Заньковецька Марія КостянтинівнаМарія Костянти́нівна Занькове́цька (23 липня (4 серпня) 1854 село Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область — 4 жовтня 1934 Київ) — українська актриса і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть. Народна артистка Української РСР (1922).

Життєпис • Народилася Марія Адасовська (це справжнє прізвище) 23 липня (4

серпня) 1854 в селі Заньки, Ніжинського повіту (Чернігівщина). Марія була п’ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина.

• У 10 років почала навчання у Чернігівському пансіоні Осовської та в консерваторії у Хельсінкі (за іншими даними – філія Петербурзької консерваторії в Гельсінгфорсі).

• У 17 років Марія стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.

• 1876-го вийшла на сцену ніжинського театру. Саме в Ніжині вона мешкала протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932.

• 27 жовтня 1882 у міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки Полтавки. Пізніше Марія Заньковецька (псевдонім взяла на згадку про щасливе дитинство в рідному селі) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

• В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Була серед засновників театру Миколи Садовського в Полтаві. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. 1918-го вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької».

Театральні роботиВ її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса. Найкращими її ролями були: • Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського), • Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т.

Шевченка), • Олена, Оксана, Зінька («Глитай, або ж павук», «Доки

сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім'ї» М. Л. Кропивницького),

• Харитина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого),

• Катря («Не судилося» М.Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного).

Пам'ятьІм'ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923), вулиці в Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові, провулок у Полтаві. 1960 створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964 — Меморіальний музей Заньковецької М. К. у селі Заньки. Їй споруджено пам'ятники у Києві (1974, скульптор Г. Кальченко), у селі Заньки (1984, скульптор Ю. Станецький) і Ніжині (1993, скульптор О. Скобліков). 1971 письменник Іван Рябокляч написав п'єсу «Марія Заньковецька». 2004 року НБУ випустив пам'ятну монету, присвячену 150-річчю від дня народження видатної актриси.

Надгробок Марії Заньковецької на

Байковому цвинтарі в Києві

Пам'ятник Марії Заньковецькій у

Києві, Міський сад