Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації

КЗ “Районний організаційно-методичний центрбібліотечної та краєзнавчої роботи” Черкаської районної ради

відділ організаційно-методичної роботи

Черкаси 2016

Духовно-культурні зв’язки Київської Русі та Святої Гори Афон. (Година цікавої історії) / КЗ “РОМЦ БКР”; уклад. Л.В. Гріщенко. – Черкаси [б. в.], 2016. – 20с.

За словами дослідників, в 2016 році сповнюється 1000 років від першої писемної згадки про існування й діяльність на Святій Горі Афон першого давньоруського монастиря “Ксилургу”, через який здійснювалися духовні та культурні взаємозв’язки між Київською Руссю та осередком православного чернецтва й духовності на Афоні.

До вашої уваги година цікавої історії, яка допоможе вам дізнатися про вплив афонської спадщини на культурно-духовні процеси в землях України, які безперервно тривали з XI до поч. XX ст..

Долучайтеся до цікавого пізнання, адже справжнє відродження нашої країни можливе лише через навернення до власної духовної спадщини та першоджерел.

Це видання рекомендовано бібліотечним працівникам, освітянам, учням, працівникам гуманітарної сфери та широким колам читачів, які цікавляться історичною тематикою.

Укладач: Л.В. ГріщенкоРедактор: Л.В. ВоскобійникВідповідальна за випуск: В.М. КанюкаКомп’ютерний набір: Л.В. Гріщенко

2

Комунальний заклад “Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи”.

Свята ГораАфон або Свята Гора займає східний і найкрасивіший

вузький горбистий півострів Халкідіки, яка врізається в багрянцеві води Егейського моря поміж Фермейською і Стримонською затоками. Афонська гора, яка домінує над півостровом, – це величезний конус 2.033 метрів заввишки. Відомий, ще з часів греко-перських воєн (V ст. до Р.Х.), коли, за переказом античних істориків, перський цар Ксеркс наказав прокопати канал через перешийок в північній частині Афонського півострова. Довжина його – біля 60 км, ширина, від 8 до 12 км, площа – біля 360 кв. км. Рельєф півострова починається з рівнини, а далі здіймаються гори, спочатку невисокі, а потім, щоразу вивищуючись, вони переходять у могутній гірський масив, що закінчується на півдні скелястим і крутим Афоном з великою мармуровою пірамідою.

Природна краса півострова надзвичайна. Весь Афонський півострів потопає в зелені. Приморські низовини вкриті тут вічно зеленим чагарником, а стрімкі схили рясніють оливковими та горіховими плантаціями, а долини, захищені від вітру, повніють лимонними та апельсиновими садами. Сприятливі кліматичні умови, гори і близькість моря роблять Афон одним з мальовничіших куточків Середземномор’я.

Про історію Афону в перші століття після Різдва Христового немає жодних згадок. Хоча джерела сповіщають, що за античних часів, тут на узгір’ях, що туляться до побережжя моря, вирувало життя. Там існувало п’ять міст та ряд поселень, місцезнаходження, яких до цих пір не визначено. Без сумніву тільки те, що коли Греція потрапила під владу Римської імперії, ці міста занепали, а на Святій Горі почали селитися її нові мешканці – ченці-самітники й анахорети. Перші чернечі осередки, як відомо набули поширення в Єгипті, Сирії, і Малій Азії, а згодом – в Палестині і Константинополі. Відтоді збереглися лише кілька монаших громад у Коптській Церкві та Східних Патріярхатах. Колишні монаші центри представлені переважно руїнами стародавніх споруд.

Лише Афон, що сформувався як монаша спільнота дещо пізніше, залишається протягом сторіч світовою столицею східного чернецтва, вплив якої вельми вагомий для історії культури всіх православних народів і є до цих пір твердинею Православ’я та бастіоном східного християнства.

Згідно з переказом, Пресвята Богородиця та євангеліст Іоан пропливали біля Афону, прямуючи на Кіпр до праведного Лазаря. Тут їх

3

спіткала морська буря, з огляду на яку корабель пристав до афонського берегу там, де тепер знаходиться Іверський монастир.

Це було в першому столітті, через декілька років після Вознесіння Господнього, де майбутню історію Афонського півострова визначила важлива подія – на ньому побувала Пресвята Богородиця. Вона зійшла на берег і була захоплена незрівнянною природною красою цих місць. Богородиці тоді почувся голос: “Нехай буде це місце твоїм уділом, твоїм садом і раєм, а також спасительною пристанню для тих, хто бажає спастися”. Вона звернулася до Сина, просячи віддати їй у дарунок усю Афонську гору. Як пише Святий Стефан Святогорець, Богородиця мовила: “Це місце нехай буде моїм жеребом, даним Мені Сином і Богом Моїм! Нехай буде благодать Божа на місці цьому і на тих, хто житиме тут з вірою і благоговінням. Цьому місцю Я буду Заступницею і піклуватимусь про нього перед Богом”.

З тих пір колишнє місце поклоніння ідолам було освячене і стало уділом Божої Матері й через це ченці назвали гору Садом Пречистої, а греки Святою Горою. Так, з часом Афон став так званою чернечою республікою, куди за велінням Божої Матері не ступає жіноча нога. І вже з ІХ ст. Свята Гора офіційно входить в історію як монастирський центр. Напевно, з цього часу і розпочинається епоха взаємин між Афонською чернечою республікою і нашою прабатьківщиною. Хоча важко з певністю сказати, коли серед поселенців Афону вперше з’явились слов’яни з терен теперішньої України. Але у ІХ ст. ми вже бачимо слов’ян в оточенні видатних афонських подвижників. Про це, наприклад, йдеться в описі про життя преподобного Афанасія, засновника Великої лаври (963 р.). Відомо й те, що майже в кожній обителі знаходяться свідчення, що підтверджують присутність в них слов’ян з самого початку заснування чернечих осель. Тісні і плідні стосунки Київської Русі з Афоном ми бачимо від часів рівноапостольного князя Володимира. Так в монастирі Есфігмен в кінці Х ст. був пострижений в ченці майбутній великий преподобний Антоній – засновник Києво-Печерської лаври та родоначальник усього руського чернецтва. Його духовним наставником був ігумен Есфігменового монастиря Феоктист, відомий на той час церковний діяч.

Перші монахи на АфоніРік появи перших монахів на Афоні лишається невідомим.

Святогірський переказ приписує заснування деяких монастирів рівноапостольному Константинові Великому. Ці монастирі нібито зруйнував Юліян Відступник, але імператор Феодосій Великий і Пульхерія відбудували їх знову. Незалежно від цих легендарних відомостей можна з великою долею певності припустити, що в VII ст. на Афоні вже існувало чернече життя. Крім інших чинників, цьому сприяли три важливі обставини:

4

1. Міста й селища, котрі існували на Афоні, зникли, місцевість була спустошена й могла привабити любителів самотнього життя.

2. На сході Римської імперії, де раніше існували великі чернечі осередки, з’явилися нові вороги, араби, внаслідок чого велика кількість монахів тікала для продовження аскетичного подвигу на захід.

3. В період іконоборництва візантійські імператори та мешканці столиці зайняли вороже становище стосовно чернецтва і змусили тамтешніх монахів шукати притулку деінде.

З ІХ ст. Свята Гора входить в історію як монастирський центр. Свідченням цього стала участь святогорських монахів у соборі 843 році, скликаному імператрицею Феодорою для відновлення шанування ікони Хрисовул імператора Василія І, а з 885 року передає Афон для проживання виключно аскетів, забороняючи перебування там монахів та інших мирян. 884 році утворено центральний на Святій Горі монастир у Кареї, статут якого повторював правила життя в палестинських монастирях. Афон починають називати Святою Горою – Agios Oro. Хрисовул імператора Константина ІХ Мономаха (1042-1055) затверджує як офіційну назву Афону ім’я “Свята Гора”.

Всі афонські монастирі мають назву царських, патріарших і ставропігійних. Царських тому, що їхнє заснування було здійснене через указ візантійських імператорів, за сприяння імператорів або ж принаймні було підтверджене імператорським хрисовулом. Патріаршими вони називаються через те, що духовну опіку над монастирями прийняла Вселенська Патріархія, що засвідчували відповідні документи – сигілли. Ставропігійні монастирі мають за ознаку свого статусу патріарший хрест, споруджений при їхньому заснуванні. На сьогоднішній день є ченці-відлюдники, які роками живуть на Карулі у печерах і не виїжджають на велику землю. Ці монахи збирають дощову воду, їдять коріння рослин і постійно моляться. Карулі – це найвіддаленіша частина півострова Афон. Сюди треба пливти кількома поромами, а потім ще довго дертися вгору.

Афонський уставМожна припустити, що в ранній період афонського чернецтва

Афонський устав пройшов еволюцію, аналогічну до східних монаших спільнот, де виділяються три стадії: аскетична, спільнотна й спільножительна. До цієї ранньої доби належать два визначні діячі афонського чернецтва: монахи Петро Афонський і Євфимій Солунський.

У їхній духовній спадщині відобразилося змагання двох аскетичних тенденцій, перенесених на Афон зі Сходу: пустельницької та лаврської.

Відлюдники об’єдналися в лаври – організовані групи монахів на взірець стародавніх палестинських лавр.

963 році преподобний Афанасій Афонський, друг і сповідник імператора Никифора Фоки, заклав фундамент знаменитої Великої Лаври.

5

Поряд із дерев’яними хижами – каливами – стали будуватися великі кам’яні оселі, здатні вмістити значну кількість ченців. Це викликало опозицію преподобному Афанасієві, лідером котрої став монах Павло Ксиропотамський. Він наполягав на збереженні найсуворішої форми аскези – усамітнення в пустелі, розрив із світом, повна ізоляція, засуджував Афанасія, бо той нібито приніс на Афон розкіш. Імператор Іоан Цимісхій став на боці преподобного Афанасія.

Перший устав Святої Гори було складено Афанасієм 971-972 рр. У Х ст. будуються Велика Лавра, Ватопедський та Іверський монастирі, кілька менших монастирів – Дохіярів, Филофеїв, Ксенофонтів. До ХІ ст. загальне число монастирів досягло 180. Але чимало монастирів було зруйновано під час численних піратських набігів на Афон. Завдало шкоди переселення на Афон багатьох волоських пастухів з родинами, що ввело неспокій у життя афонських монахів. Імператор Олексій І Комнин (1081-1118) видав хрисовул, за яким заборонявся доступ на Афон будь-якої істоти жіночої статі.

У ХІІ ст. заснування нових монастирів було обмежене. Разом з тим при монастирях будують скити, каливи, окремі келії. Прибувають і оселяються на Афоні монахи різних національностей – поряд з греками, грузини (івери), латиняни (західні європейці), серби, русини. Серед інших, прибув на Афон і любечанин, котрий дістав у монашестві ім’я Антоній.

У кіновіяльних (спільножительних) монастирях житло, пожива, праця та молитва були спільними. Але поряд з ними існували ідіоритмічні монастирі, в яких праця та молитва визначалася (rhthmizo) загалом самими (idioi) монахами.

Монастирі Святої Гори Афон стали духовним пристанищем для численних вихідців з Малої Азії, Греції, Італії, Болгарії, Сербії, а також з Русі. Сліди найдавніших зв язків Київської Русі з Афоном простежуються вже в′ середині ХІ ст. Перший історично засвідчений русин, який відвідав Афон і здобув там духовний досвід, преподобний Антоній із Сіверського містечка Любеча. Повернувшись на Русь, до Києва, він заснував там скит, який став основою знаменитої нині Києво-Печерської лаври. Монахи цієї обителі спершу жили за уставом афонських скитників, аж поки Святий Феодосій в другій половині ХІ ст. не перевів її на монастир спільного життя (кіновію). Уже в ХІ і, особливо, в ХІІ ст. кількість вихідців з Русі, які поселялися на Афоні, збільшилася настільки, що виникла потреба мати власну обитель. Першим руським монастирем в другій половині ХІ ст. став Ксилургійський монастир. Як довго він виступав у цій ролі, невідомо. Натомість історичні джерела свідчать, що 1169 році верховне керівництво Афона передало русинам іншу чернечу обитель – монастир Святого Пантелеймона (пізніше Русікон). З того часу монастир Святого Пантелеймона впродовж тривалого часу служив пристанищем для багатьох русинів, які шукали духовної поживи на Афоні.

6

Також в їх володінні був залишений і монастир Ксилургу, але як приписний. Це свідчить про те, яку значну роль чернецтво Київської Русі на Афоні відігравало серед насельників інших національностей. Але цей монастир швидко втратив свій український характер. З плином часу він став російсько-українським, а згодом і зовсім російським.

Україна рано втратила свій державний статус, будучи захоплена Литвою, Польщею, а пізніше Росією, і це досить вплинуло на український Свято-Пантелеймонівський монастир. На даний час на Афоні, в Русіку, в Свято-Пантелеймонівському монастирі, який, перебуває у віданні РПЦ Московського Патріархату, мешкає більша половина ченців, що є українцями. Ігуменом монастиря є також українець, священно-архімандрит Єремія, що несе на Святій Горі послух уже більше 30 років. Другий монастир на Афоні, де жили українці – був Ставроникита (Никитин Хрест). Перебуваючи під благословенням Святої Гори звичайні ченці, а також і миряни, вважали за необхідне здійснювати паломництво на Афон, тому що такі зв’язки було необхідно підтримувати, хоча б з огляду на поширення в руських землях іконопису, перекладу богослужбових книг. За свідченням Митрополита Климентія, в ХІІІ ст. на Русі грецьку мову знало понад чотириста чоловік.

Роль Святої Гори в історії культури і духовності УкраїниАфон та його спадщина упродовж багатьох століть відігравали

винятково важливу роль у розвитку вітчизняної духовності й культури як в епоху Київської Русі, так і за часів національно-визвольної боротьби українського народу в XVII ст. та в пізніші часи, вплинувши на самобутність і неповторність національних релігійних традицій в Україні.

Особливо важливим було становлення під впливом Афону Києво-Печерського монастиря, який був найславетнішим осередком чернецтва, духовності, книжності, культури і просвіти по всій Русі-Україні.

Перша відома письмова згадка про києворуське чернецтво на Афоні датована 1016 році. Під цією датою в одному зі святогорських документів, які зберігаються в бібліотеці Великої Лаври на Афоні, зафіксовано підписи ігуменів усіх монастирів Святої Гори. Серед них такий напис: “Герасим – чернець, милістю Божою, пресвітер та ігумен монастиря русів. Власноручний підпис”.

Із житійних списків відомо, що 1013 році преподобний Антоній Печерський вперше повертається до Києва зі Святої Гори Афон, де кілька років трудився в духовних подвигах і науці. Побувши трохи в Києві, він знову повернувся на Афон, звідки вдруге приїздить до Києва 1017 році.

Таким чином, ми бачимо, що родоначальник давньоруського чернецтва і засновник Києво-Печерського монастиря разом з іншими співвітчизниками

7

вперше починають подвизатися (діяти) на Святій Горі до 1013 року. Саме вони й утворили 1016 році братію першого давньоруського монастиря Афону, ігуменом якого був щойно згаданий Герасим.

За переказами, цим першим давньоруським монастирем на Афоні була обитель Успіння Богородиці (Панагія Ксирургу, або “Древоділ”). Нині це спільножительний скит, який належить Афонському Свято-Пантелеймонівському монастирю.

Після спустошення Київської Русі монголо-татарськими ордами, зв’язки з Афоном хоч і ослабли, але остаточно ніколи не припинялися.

Так, у XIV-XV ст. видатним афонітом, котрий здійснив вагомий внесок у розвиток української духовності і культури, був митрополит Київський св. Кипріан (Цамблак), роки життя: 1375-1406. За його митрополитства на Русь привозить з Афону багато книг, здійснює переклади богослужбової літератури тощо. Таким чином, на Русі розпочинається період “ісихастського відродження”, яке

суттєво позначилося на формуванні самобутньої та глибоко духовної культури Русі-України.

Іншим видатним подвижником-ісихастом, котрий здійснив вагомий внесок у розвиток вітчизняної духовності, культури і писемності, був учень старців Афону – митрополит Григорій, який залишив після себе понад три десятки цінних літературно-богословських творів.

Важливу роль Афон та його подвижники відіграли в духовно-культурному відродженні України в XVII ст. Під їхнім впливом в Україні пишуться нові полемічні твори, відкриваються школи (Острозька й Києво-Братська), засновуються братства, друкуються книги, здійснюється воцерковлення запорізького козацтва і залучення його до боротьби за релігійне і національне звільнення українського народу. Найвидатнішим з українських афонітів того часу був старець Іоанн Вишенський, а також однодумні з ним Іов Княгиницький, блаженний Кіпріан, Ісаакій Борискевич, св. Іов Залізо (Почаївський), Афанасій Межигірський, Іоасаф Густинський, Ісайя Копинський, Іосиф Коріятович-Курцевич і багато інших.

Тісні духовно-культурні зв’язки з Афоном у цей час підтримували Києво-Братський, Межигірський, Трахтемирівський, Самарський, Манявський, Почаївський, Густинський, Мгарський, Святогорський, Мотронинський, Краснокутський і багато інших монастирів. Особливо важливим було становлення під впливом Афону Києво-Печерського монастиря, який був найславетнішим осередком чернецтва, духовності, книжності, культури і просвіти по всій Русі-Україні.

Вплив Афону на духовно-культурне відродження в Україні був такий значний, що на Київському помісному соборі у 1621 році, який скликав

8

Митрополит Іов Борецький, було складено 24 правила під назвою ″Совітування про благочестя″, в одному з яких йшлося: ″Послати до Константинопольського патріарха за благословенням, допомогою та порадою; так само й на святу гору Афонську для того, щоб викликати і привезти звідти преподобних мужів руських, які процвітають житієм та благочестям, і в майбутньому посилати руських на Афон як в школу духовну″.

Серед ченців які приїхали з Афону, був і Іоан Вишенський, котрий подвизався у Зографському монастирі та став одним з очільників у боротьбі з унією. А ще наприкінці ХVІ ст., за підтримки княгині Анастасії Юріївни, ієромонах Григорій у Троїцькому монастирі починає перекладати Євангеліє з грецької на слов’янську мову.

Особливо пожвавилися зв язки Афона з Україною в кінці Х′ VІ – першій третині ХVІІ ст., що було зумовлено боротьбою навколо Берестейської церковної унії. В цей час духовний досвід на Афоні здобували такі відомі українські церковно-культурні діячі, як письменник-полеміст Іван Вишенський, засновник Скиту Манявського Іов Княгиницький, архімандрит Дерманського монастиря, а згодом луцький православний Єпископ Ісакій Борискович, автор ″Вертограда душевного″, богослов Фикара, перекладач творів Іоана Золотоустого і Макарія Єгипетського ієромонах Кипріян.

Загалом, епоха антиуніатського антагонізму була періодом інтенсивнішого спілкування України та Афону. Це підтверджується багатьма прикладами. Князь Костянтин Острозький у час найбільшого полемічного протистояння проти католицизму придбав на Афоні твори грецьких Митрополитів Григорія і Ніла спрямовані проти латинян. Також з ініціативи того ж К. Острозького у Дерманський монастир, що на його думку повинен був стати “училищним у православній вірі”, настоятелем був запрошений афонський чернець Ісаакій (Борискович). В 1561 році він став архімандритом Пересопницького монастиря, де й закінчив переклад цього Євангелія, що отримало назву Пересопницького.

Та вже в середині ХVІІ ст. контакти українських духовних подвижників з Афоном істотно послаблюються. На це вплинули два фактори: по-перше, в результаті Берестейської унії частина православних монастирів стали унійними і вони почали перебудовуватися за західними зразками (василіанська реформа 1617 р.); по-друге, церковно-освітні реформи київського православного Митрополита Петра Могили також орієнтували українське Православ я на католицький ′

Захід з його раціоналістичною теологією, а це породжувало недовіру до аскетично-споглядальних принципів Афону. За свідченням відомого українського мандрівника і паломника Василя Григоровича-Барського, який на той час відвідав Афон, в руському монастирі Святого Пантелеймона перебувало тоді всього чотири ченці: два вихідці з України і два болгари.

9

Також він відвідував на Святій Горі Афон і монастир Симона Петра, згадки про це залишились задокументованими в цьому монастирі і донині. Вихованець Києво-Могилянської академії Василь Григорович-Барський один з перших докладно описав географію Афона та всі його монастирі. Один рік він проживав у Русіконі і добре вивчив розташування, архітектуру й мистецьке оздоблення монастирських храмів, спосіб служіння, моління і життя афонських монахів. Його книга записів і спостережень під назвою ″Странствования по святым местам Востока″ з описом Афона та його святинь стала широко відомою й популярною вже в 70-их рр. ХVІІІ ст. З українських істориків нового часу історію Афона та його зв язки з Руссю-Україною′ досліджували також П. Куліш, І. Житецький, В. Щурат, М. Возняк, а в останній час І. Паславський.

У ХVІІІ ст., коли в Україні зросла національна свідомість, особливо через повстання проти Москви гетьмана Мазепи, котрий разом з швецьким королем Карлом ХІІ, 7 червня 1709 року, зазнав поразки під Полтавою і був змушений покинути Україну з частиною своєї старшини і війська. Ось у цей важкий для України час знову було звернено особливу увагу на Афон, як на спокійне місце життя і подвигу. І на землях Пантократового монастиря постає чисто український скит Святого пророка Іллі або, так званий, Іллінський козачий чи запорізький. Цей скит заснований ієромонахом Паїсієм Величковським (1722-1794 рр.), уродженцем Полтави. Звістка про молодого українського аскета-подвижника розійшлась по Афону і поза його межами, і до Паїсія почали сходитися ченці, переважно українці, і частково молдавани. На Афон потроху стали прибувати емігранти, козаки з колишньої армії гетьмана Мазепи, бажаючи в молитві й подвизі дожити свого віку. Невдовзі біля Паїсія зібралося стільки української братії, що їй стало занадто тісно при його вбогій келії, і Паїсій змушений був просити в Пантократового монастиря просторішого приміщення, – і йому віддали порожню келію Святого пророка Іллі. Це було в 1746 році і відтоді на Афоні постав Іллінський козачий український скит. Тут великий старець Паїсій переклав з грецької ″Добротолюбіє″ та твори засновників християнської аскези.

Був ще один скит Святого Андрія, де проживали ченці-українці, який знаходиться поблизу Кареї (столиці Афону). Дуже величний храм Андріївського скиту, що будувався протягом більше ніж 20 років, вважається найбільшим храмом на Афоні і одним із найвеличніших на Сході.

Окремі українські монастирі віддавна підтримували культурні контакти з Афоном. Відомо, наприклад, що в ХVІ ст. між Супральським монастирем і Святою Горою відбувався активний обмін богословською та житійною літературою. Цікаво, що в слов янських книгозбірнях Афону Х′ VІІ-ХVІІІ ст. переважали київські, львівські і чернігівські друковані видання.

10

Українське козацтво також підтримувало тісні зв’язки з Афоном, запрошувало звідти досвідчених наставників і старців, робило щедрі пожертвування на монастирі Афону, здійснювало паломництва на Афон, а нерідко чимало козаків і самі приймали на Афоні чернечі постриги й подвизалися в монастирях Афону.

У другій половині ХVІІІ ст., коли православна частина України переживала політичну, соціальну й духовну катастрофу (знищення Запорозької Січі, ліквідація гетьманату, закріпачення вільного козацького народу, остаточне викорінення синодальною Російською Православною Церквою могилянського духа з українського Православ я), потік українців на Афон′ знову ожив і кількісно збільшився. Так козаки із Задунайської Січі й із Кубані за старою козацькою традицією продовжували опікуватись монастирями Афону, а особливо українським козацьким Свято-Іллінським скитом (останні ченці-українці в цьому афонському козацькому скиті перебували до 1992 року, коли замість українців до нього заселилися греки і з того часу він став грецьким монастирем).

Як писав ще в середині ХХ ст. про цей козацький скит на Афоні Іван Огієнко: “Це справді український закуток на Афоні, ніби чудом перенесений сюди з України”. Заснований він був вихідцем із сім’ї українських козацьких священиків святим Паїсієм Величковським (172-1794), котрий на Святій Горі заснував власну ісихастську школу, яка отримала назву ″паїсіанство″ та якій належала честь нового відродження й поширення афонського ісихазму і старчества в Україні, Молдавії, Румунії, Білорусі та Росії в ХІХ ст..

Як ще один осередок українського чернецтва козаки заснували на Афоні Чорно-Вирський скит Різдва Богородиці, що діяв у XVIII-XIX ст. при Афонському Зографському монастирі.

У ХІХ-ХХ ст. в Одесі діяли подвір’я афонських обителей: Свято-Пантелеймонівського монастиря, Іллінського та Андріївського скитів. Саме через Одесу тисячі паломників з усієї Російської імперії вирушали у паломництво на Святий Афон. Так само через Одесу здійснювався зв’язок українських і російських ченців Афону з Батьківщиною.

Варто відзначити, що до 1913 року на Афоні налічувалось понад 2500 ченців з України, тоді як греків – 3900, болгар – 340, румунів – 288, сербів – 120 і грузинів – 53. Лише в одному Іллінському скиту налічувалося до 500 ченців. Значна кількість вихідців з України подвизалася в руському Свято-Пантелеймонівському монастирі й численних келіях Афону. Ця кількість

11

справді вражає уяву, якщо зважити на те, що до 1830 року на Афоні не залишилось жодного українського ченця.

В історичній перспективі з Афоном пов язана доля ще багатьох′ славетних українських подвижників. Назвемо деяких з них.

Великий старець Паїсій Величковський (1722-1794), син полтавського протоієрея, в 1746 р. заснував на Афоні скит св. Іллі. Тут він перекладав з грецької “Добротолюбіє” та твори основоположників християнської аскези. Після Афону преподобний переселився до Валахії, де очолив Нямецький монастир.

Визначний слід залишив Афон у світосприйманні двох вітчизняних святих недавньго часу. Перший з них – Кукша Одеський (1874-1964) – перед тим, як подвизатися у Києво-Печерській, Почаївській лаврах, Успенському монастирі Одеси, 17,5 років прожив у афонському Свято-Пантелеїмонівському монастирі. У тій же обителі духовно зростав перед поверненням в Україну майбутній “апостол Закарпаття″ – преп. Олексій Карпаторуський (1877-1847).

Тому зацікавлення щодо афонської духовної і культурної спадщини нині у світі помітне не лише серед православних віруючих, але й серед світських кіл. У монастирях Афону зберігається понад 10 тисяч цінних рукописів написаних грецькою, арабською, слов’янською мовами, хоча доступ до них обмежений.

Проте після трагічних подій 1917-1920 рр. зв’язки України з Афоном були втрачені, афонські подвір’я в Одесі ″націоналізовані″ радянською владою, а будь-які натяки на роль Афону у становленні духовності й культури України старанно нищилися радянською атеїстичною пропагандою.

Коли нині вести мову про Афон та Україну, то йтиметься про більш аніж тисячолітню історію, вписану яскравою стрічкою в історичну книгу найкращих стосунків між Україною та Православним Сходом. Ці зв’язки з однією із найбільших святинь Православного Сходу – святою горою Афон назавжди закарбовані на золотих сторінках наших неперервних взаємин, викликаних і сповнених найвищою християнською чеснотою - любов’ю, яка гармонує з милості Божої церкву і світ. Україна й Афон – це дві плідні гілки однієї лозини – Вселенської Апостольської Православної Церкви.

Монастирі на Україні, які засновані ченцями зі Святої ГориВ Україні теж, були монастирі і скити, які засновані ченцями зі Святої

Гори, в яких дотримувались Святогірського уставу та перебували вони у тісних зносинах з Афоном. Тут наприклад, слід згадати Почаївську лавру. За переданням, першим чернечим поселенням у цій місцевості став скит, що його на зламі ХІІ-ХІІ ст. заснував чернець з Афонської гори Мефодій. Цілком

12

імовірно, що цей скит передував появі тут великого чернечого поселення. В епоху розквіту Почаївського монастиря спілкування з Афоном було вже не посереднім, а прямим. З кінця ХVІ і впродовж ХVІІ ст. в бібліотеку Почаївської лаври привозили віронавчальні та вірозахисні книги з Афонських монастирів, ченці листувалися з своїми братами зі Святої Гори. У 1900-х роках, від Почаївської лаври засновано Свято-Духівський скит. До скиту було запрошено двох ієромонахів з Афону – і вони ввели у ньому Афонський Устав. Другий скит, де чернече життя проходило за Афонським Уставом, був скит Святого Георгія Переможця на Козацьких могилах. У кращі часи монастир мав більше тридцяти чоловік братії, яка молилася й трудилася, своїм подвигом надихаючи багатьох прочан, які стікалися до монастиря тисячами. Особливої уваги також заслуговує Манявський скит, що розташований у мальовничому карпатському міжгір’ї за півсотні кілометрів від Івано-Франківська. Цей скит заснований преп. Іовом Княгиницьким, котрий був пострижений у Ватопедській обителі та довгий час перебував на Афоні і, певною мірою, через це заснований ним скит стали називати руським, тобто Українським Афоном. На одній із башт, що має три поверхи зберігся напис: “Обитель цю спорудили ревнителі віри православної, ченці гори Афонської”. В ХVІІ ст. монастир досяг небувалого розквіту та мав зверхність над багатьма іншими монастирями і був, так би мовити, благословенною Святою Горою в Галицькій землі – Новим Українським Афоном.

Це був духовний оплот Православ’я в Галичині. Коли в другій половині ХVІІІ ст. Греко-католицька Церква повністю встановила своє опікунство в цьому регіоні, то ченці скита потерпали від значних утисків і змушені були покинути скит і переселитись на Афон.

Афонський старець, ігумен Есфігменового монастиря Феоктист, який постригав у чернецтво преподобного Антонія Печерського, духовним зором сягаючи в далечінь наступних віків, передрік подання благодаті нашій, тоді ще юній Церкві. Він сказав постриженику так: “Іди на Русь, там іншим на зростання і успіх будеш”.

Віруючі землі української у подвигу діяльної любові до людей і Бога справдили це передречення. Вони виразно засвідчили повноту благодатного життя Української Православної Церкви та підтвердили її духовний зв язок зі′ Святою Афонською Горою.

Православні монастирі на АфоніАдміністративно – особлива одиниця Грецької Республіки, самоврядні

співтовариство 20-ти православних монастирів в безпосередній церковній юрисдикції Константинопольського Патріархату (з 1313 року).

13

На відміну від решти Константинопольського Патріархату, на Афоні використовується виключно юліанський календар (старостильних), в тому числі в адміністративних документах.

1. Лавра Афанасія Афонського 2. Ватопед Афонабо Велика Лавра (ідіоритм)

3. Іверон Афон 4. Монастир Хіландар Афон

5. Діонісиат Афон 6. Кутлумуш

7. Пантократор Афон 8. Ксиропотам Афон

9. Зограф Афон 10. Дохіар Афон

14

11. Каракал Афон 12. Філофей Афон

13. Симонопетра Афон 14. Агіа Павла Афон або Святого Павла

15. Ставроникита Афон 16. Ксенофонт Афон

17. Григоріат Афон 18. Есфігмен Афон

19. Святого Пантелеймона 20. Констамоніт Афон або Севастянов. Монастир Констамоніту

***Проходять роки, за ними йдуть століття, минуле переходить в

сьогодення. Україна й нині не втрачає зв’язку з православним Афоном, де, за словами письменника Бориса Зайцева, “саме життя перетворюють на поему”.

В наш час також багато паломників з України відвідують Святу Гору, щоб вклонитися безцінним святиням, що єднають нас. Тому, що паломництво на Афон відрізняється від відвідання інших святих місць можливістю доторкнутися до збереженої у віках традиції чернечого подвигу, який кличе до себе тих, хто шукає богопізнання.

Відвідував Афон Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Володимир. І особливо приємним є той факт, що духовенство Львівсько-Сокальської єпархії у 2012 році відвідало Святий Афон, де отці

15

Церкви складали свої молитви на рідній українській мові та благали Пресвяту Богородицю благословити та покрити Своїм Материнським Омофором наш рідний край, віруючий люд та утвердити єдину Помісну Православну Церкву. Вони в такий спосіб внесли свою маленьку нову історичну лепту у церковні зв’язки України із святою горою Афон. За Україну та її процвітання лунали їхні молитви з гір, що вже давно звикли до української мови.

З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія вийшов в світ перший випуск наукового альманаху “Афонська спадщина” (“The Athonite Heritage”), присвячений 1000-літтю давньоруського чернецтва на Святій Горі та Дня пам яті преподобного′ Антонія Печерського.

Випуск направлений на системне і різностороннє висвітлення історії та духовно-культурної спадщини Святої

Гори Афон у розвитку слов’янських країн і Київської Русі. Він також покликаний розширити уявлення про тисячолітні духовні і культурні зв’язки Київської Русі і Афона, про вплив афонських традицій на багато пластів духовного, культурного і навіть політичного життя слов’янського світу.

Відкривається альманах вітальним словом Принца Уельського Чарльза, який є почесним головою Міжнародного товариства “Друзі Святої гори Афон” (Великобританія).

16

Словник основних термінів та назвАнахорет,-та – відлюдник, пустельник. Першим “А.” в християнстві, вважається св. Павло. Антогонізм (від грец. Antagonisms – суперечка, боротьба) – протиріччя, для якого характерна гостра непримиренна боротьба ворогуючих сил, тенденцій. Термін “А.” вживався в релігійних системах, стосовно до боротьби добра і зла. Аскеза (греч. askesis – вправа, практика), сукупність форм і методів самообмеження і самоконтролю. Ті чи інші види аскези існують у більшості релігій світуБерестейська церковна унія (від лат. Unio – спілка, союз, єдність) – об єднання′ Київської митрополії з катол. церквою, проголошене на соборі у Бересті 1596. У тій частині України, що перебувала у складі Рос. Імперії, уніат. церкву було ліквідовано 1839 (Правобережжя, Волинь) і 1875 (Холмщина), В Україні у складі СРСР уніат. церкву було заборонено 1946, після чого вона продовжувала діяти нелегально до 1889 року, коли була поновлена у правах. Інша назва – Брестська церковна унія.Богоявленський собор – головний храм Київського Братського Богоявленського монастиря, збудований на місці ранішої дерев яної церкви. Храм створено за′ меценатською допомогою гетьмана Івана Мазепи протягом 1690—1693 років. Знищений більшовиками в 1935 році.Густинський Свято-Троїцький монастир — жіночий монастир Української православної церкви Московського патріархату. Розташований у селі Густиня, на правому березі річки Удай біля міста Прилуки Чернігівської області.Ісихазм, – му (від грец. ἡσῠχία – спокій, німотність) – вчення, що виникло у Візантії в ХІV ст. завдяки старанням св. Григорія Палами.

Суттю цієї доктрини є обожнення людини – її повне єднання з Богом ще під час земного життя – аж до реального вставання “богом за благодаттю, а не за сутністю”. Засобом, що дозволяв досягнути такого стану, визнавалась молитва – умна (від ума – екзистенційного центру людини, інстанції, відмінної від розуму і тіла) або ж Ісусова молитва – “Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного”. Калива (греч. Καλύβα – букв. “хижина”) – окрема будівля на Святій Горі Афон, призначена для проживання ченців (найчастіше від одного до трьох, але не більше шести). Зазвичай кожна калива має кілька кімнат, у тому числі домовий храм, і живе за власним розпорядку. Кілька калив разом утворюють скит. Мешканці каливе ченці як правило займаються ремеслом, рукоділлям і художніми промислами.

17

Кіновія (від грец. κοινοβιος – загальний і грец. βιός – життя) – назва монастирів, у яких братія не тільки їжу, але й одяг і т. п. отримують від монастиря, за розпорядженням настоятеля, а зі свого боку, весь свій труд і його плоди надають обов язково на загальну потребу монастиря.′

Не тільки монахи, але й настоятелі таких монастирів не можуть мати жодних прав особистої власності, їх майно не може передаватися ними у спадок, також не може добровільно роздаватися. Настоятелі у таких монастирях обираються братією монастиря і лише затверджуються на посаді синодом, за поданням єпархіального архієрея.

Перші кіновія була заснована Пахомієм Великим у Південному Єгипті. Кіновії виникали у різних конфесіях, проте особливого значення вони були у християнстві та буддизмі. Нині найбільш яскравими прикладами класичних кіновій залишаються монастирі Тибету та Святого Афону.

На теренах України перша кіновія була заснована Феодосієм Печерським – Києво-Печерська лавра.Києво-Братський Богоявленський монастир – колишній православний чоловічий монастир на Київському Подолі. Заснований у XVI столітті, був також відомий як училищний. Розташовувався неподалік міської ратуші. В монастирській церкві був похований гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.Копти (від грец. αιγυπτος – ″єгиптянин″, араб. ,قبط множина (أقباط – етно-конфесійна група, нащадки давніх єгиптян.К птська православна церквао́ Александрії – офіційна назва Християнської Церкви у Єгипті, одна з давньосхідних (дохалкідонських) церков.Краснокутський Петропавлівський чоловічий монастир – український православний монастир (XVII–XVIII ст.) у с. Основинці коло смт. Краснокутськ. Був розташований на правому березі річки Мерли. Завдяки розгалуженої системі підземних ходів, ченці могли ховатися від нападників. Частина цих ходів відновлена, та існує в наш час. У часи правління російської імператриці Катерини II в ньому ховалися бунтівники. За її наказом монастир було закрито.

В 1793 році, на місці монастирю був заснований Краснокутський дендропарк. В теперішній час залишки монастирю знаходяться на його території.Ксеркс (староперс. Xšayāršā, перс. خشایارشا, дав.-гр. Ξέρξης, івр. הראשון חשיארש – перський цар і давньоєгипетський фараон, син Дарія І, правив з 485 до своєї смерті 465 до н. е.).Манявський православний монастир, заснований Йовом Княгиницьким у 1606 році біля села Манява (Богородчанський район, Івано-Франківська область). 28 травня 1998 року було відкрито Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир. Його називають Український Афон.

Межигірський Спасо-Преображенський монастир – православний (первісно чоловічий, згодом жіночий) монастир, який з перервами існував від часів

18

древньої Києво-Руської Держави до 1935 року в місцевості Межигір′я – біля сучасного села Нові Петрівці (Київська область), за 10 км на північ від міста Вишгорода.Патерик, – ка (греч. πατεριχόν, від πατаηp – батько, отець) – у правосл. літературі – збірник життєписів відомих ченців. Від назви ченця – патер. Перші П. з явилися′ у Візантії в ІV ст.Подвизатися – церковно-слов’янське слово), тобто діяти, спрямуватися, поспішити, прийти в рух, працювати, виявляючи себе в якій не будь галузі. Самарський Миколаївський монастир, Самарська пустинь, православний український козачий чоловічий монастир, заснований у кінці ХVІ-го – на початку ХVІІ-го сторіч біля слободи Самарчук (Новоселиця; нині м. Новомосковськ Дніпропетровської області) у Орловському Куті на території Самарської паланки Запорізької Січі.

Сигілли – магічні речі, талісман, оберіг. Є дві загальні версії цього слова, латинське sigillum (печатка) та на івриті слово) סגולה чи твориво магічного ефекту)…Святогорський Успенський Зимненський ставропігійний монастир – жіночий монастир Московського патріархату, розташований у с. Зимне (Володимир-Волинський район, Волинська область).

Свято-Успенська Почаївська лавра – православний чоловічий монастир у Почаєві, Тернопільська область, Української православної церкви зі статусом лаври. Найбільша православна святиня Волині, друга, після Києво-Печерської лаври, України.

Свято-Троїцький Мотронинський монастир – православний жіночий монастир, заснований в лісовому урочищі “Холодний Яр” на місці скіфського мотронинського городища (тепер село Мельники Чигиринського району).

Скит, – ту – 1. Правосл. монастир, розташований у пустельному місці, статут якого відзначається суворістю. До С., зокрема, належать монастирі старообрядців, створювані в часи переслідувань. Назва походить від пустелі Скіт в Єгипті. 2. У правосл. – житло ченця або келій, розташовані на віддаленні від монастиря.Ставропігія (від грец. “ставрос” і “пігіон” – поставлення хреста) – автономна православна церковна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевому ієрархові, а безпосередньо патріархові і користується спеціальними правами (догляд над духовенством, іноді навіть над ієрархами).

В Україні право ставропігії надавали константинопольські (до 1686), а згодом московські патріархи (до початку XIIІ ст.). Цим правом скористалися деякі церковні братства, які під час релігійної боротьби (перша половина XII ст.) стали

19

на оборону Православ’я, поборюючи деякі заходи місцевих єпископів. Церковна ієрархія виступила проти ставропігії, а архієпископ Мелетій Смотрицький здобув 1626 грамоту від константинопольського патріарха про скасування ставропігії у Київській митрополії; цю постанову пізніше обмежено ново-наданими ставропігіями.

Класичним прикладом ставропігії можуть слугувати 20 нині діючих монастирів Святої Гори Афон в Греції.Спасо-Преображенський Мгарський монастир розташований неподалік міста Лубни, на правому березі Сули. У травні 1993 року в Мгарській обителі відроджено чоловічий монастир.

Студити – монахи Східної Церкви, які живуть за правилом святого Теодора, ігумена монастиря, заснованого в V столітті патрицієм Студіос у Константинополі.

Студитський устав-правило ввів у Києво-Печерському монастирі близько 1070 св. Теодосій Печерський, звідки він поширився по інших монастирях.

У кінці ІХ ст. в Галичині розпочався рух за віднову первісного чернечого життя. Врешті, в 1898 на Сокальщині (нині – Львівська область) було засновано першу монашу спільноту. Молодих юнаків підтримав майбутній митрополит Андрей Шептицький з метою відродження форми монашого життя, питомої для слов ян′ Сходу.Трахтемирівський Успенський монастир (або Зарубський монастир) – монастир, який був розташований в селі Монастирок, поблизу сучасного села Трахтемирів Канівського району, Черкаської області. Інша назва говорить про близькість села Зарубинці, яке за часів Київської Русі було містом Заруб. Монастир знаходився біля с. Зарубинці в лісі, наприкінці ХІХ ст. там було ще видно руїни. В ньому прийняв монаший чин Юрій Хмельницький. Головна козацька святиня до 1667.

Хрисовул (грец. chrysóbullon, буквально – золотий друк), тип візантійських імператорських грамот. Відрізнявся від інших видів грамот більшої урочистістю оформлення. Імператор власноруч пурпурним чорнилом вписував кілька слів, ставив підпис і дату. Х. скріплювалися печаткою (іноді золотою) на шовковому шнурі. У формі Х. публікувалися закони, державні договори з іншими державами, найважливіші даровані грамоти. Х. збереглися переважно в копіях. Форма Х. була використана також у середньовічних болгарської і сербської канцеляріях.Черноризець, чол. (церк. заст.). Теж, що чернець, монах.

20

Джерела для більш детального ознайомлення з даною темоюІ. Періодичні видання:

1. Чебан О. Жива вода з джерел Антонія / Олег Чебан // Уряд. кур єр. –′ 2013. – 12 верес. (№165). – С.10.

2. Дєдов В. Запорожці і Святі Гори / Володимир Дєдов // Україна Козацька. – 2013. – берез. (№5-6). – С.12-13.

3. Ілишин Д. Лавра від першого каменяра / І. Ілишин // Літ. Україна. – 2011. – 15 верес.(№35). – С.16.

ІІ. Книги1. Архимандрит Херувим. Сучасні старці Гори Афон / Архимандрит Херувим

(Карамбелас). – М.: Русский Паломникъ, 2008. – 624 с.2. Греція – колиска європейської цивілізації // Довгань Г. Країнознавство:

Довідник / Г.Д. Довгань, А.Й. Сиротенко, О.Г. Стадник. – Х.: Ранок, 2007. – С.127-132.

3. Куманецький К. Історія культури Древньої Греції і Рима/ Пер. з пол. В.К. Роніна; Казимеж Куманецький. – М.: Вищ. шк., 1990. – 351 с.: іл.

4. Греція (Республіка Греція) // Стадник О. Країни світу. Великий довідник / О. Стадник – Х.: Ранок, 2010. – С. 298-300.

5. Шевченко В. Словник-довідник з релігієзнавства / В. Шевченко. – К.: Наук. думка, 2004. – 560 с. – (Словники України). – Бібліогр.: с. 554-559.

6. Шумило, С. “Духовне Запоріжжя на Афоні. Маловідомий козацький скит “Чорний Вир” на Святій Горі” / Сергій Шумило. – Київ: Вид. від. УПЦ, Міжнар. ін.-т афонської спадщини в Україні (МІАСУ), 2015.–120с.

ІІІ. Електронні ресурси1. Афонський старець Парфеній: Хочу, щоб Господь дав покаяння народу

України. [Електронний ресурс] // сайт Християнський оглядач. – Текст. дані. – Режим доступу: http://pravoslavnews.com. ua/massmedia/afonskij_ starec_parfenij/ (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

2. Афон і Україна: Багатовікова духовна спільність. [Електронний ресурс] // сайт Українська православна церква – Текст. дані. – Режим доступу: http://archiv.orthodox.org.ua/page-1480.html (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

3. Афон і Україна – тисячолітня духовна єдність. [Електронний ресурс] // сайт Сокаль і Сокальщина. – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.sokal.lviv.ua/khram_sertsia/khram_sertsia_page__234.html (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

4. Заснування Києво-Печерського монастиря. Електронний ресурс – Текст. дані. – Режим доступу: http://referaty.com.ua/ukr/details/219/ – (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

21

5. Гора Афон. Електронний ресурс – Текст. дані. – Режим доступу: http://narodna.pravda.com.ua/rus/culture/4e399cdd899b9/ – (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

6. Житіє святих. Укладені на Святій Горі Афон. Синаксар. Січень / авт. уклад. Ієромонах Макарій Симонопетрівський; допов. пер. з фр.. – К.: Дух і літера, - 50 с. (Фонд пам яті Блаженнішого Митрополита Володимира)′ [Електронний ресурс] – Текст. дані. – Режим доступу: https://issuu.com/duh-i-litera/docs/sinaxar_2extract (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

7. Монастирі Афону. [Електронний ресурс] // Сайт прихожан Свято-Георгіївського храму. – Текст. дані. – Режим доступу: http :// www . alavastr . ru / afon _1/ afon _1. html (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

8. Монастирі Святої Гори Афон. [Електронний ресурс] // сайт Помісні церкви – Текст. дані. – Режим доступу: http: //www.pravoslavie.ru/orthodoxchurches/39824.htm (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

9. Паломництво на Святу Гору Афон Електронний ресурс – Текст. дані. – Режим доступу: http://molitva.com.ua/node/484 (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

10. Початок історії Києво-Печерської лаври. Електронний ресурс – Текст. дані. – Режим доступу: http://hram.in.ua/index.php?option=com_ Content &view=article&id=305:title138&catid=61:book61&Itemid=49 (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

11. Свята Гора Афон. [Електронний ресурс] // сайт прихожан Свято-Георгіївського храму. – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.alavastr.ru/afon/afon.html (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

12. Свята Гора Афон. [Електронний ресурс] // сайт Афон. Інформ. портал Святої Гори – Текст. дані. – Режим доступу: http://www.isihazm.ru/ (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

13. Свята Гора Афон [Електронний ресурс] – відео. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=yfKtcJIGC_E (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

14. Свята Гора Афон і поява Києво-Печерського монастиря. Електронний ресурс ̶ Режим доступу: http://bishop.kharkov.ua/ru/node/92 (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

15. Україна. Козацтво. Афон. Тісні зв язки.′ [Електронний ресурс] // сайт Гетьманат. Канівсько-Трахтемирівська козацька Січ. – Режим доступу: http://getmanat.org/ru/athos_orthodox_ru/ (дата звернення: 04.03.2016). – Назва з екрана.

22

Підписано до друку: 15.03.2016. Тираж 25.Видавець: КЗ “РОМЦ БКР”18009 м. Черкасивул. Дахнівська, 52Електронна адреса: bibliotekaromc@gmail.com

23