2014 · 2018-10-12 · вересень 2014 № 6 (6) ВІСНИКНААУ 3 НОВИНИ ТА...

1вересень 2014 № 6 (6) ВІСНИК НААУ

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Ізовітова Л. П.Голова Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України

Гвоздій В. А.Заступник Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України

Коваль К. П.Заступник Голови Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів України

Загарія В. М.Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України

Макаров О. А.Заступник Голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури

Бєляєв О. А.Заступник Голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури

Дмитрієва О. Л.Голова Вищої ревізійної комісії адвокатури

Вишневський А. В. Директор Координаційного центру з надання правової допомоги

Офіційний бюлетень Національної асоціації адвокатів УкраїниРеєстраційне свідоцтвосерія КВ № 20370-10170 Р від 19.11.13 р.

ЗасновникНаціональна асоціація адвокатів України

Адреса засновника:Юридична адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 7, Літ. А, офіс 6Поштова адреса:04071, м. Київ, вул. Ярославська, 6, поверх 5

Секретаріат НААУ(044) 392-73-71факс: (044) 392-73-70E-mail: [email protected]

ЗМІСТ

НОВИНИ ТА ПОДІЇ 3

ГІСТЬ НОМЕРАВалентин Загарія: Про незалежну адвокатуру та вектори роботи ВКДКА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6

РІШЕННЯ ОРГАНІВ АДВОКАТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯОгляд рішень РАУ від 30 серпня 2014 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . .8

Рішення РАУ № 113 від 30 серпня 2014 року «Щодо питань, які виникають у зв’язку із державною реєстрацією адвокатського бюро» . . . . . . . . . . . .12

Регламент Ради адвокатів України, затверджений Рішенням РАУ № 115 від 30 серпня 2014 року . . . . . . . . . . . . . . .16

ДИСКУСІЯО. Дємєнєва, Р. БалковийСучасний стан та проблеми розслідування військових злочинів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

АДВОКАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬЗапитання-відповідьПомічники та наймані працівники адвоката використовують власні мобільні телефони для виконання службових обов’язків за дорученням адвоката. Адвокат готовий офіційно компенсувати ці витрати працівникам. Як буде розцінюватись така компенсація та чи підпадає вона під обкладення ПДФО та ЄСВ? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31

2 вересень 2014 № 6 (6)ВІСНИК НААУ

Головний редакторІзовітова Л. П.

Шеф-редакторКозіна В. В.

Редактор-аналітикЛайкова М. С.

Загальний дизайнКорчемака К. М.

Відповідальний випускаючийКеселева Л. Б.

ВидавецьТОВ «Видавничий будинок «Фактор»

Адреса видавця та редакції:вул. Сумська, 106а,м. Харків, 61002, Україна

Редакція:(057) 719-41-14, 714-37-28

Факс-автомат (цілодобово):(057) 714-93-52e-mail: [email protected]://www.factor.ua

Віддрукованозгідно з наданиморигінал-макетому друкарні «Фактор-Друк»,вул. Саратовська, 51,м. Харків, 61030, Українател.: (057) 717-53-55

Номер замовлення6657

Загальний тираж видання4300 екз.

Періодичність виходураз на місяць

Дата виходу19.09.2014 р.

© ТОВ «Видавничий будинок «Фактор», 2014.

Усі права на публікації захищені. Відтворення та поширення (розповсюдження) у будь-який спосіб творів (окремих частин творів), розміщених у бюлетені «Вісник Національної асоціації адвокатів України», допускається лише за дозволом Національної асоціації адвокатів України. При відтворенні матеріалів, що містяться у бюлетені «Вісник Національної асоціації адвокатів України», посилання на видання і вказівка імені (псевдоніма) автора твору обов’язкові.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІДУкраїнська адвокатура заручилась підтримкою Німеччини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33

А. Сербіна Українські адвокати системи БПД у США: перші враження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .36

ЦИВІЛЬНІ СПРАВИМ. ЛайковаФорс-мажорні обставини як причина порушення договірних зобов’язань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .38

І. НєдовПоділ майна подружжя: ділити потрібно майно, а не частки (історія однієї касаційної скарги) . . . . . . . . . . . . . . . . . 43

АДМІНІСТРАТИВНІ СПРАВИД. РоженкоОсобливості судового розгляду адміністративної справи в порядку письмового провадження . . . . . . . . . . . . . . . . . 47

В. КозінаУ нас роботи поменшало, але клієнтам полегшало… (щодо обмеження господарських перевірок) . . . . . . . . . . . . . . . . . 51

ПОДАТКОВЕ ЗАКОНОДАВСТВОО. ХатнюкСпособи захисту прав платників податків з огляду на практику ВАСУ у податкових спорах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .56

В. КозінаЩодо звільнення підприємців із зони АТО від сплати єдиного податку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .63


НОВИНИ ТА ПОДІЇ

ПРО ДОКУМЕНТИ,які підтверджують мобілізацію

Головне управління оборонного та мобілізацій-ного планування Мін оборони у листі від 21.08.14 р. № 322/2/7142 надав роз’яснення щодо того, якими документами може бути підтверджений призов під час мобілізації та проходження військової служби, і кому можуть бути надані такі документи.

Згідно з листом документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військово-службовцем у особливий період, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозо-бов’язаних, є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.

Також документами, які підтверджують призов вій-ськовозобов’язаних на військову службу під час мобі-лізації, можуть бути довідка про призов військовозо-бов’язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резер-вістів — витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військо-вою частиною.

Зазначені документи можуть видаватися родинам військовозобов’язаних та резервістів для пред’явлення їх за місцем вимоги.

У листі також чітко визначені дати початку та закін-чення військової служби.

Зокрема, початком військової служби військовозо-бов’язаних є день призову на військову службу у район-ному військовому комісаріаті, а для резервістів — день зарахування до списків особового складу військової частини, про що робиться відповідний запис до вій-ськового квитка.

Закінченням військової служби для резервістів та військовозобов’язаних є день виключення військо-вослужбовців із списків особового складу військової частини, про що робиться відповідний запис до вій-ськового квитка.

Закінчення особливого періоду в Україні здійсню-ється відповідно до рішення Президента України про демобілізацію, що визначається Указом Президента України.

ВИЗНАЧЕНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ,що підсудні судам, розташованим у зоні АТО

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ розпорядженням від 02.09.14 р. № 2710/38-14 «Про визначення тери-торіальної підсудності справ» змінив територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції міс-цевим загальним та апеляційним судам.

Вказаним розпорядженням визначено територіаль-ну підсудність:

— цивільних справ, справ про адміністративні пра-вопорушення, підсудних місцевим загальним судам,

розташованим у районі проведення антитерористичної операції, адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, апеля-ційним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції;

— кримінальних проваджень, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним) судам, апеляційним судам, розташованим у районі про-ведення антитерористичної операції, для забезпечення розгляду такими місцевими загальними та апеляційни-ми судами:

Луганська область

№Суд, територіальна підсудність

справ якого змінюєтьсяСуд, якому визначається

територіальна підсудність справ

1 2 3

1 Апеляційний суд Луганської області Апеляційний суд Харківської області



1 2 3

2 Алчевський міський суд Луганської області Лисичанський міський суд Луганської області

3Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області

Старобільський районний суд Луганської області

4 Брянківський міський суд Луганської області Лисичанський міський суд Луганської області

5 Кіровський міський суд Луганської області Кремінський районний суд Луганської області

6Краснодонський міськрайонний суд Луганської області

Сватівський районний суд Луганської області

7 Краснолуцький міський суд Луганської області Новопсковський районний суд Луганської області

8 Лутугинський районний суд Луганської області Білокуракинський районний суд Луганської області

9 Первомайський міський суд Луганської області Рубіжанський міський суд Луганської області

10 Ровеньківський міський суд Луганської області Біловодський районний суд Луганської області

11 Свердловський міський суд Луганської області Біловодський районний суд Луганської області

12 Стахановський міський суд Луганської області Сєвєродонецький міський суд Луганської області

13Станично-Луганський районний суд Луганської області

Новопсковський районний суд Луганської області

14 Артемівський районний суд міста Луганська Білокуракинський районний суд Луганської області

15 Жовтневий районний суд міста Луганська Троїцький районний суд Луганської області

16 Кам’янобрідський районний суд міста Луганська Марківський районний суд Луганської області

17 Ленінський районний суд міста Луганська Сватівський районний суд Луганської області

Донецька область

№Суд, територіальна підсудність

справ якого змінюєтьсяСуд, якому визначається

територіальна підсудність справ

1 2 3

1

Апеляційний суд Донецької області (крім справ, кримінальних проваджень, які підлягають / знаходяться на розгляді в апеляційному суді Донецької області, розміщеному в місті Маріуполі Донецької області)

Апеляційний суд Запорізької області

2 Авдіївський міський суд Донецької областіДобропільський міськрайонний суд Донецької області

3 Амвросіївський районний суд Донецької області Оріхівський районний суд Запорізької області

4 Дебальцевський міський суд Донецької області Олександрівський районний суд Донецької області

5 Докучаєвський міський суд Донецької області Пологівський районний суд Запорізької області

6 Єнакіївський міський суд Донецької області Артемівський міськрайонний суд Донецької області

7 Жданівський міський суд Донецької області Артемівський міськрайонний суд Донецької області

8 Кіровський міський суд Донецької області Чернігівський районний суд Запорізької області



1 2 3

9 Мар’їнський районний суд Донецької області Покровський районний суд Дніпропетровської області

10 Новоазовський районний суд Донецької області Приазовський районний суд Запорізької області

11 Сніжнянський міський суд Донецької області Куйбишевський районний суд Запорізької області

12 Старобешівський районний суд Донецької області Токмацький районний суд Запорізької області

13 Торезький міський суд Донецької області Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

14 Тельманівський районний суд Донецької області Приморський районний суд Запорізької області

15 Харцизький міський суд Донецької області Добропільський міськрайонний суд Донецької області

16 Шахтарський міськрайонний суд Донецької області Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

17 Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області Дружківський міський суд Донецької області

18 Калінінський районний суд міста Горлівки Слов’янський міськрайонний суд Донецької області

19 Микитівський районний суд міста Горлівки Слов’янський міськрайонний суд Донецької області

20 Центрально-Міський районний суд міста Горлівки Слов’янський міськрайонний суд Донецької області

21 Будьоннівський районний суд міста ДонецькаКрасноармійський міськрайонний суд Донецької області

22 Ворошиловський районний суд міста Донецька Селидівський міський суд Донецької області

23 Кіровський районний суд міста ДонецькаКрасноармійський міськрайонний суд Донецької області

24 Київський районний суд міста ДонецькаПавлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

25 Калінінський районний суд міста ДонецькаПавлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

26 Куйбишевський районний суд міста ДонецькаПавлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

27 Ленінський районний суд міста Донецька Дзержинський міський суд Донецької області

28 Петровський районний суд міста Донецька Краснолиманський міський суд Донецької області

29 Пролетарський районний суд міста Донецька Дзержинський міський суд Донецької області

30 Кіровський районний суд міста Макіївки Краматорський міський суд Донецької області

31 Совєтський районний суд міста Макіївки Краматорський міський суд Донецької області

32 Гірницький районний суд міста Макіївки Краматорський міський суд Донецької області

33 Центрально-Міський районний суд міста МакіївкиКостянтинівський міськрайонний суд Донецької області

34 Червоногвардійський районний суд міста МакіївкиКостянтинівський міськрайонний суд Донецької області

35 Волноваський районний суд Донецької областіВеликоновосілківський районний суд Донецької області


ГІСТЬ НОМЕРА

ВАЛЕНТИН ЗАГАРІЯ:ПРО НЕЗАЛЕЖНУ АДВОКАТУРУ ТА ВЕКТОРИ РОБОТИ ВКДКА

Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України Валентин Загарія в інтерв’ю відповів на актуальні запитання щодо діяльності ВКДКА.

Ред.: Валентине Миколайовичу, нещодавно було декілька гучних справ, які стосувалися нападів на адвокатів. Розкажіть, будь ласка, яку підтримку ВКДКА надає адвокатам, коли трапляються такі прикрі випадки під час виконання їх службових обов’язків?

В. М.: На жаль, у межах нашої компетенції ми не мо-жемо робити більше, ніж дозволяє правове поле. Але, звичайно, певні надбання ВКДКА у цьому напрямку є, і, сподіваюся, ми не зупинимося на досягнутому. Минулого року юристи Комісії долучилися до проблеми навколо ад-вокатських запитів, допомагаючи колегам-адвокатам від-стоювати своє законне право. Також ми брали участь в гуч-них справах, які стосувалися незаконних обшуків робочих місць адвокатів. Наша допомога реалізовувалася і через юридичні консультації, і численними офіційними звер-неннями від мого імені до очільників правоохоронних органів, також ми зверталися до іноземних колег, пред-ставників органів адвокатського самоврядування з метою привернення уваги широкої громадськості до того, як в Україні порушуються права адвокатів. Сьогодні я можу

відзначити тенденцію до погіршення ситуації, оскільки наприкінці липня мав місце напад на мого заступника — адвоката Олега Бєляєва, до цього уся адвокатська спіль-нота була обурена спочатку справою адвоката Дениса Бугая, а потім — справою адвоката Дениса Гордєєва. Не буду вдаватися до подробиць, усі обставини справ висвітлювалися в медіа, та й на сайті Комісії ми коменту-вали вищезгадані порушення, додам лише те, що зараз дуже не вистачає певного посилення відповідальності за втручання у професійну діяльність адвокатів.

Ред.: Незалежна адвокатура — яке визна-чення цьому поняттю можете дати як Голова ВКДКА?

В. М.: У мене, як у Голови ВКДКА, немає якогось уні-кального визначення поняттю незалежної адвокатури. Загальновідомо, що незалежність у одного суб’єкта від-носин формується в результаті відсутності можливості в інших суб’єктів впливати на діяльність цього суб’єкта. На сьогоднішній день до складу органів адвокатського самоврядування можуть входити виключно адвокати, а фінансування цих органів забезпечується в основному за рахунок щорічних внесків адвокатів та плати за скла-дання кваліфікаційного іспиту. Вказане свідчить про зменшення можливостей впливу на адвокатуру та дає підстави стверджувати про зародження справді незалеж-ного самоврядного недержавного інституту адвокатури.

Ред.: Валентине Миколайовичу, дуже цікавить статистика предметності скарг, які розглядає ВКДКА.

В. М.: За результатами розгляду скарг за 2014 рік ми виокремлюємо скарги, які стосуються несплати адвока-


ГІСТЬ НОМЕРА

тами обов’язкових щорічних внесків, — це 4 %; наступну позицію посідають скарги на бездіяльність КДКА — 8 %; також досить часто скаржники намагаються оскаржити дії адвокатів, які представляли інтереси їх опонентів у су-дових справах, — це 15 %; 30 % — так звані «гонорарні» питання — скарги щодо повернення сплачених адвока-ту гонорарів, і, нарешті, лідером є скарги, що стосуються порушень адвокатської етики, — 36 %.

Ред.: ВКДКА приймала низку рішень, які стосува-лися несплати адвокатами внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, до якої практики схиляється Комісія?

В. М.: Насправді ВКДКА прийняла лише два рішення на користь адвокатів, які стосувалися несплати адвока-тами внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, що викликало жваве обговорення серед колег з органів адвокатського самоврядування та навіть певне обурення, мовляв, ми функціонуємо за рахунок внесків, а адвокатів за несплату не караємо. Можу з упевненістю сказати, що члени Комісії прово-дять ретельну перевірку кожної скарги, яка надходить на адвоката, також ми дуже прискіпливо ставимося до того, щоб усі рішення КДКА були виписані коректно, відповідно, коли бачимо певні огріхи — відправляємо скаргу на новий розгляд. І, відверто кажучи, не дуже приємно виступати в ролі колекторів в адвокатурі. Якщо говорити по суті згаданих рішень, то в одному ви-падку адвокат не сплачував внески через важке матері-альне становище, а в другому стверджував, що не веде адвокатську діяльність. В обох випадках ми зобов’язали КДКА провести перевірку та прийняти рішення у відпо-відності до вимог чинного законодавства. Особисто я дуже сподіваюсь, що адвокати, які не ведуть діяльність, призупинятимуть дію своїх свідоцтв, адже, за великим рахунком, це нормальна практика, якщо діяльність не ведеться або не приносить достатнього прибутку, написати заяву до ради адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката і не змушувати ні регіональні КДКА, ні ВКДКА приймати непопулярні рішення.

Ред.: Ви не коментували зміни до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» — мо-жете висловити свою експертну думку для нашого видання?

В. М.: Наразі у Верховній Раді України зареєстро-вано декілька законопроектів, якими пропонуються

внести зміни щодо порядку обрання делегатів на з’їзд адвокатів України, врегулювання питань стосовно форм адвокатської діяльності, надання дозволу ад-вокатам на носіння, придбання, облік, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боє припасів до неї та спеціальних засобів індивідуального захи-сту. Запропоновані зміни є дискусійними, безсистем-ними та потребують обговорення в адвокатському середовищі.

Водночас Національною асоціацією адвокатів Укра-їни підготовлені власні зміни до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», прий няття яких заповнить окремі існуючі прогалини в регулюванні діяльності органів адвокатського самоврядування, розширить професійні права адвокатів і забезпечить гарантії ведення адвокатської діяльності. Переважно запропоновані Національною асоціацією адвокатів України зміни до Закону України «Про адвокатуру та ад-вокатську діяльність» є доцільними та нагальними. Однак окремі пропозиції, на мою думку, потребують доопрацювання. Більш детально зупинюсь на змінах, що стосуються питань дисциплінарного провадження стосовно адвокатів. Зокрема, на мою думку, невиправ-даним є внесення змін, відповідно до яких обмежується коло осіб, які можуть ініціювати питання про притяг-нення адвоката до дисциплінарної відповідальності, тими особами, чиї права та інтереси були порушені, органами адвокатського самоврядування та органами державної влади у випадках, передбачених законом у межах їх повноважень. По-перше, метою притягнення особи до дисциплінарної відповідальності є не від-новлення порушених прав чи інтересів певних осіб, а застосування до особи, яка вчинила дисциплінар-ний проступок, санкцій — дисциплінарних стягнень. По-друге, окремі склади дисциплінарних проступків адвоката взагалі можуть не мати наслідків у вигляді порушення чиїх-небудь прав чи інтересів. Наприклад, незрозуміло, які та чиї права та інтереси порушить ад-вокат, який під час здійснення професійної діяльності не дотримуватиметься правил ділового етикету щодо зовнішнього вигляду.

Окрім того, кроком назад є зміни, якими пропо-нується надати голові дисциплінарної палати право приймати рішення про призначення перевірки або від-мову у призначенні перевірки. Сьогодні такі рішен-ня приймаються колегіально всією дисциплінарною палатою.


РІШЕННЯ ОРГАНІВ АДВОКАТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ОГЛЯД РІШЕНЬ РАУВІД 30 CЕРПНЯ 2014 РОКУПідготовлено секретаріатом Національної асоціації адвокатів України

Статтею 43 Закону України від 05.07.12 р. № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріпле-ний принцип обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування. Цей принцип деталізовано у ст. 57 цього Закону, згідно з якою рішення з’їзду адвокатів України та Ради адвокатів України1 є обов’язковими до виконання всіма адвокатами. У цьому номері ми наводимо стислий огляд рішень РАУ, що були прийняти на засіданні РАУ у м. Херсон 30 серпня 2014 року. З повним текстом цих рішень ви зможете ознайомитися на офіційному веб-сайті НААУ: http://www.unba.org.ua/

№ Прийняті рішення Стислий зміст прийнятих рішень

1 2 3

1

Рішення № 96 «Про розгляд Резолюції I-го Міжнародного Форуму «Шляхи розвитку адвокатури України» від 05 липня 2014 року»

Вирішено прийняти до відома Резолюцію I-го Міжнародного Форуму «Шляхи розвитку адвокатури України» від 05 липня 2014 року в частині, що відноситься до визначених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноважень Ради адвокатів України

2Рішення № 98 «Питання ведення Єдиного реєстру адвокатів України»

Вирішено установити, що на період до завершення проведення антитерористичної операції на Сході України виконання функціональних обов’язків адміністраторів бази даних ЄРАУ Першого рівня — Рад адвокатів Донецької та Луганської областей здійснюється адміністраторами бази даних ЄРАУ Другого рівня — Ради адвокатів України

3Рішення № 99 «Про видачу дублікатів документів адвокатам Донецької та Луганської областей»

Вирішено установити, що на період до завершення проведення антитерористичної операції на Сході України Голови Рад адвокатів Донецької і Луганської областей на підставі заяви адвоката про втрату свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та/або посвідчення адвоката України, а також довідки Національної асоціації адвокатів України про наявність в Єдиному реєстрі адвокатів України відомостей стосовно такого адвоката здійснюють видачу дублікатів зазначених документів

4

Рішення № 100 «Про допуск до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю адвокатів Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей»

1. Вирішено установити, що особи, які постійно проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, міста Севастополь, та особи, які змушені були залишити місце свого постійного проживання в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та/або Луганської областей, можуть звертатися із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту з усіма необхідними доданими до неї документами

1 Далі по тексту — РАУ.



1 2 3

до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону за місцем свого нового проживання або тимчасового перебування як виняток із правила, викладеного у п. 3.1 ч. 3 Порядку допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 270 від 17 грудня 2013 року, без дотримання шестимісячного строку проживання на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.2. КДКА регіонів:— при отриманні звернень осіб, зазначених у пункті 1 цього рішення, за умови наявності усіх необхідних документів, здійснювати їх допуск до складення кваліфікаційного іспиту;— додатково до необхідних документів, передбачених Порядком допуску до складення кваліфікаційного іспиту, порядку складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, отримувати від осіб, зазначених у пункті 1 цього рішення, письмові заяви про те, що вони протягом останніх двох років не складали кваліфікаційний іспит, не отримували свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та/або не позбавлялись його;— у разі допуску осіб, зазначених у пункті 1 цього рішення, до складення кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні повідомляти про це кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури та ради адвокатів Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, Донецької та Луганської областей, а також Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури

5Рішення № 102 «Про видачу бланків ордерів адвокатам Донецької та Луганської областей»

1. Вирішено установити, що на період до завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей ради адвокатів регіонів та Рада адвокатів України, до яких звернулися адвокати з Донецької та/або Луганської областей, за умови сплати ними щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування або наявності рішення про звільнення від його сплати, здійснюють видачу їм бланків ордерів із серією відповідного регіону або спеціально встановленою для Ради адвокатів України. Виконання рішення у цій частині покласти на голів рад адвокатів регіонів та керівника Секретаріату Ради адвокатів України.2. Вирішено роз’яснити, що бланки ордерів мають виготовлятися виключно в порядку, встановленому Положенням про ордер на надання правової допомоги, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36 (з наступними змінами), тобто друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону (АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя) в порядку, встановленому цим Положенням, і як виняток можуть бути виготовлені на замовлення Ради адвокатів України. Самостійне виготовлення адвокатами бланків ордерів не допускається



1 2 3

6

Рішення № 111 «Про затвердження роз’яснення щодо сплати щорічних внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування адвокатами — інвалідами І та ІІ груп»

Вирішено затвердити роз’яснення щодо сплати щорічних внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування адвокатами — інвалідами І та ІІ груп, зокрема, роз’яснити, що законодавством підстав для звільнення від сплати щорічних внесків на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування адвокатів, які є інвалідами І та ІІ груп, не передбачено.Адвокати, які є інвалідами І та ІІ груп, можуть звернутися до ради адвокатів регіону за адресою робочого місця, згідно з відомостями Єдиного реєстру адвокатів України, із заявою щодо розстрочки сплати щорічного внеску.Також адвокати — інваліди І та ІІ груп можуть звернутися за отриманням допомоги, у тому числі шляхом виділення коштів для оплати щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, до Всеукраїнської благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ДОПОМОГИ АДВОКАТАМ»

7

Рішення № 112 «Про затвердження роз’яснення щодо сплати за складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю особами — інвалідами І та ІІ груп»

Вирішено затвердити роз’яснення щодо сплати за складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю особами — інвалідами І та ІІ груп, зокрема, роз’яснити, що вирішення питання щодо звільнення від сплати за складання кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю осіб — інвалідів І та ІІ груп можливе лише за умови внесення відповідних змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

8

Рішення № 113 «Щодо питань, які виникають у зв'язку із державною реєстрацією адвокатського бюро»

Вирішено затвердити роз’яснення щодо питань, які виникають у зв'язку із державною реєстрацією адвокатського бюро, зокрема, роз’яснити відносно:— вимог до документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи (адвокатського бюро), порядку проведення державної реєстрації юридичної особи (адвокатського бюро);— вимог до Статуту юридичної особи (адвокатського бюро);— вимог до порядку написання назви юридичної особи (адвокатського бюро);— порядку сплати реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи (адвокатського бюро);— правил оформлення та подання електронних документів, які направляються державному реєстратору

9

Рішення № 115 «Про внесення змін до Регламенту Ради адвокатів України та затвердження його у новій редакції»

Вирішено внести зміни до Регламенту Ради адвокатів України, затвердивши його у новій редакції

10

Рішення № 120 «Про затвердження Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність»

Вирішено затвердити Положення про деталізований порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність



1 2 3

11

Рішення № 122 «Про затвердження роз’яснень з питань, які виникають при оформленні адвокатського запиту»

Вирішено затвердити роз’яснення з питань, які виникають при оформленні адвокатського запиту:1. При поданні адвокатського запиту адвокат зобов’язаний надати посвідчені ним копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вищезазначений перелік документів є вичерпним. 2. Зазначення прізвища, ім’я, по батькові керівника органу (підприємства, установи, організації), якому адресовано адвокатський запит, є необхідним, у тому числі при притягненні особи до адміністративної відповідальності

12

Рішення № 124 «Про затвердження роз’яснень з питань, що виникають при мобілізації та призову на військову службу осіб, які здійснюють адвокатську діяльність відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

1. Вирішено затвердити роз’яснення з питань, що виникають при мобілізації та призову на військову службу осіб, які здійснюють адвокатську діяльність відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:1. Адвокат не має права здійснювати адвокатську діяльність під час проходження військової служби, в тому числі на умовах мобілізації. Порушення цього обмеження є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності. 2. Адвокат звільняється від виконання обов’язків за договором про надання правової допомоги і відповідальності перед клієнтом за їх невиконання протягом строку зупинення його права на заняття адвокатською діяльністю, з підстав виникнення обставин несумісності через проходження військової служби, у тому числі на умовах мобілізації, внаслідок форс-мажорних обставин.2. Вирішено звернутися до Міністерства оборони України з проханням, у разі проведення мобілізаційних заходів стосовно адвокатів, забезпечити повідомлення військовими комісаріатами регіональних рад адвокатів, з метою уникнення порушення приписів Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

13

Рішення № 126 «Про звільнення від складення письмово іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю осіб, які отримали інвалідність внаслідок повної втрати зору»

1. Вирішено звільнити від складання письмового іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю осіб, які отримали інвалідність внаслідок повної втрати зору.2. КДКА:— при отриманні необхідних підтверджуючих документів звільняти від складення письмово іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю осіб, визначених у пункті 1 цього рішення;— забезпечити особам, визначеним у пункті 1 цього рішення, складання письмово іспиту у інший, прийнятний для них спосіб



НАЦІОНАЛЬНА АСОЦІАЦІЯ АДВОКАТІВ УКРАЇНИРАДА АДВОКАТІВ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ № 113

Щодо питань, які виникають у зв'язку із державною реєстрацією адвокатського бюро

«30» серпня 2014 року м. Херсон

Рада адвокатів України, відповідно до статті 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Положення про Раду адвокатів України, вирішила:

1. Затвердити роз’яснення щодо державної реєстрації адвокатського бюро (додається).2. Секретарю Ради адвокатів України про прийняте рішення повідомити ради адвокатів та кваліфікаційно-дис-

циплінарні комісії адвокатури (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) та ініціаторів звернень.

Голова Ради адвокатів України Л. П. Ізовітова

Секретар Ради адвокатів України П. М. Гречківський

Додаток 1до рішення Ради адвокатів України

від «30» серпня 2014 року № 113

Роз'яснення з питань, які виникають у зв'язку із державною реєстрацією адвокатського бюро

Рада адвокатів України, розглянувши звернення адвоката Лук’яненка А. О. про надання роз’яснення щодо державної реєстрації адвокатського бюро, врахувавши пропозиції Голови та членів Ради адвокатів України, керуючись Положенням про Раду адвокатів України, надає наступні роз’яснення.

Згідно з частиною 2 статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» державна реєстрація адвокатського бюро здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців від імені держави здійснює державний реєстратор, який є посадовою особою центрального органу ви-конавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців проводиться державним реєстра-тором за місцезнаходженням юридичної особи (частина 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприєм-ців» передбачено, що для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення або в разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) такі документи:



— заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи, до якої може бути подана як додаток заява щодо обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику;

— примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення засновників або уповно-важеного ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

— два примірники установчих документів (у разі подання електронних документів — один примірник);— документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юри-

дичної особи. У разі подання електронних документів для проведення державної реєстрації юридичної особи підтвердженням внесення плати за проведення державної реєстрації юридичної особи є примірник електронного розрахункового документа, засвідченого електронним цифровим підписом.

Для підтвердження повноважень при поданні документів для проведення державної реєстрації:— засновник пред’являє паспорт громадянина України або паспортний документ іноземця;— особа, уповноважена засновником юридичної особи, пред’являє свій паспорт громадянина України

або паспортний документ іноземця та надає документ, що засвідчує її повноваження.У разі направлення документів поштою необхідно додати копію паспорта, яка має бути нотаріально

засвідчена.Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом,

копія якого в день надходження документів видається (надсилається поштовим відправленням) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Щодо вимог до документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи (адвокатського бюро)

Документи, що подаються для проведення державної реєстрації адвокатського бюро, мають відповідати вимогам статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Так, документи, які подаються (надсилаються поштовим відправленням або електронним документом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою.

Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору поштовим відправленням, справжність підпису заявника на реє-страційній картці (заяві, повідомленні) повинна бути нотаріально засвідчена.

Установчі документи юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи.

Установчі документи юридичної особи, а також зміни до них викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами, якщо за-коном не встановлено інший порядок їх затвердження.

Щодо порядку проведення державної реєстрації юридичної особи (адвокатського бюро)Відповідно до статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —

підприємців» за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи дер-жавний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код, відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надхо-дження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.



Не пізніше наступного робочого дня після отримання державним реєстратором від органів статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України даних про взяття на облік юридичної особи державним реєстра-тором видається (надсилається поштовим відправленням з описом вкладення) засновнику або уповнова-женій ним особі один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та виписка з Єдиного державного реєстру.

Про вимоги до Статуту юридичної особи (адвокатського бюро)Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське

бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту.Згідно з частиною 1 статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим

Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Вимоги до змісту установчих документів юридичної особи визначені статтею 88 Цивільного кодексу України, а також частиною четвертою статті 57 Господарського кодексу України.

Про вимоги до порядку написання назви юридичної особи (адвокатського бюро)Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наймену-

вання адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.Інших особливих вимог до назви адвокатського бюро чинне законодавство не передбачає.Отже, зважаючи на те, що адвокатське бюро є юридичною особою, адвокати мають дотримуватися

вимог щодо написання назви адвокатського бюро, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 05.03.2012 р. № 368/5 «Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу».

Правила написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу врегульовані Розділом 3 вказаного наказу.

Зокрема, згідно з вимогами наказу, назва юридичної особи береться у лапки та зазначається безпосе-редньо після організаційно-правової форми суб’єкта господарювання. В установчих документах та при заповненні реєстраційної картки використовуються великі літери українського алфавіту, у разі написання найменування українською мовою, та великі літери латинського алфавіту — при написанні найменування англійською мовою.

Звертаємо увагу, що для реєстрації адвокатського бюро подається Реєстраційна картка за Формою 1 «Реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом заснування нової юридичної особи». Форма реєстраційної картки затверджена наказом Міністерства юстиції України від 14.10.2011 р. № 3178/5 «Про затвердження форм реєстраційних карток», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.10.2011 р. за № 1207/19945 (із змінами).

Щодо порядку сплати реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи (адвокатського бюро)

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» за проведення державної реєстрації юридичної особи справляється реєстраційний збір у розмірі десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 грн. 00 коп.).

Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

Державний реєстратор юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців може прийняти касовий документ (квитанцію / чек банкомата, сліп), виданий банком за допомогою платіжного пристрою, якщо такий документ буде містити усі обов’язкові реквізити касового документа, передбачені вищезазначеною Інструкцією, як документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору, плати за отримання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та опублікування відповід-них повідомлень. (Роз’яснення Державної реєстраційної служби України від 11.03.14 р. «Щодо можливості



подання квитанції платіжного пристрою на виконання вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).

У разі подання електронних документів підтвердженням внесення реєстраційного збору є примірник електронного розрахункового документа, засвідченого електронним цифровим підписом.

Щодо правил оформлення та подання електронних документів, які направляються державному реєстратору

Заповнення реєстраційної картки та подання електронних документів здійснюються за допомогою Реєстраційного порталу (електронна адреса порталу — http://rp.irc.gov.ua/ ).

Інші електронні документи, які відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи — підприємця, створюються за допомогою Реєстраційного порталу у вигляді файлів, які містять відскановані з паперових носіїв образи документів. Паперові носії документів повинні бути оформлені відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».

Кожен електронний документ, крім документа, що посвідчує повноваження уповноваженої особи, засвідчується електронним цифровим підписом заявника.

У разі якщо електронні документи передаються нотаріусом, такі документи, крім документа, що посвідчує повноваження уповноваженої особи, засвідчуються електронним цифровим підписом нотаріуса.

Посилений сертифікат відкритого ключа електронного цифрового підпису нотаріуса повинен містити відомості, що підписувач є нотаріусом.

До реєстраційної картки, заповненої через Реєстраційний портал, додаються:— документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору, або відомості про оплату реєстраційного

збору з використанням платіжних систем через мережу Інтернет;— опис вкладення, який включає перелік електронних документів, що направляються державному

реєстратору;— примірник установчих документів, засвідчений електронними цифровими підписами засновників

юридичної особи;— відскановані з паперових носіїв реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юридичної

особи або фізичної особи — підприємця, яка заповнена та підписана заявником, та примірник установчих документів, крім випадків, якщо юридична особа створюється та діє на підставі модельного статуту, — для електронних документів (заяв), які передаються державному реєстратору нотаріусом відповідно до пункту 17 статті 34 Закону України «Про нотаріат»;

— інші документи — у випадках, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (зокрема, документ, що засвідчує повноваження особи, яка подає електронні документи для проведення державної реєстрації).

Опис вкладення формується автоматично Реєстраційним порталом.Після подання електронних документів вони блокуються для редагування (наказ Міністерства юстиції

України від 19.08.2011 р. № 2010/5 «Про затвердження Порядку подання та обігу електронних документів державному реєстратору юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»).



НАЦІОНАЛЬНА АСОЦІАЦІЯ АДВОКАТІВ УКРАЇНИРАДА АДВОКАТІВ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ № 115

Про внесення змін до Регламенту Ради адвокатів України та затвердження його у новій редакції

«30» серпня 2014 року м. Херсон

Рада адвокатів України, заслухавши пропозиції членів Ради адвокатів України щодо необхідності внесення змін до Регламенту Ради адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року № 75, врахувавши пропозицію заступника Голови Ради адвокатів України Гвоздія В. А., керуючись статтею 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Положенням про Раду адвокатів України, вирішила:

1. Внести зміни до Регламенту Ради адвокатів України, затвердивши його у новій редакції, що додається.2. Визнати таким, що втратив чинність, Регламент Ради адвокатів України, затверджений рішенням Ради

адвокатів України від 16 лютого 2013 року № 75. 3. Секретарю Ради адвокатів України про прийняте рішення повідомити ради адвокатів та кваліфікацій-

но-дисциплінарні комісії адвокатури (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя), а також оприлюднити його на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

Голова Ради адвокатів України Л. П. Ізовітова

Секретар Ради адвокатів України П. М. Гречківський

ЗАТВЕРДЖЕНОрішенням Ради адвокатів України № 115

від «30» серпня 2014 року

РЕГЛАМЕНТ

Ради адвокатів України

ПРЕАМБУЛАРегламент Ради адвокатів України (далі — Регламент) визначає порядок роботи Ради адвокатів України

(далі — РАУ) на реалізацію повноважень, наданих Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяль-ність» (далі — Закон), а також процедуру розгляду питань, віднесених до її компетенції Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У Регламенті визначені процедура підготовки, розгляду та прийняття РАУ рішень з питань, що належать до її повноважень, та інші питання процедурної діяльності РАУ.



Розділ 1Загальні положення

1.1. Засідання РАУ проводяться державною мовою.1.2. Членам РАУ видається посвідчення члена Ради адвокатів України. Зразок посвідчення члена РАУ

затверджується рішенням РАУ. Посвідчення підписує голова РАУ.1.3. Для організаційного забезпечення діяльності Ради адвокатів України діє Секретаріат.1.4. Секретаріат РАУ очолює керівник Секретаріату Ради адвокатів України, який не входить до складу

Ради.

Розділ 2Склад Ради адвокатів України

2.1. До складу Ради адвокатів України входить тридцять членів-адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менш ніж п’ять років: по одному представнику від кожного регіону, які обираються конференцією адвокатів регіону, та голова і два заступники голови, які обираються шляхом голосування З’їздом адвокатів України.

Розділ 3Повноваження голови РАУ та їх припинення

3.1. Повноваження голови РАУ.3.1.1. Голова РАУ:— організовує роботу РАУ та здійснює загальне керівництво нею;— визначає дату, час і місце проведення засідання РАУ, скликає засідання РАУ, головує на засіданнях,

визначає перелік питань, що виносяться на засідання, та формує порядок денний засідання;— визначає обов’язки заступників голови РАУ;— планує роботу РАУ, дає окремі доручення членам РАУ, пов’язані з виконанням РАУ покладених на неї

завдань;— координує роботу Секретаріату РАУ щодо підготовки матеріалів для розгляду РАУ питань, віднесених

до її компетенції;— представляє РАУ у відносинах з іншими органами адвокатського самоврядування, органами держав-

ної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, органами влади інших держав та міжнародними організаціями;

— здійснює контроль в установленому порядку щодо здійснення фінансових витрат на організаційне забезпечення її діяльності;

— видає накази, доручення, розпорядження;— здійснює інші повноваження, визначені цим Регламентом, Положенням про РАУ та Законом.

Розділ 4Повноваження заступників голови РАУ та їх припинення

4.1. Заступники голови РАУ здійснюють повноваження, визначені головою РАУ.4.1.1. У разі відсутності голови РАУ його обов’язки виконує один із заступників, визначений головою

РАУ.4.1.2. Заступники голови РАУ здійснюють інші повноваження, визначені цим Регламентом, Положенням

про РАУ та Законом, а також згідно затвердженого розподілу обов’язків між заступниками Голови РАУ.4.2. Заступники голови Ради адвокатів України можуть достроково скласти свої повноваження, які при-

пиняються з дня подання до Ради адвокатів України відповідної заяви.



Розділ 5Повноваження секретаря РАУ та їх припинення

5.1. Секретар РАУ обирається Радою адвокатів України зі складу її членів на першому засіданні шляхом відкритого голосування.

5.1.1. Секретар РАУ:— здійснює підготовку засідань РАУ;— несе відповідальність за організацію діловодства РАУ;— виконує доручення голови РАУ, пов’язані з організацією проведення засідання;— здійснює інші повноваження, визначені цим Регламентом, Положенням про РАУ та Законом.5.2. Секретар Ради адвокатів України може достроково скласти свої повноваження, які припиняються

з дня подання до Ради адвокатів України відповідної заяви.5.3. Секретар Ради адвокатів України може бути достроково відкликаний з посади за рішенням РАУ.

Розділ 6Повноваження члена РАУ та їх припинення

6.1. Повноваження члена РАУ та їх припинення.6.1.1. Члени РАУ є рівноправними і здійснюють свої повноваження відповідно до цього Регламенту,

Положення про РАУ та Закону.6.1.2. Член РАУ має право:— вносити питання до порядку денного засідання РАУ;— знайомитися з питаннями, які розглядаються РАУ, брати участь у їх підготовці, дослідженні;— наводити свої мотиви та міркування, а також подавати додаткові документи з питань, що розгляда-

ються;— вносити пропозиції щодо проекту рішення РАУ з будь-яких питань та голосувати за або проти того

чи іншого рішення;— висловлювати письмово окрему думку щодо рішення РАУ;— здійснювати інші повноваження, передбачені цим Регламентом, Положенням про РАУ та Законом.6.1.3. Повноваження члена РАУ припиняються у разі:— закінчення строку, на який його обрано;— набуття законної сили обвинувальним вироком щодо нього;— припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;— визнання його судом обмежено дієздатним, недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення його

померлим;— подання ним заяви за власним бажанням про припинення повноважень;— зупинення або припинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;— неможливості виконувати свої обов’язки за станом здоров’я при наявності медичного висновку;— його смерті.6.2. Повноваження членів Ради адвокатів України, які достроково склали свої повноваження, припиня-

ються з дня подання до Ради адвокатів України відповідної заяви.

Розділ 7Організація та порядок проведення засідань РАУ

7.1. Формою роботи РАУ є засідання. Засідання Ради адвокатів України скликаються Головою Ради адвокатів України, а в разі його відсутності — одним із заступників Голови, не рідше одного разу на два місяці.

7.2. Члени Ради адвокатів України скликаються шляхом надіслання їм повідомлення про засідання РАУ:



7.2.1. На поштові (електронні) адреси, які вони надали РАУ, чим визначили їх належними та призначеними для повідомлення про скликання РАУ, або

7.2.2. По факсу за номером телефону, який вони надали РАУ, чим визначили його належними та призна-ченими для повідомлення про скликання РАУ, або

7.2.3. На електронні адреси, визначені РАУ.7.3. На засіданнях РАУ в порядку, визначеному цим Регламентом, вирішує питання процедурної діяль-

ності, віднесені до її повноважень Законом, а також організаційні питання діяльності РАУ та її Секретаріату.7.4. Голова РАУ головує на засіданнях РАУ, а в разі його відсутності — один із заступників Голови за його

дорученням.7.5. У разі якщо Голова Ради адвокатів України або його заступник не скликає засідання РАУ протягом

тридцяти днів з дня надходження пропозиції про скликання засідання, члени Ради адвокатів України, які підписали таку пропозицію, приймають рішення про утворення організаційного бюро зі скликання Ради адвокатів України. Організаційне бюро має право скликати та забезпечувати проведення засідань РАУ, визначати особу, яка головує на засіданні РАУ.

7.6. Засідання Ради адвокатів України є повноважним, якщо на ньому присутні особисто або беруть участь у порядку, передбаченому пунктом 7.9 цього розділу, більше половини обраних членів Ради. Члени РАУ беруть участь у засіданні РАУ безпосередньо.

7.7. Засідання РАУ проводиться гласно і відкрито, із загальним обговоренням питань порядку денного. В окремих випадках, якщо відкритий розгляд справи може призвести до розголошення адвокатської таєм-ниці або іншої захищеної законом конфіденційної інформації чи з інших причин, визнаних РАУ поважними, проводиться закрите засідання.

7.8. Член РАУ, якому Головою РАУ доручено доповісти на засіданні те чи інше питання, готує письмову довідку та/або проект рішення РАУ.

7.9. У випадку якщо член РАУ, який з поважних причин не може особисто бути присутнім на засіданні РАУ, він може прийняти участь у засіданні РАУ за допомогою засобів зв’язку (відеоконференція, Skype-кон-ференція тощо).

7.10. Якщо розгляд питань неможливий у зв’язку з відсутністю необхідної кількості членів РАУ, голову-ючий оголошує про відкладення засідання на визначений час або переносить засідання на інший день.

7.11. Член РАУ може бути відсутній на засіданні РАУ лише з поважних причин, про які він повинен повідо-мити Голову РАУ або його заступників за три дні до засідання РАУ або негайно після настання таких причин.

7.12. Член РАУ, який без поважних причин не бере участі в засіданнях РАУ, не виконує або неналежним чином виконує доручення РАУ, може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності, про що Голова РАУ інформує Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.

7.13. Представники засобів масової інформації, які зареєстровані як офіційні ЗМІ відповідно до чинного законодавства України, подають до Секретаріату РАУ заявки про їх попередню акредитацію не пізніше ніж за три дні до засідання РАУ. Список заявок на акредитацію складається керівником Секретаріату РАУ. При вирішенні питання допуску представників засобів масової інформації на засідання РАУ враховується, що в окремих визначених РАУ випадках розгляд питань, включених до порядку денного засідання РАУ, може призвести до розголошення адвокатської таємниці. У цих випадках, а також при прийнятті РАУ рішення про проведення закритого засідання представники засобів масової інформації на засідання не допускаються. Рішення про допуск (недопуск) представників засобів масової інформації, зареєстрованих як офіційні ЗМІ, на засідання РАУ приймається простою більшістю голосів від загальної кількості її членів, крім представників від ЗМІ, визнаними РАУ її офіційними друкованими ЗМІ.

Представники засобів масової інформації допускаються до зали на початок засідання РАУ після їх по-передньої акредитації і за наявності службового посвідчення для протокольної зйомки та запрошуються на оголошення рішення чи на ознайомлення із прийнятим рішенням.



Розділ 8Учасники засідання РАУ

8.1. Учасниками засідання РАУ без права голосу можуть бути запрошені Головою РАУ, його заступниками, або керівником Секретаріату РАУ особи.

8.2. Запрошені учасники засідання РАУ можуть з’явитися на засідання РАУ; завчасно (не пізніше, ніж за три дні до дня засідання) повідомити Секретаріат РАУ про неможливість явки та про причину неявки на засідання РАУ, а також надати документи, що свідчать про поважні причини неявки.

Розділ 9Порядок проведення чергових засідань РАУ

9.1. При підготовці чергового засідання Голова РАУ визначає доповідачів з відповідних питань порядку ден-ного. Секретаріат РАУ забезпечує наявність під час проведення засідання у необхідній кількості примірників матеріалів з питань, що плануються до розгляду, відповідно до кількості членів РАУ та запрошених учасників.

9.2. Секретаріат РАУ за дорученням Голови РАУ інформує членів РАУ про дату, час, місце проведення та проект порядку денного засідання шляхом надсилання відповідного повідомлення електронною поштою не пізніше ніж за п’ять календарних днів до дати проведення засідання.

9.3. У випадку неможливості взяти участь у черговому засіданні РАУ член РАУ зобов’язаний не пізніше робочого дня, який передує дню проведення засідання РАУ, направити на електронну адресу Секретаріату РАУ відповідне повідомлення.

Розділ 10Порядок проведення позачергових засідань РАУ

10.1. Позачергові засідання РАУ скликаються за рішенням Голови РАУ або на вимогу не менш як однієї п’ятої членів РАУ від загального складу членів РАУ.

10.2. Вмотивована вимога про скликання позачергового засідання РАУ підписується відповідними чле-нами РАУ і подається Голові РАУ через Секретаріат РАУ не менше, ніж за п’ятнадцять робочих днів до запла-нованої дати позачергового засідання. До вмотивованої вимоги про проведення позачергового засідання додається проект порядку денного та письмові матеріали з питань порядку денного.

10.3. Секретаріат РАУ за дорученням Голови РАУ інформує членів РАУ про дату, час, місце проведення та проект порядку денного позачергового засідання шляхом надсилання відповідного повідомлення елек-тронною поштою не пізніше ніж за п’ять календарних днів до дати проведення засідання.

Розділ 11Підготовка питань до розгляду на засіданнях та ухвалення рішень РАУ

11.1. Порядок підготовки питань до розгляду на засіданнях РАУ.11.1.1. Голова РАУ визначає перелік питань, що виносяться для розгляду на засіданні РАУ, та формує

порядок денний засідання. У попередньому обговоренні цих питань можуть брати участь й інші члени РАУ. Голова РАУ визначає:

— порядок розгляду питань, що виносяться на засідання;— дату, час і місце проведення засідання;— доповідачів з кожного питання порядку денного.11.2. Підготовку засідань РАУ здійснює Секретаріат РАУ.11.2.1. Секретаріат РАУ:— організовує передачу членам РАУ сформованого порядку денного для ознайомлення, а також пере-

дачу їм із додержанням строку, визначеного цим Регламентом, відповідних матеріалів щодо питань, розгляд яких виноситься на відповідне засідання РАУ;



— забезпечує повідомлення членів РАУ про дату, час та місце проведення засідання;— забезпечує фіксування засідання РАУ технічними засобами;— виконує доручення Голови РАУ, пов’язані з підготовкою та організацією проведення засідання.11.3. Члени РАУ мають право вносити Голові РАУ пропозиції щодо включення до порядку денного засі-

дання питань, вирішення яких належить до повноважень РАУ.11.4. Кожен з членів РАУ не пізніше ніж за п’ять днів до засідання отримує інформацію про порядок

денний та матеріали з питань, що розглядаються, з яких він Головою РАУ визначений доповідачем.

Розділ 12Відкриття засідання

12.1. На початку засідання Голова РАУ, за умови присутності особисто, або у порядку, передбаченому пунктом 7.9 розділу 7 цього Регламенту, більше половини обраних членів РАУ (кворуму), відкриває засі-дання РАУ і оголошує порядок денний засідання. Секретар РАУ повідомляє про присутність осіб, які були запрошені на засідання.

12.2. Питання порядку денного розглядаються, як правило, у тій послідовності, в якій їх включено до по-рядку денного засідання.

Розділ 13Відкладення розгляду питання

13.1. Розгляд питання, включеного до порядку денного, може бути відкладений у випадках:— неявки на засідання РАУ доповідачів, учасників;— необхідності витребування нових чи додаткових матеріалів;— у разі необхідності проведення додаткової комісійної перевірки;— залучення до участі у розгляді питання інших заінтересованих осіб;— відсутності кворуму після задоволення відводу (самовідводу) члена (членів) РАУ;— з інших підстав, за рішенням РАУ.13.2. Розгляд питання, включеного до порядку денного, відкладається у разі ухвалення про це рішення

РАУ.

Розділ 14Порядок розгляду питань по суті

14.1. Голова РАУ перед початком розгляду кожного питання оголошує зміст даного питання та доповідача.14.2. Розгляд матеріалів на засіданні розпочинається з доповіді члена РАУ — доповідача, який доповідає

присутнім щодо вказаного питання.14.3. Учасник засідання РАУ, з дозволу або за дорученням Голови РАУ, виступає та надає пояснення по суті

питання, яке розглядається.14.4. Після закінчення розгляду питання Голова РАУ на засіданні оголошує про перехід РАУ до голосу-

вання.14.5. Голосування проводиться відкрито.14.6. Гласність засідань РАУ.14.6.1. Засідання РАУ проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли РАУ приймає інше рішення.14.6.2. Гласність роботи РАУ забезпечується відкритим обговоренням питань, що належать до її повно-

важень.14.6.3. РАУ розглядає питання, віднесені Законом до її повноважень, у відкритих засіданнях у присутності

членів РАУ, учасників та представників засобів масової інформації, які мають вільний доступ до зали засідань.



14.6.4. РАУ також публікує звіти і повідомлення про результати засідань на своєму офіційному веб-пор-талі http://www.unba.org.ua/, в пресі, інформує про них по телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації.

14.6.5. Закриті засідання РАУ можуть проводитись для розгляду визначених РАУ питань, а також розгляду питань, що стосуються організації поточної роботи РАУ.

14.7. Колегіальність розгляду питань.14.7.1. Розгляд та вирішення питань на засіданнях і прийняття рішень проводяться РАУ колегіально.14.8. Рівноправність членів РАУ під час розгляду питань.14.8.1. Усі члени РАУ під час розгляду питань та прийняття рішень на засіданні РАУ є рівноправними.14.8.2. Голова РАУ на засіданні не має права обмежувати членів РАУ у можливості ставити питання учас-

никам засідання, коментувати їх висловлювання та запитання, однак має право робити зауваження членам РАУ у випадку, якщо ними порушується порядок в залі.

14.8.3. До голосування з питань порядку денного РАУ переходить лише після того, як усі члени РАУ реа-лізували своє право на запитання до Голови РАУ, доповідача та висловлення своєї думки.

14.8.4. Члени РАУ під час засідань зобов’язані утримуватися від коментарів та реплік без дозволу Голови РАУ. Забороняється втручання у дії Голови РАУ під час ведення ним засідання.

14.9. Фіксування ходу засідання РАУ.14.9.1. На засіданні РАУ ведеться протокол засідання РАУ. У Протоколі засідання РАУ має бути ві-

дображений порядок денний засідання, кількість членів РАУ, присутніх на засіданні, всі пропозиції, які були поставлені на голосування, результати голосування по зазначених пропозиціях та прийняті рішення.

14.9.2. Протокол засідання РАУ повинен містити:— дату та місце проведення засідання РАУ;— час початку і закінчення засідання;— прізвища, ім’я, по батькові всіх присутніх на засіданні членів РАУ;— прізвище, ім’я та по батькові секретаря засідання РАУ;— порядок денний засідання;— питання, що розглядалися на засіданні, із зазначенням порядку черговості їх розгляду та прізвища,

імені й по батькові доповідача;— відомості про оголошення прийнятого РАУ рішення за результатами голосування окремо по кожному

питанню порядку денного;— зміст резолютивної частини прийнятого рішення.14.9.3. Протокол складається та виготовляється секретарем засідання РАУ. Протокол повинен бути

оформлений та підписаний Головою і секретарем РАУ не пізніше трьох днів з дня закінчення засідання. У разі необхідності строк для оформлення та підписання протоколу може бути продовжено секретарем РАУ, але не більш ніж на сім днів після закінчення засідання.

14.9.4. Секретар РАУ за дорученням Голови РАУ направляє протокол засідання РАУ та/або витяг з нього усім членам РАУ шляхом надсилання відповідного повідомлення електронною поштою.

Розділ 15Порядок голосування на засіданнях (чергових та позачергових) РАУ

15.1. Члени РАУ голосують на засіданнях РАУ шляхом підняття рук. Підрахунок голосів веде секретар РАУ. Рішення приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів її членів, присутніх на за-сіданні. У разі рівного розподілу голосів голос Голови РАУ є визначальним. Не допускається голосування за дорученням або передача голосу іншому члену РАУ.



15.2. З окремих питань порядку денного члени РАУ можуть прийняти рішення про проведення таємного голосування. Таємне голосування проводиться за допомогою бюлетенів для голосування. У разі проведен-ня таємного голосування на засіданні РАУ обирається лічильна комісія для підрахунку голосів. Підготовку бюлетенів для таємного голосування забезпечує Секретаріат РАУ за дорученням Голови РАУ.

Розділ 16Рішення РАУ

16.1. Результатом вирішення питань діяльності РАУ, віднесених Законом до її компетенції, а також ви-рішення питань організаційної діяльності РАУ та її Секретаріату є рішення встановленої Законом форми.

16.1.1. Член РАУ не може утримуватися під час голосування.16.1.2. Рішення РАУ викладається в письмовій формі. У рішенні зазначаються:— дата і місце прийняття рішення;— питання, що розглядалося;— обґрунтування прийнятого рішення.16.1.3. Рішення підписується Головою і секретарем РАУ.16.1.4. Рішення Ради адвокатів України приймаються більшістю голосів від загальної кількості її членів.16.1.5. Рада адвокатів України вправі приймати рішення методом електронного голосування (опитування).16.1.6. Рішення Ради адвокатів України обов’язкові до виконання адвокатами, адвокатськими об’єднан-

нями, бюро, регіональними органами адвокатського самоврядування, а також у межах реалізації публічних функцій органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх територіальними органами, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами.

16.1.7. За наявності окремої думки вона викладається членом РАУ в письмовій формі, про що Голова РАУ повідомляє на засіданні, але зміст окремої думки виголошенню на засіданні не підлягає.

16.2. Секретар РАУ оформляє протокол засідання (чергового та позачергового) РАУ.

Розділ 17Порядок проведення заочного засідання РАУ

17.1. Заочне засідання РАУ може бути проведено шляхом опитування членів РАУ за допомогою елек-тронної пошти за рішенням Голови РАУ.

17.2. Заочне засідання РАУ проводиться не більш ніж з одного питання порядку денного у випадку не-обхідності у терміновому вирішенні питання діяльності РАУ.

17.3. Голова РАУ та/або 1/3 членів РАУ, які ініціювали проведення заочного засідання РАУ, для проведення заочного засідання готують наступні матеріали:

— опис підстав, через які вимагається терміновий розгляд питання;— письмові матеріали до питання, яке виноситься на розгляд;— проект рішення із зазначеного питання.17.4. Якщо Голова РАУ визнає підстави проведення заочного засідання поважними, секретар РАУ за до-

рученням Голови РАУ здійснює розсилку електронною поштою усім членам РАУ:— рішення Голови РАУ про проведення заочного засідання РАУ;— матеріалів для проведення заочного засідання.17.5. Члени РАУ не пізніше трьох робочих днів з дня направлення секретарем РАУ рішення Голови

РАУ про проведення заочного засідання та матеріалів для проведення заочного засідання зобов’язані направити на електронну адресу секретаря РАУ повідомлення з результатами голосування по проекту рішення.

17.6. Під час проведення заочного засідання члени РАУ голосують по наданому проекту рішення в цілому шляхом направлення відповіді «за», «проти». Відповідь «за» із зауваженнями рахується як голос «проти».



17.7. Рішення РАУ при заочному голосуванні вважається прийнятим, якщо за нього проголосували більшістю голосів від загальної кількості її членів.

Розділ 18Порядок формування та повноваження тимчасових робочих органів РАУ

18.1. Тимчасові робочі органи РАУ (робочі, консультативні, експертні, комітети, комісії, групи тощо) створюються для вирішення поточних завдань діяльності РАУ за рішенням Голови РАУ або за рішенням Ради адвокатів України.

18.2. У рішенні про створення тимчасового робочого органу РАУ має бути зазначено:— мету створення тимчасового робочого органу;— вичерпний перелік завдань тимчасового робочого органу;— членів РАУ, які включаються до тимчасового робочого органу;— голову тимчасового робочого органу;— термін виконання завдань тимчасовим робочим органом;— термін, на який створюється тимчасовий робочий орган, у разі необхідності.18.3. Тимчасовий робочий орган РАУ може очолювати будь-який член РАУ за його згодою.18.4. Фахівці, експерти з відповідних питань, науковці, представники органів державної влади та місце-

вого самоврядування беруть участь у роботі тимчасових робочих органів РАУ за їхньою згодою.18.5. Основною формою роботи тимчасових робочих органів РАУ є засідання, які проводяться по мірі

необхідності.18.6. Тимчасовий робочий орган РАУ очолює голова, призначений рішенням про створення відповідного

органу, який здійснює організацію та підготовку засідань тимчасового робочого органу.18.7. Рішення тимчасового робочого органу оформляється протоколом.Тимчасовий робочий орган РАУ виконує винятково завдання, зазначені у рішенні про його створення.

Розділ 19Взаємодія РАУ з іншими органами адвокатського самоврядування

19.1. Інформаційний обмін між Радою адвокатів України та іншими органами адвокатського самовряду-вання здійснюється у письмовій та/або електронній формі.

19.2. Вимоги щодо надання відомостей і здійснення контролю за їх достовірністю визначаються суб’єк-тами інформаційного обміну на центральному рівні Радою адвокатів України.

19.3. За рішенням РАУ суб’єкти інформаційного обміну звіряють відомості не рідше ніж один раз на рік.

Розділ 20Внесення змін до Регламенту

20.1. Зміни чи доповнення до цього Регламенту можуть бути ініційовані членом (членами) РАУ.20.2. Питання про внесення змін чи доповнень до Регламенту, ініційованих членом (членами) РАУ, ви-

носиться на розгляд РАУ Головою РАУ. Питання внесення змін чи доповнень до Регламенту вирішуються РАУ на засіданні РАУ. Зміни чи доповнення до Регламенту затверджуються чи відхиляються відповідним рішенням РАУ.

Розділ 21Заключні положення

21.1. На офіційному веб-сайті НААУ http://www.unba.org.ua/ та в інший прийнятний спосіб розміщується Положення про РАУ, Регламент РАУ, прийняті загальнообов’язкові для виконання адвокатами рішення РАУ, щорічний звіт про діяльність РАУ, інформація про склад РАУ, склад робочих органів РАУ.


ДИСКУСІЯ

«Про військовий обов’язок та військову службу»3 вій-ськовослужбовцями є особи, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Військова служба — це державна служба особли-

вого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних для неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2232 видами військової служби є:

1 строкова військова служба

2військова служба за контрактом солдат і матросів, сержантів і старшин(до 04.09.14 р.)4

військова служба за контрактом осіб рядового складу(з 04.09.14 р.)

3військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів(до 04.09.14 р.)

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу(з 04.09.14 р.)

4

військова служба (навчання) за контрактом курсантів, слухачів (вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, що мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) за програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу

5 військова служба за контрактом осіб офіцерського складу

6 військова служба осіб офіцерського складу за призовом

7кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних Сил України та інших військових формувань до введення військової служби за контрактом

Об’єкт військового злочину — це встановлений законом порядок несення або проходження військової служби.

Згідно зі ст. 112 КПК 1960 року, що визначала під-слідність у справах про військові злочини, передбачені ст. 402 — 421 та 423 — 435 КК, досудове слідство про-вадилося слідчими прокуратури.

У справах про злочини, передбачені ст. 422 КК (а саме, розголошення відомостей військового харак-теру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості) досудове слідство провадилося слідчими органів Служби безпеки України. Якщо під час розслідування злочинів, передбачених ст. 422 КК, були встановлені злочини, передбачені ст. 423, 424, 425, 426 КК, вчи-нені особою, щодо якої ведеться слідство, або ін-шою особою, вони розслідувалися слідчими органів Служби безпеки України, у тому числі і ті, що вчи-нені службовими особами, які займають особливо

відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», та особами, посади яких віднесено до 1 — 3 категорій посад дер-жавних службовців, а так само вчинені працівниками правоохоронних органів5.

Стаття 38 чинного КПК не передбачає створення спе-ціальних слідчих підрозділів по розслідуванню військо-вих злочинів та загально-кримінальних злочинів, вчи-нених військовослужбовцями на територіях військових об’єктів. Стаття 41 КПК 2012 року також не передбачає створення оперативних підрозділів у Військовій службі правопорядку у Збройних Силах України. А згідно зі ст. 216 нового КПК розслідування усіх військових злочи-нів, передбачених ст. 401— 421, 423 — 435 КК, віднесено до компетенції органів внутрішніх справ.

Постає питання, чи відповідають такі положення КПК завданням та вимогам сучасного кримінального судо-чинства щодо розслідування злочинів і дотримання правопорядку у Збройних Силах України?

3 Далі за текстом — Закон № 2232.4 З 04.09.14 р. набрали чинності зміни до Закону № 2232. У тому числі було змінено види військової служби. На це слід звертати увагу адвокатам, які

наразі надають правову допомогу у сфері військових злочинів. — Прим. ред.5 Бабич А. А. Проблемні питання розслідування військових злочинів у Збройних Силах України // Кримінальне провадження: новації процесуальної

теорії та криміналістичної практики: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 18 — 19 квітня 2013 року, м. Сімферополь — Алушта /

Таврійський нац. ун-т імені В. І. Вернадського. — Сімферополь: ДІАЙПІ, 2013. — 185 с.


ДИСКУСІЯ

ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ВІЙСЬКОВИХ ЗЛОЧИНІВКількість відкритих кримінальних проваджень за оз-

наками вчинення особами військових злочинів під час проведення антитерористичної операції на сході Укра-їни залишається досить високою та постійно збільшу-ється.

Аналіз особливостей розслідування військових зло-чинів слід розпочати зі з’ясування суб’єкта злочину. Як уже зазначалося, суб’єктами цього злочину є ви-ключно військовослужбовці, при цьому слід звернути увагу на наступні питання: з якого моменту вважається, що особа проходить військову службу та у який момент завершується проходження військової служби?

Отже, початком проходження військової служби є:— день прибуття до військового комісаріату для від-

правлення у військову частину — для призовників;— день зарахування до списків особового складу

військової частини — для громадян, які вступають на військову службу за контрактом.

Закінченням проходження військової служби вва-жається день, з якого військовослужбовця виключе-но зі списків особового складу наказом по військовій частині (військовому навчальному закладу, установі тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами Укра-їни (затвердженими відповідно до Указу Президента України «Про положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбов-ців» від 07.11.01 р.).

Разом з тим особа, яка вчинила злочин проти вста-новленого порядку несення військової служби під час її проходження (військовозобов’язаний — під час про-ходження зборів), підлягає притягненню до відпові-дальності за такий злочин і після звільнення з військо-вої служби (закінчення зборів).

На сьогодні серед військових злочинів усе більше трапляються випадки вчинення злочинів, що передба-

чені ст. 402 КК (непокора), ст. 404 КК (опір начальнико-ві або примушування його до порушення службових обов’язків), ст. 409 КК (ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом).

До обставин, які підлягають доказуванню, у військо-вих злочинах відноситься: протиправність діяння, по-передня змова, обстановка, в якій перебував військо-вослужбовець та група військовослужбовців, причини вчинення та наслідки кримінального правопорушення. Окрім того, обов’язковому доказуванню підлягають дії чи бездіяльність командирів різних рівнів, сержантсько-го, молодшого та старшого офіцерського складу сто-совно вчинених кримінальних правопорушень з боку військовослужбовців рядового складу. Обов’язковому з’ясуванню підлягають обстановка, в якій перебував військовослужбовець чи група, психологічний стан, причини такого психічного та психологічного стану військовослужбовця. Причини відповідного стану вій-ськовослужбовця можуть бути різними. Це, зокрема, просте небажання проходити службу або найгірше — це негативне ставлення товаришів по службі до нього само-го або ж здійснення фізичного чи психологічного тиску відносно нього офіцерським складом. Командир та пси-холог повинні постійно контролювати психологічний стан та настрій військовослужбовця та при виявленні будь-яких погіршень мають вживати заходів, оскільки військовий підрозділ може належним чином виконати бойове завдання лише будучи добре згуртованим. При встановленні відповідного негативного стану військо-вослужбовців необхідно надати належну правову оцінку дій командирів, оскільки солдат зможе виконати бойове завдання, якщо він упевнений у тому, що поряд із ним вправний командир, який знає відповіді на всі запитання в будь-якій ситуації, а це є взаємопов’язаним.

Слід також пам’ятати, що відповідно до ст. 91 КПК у кримінальних провадженнях щодо військових зло-чинів, як і інших злочинів, підлягають обов’язковому доказуванню:

1подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)

2винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення

3 вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат

4обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження

5 обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання


ДИСКУСІЯ

Певне значення для кваліфікації в ійськових злочи-нів можуть мати вік та інші особисті якості особи. Так, на строкову військову службу в мирний час призиваються придатні для неї за станом здоров’я громадяни чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини ви-повнилося 18 років. Призовники віком від 17 до 21 року, у тому числі ті, яким 17 років виповнюється у рік зараху-вання на навчання, можуть бути призвані на військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчаль-

них закладів або вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, тобто на практиці може виникнути ситуація, коли військовослужбовцем є особа у віці 16 — 17 років. У випадку вчинення такою особою злочину це повинно згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК розцінюва-тися як обставина, що пом’якшує покарання.

Під час здійснення досудового розслідування з при-воду того чи іншого військового злочину перш за все підлягають встановленню такі обставини:

1 порядок підлеглості військовослужбовців та військової честі

2 порядок проходження військової служби

3 порядок експлуатації озброєння і військової техніки та користування військовим майном

4 порядок несення спеціальних служб

5 порядок зберігання військової таємниці

6порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами Збройних Сил України та інших військових формувань

7 порядок виконання військового обов’язку в бою та в інших особливих умовах

8 порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни

Для того щоб зрозуміти, чи було посягання на по-рядок несення (проходження) саме військової служби, необхідно встановити, чи було покладено відповідними актами законодавства на військовослужбовця обов’я-зок діяти певним чином або, навпаки, утримуватися від певної поведінки.

Такими документами є накази Міністерства оборони України, накази командира військової частини, за якою закріплений той чи інший військовослужбовець, нака-зи безпосереднього командира військовослужбовця, формуляри (щодо отримання особистої зброї та боєпри-

пасів військовослужбовцем, отримання бойової техні-ки), документи, які підтверджують законність мобілізації військовослужбовця, починаючи з психологічних тестів та закінчуючи медичними обстеженнями, інформація про проведення відповідного навчання військовослужбовця та можливість проходження ним служби у відповідному роді військ, перебування на певній посаді.

Наразі через проведення АТО на сході України ви-никають деякі складнощі щодо здійснення захисту осіб, яким інкримінується вчинення військового злочину, це насамперед:

1неможливість здійснення належного захисту особи, шляхом збирання необхідних доказів щодо спростування вини підзахисного

2неможливість отримання стороною захисту належної інформації щодо обставин вчинення того чи іншого військового злочину (наприклад, отримання інформації або витягів з наказів щодо списків мобілізації військо-вослужбовців, установлення безпосереднього бойового завдання, місця дислокації тощо)

Вищезазначена інформація належить до категорії «таємної», не підлягає розголошенню і залишається відомою лише стороні обвинувачення.

У зазначених обставинах при здійсненні захисту осіб, яким інкримінується вчинення військового злочи-ну, слід приділити досить значну увагу побудові тактики та стратегії захисту, збиранню доказів по справі, які стосуються обставин вчинення військового злочину.

Окремо зауважимо, що у адвокатів, які надають захист військовослужбовцям із території проведення АТО, виникають труднощі в отриманні карт місць дис-локацій та переміщень підрозділів, наказів, які друку-ються чи пишуться та підписуються на опорних пунктах зони АТО. Труднощі полягають у тому, що з одного боку, ці документи мають обмеження в доступі (через відповідні рівні секретності), з іншого, — сторона обви-


ДИСКУСІЯ

нувачення часто посилається на те, що такі документи знищені під час, наприклад, обстрілу опорного пунк-ту супротивником або погодні умови та обстановка на опорному пункті унеможливлюють збереження таких документів.

Також ми стикаємось із наявністю певного тиску з боку сторони обвинувачення. Під час допиту, на-приклад, командира підрозділу, можливо припустити, що перед тим як прийшов захисник для участі у слід-чій дії, сторона обвинувачення вже «попрацювала» зі свідком, а тому перевірити достеменність свідчень офіцера майже не можливо. За неможливості дістати якісь письмові докази, покази таких свідків викликають у нас, представників сторони захисту, великі питання.

Самостійно зібрати якісь докази, наприклад покази свідків, документи, також неможливо, оскільки жоден військовослужбовець, якого віднайде сторона захисту, не може бути опитаний без дозволу командира. Вини-кають труднощі в отриманні навіть тих наказів, з яких слідчий надає витяг, оскільки представники сторони обвинувачення посилаються на те, що інша інформація, яка викладена в наказі, є військовою таємницею.

Відповідно до ст. 222 КПК відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора, і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Водночас кожен адвокат має додаткові гарантії, передбачені Законом України «Про адвокатуру та адво-катську діяльність». Доступ до матеріалів, якими володіє сторона захисту, обмежений для третіх осіб, оскільки розкриття цих матеріалів без згоди повноважного ад-

воката та його клієнта буде розцінено як втручання в адвокатську діяльність.

Таким чином, не надаючи доступу до інформації, яка вкрай необхідна для виконання адвокатами своїх прямих обов’язків, визначених ст. 47 КПК, представни-ки сторони обвинувачення порушують право наших клієнтів на захист та перешкоджають здійсненню ад-вокатської діяльності.

Чому б не проводити розгляди окремих категорій справ у закритому порядку, щоб убезпечитись від ви-току інформації? Адже чинне законодавство України передбачає таку можливість та визначає механізм її ре-алізації.

Поряд із військовими злочинами, вчиненими вій-ськовослужбовцями рядового складу, досить пошире-ними залишаються факти недбалого ставлення військо-вих службових осіб до військової служби. У справах про злочини цієї категорії найбільші труднощі викликають питання доказування наявності причинного зв’язку між невиконанням або недбалим виконанням обов’язків військової служби та настанням шкідливих наслідків, а також доведення вини.

Захисникам під час побудови захисту слід звернути увагу, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони недбалого ставлення до військової служби (як обов’яз-кової умови кваліфікації зазначеного злочину та умови доказування інкримінованого діяння) є наявність при-чинного зв’язку між дією (бездіяльністю) і шкідливими наслідками, що настали.

При цьому для зазначеного зв’язку характерними є такі ознаки:

1 діяння за часом передує наслідку

2 діянню властива неминучість або реальна можливість настання наслідку

3у конкретних умовах місця, часу та обстановки ця реальна можливість перетворюється в дійсність — діяння породжує наслідок

4наслідок породжується саме цим діянням — його закономірним, необхідним розвитком, а не діями інших осіб або інших зовнішніх сил

Причинний зв’язок між бездіяльністю (невтручання, невиконання дій, спрямованих на створення чи збе-реження певних благ) і наслідком може бути безпосе-реднім або мати проміжні ланки.

Визнання особи винною у недбалому ставле нні до військової служби можливе за наявності дока-зів того, що в неї була реальна можливість виконати обов’язки, невиконання (неналежне виконання) яких їй

ставиться за провину. Якщо невиконання чи неналежне виконання таких обов’язків сталося внаслідок обста-вин, що не були відомі службовій особі, її дії не містять складу злочину. І навпаки, якщо такі обставини були відомі службовій особі (наприклад, її хвороба, перебу-вання в стані сп’яніння, некомпетентність тощо), вона має відповідати за вчинене нею суспільно небезпечне діяння, оскільки могла і повинна була передбачати, що в


ДИСКУСІЯ

ситуації, обтяженій факторами ризику, своїми діями (бездіяльністю) створює загрозу настання шкідливих наслідків через свою завідому нездатність до діяльності в таких умовах.

У разі коли особа усвідомлює і складніс ть самої ситуації, і свою непідготовленість до неї, але все ж таки починає діяти, створюючи небезпеку для оточу-ючих, хоч і розраховує на відвернення останньої, такі

її дії утворюють злочинну самовпевненість (звичай-но, крім випадків, коли особа виконує обов’язковий для неї наказ або перебуває у стані крайньої необхід-ності чи виправданого ризику).

Судова практика свідчить про те, що деяк і суди до-пускають помилки при кваліфікації військових злочинів.

Питаннями, які викликають труднощі при ї х вирі-шенні, є:

1застосування правил кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм, які передбачають відповідаль-ність за вчинення військового злочину

2 розмежування одиничного злочину від сукупності злочинів

3 застосування правил кваліфікації при повторності злочинів

4 застосування кваліфікуючої ознаки «застосування зброї»

При побудові належного захисту по зазначеній ка-тегорії справ, як і категорії військових злочинів військо-вослужбовців рядового складу, захисникам дедалі важ-че отримувати (або взагалі немає можливості отримати) ту чи іншу інформацію або докази, які спростовують вину підзахисного в інкримінованому йому діянні.

Отже, сьогодні наше суспільство потребує тер-міново вирішити проблему доступу захисників, які здійснюють захист військовослужбовців, до інформа-ції, яка необхідна для організації належного захисту. Нам потрібно модернізувати та впровадити новий порядок доступу до такої інформації, змінити вимоги до такої інформації, наприклад зменшити термін дії її статусу як секретної. Сам порядок не повинен бути довгим та надто складним, аби було чітко визначено пакет документів, який необхідно надати захиснику до відповідного органу, та конкретні строки отриман-ня належної інформації. Чинний Закон України «Про інформацію» теоретично визначає шляхи зменшення строку секретності документів, але дуже абстрак-тно, як на думку авторів, оскільки в Законі зазначено, що цей термін може встановити або змінити держав-

ний експерт або суд. Але в цьому Законі не визначе-но випадки та порядок звернення зацікавлених осіб для вчинення подібних дій. Тобто наразі норма Закону для більшості користувачів носить скоріше деклара-тивний характер.

НА ЗАВЕРШЕННЯЖахливі випробування, які постали перед нашою

державою та усіма українцями, підняли на поверхню цілий пласт важливих питань, які раніше не було не-обхідності вирішувати. Наразі ми маємо оперативно реагувати на ці виклики. Тільки після вирішення цих питань можливо буде говорити про більш-менш належ-ну реалізацію прав на захист та на здійснення захисту в кримінальному провадженні по справах про військові злочини. Оскільки сторона обвинувачення має можли-вість доступу до таких матеріалів та документів, вона сьогодні фактично диктує умови здійснення захисту, що порушує чимало принципів Європейської конвен-ції з прав людини. Адже жодне розслідування за таких умов не є об’єктивним, всебічним та обмежує права однієї сторони в інтересах іншої.

КОМЕНТАР РЕДАКЦІЇ

Хочемо ще раз звернути увагу адвокатів, яких цікавлять військові злочини, що 04.09.14 р. набули чинності зміни до Закону України від 25.03.92 р. № 2232-XII «Про військовий обов’язок та військову службу». А тому треба бути уважними при використанні цього нормативного акта у справах, по яких військовослужбовцям інкримінується вчинення певних правопорушень до цієї дати. Адже ви маєте змогу залежно від обставин використовувати або стару, або нову редакції Закону у частині норм матеріального права — виходячи з того, чи будуть вони пом’якшувати стан вашого підзахисного.


АДВОКАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

ВідповідьСлушне та цікаве запитання, дякуємо.Дійсно, якщо неправильно оформити цю виплату

та не надати певних підтверджень, яких вимагає чинне законодавство, ці кошти можуть бути розці-нені як «додаткове благо», одержане працівником (помічником) адвоката. А отже, й оподатковувати-муться відповідно.

Водночас законодавство дає можливість офі-ційно проводити такі компенсації без додаткових податків для одержувачів компенсації.

Згідно з п.п. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі — ПК) визначається, що до-даткові блага — це кошти, матеріальні чи нематері-альні цінності, послуги, інші види доходу, що випла-чуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платни-ком податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розд. IV ПК).

Закон України від 08.07.10 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове дер-жавне соціальне страхування» визначає, що базою нарахування ЄСВ для роботодавців та найманих працівників є сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додат-кову заробітну плату, інші заохочувальні та компен-саційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Інструкцією зі статистики заробітної плати, за-твердженою наказом Держстату від 13.01.04 р. № 5 (далі — Інструкція), визначено перелік видів виплат, що належать до основної, додаткової заробітної пла-ти та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Згідно з п.п. 2.2.9 розд. II цієї Інструкції фонд до-

даткової заробітної плати включає, зокрема, вартість безоплатно наданих окремим категоріям працівни-ків послуг зв’язку та суми коштів на відшкодування їхньої оплати.

Тому, на думку податківців, сума коштів, відшко-дована роботодавцем фізичній особі за використан-ня власного мобільного телефону для виробничих потреб, у межах вартості мобільних розмов, не є додатковим благом та базою нарахування єдиного внеску за наявності відповідних документів, що під-тверджують використання мобільного зв’язку ви-ключно у виробничих цілях, зокрема це угода про надання послуг мобільного зв’язку, список праців-ників, які використовують власні мобільні телефони у зв’язку з виробничою необхідністю, розрахункові документи, що надаються оператором мобільного зв’язку абоненту, у яких відображаються час пере-говорів, номер адресата, а також вартість розмов тощо.

Відповідне роз’яснення можна знайти у відпові-дях, розміщених на загальнодоступному інформа-ційно-довідковому ресурсі Міндоходів «ЗІР» у ка-тегорії 301.03. Режим доступу до ресурсу: http://zir.minrd.gov.ua/main/bz/view/?src=ques

Водночас законодавець наполягає на докумен-тальному підтвердженні витрат найманих праців-ників адвоката та доведенні того, що телефонні розмови відбувалися саме у зв’язку із виробничою необхідністю, тобто у межах здійснення адвокатської діяльності.

Зробити це не просто. Тому в угодах про надання правової допомоги доцільно визначати контактні телефони, за якими буде здійснюватись зв’язок у ме-жах надання відповідних послуг. Звісно, цей договір є конфіденційним, однак у разі виникнення спору з податковою окремі його частини можна буде роз-крити в особливому порядку.

Втім, лише визначення контактних номерів

Помічники та наймані працівники адвоката використовують власні мобільні телефони для виконання службових обов’язків за дорученням адвоката. Адвокат готовий офіційно компенсувати ці витрати працівникам. Як буде розцінюватись така компенсація та чи підпадає вона під обкладення ПДФО та ЄСВ?

(Дніпропетровська обл.)


АДВОКАТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

замало. Адвокату, який хоче офіційно відшкодо-вувати витрати своїх працівників, потрібно буде затверджувати щомісячно перелік телефонів осіб, яким здійснюється компенсація витрат на послуги зв’язку, та визначати номери телефонів, за вхідні дзвінки на які здійснюється компенсація. Далі адво-кату (або його бухгалтеру) доведеться отримувати від працівників копії деталізованих роздруківок їх дзвінків, відшукувати телефонні номери, за вхідні дзвінки на які можна здійснити компенсацію у рам-ках «виробничої необхідності», підсумовувати ці ви-трати…

Зрозуміло, що така робота — зайвий клопіт для адвоката, який і так може знайти, чим йому заповнити власний робочий час.

Набагато простіше видати окремим праців-никам службові телефони та офіційно сплачувати витрати на підтримку зв’язку за кількома номерами.

У тій же базі «ЗІР» у категорії запитань 103.02, на-приклад, пояснюється, що вартість послуг мобільно-го зв’язку (телефонних розмов з мобільного телефо-ну, який знаходиться на балансі юридичної особи), що сплачуються юридичною особою за здійснення його працівником виробничих телефонних розмов, не розглядається як додаткове благо за наявності відповідних документів, які підтверджують викори-стання мобільного зв’язку виключно у виробничих цілях. Зокрема, це угода про надання послуг мобіль-ного зв’язку; список працівників, які забезпечуються мобільними телефонами у зв’язку з виробничою необхідністю; розрахункові документи, що надають-ся оператором мобільного зв’язку абоненту, у яких відображаються час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов (послуга з так званої «дета-лізації рахунка») тощо.

Водночас податківці наполягають на тому, щоб роботодавець доводив, що усі розмови, здійснені за допомогою «службового» мобільного телефону, були обумовлені виробничою необхідністю. Інакше «вартість послуг мобільного зв’язку (телефонних розмов з мобільного телефону, який знаходиться на балансі підприємства), що сплачуються за ра-хунок цього підприємства за здійснені його праців-

ником невиробничі телефонні розмови, розгляда-ється як додаткове благо, одержане працівником від свого працедавця».

З метою оподаткування вартість таких телефон-них розмов включається до складу загального опо-даткованого доходу працівника того місяця, коли підприємство здійснило їх оплату оператору мобіль-ного зв’язку, і з її суми роботодавець (у нашому ви-падку — адвокат) як податковий агент буде зобов’я-заний утримати податок на доходи фізичних осіб на загальних підставах за ставкою згідно з п. 167.1 ст. 167 ПК та перерахувати його до бюджету.

Як бачимо, у роз’ясненнях податківців мова йде про підприємства. Тобто такі роз’яснення більше підходять для адвокатських бюро та об’єднань. Са-мозайнятим адвокатам, які у переважній більшості працюють за спрощеною системою оподаткування, тобто не мають власних балансів, буде непросто довести, що телефон придбаний, а абонентський договір з оператором мобільного зв’язку укладе-ний саме адвокатом для здійснення адвокатської діяльності.

Готуючи відповідь на це запитання, ми зателефо-нували у кілька представництв мобільних операто-рів та запитали, чи може бути контракт на надання послуг зв’язку укладений саме з адвокатом (тобто щоб цей статус фігурував у преамбулі та реквізи-тах договору), а також щоб дані, які ідентифікують адвоката (номер свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та дата його видачі), були вказані у реквізитах договору з оператором. Після недовгих вагань усі представники мобільних компа-ній надали нам таку згоду.

Отже, компенсація витрат на зв’язок можлива, але обтяжена великою кількістю формальностей, які потрібно виконати, аби віднести їх на витрати на здійснення адвокатської діяльності та не сплачу-вати зайвих податків.

Марина Александрова,юрист-аналітик

Видавничого будинку «Фактор»


МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

УКРАЇНСЬКА АДВОКАТУРАЗАРУЧИЛАСЬ ПІДТРИМКОЮ НІМЕЧЧИНИ

7 та 8 серпня 2014 року на запрошення Президента Федеральної палати адвокатів Німеччини (нім.: Вundesrechtsanwaltskammer (BRAK)) пана Акселя К. Фільгеса відбувся офіційний робочий візит Голови НААУ, РАУ Лідії Ізовітової та її заступника Валентина Гвоздія до Федеративної Республіки Німеччина, м. Берлін. Метою візиту було налагодження співпраці між Федеральною палатою адвокатів Німеччини та Національною асоціацією адвокатів України в різних галузях, зокрема в царині розвитку та укріплен-ня адвокатського самоврядування.«Зі свого досвіду ми знаємо, що сильне та незалежне адвокатське самоврядування є запорукою ста-новлення правової держави та побудови громадянського суспільства», — сказав голова Федеральної палати адвокатів Німеччини пан Аксель К. Фільгес, запрошуючи представників НААУ до зустрічі.

Зустріч з керівництвом Федеральної палати адвокатів Німеччини07.08.14 р. у приміщенні Феде-

ральної палати адвокатів Німеччи-ни в м. Берлін відбувся круглий стіл на тему «Адвокатське самоврядуван-ня в Німеччині та в Україні».

Від німецької сторони виступив пан Эккехарт Шефер, адвокат, віце-президент Федеральної палати адвокатів Німеччини, з доповіддю на тему «Адвокатське самоврядуван-ня в Німеччині — минуле, сьогодення та майбутнє». Пан Шефер у своїй доповіді розповів про систему орга-нів адвокатського самоврядування Німеччини.

Зокрема, Эккехарт Шефер за-значив: «Федеральна палата ад-вокатів Німеччини є законним представником інтересів всіх ад-вокатів Німеччини (стаття 177 федерального Закону про адвока-тів, Bundesrechtsanwaltsordnung). Зараз адвокатів у Німеччині близь-ко 162 тисяч. Всі адвокати нашої країни зобов’язані бути членами однієї з 28 ре-гіональних палат, які займають ся

На фото зліва направо: Валентин Гвоздій, Эккехарт Шефер,

Лідія Ізовітова, Вероніка Хоррер



адміністрацією адвокатури та представляють інтереси своїх членів на рівні федеральних земель. BRAK представляє інтереси усієї адвокатури перед німецькою та європейською політикою (в тому чис-лі через свій офіс у Брюсселі), органами державного управління, Верховними і Конституційним судом тощо. Ми не тільки беремо участь в законодавчих процесах, але і є ініціаторами нового законодав-ства (зміни кримінально-процесуального кодексу або цивільного кодексу). За запитами Верховних судів ми надаємо експертні висновки з різних правових питань. При BRAK існують 30 експертних коміте-тів по практично всім галузям права. Наприклад, комітет з кримінального права тощо. У наші комі-тети входять тільки найкращі та найбільш визнані адвокати Німеччини».

Також з доповіддю виступила пані Вероніка Хор-рер, адвокат, член правління Федеральної палати адвокатів Німеччини, директор Федеральної палати адвокатів Німеччини з міжнародних зв’язків з адвока-турами середньої та східної Європи та Турції. Тема до-повіді пані Хоррер — «Міжнародне співробітництво Федеральної палати адвокатів Німеччини в середній та східній Європі».

У своїй доповіді Вероніка Хоррер сказала: «Наша інтернаціональна робота полягає в підтримці на-ших колег за кордоном. Ми вважаємо, що сильні і не-залежні колеги навколо нас є ключовим елементом в просуванні ідеї правової держави. Без незалежної адвокатури також не може розвинутися громадян-ське суспільство. На даний момент ми інтенсивно працюємо з адвокатурою Росії, Польщі, Хорватії, Словенії, Чехії, Словаччини, Грузії, Туреччини, Ізраїлю. Наш Далекосхідний відділ працює над проектами з адвокатурою Китаю, Японії, В’єтнаму і Бірми. Тематично наша робота відбувається навколо всіх тем, пов’язаних з адвокатською діяльністю: організація адвокатури, професійні права і обов’яз-ки, роль адвоката у кримінальному процесі, сис-теми підвищення кваліфікації і т. д. Ми не тільки ділимося своїм досвідом, але і набираємося досвіду за кордоном. Уже не раз ми стикалися з дуже про-гресивними ідеями у своїх закордонних колег! Наші інтернаціональні контакти також надають нам значимість в очах наших політиків, що неймовірно важливо. Ми із задоволенням хотіли б працювати з Національною асоціацією адвокатів України. Ми

вважаємо, що українська адвокатура повинна вий-ти на європейську площину, і ми їй у цьому готові посприяти».

Виступаючи з доповіддю на тему «Адвокатське самоврядування в Україні — історія та актуальні теми», голова НААУ, РАУ Лідія Ізовітова подякувала керівництву Федеральної палати адвокатів Німеччи-ни за запрошення, окреслила основні проблеми,які існують в української адвокатури, провела невели-кий екскурс в історію становлення Національної асо-ціації адвокатів України, наголосила на важливості співпраці адвокатів Німеччини та України і допомоги німецьких колег українській адвокатурі.

Валентин Гвоздій зробив коротку презентацію структури НААУ, її робочих органів, розповів про процес підвищення кваліфікації адвокатів в Україні, ведення ЄРАУ та інше. Німецькі колеги відмітили для себе цілий ряд інновацій в роботі НААУ за дея-кими напрямками.

Офіційна зустріч у Федеральному міністерстві юстиції та захисту прав споживачів08.08.14 р. в рамках візиту відбулась офіційна зу-

стріч керівництва Федеральної палати адвокатів Ні-меччини та Національної асоціації адвокатів України в Федеральному міністерстві юстиції та захисту прав споживачів Німеччини (Bundesministerium der Justiz und für Verbraucherschutz) з начальником відділу міжнародного правового співробітництва Міністер-ства паном Матіасом Хельманом та начальником реферату професійного права адвокатів, патентних адвокатів та нотаріусів Міністерства доктором Кур-том Францом.

Матіас Хельман виступив з доповіддю на тему «Завдання та робота Міністерства, міжнародне співробітництво та проекти в Україні». У своїй доповіді представник Міністерства повідомив про високий інтерес міжнародної співпраці в галузі ад-вокатур, розповів про існування та роботу Фонду міжнародної правової допомоги при Федерально-му міністерстві юстиції та захисту прав споживачів Німеччини і про плани Міністерства долучити Фонд для виконання проектів з українською адвокатурою через Федеральну палату адвокатів Німеччини. Ме-тою такої співпраці, на думку пана Хельмана, є укріп-лення та розвиток адвокатського самоврядування



в Україні згідно з європейськими тенденціями як запорука розвитку правової держави.

Доктор Франц виступив з доповіддю «Адвокат-ське самоврядування з перспективи Міністерства юстиції Німеччини. Міністерство та Федеральна палата адвокатів Німеччини». У своєму виступі пан Франц розповів про відносини Міністерства та Феде-ральної палати адвокатів Німеччини, які не завжди були рівними, але завжди — ефективними та ре-зультативними. Міністерство чує своїх адвокатів та у всьому їх підтримує як суб’єкт законодавчої ініціати-ви. Однак, як наголосив пан Франц, недопустимим є втручання Міністерства в діяльність Федеральної палати адвокатів Німеччини, так само як і насаджен-ня будь-яких змін у профільний закон про адвокату-ру. Ініціатива щодо змін у закон про адвокатуру та їх змісту завжди походить тільки від адвокатів, а Мініс-терство лише їх оформлює та сприяє проходженню в парламенті.

Лідія Ізовітова розповіла представникам Мі-ністерства юстиції Німеччини, що в Україні адво-катура є незалежною від держави і, в тому числі, від Міністерства юстиції України, і що українські адвокати гордяться цим здобутком, який вони от-римали ще в 90-ті роки, і вважають це правильним. Водночас пані Ізовітова відмітила поточну ефективну співпрацю з Міністерством юстиції України, зокрема в частині законотворчої роботи щодо регулювання адвокатури та в частині надання безоплатної право-вої допомоги.

Результат зустрічейУ результаті двосторонніх переговорів досягнуто

домовленості про укладення між Федеральною па-латою адвокатів Німеччини та Національною асоціа-цією адвокатів Меморандуму про співпрацю.

Один з найважливіших пунктів Меморандуму буде присвячений врегулюванню процедури взаємного включення адвокатів України до Реєстру адвокатів Німеччини та навпаки. Законодавство обох країн це дозволяє, але відсутній механізм взаємодії. Такий механізм буде налагоджено найближчим часом.

Також сторони домовились про постійний обмін професійним досвідом через участь українських

адвокатів у різних професійних навчальних програ-мах, які надаватиме Федеральна палата адвокатів Німеччини.

Україна, підписавши угоду про асоціацію з ЄС, взяла на себе цілий ряд зобов’язань за нормами Європейського Союзу, які є новими для українських адвокатів, тому німецькі експерти з різних галузей права братимуть участь у заходах підвищення ква-ліфікації адвокатів України.

Сторонами також погоджено розпочати системну роботу щодо обміну досвідом у галузі розвитку ад-вокатського самоврядування.

Також надзвичайно важливим пунктом домов-леностей стала співпраця обох організацій щодо повернення культурних цінностей в Україну в рамках проекту «Історія адвокатури України». Адже на те-риторії Німеччини є велика кількість архівних мате-ріалів українських адвокатів, які або були вивезені, або потрапили туди від адвокатів, які в різні часи вимушені були покинути свою Батьківщину.

НААУ буде інформувати своїх адвокатів про деталі співпраці, спільні проекти як через свій веб-сайт, так і на сторінках нашого видання.

Лідія Ізовітова та Эккехарт Шефер



один на один із правоохоронною системою. Тому коли представники США дізнавалися про безумовне право на адвоката негайно після затримання та до першого допиту, вони доходили висновку, що хоча система безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є досить молодою, проте дуже сучасна і є більш «правовою», ніж нині діюча вже біля півстоліття в Америці.

Наступним місцем призначення робочої групи стало палке та гаряче місце Майямі, штат Каліфорнія. Незважаючи на привабливість Майямі-Біч, вража-ючий океан та атмосферу «пляжного» міста, робочі зустрічі були цікавими та інформаційно насиченими.

Наша група відвідала офіс публічного адвоката (під цим поняттям у Америці розуміють «безоплатного» адвоката саме у кримінальному процесі), Апеляцій-ний суд, місцевий суд ювенальної юстиції.

Судова система США відрізняється від української. У різних штатах маються вузькопрофільні, спеціа-лізовані суди, які розглядають вузький круг справ. Так, існують суди ювенальною юстиції (усі справи, які якимось чином стосуються неповнолітніх), суди по наркотиках або з інших справ. Особливістю судо-чинства у таких судах є наявність вузькоспеціалізо-ваних суддів, представників апарату суду, які знають не лише нормативну базу із профільних питань, але й принципи роботи інших органів та установ, які мають відношення до долі, наприклад, неповнолітнього. Навіть «безоплатні» адвокати, які залучаються до роз-гляду справ у цих судах, повинні мати відповідні знання з цього профілю та назначаються у справи із врахуванням спеціалізації.

Наступним стало фермерське місто Канзас-Сіті, штат Міссурі, де група мала різноманітні зустрічі із представниками органів слідства, судової системи, виправних центрів, юридичних фірм, що надають безоплатну правову допомогу.

Особливістю функціонування та реалізації права на адвоката для осіб, які не мають можливості залучи-ти адвоката на підставі контракту, у США є існування у різних штатах різних систем залучення «безоплатно-го» адвоката до участі у справі. Різниться і статус «бе-зоплатних» адвокатів у кожному штаті. Так, одні штати мають центри з надання безоплатної правової допо-

моги, адвокати в яких є найманими працівниками такого центру, перебувають у штаті центру та мають фіксовану заробітну плату із бюджету такого центру. В інших штатах адвокати перебувають у штаті судо-вої системи, залишаючись при цьому професійно незалежними у виборі стратегії та тактики захисту, деякі штати мають змішану систему. Щодо призна-чення захисника системи штатів також різноманітні. В одних штатах залучення відбувається самим суд-дею, який слухає справи, в інших штатах голова юри-дичної фірми згідно з власною системою розподілу справ та навантаженням захисника видає доручення для здійснення захисту.

Далі українська група вирушила до мальовничого міста Портленд, штат Орегон, де ознайомилась із осо-бливостями діяльності публічного захисника. Також ми дізналися про існування альтернативних судів не з системи судової влади (так звані суди власними силами для молоді), які (що є незвичним для нашого менталітету) виконують вкрай важливу виправну та превентивну функцію і мають велику вагу та авто-ритет у суспільстві.

Останнім пунктом подорожі був мегаполіс Чи-каго, штат Іллінойс. Подорож до цього міста стала відкриттям розмаху корупції у цьому штаті та шляхів її подолання на різних рівнях. Ми дізналися про систе-му судочинства у штаті, побували на фірмі, яка є най-більшою із надання безоплатної правової допомоги та має репутацію дуже впливової. Публічні захисники з цієї фірми вважаються найбільш професійними та поважними.

Загалом, подорож була дуже насиченою та неймо-вірно цікавою. Особисто для себе я відкрила схожість інститутів у кримінальному судочинстві американ-ської та української системи. Це показує, що Україна стоїть на правильному шляху, швидкість розвитку системи безоплатної правової допомоги у нашій дер-жаві не погіршила її якості, а навпаки, увібрала у себе найкращі світові досвіди, та в деяких питаннях є більш прогресивною та справедливою, ніж у Америці. Нам є чому повчитися у США, але і представникам уряду Америки також варто дослухатися до досвіду такої молодої, але вже міцної системи, як безоплатна вто-ринна правова допомога в Україні.


ЦИВІЛЬНІ СПРАВИ

ФОРС-МАЖОРНІ ОБСТАВИНИЯК ПРИЧИНА ПОРУШЕННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Марина Лайкова, редактор-аналітик, адвокат, к. ю. н.

Зараз як прості громадяни, так і підприємці стикаються з раніше небаченими про-блемами, що пов’язані із зміною статусу АРК, а також подіями, що відбуваються в Луганській та Донецькій областях. Як правило, саме ці події і є причиною неви-конання чи розірвання договорів контрагентами, що знаходяться на цих територі-ях. У зв’язку з цим постає питання — а чи можна визнати ці події як форс-мажорні обставини? У цій статті спробуємо знайти відповідь на це запитання.

ЩО ТАКЕ «ФОРС-МАЖОР»?Одразу відзначу, що чинні законодавчі акти не дають

чіткого визначення поняття форм-мажорних обставин. У ряді нормативно-правових актів наведено поняття непереборної сили, які, водночас, по-різному його розкривають.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України1 непереборна сила визначена як надзвичайна або невідворотна за певних умов подія.

Статтею 617 ЦК встановлено, що непереборна сила може бути підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Господарський кодекс України2 також не надає ви-значення поняттю «форс-мажорні обставини». Однак у ч. 2 ст. 218 ГК передбачено, що у разі якщо інше не пе-редбачено законом або договором, суб’єкт господа-рювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання вия-вилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Уперше в Україні визначення форс-мажорних обста-вин надала власне Торгово-промислова палата України3 у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-про-

мисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що був затверджений Рішенням ТПП України від 15.07.14 р. № 40 (3)4. Цей Регламент набрав чинності з 25.07.14 р. і діє на всій території України.

Отже, відповідно до ст. 3.1.1 Регламенту ТПП форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) — це надзвичайні та невідворотні обставини, які об’єктивно впливають на виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (конт-ракту, угоди тощо), обов’язків за законодавчими і ін-шими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Перелік таких обставин, що визначений у вищевка-заній статті Регламенту ТПП, не є вичерпним. Зокрема, дія таких обставин може бути викликана:

— винятковими погодними умовами і стихійним лихом (Acts of God) (епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, по-суха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо);

— непередбаченими обставинами, що відбу-ваються незалежно від волі і бажання заявника (загроза війни, збройний конфлікт або серйозна

1 Далі за текстом — ЦК.2 Далі за текстом — ГК.3 Далі за текстом — ТПП України.4 Далі за текстом — Регламент ТПП.



погроза такого конфлікту, включаючи, але не обме-жуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго), дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголо-шена війна, дія суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові завору-шення, обмеження комендантської години, експропрі-

ація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, три-валі перерви в роботі транспорту тощо);

— умовами, регламентованими відповідними рішеннями та актами державних органів влади, закриттям морських проток, ембарго, забороною (об-меження) експорту/імпорту тощо.

ВАЖЛИВО

Не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо (п. 3.2 Регламенту ТПП).

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ?Згідно зі ст. 3.4 Регламенту ТПП уповноваженим

органом вважається ТПП України або регіональна тор-гово-промислова палата5, до якої звернулась зацікав-лена особа із заявою про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Регламентом надано поняття й визначено уповно-важених осіб, якими є співробітники департаменту юридичного забезпечення ТПП України, співробітники регіональних ТПП, які внесені до Реєстру уповнова-

жених осіб (Реєстр фахівців ТПП України та регіональ-них ТПП, допущених до розгляду заяв із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (ст. 3.5 Регламенту ТПП).

Коли ми стикаємося з форс-мажором, постає питан-ня: а до якої ж ТПП звертатися для підтвердження цих обставин — ТПП України чи ТПП відповідного регіону?

На це питання є чітка відповідь. Відтепер у Регла-менті ТПП чітко розмежовано компетенцію ТПП України та регіональних палат.

5 Далі за текстом — регіональні ТПП.

ТПП Найменування послуги Виконавець

ТПП України

— здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до умов зовнішньоторговельних угод та міжнародних договорів України, норм законодавства, відомчих нормативних актів, а також умов договорів, контрактів, типових договорів, угод тощо між резидентами, в яких без-посередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України

Департамент юридичного забезпечення ТПП України

Регіональні ТПП

— здійснюють засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до умов договорів, контрактів, типових договорів, угод тощо між резидентами, норм законодавства, відомчих нормативних актів, органів місцевого самоврядування, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції регіональних торгово-промислових палат/ відповідної регіональної ТПП

Уповноважені особи регіональних ТПП— з питань, які віднесені до компетенції ТПП України, надають інформаційно-

консультаційні послуги, сприяють зацікавленим особам у підготовці заявок і формуванні необхідного пакета документів, з подальшою передачею цих заявок та документів на розгляд ТПП України



ВАЖЛИВО

У випадку настання тимчасової перешкоди для регіональної ТПП щодо виконання своєї функції із засвід-чення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема відсутність фахівця, окупація території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), цю функцію виконує ТПП України або, за її дорученням, інша регіональна ТПП, найближча за розташуванням або за спеціалізацією.

СЕРТИФІКАТ ПРО ФОРС-МАЖОРНІ ОБСТАВИНИСертифікат (у певних договорах, законодавчих

і нормативних актах згадується також як висновок до-відка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (об-ставини непереборної сили) — документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-ма-жорних обставин (обставин непереборної сили), вида-ний ТПП України або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом (п. 3.3 Регламенту).

У розділі 5 Регламенту врегульовано порядок веден-ня реєстру сертифікатів про форс-мажорні обставини.

ТПП України веде єдиний Реєстр сертифікатів, виданих ТПП України та регіональними ТПП, про засвід-чення форс-мажорних обставин (обставин неперебор-ної сили) та Реєстр уповноважених осіб.

Реєстр сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) обмежений для пу-блічного доступу і підлягає використанню виключно для цілей внутрішнього обліку і контролю документів, виданих в системі ТПП України.

Однак інформацію про внесені в Реєстр сертифіка-ти може бути надано за заявою зацікавленої особи, сторони за договором, контрактом, угодою, державного органу, якому надані повноваження щодо податкових обов’язків, постановою суду та інших органів, яким відповідно до законодавства України надано право отримання копій, витягів та/або вилучення документів.

ПОРЯДОК ТА ПІДСТАВИ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ФОРС-МАЖОРУПідставою для засвідчення форс-мажорних об-

ставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1 Регламенту, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов’язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв’язку між обстави-ною та неможливістю виконання зобов’язання в термін,

передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо).

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов’язаннях/обов’яз-ках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати най-ближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Проформу заяви про засвідчення форс-мажор-них обставин (обставин непереборної сили) щодо до-говірних зобов’язань ви можете знайти на офіційному веб-сайті ТПП України за посиланням: http://www.ucci.org.ua/ua/fmconfi rm.html

Звертаю вашу увагу, що заява на засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) подається за підписом керівника підприєм-ства, організації або за його дорученням довіреною особою.

В заяві вказуються наявність за договором, кон-трактом, угодою та/або законом, нормативним актом установлених зобов’язань, передбачений ними термін, обсяги і умови їх виконання, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), початок їх виникнення і термін дії, які, на думку зацікавленої сторони, унемож-ливили виконання цих зобов’язань.

Окремо, у випадку наявності, в заяві вказуються договором (контрактом) або нормативним актом пе-редбачені обставини, що звільняють сторони від відпо-відальності, перераховані події, які сторони погодилися вважати (або нормативний акт встановлює) форс-ма-жорними, орган країни, що засвідчує/підтверджує факт настання обставин форс-мажору; термін повідомлення сторони про їх настання, які саме зобов’язання за дого-вором (контрактом) не можуть бути виконані внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непере-борної сили). з посиланням та наданням доказів таких обставин (ст. 6.3 Регламенту ТПП).



До заяви додаються такі документи:

1

належним чином (за підписом відповідальної особи і печаткою заявника) завірена копія договору, контракту, угоди тощо (з усіма додатками, змінами та доповненнями, специфікаціями, якщо такі були укладені), копія нормативного акта, яким передбачено зобов’язання, документ, що підтверджує його періодичність, термін настання, обсяг

2дані заявника про обсяг виконаних зобов’язань за договором, контрактом, угодою тощо або відповідно до акта органів державної влади

3

дані заявника про невиконані зобов’язання за договором, контрактом, угодою тощо або відповідно до акта органів державної влади, які неможливо виконати через настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили); документ, що підтверджує повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)

4

оригінали документів компетентних державних органів, що підтверджують факт обставин, на які посилається заявник, день їх настання. Такими документами можуть бути: довідки ГМЦ про погодні умови, протоколи (рішення) комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій при обласній (районній) державній адміністрації, що визнають події та їх наслідки надзвичайною ситуацією, акти про пожежу, підтвер-дження Міністерства охорони здоров’я щодо настання епідемії, підтвердження МО, РНБО, Інформаційного Центру АТО про воєнні дії, проведення антитерористичних операцій на певних територіях, постанови Уряду про заборону експорту та імпорту товарів, підтвердження органів місцевої влади про оголошений страйк і т. п.

5

для суб’єктів господарювання — сільгоспвиробників — це довідки Гідрометцентру про погодні умови (оригінали); акти, затверджені управлінням агропромислового розвитку РДА, про загибель або пошкодження с/культур внаслідок несприятливих погодних умов (оригінали); розрахунки прямих збитків; інші документи державних органів, які підтверджують факт загибелі або пошкодження сільськогосподарських культур

Тягар доказування настання форс-мажорних об-ставин (обставин непереборної сили) несе заявник /зацікавлена особа. Заявник / зацікавлена особа також несе повну відповідальність за достовірність викладе-них фактів, наданих документів, доказів, даних тощо, вірність завірених нею копій згідно з чинним законо-давством України.

Заява підлягає розгляду залежно від складності і обсягу документів у термін 10 робочих днів. Заці-кавлена особа може замовити терміновий розгляд її за-яви. Термін розгляду заяви у такому випадку не може перевищувати половини звичайного терміну розгляду, передбаченого цією статтею Регламенту ТПП.

Відповідно до ст. 6.8 Регламенту ТПП уповноважена особа ТПП України / регіональної ТПП має право:

— вимагати від зацікавленої особи надання ори-гіналів документів для огляду, додаткових даних, до-

кументів, пояснень, доказів настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), і т. п.;

— відкласти розгляд заяви на 1 календарний тиж-день для надання заявником необхідних документів, пояснень тощо, повідомивши про це зацікавлену особу письмово;

— подовжити за заявою зацікавленої особи вста-новлений термін для надання додаткових пояснень, документів, доказів;

— залишити без розгляду заяву, у разі невиконання вимог про надання додаткових пояснень, документів, доказів у встановлений термін, з повідомленням про це заявника письмово.

Для визнання та підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) уповноважена особа повинна впевнитись, що надані заявником доку-менти свідчать про:

— надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходиться за межами впливу сторін)

— непередбачуваність обставин (їх настання та наслідки неможливо було передбачити, зокрема, на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов’язання або до настання податкового обов’язку)



— невідворотність (непереборність) обставини (неминучість події та/або її наслідків)

— причинно-наслідковий зв’язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов’язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самовря-дування тощо)

Відповідно до ст. 8.1 Регламенту ТПП така послу-га ТПП України та регіональних ТПП, як засвідчення форс-мажорних обставин, надається на платній основі.

На момент написання цієї статті Президією ТПП України було затверджено такі тарифи6:

— загальний тариф — 1920 грн., включаючи ПДВ

— тариф для сільськогосподарських виробників — 480 грн., включаючи ПДВ

— тимчасовий тариф на послуги з засвідчення форс-мажорних обставин за зверненням платників податків, що знаходяться в Луганській та Донецькій областях (у зоні проведення АТО, на період її проведення) на предмет продовження граничних термінів подання податкової звітності та розстрочення / відстрочення грошових податкових зобов’язань — 240 грн., включаючи ПДВ

6 З тарифами ТПП можна ознайомитися на офіційному веб-сайті ТПП України за посиланням: http://www.ucci.org.ua/dnload/FMprices.pdf

Окремо відзначу, що тарифи на послуги із засвідчен-ня форс-мажорних обставин є єдиними для застосуван-ня в системі ТПП України.

Також ТПП України було запроваджено різноманіт-ні коефіцієнти, зокрема, щодо термінового розгляду заяви, за видання сертифіката додатково іноземною мовою тощо (ст. 8.4 — 8.6 Регламенту ТПП).

ОСКАРЖЕННЯВиданий ТПП України / регіональними ТПП сертифі-

кат про форс-мажорні обставини (обставини непере-борної сили) може бути оскаржений в Регламентний комітет ТПП України з питань сертифікації форс-ма-жорних обставин (обставин непереборної сили), який призначається рішенням Президії ТПП України (розділ 7 Регламенту ТПП).

Сертифікат може бути оскаржено стороною по дого-вору, контракту, угоді протягом 3 місяців з дати, коли стороні стало відомо про його видачу.

Заявник може оскаржити відмову у видачі серти-фіката щодо висновку або відсутність причинно-на-слідкового зв’язку між форс-мажорними обставина-ми (обставинами непереборної сили) і невиконанням

зобов’язання протягом 30 календарних днів з дати отримання відмови.

Регламентний комітет зобов’язаний розглянути за-яву про оскарження протягом 30 календарних днів з дня її надходження до ТПП України.

Розгляд заяв про оскарження здійснюється на безо-платній основі (ст. 8.8 Регламенту ТПП).

Отже, шановні колеги, коли ви складаєте цивільні чи господарські договори, звертайте в них особливу увагу на розділ «Форс-мажорні обставини». Чітко визна-чайте перелік форс-мажорних обставин, які ви та ваш клієнт бажаєте передбачити у договорі. А зважаючи на ті політичні, економічні та соціальні умови, в яких знаходиться наша держава, на мою думку, цей перелік має бути якомога ширшим. Також відповідно до Рег-ламенту ТПП у договорах, що укладаються між рези-дентами, можна визначити, до якої з ТПП (ТПП України, регіональних ТПП або ж регіональної ТПП конкретного регіону) у разі виникнення форс-мажору сторони мають звертатися для його засвідчення. Правильно виписані умови договору у подальшому в разі виникнення такої ситуації можуть суттєво полегшити вам життя при від-стоюванні інтересів клієнтів.



тів регіону, а НААУ організовує та проводить заходи з підвищення кваліфікації адвокатів.

Одним із прикладів реалізації правових норм щодо підвищення професійного рівня адвокатів став семі-нар з підвищення кваліфікації для адвокатів Одеської області (і не тільки), організований та проведений НААУ та Радою адвокатів Одеської області 21.06.14 р. у м. Одесі.

Позитивно оцінюючи роботу кожного доповідача на семінарі, я в той же час звернув увагу на доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спе-ціалізованого суду України з розгляду цивільних і кри-

мінальних справ4 Г. В. Юровської, яка окремі тео ретичні питання цивільно-правових засобів захисту права влас-ності підтвердила конкретними прикладами постанов ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Особливо цікаво мені було слухати пані Юровську ще й тому, що ця суддя входила до складу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ, яка постановила 10.04.13 р. ухвалу у справі № 6-49990св12 про поділ майна подружжя, виділ частки майна в на-турі за касацією, складеною мною.

Суд касаційної інстанції по цій справі прийняв рішення:

1про часткове задоволення касаційної скарги, розробленої та поданої мною в інтересах А. В. (далі — Клієнт, Відповідач у справі)

2про скасування рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06.09.2012 р. та ухвали апеляційного суду Одеської області від 06.11.12 р.

3 про передачу справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції

Справа була непростою, а тому хочу поділитися з колегами власним досвідом. Сподіваюся, він стане вам у нагоді та комусь спростить роботу.

У листопаді 2012 року до мене звернувся Клієнт з проханням про надання йому правової допомо-ги щодо складення касаційної скарги на рішення Суворовського районного суду м. Одеси та на ух-валу апеляційного суду Одеської області у спра-ві за позовом його дружини Б. В. до нього (Клієн-

та) про поділ майна подружжя, виділ частки майна в натурі.

Слід зазначити, що все майно, яке було предметом судового спору, було неподільним та підлягало дер-жавній реєстрації.

Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 06.09.12 р. позовні вимоги Б. В. задовольнив част-ково, поділивши спільне сумісне майно подружжя наступним чином:

1Виділено Позивачу із спільної сумісної власності подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частину кожного нерухомого та рухомого майна із загального переліку майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя

2Виділено Відповідачу із спільної сумісної власності подружжя, визнавши за ним право власності на 1/2 частину кожного нерухомого та рухомого майна із загального переліку майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя

Право спільної сумісної власності подружжя на за-значене вище нерухоме та рухоме майно судом було припинено.

У задоволенні решти позовних вимог Б. В. було відмовлено.

Апеляційний суд Одеської області своєю ухвалою

від 06.11.12 р. вказане рішення Суворовського район-ного суду м. Одеси залишив без змін.

Після з’ясування всіх відомих Клієнту обставин за за-значеною справою, вивчивши в апеляційному суді Одеської області матеріали справи та проаналізувавши їх, я прийняв доручення Клієнта та інформував його:

4 Далі за текстом — ВССУ.



по-перше про правові наслідки досягнення результату, якого бажає Клієнт

по-другещо за загальним правилом майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, а у разі поділу майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (ст. 60 і 70 Сімейного кодексу України5)

по-третєпро те, що суд встановлює наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, тільки на підставі належних та допустимих доказів (ст. 57 — 59 Цивільного процесуального кодексу України6)

по-четвертепро відсутність єдиної судової практики стосовно способів та порядку поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, що свідчить про різне розуміння та тлумачення судами України сімейного та цивільного законодавства

Свідомо не зупиняючись на аналізі належності та допустимості доказів, наданих сторонами у справі з метою виключення окремого неподільного майна із загального переліку майна, яке належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (або віднесення окремого майна до такого переліку), хотів би звернути увагу колег-адвокатів на наступне.

Досить часто при розгляді цивільних справ про поділ майна подружжя та виділ частки майна в на-турі судові органи не розглядають питання про по-діл майна, а приймають рішення, подібні до рішення Суворовського районного суду м. Одеси та ухвали Апеляційного суду Одеської області, а саме визнають

право власності за кожним з подружжя на частку у спільному майні.

Вважаю, що такі рішення судових органів Украї-ни мають місце внаслідок помилкового тлумачення положень ст. 70 і 71 СК, що призводить до прийняття незаконних судових рішень.

Системний аналіз теорії права та правових норм, установлених ч. 1 ст. 67, ст. 69 — 71 СК, ч. 3 ст. 368, ст. 370, 372, 364 Цивільного кодексу України7, свідчить про те, що поділ і виділ майна можливо здійснити тільки в натурі.

Для цього Суворовський районний суд м. Одеси та Апеляційний суд Одеської області повинні були:

1 встановити речовий склад спільного майна

2

визначити (констатувати) наявність у обох із подружжя права на 1/2 частку у праві власності у всьому спільно нажитому майні (або відступити від засади рівності часток за обставин, що мають істотне значення) тому, що кожному учаснику спільної сумісної власності належить не частка майна в натурі, а частка (російською мовою — доля) в праві власності на загальне майно в цілому

3 поділити в натурі спільно нажите майно

На перший погляд, начебто є можливість (не-обхідність) керуватися роз’ясненням, яке надано у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду Укра-їни від 12.12.07 р. № 11 «Про практику застосуван-

ня судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»8, стосовно того, що: «вирішуючи питання про поділ

5 Далі за текстом — СК.6 Далі за текстом — ЦПК.7 Далі за текстом — ЦК.8 Далі за текстом — Постанова Пленуму ВСУ № 11.



майна, що є об’єктом права спільної сумісної власно-сті подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отриман-ня грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на де-позитний рахунок суду».

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попе-реднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально по-ділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній част-ковій власності.

Але навіть якщо Суворовський районний суд м. Одеси та Апеляційний суд Одеської області не взя-ли до уваги застереження, яке наведено в абз. 3 п. 25 Постанови Пленуму ВСУ № 11: «а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток», то, керуючись цим роз’ясненням, вка-заним судовим інстанціям потрібно було «визнавати ідеальні частки подружжя», а не приймати рішення з юридично незрозумілим формулюванням.

На підставі ч. 1 ст. 71 СК майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домо-вилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги ін-тереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подруж-жя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 2 ст. 71 СК).

Більш того, в абз. 4 п. 30 Постанови Пленуму ВСУ № 11 Верховний Суд України вказує на те, що «при вирішенні спору про поділ майна, що є об’єктом пра-

ва спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи <...>».

Таким чином, в касаційній скарзі мною була сфор-мульована правова позиція, згідно з якою суди пер-шої та апеляційної інстанцій спір по суті не вирішили, а помилково здійснили поділ майна між сторонами з визначенням рівних ідеальних часток виходячи з того, що сторонами по справі не досягнуто згоди про поділ майна, яке є неподільним, а також від сто-рін по справі не отримано згоди на отримання будь-яким з подружжя грошової компенсації з попере-днім внесенням другим з подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, як це передбачено ч. 4 і 5 ст. 71 СК.

Відповідно до ст. 1 ЦПК завданнями ци вільного су-дочинства є справедливий, неупереджений та своє-часний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та ін-тересів юридичних осіб, інтересів держави.

У «Преамбулі» до Правил зазначено, що найваж-ливішою соціальною функцією адвокатури, згідно зі ст. 59 Конституції України, є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших дер-жавних органах.

Впевнений, що вирішення, в тому числі завдань цивільного судочинства, можливо лише завдяки здійсненню, зокрема, кваліфікованими адвокатами представництва та надання інших видів правової допомоги, які передбачені пп. 6 і 9 ч. 1 ст. 1, пп. 1, 2, 6 ч. 1 ст. 19 Закону № 5076, що, у свою чергу, може бути досягнуто постійною наполегливою працею адвоката над удосконаленням своїх знань і професійної май-стерності шляхом самостійного навчання та участю у будь-яких заходах з підвищення кваліфікації ад-вокатів, які проводяться органами адвокатського самоврядування.


АДМІНІСТРАТИВНІ СПРАВИ

ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУАДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В ПОРЯДКУ ПИСЬМОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Дмитро Роженко, юрист юридично-охоронного підприємства «FELIX»

Як відомо, основною метою адміністративного судочинства є забезпечення ефективного захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб від по-рушень з боку суб’єктів владних повноважень, а також створення належних умов для своєчасного їх поновлення. Указане завдання пронизує всі стадії ад-міністративного процесу, знаходить свій прояв у кожній процесуальній дії, яка вчиняється в їх межах. Однак будь-які процесуальні дії не мали б жодного юри-

дичного значення, якби не відбувався судовий розгляд адміністративної справи. З огляду на це ми хотіли б підкреслити, що судовий розгляд є основною, центральною стадією, без якої неможливо уявити адміні-стративний процес у цілому. Саме під час вирішення публічно-правового спору по суті здійснюється пов-не й всебічне дослідження обставин справи, а відтак і виконання основного завдання адміністративного судочинства, задекларованого в ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України1.

ЯК СВІДЧИТЬ СТАТИСТИКА…Роки існування такої форми судового розгля-

ду, як письмове провадження, доводять, що цей інститут адміністративного судочинства є про-гресуючим і з кожним роком використовується все частіше. Про це, зокрема, свідчать статистичні дані. Так, загальна кількість справ, розглянутих судами першої інстанції в порядку письмового провадження у 2009 р., становила 351 862 спра-ви (27 % загальної кількості); у 2010 р. — 473 197 справ (29 %); у 2011 р. — 790 588 справ (20,5 %); у 2012 р. — 139 303 справи (22,27 %). Апеляційними адміністративними судами в порядку письмового провадження розглянуто, відповідно, у 2009 р. — 244 206 справ (52 %); у 2010 р. — 210 553 справи (68 %); у 2011 р. — 774 069 справ (89 %); у 2012 р. — 987 363 справи (93 %). Вищий адміністративний суд

України в порядку письмового провадження вирі-шив таку кількість спорів: у 2009 р. — 5 175 (8,5 %); у 2010 р. — 12 027 (35 %); у 2011 р. — 16 906 (46 %); у 2012 р. — 22 300 (45 %).

Наведені показники красномовно свідчать про те, що роль письмового провадження поступово збільшується. Застосування такого порядку розгляду адміністративних справ є зручним як для осіб, які беруть участь у справі, так і для суду. Це, насампе-ред, пояснюється тим, що кожна сторона зацікавлена у тому, щоб її права й інтереси були якомога швидше захищені та поновлені. Ніхто не хоче, аби його позов розглядався декілька років. Суд, у свою чергу, та-кож бажає оперативно вирішити спір, аби зменшити навантаження на себе. Усе це створює передумови для подальшого поширення застосування письмового порядку розгляду адміністративних справ.

1 Далі за текстом — КАС.



ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ОСОБИ — ЗАКОН ДЛЯ СУДУ!Однією з підстав судового розгляду справи в по-

рядку письмового провадження є подання особами, які беруть участь у справі, клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про це можна зробити ви-сновок, проаналізувавши норми КАС, у ч. 4 ст. 122 якого вказано, що особа, яке бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Слід зауважити, що подання такого клопотання — це вираз особистого волевиявлення особи, яка бере участь у справі. Кожна сторона самостійно вирішує, як вона буде брати участь у процесі, і в який спосіб її права, свободи й законні інтереси будуть захищені найкраще. Такий вибір є складною й достатньо ризи-ковою дією, оскільки особа, яке бере участь у справі, свідомо йде на зменшення обсягу своїх прав з метою оперативного вирішення публічно-правового спо-ру. Однак на практиці подібні випадки трапляються виключно тоді, коли сторона: 1) має на руках таку кількість доказів, які будуть достатніми для вирішення спору на її користь; 2) упевнена, що опонент жодним чином не зможе довести правомірність своєї позиції; 3) не має достатньої кількості часу, аби самостійно бути присутньою при здійсненні судового розгля-ду, і не бажає залучати з цією метою представника; 4) не вважає за необхідне поринати в процедуру су-дової тяганини, яка може тривати досить довго. Знову ж таки, вказані міркування мають суто суб’єктивний характер і рівною мірою можуть стосуватися кожної з осіб, яка бере участь у справі.

Зазначимо, що суд приступає до розгляду справи у визначений день і час. При цьому, як правило, він до зали судових засідань не виходить, а проводить усі потрібні дії у власному кабінеті. Суд ретельно вивчає всі наявні у нього матеріали, при необхід-ності робить із них виписки, помітки, систематизує всю отриману інформацію, аналізує її й ухвалює рі-шення. Як правило, така процедура займає менше часу порівняно із судовим розглядом за загальними правилами. У той же час, як свідчить практика, судді іноді припускаються однієї найбільш поширеної по-милки — намагаються швидко розглянути справу, вважаючи, що в ній і без того все зрозуміло. Проте

часто трапляється так, що ця швидкість грає злий жарт з представниками Феміди. Суд випадково зали-шає поза увагою якусь важливу деталь, не розглядає її в сукупності з іншими обставинами і, як результат, ухвалює неправильне рішення у справі. Все це сприяє лише одному — зниженню рівня довіри населення до правосуддя, поступовій відмові від судового роз-гляду адміністративної справи в порядку письмо-вого провадження й невиправданому затягуванню процесу в деяких випадках. Саме тому суд повинен досліджувати матеріали справи максимально повно й всебічно, залишаючись при цьому абсолютно неупе-редженим, уважним і сконцентрованим.

На практиці в порядку письмового провадження найчастіше вирішуються публічно-правові спори між позивачем і відповідачем, проте в деяких випадках у справі може брати участь третя особа. Це повністю відповідає положенням чинного законодавства, тому що ч. 4 ст. 122 КАС вказує на те, що клопотання про розгляд справи за її відсутності може заявити будь-яка особа, яке бере участь у справі. Як відомо, такими особами є сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб (ст. 47 КАС). Тобто вказане свідчить про те, що з клопотанням про розгляд справи за її відсутності може звернутися також третя особа. Однак у цьому випадку виникають деякі складнощі, на які ми хотіли б звернути увагу.

Відповідно до ст. 53 КАС треті особи поділяються на тих, які заявляють самостійні вимоги на пред-мет спору, і тих, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Не важко зробити висновок, що ці дві групи третіх осіб володіють різним обсягом прав.

Розберемося спочатку зі статусом третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Так, вони мають права й обов’язки осіб, які беруть участь у справі. Як правило, треті особи, які не заяв-ляють самостійні вимоги на предмет спору, беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача в тому випадку, якщо рішення у справі може впли-нути на їхні права, свободи, інтереси або обов’язки. Кажучи простіше, вони виступають як своєрідні спостерігачі, які не заявляють самостійні вимоги й чекають ухвалення рішення у справі. Їх участь у про-цесі ніяк не може вплинути на кінцевий результат вирішення публічно-правового спору. Тому якщо у справі беруть участь треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, вона може бути безперешкодно розглянута в порядку письмового



провадження за умови подання до суду відповідних клопотань. При цьому під словом «безперешкодно» у цьому випадку слід розуміти відсутність будь-яких факторів, які можуть якимось чином ускладнити процес.

Трохи інша ситуація має місце за умов, коли у спра-ві беруть участь треті особи, які заявляють само-стійні вимоги на предмет спору. Це, у першу чергу, обумовлено тим, що вони мають процесуальний ста-тус позивача і вступають у справу, пред’явивши позов до сторін. Тобто в такому випадку суд зіштовхується з тристороннім конфліктом, який значно ускладнює процес. На практиці може складатися ситуація, коли суду буде непросто ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі, керуючись лише тими матеріалами, які в нього є. Крім того, вони можуть містити до-статньо суперечливу інформацію, яка з різних боків проливає світло на предмет спору. Тому якщо під час розгляду справи в порядку письмового провадження суд дійде до висновку про неможливість ухвалення

законного судового рішення без виклику осіб, які беруть участь у справі, то він має постановити ухвалу про розгляд справи у судовому засіданні за загальни-ми правилами, а її копію негайно надіслати вказаним особам.

ЯКЩО В СУДОВЕ ЗАСІДАННЯ ПРИБУЛИ НЕ ВСІ ОСОБИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СПРАВІДруга підстава, яка заслуговує на увагу, прямо

закріплена в ч. 6 ст. 128 КАС й викладена наступним чином — якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча й були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу в письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Як бачимо, законом передбачені дві умови застосування цієї підстави розгляду справи в порядку письмового про-вадження:

1прибуття в судове засідання не всіх осіб, які беруть участь у справі, хоча вони й були повідомлені про дату, час і місце його проведення

2 відсутність потреби заслухати свідка чи експерта

Слід зазначити, що вказані умови прописані в по-єднанні, вони є неподільними й не можуть застосову-ватись окремо одна від одної. У зв’язку з цим не слід плутати положення ч. 6 ст. 128 КАС й ч. 4 ст. 128 КАС, що містить норму, згідно з якою в разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Так, дійсно, на перший погляд вони достатньо схожі, проте це не зовсім так.

По-перше, у ч. 4 ст. 128 КАС мова йде про непри-буття в судове засідання лише відповідача, тоді як ч. 6 ст. 128 КАС передбачає, що в судове засідання з’явили-ся не всі особи, які беруть участь у справі.

По-друге, ч. 4 ст. 128 КАС прямо вказує на те, що справа може бути вирішена на основі наявних у ній доказів. У цьому випадку маються на увазі не тільки ті матеріали, які були раніше подані сторонами, але й докази, отримані внаслідок допиту свідка, експерта, спеціаліста тощо. Тобто судовий розгляд справи здійс-нюється за загальними правилами, встановленими

главою 3 розділу III КАC, тільки за відсутності відпо-відача. Натомість ч. 6 ст. 128 КАС містить обов’язкову вказівку на те, що справа може бути розглянута в по-рядку письмового провадження лише за умови, якщо немає потреби заслухати свідка чи експерта.

Відмітимо, що в ч. 4 ст. 128 КАС мова йде виключно про відповідача — суб’єкта владних повноважень. У той же час ч. 6 ст. 128 КАС прямо на це не вказує. Тому ми можемо зробити висновок, що справа підлягатиме розгляду в порядку письмового провадження лише в тому разі, якщо в судове засідання не з’явиться від-повідач — суб’єкт владних повноважень.

Що стосується відповідача, який не є суб’єктом владних повноважень, то в разі його неприбуття в су-дове засідання суд повинен відкладати розгляд справи (п. 3 ч. 1 ст. 128 КАС).

Однак на практиці часто трапляються випадки, коли суди не звертають увагу на положення цієї норми КАС і переходять до розгляду справи в порядку пись-мового провадження навіть тоді, коли в судове засі-дання не з’являється відповідач, який не є суб’єктом владних повноважень (постанова Дніпропетровсько-



го окружного адміністративного суду від 05.02.2013 р. по справі № 804/1037/13-а; постанова Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 р. по справі № 815/2782/13-а2).

Окремо відмічаємо, що у випадку неприбуття в су-дове засідання позивача суд відкладає розгляд справи згідно з п. 2 ч. 1 ст. 128 КАС. У разі повторного непри-буття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, якщо від нього не надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позов-ну заяву без розгляду. Тобто в аспекті ч. 6 ст. 128 КАС суд може вирішити публічно-правовий спір у порядку письмового провадження за відсутності позивача лише в тому випадку, якщо від нього надійшло клопо-тання про розгляд справи за його відсутності й немає потреби заслуховувати свідка чи експерта.

Слід зазначити, що з приводу вказаних вище ситу-ацій склалася різна судова практика. Маються на увазі випадки, коли одна сторона заявила клопотання про розгляд справи за її відсутності, а інша прибула в судо-ве засідання. Підстави для розгляду адміністративної справи в порядку письмового провадження в такому випадку наявні, проте більшість судів пропонують осо-бі, яка з’явилась у судове засідання, зробити вигляд, начебто її не було, подавши при цьому клопотання про розгляд справи за її відсутності. Така позиція судів обумовлюється їх бажанням створити додаткові гаран-тії правомірності переходу до письмового порядку вирішення публічно-правового спору, однак вона не відповідає змісту положень ч. 6 ст. 128 КАС. На жаль, така практика вже отримала статус усталеної, і тому всі суди нею керуються.

І НАОСТАНОККрім того, хотілося б також звернути увагу на те,

що адміністративні суди не завжди бачать різницю між положеннями ч. 4 ст. 122 і ч. 6 ст. 128 КАС, мотивуючи перехід до судового розгляду справи в письмово-му провадженні, як правило, виключно посиланням на ч. 6 ст. 128 КАС. Такі випадки, на жаль, не є поо-динокими. Як приклад наведемо відносно «свіжу» постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.05.2014 р. по справі № 802/1400/14-а. Так,

в описовій частині рішення суд зазначив: «Представ-ник позивача в судове засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином та завчасно. Однак надав заяву про розгляд справи в порядку письмового про-вадження. Представник відповідача в судове засідан-ня не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином та за-вчасно, надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Частиною 6 ст. 128 КАС передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи, з урахуван-ням установлених обставин, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження». З викладеного чітко видно, що суд, переходячи до роз-гляду справи в порядку письмового провадження, мав керуватися положеннями ч. 4 ст. 122 КАС, а не робити посилання на ч. 6 ст. 128 КАС. Насправді, такі помилки не є фатальними, і в подальшому не призве-дуть для скасування постанови апеляцією. Проте вони показують рівень правової обізнаності та підготовки деяких представників суддівського корпусу.

ПІДСУМКИТаким чином, підсумовуючи вищевикладене, за-

значимо, що судовий розгляд справи в порядку пись-мового провадження є складним інститутом адміні-стративного судочинства. Така процедура вирішення публічно-правових спорів застосовується лише у ви-падках, які прямо передбачені законом. Це відбува-ється тоді, коли особи, які беруть участь у справі, за-явили клопотання про розгляд справи за їх відсутності або вони не всі прибули в судове засідання. У той же час кожна сторона має пам’ятати, що обираючи такий порядок вирішення публічно-правових спорів, вона свідомо обмежує себе в правах і несе певні ризики, які в кінцевому результаті іноді можуть призвести до невтішних наслідків.

2 З текстами судових рішень можна ознайомитися на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/



4проведення планових заходів державного нагляду (контролю) без своєчасного письмового повідомлення або з порушенням строків такого повідомлення, якщо необхідність та строк зазначеного повідомлення встановлені законом

5проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) без погодження відповідного центрального органу виконавчої влади, якщо отримання такого погодження є обов’язковим відповідно до закону

6здійснення заходів державного нагляду (контролю) без застосування акта перевірки, що містить перелік питань для проведення перевірки виконання вимог законодавства у сфері господарської діяльності

7порушення встановленого Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» порядку відбору зразків продукції

8проведення перевірки додержання вимог законодавства, нагляд (контроль) за додержанням якого не належить до повноважень органу державного нагляду (контролю), встановлених законом

9висунення вимог щодо надання документів, інформації, зразків продукції, що не стосуються здійснення заходу державного нагляду (контролю)

10ненадання або надання з порушенням установленого законом строку акта перевірки, складеного за результатами заходу державного нагляду (контролю)

Кожне з перелічених порушень тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб органу дер-жавного нагляду (контролю) від 50 до 100 неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян2 (від 850 до 1700 грн.).

Якщо посадовець вчиняє це правопорушення пов-торно протягом року після накладення адміністратив-ного стягнення, розмір штрафу збільшується до суми від 100 до 150 нмдг (від 1700 до 2250 грн.).

Друга новела — посилення прав центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну полі-тику у сфері розвитку підприємництва (Мінекономроз-витку, Держпідприємництво).

Стаття 18845 КпАП (невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої вла-ди, що реалізує державну політику у сфері розвитку підприємництва) передбачає відповідальність за за-лишення посадовою особою без розгляду подання зазначених органів щодо усунення порушень зако-ну про державний нагляд (контроль) у сфері госпо-дарської діяльності, а також несвоєчасне надання відповіді на таке подання, неподання необхідної ін-формації про проведені заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності або по-дання недостовірної інформації, довідок, документів,

матеріалів, відомостей про такі заходи, створення перешкод у здійсненні посадовими особами централь-ного органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку підприємництва, покладе-них на них повноважень.

Покарання за це порушення буде аналогічним. Перше — від 50 до 100 нмдг, друге протягом року — від 100 до 150 нмдг.

Хто складатиме та розглядатиме адмінпрото-коли? У обох випадках протоколи про адміністра-тивні правопорушення складатимуть посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, державної політики у сфері ліцензування, дозвільної системи (наразі це — Держпідприємництво).

До речі, повноваження посадовців Держпідприєм-ництва у частині складання протоколів змінено. Так, їм надали повноваження щодо фіксації нових складів правопорушень, які ми розглянули вище, але забрали функції щодо складання протоколів за порушення порядку припинення юридичної особи або підпри-ємницької діяльності фізичної особи — підприємця (ст. 1666 КпАП). Тепер ці функції частково належатимуть посадовцям Держреєстру.

2 Далі за текстом — нмдг.



Розглядатимуться ці нові категорії справ суд-дями районних, районних у місті, міських чи міськра-йонних судів згідно з оновленою редакцією ст. 221 КпАП.

Ще однією дуже приємною новелою стало розши-рення сфери дії Закону України від 05.04.07 р. № 877-V

«Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»3.

Пропоную порівняти старий та новий переліки заходів державного нагляду (контролю), на які раніше не поширювалася (тепер не поширюється) дія Закону № 877:

Назва заходу контролю

Інформація щодо застосуванняЗакону № 877 до контрольно-наглядової

діяльності органу влади

Стара редакціяч. 2 ст. 2

Закону № 877

Нова редакція ч. 2 ст. 2Закону № 877,

яка діє з 17.08.14 р.

1 2 3

Будь-які заходи контролю органів доходів і зборів Закон не застосовувався

Закон застосовується, крім випадків здійснення заходів валютного контролю та митного контролю на кордоні

Державний експортний контроль Закон не застосовувався Закон не застосовується

Державного контроль за станом криптографічного та технічного захисту інформації

Закон не застосовувався Закон застосовується

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства Закон не застосовувався Закон не застосовується

Використання державного та комунального майна Закон не застосовувався Закон застосовується

Банківський і страховий нагляд, інші види спеціального державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання на ринку фінансових послуг

Закон не застосовувавсяЗакон не застосовується тільки у частині банківського нагляду

Державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції

Закон не застосовувався Закон не застосовується

Державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки на автомобільному транспорті


Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд Закон не застосовувався Закон застосовується

Телекомунікації, поштовий зв’язок, радіочастотний ресурс України


Під час проведення процедур, передбачених КпАП Закон не застосовувався

Закон застосовується(крім процедур, пов’язаних із здійсненням правосуддя)

3 Далі за текстом — Закон № 877.



1 2 3

Під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, прокурорського нагляду, досудового розслідування і правосуддя

Закон не застосовувався

Закон не застосовується при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства і правосуддя

Державний нагляд за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки

Закон не застосовувався Закон не застосовується

Державний контроль та нагляд в галузі цивільної авіації Закон не застосовувався Закон не застосовується

Державний нагляд (контроль) за дотриманням ліцензійних умов транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподілу


Постачання природного газу, зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється ліцензійними умовами провадження господарської діяльності із зберігання природного газу


Також у ст. 3 чинної редакції Закону № 877 закріплено три нових, вкрай важливих принципи здійснення державного нагляду (контролю):

1неприпустимості проведення перевірок суб’єктів господарювання за анонімними та іншими необґрунтова-ними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв

2 здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом

3неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю) та неприпустимості здійснення заходів державного нагляду (контролю) різними органами державного нагляду (контролю) з одного й того самого питання

ПЛАНОВІ ТА ПОЗАПЛАНОВІ ПЕРЕВІРКИЧастиною 2 ст. 4 Закону № 877 тепер передбаче-

но, що коли суб’єкт господарювання на відповідний плановий період включений до планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) одночасно кількох органів державного нагляду (контролю), відповідні перевірки комплексно — одночасно всіма органами, до планів здійснення заходів державного

нагляду (контролю) яких включено суб’єкта госпо-дарювання.

Поки що не зрозуміло, як буде складатися такий план — відповідний порядок Уряд ще тільки має за-твердити.

Приємною новиною стало і те, що цей комплексний план має затверджуватись центральним органом ви-конавчої влади, що реалізує державну політику у сфері



розвитку підприємництва, не пізніше ніж за 10 днів до початку відповідного планового періоду.

Здійснення заходів державного нагляду (контролю) різними органами державного нагляду (контролю) з одного й того самого питання заборонено.

Внесення одного й того самого суб’єкта господа-рювання до планів державного нагляду (контролю) різних органів державного нагляду (контролю) є під-ставою для проведення щодо такого суб’єкта господа-рювання комплексного планового заходу державного нагляду (контролю).

Щодо позапланових перевірок. І тут для підпри-ємців є добра новина.

Усі ми знаємо, що є окремі громадяни — професій-ні скаржники, які полюбляють вчиняти чвари з будь-якої нагоди чи то від любові до мистецтва, чи то під впливом певних фаз Місяця. Так ось, для приборкання творчого ентузіазму таких осіб у Законі № 877 тепер передбачено, що підставою проведення позаплано-вої перевірки може стати виключно обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб’єктом господарювання її законних прав, і то тільки за наяв-ності згоди центрального органу виконавчої влади на проведення перевірки (абз. 5 ч. 1 ст. 6 нової редакції Закону № 877).

При цьому для фізичних осіб, які подали безпідстав-не звернення про порушення суб’єктом господарю-вання вимог законодавства, передбачена персональ-на відповідальність (яка саме — Закон не пояснює, але принаймні адміністративної наразі немає).

ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУЩе однією з вкрай приємних новел став припис ч. 5

ст. 4 Закону № 877, згідно з яким виробництво (виго-товлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб’єктами господарювання можуть бути призупинені виключно за рішенням суду.

Серед нових обов’язків, які покладено на органи державного нагляду (контролю), міститься пряма за-борона на перешкоджання праву суб’єктів господа-

рювання на будь-який законний захист, у тому числі третіми особами (абз. 9 ч. 2 ст. 8 Закону № 877).

Серйозно змінено і відповідальність контролерів за свої неправомірні дії по відношенню до суб’єктів господарювання. Так, ч. 1 ст. 9 Закону № 877 передба-чено, що шкода, завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю поса-дової або службової особи органу державного нагляду (контролю), відшкодовується за рахунок коштів від-повідних бюджетів, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини такої посадової або службової особи.

По-перше, термін «збитки» замінено терміном «шкода», який є набагато ширшим. По-друге, йде прив’язка до конкретного бюджету, за рахунок якого може здійснюватися стягнення. І по-третє, як бачимо, наявність чи відсутність вини посадовця не пере-шкоджає стягненню коштів суб’єктом господарюван-ня. Це спрощує процедуру доказування та не буде перешкоджати винесенню та виконанню судового рішення. А там вже нехай керівництво несумлінно-го посадовця органу нагляду (контролю) розбира-ється з регресними позовами до свого працівника без участі суб’єкта господарювання. До речі, згідно з оновленою редакцією ч. 2 ст. 9 Закону № 877 поса-дова або службова особа органу державного нагляду (контролю) несе відповідальність у порядку регре-су в розмірі виплаченого з відповідного бюджету відшкодування у зв’язку з незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю такої посадової або службової особи.

НА ЗАВЕРШЕННЯХоча до нового року кількість перевірок буде об-

межено і у юристів поменшає роботи у цьому на-прямку — є час, щоб накопичити сили для боротьби за права своїх клієнтів у наступному році. Як бачите, законодавець надав нам досить вагомі важелі для та-кої битви. Тепер лише від нас залежатиме, як ці важелі будуть використовуватись.


ПОДАТКОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО

правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні податкової перевірки <…> задоволення позову в цій частині не призводить до відновлення порушених прав платника податків <…>».

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові ВАСУ від 12.02.14 р. по справі № К/800/38430/13 (однією з вимог, що були предметом судового розгляду, є ви-знання протиправним та скасування наказу докумен-тальної позапланової виїзної перевірки); Ухвалі ВАСУ від 21.05.14 р. по справі № К/9991/43429/12 (однією з вимог, що були предметом судового розгляду, є ви-знання протиправними дії ДПІ при проведенні поза-планової виїзної перевірки); Ухвалі ВАСУ від 18.06.14 р. по справі № К/9991/50633/12 (однією з вимог, що були предметом судового розгляду, є визнання неправомір-ними дії ДПІ по проведенню перевірки); Постанові ВАСУ від 27.11.13 р. по справі № К/800/36909/13 (однією з ви-мог, що були предметом судового розгляду, є визнання протиправними дії ДПІ щодо проведення позапланової виїзної перевірки).

В обґрунтування такої правової позиції ВАСУ по-силається на Постанову Верховного Суду України4 від 24.12.10 р. у справі № 21-25а10:

«<…> Так, згідно правової позиції Верховного Суду України, визначеній у постанові від 24.12.2010 р. у справі № 21-25а10, платник податку який вважає поруше-ним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до та-кої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контро-люється контролюючими органами. <…>»

Деякі юристи, керуючись вищевказаними рі-шеннями ВАСУ, без дослідження Постанови ВСУ від 24.12.10 р. у справі № 21-25а10 радять платникам податків не допускати контролюючі органи до пере-вірки у разі відсутності законних підстав (що мають місце, на думку платника податків) при наявності наказу про проведення перевірки, тому вважаю за до-цільне детально зупинитися на висновках зазначеного рішення ВСУ.

Предметом судового розгляду у вказаній справі була правомірність рішення про застосування штрафних

(фінансових) санкцій за порушення п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04 р. № 637, яке (рішення) було прийнято за на-слідком планової виїзної перевірки з питань дотриман-ня вимог законодавства щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безго-тівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності. Спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про державну податкову службу», п. 7 Указу Президен-та України від 23.07.98 р. № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» та наказу Державного комітету України з питань розвитку підпри-ємництва від 10.08.98 р. № 18 «Про затвердження форми та Порядку ведення Журналу відвідання суб’єктів під-приємницької діяльності контролюючими органами». Згідно з обставинами справи податковий орган взагалі не приймав рішення про проведення перевірки.

Згідно зі ст. 2442 КАС «Рішення Ве рховного Суду Укра-їни, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних пра-вовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нор-мативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привес-ти свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України».

Враховуючи те, що Постанова ВСУ від 24.12.10 р. у справі № 21-25а10 прийнята за наслідком розгляду правовідносин, які регулювалися Законом України від 04.12.90 р. № 509-XII «Про державну податкову службу», Указом Президента України від 23.07.98 р. № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» та наказом Державного комітету Украї-ни з питань розвитку підприємництва від 10.08.98 р. № 18 «Про затвердження форми та Порядку ведення Журналу відвідання суб’єктів підприємницької діяль-ності контролюючими органами», така Постанова не є обов’язковою у розумінні ст. 2442 КАС при розгляді спорів щодо оскарження дій контролюючих органів щодо призначення та проведення перевірок у рамках ПК (мають місце різні види перевірок, різний порядок призначення та проведення перевірок, порядок розгля-ду актів та прийняття за їх наслідками рішень).

4. Далі за текстом — ВСУ.



У випадку якщо автор помиляється та ця Постанова ВСУ є обов’язковою відповідно до ст. 2442 КАС з тих мотивів, що механізм призначення та проведення пе-ревірок не зазнав значних змін у зв’язку із набуттям чинності ПК, тоді необхідно пам’ятати і про правову позицію ВАСУ, що відображена в інформаційному листі від 27.07.10 р. № 1145/11/13-10. В останньому, роз’ясню-ючи питання, пов’язані з оскарженням дій податкових органів щодо призначення позапланових перевірок платників податків та наказів про проведення таких перевірок, ВАСУ зазначив, «<…> що видання керівником податкового органу наказу про проведення позаплано-вої перевірки безпосередньо призводить до виникнення певних обов’язків у платника податків, щодо якого прийнято рішення про проведення перевірки. Тому за-значений наказ є таким, що має правове значення, а отже, є актом у розумінні пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. За таких обставин позовні вимоги про визнан-ня протиправним наказу керівника податкового органу про призначення позапланової виїзної перевірки плат-ника податків, виданого на підставі частини сьомої статті 11 з позначкою 1 Закону (509-12), підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. <…>».

У будь-якому разі, якщо уважно ознайомитися із змістом Постанови ВСУ, вбачається, що в ній взагалі не йдеться про право платника податку здійснювати власний захист «шляхом недопуску посадових осіб до перевірки». В Постанові зазначено таке: «<…> Від-мовляючи у задоволенні позову, касаційний суд виходив із того, що позивач допустив службових осіб контролю-ючого органу до проведення перевірки згідно з направ-леннями, підписаними головою ДПА у Донецькій області; надав відповідні документи та дозволив здійснити пе-ревірку, а також погодився із висновками, викладеними в акті перевірки. <…>»

Розглянемо детально правовий механізм «допус-ку контролюючого органу до здійснення перевірки». Чи має право платник податків не допустити податко-вий орган до перевірки? З огляду на положення ПК — це безумовний обов’язок платника податку. Винятки прямо передбачені ПК, зокрема абз. 5 п. 81.1 ст. 81 ПК — у випадку ненадання/ненадіслання платнику податків направлення на перевірку, наказу про проведення перевірки та непред’явлення службового посвідчення.

Цією ж статтею передбачено, що відмова плат-ника податків від допуску до перевірки на інших

підставах, ніж визначені в абз. 5 цього пункту, не дозволяється.

Чи має право платник податків самостійно визна-чити відповідність/невідповідність вимогам ПК наказу та підстав для здійснення перевірки (не плутати із по-няттям «оформлення із порушенням вимог»)?

На думку автора, відповідь однозначна — НІ. Жод-ним документом не визначено право платника податків самостійно встановити протиправність наказу, та згідно зі ст. 17 ПК платнику податків не надано право самостій-но оцінювати дії та рішення контролюючого органу, це прерогатива суду або контролюючого органу вищого рівня. Згідно з п. 56.1 ст. 56 ПК рішення, прийняті контро-люючим органом, можуть бути оскаржені в адміністра-тивному або судовому порядку. На які наслідки може очікувати платник податків у разі недопущення до пе-ревірки? Такі наслідки суттєві — адміністративний арешт активів відповідно до п.п. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК.

Тому належним способом захисту при призначенні перевірки є оскарження наказу про її проведення; зупинити здійснення перевірки має право лише суд за наслідком розгляду відповідного клопотання про забезпечення позову у провадженні щодо оскарження наказу у випадку, якщо буде вважати таке клопотання обґрунтованим.

Дуже цікавою є правова позиція, висловлена в Ух-валі ВАСУ від 08.04.14 р. по справі № К-35804/10, де Суд зазначив: «<…> Враховуючи відсутність проце-дури допуску до камеральних та невиїзних перевірок, платник податків не в змозі висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до моменту її проведення шляхом не допуску до такої перевірки. З огляду на це, суди повинні в судово-му порядку розглянути питання щодо правомірності призначення та/або проведення невиїзної докумен-тальної або камеральної перевірки, дотримання про-цедури її проведення незалежно від того, чи відбулася така перевірка на час розгляду справи. <…>»

Дуже схожа правова позиція щодо можливості оскарження наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки висловлена в Ухвалі ВАСУ від 02.07.14 р. по справі № К/800/35067/13, Поста-нові ВАСУ від 29.04.14 р. по справі № К/9991/30237/12, Ухвалі ВАСУ від 02.07.13 р. по справі № К/9991/57657/12, Ухвалі ВАСУ від 14.03.13 р. по справі № К/9991/44389/11 (судами задоволені вимоги про визнання протиправни-ми та скасування наказів про проведення документаль-ної позапланової невиїзної перевірки.)



Враховуючи наведену судову практику, можли-во зробити висновок, що на даний час ВАСУ вважає допус тимим звернення до суду із позовами про ви-знання протиправними наказів про проведення доку-ментальної позапланової невиїзної перевірки. Щодо оскарження наказів про проведення документальних виїзних перевірок позиція є суперечливою та неод-нозначною.

ОСКАРЖЕННЯ ВИСНОВКІВ АКТА ПЕРЕВІРКИПитання оскарження актів перевірки обумовлено

тим, що контролюючі органи за наслідками здійснення перевірки, що оформлена актом із висновками про по-рушення податкового законодавства, фактично не здій-снюють розгляд такого акта та не приймають відповідне податкове повідомлення-рішення.

Правову позицію у спорах щодо визнання проти-правними дії контролюючого органу по формуванню в акті перевірки висновків про заниження податків та визнання нереальності здійснення господарських операцій можливо сформулювати таким чином: акт перевірки та/або дії посадових осіб із включення до такого акта певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб’єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов’язків для плат-ника податків, тобто не порушують права платника податків.

Судова практика щодо неможливості оскарження акта перевірки була сформульована ще Вищим арбіт-ражним судом України у листі від 27.08.92 р. № 01-8/979 «Про результати вивчення практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів» та була незмінною, доки податкові спори розглядалися у господарських судах.

В обґрунтування правової позиції, що сформована ВАСУ, останній зазначає, що акт перевірки є службо-вим документом, який підтверджує лише факт про-ведення документальної перевірки фінансово-гос-подарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на орга-ни державної податкової служби. Ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акта певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб’єктивних прав та не створюють жодних додаткових

обов’язків для платника податків, тобто не порушують права платника податків.

Ця позиція ВАСУ залишається незмінною і протя-гом 2014 року.

Необхідно зазначити, що юристи, яким відома така позиція ВАСУ, вдаються до різноманітних способів оскарження з метою спростувати акти перевірки та їх висновки. Так, деякі платники податків звертаються до господарських судів із позовними вимогами про визнання відомостей акта перевірки контролюючо-го органу недостовірними. Такий спосіб захисту не є, на думку автора, оптимальним та правомірним. З огля-ду на судову практику господарські суди відмовляють у задоволенні вказаних позовів (наприклад, Постанова Вищого господарського суду України від 18.07.2013 р. по справі № 5011-64/9991-2012).

Деякі платники податків звертаються із позовними вимогами про зобов’язання контролюючого органу прийняти податкове повідомлення рішення за наслід-ками акта. З цього приводу ВАСУ висловив таку право-ву позицію (Постанова ВАСУ від 23.07.14 р. по справі № К/9991/76617/12):

«<…> Як випливає зі змісту статті 2 Кодексу адмі-ністративного судочинства України, до адміністра-тивних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов’язки у сфері публічно-правових відносин, вчине-них ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання де-легованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свобо-ди порушені або порушуються, створено або створю-ються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Таким чином, у контексті наведених приписів про-цесуального Закону до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охо-ронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб’єктивне уявлення, особисте переконання в пору-шенні прав чи свобод. Однак обов’язковою умовою здійс-нення такого захисту судом є об’єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Втім у даному разі оспорювана бездіяльність подат-кового органу (яка виявилася у неприйнятті податко-вого повідомлення-рішення) не призвела до порушення



прав платника (позивача у справі). Так, самі по собі висновки акта перевірки не породжують у платника будь-якого додаткового обов’язку та не позбавляють його можливості реалізації своїх прав, у тому числі у сфері оподаткування. За відсутності прийняття по-даткового повідомлення-рішення обсяг прав та обов’яз-ків платника за наслідками проведення податкової перевірки залишається незмінним <…>»

Яким способом захистити права, якщо за наслід-ками акта перевірки без прийняття податкового по-відомлення-рішення контролюючий орган вносить зміни в базі даних?

ВАСУ вважає обґрунтованими та правомірними ви-моги платників податків про визнання протиправними дій контролюючих органів щодо зміни в базі даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контр-агентів АІС «Податковий блок» показників податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ, задекла-рованих позивачем, а також зобов’язую відповідача вилучити з бази даних інформацію, внесену на підставі акта. З цього приводу суд вважає, що «<…> інформація, що міститься в АС «Результати співставлення подат-кових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА», може вплинути на права платника податків у сфері публічно-правових відносин. <…>». Така позиція висловлена в Ухвалах ВАСУ по спра-вах від 15.04.14 р. № К/800/63910/13, від 07.07.14 р. № К/800/12279/13.

ОСКАРЖЕННЯ ПОДАТКОВОГО ПОВІДОМЛЕННЯ-РІШЕННЯПереважна більшість податкових повідомлень-рі-

шень приймається на підставі актів, що містять виснов-ки про нікчемність правочинів (або безтоварність правочину) платників податків. Визначення понять «нікчемність правочину», «нереальність господарської операції» та інших, які використовуються контролюю-чими органами для нівелювання наслідків договору / господарської операції у податковому обліку, розкриття правового підґрунтя повноважень контролюючого органу щодо формування таких висновків без відпо-відного рішення суду, та які правові позиції висловлені ВАСУ та ВСУ з цього приводу, є окремою самостійною темою та не є предметом цієї статті.

Визначимо деякі позиції, виловлені ВАСУ при роз-гляді справ про визнання податкового повідомлен-ня-рішення протиправним та його скасування.

Дуже корисними для юристів при складанні позову та відстоюванні інтересів платників податків, на дум-ку автора, є положення Ухвали ВАСУ від 08.07.14 р. по справі № К/800/22619/14. В Ухвалі міститься орі-єнтовний перелік обставин, які необхідно дослідити та відповідно, які повинні бути обґрунтовані з позиції платника податку при дослідженні реальності госпо-дарської операції:

«<…> Судам, при вирішенні даної справи, слід звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на під-твердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фак-тичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господар-ської операції, формування витрат для цілей визна-чення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вар-тість судам необхідно з’ясувати, зокрема:

— Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первин-ні документи, які належить складати залежно від пев-ного виду господарської операції: договори, акти вико-наних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

— Установлення спеціальної податкової право-суб’єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податко-вого кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає подат-кову накладну, повинна бути зареєстрованою як плат-ник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

— Установлення зв’язку між фактом придбання то-варів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господар-ською діяльністю платника податку. В обов’язковому по-рядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку <…>»

Звичайно, що кожна справа є індивідуальною та не-можливо визначити єдиний однаковий для всіх справ перелік обставин, які мають значення для прийняття рішення та повинні бути досліджені, але цей перелік може слугувати «відправною точкою» для формування та відстоювання правової позиці.



Неможливо не вказати на формування в судовій практиці принципу індивідуалізації відповідаль-ності за порушення податкового законодавства, недопустимості притягнення до відповідальності до-бросовісного платника податку через порушення з боку його контрагента.

Суди зазначають, що платник податку несе самостій-ну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Так, в Ухвалі ВАСУ від 02.07.14 р. по справі № К/800/66554/13 відзначається:

«<…> Зазначена відповідальність стосується кож-ного окремого платника податку і не може автома-тично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб’єктом господарюван-ня податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни тре-тіми особами, а пов’язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (на-кладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом госпо-дарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов’я-зання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для поз-бавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтверджен-ня розміру свого податкового кредиту <…>»

Усе частіше судами застосовується практика Єв-ропейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (Постанова ВАСУ від 27.11.13 р. по справі № К/800/36909/13; Ухвала ВАСУ від 18.06.14 р. по справі № К/9991/50633/12; Ухвала ВАСУ від 21.05.14 р. по справі № К/9991/43429/12).

В якості продовження вказаної правової позиції суди зазначають: «<…> факт порушення криміналь-ної справи відносно контрагента сам по собі не може слугувати свідченням недобросовісності позивача як платника податків та виключати право Товариства на відображення у податковому обліку операцій з цим постачальником. <…>» (Постанова ВАСУ від 06.08.14 р. по справі № К/9991/22932/12).

НА ЗАВЕРШЕННЯЗавершуючи цю статтю, скажемо ще декілька слів

про правильне формулювання позовних вимог. Вра-ховуючи положення ч. 4 ст. 105 КАС, адміністративний позов до контролюючого органу може містити, зокрема, вимоги про: скасування або визнання нечинним рішен-ня повністю чи окремих його положень; зобов’язання прийняти рішення або вчинити певні дії; стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи не вчиненої дії; встановлення наявності чи відсутно-сті компетенції (повноважень) контролюючого органу.

Звертаємо увагу, що неналежне формулювання позовних вимог може мати негативні наслідки при вирішенні справи по суті. Правильним вважається формулювання позовних вимог: «визнати проти-правним та скасувати податкове повідомлення-рі-шення <…>», що відповідає повноваженням адміні-стративного суду, які визначені у п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС. Інколи зустрічається формулювання «визнати нечин-ним». Таке формулювання є некоректним, оскільки нечинними визнаються нормативно-правові акти, а не акти індивідуальної дії, якими є рішення контролюючих органів.

Формулюючи позовні вимоги, можна користува-тися роз’ясненнями, що містяться в Інформаційному листі ВАСУ від 27.07.2010 р. № 1145/11/13-10, де суд звернув увагу, що визнання акта суб’єкта владних повноважень протиправним як способу захисту пору-шеного права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових на-слідків від моменту прийняття такого акта. Скасування ж акта суб’єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням. Суд визначає, що рі-шення суб’єкта владних повноважень є скасованими з моменту набрання постановою законної сили, тоб-то лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішен-ня виникли правовідносини, які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб’єктам правовідносин порівняно з відвернутою. З урахуванням викладеного застосування різних спо-собів захисту порушеного права позивача — визнання спірного акта протиправним або скасування такого акта — повинно відбуватися з урахуванням конкрет-них обставин справи в кожному окремому випадку. При цьому вимога про визнання акта владного органу недійсним, незаконним, неправомірним тощо є різ-



ними словесними вираженнями одного і того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Суд зазначив, що «<...> у разі помилкового обрання платниками податків неналежного способу захисту порушеного права (наприклад, пред’явлення позову про скасування спірного акта замість визнання його протиправним чи навпаки), адміністративні суди ма-ють право на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи <...>».

Але автор вважає за необхідне нагадати, що вихід за межі позовних вимог — це право, а не обов‘язок суду, та неправильне обрання позивачем способу захисту може призвести до відмови у задоволенні позову.

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ1. Постанова ВСУ від 24.12.2010 р. у справі № 21-

25а10 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/14222170

2. Постанова ВАСУ від 27.11.2013 р. по справі № К/800/36909/13 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/35635993





7. Постанова ВАСУ від 06.08.2014 р. по справі № К/9991/22932/12 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/

Review/400807968. Ухвала ВАСУ від 14.03.2013 р. по справі

№ К/9991/44389/11 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/30131054

9. Ухвала ВАСУ від 02.07.2013 р. по справі № К/9991/57657/12 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/32332664

10. Ухвала ВАСУ від 08.04.2014 р. по справі № К-35804/10 [Електронний ресурс]. — Режим до-ступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39198122





15. Ухвала ВАСУ від 02.07.2014р. по справі № К/9991/53219/12 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39698671



18. Постанова Вищого господарського суду України від 18.07.2013 р. по справі № 5011-64/9991-2012 [Електронний ресурс]. — Ре-жим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/32502238



ЩОДО ЗВІЛЬНЕННЯПІДПРИЄМЦІВ ІЗ ЗОНИ АТО ВІД СПЛАТИ ЄДИНОГО ПОДАТКУВіра Козіна, шеф-редактор

У загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі Міндоходів «ЗІР» у категорії 135.07 (режим доступу до ресурсу: http://zir.minrd.gov.ua/main/bz/view/?src=ques) з цього приводу було надане досить цікаве роз’яс-нення. Пропоную проаналізувати його, оскільки до адвокатів усе частіше звертаються особи, які змушені по-кинути зону АТО і потребують правової допомоги.

Серед іншого, у роз’ясненні податківців зазначено, що ст. 67 Конституції України зобов’язує кожного сплачу-вати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України (далі — ПК) податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до ПК.

Згідно з п. 295.1 ст. 295 ПК платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включ-но) поточного місяця.

Таким чином, резюмують податківці, тимчасове звіль-нення від сплати податків суб’єктами господарювання, які здійснювали діяльність на території збройного протисто-яння, можливе лише шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Тобто ваші клієнти мають чітко усвідомлювати — авто-матично від сплати податків нікого з вимушених пересе-ленців не звільняють.

Водночас у роз’ясненні констатується, що платники податків, у яких у зв’язку з проведенням заходів з подо-лання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України існує ймовірність несвоєчасної сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) або відсутня мож-ливість їх сплати, мають право на отримання відстрочення (розстрочення) таких грошових зобов’язань (податкового боргу).

Перелік обставин, що є підставами для відстрочення грошових зобов’язань (податкового боргу), та документів, які підтверджують ці обставини, наведено у постанові КМУ від 27.12.10 р. № 1235.

Доказом, що підтверджує факт настання (існування) зазначених обставин у цьому випадку, постанова КМУ визнає лише висновок Торгово-промислової палати про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України.

У роз’ясненні, з якого ми почали цю розмову, податків-ці наголошують також, що крім можливості відстрочити податкові зобов’язання, у платника податків ще є право списати податковий борг як безнадійний.

Така можливість передбачена п.п. 101.2.4 п. 101.2 ст. 101 Податкового кодексу України1.

Нагадаю, що згідно з п.п. «ґ» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’яз-ку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, пе-редбаченому законодавством, вважається безнадійною.

Наразі ПК не дає визначення терміна «обставини непе-реборної сили (форс-мажорні обставини)». Однак ці визна-чення є у кількох підзаконних актах.

Зокрема, згідно з розд. II Переліку, затвердженого поста-новою КМУ від 27.12.10 р. № 1235, до обставин, що є підста-вою для відстрочення грошових зобов’язань або податково-го боргу заявника, віднесені обставини непереборної сили або непередбачені ситуації, що відбуваються незалежно від волі і бажання заявника (війна, блокада, страйк, аварія).

Більш деталізоване визначення обставин непере-борної сили міститься у Порядку застосування норм пп.102.6 — 102.7 ст. 102 ПК, затвердженому наказом ДПАУ від 24.12.10 р. № 1044 (наразі — чинний)2. Хоча цей Порядок стосується випадків, якими визначаються підстави для про-довження граничних строків для подання податкової де-кларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів,

1 Далі за текстом — ПК.2 Далі за текстом — Порядок № 1044.



заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов’я-зань, на думку автора, цим визначенням форс-мажорних обставин можна користуватися і для встановлення факту настання обставин непереборної сили, і в інших випадках, коли мова йде про нарахування чи виконання податкових зобов’язань. Тому наведу і це поняття.

Отже, згідно з п. 2 Порядку № 1044 обставини непе-реборної сили (форс-мажорні обставини) — це непе-реборна за даних умов сила (стихійне лихо, дія суспіль-ного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, блискавка, пожежа, буря, повінь, землетрус, нагромад-ження снігу або ожеледь, вибух тощо), яка є обставиною, що звільняє фізичну особу або посадових осіб юридичної особи від відповідальності за невиконання обов’язків, передбачених податковим законодавством.

Для підтвердження настання обставин непереборної сили, які дозволяють списати податковий борг як безнадій-ний, платник податків повинен звернутися до контролю-ючого органу за місцем обліку безнадійного податкового боргу та/або за місцем обліку такого платника з письмовою заявою. У заяві повинно бути зазначено суми податків та зборів, що підлягають списанню. Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків затвер-джено наказом Міндоходів від 10.10.13 р. № 5773.

Згідно з п.п. 4 п. 2.1 Порядку № 577 для підтвердження факту обставин непереборної сили (форс-мажорних обста-вин) для цілей списання податкового боргу в обставинах, що склалися у зоні АТО та на тимчасово окупованих тери-торіях, платник податків має звернутися до:

— Торгово-промислової палати України;— інших органів, уповноважених згідно із законодав-

ством засвідчувати форс-мажорні обставини4.Відповідно до п. 3.1 Порядку № 577 визначення сум

безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.

Податковий борг з єдиного податку підлягає списан-ню з дня настання обставин непереборної сили (форс-ма-жорних обставин) і до закінчення термінів його сплати за відповідний звітний квартал, у якому такі обставини виникли (п. 3.4 Порядку № 577).

Днем виникнення податкового боргу у випадках,

коли податковий борг платника податків обумовлений настанням форс-мажорних обставин, вважається день, що настає за граничним терміном погашення грошових зобов’язань за період, на який припадає дата, зазначена в документі, що засвідчує факт непереборної сили.

Увага! Згідно з п. 3.3 Порядку № 577 списанню підля-гає також розстрочений (відстрочений) податковий борг (у тому числі нараховані на такий податковий борг процен-ти), який визнано безнадійним відповідно до ПК.

Рішення про списання розстроченого (відстроченого) податкового боргу, який визнано безнадійним у повному обсязі, є підставою для прийняття рішення про скасування розстрочення (відстрочення) та дострокового розірвання договору, укладеного з таким платником податків.

Якщо списанню підлягає лише частина визнаного безнадійним розстроченого (відстроченого) податково-го боргу, то відповідні зміни вносяться в установленому законодавством порядку до договору про розстрочення (відстрочення).

І про декларації. Міндоходів листом від 07.07.14 р. № 16042/7/99-99-19-03-02-17 надало роз’яснення про пере-несення граничних строків подання податкової декларації та незастосування штрафних санкцій протягом строків дії обставин непереборної сили згідно з нормами ПК. Зокре-ма, що платники Донецької та Луганської областей згідно з п. 102.6 ст. 102 ПК можуть звернутися до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням із заявою про про-довження граничних термінів подання податкової звітності у зв’язку з неможливістю подання такої звітності внаслідок дії обставин непереборної сили. Заява подається протягом тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення дії таких обставин, у довільній формі зі стислим та чітким обґрунтуванням підстав з документальним підтверджен-ням. Останнє, у свою чергу, надається ТПП України на від-повідне звернення платника.

Звертаємо увагу, що у зв’язку з проведенням антитеро-ристичної операції на території Донецької та Луганської областей платників податків із деяких територій, які знахо-дяться в стані збройного конфлікту, тимчасово обслугову-ватимуть в інших територіальних контролюючих органах зазначених областей. Інформація щодо простою у деяких територіальних контролюючих органах та зміни місця обслуговування платників постійно оновлюється на офі-ційному веб-порталі Державної фіскальної служби України (http://sfs.gov.ua/baneryi/informatsiya-dlya-shodu-ukraini).

3 Далі за текстом — Порядок № 577.4 Наразі такими органами експерти визнають лише Парламент, Уряд, Президента України. Право ж регіональних торгово-промислових палат через

прогалини у Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» залишається предметом численних дискусій, оскільки такі повноваження

у профільному законі для регіональних ТПП прямо не передбачені.

2014 · 2018-10-12 · вересень 2014 № 6 (6) ВІСНИКНААУ 3 НОВИНИ ТА...

Documents