дзвоник ]94 94.pdf · дзвоник (clopoþel) № 94, 2015 . Ж ї і Рії. З 2007 і....

№94

Журнал для українських дітей Румунії

дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 8 рік видання, ciчень, 2015 рік

дзвоник (Clopoþel)

№ 94, 2015 р.Журнал для українських дітей Румунії.

Заснований у 2007 році.

Над дзвоником працювали:

Головний редактор: Микола Корсюк

Редактор: тереза шендрою

Редколегія: Іван Ковач, Михайло

Михайлюк, Михайло трайста, Марія

Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1

тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;

телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacþiei:

str. Radu Popescu 15, sect. 1

Bucureºti, România.

Наша електронна адреса:

[email protected]

дзвоник пропонує:

* казки

* оповідання

* вірші

* загадки

* сторінку народознавства

* пісеньки

* сторінки-розмальовки

* гумор

дзвоник завжди радо прислуха-

ється до ваших пропозицій і друку-

ватиме надіслані вами спроби!

Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!

мiхай емінеску

МОЛИТВА

царицею взиваємо,В молитві упадаємо, –І вознеси нас, і спасиОд спокус наших, що єси:Будь щитом ізмужніння,Стіною всеспасіння,Свій погляд благовійний,Щоби Тебе спізнати,Спошли на нас надійний,Пречиста Діво-мати,

Маріє!

Ми – з ласки божої малі, -Що топчем ряст тут, на землі,І молимося суєтіТа ще надзірній висоті, –Почуй благання нице,Небесная царице,І з тьми часів святочнаЯвися в благодати, –В віках, о непорочна,Пречиста Діво-мати

Маріє!

Переклав Микола КОРСюК

КОЛЯДКИ,КОЛЯДКИ!

Колядки, колядки –Пора коляди! Мов срібнії кладки, Дзеркала-льоди. І вітер гуляє Верхів‘ям ялиць, В цю ніч засіяють Намиста зірниць.

А діти радіють, Радіють малята Пречистій Марії, Різдвяному святу. Заради Марії, Спасителя ради Ісуса Христа, Мандрівнику сяє На небі звізда.

Переклав Михайло МИХАйЛюК

3

число 94дзвоник

микола корсюк

Щось кудлате,волохате

Щось кудлате, волохате,ходить в мене коло хати,та таке гнівне й пихате, –не дай бог роздратувати,Бо вже біда коло хати, –нікого не хоче знати, –і вблагати – не вблагати, –краще б вам вже не казати,хто б не йшов – не до вподоби,не знaйдеш у нього згоди, –все сердите аж до злоби,не допустить до господи,хата ж у нас дуже скромна, –сказати би вікопомна,тож чому тут лютувати,людей добрих не пускати?а він тута усесильний,лютий дуже й дуже пильний,а мені (скажу вам тихо)не біда, а просто лихо, –тільки вийду на подвір'я, –кидається, мов на звіра,тож що мовить вже за кота? –Закриті йому ворота!а кіт наш, правда, – ледащо,Його вмовити нізащо,Полювать не полюбляє,– хай мишва собі гуляє,Про це знає увесь світ, –Цілий день чеше живіт,тож кудлате, волохате,не пуска його до хати,а мені горе й бідасипляться мов із горшка, –тільки сяду на поріг,а воно вже коло ніг,хоч проси і сяк і такне одіб'єшся ніяк,очиська затулені,вусища закручені,хвіст у нього, мов щогла,Жодна буря не змогла б,

тож додумалися, друзі,Що це друг мій,Песик Фрузі.

іШов сніЖокішов сніжокПокрай стежокі натрапив беріжок.Беріжок, то не лужок, –вітер віє і гуляє,сніжком стежки затуляє, –Беріжок вже без стежок,Бо засніжив їх сніжок, –Як йому без доріжок?то й подався до весни,аби стежку віднайти,але мусив наш сніжокізкинути кожушок,хоч йому без кожушкаЗима зимна і важка,і важка і зимнаЗима зимна преважка!

лИсенЯ і ЗИмаЖило в лісі лисенятко, З ним матуся та ще татко, три сестрички і брати, –вміли все собі знайти; Була мова і розмова, все від слова і до слова, і доречна, і розумна, мудра та ще многодумна, Були ради і поради, Як в ліску добитись влади, Були гулі і розгулі, кукали радо зозулі, на галявині – косулі, –кізоньки собі все – люлі.та померкли враз луги, все замовкло довкруги, Знявся вітер з-поза гір, – всі сховалися до нір, а молоде лисеня, Що не бачило ще сніг, рано-вранці, як продніло,

ступило через поріг, озирнулось, здивувалось, коли вийшло за поріг, Що йому за ніч наснилось, –дивне сиплеться згори? Подивилось, розгубилось, Що за світ став через ніч, –носик догори звело і пресумно дзявкнуло, розглядалось навсебіч, розгубилось, та дарма, Бо й небес уже нема, стрясло сумно головою, За поріг легко ногою ступило, та боязливо, Що воно оце за диво? Чом повсюд біле таке, – і холодне, і вогке? в лапку взяло отой сніг, Поклало собі на ніс, –ой холодне, аж пече, Зразу ж з мордочки тече, – нехай буде вже оте, –воно лапкою змете, –і змете, змете саме, –на весь вік вже знатиме, і побігло за поріг, Бо вже знає, що то – сніг. добре, що тепла нора, Бо прийшла зимна пора.

і не соні не сон це, і не казка, тож послухайте, будь-ласка, і порадьте, що робити, Бо мені вже тут не жити, лишень вийду вранці з хати, –вже щипає щось за п'яти, –Поскрізь і куди йду я, –все за мною каченя, відколи я у бабусі, тільки тусі-тусі-тусі, тож скажіте, добрі люди, Що зі мною тепер буде?З хлопцями ніяк гуляти, на майдані м'яч зіграти, Бо лиш вийду за поріг, –а воно вже коло ніг.

Стояв холодний хмурий ранок. З неба наземлю спускалися-летіли білі іскристісніжинки.

Вони, немов метелики, безупинносідали на сірі гілки дерев та замерзлуземлю, вкриваючи її, немов гусячим пухом.

Іванко сидів білй вікна і спостерігав їхповільний лет-танок. Нарешті, відкрив йогоі підставив свою малу долоньку, на якупочали сідати сріблясті зірки-сніжинки.

Він скоро затиснувдолоньку і обер нувся,щоб показати, мабуть, їхмені. Коли я підійшла донього, він відтулив до -лоньку, а там стояликапля-дві призорої води -чки. Хло пець розпла -кався.

Я закрила вікно, поса -дила його на коліна іпояснила, що зірочкиснігу зродилися із водипри холоді, й тому, щойого долонька тепла, товони знову стали водою.

– Не треба плакати,дитинко, бо сніжинок,ди вись, як багато, –додала я і втихомириламалого, який далі стояв у вікні.

Раптом він cкрикнув: «Бабусю, бабусю,ти чому залишила на яблуні так багаточервоних яблук?

– Я залишила трохи для пташок, бовони, думаю, важко знаходять поживу длясебе, – відповіла я.

– Їм дивно, адже там на гілках є багатояблук, – вже потихоньку мовив розча -рований хлопець.

Щоб переконатися, я підійшла до вікна івідразу зрозуміла: на гілках рядочкомсиділи червоногруді снігурі. Вони смаку -вали остан німи йонатанами, яких я зали -шила для них.

– Ага, тепер я бачу, що вони рухаються,– радісно скрикнув малий.

А я додала: – Майже разом із першимснігом появляються і ці маленькі гарніпташки.

На своїх маленьких ніжних крильцятахвони приносять білу Принцесу-Зиму, сюдиу наші краї, на радість нам усім. І малим, івеликим. Їх можна розпізнати дуже легко,тому, що в них на грудях червоне мов жарпір'ячко.

– А чому в них таке червоне пір'ячко? –запитав Іванко, задивляючись на них.

– Запам'ятай дитинко, бо старожиливиcказували таке: колись, давним-давно,один снігурик, не сказавши іншим, тобто по

секрету, надумав поле -тіти аж до Сонечка. Вінпід нявся дуже високо, таколи вже наближався доСонечка, воно своїмирозжа реними списамиспалило йому пір'ячко нагрудях. Від того часу увсіх них груди горятьмов жар і ніхто із нихбільш не нава жу єтьсялетіти аж до Сонця.

– Бідний снігурик, –мовив внучок, жаліючийого.

А вже за мить додав:«Але тепер вони всі га -рніші із червоними гру -дьми! Не так?

– Я згідна з тобою,внучку, – підтвердила я і ще додала:

– Мабуть через те, про цих гарнихпташок є багато віршів. Одного такоговіршика бабуся прочитає тобі, а опісля мививчимо його напам'ять. цей вірш написавукраїнський поет О. Олесь.

Снігурі

Звідкіль налетіли

Стоголосим табуном

І розсипалися в полі

Над розсипаним зерном.

4


марія ЧуБіка

СНІгуРІ

мiхай емінеску

ЯВИСЯ НАДІ МНОю...

Явись блаженним світлом наді мною,Як у колишніх снах моїх дочиста,О мати Божа, вічно же пречиста,Явись у темінь дум моїх ясою.

Моїм же помислам о, добромисна,Не дай зів‘яти, хоч провин – горою,І милосердну ласку Ти габою

Розлий у погляді своїм, врочиста!

Відчужений, пониклий у стражданні Скорботної нікчемності людської, Я віру стратив, міць мене не гріє.

Верни і віру й юність мої ранні, Явися знов із висі звіздяної, -На Тебе благовію я, Маріє!

Переклав Микола КОРСюК

ЧОМ ТИ, ЛІСЕ, СТОМЛЕНО...

– Чом ти, лісе, стомленоБуйні віти похилив?Таж немає вітру, злив...– Як не схилишся, колиПтахи літо однесли,Дня щоразу убуває,Жовте листя облітає.Осінь йде по голім вітті,

Розганяє птиць по світі.Б‘є мороз мене безжально –І стає мені печально. уже дні короткі стали І квітки усі пов‘яли. Небозвід похмурий, сірий, Ластівки летять у вирій, І несуть вони з собою Дні ясні мого спокою. Відлітає безліч зграй, Застеляють небокрай Над лісами, над хатами, Над широкими полями. Тож без них я посмутнів, Почорнів, осиротів. І зосталася одна Туги темна пелена.

Переклав Терень МАСЕНКО

у ПТАШИНИ БІЛІ КРИЛА

у пташини білі крила –у голубки – голуб‘яти... Під крило взяла голівку, –Поміж листям буде спати.

А надворі тиша, тиша. Зорі світять, місяць сяє. Ніч німує, річка плине –Камінці перебирає.

Переклав Андрій М‘ЯСТКІВСьКИй

5


Заспівали, задзвеніли,

Мов заграли кобзарі...

Де взялась весела зграя,

Жарогрудні снігурі.

Ось вони на сніг упали

І розквітли, як квітки...

I на горах мак рожевий

Так заквітчує грядки.

Нагло враз табун крилатий

Небезпечне щось зачув.

Вгору знявся, й дуб гіллястий

В кущ троянди обернувсь.

Що хвилина – і, як в казці,

Враз осипались квітками

І за вітром над снігами

Полетіли снігурі.

Через мить жарогруда зграя піднялась увисоту і, розмахуючи крилечками, полетіладесь-інде, можливо ще шукати поживи.

На гілках залишилися декілька золото-коричневих, останніх загублених листочків.

А сніжок і надалі продовжував свійтанець, адже його принесли вони – жаро -груді снігурi – вісники зими.

6


Суд над Лисом МикитоюХитрим та Сойкою гафійкою

Насправді всі звірі зраділи, щовельможа Бурмило поставив своїмрадником Семена Рогатого, боСемен ні кого ніколи не образив.Навіть Вовк Карпо Шви д кий радів,що радником не став Кабан ДанилоІкла тий, а той усвою чергу радів,що вельможа непоставив своїм ра -дником Вовка Кар -па Швидкого. ТількиЛи сова ро дина таСойка гафійка нераділи такому пе -рево ро тові.

– А тепер шанов-ний, пане раднику,перед тим, як вирозкажете нам, хтотака та Африка,порадьте нам, яксудити зрадникаМикиту Хитрого, – звернувся доСемена вельможа Бурмило.

– Вельможний царю БурмилеЗаспаний, Шановна громадо, – зрадаце великий злочин, але через зрад-ницькі наміри Лиса Микити Хитрогоніхто з нас не постраждав, і я думаю,що він не заслуговує смерті, ви згід-

ні зі мною?– Згідні, згідні! – погодилась гро-

мада.– Одні з вас кричали, що треба

засудити його на важкі муки, це ж по-перше не в наших звичках мучитиодне іншого, а по-друге у нас немаємучителів, хоче хто з вас статиМикитовим мучителем?

громада мовчала дивуючись змудрих порад Се мена Хитрого.

– Як бачу, ніхто цього не хоче,тому й не будемозасуджувати Мики -ту на страшні муки,а що до тюрми такайданів – у нас їхнемає, і це негарно, щоб у такімславнім та мирнімцарстві, як наше,ми будували тюр -ми та кували кай-дани.

– Правда, правда!– загула громада.

– А тоді, як мипокараємо Мики -ту? – запитав хто сь

з громади.– І Сойку гафійку! – додала

Ворона Стара-Жона.– Якось треба їх покарати! – крик-

нув Ярема Борсук.– Та їм не обійдеться так легко, –

погодився Олень Семен Рогатий. –Настане момент, коли вони відкуп-

михайло гафія траЙста

ПРИГОДИ ЛiСОВИХ ДРуЗiВ

7

число 94дзвониклять свої гріхи і зроблять добрийвчинок на користь громаді, а покищо, Лис Миката Хитрий від сьогоднібуде зватися Лис Микита грішний!

– Микита грішний, Микита гріш -ний, – розсміялась громада, навітьвельможа Бурмило потайки посміх-нувся, а Соловей Кирило собі заще-бетав:

Був у нас Микита спішний,

Гарний, ніжний, молодіжний,

І розумний, і розкішний,

Та відразу став він грішний –

І грабіжний, і драпіжний.

– А Сойку, як будемо звати? – кар-кнула ворона.

Та не встиг Олень Семен Рогатийвідповісти Сойці, як Соловей зновузащебетав:

Була в нас Сойка Гафійка,

Парубійка, багатійка,

А така з неї дурійка,

Мов та лихая копійка,

Що де ступить, там і бійка,

То хай буде ця брехлійка

Від сьогодні: Вередійка!

– То хай буде: Вередійка! – вирі-шив Семен Рогатий.

– Вередійка! – каркнула задоволе-но Ворона.

– Вередійка, Вередійка! – загулавесело громада.

– Так їй і треба, бо насправді вели-ка з неї вередуха, – шепнула Сорокана вухо Вороні.

– Хоч не говоріть, Сороко, де непоявиться, починає вередувати, –відповіла Ворона.

марія дЯЧенко

Абетка доброти

Ж (життя, жоржини, журавлі)

Далі букву «Же» згадаєм.І про дружбу заспіваєм,Буква «Же» в словах: «жоржини»,«життя», «жолудь» і «стежина»,Журавлина пісня лине –То летять на батьківщинуІз весною журавлі,Несуть радість на крилі.

З (земля, зірка, зайчик)

Зірочки в нічному небіНіжно дивляться на тебе,Колискової співають.Всі звірята засинають:Зебренята, зайченята,І, звичайно, ведмежата.В небі зірочки зорять –На землі малята сплять.

Одного дня серед зими, коли надворісипав сніг, як біле пір'я, королева сиділа білявікна й вишивала. Рама у вікні була з чорно-го дерева, і сніг проти неї здавався ще білі-шим. Задивилася королева на той сніг і вко-лола пальця голкою. Щоб не так боліло, вона

виставила руку на холод за вікно, і на снігупало три краплі крові. І ті червоні краплібули такі гарні на білому снігу, що королеваподумала: «Якби в мене була дитина такабіла, як сніг, така червона, як кров, і такачорна, як дерево на цій рамі».

Невдовзі після того в королеви народила-ся донечка, і шкіра в неї була така біла, яксніг, щоки такі червоні, як кров, а коси такічорні, як дерево на рамі, тому дівчинкуназвали Білосніжкою. А королева, народив-ши дочку, померла. Через рік король одру-жився вдруге. Нова королева була гарна навроду, але дуже горда й пихата. Вона нізащоне стерпіла б, щоб хтось був кращий за неї. Ібуло в королеви чарівне дзеркальце. Підійдевона, було, до стіни, де те дзеркальцевисить, гляне в нього і спитає:

Дзеркальце, правду скажи-но мені:

хто в нас найкращий у цій стороні?

А дзеркальце й каже:

Ви, королево, найкраща у нас.

І королева була задоволена, бо зна ла, щодзеркальце каже правду.

Та Біло сніжка підростала і все кращала, аяк їй минув сьомий рік, то стала гарна, як

писанка, кра -ща за саму ко -ролеву. І осьодного разукоролева спи-тала у свогодзeрка льця:

Дзеркальце, правду скажи-но мені:

хто в нас найкращий у цій стороні?

А дзеркальце й каже:

Ви, королево, гарні у нас,

та Білосніжка краща в сто раз.

Злякалася королева і аж позеленіла ззаздрощів. Відтоді вона так зненавиділаБілосніжку, що в неї серце переверталося,коли вона бачила її. Вона ні вдень, ні вночі незнаходила спокою. Нарешті, покликала ліс-ника та й каже йому:

– Відведи дівчину в ліс, щоб мої очі біль-ше не бачили її. А там убий і принеси мені знеї печінку, тоді я знатиму, що ти виконав мійнаказ.

Як лісникові було не послухатись короле-ви? Повів він Білосніжку в ліс, а там витягмисливського ножа й хотів уже її вбити, аледівчинка заплакала й почала його просити:

– Ох, чоловіче добрий, не вбивай мене, япіду собі в ліс і більше ніколи не вернуся дозамку.

Вона була така гарна, що лісник пожалів їїі сказав:

8


БІЛОСНІЖКА

– Ну добре, йди, бідолахо!А сам подумав: «Однаково тебе скоро

з'їдять дикі звірі». Та все ж таки в нього нібикамінь з душі звалився, що йому не довелосявбивати її.

Повз нього саме пробігав молоденькийдикий кабан. Лісник заколов його, вирізав ізнього печінку й відніс королеві на доказ того,що він убив Білосніжку. Лиха королева взялаїї і віддала собакам.

А бідолашна дівчинка лишилася в лісісама, як палець. Стоїть вона, тремтить зістраху, приглядається до кожного листочканавколо й не знає, що їй робити. Потім пішлакуди очі бачать, по гострому камінні й поколючках. Повз неї пробігали дикі звірі, алежодне її не зачепило.

Ішла вона, йшла, поки ноги несли, а якпочало вечоріти, побачила маленьку хатку йзайшла до неї відпочити. В хатці все буломаленьке, але таке гарне та чисте, що й несказати. Посеред хатки стояв столик, засте-лений білим обрусом, на ньому стояло сіммисочок і сім чарочок, а біля кожної мисочкилежала ложечка, виделка й ножик. А вздовжстіни стояло сім ліжечок, кожне накритебілим, як сніг, простирадлом.

Білосніжка дуже зголодніла й хотіла пити,тому взяла з кожної мисочки потрошки горо-дини й по шматочку хліба і надпила з кожноїчарочки по краплі вина, бо не хотіла забира-ти в когось одного все. Потім вирішила лягти

відпочити, бо так стомилася за дорогу, щоледве на ногах стояла. Лягла вона на однеліжечко – а воно завелике, лягла на друге – авоно замале. Аж сьоме виявилось якраз нанеї. Так вона на ньому й заснула.

Коли зовсім смеркло, прийшли додомугосподарі хатки. То були сім карликів, щодобували руду в горах.

Засвітили карлики сім свічечок і, коли вхатині стало видно, побачили, що там хтосьпобував без них, бо все стояло не так, яквони залишили.

– Хто сидів на моєму стільчику? – сказавперший карлик.

– Хто їв із моєї мисочки? – сказав другий.– Хто надламав мій хліб? – сказав третій.– Хто над'їв мою городину? – сказав чет-

вертий.– Хто брав мою виделку? – сказав п'ятий.– Хто різав моїм ножиком? – сказав

шостий.

– Хто пив із моєї чарочки? – сказав сьо-мий. Тоді перший озирнувся навколо й поба-чив, що простирадло на його ліжечку трохивгрузло.

– Хто лягав на моє ліжко? – сказав він.Решта карликів теж побігли до своїх ліжечок ізакричали:

– На моє ліжко також хтось лягав!А сьомий глянув на своє ліжечко й поба-

чив Білосніжку, що спала на ньому.Він покликав своїх товаришів, ті підбігли,

присвітили свічечками і вражено загукали:– Ой леле! Ой леле! Яка ж гарна дівчинка!

І такі були раді, що вирішили не будитиБілосніжку, хай собі спить.

А сьомий карлик переспав ніч біля своїхтоваришів – одну годину на одному ліжку,другу на другому, третю на третьому, і так досамого світанку.

9

дзвоник число 94

(початок на 8-ій сторінці)

грицева киця*

Водохреща (йордан) – третє і завер-шальне велике свято різдвяно-новорічногоциклу, яке православні та греко-католицькіхристияни відзначають 19 січня. З нимпов'язують хрещення на йордані Христа.

19 січня закінчувався дванадцятиденнийперіод святок, а тому останній день цьогоперіоду супроводжувався різними магічни-ми діями та повір'ями.

у світоглядному плані Водо -хреща – це свято єднаннялюдських душ і народжен-ня нових надій. Щороку,очищуючись освяче-ною водою, ми нібизаново народжуємо-ся, залишаючи вминулому сварки,невдоволення іобрази.

За кілька днів доВодохреща, або жувечері 18 січня,молодь у давнинуйшла до водойми йтам парубки вирубувализ криги хреста «йордана»,виймали його і ставилипоруч з ополонкою та обливаличервоним буряковим соком і прикра-шали ялиновими гілочками.

19-того січня до річки на посвяття йшлистарі і малі. це двонадесяте свято буловстановлене на згадку про чудеснеБогоявлення Пресвятої Трійці на річційордан, де проповідував та охрещувавпророк і предтеча Іоанн Хреститель.

Саме сюди прийшов Ісус Христос, колийому виповнилося 30 років. Тоді Іоанн ска-зав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх

світу бере!» Охрестившись, Ісус вийшов ізсвященних вод річки йордан. І тоді розкри-лися небеса. Святий Дух в образі голубазійшов на Ісуса Христа, а голос з неба про-мовив: «це є Син мій улюблений. у НьомуМоє благовоління». Так була явленаПресвята Трійця: Бог Отець, Бог Син і БогДух Святий.

Велике освячення води завершува-лося зануренням у воду срібно-

го хреста. Після цього свя-щеник окроплював усіх

присутніх та воду, якулюди принесли з

собою. Матері змочу-вали дітям лоба –«щоб мудра булаголова», очі – «щобдобре бачили»,вуха – «щоб чулитільки гарні слова».

Дівчата намага-лися чимшвидше

прибігти з наповнени-ми водою посудинами

додому, щоб судиласящаслива доля – якнай -

швидше заміжжя. Вони жвмивалися нею, вкинувши попе -

редньо в посудину з водою гілку кали-ни або коралеве намисто, з надією, що ста-нуть ще вродливішими.

А ще колись вірили, що після освяченняводи вся нечиста сила вистрибує з неї тамерзне на берегах, аж поки жінки не забруд-нять воду пранням.

Процес водосвяття супроводжувався, якправило, пострілами з рушниць та підки-данням голубів, які символізували появу«Божого духа». Все відбувалося в урочи-


ТраДицІї Та ПОВІр’я На ВОДОхреща(ЙОрДаН)

10

Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà

11


стій атмосфері. Люди раділи, вітали однеодного зі святом.

Насамкінець парубочі гурти билисянавкулачки, щоб визначити, кому діста-неться «орден» – «йорданський хрест» зкриги.

Принісши додому посудину з освяче-ною водою, господиня давала усій родиніпокуштувати цієї святині, а потім домо-чадці, розвівши її з хатньою водою, вми-валися.

Трішки води ставили у стебник длябджіл, а в теплу пору року виставляли їїпосеред пасіки. Використовували хре-щенську воду і на початку весняних посівівта під час отелення корів. Певну кількістьхрещенської води відливали в пляшечку йзберігали протягом року на покуті біля ікон.

Посвячену воду і дотепер вживають привнутрішніх хворобах, змазують хворі місцяна тілі, лікують дитячий переляк та окроп-люють породіль після пологів. Зберігаютьїї, як і колись, біля образів у скляномупосуді.

На Водохреща найсміливіші чоловіки,парубки та жінки стрибають в ополонку, бовірять, що це купання захистить від усіххвороб протягом року.

Як на Різдво та Новий рік, на Водохреща

колись спостерігали за погодою і намага-лися спрогнозувати врожай:

• Удень йде сніг – на врожай гречки: вранці

– ранньої, в обід – середньої, а ввечері – для

пізньої;

• Якщо на Водохреща зоряна ніч – вро-

дяться горіхи і ягоди;

• Коли на Водохреща дерева вкриті інеєм,

то навесні у відповідний день треба сіяти

ярову пшеницю: «вродить, як гай!».

20 січня – останній день новорічних свят

Наступного дня після Водохреща – 20січня – вшановується Іоанн Хреститель(Іван Предтеча).

З цього часу вже переходять до звичай-ного трудового ритму. Колись господинідіставали свої починки (полотно, нитки),які перед Різдвом ховалися подалі відгріха, «щоб лихий ниток не плутав».

І все ж, на Предтечу хоч люди й готува-лися до господарських справ, важливуроботу не розпочинали. це був, свого роду,ритуальний перехід, а тому й казали:«Прийшов Предтеча і забрав свята наплечі».

Коли говоримо про січень, треба замітити, щоцей місяць займає середину зими, але заразом сьо-годні він і поріг Нового року. Якщо всі згідні з ідеєю,що січень – середина зими, зате з Новим роком«історія» дещо складніша.

Мабуть, не всі знають, що сучасне відзначенняНового року – четверте в літочисленні українськогонароду. З давніх-давен українці відзначали Новийрік навесні, як і багато народів світу, бо тоді, післязимової сплячки, в природі починався новий цикл,пробуджувалося все й оживала зелень.

Із запровадженням християнства в Київській Русі підчас володіння Володимира Свя -тославича в 988 році дату Новогороку переведено на осінь, тобтона 1 вересня. Слід підкреслити,що православний календар і сьо-годні відмічає, що церковний рікпочинається 1 вересня.

У Європі, під впливом като-лицької церкви, початком рокустав вважатися січень. АлеРосійська імперія, до якої вхо-дила майже вся Україна, дотри-мувала старе літочислення.Щоб усунути цю розбіжність,Петро І вирішив перенестиНовий рік з вересня на січень.

Проте й ця дата виявиласяне остаточною. За радянськоївлади офіційний початок рокупересунено на 14 днів упередвнаслідок прийняття нового стилю. Згадаймо:існують два календарні стилі. Старий, або юліансь-кий (з 46 року до н.е.) і новий, або грегоріанський (з1582 року, коли нові астрономічні виміри й обчис-лення показали, що юліанський календар відстав на10 днів, а з того 1582 року до сьогодні – ще на 4 дні;в Румунії грегоріанський календар, тобто новийстиль, заведено в 1919 році, коли 1 квітня стало 14квітнем). Тому в Україні існують дві дати початкуроку: офіційна – 1 січня і релігійна –14 січня. Щодоукраїнців Румунії вони відзначають Новий рік двоя-ко: буковинські українці перейшли на новий стиль, аукраїнці Марамо рощини та Дельти Дунаю святкуютьНовий рік, як і інші свята, за старим.

В наступному Дзвонику подамо ще кілька цікавихданих про календарі юліянський та грегоріанський.

Поступово люди звикли з сучасним офіційнимвідзначенням Нового року і вважають природним іцілком логічним, що січень започатковує новий від-лік у календарній системі.

Щодо назви другого місяця зими існує думка, щоїї треба пов’язати з тим фактом, що він чи не найхо-лодніший місяць даного періоду. З цього приводуіснує чимало українських прислів’їв та приказок.Одне з них мовить: «Січень снігом січе, а морозвогнем пече». Саме на січень, який пересікає зимунавпіл, припадають і водохрещенські морози – сим-вол зимової холоднечі. На думку деяких мовознав-ців звідси й походить назва першого місяця року.

А існує й гіпотеза, що місяць січень прибравназву від лісопромислу, бо в цей час люди починалирозчищати (сікти) деревину, щоб весною на розкор-

чованих ділянках – лісосіках –посіяти збіжжя.

В народі також зустрі-чаються паралельні формисереднього місяця зими: сту-день, просинь, сніговик,тріскун, льодовик, щипун,сніжень, лютовій та ін.

Також цікавими виявля -ються назви січня у іншихслов’янських народів. Так, на -приклад, білоруси називаютьйого студзнем, сербохорвати– сечанем, чехи – лєдєнем,поляки – стичнем.

А більшість європейціввживають для січня латинсь-кий термін януаріус. Він похо-дить від давніх римлян, якіназвали цей місяць іменем

міфічного дволикого бога Януса, про якого вірили, щовін тримає ключі, якими відмикає вхід до майбутньогоі замикає вихід з минулого, бо січень справді ділитьтекучий час на дві частини – новий рік від старого.

На січень припадають також дуже багато свят:Новий рік (і за новим стилем, і за старим), РіздвоХристове (за старим стилем, бо за новим святкуєть-ся 25 грудня), Водохреща або Йордан, а такожСвятих Василя, Іоана Хрестителя і ін. А цей періодсправді дозволяє людям, а головно селянам, від-почити від праці і повеселитись. Теж тепер, а най-більше діти, колядують, щедрують та посівають гос-подарів, а ті в свою чергу обдаровують їх горіхами,яблуками, цукерками, калачиками, а то й грішми.Ось для прикладу кілька діточих текстів:

я дівчинка маленька,В мене платтячко рябеньке.я не знаю ні «аз», ні «буки»,Тому подаруйте щось у руки!

12


Корнелій ІРОД

січень

13

число 94дзвоникАбо:

роди, Боже, жито-пшеницю,Всяку пашницю,На Новий рік, на щастя,На здоров’ячко!а ти, господарю, дай паляницю.

А посівальники декламують:

Місяченьку, мій братику,Зійди рано, постій мало,Поки я бички позапрягаю,Жито-пшеницю позасіваю.роди, Боже, жито й пшеницю,Без кукілю, без метлиці,а нам, діткам, по варениці...

Ще й так примовляють:

Слава нашим господарям,що так гречно нас приймали.щедрий вечір, добрий вечір,Добрим людям на здоров’я!

До місяця січня існує також дужецікавий народний прогностик:

Новий рік – до весни відлік.На Новий рік прибавилося дня

на заячий скік.Сонце блищить, а мороз трі-

щить.холод не брат, а завірюха не

сестра.Зимове сонце, як мачуха – світить та не гріє.Січень січе та морозить, а ґазда з лісу дрова

возить.Січень без снігу – літо без хліба.У січневу холодну добу пам’ятай про худобу.Січень з груднем прощається, а на лютий очі

косує.Січню морози, а лютому – хурделиці.хвали січень сніговий, травень дощовий, а

серпень на хліб рясний.якщо вночі з’явиться іній – вдень сніг не

падатиме.Кільце навколо місяця – на сильний мороз.Вечір зоряний – ніч морозяна.яскраві присмерки – до холоднечі.Сорока під стріху лізе – на хуртовину.Ворони розкаркалися – на мороз, а влашту-

вали в небі хоровод – на сніг.Пищать вранці синиці, а горобці ховаються

під стріху чи солому – мороз посильнішає.Кінь лягає на землю – перед снігопадом.Гусак піднімає лапку, ховає голову під крило –

на холод.

Миші вилазять з-під снігової подушки йбігають зверху – до відлиги.

Снігур заспівав – на хуртовину.якщо пітніють шибки навіть у холоднечу –

на потепління.Багато снігу – багато хліба.Місяць яскравий – до ясної погоди, а блідий,

покритий туманцем – доснігу.

Припиниться під вечір сніг– погода покращає.

З’являються коло сонцячи місяця райдужні кола – внайбли жчу добу погодапогіршиться.

якщо дерева в січнічасто покриваються інеєм– на щедрий врожай.

Над лісом або чагарника-ми по вітря засиніло – напотепління.

якщо січень мокрий та звідлигами – літо будехолодним.

Дзвінко кричать галки –на відлигу.

Сіра ворона при заходісон ця самітньою сидитьна верхівці найвищогодерева – на лютий мороз.

Пес на снігу згортається«калачиком» – на мороз, авитягується, розкидаєлапи – на відлигу.

якщо пес спить більше,ніж звичайно, перестає гавкати – потепліє.

раннього морозяного вечора дружно розспі-валися півні – на відлигу.

якщо вдень свійська птиця відсиджується вкурнику – неодмінно збільшиться мороз.

Взимку ліс без вітру шумить – буде хурто-вина.

Зимова діброва почорніла – наступить від-лига з вітром.

Сніг сильно рипить під ногами – на мороз.Увечері в ясну погоду дроти виграють, наче

струни – на негоду.Вечірній зіркопад – на нічний мороз.Синичка зранку пищить – на легкий моро-

зець.Неодмінно заморозить, якщо дим з димарів

в’ється стовпом.якщо січень холодний, липень буде жаркий і

грибів не буде до осені.якщо січень сухий, морозяний, то літо буде

сухе й спекотне.Ну, а вже після січня настане останній місяць

зими – лютий.

«Василькова пригода». За О.Олесем1. Прочитайте (послухайте) казочку

«Василькова пригода»:«Одного разу, – розповідaв Василько

своїм друзям свою лісну пригоду, – взувся яв чобітки, одягнувся в кожушок, взяв малень-кі саночки та й поїхав по ялинку на Різдво. Яктільки зрубав я ялинку і хотів покласти її насаночки, звідкись на мене скочив зайчик! Іпочав забирати від мене ялинку! Я сюдитягну, а він туди...»

– Не віддам! – кричить зайчик на мене.– Ти перше посади ялинку, а тоді рубай! Невіддам тобі! І не проси! Забавками вам можнабавитись. Порубаєте ліси, ніде буде нам, зай-чикам, сховатися. А в лісі скрізь вовки, вед-меді й лисиці.

Василькові стало страшно.– Ой! Пусти! Не тримай мене за кожушок.

Прости мені, зайчику, прости. Я вже нiколи небуду рубати ялинок. – І Василько низько

зігнувся перед зайчиком, а ще нижче скинувшапку.

Зайчик весело всміхнувся і на знак злаго-ди подав Василькові сіреньку лапку.

2. Слідкуючи за малюнками, перекажітьсвоїми словами казочку про лісну пригодуВасилька.

3. В чому полягає помилка Василька?4. Чи правильно поступив зайчик?5. Чого доброго навчилися ви з цієї казочки?6. Зробіть маску зайчика і під супроводoм

керівника спробуйте сценічно розігратиказочку, повторюючи гру досхочу.

Подав Іван РЕБОШАПКА

14


І граємося, і вчимося!

МІСЯцІ РОКу(До теми виховання увічливості і поваги)

Засвітились серед ночіВ темній хащі жовті очі.Наче лісу грізний дух –Гострі ікла, сірий смуг.Полювати йде хижак.На весь ліс наводить жах.

15


як на гойдалках на віткахВони плигають у клітках.Граються, кривляються,разом забавляються.а веселі ці малята-Пустотливі...

Він незграбний і товстий,Завжди він чомусь сумний.а на лобі в нього ріг,ця тварина ...

У савані проживає,Чорно-білі смужки має.І весела, і пригожа,На конячку нашу схожа.

(Носоріг)

(Мавпенята)

(Вовк)

(Зебра)

З а г а д к и

16


народна ПіснЯ

Любіть свою хату

Любіть свою хату,Бідну, не багату,Тут ви бігали до мамиДрібними ногами.

Тут ви підростали,Божий світ пізнали,

Звідси вас вели за рукуВ школу по науку.

Тут ваша утіха,радість і потіха,Бо нема, нема-то в світі, як батьківська стріха.

17


Слухняна

Першокласниця приходить зі школи, амама питає:

– Оленко, а хто за тобою сидить?– Я не знаю, бо вчителька казала, що

назад обертатися не можна.

Двоє хлопців дивляться на птаха

– Аби ця ворона вміла говорити... От биспитали в неї що-небудь...

– Якби ця ворона вміла говорити, вонасказала б тобі: «Я не ворона, а грак. Воронисірі, а я, бач, геть чорний!»

Коли вивчиш?

– Чому ж ти, Петре, не вивчив уроку? –спитав учитель.

– Підручника не було.– А де ж твій підручник?– Батько привезли на зиму сіно й прива-

лили...– То коли ж ти все-таки підготуєш урок?– Коли корова сіно з’їсть.

На уроці географії

– Костику, покажи на карті Червоне море.– Щось я такого не бачу. На цій карті всі

моря лише блакитні.

На уроці фізики

На уроці фізики вчителька запиталаучня:

– Що піднімається над мискою борщу,коли мати подає тобі їсти?

– Моя ложка, — відказав той.

Куди поспішати

– Швидше збирайся, а то запізнишся вшколу, — каже мама синові.

– Нічого, школа відчинена цілий день.

г у м о р


ÐÐ îî çç ììàà ëë þþ ééññòòîî ðð iiíí êê óó

19


1. Для цього нам будуть потрібні дві шкарпетки(одна біла, друга кольорова і чим барвистіша – тимкра ще), ножиці, вата, пластикова або металева криш-ка діаметром 5 см (якщо немаєкришки, її можна замінити круже -льцем з картону), нитки, дві чорнінамистини, три маленьких гудзи-ки і ма лесенький шматочок тов-стого ора нжевого картону.

2. Від білої шкарпетки від-різаємо нижню частину, відпальців до п’ятки, так щоботримати рівний акуратниймішечок.

3. У мішечок вкладаємокришку.

4. Вмощуємо її на дні міше -чка. За її допомогою наш сніго-вичок зможе самостійно стояти.

5. Заповнюємо мішечокватою. Не надто туго, але й ненадто м’яко, так, щоб мішечокстав пружним і міг триматиформу.

6. Верхній край міше чказбираємо докупи і зв’язуємониткою.

7. Далі, обхопившипальцями мішечок, примі-ряємося, де бу демо відді-ляти го -лову май-

бутнього сніговичка від тулуба. Цейподіл має бути трішки вище середи-ни. Якщо ви знайшли відповіднемісце, злегка стисніть пальці, апотім по залишеному відбитку обмо-тайте кілька разів ниткою, злегка їїстягуючи, але не перестарайтесь.Нитку за в’яжіть на вузлик.

8. Далі починаємо одягати нашо-го сніговичка. Від кольорової шкар-петки відріжте вер хню частину поп’ятку.

9. Одягніть її натулуб сніговичка гум-кою вниз. Верхнійкрай глибоко загніть всередину, апотім виверніть складочкою, фор-муючи її на зразок шарфа.

10. Від нижнь-ої частини коль-

орової шкарпетки відрізаємвиступ для п’яточки, щоб вий-шов рівний мішечок.

11. Із вати зка-туємо в руках не -велику кульку ікладемо її на дно мішечка і тугоо б м о т у є м ониткою.

12. Ось та -ка шапочка в

нас вийшла. Її краї знову жзагинаємо всередину.

13. Одягаємо шапочку наголову сніго-вичка, заги-наючи покраю склад-ку.

14. Прикле -юємо очі із нами-стин і ніс із кар-

тону (ніс треба вирізати, давшийому конусної, тобто загостреноїформи. Якщо у вас немає відпо-відного картону, можна вирізатиніс із серцевини оранжевогоолівця, загостривши його з одно-го кінця). Попередньо приміряй-те все, а потім вже приклеюйте.Гудзики можна теж приклеїти, аможна й пришити.

15. Ось такий симпатичнийсніговичок у нас вийшов.

У вас залишилися одна біла іодна кольорова шкарпетки і виспитаєте, що з ними робити?Зробіть ще одного сніговичка іподаруйте його комусь.

Сніговичка для вас виготови-ла і сфотографувала.

Ірина МОйСЕй

Çðîáè âëàñíèìè ðóêàìè!НА ЗгАДКу ПРО ЗИМу

(М’яка іграшка – сніговичок)

Ось і віддзвеніли колядки, віншування іщедрівки. Не встигнемо й оглянутися, яквесна заквітує. Тож давайте зробимо щосьтаке, що нагадуватиме нам про веселузимову пору ковзанів і санчат, стрімкихльодяних гірок і сніжків. я пропоную зро-бити маленького сніговичка.

2

1

8

9

10

11

12

13

14

15

3

4

5

6

7

учні школи з дуд

Богдан кравчук, 13 років,кричунів

марія аднана, 8 років та сашаФлорін тюх, 4 роки, карансебеш

пишаємося нашими дітьми!

дзвоник ]94 94.pdf · дзвоник (clopoþel) № 94, 2015 . Ж ї і Рії. З 2007 і....

Documents