З досвіду роботи бібліотекаря І категорії Римарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Яковенко Тетяни Миколаївни

Сьогодні для читача є все: і ЗМІ, і інтернет, і багато іншого. Але багато хто з нас все ж таки звертається до книги – джерелу всіх наших знань. Ще з дитячих років нас навчали звертатися в бібліотеку і шукати допомоги в отриманні різної інформації. Бібліотека – сховище різних книг, джерело відповідей на всі наші питання. Бібліотека – це місце, де знаючий – підтверджує та удосконалює свої знання, прагнучий отримати знання – отримує їх, накопичує і передає їх своїм нащадкам. А бібліотекар – хранитель цього дому знань, веде і допомагає орієнтуватися в цьому великому розумному лабіринті. І ніякий комп’ютер не може замінити книгу, а пошуки в інтернеті - тишу читального залу бібліотеки і ті миті пізнань, які ми отримуємо в стінах цього храму КНИГИ.

Інформаційна культура учнів формується у закладах освіти через систему шкільних бібліотек. Якщо придивитися пильніше до реформ шкільної освіти, то суттю будь-якого вдосконалення навчання є самостійна робота з джерелами інформації. Тож успіх реформування напряму залежить від шкільного бібліотекаря, від його орієнтування серед джерел інформації і каналів доступу до них.

Одним із основних законів, яким керується шкільна бібліотека, є Закон України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”. Він вивчає лише загальні питання організації бібліотечної справи і гарантує кожному громадянинові держави вільний доступ до скарбів людської думки, зосереджених у книгозбірнях, захищає права громадян на безоплатне отримання основних бібліотечних послуг, забезпечених бюджетним фінансуванням. Загальні принципи роботи бібліотеки також базується на указах і постановах уряду, документах, що регламентують економіко-правові аспекти їх діяльності. За останні роки затверджено нові правові акти і більшість із них – це документи із суміжних сфер, які впливають на діяльність бібліотек.

Бібліотека завжди була і є збирачем, хранителем і дослідником творів друку-вічних пам’яток писемності, а бібліотекарі – вірними зберігачами і популяризаторами духовного надбання поколінь.

Історія шкільної бібліотеки бере свій початок з 2 січня 1954 року, в Гадяцькому районному відділі культури було зареєстровано шкільну бібліотеку Римарівської середньої школи. У 1985 році мене Яковенко Тетяну Миколаївну призначено бібліотекарем після закінчення Гадяцького училища культури ім..І.П.Котляревського за спеціальністю бібліотечна справа. В 1985 році бібліотека переміщена в нове типове приміщення середньої школи З 2006 року директором школи призначена Власенко Олена Миколаївна.

На сьогоднішній день бібліотека розташована на другому поверсі, в окремій ізольованій кімнаті. Найголовніша цінність і найдорожчий скарб її – це книги в кількості

Всього примірників -11662 В т.ч. підручників - 4385 Літератури - 7277

Тому основне моє завдання, як шкільного бібліотекаря я вбачаю у прищепленні дитині любові до книги, навчання учнів-читачів користуватися бібліотекою, її фондом, довідково-бібліографічним апаратом.

Навчити і учнів і вчителів оволодіти інформаційною культурою:- допомогти усвідомити значення інформації для особистого розвитку- навчити дітей користуватися інформацією з різних носіїв інформації, як традиційних та і

нетрадиційних- забезпечити вільний доступ до інформації

Від бібліотечного інформування залежить стан навчально-виховного процесу школи. Серед основних напрямків роботи нашої бібліотеки слід відзначити :

- формування інформаційно-бібліографічної культури учнів шляхом проведення бібліотечно-бібліографічних занять

- вивчення, формування та задоволення читацьких потреб у книгах та інформації- пропаганда літератури шляхом проведення масових заходів спільно з педагогічним

колективом школи- робота з батьками

- організація книжкових фондів, каталогів- робота з фондом підручників- робота з бібліотечним активом- підвищення кваліфікації бібліотекаря

Бібліотечні заходи координую з шкільним планом виховної роботи школи.Керуюсь “Положенням про освіту”, “Положенням про шкільну бібліотеку”, “Положенням про організацію та проведення щорічної акції ”Живи, книго! “, та “Посадовими обов’язками”.

Протягом багатьох років проходить Всеукраїнська акція “Живи, книго!”.Це не лише перевірка стану бібліотечних книжок, роз’яснювальна робота з читачами, учнями, для яких акція “Повернути в бібліотеку відремонтовану книгу!” – не просто слова, а справжній девіз .З вересня по квітень в школі проводивсь Всеукраїнський конкурс “Живи, книго!”, до якого були залучені педагогічний та учнівський колектив. Метою якого було посилення ролі книги в навчально-виховному процесі, проведення роботи щодо збереження навчальної, художньої, науково-популярної літератури, виховання у підростаючого покоління любові до книги, поваги до традицій і звичаїв українського народу.Робота проводилась згідно з планом роботи бібліотеки.У молодших і старших класах пройшли бібліотечні уроки “Перші підручники в Україні”, “Науково-пізнавальна література”, “Бібліотека – джерело інжормації”, “Енциклопедії, словники – наші помічники”. Упродовж навчального року пости бережливих, що були створені в кожному класі, здійснювали перевірку підручників. Результати перевірки були оголошені на лінійці школи. Організована робота із залученням дітей до ремонту книг, діяла акція “Подаруй книгу бібліотеці”. У бібліотеці діє гурток “Книжкова лікарня”, члени гуртка учні початкових класів. Робота гуртка направлена на виховання у дітей любові та поваги до книги, оволодінні прийомами ремонту книг.

Кожного року бібліотека сприяє активній участі читачів у Всеукраїнському конкурсі книгоманії “Найкращий читач року” серед учнів 6-7 класів , де грамотами району були нагороджені кращі читачі Гайдабура Даша 7 клас та Колос Даша 6 клас. До всих визначних та пам’ятних дат було виготовлені книжкові виставки та полички, проводились бібліотечні уроки, вікторини, шкільний брейн ринг, усні журнали, дискусії, бесіди та ін. Постійно підвищую свій фаховий рівень, так в жовтні 2011 року пройшла курси підвищення кваліфікації при Полтавському ПОІППО ім. М.В. Остроградського.

На базі нашої школи 10 лютого 2009 року був проведений районний семінар бібліотекарів “Бібліотечно бібліографічний центр на допомогу навчально-виховного процесу” де я зробила доповідь на тему “Краєзнавча робота – один з провідних напрямків у діяльності бібліотеки” і поділилась своїм досвідом роботи. Також робила доповідь на районному метод’єднанні бібліотекарів на тему: ”Інтерактивні методи формування бібліотечно-бібліографічної грамотності учнів”.

В 2009 році брала участь у районному та обласному конкурсі “Бібліотекар 2009”.

В жовтні 2010 року нашу школу і бібліотеку відвідала з перевіркою методист Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім..М.В.Остроградського Атахаджаєва Наталія Василівна.

Під час проведення акції “Подаруй книгу бібліотеці” фонд бібліотеки поповнився чудовими книгами, подарованими учнями та вчителями школи, директором Гадяцького училища культури Ім..І.П.Котляревського Насменчуком А.М , вчителем Гадяцької музичної школи

Козловцевим В.М., та дитячої Біблії - настоятелем свято Покровської церкви с.Римарівка отцем Леонідом

Постійно проводимо зустрічі з письменниками рідного краю О.Недовісом, П.Бойком, В.Бондаренко, В.Гончаренко.

Щорічне проведення свят : “Прощавай букварику”

“Посвячення першокласників в читачі”,

До 200 річчя з дня народження М.В. Гоголя представлено уривок із твору Гоголя“ Вечори на хуторі біля Диканьки ” учнями 11 класу.

Так як школа працює над проблемою художньо-естетичного виховання, протягом року ми вивчаємо та впроваджуємо передовий досвід творчих робіт приватної колекції виробів

народного мистецтва Ольги Федорівни Литовки – керівника етнографічного центру школи. Діти постійно займаються пошуковою роботою по вивченню традицій як українського народу, так і традиціями нашого рідного села і Полтавщини. Це - вишиванки стародавніх орнаментів на рушниках, випікання хліба, калачів, та де вони використовуються в традиційних українських святах. У школі постійно проводяться народні свята – “ Андріївські вечорниці”, “Свято Калити”, “ Cвято зустрічі Весни”, “ Світлий празник Великодній” та інші.

Вивчаємо краєзнавство рідного краю. По дорозі, яка веде з с. Римарівка в с. Сватки, у центрі села Максисівка знаходиться алея дубів. Вона складається з 35 дубів. Це старі-престарі мужні велетні, яким уже близько 300 років. Ця алея прикрашає і звеличує село. Висота деяких дубів досягає 30 м., а діаметр стовбура більше 1 м. Висота найменшого дуба – 12 м., діаметр 50 см. Ця алея є дуже красивою. Особливо вона прекрасна восени, коли дерева вкриваються яскравим багрянцем. Тоді, здається, всі дуби ніби прикрашені золотом. Коли вигляне по-осінньому привітне сонечко, то алея немовби говорить, горить-переливається різними кольорами: червоним, жовтим, оранжевим, а де-не-де є вже відтінки світло-коричневого.Славиться наша земля й значною культурною спадщиною

І ось настає вечір. Село стає тихим, а особливо тихо в алеї дубів. Тільки де-не-де впаде вже достиглий жолудь і чути голосний стук дятла.

А скільки вже тих жолудів? Безліч!!! А які гарні! Самі світлі, а шапочки темно-коричневі. І, уявляється, як з оцього маленького, тендітного жолудя може вирости таке велике сильне дерево.

Ще один дуб росте в кінці села. Він є найбільшим і найстаріший. Вважається, що він був посаджений приблизно 400 років тому. Висота цього дуба понад 20 м. і діаметр стовбура 1,5 м. Говорять, що проїжджаючи цією місцевістю в 1709 в Петро 1 зупинився біля цього велетня-дуба на відпочинок і прив’язував до нього свого коня. Недалеко від цієї алеї, навпроти бібліотеки, росте ще один дуб, який був посаджений в той же рік, що і алея.

За розповідями старших людей, вважається, що ця алея належала поміщикам Кривошеям, в яких с. Максимівка була родовою маєтністю. На даний час зберігся лише один з будинків поміщиків. Зараз

це є бібліотека, медпункт, сільський клуб. Петра Аполоновича Кривошея було вбито під час Великої Жовтневої Революції в 1917 р. в цьому ж селі.

Ця алея є державною пам’яткою природи, про що свідчить надпис на таблиці.Багата і різноманітна природа нашої держави! Природу необхідно дбайливо охороняти, необхідно

берегти її. Уявіть собі, як було б на Землі, якби людина не любила природу і не дбала про неї!Ось чому одне з найголовніших завдань підростаючого покоління – дбайливе ставлення до природи,

її багатства.

Вивчаємо творчість славетних земляків. Серед науковців, зокрема літературознавців, ім'я Петра Васильовича

Одарченка згадують із великою пошаною. Щоб зрозуміти творчість вченого, треба добре знати його життєвий

шлях.У 2004 році старійшина української філології видає автобіографію у

книзі “Мені сто років”. Це основні джерела, з яких можна дізнатись про життя і творчість надійного українця.

А народився він 20 серпня 1903р. в селі Римарівці Гадяцького району. Його батьки працювали у сільській лікарні й богодільні: мама — кухаркою, а батько на посаді “смотрителя”. Мама була неписьменна селянка, але знала дуже багато пісень і гарно співала.

У 1910 році хлопець пішов до школи, де навчання велося російсько мовою. Хоч багато незрозумілих слів було у чужій для нього мові, школяр здобував знання наполегливо. У 1913 році закінчив сільську початкову школу з похвальним листом.

Бачачи велике прагнення вчитися, батьки віддали сина до Гадяцької

гімназії.Ще в 11 років підліток прочитав нецензурованого “Кобзаря” Т. Г. Шевченка, якого дав йому

товариш Пилип Плутенко. Він кілька разів перечитував його, перечитував окремі вірші, вивчав їх напам'ять.

Навчаючись у гімназії, Петро Одарченко брав активну участь у гуртку українознавства Гадяцької української шкільної молоді, виступав із деклараціями, доповідями на літературні теми, брав участь у виставах, в організації різних свят.

У 1923р. поступає на навчання до Ніжинського інституту народної освіти. Студент наполегливо працював над вивченням життя і творчості Лесі Українки, старанно навчався. Він написав дисертацію “Стиль Лесі Українки”. Впродовж трьох років він надрукував десять праць і рецензій. З 1928 року Петро Васильович почав викладати окремі курси в Ніжинському ІНО. У серпні 1929 року успішно закінчив аспірантуру і був призначений на посаду викладача історії української мови. У жовтні мав захищати свою дисертацію на одержання ступеня кандидата наук. Але 1 жовтня 1929 року П. Одарченка заарештували агенти ГПУ і в його творчому житті настала величезна пауза довжиною в 15 років. Готова до захисту дисертація, дипломна робота і фундаментальна стаття “Леся Українка і Олена Пчілка”, деякі інші матеріали безслідно зникли після арешту.

Тільки на чужині, в Австрії та Німеччині, патріарх українського слова продовжує працювати над дослідженням улюблених творів Дочки Прометея.

За період ув’язнення довелося побувати Петрові Васильовичу у в’язницях Києва, Колуш, Тули, Ташкенту, Алма-Ати і зазнати різних прикрощів і поневірянь.У 1937 році термін заслання закінчився. П. Одарченко поїхав до батьків у с. Римарівку, залишив там дружину і сина, а сам помандрував шукати роботу. Але його ніде не приймали, бо він мав клеймо “колишнього засланця”. З великими труднощами Петрові Васильовичу вдалося влаштуватися на посаду доцента Курського педагогічного інституту. Він викладав курси загального мовознавства та сучасної літературної російської мови. Також працював над дисертацією на тему “Українізми в мові Гоголя”. Але потім з міркувань безпеки Петро Одарченко дав нову назву своїй дисертації “Лексика повісті Гоголя “Тарас Бульба”.У червні 1941 року доцент одержав командировку до Ленінграда в інститут ім. Герцена. Але в міліції взяли підписку про те, щоб за двадцять чотири години “колишній в’язень” залишив місто революції. І земляк-науковець поїхав знову до рідного села, де почув страшну звістку: “Війна”. 20 серпня 1943 року назавжди залишив рідне село і стареньких батьків. А потім Варшава, Відень, Ляйпгайм, Авгсбург, Мюнхен. І тут він не забув рідну українську мову, улюблених українських письменників. У Мюнхені викладав курс сучасної української літературної мови у Православній богословській академії. В Українському вільному університеті в Авгсбурзі прочитав спеціальний курс лекцій на тему “Життя й творчість Лесі Українки”. В українській гімназії Ляйпгайма викладав історію України. Деякий час працював у газетах “Українські вісті”, “Наше життя”. У цей час вийшла з друку книга П. Одарченка “Український правопис”. Також він написав для “Енциклопедії українознавства” кілька статей, був обраний членом-кореспондентом УВАН. В Авгсбурзі був секретарем Спілки українських письменників і журналістів.У 1950 році Петро Одарченко переїхав до США. Спочатку не мав роботи, потім працював на фабриці мідних ґудзиків, пізніше – портером у готелі, прибиральником на залізничному вокзалі.З 1951 року почав працювати редактором в газеті “Свобода”, писав статті для “Голосу Америки”. Брав активну участь у науковій і громадській роботі. Впродовж 12 років був секретарем Вашингтонської групи УВАН , а з 1973 року – голова цієї групи. Читає доповіді у наукових закладах Нью-Йорка і Вашингтона. Наполегливо продовжує дослідження творчості Лесі Українки, Т. Г. Шевченка, Олени Пчілки. Також працює в галузі етнографії і фольклору. Написав кілька статей для “Енциклопедії українознавства”. Окремі його статті опубліковані англійською мовою.Також вчений працює в галузі мовознавства (140 праць) і виступає в пресі як журналіст і публіцист. Він жив у будинку Драгоманова, в якому у той час мешкала Олена Пчілка. Вона дуже добре ставилась до гімназиста і подарувала йому свою книгу “Дві п’єси для дитячого театру”, видану в Полтаві 1919 року, з написом “Вельмишановному Петрові Одарченкові на добрий спогад про близьке сусідство. Олена Пчілка. м. Гадяч, 1920.

У 1920 році П. Одарченко, закінчивши 7 класів гімназії і педагогічні курси одночасно, працював учителем початкової школи на хуторі Мельниково-Кулебин. Півроку вчився в Полтавському відділі історико-філологічного факультету Харківського університету. Але через тяжкі умови життя і

хворобу запалення легень змушений був залишити навчання. Він повертається додому, а потім знову вчителем у хутірську школу.У 1962 році П. Одарченка обрано дійсним членом Української Вільної Академії у США. 28 січня 1975 року обрано дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка в Америці. 31 серпня 1973 року Петро Васильович пішов на заслужений відпочинок. У той час він працював у “Голосі Америки”. Приємною подією для професора стало його прийняття в члени Спілки письменників України 28 вересня 1995року. Але стан здоров'я вченого значно погіршувався. Ось як він писав 1983 року: “Я пережив три операції і один серцевий припадок. Наближається неминучий кінець. Але ще багато залишається незакінченої роботи…”І він продовжує працювати: пише статті, друкує свої книги, листується з товаришами, вченими, земляками. Але стан здоров'я його був тяжким.“…1991р. був дуже тяжким для мене. Я чотири рази побував у лікарні. Але найтяжчий 1998 рік. У п’ятницю 13 січня мене розбив параліч. Я не міг говорити, не міг писати, не міг ходити, не знав свого імені, не знав, як звуть моїх синів, дружину. Такий стан тривав до 2000 року. Але я поволі став одужувати, і мені повернулась можливість говорити, писати, працювати. І вже 2000 року я написав до енциклопедії “Сучасна Україна” понад 40 статейпро видатних українських діячів”.2Він до останніх років життя працював: досліджував творчість сучасників, писав спогади, нариси.Пішов з життя Петро Васильович у березні 2006 року. Він жив у країні насильства інаруги, мучився в тюрмах, був свідком зречення рідної материнської мови, культури й історії, але залишився вірним Україні.В одній із своїх статей П. Одарченко писав: “Минають роки, на віку, як на довгій ниві, всього буває: і радості, і горя, і страждань. Минає все… Тільки до самої смерті не зникає туга за рідним краєм та світлі спогади про роки юнацтва”.

Виховна година

Учiтеся, читайте, Чужому навчайтесь і свого не цурайтесь...

Мета. Вчити дiтей шанувати рiдну мову; виховувати любов, шану, бережливе ставлення до книжок.Обладнання. На дошцi запис теми виховної години, портрет Т.Г. Шевченка, прибраний вишитим рушником, виставка дитячих книжок; малюнки учнiв до своїх улюблених книг.Хiд заняття 1. Слово вчителя.Дiти, вiдгадайте, будь ласка, загадку: «Сама мовчить, а всiх розуму навчить».Вiрно, це книжка. І сьогоднi наш урок присвячується українськiй книжцi.(Учнi читають тему).Пiднiмiть, дiти, руки, у кого вдома є книжки? Хто їх читав? А якi книги любите читати ви? О, то я бачу, що ви шануєте i поважаєте рiдну мову, любите читати книжки. Але, на жаль, ще не всi дiти такi, як ви, i зараз ви в цьому переконаєтесь.

2. Iнсценiзацiя казки «Пригоди української книжки».Автор (хлопчик).У крамницi на полицiЗажурилась книжка.Книжка (дiвчинка).Нiхто мене не читає,Тiльки сiра мишка...А мене ж бо написалиНе для мишеняток,А для наших, українськихХлопчиків й дiвчаток...Автор.I засмучено сказала Украінська книжка.Книжка.От, коли б я ніжки мала,Як та сіра мишка!Подалась би я з казкамиВід хати до хати —Між малими козаками читачiв шукати. Автор.Раптом сталося щось дивне:Виросли у книжкиХоч короткi, та рухливiдвi тоненькi нiжки.Крок налiво, крок — направоi вперед два кроки — і побiгла книжка жвавоНа шляхи широкі..От заходить в першу хату,До школярки Славки,Бачить дiвчинку завзяту,Що й не встане з лавки.От, коли б я ніжки мала,Як та сіра мишка!Подалась би я з казкамиВід хати до хати —Між малими козаками читачiв шукати. Автор.Раптом сталося щось дивне:Виросли у книжкиХоч короткi, та рухливiдвi тоненькi нiжки.Крок налiво, крок — направоi вперед два кроки — і побiгла книжка жвавоНа шляхи широкі..От заходить в першу хату,До школярки Славки,Бачить дiвчинку завзяту,Що й не встане з лавки. хатку книжку!Галина.А про що ти, книжко красна?Книжка.Про звiрят, природу,Про минуле і сучаснеНашого народу.А якщо казки для тебеМають ще принаду,Прочитати тобi требаПро царiвну-жабу.Галина.Гай-гай-гай.Мене сьогоднiНе цiкавлять жаби.От якби про , танцi моднi — Це читала я би!

Автор.Пішла книжка до Василька,Чує голос низом.Що ж, Василько зиркнувТiльки й знов під телевiзор.Завiтала до Матвiя — сумно вийшла з хати:По-вкраінськи той не вмiєВзагалi читати.Не навчала його мама,Не ходив до школи — як нiмий тепер мiж нами,Без рідної мови.Сергiя,Нашого всезнайка,Що на свiтi все умiє,Носозадирайко!Як зайшла до нього книжка,Так вiн гостю привiтав.Сергiй.Я все-все на свiтi знаю, так, що й iнших вже навчаю,Вiдказала книжка.Книжка.Уже! Щось ти чванишся задуже! Ще нема таких учених, Щоб на свiтi знали все!Автор.Сергiй.Автор.Ти скажи менi по правдi:Бачив ти iз моря афку?Що ти знасш про планети?Чи про атом чув коли?Звiдки нафта узялася?Де живуть гiпопотами?Як на тигрiв полювати?Вiд левицi як втекти?Ой, не вiрю я, щоб знав тиiз самих своїх думок,Як лiтають астронавти,Чи далеко до зiрок?..Все ти знаєш навманкя — Це, мій друже, не знання,Це лиш показ, а не сила,Це, мій хлопче, булька з мила!А скажи-но, любий сину,Що ти знаєш про свiй край,Про Вiтчизну-Украіну?Ну, кажи ж, вiдповiдай!АвторЧервонiв Сергiй, звичайно, стало соромно йому.СергійТа чекай-но, не тiкай-но, Може я тебе вiзьму!АвторI сказала книжка.Книжка.Сину!АвторТож бо гордою була.Книжка.Дуже вдячна за гостинуБез любовi i тепла!Я пiду з твоєї хатиI на мене вже не жди!Як захочеш книжку мати,До книгарнi сам прийди!Там книжок iще багато,Тож купуй

їх на здоров ‘я.Я ж пiду таких шукати,Що взяли б мене з любов ‘ю.Автор.Вийшла книжка в поле сіре,Мало що не плаче:Де знайти їй тепле, щиреСерденько датяче?Аж в однiй веселій хатi,Де живе Наталя,Книжку радо привіталиІ на стіл поклали.Бачить книжка — В цій хатинi від книжок аж тісно,Бо читають всі в родиніI матуся, i бабуся,І татусь, ще й дiдусь!А Наталя! Звісно!Тiльки котик не читає,Але слухає, вважає...Книжка тут, там друга,Третя — повно в шафi, видно.Аж Шевченко iз портретаУсмiхнувсь привiтно.Наталя.Книжка ще одна! Новенька!Автор.

Скрикнула Наталя.А за нею тато й ненькаКнижку привiтали.От настав зимовий вечір...Теплим духом вiє з печi.А Наталочка читалаГолосно й поважно.Вся родина посiдала,Слухала уважно.Ну та й добре,Вже навчалась Наталя читати!В рiднiй школі не лiнилась — Зразу це пiзнати.Дочитала i сказала.Наталя.На добраніч, книжко!Автор.І як скарб її поклалаНа столик біля ліжка.далі книжка не блукала...Автор (до дiтей).Чи багато з вас є подібних до Наталi?Хто шанує, поважає українське слово,Хто із вас книжечки читає дзвінко, кольорово?А чи є між вас такий,Як Васалько чи Сергій?Там до школи йде доріжка — Вас туди проводить книжка.Щастя то — читати вмітиСлів барвистих самоцвіти,Мовою батькiв, родиниІ всiєї України!

3. Обговорення казки.— Чи сподобалась вам, дiти, казка?— Отож, скажiть, чи знайшла книжка друзiв?— Коли? Яких?

— Як з нею поводились Славко, Галина, Василько, Матвiй та Сергiй?— Чи сподобалась вам їх поведiнка щодо книжки?— Чому? Доведiть свою думку.— А як би ви повелися з книжкою?

4. Короткi розповiдi учнiв про своi. улюбленi книжки, використовуючи малюнки.

5. Гра-конкурс «Хто бiльше знає прислiв’їв чи приказок про книжку? »(Учнi змагаються).1. Золото добувають iз землi, а знання з книжок.2. Розум без книги, що птах без крил.3. Книга не пряник, а дiтей до себе манить.4. Дiм без книги, що день без сонця.5. Книгу почитаю — птахом полiтаю.б. Книга — твiй друг, без неї, як без рук.7. Книгу читай — розуму набирай.8. 3 книгою жити — з добром дружити.9. Книга — свiт, книга — серцю привiт.

6. Слово вчителя. Чи знаете ви, дiти, як до нас приходить книжка? Де беруть папiр? З чого його ВИГОТОВЛЯЮТЬ? Вiрно, з деревини. Але треба дуже довго чекати, щоб з маленької насiнини виросло дерево, спиляти тiсто паперове, а потiм з тiста виготовити папiр. А потiм вже з паперу зробити книжку. для цього треба скласти гарнi вiрші, оповiдання, надрукувати на книжковiй фабрицi та ще й ілюстрації намалювати. Як бачите, скiльки працi треба докласти, щоб эробити для вас великий подарунок — книжку.

Отже, як потрiбно користуватися пiдручниками, iншими книжками?(Вiдповiдi учнiв).Вчитель. Вiрно. Отож, сьогоднi ми приймемо

Звернення Книжки .(Зачитує учениця).1. Не берiть мене брудними руками!2. Не перегинайте мене, вiд цього випадають мої сторiнки.3. Не кладiть у мене олiвцi та iншi предмети.. Вiд цього я псуюсь.4. Не загинайте моїх сторiнок, а користуйтесь закладинками.5. Не читайте мене пiд час їжi!б. Щоб я вам довше служила, обгорнiть мене.7. Пiдсумок занятгя.— Про що ми говорили?— Що ви запам’ятали?— Що було цiкавим?- Який можна зробити висновок з цього сказаного

Щоб виховна функція шкільного бібліотекаря була реалізована, шкільний бібліотекар має бути не просто провідником, а керманичем, своєрідною ниткою Аріадни, який кожному допоможе не заблукати у лабіринті інформаційного простору, піднятися над собою.