дзвоник №83 - uur 83.pdf · 5 дзвоник число 83 сова, побачила...

№83

Журнал для українських дітей Румунії

дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 6 рік видання, лютий, 2014 рік

дзвоник (Clopoþel)

№ 83, 2014 р.Журнал для українських дітей Румунії.

Заснований у 2007 році.

Над дзвоником працювали:

Головний редактор: Микола Корсюк

Редактор: Людмила Дорош

Редколегія: Іван Ковач, Михайло

Михайлюк, Михайло Трайста, Марія

Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1

тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;

телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacþiei:

str. Radu Popescu 15, sect. 1

Bucureºti, România.

Наша електронна адреса:

[email protected]

дзвоник пропонує:

* казки

* оповідання

* вірші

* загадки

* дитячу енциклопедію

* сторінку народознавства

* пісеньки

* сторінки-розмальовки

* рухливі ігри

дзвоник завжди радо прислухається до

ваших пропозицій і друкуватиме надіслані

вами спроби!

Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!

Тетяна Горшкова

СНІГовИкМ'якенький і липучийСьогодні випав сніг.З такого снігу вийдеЧудовий сніговик!

андрійко і Дениско – Його найкращий друг – Знайшли діряву миску – Це буде капелюх.

Щоб ніс, мов на картинці,Зробить сніговику,андрій приніс морквинкув своєму рюкзачку.

Зліпили й покотилиПо снігу два сніжки,аж поки ті зробилисьвеликі і важкі.

Ще до мети неблизько – робота ж нелегка – аж тут зліпив ДенискоСобі іще сніжка.

Хотів поцілить тількиУ дерево Денис,Та другові поціливТочнісінько у ніс.

Не міг андрійко, звісно,Залишитись в боргу – І ось уже Дениско – По шию у снігу.

«Дістав? – кричить андрійко. – То більш мене не сердь!а то відправлю швидкоІз гірки шкереберть!..»

...Загублена морквинкаваляється в снігу,І миски половинкаСтирчить із кучугур.

Спочити після бійкиПрисіли на пенькиДениско і андрійко – Живі сніговики.

3

число 83дзвоникІрина МоЙСеЙ

НепосидаНа лісовій галявині тихо і спокійно. Лише де-

не-де чути, як потріскують гілки і зітхають дере-ва під тягарем білосніжниж кожухів. Сонячні про-мінці, ковзаючи по сніговій ковдрі, то тут, то тампустотливо поблискують. А під тою ковдрою, узволоженій пухкій землі – зовсім інший світ, каз-кове царство, що наче по велінню якоїсь чаклун-ки, поринуло в глибокий сон. Цибулинки і насі-нини, притулившись і обнявшись з корінцямисплять, і сниться їм рідна лісова галявина, тіль-ки вкрита не як тепер білою ковдрою, а різно-барвним килимом із трав і квітів.

Раптом одна цибулинка заворушилась.– Чого вовтузишся? – невдоволе-

но запищали Макові насінин-ки, стривожені сусідкою.

– Зарано ще встава-ти. Спи, – лагідно об -няло неспокійну цибу-линку Ромашкове ко -ріння.

Але цибулинка неслухала. Вона не хоті-ла більше спати, їй хоті-лось нагору, до сонця.Вона напружилась, напну-лась, випустила зелений пагі-нець, який, не зважаючи на бур-котіння і вмовляння сусідів, упертопробивав землю.

– Рано ще, рано!.. – схвильовано пробуваловгамувати непосиду коріння Звіробою.

– Спинись! Ти ж загинеш! – забриніли насінин-ки Волошки.

Але пагінець уже сягнув межі між землею і пух-кою сніговою ковдрою.

– І отак кожного року! – зітхнула Нарцисовацибулинка. – Ні сам не доспить, ні іншим недасть.

Відчувши легкий поштовх, сніг розійшовся,утворивши прогалину, і невеличка кучугура зди-вовано витріщилась на ніжну рослинку. А пагі-нець тим часом розчахнувся на кілька продовгу-ватих листочків, звільняючи дорогу стебельцю,

на вершечку якого набубнявів ніжний пуплях.Сонячні промінці, побачивши таке диво, кину-

лися до рослинки, затанцювали довкола неї. Їхтепло добавило рослинці сил і впертості.Пуплях на вершку стебельця розтулився трьо-ма біло сніжними пелюстками, розкривши щетри менші білі пелюстки із ніжнозеленими плям-ками, з яких жовтим очком ніжна рослинка гля-нула на білий світ.

Неподалік маленький щиглик сидів на гілцішипшинового куща і захоплено спостерігав, якміж снігу пробивається маленька рослинка.

Коли ж побачив ніжну білу квітку,стріпонув крильцями іполетів лісом, веселосповіщаючи:– Весна! Чуєте, весна іде!

Весна близько!Ліс наче ожив. Деревазатремтіли, скидаючи сні-

гові шапки і кожухи,птахи загомоніли, зві-рята пожвавішали,інші почали визиратиіз своїх зимових схо-

ванок і ще соннимиочима озиратися навкру-

ги. Довкола тільки й булочути: «Весна іде! Вона вже

близько!» Сніг, стурбований таким галасом, почав відпо-

взати ще далі від дивовижної рослинки, ховаю-чись у глибокий яр.

– Що там? Що там діється? – захвилювалосяпідземне товариство.

– Кажуть, весна іде! Кажуть, що вже близько! –радісно сповістила товаришам ніжна рослинка.

– О, тоді і нам пора, – пожвавішали корінці!– Ура! Ура! – весело запищали насінинки i від

радощів помітно набубнявіли.– І як йому це вдається? – заздрісно забуркоті-

ла цибулина самозакоханого Нарциса. – Чи товона його кличе, чи він її, але кожного рокуПідсніжник перший зустрічається з Весною.

4

число 83дзвоник

В одному невеличкому лісі жила собі білка,яку всі мешканці лісу поза очі називали скупер-дяйкою. Жила вона на найстарішому дереві лісу– дубі, якому сповнилося, мабуть, тисяча років.Це було міцне розлоге дерево з товстелезнимстовбуром, ши ро кою кроною. Колись на ньомужив увесь білковий рід. Дерево мало декількадупел, які колись займали сім’ї білчиної родини,але поступово молодші білки подалися шукатикращого життя у більших та багатших лісах,старші з часом віджили своє, тож тільки молодабілка-скупердяйка залишилася жити на цьомудубі, в цьому невеликому лісі геть одна. Вонаперебралася в найбільше дупло, а решту пере-творила на сховища для харчів. Бувало, не разякась пташина у скруті просила її пустити пожи-ти в дупло, поки налагодить знищене вітром чихижаками гніздо, але білка тільки зверхньо від-повідала їм:

– Своє май і за ним доглядай! А коли взимку чи восени до дуба прибігали

дикі вепри, щоб поласувати жолудями, які опада-ли під дубом, білка грізно вискакувала з дуплаі, здіймаючи великий ґвалт, проганяла їх:

– Нема чого зазіхати на чуже! Це мій дуб,мої жолуді! Це ж просто страшне нахабство:навіть не питати дозволу і приходити сюди,як у їдальню!

Ось тому і прозвали її скупердяйкою.Че рез свою скупість і друзів вона немала, жила собі одна-однісінька, пра-цювала з ранку й до ночі – ось це і буловсе її життя.

Коли на лісових зборах, які щоразупроводилися під її дубом, мудра соваоголосила всім звірям і птахам, що зима будесніжною й холодною, білка навіть оком не мор-гнула: її це ніяк не могло торкатися, адже запасіву неї вистачить на десять зим, а то й більше.

Осінь минула, як завжди, за повсякденнимикло потами: гриби, горішки, все позбирати, по -складати в надійне місце. І хоча вже й почав пада-ти сніг, білка все одно щоранку прокидалася ра -ненько і оббігала відомі їй місця, придивляючись:чи не прогавила якийсь горішок, якусь ягідку?

Але цього ранку вона, прокинувшись, навітьне розплющивши очі, почула, що за дверимавирує хурделиця. Протерла хвостиком підмерзлевіконце – і очам своїм не повірила: за всього однуніч весь ліс не просто став білим, а повністюзасніженим. Вже не можна було розрізнити, депеньок, де кущик чи чагарник – все було вкритеснігом і перетворилося на великі білі кучугури.

Поснідала вона сухим грибочком, випила гаря-чого чаю з шипшини – та й лягла собі спати. І піднавівання завірюхи спалося їй солодко, міцно і …довго.

Сніжило декілька днів. А коли сніговій припи-

нився і лісові мешканці почали виходити надвір,їхню увагу привернув старий крислатий дуб, якийперетворився на білу гору, адже між його крисла-тою кроною назбиралося так багато снігу. А тут ісонечко насмілилося показатися на небі і весьліс, одягнений у білосніжні шати, заблищав,немов обсипаний дорогоцінними камінцями. Відсонця сніг поступово м’якшав і підтавав. Алезимовий день короткий, тож за ніч все підмерзлоі затверділо, ставши льодяною скориною. Змаленьких дерев та чагарників підталий снігпочав опадати, адже їхні тендітні гілки не могливтримати його ваги, а от дуб і надалі залишавсявисокою льодяною горою. Він немов укривсятовстим льодовим панциром, який не міг зняти нівітер, ні сонце.

– А дивіться, білка знов не виходила надвір! –махнуло голівкою мале кабаня, яке вийшло ізсім’єю на прогулянку.

– От і добре, наїмося нарешті жолудів! – сказавйого братик і, підбігши до дуба, почав рити завзя-то під кучугурами снігу і вже за мить почулося

його задоволене хрумкотіння. А з ним і всясімейка зібралася довкола дуба і, веселомахаючи хвостами від такої приємної несподі-

ванки, почали смакувати багатим обідом, якогов них ось вже декілька днів як не було.

А тут і ведмідь де не взявся:– Як вискочить зараз білка – біда вам буде! –

застережив він кабанів, знаючи вдачу ску-пердяйки.

– Та куди їй? Не бачиш, що весь дубстав крижаною скелею? – засміявся тато-

кабан.І на другий день прийшли попоїсти кабани під

дуб, і на третій. І лише тоді почали хвилюватисялісові мешканці: що ж це з білкою? Як же вонавибереться з крижаного полону?

– Як не як, а вона ж наша сусідка, – сказала зай-чиха. – Може, вона і не щедра, але хіба ж можналишати її в біді?

– А як же ми можемо її визволити? Он який тов-стий шар льоду вкриває весь дуб, хіба ж нам підсилу? – розвела лапками лиска.

– А давайте покличемо оленя, він високий,роги у нього міцні, як ударить він ними – лід і роз-колеться, – запропонував вовк.

Сказано – зроблено. Олень, гордий від такоговідповідального доручення, нагнув голову іщосили вдарив рогами по стовбуру – нічого, вда-рив ще раз – мало роги собі не зламав, такоющільною і твердою виявилася та крига.

Покликали ведмедя – і тому не вдалося роз-трощити кригу. Взялися були олень і ведмідьразом бити кригу, один з одного боку, інший – зіншого, та нічого з того не вийшло, ведмідь тількигулю собі набив об роги оленя.

А вже й стемніло. Пролітала тим місцем мудра

людмила Дорош

випадок, який змінив життя лісу

5

число 83дзвониксова, побачила той натовп звірят і спитала, що тамдіється.

– Так довго їй не витримати, – сказала вона, почувшиїхню розмову. – Навіть якщо запасів у неї вдосталь, алебез води, без кисню їй довго не протриматися.

– Ой, та вона вже декілька днів у дуплі! – ойкнулакабаниха.

– Та чи жива ще? – зробила великі очі зайчика. – Ой,біда...

– Без паніки, – рішуче сказала сова і, відлетівши додупла білки, приклала до стовбура свою голову, а всімже звірятам було відомо, що в сови найгостріший слух.

– Чую, є в дуплі якась метушня, є дихання, – допові-дала сова лісовому зібранню. – У кого з вас найгострі-ший дзьоб? – звернулася вона до птахів.

– У дятла, звичайно, – загуло птаство, – але його тутнемає, він лише завтра повертається з сім’єю з подоро-жі.

– Завтра вдень зберемося всі тут, принесіть води,можливо, білці потрібна буде негайна допомога. І дятелхай буде зі всією сім’єю, кожен гострий дзьоб буде дужеважливим, – наказала сова.

Невідомо, хто побував у дятла, але на другий деньвся лісова громада на чолі з совою та сім’єю дятлабули під дубом.

– Починайте довбати на рівні дверей, – керувалавсім дійством сова, сидячи на сусідній гілці.

І всі дятли дружно взялися за роботу. Ліс наповнив-ся дзвінким стукотом десятків дзьобів об товсту льо-дяну кригу. Пра цю вали вони, не спиняючись, роблячилише невеличкі перерви. Коли під обід нарешті з’яви-лася перша тріщинка, звірі від радості почали обійма-тися і плескати рятувальникам. За першої тріщинкою –друга, впав перший шматок льоду, другий третій – і осьвже двері білки були звільнені повністю від крижаногополону. Відкрили пташки двері – а за ними, ледь три-маючись на ногах, стоїть бліда схвильована білка. Совапосадила її собі на спину і вони спустилися вниз, деінші сусіди вже стояли напоготові з водою.

Схильована білка й слова не могла вимовити відслабкості, але її очі світилися великою вдячністю досвоїх рятувальників, серце переповнювалося теплом ідавно забутим нею відчуттям, що вона не одна, що білянеї щирі й добрі друзі.

Відтоді ліс змінився. І не тільки тому, що білка змі-нила своє ставлення до сусідів, що роздарувала нуж-денним свої припаси, лишивши собі лише необхідне їйна одну зиму; не тільки тому, що вона прийняла жити усвоєму дубі пташок без гніздечка. Вона стала ще більшроботящою. Тепер вона не тільки збирала з ранку доночі поживу, а ще й заходилася закопувати в землюнасінини дерев і влітку в лісі з’явилося багато молодихпагінців.

Пройшли роки, ліс знову забуяв у всій своїй колиш-ній силі. Новина про цей новий процвітаючий ліс доли-нула далеко, і незабаром сюди повернулися не тількибілчині родичі, а й багато інших птахів та звірят, якіпрагнули жити в щедрому лісі з добрими й дружнімисусідами.

Цей випадок повністю змінив життя білки. І не тількиїй, а й усім лісовим мешканцям. Адже одне добреслово, сказане в слушний момент, одне добре діло,зроблене від всього серця, безкорисно, може перевер-нути й змінити весь світ. Чи не так?

Народні прикметилютого

1 лютого – Макара.Якщо в цей день ясна погода, веснучекай ранню, гожу.Якщо погода ясна, то і весна будекрасна, себто рання й тепла.Погода на Максима (3 лютого) ясна -до ранньої весни.

4 лютого – Напівзимник.Якщо Напівзимниця дорогу переме-те, то корінь підмете.Якщо.хурделиця, то весь тиждень бу-де хурделити. а опівдні сонце - наранню весну.

6 лютого – Оксани (Дороти).Яке оксана - така й весна.коли день ясний і тихий, то веснабуде гожою; якщо в обід сонце -рання весна, а коли хурделиця, тозатягнеться надовго.в лютім Дорота заповідає сніги таболота.

8 лютого – Напівхлібниці,Півхлібниці.«Півхлібниці»- перелом зими.Який день, така й весна.

10 лютого – Юхима.Юхим вітер приніс - на сире літо.Якщо вітряно, то літо буде мокрим,бо «Юхим приніс вітер на сире літо».

14 лютого – Трохима.Небо в зорях - на пізню весну. Якщона нічному небі багато зірок, то будепізня весна.Якщо вітряно, то літо буде мокрим.

15 лютого – «Зимобор». Стрітення.Громниця День Стрітення теплий і сонячний,то і весна тепла.коли на Громницю півень нап'єтьсяводиці, то на Юрія кінь напасетьсятравиці.

6

число 83дзвониквіргілій рІЦько

Веснаколи ще лютує зима, ще стоять силь-

ні морози і лежать великі сніги, в повіт-рі вже пахне весною.

весна – це пробудження природи відзимового сну.

весною Зима – стара баба, а літо –молода дівчина.

весна, весна... Щороку благословен-на приносить нам нові надії...

всі весни не схожі одна на одну,кожна по-своємувибаглива: то бе -зуговно сипледо щем, то дме су -ховіями, то рай-дужна і весела,мов юнка. разомз нею приходятьнові сподівання.

розпочаласясправжня весна.При летіли вже ічорногузи! вонипривітали менесвоїм радісним клекотом: «Ми вже при-летіли! Ми вже вдо ма!» во ни подарува-ли мені ща сливі хви лини зустрічі.

Земля-мати вже проснулася. вже йтрава зазеленіла. З трави ви зи раютьбілі, жовті, сині квіточки.

Білі – то ніжні підсніжники. При хід насвіт під сніжника – це ве лика радість.Перший підсніжник, який підняв свійбілий ніжний дзвінок, який пестили со -нячні проміння, сповіщав прихід весни.Появився він на лісовій сонячній поляніпоруч з багатьма своїми братами.Тішився він своїм тихим життям знаю-чи, що незадовго зів’ яне і померкне, як ійого соратники, але до того часу щоран-

ку ліниво простягаться під сонячнимпромінням, а весь день задумливо роз-глядає лісову поляну і відчуває себе їїхазяїном. І все це до певного дня, колипочав падати сильний дощ і дути неми-лостивий вітер. Почув себе немічним ісамотнім, дрижачи, і коли думав, щовітер подолає його, маленька тепла руказірвала його й подарувала любі людині,яка обняла його великою рукою і приту-

лила до теплихніжних губ.

Жовті квітипролісків зача-ровують погляд.а голубі, як без-донне небо, фіал-ки, представля -ють ніжність вголубому одязі.

всі ці квітидивляться при-вітно і всміха -ються. вони пер-

шими принесли весну на своїх ніжнихпелюстках...

Три метелики – білий, жовтий і чер-воний, пурхають коло моїх вікон.

– З приїздом, любі природні створін-ня! Я дуже радий вас бачити! –звернув-ся я до них.

Наче відчуваючи мій піднесений на -стрій, радісно озиваються жайворонкив небі над моєю постатю. До них при-єднюється дрізд на липі. Приємний йогоголосний спів нагадує соловейка...

Почалося нестримне пробудженнявсього живого, що дише й росте нанашій рідній землі, створене все -вишнім...

7


Чапля чайці чемно мовить:– Чорногуз пішов на лови.Чимчикує він до ставуЧерез лози кучеряві.

шпак шипить шпачисі гнівно:– шершень залетів в шпаківню!швидше шибеника гнати,шпаченят обороняти!

Щупакам в'юни казали:– Щойно щуку зустрічали. Щука щурить хижу пащу –Щупакам втікати краще!

Юрок малий не слухав мами –Юрив поміж очеретами.Юрок малий попався в сильця –Юля лікувала крильця.

Ягниці бекав син ягня: – Я не награвся! Мало дня!

Я хочу! Буду!.. Знайте, діти,Я – остання в алфавіті!

Півень, горобець, ведмідь –Знак м'який в словах стоїть.Журавель, дельфін і рись –М'який знак – не помились!

абетка

чч

шш

Щщ

юю

яя

ьь

від Олексія КОНОНЕНКа

8

число 83дзвоникМихайло Гафія ТраЙСТа

Пригоди лісових друзів5. Тимофійко і Вітько перед

Царем Бурмилом Заспаним

Якщо Заєць Сидір Боягуз трохи не обо-млів від страху, коли його Вітька повелиперед вельможного володаря БурмилаЗаспаного, бо той міг сказати: «Мой,Сидіре, як ти виховав свого пасемка?!», ізасудити його на два-три дні арешту, абоще гірше поставити у перший ряд, колипочне бій з Африкою, бо, бач, насталиважкі часи жорстокої війни, то маленькийВітька разом з Козенятком Тимофійкомстали перед вельможі, немов народилисяв царському дворі, без ніякого хвилюван-ня. Низенько, чем-ненько поклонилисьцарю, а той питає:

– Як звати вас,молодці?

– Мене Тимофій,але всі чомусь менекличуть Тимофійком,– з досадою промо-вило Козенятко.

– А я Вітя, тобтоВіктол, – махнулоушком Зайчатко.

– Цікаво, цікаво, –промовив Ведмідь. –А то ви скакали середполяни, коли всізаховались зі страху.

– М-м-ми-и-и! – весе-ло замекекало козенятко.

– Ми, ми, – повторило зайчатко.– Вони, вони, – підтвердив царський

радник Лис Микита Хитрий.– Цікаво, цікаво... а то ви співали?– М-м-ми-и-и, – знову замекекало козе-

нятко.– Ми, ми, – повторило зайчатко.– Вони, вони, – помахав головою рад-

ник.– Цікаво, цікаво, а що ви співали?– Пісеньку пло Афлику, – відповіли в

один голос малята.– Так, так про Африку, – підтвердив

царський радник.– Про Африку... цікаво, цікаво, а можете

її заспівати знову?– Можемо, можемо, – зраділи малята і

,взявшись за руки, почали співати і танцю-вати:

Хі, хі, хі – ха, ха, ха...афлика нам не стлашна!

Хі, хі, хі – ха, ха, ха...афлика нам не стлашна!

– Цікаво, цікаво, а вам, дітоньки, справ-ді не страшно тієї Африки? – здивувавсяБурмило Заспаний.

– Ні, не стлашно, – відповіло Козенятко.– Не стлашно, не стлашно, – повторило

Зайчатко.– Їм не зовсім не страшно, – підтвердив

Микита Хитрий.– Ось дивіться, шановне панство! Нашій

славній молоді не страшно Африки, ціка-во, цікаво... Слава батькам, які виховалитаких хоробрих дітей!

«Слава, слава, слава!..» – раділа душа вСидіра Боягуза.

– Та бо вонималенькі та дурнень-кі! – крикнув ЇжакПанас Голка.

– Не вміють боя-тися, не знають, щотаке страх, – погоди-лась і Білка Галька.

– Ні, ні, неправда,неправда, це я йоготак виховав, щобнікого не боявся, вінвдався в мене, тіль-ки в мене, в мене! –розкричався СидірБоягуз.

– Вони маленькіта дурненькі, – повто-

рив Їжак Панас.– Тихіше, бо там були і царевичі

Дмитрик, Петрик та Івасик, ще почує цар –то буде тобі, Панасе, – мовила СорокаБілобока.

– Так, так і дочки царського радникаГалька й Талька були там, – підтвердилаВорона Стара-Жона.

– І вовченята Вовко й Ромко,Кабаненятко, Данилко та мишеняткаГришка й Мишка, – добавила СойкаГафійка.

– Але мій Вітька з Тимофійком були пер-шими, бо це я так...

– Да, да, ти завжди перший ,Сидоре,коли почув про Африку теж першим захо-вався....

– Що ви, що?... Та ж я...– Тишина! – крикнув царський радник. –

Наш Вельможний Цар Бурмило Заспанийнавчить нас, як до бою проти Африки

готуватись! (Далі буде)

9

число 83дзвоникволодимир верХовеНь

Зимова казкаЗ темного лісу, з далеких доріг казка зимова приходить до всіх.

в неї сап’янці – м’які чобітки,На кожушанці – сріблясті зірки.

очі, немов самоцвіти, блищать,а за плечима мішок – пригощать.

Що кому хочеться – збудеться в сні,Просто насниться тобі і мені.

Зайде вона в кожну хату і дім,Скаже дорослим і дітям малим:

– Будьте щасливі, здорові живіть!Хай не кінчається радісна мить!

З неба сніжинок блакитні роїТихо летять на врочисті гаї.

Місяць у санки запрягши, ЗвіздарСвітом розвозить казковий той чар.

в срібному інеї сосни стоять,в жовтому сяйві верхівки горять.

Скоро годинник дванадцять проб’є,казка зимова – дитинство твоє.

володимир лаДИЖеЦь

У саду під сірим грабомМи в саду під сірим грабомСнігову зліпили бабу.З дому моркву я приніс –вийшов добрий бабі ніс!І як тільки стали в коло Бабі танець станцювати,Загукав до нас Микола:

– Йдіть до хати,кличе мати!обігрілись, попоїли,Та й до саду, знов до діла.Тільки хто ж це тут ходив?Бабі носа відкусив?Ми туди,Ми сюди –У снігу чиїсь сліди.– Може, заєць?– Ні, ні, ні!Це мабуть сліди свині.ой, це вовк або ж ведмідь,ой, тікайте, ой, біжіть!раптом тріснула лоза,а з-за кущика коза,аж вклоняється, так просить:– Дайте ще одного носа!

віктор ТереН

Білі слониІз холодних країв,З далини,Поприходили білі слони.он під вікнами стали, вухаті,аж стемніло трішечки в хаті.Будуть з нами вони до весни –Білі-білі замети-слони.а весна засміється в гаю –Підуть знову на північ свою.

Галина МалИк

У дворiГарна видалася днина –Снiг надворi – по колiна. З татом вiзьмемо лопати, Снiг з дорiжки вiдкидати.

а моя сестричка, Хоч i невеличка, Як з порогу снiг мела –Цiлу вiхолу зняла!


10

Микола вІНГраНовСькИЙ

ГусеняткоГусенятко розплющило одне очко, потім

друге, пискнуло і – народилося. Мамаподивилась на нього, вкрила його криломі заплакала: вночі гуси мали відлітати. Їїчоловік з табуном і старшими дітьми зран-ку подався політати над полем і плавнямиперед відльотом. Гуска лишалася на пізнімсвоїм осіннім яйці. Вона ще мала надію, щоз цього яєчка нікого не буде, – аж на і є,знайшлося: згорблене, вогке, сумне, з при-липлою шкаралупкою на дзьобику, гусе-нятко обсихало під маминим крилом і незнало, що двоє його братів і четверосестричок народилися ще у травні, вес-ною, коли й треба, а воно – восени, сьо-годні, коли іній цвіте на зеленім лататті ідавно вже не, чути голосу їхніх найближ-чих сусідів-деркачів.

Гуска думала: що робити? Летіти з дітьмичерез три моря і так нелегко, а це, сьоме,сьогоднішнє, куди? Під крило його не візь-меш і на спину не покладеш – упаде. А тутна дзьобі уже зима, заплава замерзне – щотоді? Зимувати з малим? А вітер, а сніг, амороз та лід, а лисиці, тхори, куниці, кібчи-ки, приблудні коти, собаки, а мисливці, аїсти що? Пропали…

І старій гусці вперше не захотілося жити.Вона вважала себе довголітньою, бо про-жила вже три літа і три зими. Тієї першоїосені, коли вона молодою злетіла у першийсвій вирій через три моря у тепле, з очере-тів піднялася така стрілянина, що тепер ізсвого покоління лишилася вона од на…Спитати б кого старшого, що їй ро би ти зоцим малим, так серед гусячого табуна небуло жодного діда-гусака або баби.

Гуси до дідівства не доживали. Та й чоло-вік її – молодий, на вирій молодший віднеї…

Гуска підняла крило і глянула на свогомізинчика: гусенятко кисло кліпнуло намаму і заснуло.

– Горе мені з тобою та й годі…Знизу, з заплави, покотило волохатими

хвилями, білими комірцями обпінився приводі очерет, нагнувся сухо над гускою, дов -гим листям своїм прикрив її всю на гнізді, і

доки він лежав під вітром, гуска скубнула зочерету його бляшаного листя, хотіла булоскубнути ще раз, але очерет підвівся. Гусказачаїлась, коли вітер удруге нагне очерет івона скубне із нього іще хоч листочок, тавітер раптово повернув і поклав очерет напорожні гнізда.

Між очеретом за лугами при озимині зпрощального низького сонця вилетів здітьми гусак – летів-летів і прилетів. Дітистали чиститись. Їхні набиті вола ходилипід молодими жовтими дзьобами, начедіти цю ніч нікуди не збирались.

Гусенятко визирнуло з-під маминої ноги іпобачило тата. А тато побачив його.

Він поправив крило і сказав мамі:– Лети повечеряй. Але дивися, не попади

під літак над озиминою.– Добре, – сказала мама. – Лечу.– Лети по сірому. По синьому не лети. І не

кричи. Над очеретом бери праворуч вище:за очеретом в засідці вже троє.

Гуска полетіла. По ній кілька разів тарах-нули, чи по ній, чи по табуну. Табун сів нагніздів'я. Гусак подивився: старих гусей небуло – старі літають знизу. От їм і попало.«А де ж моя?»

Гусак випростав крило, випростав друге,обдивився свої крила ще раз і склав.

Крила були в порядку. Старші діти зби-лись докупи, поховали дзьоби до крил, грі-лися і поговорювали між собою.

– Як-небудь перелетимо і це море, і це, ідруге, і третє, якщо не зіб'ють, – сказав їмгусак і глянув на пізню свою осінню дити-ну.

З горіхового неба стало накрапати. В гу -се нятка на дзьобику зависла крапелина, і втій крапелині гусенятко роздивлялосясвого тата: у тата були сторожкі очі, високаочеретяна шия, татова шия ходила над гу -сенятком, поверталася над ним на коженнайнечутніший порух. Мав тато і високім'я кі сірі груди: гусенятко пірнуло під них,і так йому стало тепло, що воно відразу жзаснуло знову.

З поля від озимини тарахнуло, тричітарахнуло і від очерету, діти висмикнули

11

число 83дзвоникголови з крил і подивилися на тата:

– Летіти чи сидіти?– Сидіть, – сказав їм гусак, хоч серце в

самого забилося так, що гусенятко просну-лося, вилізло з-під татових грудей, поди-вилося в його жовті очі і спитало:

– Чого так стукаєш своїми грудьми?«Пропала», – подумав гусак, і цієї ж миті

повітря зашуміло і, збиваючи волоття оче-рету, опустилася важко задихана гуска.

– Ой, – сказала вона.– Ціла?– Наче… Ой… Що робити?– Бери дітей, і летіть. Я з малим лиши-

мось тут і якось плавом будемо добира-тись, доки воно підросте та стане на крила.

– Не полечу, – і її жовті, як і в тата, очі покраях взялися чорними обідками. –Буду з тобою і малим. А діти полетятьз табуном.

– З яким табуном, куди? Глянь – однамолодь. Ти найстарша. От і лети.Поведеш. З малим ти не виживештут. Чула?

– Чула, – сказала гуска. – То що,вже збиратись?

– Збирайтесь. Надходить ніч імряка. Підіймайтесь у мряці.Крізь мряку вас ніхто не поба-чить і не дістане.

– А якщо літаки?– Тутешні літаки у мряці не літають.

До ранку доберетесь до заповідника. Тамсі дай те сміливо і нікого не бійтесь.Підгодуйтесь. А далі від заповідника – мо -рем. Над морем летіть низько. Над моремвас ніхто не зачепить. А там далі дивітьсясамі: вибирайте ночі лише дощові і темні.

– А як ти малого не доведеш і сам?– Не бійся. Ти, головне, бережи табун і

дітей. Будь хитра і обережна. А я поста-раюсь на весну прилетіти до вас з малим.Мале, дивися, в нас яке – тільки народило-ся, а вже говорить. Гусачок!

Гуска підійшла до гусенятка і, сколупнув-ши з його дзьобика шкаралупку від яйця,сказала:

– Краще б ти не родилося і не говорило…Серед ночі гуси знялися і полетіли. Гуска

повела їх крізь мряку у небо і не втрима-лась, крикнула щось своєму гусакові напрощання. І як тільки крикнула, – відразу жвід озимини і очерету по ній і по табунузатарахкало мокро і сліпо, як-небудь і

неприцільно.Гусак витягнув шию. Було тихо. Шепотів

очерет. Потім почувся крик. Гусак дослу-хався. Ні, той крик був не гусячий, а людсь-кий. «Видно, попали по своєму, – подумавгусак, – вночі ж то не видно, де небо, а деземля». Гусак нагнув шию і послухав, чидихає гусенятко.

З відльотом табуна гусак відчув, як нічраптом поважчала і стала тиснути своєюмокрою темінню на гніздо, темінь залазилайому в спину і крила, наче хотіла сховати-ся в ньому і хотіла обсохнути в його пір'ї.Колись веселий, дорогий гусям очеретмовчав тепер над гусаком відчужено івороже, і темно говорила до когось вода.Перед гніздом з рибиною в зубах випірну-

ла ондатра, ненажерливо подивиласяна гусака, бо ондатра знала – гусаклишився з малим сам. Гусак засичав на

ондатру: мовляв, мало тобі риби взаплаві, а ти ще й мого гусенятка

хочеш? Лише підпливи – вб'ю!Ондатра почула це і пірнула

додому. Та ненадовго. За хви-лину ондатр з'явилось двоє і,малюючи вусами воду, вонистали наближатись до гусака.

Гусак засичав з усіх сил, гусе-нятко забилося йому під живіт,

під лапи, заплакало-запищало, адощ прибував з ночі, гніздо підпли-

вало, ставало легшим, ось-ось гніздопопливе за водою. З'я ви лась видра,ондатри – тікати, видра – за ними, повпір-нали і ті, і та, і не стало їх більше чути.

Гусак обгорнув крилами гніздо з гусенят-ком і, відштовхуючись лапами об ворожузаплавну воду, вивів гніздо на струміньріки. На струмені вода була не така, як приочереті. При очереті вода комизиста, вред-на, то якийсь корінь чи яма – і вода тамвирує, сердиться, вічно щось їй не так; наструмені вона гінка і вільна, вона, ця стру-мінна вода, не питає, хто по ній пливе і докого, летить вона вільно під осінньою ніч -чю, аж дно під цією водою дзвенить. І щоїй до того, що гусак править по ній крила-ми своє гніздо з гусенятком посередині?

На струмені гусакові відлягло від серця, івін вів гніздо, не підштовхуючи його лапа-ми: гніздо несло перед очима в биструтемінь, і гусенятко не могло надивитись насвого зграбного тата.

12


Нарешті сам. Хоч розумів, що довго не доведеть-ся розкошувати, віддаючись заманливим мріям, сівна обривистий берег, спустивши ноги до лагідногопотічка і став оглядати довкілля. По той біч потічкатемнів густий смерековий ліс, насичуючи осіннютишу живицею, чий пах доно сив ся аж до цього бере-га. Потічок спокійно, по-осінньому, котив свої дрібніхвильки, аж навівав теплу млість і спокій. Поринувпоглядом поміж гачугами, намагаючись відгадати,що там криється поза ними, такими розкішними, ажгілля торкається землі. Отак і побрів подумки, та нещо ще чекає на нього, які несподіванки, а в милі спо-гади, такі хвилюючі й тривожні. Такої смерекової тіс-ноти йому ще не довелось досі бачити. Вони з бать-ком ходили здебільш у сосняк, там просвіту більше,сонце не таке скупе, швидше розгледіти, де грибховається в траві. Головно товстокоренки, бо ли -сички та білі у сосновому проліску не трапляються,вони полюбляють ліс дубовий чи буковий, а щекраще – мішаний, бо там, говорив батько, більшевільгості, а грибові тільки цього й тре ба, щоб ви -гулькнути через ніч із землі. Бо говорять, що грибиз’являються і ростуть тільки вночі. А раз по -бачивши його – треба зривати, бо вже далі не рости-ме, а знидіє. Принаймні так розказував Петрусевібатько, а сам він від дідуся наслухався.

Враз хлопець насторожився. Здалося, щосьшелестіло неподалік. Прислухався пильніше, аленічого підозрілого не зауважив. Може, то містокзаскрипів?! І вже почав досадувати на себе, що гетьзабув про нього, а поринув у замрії. Став поглядомпромацувати його. А місток – як місток, щоб потічокперейти. Впи ра ється в обидва стрімкі береги, спо-кійно звисає собі над потічком, наче дрімає. Видно –старенький і, мабуть, ветхий собі, бо і трос поржавіві мостини потемніли від давності та вологи. Та це нестрах, не біда, як говорив батько. Вовка боятися – ів ліс не ходити... Петрусь аж замилувався своїмирозмислами і майже забув, що обіцяв Па вутинці.Тож пора зібратися, зосередитись, як поступити,щоб усе було гаразд, назбирати грибів і вернутисьзавчасу додому до матері й тішити її «здобиччю».

Петрусь, увесь ще в буйній замрії, рвучко підвів-ся і враз відчув гострий біль. У колінах. Там щосьтупо щеміло і тільки час у час гостро озива лося,ніби гостра колючка застрягла там. Він мимоволіструснув головою, прудко випрямився, аж у очахзамерехтіло. Постояв трішки, щоб усе пройшло, йпобрів до містка, щоб оглянути дос кіп ливіше.Зауважив, що місток міцно впирався в обидва бере-ги, троси міцні й добре напнуті, а мо стини, хоч іпочорніли, але ще здорові. Тож немає чого тривожи-тись – видержить, не такий же він важк ий. Дер -жачись за кінець троса, Петрусь обережно ступив напершу мостину і враз насторожився. Вона похитну-лася під його ступою. Ого! Не дуже вони, мабуть,закріплені. Помацав ногою другу. Те ж саме. Та ще йзаскрипіло туго, наче міцно напнутий ланцюг. Ага!Догадався. Мостини закріплені тільки одним здоро-вим цвяхом, голівка якого тримається на короткихланцюжках. До кмі тився, розкусив. Такий же з рухли-вими мостинами хтось змайстрував у подвір’ї їхнь-ого дитсадка і вони гасали по ньому то туди, тосюди, аж у ногах мліло. Тож не страшно, і він міцностанув на мостину, хоч та зразу ж заскрипіла. Пет -русь на мить зупинився, оглянувся і ступив обереж-но впе ред, хоч батько радив колись, що такий містоккраще перейти бігом. І він вирішив, не боячись нічо-го. Та не пробігши й чверті містка, як раптом щосьзагуло і враз потік завирував шалено. Жбух нула івдарилась важко в береги пружна водяна хвиля,розбиваючись об їхні кряжі. Потік наповнився кипу-чим шумовинням аж до помістя і нісся з шаленоюлютістю вниз. Петрусь завмер. Що ж тут робити? Ітидалі, а чи вертатись? Верта тись теж небезпечно, бодовкруг рвучка водоверть розгнуздалась. Хіба пере-чекати. Та ні, бо потік не вгаває, щомить повніє.Петрусь відчув холодні водяні бризки на обличчі. Івраз несамовито рвонувся далі, не розуміючи нічо-го. Біг у якійсь не стримній лихоманці. І враз усвідо-мив, як паде стрімко в прірву.

– Гаразд, голубе, оговтайся, – долинув до ньогочийсь невиразний голос.

Над ним висіла Павутинка.

Микола корСЮк

Диво грибної пориДиво грибної пориХХVІ

13


Повіває теплий вітер,

Сонце яскравіше світить,

Тане сніг, біжать струмочки, –

Хто назве цей місяць точно?

Хто нас, діток, міцно любить?

Хто нас ніжно так голубить?

Як ми хворі – цілі ночі

Не стуляє свої очі.

Хто для нас пісень співає,

Хто в негоду забавляє.

Гарні нам дає ляльки

І розказує казки?

Я найперша зацвітаю

Синім цвітом серед гаю.

Відгадайте, що за квітка,

Бо мене не стане влітку.

(Матуся)

(Березень)

(Пролісок)

Другий він в календарі,

Холодно у цій порі.

Снігопади, завірюха,

Всі ховають в шапки вуха.

(Лютий)

Загадки

14


вже й зимові канікули минули, аснігу немає. розчаровані, діти щоденнозадивляються в просторе небо і частопитають: «а коли вже прийде зима?»

вони вже давно приготували санкита лижі, які так і стоять у сараї.

Нарешті одного ранку небо вкрилосяхмурими важкими хмарами, які почалирозсипати на чорну землю мільйонибілих і легких, мов пух, сніжинок. авона, наша годувальниця, теж раділа,бо переживала, що без снігу посіяні зер-нини загинуть.

Першими, хто побачив феєричнийвиступ Зими, були дорослі, які частоказали: «Яка ж то зима без снігу?»

а сніг – наче кожушок для посіянихрослин, адже між сніжинками існуєповітря і воно захищає їх від морозів,

особливо мід сухих лютих морозів.У садах можна буде нагромадити

снігу біля стовбурів дерев, щоб їхнєкоріння мало багато вологи. а вониобдарують їх восени добрим урожаєм.

а коли вже прокинулися діти, томайже з кожного подвір’я були чутніїхні веселі крики. радості не було меж.Підставляли долоньки, бо у дивовижно-му танці іскристі сніжинки падали наних і швидко на їхньому місці залиша-лися крапельки води.

– Можна йти кататися? – запитавІвасик.

– Ні, ще не можна, бо снігу дужетоненький шар. Для доброго каткапотрібен товстий шар снігу, та ще ймороз. Насамперед, іди та насип у годів-ничку насіння, бо бідні синичкишукають їжі. вони голодні, – попросилая хлопця.

Незабаром прилетіла зграя синьо-жовтих пташок, які почали ласуватирізним насінням. Чути було їхнє веселе«синь-синь-синь» чи, може, «си-си-си».

– Здається, через те «си-си-си» вони іназиваються синичками, – пояснила я.

– Мамо, а пташкам не холодно взим-ку? – запитав василько.

– У мороз та заметіль вони настов-бурчують своє пір’ячко, замовкають, іїм стає тепліше. а ми повинні підгодо-вувати їх насінням, крихтами хліба, бовід голоду та холоду багато пташокгине. а вони будуть вдячні нам і весноюрадо будуть нищити шкідників у нашихсадках. а ви будете гордитися, що вря-тували їх, – сказала я і залишила дітейсамих потішитися пташками.

Марія ЧУБІка

Вже сиплеться, сиплеться снiг!

15


² ãðàº ìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!

Весна прийшла(розвиток мовлення)

1. Прочитайте вірш Валентини Бондаренко«Весна»:

У березні, у березніВерба цвіте на березі, Осика від граків рясна, Бо це весна, весна, весна!

І сонця тепле колесоЗігріло ніжний пролісок, І дзюркотять потічкиДо голубої річки.

2. Повторіть вірш, читаючи його ще разз допомогою малюнків:

У бéрезні, у бéрезні

цвітé на бéрезі,

Осúка від ряснá,

Бо це веснá, веснá, веснá!

І тéпле кóлесо

Зігрíло нíжний прóлісок

І дзюркотять

До голубóї рíчки.

2. Чому у вірші сказано, що осика рясна відграків, бо весна? Чи знаєте ви, чому граківназивають провісниками весни? (провісник –той (те), що своєю появою, поведінкою

віщує які-небудь зміни в природі (про росли-ни, тварин, явища природи тощо). Яке дере-во зацвітає першим весною, даруючи намніжні волохаті бруньки, які називаються коти-ками?

3. Запропонуйте дітям погратися в гру«Хто складе кращу розповідь». Для цьоговчитель повинен підготувати конверти зкартками (однакові для кожної дитини).Учасники гри одночасно відкривають конвер-ти і виймають картки зі словами. Кожен скла-дає речення так, щоб вийшла зв’язна розпо-відь. Для цього дитина розташовує слова впевному порядку, який потім допоможе їйпереказати зв’язно складену нею розповідь.Хто першим правильно складе розповідь,дістає 10 очок, другий – 9, третій – 8 і т.д. Колидіти освояться із грою, її можна буде зіграти зіншим набором слів, а потім можна ускладни-ти гру, знімаючи за помилки по 1 очку.

Зразок: подаються картки зі словами:скоро, снігурі, перемовляються, синички,вони, весна, лютий, зима, злякався, полетів,червоні, радіють, славлять. Можлива розпо-відь: Червоні снігурі перемовляються зсиничками. Вони радіють: вже скоро весна!Місяць лютий зрозумів, що зимі кінець, зля-кався і полетів собі геть. Все живе радіє іславить весну.

4. Мабуть, ви знаєте чимало прислів’їв провесну. Позмагайтеся, хто з вас назве найбіль-ше прислів’їв.

5. А тепер спробуйте доповнити наступніприслів’я:

Вода потекла, весну… (принесла).Грак на горі – весна на… (дворі).Зробив діло – гуляй … (сміло).Поспішиш – людей … (насмішиш).І сам не гам, і другому не …( дам).Хто багато читає, той багато… (знає).

ýПідготувала Л. Дорош

י

16


Якось зібрався один селянин на ймення Гас-пар повернути панові борг. Прийшов він допана додому та й питає у служниці:

– Чи пан дома?– А де ж іще? Сидить снідає зі своїми прияте-

лями.– То скажи йому, що приніс я позичені гроші.Побігла служниця і відразу ж сповістила

панові:– Прийшов до вас Гаспар, гроші приніс.– От і добре! Веди його до мене! – радо засмі-

явся пан і, обернувшись до приятелів, додав: –Це один мій боржник, дурень дурнем. Осьпобачите, як я з нього зараз покепкую. Він і непомітить нічого, а ми насміємося досхочу.

Завела служниця Гаспара до кімнати.– День добрий, пане! – Здрастуй, Гаспаре, здрастуй!– Ось приніс вам гроші.– Молодець, Гаспаре! Сідай он

там, біля каміна. Відпочинь,мабуть, стомився з дороги.

Сів Гаспар скраєчку на лавці івтупив очі в пана та його гостей. Апан підморгнув приятелям і питаєГаспара:

– Ну, що новенького в твоємухазяйстві?

– Та, бачите, пане, трапилась у насдивна пригода! Привела наша корова аж п'яте-ро телят.

– П'ятеро телят? – зчудувався пан. – Ой, бре-шеш! Що ж тоді робить п'яте теля, як четверокорову ссуть?

– Що робить? А те саме, що й я зараз: чекає таочима пасе.

– Гм... – буркнув пан, зрозумівши натяк. – Гей,Сюзанн, подай-но Гаспарові тарілку!

Принесла служниця Гаспарові тарілку, і сіввін до столу. Аж тут поставили перед паномвеличезний таріль із смаженою рибою.

Поклав пан на Гаспарову тарілку дві малень-кі худющі рибинки. Взяв їх селянин за хвости-ки, підніс до вуха, прислухався і, похитавшиголовою, знову кинув на тарілку.

– Чи не хочеш ти сказати, що вони не дужесвіжі? – спитав пан.

– Не в тім річ, пане,– почухав за вухом селя-нин. – Рік тому втопився у річці мій дядечко. Отя й спитав у рибок, як йому там ведеться.Тільки не втішили вони мене, сказали, що нічо-го не чули про дядечка, бо їх ще й на світі небуло, коли сталося з ним нещастя. Хай я кращевізьму он того жирненького коропа. Може, хочвін мені скаже що-небудь.

– От дивак! Ну бери, коли... Після риби принесли великий окіст.

– Гаспаре, а шинки не хочеш?– Ще й як хочу!..– Тоді частуйся,– запропонував пан і

простяг селянинові малесенький шма-точок.

Проковтнув Гаспар той шматочок ізадоволено кахикнув: смачна шинка!

Вийняв він з кишені складаногоножика, відрізав від окосту добрячийшматок, з'їв і знову потягся до окосту...

– Зачекай, Гаспаре, мені, звісно, неличить уривати твою трапезу, але

затям: у того, хто їсть забагато шинки,відбирає мову. Чув про таке?

– От спасибі, що сказали, пане, бо в менестрах яка балакуча й сварлива жінка. Візьму-ноя, коли ваша ласка, решту окосту і примушу їїз'їсти. Може, тоді перестане мені голову гризти.

Забрав Гаспар окіст і попрощався, а пан, щобіще чогось не трапилося, вирішив аж на вули-цю його провести.

Коли вони вийшли, панові гості вхопилися забоки та так і покотились зо сміху. Як ви гадаєте,з кого вони сміялися? Мабуть-таки, не зГаспара!

Ôðàíöóçüêàíàðîäíà êàçêà

ПРО СЕЛЯНИНА ТА ЙОГО ПАНА

17


Холодно зараз в лісах і лугахСлова о.олеСЯ Музика Б.фІльЦа

Холодно зараз в лісах і лугах – Все потонуло в глибоких снігах.Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять, Затишок хочуть собі відшукать.

Ось, вони вгляділи, кущик стоїть, – Годі! Давно вже лисичка там спить.Кинулись знову кудись на грядки – Ой, там ночують сьогодні вовки.

Краще ви в поле біжіть, за лісок…Знайдете там ви соломи стіжок –Глибше забийтесь, зарийтесь в снопки, Щоб не знайшли вас голодні вовки…

Хо - лод - но за - раз в лі-

-сах і лу - гах , все по - то-

-ну - ло в гли - бо - ких сні - гах.

Бі - га - ють зай - чи - ки,

мерз - нуть, трем - тять, за - ти - шок

хо - чуть со - бі від - шу -

хо - чуть со - бі від - шу - кать.

- кать. за - ти - шок

18


ÐÐ îî çç ììàà ëë þþ ééññòòîîðð iiíí êê óó

19


В останній день зими в Україні починаєтьсяМасниця або Колодія – свято, яке закінчується упереддень Великого посту. Свято Колодія харак-терне лише для України і сягає своїм корінням іщедохристиянських часів.

Протягом цілого тижня паралельно з іншимиобрядами проходило коротке «Колодчинежиття»: в понеділок Колодка «народжувалась», увівторок – «хрестилася», в середу справляли«похрестини», у четвер Колодка «помирала», уп’ятницю її «хоронили», а в суботу – «оплакува-ли». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, азаразом – і Колодчиної долі.

Отже, кожний день Масниці(Колодія, Масляної) має певнезначення, назву, та цікаві звичаї.

ПонеділокПерший день сирного тижня –

«зустріч». Усі ходили в гості. Застародавнім повір’ям, хто вбудинку залишиться – поховаєсвоє господарство. У понеділоквлаштовували веселі гойдалки,каталися з крижаних гір на санчатах.

ВівторокВлаштовувалися веселі забави, які тривали

майже весь день. У вівторок ходять у гості, паруб-ки виглядають наречених, а дівчата – суджених.

СередаУ середу тещі запрошували своїх зятів на

гостини й частували млинцями, а для того, щоброзважити гостей, скликали всіх рідних і знайо-мих.

ЧетверЦього дня не можна шити і прясти. Люди

сім’ями, в ролі активних і пасивних учасниківсвяткування, виходили на різні змагання, «бої»,кінські перегони, різні катання по вулицях та наспорудження сніжного міста.

П’ятницяДуже важливий етап святкування Масляної –

частування тещі, яке відбувається у п’ятницю.Отримавши запрошення, теща заздалегідьповинна була прислати або принести в оселюмолодят усе необхідне для приготування млин-ців: сковороду, посуд для замішування тіста,ложки, черпаки тощо. А тесть мусив цього ж вечо-

ра прислати в дім молодих борошно, масло, оліюта все інше, що необхідно для млинців.

Нехтування цим важливим і дуже приємнимдля родичів звичаєм могло за давніх часівобернутися образою тещі, зневагою з бокуродичів та осудом усієї громади. Це було непросто застілля, а своєрідна передача досвіду.Молоді запрошували старших не стільки насвяткове частування, скільки щоб навчали, якжити слід. Вважається, що цього дня зять пови-нен почастувати свою тещу. Після цього зятевіналежало покатати гостю вулицями села або

містаі: злу та сварливу везуть понерівній дорозі й навпаки – якщотеща лагідна, то й дорога рівна,немов струна.

СуботаЦей день називався «зовицини-

ми посиденьками». Наречені, неві-стки запрошували на млинцізовиць (сестер чоловіка), котрихпригощали, розважали й дарувалиякий-небудь подарунок. Неділя (Прощена неділя)

Найбільш пишно відзначали неділю.Спеціально до цього дня готували вареники зсиром, проводилися масові гуляння, ігрища,забави. Вони символізували прощання з масля-ним, смачним, веселим тижнем. І водночас людипросили у близьких пробачення (прощення) зазавдані образи.

Це суто християнський обряд. Вважалося, щоне можна постувати з гріхами на душі. За давніхчасів вважалося, що саме недільного вечора від-буватиметься Страшний суд, тож цього дня дужепобожні люди намагалися якнайрідше виходити здому, пригадували власні гріхи і в жодному разіне вживали алкогольних напоїв.

Після останньої скоромної вечері кожен членродини бере зварене вкруту яйце та розбиваєйого об власного лоба. Відтак треба дуже швидкопереступити через поріг і вже за порогом з’їстияйце. А робиться це для того, щоб суворий пісттак само швидко минув, як людина через порігпереступила.

А ще люди казали: «Масниця, Масниця, яка тимала, – якби ж тебе сім неділь, а Посту одна!».

Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà

Свято Колодiя

любі діти! ось і лютий пройшов! І зима, радісна пора, дійшла свого кінця.

Минулись морози здорові, міцні, скресла крига на річках, задзюркотілиголосно струмки, а сніг уже хіба в спогадах. Настав березень, береза брунь-ки коричневі показує, верба котики викидає, підсніжник до сонця прагне.

весна, ліс веселіє, пружиться молодою силою. весна, весна повна пролісків.а ще 8 березня – день ваших матерів, бабусь. Тож піднесіть їм пучок свіжихбриндуш. Та головне – не забувайте, що 2014 рік – рік нашого національно-го поета Тараса шевченка (1814-1861). Тож вшануйте Його пам’ять, прочи-тайте собі, вашим друзям, рідним кілька віршів з його творчості. років 200тому родився Тарас шевченко. Тож хваліте Його! вчитуйтесь у Його слово,

щоб стати мудрими і душевно багатими.

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!

Матей Фреціла,1,5 роки, м. Бухарест

Анастасія Ротару, 2 роки, м. Серет

Іван-Себастьян Маляр,4 роки, с. Луг над Тисою

Ліджія Друляк, 6 років, с. Луг над Тисою

дзвоник №83 - uur 83.pdf · 5 дзвоник число 83 сова, побачила...

Documents