ЗАКОНВИДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

i

11 квітня 2014 рокуп’ятниця

№ 15 (3161)

ХРИСТИЯНСЬКІ СВЯТА

ВЕРБНА НЕДІЛЯ. ЦЕ ВЕЛИКЕ РЕЛІГІЙНЕ СВЯТО, ВСТАНОВЛЕНЕ НА ЗГАДКУ ПРО ІСУСА ХРИСТА ПЕРЕД ЙОГО СМЕРТЮ. ЗА ПЕРЕКАЗАМИ, ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ХРИСТОС ЗДІЙСНИВ ОДНЕ З НАЙБІЛЬШИХ СВОЇХ ЧУДЕС – ЛИШЕ СЛОВОМ ВОСКРЕСИВ МЕРТВОГО ВЖЕ ДЕКІЛЬКА ДНІВ ЛАЗАРЯ, ВІН ВИРІШИВ ПІТИ ДО ЄРУСАЛИМА.

Відомо, що коли Спаситель в’їжджав до Єрусалима на осли­

ку, вітаючи його, жителі встеляли йому дорогу пальмовими гілками. Звідси й пішов звичай святити гілки дерев. За­мість біблійної пальми у нас у Вербну неділю святять вербу, бо саме верба першою викидає “котики” – ці, так би мовити, перші квіти. Ще за часів глибокого язичництва верба була тісно пов’язана з міфологією слов’ян і симво­лізувала першоджерело творення світу. “Котики” на лозах чи вербах ще до прий­няття християнства були знаком весни, молодості, відновлення, оздоровлення організму. Наші предки вважали, що вони мають цілющі властивості, тому їх використовували не лише знахарі й цілителі, а й прості люди: варили вербову кашу, тобто кашу з вербовими сережками

(“котиками”). То ж не випадково, що в пам’ять про це неділю перед Великоднем називають Вербною.

У Вербну неділю служба в церкві за­кінчується освяченням верби, яку згодом прихожани несуть додому. Для освячення найчастіше нарізали червоної верби, бо вона розцвітає найраніше, ніби символі­зуючи пробудження життя, відновлення всіх життєвих сил. Існує звичай “бити” кожного стрічного свяченою вербою, при цьому приказуючи:

– Не я б’ю – верба б’є,За тиждень – Великдень,Недалечко червоне яєчко.Не вмирай, не вмирай,Та пасочки дожидай!Таке биття – це не просто товарись­

кий жарт. Це старовинна магічна дія, через яку, як вважали, відбувається від­

новлення життєдайних процесів, оздо­ровлення людського організму. Викону­ючи цей магічний обряд, батьки бажали своїм дітям великого зросту, міцного здоров’я й щедрого багатства:

– Будь великий, як верба,А здоровий, як вода,А багатий, як земля!До принесеної додому освяченої в

церкві верби ставилися дуже шанобливо. Її клали за образи, ставили на покуті, кла­ли у хлівах і конюшнях біля худоби – від нечистої сили, висаджували на обійсті. Вербові гілочки приживляли обіч ставків, озер, річок, щоб зміцнити береги й запо­бігти обвалам землі й замуленню під час весняної повені, біля криниць – “щоб вода була чистою й холодною”, біля битих шляхів, на городах і дворищах. Перед тим, як увіткнути вербову галузку у вологу зем­

лю, промовляли такі слова: “Щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток!” Саме від цього українські села просто по­топали у вербах. Від них і прохолода, і ви­готовлення різноманітних господарських речей, які і в сільських, і в міських жителів мали велику популярність. Це і кошики, і плетені крісла, і хлібнички, і ясла для худоби, корита, різні ковшики, підстав­ки і багато чого іншого. Як зазначають науковці О.Потапенко та В.Кузьменко, вирушав колись чоловік у далеку дорогу і обов’язково брав із собою ложку. Не­рідко вербова ложка на Запорозькій Січі слугувала для перевірки добровольців. Новоприбулого козаки запрошували до гуртової каші, де кожен мав свою ложку. Хто не мав вербової ложки, того могли запідозрити як ворога.

Звичай святити вербу і всі обрядові дії, пов’язані з освяченою вербою, пов­ністю збереглися в Україні. І це пре­красно, бо всі вони – духовне надбання українського народу.

Зоряна НАГІРНЯК

Газета видається з 1955 року

ОБОВ’ЯЗОК

“НЕ Я Б’Ю – ВЕРБА Б’Є, ЗА ТИЖДЕНЬ – ВЕЛИКДЕНЬ…”

2 квітень 2014 року № 15ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

АСПЕКТИ

ОФІЦІЙНОНА ВАРТІ

ПЕРЕЛIК КАНДИДАТIВ НА ПОСТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ, ЗАРЕЄСТРОВАНИХ ЦЕНТРАЛЬНОЮ ВИБОРЧОЮ КОМIСIЄЮ НА ПОЗАЧЕРГОВИХ ВИБОРАХ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 25 ТРАВНЯ 2014 РОКУ

Богомолець Ольга Вадимiвна, 1966 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, головний лiкар, лiкар­дерматовенеролог ПП “Iнститут дерматокосметологiї доктора Богомолець”, безпартiйна, cамовисування.

Бойко Юрiй Анатолiйович, 1958 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Рубiжне Луганської областi, тимчасово не працює, член Партiї регiонiв, самовисування.

Гриненко Андрiй Валерiйович, 1970 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Харковi, фiзична особа –пiдприємець, безпартiйний, cамовисування.

Гриценко Анатолiй Степанович, 1957 року народження, освiта вища, проживає вмiстi Києвi, народний депутат України, член Полiтичної партiї “Громадянська позицiя”, суб’єкт висування – Полiтична партiя “Громадянська позицiя”.

Добкiн Михайло Маркович, 1970 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Харковi, тимчасово не працює,член Партiї регiонiв, cамовисування.

Клименко Олександр Iванович, 1965 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Донецьку, Голова Української Народної Партiї, член Української Народної Партiї, суб’єкт висування – Українська Народна Партiя.

Коновалюк Валерiй Iллiч, 1966 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, генеральний директор ТОВ “Центр анти­кризових програм”, безпартiйний, cамовисування.

Королевська Наталiя Юрiївна, 1975 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, тимчасово не працює, член Партiї Наталiї Королевської “Україна – Вперед!”, cамовисування.

Кузьмiн Ренат Равелiйович, 1967 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, адвокат, безпартiйний, cамовисування.

Куйбiда Василь Степанович, 1958 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, професор кафедри держав­ного управлiння та мiсцевого самоврядування Львiвського регiонального iнституту державного управлiння Нацiональної академiї державного управлiння при Президентовi України, член полiтичної партiї Народний Рух України, суб’єкт висування – полiтична партiя Народний Рух України.

Ляшко Олег Валерiйович, 1972 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, народний депутат України, член Ради­кальної Партiї Олега Ляшка, суб’єкт висування – Радикальна Партiя Олега Ляшка.

Маломуж Микола Григорович, 1955 року народження, освiта

вища, проживає в мiстi Києвi, радник голови Служби зовнiшньої розвiдки України, безпартiйний, cамовисування.

Порошенко Петро Олексiйович, 1965 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, народний депутат України, безпартiйний, cамовисування.

Рабiнович Вадим Зiновiйович, 1953 року народження, освiта загальна середня, проживає в мiстi Києвi, Голова Наглядової ради ТОВ “НьюсНетворк”, безпартiйний, cамовисування.

Саранов Володимир Георгiйович, 1965 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, генеральний директор ТОВ “Iнтерагроекспорт”, безпартiйний, cамовисування.

Симоненко Петро Миколайович, 1952 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, народний депутат України, член Комунiстичної партiї України, суб’єкт висування – Комунiстична партiя України.

Тимошенко Юлiя Володимирiвна, 1960 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Днiпропетровську, Голова полiтичної партiї “Всеукраїнське об’єднання “Батькiвщина”, член полiтичної партiї “Всеукраїнське об’єднання “Батькiвщина”, суб’єкт висування – полiтична партiя “Всеукраїнське об’єднання “Батькiвщина”.

Тiгiпко Сергiй Леонiдович, 1960 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, народний депутат України, член Партiї регiонiв, cамовисування.

Тягнибок Олег Ярославович, 1968 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, народний депутат України, член полiтичної партiї Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, суб’єкт висування – полiтична партiя Всеукраїнське об’єднання “Сво­бода”.

Царьов Олег Анатолiйович, 1970 року народження, освiта вища, проживає в селi Старi Кодаки Днiпропетровського району Днiпропетровської областi, народний депутат України, член Партiї регiонiв, cамовисування.

Цушко Василь Петрович, 1963 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, тимчасово не працює, безпартiйний, самовисування.

Шкiряк Зорян Несторович, 1970 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Києвi, тимчасово не працює, безпартiйний, cамовисування.

Ярош Дмитро Анатолiйович, 1971 року народження, освiта вища, проживає в мiстi Днiпродзержинськ Днiпропетровської областi, тимчасово не працює, член полiтичної партiї “Правий сектор”, cамовисування.

Третього квітня, через хворобу, на 34­му році пішов із життя

Роман Володимирович БОГАЧЕНКО,

начальник цеху № 1 підприємства Пе­ревальської виправної колонії № 15, капітан внутрішньої служби.

Роман Володимирович пов’язав свою долю зі службою в системі ви­конання покарань, де зарекомендував себе, як відповідальний співробітник, що належним чином виконував свої професійні обов’язки та був прикладом несення служби для багатьох своїх колег.

Ми запам’ятали його вимогливим і доброзичливим, чемним, стрімким і уважним, неординарною особистістю, великим життєлюбом. Він завжди був готовий прийти на допомогу, підтримати людину в скрутну хвилину.

Від нас пішла людина сердечна і працелюбна. Глибоко сумуємо з приводу передчасної смерті Романа Богаченка і висловлюємо щирі співчуття його родині.

Хай земля буде йому пером.Співробітники пенітенціарної

служби Луганської області

ВТРАТАНАВЧАННЯ

ПЕРЕКИД НЕ ПОТРАПИВ ДО АДРЕСАТА

У Черкаській виправній колонії №62 вартовий, який ніс службу на спо­

стережній вежі, помітив, що невідома осо­ба здійснює перекид двох поліетиленових згортків на територію об’єкта, що охоро­няється. Про цей факт молодший інспек­тор негайно повідомив начальника варти.

Після вжитих заходів та обстеження внутрішньої забороненої зони об’єкта на ді­лянці периметру було виявлено два поліети­ленових згортки, в яких були три мобільних телефони та пластикова пляшка, наповнена рідиною на спиртовій основі.

За цим фактом проводиться перевірка.Вікторія ЗАБОЛОТЬКО

У ВІДЕРЦІ – СТОРОННІ ПРЕДМЕТИ

Під час огляду передачі від меш­канця Одеси, адресованої за­

судженому А., співробітники Городи­щенської виправної колонії №96 у ві­дерці зі смальцем виявили дві пігулки білого кольору невідомого походження.

Про цю подію було повідомлено спів­робітників РВ УМВС України в Рівненській області. Речовину направили на експертизу.

Віта КЛИМОВИЧ

ВИЛУЧИЛИ ГРОШІНа тривале побачення до засудже­

ного З., який відбуває покарання у Комісарівській виправній колонії № 22, прибули його батьки. Перед початком по­бачення вони були попереджені (під підпис) про відповідальність за доставку на територію об’єкту, що охороняється, заборонених речей.

При особистому догляді молодшим інспектором кімнати побачень у внутрішній кишені куртки громадянина З. було виявлено та вилучено гроші: 3 тисячі російських рублів та 201 гривню.

Наразі матеріали розслідування надіс­лані до Перевальського районного суду для притягнення до адміністративної відпові­дальності громадянина З.

Юлія ОДНАБОКОВА

“НІЖНА ШИНКА” З СЮРПРИЗОМ

Під час проведення оперативно­розшукових заходів працівники

оперативного підрозділу Коломийської виправної колонії №41 спільно з праців­никами сектору оперативно­розшукової роботи управління ДПтС України в області, оглядаючи вміст посилки, яка надійшла від гр. Ш. на адресу засудженого Ч., виявили шість мобільних терміналів, три сім­карти мобільних операторів, суху подрібнену ре­човину світло­зеленого кольору та згорток із порошкоподібною речовиною білого кольору, які були замасковані у металевій банці з­під консерви “Ніжна шинка”.

За цим фактом складено відповідні матеріали та надіслано вилучену речовину на дослідження.

Оксана ЛАВРІВ

У ЦИГАРКАХ – НЕВІДОМА РЕЧОВИНА

У Північній виправній колонії №90 під час догляду передачі, що надій­

шла від громадянки Л. на ім’я засудженого С., виявлена та вилучена порошкоподібна речо­вина білого кольору, прихована в цигарках.

На місце події викликано слідчо­опе­ративну групу Суворовського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області. За цим фактом триває перевірка.

Гаяне ОГАНЕСЯН

ТРЕНУВАННЯ З ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

3 КВІТНЯ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ГОЛОВИ ДПТС УКРАЇНИ СЕРГІЯ СТАРЕНЬКОГО У ДЕРЖАВНІЙ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІЙ СЛУЖБІ УКРАЇНИ БУЛО ПРОВЕДЕНО ЗАГАЛЬНЕ ТРЕНУВАННЯ З ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ, МЕТОЮ ЯКОГО БУЛО НАБУТТЯ ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК ПЕРСОНАЛУ АПАРАТУ ДПТС УКРАЇНИ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОРГАНІВ ДПТС УКРАЇНИ, УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, СЛІДЧИХ ІЗОЛЯТОРІВ ТА ВІДОМЧИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ПІД ЧАС ФУНКЦІОНУВАННЯ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ.

Захід складався з двох етапів. Під

час першого перевірялася реальність дії схеми опо­віщення органів і уста­нов, екіпіровка особового складу (тривожні валізи) та знання персоналом своїх обов’язків під час виникнення можливих надзвичайних ситуацій.

Навчальний збір було оголошено о 5 год. 30 хв. За встановлений про­міжок часу до місць по­стійного несення служби прибуло 95 відсотків осо­бового складу органів і установ.

Під час другого етапу здійснено перевірку до­кументації з цивільного

захисту, якість їх роз­роблення та можливість застосування на практиці.

Особовий склад ор­ганів і установ у цілому показав високий резуль­тат щодо вправності та застосування набутих на­вичок під час виникнення надзвичайних ситуацій.

Володимир КУЧЕР

квітень 2014 року № 15 3ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

АКЦЕНТИ

ПРО ОКРЕМІ ПРАВОВІ РОЗ’ЯСНЕННЯ ЩОДО ПОРЯДКУ НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВА ІНШОЇ ДЕРЖАВИ.

У зв’язку з появою у засобах масової інформації різно­

манітних повідомлень про видачу паспортів громадянина Російської Федерації, засуджених, які наразі перебувають в установах виконання покарань на території Криму, інфор­муємо про наступне.

В цілому законодавством нашої держави не передбачено подвійне громадянство, а у Верховній Раді України зареєстровано проект закону № 4116 від 7 лютого 2014 року про внесення змін до Кри­мінального кодексу України щодо відповідальності за неповідомлення громадянином України про набуття іноземного громадянства.

На даний час у статті 2 Закону України “Про громадянство Укра­їни” визначено: “Якщо громадя­нин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах

з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України”. Відпо­відно до статті 18 цього ж Закону, “вихід із громадянства України не допускається, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню”.

Довідково: Наразі в установах, що належать до сфери управління ДПтС України та розташовані на території Криму, тримається понад 3 тисячі засуджених і осіб, узятих під варту. З 2,2 тисячі засуджених 51 особа є громадянином держав­учасниць СНД, решта – громадяни

України. Усі вони засуджені судами України відповідно до положень за­конодавства нашої держави. Окрім того, в Законі України “Про гро­мадянство України” передбачено підстави для втрати громадянства України. Зокрема, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, згідно з частиною 1 статті 19 цього За­кону, є підставою для припинення громадянства України. Проте варто зважати на те, що втрата громадян­ства України відбувається не авто­матично з набуттям громадянства іншої держави, а винятково з дня видачі Указу Президента України про припинення громадянства щодо певної особи. Таким чином, більшість засуджених та осіб, узятих під варту, які тримаються в пенітен­ціарних установах, що належать до сфери управління ДПтС України та розташовані на території Криму, залишаються громадянами Украї­ни і перебувають там на законних підставах.

Прес-служба ДПтС України

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

ДО ВІДОМА РОДИЧІВ ЗАСУДЖЕНИХ!

ЭКСПОРТ ЗАКЛЮЧЕННЫХНА ДАННЫЙ МОМЕНТ В НОРВЕГИИ ПРИМЕРНО 1200 ЧЕЛОВЕК СТОЯТ В ОЧЕРЕДИ,

ЧТОБЫ НАЧАТЬ ОТБЫВАТЬ НАКАЗАНИЕ. НО ПОКА БЕСПОЛЕЗНО: ВСЕ ТЮРЬМЫ ЗАБИТЫ ПОД ЗАВЯЗКУ. МИНИСТР ЮСТИЦИИ АНДЕРС АНУНДСЕН ОТПРАВИЛ СВОЕМУ ШВЕДСКОМУ КОЛЛЕГЕ СООТВЕТСТВУЮЩЕЕ ПИСЬМО.

В Швеции как раз численность заключенных из года в год уменьшается. Своеобразный рекорд

был поставлен в прошлом году: падение составило целых шесть процентов! Эксперты утверждают, что этот феномен повторится и в этом году, и в следующем. Правительство Швеции приняло решение закрыть часть тюрем. Так что в ближайшее время жители горо­дов Эби, Хажа, Бастхаген и Кристианштадт увидят, как двери расположенных рядом с ними пенитенциарных учреждений заколачивают досками. Две из этих тюрем будут проданы, остальные, хоть и пустые, останутся в ведении государства.

Глава пенитенциарной службы Нильс Оберг по­лагает, что беспрецедентное падение численности заключенных обусловлено последними шведскими реформами, касающимися тюремного заключения.

ДУМАТЬ, ПРЕЖДЕ ЧЕМ НАКАЗАТЬ

За незначительные правонарушения (хранение наркотиков, неуплату алиментов, вождение

в состоянии опьянения и т.д.) в Швеции существу­ет целый ряд наказаний, не связанных с лишением

свободы. В первую очередь это общественные работы, которые осужденный выполняет под надзором сотруд­ника службы пробации. Кроме того, совершивший преступление обязан пройти различные специальные программы, призванные помочь ему побороть ту или иную пагубную привычку или зависимость, если она есть. Осужденный должен доказать, что желает и может стать законопослушным членом общества.

В общей сложности в Швеции из 13 тысяч осужденных лишь 5 тысяч приговорены к реальному тю­ремному сроку. Да и сами пенитенциарные учреждения, кстати говоря, значительно отличаются одно от другого.

ОТКРЫТЫЕ ТЮРЬМЫПоловина шведских тюрем – “места под

открытым небом”. Да и содержащихся там называют вовсе не заключенными, а клиентами. В этих учреждениях нет никакой внешней ограды, нет вышек, а на окнах отсутствуют решетки. У каждого клиента индивидуальная камера со всеми удобствами. В таких тюрьмах все обязательно работают. Рабочий день начинается в 8 утра и заканчивается в 4 дня. Оплата труда составляет 40 евро в день. С 1998 года, когда были внесены соответствующие изменения в закон, осужденные, отбывшие две трети срока на­казания, могут просить об условном освобождении. На свободе они находятся под контролем сотрудника службы пробации.

Кто­то скажет, что для заключенных созданы шикарные условия. Сами же шведы считают их просто нормальными. Большинство содержащихся в тюрьмах открытого типа приговорены к лишению свободы на срок, не превышающий пяти лет. Эта система приносит пользу и экономике страны. Осужденный, находящий­ся на свободе, но под надзором, обходится государству в 13 раз дешевле, чем если бы он содержался в тюрьме.

И страна вовсе не погрузилась в социальный хаос. По последним данным Евростата, Швеция остается одной из европейских стран с самым низким уровнем преступности. Да и полицейских здесь на каждые 100 тысяч населения приходится всего 207 человек, тогда как, например, в Испании их 506, в России – 547, а на маленьком острове Кипр – вообще 672!

Людовик КЛЕРИМА,перевод Владимира КОРОБКИНА,

“Преступление и наказание”, н. 2

ДОБРА СПРАВА

ДОПОМОГА З­ЗА ГРАТЗАСУДЖЕНІ, ЯКІ ВІДБУВАЮТЬ ПОКАРАННЯ

В КОПИЧИНСЬКІЙ ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №112 УПРАВЛІННЯ ДПТС УКРАЇНИ В ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ, НЕ ЗАЛИШИЛИСЯ ОСТОРОНЬ ПОДІЙ, ЩО ВІДБУВАЮТЬСЯ В ДЕРЖАВІ. БАГАТО З ТИХ, ХТО ПЕРЕБУВАЄ ЗА ГРАТАМИ, Є ПАТРІОТАМИ СВОЄЇ КРАЇНИ, ХОЧА, ЗГІДНО З УКРАЇНСЬКИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ, БЕЗПОСЕРЕДНЬО НЕ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ ЇЙ В ЗАХИСТІ ЇЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛІСНОСТІ. ОДНАК ВОНИ НЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ БАЙДУЖИМИ ТА НАМАГАЮТЬСЯ ХОЧА Б У ЧОМУСЬ БУТИ КОРИСНИМИ.

До керівництва Копичинської ВК №112 звернувся за­суджений В. з проханням перерахувати кошти, які є

у нього на особистому рахунку, на потреби Української Армії. Сам засуджений раніше проходив службу в Збройних силах Радянського Союзу і не за чутками знає, що без фінансової допомоги військовим виконувати поставлені перед ними за­вдання складно.

За прикладом засудженого В. з аналогічною заявою до керівництва установи щодо перерахунку із своєї пенсії коштів звернувся і засуджений Ч., який є військовим пенсіонером, що проходив службу в лавах Радянської армії та в Збройних силах України.

Такі прояви патріотизму та національної свідомості гро­мадян, які відбувають покарання, дають великий поштовх для пробудження свідомості всього українського народу.

Олександр ОКРУШКО

СПАСИБО, ДОКТОР… ЗА СПАСЕНЬЕ

“Спасибо, доктор!” – хочу передать эти слова через вашу газету моему лечащему врачу Владимиру Сте­

пановичу Шевере за его внимательное отношение к больным. Несмотря на то, что мы – осужденные, он к нам относится, прежде всего, как к пациентам”, – пишет нам осужденный Александр Ерохин и делится историей своего знакомства с человеком, которому обязан жизнью.

“По прибытии в Ждановскую исправительную колонию №3 я находился в камере следственного изолятора. Буквально через две недели моё самочувствие стало значительно ухуд­шаться. Я не придал этому значения, подумал – прогрессирует туберкулёз.

После меня распределили на 9­е отделение туберкулезной больницы к лечащему врачу Владимиру Степановичу. Я рас­сказал ему об ухудшения здоровья, хотя результата не ожидал. Но доктор назначил рентген и очень грамотно поставил диаг­ноз – плеврит. Он объяснил, что со мной, и назначил лечение. Буквально за две недели поднял на ноги. Ещё меня поразило его отношение не только ко мне, но и к другим осужденным. Доктор приносил в изолятор назначенные туберкулезные препараты, интересовался состоянием здоровья, назначал на ночь уколы, чтобы сбить температуру. Одним словом, я был очень удивлен отношением, которое не изменилось и в дальнейшем.

Предстояла операция – нужно было откачать из легких жидкость. Я все не мог сразу решиться на эту операцию. Но доктор объяснил, что это необходимо, и даже во время опера­ции всячески поддерживал меня. Операция прошла успешно. Если честно, я даже не почувствовал никакой боли. Откачали из легких 700 мл жидкости. Теперь с каждым днём моё само­чувствие улучшается. Я очень благодарен Владимиру Степано­вичу за его отношение, золотые руки и большое сердце. Таких опытных врачей очень мало”.

А вот еще одно письмо, которое прислала осужденная Ирина Гричаник:

“Здравствуйте, уважаемая редакция, обращаюсь к вам с огромной просьбой – опубликуйте мое письмо! Я выражаю искреннюю благодарность начмеду Черномор­ской исправительной колонии №74 Алле Березницкой за высококвалифицированную помощь и оказанное мне лечение. Я очень часто обращаюсь к ней, и она всегда внимательно выслушает, обследует, назначит лечение, а если надо, то и на­правит в больницу. Алла Александровна очень добросовестно исполняет свои обязанности, да и весь персонал медчасти заслуживает уважения и признательности. Желаю вам всем здоровья и мирного неба. Большое вам спасибо за все”.

ТЕПЛІ РЯДКИІНФОРМАЦІЯ

Крепость и тюрьма в Мальме, Швеция

4 квітень 2014 року № 15ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ПАЛІТРАОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

БЛАГОСЛОВЕННА ЗУСТРІЧ

У зустрічі взяв участь і голова відділу з духовного вихован­

ня у місцях позбавлення волі – про­тоієрей Павло Основенко.

Сергій Старенький обговорив зі Святійшим Патріархом реалії служіння православних священиків у віт чизняних пенітенціарних за­кладах, зокрема, сучасний стан та перспективи співпраці пенітенціар­ної служби і відділу з духовного ви­ховання у місцях позбавлення волі.

Предстоятель зазначив, що служіння православного священика має велике значення для ув’язнених, адже відкриває їм шлях до покаяння, а отже – дає можливість людині змі­нитися на краще.

“Церква.info”

4 КВІТНЯ ГОЛОВА ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ СЕРГІЙ СТАРЕНЬКИЙ ЗУСТРІВСЯ ЗІ СВЯТІЙШИМ ПАТРІАРХОМ КИЇВСЬКИМ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТОМ. ПРЕДСТОЯТЕЛЬ ПРИВІТАВ ГОЛОВУ ДПТС УКРАЇНИ З ПРИЗНАЧЕННЯМ НА ЦЮ ПОСАДУ І НАГАДАВ, ЩО УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ ПЛІДНО СПІВПРАЦЮЄ З ПЕНІТЕНЦІАРНОЮ СИСТЕМОЮ УКРАЇНИ ВЖЕ ПРОТЯГОМ БАГАТЬОХ РОКІВ І БУЛА ФАКТИЧНО ПЕРШОЮ В УКРАЇНІ РЕЛІГІЙНОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ, ЯКА РОЗПОЧАЛА СВОЄ СЛУЖІННЯ У МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ПІСЛЯ ЧАСІВ РАДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО АТЕЇЗМУ.

КАЧАНІВСЬКА ВК № 54 – “ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО

ПІДПРИЄМСТВО КАЧАНІВСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №54 – ОДНЕ З НАЙБІЛЬШИХ ПІДПРИЄМСТВ, ДЕ ВИГОТОВЛЯЮТЬ ШВЕЙНІ ВИРОБИ ТА НАДАЮТЬ ПОСЛУГИ З ЇХ ВИГОТОВЛЕННЯ. НА СЬОГОДНІ ВОНО МАЄ ДВА ЦЕХОВИХ ПІДРОЗДІЛИ ЗАГАЛЬНОЮ ПЛОЩЕЮ 7185 КВАДРАТНИХ МЕТРІВ ТА МАЙЖЕ 600 ОДИНИЦЬ ШВЕЙНОГО УСТАТКУВАННЯ.

На виробництві працює понад 600 засуджених та 70 осіб персоналу адміністрації колонії. Воно створе­

не з метою залучення до праці засуджених і забезпечення їхнього професійного навчання. Відповідно до Статуту, основними напрямами діяльності підприємства є виробни­цтво спецодягу, форменого одягу для військовослужбовців та співробітників силових структур, товарів народного спо­живання, постільної білизни, м’якого інвентаря.

Для забезпечення виробництва кваліфікованими працівниками з числа засуджених з 30 червня 2004 року на підставі спільного наказу Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту України з питань ви­конання покарань організовано навчання в Качанівському навчальному центрі при установі. В середньому за квартал проходять підготовку 75 засуджених.

Починаючи з 2006 року, проводиться технічне пере­оснащення з впровадженням у виробництво сучасного об­

ладнання та технологій, що дозволило застосувати сучасні прогресивні технології, знизити собівартість продукції, а також витрати енергоресурсів.

Одним з таких впроваджень стала система автоматич­ного проектування “Gerber Technology”, що допомогла організувати підготовку моделей і розкладку лекал власної розробки для масового виробництва, індивідуального по­шиву, використовувати інформацію, передану замовником в електроному вигляді.

За останні роки швейне підприємство колонії взяло участь у багатьох виставках та конкурсах: в 2011 році у ви­ставковому форумі “Технології захисту – 2011” і I місце в Національному рейтингу якості товарів та послуг серед підприємств Харківщини та II місце за міжнародним еконо­мічним рейтингом “Ліга кращих”; у 2012 році в рамках участі у Всеукраїнському конкурсі якості продукції (товарів, робіт, послуг) “100 кращих товарів України” участь в обласному конкурсі “Краща продукція Харківщини”; у 2013 році за результатами рейтингу в Україні серед великих та середніх підприємств за сумою показників фінансово­господарської діяльності отримано звання “Державне підприємство року – 2013”.

Пріоритетними завданнями на майбутнє для підпри­ємства залишаються: впровадження новітніх технологій виробництва, виготовлення високоякісної, конкуренто­спроможної продукції, освоєння нових видів продукції (розширення асортименту виробів); отримання кожною засудженою повної загальної освіти, професії, що само по собі приведе до кінцевої мети – повернення у суспільство повноцінного громадянина.

Артем КУЧЕРЕНКО

ТЕПЛІ РЯДКИ

МАТЕРИНСЬКА ПОДЯКА

“Доброго дня, шановна редакціє! Пише вам мама засудженого Олександра Гребеню­

ка. Я хочу через вашу газету подякувати начальнику управління ДПтС України в Луганській області С. Бурлакову, його заступнику В. Поліщуку, а також співробітникам Свердловської виправної колонії № 38. Велике вам материнське спасибі за те, що поста­вили на шлях виправлення мого сина. Ви справжні офіцери і мудрі наставники. Низький вам уклін”.

Тетяна ГРЕБЕНЮК

НЕЗВИЧАЙНІ ІКОНИ

У Кіровській виправ­ній колонії №33 на

ділянці з виробництва суве­нірної продукції почали ви­готовляти незвичайні ікони.

Раніше оклад виготов­лявся з деревини, зараз же в майстерні установи освоєно новий вид виробів – ікона, яка повністю зроблена зі скла. При виготовленні цієї продукції використовують скло, клей і фольгу. Начебто все просто, а яка краса виходить!

Ідея зробити таке “диво” спала на думку началь­никові установи Дмитру Немцеву, а втілити її в реаль­ність зміг засуджений Андрій Єлісеєв. Він працює на дільниці з виготовлення сувенірної продукції: “Через мої руки пройшло безліч ікон, але така – вперше. Окантовка, яка замінює дерев’яний оклад, виконана з фольги – це дуже делікатна робота. Близько тижня витрачається на те, щоб створити таку красу”.

“Сьогодні, як і завжди, одним з найважливіших засобів виправного впливу на засуджених є їхня участь у процесі суспільно корисної праці. Тому адміністрація колонії докладає максимум зусиль, щоб розвивати і модернізувати виробництво, покращувати різні види продукції”, – говорить Дмитро Немцев.

Незвичайна ікона заворожує і радує око. На сьо­годні вона єдина в своєму роді і унікальна вже тим, що зроблена вручну.

Віталія БОЛДИРЄВА

ОДНИМ ХРИСТИЯНИНОМ БІЛЬШЕ

За с у д ж е н и й Дом ницького

виправного центру № 135 звернувся до керівництва устано­ви з проханням по­хрестити свою ново­народжену дитину в храмі Домницького монастиря Різдва Бо­городиці, який кож­ної неділі відвідують засуджені.

Керівництво ус­танови узгодило це питання зі священнослужителями монастиря та на­дало згоду. У день, коли дружина й дитина завітали до батька на побачення, настоятель храму охрестив малюка.

Обрали й хрещених батьків – хрещена приїхала з мамою малюка, а хрещеним батьком став чоловік, який теж відбуває покарання в Домницькому виправ­ному центрі № 135.

Малюк, перебуваючи на руках у хрещених батьків, увесь час проведення таїнства поводився дуже спо­кійно, посміхався. Священик похрестив дитину та побажав їй життя радісного та чистого.

Як зазначає керівництво виправного центру, у більшості засуджених під час відбування покарання за гратами ставлення до родини змінюється – те, що на волі не цінується, за гратами стає безцінним.

Ксенія ІСАЄНКО

ВИРОБНИЦТВО

ФОТОФАКТНА БАЗІ ШКОЛИ ПРИ БЕРДЯНСЬКІЙ

ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №77, З МЕТОЮ ОТРИМАННЯ ЗАСУДЖЕНИМИ НАВИКІВ КОРИСТУВАННЯ СУЧАСНОЮ КОМП’ЮТЕРНОЮ ТЕХНІКОЮ, БУЛО СТВОРЕНО КОМП’ЮТЕРНИЙ КЛАС. ЗАСУДЖЕНІ З ЗАХОПЛЕННЯМ ВІДВІДАЛИ ПЕРШЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ ТА ВИСЛОВИЛИ СВОЮ ВДЯЧНІСТЬ ЗА НАДАНУ МОЖЛИВІСТЬ ОТРИМАТИ ПЕВНІ ЗНАННЯ В РОБОТІ ІЗ КОМП’ЮТЕРОМ. АДМІНІСТРАЦІЯ БЕРДЯНСЬКОЇ ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ №77 І НАДАЛІ БУДЕ СПРИЯТИ ВСЕБІЧНОМУ РОЗВИТКУ ЗАСУДЖЕНИХ.

Артем ДЕВ’ЯТКА

РОКУ – 2013”

квітень 2014 року № 15 5ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

У НАС В ГОСТЯХОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ВІДЧУВАТИ СЕБЕ… ВІЛЬНОЮЗ 25 ПО 29 БЕРЕЗНЯ 2014 РОКУ ЗА ІНІЦІАТИВИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ГРОМАДСЬКОЇ

ОРГАНІЗАЦІЇ “АСОЦІАЦІЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦЕНТРІВ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ, ЗАЛЕЖНИХ ВІД НАРКОТИКІВ ТА АЛКОГОЛЮ” ТА АКТИВНОЇ ПІДТРИМКИ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ВІДБУВСЯ КОНЦЕРТНИЙ ТУР ФІНСЬКОЇ СПІВАЧКИ НІНИ АСТРОМ УСТАНОВАМИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

Першими відому спі­вачку вітали засуджені

П’ятихатської виправної колонії №122. Подібний захід проводив­ся в установі вперше, тому ви­кликав значний інтерес не лише засуджених, але й співробітників: немаленький клуб був вщент за­повнений слухачами. Засуджені довгими невщухаючими оваціями зустрічали кожну пісню, а по за­вершенні концерту подарували співачці на згадку намальовану власними руками картину.

Ніна Астром подякувала при­сутнім за теплий прийом та роздала охочим, яких виявилось чимало, свій автограф. “Атмосфера панува­ла дуже доброзичлива. Думаю, за­суджені бачили, що я була відверта з ними. Мені хотілося донести до них, що, опинившись в місцях по­збавлення волі, важливо провести час з користю, зробити висновки. Пізнати нове життя, яке Господь пропонує тобі, – найкраще, що може статися з ким­небудь, навіть з тим, хто перебуває в колонії,” – сказала співачка.

Наступного дня концерт від­бувся у Жовтоводській виправній колонії №26. Слухачі вітали гостю щирими оплесками і неодноразово просили заспівати на “біс”. Ніна виконала дві пісні російською мовою, ще декілька англійською, пояснивши спочатку, про що у них йдеться. Але не лише чудовим виконанням радувала співачка за­суджених, які, здавалось, без пере­кладача розуміли, про що йдеться у піснях. Між виступами вона зі сцени спілкувалась із слухачами, намагаючись поділитись своєю філософією життя.

По завершенні концерту пред­ставники Асоціації християнських центрів реабілітації подарували за­судженим християнські календарі та літературу. “Для засуджених при­їзд співачки став “променем світ­ла”, – сказав керівник тюремного служіння АХЦР В’ячеслав Когут. – Впевнений, що це відвідування переверне долю не одного засудже­ного, адже всі вони були вражені тим, що відома співачка приїхала, щоб дарувати їм свою творчість”.

27 березня відбувся благо­дійний концерт у Дніпродзержин­ській виправній колонії №34. Це єдина жіноча виправна колонія з п’яти установ виконання покарань Дніпропетровщини, які мають честь приймати у себе співачку в рамках туру.

Захід відбувся на дуже висо­кому емоційному рівні. Всі пісні і слова­звернення співачки були пронизані любов’ю до Бога, що їй, незважаючи на мовний бар’єр, вдалось донести до присутніх. Особливе зворушення запанувало в залі, коли тендітна фінка Ніна несподівано заспівала пісню росій­ською. Жінки були дуже вдячні за подароване свято для душі і залюб­ки фотографувалися із співачкою. На згадку про концерт в жіночій установі Ніні Астром вручили випе­чений кулінарами колонії смачний каравай та зроблену засудженими майстринями ляльку­мотанку.

“Господь дарував мені бажан­

ня розповісти ближнім про життя з вірою, – сказала співачка, відпо­відаючи на питання присутніх на заході журналістів. – Я роблю це всюди, де буваю. Особливе місце в моєму серці Господь виділив засудженим: тим, хто потрапив у скрутне становище, тим, хто, як ніхто інший, потребує Божої до­помоги”.

28 березня відбувся концерт у Дніпропетровській виправній колонії №89. Засуджені з нетер­пінням чекали концерту, а тому зустрічали співачку довгими і не­вщухаючими оплесками. І в піснях,

і в перервах між ними Ніна спіл­кувалась з усіма присутніми, гово­рила з ними про Бога, милосердя, прощення. Слухачі були зворушені

таким спілкуванням, турботою, яку висловила їм співачка з далекої Фінляндії.

28 березня у Інформаційній агенції “Мост Днепр” відбулась прес­конференція за підсумками концертного туру фінської спі­вачки Ніни Астром установами виконання покарань Дніпропет­ровської області. Журналістів ці­кавили питання загальної кількості концертів, які дала Ніна Астром в місцях позбавлення волі по всьому світові, що її спонукало відвідувати установи виконання покарань і чому це її навчило. “За час, що я відвідую місця позбавлення волі, я багато навчилася, – сказала спі­вачка. – У співробітників установ виконання покарань – повністю віддаватися своїй справі, а у засу­джених — відчувати себе… вільною. Адже з Богом навіть за гратами людина залишається вільною”.

29 березня відома фінка висту­пила з концертом у Софіївській ви­правній колонії №45. Софіївська колонія – це єдиний пенітенціар­ний заклад, створений спеціально для тримання засуджених­інвалідів

І та ІІ групи. Більшість з них скоїли тяжкі злочини та проведуть визна­чену вироком суду частину свого життя за гратами. Тому зустріч зі співачкою була радісною. Усі присутні – і молоді, і сивочолі – із задоволенням слухали пісні та до­брі слова співачки, які навіювали спогади про молодість, кохання, рідну домівку, близьких їм людей. Ніна Астром спілкувалась з ними по­дружньому просто, мимоволі змушуючи посміхатися та вірити в те, що через деякий час їхнє життя зміниться на краще.

Вдячні глядачі довго не хотіли відпускати Ніну, з неочікуваним завзяттям брали автографи і фото­графувалися із зіркою на згадку про цей дивовижний для них день, коли вони змогли повірити у диво.

“Я понад десять років відвідую з концертами установи виконання покарань в багатьох країнах, – ска­зала співачка, – і справжнім дивом для мене залишається момент, коли під час виступу у давно згаслих очах засуджених починає відроджувати­ся вогник віри”.

Марія СКОРОПЛЯС

БЛАГОСЛОВЕННА ЗУСТРІЧ

6 квітень 2014 року № 15ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

ЧИТАЧ – ГАЗЕТА – ЧИТАЧ

ФОТОФАКТ

ТОБІ, ТАРАСЕ, НАШІ ТАЛАНТИ!З НАГОДИ ВШАНУВАННЯ 200-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ДЕПАРТАМЕНТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ІНСПЕКЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З ЗАСУДЖЕНИМИ ДПТС УКРАЇНИ ОРГАНІЗУВАВ КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКІ ТА ВИХОВНІ ЗАХОДИ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАСУДЖЕНИХ ТА УВ’ЯЗНЕНИХ, А ТАКОЖ ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ НА ОБЛІКУ КВІ.

ЛИСТ У НОМЕР

“РАСТОПИТЬ ЛЕД БЕЗРАЗЛИЧИЯ”

“Снова мы встретились на страницах газеты “Закон і обов’язок”. Знаете, оказывается, многие из осужденных женщин читают вашу газету, а особенно литературный конкурс “Дзеркало”. Ко мне подхо­дят и высказывают свое мнение, спрашивают об авторстве стихов и положительными откликами вдо­хновляют на творчество. Я радуюсь не только тому, что становлюсь признанной, но и тому, что у меня получилось растопить лед безразличия и цинизма в сердцах женщин, что некоторые, прочитав мои сти­хи, призадумались о своей жизни, своих поступках и отношении друг к другу. Ведь хоть мы и разные, но здесь, в изоляции, наши судьбы похожи одна на другую. Все мы одинаково переживаем боль разлуки с родными и близкими и мечтаем о том дне, когда покинем стены колонии и наконец окажемся дома. А пока я хочу поделиться с вами своими мыслями.

ДОБРО И ЗЛОДобро и зло, что в нашем мире побеждает,Что каждый человек для жизни выбирает,К чему стремится он, в душе своей хранит,Чем дух его наполнен и сердце чем болит...Из детства мы выносим, что добрым надо быть,Что лишь добром мы сможем все беды победить.Откуда же берется предательство и зло,И почему мы сетуем, что нам не повезло?Не стану я утрировать, что зло живет вокруг,Но и не враг предал тебя, а закадычный друг,Соперницею в жизни стала любимая подруга,И оскорбляем часто мы без повода друг друга.Присущ нам в жизни эгоизм – любовь к самим себе.Добра мы ждем от ближнего, участия в судьбе.Со злом мы боремся порой, не покладая рук,Но корыстью мы под собой опоры рубим сук.Не в почести добро в миру, не в моде, не к лицу,И дифирамбы мы поем все чаще подлецу.Жестокостью своей гордимся и зло свое вершим,А оценить свои поступки мы, право, не спешим,Что ты посеешь, то пожнешь – известно с детства нам,И бумерангом к нам вернется возмездье по делам.Пора задуматься: а стоит нам зло свое чинить?Ведь лучше нам добро и радость всем людям подарить.

Говорю вам: “До свидания!” И надеюсь, что ненадолго.

С уважениемАнтонина ТАРАСЕНКО”

Зокрема, впродовж лютого­березня цього року було про­

ведено конкурс поетичної творчості “Тобі, Тарасе, наші таланти”, якому передували тематичні вечори, книжкові виставки, театралізовані вистави, орга­нізовані адміністраціями виховних ко­лоній, слідчих ізоляторів та підрозділа­ми кримінально­виконавчої інспекції. Загалом участь у конкурсі, переможців якого було заохочено, взяли майже 200 засуджених і 40 ув’язнених. До апарату ДПтС України надійшло понад 60 по­езій та прозових творів. Усі вони за­слуговують на увагу та вселяють надію.

Пропонуємо увазі наших читачів вибрані твори переможців конкурсу. У подальшому на сторінках газети буде опубліковано решту. А ми пропонуємо вам, шановні читачі, надсилати до редакції свої відгуки, роздуми, думки з приводу…

ШЛЯХ ДО КОБЗАРЯ

Тепер, коли спадає шал фіґлярстваІ правдолюбів більшає загін,В мені кипить твій гордий дух бунтарства,Кобзарю славний, України син!Шуми, вируй, мій неспокійний часе,Як гусінь, знищуй шкідників-чинуш!І ти допоможи мені, Тарасе, Їх, ненависних, вдарити чимдуж! Сяй, правдо, у блакитному розкриллі,Рви машкару з перевертнів-заброд!Всі вкупі яничари, всі безсиліМій працелюбний знищити народ!Тарасе наш, твоє закличне словоВ бої нових звитяжців підніма.В перед рішуче! Відступу – нема!Квітуйте, українці й Україно,

В щасливе наше вірю майбуття....Плекаймо, браття,Віще слово Сина,Як він, борімось за нове життя!

Ігор БОРАЧОК,вихованець Самбірської

виховної колонії

СИН СВОГО НАРОДУ

Як материнську колисковуЯ пам’ятаю з юних літТараса вічне, добре слово,Його безсмертний “Заповіт”.“Молюсь за тебе, Україно!” –Писав в своїх віршах Тарас.І та молитва й досі линеКрізь біль і сум віків до нас.Йому тринадцятий минало.Він кріпаком тоді зростав.Усе навколо міцно спало,А він уже вірші писав.Садок вишневий коло хати,Вечірня зіронька встає,Дітей до сну вкладає матиІ нічка темна настає.Не знав маленький він в неволі,Що крізь роки цей плач душіВ сім’ї великій, вольній, новійЯк гімн свободі зазвучить.Реве та стогне Дніпр широкий,Сердитий вітер завива.Шевченко – син свого народу!Душа і вічна, і жива!Ти – наш сучасник! Ти – єдиний!Свого народу цінний скарб!Твої слова до серця линуть, Як теплий дощ із сивих хмар.Тож спи собі, Кобзарю, міцно,Бо спадщина твоя жива!

Ти в кожнім серці! Ти – навічно!Ти справжній! Більш таких нема!!!

Оксана САМЧУК,вихованка Мелітопольської

виховної колонії

ЗВЕРТАЮЧИСЬ ДО ТАРАСА

Коли повстав негадано МайданІ люди вийшли боронить свободу,Ніхто не думав й не гадав,Що стільки горя принесе народу.

“Небесна сотня” відліта у вирій,Поклавши у борні свої життя,Народ доведений до краю,Повстав за правду й мабуття.

Нещасна нене-Україно,Віками знищувалась ти,Проклята влада й фарисеїТебе ще й досі прагнуть розп’яcти.

Весь час ідеш ти на Голгофу,Шукаєш шлях у світі цім.Нема для тебе тут Пророка,Щоб підказав, як жити всім.

Де шукати праведну дорогу,Як знайти потрібний шлях?Я знов звертаюсь до Тараса:– Чом же, батьку, сталось так?

Щоб брат на брата повставав,Неначе ворог той жорстокий,Як звір той хижий й одинокий,Що кров народу пролива?..

І чую відповідь Пророка:– Нема на світі іншої Вкраїни!Немає іншого Дніпра!Рятуйте нашу рідну Батьківщину,Бо іншої уже нема!

“Борітеся – поборете,Вам Бог помагає!За вас правда, за вас славаІ воля свята!”

Дмитро НІКОЛЮК,вихованець Ковельської

виховної колонії

НАМ ПИШУТЬ

“ОШИБКИ, СОВЕРШЕННЫЕ РАНЕЕ, МОЖНО ИСПРАВИТЬ…”

“Задачи, проблемы, трудности совершенствуют человека. Пре­

одолевая неприятности, мы становимся мудрее, поднимаемся каждый раз на уровень выше. Ведь многие не знают, что именно преодоление трудностей раскрывает в че­ловеке таланты, закаляет силы, терпение и выдержку, тренирует разум.

Когда каждый станет обращать внима­ние на простые вещи, что вокруг нас – как красива кошка в прыжке, как преданно смотрят на вас собачьи глаза, как велико­

лепен в полете обычный воробей, – только тогда мы научимся видеть жизнь вокруг себя такой, какая она есть на самом деле. Каждый из нас должен помнить, что он незаменим, а ошибки, совершенные ранее, можно испра­вить. Более того, в последующем их можно не совершать.

Веры нам всем, терпения и надежды.

С любовьюЕлена МИШАК,

Тернопольская область”

Днями вихованці Кременчуцької виховної колонії за ініціативи

начальника установи Юрія Величка від­відали Кременчуцьку міську художню галерею, де переглянули виставку ак­варелі художника Володимира Дружка, присвячену 200­річчю від дня народження Тараса Шевченка.

Полотна майстра, насичені теплим, м’яким сяйвом, принесли весну в кожне юнацьке серце, наповнили їх любов’ю до рідної землі, до прекрасного. Візуальне сприйняття робіт художника доповню­валось поезією великого Кобзаря. Свої враження хлопці залишили в книзі відгуків.

Марія БУГАЄНКО

Є ПОТРЕБА ЗГАДАТЬ

Нам нині треба з миром жити,Не брати свари до сердець.Для благ Вкраїни хліб ростити –Так заповів нам наш Tворець…Тож є потреба, любі браття,Згадать той шлях і ті роки,З якими батьківське завзяттяДолало тьму, щоб світ спасти.І край свій милий, і калину,І щедру добрість рідних хат,Безмежність просторів Вкраїни,

Дніпровських хвиль стрімкий накат.Це правда – істини ніколиМи не повинні забувать.Про те, що Богом дане полеБатьки життям йшли захищать.

НА ЗЕМЛІ МОЄЇ УКРАЇНИ

Все на землі моєї УкраїниВ весняний час привабливо цвіте,І ніжно пестить молоду калинуВ моїм дворі проміння золоте.А понад полем лине спів пташиний,

В обіймах сонця тішаться гаїІ потічок шепоче явориніПро те, що любить він давно її.І я немов удруге народився,Почувши те, про що уже сказав.До любої вербиченьки схиливсяІ в щастя мить, мов сестроньку обняв.

Микола ДЗУДЗЕЛО,Миколаївська область

Украина – сила. Украине – слава!Мирная страна, успешная держава.Украина – воля, небо голубое.

Украина – имя гордое, святое.Украина – Гоголь, Леся Украинка,Днепр могучий стонет, Кобзаря хатынка.Украина – дом наш, светлый и большой,С нею до конца мы сердцем и душой.

Юрий СЕВРИКОВ,Донецкая область

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС “ДЗЕРКАЛО ”

квітень 2014 року № 15 7ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

11 КВІТНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ВИЗВОЛЕННЯ В’ЯЗНІВ ФАШИСТСЬКИХ КОНЦТАБОРІВ

Крізь ворота цього концентрацій­ного табору з написом “Кожному

– своє” пройшли понад 250 тисяч в’язнів. Скільки тут поневірялося українців, під­рахувати практично неможливо, оскільки вони проходили не в своїй національній, а в польській, російській та інших статистиках. Чимало українців у концентраційних табо­рах Третього Рейху були радянськими вій­ськовополоненими. До ув’язнених із СРСР ставилися особливо жорстоко, і не тільки тому, що це були вояки ворожої армії. Вони були носіями цілком іншого світогляду. Зо­крема, у концтаборі Аушвіц саме радянські військовополонені стали першими жертва­ми удушення газом “Циклон­Б”, що відбу­лося у вересні 1941 року в підвалі блоку №11 (тоді вбито було приблизно 600 радянських солдатів і 250 польських політичних в’язнів). Гітлерівці не визнавали щодо наших воїнів положень Женевських конвенцій, а Москва, вважаючи полонених червоноармійців зрад­никами, відмовилася від будь­яких спроб допомогти своїм воякам. У крематоріях Освенціма загинуло щонайменше 15 тисяч радянських військовополонених, з яких близько 12 тисяч мали табірні номери. Біографії цих людей – це справжні уроки мужності для молодого покоління. Розпо­віді страждальців гітлерівської неволі – це пам’ять заради майбутнього…

Ось що згадує Георгій Волошинов із Лу­ганська, якого 15­річним хлопчаком разом з іншими полоненими вивезли до фашист­ських концтаборів:

“У розподільчому таборі в м. Ерфурт (Німеччина) на шию кожному вішали бірки з прізвищем і роком народження, вистав­ляли перед огорожею з колючого дроту, а з іншого боку ходили фашистські бюргери й вибирали собі робітників. Через декілька днів чоловік 70, які залишились, відправили в табір для робітників зі сходу в м. Веймар. З листопада 1942 року в ньому було понад 300 чоловік із різних областей України. Жили по 20 людей в кімнаті, в дерев’яних бараках. Спали на двоповерхових дерев’яних ліжках. На день давали по 275 грамів хліба і три рази рідку, без м’яса і жирів, баланду. Працювали важко на заводі і машинній фабриці, розмі­щених поряд, по 12 годин на день.

Для примушування до праці і усунення актів саботажу гітлерівці провели стандарт­ну акцію залякування. Виявили і арештува­ли найактивніших. Після розслідування в гестапо 8 чоловік були відправлені в конц­табір Бухенвальд (7 із Луганська), а киянина Павла Коротаєва повісили в таборі, й всіх змусили пройти повз шибеницю.

17 березня 1944 року мене, луганчан Миколу Бондаренка і Володимира Ско­рикова, киянина Михайла Козлова і ще 17 чоловік у дворі гестапо втиснули в авто­бус і через півгодини вивантажили перед бараком­канцелярією для оформлення в концтабір Бухенвальд.

У нас вистригли все волосся і змусили головою занурюватися в бетонну ванну з дезрозчином. Тут кожному видали персо­нальний номер, смугасту куртку, брюки і плащ.

Перший робочий день: підйом у п’ять ранку, вмивання в туалетній кімнаті, роз­дягненим до пояса. Цілий день вантажили щебінь чи розвантажували вагони. Моросив дощ, і було холодно. З роботи нас привезли в табір, коли почалась вечірня перевірка. У свій блок я прийшов після сьомої вечора.

На столі стояла миска супу, залишеного з обіду…

…А потім – важка евакуація з Бухен­вальда. В’язнів Бухенвальда гнали пішки до Веймара. Тих, хто не міг йти і сідав чи лягав на дорогу, пристрілювали і складали на віз, який тягнули в’язні концтабору. Наприкінці шляху залишилось тільки 10 відсотків ув’язнених”.

Один із тих, хто став жертвою без­прецедентної за масштабами злочинної діяльності нацистської Німеччини, Павло Мединський, 1924 року народження, із с. Нагірна Київської області. Подаємо його розповідь (мову і стиль збережено):

“Був примусово вивезений на каторжні роботи до Німеччини в кінці червня 1942 року. Привезли нас у товарних вагонах в Австрію у гори Альпи, в табір с. Кельсау Гопоркартен Тіроль, це була адреса табору. Проводили питну воду з гір до житлових будинків і проводили до них дорогу. Це був основний наш табір. Приблизно через два місяці нас, 18 чоловік, – на лісорозробку в с. Гінтеріс на 2 місяці, по закінченні ділян­ки нас повернули в табір. В 1943 році нас, 18 чо ловік, вивезли в с. Зехорельд, кормили погано, а робота була тяжка, носили з гір каміння і бетонували кам’яні пороги, щоб зменшити напір гірської води, яка підми­вала стіни заводу.

А 29 березня 1944 року ми покинули роботу і пояснили поліцаю, що годують нас дуже погано і ми не в силах робити цю роботу. Він визнав мене як організатора цієї справи, наклав мені наручники і відвіз в м. Інсбрук в тюрму. Там мене посадили в 14 камеру на другому поверсі. Після довгих допитів та побоїв через декілька суток мене осудили на 5 місяців каторжних робіт і від­правили в концтабір в цьому ж місті. Там я був в’язень під номером 1409. Там був дуже строгий режим і годували баландою. Дуже збиткувались. Есесівці колонами по щебе­нях, доріжках гонили босих, а самі стояли на відстані 20­30 метрів один від одного і командували “ложись” – (це ліген). “Гаухш­теєн вайтер ляуфен” – це вставай і далі біжи, а ми такі, що і бігти не могли, а все ж таки мусили бігти, бо по обидві сторони стоять і б’ють, сміються. Після відбуття кари мене відправили знову в табір Кельсау.

В 1944 році в жовтні місяці нас 20 чо­ловік відправили на вершину гір у табір с. Фонтанеля, район Блюгенс, край Фо­рарльбег. Основна робота була – це лісо­розробка і заготовка дров. Хто вмів косити

траву, то в неділю дозволяли ходити до хазяїна, щоб заробити кусок хліба. І ми втрьох із одного села ходили також. І коли приближались французькі війська, а фа­шисти тікали в гори, то вони нас забирали з собою для прикриття. Нам пощастило, бо ми взнали про це від хазяїв, яким ми косили траву. Прийшли у табір і забрали нас, а тих, останніх, нам так і невідомо їхньої судьби”.

Страхіття нацистських концтаборів довелось пережити і вихідцю з Львівщини (нині мешканцю США) Богданові Качору. Коли його, 18­річного юнака, затримали, він мав при собі літературу – неспростов­ний доказ антинацистської діяльності. Хло­пець опинився в одному з найстрашніших концтаборів – Аушвіці. Як він розповідав, багато його побратимів так і загинули в газових камерах чи від виснаження та не­посильної праці. А коли в’язнів Аушвіца у січні 1945 року фашисти евакуювали в глибину Австрії – в концтабір Маутгаузен і далі Ебензее, туди потрапив і Богдан Качор.

Після звільнення американською армі­єю цих в’язнів 6 травня 1945 року, якраз на Великдень, Богдан Качор розпочав новий етап життя на чужині. Уже багато років він очолює за кордоном Всесвітню лігу укра­їнських політв’язнів і, незважаючи на свій поважний вік, клопоче про організацію в Державному музеї “Аушвіц­Біркенау” окремої виставки, присвяченої в’язням­українцям, які перебували в концтаборі.

Зоряна НАГІРНЯК

ЇМ ВИПАЛО ПЕРЕЖИТИ СПРАВЖНЄ ПЕКЛОЦЕЙ ДЕНЬ ВІДЗНАЧАЄТЬСЯ В УКРАЇНІ ТА КОЛИШНІХ РЕСПУБЛІКАХ

РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ЯК ПАМ’ЯТЬ ПРО ПОДІЮ, ЯКА СТАЛАСЯ 11 КВІТНЯ 1945 РОКУ, КОЛИ В’ЯЗНІ КОНЦТАБОРУ В БУХЕНВАЛЬДІ ПОЧАЛИ ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНЕ ПОВСТАННЯ ПРОТИ ГІТЛЕРІВЦІВ.

ЛИСТИ З ФРОНТУ

НЕ ОБМІЛІЄ ПАМ’ЯТІ РІКА…НЕВБЛАГАННІ РОКИ БЕРУТЬ СВОЄ, ДЕДАЛІ МЕНШЕ

ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЖИВИХ СВІДКІВ МИНУЛОГО, ПОДІЙ, ЩО СТАЛИ УЖЕ ІСТОРІЄЮ НАШОЇ КРАЇНИ. БУЛО Б НЕСПРАВЕДЛИВО, ЩОБ ТЕ, ЩО ВОНИ ПЕРЕЖИЛИ, ВІДІЙШЛО РАЗОМ З НИМИ. ЛЮДИНА ЖИВЕ, ДОКИ ЇЇ ПАМ’ЯТАЮТЬ. НЕ ОБМІЛІЄ ПАМ’ЯТІ РІКА…

“…Життя я люблю безмірно. Воно гарне своїм горем і своєю радістю. Але якщо доведеться по­мерти, то знай, що помру я чесно. Самовіддано. Я не осоромлю землі рідної. Не осоромлю свою сім’ю, сину буде що згадати про батька його, і якщо коли­небудь ще повториться такий суворий час, то буде з кого взяти при­клад…”

Олександр Герман,командир партизанської бригади,

9 липня 1942 р.

“Прощавай, дорога Лідочко!Не дивуйся – це мій перед­

смертний лист. І якщо ти його одержиш, то мене вже не буде серед живих. Знай, що я віддав своє життя чесно, на полі бою, і білоруська земля прийняла мене, українця, як сина.

Плакати й не думай, краще частіше згадуй, гордись за того, з ким хотіла бути усе життя. За­гинув чесно, за Батьківщину, за щастя людей. Для мене – це закон, і довелось не рахуватись із життям.

Цілую останній раз міцно, міцно.

Твій друг Олег”.Олег Нелитовський,

зв’язківець.“Прощавай, мамочко. Я

гину… Не плач за мною, гину. Але загине багато ворогів.

Мамо! Прийде наша Червона армія, передай їй, що я загинула за Батьківщину. Нехай помстять­ся за мене і за наші муки.

А як хочеться жити! Адже мені лише 20 років, а смерть ди­виться в очі… Як мені б хотілося працювати, служити Батьківщи­ні. Але ці варвари, вбивці…

Вони забирають у нас молоде життя. Я зараз перебуваю в смер­тельній камері, чекаю з хвилини на хвилину смерті. Вони кричать нам: “Виходьте”, йдуть до нашої камери. Це…

Ой, мамо! Прощавай! Цілую всю сім’ю останній раз, з остан­нім привітом і поцілунком…”

Ніна Донцова, розвідниця.

Листи з фронту… Не завжди було чорнило, писали олівцем. Паперу бракувало: один аркуш

і лист, він же одночасно і кон­верт. Складали листи трикутни­ком чи навпіл. Марки не було. Обов’язково штампи: “Переві­рено воєнною цензурою”, але в кожній родині, де є ці реліквії, свій “штамп”: “Зберігати довічно”.

Зоряна НАГІРНЯК

8 квітень 2014 року № 15ОБОВ’ЯЗОК

ЗАКОНЗАКОНОБОВ’ЯЗОКi

КАЛЕЙДОСКОП

Фінансові реквізити: рахунок ДЗД ДПтСУ, с/р №31251201201887 в ГУДКСУ в м. Києві,

код банку 820019, ЄДРПОУ 08565003. Свідоцтво платника ПДВ №200062177.

Інд. под. № 085650026068

ГазетаДержавної

пенітенціарної служби України

Адреса редакції: 04050, м. Київ50, вул. Ме льни кова, 81.

Телефон: 4810562; еmail: zio@kvs.gov.ua

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Думки авторів

публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції. За точність

викладених фактів відповідальність несе автор. Художні твори друкуються мовою

оригіналу. При використанні наших публікацій посилання

на “Закон і обов’язок” обов’язкове.

Головний редакторОксана

ВЄЛКОВА-ЛАГОДАСвідоцтво

про реєстраціюКВ №9609

від 21.02.2005р. Ціна договірна.

Рукописи і фотознімки не повертають­ся і не рецензуються. Відповідальність за

достовірність реклами несе рекламодавець.

Передплатний індекс 23102Наклад: 60 000

Замовлення № 48014Друкарня “Укрполіграфмедіа”,

м. Київ, вул. Фрунзе, 104 А.

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

ОБОВ’ЯЗОКЗАКОНЗАКОН

ОБОВ’ЯЗОКi

УЗАКОНИЛИ МІСЬКУ ЧИСТОТУБруд у на­

ших містах 315 років тому був просто непролаз­ним. За такої анти­санітарії хвороби ставали епідемія­ми. Порядок почав наводити Петро І, видавши Указ “О на­блюдении чистоты и о наказании за выбрасывание сору и всякого помету на улицы и пере­улки”. Документ зобов’язував меш­канців відходи ви­возити за межі міст і засипати землею. Порушників чекала кара. “Кто станет по большим улицам и

по переулкам всякий помет и мертвечи­ну бросать, такие люди взяты будут в земский приказ, и будет им за это учи­нено наказание – битье кнутом, да с них же взята будет пеня”. До злісних порушників репре­сії посилювалися. Штраф міг досягати 10 рублів, на той час – суми захмарної. За свого правління Пе­тро І видав близько чотирьох тисяч ука­зів та інших розпо­ряджень. При ньому почали прокладати каналізацію і вста­новлювати урни.

Перші ж двірники з’явилися у Росії ще за його батька – царя Олексія Михайло­вича, за 50 років до цього Петровського указу. Естафету за благоустрій вулиць продовжила і Кате­рина ІІ. Вона нака­зувала, щоб “в через город текущие воды никто никакого сору и хламу не бросал бы и на лед нечи­стот не вывозил”. Імператриця ж за­снувала і жеки – “управы для оказа­ния комунальных услуг”.

Олена ГРЕБЕННІКОВА

СКАНВОРД

Відповіді на сканворд у №14

ЛІТЕРАТУРНИЙКОНКУРС “ДЗЕРКАЛО ”

ПО ПРАВДІЛюдина береться приматів навчити:Вдягтись по-людськи, зберігаючи смак,З тарілки поїсти, предмети лічити.“Мавполюдина” – ну просто мастак!Манежем промчатися на самокаті,Навіть з мобілки уміти дзвонить,В долоні на втіху усім поплескати –З мавпи людину хтось хоче зробить!Людська ж поведінка ще гірш, як у мавпи –За що не візьметься, то все шкереберть:То пива на вулиці випивши залпом,Пляшок попід ноги накидати вщерть.Газони в недопалках, в чорному згарі,Без сорому скрізь нашмаркать, наплювати,Машину поставити на тротуарі,І взяти хабар, і комусь його дати.Смертельні аварії на переході,Автодороги, немов решето.І правило й право народне не в моді,І в цьому, виходить, не винен ніхто?!Не ділом, а словом взялись штрафувати,Бо справу собачу не зрушить ніяк.У нас за людьми не встигають прибрати,А тут, як на зло, іще – вигул собак.У ліфті алфавіт в три букви списати.Чим далі закони і матір послать.Хрещатик обгадити кожного свята,А потім чекати якусь благодать?!Чи то вже байдужість у тім не спиняє,А може народний менталітет?Чи хата і справді знаходиться скраю,Так низько цінити державний портрет.І все ж без науки чудово виходить!Невже – то культура живе задарма?!Не звісно тепер – хто від кого походить.Задуматись мусить людина сама.А ми ж і в Європи навчитись не проти!Забувши, що в центрі Європи живем.Та нам у культурі нема чомусь квоти,І знов свою сіємо, й знов свою жнем.

Любов ДОВЖЕНКО,м. Київ

Сумські пенітенціарії взяли участьу Всеукраїнській акції “За чисте довкілля”

Зачем чтоб кровь лилась?Мы все друзья едины,Мы вместе все живем,Мы – целость Украины.У нас земля одна.Зачем ее делить?!Хотят все люди мирноНа Украине жить.Мы никогда ОтчизнуСвою не отдадим!Мы мирная страна.Войны мы не хотим.Война нам не нужна.Мы все вокруг едины.Мы все – одна семьяВеликой Украины!

Юрий СЕВРИКОВ,Донецкая область