Дивовижний світ Марії Приймаченко

Марія Приймаченко – народна художниця України, лауреат Державної премії

України ім. Т.Г. Шевченка,

вона своєю творчістю відкрила оригінальну сторінку самобутнього

мистецтва світової культури

Народилася Марія Оксентіївна 12 січня 1909 року в селі Болотня на Київщині, де і

провела все життя.Батько, Оксентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував

дворові огорожі.Мати, Параска Василівна, була

визнаною майстринею вишивання (сама Марія Оксентіївна

вбиралася у сорочки, вишиті власноручно).

Бабуся фарбувала і розписувала писанки.

У дитинстві Марія Приймаченко занедужала важкою хворобою –

поліомієліт, вірусне захворювання, що супроводжує ураженням

нервової системи та призводить до паралічів. Сталося лихо, коли

дівчинці було 6-7 років. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою,

загострило слух і зір. Не маючи можливості фізично працювати,

вона свою енергію, працелюбність вкладала в малювання.

"Починалося все це так, - згадувала художниця. – Якось

біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти,

побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і

розмалювала нашу хату...". Було їй тоді 8 років. Сусідам

припало до душі таке оформлення оселі, отож мала

вона чимало замовників.Так розпочався її творчий шлях.

Талант Марії Приймаченко відкрила – спочатку для себе, а потім для всіх – киянка Тетяна Флору.

Вона згадувала: «Двері чорною глиною обмазала, а по ній білі і зелені квіти, на хліві – свиня з поросятами,

також всипана квітами, а над ліжком килим – не витканий, а намальований на стіні».

У 1936 році Марію Оксентіївну запрошують до

експериментальних майстерень при Київському

музеї українського мистецтва. Її творчість стає

різноманітнішою – Марія малює, вишиває,

захоплюється керамікою. У Київському державному

музеї народного декоративного мистецтва

зберігаються її чудові керамічні глечики й тарелі

цього періоду.

За участь у виставці народного мистецтва 1936 року

Марію Приймаченко нагороджують дипломом першого ступеня. З того часу її твори з незмінним успіхом експонуються на

виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі,

Празі.У 1937 році птахи і звірі

Приймаченко вражали навіть відвідувачів Першої

міжнародної виставки у Парижі.На ній Приймаченко отримала золоту медаль.

Розпочалася війна і Марія Приймаченко повернулася до

рідного села. Тут вона пережила найстрашніші роки свого життя.

Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина

Федора, який потім став народним художником, і був для неї учнем, і

другом.Однак важкі умови життя і злидні не

зломили її творчий дух.Прагнення творити людям радість було таким природнім для Марії

Приймаченко, як дихати.

Малюючи картину за картиною, та через інші твори геніальна художниця створила власний

мистецький стиль. Вона малювала на звичайному

ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовувала

гуаш та акварель. Писала картини лівою рукою,

хоч була правшею. А її улюблений колір – зелений.

Вона була не тільки прекрасною художницею, але й талановитою поетесою. Її вдалі підписи до картин у

вигляді коротеньких примовок дуже легко запам’ятовуються.

«Леву треба було річку перейти і ноги

не замочить»

«Куріпочки пляшуть і хліб пашуть»

Фантастичні звірі – це витвір геніальної уяви художниці.

Таких звірів не існує у природі. Взагалі її «звірина

серія» – явище унікальне і не має аналогів ні у

вітчизняному, ні у світовому мистецтві.

Квіткові композиції художниці нагадують стінопис.

Художниця мріяла: «От якби зібрати з усієї України

народних майстрів, що за дива витворили б - цвів би не лише садами Київ. Будинки б

сміялися до людей...»

В кінці 60-х років з`являються побутові сценки в стилі «Українських народних

картин» -забавно-моралістичні («Лежень ліг під яблунею») або автобіографічні

(«Я з тобою, Ванюша, не нажилася»).

На картині «Літа мої молодії, прийдіть до мене в гості» десятиліття мають вигляд

шести дівчат, які переходять ріку життя через місток.

Таємничий і казковий світ Марії Приймаченко розкривається у

взаємодії звірів, птахів, рослин у повній гармонії та єдності. Люди на її картинах спокійні і доброзичливі. А як поетично та мелодійно вона

розкриває образ кожної своєї картини: Ось «Сидить баба на печі, пряде куделицю», «Дика видра птичку ухопила» тощо. Загальнолюдська

тема боротьби добра і зла походить через всю її творчість. І добро там

завжди перемагає.

Незадовго до смерті вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Приймаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. Тому проблеми і біди багатьох чорнобильців вона знала дуже добре. Цикл робіт, присвячений цій

трагедії, розійшовся по світу.

«Чорнобильська біда наробила людям навсігда

горя»

«О, таки снився четвертий блок...»

Завдяки М. Стельмахові художниця звернулася до дитячої книжки. Письменник запропонував Марії

Овксентіївні створити ілюстрації до своїх книжок, написаних для дітей: «Ой коники-сиваші» (1968), «Чорногуз

приймає душ» (1971), «Що посієш — те й пожнеш» (1971). А ще вийшла книжка «Товче баба мак», текст до якої Марія

написала сама (1970). Усі вони видрукувані видавництвом «Веселка».

Книжки були перекладені трьома мовами (англійською, французькою та

німецькою) і мали неабиякий успіх. Одна з них нагороджена дипломом 1-го

ступеня.

Вісім років Марія Оксентіївна була прикута до свого

ліжка. Та їй здавалося, що це ліжко — центр Всесвіту, і

весь світ обертається навколо нього. Художниця малювала, складала свої

підписи, приймала гостей з усього світу, цікавилася

новинами, навчала і багато згадувала.

Рід Приймаченків-митців продовжується. Найкращим учнем Марії Приймаченко був її син Федір - заслужений художник України,

лауреат премії імені Катерини Білокур. Петро та Іван (онуки Марії Приймаченко) - молоді талановиті художники. Зокрема, у картинах Петра Приймаченка відчувається

політ фантазії гідний рівня сучасних письменників-фантастів. У роботах його

молодшого брата Івана більше романтики і поезії. Його жанрові картини дихають теплом, гумором і любов'ю до свого

народу...

Нагороди художниці

У 1966 році М.Приймаченко за цикл

«Людям на радість» (1960—1966) удостоєна звання лауреата Державної премії

України ім. Т. Г. Шевченка.

У 1970 році їй присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України, а в 1988 році — почесне

звання народного художника України.

Останнім часом дуже актуальним стало

використання малюнків відомих художників в

моделюванні сучасного одягу.

Тому дизайнери також використовують в

сучасному стильному одязі малюнки Марії

Приймаченко.

Вшанування пам’яті Марії Приймаченко

- Створення документального фільму «Сотвори своє сонце»; - Музею українського наївного

мистецтва; - Спорудження пам'ятника

народній художниці;- Карбування ювілейної монети;

- Випуск в обіг поштової марки.

На 89 році життя (в ніч на 18 серпня 1997 року) відійшла від

нас невтомна трудівниця української культури.

«Я, знаєте, не завидую ні на багатство, ні на гроші, я не

завидую ні на що. Я роблю для людей. У мене в серці Бог, і треба, щоб у всіх людей був Бог. Роби людям добро, щоб

люди жили, як квіти цвіли. Оце і все моє слово на світі!»