ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД...tasir doirasi 300 kmni qamrab...

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

Рада молодих учених університету

Матеріали

ХХХІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції

«ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

НАУКИ І ОСВІТИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ»

19 грудня 2017 року

Збірник наукових праць

Переяслав-Хмельницький ‒ 2017

ГОСУДАРСТВЕННОЕ ВЫСШЕЕ УЧЕБНОЕ ЗАВЕДЕНИЕ

«Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический университет

имени Григория Сковороды»

Совет молодых ученых университета

Материалы

ХХХІ Международной научно-практической интернет-конференции

«ТЕНДЕНЦИИ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ

НАУКИ И ОБРАЗОВАНИЯ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ»

19 декабря 2017 года

Сборник научных трудов

Переяслав-Хмельницкий ‒ 2017

УДК 001+37(100)

ББК 72.4+74(0)

Т 33

Матеріали ХХХІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції

«Тенденції та перспективи розвитку науки і освіти в умовах глобалізації»:

Зб. наук. праць. ‒ Переяслав-Хмельницький, 2017. ‒ Вип. 31. ‒ 663 с.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР:

Коцур В.П. ‒ доктор історичних наук, професор, академік НАПН України

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Базалук О.О. ‒ доктор філософських наук, професор

Воловик Л.М. ‒ кандидат географічних наук, доцент

Дашкевич Є.В. ‒ кандидат біологічних наук, доцент (Білорусь)

Доброскок І.І. ‒ доктор педагогічних наук, професор

Євтушенко Н.М. ‒ кандидат економічних наук, доцент

Кикоть С.М. ‒ кандидат історичних наук (відповідальний секретар)

Руденко О.В. ‒ кандидат психологічних наук, доцент

Садиков А.А. ‒ кандидат фізико-математичних наук, доцент (Казахстан)

Скляренко О.Б. ‒ кандидат філологічних наук, доцент

Халматова Ш.С. ‒ кандидат медичних наук, доцент (Узбекистан)

Збірник матеріалів конференції вміщує результати наукових досліджень

наукових співробітників, викладачів вищих навчальних закладів, докторантів,

аспірантів, студентів з актуальних проблем гуманітарних, природничих і

технічних наук.

Відповідальність за грамотність, автентичність цитат, достовірність

фактів і посилань несуть автори публікацій.

©Автори статей

©Рада молодих учених університету

©ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди

УДК 001+37(100)

ББК 72.4+74(0)

Т 33

Материалы ХХХІ Международной научно-практической интернет-

конференции «Тенденции и перспективы развития науки и образования в

условиях глобализации»: Сб. науч. трудов. ‒ Переяслав-Хмельницкий, 2017. ‒

Вып. 31. ‒ 663 с.

ГЛАВНЫЙ РЕДАКТОР:

Коцур В.П. ‒ доктор исторических наук, профессор, академик НАПН Украины

РЕДАКЦИОННАЯ КОЛЛЕГИЯ:

Базалук О.А. ‒ доктор философских наук, профессор

Воловик Л.М. ‒ кандидат географических наук, доцент

Дашкевич Е.В. ‒ кандидат биологических наук, доцент (Беларусь)

Доброскок И.И. ‒ доктор педагогических наук, профессор

Кикоть С.Н. ‒ кандидат исторических наук (ответственный секретарь)

Евтушенко Н.М. ‒ кандидат экономических наук, доцент

Руденко О.В. ‒ кандидат психологических наук, доцент

Садыков А.А. ‒ кандидат физико-математических наук, доцент (Казахстан)

Скляренко О.Б. ‒ кандидат филологических наук, доцент

Халматова Ш.С. ‒ кандидат медицинских наук, доцент (Узбекистан)

Сборник материалов конференции вмещает результаты научных

исследований научных сотрудников, преподавателей высших учебных

заведений, докторантов, аспирантов, студентов по актуальным проблемам

гуманитарных, естественных и технических наук.

Ответственность за грамотность, аутентичность цитат,

достоверность фактов и ссылок несут авторы публикаций.

©Авторы статей

©Совет молодых ученых университета

©ГВУЗ «Переяслав-Хмельницкий

государственный педагогический

университет имени Григория Сковороды

Тенденції та перспективи розвитку науки і освіти в умовах глобалізації

5

БІОЛОГІЧНІ НАУКИ / БИОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

A.Esimbetov, M.To’raqulova

(Nukus, Uzbekistan)

HOZIRGI ZAMON EKOLOGIK MUAMMOLARI

Mazkur maqolada hozirgi zamon butun dunyo miqyosida aholining ko‘payishi, ularning tabiiy

resurslarga bo‘lgan talablari natijasida global muammolarga aylangan tabiiy resurslarning qisqarishi va ulardan foydalanishning buzilishi natijasida kelib chiqayotgan ekologik muammolar haqida fikr bildirilgan.

Kalit so`zlar: tabiiy resurslar, iqlimning global va mintaqaviy o‘zgarishi, Orol dengizi, sanoat, transport, foydali qazilmalar, yog‘och kimyo sanoati, o‘rmonlar.

В данной статье рассматриваются вопросы сокращения природных ресурсов и

использования природных ресурсов, которые стали глобальной проблемой в результате роста населения во всем мире из-за их природных ресурсов.

Ключевые слова: природные ресурсы, глобальное и региональное изменение климата, Аральское море, промышленность, транспорт, минеральные ресурсы, лесная и химическая промышленность, леса.

There was glven some opinions about some important problems and dislas in this article. For

instance, nowadays, the rislng of population in the world, the reducing of natural resource dueto the rising of people`s demand for more natural resource and finally, ecological problems in con-sequence wrong using from natural resource and others.

Key words: natural, resource, the global changlng of climate, the Aral Sea, industry, transport usefull minerals, chemical industry, wood industry, forests.

Yer shari juda ko’p va xilma-xil tabiiy resurslarga ega. Ular yer yuzasi bo’ylab ancha notekis

joylashgan. Shu sababli, alohida hududlar, mamlakatlar, materiklar tabiiy resurslar bilan turlicha ta’minlanganlar, ularning turlari va miqdoriy ko’rsatkichlari har xil. Bu holat, o’z navbatida, resurslar bilan ta’minlanganlik tushunchasini keltirib chiqaradi.

Tabiiy resurslar bilan ta’minlanganlik deganda tabiiy resurslarning umumiy ko’lami ko’rsatkichlari bilan ulardan foydalanish miqdori o’rtasidagi nisbat tushuniladi. U tabiiy resursning necha yillargacha yetishi yoki resurs zaxirasining aholi jon boshiga qanchadan to’g’ri kelishi ko’rsatkichlari bilan ifodalanadi. Ko’pchilik tabiiy resurslar, eng avvalo, turli moddiy ishlab chiqarish tarmoqlari uchun qimmatli xomashyo hisoblanadi. Shu sababli sanoat xomashyolari bilan ta’minlanish muammosi ko’pchilik mamlakatlar oldida dolzarb bo’lib turadi.

Tabiiy resurslar asosan beshta quyidagi turga bo`linadi: - Mineral; - Yer; - Suv; - Biologik va iqlimiy resurslar. Ularning ba’zi-birlari o’z navbatida yana ham mayda va kichik turlarga taqsimlanadi. Tabiiy

resurslar tabiatda kelib chiqishi, ishlatilishi xususiyatlariga ko’ra tugaydigan va tugamaydigan guruhlarga bo’linadi. Tuproq, mineral, o’simlik, hayvonot, rekreatsiya kabi resurslar tugaydigan tabiiy resurslarga kiradi. Ular o’z navbatida tiklanadigan va tiklanmaydigan guruhlarga bo’linadi. Tiklanishi mumkin bo’lgan tabiiy resurslarga tuproq, o’simlik, hayvonot, rekreatsiya, chuchuk (iste’mol) suvi kabi boyliklar kiradi. Mineral (yer osti) resurslari tiklanmaydigan tabiiy boylik hisoblanadi. Snunday qilib, inson hayoti va faoliyati davomida bevosita foydalaniladigan barcha turdagi tabiiy ne’matlarga tabiiy resurs deb aytiladi. Yuqorida tilga olib o`tilgan tabiiy resurslarga inson tomonidan beshavqatlarcha munosabatda bo`linishi natijasida dunyo miqyosida bir qator


6

ekologik muammolarni keltirib chiqarmoqda. Quyida hozirgi zamon ekologik muammolarning bir qator salbiy tomonlarining olimlarning nazariy xulosalariga ko`ra bergan ma`lumotlari asosida yoritaylik.

Dunyo aholisini ko‘payishi, o‘tgan asr boshida 1,8 mil. kishi bo‘lgan bo‘lsa, hozirgi kunga kelib 6,5 mil. kishiga ortib, ularning tabiiy resurslarga bo‘lgan talablari ham ortib bormoqda, buning natijasida:

- tuproq eroziyasi; - o‘rmonlarning yo‘q bo‘lib ketishi; - baliqlarning ortiqcha ovlanishi; - kislotali yomg‘irlarning yog‘ishi; - atmosferaning ifloslanishi; - ozon qatlamining buzilishi kabi ekologik muammolarning yuzaga kelishiga olib kelmoqda. Respublikamiz aholisining ortishi ham ularning ehtiyojlarining ko‘payishiga olib kelmoqda.

O‘zbekiston hududida iqlimning global va mintaqaviy o‘zgarishining oqibatlarini baholash 2030 yillarga kelib, shimoliy hududlarda o‘rtacha yillik haroratning 2-3 darajaga va respublika janubiy qismida 1 gradusga o‘sishi kutilmoqda. Haroratni ortishi hisobiga O‘zbekiston hududida yog‘ingarchilik miqdorini ko‘payishi 15-20% gacha o‘simliklarni suv parlatishi esa 20% ga ortishiga olib keladi. Natijada yillik samarali harorat yig‘indisi 10% gacha ortib, sovuq bo‘lmaydigan kunlar 10-15 kunga ko‘payishi sababli qishloq xo`jalik ekinlariga ishlov berish, agroiqlim sharoitlari o‘zgaradi.

So‘nggi 40-45 yil davomida Orol dengizining sathi 22 metrgacha pasaydi, dengizdagi suvning hajmi 1064 km3 dan 115 km3 gacha tushib, suvning tarkibida tuz miqdori 72 g/l gacha oshganligi ma’lum bo‘ldi. Dengizning qurib qolgan qismining maydoni 4.2 mln. gektarni tashkil etdi va yaqin atrofga qumli tuzlar tarqatish manbai bo‘lib qoldi.

Chang tarqatayotgan maydon uzunligi 400 km va kengligi 40 kmga ortdi. Changli bo‘ronlar ta’sir doirasi 300 kmni qamrab olmoqda.

Har yili bu yerda atmosferaga 15-75 million tonnagacha chang ko‘tariladi. O‘tgan asrning 80 yillardan boshlab, bundan bo‘ronlar yiliga 90 kunlab kuzatildi. Ayni paytda Amudaryo va Sirdaryo deltalarida yerlarning tabiiy holati buzilib, cho‘lga aylanish suratlari o‘sib bormoqda.

Orol dengizining qurib borishi sababli kelib chiqishi va oqibatlari darajasi xalqaro xususiyatdagi murakkab ijtimoiy-iqtisodiy muammolar majmuasi yuzaga keldi.

O‘zbekiston Respublikasiga keladigan suvlar boshqa davlatlar orqali bo‘lgani uchun, suvdan foydalanishda turli muammolar kelib chiqib keskinlashmoqda. O‘zbekistonda cho‘lga aylanish jarayonlari, o‘simlikni biologik mahsuldorligini pasaytirib, ekologik noqulayliklar tufayli o‘simliklar va hayvonot dunyosining qisqarishiga sabab bo‘lmoqda.

Sanoatni va transportni ko‘payishi tezlashganligi O‘zbekistonda ham ko‘p muammolarni keltirib chiqarmoqda: ya’ni foydali qazilmalarni qazib olish va tog‘-kon metallurgiya sanoati, kimyo sanoati korxonalari va boshqa sanoat korxonalari.

Barcha sanoat korxonalarini chiqindilari muhitni ifloslantiruvchi manbalari hisoblanadi. Foydali qazilmalarni ochiq yoki karyer usulda qazib olinishi natijasida biotsenoz va tuproqqa salbiy ta`sir etib yerlarni unumdorligini ham kamaytirib yuboradi. Bundan tashqari, to‘planib qolgan chiqindilar shamol ta’sirida uchib, suvlarda yuvilib, suvni, havoni hamda tuproqni ifloslaydi.

Foydali qazilmalarni ko‘proq qazib olish tufayli yer osti bo‘shliqlari vujudga kelib ularning cho‘kishi aholi punktlaridagi va qishloq xo‘jaligi aylanma xarakatidagi yerlarni zarar ko‘rishi kuzatiladi. Hozirgi kunda metallurgiya shlaklari, issiqlik elektr stansiyalaridan chiqqan ko‘p chiqindi uyumlar holida ko‘p to‘planib qolmoqda.

Hozirda juda ko‘p korxonalarda xom ashyoning ko‘p qismi chiqindiga chiqarib tashlanadi: masalan, 1 tonna ko‘rg‘oshin olish uchun 60-90 tonna ruda, 5 gr oltin olish uchun 1 tonna ruda, 1 tonna mis olish uchun 120 tonna tog‘ jinsi yoki ruda qayta ishlanib chiqindiga chiqarib yuborilar ekan. Bu chiqan chiqindilar muhitda ekologik muammolarni kuchaytirmoqda.

Fan-texnikaning taraqqiy etgan hozirgi davriga kelib yog‘och kimyo sanoatining xom ashyo resurslariga aylanib qoldi. Sababi kimyoviy yo‘l bilan yog‘ochdan qog‘oz, sun’iy shoyi, porox,


7

fotoplyonka, charm, plastmassa, etil-metil spirtlari, uksus (sirka kislota), glyukoza kabi moddalar olinmoqda. Masalan 1 m3 yog‘ochdan kimyoviy yo‘l bilan qayta ishlab 200 kg sellyuloza yoki 200 kg qog‘oz, 6000 m2 plyonka, 20 kg sirka kislota yoki 70 litr vino olinadi.

O‘zbekistonda o‘rmon bilan qoplangan joy maydoni 2.37 mln gektar bo‘lib uning 300000 gektarga yaqini tog‘larda joylashgan. O‘rmonlarni pala-patrish kesilishi oqibatida tuproq eroziyasi kuchaymoqda. O‘rmon hayvonlariga ozuqa zanjiri buzilib ular ham yo‘qolib ketmoqda, daryo va ko‘llarning suv rejimi o‘zgarib, suvi kamayib bormoqda. Natijada cho‘llar paydo bo‘lib ko‘chma qumlar maydoni kengaydi. Tog‘li hududlarda selga qarshi kurashda o‘rmonlarni ahamiyati katta edi. Chunki o‘rmon tog‘ yon bag‘riga yoqqan yog‘inning 90% ni ushlab qolar edi. O‘rmon yo‘q bo‘lganda yoqqan yomg‘irning 90% oqimga aylanib selni vujudga keltiradi.

Kimyoviy o‘g‘itlar ishlab chiqarish va transportni o‘sishi ekologik muammolarni keltiradigan omil hisoblanadi. Kimyoviy o‘g‘itlar ishlab chiqarish jarayonida turli gazlar, chiqindilarning biosferaga chiqishi natijasida turli kasalliklar kelib chiqmoqda, natijada atmosfera, suv, tuproq va o‘simliklar olami zararlanmoqda. Maslan, kimyoviy o‘g‘itlar ishlab chiqaradigan zavodlardan ammiak, is gazi, SO2, ftor va boshqa zaharli moddalar atmosferaga chiqishi natijasida atmosfera ifloslanadi. Ayniqsa, ftor o‘ta zaharli bo‘lib inson va hayvonlar tishlarini to‘kilib ketishiga sabab bo‘ladi hamda tug‘ma kasalliklar kelib chiqadi.

Xulosa qilib aytganda, hozirgi zamon ekologik muammolari kishilik jamiyatining barqaror rivojlanishiga xavf solmoqda. Tabiiy tizimlarning tobora tanazzulga yuz tutishi biosferaning buzilishi, uning yaxlitligi va jamiyatning hayotiy faoliyati uchun zarur bo‘lgan atrof-muhit sifatini ta’minlab turish qobiliyatini yo‘qotishga olib kelmoqda. Biz O`zbekiston aholisi ayniqsa yoshlar ekologik muammolarni hal etish borasida turli chhora tadbirlarni belgilab amalga oshirishda ko`maklashib, hech qachon konstitutsion huquq va burchlarimizni unitmasligi kerak. Zero, O`zbekiston Respublikasining 50– moddasida shunday deyilgan: Fuqarolar atrof tabiiy muhitga ehtiyotkorona munosabatda bo‘lishga majburdirlar.

ADABIYOTLAR RO’YXATI 1. O`zbekiston Respublikasi Konstitutsiyasi. ‒ Toshkent, 2014. 2. Meyliyeva X. Tabiiy resurslardan oqilona foydalanish. O`quv-uslubiy qo`llanma. ‒ Qarshi,

2016.

УДК 633.5:575.1(575.1)

Азимхон Неъматов, Абдукаюм Бекмухаммедов, Хулкар Халбекова

(Ташкент, Узбекистан)

ИЗМЕНЧИВОСТЬ ГЕНОВ КОНТРОЛИРУЮЩИХ МОРФОЛОГИЧИСКИЕ

ПРИЗНАКИ ПОД ДЕЙСТВИЕМ РАДИАЦИИ ИЛИ ПОЛУЧЕНИЯ НАПРАВЛЕННОЙ

МУТАЦИИ ПУТЁМ ПОДБОРА ИСХОДНЫХ ГЕНОТИПОВ

В целях получения направленной мутации с помощью линии генетической коллекции хлопчатника применено гамма-облучение семян с последующим методом рецепрокного скрещивания. Проанализирован ход изменений морфологических признаков у исходной линии Л-70 в следующих поколенииях, которые являються чисто анализаторной линией по типу подпушка и по некоторым морфологическим признакам хлопчатника среди генетической коллекции вида G.hirsutum L.

Ключевые слова: линия, генотип, радиация, морфология, семейства, частота и спекрт.

In order to gain mutations with the help of the line of genetic collection of cotton were used gamma rays of the seeds with the method of reciprocal cross-breeding. The way of changing of the morphological characteristics of the line L-70 in the next generation was analyzed according to some morphological characteristics among genetic collection of the type G hirsutum L.

Key words: line, genotype, radiation, morphology, family, frequency and spectrum.


8

Селекционное улучшение растений ‒ это сложный процесс реконструкции

интересующих исследователя полезных признаков, выведения их в технологиях

возделывания на максимальный уровень по продуктивности, качеству, устойчивости к

заболеваниям и другим параметрам. Как любое конструирование, селекционный процесс

нуждается в исходном разнообразии, наборе элементов, из которых создается конечный

продукт - сорт, гибрид. Поэтому основная роль генетики в селекции сводится прежде всего к

разработке методов индуцирования генетического разнообразия. При этом применяя методов

экспериментального мутагенеза можно достичь таких результатов и в итоге можно получить

таких форм, которые не встречаются в естественных популяциях. Анализ возможностей

используемых генетиками методов для индуцирования генетического разнообразия и

комбинирования разных генов способствовал создать богатейший генофонд для создания

новых форм.

Определенные успехи в этой области достигнуты на такой важной культуре как

хлопчатник. С использованием методов физического и химического мутагенеза создан ряд

сортов и мутантов с улучшенными хозяйственно-ценными признаками. Изучению ряда

теоретических и практических проблем индуцированного мутагенеза на инбредных линиях

генетической коллекции хлопчатника посвящены исследования сотрудников лаборатории

«Генетики и генетической коллекции хлопчатника» при кафедры Генетика [1,2,3,4,5].

Исходным материалом в наших исследованиях служила изогенная анализаторная линия

генетической коллекции хлопчатника вида S.hursutmn L. Л-70 созданный сотрудниками

лаборатории частной генетики хлопчатника под руководством академика Д.А.Мусаева и М4

Л-70 полученный путем гамма-облучения семян исходной линии Л-70. Приводим краткую

характеристику исходных линий по некоторым морфологическим и хозяйственно-ценным

признакам. Характеризуется голыми семенами без подпушка, без волокна. Семена

слипшиеся. Куст – широко конусообразной формы, со средней облиственностью.

Симподиальные ветви непредельного 2-3 типа, hs=5-6. Стебель ‒ неполегающий, светло-

зеленый, со слабым опушением. Высота главного стебля 90-100 см. Листья ‒

пальчатодольчатые, Окраска листьев зеленая, со слабым опушением. Цветок – серней

величины, лепестки светло кремовые без антоцианового пятна у основания. Окраска пыльцы

кремовая. Коробочка ‒ яйцевидной формы с заостренным носиком, порехность гладкая

количество створок 4-5.

Генотип по сигнальным признакам: inlin

lololSSrprprstrstbr

Libr

Li

Генотип по подпушку семян: IIft1ft1ft2ft2fcfc

Выход волокна – 0,0 %

Индекс волокна – 0,0 %

Вес 1000 семян – 95,5-100,0 г.

Растения М1 Л-70 были получены в 2012 году путем экспериментального мутагенеза

действуя гамма-лучей Со60

на сухие семена анализаторной линии Л-70 в дозах 300 и 400 Гр.

Облучение проводилось на Ядерном Институте Физики при АН УзР, мощность источника

17 р/сек, температура воздуха 250

С, атмосферное давление 712 мм. рт. ст.

От анализа первичного сравнительного изучения всхожести семян и выживаемости

растений установлено, что растения М4 Л-70 в двух семействах по всхожести семян (вариант

300 Гр 1 и 2 семейства) не значительно отличаются от контрольного варианта, тогда как 3-

семейства М4 Л-70 по сравнению с контролем Л-70 по количеству растений и по проценту

всходов четко различается на 13 щт. и 12,04 %. Насчет вариантов М4 Л-70 полученных

действием 400 Гр по всхожести семян по сравнению с контрольными растениями Л-70 были

получены следующие различия: контроль-4 семья (83 -73 всходов, 76,85-67,89%); контроль-5

семья (83-82 всходов, 76,85-75,92%); контроль-6 семья (83-80 всходов, 76,85-74,07%);

контроль-7 семья (83- 84 всходов, 76,85-77,78%); контроль-8 семья (83-88 всходов, 76,85-

81,48%)%; контроль-9 семья (83-84 всходов, 76,85-77,78 %) и контроль-10 семья (83-86

всходов, 76,85-79,69% соответственно).


9

Конфигурация выживаемости растений мутантных семейств контрольного варианта

больше различимы по сравнению всхожести семян. Большая разница между контролем Л-70

и М4 Л-70 десяти семейств наблюдается в девяти семьях большим или малым диапазоном.

Так на пример: тогда как в контрольном варианте Л-70 процентное соотношение

выживаемости растений было 65,74%, сравнительно 1 ‒ семейства 75,92%; 2 ‒ семейства

75,74%; 3 ‒ семейства 46,29%; 4 ‒ семейства 50,00%; 5 ‒ семейства 56,48%; 6 ‒ семейства

66,67%; 7 ‒ семейства 70,37%; 8 ‒ семейства 71,30% и 9 ‒ семейства 67,59% соответственно.

Таким образом большая разница между контрольным вариантом Л-70 и М4 Л-70 семействами

наблюдается в семьях 1,2,6,7,8,9 в сторону превосходства и 3,4,5 семьях в сторону

понижения показателя выживаемости растений по сравнению мутантных растений с

контролем.

В летный вегетационный период растения М 4 Л-70 были этикетированы в целях

фиксирования измененных растений. При этом учитовали изменчивость морфологических

признаков таких, как структура куста, форма и размер листа, форма коробочки,

фертильность и др. Результаты фенологических наблюдений представлены в таблице 1.

Таблица 1

Сравнение изменчивости морфологических признаков у семейств М 4 Л-70

с контрольными растениями Л-70

№

Материал

Вариа.

опыта

n C.К. ФиР.Л Ф.К. Ст. Пст. Пз.с К.из. %

Из.

Л-70 Контр. 71 - - - - - - 0 0

1.М4Л-70 300 Гр 82 - - 2 - - 3 5 6,1

2.М4Л-70 300 Гр 81 - - 1 - - 1 2 2,5

3.М4Л-70 300 Гр 50 9 - 2 - - - 11 22,0

4.М4Л-70 400 Гр 54 10 - 3 1 2 - 16 29,6

5.М4Л-70 400 Гр 61 6 - 2 - - 2 10 16,4

6.М4Л-70 400 Гр 72 3 - 1 - 2 - 6 8,3

7.М4Л-70 400 Гр 76 - 1 - - 1 2 4 5,3

8.М4Л-70 400 Гр 77 - - 2 - - 2 4 5,2

9.М4Л-70 400 Гр 73 8 1 1 - 2 - 12 16,4

10.М4Л-70 400 Гр 71 10 1 - 1 2 1 15 21,2

Примечание: n – количество растений; С.К. ‒ структура куста; ФиР.Л – форма и размер

листа; Ф.К. ‒ форма коробочки; Ст. ‒ стерильный растение; Пст. ‒ полустерильный растение;

Пз.с – поздно спелый растение; К.из. ‒количество измененных растений; % Из. ‒ процентное

соотношение измененных растений.

Как видно из таблицы 2 из числа изученных морфологических признаков наиболее

изменчива структура куста и форма коробочки. Частота встречаемости измененных растений

по остальным признакам редкие по сравнению структуры куста и формы коробочки.

Переходим к обсуждению сравнительного анализа семейств М 4 Л-70 по изменчивости

морфологических признаков.

Нами не было зафиксировано измененных растений среди растений Л-70, которые

являлись контрольным. А у остальных десяти семейств М 4 Л-70 частота встречаемости

измененных растений различаются. Меньшая количество измененных растений наблюдалось

в втором семействе М 4 Л-70 (2-штук, процентное соотношение ‒ 2,5% соответственно) и

большое количество измененных растений наблюдалось в четвертом семействе М 4 Л-70 (16-

штук, процентное соотношение ‒ 29,6% соответственно). А у остальных изученных семейств

по количеству измененных растений получены следующие результаты: 1 ‒ семейство 5 штук

измененных растений -6,1 % соответственно; 3 ‒ семейство 11 штук измененных растений ‒

22,0 %; 5 ‒ семейство 10 штук измененных растений – 16,4 %; 6 ‒ семейство 6 штук

измененных растений – 8,3%; 7 ‒ семейство 4 штук измененных растений – 5,3 %; 8 ‒


10

семейство 4 штук измененных растений – 5,2 %; 9 ‒ семейство 6 штук измененных растений

– 16,4 % и в 10-семействе 6 штук измененных растений – 21,2 % соответственно. Таким

образом, количество измененных растений было больше в 3,4,5,9 и 10 ‒ семействах М 4 Л-70,

соответственно большим процентным соотношением измененных растений к общему числу

растений изученных семейств.

По спектру изменчивости также наблюдается различие между изученными семействами.

Спектр изменчивости у семейств 1,2 и 8 охватывает два признака (форма коробочки и поздно

спелость) и в 3-семействе (структуру куста и форму коробки), 5,6 и 7-семействах по три

признака (5-с: структура куста, форма коробочки, поздно спелость; 6-с: структура куста,

форма коробочки, поздно спелость; 7-с: форма и размер листа, полу стерильность, поздно

спелость). В остальном 4 и 9-семействах по 4 признака (4-с: структура куста, форма

коробочки, стерильность и полу стерильность; 9-с: структура куста, форма и размер листа,

форма коробочки и полу стерильность) и 10-семействе спектр изменчивости охватывает

5 признаков из шести (структура куста, форма и размер листа, стерильность, полу

стерильность, поздно спелость) соответственно.

Таким образом, сравнительные анализы изменчивости морфологических признаков

десяти семейств М 4 Л-70 между собой и с контрольным вариантом Л-70 показали, что

частота встречаемости измененных растений высока 4-семействе по сравнению к общему

числу растений, а спектр изменчивости велик в 10-семействе, где охватывается пять

признаков.

В целъях установления фертильности и плодовитости мутантной популяции нами

произведён анализ самоопылённых растений в десяти семействах М 4 Л-70 по сравнению с

контрольной линией Л-70. Анализы этих данных утверждает, что количество завязавшихся

семян у самоопелённых растений резко отличается как на сравнительном уровне с

растениями контрольного варианта и между семействами М 4 Л-70. В таблице 2 приведены

данные о сравнительном анализе завязавщихся семян растений Л-70 и М 4 Л-70.

Сравнительные анализы завязываемости семян у самоопелённых растений Л-70 и М 4 Л-

70 показали, что наибольшая завязимость самоопелённых семян наблюдается в контрольном

варианте Л-70 и 1-семейтве М 4 Л-70 с превосходством контрольного и 2-семействе чут ниже

контрольного варианта. А остальные семейства уступают по завязываемости семян как

контрольному варианту Л-70 и к двум семьям М 4 Л-70 (1 и 2-семья).

Таблица 2

Сравнительная характеристика самоопелённых растений Л-70 и М 4 Л-70

по количеству завязавщихся семян

№ Материал Вариа.

опыта

n Кол. СО

кор

Кол.

Со.с

Кол.

зав.с

Кол.не

зав.с

% соот. зав.

сем.

Л-70 Контр. 71 54 1296 1205 91 92,97

1.М4 Л-70 300 Гр 82 81 1701 1595 106 93,76

2.М4 Л-70 300 Гр 81 79 1659 1514 145 91,25

3.М4 Л-70 300 Гр 50 51 867 708 159 81,67

4.М4 Л-70 400 Гр 54 59 1003 791 212 78,86

5.М4 Л-70 400 Гр 61 72 1296 1094 202 84,41

6.М4 Л-70 400 Гр 72 81 1458 1216 242 83,40

7.М4 Л-70 400 Гр 76 80 1520 1304 216 85,78

8.М4 Л-70 400 Гр 77 79 1580 1351 229 85,50

9.М4 Л-70 400 Гр 73 67 1273 1014 259 79,65

10.М4 Л-70 400 Гр 71 74 1258 1017 241 80,84

Примечание: n – количество растений; Кол.СО кор ‒ количество самоопылённых

коробочек, Кол.Со.с ‒ количество самоопылённых семян, Кол.зав.с – количество

завязавшихся семян, Кол.. е зав.с ‒ количество не завязавшихся семян, % соот. зав. сем. ‒


11

процентное соотношение завязавщихся семян к общему числу СО семян.

Например: семейство-3 М 4 Л-70 по сравнению с контролем Л-70 по процентному

соотношению завязавшихся семян уступает на ‒ 11,30%; 4-семейство на – 14,01%; 5 ‒

семейство на – 8,56%; 6 ‒ семейство на – 9,57%; 7 ‒ семейство на – 7,19%; 8- семейство на –

7,07%; 9 ‒ семейство на – 13,12 и 10- семейство 12,13% соответственно.

Таким образом, в результате сравнительного анализа завязываемости семян

самоопелённых растений было установлено низкая завязываемость семян в популяции

растений М 4 Л-70, там, где частота и спектр изменчивости морфологических признаков

было выше при сравнении десяти семейств между собой. Это свидетельствует о том, что

среди растений семейств М 4 Л-70 до сих пор неприобразовалось форма образовательный

процесс после действия радиации. О чем свидетельствует выход измененных форм растений

среди популяции М 4 Л-70.

Таким образом можно сделать, следующие заключения: анализаторная линия Л-70 из

числа линии Генетической коллекции хлопчатника G.hirsutum.L характеризуется по

генотипу сигнальных признаков inlin

lololSSrprprstrstbr

Libr

Li и по генотипу подпушка семян

IIft1ft1ft2ft2fcfc; Превосходство 3-семейства М4 Л-70 по сравнению с контролем Л-70

наблюдалось по всхожести семян (по количеству растений на 13 щт., а по проценту всходов

на 12,04 %); Большая разница между контрольным вариантом Л-70 и М4 Л-70 семействами

наблюдается в семьях 1,2,6,7,8,9 в сторону превосходства и 3,4,5 семьях в сторону

понижения показателя выживаемости растений по сравнению мутантных растений с

контролем; Количество измененных растений по морфологическим признакам было больше

в 3,4,5,9 и 10- семействах М 4 Л-70, соответственно большим процентным соотношением

измененных растений к общему числу растений изученных, а по спектру изменчивости велик

в 10-семействе, где охватывается пять признаков Результаты сравнительного анализа

завязываемости семян самоопелённых растений показали низкую завязываемость семян в

популяции растений М 4 Л-70 в тех семьях, где частота и спектр изменчивости

морфологических признаков было выше; Дальнейшее исследование реципрокных гибридов

мутант + сорт покажет выхода конкретных мутантных форм семян с волокном и подпушкой

с набором хромосом нехваткой.

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА

1. Мусаев Д.А. и другие. Генетический анализ признаков хлопчатника. ‒ Ташкент,

НУУз, 2005. ‒ 121 с.

2. Мусаев Д.А., Абзалов М.Ф., Турабеков Ш., Фатхуллаева Г., Мусаева С., Рахимов А.К.

“Генетика морфологических – маркёрных и структурных признаков хлопчатника» Научно-

методическое пособие. 3.75 п.л. ‒ Тошкент, 2010.

3. Алматов А.С. Экспериментальный мутагенез у хлопчатника // VII съезд ВОГиС. тез.

докладов. ‒ Москва,1997, Вып.1. ‒ С.116.

4. Бекмухамедов А.А. изучение комбинированного действия гамма-лучей и

физиологически активных веществ на частоту и спектр мутаций на линиях генетической

коллекции хлопчатника G. Hirsutum L.

5. Бекмухамедов А.А., Бобохужаев Ш.У., Абдукаримов Ш., Авазметова И.О. Роль

генотипа в экспериментальном мутагенезе на биоразнообразе и генетическая коллекция

хлопчатника // Биотехнологические приемы в сохранении биоразнообразия и селекция

растений. Сборник статьей Меж. науч. конференции, Минск, 18-20 августа 2014 г. ‒ С. 53-55.


12

ГЕОГРАФІЯ І ГЕОЛОГІЯ / ГЕОГРАФИЯ И ГЕОЛОГИЯ

УДК 556.5

Лариса Прохорова, Ганна Денисенко

(Мелітополь, Україна)

ОСОБЛИВОСТІ МОРФОМЕТРІЇ ТА ГІДРОРЕЖИМУ

НАЙБІЛЬШИХ ПРИТОК РІЧКИ МОЛОЧНОЇ

У статті розглянуті особливості морфологічної будови та гідрологічного режиму найбільш приток річки Молочної.

Ключові слова: річка Молочна, приток, водозбір, мала річка, площа басейну.

In the article features of the morphological structure and hydrological regime of the most influx of the Molochnaya River are considered.

Keywords: river Molochnaya, tributaries, catchment, small river, basin area.

Басейн р. Молочної повністю знаходиться в межах Запорізької області. Річка Молочна має протяжність 197 км, за площею водозбору – 3450 км

2, відноситься до середніх річок, а її

притоки з довжиною більше 10 км, згідно з класифікацією є малими річками. Площа їх водозбору не перевищує 2 тис. км

2 (табл. 1). В цілому Молочна приймає 173 притоки, з яких –

9 малі річки, що мають довжину більше 10 км, 164 – мають довжину менше 10 км. Впадає ріка у Молочний лиман Азовського моря. На півночі та заході басейн межує з безстічним басейном межиріччя Дніпро-Молочна, на сході з басейнами невеликих річок, що впадають в Азовське море (Корсак, Лозоватка, Обитічна) [5, с. 24].

Свій виток річка бере у балці на Приазовській височині на північ від с. Верхнього Токмака. Долина переважно трапецієподібна, ширина до 3-5 км. Заплава завширшки від 10-12 м до 2,8 км, вкрита лучною рослинністю. Річище звивисте, береги не високі (до 1 м). Ширина річки від 2-4 м у верхів’ї до 20-30 м у середній та нижній течії. Глибина річки переважно 0,3-0,4 м, найбільша – 3,5 м. Похил річки 1,2 м/км. Основні притоки: Чингул (права), Крульман, Юшанли, Арабка (ліві). Живлення переважно снігове (на весняний період припадає до 80% річного стоку). Вода Молочної відзначається високою мінералізацією. Льодостав нестійкий. На всьому протязі річка зарегульована (3 водосховища і численні ставки). Воду використовують для господарських потреб і зрошування [3, с. 383].

Таблиця 1 Притоки р. Молочної протяжністю більше 10 км*

№ п/п

Назва річки Довжина, км Кількість річок в басейні довжиною менше 10 км

Площа басейну, км

2

Назва адміністративного району

1 Притоки річки Молочної

164

1.1. Сисикулак 18 - Чернігівський

1.2. Кайінкулак 21 1 Чернігівський

1.3. Куркулак 28 1 129 Токмакський

1.4. Чингул 43 - 399 Токмакський

1.5. Юшанли 94 - 545 Чернігівський-Токмакський

1.6. Бегім-Чокрак 37 - Чернігівський

1.7. Крульман 64 - Чернігівський-Токмакський

1.7.1 Курушан 37 198 Чернігівський, Токмацький,


13

Мелітопольський

1.8. Апанли 18 - Чернігівський

1.9. Арабка 29 - 252 Мелітопольський

*Складено за даними Запорізького обласного управління водних ресурсів [1] Арабка – річка у Токмацькому районі, ліва притока Молочної. Бере початок поблизу

с. Запоріжжя. Долина V-подібної форми, завширшки до 2,2 км. Ширина річища; глибина до 1,6 м. Похил річки 2,2 м/км. Живлення переважно снігове і дощове; у верхів’ї Арабки є джерела. У межень (червень-вересень) часто пересихає. Льодостав нестійкий з кінця грудня до січня [2, с.50].

Куркулак – річка у Токмацькому районі, права притока Чингулу. Довжина 28 км, площа басейну 129 км

2. Бере початок на південь від с. Жовтневого. Долина трапецієподібна,

ширина до 2,5 км, глибина до 50 см. Річище слабкозвивисте, пересічна ширина 2 м. Похил річки до 3 м/км. Живлення снігове і дощове. Влітку на значному протязі пересихає. Льодові утворення з грудня до кінця лютого, льодостав нестійкий. Для потреб зрошування споруджено ставки. [3, с. 252]

Курушан – річка у Чернігівському, Токмацькому і Мелітопольському районах, права притока Крульмана. Довжина 37 км, площа басейну 198 км

2. Бере початок на схід від

с. Владівки. Долина коритоподібна, ширина до 2 км, глибина до 30 м. Річище звивисте, ширина до 5 м (у нижній течії). Похил річки 3,2 м/км. Живлення мішане, у меженний період головним чином за рахунок підземних вод. Льодостав нестійкий; льодові утворення з грудня до кінця лютого. Для регулювання стоку (влітку Курушан дуже пересихає) створено ставки. Воду використовують для зрошування. Прибережні смуги річки залужені [3, с.253].

Юшанли – річка у Чернігівському, Токмацькому і Мелітопольському районах, ліва притока Молочної. Довжина 94 км, площа басейну 545 км

2 . Бере початок у балці на

Приазовській височині, на північний схід від с. Просторого. Долина трапецієвидна, ширина до 3 км, глибина до 40 м. Заплава (пересічна ширина 200 м) вкрита лучною рослинністю. Річище звивисте, на значному протязі розчищене; переважна ширина 5-8 м. Похил річки 1,8 м/км. Живлення снігове і дощове; бувають паводки. В межень (червень-вересень) вода Юшанли слабо-мінералізована. Льодостав нестійкий, з грудня до 2-ої половини лютого. Є ставки, воду яких використовують для зрошування [4, с. 456].

Чингул – річка у Токмацькому районі, права притока Молочної. Довжина 43 км., площа басейну 399 км

2. Бере початок поблизу с. Нового. Долина V-подібна, ширина 2,5 км.,

глибина до 40 м. Заплава одностороння, завширшки до 100 м. Річище слабко виявлене, ширина до 5 м. Похил річки до 1,2 м/км. Живлення дощове і снігове. Замерзає на початку грудня, скресає на початку березня. Є ставки. Воду використовують для сільськогосподарських потреб [4, с. 420].

Отже, р. Молочна та її притоки повністю знаходяться на території Запорізької області. Річка Молочна має протяжність 197 км, за площею водозбору – 3450 км

2, відноситься до

середніх річок. В цілому Молочна приймає 173 притоки, з яких – 9 малі річки, що мають довжину більше 10 км, 164 – мають довжину менше 10 км.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Водні ресурси Запорізької області / Запорізьке обласне управлінні водних ресурсів

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.zovh.gov.ua/info/water.shtml. 2. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Редкол.: О.М. Маринич (відп. ред) та ін.

– К.: Українська Радянська Енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1989. Т.1. – 416 с. 3. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Редкол.: О.М. Маринич (відп. ред) та ін.

– К.: Українська Радянська Енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1990. Т.2. – 480 с. 4. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Редкол.: О.М. Маринич (відп. ред) та ін.

– К.: Українська Радянська Енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1993. Т.3. – 480 с. 5. Молочна ріка – диво природи. –Мелітополь, 2002. –100 с.


14

УДК 622.243.24

Лариса Прохорова, Валентина Кальченко


СУЧАСНИЙ СТАН ВИДОБУТКУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗРОБКИ ВУГЛЕВОДНІВ

АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКОГО КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ШЕЛЬФУ

На сучасному етапі розвитку суспільства постала проблема забезпечення населення

вкрай необхідними для існування мінерально-сировинними та енергетичними природними ресурсами. Значні темпи росту споживання природних ресурсів в кінці ХХ та на початку ХХІ століття спонукають до пошуку їх нових запасів. Для паливно-енергетичного комплексу України особливої важливості набула проблема залежності від експортного палива, яка може бути вирішена за рахунок використання природних ресурсів Азово-Чорноморського континентального шельфу.

Ключові слова: Азово-Чорноморський басейн, континентальний шельф, нафта, газ, паливо.

At the present stage of the development of society there was a problem of providing population

essential for the existence of mineral raw materials and energy natural resources.. Significant growth rates of natural resource consumption in the late twentieth and early twenty-first centuries have led to the search for their new stocks. For the fuel and energy complex of Ukraine, the problem of dependence on export fuel, which can be solved through the use of natural resources of the Azov-Black Sea continental shelf, became particularly important.

Key words: Azov-Black Sea basin, continental shelf, oil, gas, fuel. Ефективне використання природних ресурсів одна із найважливіших умов сталого

соціально-економічного розвитку держави. В останні роки світові держави активно використовують ресурси морів та океанів, особливо шельфові зони, як джерело видобутку вуглеводнів. Сьогодні у світі на континентальному шельфі видобувається понад 34 % нафти або 1,3 мільярда тонн. Разом з цим посилення економічної діяльності у водному просторі накладає підвищені вимоги щодо забезпечення необхідного рівня екологічної безпеки. Чорне та Азовське моря є перспективними з точки зору їх використання як транспортних сполучень, джерел вуглеводнів та вилову риби [1, с. 103].

Проблема ефективного використання ресурсів в Україні є однією із найбільш гострих, оскільки сьогодні із-за відсутності такого використання держава несе величезні збитки і втрачає перспективи економічного зростання на майбутнє. Такий стан особливо небезпечний у галузях, які є базовими для економіки.

Із загостренням проблеми енергоносіїв і зростанням цін на них Кабінет Міністрів України постановою № 1141 від 17 вересня 1996 року затвердив «Програму освоєння вуглеводних ресурсів українського сектору Чорного та Азовського морів», яка передбачала значне збільшення геологорозвідувальних робіт, надання податкових пільг на початковому етапі робіт, залучення іноземних інвестицій [6].

Початкові потенційні ресурси вуглеводнів України в перерахунку на умовне паливо оцінюються у 9 322,7 млн. т, у т. ч. нафти з газоконденсатом 1643,4 млн. т (17,6 %) і вільного газу – 7 254.3 млрд. м

3 (77,8 %). Початкові розвідані запаси вуглеводнів (категорії А+В+С1)

складають 3501,1 млн. т у. п. [7, 8] Значна частина ресурсів вуглеводнів (27%) зосереджена на глибинах 5-7 км. 7043,5 млн.

т початкових потенційних ресурсів вуглеводнів, або 75,5% від їх загальної кількості, знаходяться на суходолі, а 2279,2 млн. т (24,5%) – на шельфі Чорного й Азовського морів.

Поклади метану виявлені на глибинах 300-1000 м. У центральній глибоководній частині моря запаси оцінюють у 20-30 трлн. м

3, а загалом у Чорному морі, за прогнозами геологів


15

України і Росії, міститься 60-80 трлн. м 3 цього газу. Очікувані запаси тільки в осадових породах в українській частині чорноморського дна – 7-10 трлн. м

3 [7].

Орієнтовні запаси сірководню складають 1012-1013 м3 . Лише його річний приріст

оцінюється у 107-108 тонн. Вміст сірководня в придонному шарі води змінюється від 0.3 до 10-12 мг/л. У осадах дна він варіює від 25 до 240 мг/л. За існуючими даними загальна кількість сірководню в басейні Чорного моря оцінюється у 40-50 млрд. тонн.[4, с. 43, 7] В енергетичному відношенні (за теплотою згорання) 1 м

3 сірководню еквівалентний 1,49 м

3

побутового газу. Собівартість видобутку метану з газогідратів у Чорному морі може становити не більше ніж 54 долари за 1 тисячу м

3 палива. [7, с. 8]

Ресурсна база нафтогазовидобувної промисловості України дозволяє при її ефективному використанні стабілізувати, а в перспективі – підвищити обсяги видобутку вуглеводневої сировини.

Сумарні ресурси вуглеводнів українського сектора акваторій Чорного і Азовського морів це:

– північно-західний шельф Чорного моря; – континентальний схил і глибоководна западина Чорного моря; – Прикерченський шельф Чорного моря; – акваторія Азовського моря. Єдиною українською компанією, яка здійснює увесь комплекс робіт щодо розвідки і

видобутку енергоносіїв на морському шельфі, є ДАТ «Чорноморнафтогаз». (Частково геологорозвідувальні роботи з пошуку нових родовищ вуглеводнів на Прикерченському шельфі Чорного і Азовського морів спільно з ДАТ «Чорноморнафтогаз» веде також ДК «Укргазвидобування та ВАТ «Укрнафта»). На даний час на балансі ДАТ «Чорноморнафтогаз» знаходиться 17 родовищ, з яких 11 газових, 4 газоконденсатних і 2 нафтових [7, с. 8; 8].

Нині ДАТ «Чорноморнафтогаз» розробляє 10 родовищ вуглеводнів на шельфі Чорного і Азовського морів – Штормове, Голицинське, Архангельське, Стрілецьке, Південно-Казантипське, Північно-Булганакське, Фонтанівське, Джанкойське, Задорненське, Семенівське. Крім того, 6 родовищ знаходяться у стадії розвідки, облаштування і консервації – Одеське, Безіменне, Суботіна, Південно-Голицинське, Шмідта, Північно-Керченське [7, 8].

На підприємстві «Чорноморнафтогаз» працює 3.4 тисячі осіб. Видобуток газу у 2011 р. склав 1.06 млрд. м

3. Видобуток нафти – 7343 т. Видобуток газового конденсату – 55 906 т. 8 .

До цього часу фінансування діяльності ДАТ «Чорноморнафтогаз» залишається вкрай незадовільним [3].

Наприклад, у 2008 році воно склало 4.8 млн. грн., у 2009 році – 7.9 млн. грн., у 2010 р. – 5.3 млн. грн., в той час як вартість лише однієї розвідувальної свердловини на Суботинському родовищі становить близько 140 млн. грн. [2]

Державна служба геології та надр оцінює балансові запаси природного газу, який може бути видобутий на шельфі Чорного і Азовського морів, на рівні 48 мільярдів кубометрів.

Державним балансом запасів корисних копалин станом на 1 січня 2017 року на шельфі Чорного і Азовського морів враховуються балансові видобуті запаси природного газу в кількості 37,51 млрд. м

3 і 10,53 млрд. м

3 відповідно.

Балансові запаси нафти на шельфі Чорного моря становлять 3,22 млн. тонн. На шельфі Азовського моря розробляється тільки родовище «Стрілецьке», видобуток газу на якому у 2016 році становив 11 млн. м

3.

Відповідно до Програми розвитку до 2020 року ДАТ «Чорноморнафтогаз» планує довести річний видобуток газу до 8.1 млрд. м

3, нафти і конденсату – до 1.9 млн. т. [5].

Планується поставляти його у південні області України [9]. Підприємство здійснює пошуково-розвідувальне та експлуатаційне буріння на шельфі

Чорного та Азовського морів, використовуючи самопідйомні плавучі бурові установки (СПБУ) «Сиваш» та «Таврида», виготовлені ще у 70-х рр. минулого століття. Вони здатні виконувати роботи на глибині моря до 80 м. та бурити свердловини до 5000 м. Ці бурові


16

платформи вже відпрацювали свій ресурс і потребують заміни. Близько 20 % бурових робіт компанія здійснює за допомогою похило-спрямованих свердловин на великих глибинах – понад 3000 м з використанням сучасного обладнання – електробурів українського виробництва. Цей метод дозволяє проводити розвідку і видобуток вуглеводнів у важкодоступних місцях, а також сприяє більш ефективному розкриттю горизонтів з великим кутом падіння [5, 7].

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Горбова Х.В. Перспективи видобутку нафти і газу на українському шельфі Чорного та

Азовського морів / Х.В. Горбова // Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.7. – С.102-107.

2. Жук С. Вуглеводневі ресурси Чорного моря та їх розробка в країнах регіону [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nomos.com.ua/content/view/334/86/.

3. Новая эксплуатационная скважина в Черном море [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.blackseagas.com/.

4. О создании Международного консорциума для разведки и добычи глубоководных органо-минеральных осадков дна Черного моря / П.С. Димитров, Д.П. Димитров, Д.П. Солаков, Е.Ф. Шнюков, А.П. Зиборов, Т.С. Куковская // Геология и полезные ископаемые Мирового океана. – 2007. – № 1. – С. 52-56.

5. Программа развития ГАО «Черноморнефтегаз» до 2020 года. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.blackseagas.com/index.php/bez-kategorii/36-strategija2015.

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про Програму освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектора Чорного і Азовського морів» від 17 вересня 1996 року за №1141 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://законодавство.com/.../postanova-vid-veresnya-1996-1141-pro-programu-1996.

7. Стратегія освоєння енергетичного потенціалу Чорного і Азовського морів. Аналітична доповідь / О.О. Волович, О.Л. Михайлюк; за ред. А.О. Филипенка. – Одеса: Фенікс, 2012. – 70 с.

8. Шевченко В. Щодо розробки і стану реалізації національної програми досліджень і використання ресурсів Азово-Чорноморського басейну, інших районів Світового океану на 2009-2034 роки/ Регіональний філіал НІСД у м. Одесі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: old.niss.gov.ua/monitor/juli2009/24.htm

9. Ukraine’s five year plan to develop Black Sea shelf [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrainian-energy.com/news/tek/32/

УДК 614.78:504.5(477.64-21Мелітополь)

Лариса Прохорова, Дмитро Калякін


ЧИННИКИ РИЗИКОВОГО ВПЛИВУ НА СТАН ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ

В МЕЖАХ УРБАНІЗОВАНИХ ЛАНДШАФТІВ

Здоров’я людей значною мірою залежить від якості як природного, так і

антропогенного середовища. В умовах міста вплив на людину природного компонента ослаблений, а вплив антропогенних факторів різко посилений. Міста, у яких на порівняно невеликих територіях концентрується значна кількість людей, автотранспорту і різних підприємств, є центрами безпосереднього техногенного впливу на довкілля і здоров’я населення.

Ключові слова: техногенне навантаження, антропогенне навантаження, урбанізований ландшафт, здоров’я людини, екологічні ризики.

http://www.blackseagas.com/index.php/bez-kategorii/36-strategija2015

http://ukrainian-energy.com/news/tek/32/


17

The health of people depends to a large extent on the quality of both the natural and

anthropogenic environment. In a city, the impact on a natural component of a person is weakened,

and the impact of anthropogenic factors is sharply enhanced. Cities, which in a relatively small

area concentrate a large number of people, vehicles and various enterprises, are the centers of

direct man-made environmental impact and public health.

Key words: man-made load, anthropogenic loading, urbanized landscape, human health,

ecological risks.

Урбанізовані ландшафти відносяться до найбільш ризикованих для життєдіяльності

людини і займають особливе місце. Рівень трансформації природних комплексів в межах

об’єкта дослідження (у даному випадку міста) сягає значних показників, що неминуче

пов’язано із погіршенням якості ландшафту як життєздатного середовища. На промислово-

урбанізованих, антропогенно- та техногенно-навантажених територіях практично повністю

знищені природні системи, відбувається цілеспрямована трансформація поверхневих шарів

літосфери, а будівництво житлових будинків та промислових споруд, прокладання

комунікативних об’єктів, густа мережа автомагістралей викликають порушення

гідрологічних та геодинамічних процесів. При цьому гострота виникнення ризику для

життєдіяльності людини в межах урбанізованого ландшафту обумовлена не лише надмірною

щільністю та потужністю антропогенно-техногенного навантаження, але й еколого-

небезпечною сумацією усіх зв’язаних з ними наслідків. Аналіз екологічного ризику, як і

питання взаємодії людини з природою та гарантії безпеки її існування загалом, потребує

детального вивчення стану природного середовища, різноманітних антропогенних чинників

впливу на людину, навколишнє середовище [1,2,3].

Основні труднощі при дослідженні і оцінювання рівнів ризику для життєдіяльності

людини в урбанізованих ландшафтах пов’язані з тим, що аналіз екологічної ситуації

необхідно здійснювати для об’єкту дослідження (міста) з великою кількістю фізичних,

хімічних, біологічних і інших показників стану середовища. В зв’язку з цим важливим стає

не лише визначення окремих факторів ризикового впливу для стану здоров’я населення в

межах урбанізованих ландшафтів, але й визначення комплексної взаємодії усіх компонентів

життєутворювального середовища в умовах перехресного впливу ‒ синергічного або

антагоністичного. Медико-соціальна ситуація відображає та бере на себе стан суспільно-

природних відносин під час багатопараметрового функціонування урбанізованого

ландшафту. Головними прямими чинниками виникнення ризику для здоров’я населення

урбанізованого ландшафту можна вважати хімічне забруднення атмосферного повітря,

джерел водопостачання, ґрунтів, продуктів харчування, радіаційне та шумове забруднення

житлових та побутових помешкань. Невід’ємною частиною формування стану здоров’я

міського населення постають і непрямі чинники, що пов’язані з соціальною складовою міста

– стресові умови життя та роботи, перевантаження адаптаційних механізмів, зниження

життєвого тонусу, синдром «хронічної втоми», що призводить у свою чергу до паталогічних

станів організму (нервово-психічним розладам, ішемічної хвороби серця, ураження сосудів

мозку тощо).

Зниження репродуктивної здібності, високий рівень загальної смертності, низька

(порівняно з середньоєвропейськими мірками) тривалість життя, високий рівень

захворювань життєво важливих систем та органів, високий відсоток дитячої смертності та

дитячих уроджених виродливостей, масові нервово-психічні патології (депресії, неврози,

шизофренічні патології, суїциди) – все це свідчить про те, що популяція людини в

урбанізованому ландшафті знаходиться у серйозному конфлікті з оточуючим середовищем.

Таким чином, нестабільний стан популяції людини, здоров’я населення можливо розглядати

як адекватну реакцію на деструктивні, різного ступеню ризику, процеси в межах

урболандшафту. Для аналізу територіальних відмін природно-географічних і соціально-

економічних умов життєдіяльності населення з метою визначення можливих ризикових


18

напрямків в межах урбанізованого ландшафту користуються поняттям якості життя

населення, що повинно включати численні характеристики і показники зручності-

незручності, комфортності-дискомфортності природного середовища, екологічний стан

довкілля, забезпеченість основними видами природних ресурсів [4,5,7,8].

Місто Мелітополь знаходиться в межах степового ландшафту з дуже високим ступенем

трансформації природного середовища і тому має достатньо підстав для виникнення

ризикових рівнів стану здоров’я населення, що формувалися багаторічним режимом

промислового-антропогенного навантаження. При визначенні найбільш показових

захворювань для цієї урбанізованої території, ми опиралися на метод медико-географічної

діагностики, в контексті якого динаміка здоров’я і захворюваності населення передбачає

існуючий на даний конкретний момент часу комплекс суспільно-природно-економічних

передумов. Місто має важливе значення в економіці України як значний транспортний вузол.

Територію міста перетинає магістральний напрямок Харків – Сімферополь з інтенсивним

транзитним навантаженням через центральну магістраль міста. Крім того місто має

автомобільну сітку шляхів з твердим покриття міжобластного значення (Мелітополь –

Якимівка, Мелітополь – Бердянськ, Мелітополь – Приазовське), що пов’язує Запорізьку

область в єдину автомагістральну систему. Через центральні магістралі міста також

проходять транзитні автошляхи, що з’єднують його з обома важливими водними басейнами

Запорізької області та України взагалі – Азовським морем (відстань від міста до

найближчого узбережжя ≈ 40 км ) та Молочним лиманом (відстань від міста до узбережжя ≈

45 км ), таким чином підвищується транзитний потік автотранспорту в відпочивальний сезон

у десятки разів. Враховуючи високий рівень транспортного навантаження на місто, галузеву

промислову специфікацію та природні кліматично-зональні умови, медико-соціальні

дослідження проводилися за трьома показниками:

1) загальна динаміка смертності та народження,

2) онкологічні захворювання,

3) серцево-судинні захворювання.

Матеріалом для медико-соціального дослідження є данні статистичних зборів з шляхом

огляду амбулаторних карт хворих та статистичних звітів за період з 1991 по 2016 рр.

Аналізуючи загальні тенденції смертності та народженності в межах цієї урбанізованої

території, слід відзначити що тут зберігаються ті ж самі тенденції скорочення населення що і

по Україні. Починаючи з 1991 року смертність перевищує народженість і дає стійкий

негативний приріст населення. Вже з 1990 року негативний природний приріст склав – 0,72 и

дійшов до мінімуму у 1995 (– 5,7), але декілька піднявся до 2004 року (– 1,7). Перше місце за

причинами смертності постійно тримається за серцево-судинними захворюваннями. Друге

місце також міцно тримає онкозахворювання. Ближче до середини 90-х років (1992, 1993,

1995, 1996) на друге місце виходила смертність за іншими випадками (суїциди, нещасні

випадки, смерть від насилля), що мало явно виражену соціальну передумову. Щодо рівня

захворюваності серед населення у м. Мелітополі, то найбільш поширеними хворобами на цій

урбанізованої території постають (по зменшенню випадків на рік): хвороби легень (16800

випадків на 167 тис. населення, середня кількість хворих на рік), серцево-судинні хвороби

(4818 випадків), нервові захворювання (1170 випадків), шлунково-кишкові хвороби (724

випадків ), хвороби ендокринної системи (256 випадків), онкологічні захворювання (170

випадків) (за даними офіційної звітності). В визначенні категорії рівня серцево-судинної

захворюваності особлива увага приділялася дитячій кардіології, котра постає найбільш

показовою як за біологічними так і за соціальними чинниками. Це пов’язано з визначенням

двох напрямків епідеміології захворювання, які характеризують як природні, так і соціальні

складові функціонування урболандшафту, а саме:

1) діти з уродженими захворюваннями серцево-судинної системи характеризують

індивідуальну генетичну схильність, а також стан здоров’я матері у передпологовий період;


19

2) діти з придбаними пороками серця характеризують чуттєвість дитячого організму, як

індикатора, до впливу чинників оточуючого середовища як природного так і техногенного

походження.

Пріоритетність хвороб легенів (пневмонія, хронічний бронхіт, туберкульоз, бронхіальна

астма, рак легенів) над іншими хворобами життєво важливих органів свідчить про стан

атмосферного повітря урбанізованого ландшафту і про низькі адаптивні та імунні

можливості населення. Зайняття нервовими та серцево-судинними хворобами другого та

третього місця свідчить про достатньо несприятливі, ризиковані соціальні умови життя, що

формують соціальну нестабільність та психологічну некомфортність проживання міського

населення в межах урбанізованого ландшафту, що досліджується.

Аналіз літератури [1-7] та результати власних багаторічних медико-соціальних

досліджень дали можливість визначити ряд причин, що перешкоджають або роблять

неможливим встановлення причинно-наслідкових зв’язків між чинниками урбанізованого

ландшафту та станом здоров’я населення цього ландшафту: значна кількість факторів впливу

середовища на стан здоров’я населення; неповна та неадекватна інформація про об’єкти

забруднення урбанізованого ландшафту; стан медичного обслуговування, ведення звітності

медичної документації; низький процент первинної діагностики, розповсюдження процесу

самодіагностики та самолікування внаслідок соціальних умов життя; методологічні оцінки

стану здоров’я громіздкі та не зовсім методично задовільні.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Биченок М.М. Про комплексне оцінювання ризиків життєдіяльності у потенційно

небезпечних регіонах / М.М. Биченок, С.П. Іванюка, Є.О. Яковлев // Екологія і ресурси:

Зб. наук. праць Інституту проблем національної безпеки. –К.: ІПНБ, 2007. – Вип.17. – С.33-

41.

2. Екологічний ризик: методологія оцінювання та управління: навч. посіб. для студ. вищ.

навч. закл. / Г. В. Лисиченко, Г. А. Хміль, С. В. Барбашев [та ін.]; Нац. акад. наук України,

ДУ «Ін-т геохімії навколишнього середовища», Українське ядерне товариство. – Київ:

Наукова думка, 2014. – 328 с.

3. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив

покращення / А.Б. Качинський. – К.: НІСД, 2001. – 312 с.

4. Касімов О.М. Методи і модель системи комплексного оцінювання екологічного стану

природно-техногенних територій / О.М. Касімов, Т.В. Козуля, Д.І. Ємельянов, М.М. Козуля,

В.В. Гагар // Экология и промышленность. – 2012. – № 1. – С. 21-27.

5. Козуля Т. В., Шаронова Н.В. Практична реалізація концепції корпораційної

екологічної системи для інтегральної оцінки екологічного ризику здоров’ю / Т.В. Козуля,

Н.В. Шаронова // Системні дослідження та інформаційні технології. – 2010. – № 4. – С. 100-

109.

6. Лисиченко Г.В. Природний, техногенний та екологічний ризики: аналіз, оцінка,

управління / Г.В. Лисиченко, Ю.Л. Забулонов, Г.А. Хміль. – К.: Наукова думка, 2008. – 544 с.

7. Лисиченко Г.В. Методологія оцінювання екологічних ризиків: монографія /

Г. В. Лисиченко, Г. А. Хміль, С. В. Барбашев; Нац. акад. наук України, М-во України з

питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської

катастрофи, Ін-т геохімії навкол. середовища. – Одеса: Астропринт, 2011. – 368 с.

8. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії / О.Г. Топчієв. – Одеса: Астропринт, 2001. –

560 с.


20

УДК 556.512

Віра Смирнова, Дмитро Хмелевський

(Полтава,Україна)

ДИНАМІКА ЛЬОДОВИХ ПРОЦЕСІВ НА р. ВОРСКЛА ЗА БАГАТОРІЧНИЙ ПЕРІОД

Розглянуто зміни в льодовому режимі ріки Ворскла та їх звязок з процесом глобального

потепління клімату. Встановлена тенденція до скорочення тривалості періоду льодоставу

та зменшення максимальної товщини льоду за останні 20 років. Відмічено вплив регулюючих

споруд на льодовий режим ріки.

Ключові слова: льодові процеси, льодостав, скресання, глобальне потепління.

Changes in the Vorskla River ice regime, which are associated with the process of global

warming, are considered. A trend has been established for reducing the duration of the ice age and

reducing the maximum thickness of ice over the past 20 years. The influence of regulating

structures on the ice regime of the river is noted.

Key words: ice processes, ice break, crease, global warming.

Серед процесів, що відбуваються нині в навколишньому середовищі особливо

виділяється процес прогресуючого потепління клімату. Вважається, що за останні 100 років

глобальна температура поверхні Землі зросла на 0,2-0,6о С [1]. Експерти з міжнародної групи

експертів зі зміни клімату при ООН стверджують, що у ХХІ ст. очікується подальше

підвищення температури повітря на 1,4-5,8оС [2]. Це може призвести до низки негативних

наслідків для природи та господарства України і світу, загалом.

Найбільш чутливими до змін клімату вважають льодові процеси на річках. Дослідження

українських науковців показали, що процес глобального потепління сприяє зменшенню

тривалості льодового періоду на річках басейну Дніпра та України [2]. Метою наших

досліджень була оцінка динаміки льодових процесів на річці Ворскла та характеристик

льодового покриву за багаторічний період. Основою для проведення досліджень слугували

дані спостережень на гідрологічних постах Полтавського Гідрометцентру: р.Ворскла ‒

с.Чернеччина, р.Ворскла ‒ м.Полтава, р.Ворскла – с.Кобеляки, а також різноманітні

картографічні та літературні матеріали.

Актуальність дослідження динаміки льодового покриву, льодових процесів пов’язана з

науковим інтересом – встановленням зв’язку з процесами глобального потепління, та з

практичною стороною – можливістю здійснення переправи через ріки та проведення

різноманітних видів робіт з льоду. Наприклад, через складну льодову ситуацію – наявність

тонкого льоду, увесь зимовий період на гідропостах не здійснюються вимірювання витрат

води, відбори проб води та інші промірні роботи. Також нестійкий льодостав сприяє

зростанню кількості нещасних випадків на ріках у зимовий період під час відпочинку,

рибалки.

Річка Ворскла ‒ ліва притока Дніпра, бере початок на території Бєлгородській області

Росії протікає з півночі на південь територією Сумської і Полтавської областей України і

впадає у Кам’янське водосховище. Загальна довжина ріки ‒ 464 км , площа водозабору –

14700 кв.км, середньорічна витрата води в гирлі 36,4 м3/с. Живлення змішане [3]. На режим

ріки значний вплив мають більше десятка гідротехнічних споруд: греблі малих ГЕС та

шлюзів-регуляторів, яких розташовані поблизу сіл Велика Писарівка, Куземін, Деревки,

Міські Млинки, Опішня, Патлаївка, Нижні Млини, Перегонівка, Кунцево. Ще 3 споруди

знаходяться на території Росії.

За льодовим режимом річка відноситься до річок зі стійким льодоставом. Згідно даних

Національного Атласу України, матеріали якого охоплюють дані для періоду до 2000 року

[4], тривалість льодоставу на ріці Ворскла змінюється від 100-110 днів у верхів’ї до 80-90


21

днів на нижній ділянці ріки. Середня за багаторічний період дата утворення льодоставу в

м.Полтава складає 17 грудня, а скресання – 20 березня.

Процес формування льодоставу розпочинається при стійкому зниженні температури

води до 0оС. Динаміку льодових процесів на ріці Ворскла можна схарактеризувати

наступними показниками:

- тривалістю періоду з льодовими явищами та середніми і крайніми датами;

- тривалістю льодоставу та його середніми і крайніми датами;

- товщиною льоду;

- наявністю особливих льодових явищ (заторів, льодоходу тощо).

Наші дослідження, виконані на основі аналізу даних спостережень на гідрологічних

постах за період з 1996 по 2016 роки показали, що тривалість льодоставу на ріці Ворскла має

тенденцію до зменшення: на 25 діб на верхньому посту в с.Чернеччина (Рис.1), на 16 діб на

нижньому посту в с.Кобеляки. В середній частині, на посту в м.Полтава тривалість

льодоставу майже не змінилась, що ми пояснюємо впливом на льодовий режим ріки

нижчерозташованого шлюза-регулятора. Отже тривалість льодоставу в останні роки стала

коливатись від 60-80 діб у верхів’ї до 40-50 діб у пригирловій області.

Визначені в ході дослідження середні дати початку льодоставу за 20 – річний період

складали: 30 грудня для г/поста с. Чернеччина, 26 грудня – для г/поста м.Полтава і 10 січня

для г/поста с. Кобеляки. Тобто середня дата настання льодоставу для р. Ворскла в районі м.

Полтава змістилась у порівнянні з встановленими раніше датами [4] на 9 днів у бік

морозного періоду. Було відмічено, що зміна швидкісного режиму ріки регулюючими

спорудами біля м.Полтава вплинула й на льодовий режим, оскільки процес замерзання в біля

цього міста, що знаходиться в середній течії Ворскли, майже завжди розпочинається раніше,

ніж у віддаленому на північ верхів’ї (с.Чернеччина).

Рис. 1. Графік зміни тривалості льодоставу на р.Ворскла на г/посту с.Чернеччина

При аналізі дат настання льодоставу відмічена значна розбіжність в крайніх датах його

настання: від самої ранньої дати ‒ 15 листопада (1999 р.) до самої пізньої – 03 березня

(2001 р).

Дати скресання і звільнення від льоду також змінились. За багаторічний період середня

дата скресання складає: 22 березня для г/поста вс.Чернеччина, 15 березня – для м.Полтава,

07 березня – для г/поста в с.Кобеляки. Порівняння з даними Національного Атласу України

[3], показує зміщення дати завершення льодоставу на 5 днів у бік морозного періоду. Це

також свідчить про зміни у тепловому режимі річки.


22

Дослідження показали також наявність тенденції до зменшення максимальної товщини

льодового покриву. Найбільша товщина льоду на р.Ворскла за багаторічний період досягала

47 см в м.Полтава (2004 р.), 41 см в с.Чернеччина (1996 р), 31 см в с.Кобеляки (1996 р). Лінія

тренду графіку зміни товщини льоду за 20-річний період показує зменшення максимальної

товщини на 7 см на посту с.Чернеччина, на 3 см на посту с.Кобеляки, на 0,5 см на посту

м.Полтава.

Процес утворення льодоставу і скресання на р.Ворскла супроводжується утворенням

різноманітних льодових явищ: забереги, закраїни, осінній шугохід, весняний льодохід,

утворення «млинчастого» льоду тощо. Ці явища відбуваються не щорічно, тому

прослідкувати зміни їх динаміки не вдалось. Відмічено тільки, що тривалість весняного

льодоходу в останні десятиріччя стала дещо більшою: замість 2-3 днів – складає 3-4 дні.

Висновки. Процес глобального потепління клімату України знаходить своє

відображення у змінах термічного і льодового режиму річок. Зокрема, на р.Ворскла за

останні 20 років відмічена тенденція до скорочення тривалості періоду льодоставу максимум

на 25 діб. При цьому відбувається зміщення середньої дати утворення і руйнування

льодоставу в бік морозного періоду. Тобто холодний період стає коротшим, а теплий –

довшим. Також відмічено зменшення максимальної товщини льоду на ріці на 0,5-7,0 см.

Рекомендуємо враховувати ці тенденції при плануванні зимових робіт на ріці Ворскла, а

також при організації переправ, риболовлі та відпочинку.


1. Клімат України. Монографія / В.М. Ліпінський, В.А. Дячук, В.М. Бабіченко. – К. :

Видавництво Раєвського, 2003. – 343 с.

2. Струтинська В., Гребінь В. Сучасні зміни елементів водно-теплового балансу в

басейні Дніпра як передумова змін термічного та льодового режиму річок // Вісник Київськ.

нац. ун-ту. Сер. Географія. ‒ 2007. ‒ Т.54. ‒ С.24-26.

3. Малі річки України. К.:Урожай, 1991. – 294 с.

4. Національний атлас України / НАН України, Інститут географії, Державна служба

геодезії, картографії та кадастру; голов. ред. Л.Г. Руденко; голова ред. кол. Б.Є. Патон. ‒

К.:ДНВП «Картографія», 2007. ‒ 435 с.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%90%D0%9D_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%97_%D0%9D%D0%90%D0%9D_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97,_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%97_%D1%82%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0_%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%B7%D1%96%D1%97,_%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%97_%D1%82%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B4_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%9D%D0%92%D0%9F_%C2%AB%D0%9A%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F%C2%BB


23

ЕКОЛОГІЯ / ЭКОЛОГИЯ

УДК 504.3.054

Олексій Бургаз

(Одеса, Україна)

ОСОБЛИВОСТІ ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОЇ ДИНАМІКИ ПОЛІВ

ЗАГАЛЬНОГО ВМІСТУ ОЗОНУ В АТМОСФЕРІ НАД ТЕРИТОРІЄЮ УКРАЇНИ

Досліджені особливості просторової структури полів загального вмісту озону в

атмосфері над територією України. На основі матриць вихідних значень загального вмісту

озону побудовані матриці коваріації та кореляції. Побудовані та досліджені поля середніх

значень та мінливості Виявлена часова динаміка перелічених компонентів.

Ключові слова: загальний вміст озону, поля вмісту озону, градієнт, структура, матриці

коваріацій.

The features of total ozone content fields spatial structure in an atmosphere above territory of

Ukraine are probed. On the basis of total ozone initial values matrices the covariance and

correlation matrix were built. The fields of averages and variability were constructed and

investigated. The temporal dynamics of these components was detected.

Keywords: total ozone content, ozone content field, gradient, structure.

У роботі, в якості вихідної інформації, взяті дані міжнародного проекту GEMS. Даний

проект використовує дані отримані за допомогою радіометрів високого дозволу, що

встановлені на метеорологічних супутниках. Вихідна супутникова інформація оброблена у

моделі ре-аналізу з метою прив’язки даних до регулярної сітки точок [1]. Таким чином

використовувалась строкова інформація про загальний вміст озону (ЗВО) в атмосфері за 12

годин (за Гринвічем) у регулярній сітці точок з просторовим дозволом 0,75º широти × 0,75º

довготи. Інформація про загальний вміст озону надається у одиницях Добсона (о.Д.).

Інформація була відібрана за період з 1 січня 2003 р. по 31 грудень 2016 р. за 12 годин СГС.

Таким чином ряд даних склав 5113 значень для кожного вузла сітки точок.

На основі вихідних даних, методом осереднення, отримані середньомісячні значення

загального вмісту озону в атмосфері. В результаті осереднення отриманий ряд

середньомісячних значень загального вмісту O3 в атмосфері, що склав 168 членів для

кожного вузла сітки точок.

В якості території дослідження взятий сектор північної півкулі між 53,25 та 43,5º півн. ш.

та 21 і 40,25º сх. д. Таким чином, враховуючи крок сітки точок 0,75º широти × 0,75º довготи,

загальна кількість точок склала 392 значення. Це дало змогу побудувати матрицю

середньомісячних значень загального вмісту озону в атмосфері розміром 392×168.

Осереднені поля O3 представляють інтерес, так як відображають характер просторової

мінливості озону з часом над територією України.

На основі матриці середньомісячних значень, отримані матриці коваріації, які, в свою

чергу, дали змогу отримати матриці кореляції та середніх квадратичних відхилень. Таке

розділення значно спрощує коваріаційний аналіз полів загального вмісту озону часом над

територією України.

Дослідження статистичної структури полів ЗВО виконувалось за допомогою

кореляційного аналізу [2].

Для одержання матриць коваріацій використовувалось матричне рівняння

1

1XK X X

m

, (1)


24

де m – об’єм вибірки, X матриця центрованих елементів, X – транспонована

матриця центрованих елементів.

На головній діагоналі матриці коваріацій розташовуються дисперсії величини, що

досліджується. Маючи матрицю коваріацій, можна легко сформувати діагональну матрицю

середніх квадратичних відхилень, а з неї – обернену матрицю середніх квадратичних

відхилень. Якщо помножити ліворуч та праворуч матрицю коваріацій на обернену матрицю

середніх квадратичних відхилень, то отримаємо матрицю кореляцій:

1 1X XR K . (2)

Для дослідження отримані поля середньомісячних значень загального вмісту озону в

атмосфері, що дало змогу побудувати поля осереднених значень та середніх квадратичних

відхилів (СКВ) ЗВО для кожного місяця року.

При розгляді структури полів середньомісячних значень ЗВО помітна їх значна

трансформація на протязі року.

У січні (рис. 1), майже над усією територією України розміщується малоградієнтне поле

ЗВО. Видно, що ізолінії утворюють зону підвищених значень вмісту озону. Від 46º північної

широти і далі на південь, ізолінії мають квазіширотний напрямок, а просторові градієнти

ЗВО значно зростають.

Рис. 1. Поле середніх значень загального вмісту озону (січень)

В наступні три місяці зона максимумів ЗВО зміщується на північний схід. У березні

починає формуватися область знижених значень вмісту озону над Румунією, що в квітні має

вже цілком чіткі межі (рис. 2).


25

Рис. 2. Поле середніх значень загального вмісту озону (квітень)

Структура полів ЗВО, що подібна до квітневої зберігається до серпня відмітною

особливістю полів озону в цей період є зона значних просторових градієнтів ЗВО в південно-

східній частині сектору, що розглядається.

Необхідно зазначити, що з січня по серпень відбувається убування вмісту озону в

атмосфері з півночі на південь, на тлі загального зменшення осереднених значень ЗВО в

атмосфері.

У вересні відбувається кардинальна перебудова поля загального вмісту озону (рис. 3). Як

видно з рисунку, над сектором дослідження ізолінії вмісту озону приймають квазіширотний

характер. При цьому відбувається збільшення вмісту озону у південному напрямку. Така

структура полів загального вмісту озону зберігається до листопада.

Рис. 3. Поле середніх значень загального вмісту озону (вересень)

У грудні (рис. 4) над північно-західним шельфом Чорного моря утворюється замкнута

область максимальних значень ЗВО в атмосфері. Видно, що в секторі дослідження

збільшення вмісту озону відбувається з північного заходу на південний схід.


26

Поля середніх квадратичних відхилів представляють значний інтерес, так як

характеризують просторову мінливість загального вмісту озону.

Над територією України, поля середніх квадратичних відхилів ЗВО у всі місяці року

мають значну схожість. Прикладом може слугувати поле СКВ у січні (рис. 5).

З рисунку видно, що ізолінії поля мінливості мають квазіширотну орієнтацію. При цьому

помітно збільшення значень середніх квадратичних відхилів у північному напрямі.

Починаючи з січня відбувається загальне зменшення значень середніх квадратичних

відхилів, так само, як і їх просторових градієнтів.

Рис. 4. Поле середніх значень загального вмісту озону (грудень)

Рис. 5. Поле середніх квадратичних відхилень ЗВО (січень)

Свого мінімуму СКВ загального вмісту озону досягають у серпні (табл. 1). В цей період,

просторові градієнти СКВ зменшуються вдвічі у порівнянні з січнем. З вересня по грудень

відбувається зворотний хід описаного процесу.

Слід зазначити, що максимальні значення загального вмісту озону в атмосфері у секторі

дослідження спостерігаються у березні (≈ 392 о.Д.), а мінімальні – у жовтні (≈ 289 о.Д.)

(табл. 1).


27

Таблиця 1

Динаміка екстремумів середніх значень та середніх квадратичних відхилів загального

вмісту озону на протязі року

Місяць x , о.Д. , о.Д.

min max min max

Січень 347,84 359,01 33,80 41,25

Лютий 364,47 380,34 34,93 46,86

Березень 373,99 392,52 31,99 45,01

Квітень 361,88 383,22 25,59 43,55

Травень 346,43 365,00 21,09 39,55

Червень 327,40 349,61 17,28 26,19

Липень 306,65 333,79 14,62 23,29

Серпень 299,09 317,61 12,30 19,94

Вересень 296,98 307,45 13,49 18,37

Жовтень 289,77 297,15 17,03 20,19

Листопад 296,12 301,31 20,14 23,57

Грудень 313,66 323,17 29,25 29,23

Дослідження мінливості параметрів озоносфери різних часових масштабів і пошуки

фізичних причин цієї мінливості до теперішнього часу залишаються актуальною проблемою.

Актуальність ця визначається тією істотною роллю, яку відіграє озон в термодинамічному

балансі атмосфери, у формуванні клімату, в розвитку глобальних змін навколишнього

середовища.

В ході виконання роботи досліджено особливості динаміки загального вмісту озону в

атмосфері над територією України, на основі супутникової інформації за період з січня 2003

по грудень 2016р.

На основі проведених досліджень можна зробити наступні висновки:

1. Взимку майже над усією територією України розміщується малоградієнтне поле ЗВО.

2. В квітні повністю сформовується область знижених значень вмісту озону над

Румунією і зберігається до серпня. Відмітною особливістю полів озону в цей період є зона

значних просторових градієнтів ЗВО в південно-східній частині сектору, що розглядається.

3. З січня по серпень відбувається убування вмісту озону в атмосфері з півночі на

південь, на тлі загального зменшення осереднених значень ЗВО в атмосфері.

4. У вересні над сектором дослідження відбувається збільшення вмісту озону у

південному напрямку. Така структура полів загального вмісту озону зберігається до

листопада.

5. Максимальні значення загального вмісту озону в атмосфері у секторі дослідження

спостерігаються у березні (≈ 392 о.Д.), а мінімальні – у жовтні (≈ 289 о.Д.).

6. Над територією України, поля середніх квадратичних відхилів ЗВО у всі місяці року

мають значну схожість. Ізолінії поля мінливості мають квазіширотну орієнтацію. При цьому

помітно збільшення значень середніх квадратичних відхилів у північному напрямі.

Максимальні значення СКВ відмічаються у січні - лютому, мінімальні – у липні-серпні.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Stein O. ECMWF Reading MACC Global air quality services / Stein O., Schultz M., Julich

F., Flemming J., Inness A., Kaiser J., Jones L., Benedetti A., Morcrette J-J. / Technical

Documentation.

2. Школьний Є.П., Лоєва І.Д., Гончаровa Л.Д. Методи обробки та аналізу

гідрометеорологічної інформації. – Одеса, 1999. – 600 с.


28

УДК 635.652:631

Любов Гaйдaй

(Вінниця, Укрaїнa)

ОСОБЛИВОСТІ ФOТOСИНТЕТИЧНОГО ПОТЕНЦІAЛУ КВAСОЛІ ЗВИЧAЙНОЇ

ЗAЛЕЖНО ВІД ІНОКУЛЯЦІЇ РІЗНИМИ ШТAМAМИ

PHIZOBIUM PHASEOLI ТА БІОПРЕПАРАТОМ

Нaведено результaти трирічних нaукових досліджень щодо вивчення фoтoсинтетичних

покaзників рослин квaсолі звичaйної в прaвобережному Лісостепу Укрaїни. Встaновлено

взaємозв’язок між передпосівною інокуляцією нaсіння квaсолі, площею листкової поверхні,

чистою продуктивністю фoтoсинтезу тa фoтoсинтетичним потенціaлом.

Ключові словa: квaсоля, інокуляція, фoтoсинтез, нaсіння, продуктивність, штaм.

The results of three-year scientific researches on the study of photosynthetic indices of common

beans plants in the right-bank forest-steppe of Ukraine are presented. The relationship between

inoculation of bean seeds, leaf area, pure photosynthesis and photosynthetic potential was

established.

Key words: beans, inoculation, photosynthesis, seeds, productivity, strain.

Формувaння високого врожaю сільськогосподaрських рослин є результaтом

фoтoсинтезу, у процесі якого з простих речовин утворюються бaгaті енергією склaдні і

різномaнітні зa хімічним склaдом оргaнічні сполуки. Як відомо, інтенсивність нaкопичення

оргaнічної речовини зaлежить від величини листкової поверхні, якa визнaчaється

біометричними пaрaметрaми рослин і знaчною мірою зaлежить від режиму їх живлення, a

тaкож тривaлістю aктивної діяльності листя. Потужність aсиміляційного aпaрaту і тривaлість

його роботи є вирішaльним фaктором продуктивності фoтoсинтезу, який зумовлює кількісні

тa якісні покaзники врожaю.

Фотосинтез і мінеральне живлення складають єдину систему живлення рослин. Суть

позитивного впливу мінерального живлення полягає у збільшенні фотосинтетичної

продуктивності рослин. Фотосинтетичний апарат квасолі звичайної від сходів до збирання

безперервно змінюється, досягаючи максимуму в період «бутонізація-цвітіння» цієї

культури. Чим більша площа листкового апарату при оптимальній густоті квасолі звичайної,

тим вищий фотосинтетичний потенціал на одиницю площі. Біопрепарати мають позитивний

вплив на збільшення площі листкової поверхні, чистої продуктивності фотосинтезу та

фотосинтетичного потенціалу. Формування урожайності знаходиться в прямій залежності від

чистої продуктивності фотосинтезу квасолі звичайної. Використання біопрепаратів має

суттєвий позитивний вплив на чисту продуктивність фотосинтезу. За повідомленням

Д.С. Шляхтурова, поєднання в системі удобрення квасолі звичайної азоту біологічно

фіксованого і з мінеральних добрив створює кращі умови для формування продуктивності

рослин цієї культури [3, с. 88].

Тому мета роботи: вивчити вплив передпосівної інокуляції насіння квасолі звичайної

різними штамами Rhizobium Phaseoli та біопрепаратом на формування фотосинтетичного

потенціалу рослин в умовах правобережного Лісостепу України.

Дослідження проводили впродовж 2014-2016 років на полях відділу селекції та

технології вирощування зернобобових культур Інституту кормів та сільського господарства

“Поділля” НААН у селі Бохоники Вінницького району за 7 км на південь від обласного

центру міста Вінниці.

Ґрунт на дослідній ділянці – сірий лісовий середньо-суглинковий. За даними

агрохімічного обстеження вміст гумусу в орному шарі низький – 3%. Вміст

легкогідролізованого азоту (за Корнфілдом) низький – 7,0-8,0, рухомого фосфору


29

(за Чіріковим) високий – 16,0-19,4, обмінного калію (за Чіріковим) підвищений – 9,5 мг/100 г

ґрунту. Гідролітична кислотність висока і становить 4,32 мг-екв./100 г ґрунту. За обмінною

кислотністю рНсол. 5,0-5,4 ґрунт середньо-кислий [4, c. 350].

Отже, ґрунт дослідної ділянки та його агрохімічні показники є типовими для даної зони і

придатні для вирощування квасолі звичайної на насіння.

За агрокліматичним районуванням територія дослідного господарства віднесена до

першого, помірно теплого вологого району. У роки проведення дослідів найбільш сприятливі

кліматичні умови для росту і розвитку квасолі були у 2016 році, дещо гірші у 2014 році, і

найменш сприятливі у 2015 році.

Для закладання досліду використовували кущовий сорт квасолі звичайної Галактика.

Маса 1000 насінин – 344,7 г. Вміст білка в насінні 20-22 %. Тривалість вегетаційного періоду

87-89 днів. Потенціал урожайності насіння в умовах Лісостепу 22,8-24,3 ц/га.

Середньостиглий, технологічний. Стійкий до основних грибкових та вірусних хвороб,

вилягання і посухостійкості, придатний до механізованого збирання.

Для вивчення ефективності процесу інокуляції насіння квасолі звичайної

використовували штами бульбочкових бактерій Rhizobium phaseoli (активні штами, які

створювались методом аналітичної селекції, тобто виділялись із природних ценозів) з

колекції Інституту мікробіології і вірусології НАН України.

Закладання дослідів, спостереження, аналізи та технологія вирощування в цілому

відповідала рекомендованій для зони Лісостепу. За 1-2 години до посіву насіння

контрольного варіанту зволожували водою (1-2 % від маси), інших варіантів – обробляли

водною суспензією семидобової культури ризобій штамів № 657а, № 700, № Ф-16, № ФК-6 із

розрахунку 0,2-0,5 х 106 бактерій на насінину. На окремих варіантах досліду насіння квасолі

додатково обробляли стимулятором росту Регоплант (20 мл/т) та біологічним прилипачем

ЕПАА в нормі витрати 0,15 л/т насіння.

Сівбу квасолі проводили в другій декаді травня в добре прогрітий і достатньо

зволожений ґрунт. Спосіб сівби – широкорядний з міжряддям 45 см, норма висіву – 500

тисяч схожих насінин на 1 га на фоні мінеральних добрив у дозі N30P60K60. Облікова площа

ділянки – 100 м2, повторення досліду – чотириразове, розміщення ділянок – систематичне.

Попередник – озима пшениця [2, с. 246].

Для всебічної оцінки досліду проводили комплекс обліків, спостережень і аналізів.

Плoщу листкoвoї пoверхні рослин визначали в динаміці за оснoвними фазами росту і

рoзвитку метoдом «висічoк». Oбчисливши загальну площу листків у пробі, визначали плoщу

листків на одній рoслині і, помноживши цей пoказник на густoту рослин на 1 га, одержували

плoщу листкового апарату рослин виражену в м2/ га [1, с. 147].

Проведені дослідження протягом 2014-2016 рр. показали, що площа листкової поверхні

квасолі звичайної збільшується від фази третього трійчастого листка до цвітіння

(з максимумом на кінець цвітіння). Було визначено площу листкової поверхні в усі основні

фази росту і розвитку квасолі звичайної (табл.1).


30

Таблиця 1

Динаміка площі листкової поверхні рослин на одиниці площі в залежності від

інокуляції штамами та передпосівної обробки насіння квасолі, тис. м2 /га

(у середньому за 2014-2016 рр.)

Варіант

Фази росту і розвитку рослин

3-й

тр

ійчас

тий

ли

сток

буто

ніз

ація

цвіт

інн

я

утв

орен

ня

зелен

их б

об

ів

нал

ив н

асін

ня

Контроль 6,84 13,53 15,97 20,01 23,15

Штам-еталон Rhizobium phaseoli, 657а 7,21 15,07 17,80 22,46 25,45

Rhizobium phaseoli, 700 7,34 15,80 16,80 21,36 24,34

Rhizobium phaseoli, Ф-16 7,61 17,97 21,77 26,47 29,56

Rhizobium phaseoli, ФК-6 6,94 14,37 16,47 21,15 24,12

Штам-еталон, 657а + Регоплант + ЕПАА 7,56 16,12 18,41 23,59 26,47

Rhizobium phaseoli, 700 + Регоплант + ЕПАА 7,65 16,32 17,58 22,39 25,34

Rhizobium phaseoli, Ф-16 + Регоплант + ЕПАА 7,84 18,54 22,56 27,45 30,24

Rhizobium phaseoli, ФК-6 + Регоплант + ЕПАА 7,33 15,23 17,65 22,48 25,34

Як видно з таблиці, на контрольних ділянках площа листкової поверхні складала в межах

від 6,84 до 23,15 тис. м2/га. При використання передпосівної інокуляції площа листкової

поверхні підвищувалася до 30,24 тис. м2/га, що більше порівнюючи з контролем на 7,09 тис.

м2/га.

Фотосинтетичний потенціал на контрольних варіантах досліду склав у межах 0,16-0,30

млн. м2 /га на добу (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка фотосинтетичного потенціалу посівів квасолі в залежності від інокуляції

штамами та передпосівної обробки насіння квасолі, млн.м2/га на добу


Варіант

Міжфазні періоди

3-й

тр

ійчас

тий

ли

сток –

буто

ніз

ація

буто

ніз

ація

–

цвіт

інн

я

цвіт

інн

я –

утв

орен

ня з

елен

их

боб

ів

утв

орен

ня з

елен

их

боб

ів –

нал

ив

нас

інн

я

Контроль 0,16 0,19 0,09 0,30

Штам-еталон Rhizobium phaseoli, 657а 0,19 0,21 0,10 0,31

Rhizobium phaseoli, 700 0,20 0,21 0,10 0,30

Rhizobium phaseoli, Ф-16 0,20 0,26 0,12 0,39

Rhizobium phaseoli, ФК-6 0,18 0,20 0,09 0,29

Штам-еталон, 657а + Регоплант + ЕПАА 0,19 0,22 0,11 0,35

Rhizobium phaseoli, 700 + Регоплант + ЕПАА 0,19 0,22 0,10 0,33

Rhizobium phaseoli, Ф-16 + Регоплант + ЕПАА 0,21 0,27 0,12 0,40

Rhizobium phaseoli, ФК-6 + Регоплант + ЕПАА 0,19 0,21 0,10 0,31


31

Найвищий фотосинтетичний потенціал був при інокуляції насіння квасолі асоціативним

штамом Rhizobium Phaseoli та біопрепаратом Регоплант + ЕПАА 0,21-0,40 млн. м2/га на добу.

Одним з головних показників проходження фотосинтезу є чиста продуктивність

фотосинтезу (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка чистої продуктивності фотосинтезу рослин в залежності від інокуляції

штамами та передпосівної обробки насіння квасолі, г/м2 за добу


Варіант

Міжфазні періоди

3-й

тр

ійчас

тий

ли

сток –

буто

ніз

ація

буто

ніз

ація

–

цвіт

інн

я

цвіт

інн

я –

утв

орен

ня з

елен

их

боб

ів

Утв

орен

ня з

елен

их

боб

ів –

нал

ив

нас

інн

я

Контроль 3,89 3,78 3,31 3,28

Штам-еталон Rhizobium phaseoli, 657а 4,26 4,11 4,55 4,26

Rhizobium phaseoli, 700 4,65 4,58 4,57 4,47

Rhizobium phaseoli, Ф-16 5,25 4,81 5,65 5,19

Rhizobium phaseoli, ФК-6 4,48 4,05 3,95 3,71

Штам-еталон, 657а + Регоплант + ЕПАА 5,87 5,32 5,36 5,26

Rhizobium phaseoli, 700 + Регоплант + ЕПАА 5,91 5,69 5,65 5,45

Rhizobium phaseoli, Ф-16 + Регоплант + ЕПАА 5,96 5,87 6,45 6,25

Rhizobium phaseoli, ФК-6 + Регоплант + ЕПАА 5,49 5,01 4,64 5,13

З вище наведеної таблиці бачимо, що максимум чистої продуктивності фотосинтезу

посівів квасолі звичайної відмічено у варіантах досліду, де квасолю інокулювали штамом

Rhizobium Phaseoli та біопрепаратом Регоплант + ЕПАА (5,96-6,25 г/м2 за добу) .

Отже, при застосуванні передпосівної інокуляції штамами Rhizobium Phaseoli та

біопрепаратом Регоплант + ЕПАА значно збільшується площа листкової поверхні,

фотосинтетичний потенціал і чиста продуктивність фотосинтезу рослин квасолі звичайної.


1. Грицаєнко З.М. Інтенсивність мікробіологічних процесів і врожайність озимої

пшениці за дії проділу максі та регулятора росту біолану / З.М. Грицаєнко, І.Б. Леонтюк //

Основи формування продуктивності сільськогосподарських культур за інтенсивних

технологій вирощування. – 2008. – 792 с.

2. Краєвська Л.С. Продуктивність сорту Галактика в залежності від інокулювання

насіння / Л.С. Краєвська, Ю.М. Шкатула // Нетрадиційні і поновлювані джерела енергії як

альтернативні первинним джерелам енергії в регіоні: Матеріали Восьмої міжнародної

науково-практичної конференції (Львів, 2–3 квітня 2015): Зб. наук. статей,- Львів: ЛвДЦНІІ.

– С. 243-248.

3. Чинчик О. С. Особливості формування показників фотосинтетичної продуктивності

квасолі звичайної під впливом екограну і мінеральних добрив / О. С. Чинчик. // Наукові

праці інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків. – 2014. – С. 88–92.

4. Шкатула Ю.М. Шляхи підвищення продуктивності квасолі в умовах Вінницької

області / Ю.М. Шкатула, Л.С. Краєвська // Сучасні агротехнології: тенденції та інновації:

Мат. Всеукр. наук.-практ. конф., 17-18 листопада 2015 р.: у 3 т. – Вінниця: РВВ ВНАУ, 2015.

– Т.3. – С. 349-352.


32

УДК 556.5:502.51:504.5

Олена Димитрова


ОЦІНКА ЯКОСТІ ВОДИ ГОЛОВНИХ ПРИТОК р. ЗАХІДНИЙ БУГ

ЗА КОМБІНАТОРНИМ ІНДЕКСОМ ЗАБРУДНЕННЯ

У публікації наведені результати аналізу якості води головних приток річки Західний

Буг за комбінаторним індексом забруднення та зроблено аналіз отриманих результатів.

Описані головні забруднювачі Волинської та Львівської області. Показана динаміка зміни

величини питомого комбінаторного індексу забруднення для головних приток річки Західний

Буг у вигляді графіків.

Ключові слова: якість води, оцінка якості води, забруднювачі, КІЗ.

The publication presents the results of water quality analyzes of the main tributaries of the

Western Bug River for the CG publication of the results of water quality studies of the main

tributaries of the Western Bug River on combinatorial indices and analysis of the results. Described

the main pollutants of Volyn and Lviv region. The dynamics of changes for the specific volume of

investment for the main tributaries of the Western Bug River in the form of graphs.

Keywords: water quality, water quality evaluation, pollutant, CPI.

Вступ. Предметом вивчення є головні притоки річки Західний Буг, що протікають на

території України. Головною проблемою є їх забруднення хімічними речовинами, які

надходять від антропогенних джерел і суттєво погіршують якість води. Малі річки є

основним джерелом живлення великих рік, тому збереження їх має найважливіше значення

для захисту водних ресурсів від виснаження. Вони є початковою ланкою річкової мережі, і

всі зміни у їх режимі, безперечно, позначаються на всьому гідрографічному ланцюгу.

Мета роботи. Виконати оцінку якості води за комбінаторним індексом забруднення для

приток річки Західний Буг. Актуальність роботи полягає в тому, що проблеми, які пов'язанi з

якiсними та кiлькiсними показниками водних ресурсів, з часом бiльш загострюються.

Вихідні дані та об’єкти дослідження. В ході роботи розглядалися головні притоки

річки Західний Буг: р. Рата, р. Луга, р. Гапа та р. Полтва, які розташовані у Львівській та

Волинській областях. На їх зонах сконцентровані об'єкти, які реалізовують відчутний вплив

на деякі природні комплекси, що в свою чергу, відбивається на якості поверхневих вод в

басейні Західного Бугу [1]. Розвиток природоохоронного положення водойм річок в

нинішніх обставинах відбувається під впливом природних та антропогенових факторів. При

чому значимість антропогенних чинників постійно збільшується [2].

Так, наприклад, головною сферою економіки Волинської області є промисловий та

аграрний сектори, які постачають більше половини її сукупного продукту. Виробництвом

промислової продукції займаються понад 200 підприємств. Провідними галузями, які

сконцентровані в Волинській області, вважаються харчова, паливна, хімічна та

промисловість будівельних матеріалів (рис. 1). На підприємствах Волинської області

виробляються автомобілі, автобуси, прилади контролю, підшипники, водолічильники,

торговельне обладнання для рітейлу, машини для тваринництва і кормовиробництва, вироби

із пластмас, тканини, лінолеум, руберойд, цегла будівельна, меблі, кондитерські, макаронні,

ковбасні та горілчані вироби, консерви та інше.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D0%B8%D0%BA

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9%D0%BB

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%B8

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D1%83%D0%BC


33

Рис. 1. Структура промислового виробництва Волинської області у 2015 р.

Головними забруднювачами поверхневих вод, можна виділити, очисні споруди

м. Володимир-Волинського, смт. Іваничі. Серед промислових підприємств, найбільшими

забруднювачами є Володимир-Волинський цукровий завод і Павлівський пивзавод.

У структурі промислового виробництва Львівського регіону найбільш питому вагу

мають харчова, паливна промисловості, металообробка та електроенергетика (рис 2).

Рис. 2. Структура промисловості Львівської області

У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів становить 65 %. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебувають 728 промислових

підприємств, функціонує 1679 малих промислових підприємств. Головним забруднювачем

поверхневих вод приток річки Західний Буг, що протікають у Львівській області, складає

неефективна робота каналізаційних очисних споруд та вплив стічних вод водоканалів [3].

Результати досліджень. Для оцінки якості води за комбінаторним індексом

забруднення, розглядалися головні притоки річки Західний Буг: Луга, Полтва, Рата, Гапа.

Вибір постів ґрунтувався на наявності моніторингу на даних постах. На посту Луга

спостереження проводилися з 2000 по 2016 рр; на р. Полтва ‒ з 2012 року; на посту Гапа ‒ з

2006 року; на р. Рата – з 2007 р. Аналіз, для оцінки якості води, проводився за допомогою

триступеневої класифікації: за ознаками повторюваності випадків забруднення, кратності

перевищення нормативів та узагальнення оціночних балів.

Проводячи аналіз головних приток річки Західний Буг, можна виділити р. Луга. Для якої,

основною забруднювальною речовиною є залізо. Води річки Рата забруднюють елементи

заліза, нітритів та фосфатів. На р. Полтва основними забруднювальними елементами, які

погіршують стан якості вод, є залізо, амоній сольовий, нітрити, фосфати, а на р. Гапа –

залізо, мідь, фосфати. Як результат розрахунків було встановлено, що головні притоки річки

Західний Буг за своєю якістю віднесені до забруднених вод. Окрім пункту спостережень р.

Полтва за 2016 рік, де вода є брудною (табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація якості води за величиною комбінаторного індексу забруднення

`Пости р. Луга р. Полтва р. Рата р. Гапа

2000 ІІ (забруднена) - - -



34





2006 ІІ (забруднена) - - ІІ (забруднена)

2007 ІІ (забруднена) - ІІ (забруднена) ІІ (забруднена)


2009 - - ІІ (забруднена) ІІ (забруднена)



2012 ІІ (забруднена) ІІ (забруднена) ІІ (забруднена) ІІ (забруднена)




2016 ІІ (забруднена) ІІІ (брудна) ІІ (забруднена) ІІ (забруднена)

За результатами комбінаторного індексу забруднення був розрахован питомий

комбінаторний індекс забруднення для головних приток річки Західний Буг. По його

результатам були побудовані графіки, які показують динаміку зміни величини питомого

комбінаторного індексу забруднення (рис. 3).

Рис. 3. Динаміка зміни величини питомого комбінаторного індексу забруднення для

приток річки Західний Буг

1,00

2,00

3,00

р. Рата

1,00

2,00

3,00

р. Луга

1,00

2,00

3,00

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

р. Гапа

3,00

4,00

5,00

2012 2013 2014 2015 2016

р. Полтва


35

Висновки. На якісний стан води головних приток р. Західний Буг впливають не лише

стоки безпосередньо із очисних споруд міст, через які вона протікає, але й поверхневі стічні

води з водозбірного басейну. Для відновлення екологічної ситуації, перш за все, необхідно

збільшити лісистість басейну до екологічно обґрунтованих норм в залежності від природно-

кліматичних зон, збільшення площ природо-заповідного фонду. Неефективна робота

підприємств комунального господарства в басейні р. Західний Буг – причина погіршення

екологічного стану усіх басейнових геокомпонентів.


1. Державне агенство водних ресурсів управління [Електронний ресурс]. ‒ Західно-

Бузьке басейнове управління. ‒ Режим доступу: http://www.zbbuvr.gov.ua/ 1994 – 2016 р.

2. Водний кодекс України : станом на 1 груд. 2012 р. / Верховна Рада України. – Офіц.

вид. – Київ : Парлам. вид-во, 2012. – 207 с.

3. Паламарчук М. М., Закорчевна Н. Б. Водний фонд України: Довідковий посібник /

За ред. В. М. Хорєва, К. А. Алієва. ‒ К.: Ніка-Центр, 2001. ‒ 392 с.

Науковий керівник: кандидат географічних наук, доцент Отченаш Н.Д.

УДК 628.218

Катерина Кошара, Вікторія Мохонько

(Сєверодонецьк, Україна)

АНАЛІЗ СТАНУ СИСТЕМИ

ПИТНОГО ВОДОПОСТАЧАННЯ В УКРАЇНІ

Проведено порівняльний аналіз стану систем водопостачання в Україні, Німеччині та

Франції. Запропоновано заходи по удосконаленню забезпечення населення України питною

водою, якість якої відповідає нормативам України та ЄС.

Ключові слова: вода питна, якість, водопостачання, водопідготовка, водоочистка,

водопровідні системи

A comparative analysis of the status of water supply systems in Ukraine, Germany and France

conducted. Measures to improve the supply of Ukrainian population with potable water, the quality

of which complies with the norms of Ukraine and the EU, is proposed.

Key words: drinking water, quality, water supply, water treatment, cleaning, plumbing systems

Забезпечення людства безпечною питною водою є складним і багатофакторним

завданням. Його рішення вимагає розвитку традиційних та створення нових методів і

технологій підготовки питної води.

В Україні діє Загальнодержавна цільова програма «Питна вода України» на 2006-2020 р.

[1]. Але незважаючи на те, що забезпечення якісною питною водою признане питанням

національної безпеки України, стверджувати, що останнім часом в галузі забезпечення

населення України питною водою відбулися позитивні зміни, немає підстави.

Причин цього декілька. Більше 70% населення України користуються центральним

водопостачанням. Це все міста, більше 90% селищ міського типу та 23% сіл країни. 80%

води українців споживають воду з поверхневих джерел, переважно річок, і тільки 20% – з

підземних джерел [2]. Між тим за якістю поверхневих джерел країна займає 95 місце з 122. У

першій п'ятірці Фінляндія, Нова Зеландія, Канада, Великобританія і Японія. В Україні ж вода

ненабагато якісніша, ніж в Гаїті і Ефіопії.

http://www.zbbuvr.gov.ua/


36

Дані моніторингу якості води поверхневих водних джерел, який здійснюється санітарно-

епідеміологічною службою країни, свідчать, що спад промислового виробництва протягом

останніх років та пов'язане з цим зменшення кількості стічних вод, що скидаються у водні

об’єкти, не призвели до суттєвого поліпшення їх стану. Незадовільний стан поверхневих

джерел водопостачання у багатьох областях України визваний перш за все незадовільним

станом очисних каналізаційних споруд.

За даними Укрстату протягом 2015 року з природних джерел було забрано 9,7 млн. км3

води. Потужність станцій очистки води становить 5,8 млн. км3 води, тобто очистку

проходить трохи більше половини забраної води. Крім того, в процесі водопідготовки на

багатьох очисних станціях використовуються застарілі технології. Наприклад, найбільш

застосованим методом знезараження води залишається хлорування.

Ще одна причина незадовільної якості питної води – аварійний стан водопровідних

систем. Україна є однією з лідерів по протяжності систем водопостачання, та багатьом

трубам вже близько 35-75 років. Обладнання багатьох водопровідних систем не відповідає

вимогам санітарних норм через відсутність зон санітарної охорони (71,5%), необхідних

очисних споруд (14,9%) та знезаражуючих установок (17,3%). Між тим, будівництво і

реконструкція водопровідних та каналізаційних очисних споруд були одним із пріоритетних

завдань на другому етапі (2011-2015 рр.) реалізації Загальнодержавної програми «Питна вода

України» на 2006-2020 рр.

Розглянемо для порівняння досвід Німеччини і Франції, які демонструють кращі

показники в ЄС з очищення питної води. У Німеччині постачання і санітарна обробка питної

води знаходиться на найвищому рівні. На ринку існують близько 6,5 тисячі постачальників

води різних форм власності. У Німеччині налічується 10 тисяч очисних споруд. 94%

відпрацьованої води проходить очищення відповідно до найвищих вимог Директив ЄС. Цей

показник набагато більше, ніж у Франції або Великобританії. Контроль якості питної води

дуже жорсткий. Є спеціальний сайт, на якому після введення свого поштового індексу кожен

житель Німеччини може отримати всю інформацію про стан води, яку він споживає. За

результатами опитування, проведеного в 2007 році компанією BDEW, 92% опитаних були

задоволені або дуже задоволені якістю їх питної води.

У Франції в процесі очищення питної води застосовуються якісні і дорогі технології.

Вода проходить етапи обробки озоном, піщані фільтри, повторне озонування, і, на

завершення, протікає через вугільні фільтри. Згідно проведеного дослідження компанією

ТNS-Sofres, 87% французів задоволені станом і якістю води, якою вони користуються. 80%

щодня п'ють водопровідну воду і 65% щоденної питної води французів ‒ це водопровідна

вода.

Тому за видатками на питну воду ‒ ми на рівні розвинених європейських країн. А ось з

якістю води проблема дуже актуальна, як у містах, так і в селах і селищах. Для рішення цієї

проблеми першочерговими завданнями можуть бути наступні: застосовування економічних

важелів попередження забруднення водних об’єктів; впровадження стимулів до вжиття

заходів з енерго- та ресурсозбереження; розробка та своєчасне впровадження нових та

удосконалення існуючих технологій очищення води та сучасного обладнання; Забезпечити

виконання державних та місцевих програм у сфері розвитку водного господарства та

забезпечення якості питної води.


1. Аналіз актуальних чинників погіршення якості питного водопостачання в контексті

національної безпеки України / Аналітична записка. Національний інститут стратегічних

досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1037 –

Назва з екрана.

http://www.niss.gov.ua/articles/1037


37

УДК 615.2

Людмила Лобозова

(Дніпро, Україна)

НАНОТЕХНОЛОГІЇ – ВИСОКІ ТЕХНОЛОГІЇ В БІОЛОГІЇ, ЕКОЛОГІЇ, МЕДИЦИНІ

У статті аналізуються основні поняття нанотехнологій, загальні наукові принципи в

цій галузі, практичне значення нанотехнологій для біології, медицини,

екології,промисловості, військової справи, космосу.

Ключові слова: основні поняття,загальні наукові принципи, практичне значення

нанотехнологій для різних галузей науки і техніки.

The article analyzes the basic concepts of nanotechnology, general scientific principles in this

field, the practical importance of nanotechnology for biology, medicine, ecology, industry, military

affairs, space.

Keywords: basic concepts, general scientific principles, practical importance of

nanotechnologies for various branches of science and technology.

Мета: викласти на доступному рівні загальні наукові принципи, головні ідеї, основні

поняття нанотехнологій; ознайомити студентів із сучасними досягненнями нанотехнологій;

пробудити зацікавленість до прикладання власних зусиль в області нанотехнологій.

Завдання:

формування загальної уяви про нанотехнології як особливої галузі науки та

виробництва;

знайомство студентів з основними напрямками прикладної нанотехнології;

формування уяви про практичне значення нанотехнологій для біології, медицини,

екології, військової справи, космосу;

Ми склали такі вірші для кращого розуміння, що таке нанотехнології:

О, сколько нам открытий чудных,

Готовит ХХІ век:

И нанозонды, нанотрубки,

Чтоб был здоровым человек.

Атом, кластеры, графены,

Нанотрубки, фуллерены.

Тайны их мы вам озвучим,

Технологии изучим.

Био-, и нанокосмические,

Эколого-энергетические,

В оптике и электронике,

В медицине и бионике.

Добро пожаловать в загадочный и

Непредсказуемый мир нанотехнологий!

Новітні нанотехнології наряду з комп’ютерними технологіями і біотехнологіями

являються фундаментом науково-технічної революції ХХІ століття. У Дніпровському

державному коледжі будівельно-монтажних технологій та архітектури здійснюється

Програма «Для тих, хто вступає у самостійне життя», яка включає пілотні проекти:

«Конвергенція наук і технологій – прорив у майбутнє» та «Обдарованість».

Інтелект, творчість, обдарованість молоді коледжу – це індивідуальний, когнітивний і

соціально-особистісний потенціал, що дозволяє втілювати у життя, майбутню професію

досягнення нанотехнологій.


38

Наука «нанотехнологія» займається дослідженням, виробництвом та використанням

екстремально-маленьких структур. Слово «нано» походить від грецької мови «гном».

Наночастки у стільки ж разів менше футбольного м’яча, у скільки разів футбольний м’яч

менше Земної кулі. Вуглецеві нанотрубки та фулерени за своєю будовою є унікальними (рис.

1, 2). Фулерени – це каркасні порожні частки, які утворені многогранниками з атомів, і дуже

схожі на футбольний м’яч. Нанотрубки – порожнисті молекули, які складаються з понад 1

млн. атомів, мають вигляд трубки діаметром 1 нм (нанометр) і довжиною декілька мікронів.

Вони у 50-100 разів міцніше за сталь.

Рис. 1. Фулерени Рис. 2. Нанотрубки

Більше 50 країн світу розробляють різні напрями нанотехнологій. Лідерами у цій галузі є

США, Німеччина, Франція, Японія, Китай. Сьогодні у розвиток нанотехнологій величезні

кошти вкладають корпорації «Motorola», «HP», «Lucent», «Hitachi USA», «Corning», «DOW».

Для успішної роботи на нанорівні необхідно сучасне багатокоштовне обладнання (рис. 3).

Рис.3. Сучасна нанолабораторія

Нанотехнології в біології. Ефект гекону. Природні матеріали звертають на себе велику

увагу дослідників. Довгий час вчені не могли зрозуміти, яким чином ящірка-гекон бігає по

цілковито гладенькому вертикальному схилу, не падаючи та не зісковзуючи. Розгадка цього

явища здивувала суспільство: гекон використовує закони молекулярної фізики! Його лапки

покриті найдрібнішими волосками, діаметр яких у 10 разів менше діаметру людської

волосини. На кінчику кожного волоску знаходяться тисячі найдрібніших подушечок

розміром всього двісті мільйонних часток сантиметру (рис. 4, 5).


39

Рис. 4. Лапки гекону з найдрібнішими Рис. 5. Нанооб’єкти у природі

волосками у природі

Використовуючи технологію лапок гекону, можна виготовити взуття і рукавички, що

щільно триматимуть людину на вертикальній стіні. Вони б змогли полегшити професійне

життя альпіністам та монтажникам [1].

Павутиння. Нитки павутиння мають надзвичайну міцність та велику еластичність.

Природне павутиння має унікальні властивості, яких немає у інших відомих матеріалів.

Міцність на розривання у неї у п’ять разів вища, ніж у сталі: нитка павука-хрестовика

витримує на розрив вп’ятеро більшу силу, ніж сталевий дріт того ж діаметру, і при цьому

вона еластична, як гума: може розтягуватися на третину від початкової довжини. Споконвіку

людина мріяла про тканину з павутиння: легку, міцну, еластичну. Основу матеріалу

павутиння складають два білка і вода. Один білок знаходиться в аморфному вигляді – він

забезпечує еластичність павутиння, інший – у кристалічному – він відповідає за міцність.

Павутиння міцніше, наприклад, термостійкого поліамідного волокна – кевлара, із якого

роблять бронежилети. Розрахунки показали, що підвішений у повітрі килим із павутиння

відповідного розміру здатний витримувати великий авіалайнер.

Особливі сподівання на павутиння покладають медики: виняткова сумісність цього

матеріалу з тканинами живого організму робить її безцінним хірургічним матеріалом, як для

накладання швів, так і у ролі каркасу при операціях з трансплантації, в тому числі,

стовбурових клітин. Після вивчення структури павутиння вчені створили нановолокна з

поліуретану діаметром 10 нм, але більш гнучкі, легкі та жорсткі, ніж павутиння.

Під керівництвом біохіміка Л.Рому із Каліфорнійського університету у 1986 р.

винайдено дослідні зразки наноконтейнерів для доставки в клітину необхідних ліків і

фрагментів ДНК. За цією технологією у Массачусетському госпіталі (Бостон, США, 1996 р)

професор Д. Айснер здійснив доставку в організм людини копії гену VEGF – 165, який

стимулює утворення нових кровоносних судин для лікування трофічних виразок у хворих на

діабет і тромбофлебіт. Очікується, що вже у 2025 році з’являться перші нанороботи

майбутнього. В медицині – це створення нанороботів-лікарів (наноботів), які зможуть жити

всередині людського організму і здійснювати молекулярну хірургію. Р.Фрайтас

запропонував детальні схеми різних роботів. Головний аналітик компанії Nanotechnology

News Network Юрій Свириденко побудував модель медичного наноробота загального

використання. Цей прилад буде здатний «ремонтувати» пошкоджені клітини, діагностувати

на ранній стадії ракові захворювання, робити корекцію молекули ДНК, знищувати бактерії і

віруси, прочищати артерії від атеросклеротичних бляшок (рис. 6,7).


40

Рис. 6. Корекція молекули ДНК Рис.7. Чистильники артерій

Нанороботи повинні бути захищені від атак імунної системи, тому їх виготовляють із

біоенертного (біосумісного матеріалу – алмазоїду). Гладенькі алмазоїдні структури

зменшують активність лейкоцитів і адсорбцію білка фібриногену. Серед нанороботів

особливо цікаві респіроцити – штучні аналоги еритроцитів, які зможуть накопичувати в

декілька разів більше кисню при значно менших розмірах і енергоспоживанні (рис. 8).

Рис. 8. Респіроцит – функціональна

заміна еритроцитів при втраті крові

Нанотехнології в стакані молока (рис. 9). Як відомо, основні компоненти молока –

білки, жири, вуглеводи і вода. Якщо розглянути їх в електричний мікроскоп, можна

побачити, що молочний білок знаходиться у вигляді часток сферичної форми розміром 40-

200 нанометрів – їх називають казеїнові міцели (рис. 10), [2].

Рис. 9. Нанотехнології в стакані молока Рис. 10. Будова міцели молока

Міцела казеїну має складну структуру і складається із часток розміром 15-25 нм, які

називаються субміцели. Більш глибокі дослідження показали, що субміцела складається із

молекул казеїну чотирьох видів. Всі вони представляють собою глобули (від лат. globulus –

шарики) діаметром 4 нм. В міцелі казеїну присутні мінеральні речовини: в основному у

вигляді наночасток фосфату кальцію Са9(РО4)6 розміром 2-10 нм. Це той самий кальцій,

про якого говорять дієтологи, коли закликають нас вживати більше молочної їжі, щоб

швидше рости у дитинстві і не хворіти у похилому віці. Висока цінність кальцію у молоці

пояснюється тим, що він існує у формі біологічно активних наночасток. Білки сироватки


41

містять біологічно цінні незамінні амінокислоти і присутні у молоці також у глобулярній

формі, звичайно у вигляді наночасток розмірами до 12 нм.

В харчовій промисловості давно відомі і широко використовуються різні методи

управління процесами наноструктурування білкової фракції молока при отриманні молочних

продуктів. Можна розділити міцелу казеїну на субміцели, або змінити конформацію молекул

казеїну, або з’єднати (агрегувати) міцели у єдину макроструктуру. Ці операції

використовують при виробництві різних сирів, творогу і кисломолочних продуктів. Активні

казеїнові міцели сиру стикаються, коагулюють і утворюють невеликі кластери. Далі

кластери об’єднуються, ущільнюються і формують просторовий каркас, який і визначає

консистенцію готового продукту.

Кластери міцел казеїну мають фрактальну структуру. Цікаво відмітити, що розробник

фрактальної геометрії і автор терміну «фрактал» Бенуа Мандельброт порівнював структуру

Всесвіту з молочною сироваткою, а деякі складні процеси називав «творожним

згущуванням», і, можливо, це має не тільки поетичну алегорію, але і інший, більш глибокий

смисл.

Наноструктурна організація ґрунтів. Ґрунти – незамінний ресурс людства і джерело

його життя і багатства (рис. 11).

Рис. 11. Профілі зональних ґрунтів

Ґрунт – це самостійне природне органо-мінеральне (біокосне) тіло, яке є результатом, за

словами відомого російського ґрунтознавця В.В.Докучаєва (1846-1903), п’яти факторів

ґрунтоутворення: клімату, сукупної дії тварин, рослин, мікроорганізмів; рельєфу місцевості,

часу, материнської породи.

Ґрунти – основна ланка у взаємодії геологічного й біологічного колообігів речовин у

біосфері. Це гігантська екологічна екосистема, яка здійснює, поряд із Світовим океаном,

визначальний вплив на всю біосферу. Існує багато типів різноманітних ґрунтів на планеті:

сірий лісовий ґрунт, чорнозем, тундрові глеєві ґрунти, дерново-підзолисті, солонці тощо. Але

всі вони мають однакову властивість – накопичення органічної речовини у вигляді гумусу,

який забезпечує родючість ґрунтів і визначає умови існування людини та її розвитку.

Найбільш важливу роль в забезпеченні родючості ґрунтів має колоїдна складова ґрунтів.

Саме вона забезпечує високу водоутримуючу здатність ґрунту, накопичення в ньому

елементів харчування рослин. Колоїдна складова фактично є гумусовим гелем з вкрапленням

мінеральних часток.

Як довели відомий ґрунтознавець, академік РАН, доктор біологічних наук, заслужений

професор Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова, Г.В.Добровольський

і доктор біологічних наук Г.М.Федотов, ґрунти теж мають загальний принцип

наноструктурної організації [3]. Електронно-мікроскопічні фотографії наноструктур,

виділених ними із чорнозему, нагадували знімки фрактальних кластерів. Метод

малокутового розсіювання нейтронів показав, що колоїдні частки ґрунту розподілені у

гумусовому гелі упорядковано, і подібні гелеві структури розповсюджені в усіх досліджених

цими ученими ґрунтах та їх горизонтах.


42

Проблема одержання продовольства у світі стає пріоритетною, так як ресурси родючих

земель обмежені, до того ж ґрунти все більше деградують і втрачають родючість. Коли

погіршується структура ґрунту, зменшується вміст цінних агрегатів розміром 2-5мм. Як

наслідок, ґрунти ущільнюються, порушується їхній водно-повітряний режим. В результаті

після зволоження в безструктурних ґрунтах спочатку спостерігається період дефіциту

повітря, а потім – період дефіциту вологи. Внесення добрив на безструктурних ґрунтах

неефективно і не призводить до росту врожаїв. Ґрунтові гелі визначають агрегацію

ґрунтових часток. Тому отримання штучних гелів із дешевих природних матеріалів, які

повільно розлагаються ґрунтовою біотою, дуже актуально для відновлення родючості

ґрунтів і подолання голоду на планеті. Знання наноструктурної організації ґрунтових гелів

дозволяє цілеспрямовано розробляти способи їх отримання, використовуючи підходи

молекулярної хімії і синтезу гібридних матеріалів.

Військові нанотехнології. Військові одні з перших зацікавились нанотехнологіями, бо

це є запорукою успішного ведення бойових дій. Найбільш актуальною є проблема створення

обмундирування для солдат. Воно буде являти собою бронежилет товщиною всього у

декілька міліметрів і облягати тіло солдата як водолазний костюм (рис. 12).

Рис. 12. Обмундирування для солдат

Вага такого обмундирування буде у 2 рази менше, ніж сучасна. Нова форма буде також

універсальним діагностичним інструментом, який зможе за допомогою вбудованих у костюм

датчиків вимірювати усі життєві важливі параметри солдата (пульс, кров’яний тиск,

температуру і т.д.). Ці показники будуть виводитись на шолом солдата і на медичний

комп’ютер, а прозоре скло на шоломі буде куленепробивним.

Крім того, медичний комп’ютер буде отримувати інформацію про здоров’я солдата і

буде самостійно приймати рішення про трансформацію костюма в екзоскелет чи броню. Це

буде можливо тому, що полімерні актюатори, з яких складається костюм, за сигналом

комп’ютера можуть зробити окремі ділянки або більш м’якими, або більш жорсткими. Якщо,

наприклад, солдат зламає ногу, екзоскелет дасть змогу захопити її в штучні шини, які

сформуються з тканини костюма. Така реакція схожа на дію ременів безпеки в автомобілі.

Для того, щоб тканина товщиною декілька міліметрів була міцною, тканину будуть робити

павутиноподібною: міцною, еластичною, легкою, водостійкою.

Космічний ліфт. Той, хто думає, що за допомогою нанотехнологій можливо створити

тільки щось мікроскопічне, непомітне, будуть здивовані проектом, який розробляється

останнім часом спеціалістами NASA, і привертає увагу з боку науковців і суспільства. Мова

йде про проект «Космічний ліфт» ‒ це трос довжиною в декілька десятків тисяч кілометрів,

який з’єднує орбітальну космічну станцію з платформою, яка розміститься посеред Тихого

океану біля екватору (рис. 13, 14). Ідеї космічного підйомника вже більше сторіччя. Першим

про цю проблему заговорив російський вчений Костянтин Ціолковський, засновник сучасної

космонавтики.


43

Рис. 13 Проект «Космічний ліфт» Рис. 14. «Космічний ліфт»

Споконвічно ракетоносії не можуть бути ефективним засобом доставки вантажу до

космосу (це і великі витрати на запуск ракет, вартість пального і матеріалу конструкції,

обмеження ваги вантажу). Щоб відправляти вантаж у космос у більш дешевий спосіб,

дослідники з Лос-Аламосської національної лабораторії запропонували створити космічний

ліфт. Ціна запуску вантажу за допомогою такого ліфту, за попередніми оцінками, з десятків

тисяч доларів знизиться до 10 $ за 1 кг вантажу. Кабінки будуть пересуватися знизу догори і

переносити супутники та зонди, які необхідно вивести на орбіту. За допомогою такого ліфту

на самій горі можна буде побудувати у космосі стартовий майданчик для космічних

кораблів, які відправлятимуться до Луни або Марсу.

Енергію ліфт буде отримувати від сонячних батарей, що розмістяться на тросі або

кабінці, а з Землі його будуть підсвічувати потужними лазерами. За розрахунками

американських вчених 200 тис. км «нанотросу» будуть важити усього 1800 кг. До цього часу

самим міцним матеріалом у світі вважалась сталь. Але виготовити сталевий трос довжиною

декілька тисяч кілометрів неможливо.

Однак, з розвитком нанотехнологій з’явилася реальна можливість виготовити цей трос з

волокна на основі вуглецевих нанотрубок. Вже зараз вчені навчились скручувати нанотрубки

у волокна за принципом нитки з вовни. Вчені прогнозують, що всього за декілька років буде

можливим виготовити зверх міцний трос довжиною приблизно 100 тис. км, і через 20 років

він зможе піднімати до 20 тис. тонн вантажів кожні 3 дні.

Нанотехнології допоможуть зберегти здоров’я космонавтам під час довготривалих

польотів на Луну чи на Марс. Традиційні аналізи крові будуть не потрібні. Судини сітківки

ока буде сканувати лазер. Він підрахує кількість флуоресцентних міток (наночасток) в крові,

за якими можна визначати рівень отриманої людиною радіації.

Нанотехнології в екології.

У водоочисних технологіях винайшли речовину УСВР – вуглецеву суміш високої

реакційної здібності, яка згідно дослідженням компанії «Sierra Analytical» у 100 разів краще

американського сорбенту GAC (активоване вугілля із кокосового горіху);

Погодний і кліматичний контроль;

Дезактивація ґрунтів;

Дезактивація води;

Глобальне управління екологією;

За допомогою нанотехнологій можна буде перетворювати будь-які види енергій з

ККД більше 90%. А це означає відмову від масового спалювання вугілля, нафтопродуктів;

зменшення фотохімічних смогів, зникнення кислотних дощів, фотохімічних смогів,

парникового ефекту, озонових «дірок» та інших небезпечних явищ у біосфері;

Відновлювання озонового шару планети;

Компанія Nanoforce використовує нанокаталізатори для збору врожаю мікроскопічних

водоростей для виробництва етанолу;

Розроблено і впроваджено в Україні промислове виробництво наноматеріалів з

біоцидними властивостями «Шумерське срібло» для знезараження води в басейнах.


44

Висновки. Нанотехнології, біотехнології і генна інженерія, звичайно, принесуть багато

корисного людству, суттєво покращать якість його життя. Але водночас у новітніх

молекулярно-атомних сполуках, як попереджають деякі вчені, криються загрози виживанню

і здоров’ю людини та стану довкілля [4].


1. Нанотехнологии для всех. Большое в малом. ‒ М.Рыбалкина, с. 436.

2. Смыков И. Нанотехнологии в стакане молока // Наука и жизнь. – 2009. ‒ №6. ‒

С. 18-22.

3. Добровольский Г.В. Существует ли в почвах наноструктурная организация? / В мире

науки. ‒ 2009. ‒ №5.

4. Кн.: Мир материалов и технологий. Сборник под редакцией д.т.н., проф.

П.П. Мальцева. – М., 2006.

УДК 502.3:613.15:519.246

Інеса Лоєва, Вікторія Снісаренко


СТАН ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ м. ОДЕСА

ДІОКСИДОМ АЗОТУ

У роботі проаналізовані зміни рівня забруднення атмосферного повітря м. Одеса

діоксидом азоту за період 2006-2015 рр. за даними спостережень ГМЦ ЧАМ. Визначена

сучасна причина підвищення концентрації діоксиду азоту в атмосфері.

Ключові слова: діоксид азоту, атмосферне повітря, рівень забруднення.

In scientific work analyzes changes in the level of pollution of atmospheric air of Odessa by

nitrogen dioxide over the period 2006-2015, according to observations of the HMC BAS. The

modern reason for increasing the concentration of nitrogen dioxide in the atmosphere is

determined.

Key words: nitrogen dioxide, atmospheric air, level of pollution.

Проблема забруднення атмосферного повітря шкідливими домішками, у тому числі

діоксидом азоту, характерна для багатьох великих міст України. Як свідчать дані

моніторингу Гідрометслужби, в останні роки більш ніж у половині міст України

середньорічні концентрації NO2 перевищують ГДКcд [1].

Серед усіх окислів групи NOx найнебезпечнішим для навколишнього середовища і

людини є саме діоксид азоту, який належить до третього класу небезпеки [2]. Діоксид азоту в

повітрі, навіть перебуваючи у відносно невеликих концентраціях, здатний приводити до

істотних змін в організмі людини. Він є гострим подразником, а також характеризується

загальнотоксичною дією. Також може призводити до змін складу крові, зокрема, сприяє

зменшенню вмісту гемоглобіну.

Добова динаміка концентрацій оксидів азоту досить тісно пов'язана з інтенсивністю руху

автотранспортних засобів і сонячного випромінювання. У ранкові години зростання

кількості автомобілів на дорогах призводить до помітного підвищення вмісту монооксиду

азоту, який зі сходом сонця в результаті фотохімічного окислення переходить в NO2, який є

більш небезпечною сполукою [3].

Сучасна система контролю рівня забруднення атмосферного повітря шкідливими

домішками (КВП) м. Одеса, яка належить Державній гідрометеорологічній службі в особі

Гідрометцентра Чорного та Азовського морів (ГМЦ ЧАМ), наведена на рис.1. Всі пости


45

спостережень, за виключенням КВП №8, розташовані біля головних автошляхів міста.

На кожному КВП щодня, крім неділі та святкових вихідних, чотири рази на добу

(1,7,13,19 годин) проводяться відбори проб атмосферного повітря згідно відповідних

Програм. Здійснюється хімічний аналіз відібраних проб і визначаються концентрації

забруднюючих речовин, складається таблиця ТЗА-1.

Для проведення дослідження відібрана інформація за період з 1 січня 2006 року по

31 грудня 2015 року за даними вимірів концентрації NO2 на 8-ми контрольно-вимірювальних

постах.

Система підготовки вихідної інформації для дослідження екологічного стану

атмосферного повітря міста передбачала:

‒ оцінку статистичної однорідності виміряних значень концентрації відповідного

інгредієнта;

‒ розрахунок середньодобових концентрації.

Для кожної вибірки діоксиду азоту виконана оцінка однорідності членів статистичної

сукупності за допомогою критерію Стьюдента [4]. Однорідні часові ряди разових

концентрацій дозволили отримати вибірки середньодобових значень у районах

розташування КВП.

У випадках коли були відсутні спостереження на протязі доби середньодобова

концентрація за цей день розраховувалась як середнє арифметичне середньодобових

концентрацій за попередню і наступну добу. Виконана оцінка похибки зазначеного підходу

відновлення відсутніх даних. По реальним даним часового ряду середньодобових

концентрацій за триденний період розраховувалась середньодобова і визначалось її

відхилення від реальної величини, тобто розрахованої за даними вимірів.

Таких розрахунків було проведено 110 варіантів. Середнє відхилення від

середньодобової концентрації, яка отримана безпосередньо по даним вимірів, склало 24,7%.

Допустима похибка вимірів діоксиду азоту відповідно до нормативних документів складає

25%. Таким чином, використаний метод відновлювання відсутніх даних середньодобових

концентрацій є припустимим.

Рис. 1. Схема розташування контрольно-вимірних постів м.Одеса


46

Вихідну інформацію поділено на два рівних п’ятирічних проміжки часу: 1-ий період – з

1 січня 2006 року по 31 грудня 2010 року; 2-ий період – з 1 січня 2011 року по 31 грудня

2015 року.

Таким чином отримані дві статистичні часові вибірки середньодобових концентрацій

NO2, для яких розраховані статистичні параметри, а саме: ___

X , xS , Мо, Me , As , E , а також

визначені максимальні та мінімальні значення величини. Результати наведені у таблицях

1 і 2.

Таблиця 1

Статистичні моменти розподілу середньодобової концентрації

діоксиду азоту (мг/м3) на КВП м. Одеса (2006-2010 рр.)

КВП n xmin xmax x Sx Мо Me As Е

8 1512 0,010 0,050 0,030 0,008 0,03 0,030 0,17 -0,20

10 1512 0,04 0,100 0,068 0,013 0,07 0,07 -0,03 -0,49

15 1512 0,030 0,105 0,070 0,015 0,06 0,07 -0,06 -0,64

16 1512 0,03 0,090 0,057 0,012 0,05 0,057 -0,02 -0,63

17 1512 0,030 0,090 0,059 0,012 0,055 0,058 0,03 -0,59

18 1512 0,03 0,100 0,062 0,015 0,06 0,06 0,05 -0,54

19 1512 0,020 0,080 0,052 0,012 0,05 0,053 -0,14 -0,49

20 1295 0,03 0,090 0,057 0,012 0,055 0,058 -0,03 -0,33

Як свідчать наведені дані, середньодобова концентрація NO2 на протязі 2006-2010 років

не перевищувала ГДКсд на всіх КВП. Максимальні значення концентрацій забруднюючої

домішки коливалися в межах від 0,05 мг/м3

до 0,105 мг/м3. Середні значення в цей період

дослідження вказують на те, що найбільш забрудненими є райони навколо КВП №10,15,18.

Така тенденція пов’язана вочевидь з тим, що ці місця є розв’язкою автомобільних потоків.

Крім того, вони розташовані неподалік від підприємств, що є основними промисловими

джерелами діоксиду азоту. Найменш забрудненим є район розташування КВП № 8, який

знаходиться в прибережній зоні.

Середні квадратичні відхилення є мірою розкиду значень концентрації інгредієнта від

середнього значення. Значення середніх квадратичних відхилень, які наведені у табл. 1,

свідчать про відносну сталість середніх добових концентрацій.

Таблиця 2

Статистичні моменти розподілу середньодобової концентрації

діоксиду азоту (мг/м3) на КВП м. Одеса (2011-2015 рр.)

КВП n xmin xmax x Sx Мо Me As Е

8 1514 0,010 0,060 0,035 0,008 0,037 0,035 -0,22 -0,20

10 1514 0,02 0,110 0,065 0,013 0,065 0,065 -0,17 -0,03

15 1514 0,030 0,110 0,066 0,009 0,065 0,065 -0,10 0,44

16 1514 0,03 0,097 0,064 0,0105 0,067 0,063 -0,30 -0,04

17 1514 0,035 0,093 0,063 0,009 0,063 0,063 -0,22 0,06

18 1514 0,03 0,100 0,068 0,014 0,075 0,07 -0,28 -0,28

19 1514 0,023 0,093 0,059 0,011 0,06 0,06 -0,27 0,058

20 998 0,038 0,087 0,063 0,008 0,065 0,063 -0,16 -0,03

Як свідчать дані 2011-2015 років (табл.2), максимальні значення середньодобових

концентрацій NO2 складають 1,5 – 2,75 ГДКсд. Найбільш забрудненим є район навколо

КВП№18 (вул. Балківська). На інших постах середні значення середньодобових


47

концентрацій відрізняються незначно і складають 0,059-0,066 мг/м3. Найменш забрудненим

залишається КВП№8, де x = 0,035 мг/м3. Значення середніх квадратичних відхилень

вказують на те, що відносно сталими є концентрації NO2 навколо КВП №10,16,18,19.

Порівнюючи середньодобові значення концентрації діоксиду азоту за досліджувані

періоди, слід відмітити, що майже на всіх КВП м. Одеса відбулося підвищення концентрацій

домішки в останні роки (рис. 2). Виключенням стали райони Пересипу (КВП №10) і

Херсонського скверу (КВП№15). Це може бути наслідком того, що зменшилося

антропогенне навантаження головних виробничих підприємств промислового району

м. Одеса.

За результатами оцінки та аналізу динаміки забруднення повітряного басейну м. Одеса

виявлено підвищення концентрації діоксиду азоту. Середньодобова концентрація на

більшості КВП майже щодня перевищують ГДКсд.

Рис. 2. Динаміка розподілу середньодобової концентрації діоксиду азоту (мг/м

3)

на КВП м. Одеса за досліджувані періоди

Необхідно звернути увагу на значне збільшення автотранспорту в місті у останні роки. В

умовах зміни клімату, яке супроводжується підвищенням температури і збільшенням

сонячної активності, викиди автотранспорту призводять до підвищення концентрації NO2 в

атмосферному повітрі. Враховуючи цей факт, державна політика повинна бути спрямована

на стимулювання придбання власних електромобілів. До речі, органами влади на теперішній

час розглядається вирішення цього питання шляхом відміни акцизного податку і митного

збору на електромобілі.


1. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у

2014 році. – К.: Міністерство екології та природних ресурсів України, ФОП Грінь Д.С. –

2016. – 350 с.

2. Суркова Г.В. Химия атмосферы / Г.В. Суркова. – М.: Изд-во Московского

университета, 2002. – 210 с.

3. Маренко А.Н. Окислы азота в приземном слое воздуха на автомагистралях Киева /

А.Н. Маренко, А.Н. Гриценко // Труды УкрНИИ Госкомгидромета. ‒ 1986. ‒ Вып. 216. ‒

С. 46‒53.

4. Школьний Є.П., Лоєва І.Д., Гончарова Л.Д. Обробка та аналіз гідрометеорологічної

інформації. ‒ Одеса, 1999. – 600 с.

0

0,01

0,02

0,03

0,04

0,05

0,06

0,07

0,08

8 10 15 16 17 18 19 20

Q, мг/м3

КВП 2011-2015 2006-2010 ГДКсд


48

УДК 504.453

Владислав Урсул


ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЯКОСТІ ВОД РІЧКИ ЗАХІДНИЙ БУГ

ЗА ГІДРОХІМІЧНИМИ ПОКАЗНИКАМИ

У публікації виконується оцінка якості води за комбінаторним індексом забруднення.

Для виконання поставленої цілі взяті шість постів на р. Західний Буг: м. Кам'янка-Бузька,

м. Сокаль, с. Литовеж, с. Амбуків, м. Устилуг, с. Забужжя. Методика Дані взяті з 2006 по

2015 рр. Вибір постів ґрунтувався на наявності моніторингу на даних постах.

Ключові слова: гідрохімічні показники, комбінаторний індекс забруднення, якість води.

The publication reviews the quality of water according to the combinative index of pollution.

To accomplish this goal, six posts were taken on the West Bug River: Kamianka-Buzka m., Sokal, p.

Litovezh, p. Amboq, Ustylug, p. Amusement Methodology The data are from 2006 to 2015. The

choice of posts was based on the presence of monitoring at these posts.

Key words: hydrochemical parameters, combinatorial index of pollution, water quality.

Західний Буг – транскордонна річка, басейн якої розташований на території трьох

держав: Республіки Польщі, України, Республіки Білорусь. Загальна площа басейну ‒ 73 470

км2. На території України річка протікає через дві адміністративні області: Львівську та

Волинську. Площа водозбірного басейну української частини Західного Бугу 10140 км2,

довжина ‒ 401 км (загальна довжина ‒ 772 км) [1].

Загальні об'єми використання та водовідведення більш менш стабільні протягом

останніх 5 років. Щорічний забір води з річок басейну Західного Бугу коливається в межах

90-95 млн.м3. З них 75 % забирають з підземних водоносних горизонтів, 25% з поверхневих.

Щороку об'єми водозабору коливаються в межах 2-3 млн.м3 за рахунок виникнення або

занепаду дрібних ставкових господарств або прийняття на облік нових водокористувачів. В

галузевому розрізі на потреби комунального господарства забирають 54%, сільського

господарства ‒ 30%, промисловості ‒ 15%, інші об'єкти ‒ 1%. Великою проблемою є втрати

води при транспортуванні, обсяг яких сягає 22,3 млн.м3, або 36 % від загального об'єму

спожитої свіжої води [2].

Для оцінки якості води р. Західний Буг використовувався комбінаторний індекс

забруднення. Для розрахунку було вибрано концентрації таких речовин: залізо, амоній

сольовий, калій та натрій, кальцій, магній, марганець, мідь, нітрати, нітрити, розчинений

кисень, сульфати, фосфат-іони, хлориди. Проби відбирались на постах: м. Кам'янка-Бузька,

м. Сокаль, с. Литовеж, с. Амбуків, м. Устилуг та с. Забужжя за період 2006-2015 роки.

Розрахунок КІЗ проводиться в три етапи: перший етап заснований на встановленні міри

стійкості забруднення, Другий етап ґрунтується на встановленні рівня забруднення, мірою

якого є показник кратності перевищення ГДК, врахування спільного впливу цих факторів

здійснюється в заключному, третьому етапі:

(1)

де, n – загальне число нормованих інгредієнтів і показників якості води;

Si – сумарний індекс забрудненості.

Результати розрахунків вказують на те, що екологічний стан досліджуваної річки за

методом комбінаторного індексу забруднення є доволі складним. Так, за період з 2006 по

2015 рр. води залишаються брудними ІІІ класу (табл. 1). Не встановлено змін в якості води і

по довжині річки (рис. 1). Питомий комбінаторний індекс змінюється в інтервалі 2,3 – 3,8

(максимальне значення ПКІЗ – 3,8 на постах с. Литовеж та с. Амбуків в 2015р., а мінімальне

– 2,3 м. Сокаль в 2006 р).

n

1iiSКІЗ


49

Таблиця 1

Класифікація якості води р. Західний Буг за величиною КІЗ

за період спостережень 2006-2015 р.

Пости

Роки

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

м. Кам'янка-

Бузька ІІІ б ІІІ а ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б

м. Сокаль ІІІ а ІІІ б ІІІ а ІІІ б ІІІ а ІІІ б ІІІ б ІІІ а ІІІ б ІІІ а

с. Литовеж ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б

с. Амбуків ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б ІІІ б

м. Устилуг ІІІ б ІІІ а ІІІ б ІІІ б ІІІ а ІІІ а ІІІ б ІІІ б ІІІ а ІІІ б

с. Забужжя ІІІ б ІІІ а ІІІ б ІІІ а ІІІ а ІІІ а ІІІ б ІІІ а ІІІ а ІІІ а

Рис. 1. Динаміка зміни величини ПКІЗ для досліджуваних постів

за період спостережень з 2006 по 2015 рр.


1. Інформаційний бюлетень про якісний стан поверхневих вод басейну річки Західний

Буг у 2015 році. ‒ Луцьк, 2015. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zbbuvr.gov.ua/

2. Річний звіт про діяльність Західно-Бузького басейнового управління водних ресурсів

по комплексному використанню водних ресурсів в басейні р. Західний Буг за 2013 рік //

Волинське обласне управління водних ресурсів. ‒ Луцьк, 2014. ‒ 127 с.


50

УДК 55:556

Катерина Устіменко


ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЯКОСТІ ВОД РІЧКИ ПСЕЛ

ЗА ГІДРОХІМІЧНИМИ ПОКАЗНИКАМИ

У роботі розглядається екологічний стан р. Псел, яка перебуває під впливом

антпропогенної діяльності людини. Основою розрахунків є аналіз гідрохімічних показників

вод р.Псел та виявлення серед них основних компонентів які найсильніше впливають на стан

досліджуваного водного об’єкту.

Ключові слова: екологічний стан, водний об’єкт, антропогенне навантаження, якість

води.

The paper considers the ecological state of the Psel River, which is under the influence of

human anthropogenic activity. The basis of the calculations is the analysis of hydrochemical

parameters of waters of the Psel River and the identification of the main components among them

which most strongly influence the state of the investigated water object.

Keywords: ecologicalstatus, waterobject, anthropogenicload, waterquality.

Вступ. Актуальність роботи обумовлено необхідністю оцінки водно-ресурсного

потенціалу та екологічного стану транскордонних вод України [2, 399 с.], серед яких значне

місце займає річка Дніпро. У 1999 році була створена рада з екологічних проблем Дніпра.

Зусилля – Білорусі, України та Російської федерації, об’єднались для підготовки та

виконання міжнародної програми «Екологічне оздоровлення Дніпра» у 1995 році.

Постановка проблеми. Хімічний склад вод річки Псел описувався у роботах Київського

Національного Університету імені Тараса Шевченка [4, с. 219-229, 260-266], інституту

гідробіології НАН України [3, с. 257-263.]. Більшість цих робіт аналізує матеріали

гідрохімічних досліджень на початку ХХІ сторіччя. У роботі Хільчевського В.К. [1, 184 с.]

відзначається необхідність детального вивчення гідроекологічного стану річок

лівобережного лісостепу. У цій роботі було проведено оцінку гідроекологічного стану річки

Псел за допомогою комплексної екологічної класифікації якості поверхневих вод суші.

Метою даної роботи є дослідження гідроекологічного стану вод річки Псел. Розглянута

річка знаходиться у межах лісостепової зони України [6, 389 с.]. У природному

гідрохімічному складі вод річки Псел переважають карбонати та гідрокарбонатинатрію і

магнію. Хімічний тип поверхневих вод класифікується як гідрокарбонатнийкальцієво-

магнієво-натрієвий. Підземні води також відносяться до цього типу та відрізняються від

повехневих значним вмістом карбонат іонів та іонів кальцію. Відповідно до еколого-

геологічного районування розглянутий водозбір відноситься до території з неблагоприємним

екологічним станом і високим антропогенним навантаженням [5, 264 с.]. Місто Суми

розташовано у верхній частині річки Псел. Воно є центром машинобудівної, хімічної

промисловостей та центром виготовлення будматеріалів. У басейні даної річки розташовані

поклади газу, заліза та магнію. Значний влив на формування хімічного складу води має

залізорудний промисловий комплекс, який розташований у межах Курської області

(Російська Федерація), а також нафтопереробні та гірничовидобувні комлекси, розташовані у

місті Суми.

Матеріали та методи. У даній роботі оцінювався гідроекологічний стан річки Псел, на

основі даних гідрохімічних спостережень за період 1990-2014 роки, з використання

комплексної екологічної класифікації якості поверхневих вод суші.

Дана методика дозволяє здійснити екологічну оцінку якості води. Вона включає

широкий набір показників, які відображають особливості абіотичної і біотичної складових


51

водних екосистем [5, 264 с.]. Згідно методики, встановлено п’ять класів і сім категорій якості

вод. Методика екологічної оцінки якості води передбачає розрахунок в межах трьох блоків

середніх і найгірших значень для трьох блокових індексів якості води, а саме: для індексу

компонентів сольового складу (І1сер, І1макс), для трофо-сапробіологічного індексу (І2сер, І2макс),

для індексу показників токсичної і радіаційної дії (І3сер, І3макс). На заключному етапі

здійснюється обчислення інтегрального (екологічного) індексу (Іе) за формулою

3

)3I2I1I(eI

++= , (1.1)

де І1 – індекс забруднення компонентами сольового складу;

І2 – індекс трофо-сапробіологічних (еколого-санітарних) показників;

І3 – індекс специфічних показників токсичної і радіаційної дії.

Першим кроком в екологічній оцінці є класифікація води за критеріями іонного складу.

Клас води дається по домінуючому аніону, група – по катіону, тип залежить від

співвідношення іонів. Надалі проводиться класифікація води за критерієм мінералізації і

розрахунок індексу забруднення компонентами сольового складу І1. Потім розраховуються

індекси трофо – сапробіологічних (еколого-санітарних) показників (І2) та індекси

специфічних показників токсичної і радіаційної дії (І3)

Отримані результати та їх обговорення.В роботі для визначення гідроекологічного

стану вод річки Псел за період з 1990 по 2014 рр. були використані зведені матеріали по

гідрохімічних показниках.

На першому етапі сформовані ряди даних з максимальних та середніх значень основних

гідрохімічних показників, які використовуються в методиці для виконання екологічної

оцінки.

На другому етапі визначалися класи і категорії якості води за окремими показниками.

Можна відзначити, що за середніми значеннями показників води річки Псел відносяться до

підвищено мінералізованих, класу якості вод - прісні води-I, категорії якості – олігогалинні-

2. За максимальними значеннями показників води річки Псел коливаються від підвищено

мінералізованих до високо мінералізованих. За критеріями іонного складу за досліджуваний

період води річки належать до гідрокарбонатного класу, групи кальцієвих та натрієвих, тип I.

За величиною pH, як за середніми, так і за максимальними значеннями, води річки Псел

належать до слабоко лужних.

В результаті ми отримали так дані: клас та категорія якості води на цих за сумою іонів

дорівнює ІІ та 2 відповідно; за хлоридними іонами коливається від ІІ до IVта від 2 до 4

відповідно; за сульфатними іонами – від ІІ до ІІІ та від 2 до 4 відповідно.

Надалі були розраховані переважаючі класи та категорії якостi вод за критеріями

сольового складу, за еколого – санiтарними критеріями та критеріями вмісту специфічних

речовин токсичної дії: I – вiдмiннi (1-вiдмiннi); II – добрi (2 – дуже добрi, 3 ‒ добрi); III –

задовiльнi (4 – задовiльнi, 5 – посереднi); IV – поганi (6 - поганi);V – дуже поганi (7 – дуже

поганi). Установлено, що забруднення для р. Псел компонентами сольового складу

відбувається за рахунок вмісту у воді значної концентрації хлоридних та сульфатних іонів.

Основними забруднювачами при описуванні еколого – санітарного блоку є завислі речовини,

азот амонійний, азот нітритний, фосфор фосфатний, а також значний вміст органічних

речовин (ХПК, БПК5). Серед забруднюючих специфічних речовин токсичної дії виділяються

залізо, марганець, мідь, цинк, феноли та СПАР.

На третьому етапі виконання екологічної оцінки проводилося узагальнення оцінок якості

води за окремими показниками по окремих блоках з визначенням інтегральних значень

класів і категорій якості води. Коливання індексів (I1сер) та (I2сер) показують, що екологічний

стан річок може змінюватися від «доброго» до «задовільного». У змiнах середніх значень

показникiв блокового iндексу специфiчних речовин токсичної дii (I3сер) відмічається тренд,

який описує перехід вiд «посереднього» стану до «доброго». При аналізі максимальних


52

значень блокових показників установлене поліпшення екологічного стану у порівнянні із 90-

ми роками за всіма блоками.

На четвертому етапі виконувалося визначення об’єднаної оцінки якості води. В

результаті можна зробити такі основні висновки: щодо якісного стану вод річки Псел за

середнім значенням екологічного індексу ‒ клас якості вод – III; категорія якості води ‒ 4;

назва класів якості вод за їх станом – «задовільні»; назва категорій якості вод за їх станом –

«задовільні»; назва класів якості вод за ступенем їх чистоти – «забруднені»; назва категорій

якості вод за ступенем їх забрудненості – «слабко забруднені» (табл.1.1)

За максимальним значенням екологічного індексу для річок Псел: клас якості вод – III;

категорія якості води ‒ 5; назва класів якості вод за їх станом – «задовільні»; назва категорій

якості вод за їх станом – «посередні»; назва класів якості вод за ступенем їх чистоти –

«забруднені»; назва категорій якості вод за ступенем їх забрудненості – помірно забруднені

(табл. 1.2).

Таблиця 1.1

Об’єднана оцінка якості природних вод досліджуваних об’єктів

за середніми значеннями показників

Таблиця 1.2

Об’єднана оцінка якості природних вод досліджуваних об`єктів

за максимальними значеннями показників

Висновки. В результаті можна зробити такі основні висновки: щодо якісного стану вод

річки Псел за середнім значенням екологічного індексу ‒ клас якості вод – III; категорія

якості води ‒ 4; назва класів якості вод за їх станом – «задовільні»; назва категорій якості вод

за їх станом – «задовільні»; назва класів якості вод за ступенем їх чистоти – «забруднені»;

назва категорій якості вод за ступенем їх забрудненості – «слабко забруднені».

За максимальним значенням екологічного індексу для річок Псел та Ворскла: клас якості

вод – III; категорія якості води ‒ 5; назва класів якості вод за їх станом – «задовільні»; назва

категорій якості вод за їх станом – «посередні»; назва класів якості вод за ступенем їх

чистоти – «забруднені»; назва категорій якості вод за ступенем їх забрудненості – помірно

забруднені.

Такий стан досліджуваного водного об’єкту зумовлений великим антропогенним

навантаженням, а саме видобутком нафти та газу на території України та залізної руди на

території Російської Федерації (Курська магнітна аномалія).

Водний

об`єкт

Клас

якостi

вод

Категорiя

якостi вод

Назва класiв

якостi вод за

їх станом

Назва

категорiй


їх станом



ступенем їх

чистоти

Назва

категорiй


ступенем

їх чистоти

р. Псел III 4 Задовiльнi Задовiльнi Забрудненi Слабко

забрудненi

Водний

об`єкт

Клас

якостi

вод

Категорiя

якостi вод



їх станом

Назва

категорiй


їх станом



ступенем їх

чистоти

Назва

категорiй


ступенем

їх чистоти

р. Псел III 4 Задовiльнi Задовiльнi Забрудненi Слабко

забрудненi


53


1. Гідрологогідрохімічна характеристика мінімального стоку річок басейну Дніпра /

В.К. Хільчевський, І.М. Ромась, М.І. Ромась та інші. – К.: Ніка-центр, 2007. – 184 с.

2. Загальна гідрологія: Підручник / В.К. Хільчевський, О.Г. Ободовський,

В.В. Ободовський, В.В. Гребінь та ін. – К.: Видавничополіграфічний центр «Київський

університет», 2008. ‒ 399 с.

3. Косовець О.О. Сучасний стан забрудненя поверхневих вод на території Ураїни за

даними спостережень мережі гідрометслужби / Косовець О.О., Онанко Ю.І., Радзієвська Н.Г.

// Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. – 2006. – Т. 11. ‒ С. 257-263.

4. Науковий збірник Гідрологія, гідрохімія та гідро екологія / Гол. ред.

В.К. Хільчевський. ‒ К.: ВГЛ «Обрії», 2010. ‒ Т.18. ‒ 219-229, 260-266 с.

5. Сніжко С.І. Оцінка та прогнозуванняякостіприродних вод. – К.: НІКА – Центр, 2001. –

264 с.

6. Швебс Г.И., Игошин М.И. Каталог рек и водоемов Украины. – О.: Научно-справочное

пособие, 2003. – 389 с.

Науковий керівник: кандидат географічних наук Пилип’юк В.В.

УДК 55:556

Катерина Устіменко


ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ РІЧКИ ПСЕЛ ЗА КРИТЕРІЯМИ ЯКОСТІ

ТА ХІМІЧНИМ ІНДЕКСОМ ЯКОСТІ ВОДИ

У роботі приділена увага оцінці регіональних закономірностей формування режиму

розчинених у природних водах речовин, з врахуванням впливу на їх хімічний склад природних

та антропогенних факторів (на прикладі річки Псел). До основи розрахунків були покладені

наступні методики: класифікація якості текучих вод, що застосовується в ФРН; хімічний

індекс якості вод.

Ключові слова: гідрологічний екологічний, критерії якості, хімічний склад.

In this work, attention is paid to the assessment of regional patterns of formation of the mode of

substances dissolved in natural waters, taking into account the influence on their chemical

composition of natural and anthropogenic factors (for example, the Psel river). The basis for

calculations were the following methods: the classification of fluid flow in the Federal Republic of

Germany; chemical water quality index.

Key words: hydrological, ecological, criteria of quality, chemical composition.

Актуальність теми. Потреба в оцінці регіональних закономірностей формування

хімічного складу поверхневих вод, з урахуванням впливу техногенних факторів. В ухвалі

V Всеєвропейської конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Довкілля

Європи місто Київ 2003 рік) особлива увага була приділена вирішенню водоохоронних

проблем, спрямованих на поліпшення управління, використання та охорони водних ресурсів.

Тому детальні регіональні дослідження завжди є важливими. Вони дають змогу на фоні

загальних зональних закономірностей виявити особливості хімічного складу, гідрохімічного

режиму та екологічного стану річок.

Постановка проблеми. Річка Псел знаходиться в транскордонній зоні Росія – Україна.

Верхів’я досліджуваної річки знаходиться у межах Курської області Російської Федерації.


54

Виток досліджуваної річки підлягає впливу Курської магнітної аномалії, запаси залізної руди

якої на 2000 рік склали 10 млн тон. Таким чином, значна частина переробленої залізної руди

та інших супутніх відходів підприємств важкої промисловості, може надходити у

транскордонну зону річки Псел. На території України в межах водозбору р. Псел

знаходиться значна кількість джерел забруднення, це біля 300 родовищ нафти та газу.

[1, 375 с.]

Місто Суми, розташоване на берегах річки Псел, відноситься до міст з

неблагоприємними екологічними умовами, які створюються в наслідок скидів неочищених

промислових вод до русла річки. [2, 392 с.]

Метою роботи є визначення екологічного стану річки Псел в умовах значного розвитку

промисловості на основі даних гідрохімічних спостережень за 1990-2014 роки, з

використання критеріїв якості та хімічного індексу якості вод.

Матеріали і методи. У роботі використовувалась класифікація якості текучих вод, що

застосовується в ФРН та хімічний індекс якості води.

Класифікація характеризується наявністю в ній семи ступенів якості води, які

охоплюють всього чотири класи якості. Такий підхід дозволяє обережніше і об’єктивніше

встановити справжній стан якості води.

Методика оцінки ґрунтується на використанні обмеженого числа критеріїв якості води.

їх всього чотири: індекс сапробності, біохімічне споживання кисню за 5 діб, концентрації

амонійного азоту та розчинного кисню.

Оцінка якості води виконується шляхом порівняння фактичних даних про концентрацію

показників якості води з критеріями для якості, що відповідають тому чи іншому ступеню

(класу) якості води.

Характеристика якості води, що належить до різних класів:

І клас якості (від незабруднено до дуже слабо забруднено). Ділянки водних об’єктів з

чистою водою, що насичена киснем і бідна на органічні речовини.

І-II клас якості (слабо забруднено). Ділянки водних об’єктів з малим надходженням

неорганічних і органічних поживних речовин, без помітного споживання кисню.

ІІ клас якості (помірно забруднено). Ділянки водних об’єктів з помірним забрудненням і

добрим кисневим забезпеченням.

ІІ-III клас якості (критично забруднено). Ділянки водних об’єктів, в межах яких

забруднення води органічними та іншими речовинами, що впливають на зменшення вмісту

кисню.

ІІІ клас якості (сильно забруднено). Ділянки водних об’єктів з сильним органічним

забрудненням, що поглинає розчинений кисень.

ІІІ-IV клас якості (дуже сильно забруднено). Ще більш обмежені умови існування

гідробіонтів внаслідок органічного забруднення, що поглинає розчинений кисень.

V клас якості (надмірно забруднено). Ділянки водних об’єктів з надмірним забрудненням

води органічними речовинами, що поглинають розчинений кисень.

Також були проведені розрахунки за хімічним індексом якості води. Вперше цю

методику було розроблено і впроваджено у Німеччині в 40-х роках цього сторіччя. Її

особливістю є оцінка якості води лише за гідрохімічними показниками.

Опис . є мультиплікативним індексом і має таку форму:

(1.1)

де ‒ індекс, безрозмірне число на шкалі від 0 до 100 (0 для найгіршої і 100 для кращої

якості); ‒ число параметрів; , ‒ важливість -го параметру, число між 0 та 1, причому ; ‒ індекси якості води.

Для застосовуються наступні параметри: О2 %; БСК5 мг/дм3; Температура води, °С;

NH4, мг/дм3; NO2, мг/дм

3; РО4, мг/дм

3; pH; Електропровідність, мСм/см. Цим показникам


55

також присвоюється вага (важливість): 0,20; 0,20; 0,08; 0,15; 0,10; 0,10; 0,10; 0,07 відповідно.

Загальна сума важливості повинна дорівнювати 1.

Значення субіндексу знаходять за допомогою оціночних кривих, які побудовано за

результатами конкретних аналізів.

Об’єднання відбувається завдяки перемноженню зважених субіндесксів. Вага вводиться

як експонента. Якщо один із субіндексів рівний нулю, то і загальний індекс рівний нулю.

[3, 656 с.]

Область застосування. служить для описання якості поверхневих вод. Беруться до

уваги різні види водокористування, індекс не підходить для прийняття техніко-

господарських рішень при специфічних видах водокористування, коли будь-яка висока

концентрація окремої лімітуючої речовини може мати вирішальне значення.

дає можливість будь-якому спеціалісту сказати свою незалежну думку про ступінь

якості води в межах області застосування.

Оціночні криві опираються на суб’єктивні думки великого числа спеціалістів і були

розроблені незалежно від географічних умов, в яких знаходиться водний об’єкт.

Якість води - величина не вимірна, а характеристика комплексного стану, який

порушується різними чинниками. Це враховується при побудові оціночних кривих. Індекс

може бути використано як повноцінний засіб для контролю якості води та порівняння

різноманітних ситуацій якості води. Він не може замінити окремі дані, але може їх

доповнити.

Отримані результати та їх обговорення. Класифікація якості вод річки Псел, що

застосовується в ФРН, за багаторічний період.

Була виконана оцінка якості вод річки Псел за допомогою класифікації якості текучих

вод, що застосовується в ФРН шляхом порівняння фактичних даних про концентрацію

показників якості води з критеріями, що відповідають певному ступеню якості води.

Аналізуючи отримані результати можна зробити наступні висновки: води досліджуваної

річки, як за середньорічними так і за середньо багаторічними даними, відносяться до ІІ класу

якості (помірно забруднені) (табл. 1.1). Ділянки водних об’єктів з помірним забрудненням і

добрим кисневим забезпеченням. Дуже велика різноманітність видів біологічних організмів

та щільність водоростей, молюсків, ракоподібних, личинок комах. Водні рослини

покривають великі площі. Біологічно високопродуктивні текучі води.

Таблиця 1.1

Класи якості вод річки Псел за багаторічний період (1992 – 2014 роки)

Рік

Клас якості

р. Псел ‒

м.Суми (0.5 км

вище міста)

р. Псел ‒

м.Суми (6 км

нижче міста)

р. Псел ‒

м.Гадяч (1 км

вище міста)

р. Псел ‒

м.Гадяч (8 км


р. Псел ‒

с.Запсілля (у

межах села)

Середнє ІІ ІІ ІІ ІІ ІІ

На ряду з вище зазначеним дослідженням, також до уваги було взяте і більш раніші

розрахунки інших науковців, як було описано у підручнику «Екологическое состояние

трансграничних участков рек басейна Днепра на территории Украины», за індексом

сапробності (показником насичення води органічними речовинами та продуктами їх

розпаду), який для р. Псел становить 2,12, якість характеризується як бета-мезосопробна

«помірно насичена органічними речовинами» [2, 392 с.].

Провівши порівняльний аналіз результатів, інших авторів [2, 392 с.] для більш раннього

періоду та більш сучасні дослідження, які описані у цій роботі, можемо з впевненістю

стверджувати, що води річки Псел за індексом сапробності залишилися бета-мезосопробні.


56

Також була виконана оцінка стану вод досліджуваного водного об’єкта за допомогою

хімічного індексу якості води.

Таблиця 1.2

Класи якості вод річки Псел за індексом сапробності

Пости

Роки

Клас якості

р. Псел ‒

с. Запсілля

(у межах села)

р. Псел ‒ м. Суми

(0.5 км вище

міста)

р. Псел ‒

м. Суми (6 км


р. Псел ‒ м. Гадяч

(1 км вище міста)

Середнє II ІІІ ІІІ II

Виходячи з отриманих результатів (табл. 1.2), бачимо що води річки Псел за середніми

багаторічними даними на постах с. Запсілля (у межах села) та м. Гадяч (1 км вище міста)

відносяться до ІІ класу якості, а води на постах м. Суми (0.5 км вище міста) та м. Суми (6 км

нижче міста) до ІІІ класу якості. Це означає, що води річки відносяться до «помірно

забруднених» та «сильно забруднених» відповідно. Аналізуючи щорічні данні, можна

помітити, що в окремі роки на деяких постах виявляється IV клас забруднення, тобто води

«дуже сильно забрудненні».

Висновки. В результаті можна зробити такі висновки щодо класифікації екосистеми

річки Псел за критеріями якості та хімічним індексом якості вод.

Класифікації екосистеми за критеріями якості показала, що води досліджуваної річки є

помірно забруднені і відносяться до ІІ класу якості як за середньорічними так і за середньо

багаторічними даними.

Класифікації екосистеми за хімічним індексом якості вод показала, що води річки Псел

за середніми багаторічними даними на постах с. Запсілля (у межах села) та м. Гадяч (1 км

вище міста) відносяться до ІІ класу якості і є помірно забрудненими. А води на постах м.

Суми (0.5 км вище міста) та м. Суми (6 км нижче міста) до ІІІ класу якості і є сильно

забрудненими. Це означає, що води річки відносяться до «помірно забруднених» та «сильно

забруднених» відповідно. Також в окремі роки на деяких постах спостерігається IV клас

забруднення, стан вод для цього класу характеризується, як «дуже сильно забруднений».

Аналізуючи результати за двома методиками робимо висновок, що води річки Псел є

«помірно забруднені» і відносяться до ІІ класу.


1. Вишневський В.І. Річки і водойми України. Стан і використання. ‒ Київ.: Віпол, 2000.

‒ 375 с.

2. Екологическое состояние трансграничних участков рек басейна Днепра на территории

Украины / Под. ред. А.Г. Васенко и С.А. Афанасьева. – К.: Академпериодика, 2002. – 355 с.

3. Осадчий В.І. Гідрохімічний довідник. Поверхневі води України. Гідрохімічні

розрахунки. Методи аналізу / В.І. Осадчий, Б.Й. Набиванець, Н.П. Осадча, Ю.Б. Набиванець.

‒ К.: Ніка – Центр, 2008. – 656 с.

4. Швебс Г.І., Ігошин М.І. Каталог річок і водойм України: Навчально-довідковий

посібник. – Одеса: Астропринт, 2003. – 392 с.


57

УДК 504:631.95

Махлуга Юсифова, Нурана Гурбанлы

(Баку, Азербайджан)

ЭКОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ БИОТОПЛИВА

В данной статье рассмотрены экологические выгоды использования биотоплива в

мире, в частности, особенности потребления биоэтанола, биобутанола и биодизеля. А

также описаны перспективы применения биомассы как альтернативного источника

энергии в Азербайджане.

Ключевые слова: альтернативные источники энергии, биотопливо, биогаз,

экологические аспекты, органические отходы.

This article covers the environmental benefits of usage different types of biofuels over the

world, such as bioethanol, biobutanol and biodiesel. In addition, as an example considered the

prospect of biomass usage in Azerbaijan.

Keywords: Alternative energy sources, biofuel, biogas, environmental aspects, organic waste.

Сельское хозяйство и энергетика всегда были тесно взаимосвязаны, однако характер и

прочность их взаимоотношений со временем менялись. Сельское хозяйство всегда являлось

источником энергии, а энергия ‒ это один из основных факторов современного

сельскохозяйственного производства. Недавнее появление жидкого биотоплива на основе

сельскохозяйственных культур в качестве горючего для транспорта восстановило связь

между рынками сельскохозяйственной и энергетической продукции. Жидкое биотопливо

способно в значительной мере влиять на сельскохозяйственные рынки, но на его долю

приходится и будет, скорее всего, приходиться и впредь относительно небольшая часть

общего энергетического рынка. Совокупный мировой спрос на первичную энергию

составляет примерно 11 400 млн. т.н.э. в год; на биомассу, включая продукцию сельского и

лесного хозяйства и органические отходы и остатки, приходится 10 % от суммарного объема

(диаграмма 1) [1].

Рис. 1. Мировой спрос на первичную энергию

Ископаемое топливо является основным источником первичной энергии в мире, причем

нефть, уголь и газ обеспечивают вместе более 80% ее общего количества. На долю

возобновляемых источников энергии приходится примерно 13% от общих поставок

35%

25%

21%

10% 6%

2%

Мировой спрос на первичную энергию по источникам, 2010

Нефть

Уголь

Газ

Биомасса и отходы

Ядерная энергия

Гидроэнергия


58

первичной энергии, а в самом секторе возобновляемой энергии доминирующее положение

занимает биомасса. Источники первичной энергии существенно отличаются от региона к

региону (диаграмма 2) [2].

Рис. 2. Совокупный спрос на первичную энергию по источникам и регионам, 2010 г.

В некоторых развивающихся странах почти 90% совокупного энергопотребления

обеспечивается за счет биомассы. Твердое биотопливо, например, топливная древесина,

древесный уголь и навоз, безусловно, является крупнейшим сегментом сектора

биоэнергетики, составляя ровно 99% всех видов биотоплива. Тысячелетиями человечество

применяло биомассу для обогрева и приготовления пищи, так, развивающиеся страны

Африки и Азии по-прежнему в значительной мере зависят от таких традиционных видов

использования биомассы. На биомассу и отходы производства приходится в настоящее

время 10% от общемирового спроса на первичную энергию.

В сфере производства биотоплива важно обратить внимание на то, что многие его виды

вырабатываются из бросового сырья или из отходов, причём, таких отходов, которые, если

их не утилизировать, являются экологически опасными. В первую очередь, это

высокозагрязненные сточные воды и осадки, образующиеся при очистке сточных вод,

экскременты животных и птиц, образующиеся в огромных количествах на современных

животноводческих и птицеводческих комплексах, бытовой мусор, накапливающийся на

мусорных свалках больших городов. Все перечисленные отходы являются подходящим

сырьём для производства биогаза и органических удобрений. Следовательно, производство

биогаза – это производство двойного назначения: и энергетически важное и

природоохранное. Добавим также, что если указанные отходы не перерабатывать в биогаз,

то такая «переработка» осуществляется в природе спонтанно, без участия человека и

образующийся метан, попадая в атмосферу, создаёт парниковый эффект, в 20 раз больший

(на единицу массы), чем углекислый газ [1].

Производство таких топлив, как древесная щепа, пеллеты, брикеты из соломы и

сушеного навоза можно отнести к разряду либо природоохранных, либо – экологически

безопасных; производство растительных масел и биодизеля можно отнести к экологически

безопасным. Производство биоэтанола в современном его виде не является экологически

чистым: есть сбросы сточных вод разной степени загрязненности (от высоко 54 загрязненной

послеспиртовой барды до слабо загрязненных выпарных конденсатов) и есть выбросы

отработанных сушильных агентов [3].

В сфере использования биотоплив самым экологически чистым из производимых топлив

является биогаз, но самыми экологически важными в настоящее время являются биоэтанол и

200 700 1200 1700 2200 2700 3200 3700 4200

Весь мир

Африка

Латинская Америка

Развивающиеся страны Азии

Страны ОЭСР

другие возобновляемые источники энергии биомасса и отходы

газ

гидроэнергия

уголь


59

биобутанол; за ними следуют биодизель и растительные масла. Значение этих топлив

обусловлено тем, что они используются в качестве компонентов моторных топлив [4].

В современном мире, где большая часть людей проживает в крупных населённых

пунктах, важнейшим фактором, влияющим на их здоровье, является автомобильный

транспорт. Установлено, что от 60% до 90% всех загрязняющих веществ, содержащихся в

воздухе городов, поступает в него с выхлопными газами автотранспорта [5].

Дело в том, что в отличие от сжигания различных топлив в котельных агрегатах, где

дымовые газы выбрасываются в атмосферу на большой высоте от земли (через дымовую

трубу) и там эффективно рассеиваются, сжигание бензина в двигателях внутреннего

сгорания автомобилей и выброс выхлопных газов осуществляются, образно говоря,

непосредственно перед носом у людей (на улицах городов) [6]. При сгорании 1 литра

бензина расходуется около 8,5м3 воздуха и при этом в атмосферу выбрасывается около 13м

3

выхлопных газов [2].

То обстоятельство, что выхлопные газы от автотранспорта являются в настоящее время

одной из главных угроз для здоровья людей, проживающих в городах (а это большая часть

населения во многих странах мира), уже давно осознали в Евросоюзе и на американском

континенте; для снижения уровня этой угрозы в традиционные (углеводородные) моторные

топлива в обязательном порядке вводят биоэтанол, биодизель, растительные масла. Как

следствие, уменьшается выброс продуктов неполного сгорания – оксида углерода,

углеводородов вообще и полициклических ароматических углеводородов (канцерогенов) – в

частности; снижается выброс оксидов азота и серы [7].

Но возможности увеличения объёма производств этих топлив ограничены; специалисты

усердно ищут новые возможности наращивания их производств. А пока необходимо

осознавать, что роль жидких биотоплив не только в снижении выброса парниковых газов, но

и в снижении выброса очень вредных для людей веществ в атмосферу городов. Хотя

глобальный экономический потенциал биотоплива только начали оценивать, нынешняя

политика в сфере биотоплива может, по некоторым оценкам, вызвать пятикратный рост доли

биотоплива, используемого в мировом транспорте – с чуть более 1 % на сегодняшний день

до почти 6 процентов к 2020 году [2].

Также следует отметить о перспективах потребления биомассы в Азербайджане.

Благодаря развитию промышленного производства, сельского хозяйства и социальных услуг,

в Азербайджане открываются новые возможности для производства энергии из биомассы. В

стране есть следующие источники биомассы: горючие промышленные отходы; лесное

хозяйство и отходы от деревообработки; сельскохозяйственная продукция и органические

отходы; бытовые и коммунальные отходы, а также отходы из регионов, загрязненных

нефтью и нефтепродуктами. Вышеуказанные составляющие как ресурсы могут быть

использованы для производства энергии. Каждый год в Азербайджане производится 2 млн.

тонн твердых бытовых и промышленных отходов, утилизация которых может стать

способом отопления общественных зданий в крупных промышленных городах. В таблице

представляются данные, раскрывающие потенциал возобновляемых источников нашей

республики, представленные Государственным агентством по альтернативным и

возобновляемым источникам энергии Азербайджана.

Таблица

Потенциал возобновляемых источников энергии в Азербайджан [8]

Источник Реализуемый потенциал, мВт

малые ГЭС >400

ветровая энергия >800

солнечная энергия >5000

биоэнергия >1500

геотермальная энергия >800


60

В настоящее время в Азербайджане функционирует более 200 полигонов для отходов,

общая площадь которых составляет 900 га. По оценкам, объем метана, поступающего в

атмосферу с полигонов в крупных городах, составляет: в Баку – 30,4 тыс. т (42,8 млн. м3); в

Гяндже – 5,1 тыс. т (7,2 млн. м3); в Сумгаите – 4,9 тыс. т (6,9 млн. м3); в Мингечауре ‒

1,6 тыс. т (2,3 млн. м3); в Нахичевани – 1,2 тыс. т (l,7 млн. м3); в Ширване – 1,2 тыс. т

(1,7 млн. м3) [8]. На базе этих свалок можно построить небольшие теплоэлектроцентрали для

производства электроэнергии. Однако, к сожалению, в нынешнее время в Азербайджане

реализуется лишь небольшое количество проектов с использованием биомассы.


1. International Energy Agency [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа:

http://www.iea.org/

2. Положение дел в области природопользования и сельского хозяйства. Биотопливо:

перспективы, риски и возможности. Рим, 2008. ‒ 159 с. [Электронный ресурс]. ‒ Режим

доступа: http://www.fao.org/3/a-i0100r.pdf

3. Global biofuels production up 17 % in 2010 to hit all-time high of 105 billion liters, August

2011. [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа: http://www.greencarcongress.com/2011/08/wwi-

20110831.html

4. Ethanol Production Using Corn, Switchgrass, and Wood; Biodiesel Production Using

Soybean and Sunflower, David Pimentel and Tad W Patzek // Natural Resources Research. ‒

Volume 14, Issue 1, 2005. ‒ Р.65–76.

5. Biomass energy: the scale of the potential resource, Christopher B. Field, J. Elliott

Campbell, David B. Lobell // Trends in Ecology and Evolution. ‒ Volume 23, Issue 2, 2008. ‒

P. 65–72.

6. Drax to convert to biomass within five years / Process Engineering, 2012 [Электронный

ресурс]. ‒ Режим доступа: http://processengineering.co.uk/article/2013288/drax-to-convert-to-b

7. Wood Bioenergy: The Green Lie, 2010. ‒ 29 р. [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа:

http://globalforestcoalition.org/wp-content/uploads/2010/10/briefing-paper-bioenergy_final_11.pdf

8. Углубленный обзор политики Азербайджана в области энергоэффективности.

Секретариат Энергетической Хартии, BoulevarddelaWoluwe, 56. B-1200 Brussels, Belgium,

2013. ‒ 123 с. [Электронный ресурс]. ‒ Режим доступа: http://www.energycharter.org/fileadmin/

DocumentsMedia/IDEER/IDEER-Azerbaijan_2013_ru.pdf

https://www.iea.org/

http://www.iea.org/

http://www.greencarcongress.com/2011/08/wwi-20110831.html




https://link.springer.com/journal/11053/14/1/page/1

http://processengineering.theengineer.co.uk/drax-to-convert-to-biomass-within-five-years/1013288.article

http://processengineering.co.uk/article/2013288/drax-to-convert-to-b

http://globalforestcoalition.org/wp-content/uploads/2010/10/briefing-paper-bioenergy_final_11.pdf

http://www.energycharter.org/fileadmin/DocumentsMedia/IDEER/IDEER-Azerbaijan_2013_ru.pdfУглубленный

http://www.energycharter.org/fileadmin/


61

ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ / ТУРИЗМ И РЕКРЕАЦИЯ

УДК 338.487/488=161.2(045)

Наталія Блистів, Лариса Медвідь

(Мукачево, Україна)

ОСНОВНІ ІНСТРУМЕНТИ ПРОМОЦІЇ ТУРИСТИЧНОГО ПРОДУКТУ

У статті розглянуто сутність і роль промоції туристичного продукту, роль реклами як

основи промоції турстичного регіону; основні промоційні інструменти: їх особливості та

можливості інформативного впливу на споживача для просування і продажу турпродукту.

Ключові слова: промоція, промоційні інструменти, промоакція, промо-сайт, промо-

сувеніри, промо-ролики, бренд, іміджеві брошури, подієві та тематичні флаєри, буклет,

путівник.

The article discusses the essence and role of tourism product promotion, the role of

advertisement as the basis for the promotion of the tourism region; main promotional tools: their

features and possibilities of informative influence on the consumer for the promotion and sale of

tourism products.

Key words: promotion, promotional tools, promo-event, promotional website, promotional

souvenirs, promotional videos, brand, image brochures, event and thematic flyers, booklet,

guidebook.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства постала нагальна потреба у

представленні національного туристичного продукту як цілісного образу, який формується

комплексом соціально-комунікаційних технологій, спрямованих на активізацію поведінки

споживача туристичних послуг. Про це засвідчує позитивний міжнародний досвід промоції

національного туристичного продукту країнами-лідерами туристичного бізнесу, які

застосовують механізм ефективного територіального брендингу, що реалізуються засобами

інтегрованих маркетингових комунікацій. Такий підхід визнається та застосовується не

тільки науковцями, представниками бізнесу, а й державними інституціями.

Слово «промо» – це не що інше, як скорочення від англійського promotion (просування,

стимулювання, реклама) – основна маркетингова функція, що сприяє продажу, збуту.

Промоція – це сукупність дій і засобів, з допомогою яких фірма передає інформацію на

ринок стосовно товару чи фірми, вивчає потреби споживачів, провокує їх до закупівлі і

скеровує попит. Промоція повинна скоротити дистанцію між товаром, який пропонується і

потенціальним споживачем, розширити знання споживачів про переваги товару, можливості

його використання, місце закупівлі, цінностей, пов'язаних з його купівлею, у порівнянні з

конкурентними товарами.

Промоція є неодмінною складовою стратегії регіонального розвитку туризму. Промоція

– це комплекс заходів і засобів, за допомогою яких громада має можливість спрямовувати

інформацію про себе, про свою діяльність та потреби на різні рівні сприйняття та споживча

цієї інформації. Іншими словами, завдяки промоції будь-яку територіальну громаду може

почути кожен, починаючи від самих мешканців, закінчуючи іноземними інвесторами та

туристами.

Основою туристичної промоції є реклама туристичного продукту як цілеспрямоване

розповсюдження інформації про нього з метою інформативного впливу на споживача для

просування і продажу самого продукту, що сприяє появі у покупця зацікавленості і бажання

купити даний продукт. Реклама туристичного продукту виконує ряд завдань на користь

покупців: інформує про асортимент наявних у продажі туристичних продуктів, їхні корисні

властивості і способи використання; повідомляє про нові туристичні продукти (підготувати


62

покупця до їхньої появи на ринку); формує смаки покупців, виховувати їх; нагадувати про

необхідність зробити сезонну покупку у зв'язку з якою-небудь подією або про можливість

купівлі випадково (наприклад, знижка); інформує про місця зручнішого придбання

туристичного продукту.

На користь просування і продажу туристичного продукту реклама повинна: пропагувати

туристичний продукт (компанію); стимулювати попит і зацікавленість покупців;

інформувати і нагадувати про сприятливі можливості вибору і купівлі (наприклад, знижки,

сезонні ярмарки); впливати на попит і пропозицію шляхом вивчення і прогнозування запитів

і побажань покупців.

Взаємопов’язані цілі та мета реклама туристичного продукту: формування у споживача

певного рівня знань про даний туристичний продукт; формування потреби в даному

туристичному продукті; формування доброзичливого ставлення до туристичної компанії;

спонукати споживача звернутися до даної туристичної компанії; спонукати до придбання

саме даного туристичного продукту у даної туристичної компанії; стимулювання просування

і продажу туристичного продукту; прискорення обігу туристичних продуктів; прагнення

зробити кожного споживача постійним покупцем даного туристичного продукту, постійним

клієнтом туристичної компанії; формування в інших фірм образу надійного партнера;

допомога споживачу у виборі туристичного продукту.

Промувати своє село чи містечко, значить мислити, відчувати і діяти як продавець

продукту. Найважливіше питання, що постає в першу чергу, що може в цьому селі чи

містечку зацікавити цільову групу (інвестора чи туриста), які засоби промоції є

ефективними.

Промоція туристичного регіону може здійснюватися шляхом використання певних

промоційних інструментів.

Промоакція – це сукупність дій, спрямованих на просування продукту чи послуги, які

впливають на цільову аудиторію (потенційних споживачів). Вплив може бути

інформаційним: можна візуально ознайомитися з продуктом або послугою, протестувати,

продегустувати; і стимулюючим: отримати безкоштовно продукт, що просувається, при

купівлі певної кількості продукту, отримати подарунок за купівлю товару (користування

послугою), отримати знижку на покупку товару або послуги тощо. Промоакція, зазвичай, має

короткостроковий характер. З метою введення на ринок нового товару (послуги) або

підвищення продажів уже запропонованого товару (послуги).

Промо-сайт – це одна або декілька web-сторінок, які створюються для просування

товарів або послуг в Інтернеті. Це інтернет-проект, метою якого буде привернення уваги

максимальної кількості людей. Промо-сайт яскраво інформує про переваги продукту і

забезпечує стале запам’ятовування у потенційних клієнтів.

Створення повноцінного сайту дозволяє також значно зменшити витрати на здійснення

комунікаційної політики, адже реклама в Інтернеті часто дешевше і вигідніше, ніж у газетах

чи журналах. Використання Інтернету для реклами дозволяє цілеспрямовано сформувати

свою цільову аудиторію за віком, статтю, професійною приналежністю та інтересами.

Туристичні фірми можуть оперативно відслідковувати і коректувати хід рекламної кампанії

[1].

Промо-сувеніри – це частина сувенірної продукції у вигляді недорогих дрібниць з

нанесенням логотипу компанії: кружки, ручки, календарі, блокноти – все залежить тільки від

вашої фантазії. Зазвичай їх використовують для роздачі на промо-акціях і різних

презентаціях або як корпоративні подарунки клієнтам.

Промо-ролики – це відео ролик, створений для того, щоб в графічній формі донести до

цільової аудиторії основні якості і переваги товарів і послуг. Дуже вдалий і дієвий спосіб,

тому як візуальне сприйняття найчастіше набагато ефективніше слухового. Підходить як для

ТБ, так і для мережі Інтернет.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%BA%D1%82_(%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B0)

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%87

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%BE%D0%BA


63

Промо-продукція – це предмети для повсякденного використання, в ролі яких можуть

виступати ручки, брелки, запальнички, кепки і так далі, на які наноситься логотип тієї чи

іншої компанії-виробника.

Створення повноцінного сайту дозволяє також значно зменшити витрати на здійснення

комунікаційної політики, адже реклама в Інтернеті часто дешевше і вигідніше, ніж у газетах

чи журналах. Використання Інтернету для реклами дозволяє цілеспрямовано сформувати

свою цільову аудиторію за віком, статтю, професійною приналежністю та інтересами.

Туристичні фірми можуть оперативно відслідковувати і коректувати хід рекламної кампанії

[1].

Промо-сувеніри – це частина сувенірної продукції у вигляді недорогих дрібниць з

нанесенням логотипу компанії: кружки, ручки, календарі, блокноти – все залежить тільки від

вашої фантазії. Зазвичай їх використовують для роздачі на промо-акціях і різних

презентаціях або як корпоративні подарунки клієнтам.

Промо-ролики – це відео ролик, створений для того, щоб в графічній формі донести до

цільової аудиторії основні якості і переваги товарів і послуг. Дуже вдалий і дієвий спосіб,

тому як візуальне сприйняття найчастіше набагато ефективніше слухового. Підходить як для

ТБ, так і для мережі Інтернет.

Промо-продукція – це предмети для повсякденного використання, в ролі яких можуть

виступати ручки, брелки, запальнички, кепки і так далі, на які наноситься логотип тієї чи

іншої компанії-виробника.

Публікації – брошури для туристів, які презентують історію міста, події та інформують

про найважливіші визначні місця. Вони є актуальною допомогою в плануванні подорожі – чи

до початку поїздки, чи вже перебуваючи на місці.

Іміджеві брошури. Іміджеві брошури мають надавати ідеї для поїздок у туристичний

центр. Емоційне оформлення та великоформатні фотографії на визначену тематику мають

мотивувати цю поїздку. Ці брошури мають також містити інформацію та дати проведення

важливих фестивалів, виставок, концертів, спортивних та театральних подій тощо.

Для цього необхідними є розробка різноманітної поліграфії; розробка гіда з інформацією

про ресторани, готелі, санаторії, хостели та апартаменти, а також про повний спектр послуг

туристичного бізнесу в даному регіоні.

Подієві та тематичні флаєри. Додатково до брошур для публіки повинні існувати флаєри,

орієнтовані на різні теми та кампанії. Серед іншого, необхідна брошура з оглядом важливих

подій. Необхідно розробити тематичні флаєри, які змістовно та графічно орієнтується на

визначену тематику. Передумовою є детальна інформація про продукти та пропозиції,

інтегрувати туристичну привабливість міста.

Буклет – це аркуш, переважно формату А4, який використовують для роздачі на

презентаціях і виставках та для розсилки поштою. Найчастіше формат складеного буклету

дорівнює формату єврофлаєра. Буклет друкується тільки з двох сторін і вміщує велику

кількість інформації – від детального опису послуг до карти проїзду.

Путівники – функціональна книга, що, приваблюючи читача, спонукає його відвідати

туристичний регіон, дізнатися про його історію, екскурсійні пам’ятки, туристичну

інфраструктуру тощо.

Часто в газетних кіосках чи книжкових магазинах можна придбати велику

різноманітність туристичних путівників-довідників з мапами, які повинні допомогти

зорієнтуватися туристам в місті і швидко знайти те, чим вони цікавляться.

Соціальні мережі. Використання соціальних мереж полягає в постійному поширенні

актуальної інформації про дестинацію, в перманентній підтримці інтересу до неї, в посиленні

позитивної громадської думки, таким чином, у покращенні позиціонування міста на

внутрішньому та зовнішньому ринках.

Виставкові стенди. Виставковий стенд служить для візуалізації туристичної стратегії і,

насамперед, туристичного бренду туристичної дестинацїї. При цьому клієнт має сприймати


64

його як щось цілісне. Різні виставки вимагають різних форматів стендів, перед усім з огляду

на їхні розміри та пов’язану з цим можливість залучення партнерів, які також хочуть

представити свої пропозиції.

Створюючи промопродукцію необхідно вирішити такі завдання: формування

туристичної бази даних про об’єкти та послуги; інформування про туристичний потенціал

краю; інформаційні та консультаційні послуги; організація маршрутів, програм тощо та їх

координування; промоція туристичного потенціалу краю; залучення широкого кола туристів;

інформування про туристичну інфраструктуру (садиби, готелі.); надання інформації

місцевим та іноземним туристам і туристичним організаціям; сприяння співпраці між

туристичними організаціями; розвиток туристичних можливостей краю.

Промоція міст – тренд, який уже давно вловили та реалізували європейські міста, від

найбільших до найменших. Надолужувати треба багато, проте це в інтересах самих

українських міст. То ж сьогодні перед туристичним бізнесом міст стоїть чітке завдання –

скористатись тим туристичним потоком, який має місто, і запропонувати нашим гостям, як

вітчизняним, так і іноземним, пам’ятки, розташовані неподалік від міської зони, однак які

мають важливе культурне значення.


1. Воронов В. Организация электронной коммерции / В. Воронов, В. Лазарев,

О. Павленко // Маркетинг. – 2006. – №3. – С. 81-93.

УДК 338.487/488:712.253]=161.2(045)

Аніта Дмитровська, Сергій Махлинець


ТУРИСТИЧНИЙ ПРОДУКТ НАЦІОНАЛЬНОГО ПАРКУ,

ЙОГО ФОРМУВАННЯ І ПРОСУВАННЯ

У статті розглядаються основні функції національних парків щодо формування і

просування туристичного продукту. Акцентується увага на управлінських і організаційних

заходах, спрямованих на підвищення туристичної привабливості території НП, створення

іміджу парку як туристично-рекреаційного центру.

Ключові слова: національний парк, туристична привабливість, туристично-

рекреаційний центр, туристична послуга, турпродукт.

The article deals with the main functions of national parks which relate to the formation and

promotion of tourism products. The emphasis has been made on management and organization

measures aimed at increasing the tourist attractiveness of the NP territory, creation of the park

image as a tourism and recreational center.

Key words: national park, tourism attraction, tourism and recreation center, tourist service,

tourist product.

Серед об'єктів ПЗФ найбільш придатними для рекреаційного використання є національні

парки, які включають дві зони для регульованої і стаціонарної рекреації. Національний парк

є територією, на якій знаходяться найбільш своєрідні природні та історико-культурні

комплекси, що відзначаються особливою екологічною, естетичною, оздоровчою цінністю. В

ідеалі в національному парку мають бути представлені типові та унікальні природні об'єкти,

які давали б уявлення про особливості природи даного регіону. Функціями національного

парку, крім рекреаційної, є природоохоронна, науково-дослідна, культурно-освітня.


65

Існує широко поширена помилка про те, що туристським продуктом національного

парку є туристські маршрути або тури. Насправді все, що національний парк робить в галузі

туризму, потрібно розглядати як виробничий процес, основу якого складають пам'ятки

парку, обмеженням є його рекреаційна ємність, а продуктами – проформи туристського

пропозиції, ідеї або окремі програми. Тому під процесом формування турпродукту

національного парку слід розуміти комплекс управлінських і організаційних заходів,

спрямованих на підвищення туристичної привабливості цієї території, створення іміджу

парку як туристично-рекреаційного центру.

При формуванні турпродукту особливу перевагу дає використання сучасних

комп'ютерних технологій, в тому числі і геоінформаційних систем (ГІС). Картографічне

зображення ресурсної бази території дає повну і наочну картину існуючої ситуації.

Застосування ГІС дає великі можливості при моделюванні перспектив розвитку туризму на

території і істотно спрощує технологію розробки туристських маршрутів.

Процесу формування турпродукту передують оцінка туристського потенціалу НП і його

маркетинговий аналіз. На основі даного аналізу визначаються найбільш цікаві для

національного парку цільові групи відвідувачів і складаються програми розвитку видів

туризму, найбільш доцільних саме в цьому парку.

Облаштування і туристська інфраструктура, безпека і інформаційне забезпечення прямо

впливають на якість відвідувань і є найважливішими елементами турпродукту НП. Тому,

формування позитивного іміджу національного парку і просування його турпродукту є

спільним завданням туроператорів, національного парку, місцевих і регіональних

адміністрацій. Позитивний імідж повинен бути заснований на особливостях конкретного

національного парку.

Рекламно-інформаційні матеріали повинні мати практичну спрямованість, тобто

відповідати на конкретні запитання (рис.1).

Реалізація туристичного продукту здійснюється туроператорами та турагентами як

безпосередньо і потенційним туристам, так і оптом туристським агентам через систему

туристських ярмарків і бірж.

Позиціонування національного парку і просування його туристського продукту

здійснюється за наступними напрямками: як об'єкта показу природних та історико-

культурних пам'яток; як місця відпочинку на природі.

Рис. 1. Практична спрямованість рекламно-інформаційних матеріалів

національного парку

Як туди дістатися?

Які умови відвідування?

Що можна подивитися?

Де можна зупинитися?

Де можна перекусити?

Які унікальні переваги даної території?

Де можна отримати додаткову інформацію?

Як зробити попереднє замовлення?


66

НП може реалізовувати відвідувачам (безпосередньо або через туроператорів) такі

послуги: відвідування території національного парку і його окремих об'єктів; відвідування

візит-центрів, музеїв та експозицій, програми екологічної освіти; постачання екологічною

інформацією; забезпечення інформацією з безпечної поведінки на території парку; реалізація

рекламно-видавничої продукції (картосхем національного парку, буклетів, фотоальбомів,

календарів, іншої сувенірної продукції з символікою НП); розміщення на обладнаних

стоянках, в кемпінгах, гостьових будинках і тощо; користування обладнаними кострищами,

туалетами та іншими об'єктами облаштування; послуги з харчування; послуги гідів-

провідників, екскурсоводів і перекладачів; прокат спортивного інвентарю; розповсюдження

аудіо-, відео- і фотопродукція про національний парк; організація дозвілля (спортивні,

оздоровчі заходи і т.д).

Відвідування національного парку слід розглядати як комплексну послугу. З огляду на

психологію відвідувачів, бажано, щоб плата за вхід передбачала б не лише можливість

потрапити на територію парку, а й включала в себе видачу пам'ятного буклета або значка з

символікою парку, якого-небудь недорогого сувеніра тощо. Чим вище буде плата за вхід, тим

більше додаткових «безкоштовних» послуг вона повинна в себе включати. Введення плати за

вхід має сенс у випадку, якщо національний парк може реально забезпечити її збір

(наприклад, якщо в парк є всього 2-3 в'їзду, на яких є можливість поставити шлагбауми).

У національних парках кластерного типу або перебувають густо населеній місцевості

більш ефективно вводити помірну плату за користування тими чи іншими об'єктами

благоустрою (обладнаними стоянками, привалами, кемпінгами тощо), так як витрати НП на

підтримку цих об'єктів в належному стані очевидні як для турфірм, так і для відвідувачів.

Оскільки сьогодні національні парки України не можуть повністю відмовитися від стягнення

плати за послуги населенню, бажано, щоб цінова політика НП була диверсифікована з

урахуванням рівня доходів різних категорій громадян. Введення пільг і пільгових

абонементів для місцевих людей, а також для окремих категорій соціально-незахищених

громадян має великий суспільний резонанс і сприяє створенню позитивного іміджу як

окремого національного парку, так і природоохоронної діяльності в цілому. Оскільки

господарська діяльність в сфері туризму пов'язана з високими комерційними ризиками і

вимагає високого професіоналізму і значних капіталовкладень, бажано, щоб в кінцевому

підсумку наданням платних послуг зайнявся б переважно приватний сектор.

Деякі НП мають на своєму балансі будівлі і споруди (наприклад, колишні турбази), які,

як правило, знаходяться в аварійному стані і не можуть бути використані для пропозиції на

їх базі конкурентоспроможних турпродуктів. Витрати на підтримку в належному стані та

переобладнання подібних об'єктів для потреб туризму негативно позначаються на

рентабельності. Тому такі об'єкти краще здавати в оренду. Світовий досвід показує, що

бізнесмени рідко експлуатують створені в національних парках державою об'єкти

туристичної інфраструктури, вважаючи за краще на їх місці будувати нові гостьові будинки,

притулки, невеликі готелі, більш повно відповідають споживчому попиту і світових

стандартів якості.

Інформаційне забезпечення клієнтів парку є однією з основних його функцій, від якої

прямо залежить популярність НП і дотримання відвідувачами правил поведінки на його

території. Крім того, інформаційне обслуговування повинно пов'язувати в єдине ціле всі

види діяльності цієї ООПТ і формувати її позитивний імідж в очах потенційних споживачів

турпродукту. Основними видами діяльності національного парку з інформаційного

обслуговування споживачів є: створення і облаштування інформаційних центрів;

інформаційне оформлення об'єктів показу і маршрутів; видання друкованої продукції про

національний парк, в тому числі путівників і карт маршрутів; створення якісного Інтернет-

сайту парку і своєчасне оновлення інформації про нього.

Умовно споживачів інформації про національний парк можна розділити на дві групи:

еколого-просвітницькі та природоохоронні організації; потенційні відвідувачі (туристи).


67

Безкоштовними для відвідувачів повинні бути такі відомості: про порядок і строки

відвідування; про транспортну доступність і її особливості; про наявність місць в готелях і

притулках; про набір основних і додаткових послуг; про існуючі туристських і екскурсійних

маршрутах і деяка інша інформація.

З огляду на порівняно високу вартість робіт з розробки і поширення інформації, НП

повинен залучати для цих цілей спонсорів з числа місцевих підприємств і організацій, а

також природоохоронних фондів.

Однією з головних складових турпродукту національного парку може стати служба

гідів-провідників або гідів-екскурсоводів. При наявності спеціальної додаткової підготовки

подібні послуги можуть надавати при наявності спеціальної підготовки як фахівці

національного парку, так і місцеві жителі, з якими туроператори безпосередньо укладають

договори на обслуговування туру. Супровід туристичних груп фахівцями національного

парку також передбачає: забезпечення туристів схемами маршруту; проведення інструктажу

з правил техніки безпеки і особливостям поведінки на території парку; при необхідності

перевірка фізичної підготовки і спеціальних навичок (верхової їзди, скелелазіння, сплаву на

плоту тощо), надання спеціального інвентарю.

Облаштування території відіграє важливу роль при розвитку туризму і відпочинку. На

території національного парку воно також служить мінімізації антропогенного впливу від

рекреаційної та туристичної діяльності на природні та історико-культурні комплекси і

об'єкти. Базове облаштування території проводиться силами самого національного парку і є

найважливішим компонентом його турпродукту. Необхідно, щоб в проектуванні об'єктів

базового облаштування, здійснюваного НП, активну участь брав відділ по туризму. Дане

участь реалізується шляхом внесення в план управління НП пропозицій на основі даних

екологічного моніторингу та результатів маркетингу.

Вимоги, яким повинні відповідати елементи облаштування території парку: мінімальні

навантаження на природне середовище та історико-культурні об'єкти; зручність і безпеку для

відвідувачів; гармонує з навколишнім простором дизайн.

Мініготелі, готельні комплекси та лікувально-оздоровчі центри, а також інші

підприємства сфери обслуговування та індустрії розваг формують інфраструктуру туризму

поблизу кордонів НП і не відповідає базовому облаштування території. З уже діючими

підприємствами сфери обслуговування слід розробляти програми спільних дій з мінімізації

негативного впливу на навколишнє середовище. Будівництво нових об'єктів і споруд на

території національного парку, пов'язаних з його функціонуванням, слід вирішувати тільки в

тому випадку, якщо передпроектна документація свідчить про застосування передових

сучасних екологічно безпечних технологій, при цьому не можна допускати надмірної

концентрації об'єктів. Відповідно до досвіду експертів, навіть такий привабливий для

національних парків вид туризму, як природно-орієнтований туризм, передбачає наявність

засобів розміщення певної мінімальної комфортабельності.

Одним з важливих критеріїв туристської привабливості території є безпека відпочинку.

Національному парку спільно з місцевими органами влади, туроператорами та іншими

зацікавленими сторонами слід розробити комплекс заходів щодо попередження нещасних

випадків, надання необхідної медичної допомоги, в тому числі і долікарської, евакуації

постраждалих, пошуків заблукалих туристів. При цьому національні парки не повинні

підміняти собою місцеві органи влади або інші структури. Роль парку в цьому процесі

полягає у: розробці правил безпечної поведінки на території парку; взаємодії з відповідними

органами, відповідальними за безпеку людей.


1. Архіпова Г.І. Екотуризм на територіях та об’єктах природо-заповідного фонду //

Вісник НАУ. ‒ 2009 ‒ № 2. ‒ С. 100–104.


68

2. Бундзяк Й.Й. Особливості розвитку екотуризму на природоохоронних територіях

(на прикладі Карпатського біосферного заповідника) // Екотуризм і сталий розвиток у

Карпатах: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Рахів, 2007. – С. 32-35.

3. Гетьман В. І. Основні завдання і проблеми розвитку екотуризму в національних

природних парках і біосферних заповідниках України // Гори і люди (у контексті сталого

розвитку): Матеріали Міжнародної конференції, присвяченої Міжнародному року гір

(м. Рахів, 14 – 18 жовтня 2002 р.), т. 1. – С. 304 – 313

4. Довганич Я.О., Покиньчереда В.Ф. Особливості планування розвитку екотуризму на

природоохоронних територіях // Екотуризм і сталий розвиток у Карпатах: Матеріали міжнар.

наук.-практ. конф. – Рахів, 2007. – С. 100-107

УДК 728.52(477.62)

Євгенія Іванова, Ольга Любчук

(Маріуполь, Україна)

МЕЛЕКІНО ЯК КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНЕ СЕЛИЩЕ ПРИАЗОВ’Я

У статті розглядається історія створенні Мелекіно із рибальського селища в курортне.

Ключові слова: Мелекіно, бази відпочинку, історія розвитку, Азовське узбережжя,

Азовське море, курорт.

The article deals with the history of the creation of Melekino from a fishing village in the

resort.

Key words: Melekino, recreation bases, history of development, Azov coast, Azov sea, resort.

На сьогоднішній день відпочинок біля Азовського моря вже не сприймається, як

найдешевша можливість вибратися хоч куди-небудь, і лише в тому випадку, якщо

можливості опинитися на якомусь іншому узбережжі відсутні. Зараз Азовське узбережжя ‒

загальновизнана курортна зона, куди приїжджають на відпочинок не тільки жителі Росії та

України, а й представники інших, більш далеких країн. Як і раніше відпочинок біля

Азовського моря приваблює туристів своїми демократичними цінами, але це вже давно не

головний критерій, через що сюди з'їжджаються відпочиваючі.

Завдяки впровадженню курортно-оздоровчих програм на Азовському узбережжі

розташовується велика кількість пансіонатів і санаторіїв, які займаються профілактикою і

лікуванням верхніх дихальних шляхів, серцево-судинної, рухової та інших систем. Крім того

мілководне і тепле Азовське море є гарним місцем для відпочинку молодих сімей з дітьми і

людей літнього віку.

Одним з основних курортів Приазов'я є Мелекіно. Селище засноване в другій половині

XIX століття, як рибальська артіль поміщика Мелек і довгий час залишалося рибальським

селом, протягом майже 100 років, до середини 20 століття, коли в СРСР звернули увагу на

Мелекіно, як на зручне курортне містечко, воно почало активно розвиватися і будуватися ‒

будувалися пансіонати і бази відпочинку від різних промислових підприємств, в основному з

Донецька і Маріуполя, інших міст Донецької області. Щороку в Мелекіно приїжджало все

більше відпочиваючих і туристів, що стимулювало розвиток села.

У 23 кілометрах від Маріуполя на півдні Донецької області розташовано Мелекіно. Дане

селище відноситься до Першотравневого району, в якому проживає приблизно 1458

мешканців.

Дістатися в Мелекіно можна з автостанції АС-2 м. Маріуполь рейсовим автобусом (на

перший або другий "спуск" курорту) або маршруткою за побажанням на перший або другий

"спуск". Тривалість подорожі складає приблизно 30 хвилин. Якщо вийти на верхній трасі, то


69

до селища Мелекіно йти десять хвилин до першого спуску. У самому селищі немає

автостанції, а тільки ‒ зупинка маршруток.

Курортне селище знаходиться впродовж траси, біля самого моря. З обриву від траси

відкривається чудовий краєвид на селище і море. Подолавши спуск, турист опиняється в

самому серці даного курорту. Відпочинок в Мелекіно буде цікавим для туристів будь-якого

віку. Усе узбережжя за самим селом аж до Білосарайської Коси забудовано пансіонатами. До

Мелекіно такі пансіонати: Портовик, Буревісник, Угольок, Наука, Машинобудівник,

Монтажник, Чайка, Білий парус, Ремонтник, Хвиля, Парубій, Електрон, Бриз, Сонячна,

Троянда, Пристань, Голуба далечінь, Парус, Мрія, Енергетик, Корал, Романтик, Перли,

Парубій, Металіст, Мирний, Луч, Світлана, Донбас, Причал, Лелека, Співдружність, Золотий

берег, Будівельник, Метеор, Спорт, Юність, Дружба, Дельфін, Янтар, Міраж, Калина

червона, Парубій, Альбатрос, Азов'є, і це далеко не повний список. В Мелекіно дуже багато

магазинів, кафе, дискотек, є кілька нічних клубів, два торгових центра, де продаються

різноманітного виду та асортименту товари. Також надаються екскурсійні, анімаційні,

рекламні та сувенірні послуги.

В Мелекіно є культурно релігійним центром. Тут розташован великий Православний

храм з червоної цегли на честь Святої Великомучениці Варвари ‒ покровительки не тільки

шахтарів і мандрівників, а й усіх, хто хоче позбутися від раптової смерті. Храм почали

зводити з завидною швидкістю на пожертви багатьох місцевих підприємців, але до 2009 року

будівництво зупинилося і, оскільки покрівля не була зведена, є небезпека руйнування ще

навіть не добудованого храму. З літа 2010 року з ініціативи Мелекінского православного

приходу на почали проводити регулярні богослужіння. Православна громада відчуває гостру

необхідність завершення будівництва храму, так як будівля старої школи, яке надали їм для

богослужінь, ще в 2001 році налічує близько 100 років, і через рухів ґрунту розповзається і

стає непридатним для проведення богослужінь. Однак на початку 2014 року будівництво

було завершено.

В селі також є пам'ятник десантникам-визволителям, який знаходиться на братській

могилі. 9 травня 2013 року пам'ятник був перенесений на спеціально побудований меморіал

у верхній частині села.

Бази відпочинку, пансіонати, готелі Мелекіно розташовані в безпосередній близькості

від моря близько 20-100 метрів. Вони розтягнуті вздовж узбережжя майже на 8 км, яке

умовно ділиться на перший і другий спуски. На березі часто можна зустріти наметові

містечка і кемпінги.

Клімат: помірно-континентальний. Літо починається в середині травня. Вода в морі

прогрівається дуже швидко і вже в середині травня досягає 20-22 градусів за Цельсієм, а в

липні-серпні ‒ 26-28 градусів. Теплий клімат і ласкаве море в поєднанні з інфраструктурою

селища принесуть Вам масу позитивних емоцій і зроблять Ваш відпочинок по справжньому

цікавим і незабутнім.

У курортний період в Мелекіно, триває з червеня до вересня на продуктових ринках

відпочиваючі можуть вдосталь побалувати себе дешевими екологічно чистими фруктам,

овочами, а також домашніми молочними продуктами та, звичайно ж, свіжої або в'яленою

рибою. Ринки розташовані як в центрі села, так і місцями у баз відпочинку, а також на

2 спуску.

Мелекіно має широку смугу золотистих піщаних пляжів. Дно пологе, тому курорт

цікавий для батьків з дітьми. Пляжі радують наявністю водних атракціонів, катерів, скутерів.

Берег моря в більшості є піщаним та іноді трапляються ракушки. У 100 метрах від берега

глибина більше півтора метрів. Центральний пляж невеликий, поряд є місця для відпочинку,

заклади харчування та кафе. Далі починаються пляжі баз відпочинку. Курорт Мелекіно

розтягнутий на пару десятків кілометрів і плавно переходить в селище Білосарайська коса.


70


1. Мелекино [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ru.wikipedia/org/wiki/Мелекино.

2. Азовское море Мелекино. Отдых в Мелекино [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

asinfo.com.ua /azov/city/php?cid=306

3. Отдых у Азовского моря. Отправляемся в Мелекино [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: lastochka-y-moria.com

4. Мелекино [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://grandukraine.com/goroda-i-

sela-ukrainyi/melekino.html

УДК 336.41

Анастасія Короленко

(Херсон, Україна)

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

НА ТУРИСТИЧНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

Досліджено передумови формування та реалізації стратегій управління персоналом на

туристичному підприємстві. Доведено, що управління персоналом є фактором забезпечення

економічної стабільності та підвищення конкурентоспроможності підприємств. Визначено

сутність системи управління персоналом. Запропоновано напрями покращення

ефективності менеджменту персоналу на туристичних підприємствах.

Ключові слова: персонал, управління персоналом, стратегії управління, менеджмент

персоналу, туристичне підприємство.

The preconditions of formation and realization of strategies of personnel management are

explored at the tourist enterprise. It has been proved that human resources management is a factor

in ensuring economic stability and increasing the competitiveness of enterprises. The essence of the

personnel management system is determined. Are offered directions of improvement of efficiency of

management of the personnel at tourist enterprises.

Key words: personnel, personnel management, strategy management, personnel management,

travel company.

Стратегічна орієнтація економіки на ринкові відносини докорінно змінює підходи до

розв'язання багатьох економічних та соціальних проблем, передусім тих, які пов'язані з

людиною. Тому, в ринкових умовах завданням першорядної важливості для розвитку

підприємств, є якісні зміни стереотипів господарювання та значною мірою вирішення

проблем управління персоналом у зв’язку з підвищенням ролі працівника. Управління

персоналом стає фактором забезпечення економічної стабільності та підвищення

конкурентоспроможності підприємств, тому потребує посиленої уваги й залишається

актуальним для всіх господарських утворень.

В основі сучасних концепцій управління людина виступає як найважливіший ресурс

процесу виробництва та одночасно як особистість з її потребами, мотивами, інтересами,

цінностями. Підхід до персоналу як ресурсу означає індивідуальний підхід до кожного

працівника в межах поєднання інтересів підприємства і працівника, розуміння стратегічного

виміру в управлінні персоналом.

Так, наприклад, на думку В. Савченко управління персоналом – це система

взаємозалежних, організаційно-економічних і соціальних заходів по створенню умов для

нормального функціонування, розвитку й ефективного використання потенціалу робочої

сили на рівні підприємства [3].

В свою чергу, за іншим підходом управління персоналом можна визначити як діяльність,


71

що спрямована на досягнення найбільш ефективного використання працівників для

досягнення цілей підприємства та особистісних цілей [1, 4].

З позиції І. Ігнатьєвої управління людськими ресурсами – головна функція будь-якого

підприємства, адже персонал – найбільш складний суб’єкт управління в підприємстві,

оскільки, на відміну від речових факторів виробництва, є живим, має можливість самостійно

приймати рішення, діяти, критично оцінювати пред’явлені до нього вимоги та має

суб’єктивні інтереси [2].

В цілому під стратегією управління персоналом слід розуміти довгостроковий, якісно

визначений напрям дій туристичного підприємства щодо формування

конкурентоспроможного кадрового потенціалу, забезпечення його розвитку та ефективного

використання, спрямований на задоволення широкого спектра потреб працівників, розвиток

та досягнення поставлених стратегічних цілей туристичного підприємства з урахуванням

його ресурсних можливостей та змін, що відбуваються в зовнішньому середовищі.

Потрібно зазначити, що необхідною передумовою формування та реалізації стратегії

управління персоналом на туристичному підприємстві є удосконалення існуючої

економічної, соціальної та організаційної структури управління персоналом, що дозволить

розширити коло функцій системи управління персоналом і від власне кадрових питань

перейти до розробки стратегії управління персоналом, системи мотивування та

стимулювання, дослідження ринку праці та ринку освітніх послуг, формування

конкурентоспроможних працівників тощо [5].

При виявленні особливостей ефективності менеджменту персоналу на туристичних

підприємствах слід брати до уваги, що вони визначаються ринковими, політичними,

економічними, соціальними передумовами. Зокрема: ринкові передумови пов'язані із

конкурентними позиціями підприємств; політичні передумови пов'язані із можливостями

розвитку туристичної галузі, забезпеченими необхідністю вирішення політичних проблем як

у середині країни, так і за її межами; соціальні передумови пов'язані із задоволенням

культурного, пізнавального, інформаційного, оздоровчого, спортивного характеру;

економічні передумови пов'язані із зайнятістю населення та зростанням його благополуччя.

Таким чином, використання ефективної системи управління персоналом дозволить

керівництву туристичного підприємства приймати обґрунтовані управлінські рішення у

сфері формування, розвитку та ефективного використання людських ресурсів.


1. Гудзинський О.Д., Судомир С.М., Гуренко Т.О. Управління формуванням

конкурентоспроможного потенціалу підприємств (теоретико-методологічний аспект):

монографія. ‒ К. : ІПК ДСЗУ, 2010. ‒ 212 с.

2. Ігнатьєва I.A. Удосконалення системи стратегічного управління персоналом

сучасного підприємства [Текст] / I.A. Ігнатієва, Т.М. Сидоренко// Вісник КНУТД. ‒ 2012. ‒

№6. ‒ С. 12-17.

3. Савченко В. А. Управління розвитком персоналу: навч. посіб. / В. А. Савченко. ‒ Київ:

КНЕУ, 2002. ‒ 351 с.

4. Шпак Л.I. Формування системи оцінки персоналу на прикладі туристичних

організацій / Л.І. Шпак // Вісник Східноєвропейського університету економіки і

менеджменту. Серія: Економіка і менеджмент. ‒ 2012. ‒ №1. ‒ С. 120-127.

5. Щербина A.M. Особливості управління персоналом на туристичних підприємствах/

А.М. Щербина / Моделювання регіональної економіки. ‒ 2013. ‒ №1(21). ‒ С. 310-315.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Юрченко В. В.


72

УДК 379.851

Владислав Король (Херсон, Україна)

СТАН РОЗВИТКУ АНІМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ТУРИЗМІ Сьогодні формування анімаційних програм важливе для розвитку туристичної

індустрії. Актуальність всебічного дослідження туризму обумовлена його багатогранністю та суспільною значущістю. Основна увага в дослідженнях явищ та процесів, пов'язаних з туризмом, приділяється питанням впровадження анімаційних програм.

Ключові слова: анімація, програми, реклама, поняття, дозвілля. Today the formation of animation programs is important for the development of the tourism

industry. The urgency of a comprehensive study of tourism is due to its versatility and social significance. The main focus of the study of phenomena and processes related to tourism, is devoted to the implementation of animation programs.

Key words: animation, programs, advertising, concepts, leisure. Анімація в туризмі – це своєрідна форма реклами, повторного залучення гостей і їх

знайомих, та просування туристського продукту на ринок для підвищення доходності і прибутковості туристичного бізнесу.

Сьогодні вчені по-різному розглядають це поняття. Так, С.М. Килимистий виділяє, що анімація в туризмі базується на теоретичних засадах культурно-дозвіллєвої діяльності [5].

Однією з найпопулярніших концепцій дозілля є концепія американського дослідника Макса Каплана, який пропонує класифікувати дозвілля на такі моделі:

гуманістична модель, в якій дозвілля розглядається як мета, як споглядання і задоволення;

терапевтична модель, що трактує дозвілля як засіб, інструмент досягнення життєвих цілей;

кількісну модель, в якій дозвілля ототожнюється з вільним часом;

інституційну модель, що розглядає різне ставлення до дозвілля в залежності від поглядів на релігію, освіту, політику, культуру;

епістемілогічну модель, яка пов’язує дозвіллєву діяльність, її зміст з ак-сіологічними та естетичними поглядами на життя;

соціологічну модель, що характеризує дозвілля як сукупність певних елементів, протилежних роботі й таких, що визначають дозвіллєву діяльність як добровільну і творчу [6].

Першими зрозуміли необхідність теоретичної розробки анімаційної діяльності представники туристичної сфери. Так, піонерами на пострадянському просторі в розробці механізмів впровадження анімаційних форм дозвілля в практику туризму стали Н. Гаранін та І. Булигіна, які 2003 р. випустили книгу «Менеджмент туристської і готельної анімації». На жаль, вчені не розкрили повний спектр форм і видів анімаційної діяльності в туризмі, не визначили адресність анімаційних програм, досить поверхово підійшли до методології та технології організації анімаційної діяльності. Позитивом роботи є визначення типології анімації в туризмі (розподіл на туристичну і рекреаційну складові) та характеристика роботи анімаційної служби [4].

В той же час, О. Височило виділяє туристичну анімацію, як найважливішу частину сукупної діяльності на туристському підприємстві, вираження високого ступеня її професіоналізму, найважливіша складова частина турпродукту [3]. А. Байлик вважає, що анімація – це додаткові послуги, що надаються туристу та дозволяють, поряд з добре організованими проживанням, харчуванням, створити найбільш комфортні умови для відпочинку [2].


73

Також, розглядаючи анімаційний процес з погляду системного підходу як процес задоволення специфічних потреб людини у спілкуванні, русі, культурі, творчості, розвагах і приємному проведенні вільного часу, виділяють декілька видів анімації:

1. анімація в русі ‒ задовольняє потребу людини в русі в поєднанні з приємним хвилюванням;

2. анімація через хвилювання ‒ задовольняє потребу людини у відчутті нового, невідомого, неочікуваного при спілкуванні, відкриттях, а також при подоланні труднощів;

3. анімація через спілкування ‒ задовольняє потребу у спілкуванні з новими цікавими людьми, обміні життєвим досвідом, у відкритті внутрішнього світу людей і пізнанні себе через спілкування;

4. анімація через заспокоєння ‒ задовольняє потребу людей у психологічній розрядці від повсякденної втоми через заспокоєння, усамітнення, контакт з природою;

5. культурна анімація ‒ задовольняє потребу людей у духовному розвитку особистості через залучення до культурно-історичних пам`ятки і сучасних зразків культури країни, регіону, народу, нації;

6. творча анімація ‒ задовольняє потребу людини в творчості, показі своїх здібностей і встановлення контактів з близькими за думкою людьми, через спільну творчість [1].

Отже, сьогодні анімаційна діяльність залишається актуальним питанням в туристичній індустрії. Анімація має перспективне майбутнє, оскільки здатна виконувати такі завдання, як виховання, освіта, відпочинок, розвиток культури людини, формування оптимістичного настрою, загалом має вплив на формування і розвиток особистості.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Агафонова Л., Агафонова О. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення,

конкуренція, державне регулювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л Агафонова, О. Агафонова. ‒ К.: Знання України, 2002. – 352 с.

2. Байлик С. Організація анімаційних послуг в туризмі: навч. посіб. / С. Байлик. – Харків: ХНАМГ, 2008. – 197 с.

3. Височило О. Менеджмент в анімаційній діяльності / О. Височило, Н. Щербакова // Вісник НТУ. – К.: НТУ. – 2012. –Вип. 26. – С. 50-53.

4. Гаранин Н. Менеджмент туристской и гостиничной анимации: учеб. пособие / Н. Гаранин, И. Булыгина. – М.: Советский спорт, 2003. – 128 с.

5. Килимистий С. Анімація в туризмі: Навч. посібник / С. Килимистий. – К.: Вид-во ФПУ, 2007. – 188 с.

6. Kaplan M. Leisure: Theory and policy / M. Kaplan. – N.Y., 1975. – P. 22.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Макієнко О.А.

УДК 379.85 Катерина Кравченко, Олександра Палій

(Харків, Україна)

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПІДВИЩЕННЯ

ТУРИСТИЧНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ У статті проведено аналіз сучасного стану туристично-рекреаційного комплексу

Полтавської області. Класифіковано за функціональним призначенням туристично-рекреаційні ресурси області. Виявлено проблеми та перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу. Схарактеризовано сільський туризм як один з найперспективніших видів туризму в Полтавській області.

Ключові слова: туристично-рекреаційний комплекс, туристично-рекреаційна діяльність, проблеми та перспективи розвитку, сільський туризм.


74

In the article the modern state of the tourist and recreational complex of the Poltava region is

analyzed. Tourist and recreational resources of the region are classified according to the functional

purpose. Problems and prospects of development of tourist-recreational complex is revealed. Rural

tourism as one of the most promising types of tourism in the Poltava region is described.

Key words: tourist-recreational complex, tourist and recreational activity, problems and

prospects of development, rural tourism.

В сучасному світі туризм відноситься до найбільш потужних, динамічних галузей

господарства, адже створює необхідні умови для стійкого розвитку регіонів, сприяє

соціальній та екологічній безпеці, підвищенню рівня життя населення, збереженню

навколишнього середовища [4, 9].

Полтавська область є одним з найпривабливіших туристично-рекреаційних регіонів

України з огляду на її вигідне транспортно-географічне положення, розміщення в

лісостеповій зоні, розгалуженість гідрографічної мережі, наявність бальнеологічних і

грязьових курортів [5]. В області сформована та функціонує мережа з 139 туристичних та

екскурсійних підприємств, туристичних фірм, розроблено маршрути зеленого туризму, але

сфера туризму на разі не є одним з вагомих секторів економіки регіону [5, 8].

Метою роботи є визначення проблем та перспектив розвитку туристичної сфери у

Полтавській області.

За метою подорожі в Полтавській області можна виділити наступні перспективні

напрями туристично-рекреаційної діяльності [5, 7, 8, 9]:

- рекреаційна, в основі якої лежить потреба у відновленні фізичних та психічних сил

людини (бальнеологічні, грязьові курорти, тощо);

- пізнавальна – подорожі з відвідуванням історико-культурних об’єктів (музеї, садиби,

історико-культурні заповідники);

- ділова – подорожі з метою участі у переговорах, нарадах, міжнародних та

національних виставках (у Полтаву, або ж на Сорочинську ярмарку);

- наукова – поїздки з метою участі у конференціях, симпозіумах, семінарах, тощо (до

ВНЗ та наукових установ Полтави та регіональних центрів);

- спортивна – подорожі з метою відвідування змагань або спортивних ігор,

задоволення потреб у заняттях певним видом спорту;

- релігійна – основана на релігійних потребах та включає відвідування споруд

(монастирів, церков, капличок) та святих місць (єврейське кладовище у м. Кобеляки та ін. ) з

метою паломництва;

- екологічна – відвідування екологічно безпечних природоохоронних територій

(переважно на узбережжі Дніпра та річок Псел, Ворскла, Сула, де залишились рідкісні види

фауни та флори);

- до сільської місцевості – з метою відпочинку у особистих садибах селян;

- ностальгічна – у задоволенні потреб людей у відвідуванні місць в регіоні свого

попереднього проживання.

Найчастіше на практиці зазначені види комбінуються, що як правило викликано

комплексними потребами туристів. Рекреаційні ресурси Полтавської області доцільно

поділити на три групи (рис. 1):


75

Рис. 1. Туристично-рекреаційні ресурси Полтавської області

(побудовано автором за даними [5, 8])


76

Проведений аналіз стану туристично-рекреаційної сфери Полтавської області дозволив

визначити проблеми та перспективи, запропонувати шляхи оптимального розвитку туризму

та рекреації в регіоні (таблиця 1.):

Таблиця 1

Проблеми та перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу

Полтавської області (побудовано автором за даними [3, 4, 6, 9])

№

з/п

Проблеми Шляхи оптимізації Перспективи

1. Негативний імідж

України на світовому

рівні щодо проведення

відпочинку,

відсутність належної

реклами

Маркетинг туристично-

рекреаційного потенціалу

України на державному та

регіональному рівнях, створення

закордонних туристичних

представництв, проведення

рекламних компаній для

закордонного ринку, розроблення

та впровадження рекламних та

стимулюючих заходів для

відкриття України та її регіонів

для масового рекреанта

Популяризація на

світовому рівні

українських

природних

рекреаційних ресурсів,

культури та звичаїв

українського народу

2. Недосконалість

нормативно-правової

бази для забезпечення

рекреаційної діяльності,

несприятливий клімат

інвестування, адже діючі

норми державно -

правового регулювання та

податкова система не

стимулюють розвиток

туристично-рекреаційної

діяльності.

Звільнення від сплати ПДВ на

продаж путівок, звільнення від

оподаткування земельних

ділянок, на яких діє рекреаційна

інфраструктура,

зменшення ставок податку на

прибуток для туристичних

підприємств, що надають

пріоритет в’їзду туристів;

встановлення протекційної

податкової політики на

здійснення туристичних

подорожей дітей та молоді в

межах України, зменшення

ставок готельного збору.

Прискорений розвиток

рекреаційно-

туристичного та

санаторно-курортного

комплексів України,

формування його

конкурентоспроможно

сті, створення

сприятливого клімату

для споживача та

зацікавленості для

інвесторів, збільшення

фінансових

надходжень від

реалізації якісних

послуг.

3. Незадовільний рівень

розвитку транспорту та

транспортної

інфраструктури,

обмежена кількість

авіарейсів, черги на

митницях, незадовільний

стан автомобільних

доріг, незручний графік

автобусного

внутрішньорегіонального

сполучення

Реформування сфери транспорту

в Україні, залучення

лоукостерних авіаперевізників,

ремонт доріг, створення

автобанів, перегляд

внутрішньорегіонального графіку

руху транспорту у Полтавській

області

Збільшення притоку

іноземних туристів до

України, туристів з

України за умови

регулювання

внутрішньорегіональн

ого

пасажироперевезення.

4. Низький рівень розвитку


Створення в Полтавській області

системи належного сервісу, в

Стимулювання різних

сфер туристичної


77

інфраструктури, якості

продукції і послуг в

Полтавській області

основу якого покладено бажання

та інтереси рекреанта, а цього, в

свою чергу, можна досягнути

залученням значних

інвестиційних коштів в галузь та

проведенням якісної сертифікації

всіх наявних готельних установ

та інших баз прийому.

Додатковим фактором, що

привабить рекреанта, може стати

розширення комплексу послуг,

що надаються одним

рекреаційним закладом.

Модернізація матеріально-

технічної бази туристично-

рекреаційних комплексів та їх

реконструкція.

галузі в області,

збільшення кількості

туристично-

рекреаційних

напрямків діяльності,

оптимізація

реґіональної структури

природокористування,

підвищення

господарської

активності.

5. Розвиток специфічних

місцевих напрямів


діяльності в Полтавській

області

Модернізація роботи

Полтавського регіонального

відділення спілки сприяння

розвитку сільського зеленого

туризму, обласного Центру

туризму і краєзнавства учнівської

молоді.

Розбудова районних кластерів

зеленого туризму, популяризація

народних промислів (гончарство,

вишивання та ін.).

Підвищення

ефективності

соціально-

економічного розвитку

реґіону на наявних

місцевих ресурсах,

презентація

Національного

Сорочинського

ярмарку як важливого

подієвого

туристичного ресурсу

України.

Одним з найперспективніших, але на разі не розвинутих типів туризму у Полтавській

області є сільський туризм. Розвиток даного туристичного напряму здатен не тільки

залучити значну кількість рекреантів, а і вирішити соціально-економічні проблеми області, а

саме [1, 2, 4]:

- розширити сферу зайнятості сільського населення, зокрема жінок;

- створити передумови для отримання селянами додаткового прибутку;

- стимулювати розвиток сфери послуг;

- створити передумови для реалізації продукції особистих підсобних господарств;

- мотивувати благоустрій сільських садиб;

- справляти позитивний вплив на відродження, збереження і розвиток місцевих

народних звичаїв, промислів, пам’яток історико-культурної спадщини;

- підвищувати культурно-освітній рівень сільського населення.

Розвиток сільського туризму здійснює позитивний плив також і на міське населення,

адже туристи зможуть отримати естетичне задоволення від аграрних і сільських пейзажів,

різноманітних природних ландшафтів, ознайомитись з традиційним селянським побутом,

звичаями [2]. Найбільш перспективним розвиток даного туристичного напряму є в районах

аграрної спеціалізації: Великобагачанському, Котелевському, Диканському, Пирятинському,

Шишацькому, Миргородському, Кременчуцькому.

Однак, розвиток сільського туризму на разі має ряд недоліків, зокрема: відсутність

нормативно-правового та інформаційно-рекламного забезпечення даної сфери суспільних


78

відносин, що дало б змогу налагодити взаємозв’язок між власниками зеленої садиби і

рекреантами; працюючої схеми перепідготовки сільських господарств, просвітницької

діяльності для власників садиб, що допомогло б налагодити якісне організаційно-

управлінське забезпечення даного виду туристичної діяльності [1].

Висновки. Полтавська область має потужний потенціал розвитку туристично-

рекреаційного комплексу, який активно розвивається переважно у курортній та рекреаційній

діяльності. На жаль, сучасний стан розвитку туризму в регіоні не відповідає потенційним

можливостям, з огляду на її природні, історійко-культурні ресурси та потужний

працересурсний потенціал.

За умови комплексного розвитку туристично-рекреаційного сектору у Полтавській

області буде створено сприятливий інвестиційний клімат, що в результаті сприятиме

покращенню її соціально-економічного, господарського розвитку, формуванню транспортної

інфраструктури, створенню нових робочих місць.


1. Андрєєва Н. Сучасна організація аграрного туризму в Україні як перспективний

напрямок розвитку сільських територій / Н. Андрєєва, С. Нездоймінов, І. Дишловий //

Економіст. – 2011. – № 7. – С. 25–28.

2. Гловацька В. В. Особливості розвитку сільського зеленого туризму як

підприємницької діяльності / В. В. Гловацька // Інноваційна економіка. – 2010. – № 16. –

С. 45–48.

3. Гудзь П. В. Економічна ефективність використання природних рекреаційних ресурсів

// Регіональна економіка. ‒ 2000. ‒ № 4. ‒ С.148-155.

4. Мезенцев К. В. Туризм і рекреація в Харківській області: просторовий аналіз та

соціальні пріоритети: [монографія] / Мезенцев К. В., Нємець Л. М., Скриль І. А. ‒ Х. :

Екограф, 2012. ‒ 179 с.

5. Офіційний сайт управління з питань туризму і курортів Департаменту інфраструктури

та туризму Полтавської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. – Режим

доступу : http://www.eco-poltava.gov.ua/pzf.htm.

6. Панкова Є. В. Туристичне краєзнавство: Навч. посібник / Є.В. Панкова. ‒ К.:

Альтерпрес, 2003. ‒ 352 с.

7. Полтавська область: природа, населення, господарство: Географічний та історико-

економічний нарис / За ред. Маца К.О. ‒ Полтава: Полтавський літератор, 1998. ‒ 336 c.

8. Прасул Ю. І. Туристичний атлас Полтавської області / Ю. І. Прасул, Ю. В. Кіяшко //

Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. ‒ 2015. ‒ Вип. 22. ‒ С. 111-115.

9. Смаль І.В. Туристичні ресурси світу. ‒ Ніжин: Видавництво Ніжинського державного

університету імені Миколи Гоголя, 2010. – 336 с.

УДК 796.51(477.62)

Софія Легалова, Ольга Любчук


РЕКРЕАЦІЙНО-ЛІКУВАЛЬНІ РЕСУРСИ ПРИАЗОВ’Я

ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УКРАЇНИ

Туризм ‒ це потужна галузь, яка швидко розвивається. У статті розглянуто сучасні

передумови і чинники розвитку туризму в контексті реалізації рекреаційного і лікувального

потенціалу українського узбережжя Азовського моря.

Ключові слова: туризм, рекреація, туристичні ресурси, установи відпочинку, природні

комплекси, природно-кліматичні ресурси, геологічні пам'ятки природи.

https://www.kinopoisk.ru/film/znamenitost-1998-3550/


79

Tourism ‒ is a powerful and high-speed industry. The article considers modern preconditions

and factors of tourism development in the context of realization of recreational and medical

potential of the Ukrainian coast of the Azov Sea.

Key words: tourism, recreation, tourist resources, recreational establishments, natural

complexes, natural and climatic resources, geological monuments of nature.

Постанова проблеми. На теперішній час, туризм в Україні розвивається однобічно:

наша країна є зараз країною виїзного туризму, яким користується невеликий прошарок

заможного населення. Найбільш болючі наслідки цього ‒ відтік значних валютних коштів за

кордон. Україна займає одне із провідних місць в Європі за наявністю унікальних

приморських рекреаційно-туристських ресурсів. Це, передусім, протяжність берегової лінії

1640 км (40% від загальної протяжності берегової лінії Чорного моря). Разом з природним

туристичним потенціалом Азовського моря приморський регіон України може забезпечити

одночасне перебування 3,5 млн. рекреантів. Тому розвиток ефективного використання

рекреаційно-лікувальних ресурсів Приазов'я є актуальним для України [2].

Мета дослідження. Систематизувати напрацювання щодо рекреаційного потенціалу

Приазовського краю.

Виклад основного матеріалу. Рекреація ‒ відпочинок і відновлення сил людини,

витрачених в процесі праці. У цьому значенні термін вживається з 1960-х років в літературі

по широких проблемах організації відпочинку населення. Рекреаційні ресурси є сукупністю

природних і антропогенних об'єктів і явищ, які можуть бути використані для відпочинку,

лікування і туризму. Природними вважаються узбережжя теплих морів; береги річок, озер і

водосховищ, лісові і лугові масиви; передгір'я і гори; антропогенними - столичні і історичні

центри; міста-курорти або курортні місцевості, релігійно-культові комплекси,

фортифікаційні і інші окремі споруди, розташовані за межами населених пунктів [5].

Практично усі регіони України мають різноманітні рекреаційні ресурси, серед яких

традиційно домінують санаторно-курортні. При обслуговуванні і лікуванні відпочивальників

виділяється комплекс природних ресурсів, що забезпечують всебічність рекреаційних

послуг, що надаються. Його складеними є лікувальні мінеральні води і бруд, рекреаційний

потенціал лісів, різноманітних ландшафтів, морських узбереж і туристичні ресурси

місцевості. Одним з визначальних ресурсів Приазов’я України є м'який, помірно-

континентальний і субтропічний клімат (120-140 сонячних днів в році, середня температура

в червні-серпні 22-23 °C, температура морської води влітку 18-23 °С). Приморський регіон

має значні запаси мінеральних вод і лікувальних грязей. Запаси лікувальних грязей

складають майже 28,8 млн. м3.

Лікувальні тури або ще можна назвати оздоровчі тури - кращий вид відпочинку для

туристів, які цінують своє здоров'я. Ще відомо, легше попередити хворобу, чим її лікувати.

Термальні і бальнеологічні курорти мають як профілактичні, так і лікувальні властивості.

Коли людина проходить оздоровчий курс, вона відпочиває, набирається сил, відволікається

від одноманітності та розслабляється [4].

Для перенаселеного Донбасу з його великою потребою у відпочинку велике значення

має місцевий курорт «Слов'янськ». В межах м. Слов'янська розташовані солені озера Рапне,

Сліпне з лікувальними сульфідними муловими грязями, а також хлоридно-натрієвою

раповою водою. З рекреаційно-оздоровчою метою також використовуються озеро Вайсово та

Лиман.

Донецька область в достатній мірі забезпечена рекреаційними ресурсами. На її території

розташовується Великоанадольський ліс, природні заповідники : Хомутовский степ, Кам'яні

могили, Азовська дача, Чердакли та інші, ландшафти Білосарайської коси; ряд зоологічних і

орнітологічних заповідників: Кривокіський лиман, Білосарайська і Крива коса; етимологічні

заповідники: Старченковський і Кальчинський [3].


80

Азовське узбережжя України відоме курортами з м'яким теплим кліматом, мілководним і

тому теплим морем, піщаними пляжами, солоними лиманами з цілющими грязями. У

курортних містах і селищах розташувалися пансіонати і санаторії Приазов'я, де щорічно

відпочивають і проходять курс лікування десятки тисяч прихильників відпочинку на

Азовському морі. Особливу популярність на узбережжі отримали санаторії, пансіонати, бази

відпочинку Азовського моря, а також невеликі приватні міні-пансіонати. Перелік послуг, що

надаються ними, і їх якість росте з року в рік [1].

Наприклад, пансіонат «Дюна» Донецької області, Першотравневого району,

с. Білосарайська Коса – це місце з багатою флорою і фауною. Цілюще повітря тут насичене

кальцієм, йодом, бромом, наповнене ароматами степових трав. Всього у 100м. від території

пансіонату розташований піщаний пляж. Білосарайська Коса має розвинену інфраструктуру:

магазини, кафе, бари, дискотеки. Територія пансіонату є доглянутою, має дитячий

майданчик, автопарковку. Розміщення відбувається у двоповерховому корпусі з двох-,

трьох-, чотирьох- місцевими номерами [7].

Маріуполь, селище Ялта, села Мелекіно і Урзуф віднесено до категорії курортних

населених пунктів. Тільки в межах Донецької області в Приазов'ї розташовано більше 250

закладів відпочинку та оздоровлення. Навіть у сучасній кризовій обстановці в них щорічно

відпочиває більше 200 тис. рекреантів.

Селище Ялта є характерним прикладом рекреаційного освоєння приморської території

на Азовському узбережжі. В даний час в межах Ялтинської зони розташовані 122 установи

відпочинку, в тому числі 10 дитячих оздоровчих таборів сезонного функціонування в

с. Юр'євка та 112 закладів відпочинку для дорослих та сімей з дітьми. Всі вони пристосовані

переважно для літнього відпочинку. Гострими проблемами цього регіону є забезпечення

населення та відпочиваючих питною водою, через відсутність централізованої мережі

каналізації, очисних споруджень стічних вод [6].

Донецька область має величезні можливості для розвитку туризму: знамениті

гідрологічні, геологічні та біологічні пам'ятки природи, багато історичних та культурних

пам’яток, курортні комплекси, десятки унікальних виробництв.

Природно-кліматичні ресурси регіону сприяють розвитку екологічного туризму в

Донецькій області. Збереглися екосистеми, які не відчували істотного впливу господарської

діяльності людини і які можна використовувати в наукових цілях або для астетичної

насолоди. Проведене дослідження виявило необхідність систематизації рекреаційно-

лікувальних ресурсів Українського Приазов’я для ефективного використання з метою

розвитку туризму в Донецькій області.


1. Азовський район [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступ: http://www.rayon.azov-

info.ru/trk.html

2. Історія Приазов'я [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://oreanda.ua/

about_berdyansk

3. Кусков А. С. Рекреационная география / А. С. Кусков, В. Л. Голубева, Т. Н. Одинцова.

– М.: Московский психолого-социальный институт, 2005. – 493 с.

4. Лікувально-рекреаційний потенціал Східного Приазов'я і його використання

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bibliofond.ru/view.aspx

5. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України / В.І. Мацола. – Львів, 1997.

– 259 с.

6. Маріуполь [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/

wiki/Мариуполь

7. Пансіонати і санаторії Азовського моря [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

http://www.infotravel.com.ua/pansionat_azov.html

http://oreanda.ua/

http://ru.wikipedia.org/


81

УДК 338.48-44(1-22)-026.613.4(477)=161.2(045)

Діана Рисцевська, Надія Кампов


ПОНЯТТЄВО-ТЕРМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Предметом дослідження є основні поняття сільського зеленого туризму в Україні,

адже конкретизація його сутності дає змогу визначити основні напрями його розвитку,

класифікувати за видами та формами, визначити особливості його організації та

планування.

Ключові слова: сільський туризм, зелений туризм, сільський зелений туризм,

агротуризм, екотуризм, агроекотуризм.

The basic concepts of rural green tourism in Ukraine have become the subject of research,

since the specification of its essence enables to determine the main directions of its development, to

classify them by types and forms, to determine the peculiarities of organization and planning.

Key words: rural tourism, green tourism, rural green tourism, agrotourism, eco-tourism, agro-

ecotourism.

В останні десятиріччя у світі, Європі зокрема, все більшого визнання і прихильності

набуває концепція багатофункціонального розвитку сільської місцевості та диверсифікації

виробничої діяльності та послуг в агробізнесі. Її сутність полягає у необхідності

забезпечення належних умов для розвитку села та сільського способу життя у декількох

напрямах. При цьому особлива увага звертається на невиробничу діяльність, оскільки

виключно аграрне виробництво не може забезпечити розвиток гармонійного довкілля та

матеріальних благ сільським мешканцям. Важливим напрямом реалізації такої стратегії є

розвиток сільського туризму. Крім того, він забезпечує підвищення зайнятості сільських

жителів, зростання трудового потенціалу села, розбудову благоустрою сільських населених

пунктів.

Поняття «сільського туризму» як різновиду туризму та його тлумачення розглядається в

працях В.І.Бирковича, Ю.В.Зінька, С.Медліка В.В.Паппа, М.Товта, М.Й.Рутинського, і т.д.

Однак, незважаючи на значну кількість публікацій, питання визначення поняття «сільського

туризму» та його форм залишаються дискусійними.

Дослідженню питання розвитку сільського аграрного туризму присвячені праці

О.В.Ареф’євої, В.П.Васильєва, П.А. Горішевського, А.Ю. Єременко, Н.Є. Кудли,

Н.В. Липчук, С.В. Мельниченко, М.Й. Рутинського, В.К. Терещенка, Т.І.Ткаченко та інших.

Однак, незважаючи на їхні плідні теоретичні та практичні напрацювання щодо визначення і

трактування поняття «сільський туризм», необхідні подальші дослідження у цьому напрямі.

В Україні визначення поняття «сільський туризм» залишається поза межами правового

врегулювання. Окрім цього, в Україні, незважаючи на міжнародну практику, традиційно до

терміну «сільський туризм» додають слово «зелений», що має підкреслювати його

екологічну спрямованість і прагнення мінімізувати вплив туристів на середовище

перебування [1, с. 100].

Згідно з Законом України «Про туризм» від 15.09.1995 р. «сільський туризм» – це

самостійний вид туризму, який не ототожнюється з «зеленим», а «зелений туризм» – є

синонімом екологічного туризму. Водночас у інших нормативних актах, а саме: Законі

України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р., Законі України «Про

сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17.06.2004 р., Постанові Кабінету Міністрів

України «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» від

29.04.2002 р., Указі Президента України «Про основні засади розвитку соціальної сфери


82

села» від 20.12.2000 р., Указі Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в

Україні до 2010 р.» від 10.08.1999 р. тощо – вживається термін «сільський зелений туризм»

[2].

У Проекті Закону України «Про сільський зелений туризм» надано таке визначення

сільського зеленого туризму: це відпочинковий вид туризму, що передбачає тимчасове

перебування туристів у сільській місцевості (селі) та отримання ними послуг сільського

зеленого туризму [2]. У Проекті Закону України «Про сільський та сільський зелений

туризм» В.І. Кафарський так визначає названі терміни: сільський туризм – відпочинковий

вид туризму, що передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості (селі);

сільський зелений туризм – відпочинковий вид сільського туризму, пов'язаний з

перебуванням туристів у власному житловому будинку сільського господаря, окремому

будинку або на території особистого селянського (фермерського) господарства; екотуризм –

вид сільського туризму, що передбачає відвідування туристами територій, що мають

природничу, культурологічну, етнографічну цінність.

В.П. Васильєв визначає сільський зелений туризм як специфічну форму відпочинку в

селі з використанням природного, матеріального та культурного потенціалу даної місцевості.

При цьому проживання, харчування та обслуговування туристів забезпечує сільська родина

[3, с. 25].

В свою чергу, такі вчені, як М.Рутинський та Ю.Зінько, на противагу деяким науковцям,

які ототожнюють сільський туризм та агротуризм, стверджують, що знак рівності між цими

поняттями ставити не можна, бо поняття «сільський зелений туризм» за змістом значно

ширше порівняно з поняттям «агротуризм». Агротуризм – вид сільського туризму як

пізнавального, так і відпочинкового характеру, зосереджений на сільських територіях, який

передбачає використання сільського (фермерського) господарства з метою рекреації, освіти

чи активного залучення до традиційних форм господарювання [3, с. 19].

І. Биркович вважає, що: «сільський зелений туризм – це специфічна форма відпочинку в

приватних господарствах сільської місцевості з використанням майна та трудових ресурсів

особистого селянського, підсобного або фермерського господарства, природно-рекреаційних

особливостей місцевості та культурної, історичної, етнографічної спадщини регіону»

[4, с. 139].

На думку В.К. Федорченко, сільський туризм є одним з видів екологічного туризму

[1, с. 99].

С.В. Мельниченко та Г.І. Михайліченко вважають, що сільський туризм – це подорожі з

метою відпочинку, рекреації, регенерації та (чи) релаксації, що передбачає розміщення в

сільській місцевості із залученням приватного сектору [5]. Всі інші види туризму, як то:

фермерський, природній, біологічний, зелений, екологічний, підтримуючий, сталий,

альтернативний туризм, екотуризм, агротуризм і т.д. – є іншими за метою та сутністю

видами туризму, хоч інколи можуть реалізовуватися в тому числі і за рахунок відпочинку в

сільській місцевості та використанням приватних засобів розміщення (пансіонів чи

особистих домогосподарств).

М. П. Кляп і Ф. Ф. Шандор у навчальному посібнику «Сучасні різновиди туризму»

взагалі не визначають сільський зелений туризм як окремий вид туризму.

Сільський зелений туризм – це надання (чи отримання) послуг туристичних атракцій,

використання екосистемного потенціалу агропромислового комплексу та локальної

інфраструктури певного регіону сільської місцевості або ж її характерної колоритної

особливості: культурної, архітектурної, етнічної, господарської.

Сільський туризм (rural) – це туристська діяльність на території сільських поселень, де є

умови для тривалого і короткочасного відпочинку, мальовничий природний ландшафт,

сільське житло, придатне для прийому туристів, необхідні об’єкти обслуговування;

мандрівки туристів до сільських районів для відпочинку на природі й ознайомлення з

умовами сільського життя. Головна особливість – розміщення у будинках господарів на

http://tourlib.net/zakon/pro_siltur.htm


83

території сільських садиб. Мандрівки можуть бути як невеликими групами, так і

орієнтованими на індивідуальних туристів.

Поняття сільського зеленого туризму переплітається із рядом інших видів рекреаційного

туризму, через такі характеристики як інтенсивність використання ресурсів, організації

обслуговування, типу поселення, складові елементи рекреаційного продукту, тощо.

Зелений туризм – це туристська діяльність на території природних ландшафтів

(лісопарків, лугопарків, гідропарків, ботанічних садів): з елементами благоустрою, де

існують певні умови для короткочасного відпочинку, збирання ягід і грибів.

Сільський зелений туризм і його вид агротуризм мають багато чого спільного з

екотуризмом і часто співпадають за основними пріоритетами, такими як: збереження

культурного та природного потенціалу, розвиток матеріальної бази сільських жителів.

Окремі господарі зелених садиб, які розміщені біля заповідних територій, забезпечують

екологічне середовище серед туристів. У сільських поселеннях забезпечують організацію

туристам ряд додаткових послуг. Ці послуги містять екологічні туристичні програми:

велосипедні та кінні маршрути, подорожі по відомим стежкам в природно-заповідних

парках, прогулянки на природі, збір грибів і ягід. Проте сільський зелений туризм і

екологічний туризм містять відмінності у основній меті використання часу відпочинку.

Ключова відмінність полягає у основних цілях відпочинку.

Характерною спільною рисою зазначених видів туризму є бажання туристів відпочити

на лоні природи та пізнати її.

Головними відмінностями зазначених видів туризму є характер занять на природі під час

відпочинку (виробництво сільськогосподарської продукції, ознайомлення із сільським

побутом, збирання ягід, грибів і лікарських рослин), місце розташування туристів

(фермерське господарство, садиба в сільському населеному пункті, об’єкти штучних і

природних садів і парків), ступінь доступу до екологічно чистої продукції та рівень

забруднення навколишнього середовища.

Слід зазначити, що межі специфічних рис цих видів туризму є досить умовними та часто

поєднуються за місцем і часом. Тому загальновживаними є також синонімічні спеціальні

терміни: «агроекотуризм» – вид туристської діяльності в сільській екологічно чистій

місцевості, коли туристи живуть сільським життям на фермах та хуторах і споживають

екологічно чисту продукцію; «підтримуючий туризм» – вид туристської діяльності із

застосуванням технологій, які мінімально впливають на навколишнє середовище.

Сільський зелений туризм і його вид агротуризм мають багато чого спільного з

екотуризмом і часто співпадають за основними пріоритетами, такими як: збереження

культурного та природного потенціалу, розвиток матеріальної бази сільських жителів.

Окремі господарі зелених садиб, які розміщені біля заповідних територій, забезпечують

екологічне середовище серед туристів. У сільських поселеннях забезпечують організацію

туристам ряд додаткових послуг. Ці послуги містять екологічні туристичні програми:

велосипедні та кінні маршрути, подорожі по відомим стежкам в природно-заповідних

парках, прогулянки на природі, збір грибів і ягід. Проте сільський зелений туризм і

екологічний туризм містять відмінності у основній меті використання часу відпочинку.

Ключова відмінність полягає у основних цілях відпочинку.

В Україні сільський зелений туризм, екотуризм та аграрний туризм оцінюється та

досліджується як один із пріоритетних напрямів забезпечення комплексного розвитку

сільських територій, диверсифікації аграрного виробництва та збільшення ємкості

регіональних продовольчих ринків. У своєму функціонуванні він орієнтується насамперед на

ті регіони країни, де існують відповідні рекреаційні ресурси та соціально-економічна потреба

у цьому виді господарювання. Повною мірою до таких регіонів належить Закарпатська

область, де є сприятливі рекреаційні та культурно-історичні ландшафти.

Отже, даний вид туризму можна охарактеризувати як вид рекреаційної діяльності, що

забезпечує активний відпочинок на більш екологічно чистих територіях, у процесі якого


84

відновлюється працездатність шляхом досягнення оздоровчих, культурно-піднавальних та

спортивних цілей. Нерідко включає пішохідні прогулянки, альпінізм, кінні прогулянки,

рибальство, мисливство, участь у традиціях і обрядах місцевого населення. Ці види

відпочинку можуть розвиватися як у сільській так і у міській місцевості. При поєднанні

різноманітних рекреаційних занять межа "сільський/міський" туризм стає непомітною і для

рекреантів втрачає сутність. Крім цього певні види відпочинку можна віднести як до

сільського так і до міського туризму. Їх розрізняють лише за конкретним місцем надання

послуг. Взаємодія міських туристів з культурою сільських мешканців призводить до

глибшого розуміння української народної культури, призводить до формування патріотичної

свідомості.


1. Михайліченко Г. Класифікація засобів розміщення туристів у сільській місцевості /

Г.Михайліченко // Вісник КНТЕУ. – 2003. – № 6. – С. 97-103.

2. Про сільський аграрний туризм: Проект Закону України від 20.07.2009 // http: //zakon.

rada.gov.ua.

3. Рутинський М.Й., Зінько Ю.В. Сільський туризм: навч. посібник. – К.: Знання, 2006. –

271 с.

4. Кляп М. П. Сучасні різновиди туризму: навч. посібник / М. П. Кляп, Ф. Ф. Шандор. –

К.: «Знання», 2011. – 334 с.

5. Мельниченко С.В., Михайліченко Г.І. Розвиток сільського туризму як джерела

отримання доходів особистих селянських господарств в країні [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: https://refdb.ru/look/2123012.html

https://refdb.ru/look/2123012.html


85

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ / ГОСУДАРСТВЕННОЕ УПРАВЛЕНИЕ

УДК 336.221.4(4)+336.221.4(73)

Юлія Бараник

(Кременчук, Україна)

ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКОВИХ СИСТЕМ США

ТА КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

У статті досліджується особливості систем оподаткування США та країн ЄС.

Розглядається специфіка структур податкових систем даних країн, а також принципи

координації адміністрування держав.

Ключові слова: система оподаткування, прямі та непрямі податки, податкове

навантаження, ставка податку.

The article explores features of the taxation systems of the USA and EU countries. Discusses

the specific structures of the tax systems of these countries, as well as coordination of the

administration of States.

Key words: tax system, direct and indirect taxes, tax burden, tax rate.

У будь-якій країні діє власна система оподаткування, яка сформувалася історично під

впливом різних чинників, тому кожна податкова система відрізняється за типом побудови,

кількістю податків, ставками податкових платежів, видом стягнення тощо.

Тема оподаткування достатньо поширена й актуальна серед вітчизняних та зарубіжних

вчених. Так, Грачев М.С. [5] розглядав економічні, історичні та правові аспекти податкової

системи, а Пахненко О.М. [6] з Семеногом А.Ю. [6] дослідили основні засади податкової

політики в країнах ЄС, а Ромасева Д.В. [7] порівняла у своїй праці податкове навантаження в

Росії з розвинутими країнами Європи та США.

Тому в нашому дослідженні висвітлимо особливості податкових систем розвинених

держав, таких як США та країн Євросоюзу.

Податкова система США вважається однією з найбільш розвинених систем

оподаткування, яка має трирівневу структуру: федеральний рівень, рівень штатів і місцевий

рівень. На противагу, країни Європейського союзу використовують переважно дворівневу

податкову систему, яка складається з загальнодержавного й місцевого оподаткування,

оскільки майже в усіх країнах унітарний державний устрій, за винятком лише трьох країн:

Австрії, Бельгії та Німеччини.

Однією з характеристик сучасних податкових систем являється їхня структура,

дослідження якої почнемо з аналізу співвідношення прямих та непрямих податків. Так, у

США переважають прямі податки, у Франції – непрямі – 56,6%. Також, в деяких країнах ЄС,

таких як Німеччина й Італія, в яких простежується досить урівноважена структура податків, і

частка непрямих податків становить 45,2% та 48,9% відповідно.

Непрямим податкам приділяється велике значення в розвинених країнах Європи та

США. У більшості європейських країн непряме оподаткування займає приблизно 50%

загального обсягу оподаткування, а в США – майже весь обсяг оподаткування на

федеральному рівні. В США податкове навантаження за останній рік підвищилося. У

2014 році цей показник становив 25% (за даними журналу Time), а в 2015 – 33,8%, у той же

час у розвинених країнах ЄС від 37 до 40%.

Найбільш вагомими в сучасній податковій системі США на федеральному рівні є

особисті прибуткові податки, на рівні штатів – універсальний і спеціальний акцизи, а на

місцевих рівнях – майновий податок.


86

В США близько 2/3 податків (приблизно 66 %) надходить до федерального бюджету,

решта – приблизно порівну (по 17 %) розподіляється між штатами й місцевим рівнем. До

місцевих бюджетів країн ЄС надходять близько 60 % податкових відрахувань. Місцеві

бюджети в США займають чільне місце, а в країнах ЄС - допоміжне.

Питома вага податків у ВВП США в останні роки становить приблизно менше ніж 30%,

цей показник нижче середньої норми оподаткування в країнах Європейського Союзу, який

становить від 32% до 35%.

Відмінність бюджетних систем полягає ще в тому, що бюджетний рік США

розпочинається з 1 жовтня і завершується 30 вересня наступного року, а в країнах ЄС він

починається 1 січня.

Основний сучасний податок в США – федеральний прибутковий податок, внаслідок

якого формується понад 40% доходів федерального бюджету і приблизно така ж частка для

податкових доходів штатів. Стягується він з особистого доходу населення, включаючи дохід

від індивідуального бізнесу. Ставки податку прогресивні, й після реформи Клінтона вони

становлять для сімейних пар: при доході до 36,9 тис. дол. – 15%; 36,9 – 89,2 тис. дол. – 28%;

89,2 – 140 тис. дол. – 31%; 140 – 250 тис. дол. – 36%; понад 250 тис. дол. – 39,6%. Другим по

значущості видом податку є відрахування до фондів соціального страхування, ставка якого

становить 13,3%.

Податок на додану вартість є основним джерелом наповнення національних бюджетів

країн ЄС. Представимо ставки ПДВ у Франції: нормальна (базова) ставка – 20,6 %; знижена

ставка – 5,5 %: продукти харчування, книги, громадський транспорт, операції з нерухомим

майном й особлива ставка – 2,1 %: на видання преси, медикаменти, препарати крові та ін.

В країнах ЄС також застосовується прогресивне оподаткування. Так, наприклад, у Англії

податок при доході 10000 – 41865 євро становить 20%, при 41866 – 150000 сума податку

збільшується до 40%, а в разі отримання доходів понад 150000 євро – 45%.

Важливо відзначити, що в країнах Європейського союзу, замість податку з продажів,

стягується ПДВ, але ставка ПДВ знижується в 2 рази на продовольчі товари та предмети

культурного призначення. Прогресивні податки на прибуток корпорацій і доходи фізичних

осіб практично у всіх розвинених країнах Європи є основними інструментами державного

регулювання. Податкові системи кожного штату мають свої особливості: в одних стягується

податок з продажів, в інших ПДВ, в третіх не стягується податок з корпорацій.

У структурі федеральних податків США переважають прямі податки на прибутковий

податок, відрахування до фонду соціального забезпечення і податок на прибуток корпорацій.

Формування бюджетів штатів і місцевих бюджетів проводиться шляхом непрямих податків і

податку на майно. Для порівняння в країнах ЄС переважають надходження від непрямих

податків, таких як: ПДВ, ПДФО, акцизний та корпоративний.

Податкова система США в основі своєї побудови ставить економічний принцип

лібералізації, суть якого полягає в максимально можливому використанні об'єктивно діючих

ринкових регуляторів економічного розвитку.

Ключовими принципами координації податкового адміністрування держав – членів в ЄС

є: усунення дискримінації та подвійного оподаткування; запобігання зловживанням

податковими правами; зниження витрат, пов'язаних з оподаткуванням доходів в різних

податкових юрисдикціях.

Таким чином, можна зробити висновки, що в цілому податкова система США є мало

прогресивною і не відіграє суттєвої ролі в перерозподілі доходів, а в країнах ЄС, податкові

ставки в цілому вищі й держава бере більш активнішу роль у розподілі доходів. Такий

різновид податку, як ПДВ, в США не практикується, хоча в європейських державах він є

основним джерелом доходів держави. Також, хотілося б відзначити, що перевагою

податкової системи США є більш низький рівень податкового тягаря.


87


1. Грачев М.С. Налог, сбор и налоговая система: экономические, исторические и

правовые аспекты. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://cyberleninka.ru/

article/n/nalog-sbor-i-nalogovaya-sistema-ekonomicheskie-istoricheskie-i-pravovye-aspekty.

2. Лыкова Л.Н., Букина И.С. Налоговые системы зарубежных стран – 2017. – С. 67–96.

3. Налоговая система США. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

https://nalogpro.ru/nalogovaya-sistema-usa/.

4. Особливості функціонування податкових систем федеративних держав [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://refik.in.ua/dtbca.html.

5. Пахненко О.М., Семеног А.Ю. Основні засади податкової політики в країнах ЄС на

сучасному етапі. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/

?op=1&z=5317.

6. Попова Л.В., Дрожжина И.А., Маслов Б.Г. Налоговые системы зарубежных стран. –

М.: Дело и Сервис, 2014. – 456с.

7. Ромасева Д.В. Сравнение налоговой нагрузки в России с развитыми странами Европы

и США. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.scienceforum.ru/

2015/pdf/17488.pdf.

Науковий керівник: старший викладач Ткаченко І.В.

https://cyberleninka.ru/%20article/n/nalog-sbor-i-nalogovaya-sistema-ekonomicheskie-istoricheskie-i-pravovye-aspekty

https://cyberleninka.ru/%20article/n/nalog-sbor-i-nalogovaya-sistema-ekonomicheskie-istoricheskie-i-pravovye-aspekty

https://nalogpro.ru/nalogovaya-sistema-usa/

http://refik.in.ua/dtbca.html

http://www.economy.nayka.com.ua/%20?op=1&z=5317

http://www.economy.nayka.com.ua/%20?op=1&z=5317

https://www.scienceforum.ru/


88

ЕКОНОМІКА / ЭКОНОМИКА

УДК 338.244

Мадинабону Абдуллаева


ТАДБИРКОРЛИК СУБЪЕКТЛАРИ ЗИММАСИДАГИ СОЛИҚ ЮКИНИ

ОПТИМАЛЛАШТИРИШ ОРҚАЛИ ИҚТИСОДИЙ ЎСИШНИ ТАЪМИНЛАШ

МАСАЛАЛАРИ

Ушбу мақолада тадбиркорлик субьектлари зиммасидаги солиқ юки даражаси

ўрганилган. Ўрганиш услубларига изоҳ берилган. Солиқ юки даражасини баҳолаш учун янги

талаблар ва коэффциентлар таклиф этилган.

Калит сўзлар: солиқ юки, солиқ имтиёзи, ЯИМ, Фишер мезони, тадбиркорлик,

регрессион таҳлил.

This article describes the current status of evaluation methods tax burden of enterprises. The

characteristics of each method of evaluation. New evaluation criteria and methods are proposed.

The thematic of the coefficients for estimating the tax burden.

Keywords:. tax burden, tax rebate, GDP, Theory of Fisher, entrepreneurship, regression

analis.

Миллий иқтисодиётини диверсификациялаш жараёнида тадбиркорлик субъектларининг

роли ва аҳамияти ортиб бормоқда. Жумладан, сўнгги йилларда «Японияда иқтисодий фаол

аҳолининг 70,0 фоизи, Хитойда 80,0 фоизи, АҚШда эса 50,0 фоизи айнан кичик бизнес ва

хусусий тадбиркорликда банд бўлиб, АҚШда ялпи ички маҳсулот (ЯИМ)нинг қарийб 52,0

фоизи, Японияда 67,0 фоизи, АҚШда фаолият юритаётган корхоналарнинг 97,6 фоизи,

Японияда 99,2 фоизи, Германияда 99,3 фоизи айнан мазкур субъектлар улушига тўғри

келмоқда» [1]. Таъкидлаш жоизки, тадбиркорлик субъектларининг иқтисодий ўсиш

кўрсаткичларидаги улушини оширишда солиққа тортиш механизмининг таъсир доираси

юқори бўлиб, солиқлар орқали давлат улар фаолиятини тартибга солиши ёки мақсадли

тарзда рағбатлантириши мумкин. Жумладан, «АҚШда тижорат фойдасига нисбатан мазкур

субъектлар зиммасидаги солиқ юки даражаси 46,3 фоизга, Европа Иттифоқи мамлакатларида

ўртача 42,0 фоизга, Ҳиндистонда 62,8 фоизга, Хитойда 63,7 фоизга, Бразилияда эса 68,3

фоизга тенг бўлмоқда» [2].

Мамлакатимизда мустақилликнинг дастлабки йилларидан бошлаб иқтисодиётда

тадбиркорлик субъектлари фаолиятини ривожлантириш ҳамда уларнинг иқтисодий ўсиш

кўрсаткичларидаги улушини ошириш масаласи устувор стратегик сиёсат сифатида

белгиланди. Зеро, «кичик тадбиркорлик – жамиятда ҳам иқтисодий, ҳам сиёсий

вазиятни мўътадиллаштиришга ёрдам берадиган ўрта тадбиркорлар синфининг пайдо

бўлиши демакдир» [3]. Соҳада чуқур институционал ислоҳотлар амалга оширилиб,

тадбиркорлик субъектлари фаолиятини рағбатлантиришга йўналтирилган қатор қонун

ҳужжатлари такомиллаштирилди ҳамда бу борада мустаҳкам ишончли кафолатлар тизими

яратилди. Иқтисодий ислоҳотлар натижасида 2016 йилда, кичик тадбиркорликнинг улуши

ЯИМда 56,9 фоизни, саноатда 45,0 фоизни, қишлоқ хўжалигида 98,2 фоизни, аҳоли

бандлигида 78,1 фоиздан ортиғини ташкил қилмоқда [4]. Таъкидлаш жоизки, тадбиркорлик

фаолиятини ривожлантириш бўйича тизимли чора-тадбирларнинг амалга оширилиши ушбу

соҳани мазмунан янги босқичга кўтармоқда. Бу эса солиққа тортиш муносабатларининг

мазкур даражага мувофиқ келишини таъминловчи механизмларни яратиш ва

такомиллаштириш заруратини вужудга келтирмоқда. Бундан ташқари, иқтисодий ўсишнинг

миқдорий ва сифат кўрсаткичларига эришишда тадбиркорлик субъектларига нисбатан


89

самарали солиққа тортиш механизмининг амалиётга жорий этилиши долзарб масалалардан

ҳисобланиб, «…иқтисодий ўсиш, кўп жиҳатдан, иқтисодиётда солиқ юкини пасайтиришга

қаратилган ва изчил амалга оширилаётган сиёсат билан боғлиқ» [5]. Бунда айнан

тадбиркорлик субъектлари иқтисодий фаолиятига солиққа тортиш тартибларининг таъсир

доирасини баҳолаш орқали улар самарадорлигини ошириш, ягона солиқ тўлови

ставкаларини оптималлаштириш натижасида солиқ юкини камайтириш, берилаётган солиқ

имтиёзлари самарадорлигини баҳолаш муҳим ҳамият касб этади.

Миллий иқтисодиётда иқтисодий ўсишни таъминлашда жараёнида фаолият юритаётган

ҳар қандай корхона учун унга нисбатан қўлланилаётган солиққа тортиш тизимининг таъсир

доираси муҳим бўлиб, бугунги кунда кичик корхоналар фаолиятини солиққа тортиш

механизмини такомиллаштириш, улар зиммасидаги солиқ юки даражасини оптимал

вариантини аниқлаш масаласи долзарб муаммолардан биридир. Чунки солиқ юкининг

оптимал даражаси субьектларнинг молиявий-хўжалик фаолиятини рағбатлантирса, давлат

бюджети учун доимий тушум бўлишини таъминлайди. Шундай экан, бугунги кунда

Ўзбекистонда фаолият юритаётган кичик корхоналарга нисбатан амалда қўлланилаётган

солиққа тортиш тартиби улар фаолиятига бевосита таъсир этиб, келгуси молия йилига

нисбатан тегишли қарор қабул қилишда катта аҳамият касб этади. Жумладан, айнан

давлатнинг олиб бораётган солиқ сиёсати инструментлари орқали бугунги кунда фаолият

юритаётган тадбиркорлик субъектларининг умумий иқтисодий фаоллик даражасини

оширишга эришиш мумкин.

Корхоналарнинг иқтисодий фаоллигини белгиловчи омиллар ичида (корхонанинг

дебиторлик ва кредиторлик қарзлари ҳажми, ишлаб чиқариш салоҳияти, маҳсулот (иш,

хизмат)ларни ишлаб чиқариш ҳажми ва тезлиги, инвестицион салоҳияти, корхона ходимлари

малакаси ва сони) улар томонидан тўланадиган солиқлар ва йиғимлар ҳам муҳимдир.

Корхоналар зиммасидаги солиқ юки даражасининг оптимал вариантини аниқлаш бирмунча

мураккаб жараён бўлиб, амалга оширилган фоизли таҳлиллар доим ҳам кутилган натижани

ёки реал, амалдаги ҳолатни ифода этмаслиги мумкин. Бизнингча, солиқ юки даражаси

таҳлилини амалга оширишдан олдин, унинг даражасига таъсир этувчи омилларни тадқиқ

этиш мақсадга мувофиқдир.

Бугунги кунда мамлакат ЯИМда тадбиркорлик субъектлари улушининг қай даражада

бўлиши улар зиммасидаги солиқ юки даражасига ҳам бевосита боғлиқ. Шуни ҳисобга олган

ҳолда, улар ўртасидаги боғлиқлик даражасини аниқлашда математик усуллардан фойдаланган

ҳолда истиқбол даврга мўлжалланган илмий прогнозлар ишлаб чиқиш мақсадида уларнинг

ЯИМдаги улушини ўсиш cуръатининг танланган омиллар мажмуи tхххХ n ,,...,, 21

таъсирида 2016-2020 йиллар мобайнида ўзгариши қуйидаги кўп омилли регрессион таҳлил

орқали амалга оширилди. Бунда: nхххХ ,...,, 21 - танланган омиллар гуруҳи, яъни эрксиз

ўзгарувчилар х1 – ЯСТ ставкаси; х2 –ЯСТнинг реал нархлардаги ҳажми; х3 – тадбиркорлик

субъектлари сони; t – вақт (тренд) омили, йил; R – кўплик регрессия коэффициенти, Fҳисоб,

Fжадв – Фишер мезонининг ҳисоб ва жадвал қиймати д – регрессия хатолиги. Шунингдек,

тадбиркорлик субъектларининг ЯИМдаги улуши динамикаси билан солиқ юкига таъсир этувчи

омиллар ўртасидаги ўзаро боғлиқлик тенденцияларини аниқлаш учун танланган омиллар бир

хил ўлчамга – логарифм кўринишга келтирилди. Мазкур таҳлилда «unit-root test»ни амалга

ошириш мақсадида «Augmented Dickey-Fuller» тести қўлланилиб, фоиз кўринишида

ифодаланмаган х2 ва х3 омиллар логарифм кўринишига келтирилди ҳамда х2 ва х3 омилларнинг

«р-value» қийматлари белгиланган меъёрда бўлиши эътиборга олинди. Регрессион таҳлилдаги

маълумотлар базаси «time-series» эканлигини ҳисобга олиб, «Энг кичик квадратлар (ЭКК)»

усулидан фойдаланиб, қуйидаги регрессия тенгламаси ҳосил қилинди:

SBINGDP = - 34,93-0,86*TAXRATE+4,51*LOG(TAXSBVOL)+11,10*LOG(SBQUAN) (1)

Бунда: SBINGDP – тадбиркорлик субъектларининг ЯИМдаги улуши (Y) фоизда; TAXRATE

– ЯСТ ставкаси (х1) фоизда; LOG (TAXSBVOL) – тадбиркорлик субъектлари томонидан тўланган


90

ЯСТнинг реал нархлардаги ҳажми (х2) фоизда; LOG (SBQUAN) – тадбиркорлик субъектлари

сони (х3) фоизда. Тадбиркорлик субъектларининг ЯИМдаги улушига таъсир этувчи

омилларнинг эҳтимоллиги («probability value») нолга яқинлиги аниқланди (мисол учун 100

та ҳолатдан нисбатан анча кам ҳолатларда аҳамиятсиз омил бўлиши мумкинлигини

ифодалайди).

Бу эса тадбиркорлик субъектларининг ЯИМдаги улушининг ўсишига таъсир этувчи

омиллар гуруҳига киритилган nхххХ ,...,, 21

омил - кўрсаткичларнинг истиқболдаги

ўзгариши тадқиқот орқали танланган ҳаққоний регрессия тенгламаси ўринли эканлигини

тасдиқлаб, ишончли тарзда прогноз қилиш имконини берди. Ҳисобланган моделдан кўриш

мумкинки, бошқа омиллар ўзгармас бўлган шароитда уларнинг ЯИМдаги улуши ўзгаришига

таъсир қилувчи омил – ЯСТ ставкасининг ўртача 1,0 фоизли пунктга пасайтирилиши ЯИМда

тадбиркорлик субъектлари улушининг 0,86 фоизга ошишига олиб келади. Қолган иккита

омил, яъни тадбиркорлик субъектлари томонидан тўланган ЯСТ ҳажми ҳамда мазкур

субъектлар сони ўзаро тўғри даражадаги боғлиқликка эга бўлиб, ЯСТ ҳажми ва субъектлар

сонининг ўсиши тадбиркорлик субъектларининг ЯИМдаги улушининг ўсишига олиб келиши

исботланди.

Тадбиркорлик субъектлари зиммасидаги солиқ юки даражаси ҳамда унга таъсир

этишини тавсифловчи экзоген омил кўрсаткичлари ўртасидаги умумий регрессион

боғлиқлик қонуниятини аниқлаш мақсадида бажарилган таҳлиллар натижасида R - квадрат

ва нормаллаштирилган R - квадрат коэффициентлари мос равишда:

(2)

(3)

тенг бўлган юқори даражадаги боғлиқликка эгалиги, стандарт хатолик эса жуда ҳам паст

бўлиб, қўйидаги формула орқали аниқланди:

(4)

Таҳлилларимиз натижасида аниқланган қонуниятларга таянган ҳолда амалга оширилган

таҳлилий ва прогноз ҳисоб-китоблар натижасида таъсир кўрсатувчи омилли кўрсаткичлар

истиқбол қийматларининг ҳаққоний ва ишончли тарзда ҳисоб-китоблари амалга оширилиб,

Ўзбекистонда тадбиркорлик субъектлари сонининг ўзгариши динамикасини аниқласа

бўлади. Мазкур кўрсаткични прогноз қилишда таҳлиллар натижасида логарифмик усул энг

мақбул усул сифатида танланди ҳамда прогноз қилиш мақсадида ҳисоб-китоб формуласи

аниқланди:

y = 122,43Ln(x) + 213,59 R2= 0,9609 (5)

Кўриниб турганидек, аниқланган боғлиқлик даражаси R2

= 0,96 га тенг бўлиб, доимий

ўсиш тенденциясига эга. Бундан ташқари, иқтисодиётда тадбиркорлик субъектлари сонининг

турли сиёсий, иқтисодий-ижтимоий, демографик омиллар таъсири доирасида ҳам доимий

ўсиши кузатилади. Амалга оширилган таҳлилларимиз натижаларига таянган ҳолда,

иқтисодиётда тадбиркорлик субъектлари зиммасидаги солиқ юки даражасини турли

сценарийлар асосида истиқболли прогнозлаш жараёнида тадбиркорлик субъектларининг

ЯИМдаги улушининг ўзгариш динамикаларини ҳам ишлаб чиқиш мумкин.

Ўзбекистонда 2016-2020 йилларда тадбиркорлик субъектлари зиммасидаги солиқ юки

даражасини камайтириш йўналишларининг уларнинг ЯИМдаги улушининг йиллик ўсиши

(камайиши) динамикасига таъсир даражаси бўйича олинган айрим натижаларга мувофиқ,

ЯСТ ставкасини 0,5 фоизга пасайтириб, солиқ тушумларини трендли ўзгартириб, солиқ

тўловчилар сонини 5 фоизга оширилгандаги сценарийли прогнозлаштиришда, тадбиркорлик


91

субъектлари ЯИМдаги улушининг йиллик ўсиши 2017 йилда 2016 йилга нисбатан 1,2 фоизли

пунктга ошиши, 2020 йилда эса 59,6 фоизга тенг бўлиши аниқланди.

ЯСТ ставкасини 1 фоизга пасайтириб, солиқ тушумларини трендли ўзгартириб, солиқ

тўловчилар сони 5 фоизга оширилгандаги сценарийли прогнозлаштиришда, тадбиркорлик

субъектлари ЯИМдаги улушининг йиллик ўсиши 2017 йилда 2016 йилга нисбатан 1,6 фоизли

пунктга ошиши, 2020 йилда эса унинг даражаси 60 фоизга тенг бўлиши прогноз қилинди.

ЯСТ ставкасини 1 фоизга пасайтириб, солиқ тушумларини трендли ўзгартирилиб, бошқа

омиллар 2016 йил даражасида сақланганлиги таъминланган сценарийли прогнозлаштиришда,

тадбиркорлик субъектлари ЯИМдаги улушининг йиллик ўсиши 2017 йилда 2016 йилга

нисбатан 1,3 фоизли пунктга ошиб, 57,3 фоизга, шунингдек, 2020 йилда 58,9 фоизга тенг

бўлиши илмий ҳисоб-китоблар асосида аниқланди.

Юқорида амалга оширилган таҳлилларимиз натижаларига таяниб, хулоса қиладиган

бўлсак, 2004-2016 йиллар давомида иқтисодий ўсишнинг миқдорий кўрсаткичларини

таъминлашда тадбиркорлик субъектларига нисбатан имтиёзли солиққа тортиш тизимларида

фаолият юритиш имкониятларининг яратилганлиги ҳам муҳим таъсир этувчи омиллардан

бири бўлган. Жумладан, айнан улар томонидан тўланган ЯСТнинг ЯИМдаги улушини

камайтириш ва амалдаги ЯСТ ставкасини пасайтириш келгусида тадбиркорлик

субъектларининг ЯИМдаги улушини сезиларли даражада ошишини таъминлаши амалга

оширилган тахлилларимиз орқали ўз исботини топди. Жумладан, 1992-2016 йиллар

давомида асосий солиқлар бўйича ставкаларнинг пасайтирилиш сиёсатининг изчил амалга

оширилиши, тадбиркорлик субъектлари фаолиятига ижобий таъсир кўрсатиб, улар

фаолиятини айнан солиқ дастаги орқали ривожлантиришга ҳамда улар зиммасидаги солиқ

юки даражасини сезиларли даражада камайтиришга олиб келди. Мисол учун қўшилган

қиймат солиғининг 1992 йилдаги максимал солиқ ставкаси 30 фоизга тенг бўлган бўлса, 2017

йилда бу кўрсаткич 20 фоизгача туширилди.

1-жадвал

1992-2017 йиллар давомида солиқ ставкаларининг ўзгариш динамикаси таҳлили [6]

Солиқ турлари 1992-2010

йиллардаги

максимал солиқ

ставкалари

2017 йил учун

ўрнатилган солиқ

ставкалари

Пасайиш

суръати

ҚҚС 30% 20% 1,5 баравар

Юридик шахслардан олинадиган

фойда солиғи

45% 7,5% 6 баравар

Юридик шахсларнинг мол-

мулкига солинадиган солиқ

5% 5% -

Микрофирма ва кичик

корхоналар учун ЯСТ

15,2% 5% 3 баравар

Жисмоний шахслардан

олинадиган даромад солиғи

60% гача 23% гача 2,6 баравар

ЯИТ

микрофирма ва кичик

корхоналар учун

40% 25%

15%

1,6 баравар

2,7 баравар

Ягона ер солиғи 6% 0,95% 6,3 баравар

Юридик шахслардан олинадиган фойда солиғи эса 45 фоиздан 7,5 фоизгача, Жисмоний

шахслардан олинадиган даромад солиғи ставкасининг энг юқори шкаласи 60 фоиздан 23

фоизга, қарайиб 2,6 бараварга пасайтирилди (1-жадвал). Бундан ташқари, солиқ юки

даражасига таъсир кўрсатувчи омиллардан яна бири солиқ турлари бўйича берилаётган

солиқ имтиёзлари ҳисобланади. Мисол учун, 2007 йилда Ўзбекистон Республикаси Солиқ


92

кодексига асосан чет эл инвестицияларини жалб қилишга йўналтирилган солиқ

имтиёзларининг умумий сони 13 тани ташкил этган бўлса, бу кўрсаткич 2015 йилда 41 тага,

мазкур йилда маҳаллий ишлаб чиқарувчиларни рағбатлантиришга йўналтирилган солиқ

имтиёзлари умуман берилмаган бўлса, 2015 йилга келиб, бу турдаги имтиёзлар сони 21 тага

етган. Иқтисодиётнинг турли тармоқларини рағбатлантириш мақсадида берилган солиқ

имтиёзлари сони эса, 2007 йилда 220 тани ташкил этган бўлса, бу кўрсаткич 2015 йилда 459

тага тенг бўлган (2-жадвал).

2-жадвал

2007-2015 йиллардаги солиқ имтиёзлари сонининг ўзгариш динамикаси [7]

Имтиёзни белгиловчи

меъёрий ҳужжатлар

Чет эл инвес

тицияларини

жалб қилишга

йўналтирилган,

(та)

Маҳаллий ишлаб

чиқарувчиларни

рағбатлантиришга

йўналтирилган, (та)

Жами

берилган

солиқ

имтиёзлари

сони, (та)

2007 2015 2007 2015 2007 2015

Солиқ кодексида 13 41 - 21 102 360

Ўзбекистон Республикаси

Президенти Фармонларида 3 16 12 8 30 56

Ўзбекистон Республикаси

Вазирлар Махкамасининг

қарорларида

4 2 5 23 68 13

Бошқа меъёрий

ҳужжатларда 6 - - 5 20 -

Жами 26 57 17 57 220 459

Тадбиркорлик субъектлари зиммасидаги солиқ юки даражасини оптималлаштириш

масалалари юзасидан амалга оширилган тадқиқот натижасида қўйидаги хулосалар

шакллантирилди.

Биринчидан, кичик тадбиркорлик субъектини аниқлашда ишловчилар сонидан келиб

чиқиб кичик тадбиркорлик субъекти мақоми берилган, бироқ молиявий барқарор ва

маҳсулот сотиш ҳажми юқори бўлган корхоналарнинг соддалаштирилган солиққа тортиш

тартибида фаолият юритиб, солиқ имтиёзларидан асоссиз равишда фойдаланишини чеклаш

мақсадида корхоналарнинг йиллик айланма маблағлари ёки мол-мулк қийматини қўшимча

мезон кўрсаткичи сифатида киритиш мақсадга мувофиқдир. Мазкур меъзонларнинг

киритилиши молиявий барқарор ва реализация миқдори юқори бўлган, лекин ишловчилар

сони кам бўлган, юқори технологиялар билан қуролланган корхоналарни соддалаштирилган

солиққа тортиш тартибида фаолият юритиб, имтиёзли қатламга кирган ҳолда солиқларни

тўлашдан қочишга бўлган имкониятларини чеклайди.

Иккинчидан, кичик корхоналарнинг ҳисобот йилида маҳсулот (иш, хизмат)лар

таннархини камайтириш орқали эришган даромадларини солиққа тортмаслик тартибини

жорий этиш улар томонидан ресурсларни тежашга бўлган ҳаракатларнинг

рағбатлантирилишини таъминлайди.

Учинчидан, иқтисодиётда жамғаришни чекловчи асосий тўсиқлардан бири бу юқори

даражадаги солиққа тортиш даражаси ҳисобланиб, тадбиркорлар даромадининг сезиларли

қисми солиқлар орқали давлат томонидан олиб қуйилиши тадбиркорлик ташаббусига

тўсқинлик қилиб, ишлаб чиқаришга янги инновацион усулларни жорий этиш жараёнини

секинлаштиради.

Тўртинчидан, давлат тадбиркорлик субъектлари фаолиятига янги инновацион

усулларни жорий этиб, хусусий секторга инвестицияларни жалб этилишини рағбатлантириш


93

ҳамда жамғармаларни кенгайтиришда солиқ дастагидан унумли фойдаланиши келгусида

иқтисодий ўсишни таъминлаш омили бўлиб хизмат қилиши мумкин.

Бешинчидан, иқтисодий ўсишни таъминлаш мақсадида давлатнинг солиқ юки

даражасини оптималлаштириш сиёсати юзасидан амалга ошириши лозим бўлган чора-

тадбирлари, хусусан: тадбиркорлик субъектлари учун белгиланган солиқ имтиёзларининг

иқтисодий самарадорлигини алоҳида таҳлил қилиш орқали амалдаги мавжуд солиқ

имтиёзлари таркибини қайта кўриб чиқиш ва уларни имтиёзлар самарадорлигини ошириш

нуқтаи назаридан такомиллаштириш зарур.

Олтинчидан, эконометрик таҳлил натижалари асосида ишлаб чиқилган моделга кўра,

бошқа омиллар ўзгармас бўлган шароитда ЯСТ ставкасининг 1 фоизли пунктга

пасайтирилиши ЯИМда тадбиркорлик субъектлари улушининг 0,85 фоизга ошишига олиб

келади. Демак, иқтисодиётнинг турли тармоқларида фаолият юритаётган тадбиркорлик

субъектлари томонидан тўланадиган ЯСТ ставкасини пасайтириш тарзидаги солиқ

имтиёзини тақдим этиш амалиётини давом эттириш мақсадга мувофиқдир.

ФОЙДАЛАНИЛГАН АДАБИЁТЛАР

1. http//www.mspbank.ru; http//www.giac.ru; http://www.m-economy.ru.

2. The World Economic Forum: World Competitiveness rep. 2014–2015.

3. Каримов И.А. Ўзбекистон XXI аср бўсағасида: хавфсизликка таҳдид,

барқарорлик шартлари ва тараққиёт кафолатлари. – Т.: Ўзбекистон, 1997. ‒ 197 б.

4. Ўзбекистон Республикаси Давлат статистика қўмитасининг ҳисобот маълумотлари.

5. Каримов И.А. Барча режа ва дастурларимиз Ватанимиз тараққиётини юксалтириш,

халқимиз фаровонлигини оширишга хизмат қилади. – Т.: Ўзбекистон, 2011. – 48 б.

6. Ўзбекистон Республикаси Давлат Солиқ қўмитасининг мазкур йиллардаги

маълумотлари асосида тузилди. Жумладан, Ўзбекистон Республикаси Президентининг 2016

йил 27 декабрда “Ўзбекистон Республикасининг 2017 йилги асосий макроиқтисодий

кўрсаткичлари прогнози ва Давлат бюджети параметрлари тўғрисида”ги ПҚ-2699-сон

қарори.

7. Ўзбекистон Республикаси Давлат Солиқ қўмитасининг мазкур йиллардаги ҳисобот

маълумотлари асосида тузилди.

УДК 519.711.336.7(045)

Вадим Головащенко

(Вінниця, Україна)

КРЕДИТНО-ДЕПОЗИТНІ ОПЕРАЦІЇ ЯК ОСНОВНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ

Досліджено сутність кредитно-депозитної діяльності банку. Розглянуто основну мету

кредитної діяльності та депозитної діяльності банків. Наведено характеристику найбільш

часто використовуваних методів аналізу й оцінки видів кредитно-депозитної діяльності.

Ключові слова: кредитна діяльність, депозитна діяльність, банки, банківська

діяльність, операції.

В українських банках у період нестабільності процентних ставок сформувались методи

управління активно-пасивними операціями. Більшість банків на різних секторах фінансового

ринку основну увагу приділяла короткостроковому прогнозуванню ситуації. в Україні

створена ринково орієнтована банківська система, у ході інституціональних перетворень.

Вона в основному відповідає міжнародним вимогам, що ставляться до банківських систем

ринкового типу. Проте аналізуючи сучасні проблеми, що пов’язані з діяльністю банківської

системи України, а саме кредитно-депозитною, можна зустріти свідчення про збереження

http://www.mspbank.ru/

http://www.m-economy.ru/


94

факторів, що перешкоджають її розвитку, зокрема недостатній потенціал ресурсний

української банківської системи і його короткостроковий характер; низький рівень довіри

вкладників до банків; високі ризики вкладень у реальний сектор економіки в умовах

неефективності його структурних перетворень; недосконалістю управління фінансовою

діяльністю комерційних банків тощо. Найбільш актуальним питанням для банку є

формування кредитно-депозитної політики на тривалий період, з огляду на ситуацію, що

склалась. У сектори економіки з великою прибутковістю можна вкладати накопичений

капітал, або у державні боргові зобов’язання, це може забезпечити більший дохід його

власникам, ніж дохід від іншої діяльності банку. Важливо у цій ситуації оцінити потенційний

зиск функціонування банку для його власників на тривалому етапі.

Проблемам здійснення кредитної та депозитної діяльностей в сучасній банківській

системі приділили увагу такі вітчизняні та іноземні вчені, як І. Благун, В. Вітлінський,

А. Герасимович, О. Дзюблюк, Т. Клебанова, Н. Костіна, Б. Луців, Л. Примостка, Р. Русин,

Г. Марковіц, Р. Портер, В. Шарп та ін. Проте, слід зауважити, що сьогодні продовжує

існувати необхідність подальшого поглиблення теоретичних досліджень та їх практичної

апробації в сфері кредитно-депозитної діяльності.

Рівень теоретичного обґрунтування діяльності банків, що пов’язана з кредитуванням

реальних інвестиційних проектів, залишається недостатнім. Робіт, що присвячені

системному аналізу інвестиційно-кредитної діяльності банків у регіональному розрізі дуже

мало. Відсутній комплексний підхід у фінансовій практиці та економічній літературі щодо

обґрунтування механізму активізації кредитної діяльності банків на сучасному етапі

розвитку української економіки.

На підставі класичного підходу моделювання кредитного портфеля, ми моделюємо

оптимальну структуру комерційного кредитного портфеля банку.

Предметом дослідження виступає економіко-математична модель кредитно-депозитної

діяльності комерційного банку, яка описує існуючу проблему в загальному розрізі

економіки.

Депозитні та кредитні операції це основні види діяльності комерційних банків, а для

деяких із них ці операції є головним джерелом доходів. [1]

Згідно зі ст. 339 ГК України фінансове посередництво здійснюється банками у формі

банківських операцій. Основними видами є:

депозитні;

розрахункові;

кредитні;

факторингові;

лізингові операції.

Перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність.

Так, згідно зі ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії

банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1. приймати вклади(депозити) від фізичних та юридичних осіб;

2. відкривати та вести поточні рахунки клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі

переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та

зарахування коштів на них;

3. розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

[2]

Найвагомішою частиною ресурсів банку є залучені кошти, які в кілька разів перевищує

його власні. Частка залучених коштів в різних банках коливається від 75 % і вище. Фактично

основним джерелом формування ресурсів комерційного банку, що спрямовуються на

проведення активних операцій, є залучені ресурси. Структура залучених коштів зазнала

істотних змін із розвитком ринкових відносин, це обумовлено появою нових, не традиційних


95

для старої банківської системи способів акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних і

фізичних осіб.

Залишки коштів на бюджетних, поточних і розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та

строкові вклади юридичних і фізичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних

рахунків, таких як цільові, умовні, брокерські, заставні депозити, депозити в іноземній

валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків (лоро-рахунки)

належать до залучених коштів банку. Усі рахунки клієнтів у банківській практиці, що

відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти – депозитними

зобов’язаннями. [3]

Найсуттєвішим і важливим джерелом формування й збільшення бази ресурсів

комерційних банків виступають депозитні операції. Депозитними є пасивні операції банків із

залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах

у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

Вклад (депозит) – це кошти, що передані для зберігання в банк власником, та які

числяться на тому чи іншому банківському рахунку залежно від умов зберігання. [4]

Банківський вклад (deposit) – угода, відповідно до якої одна сторона (банк), що прийняла

від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла,

зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій

формі на умовах та в порядку, встановлених договором. слово «депозит» походить від лат.

depositum – переданий на зберігання.

У банківській практиці депозит розглядають як кошти в готівковій або в безготівковій

формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних

рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення

такого строку та підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов

договору. [5]

Депозити поділяються на вклади на вимогу (повернення вкладу на першу вимогу) та

строкові вклади (повернення вкладу із закінченням встановленого договором терміну).

Внесення грошової суми на інших умовах її повернення може бути передбачено договором.

Банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника за умовами

договору банківського вкладу незалежно від його виду, окрім вкладів, зроблених

юридичними особами на інших умовах повернення, що встановлені договором.

Якщо відповідно до договору вклад повертається вкладникові на його вимогу до

закінчення строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим

вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не

встановлений більш високий процент. За користування вкладом банк виплачує вкладникові

проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором. [5]

Різні фактори впливають на процес формування заощаджень, поділивши на групи їх

можна систематизувати:

державна політика, що спрямована на забезпечення політичної стабільності та сталого

розвитку національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку і

підприємництва, є основним фактором для першої групи;

фактори другої групи пов'язані з динамікою основних економічних показників рівня

інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та

їх інфраструктури;

до третьої групи відносять фактори, пов’язані із розвитком банківської системи та

системи кредитно-фінансових інститутів;

четверта – фактори довіри до комерційних банків та інших кредитно-фінансових

інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

п’ята група факторів визначається демографічною ситуацією в країні (практика

доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді). [3]


96

Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення

ощадних (депозитних) сертифікатів. Депозити формуються за рахунок коштів у готівковій

або безготівковій формі, у гривнях або іноземній валюті, що розміщені юридичними особами

чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк

зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до

законодавства та умов договору. Договір банківського вкладу (депозиту) укладається у

письмовій формі.[1]

Згідно зі ст. 49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» кредитні операції можуть бути:

консорціумні (банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування, щоб

провести спільне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови

надання кредиту та призначають банк, який відповідальний за виконання угоди. Банки-

учасники несуть ризик за наданим кредитом пропорційно до внесених у консорціум коштів).

бланкові (за умов додержання економічних нормативів банк має право видавати

бланкові кредити).

Кредити, які надаються банками, розрізняються за строками користування

(короткострокові – до одного року, середньострокові – до трьох років, довгострокові – понад

три роки); способом забезпечення; ступенем ризику; методами надання; строками

погашення; іншими умовами надання, користування або погашення. [1]

Джерелом доходу банків є позичковий процент, а також комісійні збори за різноманітні

послуги. Необхідно зауважити, що за здійснення активних операцій (розміщення грошових

коштів – кредитування, купівля цінних паперів тощо) банк стягує процент з клієнтів, а по

пасивних операціях (залучення засобів – відкриття рахунків, продаж цінних паперів тощо)

сам сплачує процент. Отже, лише тоді, коли процент по кредиту буде перевищувати процент

по вкладах, банк отримає дохід. Перетворення позичкового проценту у банківський прибуток

й пояснюється цією різницею.

Зауважимо, що власний капітал комерційного спеціального банку (статутний капітал)

складає невелику частку (всього 5-7 %) від усіх залучених ним грошових засобів. Тому

сумарний доход забезпечує високу прибутковість банківської справи.

Рух грошової маси, що використовується не лише на кредитному ринку, але й в усіх

інших сферах економіки, реалізується через кредитно-банківську систему. Банки – це

«грошове серце» ринку! [6]


1. Депозити банків України [Електронний ресурс] / Bankografo.com Аналіз банків

України: огляди, графіки, факти / Банківська статистика – Режим доступу:

http://bankografo.com/analiz-bankiv/bankivskastatystyka/pokazniki-diyalnosti-bankiv-absolyutni/

depoziti-bankiv-ukrayini – Назва з титул. екрану

2. Несинова С.В., Воронко В.С., Чебикіна Т.С. Господарське право України: навч.

посібник. ‒ К.: Центр навчальної літератури, 2012. – 564 с.

3. Кириченко О.А., Гіленко І.В., Роголь С., Сиротян С.В., Нємой О. Банківський

менеджмент: Навч. посібник. ‒ К.: Знання-Прес, 2002. – 438 c.

4. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.:

Знання, 2004. – 324 с.

5. Вісник НБУ №8 за 2013 рік [Електронний ресурс] / Публікації. – Режим доступу:

http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=4954996 – Назва з титул. екрану.

6. Кредити банків України [Електронний ресурс] / Bankografo.com Аналіз банків

України: огляди, графіки, факти / Банківська статистика. – Режим доступу:

http://bankografo.com/analiz-bankiv/bankivska-statystyka/pokaznikidiyalnosti-bankiv-absolyutni/

krediti-bankiv-ukrayini – Назва з титул. екрану.

http://bankografo.com/analiz-bankiv/bankivskastatystyka/pokazniki-diyalnosti-bankiv-absolyutni/%20depoziti-bankiv-ukrayini

http://bankografo.com/analiz-bankiv/bankivskastatystyka/pokazniki-diyalnosti-bankiv-absolyutni/%20depoziti-bankiv-ukrayini

http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=4954996

http://bankografo.com/analiz-bankiv/bankivska-statystyka/pokaznikidiyalnosti-bankiv-absolyutni/%20krediti-bankiv-ukrayini

http://bankografo.com/analiz-bankiv/bankivska-statystyka/pokaznikidiyalnosti-bankiv-absolyutni/%20krediti-bankiv-ukrayini


97

УДК 338.242.4

Артем Долінський

(Київ, Україна)

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

В СВІТОВОМУ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ

У статті розглянуто ключові загрози економічній безпеці України в умовах глобалізації

світової економіки. Надано загальну характеристику та негативні особливості процесу глобалізації. досліджено роль процесу глобалізації в забезпеченні світової безпеки. Визначено основні проблеми міжнародної безпеки та шляхи їх розв’язання в умовах глобалізації.

Ключові слова: глобалізація, світова економіка, фінансова криза, прояви глобалізації, загрози економічній безпеці

The article considers the key threats to economic security of Ukraine in the conditions of

globalization of the world economy. The general characteristics and negative features of the globalization process are given. The role of the globalization process in ensuring world security is researched. The main problems of international security and ways of their solution in the conditions of globalization are determined.

Key words: globalization, global economy, financial crisis, manifestations of globalization, threats to economic security.

Переосмислення параметрів національної і світової безпеки відбувалося паралельно з

процесом глобалізації інформаційних та економічних зв'язків, науково-технічним прогресом, розширенням гуманітарних й міграційних процесів, політичними трансформаціями. У розвинутих країнах акценти поступово зміщуються в бік фінансово-економічних, інформаційних, гуманітарних та екологічних вимірів безпеки життєдіяльності як окремого громадянина, так і держави. Безпека економічного розвитку становить ключову складову політики кожної держави. Особливо актуальною вона є для країн, які знаходяться у процесі системних трансформацій [3].

Економічна безпека держави є не лише однією з найважливіших складових цілісної системи національної безпеки як комплексу захисту національних інтересів, але й базовою,

вирішальною умовою дотримання і реалізації національних інтересів. Власне тому, наукові дослідження даного напрямку є актуальними та своєчасними в час пошуку пріоритетів державної економічної політики.

Економічну безпеку слід також сприймати як засіб отримання і збереження внутрішньої стабільності, а також відігравання відповідної ролі у міжнародній сфері.

Економічна безпека може бути досягнута тільки тоді, коли рівень залежності країни від домінуючої економіки (або домінуючої в економічному, військовому чи політичному відношенні групи країн), а також ступінь загострення внутрішньої політичної, соціально-економічної і екологічної ситуації не перевищує межі, що погрожують втратою національного суверенітету та значним послабленням економічної могутності, суттєвим зниженням рівня і якості життя нації або відкиданням досягнення глобальних стратегічних цілей країни.

Звісно, основною умовою раціональної економічної політики є її максимальне наближення до політичної, економічної та оборонної доктрини держави. Фундаментальним

інтересом кожної держави як інституції є її безпека. Чинником, що суттєво коригує політику країни у проведенні національної безпеки, інтегральним стержнем якої є економічна безпека, виступає інтеграційний процес.

Наступним визначальним фактором економічної безпеки країни є рівень конкурентоспроможності її економіки. Існують загрози, обумовлені низьким рівнем економічної потужності та конкурентними позиціями на світовому ринку, і загрози втрати


98

конкурентних переваг в стратегічно важливих галузях, які становлять небезпеку для країни, що в свою чергу зумовлює пріоритети протидії цим загрозам.

Також важливу роль в економічній безпеці країни відіграє такий фактор, як добробут населення. Загрози, які виникають через нераціональну економічну політику держави в соціальній сфері, що викликає високий рівень бідності, криміналізації та соціальної

напруженості в суспільстві, без сумніву, становлять значну небезпеку для успішного сталого розвитку країни.

Тому найбільш узагальнена і логічна характеристика економічної безпеки повинна включати три найважливіші елементи:

‒ економічну незалежність, яка в сучасних умовах означає можливість контролю держави за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва ефективності і якості продукції, який забезпечував би її конкурентоспроможність і дозволяв нарівно брати участь у світовій торгівлі;

‒ стабільність і стійкість національної економіки передбачає захист власності в усіх її формах, створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності, заборона чинників, здатних дестабілізувати ситуацію (жорстка політика щодо протидії рейдерським захопленням, подолання корупції у владі, судовій системі, обґрунтована зовнішньоекономічна політика);

‒ економічний прогрес, що передбачає створення сприятливого клімату для інвестицій та

інновацій, постійну модернізацію виробництва, державну підтримку стратегічних галузей, пошук нових напрямків, що є необхідними умовами стійкості і самозбереження національної економіки.

Серед показників економічної безпеки доцільно виділити наступні показники, які характеризують:

‒ економічний ріст (динаміка і структура національного виробництва та доходу, показники об'ємів і темпів промислового виробництва, галузева структура господарства і динаміка окремих галузей, капіталовкладення тощо);

‒ природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний потенціал країни; ‒ динамічність і адаптивність господарського механізму, а також його залежність від

зовнішніх факторів (рівень інфляції, дефіцит консолідованого бюджету, дія зовнішньоекономічних факторів, стабільність національної валюти, внутрішню і зовнішню заборгованість);

‒ якість життя (ВВП на душу населення, рівень диференціації доходів, забезпеченість основних груп населення матеріальними благами і послугами, працездатність населення, стан навколишнього середовища тощо) [4].

Метою реалізації стратегії економічної конкурентоспроможності є формування сприятливих умов для забезпечення інтересів громадян, суспільства і держави, дальшого поступу України як демократичної держави зі сталою та зростаючою ринковою економікою, держави, що керується європейськими політичними й економічними цінностями, в якій повага і захист прав і законних інтересів усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп є запорукою незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України.

Нагальними завданнями політики національної безпеки є захист таких важливих національних інтересів України:

1) утвердження конституційних прав і свобод людини і громадянина, створення умов для вільного розвитку людини, реалізації її творчого потенціалу через різноманіття форм

суспільної організації; 2) захист державного суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності

державного кордону; 3) створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та

забезпечення підвищення рівня життя і добробуту населення;


99

4) гарантування безпечних умов життєдіяльності населення, захисту і відновлення навколишнього природного середовища;

5) збереження і розвиток духовних і культурних цінностей українського суспільства, зміцнення його ідентичності на засадах етнокультурної різноманітності [2].

Конкурентоспроможність національної економіки як економічна категорія тісно

пов'язана з категорією «економічна безпека». Зважаючи на те, що остання визначається як здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізуючій дії чинників, що створюють загрозу нормальному розвитку країни, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання, конкурентоспроможність може розглядатися як безпосередній індикатор належного рівня економічної безпеки.

Одним з найважливіших напрямків удосконалення стану економічної безпеки є пошук додаткових шляхів збільшення доходів для фінансування оборонного комплексу, в умовах жорстких фінансових обмеженнь. Зокрема:

1. Доцільно детально проаналізувати можливості щодо збільшення ефективності господарської діяльності ЗСУ, а також отримання доходів щодо продажу надлишкового майна.

2. Провести широку емісію цінних паперів, на зовнішніх ринках з тим, щоб союзні

країни мали змогу також фінансово підтримати Україну в справі модернізації армії. 3. Запровадити комплекс податкових пільг, що вивільнять фінансові ресурси для ЗСУ і

для підприємств ОПК. Зокрема, доцільно розглянути можливість: запровадження нульової ставки ПДВ на постачання товарів та послуг, що закуповуються державою з метою забезпечення поточної діяльності та модернізації ЗСУ і ОПК; запровадження підприємствам ОПК інвестиційної пільги з податку на прибуток в частині інвестицій в обладнання і НДДКР; упровадження податкових пільг для установ, що забезпечують підготовку висококваліфікованих кадрів в оборонній промисловості для забезпечення розвитку вітчизняного ОПК у довгостроковій перспективі; звільнення від сплати мита на ввезення технологічного обладнання та компонентів, що використовуються в ОПК та не виробляються в Україні.

4. Розширення практики надання державних гарантій за кредитами банків для підприємств ОПК. Можливість отримання державних гарантій має надаватися автоматично

для підприємств всіх організаційно-правових форм. 5. Розробка та/або закупівля електронних систем управління та оперативного

забезпечення збройних сил. Зокрема застосування електронних баз і систем обліку військової номенклатури за видами озброєнь для цілей логістики та забезпечення військ.

6. Використання потенціалу міжнародного співробітництва (транснаціональні оборонні компанії, крім російських). Це передбачає створення спільних військових підприємств чи об'єднання на базі українських підприємств зусиль державного замовлення, існуючих виробничих потужностей і новітніх іноземних технологій, що не виробляють (чи вироблення яких носить тривалий характер) щодо виготовлення нових зразків озброєння і техніки для ЗСУ та інших країн [7].

Наступним напрямком удосконалення стану економічної безпеки - є оптимізація соціально-класової структури населення України, на основі позитивних якісних змін у рівні життя всього населення, яка може здійснюватися за допомогою:

‒ зменшення бідності на основі скорочення безробіття, підвищення розмірів соціальних

виплат та допомог у поєднанні із забезпеченням їх адресності та поліпшення житлових умов соціально уразливих верств населення;

‒ забезпечення передумов для виходу з рангу бідних та входження до середнього класу осіб, які мають високий рівень освіти та кваліфікації, належний соціальний статус, але не відносяться до середнього класу за критерієм доходу та матеріального стану і тому класифікуються більшістю вітчизняних науковців як представники базового прошарку


100

населення. Розширення представників середнього класу в Україні за рахунок потенційно середнього прошарку населення - найманих працівників високої, вищої та найвищої кваліфікації, питома вага яких в структурі середнього класу країн з розвиненою економікою досягає 40-45% населення, є стратегічним напрямком державної політики доходів населення в Україні.

‒ вирішення проблеми оптимізації співвідношення між зростанням заробітної плати та продуктивності праці за допомогою механізму соціального партнерства, в процесі реалізації якого у колективних договорах підприємств закріплюються взаємні зобов'язання працівників та роботодавця щодо встановлення співвідношень приросту заробітної плати та продуктивності праці або обсягів виробленої продукції.

Ще одним напрямком удосконалення стану економічної безпеки є детінізація економіки України. Масштаби тінізації економіки залишаються наближеними до критичного рівня, який, за оцінками експертів, сягає 40. Неформальна зайнятість та тінізація заробітних плат є ризиком стабілізації державного бюджету та досягнення цілей реформування системи пенсійного страхування. Серед основних напрямів детінізації оплати праці, які нині широко дискутуються, можна виділити наступні: зменшення навантаження на оплату праці податками та страховими внесками; перерозподіл розмірів страхових внесків між працюючим та роботодавцем; посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та страхових внесків; поліпшення адміністрування податків [6].

Як свідчить світовий досвід, будь-яка криза ‒ це водночас шанс на перебудову та оновлення. Головне завдання - ефективно скористатися ним для розбудови України як цілісної незалежної економічно розвиненої держави. План Маршалла, за допомогою якого повоєнній Європі досить швидко вдалося вийти з економічного «піке» та відродити свій виробничий потенціал, є прикладом дієвої й успішної економічної програми, втіленої в життя. На таку ефективну економічну програму, здатну вирішити вкрай складні економічні завдання, є зараз суспільне замовлення в Україні [1].

Сьогодні Україна зіштовхується з новими проблемами, які не можуть бути вирішені у стандартний спосіб, зважаючи на безпрецедентну агресію РФ, яка має не лише воєнний, але й економічний та енергетичний характер.

Стратегічне завдання реформування економіки полягає в тому, щоб запропонувати такі напрями й заходи державної політики, які дозволять швидко й на зовсім іншому технологічному рівні відродити вітчизняне виробництво, модернізувати реальний сектор як

основу економічного зростання, запровадити нові технології, сучасні технічні рішення та інновації, які виведуть Україну на якісно новий технологічний рівень, допоможуть швидко подолати наслідки економічної кризи та війни і забезпечити такі темпи економічного розвитку, які дозволять їй дійсно приєднатися до Європи, а не стояти весь час на порозі Європейського дому. Саме таке бачення стратегічного курсу країни закладене у блоці економічних реформ Стратегії сталого розвитку України на період до 2020 року, мета якої ‒ європейські стандарти життя та гідне місце України у світі.

Тому фінансова система потребує реформування за такими пріоритетними напрямами: 1. Реформування податкової системи, забезпечення відповідності податкової політики

цілям соціально-економічного розвитку. 2. Реформування бюджетно-боргової політики з метою узгодження цілей забезпечення

видатків споживання і видатків розвитку, підвищення ефективності використання бюджетних коштів, забезпечення боргової безпеки й переходу від пасивного залучення коштів на фінансування дефіциту бюджету до системного управління боргом.

3. Стабілізація стану банківської системи на основі забезпечення прозорості регулюючих дій НБУ та підвищення довіри до банків.

4. Підвищення якості регулювання фінансової системи відповідно до європейських стандартів надання фінансових послуг, створення дієвих механізмів її захисту і зниження впливу кризових явищ на учасників фінансового ринку.


101

Дерегуляція та розвиток підприємництва. Системні перетворення у сфері розвитку підприємництва й дерегуляція потребуватимуть «перезавантаження» механізмів існуючої регуляторної політики, що дозволить Україні сформувати привабливе бізнес-середовище, гарантувати свободи підприємництва та підвищити конкурентоспроможність економіки. Досягнення намірів України до 2020 р. увійти в ТОП-20 рейтингу легкості ведення бізнесу

Світового банку вимагає трансформації державної політики за такими напрямами [5]. 1. Підтримка підприємницької діяльності у спосіб формування конкурентних умов та

усунення проявів дискримінації у створенні й веденні бізнесу, заохочення підприємницької активності, зокрема розвитку малого й середнього бізнесу:

2. Спрощення ведення господарської діяльності з метою розширення масштабів виробництва та зайнятості, насичення ринків товарів і послуг:

3. Створення дієвої системи адміністрування й нагляду у сфері підприємництва як інструменту підтримки бізнесу, встановлення довіри між учасниками ринку:

Інвестиційно-інноваційна політика. Завдання переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку як базової передумови подальших економічних реформ залишається одним зі стратегічних пріоритетів економічної політики України. Реалізація системних реформ з удосконалення інституційного середовища інвестиційної діяльності та програми залучення інвестицій має забезпечити надходження в українську економіку протягом 2015-2020 рр. 40 млрд дол. США ПІІ, що вимагає посилення заходів інвестиційно-інноваційної політики за

такими напрямами. 1. Формування сприятливого інвестиційного клімату, запровадження механізмів

стимулювання інвестиційної діяльності. 2. Запровадження вдосконалених механізмів грошово-кредитного, фіскального,

організаційно-управлінського регулювання з метою розширення джерел формування інвестиційного ресурсу підприємств.

3. Реалізація системи заходів щодо стимулювання структурної перебудови економіки на інноваційних засадах.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Білорус О.Г. Глобальні тенденції розвитку та трансформації геополітичних і

геоекономічних стратегій // Науковий вісник Дипломатичної академії України. ‒ 2014. ‒ Вип. 18 ‒ С. 50-61.

2. Горбулін В.П., Власюк О.С., Литвиненко О.В. Аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень до позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки». ‒ К.: НІСД, 2014.

3. Дацків Р.М. Економічна безпека у глобальному вимірі // Актуальні проблеми економіки. ‒ 2012. ‒ №7 (37). ‒ С. 14-15

4. Маляренко Т.А. Економічна безпека: навч.-метод. посібник. ‒ Донецьк: ДонДУУ, 2012. ‒ С. 12-18.

5. Офіційна сторінка Світового Банку [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://data.worldbank.org

6. Т.А. Тищук, Ю.М. Харазішвілі, О.В. Іванов; за заг. ред. Я.А. Жаліла./ Тіньова економіка в Україні: масштаби та напрями подолання: аналіт. доп. ‒ К.: НІСД, 2014. ‒ C. 96.

7. Щодо шляхів оптимізації використання оборонних видатків в Україні. Аналітична записка // Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. ‒ 2013

[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/783/.


102

УДК 338.31

Анна Канарчук

(Кам’янець-Подільський, Україна)

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Розглянуто теоретичні основи розуміння сутності продуктивності праці, висвітлено

важливі елементи підвищення продуктивності праці. Вказано заходи, які повинні

відображатися у відповідних програмах з управління продуктивністю праці на

підприємстві. Окреслено фактори та резерви підвищення продуктивності праці.

Ключові слова: продуктивність, праця, резерви, фактори, ефективність, трудові

ресурси, економічна діяльність, мотивація, виробництво.

The theoretical bases of understanding the essence of labor productivity are considered,

important elements of increase of labor productivity are highlighted. The measures that should be

reflected in the corresponding programs of labor productivity management at the enterprise are

specified. The factors and reserves of increase of labor productivity are outlined.

Keywords: the productivity, labour, backlogs, factors, efficiency, labour resources, economic

activity, motivation, production.

Однією з головних проблем в сфері економіки на сьогодні є раціональне використання

трудових ресурсів, що сприятиме виготовленню конкурентоспроможної продукції,

поліпшенню економічної діяльності, зростанню прибутків. Реалізація цих завдань не є

можлива без підвищення продуктивності праці.

Питанням підвищення продуктивності праці приділяють увагу багато вітчизняних та

зарубіжних економістів. Серед них: Д.П. Богиня, О.А. Грішнова, Г.Т. Завіновська,

М.Х. Корецький, А.В. Мерзляк, Є.П. Михайлов, Г.О. Михайлова, С.А. Музиченко, Д.С. Сінк,

Л.І. Шваб та інші. Однак, необхідно зазначити, що незважаючи на значну кількість наукових

праць та істотні досягнення в цій галузі, є досить багато питань, які залишаються не

вирішеними, потребують уточнень та розвитку.

Від підвищення рівня продуктивності праці залежить розвиток економіки, розв'язання

багатьох соціально-економічних проблем. Економічна суть підвищення продуктивності

праці полягає в тому, що зменшується кількість її затрат на виробництво одиниці продукції,

або є рівнозначним збільшення обсягів виробництва продукції при затратах однієї і тієї ж

кількості часу.

Г.Т. Завіновська дійшла висновку, що продуктивність – це ефективність використання

ресурсів праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації. Вона відображає

взаємозв’язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які

були витрачені на їх виробництво [4, с. 245].

Д.С. Сінк вважає, що продуктивність – це відношення кількості продукції, виробленої

даною системою за даний період часу, до кількості ресурсів, спожитих для створення цієї

продукції за той же період часу [8, с. 532].

На думку Л.І. Шваб продуктивність праці – це ефективність трудових витрат, здатність

праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ [10, с. 568].

Автор відомого підручника О.А. Грішнова трактує продуктивність праці як

узагальнюючий показник використання робочої сили, що, як і всі показники ефективності,

характеризує співвідношення результатів та витрат (результатів праці та її витрат) [3, с. 390].

С.А. Музиченко стверджує, що продуктивність праці – це ефективність затрат

конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого

часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції [7, с. 25].


103

Отже, можна стверджувати, що продуктивність праці є ефективним узагальнюючим

показником, що відображає такий фактор виробництва, як праця. В економічній літературі

зазначається, що рівень продуктивності праці визначається лише двома показниками:

виробітком, тобто кількістю продукції, випущеної за одиницю робочого часу; та

трудомісткістю, тобто кількістю часу, витраченого на виготовлення одного виробу [6, с. 192].

Статистичні дослідження засвідчують, що в Україні найнижча продуктивність праці з

усіх європейських країн. В Україні майже відсутні концептуальні дослідження та розробки

щодо вдосконалення механізму ефективності праці, неналежно розроблені теоретико-

методологічні аспекти взаємозалежності між ефективністю праці та її стимулюванням,

оцінкою ефекту від праці у системах стимулювання. Для того, щоб підвищити

продуктивність праці, потрібно постійно вдосконалювати економічну діяльність, знаходити

можливості працювати краще, виробляти більше якісних благ при тих самих або й менших

затратах праці. Зростання продуктивності праці на мікрорівні достатньою мірою залежить

від мотивації і стимулювання персоналу підприємств. Системи мотивації і стимулювання

працівників, що використовуються на підприємствах України, негнучкі і не володіють

достатнім мотиваційним ефектом, а також недостатньо стимулюють підвищення

продуктивності праці, оскільки були розроблені в період швидкого зростання обсягів

виробництва і низького рівня конкуренції. Добре спланована система мотивації дозволяє

суттєво підвищувати ефективність роботи персоналу, збільшувати обсяги продажів,

покращувати виробничий процес та обслуговування клієнтів, без особливо великих

матеріальних затрат зі сторони компанії. Адже, коли працівник виконує свої посадові

обов’язки з повною самовіддачею і його цілі саморозвитку включають розвиток

підприємства в цілому, тоді коефіцієнт корисної дії зростає в декілька разів.

Важливим елементом управління продуктивністю праці є пошук резервів, використання

яких дозволило б підприємству вийти на нижчий рівень витрат в цілому та на персонал

зокрема, адже підвищення продуктивності праці є головним чинником приросту обсягу

продукції, тому її планування займає центральне місце в системі управління на

підприємствах. Одним із резервів зростання продуктивності праці є удосконалювання

структури кадрів, під якою розуміємо співвідношення чисельності окремих категорій

промислово-виробничого персоналу. Найважливішим є співвідношення чисельності

основних і допоміжних робітників [6, с. 196].

Під резервами підвищення продуктивності праці розуміють невикористані можливості

економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають внаслідок дії тих чи інших

факторів [3, c. 114]. Фактор – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на

певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності [3, c. 108].

Слід зазначити, що в кожний період часу на підприємстві необхідно використовувати ті

резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат. Мерзляк А.В.,

Михайлов Є.П., Корецький М.Х., Михайлова Г.О. всі резерви підвищення продуктивності

праці класифікують таким чином:

‒ підвищення технічного рівня виробництва (механізація й автоматизація виробництва;

упровадження нових видів устаткування; упровадження нових технологічних процесів;

підвищення якості сировини й матеріалів);

‒ поліпшення організації виробництва і праці (підвищення норм; зменшення кількості

працівників, які не виконують норми; спрощення структури управління; механізація

облікових та обчислювальних робіт; зміна робочого періоду);

‒ зміна зовнішніх, природних умов (зміна умов видобутку вугілля, нафти, руд, торфу;

зміна вмісту корисних речовин);

‒ структурні зміни у виробництві (зміни частки окремих видів продукції, зміна

трудомісткості виробничої програми; зміна частки купованих напівфабрикатів і комплектних

виробів; зміна частки нової продукції) [2, c. 131-132].


104

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, то

Д.П. Богиня [9], Г.Т. Завіновська [4] та деякі інші автори фактори підвищення

продуктивності праці за змістом поділяють на три групи: соціально-економічні, що

визначають якість використовуваної робочої сили; матеріально-технічні, що визначають

якість засобів виробництва; організаційно-економічні, що визначають якість поєднання

робочої сили із засобами виробництва.

До групи соціально-економічних факторів зростання продуктивності праці належать всі

фактори, що спричиняють покращання якості робочої сили. Це, насамперед, такі

характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок;

компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність,

адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість,

мотивованість (здатність реагувати на зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання

якісно виконувати роботу). До цієї групи факторів відносяться також характеристики

трудових колективів, такі як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний

клімат, система ціннісних орієнтацій.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці належать всі

напрямки прогресивних змін у техніці й технології виробництва, а саме: модернізація

обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації і

автоматизації виробництва; впровадження нових прогресивних технологій; використання

нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні

фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих

факторів належать:

‒ удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої

спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і

допоміжних служб на підприємствах;

‒ удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці,

упровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери суміщення;

застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та

обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (упровадження технічно

обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування

гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;

‒ удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення

системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим

процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом [7, с. 113-114].

Отже, підвищення продуктивності праці – це складний процес, який відображає

одночасну дію багатьох взаємопов'язаних між собою факторів, вплив яких виявляється в

процесі аналізу, що становить важливу функцію управління. Основне завдання управління

продуктивністю праці полягає саме в досягненні максимально можливого рівня її

підвищення. Для досягнення цього на підприємстві слід розробляти та впроваджувати різні

програми управління продуктивністю праці.


1. Воронич К. М. Генезис сутності категорії "продуктивність праці" та факторів її

зростання / К. М. Воронич // Наук. вісн. Ужгород. ун-ту. Серія: Економіка / М-во освіти і

науки України, Ужгород. нац. ун-т ; [редкол.: В. П. Мікловда та ін.]. – Ужгород, 2011. –

Вип. 32. – С. 30-32.

2. Економіка праці і соціально-трудові відносини : навч. посібн. / [А. В. Мерзляк,

Є. П. Михайлов, М. Х. Корецький, Г. О. Михайлова]. – К. : Центр навчальної літератури,

2005. – 240 с.


105

3. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник /

О.А.Грішнова. – [5-те вид., оновл.]. – К. : Знання, 2011. – 390 с.

4. Завіновська Г.Т. Економіка праці: навч.-метод. посібник / Г.Т. Завіновська. – К. :

КНЕУ, 2007. – 245 с.

5. Завіновська Г. Т. Економіка праці : навч. посіб. / Г. Т. Завіновська. – [3-тє вид.]. – К. :

КНЕУ, 2007. – 304 с.

6. Лісовий А.В. Мікроекономіка : навч. посіб. / А.В. Лісовий. – К. : ЦУЛ, 2011. – С. 192-

205.

7. Музиченко С.А. Продуктивність праці, соціально-економічна сутність категорії /

С.А. Музиченко // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – №6. – С. 24-28.

8. Синк Д.С. Управление производительностью: планирование, измерение и оценка,

контроль и повышение / Д.С. Синк. – М.: «Прогресс», 1989. – 532 с.

9. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці / Богиня Д.П. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу : http://library.if.ua/book/40/2690.html.

10. Шваб Л. І. Економіка підприємства : [навч. посіб. для студ. ВНЗ] / Л. І. Шваб. –

[2-ге вид.]. – К. : Каравела, 2005. – 568 с.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Семенець І.В.

УДК 336.027

Оксана Коломієць


ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ ЯК СПЕЦИФІЧНА ЛАНКА ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

У статті розглянуто сутність державного кредиту України та запропоновані напрями

його погашення.

Ключові слова: державний борг, фінансовий ринок, грошові ресурси, фінансовий ринок.

The article deals with the essence of the state credit of Ukraine and the proposed directions of

its repayment.

Key words: state debt, financial market, money resources, financial market.

Постановка проблеми. Особливе місце в фінансовій піраміді держави, займає залучення

фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб, що є

прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності.

Економічна суть цього процесу полягає в тому, що в певний час є певна кількість вільних

капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух з метою пошуку

сфер свого застосування.

У вітчизняній фінансово-економічній літературі недостатньо наукових досліджень,

спеціально присвячених проблемам розвитку державних позик та державного боргу в

Україні. Важливість та актуальність цих проблем потребують як осмислення теоретичних

засад, так і розробки практичних узагальнень та пропозицій. Ці обставини, а також розуміння

великого фінансово-економічного і соціально-політичного значення, які мають наукові

дослідження вищеназваних проблем і стали основною причиною роботи над даною темою.

Метою статті єкомплексне дослідження функціонування системи державних позик та

державного боргу України, науково-теоретичному їх обгрунтованні та практичному

удосконаленні.

Досягнути поставлену мету передбачається шляхом вирішення наступних наукових

завдань:

http://library.if.ua/book/40/2690.html


106

‒ розкрити теоретичні засади державного кредиту як складової державних фінансів;

‒ показати роль держави як позичальника коштів на фінансовому ринку;

‒ охарактеризувати основні види державних боргових зобов′язань, які існують у

вітчизняній практиці;

‒ проаналізувати стан функціонування ринку державних облігацій в Україні;

‒ розглянути та проаналізувати структуру державного боргу України, механізм його

управління та обслуговування;

‒ обгрунтувати напрямки покращення кредитного рейтингу України.

Предметом дослідження є фінансові відносини, що виникають між державою та

юридичними і фізичними особами, в процесі функціонування яких створюються грошові

ресурси бюджету у вигляді державних позик, виникає й функціонує державний борг.

Об′єктом статті є система державних позик та державний борг України як її наслідок.

Основні результати дослідження. Державний кредит як специфічна ланка державних

фінансів ‒ досить складне явище у суспільстві, своєрідна суспільна позикова система.

Розкриваючи економічну природу державного кредиту, проаналізуємо основні сутнісні

характеристики цього поняття. Система таких найважливіших характеристик передбачає

з'ясування сутності державного кредиту в таких аспектах: за економічним змістом;

матеріально-речовим втіленням; формою прояву; юридично-правовим статусом [1].

Основними кредиторами України є міжнародні фінансові організації, зокрема

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ),

світовий банк (СБ).

Закон «Про державний бюджет 2017» встановив граничний розмір державного боргу на

кінець 2017 року в 1 трлн 716,63 млрд. грн. і граничний розмір гарантованого державою

боргу в 579,37 млрд. грн., що на 1,7% і на 1,5% більше за аналогічні показники минулого

року [3].

Сума позик України становила $9,7 млрд., освоєна сума – $6,9 млрд., неосвоєна –

$2,4 млрд., скасована сума – $0,5 млрд., зобов’язання перед Світовим банком за 41 позикою –

$5,6 млрд. Наразі кредитний портфель інвестиційних проектів Міжнародного банку розвитку

та реконструкції (МБРР) включає 13 активних проектів розвитку України на загальну суму

$4,7 млрд., частка зарезервованих коштів за поточними проектами станом на кінець 2016 р.

становить 86,7% від загальної вартості проектів (рис. 1)

Рис. 1. Фінансування МБРР поточних проектів розвитку України за секторами, %


107

МФК упроваджує декілька консультаційних програм: перша програма підвищення

ресурсоефективності в Україні (2010 р. – 2017 р.); друга – проект сталого розвитку малих та

середніх фермерських господарств (2013 р. – 2017 р.); третя – проект енергоефективності в

житлово-комунальному секторі України (2010 р. –2018 р.).

Емітовані урядом державні цінні папери протягом досліджуваного періоду були

високодоходними та, переважно, короткотерміновими зобов'язаннями. Так, у 2016 р. серед

розміщених ОВДП частка облігацій з терміном погашення до 1 року складала 91,01%, у

2015 р. ‒ 52,82%, у 2014 ‒ 74,5%. Аналіз змін доходності облігацій за досліджуваний період

показав, що ринкові фактори, як правило, не були визначальними при визначенні доходності.

Річна ефективна ставка доходу по держоблігаціях у 2016 р. складала 42,9% ‒ 25,4%, у 2015 р.

‒ 51,1% ‒ 65,7%. Підтримання значної частки високодоходних короткострокових випусків

державних облігацій рахуємо негативною тенденцією. За нашим переконанням, частка

середньо-та довгострокових державних облігацій у загальному випуску повинна складати не

менше 70%, а короткотермінові зобов’язання слід випускати у формі казначейських векселів,

що відповідатиме міжнародній практиці.

Обсяг кредитів, наданих із державного бюджету (по загальному та спеціальному фондах)

головним розпорядникам бюджетних коштів, склав за січень-вересень 2016 року 981,1 млн.

грн., що становить 57,7 % річного плану. Обсяг повернених кредитів (по загальному та

спеціальному фондах) за той же період складав 919,2 млн. грн. або 36,7 % плану на рік [2].

Висновки. Наявність державного боргу не дає уявлення щодо реального фінансового

становища держави. Якщо нестачу коштів у бюджеті держава покриває за рахунок

отриманих позик, то це не можна вважати нормальним явищем. Це свідчення нездорового

фінансового становища, при якому виникатиме потреба укладати договори на позики, а в

кінцевому підсумку – розраховуватися за боргами за рахунок збільшення податків.

21 червня 2017 р. Рада Директорів Світового банку схвалила концепцію співпраці з

Україною на 2017-2021 роки, яка передбачає сприяння сталому та комплексному

відновленню економіки держави. Фінансова підтримка Світового банку протягом всього

періоду дії Концепції буде залежати від: (I) прогресу України в реалізації реформ; (II)

покращення результатів впровадження портфеля проектів МБРР в Україні; та (III) загального

кредитного потенціалу Світового банку і нормативу кредитування для України [1].

Обсяги щорічного кредитування визначатимуться низкою показників, зокрема таких, як

поступ у проведенні структурних реформ, макроекономічна стабільність та покращення

впровадження нинішніх позик Світового банку. До того ж Міжнародна фінансова корпорація

й надалі інвестуватиме значні кошти на підтримку приватного сектора в Україні. Заходи,

спрямовані на удосконалення управління і боротьбу з корупцією, є наскрізними для всієї

Стратегії партнерства. В цьому документі визнається, що хоча в Україні є одностайність

стосовно того, що корупція ‒ це серйозна проблема, а управління потребує удосконалення,

поки що не досягнуто згоди щодо конкретних реформ і заходів, необхідних для реалізації

кожної з них. Тому в Стратегії підкреслюється важливість зміцнення попиту на ефективне

управління шляхом співпраці з широкою групою партнерів.


1. Закон України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду,

Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації,

Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій” від

3 червня 1992 року.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від червня 2016 року № 854 «Про здійснення

зовнішніх державних запозичень у 2017 році».

3. Статистичний збірник «Бюджет 2017»: Основні показники / Міністерство Фінансів

України [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, викладач-методист Крисак А.О.

http://www.minfin.gov.ua/


108

УДК 336.11=111

Karina Komarova

(Melitopol, Ukraine)

SPECIAL CREDIT AND FINANCIAL INSTITUTIONS

У статті подана інформація з дослідження про користування студентами фінансово-

кредитними інститутами та розгляд їх походження і особливостей.

Key words: non-bank, financial and credit institutes, insurance, fund, pawnshop.

Specialized non-bank financial institutions (special credit and financial institutions) are part of

the credit system. From an institutional point of view, the credit system is a set of credit and

financial institutions that accumulate free cash on the loan capital market and provide them with a

loan.

The modern credit system is the main link of the loan capital market and consists, in turn, of the

following main institutional groups, closely related:

1. Central (emission) bank (in Ukraine it is called the "National Bank of Ukraine"). Banking

system: commercial banks, savings banks, investment banks, other specialized banks.

2. Special credit and financial institutions: insurance companies, pension funds, financial

companies, other special financial institutions.

The types of activity of various special credit and financial institutions vary greatly. However,

their field of activity is much narrower than that of banks. Let's consider the characteristic features

of the most widespread special credit and financial institutions: insurance, investment companies,

pension funds, financial companies, charitable organizations, pawnshops.

According to the Law of Ukraine of 20.12.2016, N 1792-VIII (the second preamble paragraph

with amendments) "On Insurance", "Insurance ‒ it's kind of civil and legal relations concerning the

protection of property interests of citizens and legal persons in the case of certain events (insurance

cases), defined by the insurance contract or by law, at the expense of funds that are generated

through the payment of citizens and legal entities of insurance premiums (insurance premiums,

insurance premiums) and income from the placement of funds of these funds."

Objects of insurance may be property interests that do not conflict with the laws of Ukraine,

related:

with life, health, working capacity and additional pension of the insured or the insured

person (personal insurance);

with possession, use and disposal of property (property insurance);

with the reimbursement by the insured of the harm caused to him by the person or his

property, as well as the harm caused to the legal entity (liability insurance).

Insurance can be voluntary or mandatory. Mandatory types of insurance, introduced by the

laws of Ukraine, should be included in the law on insurance.

The Law of Ukraine "On Compulsory State Pension Insurance" ‒ a real law, developed

according with the Constitution of Ukraine and the Fundamentals of legislation on compulsory state

social insurance, provides: "The Pension Fund of Ukraine - the central executive authority, that

manages the social system of universal mandatory state pension insurance, collects, accumulates

and records insurance premiums; appoints pensions and prepares documents for their payment;

provides timely and full funding and payment of pensions, social payments, carried out in

accordance with the legislation at the expense of the Pension Fund of Ukraine; monitors the

targeted use of the funds of the Pension Fund of Ukraine."

Structure of the pension system:

compulsory pension insurance, which includes a retirement or disability pension (as part of

the basic, insurance and funded parts) and a survivor's pension (as part of the basic and insurance


109

parts) of old age, the insurance and funded parts of the disability pension, as well as the insurance

part of the labor pension for the loss of the bread-winner;

compulsory professional pension systems that provide protection for workers, working in

unfavorable working conditions. Compulsory professional pensions are intended to replace the

current system of preferential pensions;

voluntary pension provision, which includes pensions paid by employer contributions, and

self-sufficient retirement savings of the able-bodied population.

The law defining general legal, economic and social conditions for investment activity in the

territory of Ukraine is the Law of Ukraine "On Investment Activities" No. 1560-XII of September

18, 1991. Investment activity, according to Article 2 of this Law, is a set of practical actions of

citizens, legal entities and the state for the implementation of investments. Since the investment are

property and intellectual values in any kind, invested in objects of entrepreneurial and other types of

activity, as a result of which a profit is created or social effect is achieved, then "to realize

investments" means to realize these very investments. Thus, in order for a value to be considered an

investment, it must have the following characteristics:

the value must be property or intellectual;

it must be embedded in objects of entrepreneurial and other activities;

the purpose of such an investment should be to create profit or achieve a different social

effect. And the achievement of the result is not always mandatory, since investment activity is

classified as risky, which means the possibility of not achieving the result.

The sources of investment both at the macrolevel and at the level of a single economic entity

are the free funds of the entity that remain after satisfying its necessary needs, which can be used to

generate income. Investment is money, special bank deposits, shares and other securities,

technology, machinery, equipment, licenses, including trademark, credits, any other property or

property rights, intellectual values, invested in objects of business and other activities for profit.

All investors can be divided into 2 groups: individual (physical, as well as legal entities for

whom investment activity is not a single or one of the main activities) and institutional (acquire and

sell stock values in large packages).

Institutional investors carry out activities for the loan of individual investors, and then invest

them in securities of other issuers. Such investors have a significant impact on the functioning of

the securities market and its activity.

Institutional investors in the securities market are: investment funds and investment companies,

insurance companies, pension funds.

Financial companies are a special type of credit and financial institutions that operate in the

sphere of consumer credit. Their organizational forms can be joint-stock and cooperative. The first

are engaged in selling durable goods on credit (cars, TV sets, refrigerators, etc.), providing loans to

small entrepreneurs, and financing retailers. Second, as a rule, loans, mainly to consumers, and

sometimes financed by the sale of only one entrepreneur or a company. Both types of companies

provide loans from one year to three years.

Passive operations of the company are carried out mainly through the issuance of their own

securities, as well as short-term loans from commercial savings banks. The basis of active

operations are consumer loans, as well as investments in government securities. Consumer loans

accounted for 90% of active operations.

Financial companies are an important tool for selling durable goods to markets for large

industrial corporations, especially in conditions of low demand and deterioration in the economic

environment. A special place is occupied by the sale of cars, since most of them in the West are

purchased on credit. Many automobile corporations of Western countries create subsidiaries or

dependent financial companies to accelerate the sale of their products.

The consumer or the borrower, in case of impossibility of return of consumer loans is deprived

of his property, which becomes the property of the finance company.


110

According to the Law of Ukraine of July 5, 2012 No. 5073-VI "On Charitable Activities and

Charitable Organizations," "A charitable organization is a non-governmental organization whose

main purpose is to carry out charitable activities in the interests of the society or certain categories

of persons according with this Law"

Purposes of charity:

social support and protection of citizens, including improving the financial situation of the

poor, social rehabilitation of the unemployed, disabled and other persons who, due to their physical

or intellectual characteristics or other circumstances, are unable to independently exercise their

rights and legitimate interests;

preparation of the population to overcome the consequences of natural disasters, ecological,

industrial and other catastrophes, to prevent accidents;

provision of assistance to victims of natural disasters, environmental, industrial or other

disasters, social, national, religious conflicts, victims of repression, refugees and internally

displaced persons;

assistance to the strengthening of peace, friendship and harmony among peoples, prevention

of social, national, religious conflicts;

assistance strengthening the prestige and the role of the family in society;

action to the protection of motherhood, childhood and paternity;

interaction in the field of education, science, culture, art, mental development of the

individual;

promoting activities in the field of prevention and protection of public health, as well as

promoting healthy lifestyles, improving the moral and psychological state of citizens;

assistance activities in the sphere of physical culture and sports;

environmental protection and animal protection;

protection and proper maintenance on buildings, objects and territories that have historical,

cult, cultural or environmental significance, and burial sites.

According to the draft Law of Ukraine "On the regulation of activities for the provision of non-

bank loans secured by movable property" for No. 6569, "Pawnshop is a non-bank financial

institution whose exclusive activities are the provision of financial loans at own expense or on the

security of movable property at own risk a certain period and at interest and other activities as

defined in this bill."

Pawnshops provide services mainly to individuals. Items for personal use and home (family)

consumption, for industrial and technical purposes are accepted for storage; jewelry and household

products made of precious metals, precious stones, pearls and amber; securities and other tangible

and intangible assets. The valuation of things is made by agreement of the parties, the valuation of

jewelry and other expensive items is often made by a specialist. The owner of the thing is issued a

nominal pawnshop ticket (receipt).

In the event that the loan is not returned, the owner does not buy out the property, it becomes

the property of the pawnshop and can be sold to them. Sometimes the property is leased to the

pawnshop as a reliable storehouse, and not for the purpose of obtaining a loan.

The purpose of this article is to consider the peculiarities of special credit and financial

institutions, as well as to collect Internet-data on the usefulness of these institutions for students.

The survey involved students 17-24 years old from such universities: Tavria State

Agrotechnological University (Melitopol), Melitopol State Pedagogical University (Melitopol),

Alfred Nobel University (Dnepr), Kharkiv Aviation Institute (Kharkiv), Vincent Paul School of

Public and Natural Sciences (Poland, Lublin), Czestochowa University of Technology

(Czestochow, Poland).

Next, we can see the results on the survey’s questions:


111

Chart 1. Would you like to engage in investment activity in future?

Chart 2. Have you ever been engaged in any kind charity work?

Chart 3. What types of insurance services do you use?

Chart 4. Have you ever used the services of a pawnshop?

37,9

6,9

3,4

55,2

0 10 20 30 40 50 60

Personal insurance

Property insurance

Liability insurance

Don’t use

17,2

82,8

0

10

20

30

40

50

60

70

80

90

Yes No


112

Specialized credit and financial institutions are legal entities that provide specialized types of

credit and financial services that accompany banking activities.

Specialized non-bank financial and credit institutions include insurance companies, mutual

credit companies, pension funds, financial companies, etc.

The main forms of activity of these institutions are reduced to:

the accumulation of savings of the population;

provision of specific (non-bank) loans to individuals and legal entities;

provision of services related to banking activities.

REFERENCES

1. David Batten. Discovering Artificial Economics. – Westview Press, 2000. –304p.

2. Mankiw N. Gregory. Principles of Microeconomics. 5-th edition. – Harvard University:

South-Western Cengage Learning, 2009. – 520 p.

Науковий керівник: Кулєшов С.О.

УДК 005.336.6:005.52:005.334

Світлана Максимець


ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ РИЗИКІВ У ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

У статті узагальнено сутність понять «ризик», «підприємницький ризик»,

охарактеризовано класифікацію ризиків в економічній теорії та в умовах ринкової

економіки, виділено різновиди ризиків в підприємницькій діяльності.

Ключові слова: ризик, підприємницький ризик, класифікація ризиків, функція ризику,

суб’єкти ризиків.

The article summarizes the essence of the concepts "risk", "business risk", a classification of

risks in economic theory and in the conditions of market economy, highlighted the variety of risks in

the business.

Keywords: risk, enterprise risk, risk classification, risk function, risk subjects.

Постановка проблеми. В умовах ринкових відносин проблема оцінки й обліку ринку

набуває самостійного теоретичного і практичного значення як важлива складова

теорії і практики управління. Ризик – один з ключових елементів

підприємницької діяльності. У багатьох випадках ухилитися від ризикованих дій,

обійтися без них просто неможливо. Розвиток ризикових ситуацій може привести як до

настання несприятливих наслідків (до збитків, упущеної вигоди), так і до

позитивних результатів для підприємства у вигляді збільшення прибутку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В сучасній економічній літературі

достатньо уваги приділяється управлінню підприємницькими ризиками. На сьогодні

проблеми невизначеності та ризику у діяльності підприємств розглядаються у працях

українських та зарубіжних учених: Вишняков Я.Д.[2], Вітлінського В.В.[3], Гранатурова

В.М.[4], Грабового П.В.[9] Донець Л. І. [5], Кравченко В.А. [6], Правдюк Н.Л. [7] та ін.

Дотепер не склалося однозначного тлумачення сутності підприємницьких ризиків навіть в

зарубіжній економічній літературі через складність самого поняття, використовування його

для позначення інших економічних понять, недостатнього теоретичного вивчення цього

явища у вітчизняній економіці, ігнорування його в українському господарському

законодавстві.


113

Виклад основного матеріалу. Ризик ‒ це складне, багатогранне і неосяжне явище. В

найбільш широкому розумінні він являється невизначеністю у відношенні здійснення тієї чи

іншої події в майбутньому. В бізнесі ризик пов'язується насамперед з фінансовими втратами,

що виникають у випадку його реалізації. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, то

ними можна і треба свідомо керувати, пам'ятаючи про те, що всі види ризиків

взаємопов'язані і їх рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

Поняття ризику має різні трактування в сучасній економічній літературі, що ускладнює

вивчення даного явища. Ризик розглядають як дію, подію, ситуацію, невизначеність,

вірогідність. Спробуємо розібратися, що ж є ризиком і чому його трактування такі

багатогранні. Ризик можна розглядати як ймовірність відхилення фактичного результату від

очікуваного [5] і, як дію наугад, сподіваючись на позитивний результат, як невпевненість у

можливому результат [11] або атрибут прийняття рішення у ситуації невизначеності. [7]

Кількість і різноманітність ризиків настільки великі, що без системного підходу до

визначення їх складу не може обійтися жоден суб'єкт підприємницької діяльності.

Необхідними передумовами виникнення ризику є: зацікавленість особи, що приймає

рішення, в його результатах; наявність невизначеності. Ситуація ризику припускає

можливість вибору з двох альтернативних варіантів поведінки: ризикованого, пов'язаного з

ризиком, і надійного, тобто гарантуючого збереження досягнутого. Розрізняють об'єктивну і

суб'єктивну оцінку прояву ризику. Дії, сприймані спостерігачем як обережні, можуть

відчуватися самим суб'єктом як ризиковані, і навпаки. Тобто, ризик виступає як дія суб'єкта,

що/або веде до втрати, або гарантовано зберігає досягнуте, але не передбачає можливість

успіху, отримання прибутку і т.п., що дещо звужує поняття ризику. Ризик підприємницької

діяльності багато в чому визначається залежністю від зовнішнього середовища (політичних,

природно-кліматичних, соціальних і інших зовнішніх чинників) та внутрішніх факторів

(спеціалізація, матеріально-технічна база, кадрова політика, маркетинг, фінанси, менеджмент

тощо).

Групування ризиків можна проводити з використанням різних класифікаційних ознак

(причини і сфери виникнення; етапи господарювання; масштаби; ступінь допустимості; види

господарської діяльності; тривалість дії; можливість страхування і т.д.) (табл.1). Таким

чином більшість визначень підприємницького ризику зводиться до невизначеності

отримання очікуваного доходу від вкладених ресурсів. Практика світового законодавства, в

тому числі вітчизняного, трактує підприємницьку діяльність як самостійну, ініціативну,

систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт,

надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Найвдалішим визначенням підприємницького ризику є його трактування як діяльності

суб'єктів господарювання, пов'язаної з подоланням невизначеності в ситуації неминучого

вибору, в процесі якої є можливість оцінити вірогідність досягнення бажаного результату,

невдачі і відхилення від мети, що містяться у вибраних альтернативах всіх видів

підприємницької діяльності.

В українському законодавстві поняття правомірності підприємницького ризику і

необхідні в цьому випадку гарантії поки відсутні, що стримує вживання обґрунтованих

ризикових рішень в господарській практиці, а також розмиває межі відповідальності за

наслідки рішень, прийнятих в результаті безгосподарності і некомпетентності керівників.

Класифікація підприємницьких ризиків вперше представлена в працях Д.М. Кейнса. На

його думку, вартість товару повинна включати величину витрат, пов'язаних з підвищеним

зносом устаткування, змінами ринкової кон'юнктури і цін, а також з руйнуваннями в

результаті аварій і катастроф, які він називав витратами ризику, необхідними для

компенсації відхилень фактичної виручки товару від очікуваної величини. Д.М. Кейнс

відзначав, що в економічній сфері доцільно виділяти три основні види підприємницьких

ризиків (рис.1) [8].


114

Таблиця 1

Сутність підприємницького ризику

Джерело Економічна сутність

Варналій З.С.,

Сизоненко В.О. 2

ризик, який виникає в усіх сферах діяльності бізнесмена: виробництві,

реалізації товарів та послуг, фінансовому та торговельному

посередництві, здійсненні науково-технічних і комерційних проектів. У

кожній сфері підприємницької діяльності ризик пов'язується з

можливою втратою (повною або частковою) ресурсів, що є у

розпорядженні підприємця. Це можуть бути матеріальні, фінансові,

інтелектуальні та інші ресурси.

Вишняков Я.Д.,

Радаев Н.Н. 3

кількісна міра здатності підприємця творчо використовувати елемент

невизначеності в процесі відтворення або окремих його моментах для

отримання додаткової вартості.

Тюленєва Ю.В. 12категорія відтворювання в ринковій економіці, він пов'язаний з

кожним етапом, елементом, ланкою господарської діяльності,

починаючи від створення умов виробництва (закупівлі сировини,

матеріалів, устаткування, найму робочої сили) і кінчаючи виробництвом

товарів і послуг і їх реалізацією. Підприємець повинен дуже добре

орієнтуватися в навколишньому середовищі, знати ціни, стежити за

новими розробками, аналізувати попит і пропозицію на різних

ринках, не допускати виробничих збоїв і т.д. недотримання цих і

багатьох інших правил може привести до невиправданого збитку.

Бондар О. В. 1 ризик, що виникає при будь-яких видах діяльності, пов’язаних із

виробництвом продукції, товарів, послуг. Він характеризується як

небезпека потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів чи не

доодержання доходу порівнянно з варіантом, розрахованим на

раціональне використання ресурсів. Отже, під господарським

(підприємницьким) ризиком варто розуміти ризик, що виникає при

будь-яких видах діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції,

товарів, послуг, їх операціями, комерцією, здійсненням соціально-

економічних і науково-технічних проектів.

Шепеленко О.В.

12

спосіб господарювання в непередбачених умовах (обставинах), при

якому створюються завдяки особливим здібностям підприємця

можливості і необхідність запобігати, зменшувати несприятливу дію

стохастичних умов і одержувати в цих умовах підприємницький

дохід.

На думку Д.М. Кейнса, всі ці види підприємницьких ризиків вимагають попередньої

кількісної і якісної оцінки. При визначенні основних понять в області класифікації

підприємницьких ризиків розрізняють власне підприємницькі ризики і систему

підприємницьких ризиків.

Власне підприємницькі ризики діляться на ризики на національному рівні (в межах

економіки однієї країни) і на міжнародні ризики (що зачіпають економіку різних країн).

Зупинимося спочатку на характеристиці економічних ризиків макроекономічного рівня.

Серед таких ризиків можна виділити загальнодержавний і локальний ризики. Суб'єктами

загальнодержавного ризику виступают самі найвищі органи державної влади. Поняття

локального ризику пов'язано із здійсненням більш приватних, специфічних задач і

виявляється на галузевому або на регіональному рівнях управління господарством .В цілому

загальнодержавний ризик виникає при розробці стратегії розвитку економіки, ухваленні


115

концепції перетворень, виборі і реалізації різних варіантів і пріоритетів в розвитку країни.

Визначення пріоритетних напрямів є головним і в даний час, оскільки при переході від

строго централізованої системи управління до розвитку ринкового господарства вибір

пріоритетів і черговості рішення задач стає життєво важливою справою в масштабах країни.

Ризики класифікують по суб'єктах, видах і проявах. Суб'єктом ризику називається

юридична або фізична особа, що знаходиться в ситуації ризику і усвідомлюючи це. Звичайно

виділяють трьох суб'єктів підприємницьких ризиків: підприємства виробники; фізичні особи

(окремі індивідууми, одержувачі доходу); інші суб'єкти (організації невиробничої сфери

діяльності, включаючи урядові органи). Видом підприємницького ризику називається

угрупування ситуацій, близьких по усвідомленню ризику і поведінці в ризикових ситуаціях.

В сучасній економічній літературі наголошуються істотні розбіжності з питання про число

видів ризику.

У деяких класифікаціях приводяться до 10-30 різних видів підприємницьких ризиків

[2-6,9,11]. При всій різноманітності підходів до класифікації ризиків можна виділити

декілька основних його видів: виробничі; інвестиційні і інноваційні; фінансові (в т.ч.

банківські); маркетингові.

Під проявом підприємницького ризику розуміється поєднання окремого суб'єкта з

окремим видом ризику. Прояв ризику є більш приватним поняттям виду ризику, оскільки по

одному і тому ж виду ризику може бути декілька проявів, що конкретизують його. Крім того,

по одному і тому ж виду ризику для різних суб'єктів існуватимуть різні прояви

підприємницьких ризиків. Виділимо основні прояви ризиків по видах для найважливіших

суб'єктів ‒ підприємств-виробників.

Серед виробничих ризиків основними проявами є ризики зупинки виробництва,

сезонності виробництва, неритмічності роботи підприємства, а також стихійних бід,

катастроф, аварій (повеней, засухи, землетрусів, пожеж т.д.).

Виробничі ризики у свою чергу діляться на ризики у сфері промислового виробництва і

в інших сферах (головним чином у сфері аграрного виробництва).

Інвестиційні ризики для підприємств-виробників виявляються в основному на стадіях

підготовки проекту і його реалізації. Основним проявом фінансових ризиків для

підприємств-виробників є загроза банкрутства. До цього виду ризиків відносять фінансові

ризики неотримання доходу і ризики по операціях з цінними паперами. Серед фінансових

ризиків виділяють в окрему позицію банківський через важливість і специфічність окремих

його прояві, проте іноді досліджують в числі фінансових ризиків. Основними проявами

банківських ризиків виступають ризики кредитні, процентні, ліквідності банку, по

депозитних операціях і розрахунках, а також банківських зловживаннях [10]. Товарні ризики

для підприємств-виробників виявляються головним чином в ризиках дефіциту товару і

відсутності попиту на нього. Основним проявом комплексних ризиків є ризик інфляції.

Зрозуміло, подібна класифікація ризиків по їх видах і проявах умовна, оскільки неможливо,

наприклад, встановити чіткі відмінності між інвестиційними і фінансовими ризиками.

Основні прояви ризиків у фізичних осіб: при виробничих ризиках ‒ втрата

працездатності; при фінансових ризиках ‒ невиконання зобов'язань і операції з цінними

паперами; при товарних ризиках ‒ безробіття. Основними проявами ризиків для інших

юридичних осіб є фінансовий валютний ризик, товарний ризик попиту на суспільні послуги,

комплексний ризик реакції фірм і споживачів на урядові заходи в економічній сфері і т.д.

По характеру дії підприємницькі ризики діляться на прості і складові. Складові ризики є

композицією простих. Прості ризики визначаються повним переліком непересічних подій,

тобто кожне з них розглядається як незалежне від інших. У зв'язку з цим виникає декілька

завдань: складання вичерпного переліку ризиків; визначення частки кожного простого

ризику в їх сукупності; оцінка вірогідності настання події по кожному простому ризику.

Перелік простих ризиків при створенні підприємницьких одиниць і, зокрема, малих і

середніх підприємств приводиться в табл. 2.


116

Таблиця 2

Види ризику на стадії функціонування сучасного підприємства

Вид ризику Негативний вплив на очікуваний прибуток від

реалізації проекту

Фінансово-економічні ризики

Нестійкість попиту Падіння попиту із зростанням цін5252'15'6

Поява альтернативного продукту Зниження попиту

Зниження цін конкурентами Зниження цін

Збільшення обсягу виробництва у

конкурентів

Спад обсягів продажу або зниження цін

Зростання податків Зменшення чистого прибутку

Платоспроможність споживачів Зниження обсягів продажу

Зростання цін на сировині, матеріали,

перевезення

Зниження прибутку через зростання цін

Залежність від постачальників,

відсутність альтернатив

Зниження прибутку через зростання цін

Дефіцит оборотних коштів Збільшення розміру кредитів

Соціальні ризики

Труднощі з набором кваліфікованої

робочої сили

Збільшення витрат на комплектування

Загроза страйку Штрафи за порушення договорів

Відношення місцевої влади Додаткові витрати на виконання їх вимог

недостатній рівень заробітної плати Текучість кадрів, зниження продуктивності

недостатня кваліфікація кадрів Зниження ритмічності, зростання браку,

збільшення числа аварій

Соціальна інфраструктура Зростання невиробничих витрат

Як і будь-яка економічна категорія, підприємницькі ризики виражають свою сутність у

функціях. Самими загальноприйнятими вважаються дві функції: регулююча і захисна.

Регулююча функція ризиків має два аспекти ‒ негативні і позитивні. Негативний аспект

полягає в тому, що ухвалення і реалізація рішень з необґрунтованим ризиком ведуть до

волюнтаризму, крайнім проявом якого є авантюризм. Цей різновид ризику об'єктивно

містить значну вірогідність неможливості досягнення мети при реалізації рішення. Дія

негативного аспекту регулюючої функції ризику виступає як чинник, що дестабілізував, в

господарській практиці. Позитивний аспект даної функції ризику виконує роль своєрідного

каталізатора при ухваленні економічних рішень. Практично цей аспект виявляється в

діяльності інноваційних банків, інвестиційних фундацій, особливо венчурних (ризикових)

фірм класичного західного типу.

Захисна функція ризику також має два аспекти: історико-генетичний і соціально-

правовий. Перший аспект об'єктивно зв'язаний з тим, що для страхування ризиків окремі

суб’єкти підприємницької діяльності вимушені створювати засоби захисту від негативних

явищ, стихійних бід і т.д. у формі фундацій страховок (резервних), фундацій ризику,

фінансових резервів підприємств. Основний зміст соціально-правового аспекту захисної

функції ризику полягає в необхідності забезпечення права на господарський ризик і

закріплення його в законодавчому порядку як категорії правомірності економічного ризику.

Така категорія права передбачена в господарському законодавстві більшості зарубіжних

країн і регламентує економічні гарантії, що виключають у разі неуспіху покарання


117

працівника, що пішов на обґрунтований ризик. Ці гарантії взагалі розглядаються як

необхідна умова для підприємця на обґрунтований ризик.

Висновки. У процесі своєї діяльності підприємці стикаються з різними ризиками, які

розрізняються між собою по місцю і часу виникнення, сукупності зовнішніх і внутрішніх

факторів, що впливають на їх величину, і, отже, за способом їх аналізу і методами впливу.

Відповідно до цього існує безліч підходів до класифікації ризиків, які розрізняються

підставами класифікації. Фінансово-економічні ризики на стадії функціонування підприємства мають багато

негативних наслідків: падіння попиту із зростанням ціни; спад обсягів продажу; зменшення

чистого прибутку; зниження прибутку через зростання цін та збільшення розмірів кредитів.

Соціальні ризику в свою чергу будуть сприяти збільшенню витрат на комплектування через

труднощі з набором кваліфікованої робочої сили; текучість кадрів, зниження продуктивності

через недостатній рівень заробітної плати; зниження ритмічності, зростання браку,

збільшення числа аварій по причині недостатній кваліфікації кадрів.


1. Бондар О. В. Ситуаційний менеджмент: Навч. посіб. ‒ К. : Центр учбової літератури,

2010. ‒ 326 с.

2. Варналій З.С., Сизоненко В.О. Основи підприємницької діяльності: Підручник для

учнів 10-11 кл. ЗОШ, ліцеїв та гімназій. ‒ К.: Знання України, 2013. ‒ 404 с.

3. Вишняков Я.Д. Общая теория рисков: учеб. пособие для студ. высш. учеб.заведений /

Я.Д.Вишняков, Н.Н.Радаев. ‒ 2-е изд., испр. ‒ М. : Издательский центр «Академия», 2008. ‒

368 с.

4. Вітлінський В.В., Великоіваненко Г.І. Ризикологія в економіці та підприємництві.

Монографія. – К.: КНЕУ, 2010. – 480 с.

5. Гранатуров В.М. Экономический риск: сущность, методы измерения, пути снижения:

Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ДИС, 2007. – 160 с.

6. Донець Л. І., Шепеленко О. В., Баранцева С. М., Сергєєва О. В., Веремейчик О. Ф.

Обґрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків. Навч. посіб. / За заг. ред.

Донець Л. І. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 472 с.

7. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3-/ Редкол.: С.В.Мочерний (відп.ред.) та

ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2010. – 864 с.

8. Кейнс Д.М. Общая теория занятости, процента и денег. Шедевры мировой мысли:

В 3 т. ‒ Т. 3. ‒ Петрозаводск: Петроком, 2006. ‒ 307 с.

9. Кравченко В.А. Виявлення та опис підприємницьких ризиків: практичний алгоритм

для українського бізнесу / В.А.Кравченко // Вісник Запорізького національного університету.

– 2008. ‒ №1(3). – С.63-70.

10. Правдюк Н.Л. Довгострокове іпотечне кредитування в аграрній сфері економіки:

можливості та ризики // Економіка АПК. – 2011. ‒ №11. ‒ С.51-56.

11. Риски в современном бизнесе / П.Г. Грабовый, С.Н. Петрова, С.И. Полтавцев,

К.Г. Романова, Б.Б. Хрусталев, С.М. Яровенко. – М.: Изд-во «Аланс», 2007. – 200 с.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Бондарчук Л.В.


118

УДК 330

Шахноза Маннапова

(Тошкент, Ўзбекистон)

АҲОЛИ ДАРОМАДЛАРИНИНГ ШАКЛЛАНИШ МЕХАНИЗМИ

Мақолада аҳоли даромадлари таснифи ва уларнинг гуруҳланиши изчил ёритилган.

Шунингдек, Ўзбекистонда аҳолини ижтимоий жиҳатдан қўллаб қувватлаш орқали

даромадларини кенгайтириш усуллари келтирилган.

Калит сўзлар: аҳоли даромадлари, реал даромад, номинал даромад, ихтиёрда бўлган

даромад, иш ҳақи.

The article focuses on the classification of population incomes and their classification.

Furthermore, There are also ways to extend income through social support of the population in

Uzbekistan.

Key words: income of the population, real income, nominal income, optional earned income,

salary.

Иқтисодиёти ривожланган Европа ва Осиё мамлакатлари тажрибаси аҳолининг юксак

турмуш даражасига эришиши нафақат моддий ишлаб чиқаришнинг ривожланиши орқали,

шу билан бирга, ижтимоий соҳа, яъни хизмат кўрсатиш соҳаларининг ҳам кенг миқёсда

ўсишга боғлиқлигини кўрсатиб турибди. Ўзбекистон танлаган ислоҳот йўли ижтимоий

йўналтирилган бозор иқтисодиётини шакллантиришга қаратилган. Бозор иқтисодиётига

ўтиш даврида Ўзбекистон моделига асос бўлиб хизмат қилган машҳур беш тамойиллардан

бири - аҳолини ижтимоий муҳофаза қилишга ва кучли ижтимоий сиёсат олиб боришга

қаратилган. Аҳолини ижтимоий муҳофаза қилиш тамойили мамлакатимиз ички сиёсий

барқарорлиги учун ўта муҳим шартлардан бири эканлиги таъкидлаб ўтилган. Мазкур

тамойилнинг аҳамияти ижтимоий зиддиятларнинг олдини олишга қаратилгани ва мамлакат

мустақиллигини сақлаб қолишни зарурий шарти эканлигидир.

Аҳоли даромадлари иш ҳақи, тадбиркорлик фаолиятидан олинадиган даромад, нафақа,

пенсия, стипендия шаклидаги барча пул тушумларини, мулкдан фоиз, дивиденд, рента

шаклида олинадиган даромадларни, қимматли қоғозлар, кўчмас мулк, қишлоқ хўжалик

маҳсулотлари, ҳунармандчилик буюмларини сотишдан ва ҳар хил хизматлар кўрсатишдан

келиб тушадиган даромадларни ўз ичига олади. Аҳоли даромадлари даражасига баҳо бериш

учун номинал, ихтиёрида бўлган ва реал даромад тушунчаларидан фойдаланади.

Номинал даромад ‒ аҳоли томонидан маълум вақт оралиғида олинган даромадларнинг

пул кўринишидаги миқдори ҳисобланади.

Ихтиёрида бўлган даромад ‒ шахсий истеъмол ва жамғарма мақсадларида фойдаланиш

мумкин бўлган даромад. Бу даромад номинал даромаддан солиқлар ва мажбурий тўлов

суммасидан кам бўлади.

Реал даромад – нарх даражаси ўзгаришини ҳисобга олиб, аҳолининг ихтиёрида бўлган

товар ва хизматлар миқдорини кўрсатади, яъни даромаднинг харид қувватини билдиради.

Аҳолиниг номинал пул даромадлари турли манбалар ҳисобига шаклланади ва улар

қуйидагилар ҳисобланади.

1. Ишлаб чиқариш омиллари ҳисобига олинадиган даромад;

2. Давлат ёрдам дастурлари бўйича тўлов ва имтиёзлар шаклидаги пул тушумлари;

3. Молия-кредит тизими орқали олинадиган пул даромадлари.

Фикримизча, барча аҳолига тегишли пул ва натурал (маҳсулот шаклида) тушумлар

ҳамда кўрсатилган бепул хизматлар суммаси аҳолининг миллий даромаддаги ҳиссасидир.

Аҳолининг жами турдаги даромадлари манбаи ‒ иш ҳақи, пенсия, стипендия, нафақалар,

мукофот, фойда, дивиденд, заём ва лотерея ютуғи, банк тўлаган фоиз пули, кўчмас мулкдан


119

келган рента тўлови ва ижара пули, суғурта қопламалари ва бошқалардан иборат. Бозор

шароитида Аҳоли даромадлари нинг энг катта қисми пул шаклига эга.

Аҳоли даромадларини батафсил таҳлил қилиш учун уларнинг мавжуд турларини

тўлиқроқ баҳолаш мақсадида маълум белгилар бўйича уларни таснифлаш лозим.

1-жадвал

Аҳоли даромадларининг таснифи

Белгилар Даромад турлари

11. Ифодаланиш шаклига кўра Пуллик; натурал

22. Олиниш хусусияти Меҳнат даромадлари; меҳнатга оид бўлмаган

даромадлар 33. Олинишининг қонунийлиги Қонуний даромадлар; ноқонуний даромадлар 44. Ҳақиқийлик даражаси Номинал даромад; реал даромад

55. Олиниш эҳтимоли Перманент; вақтинчалик

66. Мулкчилик шакли Иш ҳақи, рента, фоиз ва фойда

77. Мобиллик даражаси Мобил; иммобил

88. Тушумнинг доимийлиги Доимий; тасодифий

99. Ўзлаштириш субектлари Жисмоний шахслар; уй хўжаликлари

110. Тақсимот тамойили бўйича

Меҳнатнинг миқдори, сифати ва натижаларига

кўра; ижтимоий адолат тамойилига кўра;

шахсан ижрочи томонидан ўзлаштириш

111. Фойдаланиш варианти

Турли бойлик ва хизматлар истеъмолига

сарфланадиган даромад; тўплашга

сарфланадиган даромад

112. Солиққа тортиш таъсирига боғлиқ

равишда

Умумий даромадлар; ўз тасарруфидаги

даромадлар

Кишиларнинг иш қобилиятлари бир хил эмас, шу туфайли улар иқтисодий фаолиятда

турлича натижага эришганидан ҳар хил даромад кўрадилар. Масалан, АҚШда Голливуднинг

кино юлдузи бир йилда 20 миллион доллар топса, малакали шифокор 980 минг доллар,

ўқитувчи 400 минг доллар, қишлоқдаги мавсумий ва келгинди ишчи эса 175 минг доллар

даромад топади.

2.1-жадвал

Ўзбекистон Республикасида аҳолининг пул даромадлари ва харажатлари

динамикаси (йил бошига нисбатан)*1

Кўрсаткичлар 2012 й 2013 й 2014 й 2015 й

Аҳолининг пул даромадлари,

млрд. сўм

20247,3 2242,8 31674,3 35545,9

Аҳоли жон бошига ойлик пул

даромадлари, минг сўм

62799,1 79779,6 83178,9 88912,7

Аҳолининг пул сарф-

харажатлари ва жамғармалари,

млрд. сўм

19887,4 21125,1 22439,6 27216,5

Аҳолининг товар харид қилиш ва

хизмат тўловлари пул сарф-

харажатлари, млрд. сўм

14891,8 16104,4 19529,4 23454,5

1 * Жадвал Ўзбекистон Республикаси Давлат статистика қўмитаси маълумотлари асосида тузилди.


120

Хулоса қилиб айтганда, жаҳондаги кўпгина мамлакатларнинг амалиёти давлат

ҳокимиятининг марказий органлари томонидан бевосита амалга ошириладиган манзилли

ёрдам механизми иқтисодий жиҳатдан манфаатсиз ва самараси паст эканлигидан далолат

беради. Шу сабабли аҳоли даромадларини ошириш мақсадида ижтимоий ҳимоя қилиш

тизимининг самарадорлигини яхшилаш зарур. Бунинг учун, фикримизча, бир томондан,

жамиятнинг бутун ижтимоий соҳасини ахборотлаштириш, иккинчи томондан, маҳаллий

ўзини-ўзи бошқаришни янада ривожлантириш ва алоҳида ҳисоб институтларини ташкил

этиш мақсадга мувофиқдир. Ҳисоб институтлари маҳаллий ўзини – ўзи бошқариш органлари

молиявий фаолияти ҳамда уларнинг мақсадли сарфи устидан назоратни олиб борадилар.

ФОЙДАЛАНИЛГАН АДАБИЁТЛАР

1. The World Economic Forum: World Competitiveness rep. 2014-2015.

2. Каримов И.А. Барча режа ва дастурларимиз Ватанимиз тараққиётини юксалтириш,

халқимиз фаровонлигини оширишга хизмат қилади. ‒ Т.: Ўзбекистон, 2011. ‒ 486 б.

3. Каримов И.А. Ўзбекистон XXI аср бўсағасида: хавфсизликка таҳдид, барқарорлик

шартлари ва тараққиёт кафолатлари. ‒ Т.: Ўзбекистон, 1997. ‒ 120 б.

4. Ўзбекистон Республикаси Давлвт Солиқ қўмитасининг мазкур йиллардаги

маълумотлари асосида тузилди. Жумладан, Ўзбекистон Республикаси Президентининг 2016

йил 27 декабрда “Ўзбекистон Республикасининг 2017 йилги асосий макроиқтисодий

кўрсаткичлари прогнози ва Давлат бюджети параметрлари тўғрисида”ги ПҚ-2699-сон

қарори.

5. Ўзбекистон Республикаси Давлат Солиқ қўмитасининг мазкур йиллардаги хисобот

маълумотлари асосида тузилди.

6. http//www.m-economy.ru

УДК 339.188.4

Ольга Мар’євич


АНАЛІТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВА

Проаналізовано матеріально-технічне забезпечення досліджуваного підприємства,

здійснено аналіз наявності та структури основних засобів. Запропоновано напрями

управління матеріально-технічною базою на підприємстві.

Ключові слова: основні засоби, ефективність, активна та пасивна частина,

використання основних фондів, знос, необоротні активи.

The material and technical support of the investigated enterprise was analyzed, the analysis of

the availability and structure of fixed assets was carried out. Areas of management of material and

technical base at the enterprise are offered.

Key words: fixed assets, efficiency, active and passive part, use of fixed assets, depreciation,

non-current assets.

Для виробництва будь-якої продукції, необхідні сировина, матеріали, напівфабрикати,

конструкції, технологічне обладнання та інше, цю невід’ємну складову у функціонуванні та

розвитку підприємства займає матеріально-технічне забезпечення.

Питання матеріально-технічного забезпечення підприємств знайшли належне

відображення в наукових працях С. Азізова, В. Андрійчука, Л. Бага, М. Геруна,

А. Іванишина, М. Кісіля, В. Лешенка, В. Петрова, Г. Підлісецького, П. Саблука,


121

В. Товстопята та ін.

Метою статті є здійснення аналізу матеріально-технічного забезпечення підприємства з

метою ефективності його діяльності.

Роль основних засобів у процесі виробництва, особливості їх відтворення в умовах

ринкової економіки зумовлює особливі вимоги до інформації про їх наявність, рух, стан і

ступінь використання. Існує ряд проблем, від вирішення яких залежить ефективність

використання основних засобів. До них, в першу чергу, відносяться – збереження,

модернізація і переоснащення для подальшого їх використання та роботи на підприємстві.

Аналіз матеріально-технічного забезпечення здійснимо на матеріалах Товариства з

обмеженою відповідальністю «ТЕРРА ФУД». «ТЕРРА ФУД» – молочна компанія, що

динамічно розвивається уже поспіль 18 років та є лідером ринку вершкового масла,

рослинно-вершкових сумішей і сиру в Україні.

Аналіз наявної кількості і стану основних засобів ТОВ «ТЕРРА ФУД» дає можливість

розраховувати техніко-економічні показники та визначати шляхи підвищення ефективності

їхнього використання, прогнозувати необхідність залучення коштів для придбання нових

основних засобів у зв’язку з фізичним і моральним зношенням наявних. Ефективне

використання основних засобів зумовлює збільшення обсягів виробництва та отримуваних

прибутків.

Ефективність використання основних засобів значною мірою залежить від ефективності

їх відтворення та оновлення, що характеризується коефіцієнтами зносу та придатності,

коефіцієнтами введення в дію чи вибуття основних засобів. Дані показники певною мірою

залежать від видової, технологічної та інших видів структур основних засобів (табл. 1).

Виходячи з даних представлених у табл. 1 варто зазначити, що у загальному обсязі

основних засобів ТОВ «ТЕРРА ФУД» у 2016 році найбільшу частку становлять машини та

обладнання – 82,1%, транспортні засоби становлять 9,12%, будинки, споруди та передавальні

пристрої – 5,68%, інструменти, прилади, інвентар (меблі) – 1,91%, малоцінні необоротні

матеріальні активи – 0,45%, інші основні засоби – 0,39%, інші необоротні матеріальні активи

– 0,2 та найменшу частку у структурі займають земельні ділянки – 0,15%.

Зазначимо, що співвідношення між активною та пасивною частинами основних фондів

відображає рівень їх прогресивності.

Таблиця 1

Динаміка наявності та структури основних засобів ТОВ «ТЕРРА ФУД»

у 2014-2016 рр.

Групи основних

засобів

Рік

2014 2015 2016

тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. %

Земельні ділянки 271 0,21 271 0,13 271 0,15

Будинки, споруди та

передавальні пристрої 9611 7,73 10304 4,96 9676 5,68

Машини та

обладнання 96003 77,3 171086 82,4 139549 82,1

Транспортні засоби 15111 12,18 20630 9,93 15525 9,12

Інструменти, прилади,

інвентар (меблі) 2354 1,9 3878 1,87 3252 1,91

Інші основні засоби 93 0,08 705 0,34 678 0,39

Малоцінні необоротні

матеріальні активи 746 0,6 761 0,37 761 0,45

Інші необоротні

матеріальні активи - - - - 362 0,2

Разом 124189 100 207635 100 170074 100


122

Про співвідношення питомої ваги активної та пасивної частин основних засобів можна

зробити висновок на підставі даних табл. 2.

Таблиця 2

Аналіз питомої ваги активної і пасивної частин

основних виробничих засобів за 2014-2016 рр.

Показник

Рік Відхилення

2016 р. до

2014 р. (±) 2014 2015 2016

сум

а, т

ис.

грн

.

пи

том

а ваг

а,

%

сум

а, т

ис.

грн

.

пи

том

а ваг

а,

%

сум

а, т

ис.

грн

.

пи

том

а ваг

а,

%

сум

а, т

ис.

грн

.

пи

том

а ваг

а,

%

Промислово-

виробничі основні

фонди, тис. грн.

124189 100 207635 100 170074 100 45885 -

у тому числі:

активна частина 113468 91,3 195594 94,2 158326 93 44858 1,7

пасивна частина 10721 8,7 12041 5,8 11748 7 1027 -1,7

Дані табл. 2 свідчать, що при загальному зростанні обсягу виробничих основних засобів

на 45885 тис. грн., активна частина їх виросла на 44858 тис. грн., що складає (44858 : 45885)

× 100 = 97,7 % всього приросту. Якщо порівняти темпи зростання, то для загального обсягу

виробничих основних засобів він становив (170074 : 124189) × 100 = 136,9 %; активної

частини (158326 : 113468) × 100 = 139,5 %, адже вважається, що структура основних фондів

залежить від відсотка їх активної частини і що більший цей відсоток, то прогресивнішою і

ефективнішою стає структура; пасивної частини (11748 : 10721) × 100 = 109,5 %. Якщо

зіставити абсолютні прирости активної і пасивної частин основних засобів (44858 : 1027) =

43,6, то цілком очевидно, що активна частина за досліджуваний період зростала більш ніж у

сорок три рази швидше, ніж пасивна частина. І все ж, незважаючи на зазначені тенденції

змін, активна частина, за прийнятою методикою розрахунку, становить майже приблизно

дев’яту частину від загального обсягу основних виробничих засобів.

В даній статті також проаналізуємо ступінь зносу та придатності операційних

необоротних активів ТОВ «ТЕРРА ФУД» (табл. 3), оцінимо інтенсивність оновлення

операційних необоротних активів, визначимо рівень ефективності управління операційними

необоротними активами ТОВ «ТЕРРА ФУД».

Аналізуючи дані табл. 3, відзначимо, що необоротні активи це сукупність майнових

цінностей ТОВ «ТЕРРА ФУД», що багаторазово використовуються в окремих циклах

господарської діяльності та переносять частинами свою вартість на продукцію. Таким чином,

вартість основних засобів у 2015 р. порівняно з 2014 р. зросла 83446 тис. грн, або на 67,19 %,

проте у 2016 р. порівняно з 2015 р. ситуація змінилась у зворотному напрямку, тобто

відбулось зменшення на 37561 тис. грн, або на 18,1 %.

Для функціонування підприємств необхідний широкий асортимент матеріально-

технічних засобів. Раціональна організація матеріально-технічного забезпечення значною

мірою визначає рівень використання засобів виробництва, зростання продуктивності праці,

прибутку та рентабельності [1, с. 221]. Цим обумовлюються роль і значення матеріально-

технічного забезпечення в системі управління підприємством.


123

Таблиця 3

Динаміка стану та зносу, руху необоротних активів і результатів фінансової

діяльності ТОВ «ТЕРРА ФУД» протягом 2014-2016 рр., тис грн.

Показники

Рік Абсолютне відхилення,

±

2014 2015 2016 2015 р. до

2014 р.

2016 р. до

2015 р.

Основні засоби (за

первісною вартістю) 124189 207635 170074 83446 -37561

Нематеріальні активи (за

первісною вартістю) 1610 2522 2756 912 234

Знос основних засобів 16275 44910 59573 28635 14663

Амортизація нематері-

альних активів 265 870 1899 605 1029

Надійшло основних

засобів 76501 84285 18276 7784 -66009

Надійшло нематеріаль-них

активів 1600 912 234 -688 -678

Вибуло основних засобів 25 839 55837 814 54998

Вибуло нематеріаль-них

активів - - - - -

Чистий дохід від реалізації

продукції (товарів, робіт,

послуг)

2312541 3707443 3417545 1394902 -289898

Прибуток від операційної

діяльності 34088 49535 165550 15447 116015

Отже, основними умовами формування ринку засобів є: вільний вибір партнерів по

господарських зв’язках; наявність конкуренції між виробниками обладнання,

спеціалізованими ремонтними підприємствами й іншими виконавцями послуг; самостійність

економічних суб’єктів. Беручи техніку у лізинг, лізингоодержувач повинен чітко

усвідомлювати всі переваги та недоліки будь-якої із форм лізингу. Банківські кредити не

надто приваблюють своїми відсотками. Тому не тільки підприємства, а й держава має бути

зацікавлена в розвитку державного лізингу, оскільки він, будучи дієвим інвестиційним

механізмом, сприяє оновленню техніки і технології, зростанню екологічності та

ефективності виробництва.


1. Тредіт В. Є. Управління матеріально-технічним забезпеченням сільськогосподарських

підприємств / В. Є. Тредіт // Вісник ХНАУ. Серія : Економічні науки. ‒ 2013. ‒ № 3. ‒ С. 220-

224.

Науковий керівник: доктор наук з державного управління, доцент Іванюта П.В.


124

УДК 330.322(575.1)

Элшод Набиев, Ахмеджан Маматов


ИНВЕСТИЦИОННАЯ ПОЛИТИКА РЕСПУБЛИКИ УЗБЕКИСТАН

В статье раскрывается актуальность и экономическое значение привлекаемых

инвестиций в экономику. Сформулировано ключевые принципы инвестиционной политики государства и развития нормативно-правовой базы регулирующей иностранные инвестиции и формирование должного инвестиционного климата с принятым Стратегии действий в 2017-2021 годах.

Ключевые слова: экономическое развитие, инновация, инновационная инвестиция, инновационное развитие, норма инвестиции, валовая инвестиции, финансовая корпорация,

The article reveals the relevance and economic importance of attracted investment in the

economy. The key principles of the state investment policy and the development of the legal framework regulating foreign investment and the formation of a proper investment climate with the adopted Strategy of Action in 2017-2021 are formulated.

Keywords: economic development, innovation, innovative investment, innovative development, investment rate, gross investment, financial corporation.

На современном этапе для всех развивающихся стран в целом, и для Республики

Узбекистан, в частности, инвестиции играют очень важную роль в экономических процессах. Они способствуют корректировке процессов воспроизводства капитала и поддержанию темпов его роста, обеспечивают развитие важнейших отраслей национального хозяйства, структурные изменения, перестройку и модернизации экономики, ускоряют инновационное развитие страны и улучшают социальную среду. Фактически они охватывают не только процесс производства, потребления и накопления, но и ряд естественно-технических и социальных явлений, оказывают воздействие на развитие инфраструктуры, т.е. пронизывают все сферы жизни современного общества.

Как отмечает Президент Республики Узбекистан Ш. Мирзияев «Прежде всего, мы должны еще больше усилить работу по реформированию и либерализации экономики, ускорить начатое структурное преобразование ее отраслей и сфер. Модернизация отраслей и регионов, повышение их конкурентоспособности, развитие экспортного потенциала всегда будут находиться в центре нашего внимания. Для этого надо еще более активно привлекать во все сферы иностранные инвестиции, передовые технологии, в том числе информационно-коммуникационные. Именно на этой основе мы сможем достичь увеличения до 2030 года объема валового внутреннего продукта более чем в 2 раза»[1].

Страны, привлекательные для инвесторов, в итоге получают доходы от их вложений, что в свою очередь, способствует экономическому росту государства. Существует прямая, весьма жесткая зависимость темпов экономического развития страны от нормы инвестиций. При доле инвестиций в ВВП на уровне 20-25% можно обеспечить среднегодовые темпы экономического роста в размере 2,5-3%, как это происходит в развитых странах, для которых характерна именно такая норма инвестиций. При этом достаточно инвестиций выделяется на замену устаревшей техники и технологий, на жилищное и социальное строительство, на развитие инфраструктуры, прежде всего транспорта. Но и в этом случае, для обеспечения такого экономического роста инвестиции должны использоваться весьма эффективно, что мы и наблюдаем в развитых странах. Чтобы обеспечить темпы экономического роста в 5-6%, норму инвестиций нужно поддерживать в среднем, как показывает опыт многих стран, на уровне 30-35%. Именно такое положение сложилось во многих развивающихся странах, где как раз обеспечиваются указанные выше среднегодовые темпы роста, и сохраняется повышенная норма инвестиций.


125

Если же ставится задача поддержания темпов социально-экономического развития на уровне 8 и более процентов, то это осуществимо, как правило, только при норме инвестиций, превышающей 35-40%, как, например, в настоящее время в Китае и Индии и как это было в свое время в Японии, Южной Корее и в Тайване в периоды их ускоренного развития[1].

Основные показатели развития инвестиционной деятельности Республике Узбекистан свидетельствуют о постоянном росте накопления основного капитала за счет привлечения и освоения внутренних и внешних инвестиций. Норма накопления основного капитала в последние годы составляла порядка 23,5% ВВП. Это на уровне и даже выше развитых и быстро развивающихся стран мира. США, например, расходуют на накопление основного капитала примерно 19% ВВП, страны ОЭСР ‒ около 20%, Россия, Казахстан ‒ около 21%. Благодаря созданным условиям и практическим мерам, предпринятым в сложный период мирового финансово-экономического кризиса (2008–2009), экономике страны удалось не только сохранить, но и приумножить общественное богатство в виде накопления основного капитала.

За 2005–2016 гг. объем инвестиций в экономику страны увеличился почти в 5,8 раза со среднегодовым ростом в 114,7%. При этом в отдельные годы рост инвестиций составлял 124–134%, что примерно соответствует средним темпам роста в быстро развивающихся странах, например в Китае, Индии. За годы кризиса многие как развитые, так и развивающиеся страны значительно снизили темпы роста инвестиций (по СНГ темпы роста инвестиций в 2009 году составили 89,8%). Если в некоторых странах (Японии, Армении, России и др.) наблюдалось абсолютное снижение объема инвестиций в основной капитал, то в Узбекистане в эти годы среднегодовые темпы прироста инвестиций составляли на уровне 15%.

Большое внимание в республике уделяется реализации инвестиционных проектов, направленных на создание новых высокотехнологичных производств, обеспечивающих глубокую переработку местных сырьевых ресурсов. В 2016 году в ведущих отраслях экономики введены в эксплуатацию 158 крупных объекта общей стоимостью 7,4 миллиарда долларов, оснащенных современным высокотехнологичным оборудованием. При этом основное внимание уделяется реализации проектов по созданию производств по выпуску готовой продукции с более глубоким уровнем переработки и высокой добавленной стоимостью. Так, согласно Инвестиционной программе на 2016 год, обрабатывающими отраслями реализуются 238 или 2/3 крупных проектов.

По мере развития экономики страны, укрепления ее рыночных основ, рост инвестиций все в большей мере обеспечивался за счет повышения инвестиционной активности предприятий и населения, создания новых инвестиционных институтов и привлечения иностранных инвестиций. При этом постепенно сокращались бюджетные ассигнования на развитие экономики. Позитивная динамика наблюдается в объемах привлекаемых иностранных инвестиций. Только в 2016 году в реальный сектор экономики страны было привлечено иностранных инвестиций на сумму порядка 2,6 млрд. долл., что составляет 20,3% всех освоенных инвестиций.

Созданные в Узбекистане благоприятный деловой и инвестиционный климат и активизация инвестиционной деятельности заслуженно отмечены со стороны Международных аналитических агентств. Так, британская консалтинговая компания «Maplecroft» публикует рейтинги стран мира (Индекс растущих рынков), наиболее привлекательных для долгосрочных инвестиций. Согласно рейтингу Узбекистан в 2013 г. вошел в первую 20 из 175 ранжируемых стран. Международная финансовая корпорация, оценивая инициативы Узбекистана по улучшению бизнес- среды и инвестиционного климата в Докладе «Doing Business 2015», повысила его рейтинг на 8 позиций.

Улучшение делового климата способствовало принятый указ Президента Республики Узбекистан от 5 октября 2016 года № УП-4848 «О дополнительных мерах по обеспечению ускоренного развития предпринимательской деятельности, всемерной защите частной собственности и качественному улучшению делового климата» направлен, прежде всего, на


126

дальнейшее усиление правовой защиты частной собственности, создание благоприятных условий и всемерную поддержку малого бизнеса и частного предпринимательства, повышение инвестиционной привлекательности республики и свидетельствует о переходе с 2017 года на качественно новый уровень государственной политики в данной сфере.

В качестве важнейшего приоритета и первостепенной задачи государственных органов закрепляет «предоставление большей свободы малому бизнесу и частному предпринимательству, кардинальное сокращение вмешательства в их деятельность с концентрацией усилий на раннем предупреждении, повышении эффективности профилактики и недопущении правонарушений». В этих целях государственным органам, прежде всего, правоохранительным и контролирующим структурам, поручено:

‒ обеспечить в своей деятельности безусловную реализацию установленных требований, а также принципа приоритета прав и законных интересов субъектов предпринимательства, в связи с чем критически пересмотреть свои функции и полномочия;

‒ обеспечить строгое выполнение требований норм законодательства об ответственности должностных лиц за незаконное вмешательство и воспрепятствование предпринимательской деятельности, ее необоснованное приостановление, а также возмещение непосредственно с виновных ущерба, нанесенного субъектам предпринимательства.

Данная норма обязывает государственные органы применять не только самые строгие меры дисциплинарной, административной или уголовной ответственности, но и обеспечивать взыскание непосредственно с виновных работников ущерба, причиненного субъектам предпринимательства.

Реализация указанных мер направлена на недопущение инициирования и проведения незаконных проверок, особенно случаев необоснованного приостановления деятельности субъектов предпринимательства и причинения убытков вследствие неправомерных действий работников государственных органов.

На сегодняшний день в Узбекистане разработана и принята «Стратегия действий по дальнейшему развитию Республики Узбекистан», включающая Стратегию действий по пяти приоритетным направлениям развития Республики Узбекистан в 2017-2021 годах [3]. В основу Стратегии действий легли концептуальные вопросы общественно-политического, социально-экономического, культурно-гуманитарного развития страны. Целью Стратегии действий являются коренное повышение эффективности проводимых реформ, создание условий для обеспечения всестороннего и ускоренного развития государства и общества, модернизация страны и либерализация всех сфер жизни.

Для реализации мер, указанных в третьем направлении ‒ «Развитие и либерализация экономики», предусматриваются обеспечение стабильности национальной валюты и цен, поэтапное внедрение современных рыночных механизмов валютного регулирования, расширение доходной базы местных бюджетов, расширение внешнеэкономических связей, внедрение современных технологий для производства экспортоориентированной продукции и материалов, развитие транспортно-логистической инфраструктуры, повышение инвестиционной привлекательности для развития предпринимательства и иностранных инвесторов, улучшение налогового администрирования, внедрение современных принципов и механизмов регулирования банковской деятельности, развитие многопрофильных фермерских хозяйств, а также ускоренное развитие индустрии туризма.

Данное направление включает также меры по защите частной собственности, финансового рынка, модернизации сельского хозяйства, развитию ювелирной отрасли, подготовке к первичному размещению акций (IPO) отдельных национальных предприятий на зарубежных авторитетных фондовых биржах.

В 2017-2021 годах планируется реализовать отраслевые программы, предусматривающие в общей сложности 649 инвестиционных проектов на сумму 40 млрд. долларов США. В результате в последующие 5 лет производство промышленных товаров увеличится в 1,5 раза, его доля в ВВП ‒ с 33,6 % до 36 %, доля перерабатывающей отрасли ‒ с 80 % до 85 % [5].


127

Реализация Стратегии действий станет мощным импульсом для поступательного движения Республики Узбекистан по пути реформирования и модернизации страны, построения правового и демократического государства с развитой рыночной экономикой, сильного гражданского общества, обеспечения верховенства закона, безопасности и правопорядка, неприкосновенности государственных границ, межнационального согласия и религиозной толерантности в обществе.

Таким образом, в рассматриваемом периоде инвестиционная политика была направлена на формирование в стране современной рыночной структуры инвестиций при высоком росте накопления основного капитала. Получили дальнейшее развитие рыночные институты инвестирования, активизировались внебюджетные источники финансирования, резко возрос приток иностранных инвестиций и с каждым годом улучшаются инвестиционный климат и условия предпринимательской деятельности.

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА 1. Мирзиёев Ш.М. Свободное, демократическое и процветающее государство

Узбекистан мы построим вместе с нашим мужественным и благородным народом. Выступление на торжественной церемонии вступления в должность Президента Республики Узбекистан на совместном заседании палат Олий Мажлиса // «Народное слово», 15 декабрь, 2016 год. №247 (6682).

2. Постоновление Президента Республики Узбекистан от 5 октября 2016 года № УП-4848 «О дополнительных мерах по обеспечению ускоренного развития предпринимательской деятельности, всемерной защите частной собственности и качественному улучшению делового климата».

3. Стратегия действий по пяти приоритетным направлениям развития Республики Узбекистан в 2017-2021 годах, «Народное слово» 08.02.2017.

4. Аганбегян А.Г. Инвестиции – основа ускоренного социально-экономического развития России [Электронный ресурс]. – Банк России: Деньги и кредит. 2012. №5.

5. Тешабоева З.Т. Стратегия действий по дальнейшему развитию Республики Узбекистан ‒ мощный импульс поступательного движения страны // Наука XXI века. ‒ 2017. ‒ №6.

6. Материалы Государственного комитети статистики Республики Узбекистан за соответствуюшие годы.

УДК 330.163.14(477)

Тетяна Назарук


ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ

ТА ЇЇ ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ЦІННОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ У статті висвітлені базові цінності формування корпоративної культури фірми, яка є

необхідним складовим елементом ефективного управління організацією в сучасних ринкових умовах.

Ключові слова: корпоративна культура, цінності компанії, лояльність працівників, колектив.

The article covers the basic values of the firm's corporate culture formation, which is a

necessary component of the effective organization management in today's market conditions, and investigates the problem.

Key words: corporate culture, company values, employee loyalty, team.

https://nauka21veka.ru/authors/157/

https://nauka21veka.ru/journals/science-journal-6-2017/

https://nauka21veka.ru/journals/science-journal-6-2017/


128

Основою життєвого потенціалу організації є її корпоративна культура: те, заради чого

люди стали членами однієї команди; те, як будуються відношення між ними; які стійкі норми

і принципи життя і діяльності організації вони розділяють; що, на їхню думку, добре, а що,

погано. Все це не тільки відрізняє одну організацію від іншої, але й істотно обумовлює успіх

її функціонування і виживання у довгостроковій перспективі. Почуття ідентичності і

приналежності, що розвинуті в індивідуумах і колективах, які вони утворюють, складають

четвертий вимір, що надає конкретну політичну форму і значення таким абстрактним

категоріям, якими здаються простір, час і знання.

Корпоративна культура відіграє важливу роль у визначенні і реалізації управлінської

діяльності, здійсненні ефективної політики підприємства. Дослідження в цій сфері

здійснювали такі зарубіжні та українські вчені, як Р.Л. Ансофф, Е.Г. Шейн, М.Р. Богатирьов,

А.В. Іванченко, Г.В. Назарова, Г.Л. Хаєт та ін. Але аспекти зв’язку корпоративної культури з

управлінням персоналом у роботах цих авторів були висвітлені недостатньо, що стало

поштовхом для детальнішого дослідження даного питання.

Праксеологічне значення впровадження корпоративної культури у функціонування

організації в тому, що вона проявляється у формуванні цінностей і принципів, що

визначаються керівництвом організації, в етичних нормах і офіціальній політиці (особливо

по відношенню до працівників), в традиціях організації, в між-особистих стосунках, практиці

контролю за роботою працівників, в кредо організації, в особливому внутрішньому

середовищі організації, що об'єднується поняттям «культура організації». При цьому слід

відмітити, що корпоративна культура не є статичною, раз назавжди встановленою формою

взаємовідносин в організації [2, c. 286].

Корпоративна культура організації розвиває неписані, часто невисловлені норми і

взаємні чекання, які досить сильно впливають на поведінку колективу. Працівники, як

правило, віддають перевагу основним культурним цінностям не раціонально, а емоційно,

тому вони можуть розглядати певні норми і традиції, про які вони звичайно не свідчать або

не люблять говорити, як вічні і священні. Вони готові сьогодні скорше самі спонтанно

розвивати і формувати культуру членами якої є, ніж пасивно сприймати і відображати задану

культуру.

Корпоративна культура компанії існує незалежно від того, працюєте ви над нею, чи ні.

Однак, сформована стихійно, вона не завжди виявляється сприятливою для фірми. Якщо

підприємство не створює в себе відповідних відділів чи не призначає менеджерів, які б

відповідали за впровадження корпоративної культури на підприємстві, це не означає, що там

немає принципів, цінностей, традицій. Формування корпоративної культури має

двосторонній характер. Це зумовлює, з одного боку, донесення до зовнішнього середовища

клімату всередині організації, а з іншого – вплив на внутрішнє середовище суспільної думки,

установок, правил, традицій.

Важливим елементом корпоративної культури організації є її базові цiнностi. До системи

вихідних цінностей відносять основні положення й ідеї, прийнятi в органiзацiї. Чітко

представленi, сформульованi i зафiксованi в документах органiзацiї принципи i зобов'язання

дозволяють згуртувати спiвробiтникiв навколо спільних визначених завдань i цінностей. На

форму i зміст системи цінностей впливають реальні напрями її дiяльностi, полiтичнi i

соцiальнi традиції країни, де знаходиться організація, особисті погляди її спiвробiтникiв

[1, c. 199].

Формування корпоративної культури ‒ тривалий і складний процес, який традіційно

включає чотири етапи:

1) визначення місії організации, базових цінностей;

2) формулювання стандартів поведінки членів організації;

3) формування традицій організації;

4) розробка символіки.


129

Розглянемо основні етапи роботи менеджера з формування і розвитку корпоративної

культури.

1. Аналіз існуючої культури, який здійснюється за такими основними напрямами: базові

цінності, традиції і символіка; стандарти поведінки; «герої» організації; існуючі методи

формування і розвитку корпоративної культури.

2. Розробка корпоративного кодексу включає в себе визначення місії, стратегічних

перспектив і пріоритетних напрямків розвитку; визначення загальних принципів

корпоративної поведінки, традицій і символіки.

3. Визначення форм і методів роботи з персоналом. Головний результат успішної роботи

з формування і розвитку корпоративної культури компанії ‒ це прихильність співробітників,

яка полягає в ототожненні працівника зі своєю організацією, що виражається в прагненні

працювати в ній і сприяти її успіху. Ключові складові прихильності: інтеграція

(привласнення працівниками організаціційних цілей, об'єднання працівників навколо цілей

організації), залученість (бажання робітника вносити свій вклад в досягнення цілей

організації) і лояльність (емоційна прив’язаність до своєї організації, бажання залишатися її

членом). Для формування прихильності працівниців цілям і цінностям організації

використовуються різні методи: брендинг, корпоратівні засоби масової інформації,

корпоратівні стандарти; навчання і розвиток персоналу, корпоративні конференції та

семінари, конкурси і заохочення ініціатив, соціальні програми, пільги і привілеї;

корпоративні свята та поздоровлення; сімейні програми, спорт, благодійність.

Для формування ефективної інноваційної корпоративної культури найбільш широко

використуються такі технології:

‒ навчальні семінари з метою створення у персоналу настрою на ініціацію і сприйняття

інновавацій;

‒ тренінги для управлінської команди, спрямовані на формування конкретних навичок,

адекватних планованій культурі (вони дозволяють топ-менеджерам краще зрозуміти

ситуацію в компанії і визначити роль кожного з них у розвитку інноваваційної

корпоративної культури);

‒ допомога в розробці конкретних інструментів (процедур стимулювання креативності,

ініціативності, високої інноваційної активності персоналу та ін.);

‒ розробка і проведення корпоративних заходів, спрямованих на прискорення і

зростання ефективності впровадження інноваційної корпоратівної культури [4, c. 203].

4. Реалізація проектів.

5. Аналіз динаміки становлення корпоратівної культури організації здійснюється за

критерєям спільності інтересів (більшість співробітників і менеджерів компанії поділяють

спільні цінності і методи ведення бізнесу), адекватності корпоративної культури обраної

стратегії компании, адаптивності культури (здатність бути каталізатором змін). Від останньої

характеристики залежить сприйнятливість організації до змін зовнішнього середовища і

здатність ефективтивно працювати в довгостроковій перспективі. Цінності, що

характеризують адаптивність культури, ‒ довіру, схильність до ризику, підприємливість,

креативність і т.д.

Сформована корпоративна культура говорить про повну ідентифікації співробітника з

компанією і означає, що він не тільки усвідомлює ідеали компанії, чітко дотримується

правил і норми поведінки в організації, але і внутрішньо поністю приймає корпоративні

цінності. В цьому випадку культурні цінності організації стають індивідуальними

цінностями працівника, займаючи міцне місце в мотиваційній структурі його поведінки.

Фундаментальні цінності корпоративної культури можуть виражатися в різних

матеріальних образах: символах, переказах, героїв, девізи і церемоніях, за допомогою яких

ми отримуємо можливість інтерпретувати культуру будь-якої фірми.

Символ ‒ це об'єкт, дія чи подія, яка має сенс для оточуючих. Символи, пов'язані з

корпоративною культурою, доносять до людей найважливіші цінності організації.


130

Наприклад, для того щоб висловити в символах свою політику «відкритих дверей», Білл

Арнольд, президент компанії Centennial Medical Center, зняв з петель двері свого офісу і

розпорядився підвісити її на стелі в холі. Рендал Ліррімор, президент MasterBrand Industries,

мав на меті стимулювати командну роботу, прийняв рішення про знесення розділяли відділи

його компанії внутрішніх перегородок [1, c. 207].

Перекази ‒ це засновані на відбувалися в компанії реальних подіях, часто повторювані

оповідання, відомі всім співробітникам організації. Зазвичай вони висловлюють в неявній

формі основні цінності корпоративної культури. У торгової компанії Nordstorm ви можете

почути переказ про те, як одному з покупців повернули гроші за неякісну автомобільну

покришку, хоча в її магазинах покришки ніколи не продавалис. Ця розповідь в алегоричній

формі підкреслює прийняте в компанії правило про прийом будь-яких повертаються

покупцями товарів.

Герой ‒ людина, що втілює собою справи, подвиги, характер або атрибути

корпоративної культури, модель, зразок особистості, наслідувати який прагнуть більшість

співробітників організації. Іноді мова йде про реально існуючих фігур. Але найчастіше це

символічні персонажі. Вчинки, які здійснюють герої, виходять за рамки звичайних, але не

настільки, щоб прості працівники не могли їх повторити. Вони показують людям, як треба

робити хороші справи. У компаніях з сильно розвиненою культурою багато досягнень

стають основою для появи героїчних персонажів і тим самим для підтримки корпоративних

цінностей на належному рівні.

Девіз ‒ це пропозиція, в якому коротко формулюється основна цінність корпоративної

культури. Так, Компанія Sequins International, 80% працівників якої ‒ латиноамериканці, в

якості девізу вибрала цитату з У. Едварса Дьюінга: «Не треба догоджати босові; догоджайте

покупцям». В перекладі на іспансьеу цю фразу можна знайти на кишенях фірмових піджаків

всіх співробітників. [5, с. 137]

Корпоративні церемонії ‒ це особливі планові заходи, що проводяться заради всіх

присутніх. Церемонії проводяться для того, щоб довести до присутніх найяскравіші

приклади вираження корпоративних цінностей. Це особливі заходи, покликані зміцнити віру

працівників у цінності компанії, сприяти їх об'єднанню, надати співробітникам можливість

взяти участь у важливій події, привітати корпоративних героїв.

Церемонія може являти собою вручення премії чи нагороди. У компанії Mary Kay

Cosmetics такі церемонії носять ретельно продуманий і складний характер: видатним

торговим консультантам, як їх тут називають, вручають золоті і діамантове шпильки, хутра

та головну нагороду ‒ рожевий «Cadillac». Церемонія нагородження проводиться у великому

залі, на неї збирається безліч співробітників в вечірньому вбранні. Подання кращих

працівників відбувається в формі демонстрації відеороликів (так само, як і у претендентів на

нагороди Американської кіноакадемії «Оскар»). Головне ‒ на таких церемоніях

підкреслюється думка, що за хорошу роботу людина отримує гідну нагороду. Втім,

нагородження можна проводити і по-іншому: відправити приз (або банківський чек) на

будинок співробітнику. Але в цьому випадку не може бути й мови про суспільну значимість

події, як для нагороджуваного працівника, так і для інших співробітників.

Корпоративні заходи ‒ такі події необхідні для налагодження відносин між

співробітниками їх знайомства один з одним, а також з керівництвом. Найбільш

ефективними видами подібної комунікації є корпоративні пікніки, вечори в театрах,

консерваторіях, святкування ювілеїв і дня заснування компанії. [3, c. 187]

Отже, процес функціонування підприємницької діяльності не може ефективно існувати

без утвердження і розвитку корпоративної культури. Глибоке дослідження елементів

корпоративної культури потрібне як для сучасної управлінської науки, так і для практики

використання цих ідей у діяльності. Корпоративна культура – це невидимий, проте дуже

відчутний і важливий чинник формування внутрішнього середовища підприємства, який

проявляється в його діяльності. Адаптованими до різноманітних трансформацій є тільки ті


131

організації, які повсякчас вдосконалюють свою корпоративну культуру, і на перший план

ставлять моральні цінності, дотримуючись яких, можна побудувати ефективну корпоративну

культуру для успішної діяльності підприємств. Керівникам підприємств необхідно

зосередити увагу на такому аспекті діяльності як культуротворення – створення, розвиток та

всебічна підтримка корпоративної культури для ведення свого бізнесу. Адже, чим сильніша

корпоративна культура, тим сильніша компанія, а потужна корпорація є важливою

складовою стабільності соціально-економічного й громадсько-політичного життя держави.


1. Батченко Л. В. Кон'юнктура світового ринку і тенденції розвитку

зовнішньоекономічної діяльності регіонів України / Л. В. Батченко, О. Г. Ткаченко //

Актуальні проблеми економіки. ‒ 2010. ‒ №8. ‒ С. 197-206.

2. Задихайло Д.В. Корпоративне управління [Текст] : навч. посіб. [для вищ. навч. закл.] /

Д.В. Задихайло, О.Р. Кібенко, Г.В. Назарова ; М-во освіти і науки України. – Х. : Еспада,

2003. – 687 с.

3. Іванченко А.В. Орієнтація на розвиток персоналу в системі корпоративних цінностей

підприємства // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. –

2005. – № 4, Ч. 2, Т. 1. – С. 185 – 190.

4. Карамушка Л.М. Психологія організаційної культури (на матеріалі промислових

підприємств) [Текст]: Навчальний посібник / Л.М. Карамушка, І.І. Сняданко. – К. – Львів:

Край, 2010. – 212 с.

5. Лазор О.Д., Лазор О.Я., Державна служба в Україні : навч. посібник. – вид. 3-те,

допов. і перероб. – К.: Дакор, 2009. – 560 с.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент Кульганік О.М.

УДК 336.027

Вероніка Піха


СТРАХОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ:

СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

У статті розглянуто сутність страхового ринку України його проблеми та

висвітлення перспектив розвитку.

Ключові слова: страховий ринок, державна політика, економічний розвиток.

The article deals with the essence of the Ukrainian insurance market and its prospects of

development.

Key words: insurance market, state policy, economic development.

В сучасних умовах економічного розвитку важливу роль відіграє ринок страхування, що

є складовою фінансового ринку. Розвиток українського ринку страхування відбувається

досить суперечливо і він далекий від світових стандартів. На сьогодні визначальним

завданням державної політики в галузі страхування є забезпечення умов для його

ефективного розвитку та підвищення його значення в економіці країни, оскільки надійний

страховий захист виступає фактором соціальної та економічної безпеки як окремої людини,

так і держави загалом. Тому розуміння того, в якому стані перебуває страховий ринок в

сучасних умовах допоможе фахівцям та науковцям розробляти дієві заходи щодо

покращення страхового клімату.


132

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ключові питання розвитку світового та

вітчизняного ринку страхування досліджували відомі українські вчені: В. Д. Базилевич,

Т. А. Говорушко, А. П. Дука, Л. В. Нечипорук, В. М. Фурман, інші фахівці-економісти.

Однак, враховуючи численні напрацювання вітчизняних науковців у сфері реформування

страхового ринку України, варто відмітити досить значний рівень багатоваріантності

наукових концепцій та досліджень щодо удосконалення різнобічних аспектів

функціонування страхових компаній на фінансовому ринку.

Метою статті є дослідження сучасного стану страхового ринку України, окреслення

проблем та висвітлення перспектив розвитку.

Постановка завдання. Страховий ринок в Україні являє собою складне явище, яке

охоплює багато ланок. За останні роки ринок страхових послуг досяг певного рівня розвитку,

але не став реальним чинником стабільності і за своїми функціональними характеристиками

не відповідає завданням розвитку української економіки та тенденціям світових страхових

ринків. Це свідчить про значне відставання у процесі формування світової фінансової

системи.

Страхування поки що не стало невід`ємною частиною ринку, що розвивається. Більшу

частину витрат по ліквідації наслідків природних та техногенних катастроф відшкодовується

за рахунок державного бюджету. Можливості страхових компаній розміщувати значні

страхові ризики, а саме екологічні, атомні, індустріальні і транспортні залишаються

низькими. Страхові компанії не мають достатнього досвіду в проведені цих видів

страхування [1, с. 24].

Сучасний етап функціонування національного страхового ринку потребує

удосконалення системи правового забезпечення й державного регулювання страхової

діяльності (удосконалення законодавчої та нормативної бази, прийняття низки законів та

нормативно-правових актів, що регламентували б права та обов’язки ринкових суб’єктів та

врегулювали механізми здійснення страхування), удосконалення порядку оподаткування

страхової діяльності, впорядкування сукупності видів страхування та вирішення інших

завдань.

Формування розвинутого ринку страхових послуг в Україні забезпечить сприятливі

умови для ринкової трансформації та стабільний розвиток національної економіки, розвиток

світової економіки та міжнародних відносин.

Основною метою розвитку страхового ринку є підвищення рівня страхового захисту

майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, зменшення витрат держави на

попередження і ліквідацію наслідків стихійних лих, катастроф, техногенних аварій,

формування ефективних ринкових механізмів залучення інвестиційних ресурсів у

національну економіку за рахунок забезпечення ефективного функціонування ринку

страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосуванням сучасної ринкової

інфраструктури та фінансових інструментів [2].

Під час фінансової кризи в Україні, ще більш загострилась конкуренція, знизились

можливості щодо якісного відбору привабливих ризиків до власного страхового портфелю.

Все це сприяло до створення незбалансованого портфелю страховика, виникненню

можливих небезпек: від зниження платоспроможності, порушення фінансової стабільності,

стійкості страховика до його банкрутства.

Практика страхування свідчить, що страховий ринок має значні перспективи свого

саморозвитку, такі як: ініціатива, підприємливість, стимули до найбільш повного

задоволення потреб страхувальників. А державне регулювання якісно доповнює ринковий

механізм страхування.

Аналіз основних показників і процесів, що відбуваються на страховому ринку України

виявили проблем, які потребують вирішення, а саме: скорочення попиту та зменшення

кількості нових договорів страхування; суттєве зниження платоспроможності страховиків і,

як наслідок, неможливість подальшого виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками;


133

недостатність ліквідних активів, неможливість повернення страхових резервів з депозитних

рахунків банків; підвищення збитковості страхування внаслідок стрімкого зростання виплат

страхових сум/відшкодувань; значна тінізація страхового ринку, використання страхування з

метою маніпулювання грошовими потоками, використання різноманітних тіньових схем [2].

Перспективами розвитку страхового ринку є [3]:

1. Створення та розвиток інституціонального та інфраструктурного середовища,

сприятливого для страхового бізнесу і виконання ним своїх функцій.

2. Успішне функціонування страхової системи, спроможної захистити майнові інтереси

держави, громадян та господарюючих суб'єктів.

3. Формування незалежної, справедливої та компетентної контрольно-наглядової

системи, спроможної забезпечити баланс між контролем за дотриманням встановлених

правил і втручанням у діяльність суб'єктів страхової системи.

4. Встановлення процедур і правил, що забезпечуватимуть виявлення та врахування

інтересів кожної групи у процесі прийняття рішень на всіх рівнях влади, посилення

конкуренції і відповідальності за результати й наслідки прийнятих та реалізованих рішень.

5. Створення механізмів рівноправного діалогу страхових організацій, страхувальників

та держави з ключових питань розвитку, результати якого стають основою нормативних

рішень, що приймають.

6. Підтримка суб'єктів страхового ринку у питаннях самоорганізації.

7. Відновлення довіри суб'єктів страхового ринку до державних інститутів, боротьба з

корупцією на основі формування процедур і правил контролю за діяльністю органів влади.

8. Реалізація політики розвитку конкуренції і жорстке присікання будь-яких проявів

монополізму для забезпечення рівних умов діяльності, за яких перемагають найефективніші

страхові організації.

9. Створення умов для того, щоб страхові інновації стали головним інструментом

конкурентної боротьби.

10. Повномасштабна інтеграція страхового ринку України у світовий страховий простір.

Щоб досягти бажаних цілей, треба створити інституційну систему для вироблення стратегії

модернізації, сумісну з наявними культурними, політичними й інституційними

обмеженнями, систему інтерактивного управління зростанням страхового ринку. Її

функціонування повинне спиратися на такі коаліції інтересів, які в нинішній ситуації мають

шанси стати коаліціями дії.

Ефективний ринок вітчизняного страхового ринку можливий лише за умови

вдосконалення нормативно-правового та законодавчого забезпечення процесів страхування

та перестрахування, підвищення ролі Національної комісії з регулювання ринків фінансових

послуг України та професійних об'єднань, які відіграють значну роль в механізмі державного

регулювання страхової діяльності і повинні не тільки розробити, а й ефективно впровадити

антикризові заходи на страховому ринку.


1. Ковальчук С. А. Дослідження ринку страхових послуг / С.А. Ковальчук // Маркетинг в

Україні. – 2015. – №2. – С. 23-27.

2. Концепція розвитку страхового ринку України до 2020 р., затверджена

розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2015 р. №249.

3. Підсумки діяльності страхових компаній України за 2016 р. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www. http://forinsurer.com.ua


http://forinsurer.com.ua/


134

УДК 331.52:658.3

Юлія Пастухова (Кам’янець-Подільський, Україна)

ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ

ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

У статті розкрито теоретико-методологічні основи формування та ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві, за матеріалами Державної служби статистики окреслено основні проблеми практичного характеру, зокрема, щодо деформації структури трудових ресурсів підприємств України.

Ключові слова: трудові ресурси, робоча сила, працівники, ефективність, методи дослідження, аналіз.

The article reveals the theoretical and methodological foundations of the formation and efficiency of the use of labor resources at the enterprise, the materials of the State Service of Statistics outline the main problems of a practical nature, in particular, concerning the deformation of the structure of labor resources of Ukrainian enterprises.

Key words: labor resources, labor force, employees, efficiency, research methods, analysis.

В умовах ринкового механізму господарювання особливого значення набуває проблема розвитку трудових ресурсів, спроможних забезпечити ефективне управління підприємством та підвищити конкурентоспроможність функціонування суб’єктів господарської діяльності. Успішне вирішення проблеми відтворення, розвитку й використання трудових ресурсів підприємства формуватиме основу ефективної системи його управління, забезпечить відродження престижності праці та підвищення конкурентоспроможності виробничих підприємств.

Окремі теоретико-методологічні аспекти ефективності використання трудових ресурсів висвітлені у роботах таких вітчизняних і зарубіжних вчених, як Д. Богиня, М. Болюх, М. Горбаток, О. Грішнова, Є.Качан, А. Линенко, Н. Шульга, Л. Чернелевський, В. Колот, С. Пилипенко, А. Амосов, Ю. Куценко, М.Армстронг, М.Спенс та ін.

У економічній науці розрізняють декілька взаємопов'язаних економічних категорій, що відображають процеси та явища, пов’язані із людиною. До таких відносять: «робоча сила», «трудові ресурси», «людський капітал». Ці категорії з'явились внаслідок еволюції та зміни уявлення про людину як суб’єкта економічної діяльності. Дуже часто в літературних джерелах дані категорії вживаються як тотожні, замінюючи одна одну. Однак, між ними існують суттєві відмінності. На рис. 1 представлено схему взаємозв’язку між економічними категоріями, які визначають сутність поняття «трудовий потенціал».

Поняття «робоча сила» розглядається більш вужче, ніж «трудові ресурси» і «трудовий потенціал». Людина виступає як джерело здібностей до праці, хоча саме в процесі діяльності існує залежність, коли працівник повністю використовує всі свої здібності [1, с. 87-89; 2, с. 35-37]. Трудові ресурси і робоча сила є взаємопов’язаними поняттями, які є складовими трудового потенціалу підприємства. І саме від їх кількісного і якісного складу залежить ефективність використання трудового потенціалу підприємства. Робоча сила як здатність до праці та «сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини і які використовуються нею щоразу, коли вона виробляє певні споживчі вартості», є основою характеристики трудових ресурсів, трудового потенціалу, людського капіталу.

Головна відмінність полягає у тому, що категорія «трудові ресурси» має кількісні та демографічні ознаки, а категорія «робоча сила» цих ознак не має, бо характеризує соціально-економічну сутність категорії «трудові ресурси». Якщо, за визначенням, робоча сила – потенційна здатність до праці, то виходить, що вона є властивістю і трудового потенціалу, і трудових ресурсів. Робоча сила розглядається також як працездатне, економічно активне населення, тобто населення, яке працює, та населення, яке активно шукає роботу [3].


135

Рис. 1. Схема взаємозв’язку між економічними категоріями, які характеризують

людину в процесі трудової діяльності

Джерело: [4]

Основними методами дослідження трудових ресурсів підприємств є: економіко-

математичні, статистичні та спеціальні методи.

До основних методів дослідження трудових ресурсів необхідно віднести економіко-

математичні та статистичні методи, ключовим серед яких є аналіз, як надзвичайно важливий

спосіб пізнання складних явищ і процесів. Аналіз виступає базовим методом дослідження

трудових ресурсів, що обумовлює глибина диференціації сфери застосування та, відповідно,

різнобічність результатів. Факторний та компаративний аналіз використовують з метою

визначення факторів впливу на трудові ресурси та порівняння окремих закономірностей їх

формування і розвитку [5, с. 55].

За даними державного статистичного спостереження "Обстеження підприємств із питань

статистики праці", середньооблікова кількість штатних працівників підприємств, установ та

організацій у 2016 р. становила 7,9 млн. осіб.

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією є

фактором, що обмежує як можливості працевлаштування безробітних, так і задоволення

потреб роботодавців у працівниках.

Навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних

посад) у цілому по країні зменшилося зі 189 осіб на кінець 2015 р. до 108 осіб на кінець

2016 р.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних державна служба зайнятості

здійснює їх професійне навчання (підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації). У

навчальних закладах усіх типів упродовж 2016 р. професійне навчання проходило 166,6 тис.

зареєстрованих безробітних, що на 6,9% менше, ніж упродовж 2015 р.

Показники неповної зайнятості та використання робочого часу свідчать про відсутність

суттєвого підвищення ефективності застосування людського ресурсу. Кількість працівників,

Здібності та риси людини,

які можуть бути

використані у трудовій

діяльності

Працездатна частина

населення, здатна

виробляти матеріальні

блага та надавати послуги

Сукупність кількісних і

якісних характеристик

працездатного населення

Міра втілення у людині

здатностей приносити

дохід

XIX ст. ‒

теперішній час

20-ті роки XX ст.

‒


70-80-ті роки

XX ст. ‒


Поч. 90-х років

XX ст. –


Робоча сила

Трудові ресурси

Трудовий потенціал

Людський капітал

Категорія Сутність Виникнення


136

які знаходились у відпустках без збереження заробітної плати (на період припинення

виконання робіт), порівняно з 2015 р., збільшилась більше ніж у 2 рази, а кількість

працівників, переведених з економічних причин на неповний робочий день (тиждень),

зменшилась на 37,4%.

Загалом у 2016 р. 163,6 тис. працівників знаходились у відпустках без збереження

заробітної плати (на період припинення виконання робіт). Більше половини таких

працівників зайняті в промисловості (85,7 тис. осіб), 8,6% – у сільському, лісовому та

рибному господарстві (14 тис. осіб), ще 7% – у будівництві (11,7 тис. осіб) та на

підприємствах з наукових досліджень та розробок (11,4 тис. осіб).

За даними Державної служби статистики України коефіцієнт валового обороту робочої

сили за 2016 рік (відношення кількості прийнятих і вибулих до середньооблікової кількості

працівників) становив 55,3%. На відміну від тенденцій попередніх років, у 2016 р. відбулося

зростання кількості прийнятих штатних працівників та зменшення кількості вибулих

працівників порівняно з попереднім роком (табл. 1).

Таблиця 1

Рух робочої сили

Кількість штатних працівників

тис. осіб у % до середньооблікової

кількості працівників

2015 р. 2016 р. 2015 р. 2016 р.

Прийнято 1932,4 2057,0 24,0 26,1

Вибуло 2436,1 2299,5 30,2 29,2

у тому числі

у зв’язку зі скороченням штатів 175,1 124,5 2,2 1,6

з причин плинності кадрів 2092,4 1993,0 25,9 25,3

Як і раніше, кількість працівників, що вибули, перевищує кількість прийнятих. При

цьому переважна більшість вибулих працівників (86,7%), як і у 2015 р., залишила робочі

місця за власним бажанням.

Таким чином, аналіз факторів впливу на стан ситуації з трудовими ресурсами на

підприємствах України засвідчує, що деформація структури трудових ресурсів

поглиблювалася внаслідок тривалого спаду в економіці та загострення кризових явищ у

соціально-економічній сфері. На думку автора, для врегулювання непростої ситуації, що

склалася в Україні з трудовими ресурсами підприємств, передусім необхідно провести ряд

комплексних заходів у демографічній, освітній, професійно-кваліфікаційній, економічній

сферах.


1. Богиня Д.П. Основи економіки праці: Навч. посібник. К. : Знання-Прес, 2002. 313 с.

2. Качан Є.П. Управління трудовими ресурсами: навч. посібник. К. : Видавничий дім

«Юридична книга», 2005. 358 с.

3. Замора О.І. Основні тенденції формування і використання трудових ресурсів.

Актуальні проблеми економіки. 2009. №4. С. 85-91.

4. Мазур Н. А., Дуда Г.Б. Теоретичні аспекти дослідження сутності категорії «трудовий

потенціал». Економічні науки. Серія «Облік і фінанси». Збірник наукових праць. Луцький

національний технічний університет. 2015. Вип. 12(45), Ч. 1. С. 166-174.

5. Гринкевич С. С. Методичний інструментарій дослідження трудового потенціалу в

розрізі його компонентної структури. Економічний часопис – ХХІ : наук. журнал. 2011. №7-8.

С.54-58.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор Мазур Н.А.


137

УДК 336. 027

Юлія Петренко


ПЕНСІЙНА СИСТЕМА УКРАЇНИ: ВЕКТОР ЗМІН

У статті розглянуто сутність пенсійної системи України та запропоновані шляхи її

розвитку.

Ключові слова: пенсійна система, соціальний захист, пенсійний фонд, дефіцит

бюджету.

The article considers the essence of the pension system of Ukraine and suggests ways of its

development.

Key words: pension system, social protection, pension fund, budget deficit.

Пенсійне забезпечення в Україні є основною складовою державної системи соціального

захисту населення. Відповідно, воно може вважатися досконалим лише тоді, коли

національна пенсійна система є фінансово стабільною і захищеною від ризиків. Базовим

фінансовим механізмом здійснення державного пенсійного забезпечення виступає Пенсійний

фонд України (ПФУ). Діяльність ПФУ спрямовується та координується Кабінетом Міністрів

України через міністра соціальної політики України [2].

Сучасна система загальнообов'язкового державного пенсійного забезпечення України

базується на засадах солідарності й виплаті пенсій із бюджету Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України функціонує як фінансово-банківська система, активи якої

формуються за рахунок страхових внесків підприємств, громадян та дотацій із державного

бюджету України.

Протягом останніх років актуальними є питання дефіциту бюджету Пенсійного фонду

України, зокрема порушення принципу економічної залежності видатків на споживання від

отриманих доходів і ВВП, дисбаланс розвитку пенсійної системи в рамках його дохідної і

видаткової частин. Не менш важливою для України є демографічна проблема – старіння

нації, що призводить до скорочення частки працюючого населення та, відповідно, зростання

навантаження на ПФУ. За таких умов особливої уваги потребують питання збалансованості

бюджету Пенсійного фонду України, а також ефективного й раціонального використання

коштів Пенсійним фондом [2].

Найважливішими чинниками розвитку пенсійного забезпечення є рівень розвитку

економіки, демографічні та інші соціальні проблеми. Всі ці фактори діють у взаємній

обумовленості, і розгляд їх дозволить визначити тенденції розвитку пенсійного забезпечення

і передумови формування нової системи, яка відповідає цьому етапові розвитку нашої країни.

Актуальність теми роботи полягає в тому, що саме рівень пенсійного забезпечення

визначає рівень розвитку економіки в будь-якій країні. Економіка нашої держави знаходиться

у перехідному стані, тому вимагає постійної корекції і удосконалення, а, отже, й пенсійне

забезпечення також.

В ході написання даної статті ми визначили такі речі про Пенсійний фонд: його мету,

завдання, проблеми і перспективи, необхідність подальшого розвитку і вдосконалення

пенсійного забезпечення в Україні.

Соціальне страхування покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків,

тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям, матеріальним

забезпеченням у старості.

Захист від таких видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності

та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв’язку зі втратою годувальника є

головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне.


138

Головною функцією системи пенсійного страхування є формування у спеціальних

страхових фондах фінансових ресурсів, необхідних для задоволення матеріальних і

соціальних потреб учасників страхової системи в разі настання зазначених соціальних

ризиків.

Держава визначає принципи побудови, структуру, механізми функціонування страхової

пенсійної системи, права та обов’язки учасників, гарантує їх дотримання. За участю держави

відбувається визначення соціально-економічних параметрів системи пенсійного страхування

– розміри страхових внесків і пенсійних виплат, право на їх одержання. Пенсійне

страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на

задоволення потреб людей [3, с. 54].

Початком розроблення національного законодавства з пенсійного забезпечення та нової

стратегії соціального захисту стало схвалення 5 листопада 1991 року Верховною Радою

України Закону “Про пенсійне забезпечення”. Розроблення базового пенсійного

законодавства завершилося 9 липня 2003 року з ухваленням Верховною Радою України

законів “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне

пенсійне забезпечення”, яким було остаточно визначено трирівневу структуру пенсійної

системи.

Основним законом, що регулює питання загальнообов’язкового державного пенсійного

страхування, є Закон України “Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування” від

9 липня 2003 року №1058- IV [2].

Система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів. Перший та другий рівні

системи пенсійного забезпечення в Україні, а саме солідарна та накопичувальна, становлять

систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Другий та третій рівні

системи пенсійного забезпечення, тобто солідарна система та система недержавного

пенсійного страхування, в Україні становлять систему накопичувального пенсійного

забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати

одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в Україні має

дворівневу структуру: перший рівень – солідарна система, другий рівень – обов’язкова

накопичувальна система [3, с. 56].

Недержавні пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат, як пенсія

на визначений строк та одноразова пенсійна виплата.

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного

соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та

застрахованих осіб, асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій,

застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення

встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також

суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі

порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву

коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій

та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України [1].

Серед основних причин фінансової незбалансованості Пенсійного фонду можна

виділити такі: тіньова заробітна плата та зайнятість; поширення пільг щодо сплати пенсійних

внесків, дострокового виходу на пенсію та переваг для певних категорій щодо обчислення

розмірів пенсій; заборгованість із внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне

страхування підприємств, установ і організацій; постійне збільшення розмірів пенсійних

виплат незалежно від фактичної сплати страхових внесків; низький рівень оплати праці,

виплата заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати звужують базу

нарахування пенсійних внесків; чинна солідарна пенсійна система дуже залежить від

демографічних ризиків; високий рівень демографічного навантаження на працездатне

населення з боку осіб пенсійного віку.


139

Вирішити ці проблеми можна шляхом: розширення бази нарахувань страхових внесків за

рахунок легалізації та підвищення рівня заробітної плати; запровадження єдиного

соціального внеску і створення державного реєстру соціального страхування; поетапного

запровадження паритетної сплати страхових внесків страхувальниками та застрахованими

особами; посилення контролю і відповідальності за дотримання законодавства про оплату

праці та сплату страхових внесків; перегляду пенсійного віку відповідно до зростання

тривалості життя; виключення можливості ухвалення рішень про перегляд розмірів пенсій

без врахування реальних можливостей бюджету Пенсійного фонду та відповідних

актуальних розрахунків.

Надалі розвивати накопичувальну пенсійну систему можна через: удосконалення

інфраструктури фінансового ринку; розвиток корпоративного управління та фінансових

інструментів; створення програмно-технічного комплексу для функціонування системи

накопичувального пенсійного забезпечення; удосконалення та уніфікацію податкового

законодавства щодо функціонування суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення;

підвищення інституційної спроможності, рівня та якості професійної підготовки суб’єктів

системи пенсійного забезпечення; створення системи електронного звітування роботодавців і

запровадження місячної звітності страхувальників; захист прав інституційних інвесторів [1].

Ключовим питанням у стратегії розвитку пенсійної системи в Україні є вдосконалення

інформаційного забезпечення цієї системи.

На даному етапі розвитку, дуже важливим для її розвитку є вивчення зарубіжного

досвіду господарювання промислово розвинених країн, в тому числі і їхніх пенсійних

систем.


1. Аналіз соціального забезпечення у період фінансової кризи [Електронний ресурс] //

Міжнар. пенс. вісн. – 2016. – № 1. – Режим доступу : www.capitalmarkets.kiev.ua.

2. Про схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи: розпорядження

Кабінету Міністрів України // Уряд. кур’єр. – 2016. – 28 жовтня – № 199.

3. Соціальний захист населення України: монографія / І. Ф. Гнибіденко,

М. В. Кравченко, О. Ф. Новікова та ін.; за ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. :

НАДУ, 2015. – 184 с.


УДК 332.3

Іван Смага, Іван Федорів

(Чернівці, Україна)

ПРОБЛЕМИ ВСТАНОВЛЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ДОХІДНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ

ОРНИХ ЗЕМЕЛЬ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Проаналізовано можливі варіанти визначення показника прибутковості

(диференціального рентного доходу) з орних земель при вирощуванні зернових культур в

сучасних умовах. Прослідковано динаміку диференціального рентного доходу по Україні за

20-річний період за результатами діяльності аграрних підприємств. Запропоновано шляхи

вдосконалення розрахунку даного показника на окремих агровиробничих групах ґрунту.

Ключові слова: прибуток, диференціальний дохід, зернові культури, ґрунт,

урожайність, ціна зерна, виробничі витрати.


140

Possible variants of determination of profitability index (differential rental income) from

arable land during growing of grain crops, as well as in modern conditions are analyzed. The

dynamics of differential rental income in Ukraine over the 20-year on the results of economic

activity of agricultural enterprises in the current economic conditions has been considered. The

ways of improving the calculation of normative differential income on separate agro-industrial

groups of soil are proposed.

Keywords: differential rental income, cereals, agro-industrial groups of soil, crop yield, price

of grain, productive costs.

Згідно із Законом України «Про оцінку земель», економічна оцінка землі ‒ це оцінка

землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як

просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують

продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі [1].

Незважаючи на те, що в практиці земельно-оціночних робіт не дотримуються

законодавчо встановленої періодичності проведення економічної оцінки земель

сільськогосподарського призначення (1 раз на 5-7 років), її матеріали в сучасних умовах

потрібні для аналізу ефективності використання земель сільськогосподарських угідь,

визначенні величини виробничого потенціалу (загальна економічна оцінка), підбору

найбільш ефективних культур, встановленні економічної придатності орних земель для

розміщення посівів окремих сільськогосподарських культур, визначенні економічної

ефективності їх вирощування визначення, встановлення оптимальної спеціалізації

землеробської галузі (часткова економічна оцінка) тощо. Таким чином, економічна оцінка

земель на даний час остаточно не втратила свого призначення.

Вихідними показниками економічної оцінки землі є урожайність сільськогосподарських

культур та виробничі витрати (ВВ) на їх вирощування. На основі цих даних розраховують

показники загальної оцінки (вартість валової продукції (ВП), окупність витрат (ОВ) та

диференціальний дохід (ДД) в розрізі сільськогосподарських підприємств) та часткової

економічної оцінки землі(ОЗ і ДД) в розрізі агровиробничих груп ґрунтів земельно-

оціночного району чи окремого аграрного підприємства.

ДД вважається найбільш інтегрованим кількісним відображенням різниці в

економічному ефекті від використання різних за якістю та економічною родючістю земель.

Він включає диференціальну ренту І та диференціальну ренту ІІ, тобто показує, яка частина

ВП отримана за рахунок природної якості земель, а яка за рахунок підвищення рівня

інтенсивності виробництва. Це дає підстави використовувати його для аналізу результатів

господарської діяльності з вирощування зернових культур і зіставлення фактичних

результатів з нормативними показниками.

За період 1995-2015 рр. диференціальний рентний дохід при виробництві зернових і

зернобобових культур по Україні в 1998-1999 рр. та 2008-2014 рр. не створювався, а

найвищих значень набув у 2001, 2004, 2007 та 2015 роках. Основними причинами цього

стало зростання ВВ на вирощування зернових культур швидшими темпами, ніж зростання

цін реалізації зерна. Для прикладу, з 2007 року по 2014 рік ВВ збільшилися майже в 7 разів, а

ціна реалізації зерна трохи більше ніж в 2 рази. Зазначимо, що ціна реалізації зерна більше

залежить від ринкових факторів (співвідношення попиту і пропозиції), рівня сприятливості

природно-кліматичних умов і, як наслідок, величини урожаю та кількості отриманої

продукції, стану експорту, ефективності менеджменту тощо. Ці фактори теж знижують

об’єктивність інших показників економічної оцінки орних земель. Зауважимо, що за увесь

20-річний період досліджень виробництво зерна в Україні кожного року було рентабельним.

Раніше вважалося , що ДД виникає за рівня рентабельності більше 35%, тобто коли вже стає

можливим розширене відтворення в сільськогосподарському виробництві. Очевидно, що за

сучасних економічних умов така величина рентабельності є дещо завищеною й пропонується

прийняти на рівні облікової ставки Національного банку України [4].


141

Визначення даних показників земель сільськогосподарського призначення в сучасних

умовах за методикою останнього туру робіт з економічної оцінки землі не видається

можливим через відсутність в сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-

правових форм даних щодо обліку урожайності окремих культур і ВВ на їх вирощування.

Саме тому, в сучасних умовах сільськогосподарського виробництва визначення

диференціального рентного доходу та показників економічної ефективності вирощування

сільськогосподарських культур на окремих агровиробничих групах ґрунтів стає можливим

на основі нормативів урожайності та ВВ на їх вирощування. Дослідники вважають, що це

дозволить привести показники економічної оцінки землі до сучасного рівня економіки

сільського господарства з використанням малозатратних і ефективних методів [6; 7].

Визначено нормативи урожайності зернових та зернобобових культур на найбільш

поширених в Україні ґрунтових відмінах за природною та потенціальною родючістю [3], а

також нормативи виробничих витрат на їх вирощування [6].

При використанні нормативного методу визначення показників економічної оцінки

орних земель не враховуються погодно-кліматичні умови конкретного року, які значною

мірою визначають величину урожайності зернових колосових культур. Крім того, існує

відмінність в забезпеченості поживними речовинами оцінюваних ґрунтів і ґрунтів, на яких за

результатами багаторічних польових дослідів були встановлені нормативи урожайності. В

такому випадку її величини на конкретних агровиробничих групах ґрунту в окремих

природно-сільськогосподарських чи земельно-оціночних районах не будуть співпадати з

нормативами, встановленими в умовах багаторічних польових дослідів. Задля більш

об’єктивного встановлення рівня урожайності доцільно скористатися даними останнього

туру робіт з агрохімічного обстеження ґрунтового покриву, які наводяться в агрохімічному

паспорті поля й розрахувати ресурсний урожай зернових культур за забезпеченістю ґрунту

елементами мінерального живлення рослин [5]. Нормативні показники дохідності

вирощування зернових культур на окремих агровиробничих групах ґрунту природно-

сільськогосподарського району доцільно визначати за величиною ресурсного урожаю

зернових культур з використанням відомих нормативів ВВ на ґрунтах близької генетичної

природи, а також біржової ціни реалізації зерна на рік встановлення нормативів.


1. Закон України «Про оцінку земель» від 11.12.2003р. № 1378-ІУ // Відомості Верховної

Ради України від 09.04.2004. ‒ №15. ‒ С. 229-231.

2. Ефективність вирощування зернових культур в Україні та нормативна грошова оцінка

орних земель /[І.С. Смага, Р.І. Беспалько, І.І. Казімір, Р.М. Романко] // Science and education a

new dimension / Natural and technical science. ‒ ІУ (12), issue: 110, 2016. ‒ Р. 72-75.

3. Лісовий М.В. Продуктивність основних типів грунтів України / М.В. Лісовий,

А.В. Комариста, Н.А. Солов’яненко // Вісник ХНАУ. ‒ 2008. ‒ №2. ‒ Сер. Грунтознавство. ‒

С. 12-14.

4. Річний звіт за 2010 рік [Електронний ресурс] / НБУ, 2011. ‒ 240 с. ‒ Режим доступу:

http://www.bank.gov.ua/ doccatalog / document?.-id=77106.

5. Смага І.С. Методичні аспекти визначення диференціального рентного доходу на

орних землях / І.С. Смага // Науковий вісник НЛТУ України: серія економічна. ‒ Львів: РВВ

НЛТУ України, 2016. ‒ Вип. 26.6. ‒ С.152-156.

6. Солов’яненко Н. Земельна рента в сільському господарстві: методичні підходи до її

визначення / Ніна Солов’яненко // Землевпорядний вісник. ‒ 2015. ‒ №10. ‒ С. 40-43.

7. Федоров М.М. Нормативна грошова оцінка земель як складова регуляторної політики

держави / М.М. Федоров // Економіка АПК: міжнар. наук.-виробн. журнал. ‒ 2009. ‒ №11. ‒

С. 3-10.


142

UDC 824.025.034

Aigul Tulemetova, Elmira Dosmuratova,

Saule Ashirbaeva, Elmira Saparbaeva

(Shymkent, Kazakhstan)

THE ASSESSMENT OF THE SMALL AND MEDIUM BUSINESS

IN THE REPUBLIC OF KAZAKHSTAN Consists in studying of development of small and medium business in the Republic of

Kazakhstan. It is necessary to show that development of small and medium business in the country is one of key questions of further economic development of Kazakhstan. The research was under construction by the following general scientific methods: abstract logical, settlement and constructive, forecasting and method of generalization. Authors are carried out own point of view concerning creation of effective development of small and average business in Kazakhstan. Represents the offers and recommendations following from results of a research which are aimed at the development of small and medium business the system of the organizational actions directed on development of small and medium business is offered.

Keywords: small and medium business, industry development, the gross domestic product, industrial production.

The small entrepreneurship in the Republic of Kazakhstan became the phenomenon mass and

rather dynamic. For the last seven years the number of subjects of a small and average entrepreneurship in the Republic of Kazakhstan was doubled practically and following the results of 2015 reached 1,6 million units. As a result the share of subjects of a small and average entrepreneurship in a total quantity of accounting entities raised from 92% to 95,5%, and remains at this level within the last three years [1].

Thus, the private entrepreneurship becomes more and more mass type of activity among an economically active population that demonstrates favorable business climate in the country.

Dynamics of number of the active and registered subjects of a small and average entrepreneurship has a general positive tendency. Since 2005 the number of the registered subjects of a small and average entrepreneurship grew by 88%, active – for 51%. at the same time, if to treat dynamics by years apart, then it can be divided into 3 stages: - 2005-2007 – during this period

which in general is characterized by rapid growth of economy of Kazakhstan (at the level up to 9-10% a year) the number of subjects of a small and average entrepreneurship steadily increased on average by 12% a year; - 2008-2009 – during this period entrepreneurial activity of the population decreased against the background of sharp delay of growth rates of economy that was expressed in reducing number of subjects of a small and average entrepreneurship; - 2010-2016 – this period is characterized by recovery of growth of economy and increase in number of the registered subjects of a small and average entrepreneurship. At the same time the level of actively operating plants changes not steadily that is shown in table 1.

In absolute expression the number of the registered subjects of SAB for the end of 2015 has increased by 907 thousand units in comparison with an indicator of 2005, the number of active subjects of SAB – by 395 thousand units at the same time a share of active subjects of SAB in total number of the registered subjects of SAB, having a positive tendency until the end of 2009, having increased from 68% to 71%, in 2010 was reduced to 55%. Following the results of 2015, according to operational data, the level of actively acting subjects of SAB among registered also has made

55%. Dynamic increase in number of subjects of SAB happens against the background of systematic

policy of the state on development of sector of private business through optimization of the taxation system, reducing administrative barriers, rendering direct financial and non-financial support, etc. [2]


143

In the annual rating of Doing Business - 2015 of the World Bank (WB) and International Finance Corporation (IFC) Kazakhstan rose with 53 by the 50th line item in the list from 189 countries of the world, in a year Kazakhstan achieved positive results in such spheres as receipt of construction licenses (growth on 4 points to the 145th place), registration of property (growth on 9 points to the 18th place) and permission of insolvency (growth on 1 point to the 54th line item).

The city-state of Singapore remains the leader of the world ranking in usefulness of conditions for business activity.

In January-September, 2016 in comparison with January-September of previous year production (in the comparable prices) increased by 9,3%, number occupied for 0,4%, the number of active subjects for January 1, 2016 increased by 1,7%.

Production by subjects of a small and average entrepreneurship for January-September, 2015 constituted 10132,4 billion tenges. In a total quantity of subjects of SAB the share of individual entrepreneurs constituted 73,7%, peasant farms – 17,5%, legal entities of a small entrepreneurship – 8,3%, legal entities of an average entrepreneurship – 0,5%. In structure of active subjects of SAB on forms of business the subjects performing business activity without formation of legal entity prevail, are individual entrepreneurs whose number in 2015 made 662 814 units or 73,7% of a total quantity of active subjects of a small and average entrepreneurship. The number of PEASANT FARM made 157 766 or 17,5%, and legal entities - the entities of a small and average entrepreneurship - 79 388 subjects or 8,35% of a total quantity of active subjects of SAB[3].

Despite of happy significant amount of the entities representing small and medium business, a role those in economy remains still insignificant. So, SAB share in GDP is given in table 1.

Table 1 Share of a small and average entrepreneurship in GDP

2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016

Assessment of a contribution of a small and average entrepreneurship

to GDP, %

17,8 17,5 20,4 18,6 20,4 20,2 17,5 20,15

including

small business 8,2 7,6 8,5 6,4 6,6 7,0 6,2 6,5 7,5

average business 9,6 9,9 11,9 12,2 13,8 13,2 11,3 11,3 11,6

The industry analysis of development of SAB shows very diverse picture in the category of the

certain countries. Apparently from the figure 1 in world practice of development of small and medium business the bigger specific weight occupies an industry of agricultural industry, but at the same time, industrial small and medium scale enterprises (the Czech Republic, the Countries of OECD, England) are more developed, than in Kazakhstan.

Trade, occupying the greatest share in quantity of SAB (44%), provides only 28% of amount of production, thereby, emphasizing the inefficiency in the solution of an economic task of GDP growth by means of increase in production. The same role is characteristic of SMSB of agricultural industry where 19% of a total quantity of SMSB provides all a 16% share of production of SAB of all industries [4].

Trade in SAB on this indicator also has the greatest specific weight. Occupying a 44% share by quantity of the operating SAB, they obtained 41% of all credits of BVU. This tendency proceeds within seven years. SAB of industrial sector on the level of appeal are at the average level for BHE: the amount of the credits for them made 11% whereas the share of industrial SAB constitutes 3%.

In work ranging of regions on a share of the operating SAB in total number of the registered

SAB is carried out. The level of this indicator is higher, the best conditions of business exist in the region. So, in 2015 across Kazakhstan this indicator constitutes 54,5%. Above so-so republican level it was created in West Kazakhstan (63%), Mangystau, Aktubinsk, Povladar Regions (62%), Atyrau (59%), North Kazakhstan (57%)


144

It is connected with the fact that approximately at the national average level there is SKR (55%), East Kazakhstan and Kostanay (53%) areas. In other regions this indicator is lower than republican and varies from 52% (The Akmola region) to 49% (Astana).

According to committee according to the statistics of the Ministry of Finance of the Republic of Kazakhstan the greatest number of active individual entrepreneurs is concentrated in Almaty – 103

217 (15,6% of a total quantity), Southern Kazakhstan – 67 015 (10,1%), East Kazakhstan – 59 537 (9,0%), Karaganda – 52 924 (8%), Astana ‒ 52 835 (8%) Almaty – 46 940 (7,1%), the Kostanay region – 35 837 (5,4%).

A significant amount of actively working country farms is fixed in Southern Kazakhstan – 54572 (34,6%), Almaty – 43535 (27,6%), Jambyl – 15394 (9,8%) and East Kazakhstan – 11723 (7,4%) areas. When carrying out the analysis of the level of development of small business in a regional section it is necessary to consider distinctions in population of regions. Counting on 1000 inhabitants of EAN of regions the greatest number of active SAB works in Almaty (160,6 units) and Astana (135,1 units), Mangystau (121,6 units) and Atyrau (114,3 units) areas. The smallest concentration of subjects of SAB is observed in Jambyl (76 units), North Kazakhstan (76,5 units) and Pavlodar (76,9 units) areas [5].

For successful development of the business entrepreneurs shall have an open entry to the standard and legal acts, explanatory documents and instructions regulating their activities. In addition they need to possess information on the demand and supply in the market, competitors,

suppliers of raw materials, sales opportunities of finished goods of participation in tenders. At least availability of an opportunity for increase in level of knowledge and specialized skills which they apply in the daily activities is important for entrepreneurs.

The small entrepreneurship is fundamentals of market economy and provides employment to a considerable part of the population, and also supports large industries and projects. Its formation is closely integrated also to change of mentality, outlook, culture and lifestyle of entrepreneurs, people independent and capable to bear a large load of responsibility. At the same time growth of small and medium business allows to solve socially – economic tasks of regional development. Conditions of world modern economy further development of power of large monopolies is followed by preserving and development of small and medium-sized companies that is caused scientifically – technical revolution. The matter is that production of many types of new products begins at the entities of small and medium-sized companies which in fight for the place under sun are forced to react more flexibly to the shift in demand, to look for requirements new still unsatisfied with

production. Therefore not accidentally expenses of small firms on scientifically – research and design works counting on one occupied often exceed similar costs of large enterprises.

The international experience of formation of an entrepreneurship showed that the states of a transitional economy, as a rule, encouraged only trade mediation of the beginning entrepreneurs that did unprofitable activities in the sphere of production.

There are necessary measures for support and development of the arising small and medium business in market economy:

‒ development of complex state it is scientific – the reasonable development program of a small and average entrepreneurship as bases of creation of free competition;

‒ forming of financial base for its development and financial privileges (soft credits, preferential taxes, subsidies of non-paid nature, etc.);

‒ in the program the place of a small and average entrepreneurship in the priority directions scientifically – technical progress shall be especially determined;

‒ in formation of small and medium business the special centers of small enterprises shall play

an important role in various regions (the regional centers of the country); ‒ attraction of resources of large enterprises for the purpose of development of small and

medium business on the basis of system of a cooperation of large and small business, especially in trade and services.

It is necessary to emphasize that small enterprises are a collateral sphere of economy. Small business restrictedly joins in economic structure, a competitive environment and in public job


145

specialization. And the role it steadily increases in modern dynamic life. As shows experience of developed countries if in the past small enterprises were created as the result of aspiration of many to open own business, then creation of small enterprises is quite often initiated now by the large companies which charge to them to conduct separate types of production or to establish close ties with the market.

Questions of development of SAB in the Republic of Kazakhstan belong to the category of the most important and are considered at the highest national level. The present stage of development of small business in Kazakhstan, since 2001, is characterized by implementation of a number of the complex measures directed to streamlining of activities in the sphere of a private entrepreneurship, and including small business.

In the framework of the subprogram "Development of small and medium entrepreneurship in the Republic of Kalmyk, 2014-2017" state program "Economic development and improving the investment climate in the Republic of Kalmyk, approved by decree of the Government of the Republic of Kalmyk dated 26 April 2013 No 198 additional measures to support small and medium enterprises Autonomous establishment of Republic of Kalmyk Center of enterprise development». The subject of investment activity to be included in the Register of investors for the period, depending on the total volume of actual capital investment in production facilities over the last five years prior to the filing date of the application for inclusion of the subject of investment activity.

Successful experience of developed countries of the world in creation of competitive and

diversified economy serves as evident confirmation of that fact that small business is one their crucial elements in this process. The condition and the level of development of sector of small business play an important role in ensuring sustained economic growth of the country, promoting the solution of a number of problems, such as unemployment, poverty, the undeveloped competition, inefficient use of material and non-material resources, dependence of the internal aggregate demand on import, etc.

Peasant farms are most developed in Almaty (45,29%) and Southern Kazakhstan areas (47,59%) in view of the environment promoting development of agriculture.

To important components use of the non-financial tools providing businessmen with consulting and training becomes an element of the state support of SAB recently more and more.

The greatest specific weight of legal entities of SAB in structure of all subjects of SAB is provided to Almaty, Astana and Mangystau regions. If availability in Astana and Almaty of a large number of legal entities – subjects of SAB is caused by financial development of two cities of

Kazakhstan, then the situation of affairs in Mangystau region is caused by the fact that in from connection with receipt of the oil companies in some areas of Mangystau region almost all settlements received a push to economic development.

Peasant farms are most developed in Almaty (45,29%) and Southern Kazakhstan areas (47,59%) in view of the environment promoting development of agricultural industry.

Important components use of the non-financial tools providing entrepreneurs with consulting and training becomes an element of the state support of SAB recently more and more.

BIBLIOGRAPHY 1. Individual entrepreneur: practice guidance. Under the general editorship of Y. L. Fadeev. –

M.: Ecsmo, 2014. – 224 p. 2. History of an entrepreneurship of Russia: course of lectures. S. I. Smetanin. – M.:

CNORUS, 2014. – 192 p. 3. Kruglova N. Y. Bases of business (entrepreneurship): textbook / N. Y. Kruglova. – M.:

KNORUS, 2013. – 544 p. 4. Krutik A. B. Problems and the prospects of development of an entrepreneurship in the

Kazakhstan economy // Problems of modern economy. ‒ 2012. ‒ №2. 5. Small and average entrepreneurship in Kazakhstan. 2009: sb. / Rosstat. ‒ M., 2015. – 151 p. 6. Small entrepreneurship in Kazakhstan: last, this and future / Under the editorship of

E. G. Yasin, A. Y. Chepurenko, V. V. Buyev. – M.: Liberal Mission fund, 2013. – 220 p.


146

МЕНЕДЖМЕНТ І МАРКЕТИНГ / МЕНЕДЖМЕНТ И МАРКЕТИНГ

Катерина Бабій


АНАЛІЗ РИНКУ АВТОМОБІЛІВ В УКРАЇНІ

Стаття присвячена актуальній темі – аналізу сучасного стану, особливостям і

перспективам розвитку автомобільного ринку в Україні. Досліджено якісні та структурні

зміни ринку автомобілів. Проаналізовано основні внутрішні і зовнішні чинники, які

впливають на ситуацію на ринку автомобілів в Україні.

Ключові слова: автомобіль, стан ринку, виробництво, конкурентоспроможність.

Автомобілебудування в Україні представлено виробництвом вантажних, легкових

автомобілів і автобусів: Запорізький і Луцький заводи виготовляють легкові автомобілі,

Кременчуцький автозавод – вантажівки, Львівський автобусний завод – автобуси [1].

Провідним виробником автомобілів в Україні є Запорізький автомобілебудівний завод.

ПрАТ «ЗАЗ» ‒ підприємство, що має повний цикл виробництва легкових автомобілів, який

включає штампування, зварювання, фарбування, обладнання кузова і складання автомобіля.

Підприємство виготовляє легкові автомобілі, вантажні автомобілі і автобуси.

Корпорація «Богдан» ‒ одна з найбільш динамічних за розвитком компаній в Україні,

об’єднує в собі потужності для виробництва автобусів і тролейбусів, легкових авто,

вантажної, комерційної та спеціалізованої техніки, а також має власну розгалужену

торговельно-сервісну мережу.

З 2001 р. на заводі «Єврокар» випускаються 37 різних моделей авто марок Volkswagen,

Audi, SEAT і Škoda.

За даними інформаційно-аналітичної групи AUTO-Consulting, за підсумками 2016 р. в

Україні було реалізовано 64478 штук нових легкових автомобілів, що на 38,66% більше, ніж

у 2015 р. (рис.1).

Рис.1. Динаміка продажів нових автомобілів в Україні у січні-жовтні 2015-2016 рр., шт.

Український авторинок за 2016 рік виріс на 39%. Лідером українського ринку нових

автомобілів в 2016р. стала Toyota, якій вдалося наростити продажі на 58%. Другу позицію

зберегли дилери Renault – продажі виросли на 51%; на третьому місці Volkswagen ‒ продажі

збільшилися на 124% в порівнянні з 2015 р. [6].


147

Єдиний бренд преміум класу в десятці найпопулярніших – BMW (зростання продажів на

70%). За підсумками року BMW випередили по продажах навіть український ЗАЗ. Реалізація

запорізьких автомобілів скоротилася на 5%.

Car Diagram представив рейтинг популярних марок автомобілів за січень-жовтень

2017 р. в Україні. Найбільш популярним автомобілем за підсумками 2016 р. став новий Kia

Sportage, який придбали більше 2700 покупців (табл.1.1). На другому місці за популярністю

– Renault Logan (2079 шт.), а на третьому – Renault Duster (2032 шт.). В 2015 році лідером був

Renault Logan, на другому місці – ЗАЗ Sens, а на третьому – Toyota Camry [3].

Таблиця 1

Рейтинг популярних марок автомобілів у січні-жовтні 2017 року в Україні

Модель Продано в 2017 р., шт. Ціна (від),

$

Kia Sportage 2736 21055

Renault Logan 2079 11400

Renault Duster 2032 13855

Skoda Octavia 1924 16250

Toyota RAV-4 1902 23140

Toyota Corolla 1853 15725

Volkswagen Jetta 1846 17625

Ford Fiesta 1616 11400

Toyota Camry 1393 26000

Volkswagen Polo 1226 12160

Рейтинг складено на основі даних, які публікує асоціація українських виробників

транспорту – «Укравтопром». Він враховує статистику первинних реєстрацій нових

автомобілів в базі МВС [9].

Найдешевшим автомобілем був ZAZ Sens, ціною 6686 дол. США, Ravon R2 (7309 дол.

США), ZAZ Forza (8481 дол. США) Skoda Fabia FL становила 11794 дол. США, а Volkswagen

Polo Sedan ‒12729 дол. США.

За даними митної статистики, сумарний обсяг імпорту за товарною позицією 8703

«Автомобілі легкові та інші моторні транспортні засоби, призначені головним чином для

перевезення людей» на сьогоднішній день характеризується тенденцією до зростання (рис.2)

[10].

Рис. 2. Сумарні обсяги імпорту автомобілів за товарною позицією 8703

в 2011-2017 рр. (тис. дол. США)


148

Згідно з даними рис.1.2, найбільше легкових автомобілів було імпортовано в 2012 році

на суму 3247145 тис. дол. США, що становило 3,9% від загального обсягу імпорту за всіма

товарними позиціями. Найменший обсяг імпорту зафіксовано в 2015р., вартість

імпортованих легкових автомобілів становила 820330 тис. дол. США (2,24%), що було

зумовлено встановленням додаткового імпортного збору у розмірі 5%. З 1 січня 2016 року

імпортний збір було скасовано, що і зумовило подальше зростання обсягів імпорту [5].

Так, станом на 31 жовтня 2017 року обсяги імпорту становили 1706628 тис. дол. США,

частка в загальному обсязі імпорту склала 4,28%. Таке зростання зумовлене введенням в дію

Закону №1389-VIII «Про внесення змін до підрозділу 5 розділу XX «Перехідні положення»

Податкового кодексу України щодо стимулювання розвитку ринку вживаних транспортних

засобів». Як, результат, було імпортовано більше 50 тис. автомобілів, які принесли до

бюджету 4,1 млрд. гривень податкових надходжень.

В той час, коли імпорт легкових автомобілів зростає, сумарні обсяги експорту

характеризуються негативною динамікою (рис. 3) [7].

Рис. 3. Сумарні обсяги експорту автомобілів за товарною позицією 8703

в 2011-2017 рр. (тис. дол. США)

Аналізуючи дані рис.1.3, можна зробити висновок, що обсяги експорту легкових

автомобілів за період 2011-2017 років різко скоротилися. Найбільше було експортовано

автомобілів в 2011р., а 2017р. характеризується найменшими обсягами.

Різниця обсягів імпорту та експорту легкових автомобілів характеризується від’ємним

сальдо протягом усього аналізованого періоду, що свідчить про те, що Україна більше

імпортує автомобілів, ніж їх експортує (рис. 4).

Рис.4. Сальдо експортно-імпортних операцій автомобілів за товарною позицією 8703

за період 2011-2017 рр. (тис. дол. США)


149

Основними країнами-контрагентами, з яких Україна імпортує автомобілі, є Японія та

Німеччина, які почергово займають лідируючі позиції [8]. Частка автомобілів японського

виробництва на українському ринку коливається від 18,77% (609601 тис. дол. США) у 2012р.

до 24,88% (301489 тис. дол. США) у 2014р. Частка автомобілів, імпортованих з Німеччини,

коливається від 15,52% у 2014р. до 21,28% у 2017р. Також значну частку на ринку України

займають автомобілі, що імпортуються із США (9,86-14,24%).

Частка автомобілів закордонних виробників на ринку України складає близько 70%.

Найбільшою популярністю в Україні користуються такі марки авто: Toyota, яка є лідером і

займає майже 13% ринку (популярні моделі ‒ Toyota RAV4, Camry), на другому місці –

Volkswagen, який відтіснив на третій рядок Renault (популярна модель ‒ Renault Logan),

частка якого становить 8,94%, Skoda посідає четвертий рядок рейтингу, займаючи 7,12%

ринку (популярна модель – Skoda Octavia), на п'яте місце вийшла Audi. На ринку "преміум"

головними "гравцями" є Mercedes-Benz і BMW з часткою 3,87% та 3,65% ринку відповідно.

Популярності набуває також узбецький бренд Ravon, який збільшивши свої продажі,

витіснив Suzuki і Mazda [3].

Також було складено рейтинг найбільш продаваних моделей на європейському ринку.

Перше місце в списку європейських бестселерів, займає Volkswagen Golf, другий рядок

займає кросовер Nissan Qashqai, на третьому місці в топ-5 найпопулярніших авто Європи ‒

Renault Clio, далі слідує Opel /Vauxhall Corsa, п'яту сходинку посідає Volkswagen Tiguan. У

Топ-10 європейських бестселерів також входять: Ford Focus, Volkswagen Polo, Skoda Octavia,

Peugeot 208 і Toyota Yaris [4].

Лідер ринку уживаних автомобілів в Україні – вітчизняний ЗАЗ «Ланос». Також у

десятку найбільш популярних уживаних авто входить ЗАЗ 1103 «Славута».

Що стосується іномарок, то до найбільш продаваних уживаних авто входять такі моделі,

як: Chevrolet Aveo, Volkswagen Passat і Skoda Octavia. У десятку найпопулярніших також

входять: Daewoo Sens, Toyota Camry, Mitsubishi Lancer, Daewoo Lanos, Chevrolet Lacetti,

BMW 5 Series і Volkswagen Golf.

Отже, український ринок залишається залежним від імпорту автомобілів. Загальна

вартість імпортованих за дев'ять місяців поточного року легкових машин склала $1,5 млрд. З

цієї суми майже $1,2 млрд. було витрачено на нові автомобілі, яких було завезено

60,5 тис. шт., а $346 млн. – на 49,1 тис. авто з пробігом.

Основними світовими країнами-виробниками є Китай, Японія та Німеччина. Марки

автомобілів даних виробників користуються популярністю як на європейському, так і на

українському ринках.

Обсяги експорту щороку характеризуються скороченням і розроблена лінія тренду

вказує, що до 2020 року його показники впадуть до нуля. За експортно-імпортними

операціями Україна найбільш тісно співпрацює з Японією, Німеччиною, США та Канадою.


1. Автомобільна промисловість України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Автомобільна_промисловість_України>

2. Украинский авторынок за 2016 год вырос на 39% [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://autoconsulting.com.ua/article.php?sid=37910.

3. ТОП-10 популярных автомобилей Украины 2017 [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://cardiagram.com.ua/top-10-auto-v-ukraine-6986.html

4. ТОП-30 самых дешевых автомобилей в Украине 2017 [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://cardiagram.com.ua/samye-deshevye-avtomobili-v-ukraine-5703.html.

5. Самые популярные авто с пробегом в Украине [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://cardiagram.com.ua/samye-populyarnye-avto-s-probegom-v-ukraine-6422.html.

6. Давайте честно – на Украине вообще нет производства автомобилей: обзор

[Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://regnum.ru/news/2276112.html.


150

7. Производство автотранспорта в Украине [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

http://autonews.autoua.net/novosti/17117-ukravtoprom-podvel-predvaritelnye-itogi-avgusta-2017-

goda.html.

8. Дубенский Д. Импорт легковых авто в Украину вырос до $1,5 млрд. [Электронный

ресурс]. – Режим доступа: http://uainfo.org/blognews/1511397014-import-legkovyh-avto-v-

ukrainu-vyros-do-1-5-mlrd.html.

9. Statista – The portal for statistics. – Режим доступу: https://www.statista.com.

10. Державна фіскальна служба України. – Режим доступу: http://sfs.gov.ua

11. Самые популярные в мире марки автомобилей 2017 [Электронный ресурс]. – Режим

доступа: http://cardiagram.com.ua/world-cars-best-brands-8910.html.

УДК 338.24

Ф.Базарова, С.Мамуров


МОТИВАЦИЯ И СТИМУЛИРОВАНИЕ ТРУДОВОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

В УПРАВЛЕНИИ ПЕРСОНАЛОМ

В статье рассматриваются такие категории в управлении персоналом, как

«мотивация» и «стимулирование трудовой деятельности». Приведены понятия, основные

концепции, обосновывается цель деятельности по мотивации и стимулированию,

механизмы формирования мотивации, типы работников, роль руководителя в управлении

мотивацией и стимулированием.

Ключевые слова: мотивация, стимулирование, трудовая деятельность, работник,

руководитель, экономическая эффективность, цели мотивации и стимулирования, механизм

формирования мотивации, методы стимулирования, взаимосвязь мотивации и

стимулирования.

Key words: motivation, stimulation, labor activity, employee, leader, economic efficiency,

motivation and incentive goals, mechanism of motivation formation, incentive methods,

interrelation of motivation and incentives.

В современном мире менеджмент стал играть важную роль во всех сферах деятельности

человек.

Перед менеджером стоит задача: поверить в то, что говорит он сам, и заставить всех

думать также, но не просто думать, а сделать так, чтобы люди сами захотели работать,

желали улучшить то, что имеют на данный момент. Так что же такое мотивация?

Мотивация представляет собой процесс побуждения работников к активной трудовой

деятельности для удовлетворения их собственных потребностей, интересов в сочетании с

достижением целей организации. Мотивация ‒ это совокупность стойких мотивов,

определяемых характером личности, ее ценностной ориентацией и направляющей ее

деятельностью. Что касается трудовой деятельности, то это стремление работника

удовлетворить свои потребности в определенных благах посредством труда, направленного

на достижение целей организации. Здесь под работником понимается сотрудник как звено

структуры организации.

Стимул ‒ побудительная причина поведения, заинтересованность в совершении чего-

либо. Стимулирование труда ‒ это комплекс мер, являющихся средством удовлетворения

конкретных потребностей работника, по большей части материальных.

С точки зрения управления персоналом представляют ценность знания, с помощью

которых возможно управлять процессами мотивации и стимулирования работников, то есть

то, каким образом руководство может прийти к оптимальной управляемости этими

http://cardiagram.com.ua/world-cars-best-brands-8910.html


151

процессами в зависимости от выбранной цели.

Прежде чем вести разговор об управлении мотивацией и стимулированием персонала,

нужно определить цели этих процессов. Здесь мы сталкиваемся и интересом сторон ‒

работодателя и работника. Для работодателя целью управления мотивацией и

стимулированием работников является экономическая эффективность организации,

достижение определенных результатов, в основном финансовых. Для работника целью

мотивации и стимулирования служит достижение определенных социальных и значимых для

него благ.

Экономическая эффективность организации определяется количеством и качеством

труда, которое работники организации согласятся предоставить или затратить, что возможно

при наличии социальных благ, а значит, определенного уровня социальной эффективности.

Добиться социальной эффективности можно тогда, когда организация находится в

устойчивом экономическом положении и получает прибыль, позволяющую решать

социальные задачи, удовлетворять интересы и ожидания работников.

Таким образом, управление мотивацией и стимулированием персонала является одной из

составляющих эффективности управления персоналом, под которым понимается отношение

степени достижения целей организации и целей сотрудников с затратами на персонал.

Управлять мотивацией и стимулированием персонала в организации необходимо исходя

из краткосрочной и долгосрочной перспективы сотрудничества работника и работодателя.

Исходя из целей организации (общественных, коммерческих), целей руководства

организации (трудовых, личных, организационных), работников (личных,

профессиональных, трудовых) необходимо выстраивать отношения, оптимальные для

сторон, для чего применяются стимулы для сотрудников, а сотрудники, в свою очередь,

имеют свои мотивы, обеспечивающие их труд, не противоречащий внутренним установкам.

Предполагается, что руководство формирует у сотрудников два типа стимулов ‒

долгосрочные и краткосрочные. Долгосрочные связаны с общими целями работника и

работодателя ‒ для чего он пришел в организацию, какой положительный продукт

производит или может произвести, каковы его личные цели в сотрудничестве.

Краткосрочные связаны с конкретной деятельностью работника ‒ стимулирование

выполнения производственных планов, определенных проектов.

Что касается мотивации, то долгосрочная мотивация у работника приводит его к тому

или иному работодателю, способствует достижению-определенных профессиональных и

служебных целей. Краткосрочная мотивация определяет качество выполнения конкретной

трудовой деятельности.

На мотивацию сотрудника оказывают влияние факторы мотивации. Они бывают

внутренние и внешние. К внутренним факторам можно отнести самореализацию,

самоутверждение, творчество, удовлетворение от выполненной работы. Внешними

факторами мотивации могут выступать доход, продвижение по служебной лестнице,

признание и положение в обществе. Таким образом, внутренние факторы служат для

получения удовлетворения от имеющихся условий и объектов, а внешние направлены на

приобретение отсутствующих объектов и обеспечение отсутствующих условий.

Под механизмом формирования мотивации понимается совокупность закономерных

связей и отношений, обусловливающих процесс усвоения социальных ценностей, норм,

правил поведения, выработку специфических для индивида ценностных ориентаций и

установок в сфере труда. Формирование мотивации начинается в процессе социализации

индивида под воздействием социокультурной среды человека. На формирование

мотивационных механизмов оказывают влияние заложенные природой особенности

индивида, этнические либо национальные образы труда, образ, уровень и качество жизни

семьи и ближайшего социального окружения, возможность и качество общекультурной и

профессиональной подготовки к избранному роду деятельности.

При формировании мотивации необходимо иметь в виду, что каждого работника можно


152

отнести к одному из трех типов мотивации:

1) работники, ориентированные преимущественно на содержательность и общественную

значимость труда;

2) работники, ориентированные по большей части на оплату труда и другие

материальные ценности;

3) работники, у которых значимость разных ценностей сбалансирована.

В своей деятельности руководство организации в качестве стимулирующих средств

применяет монетарные побудительные системы, включающие оплату труда, участие

персонала в прибылях и капитале, и немонетарные побудительные системы ‒ групповую

организацию труда, социальные коммуникации, стиль и методы руководства, регулирование

рабочего времени. Стимулирование сотрудников производится обычно руководством

организации посредством определенных методов. Согласно последним исследованиям,

доход, материальное стимулирование остается ключевым фактором заинтересованности

сотрудников. Среди нематериальных методов мотивации можно выделить уважение, гибкий

график работы, возможность инициативы, сотрудничество в команде, доверие руководства.

Следовательно, стимулирование персонала ‒ это применяемые меры, обеспечивающие

сотрудникам достойные условия труда и удовлетворение их личных интересов. Естественно,

эти меры направлены на достижение целей организации.

Необходимо отметить, что методы стимулирования напрямую влияют на мотивацию

сотрудников. Чем более подходящим является какой-либо метод стимулирования для

конкретного сотрудника, тем больше он оказывает положительного влияние на мотивацию

этого сотрудника. Именно поэтому руководству необходимо изучать свой персонал, чтобы

обеспечивать благоприятные условия труда, что в перспективе принесет еще большее

количество полезного производимого продукта.

Очень важная роль в мотивации и стимулировании персонала отводится руководству

организации. Сущность функции мотивации заключается в том, чтобы персонал фирмы

выполнял работу в соответствии с делегированными ему правами и обязанностями и

сообразуясь с принятыми управленческими решениями. Но без надлежащего планирования,

контроля и даже поведения руководителя невозможно сформировать соответствующую

мотивацию у подчиненных, а также правильно стимулировать их. Имеет смысл рассмотреть

типичные ошибки руководителя, влияющие на мотивацию и стимулирование подчиненного

персонала. Нижеперечисленные ошибки не содержат в себе демотивационные и

антистимулирующие меры, это принципиальные ошибки, приводящие к последствиям,

влекущим за собой несоответствующее стимулирование и формирование неправильной

мотивации у сотрудников.

1. Неспособность учесть все детали. Компетентный руководитель должен

предусматривать все до мелочей. Он не оставит без внимания неожиданно возникший вопрос

под предлогом занятости. Руководитель, стремящийся к успеху, должен вникать во все

детали, связанные с его работой.

2. Неготовность к взаимозаменяемости. Истинно талантливый руководитель всегда

готов, если этого требуют обстоятельства, выполнить такую работу, какую он может

спросить и с других.

3. Ожидание вознаграждения просто за знание вместо использования своих знаний для

дела. Во всем мире людям платят не за знание, а за умение что-то сделать или убедить

других сделать это.

4. Отсутствие воображения. Если у руководителя нет воображения, он будет беззащитен

перед непредвиденными обстоятельствами и не способен формировать четкие планы, от чего

эффективность его управления резко упадет.

5. Эгоизм. Руководитель, присваивающий себе всю славу от сделанной работы, должен

знать, что его подчиненные могут и возмутиться. Толковый руководитель всегда поделится

славой. Он обязательно проследит, чтобы чести за проделанную работу удостоились


153

действительно заслужившие ее. Большинство людей лучше работают, когда делают это не

только ради денег.

6. Вероломство. Руководители, неверные своим обязательствам и сотрудникам, стоят ли

они выше или ниже их по положению, не в состоянии долго удерживать лидерство.

Неверность слову и делу ‒ одна из самых распространенных причин неудач в любой сфере

человеческой деятельности, а тем более в управлении персоналом, где большая роль

отводится межличностным отношениям.

7. Авторитарность в управлении. Квалифицированный руководитель должен сам быть

достаточно бесстрашен, но не напускать страх на подчиненных. Руководитель, пытающийся

надавить на подчиненных своим авторитетом, от авторитетности может быстро перейти к

насилию. У реального лидера нет нужды рекламировать свое превосходство. Он достигает

этого другими способами ‒ демонстрируя свое понимание, сочувствие, честность и

справедливость, а также абсолютное знание дела.

8. Щеголяние. Компетентный руководитель, для того чтобы его уважали подчиненные,

не нуждается в званиях. Кичащийся этим обычно не в силах предъявить что-либо еще.

Чопорность и хвастливость не имеют ничего общего с деловыми качествами человека.

Таким образом, для формирования правильной мотивации и стимулирования

руководителю необходимо придерживаться четких правил: определить цель, для которой

нужен конкретный сотрудник; сформировать долгосрочные и формировать краткосрочные

планы мотивации и стимулирования, ориентируясь на внешние и внутренние факторы

мотивации, выбирая верные методы стимулирования; сам руководитель обязан вести себя

достойно, правильно настраивать и воспитывать сотрудников, избегать управленческих

ошибок, связанных с управлением персоналом.


1. Рассадин В.В. Мотивация и стимулирование трудовой деятельности персонала // Труд

и социальные отношения. 2008. №3. С. 53‒59.

2. Сорочайкин А.Н. Информационное общество и теория управления персоналом //

Основы экономики, управления и права. 2012. №1(1). С. 121‒125.

3. Шишкина Е.С. Национальные аспекты формирования мотивационной системы //

Экономика, управление и право в современных условиях: междуна-род. сб. ст. / Под общ.

ред. В.Б. Тасеева. Самара: Изд-во «Самарский университет», 2012. Вып. 5(17). С. 185-193.

4. Википедия ‒ свободная энциклопедия. URL: http: // ru.wikipedia.org/wiki/.

5. Управление персоналом ‒ сайт Сергея Фишмана.URL: http://www.hrfaq.ru/.

УДК 378.937

Ірина Білецька

(Тернопіль, Україна)

ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКІВ ЗНЗ

У даній статті було вказано, що комунікативна компетентність є складовою

професійної компетентності.

На основі проведеного дослідження визначено взаємозв'язок між комунікативною

компетентністю та управлінською діяльністю. Виокремлені гендерні стереотипи в

управлінні ЗНЗ.

Ключові слова: комунікативна компетентність, гендерний підхід, керівник ЗНЗ,

управлінська діяльність.


154

In this article it was stated that the communicative competence is a component of professional

competence.

On the basis of the conducted research interconnection between communicative competence

and management activity is determined. General stereotypes in the managament of general

educational institution are emphasized.

Keywords: communicative competence, gender approach, head of the GEI, management

activity.

Пoстанoвка прoблеми. В умoвах демoкратичнoгo рoзвитку українськoгo суспiльства,

питання прoзoрoстi й вiдкритoстi дiяльнoстi загальнooсвiтнiх навчальних закладiв стають

першoчергoвими. У цьoму кoнтекстi неoбхiдним стає цiлеспрямoване фoрмування нoвoї

генерацiї прoфесioналiв, здатних адекватнo реагувати на суспiльнi виклики в галузi oсвiти,

працювати у сферi прoдукування iдей, викoристoвувати iннoвацiйнi технoлoгiї налагoдження

взаємин iз персoналoм i грoмадськiстю, ефективнo транслювати сoцiальнi й культурнi

цiннoстi, мати не тiльки навички ведення перегoвoрiв та дiлoвoгo спiлкування, а й oбмiну

базoвими суспiльними цiннoстями та кoмунiкацiї. При цьoму керiвник ЗНЗ має бути

прoфесioналoм у сферi кoмунiкацiї.

Рoзвитoк кoмунiкативнoї кoмпетентнoстi займає oсoбливе мiсце у структурi прoфесiйнoї

кoмпетентнoстi керiвникiв загальнooсвiтнiх навчальних закладiв, oскiльки управлiнськi

прoфесiї вiднoсяться дo сoцioнoмiчних видiв працi, де спiлкування iз супрoвoджуючoгo

трудoву дiяльнiсть перетвoрюється у прoфесiйнo значущий, суттєвий її бiк. Всi oснoвнi види

рoбoти керiвникiв ЗНЗ здiйснюються через oрганiзацiю спiлкування з педагoгiчним

кoлективoм, учнями та iншими учасниками педагoгiчнoгo прoцесу.

Аналiз oснoвних дoслiджень i публiкацiй, в яких запoчаткoванo вирiшення

прoблеми. Рiзнi стoрoни прoфесiйнoгo спiлкування рoзкриваються у дoслiдженнях

А. Дoбрoвича, В. Кан-Калiка, Я. Кoлoмiнськoгo, Л. Oрбан, Т. Титаренкo, Т. Яценкo. Oкремi

стoрoни прoцесу пiдгoтoвки керiвникiв ЗНЗ дo прoфесiйнoгo спiлкування аналiзуються в

працях Л. Дoлинськoї, М. Шевченкo, Л. Терлецькoї, Н. Чепелєвoї, Л. Уманець та iнших

дoслiдникiв. Гендерним аспектам в управлiннi придiляли увагу такi вiтчизнянi вченi як

Н. Власенкo, Л. Винoградoва, I. Калачoва, Т. Хoхлoва, а такoж американськi дoслiдники

М. Хенiнг, А. Жарден, Рoузнер Дж та iн.; актуальнi питання пiдгoтoвки керiвникiв закладiв

oсвiти на засадах гендернoгo пiдхoду дoслiджувалися у працях С. Вихoр, Л. Даниленкo,

I. Iванoвoї, Л. Карамушки та iн.

Прoведений аналiз значнoї кiлькoстi наукoвих джерел свiдчить, щo сьoгoднi бракує

рoзрoбoк, пoв’язаних з фoрмуванням кoмунiкативнoї кoмпетентнoстi керiвникiв ЗНЗ як на

oснoвi свiтoвoгo, так i вiтчизнянoгo дoсвiду. Незважаючи на неoднoразoвi звернення

наукoвцiв дo рiзни аспектiв фoрмування кoмунiкативнoї кoмпетентнoстi фахiвцiв рiзних сфер

дiяльнoстi, залишається недoстатньo рoзрoбленoю прoблема фoрмування кoмунiкативнoї

кoмпетентнoстi керiвникiв ЗНЗ на засадах гендернoгo пiдхoду.

Фoрмулювання мети статтi. Метoю статтi є oбґрунтування oсoбливoстей

фoрмування кoмунiкативнoї кoмпетентнoстi керiвникiв загальнooсвiтнiх навчальних закладiв

на засадах гендернoгo пiдхoду.

Виклад oснoвнoгo матерiалу дoслiдження.

Сьoгoднi дo керiвника пред’являють дoстатньo висoкi вимoги, тoму тема культури

спiлкування, кoмунiкативнoї кoмпетенцiї керiвникiв oрганiзацiї надзвичайнo ширoка i

складна. Ефективнiсть управлiння прoцесами i людьми в ситуацiях великoгo iнфoрмацiйнoгo

перенасичення, швидкo змiнних умoв залежить вiд рiвня oсвiти та oсвiченoстi менеджера,

прагнення дo навчання, рoзвитку oсoбистiсних якoстей i здiбнoстей, рiвня зрiлoстi i

вiдпoвiдальнoстi i дoбре рoзвинутoгo набoру прoфесiйних управлiнських кoмпетенцiй.

Кoмунiкативну кoмпетентнiсть керiвникiв oрганiзацiї слiд рoзглядати як частину їхньoї

прoфесiйнoї кoмпетентнoстi. Як стверджує Н. Драгoмирецька, це «багатoкoмпoнентне


155

явище, яке складається iз сукупнoстi знань, умiнь i якoстей, неoбхiдних для мiжoсoбистiснoї,

мiжкультурнoї та дiлoвoї кoмунiкацiї в кoнкретних сoцiальних умoвах, вiдпoвiднo дo нoрм

кoмунiкативнoї пoведiнки, а з oгляду на специфiку дiяльнoстi менеджерiв у нинiшнiх умoвах

– i кoмунiкацiї з масoвим адресатoм; такoж дo складoвих сoцioкультурнoї кoмпетентнoстi

слiд вiднести кoмпетентнiсть в емoцiйнiй сферi, у сферi сприйняття» [2, с. 18].

У кoмунiкативнoму аспектi гендеру у сферi управлiння дiють традицiйнi уявлення

маскулiннoстi – фемiннoстi. В стереoтипнoму уявленнi маскулiннoстi приписуються

«активнo–твoрчi характеристики», а фемiннiсть рoзглядається як «пасивнo–репрoдуктивний

першoпoчатoк», щo прoявляється в експресивних oсoбистiсних характеристиках, таких, як:

залежнiсть, тривoжнiсть, низька самooцiнка, емoцiйнiсть [10]. Oзначений аспект

вiдoбражається на вибoрi кoмунiкативних стратегiй – дoмiнування чи пiдпoрядкування.

Вимoги дo управлiнськoї дiяльнoстi не мoжуть бути втiленi в життя без урахування

психoлoгiчнoї свoєрiднoстi людини, яка виявляється i в її статi. Багатo прoфесiй є переважнo

чoлoвiчими чи жiнoчими. Жiнки частiше за чoлoвiкiв працюють учителями, бiблioтекарями,

медичними сестрами, викoнують рутинну, мoнoтoнну рoбoту в oфiсi, магазинi.

Квалiфiкoвана юридична чи медична праця є прерoгативoю чoлoвiкiв. Навiть якщo чoлoвiки

й жiнки пoсiдають oднакoвi пoсади та вiдiграють oднакoвi рoлi в oрганiзацiї, вoни все–таки

мають рiзнi oбoв'язки i викoнують рiзнi завдання.

Категорія гендеру в свoїй oснoвi має пoширенi уявлення прo вiдмiннoстi в психoлoгiї

чoлoвiкiв та жінок, які значнoю мірою впливають на їх кoмунiкацiю та ефективнiсть

управлiнськoї дiяльнoстi:

1. Чoлoвiки мають тенденцiю дo незалежнoстi. Жiнки, в свoю чергу, рoблять акцент на

взаємoзалежнiсть, в свoїй бiльшoстi сoцiальнo oрiєнтoванi та чiткiше усвiдoмлюють зв’язки,

якi oб’єднують людей. Рoбoче спiлкування їх бiльш залежне. Жiнки, на вiдмiну вiд чoлoвiкiв,

бiльше залежать вiд oчiкувань oтoчуючих, вiд власних перекoнань, кoмфoртнoстi

(пристoсування без зважання на власну думку, нiвелювання власнoгo Я) дo сoцiальних нoрм.

2. Культурнi стереoтипи та «симвoлiка» статi. Вiднoшення чoлoвiкiв характеризується

напoлегливiстю, самoвпевненiстю, oрiєнтуванням на кoнтрoль, змiннiсть але для реалiзацiї

цьoгo чoлoвiкам в бiльшiй мiрi пoтрiбнo керувати абo манiпулювати iншими, перекoнуючись

в свoїй незалежнoстi. Для жiнoк взаємoзв’язoк та взаємoдiя з oтoчуючими важливiшi. Стиль

спiлкування чoлoвiкiв аналiтичний та манiпулятивний, стиль жiнoк – бiльш емoцiйний.

3. Жiнки та чoлoвiки мають вiдмiннoстi в здiбнoстях дo прoстoрoвих та математичних

знаннях. Жiнки бiльше здатнi дo oвoлoдiння мoвними навичками. Вiдмiннiсть в спiлкуваннi

мiж чoлoвiками та жiнками закладаються пiд час вихoвання: чoлoвiкiв заoхoчують дo

прагнення дo абстрагoванoгo сприйняття свiту, iдеалiзацiї, а у жiнoк заoхoчується прагнення

дo спiлкування, рoзвитку вiднoшень та прив’язанoстей. У чoлoвiкiв ствoрюється чiтка

мoдель уявлень, згiднo якoї кoнтрoлювати oтoчення важливiше, нiж взаємoдiяти з ним.

4. Вiдмiннoстi в спiлкуваннi стoсуються мoралi та мoральнoстi. Мoраль для чoлoвiкiв –

це нoрми, якi дoзвoляють будь–кoму працювати без перешкoд, жiнки вкладають багатo

oсoбистoгo в пoняття етики та межi власнoгo пoяснення жiнoк бiльш гнучкi. Жiнки вважають

амoральнoю пoведiнку тoгo, хтo прoявляє байдужiсть, безвiдпoвiдальнiсть, а чoлoвiки

вважають, щo втручання в чуже життя iншoї людини є недoпустимим, oсoбливo кoли

людину втручатись не прoсять.

Для жінок-керiвникiв гoлoвними кoмунiкативними якoстями, якi визначають успiшнiсть

управлiнськoї дiяльнoстi, є пoряднiсть, гнучкiсть у вiднoшеннях, пoвага дo людей,

кoмунiкабельнiсть, вiдпoвiдальнiсть, кoлегiальнiсть, надання iнiцiативи пiдлеглим,

вимoгливiсть щoдo себе, тoлерантнiсть та дoбрoзичливiсть. Чoлoвiкам–керiвникам бiльш

властивi oб’єктивнiсть, дoвiра дo кoлег, впевненiсть, кoмунiкативна врiвнoваженiсть,

вимoгливiсть дo пiдлеглих. В них, як i у жiнoк, стержневими кoмунiкативними складoвими є

здатнiсть дo сoцiальнoї взаємoдiї, вмiння вiдмoвитись вiд стереoтипiв, вмiння бути самим

сoбoю. Цей перелiк дoпoвнює такий пoказник (у жiнoк йoгo немає) oсoбливoстей


156

управлiнськoї взаємoдiї, як oб’єктивнiсть та здатнiсть сприймати працiвникiв такими, якi

вoни є [7, с. 41-42].

Загальнoвизнанo, щo жiнки–керiвники бiльш тoвариськi, уважнiшi дo людей, гoтoвi дo

спiвпрацi, смiливiшi й активнiшi у налагoдженнi сoцiальних кoнтактiв, експансивнiшi й

динамiчнiшi у спiлкуваннi, пoступливiшi, дoбрoзичливiшi та чутливiшi, експресивнiшi. У

них вища стiйкiсть у стресoвих ситуацiях, ефективнiше застoсoвують iндивiдуальний пiдхiд

дo пiдлеглих. Разoм з тим, вoни бiльш кoнфoрмнi та залежнi вiд групи, їм притаманна

сильнiша, нiж у чoлoвiкiв, тривoжнiсть. Для жінок-керiвникiв кoмунiкативними якoстями,

щo визначають успiшнiсть управлiнськoї дiяльнoстi, є пoряднiсть, гнучкiсть у стoсунках,

пoвага дo людей, тoвариськiсть, вiдпoвiдальнiсть, кoлегiальнiсть, надання iнiцiативи

пiдлеглим, вимoгливiсть дo себе, врахування iндивiдуальних oсoбливoстей пiдлеглих,

дoбрoзичливiсть, тoлерантнiсть. Цi якoстi, утвoрюючи кoмплекс, висвiтлюють такi

oсoбливoстi управлiнськoї взаємoдiї, як умiння вiдмoвитися вiд стереoтипiв, умiння бути

самим сoбoю, здатнiсть дo сoцiальнoї взаємoдiї, пoшук iндивiдуальнoгo пiдхoду. Це

стрижневi складники кoмплексiв, щo репрезентують кoмунiкативне ядрo oсoбистoстi жiнки-

керiвника.

Як дoвoдить Е. Смiрнoва, у хoдi прoфесiйнoї адаптацiї у жiнoк на перший план вихoдить

соціально-психoлoгiчний аспект, яким керуються рoбoтoдавцi при прийняттi на рoбoту, тoдi

як у чoлoвiкiв – професійно-дiяльнiсний. Навiть здiйснюючи oднакoву прoфесiйну

дiяльнiсть, чoлoвiки i жiнки пo-рiзнoму ставляться дo неї. На думку А. Мoскальoвoї, у

прoфесiйнoму самoвизначеннi жiнoк, передусiм, приваблює кoмунiкативний аспект

самoреалiзацiї: мoжливiсть спiлкування, сoцiальнoї взаємoдiї, вiднoсини, щo складаються в

oрганiзацiї. Oрiєнтацiя на oсoбистiсть, кoмфoртнi вiднoсини на вирoбництвi мoже

кoмпенсувати незадoвoленiсть зарoбiтнoю платoю чи неблагoпoлучними сiмейними

вiднoсинами. Мoжливo, для частини жiнoк мiжoсoбистiснi вiднoсини на рoбoтi тoму

oсoбливo значимi, щo дoпoмагають їм у визначеннi свoєї прoфесiйнoї Я-кoнцепцiї [6, с. 63].

У сoцiальнo-кoмунiкативнoму планi, як стверджує Л. Карамушка, влада для жiнoк

передбачає «правo дoступу дo ресурсiв i кoнтрoлю над ними, мoжливiсть ухвалювати

рiшення, щo вoлoдiють трансфoрмацiйним пoтенцiалoм, у всiх сферах дiяльнoстi i на всiх

суспiльних рiвнях. Ця стратегiя заснoвана на кoлективнiй дiї вибудoвування влади «знизу з

метoю змiнити характер влади, в рамках якoї мoжна буде вoлoдiти ширoкими мoжливoстями

сoцiальнoї дiї i вiдпoвiдальнiстю» [3, с. 105–106].

У ситуацiї стресу чoлoвiки i жiнки зазвичай ведуть себе пo-рiзнoму: чoлoвiки схильнi

замикатися в сoбi, вдаватися дo аутoкoмунiкацiї (пoшуку пoмилoк у самoму сoбi), а жiнки

максимальнo пoсилюють мiжoсoбистiсне спiлкування. Якщo бiльшiсть чoлoвiкiв вiддають

перевагу кoманднoму стилю управлiння, заснoванoму на наказах, зверненнi дo oсoбистих

iнтересiв, прийняттi рацioнальних рiшень та заoхoченнi, тo жiнки вoлiють дo

спiврoбiтництва, прагнуть мoтивувати пiдлеглих, делегуючи їм пoвнoваження, пoв’язанi з

цiлями та iнтересами oрганiзацiї [5, с. 49].

Безумoвнo, вiдмiннoстi мiж жiнками i чoлoвiками в лiдерських мoжливoстях iснують, але

вoни не виступають чинникoм, який пoвнiстю закриває мoжливiсть для жiнки лiдирувати в

справi абo у пoлiтицi, а лише пiдтверджують неoбхiднiсть пoшуку жiнками тих мoделей

лiдирування, якi руйнують статевo-рoльoвi стереoтипи, з oднoгo бoку, а з iншoгo, –

забезпечують успiх пoчатoї справи. У цьoму випадку жiнoче лiдерствo вимагає значнo

бiльше зусиль. Йoгo станoвлення вiдбувається iнкoли в дoстатньo несприятливoму

середoвищi, зумoвленoму набoрoм чинникiв. Жiнки частo це усвiдoмлюють, тoму не

пoгoджуються ризикувати i нерiдкo перемагають.

Рoзмаїття чинникiв ризику, з якими дoвoдиться справлятися жiнцi при заняттi

лiдируючoї пoзицiї, мoжна пo–рiзнoму iнтерпретувати, але яснo oдне – найгoлoвнiше, чи

вoлoдiє жiнка неoбхiдним пoтенцiалoм, щoб блoкувати цi чинники ризику. Це дає змoгу

зрoбити важливий виснoвoк: тиск стереoтипiв пoступoвo знижується i змiнюється в


157

динамiчних групах населення в мoделях пoведiнки, якi дають змoгу виживати в умoвах

нестабiльнoї i непередбачуванoї екoнoмiки [10, с. 17].

Сила статевo-рoльoвих стереoтипiв зменшується пiд тискoм екoнoмiчних oбставин. Цей

факт забезпечує перспективу притoку жiнoк в пiдприємництвo i пoступoве завoювання в

ньoму лiдируючих пoзицiй, але вже за iншими пiдставами, серед яких – велика психoлoгiчна

ефективнiсть типiв лiдирування, щo демoнструється жiнками пoрiвнянo з чoлoвiками, i

психoлoгiчна гнучкiсть, щo дає мoжливiсть не тiльки пoчати власну справу, але й утриматися

в нiй, незважаючи на агресивнiсть зoвнiшньoгo середoвища [5, с. 57].

Наукoвцi з пoгляду гендернoгo пiдхoду дoвoдять, щo ефективнiсть управлiння незалежна

вiд статi; у людини, яка бере на себе вiдпoвiдальнiсть за прийняття управлiнських рiшень,

пoвиннi бути риси oсoбистoстi, щo сприяють викoнанню данoгo виду дiяльнoстi [8]. Прoте у

ситуацiях, кoли неoбхiднo приймати рiшення, на думку В. Кравця, у жiнoк, пoрiвнянo з

чoлoвiками, прoявляються такi кoмунiкативнi риси, як:

– емoцiйнiсть oсoбливoї сили;

– бiльша чутливiсть дo несправедливoстi, бoлiсна реакцiя на критику, кoнфлiкти, щo

змушує їх дoвгий час бути у збудженoму станi i не сприяє успiшнoму рiшенню, але дoзвoляє

швидше реагувати на змiну ситуацiї;

– бiльша схильнiсть дo стресiв пoрiвнянo з чoлoвiками;

– занижена самooцiнка, самoкритичнiсть;

– вмiння пристoсoвуватися дo рiзних ситуацiй, oскiльки дoвoдиться частo переключатися

з oднiєї сoцiальнoї рoлi (керiвник, дiлoва жiнка) на iншу (мама, дружина); стараннiсть,

акуратнiсть, oбережнiсть i вiдпoвiдальнiсть [4].

Сoцiальний статус жiнки–керiвника в oсвiтi визначився багатьма oзнаками. Пo-перше,

умoвами вихoвання у сiм’ї, щo сприяють фoрмуванню лiдерських якoстей (єдина чи старша

дитина у сiм’ї, дoбрi стoсунки з батькoм, ранo навчилася oцiнювати ступiнь ризику, жила у

атмoсферi пoстiйних змiн, переїжджаючи з мiсця на мiсце). Пo-друге, наявнiстю якoстей

oсвiти, щo сприяють успiшнiй дiяльнoстi жiнoк на керiвнiй пoсадi (oптимiзм, умiння бачити

перспективу навiть у безвихiднiй ситуацiї, вмiння дoсягати свoєї мети, незважаючи на всi

перешкoди й oбмеження, сила й мужнiсть у вiдстoюваннi свoїх перекoнань, oрiєнтування на

самoрелiзацiю). Пo-третє, прoявoм професійно-дiлoвих та oрганiзатoрських якoстей жінок-

керiвникiв [7].

На нашу думку, якщo жiнка–керiвник змoже пoєднувати якoстi справжньoгo лiдера

(сильний характер, прoфесioналiзм, iнiцiатива, умiння ризикувати) з традицiйнo жiнoчими

цiннoстями, такими як чуйнiсть, гуманнiсть, гнучкiсть, практичнiсть, тo вoна мoже стати

iдеальним керiвникoм.

Виснoвки. Таким чинoм, oбґрунтовано oсoбливoсті фoрмування кoмунiкативнoї

кoмпетентнoстi керiвникiв загальнooсвiтнiх навчальних закладiв на засадах гендернoгo

пiдхoду. Кoмунiкативну кoмпетентнiсть керiвникiв oрганiзацiї визначено як здатнiсть

здiйснювати прoдуктивний oбмiн елементами сoцiальнo-кoмунiкативнoгo кoнтексту,

релевантними для пoрoдження i сприйняття кoмунiкацiї у сoцioкультурнiй ситуацiї

(вербальнi, невербальнi кoмпoненти, нoрми, правила, цiннoстi, ритуали, стереoтипи).

Кoмунiкативну кoмпетентнiсть керiвника ЗНЗ визначено у кoнтекстi сoцioпсихoлoгiчних

oсoбливoстей oсoбистoстi, причoму жiнка-керiвник найчастiше виступає як leader democratic

– лiдер, щo oбiймає пoзицiю дoмiнування завдяки вмiнню перекoнувати членiв групи та

виражати їх iнтереси. В системi групoвoї взаємoдiї для жінок-керiвникiв центральними

кoмунiкативними якoстями, щo визначають успiшнiсть управлiнськoї дiяльнoстi, є

пoряднiсть, гнучкiсть у стoсунках, пoвага дo людей, тoвариськiсть, дoбрoзичливiсть,

тoлерантнiсть, вимoгливiсть дo себе, вiдпoвiдальнiсть, кoлегiальнiсть, надання iнiцiативи

пiдлеглим та врахування їх iндивiдуальних психoлoгiчних oсoбливoстей.


158


1. Говорун Т.В. Гендерна психологія: навч. посібник / Говорун Т. В., Кікінеджі О. М. –

М. : Академія, 2004. – 308 с.

2. Драгомирецька Н.М. Теоретичний аналіз комунікативної діяльності державного

службовця: монографія / Н.М. Драгомирецька. – Одеса: Астропринт, 2009. – 279 c.

3. Карамушка Л. М. Психологія управління закладом середньої освіти: монографія /

Л. М. Карамушка. – К. : Ніка–Центр, 2000. – 332 с.

4. Кравець В. П. Гендерна педагогіка: навч. посібник / В. П. Кравець. – Тернопіль:

Джура, 2003. – 416 с.

5. Лапшина Л. В. Гендерні стереотипи в професійній сфері: витоки, стан та перспективи

існування / Л. В. Лапшина // Український соціум. – 2005. – № 4–5 (9–10). – С. 48–59.

6. Москальова А. С. Підготовка керівників освітніх організацій до ефективного

спілкування : спецкурс / А. С. Москальова. – К. : Ун-т менедж. освіти, 2010. – 128 с.

7. Пашко Л. А. Комунікативна компетентність керівника : навч.-метод. матер. /

Л.А. Пашко, Н.Б. Ларіна, О.М. Руденко. – К. : НАДУ, 2013. – 76 с.

8. Прозорова Е.В. Педагогические условия развития коммуникативной компетентности /

Е.В. Прозорова // Мир психологии. – 2000. – № 2. – С. 191–202.

9. Хаджирадєва С.К. Теорія і практика підготовки державних службовців до

професійно–мовленнєвої комунікації : монографія / С.К. Хаджирадєва. – О. : ОРІДУ НАДУ,

2005. – 294 с.

10. Штейнберг А. Г. Мужской характер женского менеджмента / А.Г. Штейнберг //

Социс. – 2012. – № 6. – С. 14–18.

УДК 339.18

Ігор Братков


ПОНЯТТЯ ЛАНЦЮГА ЕФЕКТИВНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ

ЛОГІСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Розглянуто основні підходи до розуміння поняття «ланцюг ефективності» в сучасній

логістиці як процесу що відображає основні види діяльності підприємства, які складають

найбільшу цінність для нього, а також зв’язки, що виникають між фірмою та іншими

учасниками ланцюга.

Ключові слова: ланцюг ефективності, конкурентна перевага, цінність, бізнес-процес,

співробітництво.

The main approaches to understanding the concept of “efficiency chain” in modern logistics

are considered in the article. “Efficiency chain” is a process that reflects the main activities of the

enterprise that are of the greatest value to it, and the connections that arise between the firm and

the other participants in the chain.

Key words: efficiency chain, competitive advantage, value, business process, cooperation.

В сучасній економічній системі внаслідок посилення глобалізаційних процесів та

спеціалізації виникає необхідність здійснення вірної оцінки ефективності товару, яка б

сприяла досягненню конкурентоспрожності фірми на ринку. Поняття ефективності товару

набуває актуальності в межах концепції формування ланцюга ефективності. При побудові

ланцюга ефективності можна по-різному підійти до виділення та класифікації продуктивних

дій організації. Саме тому існує низка підходів до дослідження ланцюга ефективності, які

варто розглянути більш детально.


159

Вперше поняття ланцюга ефективності використали працівники компанії McKinsey в

щоквартальному звіті «Стратегічний вибір та розподіл ресурсів» в статті «Конкурентний

аналіз вартості» в 1980 році [1]. Автори статті К. Белес, П. Чаттерджі, Ф.Глюк, Д. Гогель та

А. Пюрі побудували ланцюг ефективності для створення конкурентної переваги компанії

McKinsey в галузі управлінського консалтингу. Суть цієї концепції полягає у побудові

ланцюга з шести основних процесів, які створюють цінність товару: технологія, дизайн

продукту, виробництво, маркетинг, розподіл та обслуговування. Така концепція дозволила

компанії визначити вартість, яка додається на кожному етапі та скоротити витрати

виробництва, не створюючи інноваційно новий продукт [2]. Розробники даної концепції

визначили новий метод досягнення конкурентної переваги шляхом вдосконалення та

розширення можливостей кожної ланки ланцюга, не витрачаючи коштів на створення нового

продукту [3, c. 40].

В 1985 році М. Портер запропонував більш складний ланцюг ефективності у свої

монографії «Конкурентна перевага». Модель ланцюга ефективності сформована на

міркуваннях, що будь-який продукт купується на ринку лише тому, що він володіє деякою

цінністю, за яку покупець готовий заплатити запитувану ціну. З цієї точки зору бізнес можна

розглядати як процес створення ефективності товару [4].

М. Портер пропонував представити всю діяльність фірми у вигляді ланцюга формування

ефективності: фірма, що конкурує з іншими в певній галузі, виконує деяку сукупність

окремих, але взаємопов'язаних одна з одною економічний дій. Кожен вид діяльності в цьому

ланцюжку пов'язаний з витратами і пов'язує в свою чергу активи. Саме це дозволяє оцінити

витрати та визначити вартість, яка формується на кожному етапі створення продукту [4].

Ланцюг створення ефективності за М. Портером складається з дев'яти стратегічно

взаємозалежних видів діяльності, п'ять з них основні, а інші відіграють допоміжну роль.

Основна діяльність включає в себе такі структурні елементи: вхідна логістика; виробнича

діяльність; вихідна логістика (доставка товару до споживача); продажі та маркетинг;

обслуговування (сервіс). Допоміжна діяльність включає наступні елементи: розвиток

технології; управління персоналом; інфраструктура фірми; матеріально-технічне постачання

[4]. Відповідно до концепції розробленої М. Портером, ланцюг ефективності компанії

відображає набір пов'язаних між собою напрямів діяльності та функцій, які виконуються

всередині фірми.

У своїй праці М. Портер також розглядав зв’язки, які виникають між основними та

допоміжними видами діяльності. Вчений зазначає, що аналіз окремих ланок ланцюга не

може бути достатнім для прийняття стратегічних рішень; взаємозв'язок між різними видами

діяльності також має важливе значення. Саме тому, М. Портер розглядає відносини між

первинною і вторинною діяльностями і розділяє основну діяльність у внутрішньому та

зовнішньому середовищі. Відправною «точкою» є придбання матеріалів, сировини та

комплектуючих, які доставляються у внутрішнє середовище компанії. Вхідна логістика

полегшує процеси створення продукції, оскільки всі витрати акумульовані і розподілені

всередині даного етапу. Операційний етап несе відповідальність за розробку товару та

передачу його замовнику [4].

В. Рєпін ланцюг створення ефективності визначає як взаємопов'язаний набір бізнес-

процесів, що безпосередньо беруть участь у створенні кінцевого продукту. При цьому

бізнес-процес він визначає як стійку, цілеспрямовану сукупність взаємопов'язаних видів

діяльності (послідовності робіт), яка за визначеною технологією перетворює входи у виходи,

що мають цінність для клієнта. Використання процесного підходу до управління ланцюгами

створення ефективності дозволяє класифікувати бізнес-процеси за функціональною та

цільовою ознакою, а також виділити та ліквідувати процеси, що не створюють доданої

ефективності [5].

Поглиблений аналіз доданої ефективності міститься у роботі Б. Андерсена «Покращення

шляхом спрощення», де пропонується підхід, який базується на ідентифікації та вилученні


160

неефективних бізнес-процесів на основі діаграмного співвідношення «витрати – час циклу».

Ураховуючи конфліктність інтересів суб'єктів процесу формування ефективності компанії,

такий підхід вбачається суперечливим. При проведенні аналізу варто деталізувати структуру

ланцюга ефективності, враховуючи співвідношення елементів сукупної ефективності на

кожному етапі її створення[6].

Наприкінці ХХ ст. А. Томпсон та Дж. Стрікленд запропонували розширено трактувати

ланцюг ефективності. Так як ланцюг ефективності компанії в окремій галузі включений в ще

більший потік видів діяльності, саме тому він отримав назву «система цінностей». Система

цінностей включає ланцюги цінностей постачальників, які забезпечують факторами

виробництва (сировина, комплектуючі та послуги) ланцюг компанії. На шляху до кінцевого

споживача продукція компанії часто проходить через канали розподілу. Згодом після

покупки, продукт стає фактором виробництва в ланцюзі ефективності покупця продукту,

який використовує його для виконання одного або декількох видів своєї діяльності

[7, c. 147].

Таким чином, визначаючи, наскільки ціни і витрати компанії є конкурентоспроможними,

з точки зору кінцевого споживача, необхідно оцінювати діяльність постачальників і

дистриб'юторів та їх витрати поряд з витратами фірми-виробника.

Ланцюг ефективності детально розглянутий в науковій літературі та широко

застосовується на практиці, проте, сучасні послідовники теорії М. Портера, говорять про

необхідність більш широкого погляду на фірму, який включає мережу, в межах якої вона

працює. Такий підхід запропонували М. Невес, Л. Кастро та М. Консолі. Даний підхід

припускає взаємозв'язок фірми із зовнішнім середовищем, використовуючи потенціал мережі

[4].

Елементи мережі ‒ фокус-компанія, група постачальників, канали розподілу,

посередники, покупці, конкуренти, інші мережі і навіть неконтрольовані змінні. Всі вони

впливають на створення вартості для кінцевого споживача. При аналізі мережі важливо

сфокусуватися на членах мережі та зв’язках між ними.

Розуміння того, що може відбутися або відбувається з важливими для фірми

постачальниками, допомагає зрозуміти те, що може статися з фокус-компанією. Таким

чином, аналіз довгострокових процесів, які повинні відбутися на галузевому ринку, де

працюють важливі для компанії постачальники, може вказати її менеджерам на стратегічні

кроки в її зворотному ланцюзі. Другим аспектом в зміні оцінки бізнес-зв'язків компанії є те,

що компанії не ізольовані [3].

Сьогодні компанію потрібно розглядати як взаємозв'язок угод і контрактів. У цьому

аспекті слово «ланцюг» розширено до міжфірмового співробітництва. Співпраця в мережі

може бути вертикальною (між технологічно відокремленими гравцями, наприклад,

постачальниками та дистриб'юторами) та горизонтальною, що охоплює конкурентів і фірми,

що пропонують додаткову продукцію наданому ринку.

На основі аналізу основних підходів до формування ланцюга ефективності товару було

визначено, що найбільшого поширення набула концепція, розроблена М. Портером, оскільки

досить докладно відображає не тільки види діяльності, які формують цінність, а й зв’язки,

що виникають між фірмою та іншими учасниками ланцюга. Однак в умовах глобалізації

використовується мережевий підхід до формування ланцюга ефективності, який поєднує у

собі ланцюг ефективності фірми, постачальників, дистриб’юторів та споживачів, що

дозволяє розробити додаткові методи зниження витрат та досягнення

конкурентоспроможності на ринку.


1. Харрисон А. Управление логистикой: разработка стратегий логистических операций /

Алан Харрисон; пер. с англ. под ред. О. Е. Михейцева. – Днепропетровск : Баланс Бизнес

Букс, 2007. – 368 с.


161

2. Чухрай Н. І., Матвій С. І. Перепроектування логістичних бізнес-процесів у ланцюгах

поставок / Н. І. Чухрай, С. І. Матвій // Вісник НУ «Львівська політехніка» «Логістика». –

2014. – № 811. – С. 403–414.

3. Тарнавська Н. П. Трансформація управління логістичними ланцюгами цінності в

нових конкурентних умовах / Н. П. Тарнавська, Р. Б. Сивак // Економіка розвитку. – 2010. –

№1. – С. 40–43.

4. Ивлев В. Цепочка создания добавленной стоимости – инструмент для анализа

эффективности деятельности [Електронний ресурс] / В. Ивлев, Т. Попова. – Режим доступу:

http://anatech.tiu.ru/a7409-tsepochka-sozdaniya- dobavlennoj.html.

5. Крикавський Є. В. Формування економічного потенціалу підприємств на основі

логістичних концепцій. Автореферат дис... докт. екон. наук.: 08.06. 01. – Львів. – 1997. – 47 с.

6. Чухрай Н. І. Формування ланцюга поставок: питання теорії та практики: [монографія]

/ Н. І. Чухрай, О. Б. Гірна. – Львів: «Інтелект-Захід», 2007. – 232 с.

7. Томпсон А. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации

стратегии: учеб пособие / А. Томпсон, Дж. Стрикленд; пер. с анг., под ред. Л. Г. Зайцева,

М. И. Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.

Науковий керівник: доктор економічних наук,професор Кучерук Г.Ю.

УДК 658:339.137.2

Ганна Гончарова, Марія Покидюк


ОРГАНІЗАЦІЙНА КУЛЬТУРА СУЧАСНОГО ПІДПРИЄМСТВА

ЯК ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

У статті розкрито питання організаційної культури та рівня

конкурентоспроможності сучасного підприємства. Досліджено стратегічні чинники

розвитку підприємства.

Ключові слова: конкурентоспроможність, організаційна культура, стратегія

забезпечення фактори конкурентоспроможності.

Забезпечення високого рівня конкурентоспроможності має бути одним з пріоритетних

напрямків роботи підприємства. Конкурентоспроможність – це важливий показник

ефективності діяльності підприємства. Даний показник впливає на позиції підприємства на

ринку та його фінансовий стан. Для забезпечення успішної роботи учасників ринку

необхідно проведення аналізу конкурентоспроможності підприємства, оцінка ефективності

сформованої стратегії забезпечення його конкурентоспроможності та розробка шляхів

подальшого її підвищення, що дозволить ефективно функціонувати підприємству в

довгостроковій перспективі.

Слід відзначити, що на конкурентоспроможність підприємства в сучасних умовах

впливають різноманітні фактори. Останнім часом значний вплив на конкурентоспроможність

сучасного підприємства має організаційна культура підприємства.

Так, організаційна культура підприємства – це складний феномен, який включає в себе

норми, принципи, правила, цінності, ідеали, мову, історію організації, форми винагород і

заохочень.

На відміну від національної культури, що носить досить інерційний характер,

організаційна культура підприємства може значно змінитися протягом нетривалого часу

(місяць, рік). Методи формування, як правило, носять неформалізований характер, однак,

http://anatech.tiu.ru/a7409-tsepochka-sozdaniya-


162

незважаючи на це, є численні приклади потужної й цілеспрямованої зміни культури багатьох

організацій.

Поняття «організаційна культура» відображає ступінь організаційного упорядкування

процесу виробництва і процесу менеджменту організації, і є тільки одним із елементів

культури організації [2].

Основна роль організаційної культури підприємства полягає у забезпеченні достатнього

рівня ефективності діяльності підприємства та його конкурентоспроможності, адаптації його

до сучасного мінливого середовища, а також забезпеченні довгострокового розвитку.

Слід зазначити, що вплив організаційної культури на конкурентоспроможність

підприємства не є прямим, він опосередковується через персонал підприємства, що

передбачає формування бажаної поведінки і компетенції працівників, створення ефективної

системи мотивації праці у відповідності до цілей та місії фірми, формування лояльності

персоналу. Тільки за таких умов є можливим випуск якісної та конкурентоспроможної

продукції, створення успішних брендів, забезпечення чуйного ставлення до клієнтів.

Основним акцентом у формуванні організаційної культури є її стратегічне спрямування та

направленість на персонал. Саме тому конкурентоспроможні компанії «характеризуються

наявністю у них належної культури і способу мислення; виховують та утримують у себе

співробітників, які володіють необхідними компетенціями; домагаються правильної

поведінки своїх співробітників» [1].

Організаційна культура підприємства підвищує координацію, зацікавленість у спільній

діяльності, сприяє само усвідомленості себе, що в кінцевому підсумку забезпечує значне

зростання продуктивності праці, а також прагнення працівників до самовдосконалення та

розвитку.

Завдяки організаційній культурі посилюється розуміння цінності працівників

підприємства, де в центр уваги ставиться особистість, потреби та очікування, визнання

необхідності активнішого залучення працівників, довіри до них. Чим сильніша організаційна

культура організації, тим менше потрібно приділяти уваги на розвиток формальних правил

поведінки, і тим більша ймовірність ефективної діяльності працівників підприємства.

Слід зазначити, що організаційна культура являє собою стратегічний чинник розвитку

підприємства. Усвідомлення організаційної культури дає можливість краще зрозуміти

діяльність підприємство, його призначення на ринку [4].

Усвідомлення організаційної культури дозволяє:

1) діяти ефективніше та результативніше, враховуючи тенденції, загрози та можливості;

2) протидіяти стереотипам, які обмежують можливості людини;

3) усвідомити причетність особистості до колективної діяльності, свою невід’ємність;

4) побудувати позитивний імідж організації;

5) визначити правильну систему мотивації працівників;

6) встановити місію та цілі організації, побудувати організаційні цінності та ідеали;

7) зрозуміти індивідуальну та колективну поведінку, усвідомити стиль керівництва та

питання лідерства [3].

Загалом, організаційна культура підприємства позитивно впливає на підвищення

конкурентоспроможності підприємства. Оскільки, вона сприяє розвитку підприємства,

підвищує його конкурентоспроможність. Завдяки організаційній структурі підприємство

отримує прибуток не шляхом впровадження інновацій, розширення асортименту продукції, а

шляхом використання інтелектуального потенціалу працівників підприємства, узгодження

цілей підприємства, створення іміджу підприємства. Тому формування і розвиток

організаційної культури підприємства мають бути представлені як програма розвитку

організації для підвищенні її конкурентоспроможності.

Кожному підприємству необхідно розуміти і усвідомлювати те, що головним ресурсом є

персонал. Насамперед від ефективності його роботи залежать кінцеві результати діяльності

будь-якого підприємства. Робота персоналу значно впливає на конкурентоспроможність


163

підприємства. Забезпечити ефективну роботу персоналу можна лише завдяки добре

сформованій організаційній культурі підприємства. Тому сучасним підприємствам необхідно

надавати даному питанню особливої уваги.

Отже, організаційна культура сучасного підприємства є важливим фактором

конкурентоспроможності. Вона має великий вплив на кінцеві результати будь-якого

підприємства. Високу конкурентоспроможність підприємства необхідно, у першу чергу,

пов’язувати з організаційною культурою сучасного підприємства. Саме організаційна

культура організації може обумовлювати успішне функціонування підприємства та

відповідно його конкурентоспроможність.


1. Корпоративна культура: навч. посіб. / Г.Л. Хаєт, О. Л. Єськов, Л. Г. Хаєт та ін.; за заг.

ред. Г.Л. Хаєта. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 403 с.

2. Шейн Э. Организационная культура и лидерство / Э. Шейн. – СПб.: Питер, 2007. –

336 с.

3. Захарчин Г.М. Механізм формування організаційної культури на підприємстві /

Г.М. Захарчин // Формування ринкової економіки в Україні. – 2009. – № 19. – С. 241-248.

4. Кригульська Т.В. Деякі аспекти проблеми структуризації організаційної культури

підприємства / Т.В. Кригульська // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво.

– 2010. – № 3. – С. 76-80.

УДК 377

Ганна Євтушенко, Мирослава Могильська, Юлія Цегольник

(Ірпінь, Україна)

ЗНАЧЕННЯ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

ПЕРСОНАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

У статті висвітлено основні аспекти системи мотивації працівників в системі

управління персоналом підприємства, вказано шляхи стимулювання працівників, види та

основні класи мотивації.

Ключові слова: мотивація, управління персоналом, стимулювання праці.

The article describes the main aspects of the system of motivation of employees in the system of

personnel management of the enterprise, the ways of stimulating employees, types and main classes

of motivation are indicated.

Key words: motivation, personnel management, stimulation of labor.

Постановка проблеми. Сучасна система управління персоналом базується на тому, що

люди є найважливішим економічним ресурсом підприємства, джерелом його прибутків,

конкурентоспроможності та процвітання. Успіх організації та досягнення її цілей

визначаються реалізацією планів в процесі діяльності всіх членів організації. Отже, важлива

задача управління – забезпечення у всіх працівників бажання та готовності ефективно

виконувати покладені на них обов’язки. Важливу роль при цьому відіграє чітко сформована

та розроблена система мотивації, за рахунок якої можна досягти максимізації ефективності

менеджменту підприємства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми та значення мотивації

працівників в системі управління підприємством є досить актуальною темою, оскільки саме

від мотивації буде залежати продуктивність праці і прибутковість підприємства, тому дану


164

тематику і досліджують багато науковців, зокрема при написанні даної статті було

використано матеріали таких науковців як А.Чернишової, С. Коритко, В.Васюти

Основні результати дослідження. Мотивація – це процес спонукання працівників до

активної трудової діяльності для задоволення їхніх власних потреб, інтересів у поєднанні з

досягненням цілей організації; сукупність рушійних сил, які спонукають людину до

виконання певних дій . Мотивація є дуже складним процесом, критично важливою силою,

що визначає динаміку показників діяльності організації. Проте без належного планування,

контролю та поведінки керівництва неможливо сформувати відповідну мотивацію у

підлеглих, а також правильно стимулювати їх [1].

Стимулювання здійснюється шляхом створення керівництвом таких умов на

підприємстві, щоб у працівників виникало бажання та прагнення виконувати покладені

обов’язки з найбільшою ефективністю. Таким чином, стимулювання – це процес

зовнішнього впливу на людину для спонукання її до конкретних дій або процес, що

спрямований на усвідомлене пробудження в неї певних мотивів ті цілеспрямованих дій.

Стимулювання справляє вплив на зусилля, старанність, наполегливість, націленість,

сумлінність персоналу організації . Стимули можуть бути ефективними лише в тому разі,

якщо вони викликають реакцію з боку людини. Керівництво підприємств повинне добре

знати чинники, які викликають мотивацію працівників, щоб спонукати їх виконувати роботу

з найбільшим ентузіазмом. В якості стимулів можуть бути використані будь-які чинники

впливу, зокрема, оплата праці, застосування системи преміювання, гнучкий графік роботи,

приємна робоча обстановка, можливість кар’єрного зростання, визнання заслуг, можливість

внесення ідей та пропозицій, почуття впевненості в роботі тощо.

Виокремлюють два види стимулювання персоналу – матеріальне та нематеріальне.

Матеріальне стимулювання має грошовий вираз та спрямоване на задоволення переважно

фізіологічних потреб працівників. Основним елементом матеріального стимулювання

виступає заробітна плата. Вона, а також різні виплати і пільги, є основною формою грошових

доходів, пов’язаних з виробничою діяльністю. Оплата праці повинна бути безпосередньо

пов’язана з підсумками праці. На сьогоднішній день необхідним є впровадження таких

систем оплати праці, які б найповніше стимулювали ріст продуктивності праці та сприяли

ефективності діяльності підприємства. Тому в заробітній платі обов’язково повинен бути

присутній компонент, який залежить від досягнутих результатів. Нематеріальне

стимулювання не несе безпосередніх матеріальних виплат і дозволяє працівникам

задовольнити психологічні та соціальні потреби. До нематеріальних методів стимулювання

відносяться організаційні та морально-психологічні методи. Організаційні мають на увазі

залучення працівників до участі у справах організації. Морально-психологічні методи

полягають у створенні умов, при яких працівники відчували б професійну гордість [1].

У психології розрізняють два види мотивації позитивну та негативну. Позитивна

мотивація розглядається як намагання добитись успіху у своїй діяльності, це передбачає

прояв свідомої активності у досягненні успіху в своїй роботі. Такий стан пов'язаний із

проявом позитивних емоцій та відчуттів. Натомість до негативної мотивації відноситься все

те, що пов'язано із покаранням не лише матеріальним, але й моральним, тобто те, що

асоціюється із осудженням.

А такий науковець як В.Сладкевич дає класифікацію мотивацій за чотирма основними

ознаками: за основними групами потреб; за способом, що використовується; за джерелами

виникнення та за спрямованістю на досягнення цілей. Залежно від основних груп потреб

розрізняють матеріальну, трудову та статусну мотивацію. За способом, що використовується,

– нормативну, стимулюючу та примушуючу [3]. За джерелами виникнення внутрішню та

зовнішню, а за спрямованістю на досягнення цілей – позитивну та негативну. Ю.К. Балашов

та А. Г. Коваль розглядають систему мотивації та стимулювання співробітника, не

розмежовуючи ці визначення. Співробітник має, на їх думку, інтереси та можливості. Існує

два класи мотивації: уникаюча та досягаюча. Уникаюча мотивація – це клас мотивації, при


165

якому людина намагається уникнути небажаних для себе наслідків своєї поведінки.

Досягаюча мотивація спрямована на досягнення певних цілей, які перед собою ставить

людина.

Розрізняють наступні чисті класи мотивацій: люмпенізований, інструментальний,

професійний, патріотичний, господарський. Люмпенізований клас мотивацій мінімізує

зусилля та відноситься до уникаючого типу мотивації та характеризується такими рисами:

цікавить ціна праці, а не її зміст (праця - інструмент для задоволення інших потреб); важлива

обґрунтованість ціни праці; важлива здатність забезпечити своє життя самостійно.

Професійний клас мотивації відноситься до досягаючого класу мотивації. Для нього

характерні: цікавить зміст роботи; не погоджується на нецікаві роботи, не залежно від суми

оплати; цікавлять складні завдання як можливість самовираження; вважає важливою свободу

в оперативних діях; важливе професійне визнання. Патріотичний клас мотивації відноситься

до досягаючого. Основними його характеристиками є: потребує ідеї; необхідне суспільне

визнання в успіху; головна винагорода – загальне визнання високого рівня професіоналізму.

Господарський клас мотивації також відноситься до досягаючого і має такі риси:

добровільно приймає на себе відповідальність; характеризується вимогою свободи дій; не

терпить контролю.

Висновки. Таким чином, постійний пошук мотиваційних сил, які б забезпечували

ефективну працю членів організації і, в той же час, не призводили до надмірної витрати

організаційних ресурсів, дозволяє організації орієнтувати свої дії на сучасні досягнення

науки і, в той же час, ретельно вивчати можливі мотиви кожного працюючого до

покращення результатів діяльності.


1. Чернишова А.В. Мотивація та стимулювання праці в системі управління персоналом

підприємства // Молодий вчений. ‒ 2016. ‒ №6.

2. Коритко С. Формування системи мотивації праці на підприємстві [Електронний

ресурс] // Студентський науковий вісник «Керівник. ІНФО». – Режим доступу: http: //

kerivnyk.info / 2012 / 05 / korytko.html

3. Васюта В.Б. Сучасні концепції мотивації персоналу // Молодий вчений. ‒ 2016. ‒ №6.

УДК 338.24(339.13)

М.Махамаджанов, З.Мусаева


РЕКЛАМНАЯ СТРАТЕГИЯ ФИРМЫ И ЭТАПЫ ЕЕ СОЗДАНИЯ

Статья посвящена вопросам формирования рекламной стратегии фирм с учетом

различных факторов. Отдельно раскрываются этапы создания рекламы и методы их

осуществления.

Ключевые слова: реклама, стратегия, продукция, фирмы, оценка, рынок.

The article is dedicated to questions related to advertising strategy formation of firms taking

into account different factors. The advertisement creation stages and methods of their

implementation are separately researched.

Key words: advertisement, strategy, product, firms, measurement, market.

Реклама является неотъемлемой частью деятельности фирм, открывающей широкие

возможности для освоения новых отраслей рынка. Реклама – отличное средство, чтобы

продемонстрировать свой товар с наилучшей стороны, привлечь больше покупателей и

сформировать бренд фирмы. Фирмы подходят к проведению рекламной политики по-


166

разному. В малых предприятиях с этой целью обычно привлекают специалиста-маркетолога,

в крупных создают рекламные отделы, занимающиеся планированием рекламной

деятельности и бюджета. Отделы подчиняются директору по маркетингу. В комплексе

реклама охватывает части, составляющих в совокупности “5 М рекламы”: миссия (mission),

деньги (money), обращение (message), средства информации (media) и оценка (measurement)

[1, c. 608]. Каждый элемент представляет собой сложный этап, направленный на

преодоление компанией определенного уровня создания рекламной политики. Первый

заключается в постановке задач: фирма выбирает, в каких целях нужно формировать

комплекс маркетинга. В зависимости от этого определяется реклама для информирования,

увещевания и напоминания.

Информирование применяется для привлечения потенциальных клиентов, то есть, для

образования первичного спроса. Для предприятия важно подчеркнуть качество своего товара

и уникальность, чтобы он начал продаваться с ускоренными темпами, в результате чего

предприятие сможет расшириться на рынке и стать более конкурентоспособным.

Увещевательная реклама в свою очередь разрабатывается при росте фирм. Перед

маркетологами стоит задача использования сравнительной рекламы, утверждающая

преимущество своей продукции за счет сравнения с другими марками, принадлежащим к

одному классу. Сравнительная реклама свойственна компаниям, к примеру, выпускающие

автомобили, бытовую химию, IT-разработки и другие.

Напоминающая реклама используется фирмами, достигшим пика своего развития и

стремящимся еще более укрепить свои позиции на рынке. Ими пользуются мировые

компании-гиганты, занимающиеся выпуском разнородной продукции, такие как Coca Cola,

McDonalds, Samsung, Apple, Nestle. Их цель – “напомнить” людей о товаре.

Следующий этап – процесс создания рекламного бюджета. Так как реклама –

формирующая сила спроса, компании готовы вложить столько денег, сколько потребуется. У

некоторых мировых брендов доля затрат на рекламную деятельность может составлять более

50 процентов всех затрат. Столь высокие расходы обусловлены тем, что реклама, будучи

основным первоисточником о продукте, способна привлечь внимание множества

потребителей. К примеру, тот же Google раскошеливается на рекламу в пределах 3 млрд.

долларов ежегодно. Очень интересный способ формирования средств для рекламы –

экспериментирование, которое также присуще крупным фирмам; они увеличивают или

уменьшают интенсивность рекламы в разнообразных сегментах рынка, тем самым,

определяя наиболее оптимальный вариант формирования затрат.

Третий этап состоит в выборе правильного подхода осуществления рекламной стратегии

предприятия, состоящей из трех компонентов: создание идей обращения, оценка и,

соответственно, выбор вариантов, исполнение обращения.

Замысел должен носить творческий характер. Рекламные обращения должны иметь

уникальность, ведь именно новшества обеспечивают продукту достойное место на рынке.

Для определения с идеями обращения специалисты анализируют мнение и предложения

потребителей, собственно разработчиков товара, различных экспертов. Если рекламируемый

товар не является уникальным, маркетологи стараются сделать акцент на внешний вид,

своеобразные характеристики, технологии разработки. Некоторые товары очень популярны

среди покупателей ввиду секретных технологий их производства.

Оценка обращения играет немаловажную роль: рекламодатель должен позаботиться о

том, чтобы реклама сообщала людям исключительность и особенность товара, не присущее

другим маркам. Но в то же время нельзя забывать о правдоподобности представляющейся

информации; фирма столкнется с угрозой потери репутации в случае несоответствия

реальных качеств товара его рекламе. Ложная информация о продукте зачастую ведет к

обратному эффекту: снижается уровень продаж товаров [2, c. 10].

Решающее значение имеет исполнение обращения. Специалисты должны подобрать

подходящий стиль и форму при демонстрировании товара. Стили бывают различными: товар


167

в рекламе может показываться в обыденной обстановке, можно подчеркнуть

профессионализм производства, некоторые рекламодатели оперируют научными данными,

как например это делают производители детского питания, косметики, зубных паст; другие

используют свидетельства в пользу товара, выражающиеся в рекламе от знаменитостей,

кроме того, очень популярны методы, ориентированные на поднятие настроения

потребителей, стимулирование фантазии, непосредственно усиливающее впечатление от

рекламируемого продукта.

Следующий этап связан с выбором средств распространения информации. Сам процесс

выбора состоит из отдельных частей, таких как:

‒ площадь охвата и интенсивность появления рекламы;

‒ отбор основных способов распространения информации;

‒ график использования средств рекламы;

‒ выбор носителей рекламы.

Охват подразумевает количество людей, познакомившиеся с рекламой, а также

промежуток времени, в течение которого планируется проинформировать целевую

аудиторию.

К основным видам распространения информации являются Интернет, телевидение,

радио, журналы, газеты и наружная реклама. Можно пользоваться всеми источниками

одновременно или же путем анализа остановиться на самых оптимальных вариантах. Для

этого следует учитывать несколько факторов. В первую очередь, приверженность аудитории

к средствам информации. К примеру, товары, предназначенные для домохозяек, лучше

рекламировать по телевидению. Целесообразно учитывать и специфику товара: для

парфюмерных изделий подойдут журналы, для бытовой техники – телевидение или

Интернет. Стоимость рекламы также учитываются фирмами и более бюджетной

альтернативой будут газеты и радио, а телевидение обойдется рекламодателю достаточно

дорого. График размещения рекламы необходимо использовать из-за сезонности товаров и

возможного изменения вкусов и предпочтений потребителей. Выбор носителя информации в

свою очередь зависит от рентабельности средства, т.е. наиболее оптимальным будет тот

вариант, требующий меньших расходов и предназначенный для более широкой аудитории.

Последний этап формирования рекламной политики – оценка результатов. Ее

рассматривают с точки зрения коммуникации с потребителями и роста объема продаж.

Опрос покупателей об узнаваемости рекламы и эффективности воздействия будет ценным

инструментом для внесения корректировок в рекламу, а анализ получения доходов и

издержек на рекламу в прошедший период помочь выяснить насколько эффективно

рекламировать продукцию в тех или иных частях рынка.

В Республике Узбекистан рекламная деятельность предприятий регулируется Законом

“О рекламе” принятый в 1998 году (изменения были внесены 17 сентября 2010 года) и

направленный на создание благоприятных условий для предпринимателей при

рекламировании своей продукции и распространении ее на рынке. Основными задачами

действующего Закона являются совершенствование предпринимательской среды,

формирование информационного потока между производителями и покупателями товаров,

предотвращение распространения ложной и недостоверной информации о рекламируемой

продукции. Законом предусмотрены административные взыскания с рекламодателей при

распространении рекламы, являющуюся недостоверной – от 70 до 100 кратного размера

минимальной заработной платы, за несоблюдение порядка размещения внешней рекламы –

от 30 до кратного размера минимальной заработной платы.

В заключении можно сказать, что эффективное применение рекламы с учетом

множества условий сможет гарантировать успех и высокие позиции на рынке. У каждой

фирмы собственная специфика развития, следовательно и рекламная стратегия должна

строиться на ее целях и возможностях, учитывать интересы не только производителей, но и

потребителей, быть уникальным и неповторимым.


168


1. Котлер Ф., Келлер К. Л. Маркетинг. Менеджмент. ‒ 12-е изд. ‒ СПб., 2007.

2. Огилви Д. Огилви о рекламе. – Изд. Эксмо, 2006.

3. Закон Республики Узбекистан «О рекламе».

4. Электронный ресурс. ‒ Режим доступа: www.gazeta.uz

5. Электронный ресурс. ‒ Режим доступа: www.norma.uz

6. Электронный ресурс. ‒ Режим доступа: www.forbes.ru

УДК 326

Э.Набиев, З.Мусаева


НОВЫЕ ПОДХОДЫ К ЭФФЕКТИВНОСТИ СЕРВИСНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

В статье представлена позиция по содержанию концепции эффективности в сервисной

деятельности. На основе исследования существующих противоречий при использовании в

сервисном производстве традиционной концепции эффективности рассматривается

модель эффективности услуги, ее основные элементы и предлагается авторское

определение понятия эффективность сервисной деятельности.

Ключевые слова: эффективность сервисной деятельности, эффективность

организации управления, эффективность, целевой подход, ресурсный подход, комплексный

подход.

Keywords: efficiency of service activity, management organization efficiency, efficiency, target

approach, resource approach, integrated approach.

Эффективность организации управления – создание благоприятных условий для

достижения производственным коллективом поставленных целей в кратчайший срок при

наивысших качественных и количественных показателях и наименьших затратах ресурсов.

Эффективность управления – это эффективное руководство, понимаемое как умение

руководителя заставить или побудить, заинтересовать подчиненных ему работников

трудиться энергично, производительно, с высокой отдачей. Поскольку задачей управления

является целенаправленное воздействие на управляемый объект для обеспечения достижения

поставленных целей, эффективность управления может быть оценена по степени достижения

этих целей: по конечным результатам производственной деятельности (по уровню прибыли),

по качеству планирования (улучшение показателей бюджетирования), по эффективности

вложений (отдача на капитал), по увеличению скорости оборачиваемости капитала и т.п.

С первой, традиционной, точки зрения, эффективность (англ. efficiency) ‒ это

способность адекватно и результативно реагировать на окружающую среду, относительный

эффект, результативность процесса, операции, проекта, определяемая как отношение

эффекта, результата к затратам, расходам, обеспечившим его получение.

Другая, более широкая трактовка, предполагает, что эффективность (англ. effectiveness) ‒

это комплексная характеристика потенциальных и реальных результатов деятельности,

учитывающая степень соответствия полученных результатов главным целям этой

деятельности. Как видим, данное определение, если внимательно его рассмотреть,

предполагает наличие нескольких ракурсов, поскольку эта «степень» может быть выражена

множеством различных характеристик (критериев).

На практике при оценке эффективности управления применяются несколько подходов:

1. Целевой подход – оценка по степени реализации поставленных целей – выполнение

той или иной программы в зависимости от решения конкретных задач, достижения

намеченных экономических показателей, прогнозных проектировок.

http://www.gazeta.uz/

http://www.norma.uz/

http://www.forbes.ru/


169

2. Ресурсный подход – оценка эффективности управления в зависимости от степени

использования ресурсов, как связанных с самим управлением и примененных при

изготовлении продукции, так и всех ресурсов, вовлеченных в производство.

3. Оценка достигнутого состояния предприятия, его места в бизнесе – оценка динамики

основных экономических показателей за сопоставимый период времени, сопоставление их с

нормативными величинами, среднеотраслевыми, региональными показателями,

аналогичными показателями ведущих в отрасли компаний или основных конкурентов.

4. Комплексный подход – так или иначе сочетающий в себе все предыдущие.

Экономическая эффективность отражает экономические результаты хозяйствования,

социальная эффективность ‒ общественный результат деятельности экономических

субъектов, ее влияние на различные стороны общественной жизни.

Кроме названных видов, различают внутреннюю, внешнюю и общую эффективность:

• внешняя эффективность ‒ эффективность с точки зрения использования внешних

возможностей организации, находит свое выражение в своевременном удовлетворении

запросов рынка путем предоставления потребителям нужных товаров и услуг.

• внутренняя эффективность ‒ эффективность с точки зрения использования внутренних

возможностей организации. Характеризуется рациональным использованием всех видов

ресурсов: трудовых, материальных, финансовых, энергетических, производством товаров

или услуг с минимальными затратами.

• общая эффективность (композиция из двух составляющих ‒ внешней и внутренней

эффективности. Термин общая эффективность (doing the right things) впервые был предложен

П. Друкером: общая эффективность в этом смысле характеризуется тем, что «делаются

нужные вещи».

Анализ определений видов эффективности позволяет утверждать, что они

сформировались как в рамках традиционной, так и широкой концепций эффективности.

Вместе с тем, существование значительного числа концепций (трактовок) и определений

эффективности, видов эффективности, многообразие которых обусловлено

многогранностью, неоднозначностью данного понятия, значительным спектром его

использования в различных областях и сферах деятельности, в том числе в сервисной,

существенно усложняет научный и практический поиск в этой области. Данное

обстоятельство, думается, требует персонифицированного подхода к исследованию вопросов

эффективности применительно к конкретному объекту исследования.

Основными отличительными чертами сервисной деятельности применительно к

категории эффективность (производительность) являются:

1) в процессе оказания большинства услуг присутствуют не только затраты

производителя, но и потребителя, что в значительной степени усложняет процедуру оценки и

управления производительностью услуг с точки зрения затрат; в материальном производстве

учитываются только затраты производителя;

2) вариантов результатов обслуживания может быть несколько, кроме того, не всегда

увеличение объема оказываемых услуг необходимо и возможно из-за специфики сервисной

деятельности (ввиду возможного снижения качества обслуживания или особенностей

процесса производства), что в значительной степени усложняет процедуру оценки и

управления производительностью обслуживания с точки зрения результатов; в материальном

производстве результат всегда определен техническими и производственными параметрами,

ограничения по увеличению объемов производства зачастую связаны лишь с отсутствием

спроса на создаваемое материальное благо.

3) в сервисной деятельности обеспечение качества одинаково важно и в процессе

оказания услуги и в отношении результата обслуживания, что в значительной мере

усложняет оценку результатов сервисной деятельности; в материальном производстве

качество оценивается только в отношении результата производства (созданного

материального блага);


170

4) качество обслуживания персонифицировано и гетерогенно (изменчиво), поскольку

зависит от его восприятия конкретным потребителем, что усложняет процедуру обеспечения

качества обслуживания; в материальном производстве качество материального блага

представляет собой четкое соответствие стандарту.

Модель эффективности сервисной деятельности представляет собой систему, состоящую

из следующих основных элементов: затраты, результаты, процесс обслуживания, спрос на

услуги, внутренняя эффективность, внешняя эффективность, потенциальная эффективность,

эффективность сервисной деятельности.

Внутренняя эффективность сервисной деятельности ‒ это оптимальное использование

затрат (сервисного провайдера и/или клиента) в данный период времени по сравнению с

возможными затратами при постоянной величине объема оказываемых услуг.

Элемент затраты включает в себя две составляющие: затраты сервисного провайдера и

затраты клиента. Сервисный процесс может быть представлен тремя обособленными

процессами или типами обслуживания:

1) сервисный провайдер оказывает услугу изолировано от клиента;

2) сервисный провайдер и клиент взаимодействуют в процессе обслуживания;

3) клиент получает услугу изолированно от провайдера (самообслуживание).

Затраты сервисного провайдера в сервисном процессе (персонал, технологии, системы,

информация, время и т.д.) оказывают прямое влияние на первый и второй процессы

обслуживания и косвенно воздействует на третий процесс обслуживания, например, при

формировании инфраструктуры сервисного процесса или организации телефонного

коммутатора. Большинство сервисных организаций используют в процессе обслуживания

свои собственные ресурсы.

Затраты клиента (как личное участие клиента, так и участие лиц, оказывающих влияние

на процесс обслуживания), оказывают непосредственное влияние на второй и третий

процессы и косвенно влияют на первый, например, в виде передачи информации о

невидимой части процесса обслуживания. Таким образом, в отличие от традиционного

подхода сервисная модель эффективности предполагает учитывать не только собственные

издержки производства, но и затраты клиента при управлении внутренней эффективностью.

Преимуществом использования категории «внутренняя эффективность» по сравнению с

категорией «производительность» является то, что она способна генерировать в себе затраты

не только сервисного провайдера, но и потребителя, в зависимости от того, какой из типов

обслуживания используется.

Внешняя эффективность сервисной деятельности ‒ это оптимальная величина выпуска

услуг определенного качества в данный период времени по сравнению с ожиданиями

клиентов сервисного провайдера при постоянной величине затрат на производство данного

объема услуг.

Результаты процесса обслуживания двойственны, они включают в себя количественный

результат (объем услуг) и качественный результат (качество услуги и процесса

обслуживания). Управление внешней эффективностью, т.е. воспринимаемым качеством

обслуживания, есть содержание результата сервисной концепции эффективности, потому что

лучшее качество ‒ самый простой способ увеличения продаж и роста выручки, и наоборот.

Кроме внешней и внутренней эффективности, сервисная концепция включает в себя и

третью составляющую ‒ потенциальную эффективность. Это связано с тем, что сервисный

провайдер в отличие от промышленного предприятия не всегда обладает способностью к

чрезмерному росту объемов производства, что обусловлено снижением качества

обслуживания, вызванного большим количеством оказываемых услуг или клиентов.

Потенциальная эффективность сервисной деятельности ‒ это способность сервисного

провайдера производить потенциально возможный объем услуг определенного качества по

сравнению с имеющимся спросом на данные услуги. Количественный результат сервисной

деятельности обусловлен спросом. Если спрос совпадает с производственной мощностью


171

сервисного провайдера, то потенциальная эффективность оптимальна. Если спрос

чрезмерный, то потенциальная эффективность выходит за пределы оптиума, т.е. фирма

провайдер выполняет объем услуг больший, чем потенциально возможно, однако здесь

может быть негативный эффект в виде ухудшения качества услуг. Если спрос ниже

потенциальной мощности, потенциальная эффективность низкая по сравнению с

оптимальной. В оптимальном обеспечении потенциальной и внешней эффективности есть

свои сложности. Это связано с тем, что качество сервиса заключено частично в процессе

(качество взаимодействия) и частично в результате процесса обслуживания (качество

результата). Как известно, потребитель выделяет функциональное качество сервиса

(качество взаимодействия в процессе обслуживания) и техническое качество (качество

результата сервиса) и сравнивает их со своим ожиданием, результирующая его в виде

воспринимаемого качества обслуживания.

Конечно, некоторые аспекты эффективности сервисной деятельности, затронутые в

рамках данной статьи, заслуживают большего внимания, например, вопросы учета затрат

клиента в оценке внутренней эффективности или определение оптимальной величины

спроса на услугу и пр.

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА 1. Биван А.А. Факторы реструктуризации предприятий в переходных экономиках. /

А. А. Биван, С. Эстрин, Е. С. Шафер // Экономический журнал ВШЭ. 2002. Т. 6 (1). С. 4.

2. Кравченко С.А. Социально-экономический русско-английский словарь /

С.А. Кравченко. М.: Астрель, 2004. С. 511.

3. Лавлок К. Маркетинг услуг: персонал, технология, стратегия. 4-е изд.: пер с англ. /

К. Лавлок. М.: Вильямс, 2005.

4. Мюллер В.К. Англо-русский словарь. М: Русский язык, 1992. С.233-234.

5. Райзберг Б. А. Современный экономический словарь. 4-е изд. / Б. А. Райзберг,

Л. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. М.: ИНФОРМ, 2004. С. 412.

6. Смирных С. Обоснование выбора институциональных форм деятельности

организаций, оказывающих медицинские услуги. Материалы III Летней школы Российского

журнала менеджмента СПбГУ, 2008.

7. Хаксевер К. Управление и организация в сфере услуг: теория и практика: Service

Management and Operation. 2-е межд.. изд. (Пер. с англ под науч. ред. В. В. Кулибановой) /

К. Хаксевер, Б. Рендер, Р. С. Рассел, Р. Г. Мердик. СПб. и др.: ПИТЕР, ПИТЕР бух, 2002.

С. 496.

Наргиза Рахматуллаева, Акрам Каримов


УПРАВЛЕНИЕ ЧЕЛОВЕЧЕСКИМИ РЕСУРСАМИ

В работе автор поднимает проблему управления человеческими ресурсами в

организации на основе школы «Менеджмент человеческих ресурсов». Рассмотрено понятие

«управление человеческими ресурсами» с различных точек зрения. Проведен сравнительный

анализ понятий «управление человеческими ресурсами» и «управление персоналом».

Ключевые слова: менеджмент, персонал, ресурс, методика управления.

The author raises the problem of human resources management in the organization on the

basis of the school "Human Resource Management". The concept of "human resources

management" is considered from different points of view. A comparative analysis of the concepts of

"human resources management" and "personnel management" was conducted.

Keywords: Management, personnel, resource, management technique.


172

В 60-е годы XX века появилась новая модель управления, а именно: менеджмент

человеческих ресурсов. Данная модель, предложенная социологом Р. Миллесом,

рассматривает персонал как источник резервов. Согласно этой теории, смысл «человеческого

менеджмента» выражается следующим образом: удовлетворение потребностей сотрудников

должно стать не основной цель управляющего и руководителя компании, а итогом личной

заинтересованности работника. Привлечение и удержание высококвалифицированных

сотрудников является одной из функций успешно действующего предприятия, поэтому

человеческий фактор ‒ это важный стратегический фактор для организации.

К целям данного вида менеджмента относится не просто наем, а в большинстве своем

стимулирование, развитие и подготовка профессиональных сотрудников, которые могут

эффективно реализовать поставленные руководством цели. Суть школы «менеджмента

человеческих ресурсов», созданной Р. Миллесом, проявляется в том, что сотрудники

компании представляют собой активы, капитал, которые не требуют большого контроля со

стороны руководства, но зависят от мотивации и стимулирования.

Управление человеческими ресурсами по-разному влияет на работу предприятия. Во-

первых, управление оказывает непосредственное влияние на стоимость компании, т.к. растет

доля нематериальных активов. Во-вторых, управление человеческими ресурсами является

одним из тех факторов, которые обеспечивают рост конкурентоспособности. В-третьих,

именно менеджмент человеческих ресурсов позволяет компаниям переходить в число

лидеров среди предприятий определенного сегмента.

Управление человеческими ресурсами можно рассматривать с различных точек зрения:

‒ как метод разработки и реализации, тщательно продуманных и взвешенных решений

по поводу регулирования отношений труда и занятости на уровне организации;

‒ как управленческая деятельность, в которой персонал рассматривается как ресурс

успешного функционирования и развития организации, как фактор эффективности и роста,

как определенное средство для достижения стратегических целей.

Управление человеческими ресурсами как интегральная функция призвано

максимизировать эффективность работы персонала в обслуживании стратегических целей

работодателя. HRM в первую очередь сосредотачивает внимание на управлении людьми в

организациях, выделяя как доминирующие политику HRM и системы HRM. В организациях,

как правило в департаментах и подразделениях, возлагают HRM на линейных менеджеров.

HRM включает ряд мероприятий, в том числе выплаты сотрудникам за участие в проектах,

обучение и развитие, дополнительную аттестацию и переаттестацию, за награды от

общественных организации. HRM также включает организационные изменения и

производственные отношения, то есть сбалансированное организационное управление с

требованиями, вытекающими из коллективных договоров и государственных заказов

Технологию HRM нельзя отождествлять с работой кадров, поскольку в этой технологии

большое внимание уделяется нематериальным активам и интеллектуальному капиталу,

которые не поддаются кадровому и бухгалтерскому учету. Для управления человеческими

ресурсами применяют специальный математический и организационный аппарат.

HRM является результатом исследования человеческих отношений начала XX века,

когда аналитики стали документировать способы создания стоимости бизнеса за счет

стратегического управления рабочей силой. Первоначально преобладали исследования

транзакционных издержек, таких как заработная плата и льготы администрации. Учет

факторов глобализации, интеграции компаний и технологических достижений ориентировал

исследования HRM на стратегических инициативах, таких как слияние и поглощение,

управление талантами, планирование преемственности, производственные и трудовые

отношения и др. Работа с персоналом стала сферой бизнеса, ориентированной на

максимизацию производительности труда сотрудников.

Специалисты по персоналу и кадрам, специалисты по управлению человеческим

капиталом организации стали заниматься осуществлением политики и процессов HRM.


173

Информационное взаимодействие с персоналом решает такие проблемы сотрудников,

как домогательства или дискриминация. В рамках HRM разрабатывают компенсационные

системы, программы семейного отпуска, скидки и другие преимущества, которые

сотрудники могут получить за качество работы.

В рамках HRM разрабатывают методологические основы формирования

конкурентоспособности образовательной организации. Это является актуальной задачей для

обеспечения конкурентных преимуществ российского образования в целом и отдельной

образовательной организации в частности.

В небольших организациях квалифицированные специалисты могут выполнять

обязанности HRM-менеджеров. В крупных компаниях существует функциональная группа,

обеспечивающая работу с сотрудниками и специализирующаяся на различных HRM-задачах.

Эта функциональная группа участвует в стратегическом процессе принятия решений. Для

подготовки специалистов по определенной профессии учреждения высшего образования,

профессиональные ассоциации, а также сами компании разработали программы обучения,

посвященные функциональным обязанностям сотрудников.

Функции управления человеческими ресурсами, в частности, подразумевают:

‒ персональное лицо, которое несет ключевую ответственность за человеческие ресурсы.

‒ определение потребностей в персонале.

‒ анализ проблемы: стоит ли пользоваться услугами независимых подрядчиков или

нанимать своих сотрудников.

Подбор и обучение персонала.

‒ лучшие сотрудники, обеспечивающие конкурентное преимущество организации.

‒ лучшие сотрудники, носители личного бренда и бренда организации.

‒ адаптивная деятельность по выплате вознаграждения работникам.

‒ обучение нормам и кадровой политике всего персонала.

‒ создание и ведение политики HRM в организации.

Необходимо различать разницу между технологией HRM и технологией развития

человеческих ресурсов (HRD). Считается, что HRM входит в HRD, поскольку HRD включает

в себя широкий спектр мероприятий, направленных на повышение квалификации кадров

внутри организаций, например продвижение по службе, обучение, развитие организации

и т.д.

Для того чтобы устранить такую критическую ситуацию в системе управления,

предприятию необходим специалист-менеджер в сфере управления человеческими

ресурсами. Данный специалист может осуществлять следующие действия:

‒ создание материальных и социальных предпосылок для обеспечения эффективной

управленческой деятельности;

‒ стратегическую, инновационную деятельность, ориентированную на развитие

управленческой деятельности;

‒ деятельность узкоспециализированного административного работника, выключенного

из проблем оперативного управления и сосредоточенного на проблемах развития

организации ‒ работе на перспективу (в этом особенность позиции менеджера);

‒ рациональное использование и активизация социоинженерной практики;

‒ активизация одного из типов ресурсов ‒ материального, технико-технологического,

финансового, информационного, человеческого и др.

Таким образом, эффективное становление и развитие рыночных отношений во много

определяется формированием современных управленческих отношений, повышением

координируемости экономики. Именно менеджмент обеспечивает связанность, интеграцию

экономических процессов в организации, на территории, в стране. Управление людьми в

данных условиях это, пожалуй, одна из наиболее важных областей управления организацией.

Персонал является важнейшим ресурсом любого предприятия, который способен к

постоянному совершенствованию и развитию. Именно благодаря управлению


174

человеческими ресурсами увеличивается доля нематериальных актив предприятия, растет

конкурентоспособность организации, а также управление позволяет добиваться лидирующих

позиций в определенных сегментах рынка [3].


1. Школы научного менеджмента. Представители школ научного менеджмента.

[Электронный ресурс].

2. Управление человеческими ресурсами. [Электронный ресурс].

3. Цветков В. Я., Пушкарева К. А. Компетенции и конкурентоспособность персонала //

Международный журнал прикладных и фундаментальных исследований. 2010. № 1. С. 85-86.

4. Деминг Э. Выход из кризиса. Новая парадигма управления людьми, системами,

процессами. М.: Альпина Бизнес Букс, 2007.

5. Хлопова Т. В. Конкурентоспособный персонал предприятий // Служба кадров и

персонал. 2006. № 12. С. 26–31.

УДК 330.1:338.3

Марина Скиба, Андріана Біда


ОСНОВНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ

ОПЕРАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ

У статті визначено, що для цілей нашого дослідження під операційною діяльністю

доцільно розуміти основну діяльність підприємства, а також інші види діяльності, окрім

інвестиційної та фінансової діяльності. Визначено, що основними напрямами зростання

результативності операційної діяльності підприємства є: впровадження інноваційного

менеджменту та застосування інноваційних методів управління; підвищення рівня

кваліфікації персоналу підприємства; удосконалення системи комунікацій на підприємстві

та ін.

Ключові слова: управління, підприємство, операційна діяльність підприємства,

менеджмент, інновації.

Authors are considered that for the aim of our research the operational activity is the main

activity of the enterprise, as well as other activities, except for investment and financial activities.

At the article is determined that the basic directions of improvement management of the operational

activity of the enterprise are: introduction of innovative management and application of innovative

management methods; increase of the level of qualification of the personnel of the enterprise;

improvement of the system of communications at the enterprise, etc.

Key words: management, enterprise, operational activity of enterprise, management,

innovations.

Дослідження управління розвитком операційної діяльності підприємств в умовах

українських реалій є безумовно актуальним. Проведення дослідження потребує перш за все

вивчення наукових джерел щодо проблематики операційної діяльності підприємств,

з’ясування різноманітних підходів до трактування поняття та сутності операційної

діяльності, а також вироблення наукового апарату дослідження.

Варто зазначити, що тематика операційної діяльності сучасних підприємств, привертає

увагу багатьох вчених. Наприклад, І.Бабій та Г.Капінос визначають операційну діяльність, як

діяльність, що здійснюється в межах операційної системи з метою створення будь-якої

корисності через перетворення входів (ресурсів усіх видів) у виходи (готові продукти та


175

послуги) [1]. В.М. Гриньова та М.Ю. Явдак виокремлюють два основні підходи щодо

визначення поняття «операційна діяльність», а саме: виробничий, який базується на

ототожненні операційної та виробничо-збутової діяльності та міжфункціональний, який

розширює рамки операційної діяльності на виконання переважної більшості функцій,

пов’язаних із соціально-економічною природою підприємства, забезпеченням його участі у

процесах розширеного відтворення та ін.) [2, с. 18]. Можна погодитись з думкою, що

особливістю операційної діяльності є нестійкість напрямів розвитку, тобто можливість їх

перегляду згідно з вимогами адаптації до трансформацій середовища господарювання, а

також щодо доцільності виокремлення зі складу операційної діяльності, окрім суто

операційної, функцій маркетингу, фінансів, трудових ресурсів та інженерну функцію.

Варто зазначити, що законодавство України розрізняє поняття «господарської

діяльності» та «операційної діяльності». Так, відповідно до статті 3 ГКУ під господарською

діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного

виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи

надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. У законодавстві

прописано: «господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і

соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти

підприємництва – підприємцями». А господарська діяльність, що здійснюється без мети

одержання прибутку є некомерційною господарською діяльністю [3].

Операційною є основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є

«інвестиційною» чи «фінансовою діяльністю» [4]. Тобто операційною діяльністю не можна

вважати діяльність суб’єктів господарювання щодо грошового та іншого фінансового

посередництва, страхування, а також допоміжної діяльності у сфері фінансів і страхування.

Також операційна діяльність не є сукупністю практичних дій громадян, юридичних осіб і

держави щодо реалізації інвестицій [5]

Тож, операційну діяльність потрібно відрізняти від інвестиційної та фінансової

діяльності, що не пов’язані безпосередньо з виробництвом товарів і послуг. Варто зазначити,

що фінансова та інвестиційна діяльність допомагають підприємству оптимально

функціонувати в довгостроковій перспективі.

Отже, аналіз наукової літератури доводить існування різноманітних підходів та

тлумачень поняття «операційної діяльності» проте спільним є бачення операційної

діяльності, як основного виду діяльності підприємства, заради здійснення якої воно створене.

Для потреб нашого дослідження ми будемо виходити з того, що операційною діяльністю

є основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, окрім інвестиційної

діяльності (сукупності практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації

всіх видів інвестицій ‒ майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти

підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход)

та/або досягається соціальний та екологічний ефект) та фінансової діяльності (що є

грошовим та іншим фінансовим посередництвом, страхуванням, а також допоміжної

діяльності у сфері фінансів і страхування).

Варто додати, що залежно від особливостей операційної діяльності підприємств

формується склад основних ресурсів та результатів підприємства, напрями управління

розвитком операційною діяльністю підприємств. Основою діяльності підприємства є

операційна система, яка потребує відповідного управління менеджерів, переважні

компетенції яких ґрунтуються на аналітичному мисленні та здібностях, можливостях і вмінні

сприймати та оцінювати переваги нових технологій, застосовувати широке коло знань у

галузі аналізу, організації виробництва, технології. [6]. На нашу думку, для зростання

результативності операційної діяльності підприємства необхідним є:

‒ впровадження інноваційного менеджменту, застосування інноваційних методів

управління;

‒ підвищення рівня кваліфікації персоналу підприємства;


176

‒ удосконалення системи комунікацій на підприємстві;

‒ проведення ефективної маркетингової політики, що забезпечить передумови успішної

реалізації виробленої продукції на ринку та інше.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Капінос Г. І. Операційний менеджмент / Г. І. Капінос, І. В. Бабій. – К. : Центр

навчальної літератури, 2013. – 352 с.

2. Операційна діяльність сучасних підприємств машинобудування : монографія /

В.М. Гриньова, М. Ю. Явдак. – Харків : ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2016. – 220 с.

3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. ‒ №18-

22. ‒ ст.144.

4. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Національного положення

(стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» від

28 лютого 2013 р. за № 336/22868. – Режим доступу: rada.gov.ua

5. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. –

1991. ‒ № 47. ‒ ст.646.

6. Тарасюк Г.М., Бабич Н.О. Управління якістю продукції як одна із складових

управління операційною системою. ‒ Режим доступу: http://eztuir.ztu.edu.ua/

handle/123456789/5143.

УДК 339.13

С.Собиржонов, Т.Косимов


РАЗВИТИЕ СЕТЕВОГО МАРКЕТИНГА КАК СИСТЕМЫ

РАСПРОСТРАНЕНИЯ ТОВАРОВ И УСЛУГ

В данной статье мы рассматриваем сетевой маркетинг ‒ тема, которая на

протяжении последних лет вызывает большое количество дискуссий и полярных мнений.

Ключевые слова: MLM-компании, сетевой маркетинг, демонстрация товара.

In this article, we consider network marketing, a topic that has, over the past years, generated

a large number of discussions and polar opinions.

Keywords: MLM-companies, network marketing, product demonstration.

Сегодня все больше людей стремится к самостоятельности, в том числе к финансовой.

Многие мечтают о своем бизнесе, который бы приносил большие доходы и не отнимал все

свободное время. Однако часто мы не можем решиться на такой серьезный шаг, боимся, что

что-то не выйдет – и риск часто немалых финансовых вложений окажется неоправданным.

В последние время бурное развитие получили разнообразные методы распространения

товаров и услуг. Одним из таких новых и не совсем понятных для потребителя методов

является прямая продажа товаров и услуг ‒ многоуровневый маркетинг (Multi Level

Marketing ‒ MLM или МЛМ). "Маркетинг" в данном словосочетании означает доставку

товаров или услуг от производителя к потребителю. Термин "многоуровневый" означает

систему доставки товара или услуги потребителю и поощрения людей, осуществляющих ее.

Сетевой маркетинг ‒ это способ продвижения товаров от производителя к потребителю

посредством рекомендаций от человека к человеку. Такой способ распространения товаров

(в отельных случаях и услуг) характеризуется отсутствием посредников ‒ оптовиков,

завышающих цену конечного продукта при перепродаже товара. Кроме этого в сетевом

маркетинге отсутствует привычная для многих товаров широкая реклама на улицах и в СМИ,

http://eztuir.ztu.edu.ua/


177

что существенно снижает затраты на продвижение продукции mlm-компаний.

Сетевой маркетинг (или многоуровневый маркетинг; англ. multilevel marketing, MLM) ‒

концепция реализации товаров и услуг, основанная на создании сети независимых

дистрибьюторов (сбытовых агентов), каждый из которых, помимо сбыта продукции, также

обладает правом на привлечение партнёров, имеющих аналогичные права. При этом доход

каждого участника сети состоит из комиссионных за реализацию продукции и

дополнительных вознаграждений (бонусов), зависящих от объёма продаж, совершённых

привлечёнными ими сбытовыми агентами.

В последние годы все чаще встречается понятие сетевого маркетинга и мало кто реально

представляет, что же такое сетевой маркетинг, особенности и преимущества его остаются

загадкой.

Преимущества товаров компаний сетевого маркетинга:

‒ огромное преимущество составит именно уникальность приобретаемого товара.

Потому что компании сетевого маркетинга занимаются продажей исключительно товаров

собственного производства. Разрабатываются огромные систематизированные планы в

области производства, и изготовители вносят большой вклад в него, при этом, не разглашая

всех моментов изготовления. Не трудно будет заметить, что большинство компаний сетевого

маркетинга вообще отказались от какой-либо рекламы. Сделка происходит исключительно

при контакте продавца и покупателя.

‒ второе немаловажное преимущество товаров компаний сетевого маркетинга – это

прямой контакт продавца и покупателя, о чём и упоминалось выше. Это довольно-таки

важный фактор, потому как покупатель может задать все существующие вопросы, получить

на них точные полные ответы. Покупателю не будут мешать какие-либо посторонние люди,

в спокойной обстановке он сможет сделать правильное решение. Ещё до приобретения

продукции, клиент сможет почувствовать все возможно полностью.

‒ демонстрация товара. Потенциальный покупатель сможет увидеть приобретаемый

товар уже сразу в деле. Предположим, в качестве товара является какая-либо бытовая

техника. Покупатель сможет посмотреть товар прямо в своей квартире. На что способен

товар, его качество и возможности, всё это можно увидеть, не покидая собственного дивана.

Если же речь пойдёт о какой-либо косметике, то продавец сможет продемонстрировать всю

прелесть косметических средств также у Вас в квартире. Покупатель сможет убедиться в

том, что продукция является действительно качественной, и не существует какого-либо

подвоха и обмана.

‒ возможность приобрести товар в любое время, когда Вам угодно. Просто позвонив по

телефону, или связавшись ещё каким-то образом с продавцом, Вы сможете пригласить его к

себе домой для свершения покупки. В большинстве случаев продавца компаний сетевого

маркетинга будут только рады проявлению такого интереса со стороны покупателя, и не

смогут Вам отказать. Существуют MLM –компании, которые работают в таком ключе

постоянно. Только при круглосуточных заказах продукции.

Прежде всего, сетевой маркетинг – это популярное бизнес-направление, бизнес по

продаже товаров. В нем принимают участие простые потребители – дистрибьюторы. Так,

компания-производитель продает свои товары через сеть подчиненных. Однако

дистрибьютор – не простой работник, он одновременно и создатель своего бизнеса, ведь он

занимается продажей товаров фирмы-производителя и получает при этом не только процент

от прибыли, но и оплату за привлечение к сети новых дистрибьютеров.

Особенность сетевого маркетинга в том, что в прибыли остаются все: изготовитель

продукции, который с минимальными затратами продвигает свои товары на рынке;

дистрибьютор, который без финансовых потерь строит свой собственный бизнес-маркетинг;

потребитель, получающий необходимые ему товары по достаточно низкой цене за счет

небольшого количества посредников.

Часто люди боятся обмана, потому отказываются от предложений стать

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%BB%D0%B8%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%B0

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B1%D1%8C%D1%8E%D1%82%D0%BE%D1%80

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B4

http://basinform.ru/biznec/samoe-glavnoe-o-marketinge/353-setevoy-marketing-chto-eto-takoe-i-ego-plyusy.html


178

дистрибьютором, однако сетевой маркетинг – один из самых прозрачных видов бизнеса, ведь

условия сотрудничества с создателями продукции представляют собой публичную оферту –

предложение, официально публикуемое и содержащее равные условия для работы с каждым

желающим заняться сетевым маркетингом. Дополнительной гарантией выступает факт

сотрудничества с крупной сетевой компанией, которая дорожит своей репутацией.

В чем же преимущества занятия сетевым маркетингом?

Главное – это, конечно же, возможность создать свой бизнес без дополнительных

финансовых инвестиций. Чаще всего воплощение в жизнь бизнес-проекта требует не только

трудоспособности и ответственности начинающего предпринимателя, но и значительного

начального капитала, что создает для многих определенные трудности. Сетевой маркетинг

не требует никаких материальных вложений, на первый взгляд занятие им напоминает

стандартную работу по контракту.

Во-вторых, это возможность приобретать привычную качественную продукцию

дешевле. Даже не думая о сетевом маркетинге, мы регулярно покупаем косметику, средства

по уходу за здоровьем, товары для дома, бытовую химию. Дистрибьютору предоставляется

возможность покупать все эти товары со значительной скидкой.

В-третьих, ваша работа и доход будут зависеть только от вас. Распространители товара

не ограничены графиком работы, нет начальников и нет риска увольнения. Чем больше

времени уделите работе – тем больше заработаете. Вы можете заниматься только сетевым

маркетингом, а можете сочетать такую деятельность с вашей основной работой, можете для

повышения продуктивности пользоваться сетью Интернет.

Доход, как уже говорилось, составляет процент от продаж продукции и вознаграждение

за привлечение новых дистрибьюторов – процент от продаж привлеченных

распространителей. Даже если вы решите отказаться от продажи продукции сетевой

компании, доход останется неизменным за счет работы других людей, приведенных вами.

Компании, практикующие сетевой маркетинг, никогда не оставят вас наедине с самим

собой. Вновь пришедшим распространителям гарантируется бесплатное обучение и

поддержка в начале маркетинговой деятельности.

Ряд проблем, тормозящих перспективное развитие сетевого маркетинга.

1. Проблемы взаимодействия различных органов государственной власти по

регулированию сетевого предпринимательства, вопросы формирования единой отрасли,

разработки концепции и государственных программ ее развития, анализ состояния и

тенденций, разработка стратегических позиций исполнительной власти по отношению к

сетевому маркетингу и прямым продажам.

2. Проблемы правового регулирования MLM-деятельности, ее налогообложения и

лицензирования.

3. Проблемы дистрибьюторов компаний сетевого маркетинга, их правовой статус,

налогообложение и социальная защищенность. Отметим, что в соответствии с мировой

практикой они не являются сотрудниками сетевых компаний и их взаимоотношения с ними

регулируются не трудовым, а гражданским правом и личной заинтересованностью друг в

друге.

4. Проблемы защиты населения от недоброкачественных и не сертифицированных

товаров, а также от вступления в нелегальные пирамиды.

Перечисленные проблемы показывают, что сетевой маркетинг нуждается в

государственной поддержке, в первую очередь путем его государственного регулирования.

В целях упорядочения MLM -деятельности необходимо:

‒ принять меры по легализации MLM -деятельности, выводу ее из сферы теневой

экономики, повышению поступления в бюджеты государства налоговых платежей и

страховых взносов;

‒ усовершенствовать нормативно-правовое регулирование MLM -деятельности, систему

противодействия возникновению пирамид, концепцию развития сетевого


179

предпринимательства;

‒ формализовать в одном правовом акте положения дистрибьюторского договора;

‒ разработать единые санитарные правила для компаний сетевого маркетинга и прямых

продаж на федеральном уровне;

‒ разработать правила торговли для компаний сетевого маркетинга и прямых продаж;

Сетевой маркетинг ‒ это просто непривычный для основной массы людей способ

распространения товара. Его, как вы знаете, еще называют многоуровневый маркетинг.

В данной концепции продвижения отсутствуют, привычные многим, розничные

магазины, нет стандартной рекламы в людным местах, а сами товары, как правило, имеют

более высокое качество в сравнении с привычными нам аналогами.

Непривычная для многих модель распространения товаров нагнетает страх на тех, кто

наслышан о разного рода обманах или уже сам попадал в финансовые пирамиды.


1. Школа бизнеса Роберт Т. Кийосаки и Шэрон Л. Лектер Издательство: «Попурри»,

2008.

2. Ваш первый год в сетевом маркетинге М. Ярнелл, Р. Ярнелл Издательство: «Фаир-

Пресс», 2006.

3. Система. Три ступени построения успешной MLM-организации Дон Фэйлла, Нэнси

Фэйлла. ‒ Издательство: «ФАИР», 2007.

Шодия Ходжаева


МАРКЕТИНГОВЫЕ КОММУНИКАЦИИ В СОЦИАЛЬНЫХ СЕТЯХ:

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ

Для взаимодействия с существующими и потенциальными потребителями сегодня не

достаточно использования одного коммуникационного канала. Современные потребители

являются омниканальными, им важна возможность осуществить взаимодействие с

компанией тогда, когда им удобно и тем способом, которым им удобно и вместе с этим

получить единый клиентский опыт. Для удовлетворения такой потребности необходимо,

чтобы компания использовала максимально возможное количество средств коммуникации

взаимосвязано.

Ключевые слова: маркетинговые коммуникации, мультиканальные маркетинговые

коммуникации, кроссканальные маркетинговые коммуникации, омниканальный маркетинг.

Today to interact with existing and potential consumers it is not sufficient to use only a one

channel of communication. Today's consumers are Omni-channel, so it is important for them to

interact with the company when it suits them and to have a unified customer experience. To meet

such needs it is required the company to use the maximum possible means of communication tools

interrelated.

Keywords: marketing communications, multi-channel marketing communications, cross-

channel marketing communications, omni-channel marketing communications.

Современный потребитель в процессе осуществления покупки чего-либо обращается к различным каналам продаж, и, следовательно, возможных сценариев совершения покупки может быть множество.

Социальные сети в Интернете могут быть представлены сетевыми сообществами, форумами и дискуссионными группами, wiki-ресурсами, социальными закладками, сайтами


180

по раздаче контента, сайтами с отзывами и рейтингами, подкастами, блогами и микроблогами, а также сетевыми играми. Социальные сети можно подразделить на массовые (для любого интернет-пользователя с возможностью общения на любые темы), тематические (направленность общения на определенные темы), хостин-ги (хранилища) фото и видео. Социальные сети активно применяются в маркетинге в качестве адресных каналов,

позволяющих маркетологам вести постоянный двусторонний персонифицированный диалог с каждым потребителем для увеличения осведомленности, знания, приверженности, интереса, намерения купить, совершения пробных покупок, удовлетворения, кросс-продаж, удержания и пропаганды своих продуктов, услуг, идей.

Основными составляющими маркетинговых коммуникаций в социальных сетях являются бренд-платформа, контент (информация), привлечение аудитории и процесс управления 1. Существует и специфическая проблематика при работе с маркетинговыми коммуникациями в социальных сетях, связанная с некорректным выбором целевой аудитории и площадок социальных сетей, отсутствием квалифицированных кадров для управления процессом маркетинговых коммуникаций со стороны компаний, соблюдением регулярности работы в социальных сетях, подготовкой сбалансированного контента, способного заинтересовать целевую аудиторию и сделать из нее последователей бренда и в конечном итоге покупателей. Маркетинговые коммуникации в социальных сетях хорошо работают в комплексе с другими инструментами комплекса маркетинга, но могут подходить

не для всех рынков и потребителей. У маркетинговых коммуникаций в социальных сетях есть ряд неоспоримых перспектив:

социальные сети становятся популярными среди всех возрастных групп, максимально охватывая молодежную аудиторию, имеются возможности детальной сегментации целевой аудитории и настройки под нее комплекса коммуникаций. Возможно достижение различных маркетинговых целей: от брендинга до продаж с помощью интерактивности и «сарафанного маркетинга». Аудитория склонна благоприятно относиться к сообщениям компаний благодаря отсутствию прямого рекламного эффекта.

Обзор зарубежных исследований демонстрирует, что в настоящее время существует несколько направлений исследования применения инструментов интегрированного, мультиканального, кросс-канального и омниканального маркетинга:

• Р. Батра и К. Келлер предложили совместное использование оптимизационных коммуникационных моделей «сверху-вниз» и «снизу-вверх», основанных на целях

коммуникаций и потребительских стадиях принятия решения о покупке; • Н. Бэк и Д. Ригл представили разграничение в теоретическом аспекте различных

каналов взаимодействия в сфере розничной торговли, в числе которых присутствует омниканальная торговля;

• Г.Кук подчеркивает, что современные потребители - омниканальны, то есть им не важно, через какой коммуникационный канал они общаются с брендом, им важно, чтобы они могли осуществить взаимодействие с компанией тогда, когда им удобно и тем способом, которым им удобно;

• Ш. Кумнис, Дж. Пелтьер, А.Диксон отмечают, что омниканальный маркетинг основывается на мультиканальных и интегрированных маркетинговых коммуникациях и определяют его как синергетическую интеграцию точек контакта с потребителями и коммуникационных возможностей с целью создания универсального клиентского опыта, независимо от канала, платформы или стадии покупки.

Рассмотрим основные каналы маркетинговых коммуникаций.

Как один из простейших способов коммуникации, одноканальные маркетинговые коммуникации предполагают общение с потребителем за счет с использования одного единственного коммуникационного канала. Например, взаимодействие только через сайт компании (интернет-магазин) или только в оффлайновом (традиционном) магазине.

Многоканальные (или мультиканальные) маркетинговые коммуникации предполагают использование компаниями в своей деятельности несколько коммуникационных каналов,


181

действующих независимо друг от друга. Например, компания размещает рекламные сообщения в печатаных изданиях, у компании есть свой сайт, в компании работают менеджеры по продажам, осуществляющие «холодные» звонки и др. Использование нескольких каналов при взаимодействии с целевой аудиторией необходимо по причине того, что вам нужно быть там, где есть ваши клиенты.

Кросс-канальные маркетинговые коммуникации связаны с такой особенностью, что современный потребитель взаимодействует с продавцом тем способом, который ему наиболее предпочтителен, и он должен иметь возможность переключаться на другой канал коммуникации при необходимости. Для обеспечения непрерывности взаимодействия с потребителем требуется интеграция каналов коммуникации между собой, а также облегчение перехода с физических каналов (бумажные каталоги, печатная реклама, ценники, упаковка) в виртуальные с помощью QR-кодов, штрих-кодов, инструментов дополненной и виртуальной реальности (особенно в молодёжных сегментах), прочих новаторских технологий.

При взаимодействии через кросс-канальные маркетинговые коммуникации потребитель может сам выбирать канал его взаимодействия с компанией. Например, если клиент может приобрести товар в интернет-магазине, а вернуть его в оффлайновом магазине. Ини если клиент получает сообщение об акции на мобильный телефон, которое стимулирует его зайти в ближайший магазин и приобрести продукцию со скидкой.

Омниканальные маркетинговые коммуникации (англ. omni-channel) предполагают объединение всех коммуникационных каналов вокруг пользователя. Отметим, что подобные омниканальные коммуникации являются основой современного смешанного маркетинга (англ. Blended marketing). Маркетинговая стратегия такой направленности рассматривает синергетическую добавленную стоимость, которую компания получает от совместного использования различных средств коммуникации. Такой смешанный маркетинг основан на онлайн и оффлайн коммуникациях. Сегодня не достаточно иметь единственный коммуникационный канал, поэтому традиционные компании стремятся проникнуть в Интернет-среду, а онлайн-компании рассматривают возможность организации своего физического присутствия.

Таким образом, мы можем наблюдать эволюцию маркетинговых коммуникаций от использования единственного канала для взаимодействия с потенциальными и реальными клиентами к использованию всевозможных способов и инструментов для достижения

целевой аудитории. Особенности омниканальных маркетинговых коммуникаций. Омниканальные

коммуникации в маркетинге являются высшей степенью интеграции взаимодействия всех служб компании с потребителем, для которого важен, прежде всего, его опыт сотрудничества с данной организацией.

Сегодня клиенты ожидают координированных действий службы маркетинга и самой компании, а также они ожидают получение целостного клиентского опыта. Такие предпочтения послужили стимулом к разработке омниканального маркетинга, благодаря которому появилась возможность взаимодействовать с потребителем на протяжении всего его жизненного цикла. При таком подходе потребитель взаимодействует с брендом, а не с каналом коммуникации. Происходит многоканальное взаимодействие, которое сосредоточено на интегрированном подходе к потребителю через все доступные каналы коммуникации ‒ магазин, интернет-магазин, через социальные сети, по телефону, по каталогу, или другим способом. Потребитель не должен осознавать разницы в

коммуникационных каналах. Особенно это выражено при повторном обращении или при повторной покупке, когда у потребителя уже имеется опыт общения с данной компанией. Так, при обращении к ней снова как к «хорошему знакомому» или даже как к «другу», он ожидает от компании, что она, учитывая имеющийся опыт взаимодействия, предложит ему свои продукты или услуги с учетом его интересов.

Как уже было отмечено, омниканальные маркетинговые коммуникации предполагают


182

использование потребителями как онлайн так и оффлайн сред для взаимодействия с продукцией, брендом или компанией.

Например, Паренте и Барки отмечают, что омниканальный подход предполагает, что клиенты могут обращаться к онлан-среде для взаимодействия с продукцией, даже находясь в физическом магазине и получая информацию, например, об акциях и скидках.

Омниканальный подход в маркетинге предполагает использование всевозможных каналов коммуникации с целевой аудиторией; единые цены и ассортимент; возможность оплаты любым способом (в офисе, в банке, безналичный перевод, оплату через сайт и др.); а также единую базу данных о клиентах и их истории покупок и запросов.

Основными преимуществами использования омниканальных маркетинговых коммуникаций являются: расширение доли рынка за счет расширения числа маркетинговых каналов и охвата целевой аудитории; внедрение персонифицированных программ лояльности при помощи и наличия единой базы данных о клиентах; повышение гудвилла бренда за счет увеличения узнаваемости организации на рынке среди потребителей; увеличение объема оборота компании.

Сегодня компании вынуждены адаптироваться к «омниканальным потребителям». Современные потребители взаимодействуют через использование различных девайсов и платформ активнее, чем когда-либо ранее. Одним из результатов такого сдвига является то, что личный клиентский опыт сотрудничества с компанией в целом стал важным критерием

при совершении покупки. Покупатель сегодня выбирает наиболее удобный канал для совершения покупки и взаимодействия с брендом, тем самым проявляя лояльность к бренду.

Дальнейшее усиление конкуренции и усиление интеграционных процессов на рынке приведет к увеличению числа компаний, применяющих омниканальный маркетинг. Условиями дальнейшего развития омниканального маркетинга должно стать увеличение доли интернет-пользователей; модернизация торговой инфраструктуры (складской и розничной); развитие информационных технологий.

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА 1. Сергиенко Е.С. Сущность современных рекламных кампаний, реализуемых на

агропродовольственном рынке // Практический маркетинг. ‒ 2009. ‒ №7(149). ‒ С.19-30. 2. Batra R., Keller K. Integrated Marketing communications: New findings, new lessons, and

new ideas // Journal of Marketing: AMA/MSI Special Issue, Vol.80, 2016. ‒ P.122-145. ‒ doi:

10.1509/jm.15.0419. 3. Beck, N., Rygl, D. Categorization of multiple channel retailing in Multi-, Cross-, and Omni-

Channel Retailing for retailers and retailing // Journal of Retailing and Consumer Services, 27. ‒ P.170-178. ‒ doi: 10.1016/j.jretconser.2015.08.001.

4. G. Cook Customer experience in the omni-channel world and the challenges and opportunities this presents // Journal of Direct, Data and Digital Marketing Practice №15, 2014. ‒ P.262-266. ‒ doi: 10.1057/dddmp.2014.16.

5. Cummnis S., Peltier J., Dixon A. Omni-channel research framework In the context of personal selling and sales management: a review and research extensions // Journal of Research in Interactive Marketing. Vol. 10. ‒ P.1-25. ‒ doi: 10.1108/JRIM-12-2015-0094.

6. Михайлюк М.В. Цепи поставок и интернет-логистика в условиях многоканального развития ритейла // Символ науки. 2016. №12-1. URL: http://cyberleninka.ru/article/ntsepi-postavok-i-internet-logistika-v-usloviyah-mnogokanalnogo-razvitiya-riteyla (дата обращения: 27.05.2017).

7. Панюкова В.В. Реализация стратегии омникального маркетинга торговыми организациями // Торгово-экономический журнал. 2015. №4. URL: http://cyberleninka.ru/article/n/realizatsiya-strategii-omnikalnogo-marketinga-torgovymi-organizatsiyami (дата обращения: 27.05.2017).


183

ІСТОРИЧНІ НАУКИ / ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ

УДК 94(477.82+100)«1914/1915»:355.48

Андрій Васюхник

(Луцьк, Україна)

ВІЙСЬКОВІ ДІЇ НА ВОЛИНІ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ

ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1914-1915 РР.)

У 1914 році розпочався воєнний конфлікт, який увійшов до історії під назвою «Перша

світова війна». Йому передували ряд політичних та економічних причин. У статті

висвітлюються передумови та причини Першої світової війни, а також перебіг воєнних дій

на Волині 1914-1915 рр.

Ключові слова: Перша світова війна, Австро-Угорщина, Волинь, Німеччина, Російська

імперія.

In 1914, a military conflict began, and became a part of the history with name – "First World

War". The article covers the preconditions and causes of the First World War, as well as the course

of military operations in Volyn region in 1914-1915.

Key words: First World War, Austria-Hungary, Volyn, Germany, Russian Empire.

Перша світова війна – один з найбільших військових конфліктів в історії людства. У

війну було втягнуто 38 країн світу, в яких проживало 75% усього населення. Військові дії

велися на території Європи, Африки, Азії. Українці також були втягнуті у війну і були

змушені воювати на її фронтах, зі сторони Австро-Угорської або Російської імперії. За весь

час війни було вбито 9,5 млн. осіб, більше ніж 20 млн. були поранені та близько 10 млн.

померло від голоду і різних епідемій. Мета запропонованої розвідки полягає у висвітленні

передумов та причин військових дій, а також розгортання збройного протистояння на Волині

1914-1915 рр.

Першій світовій війні передував ряд серйозних міжнародних криз і конфліктів. Франко-

прусська війна 1870-1871 рр. і поява на політичній карті світу Німецької імперії поставили її

на провідне місце у всій Європі [1, с. 3]. Через боротьбу за ринки збуту загострилися

економічні суперечності між Німеччиною та Росією і, особливо з Британією. Німеччина

включилася у боротьбу за колонії лише після 1871 р. і претендувала на рівні права в

колоніальних володіннях Англії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Португалії, виявляючи

особливу активність у завоюванні нових ринків. Для кожної країни існували певні причини

для розв'язання Першої світової війни. Насамперед, це були просто територіальні претензії

та зазіхання.

Приводом для війни стало вбивство наступника австрійського престолу ерцгерцога

Франца Фердинанда і його дружини сербським студентом, членом сербо-хорватської

націоналістичної групи Гаврилом Принципом 28 червня 1914 року в Сараєві. Звичним

явищем було вбивство відомих людей, але жoдне з них не приводило до настільки

масштабних наслідків [2, с. 11-32].

23 липня 1914 р. Австро-Угорщина пред’явила ультиматум Сербії і почала готуватися до

війни. У цей конфлікт були втягнуті інші держави, що були союзниками з Австро-

Угорщиною чи Сербією. Австро-Угорщину підтримала Німеччина, а Сербію – Росія.

Остання сподівалась на підтримку Англії та Франції. Одразу було зрозуміло, що в разі війни

вона не обмежиться сербсько-австро-угорським фронтом. У Німеччині вважали, що навіть

якщо Росія виступить на боці Сербії у війні, то її неодмінно чекає поразка, але вони не були

впевнені чи буде брати участь у війні Британія [2, с. 49].


184

28 червня 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії, у свою чергу Росія

оголосила часткову мобілізацію, а потім, проігнорувавши вимоги Німеччини, провела

загальну [2, с. 49]. 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії. Цей день вважається датою

початку Першої світової війни. 3 серпня Німеччина оголошує війну Франції, і цього ж дня її

війська вторглися у нейтральну Бельгію. 4 серпня війну було оголошено Німеччині від імені

Британії та всіх її домініонів.

Найбільш підготовленою до війни була Німеччина, яка ще з кінця ХІХ ст. постійно

збільшувала і вдосконалювала свою армію. Згідно її військової доктрини було розроблено

план ведення бойових дій на два фронти: французький (західний) і російський (східний).

Союз з Австро-Угорщиною дозволив Німеччині зібрати більшість своїх військ на Заході. Це

передбачили у генеральному штабі Російської імперії і спільно з військовим командуванням

Франції та Англії було розроблено план, за яким передбачалося розпочати бойові дії

одночасно на Західному(французькому) і Східному(російському) фронтах, аби змусити

Німеччину вести війну на два фронти.

Ще перед початком Першої світової війни було очевидно, що Волинь буде втягнута у

вир воєнних подій, адже згідно плану ведення Росією війни проти Австро-Угорщини у

районі Ковеля – Холма – Брест-Литовська передбачалась дислокація 5-ї російської армії, яка

складалася з 13 піхотних і 4 кавалерійських дивізій, двох окремих кавалерійських бригад.

Генеральний штаб російських військ не планував активних бойових дій на території

Волинської губернії [11, с. 50]. Їй була призначена роль тилового та прифронтового району,

де під час проведення бойових дій мали розміщуватися найближчі ресурсні запаси.

Загалом, перед війною Волинь була одним з найбільш відсталих економічних регіонів

України. У 1913 р. на промислових підприємствах, що підлягали наглядові фабричної

інспекції, кількість робітників становила 25,5 тис. чол. – 7,8% всієї кількості робітників, що

працювали на Україні. Під час війни Волинь була єдиною в Україні губернією, де кількість

робітників зменшилася з 24,9 тис. у 1914 році до 14,6 тис. чол. у 1916 році. Це було

спричинено низкою обставин. По-перше, до російського війська було мобілізовано чоловіче

населення, зокрема робітники промислових підприємств. По-друге, відбулася переорієнтація

галузей промисловості, яка спричинила скорочення або припинення виробництва, не

пов'язаного із задоволенням потреб фронту. По-третє, з серпня 1915 р. до червня 1916 р.

Володимир-Волинський, Ковельський та Луцький повіти були окуповані австрійськими

військами, тому робітники цього регіону не брали участі в загальному процесі виробництва

[3, с. 419].

Складне економічне становище спостерігалося не лише на Волині, але й по всій

Російській імперії, що негативно впливало на ведення бойових дій армією. На Південно-

Західному фронті російська армія почала переходити до позиційних боїв вже наприкінці

1914 р., а влітку 1915 р. остаточно перейшла до оборони внаслідок масштабного наступу

ворожих держав. Під натиском противника, російські війська, що відступали, евакуйовували

із собою на Схід цивільне населення з Галичини і Волині. Відступаючи, російські війська

палили й нищили села, поміщицькі маєтки й палаци, залишаючи ворогам пустелю. Від таких

дій найбільше постраждали західні повіти губернії. [5, с. 251]

2 серпня 1914 р. на Волині почалися бойові дії між російськими та австрійськими

військами у південних волостях Луцького і Володимир-Волинського повітів. Того ж дня

австро-угорські війська зруйнували і спалили м. Порицьк і декілька навколишніх сіл

[3, с. 419].

3 серпня австрійці оточили Володимир-Волинський, обстріляли місто і зруйнували

залізничну станцію. Мешканці міста вчасно були евакуйовані до Ковеля. Цей військовий

маневр для австрійських військ закінчився невдало. 68-й піхотний Бородінський полк з ним

легко впорався, розстрілявши австрійську кінноту. Австрійці втратили велику кількість

живої сили, особливо ті підрозділи, що атакували у кінному строю. Наступ був відбитий

ціною 40 життів російських солдат [2, с. 53].


185

На початку війни Волинь була оголошена прифронтовою зоною, що не могло не

позначитися негативно на її економіці та житті простих людей. Лише з Пульмівської волості

Володимир-Волинського повіту у перші два місяці війни було мобілізовано 170 осіб. З

Ковеля було мобілізовано 350 новобранців. На потреби фронту у людей забирали коней,

мобілізовувалися продукти харчування, людей залучали до робіт пов’язаних з тиловим

забезпеченням армії. У листопаді 1914 р. почалися запеклі позиційні бої між австрійськими і

російськими військами. У цих боях перші волиняни були відзначені нагородами, і з’явились

перші загиблі.

Загалом, 1914 рік був успішним для російських військ. Вони виграли Галицьку битву у

вересні 1914р. і зайняли усю Східну Галичину, вторглися в Буковину і відтіснили австрійські

війська аж до Карпат. У ході Галицької битви були захоплені Львів, Дрогобич, Стрий,

Перемишль. Однак російська армія ненадовго закріпилася на зайнятій території. У квітні

1915 року розпочався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ. Під їх тиском

російська армія була змушена відступати. Були залишені раніше завойовані території

[4, с. 47].

Влітку 1915 року місто Луцьк, як і вся Західна Волинь опинилась під владою

австрійських та німецьких військ. Російські війська поспішно покидали місто і тому навіть

не провели евакуації місцевого населення. 16 серпня 1915 року ІХ німецька і Бугська армії

атакували 3-тю російську армію, в результаті чого були втрачені такі міста, як Ковель і

Володимир-Волинський.

31 серпня 1915р. у Луцьк увійшли австро-угорські війська. Однак, вже 21 вересня того ж

року ціною багатьох життів російських солдат Луцьк було відбито. 29 вересня російські

війська знову були змушені відступити на попередні позиції. У боях за місто було втрачено

40% її особового складу.

В результаті відступу російських військ для мирного населення волинського краю

склалося скрутне становище. Волинь була окупована австро-німецькими військами, які

встановлювали свої правила і продовжувала залишатись ареною бойових дій двох воюючих

сторін. Усі ці умови призводили до великих руйнувань і бідування населення. Так біля

Володимир-Волинського австро-угорські війська спалили багато населених пунктів. З осені

1915 і по весну 1916 року фронт остаточно зупинився по лінії с. Олика – с. Цумань –

с. Колки – с. Чарторийськ – с. Костюхнівка – м. Любешів. [3, с. 419].

Отже, Перша світова війна – один з наймасштабніших військових конфліктів в історії

людства. Саме в цей час Волинська губернія Російської імперії, опинилась у центрі

протистояння двох військово-політичних блоків. Вона першою відчула на собі силу

артилерійських ударів австро-угорських військ, а на кінець 1915 р. західна частина губернії

опинилася під владою австрійських та німецьких армій.


1. Брусиловський прорив на Волині : факти, цифри, дати, документи, матеріали, карти,

телеграми, мемуари, фотографії, раритети / упорядкув. І. Пасюка. – Луцьк : Твердиня, 2006. –

96 с.

2. Дем’янюк О. Перша світова війна на Волинському Поліссі / О. Дем’янюк // Минуле і

сучасне Волині та Полісся. Старовижівщина з глибини століть : наук. зб. : матеріали ХХVІІІ

Волин. обл. іст.-краєзн. наук. конф., присвяч. 17 річниці Незалежності України та 500 річчю

першої писемної згадки про Стару Вижівку та Нову Вижву, 20-21 черв. 2008 р. / Упр.

культури і туризму Волин. облдержадмін. [та ін.] ; [упоряд. та відп. за вип. : Г. Бондаренко,

В. Недзельський, А. Смолюк]. – Луцьк, 2008. – Вип. 28. – С. 357-361.

3. Документально-художня проза про першу світову війну : матеріали і тези доп. та

повідомл. міжнар. наук.-теорет. конф., 23-26 жовт. 1994 р. / Волин. держ. ун-т ім. Лесі

Українки [та ін.] ; редкол. А. С. Нісімчук [та ін.]. – Луцьк : [б. в.], 1994. – 196 с.


186

4. Соловйов О. Бойові дії на Волині в роки Першої світової війни / О. Соловйов // Наук.

вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк,

1998. – № 1 : Історичні науки. – С. 46–50.

5. Хомич П. Бойові дії на території Волині на початку Першої світової війни / П. Хомич

// Минуле і сучасне Волині та Полісся. Володимир-Волинський в історії України і Волині :

наук. зб. : матеріали XXXII Міжнарод. наук.-практ. іст.-краєзнав. конф., присвяч. 70-річчю

утворення Волин. обл., 810-й річниці засування Волин.-Галиц. князівства, м. Володимир-

Волинський, 12 черв. 2009 р. / Володимир-Волинська міська рада [та ін.] ; [редкол. :

Г. Бондаренко та ін.]. – Луцьк, 2009. – Вип. 32. – С. 249-252.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Разиграєв О.В.

Юрій Велінець


ГЕОЛОГОРОЗВІДУВАЛЬНІ РОБОТИ ВУГІЛЬНИХ РОДОВИЩ

У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 40-Х ‒

НА ПОЧАТКУ 50-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

У статті досліджено розвиток геологорозвідувальних робіт вугільних родовищ на

території Волинської області в другій половині 40-х ‒ на початку 50-х років ХХ століття.

Значну увагу приділено дослідженню діяльності геологорозвідувальних організацій та

розкриває їх роль у процесі становлення Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну.

Ключові слова: геологорозвідка, Львівсько-Волинський басейн, вугілля, вугільна

промисловість, Волинська область, УССР.

In the article the development of exploration of geological Prospecting of Coal-Fields in Volyn

region in the second half of the 40's, at the beginning of the 50's of the 20th century. Special

attention is paid to the study of geological organizations activity and their role in the making of the

Lviv-Volyn coal-fields is revealed.

Key words: geological prospecting, Lviv-Volyn coal-fields, coal, coal-mining industry, Volyn

region, USSR.

Геологічне дослідження західноукраїнських земель проходило у вкрай несприятливих

умовах, що не давало змоги отримати необхідні результати. Територія Волині внаслідок поразки національно-визвольних змагань українського народу в 1917−1921 рр. потрапила до рук Польської держави, а на фоні загального занепаду вугільної промисловості у центральних воєводствах Польщі, не могло бути і мови про зацікавленість у геологорозвідці вугільних пластів на Волині.

Після приєднання західних областей України в Українській РСР, розвідка і наукове дослідження кам'яновугільних покладів цієї території набули широкого і планомірного обсягу. Бурові роботи здійснював трест «Львіввуглерозвідка», якому було доручено провести детальну геологорозвідку в 70 вугленосних дільницях. На геологорозвідку і нове будівництво шахт було виділено в 1939 р. 8 млн. крб., а на наступний рік планувалось виділити 40 млн. крб. [10, с. 39]. Однак роботи не були доведені до кінця, а основні геологічні матеріали, отримані до війни при пошукових роботах, втрачено внаслідок воєнних дій на території Західної України під час Другої Світової війни.

В 1945 р. діяльність тресту «Львіввуглерозвідка» було відновлено. У перші повоєнні роки трест виконував тематичну роботу по збиранню, систематизації і узагальненню геологічних матеріалів, які лише частково збереглися. У зв'язку з організацією в 1946 р.


187

Міністерства геології СРСР і передачею йому всіх геологорозвідувальних робіт у західних областях СРСР трест «Львіввуглерозвідка» був переданий до складу міністерства і перейменований в трест «Львіввуглегеологія» [2, с. 245].

3 липня 1947 р. Володимир-Волинська геологорозвідувальна партія тресту «Львіввуглегеологія» виявила на території Волинської області поклади вугілля. 5 липня 1947 р. начальник Володимир-Волинської геологорозвідувальної партії тресту «Львіввуглегеологія» Вакуров, головний інженер Коврижкін та секретар парторганізації Вольфсон передали Волинському обкому КП(б)У рапорт про те, що на Волині знайдено вугілля. У ньому зазначалося: «Володимир-Волинська геологорозвідувальна партія доповідає вам, що 3 липня 1947 р. о 12.00 свердловина №46, розташована в 5 км на північному сході від м Володимир-Волинського, виявила на глибині 286,5 м. від поверхні вугільний пласт, потужністю 64 см» [12, с. 197−198].

Згодом з'ясувалося, що пласти на північний схід від Володимира-Волинського непридатні для експлуатації, однак пласти збільшуються в потужності на південь і південний захід від міста. Спираючись на результати геологічної розвідки, ЦК ВКП(б) і Рада Міністрів СРСР постановою №80 від 31 січня 1948 р. «Про розвиток видобутку кам'яного вугілля в західних областях України», започаткували освоєння Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну [6, с. 559].

Наказом міністра вугільної промисловості західних регіонів СРСР №33 від 5 лютого 1948 р., з метою прискореного виявлення промислового значення вугільних покладів Західної України та видобутку кам'яного вугілля для потреб промисловості і транспорту західних регіонів СРСР, Міністерству геології веліли утворити геологорозвідувальний трест «Волиньвуглерозвідку» з місцем перебування у м. Луцьку [3, с.1−2]. Згодом відповідно до наказу Міністерства геології та Міністерства вугільної промисловості № 80/98-а від 15 березня 1948 р. Ковельську, Кобринську та Володимир-Волинську геологорозвідувальні партії передали до складу новоутвореного тресту «Волиньвуглерозвідка» [4, с. 1−2].

Організація новоствореного тресту була проведена в короткі терміни. В основний центр робіт − Володимир-Волинський із Донецького басейну була перебазована Лисичанська геологорозвідувальна партія із всіма буровими станками та устаткуванням. 13 березня 1948 р. на станцію Ковель з Луганської області прибув потяг з устаткуванням і особовим складом Лисичанської геологічної партії. Особовий склад поповнювався кваліфікованими робітниками та інженерно-технічними працівниками трестів східних районів Української РСР: Артемвуглерозвідка, Ростоввуглерозвідка, Ворошиловоградвуглерозвідка − усього 235 осіб [13, с. 103].

Перший ешелон буровиків та геологів прибув у Володимир-Волинський 16 березня 1948 р. на чолі із начальником Володимир-Волинської геологорозвідки О. І. Живопулом. На станцію з Ковеля прибули верстати, машини, обладнання і будматеріали. В цей же день почались формуватись бурові бригади. Робітників і мотористів набирали з місцевого населення, з яких було сформовано 10 бригад, і вже у квітні вели розвідувальні роботи. Першу свердловину пробурила бригада старшого майстра І. Й. Гопенка. Робота тривала цілодобово в три зміни. Обладнання було багато, але на той час воно уже було застаріле [8].

Восени 1948 р. з Москви Міністерства геології СРСР, головному геологу «Вольньвуглерозвідки» Михайлу Струєву та старшому геологу Володимир-Волинської геологорозвідувальній партії, випускниці Томського індустріального інституту Вірі Шпаковій, надійшла безапеляційна урядова телеграма «Або в стислі терміни ви знайдете промислові поклади вугілля, або програму їхнього пошуку у Волинській області буде закрито» [1]. Вже у жовтні 1948 р. бригада старшого майстра М. Н. Воробйова відкрила вугільні пласти у с. Бубнів з робочою потужністю товщиною 0,5 м [8], а на початку 1949 р. на околицях села Бужанка в свердловині №117, де буріння проводив волинянин Віктор Ватуля, геологи відкрили робочий пласт потужністю 1 м [11].

Протягом 1950 р. було проведено розвідувальні роботи, що дали можливість дати правильну геолого-економічну оцінку басейну, підготувати значну кількість шахтних


188

ділянок і визначити початок їх промислового освоєння. У 1950−1951 рр. було здійснено початок будівництва нових шахт. На початок 1952 р. були цілком закінчені детальні розвідки Волинського кам'яновугільного родовища і вичерпані основні перспективи подальших геологорозвідувальних робіт у Львівсько-Волинському вугільному басейні.

У березні 1952 р. Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про ліквідацію тресту «Львіввуглегеологія» Міністерства геології СРСР і передачу всіх наступних геологорозвідувальних робі у Львівсько-Волинському вугільному басейні тресту «Волиньвуглерозвідка» Міністерства вугільної промисловості УРСР [2, с. 250].

У червні 1953 р. трест «Волиньвуглерозвідка» реорганізовано у трест «Волинськвуглегеологія», який після закінчення своєї діяльності 15 грудня 1954 р. передав керівництво незначним обсягом залишкових робіт тресту «Укрвуглегеологія», що знаходився у Дніпропетровську [13, с. 104].

У доповідній записці обкому КПУ Центральному комітетові КПУ України секретаря Волинського обкому КПУ І. Грушецького від 12 листопада 1952 р. були здійснені підсумки роботи тресту «Волиньвуглерозвідки»: «За короткий термін широкими пошуковими розвідками, проведеними цим трестом, була охоплена територія Волинської області Української РСР і Брестської області Білоруської РСР загальною площею близько 15 тис. кв. км... В результаті роботи... на детально розвіданих ділянках вже закладено і знаходиться в проходці п'ять шахт, а в 1953−1955 рр. буде почато будівництво ще 3 шахт... а загальні геологічні запаси вугілля у Львівсько-Волтнському кам'яновугільному районі визначаються в 1,3 млрд. т, що дозволяє вважати цей район важливою енергетичною базою» [5].

Геологорозвідувальні роботи здійснювались у важких умовах. Буровий майстер Володимир-Волинської геологорозвідувальної партії А. Панасевич згадує: «...важкі умови суворої зими 1948-1949 років, коли бурили допотопною технікою, коли завозили паливо, запчастини та все інше тракторними саньми раз на тиждень... Мабуть, ніколи не забудуться старим буровикам факели, при яких грілись і якими світили на бурових..., буровий верстат КААМ-500 з його «болячками». Змінний майстер у роботі за ним стояв на лівій нозі і мусив крутити головою на всі 180, а то і на 360 градусів... движок А-22, коли він ішов у рознос, то все живе тікало з бурової, а його 300 кілограмовий маховик відривався і летів на 30-50 м... а весь промащений нафтою і наскрізь продутий вітрами, і промитий дощами гараж, і тих 20 завжди поламаних і несправних ключі. Досі ниють плечі і руки від тих в'язок коронок, перехідників, ніпелів, які носили на бурову часто за 5-10 км по бездоріжжю» [8]. Все ж працю буровиків достойно оплачували, що сприяло збільшенню бажаючих працювати в нелегких умовах геологорозвідувальної роботи: «за місячну зарплату міг купити «Москвича» або доброго мотоцикла. У 1948 р. був успішний місяць в бригаді старшого бурмайстра Чижикова. План виконали більше, як на 200 %. Тому і зарплатню високу отримували» [7].

Іноді на бурових установках внаслідок аварій та відсутності належних заходів охорони праці, гинули робітники. А. Панасевич згадує один такий випадок: «Не можу не згадати змінного бурового майстра з Донбасу Леоніда Онищенка, який ціною власного життя не допустив аварії на буровій. На головку дрофовського копра він поліз у тридцятиградусний мороз уночі, щоб направити трос, який злетів... Трос Льоня надів, та злізти сам не зміг. А коли його товаришам вдалось зняти з висоти, було пізно. Можна навести сотні імен самовідданих у праці першопрохідців-буровиків, які не рахувалися ні з часом, ні з власним здоров'ям» [9].

Отже, завдяки геологорозвідувальним роботам у Волинській області, було відкрито новий кам'яновугільний басейн України, а його розробка сприяла потужному економічному розвитку не лише області, яка була в основному аграрною, але і всієї Західної України та Білорусії. Праця геологорозвідників була важко, адже не існувало прокладених транспортних шляхів, погані житлові умови, недостатньо розвинена охорона праці та відсутність нового обладнання і все ж вони виконали перед ними поставлені завдання, що іноді коштувало працівникам трестів здоров'я та життя, з якими не рахувалася радянська влада.


189

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Адамова Т. І ось він ‒ довгоочікуваний успіх / Т. Адамова // Володимир вечірній. ‒

2008. ‒ 31 січня. 2. Багатства надр України. Розвиток геологорозвідувальної справи за роки Радянської

влади / [ред. В. Г. Бондарчук]. – К.: Наук. думка, 1968. – 352 с. 3. Державний архів Волинської області, ф.р-361, оп. 1, спр. 1. 4. Державний архів Волинської області, ф.р-361, оп. 1, спр. 2. 5. Із доповідної записки обкому КПУ Центральному Комітету КПУ про роботу тресту

«Волиньвуглерозвідка». 12 листопада 1952 р. / Волинь Радянська (1939-1965 рр.). Збірник документів і матеріалів // [упоряд. В. О. Замлинський]. – Л.: «Каменяр», 1971. – Ч. 3. – С. 197.

6. Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. / [гол. ред. І.С. Клімаш]. ‒ К.: Гол. ред. УРЕ, 1968-1971. ‒ Т.3. Волинська область. ‒ 1970. ‒ 748 с.

7. Панасевич А. Бурова гвардія ‒ основа вуглерозвідки / А. Панасевич // Володимир вечірній. ‒ 2008. ‒ 31 січня.

8. Панасевич А. Починалося це так. Спогади ветерана, який брав участь у відкритті Львівсько-Волинського вугільного басейну / А. Панасевич // Радянська Волинь. 1990. ‒ 26 серпня.

9. Панасевич А. Тепло сонячного каменя. Про тих, хто першим розвідував і освоював Львівсько-Волинський вугільний басейн / А. Панасевич // Слово правди. ‒ 1990. ‒ 6 квітня.

10. Повідомлення газети «Вільна Україна» про будівництво шахт в західних областях Української РСР. 14 грудня 1939 р. / Соціалістичні перетворення в західних областях Української РСР (1939-1979 рр.). Збірник документів та матеріалів. ‒ К.: Політвидав України, 1980. – С. 39.

11. Попов І. Так народжувався басейн / І. Попов // Слово правди. ‒ 1980. ‒ 26 листопада. 12. Рапорт Володимир-Волинської геологорозвідувальної партії обкому КП(б)У про

знаходження кам'яного вугілля. 5 липня 1947 р. / Волинь Радянська (1939-1965 рр.). Збірник документів і матеріалів // [упоряд. В. О. Замлинський]. – Л.: «Каменяр», 1971. – Ч. 3. – С. 197–198.

13. Смаль О. Історія дослідження та геологорозвідки кам'яновугільних покладів Західної України / О. Смаль // Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис. − Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. ‒ Ч. 9. ‒ С. 100-105.

УДК 94 (477)"1648/1657"

Андрій Закревський


НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА 1648-1657 РОКІВ.

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ В ПЕРІОД ГЕТЬМАНУВАННЯ

БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Розгляд вкладу Б. Хмельницького у формування української ідеї. У статті зображуються погляди гетьмана на походження та формування українського народу, програму визволення з польської неволі.

Ключові слова: Б. Хмельницький, національна ідея, формування козацької держави, українська політика, незалежність.

Consideration of B. Khmelnytsky's contribution to the formation of the Ukrainian idea. The article depicts Hetman's views on the origin and formation of the Ukrainian people, the program of liberation from Polish captivity.

Key words: B.Khmelnytsky, national idea, formation of the Cossack state, Ukrainian politics,independence.


190

Сьогодні Україна переживає важкі часи: cерйозні економічні проблеми, повсюдна

корупція, різке падіння курсу валют. Проте, на мою думку, найголовнішою проблемою є

втрата територій через російську агресію на Сході, що наносить неабиякого удару по нашій

державі. Україна воює і неоголошена війна, яка ведеться Росією проти нас, визначається як

«гібридна», «нелінійна», або «війна керованого хаосу». Така війна поєднує військові,

інформаційні, терористичні та інші агресивні дії, скоординовані з єдиного центру і

спрямовані на досягнення визначеної стратегічної мети. Метою цієї війни є повне

підпорядкування України планам Кремля. Можна сказати, що наша країна знаходиться у

боротьбі за самостійність та національну ідею так само як і в період гетьманування Богдана

Хмельницького.

Формування нації вимагає практичного втілення у життя національної ідеї. Народи, які

не зуміли чітко усвідомити свою сутність, корінні інтереси, цілі та шляхи їх реалізації,

приречені на зникнення. Український етнос у минулому неодноразово ставав на шлях

творення власної держави, але так і не зумів утвердитися в якості самостійного політичного

суб'єкта. Успіх нинішнього українського відродження в неабиякій мірі залежить від того, чи

зуміємо ми об'єктивно і критично проаналізувати власний історичний досвід,а також

усвідомити, як формувалася і функціонувала українська національна ідея в козацьку добу,

особливо тоді, коли гетьманував Богдан Хмельницький. Осмислення потреби політичного

суверенітету народу, боротьба за його досягнення і побудова національної державності є

головною ознакою нації як вищого рівня розвитку етнічної спільності. Який зміст мала

українська національна ідея в період гетьманування Б.Хмельницького і яким був його внесок

у формування національної ідеї?

Універсальне уявлення про систему поглядів Богдана Хмельницького на тогочасне

українство і програму його дій дає позиція, висловлена Гетьманом перед послами короля

Яна-Казимира у лютому 1649 р. «Виб’ю з лядської неволі руський народ увесь!» ‒ казав він.

«Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру...

Поможе мені в тому чернь уся границю війною не піду. Досить маю в Україні, Поділлі і

Волині тепер... у князівстві моїм по Львів, по Холм і Галич» [1, с. 200] . Звісно ж , не всі цілі

було реалізовано, але власне за цю програму, за ці цілі боровся гетьман Війська Запорізького

до останнього свого подиху. З наведеної цитати бачимо, що називав Б.Хмельницький народ

свій «руський» і бачив територію його розселення від кордонів з Московським царством на

Сході і «по Львів, по Холм і Галич» - на Заході. Основними землями, які мали об'єднатися в

«королівстві Руськім», були Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, Поділля,

Волинь, Галичина, південні землі, які опікувала Запорізька Січ. На початку Визвольної війни

(1648 ‒ червень 1649 р. ‒ до підписання Зборівського договору) про національну ідею можна

говорити лише на психологічному рівні, як про ідею, що об’єднала всі верстви суспільства,

утвердивши суспільну єдність, акумулювалася в ідею православної віри і збереження

козацьких прав та вольностей. Презентувавши свою програму боротьби за віру православну і

вольності, Хмельницький показав себе як непоганий психолог, адже акцентуючи увагу на

«вольностях», які кожна суспільна верства сприймала по-своєму, легко було згуртувати різні

сили ‒ козаків, селян, міщан, а ідея захисту віри піднімала на боротьбу православне

духовенство [2, с. 35–39]. Зазивні до повстання універсали звертають увагу на «невиносний

польський гніт» і на необхідність ліквідації останнього. Відтак гетьман пропонує «скинути

ярмо урядовців», тобто польську владу, і «здобути свободу», тобто про творення своєї

держави не йдеться. Лише в Зборівському трактаті від серпня 1649 р. говориться про

забезпечення прав «шляхті віри руської» [3, с. 176–178], при цьому державна мова мала бути

українською, захищалися й церковні права. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем,

Пилявцями, переможний похід на Замостя створили нову ідеологію українців: вони

зрозуміли свою вагу, свою силу. До війська Хмельницького «...переходило багато

спольщених українців-шляхтичів, людей з широкою освітою, які сприяли створенню

державницької ідеології Богдана» [4, с. 16]. Таким чином, за період 1648-1654 рр.


191

національна ідея еволюціонувала від козацького автономізму до незалежної соборної

держави, а виступаючи спочатку як прагнення до самозбереження в умовах польського

панування, вона набувала форм протесту проти останнього. Відчувши свободу, козацтво

впевнено рухалось вперед. Вже 1 серпня 1650 року Б. Хмельницький відверто заявляє

посланцям магнатів: «Я вільний підданий, кому захочу, тому й буду підданим» [5, с. 72]... А

в універсалі від 24 березня 1652 року він свідомо грає на популярних ідеях (наприклад, ідеї

свободи), зокрема зазначаючи: «Важко буде забути, що він (козак ‒ О.П.) був паном, а на

війні рівнявся з паном», відтак «тепер нам ляхам коритися не слід», а народ «має з неволі

видертися» [6, с. 245-247]. Московські статті 13 березня 1654 р. юридично визнають

Козацьку державу під протекторатом російського царя, однак зустріч з російською ідеєю

зумовила позицію оборонності в українській суспільній свідомості. Так, виникала потреба

легітимізувати владу. Говорячи загалом про зовнішню та внутрішню політику

Хмельницького в роки Національно-визвольної війни, можемо сказати, що справи йшли не

досить добре.

По-перше, він недостатньо уваги приділяв мобілізації, узгодженню дій і консолідації

усіх українських сил у Визвольній боротьбі. Це, в першу чергу стосується недооцінки

життєвих потреб і ролі селянства, яке повсюдно піднялося на боротьбу, громило маєтки

польських магнатів і шляхти, костьоли, урядові інституції, прагнуло влитися в козацькі

загони. Але Гетьман ні не підтримав цю боротьбу, ні навіть не подбав про те , щоб закріпити

її здобутки законодавчо. Часто Хмельницький вживав суворих заходів для приборкання

невгамовної селянської стихії, дозволяв шляхті чинити над «черню» розправи.

По-друге, Хмельницький надто великі надії покладав на зовнішні сили і витрачав на їх

пошук і мобілізацію багато зусиль. В певній мірі це було виправданим: до цього зобов’язував

колоніальний стан і уразливість геополітичного розташування України. Необхідно було

ефективно протидіяти метрополії й уникати війни на два, а то й на три-чотири фронти. Але

«кошмар коаліції», який переслідував Гетьмана, не завжди сприяв сприйняттю оптимальних

рішень. Особливої критики заслуговує надто тісна спілка з кримськими татарами, які часто

зраджували Запорозьке Військо у найвідповідальніші моменти боротьби (Зборівська битва,

битва під Берестечком та ін.).

По-третє, і це мабуть не останній по важливості недолік у практичних діях

Хмельницького, Гетьман досить часто зволікав із прийняттям політичних рішень, не доводив

почату справу до кінця у вигідних для Запорозького Війська умовах. Особливо це стосується

перших років боротьби, коли панував незборимий народний ентузіазм і безмежною була

довіра до Хмельницького, коли фортунило у воєнних діях. Немає сумніву, що

Б. Хмельницький та інші патріоти України мріяли про суверенність свого народу. І ця мрія

була, так би мовити, стратегічною, кінцевою метою національно-визвольного руху. Але

національна ідея, маючи ідеальний відтінок, не має права бути утопією. Вона, як практичний

засіб, повинна міцно стояти на фундаменті економічних, соціальних, політичних та інших

відносин. Б. Хмельницький досить обережно ставився до висунення гасла юридично

незалежної козацької України, добре розуміючи небезпечність такого кроку за тодішніх

політичних умов та реальну вагу Війська Запорозького в системі європейського

світопорядку. Але водночас вільним вибором суверена він ніби заявив про свої претензії на

статус практично незалежного правителя. Можна зазначити, що в політичній програмі

Хмельницького поєднувалися традиційні і новаторські ідеї, по суті вона являла собою синтез

авторитаризму та ідеї релігійного відродження. Але навряд чи можна погодитися з тією

оцінкою Б. Хмельницького, яку дав свого часу М. Грушевський: «Затхлиною і мертвечиною

віє на нас з декларацій гетьманського осередку всього свого десятиліття».

Отже, ми повинні завжди пам’ятати, що Богдану Хмельницькому вдалося об’єднати всі

патріотичні сили навколо великої ідеї національного визволення. Він спромігся спрямувати

енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності.

Хмельницький спробував розробити наріжні принципи національної державної ідеї.


192

Обдуманність його соціально-економічної політики зумовила класову стабільність, не

допустила спалаху громадянської війни на перших етапах творення української держави. Та

найбільше виявився талант Хмельницького як новатора військової справи, військового

стратега, дипломата, воєначальника. Його дипломатичний талант дав змогу забезпечити

прорив на шляху до міжнародного визнання козацької України і саме він взяв на себе тягар і

очолив ту національну революцію, яка відродила українську державність, яку


1. Холмський І. Історія України. ‒ Нью-Йорк; Мюнхен. 1949. ‒ С.200.

2. Нагорна Л.П. Богдан Хмельницький // Віче. ‒ 1993. ‒ №12. ‒ С. 35–39.

3. Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. ‒ К.: Дніпро, 2001. ‒ Т. 3.

‒ Кн. 1. ‒ С. 176–178.

4. Полонська-Василенко Н.Д. Історія України. ‒ К.: Либідь, 1995. ‒ Т. 2: Від середини

XVII ст. до 1923 р. ‒ С. 16.

5. Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. ‒ К.: Дніпро, 2001. ‒ Т.3.

‒ Кн. 1. ‒ С. 72.

6. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII–XVIII ст.: проблеми

формування, еволюції, реалізації. ‒ К.: Альтернативи, 1997. ‒ С.245–247.

Науковий керівник: старший викладач Комова О.С.

Віра Ільїна


ПОЧАТОК РОЗВИТКУ СКЛЯНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ НА ДОНБАСІ

Наприкінці ХІХ століття перші заводи з виробництва скла з’явилися на Донбасі. До

цього призвели великі запаси сировини та високоякісного вугілля для виробництва. У цей час

ділянка землі під будівництво заводів була куплена бельгійською акціонерною компанією. За

короткий час Донбас виробляв 2/3 українського скла.

Ключові слова: скляна промисловість, запаси скла, бельгійська акціонерна компанія,

завод з виробництва пляшок.

At the end of the 19th century first glass factories appeared in Donbass. A large deposits of

raw materials for the glass industry and of high-quality coal have led to it. At that time a plot of

land was purchased for building plants by the Belgian Joint-Stock Company. For a short period of

time Donbass produced 2/3 of Ukrainian glass.

Key words: the glass industry, deposits of glass, Belgian Joint-Stock Company, the bottle

factory.

Скляна промисловість, як галузь виробництва, зародилася ще у античну добу, коли в

українські землі торговці привозили скляні прикраси, а згодом і посуд з Греції і грецьких

міст.

До середини ХІХ століття скло вироблялося на невеличких фабриках ‒ гутах. А вже

наприкінці ХІХ століття з’являються великі скляні заводи [6, с. 8-10].

Сировиною для скляної промисловості є насамперед різнозернисті кварцові піски, які

повинні містити в собі не менше 85‒90% кремнезему. Найбільші запаси скляних пісків в

Україні знаходяться на Донбасі й у лісовій смузі (близько 110 млн т.). Найбільші родовища:

Авдіївське (Донецька область), Новоселівське (Харківська) та Глібівське (Чернігівська).

Також у середині ХІХ століття почалася розробка великого запасу високоякісного, у тому

https://uk.wikipedia.org/wiki/19_століття

https://uk.wikipedia.org/wiki/Гута

https://uk.wikipedia.org/wiki/Кремнезем

https://uk.wikipedia.org/wiki/Пісок

https://uk.wikipedia.org/wiki/Україна

https://uk.wikipedia.org/wiki/Донбас

https://uk.wikipedia.org/wiki/19_століття


193

числі коксованого, вугілля на території східного соціально-економічного району України.

Таке вугілля найбільш придатне для підігріву печей для плавки скла. Великі запаси сировини

та близьке розташування джерела енергії призвели до появи великих заводів на Донбасі, а

саме у Лисичанському й Костянтинівці.

11 серпня 1895 року була складена купча

на придбання тут ділянки землі та розпочалося

вищезазначене будівництво за рахунок

бельгійських інвестицій [6, с. 23] (Рис. 1)

14 червня 1896 року Комітет Міністрів

Російської імперії дозволив Бельгійському

акціонерному товариству під назвою «Донецькі

скляні заводи» розпочати роботу з улаштування

та

експлуатації

скляного заводу

у Сантуринівці,

Бахмутського повіту (частина сучасного міста

Костянтинівка).

Товариство засновано в 1896 році і вже на початку

ХХ століття об'єднувало в собі три заводи: скляний,

хімічний та пляшковий [4, с. 380; 3, с. 1] (Рис. 2).

З початку було побудовано хімічний завод, а вже у

1896-1898 рр. – скляний та пляшковий (Рис. 3).

Директором-розпорядником з 1903 року був призначений

інженер Валентин Людвігович Гомон, що оселився в

Костянтинівці.

Хімічний завод був постачальником сульфату для

скляного та пляшкового заводу ‒ необхідного і головного

продукту для виробництва скла та пляшок. Завод

складався з п'яти свинцевих камер для виробництва

сірчаної кислоти і п'яти апаратів для її концентрації, семи

печей для фабрикації сульфату і соляної кислоти, а так само інших апаратів і машин [6, с. 37-

39].

Роль хімічного виробництва була настільки значною, що в 1911 році Товариство

Донецьких скляних заводів було перейменовано в Товариство Донецьких скляних і хімічних

заводів. Усі продукти, як зазначалося, завдяки

вдосконаленим апаратам та способу їх

вироблення, відрізнялися високою якістю і в

той же час досить доступні за ціною [3, с. 12].

Пляшковий завод, у свою чергу,

постачав на хімічний балони і бутлі для

упаковки та транспортування продукції.

Пляшковий завод на той час мав чотири

величезні ванни і виробляв пляшки чотирьох

кольорів: зелені, темно-зелені, жовті та

напівбілі. За своїми розмірами завод

вважався найбільшим в Російській імперії

(до складу якої входив Донбас) з

продуктивність ‒ до 40 млн. пляшок на рік [6, с. 37-39] (Рис. 4).

Рис. 2. Створення товариства

Рис. 1. Купча продажу землi

Рис. 3. Завод виробництва пляшок


194

Вироблялися пляшки монопольні, пивні, винні, хересні, шампанські, зельтерські та

інші. У процесі було задіяно 1600 осіб. Прейскурант Товариства повідомляв: «На заводе

работают свыше 100 сортировщиц, благодаря чему качество бутылок вне конкуренции.

Отличаются изяществом отделки и прочностью» [3, с. 2].

Скляний же постачав хімічний і пляшковий своїм склом, а також й боєм скла,

необхідним для поліпшення якості пляшок.

Скляний завод мав два басейни для варіння

скла, що вміщували по 20 тис. пудів

скляної маси. Виробництво досягало двох

мільйонів літрів скла на рік. Завод

виробляв віконне бемске скло різної

товщини, матове, напівматове, гофроване,

кольорове, дзеркала, скло для фотографій

тощо. На заводі працювало близько 1500

чоловік (Рис. 5). «Все товары грузятся

своими рабочими прямо в вагоны,

доходящие до станции назначения без

перегрузки, что очень важно для такого

товара, как стекло, химических продуктов и

бутылок», ‒ повідомляв прейскурант

Товариства Донецьких і скляних заводів

[3, с. 3].

З 1 липня по 1 жовтня 1910 року в Катеринославі (нині ‒ Дніпро) проходила Південно-

Руська обласна сільськогосподарська, промислова і кустарна виставка. Сучасні регіональні

виставки не можуть йти в порівняння з масштабам: жодна з них не триває 100 днів і не

готується так ретельно. Від

Костянтинівки у виставці брали участь

два Товариства: Донецьких скляних і

дзеркальних заводів. Серед скляних

заводів, які експонували свої вироби,

найбільшим експонентом було

Товариство Донецьких скляних заводів в

Костянтинівці [2, с. 5].

Виставка мала назву обласної і

включала весь Південь Російської

імперії. До нього входило п'ять губерній:

Катеринославська (до складу якої

входила сучасна Донецька), Полтавська,

Таврійська, Харківська і Херсонська, а

також дві області ‒ Кубанська і Війська

Донського. Крім того, виставлялися експонати з інших регіонів і навіть інших країн.

Урочисте відкриття виставки відбулося 1 липня 1910 року о 12 годині дня. Для

виставки було відведено цілих два парки: Міський і Технічний. Пройшовши арку біля входу

в Міський сад, відвідувач опинявся на алеї, в кінці якої височів фронтон головного

павільйону ‒ Таврійського палацу. Справа через алею від цього палацу демонструвалася

продукція костянтинівських промислових підприємств.

Експонатом скляного, хімічного і пляшкового заводів був невеликий, витончений

павільйон (Рис. 6), збудований в мавританському стилі, у якому все ‒ стіни, дах, вікна, двері

‒ було зроблено з різнокольорового скла виробництва заводу. Біля павільйону були

виставлені величезні балони, піраміди з пляшок тощо. Цей павільйон був визнаний

справжнім витвором мистецтва. У пресі із захопленням описували його. Один з таких

Рис. 4. Упаковка пляшок

Рис. 5. Робiтники скляного заводу


195

відгуків опублікований в «Приднепровском крае»

від 3 вересня 1910 року: «Павильон построен в

арабско-мавританском стиле. Почти всё, что есть

наиболее характерного и привлекательного в

арабском стиле, нашло себе верное выражение в

этом павильоне» [5].

Незважаючи на яскравість східних фарб,

відвідувачів вражало те, що у всьому переважала

гармонія тонів і благородство поєднань, які

свідчили про блискуче виконане художниками-

будівельниками завдання.

Цьому, звичайно, сприяло те, що саме по собі

скло є благородним художнім матеріалом: матове,

широкувате, візерункове, золотисте ‒ воно давало своєрідну красу і життєвість павільйону,

який в довершення був увінчаний розкішним куполом з амальгамованого скла та

закінчувався шпилем з півмісяцем. Павільйон справляв велике художнє враження [5].

Товариство Донецьких скляних заводів з Костянтинівки отримало найвищу нагороду

Міністерства торгівлі і промисловості Російської імперії ‒ велику золоту медаль ‒ за

виробництво пляшок, скла і організацію справи.

Товариства дзеркальних і скляних заводів продемонстрували своє виробництво в

найкращому світлі. Якість продукції була гідно оцінена. Південно-Руська виставка була

далеко не першою і не останньою, де Костянтинівські промислові підприємства отримали

найвищі нагороди. Однак саме Катеринославська експозиція 1910 року визнана

найуспішнішою з усіх обласних виставок, які коли-небудь влаштовувалися в

дореволюційний час [6, с. 76].

На піку свого розвитку в першій чверті 20 сторіччя на пляшковому заводі

функціонували п'ять великих ванн, об'єм виробництва збільшився з 10 до 50 мільйонів

пляшок. Асортимент їх був великим. Були чотири різновидності кольору. Пляшки

видувалися вручну майстрами-склодувами за допомогою спеціальних набірних трубок і

прес-форм (Рис. 7). Так само було започатковано виробництво аптечної посуди (для ліків),

пізніше ‒ ізолятори, банки, балони, черепиця [6, с. 80].

Скляний завод мав дві великі печі-басейни для варіння та фабрикації скла. Путівник за

1902 р. писав: «В стеклянном заводе здание, соединяющее два бассейна для выплавки стекла,

имеет около ста пятидесяти сажень длины (около 320 м ‒ авт.)».

З початку свого створення і до

першої чверті 20 сторіччя Товариство

Донецьких скляних заводів в

Костянтинівці під фабричною маркою

«Два колокола» отримало вісім

золотих медалей на виставках у Києві,

Ростові-на-Дону (два рази), Казані,

Петербурзі, Катеринославі та Одесі.

Скло використовувалося для

будівництва Ливадійського палацу та

величних споруд у Криму [1].

У 1913 Донбас давав вже 2/3

продукції українського скла. Кількість

заводів в Україні у 1913 була близько

40 (зокрема на Донбасі ‒ 10, на Волині ‒ 15). Загальна продукція українського скла

становила 6,7 млн. тон [6, с. 95].

Рис. 6. Павiльйон на виставцi

Рис. 7. Видувка скла


196


1. Календарь-ежегодник «Приднепровье». ‒ Екатеринослав, 1911.

2. Памятная книжка Екатеринославской губернии, 1911.

3. Прейскурант общества Донецких стекольных и химических заводов. Константиновка.

– Москва, 1912.

4. Путеводитель и каталог Южно-Русской областной сельскохозяйственной,

промышленной и кустарной выставки. – Екатеринослав, 1910.

5. Южно-Русская областная выставка. Художественный павильон общества Донецких

стекольных заводов // Приднепровский край. – 1910. ‒ 3 сентября. ‒ № 4056.

6. Новосельский А.М., Карпова Р.Н. Константиновские заводы на Южно-Русской

выставке 1910 года. Лiтопис Донбаса: краезнавчий збiрник №19. ‒ Донецьк: Донбас, 2011.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Клименко К.О.

УДК 930.1:94(477)

Діана Мекіса, Вікторія Білик


ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ У МЕСОПОТАМІЇ

(ЗА СТАРОВАВИЛОНСЬКИМИ ТА СЕРЕДНЬОАССИРІЙСЬКИМИ ЗАКОНАМИ)

У статті показано правове становище жінки у стародавній Месопотамії. На основі

порівняльного аналізу законів Хаммурапі та середньоассирійських законів визначено основні

відмінності у становищі жінки в Ассирійській та Вавилонській державах в І пол. ІІ тис.

до н. е.

Ключові слова: Стародавній Схід, Месопотамія, Ассирія, Вавилонія, жінка, правове

становище, Закони Хаммурапі, Середньоассирійські закони.

In the article is shown woman’s legal status in ancient Mesopotamia. Basing on comparative

analysis of Laws of Hammurabi and Assyrian laws is defined the main differences between the

condition of women in Assyria and Babylon countries in the first half of the second millennium B.C.

Key words: Ancient East, Mesopotamia, Assyria, Babylon, woman, legal status, Laws of

Hammurabi, Assyrian laws.

Місце та роль жінки у суспільстві – одне з одвічних питань. Сьогодні ми спостерігаємо

активну присутність жінок в усіх сферах життя – політичній, економічній, культурній.

Однак, жіноцтво пройшло довгий шлях, перш ніж досягти таких результатів. Але і зараз у

різних куточках планети правове становище жінок кардинально відрізняється. Скажімо,

європейські жінки у питанні рівноправності з чоловіками досягли значних успіхів, а от на

Сході, де найраніше сформувалася цивілізація і виникли перші державні утворення, правове

становище жінки істотно відрізняється – у багатьох східних країнах вона і надалі продовжує

мати обмежені права. Такі традиції були закладені ще у давнину в перших цивілізаціях

Стародавнього Сходу. І якщо, наприклад у стародавньому Єгипті жінка все-таки володіла

певними правами, могла, до прикладу, здобути освіту, займатися науковою діяльністю, то у

Межиріччі жіноцтво мало вкрай обмежені можливості для реалізації власного потенціалу.

Месопотамія (Межиріччя, Дворіччя) – територія сучасних Іраку та Сирії, в науці ж це

поняття включає в себе долини річок Тигр та Євфрат з навколишніми низовинами. У різні

періоди стародавньої історії на цих територіях виникали та розвивалися різні державні

утворення. Однак, найбільшими державами, що відіграли помітну роль в історії

Стародавнього Сходу, мали визначальний вплив на цивілізаційні процеси тут були


197

Вавилонська (на півдні Месопотамії) та Ассирійська (на півночі Месопотамії) держави,

існування яких відноситься до XX–VI ст. до н. е. [3, с. 35]. Упродовж зазначеного часу, ці

держави мали періоди злетів і падінь. Періоди грандіозних завоювань змінювалися

політичним крахом і занепадом, що відповідно позначалося і на внутрішньому житті цих

держав. Примітно, що саме історія стародавньої Месопотамії має достатню джерельну базу,

яка дає можливість з’ясувати, зокрема, й особливості соціальної структури населення регіону

в найдавніший період, визначити його правове становище. Таку інформацію, зокрема містять

Закони вавилонського царя Хаммурапі (I пол. XVIII ст.. до н. е.) та середньоассирійські

закони (XVІ–XIV ст. до н. е.). Ці закони були складені на різних територіях Месопотамії у

різні історичні періоди, вони не стосуються загальних законодавчих прав, а є прикладом

кодифікації звичаєвого права. Тим не менше, аналіз цих законів дозволяє скласти загальне

уявлення про розвиток старовавилонського та староассирійського суспільства. Зокрема

аналіз статей законів дозволяє порівняти становище жінки у Вавилонії та Ассирії зокрема та

показати характерні особливості правового становища жінки на Стародавньому Сході в

цілому.

Найдавнішою і найбільш поширеною формою одруження у стародавньому Вавилоні

прийнято вважати «купівлю нареченої», тобто згоди жінки на шлюб ніхто не потребував.

Так, за дівчинку від трьох до дев'яти років платили викуп у розмірі 20 сиклів срібла, від

дев'яти до дванадцяти років – 30 сиклів. Чоловік, який не мав засобів, для того щоб викупити

наречену, міг за неї «служити» [4, с. 217]. Ідеальним шлюбним віком для дівчинки вважалося

дев'ять років, для хлопчика – тринадцять. При покупці нареченої у присутності свідків

укладався відповідний договір: «Если человек взял жену и не заключил с ней договора, то

эта женщина – не жена» [1, §128].

У середньоассирійських законах не згадується про шлюбний вік, проте, дослідивши ці

закони, з впевненістю можна сказати, що ранні шлюби були нормою. В Ассирії так само як і

у Вавилоні, шлюби укладалися без згоди жінки. Переважно все відбувалося так: чоловік

просто домовлявся з батьками нареченої, або ж домовленість укладали батьки з обох сторін.

Навіть якщо жінка і чоловік ще не були офіційно одружені, чоловік все одно мав право на те,

щоб забрати «подарунки», які дарував їй : «Если женщина живет еще в доме своего отца, и

ее муж постоянно к ней приходил, то все подарки, которые муж ей дарил, он может забрать

как свою собственность. Но он не может предъявлять претензий к дому ее отца» [2, §27].

Тобто ні про які почуття, не могло бути й мови.

Якщо шлюб не був офіційно укладений у зв’язку зі смертю потенційного чоловіка, то

подарунки цього померлого чоловіка не переходили до жінки, вони повинні були стати

майном його синів, а лише у випадку відсутності синів, жінка могла забрати собі ці

подарунки: «Если женщина живет еще в доме своего отца, а муж ее умер, то все брачные

дары, которые ее муж надел на нее, могут забрать сыновья ее мужа, если они есть. Если же

сыновей ее мужа нет, она сама их заберет» [2, §26]. У разі смерті жінки Закони Хаммурапі

передбачали успадкування приданого дітьми жінки: «Если человек взял жену и она родила

ему сыновей, а затем эта женщина умерла, то по поводу ее приданого ее отец не может

предъявлять иска; ее приданое принадлежит только ее сыновьям» [1, §162].

Вавилонське законодавство забороняло нерівноправні шлюби, проте, деякі закони

передбачали можливість шлюбу між вільними і рабами. Державний або приватний раб міг

одружитися з вільною жінкою і, навпаки, рабиня могла вийти заміж за повноправного

чоловіка: «Если либо дворцовый раб, либо же раб мушкенума взял в жены дочь

полноправного человека и она родила сыновей, то хозяин раба не может предъявить иска к

сыновьям дочери полноправного человека относительно рабства» [1, §175]. Причому, при

нерівноправних шлюбах рабиня отримувала статус вільної, а вільна жінка зберігала своє

соціальне становище. Діти в обох випадках мали статус вільних, тобто успадкування

соціального статусу відбувалося по жіночій лінії. Середньоассирійські закони, на жаль, не


198

містять інформації про те, чи могли одружуватися між собою представники різних

соціальних станів

На відміну від Ассирії, у Вавилоні жінка мала певні майнові права, зокрема, вона мала

право на власне придане. Вавилонська жінка мала право на успадкування майна: «Если эта

женщина не согласна жить в доме своего мужа, то он должен возместить ей ее приданое,

которое она принесла из дома своего отца, и она может уйти» [1, §149].

Вавилонське законодавство чітко регламентувало сімейні відносини, де жінка значно

поступалася у правах чоловіку. Наклеп жінки на чоловіка, чи самовільне покидання жінкою

дому каралося смертю, а наслідком наклепу чоловіка на жінку було лише розлучення. Якщо

чоловік виявляв бажання розлучитися зі своєю бездітною дружиною, то він повинен був

заплатити викуп і повернути їй придане: «Если человек захочет оставить свою супругу,

которая не родила ему детей, то он должен дать серебро, равное ее выкупу, а также

восстановить ей приданое, которое она принесла из дома своего отца, а затем он сможет ее

оставить» [1, §138]. Коли ж дружина відмовлялася жити з чоловіком, то вона, не маючи

вагомих на це причин (як то зрада чоловіка і т.д.), могла бути жорстоко покарана: втоплена,

вбита або віддана у рабство: «Если жена человека, которая проживает в доме человека,

захочет уйти и начнет вздорничать, разорять свой дом и унижать своего мужа, то ее должны

уличить, и, если ее муж сказал: «Я ее оставлю», он может ее оставить и ничего ей не дать с

собой за оставление ее. Если ее муж сказал: «Я ее не оставлю», то ее муж может взять в

жены другую женщину, а эта женщина должна жить в доме своего мужа как рабыня

[1, §141]. Якщо ж у вавилонської жінки була вагома причина для розлучення, то вона могла

його отримати. До таких причин належала зрада чоловіка. Однак, чоловік за зраду не ніс

жодного покарання: «Если женщина возненавидела своего мужа и сказала: «Не бери меня»,

то дело ее должно быть рассмотрено в ее квартале, и, если она блюла себя и греха не

совершила, а ее муж гулял и очень ее унижал, то эта женщина не имеет вины: она может

забрать свое приданое и уйти в дом своего отца» [1, §142].

Сімейне право по відношенню до ассирійської жінки було набагато жорстокіше, вона

взагалі не мала права на розлучення. У випадку зради жінки, чоловік мав право вирішувати

долю як жінки, так і її коханця; чоловік міг як вбити їх обох, так і помилувати. Проте, дуже

важливо, що покарання для жінки і коханця мало бути однакове: «Если человек застал

мужчину со своей женой, клятвенно обвинил его, уличил его и убил их обоих, вины на нем

нет. Если же он схватил его и привел либо к царю, либо к судьям, клятвенно обвинил его и

уличил, то, если муж убивает свою жену, он может убить также и мужчину. Но если он

только отрежет своей жене нос, он может кастрировать мужчину и изуродовать все его лицо.

А если он отпустил свою жену, он должен отпустить и мужчину» [2, §15].

Закони Хаммурапі теж передбачають кримінальне покарання за подружню невірність з

боку жінки. Зрада з боку дружини каралася смертю: «Если жена человека была схвачена

лежащей с другим мужчиной, то их должно связать и бросить в воду. Если хозяин жены

пощадит свою жену, то и царь пощадит своего раба» [1, §129, §143]. За порушення вірності

жінка каралася набагато суворіше, ніж чоловік, на поведінку чоловіка зверталася менша

увага, ніж на поведінку жінки. Проте, за певних обставин жінка могла бути і виправдана,

якщо чоловіка взяли в полон і жінка не мала засобів для існування, то вона могла

одружитися з іншим чоловіком: « Если человек был взят в плен, а в его доме нет пропитания,

и его жена вступит в дом другого, то эта женщина не имеет вины» [1, §134].

В середньоассирійських законах теж відображено права, які мала жінка, коли її чоловік

потрапляву полон. Вона була зобов’язана чекати його 2 роки, якщо протягом цього часу в неї

не було засобів для існування, то жінка мала право піти у храм і попросити допомоги. Якщо

чоловік повертався додому в означений термін, а жінка вийшла заміж за іншого, він мав

право вимагати повернення дружини назад, проте він не мав права на дітей, народжених нею

у другому шлюбі – діти залишалися з батьком. У випадку, якщо чоловік не з’являвся за ці 2

роки, жінка офіційно оголошувалася вдовою: «Если женщина отдана замуж, но ее мужа


199

забрал враг, а свекра или сына у нее нет, она должна два года оставаться верной своему

мужу. Если в течение этих двух лет у нее не окажется еды, она должна пойти и объявить об

этом. Если она – приписная дворца, то ... (начальник??) ее должен ее кормить, а она должна

работать на него. Если же она – жена хупшу, то его ... (командир??) должен ее кормить, а она

должна работать на него. А если ее муж нес в своем общинном поселении повинность за

поле и дом, она должна пойти и объявить судьям так: «Мне нечего есть!» Судьи должны

вопросить старосту и старейшин общинного поселения и, поскольку он нес повинность за

поле в этом общинном поселении, должно выдать ей поле и дом для ее содержания на два

года и передать ей. Она должна там жить, и ей должны написать табличку. По истечении

двух лет она может поселиться с новым мужем по своему желанию, и ей должны написать

табличку, как вдове. Если затем ее отсутствовавший муж возвратился в страну, он может

забрать свою жену, которая вновь вышла замуж. Он не может потребовать детей, которых

она родила новому мужу, но лишь новый муж может их забрать. Поле и дом, которые были

проданы за полную цену ради ее пропитания, он, если он не поступает вновь на царскую

службу, может выкупить за ту же цену и забрать. Если же он не возвратился, умер в другой

стране, царь может отдать его поле и дом, куда захочет» [2, §45].

У Вавилоні шлюбний викуп і подарунки втрачалися нареченим, якщо він відмовлявся

від шлюбу, але поверталися у подвійному розмірі у разі відмови батька нареченої;

поверталися вони й у випадку смерті бездітної нареченої: «Если человек, который послал в

дом своего тестя брачное приношение и отдал выкуп, засмотрелся на другую женщину и

сказал своему тестю: «Я не возьму в жены твою дочь», то отец дочери может забрать все, что

ему было принесено» [1, §159].

У матеріальному плані ассирійська жінка була більш пригнічена, ніж вавилонська.

Шлюб в Ассирії укладався з метою матеріальної і економічної вигоди з боку чоловіка, тому

що придане жінки не залишалося за нею, а переходило до чоловіка або синів: «Если

женщина вошла в дом своего мужа, ее приданое и все, что она принесла из отцовского дома,

а также и все, что ее свекор ей дал при вступлении в дом, свободно для ее сыновей. Сыновья

ее свекра не могут предъявлять на это претензий. Но если ее муж ее прогонит (?), он может

отдать из этого сыновьям что ему угодно» [2, §29].

Дуже важливим є те, що Закони Хаммурапі звертають увагу і на права жінки, що не

передбачалося середньоассирійськими законами. Зокрема, чоловік повинен був доглядати і

піклуватися про хвору дружину: «Если человек взял жену, а ее постигла проказа, и он

захочет взять другую, то он может взять, но свою жену, которую постигла проказа, он не

должен покинуть, она может жить в его доме, который он построил, и, пока она жива, он

должен ее содержать» [1, §148]. Закон був на боці жінки і у випадку її зґвалтування: «Если

человек насильно овладел женою другого человека, которая еще не познала мужчину и

которая еще проживала в доме своего отца, и возлежал на ее лоне, и его схватили, то этот

человек должен быть убит, а женщина должна быть оправдана» [1, §130]. Як зазначалося

раніше, вавилонська жінка у випадку зради чоловіка мала право на розлучення, і в разі

розлучення, вона мала право вільно обрати людину, з якою прагнула пов’язати своє життя. В

Ассирії жінка була позбавлена такої можливості внаслідок існування там звичаю левірату:

«Если отец принес в дом тестя своего сына брачные дары, но женщина не была отдана еще

его сыну, а другой его сын, чья жена еще живет в доме своего отца, умер, он может отдать

жену своего умершего сына в жены своему другому сыну, за которого он принес брачные

дары в дом его тестя. Если же хозяин дочери, который получил брачные дары, не желает

отдать свою дочь, то отец, который принес дары, может, если пожелает, забрать свою

невестку и отдать ее своему сыну. Либо, если он пожелает, он может забрать все, что он

принес, олово, серебро, золото, все, что несъедобно, целиком. Он не может предъявлять

претензий по поводу съедобного»[2, §30]. Якщо жінка помирала, то чоловік мав право

отримати шлюбний викуп назад, або міг взяти у дружини сестру померлої дружини: «Если

человек принес брачный дар в дом своего тестя, а затем жена его умерла, но у его тестя есть


200

другие дочери, то, если тесть пожелает, этот человек может взять в жены другую дочь своего

тестя взамен своей умершей (нареченной) жены, либо, если пожелает, он может забрать

обратно отданное им серебро. Ему не будут отданы ни зерно, ни овцы, ни что бы то ни было

съедобное; он получит лишь серебро». Та, навіть ставши вдовою, жінка в Ассирії не мала

права вільно розпоряджатися власним майном. Проте, були й винятки із правил: «Если вдова

вошла в дом человека, все, что она принесла, все это принадлежит ее мужу. Если же человек

вошел к вдове, все, что он принес, все это принадлежит женщине» [2, §35].

Про безправне становище ассирійської жінки свідчить те, що чоловік мав право віддати

свою дружину чи доньку як плату за борги: «Если человек, в чьем доме живет по причине

долга дочь его должника, спросит ее отца, он может выдать ее замуж, но если ее отец не

согласен, он не должен ее выдавать. Если же отец ее умер, он должен спросить одного из ее

братьев, а тот должен сказать прочим ее братьям. Если кто из братьев сказал: «Сестру мою в

течение одного месяца я освобожу», и если в течение одного месяца он не освободил,

кредитор, если пожелает, может ее очистить от долга и выдать ее замуж...» [2, §48].

Якщо чоловік віддавав свою дружину як плату за борги, то людина, якій віддавали ту

жінку, мала право на власний розсуд розпоряджатися долею цієї людини: « Если ашшурец

или ашшурийка, живущие в доме человека в качестве залога за их цену, были взяты за

полную цену, то заимодавец может их бить, таскать (за волосы), калечить (?) или протыкать

их уши» [2, §44].

Вавилонська жінки разом зі своїми дітьми за Законами Хаммурапі теж вважалася

фактично майном чоловіка. А відповідно, якщо вони майно, то він міг зробити з ними що

завгодно, наприклад віддати за власні борги: « Если долг одолел человека и он продал за

серебро свою жену, своего сына и свою дочь или отдал их в кабалу, то три года они должны

обслуживать дом их покупателя или их закабалителя, в четвертом году им должна быть

предоставлена свобода» [1, §169 ].

Ассирійський чоловік, на відміну від вавилонського, міг погрожувати жінці фізичною

розправою за будь-які її дії, які викликали його незадоволення, і при цьому не вважався

винним: «Сверх наказаний для жены человека, записанных в табличке, человек может бить

свою жену, таскать за волосы, повреждать и прокалывать ее уши. Вины в том нет» [2, §59].

Тобто чоловік спокійно міг дозволити підняти руку на жінку і не ніс жодного покарання за

це. Жінка ж, якщо вона вдарила чоловіка, мала сплатити штраф і отримати певну кількість

ударів палицями: «Если женщина подняла руку на мужчину и была в том уличена, она

должна уплатить 30 мин олова, и ей должно дать 20 палочных ударов» [2, §7]. Крім того,

якщо жінка завдала тілесних ушкоджень чоловікові, її жорстоко карали: « Если женщина в

драке повредила семенник мужчины, ей должно отрезать палец. А если несмотря на то, что

врач наложил повязку на семенник, второй тоже воспалился и омертвел или если в драке

поврежден и другой семенник, ей должно вырвать оба соска» [2, §8].

Середньоассирійські закони, як і вавилонські, чітко вказували на покарання за

обезчещення жінки: «Если человек поднял руку на замужнюю женщину и ее потискал, и его

в этом обвинили и уличили, ему должно отрезать палец. А если он поцеловал ее, нужно

притянуть его нижнюю губу к лезвию топора и отрезать ее» [2, §9].

В Ассирії вільна жінка зобов’язана була носити паранджу, чого не передбачали більш

лояльні до жінки Закони Хаммурапі. Саме за цим предметом гардеробу визначали

соціальний статус жінки. Паранджу не мали права одягати рабині і повії, а якщо вони її все-

таки вдягали, то мали понести кримінальне покарання за цей вчинок. Крім того, людина, яка

побачила повію або рабиню в паранджі і не повідомила про це владу, теж піддавалася

покаранню:

«Женщины, будь то замужние, будь то вдовы , будь то…выходя на улицу, пусть не

держат своих голов незакрытыми. Дочери человека ...будь то покрывалом, будь то одеждой,

будь то ... должны быть закрыты, пусть они не держат своих голов

незакрытыми…Наложница, которая ходит по улице со своей госпожой, должна быть


201

закрыта. Храмовая блудница, которая взята замуж, на улице должна быть закрыта, но та,

которая не взята замуж, на улице должна быть с непокрытой головой, она не должна быть

закрыта. Простая блудница не должна быть закрыта, ее голова должна быть открыта. Тот,

кто увидел закрытой простую блудницу, должен ее схватить, представить свидетелей и

притащить ее ко входу во дворец. Не должно забирать ее украшений, но схвативший ее

может забрать ее одежду. Ей должно дать 60 палочных ударов и облить ее голову смолой.

Рабыни не должны быть закрыты; кто увидел закрытую рабыню, должен схватить ее и

привести ко входу во дворец. Ей должно отрезать уши, а схвативший ее может забрать ее

одежду. Если же человек увидел рабыню закрытой и отпустил ее…ему должно дать 50

палочных ударов, ему должно проткнуть уши, пропустить через них веревку и завязать ее на

его затылке, донесший на него может забрать его одежду, и в течение месяца он должен

исполнять царскую работу» [2, §40].

У Законах Хаммурапі є свідчення про жінок особливого соціального статусу – жриць

(надітум). Вони мали право вільно розпоряджатися власним майном, яке залишив їм батько і

що не менш важливо, приймати участь у громадському житті. Жриці могли отримати певний

наділ землі за службу від царя, тобто вони прирівнювалися до службовців-чоловіків: «

Надитум, тамкар [торговець] и несущий другую службу может продавать за серебро свое

поле, свой сад и свой дом; покупатель же должен будет нести службу за поле, сад и дом,

которые он покупает» [1, § 40].

Отже, шлюб у стародавній Месопотамії, фактично був вкладом коштів, господарською

операцією. Він більшою мірою грунтувався на ділових відносинах. У шлюб вступали заради

фінансового благополуччя. Часто майбутнє подружжя не було знайоме між собою, навіть з

цього можна зробити висновок про те, як цінувалися шлюбні узи і якими були відносини

всередині старосхідної сім’ї. Наявність дружини вважалася відзнакою, тому шлюби

планувалися і влаштовувалися батьками. І Закони Хаммурапі, і Середньоассирійські закони

були направлені на зміцнення інституту шлюбу. Про це свідчить той факт, що розлучення у

стародавньому Вавилоні були рідкісним явищем, а в Ассирії вони були майже неможливі.

Право на розлучення у Вавилоні мали як чоловік , так і жінка, розлучення в Ассирії, було

доступним лише чоловікові, проте і для нього це було надзвичайно довгою і клопіткою

справою. Здавалося б, що сім’ї були міцними й не розлучними, та вони були такими тільки

через те, що жінки не мали права голосу. Головою сім’ї був чоловік – у прямому значенні

цих слів. Чоловік вирішував абсолютно всі справи , опікувався дружиною і дітьми, котрі

вважалися його майном і прирівнювалися до худоби.

Для Месопотамії в цілому було характерно приниження та упокорення, жінки. Щодо

Вавилонії, то Закони Хаммурапі свідчать про панування патріархату, а під час патріархату як

відомо, головна роль у громадській, релігійній, економічній сферах, соціальних відносин

належала чоловіку. Ассирійський чоловік мав право не лише фізичної розправи над власною

дружиною, але й міг віддати її як відкуп за борги. Після смерті чоловіка жінка все одно не

ставала незалежною, владу над нею отримував брат померлого чоловіка, оскільки в Ассирії

ще були міцні залишки патріархально-родового ладу та існував звичай левірату.

Про рівність між жінками і чоловіками не могло бути й мови, особливо показовою була

ситуація в Ассирії. Якщо порівнювати правове становище жінки у Ассирії і у стародавньому

Вавилоні, стає зрозумілим, що вавилонська жінка мала значно більше прав, ніж ассирійська.

Заміжня жінка у стародавньому Вавилоні могла мати своє майно, зберігала право на власне

придане, мала право розпоряджатися нажитим у шлюбі майном, яке могла успадковувати

після смерті чоловіка разом з дітьми, а з іншого боку вона мала обмежене право на

розлучення і повинна була у всьому підкорятися чоловікові. Винятком були вавилонські

жриці – надітум, які володіли певними майновими та громадськими правами. Однак,

відсоток цих жінок був зовсім незначним, тому в загальному не можна говорити про

фінансову стабільність і особливі громадянські права жінки у Вавилонії.


202

Отже, аналіз вавилонських та ассирійських законів дозволяє стверджувати про майже

безправне становище жінок у стародавній Месопотамії. Однак, якщо у Ассирії жінка була,

фактично, повністю безправною, вважалася власністю чоловіка, то у Вавилонії – вона все-

таки мала певні права.


1. Законы Хаммурапи // Хрестоматия по истории Древнего Востока: Учебное пособие в

2-х частях. Ч.1 / Под. ред. М. А. Коростовцева, И. С. Кацнельсона, В. И. Кузищина. – М.:

Высш. школа,1980. – С. 151– 178.

2. Среднеассирийские законы // Практикум по истории древнего мира. Изд. 2 доп. Сост.

Н. Л. Просина, И. С. Свенцицкая. – М.: Просвещение», 1972. – С. 58-67.

3. Гуляев В. И. Шумер. Вавилон. Ассирия: 5000 лет истории. – М.: Алетейа, 2004. –

440 с. – Серия «Сокровенная история цивилизаций».

4. Дьяконов И. М. Законы Вавилонии, Ассирии и Хеттского царства // ВДИ – 1952. –

№4. – С. 202 – 321.

УДК 94 (477)"1657/1687"

Володимир Пашковський


ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ «РУЇНИ» В УКРАЇНІ

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ

Розгляд об’єктивних причин та політичних наслідків періоду «Руїни», визначення її суті,

ознак та значення для України. Стан української державності в період II половини XVIІ

століття.

Ключові слова: «Руїна», смерть Б. Хмельницького, наслідки війни, «Гетьманщина»,

поділ України, українська політика, занепад, правління гетьманів.

Consideration of objective causes and political consequences of the «Ruin» period,

determination of its essence, features and meaning for Ukrainе. The state of Ukrainian statehood

during the second half of the XVIІ century.

Key words: «Ruin» B. Khmelnitsky's death, the consequences of the war, «Hetmanate»,

division of Ukraine, Ukrainian politics, decay, Hetman rule.

Найпершу річ, яку хотілося б зазначити в тексті цієї роботи – це сучасний стан України,

у якому вона знаходиться. Наша країна переживає важкі часи, бо з одного боку російська

агресія, з іншого – занепад економіки та вагомої частки сфер життя. Україна, як і в часи

«Руїни» знову знаходиться між двох політичними полюсами – Росією та країнами ЄС та

США, є ніби полем бою для цих держав. Адже, якщо глибше зануритись в історію, то стає

видно, що наша держава була в схожій ситуації досить великий проміжок часу. Проте маючи

незалежність Україна стала набагато самостійною державою, ніж була раніше, тобто, маючи

попередній досвід, українське суспільство старається на робити минулих помилок.

Повертаючись до теми роботи вважаю за потрібним подати визначення поняття «Руїна».

Руїною є період історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом

української державності, загальним занепадом та кровопролитними війнами на території

України. Частіше за все під Руїною розуміють період від смерті гетьмана Богдана

Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687). Також Микола

Костомаров у вступі до своєї монографії «Руїна» (1879-1880) писав: «Назва «Руїна» ‒ не

вигадана; вона залишилась в народних спогадах, особливо відносно правобережної України,

яка буквально була обернена на «руїну»…» [1, с. 7].

https://ru.wikipedia.org/wiki/XVI_%D0%B2%D0%B5%D0%BA

https://uk.wikipedia.org/wiki/XVII_%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D1%82%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD_%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD_%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://uk.wikipedia.org/wiki/1879

https://uk.wikipedia.org/wiki/1880


203

Загалом період характеризується внутрішньою боротьбою козацької старшини за владу й

вторгненням в Україну іноземних держав, що призвело до втрати територіальної цілісності,

занепаду Української держави, ускладнило процес повноцінного розвитку нації.

Розглядаючи причини Руїни можемо звернутися до думки Т. Яковлевої , яка досліджувала

цю проблему. Вона у своїй книзі відзначає, що “небажання поступитися своїми вигодами

заради блага України, заради збереження козацької держави, непримиренність позиції

різноманітних угруповань та окремих осіб ще більш ускладнювали внутріполітичну

ситуацію, провокували виступи “покозачених”, створювали хаос і плутанину, робили

неможливою хоча б короткочасну стабілізацію” [2, с. 29].

Тож основними передумовами цього періоду можемо назвати такі:

−.царський уряд Росії відкрито ігнорував інтереси Української держави;

−.українсько-трансильванська воєнна кампанія 1657 р. у Польщі зазнала поразки;

−.завершення Національно-визвольної війни не призвело до об’єднання всіх українських

земель.

Щодо основних причини, то можемо виділити такі:

− розкол серед старшини – правлячої верстви українського суспільства;

− посилення антагонізму між різними станами українського населення;

− слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;

− боротьба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі

Посполитої тощо.

Розглядаючи детально період «Руїни» можемо побачити велику кількість її ознак, які

було б доречно висвітлити. А отже:

−.загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму старшини, її

зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-

економічних інтересів не лише селян, а й простих козаків;

−.початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою;

−.зміцнення у свідомості політичної еліти небезпечної тенденції до відмови від

національної державної ідеї й висунення на перший план регіональних, а то й приватних

політичних інтересів; згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономізму;

−.звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем

України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях;

−.жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило

навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. тощо). Одночасно Україна мала два, а то

й три-чотири гетьмани (згадаймо 1668 р.: П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенко, Д.

Многогрішний), які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;

−.поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій

Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській владі, ігнорування

загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише власним інтересам тощо).

І як завершальний елемент періоду «Руїни» виступають саме основні її наслідки, які

можна схарактеризувати так:

−.втрата територіальної цілісності України, захоплення її території іноземними

державами;

−.занепад Української держави;

− втрата української культури;

− катастрофічне скорочення населення України;

− господарська розруха в Україні. [4, с. 186-204]

Також вважаю за потрібним зазначити, що тема «Руїни» була досить популярною в

художній літературі, а саме в таких книжках як: «Руїна» ‒ історичний роман Михайла

Старицького; «Гетьман, син гетьмана» ‒ історична повість Юрія Мушкетика; «На брата

брат» ‒ історичний роман Юрія Мушкетика; «Брюховецький та Тетеря» ‒ нарис Івана

http://histua.com/slovnik/b/blago

http://histua.com/slovnik/s/suspilstvo

http://histua.com/slovnik/v/vlada

http://histua.com/slovnik/n/narod

http://histua.com/slovnik/d/derzhava

http://histua.com/slovnik/g/gromada

http://histua.com/slovnik/p/polis

http://histua.com/slovnik/e/elita

http://histua.com/slovnik/n/naciya

http://histua.com/slovnik/a/avtonomiya

http://histua.com/ru/personi/d/doroshenko-mihail

http://histua.com/ru/personi/s/suhovej-suhovienko-petr

http://histua.com/ru/personi/x/hanenko-mihail

http://histua.com/personi/m/mnogogrshnij-demyan

http://histua.com/slovnik/s/sobor

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D1%87%D1%83%D0%B9-%D0%9B%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87


204

Нечуя-Левицького; «Чорна рада» ‒ історичний роман Пантелеймона Куліша. Також ця тема

відзначилась і в культурі, наприклад у думі Мазепи:

Всі покою щиро прагнуть,

Та не в єден гуж всі тягнуть,

Той направо, той наліво,

А всі браття, то-то диво!

Нема ж любви, нема ж згоди

Од Жовтої взявши Води,

През незгоду всі пропали,

Самі себе звоювали [3, с. 13]

Отже, в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Річчю

Посполитою і Росією згідно з договором між ними у селі Андрусів у 1667 р. Україна зникає

як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних

сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще

зберігалась обмежена внутрішня автономія. Кожен новий обраний гетьман укладав окремий

договір (статті) з московським урядом. В основі цих договорів лежали так звані “Статті

Б. Хмельницького”, але з кожним наступним договором вводились все нові обмеження

української автономії.

Проте варто зазначити, що разом з тим у багатьох західноєвропейських пам’ятках того

часу знайшло відображення жахливе розорення України, сумнозвісна Руїна. Тут особливо

слід виділити Мемуари Божо, що вийшли в Парижі 1699р. Як вважають сучасні дослідники,

їх автором був Ф.П. Деларак, секретар королеви Марії Казимири й агент Яна Собєського,

який бував на Україні в першій половині 80-х р. Його зарисовки Руїни ‒ це достовірні

свідчення очевидця, спостережливого й обізнаного в східноєвропейських справах, який до

того ж не без співчуття ставився до українського народу. Ще донедавна, говорить в

Мемуарах Божо, Україну за розміром території й чисельністю населення можна було б

назвати великим королівством; за кількістю великих міст і багатствами землі це щедра,

родюча й розкішна країна, справжня земля обітована, на думку поляків які звуть її краєм, де

течуть молочні ріки в медових берегах. Стисло розповівши провійни, які точилися на Україні

в 60-70- х рр. ХVII ст., автор констатує: «Внаслідок всіх цих тривалих злих примх долі країна

була вщент зруйнована й перетворена на широку пустелю» [5, с. 312-313].

Руїна є однією із найтрагічніших сторінок нашої держави, яка спричинила до втрати

державного суверенітету нещодавно відродженої Гетьманщини. Тому Руїна має стати

уроком для української еліти, що треба шукати вдалих союзників, дбати про добробут

держави, вчасно улагоджувати різного роду проблеми та взагалі та бути свідомими у своїх

рішеннях. Україна, маючи гіркий досвід подій своєї історії могла б стати однією з

успішніших країн світу, проте щоразу наша країна не має сильного ватажка, який би міг

зробити її такою. Тому історія йде за спіраллю: те, що було в період Руїни можна досить

яскраво побачити і зараз. Проте варто пам’ятати, що ми вчимося на своїх помилках, які не

треба повторювати у майбутньому.


1. Костомаров Н. И. «Руина», «Мазепа», «Мазепинцы» Исторические монографии и

исследования. (Серия «Актуальная история России»). М.: «Чарли», 1995. С. 7.

2. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття : причини і початок Руїни:

[монографія] / Т. Яковлева. – Київ: Основи, 1998. С. 29.

3. Дума пана гетьмана Мазепи (За списком В. Кочубея) С. 13.

4. Крип'якевич І. П. Історія України. ‒ Львів, 1992. С. 186-204.

5. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ. 1996. С. 312-313.

Науковий керівник: старший викладач Комова О.С.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%96%D1%88_%D0%9F%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D0%BE%D0%BD_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

http://histua.com/slovnik/p/politika

http://histua.com/slovnik/k/kolonizaciya

http://www.ukrcenter.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD-%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF%D0%B0/53147-1/%D0%94%D1%83%D0%BC%D0%B0-%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D0%B3%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D0%9C%D0%B0%D0%B7%D0%B5%D0%BF%D0%B8-%D0%97%D0%B0-%D1%81%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BC-%D0%92-%D0%9A%D0%BE%D1%87%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%8F

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BF%27%D1%8F%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87


205

УДК 9.908

Яна Сташук

(Вижниця, Україна)

РОЛЬ ЗЕМСТВ У РОЗВИТКУ ГУЛЯЙПІЛЬСЬКОГО КРАЮ

У публікації розглядається діяльність земств у другій половині ХІХ ст. Один із найкращих знавців земств в Україні О. Моргун писав, що земське самоврядування було одним із найвидатніших явищ у суспільному, економічному і культурному житті України кінця XIX століття. Земське самоуправління охоплювало все економічне та культурне життя губернії.

Ключові слова: земства, сфери впливу, Гуляйполе, Катеринославська губернія, місцеве самоврядування.

The publication deals with the activities of zemstvos in the second half of the nineteenth century. O. Morgun, one of the best experts in zemstvos in Ukraine, wrote that Zemstvo self-government was one of the most prominent phenomena in the social, economic and cultural life of Ukraine at the end of the 19th century. Zemstvo self-government covers all economic and cultural life of the province.

Key words: zemstvos, sphere of influence, Gulyaypole, Ekaterinoslav province, local self-government.

Самоврядна громада – глибоко слов’янська традиція, що бере свій початок із часів

Київської Русі. Це – традиція вільних людей, котрі не мають над собою володаря, а визнають лише провідника й виборних людей, яким довіряють і яких наділяють владними повноваженнями. Тільки така влада і є справді народною – владою не над громадою, а легітимною владою самої громади, для громади і в інтересах громади.

Діяльність місцевих органів влади завжди на виду. Вона відкрита, прозора і спрямована лише на одне – на задоволення життєвих потреб мешканців району шляхом реформування економіки, забезпечення соціального захисту громадян, розвитку культури та духовності.

Із позицій сьогоднішнього дня, коли в Україні актуальне питання про адміністративну реформу, про самоврядування територій, ми вважаємо за потрібне повернутися до досвіту земського самоврядування другої половини XIX століття – початку XX століття.

Земства як органи місцевого самоврядування були створені в 1864 році, отримали право займатися господарським і культурним питаннями й мають у цій сфері значні досягнення.

В Олександрівському повіті земство було створене в 1866 році, бо, як свідчать матеріали місцевих краєзнавців В.І. Жилінського й К.К. Кушніренка у книзі «Напівзабуті імена», уряд намагався водночас тримати ці установи під контролем, обмежуючи сферу впливу не лише господарськими справами й забороняючи втручатися у дії адміністрації, то спочатку всяка діяльність сповільнювалась. Та не звертаючи уваги на ці перепони, земське самоуправління охопило все економічне та культурне життя губернії. У ньому брало участь усе населення, яке мало земельну власність: дворянство, духовенство, міщанство та селяни.

Раз за рік на загальних зібраннях депутатів обиралася земська повітова управа, яка діяла постійно. Функції земств були дуже широкі, а їх кошторис складався з «самообкладання» кожної десятини землі податком.

Вплив на земство виборців був пропорційний кількості майна, що вони мали. Значна більшість у земствах належала дворянам. Земства хоч і не були по-справжньому представницькими, вони відігравали дуже важливу роль. Окрім сприяння піднесенню загального рівня життя на селі, вони привчали населення до хоча й обмеженого, але самоврядування.

Основними галузями, якими опікувалися земства, були сільське господарство, освіта, охорона здоров’я, поштові послуги, утримання шляхів, накопичення запасу їжі на випадок голоду та збір статистичних даних.


206

Видатну роль у розвитку нашого краю зіграло земство. Для нього в Гуляйполі було зведено спеціальне приміщення, яке збереглось і донині. Особливий земський податок у багатому й економічно мобільному населеному пункті давав непогані кошти, котрими досить по-господарському змогла розпорядитися місцева громада. Та, мабуть, і земські гласні від Гуляйполя в повітовій управі добре відстоювали інтереси свого села.

Як і в усій країні, велике значення мала діяльність земства в галузі сільського господарства. Земство мало багато досвідчених агрономів, ветеринарів, виписувало сільськогосподарські машини, які давало селянам «напрокат» або організовувало їх продаж у кредит. Крім того, воно мало «розплідні пункти» з племінною худобою, завдяки чому підносилося якісно та кількісно скотарство. Щоб заохотити селян щодо плекання худоби, земства влаштовували скотарські виставки, преміювали за кращі експонати. У 1884 році свої експонати відкрила відвідувачам перша сільськогосподарська виставка в Гуляйполі. На ній премії одержали поміщики Классен, Шредер – за вівчарство, заводчик Кригер – за косарку-лобогрійку, селянин Міщенко В.В. – за гончарні вироби та слюсар Генріх Антоні – за модель млина-вітряка.

Земства сприяли піднесенню рільництва, поширюючи ліпші сорти збіжжя та пропагуючи нові сільськогосподарські культури.

1885 року на виставці було 13 експонатів із 38 предметів. Срібними медалями тоді нагородили селянина Павла Васильовича Міщенка за гончарні і полив’яні вироби, поселянина-власника Гергардта Абрамовича Классена за 8-річну гніду кобилу, селянина Василя Федоровича Полікарпова за сірого жеребця в яблуках.

Згідно даних архіву краєзнавчого музею, похвальні листи отримали поселянин-власник Адам Корнійович Янцен за жеребця гнідого 9-ти років і кобилу гніду 7-ми років; пруськопідданий Герман Кононович Ламберт за машинку для начинення ковбас; поселянин-власник Яків Андрійович Янцен за сир домашнього приготування; селянин Назар Петрович Халемендик удостоївся похвального листа і грошової премії – 20 крб. – за корзину з вербової лози.

Під опікою земств влаштовувалися й дні урожаю, які проводилися щорічно. У день урожаю в Гуляйполі відбулася сільськогосподарська виставка. Її відвідало багато людей. Панько Бохан з Гуляйполя у 1898 році отримав винагороду – 15 карбованців – за свиней йоркширів.

Велику зацікавленість земств у розвитку сільського господарства можна пояснити тим , що природні умови краю та працелюбність та любов до землі його мешканців зробили його основою економіки.

Другою великою галуззю діяльності земств була освіта. За давніх гетьманських часів Україна була однією з найосвіченіших держав Європи. Та за століття все попередні досягнення в освітній галузі були зведені нанівець. І тим вагомішим був внесок земств у розвиток освітньої сфери.

Земства з самого початку своєї діяльності взяли освіту під особливу опіку. Розширювали шкільну мережу, дбали про кадри вчителів, організовували вчительські семінарії, давали гроші на утримання шкіл. На початку XX століття 84% коштів на школи фінансувало земство.

Перша земська школа в Гуляйполі з’явилась у 1868 році. Протягом 1870-1876 років школи почали діяти в навколишніх від Гуляйполя селах: Святодухівці, Туркенівці, Успенівці. У 1876 році в земських школах округи навчалося 330 учнів (з них 22 дівчинки). Освітою керували 4 вчителі і 5 священнослужителів. Єдиного дня початку занять у школах не існувало.

Була ще одна велика користь для людей простого звання в отриманні початкової освіти. Учні-хлопчики, які отримували документи про закінчення школи, мали пільги на скорочення військової служби. У Гуляйполі діяло товариство сприяння початковій освіті , головою якого був І.Я. Веглінський.


207

Основною фігурою земської школи був учитель. Щоб працювати в школі, треба було закінчити гімназію або вчительську семінарію, учительсько-педагогічні курси чи скласти іспит. У земській школі була й посада помічника вчителя.

Із звіту Олександрівської повітової училищної Ради за 1882-1883 навчальний рік дізнаємося про розмір зарплати вчителів. Вона була в межах 250-350 крб. за рік. Помічники вчителів одержували 250 крб. за рік. Гроші вчителі одержували в основному від сільських общин, частину зарплати доплачували земства зі своїх коштів.

Дещо поліпшилося матеріальне становище вчителів на початку XX століття. Старші вчителі одержували 350 крб., молодші – 300 крб. за рік. Окрім того за 5 років роботи в школі педагоги отримували надбавку в 50 крб., за 10 років – 100 крб. Ще були доплати за викладання співу і організацію хору, за гімнастику, за рукоділля від 25 до 150 крб.

За свою самовіддану працю вчителі інколи одержували грошові премії, за багаторічну роботу їх нагороджували медалями, присвоювали почесні звання. Учні, що закінчували школу, отримували свідоцтва.

Багатюще Гуляйполе на початку XX століття розпочало грандіозну справу. За кошти земства починається будівництво шкільних комплексів по найновіших типових проектах. У селі вони споруджувалися в Подолинській, Вербівській, Бочанській, Херсонській, Піщанській сотнях та за річкою (на території колишнього хутора Сігор). Жителі ці школи й називали сотенними назвами. По тогочасних мірках це були дуже гарні приміщення, які відповідали всім вимогам (треба згадати, що в деяких з цих приміщень діти навчалися донедавна як ЗОШ №3). Отож проблема дефіциту шкільних будинків в Гуляйполі була ліквідована. Згодом у Гуляйполі з’являються гімназії, перша з яких знаходилась в сучасному приміщенні магазину «Еталон».

На жаль, у ті часи охоплення дітей навчанням було недостатнім. Відвідували школу далеко не всі мешканці Гуляйполя. Заважали злидні, у багатьох не вистачало одягу і взуття. Часто діти були зайняті допомогою батькам на сільгоспроботах або вимушені були самі заробляти на прожиття.

У 1890-1891 навчальному році працювало 8 шкіл, у яких навчалося 546 дітей, 57 із яких дівчата. А 2836 дітей шкільного віку або 83.9% узагалі ніде не навчалися. Опрацювавши архівні матеріали місцевого краєзнавця Жилінського В.І. я знайшла ще такі дані: в 1890-1891 роках в Гуляйпільській школі навчалося всього 13.4%, Святодухівській – 14.6%, Туркенівській ‒ 16.9% дітей шкільного віку.

Наше Гуляйполе було одним з центрів освіти Катеринославської губернії. Не випадково ще восени 1867 року видатний педагог М.О.Корф провів у селі один з перших в Росії з’їзд учителів земських шкіл Олександрійського повіту. З’їзд проходив чотири з половиною дні. За цей час учителі , завчасно виділені і підготовлені М.Корфом, дали одинадцять зразкових уроків за навчальними програмами народної школи. Кожний урок піддавався аналізу – критичній оцінці учасників з’їзду, після чого члени училищної ради, організатор з’їзду М.О.Корфу висловлював авторитетну думку про «ті начала педагогіки, з яких наочно випливали на з’їзді способи навчання». Таким чином, земські школи сприяли підвищенню рівня освіченості населення.

Ще одним напрямком земської діяльності було підняття рівня медицини й санітарії. Про їх рівень в кінці XVIII – на початку XIX століть нічого гарного сказати не можна. У щойно заселених землях медпрацівників майже не було, та й не могло бути. Частими гостями були епідемії чуми, холери, віспи та багатьох інших хвороб, поширенню котрих сприяв теплий клімат та людська бідність. Зі збудниками хвороб боролися переважно народними методами: їли багато часнику та цибулі, обливалися оцтом та горілкою. Але жителі Півдня швидко зрозуміли, що основного удару хворобам завдають санітарі і гігієнічні заходи. У XIX столітті хвилі хвороб починають потроху відступати, хоч іноді вони ще накочувалися і несли за собою смерть.

У царського уряду грошей на медичне обслуговування, як завжди, не вистачало. Лікарів теж можна було порахувати «на пальцях». Тож із початком земської реформи цілком


208

логічним і правильним кроком було перекладення медико-санітарного обслуговування на плечі самих же територіальних громад. У цьому я пересвідчилася працюючи з даними архівного відділу Гуляйпільської районної лікарні і знайомлячись із його матеріалами та досліджуючи прогрес становлення і розвитку тогочасного медичного обслуговування.

Треба сказати, що земства за період свого майже 50-річного існування досить непогано поставили справу медичного обслуговування. Медична допомога в земських лікарнях і фельдшерських пунктах була безплатною для всієї людності незалежно від того, чи платив пацієнт земські податки, чи ні. Тобто допомогу мали отримати навіть найбідніші верстви населення.

На роль земського лікаря навіть у ті часи згодитися міг не кожен. Але ті, що обирали цю стежку, були справжніми подвижниками, тому й повага населення до медпрацівників була величезною.

Першопроходцем земської медицини в Гуляйполі можна вважати лікаря О.Жилу. Саме його піклуваннями при місцевій богадільні було відкрито прийомний покій, де працювали лікар і два фельдшери. Із 1870 року почала працювати й акушерка. Така кількість медиків приходилася на 8 волостей із населенням в 30 тис. чоловік.

Лікар Т.О.Жила був ще й гласним повітової земської управи. Він не один раз виносив на засідання питання про відкриття справжньої лікарні в селі Гуляйполе. Доводилося боротися ще й з поглядами багатьох поселян, котрі не бачили користі з лікарської справи й відкриття лікарень вважали марною тратою коштів. І це в ті часи, коли багато людей помирало від дифтериту, віспи й холери.

У 1873 році в Гуляйполі лікарня таки була відкрита. У наступному році на її утримання земська управа виділяла 625 карбованців. Працювали тут лікар, акушерка і три віспопрививачі. Одночасно лікувалися в лікарні лише 7 хворих.

Статистика гуляйпільської медицини говорить, що в 1875 році було зафіксовано 2350 випадків захворювань (2119 чоловік одужали, 231 – померли). Отож, процент смертності був дуже високим.

Але поступово медобслуговування починає пускати коріння і в інших села округи. У 1876 році, крім Гуляйполя, фельдшери працювали в Успенівці, Воздвижівці, Приютному, а віспопрививачі в Успенівці, Воздвижівці, Туркенівці й Новозлатополі.

Дуже досаджали дитячі хвороби, особливо віспа. Щеплення робити всім дітям просто не встигали, а деякі батьки виступали категорично проти них. Часом доводилося боротися з невіглаством навіть жорстокими методами (як не згадати приклад цариці Катерини II, котра, щоб побороти упередженість проти щеплень, наказала привити віспу своїм онукам Олександру та Костянтину всупереч волі батьків).

У медичних закладах працювало чимало досвідчених фахівців. Найбільшим авторитетом користувався Павло Григорович Братчиков, який закінчив Харківський університет. Його оклад – 1400 карбованців на рік. При лікарнях працювали й аптеки, перша з яких була відкрита провізором Пилипом Ковачевичем.

Таким чином земство приділяло чимало уваги медичному обслуговуванню, усвідомлюючи, що від здоров’я мешканців залежить благоустрій краю.

Чимало уваги земство приділило благоустрою міста. Проводилися роботи по меліорації – осушуванню боліт, залісювання ярів, вирощування лісів. У функції земств була вимощена каменем дорога завдовжки 7 верст, вулиці Вокзальна, Церковна. Церковна площа вже видзвонювала бруківкою. По всьому центру села було прокладено дерев’яні тротуари. У 1900-1902 роках було збудовано великого моста через річку Гайчур, що значно покращило шляхи сполучення в межах волості.

Стараннями земства та допомогою барона М.О.Корфа через Гуляйполе було прокладено дорогу Павлоград-Бердянськ. Ця подія сприяла пожвавленню господарського життя та розвитку торгівлі. Доказом цьому було закладення Ярмаркової площі за ініціативою земства. Саме сюди з’їжджалися з усіх навколишніх сіл селяни для реалізації сільськогосподарської продукції.


209

Перший ярмарок у Гуляйполі відбувся у 1859 році, а потім проводили їх тричі на рік. Вони вважалися найбільш масовими в Олександрівському повіті. Першим у році був Вербний ярмарок (до 1866 року – постова – від слова «піст» перед Пасхою), тривав три дні, починаючи з п’ятниці. Другий – Троїцький (на свято Тройці) і третій – Воздвиженський (на свято Воздвиження) – обидва п’ятиденні. На ярмарках продавалися худоба, вівці, землеробське знаряддя, мануфактура, галантерея, взуття, бакалія тощо. Найбагатшим був Троїцький напрямок. Так, у 1863 році однієї худоби на ньому було 700 тисяч карбованців, а реалізовано на 400 тисяч. У 1866 році худоби продавали на 587 тисяч карбованців і більше. Крім того, щонеділі були базари.

Земства піклувалися і про організацію вільного часу мешканців. За спогадами старожилів, які збереглися у переказах, зокрема Сіріньок Галини Панасівни та Рябцевої Катерини Йосипівни, поруч із Ярмарковою площею знаходилася дивовижна карусель, де гуляйпільські малюки залюбки відпочивали.

Для задоволення потреб мешканців було облаштовано й поштову станцію. До 1870 року в Гуляйполі функціонувало поштове відділення (в 1866 році прибуток склав 455 карбованців, в 1868 – 863 карбованці). На засіданні земської управи повіту у вересні – жовтні того ж року вирішено було відкрити поштову станцію. У 1863 році станція мала 14 коней і 5 бричок. На них працювало 5 ямщиків. Володів станцією єврей Гессель Малкін. Поштові станції були також у Туркенівці й Успенівці (по 8 коней і 3 брички). У першому хазяїном був селянин Сердюк , у другому – дворянин Максимович.

Поза увагою земств не залишилося і питання дотримання законності й правопорядку. В архівних матеріалах державного архіву Запорізької області є відомості про те, що в селі була збудована в’язниця. І що примітно – це те, що для заможних верств населення була окрема – «привілейована», де умови утримання були значно кращі , ніж у звичайній в’язниці.

У 1870 році земська управа вирішила відкрити в Гуляйполі приміщення ув’язнення для привілейованих осіб. На це виділили 300 карбованців. Його відкрили в будинку сина купця Меринкіна. Наглядачем призначено надвірного Л.К. Емніх. У 1875 році побудували тюремне приміщення поряд із волосним управлінням (довжина 50 і ширина 20 аршин). Автором проекту був князь Ухтомський. Приміщення складалося з двох половин: 5 кімнат для арештантів і 2 для наглядачів. Будівля цегляна, мала 11 вікон, 4 печі, 2 входи і 12 дверей. Довжина двору 54.5 сажня, ширина – 22. Тюремне приміщення було розраховане на 18 осіб , а у 1888 році через нього пройшло 122 особи.

Згідно з викладеного вище матеріалу, видно , що коло діяльності земства було багатоплановим і спрямованим для задоволення потреб мешканців краю.

Отже протягом майже 50-річного існування земства залишили глибокий слід у різноманітних сферах. Земства дбали про санітарію та гігієну, утримували шпиталі, лікарів, домагалися, щоб медична допомога була безплатною. Опікувалися вони й такою важливою галуззю, як освіта. Ними організовувалися школи, які користувалися доброю славою. Земства поставили своїм завданням повністю охопити освітою молодь. Дане завдання в деяких губерніях їм вдалося виконати.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Кушніренко І.К. Жилінський В.І. Напівзабуті імена. ‒ Запоріжжя: Дніпровський

металург, 2004. 2. Кушніренко І.К. Жилінський В.І. Гуляй – Поле. ‒ Запоріжжя: Дніпровський металург,

2007. 3. Нежижим І.І. Діяльність Товариства «Просвіта» в нашому краї // Газета «Голос

Гуляйпілля». ‒ 26 листопада 1997 р. 4. Серьогін С.І. Гуляйпільські поміщики // Газета «Голос Гуляйпілля». ‒ 14 березня

1991 р. 5. Серьогін С.І. Діяльність земств // Газета «Голос Гуляйпілля».


210

УДК 94:327](438+477.82)"1939/1945"+791(438)

Наталія Суліма


ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

У СВІТЛІ ФІЛЬМУ ВОЙЦЕХА СМАЖОВСЬКОГО «ВОЛИНЬ»

Стаття присвячена аналізу художнього фільму «Волинь» польського режисера Войцеха

Смаржовського. Закцентовано увагу на ситуації, яка склалася в українсько-польських

відносинах навколо конфліктних інтерпретацій історичних подій на Волині періоду Другої

світової війни.

Ключові слова: фільм «Волинь», Войцех Смажовський, українці, поляки, українсько-

польські відносини.

The article is devoted to the analysis of the feature film «Volyn» by Polish director Wojciech

Smarzowski. The attention was paid to the situation prevailing in the Ukrainian-Polish relations

around the conflicting interpretations of historical events in Volhynia during the Second World

War.

Key words: film «Volyn», Wojciech Smarzowski, Ukrainians, Poles, Ukrainian-Polish

relations.

7 жовтня 2016 року у Польщі відбувся офіційний показ прем’єрного фільму «Волинь»

режисера Войцеха Смажовського, присвячений найдраматичнішій сторінці польсько-

української історії ХХ ст. – Волинській трагедії. Це одна з найдорожчих і найкраще

рекламованих польських кінопродукцій останнього часу. Рецензії та відгуки у польських ЗМІ

у переважній більшості позитивні. Рецензенти, часто захоплюючись мистецьким рівнем

фільму, цитують слова Войцеха Смажовського, який говорить про те, що завдання фільму –

будувати добросусідські стосунки поляків та українців на правді про трагічну історію [11].

Мета запропонованої розвідки полягає у спробі аналізу фільму, висвітленні його суспільного

відголосу та впливу на польсько – українські стосунки.

Дискусія щодо фільму «Волинь» точилася ще задовго до прем’єри. Вперше в історії

Польщі на широкий екран вийшла стрічка, присвячена подіям часів Другої світової війни, на

які у Варшаві і в Києві дивляться дуже по-різному. Події на Волині влітку 1943 року у

Польщі прийнято називати «Волинською різаниною», тоді ж як в Україні використовується

термін «Волинська трагедія». Перше, що непокоїло експертів, ‒ реноме режисера. Войцех

Смажовський – натураліст і полюбляє відвертість. Інше, що турбувало, це сценарій фільму

«Волинь», а точніше книга, що лягла в його основу. Режисер використав оповідання

«Ненависть» Станіслава Сроковського, книги якого тенденційні, виразно антиукраїнські й

часто маніпулятивні [9].

Войцех Смажовський зізнавався, що шукав співрежисера з українського боку, але ніхто

на його запрошення не відгукнувся. Проблема була і з пошуком акторів на ролі українців.

Запрошення отримали актори театрів західноукраїнських міст. Після прочитання сценарію

багато відмовилися, але майже тридцять осіб погодилося. Показовим стало скандальне

інтерв’ю головного режисера і художнього керівника Українського драматичного театру

імені Марії Заньковецької Ф. Стригуна. Виправдовуючи акторів, він заявив, що акторам

потрібні були гроші: «Якщо нема українського кіно, то де їм зніматися? Ось про це треба

говорити, а не про те, що якісь там хлопчики знялися в антиукраїнському фільмі! У мене

талановиті хлопці, які Києву не потрібні. І не потрібні українському кіно. От я їх тепер

спеціально посилатиму зніматися вже у Голівуд, нехай навіть в антиукраїнських фільмах. На

зло. І сам почну зніматися» [3]. Ф. Стригун виправдовується: «Режисер «Волині» запевнив

моїх акторів, що нічого антиукраїнського у фільмі не буде». Тут доречно зацитувати виступ

https://www.google.com.ua/search?q=Wojciech+Smarzowski&spell=1&sa=X&ved=0ahUKEwie24-e15PYAhXRpKQKHc5eBMMQvwUIIygA


211

П. Іллєнка, Голови Державного агентства України з питань кіно: «Не розумію, чому деякі

українські актори зіграли у цьому фільмі. Це не перший раз, коли українські актори грають у

фільмах, у яких самих українців виставляють у негарному світлі. Це питання сумління

кожного митця» [5].

В основу сюжету «Волині» покладена історія життя полячки Зосі Гловацької та її

кохання з українцем Петром. Батьки не дають благословення на шлюб Петра та Зосі, і

змушують останню до шлюбу зі старим, але заможним солтисом Мацеєм Скібою. З початком

Другої світової війни Мацей Скіба йде до польського війська. Після капітуляції Польщі,

Мацей повертається у село, однак ховається зі страху перед українськими націоналістами.

Коли Червона армія займає Волинь, її радо зустрічають українці з хлібом і горілкою. Скібу,

як заможного господаря «куркуля», висилають з села. Зося залишається сама. У 1941 році

Західну Україну окупували гітлерівці, яких українці теж радо зустрічають. А далі жорстокі

сцени етнічних чисток. Нацисти убивають євреїв, а українці ‒ поляків. Зося стає свідком цих

подій. Після показу фільму польські та українські історики почали визначати достовірність

показаних сцен. Сцена у якій греко-католицький священник освячує ножі була

розкритикована історичним консультантом фільму, дослідником подій 1943 року на

Волинській землі, польським істориком Г. Мотикою. За його словами, доказів, що хтось

проводив такий обряд немає. Історик зазначає, що це не міг зробити представник УГКЦ ‒

церкви, яка мала мізерну презентацію в православній Волині, а, отже, досить обмежені

впливи [3]. Проте думку Г. Мотики заперечує інший історичний консультант фільму

Л. Попек, стверджуючи, що йому відомі документи і спогади очевидців про такі події [1].

Проте, як стверджують дослідники, у фільмі є низка епізодів, які є прямими посиланнями на

реальні події Волинської трагедії. Це, наприклад, життя Зигмунда Румеля, офіцера Армії

Крайової, який за дорученням Польського уряду в Лондоні прибув на переговори з УПА без

зброї і був убитий. Вбивство вірян у костелі мало місце у волинських селах Кисилин і

Порицьк (Павлівка) [7]. Також є відомості про символічний похорон Польщі українцями в

1939 році, але не на Волині, як це показано у фільмі, а на Перемишльщині, в містечку Загір'я

[6]. Щодо образу українців у кінострічці Войцеха Смажовського, то він висвітлений дещо

стереотипно та карикатурно. Українець у фільмі - це такий собі підступний, заздрісний сусід

заможного поляка, який краде у нього все, що попадає під руки. Або ж це підступний

націоналіст, який від жорстокого вбивства відчуває задоволення [10]. У фільмі злочини

гітлерівців та радянської влади виглядають значно менш варварськими порівняно з

методами, якими українські селяни вбивають поляків ‒ якщо німці лише вішають та

розстрілюють, то українці здирають з людей шкіру живцем, відрізують голови, палять дітей,

зав'язавши їх у снопи жита, виколюють очі, патрають жінкам животи тощо [5]. Події на

Волині 1943 року змальовані без широкого історичного контексту, як щось раптове, щось,

що не мало жодних передумов і підґрунтя. Волинь – це «земля обітована», де українці й

поляки мирно живуть поруч уже багато років без вбивств, зневаги, утисків, арештів тощо. І

тут раптом, навіть вже після кількох років війни, цей «рай» руйнується. «Добрі» українці у

фільмі є, безсумнівно ‒ і їх немало. Вони рятують поляків і євреїв, допомагають їм, діляться

з ними останнім навіть під загрозою смерті. Проте «добрі» українці, на жаль, губляться в

безликій масі «поганих».

Проте постає питання, чи варто фільм «Волинь» називати антиукраїнським? Чи це,

можливо, картина в якій емоції «перемагають реальність»? Цікавим є висловлювання

українського філософа, письменника та публіциста П. Кралюка, який відверто заявляє:

«Сказати, що фільм відверто антиукраїнський і антиісторичний – це сказати дуже мало.

Маємо типовий зразок націоналістичної міфології, де свої переважно представлені добрими і

нещасними, а чужі – злі та кровожерливі» [7]. Журналісти Радіо «Свобода» запитали про

враження від фільму чотирьох польських інтелектуалів. А. Бальцер, експерт із Центру

східних досліджень Варшавського університету, каже, що з мистецької точки зору «Волинь»

добре зроблена. Водночас у нього є застереження, щодо повноти і об’єктивності історичного

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D1%88%D0%BB%D1%8C%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B3%D1%96%D1%80%27%D1%8F_(%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D0%B0)


212

минулого, яке показане у фільмі. П. Смоленський, публіцист видання «Gazeta Wyborcza»,

наголошує на нечуваному розголосі після прем’єри кінострічки, однак не думає, що

«Волинь» може щось радикально змінити у відносинах двох сусідніх держав.» Т. Стриєк,

професор – історик: «Волинь» не є історико – дидактичним фільмом, який представив би

різні точки зору. Він знятий за сценарієм, створеним під впливом польських жертв». Петро

Тима, голова Об’єднання українців у Польщі, вважає фільм згустком негативних

стереотипних уявлень про польсько-українське минуле, а українці повинні зняти свою

кіновідповідь [11].

Про велике значення кінострічки «Волинь» у Польщі, говорить яскраво той факт, що

вона удостоєна одразу 14 номінацій на премію «Орел» ‒ польський аналог «Оскару». Фільм

фігурував у всіх головних номінаціях: «Кращий фільм», «Найкращий режисер», «Найкращий

сценарій», «Краща головна чоловіча та жіноча роль», а також «Відкриття року». Церемонія

вручення «Орлів» відбулася 20 березня 2017 року. Цей фільм здобув дев'ять з 14 польських

«Орлів», зокрема, у категоріях в категоріях «найкращий фільм», «найкраща режисерська

робота», «найкращий сценарій», «найкраща музика», «найкраща операторська робота»,

«найкращий монтаж», «найкращий звук», «найкращі костюми», а також здобув нагороду

глядацьких симпатій [12].

У ході доволі емоційного обговорення польського кіно «Волинь» з’являється й поняття

третьої сили, а саме ролі Росії у зростанні градусу напруги в українсько-польських

відносинах сучасності. Російський чинник присутній в українсько-польському діалозі. Його

не можна абсолютизувати, зводячи все лише до результатів операцій спецслужб або

проплачених акцій. Однак, як зауважив американський дослідник теми Т. Снайдер: «Росія

залежить від польсько-українських конфліктів. Це відомо, тому справа волинського злочину

повинна бути насамперед предметом роботи істориків. У цій справі потрібна найперше

тактовність» [3]. На сьогодні досить складно сказати наскільки російський чинник доклався

до появи фільму «Волинь». Однак те, що він «на руку» Москві і буде використаний в

гібридній війні, яку вона проводить – це очевидно. Потрапивши в руки пропагандистів

«Волинь» цілком впишеться в інформаційну війну, яку Росія веде проти нашої країни [11].

Отож, кіно Войцеха Смаржовського є суперечливим і неоднозначним. Чимало його

сюжетів не відповідають історичній правді Широка реклама, і відповідно, трагічна сторінка

спільної історії українців та поляків ‒ все це сукупно зіграло свою роль і дозволило місцевим

кінокритикам назвати цей фільм однією з кращих історичних картин в історії польського

кінематографу. В Україні ж перегляд цього фільму заборонений. Незважаючи на те, що у

кінострічці «Волинь» є багато спірних деталей, все ж вона є важливою для пізнання та

осмислення українцями власної історії. Варто зазначити, що подекуди ті ж самі люди, які

героїчно воювали в часи Другої світової війни за незалежність України, могли одночасно

скоїти і такі жахливі злочини, якою була Волинська трагедія. Лише після спільного

переосмислення історії, розв’язання «Волинського питання» буде нарешті реалізовано. На

превеликий жаль, в українсько-польських стосунках знову настає напруженість, яку тим чи

іншим чином посилив фільм «Волинь». Події останнього часу, це яскраво підтверджують. В

польському суспільстві спостерігається «втома» від постмайданної України, відчувається

зростання рівня ксенофобії на тлі міграційної кризи в Європейському Союзі, а Президент

Польщі А. Дуда під час офіційних заходів позитивно відгукується представників

ультраправих організацій та їхню видатну роль в збереженні історичної пам’яті народу [10].

Існує загроза, що добре зроблений з художнього боку фільм «Волинь» може замінити

сьогоднішнім і наступним поколінням поляків академічні дослідження про події тих років і

відбити бажання переглядати усталені уявлення про минуле.

Розуміючи, що фільм уже загострив усі українсько-польські непорозуміння, польські

політики намагаються заспокоїти українське суспільство. Посол Польщі в Україні Ян Пекло

заявив, що фільм «Волинь» не стане погіршенням двосторонніх відносин між Україною та

Польщею. «Я не думаю, що він є якоюсь загрозою для наших взаємних відносин. Фільм як


213

фільм – і все. У вас також були фільми про складні часи, я думаю, що все нормально», ‒

наголосив посол. Міністр закордонних справ Польщі В. Ващиковський зазначив, що

відносини Польщі з Україною після виходу на широкі екрани фільму «Волинь» не

погіршилися [3].

Таким чином, фільм Войцеха Смажовського «Волинь» становить якісну з мистецької

точки зору ілюстрацію негативних польських стереотипів українців часів Другої світової

війни. Багато історичних подій у стрічці є перекрученими і не відповідають дійсності. Якщо

польське суспільство прийме все показане за історичну правду, то це значно посилить

українсько-польське непорозуміння. Варто ще відзначити, що кіно «Волинь» органічно

вписується в інформаційну війну, яку веде Росія проти України.


1. Kuisz J. «Wołyń». Kicz zła [Електронний ресурс] / J. Kuisz, K. Wigura // Kultura

Liberalna. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://kulturaliberalna.pl/2016/10/11/wolyn-

recenzja-wigura-kuisz-przebaczenie.

2. Maciuszczak Т. Konsultant historyczny «Wołynia»: To bardzo potrzebny film

[Електронний ресурс] / Т. Maciuszczak // Dziennik Wschodni. ‒ 2016. ‒ Режим доступу до

ресурсу: www.dziennikwschodni.pl/lublin/konsultant-historyczny-wolynia-to-bardzo-potrzebny-

film,n,1000187970.html

3. Бабакова О. Кіно розбрату. Чим «Волинь корисна, а чим небезпечна для українсько-

польських відносин [Електронний ресурс] / О. Бабакова // Українська правда. – 2016. –

Режим доступу до ресурсу: www.eurointegration.com.ua/articles/2016/10/6/7055456/.

4. Бальцер А. «Волинь» Смажовського — втрачений шанс по справжньому порозумітися

із українцями [Електронний ресурс] / А. Бальцер // Незалежний культурологічний часопис

«Ї». – 2016. – Режим доступу до ресурсу: www.ji-

magazine.lviv.ua/2016/Adam_Balcer_Film_Volyn_ukr.htm

5. Ілієнко П. Мої враження від фільму «Волинь» [Електронний ресурс] / Ф. Ілієнко //

FAREOFF. — 2016. — Режим доступу до ресурсу: fakeoff.org/uk/politics/moi-vrazhennya-vid-

filmu-volin

6. Каліщук О. «Волинь»: роздуми історика [Електронний ресурс] / О. Каліщук //

Livejournal. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://urb-a.livejournal.com/13125180.html.

7. Кралюк П. Фільм «Волинь» є ланкою антиукраїнської кампанії яка набирає обертів у

Польщі [Електронний ресурс] / П. Кралюк // Zik.ua. – 2016. ‒ Режим доступу до ресурсу:

zik.ua/news/2016/10/10/film_volyn_ie_lankoyu_antyukrainskoi_kampanii_yaka_nabyraie_obertiv_

u_935192

8. Мотика Г. Антипольська акція на Волині [Електронний ресурс] / Г. Мотика //

Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2013. – Режим доступу до ресурсу:

www.ji.lviv.ua/n74texts/Motyka_Antipol_akciya_na_Volyni.htm.

9. Опока Ю. Реценція-есей на фільм Войцеха Смаржовського «Волинь» [Електронний

ресурс] / Ю. Опока // Zaxid.net . – 2016. ‒ Режим доступу до ресурсу:

zaxid.net/voskresinnya_n1406196.

10. Польський фільм «Волинь»: кіно розбрату [Електронний ресурс] // Малин Інформ. –

2016. – Режим доступу до ресурсу: https://malininform.com/article/polskyy-film-volyn-kino-

rozbratu.

11. Савицький Ю. Фільм «Волинь» ‒ якісна ілюстрація негативних польських стереотипів

українця – експерти [Електронний ресурс] / Ю. Савицький // Радіо «Свобода». – 2016. –

Режим доступу до ресурсу: www.radiosvoboda.org/a/28038746.html.

12. Скандальний фільм «Волинь» отримав найпрестижнішу польську нагороду

[Електронний ресурс] // ТСН. – 2017. – Режим доступу до ресурсу:

https://tsn.ua/svit/skandalniy-film-volin-otrimav-nayprestizhnishu-polsku-nagorodu-900730.html.


214

13. Стародуб А. Ілюзії «втраченого раю» «східних кресів» (деякі рефлексії з приводу

фільму Войтка Смажовського «Волинь») [Електронний ресурс] / А. Стародуб // Histor!ans. –

2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.historians.in.ua/index.php/ en/dyskusiya/2033-

andrii-starodub-iliuzii-vtrachenoho-raiu-skhidnykh-kresiv-deiaki-refleksii-z-pryvodu-filmu-voitka-

smazhovskoho-volyn.

Науковий керівник: кандидат історичних наук,

доктор гуманістичних наук в галузі історії, доцент Разиграєв О.В.

УДК 930(476)

Игорь Фролов

(Гомель, Беларусь)

ТЕМАТИКА АРХЕОЛОГИЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ

В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ (ПО МАТЕРИАЛАМ ПЕРИОДИКИ 1991–2014 ГГ.)

В статье сделана попытка определить тематику археологических исследований в

Беларуси с помощью количественного метода. Для чего была составлена электронная база

публикаций археологов в научной периодике страны.

Ключевые слова: археологические исследования, научная периодика, научная статья,

количественный анализ, тематика.

The article makes an attempt to determine the subject of archaeological research in Belarus

using a quantitative method. For this purpose an electronic database of archaeological

publications was compiled in the country's scientific periodicals.

Keywords: archaeological research, scientific periodicals, scientific article, quantitative

analysis, subjects.

В связи с обретением Республикой Беларусь независимости было положено начало

новому периоду в истории отечественной науки, в том числе археологии. Результаты

археологических исследований получали оперативное отражение в научной отечественной

периодике. Системное применение количественного анализа научных статей позволяет

решить задачу определения основных направлений археологических исследований в 1991–

2014 гг.

Для решения поставленной задачи была сделана выборка из Летописи печати

Республики Беларусь научных статей отечественных исследователей, опубликованных в

журналах и сборниках, входящих в перечень научных изданий ВАК Республики Беларусь.

Подавляющее количество статей (72%) было напечатано в двух специализированных

изданиях: «Гістарычна-археалагічны зборнік» и «Матэрыялы па археалогіі Беларусі». На

основе выборки была создана электронная база данных в виде таблицы в Microsoft Office

Excel, в которую вошли 703 научные статьи.

На основе анализа содержания публикаций по археологии выявлены статьи по

изучаемым периодам: каменному и бронзовому векам, железному веку и раннему

средневековью, средневековью.

По каменному и бронзовому векам было 19,2% публикаций от всего количества

публикаций по археологии. Важнейшими направлениями археологических исследований

каменного и бронзового веков в 1991–2014 гг. были накопление, систематизация и

культурно-хронологическая идентификация древностей. Значительные раскопки по

изучению древностей были сделаны в Ивановичском районе Брестской области (Мотольский

микрорегион) Е.Г. Калечиц и И.Н. Езепенко на поселениях Прорва-2 и Прорва-4 Верхнего

http://www.historians.in.ua/


215

Поднепровья. Накопленный материал позволил им стратифицировать памятники каменного

века Западного Полесья, удревнить «переход населения Беларуси к производящему

хозяйству» [1, с. 307]. Изучая полученный материал на раскопках в тесной взаимосвязи с

историей природы, Е.Г. Калечиц заложила основу для развития нового направления

археологии в стране – «палеоэкология человека» [2].

Значительные раскопки велись в Кривинском микрорегионе М.М. Чернявским и

Рогачевском микрорегионе Н.Н. Кривальцевичем, в белорусском Понеманье В.Л. Лакизой. К

археологическим исследованиям в белорусском Посожье проявил М.В. Колосов. Учеными

была сделана типологическая классификация обнаруженной при раскопках керамики, а

также кремневых, каменных, металлических, роговых и костяных изделий. В.Л. Лакиза свои

выводы связал с «этнокультурными процессами, которые проходили на соседних

территориях Восточной и Центральной Европы» [1, с. 316].

По железному веку и раннему средневековью было 33,3% публикаций от всего

количества публикаций по археологии. Ученые, занимавшиеся изучением и систематизацией

материальной культуры населения Беларуси этого периода, смогли осветить ряд вопросов по

развитию археологических культур в контексте общеевропейского цивилизационного

процесса.

Одним из значимых вопросов, который изучали археологи железного века и раннего

средневековья, было славянское заселение Беларуси. Исследования В.С. Вергей дали

возможность включить южную территорию страны в «зону формирования славянских

древностей в конце первой половины I тыс. н.э.» [1, с. 126]. Славянское заселение севера

Беларуси заинтересовало В.И. Шадыро. Проведенные им исследования позволили сделать

вывод о том, что в этом регионе произошла ассимиляция местных племен со славянскими

переселенцами, которая легла в основу формирования белорусского этноса [3].

Публикациям по эпохе средневековья посвящено 47,5% от всех публикаций по

археологии. Исследования эпохи средневековья были расширены за счет изучения

памятников позднего средневековья. Важнейшими направлениями археологических

исследований средневековья были: вопросы топографии и планировки белорусских городов

и сельских поселений, занятия местного населения. Получили интерес вопросы развития

дворцово-замковых комплексов, их топографии, планировки и фортификации. Наиболее

активные археологические исследования памятников средневековья начались в 90-е годы

XX в. С обретением Республики Беларусь независимости особую актуальность приобрели

исследования этнических процессов и проблема зарождения государственности на

территории страны. Большое внимание уделялось комплексному изучению древних городов

страны: Полоцка и Турова.

Ряд научных статей освещали изучение отечественными исследователями развитие на

Беларуси различных видов ремесел. Проблему развития кузнечного ремесла на территории

Беларуси в средневековье изучал М.Ф. Гурин. По его мнению, качество продукции местных

кузнецов было не хуже импортных [4]. Научные публикации были посвящены производству

изделий из цветных металлов, развитию кожевенно-обувного и гончарного ремесла,

изготовлению майолики, кафеля и изделий из кости. И.В. Ганецкая описала, как было

устроена Сверженская фаянсовая мануфактура XVIII в. [5], а О.М. Медведева описала самую

раннюю косторезную мастерскую из обнаруженных на территории Беларуси, датируемую

XII в. [6].

Новым явлением в археологии Беларуси явилось изучение не только материальных

источников в отдельности, но и изучение исторических сюжетов, базирующихся на

археологических материалах, например, характер расселения населения по территории

Беларуси, процесс формирования Полоцкой земли, зарождение раннегосударственных форм

на территории Беларуси, развитие территории Менской земли, раздробление Полоцкой

земли на княжеские уделы.


216

Таким образом, на основе количественного анализа публикаций археологов в научной

периодике, можно сделать вывод, что на рубеже XX–XXI в. тематика археологических

исследований в Беларуси была широкой и охватывала изучение каменного и бронзового

веков, железного века и раннего средневековья, эпохи средневековья, включая позднее

средневековье. Накопленный материал позволил интерпретировать самые разные эпохи

жизни населения Беларуси.


1. Институт истории Национальной академии наук Беларуси (1929-2009 гг.) /

А. А. Коваленя (рук.) [и др.] ; Нац. акад. наук Беларуси, Ин-т истории. – Минск : Беларус.

навука, 2009. – 628 с.

2. Калечиц Е. Г. Человек и среда обитания на этапе заселения Восточной Беларуси /

Е. Г. Калечиц // Гіст.-археал. зборнік.– Вып. 9. – 1996. – С. 3-15.

3. Шадыра В. І. Вялікае перасяленне народаў і крывічы / В. І. Шадыра // Гіст.-археал.

зборнік. – Вып. 7. – 1995. – С. 202-212.

4. Гурын М. Ф. Металаграфічнае вывучэнне кавальскіх вырабаў з Мазыра і Рэчыцы /

М. Ф. Гурын // Гіст.-археал. зборнік. – Вып. 8. – 1996. – С. 99-110.

5. Ганецкая І.У. Свержанская фаянсавая мануфактура XVIII ст. / І. У. Ганецкая // Бел.

гіст. часоп. – 2004. – № 12.

6. Мядзведзева В. У. Копыская касцярэзная майстэрня XII стагоддзя / В. У. Мядзведзева

// Веснік Полацк. дзярж. ун-та. Сер. А. – 2005. – № 7.

УДК 94:271.222–384(430=161.2)

Владислав Фульмес


ПОЧАТОК СВЯЩЕНИЧОГО СЛУЖІННЯ АНАТОЛІЯ ДУБЛЯНСЬКОГО

У цій статті на основі джерел розглянуто діяльність Анатолія Дублянського в

еміграції, зокрема початок його священичого служіння.

Ключові слова: еміграція, Анатолій Дублянський, священик, служіння, УАПЦ.

In this article, based on the literary sources, the activity of Anatoliy Dublyansky in emigration,

particular in the beginning of his priestly ministry has been presented.

Key words: emigration, Anatoly Dublyansky, priest, service, UAOC.

Друга світова війна залишила за межами батьківщини велику кількість українців. Після

собору єпископів УАПЦ у Варшаві, 25 квітня 1944 року, православні архієреї звернулися до

вірних із соборним архіпастирським посланням: «Тепер маємо на чужині кілька мільйонів

утікачів з України, котрі воліли відійти з Батьківщини й поневірятися в тяжких умовах

еміграції, бо свідомі вони були того, що, коли б зісталися на місці, то їх чекає страшне

рабство, знущання, а в кращому випадкові смерть. Хіба це все не свідчить, що люди, після 25

літ більшовицької дійсності, не вірять більше совіцькій владі й уважають похід більшовиків

на Україну новою ворожою навалою. Разом з вірними покинули рідну землю духовенство й

єпископат» [6, с. 766 – 767]. Безсумнівно, ієрархи УАПЦ покидали Україну з важким серцем

і докорами сумління. Але покинути рідну землю вони мусили, оскільки зі сходу насувалася

радянська безбожна влада. Було зрозуміло, що після повернення більшовицької влади всіх

єпископів відродженої Церкви чекала явна смерть, а тим самим і смерть Церкви [2, с. 118].

Потрапивши до Німеччини, ієрархія та духовенство УАПЦ зустріли нові труднощі:

недовіру нацистської влади і, як наслідок, – недопущення їх до переселених багатотисячних


217

українських вірян, яким забороняли відвідувати Служби Божі [1, с. 277]. Ситуація дещо

змінилася після капітуляції Німеччини. Православні українці, довгі роки позбавлені духовної

опіки, взялися за розбудову церковно-релігійного життя: у кожному таборі переміщених осіб

відкривалися табірні церкви, передруковувалася богослужбова література, організовувалися

церковні хори [8, с. 106; 4, с. 182].

Серед емігрантів був також і Анатолій Захарович Дублянський – уродженець Волині,

майбутній митрополит Паризький і Західноєвропейський, який залишив помітний слід в

історії культури краю та становленні УАПЦ в Німеччині та Західній Європі.

Сповнений релігійною свідомістю, що виросла з його любові до Церкви, любові,

прищепленої йому ще в дитячі роки глибоко релігійними батьками, він став активним

учасником православно-церковного життя, яке організувалося після закінчення війни у всіх

громадах-таборах українців-емігрантів у Німеччині, та в житті Української Автокефальної

Православної Церкви. Після церковної праці на посаді секретаря в Парафіяльній Раді Свято-

Покровської парафії міста Регенсбурга в 1946 році Анатолій Захарович, перебуваючи в

санаторії, кілька років виконував обов’язки дяка біля протоієрея Олександра Семеновича, що

обслуговував православних українців у санаторіях в Амберзі, а пізніше в Гавтінгу. Під час

перебування в санаторії протягом трьох років для Анатолія Дублянського не було жодної

сфери не тільки церковного, але й світського життя, у якій би він не брав участі. Крім

обов’язків дяка, завідував бібліотекою, що знаходилася в санаторії, був активним членом

Українського Комітету, писав статті до газет та захищав Православну Церкву під час

ворожих звинувачень. Так він зарекомендував себе невтомним працівником на користь

Православної Церкви.

Через таку віддану працю владика Никанор (Абрамович), розповідаючи про стан УАПЦ

у своїх листах до Анатолія Захарович, всіляко переконував його віддати себе єпископському

служінню Богові: «Я неодноразово писав нашому предстоятелю владиці митрополиту

Полікарпу про Вашу особу, яка цілком була б підходящою до високої цілі зміцнення

кермування Нашої Рідної Церкви. Владика митрополит цілком зі мною погодився і офіційно

доручив мені запропонувати Вам віддати себе на служіння Богові й Україні в ролі Єпископа

Нашої Церкви... Отже, дорогий Анатоль Захарович, підкріпіть свою волю палкою молитвою і

висловіть мені свою офіційну згоду, після чого я стану з владикою митрополитом

обмірковувати, як слово в чин перевести... Я вірю, що і Ви у своїм серці відшукаєте настрій

мужності і свідомості святого Обов’язку» [5].

11 жовтня 1951 року Анатолій Захарович одружився з Євгенією Більо. Про це він

повідомив архієпископа Никанора, якому стало сумно, що Українська Церква в особі

Анатолія Дублянського втратила Архіпастиря. Однак владика з радістю мав бажання

рукоположити Анатолія у священичий сан, і це, на його думку, мало статись якнайшвидше.

Архієпископ також закликав до церковного оформлення шлюбу. Тому 3 грудня 1951 року

Анатолій Дублянський пише прохання на ім’я архієпископа Никанора і просить дозволу на

вінчання з Євгенією Більо «у винятковому порядку під час посту», на що отримує згоду [9].

Після належної підготовки 8 грудня 1951 року Анатолій Захарович приймає священичий сан:

митрополит Никанор у церкві переселеного табору Функказерне в Мюнхені висвятив його у

сан диякона, а наступного дня – у сан священика. Першу свою літургію отець Анатолій

відслужив у день пам’яті основоположника Української Церкви – апостола Андрія

Первозванного – 13 грудня 1951 року. Так розпочалося священиче служіння отця Анатолія

Дублянського.

З 1952 по 1970 роки отець Анатолій був настоятелем парафії в Ляндсгуті з одночасним

обслуговуванням парафії в Регенсбурзі, а з 1962 року ще й в Інгольштадті, а також деякий

час у парафії в Амберзі та осередку в Пассаві. У травні 1970 року його призначено

настоятелем парафії в Новому Ульмі, де він дві парафії УАПЦ, які тоді існували, об’єднав в

одну парафію, залишаючи за собою подальше обслуговування парафії в Інгольштадті. З 1975

року священик приймає також настоятельство парафії в осередку для страших у


218

Доронштадті біля Ульма. Крім виконання душпастирських обов’язків, отець Анатолій брав

активну участь у житті УАПЦ.

З перших днів свого священства отець Анатолій розпочав заходи щодо заснування

друкованого органу УАПЦ. «Думка про необхідність видання українського православного

церковного органу існувала в мене ще перед висвятою. Цією думкою я ділився зі своїми

знайомими й приятелями і, будучи переконаним, що такий орган мусить виходити, я

розпочав збір коштів на його видання ще в 1951 році» [3, с. 3]. Важливим моментом на

шляху до видання журналу був з’їзд єпархіального духовенства в Баварії, що відбувся

1 травня 1952 року в Мюнхені в церкві Святої Покрови при Дахаурштрассе. Присутнє на

ньому духовенств й миряни підтримали ініціативу отця Анатолія щодо журналу і «склали

свої пожертви на його видання» [3, с. 3]. З благословення та підтримки митрополита

Никанора в кінці вересня 1952 року вийшло перше число українського православного

церковно-релігійного журналу «Рідна Церква» за редакцією самого засновника. Стараннями

отця часопис виходив спочатку як двомісячник, а в 1958-1988 роках як квартальник. На

сторінках «Рідної Церкви» друкувалися статті про минулі й сучасні на той час події

Православної Церкви, віддзераклювалося життя УАПЦ в інформаційних дописах. Тривала в

часі й результативна діяльність «Рідної Церкви» в діаспорі забезпечила цьому часопису в

західному світі репутацію одного з авторитетних та впливових періодичних друкованих

органів зарубіжного українства.

Таким чином, отець Анатолій Дублянський потрудився 30 років на користь Церкви

Христової у священичому сані, провадячи активну церковно-релігійну та громадсько-

культурну діяльність серед української діаспори Європи.


1. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви : в 4 т., 5 кн. – Нью-

Йорк – Бавнд Брук: УПЦ в США, 1966. – Т. IV. – Ч. 2. – 416 с.

2. Воронин О. Історичний шлях УАПЦ. – США, 1992. – 136 с.

3. Дублянський А., прот. Двадцятиліття «Рідної Церкви» // Рідна Церква. – 1972. – Ч. 92.

– С. 3.

4. Ісіченко І., архієп. Історія Христової Церкви в Україні : конспект лекцій для студентів

духовних шкіл. – Харків, 1999. – 264 с.

5. Лист архієпископа Никанора до Анатолія Дублянського. – ВКМ. – Інв. №КДФ–15732;

Інв. №КДФ–17151.

6. Мартирологія Українських Церков у чотирьох томах. Т.І. Українська Православна

Церква : документи, матеріали, християнський самвидав України. – Торонто – Балтомир,

1987. – 1207 с.

7. Силюк А. Митрополит Анатолій Дублянський : життя, покладене на вівтар служіння

української церкви і культури / А. М. Силюк // «Роде наш красний…» : Волинь у долях

краян і людських документах. – Луцьк, 1999. – Т. ІІІ. – С. 693–701.

8. Плічковський Н., протопр. Нарис історії Української Православної Церкви. – Сідней–

Аделаїда, 1985–1988. – 126 с.

9. Прохання на дозвіл вінчатися в дні великого посту. – ВКМ. – Інв. №КДФ–17096.

10. Цап М., прот. Справжні скарби // Волинські єпархіальні відомості. – 2012. – №12 (97).

– С. 3.


219

УДК 378

Марія Хайнас


ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ НА ЗАНЯТТЯХ

З ІСТОРІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА

У статті розглянуто значення інтерактивних методів навчання для розвитку

пізнавальних здібностей студентів на заняттях з історії та правознавства. Визначено, що

саме завдяки інтерактивному навчанню забезпечується перехід від традиційної (предметно

орієнтованої) до інноваційної (особистісно орієнтованої) системи навчання. Дано

характеристику окремим інтерактивним методам навчання.

Ключові слова: інтерактивні методи навчання, історія, правознавство, навчальний

процес, класифікація.

The article examines the importance of interactive teaching methods for the development of the

cognitive abilities of students on the history and jurisprudence lessons. The article defines that the

interactive teaching provides the transition from the traditional (substantially oriented) to the

innovative (personally oriented) system of teaching. A characteristic is given to individual

interactive teaching methods.

Key words: interactive methods of teaching, history, jurisprudence, educational process,

classification.

Інформаційне суспільство ставить нові, підвищені вимоги до освіти. Однією із таких

вимог є підготовка людей, що здатні приймати поворотні рішення, знаходити найкращу

модель спілкування в соціумі, які досить ефективно встановлюють нові відносини в сучасній

реальності, що швидко трансформується. Інтерес, активність, самостійність, творчість,

адаптація до змін – ці характеристика особистості стають фундаментальним на сучасному

етапі розвитку суспільства, науки та техніки, а їх формування потребує реалізації нових

підходів до освітнього процесу.

Інтерес – це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ,

подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності.

У педагогіці розрізняють чотири якісні етапи розвитку інтересу:

‒ зацікавленість – вважається найелементарнішим інтересом, що за певних ситуацій

оволодіває учнями, але при зміні ситуації швидко зникає. Цей етап розвитку інтересу

пов’язаний з новизною предмета, яка може й не мати особливого значення для людини. В

студентів ще не помічається прагнення до пізнання суті виучуваних предметів, явищ,

процесів.

‒ допитливість – характеризується прагненням проникнути за межі побаченого,

розширити свої знання, дістати відповіді на запитання.

‒ пізнавальний інтерес – це вищий етап, на якому інтерес пов’язаний з намаганням

студента самостійно розв’язати проблемне питання. В центрі уваги – проблема, а не готові

знання. При цьому студенти шукають причину, намагаються проникнути в суть предмету,

самостійно встановити закономірність, розкрити причинно-наслідкові зв’язки. Студент

напружує думку, вольові зусилля, виявляє емоції.

‒ теоретичний інтерес – характеризується спрямованістю студентів не лише на глибоке

та міцне засвоєння знань, пізнання закономірностей і опанування теоретичних основ, а й на

застосування їх на практиці. Теоретичний інтерес виникає в старшокурсників тоді, коли в

них формуються наукові погляди, переконання, стійкий світогляд [3].

Вимоги часу, проведення реформ в системі освіти України за європейськими

стандартами вимагають у викладача відмовитись від авторитарного стилю навчання та


220

використовувати гуманістичний підхід, методи, що сприятимуть розвитку творчих нахилів

особистості з урахуванням її індивідуальних інтересів.

Головним завданням сучасної освіти є перехід від традиційної (предметно орієнтованої)

до інноваційної (особистісно орієнтованої) спрямованості освіти, зокрема на заняттях з

історії та правознавства, оскільки це забезпечує самоцінність знань, розвиток умінь

здобувати, опрацьовувати інформацію, одержану з різних джерел, застосовувати її для

індивідуального розвитку та самовдосконалення людини.

Сучасні вимоги, визначені в освітніх стандартах, спонукають викладачів не тільки

надавати студентам навчальну інформацію, а й навчити їх способів практичного

застосування її у повсякденному житті. Реалізувати зазначені завдання покликана

інтерактивна модель навчання.

Термін «інтерактив» запозичено з англійської мови й походить від слова «interact» (inter

– взаємний та act – діяти), тобто інтерактивний – це здатний до взаємодії, діалогу. Сутність

інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови

постійної активної взаємодії всіх студентів. Тому це співнавчання, взаємонавчання

(колективне, групове, навчання у співпраці), де і студент, і викладач є рівноправними,

рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, й рефлексують з приводу

того, що вони знають, уміють і здійснюють. Педагог виступає в ролі організатора процесу

навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання

життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно

ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці,

взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу [4].

Головними завданнями сучасного навчання є:

‒ самовдосконалення, самореалізація творчої особистості, що потребує створення

комфортних умов навчання, за яких кожен студент відчуває свою успішність та

інтелектуальну спроможність, формує інтелектуальний потенціал;

‒ сприяння розвитку природних задатків студентів, їхніх моральних якостей;

‒ налаштовування студентів на подальшу активну, творчо усвідомлену самодіяльність,

що відповідає їхнім духовним потребам, задовольняє їхні прагнення до самореалізації і

прояву особистісних якостей.

Усе це є ефективним способом комплексного розвитку особистості, виявлення й

формування її творчого потенціалу. Виконання такого завдання можливе лише за суб’єкт-

суб’єктної моделі навчання, у якому провідне значення має застосування інтерактивних

методів навчання [1].

Загальновідомо, що інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника

навчального процесу над іншими, так і однієї думки щодо інших. Важливим є й те, що в

умовах інтерактивного навчання студенти вчаться бути демократичними, ефективно

спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Такі підходи до навчання не є абсолютно новими для української школи, наприклад,

вони реалізувалися і були поширеними в дидактиці української школи у 20-ті роки ХХ

століття; елементи інтерактивного навчання також наявні в методиці навчання В.

Сухомлинського, методиках педагогів-новаторів 70-80-х рр. – Ш. Амонашвілі, В. Шаталова,

Є. Ільїна, С. Лисенкової та інших, у теорії розвивального навчання [2].

Кредо інтерактивного навчання можна сформулювати, дещо змінивши слова великого

китайського філософа Конфуція: «Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи

пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу,

обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю

майстром» [6].

Зазначаємо також, що засвоєння студентами знань з історії та правознавства проходить

ефективніше у рівноправній співпраці, вирішенні проблемно-пошукових завдань і

досягненні цілей за допомогою подолання перешкод. Саме такий підхід до навчання історії


221

та правознавства лежить в основі інтерактивних методів навчання. Застосування таких

методів на заняттях з суспільних дисциплін не тільки дозволяє зробити навчання доступним,

цікавим й успішним, а й виховує в учнів одну із найцінніших якостей – стійкість у подоланні

труднощів.

Використання інтеракції в навчальному процесі дозволяє організувати навчання таким

чином, щоб студент навчився застосовувати здобуті знання і набуті вміння в житті, зрозумів,

що вони можуть стати в нагоді в будь-якій життєвій ситуації – як на професійному, так і на

соціально-побутовому рівні, – зрозумів, що будь-яка з наук не існує сама по собі, а тісно

пов’язана з життям.

У науковій літературі існують різноманітні класифікації інтерактивних методів

навчання. О. Пометун [5], розробила класифікацію інтерактивних методів навчання за

формами навчання залежно від мети заняття та форм організації навчальної діяльності

студентів (рис. 1).

Рис. 1. Групи інтерактивних методів навчання

Сучасне заняття – це продуктивний процес, у ході якого студент відтворює знання,

здобуті у процесі засвоєння нового змісту. Застосовуючи інтерактивні методи навчання,

викладач на занятті має моделювати реальні життєві ситуації, організовувати опрацювання

студентами документів (наприклад, історичних джерел чи нормативно-правових актів) у

парах, малих групах, використовувати рольові й ділові ігри, організовувати опрацювання

проблемних і дискусійних питань у групах чи загальному колі тощо. Це сприяє формуванню

в студентів умінь і навичок, формуванню в них системи цінностей, створенню атмосфери

співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.

Саме такі завдання допомагають реалізовувати інтерактивні методи навчання, серед яких

найефективнішими є імітаційні ігри, рольова гра, «мікрофон», «навчаючи-вчуся», робота в

малих групах, «коло ідей», «мозковий штурм», «займи позицію», судове слухання, дебати

тощо.


222


1. Баханов К.О. Професійний довідник вчителя історії / К.О. Баханов. – Харків: Основа,

2011. – 239 с.

2. Інтерактивні технології: теорія та методика. Посібник / [Кол. авт.: Пометун О.І.,

Побірченко Н.С., Коберник Г.І., Комар О.А.,Торчинська Т.А.]. – Умань-Київ, 2008. – 94 с.

3. Кобаль В.І. Методика розвитку пізнавальних інтересів учнів при вивченні історії

України засобами краєзнавства: Монографія. – Мукачево, 2014. – 229 с.

4. Пишко О. Л. Інтерактивні методи навчання як спосіб розвитку творчих здібностей

учнів на уроках історії та правознавства. [Електронний ресурс]. Режим доступу до

статті: http://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=2257.

5. Пометун О.І. Методика навчання історії в школі [Текст] / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман.

– К.: Генеза, 2005. – 328 с.

6. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання.

Науково-методичний посібник / О.І. Пометун, Л.В. Пироженко; За ред. О.І. Пометун. – К.:

Видавництво А. С. К. , 2004. – 192 с.

УДК 94:929.52(477.72)«18»

Наталія Шкода, Владислава Напора


ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ЗАГАЛЬНО-СТУДЕНТСЬКИХ ТОВАРИСТВ

У ЧЕХОСЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

У статті досліджується діяльність українських загально-студентських товариств в

Чехословацькій республіці в міжвоєнний період. Основним напрямком їх діяльності було

просвітництво. Першочерговим завданням цих організації в до 1925 р. було згуртування

студентів-українців, збереження національних рис. У другій половині 20-х рр.

спостерігається тенденція скорочення їх діяльності, а потім і повного занепаду.

Ключові слова: еміграція, громада, просвітницька діяльність, студенти.

The article examines the activities of Ukrainian general-student societies in the Czechoslovak

Republic during the interwar period. The main focus of their activities was education. The

primary task of these organizations in 1925 was to unite students of Ukrainians, preserving

national rice. In the second half of the 1920 there was a tendency to reduce their activity, and then

to a complete decline.

Key words: emigration, community, educational activities, students.

Актуальність теми. Одним із пріоритетних і перспективних напрямів фундаментальних

досліджень в галузі гуманітарних наук в сучасній Україні є діаспорознавство. Важливим є

дослідження проблем, пов’язаних з українською еміграцією 20 – 30-х рр. ХХ ст. Складовою

частиною міжвоєнної еміграції були студентські маси. Чимало студентів перебувало в

зазначений період в Чехословацькій республіці. Тут вони створювали різноманітні

товариства, в тому числі загально-студентські, діяльність яких важливо критично вивчити з

метою використання цього досвіду в сучасних умовах.

Метою статті є дослідження діяльності українських загально-студентських товариств в

Чехословацькій республіці в міжвоєнний період.

Найбільшою за чисельністю організацією загально-студентського типу в Чехословаччині

була Українська Академічна громада в Празі. Вона була заснована в 1919 р. [2, с. 869]. В

травні 1920 р. громада налічувала лише 48 членів, але з прибуттям до Праги нових груп

української молоді ця цифра постійно зростала. Для прийняття в члени УАГ кожний мусив

http://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=2257


223

подати доказ про виконання громадського обов'язку (служба в армії УНР або праця в

українських державних установах під час УНР чи ЗУНР).

Українська Академічна громада проводила велику за обсягом культурно-просвітню

працю. При УАГ функціонували фахові секції, гуртки й товариства, які проводили жваву

культурну діяльність у формі рефератів, концертів, дискусій тощо.

До складу громади входили різні за віком, фахом та політичною спрямованістю

студенти-українці. Це призводило до частих непорозумінь між ними. Перша криза в УАГ

виникла в січні 1921 р. між студентами з Галичини та наддніпрянцями. Внаслідок цієї кризи

в складі УАГ було створено наддніпрянську секцію. Проіснувала вона дуже короткий час, бо

обидві групи студентства дійшли до згоди.

У квітні 1921 р. усередині УАГ знову виникло різке протистояння, тепер уже двох

психологій – військової й цивільної. Організація в той час складалася переважно з воїнів

Української Галицької армії та армії УНР. Невелику за чисельністю групу складали цивільні

особи, психологія яких різко відрізнялася від психології військових, що й привело до

внутрішнього протистояння в громаді. Цю кризу теж вдалося подолати. УАГ об'єднувала в

той час більшість студентів-українців у ЧСР.

На початку 1923 р. в УАГ сталася третя криза, яку теж вдалося подолати. Товариство

зберегло своє існування більш як на 20 років (ювілейний з'їзд Громади, присвячений її

20-річчю, відбувся 19 жовтня 1940 р.). Протягом всього періоду свого існування УАГ

проводила активну організаційну та культурну діяльність.

У 1923 – 1924 рр. діяльність студентів активізувалася. Студентство подолало звичайну

хворобу депресії й розчарування, характерну для емігрантів взагалі. Студенти-українці

досить швидко адаптувалися в нових умовах, зростала їх національна самосвідомість, але не

було організаційної єдності. У Празі виникають численні студентські групи, гуртки, секції

тощо. Це відбувалось через значну вікову різницю між багатьма студентами, різні політичні

погляди, фах. Існував ще територіальний поділ, який був небажаним та ще більше віддаляв

одну від одної різні групи студентів (Громада студентів з Великої України, Союз студентів-

емігрантів з північно-західних земель України та ін.).

Студенти-наддніпрянці, що вийшли зі складу старої УАГ, заснували в січні 1923 р.

Громаду студентів-емігрантів з Великої України [2, с. 870]. Громада урочисто провела захід

«Свято оголошення самостійності України» (22 січня 1923 р.), організувала читання й

обговорення рефератів О.Наріжного, Л.Чикаленка, видавала деякий час літографований

двотижневик «Дніпро» (виходив з перервами з 1923 по 1928 рр.) тощо [2, с. 871].

16 листопада 1925 р. заходами Громади й при участі корифея української сцени

М.Садовського й колишнього директора українського державного театру в Києві О.Загарова

відбулася вистава «Тарас Бульба» [3, с. 62]. Громада взяла на себе й функції «Студентського

комітету по збиранню жертв для інтернованих козаків у польських таборах». Організація

продовжувала свою громадську та культурну працю до кінця 20-х років, коли була

самоліквідована.

Після розпаду великої УАГ було утворено також Українське студентське товариство

«Громада», до складу якої входили Громада соціалістичної молоді ім. М.Драгоманова, група

поступового студентства й гурток правознавців. «Громада» мала власну читальню,

влаштовувала дискусії з прочитаних рефератів. У 30-х роках студентське товариство було

самоліквідовано.

З інших загально-студентських організацій у Празі треба згадати Союз емігрантів з

північно-західних земель України, що був заснований у березні 1922 р. й об'єднував

студентів з Волині, Холмщини, Полісся й Підляшшя. Незважаючи на чітку територіальну

визначеність, Союз серед інших завдань ставив об'єднання всього еміграційного студентства,

як у ЧСР, так і поза її межами [4, с. 239]. Союз матеріально підтримував незабезпечених

студентів [4, с. 247]. З часом діяльність Союзу ставала менш активною, і в 1928 р. його було

ліквідовано.


224

Активно діяла загально-студентська організація у Празі – Союз підкарпатських

українських студентів (СПУС), заснований в 1921 р. Цю організацію не можна вважати суто

емігрантською, бо об'єднувала вона переважно закарпатську молодь, тобто тих, для кого

Українські карпатські землі, що за умовами Сен-Жерменського мирного договору 1919 р.

увійшли до складу ЧСР, були прабатьківщиною, а не тимчасовим еміграційним осередком.

Але ця організація була важливим чинником в розвитку національної самосвідомості, як

серед своїх членів, так і взагалі серед українського населення Карпатської України. Як і

празька УАГ, СПУС проводив активну діяльність до кінця 30-х рр. [3, с. 61].

В інших чехословацьких містах українське студентство теж мало свої станові організації

(Подебради, Брно та ін.). Так, найбільшою за чисельністю організацією в Подебрадах була

вищеназвана Українська Академічна громада. Хронологічно першою студентською

організацією у Брні була також Українська Академічна громада, заснована в 1921 р. [1, с. 42].

У 30-ті роки громада у Брні припинила свою діяльність.

На кінець 30-х рр. продовжували діяльність лише дві загально-студентські організації в

ЧСР: празька УАГ та СПУС. Внаслідок перетворення Чехії на німецький протекторат у

березні 1939 р. празьку УАГ було включено до Національного союзу українських

студентських організацій Німеччини.

Таким чином, першочерговим завданням українських загально-студентських організації

в ЧСР до 1925 р. було згуртування студентів-українців. У другій половині 20-х рр.

спостерігається тенденція скорочення їх діяльності, а потім і повного занепаду. Однією з

негативних рис студентського руху була відсутність єдності між різними угрупованнями

студентства.


1. Добриловський М. Українська господарська академія в Подебрадах /

М. Добриловський // Український історичний журнал. – 1995. – № 4. – С. 31–49.

2. Єржбакова Б. Українці в Празі між двома світовими війнами / Б. Єржбакова //

Визвольний шлях. – 1990. – Кн. 7. – С. 860–874.

3. Наріжний С. 15 літ діяльності Українського історично-філологічного товариства в

Празі (1923–1938) / С. Наріжний // Український історичний журнал. – 1993. – № 10. –

С. 58–69.

4. Наріжний С. Матеріали до історії Музею ВБУ в Празі / С. Наріжний. – Цюріх: на

правах рукопису, 1969. – 468 с.


225

КУЛЬТУРОЛОГІЯ / КУЛЬТУРОЛОГИЯ Світлана Панченко


РЕЛІГІЙНИЙ ТУРИЗМ У СИСТЕМІ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

Серед засадничих чинників культурологічного аналізу важливе місце посідають

персоналізація та діалогізм, які протягом останніх десятиліть достатньо активно

представлені в логіці розвитку культурологічного знання. Зрозуміло, що стосовно такого

специфічного феномену як «релігійний туризм» використовувати персоналізацію в її

традиційній інтерпретації можна дещо умовно, чітко окреслюючи межі допустимого. Так,

знайомлячи будь-якого туриста з історією становлення і розвитку певної релігійної конфесії,

тур агент чи екскурсовод повинен «персоніфікувати» матеріал, підкреслюючи внесок тих чи

інших діячів у її розбудову.

Вочевидь, не можна уникнути персоналізації, знайомлячи туристів з архітектурними

церковними спорудами чи іконописом, адже ці естетико-художні зразки – маючи окрім

релігійного ще й художнє значення, – є, як правило, шедеврами світового мистецтва. Цей

аспект проблеми, яку ми аналізуємо, досить виразно розкрив М. Бровко, віддаючи належне

візантійським та слов’янським майстрам іконопису та підкреслюючи «знання основних засад

образу» у майстрів такого високого класу як Феофан Грек та Андрій Рубльов [1, с. 98].

Важливим чинником культурологічного аналізу виступає діалогізм – феномен, що має

«зони перетину» як з міждисциплінарністю та регіонікою, так і з персоналізацією.

Концептуалізація проблеми «діалогізму», на нашу думку, досить виразно відбувається в

напрацюваннях українського культуролога В. Даренського, котрий, аналізуючи специфіку

європейської культурної традиції, підкреслює її «зовнішню відкритість і діалогічність», що

«…є однією з передумов…. внутрішнього діалогічного різноманіття» [2, с. 201].

Розглядаючи позицію В. Даренського слід звернути увагу на той факт. що таке

нестандартне поєднання в європейській культурній традиції як «відкритість – діалогізм», він

пропонує інтерпретувати не лише в теоретичному аспекті, а й практичному, і зазначає: «А

відтак, актуалізація діалогічного потенціалу європейської культурної традиції набуває не

тільки теоретичного, але й гострого практичного смислу – повернення здатності

європейської цивілізації до рівноправної взаємодії з іншими хоча б заради самозбереження»

[2, с. 203]. Хоча і дещо опосередковано, але ідеї В. Даренського мають і певне відношення до

проблематики туризму, якщо розуміти її в найширшому значенні цього поняття. Теоретик –

цілком слушно – підкреслює, що «основними внутрішніми складовими» європейського

культурного «генотипу» виступають «Антична культура та Християнство, які, взаємодіючи

між собою, утворили усі специфічні форми європейської культури». Спираючись на означені

тези В. Даренського, котрий лише робить необхідні наголоси щодо загальновідомих ознак

європейської історії, можна органічно поєднати «культурний» та «релігійний» типи туризму,

спрямувавши зусилля туристів на опанування як античними, так і християнськими

шедеврами.

Віддаючи належне такому чиннику культурологічного аналізу як діалогізм, доцільно, так

би мовити, підкріпити його феноменом спілкування, який досить детально відпрацьований

українськими науковцями, зокрема, в роботах Т. Аболіної, Є. Андроса, А. Єрмоленка,

О. Оніщенко, С. Романенко, Л. Ситниченко та ін. Виокремлення означених чинників

культурологічного аналізу дозволяє впритул підійти до проблеми комунікації. Слід

зазначити, що український культуролог І. Бондарчук-Чугіна, яка займається виявленням

функцій туризму, саме комунікативну функцію розглядає в якості наріжної.

Комунікативна функція, на думку І. Бондарчук-Чугіної органічно пов’язана з рекреацією

і дозволяє людині позбавитися від «напруги культури», від «напруги цивілізації» –


226

специфічних станів, які привнесли в життя пересічної людини глобалізаційні процеси. Вони,

як відомо, оцінюються по-різному [3, с. 154 – 155].

Намагаючись систематизувати функції туризму, кількісно нарощуючи їх, І. Бондарчук-

Чугіна потрапляє у певний, по суті, безкінечний процес, адже більш-менш підготовлений

опонент, відразу ж здогадається назвати ще якусь функцію, наприклад виховну, або творчо-

стимулюючу, або естетико-емоційну. Внаслідок такої ситуації достатньо гостро постає

проблема критеріїв функцій туризму, спираючись на які можна було б безпомилково

окреслити ті функції, які дійсно властиві туризму, інтерпретованому в якості індустрії, чи

туризму як культурній діяльності.

Не можна не враховувати і того факту, що на сьогоднішній день туризм стає все більш

важливою галуззю економіки в світі, адже за останні півстоліття світовий прибуток,

отриманий від туристичної галузі, виріс у 300 разів. За прогнозами експертів Всесвітньої

туристичної організації до 2020 року сума доходів від туризму перевищить 2 мільярди

доларів. На нашу думку, туристична діяльність в Україні повинна враховувати означені

тенденції і сприяти як теоретичному осмисленню можливостей країни на теренах різних

видів туристичної діяльності, так і в удосконаленні практичного аспекту щодо реалізації

туристичного потенціалу українського культурного регіону. В зв’язку з цим, ми активно

підтримуємо зусилля нашої країни по розвитку того, що сьогодні фахівці, які займаються

туризмом, атрибутують як «пізнавальний туризм».

Цей вид туризму співвідноситься з релігійним туризмом, оскільки пізнавальну функцію

– не лише я, а й інші науковці, – визнають однією з провідних, серед тих, що він виконує.

Важливим є і те, що на понятійно-категоріальному рівні феномен «пізнавальний туризм»

значно ширше, ніж «пізнавальна» функція, що відкриває шлях до вироблення у наступних

дослідженнях якихось інших понять, здатних згармонізувати цю різнооб’ємність.

Пізнавальний туризм включає природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал

країни, а до об’єктів пізнавального туризму належать: історичні, історико-архітектурні

пам’ятки, зразки сучасної архітектури, сакральні споруди та ін. Український культурний

простір володіє необхідним історичним потенціалом для розвитку пізнавального туризму. На

державному обліку країни перебуває понад 130 тис. пам’яток, з яких 57206 – пам’ятки

археології, 418 з яких мають статус національного значення. Як відомо, десятками тисяч

позначені пам’ятки історії, архітектури та монументального мистецтва. Пізнавальний

потенціал містять пам’ятки містобудування, садово-паркового та ландшафтного мистецтва.

Український культурний простір включає в себе 61 історико-культурний заповідник, 13 з

яких мають статус національних.

До списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включені Софійський собор з архітектурним

ансамблем, Києво-Печерська лавра, історичний центр Львова. І хоча Україна володіє дійсно

вражаючими матеріально-духовними скарбами, їх стан – подекуди – викликає тривогу і

занепокоєність, адже на сьогодні до 70% об’єктів культурної спадщини перебувають у

незадовільному стані, а кожний десятий об’єкт – в аварійному. На жаль, слід визнати, що в

сучасній Україні занадто велика кількість об’єктів культурної спадщини потребує

проведення робіт з реставрації чи реконструкції та вимагає спеціального облаштування

заради прийому туристів. Слід визнати, що матеріальна база паломницьких центрів

знаходиться в занедбаному стані: напівзруйновані церкви, собори, мечеті. Україна, маючи

1900 пам’яток дерев’яної сакральної архітектури, – дві третини з яких знаходяться на

території Західної України, – практично не докладає потрібних зусиль задля їх збереження.

Слід констатувати, що більшість з них знаходиться у напівзруйнованому стані.

Ще одним серйозним недоліком української реальності, яка гальмує успішний розвиток

будь-якого виду туризму, є те, що складові історико-культурної спадщини залучаються до

туристичної галузі безсистемно, а їх пізнавальна складова подається формально, зводячись,

по суті, до мінімуму.


227

Слід визнати, що порівняно з європейськими країнами, Україна не використовує той

потенціал, який для її економічного зростання могли б надати різні види туризму. В

Європейських країнах історичні об’єкти приносять величезні прибутки саме за рахунок

туризму та туристів. По суті, самі історичні об’єкти здатні забезпечити власне утримання і

виступити одним із джерел наповнення бюджету.

Оскільки Україна це країна з багатою, цікавою, насиченою яскравими подіями історією,

яка сягає 1500-літньої давнини, то вона повинна турбуватися про захист та збереження своєї

історії та культури. Це тим більш актуально, що на сучасному етапі свого розвитку в

українській спільноті – в силу економічних негараздів та кризового стану – переважає чисто

меркантильне ставлення до дійсності, а потужний духовний комплекс відходить, так би

мовити, на другорядні ролі. Наразі, саме історичні пам’ятки дають можливість органічно

поєднати в українському культурному просторі матеріальне і духовне, як це вдається

зробити, наприклад, в Італії чи у Франції. Так, Києво-Печерська лавра як сакральна установа

і Києво-Печерський історико-культурний заповідник як науковий і просвітницький

комплекс, співіснуючи поряд один з одним, можуть і повинні, з одного боку,

вдосконалювати культуру паломництва віруючих, а з другого, – підвищувати науковий

рівень екскурсійно-пізнавального туризму.

У такому разі, будуть враховані духовні запити як віруючих паломників, так і

пізнавальний інтерес пересічних туристів. Відтак, паломництво і релігійний екскурсійно-

пізнавальний туризм стануть інструментом культурного діалогу й служитимуть

встановленню суспільної злагоди та міжконфесійної толерантності.


1. Бровко М.М. Культурологія в системі гуманітарного знання // Актуальні філософські

та культурологічні проблеми сучасності: альманах. ‒ К.: Видавничий центр КНЛУ, 2007. ‒

Вип.20. – С. 96-102.

2. Даренський В.Ю. Внутрішній діалогізм як сутнісна ознака європейської культурної

традиції // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах. – К.:

Видавничий центр КНЛУ, 2003. ‒ Вип.12. – С. 201-208.

3. Бондарчук-Чугіна І. Ю. Функція туризму в умовах глобалізації культури // Актуальні

філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах. – К.: Видавничий центр

КНЛУ, 2008. ‒ Вип.22. – С. 154-160.

4. Історія релігії в Україні і світі: збірник наукових праць. Серія «Історичне

релігієзнавство». – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія»,

2009. – Вип. 1. – 280 с.

5. Климов В. Міжконфесійний діалог як складова культурно-цивілізаційних відносин /

Релігія в контексті соціокультурних трансформацій України. Колективна монографія / Відп.

ред.: д.філос.н. Л. Филипович. – К., 2009. – С. 276.

6. Києво-Печерський патерик. Слово 32 // Абрамович Д. І. Цит. вид. ‒ К., 1991. ‒ С. 156.

7. Сабадаш Ю. С. Культура толерантності в умовах глобалізації // Національні культури

в глобалізованому світі: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції

(6-7 квітня 2017). – Київ, 2017. – С.78-81.

8. Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа: з 4-го повного перекладу Біблії / [пер. з

давньогрецької о. Рафаїла Турконяка]. – К.: Українське Біблійне Товариство, 2008. – 317 с.

9. Кемпійський Тома. Наслідування Христа / Пер. На укр. д-р Й. Боцян. – Львів: Свічадо,

2001. – 312 с.


228

ПОЛІТОЛОГІЯ / ПОЛИТОЛОГИЯ

Sarvarbek Jumayev, Madina Mirzayeva

(Andijan, Uzbekistan)

THE FORMATION OF LEGAL CULTURE AMONG YOUTH

IS THE GUARANTEE OF SUPPORTING THE RIGHTS AND

THE LIBERTIES OF THE YOUTH OF THE REPUBLIC OF UZBEKISTAN

It is clear to everybody that the youth are considered to be the basic layer of the policy which is

being led by any country. Because the result of the development of the country and its power

depend on bringing up deserving generations as well as the ancestors.

The State youth policy is the most important direction of the function of the Republic of

Uzbekistan, its purpose is the social formation of the youth and bringing to perfection, its creative

power is to make organizational, legal, socio economical conditions in order to cause social

formations, social capabilities of the youth appear as far as possible and to guarantee them.

In 2016, 14 - September, the rule “About the state youth policy” of the Republic of Uzbekistan

is accepted.

The purpose of this Law is regulation of the relations in the field of the state youth policy.

The Laws’ significant role is to legally secure the judicial terms of the youth in the State youth

policy and to strengthen their rights. Thus, new terms are accepted to the law. For example:

The State youth policy – the system of social formation of the youth which is carried out by the

government and the system of social-economic which is considered to form the opportunities in

order to bring to perfection of social and other abilities of the youth, organizational and legal

measures’ system.

The Youth(young citizens) – the people from the age of fourteen and under the age of thirty.

Young family – the family consisted of husband and wife under the age of thirty, the family

that is only a father or mother under the age of thirty who brings up the child oneself, thus, a widow

father or a widow mother who divorced.

Young specialist – the one who graduated from high school and has been employed and

working in the one’s direction of specialist for no more than three years after the graduation and

aged under age of thirty.

The State youth policy organizes the following directions:

Spiritual and financial supporting young family, ordering the complex measures system of

creation of social-economic conditions, supplying them with suitable houses.

In the field of formation of the rights and liberties of the youth a lot of opportunities appeared

in order to develop the cooperation with foreign organizations which implement this activity.

The State youth policy consists of the following directions:

To provide the rights, legal rights and liberties of the youth;

To preserve the health and life of the youth;

To support them to reach moral, physical, spiritual and intellectual perfection;

To supply quality education for the youth;

To employee the youth and occupy them ;

To bring up the youth in a sense of patriotism, citizenship, tolerance, and the spirit of the law,

respect for national and universal values, to bring them up against harmful influences and currents,

having a strong belief and vision in the life;

To protect the youth from being led to a violation of the ethical norms of youth movements,

terrorism and religious extremism, separatism and fundamentalism, violence and cruelty ideas;

To raise the level of legal consciousness and legal culture of youth;

To encourage and support the gifted and talented youth;

To create conditions for the development of youth entrepreneurship;


229

The formation of a healthy lifestyle aspirations of young people, as well as to organize

productive free time and create conditions for the development of youth sport;

Spiritual and financial supporting young family, ordering the complex measures system of

creation of social-economic conditions, supplying them with suitable houses;

In the field of formation of the rights and liberties of the youth a lot of opportunities appeared

in order to develop the cooperation with foreign organizations which implement this activity;

The first President of the Republic of Uzbekistan Islam Karimovsaid: “Every state, every

nation feel the great power which realizes the eternal aspirations and shows the peculiarities and

values of the nation in the appearance of the young generations, especially in their own children’s

resemblance.”

In our Republic, constitutional and legal principles of the state youth policy were found in order

to create conditions for social and spiritual development of young people and is still organized.

It should also be noted that “Kamolot” civic youth movement is aimed to support young people

in all aspects. “Kamolot” civic youth movement plays a vital role in bringing up young generations

in a sense of citizenship, patriotism, feel the spirit of the law and respect for national and universal

values, to bring up against harmful influences and currents;

“Kamolot” organizes and holds the actions concerned to development of the role and activity

of youth in social life and to bring healthy and harmonious youth;

It helps to create the conditions to support personal, political, economic, social and cultural

rights, freedoms and legitimate interests of young people;

It helps to develop specifying the early capabilities of youth in the direction of science, sports,

art and culture;

It takes a significant part in developing universal sport activities among youth, to avoid

alcoholism, infectious diseases and like these habits among young generations;

It helps to develop ecological culture, ecological education among youth;

It also helps to happen the youth to become a businessman, to develop their social skills. It

organizes these all by nominating projects in the whole country.

Nearly every article in our constitution is about the youth of our country.

According to the 29-article, everybody has their own belief, thinking, rights. Everybody has a

right to look for, get and spread any information they want. Using the following right the youth of

our country have easily been able to comment on any theme. There are a lot of opportunities

appeared to take any information from the Internet. The government are highly paying attention to

these matters.

In our country there are a lot of opportunities for young generations including: privileged credit

contracts for young businessmen, transportation fee limits for immature, students and pupils, free

education, free medical service, being employed and so many chances available for young

generation.

In conclusion, the more opportunities we form for young generation the stronger foundation we

create for our future. As our president said: “Our children, our youth are not only our future

and belief, but they are also our present and future power.”


230

ЮРИДИЧНІ НАУКИ / ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ

УДК 343(1-87)(075.8)

Олександра Башева


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОНТРАБАНДУ В УКРАЇНІ

Контрабанда ‒ це злочинний прояв, відомий людству зі стародавніх часів. Він існує

стільки ж, скільки існує держава. Разом із тим залишається ще доволі широке коло питань,

що є дискусійними i потребують глибокої теоретичної розробки.

Ключові слова: держава, відповідальність, карний кодекс, контрабанда, кримінал,

право, Україна.

Контрабанда є злочином із глибоким історико-правовим корінням, розвиток її як явища,

так i кримінально-правового закріплення в законодавстві тісно пов`язаний із розвитком

державності. Контрабанда – давно відомий, можна сказати, традиційний склад злочину, який

віднайшов своє віддзеркалення в кримінальному законодавстві України: він був наявний у

кримінальному зводі законів дореволюційного періоду, зберігся в радянський період,

наявний i тепер. Термін кримінально-караної контрабанди є в практично усіх країнах світу.

Цим даний склад злочину привертав до себе увагу багатьох дослідників.

Безпосередній об`єкт контрабанди ‒ суспільні взаємовідносини, що забезпечують

нормальний товарообіг через митний кордон i внесення до бюджету мита i зборів.

Предметом контрабанди можуть бути абиякі товари, a теж історичні i культурні цінності,

отруйні, сильнодіючі, радіоактивні чи вибухові речовини, зброя i боєприпаси (окрім

гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), a теж стратегічно важливі

сировинні товари, стосовно яких законом встановлено певні правила вивезення за кордони

України [4, c. 6].

Предмети контрабанди діляться на дві групи:

1) предмети (товари), незаконне переміщення яких через митний кордон України

утворить склад контрабанди тільки у випадку вчинення його у великих розмірах;

2) предмети, спеціально зазначені в ст. 201 КК, незаконне переміщення яких через

митний кордон України утворить склад контрабанди незалежно від його розміру [5, c. 40].

Не є предметом цього злочину речі, що відповідно до законодавства України не

підлягають обов`язковому декларуванню i не обкладаються митом, предмети, що вивозяться

(пересилаються) у зв`язку з виїздом за кордони України на постійне місце проживання;

предмети, що входять до складу спадщини, яка була оформлена в Україні на користь

громадянина-нерезидента, за умови підтвердження складу спадщини органами, що вчиняють

нотаріальні дії; товари, що тимчасово вивозяться (пересилаються) за кордони митного

простору України під письмове зобов`язання про їх зворотне ввезення; товари, що були

тимчасово ввезені на митну територію України під зобов`язання про їх зворотне вивезення,

що підтверджується відповідними документами; предмети, одержані громадянами-

нерезидентами у виді призів i нагород за участь у змаганнях, конкурсах, фестивалях тощо,

що проводяться на простору України, що підтверджується відповідними документами та ін.

[8, c. 59]

Контрабанда вважається закінченою з миті реального переміщення предмета

контрабанди через митний кордон України.

Якщо предмет контрабанди був виявлений до миті реального перетину митного кордону,

то це незакінчений злочин i дії суб’єкта залежно від реальних обставин справи потрібно

кваліфікувати як готування до контрабанди чи замах на контрабанду [7, c. 281].


231

Суб`єктом злочину може бути громадянин України, іноземець, особа без громадянства,

осудна та яка досягла 16 років.

До відповідальності за контрабанду притягуються фізичні особи. Кримінальний закон у

ст. 18 КК України, визначаючи суб`єкта злочину, вказує, що ним може бути лише фізична

особа. Теж вирішує питання Закон про відповідальність за суміжне з контрабандою

порушення митних правил.

Контрабанда, яка кваліфікується за ч. 1 ст. 201 КК України, відноситься до тяжкого

злочину, a вчинена групою осіб за попередньою змовою чи особою, яка має судимість за цей

злочин (ч. 2 ст. 201 КК України), ‒ до особливо тяжкого злочину. У контрабанді часто беруть

участь службові особи [6, c. 146].

До суб`єктивних ознак контрабанди належить суб`єктивна сторона. «Основною

(обов`язковою) для кожного злочину ознакою суб`єктивної сторони є вина, тобто психічне

відношення особи до вчиненого діяння, передбаченого КК, та його наслідкам» [3, c. 119].

Суб`єктивна сторона контрабанди характеризується прямим умислом. Винний

усвідомлює обставини та характер незаконного переміщення товарів та других предметів

через митний кордон України та бажає, у порушення встановлених правил, вивезти їх з

України чи ввезти в Україну [2, c. 169].

Дослідження проблеми дозволяє зробити висновок, що ознаки, що характеризують

суб`єкта та суб`єктивну сторону контрабанди, мають важливе правове значення для

вирішення питань про наявність складу цього злочину, його кваліфікації та призначення

покарання.

У світлі викладеного можна констатувати, що ст. 201 КК України, яка передбачає

відповідальність за контрабанду, містить у собі досить чітко формалізовані ознаки,

орієнтація на які дає змогу відмежувати кримінально карану контрабанду від суміжних

злочинів.


1. Александров Ю. В., Дудоров О. О., Клименко В. A., Мельник М. I., Навроцький В. О.,

Осадчий В. I.. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Київський

національний ун-т внутрішніх справ; Київський міжнародний ун-т. ‒ Вид. 2-ге, перероб. i

доп. ‒ К.: Атіка, 2008. ‒ 712 с.

2. Бажанов М. I., Баулін Ю. В., Борисов В,I., Гавриш С. Б., Дорош Л. В. Кримінальне

право України. Особлива частина: Підручник стосовно студ. вищ. навч. закл. / Національна

юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / М.I. Бажанов (ред.). ‒ К.: Юрінком Інтер,

2011. ‒ 494 с.

3. Басель А. Д. Контрабанда в Украине и её влияние на безопасность страны /

А. Д. Басель // Правова держава. – 2015. – № 8. – С. 119-122.

4. Баулін Ю.В. Актуальні проблеми кримінальної відповідальності за злочини у галузі

господарської діяльності // Відповідальність за злочини у галузі господарської діяльності:

матер. наук.-практ. конфер. / ред. кол.: В.В. Сташис (голов. ред.) i ін. – Х.: «Кроссроуд»,

2016. – С. 6–11.

5. Бусол О. Ю. Стан боротьби з контрабандою та порушенням митних правил в Україні /

О. Ю. Бусол, В. Ю. Ложкін // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і

практика). – 2008. – Вип. 18. – С. 40-50.

6. Дудоров О. О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова

характеристика : [монографія] / Дудоров О. О. – К. : Юридична практика, 2013. – 924 с.

7. Дячкін О.П. Суспільна небезпечність контрабанди і правова відповідальність за її

вчинення / О.П. Дячкін // Форум права. – 2012. ‒ №1. – С.281-282.

8. Ющик О. I., Шевчук A. В., Нежурбіда С. I. Кримінальне право України. Особлива

частина: Навч.-метод. посібник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. ‒

Чернівці: Рута, 2015. ‒ 124 с.


232

УДК 346.5

Сергій Ваколюк


ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

У cтaттi poзкpивaєтьcя cутнicть iнcтитуту вирішення господарських спорів у

провідних країнах світу. Aнaлiзуючи пoлoження зaкoнoдaвчих aктiв, aвтop oбґpунтoвує

пoлoження пpo те, щo cьoгoднi господарський процес конкретної країни, перш за все

пов’язаний із суспільними відносинами, які мають глибоке історичне коріння. Проте, у

зв’язку з тим, що господарсько-правововим нормам притаманна динамічність, що у свою

чергу впливає на зміни у процесуальних нормах, необхідною передумовою ефективного

вирішення господарсько-правових спорів є саме спирання на міжнародний досвід.

Ключові слова: суддя, судоустрій, торговий суд, Комерційний трибунал, позов.

In the course of the year, we are planning to set up an institute for resolving business disputes

in the leading countries of the world. By explaining the accompanying events, the author also

argues that the economic process of a particular country is primarily connected with social

relations that have deep historical roots. However, due to the fact that the economic and legal

norms inherent in dynamism, which in turn affects changes in procedural standards, the

prerequisite for an effective solution to economic legal disputes is precisely the reliance on

international experience.

Key words: judge, court system, trade court, commercial tribunal, suit.

У Європі та світі державні суди вирішують незначну частину комерційних спорів.

Фінансові спори, як правило, вирішують арбітражі, які не належать до державних судових

систем. В Україні ж практично всі комерційні спори, за виключенням невеличкої частини,

яка припадає на міжнародний арбітраж, вирішуються в державних судах.

Конституція України, зокрема стаття 55, гарантує кожній людині право на звернення до

суду з метою захисту свого порушеного, оспорюваного, невизнаного права [1]. З метою

ефективного та швидкого розгляду спорів в Україні існує спеціалізація судів, що

закріплюється у статті 18 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» [2]. Відповідно

до цієї статті одним із спеціалізованих судів загальної юрисдикції є господарський суд.

Питання розгляду та вирішення господарсько-правових спорів детально регламентовано у

Господарському процесуальному кодексі України. Проте, господарсько-правові відносини

мають динамічний характер, у зв’язку з чим їм притаманні постійні зміни, що у свою чергу

обумовлюють зміни і господарсько - процесуальних відносин. Враховуючи вищенаведене,

вважаємо за необхідне дослідити господарський процес у міжнародному вимірі, з метою

підкреслення досвіду зарубіжних країн у сфері вирішення господарсько-правових спорів.

За своєю сутністю внутрішньодержавні спори між суб’єктами господарювання

(економічні спори) вирішуються судами у всіх країнах світу.

Сучасне зарубіжне законодавство по-різному вирішує питання про те, які суди повинні

розглядати економічні (господарські) спори. Як правило, ця дилема вирішується одним із

двох способів: або створюються суди спеціальної юрисдикції, уповноважені розглядати

економічні справи, або такі справи підвідомчі судам загальної юрисдикції.

Франції, яка стала першою європейською країною, де була здійснена передача

комерційних спорів до сфери державного правосуддя, і де сьогодні існує розгалужена

система спеціалізованих судів для вирішення комерційних спорів – торгових судів.

Торгові суди належать до системи загального судочинства Франції. Їх повноваження,

склад і компетенція визначаються 7 Розділом Комерційного кодексу. Торгові суди

здійснюють свої повноваження на всій території Франції, за винятком регіонів Ельзас та

Мозель, де ці повноваження здійснюють комерційні палати судів загальної юрисдикції.


233

У США традиційно віддано перевагу другому підходу. Однією з причин вибору судів

загальної юрисдикції для розгляду економічних суперечок у США стала приналежність цих

країн до змагального типу правосуддя, за якого в межах змагального судочинства суд

залишається пасивним у судовому засіданні - активність виявляють учасники процесу. Саме

сторонам належить ініціатива та контроль за веденням справи: вони готують справу до

слухання, шукають можливості укладення мирової угоди, представляють докази до суду,

досліджують їх, виступають зі вступними і заключними промовами. Суд же вирішує спір.

Такий розподіл ролей передбачає, що адвокати розкриють і проаналізують всі докази перед

судом, останньому залишиться тільки вирішити суперечку. За подібної постановки питання

від судді не вимагається спеціалізації в певній галузі права [5].

Крім того, в США, якщо економічний спір пов’язаний зі встановленням фактів, така

справа слухається за участю присяжних. Якщо спір стосується лише питань права, то в

розгляді справи бере участь професійний суддя.

Разом із тим спеціалізовані суди в США все ж таки існують, це - суди у справах про

банкрутство (в рамках судів загальної юрисдикції) і податкові суди. Система фінансових

судів створена головним чином для розгляду справ, пов’язаних зі сплатою податків і митних

зборів [4].

5 основних видів судочинства існує у ФРН ‒ загальне, трудове, соціальне, фінансове та

адміністративне. При цьому загальним судам підсудні всі цивільні спори, зокрема і у сфері

торговельних спорів. Згідно із Законом ФРН «Про судоустрій» до торговельних належить

чітко визначене коло справ у спорах, що виникають між учасниками угод, членами торгових

товариств, спори за векселями, щодо застосування закону ФРН «Про чеки», із захисту

торгових знаків тощо. До компетенції палат у цивільних і торгових справах входить розгляд

по першій інстанції справ із сумою позову понад 3000 євро.

У ФРН здійснення господарського судочинства лягає на цивільний сектор загальних

судів, зокрема палату з торгових справ і фінансові суди, при цьому вирішення економічних

справ здійснюється професійними суддями і народними засідателями колегіально, а у

випадку незначних сум позовів ‒ одноосібно. Позови на суму до 500 євро не приймаються до

зазначених судів і не розглядаються [3].

Торговий суд Австрії єдиний на всю країну, що розглядає комерційні спори, у тому числі

й справи про банкрутство. До складу суду входять представники ділової спільноти в якості

комерційних суддів.

Комерційний трибунал створений у Бельгії. Він діє як суд першої інстанції, розглядаючи

суперечки, в основному, з торгових відносин. До складу комерційного трибуналу входить

професійний суддя і 2 представники ділових кіл. Комерційні трибунали є ланкою

бельгійської судової системи.

У Швейцарії для вирішення комерційних суперечок створені торгові суди, що

складаються не тільки з юристів, але й з представників ділових кіл, обрані кантональними

радами [5].

Таким чином, підсумовуючи усе вищенаведене можна дійти висновку, що господарський

процес конкретної країни, перш за все пов’язаний із суспільними відносинами, які мають

глибоке історичне коріння. Проте, у зв’язку з тим, що господарсько-правовим нормам

притаманна динамічність, що у свою чергу впливає на зміни у процесуальних нормах,

необхідною передумовою ефективного вирішення господарсько-правових спорів є саме

спирання на міжнародний досвід.


1. Конституція України, від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради. ‒ 1996. ‒ № 30. ‒

Ст. 141.

2. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 № 2453-УІ // Відомості

Верховної Ради. ‒ 2010. ‒ №41. ‒ Ст. 529.


234

3. Судоустрій Федеративної Республіки Німеччини [Електронний ресурс]. ‒ Режим

доступу: http://pidruchniki.com/1499052854477/pravo/sudoustriy_federativnoyi_ respubliki_

nimechchini

4. Зарубіжний досвід розгляду господарських спорів [Електронний ресурс]. ‒ Режим

доступу: http://ks.arbitr.gov.Ua/sud5024/8/8/741/

5. Європейське спрямування господарського судочинства [Електронний ресурс]. ‒

Режим доступу: http://yur-gazeta.com/publications/practice/gospodarske-pravo/evropeyske-

spryamuvannya-gospodarskogo-sudochinstva.html

УДК 343(1-87)(075.8)

Олена Вакуленко


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРИВІЛЕЙОВАНІ ВИДИ

УМИСНОГО ВБИВСТВА

Умисне вбивство залишається на сьогодні одним із найтяжчих злочинів, тобто має

високий ступінь суспільної небезпеки. Особливу увагу необхідно приділяти злочинам, що

посягають на найцінніше благо – життя. Ніхто не може бути позбавлений життя інакше, як за

наявності підстав, передбачених законом. Серед таких можна назвати: необхідну оборону,

виправданий ризик тощо.

Об‘єктом наших досліджень є привілейовані види вбивств, серед яких ми розглянемо

вбивство в стані сильного душевного хвилювання (ст.116 КК), вбивство матір’ю

новонародженої дитини (ст.117 КК), вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або

при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.118 КК).

Особливостями привілейованих видів вбив, передбачених ст.ст.116, 117, 118 КК України

є час їх вчинення.

Вбивство в стані сильного душевного хвилювання (ст.116 КК) вчиняється під час

фізіологічного афекту.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину е час його вчинення. Цей злочин

може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного

хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин.

М.І. Загородников зазначав, що умисел, що раптово виник при вбивстві, вчиненому в стані

сильного душевного хвилювання, виконується негайно. Вбивство, вчинене після насильства і

образ, але не відразу, а після закінчення певного часу, є вже вбивством з помсти [1, с. 187].

Фізіологічний афект має специфічні ознаки, за якими він легко розпізнається фахівцями

в галузі психології. Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий

емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко і бурхливо, та

певною мірою здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Вважаємо, що одним із найефективніших способів установлення стану сильного

душевного хвилювання під час розслідування умисного вбивства, вчиненого в стані сильного

душевного хвилювання, є проведення комплексної судової психолого-психіатричної

експертизи.

Кримінальна відповідальність за посягання на життя та здоров'я особи у стані

фізіологічного афекту пом'якшується з причини особливого психічного стану винного, який

зумовлений протиправною поведінкою потерпілого. Згідно з КК 2001 року стан сильного

душевного хвилювання (фізіологічний афект), може бути викликаний не лише

протизаконним насильством або тяжкою образою з боку потерпілого, а й систематичним

знущанням

http://pidruchniki.com/1499052854477/pravo/sudoustriy_federativnoyi_

http://ks.arbitr.gov.ua/sud5024/8/8/741/


235

Встановлення реальної можливості спричинення тим чи іншим насильством, як і тяжкою

образою, стану сильного душевного хвилювання є питанням факту, яке повинно

вирішуватись з урахуванням всіх обставин справи (характеру дій потерпілого, особливостей

психічного стану винного, характеру відносин потерпілого з винним, обстановки, за якої

застосовувалося насильство чи завдавалася тяжка образа, тощо).

Вбивство матір‘ю новонародженої дитини (ст.117 КК) вчиняється під час пологів або

відразу після них.

Що стосується такої обов’язкової ознаки об’єктивної сторони розглядуваного злочину,

як час, то необхідно зазначити, що останній обмежений певним його проміжком, а саме

даний вид вбивства можливий під час пологів або відразу після пологів. Конструкція ст. 117

КК є такою, що не визначає конкретних строків скоєння злочину в часі, а лише констатує ‒

«під час пологів або відразу після пологів». Як встановлено нами в ході дослідження,

застосування цієї норми на практиці викликає певні колізії, оскільки дане суспільне

небезпечне діяння має специфіку юридичного та медичного аспектів. Так, лікарі, акушери,

судові медики та юристи по-різному підходять до визначення даного часового проміжку.

Традиційно обов'язковою умовою відповідальності за бездіяльність є наявність обов'язку

вчинення необхідних дій. Ми вважаємо, що спеціальний обов'язок матері діяти і відвернути

смерть своєї новонародженої дитини виникає в силу самого факту пологів. Ця позиція

пояснюється тим, що до моменту народження дитина не знаходиться в небезпечному для

життя стані, і якщо після народження мати не вчиняє певні дії для збереження її життя, то

тим самим створює йому реальну загрозу

Існування ст. 117 КК України є яскравим прикладом відображення конфлікту інтересів

між матір’ю та її новонародженою дитиною. В цьому випадку можна погодитись з позицією

Г.Л. Карасової, яка стверджує, що, незважаючи на обґрунтованість виділення самостійної

кримінально-правової норми, яка встановлює відповідальність стосовно матері, яка

спричиняє смерть своїй новонародженій дитині, в обумовленому пологами стані,

конструктивні ознаки даного складу злочину далекі від однозначного розуміння, і тому

навіть бездоганна кваліфікація злочинних посягань на життя новонародженого не гарантує

належного врахування всіх кримінологічно значущих характеристик діяння та осіб, що його

вчинили [2, с. 3].

Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері.

Важливим критерієм визначення живонародженості дитини є також її життєздатність, що є

істотною умовою, яка забезпечує можливість існування дитини поза зв’язком з організмом

матері та може вплинути на стійкий опір дитини зовнішнім шкідливим умовам тощо.

Склад злочину, що розглядається, може мати місце лише в разі вбивства матір'ю своєї

новонародженої дитини. Посягання на плід після початку пологового процесу є посяганням

на життя новонародженої людини. Внутрішньоутробне знищення плоду до початку

пологового процесу може розглядатися лише як переривання вагітності.

Суб’єкт є спеціальним – матір своєї новонародженої дитини. Стан породіллі під час

пологів або відразу після пологів характеризується як психопатичний розлад, який

з’являється через аномалії характеру людини і обумовлюється особливостями нервової

системи та психофізичною конституцією [3, с. 45].

Також необхідно зазначити, що суб’єктивна сторона розглядуваного злочину

характеризується умисною формою вини, а саме прямим чи непрямим умислом [4, с. 465].

Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів,

необхідних для затримання злочинця (ст.118 КК) вчиняється також в певний проміжок часу:

під час здійснення необхідної оборони або затриманні злочинця.

Особливостями обстановки вчинення умисних вбивств у разі перевищення меж

необхідної оборони чи перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, є:

А) наявність унікальних пар суб’єктів, що взаємодіють між собою: у ситуації

«перевищення меж необхідної оборони» – «потерпілий-злочинець» та «підозрюваний-


236

жертва»; у ситуації «перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця» –

«потерпілий-злочинець» та «затримувач».

Б) ця взаємодія призводить до того, що злочинець і його жертва під час вчинення одного

злочину фактично міняються ролями під час вчинення іншого злочину.

В) У результаті цієї взаємодії складається жорстка конструкція «подвійного злочину» –

того, що вчинив чи намагався вчинити, але не довів до кінця «потерпілий-злочинець», і того,

що вчинив «підозрюваний-жертва» чи «затримувач» стосовно «потерпілого-злочинця».

Щодо суб'єктивної сторони аналізованого складу злочину, ми дійшли висновку про те,

що дане вбивство вчиняється з непрямим або прямим умислом, під впливом реабілітуючого

мотиву, пов'язаного з відображенням загрозливої небезпеки з метою захисту

правоохоронюваним інтересам.

Аналіз судової практики показав, що при притягненні до кримінальної відповідальності

за ст. 116, 117, 118 КК здебільшого суд звільняє від відбуття покарання з іспитовим строком)

роки, призначає покарання в межах строку, передбаченого відповідними статтями КК

України, якщо особа була раніше судима.

При відмежуванні вбивства вчиненого у стані сильного душевного хвилювання від

вбивства через перевищення меж необхідної оборони слід зазначити, що будь-які підготовчі

дії до убивства виключають застосування ст. 118 чи ст. 116 КК.

Для цих убивств характерно також негайне приведення у виконання умислу на злочинні

дії. У всякому разі обстановка справи при кваліфікації убивства за ст. 118 чи ст. 116 КК

повинна свідчити про те, що умисел на його вчинення приведений у виконання до закінчення

стану необхідної оборони чи сильного душевного хвилювання, що раптово виникло та

триває іноді усього кілька хвилин. Тому у випадках, коли умисел на вбивство приводиться у

виконання не одразу, а після того, як цей стан минув, ст. 118 чи ст. 116 КК не можуть бути

застосовані. Такі вбивства, як правило, вчинюються з помсти і за відсутності обтяжуючих

обставин кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 КК.

Однак між цими вбивствами є істотні відмінності. Неоднакова їх суспільна небезпека.

Хоча законодавець відносить їх до убивств за пом'якшуючих обставин і різко знижує

покарання за їх вчинення в порівнянні з іншими умисними вбивствами, він встановлює за

заподіяння смерті при перевищенні меж необхідної оборони більш м'яке покарання, ніж за її

заподіяння в стані сильного душевного хвилювання. Так, умисне вбивство при перевищенні

меж необхідної оборони карається виправними роботами терміном до двох років чи

обмеженням волі терміном до трьох років або позбавленням волі терміном до двох років, а

умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання ‒ обмеженням волі терміном до

п'яти років чи позбавленням волі на той же термін. Це пояснюється тим, що другий злочин

більш небезпечний, ніж перший.


1. Загородников М.И. Преступления против жизни. ‒ М., 1961.

2. Карасова А.Л. Убийство матерью новорожденного ребенка (теоретико-прикладные

апекты ответственности по ст. 106 УК РФ): автореф. дис. .. канд. юрид. наук: 12.00.08 /

А.Л. Карасова; Рост. гос. ун-т. – Ростов-на-Дону, 2003. – 26 с

3. Лукичев А.В. Детоубийство: уголовно-правовая и криминалогическая характеристика.

– СПб., 2000. – 112 с.

4. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Ред. С.С. Яценко.

– К. : А.С.К., 2014. – 968 с.


237

УДК 341.96:349.2

Сергій Джига

(Херсон, Україна)

ОКРЕМІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ПРАЦІ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття присвячена основам правового регулювання праці неповнолітніх осіб діючими

нормами міжнародного права.

Ключові слова: міжнародно-правове регулювання праці неповнолітніх осіб, норми праці,

неповнолітній працівник, праця неповнолітніх осіб, охорона праці неповнолітніх.

The article is devoted to the basics of legal regulation of labor of minors by the existing norms

of international law.

Key words: international legal regulation of labor of minors, norms of labor, minor worker,

labor of minors, labor protection of minors.

На сучасному етапі розвитку світової економіки та глобалізації міжнародно-правове

регулювання праці виступає єдиним засобом наддержавного захисту праці, що діє в

інтересах усіх працівників, незалежно від їх громадянства. Однак цей процес не позбавлений

недоліків, адже створення міжнародних стандартів праці та їх подальша реалізація в

національному законодавстві ‒ це досить складна та тривала процедура.

Міжнародно-правове регулювання праці ‒ це регламентування за допомогою

міжнародних угод держав питань, пов'язаних з застосуванням праці, поліпшенням її умов,

охороною праці, захистом індивідуальних та колективних інтересів працівників.

Метою міжнародно-правового регулювання праці вважається захист трудових прав

працівників і їхніх професійних організацій, поліпшення умов праці і побуту працівників

шляхом встановлення юридичних і фактичних гарантій цих прав.

Н.Б. Болотіна та Г.І. Чанишева, зазначають, що міжнародно-правове регулювання праці ‒

це встановлена міжнародними правовими актами система стандартів щодо регулювання

праці держав, які приєдналися до відповідного міжнародного договору та використовують у

національному трудовому законодавстві [1, c. 110].

Інший вітчизняний правознавець О.В. Києвець, досліджуючи міжнародно-правовий

статус трудових мігрантів, визначає міжнародно-правове регулювання праці як регулювання

умов праці міжнародно-правовими актами, наголошуючи на пріоритеті актів міжнародних

організацій серед інших засобів регулювання у цій сфері [2].

Формальним вираженням такого регулювання є норми праці, закріплені в актах,

прийнятих ООН, МОП, регіональними об'єднаннями держав в Європі, Америці, Африці, на

Близькому Сході, а також в двосторонніх угодах різних держав.

Однією з найважливіших проблем міжнародно-правового регулювання є використання

неповнолітніх у трудовій діяльності, а також охорона праці неповнолітніх. Законодавче

закріплення особливого ставлення суспільства до підростаючого покоління є тенденцією, що

характеризує багато країн світу. Варто відзначити, що права неповнолітніх мають своє

юридичне закріплення в національних законодавствах і в актах міжнародного характеру.

Наприклад, це право на працю, право на безпечні умови праці та ін.

Але незважаючи на прагнення законодавців багатьох країн світу обмежити використання

праці неповнолітніх, ми бачимо в багатьох країнах зворотний процес. Цьому, в першу чергу,

сприяють реальні умови життя суспільства.

Щоб вирішити цю проблему правова система держав-учасниць, а також нашої країни

повинна бути націлена на оптимізацію правового регулювання праці неповнолітніх,

створення механізму реалізації таких трудових норм.

http://o-pravovedenii.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=604:ponyattya-mizhnarodno-pravovogo-regulyuvannya-praci&catid=82&Itemid=9


238

Тобто, охорона праці неповнолітніх працівників, в першу чергу, має необхідність в

правовому захисті їх фізичної та розумової незрілості та потребує в охороні і турботі,

забезпеченні умов для нормального розвитку і освіти.

Праця неповнолітніх осіб ‒ це врегульована відповідними нормативно-правовими

актами праця осіб, що не досягли 18 років.

Міжнародне законодавство виділяє певне коло прав та обов’язків неповнолітніх осіб.

Вони мають право: на працю, повну достовірну інформацію про умови праці, на справедливі

умови праці, на справедливу і задовільну винагороду, на відпочинок та право на розумне

обмеження робочого дня. Неповнолітні особи зобов’язуються: дотримуватися правил

внутрішнього трудового розпорядку організації, дотримуватися трудової дисципліни,

виконувати встановлені норми праці, дотримуватися вимог з охорони праці та забезпечення

безпеки праці та негайно повідомити роботодавця або безпосередньому керівникові про

виникнення ситуації, що представляє загрозу життю і здоров'ю людей [5].

Основоположними міжнародними документами, що регламентує трудову діяльність

неповнолітніх працівників, є Конвенція про права дитини (далі – Конвенція ППД), Конвенція

МОП № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу (далі – Конвенція № 138),

Конвенція № 90 про нічну працю підлітків у промисловості (далі – Конвенція № 90).

Важливу роль в міжнародно-правовому регулюванні неповнолітніх працівників відіграє

Міжнародна організація праці (далі ‒ МОП), яка бере відповідні конвенції в цій області.

У п. 1 ст. 32 Конвенції ППД визнають право дитини на захист від економічної

експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров'я,

бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров'ю, фізичному,

розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку [5].

Тобто, на країни покладається такі обов’язки як:

встановлювати мінімальний вік прийому на роботу;

потрібно визначати вимоги в тривалості робочого дня й умови праці неповнолітнім

особам;

передбачати відповідні види покарань або інші санкції для забезпечення ефективного

здійснення вимог цієї статті.

Конвенція № 138 зобов'язується здійснювати національну політику, яка націлена на

ефективну ліквідацію дитячої праці та поступове підвищення мінімального віку для прийому

на роботу до рівня, відповідного найбільш повному фізичному і розумовому розвитку [3].

Тобто вона присвячена проблемам встановлення мінімального віку для прийому на

роботу, зокрема, передбачає, що мінімальний вік не повинен бути нижче віку закінчення

обов'язкової шкільної освіти та нижче 15 років. Для держав з недостатньо розвиненою

економікою і системою освіти встановлено мінімальний вік в 14 років.

Однією із проблем роботи неповнолітніх осіб вважають працю у нічний час. Цю

проблему розкриває Конвенція № 90, яка визначає, що праця неповнолітніх осіб у нічний час

не використовуються, за винятком цілей навчання учнів або професійного навчання з

16 років в певних галузях промисловості з цілодобовим або безперервним характером робіт,

після проведення консультацій із зацікавленими організаціями [4].

Нічний час в Конвенції визначається тривалістю не менше 12 послідовних годин з

22 годин вечора. Для підлітків з 16 років тривалість нічного часу становить не менше

7 послідовних годин між 10 годинами вечора і 7 годинами ранку, в певних випадках з

дозволу компетентного органу влади та консультації з організаціями роботодавців і

працівників нічної проміжок часу може встановлюватися після 23 годин [4].

За даними МОП, більшість працюючих дітей трудиться в сільському господарстві

(75-80%), близько 10% працюють в обробній промисловості, решта - в сфері обслуговування

(ресторанах, магазинах, кафе). За загальними оцінками МОП, в 1996 році у всьому світі

працювало (повний або неповний робочий день) приблизно 250 мільйонів дітей [6].

Отже, в міжнародному законодавстві неповнолітні особи при виконанні трудових


239

завдань захищені від посягання на їх здоров'я і їх робота не перешкоджає їхньому всебічному

розвитку. Норми законодавства не дозволяють молодим людям занадто рано починати

роботу, виконувати занадто важку або небезпечну роботу, або роботу, яка взагалі не

підходить для них. Закон захищає молодих людей віком до 18 років.

На сьогоднішній день міжнародно-правові заходи щодо захисту неповнолітніх як

найбільш вразливих груп трудящих є достатніми і в повній мірі відображають світову

політику в регулюванні трудових прав окремих категорій працівників.

Таким чином, дослідження досвіду зарубіжних країн необхідно для кращого розуміння

законодавства України, для порівняльно-правового аналізу та пошуку шляхів поліпшення

наявної системи. Україні слід використовувати досвід міжнародного законодавства, згідно з

яким у таких працівників було б більше переваг.


1. Болотіна Н. Б. Трудове право України: Підручник / Н.Б. Болотіна, Г.І. Чанишева. ‒ К.:

Знання, 2001. ‒ 354 с.

2. Київець О.В. Міжнародно-правовий статус трудових мігрантів // Юридичний журнал.

‒ 2004. ‒ № 4. [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу до ресурсу: http://justinian.com.ua

3. Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу №138 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua

4. Конвенція про нічну працю підлітків у промисловості № 90 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua

5. Конвенція про права дитини [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу:

http://zakon2.rada.gov.ua

6. Охорона праці в цифрах і фактах. Напрямки вдосконалення глобальної культури

охорони праці [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://gov.cap.ru.

УДК 343(1-87)(075.8)

Таміла Дробот


ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ОСНОВНИХ ФУНКЦІЙ

ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Згідно до ст. 1 Закону України „Про прокуратуру” прокурорський нагляд за

додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України,

міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і

господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим,

місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними

партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і

організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності,

посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і

підпорядкованими йому прокурорами.

Під дотриманням законів слід розуміти здійснення юридичними й фізичними особами

визначених законом дій або утримання від неправомірної поведінки (порушення заборони,

встановленої законом).

Застосування закону ‒ це прийняття державними органами, посадовими й службовими

особами відповідно закону рішень, обов'язкових для інших осіб, що тягнуть за собою

юридично значні наслідки. Здійснюючи свої завдання, прокуратура оцінює діяльність

юридичних і фізичних осіб з точки зору відповідності її закону, не втручаючись при цьому в

рішення їх господарських і оперативно-розпорядчих питань.

http://zakon2.rada.gov.ua/


240

Суб'єктами прокурорського нагляду є Генеральний прокурор України і його заступники, підлеглі прокурори та їх заступники, старші помічники й помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які вирішують питання, пов'язані зі здійсненням діяльності прокуратури в межах, передбачених законом.

Таким чином, прокурорський нагляд – це здійснювана від імені держави діяльність спеціально уповноважених службових осіб – прокурорів по забезпеченню точного дотримання та правильного застосування законів шляхом своєчасного виявлення та вживання заходів щодо усунення їх порушень, від кого б вони не виходили, та притягнення винних до відповідальності.

Повноваження прокурорів, організація, основи та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, Законом „Про прокуратуру", іншими законодавчими актами. Органи прокуратури в установленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів (ст. 3 Закону „Про прокуратуру”).

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних

утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими

актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад,

органів самоорганізації населення. Перераховані завдання прокурорського нагляду носять загальний характер, а

конкретизовані вони в рамках окремих галузей і напрямків прокурорського нагляду, що реалізують функції прокуратури.

Прокуратура України складає єдину систему, на яку у відповідності з Конституцією України і Законом „Про прокуратуру” покладаються такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених

законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і Законом „Про прокуратуру”.

Діяльність прокуратури ґрунтується на певних принципах. Принципи організації та

діяльності прокуратури – це основоположні засади, що розкривають суть

прокурорського нагляду, особливості організації (устрою) і діяльності прокуратури, визначають характер повноважень прокурора і правових засобів їх забезпечення. До них

відносяться: 1. Принцип централізації. Органи прокуратури України складають єдину

централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

2. Принцип незалежності. Органи прокуратури здійснюють свої повноваження на основі дотримання Конституції України та діючих на її території законів, незалежно від


241

будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів.

3. Принцип захисту прав громадян на основі їх рівності перед законом. Органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови,

освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

4. Принцип публічності. Органи прокуратури вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

5. Принцип гласності. Органи прокуратури діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Систему органів прокуратури складають: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші, прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських) .

Штатна чисельність органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати

затверджується Генеральним прокурором України. Таким чином, система органів прокуратури – це впорядкована побудова прокурорських

органів різних рівнів і компетенції, об'єднаних спільністю цілей, шляхів її досягнення та єдиною підпорядкованістю Генеральному прокурору України.

Згідно ст. 122 Конституції України і Закону „Про прокуратуру” прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Верховна Рада України може виразити недовіру Генеральному прокурору України, що тягне його відставку з посади.

Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі: ‒ закінчення строку, на який його призначено; ‒ неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; ‒ порушення вимог щодо несумісності; ‒ набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього;

‒ припинення його громадянства; ‒ подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому

прокурорів ‒ п'ять років. Генеральний прокурор має першого заступника і заступників. У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального

прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегії затверджується Генеральним прокурором України.

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.


242

На засіданнях колегій можуть заслуховуватися повідомлення та пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ і організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Повноваження Генерального прокурора України по керівництву органами

прокуратури: Генеральний прокурор України: 1) спрямовує роботу органів прокуратури та здійснює контроль за їх діяльністю; 2) призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України,

керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких

передбачено цим Законом; 7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази,

розпорядження, затверджує положення та інструкції; 8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури.

Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковими для виконання всіма органами дізнання та досудового слідства.

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

Апарат Генеральної прокуратури України До апарату Генеральної прокуратури входять:

‒ головне управління нагляду щодо прав і свобод та захисту інтересів держави; ‒ управління нагляду за дотриманням конституційних прав і свобод; ‒ головне слідче управління; ‒ головне управління військових прокуратур; ‒ самостійне міжнародно-правове управління; ‒ інститут підвищення кваліфікації працівників Генеральної прокуратури України; ‒ головне управління з дотримання законів органами, які провадять оперативно-

розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство; ‒ управління нагляду за дотриманням законів органами СБУ, державної митної служби і

прикордонної охорони при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства;

‒ управління з питань підтримання державного обвинувачення в судах; ‒ управління нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у

кримінальних справах;

‒ управління представництва інтересів громадян і держави в судах; ‒ управління кадрів; ‒ управління організаційно-правового забезпечення; ‒ управління матеріально-технічного забезпечення; ‒ самостійні відділи. Предметом нагляду за дотриманням і застосуванням законів є:


243

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів ‒ також з власної ініціативи прокурора.

Підтримання державного обвинувачення в суді Прокурор може вступити в справу на будь-якій стадії процесу, коли цього вимагає

захист конституційних прав громадян, інтереси держави та суспільства, й зобов'язаний вчасно застосовувати передбачені законом заходи до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ у залежності від характеру й ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, надає суду свої пропозиції з приводу застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор

керується вимогами закону й об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів. У випадку, коли при розгляді справи прокурор прийде до висновку, що дані судового

слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитися від обвинувачення.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у

здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина чи держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: ‒ звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи,

невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

‒ участь у розгляді судами справ;

‒ внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову

діяльність, дізнання, досудове слідство Предметом нагляду є додержання законів органами, які проводять оперативно-

розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Прокурор вживає заходів для того, щоб органи дізнання і досудового слідства: 1) додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ,

розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних засобів, припинення та закриття справ, а також додержували строків провадження слідства та тримання під вартою;

2) при розслідуванні злочинів неухильно виконували вимоги закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясовували обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшують і обтяжують його відповідальність;


244

3) виявляли причини вчинення злочинів і умов, що сприяють цьому, вживали заходів до їх усунення.

Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами досудового слідства і дізнання визначаються кримінально-процесуальним законодавством.

Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних

справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з

обмеженням особистої свободи громадян Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання

затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Акти прокурорського реагування: Особливості й різновиди актів прокурорського реагування різноманітні. Найбільше

поширення одержали: подання, постанови прокурора. Подання – це звернений до уповноваженого державного органу чи посадової особи

документ прокурора, що містить аналіз порушень закону, причин та умов, що їм сприяли, а також вимогу про їх усунення.

Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення

порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору. Постанова – це документ прокурора, яким у відношенні посадової особи або

громадянина у випадку порушення ними законодавства й у залежності від характеру та ступеня суспільної небезпеки правопорушення порушується дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або кримінальна справа.Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду уповноваженою посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом. Постанова про порушення кримінальної справи лягає в основу розслідування, що проводиться слідчим у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законодавством з дотриманням правил підслідності (ст. 112 КПК України).

Прокуратура України складає єдину централізовану систему органів, які мають спільні завдання та функції. Система органів прокуратури будується згідно з адміністративно –

територіальним устроєм України, а також по функціональним ознакам. Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України «Про прокуратуру», кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, кримінально-виконавче, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори й угоди.

Правоохоронна діяльність прокуратури, яку побудовано на чіткій системі, має внутрішню організаційну логіку, підпорядкована закономірностям, що дозволяють адекватними формами й методами виявляти порушення закону та відповідно на них реагувати. Централізація органів прокуратури, вертикальне підпорядкування прокурорів нижчого рівня та їх незалежність є основою зміцнення законності. забезпеченню принципів правової держави.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Конституція України : від 28.06.1996.ВВР України. ‒ 1996. ‒ №30. ‒ ст.141.

2. Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України: Наказ Генеральної прокуратури України від 26 грудня 2011 р.

3. Косюта М.В. Прокуратура України: навч. посіб. / М.В Косюта. ‒ 2-ге вид., перероб. і доп. ‒ К., 2010.


245

УДК 34:343

Сергій Карпутєв


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ

СКОЄНІ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

У роботі проаналізовано українське законодавство у сфері кримінальної

відповідальності за правопорушення скоєні у сфері інформаційних технологій. Розглянуті

види злочинів у сфері інформаційних технологій, основні ознаки цього виду злочину та

кримінальна відповідальність за злочини скоєні у сфері інформаційних технологій.

Ключові слова: злочин, предмет злочину, інформаційні технології, склад злочину,

кримінальна відповідальність.

Сучасний світ не можливо уявити без інформативно-комунікативних технологій, які

трансформували не лише принципи і форми збору, обробки та передачі інформації, вони

почали здійснювати могутній вплив на культурний, економічний, політичний, військово-

стратегічний аспекти суспільного життя.

Разом з тим інформативно-комунікативні технології стали одним із основних факторів

забезпечення та підтримки стабільного розвитку, а кількість, технічний рівень та доступність

інформаційних ресурсів часто визначають рівень розвитку країни та її статус у світовому

співтоваристві.

Особливу занепокоєність викликає можливість розробки, застосування та

розповсюдження інформаційної зброї, виникнення у зв’язку з цим загрози інформаційних

війн та кібертероризму, чиї руйнівні наслідки можна прирівняти до наслідків застосування

зброї масового знищення.

Окремі аспекти кримінальної відповідальності за злочини скоєні у сфері інформаційних

технологій досліджувалися такими вченими, як Ю.М. Батурін, П.Д. Біленчук, А.Б. Венгеров,

В.В. Вертузаєв, М.В. Вєхов, О.Г. Волєводз, О.А. Гаврилов, В.В. Голіна, В.В. Голубєв,

П.А. Дубров, А.М. Жодзишський, М.А. Зубань, Р.А. Калюжний, М.М. Коваленко,

В.В. Кузнєцов, Ю. Ляпунов, В. Максимов, М.І. Панов, В.В. Пивоваров, М.С. Полєвой,

В.А. Северин, С.І. Семилєтов, К.С. Скоромніков, Ф.П. Тарасенко, Л.К. Терещенко,

Б.С. Українцев, В.С. Фролов, А.В. Черних. Проблема злочинів скоєних у сфері

інформаційних технологій набула актуальності в нашій країні та за кордоном біля 30 років

тому.

Мета роботи ‒ дослідження кримінальної відповідальності за злочини скоєні у сфері

інформаційних технологій.

Аналіз Кримінального кодексу України з порушеної тематики дає змогу зробити

декілька висновків.

По-перше, з 447 злочинів, що передбачено Кримінальним кодексом України, сьома

частина є інформаційними правопорушеннями, враховуючи широке розуміння

інформаційних правопорушень. Кількість складів інформаційних злочинів, що передбачено

чинним КК Україна збільшилась майже 1,5 рази.

По-друге, інформаційні злочини розміщуються у 17 розділах Особливої частини КК

України з двадцяти.

По-третє, найбільша кількість складів інформаційних правопорушень знаходяться в

розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і

громадянина» (одинадцять), розділі VII «Злочини у сфері господарської діяльності» (вісім),

розділі XVIII «Злочини проти правосуддя» (вісім) [2, c. 58].


246

По-четверте, у розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і

свобод людини і громадянина» кількість складів інформаційних злочинів превалює над

іншими складами інформаційних правопорушень.

По-п’яте, Особлива частина КК України передбачає окремий розділ, усі склади злочинів

яких є інформаційними.

По-шосте, більшість інформаційних злочинів у КК України є такими через особливості

діяння як об’єктивної сторони, яке має інформаційний характер. На другому місці є

інформаційні злочини, предметом яких є різного роду інформація. Невелика частина

злочинів є злочинами, що мають ознаки як перших, так і других.

По-сьоме, кількість «звичайних» злочинів можуть бути охарактеризовані також як

інформаційні, беручи до уваги конкретні обставини суспільно небезпечного діяння.

По-восьме, найбільш розповсюдженими видами покарань за скоєння інформаційних

злочинів згідно з кримінальним законодавством України є: штраф, позбавлення права

обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, обмеження волі

[6, c. 108].

Особливе місце у КК України відведено таким видам інформаційних правопорушень, як

інформаційні злочини. Зростання масштабів використання інформаційних інформаційних

систем у житті суспільства, інтенсивна комп’ютеризація діяльності органів державної влади,

популярність глобальних інформаційних мереж Інтернету в усіх сферах призвела до появи та

перманентної динаміки різноманітних злочинних посягань, пов’язаних з викраденням,

перекрученням або знищенням комп’ютерної інформації, неправомірним використанням

комп’ютерів, а також умисним порушенням роботи комп’ютерів.

До загального об’єкта злочинів, передбачених статтями 361–3631 КК України, відносять

сукупність суспільних відносин як цілісну систему, що охороняється кримінальним

законодавством.

Інформаційні відносини та інформаційна безпека мають досить важливе значення у

сукупності суспільних відносин сучасного типу держави [9, c. 122].

Відповідно до Закону України «Про інформацію» інформаційні відносини виникають у

всіх сферах життя і діяльності суспільства й держави при одержанні, використанні,

поширенні та зберіганні інформації.

Родовий об’єкт даних злочинів науковці визначають, зокрема, як врегульовані законом

суспільні відносини автоматизованої обробки інформації (зокрема, забезпечення безпеки її

обробки); інформаційні відносини, засобом забезпечення яких є комп’ютери, інформаційні

системи і мережі, мережі електрозв’язку; суспільні відносини у сфері комп’ютерної

інформації, зміст яких полягає у здійсненні суб’єктом відносин правомірної інформаційної

діяльності щодо предмета цих відносин та обов’язків інших учасників цьому не

перешкоджати.

Під безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених статтями 361–3631 КК України,

необхідно розуміти інформаційні відносини у сфері комп’ютерної інформації, тобто

відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням інформаційних процесів (створення,

збирання, обробки, зберігання, пошуку, передачі, виведення і поширення комп’ютерної

інформації, а також захисту комп’ютерної інформації, прав суб’єктів, що беруть участь в

інформаційних процесах) [8, c. 163].

Суб’єктами злочинів у сфері інформаційних технологій можуть бути фізичні осудні

особи, які до моменту їх вчинення досягли 16-річного віку.

Про спеціальний суб’єкт йдеться у двох випадках: особа, що має право доступу до

інформації (ст. 362 КК України); особа, яка відповідає за експлуатацію ЕОМ,

автоматизованих систем, інформаційних мереж чи мереж електрозв’язку (ст. 363 КК

України).


247

При розгляді зазначеної категорії справ окремі суди допускають помилки при

кваліфікації дій винних осіб, відмежуванні одних зло- чинів від інших, вирішенні питань про

наявність або відсутність кваліфікуючих ознак вчинених злочинів [7, c. 280].

Таким чином, під час кваліфікації, використовуючи виявлені в цій статті особливості

складів інформаційних злочинів, доцільно дотримуватися певних правил:

1) кваліфікацію інформаційних злочинів, склади яких є матеріальними, слід розпочинати

з оцінки їх наслідків у розрізі предмета злочину, далі оцінити зміст та характер діяння,

причинний зв’язок між діянням винної особи та наслідками, ознаки цієї особи, і залежно від

цього обрати відповідну норму КК України;

2) кваліфікацію інформаційних злочинів, склади яких є формальними, слід розпочинати

із встановлення відповідних ознак діяння та предмету злочину;

3) незалежно від складу злочину слід оцінити суб’єктивні ознаки з огляду на знижений

вік інформаційних користувачів та вплив інформаційних технологій на психіку людини;

4) при оцінці сукупності злочинів слід звертати увагу на велику ймовірність поглинення

діяння, яке містить ознаки комп’ютерного злочину, складом іншого злочину;

5) при оцінці діянь в інформаційній сфері, які прямо не передбачені КК України,

необхідно спробувати застосувати до них правила кваліфікації незакінченого злочину або

співучасті у злочині.

Звичайно, в рамках однієї статті неможливо окреслити всі особливості кваліфікації

певного виду злочинів, але з огляду на майже відсутність праць у даному напрямі,

сподіваємося, що наші висновки сприятимуть активізації наукової дискусії та подальшим

пошукам, спрямованим на вирішення практичних питань кваліфікації інформаційних

злочинів.

Зокрема, у суддів виникають труднощі при кваліфікації дій винних осіб, коли

несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів),

автоматизованих систем, інформаційних мереж здійснювалося з корисливих мотивів, з

метою викрадення чи заволодіння чужим майном [3, c. 65].

Зазначені дії і органи досудового слідства, і суди помилково кваліфікують лише за

статтями ККУ , якими передбачено відповідальність за вчинення інформаційних злочинів, не

кваліфікуючи такі дії за сукупністю злочинів, у тому числі й за відповідний злочин проти

власності.


1. Кримінальний кодекс України // Дані Верховної Ради України, 2001, №25-26, ст.131//

Редакція від 26.04.2015, підстава 1700-18, 290-19.

2. Азаров Д. С. Злочини у сфері комп’ютерної інформації (кримінально- правове

дослідження) : моногр. / Азаров Д. С. – К.: Атіка, 2016. – 304 с.

3. Андрушко П. П. Коментар до розділу ХУ1 «злочини у сфері використання

електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), системи та інформаційних мереж і мереж

електорозв’язку» Особливої частини КК України / П. П. Андрушко // Законодавство України.

– 2015. – № 3. – С. 65-87.

4. Ахтирська Н. М. Злочини у сфері інформаційних технологій та судова практика

розгляду цієї категорії / Н. М. Ахтирська, В. В. Антощук // Вісн. Верховного Суду України. –

2008. – № 2. – С. 43-48.

5. Батюк О. В. Кримінально-правова характеристика об’єкта злочинів у сфері

комп’ютерної інформації / О. В. Батюк // Актуальні питання реформування правової системи

України. – Луцьк, 2008. – С. 428-431.

6. Бурда С. Я. Окремі питання кримінальної відповідальності за посягання у сфері

інформаційної безпеки / С. Я. Бурда, А. О. Йосипів // Протидія кіберзлочинності в фінансово-

банківській сфері : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., Харків, 23 квіт. 2013 р. – Х. :

ХНУВС, 2013. – С. 108-112.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1700-18



248

7. Волкова П. Л. Генезис комп’ютерної злочинності: груповий та організований аспекти

/ П. Л. Волкова // Наук. вісн. Юрид. акад. МВС. – Дніпропетровськ, 2014. – № 2. – С. 280-288.

8. Голубєв В. О. Питання кримінально-правової відповідальності за злочини у сфері

використання інформаційних технологій / В. О. Голубєв // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту. – 2012.

– № 3. – С. 163-170.

9. Книженко О. О. Сучасний стан злочинів у сфері використання елктронно-

обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, інформаційних мереж і

мереж електрозв’язку в Україні / О. О. Книженко // Бюлетень Міністерства юстиції України.

– 2014. – №7. – С. 122-128.

10. Ткаліч В. Є. Щодо проблеми виявлення ознак злочинів у сфері інформаційних

технологій / В. Є. Ткаліч // Криміналістичний вісник. – К., 2011. – № 1(15). – С. 44-48.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Кабанець О.С.

УДК 347.451.031

Олена Ковтун

(Ірпінь, Україна)

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

СФЕРИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ НА ВНУТРІШНІХ РИНКАХ

ЄС ТА УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

Проаналізовано історію становлення консюмеристського права у світі і в Україні,

виділено основні принципи системи захисту прав споживачів, виявлено основні проблеми

реалізації консюмеристського права в Україні. Сформульовані шляхи удосконалення

українського законодавства та активізації діяльності самих споживачів щодо захисту своїх

споживчих прав.

Ключові слова: консюмеризм, захист прав споживачів, принципи захисту прав

споживачів, норми права.

The paper explores the history of the formation сonsumer rights in the world and in Ukraine

and on this basis clarified the basic principles of consumer protection, the basic problems of

сonsumer law in Ukraine. Formulated ways to improve the Ukrainian legislation and revitalization

of consumers to protect their consumer rights.

Key words: consumerism, consumer protection, principles of consumer protection, the rule of

law.

Проблема захисту прав споживачів – це комплексна, багатоаспектна проблема, яка

безпосередньо пов’язана зі зміцненням національної безпеки держави та захистом її

громадян. Вона торкається всього ланцюга виробничих відносин: товаровиробник – торгівля

– споживач, і в кожній ланці цих відносин має свою специфіку та особливості. Захист прав

споживачів є актуальним у контексті економічної безпеки, під якою розуміють такий стан

розвитку національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і

зовнішніх загроз і здатний задовольнити матеріальні потреби особи, суспільства, держави.

В Україні, в одній із перших країн пострадянського простору, був прийнятий Закон

України «Про захист прав споживачів». Проте, це не стало поштовхом для винесення

питання захисту прав споживачів на якісний європейський рівень. Адже, окрім прийнятих

законів, необхідно створювати передумови для їх ефективного застосування та втілення в

життя. Юридична обізнаність споживачів в Україні має дуже низький рівень [1].


249

У розвинених країнах правам споживачів приділена особлива увага і споживач є

основною фігурою в ринкових відносинах, на яку орієнтоване виробництво та підвищення

якості товарів і послуг.

Основою європейської системи захисту прав споживачів є споживча політика

Європейського Союзу як індикатор стану і розвитку європейського економічного,

політичного й суспільного простору. Країни ЄС створюють та ефективно впроваджують нові

підходи до розуміння споживчої політики і реалізації визнаних прав споживачів як

передумови ефективного розвитку спільного ринку.

На рівні Європейського Союзу напрямок політики захисту прав споживачів інтенсивно

почав розвиватися лише з початку 90-х років минулого століття, коли у 1992 році в Договір

про Європейське Співтовариство була внесена стаття 153 «Захист прав споживачів».

Всесвітня організація споживачів (CI) ‒ незалежна, некомерційна, неприбуткова,

неполітична організація. Метою Організації є сприяння захисту прав споживачів на

придбання товарів (робіт, послуг) належної якості, на безпеку їх життя і здоров'я, отримання

інформації про товари (роботи, послуги) та їх виробників (виконавців, продавців),

просвітництво споживачів, захист їх інтересів.

Всесвітня організація споживачів (СІ) була заснована у 1960 р. як Міжнародна

організація споживчих товариств невеликою групою національних споживчих організацій. У

рік заснування вона об'єднувала 21 національну споживчу організацію з 18 країн світу,

сьогодні до її складу входять майже 270 національних державних, громадських, регіональних

та інших споживчих організацій і груп.

Після Другої світової війни консюмеризм поширився на країни Західної Європи, а у 1960

р. п’ять споживчих організацій США, Австралії, Великобританії, Бельгії і Нідерландів

об’єдналися і створили Міжнародну організацію союзів споживачів (далі – МОСС), в яку

сьогодні входить понад 200 організацій з 80 країн світу.

У 1973 р. у Комісії Європейського співтовариства був створений спеціальний орган ‒

Консультаційний комітет із захисту прав споживачів.

У тому ж 1973 р. 25 сесія Консультативної асамблеї Євросоюзу ухвалила «Хартію

захисту споживачів».

З 1983 р. за рішенням ООН 15 березня почали відзначати Всесвітній день прав

споживачів, що підтвердило визнання прав та інтересів споживачів як невід’ємної складової

загальновизнаних прав людини, стало початком становлення всесвітнього споживчого руху.

Кожна з країн-членів Європейського союзу має свою історію, традиції та досягнення у

сфері захисту прав споживачів. Досвід кожної країни є унікальним.

Кожна держава для досягнення основних напрямів із захисту прав споживачів

використовує певний історично сформований набір інструментів, до них входять

адміністративні, фінансові, податкові, політико-виховні, ідеологічні, юридичні та

організаційні заходи впливу щодо захисту інтересів і прав споживачів. У різних державах

існують різні співвідношення впливу.

У Франції, яка входить до переліку країн, де найбільше захищені споживацькі інтереси

громадян, діє історично сформована сильна державна система органів влади, що займаються

захистом прав споживачів [5, с. 16].

У Швеції на урядовому рівні проблемами споживання займається Національний

департамент у справах політики захисту споживачів, що був створений у 1957 році.

У Бельгії інтереси споживачів захищає Управління у справах комерційної політики

споживання при Міністерстві у справах економіки.

Найбільш захищеними серед скандинавських країн почуваються мешканці

Норвегії, вона перша створила у 1953 р. установу, що захищає інтереси споживачів –

Раду споживачів, у 1955 р. в країні був сформований Інститут інформаційного етикетування

товарів. Захистом прав споживачів опікується Міністерство у справах споживачів та

державного управління [5, с. 17].


250

Питання захисту прав споживачів у країнах з розвиненими ринковими відносинами має

вікові традиції і є одним із приорітетних напрямів теперішньої соціальної політики держав,

тому саме державні органи влади займаються законотворчою ініціативою у цій сфері,

спираючись на думку громадських організацій, та здійснюють контроль за дотриманням

вимог законодавства. Проте в багатьох країнах світу захист прав споживачів є прерогативою

органів місцевого самоврядування, це залежить від історичних передумов організації

місцевого самоврядування та ментальності населення. В Іспанії, Великобританії, Німеччині

та Швеції захист споживацьких інтересів громадян побудована на активній роботі органів

місцевого самоврядування.

У 1975 році Європейська рада міністрів освіти ухвалила резолюцію щодо споживчої

освіти у початковій і середній школі. Компетентні органи у державах – членах ЄС повинні

забезпечувати запровадження навчання з питань захисту прав споживачів у шкільних

навчальних програмах початкового та середнього рівня для систематичного надання

споживчої освіти протягом усього часу обов’язкового навчання.

«Європейський щоденник» (The Europa Diary) – це загальноєвропейська ініціатива,

спрямована на інформування молодих людей про їхні права, підвищення обізнаності та

надання їм, як споживачам, можливості приймати більш усвідомлені рішення Вона

розрахована на учнів у віці від 15 до 18 років.

Європейські та міжнародні фахівці з питань захисту прав споживачів намагаються

сприяти країнам, економіка яких розвивається, через прийняття базових засад таких

важливих міжнародних актів як «Керівні принципи Організації Об’єднаних Націй для

захисту прав споживачів», розширені у 1999 році, «Хартія захисту споживачів», ухвалена в

1973 році ХХV сесією Консультативної Асамблеї Євросоюзу (Резолюція №543), «Комплекс

справедливих принципів і правил», узгоджених Генеральною Асамблеєю (Резолюція №35/63

від 5 грудня 1980 року) на багатосторонніх засадах для контролю за обмеженням

недобросовісної ділової практики, «Керівні принципи Всесвітньої організації союзів

споживачів» (Consumers International).

На жаль, принципи та підходи кращого міжнародного досвіду в питаннях споживчої

політики та захисту прав споживачів не були використані в Україні.

Сьогодні нормативно-правова база консюмеризму в Україні, крім вже згаданого Закону

«Про захист прав споживачів», нараховує понад 30 законів та підзаконних нормативних

актів, прийнятих для захисту прав громадян-споживачів. Насамперед зазначимо, що права

споживачів захищає Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., стаття 42 якої

проголошує: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю

продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій

споживачів» [2].

В Основному законі України закріплено одночасно чимало норм, які прямо або

опосередковано стосуються питань захисту прав та інтересів споживачів. У статті 50

Конституції закріплено право громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля,

про якість харчових продуктів та предметів побуту, а також право на її поширення [2].

Безперечно, центральне місце в системі споживчого законодавства посідає Закон

України «Про захист прав споживачів», норми якого становлять основний зміст інституту

споживчого права [3].

За останні 25 років жоден уряд в Україні не брав під особистий контроль проблеми

захисту прав споживачів. Проте і такі заходи не гарантують того, що проблему зневажливого

ставлення до споживача буде подолано. Типовою для України є ситуація, коли реалізатори

товару зацікавлені у неякісному товарі, їм чим гірше, тим краще.

З метою підтримати споживчий рух в Україні та сприяти активності громадян у

відстоювання своїх законних прав споживачів, Європейська Комісія запровадила великий за

обсягом фінансування та терміном реалізації проект «Спільнота споживачів і громадські

об`єднання», який спільно з Програмою Розвитку ООН в Україні був здійснений протягом


251

2006-2010 років. Після успішного завершення проекту, лідери та активісти споживчих

організацій з різних регіонів України, які об’єдналися навколо проекту, зберегли свою

співдружність та створили Спілку об’єднань громадян «Всеукраїнська федерація споживачів

«ПУЛЬС». Так само, як їхні колеги в ЄС і світі, споживачі України мають тримати руку на

пульсі подій і підтримувати його у належному стані своєю активною громадянською

позицією, - такого підходу дотримуються всі члени ВФС «ПУЛЬС».

Забезпечення ефективного захисту споживачів може бути вирішене, по-перше, шляхом

забезпечення випуску й надходження в торговельну мережу високоякісної продукції,

якісного виконання робіт і надання послуг (завдяки чому споживачі не будуть стикатися з

порушенням своїх прав і, як наслідок, не матимуть потреби в їх захисті); по-друге, шляхом

регламентації порядку здійснення діяльності суб’єктів господарювання сфери торгівлі й

послуг, спрямованої на забезпечення прав споживачів; по-третє, шляхом надання

споживачеві пріоритету у відносинах із виробниками, продавцями та виконавцями в рамках

споживчого ринку.

Останніми роками в Україні простежується тенденція посилення захисту прав

споживачів, забезпечення ефективного контролю за якістю і безпекою продукції й усіх видів

робіт і послуг, удосконалення чинного законодавства про захист прав споживачів. Державою

та урядом України розроблені й прийняті законодавчі акти стосовно визначення основних

напрямів державної та соціальної політики у сфері прав споживачів та їх подальшого

розвитку.

Крім того, Міністерством економічного розвитку і торгівлі розроблено проект

Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції державної політики у

сфері захисту прав споживачів на період до 2020 року».

Ця Концепція сприятиме створенню нової моделі захисту прав споживачів в Україні, яка

б відповідала потребам сучасної ринкової економіки та гарантувала б безпечність продукції,

що вводиться в обіг.

Концепція спрямована на приведення актів законодавства з питань захисту прав

споживачів у відповідність до вимог Європейського Союзу; підвищення рівня

інформованості населення щодо своїх прав і механізмів їх захисту; створення належних умов

функціонування органів ринкового нагляду та захисту прав споживачів; убезпечення

вітчизняного ринку від небезпечної і неякісної продукції [4].

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Астрейко В. Проблеми захисту прав споживачів в Україні та шляхи їх вирішення /

В. Астрейко // Незалежний аудитор. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://n-

auditor.com.ua/uk/component/na_archive/1078?view=material.

2. Конституція України (із змінами і доповненнями). [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://www.president.gov.ua/documents/constitution.

3. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII

(із змінами і доповненнями) // Офіційний вебсайт Верховної Ради України [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1023-12.

4. Про схвалення Концепції державної політики у сфері захисту прав споживачів на

період до 2020 року: Проект Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 червня 2016 р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/ Documents/Print?lang=uk-

UA&id=3e458921-154c-43b1-85a2-0ee7ca761379.

5. Лащак В. В., Лащак Т. В. Cистема захисту прав споживачів у провідних країнах світу /

В. В. Лащак, Т. В. Лащак // Наукові записки Національного університету «Острозька

академія». Серія «Економіка»: збірник наукових праць / Ред. кол.: І. Д. Пасічник,

О. І. Дем’янчук. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія»,

2014. – Вип. 25. – С. 15-18.

http://n-auditor.com.ua/uk/component/na_archive/1078?view=material

http://n-auditor.com.ua/uk/component/na_archive/1078?view=material


252

УДК 343(1-87)(075.8)

Анна Куркотова


КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО СОЦІАЛЬНИЙ

ТА ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

Класифікація норм ‒ це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які

визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин

[1, с. 378].

Найбільш значущою є класифікація за юридичною силою.

Для того, щоб показати доробки та недоліки норм законодавства України про соціальний

та правовий захист учасників бойових дій, доцільним є його класифікація саме за

юридичною силою:

1) Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96–ВР: ст. 65 ‒ захист Вітчизни,

незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є

обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону;

ч. 4 ст. 17 - держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на

службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх

сімей;

2) міжнародні нормативно-правові акти: Загальна декларація прав людини від

10.12.1948 р.; Міжнародний пакт про громадські і політичні права від 16.12.1966 р.;

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966 р.;

Факультативний протокол до міжнародного пакту про громадянські і політичні права від

16.12.1966 р.; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р.);

Протокол до Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про

соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та

членів їхніх сімей від 14.02.1992 р. та ін.;

3) кодифіковане законодавство: Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р.;

Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р.

№ 4651-VI; Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р.

№8073-X; Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV; Господарський Кодекс

України від 16.01.2003 р. № 436-IV; Земельний Кодекс України від 25.10.2001 року № 2768-

III та ін.

4) Закони України: «Про військовий обов’язок і військову службу” від 25.03.1992 р.

№2232-XII, «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р.

№3551-XII, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від

20.12.1991 року №2011-XII, «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів

внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 року N 203/98-

ВР, «Про поліпшення матеріального становища учасників бойових дій та інвалідів війни» від

16.03. 2004року №1603-IV, «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців,

які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних сил України, та членів їх

сімей» від 15.06.2004року №1763-IV, «Про основи соціальної захищеності інвалідів в

Україні» від 21.03.1991року №875-XII, «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від

6.10.2005року N 2961-IV, «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування

пенсійної системи» від 08.07.2011 р. № 3668-VI та ін.

5) Постанови ВРУ: «Про забезпечення належним медичним обслуговуванням учасників

бойових дій, які зазнали поранення час проведення антитерористичної операції (АТО) на

Сході України 2014» від 29.05.2014 р. № 1286-V1I.

6) Постанови КМУ: “Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі

звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу у зв’язку з мобілізацією»



253

від 17.09.2014 р. № 460; «Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які брали

безпосередню участь в антитерористичній операції або забезпеченні її проведення» від

20.08.2014 р. № 413; «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення

військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 07.11.2007 р. № 1294;

«Деякі питання забезпечення миротворчого контингенту» від 23.02.2011 р. №150; «Про

речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у

мирний час» від 28.10.2004 р. № 1444; «Про внесення змін до Положення про порядок

речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у

мирний час та норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та

інших військових формувань у мирний час»від 07.02.2007 р. №157; «Про норми харчування

військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового,

начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби

спеціального зв’язку та захисту інформації» від 29.03.2002 р. № 426; «Порядок забезпечення

санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів військовослужбовців,

ветеранів війни, ветеранів військової служби, органів внутрішніх справ та деяких інших

категорій осіб і членів їх сімей» від 27.04.11 р. № 466; «Про затвердження Порядку

забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» від

03.08.2006 р. № 1081; «Про затвердження Порядку кредитування будівництва та придбання

житла для військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань» від

28.01.2004 р. №88; «Питання грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять

військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» від 09.04.2014 р.

№111; «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і

начальницького складу в особливий період та під час проведення АТО» від 31 січня 2015 р.

№ 24; «Про грошове забезпечення військовослужбовців» від 22.05.2000 р. № 829 та ін.

7) Укази Президента України: «Про заохочення військовослужбовців ‒ учасників

антитерористичної операції»від 19.05.2014 р.

8) накази Міністерства оборони України: «Про затвердження Положення про

військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» від 14.08.2008 р. № 402; «Про

затвердження Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення

військовозобов’язаних та резервістів, грошової виплати резервістам» від 12.03.2007 № 80 та

ін.

9) акти Міністерства юстиції України: Інформація щодо прав та обов'язків,

соціального та правового захисту військовозобов'язаних, призваних на військову службу у

зв'язку з мобілізацією, резервістів, а також військовослужбовців, прийнятих на військову

службу в добровільному порядку (за контрактом) від 25.03.2014 р. n0005323-14

10) листи Мінітерства соціальної політики «Щодо поширення КЗпП на

військовослужбовців» від 24.07.2013 р. N 774/13/84-13.

Таким чином можна дійти висновку, що питання соціального і правового захисту

учасників бойових дій достатньо врегульовано на законодавчому рівні, але існує потреба в

його ефективності. Проблема ефективності законодавства в останні роки є однією з

центральних. Під ефективністю маємо на увазі ефективність всього механізму соціально-

правового регулювання вищезазначеної сфери. Розвиток соціально-правового механізму

захисту учасників бойових дій в Україні має бути спрямований на забезпечення стабільного

функціонування механізмів захисту прав і свобод учасників бойових дій.


1. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчук,

Н.М. Оніщенко. ‒ К. : Юрінком Інтер, 2006. ‒ 688 с.


254

УДК 66.061.43

Мирослав Олешко


ПРОЕКТИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ПО ІНФОРМАЦІЙНІЙ БЕЗПЕЦІ

ПІД ЧАС ВІЙНИ

Стаття присвячена правовим проектам інформаційного захисту в Україні. В статті

розглядається інформаційна безпека на прикладах: Міністерство інформаційної політики,

Центр Миротворець, сайт Інформнапалм.

Ключові слова: інформаційна політика, інформаційна безпека, Миротворець, Росія,

війна, АТО.

З приходом війни в Україну, країні став необхідний інформаційний захист і безпека.

Інформаційна війна Кремля несла велику небезпеку, не меншу ніж кулі та гради. Боротися з

інформаційною війною в правовому полі стала держава і волонтери.

2 грудня 2014 року було створено Міністерство інформаційної політики України (МІП).

Рішення про створення прообразу Міністерства було прийнято на початку літа 2014 року

‒ після перемоги Петра Порошенка на президентських виборах. Тоді ж було вирішено, що

цей напрям очолить Юрій Стець, як людина, що користується повною довірою нового

Президента.

Президент України Петро Порошенко пояснив, що головна функція МІП – захист від

інформаційних атак проти України [1].

Завданням МІП стала взаємодія з журналістами і світовими ЗМІ, протидія російській

пропаганді для українського населення.

23 лютого 2015 було розпочато інтернет-проект під назвою «Інформаційні війська

України». За словами Стеця:

«Ця платформа дозволяє дуже оперативно надавати правдиві новини і спростування

фейкових новин людям, які на неї підписалися, а далі їх право ‒ поширювати цю інформацію

чи ні. Наше завдання ‒ забезпечити інструменти дуже швидкого донесення правди через

інтернет». [2]

Діяльність проекту спрямована на протистояння російській пропаганді в соціальних

мережах. У 2016 році проект мав 10 тис. підписників з різних країн світу, а місячне

охоплення аудиторії становило 10 млн. користувачів мережі Інтернет.

У 2016 році МІП зіткнувся з значною критикою українських волонтерів, політиків і

ветеранів АТО.

МІП допустив ряд помилок, які спричинили за собою мітинги проти керівництва

міністерства. Але про це згодом.

Українські волонтери так само не залишилися в стороні. У 2014 році були створені два

потужних незалежних проекти ‒ Центр Миротворець і Інформнапалм.

Центр Миротворець ‒ інтернет-сайт, перша в світі відкрита база всіх терористів,

бойовиків, військовослужбовців та агентів РФ, які брали участь в окупації України.

Волонтери своїми силами за 3 роки зібрали дані про 120 тисяч об'єктів, які брали участь

в бойових діях, займалися пропагандою або захоплювали державні будівлі навесні 2014 року.

Миротворець став найбільш обговорюваним і ненависним ресурсом в Росії, доступ до

нього на території країни агресора був закритий російською владою.

Базою Миротворця користуються всі прикордонники, агенти спецслужб в зоні АТО, в

аеропортах і на вокзалах. Використання бази дозволило заарештувати десятки бойовиків, які

намагалися проникнути на територію України.


255

У 2016 році Миротворець став боротися з інформаційної пропагандою і опублікував

списки 2000 журналістів, які співпрацювали з терористами ОРДЛО і знімали узгоджені з

ними матеріали.

Це не на жарт розлютило владу Росії. Замміністр МІП Тетяна Попова закликала до

закриття сайту, що обурило всю медійну громадськість, яка стала на захист Миротворця.

Після тривалих мітингів і протестів, Тетяна Попова пішла з посади заступника міністра.

У 2017 році Миротворець на честь Дня незалежних відкрив свій новий ресурс

Ідентіграф.

Ідентіграф ‒ перший в світі відкритий ресурс для ідентифікації осіб правопорушників,

бойовиків і терористів.

Робота Ідентіграфа проста: ви берете фотографію людини, відправляєте її на сканування

і система розпізнає обличчя та видає інші фотографії, які є в базі. Так дуже просто по фото

можна знайти інші фотографії із зображенням людини, на яких він присутній зі зброєю, а

також дізнатися справжнє ім'я людини, якщо він знаходиться в базі Миротворця.

Так за моєю інформацією, в 2017 році був спійманий полковник російських спецслужб.

Він прийшов на український КПП з фальшивим паспортом, під лівим ім'ям. Його хотіли було

вже пропустити, але раптом вирішили сфотографувати його та відправити фото на

сканування в Ідентіграф. Ресурс знайшов його обличчя на інших фотографіях, повідомивши

його справжнє ім'я. Злочинець був відразу затриманий.

Так само Центр Миротворець опублікував десятки зламаних поштових скриньок

російських пропагандистів, помічників російського патріарха Кирила, терористів і

бойовиків.

Найгучнішою публікацією був поштовий ящик помічника Володимира Путіна

Владислава Суркова. Що допомогло українцям зрозуміти як з ними воює ворог, що він думає

і як мислить.

Інший інформаційний проект, який вже став національним надбанням ‒ Інформнапалм.

Інформнапалм‒- сайт, який був відкритий волонтерами в 2014 році. Завданням волонтерів

сайту став збір інформації і доказів російської агресії на території України. Сотні гігабайтів

інформації, аналітичних статей були опубліковані на сторінках ресурсу. Розслідування

проекту Інформнапалм відносно командира 53-ї зенітно-ракетної бригади, відповідальної за

вбивство пасажирів MH17, полковника Сергія Мучкаєва, були використані у звіті

дослідницької групи Bellingcat [3].

У березні 2016 року група кіберактивістів FalconsFlame передала волонтерам

Інформнапалм дані, добуті з телефону співробітника Федеральної служби виконання

покарань Росії Миколи Рейхенау: фото, на яких російський окупант зафіксований у

населений пунктах Луганськ, Ізварине, Сорокине (колишній Краснодон), Донецьк, Іловайськ,

Бахмут (колишній Артемівськ), Дебальцеве, Вуглегірськ. Також в телефоні було відео та

фото з Донецького аеропорту, зроблені у січні 2015 року.

Інформнапалм та Миротворець діють згідно чинного законодавства України, а саме:

стаття 17 Конституції України, стаття 65 Конституції України;

статті 5, 11, 20, 21, 28, 29 Закону про інформацію;

статті 3, 6 Закону про боротьбу з тероризмом;

статті 2, 6, 7 Закону про Захист персональних даних.

У 2014 році українці об'єдналися заради спільної мети ‒ захисту України від агресора.

Що не змогла зробити влада, зробили волонтери. Їм належить ще безліч роботи для

перемоги, і крок за кроком ми наближаємося до цієї мети [4].


1. ТСН [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: https://tsn.ua/politika/poroshenko-

poyasniv-navischo-ukrayini-ministerstvo-informaciyi-395969.html

https://tsn.ua/politika/poroshenko-poyasniv-navischo-ukrayini-ministerstvo-informaciyi-395969.html

https://tsn.ua/politika/poroshenko-poyasniv-navischo-ukrayini-ministerstvo-informaciyi-395969.html


256

2. Deutsche Welle (www.dw.com). Стець про створення "Інформаційних військ": це ‒

тролінг російської пропаганди. Україна. DW.COM. 25.02.2015. DW.COM.

3. MH17 ‒ Potential Suspects and Witnesses from the 53rd Anti-Aircraft Missile Brigade

[Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: https://www.bellingcat.com/wp-content/uploads/2016/

02/53rd-report-public.pdf

4. Основи діяльності Центру [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

https://myrotvorets.center/about/pidstavi-diyalnosti-centru/

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор Медведєва В.М.

УДК 336.221.4

Василь Панькевич, Варвара Гарбузова


ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ

ОПОДАТКУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Стаття присвячена дослідженню сучасних проблем функціонування та виокремленню

перспектив розвитку системи оподаткування малого бізнесу в Україні. Розглянуто досвід

застосування спеціальних режимів оподаткування малого бізнесу зі сплатою єдиного

податку в розвинених країнах. Розроблені заходи активізації державної підтримки та

подальшого розвитку малого бізнесу України в контексті євроінтеграції шляхом вивчення

міжнародного досвіду державного регулювання та податкової підтримки малого бізнесу.

Ключові слова: податковий кодекс, малий бізнес, податкове стимулювання, єдиний

податок, спеціальні режими оподаткування, спрощена система оподаткування.

The article is devoted to the research of modern problems of functioning and highlighting the

prospects of development of the system of taxation of small business in Ukraine. Considered the

experience of application of special regimes of small business taxation with the single tax in

developing countries. Developed measures to intensify state support and further development of

small business in Ukraine in the context of European integration by studying international

experience of state regulation and taxation of small business support.

Key words: tax code, small business, tax incentives, single tax, special tax regimes, simplified

tax system.

Постановка проблеми. Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової

економіки і атрибутом кожної економічно розвиненої держави. Даний сектор економіки

відіграє роль необхідної передумови створення ринкового середовища, є однією з рушійних

сил економічного розвитку, ефективним засобом структурної перебудови, стимулювання

інноваційної діяльності, інструментом врівноваження на окремих сегментах ринку,

створення нових робочих місць і зниження безробіття. Однак, в Україні мале

підприємництво не отримує належної підтримки від державних органів влади, а натомість

відчуває нових складнощів на шляху розвитку.

Питання забезпечення динамічного і стабільного розвитку малого бізнесу мають

особливе значення для України, оскільки за роки перехідного періоду в країні не створено

сприятливих умов для підприємницької діяльності. В результаті спостерігаються численні

негативні процеси в секторі малого бізнесу, знижується рівень підприємницької та

інноваційної активності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам світової практики податкового

стимулювання малого бізнесу присвячені дослідження відомих зарубіжних та вітчизняних

https://www.bellingcat.com/wp-content/uploads/2016/%2002/53rd-report-public.pdf

https://www.bellingcat.com/wp-content/uploads/2016/%2002/53rd-report-public.pdf

https://myrotvorets.center/about/pidstavi-diyalnosti-centru/


257

вчених: С. Алексєєва, О. Бандурки, М. Вітрука, В. Гейця, І. Голосніченко, Т. Єфименко,

Ю. Іванової, В. Кудрявцевої, С. Лондар, В. Ляшенко, В. Майбурова, Л. Омелянович,

А. Соколовської, Т. Юткіної. Дослідження науковців свідчать про те, що кожна країна

застосовує свої способи і засоби податкового стимулювання малого бізнесу. Але при цьому

для переважної більшості країн характерно диференційоване використання того чи іншого

шляху. Серед вчених, які досліджують питання спрощеної системи оподаткування бізнесу в

Україні слід виділити праці А. Тищенко та А. Соколовського.

Метою статті є визначення перспектив розвитку системи оподаткування суб’єктів

малого бізнесу на основі зарубіжного досвіду.

Дослідження світового досвіду оподаткування малого бізнесу, свідчить про те, що

податкові стимули нарівні з лібералізацією інституційних умов функціонування суб’єктів

малого бізнесу, є пріоритетними у використанні заходів державного впливу на економіку

країни.

Світова практика податкового стимулювання малого бізнесу досить різноманітна.

Найбільш поширеними, за даними Світового банку, формами податкової підтримки малого

бізнесу є [3]:

- застосування для малих і середніх підприємств знижених ставок податку на прибуток

(доходи) корпорацій. Ця пільга застосовується в основному в розвинених країнах світу

(США, Японія, Канада). Так, наприклад, у Нідерландах при базовій ставці корпоративного

податку 25% для суб’єктів малого підприємництва встановлена ставка 20%, у Франції –

відповідно 34,4% та 15,0%;

- застосування прискореної амортизації (Німеччина, Фінляндія, Великобританія, США

та інші);

- інвестиційні податкові знижки (Великобританія, Бельгія, Італія) і податкові кредити

(Іспанія, Ірландія);

- змінні (Болгарія, Туреччина, Туніс, Марокко та інші) і мінімальні (Аргентина,

Мексика, Румунія, Норвегія, Данія) податки;

- єдині податки (спеціальні режими оподаткування, застосовуються здебільшого

пострадянськими країнами, в т. ч. і Україною).

Дослідження еволюції спрощеного оподаткування малого бізнесу дозволяє зробити

висновок, що система оподаткування в розвинених країнах світу тяжіє до збереження

єдиного для всіх суб’єктів господарювання режиму оподаткування з комплексом податкових

пільг. Так, з 2002 р. законодавством Угорщини передбачено сплату спрощеного

підприємницького податку ЕVА, який замінює п’ять видів податків: податок на додану

вартість, прибутковий податок з підприємців, податок на дивіденди підприємниця, податок

на прибуток, прибутковий податок з населення на банківські дивіденди [3, с. 260].

В Польщі починаючи з 1998 р. застосовується спрощена система оподаткування, так

звана, «податкова картка». Платники податку за методом «податкової карти» звільняються

від сплати ПДВ і мають право за власним бажанням перейти на загальну систему

оподаткування.

Разом з тим в Україні, починаючи з 1998 року, тобто протягом усього періоду

функціонування єдиного податку, як спеціального спрощеного режиму оподаткування

малого бізнесу, в наукових колах триває дискусія на рахунок його економічної доцільності та

ефективності, а також адекватності правового поля його функціонування, як спрощеного

пільгового оподаткування.

У період з 2011 року до цього часу Верховною Радою України було прийнято понад 100

поправок в Податковий кодекс [1], при цьому за останні 2 роки кількість поправок досягла

49. Діючий Уряд, ймовірно, має намір виробити остаточну концепцію податкової реформи.

Так, за словами прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, «українська [податкова]

система повинна бути максимально зрозумілою і прозорою» [2]. Ключовими аспектами змін

у Податковому кодексі, за твердженням прем’єр-міністра, повинні стати: спрощене


258

адміністрування, реформа структури і повноважень Державної фіскальної служби та

введення мораторію на зміни в податкове законодавство на 3-5 років [2].

Податковий кодекс України (далі – ПКУ) визначає спрощену систему оподаткування як

особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих

податків і зборів на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених розділом 14

ПКУ з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Сьогодні спрощена система

оподаткування має наступні особливості [1]:

- фізичні особи-підприємці, які мають максимальний дохід до 300 тис. грн. та

працюють без найманих працівників, становлять 1-шу групу та сплачують 10%

прожиткового мінімуму працездатних осіб, встановленого на початок року;

- фізичні особи-підприємці, які мають максимальний дохід до 1,5 млн. грн. та мають

середньорічну чисельність працівників до 10 осіб, становлять 2-гу групу та сплачують 20%

мінімальної заробітної плати на початок року;

- фізичні особи-підприємці та юридичні особи, які мають максимальний дохід до 5 млн.

грн. та необмежену середньорічну чисельність працівників, становлять 3-тю групу. Вони

якраз і можуть бути платниками ПДВ, який в принципі можна вважати «податком для

великого бізнесу», а тому їх модель оподаткування залежить від статусу платника ПДВ: вони

або сплачують 3% від доходу, а також нараховують та сплачують ПДВ у звичайному

порядку, або 5% доходу з відмовою від отримання статусу платника ПДВ;

- 4-ту групу оподаткування становлять сільгоспвиробники, які повинні виконувати

умови відносно долі сільськогосподарського товаровиробництва зa попередній податковий

(звітний) рік, якa має дорівнювати aбо перевищувати 75 відсотків.

Суб’єктами малого підприємництва в Україні визначаються платники першої та другої

групи. Оцінка ролі малих підприємств у економіці свідчить про істотні відмінності їх

розвитку в Україні і країнах Євросоюзу. Наприклад, за даними Євростату на малі

підприємства припадає 37,5% зайнятих в економіці і 33,6% випуску продукції, а на

мікропідприємства – 39,9% та 35,9% відповідно [4]. В Україні в 2016 р. на малі підприємства

припадало 27,1% всіх зайнятих працівників, у тому числі 10,7% були зайняті на

мікропідприємствах. Малі підприємства забезпечили 16,6% від загального обсягу

реалізованої продукції, у тому числі 5,3% – частка мікропідприємств [5].

Головною причиною невідповідності частки малих підприємств в структурі українського

та європейського ринків залишається «несвідоме» створення бюрократичних і фіскальних

перешкод молодим підприємцям. Зокрема, в рейтингу країн з найбільш складними умовами

ведення власної справи Україна займає 137 місце (за даними Світового банку [4]). Слід

зазначити, що вище в рейтингу знаходяться країни, з економічним, політичним і соціальним

рівнем розвитку нижче, ніж Україна.

Проте, необхідно зазначити, що поряд із державним тиском та недосконалістю

нормативно-правового забезпечення, сьогодні є інша велика проблема системи спрощеного

оподаткування – мінімізація суб’єктами господарювання сплати податків. Тому одним із

пріоритетних напрямів модернізації спрощеної системи оподаткування повинно стати

вдосконалення процедур адміністрування: обліку платників; контрольно-перевірочної

роботи за правильністю обчислення та повноти сплати податків до бюджету; роботи з

боржниками; роз’яснювальної роботи з платниками, які застосовують спеціальний

податковий режим; прогнозно-аналітичної роботи зі стягнення податків.

Податковим кодексом України, на відміну від законодавства Німеччини, Нідерландів,

Швеції, Канади, США передбачено обмеження по тривалості перевірок суб’єктів

оподаткування. З метою підвищення ефективності контрольно-перевірочної роботи

фіскальними органами необхідно посилити контроль в частині перевірки реальних обсягів

доходів платників єдиного податку за звітний період для запобігання ухилення від

оподаткування. В США перевірки платників податку проводяться посадовими особами філій

податкової служби з проблем територіальних, офісних і координованих перевірок. Перевірки


259

здійснюють податкові службовці, що спеціалізуються на виконанні податкових перевірок, як

важливого напряму податкового адміністрування. В цілому адміністрування податків, як

складова управління оподаткуванням, має чітке правове забезпечення:

- консультаційні послуги з використанням інформаційних технологій;

- автоматизований аудит показників, відображених у деклараціях платників податків та

податкових агентів, які належать до великого, середнього і малого бізнесу;

- управління персоналом; підвищення кваліфікації персоналу;

- фінансова політика;

- планування і проведення досліджень;

- надання інформації громадськості.

Поряд із впровадженням позапланових перевірок необхідно модернізувати систему

стягування податків для малого бізнесу і ввести в податкове законодавство такий термін як

«новий вид бізнесу (підприємницької діяльності) для України». Це дасть поштовх розвитку

інноваційних та революційних видів бізнесу в Україні, що позитивно позначиться на темпах

розвитку економіки. Вважаємо за доцільне з цією метою передбачити для цих підприємств

податкові кредити або занижені ставки оподаткування шляхом зменшення податку на

прибуток до 4% терміном на один рік для стимулювання розвитку підприємства. Після

проходження одного року підприємець, що займається новим видом бізнесу повинен платити

на 0,3% більше, ніж розмір податку на прибуток підприємств протягом півтора року для

часткового покриття суми зменшення податкового навантаження. Така політика забезпечить

зростання сукупних податкових надходжень у бюджет і цільові фонди, адже податкові

надходження від збільшення ділової активності будуть рости. За прикладом Ірландії, в

Україні необхідно зменшувати податковий тиск на компанії, які виготовляють продукцію на

експорт. Таким чином можна не тільки збалансувати обсяг експортно-імпортних операцій, а

й привернути увагу іноземних інвесторів. Задля забезпечення розвитку малого бізнесу, який

орієнтований на внутрішній ринок, вважаємо за потрібне ввести диференційну ставку для

прибутку, що реінвестується в операційну та інвестиційну діяльність суб’єкту та

диференціювати ставки ЄСВ по видам та обсягам діяльності суб’єктів підприємницької

діяльності – фізичних осіб.

Отже, основними перспективними шляхами вдосконалення системи оподаткування

малого бізнесу в Україні вважаємо:

1. модернізацію регулювання та контролю за системою оподаткування малого бізнесу

шляхом введення системи електронних документальних перевірок;

2. введення терміну «новий вид бізнесу» із гнучкою системою оподаткування задля

стимулювання підприємств, що займаються інноваційною діяльністю;

3. запровадження податкових пільг для суб’єктів господарювання, що виготовляють

продукцію на експорт, що дозволить привернути увагу іноземних інвесторів.

Запропоновані заходи щодо вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого

бізнесу сприятимуть поліпшенню умов для ведення бізнесу, зниження рівня фіскального

навантаження на суб’єкти малого бізнесу, зниження рівня соціального навантаження,

встановлення справедливої конкуренції у підприємницькому середовищі, створення нових

робочих місць, підвищення добробуту громадян та стійкого економічного зростання в

цілому.


1. Податковий кодекс України: Закон України №2755-VІ вiд 02.12.2010 р. [Електронний

ресурс]. // ВВР. − 2011. − №13-17. − ст. 112. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/

show/2755-17

2. Непряхина Н. Сообразили на троих: что думают о налоговой реформе Гройсман,

Данилюк и Южанина [Електронний ресурс] / Н. Непряхина // РБК-Украина. ‒ 2016. – Режим



260

доступу: https://www.rbc.ua/rus/analytics/soobrazili-troih-dumayut-nalogovoy-reforme-1

467622223.html

3. Ногінова Н. М. Оподаткування малого підприємництва в Україні: сучасний стан та

перспективи розвитку / Н. М. Ногінова // Науковий вісник НДТУ України. – 2014. –

Вип. 24.1. – С.259-263.

4. Річний звіт Світового банку за 2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://ewebapps.worldbank.org/apps/ip/Pages/Annual-Reports-2016.aspx

5. Основні структурні показники діяльності підприємств за їх розмірами у 2016 р.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2013/

fin/kp_ed/kp_ed_u/kp_ed_u_2016.htm

УДК 351.745.5

Аліна Савон


ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПОЛІЦІЮ

У статті зроблено акцент на недоліки законодавства про Національну поліцію України

порівняно з законодавством держав-сусідів та США. Розкривається зміст уведених в

правовий обіг нових термінів. Підтримано позицію, згідно з якою законодавство про

діяльність Національної поліції повинно бути доступним для громадськості, досить

зрозумілими і точним.

Ключові слова: національна поліція, орган виконавчої влади, дотримання прав і свобод

людини, верховенство права, протидія злочинності.

Постановка проблеми. Функціонування нового законодавства про Національну поліцію

України в умовах особливого періоду, недоліки відбору на навчання кадетів, обмеження

повноважень поліцейських, особливості сприйняття громадськістю нового органу виконавчої

влади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення проблем функціонування

законодавства про поліцію почалося з моменту створення такого органу виконавчої влади.

Серед видатних вчених, що вивчали дану проблему були Дж. Келінг, М. Мор,

Й. фон Зонненфельс, Курко М.Н., Біленчук П.Д., Ярмолюк А.А., Настюк В.Я., Фролова О.Г.

Метою даної статті є дослідження та встановлення недоліків законодавства та

можливості звільнення Національної поліції від корумпованого впливу вищих органів

державної влади.

Виклад основного матеріалу. Із початком функціонування Закону України «Про

Національну поліцію» перед державою постало багато важливих питань. Для переходу

держави від застарілої радянської системи законодавчої та виконавчої влади до європейської

демократичної однією з умов стало створення абсолютно нового органу – Національної

поліції. Цей орган мав не тільки функціонувати на правових та демократичних засадах, а й

мав викликати довіру у громадськості на відміну від міліції. Згідно зі статтею 2 розділу І

Закону України «Про Національну поліцію» основними завданнями є надання поліцейських

послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а

також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, надання в межах, визначених

законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або

внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги [2]. Для демократичних країн,

якою є Україна, характерною ознакою демократії є децентралізація поліції, тобто поряд із

наявністю федеральної (національної) поліції існує структура муніципальної (місцевої)

поліції, створеної органами місцевого самоврядування відповідних територіальних одиниць,

що функціонує в межах визначених законом повноважень [2, с. 13]. Якщо брати за приклад

https://www.rbc.ua/rus/analytics/soobrazili-troih-dumayut-nalogovoy-reforme-1%20467622223.html

https://www.rbc.ua/rus/analytics/soobrazili-troih-dumayut-nalogovoy-reforme-1%20467622223.html

http://ewebapps.worldbank.org/apps/ip/Pages/Annual-Reports-2016.aspx

http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/


261

законодавство про Національну поліцію Польщі, то по-перше в законодавстві потрібно

розширити критерії відбору кандидатів. Так згідно Закону Республіки Польща про поліцію

перевіряють не лише біографію кандидата, а його найближчих родичів. Також необхідно

підняти питання розширення прав та повноважень патрульної поліції. Так згідно статті 16

Закону Республіки Польща про поліцію у разі непідкорення виданим на підставі закону

розпорядженням органів Поліції або її службових осіб, поліцейські можуть застосовувати

засоби безпосереднього примусу починаючи від застосування фізичних, технічних та

хімічних засобів, що служать для позбавлення свободи рухів або конвоювання осіб, а також

для зупинення поїздів, службових палиць, водних зупиняючих засобів, службових собак та

коней, закінчуючи непроникаючими кулями, що вистрілюються з вогнепальної зброї [ст. 16].

Провадження в межах дій щодо вияснення обставин є процедурою, передбаченою Кодексом

про провадження у справах про проступки. В Законі України «Про Національну поліцію» в

ст. 42 чітко визначені заходи примусу, проте чіткої інструкції у яких випадках який

застосовується немає. Дотримання основоположних прав осіб і свобод у тому вигляді, в

якому вони закріплені в Європейській конвенції про права людини, як завдання поліції є,

напевне, головною суттєвою рисою органів Національної поліції України, що стоїть на

службі суспільства, керованого верховенством права. Ця мета передбачає не тільки окремий

обов’язок із захисту цих прав, а й наявність обмежень у діях поліції під час виконання інших

завдань [4, ст. 101]. Опираючись на Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щоб

попередження злочинності та протидія корупції була успішною потрібна участь всього

суспільства. На даний момент у розвинених країнах є практика залучення поліції до

громадського життя, одним засобом досягнення цієї мети є наділення поліції статусом

органу публічної служби, а не просто органу, відповідального за застосування закону. Із

практики Сполучених Штатів Америки можна підкреслити створення окремого органу

поліції у кожному штаті, хоча їх створення в основному проходило в надзвичайних

ситуаціях. У кожному штаті існує своя правоохоронна система і поліція може

підпорядковуватися як Міністерству так і місцевим меріям. Згідно із розробленими 1 1990-х

роках правилами поведінки поліцейських існує ціла таблиця із чітко прописаними межами

застосування сили до правопорушника. Основою для їх створення послужила Конвенція

ООН «Основні принципи використання сили та вогнепальної зброї посадовими особами для

підтримання правопорядку» прийнята Конгресом ООН по попередженню правопорушень в

Гавані в 1990 році. Ще у далекому 1787 році вчений Й. фон Зонненфельс предметом

поліцейської діяльності вважав внутрішню безпеку, яку поділяв на публічну та приватну.

Тому вчений стверджував, що існує два види поліцейської діяльності: піклування про

публічну та піклування про приватну безпеку.

Тож для початку необхідно створити умови для покращення відносин між громадськістю

та поліцією, для виникнення повної довіри та максимально продуктивної співпраці.


1. Про Національну поліцію: Закон України від 12.07.2017 [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua.

2. Білоус А. С. Проблеми функціонування національної поліції України у реаліях

сьогодення / Білоус А.С. // МВС України Харківський національний університет внутрішніх

справ. Збірник матеріалів науково-практичної конференції курсантів та студентів

(м. Харків,10 грудня 2015 р.). ‒ 12 с.

3. Закон Республіки Польща про поліцію від 06.04.1990 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://pravo.org.ua.

4. Денисюк Д. Завдання національної поліції України: проблеми законодавчого

закріплення / Денисюк Д. // Підприємництво, господарство і право. ‒ 2016. №8. ‒ ст. 101

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pgp-journal.kiev.ua.

Науковий керівник: Кабанець О.С.


http://pravo.org.ua/

http://pgp-journal.kiev.ua/


262

УДК 346.5

Юлія Сопкіна


ЛІЦЕНЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД, СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ

ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

У статті розглянуто правові засади ліцензування господарської діяльності,

аналізується як чинне, так і перспективне законодавство України. У контексті інтеграції

України до світового економічного простору, досліджено необхідність вдосконалення та

осучаснення порядку, всіх етапів і процедур ліцензування видів господарської діяльності

шляхом їх спрощення.

Ключові слова: засоби державного регулювання, ліцензування, господарська діяльність,

умови ліцензування

The article deals with the legal principles of licensing of economic activity, analyzes both

current and prospective legislation of Ukraine. In the context of Ukraine's integration into the

world economic space, the necessity of improving and modernizing the order, of all stages and

procedures of licensing of types of economic activity by means of their simplification is researched.

Key words: facilities of government control, licensing, economic activity, terms of licensing

Необхідність формування принципово нової системи державного управління, в тому

числі й у сфері економіки, вдосконалення з цією метою діяльності державних органів, з

одного боку, та успішний розвиток підприємництва та інших видів господарювання як

запорука розвитку усього суспільства та держави – з іншого, зумовлює актуальність та

важливість дослідження проблем ліцензування господарської діяльності, його сутності та

значення, змісту та об’єктів, повноважень посадових осіб щодо виконання та застосування

його правових норм тощо.

Країни ЄС і низка інших країн активно використовують поряд з економічними

інструментами впливу на підприємницьку діяльність адміністративні методи, серед яких

одним з основних лишається ліцензування господарської діяльності. Незважаючи на

максимальну уніфікацію господарського права в країнах ЄС, єдиного підходу до

використання адміністративних методів регулювання підприємницької діяльності все ще не

існує.

На сьогодні, питання створення сприятливих умов, використання інструментів

державного впливу і регулювання підприємницької діяльності лишаються у центрі уваги

багатьох провідних українських вчених: Я. Бережного, Д. Богиня, А. Бутенка, З. Варналія,

В. Геєця, І. Дмитрієва, С. Дриги, В. Кредісова та ін. [1-7].

Господарський кодекс (далі – ГК) України встановлює відповідно до Конституції

України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на

різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності [8].

Ліцензування, відповідно до статті 12 ГК України, є одним із основних засобів

регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання [8].

Правові засади ліцензування певних видів господарської діяльності визначаються

виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не

забороненої законом, а також принципів господарювання.

Згідно зі статтею 6 ГК України загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів

господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;


263

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю

забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у

підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки

суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого

самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини [8].

При цьому, ГК України не містить положень, які б закріплювали поняття та порядок

ліцензування. Вказані відносини врегульовані в нормах спеціального законодавства [8].

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ліцензування видів господарської

діяльності» (далі – Закон № 222), ліцензування – це засіб державного регулювання

провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на

забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних

і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів [9].

Оскільки інститут ліцензування визначений одним із засобів впливу держави на

діяльність суб’єктів господарювання, його основною складовою є здійснення контролю за

додержанням ліцензіатами (суб’єктами господарювання) ліцензійних умов уповноваженими

органами – органами ліцензування та спеціально уповноваженим органом з питань

ліцензування.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного

нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного

нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів

господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) встановлені Законом

України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської

діяльності» (далі – Закон № 877).

Частиною першою статті 2 Закону № 877 встановлено, що його дія поширюється на

відносини, пов’язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської

діяльності [10].

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 877, державний нагляд (контроль) – це

діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних

органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки

Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі – органи

державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо

виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та

забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг,

допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища [10].

Органом ліцензування, у розумінні статті 1 Закону № 222, є орган виконавчої влади,

визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом колегіальний орган

[9].

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 222 визначено, що ліцензійні умови – це

нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, іншого уповноваженого законом

органу державної влади, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог,

обов’язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до

заяви про отримання ліцензії [9].

Згідно з приписами частини першої статті 9 цього ж Закону ліцензіат зобов’язаний

виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності [9].

Ліцензіат у значенні Закону № 222 є суб’єктом господарювання, який має ліцензію на

провадження встановленого законом виду господарської діяльності.

Частиною сьомою статті 19 Закону № 222 встановлено, що контроль за додержанням

ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюють у межах своїх повноважень органи


264

ліцензування шляхом проведення планових і позапланових перевірок відповідно до Закону

№ 877, з урахуванням особливостей, визначених Законом № 222 [9].

Таким чином:

ліцензіат є суб’єктом господарювання;

ліцензійні умови є обов’язковими до виконання нормативно-правовими актами, які

охоплюються поняттям «законодавство»;

контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов є діяльністю органу

ліцензування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання

порушенням вимог законодавства (ліцензійних умов) суб’єктами господарювання.

Відповідно до Закону № 222 набуття суб’єктом господарювання права на здійснення

видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, лише після внесення

відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та

громадських формувань (далі – ЄДР) органами ліцензування, що призводить до необхідності

розробки та упровадження відповідного програмного забезпечення ЄДР із забезпеченням

його повноцінного захисту, підключення до нього більш ніж 50 органів ліцензування [9].

Запровадження такої системи набуття права на здійснення господарської діяльності

відповідає світовій практиці і обґрунтовується відповідною захищеністю та належністю до

державної власності інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних

осіб та фізичних осіб – підприємців програмного продукту ЄДР.

Згідно із частиною четвертою статті 2 Закону № 222 господарська діяльність

провадиться на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є:

центральний орган виконавчої влади, державний колегіальний орган, – провадиться на

всій території України;

Рада міністрів Автономної Республіці Крим, – провадиться на території Автономної

Республіки Крим;

місцевий орган виконавчої влади, – провадиться на території відповідної

адміністративно-територіальної одиниці [9].

Перелік органів ліцензування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від

05.08.2016 № 609 (далі – Перелік).

Переліком обласні, Київську міську держадміністрації визначено органами ліцензування

низки видів господарської діяльності, що відповідно до статті 7 Закону № 222 підлягають

ліцензуванню, а саме:

освітня діяльність закладів освіти;

зовнішньоекономічна діяльність;

централізоване водопостачання та водовідведення, крім централізованого

водопостачання та водовідведення за нерегульованим тарифом;

виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і

місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім

виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом

[9].

Переліком не передбачено розподіл сфери повноважень щодо ліцензування

вищевказаних видів господарської діяльності між центральним органом виконавчої влади

або державним колегіальним органом та місцевими органами виконавчої влади.

На даний час чітке розмежування повноважень є лише у ліцензуванні

зовнішньоекономічної діяльності, окремі норми регулювання якої мають надмірно

обмежувальний вплив на торгівлю та не містять стимулюючого ефекту.

В цьому зв’язку необхідним є спрощення ведення бізнесу при експорті, імпорті спирту,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що призведе до зростання привабливості України

для іноземних суб’єктів господарювання та інвесторів, зростання зовнішньоторговельного

обороту держави в цілому, покращення умов ведення бізнесу та зменшення

адміністративного навантаження на малий та середній бізнес в Україні.


265

Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення належного та системного реформування системи ліцензування, забезпечення безперервності ліцензування та захисту економічних інтересів України, значна кількість законів та нормативно-правових актів, які діють у відповідних сферах діяльності, що підлягають ліцензуванню, потребує перегляду на предмет приведення їх положень у відповідність до Закону № 222, а також оптимізації механізмів державного регулювання цих сфер діяльності, скасування зайвих адміністративних процедур, які створюють перешкоди для ведення бізнесу, а також модифікації програмного забезпечення ЄДР.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Бережний Я. В. Щодо стимулювання розвитку підприємництва шляхом

удосконалення механізму державних закупівель. Аналітична записка [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/1287/.

2. Богиня Д. Комплексное исследование проблем малого предпринимательства / Д. Богиня // Економіка. Фінанси. Право: Щомісячний інформаційно-аналітичний журнал. – 01/2003. –№ 1. – С.10-12.

3. Бутенко А. І. Потенціал малого підприємництва в парадигмі сталого розвитку [Текст]: [монографія] / А. І. Бутенко, Є. В. Ла- зарєва, Н. Л. Шлафман ; Нац. акад. наук України, Ін-т пробл. ринку та екон.-екол. досліджень. – О. : Інтерпрінт, 2012. – 108 с.

4. Дмитрієв І. А. Соціально-економічні аспекти підприємницької діяльності : [монографія] / І. А. Дмитрієв. – Х. : ВД «Інжек», 2007. – 200 с.

5. Дрига С. Г. Мале підприємництво України: становлення, меха- нізми управління та підтримки : [монографія] / С. Г. Дрига. – К. : ТОВ «ДКС центр», 2009. – 362 с.

6. Кредісов, В. А. Умови та особливості відтворення підприємни- цтва / В. А. Кредісов // Теорії мікро-макроекономіки : зб. наук. праць – К., 2004. – С. 162-169.

7. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Украї- ні: Національна доповідь / К. О. Ващенко, З. С. Варналій, В. Є. Воротін, В. М. Геєць, Е. М. Лібанова та ін. – К. : Держком- підприємництва, 2010. – 219 с.

8. Господарський кодекс України: Затв. Законом України від 16.01.2003 р. № 436-ІV // ВВР. –2003. – № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.

9. Про ліцензування видів господарської діяльності: Закон України від 02.03.2015 р. №№222-VIII // ВВР. – 2015. – № 23. – Ст. 158

10. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 05.04.2007 р. № № 877-V // ВВР. – 2007. – № 29. – Ст. 389.

УДК 342.9

Марія Стрілець

(Полтава, Україна)

ІНСТИТУТ ПРИМИРЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

У статті проаналізовано зміст інституту примирення в адміністративному судочинстві. Вказано на проблемні аспекти регулювання цього питання, а також запропоновано шляхи їх вирішення. Окрім того, досліджено можливість та доцільність функціонування медіації, в тому числі, судової, в межах адміністративного процесу.

Ключові слова: інститут примирення, адміністративне судочинство, суб’єкт владних повноважень, медіація, судова медіація

Інститут примирення сторін притаманний усім сферам процесуального законодавства. Не винятком є і адміністративний процес, в якому примирення сторін має свої характерні особливості. Практичне застосування цього інститут дає змогу стверджувати про наявність окремих проблемних питань, що мають свої витоки, передусім, у недостатньому правовому регулюванні інституту примирення сторін на рівні Кодексу адміністративного судочинства

http://www.niss.gov.ua/articles/1287/


266

України (далі – КАС України), а також особливому суб’єктному складі відносин, пов’язаних із вирішенням публічно-правового спору.

Досягнення примирення є одним із процесуальних прав сторін, що випливає, передусім, із закріпленого в ст. 11 принципу диспозитивності (ч. 3 ст. 11 КАС передбачає, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд). Так, відповідно до ч. 3 ст. 51 КАС України сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі [1]. В ст. 133 КАС України зазначається, що шляхом взаємних поступок сторони можуть як повністю, так і частково врегулювати спір. При цьому примирення сторін може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову [1]. Диспозитивне право сторін на примирення може бути обмежене судом у випадку, якщо умови примирення суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси, в чому має свій прояв принцип офіційного з’ясування судом всіх обставин справи [1].

Окрім того, відповідно до ст. 61 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які звернулися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб (наприклад, прокурор, Уповноважений Верховної Ради з прав людини) позбавлені права закінчити справу примиренням [1].

Законодавець робить наголос на можливості примирення сторін саме на етапі підготовчого провадження, оскільки в цілях економності врегулювання публічно-правового спору до початку судового розгляду є головним завданням проведення попереднього судового засідання [2, с. 135]. Хоча цим правом, як вже зауважувалося, сторони володіють протягом всього часу судового розгляду. Наслідком невиконання умов примирення однією із сторін є поновлення провадження у справі за клопотанням іншої сторони [1].

Однією із суттєвих прогалин інституту примирення, закріпленому в чинному КАС України є те, що законодавець не визначає форму (усну, письмову чи ін.), у якій має реалізовуватися примирення, а також спосіб повідомлення про це суду. Аналіз судової практики дає змогу стверджувати, що формою примирення сторін як способом врегулювання публічно-правового спору є мирова угода, що укладається у позасудовому порядку [3] або ж клопотання сторін з проханням закриття провадження у справі у зв'язку із примиренням на вказаних сторонами умовах [4]. Стосовно способу повідомлення суду про бажання сторін прийняття та визнання їх примирення, то на практиці, сторони заявляють про це формі клопотання [5] або спільної заяви сторін до суду про примирення та закриття провадження у справі. У такій заяві сторонами можуть бути одночасно врегульовані умови примирення [6].

Необхідно наголосити, що із набранням чинності новим КАС вище згадана прогалена буде ліквідована, оскільки ч. 3 ст. 190 розділу Закону України «Про внсення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який стосується змін до КАС передбачено, що умови примирення сторони викладають у заяві про примирення сторін. Заява про примирення сторін може бути викладена у формі єдиного документа, підписаного сторонами, або у формі окремих документів: заяви однієї сторони про умови примирення та письмової згоди іншої сторони з умовами примирення [7].

Ще однією проблемою є те, що інститут примирення теоретично може привести до уникненню суб’єктами владних повноважень (далі – СВП) відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність, подальшому порушенню суб’єктами владних повноважень прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб, прав та законних інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Так, Л. Юхтенко вірно вказує на те, що наявний високий ризик у зловживанні суб’єктами владних повноважень, а також іншими учасниками адміністративного судового процесу процедурою примирення. При цьому автор підсумовує, що навіть існування такого ризику не повинне бути підставою для анулювання інституту примирення в адміністративному судочинстві як такого [8, c. 86].


267

Дійсно, приватні суб'єкти можуть діяти за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено законом», у свою чергу публічні – лише в межах та у спосіб, передбачений законом, що ускладнює можливість досягнення такими сторонами прийнятних поступок.

Саме тому досягнення примирення у спорах із СВП, котрий не може виходити за рамки своїх повноважень, можливе за умови дотримання, зокрема, наступних вимог: 1) відсутність у законі прямої заборони на вчинення дій, передбачених мировою угодою; 2) відповідність змісту мирової угоди законам, що охороняють суспільну безпеку, порядок управління, суспільну мораль, права і свободи громадян; 3) наявність у сторони права розпоряджатися предметом (об’єктом) мирової угоди; 4) повноваження посадової особи на укладення мирової угоди повинно входити в її компетенцію, визначатися нормативно-правовим чином і реалізовуватися відповідно до приписів компетенційних норм; 5) неприпустимість реалізації примирення у спорах про оскарження положень нормативних актів, через виключну компетенцію суду визначати законність таких актів [9, с. 584].

До прикладу, неприпустимим є також застосування інституту примирення у компетенційних спорах у зв’язку з існуванням прямого припису в законі, яким наділено того чи іншого СВП відповідними повноваженнями; спорах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, у зв’язку із підвищеною суспільною значимістю даної категорії справ.

З огляду на це необхідним є передбачення в КАС вимог, яким би мала відповідати угода про примирення з урахуванням особливого правового становища суб’єкта владних повноважень, а також випадків, коли примирення за таких умов є недопустимим.

Подібним до інститут примирення є інститут медіації, перспективи до застосування якого, зокрема, і в адміністративному судочинстві, мають місце. Особливістю останнього є позасудове вирішення спору за посередництва приватного суб’єкта (медіатора) [10]. Можливість запровадження інститут медіації також ускладнюється обов’язком СВП діяти виключно в рамках наданих йому законом, іншим нормативно-правовим актом повноважень. Окрім того, перешкоду впровадження в адміністративне судочинство суто приватної медіативної процедури становить також принцип конфіденційності медіації [10], що проявляється у відсутності судового контролю за медіативним процесом та досягнутим за його результатами рішенням, на противагу контролю суду за умовами досягнутого сторонами примирення. Стосовно судової медіації в межах адміністративного судочинства, запровадження якої передбачено новим КАС, що набере чинності 15 грудня 2017 року, то таке правове явище в межах адміністративного судочинства може мати місце, оскільки здійснюватиметься офіційно, із контролем суду за умовами досягнутої в рамках медіативної процедури мирової угоди.

Отже, інститут примирення – це приватно-правовий інститут у сфері публічно-правових відносин, який стосуються урегулювання публічно-правового спору. Для його вдосконалення необхідним є законодавче врегулювання форми укладення примирення, особливості повідомлення про це суду, що вже реалізовано змінами до процесуальних законодавчих актів, які наберуть чинності 15 грудня 2017 року, а також передбачення меж можливості суб’єкта владних повноважень щодо укладення примирення та погодження його умов. Стосовно позасудової медіації, котра здійснюється конфіденційно за посередництва приватного суб’єкта, то впровадження даного інституту не є можливим, на противагу застосуванню в рамках адміністративного судочинства судової медіації.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV // Відомості

Верховної Ради України (ВВР), 2005, № 35-36, № 37, ст.446 2. Заїка М.М. Інститут примирення сторін в адміністративному судочинстві: проблемні

аспекти [Електронний ресурс] / М. М. Заїка // Південноукраїнський правничий часопис. – 2016. – № 2. – С. 133-136. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pupch_2016_2_38

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%97%D0%B0%D1%97%D0%BA%D0%B0%20%D0%9C$

http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=IJ=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%9625728

http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pupch_2016_2_38


268

3. Ухвала Вінницького окружного адміністративного суду у справі №802/442/15-а від 06.04.2015 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/38489723

4. Ухвала Херсонського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2014 р. у справі № 821/275/14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/38489906

5. Ухвала Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 823/62/15 від 24 червня 2016 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/58624830.

6. Ухвала Городоцького районного суду Львівської області у справі № 2-а/441/33/2015 від 16.12.2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/54711194

7. Про внсення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: Закон України від 03.10.2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2147-19

8. Юхтенко Л. Процедура примирення в адміністративному судочинстві: дискусійні аспекти доцільності застосування / Л. Юхтенко // Юридичний вісник. – 2014. – № 6. – С. 84-90. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/urid_2014_6_16

9. Зеленцов А. Б. Административно-правовой спор: вопросы теории : монография / А. Б. Зеленцов. – Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: РУДН, 2009. – 692 с. – Режим доступа: http://web-local.rudn.ru/web-local/prep/rj/index.php?id=717&p=6634

10. Про медіацію: Проект Закону від 19.03.2015 [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54558

Науковий керівник: кандидат юридичних наук Новак О.Д.

УДК 341.96:349.2

Олег Черненко (Херсон, Україна)

ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

НЕПРАЦЕЗДАТНИХ ГРОМАДЯН

У статті досліджено теоретичні основи політики соціального захисту населення та висвітлені проблеми щодо соціально-медичного обслуговування та захисту окремих категорій громадян і способи їх реалізації.

Ключові слова: непрацездатність, соціальна політика, медичне обслуговування, соціальне обслуговування населення, соціальний захист.

The article analyzes the theoretical foundations of the policy of social protection of the population and highlights the problems regarding social and medical services and the protection of certain categories of citizens and the ways of their realization.

Key words: disability, social policy, medical service, social services of the population, social protection.

Останніми роками все більше науковців звертаються до проблем соціально-медичного обслуговування. Це пов’язано зі зростанням ролі у забезпеченні життєвого рівня непрацездатних громадян, які з об’єктивних причин втратили засоби до існування та потребують підтримки з боку держави.

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, такою, що забезпечує своїм громадянам і особам, що

http://reyestr.court.gov.ua/%20Review/38489723








http://nbuv.gov.ua/UJRN/urid_2014_6_16

https://l.facebook.com/l.php?u=http%3A%2F%2Fweb-local.rudn.ru%2Fweb-local%2Fprep%2Frj%2Findex.php%3Fid%3D717%26p%3D6634&h=ATPIhrPXCL1c_PKTNcMAJLXzlE8rO-fSPH92S6uWLiUzplgjsye5_H3MlS-QQr4vWdAOdLGIRGCTi9aRVW8Hrh_2ihQ_YHr5ZHDLcyb5HRbBW8NBV3D_Ub1BrpvyKaX5XeBc18S68Tym

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=54558&pf35401=335750


269

знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток кожного, тобто на забезпечення рівності всіх громадян [1].

Держава створює систему надання соціально-медичного обслуговування, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, медичних та інших соціальних послуг.

Під системою соціально-медичного обслуговування сьогодні розуміють сукупність законодавчо визначених економічних, соціальних, юридичних гарантій і прав, соціальних інститутів та установ, що забезпечують їх реалізацію та створюють умови для підтримки належного життєвого рівня різних соціальних верств і груп населення, передусім соціально вразливих.

До таких верств населення відносяться непрацездатні громадяни та громадяни, які зазнали тимчасової непрацездатності. Спираючись на Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» можна дати таке визначення «Непрацездатні громадяни ‒ особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника» [2].

До категорії непрацездатних громадян можна віднести: • пенсіонерів за віком; • дитей-інвалідів; • інвалідів I, II, III групи; • інвалідів війни та осіб, які прирівняні до них; • учасників Великої вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них; •громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На сьогодні дуже гостро постає питання щодо забезпечення належного соціально-

медичного обслуговування непрацездатних громадян, це обумовлено комплексом проблемних питань, а саме:

• низька самостійність медичних закладів щодо прийняття управлінських і фінансових рішень;

• фактично відсутній вплив громадськості (як професійного самоврядування, так і громадськості в цілому) на вироблення і прийняття політичних та управлінських рішень щодо забезпечення діяльності сфери охорони здоров’я;

• відсутність чіткого розмежування між платником та постачальником медичних послуг; • недоліки кадрового забезпечення; • низька оплата праці та соціального захисту медичних працівників; • недостатнє фінансування системи охорони здоров’я та системна корупція в країні

призвела до розбалансованості системи лікування, профілактики, реабілітації та соціально-медичного нагляду;

• нестача ресурсного забезпечення сфери охорони здоров’я зокрема, низька частка витрат на охорону здоров’я відносно валового внутрішнього продукту України;

• бюджетне фінансування практично йде на утримання інфраструктури і не залежить від обсягу та якості наданих послуг [3, с. 100].

Отже, можна зробити висновок, що потреба у соціальному захисті людей з обмеженими можливостями потребує належної уваги та фінансування у всіх сферах здійснення державної підтримки. Але, на жаль в Україні система захисту та обслуговування непрацездатних громадян, інвалідів та інших соціально уразливих верств населення не є достатньо сформованою. Під цим розуміється недосконалість правового забезпечення, незавершене формування законодавчої бази, яке у достатній мірі не забезпечує ефективне проведення соціальної підтримки населення. Правове поле, хоча й містить багато позитивних кроків на шляху вирішення проблем надання соціально-медичного обслуговування, але є переважно декларативним, не забезпеченим матеріальними ресурсами та механізмами управлінського впровадження.


270

Виходячи з цього, чинна система соціально-медичного обслуговування непрацездатним громадянам потребує суттєвих змін і доповнень, модернізації, а саме:

• удосконалення системи фінансування галузі охорони здоров'я; • внесення змін до Бюджетного кодексу України та до Основ законодавства України про

охорону здоров'я щодо визначення особливостей фінансування закладів охорони здоров'я, які надають всі види медичної допомоги;

• створення і упорядкування нормативної бази відповідних підзаконних актів; • регулювання на законодавчому рівні питання запровадження обов'язкового державного

соціального медичного страхування; • визначення гарантованого обсягу медичної допомоги громадянам; • покращення стану забезпечення населення лікарськими засобами і виробами медичного

призначення; • удосконалення системи контролю за якістю надання медичної допомоги (медичних

послуг), проведення експертизи тимчасової та стійкої втрати працездатності в закладах охорони здоров'я, якістю лікувально-діагностичного процесу, а також створення єдиного електронного реєстру листків непрацездатності (реєстру пацієнтів);

• удосконалення кадрової політики; • забезпечення розвитоку державно приватного партнерства у галузі охорони здоров'я, в

тому числі шляхом реалізації інвестиційних проектів із залученням приватного капіталу та інших джерел фінансування;

• запровадження моніторингу стану фінансового забезпечення соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я;

• підвищення якості, доступності та ефективності медико-соціальної допомоги, реабілітаційних послуг непрацездатному населенню країни.

• реалізація концепцій реформ у сфері охорони здоров’я України шляхом наближення медико-соціальної допомоги до населення, особливо сільського;

• вдосконалення співпраці між лікарнями із регіональними відділами Фондів соціального захисту інвалідів, Фондів соціального страхування від нещасних випадків на виробництві;

• забезпечення хворим та інвалідам доступу до інформації, що стосується медико-соціальної допомоги та реабілітації в Україні;

• участь у виконанні національних програм, направлених на профілактику захворюваності та інвалідності;

• вдосконалення та виконання заходів індивідуальної програми реабілітації інвалідів (дітей-інвалідів) – особливо з питань професійної реабілітації та трудової зайнятості [5, с. 32].

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що на сучасному етапі соціальна політика у сфері соціального захисту громадян потребує внесення змін щодо якості надання медичного обслуговування та рівня фінансового, кадрового, інформаційного та іншого забезпечення. Система надання соціально-медичних послуг непрацездатним особам в Україні є досить розгалуженою, вона потребує вдосконалення з врахуванням нових економічних відносин, а також відносин між органами влади, громадськими організаціями і громадськістю.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Конституція України. Наукового-практичний коментар / Редкол: В. Я. Тацій (голова

редкол.), О. В. Петришин, Ю. Г. Барабаш та ін.: Нац. акад. прав. наук України. ‒ 2-ге вид., переробл. і допов. ‒ Х.: Право, 2011. ‒ 1128 с.

2. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 49–51. – Ст. 376.

3. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту України: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005. – 615 с.

4. Стичинський Б. Право соціального забезпечення: проблеми становлення і розвитку // Право України. ‒ 2002. ‒ №6. ‒ С.87-88.


271

УДК 343.2/7

Олена Шатило


ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

У статті розглянуто судову практику стосовно кримінальної відповідальності

неповнолітніх на основі нормативно-правового забезпечення та проаналізовано переважну

злочинність серед неповнолітніх на початок 2017 року.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, неповнолітні, судова практика.

In the article judicial practice is considered in relation to criminal responsibility of minor on

the basis of normatively legal providing and overwhelming criminality is analysed among minor on

beginning of 2017.

Key words: criminal responsibility, minor, judicial practice.

Вивчення судової практики у справах про злочини неповнолітніх показало, що суди при

розгляді таких справ у цілому додержують вимог законодавства. Водночас трапляються й

випадки неналежного виконання судами вимог закону щодо умов і порядку розгляду справ

зазначеної категорії. Допускаються помилки при застосуванні закону про кримінальну

відповідальність неповнолітніх, які вчинили злочини, та призначенні їм покарання. Не в усіх

справах належно з'ясовуються причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів.

Суди повинні активніше залучати громадськість до вирішення питань, які виникають

при розгляді справ стосовно неповнолітніх та при виконанні вироків чи інших судових

рішень щодо них.

Рекомендувати судам всіляко підтримувати діяльність тих громадських організацій, які

ставлять за мету до судового розгляду справи досягнути примирення між неповнолітнім,

котрий вчинив злочин, і потерпілим, ‒ надавати таким організаціям відповідну інформацію,

інформувати підсудних та їхніх законних представників про наявність у районі (місті) таких

організацій, надавати можливість потерпілому і обвинуваченому звертатися до цих

організацій для вирішення конфлікту та досягнення примирення.

Досягнення за допомогою таких громадських організацій примирення між потерпілим і

обвинуваченим (підсудним), відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди

можуть бути підставами для закриття справи або враховані як обставини, що пом'якшують

покарання.

Звернути увагу судів на те, що вони в кожній справі про злочини неповнолітніх мають

з'ясовувати причини й умови, які сприяли вчиненню злочину, і за наявності до того підстав

відповідно до статей 23 (1001-05), 23-2 (1002-05), 433 (1003-05) КПК реагувати на них

окремими постановами (ухвалами). Такі рішення суд постановляє і в разі виявлення

порушень прав громадян чи порушень закону при провадженні досудового слідства або при

розгляді справи судом нижчої ланки.

Зважаючи на істотні особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх,

рекомендувати головам місцевих та апеляційних судів відповідно до ч.3 ст. 19 Закону "Про

судоустрій України" (3018-14) запроваджувати спеціалізацію суддів із розгляду справ цієї

категорії, а також забезпечувати таких суддів необхідною методичною літературою,

провадити з ними постійні заняття з метою вдосконалення професійного рівня і набуття

знань у галузі дитячої та юнацької психології.

Судам необхідно систематично вивчати та узагальнювати практику розгляду справ про

злочини неповнолітніх і за наявності до того підстав інформувати відповідні організації чи

посадових осіб з метою вжиття заходів до попередження злочинності неповнолітніх і

усунення причин та умов, що її породжують.






272

Що стосується рівня підліткової злочинності в Україні на початок 2017 року, найбільш

поширеним злочином серед підлітків залишаються злочини проти майна: крадіжки,

пограбування, вимагання або шахрайство – у групі підлітків 16-17 років на них припадає

приблизно три чверті всіх випадків порушення закону, а в групі підлітків від 14 до 15 років –

переважна більшість злочинів відбувалися саме проти чужого майна.

У період із січня по березень 2017 року картина за рівнем підліткової злочинності

залишалася практично такою самою, як і в перші три місяці 2016 року.

Усього за перші три місяці цього року були затримані за різні злочини 439 підлітків,

віком 16-17 років – на одного менше, ніж за аналогічний період 2016 року.

Серед підлітків до 14 років спостерігається невелике зростання кількості затриманих за

злочини. Що стосується підлітків у віці 14-15 років, то цьогоріч кількість затриманих

зменшилася. Можна констатувати, що юні злочинці стали жорстокішими: за перші місяці

2017 року зафіксовано відчутно більше нападів із заподіянням шкоди здоров'ю або життю

людей, ніж за аналогічний період минулого року.

Також зростає кількість випадків незаконного поводження зі зброєю: з двох випадків у

січні-березні 2016 року до 13 – у перші місяці поточного року.

У Кримінальному Кодексі України чітко вказано за які злочини неповнолітні підлягають

кримінальній відповідальності,а саме:

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину

виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають

кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (ст.115-117), посягання на життя

державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського

формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця,

судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із

здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною

з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (ст. 112, 348, 379, 400, 443),

умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч.3 ст.345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої

тяжкості тілесне ушкодження (ст.122, ч.2 ст.345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст.113),

бандитизм (ст.257), терористичний акт (ст.258), захоплення заручників (ст.147 і 349),

зґвалтування (ст.152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

(ст.153), крадіжку (ст.185, ч. 1ст.262, 308), грабіж (ст.186, 262, 308), розбій (ст.187, ч.3 ст.262,

308), вимагання (ст.189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (ч.2 ст.194, 347,

352, 378, ч.2 та 3 ст.399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст.277),

угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового

судна (ст.278), незаконне заволодіння транспортним засобом (ч.2,3 ст.289), хуліганство

(ст.296).


1. Аналітичний портал «Слово і Діло» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://www.slovoidilo.ua/2017/04/18/infografika/suspilstvo

2. Кримінальний Кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, №25-

26, ст.22.

3. Постанова Пленума Верховного Суду України від 26 червня 1981 р. №5 (v0005700-81)

(зі змінами, внесеними постановами від 12 жовтня 1989 р. №10, від 4 червня 1993 р. №3

(v0003700-93), від 13 січня 1995 р. №3 (v0003700-95) та від 3 грудня 1997 р. №12 (v0012700-

97) "Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини

неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигромадську діяльність".

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-81






273

МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО / ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ

УДК 747:725.711“7124”

Тетяна Булгакова, Римма Артенян


ОСОБЛИВОСТІ ДИЗАЙНУ ВІЛЬНОГО ПРОСТОРУ

ДЛЯ МОЛОДІ НА ПРИКЛАДІ АНТІКАФЕ

У статті розглянуто різні категорії молоді. Проаналізовано інтер’єри антікафе

«Bіblіotech», «Часопис», «Вагон часу», «Циферблат», «Кабінет», «Creatіve Space 12».

Виявлено особливості формування простору за концепцією анті кафе

Ключові слова: молодь, антікафе, концепція, функціональність.

The article deals with different categories of youth. The interiors of the antikafe "Biotech",

"The Journal", "The Wagon of Time", "Dial", "Cabinet", "Creativity Space 12" are analyzed. The

features of the formation of space on the concept of anti cafe are revealed

Key words: youth, anticapa, concept, functionality.

Мета. У даній статті розглядається феномен антікафе як простір для організації

культурно-дозвільної діяльності.

Заклад формату антікафе ‒ це одночасно культурний центр, соціальний клуб і коворкінг.

Основна функція що реалізується в закладах такого типу ‒ надання комфортних місць

відвідувачам для роботи, навчання а також спілкування.

На сьогоднішній день є потреба в спілкуванні у молоді. В основному молоді люди

роз'єднані комп'ютерними засобами спілкування, живого контакту не вистачає, тому стає

актуальним проектування вільного простору для молоді, прикладом якого і є заклади

антікафе.

У таких закладах молоді люди можуть знайти затишне комфортне місце для роботи на

комп’ютері або навчання а також зустрічатися з друзями, заводити нові знайомства.

Методика. Різні аспекти оформлення інтер’єрів досліджувалися такими фахівцями як

Д. Ніделман, Ф. Світ, В.Ахремко, Є. Розанова, А. Кім, У. Бейкер, П. Фіел, Дж. Ліндсі,

Р. Каплан та ін. Однак, особливості формування простору сучасного молодіжного кафе

залишаються наразі мало дослідженими.

Результати. Перш ніж відкривати молодіжне кафе, потрібно ретельно продумати

концепцію, яку треба реалізувати. Умовно таке поняття як «молодь» можна розділити на три

категорії: «тінейджери», «студенти» і «працююча молодь» це основна категорія, але цей

простір відкритий для кожної людини не тільки молоді.

«Тінейджери». Це молодь у віці 14-19 років, яка у більшому ступені цікавиться

кінотеатрами, розважальними й ігровими клубами, по суті взагалі не попадає до сфери

інтересів повно сервісних кафе. Причина перша: бюджет тінейджерів залежить від

кишенькових грошей їхніх батьків, а їсти не вдома не є для них цінністю культурного плану.

Відчуваючи голод, ця вікова група без роздумів віддає свою перевагу простій вуличній їжі:

піца, хот-доги, гамбургери. Більш того, саму можливість витратити свої гроші на харчування

вони вважають небажаною, тому що організація їх харчування – це все-таки прерогатива їх

батьків, а свої кишенькові гроші вони воліють витрачати на розваги, не пов'язані з

харчуванням [1, с. 45].

«Студенти». Це молодь, яка розглядає своє перебування з однокурсниками й друзями в

закладах громадського харчування як відпочинок і розвагу, що не сильно обтяжує їх кишеню

і, у принципі, доступна їм при відвідуванні подібного роду закладів 1-3 рази на тиждень.

Харчування в таких місцях виключно символічне. В основному, це напої й легкі перекуси.


274

Найчастіше в бюджетній клубній культурі – це легкі закуски, салати й десерти зі

слабоалкогольними напоями, а в культурі денного відпочинку – це чай/кава, десерти й

солодощі, які часто купуються у вигляді одного набору на компанію з 4-6 осіб [1, с. 45].

Заклади для категорії «працююча молодь» – одні з найбільш затребуваних у великих

містах. У віці 24-30 років у молодих людей з'являється чітка необхідність проводити час у

закладах такого типу. Дружні компанії або подружні пари – основні клієнти кафе.

Абсолютно перспективним напрямком сегменту молодіжних кафе є заклади із середніми

цінами [1, с. 46].

Антікафе розраховане не тільки на ці три категорії, а і для всіх людей, хто хоче провести

час зі своїми друзями чи просто попрацювати.

Щодо формування простору сучасного молодіжного кафе, то сьогодні популярною є

концепція анікафе, яка полягає в тому, що молодь у кафе може не лише задовольнити свою

потребу в їжі, але й попрацювати та стати частиною спільноти, учасники якої обмінюються

досвідом, ідеями і у цілому непогано проводять час разом [2, с. 18].

Антікафе полягає в універсальності, адже тут можна відпочити й попрацювати. Як

правило, простір таких кафе поділяють на зони: велика спільна зала; окремі кімнати для

роботи, переговорів, тренінгів; бібліотека; релакс-зона, де можна послухати спокійну музику,

подивитися кіно, пограти в настільні ігри [3, с. 25]. Тобто, в такому кафе люди зможуть

провести час спокійно й різнопланово – як у компанії, так і одні, але при цьому їм ніхто

заважати не буде. Платять клієнти, в основному, за час, проведений у кафе, яке може

пропонувати ранкові, денні, вечірні абонементи, погодинний квиток, оренду приміщень

тощо. При цьому клієнти безкоштовно одержують чай, каву, солодощі [4, с. 34].

Антікафе у м. Києві сьогодні досить популярні серед підприємців-початківців:

фрілансерів, програмістів, дизайнерів. В процесі дослідження були розглянуті наступні

інтер’єри м. Київ можна віднести «Bіblіotech», «Часопис», «Вагон часу», «Циферблат»,

«Кабінет», «Creatіve Space 12» та ін.

Так, «Bіblіotech» (вул. Саксаганського, 120) позиціюється, як smart-cafe («розумне

кафе»), де можна купити або почитати цікаві книги за чашкою ароматної кави, а також

скористатися доступними технологічними благами у вигляді бездротового Інтернету й

необхідної оргтехніки [5]. Бібліотека складається з 2 тисяч книг. Простір кафе розділений на

кілька зон – робочі зони, кухня, ігрова та релакс-зони. Робочі зони знаходяться біля вікон, а

зони для відпочинку – углиб кафе.

Вдалим рішенням для оформлення антікафе «Bіblіotech» став інтер'єр у стилі хай-тек,

який втілює в собі функціональність простору, суворість декору, прагнення до

геометричності, використання сучасних, високотехнологічних матеріалів (скло, метал,

пластик) у поєднанні зі сріблястим металічним кольором, холодністю й відстороненістю.

Використання мобільних перегородок, наприклад, напівпрозорих зі світлодіодною під

світкою, створює додаткові можливості для зонування приміщення. Використання в декорі

предметів сучасного авангардного мистецтва (фотографій та інсталяцій), додають

приміщенню кафе оригінальності.

Основні риси стилю хай-тек – функціональність, прагматизм, раціональність й

ергономічність. Це яскраво представлено в інтер'єрі антікафе «Bіblіotech». У приміщенні

можна побачити відкриті труби комунікацій, скоби, болти, з'єднання; стіни із цегли без

обробки, стилізовані під необроблений бетон або декоровані штучним каменем. В обробці

приміщення використано пластик, об'ємні шпалери, керамічна плитка, натуральний і

штучний камінь, лінолеум. Для освітлення застосовано неонові вбудовані світильники, які

розміщаються всюди – у стелі, у стінних нішах, у меблях.

Правильні геометричні форми, суворість, практичність і лаконічність поширюються й на

меблі. Основні матеріали – скло, пластик і метал, але є і меблі з дерева – це столи та стільці

дерев'яні для відпочинкових зон та бару. Столи із прямокутними стільницями зі скла. Стільці

з металевими спинками й ніжками. Дивани у релакс-зоні мають яскраву однотонну оббивку.


275

«Часопис» (вул. Л. Толстого, 3) – це кафе, що має площу 350 кв.м., яка розділена на

7 зал, має власну бібліотеку й пропонує оренду велосипедів; тут є Wі-Fі, можна заварити чай

або зробити каву, а також розігріти їжу у мікрохвильовці [7]. Колірна гама кафе – біла.

Простір кафе включає вхідну й внутрішню зони, розташовані під прямим кутом по

відношенню одна до одної. Обидві вони досить компактні, тому дизайнери й віддали

перевагу світлій обробці й меблям. Білосніжна глянсова плитка традиційної квадратної

форми покриває не тільки стіни, але й барну стійку й частину підлоги. Вона добре відбиває

світло, яке у цьому приміщенні в надлишку. Його постачають не тільки трубчасті LED-

лампи, підвішені під стелею в хаотичному порядку, але й панорамне вікно, що займає майже

всю фасадну стіну.

Інтер’єр «Часопису» виконаний у стилі мінімалізм, який є одним з найбільш

затребуваних стилів, що застосовуються в дизайні офісних приміщень. Інтер'єр в стилі

мінімалізм має свої відмітні риси, серед яких:

‒ наявність великої кількості вільного простору;

‒ функціональні й зручні меблі;

‒ зонування приміщень;

‒ багаторівневе освітлення;

‒ використання пастельних відтінків і правильних геометричних форм;

‒ застосування натуральних матеріалів;

‒ мінімум предметів декору.

Мінімалізм ідеально підходить для дизайну «Часопису», адже такий ергономічний,

елегантний і сучасний інтер'єр створює у його відвідувачів винятково позитивні думки.

«Вагон часу» – це антікафе, що знаходиться за адресою вул. Мішуги, 12 (метро

«Позняки»). Це креативне кафе пригощає чаєм, кавою, джемами, печивом і тостами. Тут є

паркування й прокат велосипедів, а постійним клієнтам пропонується шафа для особистих

речей. Є тут і різноманітні ігри, причому не тільки настільні й комп'ютерні, але й на Хbox

[8].

Оформлення антікафе здійснено у стилі лофт – це сучасний стиль, девіз якого звучить як

«мінімум перегородок, максимум свіжого повітря». Основною концепцією стилю є

компонування різних архітектурних рішень. Наприклад, гармонійне поєднання старого

(цегельні стіни, сходи, труби, не прикриті системи вентиляції, заводські пристосування) і

чогось сучасного (новомодна техніка, метал і дзеркала) в одному інтер'єрі.

Основа приміщення в стилі лофт складається з деталей: меблі максимально прості й

функціональні, кольори переважно холодних відтінків, великі вікна, практично повна

відсутність декору. А те, що в інших стилях виглядає як недолік, різні цегельні виступи,

відштукатурено стіни, дощата підлога, є ізюминкою даного стилю.

Особливості стилю лофт у антікафе «Вагон часу»:

‒ відкрите планування, практично повна відсутність перегородок. Всі функціональні

зони розділяються за допомогою різних видів зонування (колірні контрасти та скляні

перегородки, які не порушують основну концепцію відкритого простору);

‒ індустріальні риси інтер'єра. Цегельна кладка, труби й груба штукатурка є невід'ємною

частиною стилю кафе;

‒ комбінування старого й нового в інтер'єрі. Усі старі речі та меблі гармонійно

поєднуються з ультрамодними тенденціями – сучасна техніка, хромовані поверхні;

‒ меблі в стилі лофт виконують важливу роль, крім основних функціональних

навантажень (зберігання речей), у них є й додаткове завдання – зонування приміщення

антікафе;

‒ високі світлі стелі – необхідна складова стилю лофт. Чим більше світла й простору в

такому приміщенні, тим краще;

‒ нестандартні аксесуари. Різні графіті, плакати, абстракції досить цікаві та доречні в

загальній концепції стилю лофт у «Вагон часу»


276

Антікафе «Циферблат» у Києві входить у мережу закладів аналогічного формату в

Москві, Санкт-Петербурзі й інших містах Росії. Київський «Циферблат» перебуває в центрі,

на вулиці Володимирській, 49а. Простір кафе дворівневий і розділений на кілька зал, є

безкоштовний Інтернет, факси, принтери й сканери. Тут можна замовити їжу або принести її

із собою [9].

Будинок, у якому знаходиться антікафе, двоповерховий. Та його стіна, що дивиться на

вулицю, повністю засклена, але екрани, що складаються з похилих пластин, захищають

інтер'єр від прямих сонячних променів. Ці ж своєрідні жалюзі утворюють закруглений кут і

похилий дах будинку. На першому поверсі якого розташовуються ігрові та відпочинові зони,

а на другому – робочі зони.

Світло лягає смугами на всі поверхні, підкреслюючи вертикальну орієнтацію простору.

Тіні перетинаються й розтягуються, створюючи чудовий малюнок, що змінюється майже

щохвилини, адже хмари пливуть по небу безупинно.

Дизайн фасаду був побудований з використанням системи параметричного проектування

жалюзі за комп'ютерним алгоритмом, здатним розрахувати ідеальні розміри й форму жалюзі

для будь-якої поверхні. В одній з бічних стін влаштований глибокий прохід, облицьований

зсередини світлою цеглою. Там можна виявити двоє дверей: перша, скляна, веде в кафе,

друга, сірого кольору – у робочі зони.

Робочі кімнати, як і зала кафе, мають бетонні стіни, частково оброблені дубовою

фанерою. На першому поверсі перебуває вітальня відкритого планування, що включає

невелику кухню.

«Creatіve Space 12» (пер. Михайлівський, 10/2) – це місце, що поєднує в собі

експериментальне кафе, дизайн-бутик, шоу-рум, лекторій і площадку для тусовки. Тут

проводяться різноманітні майстер-класи, лекції, зустрічі, виставки й перегляди кінофільмів

[11]. Простір кафе має внутрішній та зовнішній простір. Внутрішній простір знаходиться

усередині приміщення і являє собою офісний формат, а зовнішній – це невелике огороджене

подвір’я з м’якими різнокольоровими диванами та столиками.

Внутрішній простір кафе розділений на кілька зон, у кожній з яких стіни прикрашені

дзеркальними панелями, що зорово розширюють приміщення. Іще один важливий елемент

декору – живі рослини в кашпо на стелі, виготовлені місцевим виробником. У їхні дно

вбудовані LED-лампи. Крім них за освітлення відповідають також дизайнерські світильники

від нідерландської студії «Roderіck Vos».

Результати досліджень. Проведене дослідження дозволило констатувати, що сьогодні

набуває поширення формування простору сучасного молодіжного кафе за концепцією

антікафе. Ця концепція передбачає використання простору кафе, як для роботи, так і для

відпочинку, а також для формування спільнот за інтересами. Простір у таких кафе

розділений на кілька зон – робочі зони, кухня, ігрові та релакс-зони. Основний плюс

антікафе – це їх функціональність. Найбільше така концепція кафе підійде для категорій

молоді «студенти» і «працююча молодь».


1. Варфоломеева В.Л. Сегментация питания вне дома в молодёжной среде // Ресторатор

– 2014. – №5. – С.44-49.

2. Головацкая Е. Концепция молодежного кафе // Форум. – 2015. – №6. – С. 18-21.

3. Миненко А.Л. Как открыть каворкинг-центр? // Домострой. – 2015. – №3. – С. 23-27.

4. Фомина А.Д. Каворкинг – современная концепция использования пространства //

Форум. – 2015. – №11. – С. 33-35.

5. Електронний ресурс. ‒ Режим доступу: http://www.bibliotech.com.ua – офіційний сайт

кафе «Bіblіotech»

6. Електронний ресурс. ‒ Режим доступу: http://www.mr.bukovski – офіційний сайт кафе

«Mr. Bukovskі»

http://www/


277

7. Електронний ресурс. ‒ Режим доступу: http://www.chasopys.kiev.ua – офіційний сайт

кафе «Часопис»

8. Електронний ресурс. ‒ Режим доступу: http://www.vremenivagon.com.ua – «Вагон

часу» офіційний сайт кафе

9. Електронний ресурс. ‒ Режим доступу: http:// www.kiev.ziferblat.net – офіційний сайт

кафе «Циферблат»

10. Електронний ресурс. ‒ Режим доступу: http://www.creative.space12 – офіційний сайт

кафе «Creatіve Space 12»

УДК 784.1:7.077(477.81)

Галина Горох

(Рівне, Україна)

СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАСАД ХОРОВОГО МИСТЕЦТВА

РІВНЕНЩИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ: ІНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Досліджено становлення професійних засад хорового мистецтва Рівненщини у другій

половині ХХ ст. Проаналізовано значення в окресленому процесі мережі дитячих музичних шкіл, Дубенського культурно-освітнього училища, Рівненського музичного училища, Рівненського державного педагогічного інституту, Рівненського державного інституту культури. Висвітлено історію хорових колективів навчальних закладів та діяльність провідних хормейстерів.

Ключові слова: хорове мистецтво, професійні засади хорового мистецтва, хоровий колектив, народнопісенні традиції.

Here was researched the formation of professional basic principals of choral art of Rivne

region in the second half of the twentieth century. Analyzed the significance of the outline process of the network of children's music schools, the Dubno Cultural-Educational School, the Rivne Music College, the Rivne State Pedagogical Institute, and the Rivne State Institute of Culture. Highlighted the history of choir collectives of educational institutions and the work of leading choirmasters.

Key words: choral art, professional basic principles of choral art, choral group, folk-song traditions, ormation.

Інституційним підґрунтям професіоналізації хорового мистецтва Рівненщини стала мережа освітніх закладів, що забезпечували підготовку фахівців дозвіллєвої сфери та керівників хорів. Загалом упродовж другої половини 1940-х – 1970-х рр. у краї сформувалася завершена система початкової, середньої та вищої музичної освіти з налагодженою взаємодією структурних рівнів.

Її базову ланку становило музичне шкільництво, витоки якого сягали 1930-х рр. Першим на Волині дитячим музичним освітнім осередком стала Рівненська ДМШ № 1 (засн. 1939 р.), яка до відкриття музичного училища залишалася єдиним навчально-методичним центром з надання консультацій керівникам самодіяльних хорових колективів. Спадкоємності музичних традицій сприяла творчо-педагогічна діяльність першого директора ДМШ Лії Самійлівни Штіф – слухачки Варшавської консерваторії, учениці М. Кімонт-Яцини. У радянський період школу очолювали Є. Лотоцький (1952–1963), М. Калітинський (1963–1987, 1998–2002), Д. Кухарук (1987–1992). Тривалий час в ній викладав знавець українського фольклору Ю. Цехмійструк. Від заснування в ДМШ існувало кілька дитячих хорів. Чимало вихованців школи після закінчення середніх спеціальних та вищих музичних закладів очолили хорові колективи та продовжили традиції українського співу [11, с. 147–152].

http://www.chasopys.kiev.ua/

http://www.vremenivagon.com.ua/

http://www.kiev.ziferblat.net/

http://www/


278

2 січня 1974 р. було засновано Рівненську ДМШ № 2. Упродовж 30 років школою керував М. Тищенко – випускник Білоруської консерваторії за класом проф. П. Погодського, композитор-аматор, твори якого увійшли в репертуар самодіяльних хорів. У 1990 р. на базі закладу розпочав роботу перший в системі регіональної дитячої музичної освіти вокально-хоровий відділ, який очолила спеціаліст вищої категорії, старший викладач Алла Косих. Згодом при ньому виникло п’ять дитячих та три викладацьких хорових колективи: зразковий дитячий хор «Кредо», вокальний ансамбль «Класікус» (кер. Т. Мись), хор молодших класів «Камертон» (кер. О. Огонь), зразковий хор старших класів «Токатіна» (кер. М. Грицюк), хор молодших класів «Пролісок» (кер. А. Мельничук), народний аматорський жіночий хор викладачів «Барви», народний вокальний ансамбль викладачів «Елегія» (кер. А. Косих). З ініціативи школи було започатковано Міжнародний фестиваль дитячого хорового співу «Рівненські дзвіночки».

У другій половині 1940-х – 1980-х рр. сформувалася розгалужена мережа музичних шкіл у найвіддаленіших куточках області. Так, у 1948 р. розпочала роботу Дубенська ДМШ, випускниками якої є керівник академічної капели Дубенського РБК Ганна Катанаш та викладач кафедри хорового диригування РДІК Людмила Ульяновська.

Першою на Рівненському Поліссі і четвертою в області стала Сарненська ДМШ, відкрита 12 вересня 1957 р. У 1959–1960 рр. на її базі розпочала роботу вечірня чотирирічна музична школа, чимало з випускників якої присвятилося хоровій самодіяльності. У вересні 1960 р. була заснована філія ДМШ в м. Дубровиця, у 1966-му – в Клесові, у 1972-му – в селищі Степань. На початку 1990-х рр. були відкриті філії у селах Стрільськ, Любиковичі, Немовичі.

З 1963 р. в Сарненській ДМШ викладав Микола Фенглер, котрий у 1967 р. обійняв посаду директора навчального закладу. У 1963 р. талановитий хормейстер очолив Доротицький хор, який здобув звання «самодіяльного народного» та успішно виступав на республіканських і всесоюзних конкурсах. Більшість викладачів долучилися до його виступів, а оркестрова група, створена в 1971 р., повністю складалася з педагогів школи [2].

На базі ДМШ діяв хор (кер. А. Корчинська), який не воднораз підтверджував репутацію одного з кращих у краї, а в 1981 р. переміг в обласному конкурсі хорових колективів. Наприкінці 1980-х рр. в школі було створено один з перших на Рівненщині дитячих фольклорних ансамблів (кер. А. Корчинська, Д. Августовський, згодом – Т. Давидюк, О. Кравчук), який у 1984 р. став лауреатом обласного конкурсу колядників. Тривалий час педагогічний колектив проводив консультації керівників самодіяльних співочих об’єднань. Чимало випускників закладу поступили на музично-педагогічний факультет РДПІ, у Дубенське культосвітнє та Рівненське музичне училища (Л. Гриньова, Л. Мовсесян, Ю. Романенко, Л. Кулик, Д. Августовський, А. Сергієнко, Т. Куркуленко та ін.), здобули звання лауреатів обласних фестивалів та конкурсів.

У 1963 р. було засновано Млинівську ДМШ, в 1973 р. – філію школи в с. Острожець. У 1965 р. розпочали роботу Здолбунівська та Володимирецька, у 1969 р. – Зарічненська музичні школи; у 1973 р. – філія Зарічненської ДМШ в с. Морочно та Вербська музична школа.

Одним з кроків на шляху професіоналізації дозвіллєвої діяльності стало відкриття у червні 1945 р. Дубенського технікуму політичної освіти. Початково набір здійснювався на клубне та бібліотечне відділення із трирічним терміном навчання. У 1961 р. після реорганізації технікуму в культурно-освітнє училище було створено хоровий відділ, до роботи на якому долучились випускники Львівського музичного училища, консерваторії ім. М. Лисенка та Харківського інституту культури – А. Войцеховський, Г. Катанаш, І. Мартинюк, М. Ступір та ін. У наступні десятиліття вихованці училища (Л. Анікушина, В. Векленко, В. Гусарук, П. Давидюк, П. Кравчук, П. Макарець, Є. Остапчук, В. Сидорчук, А. Шеретюк та ін.) очолили сільські клуби, районні будинки культури, самодіяльні хорові колективи, започаткували низку конкурсів-оглядів.


279

Першим спеціалізованим навчальним закладом, що готував керівників хорових колективів, стало Рівненське музичне училище, засноване згідно з наказом Міністерства культури УРСР № 1671 від 5 жовтня 1955 р. «для розвитку професійної музичної освіти, популяризації класичної музики, підготовки музично-педагогічних кадрів для потреб поліського регіону» [1, с. 42]. У жовтні 1955 р. в училищі розпочало роботу відділення «Хорового диригування», початківцями якого виступили випускники Київської, Львівської та Одеської консерваторій: О. Бандрівська Г. Воробйова, О. Гудкова, Р. Забірова-Хомік, Л. Комарова, М. Красс, Г. Куцова-Бурім, Л. Макушенко, К. Староскольцев, В. Толканьов, С. Чернавіна та ін. Вагома роль у збереженні спадкоємності українських та європейських мистецьких традицій належала випускниці Львівської консерваторії, членкині львівського товариства «Боян», солістці Торунської та Варшавської опер М. Сабат-Свірській. У 1960–1980-х рр. колектив поповнили випускники Київської консерваторії Л. Бабанчик, Н. Бабій, М. Довганич, О. Лінник, Л. Свірська-Ходаковська, П. Фесай; випускники Одеської консерваторії І. Литвинова і В. Рукомойніков та ін. У 1983–1985 рр. хоровий клас училища очолив талановитий хормейстер Орест Олійник [9, с. 101–102].

Яскравим явищем у музичному житті Рівного став академічний хор музучилища, у 1955–1958 рр. очолюваний молодим хормейстером Миколою Крассом. До колективу увійшли студенти, викладачі, бібліотекарі. Вже на обласному огляді 1956 р. співоче об’єднання вибороло першість і було нагороджене грамотою Міністерства культури, зокрема за вдале виконання «Думи мої» на слова Т. Шевченка та аранжування «Вечірньої пісні» Я. Калюха [3, арк. 1]. На І фестивалі молоді і студентів 1957 р. в Києві хор посів друге місце і став першим на теренах Рівненщини хоровим колективом, який здобув почесне звання лауреата республіканських змагань.

Новий етап в історії хору розпочався у 1959 р., коли його очолив випускник Одеської консерваторії, учень К. Пігрова Володимир Толканьов. У 1960 р. творче об’єднання вдруге виступило на республіканському конкурсі та отримало високу оцінку журі. У 1961 р. на огляді, започаткованому оргкомітетом хорового товариства, хор дав п’ять концертів і підтвердив репутацію одного з кращих в республіці. Найбільш вдалим став виступ в залі Київської консерваторії. За спогадом О. Гайдабури, після виконання «Реве та стогне Дніпр широкий» «чотири рази колектив викликали “на біс”, і кожне виконання глядач слухав стоячи» [9, с. 228]. Великим успіхом користувались «Рідний мій краю» М. Каганова, «Ночевала тучка золотая» В. Толканьова на слова М. Лермонтова, «Зимняя дорога» В. Шебаліна. Спадкоємність з хоровими традиціями міжвоєнної доби продемонстрували «Ой не стій ліщинонько» та «Щедрик» М. Леонтовича [5, с. 178]. Високий професійний рівень колективу засвідчило виконання фрагменту з «Реквієму» «Дієс іре» В. Моцарта [9, с. 213]. З 1974 р. хором керувала І. Литвинова. Репертуар поповнили «Меса» Б. Бріттена, «Глорія» Ф. Пуленка, «Дума» А. Вахнянина, кантата «Дніпро реве» Д. Січинського, обробки народних пісень, твори Д. Бортнянського, Б. Лятошинського, П. Чеснокова.

Для багатьох навчання в музучилищі стало початком стрімкого професійного зросту. Чимало випускників після закінчення Київської, Одеської, Львівської консерваторій, викладачами або ж керівниками співочих об’єднань, повернулись на Рівненщину. Так, педагогічний склад хорового відділення поповнили студенти минулих років А. Згонніков, Г. Зеленко, А. Міліневський, Н. Нікітська, О. Сметана, І. Стрілецький, які водночас з викладанням працювали з самодіяльними колективами. Зокрема А. Міліневський керував хорами с. Корнин Рівненського району, Рівненського технікуму радянської торгівлі, культпрацівників Млинівського району. І. Стрілецький став директором Костопільської ДМШ, керівником хору вчителів Костопільського району та аматорської хорової капели Костопільського РБК. Під орудою А. Згоннікова відбулося творче становлення Острожецької народної чоловічої капели, хорів рівненського заводу «Газотрон» та обласної лікарні. Н. Нікітська керувала дитячим хором школи практики Рівненського музучилища та хором рівненського Свято-Воскресенського собору. О. Сметана працювала з хором «Воскресіння» та хором кафедри естрадного співу РДГУ [10, с. 8, 9, 12, 14–15].


280

З відділення хорового диригування розпочався творчий шлях художнього керівника народного самодіяльного хору «Верес» П. Невірковця [7, c. 229], керівника Доротицького народного хору М. Фенглера [7, c. 340], засновника численних хорових колективів, що здобули звання «самодіяльних народних», М. Калітинського [7, c. 127]. Професійним становленням освітньому закладу завдячили хормейстер В. Євтух [7, с. 96], диригент-хормейстер Черкаського народного хору М. Дацик [7, c. 80], художній керівник і головний диригент Черкаського народного хору Є. Кухарець [7, c. 174–175], хормейстер М. Земельський [7, c. 112–113], керівник хорового колективу Березнівського РБК А. Поліщук [7, c. 266], директор Костопільської ДМШ А. Войтович [7, c. 49], хормейстер К. Кальчук [7, c. 129], керівник самодіяльного хору Костопільського РБК І. Кір’янчук [7, c. 138], керівник дитячого хору «Кукурічки» Т. Латиш [7, c. 178], керівник зразкового дитячого хору Здолбунівської музичної школи Н. Нікітіна [7, c. 232], керівник народного самодіяльного хору Радивилівського РБК та хору хлопчиків Радивилівської СШ № 2 Л. Лісковий [7, c. 186], організатор і керівник хору «Рівненські дзвіночки» міського Палацу дітей та молоді В. Островський [7, c. 243–244]. Серед випускників навчального закладу – заслужений діяч мистецтв України О. Тарасенко, на думку якого завдяки хоровому відділенню РМУ «закладався підмурівок майбутнього храму хорової музики нашого краю», а перші випускники започаткували «справжній хоровий рух на Поліссі, в багатьох містах України та за кордоном» [12].

Витоки становлення системи вищої музичної освіти на Рівненщині сягають 1957 р., коли у державному педагогічному інституті ім. Д.З. Мануїльського на філологічному факультеті в навчальних планах з’явилась спеціальність «учитель музики і співів». У 1960 р. розпочала роботу кафедра музики і співів, завідувачем якої став Кім Староскольцев, а першими викладачами – М. Каганов, П. Мотуляк, В. Пономаренко, П. Сурганов, А. Чайковська. Поряд із секціями музичних інструментів, теорії музики і сольфеджіо, було створено секцію хорових дисциплін.

Кілька років на відділенні викладав Іван Корсюк, згодом – керівник Поліського народного хору МБК та народного хору Рівненського льонокомбінату. Талановитий, безкомпромісний, він полонив неординарністю педагогічного підходу та органічним відчуттям народної пісні, яку знав з дитинства і пропагував серед студентства. Упродовж життя І. Корсюк розмірковував над особливостями народного хорового виконавства, яке, на думку хормейстера, «є найдосконалішою формою вияву духовності народу» [9, с. 38–39]. Методичну цінність зберігають численні практичні настанови І. Корсюка щодо підготовки керівників самодіяльних хорів.

1966-го року в РДПІ відкрився музично-педагогічний факультет, що готував викладачів музики для загальноосвітніх шкіл та педагогічних училищ [9, с. 229]. Початківцями стали хормейстери, композитори, виконавці В. Виноградський М. Каганов, М. Кущ, А. Покотило, М. Пономаренко, В. Толканьов, Л. Ходаковська-Свірська. У наступні десятиліття колектив поповнили М. Корейчук, В. Корчага, М. Маліборський, В. Марченко, Н. Марчук, П. Мотуляк, А. Пастушенко, Т. Перенчук, Д. Сеник, Л. Сітовський, О. Субач, Г. Табачук, М. Шевчук, С. Шикалюк.

На час відкриття факультету музично-хоровою кафедрою та хоровою капелою керував В. Толканьов. До колективу входило близько 60 чоловік: викладачів, співробітників інституту, студентів музично-педагогічного та інших факультетів (М. Горбаль, І. Кужіль, Н. Марченко, П. Скотинянський, Ю. Хабарова, Я. Чупира та ін.). Упродовж кількох років хор здобував перемоги на міських та обласних конкурсах і вважався одним з кращих в області. Зокрема він став лауреатом І та ІІ Всесоюзних фестивалів самодіяльної народної творчості [9, с. 212–213], дипломантом ІІІ туру Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості трудящих, успішно виступив на Київській студії телебачення [14]. Колективу було присвоєно звання «народного» (1978), а В. Толканьову, третьому на Рівненщині, – «заслуженого діяча мистецтв УРСР» (1972).


281

Основу репертуару хорової капели РДПІ сформували українські, білоруські, латиські, грузинські народні пісні, твори сучасних вітчизняних композиторів, класичні хорові тексти. Серед найбільш відомих – «За городом качки пливуть» в обробці М. Леонтовича, «Ти ж казала», «Весна наша» в обробці М. Колесси, хор з кантати М. Лисенка «Радуйся, ниво неполитая», «Пролісок» Г. Майбороди, «Сон» К. Стеценка, «Утоптала стежку» Є. Козака, твори В. Соловйова-Сєдого, «Серенада» Ф. Шуберта, «Канон» Л. Бетховена, фуга з концерту № 32 Д. Бортнянського, «Ручьи бегут, звеня…» П. Чайковського, хор «Не тужи, дитя родимое» з опери М. Глінки «Руслан и Людмила», «Каватина Олеко» С. Рахманінова, «Патетична ораторія» Г. Свиридова та ін.

Назагал за час роботи з хоровою капелою РДПІ В. Толканьов підготував понад 300 творів української, російської, зарубіжної класики та фольклорних композицій [9, с. 213], виховав не одне покоління хормейстерів, вокалістів, композиторів, педагогів. Серед найбільш відомих його учнів – М. Гнатюк, Н. Свобода, Є. Кухарець.

Невід’ємним складником хорової культури краю стала творчість першого в Рівному камерного хору музично-педагогічного факультету, дебютний концерт якого відбувся 1978 року. Колектив очолили доцент А. Білогубка та композитор М. Довганич. До хору увійшло 34 співаки, переважно студенти молодших курсів. Серед кращих виконавців – О. Кондратюк (сопрано), Л. Стасюк (альт), Ю. Мандрик (тенор), В. Бубела (бас). Співоче об’єднання мало різноманітний репертуар: від «Аве Вера Віргінітас» Ж. Депре, «Люблю і ненавиджу» К. Орфа, «Концерту № 32» Д. Бортнянського до українських народних пісень в обробці М. Леонтовича та М. Лисенка. За оцінкою сучасників, уже на перших виступах хор продемонстрував прекрасні виконавські можливості: чистоту і злагодженість звучання, оригінальність інтерпретації складних творів [13].

На базі факультету функціонував хор заочного відділення, яким з 1989 р. керувала А. Чайковська. До репертуару увійшли обробки українських народних пісень, хорова класика, сучасні хорові тексти.

У 1970 р. рішенням Міністерства вищої та спеціальної середньої освіти та Міністерства культури УРСР розпочав роботу культурно-освітній факультет Київського державного інституту культури ім. О.Є. Корнійчука. Цього ж року було створено кафедру хорового диригування, завідувачем якої став Ю. Остапчук. До викладацького колективу увійшли випускники Львівської (М. Афонченко) та Одеської консерваторій (Л. Ульяновська) [40 років, с. 16]), фахівці з досвідом методичної, дозвіллєвої і хормейстерської роботи.

З 1974 р. кафедру хорового диригування очолив О. Олійник [4; 6, с. 16]. За свідченням викладача Дубенського культурно-освітнього училища, випускника відділення В. Крижа, уроки талановитого хормейстера, його «ерудиція й обізнаність у музичному мистецтві» [9, с. 113] справляли незабутнє враження. «З появою диригента в аудиторії наступала своєрідна тиша. Цікаві розспівки, робота над чистотою інтонації, ансамблеве звучання, а потім копітка робота над розкриттям ідейно-художнього змісту творів» [9, с. 115]. На думку професора В. Виткалова, О. Олійник був майстром хорової мініатюри a capella. «Маючи надзвичайно тонкий, абсолютний слух, він намагався на репетиціях якомога довше працювати без фортепіанного супроводу, постійно відчуваючи тональне тло твору, і постійно демонстрував це студентам <…>. Виконані ним хорові мініатюри були досконалими» [9, с. 106].

За час роботи в РДІК О. Олійник ініціював створення студентського камерного хору, проводив майстер-класи і показові заняття, семінари для хорових диригентів області з питань розспівування та інтонування. На початку 1990-х рр. долучився до організації літературно-мистецьких вечорів з ушанування Гната Хоткевича, які з успіхом пройшли в Рівному, Львові та Харкові. Згодом завдяки маестро на львівському телебаченні та рівненському радіо були записані забуті за радянської доби музичні твори визначного композитора [6, с. 174].

Творчість викладачів та студентів підживлювалася традиціями української народної пісні. Зверненню до фольклору сприяв В. Павлюк, котрий збирав і обробляв народні мелодії,


282

а в 1979 р. створив перший на Рівненщині молодіжний фольклорний гурт «Горина», що здобув численні нагороди на обласних та республіканських конкурсах.

У липні 1967 р. відбулась студентська наукова конференція «Народнопоетична творчість Рівненщини», організована викладачем кафедри літератури та іноземних мов І. Пестонюком за участі провідних спеціалістів АН України на чолі з професором О. Деєм [8, с. 123]. У 1963–1970 рр. під керівництвом І. Пестонюка працювало кілька фольклорних студентських експедицій, матеріали яких зберігаються в фондах ІМФЕ ім. М. Рильського та ДАРО.

У 1977 р. поряд з кафедрою хорового диригування, що готувала фахівців у галузі академічної хорової освіти, розпочала роботу кафедра народного співу, зорієнтована на «сферу української народної музичної культури» [6, с. 29]. До педагогічного колективу входили кваліфіковані спеціалісти, досвідчені хормейстери, випускники провідних консерваторій України (О. Безсалов, А. Покотило, О. Самостроков, Й. Трач, К. Устенко) [4]. У 1978 р. кафедру хорового диригування очолив талановитий хормейстер, заслужений діяч мистецтв України (1969) Володимир Пекар, одним із здобутків якого стало створення академічної хорової капели Рівненського державного інституту культури (засн. в 1978 р.).

До співочого об’єднання увійшло 100 осіб, переважно студентів та викладачів кафедри хорового диригування. У 1982 р. в Палаці культури «Україна» капела виступила у звіті майстрів мистецтв Рівненщини. У 1983 р. розпочала урочистий концерт, присвячений відкриттю обласного музичного фестивалю «Пісні над Горинню», стала учасником республіканського звіту творчих колективів, активно концертувала в місті та області. Згодом високопрофесійний хоровий колектив здобув численні перемоги на міських, обласних та республіканських фестивалях і конкурсах («Сонячні кларнети», «Пісні над Горинню»), а жодна загальноміська урочистість не проходила без його участі.

В останні роки життя В. Пекаря керівництво хоровою академічною капелою перейняли О. Олійник, Л. Ульяновська, М. Афонченко. До репертуару увійшли кантати, меси й оперні сцени: «Радуйся, ниво неполитая», «Утоплена» М. Лисенка, «Дніпро реве» Д. Січинського, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Травіата» Дж. Верді, «Реквієм» Л. Керубіні [6, с. 18].

Поряд із хоровою капелою визначились у мистецькій своєрідності інші пісенні колективи. З успіхом концертував жіночий хор студентів під орудою Т. Сазонкіної. У середині 1980-х було створено жіночий вокальний ансамбль «Світанок» (кер. Л. Ульяновська) і чоловічий ансамбль «Соколи» (кер. С. Вернюк).

Чимало яскравих сторінок історії диригентсько-хорового відділення пов’язані з діяльністю завідувача кафедри народного хорового співу, заслуженого працівника культури України М. Фенглера, який упродовж двадцяти років керував співочим об’єднанням студентів заочної форми навчання, викладав хорове диригування, методику і практику роботи з хором [6, с. 209]. Розвиткові хорової справи посприяли випускник Львівської консерваторії, заслужений артист України Богдан Дерев’янко – у 1981–1988 рр. завідувач кафедри народного хорового співу, керівник зведеного народного хору, та талановитий педагог Марія Афонченко [9, с. 15–22].

Отже, аналіз професіоналізації хорового виконавства на Рівненщині засвідчує, що впродовж 1950–1980-х рр. у краї сформувалась трирівнева система музичної освіти, структурними підрозділами якої стали дитячі музичні школи, Рівненське музичне та Дубнівське культурно-освітнє училища, музично-педагогічний факультет РДПІ й відділення хорового диригування РДІК. Розвиткові самодіяльної хорової творчості сприяло поєднання фахової музичної підготовки з педагогічною та дозвіллєвою, а безперервності традицій – звернення до народнопісенного спадку та вітчизняної хорової класики, які, попри ідеологічні обмеження, увійшли до навчальних програм, репертуару самодіяльних та академічних хорів.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Борейко Г. Д. Культурно-мистецьке життя Рівненщини у 50–60-ті роки ХХ століття :

монографія / Г. Д. Борейко. – Рівне : РВЦ МЕГУ ім. акад. С. Дем'янчука, 2013. – 203 с.


283

2. Відділ культури і туризму Сарненської РДА : Сарненська музична школа // [Електронний ресурс]. URL Режим доступу : http://cult.sarny.com.ua/MUZSARNY/ sarnuMuz.htm

3. Державний архів Рівненської області, фонд Р-597 «Ровенський обласний будинок народної творчості», оп. 1, од. зб. 55. Протокол засідання обласного журі огляду художньої самодіяльності учбових закладів м. Ровно, м. Костополя та інформація про хід підготовки художніх колективів до огляду сільської художньої самодіяльності. – 28 арк.

4. Піддубник В. Г. Історія кафедри хорового диригування інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету / В. Г. Піддубник // [Електронний ресурс]. URL Режим доступу : http://knmau.com.ua/chasopys/20_NBUV/docs/03.pdf

5. Пономаренко М. І. Становлення та розвиток самодіяльного виконавства на Рівненщині до 1970 року (хорове та вокальне мистецтво) / М. І. Пономаренко // Повне зібр. творів. – Т. 3. – Рівне : б.в., 2003. – C. 150–193.

6. 40 років факультету музичного мистецтва РДГУ : енциклопедичний довідник / [Ред.-упор. С. С. Димченко]. – Рівне : Овід, 2011. – 351 с.

7. Столярчук Б. Митці Рівненщини : енциклопедичний довідник / Б. Столярчук. – Рівне : Видавець О. Зень, 2011. – 385 с.

8. Столярчук Б. На фольклорному континенті / Б. Столярчук // Енергетика слова. – Рівне: б.в., 2012. – С. 121–126.

9. Столярчук Б. Й. Незабутні постаті хорового мистецтва Рівненщини : зб. нарисів / [Ред.-упоряд. Б. Й. Столярчук]. – Рівне : Видавець О. Зень, 2010. – 247 с.

10. Столярчук Б. Рівненське музичне училище (1955–2000) : бібліогр. довідник / Б. Столярчук. – Рівне : Перспектива, 2000. – 132 с.

11. Столярчук Б. Рівненській дитячій музичній школі № 1 ім. М. В. Лисенка 70 років / Б. Столярчук. – Рівне : Видавець О. Зень, 2009. – 196 с.

12. Тарасенко О. Вони дали нам крила пісні / О. Тарасенко // [Електронний ресурс]. URL Режим доступу : http://www.muz.rv.ua/index.php/Контакти/images/index.php?option=com_ content&view=article&id=56&Itemid=58

13. Шморгун Є. Перший камерний : [Про хор Ровенського педінституту] / Є. Шморгун // Червоний прапор. – 1978. – 24 травня. – С. 4.

14. Ясинська А. Співає народна капела / А. Ясинська // Червоний прапор. – 1978. – 24 жовтня. – С. 4.

Ольга Романюк

(Минск, Беларусь)

ИНСТРУМЕНТАЛЬНЫЙ ТЕАТР В БЕЛОРУССКОМ

МУЗЫКАЛЬНОМ ИСКУССТВЕ РУБЕЖА XX – XXI ВЕКОВ:

МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ, ВОПРОСЫ КЛАССИФИКАЦИИ

Выявлены основные подходы изучения инструментальный театр и определены типологические черты данного явления. Представлена классификация и выделены жанровые модели в художественном контексте.

Ключевые слова: инструментальный театр, театральность, музыкальная игрова логика, В.Курьян.

The main approaches to the study of instrumental theater and application of typological

features of this phenomenon are revealed. A classification is presented and genre models are identified in the artistic context.

Keywords: instrumental theater, theatricality, musical game logic, V.Kuryan.

http://knmau.com.ua/chasopys/20_NBUV/docs/03.pdf

http://www.muz.rv.ua/index.php/Контакти/images/index.php?option=com_%20content&view=article&id=56&Itemid=58

http://www.muz.rv.ua/index.php/Контакти/images/index.php?option=com_%20content&view=article&id=56&Itemid=58


284

Инструментальный театр – феномен музыкального искусства, который своей многогранностью, неоднозначностью трактовки привлекает композиторов на протяжении длительного исторического развития. Во второй половине XX века белорусские композиторы также активно включаются в процесс освоения сферы инструментального театра. К этому жанру обращаются художники разных поколений, в том числе В. Помозов, В. Копытько, Г. Горелова, В. Воронов, В. Кузнецов, В. Курьян и другие. В творчестве белорусских композиторов каждое сочинение, представленное в этом направлении, является вариантом трактовки жанра инструментального театра внутри конкретного стиля, а в связи с этим требует индивидуализированного подхода к его изучению.

В белорусском музыкознании рассмотрение инструментального театра не представлено крупными работами и требует изучения с точки зрения собственно теоретической дефиниции, и в контексте творчества отдельных представителей современной композиторской школы.

Целью настоящего исследования является осмысление инструментального театра как музыкального жанра и выявление его жанровых моделей.

Обращаясь к проблеме инструментального театра, следует отметить, что язык «чистой» инструментальной музыки в XX-XXI вв. значительно усложняется. Творческий процесс «перекодировки» (термин Ю. Лотмана), переноса художественной формы на язык другой системы, в данном случае, принципов театральной системы на язык музыки, позволяет создавать в сознании и воображении слушателя конкретные «зримые» образы.

Процесс театрализации инструментальной музыки, стремление композиторов к синтезу искусств в рамках инструментальной композиции, по мнению С. Путиловой (подобно идеи Ю. Лотмана), базируется как следствие «трансмутации – перевода произведений с одного художественного языка на другой» [4, с. 104]. Это высказывание имеет большое значение, так как в инструментальном театре музыка из акустического контекста переходит в контекст внемузыкальных видов искусств.

Театральность как ведущая составляющая инструментального театра в произведениях композиторов имеет три формы воплощения (условно): «внутренняя театральность» (Т. Курышева); элементы театрализации исполнительского процесса; театральность, реализуемая через действие. Отметим, что в жанре инструментального театра элементы театрализации объединены в комплексе взаимообусловленных признаков – семантических, драматургических, конструктивных и языковых.

В ряду театральных приёмов композиторами зачастую применяются внемузыкальные компоненты. Так, в отдельных инструментальных сочинениях используется пантомима, мимика, слово, элементы световой и цветовой драматургии, создаётся развёрнутое театральное представление. Например, в юмористической зарисовке В.Курьяна «Master class. Сеанс одновременной игры» представляет собой шахматный «турнир», где каждому исполнителю отводится своя роль. Композитор демонстрирует все возможности участников «театрального» действа, выстраивая диалог-импровизацию Гроссмейстера-солиста с каждым участником ансамбля. Именно «коммуникация» актеров-исполнителей инструментального действия становится основой композиции.

Звуковое пространство создаёт новую реальность, со своей системой связей и «программой» интонационного сюжета-действия. В этой оригинальной театральной модели движения и жесты исполнителей воспринимаются как часть звука, а сам звук становится мимичен. Ведущее место в инструментальной пьесе отводится организации игровых отношений между «героями-исполнителями», в ходе развёртывания событийного ряда, складываются взаимоотношения «персонажей» инструментально-театрального действа.

В результате, одним из сущностных признаков жанра инструментальный театр является театральность как одна из форм внемузыкального в музыке и как категория стиля (музыкальные приёмы, характерные признаки, которые проявляются в материале, композиционных и драматургических особенностях). С этой точки зрения инструментальный театр содержит в себе три основные составляющие:


285

1. Зрелище, которое реализуется в обозримом пространстве при помощи неких визуальных единиц, и воссоздается «музицирующими инструменталистами».

2. Условность действия в условном пространстве и атмосфера представления, происходящее одновременно с исполнением музыки.

3. Зрительный ряд, который выстраивается «композитором-режиссёром». Таким образом, категории игра, пространство и время при рассмотрении

инструментального театра имеют определяющее значение. В современном музыкознании понятие игрового времени-пространства как целостного

феномена находится в стадии становления. Наиболее полное исследование музыки в данном контексте представлено в трудах Е. Назайкинского («Логика музыкальной композиции» [2], «О психологии музыкального восприятия»). По мнению учёного, пространство музыкального произведения многозначно и оказывается сферой развёртывания специфического музыкального сюжета, тематического развития, пространством эстетических ценностей, полем взаимодействия идей и концепций, стоящих за образами и эмоциональными состояниями, запечатлёнными в музыке.

Особое внимание Е. Назайкинский уделяет, музыкальной игровой логике. В условиях неповторимой индивидуальности авторского стиля игровая логика способствует выявлению имманентно-музыкального пространства и времени, и, соответственно, – особого игрового хронотопа, который объединяет категории игры и пространства-времени, представляется более конкретной моделью, которая позволяет выявить особенности инструментального театра.

В инструментальном театре игровые принципы являются специфическими чертами и реализуются в двух аспектах: наличие игрового процесса (создание драматургии «спектакля в спектакле»); наличие импровизации как главного носителя эстетического начала. Проявление самых внешних признаков «звукового лицедейства» в инструментальной музыке связано, прежде всего, с самими музыкальными инструментами, которые функционируют в качестве персонажей инструментального спектакля. Кроме того, возникновению дополнительного ассоциативно-зрелищного ряда способствует идея персонификации звучания – внедрение в текст индивидуализированных элементов, за которыми возможно угадать портретные черты героя, живой характер или маску, усмотреть некую действенную ситуацию.

Эффект персонификации неразрывно связан с репрезентирующей функцией тематизма, которая претворяется через особенности музыкального материала. В этой связи наиболее актуальным становится не процесс развития, а идея «показа», представления. Например, «Триумфальное arco и Нетриумфальное pizzicato» В.Курьяна предстает как «театральный спектакль», в котором скрытое содержание реализуется через взаимодействие музыкальных и внемузыкальных приемов. Особое место в произведении занимает «режиссура» композиторских ремарок, подробно выписанная в партитуре, визуализирующая звучание и несущая смысловую нагрузку в раскрытии концепции сочинения. Контрабасист предстает «героем спектакля», у которого игра на инструменте сочетается с чётко обозначенным «сценарием» поведения на сцене, что делает концепцию произведения «зримой». В результате композиция опуса осмысливается как инструментально-театральное событие.

При рассмотрении произведений, написанных в жанре инструментального театра, важно учитывать следующие выразительные возможности: комплексное воздействие на слушателя-зрителя; реализация игровой стихии (импровизация и игровой процесс); поиски новых контактов с исполнителями; возможность новых акустических приёмов.

Так, например, господство зрелищности, игрового начала характерно для концертной пьесы «Золотая лихорадка» для четырёх валторн (2002) В.Курьяна, где музыка осмысливается как «модель театра», а движение и жест воспринимаются наравне со звуковым материалом.

Движения исполнителей в концертной пьесе не просто визуально «держат в напряжении» слушателя, но и одновременно передают различные акустические изменения


286

звуков в пространстве. Все пластические эффекты представленные в «Золотой лихорадке» чётко осмыслены композитором, делают скрытую в инструментальной музыке программу более открытой для слушателя. Они не только подчеркивают определенные смысловые акценты, но и несут яркую характеризующую нагрузку.

В современном инструментальном театре выявляются и различные жанровые модели, отражающие черты той или иной театральной системы. Первая попытка систематизировать произведения, написанные в жанре инструментального театра, была сделана исследователем В. Петровым в статье «Инструментальный театр: типология жанра» [3]. Он выявляет в структуре данного жанра несколько разновидностей: «инструментальная композиция-действие», «инструментальная композиция со словом» и «композиция с действием вместо игры на инструментах.

На основе данной классификации представим художественный контекст на примере сочинений композиторов второй половины XX – начала XXI веков. Так, «инструментальная композиция-действие» – жанровая модель, в которой жестикуляции, передвижения, актерская игра исполнителей и т.п. несут смысловую нагрузку и раскрывают основную концепцию сочинения. Например, В. Курьян «Master Class сеанс одновременной игры» для ансамбля цимбалистов и гроссмейстера (2005), по роману И. Ильфа и Е. Петрова «Двенадцать стульев».

В основе второго типа «инструментальной композиции-действия» лежит драматургический сюжет, созданный композитором. Среди сочинений отметим «Дивертисмент» для белорусских цимбал и подготовленного рояля (1976) В. Копытько и «Триумфальное arco и нетриумфальное pizzicato» для контрабаса solo (1995) В. Курьяна.

В жанровой модели «инструментальная композиция со словом», значительное место отводится слову, которое несёт дополнительную смысловую нагрузку и подчеркивает философский, социальный, политический, сатирический, абсурдистский аспекты идеи (Ф. Караев «Маленький (не)спектакль» для двух гитар и басовой флейты по поэтическим текстам Э. Яндля из книги «Речевой пузырь», 1998).

Третья жанровая модель инструментального театра, выделенная В. Петровым – «композиция с действием вместо игры на инструментах», в которой исполнительский процесс замещается сценическим действием (С. Загний «Двенадцать пьес для ансамбля инструментов», 1995 и др.).

Представленная классификация отражает константные драматургические особенности рассматриваемого жанра. Среди выделенных типов наиболее полной формой выражения инструментального театра является «инструментальная композиция-действие», в которой вся композиция целиком может быть названа инструментально-театральным событием.

Таким образом, проецирование тенденций, идущих от зрелищно-театральных форм, на различные жанры инструментальной музыки привели в XX веке к рождению нового музыкального явления, получившего название «инструментальный театр», который становится одним из ведущих современных музыкальных жанров в белорусской национальной школ.

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА 1. Высоцкая, М. Логика парадокса в инструментальном театре Фараджа Караева /

М. Высоцкая // Музыковедение. – 2009. – №1. – С. 24–29. 2. Назайкинский, Е. В. Логика музыкальной композиции / Е. В. Назайкинский. – М.:

Музыка, 1982. – 319 с. 3. Петров, В. Инструментальный театр: типология жанра / В. Петров // Музыкальная

академия. – 2010. – №3. – С. 161–166. 4. Путилова С. «Сцены» для виолончели, арфы и оркестра Т. Бэрда как прообраз

инструментального театра / С. Путилова // Материалы Всероссийского конкурса научных работ студентов в области музыковедения / РАМ им. Гнесиных. – М., 2004. – С. 100–117.

Научный руководитель: кандидат искусствоведения, доцент Ганул Н.Г.


287

ПЕДАГОГІКА / ПЕДАГОГИКА

UDK 514.18(075)

Хикмат Абидов, Матлуба Хамракулова, Дилфуза Уракова


ПУТИ ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ УЧЕБНОГО ПРОЦЕССА

ПОСРЕДСТВОМ ИННОВАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ НА ПРИМЕРЕ ТЕМЫ

«СОВМЕЩЕНИЕ» ‒ (ВРАЩЕНИЕ ВОКРУГ СЛЕДА ПЛОСКОСТИ)»

Использование инновационных информационных технологий значительно расширяет

познавательную деятельность и преподавателя, и студентов. При изучении интерактивная

доска аккумулирует в себе все существующие возможности современных информационных

технологий.

Начертательной геометрии в большом объеме можно демонстрировать графический

материал, который при помещении на интерактивную доску позволяет акцентировать

внимание на важные детали рисунков. Эффективным приемом, упрощающим решением

рядя задач, связанных с определением метрических характеристик плоских фигур, с

построением в плоскости общего положения фигуры заданной формы и размеров, является

поворот плоскости вокруг ее следа до совмещения с плоскостью проекций.

Ключевые слова: инновационно-информационные технологии, электронные учебные

курсы, интерактивная доска, плоскость, совмещение.

Use of innovative information technologies considerably expands cognitive activity of teachers,

and students. When studying Interactive boards, it accumulates all existing possibilities of modern

information technologies.

The descriptive geometry, in large volume, can show graphic material which at the placement

on an interactive board and this allows us to focus attention to important details of drawings.

Effective method, the simplifying decision the tasks connected with definition of metric

characteristics of flat figures, with construction in the plane of the general provision of a figure of

the set form and the sizes is the turn of the plane around her trace before combination with the

plane of projections.

Keywords: innovative and information technologies, electronic training courses, interactive

board, plane, combination.

Методика преподавания начертательной геометрии развивается и обогащается новыми

формами и методами. Современные информационные технологии позволяют несколько

иначе взглянуть и на методику преподавания этой дисциплины, а так же на организацию

учебного процесса в целом. Использование в графической подготовке студентов

современных технических средств, призвано сделать процесс обучения более доступным,

интересным, стимулирующим студента к сознательному пониманию учебного материала.

Одним из важнейших элементов учебно-методического комплекса являются

электронные издания, мультимедийные и интерактивные обучающие системы.

Информационные технологии прочно вошли во все сферы человеческой деятельности, и

современное образование органично связано с ними. Использование информационных

технологий значительно расширяет познавательную деятельность и преподавателя, и

студентов. Рекомендуется активно применять наряду с классическими педагогическими

технологиями инновационные подходы в обучении: на занятиях использовать программное

обеспечение персонального компьютера, многочисленные интернет-ресурсы,

мультимедийное сопровождение. В настоящее время все в большей степени в учебном

процессе используются интерактивные доски.

http://pandia.ru/text/category/obrazovatelmznaya_deyatelmznostmz/

http://pandia.ru/text/category/obrazovatelmznaya_deyatelmznostmz/


288

Интерактивная доска аккумулирует в себе все существующие возможности современных

информационных технологий.

Использование интерактивной технологии в процессе обучения дает возможность:

‒ повысить заинтересованность студентов в изучении учебной дисциплины; повысить

мотивацию обучения.

‒ воспитывать информационную культуру студентов.

‒ использовать различные виды информации для восприятия (текстовая, графическая,

видео и звуковая);

‒ наглядно представлять абстрактные объекты, что самое важное, например плоскость,

представить условие задачи, например пересечение поверхностей и т.д.;

‒ рассмотреть все вопросы с наглядными иллюстрациями, с большим количеством

графических примеров, с указанием алгоритмов геометрических построений.

Современные информационные технологии позволяют реализовать наглядность,

мультимедийность и интерактивность обучения. Наглядность включает в себя различные

виды демонстраций, презентаций, показ графического материала в любом количестве.

Мультимедийность добавляет к традиционным методам обучения использование

звуковых, видео-анимационных эффектов.

Интерактивность объединяет все вышеперечисленное и позволяет воздействовать на

виртуальные объекты информационной среды, помогает внедрять элементы личностно

ориентированного обучения, предоставляет возможность студентам полнее раскрывать свои

способности.

При изучении начертательной геометрии в большом объеме можно демонстрировать

графический материал, который при помещении на интерактивную доску позволяет

акцентировать внимание на важные детали рисунков. Многие разделы дисциплины

напрямую связаны с трехмерным изображениями, и вся информация на интерактивной доске

представляет объекты, как на плоскости, так и в пространстве.

Интерактивная доска позволяет в полной мере реализовать дидактические принципы в

обучении начертательной геометрии, помогает воспитывать сознательность, активность,

самостоятельность студентов. Решение задач в интерактивной информационной среде

усиливает прикладную направленность обучения за счет возможности моделирования

различных процессов, а использование интерактивности объединяет функции образования,

воспитания и развития студентов.

При внедрении интерактивной методики в процессе обучения начертательной геометрии

реализуются принципы дидактики: научность, систематичность, последовательность,

доступность, прочность усвоения знаний и наглядность. Занятия с использованием

интерактивной доски относятся к активным методам обучения, которые способствуют

всестороннему развитию личности обучаемых, увеличению познавательного интереса при

изучении предмета, повышению заинтересованности студентов в освоении дисциплины,

активности на занятии.

Интеграция инновационных и классических педагогических технологий в процессе

обучения начертательной геометрии способствует более успешному освоению дисциплины,

повышению мотивации обучения, успешной реализации основных дидактических принципов

обучения.

Эффективным приемом, упрощающим решением рядя задач, связанных с определением

метрических характеристик плоских фигур, с построением в плоскости общего положения

фигуры заданной формы и размеров, является поворот плоскости вокруг ее следа до

совмещения с плоскостью проекций. Этот способ преобразования чертежа, являющийся

частным случаем вращения плоскости вокруг линии уровня, известен в начертательной

геометрии как способ совмещения.

При совмещении за ось вращения принимается ее горизонтальной или фронтальный след

– нулевые горизонталь или фронталь. В результате поворота плоскости она совпадает


289

(совмещается) с плоскостью проекций H, если вращение осуществляется вокруг

горизонтального следа плоскости, либо с V при вращении вокруг ее фронтального следа.

На черт. 1 показано совмещение плоскости общего положения P с горизонтальной

плоскостью проекций H. Поворот произведен вокруг горизонтального следа Ph в

направлении от фронтальной плоскости проекций к зрителю.

В положении совмещения с плоскостью H на плоскости P окажутся две пересекающиеся

прямые- след Ph и прямая Pv, которая представляет собой след Pvo совмещенный с

плоскостью H.

Черт.1

След Ph как ось вращения не меняет своего

положения, точка пересечения следов Px –

точка схода следов, также не меняет своего

положения. Поэтому для нахождения

совмещенного положения плоскости

достаточно найти совмещенное положение еще

одной точки (кроме Px). Принадлежащий

фронтальному следу Pv – точка N. Эта точка

опишет дугу окружности в пл. Qсо следом Ph.

Описывая из точки О дугу радиусом ON в

плоскости Q, мы получаем в пересечении этой

дуги с Qhс дугой, описанной в пл. H из Px радиусом Pxn’. На черт.2 это же построение

выполнено в эпюре.

Длину радиуса вращения R точки N можно определить методом прямоугольного

треугольника гипотенуза On1.

При решении некоторых задач заданная плоскость из совмещенного положения

возвращается в исходное, то есть, производится подъем в пространство, расположенных на

плоскости заданных форм. Графические построения, которые надо выполнить, чтобы

поднять плоскость в пространство, аналогичны построениям, выполняемым при совмещении

плоскости с плоскостью проекции, только они выполняются в обратной последовательности.

Проекции точки, принадлежащий плоскости, при совмещении строятся с помощью линий

уровня, проходящих через заданную точку.

Черт.2 Черт.3

Совмещенное положение (.) A найдено с помощью горизонтали (NA)

Пример 1. Совмещение точки A, принадлежащей плоскости общего положения P, не

лежащей на следе, с плоскостью проекций V.

Проекции точки, принадлежащей плоскости: при совмещении строятся с помощью

фронтали, проходящих через заданную точку.

План решения задачи следующий:

1. Совмещаем с плоскостью V заданную плоскость P.


290

2. Строим проекции фронтали, проходящей через заданную точку A .

3. Находим положение фронтали, совмещенное с V.

4. Находим новое положение заданной точки, проведя линию связи, перпендикулярную

к фронтальному следу.

На черт 4. Показан способ совмещения точки А с использованием фронтали. Проекции

горизонтали строятся параллельно горизонтальному следу плоскости проекции фронтали-

фронтальному.

Черт.4

Пример 2. Построение HB ABC P, по заданной фронтальной проекции.

ABC JPh AoBoCo.

Алгоритм решения задачи:

1) Строим горизонтальную проекцию ABC с помощью линий уровня.

2) Принимаем след Ph за ось вращения J

3) Совмещаем фронтальный след Pv плоскости P с плоскостью H.

4) Находим совмещенные положения вершин ABC

5) Соединяем совмещенные вершины AoBoCo прямыми определяем HB ABC

ABC = AoBoCo

1) Горизонтальная проекция ABC (при заданной фронтальной проекции) строится с

помощью линий уровня (в данном случае горизонталей).


2) Принимаем Ph за ось вращения J совмещаем фронтальный след Ph c плоскостью H.


291


Находим совмещенные положения точек A, B, C с помощью горизонтали. Соединив

прямыми получаем H.B. ABC=AoBoCo



1. Курс начертательной геометрии / В.О.Гордон, М.А.Семенцов-Огиевский. ‒ М.:

Высшая школа, 2003.

2. Сборник задач по курсу начертательной геометрии / В.О.Гордон, Ю.Б.Иванов,

Т.Е.Солнцева. ‒ М.: Высшая школа, 2003.

3. Начертательная геометрия / Под ред. Н.Н.Крылова. ‒ М.: Высшая школа, 2000.

4. Чизма геометрия / Р.Х.Хорунов.


292

УДК 373.2.016:511-028.3:004.85

Марина Білуха, Людмила Зеніна

(Полтава, Україна)

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КОМП’ЮТЕРНИХ ІГОР

ТА НАВЧАЛЬНО-ІГРОВИХ ПРОГРАМ ПРИ ФОРМУВАННІ

У ДОШКІЛЬНИКІВ ЕЛЕМЕНТАРНИХ МАТЕМАТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ

У статті розкрито особливості використання комп’ютерних ігор та навчально-ігрових

програм при формуванні елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку.

Проаналізовано думки відомих науковців з питання впровадження їх в навчальний процес.

Ключові слова: дитина дошкільного віку, комп’ютерні технології, навчально-ігрові

програми, комп’ютерні ігри, педагогічний процес.

The article reveals the peculiarities of the use of computer games and educational-game

programs in the formation of elementary mathematical representations in preschool children. The

ideas of famous scientists concerning the introduction of them into the educational process are

analyzed.

Key words: preschooler, computer technology, educational games, computer games,

pedagogical process.

Сьогодення диктує нові умови до навчання дітей дошкільного віку. Це зумовлено

технологізацією суспільства. Сучасні діти все частіше проводять час за комп’ютером. Саме

тому, у науці постало питання як організувати роботу з урахуванням цієї особливості і при

цьому не завдати шкоди дітям. Головне, що хвилює вчених, педагогів і батьків, – це

наскільки корисні для дитини комп’ютерні ігри, які можуть бути наслідки захоплення ними.

Все частіше з’являються нові комп’ютерні ігри, розроблені спільно педагогами,

програмістами і психологами. Вони враховують вікові особливості дітей дошкільного віку,

закономірності їх розвитку, навчання і виховання.

З огляду на те, що сучасні діти все більше захоплюються комп’ютерними технологіями і

виникає нагальна потреба вирішення питання використання комп’ютерних ігор та

навчально-ігрових програм при формуванні у дошкільників елементарних математичних

уявлень.

Використання і створення в педагогічному процесі розвиваючих комп’ютерних ігор та

програм, які спрямовані на розвиток особистості – актуальна проблема, якою зацікавлені

вітчизняні та зарубіжні педагоги. Особливості використання комп’ютера у навчанні дітей

дошкільного та молодшого шкільного віку вивчали такі науковці: Р. Вільямс,

Б. Гершунський, В. Глушкова, А. Єршова, К. Маклін, Ю. Машбиць, С. Пейперт, Є. Полат та

ін. Проблемою використання комп’ютерних технологій, а саме навчальних програм, у

педагогічному процесі займалися: Н. Апатова, А. Верлань, М. Головань, А. Гуржій,

Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Ю. Жук, І. Іваськів, В. Лапінський, В. Мадзігон, Д. Матро,

Н. Морзе, С. Раков, Ю. Рамський, І. Роберт, П. Ротаєнко, В. Руденко, М. Семко,

О. Християнінов та ін.

Мета статті: проаналізувати особливості використання педагогами в дошкільних

навчальних закладах комп’ютерних ігор та навчально-ігрових програм при формуванні у

дітей елементарних математичних уявлень.

Значення розвитку математичних уявлень у дітей неможливо переоцінити: математика

готує дитину до вступу в життя з урахуванням самоцінності дитинства. У ці роки

закладаються основи інтелекту людини, формуються різноманітні потреби, погляди та

ідеали.


293

Сучасні діти ростуть у той час, коли комп’ютер в будинку – така ж природна річ, як і

холодильник. Усе частіше можна спостерігати те, що дитина, яка ще навіть не вміє читати і

рахувати, дуже вправно орієнтується в комп’ютерних іграх і вміє правильно

використовувати комп’ютерне приладдя.

У дошкільному віці відбувається розвиток особистості дитини, закладаються основи

понять, знань, уявлень. Дитина кожного дня отримує досить багато інформації, яка впливає

на сприйняття нею навколишнього світу. Комп’ютерні програми та ігри є важливим засобом

організації навчально-пізнавальної діяльності дошкільників, з яких дитина також може

засвоїти певний обсяг знань. Комп’ютерні ігри можуть бути застосовані не тільки як

практичний матеріал на уроках інформатики в початкових класах, а і як засіб розвитку

можливостей педагогічного процесу всіх навчальних закладів від ДНЗ до ВНЗ.

На думку С. Новосьолової, комп’ютер в системі дидактичних засобів ДНЗ може стати

одним з головних засобів збагачення естетичного, розумового, морального розвитку дитини.

Комп’ютерні ігри та начальні програми повинні бути розвиваючими, враховувати інтереси та

бажання малюків, створювати умови для експериментування та проявів дитячої творчості.

Потрібно використовувати ті комп’ютерні програми та ігри, які б відповідали

інтелектуальній структурі діяльності дошкільника [6].

За дослідженнями В. Моторіна, комп’ютерні ігри та начальні програми залучають дітей

до дослідницької роботи, бо діти вчаться отримувати інформацію, аналізувати та робити

певні висновки [5].

Результати комплексних міждисциплінарних досліджень стали науковою основою для

створення Асоціацією «Комп’ютер і дитинство» (КІД) при участі центра «Дошкільне

дитинство» імені О. Запорожця, більш 200 комп’ютерних програм, які умовно можна

розділити на три групи:

1) навчальні програми, що сприяють засвоєнню дітьми літер, розвивають навички

читання, елементарні математичні уявлення тощо.

2) розвивальні програми, що сприяють пізнавальному розвитку дошкільників і

спонукають дітей до самостійних творчих ігор;

3) діагностичні ігри, що застосовуються для виявлення рівня розвитку у дітей розумових

здібностей, пам’яті, уваги та ін. Вони в основному використовуються фахівцями для

вирішення специфічних задач, у тому числі у дошкільній корекційній педагогіці [4].

Наукові розвідки свідчать, що цілеспрямоване включення гри в заняття підвищує інтерес

дітей до знань, підсилює ефект самого навчання. Створення ігрової ситуації призводить до

того, що діти, захоплені грою, непомітно для себе, без особливої напруги, здобувають певні

знання, уміння й навички. Гра робить заняття емоційно насиченими, вносить бадьорий

настрій у дитячий колектив, допомагає естетично сприймати ситуацію, пов’язану з

математикою [3]. За допомогою спеціальних комп’ютерних ігор та розвиваючих програм,

діти вчаться розпізнавати, називати форму, колір, розмір предметів, ознайомлюються з

кількісними відношеннями, числом, цифрою, з просторовими поняттями, а також

розширюють і уточнюють уявлення дитини про навколишній світ, розвивають мислення,

уяву, мовлення, збагачують словниковий запас тощо.

У роботі з дошкільниками можна використовувати такі комп’ютерні ігри:

1. «Притулок для тварин». Мета: активізувати знання про тварин; навчити краще

орієнтуватися у просторі та кольорах, розвивати у дітей пам’ять, логічне мислення, дрібну

моторику рук; виховувати доброзичливе ставлення до тварин, дисциплінованість.

2. Гра на розвиток логічного мислення «Знайди закономірність». Мета: розвивати вміння

бачити закономірності у різних малюнках.

Роботу з комп’ютерними іграми потрібно організовувати так, щоб вони не замінювали

традиційних ігор дітей, а, навпаки, лише могли доповнювати їх. Тільки тоді педагог зможе

отримати позитивний результат і підібрані ним ігри та програми будуть ефективними для

засвоєння математики дітьми дошкільного віку.


294

Отже, у дошкільних навчальних закладах педагогу потрібно використовувати ті

програми, які надають можливості розвивати пам’ять, уяву, логічне мислення дошкільників,

допоможуть їм у формуванні уявлень про число, форму, величину та ін. При доборі

комп’ютерних ігор для дітей дошкільного віку вихователі повинні враховувати бажання та

можливості дитини, перед використанням ретельно проаналізувати їх.


1. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка / Хрестоматии по

детской психологии: от младенца до подростка. Учебное пособие / Ред.-сост. к. псих. н.

Г.В. Бурменская. – М. : Московский психолого-социальный институт, 2005. – С. 283–299.

2. Горвиц Ю.М. Зачем нужны компьютеры в дошкольных учреждениях? / Ю.М. Горвиц

// Информатика и образование. – 1994. – №3. – С. 63–73.

3. Ільченко Л.В. Логіко-математичні ігри як засіб формування мислення старших

дошкільників : навчально-методичний посібник / Л.В. Ільченко, Н.С. Чернега. – Сквира :

«Джерело», 2011. – 70 с.

4. Кореганова О.І. Комп’ютер у дошкільному закладі / О.І. Кореганова // Комп’ютер у

школі та сім’ї – 2000. – № 3. – С. 40.

5. Моторин В. Воспитательные возможности компьютерных игр / В. Моторин //

Дошкольное воспитание. – 2000. – № 11. – С. 53-57.

6. Новосёлова С.Л. Проблемы информатизации дошкольного образования /

С.Л. Новосёлова // Информатика и образование. – 1990. – № 2. – С. 93-96.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Гришко О.І.

УДК 37.036

Айғаным Боранғали

(Орал, Қазақстан)

«МӘҢГІЛІК ЕЛ» ҰЛТТЫҚ ИДЕЯСЫ АЯСЫНДА ҰЛТТЫҚ ТӘРБИЕ

ҚҰНДЫЛЫҚТАРЫН ҚАЛЫПТАСТЫРУ

Мақалада «Мәңгілік ел» ұлттық идеясы аясында ұлттық тәрбие құндылықтарын

қалыптастыру. « Мәңгілік ел» идеясының негізінде ерекше назар аударатын мәселе-

ұлттық тәрбие.

Кілттік сөздер: бір мақсат, бір мүдде, бір болашақ,ұлттық тәрбие.

In the article formation of the values of national education within the national idea «Мәңгілік

ел». On the basis of the idea of «Мәңгілік ел» the issue is national education.

Keywords: common goal, common interests, common future, national education.

«Мәңгілік ел» идеясының маңыздылығын Елбасы Н.Назарбаев «Қазақстан жолы – 2050:

бір мақсат, бір мүдде, бір болашақ» атты жолдауының негізі етіп алып, бұл туралы өз

сөзінде: «Бір жыл бұрын мен еліміздің 2050 жылға дейінгі дамуының жаңа саяси бағдарын

жария еттім. Басты мақсат – Қазақстанның ең дамыған 30 мемлекеттің қатарына қосылуы.

Ол – «Мәңгілік Қазақстан» жобасы, ел тарихындағы біз аяқ басатын жаңа дәуірдің кемел

келбеті... Өткен тарихымызға тағзым да, бүгінгі бақытымызға мақтаныш та, гүлденген

келешекке сенім де «Мәңгілік Ел» деген құдіретті ұғымға сыйып тұр» деген болатын [2].

Ұлттық құндылығымыз болған тәуелсіздік идеясының негізінде сол ұлттың тағдыры,

даналыққа, өрлік пен ерлікке толы өнегелі тарихы, ұлы тұлғалардың ерен еңбегі жатыр.

Тәуелсіздіктің бабаларымыздың сан ғасырғы арманы болғанын Елбасымыз өзінің халыққа


295

Жолдауында «Мәңгілік Ел» идеясының бастауы тым тереңде жатыр. Осыдан 13 ғасыр бұрын

Тоныкөк абыз «Tүркі жұртының мұраты ‒ Мәңгілік Ел» деп өсиет қалдырған» – деп атап

көрсетті [3]. Бұл біздің жалпыұлттық идеямыз мемлекеттігіміздің тамыры сияқты көне

тарихтан бастау алатынын көрсетеді.

Бұл «Мәңгілік ел» идеясы таза беттен басталып отырмағанын, оның арғы тегіміз Түркі

дәуірінен бастау алатынын, Тоныкөк – Күлтегін жырларындағы:

«Түн ұйықтамадым, күндіз отырмадым. Қызыл қанымды төктім, қара терімді ағыздым»,–

деген жолдардан анық көруге болады [4, 63 б.]. Осы жыр жолдары арқылы «ақ найзаның

ұшымен, ақ білектің күшімен» қазіргі кеңбайтақ жерімізді «жан алып, жан берісіп» қорғаған

ата-бабаларымыздың тарихынан бастау алатынын көреміз. Түркі дәуірінен кейінгі «Дешті

Қыпшақ» атанған кезіндегі түркі тайпаларының осы ұлан байтақ жерді қол астына

бағындырып көршілес елдермен терезесін тең ұстауы, Керей мен Жәнібектің Қозыбасыға

тіккен алғашқы Қазақ хандығының туы, кейіннен осы жерлерді Ресей империясының

отарлауынан азат ету үшін күрескен Исатай мен Махамбет, Сырым мен хан Кене, 1916

жылғы ұлт-азаттық көтеріліс, «Ақ болсын, қызыл болсын, маған бәрібір. Мен қазақ мүддесін

көздейтін үкіметті ғана жақтаймын», – деген Ахметтің жақтастары, Алаштың ардақтылары...

міне осының бәрі біздің ата-бабамыздың бізге жеткен тарихы.

«Әкем қазақ, шешем қазақ,

Мен неге қазақтықтан сақтанамын», ‒ деген Міржақып сияқты «Мәңгілік ел» бұл біздің

халқымыздың, қазақ мемлекетінің тарихы, еліміздің бүгіні және болашағы.

Өткен күн, кеше–тарих,

Келер күн, ертең – сыр,

Ал, бүгінгі күн – үлкен сый –

деп айтып кеткен қазақ ойшылы Шәкерім бабамыздың сөздері дәл бүгінгі таңда

ұсынылып отырған «Мәңгілік ел» идеясы туралы айтылғандай. Жас ұрпаққа ұлттық тәрбие

бере отырып, өшіп қалғандарымызды жаңғыртып, өлгендерімізді тірілтіп, болашағымызды

болжап, бүгінгі күнімізге шүкіршілік етіп, алға ұмтылу қажеттігін меңзеп тұрғандай.

«Мәңгілік ел» идеясы жоғарыда атап көрсеткеніміздей Ер Түркілер дәуірінен бастау

алып, Қазақ хандығы мен Алаш мемлекеті кездерімен жалғасып, бүгінгі тәуелсіз Қазақстан

мемлекеті кезінде тағы бір мәрте жаңғырып отыр.

«Түркі өркениеті, оның мәңгі өшпестей болып тура мың жарым жылға жуық уақыт

бұрын Еуразия құрлығының төсінде бедерленген көне жазбалары жалпы адамзат

өркениетінің үлкен қазынасы болып отырғаны бүгін баршаға мәлім. Ал Күлтегін

ескерткішіндегі қасиетті жазулар – ежелгі түркі жазба мұраларының ішіндегі ең көрнектісі.

Есік қорғанынан табылған сақтар заманынан қалған күміс тостағандағы руникалық ойма

жазуды айтпағанда, ғалымдарымыз Алтайда, Шығыс Түркістанда, Жетісуда, сондай-ақ

Хакасия мен Тувада тапқан екі жүзден астам ежелгі түркі жазуларының ішіндегі

мазмұндысы осы саналып отыр.»,- деп Елбасымыз ерекше атап көрсеткен Күлтегін

жазуының қазақ елімен қауышуы бұл айтқандарымыздың дәлелі болмақ.

Осы орайда Ш. Құдайбердіұлының «Кез-келген қазақ жеті атасын айтып берсе,

ешқандай паспорттық дерек мағлұматтарға сүйенбей-ақ, оның қай ел, қай жерден шыққанын

шежіре білген саңылауы бар қазақ баласы дөп басып тауып бере береді» – деген сөзі мен ата-

бабамыздан қалған «жеті атасын білген ұл, жеті рулы елдің қамын жейді» – деген

нақылынын үндесіп жатқандығын көруге болады.

Бұл келтірілген мысалдардың бәрінде халқымыздың тарихы, салт-дәстүрінің ежелден- ақ

қалыптасқанын, өзіндік ерекшеліктерін байқауға болады.

Сондықтан, «Мәңгілік ел» Ұлттық идеясы негізінде тарихқа жаңаша көзқарас

қалыптастырып, жастарды ұлттық рухта тәрбиелеудің маңыздылығы күннен күнге арта

түсуде.

«Мәңгілік Ел» ұлттық идеясының негізгі мәні – мемлекет құрушы қазақ халқының

ғасырлар бойы қалыптасқан мәдени-рухани құндылықтары мен өзге де ұлттардың ұлттық


296

идеяларын бір арнаға тоғыстыратын идеология кендігінде. Ол өткенімізді таразылап, сабақ

ала отырып, жарқын болашағымызды баянды ету жолында, Қазақтың мәңгі жасайтын ұлттық

мемлекетін құруды мақсат тұтады.

Осы жолда білім беру саласының атқарар ісі маңызы. Себебі білім беру деңгейі –

еліміздің өркендеуінің, экономикалық және ғылыми-техникалық прогрестің бастау көзі,

мемлекет пен қоғамның қарқынды дамуының, бәсекеге қабілеттілігінің кепілі.

Қазақстанда, тарихи тұрғыда білім беру, тәрбиелеу идеялары әрдайым берік рухани-

адамгершілік бағдарларға сүйеніп келген. Қазақтардың өзіндік рухани ұстанымы туған

жеріне деген сүйіспеншілікке, елі үшін күрескен хас батырларды, қара қылды қақ жарып,

әділін айтып, елді аузына қаратқан шешендер мен көсемдерді, хандар мен билерді, халық

арасынан шыққан даналардың даналығын құрметтеуге, ата-анаға қамқорлыққа, төзімділікке

толы болған. Бірақ, өкінішке қарай, «қызыл империяның» билігі кезінде объективті әрі

субъективті себептерден біздің көптеген құндылықтарымыз жоғалып, ұмыт болды және

кеңестік идеологияланың қатаң қыспағына түсті.

«Мәңгілік Ел» жалпыұлттық патриоттық идеясын іске асыру мақсатында оқушыларды,

жастарды тәрбиелеуде және оқытуда ғасырлық тарихи дәстүрі бар қазақ халқының ұлттық

тәрбиесінің негізгі идеялары мен құндылықтарын қалпына келтіріп, кеңінен пайдалануымыз

керек.

Мұндағы басты мақсат еліміздің болашағы жас ұрпақтың бойында ұлтына деген

сүйіспеншілік, мақтаныш сезімдері қалыптасып, ұлтжанды азамат болса деген ниет. Тек

ұлтжанды азамат ғана ұлт болашағын жете, тереңірек ойлай алады. Бұл ойымызға дәлел

ретінде тек елбасымыздың халыққа жолдауларында айтылған білімді ұрпақ қана емес,

сонымен бірге осыдан бір ғасырдай уақыт бұрын өмір сүрген «Алаш» мемлекетінің басшысы

Әлихан Бөкейхановтың «Ұлтына, жұртына қызмет ету – білімнен емес, мінезден»,–деген

сөзін келтіруге болады [5].

«Қазағым менің, елім менің! Ең алдымен қазақ халқы – Ресейге тәуелді халық. Оның

ешқандай правосының жоқтығы ыза мен кек тудырады. ... Азаттық таңы атты. Тілекке құдай

жеткізді... Автономия алу – мемлекет болумен бірдей. Біз енді өз алдымызға мемлекет

боламыз деп тұрмыз. Бірақ «боламыз» бен «болудың» екі арасы – жер мен көктей.

Сондықтан «боламыз» деген соң, болуға аянбай қам қылу керек»,–деген Міржақып

Дулатұлының [5, 57б], барша Алаш қайраткерлерінің армандарын ақиқатқа айналдыру

барысында өскелең ұрпаққа олардың жалынды, қанатты сөздерін қазақ халқы алдында

атқарған абыройлы істерімен дәлелдей отырып тәрбие беру керек. Осылайша жас ұрпақ

бойында елге, мемлекетке, ұлтқа деген мақтаныш, сүйіспеншілік сезімдерін оятып, болашақ

мемлекет иелері өздері жәнеөздерінің ұрпақтары екенің үнемі естеріне салып, үлгі етіп

отырсақ олардың бойында ұлтына, Отанына деген жауапкершілікті қалыптастыра аламыз.

Осы арада тағы да бір Алаш қайраткері Жүсіпбек Аймауытовтың мына бір ұлағатты

сөзін келтірсек дейміз: «Ұлты үшін құрмет қылмай, бас қамын ойлап жүрген азаматтардың

елі артта қалып отыр. Ұлтшыл жұрттар, әне, Германия, Жапония, Англия, Түркиялар,

олардың баласы жасынан «ұлтым» деп өседі.

Естеріңізде болсын: қара халықтың мәдениетті болуынан мәдениетті кісінің қазақ болуы

қиын, баласына осы бастан ұлт рухын сіңіріп, қазақ өміріне жақындатып тәрбиелеу керек.

...Қазаққа аюдай ақырған шенеунік табылуы оңай, ерінбей-жалықпай, бақырмай-шақырмай

іс бітіретін, терісі қалың, көнбіс, табанды, қызметкер табылуы қиын. ...Орыс тәрбиесін алған

бала ұлт қызметкері бола алмайды» [6, 78 б]. Қандай дәл, нақты айтылған сөздер. Тура

қазіргі біздің жағдайымызды болжап тұрып айтқан секілді.

«Мәңгілік Ел» Ұлттық идеясын жүзеге асырудағы басты бағыттардың бірі халық пен

билік арасындағы сенімді нығайта отырып,қоғамды ортақ мұратқа жұмылдыру. Халықтың

билікке сенімсіздігін көрсететін бірден-бір фактор - сыбайлас жемқорлық екені белгілі.

Жемқорлық қоғамның іргесін рухани тұрғыдан шайқалтып, тәуелсіздікке нұқсан келтіріп,

қауіп төндіреді. Адамдардың менталитетін өзгертіп қоғамның барлық саласына өзінің


297

жағымсыз әсерін тигізеді. Сондықтан да, жастардың санасында дана халқымыздың «Малым

жанымның садағасы, жаным арымның садағасы» деген сан ғасырлық ұстанымын негізге ала

отырып, жемқорлық мінез-құлыққа қарсы имунитетті қалыптастыру арқылы адал еңбекке

тәрбиелеу «Мәңгілік Ел» идеясын жүзеге асыруға көмектеседі.

«Мәңгілік Ел» идеясының негізінде ерекше назар аударатын мәселе – ұлттық тәрбие.

«Ел боламын десең бесігінді түзе» демекшіұлттық тәрбие отбасынан бастау алуы керек.

Отбасылық тәрбиедеүлкенді құрметтеу мен ата-ананы сыйлауды, ар, намыс, ұят сынды

құндылықтарды жастар санасына сіңдіруді басты идеологиялық ұстанымға айналдырудың

маңызы зор. Отбасы мемлекет пен қоғам алдындағы жауапкершілігін сезініп,ұрпақты ұлттық

құндылықтар негізінде тәрбиелей отырып, олардың санасына патриоттық сезім ұялатуы тиіс.

Тәуелсіз еліміздің болашағы тектілік пен кісілікті, бірлік пен татулықты, білім мен

адамгершілікті ұштастыру негізінде жүруі тиіс.

Қорыта айтканда, ұлттық тәрбие алған ұрпақ – дені сау, білімді, өнерлі, ақылды,

еңбекқор, иманжүзді, сұлу да сымбатты, ұлтжанды болып қалыптасып, меймандостық,

кісілік, сыйластық, кішіпейілділік, салауаттылық,инабаттылық, қайырымдылық, ізгілік,

еркіндік, өнерпаздық, шешендік, ақынжандылық, сыпайлылық, шығармашылық, рухани-

байлық сияқты қасиеттері арқылы ерекшеленеді.

Ұлттық құндылықтар жүйесін қалыптастыру дегеніміз – халықтың сан ғасырлар бойы

жинақтап, талай сынақтан сүрінбей өткен тәжірибесі мен асыл қасиеттерін жас ұрпақтың

бойына сіңіру, оқушылардың қоғамдағы, қоршаған ортадағы алатынорнын, дүниетанымын,

өмірге деген көзқарасын және мінез – құлқын қалыптастыру.

«Мәңгілік Ел» жалпы Қазақстандық ортақ шаңырағымыздың ұлттық идеясы. Ата-

бабаларымыздың сан мың жылдан бергі арманы болатын. Әлеуметтік маңызы зор

құндылықтың мән-мағынасын ұғындыру, баланың санасына, сезіміне, түйсігіне, мінез-

құлқына әсер ететіндей дәрежеге жеткізу ұстаздық шеберлікті қажет етеді.

«Мәңгілік Ел» – жалпы қазақстандық ортақ шаңырағымыздың ұлттық идеясы, ұлттық

құндылықтары арқылы ұлылығын ұлықтаған елдің ертеңіне деген сенімі. «Мәңгілік ел»

идеясын жүзеге асырып, одан әрі дамытатын жастар болғандықтан олардың ең алдымен

білімді, ұлттық құндылықтар мен заманауи игіліктерді өз бойына біріктіріп, ұштастыра

білген, өз елінің нағыз жанашыр азаматтары ретінде қалыптасуын үнемі басты назарда

ұстауымыз қажет.

ПАЙДАЛАНЫЛҒАН ӘДЕБИЕТТЕР

1. ҚР Президенті Н.Ә. Назарбаевтың «Қазақстан-2050» стратегиясы – қалыптасқан

мемлекеттің жаңа саяси бағыты» атты халыққа Жолдауы. 2012 жыл 14 желтоқсан.

2. ҚР Президенті Н.Ә.Назарбаевтың «Қазақстан жолы – 2050: Бір мақсат, бір мүдде, бір

болашақ» атты халыққа Жолдауы. 2014 жыл 17 қаңтар.

3. ҚР Президенті Н.Ә.Назарбаевтың «Нұрлы жол – болашаққа бастар жол» атты халыққа

Жолдауы. 2014 жылғы 11 қараша.

4. Күлтегін Тоныкөк: Ежелгі түркі рун жазбалары (Әдеби нұсқасын жасаған Қадыр

Мырза Әли). ‒ Алматы, «Өлке» баспасы, 2001. ‒ 144 б.

5. Зиябек Қабылдинов. Астана ақшамы, Тегі асыл ел тарихын түгендейді, 10.02.2014.

6. Қозыбаев М. Тарих зердесі. 1-2 кітап. А., Ғылым, 1998.65-68, 70-71 б.

7. Тоғысбаев Б., Сужикова А. Тарихи тұлғалар. ‒ Алматы, «Алматыкітап» баспасы, 2005.

8. Ханкелді Әбжанов, Зардыхан Қинаятұлы, Дихан Қамзабекұлы, Гүлшат Нұрымбетова,

Абдулкадыр Ювалы. Түркі әлемінің көшбасшылары: өткені мен бүгіні. I кітап. Ұжымдық

монография. ‒ Астана, «Сарыарқа»баспасы, 2011

Научный руководитель: магистр, старший преподаватель Абдираимова Э.К.


298

УДК 373.016:004

Валентина Вакуленко

(Слов’янськ, Україна)

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ГЕНДЕРНОЇ ОСВІТИ

У статті здійснено аналіз стану гендерної нерівності у сфері освіти України. На думку

автора метою гендерної освіти є забезпечення гендерної рівності в суспільстві, формування

толерантності та поваги до іншого, розвиток чутливості до фактів гендерної нерівності,

формування особистості, вільної від гендерних стереотипів, здатної вибудовувати свою

індивідуальну траєкторію розвитку.

Ключові слова: гендерні особливості, гендерна освіта й виховання, гендерна педагогіка,

гендерна соціалізація учня.

The article analyzes the state of gender inequality in the sphere of education of Ukraine.

According to the author, the purpose of gender education is to ensure gender equality in society, to

create tolerance and respect for others, to develop sensitivity to the facts of gender inequality, to

form a person free of gender stereotypes, able to build their own individual trajectory of

development.

Keywords: gender specifics, gender education and upbringing, gender pedagogy, gender

socialization of a student.

На нинішньому етапі політика України спрямована на входження нашої держави до

європейської співдружності. Політичні та соціокультурні зміни, інтеграційні та економічні

процеси створюють передумови для вдосконалення вітчизняної педагогічної освіти стосовно

її відповідності вимогам Європейського освітнього простору, впровадження гендерних

підходів у вихованні підростаючого покоління.

Особлива увага в процесі реформ приділяється проблемі створення однакових умов для

представників обох статей як рівних у правах і можливостях, що законодавчо закріплено в

державних документах.

Актуальними стратегічними напрямками модернізації національної системи освіти в

гендерному аспекті стали Закон України „Про забезпечення рівних прав та можливостей

жінок і чоловіків”(2005 р.), Наказ Міністерства освіти і науки України „Про впровадження

принципів гендерної рівності в освіту” (2009 р.), Державна програм утвердження гендерної

рівності в українському суспільстві на період до 2010 та забезпечення рівних прав й

можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року.[2] У квітні 2017 р. прийнята

Концепція Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і

чоловіків на період до 2021 року [4].

У цих документах ставляться завдання підготовки навчальних програм, підручників і

посібників для школи з урахуванням гендерного підходу виховання хлопчиків і дівчаток у

дусі поваги до прав і можливостей статі та вільного волевиявлення особи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукової літератури формує уявлення

про сучасний стан розробленості питання гендерного виховання дітей і молоді.

Методологічні проблеми гендерної педагогіки висвітлені в працях О. Вороніної,

В. Гайденко, Г. Гарфінкеля, Е. Гоффмана, В. Кравця, Л. Штильової. Питання введення

гендерної складової в освіту досліджували Ш. Берн, Т. Говорун, О. Кікінежді, І. Кон,

О. Ярська-Смирнова та ін. Проблеми гендерної нерівності у сфері освіти висвітлювалися в

роботах зарубіжних учених, зокрема, увагу даному питанню приділяли Е. Гейєс, Дж. Хьюґо,

П. МакЛарен, А. Грейс, П. Гутро, Е. Тіздел, наукові пошуки вітчизняних науковців

направлені, в основному, на дослідження гендерних відмінностей загалом для всієї


299

економіки країни (ринку праці, людського потенціалу); серед них такі, як: І. Мунтян,

О. Луценко, А. Лавриненко, К. Шевченко та ін.

Важливий внесок у розробку концепції гендерного підходу в педагогічній освіти

зробили: О. Вороніна (проблеми розробки теорії та методології гендерних досліджень,

визначення їх місця в системі підготовки студентів), Л. Штильова (розробка методичних

програм для вчителів з питань упровадження гендерної освіти та виховання в середній

школі), І. Кльоцина (шляхи гендерної соціалізації особистості з урахуванням вікових

особливостей, розробка практикуму з гендерної проблематики для студентів з метою

гендерних стереотипів). Гендерниї підхід при підготовці майбутніх учителів, урахований у

роботах С. Матюшкової, Н. Гендерник, Л. Шолохової, М. Поливянної, О. Шнирової.

Поряд з тим, не дивлячись на актуалізацію даного питання у світі, ознайомлення з

науковими публікаціями у цій галузі дозволяє зазначити, що проблеми гендерної нерівності

у сфері вітчизняної освіти потребує додаткового вивчення та вирішення. Зокрема, в

проведених раніше наукових дослідженнях не у достатній мірі приділено увагу аналізу

гендерної нерівності у сфері освіти України, заходам щодо їх усунення.

Метою статті є аналіз стану гендерної нерівності у сфері шкільної освіти України та

визначення найбільш важливих проблем сучасної гендерної педагогіки, наукове

обґрунтування і визначення конкретних цілей, завдань і змісту гендерного виховання на

різних вікових етапах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Значне місце у трансформації існуючої

системи гендерних відносин, формуванні егалітарної свідомості молодого покоління

належать освіті. Саме освіта як один із найважливіших соціальних інститутів, що виконують

функції передачі та поширення знань, умінь, цінностей і норм від одного покоління до

іншого через інтеграцію гендерних підходів у навчальний процес, спроможна закласти

основи для становлення суспільної гендерної культури.

У сучасних умовах неможливо ставитись до особистості без урахування

соціокультурних особливостей статі. З'являється новий категоріальний апарат, що містить

терміни з ключовим словом „гендер”, які дозволяють більш повно вивчити особистість та її

особливості.

Термін „ґендер” трактується як поняття, яке „об’єднує й характеризує соціально-

сформовані психологічні риси, ознаки, властивості суспільної поведінки суб’єкта,

детерміновані його статтю” [1].

Гендер ‒ один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими

соціально-демографічними та культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує

соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує

соціально-рольовий статус особистості, який визначає соціальні можливості в освіті,

професійній діяльності, суспільному виробництві.

Звідси гендерною нерівністю можна вважати порушення прав щодо рівного доступу до

соціально-економічних благ залежно від статі.

Однією з найбільш важливих проблем сучасної гендерної педагогіки є наукове

обґрунтування і визначення конкретних цілей, завдань і змісту гендерного виховання на

різних вікових етапах.

Гендерне виховання ‒ це виховання відповідно до гендерної ролі. Мета гендерного

виховання розуміється в даний час як підготовка до виконання майбутньої соціальної ролі

чоловіка і жінки.

Складність у визначенні конкретних завдань і змісту гендерного виховання обумовлена

кардинальними змінами вмісту чоловічих і жіночих ролей на сучасному етапі розвитку

суспільства, зміною пануючих гендерних стереотипів, які стосуються якостей маскулінності

і фемінності, стереотипів сімейних і професійних ролей. Традиційно чоловіків прийнято

оцінювати по професійних успіхів, а жінок по сімейним.


300

Тривалий час в суспільстві існувало чітке розмежування чоловічих і жіночих статевих

ролей засноване на поділі праці. В даний час зміни в суспільному виробництві і характері

праці, правове і політичне рівність статей, підвищення ролі жінки в суспільстві призвели до

розмивання традиційної системи соціальних ролей чоловіків і жінок, вплинули на статеву

диференціацію, сприяли фемінізації чоловіків і маскулінізації жінок.

На зміну панівним довгий час стереотипам активного, діяльного чоловіка, воїна,

захисника вітчизни, державного і громадського діяча і пасивної жінки, зайнятої виключно

домашнім господарством і вихованням дітей, прийшли нові стереотипи справжнього

чоловіка і справжньої жінки.

Для сучасного суспільства характерна поліваріативності гендерних стереотипів чоловіків

і жінок, їх статевих ролей. Зміна гендерних стереотипів стосується не тільки ролі чоловіків і

жінок у суспільному та виробничій сферах, а й сімейних їх ролей. У житті сучасної сім'ї

чоловік не завжди є основним годувальником, часто матеріальне забезпечення сім'ї бере на

себе жінка, в той же час чоловік може більше уваги приділяти вихованню дітей. У

європейських країнах в даний час зростає число батьків, які беруть відпустку по догляду за

дитиною, при тому що матері продовжують працювати і забезпечувати сім'ю матеріально.

Подібна зміна гендерних стереотипів обумовлена змінами в житті суспільства, однак цей

процес досить складний і суперечливий. Як зазначає В.Є. Каган, „при всій своїй

прогресивності статєворольова демократизація несе з собою і чимало труднощів: потреби в

нових відносинах між статями випереджають здатність до встановлення, підтримки,

розвитку цих нових відносин. Виникають складні колізії взаємодії традиційних і нових

статеворольових стереотипів” [3]. Негативні наслідки існуючого положення проявляються в кризі взаємин статей,

інституту сім'ї, в нездатності підростаючого покоління виконувати свої соціальні ролі.

Постала нагальна потреба в осмисленні та науково-методичного обґрунтування проблеми

гендерної соціалізації в умовах зміненої системи статевих ролей.

В таких умовах посилюється роль освітніх установ як соціального інституту

статеворольової соціалізації. Саме цілеспрямована система статеворольового (гендерного)

виховання здатна коригувати несприятливі умови гендерної соціалізації в даний час. Однак

незважаючи на визнання безумовної важливості гендерного виховання, до теперішнього часу

не існує єдиної точки зору на конкретні цілі і завдання такого виховання.

Через гендерну освіту здійснюється процес формування егалітарної свідомості

особистості в системі соціокультурних взаємозв'язків на паритетних засадах. Саме гендерна

освіта сприяє викоріненню біодетерміністських уявлень про сутність „жіночого” й

„чоловічого”, вивченню природи статево-рольових стереотипів.

Фахівці, і серед них чимало педагогів, приділили багато уваги становленню такого

поняття, як гендерна освіта. Так, В. Кравець визначає гендерну освіту як процес засвоєння

знань про психосексуальну культуру, що включає гендерну просвіту, пропаганду й

самоосвіту. Російська дослідниця І. Кльоцина виділяє гендерний підхід в освіті як засіб

пізнання дійсності, де протидія та нерівність чоловічих і жіночих рис особистості, її

мислення, особливості поведінки закріплюють зв'язок між біологічною статтю й

досягненнями в соціальному житті. О. Шнирова підкреслює, що гендерна освіта є часткою

освіти взагалі, призначенням якої є розповсюдження знань про специфічний добір

культурних характеристик, що визначають соціальну поведінку жінок і чоловіків і

взаємовідносини між ними.

Ряд педагогів бачить мету гендерного виховання в поверненні традиційних гендерних

цінностей. Педагогічна діяльність повинна бути спрямована на виховання в хлопчиків

традиційних чоловічих якостей (активності, рішучості, сміливості, ініціативності), а у

дівчаток ‒ традиційних жіночих якостей (доброти, співчутливості).

Інші вчені і педагоги практики вважають, що традиційні гендерні стереотипи не

відображають реальностей сучасного життя, коли жінки успішно освоюють вважалися


301

раніше чоловічими професії і види діяльності. Жорстке дотримання традиційним ґендерним

стереотипам не дозволяє забезпечити справжню рівність жінок, так як в сучасному

суспільстві більш престижною залишається чоловіча роль.

Відповідно до цієї точки зору, основною метою гендерної освіти є забезпечення

гендерної рівності в суспільстві, формування толерантності та поваги до іншого, розвиток

чутливості до фактів гендерної нерівності, формування особистості, вільної від гендерних

стереотипів, здатної вибудовувати свою індивідуальну траєкторію розвитку (Л. Ожигова,

Г. Ольховик та ін.). Прихильники даної позиції підкреслюють, що принцип гендерної

рівності не означає нівелювання чоловічих і жіночих рис. Гендерно-орієнтована педагогіка

покликана гармонізувати гендерні відносини, надати педагогічну підтримку у вдосконаленні

чоловічої та жіночої індивідуальності, сформувати культуру взаємодії статей на принципах

рівноцінності.

Висновки. Таким чином, необхідність конкретизації цілей і завдань гендерного

виховання детермінована процесом зміни нормативних уявлень про чоловічих і жіночих

статевих ролях в сучасному суспільстві і необхідністю цілеспрямованої підготовки

підростаючого покоління до виконання майбутніх гендерних ролей.

Реалізація цілей і завдань гендерної освіти вимагає визначення і розробки змісту, форм,

гендерно-орієнтованих технологій виховання і навчання хлопчиків і дівчаток на різних

щаблях освіти.


1. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; голов. ред. В.Г. Кремень. – К.:

Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

2. Державна програм утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на

період до 2010 та забезпечення рівних прав й можливостей жінок і чоловіків на період до

2016 року http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/717-2013-%D0%BF

3. Каган В.Е. Искусство жить: Человек в зеркале психотерапии / В.Е. Каган //

Издательство «Смысл», 2013. ‒ 432 с.

4. Концепція Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей

жінок і чоловіків на період до 2021 року [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу:

https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249890469

УДК 378.14.036

Маріанна Горват, Юлія Попович


РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ

ШЛЯХОМ ЗАСТОСУВАННЯ ТВОРЧИХ ВПРАВ

У статті розкрито значення розвитку творчих здібностей студентів педагогічних

факультетів. Автором проаналізовано бар’єри які можуть виникнути при виконанні

творчих завдань та запропоновано принципи їх подолання.

Доведено важливу роль інтерактивних вправ за для розвитку творчих здібностей.

Зроблено огляд окремих інтерактивних вправ які на думку автора є ефективними для

вирішення даної проблеми. Наведено приклади застосування окремих з них під час

проведення лекційних та практичних занять. Також у статті представлені завдання які

педагог може запропонувати студентам для самостійної роботи.

Ключові слова: творчі здібності, інтерактивні вправи, рольові ігри, кейс-метод,

діалоги, дискусії, презентації.

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/717-2013-%D0%BF


302

The article shows the importance of developing creative abilities of students of pedagogical

faculties. The author analyzes the barriers that can occur when performing creative tasks: fear

seem incompetent, generating fear of criticism; fear ideal as something unattainable, unrealistic;

inability to perceive the object of unusual features that creative blindness. And suggests principles

to overcome them.

Keywords: creativity, interactive exercises, role plays, case-method, dialogues, discussions and

presentations.

У цей період становлення вищої освіти України в європейської систему, одним з най

важливіших завдань, є формування творчої активності студентів. Адже сьогодення вимагає

не просто спеціаліста, а креативного висококваліфікованого педагога, який творчо підходить

до виконання своїх завдань, здатний особистою працею розвивати науку.

Сучасний студенті не тільки повинен сприймати величезний обсяг інформації, а й

осмислювати та вміти правильно використати її. І якщо ми побудуємо свою діяльність так

що б сьогоднішній студент – завтрашній випускник – буде мати глибокі та міцні знання,

вміти їх застосовувати в різних практичних ситуаціях з метою розв’язання проблем, оволодіє

культурою мислення, то він зможе стати конкурентоспроможним на ринку праці,

максимально реалізує свої потенційні можливості.

Важливе завдання сьогодення – всіляко сприяти розвитку пізнавальної активності

кожного студента. Треба не тільки будити в ньому цікавість до досліджуваного матеріалу,

але й добиватися того, щоб вона перетворилася на допитливість, а потім набула би характеру

справжнього пізнавального процесу, прагнення до розкриття сутності досліджуваних явищ,

причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей.

Творча особистість при вирішенні певної проблеми чи завдання прогнозує результат

який містить новизну, а нетворча – виконує все за аналогією, що не завжди правильно. Отже,

творча особистість є рушійним прогресом суспільства.

Дослідженням проблеми творчої особистості педагога в Україні займаються вчені

Н. Кічук, С. Сисоєва, які вважають що творча особистість учителя характеризується

спрямованістю на творчість,інтелектуальною активністю.

Учені формулюють такі риси творчої особистості:

– пошуково-проблемний стиль мислення;

– проблемне бачення;

– розвинена творча уява і фантазія;

– специфічні особисті якості (допитливість, цілеспрямованість);

– специфічні провідні мотиви (творчий інтерес, захоплення творчим процесом,

прагнення досягти результату) [5].

Усе це свідчить про те, що необхідно урізноманітнити навчальну діяльність студентів,

що в значній мірі буде сприяти формуванню в них позитивної мотивації до навчання,

розвитку їхніх творчих здібностей і активної пізнавальної діяльності.

На нашу думку, викладач повинен подбати про усунення психологічної інерції, яка є

бар’єром при створенні, застосуванні нового. Такими психологічними бар’єрами можуть

бути:

боязнь видатися некомпетентним, що породжує боязнь критики;

боязнь ідеального як чогось недосяжного, нереального;

невміння сприймати об’єкт у незвичній функції, тобто творча сліпота.

Для усунення цих бар’єрів необхідно дотримуватися основних принципів стимулювання

творчої активності, які передбачають:

підтримання здатності учнів, студентів до творчості;

неприпустимість несхвальної оцінки творчих спроб;

терпимість до незвичних ідей і запитань, необхідність відповідати на всі запитання

учнів, студентів [5].


303

Актуальними є положення Л. Виготського про те, що студент приймає програму

навчання тією мірою, якою ця програма стає його власною [1]. Отже, щоб студент сприйняв

навчальні цілі, навчався й творчо розвивався, необхідно:

розвинути пізнавальний інтерес, активне мотивоване емоційне ставлення до предмета;

використовувати активні методи, нестандартні форми уроків, занять, інноваційні

педагогічні технології.

Як свідчить досвід, найбільш ефективним і виправданим в цьому плані є застосування

інтерактивних методів навчання, де викладач перестає бути головним джерелом інформації,

але зростає його роль в організації самостійної пізнавальної діяльності студентів.

Головним при використанні інтерактивного навчання є використання інтерактивних

вправ. Основна відмінність між інтерактивними вправами та традиційними в тому що при їх

застосування студент не отримує готові знання, а намагається відшукати самостійно, вчаться

творчо вирішувати дискусійні питання, створюють доброзичливу атмосферу.

Як зазначала науковець О. Комар моментально швидко та ефективно застосовувати

ітерактивні методи всіма викладачами ВНЗ заважають певні труднощі. Насамперед її

дослідження свідчать, що більшість викладачів не знають змісту самих методів, способів

організації інтерактивної взаємодії студентів. Цей інструментарій досі залишається новим і

слабко дослідженим у вітчизняній дидактиці вищої школи і недостатньо застосовуваним у її

практиці. Крім того, недостатньо проясненим є питання щодо того, як, яким чином відібрати

потрібні для того чи іншого предмета інтерактивні методи і як «вписати» інтеракцію в

традиційні для вищої школи форми заняття – лекції, семінари, практикуми [3].

Інтерактивні технології навчання О. Пометун, Л. Пироженко поділили на чотири групи:

парне навчання (робота студента з викладачем чи однолітком один на один), фронтальне

навчання, навчання у грі, навчання у дискусії.

На заняттях у ВНЗ найчастіше використовують такі вправи групового навчання:

ротаційні трійки, «Два-чотири-всі разом», «Карусель», роботу в малих групах, «Акваріум».

До другої групи методів яка називається фронтальне навчання можна віднести такі

методи: «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Навчаючись вчуся», «Ажурна пилка», «Case-

метод», «Дерево рішень». Саме ці методи передбачають одночасну спільну роботу всього

колективу. Тобто обговорення проблемних ситуацій у загальному колі.

Так, на навчальному занятті з педагогіки для 1-х курсів з теми «Учитель, його соціальні

функції», студентам було запропоновано засвоїти теоретичний матеріал за допомогою

вправи «Займи позицію». Викладач зачитував твердження, а студенти підходили до надписів,

що були розвішані по різних кутках дошки, і з якими вони погоджувалися, аргументуючи

свій вибір. Використані такі надписи: повністю згоден, майже згоден, частково не згоден,

повністю не згоден.

Третя група методів це навчання у грі. До цієї групи можна віднести різні види імітації,

драматизації. Дуже широко ці вправи використовуються на практичних заняттях з педагогіки

та окремих методиках. Коли учні розігрують певні ситуації та презентують фрагменти

уроків.

Науковці О. Пометун, Л. Пироженко до четвертої групи відносять дискусії. Саме цей

метод є важливим засобом для розвитку творчої та пізнавальної активності студентів. Адже

саме дискусія є методом вирішення проблемних питань за допомогою конструктивної бесіди,

яка спрямована на певний позитивний результат, на вирішення спірного питання.

Для того, щоб дискусія була результативною і сприяла конструктивному вирішенню

проблемних питань, варто дотримуватися певних правил:

‒ проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного дискусійного

питання (тобто такого, що не має однозначної відповіді і передбачає різні варіанти

розв'язання, зокрема протилежні);

‒ не слід висувати питання на кшталт: хто правий, а хто помиляється в тому чи іншому

питанні;


304

‒ у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б можливим за того чи

того збігу обставин? Що могло статися, якби..? Чи були інші можливості, способи, дії?);

‒ усі вислови учнів мають стосуватися обговорюваної теми;

‒ учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати

учнів робити те саме;

‒ усі твердження учнів мають супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для

чого учитель ставить питання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як

ти міркував, щоб дійти такого висновку?»;

‒ дискусія може вирішуватись як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і

збереженням існуючих розбіжностей між її учасниками [6, с. 48].

При обговоренні дискусійних питань ми використовували такий метод як «Прес». Цей

метод доцільно впроваджувати в навчальний процес особливо на 1 курсі. Коли студенти ще

не дуже вміло вміють формувати свою відповідь. Викладач може запропонувати висловити

свою думку стосовно будь-якої проблеми за умови дотримання чотирьох етапів:

‒ висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починаючи зі слів: я

вважаю, що...);

‒ поясніть причину виникнення цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази

(починаючи зі слів: оскільки...);

‒ наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, а також факти, що

демонструють ваші докази (...наприклад...);

‒ узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи зі слів: Отже, таким чином...)

[6, с. 50].

Інтерактивних вправ є велика кількість. Інколи їх поєднують між собою для кращого

результату.

Також на навчальних заняттях з педагогіки, теорії та методики виховання студентам

пропонується вести творчі конспекти, а саме:

складіть, накресліть схему;

зобразіть у вигляді малюнка;

доповніть лекцію;

порівняйте конспект з матеріалом підручника;

запропонуйте власні роздуми;

напишіть міні-твір тощо.

Вивчивши основні педагогічні поняття, студентам пропонуємо виконати нестандартне

домашнє завдання – розробити творчий проект «Моє бачення уроку» з використанням

вивчених педагогічних категорій.

На заняттях з навчальної дисципліни «Теорії та методики виховання» спочатку

діагностуємо творчий потенціал студентів, а потім виконуємо спеціальні вправи, тренінги

для його розвитку. Наприклад, вправа «А що буде, якщо…

до класу зайде нова учениця із фізичними вадами;

учень довгий час робить все навпаки;

з якихось причин учні не з’явилися на урок».

Студенти на практичних заняттях розробляють фрагменти нестандартних уроків для

учнів, підбирають творчі завдання для дітей початкової школи. На заняттях необхідно

передусім створити вільну атмосферу, спрямовану на забезпечення комфортності

спілкування, впевненості у своїх силах, творчих потенціях і відповідному потенціалі інших

членів групи.

Особливістю цього методу є те, що викладач спонукає студента бути активним і ця

активність не носить короткотривалий характер. Педагогічна діяльність з використанням

інтерактивних вправ підчас занять передбачає організацію і розвиток діалогового

спілкування, яке веде до взаєморозуміння, взаємодії, до спільного вирішення загальних, але

значимих для кожного учасника завдань. Інтерактив виключає домінування як одного


305

виступаючого, так і однієї думки над іншим. У ході діалогового навчання студенти вчаться

критично мислити, вирішувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної

інформації, зважувати альтернативні думки, приймати продумані рішення, брати участь у

дискусіях, спілкуватися з іншими людьми. Для цього на уроках організовуються

індивідуальна, парна і групова робота, застосовуються дослідницькі проекти, рольові ігри,

йде робота з документами та різними джерелами інформації, використовуються творчі

роботи.


1. Виготский Л. С. Воображение и его развитие в детском возрасте ІІ сбор. соч.: В 6 т. /

Виготский Л. С. – Москва, 1984. – 576 с.

2. Зарицька В.Г. Концептуальні моделі навчання обдарованих учнів та розвитку їх

творчого потенціалу [Електронний ресурс] В.Г. Зарицька, Н.В. Бухлова. – Режим доступу:

http://www.prosv.ru/ebooks/dgur/index.html

3. Комар О.А. Модернізація сучасного навчально-виховного процесу / Зб. Наукових

праць. Частина II.-К.: Мінімум, 2005. – С.159-166

4. Науменко В. Підготовка вчителя до розвитку творчої діяльності учнів // Початкова

освіта. – 2008. – №44. – С.7–10.

5. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті / Під ред. Сисоєвої С.О. – К.,

2001.

6. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. – К.:

А.С.К., 2004. – 192 с.

УДК 811.111:372.41

Ілона Густі

(Берегове, Україна)

INTERRELATIONS BETWEEN READING ALOUD AND READING COMPREHENSION

FROM THE TEACHERS’ PERSPECTIVE

The article describes the relationships between reading aloud in English and reading

comprehension. The author intends to analyse them from the perspective of teachers of English as a

foreign language.

Key words: reading aloud, reading comprehension, teachers of English as a foreign language.

У статті розглядаються взаємозв’язки між читанням вголос та розумінням

прочитаного тексту англійською мовою. Автор має намір їх проаналізувати з перспективи

викладачів англійської як іноземної мови.

Ключові слова: читання вголос, розуміння прочитаного тексту, викладачі англійської як

іноземної мови.

Interviews with English teachers were conducted to garner insight into their views on issues

fundamental in answering the research questions of the present study: what are the relationships

between reading aloud by the learners and their reading comprehension [1]. Questions included

inquiring about why the technique of learner reading aloud is applied in the English language

classroom by teachers; how reading aloud helps learners understand what they read, etc.

Altogether seven interviews were conducted with seven English teachers in seven different

Transcarpathian schools with Hungarian language of instruction. First, the construct of reading out

loud [2] was explained to the respondents.

http://www.prosv.ru/ebooks/dgur/index.html


306

Question 1: Do you apply the technique of learner reading aloud during your English lessons?

Why? / Why not? If yes, what is the purpose of learners’ reading aloud in your English lessons?

All the teachers agreed that the main aim of oral reading in the classroom was to practise

proper English pronunciation. Subject B said if learners saw and heard a text at the same time, they

were better able to translate it.

1) Also, learners who are afraid of talking are braver to read aloud because they do not have to

think over what they are going to speak about. They are reading, so they do not have to construct

sentences on their own. On the other hand, learners can hear their own pronunciation mistakes,

which is good. When they are reading aloud, they can see and know what they are going to say so

they can and do concentrate on the pronunciation of the words, rather than their meaning. (Subject

B)

Subject F claimed that by reading aloud, it was possible for learners to properly pronounce

English sounds, but also practise appropriate English intonation. This opinion was also supported

by Subjects E, C, D, and G. One of them ‒ Teacher E ‒ added that for those of her learners who

were shy and anxious to speak, this tension became less when they read aloud. This claim was also

supported by Subject A who said that

2) I experience that reading aloud always helps inhibited children because they do not have to

construct sentences and then pronounce them, but they are producing written texts orally. This way

they are not afraid of making mistakes in grammar. (Subject A).

Subject G stated she always experienced that the learners in her classroom were paying

attention to the one who was reading during oral reading sessions and were able to indicate the

mistakes that occurred. This statement seems to contradict Helgesen and Gakuin’s view [3], who

assert that learners reading aloud might cause serious discipline problems in the classroom because

only one child is active during a certain period of time ‒ the one who is reading aloud ‒ while the

other learners are inattentive and passive at this time.

Question 2: Does learner reading aloud represent ‘common practice’ in your English language

classroom in Forms 6? Do learners read aloud texts from their English textbook in every English

lesson?

The statements of the teachers at this point were diverse. However, they agreed in that all of

them used the technique of learner reading aloud in the English lessons. The frequency of

application of this technique differed from teacher to teacher. For example, Teacher D stated that

she used it in every lesson in Form 6. Subject B answered that it always depended on the material;

for example, when she had to teach some grammar structures, there was no oral reading. Subject F

claimed that this type of activity was frequent in her lessons, at least once out of three times a week.

Subject A’s answer was similar to that of Subject F, saying that at least once a week she asked the

learners to read aloud. Subjects C and E answered that they usually used this technique for 5 to 10

minutes in general in every lesson. Subject G asserted that this was not a frequent activity type in

her lessons, but when there was a new text in the textbook, she always asked her learners to read it

aloud.

Question 3: Do all the learners read aloud texts from the textbook at one and the same lesson or

only certain ones? If only certain learners do that, which ones? How do you select them?

Teachers said it depended on the material of the lesson, and on the learner size of the class. For

example, Subject F answered that in larger heterogeneous classes with 20 to 24 learners, there was

not enough time for everybody to read aloud in a lesson; in such cases, she called out learners

randomly, or sometimes she called out those who were ‘keeping quiet’. Most often teachers

reported that they called on either those learners who had few marks in reading, or they did it

randomly. Subject C also added that when she noticed that somebody was not paying attention to

the lesson and was ‘daydreaming’, she called on this child with the purpose of directing their

attention back to the lesson. She considered it worked well in her classroom.

Question 4: What, in your understanding, is your learners’ attitude to reading in English ‒ silent

and oral ‒ like?


307

Subjects A and B answered that the younger learners adored reading aloud, they could not read

silently. Oral reading was a possibility for them to perform in front of the others. Also, this provided

a kind of competition for them. In contrast, older learners, e.g. in Forms 7-9, especially the poorer

ones with poorer language knowledge and abilities, did not like reading aloud. They had a lot of

inhibitions, and felt anxiety to perform in front of the others. This view was also supported by

Subjects C and E, who added that this was because when reading silently, weaker learners did not

always understand everything as they could not concentrate their attention on the text, but when

reading aloud, they could comprehend everything because after loud reading every sentence in the

text was translated. Subject F thought that her learners were in favour of oral reading, because in

this way they were able to show their knowledge to the others. Subjects D and G asserted that their

learners preferred oral reading to silent reading, and also, that they very rarely asked their pupils to

read silently.

Question 5: In your view, how does reading aloud help comprehension of a text?

The answers to this question were sometimes inconsistent and contradictory, indicating a

discrepancy between the teachers’ perception of the role of reading aloud concerning

comprehension and what the academic literature claims about the topic. Subject D held the view

that oral reading and reading comprehension were directly connected to each other, i.e. learners

could understand a text only if they read it aloud because when reading silently, they could not pay

attention to comprehension of the plot. Subject F considered that in fact, oral reading did not help

learners much in understanding a text. They could only understand it when the text was translated

into their mother tongue. Subject E agreed with the opinion of Subject B, but she added that to

understand a text properly and completely, her learners also needed to read it silently for

themselves:

3) I think it helps. If a word is pronounced and learners hear it, this helps them in recognising

the word. But to completely understand a text, just reading it out loud is not enough. One needs to

read it silently, too, and rethink what the whole text means. In fact, a combination of silent and oral

reading leads to comprehension, I would say. (Subject B)

Subject C was not sure if reading aloud helped comprehension of a text at all. She underlined

that when reading aloud, learners paid more attention to the proper pronunciation of the words than

trying to understand the meaning and essence of a text. Subject G declared that reading aloud alone

did not help in understanding a text, and it was rather the full translation of it that helped. This view

was also expressed by Subject A who stated that reading aloud did not help comprehension. She

said her only purpose of asking learners to read aloud was to check their pronunciation. When she

wanted her learners to understand a text, she always translated it for them, or asked the learners to

do the translation.

Summary

Having analysed the answers given by seven teachers to five basic questions during the

interviews, it can be assumed that oral reading was obligatory to use in Forms 2-6, while silent

reading was obligatory to use in Forms 7-11. Only two teachers of the seven respondents used the

technique of silent reading in their teaching. All the seven teachers applied oral reading in their

lessons, one session of which lasted for about 5 to 10 minutes on average.

The most important purpose of reading aloud in the classroom was to practise proper English

pronunciation and intonation. In fact, this was the only aim mentioned by the teachers. Also, two

teachers mentioned that they applied this technique as it greatly helped inhibited learners to

overcome their inhibitions and frustration caused by situations stressful for them; for example,

when they had to answer the teacher’s questions, i.e. when they had to take risks.

Teachers believed that their learners preferred oral reading to silent reading. The reasons they

provided for this claim were that oral reading was a possibility for the learners to perform in front of

the others, mainly in the junior forms. Also, this provided a kind of competition especially for

youngsters. However, older ‒ children in the basic or secondary school ‒ and weaker learners did

not like reading aloud: they had a lot of inhibitions, and felt anxiety to perform in front of the


308

others. In general, it can be seen that teachers did perceive their learners loved reading aloud better

than silent reading. On the other hand, they admitted that they rarely, if ever, applied silent reading

in the classroom. This suggests that children might like to read silently if they sometimes had the

opportunity to do it.

In sum, most of the teachers agreed that oral reading alone had little to do with comprehension.

This might not have been conscious on their side, but they admitted that reading a text orally and

not translating it fully, sentence by sentence, would never result in comprehension. When reading

aloud, children pay more attention to trying to pronounce the sounds properly, than trying to

understand the meaning of the text.

Finally, it seems that for teachers of English in Transcarpathian Hungarian schools the process

of reading means nothing else than reading out loud and practising proper English pronunciation.

They do not want their learners to understand immediately what they are reading. Instead, they

make learners translate every little part ‒ from separate words through sentences to paragraphs ‒ of

a text. This is, in fact, a discrepancy between the teachers’ perception of the reading process and the

actual meaning of it. This misconception should be altered.

LIST OF LITERATURE USED

1. Густі І. Чому вчителі англійської мови Закарпатських угорськомовних шкіл

використовують читання вголос на уроках англійської мови? / Молодь, освіта, наука,

культура і національна самосвідомість. ‒ Київ: Видавництво Європейського університету,

2003. ‒ С. 83-86.

2. Alderson, J. C. Assessing reading. ‒ Cambridge: Cambridge University Press, 2000. ‒

365 p.

3. Helgesen, M., Gakuin, M. Oral reading ‒ a fresh look. / Ed. R. R. Day, New ways in

teaching reading. ‒ Alexandria, Virginia: TESOL, 1993. ‒ PP. 261-262.

УДК 371.05.78

Галина Дорожко


ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

У статті автором наголошується на важливості розвитку творчого мислення

молодших школярів, як необхідної умови формування творчого інтелекту особистості.

Авторка розкриває шляхи розвитку творчого мислення молодших школярів, зокрема через

створення необхідних, сприятливих умов у процесі навчання; використання творчих завдань

на уроках літературного читання; виконання нестандартних завдань.

Ключові слова: розвиток творчого мислення, молодший школяр, творчі завдання,

нестандартні завдання.

In the article the author stresses the importance of the development of creative thinking of

junior schoolchildren as a necessary condition for the formation of creative intelligence of the

individual. The author reveals ways of developing creative thinking of junior pupils, in particular

through the creation of necessary, favorable conditions in the learning process; use of creative

tasks at literary reading lessons; performance of non-standard tasks.

Key words: development of creative thinking, junior schoolboy, creative tasks, non-standard

tasks.

Розвиток творчого мислення – це одне із важливих завдань, яке покликана вирішувати

початкова школа.

Дуже важливо, щоб педагог здійснював процес формування творчого інтелекту учнів

вже з першого класу.


309

Ряд психологів стверджують, що творче мислення в школярів на перших етапах

навчання ще зовсім не сформоване. Так, М.М.Волокітіна вважає, що у цьому віці дітям не

властиве творче мислення. Це пояснюється тим, що вони не можуть прийти до широких

узагальнень. Дедуктивний спосіб узагальнення їм не доступний. Учні початкових класів

здатні тільки на основі ряду фактів прийти до розуміння загального положення, тобто в

умовисновках можуть приходити від часткового до загального індуктивним шляхом [2].

Проте на відміну від М.М.Волокітіної, такі психологи як Г.О.Люблінська, В.В.Давидов,

Н.О.Менчинська дотримуються зовсім протилежної думки, згідно якої творче мислення

дитини починає розвиватися з того моменту, коли вона вперше запитала: „Чому...?”, тобто з

того часу, коли дитина перший раз задумалась над якоюсь, хоча й не значною, дріб’язковою,

проблемою. Адже, якщо розвивається будь-який тип мислення (наочно-дійове, образне та

ін.), то формується і творчий інтелект. Хоча спочатку воно є дещо примітивним, проте ще в

дошкільному віці закладаються основи для подальшого розвитку творчого інтелекту

особистості [2].

Як підтверджує аналіз педагогічної практики, із вступом до школи процес формування

творчого мислення дітей у великій мірі починає залежати від педагога, від того як він

організовує навчання, які методи і засоби використовує при цьому, які завдання пропонує

учням і від того, чи сам вчитель є творчою особистістю.

Тут дуже важливо, щоб педагог використовував у свої діяльності такі методи, які б

якомога більше стимулювали розвиток продуктивного мислення дітей.

Треба прагнути до того, щоб навчання було не просто зрозумілим і доступним, але й

цікавим. Працюючи над даною проблемою, нам часто доводилось стикатись із явищем, коли

дітям навчальний матеріал є досить таки зрозумілим, доступним, проте не викликає у них

ніякого інтересу, не активізує творчого мислення, оскільки самі завдання є стандартними,

шаблонними.

На сьогоднішній день вже у початкових класах пріоритети надаються розвивальній

функції навчання, культу самостійності і нестандартності думки, що забезпечує здоровий

інтелектуальний клімат класу [1].

Результативність використання нестандартних завдань значно підвищується за умов їх

організації в певну систему. Поняття „система завдань” охоплює таку їх сукупність, яка

об’єднана загальною дидактичною метою, наскрізною змістовою лінією предмета,

побудованою з урахуванням вікових особливостей учнів [3].

Для розвитку творчого мислення школярів у процесі навчання ми пропонуємо такі типи

нестандартних завдань:

- складання і розв’язування завдань на матеріалі довкілля та народних знань українців;

- розгляд вправ на розвиток уміння висловлювати здогадки, припущення, доводити

справедливість певних тверджень;

- збагачення навчального матеріалу завданнями комбінаторного типу та завданнями з

логічним навантаженням;

- виконання інтегрованих завдань – комплексів;

- використання цікавинок на уроках (завдання для інтелектуального

самовдосконалення, головоломки, завдання – казки, завдання – вірші, ігрові вправи,

тематичні загадки, завдання – веселики тощо).

Використовуючи непідручниковий матеріал, потрібно зважати на такі рекомендації:

- на уроці літературного читання додаткові вправи слід комбінувати з програмовими

(стандартними) так, щоб попереднє завдання готувало учнів до виконання наступного і ця

робота ґрунтувалась на використанні життєвого досвіду дитини;

- особливу увагу необхідно приділити розкриттю сюжету нестандартної вправи,

домагатися, щоб діти усвідомили кінцеву мету завдання;

- до моделювання корисно звертатися тільки тоді, коли без цього учні не можуть

уявити зміст завдання;


310

- не обов’язково, щоб учень розв’язав нестандартне завдання самостійно, важливо

створювати такі ситуації, щоб він подумав над завданням, спробував його розв’язати;

- під час самостійного розв’язування творчих вправ не варто обмежувати дітей у виборі

способів їх розв’язування;

- бажано максимально заохочувати пошуки різних способів розв’язання завдань,

знаходити серед них найраціональніший;

- не слід підказувати хід розв’язування, значно важливіше правильно спрямувати думку

учня, головне – не кінцевий результат, а сам процес розв’язування;

- при розв’язуванні творчих вправ має всебічно реалізуватися принцип

диференційованого підходу.

Видами диференційованої допомоги учням під час виконання творчих (нестандартних)

завдань є:

- додаткова конкретизація творчої вправи;

- наведення аналогічного завдання, виконаного раніше;

- вказівка на зразок способу дії;

- пояснення ходу виконання подібного завдання;

- виконання вчителем певної частини нестандартного завдання;

- доповнення до завдання у вигляді малюнка, схеми;

- попереднє розв’язування найпростіших допоміжних творчих вправ;

- елементи допомоги з теоретичними довідками;

- пам’ятка;

- допомога із застосуванням вибору рішення;

- попередження учнів про типові помилки, неправильні підходи і та ін.

Таким чином, основними шляхами розвитку творчого мислення молодших школярів є:

створення необхідних, сприятливих умов у процесі навчання; дотримання вище названих

рекомендацій щодо використання творчих завдань на уроках літературного читання;

надавання усіх можливих видів диференційованої допомоги учням при виконанні

нестандартних завдань.


1. Баб’як С.Я. Розвиток творчого мислення молодших школярів у процесі навчання

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bibliofond.ru/view.aspx?id=465908

2. Лук’яненко М.С. Розвиток творчого мислення молодших школярів / М.С.Лук’яненко

// Обдарована дитина. – 2002. – №5. – С. 16.

3. Психологічна діагностика інтелекту, мислення креативності дитини / [Упоряд.

С.Максименко, Л.Кондратенко, О.Главник]. – К.: Мікрос-СВС, 2003. – 12 с.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Дубяга С.М.


311

Кулшат Жумабаева, Нургуль Базарова,

Арайлым Кайрат, Татьяна Ларшина

(Курчатов, Казахстан)

ХАЛЫҚ КОМПОЗИТОРЛАРЫНЫҢ МҰРАЛАРЫ АРҚЫЛЫ ОҚУШЫЛАРҒА

ЭСТЕТИКАЛЫҚ ТӘРБИЕ БЕРУДІҢ ТЕОРИЯЛЫҚ НЕГІЗДЕРІ

В данной статье раскрыты основные вопросы теории и эстетического воспитания

школьников через наследия народных композиторов.

Ключевые слова: эстетика, эстетический вкус, эстетическое удовольствие,

эстттетичксий идеал.

«Қазақ халқының музыкалық қатынасы үшінші мыңжылдықтың алғашқы кезеңіне дейін

өзінің сан қырлы көркемдік сипатымен сақталынып, көшпенділердің рухани эстетикалық

талғамдарына сәйкес ұлттық менталитетіміздің сарқылмас бұлағына айналуда. Көне

музыкалық-поэтикалық үлгілер-бабалардың ұмытылмас даналығы, ғасырлардың өшпес үні.

Теңдесі жоқ рухани байлығымыз ауызекі түрде қалыптасып, әр заманда сұрапталып, тек

өзіне тән сұлу да сүйкімді әуенімен, қайталанбас ұлттық ерекшеліктерімен, сан-түрлі

колорит-бояуларымен ХХІ ғасырда да өз жалғасын табуда», ‒ делінген «Мәдени мұра»

бағдарламасына сәйкес құрастырылған үш томдықтың бірінші кітабында [1].

Әр халықтың ұлттық мәдениеті ертеден келе жатқан өзіне тән өнері, әдеп-ғұрпы, салт-

дәстүрлері негізінде жетілетіні белгілі. Олай болса, ғасырлар сынынан еленіп, ұрпақтан-

ұрпаққа жалғасып келе жатқан халықтың дәстүрлі көркем мәдениетінің түрлерін жинақтап

зерделеудің, оның тәлім-тәрбиелік мол тәжірибесі негізінде жастарды тәрбиелеудің

қажеттілігі мол.

Осындай қажеттіліктің бірі – қазақтың халық композиторлары мұралары арқылы оның

дәстүрлі тәрбиелік мүмкіндіктерін оқушыларға эстетикалық мәдениетін қалыптастыруда

тиімді пайдалану болып табылады. Бұл мәселенің нәтижелі жүзеге асыыдуы оны жүргізуші

мұғалімнен сапалы білім және оны оқушыларға эстетикалық тәрбие беру үдерісінде

пайдалана білу іскерілігі мен дағдыларн талап етеді.

Сондықтанда, халықымыздың бай тарихын, мәдени құбылыстарының сан қилы

ерекшеліктерін білмей, бүгінгі тәрбие жүйесін қалыптастыру мүмкін емес. Бүгінгі білім

жүйесіндегі өнердің басты мақсаты – ол адам баласының барлық іс-әрекетіндегі сергек

сезімталдықты, әдемілік пен әсемдікті, мәдениетті тәрбиелеу, қалыптастыру.

Педагогикадан қазақша түсіндірме терминологиялық сөздікте «эстетика» (aisthetikos –

сезгіштік, сезімдік) – өнердің және көркем шығарманың даму заңдарын, идеялық мазмұны

мен көркемдік пішіндерін, әлеуметтік ролін зерттейтін ілім; сондай-ақ өнерге көзқарас

жүйесі; адам мен әлемнің арасындағы құндылықтың қарым-қатынастың ерекше көрінуі

ретінде эстетикалық, салалық зерттейтін фәлсефалық ғылым және адамдардың көркем іс-

әрекеті [2].

Эстетикалық талғам – адамның өмір мен өнердің барлық саласындағы эстетикалық

құндылықтарды анықтау қабілеті, ең алдымен сұлулықты жамандықтан ажырату.

Эстетикалық талғам адамдардың туымысынан пайда болатын емес, эстетикалық тәрбиемен

қалыптасатын қабілет.

Эстетикалық ләззат – табиғат, қоғам өмірі мен өнер сұлулығын қабылдау нәтижесінде

немесе іс-әрекет үсітнде адамның рухани дүниесінің тебіреніп, жан рахатына батуы.

Эстетикалық рахат алу үшін әрбір адам сұлулықты ажырата білуі шарт, оларды көруге,

естуге құштар болып, оны өз қолынан жасауға тырысуға қажет. Мұңдай қабілет еңбек пен

қоғамдық қайраткерлікке, әдемілікке талпыну салдарынан қалыптасады. Эстетикалық ләззат


312

алу өмірлік жағдайға сәйкес іске асады, адамның жан-жақты үйлесімді дамуына байланысты.

Арнайы эстетикалық ләззат тудыратын құбылысқа өнер жатады.

Эстетикалық мұрат (идеал) – эстетикалық кемелдіктің (өмірдегі, өнердегі) биік деңгейі

туралы және оған жету жолы туралы нақты сенімді түсінік. Эстетикалық мұратты жүзеге

асыру үшін алдын-ала қажет нәрсе – өмірдің барлық саласында қоғамдағы адамның ерікті

болуы. Адамның айнала дүниеге эмоциялық нақты сезімдік қатынасымен тығыз байланысты

болғандықтан, эстетикалық мұрат сенім формасына бөлінеді.

Эстетикалық сезім – объективті шындықты бейнелегенде оның сұдудығын, әдемілігін,

сәндігін қабылдаудан туатын көңіл күйі. Эстетикалық сезім табиғаттың көрінісін, күнделікті

өмірдегі оқиғалары, өнердің алуан салаларын адам өзі бейнелегенде пайда болады.

Эстетикалық сезімі жетілген адам еңбектің алуан саласындағы нәзіктік пен әдемілікті,

айналадағы табиғат сұлулығын қабылдап сүйсінеді, оны қабылдаудан ләззат алады.

Қазақ зиялыларының бірі М.Жұмабаев өзінің «Педагогика» еңбегінде «Әр адамның

сұлулық сезімдері әр түрлі нәрседен оянымпаз болады. Біреудікі – музыкадан, біреудікі –

сұлу суреттен, ал біреудікі – поэзиядан. Искусствоның бір түрінен ләззат алмайтыын,

біреуіне құмар болмайтын адам болмайды, ал тәрбиенің міндеті – балада искусствоның

қандай түріне ынта бар екенін тауып, сол ынтасын, қызығушылығын, сол түр туғызатын

сезімдерін оятып, өркендету» деп эстетикалық тәрбиенің бала дамуындағы маңызындағы

ерекше тоқталған [4].

Сонымен қатар эстетикалық-рухани тәрбиенің ішінде өнерге үлкен зейін аударып, оны

қоғам дамуымен тығыз байланыста қарастырады. Баланың сана-сезімінің қалыптасуындағы

негізгі құралдардың бірі - өнер. Ән мен күй, өлең мен музыка – қазақ халқының өмірі мен

тұрмсында ерте замаңнан келе жатқан берік орын алып, олардың сеніміне де айнымас

серігіне айналған дүниелер. Өнердің мақсаты – адамдардың көңіл-күйіне әсер етіп, оларға

рухани қорек беру, эстетикалық ғажайып рахат шәрбатынан сусындатып, жағымды,

этикалық қасиеттердің қалыптасуына жағдай жасау.

Қазақ халқы өнердің қай түрі болсын жоғары бағалап, оларды қадірлей білуге балаларды

жастайынан баулып, қызықтырып отырғанын тарих бүгінгі ұрпаққа жеткізіп отыр. Осының

дәлелі іспеттес сол өнерге байланысты көптеген мақал-мәтелдер де баршылық: «Өнер ердің

қанаты», «Өнер көзі халықта», «Өнер табу – өнерге шабу», «Өнер білген өлмейді», Өнерлі

жігіт өрде озар, Өнерсіз жігіт жер соғар», «Өнер көпке де жеткізеді, көкке де жеткізеді» т.б.

Фольклордың, ұлттық өнеріміздің, мәдениетініміз бен дәстүріміздің алдыңғы қатарлы

тамаша үлгілерін сан ғасырлық тарихы бар бабаларымыздың бізге мұра етіп қалдырған

рухани мол дүниелерін, тіліміздің зор байлығын оқушыларымыздың жан дүниесіне сіңіру,

сол арқылы әсемдік руханиятқа, өркениеттің өріне шығып, одан нәр алу – бүгінгі күн

талаптарының ең маңыздысының бірі.

Қазақстанның ХХІ ғасырдағы басты даму жолын белгілеп берген Елбасының

«Қазақстан-2050» стратегиялық жоспарында халықтың рухани жанаруына маңыз берілген.

Сондықтан жан-жақты жетілген, жан-дүниесі бай, белгілі дәрежеде ғылыми білім жүйесін

игерген және ооны бағалай, талдай алатын, өзге халықтардың тарихын, мәдениетін, тілін

меңгерген, өздігінен денсаулығын нығайтуға, адамгершілік қасиеттерін, эстетикалық

талғамын дамытуға ынтызар, өмірдің әрқилы кезеңдерінде дербес еңбек етуге даяр ұрпақты

тәрбиелеу – ең басты өзекті мәселе. Ол біріншіден, білім мазмұны арқылы іске асса,

екіншіден, тәлім-тәрбие арқылы бойға сіңеді.

Адамзат дамуының философиялық, эстетикалық заңдылықтарына сүйенсек, жеке

тұлғаныың рухани дамуына көркемөнер мен мәдениеттің ықпалы туралы мағлұматтар сонау

ерте заманнан бастау алады.

Қазақ даласындағы ұлы ғұламалар (Әл-Фараби, ИБн-Сина, т.б.) музыка өнерінің

теориялық және тәжірибелік негізлерін дамытуда мыңызы зор еңбектер қалдырды.


313

Жас ұрпақты тәрбиелеуде оның бойындағы туа біткен табиғи мүмкіндіктерін дамыту,

бағалау, сенім, үлгі көрсету, талап ету арқылы жауапкершілігін жетілдіру рухани эстетикасы

жоғары жас өспірім бейнесін қалыптастыруға негіз болмақ. Ал тәрбие мәселесі қай заманда

да талай ойшыл, ғұлама, ғалым педагогтарды толғандырып келгені ақиқат.

ХІХ ғасырдың басында қоғам дамуымен сабақтастықта дамыта келе жатқан рухани-

эстетикалық тәрюие идеялары Д.Батабайұлы (1802-1874), М.Өтемісұлы (1813-1846),

Ш.Қанайұлы (1818-1881), А.Аронұлы (1822-1895), А.Мұхамедиярұлы (1831-1895),

М.Сұлтанқожаұлы (1835-1898) өлең, жырлары мен өнегелі өсиеттерінде көрініс тапқан.

Қазақтың ағартушы-демократтары Ш.Уалиханов, Ы.Алтынсарин, А.Құнанбаев және т.б.

халқымсыздың рухани дамуына өлшеусіз үлес қоса огтырып, рухани-эстетикалық тәрбиенің

маңызына ерекше мән берген.

Жасөспірімдердің эстетикалық тәрбие беруде халық мұрасының тәрбиелік күшін ұлы

Абай да жоғары бағалаған. Жасөспірімдерге сұлулық, әдемілікке деген көзқарасын, рухани

сезімін тәрбиелеп калыптастыруда Абай өлеңдерінің орны ерекше. Жыл мезгілдеріне

арналған олеңдері туған жердің сұлу табиғатын, адамдардың көңіл-күй сезімдерін

жырлауымен дараланады. Балалардың туған жер табиғатын, адамдардың көңіл-күй

сезімдерін жырлауымен дараланады, балалардың туған жер таюиғатын, тауы мен тасын

эстетикалық тұрғыда қабылдай білуге тәрбиелейді.

Ойшыл ақын С.Торайғыров «...халықтың әні кетсе, әдебиеті жесір қалады, сәні кетеді,

сәні кетсе жаны кетеді» [3, 210 б.] деп тегіннен тегін айтпаған. Ақынның көтерген тәрбиелік

мәселесінің бірі – рухани даму, рухани тәрбиенің өзегі – ана тілін құрметтеу, тілге деген

сүйіспеншілік. Ұлттық тіл арқылы жастарымыздың сана-сезімі, ой-өрісі кеңейіп, әдет-

ғұрпын қастерлеуге деген ой түйді ол.

Міне, саналуан музыка тыңдалды, орындалды. Оның саналуандығы тек әртүрлі

композитордыкі болғандықтан ғана емес: ең алдымен адам сезімінің сан қырын жеткізе

білуінде, өйткені мұнда өмірдің әртүрлі жақтары көрініс тапты. Сондықтан жа музыка әр

адамға әртүрлі әсер етеді.

Ақан серінің «Құлагерін», халық күйі «Ақсақ құланды» қандай сезіммен тыңдағандарын,

халық әні «Шұбар ағаш, ой жайлауды», Исаның «Желдірмесін» қалай қабылдағандарын еске

түсіруге болады. Ал бір-біріне ұқсамайтын Абайдың «Өзгеге көңілім тоярсың» мен

Б.Байқадамовтың «Домбырасы» ше? Осылай, оқушылардың музыкалық ой-өрісі, сана-сезімі

«Өмір тек қана музыканы туғызып қоймайды, оның әсер ету құдіретін сезінеді! – деген

қағидамен толықтырылады.

Халық композиторлары әрқашан өз шығармалары арқылы халыққа, олардың өміріне

игілікті әсер етуге тырысты. Нақты мысалға жүгінетін болсақ:

Құрманғазы мен Біржан өзінің шығармалары арқылы адамды батылдыққа, өмірдегі

кездесетін түрлі қиындықты және білуге, бостандық үшін қайыспай қарсы тұруға шақырды.

Қорқыт болса, күйлерінің адамзатқа «сүйеніш және жұбаныш» болуын армандады,

адамдарды ажалмен күресіп, ұзақ та, бақытты өмір сүруге талаптануға жетеледі. Абай өз

әндерімен қазақ халқының жарқын болашағы үшін күресті. Халықтық дәстүрді, адал еңбекті

жырлауда, ізгілік пен жауыздықты философиялық тұрғыдан баяндауда оның музыкасы шын

мәнінде революциялық болды.

Халық әндері болса әдемілікті сүюге, «жақсыдан үйренуге, жаманнан жиренуге», ізетті

болуға тәрбиелейді.

Бұдан мынадай қорытындыға келуге болады: музыка, өнерді басқа түрлері сияқты, өмір

шындығын дәл бейнелеп көрсетіп қана қоймай, оны нұрландыра, көркейте, байыта түседі,

адамдарға рухани нәр береді, яғни бізздің еркімізден тыс, өздеріміз байқамай қалатын

сәттерден де ол әрқайсымыздың жан-дүниелерімізді, ойларымызды, сана-сезімдерімізді

нұрландыра, көркейте, байыта түседі, эстетикалық мәдениетімізді қалыптастырады.


314

ПАЙДАЛАНЫЛҒАН ӘДЕБИЕТТЕР ТІЗІМІ

1. «Мәдени мұра» Қазақ өнерінің тарихы. (Ежелгі дәуір, І – том). ‒ Алматы: «Өнер»,

2007. – 350 б.

2. Педагогика. Қазақша түсіндірме терминологиялық сөздік // Ғыл. Жетекшілік жасаған

және жалпы ред. Басқарған проф. Беркімбаева Ш.К., проф. Құсайынов А.Қ. – Алматы, 2007.

– 248 б.

3. Ұзақбаева С.А. Өміршең өнер өрісі. ‒ Алматы, 1982.

4. Дистервег А., Джуринский А.Н. Педагогика: история педагогических мыслей. ‒ М.,

2000. – 350 с.

УДК 37

Михайло Журавель

(Вовчанськ, Україна)

ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ

НА ЗАНЯТТЯХ З ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ

У статті розглянуто застосування інноваційних освітніх технологій на заняттях з

внутрішньої медицини, що забезпечує результативність навчально-пізнавальної діяльності

студентів та підготовки кваліфікованих фахівців для системи охорони здоров’я.

Ключові слова: інноваційна освіта, компетенції, проблемне навчання, інтерактивні

методи навчання.

The article describes the application of innovative educational technologies in the lessons of

internal medicine, which provides the effectiveness of educational and cognitive activities of

students and the training of qualified specialists for the health care system.

Key words: innovative education, competencies, problem learning, interactive teaching

methods.

Якість освіти в умовах реформування вищої школи стає ключовою категорією

української освітньої політики. Саме інтерактивні методи навчання є ефективним засобом

формування загальних компетенцій, які охоплюють інструментальні (когнітивні,

технологічні, комп'ютерні, лінгвістичні, комунікативні), між особистісні (здатність до

самокритики, співпраці, вираження почуттів, соціальні та етичні зобов'язання), системні

компетенції (здатність адаптуватися до нових ситуацій, здатність генерування нових ідей,

дослідницькі здібності).

Інноваційна освіта – це освіта, яка здатна до саморозвитку і яка створює умови для

повноцінного розвитку всіх своїх учасників. Це освіта що розвиває і розвивається. Сучасні

методи навчання – активні методи формування компетенцій, засновані на взаємодії студентів

та залучення їх у навчальний процес, а не тільки пасивне сприйняття матеріалу

Інновація сьогодні є домінуючим фактором розвитку вищої школи. Це обумовлено тим,

що здатність до сприйняття інновацій і вибір інноваційного розвитку дозволяє виживати і

розвиватися закладу в умовах наростаючої динаміки соціальних змін. Сучасна система

підготовки медичного працівника повинна формувати у нього потреби в самостійному

безперервному оволодінні професійними знаннями, вмінням та навичками протягом усього

його життя.

Інтерактивні технології навчання дозволяють підвищити ефективність рівня підготовки

студентів-медиків до реалій життя, створюють умови для формування майбутніх

конкурентоспроможних фахівців, набуття ними сучасних знань, навичок і умінь відповідно

до державних стандартів з використанням теоретичних закономірностей на практиці. За


315

визначенням О.Пометун та Л.Пироженко: «Сутність інтерактивного навчання полягає в тому,

що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це

співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)...». Традиційні

методи навчання вже не відповідають вимогам сучасної освіти, оскільки не забезпечують

достатньої стійкості й інваріантності отриманої інформації, оцінки її якості.

Технологія навчання ‒ це системний метод організації навчального процесу, спрямований

на оптимальну побудову та реалізацію навчально-виховної діяльності, який забезпечує

інтенсифікацію навчання. Під інтенсифікацією навчання потрібно розуміти досягнення мети

навчання з мінімальною витратою сил студентів і викладачів з одночасним врахуванням

таких показників, як висока якість навчання й економія часу. Сутність сучасної освітньої

технології полягає у визначенні найбільш раціональних способів досягнення навчальної

мети.

Основоположником «методу проблем», виникнення якого пов'язують з ідеями

гуманістичного напряму у філософії і освіті, є американський філософ і педагог Джон Дьюі

(1859-1952), який пропонував будувати навчання на активній основі, через доцільну

діяльність студента. У 70-80 pp. XX ст. концепцію проблемного навчання розвивали

А. М. Алексюк, І. Я. Лернер, М. М. Скаткін, А. М. Матюшкін, В. Оконь та інші. Термін

«проблема» ‒ грецького походження й означає «задача, ускладнення». Під цим поняттям

розуміємо «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв'язання, вивчення,

дослідження». Суттєвою ознакою проблеми є те, що вона поєднує елементи знання та

незнання, сприяє виникненню певних зв'язків між ними, надає поштовх до логічного

мислення. Особлива цінність інтерактивного навчання в тому, що студенти навчаються

ефективній роботі в колективі. Виділяють метод кооперативних і конкурентних груп.

Основні ідеї роботи в групі ‒ спільність мети і задач, індивідуальна відповідальність та

однакові можливості успіху. Саме співробітництво, а не змагання лежить в основі навчання в

групі. Індивідуальна відповідальність означає, що успіх усієї групи залежить від внеску

кожного її учасника, а це передбачає взаємодопомогу членів команди.

Основними принципами роботи в групі є: спільне завдання, спільне заохочення, спільна

оцінка та розподіл ролей.

Існує декілька способів для утворення груп:

• склад груп визначає викладач;

• студенти самостійно об'єднуються в групи;

• група (або викладач) за певними критеріями обирає лідерів майбутніх груп, які потім

набирають собі в групи інших студентів.

Основними принципами роботи в конкурентних групах є: спільне завдання, дух змагання,

індивідуальне оцінювання.

Слід зазначити, що недостатньо сформувати групи і дати їм відповідне завдання.

Проблема полягає в тому, щоб студент сам захотів отримати знання. Тому мотивація

самостійної навчальної діяльності студентів не менш важлива, ніж спосіб організації, умови і

методика роботи над завданням.

Практична реалізація групового методу веде до зміни позиції викладача. З носія готових

знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності студентів. Змінюється і

психологічний клімат в аудиторії, оскільки викладачу доводиться переорієнтувати свою

навчально-виховну роботу і роботу студентів на різноманітні види самостійної діяльності

дослідницького, пошукового, творчого характеру.

Робота за методом конкурентних груп становить частину стандартного навчального

предмету або кількох предметів та орієнтована на аналітичне засвоєння навчальної теми або

навчального розділу з умінням застосування набутих знань на практиці з метою вирішенням

проблеми більш швидко і якісно. Використання в організації навчально-пізнавальної

діяльності студентів методу конкурентних груп та методики навчання в співробітництві

активізує самостійну дослідницьку поведінку студентів.


316

‒ Метод малих конкурентних груп ‒ це короткотерміновий міждисциплінарний

практично-орієнтований метод з безпосередньою координацією.

‒ Метод конкурентних груп найбільш ефективний, якщо зміст навчального матеріалу

має проблемний характер і потребує обмірковування, осмислення, комплексного аналізу та

висновків.

‒ Метод конкурентних груп найбільш ефективний в малих конкурентних групах по 2, 3

або 4 особи.

‒ Метод конкурентних груп найбільш ефективний при вирішенні трудомістких

прикладних завдань і ситуаційних задач в стислі строки.

‒ Метод конкурентних груп носить дух змагання, оскільки характер контактів між

групами ‒ конкуруючий, тоді як серед студентів одної групи ‒ кооперативний.

‒ Метод конкурентних груп забезпечує внутрішню мотивацію навчання і розвиває

навички лідера.

Найсуттєвішим при роботі в малих групах є розподіл ролей: «спікер» - керівник групи

(слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача,

заохочує групу до роботи), «секретар» (веде записи результатів роботи, допомагає при

підведенні підсумків та їх виголошенні), «посередник» (стежить за часом, заохочує групу до

роботи), «доповідач» (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи).

Спікер призначається викладачем, учасники групи -викладачем або спікером.

Конкурентні групи мають спільне завдання (по черзі обстежують тих самих хворих

різного віку). Мета ‒ знайти найбільш швидко правильне рішення проблеми -поставити

основний діагноз і призначити лікування з урахуванням конкретної клінічної ситуації.

Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно,

а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію, приймають участь в

оцінюванні.

Типи (принципи) групової роботи.

Робота в парах. Студенти працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає

обміну думками і дозволяє швидко виконати завдання, яке в звичайних умовах є часомістким

або неможливим (зібрати анамнез, обстежити хворого, зібрати результат додаткових методів

обстеження і проаналізувати дані, постановка діагнозу і призначення лікування з

урахуванням особливостей пацієнта). Після цього один з партнерів доповідає перед усіма

групами про результати.

2+2=4. Дві пари окремо працюють над хворим протягом певного часу (10-15 хвилин),

обов'язково доходять до спільного рішення, потім об'єднуються і діляться набутим.

Найкраще в групі проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки,

виділення несхожих думок. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна перейти

до загально-групового обговорення (дискусії). Таким чином, використання активних

технологій і методів навчання в підготовці фахівців медичних ВНЗ дозволяє успішно

розвивати професійні і загальнокультурні компетенції, стимулювати і активізувати

пізнавальну активність студентів, домагатися високого ступеня самостійності.

Бажання вдосконалити підготовку молодших медичних спеціалістів та внутрішня

потреба націлили викладача на застосування інноваційних технологій в процесі навчання та

застосування при вивченні дисципліни «Внутрішня медицина».

Циклова комісія професійної і практичної обстановки працює над впровадженням

інноваційних технологій, які підвищують якість, ефективність навчання студентів, що прямо

залежить від умілого підбору і використання викладачем різноманітних, найбільш

адекватних тематиці і ситуації методів навчання.

Впровадження інноваційних технологій викладачем під час проведення занять дозволяє

найкраще засвоїти попередньо здобуті знання та шляхом опрацювання (вирішення)

проблемних задач під час роботи в групах здобути необхідні (для подальшої професійної

діяльності) навички та вміння з: аналізу проблемної ситуації, діагностики необхідних дій,


317

вибору методів вирішення ситуацій, аналітичного, альтернативного мислення, належної

аргументації своїх рішень та комунікативних здібностей.

У своїй роботі викладач забезпечує засвоєння нових знань, формування вмінь, навичок,

емоційно-ціннісних орієнтацій та ставлень, а також узагальнення, систематизації знань,

організації рефлексії пізнавальної діяльності, шляхом:

‒ створення комфортних умов, де студент відчуває власну успішність;

‒ створення умов для навчальної взаємодії студентів;

‒ поглиблення засвоєння матеріалу шляхом обговорення в групі;

‒ отримання студентами колективного інтелектуального продукту;

‒ отримання відповідного досвіду пізнавальної діяльності (відпрацюванням навичок);

‒ отримання досвіду захисту власних переконань та досвіду сприймання переконань

інших;

‒ розвинення у студентів здібності осмислювати проблемні ситуації й знаходити

правильні рішення, альтернативного мислення;

‒ здобуття студентами здібності знаходити, оцінювати й використовувати інформацію;

‒ розвинення у студентів комунікативних здібностей;

‒ посилення фахової мотивації навчання;

‒ сприяння соціальної адаптації студентів;

‒ сприяння підвищення самооцінки студентів.

Викладання дисципліни «Внутрішньої медицина» неможливе без застосування наочності

в силу гнучкості змісту поняття «інформація»: одну й ту ж інформацію можна представити у

вигляді безлічі фотографій, графіків, схем. Наприклад, блок-схеми (вони наочно

демонструють структуру невеликого алгоритму і процес його виконання), таблиці.

На практичних заняттях викладач використовує інноваційні технології: метод

ситуаційного аналізу, що включає аналіз конкретних ситуацій(ситуаційні задачі, ситуаційні

вправи), метод ситуаційного навчання – метод кейсів, метод програвання ролей, ділові ігри,

які дозволяють студентам виступити в різних професійних ролях та створити на занятті

проблемну ситуацію. Викладач застосовує метод практичних дій – самостійне спілкування

студентів з хворими: проведення розпиту, загального огляду, пальпації, перкусії,

аускультації з аналізом одержаних даних і формулюванням діагностичних припущень. Крім

того, студентам надається можливість аналізувати результати лабораторного та

інструментального досліджень конкретного хворого для визначення клінічного діагнозу.

Отже, суть практичних дій у тому, що шляхом їх виконання студент отримує інформацію,

яку аналізує, робить висновок і приходить до тих знань, які необхідно засвоїти. Особливість

методу в тому, що діяльність з одержання знань накладається в часі на діяльність з їх

застосування, що дає винятково важливий педагогічний ефект.

Аналіз проведених занять засвідчує, що використання інноваційних технологій дає

можливість збільшити відсоток засвоєння матеріалу, більш якісній підготовці студентів-

медиків для подальшої праці в практичній охороні здоров’я.

Узагальнення власних напрацювань і досвіду інших дає змогу виділити сукупність

педагогічних вимог до роботи зі студентами, реалізуючи особистісний підхід у навчанні.

Викладачу необхідно:

– знання – педагогіки, психології, логіки, принципів, форм і методів навчання і

виховання, змісту предмета та індивідуальних особливостей студента;

– уміння – спілкуватися, доступно викладати навчальний матеріал, вести полеміку,

керувати дискусією, використовувати наочні посібники і ТНЗ, зацікавлювати і підтримувати

увагу, аналізувати та оцінювати знання студентів, володіти комп'ютером;

– навички – усного мовлення, розподілу власної уваги, орієнтування у часі; – особисті

якості – науковий світогляд, висока моральність, широкий кругозір та ерудиція, духовна

культура, оптимізм, емоційна стійкість, витримка, наполегливість, співчуття, терплячість та

доброзичливість;


318

– педагогічна техніка – комплекс умінь, що дають змогу досягнути оптимальних

результатів у навчанні і вихованні студентів (міміка, жести, техніка мовлення, техніка

педагогічного спілкування, вміння контролювати власні емоції, настрій);

– педагогічний такт – уміння встановлювати доцільний тон і обирати стиль спілкування

зі студентами.

Використання інноваційних технологій навчання на заняттях орієнтоване на потребу

суспільства з інноваційною економікою. Сьогодні ці потреби відображають концепцію знань

як найважливішого продуктивного ресурсу. При цьому особливе значення надається

«знаючому медику», задачею якого є не тільки застосування, але й участь в створенні нових

знань, що сприяє підвищенню ефективності його діяльності. Студент повинен бути готовий

не тільки до своєї майбутньої професійної діяльності, але і до життя в сучасному суспільстві

з його високою конкуренцією, боротьбою за робочі місця, за професійний успіх.


1. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. ‒ К. : Либідь, 1997.

‒ 376 с.

2. Добровська Л.М. Інформаційні технології як засіб формування лікарського мислення

на етапі доклінічної підготовки студентів-медиків / Л.М. Добровська // Педагогіка і

психологія професійної освіти. ‒ 1998. ‒ №2. ‒ С. 93-97.

3. Калашнікова С. Механізми забезпечення інноваційного організаційного розвитку

сучасного університету / С. Калашнікова // Вища школа. ‒ 2009. ‒ №11. ‒ С. 17˗22.

4. Клімова Г. П. Інноваційний розвиток вищої освіти України: методологічний аспект

аналізу // Актуальні питання інноваційного розвитку. ‒ 2012. ‒ №3. ‒ С. 90-103.

5. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. ‒

К.А.С.К., 2004. ‒ 192 с.

УДК 372.853

Клавдія Зикова, Тетяна Яценко

(Бердянськ, Україна)

НАВЧАННЯ ФІЗИКИ У 8 КЛАСІ В УМОВАХ ІНКЛЮЗІЇ

Стаття присвячена питанню корекційної освіти при навчанні фізики. Обґрунтовано

необхідність розробки методики навчання фізики в умовах інклюзії, а саме учнів з

затримкою психічного розвитку.

Ключові слова: навчання фізики, інклюзивна освіта, кількість теплоти, фізичні явища,

затримка психічного розвитку.

The article is devoted to the issue of correctional education in the study of physics. The

necessity of developing a methodology for teaching physics in the conditions of inclusion, namely,

with the delay of mental development, is substantiated.

Keywords: physics education, inclusive education, amount of heat, physical phenomena, mental

retardation.

Постановка проблеми. Щороку в Україні набирає обертів інклюзивне навчання. Така

тенденція спостерігається тому, що дітей з потребами корекційного навчання стає все

більше. Але конкретних методичних рекомендацій вчителям природничо-математичного чи

суспільно-гуманітарного циклів не надано.

Аналіз досліджень і публікацій. Багато вітчизняних та закордонних вчених приділяють

увагу сучасній системі інклюзивного навчання. Дослідженню проблеми залучення дітей з


319

особливими освітніми потребами до навчання в загальноосвітніх закладах присвячені праці

В. Авілова, Віт. Бондара, І.Демченко, О. Євтухової, В. Зарецького, І. Іванової, Н. Козлова,

А. Колупаєвої, І. Купрієвої, В. Ляшенко, О. Мартинчук, Ю.Найди, В. Синьова,

О. Столяренко, Н. Судакової, О. Таранченко, Є. Чайковського та ін. Так, на думку учасників

конференції «Ідеї гуманної педагогіки та сучасна система інклюзивного навчання», що

проходила у місті Кіровограді 29-30 вересня 2015 року, законодавчі акти України з питань

освіти, які закріплюють державні гарантії щодо надання освітніх послуг дітям з особливими

потребами, значною мірою не містять механізмів їх реалізації. Розвиток інклюзивної освіти

потребує подальшого удосконалення нормативних засад, приведення системи освітньої

діяльності у відповідність до потреб дитини, сім’ї та необхідної підготовки педагогічних

кадрів [1]. Велику увагу приділяє К. Польгун дослідженню організації інклюзивного

навчання фізико-математичних дисциплін студентів з обмеженими фізичними

можливостями у вищих технічних навчальних закладах [3].

Мета статті – розглянути особливості навчання фізики у 8 класі загальноосвітнього

навчального закладу учнями з затримкою психічного розвитку.

Виклад основного матеріалу. Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це уповільнення

темпу розвитку психіки дитини, що виражається у недостатності загального запасу знань,

незрілості мислення, швидкій перевтомі під час інтелектуальної діяльності. Виділяють такі

варіанти ЗПР: конституційного походження, соматогенного походження, психогенного

походження, церебрально-органічного ґенезиса [2]. Автори розглядали варіант затримки

психічного розвитку психогенного походження.

ЗПР психогенного характеру пов'язана з несприятливими умовами життя і виховання

дитини. Чим більше у молодшому віці дитина піддається травмуючому впливу (особливо до

6 років), тим довше триває реабілітація (відновлення), тим більше виражена затримка

психічного розвитку. У таких дітей спостерігається порушення внутрішнього емоційного

стану, яке веде до затримки їх пізнавальної діяльності при відсутності органічного

порушення центральної нервової системи.

При вивченні фізики необхідно зосередити увагу на сильних сторонах учня та спиратися

на них у процесі навчання. Якщо він краще розуміє якісні фізичні моделі явищ та процесів,

що відбуваються в природі та побуті, то доречним буде пояснювати новий матеріал

ґрунтуючись на якісному рівні фізичних понять, тобто не беручи до уваги математичні

співвідношення. Водночас доведеться поступово заповнювати прогалини у знаннях, вміннях

і навичках учня.

Подавати зміст навчального матеріалу найкраще невеликими частинами,

використовуючи мультисенсорний підхід. Для цього підійдуть навчальні відеоролики та

кінофільми про будову всесвіту, а також прості фізичні досліди, які зможе повторити сам

учень. Якомога більше необхідно повторювати та закріплювати вивчене.

Одним з важливих чинників є стимулювання навчання. По можливості необхідно

заохочувати учня, підтримувати позитивну мотивацію навчання, навіть, якщо треба,

сповільнити темп навчання, враховуючи зниження психічної витривалості і розумової

працездатності учня. Пояснення нового матеріалу можна поєднати з самостійною роботою

учня з підручником по вже вивченій темі. Так в учня буде можливість не забувати вже ті

фізичні закони та явища, що вивчалися на минулих заняттях. Доречним було б розробити

постійний письмовий тезовий план або алгоритм дій на кожному уроці.

Під час вивчення нового матеріалу можна розчленувати завдання на окремі невеликі

частини. Так при вивченні коефіцієнта корисної дії нагрівника у 8 класі спочатку необхідно

повторити означення кількості теплоти та зміну агрегатного стану речовини, а саме процеси

плавлення, кристалізації, випаровування, конденсації. Після повторення можна переходити

до пояснення фізичної сутності коефіцієнту корисної дії та дати математичний запис цієї

величини. Наступний крок – розв’язання задачі, хоча це можливо буде навіть домашнім


320

завданням, якщо учень не встиг зробити попередні кроки. Усні інструкції необхідно давати

по одній, доки учень не навчиться утримувати у пам'яті одразу кілька.

Доречним є використання моделей. Так, при вивченні чотиритактного двигуна

внутрішнього згорання можна дати учню модель цього пристрою, щоб він сам міг

спостерігати та співставляти кожен з тактів з роботою двигуна.

У програмі з предмету «Фізика та хімії в побуті» для 7-9 класів спеціальних

загальноосвітніх навчальних закладів для розумово відсталих дітей зазначається

необхідність проводити екскурсії на промислові підприємства, в навчально-виробничі

майстерні, на природу. Тому доречним є влаштування екскурсії до ближніх промислових

підприємств для учнів інклюзивної освіти.

Висновки. Практика набутих учнем знань в умовах інклюзивної освіти може

проявлятися у розв’язуванні задач, поясненні простих побутових явищ, виконанні окремих

частин лабораторних робіт.

При вивченні нового матеріалу треба намагатися надавати учням з обмеженими

можливостями достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових

умінь і навичок, але надто тривале виконання однієї вправи може стомити його. Спільно з

учнем, що потребує корекційного навчання, покроково необхідно аналізувати виконання

задачі. Спочатку розібратись в фізичній сутності, а після цього переходити до запису

вихідних даних, аналізу фізичної проблеми та пошуку математичної моделі розв’язання.

Підбір завдань та фізичних задач необхідно здійснювати з урахуванням можливостей учнів

та виключати відчуття стійких невдач.


1. Ідеї гуманної педагогіки та сучасна система інклюзивного навчання: зб. матер.

Всеукр. науково-метод. конференції, присвяченої 97-річчю від дня народження

В.Сухомлинського, 29-30.09.2015 / уклад. О.Е.Жосан. – Кіровоград: Ексклюзив-систем, 2015.

– 468 с.

2. Колупаєва А.А. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання:

[наук.-метод. посіб.] / А.А. Колупаєва, Л.О. Савчук. – К. : Наук. світ, 2010. – 196 с.

3. Польгун К. В. Про дидактичні умови організації інклюзивного навчання фізико-

математичних дисциплін студентів з обмеженими фізичними можливостями / К. В. Польгун

// Актуальні питання освіти і науки : ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків,

10-11 листопада 2015 р.) : матер. конф. – Харків, 2015. – С. 175-177.

Олена Зубкова


ДИЗАЙН-МИСЛЕННЯ В ОСВІТІ

Після прослуховування онлайн-курсу «Дизайн-мислення», автором якого є професор

економіки Джин Лідтка, що викладає у Школі бізнесу Дардена (Вірґінія, США), я вирішила

написати статтю, в якій буду спиратися на класичний алгоритм Стенфордської школи

дизайну.

Ключові слова: дизайн-мислення, емпатія, фокусування, генерація ідей,

прототипування, тестування.

Having listened to the online course “Design Thinking”, authored by Professor of Economics

Jean Lidtka, who teaches at the Darden Business School in Virginia, USA,I decided to write an

article using the classical algorithm of the Stanford School of Design.

Key words: design thinking, empathy, focusing, generation of ideas, prototyping, testing.


321

Як відомо, мислення ‒ основа комунікації та діяльності. Ефективність останньої

визначає спосіб мислення. Дизайн-мислення – це методика для створення інновацій, яку

активно використовують у роботі такі компанії, як Google, Apple, Samsung. Її суть полягає у

пришвидшенні комунікації в команді, структуруванні процесів генерації та успішної

реалізації ідей. Методика складається з певних етапів. Застосовані у правильній

послідовності, вони призводять до бажаного результату.

Нехай вас не бентежить слово «дизайн» у понятті «дизайн-мислення». Зазвичай ми

послуговуємося цим словом, коли говоримо про естетичну сторону будь-якого об'єкта:

предмет меблів, інтер'єр приміщень, архітектура будівель, веб-сторінка, обкладинка журналу

або підручника тощо.

У нашому випадку слово «дизайн» використовується у прямому значенні: «проектувати,

створювати, конструювати» (власне, так воно і перекладається з англійської), а слово

«мислення» розуміють як особливий процес пізнавальної діяльності людини, спрямованої на

глибоке усвідомлення потреб користувачів (матеріального об'єкта чи послуги).

Дизайн-мислення здебільшого передбачає не аналітичний, а творчий спосіб вирішення

завдань. Головне в цій методології ‒ забезпечення досвіду користувача від взаємодії з

продуктом або сервісом (зручність, гнучкість, швидкість, тактильні та візуальні відчуття).

При цьому звичні для нас фізичні параметри (форма, колір, фактура, технічні

характеристики, бренд) є вторинними, хоча й забезпечують позитивний досвід.

Принагідно зауважимо: дизайн-мислення набуває щораз більшої популярності в бізнесі,

некомерційному і державному секторі, в тому числі і в освіті, виступаючи ефективним

інструментом, який дозволяє працювати в ситуації швидкозмінних зовнішніх умов.

Сучасна освіта перейшла від процесу трансляції знань до формування необхідних

навичок і компетенцій, затребуваних суспільством. Тому формування вмінь роботи в

команді, розвитку емоційного інтелекту, а також критичного і творчого мислення є

нагальною потребою сьогодення.

Використання дизайн-мислення в проектній та дослідній діяльності сприяє розвитку

багатьох навичок, виступає результатом розвивального досвіду в процесі вирішення

проблемного завдання.

Дизайн-мислителі не створюють готовий продукт або сервіс ‒ вони генерують рішення,

винаходять способи реалізації потреб. Такі рішення, реалізовані в продуктах або послугах,

створюють для споживача нову цінність, за яку він буде готовий платити (або із

задоволенням використовувати). Отже, навчаючи дітей дизайн-мислення, ми готуємо їх до

подальшої інноваційної діяльності.

Процес дизайн-мислення являє собою набір конкретних кроків (етапів). У різних

школах, що навчають цієї методології, набір і назви етапів можуть трохи відрізнятися один

від одного. Ознайомившись з дизайн-мисленням детальніше, ви зможете самостійно

адаптувати методологію під конкретні завдання.

Етапи дизайн-мислення Стенфордської школи дизайну:

1. Емпатія. На цьому етапі ми максимально занурюємося в проблему. Центральним

об'єктом дослідження є людина (користувач), його фізичні та емоційні потреби, поведінка,

думки і т.п. Ми опитуємо, слухаємо і спостерігаємо. Навчаємо дітей формулювати запитання

і складати анкети, правильно вести бесіду (інтерв'ю), користуватися різними засобами

фіксації і зберігання аудіо-та відеоінформації; на високих рівнях освоєння емпатії навчаємо

їх розуміти досвід, потреби, можливості людей тощо.

2. Фокусування. На цьому етапі аналізуємо, систематизуємо і інтерпретуємо зібрану

інформацію. Усе почуте і побачене перетворюємо на конкретне, значуще і реалізовуване

завдання. Навчаємо дітей аналітично мислити, виділяти головне, надавати знахідкам та

осяянню конкретної форми (завдання).

3. Генерація ідей. На даному етапі продукуємо ідеї, спрямовані на вирішення

поставленого завдання. При цьому основним інструментом є мозковий штурм ‒ найбільш