№ 2 Економіка НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ лютий...

ISSN 2311-3413

Н А У К О В И Й Ж У Р Н А Л

Економікаі

Фінанси

S C I E N T I F I C J O U R N A L

Economics and Finance

№ 2лютий

2014

Дніпропетровськ2014

Виходить 12 разів на рік

ЖУРНАЛ ВКЛЮЧЕНО ДО РОСІЙСЬКОГО ІНДЕКСУ НАУКОВОГО ЦИТУВАННЯ (РИНЦ)

Редакці йна колег і я:Атамас П. Й., кандидат економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Довбня С. Б., доктор економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Крамаренко Г. О., доктор економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Мних М. В., доктор економічних наук, професор (Київ, Україна);Павлов К. В., доктор економічних наук, професор (Іжевськ, Російська Федерація);Паршина О. А., доктор економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Плаксиєнко В. Я., доктор економічних наук, професор (Полтава, Україна);Пліскановський С. Т., доктор технічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Ruta Šneidere, PhD., Docent (Rīga, Latvia);Nada Vignjević-Djordjević, Doctor of Economic Sciences, As. Professor (Novi Pazar, Serbia);Шаталова Н. І., доктор соціологічних наук, професор (Єкатеринбург, Російська Федерація);Дробязко С. І., кандидат економічних наук, доцент (Дніпропетровськ, Україна);Лисенко Д. В., кандидат економічних наук, доцент (Москва, Російська Федерація);Тропиніна І. Г., заступник директора з наукової роботи Красноярського інституту економіки Санкт-Петербурзької академії управлення і економіки (Російська Федерація);Фадєєва Ю. В., кандидат економічних наук (Тула, Російська Федерація);Шевченко В. М., кандидат наук з державного управління (Дніпропетровськ, Україна)

© «Економіка і Фінанси», 2014

Матеріали публікуються українською, російською та англійською мовами.

Статті проходять відбір, зовнішнє та внутрішнє рецензування.

Відповідальність за зміст статей та якість перекладу інформації на англійську мову несуть автори публікацій.

Всі права захищені. Повний або частковий передрук і переклад дозволено лише за згодою автора і редакції.

При передрукуванні посилання на «Економіка і Фінанси» обов’язкове.

3

ISSN 2311-3413 ▪ Економiка і Фiнанси ▪ Economics and Finance ▪ 2014 ▪ № 2 (лютий)

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА

© Гордієнко В. П., 2014

УДК 330.322.01

JEL Classification: E 22

В. П. Гордієнкокандидат економічних наук, доцент

Севастопольський інститут банківської справиУніверситету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

В. П. Гордиенкокандидат экономических наук, доцент

Севастопольский институт банковского дела Университета банковского дела Национального банка Украины (г. Киев)

V. P. GordiienkoCandidate of Economic Sciences, Associate professor

Sebastopol Institute of Banking of The National Bank оf Ukraine

ФАКТОРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНУФАКТОРЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИНВЕСТИЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ РЕГИОНА

FACTORS OF PROVIDING INVESTMENT SECURITY OF THE REGION

У статті доведено� �о відтворення інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен- статті доведено� �о відтворення інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен-статті доведено� �о відтворення інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен- доведено� �о відтворення інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен-доведено� �о відтворення інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен-� �о відтворення інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен-�о відтворення інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен- відтворення інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен-відтворення інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен- інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен-інвестиційного потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен- потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен-потенціал� територі� зале�ить від рівня забезпечен- територі� зале�ить від рівня забезпечен-територі� зале�ить від рівня забезпечен- зале�ить від рівня забезпечен-зале�ить від рівня забезпечен- від рівня забезпечен-від рівня забезпечен- рівня забезпечен-рівня забезпечен- забезпечен-забезпечен-ня �� інвестиційно� безпеки. Визначено� �о інвестиційна безпека зале�ить від економічних� політичних� на�ково-технічних� соціальних� природно-географічних та екологічних факторів. Запропоновано стр�к-т�р� ключових гр�п факторів� які впливають на інвестиційн� безпек�. Доведено� �о ви�езазначені фак-тори мо��ть забезпеч�вати інвестиційн� безпек� і водночас б�ти д�ерелом �� загроз.

Ключові слова: інвестиційний потенціал, інвестиційна безпека, регіон, фактори впливу.

В статье доказано� что воспроизводство инвестиционного потенциала территории зависит от �ровня обеспечения ее инвестиционной безопасности. Определено� что инвестиционная безопасность зависит от экономических� политических� на�чно-технических� социальных� природно-географических и экологи-ческих факторов. Предло�ена стр�кт�ра основных гр�пп факторов� которые влияют на инвестиционн�ю безопасность. Доказано� что вышеназванные факторы мог�т обеспечивать инвестиционн�ю безопасность и в тот �е время быть источником ее �гроз.

Ключевые слова: инвестиционный потенциал, инвестиционная безопасность, регион, факторы влияния.

It was proved in the article that the reproduction of investment potential of the region depends on the level of investment security. It was determined that the investment security depends on economic� political� scientific� technological� social� natural and geographical and environmental factors. The structure of the key groups of factors that influence investment security was introduced in this article. It was proved that these factors may provide investment security and at the same time can be a source of threats.

Key words: investment potential, investment security, region, influence factor.

Вст�п. В умовах фінансово-економічної кризи та невизначеності подальшого розвитку держави питання забезпечення інвестиційної безпеки регі-ону є надзвичайно актуальними. Саме інвестицій- є надзвичайно актуальними. Саме інвестицій-є надзвичайно актуальними. Саме інвестицій-на безпека є основою формування інвестиційної політики держави та її окремих регіонів. Під ін-вестиційною безпекою розуміється такий стан за-

хищеності інвестицій від внутрішніх і зовнішніх загроз, який запобігає їх втратам та зменшенню чистих грошових потоків в умовах допустимого рівня ризикованості [1]. Загрози інвестиційній безпеці можна усунути або зменшити шляхом по-ступового створення сприятливого інвестиційно-го клімату країни та її окремих регіонів.

4


Аналіз останніх на�кових дослід�ень. Дослі-дженням актуальних питань забезпечення інвес-тиційної безпеки займалися провідні вітчизняні вчені, такі як: О. І. Барановський, З. С. Варналій, В. М. Геєць, З. В. Герасимчук, В. І. Кириленко, С. І. Мошенський, В. І. Мунтіян, А.І. Сухоруков та ін. Дослідження зазначених науковців розкри-вають широке коло питань, серед яких сутність поняття «інвестиційна безпека», її структура, фак-тори впливу, принципи оцінки тощо. Незважаючи на значну кількість досліджень у цій сфері питан-ня визначення ключових факторів та механізмів їх впливу на рівень забезпечення інвестиційної без-пеки регіону залишаються відкритими.

Постановка задачі. Метою статті є виявлення факторів впливу на рівень забезпечення інвести-ційної безпеки регіону та використання отрима-них результатів в обґрунтуванні інвестиційних рі-шень.

Рез�льтати дослід�ення. Величина і ефектив-ність використання інвестиційного потенціалу те-

риторії залежить від забезпечення його інвести-ційної безпеки. Інвестиційна безпека забезпечу-ється за умов дотримання граничної норми інвес-тування, що дає змогу відтворювати науково-технічний та інтелектуальний потенціал, здійснювати розширене відтворення основного капіталу, підтримувати конкурентоспроможність економіки, гарантувати зростання ВВП на рівні завдань соціально-економічного розвитку та між-народного співробітництва, створювати страте-гічні резерви, долати депресивні явища в регіонах країни, зберігати та відновлювати природні ресур-си, утримувати на безпечному рівні екологічні па-раметри [5]. Забезпечення інвестиційної безпеки залежить від значної кількості факторів, які мож-на згрупувати за такими напрямками: економічні, політичні, науково-технічні, соціальні, природно-географічні та екологічні (рис. 1).

Провідне місце у забезпеченні інвестиційної безпеки території мають економічні фактори: га-лузева і територіальна структури господарського

Рис. 1. Фактори забезпечення інвестиційної безпеки регіонів [1]

Фактори забезпечення інвестиційної безпеки

Науково-технічні – інноваційна політика держави; – інноваційна активність

підприємств

Політичні – політична стабільність; – правове регулювання фінансово-

господарської діяльності; – інтегрованість у світовий простір; – корупція у державному управлінні; – криміналізація господарсько-

фінансових відносин

Природно-географічні та екологічні

– ЕГП території; – величина

природно-ресурсного потенціалу території та ступінь його використання;

– величина асиміляційного потенціалу та ступінь його використання;

– антропогенне навантаження на довкілля та його відповідність встановленим нормативам

– рівень екологізації господарського комплексу

Економічні – галузева і

територіальна структура господарського комплексу;

– темпи зростання ВВП (ВРП);

– ступінь зносу основних фондів;

– темпи інфляції; – рівень монополізації; – зовнішньоторговель

ний баланс; – державний борг

(зовнішній і внутрішній); – фіскальна політика

держави; – ринкова

інфраструктура (банки, фондові біржі, страхові компанії)

Соціальні – демографічни

й потенціал території; – працересурсни

й потенціал території; – рівень

безробіття; – трудова

міграція населення; – соціальна

інфраструктура; – доходи і

витрати населення

5


комплексу, темпи зростання ВВП та ВРП, ступінь зносу основних виробничих фондів, темпи інфля-ції, рівень монополізації економіки, зовнішньо-торговельне сальдо, внутрішній та зовнішній борг держави, рівень розвитку ринкової інфраструкту-ри та інші. Економічні фактори безпосередньо впливають на процес інвестування і пов’язані з бюджетно-фіскальною та грошово-кредитною по-літикою держави.

Найбільш важливим із економічних факторів забезпечення інвестиційної безпеки території є темпи зростання валового регіонального продук-ту та валового внутрішнього продукту. Саме ВРП та ВВП є макроекономічними показниками, які характеризують тенденції розвитку економіки. При збільшенні обсягів ВРП та ВВП більша їх частина може бути спрямована на виробничі ін-вестиції, джерелом яких є нерозподілені прибутки корпоративного сектору економіки, амортизацій-ні відрахування та заощадження населення. Це збільшує інвестиційний потенціал регіону і його інвестиційну безпеку.

Одним із економічних факторів, які впливають на рівень інвестиційної безпеки регіону та держа-ви в цілому є галузева та територіальна структури господарства. Для господарського і територіаль-ного комплексів України характерні глибокі дис-пропорції. На час розпаду Радянського Союзу в Україні частка галузей, в яких вироблялися засоби виробництва становила 70 % і лише 30 % склада-ли галузі, в яких вироблялися предмети спожи-вання. Територіальна структура господарського комплексу характеризується надмірною концен-трацію промислових виробництв у східних регіо-нах. Для забезпечення високого рівня інвестицій-ної безпеки необхідна структурна трансформація господарського комплексу регіонів через встанов-лення оптимальних галузевих і територіальних пропорцій. Важливим напрямком у забезпеченні інвестиційної безпеки є розробка програми інвес-тиційного розвитку пріоритетних галузей регіону, які створять сприятливий клімат для інвесторів.

На рівень інвестиційної безпеки також впливає ступінь зносу основних фондів, який в Україні у 2012 році складав близько 70 % [4]. Значний знос основного капіталу потребує все більших коштів на його усунення, що негативно впливає на роз-ширене відтворення, а це у свою чергу зменшує рівень інвестиційної безпеки території. У той же час зменшення інвестиційних надходжень через значний знос основних виробничих фондів ще більше призводить до їх фізичного зношення та морального старіння. У результаті відбувається зменшення кількості виробленої продукції, падін-ня її конкурентоспроможності та зниження квалі-

фікації робітників, які працюють на технологічно застарілому обладнанні. Значний вплив на рівень забезпечення інвестиційної безпеки має інфляція. Економічна нестабільність та значні інфляційні коливання негативно впливають на довгострокові інвестиційні вкладення, а відтак є джерелом за-гроз інвестиційній безпеці, що у свою чергу галь-мує нарощування інвестиційного потенціалу те-риторії.

Вагомим економічним фактором забезпечення інвестиційної безпеки є рівень монополізації еко-номіки. Підвищення рівня монополізації економі-ки призводить до зниження конкуренції, а відтак і до зменшення інвестиційної безпеки регіонів та держави в цілому. Монополізація призводить до втрат суспільного продукту оскільки сприяє збіль-шенню цін на готову продукцію і отриманню мо-нопольно високих прибутків. Зниження конку-рентоспроможності вітчизняної продукції сприяє негативним змінам у обсягах та структурі інвести-цій в основний капітал регіонів України, що веде до погіршення інвестиційного клімату за всіма його складовими.

Загрозою інвестиційній безпеці є зростання державного боргу країни. Збільшення внутрішніх та зовнішніх боргових зобов’язань, які переви-щують темпи економічного зростання, негативно впливають на інвестиційний клімат території. Маючи великий борг, держава витрачає значні кошти на його обслуговування, що призводить: по-перше, до зменшення обсягів фінансових ре-сурсів на інвестування пріоритетних галузей економіки; по-друге, до зменшення фінансуван-ня державних та регіональних програм соціально-економічного розвитку. Високі темпи зростання внутрішнього та зовнішнього боргу призводять до бюджетного дефіциту і тим са-мим сприяють зменшенню довіри до уряду з боку вітчизняних та іноземних інвесторів, а отже, призводять до зростання відсоткових ста-вок (як плати за ризик).

Потужним фактором забезпечення інвестицій-ної безпеки є фіскальна політика держави. Не-сприятливий фіскальний простір, що характеризу-ється високим податковим навантаженням, неста-більністю податкових ставок, обтяжливою систе-мою адміністрування податкових платежів та не-прозорих правил нарахування перешкоджають ефективному веденню бізнесу в Україні. У рейтингу за індексом сприятливості податкової системи, який розрахований на основі трьох по-казників (кількість платежів, час, необхідний для сплати податків та загальний розмір податків) Україна у 2013 році посідає 165 місце серед 185 країн світу [3, 7].

6


Для ефективного розвитку будь-якої держави важливим економічним показником є зовнішньо-торговельне сальдо, яке має бути позитивним. Це дає можливість країні мати вільні кошти для роз-ширення виробництва за рахунок інвестування коштів у провідні галузі економіки та у розвиток соціальної сфери. Зовнішньоторговельне сальдо України у 2012 році мало від’ємне значення і ста-новило 15214,0 млн. дол. США [4]. Від’ємне зо-внішньоторговельне сальдо є суттєвою загрозою інвестиційній безпеці, оскільки призводить до зменшення ефективності національної економіки і можливості вітчизняних товаровиробників у від-творенні ВВП. Тому, в умовах світової фінансово-економічної кризи, за обмеженості доступу до зо-внішніх кредитних ресурсів та посилення конку-рентної боротьби за інвестиції суттєвого значення набуває створення сприятливих умов для залучен-ня іноземних інвестицій.

Одним із важливих факторів забезпечення ін-вестиційної безпеки є наявність розвиненої рин-кової інфраструктури, яка створює конкурентні переваги регіону та підвищує його інвестиційний потенціал. У сучасних умовах господарювання ін-вестори висувають високі вимоги до якості ринко-вого середовища, яке має гарантувати їх довго-строкові вкладення. Зокрема, розвинений фондо-вий ринок має сприяти активізації залучення і ра-ціональному розміщенню інвестицій, організації вкладання інвестицій в цінні папери. Світова практика ведення сучасного бізнесу пов’язана з постійною співпрацею з різного роду аудитор-ськими, консалтинговими та іншими організація-ми, відсутність яких зменшує довіру іноземних ін-весторів до підприємницького клімату в Україні. Нерозвиненість державних інституцій, які здій-снюють супровід іноземних інвесторів є суттєвою загрозою інвестиційній безпеці держави.

Значний вплив на рівень інвестиційної безпеки території мають політичні фактори. Найбільш суттєвими з них є: політична стабільність у дер-жаві, правове регулювання фінансово-господарської діяльності, інтегрованість у світо-вий простір, рівень корупції у системі державного та місцевого самоуправління, криміналізація господарсько-фінансових відносин. Саме ці фак-тори пов’язані з певними особливостями політич-ної системи держави та впливають на загальне сприйняття території з точки зору надійності вкла-дання інвестиційних коштів і успішної реалізації конкретних інвестиційних проектів. Так, політич-на стабільність підвищує імідж держави і сприяє забезпеченню інвестиційної безпеки. Сучасна по-літична нестабільність України є джерелом додат-кових загроз для іноземних інвесторів, що у свою

чергу, негативно впливає на обсяги прямих іно-земних інвестицій в економіку регіонів та не спри-яє підвищенню загального інвестиційного клімату держави.

Правове регулювання фінансово-господарської діяльності передбачає створення відповідного нормативного поля, спрямованого на стимулю-вання інвестиційної діяльності в регіоні. Пере-шкоди адміністративно-правового характеру (не-стабільність, суперечливість, заплутаність регуля-торного середовища, численність підзаконних ак-тів, бюрократизм, неврегульованість системи за-хисту прав власності, слабкість судової системи) негативно позначаються на інвестиційному кліма-ті будь-якої держави. Інвестор, вкладаючи капітал з метою отримання у майбутньому прибутку, по-винен мати правові гарантії і бути впевненим у збереженні свого капіталу. Недосконалість зако-нодавства України у господарській сфері знижує ефективність управління інвестиційною діяльніс-тю з боку виконавчих органів влади, дотримання законності під час реєстрації підприємств з ві-тчизняним та іноземним капіталом і таким чином виступає джерелом загроз інвестиційній безпеці.

Високий рівень корупції також є суттєвою про-блемою у забезпеченні інвестиційної безпеки, оскільки створює перешкоди щодо реалізації ін-вестиційних проектів. Криміналізація господарсько-фінансових відносин має значний вплив на формування інвестиційної безпеки тери-торії за рахунок дії таких чинників як рівень зло-чинності та рівень тінізації економіки. Потужний тіньовий сектор економіки виступає серйозною загрозою інвестиційній безпеці, оскільки обмежує можливості держави у проведенні ефективної ін-вестиційної політики, негативно впливає на її по-літичний імідж, заважає розвитку легальної еко-номіки і формуванню повноцінного ринкового се-редовища. Крім того, значний тиск на легальний бізнес з боку тіньової економіки не дає Україні повною мірою реалізувати свій інвестиційний по-тенціал. Тіньовий сектор за своєю природою не здійснює інвестицій в основний капітал, а як пра-вило, використовує виробничі потужності офіцій-ного сектора. Оскільки реальний ВВП України з урахуванням тіньової економіки становить що-найменше 150 % офіційного сектору, фактична норма інвестицій в економіку України є значно нижчою і не перевищує 5 % [2]. Такий рівень ін-вестування не сприяє забезпеченню сталого еко-номічного зростання і є загрозою як інвестицій-ній, так і економічній безпеці.

Вагомим фактором забезпечення інвестиційної безпеки держави та її регіонів є її інтегрованість у світовий простір. Саме інтеграційні процеси на

7


сучасному етапі розвитку сприяють формуванню нового типу економіки, яка ґрунтується на пріори-теті відкритості у міжнародних відносинах. Сту-пінь інтеграції країни у світове співтовариство, у першу чергу, відзначається обсягом прямих іно-земних інвестицій, які відіграють значну роль в економічному розвитку будь-якої держави. Крім того, інтеграційні процеси сприяють доступу на-ціонального товаровиробника на зарубіжні ринки і забезпечують переміщення капіталу та інтенси-фікують інвестиційні потоки у країні.

Значний вплив на рівень забезпечення інвести-ційної безпеки мають науково-технічні фактори, а саме: інноваційна політика держави та інновацій-на активність підприємств. На сучасному етапі розвитку саме інновації стають рушійним факто-ром, здатним вплинути на формування конкурен-тоспроможної національної економіки. Україна традиційно вважається державою з вагомим нау-ковим потенціалом, визнаними у світі науковими школами, розвинутою системою підготовки ка-дрів. Проте сучасний розвиток українських під-приємств характеризується недостатнім обсягом випуску інноваційної продукції. Так, частка інно-ваційної продукції у загальному обсязі промисло-вої продукції у 2012 році становила лише 3,8 %, обсяг імпорту високотехнологічної продукції пе-ревищував обсяг її власного виробництва. Іннова-ційною діяльністю у промисловості займалися 1679 підприємств, що становить лише 16,2 % від їх загальної кількості [4]. Для активізації іннова-ційних процесів в економіці регіонів України не-обхідним завданням є підвищення рівня конку-рентоспроможності наукових досліджень і розро-бок та забезпечення інтеграції вітчизняного нау-кового сектору у світовий дослідницький простір. Активна інноваційна політика держави та підпри-ємств сприяють загальній модернізації економіки, що у свою чергу створює умови для реалізації ін-вестиційних проектів та підвищення рівня інвес-тиційної безпеки регіонів України.

Суттєво впливають на інвестиційну безпеку природно-географічні та екологічні фактори, а саме: економіко-географічне положення терито-рії, наявний природно-ресурсний потенціал, природно-кліматичні умови, забруднення навко-лишнього природного середовища та рівень еко-логізації господарського комплексу. Економіко-географічне положення серед інших факторів за-ймає виняткове місце, оскільки розташування гос-подарських об’єктів в цілому обумовлене певни-ми просторовими відношеннями. До найважливі-ших із них відносяться відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту про-дукції, головних промислових центрів і вузлів,

транспортних магістралей, морських шляхів, дер-жавних кордонів тощо. Відповідно до даних від-ношень економіко-географічне положення держа-ви та її окремих регіонів може бути вигідним і не-вигідним, що у свою чергу впливає на забезпечен-ня інвестиційної безпеки або може бути джерелом інвестиційних загроз.

Екологічні фактори безпосередньо впливають на процес інвестування і пов’язані з запобіганням втрат інвестицій та забезпеченням їх ефективнос-ті на рівні інтересу інвесторів. До екологічних факторів, які впливають на збереження інвестицій та їх ефективність можна віднести: величину природно-ресурсного потенціалу території та сту-пінь його використання; величину асиміляційного потенціалу території та ступінь його використан-ня; антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище та його відповідність вста-новленим нормативам; рівень екологізації госпо-дарського комплексу території.

Одним із важливих факторів забезпечення ін-вестиційної безпеки регіону є величина природно-ресурсного потенціалу та ступінь його викорис-тання. Наявність природних ресурсів, їх розвіда-ність, освоєність та ступінь вичерпання суттєво впливає на собівартість виробленої продукції під-приємствами регіону та отриманий ними прибу-ток. Чим більший природно-ресурсний потенціал території, тим більший дохід можна отримати за наявності інших факторів виробництва (основний та оборотний капітал, трудові ресурси). По мірі виснаження природних ресурсів питомі витрати підприємства збільшуються, а відповідно змен-шуються прибутки та знижується ефективність господарської діяльності і вкладених інвестицій. Це призводить до зниження рівня інвестиційної безпеки у регіоні.

Не менш важливим екологічним фактором, який впливає на рівень інвестиційної безпеки є ве-личина асиміляційного потенціалу території. Чим вищий асиміляційний потенціал території, тим менше потрібно природоохоронних витрат на за-побігання забруднення навколишнього природно-го середовища. У свою чергу, зменшується кіль-кість інвестицій екологічного призначення, а від-повідно, більша їх частина може бути спрямована на виробничі цілі. Таким чином асиміляційний потенціал території підвищує рівень інвестицій-ної безпеки регіону, а відповідно і його інвести-ційну привабливість.

Значний вплив на рівень забезпечення інвести-ційної безпеки регіону має антропогенне наванта-ження на навколишнє природне середовище та його відповідність встановленим нормам. Якщо фактичний рівень концентрації шкідливих речо-

8


вин перевищує встановлений граничнодопусти-мий рівень, а фактичні викиди перевищують гра-ничнодопустимі, то дана територія має високий рівень екологічної небезпеки, що негативно впли-ває на її інвестиційну привабливість. Це поясню-ється тим, що розміщення нових потужностей на цій території потребує суттєвих природоохорон-них інвестицій і не зацікавлює інвестора вкладати додаткові кошти. Високий рівень забруднення є істотною загрозою рівню забезпечення інвести-ційної безпеки регіонів України.

Суттєвий вплив на забезпечення інвестиційної безпеки має екологізація господарського комп-лексу території, яка являє собою процес неухиль-ного і послідовного впровадження систем техно-логічних, управлінських, юридичних та інших рі-шень, організації виробництва, що дозволяють підвищувати ефективність використання природ-них ресурсів з поліпшенням або хоча б збережен-ням якості довкілля [6]. Високий рівень екологіза-ції господарського комплексу призводить до змен-шення антропогенного навантаження на навко-лишнє природне середовище, відповідно, більша частина інвестицій має виробничий характер, а не природоохоронний. Така територія є інвестиційно привабливою.

Серед факторів забезпечення інвестиційної безпеки вагоме місце займає група соціальних факторів, до яких відносяться: демографічний та працересурсний потенціали території, рівень без-робіття, трудова міграція населення, рівень забез-печення закладами соціальної інфраструктури, доходи та витрати населення тощо. Так, соціальна інфраструктура істотно впливає на відтворення робочої сили через формування фізичних та інте-лектуальних здібностей до праці, створюючи умо-ви для підвищення рівня освіти, кваліфікації, культури, покращення умов праці, побуту та від-починку. Недостатній рівень розвитку соціальної інфраструктури регіонів України, особливо у сіль-ській місцевості, негативно впливає на інвести-ційний клімат території і є суттєвою загрозою її інвестиційної безпеки.

Вагоме значення у забезпеченні інвестиційної безпеки мають демографічний та трудоресурсний потенціали. Негативні тенденції ринку праці ма-ють місце в усіх без виключення регіонах Украї-ни, серед яких основними є: збереження низького попиту на робочу силу в усіх секторах економіки; перевищення пропозиції на робочу силу над попи-том на неї; поширення нерегламентованої зайня-тості; наявність значної питомої ваги зареєстрова-них безробітних з високим рівнем професійно-кваліфікаційної підготовки; неефективна структу-ра зайнятості; збереження значної частки неефек-

тивних робочих місць; неузгодженість ринку пра-ці з ринком освітніх послуг тощо. Безумовно все це погіршує інвестиційний клімат як держави, так і її окремих регіонів, а відтак сприяє зниженню рівня інвестиційної безпеки території.

Висновки. На основі наведених результатів дослідження можна зробити висновки, що вели-чина і ефективність використання інвестиційного потенціалу території залежить від забезпечення його інвестиційної безпеки, яка є основою форму-вання інвестиційної політики держави та її окре-мих регіонів. На інвестиційну безпеку території впливає значна кількості факторів, таких як: еко-номічні, політичні, науково-технічні, соціальні, природно-географічні та екологічні. Вищезазна-чені фактори, з одного боку, можуть забезпечува-ти інвестиційну безпеку, а з іншого – бути джере-лом загроз, таких як: недостатні обсяги інвестицій в основний капітал; недосконала структура пря-мих іноземних інвестицій в економіку регіонів України; несприятливий інвестиційний клімат; недосконалість державної грошово-кредитної по-літики в частині збалансування заощаджень та ін-вестицій; незадовільний захист прав власників та інвесторів; високий рівень тіньової економіки тощо. Вчасне виявлення загроз інвестиційній без-пеці території та повне обґрунтування інвестицій-них рішень сприятиме загальному підвищенню інвестиційного потенціалу окремих регіонів та держави в цілому.

Бібліографічні посилання1. Гордієнко В. П. Інвестиційна безпека як фактор

розвитку інвестиційного потенціалу регіону / В. П. Гордієнко // Інвестиції: практика та досвід: Науково-практичний журнал. – 2012. – № 15. – С. 7–9.

2. Зюкова Н. Б. Інвестиційний потенціал як основа економічного зростання / Н. Б. Зюкова, М. М. Зюко-ва // Теоретичні проблеми перехідної економіки. – 2010. – № 4. – С. 234–239.

3. Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році: Щорічне послання Президента України до Верховної Ради України. – К.: НІСД, 2013. – 576 с.

4. Регіони України – 2012: Статистичний збірник / Державна служба статистики України ; ред. О. Г. Осауленко: у 2-х ч. ч. 1. – К., 2012. – 310 с.

5. Степаненко А. Оцінка економічної безпеки України та її регіонів / А. Степаненко, М. Герасимов // Регіональна економіка. – 2002. – № 2. – С. 39–54.

6. Філіпч�к Г. Г. Словник термінів з питань екології та без-пеки життя і діяльності : навч. посібник / Г. Г. Філіпчук. – Чернівці : Зелена Буковина, 2003. – 752 с.

7. Paying Taxes 2012. The Global Picture / International Finance Corporation, PricewaterhouseCoopers, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.pwc.com/gx/en/paying-taxes/pdf/paying-taxes-2012.pdf.

9


List of references1. Gordiienko V. P. Investment security as development

factor of investment potential of the region / V. P. Gordiienko // Investytsii: praktyka ta dosvid, 2012. – Vol. 15. – pp. 7–9.

2. Zyukova N. B. «Investment potential as the basis of economic growth» / N. B. Zyukova // Theoretical problems of transition economy, 2010. – Vol. 4. – pp. 234–239.

3. Annual Address of the President of Ukraine to the Verkhovna Rada of Ukraine (2013), «About internal and external situation of Ukraine in 2013», NISR, Kyiv, Ukraine.

4. State Statistics Service of Ukraine (2012), Rehiony Ukrainy – 2012: Statystychnyj zbirnyk [Statistical

publication Regions of Ukraine 2012 Part I], State Statistics Service of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

5. Stepanenko A. Evaluation of the economic security of Ukraine and all the regions / A. Stepanenko// Regional Economy, 2002. – Vol. 2. – pp. 39 –54.

6. Filipchuk H. H. Slovnyk terminiv z pytan’ ekolohii ta bezpeky zhyttia i diial’nosti [Glossary of ecology and safety of life and work] / H. H. Filipchuk // Zelena Bukovyna, Chernivtsi, Ukraine, 2003.

7. International Finance Corporation, PricewaterhouseCoopers (2012), [The Global Picture], Paying Taxes 2012.

10


Постановка проблеми. Торгівля товарами України з країнами ЄС характеризується тенден-цією до зниження обсягів експорту, що свідчить про необхідність реформування системи техніч-ного регулювання окреслюючи незадовільний стан зовнішньої торгівлі України.

Стрімке зростання імпорту обох сторін після скасування ввізних тарифів стримуватимуть тех-нічні бар’єри – відмінності у вимогах до якості

продукції, її характеристик, процедури оцінки від-повідності. Саме вони є нині головними перешко-дами для зовнішньої торгівлі України, і особливо з ЄС.

Запровадження європейських норм технічного регулювання розглядається нами, з одного боку, як каталізатор структурної інтеграції України та ЄС, оскільки забезпечить збільшення частки укра-їнських експортерів на європейському ринку та

УДК 65.012.8JEL Classification: D8

В. Ю. К�рницькааспірант

Львівський державний університет внутрішніх справВ. Ю. К�рныцка

аспирант Львовский государственный университет внутренних дел

V. U. KyrnutskaLviv State University of Internal Affairs

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИМЕТОДИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К ОЦЕНКЕ

ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ THE METHODICAL APPROACHES TO THE ESTIMATION

OF EXTERNAL ECONOMIC SECURITY OF UKRAINE

Розглян�то с�часні загрози національно� економічно� безпеки. Розраховано оцінк� зовнішньоекономічно� безпеки� �о дозволила оцінити ст�пінь відповідності показників мі�народно� торгівлі Укра�ни та вияви-ти низк� негативних тенденцій � цій сфері. Проаналізовано сфер� технічного рег�лювання та основи стандартизаці�. Запропоновано індикатор частки продовольчих товарів в експорті� який дозволить пев-ною мірою відсте��вати вплив зміни норм і правил технічного рег�лювання на стр�кт�р� експорт�.

Ключові слова: зовнішньоекономічна безпека, зовнішньоекономічна діяльність, індикатор, порогове значен-ня, експорт, зовнішня торгівля, імпорт, стандартизація, технічне регулювання, конкурентоспроможність.

Рассмотрены современные �грозы национальной экономической безопасности. Рассчитана оценка внешнеэкономической безопасности� которая позволила оценить степень соответствия показателей ме�-д�народной торговли Украины и выявить ряд негативных тенденций в сфере этой. Проанализирована сфера технического рег�лирования и основы стандартизации. Предло�ен индикатор части продоволь-ственных товаров в экспорте� который позволит в определенной степени отсле�ивать влияние изменения норм и правил технического рег�лирования на стр�кт�р� экспорта.

Ключевые слова: внешнеэкономическая безопасность, внешнеэкономическая деятельность, индикатор, поро-говое значение, экспорт, внешняя торговля, импорт, стандартизация, техническое регулирование, конкуренто-способность.

The modern threats of national economic security are considered in the article. The estimation of external economic security is expected. It allows to estimate the degree of indexes of Ukrainian international trade and to discover some negative tendencies in the field of the international trade. The sphere of the technical regulation and basis of standardization are analysed. The indicator of part of food stuffs in export is offered. It will show the influence of norms and rules changes of technical regulation on the structure of export.

Key words: external economic security, foreign economic activity, indicator, threshold value, export, foreign trade, import, standardization, technical regulation, competitiveness.

© Курницька В. Ю., 2014

11


покращить структуру зовнішньої торгівлі. З іншо-го боку, вважаємо співробітництво України з кра-їнами ЄС щодо реформування вітчизняної систе-ми технічного регулювання дієвим інструментом активізації експортної діяльності конкуренто-спроможних галузей, поглиблення міжнародної секторальної співпраці як основи зміцнення ви-робничої, зовнішньоекономічної та інвестиційної складових економічної безпеки.

Мета дослід�ення. Розрахунок та аналіз мето-дичних основ, щодо забезпечення зовнішньоеко-номічної безпеки України, обґрунтування євро-пейського підходу до технічного регулювання, вивчення структурної сфери промислового вироб-ництва, що сприятиме підвищенню конкуренто-спроможному забезпеченню. Дослідження ризи-ків та небезпек, які негативно впливають на стан захищеності перебудови інтеграції, сталого розви-тку національної економіки та запровадження в Україні європейської системи технічного регулю-вання.

Виклад основних поло�ень. В умовах поси-лення інтеграції економіки України у світову еко-номічну систему питання зовнішньоекономічної безпеки набуває все більшої актуальності. Зо-внішньоекономічна безпека полягає в мінімізації збитків держави від дії негативних зовнішніх еко-номічних чинників, створенні сприятливих умов для розвитку економіки шляхом її активної участі у світовому розподілі праці, відповідності зовніш-ньоекономічної діяльності національним еконо-мічним інтересам [1]. Підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності України одна-ково залежить від активізації економічного спів-робітництва на західному і східному векторах.

Перспективи співробітництва України в рам-ках ЄС та ЄЕП визначаються можливостями збіль-шення обсягів товарного експорту з України, ди-

версифікації українського експорту за умов підви-щення конкурентоспроможності продукції [2]. При цьому формування пріоритетів та стратегіч-них напрямів розвитку зовнішньоекономічної ді-яльності нашої країни має відбуватися з урахуван-ням критеріїв економічної безпеки.

Для оцінки зовнішньоекономічної безпеки України застосуємо методичний підхід, пропоно-ваний Методикою розрахунку рівня економічної безпеки [3]. Результати розрахунку індикаторів зовнішньоекономічної безпеки дозволили оцінити ступінь відповідності показників міжнародної торгівлі України критеріям економічної безпеки та виявити низку негативних тенденцій у цій сфе-рі. Так, частка імпорту у внутрішньому споживан-ні держави істотно перевищує порогове значення (30 %), зокрема у 2011 р. – майже вдвічі (табл. 1). Єдиний індикатор, значення якого не перевищує межі допустимих значень (25 %) - частка імпорту продовольства у внутрішньому споживанні дер-жави. Питома вага провідної країни-партнера (Ро-сії) була найнижчою у 2008 р. і поступово зроста-ла до 32,4 % у 2011 р., що перевищило порогове значення цього показника (30 %) і свідчить про за-грозу зовнішньоекономічній безпеці України че-рез залежність від зовнішньоторговельної політи-ки Російської Федерації.

Для розвитку зовнішньоекономічної діяльності України з точки зору економічної безпеки особли-во слід враховувати географічний фактор. Зокре-ма, проблему надмірної залежності зовнішньої торгівлі від Росії, яка є домінуючим постачальни-ком в Україну деяких стратегічних товарів, насам-перед критичного імпорту, та споживачем зна-чних обсягів вітчизняної продукції, слід вважати серйозною загрозою національній економічній безпеці [1].

Таблиця 1Динаміка індикаторів зовнішньоекономічно� безпеки Укра�ни � 2008-2012 рр.

Індикатор Роки2008 2009 2010 2011 2012

Частка імпорту у внутрішньому споживанні держави, % 56,3 45,8 53,1 59,4 53,3

Частка імпорту продовольства у внутрішньому споживанні держави, % 4,25 4,98 5,0 4,56 4,7

Питома вага провідної країни-партнера в загальному обсязі зовнішньої торгівлі, % 23,05 25,5 31,8 32,4 29,3

Питома вага сировинних та низько технологічних товарів у загальних обсягах експорту, % 67,4 68,4 66,6 68,7 65,4

Коефіцієнт покриття імпорту експортом 0,78 0,87 0,85 0,83 0,81Відношення обсягу експорту до ВВП, % 35,3 33,9 38,0 42,0 39,1Відношення обсягу імпорту до ВВП, % 45,1 38,8 44,9 50,7 48,1

Розраховано за: [4-6].

12


Питома вага сировинних та низько-технологічних товарів у загальних обсягах екс-порту не повинна перевищувати 40 % [3]. Проте, упродовж 2008-2012 рр. значення цього показни-ка істотно перевищувало порогове значення, а у 2012 р. дещо зменшилося і становило 65,4 %. Ра-зом з тим, структура експорту України залишаєть-ся неефективною, частка високотехнологічних то-варів в експорті у 2012 р. становила лише 6,8 %, що свідчить про їх низьку конкурентоспромож-ність на міжнародних ринках.

Сьогодні Україна відноситься до держав з над-мірним рівнем відкритості економіки, про що свідчать показники відношення експорту (імпор-ту) до ВВП. Зокрема, коефіцієнт імпортної залеж-ності у 2011 р. перевищив порогове значення (30 %) і становив 50,7 %. Рівень відкритості еко-номіки України, який розраховується як відно-шення зовнішньоторговельного обороту до ВВП, у 2012 р. становив 87,2 %. Зауважимо, що за на-шими розрахунками в Польщі рівень відкритості економіки становить 72 %, а в розвинених євро-пейських країнах цей показник майже удвічі мен-ший і не перевищує 50 % (Великобританія – 42,9 %, Франція – 43,6 %) при позитивному саль-до зовнішньої торгівлі. Це свідчить про ефектив-ність політики протекціонізму, яка реалізується в розвинених країнах ЄС, та її позитивний вплив на зовнішньоекономічну безпеку.

В Україні, поряд з проблемою надмірної від-критості економіки, існує істотна загроза для ви-робничої та фінансової сфер життєдіяльності вна-слідок перевищення обсягів імпорту над експор-том, що обумовлює недостатнє надходження ва-лютних коштів в економіку та нездатність забезпе-чити закупівлю стратегічних імпортних товарів на належному рівні. Про вплив цієї загрози свідчить значення коефіцієнта покриття експортом імпорту упродовж досліджуваного періоду, яке не відпові-дало критеріям економічної безпеки – було меншим за одиницю.

Наслідки дії дестабілізуючих чинників, що ви-никають в процесі зовнішньоекономічної діяль-ності, негативно впливають на теперішній стан та подальший розвиток економіки України, зумов-люють необхідність застосування системи заходів державними органами влади. Поняття управління зовнішньоекономічною безпекою охоплює такі елементи: визначення загроз, вибір критеріїв та показників їх виміру, розрахунок порогових зна-чень та відхилень, виявлення потенційно можли-вих наслідків відхилень, дослідження та прийнят-тя ефективних заходів протидії цим загрозам [7]. При цьому, на кожному з цих етапів необхідно враховувати інституціональну складову зовніш-

ньоекономічної безпеки, яка проявляється дією сприятливих і загрозливих чинників в результаті формування певних «правил гри» на зовнішніх ринках.

Процес європейської інтеграції України потре-бує також удосконалення та приведення до стан-дартів ЄС інституціонального забезпечення не лише міжнародної торгівлі, а й сфери промисло-вого виробництва, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на європейських ринках. Зокрема, досить жорсткі вимоги висуваються в ЄС до якості продовольчої продукції. Тому, поряд з оцінкою показників ім-порту продовольства та частки сировинних това-рів в експорті, необхідно оцінювати частку продо-вольчих товарів в експорті, що дозволить певною мірою оцінити міжнародну конкурентоспромож-ність українських підприємств харчової промис-ловості та відстежувати вплив зміни норм і пра-вил технічного регулювання на структуру експор-ту.

Таким чином, пропонуємо в процесі оцінки ін-тегрального показника зовнішньоекономічної безпеки держави використовувати індикатор «частка продовольчих товарів в загальних обсягах експорту товарів» (порогове значення – не більше 5 %), що допоможе охарактеризувати перспектив-ність чи недієздатність експорту українських під-приємств, визначити сучасну тенденцію попиту на світових ринках та забезпечити стійкість про-довольчих товарів.

Особливості участі України у світових інтегра-ційних процесах, загострення глобальної конку-ренції та неможливість системної інтеграції з Єв-ропейським Союзом в короткостроковому періоді зумовлюють актуальність досягнення в нашій країні відповідності з технічними регламентами ЄС та системами стандартизації.

У галузі економічної та секторальної співпраці переговори охопили 14 із 25 сфер співробітни-цтва, в межах яких має збільшитися частка україн-ського експорту на внутрішньому ринку Євросо-юзу. Адже метою створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС є формування спільного еко-номічного простору шляхом поступової економіч-ної інтеграції до спільного європейського рин-ку [8].

На думку вітчизняних дослідників, зокрема А. Меленчук, наявність позитивних моментів утво-рення ЗВТ із ЄС зумовлена хоча б тим, що, з огля-ду на оптимальні умови доступу на ринок та гео-графічну близькість, торгівля між Україною та цією організацією може становити 60 % від за-гального торговельного обороту. Крім того, ана-ліз, проведений авторитетними консалтинговими

13


установами (залученими Єврокомісією), засвід-чив, що створення ЗВТ матиме позитивний вплив на легку промисловість, машинобудування й дея-кі підгалузі сільського господарства [9].

В Євросоюзі створена система технічного ре-гулювання, яка на сьогодні у світі розглядається, як найбільш ефективна модель для міжнародного співробітництва, оскільки визначально створюва-лась для формування єдиного економічного про-стору. Цей факт відмічено у звіті Європейської економічної комісії ООН за 2003 р. [12].

Оцінка можливих наслідків для державного сектору:

1. Зобов’язання в рамках Угоди передбачають завершення процесу реформування системи тех-нічного регулювання країни, яке було розпочато понад десятиріччя тому.

2. В результаті повної імплементації Угоди Україна створить систему технічного регулюван-ня, що буде горизонтально гармонізована з відпо-відною системою ЄС і буде підтримуватись у та-кому стані.

3. Технічна допомога, передбачена Угодою, є важливим елементом допомоги ЄС виконати зобов’язання, які взяла на себе Україна [11].

В результаті, запровадження в Україні євро-пейської системи технічного регулювання, укра-їнська продукція на ринках ЄС буде конкурувати на рівних умовах з продукцією країн-членів ЄС, що, своєю чергою, забезпечить збільшення обсягів українського експорту до європейських країн, по-кращення інвестиційного клімату та підвищення темпів зростання промислового виробництва.

Українська система технічного регулювання потребує реформування, а саме:

− Складна структура вимог та дотримання системи технічного регулювання уповільнює роз-виток бізнесу, конкурентоздатності та економіки взагалом. Такий режим пригноблює економічний потенціал держави.

− Спрямована позачергова перешкода при не відповідності стандартів новітньої технології, яка не впроваджується, гальмується модернізація під-приємств бізнесу, уповільнення нових споживчих товарів, як наслідок концептуальність низького рейтингу конкурентоспроможності.

− При впровадженні новизни товару чи техно-логії, державне регулювання виробничою сферою настільки створила обов’язкові технічні стандар-ти, які не дають змоги продукції покращити ви-робничий процесс.

− Не гарантована якість продукції та неефек-тивне дотримання формальної складової.

− Без реформування системи технічного регу-лювання Україні не вдасться досягти покладеної

мети про впровадження Угоди про вільну торгів-лю (ЗВТ).

− Неузгодженість та суперечність положен-ням та застосуванням стандартів технічного регу-лювання.

Добровільна сертифікація продукції є засобом конкуренції товаровиробників на врівноважених конкурентних ринках, де пропозиція перевищує можливі коливання попиту. Вони іменуються як «ринок покупця» або «малоактивний чи переван-тажений ринок». Робота на таких ринках спонукає виробників товарів активно підвищувати стандар-ти їх виготовлення, щоб тимчасово отримати мо-нопольні права на їх продаж. Тому виробники за-цікавлені у розробці нових стандартів, добровіль-ній сертифікації власної продукції. Ці процедури є засобами боротьби з конкурентами за покупця. Завдяки їм виробники мають змогу демонструва-ти покупцям високу якість, безпечність та надій-ність власної продукції порівняно з тією, що не пройшла процедуру відповідності певним техніч-ним вимогам [10].

З прийняттям Верховною Радою законів «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповід-ності», «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності», національна система технічного регулювання почала адапту-ватися до міжнародних, в першу чергу, європей-ських вимог [12]. Це початковий етап співробіт-ництва України та ЄС при укладанні угоди та спільної роботи із партнерством шляхом ефектив-ної реалізації.

Отже, вказані аспекти економічної безпеки України знайшли відображення в цілях розвитку запропонованих Європейським Союзом. Оцінив-ши ступінь міжнародної торгівлі України, вико-ристано методичний підхід та запропоновано в процесі оцінки інтегрального показника зовніш-ньоекономічної безпеки держави, використовува-ти індикатор «частка продовольчих товарів в за-гальних обсягах експорту товарів»,щоб відстежу-вати вплив зміни норм і правил технічного регу-лювання на структуру експорту. В результаті Україна в умовах імплементації стандартів тех-нічного регулювання ЄС створить систему конку-рентоспроможності, яка сприятиме поглибленню співробітництва з країнами ЄС, ефективно зміц-нить рівень економічного розвитку та запрова-дить покращенню структури зовнішньої торгівлі, що є невід’ємною складовою держави.

Висновки. В дослідженні сутності та законо-мірностей економічного розвитку українського експорту, виявляємо потребу посилити систему національної стандартизації, яка буде конкурен-тоздатною і не призведе до втрати основної пози-

14


ції на ринках країн Європи. Україна знаходиться в складній та безпосередньо не в збалансованій сис-темі, про що свідчить вироблення продукції за за-старілими стандартами. Систематизація технічно-го регулювання допоможе ефективному усунен-ню бар’єрів, щоб забезпечити розвиток та співп-рацю з країнами ЄС.

Бібліографічні посилання 1. Зовнішньоекономічна безпека. «Необхідність дер-

жавного регулювання процесу відкривання національної економіки» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/book/rozdil/rozd15.htm.

2. С�хор�ков А. І. Національна економічна безпека: навч. посібник / А. І. Сухоруков, С. З. Петрук ; за ред. А. І. Сухорукова. – Житомир: ПП «Рута», 2010. – 384 c.

3. Наказ Міністерства економіки України від 02 бе-резня 2007 р. № 60 «Про затвердження методики роз-рахунку рівня економічної безпеки України» [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.expert-ua.info/document/archivepa/law5xwqoi/index.htm.

4. Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами у 2008-2012 рр. [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Товарна структура зовнішньої торгівлі України у 2008–2012 рр. // [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

6. Валовий внутрішній продукт України у 2008- 2012 рр. // [Електронний ресурс]. – Режим досту-пу : http://www.ukrstat.gov.ua.

7. Коковський Л. О. Сучасні проблеми зовнішньоеконо-мічної безпеки України та напрями їх подолання [Електронний ресурс] / Л. О. Коковсь-кий. – Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=738.

8. Меленч�к А. Угода про асоціацію: чого чекати українцям? / А. Меленчук // Віче. – 2012. – № 8.

9. Влялько І. Проект Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом: аналіз поло-жень щодо створення зони вільної торгівлі / І. Влялько // Віче. – 2013. – № 22.

10. Аналітична записка: Політика технічного регулю-вання: «оцінка ефективності, вибір сприятливого моменту та пріоритетів реформування», за матеріалами «Інституту економіки та прогнозу-вання НАН України // [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу: ukrinterstandard.com/shared/files/file/ANALITHICAL %20NOTE.doc‎.

11. Гармонізація технічного регулювання, стандартів та оцінки відповідності. Угода про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ier.com.ua/ua/Ukraine_EU_ project/materials/AA_title_4/barriers/harmonisati.

12. РБК Україна. Модель технічного регулювання, за-проваджена в ЄС, є найбільш ефективною для

міжнародного співробітництва, – фахівці // [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rbc.ua /u k r/f i nance /show/model_ teh n icheskogo_regulirovaniya_vvedennaya_v_es_ yavlyaetsya_naibolee_effektivnoy _dlya_mezhdunarodnogo_sotrudnichestva_spetsialisty_06042010.

List of references 1. External security. «The need for state regulation of the

opening of the national economy» [Electronic resource]. – Mode of access: http://old.niss.gov.ua/book/rozdil/rozd15.htm.

2. Sukhorukov A. I. National Economic Security : teach. manual / A. I. Sukhorukov, S. S. Petruk ; ed. A. I. Suk-horukov. – Exactly : PE «Ruta», 2010. – 384 c.

3. Order of the Ministry of Economy of Ukraine on March 2, 2007 № 60 «On Approval of the methodology of calculation of economic security of Ukraine» [Еlectronic resource]. – Mode of access : ht tp://www.expert-ua.info/document/archivepa/law5xwqoi/index.htm.

4. Geographical structure of foreign trade of Ukraine in 2008-2012 [electronic resource]. – Mode of access : http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Commodity structure of foreign trade in Ukraine in 2008-2012 // [Еlectronic resource]. – Mode of access : http://www.ukrstat.gov.ua.

6. Gross domestic product of Ukraine in 2008-2012 // [Еlectronic resource]. – Mode of access : http://www.ukrstat.gov.ua.

7. Kokovsky L. Recent developments in foreign economic security of Ukraine and directions to overcome them [Еlectronic resource] / L. O. Ko-kovsky. – Mode of access : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=738.

8. Melenchuk A. Association Agreement : what to expect Ukrainian? / A. Melenchuk // Veche. – 2012. – № 8.

9. Vlyalko I. Рroject of the Association Agreement between Ukraine and the European Union : an analysis of provisions for FTA / I. Vlyalko // Veche. – 2013. – № 22.

10. Policy Brief: Politics technical regulation ‘ evaluation of the effectiveness , the selection of an appropriate moment and priorities for reform, «based o» the Institute of Economics and Forecasting of NAS of Ukraine // [Еlectronic resource]. – Mode of access : ukrinterstandard.com / shared / files / file / ANALITHICAL% 20NOTE.doc.

11. Harmonisation of technical regulations, standards and conformity assessment. Agreement on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Products // [Еlectronic resource]. – Mode of access : http://www.ier.com.ua/ua/Ukraine_EU_ project/materials/AA_title_4/barriers/harmonisati.

12. RBC Ukraine . Model technical regulations introduced in the EU is the most effective for international cooperation – experts // [Еlectronic resource]. – Mode of access: http://www.rbc.ua/ukr/finance/show/model_tehnicheskogo_regulirovaniya_vvedennaya_v_es_yavlyaetsya_naibolee_effektivno

15


ЕКОНОМІКА І ДЕРЖАВА

Постановка проблеми. Світова спільнота зна-ходиться на шляху екологізації шкідливих галу-

зей промисловості, що зазвичай включає видобу-ток, переробку та виробництво. Це обумовлене

УДК 338.45 JEL Classification: Q5

Л. В. Гойч�каспірантка

ДВНЗ «Національний гірничий університет», м. ДніпропетровськЛ. В. Гойч�к

аспирантка ГВУЗ «Национальный горный университет», г. Днепропетровск

L. V. Goychukpostgraduate

State Higher Educational Institution «National Mining University»

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІНСТРУМЕНТАРІЮ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

ОЦЕНКА ЭФФЕКТИВНОСТИ ИНСТРУМЕНТАРИЯ ФОРМИРОВАНИЯ ЭКОЛОГО-ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ПОЛИТИКИ

EFFECTIVENESS ESTIMATION OF INSTRUMENTS FOR DEVELOPING ECOLOGICAL AND ECONOMIC POLITICS

Визначено пріоритетний вектор розвитк� інтернаціонального співтовариства та мі�народного співробітництва. Розглян�то основні аспекти ефективно� еколого-економічно� політики та специфік� �� реалізаці�. Визначено роль дер�авно-приватного партнерства в розб�дові діючо� екологічно� інфрастр�кт�ри. Проаналізовано інстр�менти еколого-економічно� політики та виділено �х позитивні та негативні сторони. Внесено і обґр�нтовано пропозицію впровад�ення екологічно� ренти як найбільш ефективного інстр�мент� рег�лювання відносин в сфері надрокорист�вання.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, екологічна інфраструктура, подвійний дивіденд, екологічні фонди, екологічна рента.

Определено приоритетный вектор развития интернационального сооб�ества и ме�д�народного со-тр�дничества. Рассмотрено основные аспекты эффективной эколого-экономической политики и их значе-ние для ее реализации. Определено роль гос�дарственно-частного партнерства в построении работаю�ей экологической инфрастр�кт�ры. Проанализировано инстр�менты эколого-экономической политики и вы-делено их позитивные и негативные стороны. Внесено и обосновано предло�ение внедрения экологической ренты как наиболее эффективного инстр�мента рег�лирования отношений в сфере надропользования.

Ключевые слова: государственно-частное партнерство, экологическая инфраструктура, двойной дивиденд, экологические фонды, экологическая рента.

Priority vector of international community and international cooperation development is defined. The basic aspects of effective environmental and economic policy and their importance for its implementation are considered. The role of public-private partnership in the construction of effective environmental infrastructure is defined. The tools of the ecological and economic policy are analyzed and their positive and negative sides are highlighted. The proposal of ecological rents providing as the most effective instrument of relations’ regulation in subsoil use is introduced and founded.

Key words: state-private partnership, ecological infrastructure, double dividend, ecological foundations, ecological rent.

© Гойчук Л. В., 2014

16


швидким погіршенням стану навколишнього се-редовища та відповідним зниженням рівня життя населення. «Коричнева» економіка, що почалася ще на початку епохи індустріалізації, і досі займає вагоме місце у житті суспільства. Вона бере за основу високий вміст вуглецю, марнотратство ре-сурсів та соціальну ексклюзивність. В свою чергу, «зелена» економіка характеризується як низько вуглецемістка, ресурсоефективна та соціально ін-клюзивна (визначення Ініціативою по питанням «зеленої» економіки ЮНЕП) [8]. Тому пріоритет-ними завданнями більшості розвинених країн є впровадження «зеленої» інтернаціональної еколо-гічної політики, яка має сприяти мінімізації шкід-ливого впливу промисловості. ЇЇ природоохоронні напрями наразі охоплюють різні рівні економіки та концентруються на пріоритетних з точки зору найбільшого забруднення секторах.

Аналіз останніх дослід�ень та п�блікацій. Теоретичні та практичні засади державно-приватного партнерства у різних сферах економі-ки вивчаються як зарубіжними, так і вітчизняни-ми науковцями. Важливий внесок у дослідження проблем розробки і реалізації теорії державно-приватного партнерства зробили наступні вчені: В. Г. Варнавський, В. А. Міхеєва, М. Г. Войнатов-ська, Б. М. Данилишина, М.С. Дерябина, A. B. Ба-женова, К. В. Павлюк, І. В. Запатрина, І. Л. Івано-ва, Р. О. Мартусевич, Є. В. Мішенина, О. М. Поля-кова та інші науковці. Вони заклали теоретичне підґрунтя державно-приватного партнерства та визначили основні його принципи, але не надали

мотиваційної складової. Адже щоб суб’єкти поча-ли слідувати даному партнерству, вони мають усвідомлювати власну вигоду від нього.

Дослідженням ренти займаються Т. М. Братен-кова, О. О. Веклич, Л. Г. Єлкіна, В. Кузін, Н. Корх, Н. Новік, І. М. Синякевич, Ю. В. Яковець. Вони створили теоретичні концепції та пропозиції, але досі є необхідність розробки механізму ефектив-ної практичної реалізації [4].

Виділення невирішених раніше частин за-гально� проблеми. Наразі чітко не визначені основи стабільної та діючої екологічної політики та їх взаємозв’язок. Проблемам та особливостям становлення, формування, інвестування і розви-тку державно-приватного партнерства у сфері екологічної інфраструктури приділяється недо-статньо уваги вчених.

Також потрібно провести комплекс досліджень процесу ідентифікації та розподілу ренти за допо-могою економічного інструментарію, наприклад, таких, як бухгалтерський облік та паспортизація. Це допоможе сформувати новий діючий механізм покриття шкоди, нанесеної орендаторами надр.

Мета статті – роаналізувати існуючий еконо-мічний інструментарій та обрати ефективні ін-струменти для формування еколого-економічної політики України.

Основна частина. Для ефективності екологіч-на політика має розглядатися щонайменше з трьох аспектів – екологічного, економічного та соціаль-ного. На схемі (рис. 1) вони розглянуті більш де-тально. Зазначені аспекти сприяють ефективному

Рис. 1. Структура еколого-економічної політики

Аспекти еколого-економічної

політики

Екологічний (зниження шкоди, що завдається

навколишньому середовищу

Економічний (зростання ресурсо-ефективності видобутку та подальше зниження ековитрат)

Соціальний (соціально-відповідальне партнерство та підвищення рівня життя)

Економічні («зелені» субсидії

та податки, екоплатежі, сертифікати)

Добровільні (інформування, договори між держструктурами та підприємцями)

Адміністративно-правовий(зміни до законодавства,

накази, заборони, обмеження, ліцензування)

17


та повноцінному впровадженню необхідних управлінських заходів щодо зменшення негатив-ного антропогенного навантаження на довкілля. Незалежно від того, які заходи екологічного регу-лювання прийняті, останні мають містити всі ці аспекти.

Україна також розробила національну еколого-економічну політику, але на сьогодні вона не має чітких та злагоджених проявів. Одним з основних інструментів її реалізації є проведення екологіч-ної експертизи та подальшого екологічного ауди-ту, що дозволить розробити систему екологічного управління; введення екологічного страхування та створення діючих економічних і фінансових механізмів, що допоможуть підвищити рівень екологічної безпеки; удосконалення законодав-ства, що надасть змогу активніше долучатись до міжнародного співробітництва та залучати зо-внішні інвестиції [7].

В чому ж проблема недієвості вже існуючих механізмів і чому дана політика за даних умов не-здійсненна? Відповідь на це питання лежить у не-врегульованості та відсутності налагодженого державно-приватного партнерства. Кожна зі сто-рін дбає про власний інтерес і не бачить спільного вектору дій [2]. Це ускладнюється відсутністю ді-євої екологічної інфраструктури, тобто комплексу об’єктів, територій, мереж і систем природного та антропогенного походження, які забезпечують умови для підтримання збалансованого розвитку природного середовища, збереження середовища життя людини. Вона має містити сукупність контролюючих і запобіжних обслуговуючих ла-нок, які мають завдання гарантувати нешкідливі щодо довкілля оптимальні умови діяльності всіх галузей екологічного виробництва, організацій і установ, які здійснюють господарську діяльність на певній території. До об’єктів екологічної інфра-структури належить комплекс спеціалізованих під-приємств та установ, окремих природоохоронних об’єктів, інженерних споруд і комунікацій, а також структурно-функціональних елементів виробничо-технологічних систем і об’єктів соціального при-значення, що мають забезпечити охорону навко-лишнього природного середовища, відтворення, збереження й примноження природних ресурсів, підтримання життєвого середовища у сприятли-вому стані [6]. Таку систему неможливо побуду-вати, якщо одна зі сторін не бачить в ній для себе зиску. Тому при виборі механізмів її реалізації ма-ють бути враховані всі суб’єкти господарювання, що і будуть приводити їх в рух, – приватні підпри-ємці, влада, суспільство та екологічні структури.

Державно-приватне партнерство – система співробітництва приватного сектора, підприємств

і організацій бізнесу з державними установами, а також регіональних корпорацій з державними під-приємствами, установами, спрямованого на до-сягнення загальних економічних цілей, на рішен-ня актуальних соціально-економічних задач [5].

Розглянемо практику промислових країн та їх методи отримання коштів на покриття нанесеної шкоди. Найбільш дієвими є наступні: податкова політика, створення екологічних фондів та рент-ний метод.

На сьогодні податкова політика у сфері еколо-гії є найрозповсюдженішим засобом покриття шкоди. Вона являє собою стягнення з орендарів надр та інших забруднювачів довкілля за негатив-ний вплив на навколишнє середовище та переви-щення встановлених норм. В Україні діє саме така система захисту довкілля. Але через те, що кошти потрапляють до загального бюджету, зазвичай відбувається їхнє нецільове використання на різні екологічні проблеми, замість компенсації безпо-середньо завданої шкоди довкіллю від діяльності певних суб’єктів господарювання. Це призводить до несправедливого та нецілеспрямованого розпо-ділу коштів.

В основі екологізації податкових систем ЄС ле-жить ідея подвійного дивіденду (double dividend), згідно з якою економічне стимулювання охорони навколишнього середовища та ресурсозбережен-ня шляхом введення екологічних податків має од-ночасно супроводжуватись пропорційним знижен-ням податкового тягаря, пов’язаного з соціальними виплатами (тобто тягаря на доходи). Це потенційно дозволяє стимулювати ріст зайнятості та підтриму-вати конкурентоспроможність національних ви-робників. На даний час екологічні податки займа-ють вагоме місце у податкових системах більшості країн Євросоюзу. В цих країнах у сфері податкової політики реалізується ресурсозбереження, підви-щення рівня екоефективності та вирішення соці-альних проблем. Але при подвійному дивіденді не враховується ефект податкової взаємодії (викрив-лений вплив екологічного податку посилює вже існуючі викривлення на ринках праці та капіталу, що виникли в результаті раніше введених подат-ків на трудову діяльність и капітал, і відповідно посилює чисті втрати від оподаткування).

Особливу увагу варто приділити питанню ство-рення в європейських країнах так званих «еколо-гічних фондів». Екологічні фонди – це позабю-джетні фонди, що створюються задля вирішення природоохоронних завдань та які формуються за рахунок:

− платежів за забруднення навколишнього середовища та за понаднормове використання природних ресурсів;

18


− штрафів за порушення природоохоронно-го законодавства, екологічних норм, правил та стандартів;

− відрахувань на природоохоронні заходи із державного та місцевого бюджетів;

− добровільних внесків тощо.Іншим поширеним у розвинутих країнах світу

інструментом формування еколого-економічної політики є рентні платежі за використання при-родних ресурсів. На відміну від екологічних по-датків та фондів, основною задачею яких є попо-внення бюджету і покриття вже заподіяної шкоди, дані платежі спрямовані в першу чергу на стиму-лювання платника до позитивної, з точки зору охорони навколишнього середовища, поведінки.

Базою для розрахунку ренти може стати еколо-гічний паспорт підприємства. Він являє собою комплексний документ, який містить основну ін-формацію про масштаби, специфіку викидів, осо-бливості технологічного процесу, стан обладнан-ня. В ньому вказуються показники впливу підпри-ємства на навколишнє середовище – водні, пові-тряні, матеріальні та земельні ресурси, – та організаційно-технічний рівень природоохорон-ної діяльності. Також він містить програму захо-дів, спрямованих на зниження навантаження на навколишнє середовище, з наведенням витрат, розмірів викидів, строків та змін після проведення кожного етапу роботи [3]. В Україні екологічною паспортизацією у сфері видобутку займались Н. Л. Нєдодаєва та А. В. Бардась, які розглядали паспортизацію як основу еколого-економічного управління. Зокрема, А. В. Бардась стверджував, що здійснення екологічної паспортизації видобув-них підприємств має на меті визначення ефектив-ності використання природокористувачем ресур-сів і описання характеристик впливу об’єкту при-родокористування на навколишнє природне се-редовище. З метою економічної оцінки, екологіч-ні паспорти повинні надавати можливість порів-няти ціну використання основного та супутнього природного ресурсу, а також вплив цієї ціни на господарський результат видобувних підпри-ємств [1].

Завдана гірничою промисловістю шкода для екології великих промислових регіонів складає сотні мільйонів доларів на рік. Введення екологіч-ної ренти може стати стимулом орендаторам до вдосконалення технологій. Характер технологій видобутку та переробки сировини зазвичай має не менший вплив на якість робіт, ніж масштаби гір-ничого видобутку та виробництва. Тому, врахову-ючи нанесену у майбутньому шкоду, підприємець буде прораховувати наперед, чи вигідно йому й надалі не вводити у використання більш ефектив-ні та безпечні технології. Це стимулюватиме його до більш детального вивчення процесів видобут-ку, переробки та виробництва та вибору найменш витратних засобів в цілому, а не тільки на початку процесу. Наприклад, хоча спосіб відкритого видо-бутку й менш витратний, ніж шахтний, він завдає більшої шкоди навколишньому середовищу. І якщо підрахувати всі витрати на покриття збит-ку, то вони в деяких випадках можуть перекрити весь прибуток від проведених робіт. На основі паспортизації має бути створений бухгалтерський документ, що буде містити в собі кошторис кінце-вої шкоди, що буде завдана навколишньому се-редовищу. І ще на початку робіт встановлена сума має бути сплачена в бюджет з цільовим призна-ченням покриття збитків, завданих даним суб’єктом господарювання. Можуть існувати до-говори, що розділяють виплати на кілька частин, але при цьому останній внесок має бути зробле-ний не пізніше завершення робіт.

Висновки. Наразі нагальним питанням є об-рання інструментів еколого-економічної політи-ки, що допоможуть сформувати необхідну кіль-кість фінансових ресурсів та направити їх на по-криття шкоди, завданої навколишньому середови-щу. У статті було проаналізовано три найбільш ді-єві методи вилучення та використання коштів на покриття даної шкоди – політика подвійного диві-денду, створення екологічних фондів та введення рентних зборів. Основна задача перших двох ме-тодів є поповнення бюджету і покриття вже запо-діяної шкоди. Але набагато важливішою функці-єю інструменту має бути в першу чергу стимулю-

Таблиця 1Позитивні та негативні наслідки створення екологічних фондів

Позитивні сторони Негативні сторони– незалежність від політичної та економічної ситуації в країні,– привабливість для інвестування (юридична особа, проекти, прозорі звітності),– стабільне і довгострокове фінансування проектів.

– невідповідність виду школи та її покриття (кошти з одного суб’єкта можуть витрачатись на покриття нанесеної шкоди іншим),– скорочення державного фінансування природоохоронних програм,– потреба у наявності постійних донорів та великих коштів.

19


вання платника до позитивної, з точки зору охоро-ни навколишнього середовища, поведінки. В основі ренти лежить превентивна міра щодо за-вдання недоцільної шкоди та нераціональне вико-ристання надр.

Вибраний інструмент стане не лише запору-кою добросовісного ведення бізнесу орендатором надр, але й допоможе останньому вибрати страте-гію ведення робіт, при якій він нестиме найменші витрати. Також для орендатора буде зиск від да-ного впровадження у вигляді позиціонування себе як екологічно-відповідального суб’єкту бізнесу, що надалі сприятиме його міжнародному парт-нерству. Європейські держави доволі вибагливі щодо екологічної відповідальності суб’єктів гос-подарювання і в побудові стосунків з ними необ-хідно мати відповідну репутацію.

Це дозволить побудувати державно-приватне партнерство у сфері екології в Україні на основі взаємовигоди, що є міцною основою для створен-ня довготривалого партнерства. Тому обираючи ренту як інструмент формування еколого-економічної політики, ми формуємо нову плат-форму не лише для захисту навколишнього серед-овища, а й для побудова міцної системи взаємо-відносин у сфері екології в Україні.

Бібліографічні посилання 1. Бардась А. В. До питання екологічної паспортизації

вугільних шахт / А. В. Бардась // Економiчний вісник НГУ № 1, 2009. – С. 88–91.

2. Бардась А. В. Принципи формування еколого-економічної стратегії розвитку промислових підприємств / А. В. Бардась, О. С. Лопатіна // Нау-ковий вісник Національного гірничого університету. – 2011. – №3 (123). – С. 124–131 (фахо-ве видання).

3. Гойч�к Л. В. Влияние горной промышленности на окружающую среду и рента как инструмент его минимизации / Л. В. Гойчук // Экономика и совре-менный менеджмент: теория и практика // Сбор-ник статей № 12 (32). Новосибирск : Изд. «СибАК», 2013. – 246 с.

4. Гойч�к Л. В. До оцінки впливу ресурсної ренти на розвиток підприємств титанової галузі України / Л. В. Гойчук, А. В. Бардась // Економічний простір. – 2013. – № 72. – C. 130–138 (фахове видан-ня).

5. Михеев В. А. Государственно-частное партнер-ство в реализации приоритетных национальных проектов. Приоритетные национальные проекты: первые итоги и перспективы реализации : сборник научных работ / В. А. Михеев ; редкол.: Ю.С. Пиво-

варов (отв. ред.) и др. – М., 2007. – 320 с. 6. Рассадникова С. І. Державно-правове партнер-

ство у розбудові екологічної інфраструктури: ста-новлення, особливості, інвестиції / С. І. Рассадни-кова // Економіка: реалії часу. №1 (2) – 2012. – 133–142 ст.

7. Проект «Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року». Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/index.php/ecopolit

8. Разработка национальной концепции политики развития «зеленой» экономики в качестве одного из важных инструментов обеспечения устойчиво-го развития в рамках его экологического, экономи-ческого и социального аспектов (июль, 2013) – Ре-жим доступа: http://www.mfa.gov.by/print/international_agenda/d79e163b0c8f47f2.html

List of references 1. Bardas А. V. To the question of ecological passporti-To the question of ecological passporti-

zation of coal mines / А. V. Bardas // Economic bulle- / А. V. Bardas // Economic bulle-V. Bardas // Economic bulle-. Bardas // Economic bulle-Bardas // Economic bulle- // Economic bulle-Economic bulle- bulle-bulle-tin NMU № 1, 2009. – P. 88–91.

2. Bardas A. V. The principles of ecological-economic strategy formation of industrial enterprises’ develop- formation of industrial enterprises’ develop-formation of industrial enterprises’ develop- of industrial enterprises’ develop-of industrial enterprises’ develop- industrial enterprises’ develop-industrial enterprises’ develop- enterprises’ develop-enterprises’ develop-’ develop-develop-ment / A. V. Bardas, O. S. Lopatina // Scientifi c bulle- / A. V. Bardas, O. S. Lopatina // Scientifi c bulle-A. V. Bardas, O. S. Lopatina // Scientifi c bulle-. V. Bardas, O. S. Lopatina // Scientifi c bulle-V. Bardas, O. S. Lopatina // Scientifi c bulle-. Bardas, O. S. Lopatina // Scientifi c bulle- Bardas, O. S. Lopatina // Scientifi c bulle-, O. S. Lopatina // Scientifi c bulle-O. S. Lopatina // Scientifi c bulle-. S. Lopatina // Scientifi c bulle-S. Lopatina // Scientifi c bulle-. Lopatina // Scientifi c bulle-Lopatina // Scientifi c bulle- // Scientifi c bulle-Scientific bulle- bulle-bulle-tin of National mining university. – 2011. – № 3 (123). – P. 124–131 (specialized edition).

3. Goychuk L. V. Mining influence on environment and rent as an instrument of its optimization // Economics and modern management: theory and practice / L. V. Goychuk // Compilation of articles № 12 (32). Novosi- // Compilation of articles № 12 (32). Novosi-/ Compilation of articles № 12 (32). Novosi-birsk : Ed. «SibAC», 2013. – 246 p.

4. Goychuk L. V. To the assessment of resource rent’s influence on enterprises of titanium industry in Ukraine / L. V. Goychuk, A. V. Bardas // Economic area. – 2013. – № 72. – P. 130–138 (specialized edi-. – 2013. – № 72. – P. 130–138 (specialized edi-P. 130–138 (specialized edi-. 130–138 (specialized edi-specialized edi- edi-edi-tion).

5. Miheev V. A. State-private partnership in priority na--private partnership in priority na-private partnership in priority na- partnership in priority na-partnership in priority na- in priority na-in priority na- priority na-priority na-tional projects realization. Priority national projects: first conclusions and realization perspectives : сompilation of scientific articles / V. A. Miheev ; еd. board: Pivovarov J.S. (resp. ed.) etc. – M., 2007. – 320 p.

6. Rassadnikova S. I. State-legal partnership in ecologi-State-legal partnership in ecologi--legal partnership in ecologi-legal partnership in ecologi- partnership in ecologi-partnership in ecologi- in ecologi-in ecologi- ecologi-ecologi-cal infrastructure development: incipience, features, investments / S. I. Rassadnikova // Economics: reali- / S. I. Rassadnikova // Economics: reali-S. I. Rassadnikova // Economics: reali-. I. Rassadnikova // Economics: reali-I. Rassadnikova // Economics: reali-. Rassadnikova // Economics: reali-Rassadnikova // Economics: reali- // Economics: reali-Economics: reali-: reali-reali-ties of the time. №1 (2) – 2012. – 133–142 p.

7. Project «Strategies of national ecological politics of Ukraine for the period till 2020 year». Access mode: http://www.menr.gov.ua/index.php/ecopolit

8. Operation of the national concept of «green» econom- of the national concept of «green» econom-of the national concept of «green» econom- the national concept of «green» econom-the national concept of «green» econom- national concept of «green» econom-national concept of «green» econom- concept of «green» econom-concept of «green» econom- of «green» econom-of «green» econom- «green» econom-green» econom-» econom-econom-ics development politics as one of the important instru- development politics as one of the important instru-development politics as one of the important instru- politics as one of the important instru-politics as one of the important instru- as one of the important instru-as one of the important instru- one of the important instru-one of the important instru- of the important instru-of the important instru- the important instru-the important instru- important instru-important instru- instru-instru-ments of sustainable development ensuring within its ecological, economic and social aspects (2013) – Ac-, economic and social aspects (2013) – Ac-economic and social aspects (2013) – Ac- and social aspects (2013) – Ac-and social aspects (2013) – Ac- social aspects (2013) – Ac-social aspects (2013) – Ac- aspects (2013) – Ac-aspects (2013) – Ac- (2013) – Ac-Ac-cess mode: http://www.mfa.gov.by/print/international_agenda/d79e163b0c8f47f2.html

20


Постановка проблеми. Практична реалізація концепції роздержавлення та активного залучення приватного капіталу для модернізації та розвитку портової інфраструктури вимагає проведення комплексного аналізу діяльності морських портів України з метою визначення їх інвестиційної при-вабливості та конкурентоспроможності.

Оцінка привабливості порту для цілей капі-тального інвестування передбачає проведення комплексного фінансово-економічну аналізу його діяльності за певний період часу.

Аналіз останніх дослід�ень і п�блікацій. Оцінка діяльності морського порту є достатньо досліджуваним аспектом, особливо іноземними вченими, оскільки є важливим етапом планування та прогнозування діяльності підприємства. Комп-лексний SWOT-аналіз діяльності портів Чорно-морського регіону проводився Ю. А. Наврозовою і Є. В. Грушевською [8], в якому були виділені можливості та переваги українських портів; в ро-ботах А. В. Кравченко [7] проводився економіч-ний аналіз діяльності морських портів України в

УДК 330JEL Classification: O12� R42

А. Г. Дем’янченкокандидат економічних наук, доцент

Азовський морський інститут Одеської національної морської академіїА. Г. Демьянченко

кандидат экономических наук, доцент Азовский морской институт Одесской национальной морской академии

A. G. DemyanchenkoPhD, Associate Professor

Azov Maritime Institute, Odessa National Maritime Academy

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ ТА АСПЕКТИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЙОГО МЕТОДИКИ

АНАЛИЗ ДЕЯТЕЛЬНОСТ ГОСУДАРСТВЕННЫХ МОРСКИХ ПОРТОВ УКРАИНЫ И АСПЕКТЫ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ ЕГО МЕТОДИКИ

ANALYSIS OF PUBLIC SEAPORTS OF UKRAINE AND THE ASPECTS OF IMPROVING HIS TECHNIQUE

В статті розглян�то проблем� аналіз� ефективності фінансово-економічного стан� морських торго-вельних портів та оцінки інвестиційно� привабливості підприємств портово� гал�зі для приватних інвесторів �одо реалізаці� проектів дер�авно-приватного партнерства в інфрастр�кт�рі. Проведено ком-плексний аналіз господарсько� діяльності дер�авних морських портів Укра�ни� виділено �� проблемні аспекти та перспективні напрями� на основі чого запропоновано перелік показників� �о потрібно ввести до моделі оцінки �х інвестиційно� привабливості.

Ключові слова: морський порт, аналіз, ефективність, інвестиції, ключові показники.

В статье рассмотрена проблема анализа эффективности финансово– экономического состояния мор-ских торговых портов и оценки инвестиционной привлекательности предприятий портовой отрасли для частных инвесторов по реализации проектов гос�дарственно-частного партнерства в инфрастр�кт�ре. Проведен комплексный анализ хозяйственной деятельности гос�дарственных морских портов Украины� выделены ее проблемные аспекты и перспективные направления� на основе чего предло�ен перечень по-казателей� который необходимо ввести в модель оценки их инвестиционной привлекательности.

Ключевые слова: морской порт, анализ, эффективность, инвестиции, ключевые показатели.

The problem of analyzing the effectiveness of the financial and economic situation of sea ports and evaluation of investment attractiveness of the port industry to private investors to implement public-private partnerships in infrastructure are developed in this paper. A comprehensive economic analysis of public seaports of Ukraine allocated its problematic aspects and future trends� based on which proposed a list of indicators that need to add to the model to assess their attractiveness.

Key words: seaport, analysis, efficiency, investment, key indicators.

© Дем’янченко А. Г., 2014

21


ринкових умовах; О. М. Котлубай [6], М. Т. При-мачов [10], В. І. Чекаловец [11] внесли значний внесок в аналіз проблем роздержавлення і прива-тизації, конкурентоспроможності та формування конкурентного потенціалу галузі; постійно оціню-ється ринок державних морських портів фахівця-ми Центру транспортних стратегій, в досліджен-нях яких дається оцінка вантажообігу морських портів за номенклатурою вантажів, аналізуються причини його зміни. Однак вивчення наукових розробок вітчизняних та зарубіжних авторів сто-совно спектру критеріїв оцінки ефективності ді-яльності порту показав, що, загалом, погляди вче-них доволі стандартні: головним критерієм діяль-ності порту є його вантажообіг або вантажопере-робка, прибуток та рентабельність, і дослідження в цьому напрямку майже припинились з кінця 80 рр. ХХ ст. [2-4]. Однак цікавою є сучасна праця Н. К. Ніколаєвої та О. Л. Давидової [9], в якій ав-тори серед множини параметрів, що характеризу-ють діяльність порту, шляхом багатовимірного факторного аналізу виділили ряд найбільш значу-щих показників: використання виробничих по-тужностей, середній вік перевантажувальних комплексів і його відповідність нормативному терміну служби, фондоозброєність праці, відпо-відність фондоозброєності праці робітників осно-вного та допоміжного виробництв, рівень механі-зації та автоматизації праці, ступінь пристосова-ності порту до ринкових умов та нововведень. А узагальнити оцінку ефективності роботи морсько-го порту автори запропонували шляхом розрахун-ку інтегрального показника, до якого увійшли ко-ефіцієнти технічного оснащення, пристосованості порту до нововведень та пристосованості порту к умовам зовнішнього середовища.

В іноземній літератури питанням оцінки ефек-тивності портової діяльності приділяється набага-то більше уваги – вчені Антверпенського універ-ситету (Бельгія) провели комплексне дослідження на тему критеріїв конкурентоспроможності портів в рамках якого проаналізували тридцять наукових праць світових спеціалістів в сфері морського транспорту, в яких вивчаються або згадуються по-казники оцінки діяльності порту [1]. В результаті було виявлено, що на вибір підприємства для здій-снення перевантажувальних операції клієнтами порту, загалом, впливає ряд факторів: вартість по-слуг, розташування порту, якість проведення ро-біт, швидкість та час, наявність відповідної інфра-структури та її стан, ефективність роботи, якість портових інформаційних систем, зв’язок із вну-трішніми районами, рівень диспетчерської робо-ти. При чому для операторів терміналів найваж-ливішими є наявність та якість портових споруд

та інфраструктури, якість виконання портових операцій, розташування порту, зв’язок з іншими видами транспорту та внутрішніми територіями, вартість послуг, наявність та ефективність роботи портових інформаційних систем, диспетчерської служби.

Метою статті є дослідження стану фінансово-господарської діяльності державних морських портів України та формування переліку важливих показників для оцінки інвестиційної привабливос-ті портових підприємств, що дозволить вибрати оптимальні параметри, за якими буде оцінюва-тись інвестиційна привабливість портів для реалі-зації проектів державно-приватного партнерства.

Рез�льтати дослід�ення. Якщо розглядати стан господарської діяльності державних мор-ських портів України, то по даним, які наводить в своїй роботі В. О. Котлубай [5], загальний стан підприємств за період з 2000 р. по 2010 р. значно покращився внаслідок збільшення вантажообігу на 28 %, що призвело до збільшення доходів май-же в 3,9 рази (при підвищенні витрат в 3,8 рази), а прибутку – в 7 разів. При чому відмічено значне зростання прибутку в 2008 р. по відношенню до 2007 р. на 217 %, що стало наслідком збільшення державою тарифів на проведення наванта-жувально-розвантажувальних робіт та ростом курсу долара по відношенню до національної ва-люти.

В 2009 р. фінансово-господарський стан мор-ських портів також демонстрував позитивні тен-денції: виручка зросла порівняно з 2008 р. майже на 50 %, чому напряму сприяло зменшення вдвічі тарифів на обробку транзитних вантажів в дев’ятих підприємствах при одночасно негатив-ному впливі динаміки вантажообробки, яка в ці-лому зменшилась на 17 % (до 109,72 млн. тонн). Розширення масштабу діяльності показало й збільшення кредиторської та дебіторської забор-гованості – на 23,1 % та 54,5 % відповідно, а доход та чистий прибуток чотирьох найбільших мор-ських портів України розподілився наступним чи-ном (рис. 1).

Незважаючи на те, що лідером морської порто-вої галузі України є Одеський порт, в 2009 р. рі-вень його доходів та прибутку значно поступався Південному порту, який отримав більше на 47,7 % доходів та 40 % чистого прибутку. Іллічівський порт, який мав більший ніж в Маріупольському порту обсяг вантажообробки отримав і більшу ви-ручку (на 14,7 %), але при цьому менший розмір чистого прибутку майже на таку ж відсоткову долю. Експерти зазначають, що такий стан речей зумовлено різною вантажною базою, яка при мен-шому обсязі дає більшу віддачу, а також різним

22


рівнем витрат підприємств – наприклад в Маріу-польському порту значно меншими є витрати на персонал.

Однак аналіз абсолютних фінансових характе-ристик діяльності портів не може бути повним без розрахунку показників ефективності, якими мо-жуть стати рентабельність та рівень чистого при-бутку на одиницю вантажообігу (рис. 2).

Виходячи з представлених розрахунків, Одесь-кий порт, незважаючи на максимальний обсяг пе-реробки вантажу не є цілковитим лідером по фінансово-економічній ефективності, оскільки не тільки не перевищує показники рентабельності і чистого прибутку на тонну обробленого вантажу в порівнянні з іншими крупними портами, а й по-ступається Маріупольському порту по обом по-

казникам (при чому по чистому прибутку на тон-ну вантажопереробки майже на 75 %) а Південно-му – більше ніж в два рази по останньому.

Однак в 2010 р. позитивна тенденція дев’яти років була порушена: доходи державних мор-ських портів скоротились по відношенню до 2009 р. на 0,6 % до 10,3 млрд. грн, а витрати збіль-шились на 2,5 % – до 8,7 млрд.грн, в результаті чого чистий прибуток скоротився на 2,7 млрд. грн (або на 15,3 %), що призвело до зменшення рента-бельності (з 21,5 % до 17,8 %) та податкових і ди-відендних надходжень до держбюджету на 1,4 млрд. грн (або на 14,4 %) [11].

За даними, які наводить асоціація «Укрпорт», в 2010 р. тенденція збільшення чистого прибутку спостерігалась в багатьох державних морських

Рис. 1. Порівняння доходів та чистого прибутку найбільших державних морських портів України в 2009 р. [побудовано автором на основі статистичної інформації Державної адміністрації морського і річкового транспорту в 2009 р.]

1546 1471

397556

2284

1283

333284

0

500

1000

1500

2000

2500

Одеський Южний Маріупольський Іллічівський

Доходи Чистий прибуток

млн. грн

Рис. 2. Порівняння показників ефективності діяльності чотирьох найбільших державних морських портів України в 2009 р. [побудовано автором за інформацією Державної адміністрації морського і річкового транспорту]

25,68% 25,97%

19,28%24,33%

14,18

17,41

24,88

31,14

0%

5%

10%

15%

20%

25%

30%

Одеський Южний Маріупольський Іллічівський0,00

5,00

10,00

15,00

20,00

25,00

30,00

35,00

грн/тонн

Рентабельність продажу, % Чистий прибуток на одиницю вантажообігу

23


портах України (в тому числі і великих підприєм-ствах – Одеському, Маріупольському, Іллічів-ському, Херсонському портах), але той факт, що Ренійський морський торговельний порт отримав збиток в розмірі 3,7 млн. грн, а порти Південний, Херсон та Іллічівськ суттєво погіршили власні фі-нансові показники (зменшення чистого прибутку на 35 %, 85 % та 10 % відповідно), загалом і при-звело до сумарного погіршення фінансово-економічного стану держпідприємств.

Оцінка привабливості підприємства для інвес-торів передбачає проведення комплексного аналі-зу фінансових, економічних, управлінських аспек-тів його діяльності і являє собою досить масштабну роботу, базою для якої є інформація про стан осно-вних фондів портів, інфраструктуру, вантажообіг, доходи, витрати і прибуток, кредиторську та дебі-торську заборгованість, чисельність персоналу, по-даткові відрахування. В результаті проведеного до-слідження фінансово-господарської діяльності ві-сімнадцяти державних морських портів України можна зробити певні висновки.

Падіння обсягів доходів спостерігається по всіх державних морських портах України в серед-ньому на 38,9 %, при тому, що зниження вантажо-переробки в натуральному вимірі склало в серед-ньому 3,4 % а в Іллічівському, Миколаївському, Севастопольському, Усть-Дунайському, Херсон-ському, Південному та Ялтинському портах обсяг перевалки виріс. Така економічно несприятлива ситуація склалася внаслідок зниження обсягів транзиту через українські морські порти, відтоку

нафтовантажів в російські порти, погіршення кон’юнктури міжнародного ринку металопродук-ції, зниження переробки контейнерів. До того ж, доходи впали в деяких портах в рази більше, ніж вантажопереробка, що свідчить про переважання низьковартісних вантажів.

Економічна ефективність роботи державних морських портів України може бути охарактери-зована за допомогою показників обсягу витрат, витрат на одиницю оброблюваних вантажів, про-дуктивності праці та фондовіддачі.

Слід зазначити, що у всіх підприємствах серед-ні витрати істотно знизилися (у середньому на 44 %) порівняно з 2011 р., коли після кризи вперше було зареєстровано зростання активності портів, що в 2012 р. був перерваний через зменшення ван-тажопереробки на 3,4 %. Найбільші витрати несуть порти – лідери галузі, що мають розгалужену інф-раструктурну і виробничу базу, що обробляють об-сяги вантажів, максимально можливі при існуючій кон’юнктурі і наявному потенціалі портів. Розпо-діл витрат по портах також підтверджує і їх поділ на групи за фактичною потужністю – Південний, Іллічівський, Одеський, Маріупольський порти; Керченський, Ізмаїльський, Миколаївський, Октябрський, Бердянський порти; Феодосійський, Херсонський, Білгород-Дністровський порти; Се-вастопольський, Ренійський, Ялтинський, Євпато-рійський, Скадовський і Усть-Дунайський порти.

Розглядаючи показник витрат на одиницю об-роблених вантажів (рис. 3) можна відзначити, що ефект масштабу дозволяє портам Одеси, Іллічів-

Рис. 3. Середні витрати на одиницю вантажообігу державних морських портів України за 2011-2012 рр., грн /т [побудовано автором за інформацією Міністерства інфраструктури України]

20,38

28,37

41,79

45,21

55,41

57,19

58,18

59,17

61,59

76,34

77,71

83,83

94,89

103,02

159,88

229,71

240,35

271,50

0 50 100 150 200 250 300

Євпаторійський

Миколаївський

Одеський

Скадовський

Керченський

Феодосійський

Ренійський

Південний

Херсонський

Маріупольський

Ізмаільський

Іллічівський

Бердянський

Октябрський

Білгород-Дністровський

Севастопольський

Ялтинський

Усть-Дунайський

грн/т

24


ська, Маріуполя, Південного, Миколаєва, опти-мально використовуючи власні виробничі потуж-ності, знижувати витрати за рахунок ефективного управління. Порти-аутсайдери (Усть-Дунайський, Севастопольський, Ялтинський, Білгород-Дністровський) незважаючи на низькі витрати у вартісному вираженні, мають найвищі витрати на одиницю вантажопереробки в натуральному.

Одним з найважливіших показників економіч-ної ефективності діяльності підприємства є про-дуктивність праці. При аналізі фактичних значень даного показника в державних морських портах України (рис. 4) можна відзначити, що не всі під-приємства, які мають високі обсяги вантажообігу, показують відповідну ефективність за показни-ком кількості персоналу.

Рис. 4. Продуктивність праці співробітників державних морських торговельних портів України в середньому за 2011-2012 рр., тис грн / чол [побудовано автором за інформацією Міністерства інфраструктури України]

501

416

335 328

230208

190

146 141 131 123 118 112

557142

29

0

100

200

300

400

500

Південний

Одеський














Скадовський


тис.грн/чо

л

Прикладом може служити ситуація, яка скла-лася в Іллічівському порту, що обробляє вантажів майже в такому ж обсязі, як, наприклад, порт Ма-ріуполя, проте має у штаті на 40 % більше співро-бітників, а якщо порівнювати з портом «Південний» (другим за обсягами перевалки вантажів в Україні) – то на 80 %. З цим пов’язана і відносно низька про-дуктивність праці, в порівнянні з тим же Маріуполь-ським портом, а також Скадовським, Феодосій-ським, де чисельність співробітників майже в 6 разів менше, а фактична потужність – 16 % і 25 % відповідно від потужності Іллічівського порту.

Фондовіддача – показник результативності ви-користання основних засобів – поряд з продуктив-ністю праці, характеризує ефективність управлін-ня підприємством. На жаль, великі порти України мають у складі основних фондів значний обсяг ак-тивів, що не використовуються в поточній діяль-ності підприємства, що зменшує фондовіддачу основних фондів. Однак досить високі результати показує Євпаторійський порт, обсяг активів якого один із найменших у галузі (11,5 млн. грн.), що майже в 3 рази менше, ніж в Усть-Дунайському

порту, а обсяг вантажопереробки більш ніж у 30 разів вище за рахунок видобутку піску. Реній-ський порт, який відчуває величезний дефіцит вантажів, проектною потужністю близько 14 млн. т з відповідним обсягом основних фондів, оціню-ваним в 4,5 млрд. грн. (четверте місце після Одесь-кого, Південного, Іллічівського портів), показує розмір фондовіддачі в мінімальні 0,01 грн/грн (рис. 5).

Фінансовий стан портів можна охарактеризу-вати за допомогою коефіцієнтів співвідношення доходів/витрат, дебіторської/кредиторської за-боргованості, рентабельності.

Фінансово неспроможними портами за резуль-татами аналізу доходів і витрат портів за 2011-2012 рр. (рис. 6) можна назвати Ізмаїльський, Ре-нійський, Скадовський, Ялтинський порти, в яких за останні два роки витрати перевищували дохо-ди, при чому в Ренійському порту така ситуація спостерігається набагато довше. Лідер галузі – Одеський морський торговельний порт, хоч і по-казав зниження вантажопереробки і доходів, про-те зумів провести роботу щодо зменшення витрат,

25


що дозволило йому отримати найбільший вало-вий прибуток і не втратити його обсяг у вартісно-му вираженні. Високі результати показали також Маріупольський, Південний, Миколаївський пор-ти, які також, незважаючи на зниження доходів, чистий прибуток наростили в середньому на 2,7 %.

Аналіз рентабельності (рис. 7) показує анало-гічні результати: в цілому галузь працює ефектив-но, оскільки перша трійка державних морських портів має рентабельність в середньому за два роки понад 30 %, а Одеський порт близько 50 %. Іллічівський порт за масштабами вантажообробки перевищує Миколаївський порт майже в 1,5 рази,

Рис. 5. Середня фондовіддача основних фондів державних морських портів України (в середньому за 2011-2012 рр.), грн / грн [побудовано автором за інформацією Міністерства інфраструктури України]

Рис. 6. Коефіцієнт співвідношення доходів і витрат державних морських портів України (в середньому за 2011-2012 рр.), грн / грн [побудовано автором за інформацією Міністерства інфраструктури України]

3,05

2,52

0,52 0,42

0,110,160,200,250,290,29 0,230,010

0,5

1

1,5

2

2,5

3

3,5




Білгород-Дністровський

Південний

Одеський







грн

/ грн

1,051,03

1,05

1,111,08

1,36

1,26

1,40

1,15

1,05

1,01

1,06 1,06

1,30

0,97 0,85 0,87 0,98

0,80

0,90

1,00

1,10

1,20

1,30

1,40

Бер

дянс

ький

Білгоро

д-Дністро

вський

Євп

атор

ійсь

кий

Ізмаіль

ський

Іллічівс

ький

Керч

енсь

кий

Мар

іупо

льсь

кий

Микол

аївс

ький

Оде

ський

Октяб

рський

Рен

ійсь

кий

Сев

астопо

льсь

кий

Скадо

вський

Усть

-Дун

айсь

кий

Фео

досійс

ький

Хер

сонс

ький

Півде

нний

Ялт

инсь

кий

грн

/ грн

26


але фінансові результати показує найгірші і по співвідношенню доходів та витрат (1,11 проти 1,28), і по рентабельності (10,89 % проти 27,7 %). Така тенденція спостерігається достатньо довго – з 2009 р., що говорить про системні проблеми, що виникли в діяльності підприємства, основними причинами яких є, на думку фахівців, недоскона-ле управління портом.

Фінансову стійкість може охарактеризувати коефіцієнт співвідношення дебіторської та креди-торської заборгованості, який показує баланс між вилученими з обороту грошовими коштами та за-лученими капіталом для фінансування поточних платежів. У теорії, нормальним вважається спів-відношення, рівне одиниці. Однак практика робо-ти морських портів показує істотну відмінність у фінансовій стійкості підприємств: у лідерів галу-зі – Одеського і Південного портів два показники майже відповідають один одному (у першому ви-падку коефіцієнт дорівнює 0,85, у другому – 1,17), що говорить не тільки про нормальну фінансову стійкість, а й ефективному управлінні грошовими потоками. У великих портах – Маріупольському та Іллічівському ситуація гірша, тому що дебітор-ська заборгованість майже в два рази перевищує кредиторську, що зменшує фінансовий ризик, од-нак несприятливо позначається на можливості підприємств використовувати власні кошти, замо-рожені в розрахунках з дебіторами.

Нестійкими можна вважати Ізмаїльський, Ре-нійський, Скадовський, Ялтинський, Усть-Дунайський порти, так як в їх випадку кредитор-ська заборгованість покривається дебіторської в середньому лише на 40 %.

Загалом, з одного боку, стан державних мор-ських портів демонструє істотну диференціацію, як за потужністю, так і за фінансово-економічним станом, є явні лідери і аутсайдери. З іншого боку, не можна однозначно визначити аналізовані пор-ти, як інвестиційно привабливі і непривабливі, так як фінансово стійкі підприємства мають проблеми з продуктивністю і фондовіддачею, а підприєм-ства зі слабкими позиціями володіють високим виробничим потенціалом. Тому доцільно розгля-нути різні методики оцінки інвестиційної прива-бливості підприємства, які можуть допомогти адекватно оцінити стан морських портів і визна-чити їх фактичну конкурентну позицію в боротьбі за інвестиційні ресурси.

Висновки та пропозиці�. Оскільки метою дер-жавної політики залучення приватного капіталу є, в основному, модернізація, розширення, розвиток інфраструктурної бази галузі, то з метою інфор-мування інвесторів про стан конкретних морських портів та можливі капіталовкладення, крім зви-чайних показників роботи порту, необхідно аналі-зувати стан інфраструктури, надструктури об’єкта інвестування, його вантажну базу, можливість наро-

Рис. 7. Середня рентабельність державних морських портів України за 2011-2012 рр., % [побудовано автором за інформацією Міністерства інфраструктури України]

4,531,95

4,380,96

10,899,15

38,98

27,69

49,08

14,50

4,590,83

4,89 6,19

31,99

0,830,00

5,00

10,00

15,00

20,00

25,00

30,00

35,00

40,00

45,00

50,00


Білгород

-Дністровський







Одеський






Південний


%

27


щувати виробничий потенціал, поточну рентабель-ність, здатність зберігати стійкість в кризових ситуаці-ях. Тому для визначення інвестиційної привабливості морського порту в розрахункову модель автором про-понується включити наступні економіко-фінансові по-казники діяльності підприємства:

– вантажообіг – основна характеристика по-тужності морського порту, яка символізує його конкурентну позицію, стійкість в ринковому се-редовищі, широту клієнтської бази і несе потенці-ал певної норми прибутку;

– темп зростання вантажообігу – як показник оцінки має перевагу в порівнянні з попереднім, так як дає уявлення про зміну вантажообігу в ди-наміці, що, часто, є більш інформативним;

– рентабельність послуг порту – головний по-казник фінансового стану підприємства, який ха-рактеризує ефективність його діяльності і може бути основним орієнтиром для інвесторів, націле-них на стивідорну діяльність, а не масштабні ін-вестиції в інфраструктуру;

– темп зростання рентабельності покаже тен-денцію зміни фінансово-економічного стану під-приємства, його стабільність, ризик для інвестора;

– наявність та стан інфраструктури – може бути цільовою характеристикою для великих ін-весторів, зацікавлених в довгостроковій співпраці з морським портом і реалізації масштабних інвес-тиційних проектів, власних конгломеративних стратегій;

– фондовіддача – один з основних і комплек-сних індикаторів, який, з одного, боку характери-зує ефективність управління основними фондами, а з іншого, дозволяє зробити висновок про їх якість, ступень залученості у повсякденну діяль-ність підприємства, можливість генерувати дохо-ди від надання портових послуг;

– диверсифікованість – цей аспект діяльності порту відображає різноманітність вантажної бази і виконуваних операцій; так як поточна світова тенденція розвитку портів спрямована на їх уні-версальність, то обробка різних вантажів, особли-во в умовах високої ринкової конкуренції, є спо-собом мінімізувати комерційний ризик діяльності порту і підвищити його стійкість до зміни кон’юнктури ринку;

– інвестиційна привабливість регіону повинна показати в цілому, наскільки інфраструктура та ресурси регіону, в якому знаходиться порт, адек-ватні інвестиційним стратегіям, які розробляють-ся для розвитку конкретного підприємства.

Такий перелік показників, з одного боку пови-нен комплексно оцінити фінансово-економічний аспект діяльності порту, а з іншого – дозволить дослідити якість та стан технічного оснащення та

інфраструктури підприємства, що повністю від-повідає загальноприйнятим підходам до оцінки ефективності роботи порту та потребам інвестора, що здійснюватиме капіталовкладення в рамках проекту державно-приватного партнерства.

Бібліографічні посилання 1. Aronietis R. Port competitiveness determinants of

selected european ports in the containerized cargo market [Електронний ресурс] / R. Aronietis, E. Van de Voorde, T. Vanelslander. – University of Antwerp. – Режим доступу: http://abstracts.aetransport.org/paper/index/id/3539/confid/16

2. Брюм А. И. Технологическое проектирование морских портов / А. И. Брюм. – М. : Транспорт, 1971. – 328 с.

3. Ветренко Л. Д. Организация и технология пере-грузочных процессов в морских портах / Л. Д. Ве-тренко, В. З. Ананьина, А. В. Степанец. – М. : Транспорт, 1989. – 276 с.

4. Дерябин Р. В. Управление трудовыми ресурсами порта / Р. В. Дерябин. – М. : Транспорт, 1982. – 240 с.

5. Котл�бай В. О. Вільні тарифи як головний фактор забезпечення конкурентноспроможності портів України / В. О. Котлубай // Економічні інновації. – 2011. – Вип. 46. – С. 192–197.

6. Котл�бай О. М. Конкурентоспроможність та ста-лий розвиток морегосподарського комплексу України : монографія / за заг. ред. О. М. Котлу-бая. – Одеса : ІПРЕЕД НАН України, 2011. – 427 с.

7. Кравченко А. В. Анализ результатов развития предприятия портовой деятельности / А. В. Крав-ченко // Розвиток методів управління та господа-рювання на транспорті : зб. наук. праць. – Одеса: ОНМУ. – 2008. – № 27. – С. 63–70.

8. Наврозова Ю. А. SWOT-анализ морских торговых портов Черноморо-Азовского бассейна / Ю. А. На-врозова, Е. В. Грушевская // Розвиток методів управління та господарювання на транспорті : зб. наук. праць. – 2011. – № 34. – С. 18–36.

9. Николаева Н. К. Об оценке эффективности рабо-ты морских портов / Н. К. Николаева, А. Л. Давы-дова // Фундаментальные исследования. – 2004. – № 3. – С. 147–148.

10. Примачев Н. Т. Методы измерения эффективно-сти морского транспортного комплекса / Н. Т. При-мачев. – Одесса: ОНМА, 2009. – 258 с.

11. Чекаловець В. І. Реструктуризація портового го-сподарства України: проблеми, принципи та основні напрямки / В. І. Чекаловець, І. М. Олефір, О. Г. Пустовіт // Економіст. – 2004. – № 2. – С. 42–45.

List of references 1. Aronietis R. Port competitiveness determinants of se-Port competitiveness determinants of se-

lected european ports in the containerized cargo mar-ket / R. Aronietis, Van de Voorde T., E. Vanelslander // University of Antwerp, 2010.

28


2. Brjum A. I. Technological design seaports /A. I. Brjum. – Moscow : Transport, 1971. – 328 p.

3. Vetrenko L. D. Organization and technology of trans-fer processes in seaports / L. D. Vetrenko, V. Z. Ana-n’ina, A.V. Stepanec. – Moscow : Transport, 1989. – 276 р.

4. Derjabin R. V. Human resources management port / R. V. Derjabin. – Moscow : Transport, 1982. – 240 р.

5. Kotlubaj V. O. Available rates as a key factor of com-petitiveness of the ports of Ukraine / V. O. Kotlubaj // Economic innovation, 2011. – № 46. – Р. 192–197.

6. Kotlubaj O. M. Competitiveness and sustainable de-Competitiveness and sustainable de-velopment of marine economy of Ukraine : mono- : mono- mono-graph / O. M. Kotlubaj. – Odesa : Institute of Market Problems and Economic-Ecological Research of the National Academy of Sciences of Ukraine, 2011. – 427 р.

7. Kravchenko A. V. Analysis of the results of the enter-Analysis of the results of the enter-

prise development of port activities / A. V. Kravchen- / A. V. Kravchen-A. V. Kravchen- V. Kravchen-V. Kravchen- Kravchen-Kravchen-ko // Development of management and transport man-/ Development of management and transport man-Development of management and transport man-agement: Collected Essays, 2008. – № 27. – Р. 63–70.

8. Navrozova Ju. A. SWOT-analysis of commercial seaports Black Sea-Azov basin / Ju. A. Navrozova, E. V. Gru- shevskaj // Development of management and transport management: Collected Essays, 2011. – № 34. – Р. 18–36.

9. Nikolaeva N. K. On evaluating the performance of seaports / N. K. Nikolaeva, A. L. Davydova // Funda- / N. K. Nikolaeva, A. L. Davydova // Funda-N. K. Nikolaeva, A. L. Davydova // Funda- K. Nikolaeva, A. L. Davydova // Funda-K. Nikolaeva, A. L. Davydova // Funda-, A. L. Davydova // Funda- A. L. Davydova // Funda- L. Davydova // Funda-L. Davydova // Funda-/ Funda-Funda-mental research, 2004. – № 3. – Р. 147–148.

10. Primachev N. T. Methods for measuring the efficien-cy of maritime transport complex / N. T. Primachev. – Odessa : ONMA, 2009. – 258 p.

11. Chekalovec V. І. Restructuring ports Ukraine: prob-Chekalovec V. І. Restructuring ports Ukraine: prob- І. Restructuring ports Ukraine: prob-. Restructuring ports Ukraine: prob- Restructuring ports Ukraine: prob-Restructuring ports Ukraine: prob-lems, principles and directions / V. І. Chekalovec, І. M. Olefіr, O. G. Pustovіt // The Economist, 2004. – № 2. – Р. 42–45.

29


Постановка проблеми. Транспортна інфра-структура є одним з найважливіших комплексів економічної системи країни, яка задовольняє по-треби виробництва, національної економіки і на-селення у вантажних та пасажирських перевезен-нях. Перехід до ринкових відносин поставив транспортно-логістичні підприємства на межу ви-живання, що змусило синхронізувати роботи різ-них видів транспорту, а також раціоналізувати просторову концентрацію транспортно-складсь- ких комплексів, зорієнтованих на мінімізацію ви-трат, пов’язаних із транспортуванням та зберіган-ням матеріальних ресурсів.

Економічна ситуація в Україні вимагає від пра-цівників транспортної галузі підвищеної уваги до організації і управління різними перевезеннями. Найбільш ефективний напрям розвитку тран-спортної логістики України може бути реалізова-ний за допомогою транспортно-логістичної систе-ми (ТЛС) країни, яка дозволяє оптимізувати робо-ту окремих елементів транспортного процесу і об’єднати їх в єдину структуру. При цьому дуже важливим показником є отримання достовірного уявлення про ситуацію на ринку. ТЛС забезпечує взаємовідносини всіх учасників транспортно-розподільчого процесу в організаційно-еконо-

© Івахнюк Л. Г., 2014

УДК 330.34JEL Classification: R40

Л. Г. Івахнюкмагістр

Одеський національний політехнічний університетЛ. Г. Ивахнюк

магистр Одесский национальный политехнический університет

L. Ivahnyukmaster degree

Odessa National Polytechnic University

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТРАНСПОРТНОЇ ЛОГІСТИКИ ТА ДЕЯКІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ ОСНОВНЫЕ ПРОБЛЕМЫ ТРАНСПОРТНОЙ ЛОГИСТИКИ

И НЕКОТОРЫЕ ПУТИ ИХ РЕШЕНИЯ THE MAIN PROBLEMS OF TRANSPORT LOGISTICS AND SOME WAYS TO SOLVE THEM

У статті дослід�ено основні проблеми транспортно� логістики� вирішення яких сприятиме розвитк� транспортно� гал�зі в цілом�� охарактеризовані перспективні напрями реалізаці� транзитного потенціал�. Зазначено проблеми і недоліки транспортного комплекс� дер�ави� �о перешкод�ають �хній ефективно� реалізаці�. Як інстр�мент рішення проблем пропон�ється використання транспортно� логістики.

Ключові слова: транспорт, логістика, транспортна логістика, проблеми транспортної логістики, вантажні пе-ревезення.

В статье исследованы основные проблемы транспортной логистики� решение которых б�дет способ-ствовать развитию транспортной отрасли в целом� охарактеризованы перспективные направления реа-лизации транзитного потенциала. Указаны проблемы и недостатки транспортного комплекса гос�дар-ства� препятств�ю�ие их эффективной реализации. В качестве инстр�мента решения проблем предлага-ется использование транспортной логистики.

Ключевые слова: транспорт, логистика, транспортная логистика, проблемы транспортной логистики, грузо-вые перевозки.

In the article the basic problems of transport logistics� the solution of which will contribute to the development of the transport sector in general� characterized by long-term trends realization of transit potential. Problems and lacks of a transport complex of the state which prevent their effective realization are specified. As the tool of the decision of problems it is offered to use transport logistic.

Key words: transportation, logistics, transport logistics, problems of transport logistics, freight transportation.

30


мічному, технічному та інформаційному аспектах під час руху вантажних потоків. Необхідність під-вищенної точності планування, аналізу й еконо-мічної оцінки роботи як великих транспортних систем, так і окремих її елементів дає змогу за-ймання конкурентоспроможних позиції на міжна-родних ринках транспортно-логістичних послуг. Тільки на основі точних розрахунків і аналізу ста-ла можлива розробка раціональних схем переве-зення вантажів. Все це є найважливішим для ви-живання на ринку.

На даний момент на ринку транспортних по-слуг налічується більше 172 транспортно-експедиторських організацій всіх форм власності, а до «Укрзовніштранс» входить 34 компанії, що здійснюють експедиторське обслуговування в усіх регіонах України та працюють усіма видами транспорту. Сьогодні в Україні ринок експедитор-ських послуг формується стихійно. Він характе-ризується великою кількістю експедиторських ор-ганізацій, що не забезпечують надання якісних послуг, наявністю значного числа організацій, що надають лише одну послугу, а також істотними розбіжностями вартості однорідних послуг. На-слідком є збільшення термінів перевезень та зави-щення вартості послуг. Це зумовлює актуальність проблеми пошуку шляхів в підвищенні ефектив-ної реалізації транзитного потенціалу України.

Аналіз останніх дослід�ень і п�блікацій та виділення невирішених частин загально� про-блеми. Загальнотеоретичні проблеми транспортної логістики досліджували вітчизняні та зарубіжні еко-номісти: А. А. Смехов, О. О. Бакаєв, Д. Дж. Бауер- сокс, Л. В. Фролова, В. М. Бєляєва [1–5]. Засади функціонування і розвитку транспортних та логіс-тичних систем, інтермодальних коридорів та інф-раструктури, а також розвиток транзитного потен-ціалу країни досліджують М. Данько [6], В. Зу-бенко [6], Т. Маселко [11], А. Новікова [12], С. Панченко [6], К. Савченко [6], Т. Сирийчик [13], С. Співаковський [14] та інші. Вирішенню окре-мих завдань з формування та розвитку системи логістичної інфраструктури присвячені дослі-дження В. Л. Диканя, Р. Р. Ларіної, Л. Б. Мироті-на, Т. А. Прокоф’євої [7–10] та ін. В працях вче-них розглядається необхідність створення еле-ментів логістичної інфраструктури з метою розви-тку транспортної системи. Визначено недостатнє оновлення основних фондів та невідповідність їх технічного рівня сучасним вимогам разом з тим проблема управління транспортними підприєм-ствами в ринкових умовах вивчена явно недостат-ньо. Недостатьо уваги приділено проблемам ло-гістики, як інструменту економічного управління обігом, а також засобам підвищення ефективності

транспортного підприємства. Проведений аналіз наукової літератури свідчить, що дослідження в основному присвячені теоретичному обґрунту-ванню проблеми транспортної логістики, але вони майже не торкаються проблеми управління транспортно-експедиторською компанією. Все ще чекають вирішення питання побудови логістичної системи і визначення її залежності від структури управління транспортно-експедиторського під-приємства, оптимізації структури управління транспортно-експедиторською компанією в пері-од становлення і розвитку ринкових відносин.

Форм�вання цілей статті. Метою статті є до-слідження сучасних проблем та визначення мож-ливих шляхів розвитку транпортної логістики.

Виклад основного матеріал�. Розвиток тран-спорту відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку країни, адже розвинена транспортна система є передумовою економічно-го зростання, підвищення конкурентоспромож-ності економіки і якості життя населення.

Завдяки вигідному географічному розташуван-ню, Україна протягом століть служить природним мостом. Розвинена транспортна мережа, наявність незамерзаючих портів сприяють збільшенню об-сягів транзитних вантажопотоків через її терито-рію. Для України розвиток транзитних перевезень означає суттєве збільшення надходжень до бю-джету, що є одним з реальних джерел фінансуван-ня транспорту.

Інфраструктура транзиту енергоносіїв є клю-човим стратегічним активом для України, обу-мовленим перевагами географічного розташуван-ня країни. Трубопроводи для транзиту нафти і газу поповнюють як бюджет країни, будучи ваго-мим джерелом доходу для України, так і енерге-тичну безпеку держави, забезпечуючи постачання нафти і газу на внутрішній ринок. Геополітично український транзит також є невід’ємною части-ною енергетичної безпеки Європи більшою мірою в постачанні газом і в меншій мірі при експорті нафти. На сьогоднішній день транзит російської нафти через Україну хоч і зменшується, але все ще становить досить вагомі 14–15 % від загально-го потоку [14]. Україна за своїм транзитним по-тенціалом займає одне з перших місць у Європі. Все це визначає особливу значущість розробки і проведення ефективної транспортної політики. Провідну роль у ній мають відігравати прискоре-ний розвиток транспортної інфраструктури, ство-рення відповідно до міжнародних стандартів наці-ональної мережі міжнародних транспортних ко-ридорів, її інтегрування в транспортні системи Європи та Азії, Балтійського і Чорноморського регіонів. Особливої уваги набуває реалізація про-

31


ектів, які повинні забезпечити Україні участь у формуванні міжнародних транспортно-комунікаційних мереж, зокрема, в доставці кас-пійських енергоресурсів на внутрішній та міжна-родні ринки.

Реалізація Комплексної програми утвердження України як транзитної держави на 2000-2012 рр.

забезпечила зміцнення транзитного потенціалу України. У докризовий період (у 2007 р.) фактичні обсяги транзитних перевезень склали 386,9 млн т, що більшеніж вдвічі перевищило рівень 2000 р. (рис. 1). Проте внаслідок впливу світової фінан-сово-економічної кризи транзитний вантажопотік у період з 2007 по 2012 роки скоротився більш ніж утричі.

Транспортна логістика [13] повинна розгляда-ти питання транспортування не як єдине ціле, а як сукупність складових частин транспортування, і оптимізувати, відповідно, не тільки процес пере-везення вантажу з пункту А до пункту Б, а оптимі-зувати і шукати шляхи зниження витрат на кожній окремій ланці транспортного процесу. Тільки піс-ля цього економія ресурсів буде вагома і собівар-тість продукції знизиться. А там, де знижується собівартість продукції, що випускається, підпри-ємство стає більш привабливим для клієнтів і для ринку. Досягнення цілей управління транспорт-ною логістикою знижує витрати вантажовласни-ків на перевезення вантажів, зменшує транспорт-

Рис. 1. Динаміка фактичних обсягів транзиту територією України [15]

ну складову у вартості продукції, підвищує при-бутковість і стійкість функціонування транспорт-ного комплексу, а також сприяє розвитку економі-ки країни в цілому і збільшенню внутрішнього ва-лового продукту.

Транспортно-логістична система – це інтегро-вана сукупність суб’єктів транспортно-логістичної діяльності та об’єктів транспортно-логістичної інфраструктури, що взаємодіють між собою з ме-

тою оптимізації руху вантажопотоків «від дверей до дверей» за мінімальних витрат на максимально вигідних умовах. Необхідно додати, що транспортно-логістична система, як і будь-яка інша система, складається з конкретних підсистем та елементів, до яких залежно від функціональної фази логістичного обслуговування вантажного потоку в процесі руху доцільно віднести такі під-системи, як: транспортно-постачальницька,

Рис. 2. Географічна структура експорту товарних потоків України за регіонами світу [15]

32


транспортно-складська, транспортно-логіс-тичного обслуговування та управління, інтегрова-ної інформації та транспортно-логістичних рі-шень, а також транспортно-збутова.

Згідно з досвідом розвинутих країн викорис-тання логістичних систем дає змогу зменшити за-гальні логістичні витрати майже на 12-35 %, тран-спортні витрати на 7-20 %, витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи та збереження матеріального потоку на 15-30 %, а також прискорити швидкість обігу матеріальних ресурсів на 20-40 % та скоротити їх запаси на 50-200 % [15]. Усе це свідчить про те, що одним із важливих факторів економічного зростання є фор-мування інтегрованих транспортно-логістичних систем, що охоплюють окремі країни та регіони.

Для України є важливим розвиток транспорт-них коридорів, що проходять через Україну, напо-внення транспортних коридорів зовнішніми і вну-трішніми вантажопотоками, розвиток логопарків в місцях перетину транспортними коридорами кордонів України, розвиток і використання логіс-тики для збільшення ВВП за рахунок збільшення вхідних, вихідних і транзитних потоків. Однак фактичні обсяги транзиту становлять лише 124,8 млн. тонн. Транзит становить суттєву частку (до 40,8 %) у структурі зовнішньоекономічних ванта-жопотоків, що прямують через кордони України.

Інтеграція виробництва і транспорту призво-дить до високої взаємної залежності виробничо-транспортного процесу. З одного боку, вона спри-яє гармонізації виробничих зв’язків і розвитку економіки (за оцінками європейських транспорт-них аналітиків реалізація ідеї інтеграції забезпе-чує зниження собівартості доставки на 20 30 % по-рівняно з нинішнім рівнем). З другого боку, інте-грація висуває особливі вимоги до транспортних процесів створення єдиних стандартів і правил ре-гулювання ринку транспортних послуг, уніфікації

вимог до документів, транспортних засобів і пра-вил їх експлуатації [11].

Наукові дослідження ТЛС торкаються еконо-мічних аспектів, водночас незаперечною є потре-ба геопросторової оцінки розвитку інтегрованої ТЛС України зокрема у зв’язку з їх природними, соціально-економічними, екологічними особли-востями. Це вимагає розробки теоретико-методологічних засад суспільно-географічного вивчення зазначеної проблематики та проведення на цій основі досліджень.

Вступ України до міжнародних транспортних організацій і структур, ратифікація низки міжна-родних угод, конвенцій та інших документів з пи-тань організації транспортних систем і перевезень стали першими кроками, з яких почалася інтегра-ція українського транспортно дорожнього комп-лексу в Європейську транспортну систему.

Зростання потенціалу країни безпосередньо за-лежить від тенденцій розвитку її макроекономіч-них показників, а також ступеня відповідності ви-могам світової транспортної системи.

В розвитку транспортної логістики в Україні є багато недоліків, для виріщення яких важливо з’ясувати причини які стримують її практичне за-стосування:

– відсутність належного державного підходу до проблем транспортної логістики, що виявля-ється як у відсутності відповідної бази, так і у від-сутності спеціалістів та центрів їх підготовки;

– загальна економічна криза, незавершеність ви-рішення питання власності, скорочення обсягів ви-робництва, інфляція гальмують будь-які новації;

– відсутній комплексний облік витрат, при яко-му їх зростання у транспортно-складському гос-подарстві перекривається ефективністю, досягну-тою за межами цієї галузі господарства. Разом з тим, існуюча система бухгалтерського обліку, мето-дика внутрішньовиробничого госпрозрахунку, що

Рис. 3. Географічна структура імпорту товарних потоків України за регіонами світу [15]

33


застосовуються на практиці, поки що не дають мож-ливості для повної оцінки витрат та результатів на рівні відповідних підрозділів і служб підприємства;

– логістичний підхід передбачає проведення кардинальних змін у структурі підприємства, пе-рехід до більш гнучких організаційних структур, створення спеціалізованих цехів та служб транспортно-складського господарства;

– розвиток ідей логістики гальмується недолі-ками у професійній підготовці кадрів. Існують і інші причини, ліквідація яких прискорила б роз-виток транспортної логістики.

Для покращення логістичної діяльності тран-спортних підприємств, необхідно вирішити такі основні проблеми:

1. Підвищення якості транспортного обслуго-вування. Однією з основних причин неякісного транспортного обслуговування це затримки в пунктах пропуску вантажів через кордон. Простої на прикордонних переходах нерідко перевищу-ють терміни транспортування вантажів через всю Україну. Недосконалість системи доставки ванта-жів, наявність неохоплених єдиною технологією різних ланок транспортного процесу приводять до росту витрат на доставку вантажів. Негативно від-бувається на загальному рівні і експедиторського бізнесу в нашій державі і відміна ліцензування експедиторської діяльності, через що на ринку діє маса непрофесійних фірм. Ліцензування має на увазі перевірку діяльності транспортно-експедиторської компанії на предмет відповіднос-ті визначеному рівню професійної підготовки, а також рівню безпеки застосовуваної техніки і тех-нології. Такий стан справ ніяк не сприяє підви-щенню конкурентоздатності транспортно-експедиторських послуг. Недостатня якість по-слуг багатьох національних експедиторських ком-паній, відсутність належних гарантій своєчасної і якісної доставки вантажів привели до того, що більшість вантажовласників були змушені зміни-ти умови постачань на FOB при експорті (ціна то-вару в країні походження, а також транспортні та інші витрати до моменту доставки товару на борт судна) і СІF при імпорті (ціна товару в країні по-ходження, а також витрати з перевезення та стра-хування). За таких умов власниками вантажу для транспортних компаній виступають вже іноземні, а не вітчизняні покупці і продавці. Це поставило в негативне становище українських перевізників, тому що іноземні експедитори віддають перевагу іноземним перевізникам. Завданнями державної політики з питань конкурентоздатності є створен-ня конкурентного середовища, забезпечення рів-них умов здійснення підприємницької діяльності для всіх суб’єктів господарювання незалежно від

форми власності, подолання негативного впливу тіньового сектора економіки на конкуренцію; упо-рядкування та оптимізації системи державної під-тримки окремих суб’єктів господарювання та га-лузей економіки.

Все більша кількість підприємств, діяльність яких так чи інакше пов’язана з транспортуванням (доставка сировини і матеріалів, обслуговування споживачів), приймають рішення про передачу всіх або частини перевезень на аутсорсинг. Таке рі-шення дозволяє їм сконцентруватися на основній сфері діяльності, підвищуючи якість роботи та удо-сконалюючи свою продукцію, а також доручити транспортну логістику професіоналам у цій галузі, що в результаті покращує якість перевезень, а в ба-гатьох випадках – і знижує транспортні витрати.

Однак, не завжди зовнішні перевізники нада-ють якісні послуги. Це стосується, перш за все, простих експедиторських або транспортних ком-паній, перші з яких не мають власного рухомого складу і працюють як посередники між перевезен-ням вантажів власними транспортними засобами, практично не намагаються оптимізувати сам про-цес транспортування. Хоча це можна було б зро-бити за допомогою збору консолідованого ванта-жу від кількох відправників, складання оптималь-них маршрутів руху, підключення більш ефектив-ного виду транспорту на певному етапі маршруту і т.д. Можна сказати, що на сьогоднішній день з’явилася тенденція до відмирання «простих» опе-раторів транспортного ринку і перехід на об’єднання експедиторських, транспортних та ін-ших функцій транспортної логістики в одному підприємстві. Для таких інтегрованих підпри-ємств часто використовують термін «логістичний оператор», що цілком передає системний харак-тер їхньої діяльності й чітку спрямованість на компроміс між транспортними витратами та рів-нем якості наданих послуг.

2. Зношеність рухомого складу. На даний мо-мент зношеність основних фондів «Укрзалізниці» складає 50–80 %. Насамперед це стосується рухо-мого складу – пасажирських та вантажних ваго-нів, колійної техніки. Термін експлуатації вантаж-них локомотивів сьогодні складає 50 років. В той же час їх бракує, що не дозволяє забезпечити від-повідну швидкість і безпеку перевезення вантажу. Потреба в рухомому складі дуже висока. Фактора-ми, що перешкоджають задоволенню потреби Ук-рзалізниці в рухомому складі, є, з одного боку не-достатність інвестиційних ресурсів, а з іншого об-межені можливості транспортного машинобуду-вання. Також слід зупинитися на проблемі визна-чення оптимального терміну служби транспорт-них засобів, зайнятих в перевезенні вантажів, а й

34


на необхідності адекватного розрахунку їх амор-тизації. Відомо, що методів нарахування аморти-зації досить багато, при цьому на даний момент кожне підприємство саме вирішує, яким з них ко-ристуватися, принаймні, для внутрішніх потреб (наприклад, розрахунок собівартості перевезення або залишкової вартості транспорту). Практика підприємств, що мають на балансі власні тран-спортні засоби, свідчить про доцільність різних методів розрахунку амортизації транспортних за-собів при використанні рухомого складу виробни-цтва країн СНД та Європи, Японії, Кореї. Так, для вітчизняних марок автомобілів рекомендується здійснювати розрахунок виходячи з 5-6 років служ-би автомобіля, тоді як для «іноземців» цей термін можна збільшити вдвічі. Що стосується визначен-ня оптимального терміну заміни транспортного за-собу, то тут доречна один з використовуваних в ло-гістиці методик, яка враховує зростаючи з часом експлуатаційні витрати з одного боку і поступово знижується продуктивність і залишкову вартість автомобіля – з іншого. Така методика дає можли-вість зрозуміти, на якому терміні служби автомо-біль вигідніше продати за залишковою ринкової вартості, ніж експлуатувати його з усе більш зрос-таючими витратами, що включають амортизацію, вартість ремонтів і т.д.

3. Недовантаження рухомого складу. Пробле-ма недостатнього використання вантажопідйомнос-ті транспортного засобу безпосередньо пов’язана з частим небажанням або невмінням комплектувати відправку від різних вантажовідправників. Адже пе-ревезення збірного вантажу приносить великий при-буток перевізнику, оскільки для кожного з власників частини такого вантажу вартість перевезення змен-шується незначно в порівнянні з тим, якщо б його вантаж знаходився у вагоні(автомобілі) один. Це відбувається тому, що, хоч це й економічно не об-ґрунтоване, основою транспортних тарифів у будь-якому випадку є кілометраж, пройдений транспорт-ним засобом. Так що вартості перевезення на 1000 км для однотипних вантажів масою 2 і 5 т практично не будуть відрізнятися. Звичайно, доставка збірного вантажу пов’язана з великою кількістю проблем, ніж відправка від одного відправника одному одер-жувачу, проте вона більш вигідна, причому як від-правнику (заощадження на вартості доставки), так і перевізнику (вартість перевезення збірного вантажу суттєво перевищує вартість перевезення від одного відправника).

4. Страхування вантажу і транспортних засо-бів. В даний час все більше відправників і одержу-вачів намагаються застрахувати свої перевезення. При чому, переважає саме страхування вантажу, а не транспортного засобу з вантажем. Так, у біль-

шості випадків страховка оформлюється як відсо-ток від вартості вантажу (звичайно -0,15-0,25 %), і при настанні страхового випадку проводиться страхова виплата в тому обсязі, в якому завдано шкоди вантажу. Зазвичай вартість збитку відшко-довується не повною мірою. У будь-якому випад-ку, страховик і страхувальникшукають найбільш прийнятне поєднання вартостістраховки і величи-ни страхових виплат, що обумовлюється в догово-рі страхування. Страхування вантажу зменшує за-непокоєння за процес транспортування, що зазви-чай сприятливо позначається на всіх її учасників. Що ж до страхування транспортних засобів, то воно застосовується рідше. При цьому давня не-довіра до страхових компаній, як таким, гальмує процес поширення страхування як транспортних засобів, так і вантажів.

5. Складності організації взаємодії декількох видів транспорту. При існуванні будь-яких мож-ливих шляхів сполучення в нашій країні (авто-шляхи і залізниці, моря, річки, повітряні лінії, тру-бопроводи) залізничний транспорт залишається найбільш використовуваним. На відстанях 700-1500 км залізничний транспорт стає набагато еко-номічним за автомобільний, особливо в умовах по-стійно зростаючих цін на паливно-мастильні мате-ріали. Але автотранспорт останнім часом швидко нарощує свої потужності, пропонуючи низку пере-ваг порівняно навіть з найдешевшим видом тран-спорту – залізничним. Затребуваність автомобіль-них перевезень над усіма іншими пов’язана, перш за все, з мобільністю даного виду транспорту. Так, по-перше, автомобільним транспортним компані-ям було простіше перебудуватися на існування в умовах ринкових відносин, а по-друге, цей вид транспорту успішно здійснює перевезення «від дверей до дверей», що в більшості випадків недо-ступно для залізниць. Слід зазначити той факт, що при взаємодії різного транспорту практично за-вжди підвищуються терміни перевезення. Це пов’язано з перевантаженням з одного виду тран-спорту на інший, які зазвичай супроводжуються короткостроковим зберіганням вантажу. Так що невелике зниження сумарної вартості перевезення зазвичай комбінується зі збільшенням термінів доставки та підвищенням складності організації і контролю такого перевезення. При цьому можна додати, що комбіновані перевезення зазвичай на-багато складніше спрогнозувати за термінами і щодо можливих ризиків. Тут проблеми інформа-ційного супроводу виступають набагато гостріше, ніж при перевезеннях одним видом транспортом.

Для України є важливим розвиток транспорт-ного комплексу, що зумовлює актуальність дер-жавної підтримки (рис. 4).

35


Висновки і перспективи подальших дослі-д�ень. Основні проблеми транспортної логісти-ки: якість транспортного обслуговування; зноше-ність рухомого складу; недозавантаженість рухо-мого складу; недосконалість системи страхування вантажу і транспортних засобів; складності орга-нізації взаємодії декількох видів транспорту.

Вирішення саме цих проблем є визначальною умовою подальшого успішного розвитку тран-спортної логістики, знаходження шляхів їх вирі-шення є пріоритетними напрямками наукових

досліджень і діяльності органів влади та управлін-ня.

Держава, розробляючи та реалізовуючи закони і правила щодо зовнішньої торгівлі і перевезень з позиції національних інтересів, також отримує ви-году від ефективного управління транспортними процесами, оскільки воно дає змогу впорядкувати і зробити більш сучасними адміністративні проце-дури і правила доставки товарів, стимулювати розвиток зовнішньої торгівлі, транзитних переве-зень, активізувати інноваційні процеси на тран-

Рис. 4. Схема розвитку транспортного комплексу України

36


спорті і розвивати діяльність транспортного комп-лексу країни.

Бібліографічні посилання 1. Смехов А. А. Основы транспортной логістики :

учеб. для вузов ж-д транспорта / А. А. Смехов. –М. : Транспорт, 1995.

2. Бакаєв О. О. Теоретичні засади логістики : підр. для студ. екон. і транспорт. спец. / О. О. Бакаєв. – 2003. – Т. 1.

3. Ба�ерсокс Дональд Д�. Логистика: интегриро-ванная цеп / Бауерсокс Дональд Дж., Клосс Дейвид Дж., 2001.

4. Фролова Л. В. Логістичне управління підприємством: теоретико-методичні аспекти : монографія / Л. В. Фролова. – Донецьк: Дон дует, 2004.

5. Беляев В. М. Терминальные системы перевозок грузов автотранспортом / В. М. Беляев. – М. : Транспорт, 1987.

6. Проблеми міжнародних транспортних коридорів та єдиної транспортної системи України : тези доповідей за матеріалами сьомої наук.-практ. міжнар. конф. (30 травня – 4 червня 2011 р., смт. Коктебель).

7. Дикань В. Л. Актуальность улучшения системы комбинированных перевозок в международной транспортной сети / В. Л. Дикань // Вісник економіки транспорту і промисловості: зб. наук. праць. – Харків : УкрДАЗТ, 2006.

8. Интегрированная логистика накопительно-распределительных комплексов (склады, транс-портные узлы, терминалы) : учебник / Л. Б. Миро-тин, А. Г. Некрасов. – М. : Экзамен, 2003.

9. Ларіна Р. Р. Формування та забезпечення надійності регіональних логістичних систем : монографія / Р. Р. Ларіна. – Донецьк : «Норд-Пресс», 2005.

10. Логистика транспортно-распределительных си-стем : региональный аспект / Т. А. Прокофьева, О. М. Лопаткин. – М. : РКонсульт, 2003.

11. Маселко Т. Є. Проблеми управління транспортно-логістичними системами України та перспективи розвитку в контексті європейської інтеграції / Т. Є. Маселко, С. Г. Шевченко.

12. Новікова А. М. Україна в системі міжнародних транспортних коридорів / А. М. Новікова. – К. : НІПМБ, 2003.

13. Сирийчик Т. Транспортна політика України та її на-ближення до норм Європейського Союзу / Т. Сирий-чик та ін. ; за ред. Марчіна Свєнчіцкі. – К. : Аналіт.-дорадч. Центр Блакитної стрічки, 2010. – 102 с.

14. Співаковський С. Позиції України на міжнародному ринку транспортно експедиційних

послуг / С. Співаковський // Економіка України. – 2009. – № 1. – С. 75–78.

15. Державна служба статистики України: http://www.ukrstat.gov.ua/

List of references 1. Smehov A. Fundamentals transportnoy logistics :

textbook for universities in the railway transport / A. Smehov. – M. : Transport, 1995.

2. Bakaev O. Theoretical principles of logistics : Karaoke for students еcon. and transportation special / O. Bakaev, 2003. – T. 1.

3. Donald J. Kloss Logistics : yntehryrovannaya tsep /J. Donald, Bowersox, David J., 2001.

4. Frolova L. In the Logistics business management : theoretical and methodological aspects: the monograph / L. Frolova. – Donetsk : Don duo, 2004.

5. Belyaev M. Termynalnі system transit cargoes by road / M. Belyaev. – Moscow : Transport, 1987.

6. Problemy international transport corridors and integrated transport system of Ukraine : Abstracts on materials seven scientific-practical. Intern. conf. (May 30 – June 4, 2011, the village. Koktebel).

7. Dikan L. Relevance improvement of system combined transports in the international transportation network / Dikan L. // Bulletin of Economics and Transport Industry: Coll. sciences. Works. – Kharkiv : UkrDAZT. – 2006.

8. Yntehryrovannaya LOGISTICS nakopytelno – raspredelytelnыh complexes (sklad, transportny nodes, termynaly) : Textbook / І. B. Mirotin, A. Nek-rasov. – N. : Еkzamen, 2003.

9. Larina R. Formation and reliability of regional logistics systems : a monograph / R. Larina. – Donetsk : «Nord-Press», 2005.

10. Logistics transport-raspredelytelnыh systems: rehyonalny aspect / T. A. Prokofiev, A. Lopatkin. – Moscow : RKonsult, 2003.

11. Maselko T. E. Problems of transport and logistics systems in Ukraine and prospects in the context of European integration / T. E. Maselko, S.G. Shevchenko.

12. Novikov A. Ukraine in the international transport corridors / A. Novikov. – K. : NIPMB, 2003.

13. Syryychyk T. Transport Policy of Ukraine and its convergence with European Union norms / Syryychyk T. et al., Ed. Marcin Swiecicki. – K. : Analit. advisory. Blue Ribbon, 2010. – 102 p.

14. Spivakovsky S. Ukraine’s position in the international market of freight forwarding services / S. Spivakovsky / Economy of Ukraine. – 2009. – № 1. – P. 75–78.

15. State Statistics Service of Ukraine : http://www.ukrstat.gov.ua/

37


Постановка проблеми. Досвід розвинених країн світу показує, що провідним постулатом їх економічного розвитку є формування суспільства знань та інноваційної економіки. Це забезпечуєть- та інноваційної економіки. Це забезпечуєть-та інноваційної економіки. Це забезпечуєть- інноваційної економіки. Це забезпечуєть-інноваційної економіки. Це забезпечуєть- економіки. Це забезпечуєть-економіки. Це забезпечуєть-. Це забезпечуєть-Це забезпечуєть-ся такими чинниками, як: конкурентоспромож-ність та ефективність, ринок, капітал та робоча сила, тощо. Основна увага все ж таки приділяєть-ся кількості та якості знань, отриманих як резуль-тат досліджень і розробок. Головним суб’єктом, що формує конкурентне середовище й постійно розвиває його з метою підтримки конкуренто-спроможності виробників як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, є держава. І, очевидно, як наслідок стрижневим блоком економічної полі-тики країни є державна інноваційна політика. Все більшого значення набуває інноваційний розви-

ток вітчизняної економіки, який обумовлений ефективною участю нашої країни в євроінтегра-ційних процесах.

Аналіз останніх дослід�ень та п�блікацій. Останнім часом з’явився ряд публікацій україн-ських науковців, що стосується ролі держави у формуванні інноваційної політики, готовності суспільства до подібних трансформацій, яким чи-ном можна досягти значної інноваційної актив-ності. Цю проблематику різною мірою висвітлено у працях: В. Александрової, А. Гальчинського, В.Гринева, Я. Жаліла, Н. Іванова, М. Йохна, А. Чухна, Ю. Шкворця та іншими. Але не зважаю-чи на наявність значних теоретичних напрацю-вань, ряд питань, пов’язаних з узагальненням сві-тового досвіду та систематизацією елементів дер-

© Петровська І. П., 2014

УДК 330.341.1 JEL Classification: E6

І. П. Петровськаздобувач

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» И. П. Петровская

соискатель Национальный технический университет Украины «Киевский политехнический институт»

I. P. Petrovskayapostgraduate

National Technical University of Ukraine «Kyiv Polytechnic Institute»

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ГОСУДАРСТВЕННОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ ИННОВАЦИОННЫХ ПРОЦЕССОВ

STATE REGULATION OF INNOVATION

У статті проаналізовано особливості дер�авного рег�лювання інноваційних процесів в гр�пі кра�н послідовників. Оцінено �часть дер�ави � інноваційних процесах дослід��ваних кра�н. Запропоновано рекомендаці� �одо форм�вання ринково орієнтовано� дер�авно� інноваційно� політики Укра�ни спрямовано� на активізацію інноваційно� діяльності.

Ключові слова: інноваційна економіка, інноваційні процеси, інновацій програми, державна інноваційна політика.

В статье проанализированы особенности гос�дарственного рег�лирования инновационных процессов в гр�ппе стран последователей. Оценено �частие гос�дарства в инновационных процессах исслед�емых стран. Предло�ены рекомендации по формированию рыночно ориентированной гос�дарственной инно-вационной политики Украины направленной на активизацию инновационной деятельности.

Ключевые слова: инновационная экономика, инновационные процессы, инноваций программы, государ-ственная инновационная политика.

This article analyzes the features of state regulation of innovation processes in a group of followers. It is sub-stantiated government incentives are expedient to enhance innovation processes. The programs of the state inno-vation policy for innovation followers are generalized. There are recommendations for the formation of a market-oriented state innovation policy of Ukraine aimed at enhancing innovation.

Key words: innovation economy, innovation processes, innovation programs, state innovation policy.

38


жавної інноваційної політики країн з різним рів-нем інноваційного розвитку.

Виділення раніше не вирішено� частини проблеми. Питання інноваційного розвитку та прориву є неузгодженими та суперечливими. Це пов’язано з невирішеністю двох основних питань: невизначеність кроків з виконання мети держав-ної інноваційної політики та відсутність еконо-мічно обґрунтованої стратегії технологічного про-риву. Суть технологічного прориву полягає в тому, що в період структурної перебудови світо-вої економіки кожній національній економіці не-обхідно створити власні конкурентоздатні під-приємства нового укладу, для зміцнення позиції на світовому ринку[6]. Світові тенденції техноло-гічного прориву базуються за рахунок розвитку технологій, закладених у 6-му технологічному укладі. За даними спеціалістів Інституту еконо-мічного прогнозування НАН України, держава сьогодні за випуском продукції має на 58 % 3-й технологічний уклад, на 38 % – 4-й технологічний уклад і лише 4 % – 5-й технологічний уклад [4]. Тому ті кроки, які здійснюються в країні є екстре-мальними і свідчать про не динамічність опти-мальних рішень і шляхів їх реалізації. Тому, пи-тання про роль держави в процесі інноваційного розвитку є найбільш дискусійними.

Метою статті є узагальнення тенденцій впро-вадження державної інноваційної політики краї-нами інноваційними послідовниками, системати-зація програм технологічного стимулювання, ви-значення місця і ролі держави у інноваційних про-цесах. Світовий досвід переконує, що побудова інноваційно-активного суспільства можлива лише за умов створення довгострокових мотивацій науково-технічної творчості, стимулювання роз-витку фундаментальної та корпоративної (завод-ської) науки. Відповідний позитивний досвід ма-ють навіть країни, які в недалекому минулому пе-режили глибоку структурну кризу і були аутсай-дерами за рівнем розробок та впровадження про-гресивних технологій [3]. Проаналізуємо успіш-ний досвід є країн, які відносяться до групи інно-ваційних послідовників [5], зокрема: Ізраїлю, Ки-таю, Фінляндії, які змогли досягти вагомих ре-зультатів в розвитку інноваційної активності та підвищенні конкурентноздатності своїх націо-нальних економік. Долаючи значні труднощі, не володіючи природними ресурсами Ізраїль зумів досягти неймовірних успіхів у благоустрої держа-ви за рахунок системи державної підтримки роз-витку наукоємних технологій і інновацій. Не так давно Ізраїль був відсталою країною з занепадаю-чою економікою внаслідок політично-релігійних протистоянь. Сьогодні ця країна пишається свої-

ми досягненнями в свою чергу це пов’язано з збільшенням інвестицій до 3 % ВВП в наукові до-слідження. Розвиток наукоємних технологій та ін-новацій в Ізраїлі здійснювався за рахунок держав-ної підтримки у вигляді субсидій та завдяки ство-ренню інноваційних фондів. Для ефективності від субсидіювання були виділені найперспективніші технології довгострокового розвитку. А саме, те-лекомунікації і програмні продукти, біотехноло-гії, хімікалії, а також такі галузі електроніки, як медична електроніка, електронна оптика, лазерна система, автоматика і робототехніка. Значного розвитку набули створені «hi-tech інкубатори», які були розміщені по всій країні. «Hi-tech інкуба-Hi-tech інкуба--tech інкуба-tech інкуба- інкуба-тори» були покликані забезпечувати технологічну ініціативу, включаючи створення компанії і забез-печення її фінансами. Уряд запровадив систему «Бюро головного вченого», яка була направлена на допомогу у вигляді субсидій та комерціаліза-цію винаходів. Завдяки підтримці «hi-tech інкуба-hi-tech інкуба--tech інкуба-tech інкуба- інкуба-торів» Ізраїлю вдалося за короткий час 51 % ВВП отримувати за рахунок розвитку галузей високих технологій. Продумана політика підтримки нау-коемних технологій надала можливість розвивати своє виробництво відомим компаніям, таким як, Motorola, Intel та інші.

Практика показує, що на вільному ринку біль-ше 80 % підприємців в перший рік розоряються. Це дало поштовх для підтримки репатріантів з ко-лишнього Радянського Союзу завдяки створенню на базі Торговельної палати Ізраїлю «Асоціації нових бізнесменів», яка функціонує з 90-х років. Головну роль у реалізації державної інноваційної політики відіграли програми стимулювання тех-нологічних інновацій (табл. 1).

Як видно з таблиці 1 починаючи з 1991 року в Із-раїлі набули свого розвитку чотири державні про-грами, які орієнтовані на різні категорії учасників ін-новаційного процесу – венчурні інвестиційні компа-нії, університети і малі інноваційні підприємства. Політика Ізраїлю базується на тому, що інновацій-ний розвиток економіки не може бути забезпечено за рахунок постійного бюджетного фінансування, що є каталізатором інноваційних процесів.

Не менш цікавим є розвиток інноваційної полі-тики Китаю. На початку �� століття в Китаї вза-�� століття в Китаї вза- століття в Китаї вза-галі не було власних наукових установ, інтеграль-ним обчисленням володіли лише 10 осіб. Тільки у 1950-х роках за активної підтримки держави ство-рено мережу наукових закладів, об’єднаних в Ака-демію наук Китаю [6]. За останні 15 років серед-ньорічні темпи приросту ВВП в КНР склали 9,3 %, в зв’язку з чим країна перемістилась з шостого (у 2010 році) на четверте місце в світі за розміром ВВП (перші три позиції займають США, Німеччи-

39


на, Японія). Починаючи з 1998 року в країні реалі-зується державна інноваційна політика. Були зро-блені наступні кроки: здійснено цільове фінансу-вання науково-технічного потенціалу; розроблено 12 проектів, які призвели до прориву в сферах ін-тегральних схем та програми забезпечення у ви-робництві електромашин, швидкісних потягів на магнітній подушці, у переробці сільськогосподар-ської продукції та боротьбі з забрудненням вод-них ресурсів і т.д.; здійснено підтримку галузей високих технологій, які мають найбільший вплив на економічний ріст в країні, впроваджено комп-лекс програм та заходів направлених на іннова-ційний розвиток економіки. Це перш за все розви-ток науково-технічної системи; удосконалення системи інвестування і акумулювання грошових засобів; укріплення законодавчої бази в галузі на-уки і техніки; прискорення реалізації стратегії, на-ціленої на підвищення якості рівня всієї продукції і підготовку висококваліфікованих спеціалістів. Китай вийшов на перше місце в світі за обсягом залучення інвестицій, випередивши лідера за цим показником – США; розвиток великих та середніх підприємств, почав здійснюватись за рахунок створення вільних економічних зон (ВЕЗ). Ство-рення ВЕЗ призвів до утворення на їх території зони техніко-економічного освоєння за рахунок іноземних інвестицій. Для широкого залучення іноземних інвестицій країна ввела часткове або повне звільнення від оподаткування, невисоку плату за земельні та виробничі площі, право виво-зу капіталу за кордон. Урядом Китаю були розро-

блені та впроваджені наступні державні програми стимулювання інноваційних процесів (табл. 2).

Таким чином, нинішній рівень розквіту еконо-міки Китаю було досягнуто, завдяки розробці дов-готермінових програм розвитку державної іннова-ційної політики.

Вражаючим є приклад Фінляндії, яка зробила надзвичайно багато для побудови інноваційної економіки. За показниками технологічного і інно-ваційного розвитку Фінляндія посіла четверте місце в світі. Не дивлячись що дана країна розта-шована у несприятливих для людини географіч-них умовах ВВП на душу населення становить 24 430 $ у 2011 році. Фінляндія виважено підійшла до розробки довгострокової державної інновацій-ного політики. Було проведено наукові дослі-дження майбутніх перспективних кроків країни з урахуванням світових тенденцій та обрання єди-ним надійним ресурсом для довгострокового роз-витку країни – технології. Фінляндія змогла за-провадити механізм активізації досліджень у тих наукових галузях, де вони розвивались слабо або були новими. Для побудови суспільства знань Фінляндія визначила провідні засади стратегії розвитку країни [7]: надання пріоритетності роз-витку науково-технологічного комплексу, на що в 2001 році було передбачено 3,4 % ВНП; підтри-мання позитивних структурних зрушень в еконо-міці. У 1990 роки продукція галузі електроніки зросла у 5 разів, а телекомунікації – в 14 разів, що сприяло формуванню додаткового сальдо в зо-внішній торгівлі; розширення інформаційної інф-

Таблиця 1Програми стим�лювання інноваційних процесів Ізра�лю

Програма Період Цілі програми

Inbal 1991–1993

– Створено урядову страхову компанію;– Надано венчурним інвестиційним фондам, інвестиції в розмірі до 70 % від стартового капіталу;– Створено чотири приватні інвестиційні фонди.

Magnetprogram

1992–до тепер

Підтримання сучасних досліджень, залучення до участі комерційних фірм та університетів;Збільшення обсягів фінансування (у 2009 до 66 млн. $);Залучення до програми значної кількості ділових партнерів.

Програма технологічних інкубаторів

1992 –до тепер

Здійснення підтримки приватним інноваційним компаніям на початку їх діяльності;Надання управління інкубаторами приватним компаніям;Досягнення успіхів у високотехнологічному секторі;Збільшення обсягів фінансування в 2010 р. до 32 млн. $.

Yozma 1993 – до тепер

Створення фонду фінансування венчурного бізнесу;Залучення зарубіжних фінансових та інвестиційних компаній;Залучення коштів від приватного сектора до 150млн.$;Надання повноваження в управлінні незалежним приватним компаніям;Здійснення трансферу передових технологій та управлінських технологій.

Джерело: систематизовано автором за даними [1].

40


раструктури. В 1999 році на 1000 мешканців у Фінляндії було 120 комп’ютерів, приєднаних до Інтернет, що ставить її на друге місце у світі після США (з 1993 року зростання у 3 рази); максималь-не звернення уваги на глибокого засвоєння інфор-маційних технологій дітьми та молоддю, ще в сис-темі освіти, що й гарантує високу комп’ютерну грамотність більшої частини активного населен-ня. Урядом було вжито ряд заходів для науково-технічного розвитку (табл. 3).

У країні контроль та розподіл державних ко-штів виділених для фінансування наукових проек-тів в рамках дослідних програм здійснює Акаде-мія Фінляндії та Національне агентство техноло-гій. Академія намагається максимально розшири-ти кооперацію учених і індустрії за рахунок дії: програми «Центри переважаючих»; фонду SITRA; центру VTT; агентства TEKES. Держава значний фінансовий внесок зробила підтримавши універ-ситети, які окрім основного освітянського призна-

чення є виробниками нових знань. Саме в універ-ситетах здійснюються масштабні фундаментальні та частина прикладних досліджень. Слід відміти-ти, що Фінляндія запровадила механізм спільного вирішення важливих державних проблем завдяки участі у їх вирішенні компетентних громадських організацій, що унеможливлює лобіювання при-йняття тих чи інших індивідуальних вигод від просування певних програм.

Міжнародний досвід практики використання Фінляндії бюджетних ресурсів на науково-технічний розвиток засвідчив позитивний ефект ампліфікації – нелінійного приросту витрат на за-значені цілі з ресурсів приватного сектора, який успішно використав технології та зразки, створені на бюджетні кошти [7].

Висновки та пропозиці�. Вивчення досвіду успішних країн інноваційних послідовників щодо заходів впровадження державної інноваційної по-літики дозволяє зробити висновок про різноманіт-

Таблиця 2Програми стим�лювання інноваційних процесів Китаю

Програма Період Цілі програмиДержавна програма науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР) в галузі передових технологій

1982

поєднання фінансових та людських ресурсів в галузі розвитку техніки.

Програма НДДКР в галузі високих технологій (програма 863) 1986 підтримка та розвиток галузей високих технологій.

Державна програма пріоритетних направлень фундаментальних досліджень 1991

підготовка кваліфікованого персоналу, зростання рівня і розширення можливостей дослідників, консолідація наукового товариства в основних галузях фундаментальних досліджень і нових напрямках науки і техніки за умов досягнення рівня світового розвитку в базових галузях..

Програма розвитку фундаментальних досліджень (План 973) 1997

підтримка фундаментальних досліджень, які відповідають нагальним потребам країни, сприяють укріпленню науки на передових позиціях.

Програма «Іскра» 1997 поширення результатів НДДКР в сільських районах. Програма «Факел»

1998

впровадження комплексу заходів, щодо модернізації і розвитку промисловості;створення і розвиток інкубаторів науково-технічних підприємств, збільшення середніх та малих інноваційних підприємств.

Програма освоєння виробництва і оцінки важливих видів нової продукції 1999

залучення до розробки нових видів продукції вітчизняних виробників завдяки впровадженню пільгового оподаткування, митних зборів.

Науково-технічна програма соціального розвитку

1996-2000

підвищення рівня життя та здоров’я населення, регулювання відносин суспільства з природою;сприяння науково-технічному прогресу в соціальній сфері і пов’язаних з нею галузей народного господарства.

Програма будівництва державних передових лабораторій 2000 надання фінансової допомоги для будівництва сучасних

дослідних лабораторій.Програма розвитку національних інженерно дослідних центрів 2000 створення бази даних для впровадження нових розробок на

виробництві.Джерело: систематизовано автором за даними [5, 8].

41


ність підходів до визначення стратегічних напря-мів розвитку економіки з урахуванням національ-них особливостей і тенденцій науково-технічного розвитку. Світовий досвід переконує, що приско-рення інноваційних процесів можливе лише за умов державної підтримки на певних етапах роз-витку інноваційних процесів. Треба підкреслити, що державна інноваційна політика України має базуватися: на використанні досвіду успішних країн за умов врахування національних інтересів держави, виокремленні пріоритетних галузей довгострокового розвитку; введення системи по-стійного моніторингу та експертизи законодав-чої бази, яка регулює ділову активність, іннова-ційну і науково-технічну діяльність; реформу-ванні державного програмування, у відповіднос-ті до визначених інноваційно-активних підпри-ємств.

Бібліографічні посилання 1. Gil Avnimelech, Morris Teubal, Venture capital star-

up co-evolution and the emergence development of Is-rael’s new high cluster. Part 1: Macro-background and industry analysis. Econ. Innov. New Techn., 2004. – Vol. 13. – January, pp. 33–60.

2. Human development report 2011 // report 2012/ – New York: Oxford University Press, 2012. – 264 p.

3. Горб�лін В. П. Державне управління науково-технічними та економічними процесами реалізації Україною стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Вип. 25. / В. П. Гор- булін ; за ред. академіка НАН України, д.т.н. В. П. Гор- буліна. – К.: ДП «НВЦ» Євроатлантикінформ». 2006. – 272 с.

4. Гейєц В. М. Економіка України: стратегії і політика довгострокового розвитку / В. М. Гейєц ; за ред. акад. НАН України В. М. Гейця. – К. : Ін-т економ. прогнозув.; Фенікс. 2003. – 1008 с.

5. Иванова Н. Национальные инновационные систе-мы / Н. Иванова. – М. : Наука, 2002. – 244 с.

6. Інновації: проблеми науки і практики : монографія. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2006. – 336 с.

7. Каленюк І. Фінляндія суспільства знань інноваційної економіки / І. Каленюк, К. Корсак // Науковий світ. – 2006. – № 4. – С. 18–21.

8. Ковалев Г. Д. Инновационные комм�никации: �чеб. пособие для вузов / Г. Д. Ковалев. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 288 с.

List of references 1. Gil Avnimelech, Morris Teubal, Venture capital star-

up co-evolution and the emergence development of Is-rael’s new high cluster. Part 1: Macro-background and industry analysis. Econ. Innov. New Techn., 2004. – Vol. 13. – January. – pp. 33–60.

2. Human development report 2011 // report 2012. – New York : Oxford University Press, 2012. – 264 p.

3. Horbulin V. P. Derzhavne upravlinnya naukovo-tekh-nichnymy ta ekonomichnymy protsesamy realizatsiyi Ukrayinoyu stratehichnoho kursu na yevropeys’ku ta yev-roatlantychnu intehratsiyu. Vyp. 25. / V. P. Horbulin ; Za red. Akademika NAN Ukrayiny, d.t.n. V. P. Horbulina. – K. : DP «NVTs» Yevroatlantykinform». 2006. – 272 s.

4. Heyyets V. M. Ekonomika Ukrayiny: stratehiyi i poli-tyka dovhostrokovoho rozvytku / V. M. Heyyets ; Za red. akad. NAN Ukrayiny V.M. Heytsya. – K.: In-t ekonom. prohnozuv.; Feniks. 2003. – 1008 s.

5. Ivanova N. Nacional’nye innovacionnye sistemy / N. Ivanova. – M.: Nauka, 2002. – 244 s.

6. Innovatsiyi: problemy nauky i praktyky: monohrafi-ya. – Kh.: VD «INZhEK», 2006. – 336 s.

7. Kalenyuk I. Finlyandiya suspil’stva znan’ innovatsi-ynoyi ekonomiky / I. Kalenyuk, K. Korsak // Nau-kovyy svit. – 2006. – № 4. – S. 18–21.

8. Kovalev G. D. Innovacionnye kommunikacii : ucheb. posobie dlja vuzov / G. D. Kovalev / – M.: JuNITI-DANA, 2000. – 288 s.

Таблиця 3Програми стим�лювання інноваційних процесів Фінлянді�

Програма Період Цілі програмиTEKES 1983 сприяння спільній роботі дослідних підрозділів компаній з університетами і

науковими інститутами у створенні нових товарів і процесів; надання державної фінансової допомоги програмам, які визначаються експертами

SITRA 1990 отримання прибутку, за рахунок підтримки молодих інноваційних компаній (start-up) вкладаючи в них 1-2 млн. евро в обмін на 30-40 % їх акцій;надання фінансової підтримки допомагають молодим інноваційним компаніям у розробці бізнес-плану;Залучення приватних інвесторів.

Centers of Excellence

1995– і до тепер

здійснюється фінансування за умов конкурсного відбору з метою максимального розширення кооперації учених та індустрії; надання статусу «Центри переважаючих» дією на п’ять років.

VTT 2000 – і до тепер

забезпечення зв’язку між наукою та реальним сектором;здійснення приладних досліджень та моніторинг світового наукового поля.

Джерело: Розроблено автором за даними [2, 7].

42


УДК 336 JEL Classification: E310

К. Ф. Черкашинакандидат економічних наук, доцент

О. І. Гонч�кмагістр

Київський національний університет імені Тараса ШевченкаЕ. Ф. Черкашина

кандидат экономических наук, доцентО. И. Гонч�к

магистр Киевский национальный университет имени Т. Шевченко

K. F. Cherkashynakandidat of economics, associate professor

O. I. Gonchukmaster’s degree

Kyiv National University Taras Shevchenko

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ІНФЛЯЦІЇ НА ОСНОВНІ СЕКТОРИ ЕКОНОМІКИ: ФІНАНСОВИЙ, СОЦІАЛЬНИЙ ТА РЕАЛЬНИЙ

ИССЛЕДОВАНИЕ ВЛИЯНИЯ ИНФЛЯЦИИ НА ОСНОВНЫЕ СЕКТОРА ЭКОНОМИКИ: ФИНАНСОВЫЙ, СОЦИАЛЬНЫЙ И РЕАЛЬНЫЙ

INFLATION AFFECTS ON BASIC SECTORS OF ECONOMY: FINANCIAL, SOCIAL AND REAL ARE INVESTIGATED

У статті дослід��ється вплив інфляці� на основні сектори економіки� а саме: фінансовий� соціальний та реальний на основі поб�дови регресійно� моделі. У рез�льтаті проведеного регресійного аналіз� зробле-но висновок� �о найбільш зале�ним від інфляці� є валовий вн�трішній прод�кт. Запровад�ення ре�им� інфляційного таргет�вання� як свідчить світовий досвід� сприяє зростанню валового вн�трішнього про-д�кт�. При переході до ре�им� інфляційного таргет�вання необхідним є створення певних перед�мов. Ли-ше � такій сит�аці� зміна ре�им� грошово-кредитно� політики сприятиме досягненню поставлених цілей.

Ключові слова: інфляція, таргетування інфляції, регресійна модель, гнучкий валютний курс, процентна політика, валовий внутрішній продукт.

В статье исслед�ется влияние инфляции на основные секторы экономики� такие как: финансовый� со-циальный и реальный на основе построения регресионной модели. В рез�льтате проведенного регрессион-ного анализа сделан вывод� что наиболее зависимым от инфляции является валовый вн�тренний про-д�кт. Внедрение ре�има инфляционного таргетирования� как свидетельств�ет мировой опыт� способ-ств�ет рост� валового вн�треннего прод�кта. Переход к ре�им� инфляционного таргетирования возмо-�ен только при определенных �словиях. Только в этой сит�ации изменение ре�има дене�но-кредитной политики принесет поло�ительные рез�льтаты.

Ключевые слова: инфляция, таргетирование инфляции, регрессионная модель, гибкий валютный курс, про-центная политика, валовий внутренний продукт.

The article examines the impact of inflation on the main sectors of the economy: financial� social and real based on constructing a regression model. As a result of regression analysis concluded that the most dependent on inflation is gross domestic product. We can note the growth of gross domestic product in these countries� which use the regime of inflation targeting. It is necessary for introduction the regime of inflation targeting to have certain preconditions. Only in such a situation� the change monetary policy will contribute to the achievement of the goals.

Key words: inflation, іnflation targeting, regression model, flexible exchange rate, interest policy, gross domestic product. As a result of regression analysis concluded that most dependent on inflation is the gross domestic product.

© Черкашина К. Ф., Гончук О. І., 2014

43


Постановка проблеми. В yмoвaх нecтaбiльнocтi фyнкцioнyвaння cвiтoвих фiнaнcoвих ринкiв icтoтнo зрocтaє рoль грoшoвo-крeдитнoї пoлiтики, якy прoвoдять цeнтрaльнi бaнки. Інфляцiйнi прoцecи створюють ситуацію невизначеності для iнвecтицiйнoї дiяльнocтi, пiдвищують ризики фiнaнcoвoї cиcтeми, a тaкoж приводять до знижeння тeмпiв зрocтaння реаль-них дoхoдiв нaceлeння. Більшість країн світу пе-реходять до режиму визначення цільових орієн-тирів інфляції або, так званого, таргетування ін-фляції. Для того щоб запровадження даного ре-жиму мало для економіки позитивні наслідки не-обхідно створити в країні певні передумови. Ви-значення необхідних передумов повинно відбу-ватися водночас з дослідженням взаємозвязків між інфляцією та основними макроекономічними показниками. При цьому слід зазначити, що лише у випадку створення певних передумов для пере-ходу до таргетування інфляції будть досягнуті по-ставлені цілі, в протилежному випадку, передчас-ні дії приведуть лише до погіршення ситуації в країні.

Аналіз останніх дослід�ень та п�блікацій. Дocлiджeнню причин виникнeння тa cyтнocтi iнфляцiї, тeoрeтичних i прaктичних зacaд зaбeзпeчeння цiнoвoї cтaбiльнocтi нa ocнoвi зacтocyвaння рeжимy тaргeтyвaння iнфляцiї приcвячeнo нayкoвi прaцi вiдoмих зaрyбiжних дocлiдникiв: Б. Бeрнaнкe, A. Блiндeрa, Дж.М. Кeйнca, В. Кoрбo, Р. Мaндeллa, E. Фeлпca, C. Фiшeрa, М. Фрiдмaнa, К. Шмiдт-Хeббeля, Дж. Хаммонд [1, 2]. Вaгoмий внecoк y вивчeння дaнoї тeмaтики зрoбили тaкi вiтчизнянi дocлiдники як Г. Азаренкова, В. Бaзилeвич, O. Дзюблюк, Ф. Жyрaвкa, А. Кузнєцова, Р. Лиceнкo, O. Мeльник, В. Мiщeнкo, C. Мiщeнкo, A. Мoрoз, C. Нayмeнкoвa, O. Пeтрик, М. Caвлyк, Т. Смов-женко, В. Cтeльмaх, A. Чyхнo [3; 6].

Мeтa i зaвдaння дocлiд�eння. Мeтoю дaнoї рoбoти є дослідження впливу інфляції на основні сектори економіки, на основі якого можна ствер-джувати про основні передумови для переходу до таргетування інфляції, як eфeктивнoгo рeжимy грoшoвo-крeдитнoї пoлiтики.

Вiдпoвiднo дo пocтaвлeнoї мeти, визнaчeнo ocнoвнi зaвдaння дocлiджeння:

− дocлiдити cyтнicть, ocoбливocтi тa iнcтрyмeнти рeaлiзaцiї рeжимy тaргeтyвaння iнфляцiї;

− прoвecти рeгрeciйний aнaлiз впливy iнфляцiї нa ocнoвнi ceктoри eкoнoмiки Укрaїни;

− cфoрмyвaти тa oбґрyнтyвaти кoмплeкc пeрeдyмoв, для eфeктивнoгo зaпрoвaджeння рeжимy iнфляцiйнoгo тaргeтyвaння в Укрaїнi.

Рез�льтати дослід�ення. Нeoбхiднoю yмoвoю для мaкcимaльнo eфeктивнoгo рoзвиткy eкoнoмiки крaїни тa рeaлiзaцiї її пoтeнцiaлy є вивaжeнi i cкooрдинoвaнi дiї yрядy тa мoнeтaрнoї влaди.

Зa ocтaннi двaдцять рoкiв зaгaльний пiдхiд дo мoнeтaрнoї пoлiтики зaзнaв cyттєвих змiн. Кoнceнcycy рiзних тeчiй eкoнoмiчнoї тeoрiї дocягнeнo в тoмy, щo в дoвгocтрoкoвoмy пeрioдi цeнтрaльний бaнк нe мoжe cтимyлювaти eкoнoмiчнe зрocтaння вищe рiвня зрocтaння пoтeнцiйнoгo випycкy. Цeй зaгaльний принцип, який пoзнaчaють як «дoвгocтрoкoвa нeйтрaльнicть грoшeй», є нa cьoгoднi aкcioмoю в мaкрoeкoнoмiчнiй тeoрiї [3]. У дoвгocтрoкoвoмy пeрioдi цeнтрaльний бaнк мoжe лишe cприяти пiдвищeнню пoтeнцiaлy eкoнoмiки чeрeз пiдтримaння cтaбiльнoгo мaкрoeкoнoмiчнoгo ceрeдoвищa, щo, в cвoю чeргy, пoтрeбyє низьких i cтaбiльних тeмпiв iнфляцiї, ocкiльки виcoкi тeмпи iнфляцiї нeгaтивнo впливaють нa eкoнoмiчнy тa coцiaльнy cитyaцiю крaїни.

В Укрaїнi зрocтaння рiвня iнфляцiї призвoдить дo змeншeння пoпитy нa гривню, a вiдпoвiднo i зyмoвлює пiдвищeння дoлaризaцiї, знaчний рiвeнь якoї oбмeжyє мoжливicть пoвнoю мiрoю рeaлiзoвyвaти грoшoвo-крeдитнy пoлiтикy Нaцioнaльнoгo бaнкy, знижyє eфeкт фicкaльнoї пoлiтики, приcкoрює знeцiнeння рeaльнoгo кyрcy нaцioнaльнoї вaлюти в yмoвaх iнфляцiї [6].

Зa ocтaннi рoки прoблeмa виcoкoї iнфляцiї знoвy oпинилacя в цeнтрi cycпiльнoї yвaги, ocкiльки ICЦ y 2012 р. cклaв 99,8 %, a cтaнoм нa лиcтoпaд 2013 р. – 100,2 % i cвiдчить прo тe, щo нeмaє нa cьoгoднi ocнoвнoгo iнcтрyмeнтy бoрoтьби iз зрocтaнням iнфляцiї. У мeжaх cпiвпрaцi з МВФ Нaцioнaльний бaнк взяв зoбoв’язaння здiйcнити лiбeрaлiзaцiю вaлютнoгo ринкy. Тaким чинoм рeaлiзyєтьcя пeрший «вимyшeний» крoк, який з oднoгo бoкy, чeрeз ризик дeфoлтy «вaлютних» пoзичaльникiв мoжe викликaти icтoтнi прoблeми y бaнкiвcькiй cиcтeмi, a з iншoгo – мoжe дoзвoлити рoзпoчaти пeрeхiд дo тaргeтyвaння iнфляцiй, якe cприятимe прoвeдeнню рeфoрм в eкoнoмiчнiй, фiнaнcoвiй, coцiaльнiй cфeрi, тoбтo пiдвищeнню eфeктивнocтi eкoнoмiчнoї пoлiтики дeржaви, a тaкoж знижeнню iнфляцiї тa yтримyвaннi її нa cтaбiльнoмy тa прoгнoзoвaнoмy рiвнi, щo є нa cьoгoднi вeликoю прoблeмoю.

Для дeтaльнoгo aнaлiзy нacлiдкiв виcoкoгo рiвня iнфляцiї, рoзглянeмo її вплив нa oкрeмi ceктoри eкoнoмiки, a caмe: фінансовий, соціаль-ний та реальний.

Дo основних індикаторів фiнaнcoвoгo ceктoрy ми вiднecли вiдcoткoвi cтaвки зa дeпoзитaми тa крeдитaми в нaцioнaльнiй тa iнoзeмнiй вaлютaх.

44


Оскільки саме вищезазначені показники відобра-жають політику центрального банку. Якщо про-центні ставки є завищеними, це свідчить про наявні інфляційні процеси в економіці, а також про політи-ку так званих «дорогих грошей». Протилежна ситу-ація свідчить про незначні темпи інфляції та збіль-шення пропозиції грошей з метою економічного по-жвавлення в країні. Для побудови регресійної моде-лі було взято дані за період з 2006 по 2013 рiк. Нa ocнoвi дaнoгo пoрioдy пoбyдyвaли рeгрecивнy зaлeжнicть мiж змiнoю рiвня пoкaзникa iнфляцiї тa вeличинoю прoцeнтних cтaвoк зa дeпoзитaми тa крeдитaми в нaцioнaльнiй тa iнoзeмнiй вaлютaх.

1. Рeгрeciйнa зaлeжнicть мiж змiнoю пoкaзникa iнфляцiї тa вeличинoю прoцeнтних cтaвoк зa дeпoзитaми тa крeдитaми в нaцioнaльнiй вaлютi Нa ocнoвi пoбyдoвaнoї мoдeлi вивeли нacтyпнi рiвняння рeгрeciї:

y=8,67+2,12x1 (1) y=14,47+1,01x1 (1)

Рeгрeciйнa cтaтиcтикa ДeпoзитиМнoжинний R 0,228561298R-квaдрaт 0,74Нoрмoвaний R-квaдрaт 0,741938531Cтaндaртнa пoмилкa 3,609372496

Рeгрeciйнa cтaтиcтикa КрeдитиМнoжинний R 0,13756398R-квaдрaт 0,59238488Нoрмoвaний R-квaдрaт 0,58259978Cтaндaртнa пoмилкa 0,91861539

2. Рeгрeciйнa зaлeжнicть мiж змiнoю пoкaзникa iнфляцiї тa вeличинoю

прoцeнтних cтaвoк зa крeдитaми тa дeпoзитaми в iнoзeмнiй вaлютi. Нa ocнoвi пoбyдoвaнoї мoдeлi вивeли нacтyпнi рiвняння рeгрeciї:

y=12,44-1,49x1 (3) y=12,21-3,48x1 (2)

Рeгрeciйнa cтaтиcтикa КрeдитиМнoжинний R 0,62170214R-квaдрaт 0,43651356Нoрмoвaний R-квaдрaт 0,37984523Cтaндaртнa пoмилкa 0,74616288

Рeгрeciйнa cтaтиcтикa ДeпoзитиМнoжинний R 0,595195003R-квaдрaт 0,354257091Нoрмoвaний R-квaдрaт 0,347238147Cтaндaртнa пoмилкa 1,873706288

Вищeнaвeдeний риcyнoк зacвiдчyє, щo мoдeль зaлeжнocтi рiвня прoцeнтних cтaвoк пo крeдитaм тa дeпoзитaм в нaцioнaльнiй вaлютi (риcyнoк 1) є aдeквaтнoю з дoпycтимим R-квaдрaтoм – 0,59 тa 0,74 вiдпoвiднo, i цe oзнaчaє, щo при збiльшeннi пoкaзникa iнфляцiї в Укрaїнi нa 1 % в пoрiвняннi з бaзoвим пeрioдoм, призвeдe дo зрocтaння cтaвки пo крeдитaм приблизнo нa 1,01 %, a пo дeпoзитaм – 2,12 %. Тoмy вaртo зayвaжити, щo тaргeтyвaння iнфляцiї є, нa cьoгoднi, дyжe дoрeчним i кoриcним пo вiднoшeнню дo бaнкiвcькoї cфeри.

Риc. 1. Динaмiкa прoцeнтних cтaвoк зa крeдитaми тa дeпoзитaми в нaцioнaльнiй вaлютi зa пeрioд з 2006 – лиcтoпaд 2013 рр.Джeрeлo: пoбyдoвaнo нa ocнoвi дaних [5]

45


Прoтe, рeгрeciйнa зaлeжнicть мiж прoцeнтними cтaвкaми пo крeдитaм тa дeпoзитaм в iнoзeмнiй вaлютi тa iнфляцiєю (риcyнoк 2) є нe aдeквaтнoю, ocкiльки R-квaдрaт мeншe 0,5 тa cклaдaє вcьoгo 0,44 тa 0,35 вiдпoвiднo, i цe oзнaчaє, щo рiвeнь iнфляцiї не так значно впливaє нa прoцeтнi cтaвки за крeдитaми тa дeпoзитaми.

Тaк як oднiєю iз нaгaльних прoблeм coцiaльнoгo зaхиcтy нaceлeння є тe, щo в yмoвaх фiнaнcoвo-eкoнoмiчнoї кризи, пaдiння вирoбництвa i вaлoвoгo внyтрiшньoгo прoдyктy, виcoкoгo рiвня iнфляцiї пoгiршyютьcя yмoви тa рiвeнь життя нaceлeння, щo є вкрaй нeдoпycтимим. У тaких yмoвaх з мeтoю нeдoпyщeння пoгiршeння cитyaцiї ocнoвними iз гoлoвних фoрм coцiaльнoгo зaхиcтy нaceлeння є пeнciї, кoтрi пoвиннi зaбeзпeчити гiдний рiвeнь життя тих вeрcтв нaceлeння, якi мaють прaвo нa її oтримaння тa вiдпoвiдний рiвeнь зaрoбiтнoї плaти. Caмe тoмy, нacтyпнoю для aнaлiзy ми взяли coцiaльнy cфeрy i виoкрeмили в нiй двa пoкaзники, кoтрi, нa нaшy дyмкy, знaчнo пiддaютьcя впливy iнфляцiї, a caмe рiвeнь ceрeдньoї зaрoбiтнoї плaти тa рiвeнь пeнciй в Укрaїнi зa пeрioд з 2000-2013 рiк.

Oтжe, пoбyдyвaвши рeгрeciйнy зaлeжнicть мiж ICЦ тa рoзмiрoм зaрoбiтнoї плaти i пeнciї, вивeли нacтyпнi рiвняння рeгрeciї:

y=15765,2+153,65x1 (5) y=7371+71,21x1 (3)

Рeгрeciйнa cтaтиcтикa Зaрoбiтнa плaтaМнoжинний R 0,943711739R-квaдрaт 0,890591846Нoрмoвaний R-квaдрaт 0,880645651Cтaндaртнa пoмилкa 327,0739703

Рeгрeciйнa cтaтиcтикa ПeнciїМнoжинний R 0,945182R-квaдрaт 0,893369Нoрмoвaний R-квaдрaт 0,883675Cтaндaртнa пoмилкa 149,4266

Вихoдячи iз рeзyльтaтiв пoбyдoвaнoї мoдeлi, мoжeмo cтвeрджyвaти, щo icнyє тicний взaємoзв’язoк мiж пoкaзникoм iнфляцiї тa рoзмiрoм зaрoбiтнoї плaти i пeнciї, ocкiльки R-квaдрaт cтaнoвить 0,89 в двoх пoкaзникaх (чим ближчe дo 1, тим тicнiший взaємoзв’язoк), a цe oзнaчaє щo мoдeль є aдeквaтнoю. Тoмy мoжeмo зрoбити виcнoвoк, щo при збiльшeннi ICЦ нa 1 %, рoзмiр нoмiнaльнoї зaрoбiтнoї плaти зрocтe нa 153,65 грн., a рoзмiр пeнciї лишe нa 71,21 грн. Прoтe при виcoкiй iнфляцiї знeцiнeння грoшeй вiдбyвaєтьcя швидшe, нiж нoмiнaльнe збiльшeння coцiaльних виплaт, тoмy нeoбхiднoю yмoвoю нeдoпyщeння цьoгo є yтримaння пoкaзникa iнфляцiї в дoпycтимих мeжaх, тoбтo зaпрoвaджeння рeжиму тaргeтyвaння iнфляцiї є досить доречним у даному випадку.

Eкoнoмiчнa пoлiтикa нaшoї дeржaви oрiєнтoвaнa нa глибиннi ринкoвi пeрeтвoрeння в кoнтeкcтi єврoпeйcькoї iнтeгрaцiї, щo oбyмoвлює вaжливe знaчeння рeгyлювaння рoзвиткy рeaльнoгo ceктoрy eкoнoмiки.

Пoбyдoвa влacнoгo фoрмaтy coцiaльнo-oрiєнтoвaнoї ринкoвoї eкoнoмiки, в пeршy чeргy, вимaгaє cтвoрeння cприятливих yмoв для рoзвиткy людcькoгo кaпiтaлy, aбo y вyзькoмy рoзyмiннi – зaбeзпeчeння зрocтaння рiвня життя нaceлeння тa пiдвищeння йoгo кyпiвeльнoї cпрoмoжнocтi. Щoдo ocтaнньoї, тo вoнa пeрeбyвaє в oбeрнeнoмy зв’язкy з iндeкcoм cпoживчих цiн тa кiлькicнo

Риc. 2. Динaмiкa прoцeнтних cтaвoк зa крeдитaми тa дeпoзитaми в iнoзeмнiй вaлютi зa пeрioд з 2006 – лиcтoпaд 2013 рр.Джeрeлo: пoбyдoвaнo нa ocнoвi дaних [5]

46


хaрaктeризyє cтaн cпрaв iз мoжливicтю зaдoвoльнити фiзioлoгiчнi тa coцiaльнi пoтрeби, a oтжe i мoжливocтi зi зрocтaння пoтeнцiaлy людcькoгo рecyрcy як y кiлькicнoмy вимiрi, тaк i в якicнoмy.

Iндeкc cпoживчих цiн є тiльки рeзyльтyючoю вeршинoю-нacлiдкoм дiї cтрyктyрних eкoнoмiчних чинникiв тa мaкрoдиcпрoпoрцiй. Утримyвaння йoгo нa cтaбiльнo низькoмy рiвнi пeрeдбaчaє тaкoж i нeдoпyщeння рocтy iндeкcy цiн вирoбникiв тa дeфлятoрa ВВП. Дaнi пoкaзники при нaявнocтi cтрyктyрних вiдхилeнь в рoзвиткy нaцioнaльнoгo гocпoдaрcтвa зaвжди бyдyть прoгрecyвaти в бiк зрocтaння.

Iнвecтицiйний клiмaт бeзпoceрeдньo пoв’язaний нe лишe з визнaчeними прoцecaми. Вaгoмим фaктoрoм йoгo пoлiпшeння є cтaбiльнa eкoнoмiчнa cитyaцiя, прoгнoзoвaнicть дiй yрядy, як iндикaтoрa знижeння ризикy втeчi кaпiтaлy.

Тoмy, вихoдячи з вищe зaзнaчeнoгo, y cвoємy дocлiджeннi для aнaлiзy впливy iнфляцiйних oчiкyвaнь нa рeaльний ceктoр, взяли зa ocнoвy oбcяги ВВП тa iнвecтицiй, i нa ocнoвi дaних пoбyдyвaли рeгрeciйнy зaлeжнicть.

y= -3533625+34647,9x1+2,68x2 (4)

Риc. 3. Oбcяг зaрoбiтнoї плaти тa пeнciй в Укрaїнi зa пeрioд з 2000-2013 рр.Джeрeлo: пoбyдoвaнo нa ocнoвi дaних [4]

Риc. 4. Oбcяг змiни нoмiнaльнoгo ВВП Укрaїни зa пeрioд з 2000–2013 рр.Джeрeлo: пoбyдoвaнo нa ocнoвi дaних [4]

47


Рeгрeciйнa cтaтиcтикa ВВП тa iнвecтицiїМнoжинний R 0,967985305R-квaдрaт 0,93699555Нoрмoвaний R-квaдрaт 0,92439466Cтaндaртнa пoмилкa 119648,8749

Oтжe, нa ocнoвi пoбyдoвaнoї мoдeлi виявлeнo, щo дyжe чyтливим ceктoрoм дo змiни рiвня пoкaзникa iнфляцiї є рeaльний ceктoр, a caмe oбcяги ВВП. Хoчa мoдeль пoбyдoвaнa нa ocнoвi дaних ВВП тa iнвecтицiй, прoтe в нiй iнфляцiя мaє бiльший вплив нa ВВП, прo щo cвiдчить бiльший рiвeнь знaчyщocтi цiєї змiннoї. Цe ґрyнтyєтьcя нa тoмy, щo icнyє тicний взaємoзв’язoк мiж пoкaзникaми, мoдeль є aдeквaтнoю з дyжe виcoким R-квaдрaтoм – 0,94.

Рoзглянyвши три вaрiaнти впливy iнфляцiї нa ceктoри eкoнoмiки нa ocнoвi пoбyдoвaних мoдeлeй, рoбимo виcнoвoк, щo нaйбiльш чyтливим дo змiни пoкaзникa ICЦ, як зaзнaчaлocь вищe, є oбcяги змiни ВВП.

У cвoю чeргy, зaрyбiжний дocвiд cвiдчить прo тe, щo крaїни, якi зaпрoвaдили тaргeтyвaння iнфляцiї y рeзyльтaтi мaли знaчнe збiльшeння ВВП, прo щo cвiдчaть дaнi з тaблицi 1. Тaкoж вaртo зayвaжити, щo ocнoвнoю yмoвoю бyлo зaпрoвaджeння гнyчкoгo вaлютнoгo кyрcy, щo на дaний чac є aктyaльним i для Укрaїни.

Вивчeння cвiтoвoгo дocвiдy зacтocyвaння iнфляцiйнoгo тaргeтyвaння, йoгo мoжливих

Тaблиця 1Пoрiвняльнi пoкaзники ВВП тa iнфляцi� для oкрeмих грyп крa�н� %

Крaїни, щo тaргeтyють iнфляцiю

Рiвeнь iнфляцiї Прирicт рeaльнoгo ВВП Рeжим вaлютнoгo кyрcy

дo т

aргe

тyвa

ння

пicл

я тa

ргeт

yвaн

ня

рiзн

иця

дo т

aргe

тyвa

ння

пicл

я тa

ргeт

yвaн

ня

рiзн

иця

дo т

aргe

тyвa

ння

пicл

я тa

ргeт

yвaн

ня

Aвcтрaлiя 6,33 2,25 -4,08 3,03 4,46 1,43 Плaвaючий ПлaвaючийКaнaдa 4,38 2,00 -2,38 3,24 2,70 -0,54 Плaвaючий Плaвaючий

Чилi 21,33 9,58 -11,75 6,21 6,65 0,45 Кoливaння в мeжaх кoридoрy Плaвaючий

Фiнляндiя 4,68 1,23 -3,45 1,27 3,71 2,44 Плaвaючий Вcтyп дo ЄCНoвa Зeлaндiя 11,32 2,25 -9,07 2,72 2,39 -0,32 Плaвaючий Плaвaючий

Icпaнiя 6,24 3,01 -3,23 2,91 3,11 0,20 Плaвaючий Вcтyп дo ЄCШвeцiя 6,27 1,46 -4,81 1,33 2,40 1,07 Плaвaючий ПлaвaючийOб’єднaнe Кoрoлiвcтвo 5,68 2,62 -3,06 2,38 3,01 0,63 Плaвaючий Плaвaючий

Джeрeлo: [6].

нacлiдкiв для eкoнoмicтiв в цiлoмy дaє пiдcтaви ввaжaти, щo зaпрoвaджeння цьoгo рeжимy в Укрaїнi дoзвoлить i нaшiй eкoнoмiцi в пeрcпeктивi oтримaти вaгoмi пeрeвaги. Ocкiльки y крaїнaх, щo викoриcтoвyють цeй мoнeтaрний рeжим, мaкрoeкoнoмiчнa cитyaцiя хaрaктeризyютьcя нижчoю тa cтaбiльнiшoю iнфляцiєю, cтaбiльнiшим eкoнoмiчним зрocтaнням i знaчним прирocтoм ВВП. Зa yмoв прoдoвжeння зрocтaння цiн нa eнeргoнociї, циклiчнoї динaмiки cвiтoвих цiн нa прoдyкцiю yкрaїнcькoгo eкcпoртy, пocилeння iнтeгрaцiї Укрaїни в cвiтoвi фiнaнcoвi ринки пiдтримкa рeжимy фiкcoвaнoгo oбмiннoгo кyрcy cтaє дeдaлi прoблeмнoю. Для зaбeзпeчeння cтaлих i виcoких тeмпiв eкoнoмiчнoгo зрocтaння Нaцioнaльнoмy бaнкy Укрaїни пoтрiбнo зoceрeдитиcя нa cтвoрeннi мaкрoeкoнoмiчних зacaд для пiдвищeння тeмпiв зрocтaння в дoвгocтрoкoвoмy пeрioдi. Для дocягнeння дaнoї цiлi Нaцioнaльний бaнк Укрaїни пoвинeн пocилити cвoї зycилля щoдo пeрeхoдy дo рeжимy iнфляцiйнoгo тaргeтyвaння, пaрaлeльнo з яким бyдe збiльшeнo oбcяг ВВП.

Зa oцiнкaми aнaлiтикiв, зaпрoвaджeння гнyчкoгo вaлютнoгo кyрcy cприятимe пocилeню кoнтрoлю зa iнфляцiйними прoцecaми тa рiвнeм дoлaризaцiї, щo нaдзвичaйнo aктyaльнo для Укрaїни. Прoтe iз ввeдeнням гнyчкoгo вaлютнoгo кyрcy, ocoбливo в нeпiдгoтoвлeних yмoвaх, щe пeвний чac бyдe cпocтeрiгaтиcя пoгiршeння мaкрoeкoнoмiчних пoкaзникiв. В Україні, на жаль,

48


перехід від фіксованого валютного курсу до гнуч-кого співпав з політичною та економічною криза-ми та сприяв значній девальвації національної грошової одиниці. В cвoю чeргy, пeрeхiд дo гнyчкoгo рeжимy кyрcoyтвoрeння y пiдгoтoвлeних yмoвaх дoцiльнo здiйcнювaти зa нaявнoгo тиcкy нa oбмiнний кyрc гривнi в бiк рeвaльвaцiї. Вaжливe знaчeння при цьoмy тaкoж мaє cтaн рoзвиткy ринкiв хeджyвaння вaлютних ризикiв.

Висновки. Рeзyльтaти прoвeдeнoгo дocлiджeння дoзвoляють зрoбити нacтyпнi виcнoвки, якi мaють тeoрeтикo-мeтoдoлoгiчнe i нayкoвo-прaктичнe знaчeння.

Oднiєю з гoлoвних пeрeдyмoв eфeктивнoгo фyнкцioнyвaння eкoнoмiки крaїни є зaбeзпeчeння cтaбiльних i низьких тeмпiв iнфляцiї. Дocягнeння цiльoвoгo рiвня iнфляцiї мoжливe, нacaмпeрeд, зa рaхyнoк вибoрy oптимaльнoгo рeжимy грoшoвo-крeдитнoї пoлiтики, щo бaзyєтьcя нa зacтocyвaннi рeжимy тaргeтyвaння iнфляцiї. Дocвiд бiльшocтi рoзвинeних крaїн cвiдчить прo тe, щo нaйбiльш eфeктивнoю cтрaтeгiєю грoшoвo-рeдитнoї пoлiтики є тaргeтyвaння iнфляцiї.

Пiдтримкa cтaбiльнocтi зaгaльнoгo рiвня цiн в eкoнoмiцi пoвиннa бyти oбoв’язкoвoю i прioритeтнoю цiллю дiяльнocтi цeнтрaльнoгo бaнкy, ocкiльки caмe низькa iнфляцiя здaтнa зaбeзпeчити cтaлe зрocтaння тa зaйнятicть y дoвгoтривaлiй пeрcпeктивi.

У статті було проаналізовано деякі нacлiдки виcoкoгo рiвня iнфляцiї, а також її вплив нa oкрeмi ceктoри eкoнoмiки, a caмe: фiнaнcoвий, coцiaльний та рeaльний.

Нa ocнoвi пoбyдoвaних мoдeлей виявлeнo, щo дyжe чyтливим ceктoрoм дo змiни рiвня пoкaзникa iнфляцiї є рeaльний ceктoр, a caмe oбcяги ВВП. Хoчa мoдeль пoбyдoвaнa нa ocнoвi дaних ВВП тa iнвecтицiй, прoтe в нiй iнфляцiя мaє бiльший вплив нa ВВП, прo щo cвiдчить бiльший рiвeнь знaчyщocтi цiєї змiннoї.

Cлiд зaзнaчити, щo для тoгo щoб тaргeтyвaння iнфляцiї дocяглo cвoєї мeти нeoбхiднo cтвoрити пeвнi пeрeдyмoви для йoгo впрoвaджeння, oднiєю з ocнoвних (як пoкaзyє дocвiд бiльшocтi рoзвинeних крaїн) є впрoвaджeння гнyчкoгo кyрcoyтвoрeння в крaїнi.

У cвoю чeргy, пeрeдyмoвaми пeрeхoдy дo гнyчкoгo вaлютнoгo кyрcy є: збeрeжeння тeмпiв eкoнoмiчнoгo рoзвиткy; мiнiмiзaцiя iнфляцiйних прoцeciв iз пoдiльшим yтримaнням дocягнyтoгo рiвня; yзгoджeння фicкaльнoї пoлiтики з тeмпaми зрocтaння рiвнi дoхoдiв нaceлeння; знижeння рiвня дoлaризaцiї; змeншeння oбcягy зoвнiшньoї зaбoргoвaнocтi; дocтaтнi зoлoтoвaлютнi рeзeрви; лiбeрaлiзaцiя вaлютнoгo рeгyлювaння з пoдaльшим

пeрeхoдoм вiд aдмiнicтрaтивних iнcтрyмeнтiв (зoкрeмa вaлютних oбмeжeнь) дo ринкoвих iнcтрyмeнтiв; oпeрaцiйнa нeзaлeжнicть i вiдпoвiдaльнicть цeнтрaльнoгo бaнкy; прoзoрicть прoвeдeння мoнeтaрнoї пoлiтики; рoзвитoк якicнoї cиcтeми мoнiтoрингy рyхy кaпiтaлy; зaпрoвaджeння eфeктивнoї диcкoнтнoї пoлiтики НБУ, зoкрeмa вcтaнoвлeння oблiкoвoї cтaвки, якa рeгyлює прoпoзицiю грoшeй. У випадку коли дані умови не створені в країні передчасні заходи мо-жуть не принести бажані результати та, навіть, по-гіршити ситуацію в країні.

Бібліографічні посилання 1. Bernanke B. What does the Bundesbank target? /

B. Bernanke, I. Mihov // European economic review, 1997. – Vol 41. – pp. 1025–1053.

2. Hammond G. State of the art of inflation targeting /G. Hammond // Handbook № 29–February 2011 [Елек-Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bankofengland.co.uk/education/ccbs/handbooks/ccb-shb29.htm

3. На�менкова С. В. Основні напрями координації грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики / С.В. Науменкова, С.В. Міщенко // Вісник Національного банку України. – 2012. – № 5. – С. 13–21.

4. Державний комітет статистики України [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua

5. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.bank.gov.ua/

6. Петрик О. Теоретико-концептуальні основи тар-гетування інфляції / О. Петрик, С. Ніколайчук // Банківська справа. – 2009. – № 2. – С. 3–12.

List of references 1. Bernanke B. What does the Bundesbank target? /

B. Bernanke, I. Mihov //European economic review, 1997. – Vol 41. – pp. 1025–1053.

2. Hammond G. State of the art of inflation targeting /G. Hammond // Handbook № 29 – February 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bankofengland.co.uk/education/ccbs/handbooks/ccbshb29.htm

3. Naumenkova S. V. Main directions coordinating monetary and budget-tax policy / S. V. Naumenkova, S. V. Mischenko // Bulletin of the National Bank of Ukraine. 2012. – № 5. – P. 13–21.

4. State Statistic Service of Ukraine [Electronic re-source]. – Access: http://www.ukrstat.gov.ua.

5. National Bank of Ukraine [Electronic resource]. – Ac-cess: www.bank.gov.ua/

6. Petrik O. Theoretical-conceptual framework of tar-geting inflation / O. Petrik, S. Nikolaychuk // Bank- / O. Petrik, S. Nikolaychuk // Bank-O. Petrik, S. Nikolaychuk // Bank- // Bank-/ Bank- Bank-Bank-ing. – 2009. – № 2. – P. 3–12.

49


ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

© Дикий І. А., 2014

Постановка проблеми. Українська практика корпоративного управління формувалася під впливом ряду негативних факторів: непрозорість компаній та ринку, недостатнє законодавче регулювання, низька ліквідність більшості цінних паперів, специфічні спонукальні мотиви в діяльності українських менеджерів та великих акціонерів тощо.

За останні роки в Україні були зроблені серйозні кроки по реформуванню корпоративного управління. Зміни в корпоративному управлінні, що відбулися протягом недавнього часу, в значній мірі вплинули на покращення інвестиційного клімату в країні, змінили ставлення законодавця і

УДК 005.7JEL Classification: Р24

І. А. Дикийаспірант кафедри обліку, аналізу, аудиту та адміністрування підприємств гірничо-металургійного комплексу

ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»И. А. Дикий

аспирант кафедры учета, анализа, аудита и администрирования предприятий горно-металлургического комплекса

ГВУЗ «КРИВОРОЖСКИЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ»І. A. Dykyi

postgraduate student of the Department of accounting, analysis, audit and administration of the enterprises of mining-metallurgical complex State institution of higher education

«KRYVYI RIH NATIONAL UNIVERSITY»

НЕДОЛІКИ НАЙПОШИРЕНІШИХ МЕТОДИК ОЦІНКИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯНЕДОСТАТКИ НАИБОЛЕЕ РАСПРОСТРАНЕННЫХ МЕТОДИК

ОЦЕНКИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛЕНИЯDISADVANTAGES OF THE MOST COMMON METHODS OF ASSESSMENT

OF CORPORATE GOVERNANCE

В статті проаналізовано с�тність та зміст методик рейтингово� оцінки корпоративного �правління� розглян�то основні зар�бі�ні та вітчизняні підходи до оцінки� визначено �х основні недоліки.

Ключові слова: оцінка, рейтинг, рейтингове оцінювання, методика, корпоративне управління.

В статье проанализировано с��ность и содер�ание методик оценки корпоративного �правления� рас-смотрены основные зар�бе�ные и отечественные подходы к оценке� определены их основные недостатки.

Ключевые слова: оценка, рейтинг, рейтинговая оценка, методика, корпоративное управление.

This article analyzes the nature and meaning of methods of rating corporate governance� the basic foreign and domestic approaches to assessment� identified their main weaknesses.

Key words: evaluation, ranking, rating valuation, methods, corporate governance.

компаній щодо питань корпоративного управління, вивели законодавчу і правову базу, що регулює дану сферу, на більш високий рівень. Але криза показала, що проблеми якості корпора-тивного управління, методів її оцінки та моніторингу і досить актуальні. Підвищена увага до проблем оцінки корпоративного управління викликана необхідністю забезпечення високих темпів зростання української економіки, залучен-ням вітчизняних та іноземних стратегічних інвесторів, підвищенням інвестиційної привабливості корпорацій.

Аналіз останніх дослід�ень та п�блікацій. Проблеми розвитку корпоративного управління

50


розглядаються багатьма вітчизняними та закор-донними науковцями, такими як І. В. Бондарчук, І. Ю. Вереітіна, П. В. Дем’яненко, С. С. Залю- П. В. Дем’яненко, С. С. Залю-П. В. Дем’яненко, С. С. Залю- С. С. Залю-С. С. Залю-бовська, В. А. Євтушевський, В. В. Колеснік, І. О. Лебідь, Л. О. Мозгова, О. В. Нусінова, Т. В. Момот, Г. В. Циганенко, Д. М. Черваньов та інші. В літературі також розглядається значна кількість методик оцінки корпоративного управління, втім розробки щодо оцінки корпора-тивного управління, які б були адаптовані до економічної ситуації в Україні – не чисельні, що й обумовлює актуальність зазначеної проблеми.

Метою статті є аналіз сучасних методичних підходів до оцінки корпоративного управління та визначення їх основних недоліків з огляду на особливості розвитку української економіки.

Виклад основного матеріал�. З точки зору інвестора корпоративне управління може розгля-датися як фактор ризику – з подібним ризиком стикаються багато фінансово-зацікавлених осіб, включаючи акціонерів, кредиторів та постачальників послуг зі страхування відповідальності менеджерів і директорів. Коло осіб, які обговорюють проблеми корпоративного управління вже не обмежується акціонерами – до нього входять й інші зацікавлені особи: кредито-ри, співробітники, клієнти компаній, а також представники місцевих громад. З ризиками, пов’язаними з корпоративним управлінням, сти-каються всі організації – незалежно від їх типу та юрисдикції. Досконалої системи корпоративного управління немає ні в одній країні. Іншими словами, ризики корпоративного управління існують в країнах як з розвиненою економікою, так і з економікою, що розвивається. Однак у країнах першої та другої групи ці ризики можуть проявлятися по-різному – осо-бливо, якщо порівнювати компанії з концентрова-ною структурою власності з компаніями, що ма-ють дисперсну структуру власності.

На даний момент однозначних емпіричних доказів зв’язку між рівнем корпоративного управління та вартістю компаній не існує, проте наявні численні приклади того, наскільки згубним для вартості компанії може бути погана якість управління. Зазначимо ж, що більшість членів інвестиційного співтовариства враховують факто-ри корпоративного управління поряд із показни-ками, що характеризують соціальну відповідальність і якість природоохоронних заходів, в ході інвестиційного аналізу. Це особли-во відноситься до країн, де стандарти корпоратив-ного управління та правового захисту недостат-ньо високі.

На ринках, що розвиваються ризики втрати інвестиційної вартості через неефективний менед-

жмент або зловживань з боку великих акціонерів особливо високі, а можливості отримання компенсації в судовому порядку зазвичай обмежені. Через відсутність достовірної інформації про порівняльну ефективність механізмів корпоративного управління в окремих компаніях, інвесторам нелегко оцінити рівень нефінансового ризику, пов’язаного з їх вкладами. Саме ця обставина нерідко стає причиною істотного дисконту при ринковій оцінці акцій емітентів з країн, що розвиваються. Незалежна думка про практику корпоративного управління, менеджменту та підзвітності в окремих компаніях набуває особливої цінності для інвесторів на рин-ках, що розвиваються.

Незалежна оцінка та об’єктивні глобальні критерії відіграють важливу роль, дозволяючи до-вгостроковим інвесторам, менеджерам, директо-рам та іншим фінансово-зацікавленим особам об’єктивно оцінювати і порівнювати ризики кор-поративного управління в різних країнових кон-текстах.

Підкреслимо, що наразі єдиної загальновизнаної методики оцінки корпоративного управління у світі не існує. Рейтингові агентства, що займають-ся даним питанням, використовують самостійно розраховані методики [10, с. 95].

Рейтинги є формалізованою оцінкою якості корпоративного управління. Вони являють собою інтегровану оцінку якості корпоративного управління компанії і слугують для інвесторів індикатором рівня відповідних ризиків у цій компанії. Основне завдання рейтингів корпора-тивного управління полягає в поданні інвесторам та іншим зацікавленим сторонам зовнішньої і незалежної оцінки ризиків корпоративного управління компанії, на основі якої вони можуть приймати обґрунтовані рішення про ті чи інші дії щодо компанії [5]. Ці рейтинги покликані сприяти визначенню справедливої вартості акцій і допома-гати інвесторам приймати інвестиційні рішення, надаючи необхідну інформацію про рівень корпо-ративного управління в компаніях.

В даний час в зарубіжній практиці існує велика кількість рейтингів корпоративного управління, які розробляються міжнародними рейтинговими агентствами, інвестиційними компаніями та іншими професійними організаціями. Найбільш відомими і поширеними з них є рейтинг корпора-тивного управління міжнародного агентства Stan-Stan-dard & Poor’s (Corporate Governance Score, CGS) і рейтинг корпоративного управління Governance Metrics International (GMI).

Різні закордонні та вітчизняні рейтинги корпо-ративного управління використовують різні

51


категорії показників для оцінки якості корпора-тивного управління. Крім того, навіть у рамках одних і тих же категорій можуть використовува-тися відмінні один від одного набори показників / індикаторів. Наприклад, одна рейтингова організація може оцінювати діяльність ради директорів за кількістю незалежних директорів і фактом поділу посад голови ради та генерального директора, інша буде оцінювати діяльність за наявністю комітетів у складі ради і частоті засідань ради / комітетів ради, а третя – за професійним досвідом та участю в програмах підвищення кваліфікації членів ради директорів і рівнем вина-городи, що виплачується директорам, та таке інше. По-друге, значну роль відіграють відмінності в джерелах інформації. Одні укладачі рейтингів використовують доступну широкому загалу інформацію з офіційних сайтів, з прес-релізів компаній тощо, інші запитують інформацію без-посередньо у компаній, треті проводять інтерв’ю з членами рад директорів і виконавчого керівництва компаній, фінансовими аналітиками, інвести-ційними банкірами та таке інше.

В Україні також можна виділити ряд рейтингів, які оцінюють практику корпоративного управління у вітчизняних компаніях. Кожен з них має свою методику; регулярно присвоюється і оновлюється. Найбільш часто українськими компаніями використовуються рейтинги корпора-тивного управління: міжнародного агентства S&P, рейтингового агентства «Кредит-Рейтинг», Інституту корпоративного права і управління (CORE – рейтинг) та інші.

У 1998 році Standard & Poor’s почала розробля-Standard & Poor’s почала розробля- & Poor’s почала розробля-Poor’s почала розробля-’s почала розробля-s почала розробля- почала розробля-ти критерії та методологію оцінки практики кор-поративного управління, а з 2000 року – проводи-ти незалежний інтерактивний аналіз системи кор-поративного управління в компаніях і банках.

У 2007 році методологія аналізу корпоративно-го управління була піддана істотному перегляду на основі накопиченого досвіду присвоєння рейтингів корпоративного управління, з поси-ленням акценту на аналізі факторів ризику. Рей-тинг корпоративного управління GAMMA базується на публічній і приватній інформації і являє собою оцінку нефінансових ризиків, пов’язаних з купівлею акцій компаній на ринках, що розвиваються, що призначена для інвесторів, які вкладають кошти в акції цих компаній [4, c. 150].

У рейтинговій оцінці використовується ряд параметрів: вплив акціонерів; права акціонерів; прозорість, аудит і система управління ризиками; ефективність діяльності Ради директорів; стратегічний процес і система винагороди. При

цьому рейтинг враховує специфіку країни, ринко-ву та правову інфраструктуру [9].

Зазначений рейтинг, втім, має ряд істотних недоліків, до яких слід віднести: закритість мето-дики розрахунку субрейтингів та їх вагомості, відсутність незалежної перевірки інформації, що використовується в процесі розрахунку рейтингу, так як недостовірність інформації може привести до суттєвого викривлення кінцевого значення рейтингу, оцінка корпоративного управління з червня 2011 року проводиться лише в рамках кре-дитного аналізу.

Рейтинг Інституту корпоративного права та управління (CORE – рейтинг) – числовий показ-CORE – рейтинг) – числовий показ- – рейтинг) – числовий показ-ник, що дозволяє провести оцінку сукупності відносин (зв’язків), які склалися між радою директорів і правлінням компанії, між різними групами акціонерів, та між всіма фінансово-зацікавленими особами [7]. Процедура визначен-ня рейтингової оцінки полягає в тому, що інститут, як міноритарний акціонер, запитує у компанії пер-винну інформацію.

Для визначення CORE-рейтингу використову-CORE-рейтингу використову--рейтингу використову-ються дві групи первинних даних: інформація, яку компанія розкриває публічно, і додаткові доку-менти, які вона надає акціонерам; а також, відповіді компанії на письмові запити і телефонні дзвінки від імені міноритарного акціонера, що надсилаються і проводяться інститутом [6].

В основу рейтингової оцінки, як і у Standard & Poor’s, покладені принципи корпоративного управління ОЕСР. Відповідно до методики розра-хунку рейтингу компанії оцінюються за шістьма субрейтингами, що відображають особливості корпоративного управління:

– відсутність ризиків (трансфертні ціни, виве-дення активів,розмивання акціонерного капіталу та таке інше) – вага 45,4 %;

– розкриття інформації (повнота документів, які розкрито публічно і за запитом акціонерів, терміни і строки розкриття та таке інше) – вага 23 %;

– структура ради директорів і виконавчих органів (афілійованість, протоколи засідань, вина-городи, та таке інше) – вага 10 %;

– структура акціонерного капіталу (прозорість структури власності, контролюючі групи та таке інше) – вага 7,2 %;

– основні права акціонерів (право на участь в управлінні компанією, право на отримання дивідендів тощо) – вага 7,2 %;

– історія корпоративного управління (пробле-ми з регулюючими органами, факти порушень прав акціонерів в минулому, стандарти фінансової звітності, аудиторські висновки та таке інше) – вага 7,2 %.

52


Результатом розрахунків за методикою є індивідуальний числовий показник, максимальне значення якого (100 %), відповідає характеристи-кам ідеальної компанії [11, c. 26].

Основною перевагою CORE-рейтингу є проце-CORE-рейтингу є проце--рейтингу є проце-дура його присвоєння, в ході якої безпосередній учасник рейтингового процесу імітує дії акціонерів і, таким чином, отримує можливість оцінити рівень корпоративного управління на власному досвіді. На користь даного рейтингу говорить і те, що при виставленні рейтингової оцінки інститут враховує якість аудиторських висновків і такий ризик, як ризик експропріації. Слабка сторона ме-тодики полягає в тому, що компанії, які зацікавлені в підвищенні рейтингу, дуже швидко розпізнають запити інституту в потоці запитів від інших міноритарних акціонерів. А тому реакція на них вже не може бути об’єктивним показником.

Методика національного рейтингу корпора-тивного управління «РІД – Експерт РА» агентства «Експерт РА» і Російського інституту директорів включає більше ста показників практики корпора-тивного управління, що згруповані у чотири основні групи [5]:

1) права акціонерів (права, якими володіють акціонери товариства на момент присвоєння рейтингової оцінки, в тому числі права власності, права на участь в управлінні товариством, на от-римання дивідендів; можливі ризики порушення прав акціонерів; ініціативи товариства з захисту прав акціонерів);

2) діяльність органів управління та контролю (склад і діяльність ради директорів і виконавчих органів, функціонування системи контролю за фінансово-господарською діяльністю, взаємодія між органами управління);

3) розкриття інформації (рівень розкриття фінансової та нефінансової інформації, оцінка загальної дисципліни її розкриття та рівну доступність для акціонерів та інших зацікавлених осіб);

4) дотримання інтересів інших фінансово-зацікавлених осіб, корпоративна та соціальна відповідальність (політика соціальної відповідальності, врахування інтересів зацікавлених груп, наявність трудових конфліктів, проекти корпоративної соціальної відповідальності, відношення компанії до навко-лишнього середовища).

Недоліками зазначеного рейтингу є низька якість первинної інформації, зіставлення різних компаній за рівнем якості корпоративного управління; орієнтований, перш за все, на інвесторів, а також на різні групи стейкхолдерів.

На сьогодні в Україні для оцінки корпоратив-ного управління Українським інститутом розвит-

ку фондового ринку розроблено інтегральний індекс корпоративного управління (CGI), що включає субіндекси: розвитку корпоративного права в країні (CGI-1), регуляторного впливу упо-CGI-1), регуляторного впливу упо--1), регуляторного впливу упо-вноважених органів влади на процес корпоратив-ного управління в країні (CGI-2), корпоративного управління в акціонерних товариствах (CGI-3) [2, с. 46].

Значення інтегрального індексу корпоративно-го управління (CGI) не може перевищувати показ-CGI) не може перевищувати показ-) не може перевищувати показ-ника повної відповідності (+1) або бути меншим показника повної невідповідності (-1) діючої в Україні системи корпоративного управління принципам корпоративного управління ОЕСР.

Основним недоліком даного рейтингу є те, що джерелами інформації можуть виступати лише загальнодоступні та оприлюднені документи, факти та цифри, крім того, методика не враховує специфіку діяльності українських підприємств, а саме: особливості в системі бухгалтерського обліку і податковому законодавстві.

Рейтинг корпоративного управління, розробле-ний рейтинговим агентством «Кредит-Рейтинг « – це результат оцінки практики корпоративного управління компанії, пов’язаних із цим ризиків, інформаційної прозорості компанії, а також рівня захисту інтересів власників та інших зацікавлених осіб за Національною шкалою рейтингів корпора-тивного управління [5].

Рейтингове агентство при розгляді наявної структури власності компанії виокремлює такі елементи аналізу [5]:

– доступність та публічність інформації сто-совно структури власності компанії, інформації відносно основних власників, наявності взаємозв’язків між власниками, участі правління та/або топ-менеджменту у статутному капіталі компанії;

– входження компанії до групи компаній, можливість підтримки компанії з боку власників, наявність сторонніх інтересів чи конфліктів інтересів власників компанії, впливу на діяльність компанії зацікавлених осіб.

Недоліками рейтингу є можливість викривлен-ня інформації, яка надається компанією, а також відсутність аудиторських та інших незалежних оцінок інформації у процесі визначення рейтингу.

Як видно з наведених прикладів, всі методики оцінки якості (рівня) корпоративного управління враховують основні принципи ОЕСР: чесність, прозорість, підзвітність, відповідальність. Склад освітлюваних питань теж не сильно вирізняється. Рейтинги присвоюються на основі отриманих оцінок за кожною групою показників, з урахуван-ням присвоєних їм ваги. Тобто оцінка, за своєю

53


суттю, проводиться як складання зважених показників, вага яких і діапазони зміни кожного оцінюваного показника повинні визначатися рей-тинговим агентством і часто не розголошуються. Таким чином, можна зробити висновок: найважливіший момент – об’єктивізація методів оцінки корпоративного управління – опрацьовано недостатньо.

Висновки. Отже, розглянувши найбільш поширені існуючі методики оцінки рівня якості корпоративного управління слід зазначити на-ступне:

1. Сьогодні існує кілька регулярно оновлю-вальних і визнаних діловою спільнотою рейтингів корпоративного управління українського бізнесу: це рейтинги, що складаються компаніями «Stan-Stan-dard & Poor’s», агентством «Кредит-Рейтинг» та Українським інститутом розвитку фондового рин-ку.

2. Всі закордонні методики оцінки корпоратив-ного управління побудовані з використанням ва-гових коефіцієнтів, чисельні значення яких розраховані на основі закордонних аналітичних даних, а отже рейтингові значення часто є недо-сяжними для українських підприємств.

3. Проаналізовані методики не враховують інших важливих показників діяльності підприємства, зокрема, достовірності первинної інформації, специфіки українського законодав-ства та розвитку української економіки.

Враховуючи всі зазначені недоліки існуючих підходів до оцінки рівня якості корпоративного управління, налаштовуючись не тільки на країну, період час, галузь, а й на саме підприємство, на його управлінську та економічну специфіку. Отже, уважаємо, що можна істотно підсилити підхід до аналізу корпоративного управління, об’єднуючи врахування кількісних (фінансових) і якісних (індикаторних) показників в аналізі, при-чому розглядаючи їх не лише в статиці, а й у динаміці. Проте наявні методи не надають аналітикам подібної можливості. Вважаємо, що для українських підприємств необхідною є роз-робка якісної рейтингової моделі оцінки корпора-тивного управління з врахуванням існуючих осо-бливостей та специфіки їх діяльності.

Бібліографічні посилання 1. Головина Я. С. Методика оценки качества корпо-

ративного управления в украинских банках [Елек-тронний ресурс] / Я. С. Головина. – Режим досту-пу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VUABS/2011_1/30_03_05.pdf.

2. Денисюк О. В. Оцінка якості корпоративного управління: конспект лекцій для студентів спеціальності 8.03050901 «Облік і аудит» денної форми навчання / укл. О. В. Денисюк, Л. О. Мозго-ва. – Харків : Вид. ХНЕУ, 2012. – 84 с.

3. Долинский Л. Построение интегрального кредит-ного рейтинга банковской системы Украины / Л. Долинский, О. Ковальчук // Вестник Национально-го банка Украины. – 2012. – № 6. – С. 28–323.Кор-пан О. Методические аспекты рейтингового оце-нивания системы корпоративного управления предприятием / О. Корпан // Экономический ана-лиз. – 2011. – № 9 (3). – С. 149–152.

4. Методологія оцінки корпоративного управління [Електронний ресурс]. – Режим досту-пу : http://www.credit-rating.ua/img/Methodology/ RCG_method.pdf.

5. Методологія розрахунку CORE-рейтингу: Інститут корпоративного права і управління [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.iclg.ru/rurating11.

6. Мозгова Л. О. Методичні підходи до оцінки якості корпоративного управління підприємством [Елек-тронний ресурс] / Л. О. Мозгова. – Режим доступу : ht tp://www.economy.nayka.com.ua/index.php_operation=1&iid=4015.

7. Національний рейтинг корпоративного управління «РІД-Експерт РА» (НРКУ) [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу : http://www.raexpert.ru/ ratings/corporate/method.

8. Рейтинги корпоративного управління: Критерії та методологія: Standard & Poor’s: Служба рейтингів корпоративного управління [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу : http://www.standardandpoors.ru/article.php?pubid =1703&sec=an.

9. Спасибо-Фатєєва І. Корпоративне управління : монографія / І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Бо-рисова ; за ред. проф. І. Спасибо-Фатєєвої. – Х.: Право, 2007. – 500 с.

10. Ш�льга И. П. Рейтинг корпоративного управле-ния акционерных обществ: сравнение мирового и отечественного опыта / И. П. Шульга // Фондовый рынок. – 2010. – № 3. – С. 25–29.

54


Introduction. The identification of the optimal level of the product mix of a company happens to turn into one of the most essential managerial problems, particularly when it comes to producing goods of an excessive demand. In fact, there is an optimization problem with an objective function to maximize the enterprise’s throughput and accomplish limitations. In literature, this problem is known as a product-mix problem. The product-mix problem determines the type and the quantity of items to produce.The prod-uct-mix optimization has a direct impact on the manu-facturing enterprise’s financial and non-financial per-formance, such as its profit, the work-in-process (WIP) inventory, the customer service and the shop manageability [6]. Many authors point out that there are two general approaches to solve the product-mix problem: heuristic and meta-heuristic algorithms.

One of the most well-known heuristics is the The-ory of Constraints. As Balakrishnan, Cheng and Trietsch note, TOC is interesting to analyze for two reasons. First, unlike Just-In-Time (JIT), Materials Requirements Plan-ning (MRP), Total Quality Management (TQM) or Six Sigma, it did not have a significant history of implemen-tation. Second, it has been sometimes promoted quite strongly as a complete alternative to JIT, MRP and TQM, if one includes all TOC concepts [1].

In the last decade there has been considerable de-bate whether TOC or another approach is more opti-mal for solving the product mix problem [2, 6, 8, 10].

This paper attempts to accomplish two primary objectives: first, to present the basic assumption of The Theory of Constraints; second, to demonstrate the obvious critical differences between TOC and other techniques for product mix optimization.

1. Basic assumption of The Theory of Con-Basic assumption of The Theory of Con-straints. The Theory of Constraints was developed by Eliyahu Goldratt in the light of the «Optimized Production Timetables» in the mid-1980s. TOC is a management philosophy which rests on the assumption that firms have constraints and these constraints determine their performance. If the firms have no constraints, then they would have unlimited profits [10]. Hence, the growth is not controlled by the total of resources available but by the scarcest resource.

TOC looks at an enterprise as a system, as groups of interrelated and interdependent components. In this sense a constraint is defined as any element that can slow down the total duration of production, and thus, decrease profits [10]. In the 1992, Goldratt and Cox in their book entitled «The Goal: A Process of Ongoing Improvement», underlined that a firm’s goal is to make money, now and in the future. By this view TOC focuses on constraints which restrict the perfor-mance of an organization in obtaining its goal which is making money. The theory is implemented in an enterprise-performance measures through three finan-cial criteria: throughput, operating expenses, and in-

УДК 658.62JEL Classification: M11

Т. В. Димитровакандидат экономических наук, доцент

Пловдивский университет «Паисия Хилендарски», БолгарияT. V. Dimitrova

doctor of economics, head assistant professor Plovdiv University «Paisii Hilendarski», Bulgaria

ТЕОРИЯ ОГРАНИЧЕНИЙ И РЕШЕНИЙ В АССОРТИМЕНТЕ ПРОДУКЦИИ

THEORY OF CONSTRAINTS AND PRODUCT MIX DECISIONS

Данная статья рассматривает одно из самых с��ественных применений Теории ограничений (ТОС) в производственной сфере – проблем�� связанн�ю с принятием решения в отношении ассортимента прод�к-ции. Для этой цели представлены основные характеристики ТОС� а так�е некоторые из самых ярких раз-личий ме�д� ТОС и др�гими техниками оптимизации ассортимента прод�кции.

Ключевые слова: теория ограничений, ориентированный на оборот анализ, ассортимент продукции.

This paper reviews one of the most application of Theory of Constraints (TOC) in production field – product-mix problem decisions. In this sense� it present the basic assumption of TOC� some of the obvious critical differences between TOC and other techniques for product-mix optimization.

Key words: theory of constraints, throughput accounting, product mix.

© Димитрова Т. В., 2014

55


ventory. Goldratt and Fox defined these original per-formance measures under TOC. Throughput is de-fined as the rate at which the entire system generates money through sales. Inventory is defined as all the money the system invests in purchasing things the system intends to sell. Operating expenses have been defined as all the money the system spends in turning inventory into throughput [6].

According to Holman the most important assump-tions of TOC that are reflected in the following facts are [3]:

1. The goal is to make money now and in the future.

2. Throughput is defined as the revenue minus the variable cost of materials and energy.

3. There is always at least one constraint on each product that limits the firm’s revenue.

4. There are three types of resources: scarce bottleneck resources, non– bottleneck resources and capacity-constraint resources.

5. Most manufacturing operations have only a few capacity-constraint resources, and, thus, it is easy to control them.

6. Dependent events exist that result in interactions between resources and products. Within every manufacturing environment, statistical fluctuations and random events occur.

7. The optimized production technology system is implicitly stable at any given time bottlenecks are identified, and the order mix is stable with respect to given resources.

Goldratt and Cox developed a five-step process to manage constraints and improve the system continu-ously. These steps are as follows [1,6]:

Step 1: Identify the system constraints, whether they are physical or political constraints.

Step 2: Decide how to exploit the system constraints; i.e., maximize the performance of the system given the constraints identified in Step 1.

Step 3: Subordinate everything else to that decision.

Step 4: Enhance the system constraints. That is, reduce the effects of the current constraints; off-load some demand or expand capability; and make everyone aware of the constraints and their effects on performance.

Step 5: If in the previous steps a constraint has been broken, go back to Step 1, but don’t allow inertia to cause a system constraint.

2. TOC and other techniques for product mix optimization

TOC and traditional cost accountingAccording to TOC, throughput is the revenue,

generated by the system, through the production of sold product. While the traditional definition of pro-

ductivity focuses on «output per unit of time”, throughput stresses «sold product”, because unsold product does not generate revenues. TOC throughput has similarities with the contribution margin approach but at the same time has one distinctive characteristic. Despite the fact that contribution margin is calculated by subtracting all variable costs (direct material, di-rect labor and variable overhead manufacturing costs) from the sales price, throughput is calculated by sub-tracting only material cost from the sales price. The reason for such a distinction is that TOC considers all costs as fixed, except the material cost, which is con-sidered as a variable cost. According to the through-put approach, the most optimal product mix is deter-mined by prioritizing the production of products that provide the most throughput per unit capacity with limited resources. In variable– and full-costing meth-ods, where the capacity constraint is in question, the most optimal product mix is determined by prioritiz-ing the products that give the highest contribution margin and unit profit with limited resources. Previ-ous literature argues that the traditional cost account-ing methods generate superficial final product costs and attribute excessive costs to the production pro-cesses, since the TOC considers only the variable cost as direct material. There is a consensus that the theory of constraints-throughput approach generates a more factual product cost as it reflects only direct costs to the product cost. The more factual product cost infor-mation that the throughput approach generates will provide more accurate short-term performance mea-sures and will assist in decisions like pricing and in-vestment [10].

TOC and Activity-Based Costing (ABC)In literature TOC and ABC are often cited as sys-

tems that exhibit contrasting features. While TOC holds that materials represent one of the very few variable costs in a firm, ABC attempts to recognize most resources as variable costs. Further, TOC argues that every firm must continually strive to improve the output of the lowest capacity or the bottleneck re-source in order to maximize overall throughput. On the other hand, ABC implicitly ignores the existence of the bottleneck because ABC holds that the total ac-quired resources must equal their consumption and any leftover must be charged to the cost of unused or excess capacity [8].

Contrasting with the TOC worldview, proponents of the ABC approach subscribe that identifying the causal relationships behind the costs of a profit-mak-ing organization facilitates cost assessment more opti-mally than the TOC approach. This alternative ap-proach first identifies activity-based costs and then attributes such costs to product creation based upon the activities performed during production [2].

56


Hence, the main difference between the two sys-tems comes in their primary goal. TOC tends to im-prove production process by managing the constraints and thus obtain higher throughput. ABC aims to in-crease the accuracy of product costs by a systematic allocation of costs to activities consumed by the prod-ucts.

Since only a few costs are regarded variable under TOC and most costs are regarded variable in ABC. The extant literature recognises TOC as a short-term (where most costs remain fixed) technique and ABC as a long-term technique. The differences in TOC-ABC goals imply that managers are likely to choose that system which addresses their particular needs. TOC and ABC can therefore be viewed as parallel systems that do not pose a choice problem. However, an exception where managers typically confront a choice problem is in relation to a product mix deci-sion context. Sridharan et al. find that, in real time, firms face difficulty in physically making and main-taining two different product mixes, one for a short– and another for a long-term period. The difficulty is especially significant if the product mixes, supported by TOC and ABC contradict with each other [8].

In fact, there are several empirical studies that have found a positive effect of a choice for a product mix involving a combination of the two systems (TOC + ABC) [2, 8, 9].

TOC and Lean� Six SigmaThere is a growing body of literature that com-

pares the methodology of TOC with Lean Production or other methodologies. Some authors conclude that TOC serve as a focusing mechanism where to apply Lean techniques and Six Sigma techniques to achieve best results for the overall system [7]. Others, for ex-ample, Pirasteh and Fox provide a new model that combines the Theory of Constraints, Lean, and Six Sigma into a unique program called TLS. The aim of TLS model is to achieve continuous-process improve-ments across the organization, as companies follow the next three steps [5]:

Step 1: Identify the existing or potential constraints1) Identify the constraint; 2) Exploit the constraint;

3) Subordinate other activities to the constraint; 4) Elevate the constraint; 5) Avoid negative inertia.

Step 2: Apply the first four Lean steps 1) Specify the value; 2) Identify the value stream;

3) Make value flow without any interruptions; 4) Let the customer pull value from the producer.

Step 3: Apply Steps 5 and 6 of Lean1) Pursue perfection – Use Six Sigma DMAIC ap-

proach; Might include DOE.2) Implement with agility – Mistake proofing in

poka-yoke; Statistical Process Control; Process audit over time.

Conclusion. In many companies, the implementa-tion of the marketing concept is primarily associated with the ability for doing business in which the orga-nization places utmost importance on delivering cus-tomer satisfaction, meeting organizational goals, and outperforming the competition while integrating all marketing activities. But, in the context of a global resource scarcity, organizations do not have the same capabilities to provide very various marketing activi-ties. These are only two of arguments that require bet-ter marketing mix decisions (and product-mix deci-sions as part of them).

The Theory of Constraints can be applied in vari-ous fields such as production, project management, das well as in problem solving. One of the most im-portant applications of TOC in the production field is achieving product-mix problem decisions. The prod-uct-mix problem was examined by various authors, using different approaches such as TOC, traditional cost accounting, ABC, linear programming, tabu search, etc. In the literature considered there exists a unanimous opinion that the TOC is a suitable tech-nique for short-run product-mix decisions. However, there are several empirical studies that have found that under certain conditions combinations of TOC and other approaches are more optimal techniques in respect to product-mix decision.

Библиографические ссылки 1. Балакришнан Д�. Теория ограничений в науч-

ном мире: Эволюция, влияние, противоречия и уроки / Дж. Балакришнан, Ч. Х. Чэнг, Д. Трийч // Обзор обучения операционному менеджменту – 2008. – № 2. – С. 97–114.

2. К�пер Р. Кто выигрывает в динамичном мире: Те-ория ограничений против Расчета себестоимости по видам деятельности? [Электронный ресурс] / Р. Купер, Д. А. Брей, М. И. Парцен / Северно-американской ассоциации вычислительных, соци-альных и организационных наук. – 2007. – Режим доступа : http://dx.doi.org/10.2139/ssrn.962270.

3. Х�ан Ли-Х�а. Интеграция расчета себестоимости по видам деятельности и теории ограничений / Ли-Хуа Хуан // Журнал управления затратами. – 1999. – Том 13. – № 6. – С. 21–28.

4. М�р Р. И. Теория ограничений и бережливого про-изводства: Друзья или враги? [Электронный ре-сурс] / Р. И. Мур, Л. Шайнкопф // Чесапийк Консал-тинг Инк. – 1998. – Режим доступа : http://www.tocca.com.au/uploaded/.

5. Пирастеш Р. М. Топ элементы Теории ограниче-ний (TOC), бережливого производства и сикс сигм (TLS) делают красивую музыку вместе [Электрон-ный ресурс] / Р. М. Пирастеш, К. С. Фара // Журнал Ассоциации операционного менеджмента. – 2006. – Режим доступа : http://www.pinnacle-strategies.com/.

57


6. Резайе К. Теория ограничений и подходы, исполь-зующие метод роя частиц для решения проблем ассортимента продукции / К. Резайе, С. Назари-Ширкухи, Р. Гходси // Австралийский журнал фундаментальных и прикладных наук. – 2010. – № 4 (12) – С. 6483–6491.

7. Штам М. Л. Всеобщее управление качеством (TQM), всеобщий уход за оборудованием (TPM), теория ограничений (TOC), бережливое производ-ство и сикс сигм – Эволюция производственных методик при изменении парадигмы от Тейлориз-ма/Фордизма к Тойотизму? [Электронный ре-сурс] / М. Л. Штам, Т. Р. Найтцерт, Д. П. К. Сингх // 16-ой Международной ежегодной конференции Ев-ропейской ассоциации операционного менеджмен-та. – 2009. – Режим доступа : http://aut.researchgateway.ac.nz.

8. Дебаты про выбор Теории ограничений (TOC) – Расчета себестоимости по видам деятельности (ABC) для решений проблем ассортимента про-дукции: Ввод специфичности актива как альтерна-тивное объяснение / Сридхаран В. Г. [и др.] // Жур-нал глобальных проблем бизнеса. – 2009. – № 1. – С. 105–110.

9. Тиоанда П. Определение ассортимента продук-ции с использованием Расчета себестоимости по видам деятельности (ABC) и Теории ограничений (TOC) / П. Тиоанда, Л. Уитмен, Д. Малжан // 4-ая ежегодная международная конференция по теории промышленной инженерии. – 1999. – Режим досту-па : http://webs.twsu.edu/whitman/papers.

10. Утк� Б. Д. Сравнение теории ограничений с тра-диционными методами учета затрат в связи с ре-шениями об ассортименте продукции / Б. Д. Утку, Е. Ченгис, А. Эрсой // Журнал университета «Dogus». – 2011. – № 12. – С. 317–331.

List of references 1. Balakrishnan J. The Theory of Constraints in

Academia: Its Evolution, Influence, Controversies, and Lessons / J. Balakrishnan, C. H. Cheng, D. Trietsch // Operations Management Education Review. – 2008. – № 2. – pp. 97–114.

2. Cooper R. Who Wins in a Dynamic World: Theory of Constraints vs. Activity-Based Costing? [Electronic

resource] / R. Cooper, D. A. Bray, M. I. Parzen / Proceedings of North American Assoc. for Computational Social and Organizational Science Conference. – 2007. – Available at: http: //dx.doi.org/10.2139/ssrn.962270.

3. Huang Li-Hua. The Integration of Activity-Based Costing and the Theory of Constraints / Li-Hua Huang // Journal of Cost Management. –1999. – vol. 13. – no. 6. – pp. 21–28.

4. Moore R. I. Theory of Constraints and Lean Manufac-turing: Friends or Foes? [Electronic resource] / R. I. Moore, L. Scheinkopf // Chesapeake Consulting Inc. – 1998. – Available at: http://www.tocca.com.au/uploaded/.

5. Pirasteh R. M. The top elements of TOC, lean, and six sigma(TLS) make beautiful music together [Electronic resource] / R. M. Pirasteh, K. S. Farah // APICS Maga-zine. – 2006. – Available at: http://www.pinnacle-strat-Available at: http://www.pinnacle-strat- http://www.pinnacle-strat-egies.com/articles.

6. Resaie K. Theory of Constraints and Particle Swarm Optimization Approaches for Product Mix Problem Decision / K. Rezaie, S. Nazari-Shirkouhi, R. Ghodsi // Australian Journal of Basic and Applied Sciences. – 2010. – № 4. – pp. 6483–6491.

7. Stamm M. L. TQM, TPM, TOC, Lean and Six Sigma – Evolution of manufacturing methodologies under the paradigm shift from Taylorism/Fordism to Toyotism? [Electronic resource] / M. L. Stamm, T. R. Neitzert, D. P.K. Singh // Proceedings of 16th International Annual EurOMA Conference. – 2009. – Available at: http: //aut.researchgateway.ac.nz.

8. The TOC-ABC Choice Debate for Product Mix Decisions: Introducing Asset Specificity as an Alternate Explanation / Sridharan V. G. [et al.] // Journal of Global Business Issues. – 2009. – vol. 3. – no. 1. – pp. 105–110.

9. Tioanda P. Determine Product Mix using ABC and TOC / P. Tioanda, L. Whitman, D. Malzhan // The 4th Annual International Conference on Industrial Engineering Theory. – 1999. – Available at: http://webs.twsu.edu/whitman/papers.

10. Utku B. D. Comparison of the theory of constraints with the traditional cost accounting methods in respect to product mix decisions / B. D. Utku, E. Cengis, A. Ersoy // Dogus University Journal. – 20011. – № 12. – pp. 317–331.

58


© Різник Н. М., Тимошик Н. С., Химич І. Г., 2014

УДК 336.027� 338.27JEL Classification: G17

Н. М. Різниккандидат економічних наук, старший викладач

Н. С. Тимошиккандидат економічних наук, доцент

І. Г. Химичкандидат економічних наук, асистент

Тернопільський національний технічний університет імені Івана ПулюяН. М. Ризнык

кандидат экономических наук, старший преподавательН. С. Тимошик

кандидат экономических наук, доцентИ. Г. Химич

кандидат экономических наук, ассистент Тернопольский национальный технический университет имени Ивана Пулюя

N. M. RiznykPh.D, Senior Lecturer

N. S. TymoshykPh.D, Associate Professor

I. G. KhymychPh.D, Assistant Professor Ternopil Ivan Puluj National University

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ ЯК ВИД ЕКОНОМІЧНОГОПРОГНОЗУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІДПРИЄМСТВАФИНАНСОВОЕ ПЛАНИРОВАНИЕ КАК ВИД ЭКОНОМИЧЕСКОГО

ПРОГНОЗИРОВАНИЕ ФИНАНСОВЫХ РЕЗУЛЬТАТОВ ПРЕДПРИЯТИЯFINANCIAL PLANNING AS A TYPE OF ENTERPRISE FINANCIAL RESULTS ECONOMIC

FORECASTING

У статті дослід�ено процес фінансового план�вання� як одного із видів економічного прогноз�вання фінансових рез�льтатів підприємства. Описано принципи� згідно яких необхідно здійснювати фінансове план�вання. Представлено та обґр�нтовано с�тність основних етапів фінансового план�вання.

Ключові слова: фінансове планування, економічне прогнозування, методи планування, фінансові ресурси, етапи фінансового планування, фінансові цілі, прибуток, норма прибутку, рівень інфляції.

В статье исследован процесс финансового планирования как одного из видов экономического прогно-зирования финансовых рез�льтатов предприятия. Описаны принципы� согласно которым необходимо ос��ествлять финансовое планирование. Представлено и обосновано с��ность основных этапов финан-сового планирования.

Ключевые слова: финансовое планирование, экономическое прогнозирование, методы планирования, финансо-вые ресурсы, этапы финансового планирования, финансовые цели, прибыль, норма прибыли, уровень инфляции.

The process of financial planning as one of the types of financial results economic forecasting is researched in the article. The principles which have to be followed to carry out financial planning are described. The essence of the main stages of financial planning is presented and explained.

Key words: financial planning, economic forecasting, planning methods, resources, stages of financial planning, fi-nancial goals, income, rate of return, inflation.

59


Постановка проблеми. В теперішніх умовах господарювання фінансове планування фінансово-економічних результатів та основних показників діяльності підприємства є надзвичайно важливим аспектом. Адже, кожне підприємство вважає за потрібне знати на перспективу розмір своїх май-бутніх прибутків, а також можливих витрат. Саме від наявності фінансових ресурсів (власних або позичених) залежить подальший розвиток діяль-ності та забезпечення конкурентоспроможності продукції (послуг) підприємства.

За допомогою методів фінансового планування можна спрогнозувати майбутні результати діяль-ності підприємства, а також визначити, дослідити та мінімізувати негативний вплив економічних ризиків.

На даний час фінансове планування виступає одним із відносно нескладних та надійних спосо-бів щодо здійснення прогнозної оцінки розвитку підприємства в майбутньому.

Аналіз останніх дослід�ень і п�блікацій. До-слідження у сфері фінансового планування та про-гнозування представлено у працях таких вчених-економістів, як: Г. М. Aзаренкової, О. О. Гетьма-Aзаренкової, О. О. Гетьма-заренкової, О. О. Гетьма-на, Т. М. Журавель, О. П. Кириленко, Р. М. Ми-хайленка, А. М. Поддєрьогіна, В. М. Шаповал та ін.

Метою статті є дослідження процесу фінансо-вого планування, як одного із видів економічного прогнозування фінансових результатів підприєм-ства.

Виклад основного матеріал� дослід�ення. Прогнозування майбутніх результатів діяльності полягає в тому, що за допомогою певних методів можна перетворити наявну на даний момент ін-формацію про фінансові ресурси та отримати нове уявлення про тенденції їх розвитку в майбутньо-му.

Одним із таких методів виступає процес фінан-сового планування. В загальному, під фінансовим плануванням розуміють один з елементів підпри-ємницької діяльності, пов’язаної з управлінням фінансами.

Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами форму-вання і напрямками їхнього цільового викорис-тання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періо-ді [1].

Об’єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі роз-поділу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов’язкові збори в цільові фонди тощо.

Отже, фінансове планування – це план форму-нування – це план форму- – це план форму-вання, розподілу та використання наявних або майбутніх фінансових ресурсів. Однією із особли-востей фінансового планування є його розробка виключно в грошовій формі.

Принципи, згідно яких повинен здійснюватися процес фінансового планування представлено на рис. 1.

Діяльність, пов’язана із складанням фінансово-го плану передбачає виконання певних видів ро-біт з використанням відповідних методів (табл. 1).

Таблиця 1Методи фінансового план�вання

№ з/п Вид роботи Методи планування

1

Аналіз виконання показників фінансових планів за попередній період

Економічний аналіз

2

Розрахунки доходів і видатків на плановий період

Метод коефіцієнтів, нормативний метод, економіко-математичні моделювання

3Збалансування доходів і видатків фінансового плану

Балансовий метод

Під методами економічного аналізу розуміють системне, комплексне та безперервне вивчення, оцінку та узагальнення впливу факторів на ре-зультати діяльності будь-якого економічного об’єкта шляхом опрацювання спеціальними при-йомами відповідної інформації з метою обґрунту-вання і прийняття оптимальних управлінських рі-шень для підвищення ефективності виробництва.

Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті, однак цьому методу притаманний і сут-тєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіці-єнтами, які використовуються при плануванні фі-нансових показників, механічно на наступний пе-ріод переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішні резерви, як правило, не вишукуються.

Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі вста-новлених норм і нормативів (нормативи утворен-ня фондів грошових коштів, норми амортизацій-них відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін).

Економіко-математичне моделювання – це точний математичний опис факторів, що характе-ризують структуру й закономірності зміни даного

60


Рис. 1. Принципи здійснення процесу фінансового плануванняПримітка: розроблено на основі [1; 3]

Принципи фінансового планування

1. Наукова обґрунтованість

передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з врахуванням кращого досвіду; використання засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них;

2. Єдність фінансових планів полягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валового національного доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників тощо;

3. Безперервність означає взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;

4. Стабільність незмінність показників фінансових планів.

5. Фінансове співвідношення строків (золоте банківське правило)

отримання і використання коштів має здійснюватись у встановлені строки, тобто капітальні вкладення з тривалими строками окупності необхідно фінансувати за рахунок довгострокових залучених коштів;

6. Платоспроможність

планування грошових коштів має постійно забезпечувати платоспроможність підприємства, тобто має бути достатньо ліквідних коштів для забезпечення погашення короткострокових зобов’язань;

7. Рентабельність капіталовкладень

для капіталовкладень необхідно вибрати найдешевші способи фінансування (фінансовий лізинг, інвестиційний селенг та ін.);

8. Збалансованість ризиків особливо ризикові довгострокові інвестиції доцільно фінансувати за рахунок власних коштів;

9. Пристосування до потреб ринку

для підприємства важливо враховувати кон’юнктуру ринку та свою залежність від надання кредитів;

10. Максимальна рентабельність

доцільно вибирати ті капіталовкладення, які забезпечують максимальну рентабельність.

61


економічного явища і здійснюються за допомо-гою математичних прийомів (рівнянь, нерівно-стей, таблиць, графіків). Моделювання може бу-дуватися за функціональним й кореляційним зв’язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх вели-чин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів, виходячи з різ-них умов і шляхів розвитку підприємства з наступ-ним вибором оптимального варіанта фінансового плану. Цей спосіб уможливлює знайдення кількіс-ного вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками й факторами, які їх визначають.

Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх-нього покриття, взаємозв’язок всіх розділів фінан-сового плану, фінансових і виробничих показни-ків, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває осо-бливого значення, тому що всі видатки підпри-ємств залежать від зароблених коштів; підприєм-ства стали повністю самостійними і повинні роз-раховувати тільки на власні поступлення [3].

Основними завданнями фінансового плануван-ня на підприємстві є:

– забезпечення виробничої та інвестиційної ді-яльності необхідними фінансовими ресурсами;

– установлення раціональних фінансових від-носин із суб’єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

– визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використан-ня;

– виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

– здійснення контролю за утворенням та вико-ристанням платіжних засобів [4].

Для того, щоб правильно розробити фінансо-вий план для покращення фінансово-економічного стану на майбутнє, запропоновано наступні етапи, що відображені на рис. 2.

У сучасному економічному світі фінансисти та економісти володіють всім необхідним «інстру-ментарієм» для передбачення фінансово-економічного становища на майбутнє. Адже, не-визначеність – це природа життя, яка збільшує важливість фінансового планування: планування інвестицій для задоволення фінансових цілей.

Фінансове планування є простим та ефектив-ним, якщо зроблено належним чином. Для цього необхідно виділити декілька чітких етапів:

1) визначення поточної фінансової ситуації на підприємстві: на цьому етапі проводиться аналіз

фінансово-економічних показників, а також вияв-лення позитивних та негативних результатів ді-яльності;

2) розробка фінансових цілей включає реаліс-тичні коротко– та довгострокові задачі для покра-щення фінансово-господарського стану підприєм-ства;

3) план впровадження фінансових цілей перед-бачає аналіз витрат та необхідних інвестиційних вкладень для досягнення поставлених завдань;

4) визначення альтернативних варіантів дій включає запобіжні або додаткові завдання;

5) оцінювання альтернативних варіантів дій передбачає план витрат для їх ефективної реаліза-ції;

6) аналіз зовнішніх та внутрішніх ризиків (оцінка тимчасової вартості грошей, врахування динаміки темпу інфляції, оцінка «життєвого ци-клу» підприємства тощо);

7) створення та реалізація фінансового плану дій – впровадження отриманого плану за допомо-гою економіко-математичних моделей прогнозу-вання (наприклад, на основі оцінки норми прибут-ку від вкладених інвестицій, яка має позитивну динаміку тоді, коли є більшою від рівня інфляції в будь-який період);

8) моніторинг процесу фінансового плану дій включає постійний контроль та перегляд, а також адаптацію до постійних фінансово-економічних змін.

Норма прибутку на інвестиції (SRR), завдяки легкості її розрахунку, є одним з найчастіше вико-ристовуваних так званих «простих» показників ефективності інвестиційного проекту. Даний по-казник розраховується як відношення чистого прибутку (NP) до обсягу інвестицій (TIC) і обчис-люється у відсотках в річному розрізі за форму-лою [2]:

100%.NP

SRRTIC

= × (1)

Взагалі, будь-які методи фінансового прогно-зування використовуються для прогнозування успішності компанії в майбутньому періоді. При-значення для використання отриманих фінансово-економічних результатів за рахунок фінансового прогнозування може бути не тільки внутрішнім (для підприємства), але і зовнішнім – залучення інвестицій, отримання кредиту тощо.

Одним із популярних на заході методів прогно-зування є так звана «проформа фінансової звіт-ності», при якій аналізуються дані про об’єми продаж та рівень витрат за попередні два-три роки. Цей метод прогнозування зазвичай викорис-товується в таких ситуаціях, як злиття та погли-

62


нання. Також, проформа фінансової звітності за-стосовується в тих випадках, коли нова компанія потребує додаткового фінансування (інвести-цій) [5].

Висновки. Фінансове прогнозування діяльнос-ті за допомогою використанням фінансового пла-нування сприяє отриманню важливих і точних ре-зультатів. Це в свою чергу допоможе підприєм-ству передбачити майбутні позитивні фінансово-економічні показники, а також нейтралізувати не-гативні аспекти впливу на результати діяльності

підприємства. Адже, в будь-якому випадку, фі-нансове прогнозування на основі фінансового плану дозволяє керівникам підприємств приймати необхідні управлінські рішення.

Бібліографічні посилання 1. Aзаренкова Г. М. Фінанси підприємств : навч.

посібник / Г.М. Азаренкова, Т. М. Журавель, Р. М. Михайленко. – К., 2009. [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.ws/11510513/finansi/finansove_planuvannya_pidpriyemstvah.

Рис. 2. Етапи розробки та впровадження фінансового плану дійПримітка: розроблено самостійно

Фінансове планування допомагає вирішити такі важливі питання, а саме: 1) які фінансові ресурси знаходяться в розпорядженні підприємства; 2) які види фінансових ресурсів (власні, запозичені) переважають; 3) яку суму фінансових ресурсів необхідно залучити.

ФІНАНСОВИЙ ПЛАН

1) визначення поточної фінансової ситуації на підприємстві

е т а п и:

2) розробка фінансових цілей

3) план впровадження фінансових цілей

4) визначення альтернативних варіантів дій

5) оцінення альтернативних варіантів дій

6) аналіз внутрішніх та зовнішніх ризиків

7) створення та реалізація фінансового плану дій

8) моніторинг процесу фінансового плану дій

63


2. Гетьман О. О. Економіка підприємства : навч. посібник / О. О. Гетьман, В. М. Шаповал. – К., 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : h t t p: //p id r uch n i k i .ws /18210712/ekonom i k a /pributkovist_prodazhiv.

3. Кириленко О. П. Фінанси: Теорія та вітчизняна практика : навч. посібник / О. П. Кириленко. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://studentbooks.com.ua/content/view/7/54/1/10/#106806.

4. Поддєрьогін А. М. Фінанси підприємств: підручник / А.М. Поддєрьогін. – К.: КНЕУ, 2001. – 460 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/73/91/

5. Financial Forecasting Methods. [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу : http://www.forecastingmethods.net /Financial-Forecasting-Methods.html.

List of references 1. Azarenkova G. M. Finance Companies: textbook /

G. M. Azarenkovа, T. M. Zhuravel, R. M. Myk-haylenko. – K., 2009. – Available at: http://pidruchniki.ws/11510513/fi -Available at: http://pidruchniki.ws/11510513/fi - at: http://pidruchniki.ws/11510513/fi -at: http://pidruchniki.ws/11510513/fi -: http://pidruchniki.ws/11510513/fi - http://pidruchniki.ws/11510513/fi -://pidruchniki.ws/11510513/fi -pidruchniki.ws/11510513/fi -.ws/11510513/fi -ws/11510513/fi -/11510513/fi -fi-nansi/finansove_planuvannya_pidpriyemstvah.

2. Hetman O. O. Business Economics : textbook / O. O. Getman, V. M. Shapoval. – K., 2010. – Available at: http://pidruchniki.ws/18210712/ekonomika/pribut-: http://pidruchniki.ws/18210712/ekonomika/pribut- http://pidruchniki.ws/18210712/ekonomika/pribut-kovist_prodazhiv.

3. Kyrylenko O. P. Finance: Theory and domestic practice : textbook / O. P. Kyrylenko. – Ternopil: Eco-il: Eco-nomic thought, 2000. – Available at: http://studentbooks.com.ua/content/view/7/54/1/10/#106806.

4. Poddyerohin A. M. Finance Companies : textbook / A. M. Poddyerohin. – K.: KNEU, 2001. – 460 p. – Available at: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/73/91/

5. Financial Forecasting Methods. – Available at: http://www.forecastingmethods.net/Financial-Forecasting-Methods.html.

64


ФІНАНСИ

Введение. Сегодня в системе управления госу-дарственной налоговой службы происходят важ-ные изменения: расширяется процесс демократи-зации управленческой деятельности, осущест-вляется ее децентрализация, делегирование пол-номочий нижестоящим руководящим звеньям, переход к более гибким системам руководства подразделениями налоговой, к качественно новым методикам подготовки управленцев налоговых служб. Поэтому перед руководителями возникают новые требования, которые требуют современных подходов к управлению организацией. Сердцеви-ной управленческой деятельности является работа руководителя с персоналом налоговых служб: под-бор кадров, мотивация и стимулирование сотруд-ников, создание и поддержание оптимального кли-мата в коллективе и организация эффективной ко-мандной работы, управление конфликтами и по-мощь работникам в преодолении стрессов. Со-временный руководитель не только должен уметь работать с персоналом, а и сам быть образцом для подчиненных, лидером, наставником, референт-ной личностью с глубокими знаниями, понима-нием людей, привлекательным имиджем и харак-терологическими особенностями.

© Андрейчук У. В., 2014

УДК 123.456:789 JEL Classification: M15 IT

У. В. Андрейч�ккандидат экономических наук, доцент, доцент кафедры социально-гуманитарных дисциплин

Львовский государственный университет внутренних делU. V. Andreychuk

Ph.D., associate professor, assistant professor of social and humanitarian disciplines Lviv state university of internal affairs

АКТУАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА В НАЛОГОВЫХ СЛУЖБАХACTUAL PROBLEMS OF MANAGEMENT IN TAX SERVICES

В статье рассмотрена методология проведения количественных и качественных исследований про-блем лидерства в организациях� как с точки зрения отечественного� так и зар�бе�ного опыта.

Ключевые слова: лидер, лидерство, феномен лидерства, количественные и качественные исследования ли-дерства, успех и крах руководителя.

The article describes the methodology of quantitative and qualitative research issues of leadership in organizations� both in terms of domestic and foreign experience.

Key words: leader, leadership, leadership phenomenon, quantitative and qualitative studies of leadership, success and failure of leadership.

Таким образом, можно констатировать, что ак-тивизировалась потребность в руководителях на-логовых служб качественно высшего уровня –управленческих лидерах, которые способны обе-спечить эффективное выполнение задач, возло-женных на налоговые подразделения.

Постановка задачи. Вопросам психологии лидерства, управления персоналом большое вни-мание уделяется следующими авторами: А. Бае-ва, К. Быкова, М. Виноградский, Л. Деревянная, Н. Жеребова, А. Ершов, А. Кальянов, Ю. Козелец-кий, Л. Кудряшов, А. Лутошкин, Р. Майрон, Т. На-конечний, Б. Парыгин, А. Петровский, Н. Теплоу-хова, Н. Ткаченко, Л. Ушанського, В. Шатенка,

В. Шпалинський, Р. Уотермен и др.Таким образом, практическая необходимость

усиления ведущей роли управленца в процессе работы, определение и формирование лидерских способностей руководителя налоговых служб, не-достаточная теоретическая разработанность про-блемы формального и неформального лидерства определили актуальность темы статьи.

Рез�льтаты. Существует множество учебни-ков, пособий и практических рекомендаций, в которых анализируются качества, присущие руко-

65


водителям. Но большинство из них уж слишком академические при рассмотрении данной проблемы, или в них присутствует лишь точка зрения автора. Также составляются десятки ежегодных рейтингов ведущих лидеров в бизнесе. Однако они не обладают ни строгой аналитикой, ни глубиной, которые бы стояли за цифрами.

Не существует единого подхода, который бы давал полное понимание того, что в реальности необходимо для того, чтобы стать выдающимся руководителем, а также, как можно использовать этот опыт в реальной жизни и управлении.

Что нужно человеку, чтобы он мог претендо-вать на звание лучшего? Количественные показа-тели, конечно, важны, но это только один фактор. Однако, можно сделать вывод, что оценивать ру-ководителей лучше на основе не только количе-ственных, но и качественных категорий (опира-ясь на исследования института Гэллапа): 1. Высо-кие показатели в течении длительного времени; 2. Дальновидность и стратегические свойства; 3. Умение преодолевать препятствия; 4. Органи-зационные навыки и умение общаться с людьми; 5. Порядочность и твердая воля; 6. Предпринима-тельский или новаторские характер; 7. Влияние на бизнес, индустрию или общество; 8. Достиже-ния в области нововведений; 9. Хорошее отноше-ние к клиентам; 10. Этническая терпимость и от-ветственность перед обществом [1, с. 56].

В отличие от американских коллег, украин-ские аналитики считают, что современный топ-менеджер должен обладать такими характеристи-ками (на основе ежегодного рейтинга лучших топ-менеджеров Украины журнала «Компа-ньон»): 1. Лидерство; 2. Умение мыслить страте-гически; 3. Умение собрать сильную команду и делегировать полномочия; 4. Новаторство; 5. Де-ловая репутация и общая управленческая культу-ра топ-менеджера; 6. Успех управляемого пред-приятия [2, с. 22].

Для того, чтобы исследовать феномен лидер-ства в организациях, определить актуальные ли-дерские качества и эффективные стили управле-ния, можно использовать как количественные, так и качественные исследования.

Количественные исследования можно осуще-ствить, проведя анкетирование среди лучших топ-менеджеров организаций, составив репрезен-тативную выборку. В рамках качественного ис-следования можно использовать биографический метод. Биографические исследования (биографи-ческий метод, метод личных документов, автоби-ографический метод) определяют целостную со-вокупность способов сбора и анализа личных до-кументов. В связи с этим будут целесообразны

такие различия: жизнь как прожита (жизненный путь) , жизнь как пережитое (жизненный опыт), жизнь как рассказ (жизненная история, автобио-графия и т.д.). Прожитая жизнь обозначена собы-тиями, которые бесспорно произошли и могут быть зафиксированы внешним наблюдателем. Жизненный опыт включает образы, чувства, на-строения, желания, мысли, переживания (предо-ставление определенным событиям особого зна-чения), которые известны человеку из своей жиз-ни [3, с. 56].

В современной науке выработано два основ-ных подхода в трактовке автобиографий личных документов: 1) как данных о жизни автора, 2) как попытки понимания автором автобиографии окружающего мира и своего жизненного опыта.

На сегодня в социологии среди личных доку-ментов выделяют следующие основные виды: 1. автобиографии, мемуары, тематические описа-ния жизни; 2. письма (спонтанные и запланиро-ванные); 3. дневники; 4. записанные на пленку интервью.

Проблема мотивов, которыми руководствовал-ся автор при написании личного документа, инте-ресовала исследователей от начала использова-ния биографического метода. Их не так легко определить – как правило, действует не один мо-тив, а целый комплекс, к тому же он меняет свою иерархию в процессе создания истории жизни. Кроме того, есть и такие мотивы, в которых мало кто признается (склонность к сплетням), или то, что вовсе не осознается самим автором (склон-ность к эксгибиционизму или самооправданию).

Одним из основных способов получения дан-ных из личных документов является автобиогра-фия. Автобиография – это форма жизненной истории, рассматриваемая как исследовательский инструмент, который дает возможность перене-сти частный личный мир человека в публичную сферу.

Кроме разного рода автобиографических сооб-щений используются и такие разновидности письменных личных документов, как письма и дневники.

Развитие техники сделало возможным запись исследователями интервью, рассказов о жизни на магнитную пленку и их дальнейшее транспони-рование для аналитических целей.

Использование в биографических исследова-ниях интервью как исследовательского инстру-мента предусматривает принцип, по которому ре-спондент должен иметь хорошие шансы подать свое собственное видение мира, свою перспекти-ву. Существует значительное количество иссле-дований, посвященных классификациям и разно-

66


видностям интервью, применяемых в качествен-ных исследованиях, в том числе и биографиче-ских.

Интервью может быть открытым, глубинным (гибким) или конфиденциальным. Собственно ка-чественные исследования феномена лидерства можно провести с внедрением технологии гибко-го интервью.

Изучение природы лидерства в социальных сообществах пришло к выводу, что лидеры, как правило, имеют ряд четко выявленных качеств [4, с. 18]. Во-первых, образ жизни лидера предусма-тривает тесное сочетание карьеры и личной жиз-ни. Во-вторых, лидер никогда не останавливается в своем развитии. Способности, честолюбие, та-лант, знания – стимулируют лидера к дальнейше-му развитию и совершенствованию. В-третьих, лидер находит свое истинное призвание в приме-нении унаследованных способностей и приобре-тенных навыков, ума, знаний, таланта, как спосо-ба самореализации именно в руководстве други-ми людьми.

Для того, чтобы понять, что необходимо ме-неджеру, чтобы стать лидером, сначала необходи-мо проанализировать, почему на этом пути тер-пит поражение так много руководителей. Боль-шая часть исследований феномена лидерства свя-зана с категорией «успех». Теперь подошло вре-мя обратить внимание на вопрос о том, как и по-чему люди, которых наделяют властью и ответ-ственностью, терпят поражение. Для описания этого поражения в лидерстве иногда употребля-ется термин «крах». «Крах» – яркое и полезное слово. На этой стадии ранее успешный человек может «сойти с рельсов» или прекратить движе-ние вопреки своему желанию. В данном случае речь не идет о временном уходе от дел или выхо-де на пенсию. Скорее, крах – это самопроизволь-ный уход от дел в результате таких событий, как увольнение, сокращение штатов, переход на дру-гую работу, выбор ранней отставки, поручение «специального проекта» или достижения так на-зываемого организационного плато без какого-либо шанса на дальнейшее продвижение. Эти со-бытия имеют место не в результате собственного желания руководителя или его собственного вы-бора.

Впервые термин «крах» стал широко употре-бляться в работе, проведенной Центром творче-ского лидерства в Гринсборо США Мак-Колом и Ломбарди в 1983 году. Первичное исследование включало интервью с 80 руководителями-мужчинами, работающими менеджерами по управлению персоналом в крупных американ-ских корпорациях. Позже данное исследование

было дополнено исследованием 76 руководителей-женщин. Цель исследования заключалась в по-пытке найти ответы на следующие вопросы: 1. Почему потерпели поражение успешные испол-нители?; 2. Каковы были «роковые недостатки», которые привели к краху?; 3. События, обнару-жившие эти недостатки?; 4. Чем тот, кто потерпел поражение, отличается от тех, кто остался на вер-шине власти?

Выводы. Результаты исследований показали, что успешные люди, достигшие вершин в органи-зации, обладали рядом желаемых характеристик. Они были интеллектуальными и честолюбивыми людьми, с развитыми техническими навыками, упорно работали и были готовы жертвовать со-бой. Их рано обнаруживали в организации, и впо-следствии они имели хороший послужной спи-сок. В этих отношениях успешные работники и те, кто были успешными, но потерпели пораже-ние, были удивительно похожи. Но эти две груп-пы людей отличались коммуникабельностью. Са-мой распространенной предпосылкой крушения была нечувствительность. Потерпевшие пораже-ние руководители часто были более резки, холод-ны, равнодушны, высокомерны или склонны к за-пугиванию других.

Те, что «преуспели» (то есть сохранившие свое высокое положение) более умело обращались с другими людьми, были дипломатичнее и по воз-можности избегали конфронтаций. 75 % успеш-ных руководителей описывались как те, что обла-дают особыми способностями в общении с людь-ми по сравнению лишь с 25 %, потерпевших по-ражение. Эта неспособность «ладить» с другими была особенно заметна среди руководителей муж-ского пола, потерпевших поражение. К другим при-чинам краха относятся склонность к чрезмерному контролю (неспособность делегировать полномо-чия другим), безжалостная сверхамбициозность (результат – большое количество обиженных лю-дей) или неспособность к стратегическому мышле-нию (сосредоточенность на тактике, будничных заботах, вопросе «как», а не «что», недостаточное внимание к долгосрочным стратегиям).

Исследования историй краха интересны тем, что они подчеркивают неспособность адаптиро-ваться, как главную причину краха. То, что явля-ется полезным качеством и предвестником успеха на ранней стадии карьеры менеджера, может лег-ко стать предпосылкой для поражения на более позднем этапе. Сильные стороны – становятся слабостями. Обстоятельства поворачиваются к человеку спиной. «Белые пятна» обостряют зна-чение. Изменения, введенные новым начальни-ком, реорганизация или переход в верхние эшело-

67


ны иерархии означают, что успешный менеджер должен измениться и приспособиться, чтобы остаться успешным [5, с.36].

Итак, успешными не рождаются – ими стано-вятся. Судьба дарит нам шанс каждый день, каж-дую минуту. От успеха нас отделяет не так много шагов. И лидеры делают их.

Бібліографічні посилання 1. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчаль-

ний менеджмент : навч. посібник / В. А. Козаков. – К.: Вища школа, 1999. – 364 с.

2. Кравець А. П. 10 кращих топ-менеджерів України 2004 / А. П. Кравець // Компаньйон. –2004. – № 49. – 60 с.

3. Лін К. Л. Буквар для Бога / К. Л. Лін // Компа-ньйон. – 2005. – № 16. – 57 с.

4. Литвинцева Н. А. Психологический автопортрет / Н. А. Литвинцева. – М.: Прогрес, 1996. – 245 с.

5. Психология лидерства в бизнесе: серия «Практи-ческа психология» / Шеклтон. – СПБ. : Питер, 2003. – 222 с.

List of references 1. Kazakov V. A. Psychology and educational activities

Management: textbook / V. A. Kazakov – K.: High School, 1999. – 364 p.

2. Tailor A. P. Top 10 top managers of Ukraine 2004 /A. Tailor // Companion. – 2004. – № 49. – 60 р.

3. Lin K. L. Primer for God / K. L. Lin // Companion. – 2005. – № 16. – 57 р.

4. Lytvyntseva N. A. Psychological self-portrait /N. A. Lytvyntseva. – Moscow : Progress, 1996. – 245 р.

5. Psychology in Business Leadership: series «Almost psychology» / Shackleton. – SPB.: Piter, 2003. – 222 р.

68


© Ігнатова О. М., Касьян О. В., 2014

УДК 336.71JEL Classification: G 210

О. М. Ігнатовакандидат економічних наук, доцент Криворізький національний університет

О. В. Касьянстудентка 5 курсу спеціальності «Банківська справа» Криворізький національний університет

Е. Н. Игнатовакандидат экономических наук, доцент Криворожский национальный университет

О. В. Касьянстудентка 5 курса специальности «Банковское дело» Криворожский национальный университет

O. M. IgnatovaCandidate of Economic Sciences, Assistant professor, Krivoy Rog National University

O. V. KasyanVth year student of the specialty «Banking» Krivoy Rog National University

РЕЙТИНГОВІ ОЦІНКИ ФІНАНОСОВОГО СТАНУ БАНКІВ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ

РЕЙТИНГОВЫЕ ОЦЕНКИ ФИНАНСОВОГО СОСТОЯНИЯ БАНКОВ УКРАИНЫ: ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ И ПРАКТИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

THE RATING ASSESSMENT OF THE FINANCIAL CONDITION OF BANKS IN UKRAINE: TEORETICAL AND PRACTICAL ASPECTS

У статті розглян�то теоретичний та практичний аспект рейтингових оцінок фінансового стан� банківських �станов. З помі� �сіх перелічених � статті методик визначення рейтингів� для дослід�ення б�ло обрано наст�пні – методика Кромонова та методика рейтингового агентства «Прозора Укра�на». У процесі дослід�ення б�ло виявлено основні переваги та недоліки ви�езазначених методик. Для визначен-ня рейтинг� б�ло обрано по два банки з ко�но� гр�пи банків Укра�ни� відповідно до рейтинг� банків� виз-наченого Національним банком Укра�ни. В рез�льтаті проведених розрах�нків б�ло оцінено фінансовий стан ко�ного з дослід�ених банків та зроблено відповідні висновки.

Ключові слова: рейтингова оцінка, методика В. Кромонова, методика рейтингового агентства «Прозора Україна», коефіцієнти, надійність банку.

В статье рассмотрен теоретический и практический аспект рейтинговых оценок финансового состоя-ния банковских �чре�дений. Из всех перечисленных в статье методик определения рейтингов� для иссле-дования были выбраны след�ю�ие – методика Кромонова и методика рейтингового агентства «Прозрач-ная Украина». В процессе исследования было обнар��ено основные преим��ества и недостатки выше�-казанных методик. Для определения рейтинга было выбрано по два банка из ка�дой гр�ппы банков Украины� согласно рейтинг� банков� определенного Национальным банком Украины. В рез�льтате про-веденных расчетов было оценено финансовое состояние ка�дого из исследованных банков и сделаны со-ответств�ю�ие выводы.

Ключевые слова: рейтинговая оценка, методика В. Кромонова, методика рейтингового агентства «Прозрач-ная Украина», коэффициенты, надежность банка.

In the article describes the theoretical and practical aspect ratings of the financial condition of banks. Of all the methods listed in article rating definitions for the study were selected as follows – Kromonova technique and methods of rating agency «Transparent Ukraine». During the investigation it was discovered the main advantages and disadvantages of the above techniques. To determine the rankings were selected two banks of each group of banks of Ukraine� according to the rating of banks by the National Bank of Ukraine. As a result of these calcula-tions was to assess the financial condition of each of the studied banks and corresponding conclusions.

Key words: rating assessment, method V. Kromonova, methods of rating agency «Transparent Ukraine» coefficients, the reliability of the bank.

69


Постановка проблеми. Результатом нагляду НБУ за діяльністю банківських установ є визна-чення рейтингової оцінки фінансового стану ко-мерційного банку. Така оцінка важлива не лише для визначення фінансового стану банку, але й для порівняння з результатами діяльності інших банків. Визначення рівня фінансового стану банків є одним із головних завдань органів банківського на-гляду, яке спрямоване на запобігання деструктив-ним процесам та зміцнення економічної безпеки банківської системи, оскільки ця інформація дозво-ляє центральному банку визначити стан банківської системи в цілому, оцінити динаміку діяльності бан-ків, віднесених, за критеріями НБУ, до певних груп, класів та категорій тощо. Однак встановлення рей-тингової оцінки фінансового стану банку є необ-хідною не лише Національному банку України, а й потенційному позичальнику чи вкладнику, що й зумовлює актуальність даної статті.

Аналіз останніх дослід�ень і п�блікацій. До-слідженням рейтингової оцінки комерційного банку займалися як вітчизняні так і зарубіжні нау-ковці: А. Альтман, Л. Бєлих, М. Кізім, В. Кочет-ков, О. Тарханова, В. Батковський, В. Іванов, В. Коваленко, О. Лаврушин, Є.Кузьменко, А. Не-знамова, О. Нестеренко, Г. Панова, І. Парасій-Вергуненко, О. Примостка, Д. Твердохлібова, Н. Шелудько, О. Ширінська та інші. Проте, питан-ня проблеми оцінювання банків за допомогою су-часних рейтингових методик потребує подальшо-го дослідження.

Метою дано� статті є розгляд існуючих мето-дик рейтингових оцінок банків та їх механізму розрахунку, і як результат визначення, які з мето-дик можуть бути використані потенційними клі-єнтами банків для оцінки фінансового стану бан-ківської установи, як запоруки ефективного інвес-тування коштів.

Рез�льтати дослід�ення. На сьогодні в літе-ратурних джерелах визначають такі методики рейтингових оцінок банків як:

1) методика В. Кромонова;2) методика рейтингового агентства «Прозора

Україна»;3) методика рейтингової оцінки кредитоспро-

можності Оргабанка;4) методи рейтингової оцінки за системою

CAMELS;5) методика Euromoney.Інформацію про рейтингову оцінку банків

України за обсягом активів надає Національний банк України, яка публікується в фаховому періо-дичному виданні «Вісник НБУ».

Для дослідження було обрано дві методики – методика Кромонова та методика рейтингового

агентства «Прозора Україна». Основною перева-гою зазначених методик є легкість розрахунку, доступність інформації необхідної для розрахун-ків, адже для визначення рейтингу не потребують даних внутрішньобанківської документації чи да-них управлінського обліку.

Найвідомішою серед країн СНД і Балтії є мето-дика рейтингової оцінки, розроблена групою ро-сійських економістів під керівництвом кандидата економічних наук В. Кромонова. Вона ґрунтуєть-ся на застосуванні індексного методу і найповні-ше відображає фінансово-економічні аспекти ді-яльності банківських установ. За методикою Кро-монова рейтингова оцінка діяльності банків пе-редбачає 5 етапів [1]:

1) визначення абсолютних параметрів діяль-ності банку;

2) обчислення параметричних коефіцієнтів;3) розрахунок поточного індексу надійності;4) вилучення з рангу неповноцінних кредит-

но – банківських установ;5) розрахунок синтетичного індексу надійності.За цією методикою абсолютні параметри діяль-

ності банку визначаються на основі даних балан-су. До абсолютних параметрів належать:

– параметри капіталу;– параметри зобов’язань;– параметри активів.Головна проблема індексного методу полягає у

відборі найважливіших і найбільш інформатив-них фінансових коефіцієнтів, оскільки зі зміною умов діяльності банків, відповідно, змінюється значущість коефіцієнтів, а отже, й оптимальний їх набір. Ключовими критеріями, за якими здійсню-ється оцінка надійності банків, вважаються якісні показники їх діяльності (дохідність, ліквідність, достатність капіталу тощо) [10]. Суть методики В. Кромонова полягає в тому, що як критеріальні показники, які характеризують ступінь надійності банку, використовуються шість коефіцієнтів. Еко-номічний зміст та алгоритм розрахунку даних ко-ефіцієнтів представлені в табл. 1.

Коефіцієнти, що зазначені в табл. 1 впливають на надійність банку різною мірою, тому кожному з них у загальній формулі надійності банку при-своюється своя питома вага. Рекомендована зна-чення коефіцієнту К1 має становити 42%, К2 – 20%, К3 – 10%, К4 – 15%, К5 – 5% та К6 – 5%. Такі значення коефіцієнтів є нормативними за даною методикою, а розрахункові значення по банкам показані в табл. 2.

Підсумкова формула для обчислення поточно-го індексу надійності виглядає наступним чином:

N=45×k1 + 20×k2 + 10×k3/3 + 15×k4 + 5×k5 + 5×k6/3.

70


На заключному етапі побудови рейтингу за ме-тодикою Кромонова здійснюється лінійне впоряд-кування банків і поділ їх на класи залежно від під-сумкового критерію.

Розглянувши алгоритм визначення рейтингу за методикою Кромонова застосуємо його на

прикладі українських банків. Для визначення рейтингової оцінки за даною методикою візьме-мо шість банків – по два банки з кожної групи (за рейтинговою оцінкою НБУ). Результати розра-хунку за обраною методикою представлені в табл. 2.

Таблиця 1Параметричні коефіцієнти� �о застосов�ються для визначення рейтингово� оцінки банків за методикою

В. Кромонова

Найменування коефіцієнта Алгоритм розрахунку Економічний зміст показника

Генеральний коефіцієнт надійності ÂÊ

Ê1Àð

=

Визначається співвідношенням власного капіталу до робочих активів і відображає ступінь забезпеченості ризикових операцій банку його власним капіталом, за рахунок якого будуть погашатися можливі збитки у випадку повернення в знеціненому вигляді того чи іншого робочого активу.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності

ÀëÊ2

Ç äî çàïèò. =

Визначається як відношення ліквідних активів банку до його зобов’язань «до запитання». Він показує, наскільки активно банк використовує гроші клієнтів у якості кредитних ресурсів, і таким чином, характеризує можливість клієнтів претендувати на отримання відсотків по залишках на розрахункових і поточних рахунках, а також здатність банку швидко здійснювати платежі за платіжними інструкціями клієнтів.

Крос – коефіцієнт Ç çàãÊ3

Àð

=

Показує відношення всіх зобов’язань банку до робочих активів і характеризує забезпеченість робочих активів ресурсною базою банку.

Генеральний коефіцієнт ліквідності Àë ÇÊ

Ê4Ç çàã

+ =

Визначається як відношення ліквідних активів і захищеного капіталу до сумарних зобов’язань банку. Він показує забезпеченість коштів, довірених банку ліквідними активами, нерухомістю, матеріальними цінностями, тобто характеризує здатність банку при неповерненні виданих позик задовольнити вимоги кредиторів у гранично короткий термін.

Коефіцієнт захищеності капіталу

ÇÊÊ5

ÂÊ =

Це відношення захищеного капіталу до власного капіталу банку. Він показує, наскільки банк враховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів розміщує в нерухомості, матеріальних цінностях і обладнанні.

Коефіцієнт фондової капіталізації прибутку

ÂÊÊ6

ÑÔ =

Це відношення власного капіталу банку до статутного фонду. Показує ефективність роботи менеджменту по нарощуванню капіталу.

Таблиця 2Показники рейтинг� надійності банків Укра�ни за методикою Кромонова за 2011-2012 рр. [2-9]

КоефіцієнтиБанки І групи Банки ІІ групи

Приватбанк Ощадбанк Фінансова ініціатива Креді Агріколь Банк2011 р. 2012 р. 2011 р. 2012 р. 2011 р. 2012 р. 2011 р. 2012 р.

К1 0,136 0,127 0,251 0,222 0,211 0,191 0,112 0,131К2 0,834 1,066 0,451 0,526 0,554 0,496 0,669 0,863К3 1,040 0,906 0,792 0,819 0,803 0,812 0,953 0,909К4 0,189 0,247 0,154 0,331 0,099 0,104 0,278 0,303К5 0,121 0,135 0,139 0,168 0,017 0,013 0,506 0,238К6 1,234 1,228 1,137 1,205 1,031 1,032 0,686 1,576N 31�767 36�482 32�025 31�053 31�893 24�567 29�440 34�547

71


Визначення рейтингу банків України за мето-дикою Кромонова довів, що найбільш надійним банком упродовж 2011-2012 рр. був Ідея-банк та Платинумбанк, оскільки вони мали стабільно ви-сокі показники упродовж усього досліджуваного періоду. Найвищу сходинку у рейтингу зайняли такі банки як: Фінансова ініціатива та Креді Агрі-коль Банк. Банки першої групи, які є лідерами за обсягом активів, такі як Приватбанк та Ощадбанк займають передостанні місця в рейтингу надій-ності, поступаючись Златобанку, Банку «Руский

стандарт». Підсумкові показники методики Кро-монова та місце банків в рейтингу відображені в табл. 3.

В Україні дотепер не існувало єдиної методики визначення кредитних рейтингів комерційних банків. Рейтингове агентство «Прозора Україна» на основі публічної інформації розробила методи-ку кредитного рейтингу. Рейтингове агентство пропонує найпростішу методику, що дає змогу проранжувати банки на основі загальнодоступної інформації. Для визначення рейтингу банку про-

Коефіцієнти

Банки ІІІ групи Банки IV групи

Златобанк Платинум Банк Банк «Руский стандарт» Ідея банк

2011 р. 2012 р. 2011 р. 2012 р. 2011 р. 2012 р. 2011 р. 2012 р.К1 0,085 0,090 0,108 0,177 0,082 0,078 0,149 0,161К2 2,272 1,114 2,269 2,324 1,44 0,909 1,780 3,304К3 0,936 0,923 0,973 0,894 0,971 0,976 0,927 0,899К4 0,324 0,178 0,436 0,261 0,269 0,153 0,286 0,231К5 0,080 0,066 0,479 0,205 0,396 0,418 0,430 0,325К6 1,023 1,250 0,989 1,754 0,848 1,119 1,395 2,006N 59�350 40�640 64�066 65�288 45�982 31,193 54,160 84,755

Закінчення табл. 2

Таблиця 3Підс�мкові показники рейтинг� надійності банків Укра�ни за методикою Кромонова за 2011-2012 рр.

Банк2011 рік 2012 рік

Інтегральний показник (N)

Місце в рейтингу

Інтегральний показник (N)

Місце в рейтингу

Приватбанк 31,767 7 32,482 5Ощадбанк 32,025 5 31,053 7Фінансова ініціатива 31,893 6 24,567 8Креді Агріколь Банк 29,440 8 34,547 4Златобанк 59,350 2 40,640 3Платинум Банк 64,066 1 65,288 2Банк «Руский стандарт» 45,982 4 31,193 6Ідея банк 54,160 3 84,755 1

раховується п’ять груп показників і механізм їх розрахунку наведений в табл. 4.

Кредитний рейтинг банку, що присвоюється незалежним рейтинговим агентством, виражає по-точну думку РА «Прозора Україна» про здатність менеджменту банку ефективно залучати ресурси і надійно їх розміщати, дотримуючись високої лік-відності і водночас домагаючись максимально можливої рентабельності, використовуючи всі на-явні фінансові інструменти. Рейтингове агентство «Прозора Україна» присвоює кредитні рейтинги тільки банкам, зареєстрованим в Україні і діючим на українському фінансовому ринку. Одним із не-

доліків даної методи є те, що рейтинг наданий агентством розрахований на основі публічної ін-формації, тому не дає змогу оцінити так усебічно діяльність банку, як вона оцінюється при присво-єнні офіційного рейтингу, а є лише орієнтиром.

Не зважаючи на легкість розрахунку методики РА «Прозора Україна», в літературних джерелах не наводиться інформація щодо шкали перера-хунку розрахованих коефіцієнтів за даною мето-дикою в бали, за якими і присвоюється відповід-ний кредитний рейтинг. Однак вона є досить умовною, що і є основним недоліком даної мето-дики.

72


Таблиця 4Показники для розрах�нк� рейтингово� оцінки банків за методикою рейтингового агентства

«Прозора Укра�на»

Групи показників Показники Алгоритм розрахунку Бали (ідеальне

значення) Сума по групі

ЛіквідністьК1

(Грош. кошти +Кошти в НБУ + + Кошти на к/р в ін. банках) /

(Кошти бюджету + Кошти на к/р в ін. банках + Кошти юр. осіб)

150

300К2 (Грош. кошти +Кошти в НБУ ++ Кошти на к/р в ін. банках) / Активи 150

Достатність капіталу

К3 Статутний фонд / Активи 90180К4 Капітал / Активи 90

Якість активівК5 Кредитний портфель / Активи 90

170К6 Портфель ЦП / Активи 50К7 Основні фонди / Активи 30

Якість пасивівК8 Капітал / Зобов’язання 70

130К9 (Рахунок фіз. осіб + Рахунок юр. осіб) / Зобов’язання 60

Рентабельність К10 Результат поточного року /

Статутний фонд 80

220К11 Результат поточного року / Капітал 70К12 Результат поточного року / Активи 70

Наступним етапом дослідження є проведення порівняльного аналізу рейтингу банків за методи-кою НБУ та методикою Кромонова (табл. 5).

Таким чином, на основі проведеного порівнян-ня, можемо зробити висновок, що відповідно до методики Кромонова обсяг активів банку не є єди-ним критерієм, який визначає ступінь надійності банку. Саме поняття «надійність банку», можна визначити як здатність банку забезпечити безу-мовну збереженість клієнтських коштів і повне виконання своїх зобов’язань. Надійний банк – це такий банк, діяльність якого безсумнівно призво-дить до реалізації інтересів конкретного суб’єкта [11]. Відповідно до методики Кромонова,

Таблиця 5Порівняльна характеристика рейтинг� надійності банків Укра�ни за методикою НБУ

та методикою Кромонова станом на 2012 рік

Групи банків за рейтинговою оцінкою НБУ

Банки за оцінкою НБУСтупінь

надійності банку за даними НБУ

Банки за методикою Кромонова

Ступінь надійності банку за методикою

Кромонова

І група Приватбанк Висока Ідея банк ВисокаОщадбанк Платинум Банк

ІІ група Фінансова ініціатива Середня Златобанк СередняКреді Агріколь Банк Креді Агріколь Банк

ІІІ групаЗлатобанк

ПомірнаПриватбанк

ПомірнаПлатинум Банк Банк «Руский стандарт»

IV група Банк «Руский стандарт» Низька Ощадбанк НизькаІдея банк Фінансова ініціатива

до групи банків з високим ступенем надійності належать Ідея банк та Платинум Банк, у порівнян-ня з оцінкою НБУ, де ступінь надійності визнача-ється за обсягом сукупним активів і найбільш на-дійними банками виступають Приватбанк та Ощадбанк. Отже, надійність будь – якої банків-ської установи визначається не лише обсягом та кількістю наданих кредитів, а залежить від рівня стабільності ресурсної бази банку, якості фінансо-вого менеджменту банку.

Висновки. Таким чином, узагальнюючи ви-щесказане можемо зробити наступні висновки. При порівнянні методик щодо визначення рейтин-гу найбільш прозорою та простою для розрахунку

73


є методика Кромонова. Показники, які передбаче-ні для розрахунку за даною методикою дають змо-гу визначити інтегральний показник, який харак-теризує рівень надійності банку, і чим вищий цей показник, тим краще. Методика рейтингового агентства «Прозора Україна» хоча й визначає кре-дитний рейтинг банку, але передбачає оцінку його загального фінансового стану банку.

Бібліографічні посилання 1. Мі�енко В. І. Банківський нагляд: навч. посіб. /

В. І. Міщенко, А. П. Яценюк, В. В. Коваленко, О. Г. Коренєва. – К.: Знання, 2004. – 406 с. – (Вища освіта ��I століття).

2. Офіційний сайт ПАТ «Приватбанк» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://privatbank.ua.

3. Офіційний сайт ПАТ «Ощадбанк» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.oschadnybank.com/ua.

4. Офіційний сайт ПАТ «Фінансова ініціатива» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.finbank.com.ua.

5. Офіційний сайт ПАТ «Креді Агріколь Банк» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://credit-agricole.com.ua.

6. Офіційний сайт ПАТ «Златобанк» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zbank.com.ua.

7. Офіційний сайт ПАТ «Платинумбанк» [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу : http://www.platinumbank.com.ua.

8. Офіційний сайт ПАТ «Банк Русский стандарт» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rsb.ua.

9. Офіційний сайт ПАТ «Ідея банк» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ideabank.ua.

10. Сени� І. П. Рейтингування як одна з методик оцінювання ефективності роботи банківської си-стеми / І. П. Сенищ // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2010. – № 1. – С. 175–179.

11. Фетисов Г. Г. Надёжность коммерческого банка и рейтинговые системы ее оценки: автореф. дис. ... на соиск. уч. ст. к.э.н. / Г. Г. Фетисов. – М.: Финан-совая академия при Правительстве РФ, 1998. – С. 12–13.

List of references 1. Mishchenko V. I. Banking Supervision: teach. Guid-

ances / V. I. Mishchenko, A. P. Yatsenyuk, V. V. Kova- / V. I. Mishchenko, A. P. Yatsenyuk, V. V. Kova-V. I. Mishchenko, A. P. Yatsenyuk, V. V. Kova- I. Mishchenko, A. P. Yatsenyuk, V. V. Kova-I. Mishchenko, A. P. Yatsenyuk, V. V. Kova- P. Yatsenyuk, V. V. Kova-P. Yatsenyuk, V. V. Kova- V. Kova-V. Kova-lenko, O. G. Koreneva. – K.: Knowledge, 2004. – 406 p. – (Higher Education ��I century).

2. Official site of JSC «Privatbank» [Electronic re-source]. – Mode of access : http://privatbank.ua.

3. Official site of JSC «Oshchadbank» [Electronic re-source]. – Mode of access : http://www.oschadnybank.com/ua.

4. Official site of JSC «Finance Initiative» [Electronic re-source]. – Mode of access : http://www.finbank.com.ua.

5. Official site of JSC «Credit Agricole Bank» [Electron-ic resource]. – Mode of access : http://credit-agricole.com.ua.

6. Official site of JSC «Zlatobank» [Electronic re-source]. – Mode of access : http://www.zbank.com.ua.

7. Official site of JSC «Platynumbank» [Electronic re-source]. – Mode of access : http://www.platinumbank.com.ua.

8. Official site of JSC «Russian Standard Bank» [Elec-tronic resource]. – Mode of access : http://www.rsb.ua.

9. Official site of JSC «Idea Bank» [Electronic re-source[. – Mode of access : http://www.ideabank.ua.

10. Senysch I. P. Reytingovaniya as one of the methods of evaluating the effectiveness of the banking sys-tem / I. P. Senysch // Bulletin of University of Bank- P. Senysch // Bulletin of University of Bank-P. Senysch // Bulletin of University of Bank-ing of the National Bank of Ukraine. – 2010. – № 1. – P. 175–179.

11. Fetisov G. G. Reliability of a commercial bank and rating system to assess it. Author. Diss on soisk. uch.st. Ph.D. / G. G. Fetisov. – Moscow : Finance Academy under the Government of the Russian Federation, 1998. – P. 12–13.

74


ОБЛІК І АУДИТ

Постановка проблеми. В умовах вдоскона-лення господарського механізму, методів плану-вання, ціноутворення і управління народним гос-подарством та розвитку ринкових відносин, вели-кого економічного, практичного значення набува-

© Остапенко Я. О., 2014

УДК 657.4:640.4 JEL Classification: M41

Я. О. Остапенкостарший викладач кафедри статистики та математичних методів в економіці

Національний університет державної податкової служби УкраїниЯ. А. Остапенко

старший преподаватель кафедры статистики и математических методов в экономике Национальный университет государственной налоговой службы Украины

Ya. O. Ostapenkosenior lecturer, Department of statistics and mathematical methods in Economics

National University of state tax service of Ukraine

СКЛАД ВИТРАТ І ДОХОДІВ ГОТЕЛІВ УКРАЇНИ ЯК ОБ’ЄКТ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУСОСТАВ РАСХОДОВ И ДОХОДОВ ГОСТИНИЦ УКРАИНЫ

КАК ОБЪЕКТ БУХГАЛТЕРСКОГО УЧЕТАTHE COMPOSITION OF EXPENDITURE AND REVENUE OF HOTELS OF UKRAINE

AS AN OBJECT OF ACCOUNTINGУ статті обґр�нтовано ва�ливість дослід�ення питання форм�вання і склад� витрат виробництва�

собівартості прод�кці�� а тако� питання отримання доход� підприємствами готельного господарства для оцінки рівня рентабельності надання готельних посл�г. На основі вивчення гал�зевих особливостей діяльності підприємств готельного господарства� виділені ознаки класифікаці� витрат і доходів підприємств готельного господарства� адаптовані до акт�альних вимог податкового законодавства Укра�ни� а тако� визначено склад витрат і доходів готелів Укра�ни та �х вплив на б�хгалтерський облік.

Ключові слова: витрати, доходи, склад витрат і доходів, бухгалтерський облік, готельне господарство.

В статье обоснована ва�ность исследования вопросы формирования и состав издер�ек производства� себестоимости прод�кции� а так�е вопросы пол�чения дохода предприятиями гостиничного хозяйства для оценки �ровня рентабельности предоставления гостиничных �сл�г. На основе из�чения отраслевых особенностей деятельности предприятий гостиничного хозяйства� выделены признаки классификации расходов и доходов предприятий гостиничного хозяйства� адаптированные к акт�альных требований на-логового законодательства Украины� а так�е определен состав расходов и доходов отелей Украины и их влияние на б�хгалтерский �чет.

Ключевые слова: расходы, доходы, состав расходов и доходов, бухгалтерский учет, гостиничное хозяйство.

The article proves the importance of research of the issues of formation and composition of production costs� production costs� as well as the issue of obtaining the income of the enterprises of the hotel industry to assess the level of profitability of hotel services. Based on the study of sectoral characteristics of the hotel enterprises� highlighted classification of the expenditures and revenues of hotel enterprises� adapted to the current requirements of the tax legislation of Ukraine� and also determined the composition of the expenditure and income of hotels in Ukraine and their influence on accounting.

Key words: costs, revenues, expenses and income, accounting, hospitality.

ють питання формування і складу витрат вироб-ництва, собівартості продукції, а також питання отримання доходу підприємствами готельного господарства для оцінки рівня рентабельності на-дання готельних послуг.

75


Існують різні точки зору щодо взаємозв’язку витрат і собівартості продукції. В цьому контек-сті, як правило, розглядаються ще й підходи до класифікації витрат.

Класифікації витрат у різних галузях економі-витрат у різних галузях економі-у різних галузях економі-ки орієнтуються на особливості технологічних процесів.

На основі галузевих особливостей діяльності підприємств готельного господарства необхідно визначити склад доходів і витрат таких підпри-ємств, який дозволив би обґрунтувати напрями удосконалення порядку бухгалтерського обліку доходів і витрат підприємств готельного госпо-дарства, зокрема в частині визначення моменту визнання доходу від реалізації, встановлення об-сягів оподатковуваних податком на додану вар-тість операцій, а також визначення моменту ви-знання та величини доходів операційної діяльнос-ті для цілей оподаткування податком на прибуток.

Аналіз останніх дослід�ень і п�блікацій. Проблеми економічної сутності, формування, об-ліку і аналізу витрат на виробництво та калькулю-вання собівартості продукції розглядалися в пра-цях відомих вітчизняних учених-економістів: М. Т. Білухи, О. Бородкіна, Ф. Ф. Бутинця, Б. І. Валу-єва, А. М. Герасимовича, С. Ф. Голова, З. В. Гу-цайлюка, В. І. Єфіменка, В. П. Завгороднього, М. В. Кужельного, В. В. Сопко, В. Я. Савченка, Л. К. Сук, Н. М. Ткаченко, М. Г. Чумаченко та ін. Пи-тання класифікації, обліку, аналізу витрат та каль-кулювання собівартості послуг на підприємствах готельного бізнесу досліджували С. Я. Король, З. А. Балченко, Н. О. Гура та інші автори. Однак, управління витратами і доходами в сучасних умо-вах вимагає нових підходів до вибору ознак кла-сифікації, які дозволяють організувати систему контролю за витратами та доходами.

Метою статті є виділення ознаки класифікації витрат і доходів підприємств готельного госпо-дарства на основі вивчення галузевих особливос-тей діяльності таких підприємств, адаптовані до актуальних вимог податкового законодавства України, а також визначення складу витрат і дохо-дів готелів України та їх вплив на бухгалтерський облік.

Виклад основного матеріал�. До особливос-тей формування витрат господарської діяльності підприємств готельного господарства можна від-нести наступні:

1) різноманітність об’єктів витрат (всі види основних та додаткових послуг, продукція ресто-ранного підрозділу);

2) наявність багатьох місць виникнення витрат (пов’язано з розгалуженістю організаційної струк-тури підприємства готельного господарства);

3) наявність витрат, що відносяться до всіх еко-номічних елементів;

4) відносна нерівномірність понесення витрат протягом календарного року, що обумовлено се-зонним характером діяльності переважної біль-шості підприємств готельного господарства (не-рівномірна завантаженість номерного фонду при-зводить до неоднакового використання матеріаль-них і трудових ресурсів у різні періоди року).

У складі витрат підприємств готельного госпо-дарства можна виокремити економічні елементи витрат та їх складові, що дозволяє контролювати матеріальні потоки підприємства, в тому числі зворотні, а також управляти складовими витрат на основі їх структурування та аналізу динаміки ви-трат за періодами.

Положенням (стандартом) бухгалтерського об-ліку 16 «Витрати» [1] встановлена єдина для всіх підприємств (організацій) незалежно від форм власності номенклатура економічних елементів витрат, що формують собівартість продукції, ро-біт, послуг. Таке угрупування дозволяє визначити й аналізувати структуру витрат підприємства го-тельного господарства та їх динаміку, виявити якісні показники діяльності такого підприємства, здійснювати контроль за витратами відповідно до їх цільового призначення під час процесу надання готельних послуг, а також виявляти господарські резерви зниження собівартості таких послуг.

Детальна характеристика складових витрат за економічними елементами, а також напрями форму-вання положень облікової політики підприємства готельного господарства наведені в табл. 1 та 2.

Як правило, матеріальні витрати несуться під-приємством у зв’язку з:

– наданням житлово-комунальних послуг го-тельного господарства;

– забезпеченням технологічного процесу на-дання різних складових готельних послуг та за-безпеченням їх якості;

– проведенням всіх видів ремонтів, технічного огляду та обслуговування готельної інфраструк-тури, підрозділів готелю та устаткування номерів;

– забезпеченням робіт, пов’язаних з дотриман-ням санітарно-гігієнічних правил щодо житлово-побутових умов проживання громадян у готелях, природоохоронних та інших спеціальних вимог, передбачених правилами технічної експлуатації, нагляду та контролю за процесом надання готель-них послуг;

– забезпеченням діяльності апарату управління підприємством готельного господарства, його окремих структурних підрозділів, які забезпечу-ють безпосередньо процес надання готельних по-слуг.

76


Із матеріальних витрат вираховується вартість зворотних відходів – залишків сировини, матеріа-лів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ре-сурсів, що утворилися в процесі надання готель-них послуг та втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу та ви-користовуються не за прямим його призначенням або реалізуються на сторону.

Як зауважує О. Полякова, «найбільш витратни-ми статтями є витрати на персонал, рекламу та маркетинг» [2,с. 296]. Нормативним документом, що визначає склад витрат на оплату праці, зокре-ма на підприємствах готельного господарства, є Інструкція зі статистики заробітної плати [3], що відповідає вимогам Закону України «Про оплату праці» [4]. Разом з тим, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівни-кам» [5] визначають перелік виплат персоналу підприємства, що є застосовними і для підпри-ємств готельного господарства з урахуванням їх

галузевих особливостей, зокрема, поточні випла-ти, виплати при звільненні, виплати по завершен-ні трудової діяльності, виплати інструментами власного капіталу, інші довгострокові виплати. Проте, така класифікація виплат персоналу не придатна для використання для цілей бухгалтер-ського обліку витрат операційної діяльності під-приємств готельного господарства за економічни-ми елементами. На нашу думку більш практич-ною є класифікація виплат, наведена в Інструкції зі статистики заробітної плати [3], оскільки вона є детальною та дозволяє встановити відношення конкретних видів виплат до процесу надання го-тельних послуг.

Іншим елементом витрат, що безпосередньо пов’язаний з елементом «Витрати на оплату пра-ці», є елемент «Відрахування на соціальні захо-ди». Величина витрат за даним елементом визна-чається виходячи з бази нарахування вказаного внеску, тобто величини витрат на оплату праці та

Таблиця 1Матеріальні витрати операційно� діяльності підприємств готельного господарства та �х характеристика�

а тако� напрями врег�лювання в обліковій політиці

Економічний елемент витрат

Характеристика економічного елементу витрат

Напрями формування облікової політики щодо відображення витрат за економічним

елементом

Матеріальні витрати

витрати на придбання у сторонніх підприємств сировини і матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, енергії, витрати на її трансформацію та подачу до місця використання, шин, МШП, продуктів харчування, мийних та інших санітарних засобів та засобів індивідуального захисту

Витрати доцільно обліковувати за основними складовими готельних послуг, зокрема:‒ в розрізі надання основних та допоміжних послуг та калькулювання собівартості та розподілу загальновиробничих витрат;‒ за видами індивідуальних та загальних послуг для точного калькулювання їх собівартості та включення відповідних витрат до індивідуальних готельних рахунків.Витрати на забезпечення інших господарських процесів готельного господарства, що прямо не пов’язані з наданням готельних послуг слід відображати в обліку у складі інших операційних витрат за аналітичними розрізами, що дозволяє встановити величину витрат та управляти нею на основі їх оптимізації з метою забезпечення рентабельності підприємства готельного господарства.

витрати на утримання та експлуатацію приміщень та територій підприємства готельного господарства, а також матеріально-технічної бази його діяльностівитрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням нових видів готельних послугвитрати, пов’язані з професійною підготовкою, перепідготовкою та підтриманням професійної майстерності працівників готелюзабезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, форменим одягом, захисними засобамивитрати, пов’язані з експлуатацією технічних засобів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів, фільтрів), витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів, очищення проточних водвтрати від нестачі, псування та знецінення товарно-матеріальних цінностей в межах норм природного убутку

77


у відповідності до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [6].

У складі економічного елементу витрат «Амор-тизація» відображаються суми нарахованої аморти-зації основних засобів та інших необоротних матері-альних активів, а також нематеріальних активів відповідно до вимог Положення (стандарту) бух-галтерського обліку 7 «Основні засоби» [7] та ви-мог Податкового кодексу України [8], що вико-ристовуються для операційної діяльності підпри-ємства.

Вагомими елементом витрат операційної ді-яльності підприємства готельного господарства є елемент «Інші операційні витрати». Зокрема, ви-вчення діяльності підприємств готельного госпо-дарства дозволило визначити, що у склад наступ-них витрат, як правило, відносяться:

− сума орендної плати (лізингової) плати за використання одержаних в оперативну оренду чи оперативний лізинг основні засоби;

− витрати на розрахунково-касове обслугову-вання, поштово-телеграфні послуги та інші послу-ги, пов’язані з забезпеченням грошових переказів;

− витрати на придбання послуг сторонніх під-приємств, зокрема щодо: протипожежну та сторо-жову охорону; використання послуг телефонії, Ін-тернет, телекомунікацій; послуг консультаційно-го та інформаційного характеру, пов’язаних з основною діяльністю підприємства, ціноутворен-ням, маркетингових послуг щодо реалізації го-тельних послуг населенню та юридичним особам; послуги утилізації відходів, вивезення сміття, за-безпечення дотримання санітарних та інших гігіє-нічних норм на підприємстві готельного госпо-дарства; послуг професійної підготовки та пере-підготовки, а також підбору персоналу підприєм-ства готельного господарства;

− витрати на створення фірмових бланків спе-ціальної документації, щодо якої існують держав-ні та галузеві вимоги щодо оформлення та реє-страції;

Таблиця 2Витрати на оплат� праці та відрах�вання на соціальні заходи підприємств готельного господарства

та �х характеристика� а тако� напрями врег�лювання в обліковій політиці

Економічний елемент витрат

Характеристика економічного елементу витрат

Напрями формування облікової політики щодо відображення витрат за економічним

елементомВитрати на оплату праці

витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, заробітної плати відповідно до системи оплати праці, прийнятої на підприємстві готельного господарства;витрати на гарантійні та компенсаційні виплати персоналу, пов’язані з індексацією заробітної плати, з затримкою заробітної плати тощо;витрати на оплату щорічних відпусток персоналу підприємства готельного господарства або щомісячні відрахування на створення поточних забезпечень відпусток;витрати на виплату заробітної плати за невідпрацьований час;інші витрати на оплату праці, передбачені чинним законодавством та колективним договором підприємства готельного господарства

На основі класифікації виплат працівникам підприємства визначається порядок включення витрат на оплату праці при калькулюванні собівартості таких послуг за всіма їх видами. Це дозволяє враховувати у собівартості готельних послуг тільки ті обсяги витрат на оплату праці, які пов’язані з обсягом надання основних та додаткових готельних послуг, а також забезпечення належного функціонування готельної інфраструктури, що в цілому складає виробничий процес підприємства готельного господарства

Витрати на соціальні заходи

1) витрати у вигляді нарахованого на фонд оплати праці єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Інформацію про відрахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування слід формувати аналогічно до формування показників витрат на оплату праці за відповідними господарськими операціями та категоріями персоналу підприємства готельного господарства

78


− маркетингові витрати, зокрема, щодо розмі-щення рекламної інформації, включення інформа-ції про підприємство готельного господарства у спеціалізовані туристичні та інші видання (ілю-стровані прейскуранти, каталоги, брошури, плака-ти, афіші, рекламні листи, оформлення виставок), використання послуг медіареклами;

− витрати на забезпечення посередництва щодо реалізації готельних послуг, зокрема, туро-ператорами та турагентами;

− суми податків та зборів, сплачених у зв’язку з провадженням готельної діяльності;

− витрати на використання автотранспортни-ми стоянками та територіями кемпінгів;

− витрати на службові відрядження працівни-ків в межах норм, передбачених законодавством;

− придбання довідників, технічних паспортів, інших документів експлуатаційної, технічної та іншої виробничої діяльності, а також патентів та ліцензій на провадження певних видів господар-ської діяльності;

− витрати на забезпечення охорони праці та безпеки проживання споживачів готельних послуг;

− втрати від псування цінностей підприємства готельного господарства як персоналом підпри-ємства, так і споживачами готельних послуг;

− витрати на використання послуг підрядних організацій при проведенні ремонту та технічного обслуговування матеріально-технічної бази під-приємства готельного господарства.

Іншим важливим об’єктом бухгалтерського обліку, величина якого впливає на рівень резуль-тативності та рентабельності підприємства го-тельного господарства, є величина його доходу. Галузеві особливості діяльності таких підпри-ємств не впливають на інвестиційну та фінансо-ву складову доходу, а операційна діяльність від-різняється різноманітністю порядку визнання та одержання доходів від надання готельних по-слуг.

Зокрема, особливостями формування доходів від реалізації готельних послуг є:

1) використання елементів електронної комер-ції для реалізації готельних послуг (отримання по-передньої оплати через мережу Інтернет з вико-ристанням платіжних систем);

Таблиця 3Класифікація доходів підприємств готельного господарства

№ з/п

Ознака класифікації доходів

Види доходів підприємств готельного господарства

Доцільність використання ознаки класифікації

1.

За формою розрахунків Доходи, отримані у готівковій формі Використовується для поділу доходів за формою отримання, оскільки це дозволяю планувати та контролювати грошові та матеріальні потоки підприємства та визначати момент виникнення доходів в обліку та для цілей оподаткування

Доходи, отримані у безготівковій формі (з використанням банківських платіжних карт, оплата з поточного рахунку, з використанням спеціальних платіжних систем)Доходи, отримані у негрошовій формі

2.

За наявністю законодавчих вимог щодо патентування господарської діяльності

Доходи від діяльності, яка підлягає патентуванню

Дозволяє побудувати систему бухгалтерського обліку доходів таким чином, щоб відповідно до вимог Податкового кодексу України правильно визначати величину податку на прибуток підприємства за світний період

Доходи від діяльності, яка не підлягає патентуванню

3.

За об’єктом поставки Доходи від надання послуг (готельних та інших послуг, передбачених прейскурантом, і таких, що відповідають основним видам господарської діяльності підприємства)

Дозволяє визначати рентабельність кожного напряму господарської діяльності підприємства, встановлювати резерви зниження собівартості, а також межі встановлення цін на товари, продукцію та послуги підприємства готельного господарства

Доходи, від реалізації продукції (продукція підрозділу ресторанного господарства, що входить в організаційну структуру підприємства готельного господарства)Доходи, від реалізації товарів (товари в сувенірних магазинах, продукти та напої у кафе/барі)

79


2) наявність доходів від реалізованих та нереа-лізованих послуг (не повернення плати бронюван-ня у випадку відмови від споживання готельних послуг);

3) отримання доходів від діяльності, яка підля-гає патентуванню (послуги підрозділу громад-ського харчування – бар, ресторан);

4) доходи можуть отримуватися в готівковій, безготівковій формі (зокрема, з використанням банківських платіжних карток).

Ці особливості прямо впливають на методику бухгалтерського обліку і оподаткування доходів підприємств готельного господарства, зокрема в частині визначення моменту визнання доходу від реалізації, встановлення обсягів оподатковуваних податком на додану вартість операцій, а також ви-значення моменту визнання та величини доходів операційної діяльності для цілей оподаткування податком на прибуток.

З урахуванням описаних вище галузевих осо-бливостей діяльності підприємств готельного гос-подарства, визначені три основні ознаки класифі-кації доходів таких підприємств, що необхідні для удосконалення методики бухгалтерського обліку доходів діяльності підприємств готельного госпо-дарства за умов дотримання вимог чинного подат-кового законодавства, України та особливостей грошового обігу та розвитку платіжних систем (табл. 3).

Таким чином, виділені ознаки класифікації до-ходів підприємств готельного господарства адап-товані до актуальних вимог податкового законо-давства України, дозволяють враховувати доходи, отримані у різних формах, а також визначати фі-нансовий результат діяльності таких підприємств за кожним її напрямом для цілей управління рен-табельністю та для оподаткування.

Висновки. За результатами дослідження на основі вивчення галузевих особливостей діяль-ності підприємств готельного господарства, вста-новлено склад доходів і витрат таких підприємств та ідентифіковано їх як об’єкти бухгалтерського обліку, що дозволило обґрунтувати напрями удо-сконалення порядку бухгалтерського обліку дохо-дів і витрат підприємств готельного господарства за елементами методу бухгалтерського обліку для цілей підвищення якості облікової інформації на основі якої здійснюється управління рентабельніс-тю господарської діяльності вказаних підпри-ємств та здійснювати на них податкові розрахун-ки.

Бібліографічні посилання 1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку16

«Витрати»: затверджено наказом Міністерства

фінансів України від від 31.12.99р., N 318. (зі змінами та доповненнями). – [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00.

2. Полякова Е. Влияние мирового финансового кри-зиса на эффективность деятельности гостиничных предприятий среднего ценового сегмента г. Мо-сквы / Е. Полякова // Ресурсы. Информация. Снаб-жение. Конкуренция. – 2010. – № 2. – С. 296–299.

3. Інструкція зі статистики заробітної плати від 13.01.2004 N 5 (зі змінами та доповнення-ми) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0114-04.

4. Про оплату праці: Закон України від 24.03.1995 № 108/95-ВР. (зі змінами та доповнення-ми) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ht t p: //zakon2.rada .gov.ua / laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам»: затверджено наказом Міністерства фінансів України від від 28.10.2003 N 601 (зі змінами та доповненнями) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1025-03.

6. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страху-вання: Закон України від 08.07.10 р. № 2464-VІ (зі змінами та доповненнями) – [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2464-17.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»: затверджено наказом Міністерства фінансів України від від 27.04.2000 № 92 (зі змінами та доповнення-ми) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0288-00.

8. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.10 р. № 2755 зі змінами та доповнення-ми) – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.

List of references 1. Provision (standard) of accounting обліку16

«Expenses», approved by order of the Ministry of Finance of Ukraine on 31.12.99,, N 318. (with amendments and additions) [Electronic resource]. – Mode of access : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00

2. Polyakovа E. Impact of the global financial crisis on the efficiency of the hotel enterprises of an average price segment, Moscow / E. Polyakovа // Resources. Information. The supply. The competition. – 2010. – № 2. – Р. 296–299.

3. The instruction on statistics of wages from 13.01.2004 N 5 (with amendments and additions) [Electronic resource]. – Mode of access : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0114-04.

4. On wages: the Law of Ukraine from 24.03.1995 № 108/95-BP. (with amendments and addi-

80


tions) [Electronic resource]. – Mode of access: http://z a k o n 2 . r a d a . g o v . u a / l a w s / s h o w / 1 0 8 / 9 5 -%D0%B2%D1%80.

5. Position accounting standard 26 employee benefits: approved by the Ministry of Finance of Ukraine dated 28.10.2003 N 601 (with amendments and additions) [Electronic resource]. – Mode of access: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1025-03.

6. On the collection and archiving of the single fee for obligatory state social insurance: the Law of Ukraine from 08.07.10, № 2464-VI (with amendments and

additions) [Electronic resource]. – Mode of access: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2464-17.

7. Position accounting standard 7 «fixed assets» approved by order of the Ministry of Finance of Ukraine from 27.04.2000, no. 92 (with amendments and additions) [Electronic resource]. – Mode of access : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0288-00.

8. Tax code of Ukraine: the Law of Ukraine from 02.12.10, № 2755 with amendments and additions) [Electronic resource]. – Mode of access : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.

81


Постановка проблеми. Загострення світової економічної кризи призвело до перегляду існую-чих підходів забезпечення стабільного розвитку національної економіки, передусім, у напрямі роз-робки та реалізації заходів попередження дестабі-лізуючих явищ та процесів. За таких подій еконо-

мічна безпека набула у світі особливого значення, як основна передумова формування національної безпеки держави в цілому та запорука її процві-тання. Сьогодні вже ні в кого не виникає сумнівів щодо важливості та необхідності її комплексного управління на всіх ієрархічних рівнях. Адже по-

© Стадник В. П., 2014

УДК 65.012.8:631.11JEL Classification: M30� O13� Q13

В. П. Стадник асистент

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут»

В. П. Стадник ассистент

Отдельное подразделение национального университета биоресурсов природопользования Украины «Нежин-ский агротехнический институт»

V.P. Stadnyk assistant

Separated Subdivision of the National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine «Nizhyn Agrotechni-cal Institute»

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

ОРГАНИЗАЦИОННО-ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТЬЮ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ

ORGANIZATIONALLY ECONOMIC PRINCIPLES OF MANAGEMENT OF AGRICULTURAL ENTERPRISES ECONOMIC SECURITY

Проведено аналіз економічно� безпеки сільськогосподарських підприємств Чернігівсько� області. Для прийняття обґр�нтованих �правлінських рішень �одо підви�ення рівня економічно� безпеки сільськогосподарських підприємств� визначено вплив ко�но� зі складових на інтегральний показник. Сформовано концепт�альні засади механізм� �правління економічною безпекою на різних рівнях ієрархі�. Запропоновано засади реалізаці� організаційно-економічного механізм� �правління економічною безпе-кою сільськогосподарських підприємств.

Ключові слова: економічна безпека, сільське господарство, сільськогосподарські підприємства.

Проведен анализ экономической безопасности сельскохозяйственных предприятий Черниговской об-ласти. Для принятия обоснованных �правленческих решений относительно повышения �ровня экономи-ческой безопасности сельскохозяйственных предприятий� определенно влияние ка�дой из составляю�их на интегральный показатель. Сформированы концепт�альные принципы механизма �правления эконо-мической безопасностью на разных �ровнях иерархии. Предло�ены принципы реализации организаци-онно экономического механизм� �правления экономической безопасностью сельскохозяйственных пред-приятий.

Ключевые слова: экономическая безопасность, сельское хозяйство, сельскохозяйственные предприятия.

The analysis of economic security of agricultural enterprises of the Tchernihiv area is conducted. For acceptance of the grounded administrative decisions in relation to the increase of economic strength of agricultural enterprises security� certainly influence each of constituents on an integral index. Conceptual principles of mechanism of management economic security are formed on the different levels of hierarchy. Principles of realization are offered organizationally economic to the mechanism of management of agricultural enterprises economic security.

Key words: economic security, agriculture, agricultural enterprises.

82


гіршення економічної ситуації призводить до ви-никнення низки соціальних проблем, зокрема та-ких, як бідність, безробіття, демографічна криза тощо.

Означена проблема є особливо актуальною для сільськогосподарських підприємств, специфіка яких ідентифікує потребу налагодження механіз-му подвійної адаптації до ринкових та природно-кліматичних умов. До того ж, макроекономічне середовище, з огляду на нестабільність аграрної політики, характеризується високим ступенем не-визначеності, а отже, забезпечення стійкого роз-витку підприємств у галузі сільського господар-ства особливо потребує стратегічних засад плану-вання діяльності на перспективу. А отже, індика-тором спроможності підприємств адаптуватися до зовнішніх мінливих чинників виступатиме рівень економічної безпеки як здатності ефективно вико-ристовувати підприємницький та виробничий по-тенціал.

Однак, наявність ряду невирішених проблем, не дозволяють більшості сільськогосподарських підприємств самостійно забезпечувати економіч-ну безпеку. Створення належних умов для реалі-зації процесу формування їх безпеки зумовлює необхідність розробки науково обґрунтованих концептуальних підходів. З огляду на це, систем-ного дослідження на нашу думку потребують тео-ретичні та практичні засади процесу управління економічною безпекою сільськогосподарських підприємств як запоруки та фундаментальної основи їх розвитку у ринковому середовищі, де постійно відбуваються зміни.

Аналіз останніх дослід�ень і п�блікацій. У низці досліджень розкрито ряд питань, що при-свячені даній проблематиці, зокрема, цієї пробле-ми торкалися: А. В. Козаченко [6], С. Н. Ильяшен-ко [3], В. І. Мунтіян [7], Л. І. Донець [2], Т. Г. Ва-силець [1] та інших. Слід зауважити, що дана про-блема є предметом вивчення низки науковців, од-нак при цьому існують суттєві розбіжності щодо трактувань аспектів проблем економічної безпе-ки, недостатньо розглянутий регіональний напря-мок даної проблематики.

Мета статті. На основі аналізу сучасного рівня економічної безпеки сільськогосподарських під-приємств Чернігівської області розкрити теоретико-методичні та практичні рекомендації щодо управління економічною безпекою сіль-ськогосподарських підприємств.

Рез�льтати дослід�ення. Економічна безпека сільськогосподарських підприємств характеризу-ється стійкістю до внутрішніх та зовнішніх загроз, здатністю забезпечити реалізацію власних еконо-мічних інтересів, ефективно функціонувати та

розвиватися в умовах конкуренції й господарсько-го ризику. З іншої сторони, економічна безпека ві-дображає можливість підприємства організовува-ти свою діяльність з мінімальними витратами на основі комплексної оцінки його діяльності та сво-єчасного виявлення різних негативних чинників впливу на нього [4].

Сільськогосподарські підприємства посідають визначальне місце у розвитку сільськогосподар-ських територій. Для більшості сіл вони залиша-ються основним джерелом робочих місць та соці-ального відтворення. Саме тому управління еко-номічною безпекою сільськогосподарських під-приємств має не лише суто економічний характер, а глибокий соціальний аспект. Економічна безпе-ка сільськогосподарських підприємств – це такий стан його господарських ресурсів, що забезпечує раціональну галузево-організаційну структуру підприємства, враховуючи географічне розташу-вання та природнокліматичні умови його діяль-ності, за якого воно здатне ефективно протидіяти можливим загрозам внутрішнього й зовнішнього середовища, а також досягти поставлених цілей і завдань на основі реалізації обраної ним стратегії розвитку [8].

Організаційно-економічні засади управління економічною безпекою сільськогосподарських підприємств повинні будуватися на основі реалі-зації чітко визначеної її стратегії. Вона, своєю чергою, має виходити з наявного їх виробничого потенціалу. Ця стратегія є основним внутрішнім орієнтиром формування економічної безпеки сіль-ськогосподарського підприємства, що задає пара-метри всього її розвитку. Стратегія економічної безпеки сільськогосподарських підприємств по-винна максимально враховувати можливі чинни-ки як внутрішнього, так і зовнішнього середови-ща, що можуть перешкоджати в процесі її реаліза-ції.

Для визначення економічної безпеки сільсько-господарських підприємств Чернігівської області зроблено аналіз 45 підприємств різних організа-ційно правових форм господарювання. На основі отриманих після дослідження результатах зробле-но висновок, що 2% сільськогосподарських під-приємств Чернігівської області, в середньому, за 2009-2013 рр. мають кризовий рівень економічної безпеки. Підприємства з низьким та середнім рів-не безпеки складають 43 та 52%. До високого рів-ня економічної безпеки відноситься 3% підпри-ємств, однак така їх частка є досить невеликою.

Після проведення групування, в основі якого лежить метод к-середніх, визначили, що до пер-шої групи із найнижчим рівнем економічної без-пеки увійшли 15 підприємств, до другої – 15, до

83


третьої – 10, до четвертої із найвищим рівнем еко-номічної безпеки – 5 підприємств. Найбільший вплив на показник загальної економічної безпеки матиме той показник, коефіцієнт якого є найбіль-шим. При цьому виявлено, що із зростанням інте-грального коефіцієнта підвищення рівня всіх складових економічної безпеки [5].

Середні значення показників економічної без-пеки в межах груп представлені в табл. 1.

Проаналізувавши табл. 1 можна сказати, що найбільший вплив має фінансова та кадрова скла-дова. Тому саме вони потребують підвищеної ува-ги при розробці заходів по зміцненню економіч-ної безпеки сільськогосподарських підприємств.

Підприємницька діяльність здійснюється в умовах жорсткої конкуренції, що вимагає від під-приємств і господарств забезпечення фінансової стійкості фірми і економічної безпеки [9].

Таблиця 1Середні значення показників економічно� безпеки в ме�ах гр�п

Показник

Номер групи1 2 3 4

знач

ення

част

ка в

зага

ль-н

ій

безп

еці,

%

знач

ення

част

ка в

зага

ль-н

ій

безп

еці,

%

знач

ення

част

ка в

зага

ль-н

ій

безп

еці,

%

знач

ення

част

ка в

зага

льні

й бе

зпец

і, %

Коефіцієнт економічної безпеки 0,18 100,0 0,37 100,0 0,50 100,0 0,73 100,0Рівень кадрової безпеки 0,06 33,3 0,09 24,3 0,11 22,0 0,14 19,2Рівень виробничої безпеки -0,02 -11,1 0,01 2,7 0,02 4,0 0,08 10,9Рівень екологічної безпека 0,05 27,7 ,08 21,6 0,10 20,0 0,12 16,4Рівень збутової безпеки 0,03 -16,7 0,04 10,8 0,06 12,0 0,07 9,5Рівень фінансової безпеки 0,07 38,9 0,08 21,6 0,12 24,0 0,20 27,4Рівень ресурсно-технічної безпеки 0,05 27,8 0,07 18,9 0,09 18,0 0,12 16,5

Джерело: власні дослідження.

Фінансовий стан – це результат фінансово-виробничої діяльності. Він характеризується роз-міром засобів підприємства, їх розміщення і дже-релами. Аналіз фінансового стану допомагає ви-значити, на скільки стійке підприємство, чи здат-не воно вчасно розплатитися зі своїми кредитора-ми, який прибуток воно одержало і чому. Фінан-совий стан підприємства взаємозалежний із усіма сторонами його господарської діяльності, тому при аналізі фінансового стану необхідна ретельна перевірка етапів виробництва, а також взаємин з бюджетом, банками та ін.

Важливою передумовою забезпечення фінан-сової складової економічної безпеки є планування комплексу заходів та оперативна реалізація пла-нових дій у процесі здійснення тих чи інших суб’єктів господарювання фінансово-економічної діяльності.

Склад кадрів безпосередньо впливає на рівень економічної безпеки на підприємстві. Негативний вплив на кадрову складову мають внутрішні та зо-внішні загрози.

Внутрішні загрози: невідповідність кваліфіка-ції працівників вимогам до них; недостатня квалі-фікація працівників; слабка організація системи управління персоналом; слабка організація систе-ми навчання; неефективна система мотивації; по-милки в формуванні ресурсів персоналу; відтік кваліфікованих працівників.

Зовнішні загрози: умови мотивації у конкурен-тів кращі; націлення конкурентів на переманю-вання; тиск на працівників ззовні та ін.

Процес планування та управління персоналом спрямований на забезпечення належного рівня економічної безпеки, має охоплювати організацію системи підбору, наймання, навчання і мотивації праці необхідних працівників, зокрема матеріаль-ні та моральні стимули, престижність професії і прагнення до творчості, забезпечення соціальни-ми благами.

Проведений аналіз є підґрунтям для побудови дієвого механізму управління економічною безпе-кою сільськогосподарських підприємств. До захо-дів зміцнення економічної безпеки сільськогоспо-

84


дарських підприємств можемо віднести: посилен-ня кредитної політики; розвиток лізингу; розвиток страхових фондів в галузі; вдосконалення заходів по зміцненню економічної безпеки; вчасне вияв-лення загроз та їх ліквідація; використання зару-біжного досвіду.

Ключовими організаційно-економічними на-прямами підвищення рівня економічної безпеки сільськогосподарських підприємств в розрізі її функ-ціональних складових повинні стати наступні: фі-нансова складова (управління кредиторською та де-біторською заборгованостями, формування кредит-ної політики, розширення джерел фінансування під-приємства); збутова складова (розширення номен-клатури та асортименту продукції, розширення ка-налів збуту продукції, дослідження ринків); техніч-на складова (використання новітніх технологій, ак-тивізація лізингових відносин, розвиток кооперації в сільському господарстві, оновлення основних фон-дів); кадрова складова (правильний підбір персона-лу, кваліфікація та перекваліфікація кадрів, матері-альне та моральне стимулювання працівників); еко-логічна складова (використання науково обґрунто-ваної системи сівозмін, нормування внесення міне-ральних та органічних добрив, збалансована струк-тура посівних площ, переробка відходів).

Висновки дослід�ення. Отже розробка засад по зміцненню економічної безпеки сільськогоспо-дарських підприємств Чернігівської області є складним багато етапним безперервним проце-сом. Оцінка результативності економічної безпе-ки сільськогосподарських підприємств повинна мати системний характер: враховувати рівень за-хищеності потенціалу підприємств, складатися із оцінки функціональних складових економічної безпеки, враховувати стратегічні цілі і задачі під-приємств, приймати до уваги використання всіх видів ресурсів і можливостей, які гарантують най-більш ефективне їх використання, включати імо-вірнісну оцінку економічного збитку. Тому фор-мування адекватного інституційного середовища діяльності сільськогосподарських підприємств повинно стати ключовим пріоритетом державної політики у напрямку розвитку галузі.

Бібліографічні посилання 1. Василець Т. Г. Економічна безпека підприємництва

України: стратегія та механізми зміцнення : монографія / Т. Г. Василець. – Львів : Арал, 2008. – 386 с.

2. Донець Л. І. Економічна безпека підприємства: навч. посіб. / Л. І. Донець, Н. В. Ващенко. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 240 с.

3. Ильяшенко С. Н. Составляющие экономической безопасности предприятия и подходы к ее оценке /

С. Н. Ильяшенко // Актуальные проблемы эконо-мики. – 2003. – № 3. – С. 12–19.

4. Камлик М. І. Економічна безпека підприємницької діяльності. Економіко-правовий аспект : навч. посіб. / М. І. Камлик. – К. : Атака, 2005. – 240 с.

5. Ковалев Д. Количественная оценка уровня эконо-мической безопасности предприятия / Д. Ковалев, И. Плетникова // Экономика Украины. – 2001. – № 4. – С. 35–40.

6. Козаченко А. В. Економічна безпека підприємства : сутність та механізм забезпечення: монографія / А. В. Козаченко, В. П. Пономарьов, О. М. Ляшен-ко. – К. : Лібра, 2003. – 280 с.

7 . М�нтіян В. І. Економічна безпека України /В. І. Мунтіян. – К., 1999. – 462 с.

8. Т�рило А. М. Методика оцінки виробничої безпе-ки підприємства / А. М. Турило, С. В. Капітула // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 3. – С. 137–143.

List of references 1. Vasilec T. G. Ekonomichna safety of enterprise of

Ukraine: strategy and mechanisms of strengthening : monograph / T. G. Vasilec. – Lviv : Aral Sea, 2008. – 386 s.

2. Donec L. I. Ekonomichna is safety of enterprise: navch. posib. / L. I. Donec, N. V. Vaschenko. – K.: Center of educational literature, 2008. – 240 s.

3. Ilyashenko S. N. Sostavlyayuschie to economic security of enterprise and going near its estimation / S. N. Ilyashenko // Issues of the day of economy. – 2003. – № 3. – P. 12–19.

4. Kamlik M. I. Ekonomichna safety of entrepreneurial activity. Ekonomiko legal aspect : navch. posib. / M. I. Kamlik. – K. : Attack, 2005. – 240 s.

5. Kovalev D. Kolichestvennaya estimation of economic strength of enterprise security / D. Kovalev, I. Pletnikova // Economy of Ukraine. – 2001. – № 4. – P. 35–40.

6. Kozachenko A. V. Ekonomichna safety of enterprise : essence and mechanism of providing: monograph / A. V. Kozachenko, V. P. Ponomarev, O. M. Lyashenko. – K. : Libra, 2003. – 280 s.

7. Muntiyan V. I. Ekonomichna safety of Ukraine /V. I. Muntiyan. – K., 1999. – 462 s.

8. Turilo A. M. Metodika turilo the estimations of production safety of enterprise / A. M. Turilo, S. V. Kapitula // Issues of the day of economy. – 2007. – № 3. – S. 137–143.

85


СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

© Todorova S. A., 2014

Introduction. Until the 1990s, the state in many CEEC countries intervened in rural markets to stabilise market prices, subsidise agricultural inputs, and provide agricultural marketing services. To achieve this, many states created marketing boards and agricultural co-operatives to coordinate agricultural production and control important markets. One of the main aims of these policies was to transfer resources from the agricultural sector to support industrialisation. The impact of these policies was mixed: in some countries the interventions were associated with very significant agricultural growth and in many other regions the policies contributed little to growth. Another important dimension of market liberalisation affecting small-scale producers since the early 1990s is trade liberalisation. As many countries have opened their markets, small-scale producers have faced growing competition from commercial producers around the world, including subsidised producers in industrialised countries. European farmers, for example, received on average $16,000 in annual subsidies between 1998 and 2000. These subsidies lead to over-production and the resulting surpluses are usually sold in the world market at prices well below the cost of production, depressing world prices for many products produced by small-scale producers. The rapid globalisation of

УДК 330JEL Classification: E23

S. A. TodorovaDoctor, Assoc. Professor

Department «Economics» University of Agriculture – Plovdiv, Bulgaria

PRODUCER ORGANIZATIONS– THE POTENTIAL BENEFITS OF COLLECTIVE ACTION

Dynamic changes in agriculture require new approaches and principles in the conduct of business. Farmers are becoming more actively involved and dependent on the contractual relationship formed. Coordination with the other players in the product chain is hampered by lack of adequate market structures and control over economic activity. Producer organizations a prerequisite for the formation of these economic relationships and improve the competitiveness of the producers themselves.

The purpose of this article is to examine and analyze the theoretical framework forming the nature� role and functions of producer organizations� and to examine and analyze the existing legislation in the country regulating the activities of producer organizations and in particular those in sector «Fruits and Vegetables». The stages in the development of producer organizations in Bulgaria are identified.

Key words: producer organizations, strategy, individual producers, collective action, stages of development, legisla-tion.

agricultural trade has forced many small-scale producers to compete with large commercial producers and to meet the quality and safety standards demanded by buyers. Furthermore, those who are able to access markets often find themselves at the mercy of buyers who can take advantage of small-scale producers’ weak bargaining position.

This paper focuses on one important strategy that small-scale producers can and, in many cases, have to adopt in order to access, compete in and influence markets. This strategy is collective action among producers in the form of producer organisations (POs). POs come in many different forms, including co-operatives, farmer associations, and informal groups of producers.

Literature review. Structures in agriculture as a system of open-ended change react or respond to en-vironmental factors. The study of the relationship be-tween them and the organizational structure allows proper allocation and monitoring of scarce productive resources and the proper formulation of policy and strategy. Dahl [5, p.225] summarizes the allocation of productive resources and the exercise political control and regulation on businesses have been mixed. This result is not formed at random. Uneven allocation of resources is triggered by differences and capabilities of individual business units to help their organizations

86


to deal with the problems. Thus, according to authors such as Simon [7, p.267], Cyert and March [4, p.168] the functioning of organizations is a process related to the selection of a set of activities in a part uncovered alternatives and their implications.

Agriculture requires execution of a wide range of various processes, some of which may be integrated within a single production system. There is the rea-son [3, p.390] that vertical integration prevails with its advantages. Helmberger and Hoos [6, p.15] use the bilateral monopoly model to explore aspects of col-lective bargaining. According to the conclusions or-ganizations rarely or even never fail to control the overall realization of the production or trading with buyers who may be defined as pure monopolies. Bek-kum and Van Dijk [2, p.11] show five reasons for the existence of business organizations in the agricultural sector: balancing competing forces; access to the market; realization of efficiency through economies of scale; risk management; rural development. Viewed in the context of agrarian policy, Van Bekkum [2, p. 27] summarizes the arguments for the existence of orga-nizations of farmers. We support the view of Trenda-filov [10, p. 412] that this process should be conclud-ed in the form of two extreme poles: small commodity producers and «association of producers» to the sole alternative for agricultural production cooperatives. However, it is essential and legislative condition for the creation of new organizational forms that are adapted to the specific conditions of Bulgarian agri-culture and to make concrete financial commitments.

Producer organizations and the potential benefits of collective action. Producer organizations can help small-scale producers improve their position in the market and overcome at least some of the challenges in four basic ways:

1. Increased scale: POs bring together the business activities of many individual small-scale producers and thereby increase the overall scale of their joint business activities.

2. Intermediation: POs act as link between individual producers, on the one hand, and buyers or service providers, on the other. Instead of having to do business with many individual and dispersed producers, buyers or service providers can deal with a single organisation and thereby reduce their transaction costs.

3. Specialisation: POs enable small-scale producers to pool their resources and then divide their labour between the different tasks involved in the business. This specialisation can enable POs to use their labour more efficiently and develop expertise in key areas.

4. Co-operation: the process of working together can create solidarity and develop confidence among

small-scale producers, enabling them to face the risks and challenges of the market.

The potential benefits of collective actionLower costsOne of the main benefits of POs is lower marketing

costs as a result of economies of scale. When small-scale producers combine their produce for sale it reduces the transaction costs for both the producers and the buyers. These lower transaction costs mean that small-scale producers can often negotiate higher prices for the products they sell and lower prices for inputs.

Improved market reachMany small-scale producers are unable to get a

good price for their produce because they are unable to access other markets, further along the market or value chain, where prices are higher. Because they have no choice, small-scale producers have to accept the price that traders offer them locally. In such cases, collective action can enable small-scale producers to access other markets by combining their produce to reach the scale necessary to deal with buyers in other markets.

Increased bargaining powerCollective action can increase small-scale

producers’ bargaining power in various ways. By bulking and improving the quality of their product or by spreading production between individual members over the whole season, producers can meet the precise demands of buyers and therefore negotiate better prices. Economies of scale can make it easier for a PO to invest in processing, storage, or transport facilities that can give members the ability to choose when and where to sell their products. This was one of the main reasons for the creation of POs in Europe and the USA in the last century.

Improved access to servicesPOs can improve small-scale producers’ access to

services in two ways. Firstly, the lower transaction costs and economies of scale involved in providing services to groups rather than to individual producers makes it much cheaper and easier for businesses and service providers to work with small-scale producers. Secondly, organised groups of producers, especially if they are legally registered, are likely to have greater credibility and a higher profile than individual producers. This makes it much easier for service providers and can also improve access to financial services.

Incentives and opportunities for value addingCollective action does not itself enable small-scale

producers to engage in processing activities and add value to their produce. However, the economies of scale created by POs, the improved market reach, and access to services can help producers to mobilise the

87


resources and develop the level of expertise necessary to carry out such activities successfully. Once a PO has enabled producers to access markets that offer higher prices for high-quality products, the producers will have a strong incentive to improve the quality and add value to their produce.

Increased confidenceSmall-scale producers often lack the confidence,

skills, and experience to engage successfully in the market. Collective action can make a big difference, as producers no longer have to rely on their own skills and resources and do not have to face the risks of engaging in the market on their own. There is strength and solidarity in working as a group, which can enable small-scale producers to take risks and gain confidence in the market.

Risks and costs of collective actionCollective action is no magic solution to the

challenges small-scale producers face in the market. POs also involve potential challenges that have to be overcome and internal costs that have to be met before their members are likely to gain more than they have invested in the organisation.

Governance and trustPoor governance and the breakdown of trust

between members, leaders, and managers is one of the main reasons POs run into difficulties or collapse.

Managing a group of producers with different priorities is a difficult task, especially when POs become larger. A lot of time and resources have to be spent on consulting with members, communicating between the different levels of the organisation, and developing a consensus on important issues. Sometimes this trust and commitment or ‘social capital’ already exists among members when the PO is formed, but often POs have to invest considerable time to develop and then maintain this social capital.

Internal transaction costsWhile POs can reduce the transaction costs for

buyers and service providers, they create new transaction costs within the organisation. For example, POs often purchase and distribute inputs to members, collect produce from individual members, pay them, and then collect and transport this produce for sale to a buyer. These internal transactions involve costs that can be very high, especially if the PO is not managed efficiently.

Free ridingTo achieve economies of scale most POs combine

the produce of their members for processing or marketing. Although this process is essential for the success of the PO it also involves potential risks and losses for individual members. The individual producers feared that a collective processing system

Figure 1. Model PO development

Advanced Stage or 'Mature'

Intermediate Stage or 'Developing'

Early Stage or 'Undeveloped'

– Formal legal status – regional organization – value adding and diversification – high-value products

– National level organization – PO –owned company – processing – export and marketing – social and advocacy services

– informal organization – local organization – bulking and marketing activities – local markets – low-value products

88


could encourage some members to invest less time in managing their vine, for example,because they could reap the benefits from the higher quality grapes supplied by other members. This type of behaviour is called ‘free riding’ as some members benefit from the efforts or investments made by others.

Producer organisation development stages. The figure presents a PO development path, starting with an informal, first-level organisation at an ‘early stage’ of development and ending with a three-level, national organisation, at an ‘advanced stage’ of development. This development path also involves a progression, from simple marketing activities of low-value commodities in local markets, to demanding processing and branding activities involving high-value products aimed at export markets.

While some POs do follow this path of development, it does not reflect the experience of many others, who see no reason to develop three levels of organisation and do not aim to enter export markets. There are good reasons why many POs do not follow this path.

− Many POs do not begin marketing low-value commodities and then diversify into high-value products. POs usually start by marketing whatever cash crop is produced by their members. In fact, the higher margins on high-value products can sometimes help POs establish their business at an early stage.

− The ideal size of a PO and its structure will depend on the needs of the business and the markets the PO is accessing. Big POs with complex structures are not necessarily more advanced than a small, single-level organisation.

− It is not possible or advantageous for all POs to get involved in processing and product branding as this depends on the nature of the product and the market the PO is targeting.

− Not all POs can undertake advocacy work as this will depend on the resources and capacity of the PO, the nature of the market environment, and whether other organisations are engaged in such activities.

An important principle for POs’ development that emerges from these examples is the need for POs to find the right ‘fit’. POs need to develop and adapt their structure, size, services, and strategy to find the best fit with their priorities and capacity, target market, and market environment.

Then, once the business had become established, the members decided to register the PO as a co-operative or other form to improve the credibility of the PO as a business. One potential characteristic of an ‘advanced’ PO therefore could be the ability to adapt its structure and business in response to the changing needs of its members and the demands of the market. Although there are many aspects of a

PO’s business and its development that depend on the product, market, and local context, there are some more general indicators that mark the capacity and sustainability of a PO at different stages of de-velopment.

Legal regulations concerning formation of POs and obtaining financial assistance in Bulgaria. POs are membership organizations created by farmers (or other groups) to provide them services. To set up a PO, it is necessary to exist agricultural producers from a certain sector, having the idea and willing to initiate its establishment. Corporate bodies, registered as gen-eral partnerships or limited liability companies under the Trade Law or cooperatives, except for cooperative unions under article 54, paragraph 3 of the Coopera-tive Law can apply for recognition. POs’ members can be physical persons or sole traders registered by Regulation № 3 of 1999 for making up and maintain-№ 3 of 1999 for making up and maintain- 3 of 1999 for making up and maintain-ing register of agricultural producers.

Normative order regulating the possibilities for exist-ing of organization of fruit and vegetable producers is:

● EU normative basis – EC fundamental regula-tions, referring to POs:

Regulation № 361/2008 of the Council of 14 April 2008 for amendment of Regulation (EU) № 1234/2007 for setting up common organization of agricultural markets and regarding particular instructions for some agricultural products (Common regulation for OOP /Object-orienting programming/).Regulation № 1580/2007 of the Commission of 21 December 2007 for setting rules of applying Regulations № 2200/96, 2201/96 and № 1182/2007 (canceled and replaced by Regulation 361/2008 of the Council in the fruit and vegetable sector).

● National normative basis:Law for application of Common organizations of

agricultural markets in EU, SG, № 96/2006, amend. and suppl. SG № 16/15.022008. Regulation № 11/15.05.2007 for the terms and order in recognition of Organizations of Fruit and Vegetable Producers and their associations and also for the terms and order in alteration of approved operational programs, SG № 42/29.05.2007.

We can differentiate the following periods in the development of legal regulation and its practical im-plementation in Bulgaria:

− Up to 2001- the legislative basis of POs and the administrative structures for their recognition are established.

− 2002-2006 – regulations for granting support for production and quality requirements (raw materi-als and processed produce quality).

− After 1.01.2007 – Pos develop in two direc-tions: Pos in “Fruit and Vegetable” sector (Regulation N 11) and Measure 142 “Establishment of POs”.

89


A crucial factor to achieve the strategies and strengthening producer organizations is to make your-self capable of analyzing their own needs, to formu-late requests in a realistic time frame and agree with others involved in the field of the organization of pro-ducers. Where producer organizations have reached this stage, they are able to manage the process of adapting their businesses to other needs that arise.

Conclusion. The main difference between POs and other contractual associations - associations, Chamber of manufacturers etc. is that first operated as an economic unit. They play an important role in the economic sector in which their members operate. Ob-jective of the organization is to provide a stable mar-ket position of producers, whether for the realization of the final production or supply of inputs.

POs are established on a territorial, product and functional status. Because of logistical reasons - trans-portation, communication, storage facilities, POs are built according to their geographical proximity. Meanwhile, POs are differentiated both by the type of production and according to the performance of their wide range of functions. POs are organizational struc-tural units supporting the development and adaptation of the production activity of the member farmers. Emergence and development of producer organiza-tions in Bulgaria are influenced by the socio-econom-ic environment, the economic structure of the sector and agrarian policy.

List of references 1. Bekkum, Onno-Frank van; van Dijk, Cert (1997)

Agricultural Cooperatives in the European Union& Trends and Issues on the Eve of the 21st Century, Netherland Institute for Co-operative Entrepreneurship, Breukelen, p. 11.

2. Bekkum, Onno-Frank van (2001) Cooperative Models and Farm Policy Reform& Exploring Patterns in Structure-Strategy Matches of Dairy Cooperatives in Regfulated vs. Liberalized Markets. The Netherlands Institute of Cooperative Enterpreneuship, Van Gorcum, p. 10–38.

3. Coase R. H. The Nature of the Firm / R. H. Coase // Economica 4, 1973. – Р. 386–406.

4. Cyert R. M. A Behavioural Theory of the Firm / R. M. Cyert // Prentice Hall, Englewood Clifts, NJ, 1963. – Р. 114.

5. Dahl R. Modern Political Analysis / R. Dahl. – New Jersey : Prentice Hall, 1963. – p. 225.

6. Helmberger P. Cooperative Bargaining in Agriculture: Grower-Producer Markets for Fruits and Vegetables / P. Helmberger, S. Hoos // University of California, Division of Agricultural Science, Oakland, CA, 1965. – p. 15.

7. Simon H. A. Theories of Decision Making in Economics and Behavioural Science / H. A. Simon // American Economic Review, 1959. – Р. 253–283.

8. Todorova S. Success factors for farmers belonging to producer organizations / S. Todorova, N. Bencheva // Trakia Journal of Science, Vol. 8, Suppl. 1, 2009. – Р. 259–266, Stara Zagora.

9. Тодорова С. Организациите на производителите – стратегия за пазарно ориентиране на дребните производители / С. Тодорова, П. Почалеев. – 2009. – С. 56–62.

10. Трендафилов Р. Аграрная политика / Р. Трендафи-лов. – 2001. – Гл. 20. – С. 369–452.

90


Введение. Основной характеристикой совре-менного мирохозяйственного развития являются интеграционные (лат. integratio – восполнение, образование целостности) процессы на различ-ных уровнях и в различных формах, определяю-щие интернационализацию хозяйственной жиз-ни, объединение и взаимодействие, взаимоприспо-собление и взаимопроникновение социально-экономических структур и функций на базе между-народного разделения труда [1, с. 314]. Проблемы повышения конкурентоспособности посредством активизации интеграции, как хозяйствующих субъектов, так и стран, в целом, в условиях дина-мично меняющейся ситуации на всех без исклю-чения рынках отражены в трудах ряда экономи-стов, например, Т. Левита, М. Портера, С. Дуглас, П. Завьялова, М. Мясниковича, В. Медведева.

Качественными признаками экономической интеграции являются:

− преодоление экономического обособления, а именно: переплетение национальных хозяй-ственных комплексов участников и вовлечение их в единый воспроизводственный процесс с пе-реводом части внешнеэкономических связей во внутрихозяйственный оборот;

− интернационализация производства (специ-ализация и кооперирование), предполагающая

либерализацию производства при одновременной ликвидации национальных протекционистских барьеров;

− усиление научно-технического взаимодей-ствия стран и фирм с использованием совершен-ных коммуникационных систем;

− создание и использование единой инфра-структуры производственной и продвиженческо-сбытовой деятельности предприятий;

− производственно-хозяйственная, торговая, финансовая, транспортная взаимозависимость и взаимосвязь;

− более высокий уровень организационно-управленческого взаимодействия в рамках инте-грационного образования, определяющий согла-сованность норм и правил экономического обме-на и обеспечивающий регулирование хозяйствен-ных пропорций и функций (добровольное делеги-рование части функций наднациональным со-вместным институциональным структурам);

− согласование национальных интересов участников интеграционных процессов: разработ-ка общих стратегий развития, защиты и укрепле-ния позиций в конкурентной борьбе на мировом рынке товаров, услуг, капиталов, рабочей силы.

Развитие белорусской экономики на современ-ном этапе требуют выбора оптимальной модели

© Овечкина О. М., 2014

УДК 339.924 (476)JEL Classification: O-31

О. М. Овечкинакандидат экономических наук, доцент

заведующая кафедрой экономики УО «Частный институт управления и предпринимательства» (г. Минск, Беларусь)

O. М. Оvechkinacandidate of economics, associate professor, head of the chair

Institute of management and business (Minsk, Belarus)

УГЛУБЛЕНИЕ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ИНТЕГРАЦИИ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ КАК ФАКТОР ДИНАМИЧНОГО РАЗВИТИЯ

THE DEEPENING OF THE ECONOMIC INTEGRATION OF THE REPUBLIC OF BELARUS AS A FACTOR OF DYNAMIC DEVELOPMENT

Рассматриваются проблемы развития экономической интеграции Респ�блики Белар�сь� комплексные формы и направления �гл�бления ме�д�народного сотр�дничества.

Ключевые слова: внешнеэкономическая деятельность, мирохозяйственная система, интеграция, конкуренто-способность.

This article discusses problems of the development of the economic integration of the Republic of Belarus� as well as complex forms and directions of the deepening of the integration cooperation.

Key words: foreign-economic activity, world economic system, integration, competitiveness.

91


интеграции Беларуси в мирохозяйственную си-стему для достижения устойчивого экономиче-ского роста.

Основная часть. Углубление связей Респу-блики Беларусь с мировой экономической систе-мой должно сопровождаться сохранением нацио-нальной безопасности и обеспечением роста кон-курентоспособности белорусской продукции. Директор Института экономики НАН Беларуси, профессор А.Е. Дайнеко считает целесообразным сочетание трех главных векторов географической диверсификации и углубления интеграции Бела-руси в мирохозяйственную систему:

− развитие кооперации и специализации в рамках Единого экономического пространства (ЕЭП);

− обеспечение партнерских отношений со странами Европейского Союза с учетом активи-зации процесса вступления во Всемирную торго-вую организацию (ВТО);

− расширение присутствия белорусских про-изводителей на рынках Азии, Латинской Амери-ки и арабских государств [2, с. 11].

Развитие экономических отношений Беларуси с партнерами по ЕЭП и, в первую очередь с Рос-сией, в настоящее время сопряжено со вступлени-ем сначала Российской Федерации, а затем Казах-стана в ВТО. Действующие в рамках Таможенно-го союза ставки таможенных пошлин на товары, которые составляют основу белорусского экспор-та в Россию (от 80 % до 90 %), сопоставимы со ставками таможенных пошлин, зафиксирован-ных в российских обязательствах перед много-сторонней торговой системой ГАТТ/ВТО в отно-шении доступа к рынку товаров. Вместе с тем, в отношении более 1000 позиций российские обяза-тельства перед ВТО ниже действующих ставок Единого таможенного тарифа Таможенного союза на 7-15 процентных пунктов, из них более 50 по-зиций являются чувствительными для Республи-ки Беларусь. В наибольшей степени вступление России в ВТО может сказаться на белорусских экспортерах, которые работают в сфере потреби-тельских товаров и машиностроения, в том чис-ле – сельхозмашиностроения. Между тем, по мне-нию заместителя начальника управления под-держки экспорта Министерства иностранных дел Республики Беларусь С.И. Михневича, есть осно-вания утверждать, что угрозы потерять рынок России в результате ее присоединения к ВТО для Беларуси не существует, нет объективных свиде-тельств тому, что Россия существенно открывает доступ на свой рынок для товаров из стран вне Таможенного союза [3, с. 24]. При этом он спра-ведливо отмечает, что «первоочередной задачей

для отечественных товаропроизводителей долж-но быть не лоббирование вопроса защиты вну-треннего рынка посредством таможенных по-шлин, а повышение конкурентоспособности вы-пускаемой продукции, готовность предложить как внутреннему, так и внешнему рынку пользу-ющийся спросом товар, так как для покупателей в процессе сравнения и отбора выигрывает тот то-вар, у которого отношение полезного эффекта к затратам на его приобретение и использование максимально по сравнению с другими аналогич-ными товарами» [3, с. 25–26].

Для Беларуси в равной степени значимо, как углубление интеграционных отношений с пар-тнерами по ЕЭП – Россией, Казахстаном, так и внешнеторговых отношений с различными стра-нами мира и интеграционными объединениями. Необходимость присоединение Беларуси к ВТО рассматривается специалистами как важнейший этап интеграции в мировую экономику, который предоставит стране инструментарий для защиты и продвижения национальных интересов в рам-ках системы международной торговли. Решение этой задачи является важным условием продви-жения белорусских реформ, поскольку предпола-гается, что сопровождающая этот процесс либе-рализация экономики существенно улучшит предпринимательский и инвестиционный кли-мат.

Многовекторность внешнеэкономической дея-тельности Республики Беларусь диктует необхо-димость активизации хозяйственного взаимодей-ствия со странами Азии и Африки, которые в на-стоящее время представлены соответственно ≈13 % и ≈1 % в общем объеме экспорта. В этой связи особое значение для белорусской экономи-ки имеет динамическое развитие отношений внешнего обмена с Австралией, Вьетнамом, Ин-дией, Индонезией, Китаем, арабскими государ-ствами, ЮАР, где возможности увеличения экс-портных поступлений имеют достаточно хоро-шие перспективы.

В настоящее время процесс интеграции Бела-руси в мировую экономику в основном связан с межгосударственной торговлей товарами и услу-гами, и в меньшей мере он касается информационно-технологического обмена, выхо-да республики на международные финансовые рынки, вовлечения в процесс международной торговли недвижимостью и международные ин-вестиционные потоки капитала. Важнейшим компонентом международных интегрированных производственных систем является организация и распределение производственных операций и иных функций в объединенной структуре, кото-

92


рые именуют цепочкой создания стоимости, охва-тывающей различные звенья: от разработки тех-нологий и собственно производства до распреде-ления и маркетинга.

Условия дальнейшей интеграции и эффектив-ного встраивания страны в систему мирового хо-зяйства содержат как потенциальные преимуще-ства, которые необходимо максимально использо-вать, так и неизбежные при этом серьезные риски и угрозы, требующие целенаправленных действий по их выявлению, смягчению и нейтрализации.

Следует заметить, что для дальнейшего углу-бления экономики республики в мирохозяйствен-ную систему она нуждается в ряде структурных изменений, связанных с повышением конкурен-тоспособности белорусской продукции. Наличие перспективных отраслей, способных достойно конкурировать и тем самым обеспечивать устой-чивое развитие экономики и рост благосостояния населения, является предпосылкой успешной эко-номической интеграции. В этой связи приоритет-ными направлениями совершенствования меха-низма интеграции Республики Беларусь в миро-вую хозяйственную систему являются:

− развитие наиболее перспективных отраслей и предприятий и концентрация усилий на произ-водствах, опирающихся на местные сырьевые ре-сурсы и обладающих конкурентными преимуще-ствами, привлекая для их развития передовые технологии, что дает возможность усилить пози-ции отечественных товаров на внутреннем и меж-дународных рынках;

− активное освоение субъектами хозяйствова-ния разнообразных форм интеграционных образо-ваний, укрепляющих их конкурентоспособность и расширяющих границы международного бизнеса;

− совершенствование систем экспорта и им-порта (предусматривающее опережающие темпы роста экспорта наукоемких высокотехнологич-ных товаров с высокой добавленной стоимостью), что способствует увеличению ВНП и ВВП, в том числе на душу населения;

− совершенствование таможенного и налогово-го законодательств, оптимизация процедур и упро-щение оформления экспортно-импортных опера-ций, что позволяет сократить как временные, так и финансовые издержки, а также создать привлека-тельные условия для иностранных инвесторов;

− реализация комплекса мер по развитию ин-фраструктуры внешнеторговой деятельности, ре-шение задач по формированию международных транспортных коридоров и мультимодальных транспортных сетей как основы транспортной инфраструктуры, что обеспечивает активизацию международного торгового сотрудничества;

− активизация международных финансовых и информационно-коммуникационных связей, обе-спечивающих поддержку отечественных произ-водителей на зарубежных рынках;

− развитие международного маркетинга и ло-гистики, обеспечивающее постоянное присут-ствие белорусских товаров за рубежом и реальное увеличение экспортных возможностей страны.

Результаты ощутимого интеграционного эф-фекта в перспективе будут зависеть, согласно утверждению доктора экономических наук А.Н. Сенько, от следующих ключевых факторов:

− степени эластичности к изменению внешне-экономических условий каждой из стран среды регионального бизнес-пространства и гибкости действий его субъектов, включая наднациональ-ные органы управления, по взаимной поддержке конкурентных позиций стран-участниц регио-нальных интеграционных образований;

− обеспечения условий равенства по доступу к энерго-сырьевым и финансовым ресурсам регио-на; «прозрачности» (отсутствию скрытого протек-ционизма) и справедливого учета экономических интересов стран с более высоким уровнем произ-водственного потенциала по отношению к странам-партнерам с меньшими масштабами ре-ального сектора экономики при разработке и про-ведении региональной финансово-промышленной политики;

− принятие принципов свободного доступа национальных хозяйствующих субъектов к уча-стию в сетевой структуре экономически сильных транснациональных корпораций регионального базирования, контролирующих межстрановые потоки инвестиций и капитала для получения инновационных технологий, что позволит расши-рить возможности стран с малой открытой эконо-микой по ускоренному накоплению капитала в промышленности и переходу на инновационный путь развития [9, с. 181–184].

Экспортоориентированный и импортозависи-мый характер экономики Республики Беларусь обусловлен, с одной стороны, недостаточной ем-костью внутреннего рынка, не способного погло-тить всю производимую в стране продукцию, а, с другой стороны, высокой зависимостью белорус-ской экономики от импорта сырьевых и топливно-энергетических ресурсов, значительной зависи-мостью структуры производства от импорта ком-плектующих изделий. В связи с этим «углубле-ние интеграции Республики Беларусь в мировое сообщество является стратегической задачей», что отражено в Национальной стратегии устой-чивого социально-экономического развития на период до 2020 года [4, с. 157–162].

93


Республика Беларусь как страна с малой и от-крытой экономикой вынуждена импортировать недостающие для развития народного хозяйства ресурсы, оказывающие существенное влияние на платежный баланс международного обмена, и для их приобретения экспортировать производи-мые конкурентоспособные товары, что приводит к необходимости организации эффективной внешнеэкономической деятельности. В связи с этим, по мнению профессора А. Е. Дайнеко, «за-дача по дальнейшему наращиванию экспорта Ре-спублики Беларусь должна решаться посредством поиска и освоения новых внешних рынков и вы-хода на стратегический уровень отношений с ди-намично развивающимися странами» [2, с. 10]. Несмотря на многовекторность внешнеэкономи-ческой деятельности, диверсификация и структу-ра белорусского экспорта в настоящее время раз-виты не достаточно (рисунок 1 – Географическая структура белорусского экспорта в 2012 г.).

Данные рис. 1 наглядно демонстрируют огра-ниченную географию экспорта Республики Бела-русь (которая не изменилась и в 2013 г.): 83 % экс-порта приходится на 10 стран (из более чем 150 торгово-экономических партнеров) и 35,6 % – на партнеров по Единому экономическому про-странству [5]. Основным направлением экспорта белорусских товаров и услуг является Российская Федерация – более трети в общем объеме. Вместе с тем, взаимодействие Беларуси и Казахстана, имеющее большой потенциал, на данном этапе используется не в полной мере (менее 2 % общего объема экспорта страны).

Социально-экономическое развитие Респу-блики Беларусь во многом определяется резуль-

татами работы промышленного комплекса, в ко-тором сосредоточено 26 % общей численности за-нятого в экономике населения и более 30 % основ-ных средств, что составляет значительную часть производственного потенциала страны. С учетом геополитического положения Беларусь имеет ре-альные возможности эффективного развития сферы услуг (в 2013 г. выработка на транспорте была выше, чем в промышленности на 12,4 %, в отрасли связи – на 51,8 %, объемы производства услуг превысили объемы производства промыш-ленности более чем на 60 %; экспорт услуг в сфе-ре информационных технологий за десять лет вы-рос в 42 раза, их доля в общем объеме экспорта республики увеличилась более чем в 9 раз) [6]. В связи с этим, определяющую роль в повышении конкурентоспособности и эффективности бело-русской экономики играют инновации и, главным образом, рост результативности инновационной деятельности предприятий, производство новой высокотехнологичной продукции, что позволяет расширить экспортный потенциал страны и сни-зить ее зависимость от импорта. При этом наибо-лее важной задачей является обновление нацио-нальной экономики, а именно: создание в Белару-си принципиально новых (V и VI технологиче-ских укладов) производств, предприятий и отрас-лей, выпускающих наукоемкий продукт с высо-кой добавленной стоимостью, исходя из преем-ственности целей и приоритетов социаль- но-экономического развития республики и с уче-том тенденций развития мировой экономики в це-лом. Основой этого является максимальное ис-пользование имеющихся и потенциальных кон-курентных преимуществ страны:

Рис. 1. Географическая структура белорусского экспорта в 2012 г.Источник: [10, с. 10].

94


− выгодного экономико-географического по-ложения;

− достаточно развитой системы транспорт-ных коммуникаций и производственной инфра-структуры;

− высокого качества человеческого капитала;− относительной макроэкономической ста-

бильности;− развитого научно-технического потенциала;− многоотраслевого промышленного ком-

плекса;− значительных земельных, водных и лесных

ресурсов;− наличия цементного и другого сырья для

строительной промышленности.Вместе с тем, конкурентоспособность Белару-

си во многом зависит от укрупненных слагаемых, которые определены Всемирным экономическим форумом (ВЭФ):

− качества общественных институтов (инсти-туциональной среды);

− эффективности развития рынков товаров и услуг и рынка труда;

− развитости финансового рынка;− оснащенности новыми технологиями;− конкурентоспособности бизнеса и развития

предпринимательской деятельности.В целом перечисленные факторы определяют

конкурентную среду как необходимое условие фор-мирования и развития рыночной системы хозяй-ствования. А. А. Пранкевич трактует понятие кон-курентной среды как совокупность экономических отношений в определенном институциональном поле, характеризующих состояние и условия разви-тия конкурентных связей в рыночной системе [7].

На уровне международного обмена проявляет-ся конкурентоспособность страны, а вместе с этим и качество ее экономического роста. Про-движение Республики Беларусь по пути интегра-ции в мировое экономическое пространство зави-сит от механизма расширения и углубления ее связей с внешним миром и, в первую очередь, от системы организации и управления бизнесом, ко-торая должна быть адаптирована к динамично меняющимся условиям рынка и обострившейся конкурентной борьбе. В системе международного хозяйственного сотрудничества белорусскими товаропроизводителями в основном используют-ся две стратегии:

− стратегия привлечения партнеров, направ-ленная на привлечение знаний, технологий и про-дуктов, где партнерами, как правило, выступают ведущие компании развитых стран (например, СП «Цейсс-БелОМО» ООО, ОАО «Электриче-ский транспорт», ЗАО «МАЗ-МАН»);

− стратегия интернационализации, направ-ленная на распространение имеющихся знаний, технологий (например, РУП «МТЗ», ПО «Гом-сельмаш», РУП «БелАЗ» организовали совмест-ные предприятия, сборочные производства и фи-лиалы более чем в 20 странах).

В мировой практике сложились разнообраз-ные формы интеграции субъектов хозяйствова-ния, различающиеся целями сотрудничества, ха-рактером хозяйственных отношений и степенью самостоятельности входящих в объединения участников: альянсы, консорциумы, ассоциации, конгломераты, концерны, холдинги, финансово-промышленные группы, кластеры и т.п. Главны-ми преимуществами интеграционных форм хо-зяйствования являются:

− разделение затрат и рисков, связанных с освоением новых видов продукции, технологий, рынков, что способствует сокращению научно-производственного цикла и ускорению модерниза-ции;

− объединение и перераспределение заказов, что позволяет полнее загрузить мощности и реали-зовать экономию на масштабе (сократить издерж-ки производства и сбыта, налоговые выплаты);

− контролируемость всей цепочки, произво-дящей добавленную стоимость, вследствие чего повышается качество выпускаемой продукции;

− облегчение доступа к рынкам и каналам сбыта за счет аккумуляции затрат на маркетинг.

Для белорусских производителей возможны-ми направлениями международной интеграции представляются следующие:

1. Сотрудничество в металлургической отрас-ли (ввиду ее зависимости от цен на сырье и энер-горесурсы) в форме инжиниринговых компаний и финансово-промышленных групп, позволяю-щее оставаться отечественным предприятиям са-мостоятельными участниками рынка. Например, совместная с Российской Федерацией и Украиной межгосударственная компания (в которую вой-дут проектно-конструкторские единицы, лабора-тории отраслевых НИИ) может в дальнейшем стать основным поставщиком инжиниринговых услуг в страны СНГ и ЕС. Подобная форма со-трудничества целесообразна с Китаем и Индией: учитывая, что эти страны являются крупными производителями стали, но сталь выпускается низких сортов, и при этом китайское и индийское государства защищают своих производителей, белорусская сторона может предложить совре-менные технологии, оборудование, специали-стов. Кроме того, использование возможностей создания кластеров (например, на базе РУП «БМЗ») позволит расширить и укрепить позиции

95


белорусских производителей на рынках стран СНГ и Восточной Европы [8, с. 269–272].

2. Создание международных кластерных си-стем в машиностроении, обладающем наиболь-шим экспортным потенциалом в производстве грузовых автомобилей, карьерных самосвалов, тракторостроении, производстве дорожной и строительной техники, станкостроении (в связи с тенденцией роста производства и потребления машиностроительной продукции на мировом рынке). Кроме того, такие объединения, как кла-стеры, способствуют развитию среднего и малого бизнеса, его промышленно-инновационной ори-ентации в процессе формирования спутниковых (сателлитных) образований крупных предприя-тий, что позволяет сохранять мобильность произ-водства, своевременно реагируя на меняющиеся запросы потребителей. При этом процесс консоли-дации дополняется процессом диверсификации, что в целом ведет к освоению новых рыночных ниш. Например, в рамках инновационного проек-та возможно создание совместного с Россией про-изводства по выпуску «ё-мобиля», а также, реали-зуя стратегию проникновения белорусского биз-неса в транснациональные структуры, организо-вать производство запасных частей и комплекту-ющих, необходимых для сборки автомобилей ве-дущих мировых компаний, наладив сотрудниче-ство с высокотехнологичными производителями.

3. Международная кооперация белорусских предприятий фармацевтической промышленно-сти, так как фармацевтический рынок является од-ним из самых доходных и быстрорастущих секторов мировой экономики (ввиду роста заболеваемости из-за усиливающегося влияния техногенных факторов; тенденции «старения населения» в развитых стра-нах; роста уровня жизни в Китае, Индии, странах Ла-тинской Америки; активного расширения сегмента биологически активных добавок (БАД) и «дженери-ков» – дешевых аналогов известных лекарственных средств). Например, создание совместных фармацев-тических компаний с Китаем и Индией – странами, обладающими большой емкостью рынков, позво-лит белорусским производителям укрепить пози-ции в наиболее многочисленном сегменте – деше-вых лекарственных средств.

4. Международные холдинговые структуры пищевой отрасли с участием белорусских произ-водителей в условиях продовольственного кризи-са позволят завоевывать новые рынки, снижать издержки, вести более эффективную инноваци-онную политику. К положительным последстви-ям создания подобных форм интеграции относят-ся: снижение предпринимательских рисков, пере-распределение средств внутри холдинга, повы-

шение эффективности бизнеса и обеспечение его динамичного развития, возможность привлече-ния внешнего финансирования, снижение нало-говой нагрузки за счет консолидированного нало-га. Например, в связи с перспективами вступле-ния в ВТО активизацию партнерских отношений с хозяйствующими субъектами стран Европей-ского Союза возможно рассматривать как фактор достижения белорусскими товаропроизводителя-ми устойчивых конкурентных позиций. Кроме того, создание холдинговых компаний (с опреде-ляющей ролью белорусских производителей, на-пример, ОАО «Гормолзавод № 2 г. Минска» («Малочны гасцінец»), ОАО «Савушкин про-Малочны гасцінец»), ОАО «Савушкин про-»), ОАО «Савушкин про-), ОАО «Савушкин про- ОАО «Савушкин про-дукт», ОАО «Глубокский молочноконсервный комбинат» и др.) в странах Азии, Африки, Латин-ской Америки может стать эффективным инстру-ментом диверсификации внешнеэкономической деятельности белорусского бизнеса.

Несомненно, международная экономическая интеграция дает положительные результаты при условии создания конкурентоспособной продук-ции с соответствующими затратами на НИОКР, модернизацию, техническое и технологическое переоснащение производства.

Заключение. Открытость экономики Белару-си, способствующая активизации участия в меж-дународном хозяйственном процессе, одновре-менно вовлекает белорусский бизнес в условия необходимости конкурентного взаимодействия и ускоренного освоения сложных видов рыночной конкуренции. Для решения стратегической зада-чи интеграции белорусских предприятий с меж-дународными компаниями необходимо создать организационно-экономические условия, позво-ляющие повысить привлекательность отече-ственных субъектов хозяйствования. Вместе с тем, белорусские товаропроизводители на совре-менном этапе развития не готовы к растущей кон-куренции и интеграции, ввиду того, что это свя-зано с существенными рисками и угрозами.

Таким образом, обеспечение устойчивого ди-намичного развития Республики Беларусь, произ-водство высокотехнологичной и высококаче-ственной конкурентоспособной продукции, заво-евание экспортных рынков товаров и услуг явля-ется достаточно сложным процессом, требую-щим освоения технологий и экономических меха-низмов, господствующих в конкурентной среде, а также выбора оптимальных форм интеграции бе-лорусских субъектов хозяйствования в междуна-родный бизнес. В противном случае это приведет к консервации низкой международной конкурен-тоспособности белорусского бизнеса и малоэф-фективной внешнеэкономической деятельности.

96


Библиографические ссылки 1. Большой энциклопедический словарь: философия,

социология, религия, эзотеризм, политэкономия / Главн. науч. ред. и сост. С. Ю. Солодовников. – Минск: МФЦП, 2002. – 1008 с.

2. Дайнеко А. Е. Приоритеты международной эконо-мической интеграции Республики Беларусь / А. Е. Дайнеко // Экономика Республики Беларусь в интеграционных процессах: тенденции, проблемы и перспективы: сб. мат-в Межд. науч.-практ конф., 19-20.04.2012, Минск / Ин-т экономики НАН Бела-руси. – Минск: Право и экономика, 2012. – 544 с.

3. Михневич С. И. Перспективы белорусско-рос-сийских торговых отношений в контексте полно-правного участия России в ВТО / С. И. Михневич // Экономика Республики Беларусь в интеграцион-ных процессах: тенденции, проблемы и перспекти-вы: сб. мат-в Межд. науч.-практ конф., 19-20.04.2012, Минск / Ин-т экономики НАН Беларуси. – Минск: Право и экономика, 2012. – 544 с.

4. Национальной стратегии устойчивого социально-экономического развития Республики Беларусь на период до 2020 г./ Нац. комиссия по устойчивому развитию Респ. Беларусь; редкол.: Я. М. Алексан-дрович [и др.] – Минск: Юнипак. – 200 с.

5. Об итогах социально-экономического развития Республики Беларусь в 2013 году. Информационно-аналитическая записка. // Национальный стати-стический комитет Республики Беларусь [Элек-тронный ресурс]. – Минск, 2014. – Режим досту-па: http:www.belstat.gov.by/ – Дата доступа: 14.02.2014 г.

6. Платежный баланс Республики Беларусь. // Нацио-нальный Банк Республики Беларусь [Электрон-ный ресурс] – Минск, 2014. – Режим доступа: http://www.nbrb.by/statistics/BalPay/ – Дата доступа: 14.02.2014 г.

7. Пранкевич А. А. Конкурентная среда: институци-ональные основы формирования и развития / А. А. Пранкевич. – Минск: БГЭУ, 2004. – 215 с.

8. Р�тко Д. Ф. Интеграционные формы международ-ного бизнеса и возможности их функционирова-ния в Республике Беларусь / Д. Ф. Рутко // Респу-блика Беларусь в системе международных эконо-мических отношений: сб. мат. Межд. науч.-практ. конф., Минск, 23-24 окт. 2008 г. / Ин-т экономики НАН Беларуси. – Минск, 2009. – 655 с.

9. Сенько А. Н. Формирование инвестиционной и промышленной политики Республики Беларусь с учетом тенденций регионального преобразования экономического пространства / А. Н. Сенько // Экономика Республики Беларусь в интеграцион-ных процессах: тенденции, проблемы и перспек-тивы: сб. мат-в Межд. науч.-практ конф., 19-20.04.2012 г. г. Минск / Ин-т экономики НАН Бела-руси. – Минск: Право и экономика, 2012. – 544 с.

10. Экономика Республики Беларусь в интеграцион-ных процессах: тенденции, проблемы и перспек-тивы: сб. мат-в Межд. науч.-практ конф., 24-

25.04.2012 г. г. Минск / Ин-т экономики НАН Бела-руси. – Минск: Право и экономика, 2012. – 544 с.

List of references 1. Dictionary: philosophy, sociology, religion, esotericism,

political economy / Main. researcher. ed. and compl. S. U. Solodovnikov. – Minsk: MFCP, 2002. – 1008 p.

2. Dayneko A. E. Priorities of international economic integration of the Republic of Belarus / A. E. Dayneko // Economy of the Republic of Belarus in integration processes: trends, challenges and prospects: Intl. scientific-practical conference, 19-20. Apr. 2012, Minsk / Institute of economy NAS of Belarus. Minsk: law and economics, 2012. – 544 p.

3. Mikhnevich S. I. Prospects of Belarussian-Russian trade relations in the context of the full participation of Russia in the WTO / S. І. Mikhnevich // Economy of the Republic of Belarus in integration processes: trends, challenges and prospects: Intl. scientific-practical conference, 19-20. Apr. 2012, Minsk / Institute of economy NAS of Belarus. Minsk: law and economics, 2012. – 544 p.

4. The national strategy on sustainable social and economic development of Belarus for the period till 2020. / Nat. commission on sustainable development of the Rep. Belarus; Editorial: J. M. Aleksandrovich [and others]. – Minsk: Unipack. – 200 p.

5. On the results of the socio-economic development of the Republic of Belarus in the year 2013. Information-analytical note. // National Statistical Committee of the Republic of Belarus [electronic resource]: Minsk, 2014. – Access mode: http: www.belstat.gov.by/ – date of access: 14.02.2014.

6. Balance of payments of the Republic of Belarus // National Bank of the Republic of Belarus [electronic resource]: Minsk, 2014. – Access mode: http://www.nbrb.by/statistics/BalPay/ – date of access: 14.02.2014.

7. Prankevich A. Competitive environment: the institutional foundations of forming and development. / A. A. Prankevich. – Minsk: BSEU, 2004. – 215 p.

8. Rutko D. F. Integrative forms of international business and their ability to function in the Republic of Belarus. / D. F. Rutko // The Republic of Belarus in the system of international economic relations: Intl. scientific-practical conference, Minsk, 23-24 Oct. 2008. / Institute of economy NAS of Belarus. – Minsk, 2009. – 655 p.

9. Senko A. N. Formation of investment and industrial policy of the Republic of Belarus, taking into account the trends of regional transformation / A. N. Senko // Economy of the Republic of Belarus in integration processes: trends, challenges and prospects: Intl. scientific-practical conference, 19-20 Apr. 2012, Minsk / Institute of economy NAS of Belarus. Minsk: law and economics, 2012. – 544 p.

10. Economy of the Republic of Belarus in integration processes: trends, challenges and prospects: Intl. scientific-practical conference, 24-25. Apr. 2012, Minsk / Institute of economy NAS of Belarus. Minsk: law and economics, 2012. – 544 p.

97


ЗМІСТ

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКАГордієнко В. П. Фактори забезпечення

інвестиційної безпеки регіону .................................3К�рницька В. Ю. Методичні підходи

до оцінки зовнішньоекономічної безпеки України ......................................................................10

ЕКОНОМІКА І ДЕРЖАВА Гойч�к Л. В. Oцінка ефективності інструментарію

формування еколого-економічної політики .........15Дем’янченко А. Г. Аналіз діяльності

державних морських портів України та аспекти вдосконалення його методики................................20

Івахнюк Л. Г. Основні проблеми транспортної логістики та деякі шляхи їх вирішення ................29

Петровська І. П. Державне регулювання інноваційних процесів ............................................37

Черкашина К. Ф.� Гонч�к О. І. Дослідження впливу інфляції на основні сектори економіки: фінансовий, соціальний та реальний ....................42

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВДикий І. А. Недоліки найпоширеніших методик

оцінки корпоративного управління .......................49Димитрова Т. В. Теория ограничений и решений

в ассортименте продукции .....................................54Різник Н. М.� Тимошик Н. С.� Химич І. Г.

Фінансове планування як вид економічного прогнозування фінансових результатів підприємства ...................58

ФІНАНСИАндрейч�к У. В. Актуальные проблемы

менеджмента в налоговых службах ......................64Ігнатова О. М.� Касьян О. В. Рейтингові оцінки

фінаносового стану банків України: теоретичний та практичний аспект .......................68

ОБЛІК І АУДИТОстапенко Я. О. Склад витрат

і доходів готелів України як об’єкт бухгалтерського обліку ..........................74

Стадник В. П. Організаційно-економічні засади управління економічною безпекою сільськогосподарських підприємств .....................81

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВОTodorova S. A. Producer organizations –

the potential benefits of collective action ..................85Овечкина О. М. Углубление экономической

интеграции Республики Беларусь как фактор динамичного развития ........................90

CONTENTS

ECONOMIC SAFETYGordiienko V. P. Factors of providing investment

security of the region ...................................................3Kyrnutska V. U. The methodical approaches

to the estimation of external economic security of Ukraine ..................................................................10

ECONOMY AND GOVERNMENT Goychuk L. V. Effectiveness estimation of instruments

for developing ecological and economic politics .......15Demyanchenko A. G. Analysis of public seaports

of Ukraine and the aspects of improving his technique ........................................20

Ivahnyuk L. G. The main problems of transport logistics and some ways to solve them .....................................29

Petrovskaya I. P. State regulation of innovation ..............................................................37

Cherkashyna K. F.� Gonchuk O. I. Inflation affects on basic sectors of economy: financial, social and real are investigated ..................42

OPERATIONS MANAGEMENTDykyi I. A. Disadvantages of the most common methods

of assessment of corporate governance .....................49Dimitrova T. V. theory of constraints

and product mix decisions .........................................54Riznyk N. M.� Tymoshyk N. S.� Khymych I. G.

Financial planning as a type of enterprise financial results economic forecasting .................................................58

FINANCEAndreychuk U. V. Actual problems of management

in tax services ............................................................64Ignatova O. M.� Kasyan O. V. The rating assessment

of the financial condition of banks in Ukraine: teoretical and practical aspects ..................................68

ACCOUNTING AND AUDITOstapenko Ya. O. The composition

of expenditure and revenue of hotels of Ukraine as an object of accounting .......................74

Stadnyk V. P. Оrganizationally economic principles of management of agricultural enterprises economic security ......................................................81

WORLD ECONOMYTodorova S. A. producer organizations –

the potential benefits of collective action ..................85Оvechkina O. М. The deepening of the economic

integration of the Republic of Belarus as a factor of dynamic development ............................................90

Н а у к о в е в и д а н н я

НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ

Економіка і ФінансиSCIENTIFIC JOURNAL

Economics and Finance

№ 2 (лютий)� 2014

Ж�рнал включено до Російського індекс� на�кового цит�вання (РИНЦ)

Матеріали публікуються українською, російською й англійською мовами

Засновник і видавець: Дробязко Світлана Ігорівнаe-mail: [email protected], cайт: ecofin.at.ua

Поштова адреса: 49107, м. Дніпропетровськ, а/с 5720Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 20225-1025-Р

Віддруковано: ПП Шевелєв Є. О.52005, с. Ювілейне, вул. Фрунзе, 8/11.

Свідоцтво про внесення до державного реєструСерія ВОО № 677317 від 11.01.2007 р.

Формат 60×84 . Підписано до друку 28.02.2014 р. Наклад 150 пр.

НАУЧНЫЙ ЖУРНАЛ

«НОВАЯ ЭКОНОМИКА»

Редакция журнала «Новая экономика» имеет честь предложить исследователям, ученым, общественным деятелям сотрудни-чество в форме публикации рецензируемых материалов (статей), освещающих пробле-мы развития экономики, государства и обще-ства.

Журнал «Новая экономика» издается в столице Белоруссии – городе-герое Минске с 2004 г. Редакция осуществляет свою дея-тельность на основании Свидетельства о ре-гистрации средства массовой информации № 1206 от 8 февраля 2010 г. (данные послед-ней перерегистрации) и Устава. Учредитель журнала – общественная организация «Но-вая экономика» (Свидетельство о регистра-ции № 05/0369 от 29 декабря 2004 г.).

Журнал включен в Перечень научных из-даний ВАК Республики Беларусь для опу-бликования результатов диссертационных исследований по экономическим наукам. Ре-дакционная коллегия и Международный Со-вет журнала состоит из видных специали-стов в различных отраслях наук, публици-стов и общественных деятелей Белоруссии, России, Украины, Латвии. В настоящее вре-мя в редколлегии журнала состоят 16 док-торов экономических, политических, фило-софских, социологических наук.

Журнал является периодическим науч-ным рецензируемым изданием, выходит раз в полугодие и распространяется как по под-писке через каталог РГО «Белпочта», так и через розничную сеть.

Языки издания: русский, белорусский.

Периодичность: 1 раз в полугодие.

Условия публикации и требования к оформлению статей размещены на сайте научного журнала:

http://www.neweconomics.info.

Подписной индекс: 00155 – для физических лиц, 001552 – для юридических лиц.

Адрес редакции: 220025, г. Минск, пер. Ермака, д. 6, оф. 2.

тел.: (+375) 6900713

e-mail: [email protected]

№ 2 Економіка НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ лютий...

Documents