Електронний журнал шtopor #12 (Грудень, 2014)

місце зустрічі змінити не можна Поетичний КаППінг

Битва музиКантів

№2 (12) • Грудень 2014

СпаСибі, що живий!

Читання Сприяє розвитку мозку та появі влаСної думки. кидай Читати!

новоріЧна битва поетів

для мам, тат та їх малят

зимові історії під ялинку

шTOPOR

Хто став переможцем у листопаді

10:0 на користь поезії

шTOPOR

Висоцький

2 • Штопор#1 • Листопад 2014

зміст

Бо культурне місто04 Битва поетів Грудень 06 Битва музикатнів Дебют

08 різдвяний мікс Новорічний сет

10 володимир висоцький Спасибі, що живий

12 Каппінг Місце зустрічі

14 видавничий інтенсив

Що радимо відвідати16 афіші міста

Що радимо читати

рецензія17 10:0 на користь поезії

Гра в поетів

інтерв’ю20 залізний Поль Поль Іщук

у фокусі Новорічна казка

Для мам, тат та їхніх малят24 зимові історії під ялинку

центр на компасі26 Юлія чоботар Поезія

28 оля ткаченко Проза

меседж зі сходу30 станіслав Буряк Поезія

Штопор#1 • Листопад 2014 • 3

головний редакторКирило Поліщук редакторВікторія Нетребенко

технічний редакторАртем Луценко

журналістСергій Цигульський

від редакції«шTOPOR» виходить із тіні

Редакція електронного журналу «шTOPOR» вітає усіх із Новим Роком

та Різдвом!

Зичимо вам миру та щастя!

Залишайтеся зі «шTOPORом»

Від головного редактора окрема подяка Вікторії Нетребенко, Артему

Луценку, Сергію Цигульскому, а також Олександрі Крикун, Дмитру

Васильєву, Надії Гармазій, Олені Горобець за змістове наповнення

цього номера!

Ми усі молодці!

Творчих успіхів у 2015-му році!

Щиро ваш журнал «шTOPOR»!

P.S. Ми як завжди раді співпраці із поетами, прозаїками, драматургами,

журналістами та есеїстами. Пишіть на нашу пошту: [email protected]


24-го грудня у галереї «Єлисаветград»

відбулась новорічна «Битва поетів».

В кінці грудня була зіграна остання

«Битва поетів»... остання у цьому році.

Поетичний вечір набув новорічного

настрою: вогники, ялинки, подарунки.

Ведучий та організатор заходу Поль

Іщук перетворився чи то на Діда

Мороза, чи на Святого Миколая, адже

всім учасникам та гостям свята роздавав

солодощі.

У святковому читанні брали учать 12

поетів. Також був презентований новий

музичний гурт «Приходьте завтра»,

який вже має власні оригінальні пісні –

вірші переможниці однієї з «Битв» Ганни

Дудник та солістки Олі Алєксєєнко, які

були покладені на музику учасниками

гурту Сергієм Цигульським та

Кирилом Поліщуком, організатором

заходу. Також до гурту входить Артем

Луценко – молодий, але вже відомий,

кіровоградський поет.

Щодо поетів, які брали участь у битві, то

новачок Альона Казмазовська одразу

показала себе як поета-філософа,

Максим Несвітайлов знов зачитав

свої чуттєві вірші з неочікуваним

прямолінійним завершенням, Марія

Сидорак, як завжди, була суцільним

«позитивом».

Найяскравішим декламатором вечора

стала Олександра Гонтар, яка вкотре

відкрила всі таємниці перипетій душі

жіночої. Її монолог про «мудаків»,

без яких так сумно жити, сприйняли

бурхливими дівочими оплесками.

Олександра розповіла про такий

собі коловорот кохання, любовний

«ланцюжок у природі», коли тобі

подобається якийсь «негідний», у той

час, коли за тобою страждає «гідний»,

в якого, в свою чергу, також є хороша

закохана дівчинка, для якої «гідний»

є вже своїм «мудаком». Все настільки

заплутано, що потрібно «пускати струм

по цьому колу і вмикати страждання»,

як говорить Олександра.

І, нарешті, переможцем новорічної

«Битви поетів» став Артем Луценко. Ось

так позитивно завершилась остання

«Битва» цього року – якщо до чогось

іти цілий рік, ти обов’язково цього

досягнеш!

Олександра Крикун

битва поетів

битва поетів

Галерея

“ЄлисаВетГрад”

Грудень 2014

свято наближається...

БО К

УЛьТ

УрН

е М

ІСТО


***

я вічно Вас буду кохати,крізь відчай і спогади стерті,кохатиму Вас за життя,кохатиму Вас після смерті.

як квіти палаюче сонце, як степ зелену траву,допоки виспівує серце,в припонці –я дихаю, плачу, живу.

як море гостинні фрегати,як небо останню зорю,допоки Вам маю що дати –я тлію, палаю, горю.

я вічно Вас буду кохати,як першу й останню пісню,кохатиму Вас за життя,кохатиму Вас і після.

артем луценко

Переможець грудневої битви поетівАртем Луценко

БО КУЛ

ьТУрНе М

ІСТО


битва музикантів

перша битва музикантів

Галерея “ЄлисаВетГрад”

в дебютному Кіровоградському

побоїщі музикантів переміг

«ефір»

У четвер ввечері на передодні свята

Святого Миколая в Кіровограді

музиканти влаштували між собою

побоїще...

А відбувалося все дійство під

назвою «Битва музикантів» у галереї

«Єлисаветград». Організатори проекту

«Битва поетів» Кирило Поліщук та

Вікторія Нетребенко разом з командою

вирішили влаштувати «кіпіш» і серед

музикантів.

Отже... Захід пройшов за величезної

підтримки глядачів, адже зала галереї

ледь вмістила всіх бажаючих. А виступи

музикантів заслуговують незліченної

кількості улесливих епітетів. Звучали

цього вечора безліч акустичних гітар,

бас-гітара, африканська ручна перкусія

джембе, скрипка, навіть був бітбокс та

діджейськеміксування.

Змагання проходило в декілька турів,

методом відсіювання тих, хто отримував

найменше балів. Оцінки за свої виступи

музиканти отримували від глядачів,

при чому, в різних турах від різних. В

результаті такого «файту» перемогу

святкували музиканти з гурту «ефір», які

й забрали загальну касу заходу.

Дмитро Васильєв

БО К

УЛьТ

УрН

е М

ІСТО


БО КУЛ

ьТУрНе М

ІСТО


різдвяний мікС

музиЧне уЧилище

концерт

26 грудня у кіровоградському музичному училищі відбувся

концерт класичної музики під назвою «різдвяний мікс»–

традиційний концерт до новорічних та різдвяних свят.Глядачі-

слухачі могли насолодитися сольним виконанням скрипки,

альту, віолончелі та контрабасу під акомпанемент роялю.

Також грав камерний оркестр музичного училища. Музиканти

виконували твори едварда Гріга, Петра Чайковського, Миколи

Леонтовича, Вольфганга Амадея Моцарта, Лео Деліба.

БО К

УЛьТ

УрН

е М

ІСТО

...у кіровоградському музичному училищі


БО КУЛ

ьТУрНе М

ІСТО


У бібліотеці для юнацтва імені Бойченка

пройшов захід, присвячений творчості

Володимира Семеновича Висоцького.

Талановиті музиканти, співаки та

декламатори презентували глядачам

пісні та вірші радянського барда.

Для творчого вечора були

спеціально підібрані поезія та

музика, які відображали ті факти з

біографії, які підготував бібліотекар

Олексій Ніколенко. Наприклад, для

відображення впливу творчості

Окуджави на Висоцького дует з автора

цих рядків та Олі Алєксєєнко виконав

пісню «Правда и ложь». Також вони

виконали пісню «Прерваный полёт», а

мені пощастило виконати жартівливі

пісні «Диалог у телевизора» та

«Милицейский протокол».

Олександра Крикун, Валерія руссу та

Артем Луценко продекламували вірші

Володимира Висоцького «В плен –

приказ: не сдаваться», «Не впадай ни в

тоску, ни в азарт ты» та «Мосты сгорели,

углубились броды...» відповідно.

На цьому заході був присутній і сам

Висоцький. Глядачі мали змогу

переглянути знаменитий уривок з

вистави «Гамлет», пісню «Он не вернулся

из боя» у виконанні самого автора,

сцену з фільму «Місце зустрічі змінити

не можна тощо».

Також на творчому вечорі лунали

й інші пісні Володимира Висоцького.

«Лирическая», «Парус», «Баллада о

борьбе», «Скажи еще спасибо, что

живой» у виконанні Кирила Поліщука,

Валерії руссу, Міши Нідзельського та ін.

Сергій Цигульський

Володимир Висоцький

музика

поезія

бібліотека бойЧенка

БО К

УЛьТ

УрН

е М

ІСТО

...завітав у бібліотеку Бойченка


Nam ut massa turpis, ac blandit justo. Nulla ultri-ces, odio com-modo faucibus commodo, mi nisi tempor”

БО КУЛ

ьТУрНе М

ІСТО


Уже можна сказати, що традиційний

«Поетичний каппінг» пройшов у

Львівській майстерні шоколаду 18

грудня. Цього разу темою вечора

було дитинство та зимові свята. Діти

звикли писати листи Святому Миколаю.

Цього разу Миколай писав листи

учасникам «Поетичного каппінгу». У

них він запитував про пам’ятні для них

святкування Нового року, найкращі

подарунки на ці свята тощо.

Але це не було банальне читання

дитячих і новорічних віршиків. Як

зазначила Ірина Анатоліївна Ткаченко,

дуже добре, що учасники правильно

зрозуміли формат цього заходу і

виконали не дитячі пісеньки, а дорослі

серйозні твори, пов’язані так чи інакше

з дитинством. Усіх глядачів зворушила

пісня від Олі Алєксєєнко та Сергія

Цигульського «Білі лебеді». Були й такі,

що плакали від почутого. Звичайно,

не залишив нікого байдужим виступ

маленького романа Манженка, який

продекламував уривок з «Гамлета»

«Бути чи не бути…».

Було вдосталь і музики того вечора.

Зокрема для глядачів виступили, крім

вищезгаданого дуету, Дмитро Душейко

та гурт «Андеграунд ваще». Також

організатори заходу розіграли магнітики

з малюнками Олі Макаревич, книжки

та інші цінні призи. Слід відзначити

романа Пикалюка, який отримав аж два

подарунки, адже хтось написав його ім’я

за нього ще раз на лотерейному квитку

– і сталося так, що обидва ці квитки

стали виграшними.

Наступний «Поетичний капінг»

відбудеться вже у 2015 році. Місце

зустрічі незмінне – «Львівська

майстерня шоколаду», а темою вечора

стане вино та солодощі.


місце зустрічі – льВіВська майСтерня шоколаду

каппінГ

льВіВська

майСтерня шоколаду

БО К

УЛьТ

УрН

е М

ІСТО


БО КУЛ

ьТУрНе М

ІСТО

Фото: Група vk.com “Поетичний каппінг“ (vk.com/club82449058)


видавниЧий інтенСив

У грудні до Кіровограда завітали головний

редактор журналу «Люблю каву» Дар’я Кузнєцова

та літературний редактор цього журналу Катерина

Перканос. Вони розповіли присутнім про особливості

створення свого журналу. Наприклад, те, що

ілюстратор та дизайнер видання живуть в інших

країнах. Або про те, що інколи ідея та концепція

номера створюється задовго до його появи, а іноді

доводиться верстати і перероблювати все в останній

момент.

Гостям зі столиці студенти кафедри видавничої справи

та редагування продемонстрували свій hand-made

журнал «Джезва». Тут і вірші кіровоградців про каву,

історії кав’ярень Кіровограда та багато іншої цікавої, а

головне ексклюзивної інформації. редактори журналу

«Люблю каву» високо оцінили студентську роботу,

незважаючи на певні недоліки. Студенти готували

його в екстремальних умовах (вимкнули світло), проте

на виході вийшов дуже симпатичний видавничий

продукт.

Дар’я Кузнєцова та Катерина Перканос доручили

підготувати спеціальний випуск журналу «Люблю

каву» присвячений Кіровограду. Обговорили його

концепцію, рубрики, вже навіть є готові матеріали

в цей номер. Тепер творча група має повністю

підготувати журнал і він вийде наряду з іншими

випусками журналу «Люблю каву», тільки от повністю

буде присвячений нашому рідному місту.


БО К

УЛьТ

УрН

е М

ІСТО

Фото: Методичний блог кафедри видавничої справи та редагування (nashmetod.blogspot.com)


БО КУЛ

ьТУрНе М

ІСТО


як не проҐавити мистецький Груденьафіші міСта

заходи, які вам варто відвідати.

ЩО

рА

Ди

МО

ВІД

ВІД

АТи


Десять – на користь поезії.

Гра в поетів. Антологія молодіжної

кіровоградської поезії / укладач К.

Поліщук. – Кіровоград: ПВЦ «Мавік»,

2013. – 120 с.

Поезія завжди повинна бути поезією.

За сучасних умов – тим паче. Сучасна

пристрасть до мінімалізму в культурі (а

чи культурного мінімалізму?!) актуалізує

ситуацію, за якої справжньому слову

дедалі важче залишатись собою. Однак,

не менш складним є інше: як зараз

стати на шлях письменництва автору-

початківцю, де знайти компетентну

підтримку й водночас – у гонитві за

одноденним визнанням – не збочити

свій потенціал в каламуті новомодних

тенденцій?! Тим не менш, грань між

максималістськими поневіряннями

молодого поета і його амбітністю у

більшості випадків зникає на користь

останньої. Зникає, на щастя. Бо без

амбітності, можливо нахабності, віри в

себе непросто переконати інших, що за

твоїм віршомазанням все-таки є слово.

Наприкінці грудня минулого року

містом прокотилась хвиля презентацій

однієї з книг, яка, власне, і є утіленням

усього вище згадуваного. Йдеться про

антологію молодіжної кіровоградської

поезії, представлену добірками

десятьох авторів під інтригуючою й

провокаційною назвою «Гра в поетів»

(Кіровоград: Мавік, 2013).

У чому ж інтрига? Передусім, читачеві

відкриваються малознані і зовсім

невідомі імена. Це Аліна Олексієнко,

Андрій Карпенко, Поль Іщук, Артем

Луценко, Інна Колеснік, Олена Горобець,

Яна Драна-Гула, які одержали перемогу

у «Битві поетів», як до речі близько року

тому зорганізував К.Поліщук (він же

Поль Іщук). Також це Ганна Дудник,

Саша Гонтар, Юлія Алейнікова. Ці

десять авторів практично невідомі

кіровоградському читачеві. Чи

відомо щось іще? Тільки те, як

зазначено у передньому слові:

«молоді, перспективні кіровоградські

поети, які об’єдналися заради однієї

цілі – заявити про себе» (с.3).

Інша справа – провокація, на

яку читач натрапляє ще тільки

побачивши назву, а прочитавши

переднє слово із заголовком

«Правила гри» уже готовий піддатись

цій самій провокації, так би мовити,

долучитися до гри...

Назва збірки викликає двояке

ставлення, бо для більшості моїх колег

і для мене також поезія, а тим паче

творчість власна, ні за яких умов не

може бути ні грою, ні іграшкою.

Само собою, що не кожен поет охоче

ототожнюватиме себе із гравцем.

Гратись у поезію, а чи в поета в наш час,

коли і так все награне – це, як мінімум,

трохи не чемно. Хай це буде приватною

ремаркою.

Інший акцент, що не може не зацікавити

– це підсвідома надія ерудованого

читача натрапити у збірці на якісь

поетичні викрутаси, так звану гру

із формою, тест-драйв на питому

поетоспроможність. Однак, забігаючи

на перед, ані технічної гри на рівні

діалогу з канонічною строфою, а ні

на більш масштабному рівні немає.

Окрім кількох алітерацій, що швидше є

просто штучним елементом, награним,

а не грою, а також поодинокої спроби

відмежувати від свою творчу сутність за

допомогою псевдоніму – немає.

У «Правилах гри» (а тут варто

відзначити послідовність упорядника

у обстоюванні як назви збірки, так і

підходу до її структури: замість

авторів – гравці, замість переднього

слова – правила гри) зазначено, що

книга є «незалежним культурним

продуктом» (с.3). І то є справді так,

адже шановні гравці самостійно

уклали антологію і самотужки видали її,

уникнувши поневірянь і редакторських

майстерень. Більше того, у книзі

зазначено, що тексти поезій подано

в авторській правці. Навіть зважаючи

на те, що кілька з учасників альманаху

філологи за освітою, або майбутні

філологи, така заувага, як на мене,

надто небезпечна, адже тексти всіх без

винятку авторів усе-таки потребують

копіткої редакторської роботи.

Особливістю книги є відсутність

біографічних довідок. Як це має

зрозуміти читач? Керуватись гаслом

лейкістів, згідно з яким весь світ

– суцільна поезія, важлива її суть,

то авторство – річ другорядна?

Чи сприймати як розрахунок на

прискіпливого читача, що усе-таки

зацікавиться автором, і буде шукати

бодай щось про нього? Хоча, можливо,

це елементарний недогляд упорядника.

10:0 на користь поезії.

реЦеН

ЗІЯ


Або ж просто бажання бути послідовним:

сказано ж у передньому слові, що

автори маловідомі… То хай і лишаться

невідомі. Троє з них мають власні збірки

(Г.Дудник, О.Горобець, А.Луценко), з

поезією двох (Г.Дудник, А.Олексієнко)

ми знайомі завдяки радіопередачам

за участю університететської літстудії

«Обрій».

Але, книга є, а сам факт наявності всіх

викладених міркувань свідчить: ми

приймаємо запросини (а чи виклик?!)

до гри, аби оцінити цю саму гру. Тому,

дозволю собі кілька реплік стосовно

того, хто і як з її учасників розпочав

грати у поетів.

Після першого знайомство з книгою

хочеться повторити класика:поезія або

є, або її немає. Є, але віршів у збірці поки

що більше, ніж поезії в них. Привертає

увагу майже філігранна з погляду

фоніки лірика А. Луценка. Його ліричний

герой – юна, відкрита світові натура,

що переживає цей світ з усіма його

проявами вперше. Звідти – щирість,

легкість, природність. Його поезія

скидається на музику і, якби не класика

дієслівного римування, то можна б

було говорити про гармонію. Але,

серед усього поданого цим автором,

чи не найсильнішим в ідейному сенсі є

вірш «Вісім». Ця поезія не тільки через

інший віршовий розмір, акцентуацію,

образність виразно висуває А.Луценка

вперед. Передусім, вірш лаконічний:

немає преамбули, а всі слова працюють

на втілення задуму. Такої стрункості

не знайти у його інших творах, проте

радують авторські формули і, звісно,

декларовані в них смисли, на кшталт:

Людина подібна до птаха,

Може крила розправить, літати,

Та однім дано від природи,

А іншим потрібно кохати…(с.7).

Якщо, скажімо, ліричний герой А.

Луценка поданий автором так би мовити

в режимі теперішнього часу, який і

кохає і живе тепер і зараз, то герой

А. Карпенка акумулює в собі певний

життєвий досвід, подекуди обрамлений

юнацьким максималізмом автора. Звідси

– наснаженість не стільки романтичною

тональністю, скільки відвертою

пристрастю («екстаз», с.111). Ідейно-

тематичний полюс представлених у

альманасі віршів А. Карпенка свідчить

про його різноплановість в цілому. Це

і осмислення себе в контексті своєї

творчості («Аматор», с.114), і спроби

медитації «Завтра-вчора-завтра» (с.115).

Добірка О. Горобець презентує зразок

цілком зрілої, як на мене, поезії,

домінантами якої є інтелектуалізм

й етична стрункість. Інтелектуалізм

віршів авторки дає змогу говорити

не так про природу її таланту, скільки

про джерела натхнення. З вірша у вірш

читач ніби мандрує: то казковою Індією,

то авторською Неверландією, то Італією,

Францією, то реаліями принципово

відвертого світу повсякдення й

людських взаємин. Інша цікава річ, що

робить поезію молодої кіровоградки

самобутньою – вміння прогнозувати,

робити припущення (вироки?!),

називати речі своїми іменами. Сильним

у цьому плані є вірш зі с.47:

Віра в союзи

повна ілюзій.

Друзі

визискують власну вигоду.

Ділити з тобою злигодні

навряд будуть.

Люди,

всього лише люди.

Чекати від них чуда,

дещо навіть жорстоко.

Поетеса в міру саркастична. Її іронія

здебільшого доречна, небагатослівна й

безапелятивна:

розділити б з тобою все,

але на нуль не ділиться (с.39).

Без перебільшень, потрібно віддати

належне авторській здатності до

дивовижної ритмізації віршів. Звісно,

є що поправити, однак загальний

ритм кожного вірша антології загалом

звучить як серцебиття, як дихання. Ця

особливість пов’язана з внутрішньою

римованістю рядків. Перед нами

безсумнівно поет, вірші якого

заслуговують пильної уваги до себе.

Завжди схилялась до думки, що поезія,

про що у ній не йшлося б, повинна

нести добро, робити цей світ кращим.

Твори Я. Драної-Гулої представляють

гуманізм в його класичному варіанті.

У творах молодої авторки немає тієї

гри, а є потужна емоційна ріка. Однак,

ця емоційність має цілком конкретне

сюжетне тло, що попри чималі фонічно-

строфічні негаразди змушує читача

замислитись. Проблематика її лірики

спрямована від себе до світу, тому це

не тільки інтимна лірика, але й спроби

осмислити своє місце («Ти – вчитель»,

«Місія поета», с.52) і свою сучасність

(«Хто ж ми є?»,с.52). Проте, відзначу, що

лірика, медитація, самозаглиблення

– це вдається Я. Драній-Гулій краще,

про що свідчить навіть факт технічної

вправності таких віршів («Чашка

чаю»,с.56).

Дуже не люблю поділу на чоловічу

й жіночу лірику. Однак, коли читаєш

поезії І. Колеснік, розумієш, що таки цей

поділ справедливий. Її вірші бринять

на одному емоційному відтинку. Тож

часом ловиш собі на думці, що читаєш

одну суцільну ліричну пісню. Це дає

дещо однобічне уявлення про авторські

можливості. Ситуацію не особливо

рятує й алітераційна гра в одній з поезій

(«Докотилися, доснилися, добилися»,

с.32). Однак щирість і внутрішня

простота ліричної героїні викликають

повагу, бо свідчить про здатність

лишатись собою у власній творчості.

Дещо іншою постає лірична героїня

віршів С. Гонтар. Це пластична, часом

віроломна, але у кожному вірші жіночна

натура, яка може «під ковдрою ховатись

від світу» (с.63), «не любити, а ненавидіти

по-особливому» (с.62), дошукуватись

різниці між «я із ним» і «ми із ним» (с.66),

і в якої «нестримне щастя витікає з-під

вій/ і додолу стікається» (с.67). Тішить

зрілий характер образного мислення

молодої авторки, тому щиро хочеться

побажати, щоб у її грі було більше рими

і більше ритму, що істотно розширило

б і без того оригінальні мисле форми її

творів.

Здатність до розуміння себе й

самоіронії є ознакою зрілості віршів Ю.

Алейнікової. Вже в одному з перших

реЦ

еНЗІ

Я


творів добірки авторка зізнається:

Потерті джинси, з черепом бандана…

В душі я завжди буду хуліганом.

Та знову туфлі, гарні й незручні,

І очі нафарбовані й сумні (с.97).

Мабуть, найповніше її іронічну натуру

характеризує вірш «Сьогодні я засну

в твоїх обіймах» (с.98). Героїня поезії

говорить про кінець війни, в якій немає

жертв, а є лише два ветерани – вона

і її коханий. Лірична героїня здалася

(чи перемогла?!), і свідчення цьому –

«моя весільна сукня – білий прапор»

(с.98). На тій же тональності бринить

вірш «Я люблю тебе, холодильник»

(с.100) або у чотиривірші «Кохання –

це жуйка з ментолом» (с.106). У ньому

інша проблема, але той самий підхід

до її осягнення – самоіронія. Ще

однією прикметною рисою поетеси є

ахматівська усамітненість, якщо можна

так висловитись, прагнення тиші серед

людей, ностальгії, гармонії («А може

краще не знати, хто ти» (с.103), «Багато

вас хоче залізти у душу» (с.104), «Знайди

ключі, відкрий іржаві двері», с.106).

Поезії Г. Дудник окреслюють виднокіл

переживань юної душі. Оригінальність

авторської позиції проявляється навіть

у спогляданні повсякденного, тому

деталь із побутового й реального світу

постає в огранці самоосмислення. Це

дає змогу її героїням «зізнаватись в

не коханні» (с.11), розстрілювати одне

одного «з коханням і повагою» (с.15),

мріяти «безкінечність дотику знайти»

(с.17), бачити, що «там у серці живе

світлячок» (с.18), і бачити, як «маленькі

убогі фільми / за стінами винами

плачуть» (с.19). Можна підсумувати:

в поезії Г. Дудник рясно дозрівають

складні образи, що з часом дадуть гарне

жниво, коли молода авторка докладе

зусиль.

А.Олексієнко вміє знайти небуденність

у повсякденні. Про це свідчить її поезія

«Ідеальна жінка» (с.73). Ця поезія, як

і більшість представлених у добірці,

звісно, що потребує сумлінного

редагування. Поетеса вміє розгорнути

тезу в антитезу, як у віршах «Кожна

жінка – хижачка» (с.76), «Щасливі люди

не плачуть» (с.80), «Я хотіла би стати

чайкою» (с.81). Така особлива риса

свідчить про тенденцію до глибокого

внутрішнього само осягнення, в наслідок

чого представлене віршобачення

сприймається як принцип. Авторці

властиво губити межі власної

емоційності, захоплюватись. Це сприяє

створенню ефекту «густого» письма,

що робить її поезії сюжетними. На моє

переконання, згодом за сприятливих

умов, ця особлива авторська тенденція

неодмінно призведе до переходу

А.Олексієнко від поезії до прози.

Одним з небагатьох авторів антології,

вірші якого сприймаєш як майже

закінчений художній продукт, є

К.Поліщук. Варто віддати належне

за оригінальну концепцію книги в

цілому, адже саме він є її упорядником

і головним ідейним очільником.

До речі, саме його поезія частково і

пропонує вибагливому читачу те, про

що йдеться в назві – гру. Гру з формою,

гру з розміром, гру зі звуком, гру із

тишею. Поль Іщук – творчий псевдонім

автора. Навіть тут є елемент певної

гри. Строфіка його поезій настільки

виструнчена, що мимоволі ловиш

себе на думці про їхню довершену

ритмічність. Багатство асоціацій

дають змогу не тільки витворювати

цікаві образи, але й дивувати читача

несподіваними римами мало не в

кожнім вірші. Це поезія для гурмана.

Не може не радувати лаконічний

характер поетичного мислення автора,

іронічність якого чітко окреслює

координати його віршопростору,

зокрема:

Час не викрикне вголос

Нічого не втратить доба

Бо ми не її голос

Навіть і не губа (с.84)

Поезія «Зникнути» дає підстави

говорити про чималий вплив на

автора П.Верлена, можливо А.рембо,

раннього французького символізму

загалом. Принаймні, своєю тенденцією

до відокремленого естетизму.В інших

віршах, зокрема «Лібретто до зіпсованої

дощем суботи» (с.86), «Дерева

потомлені» (с.90) автор цей здогад тільки

підтверджує. Синергетичний простір

авторського мислення обрамлений

інтелектуалізмом. Однак, це а ні

скільки не псує естетику, адже автор не

дозволяє собі збиватись на банальності,

хоча скрізь лишається максималістом.

Ще однією прикметною рисою поезій

К.Поліщука є їхня рафінованість. З

одного боку, рафінованість як уміння

дбайливо працювати над словом. З

іншого боку, маю на увазі, що часом та

чи інша поезія впадає в око швидше

тому, що її сприймаєш розумом, а не

душею й серцем. Бо в окремих віршах

більше-таки саме першого. Це не псує

загального враження про автора, адже

внутрішній простір його поезій свідчить:

цей гравець дійсно перспективний.

Викладені міркування не претендують

на статус апріорних. Багато лишається

несказаним. Це теж своєрідна гра,

пов’язана з роллю критики. Однак,

вітаючи в літературному просторі

Кіровоградщини десятку молодих

авторів, хочеться вірити, що всі

наведені вище міркування свого часу

справдяться і ці талановиті й самобутні

гравці будуть знані надалі як поети. А

втім, поезія або є, або її немає. Тому

приміряти до себе роль, коли вона

не твоя, однаково безглуздо. В поета

не можна зіграти, а тим паче виграти,

коли ти не поет. Поезія має грати. І

ця антологія свідчить, що поезія грає

непогано: 10 нових імен їй на користь.

Надія Частакова (Гармазій)

реЦеН

ЗІЯ


Соціологи встановили пряму залежність між тим скільки читає людина і її схильністю до вчинення злочинів. Зв’язок між місцем літератури в суспільстві і рівнем його розвитку простежуємо на живих прикладах в Україні. Так, на Донбасі, де за статистикою завжди було найменше бібліотек на кожну тисячу населення, а літературне середовище практично не розвивалось – нині спостерігаємо торжество бунту люмпенів, жорстокого і нещадного. Повністю зрежисованого і спровокованого зовні за допомогою надуманих приводів і провокацій. Недорозвинена емоційна складова особистості, брак співчуття і емпатії до людей, нездатність до саморефлексії, узагальнень та абстрагування, невміння прораховувати наслідки своїх дій − все це результат гуманітарної кризи, яка склалась не лише у воюючих східних областях, а й в тій чи іншій мірі простежується також у центральних та південних.Ми хочемо познайомити вас із чоловіком, який докладає чималих зусиль для того, щоб наше місто покинуло цю сіру зону нестабільності, формуючи в Кіровограді наш власний унікальний культурний прошарок. Що зрештою має являти собою ту саму гуманітарну ауру міста, яка виховує, яка є духовним якорем суспільства в часи повної секуляризації.Мова йде про аспіранта факультету філології і журналістики КДПУ ім. В.Винниченка, молодого, але вже знаменитого і визнаного кіровоградського поета, організатора популярних культурних заходів, Кирила Поліщука.роздуми про відповідальність митця, багато зрілих думок про значення і роль мистецтва та літератури в суспільстві далі в цьому матеріалі.

- Отже, найперше – Розкажи коротко про себе. Кирило Поліщук. Коротше – Поль Іщук

- Що для тебе творчість? На кого з

визнаних авторитетів ти озираєшся.

Що тебе надихає.Авторитети постійно змінюються. Колись я вважав поезію Маяковського – вершиною поезії. Але тоді почали приходити Йосип Бродський, Василь Стус, Грицько Чубай. Відкриваєш нову вершину поезії для себе – і починаєш дертися на неї.

- 2014 рік видався напрочуд урожайним

для тебе в плані визнання, одразу кілька

престижних премій. Розкажи про свою

участь, перемогу, а також шлях який

довелось пройти в різних конкурсах

перш ніж посипались перемоги.Перемоги – то голосно сказано. Одна перша премія і дві других.Я шукаю в мережі, які відбуваються поетичні конкурси – і надсилаю туди свої твори. Вже декілька років хотів створити відеопоезію для конкурсу «CYCLOP» і лише цього року разом із Вікторією Нетребенко ми відзняли відеоряд до моєї поезії «Кафка».Перемоги або призові місця у всеукраїнських конкурсах, окрім приємних призів і «понтів», ще нагороджують тебе відповідальністю. Тепер ти розумієш, що до тебе приглядаються. Ти не можеш більше лажати, адже тоді махнуть рукою і скажуть: «А, поганий поет. То йому просто пощастило».2-ге місце на конкурсі відеопоезії «CYCLOP» тепер диктує мені або взагалі не знімати нічого, або знімати не гірше ніж те, що отримало призове місце. І це відповідальність.Хоча, можливо, я перебільшую і всім начхати. І, скоріш за все, не можливо, а

точно.

- Розкажи трохи про свої книжкові

проекти вже реалізовані і ті, що

чекають свого втілення.Книжкові проекти, до створення яких я був причетний – антології «Гра в поетів», «До барикад!», «Шепіт Альми». Усі три книги по-своєму унікальні. «Гра в поетів» стала першою антологією молодіжної кіровоградської поезії. До того ж незалежною – видана за авторський кошт. Таким чином ми уникли жебракувань перед потенційними спонсорами, а також отримали усю відповідальність за свій продукт. Коротше, грали як самі хотіли.Унікальність «До барикад!» у тому, що по-перше, ця книга стала однією з перших антологій присвячених подіям «зими, що нас змінила»; по-друге, книжка стала мистецьким Майданом, адже вірші збирались громадою, гроші на видання книги збирались громадою, виручені кошти були передані бійцям, які зараз на війні.

«Шепіт Альми» – це антологія кримсько-кіровоградської поезії – і саме у цьому її унікальність. Видавалась вона за грант, який отримав талановитий поет Артем Луценко. Або просто – Артем Луценко. Називати один одного талановитими моветон. Та і вживати слово «моветон» теж не дуже…Сподіваюсь на реалізацію ще однієї антології української молодіжної поезії «Вокзали». До неї увійшли маловідомі і вже відомі поети із різних міст України. Проект цікавий. Але поки не знайшов

залізний поль

ІНТе

рВ’Ю

поль іщук


ІНТерВ’Ю

видавця, який згоден вкласти у нього гроші або спонсора.

- Ти талановитий молодий поет ще

не маєш власної збірки, тоді як безліч

графоманів штампують їх по кілька

на рік. Розкажи чому не поспішаєш із

самостійною книжкою і коли плануєш

видаватись?Я теж графоман, але без збірки. У мене є мало не три сотні віршів, але більшість із них не варта уваги. Останнім часом я починаю оцінювати все, що роблю іншими категоріями. Мене більше не цікавить (як то було раніше), що може МеНІ дати поезія. Тепер мене цікавить питання що Я можу дати ПОеЗІЇ? І якщо поки нічого – то навіщо збірка? Навіщо бути поетом, який поетом не є?

- Ти координуєш найуспішніший в

історії нашого міста, за останні 10

років так точно, мистецький захід

«Битву поетів», на неї приїздять поети

навіть з інших міст. У листопадовій

битві навіть переможницею стала юна

поетка з Первомайська Миколаївської

області. Як тобі вдалось досягти

такого успіху?- Не запитання, а дифірамб. Люди починають цікавитись поезією, люди долучаються до культури. Ми намагаємось давати можливість поетам почитати, а глядачам-слухачам познайомитись із творчістю місцевих поетів. Ось і вся формула успіху. «Битву поетів» роблю не я, її роблять поети, музиканти, фотографи, журналісти, і, особливо, глядачі. У нас дуже вдячна публіка, за що і я їм щиро вдячний. Немає більшої радості, коли бачиш як забивається до не можу великий зал аби послухати поезію. Це надихає.

- Нещодавно відбувся установчий з’їзд

НСПУ, обрано нового голову спілки

М.Сидоржевського. Літератори

чекають на зміни, як гадаєш чи вдасться

реформувати НСПУ, наблизити спілку

до вимог сучасного літ процесу? Сам

ти не поспішаєш отримати членський

квиток письменника, чому?Я не бачу себе у Спілці. Від неї досі тхне

нафталіном. Сидоржевському я вдячний за те, що він кілька разів публікував мене в «Українські літературні газеті». Я впевнений, що його прагнення омолодити Спілку, публікувати молодих письменників, цілком щире. Але завжди є «але». Чи вдасться це йому? Чи зможе новий голова докорінно змінити уявлення про Спілку? Чи вдасться йому зробити новий імідж Спілці? У молодих поетів виникає резонне питання – «Навіщо мені Спілка, коли є море авторів, книжки яких розтиражовані та отримують престижні європейські премії, а автори навіть не члени Спілки?». Але загалом програма Сидоржевського мені імпонує.

- Спільно з іншими молодими поетами

міста ви проводите ряд різних заходів,

реалізуєте різні проекти, тим не менш,

ви не поспішаєте формалізувати чи

інституціоналізувати ваше об’єднання,

чому? І чи, можливо, плануєте

найближчим часом?Плануємо. Аби був сенс. Що сказати ще – не знаю. Усе що має статися – станеться.

- В Україні знову гарячі часи, перед

нашими очима відбуваються історичні

події, чи спонукають вони тебе на

творчість? Як ти ставишся до

актуального мистецтва, що змальовує

революційну і воєнну дійсність.Ні, не спонукають. Навпаки гальмують. Не знаю чому. Нового не пишу і вже доволі довго.Єдині твори, які мають пряме відношення до цьогорічних подій у країні – вірші, що увійшли до антології «До барикад!». Але і там єдиною поезією, яка дійсно моя – це «Вулкан». Усі інші – «До барикад!», «Спільна сердець мета» – вірші пафосні, вірші писані на емоційному піднесенні, у революційній ейфорії, до певної міри у революційному афекті. Це не моє. Я не люблю пафосу. Моя поезія, напевне, більше раціональна ніж емоційна, навіть сухувата. І це не я помітив – почув це від кількох людей, які добре знаються на поезії. Але я не формаліст.

- Тобі доводилось виступати перед

військовим в Кіровограді, що читав для

них, що відчував в ці моменти? Як ти

ставишся до поїздок в зону АТО поетів і

музикантів, які там виступають перед

бійцями?Це були ті самі концерти, ті самі поетичні читання, але з певним відтінком суму і гордості. Суму – бо ці люди, які зараз слухають мене, можливо вже завтра будуть на передовій. Гордості – за їх мужність.На війну не бачу сенсу їхати з гітарою – тільки зі зброєю. Хоча такі поїздки підтримую – бійцям треба емоційна розрядка. Але сам не поїду, бо читати вірші чи співати там, де стріляють, для мене фальшиво.Хоча я розумію, що кожен має займатися своєю справою. Ми тут маємо розбудовувати культуру, освіту, журналістику. Це теж важлива війна – інформаційна, культурна, яку не можна програвати навіть в умовах справжньої війни на Сході країни. Ми з поетами і музикантами часто виступаємо у Кіровограді на благодійних концертах, де збирають гроші для бійців, продаємо залишки книжок «До барикад!», виступаємо перед школярами з революційною та патріотичною поезією.Ми маємо це робити, аби не повторилася історія Донбасу. Адже, як кажуть з іронією, але у цьому є правда, той хто читає книжки − не голосує за Партію регіонів.

Олена Горобець


новоріЧна казкафото

Святковий настрій перед новорічними

святами як у дітей, так і у дорослих,

з’являється ще на початку грудня,

виникає бажання готуватись до Нового

року, обирати подарунки, купувати

ялинку та прикраси. А підтримати

цей новорічний настрій, а декому й

підняти, в кінці 2014 року допомагали

чарівні дівчата, організувавши святкову

фотосесію для родин Кіровограда.

Весь грудень у нашому місті проходив

фотопроект «Новорічна казка».

Організатором цього свята для дітлахів

та їх батьків стала Леся Тараненко –

Партнер Baby Service у Кіровограді,

який надає послуги прокату корисних і

цікавих дитячих товарів.

«Ми любимо своїх клієнтів і хочемо

залишатись частинкою їхнього життя

навіть тоді, коли малеча виростає

з наших капельок та стрибунців, −

говорить Леся. – Саме тому і вирішили

зробити такий проект. Мета фотопроекту

дуже проста: не лише створити свято

та подарувати гарні емоції напередодні

різдвяних свят, а й зберегти згадку про

них на фото».

Підготовка до проекту від виникнення

ідеї, пошуку фотографа і до її втілення

в життя зайняла близько 3-х місяців.

Організатори придумали декорації,

запросили партнерів, підготували

невеличкі подаруночки, тобто

постарались зробити все для того, щоб

учасники проекту хоч на пів годинки

залишили всі свої проблеми та незгоди

і поринули в атмосферу новорічного

дива.

І постарались організатори на славу,

адже створили справжню святкову

атмосферу в червоно-білих тонах у

своїй затишній студії: яскрава ялинка та

камін, гірлянди, крісло-гойдалка, м’які

іграшки, всілякі новорічні дрібнички,

подушки і навіть позичили у ведмедя

його шкіру:) Більшість декорацій для

фотопроекту зроблено своїми руками.

Головним завданням було знайти

гарного фотографа, який би не лише був

професіоналом, а й любив працювати з

дітками, вмів упіймати емоцію і дитину

в русі.

Нам пощастило, оскільки фотографом

новорічного фотопроекту погодилась

стати Анна Усікова. Це чарівна молода

дівчина, яка чудово ладнає з дітками,

ловить їх посмішки та створює справжнє

свято на фотомайданчику.

Ще до початку зйомок у своїй спільноті

організатори розміщували поради щодо

того, як краще одягтись на фотосесію,

які пози будуть вдалими для родинної

фотосесії, фотосесії закоханих, малюків,

що свідчить про справжню турботу про

своїх клієнтів.

Партнерами проекту були представлені

речі власного виробництва: від Ольги

Тарасенко − чудові прикраси з бісеру,

Ірини Бондар – в’язані речі, Світлани

Куриленко – в’язані іграшки. Ще один

Партнер фотопроекту Марія Ланецька

– візажист, яка не лише надала знижку

на свою послугу для учасниць проекту,

а й дала змогу розіграти безкоштовний

make up.

Окрім макіяжу, розігрувалась ще й

безкоштовна фотосесія. Переможцем

розіграшу стала 12-річна Соня

Максименко. «І от з нею стався дуже

смішний випадок, − розповідає пані

Леся. − Зателефонувала мама дівчинки

і довго не могла повірити, що це не

«развод», ніяких грошей це не коштує і

ми не шахраї».

Цікавих випадків було ще багато і

багато ще буде, говорять організатори,

адже кількість сімей, які беруть

участь у Новорічній казці понад 150.

Більшість учасників проекту у захваті

від організації і спілкування, про

що свідчать коментарі на сторінці

соцмережі ВК, настрій, з яким учасники

виходять після зйомки, а також багато

хто питає про наступні проекти.

«Буде ще багато цікавого, − говорить

Леся Тараненко. – Адже зупинятись

на досягнутому ми не збираємось.

Слідкуйте за новинами на нашому сайті

та соціальних мережах – і ми вас ще

приємно здивуємо!».

Дякуємо за інформацію, люб’язно

надану Лесею Тараненко. Бажаємо

організаторам гарних свят та втілення

нових цікавих ідей!

Спілкувалась Вікторія Нетребенко

У Ф

ОКУ

СІ


У ФО

КУСІ


зимові іСторії під ялинкуСкоріш за все подарунки на Новий рік вже придбані, гарно

запаковані, а листівки підписані та лежать біля ялинки або

заховані під ліжком чи в шафі. А хто ще не встиг обрати той

особливий подарунок для рідної людини, то кращого книги,

особливо про різдвяні чудеса, годі й шукати. Тим більш, що

новорічні свята лише починаються.

Солодощі та гарячі напої, снігова погода, теплі пледи та

фільми і, звичайно ж, ялинка та гірлянди – створюють

неповторний святковий настрій, довершити який може лише

казкова різдвяна історія.

Хочу запропонувати вам книги про новорічні дива, що будуть

до вподоби малюкам, а також тим дорослим, які ще вірять

в казку. Для українських видавництв та книгарень різдвяна

пора – це шанс поповнити полички новими виданнями, а

для письменників розширити коло своїх читачів, тому до

новорічних свят всі готуються особливо пильно.

«Видавництво Старого Лева» для читачів підготувало низку

тематичних книг:

«Крамничка тітоньки Мальви» Сашка Дерманського – це

історія про те, як маленький Тишко та його пес Кучугурка

рятують чарівну книгу дідуся-казкаря і, звичайно ж, різдво.

«Одного разу на різдво» Надійки Гербіш – це казка про чудову

сім’ю звіряток, яких дуже полюбляє малеча, а саме про сім’ю

їжачків, які переказують історію про народження Ісуса та

приймають в гості заблукавши у морозному лісі ховрашат.

«Нові казки під подушку» − це вісім справжніх різдвяних історій

від радіоведучих «Львівської Хвилі», а також від улюблених

ДЛ

Я М

АМ

, ТАТ

ТА

ЇХН

ІХ М

АЛ

ЯТ


ДЛ

Я МА

М, ТАТ ТА

ЇХНІХ М

АЛ

ЯТ

українських виконавців. «Піккардійська Терція»,

гурти «Патириція» та «Антитіла», Наталка Карпа,

Сашко Лірник разом з ведучими повідають про

музичні дива, талант та добро.

Відома та вже титулована казка про сім’ю

кротенят «Хто зробить сніг» Тараса та Мар’яни

Прохасько – незамінна зимова історія про

дружбу та допомогу, а також про те, хто

насправді стоїть за виготовленням білих

маленьких сніжинок.

Окрім сучасних українських авторів

«Видавництво Старого Лева» пропонує

поринути в класичну «різдвяну історію»

Чарльза Діккенса, яка вийшла у 2014 році в

новому дизайні. Ця історія – віра в добру суть

людини, вона стала символічної піснею доброти

у всьому світі.

І не будемо забувати про неймовірні ілюстрації

книг цього чудового видавництва, які порадують

вас не менші, ніж дивовижні історії.

Видавництво «Фонтан казок» Івана Андрусяка

підготувало для маленьких читачів віршоказку

«Зайчикове різдво» про маленьке Зайченя,

яке засумувало за сонцем. Як найсонячніше

свято різдво та подарунок від Святого Миколая

розрадили Зайчика дізнаєтесь у чудовій

віршованій формі. А книгу можна замовити за

демократичну ціну у самого автора, написавши

йому в соціальних мережах.

«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» видало «різдвяну

рукавичку» − українську народну казку з

продовженням від Івана Малковича. Казочка

розповідає про щасливу різдвяну пригоду,

яка сталась з відомими ще з дитинства

героями – Мишкою-шкряботушкою, Жабкою-

скрекотушкою, Зайчиком-побігайчикои,

Лесичкою-сестричкою, Кабаном-ікланом та

Ведмедем-набредем.

Можливо не зовсім різдвяна, але дуже цікава

книга Джоан ролінг «Фантастичні звірі та

де їх шукати» нещодавно вийшла друком у

видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Впевнена,

що кожен, хто прочитав хоч одну частину про

пригоди «Гаррі Поттера» з радістю дізнається

про фантастичних тварин світу чародійства.

Брати Капранови разом із видавництвом

«Зелений Пес» бажають всім «Веселих свят!». На

сторінках видання можна знайти інформацію

про традиційні українські свята, зокрема і про

зимові, які найбільше полюбляють діти: Святого Миколая,

Новий рік, різдво. У збірці коротко, зрозуміло, а головне

цікаво та ілюстративно подано пісні з нотами, ігри з

правилами та лічилками, страви з рецептами, рукомесло

зі схемами, а також довідки про виникнення свят і їх

еволюцію з дохристиянських часів аж дотепер.

Це невеликий перелік новеньких тематичних книг, які

стануть провідником до чарівного світу зимової казки. Але

й не варто оминати вічні різдвяні історії Г.-Х. Андерсена,

Вільгельма Гауфа, Моріса Метерлінка, Чарльза Діккенса,

Джанні родарі та багатьох інших.

Тож бажаю вам чудових свят, побільше див та веселощів,

а також чарівних різдвяних історій! Не забувайте, що в

кожному з нас живе той маленький хлопчик чи дівчинка,

який вірить у новорічну казку:)

Вікторія Нетребенко


Юлія Чоботар –Народилася у 1984 році, закінчила Відкритий Міжнародний Університет (нині Інститут) Розвитку людини “Україна”. Працювала позаштатним журналістом у газеті “Народне слово”.

Юлія Чоботар

***Мне пишетсяКогда душа болит,Когда весь мирОпустится на плечи.Печалей неисчерпанныйЛимитТак странноСнова облачилсяВ вечер.Камина нет иПледа нет у ног,И верный песНе ластитсяВальяжно.И нет того,Кто б успокоить мог:«Любимая, не плачь,Я все улажу».Мне пишется, когда я в тупикеИ выхода как не ищу –Не вижу.И эта боль упрямаяВ виске,И крепкий чайУже давно остывший…

***Кружится в небе вороньеНад счастьем чьим -то БезмятежнымИ где была недавно Нежность,Взрасли сомненья И вранье.Все жизни блага Пить до дна,Нигде ни в чем не Знать отказаИ вот, внезапно,В одночасье - Как мышь Церковная бедна.Быть королевой На балу, кружиться В вальсе ошалелом,

Впитать мелодиюВсем телом,Иль поЗеленому лугу бежатьЗа ветром оголтело.Судьба быть может, или РокКак смерч все Начисто сметаютИ вот, лежишь не Ощущая ни тела Своего, ни ног...Такое наше житиё,Нами не понято Так часто. Для всех людей Едино счастье,А горе – Каждому своё.

***

Тривожно б’ється у Матусі серце: Великі діти –То великі біди.Сказати мало «Мамочко, не сердься», –Так хочеться для Тебе щось зробити. Та тисячі, мільйонів Справ не станеАби тобі достойну дяку СкластиЗа кожен день,За кожен подих, мамо,Тобі низенько в ноги хочу Впасти. Щомиті рідна, дякувати мушу,Та де слова мені Ті підібрати,Які розкажуть про Прекрасну душу,Про Дар від Бога,Що зоветься МАТИ!

ЦеН

Тр Н

А К

ОМ

ПА

СІ


ЦеН

Тр НА

КОМ

ПА

СІ

***Ніхто на тебе такЯк я не гляне. Не вміє, чуєш, жодна Так людина. У інших буде в Погляді бажання,А ти для мене на Ввесь світ єдиний. Обов’язок, повинність чи БлаганняЗ чужих очейВпадуть тобі на Спину.З моїх сльозою Скотиться Кохання,Бо на ввесь світ Для мене ти Єдиний.

***Перебідуй, перебинтуйТе, що лишилосьВід душі,Комусь минулеЗалишиІ майбуття

Собі будуйПоволі, тихо,Не спіши.ПеребинтуйІ серця шмат,Що нагадаєПро весну,Про – із собоюТу війну – Її він зовсімБув не варт.Устань з колінІ далі йди,Хтось тамТебе вже зустріча.Бо невзаємна та

ПечальТака далекаВід біди.Бунтуй в душі,пиши віршіВони ж бо кращівийдуть в бунті.Про все, незгодна з чим,пишиІ знатимеш,Чи тобібути.Чи серце простотак твоєПо тілу кров

переганяє,Чи щось таки,у ньому є,Коли йому болить,«чіпає».Рушай, не стій на місті, йди,Бозна чому ідиназустріч.Ти ж ще небачила біди,А вже тебетаки щосьМучить.Бунтуй,без бунту ти –ніхто.І щоб «ніким»не залишитись,Собі скажиразів зі сто:«Бунтую я,бо хочуЖити!

***Мне чистотыДушевной не хватает.И мне самой,И миру что вокруг.Никто теперьДоподлинно не знает,

Юлія Чоботар

Кому кто враг,Кому кто – верный друг.Последних днейСтрашит нагромождение,Излишества мешаютБыть людьми.Спрос грубоПревышаетПредложения,ИскусственныеСлепят насОгни.И с завистьюШагая вПодворотнях,С ухмылкойЗамечаем мычто вот:Как улицамВезет –У них есть дворник.А грязь с душиНикто не подметет.


Оля Ткаченко – прозаїк та журналіст.Про свої захоплення Оля говорить так: «Моя робота – це і є моє хоббі. Захоплююсь фото-графією: однаково люблю як фотографувати, так і позувати».Вважає, що людина не повинна бути овочем, а має сама будувати своє життя, щоб потім не жалітись на долю. Не вміє знаходити спільну мову з людьми без почуття гумору. У людях найбільше цінує щирість та вміння сприймати складні речі просто. На далеке майбутнє не загадує, адже звикла потурати своїм бажанням. Життєве кредо – немає нічого неможливого для людини, яка бачить свою ціль.

оля ткаЧенко

У житті кожної людини бувають моменти, коли хочеться покинути все, перевернути, втікти, залишити. В її житті перекочувався саме такий період.Марта сиділа в той день біля вікна, вдивляючись у ясне сонечко. Літня спека зігрівала світ, але обпалювала її серце. Кожен дотик теплого промінчика вдивлявся в її сіро-блакитні очі і підштовхував зробити крок назустріч змінам. Думки її були далеко, а світ провівався мимо. Післясмак улюбленої музики виїдав із середини, але її не замінити іншою, адже кожна слово тут таке рідне.І ось телефонний дзвінок. Вона ні на кого не чекала, тому підбігати до слухавки не було особливої потреби: «Так. Доброго. Я вас слухаю, Володимир Петровичу. Куди? На котру потяг? Добре. До побачення».Вона працює редактором у видавництві і має терміново виїжджати для переговорів з автором чергового бестселера. Марта вивчала психологію і тому в співпраці з авторами вона відчувала себе як цукор в каві.Її думки були зараз десь геть далеко, тому вона не проти була полетіти в слід за ними. Цього разу Марту не цікавило ні хто автор, ні скільки часу там доведеться вбити. Вона просто тікала від буднів. 5 годин звуку колії і Марта приїхала. Таксі вже чекає, щоб відвезти її кудись, де вона ще не була. Зазвичай ця ділова дама не витрачає свій час безглуздими прогулянками, а цього разу вона вирішила дати вихідні своєму внутрішньому трудоголіку і просто пройтися містом. До того ж багато питань Марта вже вирішила з автором по телефону ще задовго до поїздки. Тому лишилось тільки підписати всі папери і обговорити деталі.

ЦеН

Тр Н

А К

ОМ

ПА

СІ

І тільки очі


Марта перечитала рукопис книги ще в дорозі, тому ці декілька днів можна було витрати повністю на відпочинок. Головний герой чимось її зачепив і не відпускав. Вигаданий нібито персонаж, але все ж.Літня спека вбивала будь-яке бажання йти пішки, тому Марта повільним кроком вийшла до зупинки і вирішила поїхати на першій же маршрутці. Чекати довелося не довго. Досить швидко жовта бляшанка вже неслась по пекучому асфальті. Дві гривні для водія і Марта кинула поглядом по салону, обираючи собі зручне місце. Ненароком помічаються сірувато-сині очі чоловіка у спортивному костюмі. Він якось загадково дивися у вікно. Увага на мить і захоплення очима незнайомця втрачено. Вона вже й забула Його щойно вийшла на своїй зупинці.Декілька днів на відпочинок і перегляд справ. Ці декілька днів Марта щоранку бачила Його. Бачила, але не надавала особливої уваги. Пам’ятала тільки неймовірні очі. Щоранку рівно о дев’ятій вона сідала в маршрутку і щоранку проводжала поглядом Його на одній і тій же зупинці. Кілька днів відпочинку минуло і.... і наступного дня вже чекала робота і відпочивати просто не було часу. О дев’ятій вона вже мала бути на зустрічі з автором, тому вийти їй слід було раніше. А отже вона не побачить уже звичні очі. Такі чужі і такі рідні.. Тільки очі..Переповнена маршрутка немов би чекала її і лишила одне місце біля самісіньких дверей. Ледве втиснувшись, передає гроші за проїзд. Піднімає погляд. І.. його очі. Знову. Погляд тепер не у вікно, а їй у вічі. Очі одного кольору, але різного тону тримались міцно, ніби не хотіли відпускатись поглядами у швидкості руху. Скоро Йому виходити і Марті довелося б вийти з маршрутки, щоб Його пропустити, але звична зупинка лишилась уже позаду. Ще декілька зупинок і маршрутка вже майже пуста.Їй час виходити. Марта підіймається і бачить, що Він також готується виходити. Кроки донизу з маршрутки, а ніби вони ведуть догори – до моменту щастя.–Дівчино, у вас неймовірно красиві очі. Я бачу їх щоранку і не можу забути.До зустрічі ще півгодини і в них є час познайомитись. Його звати Денис і він має зустрітись тут зі своїм батьком.–О! А ось і мій батько – Олег Станіславович .–Олег Станіславович? Карпенко? – здивовано перепитала жінка.–Доброго дня, Марто. Я бачу ви вже познайомились з Денисом. Це і є людина-спорт, мій син, а за сумісництвом і прототип головного героя моєї книги. Я вам про нього розповідав по телефону.

оля ткаЧенко

ЦеН

Тр НА

КОМ

ПА

СІ


Станіслав Буряк –Дніпропетровська область. Народився 16.11.1996.Іноді пишу вірші, можливо, не дуже вдалі. Ніде не пу-блікувався, ніде не читаю.

СтаніСлав буряк

ХолодноХолодно. Руки на холоді.Холод під шиферомцвяхами грюкає.Скиглити годі вжеНіч із тарифами,сповнена звуками.

Холодно. Шибки розсохлися.Вітер у вікна б’є,залпами в мінус п’ять.Заморозь тане вся,риба мовчить і п’є, доки дерева сплять.

Шифер трима вітрякфлюгер семи вітрів.Крила то вверх, то вниз.Брехні сивих собак.Ти і тоді не вмівтихо ламати хмиз.

Вітер у спину дме.Шифер все «гуп» та «гуп».Місяць – надбитий рігспить, але не засне.Спокій на більшу з куп,мовчки собі приліг.

Холодно не в душі,мерзне моя рука,доки махаю вам.Доки шумлять кущі,холод мене чекаі крижаніє сам.

***Чуєш вітре, заграй на акації.Зашуми через ліве плече.Холоднеча зриває оваціїгрізним тріском морозних ночей

Укривають дахи гуготіннями,видає себе скрипом обкорена – Ця акація днями осінніми,вітром зваблена падає в сторону

Загудуть голим гіллям акаціїза сестрою . Падіння наврочене.Вітер втихне та будуть хитатися,димарем їхні крона прокопчені.

Вечір хвіртку залишить прочиненуі настелить соломи вороже так,доки дутиме прямо у спину намвітровій, сам собізаворожений...

***Вечірбреше.Плечамлегше.Скільки сили невідомо.Розум збився у груду.Ой, накуй зозуле-втомо,скільки я ще не впаду?

Впавтак швидко.Дуришвидко?Коле дощ, а я не хочу.Дощ шикується в полки.Хтось навмисно чекав ночі,щоб метати ці голки.

Римба повна.Б’є у горна.Кого зве, уже не вийде.Листя мокре – повен міх.І завис на дроті з мідічорний скльований горіх.

Покуттяхатипрагне страти.А фундамент вже осів,потягнувши мох на захід.Рік тому серед полівзник між вовчих ягід...

МеС

еДЖ

ЗІ С

ХОД

У

Щиро ваш журнал «шTOPOR»!

P.S. Ми як завжди раді співпраці із поетами, прозаїками, драматургами, журналістами та есеїстами. Пишіть на нашу пошту:

[email protected]

f a c e b o o k . c o m / s h t o p o r j o u r n a lv k . c o m / j o u r n a l _ s h t o p o r

s h t o p o r _ j o u r n a l @ u k r. n e t


над номером працювали (люди)

головний редакторКирило Поліщук

редакторВікторія Нетребенко

технічний редакторАртем Луценко

журналістСергій Цигульський

Більше новин і фото тут...

f a c e b o o k . c o m / s h t o p o r j o u r n a lv k . c o m / j o u r n a l _ s h t o p o rs h t o p o r _ j o u r n a l @ u k r. n e t

Електронний журнал шtopor #12 (Грудень, 2014)

Documents