Видання підготовлено Інформаційним відділом Представ ництва ООН в Україні в рамках проведення національної ін формаційно-просвітницької кампанії ООН «Україна 2015. Цілі розвитку тисячоліття», присвяченої досягненню Цілей тисячоліття у галузі розвитку (ЦРТ) в Україні.

Всесвітня кампанія за досягнення Цілей розпочалася у 2000 р. і зараз перебуває посередині на шляху до свого завершення. 8 листопада 2007 року Представництво ООН в Україні спільно з Міністерством економіки України офіційно оголосили про проведення кампанії в нашій країні.

Проведення інформаційної кампанії є продовженням того діалогу, яке Агенції ООН провадять з Урядом України щодо відтворення Цілей у довготермінових стратегічних програмах національного розвитку держави та кращого інформування населення України про пріоритети Цілей. Тривалістю в один рік, вона спрямована на підвищення рівня громадської обізнаності щодо Цілей тисячоліття в галузі розвитку, надання моніторингової інформації стосовно рівня досягнення Цілей Україною, проблемних питань та перешкод на шляху їх досягнення до 2015 року. Популяризація концепції ЦРТ серед широкого кола громадян України сприятиме створенню відкритої платформи для обговорення як першочергових завдань національного розвитку України, так і його довгострокових перспектив.

Підписання Україною Декларації Тисячоліття ООН є не тільки визнанням першочерговості розв’язання проблем людського розвитку і їх важливості для подальшого процвітання нації, але й ознакою прийняття державою відповідальності за стан і перспективи розвитку людського потенціалу. Настав час виконувати обіцянки.

При підготовці видання використані матеріали Національного звіту «Україна – Цілі Розвитку Тисячоліття: 2000+7», виданого Міністерством економіки України за сприяння Програми розвитку ООН в Україні, а також офіційні статистичні дані станом на 2008 рік.

Упорядник та відповідальний за випуск: Сергій ГриценкоДизайн: Олександр Ворошило

Додаткова інформація про досягнення ЦРТ в Україні та світі: www.Ukraine2015.org.ua, www.undp.org.ua, www.mdgmonitor.org, www.un.org/millenniumgoals

Представництво ООНКловський узвіз, 1м. Київ, 01021Тел.: (044) 253 93 63www.un.org.ua

Україна в 2015 році: Цілі розвитку тисячоліття

У вересні 2000 року на Саміті Тисячоліття ООН Україна зобов’язалася досягти Цілей Тисячоліття в галузі розвитку до 2015 року.

Цілі розвитку тисячоліття для України – це орієнтири на довгострокову перспективу, адаптовані з урахуванням особливостей національного розвитку нашої країни. Задля досягнення визначених цілей та бажаного рівня розвитку, необхідно проводити таку економічну політику, яка покращить достаток усього народу України.

Ukraine in 2015: Millennium Development Goals 03/UKR/09.2008/1 000© Department of Public Information UNO Kyiv

у нас є ще 7 років, щоб зробити Україну кращою

Чіткість позиції на найвищому рівні влади може мати вирішальний вплив на визначення шляху майбутнього розвитку України, темпи економічного зростання та створення умов для конкуренції, сприятливого інвестиційного клімату, інтеграції до світової економіки, поліпшення ситуації в соціальній сфері, забезпечення однакових можливостей для всіх жителів України.

Незважаючи на певний прогрес у подоланні бідності, що про-являється у підвищенні реальної заробітної плати, пенсій, видатків на соціальні потреби, зниженні рівня безробіття, залишаються проблемні питання, зокрема низький рівень оплати праці, що є основним чинником бідності як працюючого населення, так і непрацездатних його верств.

На сучасному етапі розвитку завдання подолання бідності є найважливішим для України.

Бідність працюючого населення є специфічним проблемним питанням в Україні. 44,7% домогосподарств в 2006 році мали сукупні доходи нижчі за прожитковий мінімум. Серед низькооплачуваних верств населення і досі працівники соціальної сфери та жителі села. Заробітна плата медиків та працівників соціальних служб в 2006 році була в 1,6 разу нижча за середню по промисловості, рівень заробітної плати в сільському господарстві в 2,2 разу нижчий ніж у промисловості.

Поляризація доходів населення, тобто збільшення розриву між бідними та багатими, свідчить про наявність певних диспропорцій в економічному розвитку країни. За офіційними даними, протягом 2004 – 2005 років сукупні витрати 10% найбагатших громадян України перевищували витрати 10% громадян із найнижчими доходами майже у 6,9 разів, у 2006

році - у 7,1 разів. Зростання доходів населення у 2006 році (за рахунок підвищення мінімальної заробітної плати та різноманітних соціальних виплат) збільшило середні місячні витрати населення, але, на жаль, не призвело до суттєвого зменшення розриву між доходами бідних та багатих прошарків суспільства.

Бідність сімей з дітьми збільшується зі зростанням кількості дітей в сім’ї. У 2006 році в сім’ях з однією дитиною 53% сімей мали витрати нижчі за прожитковий мінімум, а з 2, 3 та 4 дітьми – відповідно 70%, 86% та 95%.

Задля розв’язання проблем подолання бідності в Україні встановлені наступні завдання:

Зменшити до 2015 року вдвічі частку населення, вар тість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США за паритетом купівельної спроможності (порівняно з 2001 роком)За даними Міністерства праці України та Державного комітету

статистики, частка населення, вартість добового споживання якого не перевищує 4,3 дол. США (за паритетом купівельної спроможності – ПКС), зменшилася з 11,9% у 2000 році до 1,0% у 2006 році. На сьогодні це завдання є виконаним, тому актуальним є встановлення більш амбітного завдання і, відповідно, визначення іншого зна-чення показника рівня абсолютної бідності для досягнення до 2015 року. Наприклад, можливе використання такого показника, як величина вартості добового споживання в розрахунку на умовного дорослого нижче 14,76 дол. США за ПКС, що використовуються у країнах Центральної та Західної Європи та у країнах з розвиненою ринковою економікою. Різниця між рівнями бідності, визначеними за вартістю споживання нижче 4,30 та 14,76 доларів США за ПКС – це своєрідне віддзеркалення різниці між рівнями життя населення країн перехідної і розвиненої ринкової економіки. В Україні, за даними 2003 року, бідними за цим показником (14,76 дол. США за ПКС) могло вважатися майже 80% населення, тоді як в Норвегії – лише 4%, у Швеції – 6%, у Нідерландах – 7%, у Франції – 10%, у Німеччині – 7%.

Зменшити на третину частку бідного населення (за на ціональною межею бідності)Внаслідок здійснення державного регулювання мінімальних

державних соціальних гарантій (тобто підвищення рівня мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії), зростання зайнятості та стимулювання підприємницької діяльності збільшилися доходи населення, покращилися умови життя пенсіонерів. Разом з тим, згідно з офіційними статистичними даними, Україна має статус країни з високим рівнем бідності. За офіційними даними у 2006 році 28,1% населення України проживали за національною межею бідності (430 гривень на місяць).

Основними чинниками, які впливають на рівень життя та бідності в Україні, залишаються: значний рівень безробіття; відставання соціальних гарантій від рівня прожиткового мінімуму; низький рівень трудових доходів, зокрема, заробітної плати, їх невиправдана диференціація, не зумовлена ефективністю праці та економічними результатами; велика тіньова частка в доходах населення; суттєві регіональні диспропорції в доходах населення.

подолання бідності

фото

Анд

рія

Нест

ерен

ка

ціль

1

Впровадження навчання впродовж життя необхідно для забезпечення динаміки генерування знань, посилення впли-ву знань на розвиток науки і техніки, економічне зростання та конкурентоспроможність. Українська вища освіта прагне до-сягти прозорості в оцінці якості вищої освіти на державному і міжнародному рівнях, більшої відповідності потребам молоді і вимогам ринку праці.

Для досягнення Цілі визначені наступні завдання:Підвищити рівень охоплення освітоюІснуюча мережа загальноосвітніх навчальних закладів га-

рантує конституційне право для кожного громадянина на отри-мання безоплатної та якісної освіти. За період з 2001 по 2006 рік зросла кількість людей, які навчаються на всіх рівнях, під-вищують кваліфікацію та проходять перепідготовку. На початок 2007 року в Україні функціонувало 20,4 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі 14,0 тис. – у сільській місце-вості (68,7% від загальної кількості), у яких навчалися відповід-но 4,93 млн. учнів та 1,72 млн. учнів. У 2006/2007 навчальному році розпочали навчання 387 тис. першокласників, що на 5 тис. менше, ніж у попередньому році, та на 211, 5 тис. менше, ніж у 2001 році. У 2008 році вперше за парти сіло 379 тис. першо-

класників. Зменшення кількості учнів обумовлено тенденцією скорочення народжуваності.

З кожним роком зростає кількість дітей 6-річного віку, охо-плених навчанням. Так, якщо у 2001/2002 навчальному році в 1 класі розпочали навчання 66% від загальної кількості дітей-шестирічок, то у 2006/2007 – близько 82%. Значна увага при-діляється створенню умов для навчання обдарованої учнівської молоді – зростає кількість ліцеїв, гімназій та коледжів. Створю-ються та оновлюються навчально-виробнича база та комп’ютерні комплекси в професійно-технічних навчальних закладах.

Розширення доступу до вищої освіти забезпечує також роз-виток її дистанційної форми. У понад 50 вищих навчальних за-кладах (ВНЗ) ІІІ-ІV рівнів акредитації сформовано центри дис-танційного навчання, які мають відповідне технічне, програмне, методичне та кадрове забезпечення. Розвиваються дистанційні технології навчання і у ВНЗ І-ІІ рівня акредитації.

Підвищити якість освітиЯкість освіти значною мірою визначається знаннями в

галузі інформаційних технологій. Особлива увага надається комп’ютеризації навчального процесу. Загалом оснащення за-гальноосвітніх навчальних закладів І–ІІІ ступенів комп’ютерними комплексами в середньому в країні збільшено з 54% у 2004 році до 73% – у 2006 році, обладнано комп’ютерними класами 65% шкіл, підключено до мережі Інтернет 40% шкіл (у 2005 році було 15%).

Пріоритетним напрямом розвитку вищої освіти України є її ін-теграція у світовий та європейський освітній простір. Приєднан-ня України у травні 2005 року до Болонського процесу зумовило важливі зміни у системі вищої освіти в Україні. Запроваджено кредитно-модульну систему організації навчального процесу на перших курсах ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації, підготовлено програ-ми навчання (експериментальні навчальні плани), адаптовано до європейських вимог вищої освіти окремі документи (інфор-маційний пакет, академічна довідка, додаток до диплома).

Нині мережа вищої освіти потребує подальших змін. Напри-клад, мережа ВНЗ в Україні на 46 млн населення налічує 904 заклади всіх рівнів акредитації та форм власності, тоді як у роз-винутих країнах з таким населенням їх кількість не перевищує і сотні. За оцінками Міносвіти України, самих лише закладів ІІІ-ІV рівнів у нас 351, а наукові дослідження проводяться лише в 164, не кажучи вже про те, скільки спеціальностей дублюється в такій кількості ВНЗ, після чого молоді спеціалісти не можуть пра-цевлаштуватися. Настав час переглянути мережу, критерієм якої має бути наукова складова, забезпечити відповідність мережі ВНЗ потребам економіки і суспільства. В той час як модерніза-ція економіки України у напрямі збільшення випуску продукції і товарів з високим ступенем переробки на основі сучасних тех-нологій, створення сучасної інфраструктури обумовлює необхід-ність підвищення якості освіти впродовж життя.

В Україні активно відкриваються навчальні заклади нового типу, школи обладнуються комп’ютерними класами та підключаються до мережі Інтернет, створюються умови для навчання обдарованої молоді.

забезпечення якісної освіти впродовж життя

фото

Вол

одим

ира

Заха

рова

ціль

2

Завдяки структурним змінам в економіці та вдосконаленню механізмів регулювання в галузі охорони довкілля протягом останніх років спостерігається відносна стабілізація екологічної ситуації в Україні. Продовжується діяльність щодо впровадження механізмів Кіотського протоколу в Україні.

Основні завдання на шляху досягнення Цілі та покращення екологічної ситуації є наступними:

Збільшити на 12 % частку населення, що має доступ до питної води

Споживання недоброякісної питної води певною мірою впли-ває на відставання України від розвинутих країн по середній три-валості життя та високу смертність. В окремих населених пунктах питна вода за фізико-хімічними показниками (загальна мінералі-зація, жорсткість, залізо, фтор тощо) не відповідає вимогам націо-нального стандарту. Як наслідок, для багатьох регіонів країни за-безпечення населення питною водою є пріоритетною екологічною проблемою. У світових каталогах Україна в переліку маловодних. Потенційні запаси поверхневих вод України становлять близько 209,3 куб. кілометра на рік, з яких лише чверть формується в ме-жах держави. Водночас, більшість басейнів річок можна віднести до забруднених та дуже забруднених.

У 2006 році централізованим водопостачанням забезпече-но населення практично всіх міст країни, 88% селищ міського типу та 23% сільських населених пунктів. В Україні існує 1200 населених пунктів, (у яких проживають понад 800 тис. осіб), місцеву воду яких пити заборонено: через природні або техно-генні причини, або через відсутність місцевих джерел водопос-тачання – туди її привозять.

Стабілізувати до 2015 року забруднення повітря ста ціо нарними джерелами

Протягом 2006 року викиди забруднюючих речовин в ат-мосферне повітря здійснювали понад 11 тис. промислових під-приємств. Від них в атмосферу надійшло більше 4,8 млн. тонн забруднюючих речовин, що на 8% більше, ніж у 2005 році. Най-більш високі рівні забруднення атмосферного повітря з року в рік виявляються в містах Донецько-Придніпровського регіону, де обсяг промислових викидів забруднюючих речовин в атмос-ферне повітря становить близько 80% від загального валового викиду всіх основних промислових підприємств України. На сьо-годні завершується формування нового механізму регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Розро-блені нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел. Запровадження нових еколо-гічно чистих технологій має призвести до значного скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Розширити мережу заповідників та природних націо нальних парків до 10,4% від загальної території України

Позитивною залишається тенденція щодо зростання загаль-ної площі територій та об’єктів природно-заповідного фонду. У порівнянні із 2005 роком природно-заповідний фонд України зріс на 47,4 тис. га, або на 0,08% та становив 4,73% від загаль-ної площі території держави у 2006 році.

У червні 2007 року Комітет у справах світової спадщини ЮНЕСКО включив букові праліси Карпат, які розташовано на території Карпатського біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку разом із суміжними ділянками у Словаччині до Списку об’єктів всесвітньої спадщини, які ма-ють виняткову загальнолюдську природну цінність. Поза усяким сумнівом це довгоочікувана, справді історична подія для Украї-ни і Словаччини, міжнародне визнання їх природоохоронної та наукової діяльності, значною мірою данина поваги корінним жителям гірського краю, які зуміли за складних історичних та соціально-економічних обставин зберегти у центрі Європи уні-кальні витвори природи.

Загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. гектарів, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн. гектарів (або 15,7% території України).

Одним з найгостріших питань для України є вплив стану навколишнього природного середовища на життя та здоров’я населення.

забезпечення сталого розвитку довкілля

фото

Арк

адія

Ков

аля

ціль

3

У 2006 році намітилася позитивна тенденція зменшення природного спаду населення до 6,4 осіб (на 1000 осіб наявного населення), в основному, за рахунок підвищення кількості ново-народжених до 9,8 (у 2005 році цей показник становив 9,0). На 1 червня 2008 року населення України становило 46.2 млн осіб, за оцінкою Держкомстату України.

У сільській місцевості рівень народжуваності залишається майже вдвічі нижчим ніж смертність (у 2006 році – 10,3 про-ти 19,8 осіб у розрахунку на 1000 населення). Як фундамент здоров’я людини закладається під час вагітності її матері, так і здоров’я нації в цілому залежить від належного догляду за не-мовлятами та їх матерями.

Задля поліпшення ситуації задекларовані наступні завдання: Зменшити до 2015 року на 17% рівень материнської смертності

На сьогодні стан здоров’я вагітних жінок в Україні вважа-ється незадовільним: на анемію страждає більше половини ва-гітних жінок, кожна десята вагітність закінчується самовільним викиднем або передчасними пологами. Основними причинами такої ситуації спеціалісти вважають неправильне харчування, інфекції, які передаються статевим шляхом, штучне перериван-ня вагітності та вплив екологічних факторів. Однак, порівняно з 2001 роком показник материнської смертності в 2006 році знизився на 52%, кількість абортів – на 36%. Кількість випадків застосування контрацепції як альтернативи небажаній вагітнос-ті збільшилась на 41%. Починаючи з 1995 року материнська смертність в Україні мала тенденцію до зниження і у 2000 році вона становила 24,7 осіб на 100 тис. народжених живими не-мовлят. У 2006 році цей показник склав 11,5 осіб., що у 2,6 ра-зів менше ніж у 1991 році, коли цей показник становив 29,8 осіб на 100 тис. народжених живими немовлят.

Зменшити до 2015 року на 17% рівень смертності дітей віком до 5 років

За останні роки показник малюкової смертності значно зменшився. Якщо у 1993-95 роках цей показник сягав 14,9-14,7 осіб, то у 2000 році він становив 11,9 осіб, у 2003 році – 9,7 осіб, а в 2006 році – 9,8 осіб на 1000 новонароджених живими немовлят. Значення показника, на думку експертів, за-лишається високим, що є наслідком як певних недоліків надан-ня акушерсько-гінекологічної і неонатологічної допомоги, так і низки соціально-економічних причин. Рівень смертності дітей віком до 5 років становив у 2006 році 12 осіб на 1000 померлих у середньому за рік (у 2001 році – 14,9; у 2005 році – 12,9 осіб на 1000 померлих).

З метою забезпечення безпечного материнства та наро-дження здорових дітей у 2005-2007 роках почали впроваджува-тися сучасні технології та форми надання акушерської допомоги, серед яких: реорганізація пологових стаціонарів, створення ін-дивідуальних та сімейних пологових залів, підтримка породіллі зі сторони її родичів та інші. Завдяки цим новаціям в пілотних регіонах України (АР Крим, Волинській, Донецькій, Львівській областях) рівень ускладнених пологів знижено з 70% до 30%, питома вага операції “кесарів розтин” знижена на 40–50%, суттєво зменшено застосування медикаментів у пологах. В усіх обласних пологових будинках створені й оснащені відділення реанімації новонароджених, що дає змогу виходжувати дітей, які народилися з вагою менше 1 кг. Тривають заходи з підтрим-ки грудного вигодовування дітей. Здоров’я дитячого населення визначає подальший економічний, науковий, культурний потен-ціал країни та рівень здоров’я наступних поколінь.

Стійка тенденція до скорочення чисельності населення в Україні, зниження рівня народжуваності та підвищення рівня смертності ставить під загрозу майбутнє нації. Депопуляція набуває загрозливого характеру: рівень природного спаду населення в Україні є найбільшим у Європейському регіоні – у 2005 році він складав 7,6 осіб (на 1000 осіб наявного населення).

поліпшення здоров’я матерів та зменшення дитячої смертності

фото

Вол

одим

ира

Заха

рова

ціль

4

Темпи розповсюдження цих хвороб в Україні становлять дій-сну загрозу здоров’ю нації. Спеціалістами Українського центру профілактики і боротьби зі СНІД, ВООЗ, ЮНЕЙДС, Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД було визначено кількість людей, які живуть з ВІЛ – майже 380 тисяч осіб. Станом на 1 жовтня 2007 року най-більш високі показники поширеності ВІЛ-інфекції зареєстровано в південно-східних регіонах країни, а також у Києві (у Одеській обл. – 400,9 осіб на 100 тис. населення (9587 осіб), Дніпропетровській обл. – 400,7 (13798 осіб), Донецькій обл. – 379,2 (17479 осіб), Миколаївській обл. – 362,8 (4422 осіб), м. Севастополь – 293,5 (1107 осіб), АР Крим – 237,6 (4693 осіб), Києві – 211,1 (5597 осіб)). За експертними оцінками (за умови незмінності підходів у цьому напрямі), у наступні 3 роки кількість ВІЛ-інфікованих може зрости на 150 тисяч чоловік, до 2014 року загальна кількість ВІЛ-

інфікованих може становити 820 тис осіб (3,5% всього населення віком 15–49 років). Подолання епідемії та усвідомлення масштабів її наслідків вимагають всеохоплюючої мобілізації сил усіх органів влади, міжнародних та неурядових організацій, чітких загальнона-ціональних кроків і зусиль кожного із нас.

Для досягнення Цілі встановлені наступні завдання: Зменшити до 2015 року на 13 % темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДуПоказник поширеності ВІЛ серед дорослого населення в

Україні становить 1,46%. З кожним роком збільшується кількість зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції. Так, якщо у 2005 р. було зареєстровано 13,8 тис випадків ВІЛ-інфекції, то у 2006 р. зареє-стровано вже 16,1 тис випадків, а кількість осіб, які перебувають під диспансерним наглядом з діагнозом ВІЛ-інфекція на 1 січня 2007 року становить 72 тис. осіб.

Спостерігається тенденція до збільшення випадків інфікуван-ня вагітних жінок і потенційних донорів крові, зростає число дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями (8 осіб на 100 тис. насе-лення).

Тенденція збільшення темпів розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу обумовлена необачною щодо ВІЛ-інфікування поведінкою молоді, розповсюдженням ін’єкційного вживання наркотиків та ризикованих статевих зв’язків. Національною програмою забез-печення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 р.р., яка реалізується в Україні, здійснюється одночасна діяльність на кількох рівнях – від формування у населення навичок безпечної щодо інфікування ВІЛ поведінки до забезпечення лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.

Зменшити до 2015 року на 42 % рівень захворюваності на туберкульозНезважаючи на те, що в Україні у 2006 році рівень захворю-

ваності на туберкульоз знизився на 1% (83,2 особи на 100 тис. населення), а смертність від туберкульозу знизилась на 12,2% (22,1 особи на 100 тис. населення), ситуація із захворюваністю на туберкульоз залишається загрозливою. За 15 останніх років показник захворюваності на туберкульоз збільшився у 2,4 рази, а смертності – у 2,7 рази. Кількість хворих, виявлених у 2006 році, становила 38 884 особи. На обліку у протитуберкульозних закла-дах знаходиться майже 10 тисяч хворих на всі форми активного туберкульозу, що складає 212,7 осіб на 100 тисяч населення. Ви-кликає тривогу зростання на 7,9% рівня захворюваності на тубер-кульоз серед дітей віком до14 років, та на 3,3% - серед підлітків 15–17 років.

У більшості країн Центральної та Східної Європи показник за-хворюваності на туберкульоз, за даними ВООЗ, набагато нижчий, ніж в Україні, і становить: у Чехії – 11, Польщі – 25, Болгарії – 39, Білорусі – 52, Литві – 75 осіб на 100 тис. населення.

Масштаби поширеності ВІЛ та туберкульозу в Україні є одними з найвищих в європейському регіоні. Це є однією із пріоритетних проблем для країни.

обмеження розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів

фото

Євг

ена

Конд

ратс

ьког

о

ціль

5

Недостатнє представництво жінок на вищих рівнях прийнят-тя рішень не лише суперечить принципам демократії, а й знижує ефективність державного управління. За умови ігнорування ґен-дерних диспропорцій, наявних у системі управління та на ринку праці України, можна очікувати зростання ґендерного розриву у рівні доходів населення та прискорення фемінізації бідності в кра-їні. Так, у 2006 році безробітних жінок зареєстровано в 1,5 разів більше ніж чоловіків.

8 вересня 2005 року (після шести років активного лобіювання з боку жіночої громадськості) Верховною Радою України прийня-то Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». В Україні завершено створення рад з ґендер-них питань і проблем сім’ї при обласних державних адміністраціях. Основним їх завданням є впровадження дієвих заходів щодо ви-рішення проблем поліпшення становища жінок в регіонах, активі-зації роботи громадських об’єднань, участі в державотворенні та надання практичної допомоги щодо підтримки жіночих ініціатив.

Задля забезпечення ґендерної рівності в Україні, визначено такі основні завдання:

Забезпечити ґендерне співвідношення на рівні не менше 30 до 70 тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади

Постійно зростає активність жінок в управлінні державою на всіх щаблях влади (серед держслужбовців 75,4% жінок).

У 2005 році на посади керівників місцевих державних адміні-страцій запропоновано 213 жінок, проти 184 жінки у 2004 році та 153 жінки у 2003 році. У центральних органах виконавчої влади включено до кадрового резерву 126 жінок, що становить 16,3 %.

Скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків

З метою правової підтримки дій у цьому напрямі в Україні здій-снюється ґендерна експертиза проектів та чинних нормативно-правових актів. Поступово зрівнюються доходи жінок та чоловіків. В 2006 році співвідношення між середньою заробітною платою жінок та чоловіків становило 72,8% проти 70,9% у 2005 році.

Законом України «Про зайнятість населення» передбачені до-даткові гарантії зайнятості для жінок, які мають дітей віком до 6 років, одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів.

У зв’язку із проголошеним курсом України на євроінтеграцію питання ґендерної рівності, що є пріоритетним у Євросоюзі, набу-ває особливого значення в суспільно-політичних процесах держа-ви. Принцип ґендерної рівності – рівності чоловіків та жінок в усіх сферах життя – закріплено в Конституції України (стаття 24).

Проте, законодавче закріплення ґендерної рівності не завжди допомагає жінкам відчути себе рівноправними та зайняти достой-не місце в економічній, політичній та культурній сферах життя.

Сьогодні кожна третя жінка має рівень доходів, що відповідає встановленому прожитковому мінімуму. Жінки домінують у най-більш соціально-незахищених категоріях населення – серед без-робітних, працюючих у бюджетній сфері тощо. Досягнення ґендер-ної рівності відповідає принципам сталого людського розвитку.

Ґендерний баланс – це індикатор демократичності і дотримання основних громадянських свобод. Він віддзеркалює процес наближення соціальних, економічних та політичних стандартів України до загальноприйнятих міжнародних норм.

забезпечення ґендерної рівності

фото

Анн

и На

зару

к

ціль

6