Відділ культури і туризмуЧеркаської райдержадміністрації

КЗ «Районний організаційно-методичнийцентр бібліотечної та краєзнавчої роботи»

Черкаської районної ради

Година козацької слави

Черкаси – 2015

Україна – славний край козачий: година козацької слави / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.-укладач Т.В. Крупченко. – Черкаси, 2015 [б.в.]. – 12 с.

 Козацтво – яскрава сторінка в історії України. Воно залишило глибокий слід в суспільній психології українців, ставши важливим елементом самоідентифікації української нації. Тому закономірно, що й в сучасному українському державотворенні козацтво відіграє загальнонаціональну об’єднавчу роль. Нинішні суспільно-політичні умови України вимагають нового осмислення ролі козацтва, визначення його місця в суспільній структурі на основі оптимізації козацького руху. Вирішення поставлених задач неможливе без широких  досліджень козацтва як багатогранного суспільного явища.        Дане видання «Україна – славний край козачий» створено з метою розкриття перед аудиторією користувачів бібліотечних закладів козацтва в Україні як феномену, що вплинув на вироблення способу життя, світосприйняття та самоусвідомлення українського етносу.

Автор-укладач Т.В. КрупченкоКомп’ютерний набір Т.В. КрупченкоВідповідальна за випуск В.М. Канюка

Підписано до друку 1.10.2015Тираж 35

2

Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2015

Сини Твоєї Батьківщини,В них сила духу непоборна!Козацтво – слава України,

Це гордість наша всенародна!

День українського козацтва відзначається в Україні згідно з Указом Президента України від 07.08.1999 № 966/99 в день свята Покрови Пречистої Богородиці 14 жовтня. Президент України Леонід Кучма, враховуючи історичне значення й заслуги козацтва в утвердженні української державності та його вагомий внесок у сучасний процес державотворення, визначив цю дату своїм указом.

Президент України Петро Порошенко Указом від 14 жовтня 2014 року № 806/2014, з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості встановив 14 жовтня нове державне свято — День захисника України.

В Україні немає важливішого чинника, який би був і центром, і перехрестям, і змістом переважної більшості соціальних процесів, та важливішого компонента національної й територіальної консолідації, ніж козацтво.

Вперше термін «козак» зустрічається у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XIV столітті цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих « Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».

Історики вважають, що українське козацтво виникло в 1480-х роках, але тільки в середині XVI століття їхня кількість зросла настільки, що козацьке військо почало впливати  на перебіг політичних  подій в Україні і Європі. Козацтво виникло у тяжкий для українського народу період, коли його державність була втрачена, а землі захоплені іноземними державами. Осередком

3

козаччини стало Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали козакам безпеку, захист і змогу укріпитися. З XVI століття чисельність козаків постійно зростала.

Козаки ніколи не знали панщини, кріпацтва, були вільними людьми, єдиним обов'язком яких вважався захист південних кордонів.

У запорозьке (низове, січове) козацтво приймали всіх, незалежно від походження та національності. Основною умовою була православна віра. Саме вона була характерною рисою духовного життя козацтва.

За останні три з половиною століття український народ тричі піднімався на боротьбу за встановлення державної незалежності.

Перший потужний спалах відродження власної державності припав на добу Козаччини. Друга спроба створити державу за козацькими традиціями демократизму і рівності робилася в період революційних змагань 1917–1920 років. Третя – вже в наш час. Наприкінці 80-х років XX століття інтерес до свого минулого та генетична пам'ять поряд з активізацією політичного життя в Україні спричинили виникнення козацьких громадських утворень: Козацького земляцтва (1984), що у 1989 році перетворилося на Донецький курінь українського козацтва; спортивної школи козацького мистецтва «Бойовий гопак» у Львові (1985); Запорізького козацького товариства «Запорозька Січ» (1990); «Козацького товариства Київщини» (1990) та ін. Влітку 1990 року відбулося святкування 500-річчя від дня першої писемної згадки про українських козаків. Особливим розмахом відзначалися урочисті заходи на о. Хортиця в Запоріжжі та с. Капулівка на Січеславщині. Це дало поштовх до створення цілої низки регіональних організацій українського козацтва – Карпатська Січ (Львівщина), Поліська Січ (Житомирщина), Прикарпатська Січ (Івано-Франківщина), Кальміуська паланка (Донеччина), Буковинська Січ (Чернівеччина), Херсонський кіш, Волинська Січ, Закарпатська Січ та ін. Їх члени активно підтримували демократичні процеси та створення незалежної Української держави. 14 жовтня 1991 року на Всеукраїнській установчій козацькій раді було проголошено утворення єдиної загальноукраїнської громадської організації Українське козацтво, яка об'єднала усі регіональні козацькі структури України та української діаспори. З нагоди 10-річчя

4

початку козацького руху 16 вересня 2000 року у Києві відбувся З'їзд козаків-засновників Українського козацтва. До 1995 року процеси відродження козацтва в Україні наштовхувалися на певний спротив окремих державних структур: провокації під час проведення козацької ради в Переяславі-Хмельницькому (1992), затримання козацької старшини під час вшанування пам'яті Петра Сагайдачного у Києво-Могилянській академії (1994), заборона поховання за участю козаків Патріарха Володимира (Романюка) поблизу Свято-Софіївського собору (1995) тощо.

І все-таки протягом 1990–2004 років українські козаки зробили значний внесок у справу реального втілення національної ідеї в українському суспільстві.

Враховуючи історичне значення і заслуги козацтва у створенні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення, Президент України Леонід Кучма видав низку указів, що безпосередньо стосуються козацького руху, а 15 листопада 2001 року було прийнято положення «Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002–2005 роки». Метою Національної програми є подальший розвиток і утвердження козацтва як громадської сили, здатної істотно впливати на процес консолідації суспільства. Вона передбачає участь українського козацтва у військово-патріотичному вихованні молоді; створенні, відродженні, відновленні та охороні заповідних місць і об'єктів; проведення освітянських, культурно-просвітницьких заходів; науково-дослідної, пропагандистської та видавничої роботи; організацію туризму, спортивних змагань, здійснення господарської, природоохоронної та міжнародної діяльності.

На сьогодні зареєстровано близько десятка всеукраїнських громадських організацій українського козацтва та більш ніж п'ятсот обласних, районних, міських і сільських козацьких утворень. Серед них: «Українське козацтво» (1991), «Спілка козацьких організацій України» (1999), «Козацтво України» (2001), «Об'єднане козацтво України» (2003) та ін. На сьогодні у своїх лавах вони нараховують майже 200 тисяч осіб.

З 1991 року постійно організовуються кінні походи «Козацькими шляхами», з 1992 року – зарубіжні походи козацької чайки «Свята Покрова» до берегів Франції та Англії, з 1996 року у Києві щорічно проводиться фестиваль-турнір бойових мистецтв

5

«Козацька слава», з 1999 року у Запоріжжі проходить щорічний фестиваль національних видів єдиноборств, а у Дніпропетровську – всеукраїнський чемпіонат козацького морського багатоборства. Періодично стартує регата пам'яті Сірка за маршрутом Київ–Запоріжжя–Босфор. У 2001 році створено Всеукраїнську федерацію козацького двобою та Міжнародну федерацію бойового гопака.

На Черкащині одним із осередків козацького руху є славне місто Чигирин – перша столиця незалежної Козацької Держави – столиця держави Богдана Хмельницького.

7 грудня 2011 року Верховна Рада України, враховуючи вагому історичну роль міста Чигирина Черкаської області в історії українського державотворення, беручи до уваги значення його об'єктів культурної спадщини та у зв'язку з відзначенням у 2012 році 500-річного ювілею міста, прийняла постанову N 4090-VI «Про відзначення 500-річчя заснування міста Чигирина Черкаської області».

Чигирин відомий з першої половини XVI століття як укріплений козацький зимівник (Чигирин розташований в добре укріпленому самою природою місці, неподалік Дніпра, яким легко було дістатися до Запорізької Січі), що мав невелику фортецю. У другій половині XVI століття – центр Чигиринського староства. Король польський і великий князь литовський у 1532 році фортецю віддав у володіння черкаському старості Остафію Дaшкевичу. Дещо пізніше під 1574 роком згадується про «обивателя» і козака чигиринського Тишка Волевича. Це поселення в кінці 70-х років було зруйноване татарами. Однак Чигирин невдовзі відбудувався знову.

У 1596 році чигиринці під проводом Юрія Богуна та Іллі Сутиги брали участь у селянсько-козацькому повстанні проти польської шляхти. Пізніше на пам'ять про ці події на Кам'яній горі були зроблені меморіальні написи.

Навесні 1648 року в Україні розпочалося народне повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке стало подією переломного значення в історії українського народу. Причинами повстання були зростання та зміцнення феодального землеволодіння, посилення панщини (5-6 днів на тиждень), закріпачення селян, утиски польською адміністрацією міщан та дрібної шляхти. Значно погіршилося становище козацтва, особливо

6

після придушення повстань 1637-1638 pоків та прийняття польським урядом «Ординацій», які ставили козаків під повний контроль польської влади. Продовжувався наступ католицтва та уніатів на православ'я, українську культуру.

Рушійними силами Визвольної війни стали козацтво, селянство, міщани, нижче православне духовенство, частина дрібної шляхти.

Очолив повстання Богдан Хмельницький – видатний політик, полководець, державний діяч. Богдан Хмельницький (1595-1657) народився у родині дрібного православного українського шляхтича на хуторі Суботів під Чигирином (тепер Черкаська область). Навчався спочатку вдома, а потім у монастирській школі у Києві, Львівському єзуїтському колегіумі. Вільно володів польською, російською, латинською та татарською мовами, любив і знав історію. 25-літнім юнаком, як реєстровий козак, разом з батьком брав участь у Цецорській битві 1620 року. Був учасником козацько-селянських повстань 30-х років XVII столітті. У 1637 році недовго обіймав посаду писаря реєстрового війська, а роком пізніше був обраний сотником Чигиринського полку. У 1645-1646 pоках разом із Іваном Сірком та запорозькими козаками брав участь у Тридцятилітній війні на боці Франції.

Формально вищим органом влади в державі була загальна козацька рада, яка називалася Військовою (Генеральною). Військова рада являла собою збори козаків, на яких обирали гетьмана і генеральну (головну) старшину. За гетьманування Богдана Хмельницького, з метою зміцнення гетьманської влади, вплив загальної («чорної») Генеральної ради на життя держави був обмеженим. Найважливіші питання гетьман розв'язував на старшинських радах (у них брали участь генеральна старшина і полковники).

Головою держави був гетьман, який обирався безстроково. Він мав вищу адміністративну, судову і військову владу, а також законодавчі повноваження, керував зовнішньою політикою. При гетьмані були гетьманські ад'ютанти (генеральні старшини з особливих доручень): осавули – у військовій сфері, бунчужний – хранитель гетьманського бунчука, наказний гетьман – командувач війська на час проведення певних бойових операцій.

7

Функції гетьманської резиденції і столиці Української держави виконував Чигирин (тепер місто Черкаської області на річці Тясмин), який з прилягаючою територією дарувався йому як вірному підданому короля і Речі Посполитої.

Реальна влада належала Генеральному урядові, очолюваному гетьманом. До уряду входили генеральні старшини: писар – керував Генеральною військовою канцелярією (займався дипломатичними зносинами), судді (їх було два) – очолювали гетьманський суд, обозний – відав артилерією і військовим постачанням, підскарбій – відав фінансами, керував військовим скарбом.

В основі адміністративного устрою держави, на території якої проживало 3 млн. осіб, лежала структура козацького війська. Колишні польські воєводства поділялися на полки та сотні. Кількість полків не була постійною: якщо у 1649 році їх було 16, то в 1650 – вже 20. У полкових містах (Біла Церква, Умань, Черкаси, Ніжин, Полтава та інших) були резиденції полковників, яких обирали полкові ради, а затверджував гетьман. Полковники мали військову, адміністративну, судову владу над населенням території полку. У полку існував свій військово-адміністративний апарат – полкова старшина (писар, обозний, суддя, осавул, хорунжий). У сотенних містах був сотенний уряд, а влада належала сотнику, який виконував ті самі функції, що і полковник.

Гарантом успішної розбудови держави була армія. Вона формувалася на організаційних принципах Запорозької Січі. Ядро армії складало козацьке військо (реєстрові козаки) та допоміжне (наймані полки, артилерія, розвідка тощо).

Державною емблемою України був герб Війська Запорозького – козак із шаблею на боці і рушницею на лівому плечі; державними клейнодами – гетьманська булава, печатка, гетьманський бунчук і корогва.

Розбудова держави вимагала концентрації влади в руках гетьмана, підпорядкування йому всього населення. Богдан Хмельницький протидіяв деструктивним спробам Запорозької Січі, яка складала самостійну адміністративно-територіальну одиницю, поставити себе у виключне положення. Так, у лютому 1650 року на Запорожжі вибухнуло антигетьманське повстання козаків, що опинилися поза реєстром. Гетьман швидко придушив цей заколот, направивши на Січ загін реєстровців. Тож Богдан Хмельницькому

8

вдалося утримати під своїм контролем військову енергію запорожців, не допускати їх участі у політиці, звести роль Січі тільки до прикордонного форпосту.

Для розбудови держави потрібні були великі фінансові витрати. Державна казна поповнювалася з трьох джерел: із земельного фонду, доходів від промислів і торгівлі та з податків.

Державний апарат управління молодої держави створювався під безпосереднім керівництвом Богдана Хмельницького, який спирався на козацьку старшину, вихідців з української шляхти, заможних козаків – людей освічених і енергійних. Серед соратників гетьмана були Іван Виговський, Павло Тетеря, Самійло Зарудний, Іван Богун, Федір Вешняк, Силуян Мужиловський, Юрій Немирич, Антін Жданович та багато інших.

Доказом на користь оцінки подій середини та другої половини XVII століття як революції називають зміни в Україні, які мали революційний характер: створення та розвиток української національної держави; прихід до влади нової еліти – національної за складом козацької старшини; скасування кріпосного права, ліквідацію земельної власності польських та полонізованих українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю, звільнення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти та католицького духовенства.

Наприкінці життя гетьман намагався добитися консолідації суспільства, стабілізації держави, збереження широкої автономії України.

Потреба в козаках для Російської імперії відпала, коли Росія вийшла до берегів Чорного моря і «гніздо самовілля», як називала запорозьке козацтво імператриця Катерина II, за її наказом, наприкінці травня 1775 року було зруйновано.

Сьогодні кожен в Україні чув про козаків. Про них написано багато наукових книжок і художніх творів, знято фільмів. Про козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави – гімні України. Козаків можна побачити на парадах українського війська, їх зображення є на українських грошах та поштових марках. А про малого хлопця і дорослого парубка, що вміє відстояти свою честь і захистить слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. Козак в уявленні українця – це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни,

9

оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України.

«Перед Богом нашим всевишнім, перед святою Покровою, перед українським народом і козацьким товариством — ім’ям моїх матері і батька, святою землею нашою клянусь, що готовий віддати всі свої сили і життя, захищаючи споконвічну свободу народу нашого рідного, дідівські вікові порядки та звичаї, незалежну і соборну Україну!» (з клятви Українського козака на вірність Україні).

Не випадково для святкування Дня українського козацтва обрано День Святої Покрови, вона здавна була покровителькою козаків. Це дуже важливе свято для нашого народу, адже козацтво відіграло надзвичайну роль у становленні нашої держави. Його історичне значення важко переоцінити. Народ ставився до козаків з повагою і любов'ю, сприймав їх як символ мужності, честі, людської і національної гідності. Перекази про звитяжні вчинки запорожців передаються з покоління в покоління. Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою української історії та культури

Рекомендована література:

1. Антонович, В. Б. Коротка історія Козаччини / В. Б. Антонович. – К. : Україна, 2004. – 304 с.

2.  Голобуцький, В. Запорозьке козацтво / В. Голобуцький. – К.: Вища школа, 1994. – 539 с.

3. Історія українського козацтва : нариси у 2 т. Т. 1. – К. : Вид. дім Києво-Могилянської академії, 2006. – 800 с.

4. Історія українського козацтва : нариси у 2 т. Т. 2 / Смолій В. А., ред. – К. : Києво-Могилянська академія, 2007. – 724 с.

5. Історичні постаті України: історичні нариси / Упоряд. Болдирев О. В. – Одеса: Маяк, 1993. – 383 с.

6. Кащенко, А. Ф. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове: оповідання / А. Ф. Кащенко. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 494 с.

10

7. Косенко, Л.О. Козаки. Лицарський орден України: факти, міфи, коментарі / Леонід Олексійович Косенко. — Х.: Школа, 2007. — 570 с.: іл.

8. Лепко, В.І. Українське козацтво / Віктор Іванович Лепко; фотогр. В. Меркулова. — Х.: Торсінг плюс, 2008. — 95 с.: іл. — (Моя Україна).

9. Огієнко, І. Богдан Хмельницький. / Іван Огієнко. – К. : Наша культура і наука, 2004. – 448 с.

10. Скрипник, І. Легенда про гетьмана / І. Скрипник. – Івано-Франківськ, 1997. – 175 с.

11. Уривалкін, О. М., Конончук, І. М. Історія України від стародавніх часів до сьогодення / О. М. Уривалкін, І. М. Конончук . – К.: Т-во «Знання» Україна, 2001.– 240 с., 22 карти.

12. Шевчук, В. О. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI-XVIII ст.: у 2 кн. Кн. 1 / В. О. Шевчук. – К.: Грамота, 2007. – 720 с.

13. Шудря, М. А. Січ-мати   / Микола Архипович Шудря. — К.: Елібре, 2008. — 559 с.

14. Яворницький, Д. І. Історія запорізьких козаків : у 3 т. Т. 3 / Д. І. Яворницький; пер. з рос. І. І. Сварника. – Л.: Світ, 1992. – 456 с.

Статті в періодичній пресі:

1. Бєльдієв, С. За віру, Україну і козацтво: [Українське Реєстрове Козацтво] / Сергій Бєльдієв // Україна Козацька. – 2013. – вересень (№17-18). – С. 5.

2. Гримчак, Ю. Служили Богові і Україні / Ю. Гримчак // Урядовий кур'єр. – 2005. – 14 жовт. (№195). – С. 13.

3. Казанжи,О. Призабуті сторінки історії Гетьманщини / Олександра Казанжи // Літературна Україна. – 2013. – 12 грудн. (№ 48). – С. 7.

4. Календар козацьких дат // Україна козацька. – 2010. – № 11-12. – С. 22.

5. Кащенко, А. Славні побратими: [Козацтво ] / Андріан Кащенко // Дім і сім’я. – 2013. – № 2. – С. 12-17.

11

6. Кудрявцев, Л. «От де, люде, наша слава» / Л. Кудрявцев // Урядовий кур'єр. – 2006. – 15 квіт. (№72). – С. 11.

7. Мамченко, О. «А попід горою яром-долиною…» / Олександр Мамченко // Україна козацька. – 2013. – № 3-4. – С. 14.

8. Приходченко, К. Козак – лицар, захисник, трудівник: [До витоків українського козацтва] / К. Приходченко // Україна козацька. – 2010. – № 19-20. – С.14.

9. Стороженко, І. Великий кордон і українське козацтво кінця ХV – середини XVII ст. / І. Стороженко // Київська старовина. – 2006. - № 1. – С. 31-45.

10. Шпак, В. Перший розпинав Україну, Вторая доконала: [240- річчя знищення Січі] / Віктор Шпак // Урядовий кур’єр. – 2015. – 30 трав. (№ 96). – С. 8.

Науково-популярне видання

«Україна – славний край козачий»

12

Година козацької слави

Автор-укладач Т.В. КрупченкоКомп’ютерний набір Т.В. КрупченкоВідповідальна за випуск В.М. Канюка

Підписано до друку 1.10.2015Тираж 35

Видавець:Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-

методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради

18000 м. Черкаси вул. Дахнівська,52 e-mail: bibliotekaromc@gmail.com

13