8–9 Економіка НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ серпень-вересень...

ISSN 2311-3413

Н А У К О В И Й Ж У Р Н А Л

Економікаі

Фінанси

S C I E N T I F I C J O U R N A L

Economics and Finance

№ 8–9серпень-вересень

2014

Дніпропетровськ2014

Виходить 12 разів на рік

ЖУРНАЛ ВКЛЮЧЕНО ДО МІЖНАРОДНИХ НАУКОМЕТРИЧНИХ БАЗ: РОСІЙСЬКОГО ІНДЕКСУ НАУКОВОГО ЦИТУВАННЯ (РИНЦ)

INDEX COPERNICUS INTERNATIONAL

Редакційна колегія:Атамас П. Й., кандидат економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Довбня С. Б., доктор економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Dimitar Kanev, Doctor of Economic Sciences, Professor of Economics (Varna, Bulgaria);Константин Савов Калинков, доктор экономики, профессор (Варна, Болгария);Крамаренко Г. О., доктор економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Мних М. В., доктор економічних наук, професор (Київ, Україна);Павлов К. В., доктор економічних наук, професор (Іжевськ, Російська Федерація);Паршина О. А., доктор економічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Пелих С. О., доктор економічних наук, професор (Мінськ, Республіка Беларусь);Плаксиєнко В. Я., доктор економічних наук, професор (Полтава, Україна);Пліскановський С. Т., доктор технічних наук, професор (Дніпропетровськ, Україна);Ruta Šneidere, PhD., Docent (Rīga, Latvia);Nada Vignjević-Djordjević, Doctor of Economic Sciences, As. Professor (Novi Pazar, Serbia);Хайдаров Н. Х., доктор економічних наук, професор (Республика Узбекистан);Шаталова Н. І., доктор соціологічних наук, професор (Єкатеринбург, Російська Федерація);Дробязко С. І., кандидат екон. наук, доцент, професор РАЕ (Дніпропетровськ, Україна);Лисенко Д. В., кандидат економічних наук, доцент (Москва, Російська Федерація);Тропиніна І. Г., заступник директора з наукової роботи Красноярського інституту економіки Санкт-Петербурзької академії управлення і економіки (Російська Федерація);Фадєєва Ю. В., кандидат економічних наук (Тула, Російська Федерація);Шевченко В. М., кандидат наук з державного управління (Дніпропетровськ, Україна)

© «Економіка і Фінанси», 2014

Матеріали публікуються українською, російською та англійською мовами.

Статті проходять відбір, зовнішнє та внутрішнє рецензування.

Відповідальність за зміст статей та якість перекладу інформації на англійську мову несуть автори публікацій.

Всі права захищені. Повний або частковий передрук і переклад дозволено лише за згодою автора і редакції.

При передрукуванні посилання на «Економіка і Фінанси» обов’язкове.

3

ISSN 2311-3413 ▪ Економiка і Фiнанси ▪ Economics and Finance ▪ 2014 ▪ № 8–9 (серпень–вересень)

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА

© Ещенко Е. О., 2014

Постановка проблемы. Сетевые е-сообщества превращаются в доминирующую форму хозяй-ственных связей, трансформируют институты рынка, а риски, которые они продуцируют, обра-зуют релевантный рисковый спектр хозяйствен-ной системы и требует адекватного регулирова-ния. За последние 10 лет произошли эволюцион-ные изменения как в формах и видах рисков, так и в характере их управления. Как следствие, харак-теристики многих новых форм рисков часто не позволяют использовать традиционные методы оценки рисков и управления таковыми или тра-диционную политику, применяемую на институ-циональном либо правительственном уровне. Ин-формационные технологии в современном мире настолько развиты, что необходимы соответству-ющие институциональные изменения. Это позво-лит разработать общий набор решений по сниже-нию системных рисков, а также определить не только роль, но и обязанности всех участников киберэкосистемы для образования киберустой-чивости.

Анализ последних исследования и публика-ций. Проблемам изучения рисков и угроз инфор-мационной безопасности посвящены работы за-

УДК 007:330.131.7:339.9 JEL Classification: D85

Е. О. Ещенко аспирантка

Харьковский национальный университет имени В.Н. КаразинаЕ. Eshchenko

postgraduate studentV. N. Karazin Kharkiv National University

УПРАВЛЕНИЕ РИСКАМИ КИБЕРУСТОЙЧИВОСТИ В ГЛОБАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКЕRISK MANAGEMENT OF CYBERRESILIENCE IN THE GLOBAL ECONOMY

В статье определены возможные пути усиления киберустойчивости на основе анализа рисков глобаль-ной хозяйственной системы в условиях информатизации и распространения сетевых е-сообществ.

Ключевые слова: риски, информатизация, сетевые е-сообщества, глобальная экономика, киберустойчивость, управление рисками.

There have been identified possible ways to strengthen the stability of the cyber risk based on the analysis of the global economic system in terms of informatisation and dissemination of network e-communities.

Key words: risk, informatisation, network e-communities, the global economy, cyber resilience, risk management.

рубежных ученых: Д. Смита, А. Риддли, П. Уил-сона и отечественных исследователей: А. Маной-ло, С. Паринова, Е. Головко. Вопросы киберустой-чивости и безопасности исследуют международ-ные (например, Всемирный экономический фо-рум) и национальные организации (Националь-ный институт стратегических исследований).

Целью данного исследования является на основе анализа рисков глобальной хозяйственной системы в условиях информатизации и распро-странения сетевых е-сообществ, определить воз-можные пути усиления киберустойчивости.

Результаты. Переход от индустриального об-щества к информационному заставляет совер-шенно по-новому подходить к решению задач в различных отраслях. В том числе это относится ко всему, что связано с современной экономикой. Информационная эпоха выдвигает на первый план информацию как фактор и движущую силу экономического развития общества. Информация представляет собой один из основных, решаю-щих факторов, который определяет развитие тех-нологии и ресурсов в целом. Использование электронно-вычислительных машин и персо-нальных компьютеров обусловило коренное пре-

4


образование отношений и технологических основ деятельности в сфере экономики. В настоящее время распространение информации невозможно представить без применения новых информаци-онных технологий. Без них экономика и отдельно взятых предприятий, и целого государства будет оставаться среди отстающих. Таким образом, ин-формационные технологии начинают играть ве-дущую роль во всех сферах жизни общества, а это обусловливает необходимость совершенство-вания путей и механизмов устойчивого развития.

Природа устойчивости как функциональной модели – важный элемент способности госу-дарств и организаций (в частности деятельность которых выходит за рамки государственных гра-ниц) справляться с задачами, которые ставят ука-занные рисковые события, названные «новой раз-новидностью проблем» [3]. Устойчивость – спо-собность системы сохранять текущее состояние при наличии внешних воздействий [2]. Понятие устойчивости системы связано с ее способностью возвращаться в состояние равновесия после ис-чезновения внешних сил, которые вывели ее из этого состояния.

Киберустойчивость является частью гораздо более широкого преобразования различных сло-ев общества, обусловленного информационными и коммуникационными технологиями. Но нару-шение киберустойчивости является не только об-ластью потенциального риска для роста и конку-рентоспособности, но и средством их обеспече-ния. Страны и компании, которые инвестируют в совершенствование механизмов ее поддержания и развивают кибервозможности по укреплению доверия клиентов и инвесторов, будут иметь кон-курентное преимущество в эпоху сетевой эконо-мики [7].

Поскольку риски сетевых e-сообществ возни-e-сообществ возни--сообществ возни-кают на четырех уровнях: микро-, мезо-, макро- и мегауровнях [4], то и управление риском может осуществляться на разных уровнях:

− на наднациональном уровне (глобальном);− на государственном уровне;− на уровне фирмы;− на индивидуальном уровне.Сегодня организации действуют в мире, кото-

рый становится все более кибернетическим, и с рисками, исходящими из киберпространства, традиционное управление уже не справляет-ся. Эти новые формы риска нередко иллюстриру-ют то, как отдельные события могут послужить толчком для возникновения других проблем в сложноподчиненной системе. Кроме того, преду-преждение последствий и принятие ответных мер в широком смысле все больше переходит в

ведение межведомственных и сетевых институ-тов управления и организации.

Если практика кибербезопасности и управле-ния рисками в значительной мере фокусируется на обеспечении защиты через управление извест-ными рисками и их контроль, то киберустойчи-вость требует, чтобы все компании независимо от размера готовились уже сейчас. Чтобы выдер-жать и смягчить негативные последствия актив-ности в киберпространстве, организации должны расширить управление рисками, включив в него механизмы обеспечения киберустойчивости [6].

Частью проблемы является то, что механизмы борьбы с преступностью, нивелирования рисков, разработанные в мире, предшествующем сетево-му, развиваются слишком медленно и игнориру-ют взаимозависимости эпохи цифровых техноло-гий и в их нынешнем виде не являются надежны-ми [7].

Например, еще в 1981 г. в Конвенции Совета Европы были определены восемь основных прин-ципов обработки персональных данных (ПД) [1]. Эти нормы, принципы и процедур вполне удава-лось соблюдать в «доцифровую» эпоху, когда по-вседневные информационные обмены происхо-дили непосредственно в физической среде, с устройств и сетей, которые можно было относи-тельно легко идентифицировать и отследить (на-пример, телефон или радио). Но технологический прогресс и глобализация в значительной степени изменили то, как собираются персональные дан-ные, как к ним осуществляется доступ и каким образом они используются (обрабатываются).

Практически во всех странах и межгосудар-ственных объединениях наиболее проблемной сферой защиты персональных данных является сегодня ИТ (информационные технологии) и ки-берпространство как новая специфическая информационно-коммуникационная среда, стре-мительно развивающаяся и увеличивающаяся. В этой области нормативно-правовое регулирова-ние хронически отстает от качественного (техно-логии) и количественного (пропускная способ-ность и распространенность инфраструктур) раз-вития. Это отставание наметилось еще в 80-90е годы прошлого века, но оно стало действительно системной проблемой в течение 2000-х годов вме-сте с революционными изобретениями и измене-ниями в ИКТ, лавинообразным распространени-ем всемирной сети и миграцией целых отраслей человеческой деятельности в онлайн-сектор [1]. Особенно риски увеличиваются в связи с распро-странением сетевых сообществ, где не просто растет объем информации, которая обрабатыва-ется относительно каждого человека, зачастую

5


без его ведома, но и сам человек оставляет свои данные вполне осознанно и добровольно. В этом контексте достаточно закономерными выглядят связанные с несанкционированным утечкой пер-сональных данных многочисленные скандалы и судебные конфликты между ведущими социаль-ными сетями (Facebook, Twitter, Google+ и др.). С глобальным охватом и отдельными странами, ря-довыми физическими или юридическими лица-ми, – причем нередко говорилось о незаконном «взломе» сотен тысяч аккаунтов.

В Мадридской декларации о защите личных данных «Глобальные стандарты по защите лич-ных данных для глобального мира» от 3 ноября 2009 года прямо признается, что законодатель-ство в области защиты ПД, а также институты, которые этим занимаются, сегодня уже не в со-стоянии в полной мере учитывать новые методы наблюдения [1].

Отдельной проблемой, в том числе из-за обще-ственной чувствительности вопроса, становится законодательное регулирование ответственности за размещение информации в сети Интернет, что касается, прежде всего, двух измерений: защиты авторских прав и защиты чести и достоинства.

Рост в течение последних 5-10 лет угроз, кото-рые становятся следствием стремительной ин-форматизации во всем мире, заставляет государ-ства более внимательно отнестись к собственной безопасности в этом направлении. Все чаще даже в работах западных исследователей упоминается необходимость построения того, что условно мо-жет быть названо «информационный суверени-тет». Примечательно, что в отличие от постсовет-ских исследований в области информационной безопасности (сосредоточенные преимуществен-но вокруг информационно-психологических эле-ментов) западные исследователи концентрируют-ся прежде всего на технологической составляю-щей. Тем более, что обеспеченность контентной составляющей все больше зависит от техниче-ской. Это стало особенно очевидным после разо-блачительных заявлений Е. Сноудена относи-тельно масштабов шпионской деятельности АНБ США. Причем эта деятельность осуществлялась на всех уровнях: начиная от традиционного про-слушивания разговоров и сбора персональных данных миллионов граждан и заканчивая созда-нием (по предварительной договоренности с ИТ-корпорациями) специальных «бэкдоров» в про-граммном обеспечении и даже в чипах [5].

В киберпространстве легче спрятаться, и поле деятельности там гораздо динамичнее с точки зрения нарушения работы ПО, персонала и си-стем. Более того, существует проблема с диффе-

ренциацией законов и правил в зависимости от юрисдикции, которая может сделать преследо-вание киберпреступников весьма сложным. При этом время, необходимое для подготовки кибер-преступлений, сокращается, а потенциальные выгоды растут. Мировая киберпреступность хорошо организована, ее профессиональный уровень растет. Она столь же инновационна и стратегически ориентирована, как многие ле-гитимные компании, ее финансовые возможно-сти постоянно расширяются с ростом онлайно-вой экономики. Все это делает обеспечение ки-берустойчивости совершенно необходимым для предприятий и правительств. Киберустой-чивость становится одним из важнейших эко-номических и социальных проблем. Поскольку все больше коммерческой и личной информа-ции перемещается в цифровой форме, риски, связанные с кибератаками становятся все более сложными.

Поэтому существенные действия требуются от всех игроков для обеспечения киберустойчи-вости. Чтобы уменьшить общий уровень рисков, необходимо сочетание усилий политиков, про-мышленных ассоциаций и отдельных учрежде-ний [6].

Всемирный экономический форум дает оцен-ку вариантов участников экосистемы безопасно-сти для повышения киберустойчивости. Эти вы-воды, почерпнутые из рабочих совещаний, прове-денных в течение 2013 и интервью с более чем 200 лидеров отрасли в семи секторах Северной и Южной Америки, Европы, Ближнего Востока, Африки и Азии. Исследование сосредоточено на трех темах: важность кибер-рисков; влияние атак на предприятия, влияние кибер-рисков на инве-стиции в исследования и разработки (R&D) и уси-лия по смягчению риска; и потенциальные меры по их смягчению[8].

Разнообразие факторов, влияющих на кибе-рустойчивость, огромно, и анализ возможных результатов должен принимать во внимание степень неопределенности. Это обуславливает различные пути развития защитных механиз-мов и институтов. Эксперты выделяют три сце-нария в зависимости от реализации киберри-сков и отношения к ним хозяйствующих субъек-тов [8]:

Сценарий первый: стихийное развитие. Защи-та происходит постфактум, т.е. в ответ на кибера-таку. Организации вводят более жесткий кон-троль, но государственное участие фрагментарно. Не существует международных институтов по борьбе с киберугрозами. Контроль киберустой-чивости применяется мало, боязнь киберугроз за-

6


медляет развитие технологий, возможно замед-ляя глобальный экономический рост.

Сценарий второй: ответная реакция замедляет процесс информатизации. Частота и мощь кибер-преступлений растет, но возникает международ-ная кооперация в разработке инструментов борь-бы и распространения знания. Правительство устанавливает директивный контроль в сфере ки-берустойчивости, жестко регулируя трансгра-ничные потоки информации и технологий. В ком-паниях замедляются инновации и снижается про-изводительность. Со временем возможно сниже-ние эффективности международной торговли и распределения корпоративных ресурсов.

Сценарий третий: киберустойчивость ускоря-ет процесс информатизации. Активные действия государственного и частного сектора ограничи-вают распространение средств атаки, формируют институциональный потенциала, стимулируют инновации и экономическую эффективность. Взаимодействие государства, бизнеса и общества позволяет создать новые правила, содействуя с международными институтами, что предвосхи-щает жесткую конкуренцию. Институциональ-ный потенциал растет, информационный обмен увеличивается и адаптация инновационных тех-нологий ускоряется.

Очевидно, что следование именно третьему сценарию позволит сформировать основы устой-чивости к глобальным рискам, в том числе и ки-беррискам. Однако необходимым условием явля-ется согласование проводимых мер, а также адап-тация к этим сценариям регулирующих меропри-ятий национального уровня, причем как к гло-бальному регулированию, так и к интересам бизнес-среды и гражданского общества.

В Украине предпринимаются разрозненные попытки формирования национального информа-ционного пространства и его защиты (6 июля 2010 Украина ратифицировала базовые европей-ские стандарты в сфере защиты персональных данных, 9 декабря 2010 Указом Президента Укра-ины № 1085/2010 «Об оптимизации системы цен-тральных органов исполнительной власти» обра-зовано Государственную службу Украины по во-просам защиты персональных данных как цен-трального органа исполнительной власти Украи-ны, специалистами Национального института стратегических исследований при президенте Украины в течение 2012-2013 гг. был разработан проект «Стратегия обеспечения кибернетической безопасности Украины» [5]). Однако необходимо констатировать, что для формирования совре-менного, соответствующего новым вызовам и имеющимся угрозам национального информаци-

онного пространства Украины, необходимо при-нять ряд системных мероприятий в концептуаль-ном, нормативно-правовом и институциональном направлениях.

Кроме того, важным моментом является тот факт, что в сетевых е-сообществах эффективная защита собственных персональных данных зави-сит от пользователя в не меньшей степени, чем от национального контроллера или провайдера онлайн-услуг. Для этого пользователь также дол-жен быть ответственным, внимательным, иметь определенную сумму специальных знаний для грамотного использования и комбинирования до-ступных ему инструментов обеспечения безопас-ности, соблюдать правила использования сете-вых ресурсов и т.п. Иными словами, речь идет о своеобразной культуре онлайн безопасности пользователя и необходимость ее популяризации в глобальном масштабе.

Выводы и результаты исследования. В связи с этим необходимо осуществить следующие меры для усиления кибер устойчивости и нивелирова-ния рисков:

На национальном уровне:− повышать роль Украины как активного

участника формирования стандартов мировой политики в отношении киберпространства, а так-же поддерживать международные инициативы в области кибербезопасности с учетом националь-ных интересов Украины;

− способствовать недопущению милитариза-ции киберпространства;

− повышать уровень международного сотруд-ничества в сфере обеспечения кибернетической безопасности на общегосударственном и ведом-ственном уровнях;

− способствовать созданию международных правил поведения государств в киберпростран-стве и совершенствованию международной нормативно-правовой базы в этой сфере;

− дальнейшая разработка законодательных актов, соответствующих национальных стандар-тов, четкое определение терминов, понятий и ка-тегорий в области информационной политики и безопасности;

− создать Национальную систему кибернети-ческой безопасности Украины;

− установить обязательные требования по ки-берзащите критических объектов национальной информационной инфраструктуры в независимо-сти от формы собственности, порядок защиты и контроля за его соблюдением;

− усиливать технические и технологические возможности, научный и человеческий потенци-ал Службы безопасности Украины, разведыва-

7


тельных органов и Государственной службы спе-циальной связи и защиты информации в кибер-пространстве;

− усиливать борьбу с кибертерроризмом и ки-бершпионажем, защита от их проявлений крити-ческих объектов национальной информационной инфраструктуры;

− совершенствовать уголовное законодатель-ство, выделить отдельные составляющие престу-плений, где объектом противоправных посяга-тельств являются элементы национальной крити-ческой информационной инфраструктуры;

− способствовать развитию сети команд реа-гирования на компьютерные чрезвычайные про-исшествия (CERT);

− развивать и координировать научно-исследовательские работы в области кибербезо-пасности;

− создавать благоприятные условия для моло-дых специалистов в ИТ-сфере , что должно спо-собствовать их трудоустройству в Украине;

− обеспечить внесение изменений в учебные планы и программы средней и высшей школы, под-готовки научных и научно-педагогических кадров, направленные на информирование целевых групп о киберугрозах и методах противодействия им;

− разрабатывать общегосударственные про-граммы повышения уровня осведомленности на-селения о киберугрозах;

− работа по гармонизации национальных и международных стратегий уголовного преследо-вания киберпреступности.

На уровне бизнеса: − интеграция принципов кибер устойчивости

в управление рисками в масштабах предприятия; − представление дифференцированной защи-

ты на основе важности активов; − развертывание активной защиты, чтобы

предупреждать атаки; − непрерывное тестирование для улучшения

реагирования на инциденты; − привлечение передового персонала – помо-

гая им понять ценность информационных активов;− увеличение инвестиций в образование и

программы научных исследований в сфере ки-бербезопасности;

− содействовать установлению партнерских отношений с властью, университетами и част-ным сектором для развития навыков и др.;

На уровне общества и отдельного пользователя: − защита собственных персональных данных;− ответственно, внимательно, наращивая спе-

циальные знания, использовать и комбинировать доступные инструменты обеспечения безопасно-сти;

− соблюдать правила использования сетевых ресурсов;

− необходим диалог между частными, обще-ственными и гражданскими структурами, чтобы разработать согласованное сочетание политики и рыночных механизмов.

Таким образом, распространение информаци-онных технологий и сетевая логика хозяйствен-ных отношений вовлекают благодаря виртуали-зации все большее количество участников, в т.ч. страны и целые регионы мира. В результате рас-тет скорость и охват распространения не только положительных, но и отрицательных явлений глобальной экономики. Сегодняшний более циф-ровой век нуждается в ступенчатом изменении механизмов защиты, основанном на подходах риск-менеджмента. Обмен информацией, защита критически важных объектов инфраструктуры и разработка политики являются крайне важными областями надежной киберустойчивости. Инсти-туциональная готовность и потенциал по ее улуч-шению, общественная и международная полити-ка, общественная деятельность и системные дей-ствия образуют эту структуру.

Таким образом, необходимой реакцией на ри-ски киберустойчивости является формирование соответствующих глобальных институтов. На первый план выходят государственные и частные учреждения, а также сетевые сообщества, кото-рые полагаются на системы обеспечения киберу-стойчивости и управления по защите интеллек-туальной собственности, информационных акти-вов и непрерывности бизнеса. Необходимы регу-ляторы, которые бы содействовали защите тех-нологий, правоохранительные органы и отрас-левые ассоциации, которые работают для обме-на информацией и улучшения институциональ-ной безопасности. Причем все эти меры и дей-ствия должны предприниматься в соответствии с третьим сценарием (согласно подходу ВЭФ), т.е. направлены на предупреждение и предот-вращение угроз и рисков киберсетей. А нацио-нальные стратегии в этом вопросе должны быть эффективно интегрированы и согласованы с международными стратегиями, поскольку толь-ко совместными усилиями национальных и над-национальных институтов возможно успешное управление рисками динамично развивающейся хо-зяйственной системы, основанной на современных технологиях и сетевых принципах организации. Кроме того необходима не только адаптация нацио-нальных стратегий к глобальному регулированию, но и адаптация действий государства к интересам бизнес среды и гражданского общества на нацио-нальном уровне.

8


Бібліографічні посилання 1. Аналітична доповідь Національного інституту

стратегічних досліджень «Особливості захисту персональних даних в сучасному кіберпросторі: правові та техніко-технологічні аспекти» [Элек-тронный ресурс]. – Материал с сайта www.niss.gov.ua. – Официальный веб-сайт. – Режим доступа: http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_table/1010_dopov.pdf.

2. Головко Е. В. Дефиниции устойчивости экономи-ческой системы / Е. В. Головко // Молодой уче-ный. – 2013. – № 5. – С. 283–285.

3. Дэнис Смит. Изменчивая природа рисков и управ-ления рисками / Д. Смит, М. Фишбахер. – [Элек-тронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cfin.ru/finanalysis/risk/changing_nature.shtml.

4. Ещенко Е. О. Риски хозяйственной системы: вли-яние сетевых е-сообществ / Е. О. Ещенко // Эконо-мика и Финансы. – 2014. – № 7.

5. Проект «Стратегії забезпечення кібернетичної безпеки України» / – [Электронный ресурс]. – Мате-риал с сайта www.niss.gov.ua. – Официальный веб-сайт. – Режим доступа: http://www.niss.gov.ua/public/File/201–3_nauk_an_rozrobku/kiberstrateg.pdf.

6. Управление рисками в киберпространстве [Элек-тронный ресурс]. – Материал с сайта «Лига безо-пасного Интернета». – Официальный веб-сайт. – Режим доступа: http://www.ligainternet.ru/publications/publication.php?ID=2170.

7. Global Risks 2014 /World Economic Forum Report 30 Dec 2013 [Электронный ресурс]. – Материал с сай-та World Economic Forum. – Официальный веб-сайт. – Режим доступа: http://reports.weforum.org/global-risks-2014.

8. Risk and Responsibility in a Hyperconnected World /World Economic Forum Report 19 Jan 2014 [Элек-тронный ресурс]. – Материал с сайта World Economic Forum. – Официальный веб-сайт. – Ре-жим доступа: http://reports.weforum.org/hypercon-nected-world-2014/.

List of references 1. Analіtichna dopovіd Natsіonalnogo іnstitutu

strategіchnih doslіdzhen [Analytical Report of the Na-іchnih doslіdzhen [Analytical Report of the Na-chnih doslіdzhen [Analytical Report of the Na-іdzhen [Analytical Report of the Na-dzhen [Analytical Report of the Na-tional Institute for Strategic Studies]. Osoblivostі za-і za- za-histu personalnyh danih v suchasnomu kіberprostorі: pravovі ta tehnіko-tehnologіchnі aspect [Features of Personal Data Protection in Today's Cyberspace: Legal and Technical and Technological Aspects]. Retrieved from: http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_ta-ble/1010_dopov.pdf [in Ukrainian].

2. Golovko E. V. (2013). Definitsii ustoichivosti eko-nomicheskoi sistemy [Definitions of the Economic System Stability]. Molodoi uchenyi – Young Scientist, 5, 283–285 [in Russian].

3. Denis Smith, Моira Fischbacher (2009). Izmenchi-Izmenchi-vaya priroda riskov i upravleniya riskami [The Chang-ing Nature of Risks and Risk Management]. Retrieved from: http://www.cfin.ru/finanalysis/risk/changing_nature.shtml [in Russian].

4. Eshchenko Е. Riski khoziaistvennoi sistemy: vliyanie setevykh e-soobschestv [Risks of the Economic Sys-tem: Network E-Communities Impact]. Ekonomika i Finansy – Economics and Finance, 7 [in Russian].

5. Proekt. Strategіi zabezpechennya kіbernetichnoi bezpeky Ukrainy [Draft. Strategy to Ensure Cyber Security of Ukraine]. Retrieved from: http://www.niss.gov.ua/public/File/2013_nauk_an_rozrobku/kiber-strateg.pdf [in Ukrainian].

6. Upravlenie riskami v kiberprostranstve [Risk Man-agement in Cyberspace]. Retrieved from: http://www.l i g a i n t e r n e t . r u / p u b l i c a t i o n s / p u b l i c a t i o n .php?ID=2170 [in Russian].

7. Global Risks 2014 (2013) http://www.weforum.org/. Retrieved from: http://reports.weforum.org/global-risks-2014 [in English].

8. Risk and Responsibility in a Hyperconnected World (2014). http://www.weforum.org/. Retrieved from: ht t p: // repor t s .wefor u m.org / hy percon nected-world-2014/ [in English].

9


Постановка проблеми. Землі сільськогоспо-дарського призначення – головний ресурс, без якого неможливе аграрне виробництво. На відмі-ну від інших засобів виробництва, що в процесі використання зношуються (втрачають функціо-нальні можливості, руйнуються, стають фізично і

УДК 332.365JEL Classification: Q15

В. М. Давиденкоздобувач

Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки»В. М. Давиденко

соискательНациональный научный центр «Институт аграрной экономики»

V. M. Davydenko National Research Center «Institute of Agricultural Economics»

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ЗЕМЕЛЬ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОГО НАЗНАЧЕНИЯ

THEORETICAL ASPECTS OF INCREASE EFFICIENCY OF USE AGRICULTURAL LAND

У статті розглянуто теоретичні основи ефективності використання сільськогосподарських земель. Визначено основні види ефективності такі, як економічна, соціальна, екологічна, структурна, технічна й технологічна, показано їх взаємозв’язок. Розглянуто основні показники визначення ефективності викори-стання земель. Запропоновано основні напрями підвищення ефективності використання земель у сільському господарстві такі, як збереження родючості ґрунтів та їх охорона, впровадження сучасних до-сягнень селекційної науки та інші.

Ключові слова: ефективність, землі сільськогосподарського призначення, економічна ефективність, соціальна ефективність, екологічна ефективність.

В статье рассмотрены теоретические основы эффективности использования сельскохозяйственных зе-мель. Определены основные виды эффективности такие, как экономическая, социальная, экологическая, структурная, техническая и технологическая, показано их взаимосвязь. Рассмотрены основные показате-ли определения эффективности использования земель. Предложены основные направления повышения эффективности использования земель в сельском хозяйстве такие, как повышение плодородия почв и охрана земель, внедрения современных достижений селекции и прочие.

Ключевые слова: эффективность, сельскохозяйственные земли, экономическая эффективность, социальная эффективность, экологическая эффективность.

The article examines the theoretical foundations of effective use of agricultural land. The main types of efficiency such as economic, social, environmental, structural, technical and technological, shows their relationship. The main parameters determining the efficiency of land use. The basic ways to increase the efficiency of land use in agriculture such as soil fertility conservation and protection, introduction of modern achievements of science and other selection.

Key words: efficiency, agricultural land, economic efficiency, social efficiency, environmental efficiency.

© Давиденко В. М., 2014

морально застарілими тощо), земля з її ґрунтовим покривом при раціональному й ефективному ви-користанні не тільки не втрачатиме своїх якостей, а й може їх поліпшувати.

Ефективність використання потенціалу зе-мельних ресурсів в Україні є низькою, порівняно

ЕКОНОМІКА І ДЕРЖАВА

10


із зарубіжними країнами. Обмеженість земель сільськогосподарського призначення, загострює проблему їх ефективного використання в аграрно-му виробництві. Не заперечною істиною в ринко-вих умовах господарювання є те, що в цілому ефективність діяльності сільськогосподарських товаровиробників, перш за все, залежить від ефек-тивності використання їхніх угідь.

Проте останніми роками частішають випадки нераціонального, неефективного використання, під впливом якого землі втрачають свої природні властивості (знижується їх родючість, погіршу-ється екологічний стан, посилюються деградацій-ні процеси). Все це вимагає вжиття негайних захо-дів. У цьому зв’язку проблеми ефективності вико-ристання земель сільськогосподарського призна-чення та шляхи її підвищення набувають все біль-шої актуальності.

Головною передумовою необхідності підви-щення ефективності використання земель сіль-ськогосподарського призначення є обмеженість даного ресурсу та постійне зростання потреби у продукції аграрного виробництва.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемі ефективного використання земель сіль-ськогосподарського призначення приділяє увагу багато вчених. Значний внесок у розвиток питан-ня зробили: В.Г. Андрійчук, П.П. Борщевський, О.І. Гуторов, Д.С. Добряк, О.А. Корчинська, В.Я. Месель-Веселяк, В.М. Русан, П.Т. Саблук, В.М. Трегобчук, М.М. Федоров, О.В. Ходаків-ська, М.К. Шикула та інші. В їх працях розгляда-ються теоретичні та методологічні засади раціо-нального використання й охорони земель сіль-ськогосподарського призначення, підвищення ефективності їх використання й аграрного вироб-ництва в цілому.

Невирішена раніше частина загальної про-блематики. Огляд наукової літератури свідчить, що проблема підвищення ефективності викорис-тання сільськогосподарських земель в Україні за-лишається актуальною і потребує подальшого по-глиблення наукових досліджень.

Мета статті – розгляд теоретичних засад під-вищення ефективності використання земель сіль-ськогосподарського призначення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ефективність – це складне, багатогранне, комп-лексне явище. Вона є однією з найскладніших ка-тегорій сучасної економічної науки, що має три-валу та складну історію становлення [8]. Це еко-номічна категорія, що показує відношення одер-жаних результатів до витрачених на їх досягнення ресурсів [1, с. 397]. Проте, в аграрному виробни-цтві існують специфічні особливості, зокрема це

стосується земель сільськогосподарського при-значення. Отже, економічна ефективність сіль-ськогосподарського виробництва – одержання певної кількості продукції з 1 га земельної площі при найменших затратах на виробництво одиниці продукції [6, с. 236].

Сільськогосподарські товаровиробники мають значний потенціал підвищення ефективності ви-робництва, зокрема це стосується земельних угідь. А тому поліпшення їх використання сприятиме підвищенню ефективності всього аграрного ви-робництва.

У науковій літературі виокремлюють різні види ефективності використання земель сільсько-господарського призначення. Так, Савчук В.К. ви-діляє наступні види ефективності використання землі: технологічну (вимірюється натуральними показниками, наприклад, урожайність культур); економічну (зіставлення виходу продукції у вар-тісному виразі з витраченими на їх виробництво ресурсами та площею земельних угідь); соціальну (пов’язана з тим, що земля – першооснова люд-ського життя, а для сільськогосподарських пра-цівників – основний засіб виробництва); екологіч-ну (ведення виробництва з найменшою шкодою для навколишнього середовища) [9]. Крім того, в економічній літературі ще зустрічається технічна й структурна ефективності. Технічна ефектив-ність визначається здатністю отримати макси-мальний обсяг продукції при заданому наборі ре-сурсів, а структурна відображає можливість опти-мізувати використання ресурсів для отримання за-даного обсягу продукції [5, с. 126].

Всі види ефективності прямо чи опосередкова-но пов’язані з економічною ефективністю вико-ристання земель сільськогосподарського призна-чення. Але підвищення соціальної ефективності можливе лише при зростанні економічної, так само й з екологічною (рис. 1).

Останнім часом спостерігаються спроби визна-чити сукупні показники, що відображали б еколого-економічну ефективність використання земель сільськогосподарського призначення.

Кожному виду ефективності використання зе-мель притаманна своя система показників щодо їх оцінки. Так, соціальну ефективність використан-ня земель сільськогосподарського призначення не завжди можна визначити кількісно, але про її під-вищення свідчить поліпшення соціальних умов життя населення. Крім того, вона характеризуєть-ся землезабезпеченістю населення, динамікою рівня захворюваності, задоволення матеріальних і духовних потреб, життя (освіта, культура, охоро-на здоров’я, культура, житлове та комунальне об-слуговування, соціальне, транспортне забезпечен-

11


ня) населення, а також структурою одержаних і використаних доходів [7].

Структурна ефективність може бути розрахо-вана на базі собівартості продукції та фондоозбро-єності [5, с. 126]. А також за такими показниками як урожайність, валова продукція тощо. До показ-ників екологічної ефективності використання зе-мель сільськогосподарського призначення можна віднести динаміку стану й якості земельних ре-сурсів, показників негативного антропогенного впливу (забруднення, ерозія, засолення, площа кислих ґрунтів та ін.), структуру капіталовкладень і поточних витрат на охорону та відтворення зе-мельних угідь, темпи відтворення природного стану земель (рекультивація, поліпшення мало-продуктивних земель, проведення протиерозій-них та інших заходів щодо охорони ґрунтів), ди-наміку витрат на збереження гумусу та елементів живлення рослин у ґрунтах [5, с. 126; 7].

Технічна ефективність може визначатись таки-ми показниками, як урожайність, вихід валової продукції [5, с. 126], зменшенням витрат виробни-цтва та збільшення отриманого прибутку на оди-ницю земельної площі. Показниками технологіч-ної ефективності використання сільськогосподар-ських земель є врожайність культур з одиниці по-сівної площі [1, с. 398], поліпшення якісних показ-ників ґрунту, забезпечення сільськогосподар-ських рослин основними елементами живлення.

Всі види ефективності використання земель тісно переплетені між собою, але найбільш зна-чною є економічна, оскільки вона включає в себе технічну, технологічну, структурну й частково

екологічну та значною мірою впливає на соціаль-ну. Економічна ефективність використання зе-мель сільськогосподарського призначення харак-теризується системою натуральних і вартісних показників. До натуральних показників належать: урожайність сільськогосподарських культур та виробництво окремих видів сільськогосподар-ської продукції з розрахунку на одиницю відпо-відних земельних угідь. До вартісних показників відносять виробництво валової продукції у по-стійних цінах, вартість товарної продукції в по-точних цінах реалізації, валовий і чистий дохід та прибуток з розрахунку на 1 га сільськогосподар-ських угідь [1, с. 207; 2, с. 34]. Нинішній рівень ефективності використання земель сільськогоспо-дарського призначення залишається ще низьким. А задоволення населення продовольством, про-мисловість – сировиною потребує збільшення ви-робництва продукції сільського господарства, що можливе за раціонального та ефективного вико-ристання земель сільськогосподарського призна-чення.

Підвищення ефективності використання зе-мель сільськогосподарського призначення є осо-бливо важливою народногосподарською пробле-мою, розв’язання якої забезпечить ефективність аграрних товаровиробників.

На ефективність використання землі у сіль-ському господарстві впливає низка факторів ви-робництва: ресурси, технології, насінництво, удо-брення, використання засобів захисту рослин, хі-мічна та водна меліорації ґрунтів, впровадження заходів щодо охорони земель, а також природні

ЕЕффееккттииввннііссттьь ввииккооррииссттаанннняя ссііллььссььккооггооссппооддааррссььккиихх ууггііддьь

Соціальна ефективність

Екологічна ефективність

ЕЕккооннооммііччннаа ееффееккттииввннііссттьь

Структурна ефективність

Технічна ефективність

Технологічна ефективність

Рис. 1. Основні види ефективності використання сільськогосподарських земель та їх взаємозв’язок

12


фактори, що не підлягають людському регулю-ванню (наприклад, значна кількість опадів або, навпаки, їх тривала відсутність). Все це познача-ється на розмірах отриманого валового збору та, як наслідок, на обсягах валової продукції, величи-ні доходу від реалізації, прибутку, що використо-вуються для розрахунку економічної ефективнос-ті використання земель сільськогосподарського призначення. Отже, для підвищення ефективності використання земельних угідь необхідно вдоско-налювати технології виробництва продукції рос-линництва, застосовувати мінеральні й органічні добрива, хімічні меліоранти, впроваджувати нові сорти (більш продуктивні), здійснювати боротьбу зі шкідниками, хворобами сільськогосподарських рослин та бур’янами, дотримуватись науково об-ґрунтованого розміщення культур відповідно до природно-сільськогосподарських зон найбільш придатних для їх вирощування та відповідного їх чергування на полях, застосування протиерозій-них заходів тощо. До основних напрямів підвищен-ня ефективності сільськогосподарського призначен-ня відносяться: збереження та відтворення родючос-ті ґрунтів, охорона земель, застосування новітніх технологій вирощування сільськогосподарських культур, сучасних технологій обробітку ґрунту, використання останніх досягнень селекційної на-уки, зменшення площ земель, що перебувають у сільськогосподарському обробітку (рис. 2).

Збереження та відтворення родючості ґрунтів є одним з головних напрямів підвищення ефектив-ності використання земель. Важливим показни-

ком родючості ґрунту є вміст у ньому органічної речовини – гумусу, тому необхідне збільшення за-стосування органічних добрив (гною і торфогно-йових компостів) та розширення посівних площ під люцерною й конюшиною, тому що ці культу-ри залишають у ґрунті при оранці гумус. Ще од-ним напрямом підвищення родючості ґрунту є внесення мінеральних добрив, що забезпечують сільськогосподарські культури необхідними еле-ментами живлення, але важливо при цьому дотри-муватись науково обґрунтованих норм внесення NPK. Якщо мінеральні добрива вносити без орга-. Якщо мінеральні добрива вносити без орга-нічних або за низьких доз їх застосування, то ви-никає необхідність у вапнуванні ґрунту, що зни-жує кислотність, але прискорює мінералізацію ор-ганічної речовини [1, с. 209]. Позитивно на родю-чість ґрунту впливає дотримання науково обґрун-тованого чергування сільськогосподарських куль-тур. Правильно побудовані й освоєні сівозміни підвищують урожайність на 30-40 % [1, с. 209].

Окремо доречно виділити такий напрям підви-щення родючості ґрунтів, як меліорація. Згідно Закону України «Про меліорацію земель»: «меліо-рація земель – комплекс гідротехнічних, культур-технічних, хімічних, агротехнічних, агролісотех-нічних, інших меліоративних заходів, що здій-снюються з метою регулювання водного, теплово-го, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збе-реження і підвищення їх родючості та формуван-ня екологічно збалансованої раціональної струк-тури угідь» [3]. Меліорація земель позитивно впливає на підвищення урожайності сільськогос-

Рис. 2. Напрями підвищення ефективності використання земель

Основні напрями підвищення ефективності землекористування у сільському господарстві

Застосування новітніх технологій

вирощування сільськогосподарських

культур

Зменшення площ земель, що перебувають у

сільськогосподарському використані

Збереження, відтворення родючості ґрунтів

Сучасні технології обробітку ґрунту

Використання досягнень селекційної науки

Впровадження заходів щодо охорони земель

13


подарських рослин. Меліоративні заходи мають значну сферу впливу на родючість ґрунтів та їх охорону від ерозійних процесів. Зокрема вони спрямовані на впорядкування поверхні ґрунту, підготовку його до використання у сільському господарстві, покращення водного, повітряного режиму та агрофізичних, фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунту, а також сприяє зменшенню негативного впливу деградаційних процесів.

Не менш важливим напрямом підвищення ефективності використання земель у сільському господарстві є охорона земель. Згідно Закону України «Про охорону земель»: «Охорона зе-мель – система правових, організаційних, еконо-мічних, технологічних та інших заходів, спрямо-ваних на раціональне використання земель, запо-бігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несіль-ськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронно-го, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» [4]. Впровадження за-ходів щодо охорони земель так, як і меліоративні, потребують великих капіталовкладень. Однак першочергові заходи такі, як дотримання науково обґрунтованого розміщення культур, запрова-дження протиерозійних і ґрунтозахисних сівозмін та систем обробітку ґрунту й технологій вирощу-вання культур, не потребують додаткових витрат, а навпаки, сприятимуть підвищенню урожайності сільськогосподарських культур, що позитивно впливатиме на ефективність використання земель в аграрному виробництві. Крім того, до заходів щодо охорони земель відносяться такі, як консер-вація деградованих та малопродуктивних земель, рекультивація порушених, докорінне поліпшення природних кормових угідь, боротьба із заростан-ням полів дрібноліссям та чагарниками, протиеро-зійні тощо.

Ще одним із важливих напрямів підвищення ефективності використання сільськогосподар-ських угідь є впровадження новітніх технологій обробітку ґрунту та вирощування сільськогоспо-дарських культур. Ґрунтозахисна система обро-бітку ґрунту забезпечує відтворення і підви-щення родючості, що сприяє зростанню урожай-ності сільськогосподарських культур, зменшенню виробничих витрат на одиницю земельної площі.

Сучасний фінансовий стан сільськогосподар-ських товаровиробників не завжди дозволяє їм ви-користовувати високоякісний насіннєвий матері-

ал. Проте сучасна селекційна наука пропонує ве-лику кількість високопродуктивних як вітчизня-них, так і зарубіжних сортів та гібридів сільсько-господарських рослин і тварин. Однак їх викорис-тання дасть можливість збільшити валовий збір сільськогосподарської продукції за рахунок висо-кої продуктивності. В результаті це підвищить ефективність використання земель.

Висновки. В Україні ефективність викорис-тання сільськогосподарських угідь залишається низькою, що зумовлено низкою проблем у сучас-ному аграрному виробництві. Проте, як свідчать результати досліджень, існує багато можливостей її підвищення.

Впровадження заходів підвищення ефектив-ності використання земель потребує додаткових витрат. Сільськогосподарські товаровиробники потребують державної підтримки щодо здійснен-ня масштабних проектів щодо поліпшення земель, їх меліорації, будівництва та реконструкції протие-розійних гідротехнічних споруд, рекультивації зе-мель.

В Україні резерви підвищення використання земель у сільському господарстві досить високі. А для цього необхідно об’єднати зусилля земле-користувачів, землевласників та державну під-тримку.

Бібліографічні посилання 1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств:

підручник. – 2-ге вид., доп. і перероблене / В. Г. Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Економіка сільського господарства: навч. посіб. / В. К. Збарський, В. І. Мацибора, А. А. Чалий та ін.; за ред. В. К. Збарського, В .І. Мацибри. – К.: Кара- К. Збарського, В .І. Мацибри. – К.: Кара-К. Збарського, В .І. Мацибри. – К.: Кара- .І. Мацибри. – К.: Кара-.І. Мацибри. – К.: Кара-вела, 2009. – 264 с.

3. Закон України «Про меліорацію земель» [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1389-14.

4. Закон України «Про охорону земель» [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show.

5. Корчинська О. А. Родючість ґрунтів: соціально-економічна та екологічна сутність: монографія / О. А. Корчинська. – К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – 238 с.

6. Мацибора В. І. Економіка підприємства: навч. посіб. / В. І. Мацибора, В. К. Збарський, Т. В. Маци-бора. – К.: Каравела, 2008. – 312 с.

7. Писаренко В. Н. Охорона ґрунтового покриву: Основні показники визначення ефективності при-родоохоронних заходів у землеробстві [Електрон-ний ресурс] / В. Н. Писаренко, П. В. Писаренко, В. В. Писаренко. – Режим доступу: http://agromage.com/stat_id.php?id=544.

8. Прокоф’єва К. В. Теоретична сутність економічної категорії «ефективність діяльності підприємства» [Електронний ресурс] /

14


К. В. Прокоф’єва. – Режим доступу: http://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/ 6.2/255.pdf

9. Савчук В. К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств / В. К. Сав-чук. – К.: Урожай, 1995. – 328 с.

List of references 1. Andrijchuk V. G. Economika agrarnyh pidpryjemstv:

рidruchnyk. – 2-he vyd., dop. i pereroblene / �. G. An-idruchnyk. – 2-he vyd., dop. i pereroblene / �. G. An-yk. – 2-he vyd., dop. i pereroblene / �. G. An-k. – 2-he vyd., dop. i pereroblene / �. G. An-. – 2-he vyd., dop. i pereroblene / �. G. An-he vyd., dop. i pereroblene / �. G. An- vyd., dop. i pereroblene / �. G. An-vyd., dop. i pereroblene / �. G. An-yd., dop. i pereroblene / �. G. An-d., dop. i pereroblene / �. G. An-., dop. i pereroblene / �. G. An-dop. i pereroblene / �. G. An-. i pereroblene / �. G. An-i pereroblene / �. G. An- pereroblene / �. G. An-pereroblene / �. G. An- / �. G. An-�. G. An-. G. An- G. An-. An-An-drijchuk. – K.: KNEU, 2002. – 624 s.

2. Economika silskogo gospodarstva: navch. posibnyk / �. K. Zbarskij, �. I. Matsybora, A. A. Chalyj ta in.; za red �. K. Zbarskogo, �. I. Matsybory. – K.: Karavela, 2009. – 264 s.

3. Zakon Ukrainy «Pro melioratsiju zemel» [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1389-14.

4. Zakon Ukrainy «Pro ohoronu zemel» [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show.

5. Korchynska O. A. Rodjuchist gruntiv: cotsialno-eko- gruntiv: cotsialno-eko-gruntiv: cotsialno-eko-: cotsialno-eko-cotsialno-eko--eko-eko-nomichna ta ecologicha sutnist: monografija / O. A. Korchynska – K.: NNTS IAE, 2008. – 238 s.

6. Matsybora V. I. Economika pidpryjemstv: navch. po- pidpryjemstv: navch. po-pidpryjemstv: navch. po-yjemstv: navch. po-jemstv: navch. po-: navch. po-po-o-sibnyk / �. I. Matsybora, �. K. Zbarskij, T. �. Mat-�. I. Matsybora, �. K. Zbarskij, T. �. Mat-. I. Matsybora, �. K. Zbarskij, T. �. Mat- I. Matsybora, �. K. Zbarskij, T. �. Mat-. Matsybora, �. K. Zbarskij, T. �. Mat-Matsybora, �. K. Zbarskij, T. �. Mat-ybora, �. K. Zbarskij, T. �. Mat-bora, �. K. Zbarskij, T. �. Mat-, �. K. Zbarskij, T. �. Mat-�. K. Zbarskij, T. �. Mat-. K. Zbarskij, T. �. Mat- K. Zbarskij, T. �. Mat-. Zbarskij, T. �. Mat-Zbarskij, T. �. Mat-, T. �. Mat-T. �. Mat-. �. Mat-�. Mat-. Mat-Mat-sybora. – K.: Karavela, 2008. – 312 s.

7. Pysarenko V. N. Ohorona gruntovogo pokryvu: Osnov- gruntovogo pokryvu: Osnov-gruntovogo pokryvu: Osnov- pokryvu: Osnov-pokryvu: Osnov-yvu: Osnov-vu: Osnov-: Osnov-Osnov-ni pokaznyky vyznachennja efektyvnosti pryro- pokaznyky vyznachennja efektyvnosti pryro-pokaznyky vyznachennja efektyvnosti pryro-yky vyznachennja efektyvnosti pryro-ky vyznachennja efektyvnosti pryro-y vyznachennja efektyvnosti pryro-vyznachennja efektyvnosti pryro-yznachennja efektyvnosti pryro-znachennja efektyvnosti pryro- efektyvnosti pryro-efektyvnosti pryro-yvnosti pryro-vnosti pryro- pryro-pryro-yro-ro-doohoronnyh zahodiv u zemlerobstvi [Elektronnyj resurs] / �. N. Pysarenko, P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-�. N. Pysarenko, P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-. N. Pysarenko, P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-N. Pysarenko, P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-. Pysarenko, P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-Pysarenko, P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-ysarenko, P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-sarenko, P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-, P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-P. �. Pysarenko, �. �. Pysa-. �. Pysarenko, �. �. Pysa-�. Pysarenko, �. �. Pysa-. Pysarenko, �. �. Pysa-Pysarenko, �. �. Pysa-ysarenko, �. �. Pysa-sarenko, �. �. Pysa-, �. �. Pysa-�. �. Pysa-. �. Pysa-�. Pysa-. Pysa-Pysa-ysa-sa-renko. – Rezhym dostupu: http://agromage.com/stat_id.php?id=544.

8. Prokofjeva K. V. Teoretychna sutnist ekonomichnoji kategoriji «efektyvnist dijalnosti pidpryjem- «efektyvnist dijalnosti pidpryjem-efektyvnist dijalnosti pidpryjem-yvnist dijalnosti pidpryjem-vnist dijalnosti pidpryjem- dijalnosti pidpryjem-dijalnosti pidpryjem- pidpryjem-pidpryjem-yjem-jem-stv» [Elektronnyj resurs] / K. �. Prokofjeva. – Rezhym dostupu: http://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/ 6.2/255.pdf.

9. Savchuk V. K. Analiz gospodarskoji dijalnosti silsk- gospodarskoji dijalnosti silsk-gospodarskoji dijalnosti silsk- dijalnosti silsk-dijalnosti silsk- silsk-silsk-ogospodarskyh pidpryjemstv / �. K. Savchuk. – K.: Urozaj, 1995. – 328 s.

15


Постановка проблеми. Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) є одним з основних галузей, які забезпечують соціальні умови життя населен-ня. ЖКГ є також основним елементом соціальної регіональної інфраструктури і складовим елементом виробничої інфраструктури регіону, тому житлово-комунальні організації обслуговують, крім населен-ня регіону, ще й виробничий комплекс, створюючи тим самим зовнішні умови для його сталого функці-онування та розвитку. У зв’язку з цим, для задово-

лення потреб населення та інших споживачів у по-вному обсязі та належної якості комунальні підпри-ємства повинні розвиватися більш інтенсивно в по-рівнянні з іншими галузями регіону. А це стане мож-ливим лише за умови безперебійного залучення інвестицій в розвиток житлово-комунального сектору, що, в свою чергу призведе до техноло-гічних і управлінських новацій.

Аналіз останніх досліджень. Дослідженням фінансування інвестиційної діяльності житлово-

УДК 330. 332JEL Classification: О14

Н. Г. Долошко Харківський національний університет будівництва та архітектури

Н. Г. Долошко Харьковский национальный университет строительства и архитектуры

N. G. Doloshko Kharkov national University of construction and architecture

ІНВЕСТИЦІЙНА СКЛАДОВА ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО СЕКТОРУ РЕГІОНУ

ИНВЕСТИЦИОННАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ КАК ФАКТОР ЭКОНОМИЧЕСКОЙ УСТОЙЧИВОСТИ ЖИЛИЩНО-КОММУНАЛЬНОГО СЕКТОРА РЕГИОНА

INVESTMENT COMPONENT AS FACTOR OF ECONOMIC STABILITY OF HOUSING-AND-MUNICIPAL SECTOR OF THE REGION

У статті розглянуто важливість першочергових потреб житлово-комунальної галузі в інвестиціях та способи їх залучення, від реалізації яких залежить надійність роботи систем водопостачання та водовідведення, зниження споживання електроенергії та екологічний стан навколишнього середовища. Розглянута тарифна система, як один з основних факторів збитковості житлово-комунального підприємства та інвестиційної непривабливості. Запропоновано шляхи вирішення проблем стримання інвестиційного залучення для житлово-комунального сектору регіону.

Ключові слова: підприємство, житлово-комунальне господарство,інвестиційна привабливість, інновації, стійкість, стратегія, регіон, розвиток.

В статье рассмотрена важность первоочередных потребностей жилищно-коммунальной отрасли в ин-вестициях и способы их привлечения, от реализации которых зависит надежность работы систем водо-снабжения и водоотведения, снижение потребления электроэнергии и экологическое состояние окружаю-щей среды. Рассмотрена тарифная система, как один из основных факторов убыточности жилищно-коммунального предприятия и инвестиционной непривлекательности. Предложены пути решения про-блем сдерживания инвестиционной привлекательности для жилищно-коммунального сектора региона.

Ключевые слова: предприятие, жилищно-коммунальное хозяйство, инвестиционная привлекательность, ин-новации, устойчивость, стратегия, регион, развитие.

In article importance of prime needs of housing-and-municipal branch for investments and ways of their attrac-tion on which realization reliability of work of systems of water supply and water disposal, decrease in electricity consumption and an ecological state of environment depends is considered. The tariff system, as one of major factors of unprofitability of the housing-and-municipal enterprise and investment unattractiveness is considered. Solutions of problems of control of investment appeal for housing-and-municipal sector of the region are offered.

Key words: enterprise, housing-and-municipal economy, investment prospects, innovation, stability, strategic, region, development.

© Долошко Н. Г., 2014

16


комунальних підприємств займалися багато ві-тчизняних та зарубіжних вчених, зокрема таких, як: О.І. Дацій [1], А.Є. Никифоров [2], С.О. Туль-чинська [3], Е.Р. Орлова [4], А. Вольский [5], В.Л. Макаров, А.Е. Варшавский [6], та ін.

Виділення невирішених раніше частин за-гальної проблеми. Першочерговою задачею стратегічного розвитку регіону є створення умов для стимулювання економічної стійкості та росту рівня добробуту населення.

Одним з необхідних умов для стійкого розви-тку економіки регіону в цілому є забезпечення стабільного функціонування її обслуговуючих га-лузей, зокрема комунального сектору економіки. У той же час стан цього сектору регіональної еко-номіки характеризується критичною часткою функціонуючих об’єктів комунальної інфраструк-тури з наднормативним ступенем зношеності, який в будь-який момент може стати причиною комунальних катастроф, а також значними втра-тами енергоресурсів.

Таким чином, проблема пошуку та залучення реальних інвестицій в житлово-комунальний сек-тор, особливо в теперішніх умовах політичної та фінансово-економічної кризи, є особливо актуаль-ною, та потребує нових досліджень і розробок, які сприятимуть істотному поліпшенню інвестицій-ного клімату в Україні та збільшенню обсягів ін-вестицій у житлово-комунальний сектор регіону.

Мета статті. Розгляд першочергових потреб житлово-комунальної галузі в інвестиціях та спо-соби їх залучення.

Результати дослідження. Першочергові по-треби комунального сектору Харківського регіо-ну в інвестиціях відображаються в стратегії роз-витку КП «Харківводоканал».

Підприємство активно працює над реалізацією інвестиційних проектів. В процесі здійснення ін-вестиційних проектів використовуються іннова-ційні розробки, що забезпечують екологічну без-пеку і підвищують їхню економічну ефективність за рахунок зниження споживання енергоресурсів, скорочення експлуатаційних витрат і строків окупності, зменшення вартості.

Основні напрямки проектів: − енерго- та ресурсозбереження;− поліпшення екологічного стану навколиш-

нього природного середовища;− підвищення надійності роботи систем водо-

постачання та водовідведення;− поліпшення якості питної води.Реалізація інвестиційних проектів, з урахуван-

ням високих вимог інвесторів до економічної складової, зумовлює вибір найбільш ефективного технологічного обладнання, використання іннова-

ційних розробок, ретельної підготовки технічних завдань, обґрунтування економічних показників.

Діяльність підприємства в напрямку роз-робки і реалізації інвестиційних проектів здій-снюється згідно Закону України «Про внесен-ня змін до Закону України «Про загальнодер-жавну програму «Питна вода України» на 2006-2020 рр.» від 20.10.2012 р. у зв’язку з не-обхідністю створення інвестиційної привабли-вості галузі [7].

За період 2002–2011 рр. реалізовано такі інвес-тиційні проекти [8]:

1. «Удосконалення системи мулового госпо-дарства каналізаційних очисних споруд міста Харкова, 1-а черга – впровадження екологічних технологій»

Вартість проекту – 2,97 млн. дол. На сьогодні аналогів подібного цеху в Україні немає.

2. «Технічне переоснащення каналізаційної на-сосної станції № 2а «Червоно-баварська» з вста-новленням енергозберігаючого насосного облад-нання».

Вартість проекту – 1,2 млн. грн. Інвестиційний проект здійснений завдяки гранту уряду Швеції. Річний економічний ефект – 886,8 тис. грн., еко-номія електроенергії – 2 112 тис. кВт/год. на рік. Станція була переоснащена в 2004 р.

3. «Модернізація чотирьох малих каналізацій-них насосних станцій міста з встановленням енер-гозберігаючого насосного обладнання»

Проведена модернізація каналізаційних насо-сних станцій м. Харкова №№ 25, 31, 37, 39. Вста-новлено обладнання фірми «ІTT FLYGT» (Шве-ція). Вартість – 0,6 млн грн. Річний економічний ефект – 221,1 тис. грн., економія електроенергії – 529 тис. кВт/год. на рік.

4. «Реконструкція системи опалення на каналі-заційній насосній станції № 2а «Червоноба-варська».

Вартість обладнання та всіх робіт, пов’язаних з його встановленням – 48 тис. грн. (в цінах 2000 р.) Строк окупності витрат, пов’язаних з його при-дбанням та встановленням, склав 4,6 роки.

5. «Модернізація мулової насосної станції Комплексу біологічної очистки «Диканівський» з метою зниження енергоспоживання за рахунок за-міни насосного обладнання»

Модернізація мулової насосної станції Комп-лексу біологічної очистки «Диканівський» завер-шена у 2010 р. На станції було встановлено су-часне енергозберігаюче насосне обладнання ви-робництва компанії «ІTT FLYGT» (Швеція). Вар-тість проекту – 0,7 млн дол. Зниження споживан-ня електроенергії – 920 тис. кВт/год. на рік. Фі-нансування здійснювалося за рахунок коштів

17


міського бюджету та власних коштів під-приємства.

Труднощі із залученням інвестицій для реалі-зації проектів підприємства полягають в тому, що вони не становлять комерційний інтерес для по-тенційних приватних інвесторів, в той же час для Харкова і Харківської області мають велике зна-чення з погляду забезпечення безпеки екологічної ситуації в басейні р. Сіверський Донець – джерела водопостачання трьох областей України (Харків-ської, Донецької, Луганської).

Розподіл реалізації інвестиційних проектів за етапами Програми визначити неможливо, оскіль-ки це залежить від терміну визначення джерел потенційних інвестицій (кредитів, вітчизняних чи іноземних інвесторів та ін.).

У той же час, першочерговими інвестиційними проектами для реалізації є [8]:

1. «Реконструкція та технічне переоснащення діючих водопровідних споруд ІІ та ІІІ блоків Ко-четоцької водопровідної станції КВ «Донець».

2. «Реконструкція технічно зношених ділянок водогонів та розподільчих мереж системи центра-лізованого водопостачання м. Харкова».

3. «Реконструкція та технічне переоснащення діючих насосних станцій системи подачі і розпо-ділу води у м. Харкові».

4. «Реконструкція хлорного господарства на об’єктах централізованого водопостачання із за-стосуванням гіпохлориту натрію».

5. «Підвищення надійності та довговічності ро-боти мереж водовідведення за рахунок санації з ви-користанням сучасних матеріалів та технологій».

6. «Реконструкція повітродувних станцій з за-міною обладнання на менш енергоємне на Дика-нівських та Безлюдівських очисних спорудах».

7. «Реконструкція аеротенків на Диканівських та Безлюдівських очисних спорудах з використан-ням нових технологій очистки – усунення азоту і фосфору в аераційних системах».

8. «Удосконалення системи мулового госпо-дарства каналізаційних очисних споруд м. Харко-ва. Етап 2. Створення комплексу термічної утилі-зації осаду».

Від їх реалізації залежить надійність роботи систем водопостачання та водовідведення, зни-ження споживання електроенергії та екологічний стан навколишнього середовища.

Впровадження проектів дозволить:1. Виключити об’єкти, на яких застосовувався

хлор для знезараження питної води, з розряду потенційно-небезпечних.

2. Підвищити екологічну безпеку об’єктів.3. Підвищити рівень безпеки об’єктів для об-

слуговуючого персоналу і населення, що про-

живає поблизу об’єктів знезараження питної води.

4. Підвищити якість питної води.5. Забезпечити надійність роботи системи по-

дачі і розподілу води м. Харкова.6. Знизити витрати електроенергії насосними

станціями на 15-30 %.Основним джерелом доходів підприємства є

реалізація послуг з водопостачання та водовідве-дення населенню, бюджетним організаціям, ін-шим споживачам та частково споживачам Харків-ської області. Фінансовий стан підприємства і фі-нансування Програми за рахунок власних коштів підприємства значною мірою залежить від тари-фів на ці послуги.

За останні роки проблема зниження витрат в житлово-комунальному господарстві увійшла до числа основних пріоритетів для державних влас-тей. І це недивно – розрив між платоспроможніс-тю населення та місцевих бюджетів з одного боку, та вартістю житлово-комунальних послуг з іншо-го, становиться все більш очевидним. На сьогодні державним регулятором у сфері житлово-комунальних послуг України є Національна комі-сія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг України згідно Закону Укра-їни «Про державне регулювання у сфері кому-нальних послуг» (зі змінами) від 09.07.2010 р. № 2479-�I [7, 9].

Процедура встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідве-дення розроблена відповідно до Законів України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України», «Про ціни та ці-ноутворення», «Про питну воду та питне водо-постачання» та затверджена Постановою НКРЕ від 17.02.2011 р. № 245. Розрахунок тарифів здій-снюється на 1м3 реалізованої води та прийнятих і очищених стічних вод на основі економічно об-ґрунтованих планових витрат з урахуванням пла-нованого прибутку та податку на додану вар-тість. Планування витрат здійснюється з ураху-ванням витрат з операційної діяльності та фінан-сових витрат. Розмір тарифів, відповідно до ст. 10 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» [7], повинен бути економічно обґрунтованим та забезпечувати по-вне відшкодування витрат на надання послуг і містити в собі витрати на освоєння капітальних вкладень (інвестиційну складову), реалізацію ін-вестиційних, стратегічних та соціальних про-грам.

У той же час, підвищення тарифів є проблема-тичним в плані загальної спроможності спожива-чів різних соціальних верств їх сплачувати. Для

18


таких споживачів як населення, підвищення тари-фів дійсно стає проблемою в плані спроможності сплачувати рахунки і частки цих платежів від се-реднього доходу сім’ї. Для бюджетних спожива-чів питання спроможності сплачувати підвищені тарифи не настільки критичне. Витрати на спла-ту послуг водопостачання та водовідведення не є, що дуже важливо, значними статтями витрат та фінансуються виключно із бюджетних коштів.

Цей фактор безпосередньо впливає на рівень і якість життя населення нашої держави. Одним з напрямків зниження суми, що сплачується за спо-житі послуги, є приведення технічного та техно-логічного стану систем водопостачання та водо-відведення у відповідність з сучасними вимогами енергозбереження, що дозволить скоротити об’єми споживаних послуг.

Передбачуване зниження споживання енерго-ресурсів за рахунок реалізації «Програми енергоз-береження КП «Харківводоканал» на період 2011–2016 рр.» відображено на рис. 1, 2 [8, 9].

Витрати на надання послуг постійно збільшу-ються з причин, незалежних від підприємства: по-дорожчання електроенергії, коагулянту, хлору, флокулянтів, паливно-мастильних матеріалів, ма-теріалів для ремонтно-відновлювальних робіт, проектних і будівельних робіт, ставок податків і зборів, збільшення фонду оплати праці за рахунок зміни рівня мінімальної заробітної плати відпо-відно до вимог законів «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Розрахунок прогноз-них тарифів на послуги з централізованого водо-постачання та водовідведення (без урахування ін-вестиційної складової) відображено в табл. 1, 2.

1,15991,1425

1,11961,1028

1,08101,0648

0,90

1,00

1,10

1,20

2011 2012 2013 2014 2015 2016 роки

кВт·год/м³

На подачу води

Рис. 2. Зниження питомих витрат споживання електроенергії на очистку стоків

Рис. 1. Зниження питомих витрат споживання електроенергії на подачу води

0,1810 0,17800,1740 0,1710 0,1670 0,1640

0,100,110,120,130,140,150,160,170,180,19

2011 2012 2013 2014 2015 2016 роки

кВт·год/м³

На очистку стоків

Таблиця 1Водопостачання

19


Досягнення повного відшкодування вартості послуг водопостачання та водовідведення (без-збиткової діяльності підприємства) і реалізація проектів, які не потребують значних капітальних інвестицій потребуватиме підвищення тарифів на послуги у найближчій перспективі. Враховуючи вимоги чинного законодавства з ціноутворення, планова собівартість і інвестиційна складова фор-муються єдині для всіх категорій споживачів.

Висновки. На основі проведеного досліджен-ня визначено, що інвестиційна програма здійсню-ється за рахунок:

− коштів Державного бюджету України;− коштів місцевих бюджетів ( з урахуванням

заходів, які фінансуються у рамках державних, ре-гіональних та галузевих програм і проектів, що реалізуються);

− коштів підприємства відповідно до програми розвитку, затвердженої органами місцевого само-врядування у встановленому чинним законодав-ством порядку;

− інших джерел надходження, в тому числі зо-внішніх і внутрішніх запозичень, грантів міжна-родних організацій, коштів міжнародних програм, благодійних внесків тощо;

− удосконалення механізму розподілу плате-жів за спеціальне водокористування.

Основними шляхами розв’язання та вирішення проблем стримання інвестиційно-інноваційного залучення, на наш погляд, є:

1. Досягнення беззбиткової діяльності підпри-ємства шляхом вдосконалення тарифної політики підприємства.

2. Вдосконалення нормативно-правової бази для забезпечення розвитку інноваційної й інвести-ційної системи житлово-комунального сектору регіону.

3. Необхідність системного та послідовного впровадження стратегій державного управління інвестиційною складовою економічної стійкості житлово-комунального підприємства.

4. Згрупування всіх окремих елементів інноваційно-інвестиційного розвитку в єдину сис-тему, під впливом системо утворюючих факторів.

Бібліографічні посилання 1. Дацій О. І. Інноваційна модель розвитку економіки

України в умовах глобалізації: [монографія] / О. І. Дацій, М. В. Гаман, Н. В. Дацій. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 368 с.

2. Никифоров А. Е. Інноваційна діяльність: теорія і практика державного управління: [монографія] / А. Е. Никифоров. – Київ: КНЕУ, 2010 – 420 с.

3. Тульчинська С. О. Стратегія національної інноваційної системи і методи її реалізації / С. О. Тульчинська // Економіка промисловості. Наук.-практ. журн. – Ін-т економіки промисловості НАН України. – Донецьк, 2007. – №2 (37). – С. 98–107.

4. Орлова Е. Р. Инвестиции / Е. Р. Орлова. – М.: Омега-Л, 2003. – 116 с.

5. Вольский А. Инновационный фактор обеспече-ния устойчивого экономического роста / А. Воль-ский // Вопросы экономики. – 1999. – № 1. – С. 4–12.

6. Макаров В. Л. Стратегия устойчивого развития: необходимость инвестирования в будущее / В. Л. Макаров, А. Е. Варшавский // Инновационн-ный менеджмент в России: вопросы стратегиче-ского управления и научно-технологической безо-пасности. отв. – М.: Наука, 2004. – 235 с.

7. Україна Комунальна. Законодавство, 2012 [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://law.jkg-portal.com.ua/.

8. Програма розвитку КП «Харківводоканал» до 2026 року. Затв. рішенням Обласної ради від 23.12.2012 р.

9. КП «Харьковводоканал», 2014 [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://hkov.kharkov.ua/.

List of references 1. Datsiy O. I. Innovatsiyna model’ rozvytku ekonomiky

Ukrayiny v umovakh hlobalizatsiyi: [monohrafiya] /

Таблиця 2Водовідведення

20


O. I. Datsiy, M. �. Haman, N. �. Datsiy. – Donets’k: Yuho-�ostok, 2010. – 368 s.

2. Nykyforov A. E. Innovatsiyna diyal’nist’: teoriya i praktyka derzhavnoho upravlinnya: [monohrafiya] / A. E. Nykyforov. – Kyyiv: KNEU, 2010 – 420 s.

3. Tul’chyns’ka S. O. Stratehiya natsional’noyi innovatsiynoyi systemy i metody yiyi realizatsiyi / S. O. Tul’chyns’ka // Ekonomika promyslovosti. Nauk.-prakt. zhurn. – In-t ekonomiky promyslovosti NAN Ukrayiny. – Donets’k, 2007. – –2 (37). – Р. 98–107.

4. Orlova E. R. Ynvestytsyy / E. R. Orlova. – M.: Omeha-L, 2003. – 116 р.

5. Vol’skij A. Innovacionnyj faktor obespechenija ustojchivogo jekonomicheskogo rosta / A. �ol’skij // �oprosy jekonomiki. – 1999. – № 1. – Р. 4–12.

6. Makarov V. L. Strategija ustojchivogo razvitija neobhodimost’ investirovanija v budushhee / �. L. Makarov, A. E. �arshavskij // Innovacionnnyj menedzhment v Rossii: voprosy strategicheskogo upravlenija i nauchno-tehnologicheskoj bezopasnosti. оtv. – M.: Nauka, 2004. – 235 р.

7 .Ukrayina Komunal’na. Zakonodavstvo, 2012 [Elektoron. resurs]. – Rezhym dostupu: http://law.jkg-portal.com.ua/.

8. Prohrama rozvytku KP «Kharkivvodokanal» do 2026 roku. Zatv. Rishennyam Oblasnoyi rady vid 23.12.2012 r.

9. KP «Khar’kovvodokanal», 2014 [Elektron. resurs]. – Rezhym dostupu: http://hkov.kharkov.ua/.

21


© Трусова Н. В., 2014

УДК 658.14:658.15.012JEL Classification: О14, О21

Н. В. Трусова кандидат економічних наук, доцент, докторант

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університетН. В. Трусова

кандидат эконмических наук, доцент, докторантДнепропетровский государственный аграрно-экономический университет

N. V. Trusova PhD., associate professor, past graduate student for getting Doctor Degrees

Dnepropetrovsk State Agrarian-Economic University

МЕТОДОЛОГІЯ ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ АГРАРНОЇ СФЕРИ

МЕТОДОЛОГИЯ ПЛАНИРОВАНИЯ ФИНАНСОВОГО ПОТЕНЦИАЛА ПРЕДПРИЯТИЙ АГРАРНОЙ СФЕРЫ

METHODOLOGY OF FINANCIAL POTENTIAL PLANNING FOR ENTERPRISES IN AGRARIAN SPHERE

Розглянуто методологічний базис планування фінансового потенціалу підприємств аграрної сфери. Виділено основні методи і прийоми фінансового планування, його цільовий напрямок в сфері господарської діяльності підприємств. Визначено економічний зміст планування фінансового потенціалу, що обумовлює можливість відокремлення об’єкта дослідження в загальній моделі фінансового забезпечення. Обґрунтовано, що у процесі планування фінансових заходів формується чітка стратегія та утворюється інвестиційна модель розвитку підприємства. Це дозволяє виділити критерії мінімізації рівня фінансового ризику та отримати додатковий прибуток. Визначено кількісні і якісні характеристики фінансових заходів необхідних для оцінки вартості фінансових ресурсів з урахуванням наявних у підприємства вільних коштів та потреби у додатковому фінансуванні.

Ключові слова: фінансове планування, фінансовий потенціал, фінансові заходи, фінансові ресурси, фінансові ризики, додаткове фінансування, інвестиційна модель.

Рассмотрен методологический базис планирования финансового потенциала предприятий аграрной сферы. Выделены основные методы и приемы финансового планирования, его целевое направление в сфере хозяйственной деятельности предприятий. Определено экономическое содержание планирования финансового потенциала, что обусловливает возможность отделения объекта исследования в общей моде-ли финансового обеспечения. Обосновано, что в процессе планирования финансовых мероприятий фор-мируется четкая стратегия и создается инвестиционная модель развития предприятия. Это позволяет выделить критерии минимизации уровня финансового риска и получить дополнительную прибыль. Определены количественные и качественные характеристики финансовых мероприятий, необходимых для оценки стоимости финансовых ресурсов с учетом имеющихся у предприятия свободных средств, а так же потребности в дополнительном финансировании.

Ключевые слова: финансовое планирование, финансовый потенциал, финансовые мероприятия, финансовые ресурсы, финансовые риски, дополнительное финансирование, инвестиционная модель.

Methodological basis of financial potential planning for enterprises in agrarian sphere has been considered. The basic methods and ways of financial planning, its objective functions in the sphere of economic activity have been defined. Economical essence of financial potential planning has been determined, making possible separating an object of research in the general model of financial provision. It has been substantiated that a well-defined strategy is formed during the process of planning of financial measures and an investment model of enterprise development is created. This enables to specify criteria of financial risk level minimization and to gain additional income. Qualitative and quantitative characteristics of financial measures, necessary for estimation of value of financial resources with consideration of assets available for an enterprise and demands for additional financing, have been defined.

Key words: financial planning, financial potential, financial measures, financial risks, additional financing, investment model.

22


Постановка проблеми. Теорія потенціалу яка об’єктивно ґрунтується на визначенні складу і структури фінансових ресурсів та джерел фінан-сування, а отже виокремлення критеріїв та показ-ників оцінювання ефективності умов господарю-вання, потребує поглибленого дослідження в ор-ганічному поєднанні системного аналізу, плану-вання, прогнозування, які являють собою дієвий інструментарій формування фінансового потенці-алу підприємств аграрної сфери.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням планування фінансового потенціалу певний час не приділялася достатня увага вітчиз-няних науковців. Нині різні аспекти цієї проблеми знаходиться в центрі уваги відомих вчених-аграрників, зокрема, В.Г. Боронос, О.Г. Білої, О.Є. Гудзь, М.Я. Дем’яненка, М.І. Залісько, П.А. Лайка, Б. Пасхавера, П.Т. Саблука, В.П Сав-чука П.А. Стецюка та інших. Проблематика їх до-сліджень стосується багатьох актуальних питань формування, розміщення та використання фінан-сових ресурсів на рівні держави, галузі сільського господарства та сільськогосподарських підпри-ємств. Разом з тим залишається значна частина питань, які мало досліджувались або мають дис-кусійний характер. Зокрема, відсутня єдина точка зору щодо інтерпретації та визначення економіч-ної сутності планування фінансового потенціалу; методичних положень планування фінансового забезпечення підприємств, які визначають часові, фінансові та ресурсні нормативи, особливості га-лузевої специфіки аграрної сфери у планових роз-рахунках; нормативно-методичне забезпечення планової роботи та ряду інших питань.

Метою статті є необхідність з’ясування еконо-мічного змісту планування фінансового потенціа-лу підприємств аграрної сфери, а також обґрунту-вання його комплексного методичного підходу та окремих елементів, які відносяться до компетенції фінансового планування, і обумовлюють можли-вість відокремлення об’єкта дослідження в загаль-ній моделі фінансового забезпечення.

Виклад основного матеріалу. З розвитком ринкових відносин, ускладненням організаційної структури підприємств, в яких управління здій-снюється не власником, а командою менеджерів, важливість планування фінансового потенціалу, як альтернативного джерела формування, розмі-щення та використання фінансових ресурсів під-приємств аграрної сфери не зменшується, а навпа-ки, зростає. П.Ф. Друкер з цього приводу зазна-чив, що «…завтра завжди настає. Воно завжди різне, і навіть найсильніша компанія опиниться в скрутному становищі, якщо до цього вона не пра-цювала на майбутнє» [12, с. 27].

Необхідність використання в господарській ді-яльності підприємств системи фінансового плану-вання не викликає сумніву. Однак для більшості підприємств аграрного сектора цілісна система планування ще не стала невід’ємною частиною організації їх фінансової політики. З теоретичної точки зору необхідність планування зумовлена тим, що майбутня діяльність підприємства в умо-вах ринку завжди пов’язана зі значним ступенем невизначеності при високому динамізмі зовніш-нього та внутрішнього економічного середовища. Діяльність підприємств аграрного сектора, крім того, має специфічні особливості. Найбільш сут-тєвими серед них у контексті формування фінан-сового потенціалу є: значна за часом тривалість виробничого процесу, наявність великого лагу між операційним та фінансовим циклом, нерівно-мірність протягом року здійснення витрат і надхо-дження фінансових ресурсів, високі рівні ризиків тощо. За цих обставин, ефективним інструментом підвищення адаптивності фінансової діяльності підприємств аграрного сектора до різних позитив-них і негативних змін в економічному просторі, виступає планування.

Організація планування фінансового потенціа-лу має свою внутрішню структуру та логіку. При цьому відправною точкою є необхідність з’ясування економічного змісту планування фі-нансового потенціалу та окремих компонентів, що відносяться до його компетенції. Така необхід-ність зумовлена тим, що з цього приводу існують певні розбіжності в поглядах науковців щодо тео-ретичного підґрунтя фінансового планування, яке базується на теорії фінансів і положенні ризик-менеджменту, які безпосередньо визначають предмет фінансового планування. На цих поло-женнях ґрунтуються майбутні фінансові рішення щодо визначення основних пропорцій економіч-ного розвитку підприємства, які закладаються у фінансовий цикл.

Теорія фінансового планування являє собою сукупність логічних та фундаментальних узагаль-нень досвіду фінансової практики підприємств, які ґрунтуються на глибокому розумінні законо-мірностей цього процесу та його значення в управ-лінні фінансовими ресурсами підприємства; роз-криває суть, цілі, основні завдання та послідов-ності етапів здійснення. Важливою складовою те-орії виступає методологія, яка представляє сукуп-ність сутнісних підходів до здійснення плануван-ня фінансових ресурсів, що є у розпорядженні на-уки і практики, а також варіантів здійснення цьо-го процесу [11, с. 318].

Економічний зміст фінансового планування більшість науковців розглядають з точки зору

23


формування необхідних обсягів фінансових ре-сурсів в інвестиційній та фінансовій діяльності з розрахунком на довгостроковий період, визначен-ня джерел фінансування та напрямів формування, розміщення й використання.

Відмінності стосуються лише окремих дета-лей. Наприклад, І.О. Бланк розглядає його як «процес розробки системи фінансових планів і нормативних (порогових) показників із забезпе-чення розвитку підприємства необхідними фінан-совими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності в довгостроковому пе-ріоді» [2, с. 108]. Схожої думки дотримуються Г.А. Семенов, В.З. Бугай, визначаючи фінансове планування «як процес систематичної підготовки фінансових рішень, які прямо чи опосередковано пливають на обсяги фінансових ресурсів, узго-дження джерел формування та напрямів викорис-тання згідно з виробничими, маркетинговими пла-нами, а також величину показників діяльності під-приємства в довгостроковому періоді, які забезпе-чують вирішення задач найбільш раціональним способом» [11, с. 325]. П.А. Лайко, Ю.І. Ляшенко вважають, що «фінансове планування – це процес визначення детального обсягу фінансових ресур-сів за джерелами формування і напрямів їх пере-творення у продуктивну здатність довгостроково-го періоду» [6, с. 211].

О.М. Ліхачова у визначені сутності фінансово-го планування акцентує увагу на процесі аналізу фінансової та інвестиційної політики, прогнозую-чи їх результати впливу на економічне середови-ще комерційної організації з прийняттям рішення про допустимий рівень ризику і вибір остаточних варіантів фінансових планів [7, с. 15–16]. Але роз-виваючи думку автора, треба зазначити, що трьох-компонентна складова фінансового планування, яка поєднує в собі сукупність фінансових ресур-сів, фінансові відносини і вартісну пропорцію джерел фінансування не формується під час стадії розподілу, що на нашу думку є дещо помилковим твердженням, оскільки пропорційність структури джерел фінансових ресурсів будується на стадії їх формування.

Г.О. Крамаренко та Є.О. Чорна обґрунтовують, що фінансове планування є науковим процесом, який об’єднує на певний період часу рух фінансо-вих ресурсів підприємства та фінансові відносини в економічному середовищі [5, с. 328]. В цілому можна погодитись з таким визначенням, але варто зазначити його узагальнений характер, що потре-бує уточнення.

Н.А. Салига, Н.В. Дацій, С.О. Корецький ви-значають фінансове планування як «процес роз-робки системи фінансових планів за окремими ас-

пектами фінансової діяльності підприємства, які забезпечують реалізацію фінансової програми в майбутньому періоді» [10, с. 89–110]. Схожої дум-ки дотримується В.М. Шелудько, який зазначає, що фінансове планування як «система фінансових планів із визначенням фінансових цілей, встанов-лює відповідний рівень платоспроможності, лік-відності, прибутковості підприємства і формує послідовності дій, спрямованих на досягнення по-ставлених цілей» [14, с. 327]. У зазначених підхо-дах заслуговує увагу орієнтація на стратегічний аспект фінансового планування, оскільки в сучас-них умовах він є ключовим в організації фінансо-вого управління, що доповнюється тактичними та оперативними рівнями планування.

Частина дослідників пояснюють відмінність між фінансовим плануванням та прогнозуванням протяжністю часового горизонту, яким вони опе-рують: довгострокові розрахунки відносять до прогнозних, а середньо- та короткострокові – до планових. Ще однією особливістю при їх вио-кремленні називають ступінь деталізації фінансо-вих показників: для фінансового прогнозування використовується менший рівень деталізації, для фінансового планування – значно вищий.

О.Г. Біла вбачає відмінність між фінансовим прогнозуванням і плануванням ступінь конкрет-ності, період передбачення, ступінь визначеності та вірогідність здійснення [1, с. 22]. Однак, на нашу думку, збільшення часового періоду змен-шує як саму визначеність, та і ймовірність здій-снення. За визначенням В.В. Царьова, «фінансове планування – це очікувана науково обґрунтована оцінка економічного, фінансового, техніко-технологічного стану підприємства в перспективі. Воно носить характер імовірності і на відміну від фінансового прогнозування, визначає напрями і необхідні обсяги ресурсів для здійснення наміче-них перспективних конкретних цілей» [13, с. 64].

М.Т. Пашута та А.В. Калина вважають, що фі-нансове планування на відміну від прогнозування є пошуком майбутнього економічно виправданого рішення, яке характеризується як зусилля, що ві-дображають втілення вже прийнятого господар-ського рішення [8, с. 16–21]. Вважаємо, що най-більш суттєва різниця між фінансовим плануван-ням і прогнозуванням полягає в їх об’єктах. Пер-ший розглядає конкретні дії та заходи, поява і не-обхідність яких зумовлена прагненням суб’єкта планування досягти бажаного стану. Водночас об’єкт прогнозування усвідомлює стан та ймо-вірні тенденції розвитку подій, предметів, явищ, процесів, на які суб’єкт прогнозування не може вплинути, а може лише свідомо їх враховувати та використовувати. Ця відмінність визначає всі інші

24


якісні характеристики, притаманні прогнозуван-ню.

А.К. Казанцев, В.І. Малюк та Л.С. Сєрова, роз-глядають фінансове планування як основну функ-цію фінансового управління, яка полягає в об-ґрунтованому формуванні напрямів і пропорцій фінансової діяльності підприємства відповідно до встановлених цілей розвитку, можливостей ре-сурсного забезпечення та наявного попиту на рин-ках. Мета фінансового планування, в їх розумінні, полягає в тому, що при проведені планових розра-хунків забезпечується деталізація встановлених фінансових рішень із доведенням їх до окремих структурних ланок і виконавців, визначається

склад необхідних фінансових ресурсів, узгоджу-ється черговість, терміни реалізації та умови за-безпечення фінансового плану на кожен період часу [4, с. 17].

Близька до вищезазначеного позиція І.М. Вер-чинської, яка вбачає фінансове планування як функцію управління підприємством, що визначає основні напрями і пропорції його економічного розвитку через забезпечення процесу виробни-цтва джерелами фінансування на ринку фінансо-вих ресурсів [3, с. 167]. При цьому О.М. Бандурка, М.Я. Коробов, П.І. Орлов під фінансовим плану-ванням розуміють «процес розробки і прийняття фінансових рішень кількісного та якісного харак-

Рис. 1. Елементи і потоки ресурсів планування фінансового потенціалу підприємств аграрної сфери*

*Удосконалення автора на основі [8, с. 122; 11, с. 294; 13, 152–153]

Податки

Планування фінансового потенціалу, цілевизначене умовами господарювання підприємства

Механізм залучення інвесторів

Механізм залучення кредиторів

Інвестори Кредитори

Внутрішні джерела

Інвестування Фінансування

Зовнішні джерела Джерела фінансування

Активи підприємства

Інвестиції

Дезінвестиції

Матеріальні і трудові ресурси

Виробництво продукції

Реалізація продукції

Фінансування

Маркетинг Маркетинг

Технологія Фонди

Виручка

Відсотки за кредитом Амортизація

Валовий прибуток

Позареалізаційні операції

Чистий прибуток

реінвестований прибуток

реінвестований прибуток

Дивіденди

Бюджет

Погашення кредитних зобов’язань

25


теру і визначення шляхів найефективнішого їх до-сягнення» [9, с. 246].

Проаналізовані позиції представляють осно-вний спектр думок стосовно предметної суті фі-нансового планування. Їх узагальнення дозволяє інтерпретувати власне бачення поняття «плану-вання фінансового потенціалу» – як процесу роз-робки моделі майбутньої фінансової стану суб’єкта, реалізація якого здійснюється, на основі визначення потреб підприємства в джерелах фі-нансування із врахуванням об’єктивних умов гос-подарювання, ймовірних тенденцій розвитку, можливих обсягів фінансових ресурсів, обмеже-них кількісними і якісними індикативними харак-теристиками, нормативними (пороговими) зна-ченнями та плановими оцінками (рис. 1).

Нові вимоги до організації планування фінан-сового потенціалу, на нашу думку, зумовлені перш за все переходом до принципово іншого критерію діяльності підприємств аграрної сфери, в якості якого більшість суб’єктів господарюван-ня визначають отримання прибутку. Ринкові мо-делі господарювання, які мають динамічний ха-рактер, вимагають повного та ясного уявлення про перспективи й наслідки прийнятих фінансо-вих рішень, детального обґрунтування завдань фі-нансової та інвестиційної діяльності, а також спо-собів їх досягнення.

Висновки та пропозиції. Фінансовий потенці-ал підприємств аграрного сектора визначається не тільки можливістю утримання конкурентних по-зицій на ринку та забезпечення економічного роз-витку сільського господарства, а й взагалі – по-дальшого існування аграрної економіки. Підви-щення економічної відповідальності суб’єктів господарювання, жорсткі вимоги до виконання фінансових зобов’язань, бюджетні обмеження ді-яльності підприємств, нині включають такий еле-мент як процедура банкрутства. В такому оточен-ні існує необхідність постійного моніторингу фі-нансового забезпечення сільськогосподарських підприємств, підвищення прибутковості їх вироб-ничого потенціалу та адекватного й швидкого ре-агування на зміни зовнішнього економічного се-редовища. В сукупності зазначені вимоги визна-чають необхідність розробки інтегрального пла-нування фінансового потенціалу підприємств аграрної сфери та визначення синергетивного ефекту взаємодії виробничої і фінансової моделі їх розвитку.

Бібліографічні посилання 1. Біла О. Г. Фінансове планування і прогнозування:

навчальний посібник / О. Г. Біла – Львів: Компакт-ЛВ, 2005. – 312 с.

2. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента: в 2-х т. – 3-е узд., пеорераб. и доп. / И. А. Бланк. – М.: ОМЕГА-Л, 2011. – Т.1. – 656 с.

3. Верчинская И. Н. Менеджмент: [учебник] /И. Н. Верчинская. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2010. – 480 с.

4. Казанцев А. К. Основы финансового менеджмен-та. Практикум: учеб. пособ. / А. К. Казанцев, В. И. Малюк, Л. С. Серова. – [2-е изд.] – М.: ИНФРА-М, 2007. – 544 с.

5. Крамаренко Г. О. Фінансовий менеджмент: підручник. – 2-ге вид. / Г. О. Крамаренко, Є. О. Чорна. – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – 520 с.

6. Лайко П. А. Фінанси АПК: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / П. А. Лайко, Ю. І. Ляшенко. – К.: ДІЯ, 2010. – 225 с.

7. Лихачева О. Н. Финансовое планирование на предприятии: учеб-практ. пособие / О. Н. Лихачо-ва. – М.: Проспект, 2004. – 264 с.

8. Пашута М. Т. Прогнозування та макроекономічне планування: [навч. посібник] / М. Т. Пашута, А. В. Калина. – К.: МАУП, 1998. – 192 с.

9. Фінансова діяльність підприємства: підручник / О. М. Бандурка, М. Я. Коробов, П. І. Орлов, К. Я. Петрова. – К. : Либідь, 2002. – 384 с.

10. Фінансовий менеджмент: навч. посібник / Н. А. Салига, Н. В. Дацій, С. О. Корецький, Н. В. Нестеренко, К. С. Салига. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 274 с.

11. Фінансове планування і управління на підприємствах: навчальний посібник / Г. А. Семе-нов, В. З. Бугай, А. Г. Семенов, А. В. Бугай. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 432 с.

12. Хруцкий В. Е. Внутрифирменное бюджетирова-ние: настольная книга по постановке финансового планирования / В. Е. Хруцкий, Т. В. Сизова, В. В. Гамаюнов. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 400 с.

13. Царев В. В. Внутрифирменное планирование / В. В. Царев. – СПб.: Питер, 2002. – 496 с.

14. Шелудько В. М. Фінансовий менеджмент: підручник / В. М. Шелудько. – К.: Знання, 2006. – 439 с.

List of references 1. Bila O. H. Finansove planuvannya i prohnozuvannya:

navchalnyy posibnyk / O.H. Bila. – Lviv: Kompakt-L�, 2005. – 312 s.

2. Blank Y. A. Osnovy fynansovoho menedzhmenta: v 2-kh t. – 3-e uzd., peorerab. y dop. / Y. A. Blank. – M.: OMEHA-L, 2011. – T. 1. – 656 s.

3. Verchynskaya Y. N. Menedzhment: [uchebnyk] / Y. N. �erchynskaya – 2-e yzd., pererab. y dop. – M.: Banky y byrzhy, YUNYTY, 2010. – 480 s.

4. Kazantsev A. K. Osnovy fynansovoho menedzhmenta. Praktykum: ucheb. posob. / A. K. Kazantsev, �. Y. Malyuk, L.S. Serova. – [2-e yzd.] – M.: YNFRA-M, 2007. – 544 s.

26


5. Kramarenko H. O. Finansovyy menedzhment: Pidruchnyk. – 2-he vyd. / H. O. Kramarenko, YE. O. Chorna. – K.: Tsentr navchalnoyi literatury, 2009. – 520 s.

6. Layko P. A. Finansy APK: navch. posib. [dlya stud. vyshch. navch. zakl.] / P. A. Layko, YU. I. Lyashenko. – K.: DIYA, 2010. – 225 s.

7. Lykhacheva O. N. Fynansovoe planyrovanye na predpryyatyy: ucheb-prakt. posobye / O. N. Lykhachova. – M.: Prospekt, 2004. – 264 s.

8. Pashuta M. T. Prohnozuvannya ta makroekonomichne planuvannya: [navch. posibnyk] / M. T. Pashuta, A. �. Kalyna. – K.: MAUP, 1998. – 192 s.

9. Finansova diyalnist pidpryyemstva: pidruchnyk / O. M. Bandurka, M. YA. Korobov, P. I. Orlov, K. YA. Petrova. – K.: Lybid, 2002. – 384 s.

10. Finansovyy menedzhment: Navch. posibnyk / N. A. Salyha, N. �. Datsiy, S. O. Koretsʹkyy,

N. �. Nesterenko, K. S. Salyha. – K.: Tsentr navchalnoyi literatury, 2006. – 274 s.

11. Finansove planuvannya i upravlinnya na pidpryyemstvakh: navchalnyy posibnyk / H. A. Semenov, �. Z. Buhay, A. H. Semenov, A. �. Buhay. – K.: Tsentr navchalnoyi literatury, 2007. – 432 s.

12. Khrutskyy V. E. �nutryfyrmennoe byudzhetyrovanye: nastolnaya knyha po postanovke fynansovoho planyrovanyya / �. E. Khrutskyy, T. �. Syzova, �. �. Hamayunov. – M.: Fynansy y statystyka, 2002. – 400 s.

13. Tsarev V. V. �nutryfyrmennoe planyrovanye /�. �. Tsarev. – SPb.: Pyter, 2002. – 496 s.

14. Sheludko V. M. Finansovyy menedzhment: рidruchnyk / �. M. Sheludko. – K.: Znannya, 2006. – 439 s.

27


ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Постановка проблеми. Категорія складності об’єкта визначається на підставі класу наслідків (відповідальності) [1].

Характеристики можливих наслідків є підставою для класифікації об’єктів будівництва по трьох кла-сах наслідків (відповідальності) – СС1, СС2 та СС3 та п’яти категоріях складності – І, ІІ, ІІІ, І� та � [2].

УДК 69.003JEL Classification: L74

В. В. Жван кандидат технічних наук, доцент,

Харківський національний університет міського господарства ім. О.М.БекетоваВ. В. Жван

кандидат технических наук, доцент,Харьковский национальный университет городского хозяйства им.А.Н. Бекетова

V. V. Zhvan PhD (Technical), Associate Professor

Kharkiv National University urban economy named after A. Beketov

ЕКОНОМІЧНА ДОЦІЛЬНІСТЬ ПРАВИЛЬНОГО ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ СКЛАДНОСТІ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ ПРОМИСЛОВИХ БУДІВЕЛЬ

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ЦЕЛЕСООБРАЗНОСТЬ ПРАВИЛЬНОГО ОПРЕДЕЛЕНИЯ КАТЕГОРИИ СЛОЖНОСТИ ПРИ ПРОЕКТИРОВАНИИ ПРОМЫШЛЕННЫХ ЗДАНИЙ

ECONOMIC FEASIBILITY OF THE CORRECT DEFINITION OF COMPLEXITY LEVEL AT THE DESIGN STAGE OF INDUSTRIAL BUILDINGS

У статті розглянуто нові правила визначення вартості проектування та категорії складності об’єктів в Україні від 01.01.2014 р., досліджено взаємозв’язок між вартістю проектування та категорією складності промислових об’єктів, доведено істотний вплив правильного визначення категорії складності на рентабельність проектування.

Ключові слова: проектування, промислові будівлі, категорія складності, клас наслідків (відповідальності), кошторисний прибуток, рентабельність.

В статье рассмотрены новые правила определения стоимости проектирования и категории сложности объектов в Украине от 01.01.2014 г., исследована взаимосвязь между стоимостью проектирования и кате-горией сложности промышленных объектов, доказано существенное влияние правильного определения категории сложности на рентабельность проектирования.

Ключевые слова: проектирование, промышленные здания, категория сложности, класс последствий (ответ-ственности), сметная прибыль, рентабельность.

The paper considers review of new rules for determining the value of design and the category of objects difficulty in Ukraine joined in 01.01.2014. Investigated the relationship between the cost and design complexity level design of industrial facilities, proved a significant impact properly determine the complexity of designing profitability.

Key words: design, industrial buildings, the category of difficulty, class effects (liability), estimated income, profit-ability.

© Жван В. В., 2014

Класи відповідальності будівель і споруд ви-значаються рівнем можливих матеріальних збит-ків і (або) соціальних втрат, пов’язаних із припи-ненням експлуатації або із втратою цілісності об’єкта [2] незалежно за кожною з наведених ха-рактеристик можливих наслідків від відмови об’єкту:

28


– можлива небезпека для здоров’я і життя лю-дей, які постійно перебувають на об’єкті;

– можлива небезпека для здоров’я і життя лю-дей, які періодично перебувають на об’єкті;

– можлива небезпека для життєдіяльності лю-дей, які перебувають зовні об’єкта;

– обсяг можливого економічного збитку;– можливість втрати об’єктів культурної спад-

щини;– можливість припинення функціонування

об’єктів інженерно-транспортної інфраструкту-ри [1].

Методика визначення категорії складності об’єкта за критерієм «обсяг можливого економіч-ного збитку» базується на застарілих показниках бухгалтерського обліку 2000-2002 років, прямих аналогів яким немає у сучасному Податковому кодексі України.

Крім того, саме промислові об’єкти обділені увагою нормативних документів щодо можливос-ті спрощення формул для розрахунку, прикладів та довідкових даних.

Ця обставина викликає низку спірних питань при обчисленнях, значна різниця в результатах яких може вплинути на визначену категорію складності об’єкта та призвести або до її нена-вмисного завищення з подальшим збільшенням фінансових витрат замовника на проектування, або до її ненавмисного заниження та адміністра-тивної відповідальності проектувальника у вигля-ді штрафу.

Отже, наявність спірних питань на цьому по-прищі ставить під загрозу можливих фінансових

збитків основних учасників процесу проектуван-ня промислових будівель.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З впровадженням з 1 вересня 2013 р. ДCTУ-Н Б В.1.2-16:2013 «Визначення класу наслідків (від-повідальності) та категорії складності об’єктів бу-дівництва» та з 1 січня 2014 р. ДСТУ Б Д.1.1-7:2013 «Правила визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та експертизи проектної до-кументації на будівництво» цими нормативними документами закріплено залежність між категорі-єю складності проектування та вартістю проекту-вання.

Виділення невирішених раніше частин за-гальної проблеми.

Не дослідженими та не прописаними досі зали-шалися покроковий алгоритм визначення еконо-мічної складової категорії складності об’єктів і взаємозв’язок між нею та величиною кошторис-ного прибутку проектувальника.

Мета статті – привернути увагу до наявності спірних питань визначення категорії складності об’єкта за критерієм «обсяг можливого економіч-ного збитку» та довести істотність впливу пра-вильного визначення категорії складності проек-тування на рентабельність проектування.

Результати дослідження. Вартість проектних робіт для промислових об’єктів визначається згід-но з ДСТУ Б Д.1.1-7:2013 «Правила визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та екс-пертизи проектної документації на будівництво» в залежності від категорії складності об’єкта (табл. 1) [6] та є складовою зведеного кошторис- та є складовою зведеного кошторис-та є складовою зведеного кошторис-

Таблиця 1Показники вартості проектних робіт за категоріями складності об’єктів виробничого призначення у

відсотках

Чергове число Розрахункова база, тис. грн.*)

Категорія складності об’єктівІ ІІ ІІІ І� �

1 До 5000 2,85 3,42 4,11 4,93 5,912 5000−25000 2,85−2,49 3,42−2,99 4,11−3,59 4,93−4,30 5,91−5,163 25000−50000 − − 3,59−2,96 4,30−3,55 5,16−4,264 50000−100000 − − 2,96−2,14 3,55−2,75 4,26−3,085 100000−200000 − − − 2,75−1,76 3,08−2,116 200000−300000 − − − 1,76−1,31 2,11−1,577 300000−400000 − − − 1,31−1,04 1,57−1,258 400000–500000 − − − 1,04−0,93 1,25−1,119 500000–1000000 − − − 0,93−0,85 1,11−0,9710 1000000–1500000 − − − 0,85−0,80 0,97−0,9211 1500000–2000000 − − − 0,80−0,78 0,92−0,8912 Понад 2000000 − − − 0,78 0,89

*) Проміжні значення визначаються методом інтерполяції

29


ного розрахунку вартості нового будівництва, ре-конструкції, капітального ремонту промислових будівель (табл. 2).

Оскільки залежність між загальною кошторис-ною вартістю будівництва та категорією склад-ності об’єкта будівництва циклічна (табл. 2), то необхідно визначити покроковий алгоритм кож-ного з цих двох розрахунків.

Розрахунки мають бути виконані у взаємозв’язку один з одним, принаймні, у три ета-пи.

П’ять з шести характеристик можливих наслід-ків від відмови об’єкту можна визначити до роз-робки розділу проектної документації «Зведений кошторисний розрахунок» та підставі інших роз-ділів робочого проекту, зокрема «Технологічних

Таблиця 2Встановлена залежність між категорією складності об’єкта та складовими кошторисної вартості

будівництва

Категорія складності об’єкта

→

→

→

Вартість проектних робіт

→

Загальна кошторисна вартість будівництва (реконструк-ції, ремонту)

→

Категорія складності об’єкта

Розмір кошторисного прибуткуРозмір адміністративних витрат

Примітка. Розробка автора.

рішень», «Генерального плану». Шосту характе-ристику – обсяг можливого економічного збит-ку – можна визначити лише після розрахунку зве-деного кошторисного розрахунку.

Оскільки основну частину суми зведеного ко-шторисного розрахунку складає вартість буді-вельних робіт за главами 1-9, яка не залежить від категорії складності, то попередньо обсяг можли-вого економічного збитку можна визначати, від-штовхуючись лише від вартості будівельних робіт та вартості обладнання, меблів, інвентарю за гла-вами 1-9.

Не дивлячись на те, що вартість проектних ро-біт напряму залежить від категорії складності об’єкта, на стадії виконання проектних робіт відо-ма сума договору між замовником та проектною організацією. Оскільки ця сума являє собою фак-тичні витрати, вона обґрунтовано може бути включена до зведеного кошторисного розрахунку до графи «Проектні роботи».

Від категорії складності об’єкта залежить не-обхідність експертизи проектної документації на будівництво (для об’єктів I�-� категорій), а отже й наявність чи відсутність у зведеному кошторис-ному розрахунку цієї статті витрат. За умови не-обхідності експертизи її вартість визначається від кошторисної вартості будівництва аналогічно до табл. 1.

На другому етапі на підставі попередньо ви-значеної категорії складності необхідно обчисли-ти розмір адміністративних витрат та кошторис-ного прибутку, включити до зведеного кошторис-

ного розрахунку договірну вартість проектних ро-біт та додати (для об’єктів I�-� категорій) вар-I�-� категорій) вар--� категорій) вар-� категорій) вар- категорій) вар-тість експертизи проектної документації.

На третьому етапі виконується уточнення рані-ше виконаних розрахунків та перевірка отрима-них результатів.

Окрім безпосередньої залежності вартості про-ектних робіт від категорії складності об’єкта є ще один вид непрямої залежності вартісних показни-ків проектних робіт від категорії складності.

Категорію складності розраховують під час розроблення проектної документації.

Розрахунок наводять у пояснювальній записці проектної документації на будівництво [1].

Проектна організація несе відповідальність у вигляді штрафу за заниження категорії складності об’єкта будівництва у розмірі дев’яноста міні-мальних заробітних плат [3] (станом на I півріччя 2014 р. – 109,620 тис. грн. [4]).

Оскільки сплата штрафів відбувається за раху-нок кошторисного прибутку, то ризик неправильно-го визначення категорії складності проектною орга-нізацією може призвести до втрати прибутку від виконання проектних робіт та навіть до збитків.

З огляду на те, що вартість проектних робіт, у свою чергу, також залежить від категорії склад-ності, можна визначити межу вартості проектних робіт, коли сума можливого штрафу за заниження категорії складності об’єкта будівництва істотно не вплине на прибуток проектної організації.

Розмір кошторисного прибутку становить 8 % від собівартості проектних робіт або 6,33 % від їх

30


загальної вартості (без урахування ПДВ) [6] і для об’єктів різних категорій складності складає (рис. 1).

Рис. 1. Розмір кошторисного прибутку у складі вартості проектних робіт за категоріями складності, тис. грн.

Примітка. Розробка автора.

З діаграми видно, що розмір кошторисного прибутку від проектування об’єктів I-II-ї категорії складності будь-якої вартості буде меншим, ніж сума можливого штрафу (109,620 тис. грн.). У разі помилки в розрахунках при визначенні категорії складності збитки проектної організації переви-щать розмір кошторисного прибутку, і виконання проектних робіт стане нерентабельним, а отже й недоцільним для проектної організації.

При проектуванні найдорожчого об’єкта III-ї категорії складності, вартість будівництва якого складе 100 000 тис. грн., сума кошторисного при-бутку незначно перевищить суму штрафу, що та-кож не дозволить досягти бажаного рівня рента-бельності проектування.

Кошторисний прибуток від проектування об’єктів I�-ї категорії складності вартістю будів-ництва понад 50 000 тис. грн. також перевищить суму кошторисного прибутку. При цьому у разі проектування об’єктів вартістю будівництва 200 000 тис. грн. сума штрафу складе половину прибутку і лише проектування об’єктів вартістю будівництва понад 2 000 000 тис. грн. дозволить досягти рівня розміру штрафу ≈10 % від кошто-рисного прибутку.

У разі віднесення проектною організацією об’єкта на найвищої �-ї категорії складності не іс-нує загрози «заниження» категорії складності.

Оскільки об’єктів вартістю будівництва по-над 2 млрд. – одиниці, а будівельна галузь про-тягом останніх років була загалом збитко-вою [5] (рис. 2), то ґрунтовний підхід до визна-чення категорії складності стає нагальною необ-хідністю.

Рис. 2. Рентабельність операційної діяльності підприємств будівельної галузі за 2008-2014 роки (побудовано за даними

http://www.ukrstat.gov.ua/)

Висновки і пропозиції. За результатами дослі-дження встановлено:

1) залежність між категорією складності об’єкта та вартістю проектування циклічна;

2) у зв’язку з циклічністю цієї залежності про-цес визначення категорії складності об’єкта має відбуватися паралельно з процесом проектування, принаймні, у три послідовних етапи;

3) у разі помилки в розрахунках при визначен-ні категорії складності об’єкта тягне за собою або збільшення витрат замовника, або стане нерента-бельним, а отже й недоцільним для проектної ор-ганізації.

Пропонується удосконалити методику визна-чення категорії складності об’єкта за критерієм «обсяг можливого економічного збитку» шляхом приведення її у відповідність із засадами сучасно-го бухгалтерського обліку.

Бібліографічні посилання 1. Визначення класу наслідків (відповідальності) та

категорії складності об’єктів будівництва: ДCTУ-Н Б В.1.2-16:2013. – [Чинний від 01.09.2013 р.]. – К.: Мінрегіон України, 2013. – 37 с. (Державний стан-дарт України).

2. Загальні принципи забезпечення надійності і конструктивної безпечності будівель, споруд будівельних конструкцій і основ: ДБН В.1.2-14-2009 / Український НДПІ сталевих конструкцій ім. В. М. Шимановського. К: Мінрегіонбуд України, 2009. – 37 с.

3. Закон України Про відповідальність за правопору-шення у сфері містобудівної діяльності: станом на 20.11.2012 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Відомості Верховної Ради України, N 46, 1994, стор. 411.

4. Закон України Про Державний бюджет України на 2014 рік: станом на 27.03.2014 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Відомості Верховної Ра-ди України, № 9, 2014, стор. 93.

31


5. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: <http://www.ukrstat.gov.ua/>.

6. Правила визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та експертизи проектної документації на будівництво: ДСТУ Б Д.1.1-7:2013. – [Чинний від 01.01.2014 р.]. – К.: Мінрегіон України, 2013. – 50 с. (Державний стандарт України).

List of references 1. �iznachennya klasu naslіdkіv (vіdpovіdalnostі) ta

categoryi skladnostі obektіv budіvnitstva: DCTU-N B �.1.2-16 2013. – [Chinny vid 01.09.2013 p.]. – K.: Mіnregіon of Ukraine, 2013 – 37. (Reigning standard of Ukraine).

2. Zagalnі principi zabezpechennya nadіynostі i konstruktivnoi bezpechnostі budivel, sporud, budіvelnih konstruktsіy i osnov: DBN �.1.2-14-2009 / Ukrainian NDPІ of Still konstruktion by �M

Shimanovskiy. By: Mіnregіonbud of Ukraine, 2009. – 37.

3. The Law of Ukraine Pro vіdpovіdalnіst for pravoporushennya in sferі mіstobudіvnoї dіyalnostі: pitched on 20.11.2012 p. / �erkhovna Rada of Ukraine. – Ofіts. form. – K.: �іdomostі �erkhovna Rada of Ukraine, N 46, 1994, Side. 411.

4. The Law of Ukraine About Reigning budget of Ukraine for 2014 rіk: pitched on 27/03/2014 p. / �erkhovna Rada of Ukraine. – Ofіts. form. – K.: �іdomostі �erkhovna Rada of Ukraine, № 9, 2014. – ppm. 93.

5. Ofіtsіynyi Derzhavnoї Statistichnoi Slujbi Ukraine [Electronic resource]. – Mode of access: <http://www.ukrstat.gov.ua/>.

6. Pravila viznachennya vartostі proektnih ta vishukuvalnih robіt ta experyizi proektnoi dokumentatsіi na budіvnitstvo: DSTU B D.1.1-7 2013. – [Chinny od 01.01.2014 p.]. – K.: Mіnregіon of Ukraine, 2013. – 50. (Reigning standard of Ukraine).

32


Постановка проблеми. Розглядаючи перспек-тиви подальшого розвитку енергетики України та враховуючи складне економічне становище, необ-хідно проводити обґрунтований відбір техноло-гій, на основі яких мають споруджуватись май-

бутні енергетичні об’єкти. Для проведення такого вибору необхідно враховувати максимальну кіль-кість складових витрат, щоб в подальшому, не від-бувалось перекладання окремих частин цих скла-дових на інші статті бюджету країни. Енергетична

УДК 338.45:621.3JEL Classification: D61; L94

С. В. Нараєвський старший викладач кафедри міжнародної економіки

Національний технічний університет України«Київський політехнічний інститут»

С. В. Нараевский старший преподаватель кафедры международной экономики

Национальный технический университет Украины«Киевский политехнический институт»

S. V. Naraievs’kyj senior teacher Department of International Economics

National Technical University of Ukraine«Kyiv Polytechnic Institute»

АНАЛІЗ ВИТРАТ ДЛЯ ОБ’ЄКТІВ ТРАДИЦІЙНОЇ ЕНЕРГЕТИКИАНАЛИЗ ЗАТРАТ ДЛЯ ОБЪЕКТОВ ТРАДИЦИОННОЙ ЭНЕРГЕТИКИ

COST ANALYSIS FOR OBJECTS OF TRADITIONAL ENERGY

Обґрунтовано врахування максимальної кількості витрат з розподілом їх на інвестиційні, експлуатаційні, паливні, екстернальні та ліквідаційні. Розраховані витрати для об’єктів традиційної енергетики (теплової та атомної). На основі розрахованих витрат визначено собівартість виробництва електроенергії. Існуючі тарифи на електроенергію в Україні не покривають усіх складових витрат. Це об-умовлено відсутністю у них екстернальної та ліквідаційної складових, що перекладаються на інші статті бюджету країни.

Ключові слова: традиційні технології, теплова енергетика, атомна енергетика, інвестиційні витрати, експлуатаційні витрати, паливні витрати, екстернальні витрати, ліквідаційні витрати, собівартість виробницт-ва електроенергії.

Обоснован расчет максимального количества расходов с распределением их на инвестиционные, экс-плуатационные, топливные, экстернальные и ликвидационные. Рассчитаны затраты для объектов тра-диционной энергетики (тепловой и атомной). На основе рассчитанных расходов определена себестоимость производства электроэнергии. Существующие тарифы на электроэнергию в Украине не покрывают всех составляющих затрат. Это обусловлено отсутствием у них экстернальной и ликвидационной составляю-щих, перекладываемых на другие статьи бюджета страны.

Ключевые слова: традиционные технологии, тепловая энергетика, атомная энергетика, инвестиционные за-траты, эксплуатационные затраты, топливные затраты, экстернальные затраты, ликвидационные затраты, себе-стоимость производства электроэнергии.

Calculation of maximum amount of expenses with their distribution on the investment, operation, fuel, externalities and liquidation has been justified. Costs for the objects of traditional energy (thermal and nuclear) have been estimated. The cost of electricity production has been determined on the basis of the estimated costs. Existing electricity tariffs in Ukraine do not cover all the cost components. This is due to their lack of externalities and liquidation components shifted to other items of the country’s budget.

Key words: traditional technologies, thermal energy, nuclear energy, investment costs, operating costs, fuel cost, externalities cost, liquidation costs, cost of electricity.

© Нараєвський С. В., 2014

33


стратегія України передбачала розвиток, насампе-ред, традиційної енергетики (теплової та ядерної). Серед однієї з основних причин розвитку саме цих видів генерації слід назвати перевищення проектного терміну експлуатації для фактично усіх теплових електростанцій (ТЕС) України та досягнення атомними електростанціями (АЕС) України етапу виведення з експлуатації або про-ведення робіт для подовження їхнього терміну ро-боти [1, с. 37–38; 2; 3]. Порівняльний аналіз ви-трат має визначити, який з цих видів виробництва електроенергії може забезпечити економіку краї-ни більш дешевою електроенергією.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В переважній більшості випадків при проектуванні нових енергетичних об’єктів найважливішим вва-жається порівняння інвестиційних витрат на оди-ницю потужності (дол./кВт). Таке порівняння є важливим та необхідним, але це лише одна скла-дова витрат. Неврахування інших складових спо-творює реальну вартість електроенергії, що буде отримана в процесі роботи електростанції. В окре-мих випадках окрім інвестиційних витрат, розгля-даються експлуатаційні та паливні витрати [4, с. 9; 5, с. 10]. Та навіть у такому разі, перелік витрат за-лишається неповним.

Виділення невирішених раніше частин за-гальної проблеми. Поза увагою лишаються ви-трати пов’язані з ліквідацією енергетичного об’єкту після завершення корисного терміну екс-плуатації. Вартість виведення з експлуатації є зна-чною сумою, особливо для АЕС і, в окремих ви-падках, може дорівнювати чи навіть перевищува-ти інвестиційні витрати. Другою неврахованою складовою є шкідливий вплив електростанцій на навколишнє оточуюче середовище та витрати не-обхідні для його нейтралізації. Доцільним буде не лише врахування витрат, а й розрахунок середньої собівартості електроенергії, яку буде виробляти електростанція протягом періоду експлуатації.

Метою статті є визначення окремих складо-вих витрат (інвестиційні, експлуатаційні, паливні, екстернальні, ліквідаційні) для об’єктів традицій-ної енергетики (ТЕС та АЕС), що можуть бути споруджені на території України, а також розра-хунок на їх основі собівартості електроенергії, яка буде отримана в процесі експлуатації.

Результати дослідження. Основну частину виробництва електроенергії в Україні забезпечу-ють традиційні енергетичні технології. Це тепло-ва енергетика, атомна енергетика та (в меншій мірі) гідроенергетика. Так, у 2013 р., три вище за-значені види технологій забезпечили 99,38 % за-гального обсягу виробництва електроенергії в Україні (193 168,7 млн. кВт∙год із загального об-

сягу електроенергії – 194 377,3 млн. кВт∙год) [6, с. 5]:

– теплова енергетика – 95 487,5 млн. кВт∙год (49,12 %);

– атомна енергетика – 83 209,0 млн. кВт∙год (42,81 %);

– гідроенергетика – 14 472,2 млн. кВт∙год (7,45 %).

Подальший аналіз зосередимо на тепловій та атомній енергетиці, які відносяться до базових по-тужностей та разом забезпечують понад 90 % ви-робництва електроенергії в Україні.

Витрати розподілимо на п’ять складових. До вже згаданих (інвестиційні, експлуатаційні, па-ливні) додамо екстернальні та ліквідаційні витра-ти. Екстернальні (зовнішні) витрати мають врахо-вувати екологічну складову. Тобто, за рахунок екстернальних витрат має бути компенсовано не-гативний вплив від роботи енергетичних об’єктів на життя і здоров’я людини. Ліквідаційні витрати передбачають кошти на припинення роботи енер-гетичного об’єкту та виведення його з експлуата-ції.

Формула для розрахунку собівартості одиниці електроенергії (середніх витрат на одиницю виро-бленої електричної енергії) набуде такого вигля-ду:

t t t t tt

tt

nI M F Ext L

rt

nE

rt

C(1 )

1

(1 )1

.

+ + + +

+=

+=

=∑

∑ (1)

де C – собівартість одиниці електроенергії; tI – інвестиційні витрати за рік, грн, дол.;

tM – експлуатаційні витрати за рік, грн, дол.;

tF – витрати на паливо за рік, грн, дол.; tExt – екстернальні витрати за рік (екологічна складова), грн, дол.; tL – ліквідаційні витрати за рік, грн, дол.; tE – обсяг виробництва електроенергії за рік, кВр∙год/рік; r – ставка дисконтування, %; n – тривалість дії проекту, роки; t – порядковий номер (рік) дії проекту.

У тепловій енергетиці присутні всі складові ви-трат з п’яти запропонованих до розгляду: інвести-ційні, експлуатаційні, паливні, екстернальні, лік-відаційні.

Теплова енергетика поряд з гідроенергетикою була однією з перших широко розповсюджених технологій виробництва електроенергії. Ефектив-ність роботи теплових електростанцій поступово підвищувалась протягом більшої частини ХХ ст. Так, якщо у 1900 р. ефективність перетворення те-

34


плової енергії, від спалювання вугілля, в елек-тричну енергію була на рівні 5 % то у 1967 р. вона досягла близько 40 %. Про те, в подальшому цей показник суттєвих змін не зазнав і, до сьогодні, фактично залишається на тому ж рівні. Таку ситу-ацію можна пояснити зрілістю технологій. Техно-логії виробництва електроенергії на сучасних ТЕС досягли певної межі, яка визначається законами термодинаміки та властивостями матеріалів, з яких виготовляється обладнання електростан-цій [7].

Окрім зупинки зростання ефективності роботи ТЕС, у тепловій енергетиці відбувається постійне збільшення суми необхідних інвестиційних ви-трат. Це пов’язано, як зі зростанням екологічних вимог (уловлювання та очищення газоподібних, рідких і твердих відходів), так і з подорожчанням матеріалів та вартості самих будівельних робіт. У США, починаючи з 1978 р., обов’язковою умовою будівництва нових ТЕС є встановлення скрубе-рів – пристроїв, для очищення промислових газів та твердих відходів від шкідливих домішок у різ-них хіміко-технологічних процесах. На той час це збільшило вартість будівництва на 150 – 200 дол./кВт. На початку ХХІ ст. на системи газоочищення та золовидалення припадає до 40 % інвестиційних та до 35 % експлуатаційних витрат [7].

Протягом ХХІ ст. декілька досліджень стосов-но вартості будівництва нових електростанцій за-свідчили поступове зростання суми інвестиційних витрат. Так, у 2005 р., залежно від джерела оціню-вання та особливостей ТЕС, інвестиції у її будів-ництво були в межах 820 – 1 600 дол./кВт, а у 2008 р. – 1 870 – 4 090 дол./кВт. Однією з причин називають суттєве подорожчання будівельних ма-теріалів (металу та сталі у 1,8 – 2 рази, цементу в 1,4 рази, міді у 4 – 5 разів, нікелю у 2,3 – 2,5 разів, цинку та алюмінію у 1,5 рази) [8].

Є значна розбіжність у обсязі інвестиційних витрат залежно від країни розміщення ТЕС. Най-нижча вартість, за даними 2010 р., була в Китаї (700 дол./кВт). Значно вищою вона була у США (2 200 дол./кВт), Німеччині (2 300 дол./кВт) та, особливо, у Японії (3 600 дол./кВт) [9, с. 14]. Онов-лений варіант Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. передбачав будівництво нових вугільних ТЕС у 2018 – 2030 рр. загальною потуж-ністю 10 ГВт. Сумарні інвестиції у будівництво нових ТЕС мають становити 132 млрд. грн. У пе-рерахунку на кВт встановленої потужності та при середньому річному курсі гривні до долара США у 2010 р. (793,56 грн./100 дол.) інвестиції будуть становити 1663 дол./кВт. Це у 2,38 рази вище ніж у Китаї, або 75,6 % від показника США [9, с. 14; 10, с. 35; 11].

За даними аналітичного агентства Міністер-ства енергетики США інвестиційні витрати на бу-дівництво нової вугільної ТЕС у 2013 р. станови-ли, залежно від особливостей об’єкту, 2 934 – 3 426 дол./кВт. [5, с. 10]. Якщо припустити, що вартість будівництва ТЕС в України залишилась на рівні близькому до 75,6 % рівня США, то це буде становити в межах 2 218 – 2 590 дол./кВт.

Експлуатаційні витрати для ТЕС поділяють на дві частини: фіксовані та змінні. До фіксованих витрат відносять: заробітну плату та інші грошові виплати, адміністративні витрати, технічне обслу-говування будівель і споруд, обладнання, регуляр-не профілактичне обстеження та діагностика. До змінних витрат відносять: постачання води, зби-рання відходів та стічних вод, забезпечення ви-тратними матеріалами [5, с. 41–42]. За даними Мі-ністерства енергетики США у 2012 р. вони стано-вили залежно від проекту: фіксовані – 31,18 – 37,8 дол./кВт/рік, змінні – 4,47 дол./МВт∙год [5, с. 10].

Частка заробітної плати у експлуатаційних ви-тратах становить близько 30 % [12, с. 212]. Серед-ня заробітна плата в Україні при перерахунку за ПКС (686 дол./місяць) буде у 4,76 раза менша ніж у США (3 263 дол./місяць) [13]. Інші складові екс-плуатаційних витрат залишимо на рівні 75,6 % від рівня США, як і інвестиційні витрати. Таким чи-ном експлуатаційні витрати для ТЕС в Україні бу-дуть становити: фіксовані – 18,47 – 22,39 дол./кВт/рік, змінні – 2,65 дол./МВт∙год.

Паливні витрати будуть залежати від вартості енергетичного вугілля та ефективності його вико-ристання на ТЕС в Україні. Вартість енергетично-го вугілля в Україні влітку 2014 р. з доставкою до споживача складала 1250 – 1500 грн/т [14]. При перерахунку по офіційному курсу НБУ (1185,8383 грн/100 дол. США) це буде складати 105,4 – 126,5 дол./т [11]. Оновлений варіант Енергетичної стра-тегії України на період до 2030 р. зазначає, що у 2009 р. на ТЕС України питомі витрати у. п. скла-дали 396 г/кВт∙год. Далі вони мають зменшува-тись: у 2015 р. до 395 г у. п./кВт∙год, у 2020 р. до 389 г у. п./кВт∙год, у 2025 р. до 366 г у. п./кВт∙год, а у 2030 р. до 347 г у. п./кВт∙год [10, с. 28]. Витра-ти палива на виробництво електроенергії у НАК «Енергетична компанія України» (керує одинад-цятьма ТЕС в Україні) становлять від 362,5 г у. п./кВт∙год (Запорізька ТЕС, найкращий показник) до 419,5 г у. п./кВт∙год (Старобешівська ТЕС, найгір-ший показник) [2]. Розглядаючи будівництво но-вої станції приймемо для розрахунків показник 2030 р., оскільки Оновлена Енергетична стратегія має орієнтуватись на найкращі варіанти техноло-гічних рішень. Паливні витрати будуть становити 0,0366 – 0,0439 дол./кВт∙год.

35


За результатами дослідження «The True Cost of Electric Power» проведеного за підтримки REN 21, автори якого намагалися охопити усю доступну інформацію стосовно екстернальних витрат, те-плова енергетика на основі вугілля, виявилася найбільш затратною технологією виробництва електроенергії. Екстернальні витрати для вугіль-ної ТЕС становили 0,013 – 2,02 дол./кВт∙год [15, с. 16, 32]. При врахуванні інфляції за період 2011 – 2013 рр. [16] вони будуть становити 0,0139 – 2,1583 дол./кВт∙год. При досягненні екстерналь-ними витратами верхньої межі, розглядати конку-рентоспроможність теплової енергетики на основі вугілля буде недоречним. Лише складова екстер-нальних витрат, у тепловій енергетиці, буде пере-вищувати загальні витрати на кВт встановленої потужності у інших видах енергетичних техноло-гій.

Ліквідаційні витрати для теплових електро-станцій становлять близько 25 % суми інвестицій-них витрат [17]. Таким чином вони будуть стано-вити 554,5 – 647,5 дол./кВт.

У атомній енергетиці, так само як і у тепловій, присутні всі складові витрат з п’яти запропонова-них до розгляду: інвестиційні, експлуатаційні, па-ливні, екстернальні, ліквідаційні.

Протягом ХХІ ст. відбувається поступове зрос-тання суми інвестиційних витрат при будівництві нових АЕС. Так, у 2005 р. вартість будівництва АЕС залежно від проекту та країни розміщення була в межах 1 000 – 2 500 дол./кВт встановленої потужності [8]. У 2010 р. вона зросла від 1 500 дол./кВт у Південній Кореї (найнижчий показник) до 5 800 дол./кВт у Швейцарії (найвищий показ-ник) [9, с. 14]. Вартість будівництва АЕС у США зросла в 3,4 – 3,5 разу з 1 350 – 2 160 дол./кВт у 2003 – 2004 рр. до 4 610 – 7 550 дол./кВт у 2008 р. [8].

Одне з останніх досліджень підтверджує по-дальше зростання диференціації цін на будівни-цтво нових АЕС. На 2014 р. найнижча вартість бу-дівництва окремої АЕС була у Індії (1 345 дол./кВт, АЕС «Какрапар»), а найвища у Аргентині (16 200 дол./кВт, АЕС «Атуча»). Серед окремих країн нижча вартість інвестиційних витрат є у Ін-дії, Китаї та Південній Кореї (в межах 1 500 – 2 000 дол./кВт). Зростання вартості відбувається, в пер-шу чергу, за рахунок розвинутих країн: США (АЕС «Вогтль», 5 830 дол./кВт), Франція (АЕС «Фламанвілль», 6 710 дол./кВт), Фінляндія (АЕС «Олкілуото», 6 830 дол./кВт). Вартість будівни-цтва на основі реакторів російського виробни-цтва, також має суттєву розбіжність залежно від країни будівництва та умов проекту: Китай (АЕС «Тяньвань», 1 790 дол./кВт), Росія (Ростовська

АЕС, 2 260 дол./кВт; Нововоронезька АЕС-2, 2 715 дол./кВт), Індія (АЕС «Куданкулам», 3 000 дол./кВт) [18].

Основними факторами, що впливають на вар-тість будівництва АЕС є: терміни будівництва, джерела фінансування та вартість кредитних ре-сурсів, розбіжність в оплаті праці між окремими країнами, наявність кваліфікованих кадрів, еконо-мія на масштабі при будівництві декількох серій-них енергоблоків, рівень ефективності роботи державних органів ліцензування та регулювання. Окремо слід зазначити, що будівництво нових енергоблоків на основі сучасних технологічних рішень (на сьогодні це АР-1000 виробництва ком-панії «Westinghouse», США та EPR-1600 виробни-EPR-1600 виробни--1600 виробни-цтва компанії «ARE�A», Франція) коштує дорож-че, ніж будівництво аналогічних за потужністю, але таких, які вже тривалий час знаходяться в екс-плуатації [18].

Оновлена Енергетична стратегія України на період до 2030 р. передбачала завершення будів-ництва третього та четвертого енергоблоків на Хмельницькій АЕС, будівництво нових енерго-блоків на заміну тим, що мають бути виведені з експлуатації та введення нових потужностей в межах від 3 000 МВт (базовий сценарій) до 5 000 МВт (оптимістичний сценарій). Планувалося ви-користовувати реактори ВВЕР-1000 російського виробництва. Вартість завершення будівництва 3-го та 4-го реакторів Хмельницької АЕС оціню-валась у 6 млрд. дол. (3 000 дол./кВт), враховую-чи, що значна кількість будівельних робіт вже була попередньо здійснена [10].

У червні 2014 р. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України зробило заяву, що нова концепція розвитку атомної енергетики буде прийнята до кінця поточного року. Вона має включати технічні та фінансові аспекти будівни-цтва нових енергоблоків, а також плани з виготов-лення палива та сховища відходів [19]. Співпраця з Росією може бути замінена на західних партне-рів. До такого рішення спонукає політична ситуа-ція та зменшення залежності від постачання тех-нологій та палива з одного джерела.

Найбільш ймовірним партнером розглядається компанія зі США – «Westinghouse». Вона вже по-стачає паливо для енергоблоків Південноукраїн-ської АЕС та є світовим лідером, як у виробництві пального (29 % світового ринку; в тому числі 65 % ринку США, 50 % ринку Європи, 30 % ринку Азії), так і у виробництві обладнання для атомних станцій. У інтерв’ю для газети «Дело» віце-президент «Westinghouse», Майкл Кірст, зазна-чив, що можлива вартість будівництва енергобло-ку для АЕС в Україні становить близько 5 млрд.

36


дол. (5 000 дол./кВт), а серед пріоритетних май-данчиків назвав Південноукраїнську АЕС, з якою його компанія вже співпрацює у постачанні пали-ва [20]. Аналітичне агентство Міністерства енер-гетики США інвестиційні витрати на будівництво АЕС, у 2013 р., оцінювало у 5 530 дол./кВт [5, с. 10].

Ще одним можливим партнером для участі у проекті будівництва може бути Канада. Можли-вість використання оновлених канадських реакто-рів Candu 6 вже розглядалась і має гарні перспек-Candu 6 вже розглядалась і має гарні перспек- 6 вже розглядалась і має гарні перспек-тиви [21]. Вартість будівництва реактору Candu 6 залежно від проекту становить 3 – 5 млрд. дол. (3 000 – 5 000 дол./кВт) [19].

Врахувавши можливі варіанти, вартість будів-ництва АЕС в Україні може становити м межах 3 000 – 5 530 дол./кВт.

Експлуатаційні витрати для АЕС, як і для ТЕС поділяються на фіксовані та змінні. За даними Мі-ністерства енергетики США у 2012 р. вони стано-вили: фіксовані – 93,28 дол./кВт/рік, змінні – 2,14 дол./МВт∙год [5, с. 10]. Частка заробітної плати у експлуатаційних витратах становить близько 35 %, а середня заробітна плата в Україні за ПКС у 4,76 рази менша ніж у США [13]. Інші складові експлуатаційних витрати візьмемо відповідно до інвестиційних витрат при будівництві реакторів ВВЕР-1000 (3 000 дол./кВт) та АР-1000 (5 530 дол./кВт). У такому випадку експлуатаційні ви-трати для АЕС в Україні будуть становити: фіксо-вані – 39,75 дол./кВт/рік, змінні – 0,91 дол./МВт∙год.

Паливні витрати будуть залежати від вартості палива. Україна імпортує паливні збірки у росій-ської компанії «ТВЕЛ» та американської «Westinghouse». Якщо обсяги імпорту палива у вартісному вигляді розділити на обсяг виробленої електроенергії за відповідний період, то отримає-мо витрати палива на кВт∙год виробленої електро-енергії. Дані для розрахунку і отримані результа-ти приведені у табл. 1. Приймемо паливні витрати на рівні перших п’яти місяців 2014 р. 0,00762 дол./кВт∙год.

За результатами дослідження «The True Cost of Electric Power» екстернальні витрати для АЕС бу- Power» екстернальні витрати для АЕС бу-Power» екстернальні витрати для АЕС бу-» екстернальні витрати для АЕС бу-дуть становити 0,0018 – 0,094 дол./кВт∙год [15, с. 16, 32]. При врахуванні інфляції за період 2011 – 2013 рр. [16] вони будуть становити 0,0019 – 0,1004 дол./кВт∙год. Верхня межа екстернальних витрат для атомної енергії знаходиться вище вар-тості електроенергії, як в Україні, так і у розвину-тих країнах.

Ліквідаційні витрати для АЕС є найвищими порівняно з усіма іншими видами технологій тра-диційної та альтернативної енергетики. Вони мо-

жуть становити від 40 % до 100 % інвестиційних витрат, а в окремих випадках, навіть більше [19]. У 2012 р. у Франції було проведено дослідження, яке визначило, що для закриття усіх 58 реакторів (встановлена потужність 63 130 МВт) буде необ-хідно 79,4 млрд. євро (1672,77 дол./кВт) [19]. На канадській АЕС «Gentilly» у 2012 р. було зупине-но другий реактор потужністю 675 МВт і почало-ся його виведення з експлуатації. Протягом 18-ти місяців відбувається відкачування палива та важ-кої води. Далі основна частина станції буде за-крита на 40 років для зниження рівня радіації і лише потім почнеться демонтаж обладнання і знесення станції. Загальна тривалість етапу виве-дення з експлуатації складає 50 років та потребує 1,8 млрд. канадських дол. [19]. При перерахунку у дол. США (1 канадський дол. – 0,912 дол. США) це буде становити 2 432 дол./кВт [23], що перевищує інвестиційні витрати на одиницю по-тужності для будівництва аналогічних енерго-блоків у Китаї та Індії. Отже, для розрахунку лік-відаційні витрати будуть становити 1 200 – 5 530 дол./кВт.

Таблиця 1Розрахунок вартості палива для АЕС в Україні

у 2012–2014 рр. (розраховано на основі [6, с. 5; 23])

Показники 2012 2013 2014 (січень – травень)

Витрати на закупівлю палива для АЕС, тис. дол.

600 334,0 600 596,14 279 289,0

Обсяги виробництва електроенергії на АЕС, млн кВт∙год

90 137,4 83 209 36 629

Вартість палива на одиницю виробленої електроенергії, дол./кВт∙год

0,00666 0,00721 0,00762

Вище наведені дані стосовно витрат для вироб-ництва електроенергії на основі традиційних тех-нологій згруповані у табл. 2.

На основі даних табл. 2 та формули (1) прове-демо розрахунок собівартості електроенергії для ТЕС та АЕС. Інші дані для розрахунку проекту бу-дуть наступні: термін роботи електростанції ста-новить 30 років; встановлена потужність складає 1 000 МВт; ставка дисконтування 10 % (0,1); вико-ристання встановленої потужності для ТЕС стано-вить 50 – 70 %, для АЕС – 70 – 90 %.

37


При визначенні собівартості електроенергії ви-користовувалось два варіанти: найкращий (най-нижчі витрати при максимально можливому кое-фіцієнті використання потужності) та найгірший (найвищі витрати при мінімально можливому кое-фіцієнті використання потужності). Тобто собі-вартість електроенергії визначалась в діапазоні від найкращого до найгіршого з можливих варіан-тів.

Для ТЕС собівартість електроенергії склала від 10,45 центів/кВт∙год до 228,91 центів/кВт∙год, а для АЕС – від 7,1 центів/кВт∙год до 24,8 центів/кВт∙год. Така собівартість з урахуванням обмін-ного курсу гривні до долара США (1300,8652 грн / 100 дол.) [11] буде перевищувати існуючі в Укра-їні тарифи для споживачів згідно з класом напру-ги (перший клас напруги – 96,91 коп/кВт∙год, без ПДВ, другий клас напруги – 123,35 коп/кВт∙год) [24]. Тож, конкурентні позиції традицій-ної енергетики можна розглядати лише у випадку найкращого варіанту (найнижчих витрат при мак-симально можливому коефіцієнті використання потужності). Реальна ситуація в енергетиці Украї-ни суттєво від них відрізняється. Використання потужності у тепловій енергетиці протягом остан-ніх років становить 30 %, а у атомній – 70 %. Мож-ливість роботи існуючих електростанцій тради-ційної енергетики пов’язана з тим, що при розра-хунку тарифів екстернальні та ліквідаційні витра-ти не враховуються.

Висновки і пропозиції. В процесі проведення дослідження витрати на виробництво електрое-нергії розподілені на п’ять складових: інвестицій-ні, експлуатаційні, паливні, екстернальні, ліквіда-ційні. На основі зазначеного розподілу визначені витрати для нових енергетичних об’єктів тради-ційної енергетики (ТЕС та АЕС) та розраховано собівартість електроенергії, яку вони можуть ви-робляти в процесі експлуатації.

Науковою новизною є запропонований мето-дичний підхід до порівняльного аналізу собівар-тості електроенергії з урахуванням максимальної кількості складових витрат.

У подальших наукових дослідженнях доцільно зосередити увагу на проведенні порівняльного аналізу собівартості електроенергії на основі тра-

диційних та альтернативних технологій її отри-мання.

Бібліографічні посилання 1. Кудря С. О. Нетрадиційні та відновлювальні дже-

рела енергії: підруч. / С. О. Кудря. – К.: НТУУ «КПІ», 2012. – 492 с.

2. Сайт НАК «Енергетична компанія України». Ха-рактеристика станцій [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу: http://ecu.gov.ua/ua/activity/production/power_plant.html.

3. Сайт ДП НАЕК «Енергоатом». Підрозділи [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.energoatom.kiev.ua/ua/separated/.

4. Renewable energy technologies: cost analysis series: Wind Power. IRENA Secretariat. International Re-newable Energy Agency (IRENA). – Abu Dhabi: IRE-: IRE- IRE-NA Secretariat, 2012. – 64 p.

5. Updated Capital Cost Estimates for Utility Scale Elec-tricity General Plants. U.S. Energy Information Ad-ministration. – Washington: U.S. Department of En-: U.S. Department of En- U.S. Department of En-ergy, 2013. – 201 p.

6. Статистичний бюлетень. Виробництво електроенергії та окремі техніко-економічні по-казники роботи електростанцій за 2013 рік / Дер-жавна служба статистики України. Департамент статистики виробництва. – К.: Дежраналітінформ, 2014. – 17 с.

7. Сайт «Нафтогаз». Майбутнє теплових електростанцій на вугільному пальному [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://neftegaz.ru/science/view/690.

8. Сайт «Академія». Аналіз динаміки вартості будівництва ТЕС в світі. Володимир Білобров [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academia.edu/2161054/Analysis_of_the_global_dynamics_of_const r uct ions_cost_of_thermal_power_plants_russian_.

9. Fang Rong. David G. �ictor. What does it cost to build a power plant? Laboratory on International Law and Regulation (ILAR). – California, San Diego : ILAR, 2012. – 49 p.

10. Сайт Кабінету Міністрів України. Оновлення Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: mpe.kmu.gov.ua/fuel/doccatalog/document?id=222032.

11. Сайт Національного банку України. Офіційний курс гривні щодо іноземних валют. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/curmetal/detail/currency?period=daily.

Таблиця 2Витрати на виробництво електроенергії

для енергетичних об’єктів на основі традиційних технологій

Тип станції

ВитратиІнвестиційні,

дол./кВтЕксплуатаційні Паливні, дол./

кВт∙годЕкстернальні, дол./кВт∙год

Ліквідаційні, дол./кВтфіксовані, дол./кВт/рік змінні, дол./кВт∙год

ТЕС 2 218 – 2590 18,47 – 22,39 0,00265 0,0366 – 0,0439 0,0139 – 2,1583 554,5 – 645,5АЕС 3 000 – 5 530 39,75 0,00091 0,00762 дол./кВт 0,0019 – 0,1004 1 200 – 5 530

38


12. Фомина В. Н. Экономика электроэнергетики: учеб. пособие / В. Н. Фомина. – М.: Институт управле-ния в энергетике, 2005. – 392 с.

13. Сайт Британської телерадіомовної корпорації «BBC». Where are you on the global pay scale? [Елек-BBC». Where are you on the global pay scale? [Елек-». Where are you on the global pay scale? [Елек- [Елек-[Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bbc.com/news/magazine-17543356.

14. Сайт товари та послуги для бізнесу та споживача. Вугілля енергетичне [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу: http://www.ua.all.biz/ugol-energeticheskij-bgg1082202.

15. Dallas Burtraw, Alan Krupnick, Gabriel Sampson. The True Cost of Electric Power. Resources For the Foture. – Washington: REN21, 2012. – 48 p.

16. Сайт «Trading Economics». United States Inflation Rate [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tradingeconomics.com/united-states/infl a-://www.tradingeconomics.com/united-states/infl a-www.tradingeconomics.com/united-states/infl a-.tradingeconomics.com/united-states/infl a-tradingeconomics.com/united-states/infl a-.com/united-states/infl a-com/united-states/infl a-/united-states/infl a-united-states/infl a--states/infl a-states/infl a-/infl a-infla-tion-cpi.

17. Сайт наукової електронної бібліотеки «Киберле-нинка». Эксергетический анализ жизненных ци-клов энергетических объектов. [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу : http://cyberleninka.ru/article/n/eksergeticheskiy-analiz-zhiznennyh-tsiklov-energeticheskih-obektov.

18. Сайт Центру досліджень енергетики. Як здешеви-ти вартість АЕС. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eircenter.com/ua-analiitika/kak-udeshevit-stoimost-aes/.

19. Сайт Всесвітньої ядерної асоціації (World Nuclear Association – WNA). Профілі країн. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.world-nuclear.org/info/Country-Profiles/.

20. Сайт газети «Дело». Україна повинна володіти 100 % акцій власного ядерного заводу – «Westinghouse» [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу: http://delo.ua/business/ukraina-dolzhna-vladet-100-akcij-sobstvennogo-jadernogo-zavoda-239787/?supdated_new=1407080226.

21. Сайт інформаційного агентства «УНІАН». Україна і Канада відновлять співробітництво у ядерній галузі. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : ht tp://economics.unian.net /energetics/938444-ukraina-i-kanada-vozobnovyat-sotrudnichestvo-v-yadernoy-otrasli.html.

22. Сайт «Енергетика України». Енергоатом за 5 місяців 2014 р. зберіг виробіток електроенергії на минулорічному рівні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uaenergy.com.ua/post/19018/energoatom-za-5-mes-2014-g-sohranil-vyrabotku/.

23. Сайт «Курси валют». Курс канадського дола-ра [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://kurs.com.ua/ua/cad.

24. Сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Постанова №1149 від 27.08.2014 Щодо встановлення на вересень 2014 року роздрібних тарифів на електроенергію. [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nerc.gov.ua/?id=11711.

List of references 1. Kudria S. O. Netradytsijni ta vidnovliuval’ni dzherela

enerhii : pidruch. / S. O. Kudria. – K. : NTUU «KPI», 2012. – 492 s.

2. Sajt NAK «Enerhetychna kompaniia Ukrainy». Kha-rakterystyka stantsij [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://ecu.gov.ua/ua/activity/production/pow-er_plant.html.

3. Sajt DP NAEK «Enerhoatom». Pidrozdily. [Elektron-nyj resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.energoat-om.kiev.ua/ua/separated/.

4. Renewable energy technologies: cost analysis series: Wind Power. IRENA Secretariat. International Re-newable Energy Agency (IRENA). – Abu Dhabi : IRE-NA Secretariat, 2012. – 64 p.

5. Updated Capital Cost Estimates for Utility Scale Elec-tricity General Plants. U.S. Energy Information Ad-ministration. – Washington : U.S. Department of En-ergy, 2013. – 201 p.

6. Statystychnyj biuleten’. �yrobnytstvo elektroenerhii ta okremi tekhniko-ekonomichni pokaznyky roboty elektrostantsij za 2013 rik. / Derzhavna sluzhba stat-ystyky Ukrainy. Departament statystyky vyrobnytst-va. – K. : Dezhranalitinform, 2014. – 17 s.

7. Sajt «Naftohaz». Majbutnie teplovykh elektrostantsij na vuhil’nomu pal’nomu. [Elektronnyj resurs]. – Re-zhym dostupu : http://neftegaz.ru/science/view/690.

8. Sajt «Akademiia». Analiz dynamiky vartosti budiv-nytstva TES v sviti. �olodymyr Bilobrov. [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.academia.edu/2161054/Analysis_of_the_global_dynamics_of_constructions_cost_of_thermal_power_plants_rus-sian_.

9. Fang Rong. David G. �ictor. What does it cost to build a power plant? Laboratory on International Law and Regulation (ILAR). – California, San Diego : ILAR, 2012. – 49 p.

10. Sajt Kabinetu Ministriv Ukrainy. Onovlennia Enerhe-tychnoi stratehii Ukrainy na period do 2030 r. [Elek-tronnyj resurs]. – Rezhym dostupu : mpe.kmu.gov.ua/fuel/doccatalog/document?id=222032.

11. Sajt Natsional’noho banku Ukrainy. Ofitsijnyj kurs hryvni schodo inozemnykh valiut. [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.bank.gov.ua/control/uk/curmetal/detail/currency?period=daily.

12. Fomina �.N. Jekonomika jelektrojenergetiki: ucheb. posobie. / �.N. Fomina. – M.: Institut upravlenija v jenergetike, 2005. – 392 s.

13. Sajt Brytans’koi teleradiomovnoi korporatsii «BBC». Where are you on the global pay scale? [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.bbc.com/news/magazine-17543356.

14. Sajt tovary ta posluhy dlia biznesu ta spozhyvacha. �uhillia enerhetychne. [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.ua.all.biz/ugol-energeticheskij-bgg1082202.

15. Dallas Burtraw, Alan Krupnick, Gabriel Sampson. The True Cost of Electric Power. Resources For the Foture. – Washington : REN21, 2012. – 48 p.

39


16. Sajt «Trading Economics». United States Inflation Rate. [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.tradingeconomics.com/united-states/inflation-cpi.

17. Sajt naukovoi elektronnoi biblioteky «Kyberlenynka». Ekserhetycheskyj analyz zhyznennykh tsyklov ener-hetycheskykh ob’ektov [Elektronnyj resurs]. – Re-zhym dostupu : http://cyberleninka.ru/article/n/ekser-geticheskiy-analiz-zhiznennyh-tsiklov-energet-icheskih-obektov.

18. Sajt Tsentru doslidzhen’ enerhetyky. Yak zdeshevyty vartist’ AES. [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu : http://eircenter.com/ua-analiitika/kak-udeshevit-stoi-most-aes/.

19. Sajt �sesvitn’oi iadernoi asotsiatsii (World Nuclear Association – WNA). Profili krain [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://www.world-nuclear.org/info/Country-Profiles/.

20. Sajt hazety «Delo». Ukraina povynna volodity 100 % aktsij vlasnoho iadernoho zavodu – «Westing-house». [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://delo.ua/business/ukraina-dolzhna-vladet-100-

a k c i j - s o b s t v e n n o g o - j a d e r n o g o - z a v o d a -239787/?supdated_new=1407080226.

21. Sajt informatsijnoho ahentstva «UNIAN». Ukraina i Kanada vidnovliat’ spivrobitnytstvo u iadernij haluzi [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu:: http://economics.unian.net/energetics/938444-ukraina-i-kanada-vozobnovyat-sotrudnichestvo-v-yadernoy-otrasli.html.

22. Sajt «Enerhetyka Ukrainy». Enerhoatom za 5 misiatsiv 2014 r. zberih vyrobitok elektroenerhii na mynulorich-nomu rivni. [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu:: http://uaenergy.com.ua/post/19018/energoatom-za-5-mes-2014-g-sohranil-vyrabotku/.

23. Sajt «Kursy valiut». Kurs kanads’koho dolara [Elek-tronnyj resurs]. – Rezhym dostupu:: http://kurs.com.ua/ua/cad.

24. Sajt Natsional’noi komisii, scho zdijsniuie derzhavne rehuliuvannia u sferi enerhetyky. Postanova №1149 vid 27.08.2014 Schodo vstanovlennia na veresen’ 2014 roku rozdribnykh taryfiv na elektroenerhiiu [Elektron-nyj resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.nerc.gov.ua/?id=11711.

40


Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку економіки України актуальними поста-ють питання підвищення ефективності вітчизня-ного виробництва та конкурентоспроможності. Значне місце у господарському комплексі країни займає харчова промисловість, а серед харчових галузей – борошно-круп’яна. Оскільки ця галузь забезпечує виробництво основних продуктів хар-чування людей – борошна і круп, а також відіграє провідну роль в забезпеченні населення та інших галузей харчової індустрії цими соціально-значущими продуктами.

Між тим сучасний стан розвитку харчової про-мисловості взагалі, в тому числі борошно-круп’яної характеризуються падінням обсягів ви-

робництва та реалізації зернових культур, продук-ції переробки зерна, зниженням показників ефективності розвитку борошномельно-круп’яної і комбікормової промисловості, по-рушенням рівноваги у співвідношенні попиту і пропозиції борошна, крупів та комбікормів. Таке становище вимагає всебічного вивчення, узагальнення та розробки науково-практичних рекомендацій щодо вирішення проблеми зна-чного підвищення ефективності функціону-вання борошномельно-круп’яної галузі в регі-онах та по країні в умовах ринкового господа-рювання, збалансованого та пропорційного роз-витку сировинних зон та зернопереробних під-приємств.

УДК 330.34JEL Classification: Q180

Ю. О. Пономар магістр

Одеський національний політехнічний університетЮ. А. Пономарь

магистрОдесский национальный политехнический університет

Y. A. Ponomar master

Odessa National Polytechnic University

НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ БОРОШНОМЕЛЬНО-КРУП’ЯНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

НАПРАВЛЕНИЯ ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ И КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ МУКОМОЛЬНО-КРУПЯНОЙ ПРОМЫШЛЕННОСТИ

AREAS OF EFFICIENCY AND COMPETITIVENESS OF THE MILLING INDUSTRY

В статті проаналізовано сучасний стан борошно-круп’яної галузі сформульовані основні чинники, що впливають на розвиток борошно-круп’яних підприємств. Визначені напрямки та чинники ефективного розвитку агропромислового комплексу.

Ключові слова: борошномельно-круп’яна галузь, чинники впливу на розвиток, агропромисловий комплекс, державна політика, чинники розвитку.

В статье проанализировано современное состояние мукомольно-крупяной отрасли сформулированы основные факторы, влияющие на развитие мучные крупяных предприятий. Определены направления и факторы эффективного развития агропромышленного комплекса.

Ключевые слова: мукомольная-крупяная отрасль, факторы влияния на развитие, агропромышленный ком-плекс, государственная политика, факторы развития.

The article analyzes the current state of the milling industry formulated the main factors affecting the development of cereal flour enterprises. The directions and factors of effective development of the agroindustrial complex.

Key words: Flour-milling industry, factors influencing the development, agriculture, public policy, development factors.

© Пономар Ю. О., 2014

41


Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми борошномельно-круп’яної галузі ви-світлили в своїх наукових працях М. Гладченко, Г.Трохименко, А. Камінська, Т. Якимчук, О. Ви-шневецька, С. Князєв, В.Шевцова та ін.

У своїх дослідженнях учені відзначають, що сучасний стан науково-технічного прогресу в борошномельно-круп’яній галузі України харак-теризується досить низькими показниками, що зу-мовлено дією факторів, серед яких важливе зна-чення мають недостатні обсяги капітальних вкла-день у розвиток науки, техніки й технології ви-робництва, визначають економічне та соціальне значення науково-технологічного прогресу в борошномельно-круп’яній галузі. Водночас пи-тання оцінки сучасного стану борошномельно-круп’яної галузі та тенденцій її розвитку потребу-ють більш детального дослідження.

Мета статті. Пошук шляхів забезпечення ефективного розвитку борошномельно-круп’яної та комбікормової промисловості завдяки оптимі-зації методів хазяйнування, використанню та впровадженню новітніх досягнень науки, техніки, технології та організації виробництва, формуван-ню та впровадженню дієвого ринкового економіч-ного механізму управління ефективністю розви-тку борошномельно-круп’яного та комбікормово-го виробництва.

Виклад основного матеріалу дослідження. За вартістю продукції, харчовій належить друге місце з-поміж галузей промисловості в Україні. Харчова промисловість поступається лише чорній металургії.

Харчова промисловість об’єднує понад 40 га-лузей, які виробляють продукти харчування. Основними серед них є цукрова, борошномельно-круп’яна, олійно-жирова, хлібопекарська, спирто-ва, плодоовоче-консервна, рибна, молочна, м’ясна, виноробна, кондитерська, пивоварна, тю-тюнова та ін. Визначальну роль у розміщенні під-приємств даних галузей відіграють сировина і споживач. Ті з них, які використовують малотран-спортабельну сировину (що швидко псується) або велику кількість сировини, тяжіють до неї. Це – цукрова, олійна, рибна, плодо-овочеконсервна, маслоробна та ін. Галузі, в яких затрати на тран-спортування готової продукції більші, ніж на пе-ревезення сировини, орієнтуються на споживача (кондитерська, хлібопекарська, пивоварна, молоч-на та ін.). На сировину і споживача орієнтуються м’ясна, борошномельно-круп’яна, тютюнова та інші галузі [2].

Більше, ніж інші галузі, харчова промисло-вість пов’язана із сільським господарством, оскільки одержує від нього сировину (зерно, цу-

крові буряки, молоко, картоплю, м’ясо) і повертає йому відходи.

Борошномельно-круп’яна промисловість за-безпечує населення борошном та крупами, а її від-ходи використовуються для виробництва комбі-кормів. Борошномельно-круп’яні підприємства розміщуються в районах, що мають сировину, і в центрах споживання – Києві, Харкові, Одесі, Дні-пропетровську, Звенигородці та Тальному Чер-каської області. Дрібні підприємства є повсюдно. Під час масового збору врожаю зерно відправля-ють на елеватори, де воно зберігається. Елеватори розміщуються у великих містах, залізничних вуз-лах, морських портах, а також у районах вирощу-вання зернових. Тут же звичайно знаходяться і ве-ликі млини.

Борошно є основною сировиною для хлібопе-карської та макаронної промисловості, а також використовується в кондитерській промисловості. Головний фактор у розміщенні підприємств хлі-бопекарської промисловості – обмежені терміни зберігання свіжого хліба. Чим більше місто, тим більше в ньому випікається хлібобулочних виро-бів. Великі державні хлібозаводи не завжди себе виправдовують. Останнім часом збільшується кількість невеликих приватних пекарень, що мак-симально наближає випікання хліба до спожива-ча.

Основні чинники на, нашу думку, що вплива-ють на розвиток борошняно-круп’яної галузі в Україні такі [3]:

По-перше, вплив світового зернового ринку, який полягає в тому, що Україна інтегрована у сві-товий торговельний простір, і всі зміни, які відбу-ваються на світовому ринку, мають безпосередній вплив на ринок круп в Україні.

Другим чинником, що здійснює негативний вплив на борошномельно-круп’яну галузь є слаб-кий розвиток аграрного сектора в цілому і зерно-вого ринку, зокрема. В Україні, за оцінками екс-пертів, аграрний сектор працює на 40-50 % своєї потужності. Тому ринок борошна й круп, як про-дуктів переробки зернових, не є розвинутим в Україні.

По-третє, борошномельно-круп’яна галузь має високу залежність від обсягу врожаю: як і в інших аграрних галузях, вона прямо залежить від погод-них умов.

Четвертим чинником є державне регулювання борошномельно-круп’яної галузі: держава має то-тальний контроль над ціновою політикою в цій га-лузі. У січні 2011 року Кабінет Міністрів України затвердив перелік об’єктів державного цінового регулювання, в який увійшли гречка, овес, просо, горох. Відповідно до наказів Мінагрополітики

42


України від 10.02.2011 №17 визначені мінімальні та максимальні інтервенційні ціни на круп’яні культури.

Безумовно важливим чинником розвитку зер-нопереробної галузі є підтримка на рівні уряду країни та місцевої влади. Це, нажаль, проводить-ся не в повній мірі. Завданням повинно стати ко-ригування наявності існуючих та нових потуж-ностей, які вводяться в дію. Насамперед необхід-но провести інвентаризацію існуючих потужнос-тей для виявлення застарілих та нерентабельних виробництв, стан і рівень оснащення яких не від-повідає сучасним світовим та державним стан-дартам. Це включить можливість неефективної переробки дорогої сировини та уникнути зайвих втрат.

Український ринок борошна складається з про-мислового (90 %) й побутового споживання (10 %). Ринок є конкурентний: хоча існує 1500 вироб-ників борошна, тим не менше, 70 % ринку контр-олюється 60-70 великими виробниками, в той час, як тор-20 з них тримає 50 %. Всі регіональні рин-ки поділені між 6 ключовими вертикально інте-грованими українськими фінансово-промисловими групами, які контролюють близько 50-70 % місцевого ринку [6].

Обсяг ринку борошна в Україні, в основному орієнтований на внутрішній ринок і приводиться в рух за рахунок внутрішнього виробництва та ім-порту. А невелике зменшення загального річного внутрішнього споживання (1-5 %), компенсується за рахунок збільшення експорту із України. Ринок борошна характеризується невеликими об’ємами імпорту борошна.

В Україні існує механізм фактичного обмежен-ня експорту шляхом квотування. Обмеження екс-порту має вплинути на ціну зерна (знизити) всере-дині країни. Але вплив квот не настільки істот-ний. Так, експорт обмежений, але не закритий. Ба-гато хто, знаючи реальну ціну зерна, готові чека-ти – світова ціна тисне на українську ціну. До того ж потреби внутрішнього ринку складають 60 % від виробництва.Ціноутворення на продукцію бо-рошномельної промисловості залежить від обсягу зібраного зерна, хоча це часто коригується Анти-монопольним комітетом, Кабінетом Міністрів і Державним резервним фондом [4].

За даними Української зернової асоціації офі-ційна середня рентабельність виробництва бо-рошна становить 8-10 % [5].

Окрім борошна підприємства борошномельно-круп’яної промисловості виробляють із зернових культур крупи (гречана, пшоняна, ячна, перлова, манна тощо), а її відходи використовуються для виробництва комбікормів.

За офіційними даними, щорічне виробництво круп становить близько 300-400 тис. тонн. Осно-вні підприємства з виробництва круп зосереджен-ні в зонах вирощування круп’яних культур, що дозволяє їм мати стабільну сировинну базу і зао-щаджувати на виробничо-логістичних витратах.

Серед проблем, що потребують вирішення іс-нує проблема якості зернової продукції. В зв’язку з розвитком зовнішньої торгівлі, а також зміною споживчих запитів населення, часто внутрішнє споживання знижується, оскільки вітчизняні по-купці шукають потрібну продукцію за межами країни, крім того зменшуються обсяги експорту української продукції. Більш того, українська про-дукція дуже часто не може бути конкурентоспро-можною і за ціною – імпортні крупи дешевші від українських. В результаті аграрна держава опиня-ється перед обличчям непростої проблеми: у разі врожаю – надлишок продукції не дуже високої якості, яка не котирується на світових ринках, і не може бути реалізована в межах країни за умов зниженого попиту, а в разі недостатнього вро-жаю – зростання імпорту та істотні втрати вітчиз-няних постачальників. Більш того, українська продукція дуже часто не може бути конкуренто-спроможною і за ціною – імпортні крупи дешевші від українських. В результаті аграрна держава опиняється перед обличчям непростої проблеми: у разі врожаю – надлишок продукції не дуже висо-кої якості, яка не котирується на світових ринках, і не може бути реалізована в межах країни за умов зниженого попиту, а в разі недостатнього вро-жаю – зростання імпорту та істотні втрати вітчиз-няних постачальників.

Проблема виробництва якісної, екологічно чи-стої продукції борошномельно-круп’яною і ком-бікормовою промисловістю набуває гостроти й актуальності в зв’язку з тим, що значна частина країни знаходиться під впливом наслідків чорно-бильської аварії. Останнім часом постала пробле-ма неконтрольованого використання різноманіт-них добрив та фумігантів, котрі не пройшли атес-тації та реєстрації в органах санепідемстанції. Тому важливим науковим і практичним завдан-ням є недопущення перевищення норм концен-трації радіонуклідів та фумігантів в зерновій си-ровині. Оптимізація, удосконалення взаємодії між зернопереробними підприємствами та сільсько-господарськими товаровиробниками на принци-пах екологізації, підвищення екологічної ефектив-ності роботи – важлива умова подальшого ефек-тивного розвитку борошномельно-круп’яної і комбікормової промисловості в Україні.

Визначним чинником докорінного підвищення ефективного розвитку борошномельно-круп’яної

43


і комбікормової промисловості в Україні має ста-ти розробка і впровадження інноваційної науково-технічної моделі виробництва хлібопродуктів, основними складовими якої повинні бути: розро-блення і використання ресурсо- та енергозберігаючих технологій; розроблення та використання принципо-во нових видів техніки і технології; формування науково-ємних виробничих процесів; створення кон-курентоспроможних виробництв; створення доскона-лого механізму інноваційного розвитку борошномельно-круп’яної і комбікормової промис-ловості; забезпечення ефективного стимулювання ін-новаційної діяльності зернопереробних підприємств.

Серед основних заходів підвищення інновацій-ної активності товаровиробників пріоритетного значення набуває створення умов для розвитку небюджетної мобілізації фінансових ресурсів. Одним із перспективних шляхів залучення ко-штів має стати вторинна емісія акцій підпри-ємств борошномельно-круп’яної і комбікормової промисловості та забезпечення переходу прав в капіталі акціонерного товариства до ефективно-го власника, який зацікавлений у довгостроково-му розвитку підприємства. Інший напрям поля-гає в необхідності раціонального поєднання пря-мих іноземних інвестицій та внутрішніх креди-тів. Кредити дозволяють вирішити проблему по-повнення обігових коштів на закупівлю сирови-ни та матеріалів, інших матеріально-технічних ресурсів, оплату лізингу технологічного облад-нання. Прямі іноземні інвестиції сприятимуть вирішенню стратегічних проблем – реконструк-ції та модернізації виробництва на основі впрова-дження мало- та безвідходних, ресурсозберігаю-чих технологій [1].

Тільки за умови активної участі держави може бути сформоване ефективне зернопереробне ви-робництво в Україні в цілому та окремих її регіо-нах. Здійснення державної політики у галузі зер-нопереробки має вирішальне значення на рівні з такими чинниками її розвитку, як природні, еко-номічні, соціальні, екологічні, науково-технологічні та організаційно-технічні. Всебічне використання цих факторів здатне забезпечити ефективний розвиток борошномельно-круп’яної і комбікормової промисловості в Україні на рівні кращих найсучасніших світових досягнень.

Висновки. Україна має сприятливі умови для функціонування та ефективного розвитку борошномельно-круп’яної галузі.

На темпи розвитку борошномельно-круп’яної галузі суттєво впливають не тільки такі змінні, як обсяг врожаю і споживчий попит, але й державна політика в агропромисловому секторі економіки.

У зв’язку з тим, що борошномельно-круп’яна

галузь є соціально значимою, то вона більш схиль-на до впливу заходів державного регулювання.

Виходячи із специфічних особливостей борошномельно-круп’яної і комбікормової про-мисловості та ресурсів, що використовуються у ви-робництві, можна виділити такі основні групи ре-зервів підвищення її ефективності: зростання ефек-тивності виробництва сільськогосподарської сиро-вини, зниження її собівартості та підвищення якос-ті; підвищення ефективності використання зерно-вої сировини та матеріальних ресурсів; підвищення рівня використання вторинних сировинних ресур-сів; підвищення рівня використання виробничих потужностей на основі виробничих фондів; підви-щення ефективності використання трудових ресур-сів; підвищення якості продуктів зернопереробки.

Необхідність поліпшення якості продукції у сучасних умовах господарювання диктується низ-кою обставин, зокрема, потребами науково-технічного прогресу і зміною споживчих запитів населення, розвитком зовнішньої торгівлі.

Основне завдання борошномельно-круп’яної галузі полягає у збільшенні виробництва широко-го асортименту продукції у відповідності до попи-ту населення через повніше застосування вироб-ничих потужностей, модернізацію підприємств, використання новітніх технологій тощо.

Бібліографічні посилання 1. Вишневецька О. В. Розвиток ринку продуктів

харчування в Україні / О. В. Вишневецька. – Економіка АПК. – 2012. – № 7.

2. Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України / Ф. Д. Заставний. – Львів: Світ, 1994.

3. Офіційний сайт компанії «Research & Branding Group» (2012), «Обзор рынка круп в Украи-не» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rb.com.ua/rus/marketing/tendency/8652/.

4. Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України (2012), »Борошномельно-круп’яна промисловість» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mfa.gov.ua/ua/press-center/interview-articles.

5. Cайт головної сторінки ФАО, Продовольчої та сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй (2012), «Аналіз ринку зернових» [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fao.org/publications/ru/.

6. Офіційний сайт компанії «Укрселко» (2012), Аналіз ринку борошна [Електронний ре-сурс]. – Режим доступу: http://ukrselko.com/

List of references 1. Vyshnevets’ka O. V. The development of the food in

Ukraine / O. �. �yshnevets’ka. – Ekonomika APK. – 2012. – �ol. 7.

44


2. Zastavnyi F. D. Ekonomichna i sotsіalna geografіya Ukraine / F. D. Zastavnyi. – Lviv: Svit, 1994.

3. Official site of a company »Research & Branding Group» (2012), »Overview of the market of cereals in Ukraine», available at:http://rb.com.ua/rus/marketing/tendency/8652/.

4. The official site of Ministry of Foreign Affairs of Ukraine (2011), «Flour milling and cereal prod-

ucts», available at: http://mfa.gov.ua/ua/press-center/interview-articles.

5. Website homepage FAO, Food and Agriculture Orga-nization of the United Nations, «Grain Market Analy-sis», available at: http://www.fao.org/publications/ru/.

6. Official site of a company «Ukrselko» (2012), «Flour market research», available at: http://ukrselko.com/

45


Постановка проблеми. Однією з основних та головних цілей і завдань, що ставлять перед со-бою кредитні установи всього світу є підтримка ліквідності та отримання максимального прибут-ку. Акціонери зацікавлені в отриманні якнайбіль-шого прибутку, що, зрозуміло, призведе до ризи-кових операцій, які, в свою чергу – до серйозного зниження ліквідності (вкладення коштів у довго-термінові цінні папери, видача кредитних коштів сумнівним позичальникам). Тому конфлікт лік-

ОБЛІК І АУДИТ

© Габрієлян Д. Г., 2014

УДК 336JEL Classification: G00

Д. Г. Габрієлян аспірант

Київський національний економічний університет ім. Вадима ГетьманаД. Г. Габриелян

аспирантКиевский национальный экономический университет им. Вадима Гетьмана

D. G. Gabrielyan Graduate student

Kyiv National Economic University Vadim Hetman

УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ ТА ПРИБУТКОВІСТЮ БАНКУУПРАВЛЕНИЕ ЛИКВИДНОСТЬЮ И ПРИБЫЛЬНОСТЬЮ БАНКА

MANAGEMENT OF LIQUIDITY AND PROFITABILITY OF THE BANK

В даній статті розглянуто проблему управління ліквідністю та прибутковістю банку. Дано визначення поняттям ліквідності та прибутковості банку, також, ліквідності балансу та банківської системи, визна-чено, що відноситься до ліквідних та неліквідних активів. Проаналізовані дії НБУ у кризовий та посткри-зовий період. Розглянуто та проаналізовано основні нормативи ліквідності та основні показники ліквідності та прибутковості.

Ключові слова: ліквідність, прибутковість, управління, нормативи, показник.

В данной статье рассмотрена проблема управления ликвидностью и доходностью банка. Дано опреде-ление понятиям ликвидности и прибыльности банка, также, ликвидности баланса и банковской системы, определено, что относится к ликвидным и неликвидным активам. Проанализированы действия НБУ в кризисный и посткризисный период. Рассмотрены и проанализированы основные нормативы ликвидно-сти и основные показатели ликвидности и прибыльности.

Ключевые слова: ликвидность, доходность, управления, нормативы, показатель.

In this article reviewed the problem of liquidity and profitability management of the bank. There was given the definition of terms liquidity and profitability of the bank, liquidity of balance and the banking system relates to liquid and illiquid assets. Also there was analyzed actions of the NBU in the crisis and postcrisis period, standards and key indicators of liquidity, profitability. Reviewed and analyzed the main liquidity rates and key indicators of liquidity and profitability.

Key words: liquidity, profitability, management, standards, indicator.

відності та прибутковості стає центральною про-блемою банку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Широко розглянули дану проблему в підручниках та у статтях Примостка Л.О., також Герасимо-вич А. М., Парасій-Вергуненко І. М., Терешкова Г.Є.

Виділення раніше невирішеної частини про-блеми. Проте актуальність даної теми залишаєть-ся та проблема управління ліквідністю та прибут-ковістю досі існує.

46


Актуальність теми підтверджується результа-тами діяльності банківського сектора під час еко-номічної кризи 2008-2009 років в Україні, яка була наслідком світової фінансової кризи.

Не всі банки впоралися, так за підсумками ро-боти в 1 кварталі 2009 року близько 40 банків України показали збитки, а за 1 і 2 квартал всі бан-ки України зазнали збитків на суму 10,2 млрд. грн. (проти 5,3 млрд. грн. прибутку роком раніше) [5].

У таких випадках необхідні адекватні дії в га-лузі управління власною ліквідністю, підтримка балансу активно-пасивних операцій. Необхідні постійний моніторинг та своєчасні дії на зміни у світовій фінансовій системі, враховувати різного роду ризики, проводити своєчасний аналіз і під-тримувати ліквідність.

Мета статті: огляд проблеми співвідношення управління ліквідності та прибутковості банку.

Результати дослідження. Ліквідність – в діло-вій термінології: рухливість, мобільність активів підприємств, що припускає можливість безпере-бійної оплати в строк короткострокових грошо-вих зобов’язань, здатність перетворення активів підприємства, цінностей в готівку [2].

Ліквідність банку значною мірою визначає його платоспроможність, яка залежить і від ряду інших чинників, таких як розмір капіталу, спеціа-лізація та диверсифікація банківських послуг, за-гальний рівень ризикової діяльності, співвідно-шення власних і залучених коштів [8].

Одними з дій Національного банку України у 2008-2009 році під час фінансової кризи, що сто-суються підтримки ліквідності та банків в цілому, були наступні:

– посилював пруденційні нормативи діяльнос-ті банків (у т.ч. в частині адекватності капіталу), стимулюючи їх укладати угоди в 15 національній валюти і виваженіше підходити до управління власними активами та пасивами;

– розширював можливості банків з підтримки їх ліквідності – ще у квітні Національний банк по-чав приймати в забезпечення кредитів рефінансу-вання акції істотної участі банків. При цьому на-віть в умовах інфляційного тиску обсяг операцій Національного банку з рефінансування перевищу-вав обсяги проведення мобілізаційних опера-цій [1, ст. 14].

Саме упереджувальні дії Національного банку, певною мірою, забезпечили стійке підґрунтя для протидії кризовим явищам як в економіці, так і у фінансовій сфері. Цей висновок підтверджується і такими фактами: за станом на початок жовтня 2009 року банківська система мала досить зна-чний запас ліквідності – обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби, пов’язані

з поточною діяльністю [1, ст. 33].Поняття банківської ліквідності включає у

себе: ліквідність балансу банку, ліквідність банку, ліквідність банківської системи.

Ліквідність банку – це спроможність банку за-довольняти свої договірні, грошові потреби та зобов’язання, за рахунок збалансованості за стро-ками та сумами різних джерел отримання та ви-трат коштів.

Ліквідність банківської системи – розширене поняття ліквідності банку. Це можливість усієї банківської системи певної країни задовольняти свої грошові потреби та договірні зобов’язання, а також, забезпечувати внутрішнє кредитування влади та економіки, за рахунок перерозподілу гро-шей між банками.

Ліквідність балансу банку – характеризується різницею між активними та пасивними операція-ми, тобто спроможністю банку покривати пасивні операції за допомогою реалізації активів.

В основі оцінки якості активів банку лежать такі критерії, як ліквідність, ризикованість, дохід-ність і диверсифікованість.[6]

Активи банку поділяють за ступенем їх ліквід-ності:

1. Ліквідні кошти, що знаходяться в негайній готовності, або першокласні ліквідні кошти. В їх числі – каса, кошти на коррахунку, першокласні векселя і державні цінні папери.

2. Ліквідні кошти в розпорядженні банку, які можуть бути перетворені в кошти. Йдеться про кредити й інші платежі на користь банку з термі-нами виконання в найближчі 30 днів, умовно реа-лізованих цінних паперах, зареєстрованих на бір-жі (як і участь в інших підприємствах і банках), і інших цінностях (включаючи нематеріальні акти-ви).

3. Неліквідні активи – це прострочені кредити і ненадійні борги, будівлі та споруди, що належать банку і відносяться до основних фондів.[3]

Вважається, що найбільш ліквідними активами (високоліквідні) є готівкові кошти, до яких можна віднести не тільки гроші в касі, але і кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках. До активів первинної та вторинної (з терміном пога-шення до 31 дня) ліквідності банку відносяться: готівкові кошти; банківські метали; строкові де-позити в НБУ та інших банках; боргові цінні папе-ри, що рефінансуються в НБУ, в портфелях на продаж, до погашення та торгівлі; боргові цінні папери, емітовані в НБУ, в портфелях на продаж, до погашення; боргові цінні папери в портфелях на продаж, до погашення та торгівлі; надані кре-дити. До ліквідних активів терміном погашення до 1 року відносяться: готівкові кошти; банківські

47


метали; кошти, що знаходяться на кореспондент-ських рахунках в НБУ та інших банках, коротко-строкові депозити, що розміщені в НБУ та інших банках; короткострокові кредити, що надані ін-шим банкам; боргові цінні папери органів держав-ної влади в портфелях банку на продаж, до пога-шення та торгівлі.

Відповідно, неліквідними вважаються активи, що важко швидко реалізувати, якими можна роз-глядати будівлі прострочену безнадійну заборго-ваність за кредитами, збитки, а також, менш лік-відні активи – довгострокові позички та інвестиції у нерухомість.

Ліквідність балансу банку оцінюється за допо-могою розрахунку спеціальних показників, які ві-дображають співвідношення активів і пасивів, структуру активів. В міжнародній банківській практиці найчастіше в цих цілях використовують-ся коефіцієнти ліквідності останні являють собою співвідношення різних статей активу балансу кре-дитної установи з певними статтями пасиву або, навпаки, пасивів з активами. [3]

Нормативи ліквідності (liquidity ratios) – еконо-мічні нормативи, які встановлює Національний банк України з метою контролю за станом ліквідності банків: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквід-ності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) визнача-ється як співвідношення високоліквідних активів

ÀÌË до поточних зобов’язань банку ÏÌÇ . Він ха-рактеризує мінімальний обсяг високоліквідних активів, необхідний для забезпечення виконання поточних зобов’язань протягом одного операцій-ного дня. Нормативне значення коефіцієнта Н4 повинно бути не менше 20 %.

Норматив поточної ліквідності (Н5) визнача-ється як співвідношення активів з кінцевим стро-ком погашення до 31 дня ÀÏË до зобов’язань бан-ку з кінцевим строком погашення до 31 дня ÊÏÇ . Цей норматив характеризує мінімально необхід-ний обсяг активів банку для забезпечення вико-нання поточного обсягу зобов’язань протягом од-ного календарного місяця. Нормативне значення коефіцієнта Н5 повинно бути не менше 40 %.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) визначається як співвідношення ліквідних активів ÀÊË до зобов’язань з кінцевим строком погашення до одного року ÊÏÇ . Він визначає міні-мально необхідний обсяг активів для забезпечен-ня виконання своїх зобов’язань протягом одного року. Нормативне значення коефіцієнта Н6 пови-нно бути не менше 60 % [4].

H4 ÀÌ

ÏÌ

ËÇ

= , (1)

ÀÏ

ÊÏ

ËÇ

H5 = (2)

ÀÊ

ÊÏ

ËÇ

H6 = (3)

Н4 ≥ 20 %-ва частка грошових зобов’язань; Н5 ≥ 40 %-ва частка вимог та зобов’язань бан-

ку з кінцевим строком погашення до 31 дня включ-но;

Н6 ≥ 60 %-ва частка короткострокових зобов’язань з початковим строком погашення до 1 року.

Для оцінки ліквідності банку за місяць розра-ховується коефіцієнт ліквідності:

çàã

ë³êâçàã

ÇÊ

À100= × , (4)

де çàãÇ – загальна потреба в коштах зобов’язань за період

çàãÀ – загальна сума активів, повязаних зі змі-ною процентної ставки.

Даний показник свідчить про те, яка частина зобов’язань буде забезпечена ліквідними актива-ми. Крім того, для оцінки цього показника має значення тенденція зміни його рівня, що дає мож-ливість порівняно з попередніми періодами вия-вити розміри проблеми з нестачею ліквідних ко-штів та реальність її швидкого подолання [7].

Прибутковість комерційного банку залежить від різноманітних зовнішніх і внутрішніх факто-рів. Тому, для початку оцінки прибутковості не-обхідно побудувати факторну модель. Якщо бра-ти до уваги наступні фактори: обсяг і масштаби діяльності банку, стан та ефективність викорис-тання ресурсів, які є у розпорядженні банку, рі-вень доходів і витрат банку та їх співвідношення, то залежність прибутку від перелічених вище фак-торів можна описати такою формулою [7]:

P (1 ) ( )a a n yi Q H i K R i Q B= × × − + × − − × − , (5)де P – абсолютний розмір прибутку банку;

ai – відносна дохідність активних операцій банку;

Q – обсяг залучених ресурсів банку;H – норма обов’язкового резервування;K – капітал банку;R – сума іммобілізації (вкладення в недоходні

активи);ni – відносна витратність залучених ресурсів

(пасивів);yB – умовно постійні витрати (управлінські).

При цьому відносна дохідність активних опе-рацій може бути виражена у вигляді відсотка і розраховуватися за формулою:

48


a

d

Di A

= , (6)де D – доходи банку (у вигляді як процентів, так і комісійних та інших доходів);

dA – доходні активи.Відносна витратність залучених ресурсів банку

(пасивів) буде визначатись аналогічно за форму-лою:

nBQi = , (7)

де B – витрати на залучення ресурсів ;Q – обсяг залучених ресурсів.

На практиці для оцінювання діяльності банку використовують такі показники прибутковос-ті [9], розраховані за даними бухгалтерського об-ліку та фінансової звітності банку:

1. Процентна маржа (процентний прибуток) банку визначається як різниця між процентними доходами і процентними витратами.

2. Непроцентна маржа (непроцентний прибу-ток) банку обчислюється як різниця між непро-центними доходами (комісійні доходи, прибуток від торговельних операцій, отримані штрафи тощо) та непроцентних витратами (комісійні ви-трати, витрати на утримання персоналу, експлуа-таційні витрати і т.п .).

3. Прибуток до оподаткування обчислюється як різниця між загальними доходами та загальни-ми витратами і складається з процентної та непро-центної маржі.

4. Чистий прибуток (це прибуток, який залиша-ється в розпорядженні банку після виплати подат-ків (прибуток після оподаткування).

5. Чиста процентна маржа (ЧПМ) визначається як відношення різниці між процентними дохода-ми (ПД) і процентними витратами (ПВ) до активів (А) банку, %: ÏÄ ÏÂ

×ÏÌÀ

100.−

= × (8)6. Чистий непроцентна маржа обчислюється як

відношення непроцентного прибутку до загаль-них активів банку.

7. Чиста маржа операційного прибутку визна-чається відношенням різниці між операційними доходами та операційними витратами (включаю-чи процентні) до загальних активів банку.

8. У випадках, коли непроцентна маржа банку має від’ємне значення і розрахунок її співвідно-шення з активами втрачає сенс, доцільно викорис-товувати показник відношення непроцентних до-ходів до загальних активів.

9. Чистий спред (ЧС) є традиційним показни-ком прибутковості банку і визначається як різни-ця між середньозваженими процентними ставка-ми за активами та за пасивами банку, %:

ЧС = ВД / ВА × 100 – ВВ / ВП × 100. (9)10. Чистий прибуток у розрахунку на акцію

(EPS) визначається відношенням чистого прибут-ку до кількості звичайних акцій банку в обігу.

11. Показник прибутку на активи (ROA) визна-чається відношенням чистого прибутку (після оподаткування) (NP) до середньої вартості загаль-них активів (А), %:

NPROA

À100.= × (10)

12. Показник прибутку на капітал (ROE) визна-чається відношенням чистого прибутку до вартос-ті власного капіталу банку (К), %:

NP

ROEK

100.= × (11)Показники ROE і ROA істотно впливають на

ринкову ціну акцій банку, тому менеджери у про-цесі управління банком приділяють особливу ува-гу саме цим коефіцієнтам та їх взаємозв’язку:

AROE ROA

K.= × (12)

NP NP AK A K

.= × (13)Якщо за показник рівня ризикованості банку

взяти співвідношення власного капіталу та акти-вів банку, то формули (12) і (13) вкажуть на фун-даментальну залежність між ризиком і прибут-ком.

Максимальна прибутковість може бути досяг-нута КБ за рахунок: вкладень коштів у кредитні операції; вкладень коштів у короткострокові та довгострокові цінні папери; скорочення ліквідних коштів до оптимального рівня та їх розміщення в активні операції; зниження банківського ризику фінансових операцій; мінімізації витрат КБ [10].

Висновки та пропозиції. Для подальшого до-слідження залишиться огляд існуючих теорій та методів управління ліквідністю та прибутковістю, а також, розробка методики управління ліквідніс-тю та прибутковістю, яка включає у себе різнома-нітні зовнішні та внутрішні фактори впливу, фі-нансові та геополітичні кризи, що є актуальним питанням на сьогодні.

Бібліографічні посилання 1. Аналітичний звіт «Дії Національного банку

України в період загострення світової фінансової кризи». – К., 2009.

2. Борисов А. Б. Большой экономический словарь / А. Б. Борисов. – М.: Книжный мир, 2003. – 895 с.

3. Герасимович А. М. Коефіцієнтний аналіз ліквідності балансу банку / А. М. Герасимович // Вісник КЕФ КНЕУ імені В. Гетьмана. – 2011. – № 1.

49


4. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. № 368.

5. Інформаційне агенство УНІАН з посиланнями на НБУ липень 2009 «Нацбанк закручує гайки збит-ковим комерційним банкам»

6. Кравцова Г. И. Деньги, кредит, банки: учебник / Г. И. Кравцова. – Минск: БГЭУ, 2003. – 266 с.

7. Парасій-Вергуненко І. М. Аналіз банківської діяльності: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / І. М. Парасій-Вергуненко. – К.: КНЕУ, 2003. – 347 с.

8. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент банку: навч. посібник / Л. О. Примостка. – К.: КНЕУ, 1999. – 280 с.

9. Примостка Л. О. Підручник. – 2-ге вид., доп. і пе-рероб. / Л. О. Примостка. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.

10. Терешкова Г. Є. Управління ліквідності та доходності комерційного банку / Г. Є. Терешкова // Дисертація. – Санкт-Петербург, 1997. – 212 с.

List of references 1. Analitychnyy zvit «Diyi Natsional’noho banku

Ukrayiny v period zahostrennya svitovoyi finansovoyi kryzy» – K., 2009.

2. Borysov A. B. Bol’shoy эkonomycheskyy slovar’ / A. B. Borysov. – M.: Knyzhnыy myr, 2003. – 895 s.

3. Herasymovych A. M. Koefitsiyentnyy analiz likvidnosti balansu banku / A. M. Herasymovych // �isnyk KEF KNEU imeni �. Het’mana. 2011. – № 1.

4. Instruktsiya pro poryadok rehulyuvannya diyal’nosti bankiv v Ukrayini // Postanova Pravlinnya Natsional’noho banku Ukrayiny vid 28.08.2001 r. # 368.

5. Informatsiyne ahenstvo UNIAN z posylannyamy na NBU lypen’ 2009 «Natsbank zakruchuye hayky zbytkovym komertsiynym bankam»

6. Kravtsova H. Y. Den’hy, kredyt, banky: uchebnyk / H. Y. Kravtsova. – Mynsk: BHЭU, 2003. – 266 s.

7. Parasiy-Verhunenko I. M. Analiz bankivs’koyi diyal’nosti: navch.-metod. posibnyk dlya samost. vyvch. dysts. / I. M. Parasiy-�erhunenko. – K.: KNEU, 2003. – 347 s.

8. Prymostka L. O. Finansovyy menedzhment banku: navch. posibnyk / L. O. Prymostka. – K.: KNEU, 1999. – 280 s.

9. Prymostka L. O. Pidruchnyk. – 2-he vyd., dop. i pererob. / L. O. Prymostka. – K.: KNEU, 2004. – 468 s.

10. Tereshkova H. Ye. Upravlinnya likvidnosti ta dokhodnosti komertsiynoho banku / H. Ye. Te-reshkova // dysertatsiya. – Sankt-Peterburh, 1997. – 212 s.

50


Постановка проблеми. Закріплення ринкових засад ведення господарських відносин в Україні не забезпечило миттєвої збалансованості еконо-мічних процесів. На сьогодні, істотна частка дер-жавного сектора у ВВП (близько 40 % ВВП за да-ними Світового банку) [10] формує умови для розквіту монополій. Володіючи мікроекономіч-

ним інструментарієм аналізу економічних процесів ми маємо можливість наочно представити резуль-тати такої ситуації за допомогою моделювання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Те-оретичні та практичні засади конкуренції зна-йшли відображення в працях таких закордонних класиків як: А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Ст. Міль,

© Олексіч Д. В., 2014

УДК 330.101.542JEL Classification: D42

Д. В. Олексіч кандидат економічних наук

ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України»Д. В. Олексич

кандидат экономических наукГВУЗ «Украинская академия банковского дела Национального банка Украины»

D. V. Oleksich kandidat of economics

State higher educational institution «Ukrainian academy of banking of the National bank of Ukraine»

ШЛЯХИ МАКСИМІЗАЦІЇ ПРИБУТКУ МОНОПОЛІЇ В УМОВАХ ВІДСУТНОСТІ МІЖГАЛУЗЕВОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

ПУТИ МАКСИМИЗАЦИИ ПРИБЫЛИ МОНОПОЛИИ В УСЛОВИЯХ ОТСУТСТВИЯ МЕЖОТРАСЛЕВОЙ КОНКУРЕНЦИИ

WAYS TO MAXIMIZE MONOPOLY PROFITS IN THE ABSENCE OF INTER-INDUSTRY COMPETITION

У статті розглянуто основні шляхи максимізації прибутку монополії. Проаналізовано ринковий механізм визначення заробітної плати під впливом присутності монополіста-споживача на ринку. Розгля-нуто зміну продуктивності факторів виробництва. Визначено, що в умовах відсутності міжгалузевої конкуренції монополія здобуває додаткову можливість для збільшення прибутків за рахунок скорочення винагороди за працю. Існування зазначеної можливості призводить до скорочення заробітної плати з ча-сом.

Ключові слова: монополія, максимізація прибутку, заробітна плата, міжгалузева конкуренція, динаміка заробітної плати.

В статье рассмотрены основные пути максимизации прибыли монополии. Проанализированы рыноч-ный механизм определения заработной платы под влиянием присутствия монополиста-потребителя на рынке. Рассмотрено изменение производительности факторов производстваю. Определено, что в услови-ях отсутствия межотраслевой конкуренции монополия получает дополнительную возможность для уве-личения доходов за счет сокращения вознаграждения за труд. Существование указанной возможности приводит к сокращению заработной платы со временем.

Ключевые слова: монополия, максимизация прибыли, заработная плата, межотраслевая конкуренция, дина-мика заработной платы.

The article describes the main ways of maximizing monopoly profits. Analyzed the market mechanism for determining wages influenced by the presence of a monopolist-consumer in market. The change in performance factors productivity. Determined that in the absence of inter-industry competition monopoly with an added opportunity to increase revenue through the reduction of remuneration. The existence of this possibility leads to a reduction of wages over time.

Key words: monopoly, maximize profits, wages, inter-industry competition, the dynamics of wages.

51


Ж.-Б. Сей, П. Друкер, Дж. М. Кейнса, Дж. Робін-сон тощо. Проте, проблеми монополій не залиши-лись непоміченими і для українських вчених, се-ред яких особливо хотілося б відмітити результа-ти таких вчених як: В.Д. Базилевича, В.В. Венге-ра, Є.Б. Квасюк, С.І. Киреєва, В.І. Коновалюка, А.Г. Загороднього, Н.О. Шпак, Г.М. Филюк та ін.

Виділення невирішених раніше частин за-гальної проблеми. Незважаючи на той факт, що механізм функціонування монополії достатньо висвітлений в сучасній економічній літературі, невирішеною залишається проблема впливу між-галузевої конкуренції на ефективність її діяльнос-ті.

Мета статті. Виходячи з того, що аспекти впливу міжгалузевої конкуренції на діяльність монополії залишаються недостатньо висвітлени-ми в сучасній економічній літературі ми вирішили звернути увагу на пошук додаткових шляхів мак-симізації прибутку монополії за таких умов.

Результати дослідження. Вперше про існу-вання монополій згадує ще Аристотель, описуючи вигоди від одержання монопольного положен-ня [1]. На сьогодні про дану ринкову структуру ві-домо дуже багато, а авторитетність економістів, які займалися даною проблемою доводить її зна-чущість, проте, незважаючи, на таку істотну роз-робленість окремі питання залишаються не ви-світленими остаточно і ми вважаємо за необхідне знайти гідне рішення відповідних проблем. Одні-єю з таких проблем ми вважаємо проблему соці-альної значущості монополії та її вплив на ринок праці.

Практично всім студентам-економістам відо-мий той факт, що монопольне положення супро-воджується низкою переваг і будь-яка фірма праг-не до заняття монопольного положення [2, 3, 4, 5, 6, 8, 9]. Монополія має можливість одержувати економічні прибутки, наявність яких пояснюється монопольним положенням і забезпечується мож-ливістю встановлення монопольної ціни, яка вста-новлюється за рахунок наявності монопольної влади та неможливості зміни продавця даного то-вару. На рис. 1 величина даного прибутку визна-чається як площа заштрихованого доданім штри-хом прямокутника, який формується за рахунок різниці між ціною продажу та середніми витрата-ми на виробництво одиниці продукції, а також оптимальними обсягами виробництва.

Поряд з цим, монополія має можливість додат-ково збільшити свої прибутки за рахунок дискри-мінації, що досягається за рахунок небажання по-купців боротися з монопольним положенням фір-ми на ринку. Така ситуація проявляється через їх погану поінформованість щодо ціни товару, не-

можливість відмови від придбання товару за да-ною ціною та вжиття будь-яких інших заходів, які б сигналізували продавцеві, що встановлена ним ціна є зависокою для ринку. Дані можливості представлені також на рис. 1 за допомогою від’ємного штриха і являють два трикутники, які виникають за рахунок позбавлення покупців спо-живчого надлишку та реалізації надоптимальних обсягів виробництва.

Рис. 1. Механізм одержання монопольного прибутку

Проте, якщо дані джерела максимізації прибут-ку на сьогодні добре відомі та достатньо розро-блені в сучасній науковій та навчальній літерату-рі, то додаткове джерело, визначене нами не зна-йшло ще відображення в науковому світі. Таким джерелом є зміна оплати праці з часом, що тісно пов’язано з зміною якості продукції у бік її зни-ження. Тобто, в даному випадку фактично моно-полія максимізує свої прибутки за рахунок як еко-номії на оплаті праці, так і зниженні якості про-дукції.

Яким чином виникає монополія? На дане пи-тання надає відповідь один з батьків-засновників економічної теорії Адам Сміт, вказуючи: «Господарі-підприємці, будучі менш численними, можуть легше домовитися між собою, причому закон, дозволяє або, принаймні, не забороняє їм укладати такі домовленості, між іншим як він за-бороняє роботи це працівникам» [7, С. 41]. Такий стан зрозуміло є дуже бажаним з боку капіталіс-тів, єдиним шляхом уникнення якого є законодав-ча заборона, проте, на практиці відстежити та до-вести наявність таких домовленостей виявляться досить складною справою. До того ж, в умовах пе-рехідної економіки завоювання монопольного по-ложення потребує менших зусиль та може бути здобуте на триваліший період.

P

Q

MC

ATC

DMR

Qm

Pm

ATCMon

52


Проте, якщо наявність монопольного положен-ня на ринку позитивно впливає на діяльність фір-ми чи так само позитивно воно позначається на добробуті власників факторів виробництва, що за-лучаються фірмою для провадження своєї діяль-ності?

Адам Сміт вказує, що лише економічне зрос-тання здатне спровокувати зростання заробітної плати, що безсумнівно позитивне вплине на за-гальний економічний розвиток [7]. Проте, ми хо-чемо довести, що істотною перешкодою на цьому шляху можна вважати монополію, через те, що в умовах відсутності міжгалузевої конкуренції рі-вень заробітних плат тяжіє до зниження, що ско-рочує купівельну спроможність та гальмує еконо-мічні процеси. Монополія не покликана виконува-ти соціальні функції, а створюється задля макси-мізації вигід монополіста. Це стає можливим за рахунок зміни пропорцій використання ресурсів з плином часу.

Виробнича функція в загальному вигляді зале-жить від ефективності використання наявних ре-сурсів, що аналітично може бути записано наступ-ним чином [6]:

),( KLQQ = (1)де Q – обсяги виробництва;

L – трудові ресурси в грошовому виразі;K – матеріальні ресурси в грошовому виразі.Що стосується динаміки структури даних ак-

тивів, то для цього проаналізуємо зміну їх продук-тивності, представлену на рис. 2.

Рис. 2. Динаміка граничної продукції виробничих ресурсів

Як можна наочно побачити, продуктивність капіталу є постійною, що пояснюється тим фак-том, що в ході споживання даний ресурс не зазнає

впливу втоми. В той час, як гранична продуктив-ність праці зі збільшенням обсягів використання скорочується. Таким чином, виходячи з правила «оптимального використання ресурсів» [6, 8], ми можемо вказати, що фірма досягне успіху, якщо буде скорочувати питому вагу праці на користь капіталу, що аналітично може бути записане на-ступним чином:

Q Q L K( , ).= ↓ ↑ (2)Додатковим аргументом на користь такого ви-

сновку є зміна потреб ресурсів протягом їх спожи-вання. Так, потреби капітальних ресурсів не змі-нюються, в той час як людські потреби тяжіють до зростання, збільшуючи витрати на залучення тру-дових ресурсів. Таким чином, ми маємо можли-вість сформувати висновок про те, що в структурі ресурсів підприємства праця є найбільш вразли-вою: «В місті, що розвивається особи, які мають істотний вільний капітал, часто можуть достати необхідну їм кількість працівників і тому, конку-рують між собою, щоб достати якомога більшу їх кількість, а це підвищує заробітну плату та скоро-чує прибуток на капітал. В окремих частинах кра-їни часто не вистачає вільного капіталу, щоб за-йняти всіх працівників, яка саме тому конкурують між собою в пошуку місць, а це знижує заробітну плату та підвищує прибуток на капітал» [7, с. 56].

Який же вплив справляє монополія на ринок праці? Маючи виключне положення на відповід-ному ринку, монополія формує практично абсо-лютно нееластичний попит на ринку праці, залу-чаючи необхідну кількість працівників до своєї виробничої діяльності за найвищою монопольною заробітною платою, адже такі витрати будуть по-криті за рахунок споживачів продукції, що ви-правдовується наявністю монопольного положен-ня на ринку (рис. 3).

Рис. 3. Вплив монополії на ринок праці

MPR

R

MPK

MPL

MonLP

P

L

MonLD

SL

MonL

53


В умовах збалансованості економіки завдяки монопольній заробітній платі монополія здобуває можливість залучати працівників з найвищою продуктивністю праці (рис. 4).

Рис. 4. Зв’язок монопольної заробітної плати та продуктивності праці

Проте, що ж відбувається з рештою працівни-ків і як вони вплинуть на ринок? Адам Сміт наго-лошує: «За будь-яких спорів та зіткнень господарі (капіталовласники) мають можливість триматися набагато довше. Землевласник, фермер, власник мануфактури або купець, на наймаючи жодного працівника, можуть прожити звичним життям рік чи два на капітали, що вже ними здобуті. Багато працівників не можуть проіснувати і тижня, неба-гато мають можливість проіснувати місяць, і на-вряд чи хоча б один з них може прожити рік, не маючи заробітної плати. В кінцевому рахунку, працівник може виявитися так само необхідним для господаря як і господар працівникові, але в першому випадку потреба не проявляється так не-опосередковано» [7, С.41]. Таким чином, решта працівників змушена скорочувати свої вимоги, приймаючи існуючу пропозицію від роботодав-ців, адже величина заробітної плати обумовлю-ється потребами не працівниками, а щедрістю ро-ботодавця. «…заробітна плата у Великобританії не відчуває істотних коливань в залежності від ко-ливань ціни продуктів харчування. Дана остання величина змінюється скрізь із року в рік, тоді як грошова ціна праці залишається іноді незмінною протягом цілого півстоліття» [7, С. 46]. Наочно це продемонстровано на рис. 5.

Така ситуація цілком зрозуміла, адже «розмір заробітної плати залежить скрізь від домовленості між двома сторонами, інтереси яких зовсім не то-тожні. Працівники прагнуть одержати якомога більше, а господарі прагнуть давати якомога мен-

ше. Перші намагаються домовитися, щоб підняти заробітну плату, а останні – щоб її знизити» [7, С. 41]. Під домовленістю працівників розуміють вплив профсоюзів, які об’єднують працівників для проведення страйків в результаті яких відбу-вається зростання мінімальної заробітної плати, характерної для даної галузі. Одночасно з цим, очевидно, що за умови відсутності дії профсоюзів, господарі або капіталовласники одержують ви-ключну можливість для економії за рахунок пра-цівників, поступово скорочуючи заробітну плату працівників або збільшуючи їх навантаження. Проте, навіть дія профсоюзів нездатна істотним чином захистити працівників, адже формування відповідної реакції у господарів потребує часу, який є набагато дорожчим для працівників, аніж власників. До того ж і реакція господаря може ви-явитися несвоєчасною.

Рис. 5. Динаміка зміни пропозиції праці після задоволення потреб монополії

Відповідно, враховуючи все вищезазначене, монополіст, який не відчуває конкуренції не лише на власному ринку, а й на ринку праці за рахунок відсутності міжгалузевої конкуренції одержує можливість для скорочення реальної заробітної плати працівників під впливом інфляції та фак-тично привласнення результатів їх праці (рис. 6).

Площа Δpzcc відображає потенційну можливість для збільшення прибутків монополії за рахунок нульової конкуренції капіталу (zero capital compe-zero capital compe- capital compe-capital compe- compe-compe-tition).

Таким чином, враховуючи все вищезазначене ми маємо можливість сформувати уявлення про динаміку ціни на працю та капітал в умовах від-сутності міжгалузевої конкуренції, що продемон-стровано на рис. 7.

MPL

L

MPLMon MPL

MonL

P

L

SL

DL

MonLP

MonL

54


Рис. 6. Модель одержання додаткової вигоди монополістом в результаті динамічного скорочення витрат на заробітну

плату

Рис. 7. Тенденція зміни ціни праці та капіталу під впливом часу

Висновки. Одержані нами результати дово-дять правильність висунутої гіпотези про шляхи максимізації прибутків монополії за рахунок ско-рочення витрат на залучення праці до процесу ви-робництва. Існуюча ситуація обумовлена виключ-но відсутністю свободи для прийняття рішень з боку працівників та істотною мінливістю потреб та продуктивності. Дана можливість є абсолютно об’єктивною з економічної точки зору, що вказує на її існування за будь-яких умов. Єдиним шляхом подолання існуючого стану є підтримка та стиму-лювання розвитку конкуренції, яка має істотний позитивний вплив не лише на доходи працівників, а й на якість продукції та економічний розвиток, стимулюючи підприємців до якісної конкуренції.

Бібліографічні посилання 1. Аристотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм.

О. Кислюка. – К.: Основи, 2000. – 239 с. 2. Базилевич В. Д. Природні монополії / В. Д. Бази-

левич, Г. М. Филюк. – К.: Знання, 2006. – 367 с. 3. Венгер В. В. Регулювання діяльності природних

монополій: теорія і практика / В. В. Венгер. – К.: ІЕ і П НАНУ, 2007. – 204 с.

Qm

P

Q

MC

ATC0

D MR

Pm

ATC0 ATC1

ATC1

ΔpZCC

PR

t

PK

PL

4. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег: пер. с англ. / Дж. М. Форд. – М.: Прогресс, 1978. – 494 с.

5. Коновалюк В. И. Естественные монополии в раз-витии экономики государства: реальность и пер-спективы: авт. сб. научных статей. – Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2004. – 348 с.

6. Макконнелл К. Р. Экономикс: Принципы, про-блемы и политика: пер. с англ. / К. Р. Макконнелл, С. Л. Брю. – 14-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2003. – XXX�I. – 972 с.

7. Смит А. Исследование о природе и причинах бо-гатства народов / А. Смит. – М.: Директмедия Па-блишинг, 2008. – 677 с.

8. Стадницький Ю. І. Державне регулювання діяльності природних монополій: моногр. / Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородний, В. В. Кри-вуцький та ін. – Львів: Нац. ун-т «Львівська політехніка», 2008. – 224 с.

9. Стігліц Дж. Глобалізація та її тягар (Globalization and Its Discontents) / Дж. Стігліц; пер. А. Іщенко. – Нью-Йорк. – Лондон. – К.: КМ Академія, 2003.

10. Частка витрат державного сектору у ВВП [Елек-тронний ресурс] // Режим доступу : http://data.worldbank.org/indicator/GC.XPN.TOTL.GD.ZS/countries/1W?display=default

List of references 1. Aristotle. Politics / Per. with davnohr. and preface.

A. Kyslyuk. – K .: Basics, 2000 – 239 p. 2. Bazylevych �. D. Natural monopolies /

�. D. Bazylevych, G. M. Fylyuk. – K: Knowledge, 2006 – 367 p.

3. Wenger V. Regulation of Natural Monopolies: Theory and Practice / �. Wenger. – K and P IE NAS, 2007. – 204 p.

4. Keynes J. M. General Theory of employment, interest and of money: Trans. with Eng. / J. M. Ford. – Moscow: Progress, 1978. – 494 p.

5. Konovaliuk V. I. Estestvennыe monopoly to the development of the state economy: reality and prospects: аuthor. Sat. the Scientific articles / �. I. Konovaliuk. – Donetsk: OOO «South-East Co., Ltd.», 2004. – 348 p.

6. McConnell CR, Brue SL Эkonomyks: Principles, Problems and Politics: Per. s English / KR McConnell, Brue SL. – 14th ed. – Moscow: INFRA-M, 2003. – XXX�I. – 972 p.

7. Smith A. Study at nature and causes of wealth of nations of / A. Smith // M: Dyrektmedyya Publishing, 2008 – 677 p.

8. Stadnitskii I. State regulation of natural monopolies monogram. / I. Stadnitskii, A. G. Zahorodnyi, �. �. Kryvutsky et al. – Lviv: Nat. University of «Lviv Polytechnic». – 2008. – 224 p.

9. Stiglitz. J. Globalization and its weight (Globalization and Its Discontents) / J. Stiglitz; per. A. Ishchenko. – New York. – London. – K CM Academy, 2003.

10. The share of public sector in GDP [Electronic resource] // Access: http://data.worldbank.org/i n d i c a t o r / G C . X P N . T O T L . G D . Z S /countries/1W?display=default.

55


ФІНАНСИ

Постановка проблеми. Актуальність розви-тку лізингу в країнах з розвиваючою економікою зумовлено значним обсягом застарілого облад-нання, низькою ефективністю його використання, а також відсутність у підприємств необхідних ко-штів для миттєвого оновлення основних засобів. В сучасній світовій практиці лізинг є одним з основних способів інвестування коштів в економі-ку. Аналіз розвитку міжнародного лізингу у про-відних європейських країнах показав, що сукупна вартість угод фінансового лізингу укладених у Ні-меччині складає – 43,8 млрд. євро, Франції – 36,4 млрд. євро, Великобританії – 34,9 млрд. євро. [1]

УДК 657:339.187.6JEL Classification: H 26, M 41

І. С. Комар аспірант кафедри бухгалтерського обліку

Національного університету державної податкової служби УкраїниИ. С. Комар

аспирант кафедры бухгалтерского учетаНационального университета государственной налоговой службы Украины

I. S. Komar Postgraduate student (Department of Accounting)National university of State Tax Service of Ukraine

ОБЛІК ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ З ІНОЗЕМНИМИ КОНТРАГЕНТАМИ У НИЗЬКОПОДАТКОВИХ ЮРИСДИКЦІЯХ

УЧЕТ ЛИЗИНГОВЫХ ОПЕРАЦИЙ С ИНОСТРАННЫМИ КОНТРАГЕНТАМИ В НИЗКОНАЛОГОВЫХ ЮРИСДИКЦИЯХ

ACCOUNTING FOR LEASE TRANSACTIONS WITH FOREIGN CONTRACTORS IN LOW TAX JURISDICTIONS

У статті розглядається використання лізингової схеми при зовнішньоекономічних відносинах з контр-агентами у низькоподаткових юрисдикціях. Детально розглянуто ведення бухгалтерського та податково-го обліку при здійсненні міжнародного лізингу.

Ключові слова: фінансовий лізинг, міжнародний лізинг, низько податкові юрисдикції, міжнародні договори.

В статье рассматривается использование лизинговой схемы при внешнеэкономических отношениях с контрагентами в низконалоговых юрисдикциях. Подробно рассмотрено ведение бухгалтерского и налого-вого учета при осуществлении международного лизинга.

Ключевые слова: финансовый лизинг, международный лизинг, низко налоговые юрисдикции, международ-ные договора.

The article deals with the use of leasing schemes in foreign relations with counterparts in low tax jurisdictions. Considered in detail the accounting and tax accounting in the implementation of international leasing.

Key words: financial leasing, international leasing, low tax jurisdiction, international agreements.

© Комар І. С., 2014

Згідно проведеного Асоціацією «Українське Об’єднання Лізингодавців» спільно з Нацкомфін-послуг дослідження ринку лізингу в Україні за 3 квартал 2013 року, встановлено наступні показни-ки: у вартісному вираженні, обсяг договорів фі-нансового лізингу, укладених за третій квартал 2013 року, збільшився у порівнянні з минулим ро-ком майже на 617 % і склав 24605,6 млрд. грн. На кінець звітного періоду у порівнянні з 2012 роком спостерігається значне збільшення питомої ваги договорів строком дії від 5 до 10 та зменшення часток угод, що укладалися на інший строк. Серед діючих договорів фінансового лізингу на кінець 3

56


кварталу 2013 року, як і всі попередні роки, пере-важають угоди в галузі транспорту (72,09 %), сіль-ського господарства (11,99 %), будівництва (2,29 %). Вартісний розподіл діючих договорів фі-нансового лізингу на кінець періоду за видом об-ладнання виглядає наступним чином: найбільше в лізингу знаходиться транспорту (78,29 %), а також сільськогосподарської техніки (10,9 %) та комп’ютерної техніки (1,65 %). Основними джере-лами фінансування лізингових операцій в 2013 році, були позичкові кошти, в тому числі банківські кредити (84,18 %), при цьому їх питома вага майже не змінилася у порівнянні з минулим роком [2].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми використання в економіці України між-народного лізингу в свої працях досліджували такі вчені як В.П. Левченко, А. Павлова, В.О. Стромило, Т. Тищук. Питання міжнародного лізингу є досить вагомим у всьому світі, оскільки це є один із найефективніших фінансових інстру-ментів, але в Україні популярність лізингу тільки набирає обертів чим і зумовлює постійне вдоско-налення законодавчої та нормативної бази.

Метою статті є аналіз, узагальнення сутності та змісту використання міжнародного лізингу в діяльності вітчизняних підприємств та відобра-ження лізингових операцій в бухгалтерському та податковому обліку.

Результати дослідження. Значні обмеження по роботі з офшорами давно вже зумовили ситуа-цію, коли більш вигідним стало використання в по-датковому плануванні юрисдикцій, котрі не відне-сені до офшорних, але мають ставку податку ниж-че ніж в Україні. Такі низько податкові юрисдикції можуть виконувати самостійну роль або ж бути з’єднуючою ланкою між Україною і офшором.

Поняття низько податкової юрисдикції, або по-даткової гавані, дуже нечітке. На думку U.S. National Bureau of Economic Research, до 15 % держав світу можуть вважатися в тій чи в іншій ступені податковими гаванями. В Україні під кри-терій низько податкових юрисдикцій потрапля-ють господарські операції, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на терито-рії), в якій ставка податку на прибуток (корпора-тивний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, або який сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) за ставкою на 5 і більше відсоткових пунктів нижчою, ніж в Україні. Перелік країн доведено Кабінетом Міні-стрів України Розпорядженням «Про затверджен-ня переліку держав (територій), у яких ставки по-датку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Украї-ні». [3] В розряд популярних в Україні низько по-

даткових юрисдикцій, потрапляють:– Кіпр, хоча з недавнього часу обкладає дохо-

ди по ставці 12,5 %, ця ставка все ж нижча, а ніж український податок на прибуток;

– Нідерланди, що стали популярними для хол-дингових компаній, так як відомі своєю величез-ною мережею договорів про уникнення подвійно-го оподаткування;

– Делавер, штат США, один з найбільш попу-лярних в світі корпоративних центрів – більш 60 % компаній з Fortune 500 зареєстровані в Делавері;

– Сінгапур та Гонконг – азійські юрисдикції, котрі набирають популярність серед українців після кіпрської кризи.

Для виведення коштів в низько податкові юрис-дикції підприємства застосовують різні схеми ро-боти. В даній статті ми розглянемо схему, яка вико-ристовуються при здійснені міжнародного лізингу.

Міжнародний лізинг широко застосовується в двох випадках: для переведення фінансових коштів за кордон на законних підставах, які в подальшому, залежно від цілей і завдань власника офшорної ком-панії, можуть розміщуватися в іноземних банках, так і повертатись в Україну у вигляді запозичень, прямих або портфельних інвестицій. Об’єктом лі-зингу може бути як нерухоме, так і рухоме майно, необхідне в господарській діяльності підприєм-ства – резидента. Міжнародний лізинг – це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які пе-ребувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Договір міжнародного оперативного лі-зингу укладається у формі двосторонньої письмової угоди між лізингодавцем і лізинго одержувачем і по-винен відповідати вимогам законодавства України.

У практичній діяльності дана схема виглядає так, компанії необхідно придбати за кордоном якесь обладнання або товар. Для цього створюєть-ся класичний офшорно – низько податковий тан-дем. 1. Офшорна компанія видає кредит компанії з низько податкової юрисдикції. 2. Остання при-дбає необхідне обладнання або товар та 3. укладає лізинговий договір з українською компанією, при цьому застосовується договір про уникнення по-двійного оподаткування. Після передачі облад-нання в лізинг 4. вітчизняна компанія виплачує регулярні лізингові платежі компанії з низько по-даткової юрисдикції. 5. Останній перераховує гроші на офшорну компанію у вигляді погашення кредиту та відсотків за кредитом. Українська ком-панія отримує офіційний канал перерахування грошових коштів в офшор, при цьому лізингові платежі відносяться на собівартість, що істотним чином може знизити податкові виплати цього під-приємства (рис. 1).

57


Переваги використання міжнародного лізингу для лізингоодержувачів [4]:

– можливість оперативного оновлення осно-вних фондів – лізингоодержувачі отримують до-ступ до обладнання та техніки, вироблених на основі передових закордонних технологій, без ве-ликих одноразових витрат на початковому етапі;

– відсутність ризиків морального старіння та фізичного зносу – вони повністю лягають на лі-зингодавця;

– можливість здійснення прискореної аморти-зації відповідно до вітчизняного та закордонного законодавства;

– віднесення лізингових платежів на собівар-тість продукції, робіт чи послуг зменшує базу опо-даткування податку на прибуток;

– включення ПДВ до лізингових платежів. Всі лізингові платежі включають ПДВ на відміну від альтернативи лізингу – банківського кредиту. Сума кредиту не включає ПДВ, однак ПДВ спла-чується при покупці майна на кредитні ресурси;

– можливість переходу майна у власність лі-зингоодержувача

– гнучка система лізингових платежів (від-строчка першого платежу, поступове його збіль-шення або зменшення, виплата з доходу від реалі-зації продукції виробленої за доомогою предмету лізингу, у формі товару чи послуг та ін.);

– покращення фінансових показників лізингоо-держувача;

– доступність лізингу порівняно з кредитуван-ням.

Лізингові операції в бухгалтерському обліку відображаються від усіх нерезидентів однаково, не має значення з якої юрисдикції є іноземний по-стачальник.

Методологічні засади формування у бухгал-терському обліку інформації про оренду необо-ротних активів та її розкриття у фінансовій звіт-ності визначає Положення (стандарт) бухгалтер-ського обліку 14 «Оренда», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. No 181(далі – П(С)БО 14).

Відповідно до П(С)БО 14 орендар (лізингоо-тримувач) відображає в бухгалтерському обліку одержаний у фінансову оренду об’єкт одночасно як актив і зобов’язання за найменшою на початок строку оренди оцінкою: справедливою вартістю активу або теперішньою вартістю суми мінімаль-них орендних платежів.

Різниця між сумою мінімальних орендних пла-тежів та вартістю об’єкта фінансової оренди, за якою він був відображений у бухгалтерському об-ліку орендаря на початку строку фінансової орен-ди, є фінансовими витратами орендаря і відобра-жається у бухгалтерському обліку і звітності лише в сумі, що відноситься до звітного періоду. Розпо-діл фінансових витрат між звітними періодами протягом строку оренди здійснюється із застосу-ванням орендної ставки відсотка на залишок зобов’язань на початок звітного періоду.

Якщо в угоді про фінансову оренду не вказана орендна ставка відсотка, то для визначення тепе-рішньої вартості суми мінімальних орендних пла-тежів і розподілу фінансових витрат орендар за-стосовує ставку відсотка на можливі позики орен-даря.

Амортизація об’єкта фінансової оренди нара-ховується орендарем протягом періоду очікувано-го використання активу.

Періодом очікуваного використання об’єкта фінансової оренди є строк корисного використан-

2. Обладнання

Низько податкова юрисдикція

Оффшорна компанія

Українська компанія

3. Обладнання

4. Лізингові

платежі

1. Кредит

5. Лізингові платежі

Рис. 1. Лізингова схема виведення коштів за кордон

58


ня (якщо угодою передбачено перехід права влас-ності на актив до орендаря) або коротший з двох періодів – строк оренди або строк корисного вико-ристання об’єкта фінансової оренди (якщо пере-ходу права власності на об’єкт фінансової оренди після закінчення строку оренди не передбачено).

Інформація щодо фінансової оренди (лізингу) відображається у Примітках до фінансової звіт-ності, а саме:

– Первісну (переоцінену) вартість і знос орен-дованих активів за їх класифікаційними групами на дату балансу;

– Загальну суму мінімальних орендних плате-жів та їхню теперішню вартість на дату балансу для кожного з таких строків оренди:

• до одного року;• від одного до п’яти років;• більше п’яти років.– Непередбачену орендну плату, включену у звіт-

ному періоді до складу фінансових витрат (доходів). – Суму майбутніх мінімальних орендних пла-

тежів, які на дату балансу передбачається одержа-ти за угодами невідмовної суборенди.

– Стислі дані щодо чинних орендних угод, а саме:

• показники, які застосовуються для розрахун-ку непередбаченої орендної плати;

• наявність та умови вибору між поновленням орендної угоди чи придбанням активу та застере-ження щодо зміни цін;

• обмеження, передбачені орендними угода-ми [5].

Право на віднесення ПДВ до податкового кре-диту виникає згідно до пп. «г» п. 198.1 ст. 198 р. � Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-�I, із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), право на віднесення сум ПДВ до по-даткового кредиту виникає у разі здійснення опе-рації з ввезення необоротних активів на митну те-риторію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 р. � ПКУ зазначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платни-ком податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПКУ, протягом такого звітного періоду у

Таблиця 1Відображення лізингових операцій при ввезенні об’єкта лізингу на територію України

№ з/п Дата Зміст господарської операції

Кореспонденція рахунків Документація

Д-т К-т

1. Дата рахункаАкцептовано рахунок-фактуру іноземної фірми-лізингодавця за імпортне обладнання, що отримується в фінансовий лізинг

152 531Рахунок,

транспортний документ

2.

Дата оформлення вантажної митної декларації

Сплачено мито та митні збори 642 311Платіжне

доручення, виписка банку

3.

Дата подання декларації для митного оформлення (п.187.8 ст. 187 ПКУ)

Нараховано ПДВ при ввезенні об’єкта лізингу 644 641 ВМД

4. Дата платіжного доручення Сплачено ПДВ 641 311

Платіжне доручення,

виписка банку

5. Дата здійснення витрат

Нараховані мито та митні збори віднесено до вартостості об’єкта 152 642 ВМД, довідка

бухгалтерії

6.

Дата сплати податку за податковими зобов’язаннями

Відображено право на податковий кредит при міжнародному фінансовому лізингу 641 644 ВМД

7.Дата акту введення в

експлуатацію

Введено в експлуатацію обладнання, одержане у фінансовий лізинг 10 152 Акт введення в

експлуатацію

59


зв’язку з придбанням (будівництвом, споруджен-ням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необорот-ні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподаткову-ваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно з п. 198.2 ст. 198 р. � ПКУ для опе-рацій із ввезення на митну територію України то-варів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (на-рахування) податку за податковими зобов’язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 ПКУ, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України – дата сплати (нара-хування) податку за податковими зобов’язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Да-тою виникнення податкових зобов’язань у разі ввезення товарів на митну територію України від-повідно до п. 187.8 ст. 187 р. � ПКУ є дата подан-ня митної декларації для митного оформлення.

Таким чином, при ввезенні (імпорті) основних фондів за умовами договору фінансового та опе-ративного лізингу з нерезидентом право на подат-ковий кредит у платника податку виникає на дату сплати (нарахування) податку за податковими зобов’язаннями, визначеними в ВМД, за умови подальшого використання об’єкта фінансового чи оперативного лізингу в оподатковуваних операці-ях у межах господарської діяльності платника по-датку.

Згідно із пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 р. � ПКУ операції з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною деклара-цією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства, оподатковуються ПДВ за ставкою 0 %. При цьому пп. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 р. � ПКУ передбачено, що операції з повернення май-на, попередньо переданого в лізинг (оренду) лі-зингодавцю (орендодавцю), не є об’єктом оподат-кування ПДВ. Тобто при вивезенні (експорті) за межі митної території України основних фондів, попередньо ввезених (імпортованих) на умовах оперативного лізингу, ставка ПДВ 0 % не застосо-вується, а зазначена операція не є об’єктом опо-даткування ПДВ.

Оскільки раніше ввезені (імпортовані) платни-ком податку з метою оренди основні фонди при їх поверненні нерезиденту починають використову-ватися в операціях, що не є об’єктом оподаткуван-ня, то з метою оподаткування відповідно до п. 198.5 ст. 198 р. � ПКУ такі товари/послуги, осно-вні виробничі засоби вважаються проданими у по-

датковому періоді, на який припадає таке вико-ристання, у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, основними виробничими за-собами.

Відповідно до абзацу «ґ» п. 160.1 ст. 160 одним із видів доходу, отриманого нерезидентом із дже-релом їх походження з України, є лізингова/оренд-на плата, що сплачується резидентами або постій-ними представництвами на користь нерезиден-та – лізингодавця/орендодавця за договорами опе-ративного лізингу/оренди. Відповідно до ст. 16 Закону України від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» зі змінами та допо-вненнями лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отри-мане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосеред-

ньо пов’язані з виконанням договору лізингу. Ре-зидент, який здійснює на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного пред-ставництва нерезидента на території України) ви-плату лізингових платежів по договору фінансо-вого лізингу, зобов’язаний під час такої виплати утримати податок з доходів нерезидентів із суми, яка відповідно до договору є компенсацією відсо-тків за кредитом, якщо інше не передбачено поло-женнями міжнародного договору України з краї-ною резиденції особи, на користь якої здійснюєть-ся виплата.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом осо-бі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотарі-ально засвідченої копії), яка підтверджує, що нере-зидент є резидентом країни, з якою укладено міжна-родний договір, а також інших документів, якщо це не передбачено міжнародним договором. Довідка видається компетентним органом відповідної краї-ни, визначеним міжнародним договором.

У разі неподання нерезидентом довідки, дохо-ди нерезидента із джерелом їх походження з Укра-їни підлягають оподаткуванню відповідно до за-конодавства України з питань оподаткування.

Також відповідно п. 153.7 ст. 153 орендар збільшує суму витрат на суму нарахованого лізин-гового платежу за наслідками податкового періо-ду, в якому здійснюється таке нарахування. У та-кому ж порядку здійснюється оподаткування опе-рацій із оренди землі та жилих приміщень [6].

Серед основних передумов для використання лізингового механізму у схемах податкової опти-

60


мізації та виведення коштів з країни слід звернути увагу на такі, як [7]:

1. Природа лізингу.Природа лізингових операцій передбачає відо-

кремлення володіння від власності і, виходячи з цього, використання особливостей оподаткуван-ня, які притаманні цьому виду відносин, це зокре-ма:

– нарахування податкового кредиту на всю суму придбаного майна при внесенні лише аван-сового платежу,

– відсутність оподаткування ПДВ частини лі-зингового платежу, яка відображає вартість про-центів і комісій,

– включення до складу витрат частини лізинго-вого платежу, яка відображає вартість процентів та комісій,

– можливість використання прискореної амор-тизації.

Застосування перелічених особливостей опо-даткування створює можливості для розвитку лі-зингу як інструмента фінансування капітальних інвестицій, проте, разом з тим, такі особливості дозволяють використовувати лізинг для операцій з виведення коштів з України до низькоподатко-вих юрисдикцій.

2. Відсутність у податковому законодавстві норм, які б регулювали лізингові операції, однією із сторін якої є нерезидент країни з офшорним ста-тусом або іншої низькоподаткової території.

Податковим кодексом передбачені норми, які забороняють вносити до витрат оплату послуг із консалтингу, маркетингу, реклами, інжинірингу, якщо особа, на користь якої здійснюються відпо-відні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус (стаття 139 Податкового Кодексу). Режими оподаткування офшорних зон та інших «податко-вих гаваней» є зручним інструментом для їхнього використання з метою мінімізації податкових зобов’язань через використання операцій міжна-родного лізингу. При цьому такі операції часто відбуваються без перетину майном митної тери-торії.

3. Дефіцит фінансових ресурсів для оновлення матеріально-технічної бази вітчизняних підпри-ємств.

Ступінь зношеності основних засобів в Україні складає близько 75 %, а потреба в інвестиціях для оновлення основних засобів, за оцінками Міжна-родної фінансової корпорації, складає понад 140 млрд дол. США. З метою здійснення капітало-вкладень суб’єкти господарювання намагаються максимізувати наявні ресурси, використовуючи існуючі податкові переваги, штучно створюючи лізингові схеми.

4. Доступність інформації щодо можливості оптимізації податкових платежів за допомогою лі-зингових операцій.

Значна частина лізингодавців на своїх інфор-маційних сайтах рекламують послуги щодо по-даткової оптимізації за допомогою лізингових операцій, за цією тематикою проводяться спеці-альні семінари для керівництва компаній на тему податкової оптимізації, у тому числі з викорис-танням лізингових операцій.

Висновки. Дослідивши схему використання міжнародного лізингу при взаємовідносинах з іноземними контрагентами з низько податкових юрисдикцій можемо зробити такі висновки:

– низько податкові юрисдикції є більш прива-бливими для українських підприємств ніж оф-шорні юрисдикції, оскільки в більшості з них укладені договори про уникнення подвійного опо-даткування, що звільняє від оподаткування отри-манні доходи на території України;

– встановлено прогалини в законодавстві України, щодо відсутності роз’яснень здійснення лізингових операцій з нерезидентами;

– відсутність в Податковому кодексі України норм, які б забороняли включення до складу вало-вих витрат – витрати при здійснені міжнародного лізингу з нерезидентами з офшорних чи низько податкових юрисдикцій;

– посилити контроль держави, щодо обмежень розповсюдження реклами податкової оптимізації при здійснені міжнародного лізингу.

Бібліографічні посилання 1. Левченко В. П. Розвиток фінансового лізингу

України в розрізі спільного європейського ринку / В. П. Левченко // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби. – 2012. – № 2. – С. 174–182.

2. Підсумки діяльності лізингодавців за 3 квартал 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uul.com.ua/files/Q3_2013_ukr.pdf.

3. Перелік держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні [Елек-тронний ресурс]: Розпорядження Кабінета міністрів України 25 грудня 2013 р. № 1042-р. – Ре-жим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

4. Стромило В. О. Переваги та недоліки використан-ня міжнародного лізингу підприємствами як ново-го пріоритетного напрямку залучення інвестицій / В. О. Стромило // III Международная научно-практическая конференция «Проблемы формиро-вания новой экономики ХХI века» (23–24 декабря 2010 года).

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 14 «Оренда» [Електронний ресурс]: наказ

61


Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. № 181. – – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

6. Податковий кодекс України [Електронний ресурс]: закон України [прийнято Верховною Радою України 02.12.2010 р. № 2755-�I]. – Режим досту-пу: http://zakon.rada.gov.ua.

7. Тищук Т. Щодо ризиків тінізації лізингових операцій в Україні». Аналітична записка / Т. Ти-щук, А. Павлова // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua.

List of references 1. Levchenko V. P. Rozvytok finansovoho lizynhu

Ukrainy v rozrizi spil’noho ievropejs’koho rynku / �. P. Levchenko // Zbirnyk naukovykh prats’ Natsional’noho universytetu derzhavnoi podatkovoi sluzhby. – 2012. – № 2. – S. 174–182/

2. Pidsumky diial’nosti lizynhodavtsiv za 3 kvartal 2013 roku [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://www.uul.com.ua/files/Q3_2013_ukr.pdf/

3. Perelik derzhav (terytorij), u iakykh stavky podatku na prybutok (korporatyvnyj podatok) na 5 i bil’she vidsotkovykh punktiv nyzhchi, nizh v

Ukraini [Elektronnyj resurs]: Rozporiadzhennia Kabineta ministriv Ukrainy 25 hrudnia 2013 r. № 1042-r. – Rezhym dostupu: http://zakon.rada.gov.ua/

4. Stromylo V. O. Perevahy ta nedoliky vykorystannia mizhnarodnoho lizynhu pidpryiemstvamy iak novoho priorytetnoho napriamku zaluchennia investytsij / �. O. Stromylo // III Mezhdunarodnaia nauchno-praktycheskaia konferentsyia «Problemy formyrovanyia novoj ekonomyky XXI veka» (23-24 dekabria 2010 hoda).

5. Polozhennia (standart) bukhhalters’koho obliku № 14 «Orenda» [Elektronnyj resurs]: nakaz Ministerstva fi-nansiv Ukrainy vid 28.07.2000r. № 181. – Rezhym dostupu: http://zakon.rada.gov.ua.

6. Podatkovyj kodeks Ukrainy [Elektronnyj resurs]: za-kon Ukrainy [pryjniato �erkhovnoiu Radoiu Ukrainy 02.12.2010 r. № 2755-�I]. – Rezhym dostupu: http://zakon.rada.gov.ua.

7. Tyschuk T. Schodo ryzykiv tinizatsii lizynhovykh op-eratsij v Ukraini». Analitychna zapyska / T. Tyschuk, A. Pavlova // [Elektronnyj resurs]. – Rezhym dostupu: http://www.niss.gov.ua.

62


Постановка проблемы. Независимость де-нежной политики центральных банков является одним из наиболее актуальных вопросов, кото-рый сегодня обсуждается не только в мировой экономической теории, но и в научных, экономи-ческих и финансовых кругах в Украине и требует эффективного внедрения, особенно двигаясь в направлении постепенной интеграции с Европей-ским Союзом. Для этого Украина нуждается как в одном из важных условий в стабильной денежной единице, гарантом стабильности которой высту-пает Национальный банк Украины. В Европе эту функцию выполняет созданный по модели Не-мецкого федерального банка и начавший с января 1999 года свою работу Европейский центральный банк, который является центральным банком объединенной Европы, а именно, гарантом ста-бильности евро.

Анализ последних исследований и публика-ций. Проблематика функционирования европей-ской и украинской денежной политики освещены

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

© Лазаренко Р. П., 2014

УДК 339.732+336.711(430)JEL Classification: F10

Р. П. Лазаренко соискатель

R. P. Lazarenkoapplicant

ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ НЕЗАВИСИМОЙ ДЕНЕЖНОЙ ПОЛИТИКИ

В ЕВРОПЕ В ПОСЛЕДНИЕ ГОДЫFUNCTIONING OF AN INDEPENDENT MONETARY POLICY IN EUROPE IN RECENT YEARS

Данная статья сосредотачивает внимание на особенностях независимой денежной политики в Европе, исследуя стратегию денежной политики Европейского центрального банка (ЕЦБ) и Немецкого федераль-ного банка (НФБ), который послужил успешной моделью для ЕЦБ. Целью работы является анализ стра-тегии, функционирования и независимости денежной политики как ЕЦБ, так и НФБ с целью использова-ния этого позитивного опыта со стороны Национального банка Украины.

Ключевые слова: Европейский центральный банк, Немецкий федеральный банк, денежная политика.

This article focuses the peculiarities of the independent monetary policy in Europe, dividing the research into strategy of monetary policy of the European Central Bank (ECB) and the Deutsche Bundesbank (DBB), which served as successful model for ECB. The ultimate objective of this paper is to analyze scope of strategy, functioning and independency of monetary policy both ECB and DBB with purpose of using of this positive experience from side of the National Bank of Ukraine.

Key words: European Central Bank, Deutsche Bundesbank, monetary policy.

в трудах украинских ученых, в частности В. Вер-гуна, А. Гальчинского, Ю. Пахомова, А. Плотни-кова, А. Рогача, А. Филипенко, А. Шныркова и др. Кроме того, современные процессы функциони-рования независимой денежной политики в Евро-пе является объектом внимания европейских ис-следователей – В. Грилли, Д. Маскиандаро, Г. Та- Грилли, Д. Маскиандаро, Г. Та-Грилли, Д. Маскиандаро, Г. Та- Маскиандаро, Г. Та-Маскиандаро, Г. Та- Та-Та-беллини, М. Вильмса, Д. Дувендага, Х. Зиберта, О. Иссинга, К. Кеттерера, В. Кестерса, С. Ломан- Иссинга, К. Кеттерера, В. Кестерса, С. Ломан-Иссинга, К. Кеттерера, В. Кестерса, С. Ломан- Кеттерера, В. Кестерса, С. Ломан-Кеттерера, В. Кестерса, С. Ломан- Кестерса, С. Ломан-Кестерса, С. Ломан- Ломан-Ломан-на, В. Ханкеля, Х. Титмайера, А. Зиденберга, Л. Хоффманна, У. Тиссена, В. Винценца. С целью проведения разностороннего и углубленного ана-лиза автором было обработано научно-практические статьи зарубежных и украинских авторов, публикации международных финансо-вых организаций и европейских исследователь-ских учреждений.

Цель статьи. В этой связи необходимо более тщательно рассмотреть стратегию функциониро-вания независимой денежной политики, которая имеет место в Европейском Союзе. Особенно под-

63


робно следует остановиться на таких фундамен-тальных вопросах, как независимость Европей-ской системы центральных банков (ЕСЦБ), де-нежная политика ЕСЦБ, денежно-политическая стратегия, роль монетарных величин.

Выделение нерешенных ранее частей общей проблемы. Обзор научной литературы свиде-тельствует о том, что вопрос независимости цен-трального банка страны является основополагаю-щим для обеспечения эффективного функциони-рования денежно-кредитной политики в стране и требует дополнительного внимания в Украине.

Изложение основного материала. Немецкий федеральный банк, который в течение 50 лет до-казывал эффективность проведения независимой от вмешательства правительства денежной поли-тики, послужил хорошим образцом для Европей-ского центрального банка. Введение евро и успешная денежная политика Евро-системы в первые годы удались благодаря эффективной ра-боте ЕЦБ. Это стало началом успешной истории общей валюты Европейского Сообщества. В Ев-ропе были достигнуты денежная стабильность и низкий уровень инфляционных ожиданий, не-смотря на все заявления евроскептиков. Важны-ми аспектами остаются независимость ЕСЦБ и денежно-политическая стратегия.

Во многих странах мира центральными банка-ми проводится независимая денежная политика. Независимые центральные банки ЕСЦБ – это ЕЦБ и национальные центральные банки, кото-рые несут общую ответственность за денежную политику. Эта независимость включает четыре различных аспекта институциональной особен-ности центральных банков ЕСЦБ.

Главным аспектом является без сомнения не-зависимость от политических указаний (институ-циональная независимость). Это прописано в «Договоре ЕС», который устанавливает, что ни ЕЦБ, ни отдельные национальные центральные банки не должны следовать указаниям с полити-ческой стороны (например, органов Сообщества и правительств стран-членов) [1; с. 185]. Со своей стороны правительствам не разрешается пытать-ся влиять на решение органов ЕЦБ (статья 108 «Договора ЕС») [2; с. 4].

Вторым важным аспектом является персо-нальная независимость. Она проявляется в следу-ющем: президенты национальных центральных банков назначаются на срок минимум 5 лет (ста-тья 14.2 «Устава ЕСЦБ»), члены директории ЕЦБ – на 8 лет (статья 11.2 «Договора ЕС»). По-следние, таким образом, не могут назначаться на второй срок. Члены Совета ЕЦБ не могут быть отозваны по политическим причинам. Их уволь-

нение возможно только в случаях допущения очень серьезных ошибок или, если этот член не может больше выполнять свои обязанности. Очень длительные сроки выполнения полномо-чий и, отсутствующие возможности отзыва по политическим причинам минимизируют шансы политиков давить на отдельных членов и, таким образом, на весь Совет ЕЦБ [3; с. 2–3].

ЕСЦБ преследует, прежде всего, цель стабиль-ности уровня цен (функциональная независи-мость). Эта цель закреплена также в «Договоре ЕС» и находится в компетенции Совета ЕЦБ. С мая 2003 года под стабильностью стоимости де-нег понимают рост гармонизированного индекса потребительских цен в размере около 2% в сред-несрочной перспективе [4; с. 6]. Стабильность стоимости денег является первоочередной целью ЕСЦБ. Пока эта цель не нарушается, ЕСЦБ под-держивает общую экономическую политику об-щества. Такое четкое распределение задач позво-ляет предотвращать конфликты, которые могут возникнуть, если ЕСЦБ будет преследовать одно-временно слишком много целей. Это позволяет снять давление с центральных банков и помогает им сконцентрироваться на цели стабильности стоимости денег.

Степень независимости ЕСЦБ очень хорошо прописана в этом договоре. Изменения в него воз-можны лишь при единогласном решении всех стран-членов. Эта независимость значительно больше, чем легендарная независимость Немец-кого федерального банка во времена существова-ния немецкой марки. Тогда Закон «О Немецком федеральном банке» можно было изменить легче. Но за последние десятилетия в Германии сложи-лась достаточно устойчивая культура стабильно-сти, которая позволяла отражать атаки противни-ков независимости НФБ. Еще во времена суще-ствования Банка немецких земель Федеральный канцлер Германии Аденауэр сказал, что повыше-ние учетной ставки очень больно ударит по ма-леньким людям [5; с. 6].

Важно понять, что независимость централь-ных банков не является самоцелью. Наиболее важным является обеспечение ориентированной на стабильность долгосрочной денежной полити-ки. Краткосрочные интересы выборов не должны влиять на цель стабильности денежной единицы. Как раз на начальной фазе Валютного союза об-разцовая независимость ЕСЦБ была важным сиг-налом для населения стран-членов и финансовых рынков. Для этого было важно доверие к Немец-кому федеральному банку, которое было перене-сено на ЕСЦБ. Целью было придержать инфляци-онные ожидания на начальной стадии Валютного

64


союза на достаточно низком уровне. Теоретиче-ские и практические преимущества независимо-сти центральных банков имели значение. Многие исследования свидетельствуют о том, что суще-ствует тесная зависимость между денежно-политической независимостью и стабильностью стоимости денег. Независимость эмиссионных банков имеет следствием стабильные деньги. Но сама по себе она еще не является тем долгосроч-ным инструментом, который постоянно гаранти-рует стабильность стоимости денег. Таким обра-зом, независимая денежная политика является не-обходимым, но не единственным условием.

Ориентированная на стабильность денежная политика будет долгосрочной, если она дополня-ется ориентированной на стабильность финансо-вой политикой. Слабые общественные бюджеты скрывают в себе опасность конфликта между де-нежной и бюджетной политикой. При высоком общем уровне задолженности политики могут пытаться уменьшить долговую нагрузку за счет увеличения уровня инфляции [6; с. 21]. Следстви- 21]. Следстви-21]. Следстви-ем может быть общественное давление на цен-тральный банк с целью ослабления денежной по-литики. Этому давлению может противодейство-вать независимость центрального банка, которая на самом деле не решает проблемы до конца. Но солидные общественные бюджеты наоборот ми-нимизируют эти конфликты и усиливают доверие к денежной политике. Это в свою очередь гаран-тирует стабильность уровня цен при низких про-центных ставках.

Необходимость осуществлять денежную по-литику через солидную финансовую политику является очень важным фактором успешного су-ществования Валютного союза. В этом заключа-ется главная цель «Пакта стабильности и роста». Последние тенденции таковы, что в мире растет число независимых центральных банков. След-ствием этого является достаточно низкий уро-вень инфляции в этих странах. По этой причине напрашиваются вопросы, соответствует ли неза-висимость центральных банков принципам демо-кратии? Соответствует ли принципам парламен-таризма особая институциональная позиция цен-тральных банков в вопросах стабильности стои-мости денег без парламентского контроля? Но если мы рассмотрим Европейскую систему цен-тральных банков, то ее независимость не означа-ет, что она не должна отчитываться. Обязанность отчитываться является главным элементом леги-тимности демократии [7; с. 41].

ЕСЦБ должна выполнять свой мандат по отно-шению к обществу, установленный законодате-лем. Например, Президент Европейского цен-

трального банка должен регулярно отчитываться перед европейским обществом и Европейским парламентом. Если ЕЦБ не выполнит своего ман-дата, его руководство должно объяснить гражда-нам ЕС причины, по которым стало невозмож-ным достижение поставленных целей. Для того, чтобы данный процесс был эффективным, денеж-ная политика должна быть прозрачной, и цен-тральные банки должны постоянно общаться с общественностью. Обязанность отчитываться, прозрачность и постоянная коммуникация с об-щественностью являются главными элементами независимости ЕСЦБ.

Именно данный аспект прозрачности цен-трального банка играет все более важное значе-ние в последние годы. Прозрачная политика эмис-сионного банка важна для того, чтобы эффектив-но влиять и управлять рыночными ожиданиями, учитывая аспекты легитимности и обязанности отчитываться. Это очень важно для того, чтобы центральный банк мог сдерживать уровень ин-фляции в стране на достаточно низком уровне. Способность центрального банка прогнозировать инфляционные ожидания свидетельствует о его успешности. Главными четырьмя элементами прозрачной денежной политики являются следу-ющие: четкое определение конечной цели, про-возглашение денежно-политической стратегии, публикация важных данных, постоянное обосно-вание решений.

Первоочередная цель ЕСЦБ является обеспе-чение стабильности уровня цен. Этот вопрос очень четко отражен в статье 105 «Договора ЕС». Совет ЕЦБ определил стабильность уровня цен как повышение гармонизированного индекса по-требительских цен на Евро-пространстве на уров-не, не превышающем 2% по сравнению с про-шлым годом. Таким образом, оговоренная ста-бильность уровня цен должна быть достигнута в среднесрочной перспективе. Благодаря этому об-щество имеет объективный ориентир, чтобы из-мерять успешность европейской денежной поли-тики. Денежно-политические решения принима-ются на базе широкого анализа рисков для ста-бильности уровня цен. Реализовать это возможно благодаря двух столповой стратегии [8; с. 26].

Первый столп – экономический анализ на-правлен на оценку краткосрочных и долгосроч-ных определяющих факторов и рисков развития уровня цен. Главным элементом этого есть реаль-ное экономическое развитие и условия финанси-рования. Вторым столпом является монетарный анализ, освещающий долгосрочный горизонт и отображающий долгосрочную связь между коли-чеством денег и развитием цен.

65


Денежно-политическая стратегия служит ана-литическим оружием, которое помогает охватить всю необходимую информацию при оценке цено-вых рисков. Дополнительно эта стратегия служит средством коммуникации с обществом, чтобы уметь обосновывать денежно-политические ре-шения. Таким образом, денежно-политическая стратегия имеет двойную функцию. С самого на-чала вопрос такой двойной стратегии активно об-суждался. Значимость монетарных величин по-стоянно подлежала критике. Но почему-то тен-денции увеличения количества денег всегда зани-мали значительное место в денежно-политической стратегии. В долгосрочной перспективе инфля-ция всегда оставалась монетарным феноменом.

Экономическая взаимосвязь вряд ли была бо-лее исследована, чем долгосрочная взаимосвязь между остаточным увеличением количества де-нег и ростом уровня цен. Монетарные агрегаты являются важнейшими индикаторами оценки средне- и долгосрочной тенденции изменения цен, и таким образом, рисков для стабильности уровня цен. Это функционирует независимо от того, является количество денег экзогенной или эндогенной величиной. При таких условиях было бы опрометчиво отказываться от информации об монетарных показателях.

Динамика показателей количества денег со-держит важную информацию о средне- и долго-срочных рисках для стабильности уровня цен, но не про саму себя. Вместо этого требуется иссле-дование лежащих в основе факторах, влияющих на монетарную динамику. Монетарный анализ является слабым сравнением развития количе-ства денег с рекомендуемым показателем. Моне-тарный анализ более широко отражен как интел-лектуальный подход, потому что находится в очень сложной и динамичной среде. Например, переформирование портфелей и кризисные собы-тия, связанные со спросом на деньги, могут иска-зить монетарное развитие и требуют более де-тального анализа.

Двух столповая стратегия очень важна для ев-ропейской денежной политики. Она повышает прозрачность и доверие к Евро-системе, что в свою очередь выражается в долгосрочно низких инфляционных ожиданиях. Эффективная денежно-политическая стратегия играет очень важную роль в осуществлении ориентированной на стабильность денежной политике. Как резуль-тат мы имеем стабильную денежную политику, как минимум, в среднесрочной перспективе.

Денежно-политическая стратегия ЕС имеет то преимущество, что она не зависит от влияния от-дельных чиновников, которые принимают реше-

ния. Таким образом, независимая денежно-политическая стратегия работает на деперсона-лизацию денежной политики в странах-членах ЕС.

Последние 10 лет на глобальном уровне на-блюдается тенденция, которая, с одной стороны, является неожиданной, а с другой стороны, поло-жительной: уровень инфляции в значительной степени снизился во всем мире. В период с 1975 года до 1995 года уровень инфляции в мире изме-рялся двузначными цифрами. С середины 90-х го-дов этот порядок изменился на цифры с одним знаком в середине ряда. По прогнозам МВФ в 2012-2013 годах показатели инфляции в развитых странах будут в среднем не более 6 % [9; с. 1]. Так-же в ЕС, за последние годы, достигнут определен-ный прогресс в сфере стабильности стоимости денег, которая считалась, по мнению евроскепти-ков, невозможной. По этому поводу возникают следующие вопросы: глобальное снижение уров-ня инфляции есть подтверждением тому, что ин-фляция окончательно преодолена и не является более основополагающей задачей центральных банков?

Во-вторых, если инфляция потребительских цен является укрощенной на длительное время, должны ли центральные банки уделять внимание тенденциям развития цен на акции, облигации, недвижимость и реагировать на «финансовые пу-зыри»? Глобальное снижение уровня инфляции имеет несколько причин. В этой связи очень важ-на ориентация на стабильность макроэкономиче-ской политики. Эта тенденция отражает важную роль ориентированных на стабильность цен-тральных банков, без которых это было бы невоз-можно. Поэтому независимость эмиссионных банков имеет особое значение. Опытным путем доказано, что существует зависимость между денежно-политической независимостью и ста-бильностью стоимости денег в отдельно взятой стране. История Немецкого федерального банка является очень хорошим тому примером. Благо-даря успешности его работы появилась стратегия, которая была ориентирована на стабильность уровня цен. Такая стратегия препятствует чрез-мерной нагрузке на центральный банк и усилива-ет его авторитет. К всему прочему прозрачная коммуникационная политика является важным условием успешной денежной политики.

Наряду со специфическими факторами дея-тельности эмиссионных банков на падение уров-ня инфляции повлиял такой феномен как глоба-лизация. Такие факторы как открытие рынков то-варов и финансов, прогрессивное де-регулирование, гибкие рыночные структуры, по-

66


явление новых конкурентов (например, Китай и Индия) привели к уменьшению пространства ко-лебания цен производителей.

Исходя из накопленного опыта, можно сделать вывод, что не существует долгосрочного кон-фликта между преодолением инфляции и высо-ким уровнем занятости. Например, отношения обмена (trade-off) между занятостью и инфляци-ей, которые в политике допускались, не является долгосрочными: достичь низкого уровня безра-ботицы за счет увеличения уровня инфляции. Но это не означает, что денежная политика не играет принципиально никакой роли в краткосрочной стабилизирующей политике. Речь идет об умень-шении циклических колебаний, а не о попытке повлиять на долгосрочные перспективы экономи-ческого роста.

Глобальное снижение уровня инфляции в большей степени является заслугой успешных центральных банков. Но высказывание, что ин-фляция преодолена навсегда, еще не совсем акту-ально. Напротив, достигнутое состояние являет-ся вызовом для эмиссионных банков относитель-но того, что нужно и в будущем двигаться реши-тельно в выбранном направлении. То, что отсут-ствует серьезное обесценивание денег, не дает по-вода терять бдительность по отношению к раз-личным расходам, связанным с инфляцией. Наи-более негативные факторы влияния инфляции следующие:

Во-первых, инфляция искажает механизм цен. Цены в экономике страны выполняют сигналь-ную функцию видения соотношения спроса и предложения. Они указывают на дефицит. Ры-ночные цены направляют дефицитные производ-ственные факторы в наиболее продуктивном на-правлении. Инфляция искажает ценовой меха-низм – адаптацию относительных цен к другим соотношениям дефицита.

Во-вторых, инфляция имеет нежелательное влияние на распределение. Она может негативно повлиять на владельцев денежных активов и кре-диторов, имеющих срочные депозиты. Если на них инфляция влияет отрицательно, то на долж-ников, наоборот, она оказывает положительное влияние. Результатом инфляции всегда есть зна-чительное и нежелательное изменение в распре-делении доходов и имущества.

Опыт показывает, что от инфляции всегда страдают «маленькие вкладчики», которым поч-ти невозможно защитить себя от потери денеж-ных активов. Поэтому стабильные деньги имеют глубоко социальную функцию.

Инфляция играет также функцию дополни-тельного налога. В Германии, как и в других стра-

нах, налоговая система базируется на номиналь-ных величинах, которые не каждый год пересчи-тываются в связи с общими изменениями цен. Инфляция приводит к тому, что постепенно рас-тет налоговое давление. Обеспечение стабильно-сти цен является важной задачей, если имеет ме-сто негативное развитие инфляции. Поэтому, де-нежная политика может внести значительный вклад в экономическое благосостояние и дости-жение высокого уровня экономического роста и занятости.

Но это не означает, что денежная политика не играет никакой роли для краткосрочной стабили-зации. Другой вопрос: должны ли центральные банки реагировать изменением процентных ста-вок на определенные тенденции развития цен на активы? Например, как это происходит на рынке ценных бумаг в период бума. Наверное, централь-ные банки должны реагировать на возникновение «пузырей». На финансовых рынках и рынках не-движимости их очень легко идентифицировать. Важно понять, какие последствия это будет иметь на развитие цен? Центральным банкам для ран-ней идентификации этих «пузырей» необходимы определенные инструменты. Инструмента луч-шего, чем рынок, не существует. Актуальным остается вопрос выкачки воздуха из инфляцион-ного пузыря.

Особое внимание надо уделить процентно-политическим инструментам. Когда вкладчики рассчитывают на большие доходы, повышение учетной ставки значительно не влияет на соот-ветствующие категории активов. Но это может оказать значительное давление на остальных субъектов экономики и вызвать очень высокие общеэкономические расходы. Поэтому процентно-политический инструмент не всегда достаточно действенен для того, чтобы выпу-стить лишний воздух из инфляционного пузыря.

Центральные банки должны заранее направ-лять усилия участников рынков недвижимости и финансов в те сферы, где они видят потенциаль-ный дисбаланс. Денежная политика, ориентиро-ванная на стабильность уровня цен, всегда долж-на быть нацелена на ограничение перегрева на финансовых рынках. В странах Еврозоны уже не раз наблюдались проблемы со стабильностью си-туации на рынках недвижимости и финансов. Это было связано с тем, что цены на этих рынках не были гармонизированными. Поэтому именно рынкам с динамическим кредитованием и общеэ-кономическим значением следует уделять особое внимание.

Выводы. В контексте всего выше изложенно-го можно сделать следующие выводы:

67


1. Низкий уровень инфляции в определенной стра-не не является чем-то само собой разумеющимся.

2. Центральные банки должны очень внима-тельно и взвешенно реагировать на изменения цен на рынках недвижимости и финансов.

3. В первую очередь денежная политика цен-трального банка определенной страны должна быть направлена на сохранение стабильного уровня цен.

Библиографические источники 1. Europäische Union. Die �ertragstexte von

Maastricht. – Europa Union �erlag. – Bonn, 1996. – S. 185.

2. Issing, Otmar. Kommunikation, Transparenz, Rechenschaft – Geldpolitik im 21. Jahrhundert, in: Perspektiven der Wirtschaftspolitik. – Heft 6. (Ausgabe 4.). – Frankfurt/Main, 2005. – S. 540.

3. Europäische Zentralbank. Die Rechenschaftspflicht der EZB. – Monatsbericht. – Frankfurt/Main, November 2002. – S. 88.

4. Europäische Zentralbank. Die Rechenschaftspflicht der EZB. – Monatsbericht. – Frankfurt/Main, November 2002. – S. 88.

5. Kennedy Ellen Die Deutsche Bundesbank [Електрон-ний ресурс] / Ellen Kennedy. – In-Press. – Bonn, 1997. – S. 30.

6. Deutsche Bundesbank. Transparenz in der Geldpolitik. Monatsbericht. – Frankfurt/Main, März 2000. – S. 30.

7. European Central Bank, 2001. Framework and tools of monetary analyses. ECB Monthly Bulletin. – Frankfurt/Main, May 2001. – Р. 58.

8. Hofmann, Boris (2006): Do monetary indicators (still) predict (euro) area inflation? Deutsche Bundesbank. Discussion papers, Series 1: Economic Studies, No 18/2006. – Р. 45.

9. Интернет-страница bigmir.net, раздел: Финансы. 2012–2013 гг. [Электронный ресурс]. – Режим до-ступа: http://finance.bigmir.net/news/economics/ 22756 -M � F- s n i z i l - p rog noz - ro s t a -m i rovoi -ekonomiki-na-2012-2013-godi.

68


© Гедз М. Й., 2014

Постановка проблеми. Успішна соціально-економічна модернізація неможлива без масш-табного і системного використання передових до-сягнень науково-технічного прогресу. Створення, впровадження і широке розповсюдження нових продуктів, технологій стають вирішальними чин-никами зростання обсягів виробництва, інвести-цій, поліпшення якості продукції, економії трудо-вих і матеріальних витрат та підвищення ефектив-

УДК 332.025.12JEL Classification: О 10

М. Й. Гедз кандидат економічних наук, доцент

Черкаський інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

М. И. Гедз кандидат экономических наук, доцент

Черкасский институт банковского дела Университета банковского дела Национального банка Украины (г. Киев)

M. Y. Gedz Candidate of Science in Economics, Associate Professor

Cherkasy Institute of banking of The University of bankingof the National Bank of Ukraine (Kyiv)

СВІТОВИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХ СИСТЕМ

МИРОВОЙ ОПЫТ ФОРМИРОВАНИЯ НАЦИОНАЛЬНЫХ ИННОВАЦИОННЫХ СИСТЕМWORLD EXPERIENCE IN THE FORMATION OF NATIONAL INNOVATION SYSTEMS

Статтю присвячено аналізу світового досвіду формування і функціонування національних інноваційних систем, інструментів та механізмів інноваційної політики розвинутих країн, класифіковано методи підтримки інноваційної діяльності. Розкрито еволюцію науково-технічної політики в зарубіжних країнах. Обґрунтовано тенденцію до орієнтації інноваційних політик на формування національних інноваційних систем. Досліджено сутність і компоненти національної інноваційної системи.

Ключові слова: національна інноваційна система, інноваційна політика, державне стимулювання інноваційної діяльності, програми з розвитку НДДКР, інноваційний потенціал.

Статья посвящена анализу мирового опыта формирования и функционирования национальных инно-вационных систем, инструментов и механизмов инновационной политики развитых стран, классифици-рованы методы поддержки инновационной деятельности. Раскрыто эволюцию научно-технической поли-тики в зарубежных странах. Обосновано тенденцию к ориентации инновационных политик на формиро-вание национальных инновационных систем. Исследованы сущность и компоненты национальной инно-вационной системы.

Ключевые слова: национальная инновационная система, инновационная политика, государственное стиму-лирование инновационной деятельности, программы по развитию НИОКР, инновационный потенциал.

The article is devoted to the analysis of world experience of formation and functioning of national innovation systems, tools and mechanisms developed countries innovation policy, classified methods to support innovation. Revealed the evolution of scientific-technical policy in other countries. Reasonably the tendency to focus innovation policies on the formation of national innovation systems. Explores the nature and components of the national innovation system.

Key words: national innovation system, innovation policy, government incentives for innovation, development programs R&d, innovation potential.

ності виробництва. Це зумовлює конкурентоспро-можність підприємств і продукції, що випускаєть-ся ними, на внутрішньому і світовому ринках.

Стратегічно доцільно виходити з того, що тех-нологічний рівень розвитку останніх чотирьох десятиліть відносився до п’ятого технологічно-го устрою, ядро якого становлять електроніка, об-числювальна і оптоелектронна техніка, програм-не забезпечення, телекомунікації, роботобудуван-

69


ня, виробництво і переробка вуглеводневої сиро-вини, інформаційні послуги. Нині триває фунда-ментальна розробка чергового – шостого – техно-логічного устрою, що ґрунтується на впроваджен-ні комп’ютерних технологій в усі стадії відтворю-вального процесу, а також розвитку нано- і біотех-нологій.

Аналіз останніх джерел досліджень і пу-блікацій. Проблеми формування та розвитку ін-новаційних систем досліджували такі вчені як А. Бойко, І. Власова, Г. Надьон, Л. Абалкін, Д. Львов, В. Геєць, М. Долішній, В. Маєвський, Ю. Яковець, Б. Кузик та ін. Особливий інтерес з точки зору спрямованості даного дослідження ма-ють праці зарубіжних вчених, вивчення досвіду яких є особливо актуальним для розвитку вітчиз-няної інноваційної системи. Однак питання визна-чення можливостей та доцільності впровадження провідного зарубіжного досвіду формування наці-ональних інноваційних систем у реаліях україн-ської економіки є недостатньо розробленими, що обумовлює необхідність даного дослідження.

Метою статті є дослідження зарубіжного до-свіду формування національних інноваційних систем та можливостей його впровадження у ві-тчизняну економіку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз світового досвіду другої половини XX – початку ХХІ ст. показує наявність трьох основних стратегій науково-інноваційного розвитку: «пере-несення», «наздоганяючого» розвитку» і «наро-щування». Кожна з них має свої особливості, не-доліки і вимоги до реалізації стратегічного вибо-ру.

Вибір тієї чи іншої стратегії у кожному конкрет-ному випадку обумовлений такими обставинами, як стан національної виробничо-технологічної бази і виробничих відносин, рівень розвитку влас-ного науково-технічного потенціалу, концептуаль-не бачення державною політичною елітою пер-спектив розвитку країни та її місця в світовій еко-номічній системі і т. д.

Вивчення еволюції уявлень про принци-пи і зміст управління та організації науково-інноваційної сфери показує, що вони пройшли в своєму розвитку три етапи [1]:

1. Лінійний – науково-інноваційний процес по-чинається в дослідній лабораторії, продовжується в умовах дослідного виробництва і завершується комерціалізацією результатів НДДКР.

2. Системний – визнається складність і багато-гранність науково-інноваційного процесу, велика увага приділяється створенню різного роду сис-тем за трьома напрямами: індустріальних класте-рів, технологічних та інноваційних систем.

3. Глобальний (стратегічний) – всі інші політи-ки повинні бути орієнтовані на підтримку і при-скорення темпів розвитку сфери науки, техніки та інновацій і, отже, якоюсь мірою підпорядковані цілям науково-інноваційної політики. Нині світо-ва спільнота робить перші кроки у напрямі цього етапу розвитку науково-інноваційної сфери.

На фоні зміни ролі та значення науки, техні-ки і високих технологій у житті людства питан-ня вивчення науково-інноваційної сфери як бази для створення, поширення і впровадження нових знань набувають особливої важливості й актуаль-ності.

Досвід розвинених країн світу свідчить про те, що перетворення науково-технічного потенціа-лу на провідну ланку модернізації і забезпечення економічного зростання пов’язане з формуванням національних інноваційних систем (НІС). Концеп-цію НІС світове наукове і експертне суспільство активно просуває з 1990-х рр.

Спочатку трактування НІС припускало концен-трацію уваги на науці й техніці як основних чин-никах, що визначають середовище, в якому ді-ють економічні суб’єкти. До кінця 1990-х рр. НІС набули ширшого контексту і до їх складу поча-ли включати всі елементи соціально-економічних систем, сукупність інституційних структур краї-ни, що формують науково-технічний потенціал, впливають на інноваційний розвиток і створюють економіку, що ґрунтується на знаннях.

Методи формування інноваційних систем у різ-них країнах істотно розрізняються, що обумовле-но результатами історичної спадщини, тривалого політичного розвитку і тому вимагає детального вивчення. Значних успіхів у розвитку науково-інноваційної сфери досягли США, Канада, Вели-кобританія, Німеччина, Франція, Швеція, Ізраїль, Сінгапур, Мексика.

У США активну роль у цьому процесі держа-ва почала відігравати ще в 1980-х рр., з ухвален-ням Конгресом цілого ряду поправок і актів [2]. У зв’язку з цим держава стала найбільшим інвес-тором у науково-технічній та інноваційній сфері. Особливу увагу керівництво країни приділило ма-лому бізнесу, пов’язаному з науково-технічною ді-яльністю, а також вдосконаленню інфраструктури трансферу технологій зі сфери науки у виробни-чий сектор [3, с. 248].

Фінансуванням фундаментальної науки займа-ється національний науковий фонд (NSF), що ре-алізовує такі програми, спрямовані на розвиток науково-інноваційної сфери: програма інновацій-них досліджень малого бізнесу (SBIR); гранти, що пов’язують промисловість і науку (GOALI); інно-вації та організаційні зміни (ІОС).

70


Велика увага в США приділяється розвитку ін-новаційної діяльності у сфері малого бізнесу [3, с. 250]. Це обумовлено тим, що малі підприємства, маючи обмежені ресурсні можливості, проявля-ють високу активність в інноваційній діяльності, яка пов’язана з великими ризиками. Ефективність капіталовіддачі інноваційних розробок у малому бізнесі приблизно в 2,5 рази вища, ніж у великих підприємств. Інноваційна активність фахівців, за-йнятих у сфері малого бізнесу, виражена у віднос-ній кількості патентів, виданих на одного праців-ника, в 15,6 разів перевищує аналогічний показ-ник для працівників великих підприємств [4].

З метою задоволення суспільних потреб у спе-ціальних дослідженнях і розробках та забезпечен-ня більш успішної діяльності організацій, що за-ймаються НДДКР, реалізуються дві національ-ні програми: «Програма підтримки інноваційних досліджень малого бізнесу» (the Small Business Innovation Research Program – SBIR) і «Програ-ма щодо розповсюдження технологій малого біз-несу» (the Small Business Technology Transfer Program – STTR). Обидві ці програми координу-ються відділом технологій «Адміністрації Малого Бізнесу» (агентство SBA). У рамках цих програм на конкурсній основі здійснюється фінансове сти-мулювання інноваційної діяльності малих підпри-ємств, орієнтованих на пошук, дослідження і роз-робку нововведень, що володіють високим комер-ційним потенціалом.

Підтримкою інноваційної діяльності в Канаді займається ряд організацій. Серед них [5, с. 97-99]:

1. Національна дослідницька рада (NRC) – дер-жавна організація федерального рівня. У системі NRC функціонують 17 науково-дослідних інститу-тів, шість технологічних та інноваційних центрів, 17 інформаційних центрів. У структурах NRC, представлених у багатьох регіонах країни, працю-ють більше 3500 науково-технічних співробітни-ків, близько 1000 запрошених учених і 260 кон-сультантів з питань комерціалізації результатів на-укових досліджень. Інноваційна діяльність NRC здійснюється за такими напрямами: розвиток ін-новаційних інфраструктур (технологічні класте-ри, інкубатори технологій і сервіси для нових тех-нологічних компаній); трансфер технологій, ство-рених в інститутах і центрах NRC (ліцензування, створення нових технологічних компаній); парт-нерство інститутів і центрів NRC з промисловіс-тю (НДДКР за замовленням промисловості). NRC також підтримує Канадську технологічну систему і Канадський інститут науково-технічної інфор-мації, які відіграють важливу роль в інноваційній інфраструктурі.

2. Національна науково-технічна дослідниць-ка рада (NSERC). Це державна організація феде-рального рівня, яка через систему грантів і про-грам підтримує науку та інноваційну діяльність у країні, а також сприяє зміцненню партнерських відносин між університетами, урядом і приватним сектором. NSERC виконує цілий ряд програм, що допомагають у проведенні НДДКР компаніями в партнерстві з університетами, зокрема: залучення молодих учених і студентів до виконання промис-лових НДДКР у компаніях; підтримка досліджень за участю університетів; проведення промислово-орієнтованих НДДКР і трансфер результатів до-сліджень у промисловість; програма «Від ідеї до інновації»; розвиток довгострокового потенціалу університетів.

3. Інноваційний фонд Канади (CFІ). Він був створений урядом країни в 1997 р. як незалежна некомерційна організація. За період 1997-2002 рр. Фонд підтримав 2300 інноваційних проектів на суму 2 млрд. кан. дол. Суттєву увагу CFI приділяє підтримці та вдосконаленню інфраструктури нау-кових інститутів.

Дуже успішною є підтримувана NRC націо-нальна «Програма активізації інноваційної діяль-ності в промисловості» (IRAP33) з річним бюдже-том 150 млн. кан. дол., основною метою якої є по-ліпшення інноваційного потенціалу малих і серед-ніх підприємств (МСП). Оскільки нині на світово-му технологічному ринку тільки 4 % технологій мають канадське походження, стає цілком очевид-ною необхідність державної підтримки НДДКР, виконуваних МСП, і комерціалізації отриманих результатів.

У Великобританії [6] за формування національ-ної інноваційної системи і політику в науково-технічній сфері відповідає Міністерство торгівлі й промисловості (через свій офіс по науці й тех-нологіях). Воно підтримує цілий ряд спеціаль-них структур, програм і проектів, серед яких вар-то особливо відзначити такі: співтовариства Фара-дея (організовують взаємодію між науковою і тех-нологічною сферою та бізнесом), Фонд інновацій вищої школи (призначений для фінансування ін-новаційної діяльності в університетах), програму «Форсайт» і цілий набір проектів LINK.

На регіональному рівні уряд Великобританії проводить активну інноваційну політику через свої агентства по розвитку й інноваційний фонд, що здійснює підтримку інноваційної діяльності з урахуванням потреб регіонів.

Для інноваційних компаній, що стартують, по-даток на прибуток знижено з 20 до 1 %. Межу нео-податковуваних інвестицій таких компаній підня-то на 50 % – до 150 тис. фунтів стерлінгів. Зниже-

71


но податок на приріст капіталу від довгострокових інвестицій в інноваційні компанії, що стартують, і знято податок при реінвестуванні в такі компа-нії. Усунено оподатковувану межу в 1 млн. фунтів стерлінгів на фонди, залучені відповідними ком-паніями, для компаній з обсягом основних фондів, меншим 10 млн. фунтів стерлінгів.

У Німеччині роль регіональної влади є більш значущою, ніж у Франції, що обумовлено феде-ральною структурою держави. Це виявляється, наприклад, у тому, що в Німеччині істотно біль-шою є частка участі земель у сумісному з держа-вою фінансуванні заходів щодо реалізації науково-технічної політики.

Особливістю організації НДДКР у Німеччині є відсутність центрального механізму, що визначає пріоритетні напрями наукових досліджень і коор-динує їх проведення. Це дає регіонам можливість для розвитку різних підходів до вирішення тих чи інших питань. При цьому посилюється відпові-дальність регіонів та їх зацікавленість у кінцевих результатах наукової діяльності. Розширюють-ся можливості та стимули для співпраці наукових установ з господарюючими суб’єктами (особливо з середніми підприємствами). Велику участь в ор-ганізації передачі технологій беруть місцеві орга-ни влади, в першу чергу уряди земель. Зокрема, вони роблять великий внесок у створення науко-вих парків та інноваційних центрів, розглядаючи цю діяльність як один із найважливіших напрямів у вирішенні проблем

У Німеччині функціонують чотири наукові товариства (Об’єднання німецьких дослідниць-ких центрів ім. Гельмгольця, Наукове товариство ім. Фраунгофера, Наукове товариство ім. Лейбні-ця; Товариство ім. Макса Планка); діють 23 па-тентні агентства, що надають допомогу винахід-никам у справі подання ними патентних заявок і успішної реалізації ідей. Освітнім і науковим уста-новам доступні кошти для забезпечення правово-го захисту і реалізації результатів наукових дослі-джень з боку патентних агентств. Самі ж агентства фінансуються переважно з коштів земельних уря-дів і отримують підтримку в рамках діючої для ви-щої школи програми SIGNO llochschule, яку здій-снює Федеральне міністерство економіки і техно-логій. Програма «SIGNO – захист прав інтелекту-альної власності в промисловості» сприяє у сфе-рі передачі технологій шляхом ефективного вико-ристання інтелектуальної власності. Вона підтри-мує вузи, малі й середні підприємства, винахідни-ків з питань правового захисту і господарського використання новаторських ідей. [7].

У сфері регіонального інноваційного розвитку для сучасної України великий інтерес становить

досвід Франції з її технічною політикою, орієнто-ваною на здійснення великих цільових програм.

В адміністративно-політичній системі Франції регіон представляє верхній рівень місцевого са-моврядування, будучи полюсом інноваційної по-літики держави. Центральні міністерства з питань промисловості, охорони навколишнього середови-ща, науки, освіти проводять свої заходи на місцях через регіональні повноважні представництва, що діють при регіональних префектурах. Державна інноваційна політика реалізується на регіонально-му рівні також шляхом формування і фінансуван-ня центральними міністерствами різних спеціалі-зованих установ і структур. У зв’язку з цим ціка-вим є досвід діяльності департаменту Приморські Альпи в плані формування науково-технічної по-літики для створення території з високою концен-трацією науково-технічного потенціалу. Організо-ваний тут чверть століття тому науковий парк, що отримав назву «Софія Антиполіс», – це успішний результат узгоджених зусиль федеральної та регі-ональної влади по сприянню технологічному роз-витку регіону. У сфері регіонально-інноваційного розвитку Франція являє собою приклад країни з політикою по створенню НІС, орієнтованою на здійснення великих цільових програм [8].

У Швеції державні структури підтримують роз-виток НДДКР і створення нових компаній на тери-торії країни. Вельми активно розвивається швед-ська інноваційна інфраструктура. Держава підтри-мує проведення НДДКР і створення нових компа-ній, у тому числі й венчурних.

Підтримка здійснюється у формі грантів, кре-дитів, прямих інвестицій, а також за допомогою юридичних консультацій і консультацій з питань ведення бізнесу. При формуванні програм врахо-вуються потреби регіонів [8].

Важливий аспект – підтримка інноваційними фондами ранніх стадій наукових досліджень у прі-оритетних сферах знань. Шведські організації під-тримки наукових досліджень, інновацій та розви-тку малого і середнього бізнесу в науково-технічній сфері активно взаємодіють одна з одною при виро-бленні та здійсненні національних програм, стиму-люють участь грантоотримувачів у програмах Єв-ропейської Комісії. Основними інститутами фінан-сової та консультаційної підтримки інноваційної діяльності є: Агентство стратегічних досліджень, Інноваційне агентство (�INNO�A), Фонд підтрим-ки малого і середнього бізнесу, Фонд підтримки ма-лого технологічного бізнесу, Фонд промислового розвитку. Нині суттєва увага приділяється створен-ню університетських офісів з трансферу техноло-гій, що сприяє просуванню результатів досліджень у реальний сектор економіки [9].

72


Науково-інноваційна сфера Ізраїлю [6] буду-ється шляхом розробки і реалізації ряду різнопла-нових програм забезпечення та розвитку іннова-ційної діяльності:

Magnet program – організована як горизонталь-на програма, яка підтримує спільні дослідження, що реалізовуються за участю двох або більше ко-мерційних фірм і мінімум одного університету.

Програма технологічних інкубаторів – орієнто-вана на підтримку приватних інноваційних компа-ній у початковий період їх діяльності. Інкубатори управляються приватними компаніями і отриму-ють фінансову підтримку від уряду.

«Yozma» – створена в рамках програми вен-чурна інвестиційна компанія, що належить уряду, з капіталом 100 млн. доларів, який був інвестова-ний у 10 приватних інвестиційних фондів (за учас-тю компанії «Yozma» в їх капіталі до 40 %). Про-грама стимулювала виникнення і бурхливий роз-виток в Ізраїлі венчурної індустрії.

У політиці Сінгапуру [8] акцент зроблено на розвитку електронної та хімічної галузей промис-ловості, а також технологічних розробок. Для ко-ординації інноваційної діяльності при Міністер-стві торгівлі й промисловості створено Раду з еко-номічного розвитку, Раду зі стандартів, продук-тивності й інновацій. Їх членами є представни-ки державного і приватного сектора. Ради тісно співпрацюють з іншими установами, що підтри-мують і фінансують інновації та розвиток інтелек-туального потенціалу Сінгапуру.

Рада з економічного розвитку Сінгапуру (EDB – Singapore Economic Development Board) є провідним агентством країни у сфері планування, інвестицій і підтримки бізнесу. EDB надає різні види допомоги як початкуючому бізнесу, так і ді-ючим міжнародним та сінгапурським компаніям, які хочуть підвищити свою конкурентоспромож-ність за рахунок впровадження інновацій.

Особливу увагу EDB приділяє підтримці по-чаткуючих компаній. Для підтримки початкуючо-го бізнесу EDB ініціював такі програми: програ-му підтримки технологічних інвестицій; програму консалтингу для технологічних компаній. Осно-вним пріоритетом економічної стратегії Сінгапу-ру останнім часом є розвиток бізнесу і підприєм-ництва в сфері високих технологій.

Мексика [5] володіє порівняно скромною інно-ваційною системою: 27 тис. дослідників об’єднано в 170 центрів НДДКР, витрати на науку станов-лять 0,4 % ВВП. Основою системи є національна мережа дослідницьких центрів, яка координується Радою з науки і технологій (CONACYT).

Важливим елементом системи виступає група радників по НДДКР, що складається з представни-

ків фундаментальної і прикладної науки, промис-лових палат і т. ін. Фінансування науки в Мекси-ці традиційно здійснюється через мережу галузе-вих наукових фондів, також діють податкові піль-ги для НДДКР (з бази оподаткування віднімається 30 % щорічних витрат на дослідження і розробки, зроблених приватними корпораціями) і система держзакупівель для підтримки стартового і вен-чурного капіталу в технологічній сфері. До інстру-ментів проведення політики CONACYT входить і стимулювання процесів приватно-державного партнерства в науково-технічній сфері.

Україна має низку різних законів та інших нор-мативних правових актів щодо НДДКР та інно-ваційної сфери. Однак, ці правові акти не пра-цюють ефективно. Майже всі заходи, спрямова-ні на підтримку інноваційної діяльності, забло-ковані іншими правовими актами, зокрема Зако-ном про бюджет, який фактично може блокува-ти інноваційно-орієнтовані заходи різних органів державної влади: законом ігноруються попередні рішення про фінансування тих чи інших заходів в рамках державних програм (теж ухвалених за-конодавчо), які пов’язані із науково-технічною та інноваційною діяльністю. Відсутність у бю-джеті коштів фактично зводить нанівець заходи з підтримки такої діяльності, зокрема виконання науково-технічних та інноваційних частин дер-жавних програм.

Згідно із даною Концепцією, НІС України включає: 1) підсистему державного регулюван-ня, що складається із законодавчих, структурних і функціональних інституцій, які встановлюють та забезпечують дотримання норм, правил, ви-мог в інноваційній сфері та взаємодію всіх підсис-тем національної інноваційної системи; 2) підсис-тему освіти, що складається з вищих навчальних закладів, науково-методичних і методичних уста-нов, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою, а також на-вчальних закладів, які проводять підготовку, пе-репідготовку та підвищення кваліфікації кадрів; 3) підсистему генерації знань, що складається з на-укових установ та організацій незалежно від фор-ми власності, які проводять наукові досліджен-ня і розробки та створюють нові наукові знання і технології, державні наукові центри, академічні та галузеві інститути, наукові підрозділи вищих навчальних закладів, наукові та конструкторські підрозділи підприємств; 4) підсистему інновацій-ної інфраструктури, що складається з виробничо-технологічної, фінансової, інформаційно-аналітичної та експертно-консалтингової складо-вої, а також з технополісів, технологічних та на-укових парків, інноваційних центрів та центрів

73


трансферу технологій, бізнес-інкубаторів та інно-ваційних структур інших типів; 5) інформаційних мереж науково-технічної інформації, експертно-консалтингових та інжинірингових фірм, інститу-ційних державних та приватних інвесторів; 6) під-систему виробництва, що складається з організа-цій та підприємств, які виробляють інноваційну продукцію і надають послуги та (або) є спожива-чами технологічних інновацій.

Висновки. При формуванні національної інно-ваційної системи України слід врахувати той факт, що держава змушена пристосовувати внутрішню інноваційну систему до вимог міжнародного спів-робітництва. Водночас інтереси окремої країни в умовах дедалі ширшої взаємодії можуть бути за-хищені тільки на національному рівні. Узагальне-ний досвід державної політики зарубіжних країн дозволяє зробити висновок, що для становлення української інноваційної системи найбільш при-йнятними інструментами державної підтримки ін-новаційної діяльності є такі: надання дослідниць-кого та інвестиційного податкового кредиту, тоб-то відстрочення податкових платежів у частині ви-трат з прибутку на інноваційні потреби; зменшен-ня податку на приріст інноваційних витрат; подат-кові «канікули» на кілька років на прибуток, отри-маний від реалізації інноваційних проектів; піль-гове оподаткування дивідендів юридичних і фі-зичних осіб, отриманих на акції інноваційних під-приємств; зв’язок надання пільг з урахуванням пріоритетних проектів, що виконуються; пільго-ве оподаткування прибутку, отриманого внаслідок використання патентів, ліцензій, «ноу-хау» та ін-ших нематеріальних активів, що належать до інте-лектуальної власності; скорочення ставок податку на прибуток, спрямований на замовлення та спіль-ні НДДКР; зменшення оподаткованого прибутку на суму вартості устаткування і приладів, які пе-редаються вищим навчальним закладам, науково-дослідним та іншим інноваційним підприємствам; відрахування з оподаткованого прибутку внесків у благодійні фонди, діяльність яких пов’язана з фі-нансуванням інновацій; зарахування частини при-бутку інноваційних підприємств на спеціальні ра-хунки з подальшим пільговим оподаткуванням у разі використання на інновації; здійснення політи-ки прискореної амортизації основних фондів шля-хом скорочення строків перенесення їх вартості, а також встановлення підвищених норм амортизації в перші роки і нижчих у подальшому; державна підтримка фінансового лізингу, яка полягає в асиг-нуванні коштів для випуску машин і устаткування виробником з подальшим їх переданням юридич-ним і фізичним особам; використання вітчизняни-ми компаніями процесу спін-оф (spin-off) – форми

державного сприяння інноваційній діяльності, яка передбачає передачу створеної в державних ор-ганізаціях і на державні кошти науково-технічної продукції цивільного й оборонного характеру до приватного сектору з метою її комерціалізації.

Бібліографічні посилання 1. Стимулювання інноваційної діяльності: Європей-

ський досвід : [Електронний ресурс]. – Режим до-. – Режим до- – Режим до-ступу: http://vlp.com.ua/node/2817.

2. Інноваційна політика США як приклад ефектив-ного партнерства державного та корпоративного секторів економіки: [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу : http://zbirnuk.bukuniver.edu.ua/files/articles/ar_6/34.pdf.

3. Надьон Г. О. Зарубіжний досвід формування наці-ональних інноваційних систем / Г. О. Надьон // Ме-ханізм регулювання економіки. – 2008. – № 3 (2). – Т. 2. – С. 247–252.

4. An Analysis of Small Business Patents by Industry and Firm Size». Haddonfield, NJ 08033. Under contract no. SBAHQ-07-Q-0010.

5. Бойко А. В. Зарубіжний досвід формування націо-нальних інноваційних систем та його використан-ня в Україні / А. В. Бойко // Економіка і прогнозу-вання. – 2013. – № 4. – С. 91–103. – Режим досту-пу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/econprog_2013_4_9.pdf.

6. Інноваційна політика: Європейський досвід та ре-комендації для України. – Том 1-й. – Ключові осо-бливості інноваційної політики в якості основи для розробки заходів сприяння інноваціям, що спрямовують Україну до заснованої на знаннях конкурентоспроможної економіки-порівняння си-туації в ЄС і Україні. Проект ЄС «Вдосконалення стратегій, політики та регулювання інновацій в Україні». – К.: Фенікс, 2011. – 214 с.

7. Almus M. The effects of public R&D subsidies on firms’ innovation activities in a transition economy: the case of Eastern Germany / M. Almus, D. Czarnitzki. – Mannheim, 2001.

8. Власова І. Особливості фінансування інновацій-ної сфери в розвинених країнах світу / І. Власова // Вісник КНТЕУ. – 2009. – № 1. – С. 36–46.

9. Arnold E. Impacts of the Swedish Competence Centres Programme 1995-003 / E. Arnold, J. Clark, S. Bussillet // �INNO�A Analys �A 2004:03.

List of references 1. Zhezhukha V. Y. Stymulyuvannya innovatsiynoyi

diyal’nosti: Yevropeys’kyy dosvid: [Elektronnyy resurs]. – Рezhym dostupu: http://vlp.com.ua/node/2817.

2. Innovatsiyna polityka SShA yak pryklad efektyvnoho partnerstva derzhavnoho ta korporatyvnoho sektoriv ekonomiky : [Elektronnyy resurs]. – Рezhym dostupu: http://zbirnuk.bukuniver.edu.ua/files/articles/ar_6/34.pdf.

3. Nad’on H. O. Zarubizhnyy dosvid formuvannya natsional’nykh innovatsiynykh system / H. O. Nad’on //

74


Mekhanizm rehulyuvannya ekonomiky. – 2008. – № 3 (2). – T. 2. – S. 247–252.

4. An Analysis of Small Business Patents by Industry and Firm Size».Haddonfield, NJ 08033. Under contract no. SBAHQ-07-Q-0010.

5. Boyko A. V. Zarubizhnyy dosvid formuvannya natsional’nykh innovatsiynykh system ta yoho vykorystannya v Ukrayini / A. �. Boyko // Ekonomika i prohnozuvannya. – 2013. – № 4. – S. 91–103. – Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/econprog_2013_4_9.pdf.

6. Innovatsiyna polityka: Yevropeys’kyy dosvid ta rekomendatsiyi dlya Ukrayiny. – Tom 1-y. – Klyuchovi osoblyvosti innovatsiynoyi polityky v yakosti osnovy dlya rozrobky zakhodiv spryyannya innovatsiyam,

shcho spryamovuyut’ Ukrayinu do zasnovanoyi na znannyakh konkurentospromozhnoyi ekonomiky-porivnyannya sytuatsiyi v YeS i Ukrayini. Proekt YeS «�doskonalennya stratehiy, polityky ta rehulyuvannya innovatsiy v Ukrayini». – K.: Feniks, 2011. – 214 s.

7. Almus M. The effects of public R&D subsidies on firms’ innovation activities in a transition economy: the case of Eastern Germany / M. Almus, D. Czarnitzki. – Mannheim, 2001.

8. Vlasova I. Osoblyvosti finansuvannya innovatsiynoyi sfery v rozvynenykh krayinakh svitu / I. �lasova // �isnyk KNTEU. – 2009. – № 1. – S. 36–46.

9. Arnold E. Impacts of the Swedish Competence Centres Programme 1995-003 / E. Arnold, J. Clark, S. Bussillet // �INNO�A Analys �A 2004:03.

75


ЗМІСТ

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКАЕщенко Е. О. Управление рисками

киберустойчивости в глобальной экономике .........3

ЕКОНОМІКА І ДЕРЖАВА Давиденко В. М. Теоретичні аспекти

підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення .........9

Долошко Н. Г. Інвестиційна складова як фактор економічної стійкості житлово-комунального сектору регіону .........................................................15

Трусова Н. В. Методологія планування фінансового потенціалу підприємств аграрної сфери ..........................................................21

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА

Жван В. В. Економічна доцільність правильного визначення категорії складності при проектуванні промислових будівель .............27

Нараєвський С. В. Аналіз витрат для об’єктів традиційної енергетики ..........................................32

Пономар Ю. О. Напрямки підвищення ефективності та конкурентоспроможності борошномельно-круп’яної промисловості ............40

ФІНАНСИ

Габрієлян Д. Г. Управління ліквідністю та прибутковістю банку ..........................................45

Олексіч Д. В. Шляхи максимізації прибутку монополії в умовах відсутності міжгалузевої конкуренції .......................................50

CONTENTS

ECONOMIC SAFETY Eshchenko Е. О. Risk management of cyber resilience

in the global economy ..................................................3

ECONOMY AND GOVERNMENT Davydenko V. M. Theoretical aspects

of increase efficiency of use аgricultural land ................................................9

Doloshko N. G. Investment component as factor of economic stability of housing-and-municipal sector of the region .....................................................15

Trusova N. V. Methodology of financial potential planning for enterprises in agrarian sphere ..............................21

OPERATIONS MANAGEMENT

Zhvan V. V. Economic feasibility of the correct definition of complexity level at the design stage of industrial buildings ................................................27

Naraievs'kyj S. V. Cost analysis for objects of traditional energy ...................................................32

Ponomar Y. A. Areas of efficiency and competitiveness of the milling industry ...............................................40

FINANCE

Gabrielyan D. G. Management of liquidity and profitability of the bank..............................................45

Oleksich D. V. Ways to maximize monopoly profits in the absence of inter-industry competition .....................................50

76


ОБЛІК І АУДИТКомар І. С. Облік лізингових операцій

з іноземними контрагентами у низькоподаткових юрисдикціях ..........................55

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВОЛазаренко Р. П. Функционирование

независимой денежной политики в Европе в последние годы .....................................62

Гедз М. Й. Світовий досвід формування національних інноваційних систем .......................68

ACCOUNTING AND AUDITKomar I. S. Accounting for lease transactions

with foreign contractors in low tax jurisdictions...............................................55

WORLD ECONOMYLazarenko R. P. Functioning

of an independent monetary policy in Europe in recent years ...........................................62

Gedz M. Y. World experience in the formation of national innovation systems ..................................68

Н а у к о в е в и д а н н я

НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ

Економіка і ФінансиSCIENTIFIC JOURNAL

Economics and Finance

№ 8–9 (серпень–вересень), 2014

Журнал включено до Російського індексу наукового цитування (РИНЦ)

Index Copernicus International

Матеріали публікуються українською, російською й англійською мовами

Засновник і видавець: Дробязко Світлана Ігорівнаe-mail: [email protected], cайт: ecofin.at.ua

Поштова адреса: 49107, м. Дніпропетровськ, а/с 5720Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 20225-1025-Р

Віддруковано: ПП Шевелєв Є. О.52005, с. Ювілейне, вул. Фрунзе, 8/11.

Свідоцтво про внесення до державного реєструСерія ВОО № 677317 від 11.01.2007 р.

Формат 60×84 . Підписано до друку 30.09.2014 р. Наклад 150 пр.

Научный журнал «ЭКОНОМИКА И ФИНАНСЫ» (Украина)совместно с

Кафедрой экономики промышленности и организации производстваГВУЗ «Украинский государственный химико-технологический университет» (г. Днепропетровск)

Кафедрой регионального развития Аграрного университета (г. Пловдив, Болгария)при участии

Кафедры международного учета и аудитаДнепропетровского университета имени Альфреда Нобеля (г. Днепропетровск)

Uniwersytet Ekonomiczny w KrakowieКафедры управления персоналом и социологии

Уральского государственного университета путей сообщения (г. Екатеринбург, Россия)Института экономики и менеджмента

ВУЗ «Открытый международный университет развития человека «Украина» (г. Киев)Красноярского института экономики

Санкт-Петербургской академии управления и экономики (НОУ ВПО) (г. Красноярск, Россия)Полтавской государственной аграрной академии (г. Полтава)

НП «Ассоциация Профессиональных Бухгалтеров Содружество» (НП АБС) (г. Москва, Россия)Кафедры экономики промышленности

Национальной металлургической академии Украины (г. Днепропетровск)НОУ ВПО Институт законоведения и управления ВПА (г. Тула, Россия)

ЧОУ ВПО «Ижевский институт управления» (г. Ижевск, Россия)Института интегрированных форм обучения НМетАУ (г. Днепропетровск)

ФГБОУ ВПО «Волгоградский государственный аграрный университет» (г. Волгоград, Россия)ФГБОУ ВПО «Дагестанский государственный технический университет» (г. Махачкала, Россия)

Воскресенский институт туризма - филиал НОУ ВПО «Российская международная академия туризма» (Россия)приглашают принять участие в Международной научно-практической конференции:

«СОВРЕМЕННЫЕ ПРОБЛЕМЫ РЕГИОНАЛЬНОГО РАЗВИТИЯ»,которая состоится в г. Пловдив, Болгария

27-28 ОКТЯБРЯ 2014 годаТематические направления конференции:

Секция 1. Экономика и управление национальным хозяйством. Секция 2. Экономика и управление предприятием. Секция 3. Территориальные системы: оценка состояния и обеспечение сбалансированного развития. Секция 4. Деньги, финансы и кредит. Секция 5. Бухгалтерский учет, анализ и аудит. Секция 6. Налогообложение и бюджетная система.Секция 7. Экономическая безопасность субъектов хозяйственной деятельности.Секция 8. Моделирование региональных систем.Секция 9. Государственное управление, самоуправление и государственная служба.Секция 10.Экономика права.Секция11. Экономика туризма.Секция12. Социально-экономические проблемы развития регионов.

Контрольные даты конференции:

Дата проведения конференции 27-28 ОКТЯБРЯ 2014 г.Последний срок представления материалов 26 октября 2014 г. (включительно)Срок выхода из печати сборника 25 ноября 2014 г.

Форма участия в конференции – заочная (дистанционная).Рабочие языки конференции: английский, болгарский, русский, украинский.

Материалы конференции будут опубликованы в форме сборника научных статей и разосланы авторам, а так же доступны в электронном виде на сайте conf.at.uaСборнику статей будут присвоены коды ISBN, УДК и ББКСборник будет размещен в международные базы цитирования: РИНЦ и передан на рецензирование для включения в Confer-ence Proceedings Citation Index - Social Sciences & Humanities (CPCI-SSH) .Координатор конференции:кандидат экон. наук, доцент Дробязко Светлана Игоревнамоб. тел. +38 (068) 851-75-52E-mail: [email protected] Сайт конференції: conf.at.ua

НАУЧНЫЙ ЖУРНАЛ

«НОВАЯ ЭКОНОМИКА»

Редакция журнала «Новая экономика» имеет честь предложить исследователям, ученым, общественным деятелям сотрудни-чество в форме публикации рецензируемых материалов (статей), освещающих пробле-мы развития экономики, государства и обще-ства.

Журнал «Новая экономика» издается в столице Белоруссии – городе-герое Минске с 2004 г. Редакция осуществляет свою дея-тельность на основании Свидетельства о ре-гистрации средства массовой информации № 1206 от 8 февраля 2010 г. (данные послед-ней перерегистрации) и Устава. Учредитель журнала – общественная организация «Но-вая экономика» (Свидетельство о регистра-ции № 05/0369 от 29 декабря 2004 г.).

Журнал включен в Перечень научных из-даний ВАК Республики Беларусь для опу-бликования результатов диссертационных исследований по экономическим наукам. Ре-дакционная коллегия и Международный Со-вет журнала состоит из видных специали-стов в различных отраслях наук, публици-стов и общественных деятелей Белоруссии, России, Украины, Латвии. В настоящее вре-мя в редколлегии журнала состоят 16 док-торов экономических, политических, фило-софских, социологических наук.

Журнал является периодическим науч-ным рецензируемым изданием, выходит раз в полугодие и распространяется как по под-писке через каталог РГО «Белпочта», так и через розничную сеть.

Языки издания: русский, белорусский.

Периодичность: 1 раз в полугодие.

Условия публикации и требования к оформлению статей размещены на сайте научного журнала:

http://www.neweconomics.info.

Подписной индекс: 00155 – для физических лиц, 001552 – для юридических лиц.

Адрес редакции: 220025, г. Минск, пер. Ермака, д. 6, оф. 2.

тел.: (+375) 6900713

e-mail: [email protected]

8–9 Економіка НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ серпень-вересень...

Documents