ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД › _files › 200000074... ·...

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

Рада молодих учених університету

Матеріали

Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«ВІТЧИЗНЯНА НАУКА НА ЗЛАМІ ЕПОХ:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ»

15 березня 2019 року

Вип. 50

Збірник наукових праць

Переяслав-Хмельницький ‒ 2019

УДК 001(477)«19/20»

ББК 72(4Укр)63

В 54

Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції

«Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук.

праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2019. ‒ Вип. 50. ‒ 282 с.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР:

Коцур В.П. ‒ доктор історичних наук, професор, академік НАПН України

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Базалук О.О. ‒ доктор філософських наук, професор

Доброскок І.І. ‒ доктор педагогічних наук, професор

Воловик Л.М. ‒ кандидат географічних наук, доцент

Євтушенко Н.М. ‒ кандидат економічних наук, доцент

Руденко О.В. ‒ кандидат психологічних наук, доцент

Скляренко О.Б. ‒ кандидат філологічних наук, доцент

Солопко І.О. ‒ кандидат фізико-математичних наук, доцент

Кикоть С.М. ‒ кандидат історичних наук (відповідальний секретар)

Збірник матеріалів конференції вміщує результати наукових досліджень

наукових співробітників, викладачів вищих навчальних закладів, докторантів,

аспірантів, студентів з актуальних проблем гуманітарних, природничих і

технічних наук.

Відповідальність за грамотність, автентичність цитат, достовірність

фактів і посилань несуть автори публікацій.

©Автори статей

©Рада молодих учених університету

©ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди

Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку

3

БІОЛОГІЧНІ НАУКИ

УДК 631.632:332.167.22

Ірина Роцінська, Мирослав Шевців

(Рівне)

РОЛЬ БІОЛОГІЧНИХ ІНДИКАТОРІВ У ФОРМУВАННІ ГРУНТУ

МІСЬКОЇ ПАРКОВОЇ ЗОНИ

У статті розкривається сучасний еколого-біологічний стан деревних насаджень та

ґрунту міської паркової зони і участь біологічних індикаторів (тварин) у формуванні його

родючості.

Ключові слова: біоорганомінеральна система, біорозмаїття, гумус, ґрунтові

безхребетні, біологічні індикатори, біотичний потенціал рослин і безхребетних.

Усвідомлення людством вичерпності природних ресурсів біосфери призвело до

виникнення і формування ідеї сталого розвитку цивілізації. Її реалізація передбачає науково

обґрунтовані норми експлуатації біотичних ресурсів усіх рівнів організації. У зв’язку з цим

проблеми збереження біорозмаїття є актуальні і вкрай необхідні [4].

Біоорганомінеральну систему, що забезпечує ріст культурних рослин представляє ґрунт

та створює умови життєдіяльності живих організмів. Серед них значне місце займають

ґрунтові безхребетні завдяки своїй чисельності, широкому розповсюдженню, особливостям

живлення, відіграючи важливу роль у процесах трансформації речовин та енергії в

екосистемах [2,5,7]. Біорозмаїття їхніх угруповань є важливим показником для оцінки й

характеристики біотичного потенціалу цих тварин. Оскільки більшість ґрунтових

безхребетних є сапрофагами, то чим вище розмаїття трофічної групи угруповання, тим

повніше і ефективніше вони здійснюють деструкцію відмерлих рослинних решток, сприяють

забезпеченню фітокомпонентів екосистеми поживними елементами та покращують якість

ґрунту.

У функціонуванні наземних екосистем ґрунтові безхребетні відіграють надзвичайно

важливу роль. У лiсових грунтах безхребетні тварини можуть формувати угруповання з

понад 2,5 тис. видiв. Загалом ґрунтовi безхребетнi становлять понад 90% видової

різноманітності, чисельності та біомаси гетеротрофів у наземних екосистемах [8].

Угруповання ґрунтових безхребетних є структурним компонентом первинних екосистем,

який разом з іншими забезпечує їм стійкість і стабільний розвиток. Оцінка функціональної

ролі ґрунтової фауни в екосистемі передбачає визначення структурно-функціональної

організації різних розмірних груп ґрунтових безхребетних, які відрізняються одні від одних

не лише різними розмірами тіла, а й функціональним значенням в екосистемі та впливом на

ґрунтотвірні процеси [1].

У формуванні ґрунту важливу роль відіграє підстилка. Вона формується за рахунок

дерев’яного опаду, до якого належать листя або хвоя, гілочки, кора, насіння, шишки та інші

відмерлі частини деревних рослин. Крім того, до відпаду належать відмерлі наземні частини

трав'яних рослин, коріння, а також відмерлі представники мезофауни, мікроорганізмів.

Щорічно на поверхню ґрунту у високоповнотному лісі надходить від 1500 до 5000

кг/га органічних решток у переводі на абсолютно суху масу. У лісах помірної зони таких

решток у середньому за рік опадає 3100 кг/га [3].

Слід пам'ятати, що формування лісової підстилки ‒ це не просте збільшення її маси. У

підстилці відбуваються цілий ряд процесів, які в кінці ‒ кінців призводять до утворення

складних органічних сполук під загальною назвою "гумус".

Суттєве значення для підтримання певного рівня родючості лісових ґрунтів має процес

розкладання гумусу мікроорганізмами. Розкладання органічних решток має свою специфіку

у хвойних і листяних лісах. При розкладанні опаду у першу чергу розкладаються


4

водорозчинні, легко доступні сполуки: прості цукри, крохмаль, амінокислоти, органічні

кислоти.

На першій стадії розкладання листяного опаду відбувається швидке вимивання

розчинних речовин. Воно супроводжується масовим розмноженням мікроорганізмів, потім

цей процес затухає і знову з'являється друга хвиля їх розмноження після фази механічної

дезінтеграції матеріалу безхребетних. Це призводить до розкладання клітковини, зростає

питома вага лігніну, як найбільш стійкої частини рослинних тканин. Він розкладається

базидіоміцетами в останній стадії деструкції.

Крім лісового опаду, що надходить на поверхню фунту, досить значна маса органічних

решток надходить безпосередньо у ґрунт у процесі відмирання кореневих систем. Протягом

років корені розкладаються мікроорганізмами, а потім ‒ безхребетними. У мінералізації

кореневого опаду приймають участь гриби, бактерії, актиноміцети, дощові черв'яки тощо.

Перетворення органічної речовини відмираючих рослин, включаючи два

взаємопов’язаних, невід’ємних один від другого процесів – розклад та ґуміфікація, що

відбувається в результаті діяльності ґрунтових мікроорганізмів та безхребетних тварин.

Раніше основним фактором трансформації органічної речовини в ґрунті вважалися

мікроорганізми. Сучасні дослідження, проведені М. С. Гіляровим, Г. Ф. Курчевою,

Є. М. Мішустіним, М. М. Кононовою та ін., показали, що безхребетні тварини, які населяють

грунт, мають не менше значення, ніж мікроорганізми. В загальному процесі трансформації

органічної речовини в ґрунті вони доповнюють один одного. Дощовий черв’як є

найважливішим представником макрофауни, що бере найактивнішу участь у

ґрунтоутворюючому процесі та відновленні родючості [6].

Таким чином, лісова підстилка є постійним джерелом надходження до лісових ґрунтів

видозмінених органічних сполук, які утворюють гумус ‒ основну частину органічних

сполук, які і визначають рівень трофності лісових і паркових ґрунтів.

Індикатори ґрунтового біорозмаїття розподілені на групи відповідно до основних

розділів класичної екології ґрунту: біологічного різноманіття (чисельності) та біологічних

функцій ґрунту [6].

І. Індикатори біологічного різноманіття ґрунту:

‒ макрофауна: дощові черв’яки (Lumbricina);

‒ мезофауна: колемболи (Collembola), кліщі (Acari), енхітреїди (Enchytraeidae) та інші

членистоногі (Arthropoda) розміром 0,1–2 мм;

‒ мікрофауна: нематоди (Nematoda) та найпростіші (Protista);

‒ мікрофлора: бактерії та гриби;

‒ рослини.

ІІ. Індикатори біологічних функцій ґрунту:

‒ біологічна активність ґрунту: інтенсивність розкладання покривного полотна,

інтенсивність виділення СО2, токсичність ґрунту;

‒ стан органічної речовини ґрунту (деградація, кількість, розподілення, вміст гумусу);

‒ активність ґрунтової фауни: біогенна структура, активність споживання СО2;

‒ ферментативна активність ґрунту.

Мікрофауна включає в себе багатоклітинні мікроскопічні тварини (коловоротки,

нематоди). Це все гідробіонти, що проживають у вологому середовищі, порах чи камерах,

атмосфера яких насичена водяним паром. Представники мікрофауни в силу своїх малих

розмірів не впливають активно на фізичні властивості ґрунту.

Мезофауна об’єднує значну та багаточисельну частину ґрунтового різноманіття. В

основному до мезофауни відносять дрібних комах, окремих багатоніжок, мокриць, павуків,

енхітреїд.

Макрофауна відіграє основну роль у функціонуванні ґрунту, включаючи мікробну

активність, колообіг поживних речовин, складання ґрунту, формування ґумусу та органічної

речовини. Найбільш розповсюджені представники макрофауни – гризуни, комахоїдні,

комахи, двопарноногі, кліщі, молюски, багатоніжки, павуки та кільчасті черви [2].


5

Мікрофлора відіграє критичну роль серед ґрунтових функцій: вона підтримує

біогеохімічний цикл і ріст рослин.

У цілому всі ґрунтові організми та функції, що виконує ґрунт, відображають стан

ґрунтової екосистеми. Отже, показник біологічної активності ґрунту, а саме, інтенсивність

розпаду рослинної тканини, є широким показником ґрунтової активності, що корелює з

такими показниками, як вміст органічної речовини ґрунту та його біомаси [1].

Таким чином, моніторинг біологічного різноманіття ґрунту є важливою складовою

моніторингу навколишнього середовища, зокрема моніторингу земельних ресурсів. З

екологічної точки зору, впровадження індикаторів біологічного різноманіття ґрунту –

важлива умова удосконалення системи моніторингу та оцінки стану ґрунтів.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Большаков В.Н., Корытин Н.С., Кряжимский Ф.В. и др. Новый подход к оценке стоимости биотических компонентов екосистем / В.Н.Большаков, Н.С.Корытин,

Ф.В.Кряжимский и др. // Экология. – М., 1998. ‒ №5. ‒ С. 339-348.

2. Гиляров М.С., Стриганова Б.Р. Роль почвенных беспозвоночных в разложении растительных остатков и круговороте веществ // Зоология беспозвоночных. – М.: ВИНИТИ

АН, 1978. ‒ Т.5. – С.8-69.

3. Голубець М.А., Марискевич О.Г., Крок Б.О. та ін. Екологічний потенціал наземних екосистем / М.А Голубець, О.Г.Марискевич, Б.О.Крок та ін. – Львів: Поллі, 2003. – 180 с.

4. Жуков О.В. Екоморфічний аналіз консорцій ґрунтових тварин: монографія. ‒ Дніпропетровськ, 2009. ‒ 236 с.

5. Козловская Л.С. Роль беспозвоночных в трансформации органического вещества болотных почв. – Л.: Наука, 1976. – 211 с.

6. Писаренко П.В., Тараненко С.В., Тараненко А.О. Вибір, обґрунтування та характеристика індикаторів біологічного різноманіття ґрунту / П.В.Писаренко,

С.В.Тараненко, А.О.Тараненко // Вісник Полтавської державної аграрної академії. ‒ Полтава,

2013. ‒ № 1. – С.20-23.

7. Рафес П.М., Динесман Л.Г., Перель Т.С. Животный мир как компонент лесного биогеоценоза / П.М. Рафес, Л.Г. Динесман, Т.С.Перель // Основы лесной биогеоценологи. –

М.: Изд-во «Наука», 1964. – С.258-266.

8. Стриганова Б. Р. Питание почвенных сапрофагов. ‒ М.: Наука, 1980. ‒ 244 с.


6

ГЕОГРАФІЯ І ГЕОЛОГІЯ

УДК 551.25(477.82)(091)

Тетяна Павловська, Дарина Пінчук, Катерина Силивонюк

(Луцьк)

ГЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВОЛИНІ

Відображено історію геологічних досліджень Волині від 16 ст. і до наших днів.

Висвітлено імена дослідників геологію краю та їх головні наукові здобутки стосовно цієї

території.

Ключові слова: геологічна будова, геологія, гірські породи, відклади гірських порід,

Волинь, корисні копалини.

The history of geological investigations of Volyn from the 16th century to this day is revealed.

The names of geologists of the region and their main scientific achievements concerning this

territory are underlined.

Key words: geological structure, geology, rocks, deposits of rocks, Volyn, minerals resources.

Освоєння території Волині супроводжувалося дослідженням її природи, зокрема

геологічної будови, в міру розвитку науки й техніки. Сучасний розвиток суспільства й

новітніх технологій вносять свої корективи у практичне застосування знань з природничих

дисциплін, у тому числі й з геології. Сучасні інженерні рішення, пошук альтернативних

джерел енергії, розширення функціонального призначення корисних копалин збільшують

коло інтересів щодо геологічних досліджень. Не є виключенням у цьому плані й територія

Волині. Крім того, для об’єктивних досліджень стану й динаміки природних компонентів

довкілля, їх впливу на суспільно-територіальні системи необхідним є порівняння результатів

сучасних наукових вишукувань певної тематики із відповідними за напрямком відомостями

минулих часів. Тому вивчення історії фізико-географічних, у тому числі й геологічних,

досліджень Волині залишається актуальним завданням не тільки регіональної фізичної

географії, а й соціально-економічної та їхніх прикладних напрямів.

Найбільш давні друковані праці, в яких є спроби зробити геологічний опис території

Волині, зокрема Волино-Подільської височини, відносяться до XVI−XVII ст. і належать перу

Герберштейна, Ржунчинського, Потоцького. Наявність корисних копалин цієї території вони

трактують як „дар Божий”. Перша праця з більш конкретним і систематичним викладом

геологічної будови Волино-Поділля була написана в 1805 р. С. Сташіцом. У своїй праці він

умістив геологічну карту, на якій позначив низку родовищ корисних копалин [5].

До кінця XVIII − поч. XIX ст. відносяться праці Е. Ейхвальда. Він вивчав палеонтологію

й геологію Волині, зокрема, теперішнього Шацького поозер’я, а також луцькі глини,

порівнюючи їх з третинними порошковими глинами Парижа і Лондона [11; 17].

Геологію Луцька згодом вивчав і П. Карпінський, який у 1873 р. опублікував матеріали

про сандомирсько-мангишлацьку дислокацію земної кори, що проходить через Волинь. У

цей час відомим краєзнавцем Г. Оссовським була опублікована монографія „Геолого-

геогностический очерк Волынской губернии” (1867 р.) і видана геологічна карта краю.

Вчений також багато уваги приділяв вивченню геологічних відкладів на території Луцька

[11].

Кілька наукових праць про геологічну будову Волино-Подільської височини видав у

кінці XIX ст. М. Барбот-де-Марні. У цей час геологічні відклади на Волині вивчали П.

Армашевський та В. Ласкарєв [5; 17].

Серед польських дослідників, які займалися дослідженням території Волинського краю,

слід назвати Е. Рюлле. У своїй праці „Озера західної частини Волинського Полісся” він дає

характеристику геолого-геоморфологічної будови, четвертинних відкладів, озер


7

Ковельського повіту [3]. У 1928–1930 рр. E. Rühle і St. Lencewicz вивчали озерні і крейдові

відклади оз. Світязь [17].

Геологію Волині досліджували й інші польські вчені. Так, поклади бурого вугілля вивчав

С. Докторович-Гребнівський. Праці „Опис шарів каоліну та їх петрографічна

характеристика” та „Про геологічну будову північно-західної частини Волинсько-

Українського кристалічного масиву” опублікував С. Мальковський. Наукова робота

„Доповідь про петрографічну будову на досліджуваних кристалічних волинських скелях на

південь від ріки Случ” П. Радзієвського побачила світ у 1924 р. У цьому ж році публікує

результати досліджень щодо поширення та віку кінцевих морен на Поліссі St. Wołłosowicz.

Гляціальні відклади вивчали також B. Krygowski, S. Pawlowski, J. Lilpop, St. Lencewicz.

Торфові утворення досліджував В. Доктуровський [13; 17].

Велике значення у вивченні геології Волинської області мають праці П. Тутковського.

Він виявив та описав валуни й моренні горби на Волині, з’ясував їхнє походження; вивчав

геологічні відклади сучасних Луцького та Рожищенського районів; детально описав бурові

свердловини та шурфи, зроблені в околицях сіл Полиці та Журавичі [13]. Відомі також праці

П. Тутковського „Бурштин у Волинській губернії”, „Із геології м. Житомира” [4].

Вивченням геологічної будови Волинського Полісся займалися С. Бельський, Л. Іванов,

Б. Стульський. Геолог С. Бельський встановив залежність магнітних аномалій від

мінералогічного складу гірських порід, відкрив волинські топази та ільменіти. У 1915 р. в

„Трудах Общества исследователей Волыни” була надрукована його праця „Песчаники

Житомирского, Овручского и Новоград-Волынского уездов”, в якій автор зазначає, що

вивченням пісковиків Південно-Західного краю, зокрема Волині, займалися П. Тутковський,

М. Миклухо-Маклай, В. Лучицький, В. Дублянський [4; 13; 14].

Короткий геологічний нарис Волині і Волинського Полісся опублікував у своєму

фундаментальному двотомному краєзнавчому словнику „Стара Волинь і Волинське Полісся”

О. Цинкаловський [16].

Одним із організаторів комплексного вивчення мінеральних ресурсів західних областей

України був В. Сельський. Результати досліджень відображені в праці „Нарис геологічної

будови нафтогазоносної смуги західних областей України” (1914 р.). У цей час на

західноукраїнських землях геолого-географічні дослідження проводив також проф.

Ю. Полянський [11].

На поч. XX ст. з’явилися перші ґрунтовні відомості про кам’яне вугілля на Волині. Це

сталося завдяки дослідженням російського геолога М. Тетяєва, який у 1912 р. вперше довів

вугленосність кам’яновугільних відкладів північної частини Західної України. Пізніше

дослідження професора Варшавського університету Я. Самсоновича дозволили виявити тут

вугільні пласти на глибині 300−900 м. У 1932 р. в інтернаціональному виданні Польської

Академії наук була надрукована стаття вченого „Про передбачувані виступи карбону в

західній частині Волині”. Проте, лише в 1938 р. сілезький концерн „Вспульнота інтересув

гурнічо-гутнічих” розпочав розвідувальні роботи в межах сучасного Львівсько-Волинського

вугільного басейну. Наукове керівництво цим відділом було доручене проф. Я. Самсоновичу

[5].

Слід також окремо згадати статтю польського геофізика Є. Янчевського „З геологічних

досліджень у басейні Горині на Волині”, надруковану в 1936 році. Вивчаючи умови

залягання на Волині Українського кристалічного масиву, Є. Янчевський вказав північну

межу поширення відкладів карбону. Пізніше (на початку 50-их рр. XX ст.) його висновки

підтвердилися дослідженнями київського геолога П. Шульги [5].

У повоєнні роки географами, геологами і біологами Львівського державного

університету та інших наукових закладів України, зокрема Є. Лазаренком, Б. Бобровником,

О. Маяковським проведено дослідження мінералогії вивержених порід Волині [11]. Умови

утворення та особливості залягання відкладів краю вивчали М. Веклич, С. Пастернак,

Б. Воловник, Б. Власов, Л. Дорофеєв, М. Семененко, Г. Грузман, Г. Хурсевич та ін. [2; 17].

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B0_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%8C_%D1%96_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%81%D1%81%D1%8F


8

Результати сучасних досліджень геологічної будови Волинської області висвітлено в

працях таких науковців як М. Байсарович, Є. Бартошинська, С. Бик, А. Богуцький,

І. Бучинська, О. Вовк, П. Вовк, П. Волошин, А. В’ялий, Д. Гурский, Л. Дубіс, І. Залеський,

Ф. Зузук, Я. Косовський, О. Курзель, В. Матеюк, М. Матрофайло, В. Мацуй, В. Мельничук,

Є. Мирижук, І. Наумко, У. Науменко, Н. Нестерович, В. Омельченко, В. Палієнко,

Е. Палієнко, В. Приходько, А. Радзівілл, В. Радзівілл, А. Ренда, І. Рєпін, Є. Соляник,

А. Ткачук, Ю. Федоришин, В. Хмелівський, О. Хмелевська, О. Хом’якова, Т. Христофорова,

В. Шовкопляс, В. Шульга, В. Шумлянський, Л. Шумлянський, В. Яковлєва, Ю. Янкевич,

В. Яценко, Г. Яценко [1; 2; 6−10; 12; 15; 17−19] та ін. Важливо зауважити, що значна роль у

вивченні геології регіону належить геологам Рівненської геологічної експедиції та Львівській

філії інституту геофізики АН УРСР, нині НАН України.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Географія Волині : наук.-допом. бібліогр. покажч. / Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Бібліотека ; уклад. С. А. Ничипорук ; упоряд. Т. С. Павловська. − Луцьк, 2013. −

531 назва.

2. Зузук Ф. В. Осушені землі Волинської області та їх охорона : монографія / Ф. В. Зузук, Л. К. Колошко, З. К. Карпюк. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012.

– 294 с.

3. Короткий бібліографічний огляд фізико-географічних досліджень Волині польськими географами [кін. XIX ст. – поч. XX ст. (до 1939 р.)] / Н. Тарасюк, Ф. Тарасюк, Т. Добровська,

Т. Зарицькі // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Історія сіл і міст Західного Полісся:

Маневиччина : матеріали 13 Волин. наук. іст.-краєзн. конф., смт. Маневичі – с. Кукли, 14

квіт. 2004 р. : зб. наук. пр. / Манев. краєзн. музей, Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки,

Волин. обл. т-во краєзнавців ; упоряд.: Г. Бондаренко [та ін.]. – Луцьк, 2004. – С. 89–90.

4. Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині крізь призму ХХ століття / М. Ю. Костриця // Краєзнавство. − 2000. − № 1−2. − С. 26−31.

5. Манько А. Історичні передумови геолого-географічного дослідження Львівсько-Волинського вугільного басейну // Історія української географії. Всеукр. наук.-теорет.

часопис. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. – Вип. 1 (11). – С. 40–47.

6. Мельничук В. Г. Міденосні лавокластичні брекчії в неопротерозойських трапах Волині та механізм їх утворення / В. Г. Мельничук, В. Л. Приходько, Я. О. Косовський,

В. В. Матеюк // Вісн. Київ. ун-ту. Сер. Геол. – 2004. – Вип. 31–32. – C. 89–92.

7. Мирижук Є. О. Морфоструктури західної частини Південнополіської геоморфологічної області (просторова організованість та неогеодинаміка) : автореф. дис. ...

канд. геогр. наук : 11.00.04 / Є. О. Мирижук; НАН України, Ін-т географії. − Київ, 2011. –

18 с.

8. Науменко У. З. Геологічна будова та основні етапи розвитку Осницько-Рівненського блоку (зони зчленування Українського щита і Волино-Подільської плити) в докембрії :

автореферат … канд.. геол. наук : 0400.01 / У. З. Науменко. – Київ : Ін-т геологічних наук,

2010. – 19 с.

9. Наумко І. Камерні пегматити Волині як перспективний і привабливий об’єкт геотуризму / І. Наумко, О. Вовк, В. Яковлєва // Геотуризм: практика і досвід. Матеріали ІІІ

міжн. наук.-практ. конф. (26−28 квітня 2018, Львів). – Львів : Каменяр, 2018. − 256 с.;

С. 151−153.

10. Омельченко В. Г. Напрямки розвитку геологорозвідувальних робіт в межах девонського комплексу Волино-Подільської нафтогазоносної області / В. Г. Омельченко,

Ю. О. Янкевич // Сборник научных трудов SWorld. − Иваново : Маркова А. Д., 2014. −

Вып. 1., Т. 32. − С. 89−93.

11. Потапова А. Економічний потенціал Волинської області: монографія / А. Потапова, Н. Краснопольська. – Луцьк : Волиньполіграф, 2016. – 174 с.


9

12. Ренда А. Четвертинні відклади льодовикового комплексу Волинського Полісся як джерело корисних копалин / А. Ренда, Я. Косовський, В. Матеюк // Вісник Львів. ун-ту.

Серія : Географічна. − 2013. − Вип. 42. − С. 290−297.

13. Тарасюк Ф. П. Історія географічної вивченості Волинського Полісся (XIX – поч. XX ст.) / Ф. П. Тарасюк, Н. А. Тарасюк, С. І. Семенюк, Р. Я. Циц. – Луцьк, 2002. – 78 с.

14. Тарногурська К. А. Товариство дослідників Волині: діяльність та напрями дослідження (1900–1920 роки) / К. А. Тарногурська // Молодий вчений : наук. журнал.

Педагогічні науки. – Херсон, 2014. − № 10 (13) − С. 89−92.

15. Хмелівський В. Літологічні особливості донних відкладів озер Волинського Полісся / В. Хмелівський, О. Хмелевська, П. Вовк, О. Курзель, А. В’ялий // Озера та штучні водойми

України : матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф., 22–24 трав. 2008 р. – Луцьк, 2008. – С. 86–

90.

16. Цинкаловський О. Короткий геологічний нарис Волині і Волинського Полісся / О. Цинкаловський // Стара Волинь і Волинське Полісся : краєзн. слов. від найдавн. часів до

1914 р. / Ін-т дослідів Волині. – Вінніпег, 1984. – Т. 1. – С. 23– 30. – (Ч. 52).

17. Шацьке поозер’я. Т. 1. Геологічна будова та гідрогеологічні умови : монографія / І. І. Залеський, Ф. В. Зузук, В. Г. Мельничук, В. В. Матеюк, Г. І. Бровко. – Луцьк :

Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2014. – 190 с.

18. Шовкопляс В. Янтарь в неоплейстоценовых отложениях Волынского Полесья / В. Шовкопляс, В. Мацуй, Е. Соляник, Т. Христофорова // Гляціал і перегляціал Волинського

Полісся : матеріали ХІІІ укр.-пол. семінару, Шацьк, 11–15 вересня 2005 р. – Львів : Вид.

центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. – С. 231–239.

19. Яценко Г. М. Об алмазоносности терригенных формаций Волыни / Г. М. Яценко, Д. С. Гурский, В. Г. Яценко [та ін.] // Мінеральні ресурси України. – 2006. – № 1. – С. 10–12.

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=IJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9628852:%D0%93%D0%B5%D0%BE%D0%B3%D1%80.http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=IJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9628852:%D0%93%D0%B5%D0%BE%D0%B3%D1%80.


10

ЕКОЛОГІЯ

УДК 504.2

Євгеній Головатенко, Ірина Євпак

(Боярка)

АНТРОПОГЕННІ ЗМІНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Людина почала змінювати середовище з початком своєї життєдіяльності, а в процесі

розвитку тільки набирає темпів зміни природи, приводячи до негативних наслідків у всіх

екосистемах. Страждає стан повітря, ґрунту, води та на сам перед здоров’я людей,

тварин та рослин.

Ключові слова: навколишнє середовище, природа, шкода, забруднення, зміни, світова

криза, оточуюче середовище, видозмінення ландшафтів, забруднення води, ґрунту,

атмосфери, екологічна криза.

Human began change the environment with the beginning of his life,and in the process of

development, only the pace of change in nature, resulting in negative consequences in all

ecosystems. It suffers from the condition of air, soil, water and the health of people, animals and

plants.

Key words: environment, nature, harm, pollution, change, global crisis, environment,

landscapes, pollution of water, soil, atmosphere, environmental crisis

Людство і природа перебувають у стані конфлікту. Людська діяльність завдає глибокий і

часто непоправної шкоди навколишньому середовищу. Якщо не взяти це під контроль, під

ударом опиняться і майбутнє людства, і місця мешкання тварин і рослин. Світ зміниться, в

ньому вже не буде життя в тому вигляді, в якому ми її знаємо. Якщо ми хочемо уникнути

світової кризи, необхідно вживати термінових заходів.

Людина змінює навколишнє середовище як стихійно, так і свідомо. У першому випадку

це є побіжним і одночасно дуже поширеним наслідком її трудової діяльності, спрямованої на

забезпечення своїх життєвих потреб. У процесі господарського освоєння незайманих земель

відбувалося поступове руйнування природних екосистем і заміна їх антропогенними,

порушувалася рівновага між окремими видами рослинного і тваринного світу. Цей

небажаний вплив трудової діяльності на природу особливо проявляється на сучасному етапі

розвитку людства, який характеризується надзвичайно стрімким демографічним зростанням і

швидким науково-технічним і соціально-економічним розвитком суспільства. У міру

збільшення чисельності населення зростають негативні наслідки тотального наступу на

природу, що вкрай загострює проблему екологічної кризи [1, с. 140].

Одночасно в усі періоди свого існування людина цілеспрямовано впливала на оточуюче

середовище, використовуючи його різноманітні природні ресурси. Однією з перших

свідомих змін природного середовища було будівництво людиною житла та виготовлення

предметів одягу, з допомогою яких вона підтримувала необхідний температурний режим,

охороняла себе від несприятливих кліматичних впливів, забезпечувала відповідні умови

свого повсякденного життя. Поступово дуже великих змін зазнало навколишнє середовище

під впливом вирубок величезних масивів лісів, розорювання земель, розробки родовищ

корисних копалин, промислової діяльності, здійснення різного роду меліорацій тощо.

Невід'ємною ознакою сучасних сильно видозмінених ландшафтів стала наявність майже

у всіх куточках земної кулі малих і великих населених пунктів. Особливо багато їх на землях

з благодатним кліматом і розвиненим сільським господарством, а також в районах з

інтенсивною гірничорудною промисловістю, в долинах рік і гірських улоговинах, на

узбережжях багатьох морів та океанів. Відчуження містами, селищами, селами,


11

промисловістю величезних територій разом з їх здебільшого родючими ґрунтами збіднює

видовий склад рослинного і тваринного світу.

Окрім земель, зайнятих під житлове будівництво, на значній площі колись продуктивних

угідь зараз прокладені дороги, побудовані різні господарські і промислові об'єкти. До

екологічних втрат слід віднести також території, зайняті різними складами, кар'єрами,

підземними шахтами, териконами, виробничими відходами, газо і нафтопроводами, лініями

електропередач тощо. Загальна площа земель на планеті, які зайняті нині населеними

пунктами, промисловими підприємствами, гірськими розробками і надземними

комунікаціями, становить близько 3 млн км2. Це в 5 разів більше за територію України.

Зі зростанням кількості населених пунктів і виробничих об'єктів, інтенсивною

розробкою родовищ корисних копалин тісно пов'язана проблема накопичення побутових і

промислових відходів, які забруднюють навколишнє середовище. Це погіршує санітарно-

гігієнічний стан у багатьох містах та селах і є однією з причин поширення епідемічних

захворювань, особливо в країнах з жарким кліматом. Звалища сміття завдають великої

шкоди ґрунтам і підземним водам внаслідок забруднення їх токсичними речовинами

[2, с. 344].

Іншим потужним джерелом забруднення місць компактного проживання населення є

масове застосування в народному господарстві і побуті хімічних речовин. Так, лише в побуті

зараз використовуються тисячі речовин, які потенційно шкідливі для природи. Серед них,

наприклад, багато інгредієнтів косметичних засобів, кремів, шампунів, пральних порошків,

синтетичних клеїв, лаків, фарб тощо. Своєрідними забруднювачами навколишнього

середовища є деякі сучасні види медичних препаратів.

Промисловість, транспорт, а також паливо, яке використовується для обігрівання

житлових будинків є головними джерелами забруднення повітря. Промисловість серед них ‒

на першому місці. Кількість забруднюючих промислових газів значною мірою залежить від

якості палива, яке використовується, його мінеральних компонентів і вмісту сірки, а також

від технічного стану промислових установок. Найінтенсивніший вихід відпрацьованих газів

відбувається на електростанціях, заводах з виробництва кольорових і чорних металів,

вуглезбагачувальних установках, хімічних і нафтопереробних підприємствах. Вони

викидають шкідливі речовини в атмосферу через високі димові труби, численні витяжні

установки або безпосередньо з промислових цехів.

Забруднюють повітря також відпрацьовані гази автотранспорту. Вміст оксиду вуглецю у

повітрі великих міст поблизу транспортних комунікацій досягає значних величин і

перевищує гранично допустимі концентрації. Вздовж доріг зі жвавим автомобільним рухом в

ґрунтах нагромаджується свинець [3, с. 97].

Пилові викиди теплових електростанцій, котелень, цементних заводів і промислових

підприємств зумовлюють видимі забруднення навколишнього середовища. Розрізняють

грубий пил, що швидко осідає, дрібний пил, що осідає повільно (обидва ці різновиди

називаються седиментаційним пилом), і високодисперсний (завислий) пил з дуже низькою

швидкістю осідання.

Потрапляючи до атмосфери, багато забруднювачів зазнає хімічних і фотохімічних

перетворень за участю компонентів повітря. Кінцеві продукти хімічних перетворень

вимиваються з атмосфери опадами або осідають з аерозолями на поверхню ґрунту, біологічні

об'єкти, будівельні конструкції, посилюючи фізико-хімічні процеси руйнування органічних

речовин, металів і неорганічних матеріалів.

Останнім часом серйозною екологічною проблемою стали кислотні дощі, які викликають

загибель лісів, зниження продуктивності сільськогосподарської рослинності, корозію

пам'ятників і будинків. Джерелом утворення кислотних дощів є промислові викиди в

атмосферу газів, які містять сірку, азот або хлор. Ці елементи, потрапивши в повітря, легко

вступають у хімічні сполуки з водою, утворюючи дуже агресивні сірчану, азотну і хлор-

водневу кислоти. Майже половина кислотних викидів, пов'язаних з діяльністю людини (30-


12

40 млн т), припадає на Європу, де дуже широко використовують для палива буре вугілля і

нафту з високим вмістом сірки.

Велику стурбованість у людей викликає стан прісних вод на планеті. Регулярне скидання

в ріки, моря, на поверхню ґрунту або під землю стічних вод (промислових, побутових,

сільськогосподарських) забруднює водні джерела, робить воду непридатною для пиття та

навіть шкідливою для здоров'я. Забруднюються перш за все поверхневі води. Підземні води

ще залишаються майже чистими, бо ґрунт є чудовим природним фільтром. Серед хімічних

забруднювачів води зараз часто зустрічаються нітрати.

Однією з нерозв'язаних проблем залишається забруднення вод нафтою і нафтовими

продуктами, що уповільнює здатність води до самоочищення у зв'язку з утворенням

газонепроникних поверхневих плівок. Нафтопродукти значно знижують якість вод і є

причиною масової загибелі багатьох видів водних організмів [4, с. 203].

Зросла роль людини в руйнуванні ґрунтового покриву планети. Вирубування лісів і

чагарників для забудови і палива, для землеробства і тваринництва, перевантаження пасовищ

поголів'ям худоби і знищення трав'яного покриву, засолення зрошуваних територій

зменшують інфільтрацію вологи в ґрунт, збільшують випаровування води, сприяють появі

пилових бур, водної ерозії, рухомих пісків, збільшенню континентальності і сухості, що

призводять до зменшення біо-продуктивності природних екосистем і родючості ґрунтів.

Найбільше при цьому руйнуються ландшафти степів і саван. Цей досить поширений нині на

Землі процес одержав назву опустелювання суші.

Забір води на зрошення посушливих земель, спорудження водосховищ знижує повені і

посилює соленакопичення в долинах рік та їх дельтах, зменшує площу озер і морів. Так, одне

з найбільших у світі внутрішніх морів – Аральське море нині перебуває практично на межі

екологічної катастрофи, воно значно обміліло і втратило майже половину свого об'єму води.

Внаслідок недосконалості зрошувальних систем відбувається підняття рівня ґрунтових вод,

переміщення солей з глибоких горизонтів землі в поверхневі. Це веде до вторинного

засолення ґрунтів.

У водосховищах, як відомо, нагромаджуються великі запаси прісних вод. Однак вони, як

з'ясувалося в останні десятиріччя, практично гублять ріки, їх унікальні природні екосистеми

і прилеглі території. З поверхні водосховищ випаровуються величезні маси води, в їхніх

акваторіях розмножуються синьо-зелені водорості [5, с. 136].

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Зaверухa Н.М., Серебряков В.В., Скибa Ю.A. Основи екології. ‒ 2-ге вид. – К.:

Кaрaвеллa, 2011. – 304 с.

2. Злобін Ю.A., Кочубей Н.В. Зaгaльнa екологія. ‒ 2-ге вид. ‒ Суми: «Університетськa книгa», 2005. – 416 с.

3. Лук’яновa Л.Б. Основи екології. ‒ Київ: Вищa школa, 2000. ‒ 150 с. 4. Основи екології: Нaвчaльний посібник для вищих нaвчaльних зaклaдів. ‒ К.: Центр

нaвчaльної літерaтури, 2005. – 253 с.

5. Потіш А.В Екологія: нaвч. посібник для вищої школи. – К.: Знaння, 2008. – 272 с.


13

УДК 502/504:63 Анна Головіна, Ірина Євпак

(Боярка)

ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ Проблеми екологічного характеру є наслідком технічного розвитку та нераціонального

використання ресурсів для задоволення благ людини. Тому проблема екології сільського господарства в нашій країні є дуже важливою, особливо на сучасному етапі розвитку країни.

Ключові слова: сільське господарство, ерозія, мінеральні добрива, людська діяльність, отрутохімікати.

Environmental prolems are the result of technical developmentirrational use of resources to

meet human needs. Therefore, ecology of agriculture in our coutry is a very important, especially at the present stage of development of the country.

Key words: agriculture, abrading, mineral fetilizers, human activity, orochemicals. Екологічні умови навколишнього середовища у процесі виробництва

сільськогосподарської продукції - змінюються. Природна рослинність зайнятих площ лісами, чагарниками і луками поступово зменшуються. Природний біологічний кругообіг зазнає істотних змін внаслідок зменшення великої кількості хімічних елементів, порушення радіаційного і водного балансу величезних територій а також гідрологічного режиму: погіршується умови проживання тварин і птахів; забруднюється атмосфера, гідросфера і літосфера; в ході тривалої сільськогосподарської діяльності ґрунти втрачають природну родючість, деградують і згодом повністю руйнуються. Результатом цих процесів є незадовільна якість вирощеної продукції [3, c. 299].

Головним видом людської діяльності є виготовлення сільськогосподарської продукції для задоволення людських потреб. Науково-технічний прогрес в процесі свого розвитку погіршив взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість втручатись в природні процеси, опанувала сили природи, почала використовувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, і разом з цим забруднювати і руйнувати довкілля.

За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), із більш ніж 6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис. сполук; із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини властивості, а 12 тис. є токсичними.

Актуальність проблем екологічного землеробства підтверджує те, що близько 80% території України займають сільськогосподарські угіддя. При цьому можливий потенціал даних територій, повністю не використовується як у землекористуванні, так і в тваринницькому секторі.

З усіх існуючих напрямів негативних впливів сільського господарства на навколишнє середовище особливої уваги варто приділити таким: – зменшення резистентності агрофітоценозів завдяки застосуванню монокультури і докорінній зміні природних ландшафтів; – зниження природної родючості ґрунтів через втрату ними гумусу і необхідність в зв’язку з цим застосування підвищених доз NPK [2, c. 188-194].

Дуже розвинена вітрова та водна ерозія ґрунтового покриву. Сучасна ерозія, яка пов’язана з господарською діяльністю людини, називають прискореною. Особливо значна інтенсивність розмиву ґрунтів спостерігається на орних землях, розташованих на схилах рельєфу, доказом цього є найбільший рівень ерозії ґрунтів у гірської місцевості.

Польові обстеження Українських ґрунтів показали, що ерозією різного ступеня пошкоджено 9,9 млн га, це третя частина площі орних земель. Боротьба з ерозією потребує цілеспрямованої комплексної роботи і великих капітальних вкладень [1].


14

На зниження продуктивності сільськогосподарських культур також впливає географічно-кліматичний фактор, як посухи або надмірна кількість атмосферних опадів, безсніжні холодні зими, коли вимерзають озимі, тощо. Слід зазначити, що амплітуда коливань урожаїв постійно зростає в міру збільшення середніх врожаїв, що, зокрема, пов’язано зі зменшенням стійкості нових високоврожайних сортів і коливаннями погоди.

Зараз досить поширеним фактом стало пошкодження культурних рослин різноманітними хворобами і шкідниками. Невірний обробіток та недотримання сівозмін виснажує ґрунт та робить його більш чутливим до подразників, і сприяє утворенню сприятливих умов для розвитку окремих видів шкідників.

Внесення мінеральних добрив на поля частково засвоюються рослинами і викликають негативні зміни у навколишньому середовищі. Сільське господарство не зможе нормально функціонувати без застосування добрив, бо це забезпечує підтримку родючості ґрунтів. Проте та частина мінеральних добрив, яка не поглинулась рослинами потрапляє в ґрунтові і підземні води, а з них мігрує до рік і озер. Найбільше їх накопичується в слабо-проточних водоймах, тому потрібно знати властивості основних видів добрив.

Молоді рослини найактивніше поглинають азот, це забезпечує формування нових клітин. В залежності від забезпеченості ґрунту поживними речовинами і сільськогосподарської культури на поля вносять від 100 до 300 кг/га. Небажаний надлишок азоту, бо він обумовлює надмірний ріст вегетативних органів та погіршує якість рослинної продукції. Він особливо небезпечний в нітратній формі, бо може бути причиною отруєння організмів. Споживання нітритної форми у продуктах харчування в надмірній кількості викликає кисневе голодування організму та може призвести до летального результату. Частина азоту випаровується в атмосферу у вигляді газоподібних сполук, забруднюючи ними повітря.

Більшість форм фосфорних добрив теж не поглинається рослинами. Незважаючи на Низька розчинність фосфорних добрив та їх слабка міграційна здатність, є головними геохімічними напрямами їх глобального кругообігу , вони накопичуються в озерах, гирлах річок, морів і шельфів океану. Сполуки фосфору в малих водоймах сприяють евтрофікації (протуханню) озер. У карбонатних ґрунтах, де рухомість фосфору особливо низька, може мати місце їх зафосфачування. Однак основна проблема полягає у вичерпності ресурсів фосфору, що веде до порушення необхідного співвідношення N : Р : К (бажане співвідношення ‒ у межах від 1:1:1 до 1: 2 : 2,5).

Дуже важливим елементом живлення є калій. Використовують калійні добрива різного складу. Найчастіше вносять хлорид калію. Калій споживається ґрунтовими колоїдами, що зменшує його рухомість, однак він залишається досяжним для живлення рослин. Хлор з калійних добрив залишається в ґрунті та легко з нього вимивається. Збільшення вмісту хлору в ґрунті через застосування калійних добрив може негативно позначитись на продуктивність культур. У картоплі, наприклад, він зумовлює водянистість.

Перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин супроводжує накопичення в ґрунті і підґрунтових водах баластних речовин та отрутохімікатів, проте використання пестицидів дає змогу зберегти значну частину врожаю.

Пестициди адсорбуються органічною речовиною ґрунту і мінеральними колоїдами. Їх надлишок може мігрувати з низхідними токами вологи і потрапляти до ґрунтових вод.

Існує проблема відходів сільськогосподарського виробництва і пов’язаної з ним переробної промисловості. Нинішнє світове виробництво зернових дає щорічно 1700 млн т соломи, більша частина якої не використовується і забруднює середовище. Великі відходи дає виробництво бавовни і цукрової тростини. Значна кількість відходів вирощеної сільськогосподарської продукції опиняється на смітниках.

Кожна галузь сільського господарства по-різному впливає на навколишнє середовище. Так, землеробство досить помітно змінює водний баланс і гідрологічний режим агроландшафтів. Створення великих відгодівельних комплексів нерідко супроводжується забрудненням ґрунтів і вод екскрементами тварин, нагромадженням гною.


15

Серйозною проблемою залишається забруднення гідрографічної сітки відходами боєнь, м’ясопереробних і молочних підприємств. Тваринницькі комплекси сильно забруднюють поверхневі водойми та підземні води. Велика кількість біогенних елементів, яка надходить у ці джерела викликає масове отруєння водних організмів, різко зростає кількість аміаку і зменшується вміст кисню. Патогенні бактерії зберігаються в ґрунті полів зрошення протягом 4-6 місяців, створюються сприятливі умови для розповсюдження яєць гельмінтів. Сільськогосподарські культури, які вирощують на таких полях, заражуються патогенними бактеріями. Крім того послаблюється дерновий покрив супроводжується ерозією ґрунтів, яка нерідко повністю знищує родючі горизонти [3, c. 301-303].

Також на зниження агрономічних властивостей ґрунту впливає багаторазовий обробіток різними знаряддями за допомогою потужних важких колісних тракторів і комбайнів; споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше повернути.

Отже, сучасне сільське господарство створює для жителів планети цілу низку гострих екологічних проблем. їх успішне розв’язання можливе тільки на основі раціонального природокористування, здійснення комплексної системи заходів з охорони природи і підвищення продуктивності землеробства і тваринництва [3, c. 303].

Основна проблема розвитку органічного землеробства в Україні і світі пов’язана з низьким рівнем професійної освіти саме в питаннях органічних технологій через потужний вплив агрохімічних корпорацій на формування нового академічного контексту. І це, недивлячись на те, що переважна більшість науковців-практиків ХIХ-ХХ століть доводила практичними результатами довгострокову збалансованість раціональності органічних методів землеробства [4, c. 140].

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Екологічні проблеми сільського господарства [Електронний ресурс] Режим доступу:

https://pidruchniki.com. 2. Лисак О.І. Проблеми екологізації сільськогосподарського виробництва / О.І.Лисак //

Збірник наукових праць Таврійського державного агротехнологічного університету. – 2013. ‒ № 1 (2). ‒ С. 188-194.

3. Олійник Я.Б., Федорищак Р.П., Шищенко П.Г. Загальне землезнавство: Підручник. ‒ К.: Знання - Прес, 2008. ‒ 342 с.

4. Сухаревська Д. Д. Економічна наука [Електронний ресурс] / Д. Д Сухаревська // Екологічне землеробство ‒ шлях до виробництва органічної продукції в Україні ‒ Електронні дані. ‒ Режим доступу: http://www.investplan.com.ua.

УДК 338.439:504

Лариса Павловська

(Ніжин)

ОРГАНІЧНЕ ВИРОБНИЦТВО:

ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ СЬОГОДЕННЯ В УКРАЇНІ

Стаття присвячена аналізу стану органічного виробництва як такого, що містить у собі низку економічних, екологічних та соціальних перевагах. Проаналізовано динаміку основних показників розвитку органічного виробництва в Україні.

Ключові слова: органічна продукція, органічне виробництво, органічне сільське господарство, переваги органічних продуктів, проблеми розвитку органічного ринку.

The article is devoted to the analyses of organic production which has a range of economical, ecological and social benefits. We analyzed the dynamics of the main indicators of the development of organic production in Ukraine.

Keywords: organic products, organic production, organic farming, organic food benefits, challenges of organic market development.

https://pidruchniki.com/


16

Розвиток органічного виробництва є досить актуальним на сьогодні через низку явних

екологічних, економічних та соціальних переваг, що притаманні цій сфері діяльності.

Інтенсифікація сільського господарства, яка останнім часом відбувається в усьому світі, має

негативний вплив не лише на навколишнє середовище, але і виснажує природні ресурси, без

яких ведення агровиробництва неможливе. Тому органічне сільське господарство має

екологічні переваги, які проявляються у тому, що воно має великий потенціал, щоб

виправити попередньо перелічені негативні тенденції, а також скоротити викиди

вуглекислого газу, закису азоту й метану, які сприяють глобальному потеплінню. Також

органічне сільське господарство має значні переваги для здоров’я. По-перше воно знижує

ризик втрати здоров’я для сільськогосподарських працівників, адже саме вони найбільш

уразливі до дії пестицидів та інших хімікатів, які використовує конвенційне виробництво.

По-друге, органічні продукти більш корисні для споживачів завдяки мінімізації впливу на

здоров’я токсичних і стійких хімічних речовин. Середньостатистичні конвенційні овочі та

фрукти містять у своєму складі понад 20 пестицидів, м’ясо та молоко, у свою чергу, містить

антибіотики, гормони, стимулятори росту. Натомість, за дослідженнями вчених з різних

країн, органічні продукти на 50% містять більше поживних речовин, мінералів та вітамінів

(вітамін С, залізо, магній і фосфор), ніж аналогічні продукти з промислових ферм. Особливо

корисні органічні продукти для дітей, оскільки їхній організм більш вразливий до дії

залишків пестицидів, нітратів, важких металів та антибіотиків у продуктах харчування. Тому

світовий ринок органічної продукції розвивається швидкими темпами. Україна робить лише

перші кроки у формуванні та становленні ринку органічної продукції, який є вже досить

розвинутим у інших країнах (зокрема ЄС). Останнім часом український ринок органічних

продуктів стрімко йде вгору завдяки прагненню покупців до здорового раціону та

зростаючого позитивного впливу сучасних технологій по виготовленню масових продуктів

харчув�

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД › _files › 200000074... ·...

Documents