звір-одинак все

виказує: он ви яка…

зважена карма і

всипані сіллю ходи.

- 62 -

***

Перестиглі вітри сопілкар

видимає на схід. Сходить

сонце а ще: на причілку

пропала кора. Бовваніючи

вершники звались

Масхуд і Вахід. Бирваніючи

день – чорнотіла настала

пора. Бетлеєм споважнів –

захистивши гроби вічові –

і каміння і лід а не –

мудрощі змій на хорах.

Правнук Ной не робив

біля проданих нами

човнів. А за ним – без

сорочки – зростав

опромінений страх.

Літо красне – в руці.

Зими ходять в полях.

Корабельної щогли

уламок сірчаний димить.

Щиро тихий сонет ось

одужання – всім – намовля.

Череда повертається. Як –

Не зіржавіє мить.

- 63 -

***

Чорніше білої печалі – два

сліди. Кричить вода –

блукальці лісу і хорів.

В останньому числі

зникає див – хвіст зради

розгортався і горів.

Ріжок фламандський –

фризи хутряні - де

сагу споночілу опереже –

як си′роти зійшлись

на ярині – тоді гонтар

і схід – і світ змереже.

Безп’ятко сивий і анциболт

руж – каблучка в сіні

ружо і невтало.

Утриманець горіховий

на брук впаде і

проросте в собі

невдало… лодійне поле –

з вікон кажани женуть

гінкі подобиці й марноти.

Незайманої хочеш ти

жони як привидів

від Бойля й Маріота.

- 64 -

***

Батькові

Стриножене в полі

насіння – і сніг-шоколад.

Ладнаються статки

в щитах споночіли

в ряди. В тому потойбічні

немає добра і кола –

і бронзові свічі на

чільних погордах рудих.

Роздимлені літери –

Так латеральна біда –

примирення крови

впадає в останній шурган.

Не сонце чи місяць – а

зірка чужа вже сіда до

тих вшеретованих

свідків і втрачених ран…

рентабельний віск –

усихають шляхи мимохідь –

коли мимохіті

утоптано круг грозовий.

В холодних клітинках

столів – перевершена

сіть. Ще день одноразовий

замість усипища звий

вивчають поля золотої

епохи криниць.

- 65 -

***

Трипілля зоране – ні сліду

ні джмеля. Маліє даждь –

і Бог у руслах білих. До

джеркотіння весел затуля

маленьке тіло давньої

Сибіли. Сибір зійшлася

на чужій версті – стібки

версадел никають лісами.

Написане щоніч на бересті

захоплене легкими

небесами. Самотні крила

і гіркий акрил – лернейський

глід встидається причинних.

Падіння Риму і смертельних

брил – навпроти криги

і чіпкої чини…

***

Дідові Іванові Герасимовичу

По майданах

гуляв пережований

лист – чорноземні сніги

упивались трипало.

Чи нитками прозорими

вшито поміст – чи

самотньо і срібно – і

вигідно стало… торопкі

ручаї полохкого життя

заміліли – згубилися в

чорних когортах. Недоспівані

речі – рукате

шиття – сухопутного

привиду спалений згорток.

Завітати на вогник… а

Він одхотів. Стіл порубано –

складено дрова в дровітню.

Рід і води по руслах мілких

розгубив – задивившись

на зірку стару і досвітню.

- 66 -

***

Всотані прірви – пірветься

не вітер – а щит. Ти по

щириці не котишся

маревом білим. Щирого

Місяця біль і порожні кущі –

ближня віола ще грає

пташам напосілим.

Мра містерична – відгадуєш

рід і ланцюг. Жити в

тужбі та парсуну у водах

збагнути. Сині дроти

ланового на потолоч цю.

Дні переписані в сумку

старого зануди… Дана і

Захід – омріяне мотто

причин – чашні ряди

упиваються в скенах і

плахах. Нощно і денно

блукати в деревах тичин

і не відчути за стінами

втеклого Баха.

- 67 -

Григорій Сковорода

До веж Бабілону не кожен

Досунеться птах. За хаткою

Бога ні позір – ні зір не

оклякнуть. До веж Бабілону? –

у тіла душа запита. І –

стрімко злетить – і галявин

розтануть подяки. Одписані

наміри – благовіст

склеплих очей – червінна

зола – пересипана медом

і мором – з клепань і

кропив і сколотських

босяцьких плечей – пригнічених

волосом та

поселенським декором.

Та палиця срібна – печалі

омріяна вісь закреслить

усе – і залишить сліди

рамаяни. І – співи раїн –

і бджоли потерпання та

глузд – свічу каламарну –

колиску кленову і чалу.

До веж Вавілону – до чистих

вершин кероглу. Ти

крихту вчорашнього

хліба вдаруєш вандалу.

- 68 -

***

Сороми відваги та квіт позолоти

В очах. Запилений

вірш потикається в

пройму часів. Папірус

пліснявий без Нестора

зовсім зачах. За чаркою

криги чи всядеться місяць –

чи сів. Весна промайне

проти вітру з-під наших

руїн – забілені душі –

учорнені хвилі цитат.

Маленькі метелики синіх

пісків і країн. Важкі

міражі – то кора і чужий

целібат. Стихарня пітьми –

потемнілі оклади – плоти.

До Лота самого повернуті

змилки гаїв. Страшні

диплококи і площі

полюддя й алтин. Солодкого

кореня вигорти – камінь –

і гнів. Повстаньте – негнані –

зарийте в цю землю

канчук. Кучуме – в чумі

поверхневого світла –

подоби. З попоною білою

йде до морів ламанчук

з холодною тронкою і –

розумінням худоби.

- 69 -

***

Меланхолія дня одринає

і лине. Без калини – та

сіллю засипле окрай.

Окарина і гніт – ті

обоє із глини. З глини –

душі – і світ – і поземний

курай. Користайся водою

подзвіння – подовжень.

Тінь женця – подивись

за серпанком подій. Допотопне

пташа з океанської

товщі на холодному листі –

траві молодій.

Одіозні шляхи – колихкі

порцеляни. Поціляєш

цитрини – як – пізній

Целян. Порт змарнілий

Без вогнищ – бажання і пляни

з ледь упізнаним словом

селян… лист Сенеки –

такий кишеньковий

камінчик – через вітер

пройти не забуде повітряний

змій. Меланхолію снів

рукавичкою висипле

пінчер – по чумацькому

шляху скотився останній возій.

- 70 -

***

Крихта любові чекає сльозу

на воді – водами сталими –

водами впитих в граніт.

Тисячу років досвітків –

а також – надій. Будемо –

жовтий журавлику – разом

радіть. Три дітваки –

оперезані шерехом

літ. Віно посічене

синіми стрічками снів.

Речі і шати – галузки –

і страху політ. Бідне

летіння – свічада

тріскі та масні… віск

од Ніоби лежить до

потреби в столі. Через

дорогу – весна та засвічений

сніг… - стерті рамена –

на ремінь посічений

піст – пізня картина:

крихкі витинанки

маркі. Альт ворухкий –

непотрібний в душі

піаніст – там – де – на

карк наступила подоба

рокит… крапка любови

обвита шнуром золотим –

злита вода. Наростає –

аж гнізда в тяжі. Золою

пекла – що рідний – просотує

дим. Щось від

Державина в сьомому

колі скажіть.

- 71 -

***

В стрімкі погрози – гризунам

і машталірам. Спить

пілігрим – трава

жорстка сидить. На

штриб освічених – дари

спокійним лірам –

порубані на вогнища

сади. Ще гріються

синички та прокльони –

безверхий тренос в

нитяних світах. Про

пилюжкі вітри і про

колони святковий промовчить –

кістлявий –

птах. Тримайте

олівець переінакшень –

м’якуш сльози кухториться –

слимак. В порогах вод

без роду голо й краще –

і ближче неба сироти

клумак. За маком –

мак – і ланці – і потреби.

Ребеліянте – задум

Обезглав. Червоним листом –

А за чорним – треби.

Тіль – вогкий шлях до

колеса проклав…

- 72 -

***

Трикольорова стрекоза в

потоці слави – спливуть

голодні на жіночий

рай. На таці Ірода –

ні голови ні кави

ні голосу – який – впізнав

чурай. Райці по стінах

і птахи на гіллі – яка

то напасть в проймах

від очей. В гірких димах

і власному похміллі

крикливий черв і вогник

не пече. Чіпає стяг

вітрів потрійний подих –

по дикому камінні

кров і слід. Потилиці

картин – пір’їни оди

лиш крихти за ворушні на

столі. Ліс погарів гірчить

трикольорово – рови світань

доходять до снігів. Розкидані

та потемнілі

дрова – розсипаний –

але – ще сильний гнів.

***

Ця келія – що – Нестора

не знала в пенатах

рідних – ворогом

чужим. Твоя душа –

в розвіяних курзалах -

душа твоя в пернатих

скрипах шин. Шануйся

доле – та шикуйтесь

лиця. Легких розмов

небуде без Петра.

Далека пісня – як – стара

Столиця злетить – і

зникне з кінчика пера.

- 73 -

***

В загальнім вагоні –

сміття Гальмагеш.

Звивайся – кучерику

пліті. За гальмами

літ і сновидами гейш

сльозами полатані

кліті. Слизька пастораль

укосичена в мешт –

без муштри не виросте

слово. Хто сумнів просіє

крізь решето решт –

тому і весняне аб ово.

Волосся журби над

рікою звиса – а води

пішли потойбіччям.

Полями повзуть за

Васалом васал – і

Місяць їм диха в обличчя.

- 74 -

Рафаель

Потопельник-навтілус

на гиблій сармі – де –

горобчики брід напитали.

Фоноскоп із бічної

кишені стримить

з ізотопом металу…

парування громів і

терзання грози –

з потаємного пензля

Далі та Пріама.

Фелективні поля

на очах стрекози –

щедро всипана золотом

рама. Та – ніхто не

підійде. Тремтіння

й талан загубились

в снігах хлорофілу…

а по схилах останнього

в світі тепла срібну

тацю несуть Рафаїлу.

***

Василеві Соколенку

Світ юди нас переживе

і зляже потепління

страху. Читаєш

Льоса і Бараху – повзеш

крізь дзеркало криве:

на зріст увесь - ні

скла – ні льоду –

трава на пагорбах

чужих – три дуже

темні гілки гльоду

на мокрих східцях

оружин. Не жити

в попелі сліпкому –

в дротах провінції

липких. Хто просіває

голос Крому –

ночами пише «від Луки»?

- 75 -

Леопольд-Седар Сенгор

Гору Сенготард перейти

по скельцях – цвях

торопілий срібно – так –

вранці. Вічний туман

по тобі не простелеться. В

цілому світі – пустеля

і шанці. Ціни – граки

паперові без вирію.

Рвійні пенати розколяться

навпіл.

Бліде життя – переходячи –

Виміряв на вернісаж –

Зазирнувши – тіль… тіль

сонце зійшло – як – заграв

тамбурин – як – зоране

поле до Тімбукту. І –

табори… табори мріють

тілом старим – букові

міти в чавунну плиту.

- 76 -

Басьо

Дзюнь Такамі – Басьо – Морітаке,

Морітаке – Басьо – Дзюн Такамі.

Плив по морю в Ітаку з

Ітаки – і дзюрчало вино по

Каламі. Колоністи – зіркі

скарабеї – рубаями скоцюрблені

шати. В порідлому

ятері реї –

земноводні – порожні

лещата… до Бусона – Ісси –

і Рансецу боком місяця

сон Такубоку. Чиста

близна ранжиром до

плесу ще записує пісню

високу: «Дзюн Такамі –

Басьо – Морітаке. Коломия

В Каял утікає»… над

чорнилом і сохнуть –

і плакать буде завтра

звеличений Каїн…

- 77 -

Одіссей Елітіс

В ліс – як – з нори тотемної

виліз крізь парадні

дверцята і скельця

в оповитому кулями

стилі промайнули

егейські весельця.

Сніг весталок спустився

назовні потусвітнього

мороку-ладу. Наші

чаші короткі та повні

з постільгою на

шосту палату… лати

воїнів писані всує

вирізняють божественні

трунки. Ще нам голод

короткий пасує і

змиває чотири керунки.

***

втомлений сіткою

парафраз лопухів –

жовта віха – аж –

малиновим стерхом:

в синіх лопуцьках

ще цокіт підків –

вітер водою та

верхом. вархол осінній

потягне на скін

зграї посипані

сріблом та злотом:

посеред поля не речі

до скринь: біла

осуга змагається з

Лотом: мотлох

вчорашнього часу добіг –

в смужку підсака –

в клітинку долина:

Пан сопілчаний співає

собі: в моторош слів

осипається глина.

- 78 -

***

із палаців

найвищих надій

відпливає стріла

каравели: на Дністрі –

на Дніпрі – на Дінці:

на воді майорять –

золоті ще – фавели.

смі′ття і сіль. бруд

і тінь островів – де –

забута нора вутлим

раєм: наші бджоли зимою –

невже – морові: вся

дрібнота в собі помирає.

А отих убієнних – мамутка і

скав – з колонади пір’їна

зронила – швидко

здихають вірш – що –

опівночі склав: навіть

подих не втримають вила.

***

в чіпкому солоді бджола

змиває час: дощі в

зозулях проминають

коло. немає мови – риба

пеленгас. червона

цегла є для тебе –

школо: червінне листя

мостить нашатир –

ні штурханин над

овидом ні злуки:

і в глибину і в стрім-

нину і вшир –

і в серці криптонічні

закаблуки: болід

звитяги тягне небо-

край – крива кора

сипаїв огортає: на

кожен день є свій

прочанин Брайль –

небесний Орт – що –

стрічі не питає.

- 79 -

***

кухториться печатка

на руці: столикий

Місяць просо висіває –

дерева і посріблені

старці: наш

календар шляхи

пересуває. сміх

лавровишень обирає

віск – меди – та з

мідій блискітки –

коралі: згоряє не-Землі

мідяний диск – оси

плече на витканому

ралі: ореться кушпіл

як зоріє ліс – лягають

гори на чоло і сито:

вікно умовкло на

чужім крилі – вже й

ворога нема де запросити.

- 80 -

***

любити сині ореоли –

ріллю і золоті

сніги. а з тих вершин –

що – побороли

зійти не вистача

снаги. пішла стезя

як плутаниця в

оточенні зіркових

вад: сума Сковороди

та криця – та ще

стіна людських завад.

дійти межі –

струсити мотлох:

хто скаже: земле-

трус – біда. та й

прихова змарніле мотто:

воно звитязі

набрида – і вседержителям –

і ницим – що – нощно

б’ються за народ. на

тлі важкої моровиці –

і ласку кленькають

в заброд… ще пустинь –

ще неісходима: вона

не проситься в есей:

там за папірусом і димом

до серця тягнеться Мойсей.

- 81 -

***

вподовж вогню дим

стягнутий за крила:

легка трава не

застить неба край.

клич ворона і ви-

мани берила:

вчорашній бриль –

ковпак на коровай.

кривавий захід забирає

п’яльця – п’ястук зорі

сподобив нашу тьму:

важкий туман – не –

скрапує до пальця:

на нього вітром осені

подму… дім зітканий

із павутини й страху

за білу глину і ряди

дібров: ще чуєш скрип

та бачиш колимагу –

яку – ніякий віск не

поборов.

- 82 -

МОРИ

- 83 -

*

норою рака:

рука з

ліхтариком.

*

риком: лахи

літа – човен

з кушпелем.

*

з куща: пелоти

грім вигріб

грози кусурган

*

Лука луку ріки

до лука: кладе

камінь на душу.

*

ушу видув з

гір: мідь до

жерсті – Мінь

*

«про Галю»:

німий листок з

попелу

*

береза: врізаної

міді «дзен» -

дудохкає дух.

*

хода лева:

присмак сонця –

безводдя – лику.

*

за Відень: ядушний

вальс – і слави

діл. Озіріс дбав.

*

дорога кальцію:

подоба порцеляни –

з крила спадає рій.

*

втрачати міст:

- 84 -

просипаний пісок

на зручність.

*

ховати вірш:

китайка на очах

та сніг.

*

причалу світуни:

газету звечора не

посадили в човен.

*

зернини варіанти:

хліб – до Яма в

гості – світло жмені.

*

лускатий плащ:

пригорне по-

роділю сніг.

*

Різдво: різницькі

дохожалі бивні

ставали на шляху.

*

розсипалося

черепів чимало:

кочує Берестечка

коч.

*

з Диканьок:

дикого каменя

блиск – пирії.

*

глиці до тиса:

сито од ви-

цілив коник.

*

розгорнутий череп:

символ Ліберії –

день камінцями.

*

коліща: через

комашину

- 85 -

квиток до Або.

*

колишній

крик: у

корі засів –

засів року.

*

завірюха:

за віру

картатий

Юкон упав

з мапи.

*

любити:

ожирання

неба туземного –

земної утроби

дим.

*

робітня – кузня –

верша на горі:

агори похилі

потоки

*

куди бігла з

прощі молитва

за білого журавля:

до кривця-куряви.

*

до червня

кинути палицею:

з Морозенком

на плечі.

*

здригання

Землі: плач

за Байдою

тоне у хвилях

кембрію –

погук труби.

*

з Китаю шовк –

сніг з Південної

Африки: змахує

- 86 -

на крило.

*

суш неземна

спалює

годинник:

по вікнах

никає нації

зник.

Меценатові

ніхто не при-

носить гроші:

тільки вітер

при-

туляє – твою –

голову до стіни:

кулі полетять –

як – обід пере-

цокає.

-

*

ворожки

зустрічають хворих

на порозі лікарні:

все вицмулять

жадкі оченята –

тільки не те –

що – везуть та

несуть сюди – як –

на смітник.

-

*

любисток

знищує коса.

оса: емоції на

паркані: з клубка

вести – та й вести

лінію заходу.

-

*

марево марке

марнує час:

череду не

пускає: а вже

й додому хо…

коли ж вдома Хо –

- 87 -

короп у сметані

-

*

від пункту А

до крапки В –

черепашкою:

і більше напишеш

і подратуєш

гаманець:

знайдений – як –

видно з оголошення.

зустріч

дивишся

як виростає

одяг з

людини.

*

веселка

забіжить до

ока бджоли:

принесла мед –

і впала.

-

*

лобне місце

помічене

крейдиною:

був чи не був

Телль - та

почуваєшся

власним черепом

в центрі кола.

хоч і земля під

ногами.

-

*

в ліщині –

звук –

озера сховано:

Ван і Тана –

і Байкал – та

й Світязь з

безліччу

води

і трави

- 88 -

пере-

ходять в суш

на плечі

подорожнього.

-

*

люпин

цьогорічного

врожаю

вішатимуть на

вуха. на плечі

покладуть

руду глину:

«допомагає…»

що дати в руки –

ніяк не вигадає

метушливий

посередник бога.

-

*

з верші

скрапують

віконця

павуків та

людей:

крапля Завтра

до хати про-

тиснеться:

десь там і

бабуся за руку

буде тримати.

-

*

з вітру кульбаба:

листя най-

більше смакує

вбитому кролику –

і сонце не

півночами ходе –

і роса не в

заході спочиває

і кров на проти-

лежну пирію не

перейшла.

- 89 -

зміни сталися:

не «що» вбивати –

а «як».

-

*

валка рибин

на схилі дня:

на дні озера

озирає себе –

рахує близни

всього життя.

-

*

розбитий колесом

віск

тече руслами

пальців:

нерестуюча

пустинь

стрижень мілин

оспівує.

-

*

полохкий заєць

мілкого сонця:

цинічні терези

ризиком зирк

проведуть з

долонь:

долина тихо

тече –

ластівка блимне

з очей.

-

*

полум′я жолудь

скочує дахом –

дихом видиху

бузини: бузько-безок

прибере півдня:

з півдня очерет

прорізає вуха

-

- 90 -

*

срібло ласкірки

в решеті з

пальців:

цівка

Лапландії

тане в гаю.

гайне вітер

по сопілці

темної ночі.

-

*

гріш ціна

обранцям

пісків і спраги:

ошуй – варяги

одеснуй – воском

охоплена вісь

наших країв

-

*

рука

втрачених

золотих

зернин з

пращею на

плечі

-

*

поспіх

люстерка:

клаптик

фауни:

фрау никає

в полі серпом

-

*

строкової служби

Рік

минає без

дна і слави

- 91 -

-

*

рушили вози

за волами:

з павутинням

на рогах

Місяця

-

*

солодкі страви

трави –

правильні

зшитки голів

-

*

люстерко сну

сновигає з

пітьми –

попілнасті

томи

сипле човна

стерно

-

*

любити

голос моря

з вино-

градним

равликом -

-

*

лікарі по-

стукують

гілочкою

у вікно

-

*

на луках

стрекоза

водить сонце

- 92 -

за собою

-

*

колода

видовбана

в просторі

свічки – що –

біжить

-

*

роз-

горнутий сніг

на вустах –

ще – вечора:

чорний птах

танок виводив

пензликом вій

-

*

неугавно

грає мушлею

море:

на току –

знову –

залізні коні

впали

-

*

світло негоди

нагадує

операційну:

живі – одеснуй.

не дуже – ошуй.

янголи на

вітряку по плечі

з травою

-

*

городнє опудало

не виставляють

на ніч:

всі ми його варті –

- 93 -

друже рисувальнику

-

*

велике місто –

кілька

великих сіл

поміж амеб

викликають

жаль за

кроками по

плацу

-

*

рушник

вишитий

однією ниткою

перекинутий

через

одну руку

напоєний

вечірньою росою

-

*

просотаний сіллю

вітер

тулився до

мушлі

тікали вогні

з берега –

сопілка

тремтіла на

Місяці

-

*

вершник

з вербовим

солодом на

стремені

стримить

насипана могила

прямісінько

в сонце:

- 94 -

солярний знак

повіває-віє

степ

-

*

в решето з

того дощу

нападало

сміття:

живемо в

бруді та славі

до останнього

дня –

поки сірник

вигоряє

-

*

килими

вибиті

крилами

птаха

все ′дна

втрачають

кольори

несвятої

сім′ї

-

*

розбитий камінь

лежить на

шляху Колобка

криниця

виглядає з

очей прощеного

в Єрусалимі

-

*

ягоди шовковиці

розбиваються

всмерть –

метри піску

умивають кров

учорашнього

- 95 -

-

*

луска

усвідомлює

вилив гарячого

цеху:

кілька цехінів

гріють отерплу

душу –

а снігу – все –

вище вшир

-

*

коників гурт

хрускотить

по вогнищу

вщухли дощем

барабанці сну

сновигають

вітром віти

світунів

-

*

люстерко

люпину

люльку диму

утримує…

руками

накидана

павутина –

аж вуста

непорушні

-

*

Глюком

гляк

глюканат

погуляв

рибина –

в′ялена –

- 96 -

в горлі пісні:

вирне – сама –

німота

на високих стінах

-

*

колода

прибита

до берега

цвяхи з

хреста –

кров

безбережа

очі ховає –

інші води

за рубленою

стіною

стогнуть

-

*

ляскання батога –

блискавки –

вторить

ля Скала

за коло Гора

звук цвіркуна

камінь точе

-

*

люблені крижні

сітку до неба

тягнуть:

відпочинуть

на писанці

арабески кінця

-

*

чужі волинки

проб′ють у

Заході хід:

- 97 -

кожне слово

видуре

цигана тінь.

а вітрило

не пройде –

насипаним курганом

мріятиме перед

очей

-

*

зворотній хідник

торохтітиме

з порожнечі:

то жабка

промайне –

то коник –

то Місяця

бік

-

*

вершник собі

протоптав

у росі люстерко:

стільки надій

викличе

зворотня течія

часу –

спогадів:

про зріст метелика –

виповзнів

через лічбу

невидного птаха:

просто – голу

вершину з веселкою –

що – прилинула

-

*

коні торопкі

просипають

день…

чи втримає Місяць

бездонне відерце

піску?

-

- 98 -

*

луска про-

сипана

ходами рибин –

ознака захисту

солярного знака:

заникав тінь

у пошестях людських

-

*

виорав сніг

на каблучці

поля

степ з воронцями

пригріє зернину –

і не виросте

хлопчик-мізинчик

дощ на колесах

літера на костурі

синього перевалу

-

*

в степах Арізони

орнамент

соляних копалень

розсипав голос

волошки:

вирне голівка

з криком

про берег

хисткий

-

*

рука подала

чашку з

Місяцем

-

*

токування

снігу минає

в сипких

- 99 -

долонях:

до лона далеко

і до води

неблиго

-

*

картель

карателів

висіяв

«каротель»

морквяні ріки

не вгадують

кров за

порожніми

перами

-

*

нанизані

цвяшки

на період

крейди-карбону:

бозна які мушлі

пливуть до рук –

протікають

натойбік

-

*

волосина за

потрійною тишею

самого дна:

міт об тім камені

спить

запитай:

а срібло тремтить

без імені

немічним поводирем

по бруньках

-

*

клин за клином

з кола богів –

ключ золотих

- 100 -

вогнів:

гнів утримує

дим

до морозів

Віз при-

тулився:

небо близьке

в усі очі зорить

-

*

суботою

накриють вулик

прозорі крила

нитяних сатурналій:

в анналах

кожна комаха

знає місце своє –

і сувій випадає

останньому

голосу

-

*

тіло

всипане воском

Землі –

не тоне:

на три тони

трава триває

трамвай

дзвенить на горі –

агора розбігається

та й за гаєм-гаєм

літ

-

*

праліс:

кожне дерево

з іменем

кожен листок

має свою

молитву –

- 101 -

поверне парсуну до

низки озер за

димом

-

*

коритися долі –

вбивати час

втрачати

призначення

статки

тіло душі

духову сопілку

незнаного майстра…

майструвати

шпаківню

марно сьогодні

-

*

через латану-

перелатану шкіру

дерево випустило

дух:

той клей на

уроках праці

став у пригоді

злиденним

талантам -

та й Бог помітив

вишневий мед

на вустах

-

*

лободу з

корінням

відпускає

рідна земля –

знає:

паличкою диригента

не стане бур′ян

човна-потопельника –

річкової камбали -

що півжиття

не бачила сонця

-

- 102 -

*

крик опівночі

застеріг дзвінок

годинника:

нехай поспить

в золотій оправі

непотріб часу –

вдовольнить же

тіло

відсутністю

сніданку

обіду

вечері –

всіх таємниць

-

*

за ніч

виросла

Кіліманджаро

на острові

степової річки:

всидіти на березі

не дає стежка

в глибокій траві –

почуваєшся

цвіркуном по

сліду лиса

-

*

жмутком

дідуха

завершиш

копицю сіна.

крапкою –

вечірню зорю.

сходив Місяць –

чи ні: а так

треба –

олівчику з прощі

-

*

чужі пророки

- 103 -

за крок від

молитви згасають:

цвірінькають

коники –

трава знеможена

кров ганя

до сипких вершин

-

*

вже літо

хоче побавитися

кавуном:

на обрії

коси баштану

нагадують ікону –

що – плаче

цілителі

проведуть

гурт овець

разом з нами

-

*

дощі

змивають надії –

човни пере-

в′язані стрічками

сплять у піхвах рівнин:

росою обідай

і росою запивай

рибину-пігулку

з крайнеба

-

*

листок на-

ліплений на

шибку схрону

дільничним

собакою

1947-го – ще

невисокого –

Року:

в сузір′ї Рака

гострять ножиці

- 104 -

на живця

-

*

викурив цигарку

з нори:

вже опівночі

око вицілювало

на гачок

подорожнього:

ніби короїд

в кірасах –

вийшов дух його

з хати:

а без диму –

то – навіть – не

хлів з Бетлеєма

-

*

посріблені жуки –

порічки з пекла:

зорить

з храму

столітньої світлини

огинає гілля

шлях – наш –

додому

-

*

Михайлові Саченку

косив траву

по воді

хрестиком:

а на тому

березі

срібні слова

пурхали з

перепілки

-

*

колючий синок

їжачка

жив на толоці:

- 105 -

колотив колот

в потилицю

Місяця –

місце води знав…

-

*

Світ роз-

губив

наших курчат:

- А ти кажеш:

не жебраки –

незлостиво

заганяла сонце

до загороди

-

*

клопіт було

чимало

з порожніми

горіхами на

терезах

-

*

коники

затолочуть

траву – ще –

до Осені:

в жмені

ховається

кузня з

підковами на

їхні чобітки

-

*

щоночі до

мого сну

заглядає Чужий –

перевіряє:

чи дійсно

самотній –

чи брешу і

себе при-

- 106 -

жальовую

-

*

нотатки

зібрані докупи –

як душу за-

тисли на вузол:

не дай Боже –

гордіїв: ще

виросте свій

Олександер –

скандер

-

*

Земля на

городі

виросла

високо-високо

та: мамина рука

заблукла вивести

малого – з

сивими скронями –

до вечора: як

прийдуть корови

-

*

Одеоном і

не пахнуть

вербові дрова

у вітрах

Слобожанщини:

ще краснопірка

Слово тримає

на дні човна

-

*

Коліно –

висотане листком

(Коліно – місце

на Деркулі –

де річка різко

внрне на схід)

рясно вербу кропить

- 107 -

в дощі:

дошукай свою лінь –

води плин:

«цінь-цінь-цінь» -

відро по східцях

криниці

-

*

на порозі

Місяця

верша втрачає

пісок –

слід ви-

тягується

косою верби –

покладаючи

хрест

-

*

рожеві хмари:

то «прощавай»

сьогоднішнього

Сонця. і на

ранок з виру

вирне рука

п′ятипала – як

зірка на спині

отари

-

*

трісла шибка –

аж

посипався сніг…

а то й так! –

хто її –

тендітну –

до неба довезе…

-

*

любитися в горлі

остудлого дуба:

за плечима Чурльоніса

-

- 108 -

*

День

проспав

котом під

калиною

…а він –

все –

малював

твердині з

піску

-

*

Дощ най-

головніший

серед зірок:

і тільки

ОКО

може його

скасувати…

-

*

великого човна

крила сягають

очей окуги:

жабкою при-

плигала зірка

до мене

крапле кров

по траві

котру Осінь…

-

*

з-під води

озирається День на

купальників

стежка Місяця –

стрічка строкових

дощів

–

*

- 109 -

любисток

посічений

на капусту

в терновій

павутині

хвощів не

по людськи

-

*

легко-легко

сіє сито

проекцію сітки

на воду

перед ковчегом.

хто ж знав:

дух землі

видихне камінь

з дедикацією –

Арарат

-

*

вітер

крізь вушко

соснове

проговорив:

вориння

порогами

зниклими –

селами –

потопельників

стереже

-

*

румовище –

на язику

художника –

що – тримає

рука:

як ніж

косу як

мітлу

з першими

птахами

-

- 110 -

*

кольори

змішалися

в голові –

кажуть очі

палітри

-

*

чи витягне

вітер з

дошки цвях?

так:

коли догорить

човен рівнин.

ні: цвях з′їсть

іржа: іржу –

чорні бджоли

-

*

за крилом

аркуша

сніг по-

тойбіччя

біляво гриби

огортає

…а там –

рогатий Див:

видо – і та

гора

під малюнком

-

*

остримано –

голово –

стрімголово

стримить за

головешкою

горіх –

проводять

через вершу

птахолова –

ключ золотий

- 111 -

не впіймано

вгорі

-

*

конкурс

лікарських

рослин

затягнувся

до ранку:

петрів батіг

затулив усім

рота – і

всі літери

розсипались

біля Харона

-

*

лукаво пісня

зринула

над ставом

пішов туман:

аж чути батіжок

на луках

лук – вкладений

тобі до рук –

зелений

-

*

а ви помітили:

під дворами

коли й збираються –

то випити чи

в карти…

і тільки дві куми

навіть уві сні

показують кутні:

комусь стало

зле – а їм

добре. так і

помруть з посмішкою

в умі

-

*

молоко втратило

- 112 -

плин –

а люди –

Молошний Шлях

недбалого шевця

голки в сіні –

аж занадто багато:

тому й «багачі»

-

*

груші

струшена –

повз кошик –

сльоза:

слово

вибите з

бідної річки

-

*

за три хвилі –

що – на-

кочують на мобілку –

півжиття

рибини –

власниці

археоло-

гічної таблички –

власяниці та

батога

-

*

це місто по-

руйнованих

човнів

зринуло

поплавком

морозяні очі

скотилися

захищені

сльозою

-

*

царя Гороха

листки

- 113 -

універсала

сяють проти води

до виторгу –

ще стукай

та стукай

палицею по

дереву:

Його обійшла

пустеля

-

*

короткий постріл

застрягне в

листі –

як – і

коротконогий

довгоп′ят

пиявок

згодовує Літо

тому – Хто

на дні сидить:

день у день

долото

видовбує

третього човна

-

*

на крилах

човна –

перевізника

сніг:

все важче

носити воду

школярам

до лазні з

їхніми дівчатами

-

*

льодник в

колишньому

театрі

німого кіно:

кинь камінець

- 114 -

на воду з

горіховими разками

-

*

буквар на плечі

давньої Людини:

прийшов

сівач – і

погребачів –

тьма – за

ним…

-

*

та

синьої

горішини

світлина

край вікна

край Місяця

втопила

кров рівнин

співає глина

за колишнім

валом

-

*

кругізми всюди:

у потоках

слав і втом –

та в тому

зумислі – коли –

немає світу:

перегинає гілку

давній тромб –

мандрує вітер

з Осені до Літа

-

*

віщують

на Заході

крила землі

пікто-

- 115 -

граму:

амур готики

весельцем

росу побива

-

*

коли

ворохи зір

упадуть на

глину:

замерла

краснопірка

воду прошиває

зором –

нитка тягнеться

вільним

птахом

-

*

по колу днів

переходить

листок до

трубки миру

-

*

там були люде:

шемрає трава

ящіркою жовтобрюхом –

змієм на

три голови

мамонта слід

прописано

снігом: бивнею

небесною

-

*

Котигорошка слід –

монорейка на

Говерлу:

бляшанки –

залишки

Українського

Дерева

- 116 -

…на схилі віку

надумався

різьбити по

воді

-

*

рослини

пожирають

добу за добою

і Сонце

запізнюється

до брами Раю

сторожами

вимощено

Майдан

біля небесного

Храму

-

*

руків′я стерні

зблисне

Золотом

босоніж –

викошений

Птах –

піде за

річкою.

-

*

Вишня

виторгувана

за старий

Гріш

вродить на

дев′ятий день

повного

Місяця:

місце в залі

за велемовними

Сороками:

їхні очі су-

проводять

- 117 -

дзвоника мотив –

і то: тілько

Луками

-

*

Слова

Людини з

вулиці не

витримує

крейдина:

дошка Локка –

яка: ще камінь

за пазухою

Кожного

першокласника

-

*

рубаями

роблені

(ями)

століть:

Столітник

всихає

на водах

туземних:

ту землю

минає

День

-

*

без догляду

втрачене

Дерево

скаже:

присядьте.

розійдуться

кола –

камінцем

душа по-

біжить на

Той – берег

-

- 118 -

*

Земля під

пальцями

стає

Коником:

цвіркун за

піччу

налаштовує

ніч без

краплини

сну: при-

видівся скрипаль

з минулого

сторіччя

-

*

історія

Грінвіча –

в списах

аріїв –

оріїв

орачів:

на плечах

у кожного

по сонцю:

куди йдуть

вогні без

Обрію?

-

*

сторінка

згинається –

звивається

ящіркою

Дим

над гніздом

Сороки –

що - мовчить:

сніг іде – не –

дійшовши

Берега

-

*

- 119 -

колоди бовванів

давно про-

сотані медом:

за солодку мить

можна продати –

все – і купити

в пустельному

місті чернег:

через моря та гори

тягнеться

дух рівнин –

наших осель –

які пахнуть

трохом – порохом

втраченого

Слова

-

*

по давніх

борознах

черви пере-

ганяють кров –

череду

мерехтливих

Світів –

витончених

слідів різьбяра:

на ринку

в Цареграді

затримався

Творець на

три життя Одіссея

-

*

веснянки

в глечику

сховані:

подоба Світу

в яйці та

риштованні

наглядач за

комахами

посмикує батіжок

на два Ока

- 120 -

-

*

катрен в темних

полях

ката трем.

чи при-

видівся вихід

на люди з

раною на – весь –

берег моря.

-

*

ласкірка обмальована

крейдиною глухаря:

Раховом –

куди не кинь –

різьблення звисає

з дерев:

по дереву – тінь

-

*

посипана сіллю

дорога по березі –

і сліду – Твого –

вже нема

одійшли води

за водоміркою:

наш бідний

Стіл

прогнувся під

вагою всевідного

Ока

-

*

дві сосни та гурт

лірників:

віки на релі

товстим шаром

Золота…

- 121 -

то – Лота сини.

а хіба не

змієголовки за

Вітром?

-

*

календи в сутінках

лік часу продають –

ті ж гроші –

що і вчора

-

*

сьогодні

про-

кидається вода:

потоки

жовтих снів

під берегом

гудуть

-

*

лоскіт з ложки

меду

на окужаний дим

човна:

далі струмка

не ходи –

дитино –

на линві Роду

-

*

минає рік –

та не приходе

мудрість в

прокидах

грози

-

*

лице

листівки

змите

ручаями

-

- 122 -

*

летіння бджіл

пере-

тинає дно

-

*

зворушена гілка

мурашника

пальцями

висотаних

бовванів:

ні вибита

шибка неба –

ні сяйво

Місяця

не вкоротять

шлях до вершин

-

*

Великодні

наїдки

бабця в шухляду –

подалі сховала:

не дай Боже

комісара з очима

Окуня

-

*

полотно

вдома ткане

котре століття

принаджує

докторантів:

від антів

тягнеться нитка

замовлених Слів

-

*

руками діл

обкосив

- 123 -

косий дощ

а сліпий дощ

змалював

сліди косаря

через річку

Гора

-

*

гарний мед

Твій –

матінко

Бджола

та гіркі вуста

п′ють. і –

в гіркий час

-

*

клин за

клином

калатало

простір

калатало

котила з

Веселої гори

пісня гончаря

-

ні згоріли

ні плинули

колоди

трухляві:

та живуть

в нутрощах

світляки –

показують

злодію

Яму

-

*

вродили вишні –

і шпаки за-

летіли з Магрибу:

за шпаківнею

- 124 -

на крилі –

як равлики

-

*

З Канади в село

прийшов лист –

ціпок соляний

видзвонював

оду радости

по дахах

-

*

розбіглися комахи –

кожний за своїм

Серпом

пострибав коник

за срібними путами

-

*

Людина

збере манатки:

мантачку і

дерево під голову

їсти й пити –

виходити на сцену –

серед подібних

і голих –

як розбирати сміття

серед золота

-

*

ворота роз-

христані в

Степ

папаха Нестора –

може – і при-

пливе на свято

повітроплавання –

як – випадуть

давні гроші з

Повітки:

- 125 -

повіки повік за віче

впадуть

-

*

Роки

перележали в кошику

знань:

шмат сала

потопельнику

вирнув з

житньою соломиною в

боці

-

*

корона імперії

ще пахне димом

в музейних стінах:

навіть – коли –

замре останній

вітер на палі

-

*

хвіст вечора

на східцях дому

прийшлого сонця:

відро риби

висипане за комір

дощу

-

*

колом зелених

пагілок

блукає крейдина:

де низ –

а де верша

в милостині

поля?

повільний сніг

приховує час

-

*

- 126 -

плече дощу

з павутинами

Заходу:

заходить Риба

за кущ калини

в кошику

сліз

-

*

спалений вірш

випадково

злетів на

Везувій:

везу колос вій

розбитим шляхом –

садном

ображеного Життя

-

*

криві свічада –

щоб – множити

подібних собі

-

*

липа не

шелестить –

пропивають чай

перемліла волость

входить у землю

та валка скитів –

не взявши тебе

з пером бусла-

зимівника

-

*

корені вербової

довбанки

захопити хочуть

ластівки сміх:

молошні ріки

крізь пальці

- 127 -

течуть до моря

без дна

-

*

глід порубаний-

посічений:

тінь Вія

нагадував

Пану з Великого Лугу:

а їх ставало ще більше –

Дерев за стовпами

-

*

вилік боргів

зозуля в сумці

несе…

несе – несе курка

яйця – і не

доносить Народ

до гнізда

-

*

Замертво впав

на ворох Волі –

чи не дармове

збіжжя лукавих

зборищ:

де Збараж – а

де Чигирин –

чайка чорного

дерева товщами

білих кісток

інкрустована:

то кругові кільця

в плетиво заходу

мають хурдель

-

*

коридори

прийдешнього –

Дикого Поля

Втретє:

ятаганом

- 128 -

зітнутий вус –

грамота з

булавою –

зимівник –

пристань

вкриті рівненько

іржею –

холодними

пальцями ювеліра

-

*

пам′ятника

по стежці –

Тебе –

привітала пташка

Вечерею:

без таємниць –

з посмішкою

на крилі

-

*

стерня крізь

білу стелю

дістає свічки

образи пере-

глядаються через

три картоплини –

що – так парують

на столі

-

*

позначена Богом

Вишня

вродила ліхтарик:

світло схопило

погук глибин –

і не стало волі

бузинового чорнила в

крапці часу

-

*

голоперий ліс

Шуми підійняв

- 129 -

об землю:

замело молитви

суржиковим

квітом –

мотиль став

на прю з

народження:

день у день

жили на арфі

тягнуть на дно

-

*

«ми побачимо

кінець світу?» -

запитав з ряси

літопису знак

зупинки:

потішив душі померлих

в радості –

пом′янутих в дні

календаря на

останній сторінці

-

*

«ходімо на

стігло»:

на Деркулі

є таке місце –

де вистигає

молоко у

коров′ячому вим′ї

як ото: вино у

міхах –

кров у жилах

і кров на стіні

-

*

Всі –

живемо на

костях пращурів.

і – всі –

вийшли з їхніх

могил

-

- 130 -

*

ліки за ліками –

лютий лине

оминаючи ціхи

цехінів:

під плащем

цеховика

ще не про-

кинеться щем

за степами

Ніщот

-

*

при березі

при березі

човен горів

до Потопа:

білі-білі

сорочки

з Осені

попливли

-

*

повернути

згарище

руслом

любові та

зиску:

кувала зозуля –

падав на

голову сніг

-

*

сторінки історії

Нелюбові

розвішані на

деревах –

чорних в зеленому

-

*

- 131 -

порожні верші

викине

Вечір з

кишені

-

*

вирне душа

в само-

браних

човниках з

арихметики:

ах – метики

метикові та

мічені:

чи не буде

кінця

пасовищам

-

*

немов за-

ціпило:

світ

тягнеться

за рогом

Місяця:

а місто

спить і

волос

сиплеться

-

*

на шляху комах:

ластівка

голічерва –

звичайно

ж

мертва:

бубон вужа

про-

світлений

під колесами

шелестить

-

*

- 132 -

живемо з

Надією на

Бога.

а він ламає

собі голову –

як –

змінити

ім′я Вірі

-

*

все Велике

лякає

звичайну

людину:

і – коли –

переляк минає –

править Світом

дрібне…

- 133 -

ВОДА ПО ЧЕТВЕР

- 134 -

*

люстрації притишені

вогнем – небесний

агнець гонами і

гнотом: домахою

сни Дому одмахнем –

поріг перенеси до

себе – готе. гротески

в гротах – гротекст

на крилі – не

кристалічні випари

любові. проникливі

прострації у Львові –

де навіть тіні –

наші королі.

*

колони трапезних

містичних на містку –

барвінок перевитий

омелою. не річкою –

та ниткою малою

спастичний мозок

грається в кутку.

на схилі вод

встидається межа –

можливе скло

засіяне по вінця:

сміються різнокольори

з червінця і мед

дає четверте ведмежа

*

Ігореві Римаруку

Поетом Ігорем утори

Земля посутня огорта

перепочилі коридори

в норі почує доброта

і дебрі неполиті полем

ламкі вітри до лемка

йдуть. утричі зігнута

тополе – кого – там

лицарі ведуть.

у темних шатах –

перевиті промінням

Місяця і тлі:

небесні сльози –

цукровиті під зорями

і на столі

- 135 -

*

маніфестація до стаєнь –

де «інь» і «чень» через

горби. де ще зола така

стара є – і ще наповнює

торби. та риб знамення

переоре орієнтальні

вечори – століття тому

«грає море» під шелест

снігу і черви.

*

вже сніг: солодкі

пластівці. на

вікнах хащі

несходимі. зелено-

гай сховався в римі –

і ластівки – й святі

отці. От саме ці:

стражда їх гнана

неперевершених

суєт: фірман

апостола й кагана –

де – «многая» співають

«лєт» - спивають –

там же – краплі

поту і тупіт

трупоту весни.

пропустять ще одну

піхоту а потім –

тільки світла сни

*

токи залізної худоби –

пастух триглавий

воду пий. а той – про-

зорий – мідний хобот

і наш – золотоверхий

Кий до чорноробів

не доходять в траві

злягаючи сухій –

до пароплавів липнуть

оди ґвалтуючи за упокій

порожню ниву –

шлях на гвалкіт:

зерно в зернині

опада. хто випаде з

тугої валки в ім′я

безмежного труда

хто за правицю стягне

- 136 -

шати біліші за

небесний став.

біліють чорні –

різні – хати з твого

повільного листа

*

нерівно видихнутий

вітер свічу втопив

у небесах – звів

сотні душ старого

світу без преференцій

та ознак. Гознак

горить на безгрошів′ї –

Гонзак до когута

рече – коли – на острові

не стрів я вогню

загострене плече.

невірний і душі і тілу –

нерівний в катетах –

тинах тримав не

хмару одлетілу – а

тільки сон-невиринах

*

лукаві висотані

луки – хітин по-

хитує вгорі: щось

мерзнуть вітрякові

руки – і в агорі – і

на корі. крик птаха:

рисами він коршун –

корисної краси

криштоп: роса – на

Відень і на Моршин -

на криці парашутних

строп: троп осені

синіє в сницях –

в потрійних випарах

синиць: лускаті риби

хочуть сниться –

кошториси – що – впали

ниць… на ціль лукаві

фармазони – столітній

«Фрам» на розі пнів:

лист Фрімантла і

скрип озону – забута

пристань наших днів

*

іматри водоспад –

- 137 -

межислів – можливі

солоди слідів. маржі

вівтар до себе

виплів: завислий

Місяць збоку дів.

за вірчі грамоти –

недовір – рівнина

дня по ручаю:

неділі зрізаний

«лендровер»: навчаю

чаплю нічию нести

у дзьобику покору –

іти крізь попіл по

кору: один свічкар

по коридору згадав

причалену куру

*

на Ленкорані – чи

кора в Корані:

дерева тем і тьми

і ламкоти. води

в Аралі не побачиш –

в крані: до лам

повзуть замріяні

кроти. Любити час –

на крилах півсієсти:

кремації закритий

очерет: через майдан

блиск зірки перевести

в дзвінкому вечорі

туману і верет

*

колоди пірнули у

хвилю хвали –

халат вечорової

рамці: кого

заховали у м′якість

хали халвою

засипані бранці…

до ранку стояти

зубцями кури –

зорю чатувати

голіруч: з південного

суму – панічної

гри підняти за-

голену ліру: Утрілло

пекельна хода

холодку – де кава

- 138 -

творби самотою.

подовжено стежку

як Місяць хитку

когортою сміху

і – мстою

*

криві потоки писанки –

морфеми – Морфей

миршавий на зорі

громів: в моря – хвости

і котурнальні лемми

де окужаний човен

продимів: замів сліди

замок вустами тіні

із потойбіч – і цих

боків озер: густий

потік приглянутої

ріні в околицях і

скрипалів і пер

Просперо лагідний –

гінкої брості хуга –

не фуги богородної

мети: на палі сонця

вибита наруга: де

краще вмерти – а де

ліпше йти

*

клин за клином кламає

суниця – насинь поле

вилягло свинця. день і

ніч згоряє біла глиця

на плечі скитянського

гінця: в норах сховок

викладений м′яко –

маяки засліплені в

кушпил. на воді по-

тріскують каяки –

флюгера підламується

шпиль: гріх шпиталя

тало і вагомо в

пасинках зариблених

лісів – на вагоні

позначкою грому

білий янгол на дощі

висів

*

на острові тузла –

туземець і піт:

- 139 -

під колесом – тьма

літописна. шугає

снігами до човна

вампіт – рука до

керити зависла.

корито з курою –

стріла до стріли –

клини золотого

сувою: до гілки

оливи зашиті

брели морською –

чужою – травою

*

шкандаль: сандалі скинь

і скандій – і сам не

далі йди вершин

незапримічений в

джаз-банді вогонь до

ранку ворушив

Волощини і син – і

опій – омитий

страстями гінця:

пливе листок по всій

Європі до лавринового

вінця: оця слоновотиха

башта заверне Оріон

в баштан: переведіть

стрілу і зважте: пітьму

залишив сіроштан…

на тому боці ліпші луки –

на тім гіллі мудріша

тля – і лопіт клопоту

на руки вогні дарують

звідтіля

*

ще проліски у вічках

каннібала масних

колін крейдяної

пори – конічна сірка

терра андіпала човнами

ночі колом догори

дорадче літо – зліт

на посиденьки:

по синіх пнях

крокують явори –

де сяде дятел в

- 140 -

жмені дисидента

і східцями дістанеться

гори: о річ речей

приб′є по хвилі

Місяць – повиті сіті

у ранкову вість –

півторакрил несе

повз вулик злість –

підстукують бруківкою

підбори

*

до звичного сну

забивається люк –

люфтганза і фанза

з орбіти: старої

ікони спаде мамалюк

на землю косою робити

британіка світла

втрачає розлив –

ріку до суми самотою:

розсіяний вітер

розламаних слив

п′янких голосів

домострою: рої за

роями: комах до

комах: від кону

до кону їх успіх:

порожні ножі в

паперових димах

в Деражні почули

і Хусті

*

лактоза промете лоток –

вітряк посічений – і

тісто: на Фаберже

рясний роток – сучок

якому треба сісти:

всідається потрібна ніч –

потрійні кола бережини:

з твоїх – піском омитих –

ніг – лякають пазухи

ожини: ожив колгосп –

і мох – і глас: а сиві

кості потолочі: який

довершений метлахс

на Птолемея вийде очі…

зелений вірш до Шрі-Ланки –

- 141 -

паланки вихоплені з

рота: позвуть шибками

колонки – тонка і

втрачена робота

*

плетений віхоть

на стінах пролаз:

полоз – і санний

і дикий. вітер –

твого – полохкого

крила втратою

голосу світе:

біла світилка

той біль стереже

на кістяках від

Фернана Леже –

колос когорти

ловіте: молох

продажно спиває

папір - пір′я до

пір′я холодне:

чорна комаха

приталених лір

знову відвідала

Лондон

*

донині прісна

пектораль – то

птеродактиля

особа: горить

сосна – пливе

Грааль з камінного

числа і лоба

світ лобстера

дихне у сіть:

посміти посвіти

судини: світлини

голі принесіть

жерстяним ви-

колом сардини

сопілка нинішня

в степу постукує

похилі гони:

переступ висота

ропу і кров

укриє махаони

- 142 -

змахнув росу в

долині днів:

вчорашній час

долине тихо:

срібниться не-

поладне лихо –

коли – ми з

Місяцем одні

*

торопленні гінці

крутояру – верти-

хвости космічної

тлі: соломини пра-

давньої тари – тінь

у жмені на ріг Сомалі

та ріжок над човном

поруділим: труд ви-

тягує жили з могил:

день пішов на погибель

і «діло» - виріс білий

спориш і бугил. терен

сокола висипав зорі

на дощі – на вологі

роди: хто збере мідяки

і лав сторі за стежками

нової орди

*

Сковороди крізь північ

стежка: стожари –

стожари в золі.

шрам осені – чужа

мережка – і виру

перші мозолі: мороз –

постукує шибчина

на чин і жаб′яче

перо – з руки води

росте шипшина

і не засмічує пором

пора: клумак не

срібло-злото – а

камінці мулькі з

вершин: моє до-

вершене болото на

небі голих горошин

*

чужих могил зелені

кола: колючий сік

- 143 -

легких дерев –

осінній – вилюдний

Микола у тайстри

голоси збере: ось

голос випитого зору –

там голос змулених

глісад – ттам оттоманки

непокору не перележе

палісад: запаска палі

на полуді – зелений

полудень до жнив:

в тумані – павутинні –

блуді – сухої страсті

і мошни: в черкасах

братні переломи –

хребти немирних

позолот: степами – дим

і елерони – кисневий

голод і азот

*

серпнева річка у

пеналі збурень –

республіка читає

полюси: зимовий

сніг немов липневий

дурень на листопад

примів сміття

краси. сніг смако-

витий тане і леліє –

душа-невиливайка

гроном зла: в очеретах

човнів та Соломії –

повище сліз до

бідного села.

*

Волощини вітер

гуляє крізь міт –

в обмотках – за-

пасках і сарі:

в дверях потойбічних

лежить зореліт

з нечистими й

чистими в парі.

коли прогуляє

Париж мідяки

і золото заходу

й світу – на

бронзові вікна

уляжуть рядки –

- 144 -

для кого? – сліди

заповіту… О вирини

слави – золою злетять –

бджолою упнуться

по тілу: бездомний

герой – забезпечений

тать служитимуть

спільному ділу.

*

сірчана січка

скрапує на пліт –

шурхоче тлум

толокою потали:

лист до листка

запаленого літ –

нас – дикі звірі

впасти не питали

та спали ми в

одежах лісових –

луската лінь

зігрілася в потоці:

які події – і які

жалі не зачепились

в крейдяному оці

оці утори – і оці столи

зганяє вітер на

загати муки. на

пам′яті – урочища

смоли – забиті вікна

на осінні луки

*

калина з порогу

пророку: мовчи.

трипілля посипане

сіллю – гатили

клинок ухопив

половчин – по-

точеним морем

та міллю…

любисток поринув

у купіль вершин –

вершителько білого

дому: і верша – і голос

порожніх ожин –

без афин сидіння

Содому: содіяний

модус модрин та

секвой – і кволий

- 145 -

косеканс на мапі:

як всипаний зорями

пасічник Ной ішов –

і доходив сатрапій

*

не нашого бога вірган

у пісках: у Пісках –

баштан і Тичина.

лушпиння летить –

опівнічна луска.

і тіло й душа одпочине.

не нашого колоса

колесо мрій – за-

плутане в сни

батогами: в порожній

на люди добі та

порі: трикутник

стримить на Багами

спочила душа –

розітерті тіла –

зелене крило

анімацій: тіль

постріл один і не

сприйме рілля

плечима опертих

Акацій

*

закохана риба в

рибальські гаки –

в сокиру і дим

Потомаку: на

білому дереві –

сірі галки – по-

топтане марево

маку. осіннє

полюддя – удавка

дуди – додихує

тиснява лоху:

порушена лава

гінкої руди

сідає в джерела

потроху: до моху

вимахує день-

топірець – пірець

кістяка нелетючий:

і прямо навтілусу

в око пірець – і

промінь помолу

- 146 -

колючий.

*

морошка висмоктана

пругом – на пужалні

роси ряса: іде зима

за чорним плугом

і рукавами потряса

не відбулася

пісня серпня і не

потрапила вода

в останню рану –

в що – нестерпно

не витіка її хода…

а за городом морок

тане – письмо

ліниво так сповза:

горять у грубці

білі сани і б′є

світлинами лоза

*

повільні ярма – рами

до соломи – ятвяги

в хащах – хворобливі

пні. перейдуть в

тілеса пружкі

колони – а солодощі

випадуть мені

все випаде – та скло

неперехоже: на

ковзанці літа

без парасоль.

блискучий перстень

обігріти зможе

родину гарбузову

без красоль. тепло

спаде – невільні

ярма в обрій

упнуться – аж

засмутяться кліщі.

які ми дуже правильні

і добрі – корисні – як –

калинові кущі

*

весільний сніг

на плюмажі золи –

- 147 -

до проліска до-

шемрати череслом:

та котики пухнасті –

мозолі – та крига

з ока врубаного

скресла. соколики –

до Сколе піхтура –

небесні хутра в

хуторах доземно –

похитує твердиня

як тура – і вся

любов до поїзда

даремна: триреми

недогледіли тріски –

тривоги брязкуни

по білих нивах:

смачного дим ви-

збирує огнива –

низький тріас

оспівує піски…

*

канва керманича

накриє – короткі

стегна ручаїв:

таке свічадо одно-

криле над стріхою

жалких роїв:

порине порохом

хмарина – корито

за вітрилом – теж -

коли трипільська

окарина від можа –

до граничних меж

і птах – посіяний

весною - проб′ється

до осінніх Герр –

і линва Вести

ляже Ною на сивий

від потопу нерв…

нерівну стежку до

вершини ворушить

полоз золотий…

і срібний вишкіл

горошини за лісом –

де – гудуть плоти

священна квітка

говірлива – святкова

стрічка на вогні:

- 148 -

і крихта виродження

гріла – як вигин

скелі в самані

*

кружні роки Кара-

Богазу – кути роз-

сипані навпіл:

на віск соляної

образи – не-

потрапляння

тем і шкіл

шкільні цукерки –

цоко тіні: розтане

тупіт волосінь:

глибокий голос

робертіні на

царство Тан і

бідність Цінь

ціна розхитує

дерева – шукає

дримба дим

часів: і наша

цвіль некоренева

яку ніхто не

розповів… вівчар:

кружні роки коралу –

анатомічна близна

дня: з того без-

водного Аралу

вітряк птахів

не проганя

*

крихкого плетива

карниз – на криївці

дух не узлісся –

грому: в календарі –

яке число! – огриз

впадає в око

човнику старому

муркоче очерет

через лиман: на

милих вікнах

віск веселок – сутінь:

весло і слід корогви

поламав іржавий

квіт акації та рути.

- 149 -

росте полова – стрижена

трава триває далі

нашого узбіччя –

коли – струна пів-

поля одрива над

козубом маленького

сторіччя

*

гарною справою

сміх одиниць

поважа – не диво-

вижа – що – човен

пісок забира: поза

деревами іній з

чужого ножа:

бідного вересня –

на павутинах –

мира… омрета

опера – пера за-

свічених чар:

чистого вересня

синя печатка

в дуплі: гріє за

ґратами білі

підошви мочар:

воду розлий – і

піди без хороброго

сну по столі

*

льокаї луків і

перлуску – плескаті

човники чумиз:

узвіз вогню та

кровопуску за-

в′язують на горлі

хмиз: зима змахне

вози по кризі

критичним ободом

кружби: горобчик

мерзне на карнизі –

чи впали очі в

жолоби: мертвенні

ринви позолоти –

ще тліє за версалем

пліт – пороги риб

несуть сколоти

на чисте марево

боліт: бо – літ і

літ упало в прірву:

і Лют – і Цур – і

- 150 -

Поривай… шишак

зорі пірнув крізь

Бірму – як за

лататтями трамвай

*

картина д′Ампеццо –

опецьок доби – до

берега тінь барабана:

на дні переписані

вдень короби – по-

сипані зіллям – грибами…

по гроб по Господній

не вийде роса: яка

Росавиця тече під

каміння: коли не

папером черва

вируша – не потяг

вгорі – розуміння:

по дереву бити

рукою свічад –

старим цвіркунам

намовляти потоки:

картина дописана –

висохли соки. цей вірш –

і поклажа – і крам.

*

волошки вшиті –

перевесла слини –

головані у кошику

кишма: недавній

місяць в гори за-

просили: кишмиш

гори і видолу

шурма. і висоху

не тур посоловілий –

вервечка за

посольством моровим:

б′є пужално по дереву

до Сміли: за колесом

у півниках рови…

розбитий вітер –

торохкий метелик.

гуде по луках припот

на біді: у захід сонця

влипни – менестреле –

і – може – підеш легко

по воді

- 151 -

*

крихти волошки на

мостах – мста пере-

ходе сніг не чвалом:

від голови і до хвоста

судома світу стане

валом: у сутінки

сповзе гора – грим

рокоту пірне до-

долу: віск безжалю –

пірамідолу по

звалищу волів пера…

прикоренева волосінь –

безмежжя осені

у проваль: біг за вагоном

містом Ковель без

потрясінь:

де Айлосянке – там

Лу Сінь. де Ярошенко –

Світло тьмою:

листок зелений

голостою безводним

колосом присів

*

тривоги нашої

потоки потопчуть

очерет і брід:

і човен чвари

руки в боки узяв

до кованих воріт:

прибитий щит –

забиті люди –

дзвіночки жерстяних

цикад всім тілом

на квітучі плюти

і подумки – на

Цареград

*

розлитий вересень по

квітах – по горщиках

упротяг дня. кушпильним

стелеться повітом

холодна розумом

рідня. минає вікна

потемніло – мете

хламида по ріці:

- 152 -

чужий тотем цуприть

манілов – в повітрі

тануть манівці.

мов ці намулені

наяди – човни за-

милені піском: на

ланцюгах горять

наряди – ще – металевим

голоском. всі при-

хистки – поскоки –

дзиґи – небесні дзиґлики

вершин поскільки

зрить магнітне

око син степу в

місті ворушив

*

твоє тіло має іншу

душу – і дощі – і солод

горовий: дерев′яна

пташка плине з бушу

гордою поставою трави

привид трибушистий

на галяві – голови

свічад – як – потрясінь:

пам′ятаєш поїзд на

Сваляві: він повіз

лукаву волосінь.

камінь на сильце –

сильце на очі: на руїнах

фауни є хлор: що там

сніг чавунним сном

цокоче – і сокоче німо

Двоколор

*

стриножений батіг

та мальви – цифирь

арабська в стремені:

в рукав Ахтуби піде

Кальвін – і струмінь

випаде мені. і здобич

з іменем ласкірка

у трубах Трубежа

змовчить: гарячий

Захід – біла сірка –

Сірко мав вишкіл

на плечі: в заплавах –

човен на всі боки та

- 153 -

рід змошілий до ноги –

і всі невигадані строки

і голос Лугу дорогий…

*

зустрічний вітер

ворожби – невороття

в сипкі ворота –

коли ворожий ружі

брик доносив колива

до рота: в жарких

безводдях кулунди

і на такирах пере-

хожих: кленові

залишки луни

на списах річки

і сторожі: ожитній

спалах порошвин

вишукує кущі свободи

і світ поділений

на шви – на острови –

піски – та броди

*

голити списаний

тартар – торбини

висівати виром:

тариф на голос і

нектар – поводиря

пускати з миром:

і миро виливати

в гріх – до гирла

залаштунків цвілі:

небесний огул

сиріт-стріх – двори

осінньо посивілі.

так омирає шлях

навспак – колеса

угрузають хресно

і недовершений

ковпак за павутиною

чересла… о – славної

гонитви спіх і

піхтура крізь мощі

брата – свистить

вогонь в ковальський

міх – в холодну

кузню не вмирати

- 154 -

*

розсипаний сніг у

державних степах –

спивається солод

вівторка: розхитані

птиці сидять на

стовпах – їх вітер

обрав і приборкав

боркали за ланцями

йдуть – та ідуть

і дудка стримить

за плечима: холодна

стежина в чужому

саду – і глечик з

водою – і схима.

вогні схематичні

зачинять вікно –

чересла впадуть на

каміння: ще в

конкурсі першим не

буде Махно з мого –

і твого – покоління

*

які то вередливі груші

посеред сосон та

модрин: Змій-вогнедих

сповзе по суші – а

з ним китайський

мандарин: повічні

мандри Марко Поло –

як постук палиці у

двір – Молошний Шлях

за пересолом – в печері

вирубаний звір:

на яворах його худоба –

і без крила і без

бджоли – та вогнища

димка хвороба: а ми

вгрузали і жили по

вікна у задухлих

водах по сірих снами

таборах – пустивши в

світ сліпого Рода – що –

просо місяшне збира…

*

канцона кантора –

Хотин: за тином –

Хо: хотів би – Оха.

- 155 -

і тільки затінь та

сатин царя за-

бутого Гороха. Го-

Рахта з вівцями за

Гарц гарцює на зорі

червневій: виходить

на поверхню кварц

і чарівник сидить

на меві: то – килим –

списаний літак і

ясенова піктограма:

не срібна – так лозова

рама – хисткого

столяра верстак…

така невикапана

ціль – і лиць роз-

ведена солома:

копати на кордоні

сіль – а не з копалень

Соломона

*

на черзі – зір: зоріти

та згоряти: чужий

борятин – і боярин

свій. ще прийдуть –

по-зимовому – буряти

і зрине слід без-

глуздий по росі:

зимою слід. росою

як осою. як осокою –

близна терпуга:

сповзе океанічною

косою громадська

потеруха – та Урга.

змерці та айни – ви-

сріблені свічі: метелики

одвічної сівби: під-

ходить черга здать

рахунки січі. і все

на часі – бо – гудуть

стовпи: випилюють

з фанери зірку ночі –

хоч поночі – хоч шкіра

не лущить. ні день –

ні ранок кості не

заскочить – як – опалимі

опадуть кущі

- 156 -

*

колись з осок поверне

соя: я ос на острові

не стрів. стороння

верша з дошки Ноя

і захід дуже постарів

верстати врізані

дзвінками: Зима.

і прадіди живі.

в колисці ще – а

не з вінками –

блискучі дні – і ножові.

ожини синь – сини в

покосах: ідуть до

празника Песах:

посипана весталка

боса – защібка в

чорних поясах.

колись околисями скиби:

на Баскучай не-

струнна дрож:

сніг дихає рванцями

риби – і прапор

спалює Сурож: чи –

Сурож? за рукою –

грудень – і за грудьми

твоїми – мра… коли

коса траву заблуде

під першим солом комара

*

прибита посухою

каліч – конічні

часи на поріг:

коралі блукають

в хоралі – в осінньо-

зимовій порі

порічки за річкою

Горкол – де – гриви

пливуть без води:

вербове коріння

приборкав – зелений

кушир бороди:

за прадіда – він –

мені буде слова

замовляти на прю:

та вогник при-

- 157 -

каяний блуде –

і всім обіцяє зорю

*

кремінні рушниці –

і шепіт – і шельпіт

каміння – води: і

око Вселенське на

щепі – і холод

всесвітній вродив:

до витоку висихла

галич: на голому

тім′ї карбас. монголи

за димом і галли –

наш вилитий образ

образ… світ осені –

тиха заплава – свіча

за свічею з купин:

під мороком – вітер

і слава. і ти їх не

взяв – а купив

*

наша трава непокрита –

висохлі прірви

цикад – в іскру за-

кинута скирта –

в тінь веселкових

аркад… дні опівнічні

як зблиски – сутінь

затемнень та свят:

здалеку віхола –

зблизька – палиця

збита своя: збитий

гостинець і кружінь –

фосфор – навік – костяний:

і за окрасою ружі –

і за розвалом стіни

*

бажання слави – більші

мрій і марень: марноти

світу вирубані вспак.

в кутку толоки Сату-Байя-

Маре – і ворухкий – і не-

тривкий ковпак.

капкан подій – діра

чорнопрестольна –

посипані на листя

стільники – чорно-

- 158 -

горійська бадилина сольна –

о – стільки правлять

балом фарбники…

мольфар без олівця –

нехарактерник – терни

прогорне золота вівця:

пішов – і не повернеться

Коперник – неконтактер

суворого Вітця

*

городнє опудало

спить на межі –

межиочі стріли

та оси: засипаний

ліс інтернет-мережі –

де - пір′я безкрилого

стоси. стократ обійти

поворотні круги

стежками сядристими

боєнь: підняти – і

знищити всі корогви:

ти – равлик в чужім

однострої… троїсті музики

збирають маржу –

моруге гілля визирає

один віддарунок в собі

стережу: замислений

коник за раєм… і

сотні імен обривають

поділ – і в ґудзиках

небо рясніє: куди ж

ти між квітами

Слово подів – а решето

віє і сіє…

*

грубка горить. і

обруч переходить за

ніч. там не буває

ні пекла ні криги

ні рути. мертво

повчання народить

вогонь на зоні –

дим замашний і

поріг на чолі пере-

гнутий.

спішиться кушпіл –

над прірвою зійде

поруш: білі сніги –

- 159 -

по яких – не співають

та ходять. Двоє:

Марчук – і такий

несьогоднішній –

Труш: чиста палітра

осіннього сну на

Городі

*

канчук сліпого

край держави –

держално жолнєжа

впритул: з Деражні

Місяць моложавий –

якого – не дістав

Катулл: котилась

нитка близько тіла –

колеса блискотіли

в такт: так біля

ночі пісня сіла на

перероблений верстак:

а там: перо і труйні

леза – та зле вечір′я

в порохні: дрібним

піском пробила

«деза» дієзу звершень

і брехні: на пні

на мохові охайно

дістати стелі та

нужди: канчук

злітає одностайно

і крила стогнуть –

«ну – пожди…»

*

настінна гравітація

сітями – без тями

тісто випада в човни:

сотає кров та заливає

ями на покуті – де –

тане чарівник

зелений віник осами

залипне – понині

пил – аз – тягне з

потойбіч: в останню

спеку в січні а не

липні по берегу не-

займаних сторіч.

плеската горлиця

- 160 -

на горщику замріє:

мерці підійдуть в

непочутий дзвін:

умовкни в білих

травах – говорію –

дозволь пройти крізь

тихий Наваїн

*

вестибулярію – біль яру

марка і дощова стезя

несе ґерлиґу та флояру

на терезах – які – не

взяв за невеселу

поторочу – віху весільну

та грімку: в степу

барвінкам сніг морочу –

плекаю сонце в гамаку.

у гамівних сорочках

каро два кольори пере-

плелись – зелені іскри

за ікаром впадуть – а

води тільки «плись-ь»…

зігнеться тіло – одзоріє

рінь візьме пергаментний

зник: іти і йти – і йти –

мандріє – і сповідатися

«за тих»

*

жодної колядки: німо –

тупо тупотять старці

услід зорі: ланці за

дубовим зійдуть струпом –

душі нелетючі та старі.

гонять в спину – ви-

гинають простір

просторіки катедральних

днів: похилився світ

і випав жостір

ситом невербальних

холодів. древні била

вибивають килим –

килиїмські виплоди

шляхів: білі води

чорні трави вкрили –

бетлеємський прикорень

і хлів… любо так по-

сипано зірками – до

- 161 -

хреста не витягнеться

ріг: тільки сліпо срібло

за руками в ті часи –

як – Місяць в човен ліг

*

та легниці влежалася

роса термічними

посипана полями:

єдина стежка в

грудень пророста

під барабанну

тиш чужої плями:

сімнадцята сторінка

та полин: при-

ватних віршів

втрачена худоба:

невирішений сором

тополин – і хухкання

промовистого здоба

молитва промовляє

до стерна: тернові

крильця невагомих

бачень: неколоскові

витоки зерна – і

сніг не виправдовує –

а плаче

*

і сніг пішов без

пішаниці – безодня

будика бридка:

пошани втоптана

криниця – і лід –

як завше – в край

рядка: зелені рядна

сплять за північ –

на чорне впало

волосне: хвилини

заколоту дивні:

рибина з волоком

засне: Снигільди

витруєне ложе –

легкі шляхи

гірських вершин:

перепусти політ –

стороже – летіння

мирних горошин

зоря встає – лягає

хвища – і тінь

- 162 -

норою вигиба:

аж янгол втраченого

вища – якраз на

пагорб від гриба

*

в час колісниць –

колесування тіла:

за Місяцем – брат

зітканий з ножів:

холодна грудка

пташки пролетіла:

кров непотрібну на

зорі нажив: вважай –

що – літо тягнеться

наосліп – плескаті

тарілки серед

човнів – і тільки

чин – немовби –

чистий дослід в

піснях невтішних

дико червонів

*

розтріпані колоди

серед лісу – прошитий

Пан стежками до

води: він тягнеться

і вітер одалісу піскам

потоку взяв – і догодив

ще Див не там – у прірві

сміттярами не добуває

золото низин: камінний

міт з терактами без

драми вибілює кущі

вчорашніх зим…

дровітня випадає на

дорогу – непотріб лісу

і невільних дум: не

випасаєш в хижі

засторогу – а випускаєш

за птахами струм…

струмок біжить: його

вчорашні тіні

захитують той Царе-

град в щитах: і

виникають: звір

на хворостині –

він вищий за

- 163 -

ристалище та страх

*

корона імперії –

Кранах: на білі

халяви – мости.

а ще з гамівного

катрана ні тінь

ні вогонь не змести.

наступна печатка

і почет втрачають

багно біговин: і

пані Історія хоче

забути героїв провин

*

сієста світунів: він

сіє сто печалей –

деревне світло

випадає в грім:

тоді достигне та впаде

квічало на вигорі –

в захованій горі.

Горахта скіпетри у

віники пов′яже –

шубовсне і луною

одмахне. ставай на

славу вип′яний варяже –

трава поляже – як –

один дихне… гонори

у посипаних пісками:

на сонці кістяки не

виграють: затягне

світ чужими босаками:

то погорільці зраджені

в Раю

*

човни зотліли без ріки –

той плин – ні борошно

не випуска – ні стужу:

і липовий – і журавлевий

клин у тріску пере-

брів таку байдужу

зарослі плеса ряскою

без руж – кушир вже

непролазний і

приватний: пішли

на інший край і Бог і

- 164 -

Буж – схід Місяця

пустий та неоплатний

неологізми: зібрані

човни чи виникають

в сумах подорожніх:

а все мовчать вуста

стромкі й неложні

на витоках гори й черевини

*

порох присипає

рану крику –

скракелюри

крихітні вночі:

сон-траву і

молоду старику

в себе забирають

калачі: чалапкоче

решето водою –

вада зору: човника

нема. шельпіт

на весіллі з молодою

листя біля вирію

Трима

*

рубці чи зрубані

рокити – кори то

з дна пісків і

хвиль: в холодних

віршах сибарити.

під ланцюгами

жовтий бриль

збере кремінна

загорожа голодні

крем′яхи поклаж –

і вся вода – на всю

не схожа – що не

роса а що колаж.

порубані на друзки

стріхи: хори… в

горі той тане спів.

і на землі останні

ріки – їм руки

березень заплів

*

лукаві і невтішні

піші: біблейських

- 165 -

куряв піхтура.

жовтаві кості хилять

в ніші: в собі по-

хитується мра

Микола і Олег за пивом

за Лавру сходять

навпростець: яке-то

безіменне диво:

частують Дух і Пан-Отець.

тече розмова за пороги –

обмови глипають

навкруж: ідуть за

пруг небесні роги

і заколисують кору

*

прошва опудала піде на

плаху: прах опаде –

опостинь. вітер підніме

і випроста лаху: по-

сестро сіна – мальований

тин. млин перебуде в

содомі та смітті –

місиво борошна ви-

найде страж. в білому:

з чорними цятками:

світі вкриє толоку

останній міраж

*

любистком голоси

прошиті: пробита

провесінь ві сні –

тоді засіяний

вершитель мовчить

за берегом пісні

повита кашка –

креш на кризі:

Михайло Григорів –

сакви… короткий

вечір зріє в Ризі –

та світло сакури

з мокви: забуті

вишні – виш не-

глинна: наш

прохолодний людний

вірш: пірне –

крізь озеро стеблина

і: усихає коловир

- 166 -

*

люципера витінь втихає

на збруч: збруя і зброя

дзвіночками ляже:

горду хлібину тримай

обіруч – заціпеніння

варяже. врізана гілка –

як вимір начал:

членистоногі пітьма

та атоли: свято

принад і зелених

квічал в дрібках

нелюдської соли

*

застигне купіль – цвіль

невмита: не мито –

не динар – не друз.

чужа дорога знакомита

потягне ковдру в

землетрус. труска хода

людського чада –

чадра запіймана веслом –

і шибка сонця перечата:

мана за випалим селом.

зламає перебуту розтіч

перо старої окуги:

близьких рибин холодні

очі – як – неврятовані

Круги

*

гроза під шибкою

хрестата: середніх

царствій пізній клин:

бджолою Хорса зір

і страта – хвостатих

печищ каолін.

так лінь з природи

виростає – земля сотає

сік рівнин: а гній

біжить з порожніх

стаєнь золою

тронок і вернин

*

норою сніг без

реставрацій: реторта

гній перепливе:

- 167 -

сторіччя випалої

праці – де – срібло

зникло столове

з Бове молитва

католичень: коли ж

калина зійде

знов: зелений

каротин – на січень

і вогник воску

в сумі змов… мовизни

за горою в зграях –

в райошних сутінках

тюрми: сім літер

на щаблі заграє в

наказі вічної юрми