ТЕКСТИ ДЛЯ ЧИТАННЯ З ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИМ...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський державний університет харчування та торгівлі

ТЕКСТИ ДЛЯ ЧИТАННЯ З ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИМ КОМЕНТАРЕМ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ

СТУДЕНТІВ УСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної роботи

студентів-іноземців усіх факультетів з дисципліни «Українська мова як іноземна»

Харків ХДУХТ

2017

2

Тексти для читання з лексико-граматичним коментарем з української мови для іноземних студентів усіх спеціальностей: методичні рекомендації для практичних занять та самостійної роботи / укладач М. В. Арделян. – Х. : ХДУХТ, 2017. – 98 с. Укладач канд. філол. наук, доц. М. В. Арделян Рецензент канд. філол. наук, доц. І.В. Удовенко Кафедра іноземних мов

Схвалено методичною комісією вищого навчального закладу за напрямами підготовки (спеціальністю) 6.030509 «Облік і аудит», 6.030508 «Фінанси» Протокол від «15» грудня 2016 року № 4 Схвалено вченою радою ХДУХТ Протокол від «28» грудня 2016 року № 9 Схвалено редакційно-видавничою радою ХДУХТ Протокол від «26» грудня 2016 року № 5

© Арделян М. В., укладач, 2017 © Харківський державний університет

харчування та торгівлі, 2017

3

Вступ

Практичне засвоєння української мови як

засобу спілкування є одним із головних напрямів

навчання іноземних студентів. Реалізація цього

завдання потребує ефективної взаємодії між

засвоєнням знань та активізацією навчальних

можливостей студентів. Це видання забезпечує

сприятливі умови для навчання іноземних

студентів, збагачення їх словникового запасу,

розвитку комунікативних навичок.

У навчальному виданні подано 10 текстів,

змістом яких є розповідь про відомі географічні

об’єкти України, архітектурні комплекси та

споруди, пам’ятки історії та культури. До кожного

тексту подано словник з перекладом окремих слів

з української мови на російську, лексико-

граматичний коментар і питання, що перевіряють

розуміння змісту прочитаного. Тексти

4

розташовані у порядку зростання рівня

адаптованості та складності.

Словник до текстів подано з метою

підвищення ефективності роботи студента та

економії часу на опрацювання прочитаного.

Лексико-граматичний коментар містить пояснення

наявних у тексті мовних явищ, які можуть

викликати труднощі: творення граматичних форм,

попередження помилок у побудові

словосполучень та речень, практичнее

застосування правил орфографії, з’ясування

особливостей слововживання тощо. Також у

лексико-граматичному коментарі наведені

рубрики Порівняйте! та Запам’ятайте!, які

мають на меті звернути увагу студента на певні

особливості побудови словосполучень української

та російської мов або на складні випадки

перекладу. Питання до тексту подані не лише для

5

контролю розуміння змісту, але й для розвитку

мовлення.

Робота над текстами для читання допоможе

іноземним студентам глибше зрозуміти та засвоїти

програмний матеріал з фахових дисциплін,

удосконалити навички володіння українською

мовою.

6

Текст № 1

Україна Україна – держава у Східній Європі та

частково в Центральній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі, друга на європейському континенті, якщо враховувати Росію. Межує з Білоруссю на півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною – на заході, Румунією та Молдовою – на південному заході, Росією на сході і північному сході. На півдні і південному сході омивається Чорним і Азовським морями.

На сучасній території України відомі поселення багатьох археологічних культур, починаючи з доби палеоліту – мустьєрської, гребениківської, кукрецької, трипільської, середньостогівської, ямної, бойових сокир, чорноліської тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення скіфів, давньогрецьких колоністів, готів, але відправним пунктом української слов’янської державності й культури вважається Київська Русь 9–13 століття. Після монгольської навали її спадкоємцем стало Руське королівство 13–14 століття. Воно було поглинуте сусідніми Литвою та Польщею,

7

об’єднаними з 16 століття у федерацію Річ Посполита. Формування новітньої української нації активізувалося під час визвольної війни 1648–1657 років під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. Результатом війни стало утворення в Подніпров’ ї козацької держави. Через міжусобиці вона після 1667 р. опинилася розділеною між Річчю Посполитою та Московським царством. У 18 столітті, після приєднання до Московії більшості українських земель, місцева автономія була поступово ліквідована царським урядом. Під час української революції початку 20 століття на території України постало декілька національних держав: Українська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Кубанська Народна Республіка та інші. Але внаслідок поразки українських визвольних змагань 1917–1921 років і низки воєн ці держави були захоплені сусідами: Радянською Росією, Польською республікою, Королівством Румунія і Чехословацькою республікою. На російській території була створена більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), яка 1922 року увійшла до складу Радянського Союзу. Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані Західна Україна та Буджак, а 1954 року – Крим. Сучасна держава Україна утворилася 24 серпня 1991 р. на основі

8

УРСР в результаті розпаду Радянського Союзу, що скріплено результатом волевиявлення народу України 1 грудня 1991 року.

Україна – унітарна держава. Вона складається з 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст зі спеціальним статусом: Київ – столиця та найбільше місто, і Севастополь. Україна є парламентсько-президентською республікою. Найвищим органом державної влади є Верховна Рада України, а главою держави – Президент України.

Нині Україна – одна з найбільших держав Європи. За чисельністю населення Україна посідає восьме місце у Європі. За даними останнього перепису населення, що відбувся у 2001 році, в Україні проживає понад 48,4 млн осіб. З них 77,8% становлять українці, 17,3% – росіяни. Частка міського населення становить 67,2%. Український народ є одним з великих слов’янських народів. Він посідає серед слов’ян друге за чисельністю місце після росіян.

Офіційною мовою в Україні є українська. В результаті кількасотлітнього зросійщення у східних і південних областях поширена російська мова. Більшість населення належить до християн східного обряду – православних і греко-католиків. Серед інших конфесій представлені римо-католицизм, протестантизм, іслам.

9

Природні умови України досить різноманітні. На її півночі знаходиться степова зона – полісся, в середній частині – лісостеп, а на півдні тягнеться родючий український степ. У західній частині країни знаходяться Карпатські гори, а на півдні Кримського півострова – Кримські гори.

Україна – промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним з провідних експортерів деяких видів сільськогосподарської продукції й продовольства. Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості: видобування корисних копалин (вугілля, нафта і газ, залізна і марганцева руда), деякі галузі машинобудування, чорна та кольорова металургія. За запасами залізної руди та кам’яного вугілля вона посідає перше місце в Європі. Україна є також потужним виробником електроенергії. Налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником зброї – танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Україна є одним із членів-засновників Організації Об’єднаних Націй, а також членом понад сорока міжнародних організацій.

10

Словник

більшість большинство відправний исходный визвольний освободительный відомий известный виробництво производство держава государство досить достаточно західний западный залізний железный засновник основатель зброя оружие знаходитися находиться інші другие корисний полезный копалини ископаемые країна страна літак самолёт машинобудування машиностроение місце место місто город навала нашествие належить принадлежит налагодити наладить обладнання оборудование останній последний площа площадь південь юг

11

приєднуватись присоединяться північ север поширювати распространять потужний мощный провідний ведущий понад более перевищувати превышать сировина сырьё схід восток уряд правительство частково частично

Лексико-граматичний коментар

У тексті трапляються прості форми вищого

та найвищого ступенів порівняння прикметників.

1. Вищий ступінь порівняння прикметників. Вищий ступінь порівняння прикметників утворюється доданням:

а) суфікса -іш- або -ш- до основи чи до кореня звичайної форми якісного прикметника: нов-іш-ий, повн-іш-ий, син-іш-ий, дешев-ш-ий, солод-ш-ий.

б) слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш вдалий, більш глибокий, менш вередливий.

12

2. Найвищий ступінь порівняння прикметників. Найвищий ступінь порівняння прикметників утворюємо доданням:

а) префікса най- до форми вищого ступеня: найбільший, найкраща, найменше.

б) слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбільш зручний, найбільш стійка, найменш приємне.

Для посилення при формах найвищого ступеня прикметників вживаються частки що і як; пишуться вони з прикметниками разом: щонайсильніший, якнайбільший, якнайшвидший.

Утворюючи ступені порівняння прикметників треба пам’ятати:

1) не можна вживати слова самий, саме, самі замість префікса най- у формі найвищого ступеня порівняння прикметників

неправильно правильно

самий оптимальний вихід

найоптимальніший вихід

сама краща пропозиція

найкраща пропозиція

саме вдале фото найвдаліше фото самі низькі ціни найнижчі ціни 2) не можна вживати слова більш, менш з

формою вищого ступеня порівняння прикметника

13

неправильно правильно більш ймовірніша

подія ймовірніша подія

більш простіший варіант

простіший варіант

менш проблематичніший

спосіб

менш проблематичний спосіб

3) не можна вживати залежні від

ступеньованого прикметника слова без прийменників за, від, порівняно з та ін. або без сполучника ніж (аніж)

неправильно правильно

добріший нього добріший за (від) нього

добріший порівняно з

ним добріший, ніж він

розумніша всіх розумніша за всіх розумніша від всіх

розумніша, ніж всі

мова милозвучніша інших

мова милозвучніша за (від) інших

мова милозвучніша порівняно з іншими

брат старший сестри брат старший за (від)

сестри

14

брат старший порівняно з

сестрою брат старший, ніж сестра

брат старший проти

сестри Порівняйте!

(укр.) одна з найбільших держав – (рос.) одно из величайших государств; (укр.) становить 47 мільйонів осіб – (рос.) составляет 47 миллионов человек; (укр.) разом узятих – (рос.) вместе взятых; (укр.) степова зона – (рос.) степная зона; (укр.) український степ – (рос.) украинская степь; (укр.) корисні копалини – (рос.) полезные ископаемые; (укр.) за запасами залізної руди – (рос.) по запасам железной руды; (укр.) кам’яне вугілля – (рос.) каменный уголь; (укр.) посідає перше місце – (рос.) занимает первое место; (укр.) слов’яни – (рос.) славяне; (укр.) друге за чисельністю місце – (рос.) второе по численности место.

Питання до тексту 1. Якою є Україна серед держав Європи? 2. Скільки осіб становить населення України? 3. Якою є площа України?

15

4. Які території перевищує площа України? 5. Якими є природні умови України? 6. Де знаходиться степова зона – полісся? 7. Що знаходиться в середній частині України? 8. Що тягнеться на півдні України? 9. Де знаходяться Карпатські гори? 10. Які гори є на півдні Кримського півострова? 11. Чим багаті надра України? 12. Яке місце в Європі посідає Україна за запасами

залізної руди та кам’яного вугілля? 13. Що вам відомо з історії України?

Скласти називний план до тексту. Перекажіть текст за планом.

Текст № 2

Харків

Місто Харків знаходиться на північному

сході України, а Харківська область межує з Росією.

Харків – один із найбільших промислових, культурних і наукових центрів. У ньому живе приблизно півтора мільйони чоловіків. Більше

16

трьох століть нараховує історія Харкова, але ніхто не називає його старим містом. Він постійно оновлюється, будується, змінюється.

Друге за кількістю населення місто України було засноване у 1654–1655 роках біля злиття рік Харків, Лопань й Уди. За легендою і річка, і місто названі на честь Харька – козацького сотника дворянського походження, який, захищаючи своїх хуторян від татар, погнався за ворогом і потонув на переправі. Невеличке поселення поступово розвивалося, почалося будівництво дерев’яної фортеці, з’явилися перші вулиці, почали розвиватися ремесла, торгівля. Такі українські фортеці мали служити надійним захистом південних кордонів від нападів кримських татар.

Харків швидко росте, розвивається й перетворюється на велике сучасне місто з красивими вулицями й площами, визначними пам’ятниками.

Центр міста розташований між двома площами – Конституції й Свободи. Площа Свободи є однією з найбільших площ світу (довжина – 750 м, ширина – 130 м, загальна площа – 11 гектарів) і головною площею міста. Тут проходять свята, ярмарки, концерти. Навколо площі – красиві будинки: Харківський національний університет, Будинок державної промисловості, готель «Харків», Палац дитячої та

17

юнацької творчості. Площа знаходиться поруч із садом імені Т.Г. Шевченка.

Харків – місто студентів і вчених. Тут працює близько 40 державних і приватних навчальних закладів: університетів, академій, інститутів.

Дві площі – Конституції й Свободи – з’єднує Сумська – головна вулиця міста. Стародавні будинки, сучасні магазини, кафе й ресторани, навчальні й науково-дослідні інститути, банки й театри, парки та сквери роблять її своєрідною й неповторною.

На Сумську виходить найкрасивіший парк у місті – сад Шевченка. Прикрасою саду й міста є унікальний пам’ятник великому українському поетові Тарасу Григоровичу Шевченку.

Вулиця Сумська веде до Центрального парку культури та відпочинку й закінчується лісопарком – зеленою зоною міста, у якій парк поступово переходить у ліс. Тут знаходиться Меморіал Слави, присвячений харків’янам, що загинули в роки Другої світової війни. Сюди приносять квіти в День пам’яті та примирення.

Важливу роль в житті міста відіграє метро. Станції Харківського метрополітену дуже красиві. Зараз діють три лінії, що з’єднують центр міста з вокзалами й заводами, з житловими масивами на Салтівці та Холодній горі, на Павловому Полі й Олексіївці.

18

Харків прекрасний у будь-яку пору року. Харків’яни пишаються своїм містом і називають його першою столицею. З Харкова вона (тобто столиця) переїхала до Києва. Місто на Лопані було центром України 15 років (1919–1934). Мить за історичними мірками. Проте саме ця мить змушує харків’ян і досі називати своє місто «першою столицею».

Словник

біля около будувати строить будинок дом будь-який любой відпочинок отдых великий большой готель отель заклад учереждение захист защита з’єднувати соединять знаходиться находится кордон граница межує граничит мить мгновение надійний надёжный нараховує насчитывает невелике небольшое

19

оновлюється обновляется поруч рядом працювати работать приблизно приблизительно приватний частний прикраса украшение поступово постепенно походження происхождение пишаються гордятся своєрідний своеобразый свято праздник сучасний современный фортеця крепость швидко быстро


В українській та російській мовах є

відмінності в уживанні прийменника по. Цей прийменник в українській мові вживають переважно у словосполученнях, що називають місце руху або дії (їхати по дорозі, рухатися по колу, мету дії (пішли у ліс по грибочки), час (по обіді, по канікулах), міру, кількість чогось (по цукерці, по сотні), а також сферу діяльності (по господарству, по службі).

Функціонування прийменника по у таких випадках є нормативним. Проте надужиття цим прийменником призводить до небажаних

20

повторень певних висловів, що сьогодні трапляється доволі часто.

Приклади ненормативного вжитку прийменника по і його заміна безприйменниковою конструкцією: по відношенню до роботи – стосовно роботи, щодо роботи; по крайній мірі – принаймні, щонайменше; по ліву сторону – ліворуч; по меншій мірі – принаймні; по понеділках – щопонеділка; по порядку – послідовно; по пошті – поштою; по електронній пошті – електронною поштою; по стежині біжить – стежиною біжить; по цілим дням – цілими днями; униз по річці – униз річкою; по обох сторонах дороги – обабіч дороги; сам по собі – сам собою; операції по розвитку – операції розвитку; говорити по душах – говорити відверто; подорожі по місту – подорожі містом; звертатися по телефону – звертатися телефоном; школа по підготовці спеціалістів – школа підготовки спеціалістів; відчутні й по сьогодні – відчутні й сьогодні; міністерство по охороні – міністерство охорони.

Також замінюємо прийменник по на український відповідник – прийменник у:

21

по питаннях – у питаннях; по вихідних – у вихідні; по святах зустрічаємось – у свята зустрічаємось; по справах служби – у службових справах та ін. переходить по наслідству – переходить у спадщину.

Вживаємо питомі українські форми, тобто прийменник по замінюємо на за: по власному бажанню – за власним бажанням; робота по сумісництву – за сумісництвом; по місцю проживання – за місцем проживання; по порядку – за порядком; по наказу – за наказом та ін.

Замість прийменника по вживаємо нормативний на: по усіх нампрямках – на усіх напрямках; мешкаю по вулиці – мешкаю на вулиці; по проханню – на прохання; по замовленню – на замовлення; по запрошенню – на запрошення та ін.

На прийменник до: зауваження по роботі – зауваження до роботи; по місцю призначення – до місця призначення; по червень – до червня.

Замінюючи прийменник по іншими нормативними прийменниками, ми увиразнюємо власне мовлення й збагачуємо його питомими українськими формами.

22

Отож, варто запам’ятати найтиповіші випадки вживання прийменника по в українській мові і не зловживати ним у тих конструкціях, де його легко можна замінити на інші синонімічні прийменники або на безприйменникову форму.

Питання до тексту 1. Де знаходиться місто Харків? 2. Скільки людей мешкає у місті Харків? 3. Що вам відомо з історії виникнення міста? 4. Що ви можете розповісти про центр міста

Харкова? 5. Чому Харків називають містом студентів і

вчених? 6. Що знаходиться на вулиці Сумській? 7. Чи є у місті Харкові метрополітен? 8. Чому харків’яни називають Харків «першою

столицею»?


Текст № 3

Київ

Київ. Це коротке звучне слово – назва міста,

корені якого йдуть глибоко в сиву давнину. Його історія нараховує більш ніж 1500 років. Це одне з найстаріших слов’янських міст – столиця

23

ранньофеодальної держави Київська Русь, місто, відоме в історії як «мати міст руських». Один із центрів, де зароджувалася рання сло’янська культура як важлива складова світової цивілізації.

Згідно з традиційними легендами назва Києва походить від імені Кия – найстаршого з трьох братів, яких уважають засновниками міста. Київ оспівується в піснях, у безсмертному літописі

«Повісті минулих літ» (друга половина ХІІ ст.), в епосі «Слово о полку Ігоревім», у романах, операх. Місто зробило величезний внесок у всесвітню історію, науку, культуру і мистецтво.

У Києві збереглося багато історичних визначних пам’яток, стародавніх культурних місць, музеїв, театрів, садів і парків. Одним з надзвичайних місць є cобор Святої Софії, споруджений далекого 1037 року. У всі часи цей шедевр архітектури привертав увагу людей.

Багато знаменних подій у політичному і соціальному житті Київської Русі нерозривно пов’язані з cобором Святої Софії. Перша бібліотека, що зібрана Ярославом Мудрим, була розташована саме тут. Київське віче (загальні

24

збори жителів міста) ухвалювало свої рішення на внутрішньому подвір’ ї cобору Святої Софії. У cоборі відбувалася церемонія благословення на престол князів та зустрічі послів.

В середині ХI ст. було засновано Києво-Печерську лавру з Успенським собором (закладено у 1073 році, зруйновано у воєнне лихоліття 1941 року, відновлено у 2001 році) і Троїцькою надбрамною церквою. Вона стала найбільшою святинею українського народу; у православному світі її цінують так само як Єрусалим та Святу гору Афон у Греції. Тут усе овіяне легендами: церкви, дзвіниці, печери, де покояться мощі більш ніж ста печерських ченців, визнаних святими.

Лавра стала великим духовним осередком Київської Русі – тут писали книжки, розвивалося малярство, церковний спів, медицина.

Не менш знаменитою визначною пам’яткою є Андріївська церква, побудована в 1749–1754 роках видатним архітектором Бартоломео Растреллі в стилі бароко, характерним для архітектури ХVII–XVIII ст. Запозичений із західноєвропейської архітектури, цей стиль під впливом місцевих традицій набув унікальних національних ознак.

Собор Святої Софії, Андріївську церкву та Києво-Печерську лавру ЮНЕСКО включила до переліку визначних історичних пам’яток.

25

Серед інших пам’ятників архітектури знамениті Золоті Ворота (побудовані в 1037 році), Маріїнський палац (ХVІІІ ст.), Національний театр опери і балету ім. Тараса Шевченка (1901 р.) та багато, багато інших.

Останнім часом кияни бачать значну активізацію господарської діяльності у місті. У Києві здійснюється широке будівництво, впорядковуються вулиці та комунальні мережі. Планомірно розвивається столичний метрополітен. Відкриваються нові школи, медичні та торговельні заклади. Залучаються іноземні інвестиції – місто співпрацює з партнерами із 157 країн.

Яскравим виявленням турботи про духовність киян і красу історичного міста стали заходи, спрямовані на реставрацію та відновлення стародавніх святинь. Відтворено з небуття церкву Богородиці Пирогощої на Подолі, Михайлівський Золотоверхий собор і дзвіницю, Успенський собор Києво-Печерської лаври. Національні меншини мають широкі можливості для релігійної та культурної діяльності: реставровано Олександрівський костьол і Хоральну (Центральну) синагогу, будується мечеть.

Населення Києва складає понад 2,6 млн мешканців, територія міста – 827 кв. км. (з них більше половини – зелені масиви та водоймища). У місті близько 80 тис. будівель, 76 готелів (з них

26

16 тризіркових, 3 чотиризіркові, 2 п’ятизіркові), 162 відділення зв’язку, понад 400 навчальних закладів, близько 100 лікарень і понад 250 амбулаторій, 35 театрів і концертних залів, 32 музеї, 24 стадіони.

Київ як столиця України є місцем розташування офіційних представництв іноземних держав. На теперішній час тут акредитовано 132 посли зарубіжних країн та представництва 16 міжнародних організацій.

Словник

багато много відомий известный величезний огромный водоймище водоём вплив влияние господарський хозяйственный дзвіниця колокольня загальний общий зароджуватися зарождаться засновник основатель заходи мероприятия зберігати хранить збори сбори зв’язок связь згідно согласно зібрати собрать

27

зірка звезда іноземний иностранный лихоліття бедствия місцевий местный нараховує насчитывает походить происходит привертати привлекать представництво представительство перелік перечень розташування расположение саме именно світовий мировой споруджений сооружённый увага внимание чернець монах


Правила вживання апострофа

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї, що

позначають два звуки [й + а; й + у; й + е; й + і], для позначення роздільної вимови твердих приголосних у таких випадках:

1. Після б, п, в, м, ф: б’є, в’ється, в’ялий, п’ють, м’ятний, солов’ ї, кав’ярня, полум’яний, пам’ять, Прип’ять, торф’яний.

2. Після твердого р у кінці складу: пір’я, сузір’я, матір’ю, бур’ян, у Причорномор’ ї.

28

3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах: Лук’яненко, Лук’янівка, Лук’янов.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’ їхати, з’ясувати, об’єднаний, під’ їзд, возз’єднання, між’ярусний, пів’яблука, дит’ясла.

Апостроф не ставиться перед я, ю, є: 1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ним стоїть

приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, морквяний, святкувати, тьмяний, цвях, свято, духмяний, але черв’як, верб’я, торф’яний.

2. Після р на початку складу (я, ю, є позначають м’якість звука [р]): буря, буряк, борються, гарячий, дрючок, крюк, моряк, рябий, рясний, рятувати, Рєпін.

Питання до тексту 1. Хто за легендою був засновником Києва? 2. На честь кого місто назвали Києвом? 3. Яка головна вулиця сучасного Києва? 4. Чим відомий князь Володимир? 5. Що таке Києво-Печерська лавра? 6. За чиїм проектом була побудована Андріївська

церква? 7. Що вам відомо про Золоті Ворота?

29


Текст № 4

Софія Київська

Софія Київська – самий древній уцілілий

архітектурний пам’ятник Русі, один з найбільших християнських храмів свого часу.

Софійський собор уже десять століть височить золотими куполами над Києвом. Це символ стародавньої столиці, а також

держави України. Назва собору походить від грецького слова «софія», що означає – «мудрість». Згідно з останніми дослідженнями, Софійський собор заклав київський князь Володимир Великий в 1011 р., а побудований він був не пізніше 1018 (за іншою версією, собор побудований в 1037 р. на честь перемоги Ярослава Мудрого над печенігами, що зазначено в «Повісті временних років»). Грандіозну по тим часам споруду з дуже складною структурою побудували візантійські майстри за зразком собору Св. Софії в Константинополі. Тут відбувалися урочисті церемонії посадження князів

30

на київський престол, прийоми іноземних послів. На площі біля собору збиралося київське віче. І прямокутну споруду Софії Київської в давнину оточували два ряди відкритих галерей. На східному фасаді було п’ять вівтарних напівкруглих виступів (аспид). Із західного боку височіли дві башти із сходами, які вели на другий поверх. Перед головним входом здіймався мармуровий портик. Як того хотів Ярослав, собор вінчали тринадцять куполів, які поступово піднімалися від крайніх малих до центрального великого. Покривали їх листовим свинцем. Сірі куполи добре гармоніювали з рожевими стінами.

Всередині собор був оздоблений чудовими фресками і дивовижною мозаїкою. Фрески Софійського собору цікаві і різноманітні за своїм змістом. Більшість із них, величних, монументально-казкових, присвячена релігійній тематиці. Але є й такі, що зображають свята, ігри, танки та інші розваги і навіть сцени полювання. Так, над входом до центральної вежі добре збереглося фрескове панно, на якому відтворено циркові змагання, виступи акробатів, полювання на білку тощо. З великою старанністю виконана фрескова композиція «Скоморохи». На ній зображено стародавніх музикантів і акторів. Музичні інструменти виписані так реально, що за малюнком можна вивчити їхню будову.

31

Серед численних фресок собору особливий інтерес викликає груповий портрет сім’ ї Ярослава Мудрого. На південній стіні – чотири жіночі постаті. Вважають, що то зображення дочок Ярослава. На південній стіні бачимо постаті князівських синів Всеволода і В’ячеслава.

Крім фресок, на стінах собору багато чудових мозаїчних зображень. Вони виконувалися зі шматочків різнокольорового скла. Київські майстри робили його з 177 кольорових відтінків. Знали вони й секрети виготовлення смальти, мозаїчного матеріалу золотого кольору. Мозаїка Софійського собору і сьогодні вражає довершеністю композиційного вирішення, свіжістю і яскравістю барв.

Софія Київська була центром давньоруської освіченості. Тут створили школу, одну з найкращих на той час бібліотек. У ній зберігалося понад 900 томів оригінальних, рідкісних рукописів та перекладів. Поряд з церковними, були книги, що містили відомості з історії слов’ян, астрономії, географії, філософські та юридичні трактати. Вважають, що в Софійському соборі було укладено перший літописний звід 1037–1039 років, розроблено основи першого збірника законів давньоруської держави – «Руська правда».

Було чим вабити Софії Київській людей, що приходили з далеких міст і сіл. Милувалися вони її неперевершеною красою і величчю, знаннями і

32

мудрістю збагачувалися. І сьогодні, майже через тисячу років, собор викликає захоплення і зачудування майстерністю стародавніх зодчих, довершеністю ліній та форм.

І тепер усередині собору збереглися архітектурні риси ХІ століття. Історична й культурна цінність Софії Київської – це настінний розпис ХІ століття – 260 квадратних метрів мозаїк (зображення із кубиків різнокольорової смальти), а також 3000 квадратних метрів фресок. Це малюнки, виконані водяними фарбами по сирій штукатурці. Збереглося мозаїчне зображення Богоматері – Оранти, велична шестиметрова постать.

Нинішній стиль українського барокко собор набув після ініційованої митрополитом П. Могилою реконструкції, проведеної в XVII ст. італійським архітектором О. Манчіні.

В інтер’єрах збереглися безцінні давньоруські мозаїки і фрески, частина яких прихована під більш пізніми малюнками. Тут поховані князі Ярослав Мудрий, Володимир Мономах і ін. Зараз Софія Київська є Національним заповідником, занесена до реєстру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Навколо собору розташовані монастирські споруди XVII–XVIII ст.: будинок митрополита, братський корпус, бурса, трапезна, пекарня, келії та готель. Комплекс оточений стіною з воротами і в’ їзною баштою.

33

Дзвіниця, що виконує роль головних воріт, відкрита для відвідування. На площі біля дзвіниці – могила патріарха УПЦ КП Володимира, похованого біля входу в Софію Київську у «чорний вівторок» 18 липня 1995 р. після жорстокого зіткнення віруючих з міліцією. На площі – пам’ятник Б. Хмельницькому (1881–1888 рр.).

Словник

башта башня вабити привлекать вежа башня відомості сведения відвідування посещение дзвіниця колокольня довершеність совершенство дослідження исследования дивовижна удивительная зазначено указано заклав заложил звід свод згідно согласно зіткнення столкновение змагання соревнования зразок образец казка сказка майстер мастер

34

малюнок рисунок мармуровий мраморний оздоблений украшеный останні последние оточувати окружать переклад перевод перемога победа поверх этаж різнокольоровий разноцветный рожевий розовый розваги развлечения складний сложный споруда сооружение спадщина наследство сходи лестницы урочистий торжественный шматочок кусочек


Буквосполучення ЬО; ЙО

У тексті трапляються слова, в яких пишеться

буквосполучення ЬО; ЙО. В українському алфавіті немає букви для

позначення звукосполучення [у] + [о], тому воно позначається двома буквами – йо.

35

Пишемо йо: 1. На початку слова: Йосип, йодистий, його, йогурт. 2. На початку складу після голосного: район, бойовий, знайомий, майор, Андрійович, по-дійовому. 3. На початку складу після твердого приголосного: Муравйов, Соловйов, серйозний, підйом.

Пишемо ьо: Перша літера буквосполучення ьо (м’який

знак) служить для позначення м’якості попереднього приголосного перед [о]: сьогодні, бадьорий, трьох, льон, дзьобати, на цьому, Ковальов.

УВАГА! Буквосполучення ьо не може стояти на

початку слова або складу. У деяких словах іншомовного походження пишемо буквосполучення ьйо: батальйон, бульйон, гільйотина, каньйон, лосьйон, медальйон, мільйон, павільйон, трильйон, сеньйор (в Іспанії та іспаномовних країнах) і синьйор (в Італії) тощо.

Питання до тексту

1. Коли був побудований Софійський собор? 2. На честь якої події був побудований Софійський

собор? 3. Символом чого є Софійський собор? 4. Від якого слова походить назва собору?

36

5. Які державні церемонії відбувалися в Софійському соборі?

6. Чому Софія Київська викликала захоплений подив співвітчизників та іноземних гостей столиці ще в ХІ столітті?

7. Що є історичною та культурною цінністю Софії Київської?

8. Як називаються малюнки, виконані водяними фарбами по сирій штукатурці?

9. Яке мозаїчне зображення збереглося в Софійському соборі?

10. Чому на стіні храму є зображення сім’ ї Ярослава Мудрого?

11. Якою є композиція зображення сім’ ї Ярослава Мудрого?

12. У якому стилі нині відбудована Софія Київська?

Скласти називний план до тексту. Переказати текст за планом.

Текст № 5

Києво-Печерська Лавра

Києво-Печерська Лавра відома всьому світу.

Це древній монастир на кручах Дніпра. Його називають другим Єрусалимом, сприймають з тим

37

же трепетним преклонінням, як і благословенні місця Святої Землі.

Києво-Печерська Свято-Успенська Лавра міститься на правому березі Дніпра, на високих дніпровських пагорбах. Перші ченці, які заселили нинішню Лавру, селилися в печерах – звідти й пішла назва монастиря. Лавра – це почесне звання, яке присуджується лише великим та впливовим

монастирям. Почавши своє існування з перших печер, які було викопано у 11 сторіччі, впродовж 9 віків Києво-Печерська Лавра перетворилася в величний комплекс церков та монастирів, які справляють

неабияке враження не лише на віруючих людей, але й на звичайних туристів.

Історія Києво-Печерської Лаври сходить до 1051 року, коли повернувся зі Святої Афонської гори чернець Антоній та поселився в печері в балці між двох пагорбів. Печеру цю викопав для себе батько Іларіон, духівник Ярослава Мудрого. Незадовго до повернення Антонія Іларіон залишив печеру, прийнявши сан митрополита. Треба відзначити, що Іларіон став першим митрополитом російського походження. До

38

Антонія потягнулися послідовники. Коли число ченців досягло 12, на сусідній горі Антоній вирив для себе нову печеру. Згодом перші печери були названі далекими, а другі – близькими. Поступово з’являлися все нові печери, вони з’єднувалися одна з одною лабіринтами, уміщаючи все нових і нових ченців. Число послідовників Антонія росло, їм ставало тісно в печерах, і тоді була побудована Успенська церква та келії на поверхні. На прохання Антонія Князь Ізяслав подарував монастирю територію, що включає в себе всю гору над печерами. В 1062 році монастир був названий Печерським. Після смерті Антонія в 1073 його поховали в печері, надалі в такий же спосіб стали ховати й інших ченців. Печери залишилися місцем проживання лише самих аскетичних ченців-відлюдників. Печерний монастир удостоював частими відвідуваннями сам князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого. Київська знать теж виказувала повагу до монастиря.

У період 1106–1108 рр. при участі преподобного Алипія, а також грецьких зодчих та живописців була побудована церква над воротами головного входу в монастир. Її так і назвали Надбрамна, або Троїцька Надбрамна церква (Церква Святої Трійці над брамою). Незважаючи на минулі століття, церква пережила руйнівні набіги, пожежі і збереглася до нашого часу.

39

Ченці й затворники Києво-Печерської обителі відрізнялися високими моральними якостями та шляхетними вчинками, що викликало повагу в освічених і впливових людей того часу. Поступово монастир перетворюється у своєрідну освітню установу, академію православних правителів. З усіх куточків Русі сюди починають стікатися не тільки знатні, але й освічені люди. Від часу виникнення Києво-Печерської Лаври до початку 13 століття із числа ченців вийшло 50 єпископів, призначених на служіння в різні куточки держави. Слава про монастир розійшлася далеко за межі Русі.

У XII ст. Печерський монастир дістав статус Лаври, тобто головного монастиря. Лавра була першоджерелом руської науки, тут брали початок усі наші школи. Тут жив і був вихований наш перший літописець, тут же були перші лікарі, перші автори книг і перші живописці. Літописи зберегли імена художників-іконописців – святих Аліпія та Григорія. У Лаврі жили й працювали видатні давньоруські лікарі – святий Агапіта, святий Даміан, святий Петро Сиріаник та інші. Їхні молитви й до цього часу допомагають зціляти хворих. У Лаврі були написані літописи. Їх авторами були літописці – преподобні Іаков, Никон, автор «Повісті минулих літ», преподобний Нестор. У Лаврі народився «Києво-Печерський Патерик» – визначний літературний твір, що

40

розповідає про дивовижні духовні подвиги святих. Упродовж століть Києво-Печерський монастир був визнаним центром культурного життя нашої вітчизни.

Під час навали орд Батия в 1240 році Києво-Печерська Лавра була розорена й розграбована. Більшість ченців було вбито, частині вдалося втекти. Після цих подій достовірних відомостей про монастир немає аж до 14 століття, коли він був відбудований і навіть став усипальницею князів та іншої знаті. Але наприкінці століття знову був розграбований і спалений кримським ханом Менгли I Гераєм (Гиреєм). В 16 столітті, незважаючи на перешкоди, що виникають у зв’язку з покатоличенням частини українських земель, монастирю вдалося вистояти. Навіть втративши частину свого авторитету й слави, Києво-Печерський монастир залишався духовним і культурно-освітнім оплотом. Статус Лаври монастир одержав в 1688 році.

В 1615 році архімандрит Єлисей Плетенецкий відкрив при Києво-Печерської Лавру друкарню, яка довгий час залишалася найбільшою в Києві. Дуже відома була й іконописна майстерня Лаври. В 18 столітті навколо монастиря з’являються земляний вал і кам’яна стіна. Велика пожежа, яка охопила Лавру в 1718 році, знищила усі дерев’яні будівлі на території монастиря й деякі кам’яні, згоріли також архів Києво-

41

Печерської Лаври й бібліотека. В 1720 році починається відновлення монастиря. Саме цей час уважається розквітом стилю бароко в Києво-Печерській Лаврі. Приблизно тоді ж будується Велика Лаврська Дзвіниця висотою 96.5 метрів, яка аж до середини 20 століття була найвищою будовою в Києві. В 19 столітті Києво-Печерська Лавра містила в собі вже 6 монастирів: Головний (при Великій церкві), Близькі Печери, Далекі Печери, Лікарняний, Китаївське пустище й Голосіївське пустище.

Після Жовтневої революції 1917 року для Києво-Печерської Лаври, як і для багатьох інших християнських святинь, прийшли важкі часи. В 1918 році був жорстоко вбитий настоятель Києво-Печерської Лаври митрополит Володимир. Майно Лаври було націоналізовано, на її території відкрили музейне містечко, а в 1930 році монастир був ліквідований.

Непоправні втрати понесла Лавра під час Другої світової війни. У листопаді 1941 року був висаджений в повітря Свято-Успенський собор, причому дотепер ідуть суперечки, хто і навіщо це зробив. У той же час, в 1941 році, на території Нижньої Лаври відновив свою діяльність монастир. В 1961 році монастир знову скасували. Тільки в 1988 році, із приводу святкування 1000-річчя хрещення Русі, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР територія Далеких печер з

42

усіма наземними будовами й печерами була передана громаді, а в 1990 р. до монастиря повернулися й Близькі печери. В 1990 році Києво-Печерська Лавра внесена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В 2000 році відновлений і освячений Успенський Собор.

У різний час із Лаврою були зв’язані легендарні діячі, такі як літописець Нестор, живописець Аліпий, Агапит – учень Антонія, цілитель, просвітитель Петро Могила, на честь якого названа академія в Києві, а також інші видатні особистості.

У печерах Лаври знайшли притулок мощі богатиря Чобітько, який прийняв чернецтво в Києво-Печерській Лаврі, обравши ім’я Ілля, якого вважають прототипом героя переказів Іллі Муромця. В 1643 році преподобний Ілія з Мурому був прилічений до сонму святих і канонізований. На території Лаври похований і Петро Аркадійович Столипін, вбитий в Києві в 1911 році.

Словник

вбитий убитый Друга світова війна Вторая мировая война видатний известный відбудований отстроенный відлюдник отшельник

43

відомості сведения відомий известный враження впечатление віруючий верующий втекти убежать втрати потери діяч деятель досягнути достигнуть друкарня типография залишатися оставаться зв’язок связь межа граница міститься находится наприкінці в конце непоправні невосполнимые перешкода препятствие печера пещера пожежа пожар послідовники последователи походження происхождение розквіт расцвет скасувати отменить суперечка спор ховати хоронить хрещення крещение чернець монах шляхетний благородный

44


Вживання великої літери

З великої літери пишуться такі власні назви: 1) імена, імена по батькові, прізвища,

псевдоніми, прізвиська людей: Григорій Савич Сковорода, Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська), Ярослав Мудрий, Великий Кобзар, Грициха (вуличне ім’я дружини Григорія).

Але: різні частки всередині прізвищ іншомовного походження; імена та прізвища людей, які стали загальними назвами; назви народів, племен, національностей, назви за місцем проживання пишуться з малої літери (Абдурахман ібн Хоттаб, ловелас, ментор, рентген, толстовець, американці, ацтеки, білорус, українець, харків’янин, сумчани);

2) міфологічні істоти, божества, дійові особи в байках та казках: Шива, Геркулес, Велес, Даждьбог, Ахілл, Афродіта; Лисиця, Щука, Осел, Шкапа, Мавка, Лісовик, Стеблиночка; Той, що в скелі сидить; Дід Мороз, Червона Шапочка.

Але: якщо це не назви персонажів із конкретних творів, то вони пишуться з малої літери (баба-яга, домовик, відьма); родові назви міфологічних істот також пишуться з малої літери (ангел, німфа, фея, муза); назви міфологічних істот у переносному, загальному значенні

45

пишуться з малої літери (їхнє місце на стадіоні зайняли сучасні титани);

3) імена, назви свят і постів, пов’язані з християнською релігією: Бог, Богородиця, Спаситель, Син Божий, Святий Дух, Великдень, Трійця, Різдво;

4) імена, назви свят і постів, пов’язаних з релігією: Бог, Спаситель, Великдень, Трійця;

5) назви пам’яток архітектури, замків, храмів та їх частин: церква Іоанна Предтечі, Свято-Троїцька надбрамна церква, храм Спаса на Берестові, Трапезна Палата;

6) назви найвищих державних посад України та міжнародних посад: Президент України, Голова Верховної Ради України; Прем’єр-міністр Канади (під час візитів згідно з дипломатичними вимогами; в інших випадках – з малої літери);

Але: назви посад, звань, учених ступенів, титулів, рангів, чинів пишуться з малої літери (ректор, секретар, академік, професор, заслужений діяч культури, народний артист, лауреат, доктор наук, кандидат наук);

7) умовні назви в актах, договорах та інших офіційних документах, як і назви посад міністрів, послів, президентів академій для підкреслення поваги й урочистості: Договірні Сторони, Автор, Видавництво, Міністр Освіти України, Посол Королівства Великобританії;

46

8) клички тварин, птахів: Лиска (корова), Манька (коза), Гнідко (кінь), Кеша (папуга);

Але: назви порід тварин пишуться з малої літери (сенбернар, колі, українська ряба), як і назви сортів рослин (симиренка, сніжний кальвіль, угорка; крім назв у спеціальній літературі: Ніжинський ранній (огірок);

9) астрономічні назви: Венера, Чумацький Шлях, Мала Ведмедиця, Кассіопея, Сонце, Місяць (в інших випадках сонце, місяць пишуться з малої літери);

10) назви сторін світу, коли під ними розуміються краї чи народи: Західна Україна, Далекий Схід, вплив Заходу, консервативність Сходу.

Але: в інших випадках назви сторін світу пишуться з малої літери (південь, захід, північний схід);

11) географічні й топонімічні власні назви (крім родових означень мис, море, острів, хребет, вершина, рівнина і под.): Європа, Карпати, Говерла, Світязь, Асканія-Нова;

12) назви вулиць, майданів, провулків, проспектів, шляхів сполучення, парків: Південна залізниця, майдан Незалежності, вулиця Полтавський Шлях, Муравський шлях, Донецько-Дніпровський канал;

13) назви груп і союзів держав, найвищих міжнародних організацій, держав, автономних

47

адміністративно-територіальних одиниць: Організація Об’єднаних Націй (ООН), Євросоюз, Республіка Польща, Франція, Крим; у назвах автономних областей, країв, районів, сільрад, міськрад з великої літери пишеться лише перше слово: Ненецький автономний округ, Харківська область, Ізюмський район, Сеньківська сільрада, Куп’янська міськрада;

14) у словосполученнях – назвах державних, громадських, профспілкових установ, міністерств, їх головних управлінь, органів місцевого самоврядування з великої літери пишеться тільки перше слово: Збройні сили України, Міністерство транспорту України, Чернігівське головне управління охорони здоров’я, Федерація незалежних профспілок України, Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди.

Але: у назвах найвищих державних установ України з великої літери пишуться всі слова: Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України;

15) назви пам’яток архітектури, замків, храмів: Успенський собор, Києво-Печерська лавра, Мукачівський замок;

16) назви історичних подій, епох, війн, революцій, знаменних дат, свят: епоха Просвітництва, Паризька комуна, Новий рік, День незалежності України, Семирічна війна;

48

17) назви конгресів, конференцій, договорів, найважливіших документів: Конституція України, Декларація прав дитини, Акт проголошення незалежності України;

18) назви орденів, відзнак: орден Дружби народів, орден Незалежності, орден Пошани; Шевченківська премія, Нобелівська премія.

З великої літери і в лапках пишуться: 1) назви заводів, комбінатів, фірм, компаній,

підприємств, навчальних, санаторних закладів, клубів і т. ін.: завод «Турбоатом», комбінат «Поліграфія», фірма «Біофарм», компанія «Укртелеком», санаторій «Берізка»;

2) назви художніх, наукових, музичних творів, творів живопису, газет, журналів і т. ін.: повість «Кайдашева сім’я», стаття «Дещо про творчість поетичну»;

3) назви відзнак (орденів, медалей): медаль «Мати-героїня», орден «Знак Пошани»;

4) назви літаків, автомобілів, виробів, що стали фірмовими: автомобіль «Запорожець», літак «Руслан», ковбаса «Дрогобицька», цукерки «Асорті.

Але: назви зі словом імені, пам’яті в лапки не беруться: бібліотека імені К. Станіславського, конкурс піаністів пам’яті В. Горовця.

49

Питання до тексту 1. Що таке Києво-Печерська Лавра? 2. Де знаходиться Києво-Печерська Лавра? 3. Як називають Києво-Печерську Лавру? 4. Коли й де було створено цю святу обитель? 5. Як звали перших ченців монастиря? 6. Де молилися перші ченці Києво-Печерської

Лаври? 7. Коли Печерський монастир дістав статус

Лаври? 8. Що таке Лавра? 9. Що було зведено на території монастиря? 10. Хто будував храми Києво-Печерської Лаври? 11. Яке значення мала Лавра для розвитку руської

науки? 12. Імена яких художників-іконописців зберегли

літописи? 13. Які видатні давньоруські лікарі жили й

працювали Лаврі? 14. Які літописи були написані в Лаврі? 15. Хто є автором «Повісті минулих літ»? 16. Який літературний твір розповідає про

дивовижні духовні подвиги святих? 17. Яке значення мав Києво-Печерський монастир

для культурного життя нашої вітчизни? 18. Чим переривався мирний перебіг життя Лаври? 19. Коли сформувався остаточно архітектурний

ансамбль Києво-Печерської Лаври?

50


Текст № 6

Музей під відкритим небом

Україна є першою державою в Європі по

своїй площі, однак існує на її величезній території невеликий унікальний музей, що дозволяє побачити власними очами побут і архітектуру всіх регіонів країни кілька століть назад. Такою своєрідною машиною часу для кожного

бажаючого стає Музей національної архітектури й побуту Пирогово.

Музей національної архітектури й побуту – це можливість пройтися по всім найцікавішим куточкам України за один екскурсійний день, побачити буквально зсередини життя українського народу в 17–20 століттях, познайомитися із предметами побуту звичайного будинку українця. Музей являє собою open aіr експозицію етнографічних районів країни, тобто вся територія музею розташувалася не в павільйонах і інших

51

будівлях, а під відкритим небом, що робить музей дуже привабливим для туристів із всіх куточків миру.

Музей національної архітектури й побуту Пирогово був заснований у далекому 1969 році, однак відвідувачів він прийняв через сім років в 1976. З кожним роком музей стає усе більш і більш популярним, а також поповнює свою колекцію архітектурних будов і предметів побуту свого історичного періоду. Так за час свого існування на території музею Пирогово сконцентровано більше двох сотень різних будівель, які символізують свої регіони й історичні періоди країни.

Ще однією відмінною рисою музею Пирогово, що, мабуть, виділяє його з величезної маси подібних світових музеїв, – є різні театралізовані подання, гуляння під час народних свят. На території Пирогово часто можна зустріти людей і працівників у національних костюмах, зайнятих різним ремеслом того часу – ткаль, ліпників посуду із глини й інших. Прогулянки під українську народну музику взагалі стають чимось особливим, дарують незабутні відчуття. Під час українських народних свят на території музею проходять спеціальні театралізовані подання: танці навколо багаття, спів.

Однією з основних особливостей музею Пирогово є те, що насолода від його відвідування

52

не обмежується чотирма стінами та дахом – музей повністю знаходиться під відкритим небом, що дозволяє ще більше заглибитися у подих давнини та відчути на собі атмосферу тогочасної культури. Саме в таких місцях, як музей Пирогово зберігається непохитний дух історії, на якому формувалися українські звичаї та традиції.

Прогулюючись музеєм ви буквально потрапляєте в усі цікаві куточки України, розглядаєте зсередини життя українського народу 17–20 століть. Музей Пирогово можна назвати невеличким компактним селищем, що вмістило в себе усю глибину культури Закарпаття, Полтавщини, Слобожанщини, Подолу, Полісся та Південної України. Свій шлях історією музей Пирогово розпочав з далекого 1969 року і з часом поступово набував популярності не лише серед українців, а й туристів із-за кордону. Тут вас зустрінуть славнозвісні традиційні хати-мазанки в усій своїй красі, оздоблені усіма предметами вжитку: від меблів та одягу до посуду та ікон. На подвір’ ї розташовані невеличкі пасіки з вуликами старих зразків. У тих хатах, не дивлячись на те, що там ніхто не проживає, і досі панує теплий сімейний затишок.

Також перед вами постануть могутні вітряки-велетні, що були привезені сюди з різних куточків України. Вражаючим дивом музею Пирогово є точне відтворення церков, що увійшли

53

в історію країни, серед них славнозвісна Десятинна церква, де і досі проводяться обряди вінчання та христин за старовинними традиціями, що приваблює багатьох молодят.

Прогулянку музеєм Пирогово можна здійснювати як самостійно, так і з допомогою екскурсовода. Немає напевно нічого ліпшого, ніж у теплу пору, взявши з собою плед, посидіти на газонах музею, любуючись несказанними краєвидами українських сіл, що немов збіглися до купи, аби поєднати на одному клаптику землі усю культурну спадщину країни.

Музей Пирогово зачаровує у будь-яку пору року: навесні біля хаток розпускаються вишні та зеленіє трава, влітку над пасіками гудуть бджоли та золотяться невеличкі поля з пшеницею, восени музей покривається золотавою ковдрою, що утворює неповторні краєвиди, а взимку можна відчути справжній затишок музею, де з димарів будинків густо йде дим, а на вулиці відбуваються культурно-розважальні різдвяні дійства. Особливості місцевості, на якій розташувався музей, дозволили достовірно відтворити поселення. Наприклад, експонати, що представляють Карпати, розташовані на крутих пагорбах, серед хвойних дерев, а будинки й садиби перебувають один від одного на великій відстані, як і в справжніх карпатських селах у минулому. Тут більше будинків, що побудовані з

54

добротного лісу і мають більші розміри порівняно з іншими районами України. За день обійти весь музей Пирогово складно – занадто велика територія, але, при бажанні, – цілком можливо. Під час подорожі по міні-Україні стають помітними відмінності в умовах життя людей, в особливостях ведення господарства. На території музею є невеличкий ресторанчик, де можна відвідати кухні різних куточків України і, звичайно ж, поласувати борщем з пампушками. Чисте повітря й гарний пейзаж роблять Пирогово вдалим місцем для відпочинку й узимку, й улітку. В унікальних дерев’яних церквах, що діють на території Пирогово, можна навіть замовити обряд вінчання. У Пирогово регулярно відбуваються ярмарки, що збирають шанувальників фольклору та просто веселого здорового відпочинку. На ярмарку можна не лише повеселитися, але й придбати виготовлені руками майстрів одяг, килимки, вишиті подушки, рушники й сорочки, гончарні вироби, шкіряні сумки ручної роботи й авторське взуття з льону – усього не перелічиш.

Охочі мають змогу сісти за на гончарне коло й виготовити на пам’ять глечик або спробувати удачі в іншому ремеслі. Тут можна послухати народну музику і навіть потанцювати під чисту дзвінку мелодію сопілки, почути кобзу, бандуру.

55

Усі бажаючі мають змогу прокататися, осідлавши коня, а також спробувати себе у тогочасних ремеслах.

Словник багаття костёр бджола пчела бажаючий желающий взагалі вообще відвідувач посетитель відкритий открытый відмінна риса отличительная черта вітряк ветряная мельница відчуття чувства відчути почувствовать власний собственный вулик улей дарують дарят дах крыша димар дымоход дозволяти разрешать заснований основан затишок уют звичайний обычный зразок образец інший другой існувати существовать кілька несколько ковдра одеяло кожний каждый

56

краєвид пейзаж країна страна куточок уголок ліпший лучший мабуть наверное можливість возможность навколо вокруг насолода наслаждение незабутній незабываемый непохитний несгибаемый оздоблений украшенный особливість особенность очі глаза побачити увидеть побут быт подих дыхание подібний подобный поласувати полакомиться поступово постепенно працівник работник привабливий привлекательный різдвяний рождественский розважальний развлекательный розташуватися расположится своєрідний своеобразный свято праздник цікавий интересный час время шлях дорога

57


Вживання м’якого знака

М’який знак вживається для позначення м’якості приголосних.

М’який знак ставиться лише після букв, що позначають зубні (д, т, з, с, ц, л, н), якщо ці приголосні вимовляються м’яко: кінець, поршень, коли-небудь, ткацький, близько, просьба, бадьорий, тіньовий, спрацьований. Зокрема м’який знак пишеться:

– у суфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк-: поліський, волинський, військо, людськість, по-товариському, по-українському, зайчисько, Луцьк, Донецьк, донецький, криворізький; у суфіксах -еньк-, -оньк-, -іньк-: рученьки, гарненький, голівонька, свіжісінький.

– Після р м’який знак пишеться тільки перед о: трьох, чотирьом, забрьоханий; а також у слові Горький (хоч вимовляється [горкий]).

– Після інших букв та після р в інших випадках м’який знак не ставиться: голуб, кров, верф, ніч, подорож, тепер, обличчя – облич, десятиріччя – десятиріч, буря – бур, зоря – зір, тюрма, Харків.

– М’який знак не ставиться перед м’якими, пом’якшеними й шиплячими приголосними: цвях, кузня, дзвякнути, кінський (хоч кінь),

58

прип’ятський (хоч Прип’ять), бершадський (хоч Бершадь), уманський, Уманщина (хоч Умань), промінчик (хоч промінь), безбатченко (хоч батько), Федченко (хоч Федько), Зінченко (хоч Зінько), менший, тонший.

Перед м’якими, пом’якшеними й шиплячими приголосними м’який знак вживається лише в таких випадках:

– для позначення м’якого л': їдальня, сільський, пальці, більший, Гальченко, Михальчук;

– у непрямих відмінках та в присвійних прикметниках, якщо м’який знак є в початковій формі: скринька – в скриньці, Кузьма – Кузьмі; кицька – кицьці, кицьчин; нянька – няньці, няньчин; Зінька – Зіньці, Зіньчин; Ориська – Орисьці, Орисьчин (але: казка – у казці, землянка – в землянці, Матилинці, маланчин); а також у формах наказового способу дієслів: візьми – візьмімо, візьміть;

– у дієсловах на -ться, а також в інших дієслівних формах перед -ся (-сь), якщо м’який знак є у формі без -ся: обговорюється, відзначається, звертаються, ставляться, стань – станься, піднось – підносься, підводь – підводься (але: підніс – піднісся, ріс – розрісся);

– як виняток, у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати.

59

В іншомовних словах м’який знак пишеться після зубних також перед й, я, ю, є, ї та в інших випадках відповідно до літературної вимови: мільйон, павільйон, компаньйон, браконьєр, портьєра, ательє, пасьянс, Нью-Йорк, Танганьїка, Лавуазьє, Люсьєн, Дьяконов, Третьяков, Касьянов, Ананьїн, асфальт, фільм, бюлетень (але: мадяр, нюанс, дюна, тюбик, люкс, Цюрих, Аляска; а також не після зубних: Бйорнсон, Ж’єн, Х’юстон, бар’єр).

В українських власних назвах м’який знак перед я не ставиться: Наталя, Тетяна, Уляна, Омелян, Касян, Севастян, Дяченко, Касяненко, Третяк.


1. Де знаходиться музей народної архітектури та побуту України?

2. Скільки експонатів має музей? 3. Які експонати є в музеї народної архітектури та

побуту? 4. Що відтворено в будиночках музею? 5. Чого дотримувались історики, створюючи

експозицію музею? 6. Що дозволило історикам достовірно відтворити

поселення? 7. Де розташовані експонати, що представляють

Карпати?

60

8. Що стає помітним під час подорожі по міні-Україні?

9. У яку пору року буває особливо красиво в Пирогово?

10. Чому Пирогово є вдалим місцем для відпочинку улітку?

11. Де в Пирогово можна замовити обряд вінчання?

12. Що регулярно відбувається в Пирогово? 13. Хто приходить на ярмарки, які влаштовують в

музеї? 14. Що можна придбати на ярмарках у Пирогово? 15. Що можна виготовити на гончарному колі? 16. Чому складно за один день обійти весь музей

народної архітектури та побуту?


Текст № 7

Палаци та парки Криму

Кримські парки – це поєднання найбільш

виразних компонентів природного ландшафту: гір, лісу і моря. Більше ста п’ятдесяти років пройшло від часу їх створення, а вигляд парків практично не змінюється.

61

Найбільш популярними в Криму є парки в містах Алупка, Лівадія, Массандра, Форос, Симеїз.

Парк – це живий організм, і тому найбільш складним є завдання з його реставрації і збереження. Адже активний вік рослини – 100–200 років. Довше живуть лише окремі рослини. Тому для збереження парку потрібні постійне дбайливе піклування, невтомний пошук і любов.

Кримські парки – це унікальна природа та величезна історико-культурна й художня цінність.

Алупкінський парк створений навколо колишнього палацу графа Воронцова. Палац і парк в Алупці мають риси романтичного стилю. Будівництво самого палацу закінчилося в 1837 році. Палац проектував відомий англійський архітектор Едвард Блор. Парк створював садівник Карл Кебах. Роботи в парку тривали протягом 25 років.

Палац розташований на вузькому майданчику над морем біля підніжжя гори Ай-Петрі. Північний фасад палацу нагадує старий шотландський замок. Всі деталі й облицювання палацу виконані з місцевого сіро-зеленого каменю – діориту, тому складається враження, ніби весь палац вирізьблено зі скелі. Південний фасад виконаний у мавританському стилі: з нарядної світлої лоджії відкривається красивий вид на море. У східному й західному фасадах палацу є багато

62

елементів фортечної середньовічної архітектури. Палац ніби повторює обриси гори Ай-Петрі, вершина якої й сама схожа на фантастичний замок. Важко уявити більш повне злиття архітектури з природою!

В інтер’єрі палацу також вражають контрасти: кімнати з панелями й стелями з темного дерева і поряд блакитна вітальня з м’якими лініями кутків, суцільно оздоблена ліпленням з білих кольорів по блакитному фону.

Дуже красивим є зимовий сад з розкішними рослинами й прекрасною колекцією скульптури.

Парковий ансамбль розміщується на площі в 40 гектарів. Особливо красивий верхній парк, що починається відразу за

палацом. Він непомітно зливається з лісами біля підніжжя Ай-Петрі. У Верхньому парку є великі світлі галявини, зарослі соковитою зеленою травою. Тут звиваються доріжки й стежечки. Штучні озера оформлені мініатюрними водоспадами і каскадами. Через струмки й канали перекинуті місточки. Надзвичайно красивим є каскад із трьох озер. Верхнє озеро, найменше за розміром, наповнене дзеркально-чистою водою і надзвичайно мальовниче. У цьому маленькому

63

озері, ніби в дзеркалі, відбивається довколишній пейзаж.

У середньому і нижньому озерах мешкають екзотичні лебеді й качки. Біля озер вдало розміщені уламки скель, що переходять вище по схилу у Великий Хаос – природне нагромадження велетенських каменів, а на вершині Великого Хаосу шумить старий сосновий гай. В ущелинах скель росте суничник дрібноплідний з коралово-червоною корою і вічнозеленим листям. Серед нагромадження кам’яних брил насаджений унікальний самшитовий гай. Усе: камінь, ліс і вода – створює дивовижну гармонію природи.

Словник

велетенський огромный величезний огромный вигляд вид виразний выразительный вирізьблений вырезанный відразу сразу вік возраст вітальня гостиная водоспади водопады враження впечатление галявина поляна дбайливий заботливый

64

довколишній окружающий довше дольше збереження сохранение качка утка колишній бывший кутки уголки ліплення лепка майдан площадь мальовничий живописный місцевий местный навколо вокруг нагромадження скопления невтомний неутомимый непомітно незаметно облицювання облицовка оздоблений украшенный окремий отдельный піклування опека палац дворец пошук поиск підніжжя подножия поєднання сочетание постійний постоянный потрібний нужный протягом в течение риси черты садівник садовник соковитий сочный створення создание

65

схил склон тривати продолжаться уламки обломки ущелина ущелье


Ступені порівняння якісних

прикметників Якісні прикметники виражають ознаку, яка

може бути у предмета в більшій або в меншій мірі: холодний – холодніший – найхолодніший, тому їм властиві ступені порівняння: вищий і найвищий.

Вищий ступінь порівняння показує, що в одному предметі більше тієї самої якості, ніж в іншому: молодший, сильніший, красивіший, веселіший, кращий, суворіший.

За будовою вищий ступінь має дві форми: просту і складену.

Проста форма утворюється додаванням до основи прикметника суфіксів -ш- або -іш-: довший, дешевший, світліший, темніший, свіжіший, дзвінкіший.

При утворенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- відбуваються такі фонетичні зміни:

– в основі втрачаються суфікси -к-, -ок-, -ек- перед суфіксом -ш- вищого ступеня: тонкий – тонший, глибокий – глибший, далекий – дальший.

66

Перед суфіксом -іш- суфікси -к-, -ок-, -ек- зберігаються: дзвінкіший, жорстокіший;

– приголосні г, з, ж кінця основи звичайного ступеня разом із суфіксом -ш- змінюються на жч: дорогий – дорожчий, близький – ближчий, важкий – важчий, дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, низький – нижчий, тяжкий – тяжчий, але легкий – легший;

– сполучення звуків с + ш дає щ: високий – вищий, товстий – товщий.

Кілька прикметників мають паралельні форми вищого ступеня: тихий – тихший – тихіший, товстий – товщий – товстіший.

Є група прикметників, у яких форми вищого ступеня порівняння утворюються від інших основ: великий – більший, малий – менший, гарний – кращий.

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється поєднанням звичайного прикметника та слова більш або менш: більш талановитий, менш рішучий.

Найвищий ступінь порівняння виражає найвищу міру ознаки предмета порівняно з такою ж ознакою в інших предметах: найдорожчий, найкращий. Найвищий ступінь порівняння також має дві форми: просту і складену.

Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до прикметника вищого ступеня: найвеселіший,

67

найзручніший, найбагатший. Форма найвищого ступеня порівняння може підсилюватися часткою як або що. Ці частки пишуться разом із прикметниками: якнайкращий, якнайбільший, щонайдорожчий, щонайзручніший.

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється додаванням до форм звичайного ступеня слова найбільш або найменш: найбільш приємний, найменш зручний. Часто найвищий ступінь прикметників виражається описовим зворотом: дорожчий над усе, веселіший за всіх.

Зверніть увагу! Не мають ступенів порівняння прикметники:

– з суфіксами -ав- (-яв-), -уват-(-юват-): золотавий, русявий, чорнявий, білуватий, синюватий;

– з суфіксами -еньк-, -есеньк-, -енн-: гарненький, тонесенький, здоровенний.


1. Які компоненти природного ландшафту поєднуються в кримських парках?

2. Скільки років пройшло від часу створення Кримських парків?

3. У яких містах знаходяться найбільш популярні Кримські парки?

4. Чому найбільш складним є завдання збереження та реставрації парку?

68

5. Яким є активний вік рослини? 6. Що потрібно для збереження парку? 7. Біля якого палацу розташований Алупкинський

парк? 8. У якому стилі створені палац і парк в Алупці? 9. Коли закінчилося будівництво палацу? 10. Хто проектував палац графа Воронцова? 11. Хто створив Алупкинський парк? 12. Скільки років тривали роботи в парку? 13. Де розташований палац? 14. Що нагадує північний фасад палацу? 15. У якому стилі виконаний південний фасад

палацу? 16. Які елементи архітектури є у східному та

західному фасадах палацу? 17. Що в місцевості поблизу палацу нагадує

фантастичний замок? 18. Яким є внутрішній інтер’єр палацу? 19. На якій площі розміщується парковий

ансамбль? 20. Що є у Верхньому парку? 21. Яким є каскад із трьох озер? 22. Які птахи мешкають у середньому і нижньому

озерах? 23. Що таке Великий Хаос? 24. Що створює дивовижну гармонію природи?

69


Текст № 8

Що таке обереги?

У давнину кожне слов’янське плем’я мало

свої обереги. Це були квіти, трави, дерева, птахи, різні предмети. Люди вважали, що обереги мають магічну силу і захищають від небезпеки.

Головним оберегом для українців була Берегиня – жінка-мати. Так наші далекі предки називали богиню, що берегла їх від усякого лиха і дарувала добро. Берегиня була покровителькою роду, домашнього вогнища. Її символічне зображення – жінка з піднятими руками.

Калина була символом кохання, родинного щастя. Тому люди завжди саджали калину біля хати. Навесні калина цвіте красивими білими

квітами. Наречена вплітала ці квіти у свій вінок. Ягоди калини – червоного кольору. Українці прикрашали калиновими ягодами весільний коровай. Дівчата робили з ягід калини намисто. Ягоди

70

калини лікують застуду, в них є багато вітамінів. Калина росте в лісах, гаях та дібровах.

Українці завжди шанували вербу. Є таке свято – Вербна неділя. Люди освячують гілочки верби в храмах. Ці гілочки мають магічну силу, вони оберігають людину від хвороби, приносять у дім добро і затишок.

Оберегом для українців був барвінок. Це красива рослина з блакитними квітами. Листя барвінку не в’яне і залишається зеленим навіть під снігом. Тому барвінок є символом вічності і сили життя. Люди саджають барвінок біля своєї оселі.

Наші предки завжди шанували хліб і вважали його святим. Люди багато працювали. Вони вирощували пшеницю й жито, робили борошно і випікали паляницю. Хліб завжди лежить на почесному місці – на столі, на рушнику. Він оберігає родину від голоду. Хліб – символ надійного життя, здоров’я і благополуччя сім’ ї.

Оберіг – це предмет або символ, покликаний захищати свого власника і його будинок від бід, приносити в дім щастя і достаток. Поняття «оберега» знайоме нам з дитячих років. Ну хто з нас не шукав старанно камінчики з дірочками – «курячі боги»? Звичайно, все це зараз лише викликає посмішку, але це підтверджує, наскільки глибоко сидить в нас древнє язичництво. Обереги можна розділити на кілька категорій: захист від так званих «зовнішніх впливів» – від хвороб,

71

пристріту, нечистої сили і т.д., оберіг «на вдачу» і обереги-символи, що мають глибокий філософський зміст.

Відомі обереги з найдавніших часів. Ще в кам’яному столітті, щоб уберегти людину від хвороби, шаман вибивав на невеликому гладкому камінчику кілька кіл, одне усередині іншого, таким чином намагаючись «огородити» від можливої недуги. Цей камінчик поміщали в мішечок зі шкіри та носили на шиї. У стародавньому Єгипті найпопулярнішими оберегами були жук-скарабей, який був символом воскресіння після смерті, так зване «око Гора», зображення якого захищало від всього поганого, і анх, більш відомий нині як «Коптський хрест» або «хрест із петлею». Він був захисним символом та означав життя, безсмертя, мудрість. Цікаво, що схожий за формою та значенням символ був і у стародавніх майа і у скандинавів. Євреї у давнину носили зображення півмісяця від пристріту і нашивали на одяг дзвіночки, дзенькіт яких повинен був відлякувати злих духів. Багато оберегів було у древніх слов’ян. Наприклад, такі відомі нам з дитинства предмети, як ложка, гребінець (гребінь), ключ і рушник. Ложка символізувала ситість і достаток у домі, на гребені спочатку в якості ручки було зображення конячки (воно поступово зійшло, але зміст залишився). Кінь вважався символом добра і возив на собі

72

сонце (виникає питання, чи випадково співзвуччя імені слов’янського бога сонця – Хорс з англійським словом horse – кінь?). Ключ символізував багатство і збереження майна і досвіду, а також честі. Вишитий рушник супроводжував наших предків від народження до смерті. Новонародженого сповивали вишитим рушником, їм же зв’язували руки молодятам в день весілля, і, проводжаючи в далеку дорогу, махали у слід, бажаючи рівного і легкого шляху. Дуже часто серед слов’янських оберегів зустрічається знак хреста. Як правило це – символ родючості. Не менш відомі в якості оберега так звані «солярні знаки» – символи, присвячені сонцю. Всього існує близько півтора сотень різних зображень і назв цих знаків, найбільш відомі: Коловрат, Посолонь, Свято Дар, Свати, Агні, Фаш, Мара. Були обереги, присвячені слов’янським богам, наприклад, «Громове колесо Перуна», призначався виключно чоловікам-воїнам. Навіть сокира вважалася оберегом. Вона використовувалася для праці, з її допомогою будували будинки і розчищали поля, але і використовували як зброю, якою володів сам Перун. Також чоловічим оберегом, не тільки у слов’ян, а, здається, практично у всіх народів, які промишляли полюванням, служив зуб видобутого власноруч хижака. Він покликаний був захистити від зла і принести вдачу на полюванні. Також

73

слов’яни вірили, що зі «звірячим» оберегом вони набувають силу і спритність вбитого звіра. Щелепи хижака, прибиті над ганком, повинні були відлякувати невидимих ворогів-упирів і небезпечних тварин, а череп давав мудрість і оберігав від злих сил, недарма черепами прикрашали частоколи (іноді для цієї мети використовувалися голови не тільки тварин, а й повержених ворогів). Наші предки нічого не робили даремно. І якщо, наприклад, прикрашали одяг вишивкою, в кожен візерунок вплітали стилізоване зображення того чи іншого оберегу. Те ж саме робилося й стосовно оздоблення будинків – покриваючи вигадливою різьбою опорні стовпи, крім краси майстри привносили й дещицю захисту свого житла. В якості оберегів також могли використовуватися татуювання. Наприклад, у народів півночі, які промишляють рибальством, була традиція наносити на тіло зображення риб; корінні жителі Америки наносили стилізоване зображення тотемного тварини, від якого, за переказами, вівся їхній рід. Зображення шанованого «предка» повинно було захищати його «дітей» від негараздів. А моряки всіх часів і народів захищають себе за допомогою зображень морських богів (зокрема, Нептуна і його дочок-русалок). І в наші дні в якості оберегів широко використовуються татуювання із зображенням захисних кельтських рун, східних

74

ієрогліфів, слов’янських орнаментів. І зараз, частенько, прямуючи в гості до друзів, несемо їм у подарунок виготовленого з ряднини і соломи мужичка-домовика, чи маленький віник, що символізує «дім – повна чаша» і відганяє зло, або навіть простенький з вигляду, лляний рушничок для кухні. І не завжди замислюємося, що таким чином хочемо побажати їм ще більшого щастя і благополуччя. Мир вашому дому!

Словник

весілля свадьба викликати вызывать вигадливий причудливый видобути добывать відлякувати отпугивать відомий известный візерунок узор власник владелец власноруч собственноручно воскресіння воскресенье вплив влияние ганок крыльцо глибоко глубоко гребінець расческа дещиця доля дзвіночок колокольчик дзенькіт звон

75

дірочка дырочка досвід опыт зараз сейчас захист защита зброя оружие звичайно конечно здається кажется зміст содержание зображення изображение зовнішній внешний камінчик камешек кілька несколько мішечок мешочек можливо возможно молодята молодожёны народження рождение недуга болезнь негаразди проблемы нечиста сила нечистая сила новонароджений новорожденный оберіг оберег огородити огородить оздоблення отделка півмісяць полумесяц підтверджувати подтверждать переказ перевод повинен должен подарунок подарок покликаний призваный

76

посмішка улыбка пристріт сглаз родючість плодородие ряднина дерюга сокира топор спритність ловкость стовп столб стосовно относительно тварина животное упир упырь хвороба болезнь хижак хищник хрест крест шановний уважаемый шкіра кожа шукати искать щелепа челюсть язичництво язычество


Чергування приголосних в українській

мові У сучасній українській мові при

відмінюванні слів та утворенні нових відбувається чергування приголосних звуків. До найпоширеніших належать:

77

1. Чергування г, к, х з ж, ч, ш. Наприклад: плуг – плужок, друг – дружба, дорога – дорожній, вік – вічний, око – очі, рука – ручний, юнак – юначе, пастух – пастуше, сухий – сушити.

2. Чергування г, к, х з з, ц, с. Це чергування відбувається перед закінченням -і в давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього родів. Наприклад:

Давальний відмінок: знахідка – знахідці, книга – книзі, облога – облозі, опалубка – опалубці, папка – папці, пересадка – пересадці, плаха – пласі, покупка – покупці, фабрика – фабриці.

Місцевий відмінок: берег – на березі, блок – у блоці, відпустка – у відпустці, капелюх – на капелюсі, колега – на колезі, палатка – в палатці, поріг – на порозі, рейка – на рейці, техніка – в техніці.

Чергування відбувається також при словотворенні, наприклад: аптека – аптеці, універмаг – в універмазі.

Спрощення в групах приголосних

Збіг кількох приголосних ускладнює

вимову, тому вони спрощуються. У сучасній українській мові найчастіше

спрощуються такі групи: -ждн-, -здн-, -стн-, -стл-,

78

-слн-, в яких випадає середній звук. Наприклад: користь – корисний, тиждень – тижня, честь – чесний, щастя – щасливий, якість – якісний.

Це спрощення відбувається у вимові й на письмі. Виняток становлять слова: хвастливий, кістлявий, пестливий, шістнадцять.

Зберігається також -т- і в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження: компостний, контрастний, баластний, форпостний.

У групах приголосних -скн-, -зкв- випадає к у дієсловах, утворених за допомогою суфікса -ну-.

Наприклад: блиск – блиснути, бризк – бризнути, брязк – брязнути, тиск – тиснути, тріск – тріснути;

але: випускний. Спростилися групи приголосних і в словах:

серце, сонце, міський.

Питання до тексту 1. Що було оберегами у слов’янських племен? 2. Яку роль виконували обереги в житті людей? 3. Яким був головний оберіг для українців? 4. Як допомагала Берегиня людям? 5. Якою зображали Берегиню наші предки? 6. Чому люди завжди саджали калину біля хати? 7. Хто прикрашав квітами калини свій вінок? 8. Що прикрашали українці калиновими ягодами? 9. Які лікувальні властивості мають ягоди калини?

79

10. Як українці завжди ставилися до верби? 11. Коли люди освячують гілочки верби в храмах? 12. Як допомагали людям гілочки верби? 13. Чому барвінок є символом вічності і сили

життя? 14. Як наші предки завжди ставилися до хліба? 15. Де завжди лежить хліб у хаті? 16. Символом чого є хліб для українців? 17. Чим є для українців вишитий рушник? 18. Які приклади оберегів інших народів ви можете

навести?


Текст № 9

Острів Хортиця

Хортиця – найбільший острів на Дніпрі. Він

розташований у районі міста Запоріжжя. Це унікальний природний та історичний комплекс. Хортиця є одним із семи чудес України.

Острів витягнутий із північного заходу на південний схід, має довжину 12,5 км, ширину в середньому 2,5 км і площу приблизно 3000 гектарів. У районі острова русло Дніпра перетинало дев’ять порогів.

80

Історія острова надзвичайно цікава, вона насичена багатьма фактами і подіями. Зупинимося на деяких із них.

Існує дуже багато версій походження назви острова. Більшість дослідників виводять назву від тюркського слова «орт», «орта», що означає «середній» – розташований посеред Дніпра.

Сліди перших поселень острова Хортиця датуються ще епохами палеоліту і мезоліту. З VII по III ст. до н.е. тут проживали скіфи, після яких на острові залишилося безліч курганів; більшість з яких були усипальнями.

У V–III ст. до н.е. поблизу балки Славетна розкинулося ціле городище. Археологи виявили, що від поселення залишилися захисний рів, вал і житлові споруди.

За течією Дніпра на північ від Хортиці, за порогами річки, проходив шлях із варяг у греки. У деяких місцях, щоб подолати порожисту частину, човен доводилося тягнути берегом. Такі ділянки розтягнулися майже на 75 км. Після досить виснажливої роботи мандрівники зупинялися відпочити на острові. Місце, де зараз розташована гребля Дніпрогес, було в пониззі Дніпра найвужчим. Тому тут і була найвідоміша у Таврії річкова переправа – Кічкас. Але місце було також зручним і для засідок, оскільки прибулі з боку Чорного моря моряки змушені були сходити на берег.

81

Перші записи про острів Хортиця з’являються в часи Київської Русі. Костянтин

Багрянородний, візантійський імператор, згадував його як острів святого Георгія. Є версія, за якою князь Святослав загинув на Хортиці біля Чорної скелі в бою з печенігами, коли в 972 році повертався з болгарського походу. У цих місцях

археологи виявили давньоруські мечі, датовані X ст., що підтверджує цю версію.

Пізніше на острові влаштувалися козаки Запорізької Січі. Саме з козацтвом пов’язані всі найяскравіші і найвідоміші історичні події острова. Перші укріплення Запорізької Січі були зведені в XVI ст. на острові Мала Хортиця Дмитром Вишневецьким.

Острів постійно використовувався як українська база проти половців і монголо-татар. 1103р. руські князі на чолі зі Святополком Ізяславовичем зійшлися на Хортиці перед походом на половців.

Хортиця відіграла чималу роль у боротьбі козаків проти татар і поляків. У 15 столітті острів став центром боротьби запорозьких козаків проти польських загарбників. Слово «козак» означає вільну, незалежну людину. Запорозькі козаки були

82

волелюбні, надзвичайно сміливі люди. Вони не хотіли коритися ні туркам, ні татарам, ні польським панам, які нападали на їхні рідні землі. Коли вороги нападали на українські землі, козаки мчали на конях, вступали в бій, щоб захистити свою країну. Так виникла Запорізька Січ – своєрідна українська армія. Козаки обирали собі старшину – кошового отамана. Найхоробрішими отаманами були Северин Наливайко, Іван Сірко, Петро Сагайдачний, Петро Калнишевський. На острові багато назв, пов’язаних з перебуванням запорожців: урочище Сагайдачного, Січові ворота, Козача могила, Совутина скеля та інші.

5 червня 1775 р. Запорізьку Січ було розгромлено царськими військами, й острів Хортиця перейшов у володіння князя Потьомкіна. За наказом князя на острові було вирощено розкішний сад, закладено поштову дорогу. У 1789 році Потьомкін віддав острів державі. У 1789 році на Хортиці оселилася колонія німців-менонітів. У цей час острів був абсолютно безлюдним. Колоністи займалися вирощуванням і продажем лісу, але в 1876–1877 роках по острову прокотилася хвиля браконьєрських вирубок дерев. Будучи не в силах захистити ліс, німці продали острів міській управі.

У радянський період поблизу острова Хортиця була зведена Дніпрогес та інші споруди

83

технічного призначення: водопровід, поромна переправа, водонасосна станція, мости.

А в 1958 році острів Хортиця отримав титул пам’ятки природи місцевого значення, у серпні 1963 року – пам’ятки природи республіки. У вересні 1965 року він став ще і державним історико-культурним заповідником. У 1974 році острів Хортиця увійшов до складу «Дніпровських порогів» – геологічного заказника країни.

Зараз, у наш час, на острові розташовуються дев’ять селищ, у яких проживають близько двох тисяч осіб. На північному заході острова, у його скелястій частині, тренуються альпіністи.

У 2011 році на дні Дніпра біля Хортиці археологи виявили меч каролінгського типу, який датується Х ст. Це стало величезною радістю для дослідників і краєзнавців, оскільки всі попередні подібні знахідки загубилися під час Другої світової війни.

Нині острів є державним історико-культурним заповідником, у якому створено музейний комплекс, присвячений історії запорозького козацтва. Сьогодні в музеї зібрано більше 30 тисяч предметів, які охоплюють історичний період від кам’яної доби до ХІХ століття. Це кам’яні знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних суден, стовбур дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровому дні.

84

Острів є частиною міста Запоріжжя. З містом острів з’єднують різні шляхи сполучення. Через острів проходить залізниця зі станцією «Запорізька Січ» в середній частині острова. Три існуючі автомобільні мости дають можливість людям перетинати Дніпро й користуватися багатствами острова. На території острова велика кількість пам’яток історії й археології. Є також десятки будинків відпочинку, санаторіїв.

Словник

безліч множество безлюдний необитаемый більшість большинство виснажливий изнурительный витягнутий вытянутый віддати отдать відпочити отдохнуть влаштуватися устроиться волелюбний свободолюбивый володіння владения городище городище датується датируется держава государство деякий некоторый ділянка участок довжина длина доводилося приходилось

85

дослідник исследователь загарбник захватчик загинути погибнуть загубитися потеряться закладено заложено залізниця железная дорога захисний защитный згадувати вспоминать зібрано собрано змушений вынужденный знахідки находки зручний удобный зупинитися остановиться користуватися пользоваться коритися повиноваться майже почти мандрівник путешественник мчати мчаться надзвичайно очень насичений насыщенный незалежний независимый обирати выбирать оскільки поскольку перетинати пересекать підтверджувати подтверждать подолати преодолеть походження происхождение праця труд присвячений посвященный

86

рів ров розкинулося раскинулось розташований расположенный своєрідний своеобразный скеля скала сполучення сообщения споруда постройка старовинний старинный судно судно тягнути тянуть укріплення укрепления усипальня усыпальница хвиля волна човен лодка шлях путь


Вживання прийменників у, в

Досить численними є порушення норм

уживання похідних прийменників сучасної української літературної мови: передавання їх кальками відповідних похідних прийменників російської мови, використання їх з неправильними формами іменників.

Варто пам’ятати про таку особливість української мови, як позиційні чергування прийменників у, в, з, із, зі (зо), пов’язані з

87

милозвучністю. У цих чергуваннях голосний звук у та звукосполучення із, зі (зо) вживаються для уникнення збігу важких для вимови приголосних, а приголосні в, з – для уникнення збігу голосних. При цьому пріоритетним є усунення збігу голосних.

Прийменник у вживається: 1. Між приголосними: узяв у хлопця, пішов у

кіно. 2. Перед приголосними на початку речення: у

кімнаті тихо. 3. Після паузи (розділового знака) перед

приголосним: дитина – у плач. 4. Між голосним і приголосним та завжди

перед в, ф, льв, св, тв, хв тощо: виглянув у вікно; у хвилини тривоги; зайшла у своїй справі.

Прийменник в уживається: 1. Між голосними: прийшла в оточенні; бачила

в озері. 2. Перед голосним на початку речення: в іншій

ситуації; в озері купатися краще. 3. Після голосного перед приголосним (крім в,

ф, льв, св, хв та ін.): зайшли в ліс; але: побачила у вікно.

88

Питання до тексту 1. Що таке Хортиця? 2. Де розташований острів Хортиця? 3. Чи входить острів Хортиця до семи чудес

України? 4. Які розміри має острів Хортиця? 5. Які є версії походження назви острова? 6. Хто загинув 972 року біля Дніпрових порогів? 7. Як постійно використовувався острів Хортиця? 8. Чим став острів Хортиця у 15 столітті ? 9. Що означає слово «козак»? 10. Якими були запорозькі козаки? 11. Чим займалися козаки на острові Хортиця? 12. Що робили козаки, коли вороги нападали на

українські землі? 13. Що таке Запорізька Січ? 14. Кого обирали козаки? 15. Хто були найхоробрішими отаманами? 16. Які назви пов’язані з перебуванням запорожців? 17. Чим є острів Хортиця нині? 18. Що створено нині на острові? 19. Що зібрано в музеї історії запорозького козацтва? 20. Які цікаві предмети є в музеї на острові

Хортиця? 21. Частиною якого міста є острів Хортиця? 22. Які шляхи сполучення є на острові?

89


Текст № 10

Український рушник

Вишитий рушник в Україні посідає особливе

місце. Рушники – це символ України, відбиття культурної пам’яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», символіка червоного кольору. Рушник у давнину відігравав важливу роль, на ньому

вишивалися священні язичницькі зображення. Це були «язичницькі іконостаси», сповнені глибокої архаїки.

Впродовж віків рушникам надавалося важливе образно-символічне значення.

Рушник у свідомості українського народу наділявся широким спектром знакових властивостей і саме тому він являє собою значне непересічне явище духовної культури, будучи етнічним культурним символом України.

90

Рушники є неодмінними атрибутами народного побуту, весільної обрядовості, вони застосовуються як традиційна окраса житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Мабуть у всьому декоративному мистецтві немає іншої такої речі, яка концентрувала б у собі стільки різноманітних символічних значень. У вишивці рушників знайшли відображення орнаменти, пов’язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. Орнаменти вишивки рушників – це народна пам’ять про життєдайні сили землі та сонця.

Рушник супроводжував селянина протягом усього життя – і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Хліб завжди мав глибоку образну символіку.

Очевидно, символіка хліба як Бога потребувала шанобливого ставлення до нього й вимагала, щоб він ніколи не лежав на «голому», не покритому рушником столі. Саме тому рушником вкривають паски, несучи їх святити до церкви на Великдень.

Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам’ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.

Рушники дарувались у дорогу не випадково. За дослідженнями етнографів, значення рушника

91

(полотна) розкривалась у значенні дороги, пов’язаної із світлим радісним життєвим початком, з одного боку, і переходу в інший світ – з другого.

Існували подарункові рушники, які дарували на пам’ять, зокрема їх використовували під час проводів рекрутів, обвішуючи ними новобранців з голови до ніг на знак побажання щасливої дороги й найскорішого повернення.

Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам.

На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь.

Важлива роль рушника в похоронному обряді пояснюється медіативною роллю, пов’язаною з поєднанням сфер життя і смерті, адже похоронний обряд сприймався як сполучна ланка між ними. Рушник – дорога життя, початок – народження, кінець – завершення життєвого шляху.

Часто перев’язували рушниками корогви, хрести під час походу, процесії чи похорону.

Існував звичай перев’язувати рушником придорожні хрести. За етичними нормами поведінки їх не займали й лише після того, як вони зовсім були знищені дощем або вітром, прив’язували новий рушник.

92

Рушники широко застосовувалися під час народження дитини. На Закарпатті рушник, що слугував для загортання немовлят і перенесення на далеку відстань, звався «гайтка».

Українки вишивали рушники до кожного свята – на Різдво, Великдень, Покрову. Рушники супроводжували людину все життя – від народження до останньої дороги.

На всій території України рушником прикрашають коровай. Іноді обв’язують навкруги або кладуть на рушник, в деяких місцевостях коровай прикривають навхрест рушниками і знімають їх лише тоді, коли починають ділити його. Ці рушники забирає собі дружка.

Під час весілля молоді обдаровують одне одного. За традицією, наречена дарує молодому власноруч вишиту сорочку, хустину, рушники. Молодий відповідно обдаровує її чоботами, хустиною та іншими подарунками. Обов’язком нареченої є обдарування дружбів рушниками.

Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розуміти орнаменти. Знак Води – це ламана лінія. Вона розповідає про те, що життя продовжується, бо воно вічне. А чотирикутники – то символ Сонця. Сонце зігріває і дарує нам життя.

А ось Дерево Життя – найдавніший орнамент українського рушника. Це прекрасна квітка: її верхня частина – то сфера богів, нижче

93

зображене життя людей, а внизу – коріння, першооснова цілого світу.

Дівчата вишивали соняшник і виноград, мак і барвінок, дубові листочки й жолуді, вишню й вербове листя. Калина на рушникові – символ дівочої краси. А калина з дубом – то поєднання краси і сили.

З квітами переплітався пташиний світ. Тому й можна побачити на рушниках півника, зозулю і голуба.

Коли дівчата вишивали рушники, їхні думки і бажання були чисті, добрі й радісні. Тому рушник мав чарівну силу.

Словник

бажання желание барвінок барвинок будівництво строительство Великдень Пасха весільна обрядовість свадебная обрядность використовувати использовать вимагати требовать відбиття отражение відстань расстояние власноруч собственноручно властивість свойство впродовж в течение гостинність гостеприимство

94

давнина древность дарувати дарить дослідження исследование життєдайний животворный житло жильё завжди всегда загортати заворачивать застосовувати применять звичай обычай зображення изображение зозуля кукушка іноді иногда існувати существовать квітка цветок колір цвет коріння корни ламаний ломаный ланка звено людина человек магічний магический мистецтво искусство місцевість местность навкруги вокруг наділяти наделять немовля младенец неодмінний непременный непересічний незаурядный ніколи никогда окраса украшение

95

останній последний першооснова первооснова півник петушок підносити подносить побут быт повернення возвращение початок начало прикрашати украшать проводи провожать протягом в течение різноманітний разнообразный річ вещь свідомість сознание сволоки балки соняшник подсолнечник сорочка рубашка ставлення отношение супроводжувати сопровождать хустина платок чоботи сапоги чотирикутник четырехугольник шанобливий почтительный шлях путь явище явление

96


Уживання прийменників з, із, зі (зо) 1. З уживається перед словом, що починається

на голосний: вийшов з автомобіля; узгодив з управлінням; вирішили з орендою приміщення.

2. З уживається перед приголосним (крім с, ш): одна з них мала вже приїхати; наш керівник – з Херсона; але: вийшов зі школи.

3. Із уживається між приголосними (переважно з, с, ц, ч, ш, щ): із сиром пироги; взяв із шафи; разом із часописом; приїхав із Сімферополя.

4. Зі вживається перед сполученням приголосних, серед яких є з, с, ц, ч, ш, щ: зустрівся зі старостами груп; виїхав зі Сходу; пізно прийшов зі школи.

5. Зо (фонетичний варіант зі) вживається з числівниками два, три та займенником мною: зустрівся зо (зі) мною; разів зо два.

Через посередництво російської мови великої сили набули конструкції з прийменником по. Серед них можна виділити такі, що виражають порівняно нові відношення: виступ по центральному телебаченню, проректор з навчальної роботи та ін. Однак велику групу становлять конструкції, у яких прийменник по замінили інші українські прийменники (а часто необхідно вживати взагалі безприйменникові вислови).

97

Питання до тексту 1. Чому рушник – це наш оберіг? 2. Що робили українки до кожного свята? 3. Коли дівчина перев’язувала рушниками сватів? 4. Для чого дружина давала чоловікові вишитий

рушник? 5. Як можна читати рушники? 6. Що треба знати, щоб прочитати рушник? 7. Про що розповідає знак Води? 8. Символом чого є чотирикутник? 9. Про що розповідає знак Дерево Життя? 10. Що вишивали дівчата на рушниках? 11. Що означала калина на рушникові? 12. Як можна зрозуміти зображення калини й дуба

на рушникові? 13. Яких птахів можна побачити на рушниках? 14. Чому рушник мав чарівну силу?


98

Навчальне видання

ТЕКСТИ ДЛЯ ЧИТАННЯ З ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИМ КОМЕНТАРЕМ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ІНОЗЕМНИХ

СТУДЕНТІВ УСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної роботи

студентів-іноземців усіх факультетів з дисципліни «Українська мова як іноземна»

Укладач АРДЕЛЯН Марина Володимирівна

Відповідальний за випуск зав. кафедри іноземних мов канд. психол. наук, доц. А. О. Борисова

Техн. редактор О.В. Щегельська

План 2017 р., поз. 109/29/17 Підп. до друку 2.02.2017 р. Формат 60×84 1/16. Папір офсет. Ум. друк. арк. 6,1. Тираж 150 екз. __________________________________________________________________

Видавець і виготівник Харківський державний університет харчування та торгівлі

вул. Клочківська, 333, Харків, 61051. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи № 4417 від 10.10.2012 р.

ТЕКСТИ ДЛЯ ЧИТАННЯ З ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИМ...

Documents