ambitna pani. vol2

Проект майбутнього друкованого видання АМБІТНА ПАНІІнформація та матеріали, представлені тут, є інтелектуальною власністю ambitna.com.ua. Будь-яке комерційне і некомерційне використання матеріалів (статей, фотографій), копіювання, публікація, передрук і/або інше поширення інформації категорично заборонено і карається законодавством.

Редакція може не розділяти думку авторів статей і не несе відповідальності за зміст передрукованих матеріалів.

РЕДАКЦІЯГоловний редактор Марина Прісняк / [email protected]Художній редактор Таня Петрова / vk.com/newlookpetrovaМуза Яна ПріснякПсихолог номеру Міла Шевцова / facebook.com/milashevtsova555Координатор з розвитку Оксана Мельник /facebook.com/oksana.melnik.587Редактор з краси Максим Білоконський /vk.com/belokonskiy.productionРедактор з дива Український Дід Мороз / 21003 м. Вінниця, Діду Морозу до запитання

ОБКЛАДИНКАТаня Петрова

ФОТОГРАФІЇТаня Петрова, Анастасія Довгорук, Анастасія Жилінська, Сергій Довгорук, Богдан Довгорук, Яна Прісняк, Сергій Левченко, Таїсія Левченко, Максим Білоконський

ТЕКСТИМарина Прісняк, Яна Прісняк, Олександр Зєрщиков, Валентина Ткачук, Олена Павлова, Милослава Черній, Тетяна Фіник, Анастасія Жилінська, Марія Рачинська, Катерина Артюх, Олена Дьоміна, Марія Гораш, Оксана Мельник, Наталія Ольшевська, Міла Шевцова, Людмила Табуровська, Ірина Мелентьєва, Олена Сівіцька, Наталя Кулилова, Максим БілоконськийГОСТІУкраїнський Дід Мороз, Вікторія Росс, Наталія Капітанчук, Таїсія Левченко, Даша Мельничук, Світлана Мелобенська, Інна Капітанчук, Ярослава Капітанчук, Юлія Бурнацева, Тимофій Заводовський

ТЕМА НОМЕРУВідкритість

Зображення до розділів - картини Міли Шевцовоїіз серії «Люблячі серця».

Редакція рубрики «Спілкуйся англійською» школа англійської мови FLASH / [email protected]

АМБІТНА ПАНІ 4


ЗМІСТ

Вітання 7Открытость 9Дитяче літо 12Тому що я себе люблю! 14Вікторія Росс 24Про професійну свободу, макси-мальну притомність і улюблену собаку 36Машина часу 44Я все зможу! 47Відкритість до нового, або страх забирає крила 56Я-не герой 61Звичайне життя 72Українського Діда Мороза 72Утро одной улицы 82Львів на двох 85Тепла розмова з творчою особисті-стю 90Вівсянка, пані! 100Открытость. “Вкус” слова 106Як відпускати 112Люблю Вінницю, тому що тут живе бабуся. І піцу. Тому що мамина 115Про мрійливість та дівочість 120Чотири покоління - то цінність 124

Відкриті очі 126«Новий день»….маленьке жит-тя…131Новенький велосипед 132Нове взуття 135Подушка 138Фата 142Оселедець потрібно вміти любити 144Біля моря одні себе знаходять, а інших воно собі підкорює 147Море Марії 150Море і серце 153Інтимне море 154Море як небо 158Фіолетова емоція 161Л.П.К. про шляпу 165Зубна щітка 168Мій блокнот 171Наша Варя 174Нові друзі 176Дитячі долоньки 181Жінка за кермом 186Йога. Розкриваємось 194Брови як рама обличчя 201Рисова пудра 202Буккросинг 208Уважение 213


Вітання«У всьому є своя тріщинка - і саме так світло потрапляє всередину»

- Леонард Коен.

Ми щоранку відкриваємо очі назустріч новому дню. Крізь той ра-нок, під шум міста за вікном та дзвін ложки у чашці кави, що коло-тить цукор, на нас гордо дивляться очі синього неба поміж інших багатоповерхівок і примружене у півока сонце, яке визирає з-за

хмар. І ми не знаємо, на що чекати цього дня, та точно розуміємо, що день не станемо марнувати на непотрібні справи.

Цей номер саме про таких! Хто вивчає англійську, хто не боїться змінюватись, хто ризикує та постійно шукає себе. Хто не страшить-

ся розчарувань і відкритий до нового. Хто впертий у мріях і не боїться працювати над собою.

Теплого читання і віри в себе.Відкривайте наш новий номер журналу «АМБІТНА ПАНІ»,

що присвячений темі відкритості.

Марина Прісняк, головний редактор журнала «АМБІТНА ПАНІ»

ОТКРЫТОСТЬСамое важное решение, которое человек может принять в жизни – это решение довериться пространству и жить на энергии открытости, потому что на ней очень многое строится сегодня. Когда то, что происходит вокруг меня, как бы это не выглядело и как бы это ни было оценено со стороны: либо это позитивные события, либо негативные, хорошо или плохо, добро или зло, все что угодно…для меня любые ярлыки, любые оценки, любые критерии не имеют смысла. Основ-ное, что имеет смысл, это в каком состоянии вы прибываете.Именно с того момента, когда человек принимает решение доверять и быть открытым – начинаются перемены в жизни. Меняется система мышления. Раньше ты будто двигался в темной комнате с закрытыми глазами. Ты постоянно находился в состоянии напряжения и ожидания «проблемы», которую нужно будет решать. И каждая проблема была стрессом. И всегда находились «крайние» - ведь всегда кто-то был виноват, или что-то было причиной проблемы. Так всегда было и будет для тех людей, кто продолжает двигаться в темной комнате с закрытыми глазами. Там нет доверия, там нет открытости. Там ты всегда пытаешься бороться, выживать, доказывать что-то кому-то и ищешь причины неу-дач. А самый главный показатель того, что ты там – денежные утечки и отсутствие внутренней радости. Но давай представим, что возможно так было раньше, и больше ты так жить не хочешь. Зачем бороться за свое счастье, если для него просто нужно быть открытым?Итак, включаем в комнате свет. Свет в твоей душе. И что мы видим? Красивую комнату, которой нужна генеральная уборка. Нужно убрать лишние эмоции, обиды, последствия стрессов, линий вес, претензии к людям и себе, а также чувство вины. И вдруг ты понимаешь, что лучшие помощники в очищении твоей души – это другие люди, ведь только они смогут указать тебе на то, что ты хочешь очистить в своей комнате. Приходит осознание, что никто ни в чем никогда не виноват, есть просто ситуации и люди-зеркала - они указывают нам на наши эмоции, которые нужно убрать. И в момент такого осознания ты приходишь к мысли, что нет в этом мире ничего хорошего и ничего плохого, есть твоя реакция на все, что с тобой происходит. Только теперь твоя реакция – открытость и доверие пространству. И начинаешь светиться изнутри, светиться лю-бовью и радостью. И ты становишься источником счастья.Именно в момент принятия решения доверять и быть открытым новым возможностям, жизни, чувствам, людям, происходит настройка внутрен-него фокуса внимания на истинное желание быть счастливым. И вся Вселенная начинает помогать. Люди становятся не причинами неудач для тебя, а ангелами-исцелителями. А избавляясь от обид, претензий, гнева, раздражения, болезней…мы освобождаем в себе самую главную эмоцию ЛЮБОВЬ. И наше любящее сердце заполняет пространство светом. Появ-ляется единение со своим собственным сознанием. Я есть ЛЮБОВЬ! Я есть РАДОСТЬ!

Мила Шевцова, психолог-позитолог, автор проекта Позитив-Клуб, специалист по управлению психической энергией


НАОДИНЦІ

Дитяче літоЕссе Милослава Черній /Фото Таня Петрова

А пам’ятаєш те літо?Те дитяче літо, коли з самого раннього ранку ноги, перестрибуючи декіль-ка сходинок, несли на вулицю - ще прохолодну, непричесану двірниками і невмиту поливальними машинами.Те нескінченно довге літо, коли в день вкладалось стільки різнобарвних за емоціями і смаками речей: річка і хованки, перегони і лазанки по деревам, синці і вкрай «секретні секрети», ляльки і морозиво, шахмати з бабцями і стосики книг, принесеними зі школи на літо.Саме тоді все було іншим. Справжнішим. Яскравішим. Ціннішим. Більш літ-нім.Тоді вечори були вологими і теплими, наче взимку ноги в вовняних шкар-петках.Тоді вітер цілував засмаглі плечі, на яких підстрибували дві смішні, пе-рев’язані стрічками, кіски.Тоді мама кричала з балкону кудись у сутінки: «Йди одягнись», а ти чула відголосок цього наказового тону десь у третьому дворі від твого, ховаю-чись у кущах, бо ж піжмурки:).Погодьтеся, дитяче літо - це не доросле літо, з його офісними костюмами, заторами і спітнілим громадським транспортом, відсутністю часу на сонце і воду, стандартним питанням «а що, це вже липень?» і гарячою ягідною лавою чергування днів, що просочується між пальцями.І саме тоді, коли ти розумієш, що твоє літо - то скоріше суміш понеділків і п’ятниць, футболок, що прилипають до спини, нежиті від офісних кондиці-онерів та трамвайних квитків, - вихід один. Тікати.ЇДЬ у тінисті, хвойні Карпати. Вимкни телефон і, як у дитинстві, знаходь хмарки у формі тварин. Навчися свистіти. Сплети перший нормальний ві-


нок з польових квітів. Походи босоніж. Подряпай коліно, катаючись на ве-лосипеді.КУШТУЙ те, що так подобалось в дитинстві. Залазь на сільську шовковицю. Купуй морозиво у вафельному стаканчику. Зроби власноруч лимонад. На-їжся агрусу чи смородини до кислої лоскітної оскоми.ЧИТАЙ те, що ні до чого не зобов’язує. Хоч на час забудь про модні журна-ли та жіночі романи. Купи улюблену книгу дитинства в сучасному виданні, перечитай «Тореадори з Васюківки» і «Старого Хоттабича», позазирай у вікна дитячої бібліотеки.СЛУХАЙ не музику, ні. Слухай вітер, гупання м’яча об сусідські гаражі, кри-ки котів під вікнами, шкварчання картоплі на сковорідці через відчинені вікна на першому поверсі, шерхіт велосипедного колеса об асфальт, цвір-кунів у вигорілій високій траві.БУДЬ не дорослим, який зглянувся на літо і, сповільнивши крок, звернув на нього увагу. Будь дитиною, яка, змочуючи червоний олівець язиком, старанно обводила на календарі дні, що залишилися до червня._______________________________________________________________

Спілкуйся англійською! БУДЬ не дорослим, який зглянувся на літо і, сповільнивши крок, звернув на нього увагу. Будь дитиною, яка, змочуючи червоний олівець язиком, старанно обводила на календарі дні, що залишилися до червня. - DO NOT be an adult who condescended to summer slowing his pace and paid attention to it. Be a child who marks carefully days left to June on the calendar licking a red pencil


Тому що я себе люблю!Розмовляла Марина Прісняк /Фото Таня Петрова / Гостя Наталія Капітанчук. Ма-туся, дружина, донечка. Маркетолог та директор з розвитку в Україні іспанського

бренду ТМ BYPHASSE/ byphasse.com.ua / Місце тераса ресторану «Панорама»


Історія почалась з того, що я по-бачила невідомий для мене гель для душу у ванній кімнаті однієї моєї знайомої. Мені дуже сподо-бався запах, текстура, нестандарт-на упаковка. Я дізналась, що це іспанських бренд, який працює уже понад 15 років і представлений у більш аніж 60 країнах світу. Та чо-мусь, на той момент не продається в Україні ...Я стала шукати інформацію і знайшла, що асортиментна лінійка дуже широка, високої якості і за доступною ціною. Мені захотілось аби українські жінки користувались якісним продуктом, і щоб укра-їнська жінка теж себе любила і балувала не тим, що є на полицях і доступно, а тим, що приноситиме задоволення від користування. Оз-найомившись і почавши працювати з брендом, я зрозуміла, що окрім того, що в нього є право на жит-

тя в Україні, він безперечно буде користуватись успіхом, бо є цікавим покупцю. На початках я була (і лишаюсь) головним і дуже критич-ним покупцем. Усе спробувала на собі, потім на своїй сім`ї: почали користуватись мої дівчатка. Пізніше спробувала мама, яка в будь-яких моїх починаннях в мене вірить і мене підтримує.Ідейний натхненник бренду, Дідьє Петіто, іспанець, був професіона-лом в сфері продажу косметики відомих світових брендів. Вінтрива-лий час виношував ідею, що було би непогано створити новий бренд, який матиме високу якість і буде доступним майже кожній жінці. на початку втілення цієї ідеї багато хто не вірив в успіх, адже надзвичайно складно поєднати високу якість і цінову доступність. Тому було вирішено економити на усьому крім якості - на упаковці, зробивши її ве-

ликою, на простоті та лаконічності дизайну і на відсутності будь-якої прямої реклами. Ідея себе виправ-дала, і, нарешті, наприкінці 1999 року вийшла в світ ТМ BYPHASSE, яка спочатку була лише іспан-ською, а тепер понад 60 країн світу мають змогу тішити жінок гарною продукцією з догляду.Рецептура 15 років вдосконалю-валась, тому були виведені кращі формули з поєднання інгрідієнтів, що є дуже лагідними для тіла, навіть для самої ніжної шкіри, так як не містять спирт, парабени, барвники і інші агресивні шкідливі речовини. Багато продуктів лінійки є антиалергійними.Одним з найважливіших факторів довіри до бренду є те, що виго-товляються усі ксметичні засоби «для Європи в Європі»: частково в Іспанії, частково у Франції. Майже все, що продається в Євро-пі, зараз продається й у нас. Але дуже цікаво те, що в Україні прода-ються більше засоби по догляду за

волоссям, а в Європі - за обличчям та тілом. Поки наші жінки менше приділяють уваги догляду за об-личчям, тілом, ручками, пальчика-ми, ніжками. Але то поки) Ми несе-мо в маси меседж, що кожна жінка має доглядати за собою. Доглядати регулярно і з задоволенням. І саме BYPHASSE в цьому стане у пригоді. ТМ BYPHASSE - для тих, хто себе любить, хто може дозволити собі побути наодинці з собою, потішити себе і зробити приємність своєму тілу, волоссю, обличчю. В Іспанії слоган і філософія бренду звучать так: «Краса- це секрет, як і її ціна».Ми вирішили, що філософія ТМ BYPHASSE в Україні бути трохи іншою - «Чому BYPHASSE? Тому що я себе люблю!» Кожна жінка має себе любити.BYPHASSE уже крокує Україною. У нас не стоїть на меті кількісний продаж, тому що віддаємо перевагу якісному представленню. Мета - продаватись в магазинах, аптеках, в таких місцях продажу, яким дові-


ряють, які відвідують жінки з за-доволенням. Такі магазини мають теплу репутацію. Ми завжди раді зворотньому зв`язку. Ми готові прислухатись до побажань, ду-мок, зауважень, коментарів. Нам неодмінно треба знати, що ми все робимо правильно і то потрібно нашим пані.Амбітне завдання BYPHASSE: навчити і привчити жінку догля-дати за собою. Коли чоловік пізно прийшов додому - його поцілува-ти, нагодувати і влаштувати йому гарний вечір з дітьми, а самій ви-ділити собі-найкращій 10 хвилин з BYPHASSE, насолоджуватись, що ти - жінка, насолоджуватись відчуттями, які дарує наша про-дукція. І то не заради того, щоб подобатись чоловікам, а для себе.Я дуже люблю приймати душ. Певно тому моя любов до BYPHASSE розпочалась з гелю для душа. У ванні ж люблю читати. Часто читаю профільну літера-туру, а останнім часом знову, як в дитинстві, захопилася казка-ми. Нещодавно зловила себе на думці, що моя улюблена казка, яку я можу перечитувати постійно , «Пан Коцький». Любила, ще як була маленькою. І уже перечитав-ши в дорослому житті, зрозуміла, чому вона мені так подобається. В казці є такий персонаж, як Ли-сичка. Її цивільний чоловік - Кіт, Пан Коцький. Дивує


немає вдома. Нам подобається разом нарізати салати, то проходить дуже весело. Потім так само разом ми прибираємо зі столу та миємо посуд.А ще у Львові вихідний день - то вихідний день. В неділю галичани йдуть до храму або просто відпочи-вають з рідними. Також багато гуля-ють містом, п’ють каву, спілкуються. То є справжнє сімейне дозвілля. Тому кожні вихідні ми намагаємось кудись з дітьми піти: або в кіно, або в кав’ярню, або погодувати білочок в парку. Біля нас живуть декілька біл-чаних сімей. На стукіт горішка вони, як навіжені, біжать до нас, прямо з рук беруть смаколик, крутячи в ла-пках, віднаходять в ньому найтонше місце і надгризають, аби розколоти. Далі, коли в лапках уже дві половин-ки, виїдають горішок, як з тарілочки. То дуже кумедно, і цікаво за цим спостерігати.Давно помітила, що таких різноп-ланових жінок, як українки, таких вродливих і працьовитих в світі більше немає. Українка - унікальна.І це не тільки моє переконання. Євро-пейці давно це підмітили. То часом важко усвідомити, але ми такі є. І ми маємо бути гідними дарованих Богом і природою дорогоцінних яко-стей. За це ми неодмінно маємо себе поважати і любити. Тому мало того, що ми обов`язково маємо це усві-домлювати, а й власних дітей вихо-вувати в тому ж настрої. І чоловіки у нас теж найкращі і найунікальніші, тому що народжують їх такі чудові і неймовірні українські жінки.

наскільки правильно вона «пода-ла» його усім лісовим звірям звірям, що вони звичайного ледачого кота сприйняли як щось таке, що треба боятись і поважати. Тобто, наскільки вона виявилась мудрою, наскільки хитренькою і наскільки вона вміла його припіднести, що то дуже-дуже вражало. Як кажуть :не важливо, ким ти займаєшся, важливо, як я то подаєш. В казці Лисичка дуже амбітна та мудра пані. Є чому повчитись, чи не так? Я взагалі люблю казки, тому що не дивлячись ні на що вони завжди гарно закінчуються.А ще я слідкую за різними тенден-ціями в рекламі і бізнесі шляхом спілкування з успішними людьми, вивчаючи іх позитивний (і незавж-ди позитивний) досвід, зокрема з нашими партерами- іспанцями. Будь-які новації вони втілюють одразу і дуже сміливо. Там дуже молодий колектив, амбіційні в плані віри в себе і в свої можливості. Вони впевненні, що здатні втілити все, що задумали! І, наразі, це спрацьовує! Певно, одні з перших використовували приховану ре-кламу в фільмі (product placement). Зокрема, в французькій стріч-ці»1+1» в ванній одного з героїв стояв гель BYPHASSE.Та окрім роботи завжди поруч має бути сім’я.

Вечеряємо ми виключно родиною. Ніхто не сідає їсти, поки когось


Вікторія РоссРозмовляли Яна Прісняк і Марина Прісняк /

Гостя Вікторія Росс - учасниця групи #INDI, вокалістка кавер-гурту Costa-Rica / Місце ресторан CHURCHILL-INN /

Фото Таня Петрова


У мене багато мрій. Багато думок в голові, з чого почати - іноді важко ви-значитись. Але у мене є чоловік, на якого я можу покластися, який може допомогти і думкою, і словом, і порадою. Він - моя опора, мій психолог.

Мої мрії дуже тісно повязані також і з його мріями. Моє життя, яке було до одруження, налічувало більш творчі мрії, повязані з професією. Я хотіла виступати на великій сцені, бути в гурті або співати сольно, тобто бути зірковою, відомою. Для цього я навчалася в київській


естрадно-цирковій академії і вже в процесі навчання я ходила на кастинги різних проектів. Так потрапила до гурту Інді. З тридцяти дівчат обрали

лише трьох, і я попала в цю трійку. Я дуже сподобалась Наталі Могилев-ській. Мені сказали, щоби я схуднула. Дали мені на те чотири дні. За цей час я схуднула на 2,5 кг. Наталя мені сказала, щоби я їла рис і пила лише

воду, і тричі на день бігала сходами, просто в підїзді своєму, з сьомого поверху на перший.


Мені тоді сказали, якщо ти худнеш, ти потрапляєш в гурт. У мене все вийшло. То був перший крок до мрії. Тому, якщо поставити перед собою ціль, то всього можна добитись.Треба ставити цілі перед собою і йти до

них поступово. Нічого одразу не трапляється.


Коли важко, сили рухатись далі дає підтримка чоловіка і батьків.

Зараз ми створюємо свої сімейні традиції. Ми хочемо зробити свій окре-мий день, який буде присвячуватись лише нам і нашим мріям. Також ми намагаємось часто заїздити до рідних, з подарунками, обіймами, теплими

розмовами. А ще з чоловіком ми разом читаємо вголос.


Я все життя займалась творчістю. То йде з самого дитинства. Наспівувала я з дитинства також, тому мене віддали в музичну школу. Сольфеджіо -

то як друга математика. Я отримувала задоволення. Шість років їздила на рейсовому автобусі сама в музичну школу. Дитинство у мене складалось з навчаня і концертів по всьому району. У мене навіть не було часу постри-бати в класики чи просто пограти з дітьми. А потім вже в 14 років я пере-їхала в Київ, і там уже почалось моє доросле життя. Коли ти сам за себе, мусиш відстояти себе в різних ситуаціях. Слабких зїдали, тому треба було

бути сильною. Особливо тому що то було місце шоу-бізнесових дітей.


Англійську більш поглиблено почала вивчати в академії. Зараз маю намір теж піти на курси і поглибити свої знання, тому що то дуже важливо.

А в управлінні часом потрібно бути чітким. І вести записи: зустрічі, бесіди, виступи і т.д. Також я ставлю нагадування в телефон, то дуже зручно. В нагальних ситуаціях потрібно бути зібраними, не панікувати, і чіткими.

Сучасна дівчина повинна читати корисну літературу, аналізувати прочи-тане і робити з того висновки. Багато спілкуватись і розвиватись. Також

бути хазяйновитою. Всього має бути в міру.Моя гордість - це мій чоловік і батьки.


Про професійну свободу, максимальну притомність

і улюблену собакуРозмовляла Марина Прісняк / Гостя Таїсія Левченко -

засновник та директор консалтингової компанії «ДІЯти!», засновник першого в Україні Стратегічного Клубу Управлінців, фасилітатор по системі ТОР, сертифікат ICA / Фото Сергій Лев-

ченко, Таїсія Левченко


Здорові амбіції беруться з внутрішньої конкуренції з самим собою, коли точно хочеш сьогодні бути кращим від себе вчорашнього. Саме звідси виникає внутрішній порив бути цим кращим, досягати більшого, діяти краще, ніж ти вчора. Це внутрішнє відчуття, яке не пов’язане ні з якими чужими досягненнями, очікуваннями чи запитами. Найбільше люблю ті моменти, коли група працює самостійно. Коли кожен управлінець занурюється в себе і робить величезну роботу над собою: в себе в голові, зі своїм досвідом. Саме в це я найбільше вірю, тому що нічого не дає кращого результату ніж усвідомлена робота над самим собою. Тому завжди стараюсь підбирати для

своїх груп управлінців кейси і завдання, які чітко спрямовані на якісне пропрацювання контенту, пропускання теми через себе. Проектую навчалний процес так, щоб вони сиділи і розбиралися в собі. І от коли група занурюється в таку роботу з головю – це мій улюблений робочий момент. Плюс, дуже велике натхнення дає те коли бачиш наслідки цього: коли на наступне зайняття приходять ці самі управлінці і розказують, наскільки те, що вони самі з собою зробили минулого разу, помогло їм в роботі, просунуло їх в якихось принципово важливих моментах… І коли в них при цьому горять очі – це, мабуть, дійсно надихає найбільше. Коли починався бізнес, треба було братися за різні замовлення, навіть


платну групу. Але у батьків, на той момент, таких грошей не було, і як би це не було боляче, ми мусили забрати документи. Ця подія стала причиною другої в моєму житті глобальної фрустрації – адже до того я була не просто впевнена, а залізобетонно впевнена в тому, що буду навчатись в Києві, в Шевчен-ка, та де моя сестричка. Тож, тоді мені було дуже тяжко змиритись – така собі друга хвиля юнацького максималізму. Відповідно, в той момент мені уже стало байдуже, куди й на кого поступати. І тоді ми випадково дізнаємося, що ще можна встигнути подати документи на напрямок «Психологія». Я подала документи і пройшла, як медаліст, поза кон-курсом, лише за результатами співбесіди. Від навчання на цій спеціальності я тоді не чекала нічого, ні хорошого, ні поганого. Була якась така апатія до всього того, що відбувалось. Але зараз я настільки вдячна Богу за саме такий поворот подій. В нас була настільки дружна, сильна, ресурсна група! Це справжнє щастя пржити 5 роківв поруч з такими людьми! Так, наприклад, поруч мене всі ці роки сиділи двоє дівчат. Одна попереду, друга - позад мене. Одна – тепер моя кума, друга - уже двічі кума. Ми стали не просто друзями – ми стали родиною. А ще у нас був дуже сильний професорсько-викладацький склад. Я їм теж дуже-дуже вдячна за все! Вони в нас так вірили, так в нас вкладали, ми працювали по пять пар в день і працювали на повну! Саме вони з нас виховали тих, ким ми є на даний момент, в професійному плані. Уже на остан-ніх курсах університету я зрозуміла, що мій майбутній фах - то буде не чиста психологія, а щось до неї дотичне, але не консультування, не школа, не лікарня. І то вже був свідомий вибір. Я вибрала HR

за ті, за які братися не особливо хотілося, за ті, які не надихали. І для мене ще тоді, мабуть, мі-рилом успіху вже була можли-вість ретельно вибирати задачі, не впрягатися в перше ліпше замовлення.Зараз пройшло півтора року, як ми відкрилися. І я можу собі дозволити не братися за проекти, в які не вірю. Всі ті проекти, в яких ми зараз працюємо – це, виключно, ті, концепція яких дуже сильно співпадає з нашими цінностями; ті, в які вкладаєшся з неймовірним ентузіазмом і відчуваєш, що готовий зробити, навіть, неможливе, для того, щоб проект «став на ноги».Я не фаталіст, це факт. Я дуже вірю в те, що ми самі, в найбільшій мірі, творимо свою долю. Але, разом з тим, бувають такі повороти, які достатньо сильно впливають на все подальше життя Я десь до класу восьмого дуже хотіла бути лікарем. Для цього поступила в Малу Академію Наук при Медичному університеті. Мені подобалось. Я точно знала, що буду кардіологом. І якраз в період сесії я сильно захворіла, і прохворіла достатньо багато часу, коли мені слід було залишатись вдома, не виходячи на навчання. Відповідно, Мала академія відпала. Мабуть, через те, що то був такий відчайдушний крах надій, мені тоді з юнацьким максималізмом здавалося, що раз я не довчилася в Малій Академії – це кінець і лікарем я вже ніколи не стану... Після того, як з фахом лікаря не склалося, я два останні роки в школі готувалась поступати в Шевченка на «Міжнародний туризм». Я була більш ніж впев-нена, що поступлю, тому що дуже багато працювала, вчила, йшла на медаль, і мала проходити лише по співбесіді. В результаті, в силу очевидних для тогочасних реа-лій причин, я пройшла лише в


і свідомо в ньому розвивалась. Тобто, якщо вибір професії психолога був неусвідомлений, абсолютно рандомний, не прожитий, то вибір професії HR-а був уже дорослий і впевнений. До рішення відкрити власну компанію я приходила пів року. Штука в тому, що в кожної людини є свій набір цінностей. Можу точно сказати: для мене найвища цінність - це свобода. Свобода і гідність. Це те, що завжди визначало мій вибір. В певний момент мого життя я зрозуміла, що зараз для мене власний бізнес це професійна свобода, це свобода діяти так, так, як я рахую за потрібне, свобода займатись своєю справою з тим підходом і цінностями, в які я вірю. І хоч час тоді був не найкращий

для того, щоб починати власний бізнес (січень 2014 року) - вибір було зроблено, назад дороги бути не могло.Точно можу сказати, що я не переставала розпилятись, тому що я й не починала ніколи цього робити. Ніколи не метаюсь від ідеї до ідеї. Ще з самого початку, коли тільки нова ідея зявляється, я її доводжу до абсолюту, малюю собі певну візію, як би її реалізація виглядала би в ідеалі. Після періоду інкубації, після періоду мук візіонерства, які знайомі будь-якій творчій людині, дуже реально дивлюсь на справу з точки зору критика: спрацює чи не спрацює, доцільно чи недоцільно, потрібно ринку чи непотрібно, пріоритет-но, чи ні, тощо. І, якщо я бачу що проект актуальний і життєздатний,


цінувати і краще планувати своє життя. Сім’я, взагалі, для мене величезна цінність. Наша власна сім’я і сім’ї наших батьків, сім’я моєї сестрички. Дуже ціную те, що можу до всіх них щодня подзвонити, періодично навідатись. Маю не таке велике, але дуже міцне коло надважливих для мене друзів, яких безмежно люблю. Це теж наша сім’я! До чого я все це веду? Що коли є аж настільки серйозні причини грамотно використовувати свій час - ти дійсно його починаєш грамотно використовувати. Я не витрачаю часу на дурниці, на те, що «ни уму, ни сердцу». І, мабуть, за рахунок цього, в мене є достатня частина часу, яку я проводжу з дорогими для мене людьми, або за дорогими моєму серцю справами. Я встигаю подорожувати, читати, малювати, готувати, фотографувати, багато ходити пішки і…багато думати.Ще вірю в те, що потрібно дуже пильно планувати робочий час. Стараюсь робити правильні речі, а не робити речі правильно. Стараюсь бути в максимальній притомності і фокусі, щоб не

я за нього беруся. Коли ж видно, що ідея недороблена, недоношена, або не на часі зараз - так само однозначно приймаю рішення відкласти проект до кращих часів. Якби мене спитали рік тому, як я планую день, можливо, була б інша відповідь. Зараз набагато гостріше сприймається факт, що час спливає дуже швидко. У мене є собака, її звати Комашка і їй десять років. Я люблю її настільки безмежно, наскільки людина може любити. Коли в минулому році вона серйозно захворіла - це стало якоюсь переломною точкою в моєму житті. Тоді до мене так чітко, як ніколи раніше дійшло, що все на цій Землі має здатність закінчуватись, час спливає. І коли вона, дякувати Богу, видужала, я в рази білше почала цінувати кожен день, поки ми разом. Я насолоджуюсь кожним моментом: кожним ранком, коли вона приходить, кожним вечором, коли вона зустрічає з роботи, а далі поруч лежить собі і сопе... Це був перший холодний душ, за мої тоді, майже, 30 років, після якого я навчилася набагато більше АМБІТНА ПАНІ 40

спати там, де працюю і не працювати там, де сплю. Дуже пильную пріоритети. Насправді, на все намагаюсь дивитися через призму пріорітетів і віддаленої перспективи: на скільки мені це потрібно колись. Я люблю читати ще з дитинства. Колись батьки, навть, ховали від мене книжки, щоб не псувала очі. Дуже пам’ятаю, як зі сльозами випрошувала в тата «Хижину дяди Тома». Так просила, що аж віддав. Зараз читаю більше вранці, до початку активного і насиченого робочого дня. А ще ми маємо в офісі звичку: пообіді вимикаємо всі телефони, і 20 хвилин читаємо в своє задоволення. Також читаю ввечері: гладжу однією рукою собаку, в другій тримаю книжку. Вона з цим не мириться, хоче, щоб її гладили обома руками і

віддавали 100% уваги і ні відсотку меньше. Ще дотримуюсь правила 50 сторінок. Якщо, прочитавши 50 сторінок книжки, бачу, що мені не цікаво, я ніколи не читаю далі. Традиція, яку ми колись давно перейняли у моєї колеги з Ужгорода - вечеряти на природі. Цьому не передує ніяка особлива підготовка: хто перший приїхав додому – швиденько готує те, що встигає, забирає Комашку і далі ми вже зустрічаємося на озері, недалеко від дому. Вечеряємо, говоримо про своє і кожного разу дивуємося, яка ж красива природа довкола, як все просто і неперевершено, в той же час. Для мене це найулюбленіша традиція і найщасливіші моменти мого життя. А ще у нас дуже гарний вид з вікна. Тому - снідати на балконі це вже теж традиція. Раніше ми постій-


но поспішали, швидко їли і бігли у справах. А тепер встигаємо побачити і насолодитися ти, як змінюються пори року і тим, який кожен ранок особливий. Українські жінки, за моїми спостереженнями, дуже часто живуть за чиїмось очікуваннями: очікуваннями батьків, першої вчительки, дівчаток в класі, які можуть тебе прийняти в компанію, а можуть і ні: з очікуваннями хлопчика, який вперше сподобався, хлопчика, який вдруге сподобався, втретє… Тобто, з дитинства намагаються відповідати чиїмось уявленням про себе, стараються бути такими, якими їх, начебто, хочуть бачити інші значимі для них люди. При чому, очікування ці часто суперечливі і взаємовиключні і жити з ними вкрай не просто. І так жінка ще з дитячого віку привчається реалізовувати чиїсь очікування, а не дослухатися до своїх власних. Щодо мене, то я щиро вірю, що жодна людина нікому нічого не «повинна». Вона навіть не повинна бути щасливою, якщо сама того не хоче. Єдине виключення, це вимоги совісті і заповіді Господні. Адже, розраховуючи на милість Божу і на людську любов, щирість і підтримку, мусиш бути сам достойних їх. Бути достойним і вірити в те, що отримаєш це все, коли тобі буде потрібно. Чомусь, в контексті любові і підтрики мені ситуативно згадалася притча.

«…Перед відправленням душі на землю Бог покликав людину і сказав: - Я відправляю тебе на землю. Тобі потрібно буде прожити важке життя, але я сподіваюся, що ти справишся і проживеш його гідно. Не забувай про мене, і я завжди буду поруч».Людина прожила важке, але довге і праведне життя. Прийшов його час і вона знову піднялась на Небеса. Коли вона знову зустрілася з Богом, Господь запитав людину, чи важко їй було. - Так, дуже важко…! – сказала вона. - Але я був поряд, - відповів Господь, - дивися, от твоє життя – бачиш? На карті йдуть два ланцюжки слідів? Я завжди йшов поруч з тобою.»- Але, Господи, дивися, коли мені було зовсім погано і важко, сліди тільки одні! Чому ж ти кидав мене в ці моменти?- Я не кидав тебе, - тихо зітхнув Творець. – То мої сліди. У ці хвилини я ніс тебе на руках…»

Для мене це дуже знакова притча. Я впевнена, що як би важко не було, є вища сила, яка направить і допоможе. Тому, у кожного з нас нас завжди є на кого покластися!А з приводу безумовної любові, розуміння, підтримки - якщо відчуваєте, що вам цього не вистачає, то раджу вам зі всією відповідльністю: люди, візьміть собі в сім’ю собаку! Тому що коли у вас є собака, ви не можете бути самотнім! Навіть якщо весь світ відвернеться від вас - ваша собака і тоді буде віддавати вам всю любов свого величезного серця. А це, повірте, дуже багато!


Машина часуЕссе Тетяна Фіник/ Фото Таня Петрова

У вас ніколи не виникало бажання мати машину часу, та повернутись назад у дитинство? Коли найголов-ніша проблема - це встигнути по-дивитись мультфільми або швидко зробити домашнє завдання та бігти гратись з друзями. Все було про-сто та легко: знайти нових друзів, познайомитись із незнайомцями… Якщо ти вийшов погратись в піску і в тебе немає лопатки – не про-блема, можна попросити в інших. Ми були відкритими до інших і до всього нового, що нас оточувало. Ми з цікавістю очікували школи, але так боялись, коли вчитель відкривав журнал і казав: «До дошки піде……». Або екзамен, коли відкривали білет. Щоб зустрітись з друзями не потрібно було телефонувати та домовлятись про зустріч, досить було того, щоби просто одягнутись та побігти до подружок подзво-нити в двірний дзвінок і все… Ми розмовляли завжди, було про що поговорити, що розповісти чим по-ділитись. Навіть секрети лише на-зивались секретами, а насправді ми з радістю та емоціями розповідали їх друзям і мамі, і саме головніше це було сказати: «..Але це секрет, ні кому не кажи!!!» Навіть зараз, коли ми подоросліша-ли, саме легше та цікавіше - спіл-куватись з дітьми, тому що вони говорять, що думають, не підбира-ючи слова і не думаючи, варто це говорити, чи ні.Дивлюсь на дітей і чесно так хочеться, щоб усі дорослі стали такими ж простими та відкритими до інших!

Усе частіше чую, як люди кажуть: « От би повернутись…; Якби мож-на було повернути час….; Як же хочеться мати машину часу…». Але АМБІТНА ПАНІ 44

ніхто не замислився, що кожен має таку машину часу. Вона є у всіх людей, вона може бути будь-яка на вигляд та із різним вмістом в ньому. Ви не знайдете однакових деталей, окрім матеріалу, з якого їх виготов-ляють. Не потрібно бути інженером та закінчувати ВУЗ, щоб змай-струвати те, завдяки чому можна повернутись у той час, якого в дану хвилину так не вистачає. Вам не потрібно мати певний рівень підго-товки, як наприклад, космонавту. І байдуже, скільки вам років, та якої ви статті.Ну що ж, готові здійснити ман-дрівку у світ минулого? Сідайте по зручніше, увімкніть вашу улюбле-ну музику, візьміть ваш альбом, так-так, ваш альбом із вашими фотографіями… Перегортаючи дані сторінки альбому, коли погляд зу-пиняється на тій чи іншій фотокарт-ці, то немов і є мандрівка у ваше минуле, яка часто викликає відчут-тя великих та глибоких емоцій…

Моя машина часу у минуле – це мій альбом із старими фотографіями…

Слухати під музику:Скрябін – старі фотографіїДзідзьо – старі фотографіїМихайло Бородин – старий альбомМихайло Боярський – старий аль-бом______________________________

Спілкуйся англійською!Не підбираючи слова і не думаю-чи варто це говорити чи ні - Not choosing words and not thinking whether to talk about it or notУсі дорослі стали такими ж прости-ми та відкритими до інших - Аll the grown-ups became simple and open towards the others Сідайте зручніше - Sit comfortably

Я все зможу!Текст Марина Прісняк / Фото Таня Петрова / Гостя Даша Мельни-чук, майстриня з нігтьової естетики, у якої вдома косметики по доглЯду за руками та нігтями більше, аніж в салоні


Уже третій рік я займаюсь нігтьовим дизайном. Навча-лась у різних майстринь і техніці манікюру, і правилам педикюру, і нігтьовій естетиці і дизайну. Відвідувала конференції, навчальні семінари та майстер-класи з безпечного нігтьового сервісу. Дуже хочу відкрити власний кабінет. То буде затишне приміщення, розділене на дві зони: для манікюру та педикюру. Обов’язково у мене буде стояти велика шафа, в якій я розміщу усі свої камінчики, блискітки, лаки, декоративну пудру. також буде велика полиця, на які житимуть каталоги та журнали, в яких можна піддиви-тись цікавий дизайн. В педикюрній зоні обов’язково буде місце з косметикою для догляду за ніжками та п’яточка-ми.Найбільше в моїй роботі колись мені подобалось робити педикюр, тому що роблячи педикюр я могла доставити більше задоволення клієнту, адже краще майстра лю-дина сама собі педикюр не може зробити. Оцей момент, коли після процедури людина бачила свої ніжки, мені подобався найбільше. А зараз, коли уже навчилась малювати, все ж таки біль-ше подобається створювати цікаві дизайни.


Працювати з нігтями я захотіла ще з дитинства. Я росла в селі і не бачила такого всього гарного, що було у місті. Тому ще колись я захотіла мати доглянуті руки і ноги, знати, як то все робиться, навчитись самій і допомагати іншим. То не була мрія заради гро-шей. Зараз часто зустрічаю дівчат, які починають справу нігтьового майстра, але їх мотивують гроші. Тому, відповідно, запалу надов-го не вистачає, у них пропадає потреба розвиватись і дану справу кидають.

В дитинстві я була скромна, тиха і соромязлива. Гарно памятаю, як мені подарували Барбі. Для мене усі дарунки були цінними і я їх сильно берегла.Сімя моїх батьків не з багатих, тому мама дуже часто вязала мені речі. Але уже зараз я розумію, наскільки то було індивідуально, особливо. Колись, будучи малою, то не так сприймалось.У мене день йде по списку. Я роз-діляю справи, аби все встигати. Люблю каву з молоком, з двома ложечками цукру і посипану шоко-ладом. Або латте.

Вдома дуже люблю готувати піцу. Я обовязково готую тісто сама, воно тоді смачніше. Маю власну книгу рецептів, в яку збираю лише перевірені мною рецепти.


1/3 стакана теплого молока + 1 ч.л. сухих дріжджів. Трішки солі, 2 ст.л. олії. 8 ст.л. муки. Тісто мякеньке, пухкеньке, швидко підіймається. Я люблю тонке тісто з великою кількістю начинки. За-звичай печу 2, щоб ще залишилась на наступний день.Головне - любити свою справу, постійно в ній розвива-тись у вдосконалюватись. А ще важливо, аби постійно було в роботі цікаво. Бути старанною, відданою роботі і клієнту, але завжли залишатись людиною!Я постійно читаю професійну літературу. То і «Нігтьова естетика», і «Мистецтво манікюру». Тут велика кількість ідей, трендів і порад.

Колись у мене був неприємний період в житті. Я пра-цювала в салоні, і, таке враження, що навмисно мені підсилали людей, які провокуюсь суперечки і сканда-ли. Було важко, адже я знала, що я дуже люблю свою роботу і гарно обслуговую клієнта. Саме в цей момент зрозуміла, що варто не залишати улюблену справу, а потрібно просто працювати самостійно.

Моя найбільша гордість - моя дитина. А ще мрію про донечку і знаю, як її назву.

Наостанок скажу: в себе потрібно вірити! Віра йде зсередини: то є певний спокій і рівновага. Я не завджи мала підтримку близьких. Напевно, тому й зараз маю те, що вмію і про що мрію. Те, що колись мене не у всьому підтримували, дало мені змогу собі постійн дока-зувати, що я все ж таки зможу. За це я нині вдячна!


Колись в дитинстві я дуже боялась жаб. Таких зелених, слизьких, бридких… Фу! Ще мама постійно наголошувала, що, якщо раптом жаба стрибне на руку, то з’явиться велика некрасива бородавка. Чи хотіла маленька дівчинка якихось незрозумілих новоутворень на руках? Звичайно, ні! Тому я ніколи не любила жаб!

Моя донечка ж навпаки: дуже уважно їх розглядає, фотографує, готова пригнути в ставок до цих зелених слизьких створінь, у неї навіть з ними власна розмова - «переквакушка». Одним словом (правильніше двома) – не боїться!

Спостерігаючи за нею під час останньої прогулянки до річки, я повернулась до своїх страхів. «Чому боялась я, будучи такою ж маленькою дівчинкою?» Відповідь прийшла одразу! Просто мені нав’язали цей страх ще з дитинства. Я навіть не могла собі уявити, що жаба – це звичайна частина природи, яку створив Бог. Що, слухаючи вечірню розмову річкових мешканців, можна й собі поспілкуватись… Ну хай не з ними, а з собою. І не боятись! Це, звичайно, не означає, що я зараз з легкою приємністю посаджу на свою теплу долоню холодну жабу. Ні! Але розуміння причини дозволяє не боятись!

«До чого тут відкритість до нового?» - подумає уважний читач. Все дуже просто! Страх дуже часто не дозволяє нам здійснити те, про що давно мріємо. І, можливо, в уяві ми вже все змалювали яскравими фарбами, а уві сні вже не раз насолоджувались приємними миттєвостями таких солодких мрій. А наяву вже важче: тут і суворий соціум, який диктує свої правила, і люблячі рідні, які понад усе хочуть вберегти нас від розчарувань, і власні дитячі страхи, які передаються з молоком матері.

Але що буде, якщо все таки дослухатись до себе, віднайти відповідь на просте запитання «Чому?», перебороти страх невідомого та все-таки зробити те… таке бажане, солодке та своє. Точно в кожного буде власне, можливо, іноді з присмаком гіркоти або терпкості. Але точно буде. І буде краще, ніж є зараз! Бо це досвід і відповідальність! Відповідальність за життя, мрії, сподівання та результат!Відкривайтесь новому, живіть власними мріями, творіть та насолоджуйтесь! Не ховайте свої амбіції у стару бабусину скриню, а випускайте їх на волю, нехай приносять користь не лише вам, а й усім нам!_______________________________________________________________Почитайте «Алхімік», Пауло Коельйо. Він про вибір! І про відповідальність! І про мрії! І про те, що це не легко, але цікаво і захоплююче!

Відкритість до нового, або страх забирає крила Ессе Валентина Ткачук / Фото Таня Петрова


Спілкуйся англійською!

Відкритість до нового - Openess towards something newРозуміння причини дозволяє не боятись - Understanding of a reason allows not to be afraidНасолоджувались приємними миттєвостями таких солодких мрій - Enjoy nice moments of such sweet dreams Живіть власними мріями - Live your own dreams


ГУЛЯЮЧИ МІСТОМ

Я-не геройРозмовляли Яна Прісняк та Марина Прісняк Фото

Таня Петрова Гості Юля Бурнацева та Тимофій Заво-довський

Зворушлива та болюча розмова з авторами фільму «Я - НЕ ГЕРОЙ». Це короткометражна документальна стрічка про екіпаж десантни-ків 95-ої Житомирської окремої аеромобільної

бригади, який влітку минулого року брав участь у боях за Лисичанськ, Луганської області.

Фільм не про війну, а про тих, хто намагається її припинити. Того дня екіпаж у такому складі

доля звела вперше і востаннє.. День, який став «чорним» для 95-ої бригади... Історія про муж-ність, біль, дружбу, життя та смерть.. Історія одного екіпажу. Дійові особи з різних куточків держави - Гайсин, Жмеринка, Бердичів, Суми,

Чернігівська область.


Ю.Б. Ідея створити «щось» в плані короткометражних кіно у нас була давно. Але не знали, з чого почати. Не було героя. Не було історії, про яку хотілося б розказати людям. Все сталось дуже несподівано, коли на одній із робочих зйомок я познайомилась із учасником бо-йових дій. на той момент це була осінь, і він вже повернувся звідти. Людина уже була травмована фізично, морально. І вперше в житті в мене виникло таке відчуття, що це та людина, про яку я хочу розка-зати іншим. На той момент ми були знайомі хвилин 15, тому що це зйомка, процес інтерв’ю. Я тоді зрозуміла, що потрібно щось більше. Це не може закінчитись одним сюжетом і його словами на 10 секунд. Я приїхала на роботу і одразу підійшла до хлопців, розказала їм про те, що є можливість, є герой, є герой з непростою долею і все там набагато глибше. Тобто можна розказати не тільки про нього, але й загалом повязати це з українцями, з тим, що вони переживають в даний момент. Мені пощаслило в плані того, що команда, яка сфор-мувалася у нас - це команда однодумців, команда ентузіастів, тому що фінансової вигоди ми абсолютно ніякої не маємо і не мали, ми навіть шукали дуже довго на бензин кошти. Але знайшлась людина, яка нас підтримала, не як піар, не як спосіб прорекламуватись. Зав-дяки тому, що хлопці виділили час, свій, тому що все це ми робили у позаробочий час, нам, я сподіваюсь, вдалось втілити свою їдею. Ідея, як така, виникла випадково. Хоча ні, не випадково. Нам пощастило. Пощастило, що нам трапились такі люди в житті, про яких можна розказати, про яких хочеться почути, знати більше і про яких треба говорити.

Т.З. Саме перше - то я сказав «Так», що підтримую і будемо знімати. Юля розказала всю історію, яка з людиною трапилась, як можна


це все розказати і показати людям. Це була дуже цікава ідея і цікава не просто зйомка, а цікава робота, тому що вона була дуже масштабна. Це не формат - 10-15 хвилин людину відзняв і все . Тут були і поста-новочні кадри деяких фрагментів з їхнього життя, які вони пережили.

Ю.Б. Мені постійно перед хлопцями хотілось звітува-ти. Мені здавалося, що я ділилась з ними емоціями, як дощем з градом) А вони такі «склали свій зонтик, ну ок, промокли, та нічого... Сохнем разом)».

Т.З. Юля дуже відповідальна. Тому що коли вона бе-реться за справу, то вона це доводить до кінця. Вона дуже пунктуальна і настирна. З нею легко працювати.

Ю.Б. Знімали більше трьох місяців, та були трохи розпорошені в часі. Почали в жовтні, закінчили в лютому. Почали із Вінниці, потім знімали на Жито-мирському полігоні, потім у Сумах, а потім у Жмерен-ці. Ми пережили фільм разом з тими героями. Дуже важко спілкуватись з родиною, в якій сталось горе, і залишитись просто журналістом. Ти не можеш зроби-ти цю роботу за місяць, тому що ти живеш уже цим... Ми переживали кожен фрагмент, слова рідних...Мені все снилося. Якраз, коли я почала з хлопцями працювати над цим фільмом, у мене було відря-дження в зону АТО. Там ми попали під обстріл, їхали назад - попали в аварію. Можливо, ще на фоні цього я бачила такі сни: війна, вибухи, когось рятуєш, сам рятуєшся постійно. Напевно, війна, як війна, уже не стала для мене просто терміном, а пройшла через усю мене. Ми щодня проживаємо багато історій, різних людей і долі, але після цього фільму я стала більш розуміюча до інших людей, до людської долі.

Ми хотіли розказати не про війну, а про тих, хто її намагається зупинити. Ми хотіли показати звичайних


людей, які є військовими. Вони там рятують долі інших і наш мир. В фільмі ми хотіли показати міжність, людяність тих людей. І цінність часу. В мирний час ми не цінуємо те, що маємо, ми не маємо ціни часу, який у нас є і розпоряджаємось ним нераціонально. І на це у нас ідуть години, хвилини, дні. А там відчувається ціна секунди. Тому що секунда там - це доля твоя, твого екіпа-жу, це відповідальність.

Ми задоволені своєю роботою, тому що для нас то хороший старт як для людей творчих, щоб потім почати робити щось більше.

Т.З. Фільм знімати було не легко. Ми мали велику відповідальність не просто розповісти, а показати деталі, не просто картинку, а почуття. Важливо було не впустити емоцію.

Ю.Б. Емоція в фільмі - найголовніша. Коли ми починали, мало хто вірив, що ми зробимо більше, аніж звичайний сюжет або програму на телеба-чення. Тому, думаю, вони ще змінять своє бачен-ня.

Т.З. Команда - Юля Бурнацева, три оператора - Вадим Демець, Роман Липовський і Тимофій За-водовський. Монтаж робили ми всі разом. Коман-да - реально золота, тому що роботу ми робили просто так, не для грошей.

Дуже хочеться, аби Вінниця завжди залишалася мирною. І щоб хлопці завжди пишалися містом, в


якому живуть.

Ю.Б. Для мене Вінниця комфортна, тепла, безкорислива. І люди, які роблять щось велике, скромні. І це дуже приєм-но. Вінниця надихає. Тут комфортно жити і працювати. Для нас Віннниця - це натхненниця.

У мене не амбіція, а нездорова ініціативність: планів і ідей багато, як їх зробити я не знаю, але берусь за все. Виховуюсь, в першу чергу, на людях, з якими ми зустріча-ємось щодня на роботі. Журналістика дає в житті багато. Кожного дня - нова доля, ноий герой, нові проблеми, нові переживання. це - виховує. Ти вчишся на чужих помилках, на чужих долях. Якщо це стосується режисури, то ми дивимось на роботи великих кінореежисерів, до яких нам ще далеко, але ми намагаємось рости до них. Якою тематикою займаємось, відповідно, починаємо слухали відповідну музику, читати літературу, дивитись фільми. Із фільмів дуже сподобався «Снайпер», із книг - почала читати Оруела, Ремарка.

Т.З. Ініціативність і бажання творити - те, чого варто на-вчитись у Юлі. Інколи хочеш щось зрообити, а натомість шукаєш причини, як то не робити: не вистачає часу і ще чогось. Юля як береться за щось, то вона то доведе до завершення. Ю.Б. Але оця ініціативність ніщо, якщо немає людей, які го-тові її підтримати. Тому команда - це той ресурс, та можли-вість зробити щось важливе! І ми, люди, повинні триматися разом, тому що разом ми можемо зробити щось велике і значуще. Тільки разом. Поодинці ми ніхто.


Звичайне життя Українського Діда Мороза

Розмовляла Яна Прісняк Гість Український Дід Мороз Фото Таня Петрова Місце дитячий парк святкування днів народження ДИТЯЧА ПЛАНЕТА


Влітку я займаюсь багатьма справами: знявся в дитячому кліпі «Я гордий тим, що я вінниччанин», я уже зїздив в зону Луганської та Донецької області. Ми були в Словянську, Кра-маторську, Донецьку і Сєвєродонецьку з акцією «КВН проти ненависті». Я почав ремонт і схуд на 5 кг. Влітку я зазвичай саджаю в себе на городі багато приправ, і з ними роблю справжні літні салати.Я готую вина. Цього року в моїй колекції уже двадцять видів домашнього вина власного виробництва. Це, в основному, ягідні вина. З самих нових - кульбабове, трояндова і полу-ничне. Достигає агрусове на вишневе. То - зі справ дорос-лих.

Зараз я не читаю книг, так як усі уже прочитав. Але читати дуже важливо, особливо казки. Спочатку потрібно прочита-ти всі казки. А потім потрібно обовязково познайомитися з дорослими казкарями, з фантастами. Я виховувався на фан-тастах, на Браттях Стругацьких, Бредбері. А ще треба читати класику будь-якою мовою. А іноді корисно навіть заставити себе щось почитати. Треба читати багато того, що радять друзі. Хоча б для того, щоб бути в темі.


Я люблю отримувати добрі листи. Найкращі - паперові, тому що вони мають атмосферу, це - почерк, запах, можливість торкнутись рукою. Дуже приємно отриму-вати листи від щасливих людей, тому що тоді я й сам переймаюся щастям. Дуже люблю відписувати листи. Зазвичай то буває ввечері. Коли усі справи зроблені, і з затишком пожна почитати листи і одразу на них відпо-вісти.

Зараз я мрію про мир і здоровя. Про те, щоб колись побачити правнуків. І щоб у мене завжди була гарна память.

А ще я люблю дивитись мультфільми. Особливо люблю дивитись на те, як вони намальовані. Давид Черкаський, добрий наш знайомий, робить гарні мультики, мені дуже подобаються.

На сніданок у мене зазвичай - то яєшня і дуже багато салату. А ще я дуже люблю молоко і сметану. Я люблю відпочивати на морі і ескімо, особливо з вишневим та кизиловим варенням. І люблю його не лизати, а їсти ложечкою.

Я дуже люблю тварин. Колись у мене була кокер-спані-ель Нюра. Це дивна собака - собака, яка вміла співати. Вона подарувала мені цілий світ інших людей, тому що я б з ними ніколи не зустрівся і з ними ніколи би не спілкувався, якби у мене не було собаки. Вона подару-вала мені ліс і парки. З собакою треба гуляти. Собака має виховуватись. Якщо вона прийшла в сімю, вона стає членом стаї і виховує лідера.


В Вінниці я люблю бувати всюду. В центрі є місця, якими завжди хочеться похвастатись перед іншими. Так, в кафе «Заварткін» варто послухати хор часу і випити чаю. В Вінниці красиво прогулятись по Єру-салимці. І живу на Кореї, то є двоповерхова Вінниця: наше Старе місто та Корея. Там моє серце. Люблю наші парки. На мою думку, вони найкращі в світі. А ще в Вінниці живуть дуже цікаві люди.Найщиріші мої відчуття - це коли поїзд, в якому я їду з подорожі, проїзджає через Буг. От коли він засту-кав, то починає стукати серце мого міста. Я тут можу хворіти, бути щасливим і творчим.

Українському Діду морозу можна і треба писати листи, на які він обов’язково напише відповідь (у конверт зі своїм листом вставте чистий конверт із маркою).

_____________________________________________

Не чекайте зими, пишіть листи уже зараз!

21003 м. Вінниця, Діду Морозу до запитання

(вкладіть до листа чистий конверт з маркою, щоб отримати відповідь Діда Мороза)



Утро одной улицыЭссе Елена Павлова / Фото Таня Петрова

Мне повезло сегодня рано проснуться. И попасть в утренный город. И вдохнуть его со всеми флюидами: запаха скошенной травы на клумбе, греющегося асфальта остановки, маршрутка, еще не пропахшая потом пассажиров, а лишь теплой мокрой резиной вымытых ковриков. Собор-ная же пахнет полутонами, намеками и по-разному.

Вот цветочный ряд –с одной стороны наши нарциссы, тюльпаны. Укрыва-ют от солнца пожилые продавцы томную, истекающую росой и запахами сирень. Застыли полупрозрачные, словно выточенные из кости головки ландышей. По другую сторону чопорно выглядывают из своих пласти-ковых ваз толпы чужеземных роз...

Маленький кофейный магазин открыл свои двери... Аромат зерен араби-ки и робусты, чая, приправленного ягодами и травами, ноты шоколада вырвались на волю и загуляли, перебивая цветочные ноты.

По соседству с магазином «Кофе-Чай» выгружалась машина свежевыпе-ченного хлеба. На меня рухнули арматы ржаного, сдобного и чего-то кремового. Борясь с искушением, я ускоряю шаг. Пролетаю мимо запахов библиотеки и пресно прахнущего плесенью облсовета. Вот, на другой стороне улицы еле-еле пахнут мещанской роскошью ювелирные мага-зины. Из окон отеля выныривает запах снов его постояльцев и столовско-го борща.

Дальше свежей рыбой пахнет фонтан и ресторан гостинницы «Подолье» выносит даже на летнюю площадку запах старых посудных тряпочек, прославленных Ольгой Фреймут.

Я заныриваю в уголок, где меня настигают доцветающие вишни, осыпаю-щаяся черемуха и каша из детского сада, вперемешку с самым замеча-тельным на свете ароматом детских кудряшек под панамками. Завариваю кофе, включаю Sheryl Crow «Tomorrow Never Dies» понимая, что из всех запахов да этого гор сотворяется один – запах моей любви. И она, как эта мелодия из фильма «Завтра не умрет никогда» просто вторит эхом: не умрет никогда, не умрет никогда, никогда...

Львів на двохЕссе Марина Прісняк /

Фото Анастасія Довгорук, Таня Петрова


Моя подорож до Львова почалась з того, що я зайшла в канцтовари, придбала собі крафтовий блокнот для записів і файний олівець. Кава, потяг і мудрий роман Дари Корній про кохання - і ми у Львові. До львівського потягу я взяла з собою ві-нницьке небо, а зорі все заглядали в вікна і норо-вили попасти в склянку з чаєм, який завжди чомусь такий інший, аніж домашній.

Львів ще спав, коли ми приїхали. Пустинні вулиці, жлдного пішоходу чи громадського транспорту. На мить здалося, що навіть кава ще не пахне. Видно, теж спить.

Львів прокинувся близько десятої. Львів’яни пішли до храму, і лише заїзджі туристи вешталися вулиця-ми у пошуках і сніданку, і кави.

В трамваї помітили цікаву особливість: той, хто виходить раніше кінцевої, може залишити на сидінні свій прокомпостований квиток тим, хто зайде далі для проїзду. Отакий собі жест чемності по-львів-ськи.

Іншого ранку, поки збиралась докупи родина, явийшла посидіти на сходах старезного будинку, який оберігав вночі мій сон. У нього майже не було власного двору, а тому два каштани і тополя роз-діляли смужку тротуару від дороги, по якій ходять люди, їздять автівки. Я сиділа просто на сходах, з блокнотом і кавою. Писала, тому що Львів дуже надихає. І було зовсім дивно, що людям до мене не було ніякої справи. Ніхто не заглядав, здивовано не косив поглядів. І мені то сподобалось. А від того я почувала себе вуличним художником, який малює життя.

І тільки рука чоловіка змахнула з моїх плечей мрій-ливість. Настав час збиратись додому, в Вінницю. Понад сорок годин романтизму, ніч в потязі на двох, львівська кава на двох, бруківка і сувенірні крам-нички, священний дзвін в храмах і сніданок, який непомітно перейшов в обід - теж на двох. Почуття росою падали на вії, а руки, які тримаються одна за одну міцно-міцно, теж міцно тримають за руку свободу, свої відчуття і ще щось, що знають лише вони двоє...



Тепла розмова з творчою особистістюТекст Марина Прісняк / В гостях у Світлани Мелобенської, творча май-стерня «Мagic Sand» / Фото Таня Петрова

В її студії створюють картини за допомогою камінчиків, фарб і блискіток, займаються галькопластикою, малюванням, декупа-жем, авторською розробкою ляльок, сухим валянням та малю-ють по піску. І це, мабуть, ще не все, що вміє пані Світлана.

Моя творчість почалась із декретної відпустки і підтримки чоло-віка. А також віри в себе. Дуже важливо в себе вірити. Тому все вийде. Займаюсь в роботі різними напрямками: то може бути малювання, чи галькопластика, чи створення ляльки. Є такі ляльки, які декілька років стоять незакінченими. Коли робота не йде, я її відкладаю до більш творчих часів.

Люблю писати і малювати. Певно, тому діти виросли на мною написаних і проілюстрованих казках. Ми приділяємо розвитку дітей багато часу. Здебульшого, у першій половині дня я займаюсь дітками, у другій - чоловік. То розділяє нашу відповідальність і залишає час для власного розвитку.

У нас трійко дітей. Намагаємось допомогти кожній дитині до 5 класу визначитись з напрямком майбутньої професії, відповід-но до цього у школі більш поглиблено вивчаються профільні предмети, і базово - загальні. А ще нам не важливо, які оцінки отримує дитина, оскільки то є субєктивно.

В нашій сімї існує традиція вивчати мови і подорожувати. Зараз активно освоюємо французьку, тому що мріємо поїхати до Франції та на собі спробувати її автентичність.

Надвожливо в житті мати ціль: коли ти знаєш, чого хочеш - все вийде. Іноді для того, щоб зрозуміти, ким ти хочеш бути, прохо-дять роки. Але то не погано.

Знаходить себе у музиці, у класиці, нею ж починає свій ранок. Обожнює Шопена. Любить музику без тексту: слова говорять про те, що витвір уже комусь присвячений.

ВДОМА

Вівсянка, пані!Ессе Марія Рачинська / Фото Таня Петрова

Для багатьох, особливо для мам, ранок починається не з кави – хочеться мати як мінімум чотири руки, щоб зробити усе заплановане., як непоганий варіант наняти помічницю. Невиспане дитятко намагається зірвати подорож до садочку, школи. Незадоволений батько , який щойно витягнув погладжений костюм, на ньому вже розлігся кіт, прасувальна машина з’їла один носок з пари, а краватку вночі домовий Побачивши на столі вівсянку Капризуля виривається назовні як у малої так і у великої людини.

-Знову каша-Так , каже мати, вона корисна і дає сил!Нажаль не завжди є час з любов’ю та натхненням перетворити звичайну крупу в щось дуже смачне і цікаве. -А може, бутерброд з ковбасою? – насупився тато - І мені, і мені !- оживився настрій Капризулі-Ні, ти меєш з’їсти кашу, або ніякого солодкого!На цій ноті починається пошук справедливості між дорослим Я сказав, і дитячим – Чому?


Про користь вівсянки написано багато. Ця крупа – кладязь вітамінів та мінкроелиментів . Глюкоза яка в ній знаходиться та кількість вуглеводів, достатня для зарядження нашого організму енергією та хорошої роботи мозку, очищення шкіри, схуднення -незамінний продукт! Важливо знати, що саме вівсняка крупа багата на корисності. Пластівці швидкого приготування не несуть у собі таких властивостей! Вони добре підходять щоб зробити скраб для обличчя та тіла, маски для волосся. Для нашого організму найкраще - це цільна крупа.Якщо є достатньо часу зранку, до вареної на воді або молоці каші на порцію можна добавити чайну ложку меду. У літню пору смакуватиме з різноманітними ягодами. Як варіант на зиму подавлений вилкою банан , або заздалегіть заготовлені вкусняшки, які можна зберігати в холодильнику, морозильнику. Найулюбленіший мій рецепт – залита кефіром або йогуртом на ніч 3 ст. ложки геркулесу. Від такого поєднання ми отримаємо заряд бадьорості і дякую від нашого шлунку.

Для наших гурманів, татусів , які люблять солоденьке в вівсняку кидаємо кусочок масла та сухофрукті- для тих, хто слідкує за фігурою таке поєднання я не раджу.Хочу з вами поділитись супер рецептом, який змусить полюбити «несмачну» кашу усім. В добре відварену крупу додаємо сгущене молоко так консервований ананас нарізаний кубиками( можна замінити персиками , абрикосами), на ваш смак. Повірте – це неперевершено смачно!Якщо вам не вдається звабити домочадців солодкою вівсянкою, в наступ іде м›ясо та овочі. Прожарене м’яско с овочевим рагу та ложкою томатної пасти – контрольний вистріл стрілою у серце та ваша перемога.

Різноманітна інтерпретація приготування простого блюда підштовхнули тата та капризулю зробити коханій мамі приємний подарунок. Відключається будильник і починається приготування смачного сніданку. Останній штрих – додавання ванільного сахару , кориці та зварена кава. Такі аромати змушують прокинутись матусю з цікавістю. Сповнений любов’ю та ніжністю ранок приніс спокій на весь день. Посмішка сповнила позитивом. Відчуття згуртованості сім’ї – щастя . А смачний сніданок – подяку коханим людям за турботливість._______________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Ранок починається не з кави - Morning does not begin with coffeeПрасувальна машина з’їла один носок з пари - Washing machine ate one sockРізноманітна інтерпретація приготування простого блюда - Different inter-pretation of cooking a simple dishОстанній штрих - Last touch Відчуття згуртованості сім’ї – щастя - Feeling of family union - happiness



Открытость. “Вкус” словаЕссе Катерина Артюх/ Фото Анастасія Довгорук, Таня Петрова

“Прививая своему ребенку оптимистичный взгляд на жизнь, вы учите его понимать себя. Вы формируете у него активную жизненую позицию, которая не позволит покорно подчиняться обстоятельствам. Он вооружен перед лицом напастей и способен бороться”

Теплые, желтые лучи солнца, утренняя прохлада, и игривый ветерок - открывали новую станицу непрочитанной книги Мартина Селигмана - психолога -позитолога. О том, как можно ласково и легко, словами или своими эмоциями преодолеть сложный период, период детских стахов, тревог, депрессии - поддержки самого дорогого, и казалось бы безза-щинтного и маленького человека - ребенка. Автор называет депресию эпидемией, прививку от которой лучше всего сделать в детстве. Такой “прививкой” - оказывается родительская поддержка, их слова очень важ-ны, поддержка - от самого близкого человека мамы, папы - очень важна.

Открывая и перелистывая страницы, ощущался запах свежей печати, новых мыслей, вложенные всей душой автором книги, распахнуты как объятья - простые методы, а его слова манят к чтению и раздумьям.Искренние, сладкие и тёплые слова, грели ей душу, обнимая и играя струнками её настроения...«Я в тебя Верю « - и ощущение полёта и крыльев за спиной, мотивацион-ные слова, крушащие все преграды и дарующие силы, когда их совсем нет.«Ты сможешь все»- и весь мир открывает свои объятья, и держит за руку, ведя лёгкой, успешной тропинкой в сад, где цветут самые вкусные и аро-матные плоды, яблони и вишни - на душе Весна. И покоряются вершины, и стоятся аэропланы - и пускай получается не сразу, главное верить, и пробовать снова и снова, пока окнчательный вариант будет лучший для самого тебя. Цитата “Внутри медальйона было зеркало, и в нем отражалась она сама. “Да это же я! - поняла она - И вправду я! Я и есть волшебная сила этого кулона”. Теперь девочка надевала кулон каждый день. Она сжимала его в ладошке и шептала : “Я в тебя Верю”. Кулон наполнился ее магической силой, и стех пор она с ним не расставалась” Элизабет Кода-Каллан “Волшебный кулон” «Люблю»- тепло, эйфория, растекается по всему телу, разлетаясь вокруг множеством бабочек, неимоверной красоты, ярких расцветок крыльев. Ощущение полёта, не чувствуя земли под ногами, ощущение ветерка и тёплой улыбки самого любимого человека. Как часто этого самого важно-го слова ждешь от своих любимых, делится им не сложно, даже просто.«Благодарю»- ощущение в руках дара, в душе тепла, всех благ Вселен-ной, перелистывая станицы,на миг задумалась - насколько слова могут открыть в ней талант, увидеть то,что раньше порой не замечала: изоби-лия природы, шума ветра за окном, пения птиц, расцветающих цветов,

шум прибоя, и как добрые руки любимой мамы - солнечных лучей обни-мающих ее. “Я говорю ему ЛЮБЛЮ, а он смеется звонко! Жить без него я не могу, без моего ребенка!!Говорите своему ребенкуЯ люблю тебя. Люблю тебя, несмотря ни на что.Я люблю тебя, даже когда ты злишься на меня.Я люблю тебя, даже когда я злюсь на тебя.Я люблю тебя, даже когда ты далеко от меня. Моя любовь всегда с тобой.Если бы я могла выбрать любого ребенка на Земле, я бы все равно выбрала тебя.Люблю тебя как до луны, вокруг звезд и обратно.Моё любимое воспоминание за день, когда мы с тобой что-то делали вместе.

«Мама»- тёплая ладошка маленького ангела, прервала поток мыслей, глаза сияют счастьем и ласково обнимают маленькую дочь, наполнен-ность безусловной любовью, которой хочется делится со всеми, а больше всего с ней, с такой маленькой, доброй, отзывчивой, ласковой девочкой, которая так быстро растёт, будит ранним утром свои искренним, звонким смехом, берет за руку и ведёт к своим самым дорогим вещам - игрушкам.И снова ее открытая книга, лежит на столе, её перелистывает ветер, а солнышко греет страницы, что бы потом наполнить руки её тёплом, а бумага предательски желтеет,выдавая все свои недостатки. Книга открыта - открыта как душа её автора, где он делится своим опытом, как просто словами мы можем вырастить, привить, и дарить по жизни оптимизм, и желание жить счастливо, начиная с детства, вселять в своих детях радость к жизни, принимать неудачи просто и легко, не зацикливатся на обидах, а открывать душу красоте позитивных эмоций и вибраций, ведь это так легко!Открытая душа автора откликнется в душе читателя и использует его опыт и знания.

ДонечкаРанок обіймає мене своїми теплими та ласкавими рученятами,

пробуджує грайливим, веселим сміхомТягне кудись йти, мабуть танцювати під утрішню грайливу музи-

ку,що звучить з утрішнього радіо...Ранок - це моя ластівка донька,

така відкрита та ласкава...Дбайлива та весела рання пташка...

_______________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Игривый ветерок - Playful windПсихолог -позитолог - Psychologist- positologistОщущался запах свежей печати - The smell of fresh print could be feltОщущение полёта и крыльев за спиной - The feeling of the filght and wings behind your back


Як відпускатиЕссе Оксана Мельник / Фото Таня Петрова

Як відпустити дитину знає кожна мама. Це індивідуально, але головне -інтереси дитини, що краще для неї, а не емоціі мами. Варто згадати себе дитиною і чого не вистачало вам, і зрозумієте, як діяти. Не варто привя-зувати біля себе людей, їх потрібно любити. Дітям це дасть можливість самостійності та відповідальності. Бути мамою так легко!

Я хочу донести до матусь - дітей треба любити більше ніж себе, носити на руках, поки можете підняти, водити за ручку, цілувати, хвалити та дарувати щасливе дитинство та материнську любов, яку вони ніколи не забудуть. Любити своіх дітей ніколи не пізно, навіть якщо вони дорослі.

Ми готували Маринку до самостійноі поіздки на море (без мами, але з бабусею) зібравши речі, ліки, провівши інструктаж, як себе поводити і все що цього стосується. У мене, як мами, закралась думка «А чи я витримаю цю поіздку, бо вона моя порадниця і подруга, як я без неї?» Але мамині амбіції пройшли, бо важливіше - то дитячі емоції, морське повітря, нові враження, подорож перша на потязі (не спала всю ніч, бо дядя хропів) і звичайно море, яке воно може бути.

І мама починає шукати, чим зайняти себе у відсутність дитини. З меншою донечкою ми відвідали приватний зоопарк, тренінги, співбесіди, приймали гостей, провідували бабусю, читали, писали одним словом - жили. Остані подіі мого життя круто його міняють і весь мій біль та розчарування пе-режила моя старша донечка, вона була поруч, втішала і знаходила дитячі потрібні слова, щоб мама не плакала. Тому я вирішила, що моя рятівниця має право на відпочинок, а я чекатиму її щасливу вдома.

_______________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Згадати себе дитиною - Recall being a childМамині амбіціі - Mother’s ambitionsВтішала і знаходила дитячі потрібні слова - Comforted and found necessary child’s words


Люблю Вінницю, тому що тут живе бабуся. І піцу. Тому що маминаРозмовляла Яна Прісняк Фото Таня Петрова Гостя Ярослава Капі-танчук, 10 років Місце тераса ресторану «Панорама»

Я люблю літо. Тому що тепло. І тому що ми на довго їзди-мо до бабусі в Вінницю. А ще влітку ми готуємо фрукто-во-ягідні коктейлі, які розливаємо по красивим келихам і пригощаємо ними усю родину.Люблю кататись на велосипеді і гратись з Емілем. Це розкішне кошеня, якому пізньої осені буде рік. Я люблю вигадувати для ньго різні пестливі імена, томі часом кличу Емілько, Емільчик, Емільсон. Він гарний і вредний, і лю-бить спати на ногах.У Львові я ходжу співати в хор. До Різдва ми вивчаємо щедрівки і колядки, в інший час - пісні на вірші Тараса Шевченка: «Думи мої думи», «Зоре моя вечірняя», «На шовкових пелюшках». У Львові дуже шанують Тараса Григоровича, і в кожному класі в школі стоїть його пор-трет. А в нашій школі, в якій ми навчаємось, колись впер-ше у Львові встановили пам’ятник Шевченку. Щосереди у нас на першому уроці проходить урок християнської етики, і щопонеділка ми співаємо гімн України.Дуже люблю, як готує мама. Особливо піцу. Вона смачні-ша, тому що мамина. А ще люблю вихідні, тому що щоне-ділі мама пече панкейки.


Про мрійливість та дівочістьРозмовляла Яна Прісняк Фото Таня Петрова Гостя Інна Капітанчук, 15 років Місце тераса ресторану «Панорама» Я люблю дуже фантастичну тварину - єдинорога, тому що він казковий. Я би хотіла мати такого живого, гуляла би з ним в лісі або парку. Єдине, поки не знаю, як його назвала би.Люблю читати. Недавно подарувала мамі книгу про Скрябі-на. А ще люблю читати про щось незвичне, особливо про те, чого немає в нашому світі. Улюблена книга - «Матільда». Маленьку дівчинку, якій 5 років, не дуже любили батьки. Тому вона навчилася читати, пішла до школи і стала донечкою своєї доброї першої вчи-тельки.Зараз я живу у Львові. Він набагато старіший, а тому має більшу історію. Люблю гуляти з подружками по пл. Ринок. Ми також живемо біля парку, тому з радістю прогулюємось в ньому з сестрою після школи. А ще я люблю Львівські трам-ваї, тому що в них є компостери, в яких, як в мультфільмі «Ну, постривай», потрібно компостувати проїзний квиточок.Ми проводимо вечори разом: спільна вечеря, перегляд філь-мів і просто розповідаємо про те, що було вдень.


Чотири покоління - то цінністьЕссе Марина Прісняк / Фото Богдан Довгорук

Я дуже люблю приїзджати до бабусі. Цього дня у неї завжди відкрита хвіртка, чистенький напрасований фартушок зі старої тернової хустини. Бабуся стоїть в тій хвіртці і виглядає, як я йду пішки з автобуса: сільською, але рідною з дитинства, дорогою. Або їдемо всією сімєю машиною, і вона пізнає її, як тільки та ма-ленькою крапочкою зявиться в повороті на горизонті.

І завжди бабуся проведе мене до хати, обережно відкриє двері, за якими пахне червоним борщем і свіжоспеченими пиріжками. І я шмигну у комірку, де будуть чемно вистроєні тарілочки з різними смаколиками. І я швиденько, не миючи руки і ще взута, напробуюсь бабусиних страв, і, уже наїджена, все ж піду пере-вдягатись до обіднього столу. І буде у бабусі і перше, і друге, і навіть компот. Той, що цього року закривала на зиму. Той, якого в погребі буде банок з вісімдесят, які взимку чемно будуть віправ-лені у Вінницю.

- А тепер пішли, я покажу тобі свій часничок! А потім абрикосу, на якій стільки компоту і варення!Тому, наступну годину ми займались саме нею. Зізнаюсь, рані-ше я ніколи не лазила по драбині. Так, хіба на один-два щаблі. І швиденько. А тут мені пощастило піднятись на три метри над рівнем клумби за абрикосами. При тому, драбина опиралась лише на брата і тата. Тому, коли ще хоч одна зірвана мною абрикоска вцілить комусь із них в лоба, я можу опинитись на траві, під дра-биною, зрівнявшись з клумбою. Але ноги не тремтіли, холодний піт не виступав на моєму лобі. За мою безпеку відповідали люди, які мене щиро люблять. Я іноді навіть встигала позувати доні, яка знизу бігала з фотоапаратом і ловила моменти моєї сміливості. Єдине, було страшно дивитись вниз. Але то так само, як оглядатись назад. А, значить, не потріб-но.

А ввечері буде зовсім гарно. Ми дістанемо рябеньку скатертину, застелимо нею стіл, питимемо чай з молодим варенням, довго розмовлятимемо з мамою, поки бабуся з донею в клумбі саджати-муть кісточки від абрикосів. Тих, що рвали вдень.

І то справді гарно: бабуся за своїм столом збирає чотири поколін-ня! І дай їй Боже ще дочекати колись п’ятого! Люблю тебе, рідна!



Відкриті очіЕссе Марія Гораш Фото Таня Петрова

Люблю відкривати вранці очі і тихо, спокійно спостерігати за сонним царством у нашій кімнаті: всіх ще тримає міцний ніч-ний сон. Я прикриваю очі і мрію про новий день, нові вражен-ня, нові вчинки. Кажуть, що кожен бачить цей світ по – різно-му: хтось вбачає добро і чинить гарні діла, а хтось, навпаки, все бачить лише в сірих і темних тонах, тому негатив і зло майже завжди поряд з ним. У кожного свої очі, розмір і колір; а ще, кажуть, що, дивлячись у них, можна побачити глибину людської душі. Якою б не була людина, саме вдивляючись в очі, можна відчути хитрість і нещирість, а також мило посміх-нутися, коли відчуєш щастя і добро.Ранок… я стою перед дзеркалом, примруживши очі, чищу зуби і дивлюся на своє сонне відображення, тихенько посмі-хаюся і сподіваюся, що цей день буде особливим. Відкривайте ширше свої очі новому дню і новим можливостям.

_____________________________________________________

Спілкуйся англійською зі школою FLASH! Спостерігати за сонним царством - Watching the land of NodУ кожного свої очі, розмір і колір - Everybody has his own eyes, size and colourВідчути хитрість - Feel slynessВідкривайте ширше свої очі новому дню - Open your eyes broader towards a new day

«Новий день»….маленьке життя…Ессе Тетяна Фіник Фото Таня Петрова

Прокидаєшся зранку під той же самий звук будильника, розплющуєш очі, все та ж кімната. Здавалось б, день спланований, розписаний по полич-ках, і от ти все знаєш, як воно буде. Але це лише на перший погляд. Но-вий день – це як малесеньке життя, з новими ситуаціями, новими людьми і в результаті різним настроєм та емоціями. Можна спланувати день, але не передбачити деталі, які дарує нам життя.Новий день для мене – це як маленьке відкриття, в якому ми можемо діз-натись, щось нове для себе, або поділитись цим «відкриттям-досліджен-ням» із кимось ще…Як не крутіть, життя прекрасне, а все що не робиться - все на краще…

_______________________________________________________________

Спілкуйся англійською!«Новий день»….маленьке життя - “New day”...small lifeДень спланований, розписаний по поличках - The day planned hourlyПередбачити деталі - Details foreseenЯк не крутіть - життя прекрасне - No matter what – life is wonderful


Новенький велосипедЕссе Марія Гораш Фото Таня Петрова

Люблю пробувати щось нове, адже починати вчитися ніколи не пізно, це завжди інтрига – ти маєш багато думок з приводу нової справи, нових ідей; ти, ніби, «ставиш» на себе і маєш обов’язково виграти. Одразу згадується дитячий двір, багато друзів з дитинства. Вони кричать і шаленіють від сміху, адже ти вчишся кататися на новенькому велосипеді. Ти уявляєш себе маленьким і безпомічним, ти вже падав 12 або навіть 13 разів, ти не можеш втримати рівновагу і твій дивакува-тий руль завжди повертає в інший бік, але тут з’являється твій сильний і мужній татусь, він садить тебе на велосипед і ти вже на 100% впевнений в тому, що точно не впадеш, не заб’єш і не подереш коліна. Так і тут, твоя нова справа, нова зацікавленість – це той самий новенький велосипед, на який ти сідав знову і знову, і нарешті навчився кататися; колись згаданий тато – це ті люди , які тебе підтримують. Тож не лякайтеся нового, пробуйте і у вас все вийде, вірте в себе!

__________________________________________________________

Спілкуйся англійською! Шаленіти від сміху - Going crazy about laughterУявляти себе безпомічним - Imagining yourself helplessПодерти коліна - Scratch kness


Нове взуттяЕссе Тетяна Фіник Фото Таня Петрова

Цікавість до взуття у мене ще з дитинства. Пам’ятаю свою «чудо сумочку», в якій містились усі тенденції моди усіх поколінь від широчезного квадратного каблука до тоне-сенької шпильки; туфлі, босоніжки, сапоги, різноманітної кольорової гамми, різни види носків - заокруглені, ква-

дратні, гострі. І завжди, коли я добиралась до цієї сумоч-ки, відбувався міні показ мод на бабусиному подвір’ї.


Пройшли роки, а цікавість та інтереси не пропали. По-шук нового взуття займає від години до декількох днів з моїм 34-35 розміром. З кожним походом от ти наче знаєш, що тобі потрібно, який вид, колір, але різноманіт-ність на полицях магазину додає вибору. Здавалось би, вже все, ніякої цікавості, так як є коробочка, в якій вже все відомо, які вони на вигляд, з якого матеріалу, їх ко-лір, фасон. Але саме-саме цікавіше – це коли відкриваєш коробку, немов відкриваєш, щось нове, і приміряєш їх і без різниці, будь-то «скороходы-вездеходы» або ж «кришталева туфелька Попелюшки», ти відчуваєш себе, по-іншому, по-новому з новими відчуттями. От заради таких відчуттів я і люблю нове взуття…

______________________________________________

Спілкуйся англійською!Тоненька шпилька каблука - Stiletto heel Бабусине подвіря - Grandmother’s yard«Скороходы-вездеходи» - “Seven-league boots”Кришталева туфелька Попелюшки - Cinderella’s glass slipper


ПодушкаЕссе Тетяна Фіник / Фото Таня Петрова

Подушка-подружка, так називає мене моя хазяйка. Ми провели разом із нею майже половину її життя, з того моменту, як вона почала ходити в садочок і до сьогоднішніх днів. Моя дівчинка не покидала мене навіть у дуууже страшні хвилини ночі, коли уся кімната світилась від яскравих спалахів блискавки, та трусився від страху хрусталевий посуд разом із стареньким «дідусь-сервантом», вона брала мене з собою та бігла до матусі в кімнату. Я пам’ятаю один із її дитячих секретів, як у школі перед контрольною, ховала під подушку книги та зошити, щоб краще запам’ята-лось та написати роботу навідмінно. Вона одягала мене в різне вбрання, у мене уже навіть з’явилось улюблене. Не раз ми разом слухали музику, хоча, мушу визнати, моєю найНЕулюбленішою є та, яка звучить раненько та підіймає мою хазяйку із ліжка, і тоді залишаюсь сама лише з її солод-ким ароматом на весь день… А ще я, як ніхто інший, пам’ятаю усі зачіски та стрижки від кучерявого коротенького до довгого, прямого, як шовк, волосся. Не раз вбирала, як губка, її маленькі, але такі солоні, як море, сльози...Ось я і поділилась з вами історією про свою подружку- хазяйку, а що мо-жете розповісти ви про своїх господарів( окрім їх кольору та смаку волос-ся…)?

_______________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Страшні хвилини ночі - Terrible minutes of night Ховала під подушку книги та зошити - Hid under the pillow books and copy-booksСолоні, як море, сльози - Tears as salty as sea


ФатаЕссе Тетяна Фіник / Фото Таня Петрова

З теплим промінням сонячного тепла матуся одягла фату. Вона була ніжна, чиста та з нею у хвилюючий день додалось відчуття спокою та захисту. Білий фатін легким дотор-ком торкався моїх плеч, а від того мурашки бігли по всьому тілу. Він був мов грайливий хлопчик. І в той же час ніжний та м’який ...


Оселедець потрібно вміти любитиЕссе Анастасія Жилінська Фото Анастасія Жилінська

Як всім відомо, оселедець - це є один іх видів риби. Ще можу вам сказати - один із самих вдалих. Оселедець являється невід’ємною частиною мого життя. Я думаю, у кожної жінки буває, що вона чогось дуже хочеться з’їсти, але не знає чого. Ось, коли в мене є таке дивне відчуття, я вже знаю, що це буде оселедець, так як на моєму столі оселедець - це як у інших людей хліб.Вибір оселедця можна порівняти з певним ритуалом. Ви маєте підійти до цього з повною відповідальністю, так як вам це потім потрібно буде їсти. Отже, переходимо до однієї із найголовніших частин.В мне за стільки років з’явилися свої фаворити-продавці. На вигляд ця жінка нічим не примітна, але її сиво-сріблясте волосся, яке відблищує на сонці, та посмішка не залишить нікого байдужим.Коли ви підходите до фахівця, то маєте йому зазначити, що в оселедя має бути округле черево. Тепер, як ми вибрали рибу, переходимо до головної частини - її очищен-ня. Для початку, ми беремо оселедця, розрізаємо черево, дістаємо непо-трібні залишки: дуже обережно, щоб не пошкодити молоко або ікру. Якщо ви полюбляєте ікру чи молоко,варто, купуючи рибу, трішки заглянути в животик - тоді ви побачите, з чим купуєте рибу. Робимо розрізи зверху риби і обережно нажем протягуєм до низу, щоб зняти луску та не пошкодити мясо риби. Після - розділяємо з двох боків і витягуєм хребець. Виходить дві частини риб’ячого філе які маринуємо на власний розсуд.Багато хто вживає оселедець до гарніру, але мала хто знає, що з нього можна зробити прекрасні самостійні страви.Один із своїх секретів я вам розповім. Ми беремо одну частину філе, мілко нарізаємо, позбуваючись дрібних кісточок. Беремо батон, намащуємо маслом, викладаємо рівномірно оселедець.Поливаємосвіжовижатим соком лимона і вкладаємо звурху дольки помідора. Це дуже смачно!

_________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Оселедець - Herring Маринуємо його на власний смак - Marinade it the way you like itПозбавитись дрібних кісточок - Get rid of small bones


Біля моря одні себе знаходять, а інших воно собі підкорюєЕссе Олена Сівіцька / Фото Таня Петрова

Літо, сонце, спека, подих вітру і звісно ж море! Так, саме море, біля якого людина ніколи не буде самотня. Дивлячись на нього, починаєш розуміти, що весь смуток змили хвилі, і тоді починаєш помічати його безкраї простори і черпати з нього життєдайну силу. Море одночасно ласкаве та небезпечне, сильне та тендітне, воно різне надихає тебе та лікує. Лише завдяки морю розумієш нскільки нам важлива любов. Приходиш вранці до моря і вже не можеш бути злим чи сумним. Вдихаєш свіже морське повітря і наче вдихаєш шматок бажання, бо повітря біля моря має запах людських мрій, і цей запах незабутній, він самий чистий самий свіжий. Саме запах і звуки моря створюють атмосферу щастя. І як тут можна не хотіти любити, як можна не мріяти і не планувати? Біля моря ми стаємо мудрими, творцями свого щастя! Море нас змінює, змінює назавжди, адже дивлячись на нього ми розумієм, що не обмежені гір-ськими вежами, не стомлені посушливими рівнинами, а є вільні! Вільні в думках, в діях, і в бажаннях!А яка краса у відкритому морі, де наш біль просто сходить нанівець, там панує тиша і стихія води, а ще безмежний простір для очей. Саме це дає можливість вільно мислити, і саме тому біля моря народжуються мрії.Тож їдучи машиною до моря, долаючи перешкоди спеки, маючи велике бажання побачити як вмивається сонце, дійти під величезними квітучими акаціями, що створюють своїм ароматом романтичну атмосферу, до самого моря по гарячому піску з галькою і нарешті пірнути з головою у простори води. Розчинитись у воді, відкинути думки, розправити крила, отримати насолоду. Ось воно щастя! Це море! Його запах завжди приваблює, хвилі заспокоюють, промінчики сонця ласкають і ти мимоволі отримуєш натхнення з самої великої чаші під назвою «Море». І саме біля моря одні себе знаходять, а інших воно собі підкорює!

______________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Подих вітру - Breath of windВесь смуток змили хвилі - Waves washed out all the sadnessПовітря біля моря має запах людських мрій - The wind near the sea has the smell of people’s dreamsДолаючи перешкоди спеки - Overcoming obstacles of heatПірнути з головою у простори води - Dive in water


Море МаріїЕссе Марія Гораш Фото Таня Петрова

Тиша…спокій…саме тут, біля моря, відчуваєш себе незалежним від міста: ти нікуди не поспі-шаєш, тобі не потрібно бігти на роботу, все, що необхідно – воно тут, поруч. Ти радієш, тому що в цю мить ти саме тут. Ти спостерігаєш за емо-ціями свого чоловіка і донечки і розумієш – це дійсно щастя, близькі тобі люди поряд, відпочи-нок і довгоочікуване море…

__________________________________________

Спілкуйся англійською! Відчуваєш себе незалежним від міста - Fell independent from the cityТи спостерігаєш за емоціями - You watch emotionsДовгоочікуване море - Long-awaited sea


Море і серцеЕссе Тетяна Фіник /Фото Таня Петрова

МОРЕ – це частинка літа, відчуття легкості, свіжості, чистоти. Безмежність, в якій, здавалось би, видніється горизонт, кінець. Але це не так, то є лише початок чогось нового та цікавого, тому що ми не знаємо, чого там очікувати. Море – це місце секретів, покри-тих прозорим з голубим відтінком неба водним про-стором. Море – це ще один материк зі своїми жителя-ми та правилами. Скільки би не перебували, хочеться повернутись та відчути знову море емоцій від моря....Cерце, така маленька, але найвідповідальніша деталь нашого організму. Як воно може боліти? З чим зрівня-ти цю біль? Це не біль серця – це біль, яка вириваєть-ся з глибини, глибини душі, немов глибини моря, яка своїми великими та сильними ударами хвиль болячи б’ється об серце, немов своїми стуками хоче виби-ти його, а вода вихлюпується, вихлюпується через сльози, чим більше сліз та сильніший стукіт серця, тим більше хвилюється море в середині нас, море емоцій…


Інтимне мореЕссе Марина Прісняк / Фото Анастасія Жилінська

Море якесь лазурове і густе. Воно впивається в небо і щиро тішиться тому, що може досхочу цілувати схід і захід, сонце і місяць з зорями. Когось воно торкається, а до когось плекає ніжні платонічні почуття.А ще воно мудре і безмежне, а від того глибоке і соло-не. І щасливе.


Море як небоЕссе Яна Прісняк / Фото Яна Прісняк, Сергій Довгорук

Море. Воно хвилясте і синє, і зливається з небом. А іноді буває блискуче і різнокольорове. В ньому хочеться плавати, як русалка.

Я сиджу, дивлюся на море. Воно гарне. І кличе до себе...


Фіолетова емоціяЕссе Ірина Мелентьєва / Фото Таня Петрова

Чорнильна пляма. Щедра і насичена. Різко вирваний із зошита листок. Тонкі струмочки по пальцях і долонях, наче від розчавлених ягід смородини. І ось уже вся сукня у яскравих квітах темного сорту бузку після дощу. А зошит уже більше схожий на нічне небо у непогоду, де лише де-не-де спалахує одинока зірочка. Розрів-нюю зім»ятий у ком папірець, а там - наче сплетений із чорнильних мохерових ниток витинанковий фіалковий вінок.

________________________________________________

Спілкуйся англійською! Чорнильна пляма - Ink stainРізко вирваний із зошита листок - Quckly torn sheet of paper from a copy-book Розчавлені ягоди смородини - Mashed currants


Л.П.К. про шляпуЕссе Ірина Мелентьєва / Фото Анастасія Довгорук

Темно. Темно і тісно. Час плине повільно. Неприємно тягнеться, як ледь застиглий силіконовий клей. Години переходять у дні, дні стають місяцями. Нестерпне очікування, невимовна тиша і непро-глядна темінь... Є лише спогади. А у цих спогадах – яскравий спалах сонця, безмежний простір небоморя, вологий подих вітру із солоно-приторним присмаком, пекельний дотик неземного раю. І все це відчуваєш, смакуєш і розділяєш разом з нею.Люблю хвилини близькості із нею, її ніжні турботливі дотики, її неслухняне скуйовджене волосся. Я так і не навчилась передба-чати його аромат: то фруктово-екзотичний, то квітково-солодкий, то свіжий і нестримний, то коктейль із східних спецій. Вона лю-бить експериментувати, але мені це подобається, і кожного разу дарує нечувані відчуття, відкриває новий спектр емоцій. Я вмію тонко відчувати її настрій: швидкозмінний і непостійний, як бешкетні хвилі моря, непередбачуваний як прогноз погоди, часто мрійливий, іноді занепокоєний, але поруч зі мною майже завжди - спокійний і розслаблений, задоволений і життєрадісний, спокусливо-еротичний і загадковий. В такі моменти ми разом насолоджуємось життям, вдихаючи на повні груди свіже цілюще повітря, милуючись чарівними краєвидами, заряджаючись чи-стою, магічної сили енергією сонця, моря, світу…А коли це закінчується, ми разом із нею повертаємось додому, вона продовжує жити своїм цікавим насиченим життям, а я від-правляюсь на верхню полицю у шафі або ж антресоль і терпляче чекаю наступного літа, нашої нової зустрічі і спільної подорожі до моря. А поки що у мене є спогади….

________________________________________________________

Спілкуйся англійською! Невимовна тиша - Unspeakable silenceНепроглядна темінь - Impenetrable darknessСолоно-приторний присмак - Salty-sugarly taste


Зубна щіткаЕссе Ірина Мелентьєва / Фото Таня Петрова

Я живу за розкладом. Час побачень із нею чітко регламентований. Майже без відхилень. Лише з двома інтервалами на добу.Я не знаю інших дотиків. Хіба що іноді, дуже рідко, хтось ненавмисне і дуже швидко.Я майже не бачу її, а тому – майже не знаю її. Лише її пальці – тонкі і дов-гі, як у піаніста, з акуратним пастельним манікюром (я вдячна їй за від-сутність загрозливо гострих форм і ультрамодних неонових кольорів, від яких мерехтить в очах), її ніжна, з ароматом дитячого крему шкіра. Але іноді цей аромат набуває укропно-цибульного відтінку зі шлейфом пер-цево-базилікових прянощів, а пальці одягають блідо-морквяні суконьки з багряним мереживом. Та мене це зовсім не дратує. Бо це лише на мить. А потім знов – приємна ніжна вуаль, яка солодко пахне квітами, ваніллю та шоколадом.Але її пальці і долоні – це лише незначна частка нашого тактильного контакту, прелюдія перед феєричним дійством… В одну мить весь бу-кет різнохарактерних запахів змінюється вибухом свіжості ментолу або морського бризу, лісових трав чи пахучої смолянистої хвої, заповнюючи собою весь простір навколо. І я в міцних обіймах її тонких пальців по-чинаю кружляти у запальному самбо або драйвовому джайві у темній залі з фактурною, аж занадто динамічною поверхнею та щільним рядом колон кольору білого мармуру і завжди теплим вологим повітрям. Та цей енергійний танок триває не більше хвилини. А потім – розслаблюючий та заспокійливий душ, і відпочинок. Без прощань і емоцій.

______________________________________________________

Спілкуйся англійською! Я живу за розкладом - I live according to the timetableПрелюдія перед феєричним дійством - A prelude to magical playПалюча смоляниста хвоя - Burning tarred needles of a conifer


Мій блокнотЕссе Марина Прісняк / Фото Таня Петрова

Мені здається, він ніколи не лягає спати. Постійно щось думає. мріє, планує, нанизує в рядки слова і значення, як браслети Pandora прохолодні намистинки з різними спога-дами. Він завжди супроводжує її на зустрічах,їздить з нею у трамваях, і навіть у потягах. І дуже багато про неї знає. Здається, про неї він знає навіть більше, аніж чоловік. Та він швидко старіє. Голову вкриває сивина і маса інформації, потрібної і не зовсім. І більше він не може нічого запамято-вувати чи слухати.


З ДРУЗЯМИ


Наша ВаряЕссе Людмила табуровська / Фото надані Людмилою Табуровською

Був чудовий сонячний травневий день. Я поверталась додому. Прохо-дячи через двір, побачила чорний комочок, прижатий до землі. Це було сороченя. Я розуміла, що воно випало з гнізда, зовсім безпомічне, і якщо я його залишу, через кілька хвилин його вже не буде. Так в нас з’явився новий член сім’ї – сороченя Варвара. Сорока найбільше з усіх птахів звикає до людини і найшвидше. Сподоба-лась Варя всім, її діти годували залюбки і навіть наш папа не залишився байдужим. Зворушливо було, як Варя відкриває свій дзьобик, щоб ми її погодували, як видає звуки при нашій появі. Їй все було цікаво, вона була маленька і потішна. Так минуло близько двох тижнів. Можу вам сказати, що в цей період зростання сорока дуже багато їсть, майже постійно. І ось наша Варя почала пробувати літати. Зробила діва перших несміливих перельоти по кімнаті, падаючи. Але далі, з кожним разом все впевненіше і краще. Настало літо, і ми з дітьми поїхали в село. Варю взяли з собою, випусти-ли. Вона довго сиділа на даху, на нашій черешні, далі подвір’я не відліта-ла. Перелітала туди, де були ми, викупалась з дітками, коли вони облива-ли ніжки на асфальті в жару, просила їсти, пити. Вона дуже дивувалась, чому ми не летимо з нею. Потім надумала ходити, як ми, і нагадувала кошеня, бігаючи за ногами і кружляючи навколо. Кажуть, сороку можна навчити говорити. Не знаю, діти читали їй книги, навіть енциклопедії – не заговорила. Але вона чітко знає своє ім’я і наші голоси. Коли кличу її, прилітає. Свою історію хотіла написати ще раніше, тому що кілька разів вже дума-ла, що є її фінал. Особливо, коли ми повернулись в Вінницю. Я її тоді ви-пустила в вікно, вона довго літала, повернулась, сиділа на вікні, спогля-даючи двір. А потім ближче до вечора знову полетіла. Діти навіть бачили біля неї дорослу сороку. Ніч вона провела надворі. Я розуміла, що рано чи пізно вона полетить, лише переживала, щоб Варя не стала здобиччю тва-рин чи навіть людини, так як вона вільно йде до людських рук. Але вона повернулась зранку, літала між будинками і звала мене, вона заблукала. Всі вікна були однакові і вона вглядалась в кожне, в надії, що це її рідне. І коли я відкрила своє вікно і позвала її, вона миттю чкурнула в нього і радісно сіла на мою руку, щебечучи-розповідаючи мені, де була. І зараз, коли я пишу, Варя літає біля мене. Але наступить мить, коли вона полетить в своє життя. Буде прилітати, але жити буде вже в своєму пташиному світі. Якщо ви у нашому місті, на Вишеньці, зустрінете красу-ню-сороку, яка не буде від вас тікати, знайте, що це наша Варя, можете її погодувати, бо вона хоч і вміє вже сама їсти, все ж полюбляє, коли її годують.

_______________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Сорока найбільше з усіх птахів звикає до людини і найшвидшеобливали ніжки на асфальті в жару - A magpie gets used to a person more and quicker than any other bird

Нові друзіЕссе Людмила табуровська / Фото надані Людмилою Табуровською

Сонячний. Ось яке слово спало мені на думку, коли я побачила Льошика. Він був щирий, оптимістичний, з личком янголятка і розсилав навколо себе сонячні промінчики. Льошик – чотирічний хлопчик в сім’ї моїх нових друзів. Якби не війна в їхньому рідному Донецьку, ми б і не знали одне одного. Але сталось саме так, і влітку року сім’я змушена була покинути домівку, все нажите добро і втікати від смерті. Так вони з’явилися в Вінниці і в нашому житті. І незважаючи ні на що, залишились сонячними. Лише Маруся, сестрич-ка-підліток Льошика дуже болісно сприйняла все, що приготувала їм доля. Мама Льошика Ірина – це фонтан творчості, нові ідеї втілює в життя, викладає майстер-класи на сайтах, які створює папа Андрій. Іринка і Андрій підтримують одне одного і огортають крилами любові своїх дітей, особливо зараз. В гості до Льошика нам із Олюнею і Дімчиком ходити подобається, тому що там нам завжди раді. Ми попадаємо в доброзичливу і позитивну атмосферу. Льошик зразу ж веде моїх дітей до своїх іграшок і з радістю усвідомлює, що у нього є друзі. Коли ми йдемо додому, він проводжаючи нас, завжди говорить: «Приходите к нам ещё». А ще, тепер мама Іра принципово хоче, щоб її сім’я знала українську мову. А ми хочемо, щоб у них склалось все якнайкраще. І щоб свою сонячність і Льошик, і його сім’я ніколи не втратили, а лише збільшували і дарували оточуючим.

_____________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Фонтан творчості - Fountain of creativityОгортають крилами любові своїх дітей - Embrace their children with love wingsПринципово хоче, щоб її сім’я знала українську мову - Wants her family to know the Ukrainian language for sure


Дитячі долонькиЕссе Наталія Ольшевська/ Фото

Йде на вулиці дощь. Дітям захотілось піти погуляти, спробувати своїми маленькими долоньками мокру-дорогу, листочки на деревах,попробувата-ти болото, яке воно мягке в дощові. Цікаво спостерігати за дитячими до-лоньками, коли вони щось беруть, роздивляются, коли діти тягнуть все за собою. «Це моє-свої іграшки», а мами дивляться і відпочивають. Дитина - дошкільник хоч ще маленька, але з нею та її долоньками можна дуже весело провести час. Іноді, коли ніхто не бачить, можна підсолонити чай з сільнички, або ж компот, і тоді весело тішитись.Є багато цікавих способів зробити собі веселий день. Вийти вранці на вулицю і попробувати, чи достиг вже виноград, допомогти своїм друзям зробити різної форми фігурки....Розпочався мій ніби для початку сумний ранок, бо на вулиці прохолод-но, йти гуляти не хочеться зовсім. Я вирішила піти на кухню, знайти всі приладя, щоб зробити тісто, потім виліплювати долоньками сердеча, домішувати в тісто соду, сіль, цукор. Потім повернулась до кімнати, взяла парфуми і понабрискувала їх на мяке тісто в формі квітів-метеликів-доло-ньок-сонечка-неба-місяця-взуття.

_______________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Цікаво спостерігати за дитячими долоньками - It is interesting to watch child’s palmsДостиг вже виноград - Grapes have already ripedЗнайти всі приладя, щоб зробити тісто - Find all the necessary things to make dough


НАВЧАЮЧИСЬ

Жінка за кермомЕссе Зєрщиков Олександр / Фото Тена Петрова, Анастісія Жилінська / Інструктор - автоледі Ірина Трофимець

Мені постійно доводиться серйозно розповідати про безпеку за кермом, про те, як на дорогах України щорічно гине 5000 осіб, десятки тисяч людей залишаються інвалідами .. і т.ін. Але у цій статті хочеться тро-хи з гумором поговорити про важливе, про те, що жінка водієм може бути і може бути дійсно безпечним водієм! Кожен чув вислів «Жінка за кермом - це мавпа з гранатою». Абсолютно не згоден з цим, навпаки за кермом жінка, як правило, симпатична і елегантна, впевнена у собі і менше створює аварійних ситуацій на дорозі, ніж середньостатистичний чоловік. Справедливості заради варто зазначити, що деякі представниці прекрасної статі насправді непередбачено переміщаються на пошарпа-них злою долею автомобілях. Та чи немає подібних «екземплярів» серед водіїв - чоловіків? До речі, нерідко проблеми з «авто мистецтвом» у жінок пов’язані саме з тим, що керувати автомобілем її навчає чоловік. І це за-кінчується катастрофою. В кращому випадку лише у відносинах цієї жінки з цим чоловіком, а іноді й катастрофою на дорозі. Чоловік дуже швидко приходить до висновку, що такого водія, як вона, на світі ще не бувало. А вона настільки ж швидко вирішує, що світ не бачив більшого жлоба, ніж він. Останнє пояснюється просто: адже найчастіше жінка вчиться на автомобілі, який належить чоловікові, а спостерігати спокійно, що вона витворяє в процесі навчання з його дорогою і улюбленою іграшкою - це під силу не кожному. Загалом, посварившись із чоловіком, жінка прихо-дить в автошколу. Один з інструкторів так описує свою методику навчан-ня жінок: «Бачите зелений - їдете. Бачите червоний - стоїте. Бачите, що я весь білий - різко гальмуєте!». Коли навчання закінчене, і жінка виїжджає на велику дорогу. А чоловіки на цій дорозі намагаються триматися подалі від гріха - в сенсі від жінки. Хоча, здавалося б, ну що тут особливого: та ж дорога - три смуги, та ж машина - чотири колеса, той же бампер, теж саме гальмо, таке як усіх кермо. Але за цим кермом! Якось тривожно, коли жінка за кермом повертає дзеркало заднього виду, щоб контро-лювати не стільки ситуацію на дорозі, скільки свою зовнішність. Якось


тривожно, коли жінка за кермом у процесі руху використовує дзеркало, щоб підфарбувати губки або припудрити носик. Якось тривожно, коли жінка за кермом однією рукою недбало крутить баранку, а іншою тримає мобільник, по якому безперервно базікає. Про таких «авто леді» амери-канський письменник Леонард Луїс Левінсон сказав: «Жінка за кермом - це водій, ліва рука якого не знає, що робить права». Треба визнати, цей вислів просочений чоловічім шовінізмом. Адже більшість жінок, які ста-ранно навчалися в автошколі, а особливо якщо інструктором з керування в них була жінка - їздять цілком адекватно, не виділяються в потоці, і не привертають до себе увагу. Взагалі, жінка за кермом - це подарунок для чоловіка. Її не треба везти та зустрічати з роботи, не треба супро-воджувати в продуктовий магазин - вона скрізь встигне сама. Ще вона із задоволенням «підстрахує» коханого після культурного заходу, коли йому не можна за кермо. Можливо саме тому на дорогах спостерігається чоловіча галантність. Чоловіки-водії, звичайно, цураються водіїв-жінок, але не ображають їх. Допоможуть, якщо що з мотором, виручать, якщо що з бензином. Навіть працівники автоінспекції ставляться до жінок-водіїв суворо, але не без галантності. Ось, наприклад, гідний зразок бесіди на дорозі: - Шановна! Я б вам віддав ваші права, якби ви проїхали на черво-не світло. Я б віддав права, навіть якщо б ви їхали по зустрічній смузі. Але якщо я поверну вам права зараз, то, що скажуть пасажири десяти трам-ваїв, які очікували вашого повернення з перукарні до машини, залишеної на трамвайних коліях ?! І, хоча іноді з чарівними авто леді й трапляють-ся прикрості, та, як не крути, а від жінки за кермом одна лише користь. Головне, відповідально поставитись до процесу її становлення повноправ-ним водієм, не шкодуючи зусиль та часу, щоб це відбувалося не важко і болісно, а успішно і безтурботно!

_______________________________________________________________

Спілкуйся англійською! Про безпеку за кермом - About safety while driving«Бачите зелений - їдете. Бачите червоний - стоїте. Бачите, що я весь білий - різко гальмуєте!» - “See green then go. See red then stand. See that I am all white then brake hard!”Дзеркало заднього виду - Rear-view window Вислів просочений чоловічім шовінізмом - Saying soaked with men’s chauvinismЦураються водіїв-жінок - Avoiding women-drivers


Йога. РозкриваємосьЕссе Курилова Наталія / Фото Таня Петрова

Чи звертали ви увагу, наскільки багато зараз сумних та сутулих людей? Причин цьому, звичайно, багато: ситуація в країні, темп життя і праг-нення все встигнути, сидяча робота і відсутність регулярних фізичних навантажень, або декрет і декілька дітей на шиї одної мами, важкі сумки і т.ін. Ми прекрасно знаємо, наскільки від стану здоров’я нашого хребта залежить стан здоров’я організму в цілому. Тому пропоную приділити собі хоча б 10-15 хвилин на день і зайнятись йогою. Йога настільки гармонізує фізичний стан тіла і моральний стан людини, що складно підібрати кращу практику, тим більше перевірену тисячами років.

Якщо ви маєте запалу грудну клітину та сутулу спину, якщо ви відчуваєте себе в’ялою та часто впадаєте у депресію, тоді до щоденної практики слід включити Уштрасану – позу верблюда.Практика цієї асани покращує кровопостачання хребта, усуває деформації спини, а також сутулі й опущені плечі, тонізує нервову систему. Досить часто поза верблюда в комплексі з другими прогинами назад звільняє затиснуті нерви, що благотворно позначається на функціонуванні всіх систем организму.Уштрасана досить проста: в ней є опора і на руки, і на стопи, крім того, амплітуда прогину не надто велика, тому поза доступна також і для по-чатківців. Якщо виконувати її, прислуховуючись до свого тіла, то нашко-

дити складно.

Техніка виконанняВаріант 1:• Вихідне положення – стоячи на колінах, ноги разом. (Початківці можуть трохи розвести коліна, якщо тримати ноги разом складно.)• Руки беремо в замок, вивертаємо замок та розслабляємо спину, щоб хребет сам під важкістю тіла відхилявся назад. Голова разом з тілом від-хиляється назад. • На видиху повільно нахиляємо корпус назад, спрямовуючи стегна впе-ред.• Максимально прогинаємось, опускаємо долоні рук на п’яти(по можливо-сті – на підошви ніг) та рухаємо таз ще трохи вперед, збільшуючи таким чином прогин хребта. (Початківці можуть поставити стопи на носочки, тоді до п’ят буде прості-ше дотягнутись). Кому важко дотягтись до п’ят, можна виконати спроще-ний варіант асани , в якому руки беремо в замок, вивертаємо замок, до-бре прогинаємо грудний відділ і спрямовуємо замок з рук якомога нижче, слідкуємо за попереком (куприк спрямовуємо вниз);• Концентрація уваги – на хребті. Максимальне напруження під час виконання асани відчувається в області куприка і в районі лопаток, тому


стараємось концентрувати увагу на відчутті тепла в цих областях. Час знаходження в Уштрасані – від 10 до 60 секунд. При вірному виконанні пози верблюда буде відчуватись тиск на всі хребці від шиї до тазу.• Обережно припіднімаємось і кладемо руки на сідниці. Сідаємо і розсла-бляємось.

Варіант 2:• Сідаємо на п’яти, носочки ніг витягнуті, великі пальці ніг разом, коліна на ширині тазу. • Беремось руками за п’яти, робимо вдих і на видиху відводимо голову на-зад, одночасно піднімаючи тулуб за рахунок м’язів стегон. Не відриваючи рук від п’ят, випрямляємо руки та продовжуємо підйом тулубу знизу вверх хребець за хребцем, поки стегна повністю не досягнуть вертикального положення. • Знаходимось в позі на затримці дихання після видиху до перших ознак втомлення.• На вдиху повертаємося у початкове положення, випрямляючись у зво-ротній послідовності.

При виконанні Уштрасани слід звернути особливу увагу на грудний відділ хребта: його необхідно максимально розкрити, для чого груди слід спря-мовувати вперед і вверх. В той же час важливо уникати стискування в поперековому відділі, тому не допускайте прогину тільки за рахунок попе-реку. І пам’ятайте, головне – не глибина прогину, а правильне виконання пози. При правильному виконанні створюється рівномірне витягнення хребта і не виникає проблем з диханням (інакше – виходимо з асани). Для компенсації прогину слід зробити наклон вперед, наприклад відпо-чити у позі дитини (Баласана). З положення сидячи нахиляємось вперед, кладемо плечі на коліна, руки вздовж тіла долонями вверх, голову кладе-мо на килимок. Протипоказаннями до прогинів назад є: грижі (особливо поперекового відділу), проблеми з тиском і серцево-судинною системою. Також активні прогини не виконують при вагітності і під час місячних. На завершенння хочу додати, що регулярно прогинаючись назад, ми розкриваємо не тільки грудну клітину, але й сердечну чакру, яка є джере-лом любові, ніжності, співчуття… А отже – починаємо більше любити всіх оточуючих і життя. Бажаю вам здоров’я і гармонії у всьому!

_______________________________________________________________

Спілкуйся англійською!Прагнення все встигнути - Desire to manage everythingГармонізує фізичний стан тіла - Harmonizes physical state of a bodyЗвільняє затиснуті нерви - Relaxes tensed nervesАмплітуда прогину - Amplitude of bendРозслабляємо спину - Relax the backКонцентрація уваги - Consentration of attention



Брови як рама обличчяРубрика Максим Белоконський / Фото Максим Белоконський

Брови - це одна із найактуальніших проблем прекрасної статті, адже вони або занадто вискубані, старомодної форми, криві, асиметричні або взагалі відсутні. Давайте будемо боротися із цим, адже, маючи доглянуті брови, вам достатньо для бездоганного вигляду вирівняти тон шкіри або нанести трішки помади.В XXI сторіччі косметичні компанії винайшли 1000 і 1 засіб та спосіб для боротьби з неслухняною « рамою обличчя», найактуальніші з яких: олівці, гелі ,фіксатори, тіні, різні ультрасучасні пінцети з під світкою, нитки, ножиці, бритви та навіть помади для брів, обирайте ,що душі заманеться. Не бійтеся експериментувати.Трійка основних заповідей ідеальних брів:Форма. Яку б базову форму брів для себе ви не обрали, все одно слід в першу чергу визначити, що йде саме вам. А тим часом косметологи вже давно винайшли формулу ідеальних брів. ЇЇ суть полягає в тому , щоб за допомогою 3 прямих і визначити вашу ідеальну форму. Першу пряму ми проводимо від крила носа вверх, це початок вашої нової брови, другою лінією ми визначаємо найвищу точку, для цього проводимо пряму від крила носа через край зіниці і 3 пряму ведемо від крила носа до кінця ока, тут і буде кінець, ось і все, готово.Колір. Колір є дуже важливою складовою не тільки брів, а й усього обличчя в цілому. Так, зробивши їх занадто темними, ви додасте собі віку, поганого настрою, серйозності і просто неприродного вигляду. Зробивши брови занадто світлими, увесь каркас, рама та структура вашого обличчя просто зруйнується. Ідеальним вважається така пропорція: для брюнеток брови повинні бути на півтона, тон світліші від волосся, для блондинок на півтона, тон темніші.Напрям . Важливим аспектом у формуванні брів є напрямок кінця брови. Якщо він дивиться до низу, ви схожі на П`єро, занадто задерся у гору - складається враження наче ви дуже здивовані. Тож ідеальним вважається, коли початок і кінець брови знаходяться приблизно на одній прямій.

Не нехтуйте власною красою, доглядайте за собою правильно , і тоді ,проблем з ниточками замість брів не буде.

Рисова пудраЕссе Максим Білоконський / Фото Максим Білоконський

Ця стаття для усіх шанувальників краси та натуральної косметики. Хочу поділитися з Вами рецептом рисової пудри, виготовленої власноруч.Рисова пудра надзвичайно корисна та підходить усім типам шкіри. Вона не сушить і, в той же час, прекрасно матує навіть саму жирну шкіру ,також володіє абсорбуючими властивостями. Особливо корисною вона буде людям з проблемним обличчям, така пудра заживляє ранки, очищає пори та трішки вирівнює тон. Нам знадобиться 2-3 столових ложки рису та 5-7 днів очікувань. Крупу потрібно промити проточною водою, покласти у баночку та залити кип’яченою водою, накрити тканиною і покласти у холодильник. Не забуваємо також про те, що воду потрібно змінювати кожні 24 години.Після тижня таких процедур рис набухає і його можна розім’яти навіть пальцями. Наступним кроком буде сам процес приготування. Зливаємо воду та подрібнюємо рис до однорідної «кашки». Далі ми доливаємо до неї кип’яченої води та чекаємо декілька хвилин, щоб отримати суміш молочного кольору, зливаємо її в новий резервуар, це і є наша майбутня пудра. Продовжуйте подрібнювати , розтирати рис та зливати нашу суміш декілька разів(я зазвичай роблю 5 зливань, але можна і більше). Обережно виливаємо зайву воду , а отриману суміш проціджуємо через паперову серветку. Далі викладаємо серветку на шматочок тканини(носова хустинка, наприклад) та залишаємо сушитись на 12 годин у затіненому провітрюваному місці. Ви отримаєте шматочки майбутньої пудри. Залишилось не так вже і багато маніпуляцій: перетираємо шматочки (кавомолка вам в цьому допоможе), просіваємо через капрон і вуаля, все готово!Користуйтесь на здоров’я та діліться своїми враженнями з нами.


БуккросингЕссе Олена Дьоміна Фото Таня Петрова

А книги имеют душу… Свою. Живую. Они наполняют нас добрым светом, мудрым советом, знаниями поколений… И верят в нас порой больше, чем мы сами в себя… Открывают истину, которая прячется где-то возле сердца…Любить. Творить. Открывать. Доверять. Отпускать.Все эти «слова-поступки-действия» очень важны и ценны и складыва-ются в нашу жизнь. Жизнь единственную, яркую и насыщенную, полную веры и творчества.В жизни книги это тоже очень важно. Потому что только с любовью мо-жет быть написана по-настоящему стоящая книга…Это творение писате-ля. И он открывает свои мысли нам, будущим читателям, и доверяет нам их, как своих детей…отпускает их…А мы умеем отпускать? А доверять? Доверять миру, людям?Вот с этих вопросов родился буккроссинг в Виннице. Буккроссинг – со-циальное общественное движение, движение книг…книговорот. В мире он уже почти 15 лет, миллионы людей и еще больше миллионов книг вращаются вокруг земного шара)))Суть его проста «Прочитал – отдай другому!»… хотя у меня свой девиз, который мне ближе по духу : «Отпусти книгу - пусть живет!» . Ведь не секрет, когда книгу не читают , она теряет свои свойства и становиться простой бумагой с типографской краской. А ведь для жизни ей нужно не так уж много, чтоб ее читали…Задумайтесь на минутку, сколько книг пылятся по дачам, в шкафах, в «закромах родины»? А ведь можно их отпустить в длительное путеше-ствие, которое принесет столько радости и книге, и читателям, которых она будет вдохновлять! Вдохновлять на подвиги, достижения, покорение «себя» и вершин… Только отпуская – мы учимся доверять.Я учусь доверять людям с помощью буккроссинга, а как это делаете Вы?

_______________________________________________________________

Спілкуйся англійською! А книги имеют душу - And books have soulГде-то возле сердца - somewhere near a heartСоциальное общественное движение - social movementОтпусти книгу - пусть живет - Let the book go, let it liveЗадумайтесь на минутку, сколько книг пылятся по дачам, в шкафах, в «закромах родины - Think for a minute how many books get dusty in cottages, bookshelves and forgotten placesВдохновлять на подвиги, достижения, покорение «себя» - Inspire to perform deeds, achievements and “conquering yourself”


Наш следующий номер будет посвящен теме УВАЖЕНИЕ. Уважать себя и других, уважать свое пространство, уважать детей. Мы будем говорить о том, как не вмешиваться в про-странство другого человека и как защитить свое. Ведь если в семье партнеры уважают друг друга – там живет любовь, если дети уважают родителей – там есть понимание. Но в первую очередь мы будем говорить об уважении к самому себе. Самооценка – это то, как ты сам себя оцениваешь, как умеешь защитить свою душу от негативных эмоций, насколь-ко веришь в самого себя. Начни уважать себя больше уже сегодня – цени свое время, формируй свой круг общения, стремись с успеху. И никогда ни от кого ничего не ожидай. Живи, наслаждаясь каждой минутой, уважая жизнь, которая тебе подарена Богом. Будь благодарен за все, что для тебя делают другие люди. И ни чего не ожидай. Просто принимай людей такими, какими они есть, уважая любой их выбор. И пусть в твоей душе всегда будет светло от счастья!

С любовью и радостью, Мила Шевцова, психолог-позитолог


Пишіть нам, якщо маєте цікавих героїв для наших статей;

зацікавлені у співпраці;хочете вести свою рубрику;

хочете, аби ми про вас написали;можете допомогти з друком журналу

або фінансуванням;

або просто розповісти про свої захоплення, книги, які читаєте,

місця, в яких любите пити каву.

[email protected]

ambitna.com.ua

ambitna pani. vol2

Documents