Медіаосвіта

у Франції

Виконали студентки філологічного факультету,4 курсу, групи 2332-2уНестеренко Г.О.Савченко В.С.

Франція — одна з країн з багатими традиціями медіаосвіти. Починаючи з 20-х років XX ст., тут у багатьох навчальних закладах активно розвивається рух юних журналістів, випускаються шкільні, ліцейські й університетські газети.

Вже тоді медіаосвіта у Франції була спрямована на критичне, активне осмислення засобів масової інформації (у той час — в основному кінематографа і преси) та розвиток творчих здібностей аудиторії.

У французькому Центрі освіти і засобів інформації (Centre de liaison de l’enseignement et des moyens d’information – CLEMI) представлена багата інформація, що стосується історії і теорії медіаосвіти у Франції. Так, з документів, що зберігаються там, можна дізнатися, що ще в жовтні 1947 р.

під патронатом Міністерства

у справах молоді і спорту Франції

був відкритий Національний

інститут Молоді та масової освіти.

Метою цієї організації підтримка освіти молоді в усіх формах, у тому числі й засобами медіа (її архів налічує сьогодні понад 40 тис. видань, включно з працями з педагогіки).

І хоча курси з кіномистецтва та журналістики викладалися майже у

всіх французьких університетах, медіаосвіта в школах довгий час була

в основному факультативною.

Одна з перших спроб ввести медіаоствіту до шкільного навчального плану була зроблена в середині 1960-х рр. За ініціативою Ліонського інституту мов та Ліонського католицького університету програми медіаосвіти були впроваджені в ряді початкових і середніх шкіл Франції.

У 1960 р. виникла асоціація «Преса — Інформація — Молодь». З 1972 р. медіаосвітні аспекти включені в

програмні документи Міністерства освіти Франції, а в 1976 р. медіаосвіта вперше

офіційно стала компонентом національного навчального плану

середніх навчальних закладів.

Під патронатом декількох міністерств здійснювався проект «Активний юний телеглядач». Він охоплював дуже широкі шари суспільства — батьків, учителів, організаторів молодіжних клубів. Проводилися дослідження впливу телебачення на дитячу та молодіжну аудиторію, з'ясовувалася роль ТБ в житті молодих глядачів. Організація, яка виникла на основі цього проекту, називається "Аудіовізуальні медіа в освіті для всіх" (APTE). Вона видає спеціальний журнал, який виходитьтричі на рік.

Важливу роль у системі французької медіаосвіти відіграє і Національний аудіовізуальний інститут, створений у 1974 р. Його інноваційний відділ має вражаючу колекцію досліджень, аудіовізуальних матеріалів, публікацій, що стосуються медіа (в основному — телебачення і радіо).

Через двадцять років, у 1995 р., науково-педагогічні організації у сфері медіа були доповнені Дослідницькою групою «Діти і медіа». Ця організація працює над проектами з тематики взаємин дітей, молоді та медіа, проводить семінари й конференції (наприклад, у співпраці з ЮНЕСКО).

У 1982 р. відомий французький дослідник Ж. Гонне звернувся в Міністерство освіти Франції з пропозицією створити Національний медіаосвітній центр, який зміг бидопомогти педагогам навчальних закладів різного типу ефективно впроваджуватизасоби масової інформації в освітній процес.У 1983 р. в Парижі був офіційно відкритий Центр зв’язку освіти і засобів інформації (CLEMI).

Центр зв'язку освіти і засобів інформації здійснює свої програми у співпраці з ЮНЕСКО, міністерствами освіти, культури та закордонних справ Франції, Інститутом нової школи, що продовжує справу С. Френе; такими організаціями, як "Комунікаційна ініціатива» (ICOM), Активний юний телеглядач (JTA), "Проекти освітньої дії» (PAE).Центр зв'язку освіти і засобів інформації

володіє власною медіатекою (60 тис. примірників різних шкільних журналів і газет, сотні докторських та магістерських дисертацій, звітів з досліджень)

і працює не лише з учителями, студентами та школярами, але також з організаторами дозвілля, журналістами, бібліотекарями, журналістами.

На початку XXI ст. була розроблена програма «Едюканет», покликана розвивати критичне, самостійне мислення по відношенню до інтернетної інформації, відповідальність учнів при роботі у «всесвітній павутині». Ця програма, розрахована на французьких і бельгійських учнів, отримала підтримку з боку Європейського Союзу.

Найважливішим ключовим поняттям медіаосвіти у Франції є словосполучення «формування критичного ставлення до медіа». Мається на увазі, що учні повинні не тільки критично, осмислено сприймати і оцінювати твори медіакультури, але й усвідомлювати, яку роль вона відіграє в навколишній дійсності (медіа як засіб самовираження людини, як засіб її культурного розвитку),розуміти, як медіа впливаютьна аудиторію.

Незважаючи на те, що французькі навчальні заклади (а вони в основному державні) відчувають постійну нестачу фінансування, ще в 1985-1986 рр. уряд Франції здійснив знаменний проект комп'ютеризації шкіл у рамках програми "Інформатика для всіх". Правда, тоді була використана система державного французького концерну "Томпсон", вже і в той час далеко не найсучасніша. До того ж, у Франції існує власна мережева

комп'ютерна система (Minitel), яка, на жаль, певною мірою ускладнює залучення французів

до міжнародної світової мережі.

Треба також враховувати, що деякими французьким телеканалами і в пресі здійснювалась пропаганда, спрямована проти Інтернету: в тенденційних текстах ішлося тільки про негативні сторони (насильство, дитяча порнографія та ін.) і про те, що для користування веб-сайтами нібито необхідно обов'язкове знання англійської . 

З кінця 90-х років ХХ ст. у Франції реалізована нова програма інформатизації шкіл, яка була фінансово забезпечена регіональними державними установами та Міністерством освіти. Завдяки новим комунікаційним можливостям, навчальні заклади навіть у невеликих населених пунктах тісно взаємодіють між собою за напрямом медіаосвіти, обмінюються інформацією

та матеріалами досліджень.