eyteks[ h'a'est - uur...Творчість Назарія, дійсно, жива і...

X XX X XX - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 1 3 - 1 4 / - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 1 3 - 1 4 / Л И П Е Н ЬЛ И П Е Н Ь 2 0 1 9 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .2 0 1 9 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .

Kультурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

До 70-річчя «Нового віку»/«вільНого слова», Дорогі Наші читачі!

• Фестиваль ім. Назарія Яремчука у Сіреті

• Покинули нас і село назавжди...

• Художньо-літературний вечір у Бухаресті

• Сатира і гумор у Ґура Гуморулуй

• 170-та річниця від народження П. Мирного

• В долі-недолі проф. Петра Кімпана

• Радісна зустріч жінок-українок СУР

• Завершення навчального року в Реметах

• З днем народження, дорогі ювіляри!

• У щасливому дитинстві

• «Сюзі» – новела-феєрія Романа Кобзи

• Розмова з ученицею Анною Шойман

• «Порічки для Марічки»

• Переможниці Вімбледону 2019 року

• Фестиваль українського рибальського борщу

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

стор. 3

стор. 2

стор. 4

стор. 5

стор. 6

стор. 7

стор. 8

стор. 9

стор. 15

стор. 10

стор. 11

стор. 12

стор. 13

стор. 14

стор. 16

Перейшовши дорогу,натрапив на радістьі на голуба в небі.Моя радосте, моя милосте,дай мені степу досхочуширокого й яру глибокого,дай мені черешеньокдідівських, домашніх,

і дай мені, моя радосте,до потічка добратись,рідної водиченьки напитись,і дай мені, моя радосте,десь-там переночувати...І заспівати пісню-пісеньку«Ой зоре, зоре,чи ти зійшла на Україні?».

У номері:

МОЯ РАДОСТЕ,МОЯ МИЛОСТЕ

Іван КОВАЧ

ЛИПЕНЬ 2019 р.2

(Закінчення на 4 стор.)

Унів. проф. д-р В’ячеслав КУШНІР, декан Факультету історії та філософії

Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова

Одеса – Тульча

Знагоди відзначення 68-ї річниці від днянародження буковинця, відомого укра-їнського співака, народного артистаУкраїни Назарія Яремчука 30 червня

2019 року відбувся в місті Сіреті ІІІ-й фести-валь української пісні його пам'яті.

Назарій Яремчук користується великоюпопулярністю серед українців Румунії і нелише. Слід уточнити, що у селі НегостинаСучавського повіту на фасаді будинку культу-ри імені Назарія Яремчука стоїть меморіаль-на дошка народному артисту України, де вка-зано, що у 1993 році в цьому приміщенні звеликим концертом виступив популярнийукраїнський артист, який у численних краї-нах популяризував українську пісню. Йогослава, його пісня, наче блискавка, осяялаколишній Радянський Союз, прокотилася потаких далеких світах, як США, Аргентина,Бра зилія, Канада, Німеччина, Чехосло -ваччина, Польща, Румунія, Болгарія іМакедонія.

Творчість Назарія, дійсно, жива і будежити доти, поки живі люди, котрі йогопам’ятають, і наша молодь, яка шанує,пам’ятає і примножує його творчість.Назарій Яремчук, перш за все, це Людина,яка принесла в світ щось нове: свій непов-торний голос, оригінальну інтонацію, своєвідношення до пісні.

Мета мистецького заходу – гідне вшану-вання видатного українського співака, народ-ного артиста України, лауреата Національноїпремії імені Тараса Шевченка та популяриза-ція й розвиток українського національногопісенного мистецтва, а також підтримкатворчих ініціатив талановитих молодих спі-ваків.

До участі у фестивалі були запрошенімузичні і танцювальні колективи, вокальніансамблі та окремі виконавці, у репертуаріяких є твори сучасних українських тарумунських композиторів і пісні з репертуаруНазарія Яремчука.

Урочиста частина фестивалю розпочаласяіз промов Віктора Григорчука – заступникаголови Союзу українців Румунії та народногодепутата України Максима Бурбака. Вжевтретє разом із дружиною Тетяною він при-їхав до міста Сірет підтримати народнийфольклорно-етнографічний колектив «Ку -монь ки» з Веренчанки Застав нівського рай-ону.

«Велика подяка українській діаспорі вРумунії за таку ініціативу і особисто головіповітової філії СУР та місцевої організації запідготовку та проведення цієї події, – сказавМаксим Бурбак. – Ми послідовно підтриму-вали українську мову, українську пісню таукраїнську книгу під час своєї каденції уВерховній Раді. Буду підтримувати і надалі. Іпопуляризуватиму в цілому світі!».

Вeдучий заходу пан Євсебій Фрасинюкпредставив колективи, які брали участь уцьому заході, а саме: із Мараморщини – гурт«Надія» села Кривий, із Сучави – гурти«Коломийка» міста Сірет, наставник Зірка Янош,«Червона калина» с. Негостина, наставник ЮліанКідеша, «Негостинські голоси» – с. Негостина,наставник Петро Шойман.

З України у заході прийняли участь: вокальнастудія «Сяйво» у складі солісток Надія Забо -лотнюк, Анастасія Ткачук, Наталія Клоченко таАнна Козачук Черепковецького будинку народної

творчості та дозвілля Глибоцького району, фольк-лорний ансамбль «Кумоньки» із села ВеренчанкаЗаставнівського району. На запрошенняСучавської філії Союзу українців Румунії та міс-

цевої організації села Негостина, працівникиВижницького районного будинку народної твор-чості та дозвілля Ольга Дроняк – художній керів-ник Анна Ватаманюк, провідний методист, та

аматорський вокальний ансамбль «Заграва»Мигівського сільського будинку народноїтворчості та дозвілля, керівник ГалинаМоскалюк, у складі творчої делегації відЧернівецької області взяли участь у ІІІ–муфестивалі української пісні «Назарій Ярем -чук». В концертній програмі фестивалю такожвиступали солісти – виконавці вокальної сту-дії Чернівецького Національного університе-ту ім. Юрія Федьковича: Софія Гон чарук,Тетяна Кутер, Тетяна Мельник, ІринаЗапередюк та Ігор Даниленко. Окрасоюфестивалю стали виступи співачки, заслуже-ного артиста України Ірини Стиць.

Фестиваль відбувся у рамках реалізаціїрічної програми Сучавської філії на 2019 рікза фінансової підтримки Союзу українцівРумунії. Наші фестивалі імені НазаріяЯремчука – це дні святості. Бо справді цесвято, коли виходять на сцену солісти тагурти і співають душею, серцем пісні Назарія.Під час фестивалю присутні пройналисьгарячими емоціями, панувало в залі неймо-вірне піднесення. Організатори та учасники звеликою відповідальністю поставились доцього заходу.

В нашій свідомості Назарій, всупереч різ-ним судженням стосовно його смерті, є і будевічним. Як приходить одна пора року на змінуіншої, як оновлюється земля після тривалоїзими, бо ніщо у цьому світі не зникає безслідно,а просто удосконалюється в інших вимірахжиття, аби потім продовжити свою справу.

В одному з інтерв’ю Назарій Яремчук ска-зав, що кожен із нас повинен бути постійно впольоті – над буденністю і долею, але прицьому не відриватися від землі й завждипам’ятати святі речі: де ти народився, хто ти,для чого ти живеш і з якої криниці п’єш цілю-щу життєдайну воду. Фестиваль українськоїпісні пам'яті Назарія Яремчука є саме отимпольотом над буденністю і суєтою.

Віктор ГРИГОРчУКзаступник голови

Союзу українців Румунії

III-й фестиваль української пісні пам'яті Назарія Яремчука пройшов у місті Сіреті

ЛИПЕНЬ 2019 р. 3

ăâîşţ

t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t

Несподівана вістка, що дійшладо мене ще в травні: ВасильБаршай покинув цей світ.Телефонна вістка мене дуже

стривожила, бо Василь був моїм прияте-лем, але я дякую особам, які тримаютьмене в курсі про наших колишніх колег іприятелів.

Уродженець банатського села 1943 року,Василь Баршай закінчив семирічку у своїмріднім селі Копашиль, а 1957 року був ужеучнем Української педагогічної школи вСігеті. Там ми й зустрілися 1958 року, колиі я поступив до Сігетської середньоїшколи. Василь був на рік старший, але цене було причиною, щоб ми не моглипобрататися, оскільки ми мали майже тойже самий лагідний характер і ростомне високі. Я не можу забути, як Васильгарно грав на акордеоні чи баяні і вкожну суботу в гуртожитку грав нам натанцювальному вечорі. За його мело-діями ми танцювали.

Гарні заходи проходили в нашомугуртожитку, розташованому на вулиціім. Аврама Янку у Сігеті, звідки ранка-ми ми йшли на уроки до школи мар-шем із українською піснею під прово-дом педагогів.

До 1960 року в нашім інтернатіжили разом учні ліцею і педагогічноїшколи, хлопці і дівчата, так що танцю-вальні суботні вечори проходилигарно, в товариській злагоді. Від осені1960 року нас відокремили, хлопціоставшись у нашім інтернаті, а дівчатапереселилися до румунського педаго-гічного інтернату, де опісля й організу-валися танці.

Про ці приємні мої згадки можутьуточнити колишні старші колеги МаріяКовач (Мирон) і Василина Данч(Семенюк) із Лугожу.

Мої шляхи із Василем Баршаємперетиналися і після закінчення Ліцею1962 р., коли я покинув Сігет, а Васильще залишився на один рік.

Нова зустріч була з ним восени 1963року, коли він прибув до Полян учите-лювати, а я прийшов у відпустку з арміїдодому.

Василь учителював у Полянах кількароків, після чого переселився в інші місце-вості.

Опісля знову ми зустрічалися аж післяГрудневої революції, після 1990 р., коливін був назначений радником в Мі -ністерстві Культури і приїжджав наМараморощину, або в Бухаресті, коли яприїжджав на моє підприємство «Елек -троніка». Один раз він попросив мене, щобя йому зібрав альбом з різними видами зукраїнських сіл з Мараморощини, бажаю-чи видати через Міністерство культуризбірник про українців Румунії.

Я його відвідував у Бухаресті іпам'ятаю, що разом ми були у гостях у«Каса Скинтеї», де була редакція «Віль -ного слова», і там ми зустрілися з йогодвоюрідним братом Іваном Ковачем, кот-рий був тоді і тепер головним редактором,

та його дружиною Іриною Ковач-Петрецькою.

Я знав про Василя, що він мав натхнен-ня і до поезії і читав його поезії, друкованів «Новому віці», і про його першу збірку,яка появилася 1973 року у Видавництві«Критеріон» під назвою «Поезії».

Він теж розповідав мені про Констанцу,де він нарешті мешкав і де був директороммузичного ліцею.

Про поета, композитора, професорамузики, про Василя Баршая писали і малигарні враження і писали про нього і щебудуть писати, будуть його спогадувати.

Хочу нагадати, як писала про ВасиляВалерія Шовкалюк: «В п'ятницю, 3 травня,Світлого Великоднього тижня, саме на

релігійне свято Джерело Зцілення, одногоз поетів не стало. Василь Баршай відійшову вічність на 76-ому році життя, після двохтяжких операцій на протязі того ж тижня».

Ще не застило тіло брата Василя і ста-лася інша трагедія, коли муж його сестриВасилі Петро Кимп'яну-Кімпан покинувцей світ, його серце перестало стукати увівторок, 18 червня 2019 року, після тяжкоїі тривалої хвороби. Для сім'ї ВасилиниКімпан і для сина Івана появився ще одингіркий момент.

Іванові, сину Петра, появилася болючапуть ще раз проводити в останню дорогусвого батька, як проводив недавно своговуйка Василя.

Біль ще більша для сина Івана тому, щовін добре розумівся з татом Петром і вонидва добре співпрацювали, як два історики.

Тато із сином видали знамениту Мо -нографію про українців села Банатсь когокраю та про село-комуну Копашиль

Карашсеверінського повіту «З високоїВерховини – до Зеленої Ліщини».

Петро Кімпан-Кимп'яну народився вселі Русково, що на Мараморощині, 11липня 1935 року в селянській сім'ї.Початкову школу – 4 класи – закінчив усвоєму селі, а від 5 до 7 класів учився уселі Русь-Поляни, тому що тільки таміснувала семирічна школа для всіх україн-ських сіл з долини Рускови та Вішеу,(Красний, Бистрий і Вишавська Долина,Поляни, Кривий, Рускова). Українськупедагогічну школу закінчив у Сігеті 1956року. Один рік – 1956-1957-го – учителю-вав у Полянах, а після армії (військовоїслужби) поїхав на сватання до бувшоїколеги школи в Банат до села Копашиль,

де жила його наречена ВасилинаБаршай. Одружився він у 1959-омуроці і так зостався учителювати в селіКо па шиль 44 роки.

Петро Кімпан здобув собі і вищуосвіту в Тімішорському Інституті нафакультеті історії і географії.

З поетом Юрієм Павлішем, одно-сельчанином Василини Кімпан, я роз-мовляв про Петра Кімпана і він собіпригадав, як два хлопці з марамо -роських українстьких сіл ішли свата-ти дівчат в його село Копашиль, –один з них був Петро. Петро Кімпанзалишився у Банаті, а Юрій Павлішстав жителем мого села Поляни.

Петро Кімпан не тільки співавторМонографії села Копашиль. Він та -кож був активним учасником худож-ньо-артистичної діяльності. На йогопропозицію і його заняттям був спо-руджений музей села, музей, який буввідкритий з нагоди сторіччя пересе-лення закарпатських українців доБанату, в село Копашиль та інші села.

Петра Кімпана цікавило і духовнежиття українців села Копашиль. В своїйстатті «Відремонтована і пос вя ченаУкраїнська столітня Копа шильська цер-ква» він хвалить головних організаторів тапровідників робіт, котрі повернулися всвоє село і кожного дня наглядали за робо-

тою («Вільне слово», Н-р 13-14, липень 2010 р.).Іван Лібер в статті «Бантські українці –

закарпатськими слідами своїх предків»згадує: «Тут (тобто в Копашилі 2006 року)була поставлена мармурова дошка і буввідкритий український музей, – все це при-свячене сторіччю від переселення україн-ців із Закарпаття до Банату («Вільнеслово», серпень-вересень 2008 р.).

Теж Іван Лібер згадує в статті «До всіхтворців та виконавців української пісні вРумунії»: «В цьому ж контексті згадаємоуспіхи, отримані танцювальними колекти-вами під керівництвом Марії Лібер таПетра Кімпана, театральних колективів івідомим українським громадським хором«Зелена ліщина»... («Вільне слово», люто-го 2006 р.).

ПокиНули Нас і сЕло коПашиль НаЗавЖДи Дві НаДЗвичаЙНі осоБи

(Закінчення на 4 стор.)Степан БУчУТА,

с. Поляни – Мараморощина


Бухарестська філія Союзу україн-ців Румунії організувала 19 чер-вня поточного року в залі«Даллес» літературно-художній

вечір, приурочений Міжнародному Днюзахисту дітей та Дню молоді. Привіталиприсутню публіку голова Бухарестськоїфілії Ярослава Колотило, перший заступникголови СУР Богдан Мойсей, радник-послан-ник Посольства України Євген Левицький,заслужена артистка України РусланаЛоцман, режисер-документаліст ДмитроГлухенький, арт-директор «Музею живоїпісні» Олена Павловська, львівський поет ібард Олесь Дяк, а також українські пись-менники Румунії Михайло Трайста йКорнелій Ірод.

З чудовим концертом виступила РусланаЛоцман, родом з Черкащини, заслуженаартистка України, виконавиця українськогофольклору та авторських пісень, громад-ський діяч, директор ГО «Народна філармо-нія», яка приїхала із своїм чоловікомДмитром та донечкою Миладою доБухареста. Зачарувала вона присутню пуб-ліку виконанням дитячих, козацьких, народ-них та авторських пісень. Присутні у залібули дуже вдячні співачці за її виступ. Вонипідспівували її окремі пісні, з-поміж якихвизначилася пісня «Ой у Лузі червона кали-на похилилася». Потім виступив з двомагарними українськими танцями бухарест-ський дитячий гурт «Віно чок», керованийЗено вією Мандюк – головою Бухарестськоїфілії жіночої організації СУР.

У другій частині цього культурного захо-ду відбулася презентація збірки "Nebiruitelesunete" («Звуки непереможні») українськогопоета Олеся Дяка у перекладі на румунськумову Корнелія Ірода, та поетичної збірки"Sângele ferigii" ("Кров папороті") голови

Львівської обласної спілки письменниківІгора Гургули, яку переклав на румунськумову Михайло Трайста, який був і ведучимлітературної частини згаданого вище захо-ду. Висловили свої думки про твори ужго-родський молодий талановитий письменник

Андрій Любка, румунські літера-турні критики Дан Йоан Мартата Джордже Міхалча. Вис ту -пали, зрозуміло, автори творівОлесь Дяк та Ігор Гургула, атакож перекладачі Корнелій Іродта Михайло Трайста. Зачиталирумунською мовою уривки зперекладів румунська артисткаДойна Гіцеску, актор ШтефанАпостол та любитель україн-ської й румунської поезії МіхайРейляну. Необхідно відмітити,що згадані вище переклади нарумунську мову побачили світзавдяки фінансовому сприянню

СУР.Поет, композитор, бард, автор радіопрог-

рами, лауреат багатьох пісенних конкурсівта фестивалів, громадський діяч, членНаціональної спілки письменників УкраїниОлесь Дяк відмітив, що йому пощастило,оскільки його збірка «Звуки непереможні»потрапила до рук доброго перекладача.Також приємне враження на присутніхсправив Олесь Дяк, який виконав у супро-воді гітари пісні на слова власних віршів.Художньо-літературний вечір у Бухарестіпройшов у теплій, дружній атмосфері, анаприкінці бажаючі мали можливість при-дбати диски з піснями Руслани Лоцман такілька книг письменників, оскільки рештакниг з їхніми автографами буде подарованапід час наступних зустрічей з читачами.

Руслана Лоцман подарувала й мені чудо-вий диск «Вітер з України», а Олесь Дяк –цікаву книжку «Політ водоспаду», за що яїм дуже вдячна. Я впевнена, що художньо-літературний вечір, який пройшов уБухаресті, надовго залишиться в пам'ятікожного присутнього.

Христина ШТІРБЕЦЬ

украЇНськиЙ ХуДоЖНьо-літЕратурНиЙ вЕчір у БуХарЕсті

Ав статті Івана Лібера «Словопро зустріч українських пись-менників в Караш-Северіні»мовиться: «Із самого початку

гості попросили господарів відвідатиУкраїнський Музей. Завідуючий музеєм,музеограф, професор-історик ПетроКімпан-Кимп'яну розказав присутнім пропоходження в селі і в Банаті українців, проїхнє переселення із Закларпаття доБанату...» («Вільне слово», н-р 19-20 сер-пень-вересень 2008 р.).

Письменниця Марія Чубіка в спогадах

про подорож до Банату «Банати, Банати,кому вас не знати» згадує: «У гарному селінас прийняли примар Іван Шутак, ІванЛібер та Петро Кімпан, який показав наммузей із різними виставленими роботамиткаль і вишивальниць, давнішими предме-тами домашнього і господарського вжит-ку». А далі... Петро Кімпан розказав при-сутнім, що спонукало його написати моног-рафію «З Високої Верховини – до ЗеленоїЛіщини»: «Мета написання такої моногра-фії – це щоб і майбутні покоління зналиісторію свого народу», і в ній відповідає натакі запитання відносно переселення пред-ків: Чому? Коли? Де?

На такі запитання, як: Коли? Де? і Чому?покидаємо цей світ, трудно нам відповісти.Не могли собі відповісти ні Василь Баршай,ні Петро Кімпан-Кимп'яну. Ми, ті, що оста-лися ще жити, повинні не забувати нашуродину, наших друзів, приятелів. Розлука знашими ближніми – це велика втрата.

Пані Василині Кімпан (Баршай) та сино-ві Іванові передаємо щирі співчуття і про-симо їх, щоб мали велику силу перебути ціважкі моменти.

Покійним – вічна пам'ять.Нехай земля їм буде пухом, а стежка до

їх могил ніколи не заростає.

(Закінчення. Поч. на 3 стор.)

ПокиНули Нас і сЕло коПашиль НаЗавЖДи Дві НаДЗвичаЙНі осоБи


5-7 липня в курортнім місті ҐураГуморулуй Сучавського повіту від-бувся Фестиваль «ГУМОР В...ҐУРА ГУМОРУЛУЙ» (”UMOR

LA...GURA HUMORULUI”). Назва фестива-лю не звичайна собі словогра,та не підібрана вона випадко-во, бо, маючи на увазі йогосатирично-гумористичнийхарактер і те, що він відбува-ється – не випадково – у цьомумісті, котре має у своїй назві іслово «гумор» – висновок один,що все це підходить (відповід-не) наданій назві.

Фестиваль організованийМерією цього міста разом ізСучавською повітовою радоюта Культурним центром«Буковина» і, будучи тради-ційним, цього року дійшов ужедо ХХІХ-го випуску. Так як цевказує сама його назва,фестиваль має сатирично-

гумористичний характер, підставою цьогобудучи дві добре окреслені частини. Перша– сатирична графіка, друга – гумористичналітература.

Спочатку, у перші роки, Фестиваль мавтільки обласний характер, потім набувнаціонального, а згодом його сатиричначастина – графіки – спри чинилась до того,що він став уже й міжнародним. Завдякийого тематиці, Фестиваль став відомим іза межами держави, здобув міжнароднеоцінення, доказом цього будучи щорічне зро-стання числа авторських робіт, одержанихіз різних країн. Цього року тематикаФестивалю мала назву «ДІЛЕННЯ».

Першого дня при урочистім відкриттіФестивалю Маріус Урсачук – мер міста –відзначив значення Фес тивалю в культурно-

му житті мешканців міста Ґура Гуморулуй,і не тільки для них, та підкреслив, що вньому, окрім румунів, беруть участь такожі художники з 43-ох держав із чотирьохконтинентів (крім Австралії). З-поміж дер-

жав, з яких було надіслано карикатури, зга-даємо Аргентину, Азербайджан, Білорусь,Бельгію, Бразилію, Великобританію, Грецію,Ірак, Іран, Індонезію, Індію, Італію, Китай,Монголію, Марок, Польщу, Португалію,Перу, Росію, Сербію, Сірію, США, Туреч -чину, Україну, Узбекистан та інші країни.

Втішно і похвально, що з України висла-ли свої карикатури велике число художни-ків: Михайло Маєвський, Олександр Бара -банщиков, Костянтин Казанчев, Микола

Левковський, Олег Лактеєв, Олексій Кус -товський, Валентин Безрук, Валерій Ма -мот, Володимир Казаневський, який приславаж 21 карикатуру, а тому на Фес тивалі маввернісаж власної виставки. Відзначимо, щодеякі з українських артистів-графіків(Валерій Мамот, Володимир Казаневський,Валентин Безрук і Олексій Кустовський)вже давні учасники цього Фестивалю.

Всі виставлені роботи українськиххудожників, з одного боку, дуже влучні, зіншого, мали особливо дотепну тематику.Одна з них, яка притягала увагу своєю ори-гінальністю, це була робота ВалентинаБезрука, фотографія якої вміщена в ційстатті. Вона має сильну, особливу ознаку у

контексті сучасних політичних подій. Требавідзначити також і окрему дотепністьробіт Володимира Казаневського.

Так, як уже було сказано, незважаючи нате, що це структурно цілісний фестиваль,все ж таки, він має дві окремі частини,перша стосуючись сатиричної графіки.Відносно неї на доповнення того, що вжебуло сказано, потрібно додати і те, що наФестиваль був запрошений почесний гість,всесвітньовідомий румунський художникПопа Попа’с із Тімішоари. Він вже настіль-ки відомий, що про нього не потрібно бага-то писати. На цьогорічнім Фестивалі вінмав вернісаж власної виставки, де булипредставлені його карикатури, здійснені зрізних нагод, особливо тоді, коли, будучи закордоном, він мав нагоду зустрічатися здеякими особистостями цього світу, включ-но лідерами держав. Таким чином, відвіду-вачі виставки мали можливість побачитипано під назвою „POPA’S – LE PLUS RAPI-DE CARICATURISTE DU MONDE”, наякому знаходиться і колишній ПрезидентУкраїни Віктор Ющенко, зображення якогоподано і на фотографії, вміщеній в данійстатті. Окрім цього пано, знаходиться,між іншими, і карикатура, яка зображаєдуже вдало Президента Російської Феде -рації Володимира Путіна.

Протягом трьох днів, скільки тривав цейМіжнародний Фестиваль, присутні глядачіі його учасники мали нагоду побачити ціннусатиричну графіку і почути особливу гумо-ристичну літературу. Присутність меш-канців міста Ґура Гуморулуй і запрошенихосіб була значною, а враження від цьогоФестивалю – незабутні для них. Вони оста-нуться в пам’яті, в спогадах і обезсмертне-ні на фото і відеозаписах. В кінці всі одно-стайно заявляли, що нетерпеливо чекати-муть наступного Фестивалю, який уже роз-почався, як сказав мер міста МаріусУрсачук у своїм заключнім слові: «За -кінчення ХХІХ-го Фестивалю є у той же часпочатком наступного ХХХ-го Фестивалю».

Текст і фото:Ярема ОНИЩУК

МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ САТИРИЧНОЇ ГРАФІКИ І ГУМОРИСТИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В Ґ УРА ГУМОРУЛУЙ


Працював Панас Якович Рудченко надержавній посаді практично досамої смерті. Жовтневий переворот1917 року і пролетарську революцію

Панас Мирний не сприйняв. Марксизм для ньогобув абсолютно чужий і незрозумілий. Він підтри-мував Центральну Раду і був палким шануваль-ником Симона Петлюри. Свої твори П. Я.Мирний писав в основному ночами через браквільного часу. Причому, багато з його робіт булизаписані в бухгалтерських книгах. Ніколи нічогоне видумував – всі образи, сюжети і почуття булиабо почутими «з народу» або особистим досві-дом. За життя ні колеги і знайомі, ні коло читачіві шанувальників не знали про те, що працьовитийі безконфліктний чиновник Рудченко та україно-мовний письменник Мирний – та сама особа. Атому, коли в 1915 р було оголошено "у всеросій-ський розшук" політично підозрілу особу "пись-менника Панаса Мирного", який активно публі-кувався за кордоном та критикував російськувладу, царська поліція не змогла його розшукати.В той же час Панас Мирний підтримував дружніта професійні зв'язки з багатьма діячами тогочас-ної української культури – Лисенком, Коцю -бинським, Лесею Українкою, Карпенком-Карим,Занько вецькою та іншими. Пізніше М. Зеров оці-нив спосіб життя Панаса Мирного-письменникай Панаса Рудченка-чиновника як «постійне роз-двоювання на урядовця коронної служби та укра-їнського письменника-народовця».

У наступній доповіді «Панас Мирний – епіч-ний геній української прози» та слайдовій візу-альній презентації цьогорічна випускниця Сара-Марта Деак виділила головні творчі здобуткимитця як в прозі, так і в поезії, на перекладацькійниві, згадала про його громадську діяльність.Вершин мистецтва П. Мирний досягнув у прозі,де він увів в українську літературу нові теми або

ж новий погляд на вже всім відому тематику, атакож створив нові, не стереотипні соціальнітипи (селянин, торговець, міщанин, інтелектуал,поміщик). Крім того, письменник-новатор запо-чаткував «нову жанрову систему: психологічнеоповідання й новела, соціально-психологічнийроман і повість, художній нарис, сатиричнаказка». До особливостей творчості Мирногоналежить схильність «реалістично осмислюватиусі складності життя людини», приділяти увагу«духовному світу особистості, яка прагне повно-цінного буття», творити «глибоко психологічніхарактери персонажів» тощо. Після огляду відгу-ків на прозову діяльність Мирного критиків тавидатних колег-митців, промовиця підкреслила:«Літературна спадщина Панаса Мирного – цеунікальні для свого часу твори, ...в яких ...відоб-ражалась правда життя, реальність зображувала-ся такою, якою і була». Його заслуга – «створен-ня яскравих людських особистостей, показ гли-боких психологічних процесів», не дивлячись наіснуючі в той час уявлення на рахунок представ-ника того чи іншого соціального прошарку.

Панас Мирний заявив про себе як майстерреалістичного психологічного аналізу у романі«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»(1880,Женева). На думку критиків, «у романі розкритосоціальну дійсність у всіх її суперечностях, унайрізноманітніших виявах – соціальних, націо-нальних, історичних, побутових; показано, яксоціально-економічні умови формували характерособистості, визначали її поведінку.» Про висвіт-лення у цьому романі життя українського сус-пільства протягом 150 років, про його тематику іпроблематику, про композиційну структуру ісюжетні лінії детективного типу йшла мова увиступі доктора-лектора М. Гербіль на тему:«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – шедевра реа-лістичної української літератури». Допо відачдетальніше зупинилася та підтвердила цитатами іслайдами авторські методи зображення головних

та другоплановихобразів. Прозаїкставить свої пер-сонажі у різніжиттєві ситуації іслідкує за зміна-ми в їхньому пси-х о л о г і ч н о м устані. Йому вда-ється тонко і прав-диво змальовувати складний і суперечливийвнутрішній світ своїх героїв, а особливо головноїпостатті Чіпки Варениченка – «суспільного типасвого часу». Йшлося і про виявлення та дослід-ження суперечностей і їх причини у внутрішньо-му світі молодого селянина, про багатогранністьйого характеру, про фактори, що вплинули натрагічну долю Чіпки. «Психологічне досліджу-вання Панаса Мирного – це справжнє експери-ментування, коли внутрішній світ дійової особи –таємниця не тільки для автора, а й для самогоперсонажа», – зазначила пані викладач на завер-шенні виступу.

Чудово виконаними зразками такого психоло-гічного досліджування стали два уривки, чутливоі вправно зачитані студенткою третього курсуІонелою-Пауліною Каїл. Внутрішній монологНаталки з драматичної п’єси «Лимерівна» (1892)не тільки розкриває її погляд на життя і волю. Ароздуми Чіпки з роману «Хіба ревуть воли, якясла повні?» мають не тільки пізнавальне чи роз-повідне значення. Ці невеличкі уривки показали,що твори Панаса Мирного не втратили своєї«привабливості і для сучасного читача» – знай-омлять з минулою епохою та з усіма її соціальни-ми процесами, «хвилюють долею своїх героїв»,впливають на нас і виховують. Твори і досягнен-ня цього корифея ніколи не втратять свого зна-чення для української літератури і своєї ваги дляукраїнського суспільства.

Ольга СЕНИШИН

Від усієї душі бажаю Многіїхліт престижній, поважанійусіма українцями Румунії га -зеті «Вільне слово» з нагоди

виповнення 70 років її існування.Будучи ученицею Українського педа-

гогічного ліцею м. Сігет, крім книжок ізбібліотеки, я з інтересом і приємністючитала на той час єдину українську газе-ту в Румунії «Новий вік». В ній писалинаші молоді українські письмен-ники і кореспонденти.

Шлях перейменованій на «ВС»газети не був рівним, треба булоборотися за її існування. Але миперемогли, доказавши цього, щовона продовжує існувати вже 70-ий рік! Це завдячується невтом-ній праці редакторам: головномуредактору п. Івану Ковачу, редак-тору п. Ірині Петрецькій-Ковач іредактору п. Роману Петрашуку.

Бажаємо їм багато успіхів на благоукраїнської культури!

Я не задовольнилася тільки чита-ти цю газету, а почала і писати у ній.Так, перша моя стаття вийшла у«Новому віці» 16 березня 1989 р., 30років тому. Я ще маю цю газету.Потім я писала періодично. частіше ядрукувала статті про наш ронян-ський хор – «Ронянські голоси», який

є ровесником газети. Він заснувавсявосени 1949 р. Я була б дуже щаслива,якщо б ми відсвяткували 70 років газеті«Вільне слово», а також відсвяткували70-річчя хору!

Тож На многії літа! газеті «Вільнеслово» і хорові «Ро нянські голоси»!

Іляна ДАН

170-ТУ РІЧНИЦЮ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАНАСАМИРНОГО ВІДСВЯТКУВАЛИ У КЛУЖI-НАПОЦІ

НА МНОГІЇ ЛІТА ПРОДОВЖУВАЧУ«НОВОГО ВІКУ» ЧАСОПИСУ «ВІЛЬНЕ СЛОВО»!

Панас Мирний

(Закінчення. Поч. у попередньому н-рі)


(Почнемо з відповіддю на запитання:коли була заснована газета «Новий вік»?– У травні 1949 року – Н. р.)

Вперше я познайомився з газетою «Новийвік» майже 60 років тому у навчальному 1959-1960 році, коли був учнем гімназійної школисела в Марицеї громади Дарманешти Су -чавського повіту.

Викладав нам українську мову покій-ний поет пан Юрій Ракоча, який впершепознайомив нас із газетою «Новий вік».

Якби таке стало можливим, тотисячі бажали б прочитати поінтернету «Новий вік»/«Вільнеслово» від першого номера і досьогодні!

Закінчивши Марицейську се -ми річку, я поступив до Се ретсь -кого ліцею. У першому навчаль-ному році (1961–1962) нашимкласним керівником був викла-дач Богдан Яричевський.

Пан Б. Я. сказав нам так: або-нементи на «Новий вік» – 100%!

З цих 70-х років я висилаюматеріали півстолітньої дав-ності.

Бажаю, щоб «Вільне слово»виходило ще хоча б 70 х70 роківдалі!

Багато успіхів!Та ось, які матеріали я пропоную з

нагоди 70 років «НВ»/«ВС»:

І. СІМ ЗАДАЧВикористовуючи 7 цифр 7 та арифме-

тичні дії, одержувати 7.

Ось 7 таких прикладів:Чому 7? 70 десятиліть «НВ»/«ВС».

1. 7+7 –7+7– 7= 72. 77: 77 – 7:7+7= 73. 77: 7 – 77:7+7 = 74. 777 – 777 + 7 = 75. 777 - 777 + 7 = 76. 7х7 - 7х7 + 7:7х7 = 77.

ІІ. 7 ЗАГАДОК

1. Торох, торх, розсипався горох,почало світати – нема що збирати.

(небо і сонце)2. Чорна корова всіх людей поборола,А білий віл всіх людей підвів.

(ніч і день)

3. Реве віл на сто гір, на сто кроків,на сто потоків.

(грім)4. Доки батько народився, син по сві -

ту находився. (вогонь і дим)

5. Один біжить, другий лежить, тре-тій кланяється.

(вода, берег, очерет)6. Що то за твір, що ні чоловік, ні звір, а має вуса!

(ячмінь)7. Зозуляста, серебриста, сорочок

наділа триста.(капуста)

***Висилаю вам фотографію, яка появила-

ся у «Новому віці» тому майже півстоліття.Ім'я учениць школи села ПергівціСучавського повіту: Екатерина Ґріґоряну,Ніколета Іґнатеску, Аристица Іґнатеску таМірела Іґнатеску. Вони допомагали пра-цювати тітці Клаудії, яка мешкала колошколи.

Ще раз бажаю редакції багато здоров'ята успіхів!

З пошаною, Микола КУРИЛЮК

П.С. Яке моє бажання: читати «Віль -не слово, коли буде відзначати своєперше століття!

Але це вже чиста утопія!..«Новий вік»/«Вільне слово» сповнить

перше століття, а я уже буду... «розби-тим горщиком»...

ВІТАЮ «ВІЛЬНЕ СЛОВО» З ЙОГО 70-РІЧЧЯМ!

Так можна б назвати долю деякихлюдей цього світу. Про що йдемова? У гарному селі, сповненімукраїнським духом, жила собі сім’я

інтелектуалів, яка складалася, як нормально,із чоловіка, жінки і дітей. Мова йде про сім’юпрофесора Петра Кімпана та його дружини,учительки Василі (Баршай) Кімпан.

Петро Кімпан – рущанський син Мара мо -риша та Василя (Баршай) Кімпан, копашиль-ська дочка в Караш-Северіні – познайомилися,коли їх доля завела до української Сігетськоїпеда гогічної школи. Там вони пізнали і горе, ігаразд, але, надіючися, що їх чекає світле май-буття, все бачили позитивно.

час минув і доля з’єднала Петра із Василеюжити у банатському селі Копашиль, там, девесь час було чути українське слово, україн-ську пісню. Іншими словами, на весіллі моло-дої пари гуляла більшість копашилян.

Із світлим майбуттям у душі, на радіснихкрилах щодо майбуття учитель Петро Кімпан іВасиля переступили поріг Копашильськоїсемирічної школи і стали демонструвати своїметоди навчання молодого покоління.Учителька Василя Кімпан методами педагога,

набраними у Сігетській педшколі, навчаламаленьких дітей із першого класу і чудовоюдоріжкою вела їх аж до четвертого класу, а тамїх передавала своєму чоловіку, Петрові, викла-дачу історії та географії, який водив їх по всі-ляких теренах життя і країни.

Якщо діти не розбиралися у різних ситуаці-ях, уже й молодий професор, представляв їмконкретно у музеї, для якого роками збиравматеріали, щоби копашиляни знали, що у селіжив професор і лишив їм незабутні дарунки.

Так минали роки, молоде подружжя готува-ло собі педагогічні ступені. Народилися у нихдва сини: Василь та Іван. Молода пара йшлауперед із життям. Потім Василь почав працю-вати, але часто стається так, що «біда не при-ходить сама» і над сім’єю Кімпанів сталосявелике лихо: їх син Василь помер трагічноюсмертю.

Гіршої біди від смерті власних дітей немаєна світі.

Пара Кімпанів гірко перенесла таку нещас-ну долю, допомогаючи молодій сім’ї виростатималеньких внуків.

час пройшов і пара учителів копашиль-ської школи працювала у продовженні.час

проходив, як ііншим. часто булиучасниками артис-тичних заходів – томішаного хору, тот а н ц ю в а л ь н и хколективів.

Настав час залишати свої місця молодомупоколінню. Так минали дні і ночі, обоє пенсіо-нерів раділи своїм умовам, створеним їхнімзаробком. Обоє дожили старших років, алеколи потрібно було іще хоч трохи, професорісторії та географії, талановитий тенор мішано-го хору «Зелена ліщина», інструктор танцю-вального колективу, класний керівник бага-тьох поколінь, добрий сусід, вокальний солістКопашильського хору «Зелена ліщина», профе-сор Петро Кімпан (Кимп’яну) захворів на неви-ліковну хворобу і на 86-ому році життя помер.

За професором Петром Кімпаном(Кимпяну) тужать дружина Василя, оставшисьсамою, тужить син Іван із своєю сім’єю, тужатьвнуки там, де вони знаходяться, тужать колиш-ні учні...

НЕХАЙ БУДЕ ЗЕМЛЯ ЙОМУ ПУХОМ! іван ліБЕр

Покинув нас професор історії копашилянин Петро Кімпан

В ДОЛІ-НЕДОЛІ

«Щасливе дитинство – це тепла хатина,В якій у любові зростає дитина;Це мамина пісня, бабусина казка,Любов усіх рідних, Господняя ласка...»

(Автор невідомий)

Справді, тепер, може, як ніколи, дбаємо, щобнаші діти мали щасливе дитинство. Якщозмалку про це дбає мати, бабусі, всі рідні,то від трьох років їх приймають в садочки,

де про їх виховання, щасливе дитинство дбають вихо-вательки.


(Продовження на 11 стор.)

Іляна ДАН

Всурівській тімішорській хатінаприкінці червня відбуласяприємна зустріч жінок-украї-нок нашої організації. На захо-

ді були присутні делегатки майже з усіхфілій СУР – членкині жіночої організації.Очолювала зустріч голова організації п.Ледія Співалюк. Як завжди на наших усіхзаходах, був присутній голова СУР і депу-тат Парламенту пан Микола-МирославПетрецький, а також голова комісії СУРз питань жінок та сім'ї Ірина-ЛюбаГорват.

Спочатку голова Тіміської філії СУР п.Юрій Глеба щиро привітав всіх жінок ігостей. Так само жінок привітав п. депу-тат, поздоровив їх за велику роль ужитті і суспільстві, побажав їм найкра-

щих успіхів, міцногоздоров'я і багато щас -тя.

П. Ледія Співалюкподякувала членам про-воду СУР за їх підтрим-ку, а всім повітовимфіліям за присутністьна зустрічі, прочиталазвіт і план наступнихзаходів організації. О -піс ля надала можли-вість всім жінкам наз -вати свої пропозиціїдля покращення плану.Провелися дискусії. Па -ні Співалюк запропону-вала кожній жіночій

організації зробитивласний план захо-дів. Потім п. Ірина-Люба Горватпояснила регламент для функціону-вання і упорядкування комісії із спеці-альних питань, підкреслила, що вінмає на меті: залучення всіх жінок-членкинь до різної культурної, соці-альної діяльності, знаходити по -в'язання соціальних проблем, приго-товити проекти програми, організу-вати заходи для ставлення питань,проведення зустрічей для збираннядобровільних внесків з метою допо-магання бідним, хворим, підтримки

незабезпеченихлюдей тощо. Го -ло ва Буха рестсь -кої філії СУР п.Ярослава Коло ти -ло оцінила дум ки іпропозиції жінок іконкретно подалаприклади, як мож -на допомагати.Пер ше завдання –зберігати тради-ції, вивчати рідну

мову і говорити нею, свята, українськікультурні заходи проводити українськоюмовою, бо це заохочує СУР, не інші органі-зації. Після таких гарних слів про жінок,про їхню працю, після такої приємної зус-трічі, після обіду всі направились до селаМалі Ремети на відстані 40 км на іншийзахід, в село, куди переселилось із Мара -морощини багато українців із селаВишавська Долина та інших сіл.

Гарно приймали гостей голова місце-вої організації СУР п. Анна Грінь, комі-тет організації, всі українці села.

Сюрпризом стала зустріч із молодимколективом дівчат і хлопців «Гу цуль -ський плай», який представив давній зви-чай «Гуцульське весілля», керівник п.викладач Марія Папарига в школі Ви -шавська Долина. Великою радістю булатакож зустріч з учителькою, яка засади-ла любов до української пісні професоруАнні Грінь. Емоційні моменти! Післяпараду і виступів артистичних колекти-вів розпочався концерт, на якому висту-пали всі запрошені.

Анна БЕРЕҐІЙ

ПРИЄМНА, РАДІСНА ЗУСТРІЧ ЖІНОК-УКРАЇНОК СУР

у ЩасливоМуДитиНстві


Нещодавно в нашій Реме -тянській школі з нагоди завер-шення навчального ро кубули нагороджені пре-

міями, дипломами і книжками всіучні, які старалися добре вчитися ібрати участь в різних шкільних кон-курсах, олімпіадах, культурних іспортивних подіях в присутностіродичів, представників СУР, держав-ної адміністрації, церкви і, звісно,учнів і викладачів.

Пані директор Марія Штефантепло привітала всіх, подякувалаучням і викладачам за їхню працю,родичам за гарні стосунки з школоюі викладачами, за їх підтримку,Сільській Раді за матеріальну допо-могу, побажавши всім щасливихканікул і успіхів у майбутньомувипускникам VІІІ-го класу.

Далі пані директор запросила дослова представника держадмініс-трації, радника Сільської ради і голо-ву місцевоі організації Союзу україн-ців Румунії Василя Пасинчука, подя-кувавши за їх вагому підтримку ігарні стосунки школи із СільськоюРадою і СУР, які привітали і поздо-ровили всіх, подякували за запрошен-ня. Як колишній колега, В. Пасинчуксказав, що він завжди із задоволен-ням відповідає на запрошення, пере-

дав найкращі побажання від пана головисела і Сільської ради та СУР, поздоровив

учнів за їх успі-хи, подякував усімучням, вик ла да -чам і родичам заїх працю і гарні,добрі відносиниз школою.

Результатидіяльності і нат -хненної праці,відображені впреміях і дипло-мах, які отри-мали учні на різ-них конкурсах,олімпіадах і в

загальних оцінках наприкінці шкільногороку. Послідували преміювання відмінни-

ків.Керівники класів, починаю-

чи з VІІІ-го, вручили своїмучням дипломи і премії, а учнівіддячились їм гарними буке-тами квітів.

Опісля підписувач цих ряд-ків від себе і СУР подякувавучням, які брали участь пос -тійно в заходах, організованихСУР у складі вокально-танцю-вальної групи «Реме тян ка»,подарувавши їм книж ки, ка -лендарі і ручки, написавши напершій сторінці книжки«Тарас Шевченко – апостолукраїнського народу» такіслова:

«На довгу і незабутнюпам'ять про нашу шко лу, най-ріднішу, найгарнішу і найдо-рожчу, зі словами подяки заВаш вклад на ниві українства,української мови, пісні ітанцю і за те, що так гарно,артистично і талановито випредставляли нашу школу,наше рідне село і Союз україн-ців Румунії.

Окреме спасибі батькам іродичам, що так гарно вихо-вали своїх прекрасних дітей.

Від щирого серця і глибини душі бажаювам успіхів у майбутньому, Божого благос-ловіння і всього найкращого. Хай завжди івсюди усміхається вам сонце, щастя,радість і хороші люди».

Ще раз відзначимо дуже гарні успіхинаших учнів, високі загальні оцінки, багат-ство премій і дипломів на різних конкур-сах, за що їх щиро поздоровляємо і бажає-мо їм гарних, веселих і щасливих канікул!

Проф. Василь ПАСИНчУК,перший заступник голови СУР,

голова організації СУР с. Ремети,Марамороський повіт

ПРО ЗАВЕРШЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО РОКУ, УРОЧИСТЕ ПРЕМІЮВАННЯ ВІДМІННИКІВ ТА

ДОВГОЖДАНІ КАНІКУЛИ В РЕМЕТАХ

(Продовження на 11 стор.)Проф. Василь ПАСИНчУК,

перший заступник голови СУР



(Далі буде)

Остання в уже минулому навчаль-ному році зустріч українськоїгромади у Клуж-Напоці відбулася29 червня. Її організували викла-

дачі та студенти українського відділу накафедрі слов’янських мов при місцевому уні-верситеті імені Бабеша-Бойоя за постійноїфінансової підтримки Союзу українцівРумунії. Захід було присвячено 155-ій річницівід дня народження Михайла Коцюбинського(1864-1913) – визначного європейського про-заїка свого часу, класика української літера-тури і одного з її «найоригінальніших» прозаї-ків, журналіста і громадського діяча, послі-довного письменника-громадянина і яскравогогуманіста, великого правдолюба і «сонцепок-лонника». На думку критиків, його повісті,оповідання та новели створюють «єдинийбарвистий і складний гобелен українськогожиття кінця 19 – початку 20 століть».

Людина надзвичайно чутлива і чуйна, тала-новита та обізнана, він створив полотнасповнені «красою, людяністю і добротою», вяких переплітаються «життя і мрії, казки ідійсність». Коцюбинський належить до тихнебагатьох щасливих творців, чиї роботи(крім однієї) були надруковані ще за життя.Його працю було широко визнано наБатьківщині та за кордоном, причому роботиписьменника було перекладено на більш ніж40 мов світу, про нього багато писали євро-пейські дослідники і журналісти.

На початках радянського панування, підчас сталінської «чистки» у 30-і роки, систе-ма позбавила життя дітей, друзів, соратни-ків та однодумців Коцюбинського, серед якихбули і ті, хто її критикував, як і ті, хто за неїборовся і вірно їй служив. Та художній доро-бок Михайла Коцюбинського, його ідеї, новов-

ведення і досягнення зайняли своє місце вісторії нашої літератури, вплинули на форму-вання цілого ряду представників українськоїкультури.

Першу доповідь на клузькій зустрічі натему «Михайло Коцюбинський – від реалізмудо імпресіонізму» зачитала пані лектордоктор М. Гербіль. «Стилістична манераписьменника проходить через два великіетапи, допоки стає тим стилем, який йоговідрізнятиме і який забезпечить йому особли-ве місце на літературній і культурній україн-ській арені», – зазначила промовиця. Булопроаналізовано твори Коцюбинського етног-рафічного і натуралістичного етапів, під-креслено його становлення як імпресіоніста –«стилю, що його повністю характеризує».

У документальній стрічці та рефераті«Михайло Коцюбинський – майстер імпресіо-

ністичної новели», яку студенткаА.-Є. Бурлаку прочитала на румун-ській мові, в першу чергу було зга-дано про сім’ю і дитинство, рокинавчання та творчий ріст і ста-новлення М. Коцюбинського. Вар -тує поваги самоосвітня працямитця, який постійно слідкував залітературними процесами тановинками того часу і дуже бага-то читав.

155-ту річницю від дня народження М. коцюбинського (1864-1913)

відсвяткували у клужі

(Продовження на 13 стор.)Ольга СЕНИШИН

ЛИПЕНЬ

1. Лучію МІГОК (з дому АРДЕЛЯН, 15липня 1963 р.) – викладача української мови вСучаві. Пані Лучія – інспектор з питань кад-рів в Сучавському шкільному інспектораті,голова Сучавської міської організації СУР.

Уродженка багатодітньої сім'ї священикаІвана Арделяна, вихідця з марамороськогосела Бистрий, яка чимало зусиль доклала длятого, щоб у мальовничій Сучавщині україн-ська мова зберігалася далі і далі.

2. Мирослава ПЕТРЕЦЬКОГО (30липня 1959 р.) – голову Марамороської пові-тової організації СУР, члена Ради СУР, викла-дача музики, керівника і соліста ансамблю«Червона Калина», члена хору «Ронянськіголоси». Засновника Фестивалю-конкурсудля учнів української поезії на повітовомурівні в Румунії з 2001 року в Мараморощині,що з часом переріс на Конкурс національногорівня, спочатку у Верхній Рівні, а згодомФестиваль перенесли до м. Сігету. Уро -дженця українського марамороського селаВерхня Рівна, де закінчив початкову восьми-річну школу і поступив до Сігетського педу-

чилища. Згодом став разом із дружиноюкерівником хору «Ронянські голоси» – яквипускники Музичного факультету в Україні.Захистив Мастерат із прав людини Бая -марського факультету. З самих молодих роківвиступав з українськими піснями на різнихфестивалях, де з честю представляв і даліпредставляє українську громаду. Там, депоявляється Мирослав Петрецький з «Чер -воною калиною», – завжди особливо гарнийукраїнський настрій, який єднає українцівРумунії.

Мірко, як його всі звуть, заснував і мандо-ліновий оркестр учнів рідної Верхньої Рівни.

З 2006 р. – перший заступник голови СУР,член Президії СУР, голова Мара мороськоїфілії СУР.

Бажаємо багато подальших успіхів головіМарамороської організації СУР на україн-ській ниві Румунії. Нехай здійснюються усійого задуми, хай відкривають вони обріїподальших перспектив!

На многая літ з виповненням 60-ти років!

3. Іляну ДАН (31 липня 1944 р.) – першузаступницю голови Жіночої організації СУР.Народилася п. Іляна Дан (з дому Рагован) в

Мараморощині в с. Верхня Рівна, де й закін-чила початкову школу. Поступила до Сі -гетського педагогічного ліцею, де активновиступала у хорі та в окрестрі, граючи намандоліні. Після закінчення ліцею бере при-значення до рідної і дорогої Верхньої Рівни,де працює понад 45 років учителем, виховую-чи чимало поколінь. Одружена з відомиммарамороським художником Аурелом Даном,мати троїх талановитих, люблячих дітей!Пані Дан – активний член СУР вже 30 років,віддано виступає у хорі «Ронянські голоси»,на честь 60-річчя якого видала книгу.Дописує до часопису «Вільне слово», а такожвона й кореспондент повітової газети «GraiulMaramu reșului», де пише і популяризує діяль-ність СУР та хору «Ронянські Голоси», неоминаючи ні діяльності у сфері жіноцтва.Бажаємо їй далі бути такою гарною, молодоюта активною. Багато радості, приємних подійз тим, щоб усе задумане збувалося!

На многая літ з виповненням 75-ти років!

МНОГІЇХ І БЛАГІЇХ ЛІТ, ДОРОГІ ЮВІЛЯРИ!

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПРОВІД СУР

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ ВІТАЄМО ВАС, ДОРОГІ ЮВІЛЯРИ!


9

...чорНоБиль-ську ЗоНу


Уселах Верхня Рівна і КоштільМа рамороського повіту пра-цюють 6 виховательок, якізаймаються з дітьми з вели-

кою дбайливістю і знаннями. Вихова -тельки: Михаєла Бойчук, Анна Семенюк,Наталія Семенюк, Люба Рус нак, ВалеріяЛавиця і Марія Бача мають вищу освіту іпедагогічні ступені, забезпечують щасливедитинство у кожній групі садочка.

Крім щоденної діяльнос-ті, вони приготовили і спеці-альну діяльність з нагоди 1червня – Дня захисту дити-ни, 8 Березня, 9 травня,

завершення шкільного ро -ку, тематичних екскурсій.

Вихователька МихаєлаБойчук приготовила гарнупрограму із старшою гру-пою «До побачення, садо-чок!»; Анна Семенюк при-готовила із своєю групоюдіяльності: «Прекраснийдень із чудовими дітьми» і

«Квітковий карнавал»; Люба Руснакорганізувала спектакль «Ми – дітисвіту»: «Малюнки на тістечку», «Квіти»,малюнки «Планета Земля». Вихова -телька Наталія Семенюк організувала

захід «Танець дружби» малої групиу партнерстві із підготовчою гру-пою із школи, підготовленою учи-телькою Віолетою Лавиця.

А спільно всі групи взяли участьу екскурсії «Ми почуваємось прек-расно у Поляні Корнет». Тепер –канікули, але діти з нетерпіннямче кають нового навчального шкіль -ного року. Успіхів вам і надалі,чудові виховательки, дорогі нашідіти!

Вперше в історії української діаспори впіслявоєнній чехословаччині та сучаснійчехії вийшов друком 1-й номер чесько-укра-їнського літературного часопису "Ман -дрівник", видавцем якого є Товариство"Опір Західної України" в Празі (чеськаРеспубліка).

ВЧеській Республіці до цих пір існу-вали тільки 2-ва друковані часописи– часопис "Пороги" (заснований в1992 році), видавцем якого є

Українська ініціатива в Чеській Республіці ічасопис "Український Журнал" (заснований в2005 році), видавцем якого є ГО "Рута". Але цічасописи у своїй концепції є культурно-політич-ними часописами і повноцінно не відображаютьв собі чесько-українські літературні взаємини.Тож із виходом в світ друкованого чесько-укра-їнського літературного часопису "Мандрів ник"цю обставину вдалося належним чином напра-вити.

В 1-му номері літературного часопису"Мандрівник" надруковані вірші поетів на укра-їнській і чеській мовах, які тісно пов'язані з літе-ратурним життям української діаспори в Чехії:вірші поетеси і кандидата філологічних наукНадії Гаврилюк із Києва (яка публікувалась врізноманітних екзильних українських часописахв Чехії ("Пороги"), Словаччині ("Дукля"), США("Свобода") і Канаді ("Гомін України"), віршіпоетеси Юлії Драгун із Закарпаття (яка є авто-ркою не одного десятка книг та зокрема книги начеській мові "Košik plný dobroty" (укр. "Кошикповний доброти")) та інші, багато із яких при-свячені полеглим і воюючим в сучасній росій-сько-українській війні українським солдатам.Також в 1-му номері літературного часопису"Мандрів ник" надруковані вірші та рецензії

екзильних письменників української діаспори вПівнічній Америці, зокрема Івана Овечка таЛевка Хмельковського. В 1-му номері зокремабагато інших рецензій на книги і статтей пропрезентації книг сучасних українських письмен-ників Чехії.

У літературному часописі "Мандрівник"також присвячені статті книговиданню україн-ських книг і поштівок в Чехії (єдиною україн-ською громадською орґанізацією в ЧеськійРеспубліці, яка в Чехії з 2014-го року професій-но займається книговиданням українських літе-ратурно-художніх та науково-популярних книг іпоштівок є Товариство "Опір Західної України"в Празі (Чеська Республіка)), а також життю йдіяльності Приватної бібліотеки Олега Павліваім. Григорія Сковороди (яка є дочірньою інсти-туцією Товариства "Опір Західної України" вПразі (Чеська Республіка) і яку в народі неглас-но називають "Першою українською бібліоте-кою в Чехії")) з нагоди її 15-річного ювілею зчасу заснування й діяльності.

Окрема стаття в літературному часописі"Мандрівник" присвячена виданій (вперше вісторії України) Товариством "Опір ЗахідноїУкраїни" в Празі (Чеська Респуб ліка) у співпра-ці з Českou poštou (укр. Чеська пошта) начеській мові поштівці, присвяченій 120-й річни-ці від дня народження незламного борця і муче-ника за вільну і соборну Україну (і адвокатаСтепана Бандери зокрема) Д-ра ВолодимираГорбового.

Вістка про випуск 1-го номеру літературногочасопису "Мандрівник" облетіла українську гро-мадськість в Україні і українську діаспору всвіті. Статті про випуск 1-го номеру"Мандрівника" були опубліковані у столиціУкраїни в ґазеті КУНу "Нація і Держава" (№ 5,2019), у Пряшеві в ґазеті української діаспори в

Словаччині "Нове Життя" (№ 12, 2019), уТоронто в ґазеті української діаспори в Канаді"Гомін України" (№ 19, 2019 р.) і у Нью-Йорку в

ґазеті української діаспори в США "Свобода"(№ 19, 2019 р.). Тож редакція "Мандрівника"була би вельми рада, щоб стаття про новийчесько-український літературний часопис"Мандрівника" була опублікувана теж і в ґазетіукраїнської діаспори в Румунії "Вільне Слово",яку ми надсилаємо для публікації у "ВільномуСлові", а редакції "Вільного Слова" надсилаємодрукований примірник 1-го номеру літературно-го часопису "Мандрівник" на пам'ятку та надобру згадку.

Головний редактор чесько-українського літературного часопису "Мандрівник"

Мґр. Олег ПАВЛІВПрага – Хмельницький – Бухарест

лист до редакції «вс» з Праги

1-ий випуск чесько-українського літературного часопису «Мандрівник»


у ЩасливоМуДитиНстві


«Привіт, горобчику, – сказавчоловік, угледівши соло-вейка-Романа на лаві, – якіж вони сміливі, ці міські

горобці. Майже приручені. Вибач, друже, але умене немає нічого, щоб тебе нагодувати».

«До чого ж ці люди необізнані! Як це пере-плутати солов’я з горобцем?» – і соловейко-Роман гордо випрямив груди, показуючи своєстрокате підгруддя.

«Та це ж не горобець! – здивувався чоловік.– Невже це соловейко?»

«Нарешті розпізнав!», – втішився подумкисоловейко-Роман і радісно закивав голівкою,затьохкав задоволено, розпростерши своїкрильця, щоб чоловік міг краще розгледіти усібарви його чепуристого «жабо».

«Ти так реагуєш, соловеєчку, ніби розумієшмене? – усміхнувся чоловік. – А що це у тебена крильцях? Невже кров? Сядь мені на доло-ню, я тебе огляну».

Чоловік вийняв вологу серветку і приклавдо подряпин на тілі соловейка-Романа, який зрадістю вмостився на теплій долоні.

«Де ж ти так поранився, соловеєчку? –поспівчував чоловік. – А що це в твоїх криль-цях? Трояндові пелюсточки? Як вони потрапи-ли поміж твоє пір’ячко, мій друже? Чи тичасом не залітав до трояндового раю?»

Соловейко-Роман закивав голівкою, під-тверджуючи таке припущення.

«Та ти ніби дійсно розумієш мене, чи це явже починаю марити і розмовляю з пташкою?»– зчудовано запитав сам себе чоловік.

Соловейко-Роман закивав ще енергійнішеголівкою і вийняв дзьобиком з-поміж свогопір’ячка ще одну трояндову пелюстку, якупоклав чоловікові на долоню.

«О, видається, що ми обоє побували в тро-яндовому раю і нам обом там не знайшлосямісця. Ми відступили, брате: я колись, дужедавно, а ти – сьогодні».

«Тьох-тьох, так-так» – сумно затьохкавсоловейко-Роман.

«Шкода, що я не розумію твоєї солов’їноїмови… це ж ти, мабуть, співаєш свою «печаль-ну історію», пов’язану з трояндовим раєм? –зітхнув чоловік. – Співай, мій друже, але йпам’ятай, що маємо бути вдячними ЇїВеличності Долі як за мить кохання в нашомужитті, так і за кохання на все життя».

І соловейко-Роман не вгавав у тужливомущебетанні, заглядаючи своїми темними засму-ченими очицями у вічі чоловіка.

VІ. «Співай, мій друже, співай!»

«Співай, мій друже, співай! Висповідайся!Розвій свій душевний біль, нехай вивільнитьсятвоє серце від тіні зажури. Колись, дуже давно,і я думав, що печаль вже ніколи не покинемене, – задумливо говорив чоловік, – алепечаль це лише одна з безлічі граней людсько-го серця. Бо є ще й інші – ті, котрі наповнюютьдушу світлою радістю. І, повір мені, соловеєч-

ку, цю радість ти обов’язково знайдеш, яксвого часу знайшов і я».

Раптом поруч з чоловіком щось задзвеніло.Соловейко-Роман припинив співати, а чоловік,ніби прокинувшись від підсвідомих спогадів,поквапливо вийняв телефона з кишені.

– Доброго дня, кохана!– Дякую, моя люба! Дякую за привітання!

Особливо дякую за те, що не нагадала, скількимені виповнилося. Нехай це буде нашою таєм-ницею.

– Так, я вже в Чернівцях. Сподіваюсь, щонадвечір буду в Бухаресті.

– Ні, Надійко, не потрібно. Я сам тобі зате-лефоную, але вже після перетину кордону,десь ближче до Сучави, де буде хорошепокриття.

– Що везу з Чернівців? Ну ти ж знаєш, якзавжди, три пакети всесильного цитрамону –для себе і… розкішний трояндовий букет длятебе.

– А що ти приготувала смачненького дляіменинника? Признавайся!

– Дякую, кохана, без твого фірмового«Наполеона» дні народження у нашій родинінавіть важко собі уявити. Впевнений, що цеторт-велетень, тому дозволяю дітям і онукамйого «порівняти», але так, щоб і мені щосьзосталося.

– Що?! Буде ще й сюрприз!– Боязко навіть вгадувати! Невже гефілте

фіш?! Я вгадав? О, кохана, у твоєму приготу-ванні це не просто страва, це витвір гастроно-мічного мистецтва!

– Добре, Надійко, буду обережним в дорозіі зателефоную вже з Сучави.

Соловейко-Роман зачудовано дивився, слу-хав і розумів, що чоловік розмовляє зі своєюдружиною, що її звати Надія.

«Це ж я в майбутньому, – хвилювання прой-няло його до глибини душі – а Надія – моямайбутня дружина. Він щасливий, має коханудружину, дітей і онуків. Він – це я. Агов,Морфею, де ти? Усе це правда?»

– Так, Романе. Це твоє майбутнє. Це твіймайбутній райський куточок, створений і випе-

щуваний тобою, твоєю любов’ю. – Скажи, Морфею, а я одразу знайду її…

свою Надію?– Коли, як і де ви знайдете одне одного, вже

менш важливо. Істина в тім, що ти її, своюНАДІЮ, обов’язково зустрінеш.

Чоловік підвівся з лавки: «Бувай, соловейкурідний брате! Лети до своєї коханої, котра,мабуть, вже зачекалася на тебе. А я поїду досвого гніздечка».

Десь віддалено почувся Морфей: «А теперти знову станеш людиною».

Роман відчув під ногами землю. В його сві-домості ніби пролітав швидкий потяг, з віконякого почергово визирали: Сюзі, ВіраОлександрівна, аптекар, Аркадій, Морфей,Пауль Целан і якийсь, схожий на Романа, стар-ший чоловік.

«Що це було? Сон? Видіння? Запамо -рочення? – запитував себе юнак. – Зі мною бувМорфей! Він говорив до мене! Гей, Морфею!Ти тут? Скажи, трояндовий рай – це правда чимоя хвороблива уява?» Відповіді не було…

Натомість, перед ним, на лавчині, лежалатрояндова гілочка, рясно вкрита молоденьки-ми, ще не розпуклими пуп’янками. Взявшигалузку, Роман побачив старшого чоловіка,який пройшов повз нього з великим букетом вруці. Він посміхнувся Романові, немов бивітаючись, і пішов алеєю у бік виходу з парку.

Віддалившись на метрів зо сім, він раптомстишив хід і поволі обернувся. Обличчя чоло-віка світилося добром і втіхою, в його очахвиблискували веселі промінці щасливої люди-ни. Він гордовито притискав до себе трояндо-вий букет, вдихаючи райські пахощі. Якби нейого сивина та риси зрілого обличчя, можнабуло б подумати, що це закоханий юнак йде насвоє перше побачення.

Великий трояндовий букет здійнявся уповітря і привітно закивав Романові, який, усвою чергу, помахував трояндовою галузкою.

Так само неспішно, чоловік розвернувся івпевнено, по-молодечому покрокував далі.

Роман подивився услід йому з почуттямбентежної радості і пішов алеєю вглиб парку,споглядаючи на трояндову гілочку.

Вони йшли одночасно тією ж стежиною.Але в протилежні сторони: один – повертавсяв їх спільне минуле, а інший – йшов до їхспільного майбуття.

Обоє крокували, не обертаючись, і лишевеликий трояндовий букет і тендітна трояндо-ва гілочка позирали, підморгували одне одно-му, бо лише вони знали таємницю їх спільногопоходження з чародійного трояндового раю.

СЮЗІ (Новела-феєрія)

Роман КОБЗАЧервень-серпень 2018 рокуAntwerpen(Belgium) – Sovata (România)

(Закінчення. Поч. у попередніх числах)


«НАША СУЧАСНИЦЯ»Рубрику веде Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАч

Рубрику веде Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАч

– Будь-ласка, Анно, розкажипро себе пару слів. Скількитобі років, де ти народилася,

де мешкаєш, де навчаєшся, коли почалавивчати українську літературну мову?

– Добрий день! Моє їм'я Анна Шойман,мені 13 років. Я народилася в селі Балківці, депроживаю й тепер. Я учениця Восьмирічноїшколи Балківці, а українською мовою розмов-ляю з моїми батьками з дитинства. В школіпочала вивчати українську літературну мовув першому класі. Перші мої слова і реченнябули рідною мовою.

– Оскільки ти учениця сьомого класу, тивперше взяла участь у повітовій Олімпіадіз української мови та літератури, а потім,завдяки здобутим результатам, стала учас-ницею національного етапу, на якому отри-мала першу премію. Хто допомагав тобі упідготовці?

– Для олімпіади я вчилася і читала більше,ніж зазвичай, писала багато есе. Працювалая з викладачкою Анкою Штюбіану.

– Які завдання ти мала виконати нанаціональному етапі олімпіади?

– На національному етапі я мала працюва-ти над літературним текстом про дружбу йнаписати твір на тему "Мій найкращийдруг".

– Які враження склалися у тебе від уча-сті в Національній олімпіаді з українськоїмови та літератури?

– Оскільки я вперше брала участь вНаціональній олімпіаді з української мови талітератури, я мала великі емоції. Після кон-

курсу ми поїхали відвідати місто Яси.Найбільше мені сподобався Палац культури.Я дуже полюбила місто й людей, з якимипознайомилася. Думаю, що ще матиму нагодувідвідати це місто.

– В яких інших конкурсах ти бралаучасть дотепер?

– Дотепер я брала участь у конкурсі націо-нального етапу «Декламування українськоїпоезії», на якому зайняла ІІ місце, у конкурсі«Історія і традиції українців», де зайняла Імісце, в Олімпіаді з англійської мови – повіто-вий етап, а також в Олімпіаді з релігії – пові-товий етап.

– Мені відомо, що ти є надійним членомукраїнського танцювального ансамблю«Козачок», що діє у селі Балківці, керівникякого учитель Петро Шойман. Розкажи,будь-ласка, про твою любов до танцю.

– З дитинства люблю танцювати.Спочатку мені подобався балет. Та коли панШойман заснував молодшу групу ансамблю, явідразу записалася, і відтоді танцюю у цьомуансамблі. Ми виступаємо на сценах по всійкраїні.

– Розкажи про найкращий момент твоєїучасті у складі ансамблю «Козачок».

– Є багато таких моментів, але, можливо,найкращим був телевізійний конкурс "НекстСтар" (Майбутня зірка). Це був винятковий,особливий момент для нас, усіх членів ансамб-лю «Козачок».

– Які твої інші улюблені хобі?– Я ще люблю пекти печиво, читати та

проводити час і з друзями.

– Хто твійу л ю б л е н и йпоет або пись -менник?

– Мій улюб-лений поет Та -рас Шев ченко,інші улюбленіписьменники –Йон Лука Ка -ра джале, Йон Крянге та Джоан КетлінРоулінг.

– Як спілкуєшся з колегами та учителя-ми?

– У мене добрі стосунки зі всіма!– Твоя сестра Наташа також дуже добре

вчиться і отримує гарні результати наолімпіадах та на різних конкурсах. Як вирозумієтеся?

– Коли мені потрібна допомога, воназавжди присутня. І оскільки вона старша, їїпоради я беру до уваги.

– Як допомагають вам батьки та як вониреагують на ваші успіхи?

– Батьки є нашою підтримкою у житті,вони дають нам добрі поради й дуже радінашим успіхам.

– Ким ти мрієш стати?– В даний момент я ще не знаю точно...– Бажаю тобі успіхів у навчанні, вірних

друзів та гарних виступів з ансамблем«Козачок»!

– Гарно дякую!Розмову провела

Христина ШТІРБЕЦЬ

Розмова з Анною Шойман – ученицею сьомого класуБалківської восьмирічної школи, яка зайняла 1 місце на Учнівській національній олімпіаді з

української мови та літератури

М.Коцюбинський у своїх працяхйшов шляхом нововведень іприніс в українську літерату-ру «елементи декадентства,

символізму, неоромантизму, – усього того, щоза аналогією з німецькою та польською літера-турами дістало назву модернізму». Та завждизалишаючись реалістом, він у своїх повістях,оповіданнях та новелах «змальовує найпростішізовнішні подробиці, бачені в житті, ...а такожвідтворює глибинні соціальні зрушення в сус-пільстві».

Саме такою реалістичною, але в той же чассповненою магічності і чар, є робота, про якуйшлося в рефераті П.-І.Каіл «Чарівний світГуцульщини у повісті «Тіні забутих предків» М.Коцюбинського». В ній випускниця факультетурозпочала з історії створення цього твору,проаналізувала його та головних героїв. В кінцівона підсумувала: «Герої Коцюбинського сповне-ні ненаситної жадоби життя – найдивовижні-шої загадки людини й усього живого. З’явився насвіт – отже, маєш набутися в ньому, бо сенс ікраса життя – у самому акті життя, йогоіндивідуальній неповторності». У 1965 році цю

повість про гуцульське життя, звичаї і культу-ру на межі 19 і 20 ст. було екранізовано геніаль-ним режисером радянських часів СергіємПараджановим. Кінострічка під такою жназвою, уривок з якої ми переглянули, захоплюєглядачів, як вічною і незабутньою «трагедієюшекспірівського типу», неперевершеними описа-ми з життя і характерів українського селянина-гуцула, майстерністю режисера та вправноюгрою акторів.

Не менш цікавою стала друга частина захо-ду, де голова Клузької повітової організації СУРпан І. Гербіль розповів про декілька книг, вида-них цією організацією у цьому році. Це перекладКорнелія Ірода монографії відомого українсько-го літературного дослідника і критика ТамариНосенко під назвою ”Romanele lui LiviuRebreanu. Dinamica viziunii artistice” («РоманиЛівіу Ребряну. Динаміка художнього мислення»)надають можливість ознайомитися з поглядом«одного слов’янина на творчість румунськогороманіста 20 ст.». На думку пана І. Гербіля, цяробота показує те, «чого самі румуни у Л.Ребряну не побачили». Другим перекладом панаК. Ірода є збірка поезій відомого львівськогопоета і барда Олеся Дяка під заголовком«Nebiruitele sunete» («Звуки непереможні»). Упередмові пані М. Гербіль описує враження від

збірки так: «Зі «Звуків непероможних» виплес-кується море почуттів і емоцій..., які обніма-ють і цілують ноги подорожнього, що зупинив-ся подихати морською бризою...».

Михайло Волощук, автор збірки поезій «Душімоєї оберіг», теж належить до вже не молодо-го, але ще активного покоління письменниківукраїнського походження. На думку М.Михайлюка – автора передмови – пан М.Волощук «сповідається людям: Я з піснею зай-шов у кожній дім; Прийміть, любіть, вітайте;Я вам належу». Поетичним дебютом україн-ської поезії в Румунії стала збірка «Калиновадуша моя» молодого автора Лариси-МихаєлиТрайсти. «Автор зосереджується не на зовніш-ніх ефектах, а заглиблюється в їхню суть», –підкреслив у передмові пан В. Антофійчук.Останньою представленою книгою сталанаукова праця пана лектора доктора І. Гербіляпід назвою «Офіційна антропонімія українцівМараморощини». Вона є результатом довгої ікропіткої пошукової роботи у царині мовознав-ства, яка вивчає власні назви людини. «Переднами пристрастна робота досвідченого лінгвіс-та, який досконало володіє не тільки рідноюмовою, але й досліджуваною сферою, і якийхотів розкрити своїм читачам, чи то фахівцям,чи ні, частину з українського антропонімічногоскарбу...», – вважає професор Клузького універ-ситету імені Бабеша-Бойоя пан Адріан Кірку-Буфтя.

155-ту річницю від дня народження...

(Закінчення. Продовження з 10 стор.)


¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

Виявляється, що...• найважче гніздо у хижого птаха орлана-білохвоста.

Важить воно, як легковий автомобіль– більше тонни!• найбільший і найважчий птах на Землі – афри-

канський страус. Він важить, як маленьке слоненя –80-100 кг, зріст—до 2.5 м. А щоб зварити яйце страуса,потрібно дві години.

• найменший із птахів – колібрі-бджілка. Йогодовжина – майже як сірникова коробочка – 5,7 см, авага – як півчайної ложки вівсяних пластівців – 1.6 г.Колібрі може літати задом наперед і вбік, при цьомуробить до 80 змахів крильми за секунду

• найшвидше б'ється серце канарейки – 1000 ударівза хвилину (для порівняння, у людини – 75 ударів)

• найдовший дзьоб у пелікана – 51 см• найвище з усіх птахів піднімаються орли – 7 500 м

чи знаєш ти, що...• качки і гуси не бояться морозів. Вони витримують

температуру до -110 С, хоча такої температури на Землінемає;

• в Новій Зеландії живе пташка, що не має ні крил, ніхвоста, це – ківі;

• фламінго мають рожевий колір тому, що спожи-вають водорості, в яких багато речовини каротиноїду;

• яструб має такий хороший зір, що бачить мишу звідстані кілометра.

Мати Дика Кач -ка знесла на -весні синюва-ті яєчка. Ста -

лося так, що їй треба буловідлучитися від гнізда.

Коли Дика Качка повер-нулась, у гнізді, крім їїяєчок, з’явилось іще одне –велике.

Дика Качка не засумува-ла. Навпаки. Вона навітьзраділа. Це була вченаДика Качка. Вона сказаласвоєму чоловікові ДикомуСелезню:

– Я певна, з цього яєчкавиросте білий Лебідь. Ко -лись уже таке було. Я самачула. Про це навіть у ста-ровинній книжці є!

І справді.З яєчок Дикої Качки

вилупилися сіренькі ка -

ченята, а з великого –синок з довгою шиєю.

Батьки відразу наз ва лийого Лебедятком і годува-ли цього синка краще заінших.

Усі каченята хапа ютьзелену ряску та жучків-черв’ячків, а во но чекає,доки перед ним щось смач-не покладуть.

Качата наввипередкивід зорі по озеру плавають,а Лебедятко відпочиває.Боїться зморитись, захе-катись.

Літають каченята зозера до лугу. А наше Ле -бедятко іде собі переваги-ваги, угору й не дивиться.

– Не лети, дорогий,–турбуються батьки.– Пі -р’ячко розгубиш.

До осені виросли качата– веселі всі, дружні.

– Час, час нам летіти,–крячуть.– У теплі місцямандрувати. Братику, під-німайся з нами!

А братик ні з місця.Див ляться на нього бать-ки – власним очам не ві -рять: ростили-кохали Ле -бедя, а виріс жирний леда-що Гусак...

Такий ледащо, що й їжішукати сам не хоче, і пла-вати не бажає, і літатине вміє. І взагалі не розуміє,навіщо він на білому світіживе.

Юрій ЯРМИШ

Стара історія

Ми збираємо порічкиДля маленької Марічки.Дві – у кошик, сім – до рота.Отака наша робота.

Коли виросте Марічка,Сама піде по порічки,Буде в кошик накладатиІ усіх нас пригощати.

Вікторія БОНДАРЕНКО

ПОРІЧКИ ДЛЯ МАРІЧКИ


¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

19

Марія СОЛТИС-СМИРНОВА

як МавПочки вчилися раХувати

На одному дуже високому дереві поблизу африкан-ських джунглів жили дві маленькі мавпочки.

І хотіли вони дуже сильнонавчитися рахувати.

Та, от біда, не могли виріши-ти, ЩО саме рахувати. Бананівдля їжі потрібно від сили двіштуки, на дереві листя не зруч-но рахувати, бо його вітерколише, та й не знали мавпеня-та, яка цифра після чотирьохбуде, бо лап у них лише чотири,а пальці рахувати ні для чогобуло.

Та тут вони побачили зебру. Іна ній було стільки білих тачорних ліній, що мавпочки зро-зуміли – це те, що треба.

Вони швиденько спустилисяз дерева і побігли до зебри.

– Тітонько, ви навчите насрахувати?

Зебра припинила ласувати соковитою травою, яка ще

не встигла висохнути після позавчорашнього дощу,подивилася на двох крихітних мавпочок і погодилась.

– Ура, ти лічи білі смужки, а я чорні, – запропонувалаодна мавпочка.

Зебрі і самій стало цікаво, яких смужок у неї більше,тому вона охоче допомагала малюкам рахувати.

Мавпенята спочатку лічили на ногах, потім на опуще-ній голові, бо зебра знову смакувала траву, а тоді з дозво-

лу полізли на спину до смугасто-го коника.

Зебра підказувала мавпочкамчисла, а ті лічили і лічили.

Сонце майже сховалось загоризонт, коли дві мавпочкизакінчили рахувати смужки назебрі.

Та й її добряче здивували: ічорних, і білих смужок булаоднакова кількість.

чемно подякувавши, мавпе-нята подалися до свого дерева –їм дуже хотілося їсти.

А зебра після цього, коли їїпитали, чи вона біла у чорнусмужку, лише весело сміялась,згадуючи кумедних мавпочок,які вчилися рахувати.

Румунська тенісисткаСимона ХАЛЕП сталапереможницею цього-річного Вімбледону, обіг -

равши всесвіттньо відому амери-канську тенісистку СеренуВільямс. Симона Халеп за менше1 години перемогла у двох сетах істала вперше в своїй кар'єрізавойовницею такого бажаногоконкурсу і стала четвертою раке-тою у світі.

Симона була нагороджена най-вищою державною нагородою

Румунії президентом РумуніїКлаусом Йоганнісом – ЗіркоюРумунії ступенем кавалера таПатріархом Румунії Данієлом –Патріархальним Хрестом.

Симона Халеп – уродженкаміста Констанца 27 вересня 1991 р.

Бажаємо подальших успіхів! У 2020 р. Симона Галеп понесе

прапор Румунії на відкриттіОлімпіади в Токіо.

***У юніорському змаганні Вім -

бледону чемпіонкою стала 17-річна киянка Дарія СНІГУР, обіг-равши американку Алексу Ноельз рахунком 6-4, 6-4.

Дарина стала п'ятою в історіїУкраїни переможницею юніор-ського турніру Великого шолома.

Вітаємо!(І.П.-К.)

ПЕРЕМОЖНИЦІ ВІМБЛЕДОНУ 2019 р.!

Сторінки склала Ірина петрецька-коваЧ

З А С Т Е Р Е Ж Е Н Н ЯЗ А С Т Е Р Е Ж Е Н Н Я= За достовірність фактів, цитат, власних імен та інших

відомостей відповідають автори підписаних матеріалів.= Редакція може не поділяти точки зору авторів.= Надіслані до редакції матеріали не рецензуються

і не повертаються.= Редакція залишає за собою право скорочувати

і редагувати надіслані матеріали, непорушуючи їхнього основного змісту.

= З юридичної точки зору за зміст матеріалів відповідають їх автори.

(Закінчення. Поч. на 12 ст.)

16 ЛИПЕНЬ 2019 р.

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

РЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАч

Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАч та Роман ПЕТРАШУККомп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Техноредагування – Роман ПЕТРАШУКДрукарня «RCR PRINT» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988 Adresa redacţiei:

Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti, ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737

E-mail: [email protected]/ Адреса сайту СУР: www.uur.ro

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців РумуніїРЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАЧ; Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ та Роман ПЕТРАШУК

Комп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ, Техноредагування – Роман ПЕТРАШУК

Друкарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988

Adresa redacţiei: Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti,

ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737 E-mail: [email protected]

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

6-го липня 2019 р. відбувся V«Фестиваль українського ри -бальського борщу» у містіСуліні. Фестиваль відбувся у

рамках реалізації річної програмиТульчанської філії на 2019 рік за фінан-сової підтримки Союзу українцівРумунії.

Суліна – місто на край землі. ДоСуліни можна добратися з Тульчі тіль-ки водою, на пароплаві, човні та катері.Довжину 70 км можна подолати за 2-3години. Ріка Дунай протікає через усюЄвропу – 3000 км, починаючи з Німеч -чини, і завершує свою «подорож» учорному морі. Добираючись до фінішу,Дунай намиває плавні, які ускладню-ють сухопутні дороги. Під час подорожізустрічаєш чимало каналів, а зеленізарості – лабіринти відкриваютьнадзвичайну природу Дельти – флори йфауни.

Місто Суліна має дві головні вулиці,ресторани, готелі та затишні дачі.Кожного літа прибувають сюди багатотуристів на відпочинок. У чудовомумісті можна відвідати старий і новиймаяки, набережну-порт, кладовище іпляж, де Дунай виливається в чорнеморе.

У такому чудовому місті відбувся«Фестиваль українського рибальсько-го борщу», організований СУР. Головнамета цього фестивалю була: збережен-ня української культури та україн-ських традицій, просування україн-ської кухні і її популяризація середрумунського населення.

В конкурсі брали участь колективиіз Тульчанського повіту: Кілія Веке,Тульча, Крішан, Караорман, Летя,Мурігйол, Фентена Маре, чукурова,Теліца і Суліна.

Паралельно з приготування борщувиступали фольклорні колективи ізрізних сіл Тульчанського повіту:«Перша зоря» – Суліна, «Біла ружа» –Летя, «Біла маковка» – Кілія Веке,

«Рибалка» – Крішан. На запрошенняДмитра чер ненка, голови Тульчансь -кої філії СУР, привітали фестиваль ігості з України, з міста Києва – тенорМикола Сікора, Юрій Кобзаренко іОлена Сусаренко. У фестивалі взялоучасть керівництво СУР: Микола-Мирослав Петрецкий – голова СУР тадепутат в Румунському парламенті,Богдан Мойсей – перший заступникголови, Ірина-Люба Горват – генераль-ний секретер, Іван Гербіль – головаКлузької філії СУР, Михайло Трайста –голова комісії з культури СУР, ВасильБучута – скарбник СУР, Дмитро чер -ненко – голова Тульчанської філії, ІлляСавчук – голова Сучавської філії, ЮраГлеба – голова Тіміської філії СУР,Олекса Боут – голова молодіжної орга-нізації СУР, Ірина Мой сей – головнийредактор журналу «Наш голос», ТерезаШендрою – редактор у часописі«Український вісник», Роман Петра -шук – редактор у часописі «Вільнеслово», Доріна Фартушник – адмініс-тратор та інші.

Приємна зустріч відбулася зВіорікою Данчіла – Прем'єр-міністромРумунії, яка відвідала у своєму робочо-му візиті до Суліни «Фестиваль україн-ського рибальського борщу» і булазачарована цією подією.

В кінці фестивалю учасникам буливручені дипломи Дмитром черненком– головою Тульчанської філії СУР.

роман ПЕтрашук

ФЕстиваль украЇНського риБальського БорЩу

eyteks[ h'a'est - uur...Творчість Назарія, дійсно, жива і...

Documents