03.12

Бесіда «Про віру, культуру, освіту”.

Мета.Навчити дітей спілкуватися,висловлювати  думку, розвивати логічне мислення, виховувати любов до школи, до знань, до культури.

Хід бесіди1.    Класний керівник. Школа. З нею пов’язані дитячі та ваші юнацькі роки. Тому ми сьогодні зібралися на дискусійну годину «Нова школа: якою їй бути?, «Освіта: Якою їй бути ?». Також ми поспілкуємось про культуру та віру, як важливих чинників особистості.Для дискусії я пропоную обговорити такі запитання:1.Нова школа: яка вона ? Якою їй бути? Чи потрібно змінювати школу?2.Розвиток особистості школяра: минуле, реальне чи майбутнє?3.ЗНО – шлях до твердих знань і безкоштовної освіти.Використовуємо під час дискусії картки – геометричні фігури різного кольору( червоні – песимісти, жовті – реалісти, зелені – оптимісти ).На кожне запитання виділяється одна хвилина на обдумування і три хвилини – для висловлювання своєї думки, тому не зловживати, висловлюватись стисло, зрозуміло, чітко, опираючись на аргументи та докази.Висловлювання учнів.2.Класний керівник. А завершити нашу дискусію хочеться такими словами: «Не все так погано у нас в освіті, не все так погано у нас в країні, поки є мудрий вчитель, допитливий учень та їхня співпраця, яка базується на культурі, вірі та прагненні до знань».

04.12Урок мужності «Слава захисникам Вітчизни»

Листопад 2013 – лютий 2014 р. – «Революція гідності», події на Донбасі... Вони тривожать наші душі, не залишають байдужими жодного громадянина країни, і тому кожному з нас необхідно усвідомити, за що боролися учасники Революції гідності і заради чого пожертвувала своїм життям Небесна сотня, заради чого захищають нашу Україну воїни АТО. Небесна сотня – це наш біль і наша гордість, це наші сльози і наш душевний щем вдячності за все, що вона зробила для нас. ( Відеоролик «Слава героям української нації») Ведучий. Кровоточать рани наших сердець з приводу того, що відбувається на сході нашої держави. Не висихають сльози на очах матерів, сини яких захищають єдність і незалежність рідної землі. Яна Зінкевич була однією з перших активістів організації « Правий сектор», що поїхали на схід України відстоювати незалежність і територіальну цілісність нашої держави, допомагати українським військовослужбовцям боротись із ворогом. Нині 19-річна Яна керує медичним підрозділом добровольчого корпусу та щоденно рятує життя учасників АТО, винесла з поля бою 128 поранених. Класний керівник. «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх». Подвиг героїв вже вписаний у найвеличніші сторінки української історії. Вірю, що цей подвиг буде надихати покоління українців , як надихають нас подвиги козаків та жертовність героїв Крут.Але захист Батьківщини – це не тільки мужність, не тільки відданість, це ще і смерть. Хай палають свічки пам’яті про загиблих героїв Небесної Сотні, про загиблих героїв АТО, а розмірений бій хронометра відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю…Учениця. Нехай пам'ятають про наших героїв,що за волю поклали безцінне життя,що творили історію, наше минуле, Вшануймо пам'ять героїв Небесної сотні, борців за свободу людей під час Революції гідності, героїв, що полягли у боротьбі, захищаючи суверенітет, незалежність та територіальну цілісність нашої України. Вічна пам'ять героям, вічна слава!

(Оголошується хвилина мовчання) Хай світло цієї свічки буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!(Під мелодію пісні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу )

(Лунає пісня «Гей, плине кача…)Учениця.

Україно! Крізь тенета неволі, крізь заграви пожару, шал битв і побоїщ, твої сини мріяли про тихі води і ясні зорі.

Україно! Сьогодні на всі п’ять материків і на всі чотири сторони видно, як ми живемо, як будуємо свою країну, як сіємо в землю зерно навпіл з надією для себе, дітей своїх і добрих людей.

Учениця.До тебе, Господи, взиваюІ сподівання щирі маю –Що Україна вільна буде

Від лицемірства і облуди,Від бездуховності й зневіриЛюдців, душею зачерствілих,Від злої долі та безправ’я,Учень.Я- українець, син народу того,Що відвикає нині від ярма.Я не корюся, я молюся БогуІ вірю в те, що все це не дарма.Учениця.Я - українка, смутком оповитеМоє кохання, як гірке вино.Моя рідня розкидана по світу,Як буйним вітром золоте зерно.Учень. Я- українець! Цього не відняти,В моїй душі співають солов'ї,Були такими мої мама й тато,Й такими будуть правнуки мої!Класний керівник. Сьогодні, діти нашої матері України, наші бійці в зоні АТО сумлінно виконують свій синівський обов’язок. Вони – теперішній голос нашого сумління, наша гідність. Вони своїм прикладом показують силу та незламність українського духу.

( Написання листів до воїнів АТО )ІІІ. Підсумок.Класний керівник.

І завершуючи наш захід, я хочу ще раз пригадати слова П.Тичини: «Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була!».

Ми з вами живемо в Україні, тому повинні знати і шанувати історію , традиції і культуру нашої держави.

І в цей нелегкий час, коли точаться бої на сході і півдні України, ми повинні бути справжніми патріотами, відстоювати єдність, суверенітет і незалежність України.Тож бажаю нам всім миру, спокою і світлого майбутнього!

Учень.Вкраїно - богине! Вкраїно - кохана,Молитва боляща, розтерзана рано...Я лину до Бога, бо вмію літати,Я буду молитись, я буду благати,За тебе, Вкраїно, за тебе, свободо,За долю пресвітлу вкраїнському роду.Я вірю: Всевишній і ДіваМарія...Почують молитву, молитву надії.

07.12Виховна година „Майбутнє лісу у твоїх руках»

Мета: розширювати й уточнювати уявлення учнів про ліс та розмаїття рослин лісу; установлювати залежність життя рослин від факторів неживої природи (сонячне світло, вода, поживні речовини); учити розпізнавати рослини; розкрити цінність лісу для людини (естетичну, практичну, оздоровчу); розвивати мовлення, пам'ять, мислення, творчі здібності; виховувати почуття відповідальності та дбайливе ставлення до природи, бажання охороняти та примножувати лісові насадження.

Хід заходу

У ч и т е л ь. Прикро визнавати, але дійсно майбутнє зелені в небезпеці. Людство опинилося на порозі екологічної катастрофи.

У ч и т е л ь. Що ж робити нам, землянам? Як бути? По-перше, примножувати й оберігати природні багатства; по-друге, не забруднювати атмосферу; по-третє, утримувати в чистоті «зелені легені» планети, тобто ліс.  

Не так багато на нашій планеті багатств, що могли б зрівнятися з лісом. Його зелене вбрання вбирає сонячні промені, накопичує енергію. Ліс — одне з джерел кисню на Землі. Він очищує повітря від забруднення, захищає від руйнування ґрунти, впливає на рух і температуру повітря, є домівкою для різних тварин. А скільки всілякого добра постачає нам ліс! Без дерева не обходиться жодне будівництво, з деревини виготовляють папір, зокрема ваші зошити та підручники. А ще ліс — це здоров'я і відпочинок людей. (Розповідь учителя супроводжується презентацією «Значення лісу».)

У ч и т е л ь. Що таке ліс? (Відповіді учнів.) Правильно, це велика кількість дерев, що ростуть спільно на певній території. У такому разі лісом можна назвати і парк, і алею біля дороги, і групу дерев над річкою. Але ж що таке ліс? 

       

Для того щоб отримати відповідь на це запитання, слід порівняти два дерева однієї породи й одного віку, які ростуть в однакових умовах, але одне серед собі подібних, а друге — на відкритому місці, на просторі.

Дерево, що виросло на просторі — окоренкувате, з пишною шатроподібною кроною, нижні гілки товсті. Стовбур такого дерева невисокий, за формою він нагадує конус. Інший вигляд має дерево, що виросло у лісі, в оточенні таких самих дерев. Стовбур у нього гінкий, циліндричний, гілля в кроні тонке, різко підняте вгору. Отже, форма й висота дерева залежить від умов, у яких де дерево росте.

Ліс формує своє середовище. Він впливає не лише на власну територію, а й на поле, вигони, річки, клімат місцевості.

Дорослі дерева утворюють у лісі деревостан. Молоде покоління дерев називають

підростом, воно підростає і згодом замінить старий ліс. Чагарники ростуть під деревами, «під лісом», тому всі разом вони називають підліском.

Ліс буває чистим і мішаним. У чистому лісі зростає лише одна порода дерев, наприклад, сосна. У мішаному — їх багато: сосна, дуб, ясен, клен, липа, граб та інші.

Якщо всі дерева мають приблизно однакову висоту — це ліс одноярусний. Якщо ж дуб, ясен — найвищі, під ними росте липа, граб, а нижче — чагарники, то це ліс багатоярусний. Ярусами розміщені й підземні частини рослин: найглибше в землю проникає коріння дерев, потім — чагарників, зовсім близько біля поверхні землі ростуть корінці трав, паростків. Під наметом лісу знаходять притулок різноманітні трави, мохи, лишайники, гриби.Живе в лісі багато тварин, комах, птахів.

До двадцяти років ліс уважають молодим, у двадцять-сорок років — це жердняк, далі — середньовіковий, стиглий, нарешті, перестиглий. У перестиглому лісі у дерев починають всихати гілки, верхівки, старі дерева поступово відмирають, місце, на якому росли, займають інші нащадки.

Ліс вирощують і доглядають працівники лісового господарства. Вони дбають про чистоту, стан його здоров'я. Є багато шкідників лісу — комахи, гусениці, жуки, дикі тварини. Щоб ліс добре підростав, необхідно прибирати у ньому сушняк, галуззя зрубаних дерев і пнів, адже в цих рештках зимують гусениці, личинки багатьох комах-шкідників. З ними постійно борються лісники. Вони наносять (восени та рано навесні) на стовбур кільцевий шар спеціального клею. Цей клей довго не засихає, а гусениці не можуть дістатися до крони і гинуть від голоду. А ще лісники обприскують ліс різними речовинами, від яких шкідники гинуть.

Часом і люди завдають шкоди лісові. Дехто без дозволу рубає дерева, кидає сміття. Хлопчаки іноді вирізують на стовбурах свої імена, обдирають кору, ламають гілки.

Ліс має ще одного небезпечного ворога — вогонь. Від пожеж гине багато гектарів лісу. Причини лісових пожеж різні: блискавка, сонячне проміння, що проникає через уламки скла на сухий мох, необережні відвідувачі, які недбало поводяться з вогнем — залишають багаття, кидають сірники, цигарки. З вогнем у лісі слід поводитись обережно. Недарма кажуть: «З одного дерева можна зробити мільйон сірників, а одним сірником спалити мільйон дерев».Важливу роль у житті лісу відіграє повітряна оболонка Землі, у якій розвиваються рослини та інші живі організми. Без цього повітряного шару неможливо уявити ліс. Атмосфера — джерело вуглекислого газу, без якого не обходяться рослини. Вона постачає кисень, щоб живі організми могли дихати, зокрема рослини. Звісно, атмосфера не тільки віддає, але й отримує. Вона наповнюється киснем, що виділяють зелені рослини, й вуглекислим газом, який утворюється в процесі дихання. Отже, атмосфера — це своєрідний повітряний резервуар, у якому накопичуються життєво необхідні речовини для мешканців лісу, із якого ці речовини знову поглинаються рослинами та тваринами. Без атмосфери не може бути лісу. Його не може бути і без ґрунту, адже в ньому живе величезна кількість організмів.

10.12Бесіда „Я обираю своє майбутнє!”.

Учитель. Дуже часто нам важко зробити правильний вибір у жит¬ті, особливо тоді, коли ми опиняємось у складних ситуаціях. Сьогодні ми поговоримо про ті чинники, які впливають на наші рішення. Для початку проведемо гру-аукціон «Як розпорядитися своїм життям». На початку гри прошу кожного написати своє ім'я на кожній із 10-ти карток, які вам було роздано. Уявіть, що кожна з них — це частинка вашої особистості, отже, картки на аукціоні потрібно зберегти.Через хвилину перед вами постане вибір: «витратити» чи «заоща¬дити» свої картки. На «продаж» буде виставлено різноманітні «това¬ри» по парі. Правила гри не дозволяють купити обидва товари, тільки щось одне або нічого. Зрозуміло, що коли закінчаться картки, вже ні¬чого не можна буде купити.

Більше не дозволяється робити покупки. Ті картки, що не були використані, вважаються знеціненими. Давайте обговоримо ваші по¬купки.Мій життєвий вибір.    ____.•    Яка покупка подобається вам найбільше?•    Чи шкодуєте, що не зробили якусь покупку?•    Чи хотілося б вам поміняти деякі правила гри? (Обговорення.)Учитель. Пам'ятайте! Правила гри можна змінити, але життя — це не гра! Не можна повторити вже зроблений вибір чи скасувати прийняте в минулому рішення. Це демонструє нам наступна гра.Гра «Скріпка». Для гри викликаються 4 учасники, які отримують по одній звичайній канцелярській скріпці. їм пропонується, за коман¬дою класу, на швидкість розігнути скріпку.Після того, як усі впораються із завданням, дається наступна ко¬манда: кожен повинен повернути своїй (скріпці попередній вигляд. Гравці демонструють класу отримані вироби.Учитель. Діти, ви розумієте: те, що ми бачимо, назвати скріпками важко. Пригадайте, як швидко ви розігнули скріпки і як нелегко було скласти їх назад. Ось так і в житті: швидко можна наробити безглуз¬дих помилок, але виправити їх нелегко, а іноді й неможливо.Одним із головних чинників, які визначають прийняття рішень, єхарактер людини.Пропоную назвати позитивні та негативні риси характеру — за¬пишемо їх у дві колонки на дошці.(Учні називають риси (наприклад, доброзичливість, почуття гумору, доброта, чуйність, сміливість, привітність, уважність, тактовність, ще¬дрість тощо — позитивні; байдужість, грубість, боягузтво, зрадливість, заздрість, нахабство, жадібність, брехливість тощо — негативні).)Учитель. Назвіть, які з перелічених рис ви б хотіли мати, а я на¬впроти них поставлю відмітку.•    Назвіть риси, які, на вашу думку, у вас є.•    Назвіть риси, які ви хотіли б бачити у свого друга. (Відповіді учнів.)Учитель. Отже, як бачимо, усім подобаються і в собі, і в інших позитивні риси характеру. Негативні ж ми намагаємося приховати,замаскувати.Задумайтесь, які риси переважають у вашому характері. Чи не ви¬магаєте ви від інших більшого, ніж робите самі?Вважається, що правильна модель поведінки відповідає «золотому правилу»: «Стався до інших людей так, яік ти хочеш, щоб вони стави¬лися до тебе».Давайте обговоримо це правило.•    Як ви вважаєте, чи допомагатиме воно в житті?•    Як ви хочете, щоб ставилися до вас оточуючі?•    Що потрібно робити, щоб люди ставилися до вас добре?•    Серед яких саме людей ви хотіли б мати авторитет? Чи до тих людей ми

прислухаємося, демонструє нам гра.Гра «Вірю — не вірю». Один учень виходить із класу, а інші хова¬ють певний предмет (наприклад, книгу). Учень із зав'язаними очима повинен знайти її. Троє попередньо обраних учнів дають йому пра¬вильні інструкції, куди потрібно рухатися, щоб знайти книгу. Інші троє учнів навмисне дають йому неправильні підказки. Якщо через 5 хвилин книгу не знайдено, виграє команда, яка неправильно під¬казувала, і навпаки.Учитель. Ця гра демонструє, що правильний вибір залежить тіль¬ки від нас, від нашого власного характеру. А поради потрібно прийма¬ти лише від мудрих, досвідчених людей, які не бажають нам зла.•    Чому важко завжди робити правильні вчинки або поводитися на¬лежним чином?•    Чому треба робити правильні вчинки, якщо неправильні здають¬ся такими легкими та привабливими?(Відповіді учнів.)Учитель. Треба бути сміливою людиною, щоб зробити правиль¬ний вибір за складних обставин. Це означає, що, незважаючи на труд¬нощі, ти надаєш перевагу складній ситуації, якщо вважаєш її правиль¬ною. Наслідки такого рішення можуть бути небезпечними, але сміли¬ва людина все одно свідомо обере правильний шлях.Зараз я розповім історію про сміливість у реальному житті. Багато років тому у Голландії жив хлопчик на ім'я Пітер. Одного разу він пішов провідати хворого друга, що жив за дамбою. Матері Пітер пообіцяв повернутися засвітла.Провідавши друга, хлопчик пішов додому вздовж каналу. Він по¬мітив, що після осінніх дощів у каналі піднявся рівень води і хвилі билися об стіну дамби з великою силою.Коли Пітер уже наближався до свого міста, він почув звук, що зму¬сив його зупинитися — звук води, що ллється. Він глянув униз і по¬бачив, що через невелику дірочку в дамбі просочується вода.Як і кожен голландський хлопчик, Пітер розумів, що то була небезпечна  ситуація:   морська  вода  здатна  швидко  перетворити маленьку дірочку на величезну діру, і тоді значні території будуть за¬топлені морем.Пітер знав, що треба робити в такій ситуації. Він закрив рукою отвір і вода перестала просочуватися крізь дамбу. Хлопчик задово¬лено посміхнувся і промовив до моря: «Я не дам тобі затопити мою Батьківщину». Потім він почав кликати на допомогу.На жаль, його ніхто не почув. Тим часом почали спускатися сутін¬ки і похолодало. Рука Пітера затерпла і почала боліти. Він подумав, що його мама, мабуть, хвилюється, оскільки він не повернувся додо¬му вчасно. Але вона могла подумати, що він заночував у свого друга. Вночі рука Пітера зовсім заніміла, повіки стали важкими, але він не заснув. Час від часу він розтирав занімілу руку і думав про те, що вода не повинна зруйнувати дамбу. Так минула ніч.Рано вранці Пітера знайшов один чоловік, що почув його стогін по дорозі на роботу. «Тобі дуже боляче?» — запитав він у хлопчика. «Ні, — простогнав Пітер. — Я утримую воду, скоріше кличте людей на допомогу».Той чоловік підняв тривогу, прибігли мешканці міста і полагодили дамбу. Небезпеку було усунено. Люди віднесли хороброго хлопчика додому, а пізніше Пітер став героєм Голландії, який урятував свою країну від затоплення.Хтось може подумати, що закрити рукою дірку в дамбі — не такий уже й геройський вчинок, але, щоб прийняти таке рішення, Пітер мав бути хороброю людиною. Йому було лише 8 років, а він вирішив за¬лишитися наодинці з холодною темрявою ночі, щоб урятувати дамбу від зруйнування. Він розумів, що такий вчинок був правильним, хоча це спричинило біль та незручності для нього особисто.(Обговорення оповідання. Як підсумок заняття учитель пропонує дітям скласти правила поведінки в класі, які відповідали б «золотому правилу».)Учитель. Кожна людина може помилятися. Розвиваючи свій ха¬рактер, ми вчимося на власних помилках, і це допомагає нам робити правильний вибір у майбутньому. Отже, необхідно намагатися ро¬бити правильні вчинки, приймати правильні рішення незалежно від того, чи сприяють цьому обставини

14.12Урок мужності «Чорнобильська катастрофа: герої-

ліквідатори»Мета: закріпити знання гімназистів про чорнобильську трагедію; упроваджувати елементи екологічного виховання; розвивати почуття вдячності, вшанування подвигу, комунікативні здібності; виховувати любов і повагу до своєї Батьківщини.Тип заходу: єдина виховна година.

Обладнання: ілюстрації за темою, вірші про Чорнобиль.

Хід проведення заходу

Слово вчителя.

"...Третій Ангел просурмив впала з неба велика зірка, що горіла, немов світильник. Впала на третину рік на джерела вод. Ім'я цієї зірки – полинь. Третина вод стала полином. Багато людей вмерли від вод, тому що вони гіркими стали..." /Біблія. Новий зав т. Откровення святого Івана Богослова/.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали безтурботним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанцї несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний, Гіркий. Печальний

Чорнобиль. Це земля, стежки якої заросли травами, якими ніхто не ходить. Це слово сьогодні стало символом горя, страждань, розорених людських осель

Учениця 4.

О Боже, Боже, як ти міг

 Страшне це лихо в світ пустити.

 Мабуть і думки не було

 Що можуть зло таке вчинити.

 

 О Боже, Боже, поможи.

 Дай хворим ліки, кволим силу,

 Надію всім, хто уцілів

 І спокій тим, хто ліг в могилу.

 

 Скільки невинних полягло,

 А скльки в муках помирає.

 А немовлята... їх за що

 Нещадно доля так карає?

 

Слово вчителя.

Відразу ж на АЕС почали прибувати спеціалісти-ядерники та пожежні для ліквідації аварії. Пізніше їх так і назвали – ліквідатори. У небезпечній зоні вони працювали позмінно. Ті, хто набирав максимально небезпечну зону радіації поверталися додому, а на їх місце приїздили інші. Але спочатку так ніхто і не знав наскільки небезпечне радіаційне зараження. Перш за все потрібно було загасити пожежу, аби вогонь не охопив інші енергоблоки. Бо якщо б це сталося, катастрофа була б всесвітньою.

Учениця 3.

Лейтенанти – хлопці непохитні,

 Молоде, вогняне покоління.

 Ви, як пам'ять, у тривожнім світі,

 Роду незнищенного коріння.

 Сівачі, поліщуки від роду –

 Ви з вогнем назавжди подружили.

 В сонце ткану днину і в негоду

 Той вогонь перепинить зуміли.

 

Слово вчителя.

Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна нелегка, але все дається в порівнянні .

Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті , які могли ніколи не народитися після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасніше

Ми хочемо віддати данину пам’яті людям які ціною власного життя врятували нас, а також людей які змушені були залишити свої домівки, свою батьківщину, людей які залишилися інвалідами. Адже ще і сьогодні, через двадцять п'ять років, ми ще не усвідомлюємо всіх наслідків лиха, не осягаймо всієї глибини катастрофи.

Учениця 1.

І віддали все, що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що ви врятували

Долю моєї дитини.

 

Учениця 2.

Бути людиною –

Не дуже просто,

Бути людиною –

Геройство в наші дні.

Встати і крикнути

З трибуни, з помосту:

«О, люди! Залишайтеся людьми!»

Слово вчителя.

14 грудня в Україні відзначається «День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Указ N 945/2006 про заснування цієї пам'ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року.

 У багатьох можуть виникнути сумніви, навіщо потрібен цей день, і чому саме 14 грудня вибрано для вшанування учасників ліквідації.

 Справа в тому, що 30 листопада 1986 року було закінчено будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.

 Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день «Днем ліквідатора». Ще в 1986 г. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 році громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, в якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств та громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.

 Надання державного статусу «Дня ліквідатора» ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких, недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов'язана й інша - проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Лише перші 5 тисяч з тих, хто ліквідував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 року всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.

 Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. В ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більш ніж 650000 людей з усього Радянського Союзу, з яких більше половини представляли тогочасну УРСР. Можливо, Україна стане автором гарного почіна, і «День ліквідатора» з'явиться в Росії, Білорусії та інших країнах.

 Події понад 20-річної давності ніколи не зітруться з пам’яті ні сучасних, ні наступних поколінь. Ця катастрофа є болем для всієї України. І тепер не лише в квітневий день 26 числа, а і в грудні вже стало доброю традицією вшановувати пам’ять тих, хто пожертвував своїм життям, захищаючи нас від атомного лиха. Адже саме в цей день, 14 грудня, було завершено будівництво саркофагу.

 Ужгородці також брали участь в ліквідації наслідків найбільшої екологічної аварії ХХ століття, відроджували до нового життя обпалену радіацією землю. Ми висловлювати щирі слова подяки всім ліквідаторам за їх мужність, героїзм і самовіддачу. Наша повага і шана – тим, хто щодня бореться із страшними хворобами, викликаними катастрофою.

        Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили всі, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху на четвертому енергоблоці атомної станції. Від усього серця зичимо ми героям-ліквідаторам та усім Закарпатцям, хто пам’ятає світ до Чорнобиля і тим, хто народився вже після катастрофи, – міцності духу, здоров’я і впевненості у завтрашньому дні!

На жаль Україну в світі знають як країну, в якій сталася жахлива техногенна катастрофа - вибух на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року.

 Ця біда торкнулася сотень тисяч українців - ліквідаторів, переселенців, дітей та дорослих. Завдяки мужності ліквідаторів, ми сьогодні можемо з жахом згадувати про ті події. Без самовідданого героїзму тих мужніх людей, наслідки могли б бути набагато гірші. І невідомо, чи багато хто з вас, хто читає ці строки, зміг би сьогодні мати таке щастя - бути живим і насолоджуватися життям.

 На жаль, багато хто з ліквідаторів вже давно покинули це земне життя. Тому велика шана і уклін до землі всім героям, всім, хто не жалкував себе, всім, хто спас нас від ще більшого лиха.

 Ця катастрофа ще дуже довго буде відчуватися важким відлунням в наших серцях. Нехай мирний атом служить на благо людства.

 Ще раз всім ліквідаторам щира подяка і шана.

17.12Диспут “Поезія кохання”.

Здається, що на світі не існує людини, якій би була байдужою тема кохання. Може, це і є те найблагородніше почуття, яке робить людину людиною. Кохання робить нас добрими і лагідними, чуйними і чистими. Читаєш книгу, дивишся фільм — скрізь кохання. Здається, що саме воно є рушієм життя, бо всі безумства і всі благородні пориви звершуються людиною в пориві кохання.

А скільки написано про це велике почуття художниками слова, скільки зображено майстрами пензля! Кожний митець намагається увічнити своє кохання. І, мабуть, це правильно. Невідомо, чи існував би без кохання рід людський. Напевне, що ні. Людство перетворилося б на купку бездушних істот, не здатних на сильні почуття.

Якщо проаналізувати розвиток мистецтва, то можна переконатися, що кожного митця надихало кохання. Згадаймо, Данте і Петрарка, Міцкевич і Пушкін, Шевченко і Грабовський, увічнили своє кохання величними творіннями. А імена деяких літературних героїв стали не просто символами, а перетворилися на уособлення самого кохання: Ромео і Джульєтта, Тристан та Ізольда, Майстер і Маргарита.

Іноді замислюєшся над тим, чи здатне наше покоління на високі почуття. Я впевнена, що кожна моя ровесниця мріє про велике кохання і високі почуття. Іноді ці мрії маскуються байдужістю, але я впевнена, що вони є. Тільки останнім часом важко знайти хлопця, який би чемно ставився до дівчат. Взяти хоча б наш клас. Більшість із нас навчається разом із першого класу. Може, наші хлопці звикли до нас і дивляться на однокласниць як на щось звичне і непотрібне? Інакше я не можу пояснити лайливих та брутальних слів, вживаних на нашу адресу. А може, ми самі даємо їм привід, коли палимо з ними вкупі, коли не соромимося при них вжити кріпке слівце. А так іноді хочеться уваги і теплоти, адже це останній рік нашого шкільного навчання! Принаймні, у мене з'явилися сумніви, що серед своїх однолітків я зустріну того єдиного, про якого мрію.

Недавно моя прабабуся дала мені почитати листи з фронту від мого прадіда. Скільки в них ніжності, скільки любові. Здається, що кожний рядок випромінює ці почуття, хоча не сказано там про кохання жодного слова. Лише турбота і довіра... Уявити важко, що серед крові і вогню люди не загрубіли, душі їхні не зміліли.

Невже необхідно пережити якісь потрясіння, щоб переконатись у силі своїх почуттів? Певне, що ні. Я вірю, що все зміниться, що і моє покоління усвідомить значимість величного у житті. А цим величним неодмінно буде кохання.

22.12Лекція “Історія та сучасність рідного краю”.

Протягом останніх століть Харківський регіон та Харків стали не тільки традиційним центром Східно-українських земель, але й одним з найбільш розвинутих промислових регіонів України та півдня Східної Європи. Однак стародавня історія краю бере свій початок у далекому минулому. Колись в степах і лісостепах сучасної України жили скіфи та сармати, які займалися тваринництвом, землеробством і ремеслом, а також племена унікальної салтівської культури, стародавні сліди якої були знайдені в селі Верхній Салтів (Вовчанський район Харківського регіону). У X-XII століттях на правому березі ріки Уди було розташоване старослов’янське місто Донець, яке неодноразово згадується в літописах, - один з форпостів Київської Русі в боротьбі з кочівниками. В першій половині XII століття, під час татаро-монгольського набігу, територія краю зазнала безжалісного спустошення і невдовзі перетворилась на так зване "Дике поле", покрите лісами та степовими травами. Саме тут, між лісами й болотами, проходив сумно відомий Муравський шлях – шлях із Криму на Русь, по якому здійснювали набіги за здобиччю та невільниками кримські та ногайські татари. Для захисту від них на початку XVII століття серед "Дикого поля" почали створюватися перші малочисельні укріплені пункти - невеликі фортеці та остроги - Царе-Борисів (1600 рік), Чугуїв (1638 рік), Валки (1646 рік). Активне освоєння цих земель розпочалось в 30-і роки XVII століття, а масовий характер дістало під час визвольної війни українського народу у 1648-1654 роках. Тоді на великих територіях сучасного Сходу України в основному мешкали виходці з Задніпров'я. Землі ці стали називатися Слобідською Україною, або Слобожанщиною, центром якої став Харків, заснований в 1654 році на злитті річок Харків і Лопань. Протягом 1656-1659 років, під керівництвом першого воєводи Воїна Селіфонтова, на місці сучасної центральної частини міста була збудована дерев'яна фортеця. Тому на першому гербі Харкова були зображені золотий натягнутий лук із стрілою на зеленому полі. Для захисту від татар у середині XVII століття створені Харківський, Ізюмський, Охтирський, Сумський та Острогожський слобідські козачі полки. Харків швидко став воєнно-адміністративним, а пізніше - торговельно-ремісничим і економічним центром усієї Слобожанщини. У період формування та розквіту Східно-Слободських земель України (XVII століття) Харків одержав статус губернського міста, а в 1780 році став центром Харківського намісництва (потім - Слобідсько-Української, а пізніше -Харківської губернії). У 1781 році імператрицею Катериною II Харківській губернії був дарований новий герб: "...в зеленому полі покладені хрестоподібно ріг достатку з плодами, які знаходяться в ньому, та квітами і Кадуцея або Меркур'їв жезл, які символізують як достаток окружних країн того міста, так и торгівлю, що проводиться на знатній ярмарці яка там буває..." (П.П. фон Вінклер "Герби Російської імперії". Санкт-Петербург, 1899). Даний герб був офіційною емблемою Харківської губернії до 1917 року, таким є він для Слобожанщини і зараз. Уже з кінця XVII - початку XIX століття в губернії виникають перші мануфактури, а пізніше - фабрики та заводи. Тут отримали знання "перший з природних росіян" доктор медицини та хірургії Григорій Іванович Базелевич, талановитий майстер перекладу, поет, бібліотекар Імператорської публічної бібліотеки Микола Іванович Гнедич - відомий перекладом на російську мову знаменитої "Іліади" Гомера. Випускниками Харківського колегіуму були професор Московського університету, його ректор, видатний природодослідник Іван Олексійович Двигубський, "кумир московського студентства" відомий історик, журналіст і критик Михайло Трохимович Каченовський та інші. Першим професійним харківським архітектором, з ім'ям якого пов'язана планомірна забудова Харкова та ряду міст Слобожанщини, був слухач додаткових класів колегіуму Петро Антонович Ярославський. В 70-х роках XVIII століття він удосконалював свою майстерність у відомого російського зодчого В.І. Баженова. Знаходячись в Москві, харків'янин приймав участь в проектуванні та будівництві Великого Кремлівського палацу. Після повернення в рідне місто

П.А.Ярославський майже 30 років займав посаду губернського архітектора. Випускники колегіуму стали першими студентами Харківського університету, який відкрився 17 січня 1805 року. Серед його вихованців — чудовий вчений-біолог І.І.Мечников, історик Н.І.Костомаров, композитор М.В.Лисенко, письменники М.П.Старицький та П.П.Гулак-Артемовський, художник Г.І.Семирадський, математик М.В.Остроградський. Тут працювали засновник фізичної хімії М.М.Бекетов, математик В.А.Стеклов, філологи О.А.Потебня та І.І.Срезневський, історик Д.І.Багалій та багато інших. З кінця XIX століття розпочався бурхливий промисловий розвиток Харкова та Харківського регіону. Прокладена Курсько-Харківсько-Азовська залізниця (1869р.), у місті засновані великі заводи: сільськогосподарських машин, паровозобудівний, чавуноливарні, а в губернії — Гутянський цукровий (1869 р.), Будянський фарфоро-фаянсовий (1885 р.) та інші. Історично склалося так, що благодатні природні умови, безцінні чорноземні землі, широкий простір для торгівлі завжди приваблювали іноземців. А це, в свою чергу, давало поштовх розвитку промисловості, сільському господарству, транспорту, торгівлі, міському господарству. І саме наприкінці XIX та з початку XX століття розвиток промисловості регіону відбувається за участю іноземного капіталу. Саме іноземна економічна присутність в цей період зіграла значну роль у підвищенні темпів господарського розвитку, збільшенні обсягів виробництва, перетворенні аграрного регіону в регіон з індустрією, що інтенсивно розвивається, в становленні Харкова як найкрупнішого промислового центру. Розвивається машинобудівна галузь. Фірма "Бельке і К" - організовує виробництво різноманітних фабричних машин, створює чавунно - мідноливарний, механічний і котельний заводи в м. Харкові. У 1870 році А.А. Пільстрем вкладає кошти у створення машино - будівного і чавуноливарного заводу (тепер машинобудівний завод "Червоний Жовтень"). Товариство М. Гельферікс - Саде створює завод хліборобських машин і знарядь, а у 1904 році цей завод об’єднує своє виробництво з Бельгійським товариством (в подальшому завод "Серп і Молот"). Велосипедний завод Лейтнера, який розгорнув роботу у 1915 році, стає у 1923 році Харківським велосипедним заводом. Завод "Загальної Електричної Компанії" ("ЗЕК" - найкрупніша монополія в електропромисловості США) починає випуск продукції у 1915 році. Тепер це Харківський електромеханічний завод. Початкова вартість основного капіталу складала 4,8 млн. золотих рублів. Крім цього, за участю іноземного капіталу, було створено цілі галузі промисловості. Це винокурні, пиво - медоварні заводи, тютюнові фабрики, цукро - бурякові заводи, друкарні. На початку XX століття в Харківському регіоні налічувалось 1982 школи, училища та гімназії (останні — тільки в Харкові та повітових центрах), видавалось 10 газет, розвивалось театральне та образотворче мистецтво. В 1930—1931 роки на Харківщині проведена колективізація сільського господарства. Голодомор тих років залишив свої жахливі сліди: смертність на Слобожанщині виросла в чотири-одиннадцать разів. В 1930-і роки на Харківщині відроджувались старі промислові підприємства, споруджувались нові гіганти індустрії: тракторний, верстатобудівний, підшипниковий, турбогенераторний та інші заводи. Харків тоді був другим за величиною містом України і четвертим в СРСР, найбільшим транспортним вузлом Сходу Європи, одним з провідних наукових і культурних центрів. Тут працювали відомі діячі світової та української науки та культури: Л.Д.Ландау, Б.І.Вєркін, М.П.Барабашов, М.С.Самокиш, Лесь Курбас, Н.М.Ужвій, А.М.Бучма та багато інших. Більше 400 тисяч харків'ян бились на фронтах Великої Вітчизняної війни (1941-1945 років), дві третини з них загинули. Окупація області тривала з 20 вересня 1941 по 20 вересня 1943 року. За ці роки Харків вісім разів ставав місцем найважливіших битв. Тут загинуло більш ніж 500 тисяч воїнів Радянської Армії та цивільного населення. А Харків сумно відомий як одне з найбільш зруйнованих війною міст Європи. Наприкінці 40-х років розпочалася відбудова міст і сіл області. З 23 серпня 1975 року почав функціонувати Харківський метрополітен — другий в Україні. Сьогодні Харківщина – це один з найбільш розвинутих промислових регіонів Україн

24.12Бесіда “Мистецтво жити гідно”

Пам'ятай! Життя є дар,великий дар.І той, хто його не цінує,Цього дарунка не заслуговує.Ці слова належать відомій усьому світові жінці - Матері-Терезі, життя якої стало яскравою сторінкою милосердя і самопожертви. Нам усім варто прислухатися самим і донести до серця кожного цей вислів, який повинен стати для нас життєвим кредо.

Людське життя... Неповторне й звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Люди, їх мільйони... Всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Так, життя кожної людини - це стежина, устелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишнями, стежина з червоними й чорними тонами

.Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: "Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть".

Прекрасні слова, правда? І як хотілося б кожному з нас, щоб і життя наше було таким же прекрасним. Але як цього досягти? Тому тема нашої години спілкування: "Мистецтво жити гідно: у чому воно полягає?" Ми повинні з вами з'ясувати такі питання:

- Для чого людина живе на землі?

- Що зробити для того, щоб життя прожити гідно?

Щоб у нас вийшла цікава розмова, мені потрібна буде ваша активність, щирість і відвертість. Давайте згадаємо правила участі в дискусії.

Бесіда з учнями:1. Як ви думаєте, чи може кожна людина жити так, як вона хоче, і що для цього потрібно?2. А що складніше й важливіше: будувати життя чи пристосовуватися до нього?3. Чи хочеш стати "видатною людиною", "зіркою", "жити щасливо"?4. Що означає прожити життя гідно?Розповідь вчителя:Я хочу розповісти вам про життя однієї простої жінки, а потім ми з вами дамо відповідь на запитання: чи гідним був її життєвий шлях?

Шурочка Семенова народилася у 1902 році у м. Грозному у сім'ї білошвейки Ганни і бухгалтера нафтового промислу Аврама. Батьки Шури мріяли, що донька вступить на навчання до Інституту благородних дівчат, але доля вирішила по іншому. У Росії відбулась революція. У 16 років Шуру видали заміж. Через рік у Шури та Івана народилась донька Вірочка.Вони чекали другу дитину. Але епідемія тифу зруйнувала сімейне щастя. Від тяжкої хвороби померли чоловік і донька. Шура раптово втрачає другу дитину й можливість мати дітей. Але вона не просто стала матір'ю. Шура залишилася в пам'яті людей Роменською мадонною...

Закінчивши курси медсестер, Олександра працює в госпіталі. Ризикуючи життям,

переховує пораненого червоноармійця Омеляна Деревського. Згодом вони одружуються і в 1920 році разом ідуть на фронт. Після закінчення громадянської війни їдуть у станицю Радики, де забирають сина Омеляна Митю, згодом сирітку-племінницю Панну та ін.

Запальна, комунікабельна Шура чудово доповнювала мовчазного, розсудливого Омеляна, який опанував професію нафтовика-свердлильника. Вона бралась за будь-яку роботу. Згодом Шура стає завідуючою дитячого будинку в Сизрані. Але дуже хворих дітей вона забирала до себе додому.

Грозний, Нєфтєгорськ, Сахалін, Казахстан, Куйбишев, Україна - куди тільки не закидало Омеляна по службі. Звістка про початок війни застала сім'ю у селі Отважне на Волзі. Як цінного спеціаліста Омеляна на фронт не взяли. Він бурив свердловини на стратегічно важливих об'єктах. Восени 1941 року Волгою пливли пароплави, які везли евакуйованих дітей. Капітани звертались до місцевих жителів із проханням тимчасово дати малюкам притулок. Хіба могла Шура не відгукнутися?

Після Перемоги сім'я, яка налічувала 29 дітей, опинилась на Україні, у Ромнах Сумської області. Яблуневий край став останнім притулком для Олександри . Вона померла у 1959 році.

Вона виховала 48 дітей (31 сина і 17 дочок), насправді їх було 65, але тільки 48 Шура встигла виховати до повноліття. Доля Олександри Аврамівни була такою, що її вистачило б на десять життів. її міфологізували, возвеличили до росту культового радянського персонажу, потім нищили пам'ять про неї і, нарешті, висвітлили материнський подвиг в усій його глибині й святості. Ім'ям Олександри Деревської названа мала планета №2400, школа-інтернат, створений музей. До нашого часу Деревські в будь-який час дня й ночі готові привітати один одного, як заповідала Мама: "Завжди відкривайте двері своїм братам і сестрам. Вони будуть приїздити, я знаю. Поділіться з ними останнім, розділіть радість і горе, і тоді ваше життя буде таким же щасливим, як і моє!"

Обговорення:• Чи можна життя Олександри Деревської назвати подвигом?• Чи гідне життя прожила ця жінка?• Як ви вважаєте, що підштовхувало її на відчайдушні вчинки?• Хотіли б ви бути схожими на нашу героїню?Учитель:Так пізнати щастя можна й у праці, і в боротьбі, і в дружбі, і в коханні... Важливо тільки щоб праця була корисною не тільки для тебе, а й для людей, країни, щоб боротьба переслідувала гуманну ідею, а любов і дружба не були егоїстичними. Важливо щоб людина пізнала себе й добре визначила мету, яку вона хотіла б досягти... Розглянемо схему "Сонце життя".Що ми розуміємо під цінностями й пріорітетами життя? Що є основним змістом життя? Як потрібно долати життєві суперечності?

Заключне слово вчителя:"Перед великим розумом схиляємо голову. Перед великим серцем - коліна!" -говорить народна мудрість. Вважайте кожен день маленьким життям і робіть його якомога повнішим та змістовнішим.

Щодня, лягаючи спати, запитуйте себе: "Що я зробив сьогодні? Чи задоволений собою? Завтра постараюся зробити більше й з користю для всіх". Усе, що "посієте" в один період свого життя, "пожнете" в інший. Людина народжена для того, щоб робити добро іншій людині, залишити гарний спогад у серцях ближніх своїх. Бо успіх приходить лише до того, хто його прагне. Не чекайте, що хтось відкриє вас, відкрийте себе самі і тоді ваше життя насправді буде гідним.