i: зведена доповідь · 2016-07-17 · Ця доповідь поділяється...

В пошуках можливостей

Яким чином мобільніша робоча сила може сприяти процвітанню України

Том I: зведена доповідь

Pub

lic D

iscl

osur

e A

utho

rized

Pub

lic D

iscl

osur

e A

utho

rized

Pub

lic D

iscl

osur

e A

utho

rized

Pub

lic D

iscl

osur

e A

utho

rized

Pub

lic D

iscl

osur

e A

utho

rized

Pub

lic D

iscl

osur

e A

utho

rized

Pub

lic D

iscl

osur

e A

utho

rized

Pub

lic D

iscl

osur

e A

utho

rized

wb20439

Typewritten Text

68824

wb20439

Typewritten Text

v1

В пошуках можливостей2

ВАЛЮТНІ ЕКВІВАЛЕНТИ(Дата чинності курсу валют: 9 травня 2012 р.)

Валюта = українська гривня

1 грн = 0,123 долара США

1 долар США = 7,944 грн

АБРЕВІАТУР И ТА СКОРОЧЕННЯ

АРК Автономна Республіка КримЄЦА Європа та Центральна АзіяЄБРР Європейський банк реконструкції та розвиткуЗЗЗ Законодавство про захист зайнятості населенняЄС Європейський СоюзВВП Валовий внутрішній продуктМОП Міжнародна організація праціМОМ Міжнародна організація з міграціїВОРС Вибіркові обстеження робочої силиОЕСР Організація економічного співробітництва та розвиткуДСЗ Державна служба зайнятості УкраїниДержстат Державна служба статистики Українигрн (UAH) українська гривняООН Організація Об’єднаних НаційПРООН Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй

Віце-президент по регіону ЄЦА: Філіп Х. Ле Уеру Директор у справах України, Білорусі та Молдови: Чімяо Фан

Директор сектору людського розвитку: Ана Л. РевенґаКерівник сектору економіки людського розвитку: Роберта Ґатті

Керівники робочої групи: Йоханнес Коеттл та Індіра Сантос

Яким чином мобільніша робоча сила може сприяти процвітанню України 3

Подяка Ця доповідь є частиною аналітичних та консультаційних послуг, наданих Світовим банком Україні. Над допо-віддю працювала група дослідників та працівників Світового банку, до складу якої входили Мартін Геґер (мо-лодший співробітник, сектор людського розвитку, регіональний департамент по Європі та Центральній Азії, ECSHD), Йоханнес Коеттл (економіст та керівник проекту, ECSHD), Владислав Комаров (Аналітичний центр «БЕСТ»), Ольга Купець (Факультет економічних наук Національного університету «Києво-Могилянська Ака-демія»), Анна Олефір (консультант, ECSHD), Ішіл Орал (молодший співробітник, ECSHD), Катерина Петри-на (старший спеціаліст із соціального захисту, ECSHD), Індіра Сантос (економіст та співкерівник проекту, ECSHD), Елізабет Швінн (консультант, ECSHD) та Юлія Смоляр (спеціаліст із соціального захисту, ECSHD).

Група фахівців Світового банку користувалася адміністративною та організаційною підтримкою у Вашингто-ні, яку надавали Катерина Тіміна (асистент програми, ECSHD) та Анна Ґудман (асистент програми, ECSHD), та у Представництві Світового банку в Києві, яку надавала Олександра Грязнова (асистент сектору, ECCUA).

Величезну користь у роботі над доповіддю принесли консультації з Урядом України (Міністерством еконо-мічного розвитку і торгівлі, Міністерством соціальної політики, Міністерством освіти і науки, молоді та спор-ту, Державною службою зайнятості, Державною службою статистики), діловою спільнотою (Всеукраїнською асоціацією роботодавців, Конфедерацією роботодавців України, Американською торгівельною палатою в Україні, компанією Ernst & Young, Європейською бізнес-асоціацією, Конфедерацією роботодавців України, фірмою «Василь Кисіль і партнери»), професійними спілками (Всеукраїнським об’єднанням солідарності трудівників, Конфедерацією вільних профспілок України, Федерацією профспілок України) й науково-до-слідними центрами (Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України, Інститутом економіки та прогнозування НАН України, Центром Разумкова та Фондом «Східна Європа»).

Цю доповідь рецензували: Вільям ван Еген (провідний економіст, управління головного економіста, регіональ-ний департамент по Європі та Центральній Азії) та Пабло Ґотрет (керівник сектору, сектор людського розвитку, регіональний департамент по Південній Азії, SASHD), які надавали корисні пропозиції від самого початку про-грами та забезпечували дотримання групою фахівців високих технічних стандартів якості. Загальне керування діяльністю групи фахівців забезпечували: Паоло Беллі (координатор сектору, Координатор проектів по Україні, Білорусі та Молдові, сектор людського розвитку, регіон Європи та Центральної Азії ECSHD), Чімяо Фан (Дирек-тор у справах України, Білорусі та Молдови), Роберта Ґатті (керівник сектору, ECSHD), Єско Хентшель (колишній керівник сектору, наразі директор сектору, SASHD) та Мартін Райзер (колишній Директор у справах України, Білорусі та Молдови, наразі директор у справах Туреччини). Крім того, група фахівців користувалася цінними зауваженнями, які надавав Омар Аріас (провідний економіст, ECSHD).

Ця доповідь поділяється на два томи: том І призначений для тих, хто займається розробкою державної полі-тики, а також широкого загалу. У ньому підбито підсумки проведеного дослідження. Том ІІ призначений для більш фахової аудиторії. У ньому докладно описано результати дослідження, у тому числі методологію емпі-ричного аналізу і результати оцінки використаних економетричних моделей. Чимало результатів, які стисло подано у томі І, обґрунтовано у томі ІІ, тому зацікавленим фахівцям пропонується ознайомитися з томом ІІ, де результати проведеного дослідження обговорюються докладніше.


Зміст

Стислий огляд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

1. Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

2. Чому мобільність робочої сили настільки важлива для України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82.1. Значення мобільної робочої сили . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82.2. Переваги динамічних ринків праці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92.3. Праця та капітал мають значну концентрацію в успішних економіках . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112.4. Структурні перетворення в Україні не завершені . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122.5. Внутрішня мобільність в Україні є низькою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132.6. Українському ринкові праці бракує динамічності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

3. Чому працівники не бажають переїжджати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163.1. Ті українці, які переїжджають, не їдуть туди, де є економічні можливості . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163.2. Значні перешкоди знеохочують населення від переїзду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

3.2.1. Реєстрація місця проживання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .203.2.2. Доступ до житла та кредитів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .203.2.3. Недостатня кваліфікація . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .233.2.4. Законодавство про зайнятість та інституції на ринку праці . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .243.2.5. Соціальні виплати та інші субсидії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25

4. Усунення перепон для внутрішньої мобільності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264.1. Щільність як чинник розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264.2. Слід переміщувати людей до робочих місць, а не робочі місця до людей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 264.3. Важливість урядової політики для здійснення змін. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 284.4. Удосконалення урядових інститутів пропонує вирішення проблеми у довгостроковому періоді . . . . 294.5. Розширення іпотечного та кредитного ринків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 304.6. Зміна балансу між інституціями на ринку праці та у сфері соціального забезпечення . . . . . . . . . . 324.7. Інвестування у підвищення кваліфікації та освіту. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 324.8. Нагальна потреба України у пошуку рішення проблеми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34

5 Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35


Пере лік ілюстраційРис. 1. Зв’язок між мобільністю робочої сили та економічним розвитком . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

Рис. 2. Країни з вищою мобільністю робочої сили, як правило, мають вищі рівні зайнятості . . . . . . . . . . . 9

Рис. 3. Країни з вищою мобільністю робочої сили, як правило, мають нижчі рівні довготривалого безробіття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

Рис. 4. Концентрація виробництва та населення посилювалася у країнах із перехідною економікою, але не в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

Рис. 5. Значні розбіжності у рівнях продуктивності між регіонами України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12

Рис. 6. В Україні робоча сила не перемістилася у високопродуктивні сектори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

Рис. 7. Мобільність робочої сили в Україні є низькою порівняно з іншими країнами . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

Рис. 8. Мігранти виїжджають із відсталих регіонів, але не їдуть у провідні регіони . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

Рис. 9. Спостерігаються великі розбіжності у рівнях заробітної плати та безробіття між регіонами України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

Рис. 10. Існує чимало бар’єрів для мобільності працівників в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

Рис. 11. Житло в Україні коштує дорого . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

Рис. 12. Вартість житла у провідних регіонах є значно вищою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22

Рис. 13. В Україні спостерігається значний професійно-кваліфікаційний дисбаланс . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

Рис. 14. Україна належить до країн із суворішим законодавством про зайнятість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24

Рис. 15. Іпотечний ринок в Україні розвинутий недостатньо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

Рис. 16. Фірми, що зростають, потребують кваліфікованих працівників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33

Перелік таблицьТаблиця 1. Ринки праці в Україні є менш динамічними, ніж у сусідніх країнах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

Перелік врізокВрізка 1. Ірландія як наймобільніша країна Європи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

Врізка 2. Сполучені Штати Америки – наймобільніша країна серед розвинених. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28


Стислий огляд Міста є двигунами економічного зростання: фірми та люди збираються в містах, щоб приборкати вели-чезний обсяг капіталу, інфраструктури та знань. Саме ці вигоди, обумовлені територіальною близькістю, є рушійною силою економічного розвитку. Для забезпечення економічного зростання та підвищення рівня життя необхідно сприяти переміщенню людей в ті місця, де виникають економічні можливості. Для по-дальшого розвитку України необхідно створити умови для переїзду працівників у регіони, в яких триває зростання та створюються робочі місця.

На даний час українській економіці бракує динамічності, а темпи створення та ліквідації робочих місць є значно нижчими, ніж у сусідніх країнах. Це одночасно є причиною та наслідком низької мобільності на-селення. Показник міграції населення України з одного регіону до іншого в межах країни становить лише половину від того рівня, якого слід було б очікувати за результатами порівняння з іншими державами.

Чималий виграш для економіки могло б принести долучення населення відсталих регіонів до можливос-тей, наявних у провідних регіонах. Це було б корисним як для тих, хто переїде, так і для тих, хто залишить-ся. Для працездатних осіб розширюються можливості працевлаштування, що підвищує шанси знаходжен-ня роботи взагалі та роботи з вищою оплатою праці зокрема. Для фірми мобільність робочої сили збільшує шанси знаходження працівника саме з тим набором навичок, який їй потрібен. Таким чином, внутрішня мобільність робочої сили забезпечує підвищення продуктивності праці, чим зумовлює економічне зрос-тання та підвищення рівня життя населення. Крім того, вона дає змогу зблизити рівні життя різних груп населення та різних регіонів. З виїздом населення з бідніших територій заробітна плата там зростає, а рі-вень безробіття – скорочується. Інакше кажучи, для економічного розвитку в Україні потрібне зростання економіки, зосереджене в провідних регіонах, котре зрештою вестиме до зближення рівнів життя в усіх регіонах.

Водночас, той незначний потік мобільних працівників в Україні не прямує до провідних регіонів з точки зору економічного зростання. Мігранти не покидають відсталі території із несприятливою ситуацією на ринку праці і не завжди переїжджають у регіони зі сприятливішими умовами для зайнятості. Натомість їх можуть спонукати до виїзду низькі рівні соціальних витрат у рідних регіонах. Це є ознакою наявності певних перешкод, які заважають населенню шукати для себе економічні можливості, а також вказує на сут-тєвий виграш, якого можна було б досягти за рахунок підвищення внутрішньої мобільності робочої сили.

Основні перешкоди на шляху внутрішньої мобільності в Україні мають інституційний характер, у тому числі: (1) адміністративні процедури, згідно з якими люди зобов’язані реєструватися за місцем проживання в державних органах, хоча чимало людей з різних причин не реєструються; (2) низький рівень розвитку ринків житла та кредитування, що ускладнює оренду чи купівлю житла у провідних регіонах, (3) неадекват-ність людського капіталу, адже населення відсталих регіонів часто не має навичок, необхідних для доступу до ширших економічних можливостей, які виникають у високопродуктивних сучасних галузях у провідних регіонах; (4) слабкість офіційних інституцій ринку праці, котрі послаблюють динаміку ринку праці, зумов-люють існування неформальних трудових домовленостей та не забезпечують у повному обсязі працівників достовірною інформацією про вакантні робочі місця та ситуацію на ринку праці; (5) соціальні виплати, житло та послуги, які часто є прив’язаними до місця проживання та які, в окремих випадках, можуть вза-галі зменшувати бажання населення до трудової діяльності та участі у робочій силі.

Усунення цих вузьких місць інституційного характеру, котрі впливають на внутрішню мобільність, дасть змогу населенню (а особливо його найбіднішим верствам) отримати доступ до більшої кількості кращих робочих місць у провідних регіонах. При цьому прискорюватиметься зростання продуктивності праці та економіки, а рівні життя у провідних та відсталих регіонах надалі зближуватимуться. Економіка України стане динамічнішою, а перспективи для українців – яскравішими.


1. Вступ Жителі України рідко змінюють місце проживання, а якщо і роблять це, то не завжди вони переїжджають туди, де є робочі місця та високі зарплати. Внутрішня мобільність в Україні є приблизно вдвічі меншою від того рівня, на який можна було б очікувати за результатами порівняння з іншими державами. Цей брак мо-більності є вартим уваги, зважаючи на наявність більшої кількості робочих місць та вищий рівень оплати праці в кількох містах України. Надто мало людей використовують економічні можливості, що призводить до уповільнення структурних перетворень в Україні.

Така ситуація суттєво відрізняється від становища у багатьох інших країнах Східної Європи, в яких перехід до ринкової економіки супроводжувався переходом від розкиданих по всій країні промислових підприємств до концентрації капіталу й виробництва в кількох регіонах, а також переходом від секторів з нижчою продук-тивністю до секторів з вищою продуктивністю. Рух робочої сили загалом віддзеркалював рух капіталу та ви-робництва. Водночас, в Україні робоча сила не перетікає так плавно на території з вищим рівнем виробництва.

У цій доповіді досліджується мобільність працівників у межах України та їхня готовність до переїзду з однієї території чи регіону до іншої у пошуку кращих економічних можливостей. У ній розглянуто особливості і тенденції мобільності робочої сили в Україні, її рушійні сили та обмеження, а також подано рекомендації для державної політики, які розроблено на основі результатів проведеного дослідження.

У главі 2 цього тому показано, як мобільність робочої сили може приносити користь економіці. У ній також описано, як перехідні процеси в економіці більшості країн Східної Європи супроводжувалися суттєвою кон-центрацією капіталу та населення на декількох територіях. В Україні цей процес не набув такого поширення.

У главі 3 показано, що навіть та незначна міграція, котру ми спостерігаємо в Україні, зовсім не обов’язково відбуваєть-ся у напрямку до провідних регіонів. Для того, щоб міграція вела до зростання та підвищення рівня життя, потрібно, аби працівники переїжджали у ті регіони країни, де продуктивність праці (а отже й рівень її оплати) є високою, а рівень безробіття – низьким. Крім того, у главі 3 розглянуто чинники, котрі заважають мешканцям України переїж-джати. Кількісні та якісні дослідження вказують на низку перепон бюрократичного та суто практичного характеру, які заважають внутрішній міграції, а саме: (1) обтяжливі адміністративні процедури; (2) недостатній рівень розвитку ринків житла та кредитування; (3) брак навичок, котрі користуються найвищим попитом; (4) слабкість формальних інституцій ринку праці; (5) соціальні пільги, котрі часто опосередковано прив’язані до місця проживання.

У главі 4 викладено рекомендації щодо підвищення мобільності робочої сили в Україні. У ній пояснюється, яким чином усунення інституційних перешкод, котрі несприятливо позначаються на внутрішній мобільності, дасть більшій кількості людей (особливо незаможних) змогу отримати доступ до кращих робочих місць, тим самим прискорюючи зростання та забезпечуючи підвищення рівня життя. Вбачаються п’ять чільних напрямків поліп-шення ситуації: оптимізована та модернізована система реєстрації населення; більш розвинені ринки житла та кредитування; збільшення інвестицій у людський капітал (особливо у навчання працівників навичкам, що ко-ристуються найбільшим попитом) із поліпшенням стимулів та умов для реагування системи освіти на потреби ринку праці; удосконалення інституцій ринку праці, що зробить ринок праці динамічнішим, але водночас забез-печуватиме захист працівників та надаватиме достовірну інформацію про наявні робочі місця та загальну си-туацію на ринку праці; а також надання не надто щедрих соціальних пільг без прив’язки до місця проживання.

Підвищення внутрішньої мобільності в Україні зробить внесок у перехід країни до сучасної економіки. Зва-жаючи на те, що старіння населення тут відбувається швидше, ніж у більшості інших країн, мобільність робо-чої сили має зрости якнайшвидше, оскільки ймовірність переїзду населення старшого віку з метою працевла-штування є ще меншою. План дій, спрямований на усунення наявних перепон для підвищення внутрішньої мобільності населення, може покращити доступ людей до робочих місць більшої кількості та кращої якості, тим самим просуваючи Україну вперед.


2. Чому мобільність робочої сили настільки важлива для України 2.1. Значення мобільної робочої сили

Концентрація населення, капіталу та виробництва відіграла основоположну роль у розвитку промислово розвинутих країн Північної Америки, Західної Європи та Північно-Східної Азії. Оскільки економічний розквіт у цих країнах не відбувався скрізь та одночасно, людям доводилося переїжджати у пошуках еконо-мічних можливостей та продуктивної зайнятості. Така концентрація, в свою чергу, заохочувала подальше економічне зростання та підвищення рівня життя. Зрештою, рух робочої сили призвів до підвищення рівня життя в усіх цих країнах.

Мобільність робочої сили є важливою, оскільки дозволяє знаходити більше кращих робочих місць. Коли робоча сила розподіляється між галузями, професіями та робочими місцями ефективно, легше знаходити баланс між працівниками та робочими місцями. Мобільність робочої сили підвищує ймовірність знахо-дження компанією працівника саме з тим набором навичок, який їй потрібен. Спроможність працездатно-го населення переїжджати з одного регіону до іншого фактично збільшує обсяг доступних робочих місць, підвищуючи тим самим імовірність знаходження роботи та отримання вищої заробітної плати. Отже, вну-трішня мобільність робочої сили робить внесок у підвищення продуктивності праці, зростання рівня жит-тя та економічне зростання в цілому (див. рис. 1).

Рис. 1. Зв’язок між мобільністю робочої сили та економічним розвитком.

Зростання продуктивності:підвищення якості робочих

місць

Зростання зайнятості:більше робочих місць

Більша внутрішня мобільність робочої сили

Ефективніший розподіл робочої сили: покращення балансу між

працівниками та робочими місцями

Підвищення та зближення рівнів життя

Джерело: Автори.


Мобільна робоча сила може також забезпечувати зближення рівнів життя різних людей та регіонів, змен-шуючи загальну макроекономічну волатильність і роблячи внесок у пом’якшення шокових явищ. При пе-реїзді населення з територій із несприятливою ситуацією на ринку праці та низьким рівнем оплати праці у динамічніші з економічної точки зору місця рівень оплати праці на депресивних територіях наближа-тиметься до рівнів оплати праці на більш розвинених територіях. Крім того, якщо деякий регіон потерпів від негативних економічних явищ, його мешканці мають змогу переїхати у менш постраждалі регіони, а це може прискорити відновлення економіки у регіоні їх походження.

У Доповіді про світовий розвиток за 2009 р., що є основною щорічною публікацією Світового банку, було висунуто ідею про те, що економічне процвітання та зростання рівня життя вимагають інклюзивного роз-витку, але незбалансованого зростання різних територій (World Bank, 2009b). Зростання міст, дедалі більша мобільність населення й дедалі більш спеціалізований характер виробництва є невід’ємними рушійними силами економічного зростання країн, тому їх слід заохочувати.

2.2. Переваги динамічних ринків праціЯкщо на ринку праці існує баланс між працівниками та робочими місцями, це може сприяти створенню більшої кількості робочих місць. Емпіричні дані вказують на те, що країни з динамічнішими ринками праці та вищою мобільністю робочої сили (як у територіальному розрізі, так і в розрізі робочих місць) зазвичай мають вищі рівні зайнятості та нижчі рівні довготривалого безробіття (рис. 2 та рис. 3).

Рис. 2. Країни з вищою мобільністю робочої сили, як правило, мають вищі рівні за-

йнятості (співвідношення рівня зайнятості та мобільності за останні 5 років у розрізі країн, 2005 р.).

Примітка: Мобільність вимірюється за кількістю переходів на ринку праці, тобто за кількістю змін робочих місць.

Джерело: Данський технічний інститут (2008).

У літературі дедалі частіше з’являються підтвердження на користь того аргументу, що внутрішня мобіль-ність робочої сили позитивно впливає на продуктивність і зростання. Зокрема, було оцінено, що обсяг ви-робництва у Сполучених Штатах був би вдвічі вищим, якби не існувало фактичних витрат, пов’язаних із територіальною та міжгалузевою мобільністю людських ресурсів (Lee and Wolpin, 2006). У так званих «за-


критих» містах колишнього Радянського Союзу (в яких було встановлено обмеження на міграцію) економі-ка зростала набагато повільніше, ніж у неконтрольованих містах (Gang and Stuart, 1999). Економічне зрос-тання протягом 1990-х рр. та на початку 2000-х рр. у Канаді відбулося також завдяки міграції населення з низькопродуктивних східних провінцій у високопродуктивні західні провінції (Sharpe et al., 2007). У зазна-ченому дослідженні стверджується, що внесок міграції між провінціями у зростання продуктивності праці становив 1,6 відсотка в період з 1987 по 2006 р., а у 2006 р. – 6,2 відсотка.

Рис. 3. Країни з вищою мобільністю робочої сили, як правило, мають нижчі рівні

довготривалого безробіття (співвідношення рівня довготривалого безробіт-тя та мобільності за останні 5 років у розрізі країн, 2005 р.).

Примітка: Мобільність вимірюється за кількістю переходів на ринку праці, тобто за кількістю змін робочих місць.

Джерело: Данський технічний інститут (2008).

Що ж стосується країн, що розвиваються, то за оцінками, зробленими в одному з досліджень, переїзд більш ніж 20 млн індійців із сіл у міста протягом 1990-х років забезпечив 30 відсотків економічного зростання в містах Індії (Lall et al. 2006). У своїй роботі Боскер (Bosker, 2010) з’ясував, що спрощення вимог китайської системи прописки хукоу, яка застосовується для контролю над переміщенням осіб між містами та селами, забезпечила б ще більшу концентрацію капіталу та трудових ресурсів і, можливо, вищий рівень економіч-ного зростання.

Особи, які переїжджають у певний регіон, часто є більш економічно активними, ніж ті, хто вже живе там. Наприклад, у 24 з 35 країн, по яких у Доповіді про світовий розвиток 2009 р. (World Bank, 2009b) наявні дані про внутрішню міграцію, особи, які змінили місце проживання в межах своїх країн, мали вищу ймовірність економічної активності та зайнятості.

З часом міграція може відіграти критично важливу роль у зменшенні просторового структурного дисба-лансу (Bertola, 2000; Jackman and Savouri, 1992). Наприклад, Бертола (Bertola, 2000) дійшов висновку про те, що великий та стійкий розрив у рівнях безробіття між регіонами Європи обумовлений низькою мобільніс-тю робочої сили в Європейському Союзі (ЄС). Так само часто висувається аргумент про те, що нерівність у Китаї має нерозривний зв’язок із системою прописки хукоу (Chan, 2009).


2.3. Праця та капітал мають значну концентрацію в успішних економіках

Перехід до ринкової економіки в багатьох країнах, як правило, здійснювався шляхом значного переміщен-ня капіталу та виробництва з широко розкиданих по країні промислових підприємств на підприємства, сконцентровані в невеликій кількості місцевостей, а також із низькопродуктивних секторів у високопро-дуктивні. Рух робочої сили за цим рухом капіталу та виробництва забезпечує значний економічний ефект.

Цей географічний рух особливо чітко видно в більшості країн Східної Європи. До початку перехідного пері-оду ці країни навмисно переміщували виробництво у відсталі регіони з метою їхнього розвитку. Але після початку переходу до ринкової економіки виробництво знов сконцентрувалося в кількох регіонах. На фоні попереднього розпорошення така концентрація у більшості колишніх соціалістичних країн мала більш ви-ражену форму та проходила швидшими темпами, ніж будь-де у світі.

Але в Україні концентрація виробництва залишається меншою, ніж у схожих країнах. На рис. 4 показаний нормований індекс Герфіндаля-Гіршмана – показник концентрації, у нашому випадку, виробництва та на-селення – для більшості країн світу у 1990 р. порівняно зі змінами того самого показника в період з 1990 по 2005 р.1 Він показує, що такі країни з перехідною економікою, як Албанія, Болгарія та Росія зазнали найбіль-шого зосередження в період з 1990 по 2005 р. від досить низьких рівнів економічної концентрації у 1990 р. до зростання концентрації в зазначений період у більшому темпі, ніж у більшості країн світу. Тим часом, в Україні (вона виділена червоним), де у 1990 р. виробництво було дуже розпорошеним, концентрація ви-робництва за цей період практично не змінилася. Інакше кажучи, концентрація (агломерація) виробництва в Україні залишається майже статичною: виробництво в Україні залишилося там, де воно було до початку перехідного періоду, так само, як і населення.

Рис. 4. Концентрація виробництва та населення посилювалася у країнах із перехідною

економікою, але не в Україні (нормований індекс Герфіндаля-Гіршмана для ВВПта населення у 1990 р. порівняно зі змінами індексу у період з 1990 по 2005 р.).

Примітка: Країни з перехідною економікою позначені кодом із трьох літер синім кольором; Україна позначена червоним кольо-ром. Вертикальна червона лінія зображує медіанне значення по всіх країнах. Концентрація вимірюється за нормованим індексом Герфіндаля-Гіршмана.

Джерело: Розрахунки фахівців Світового банку на основі економічних даних у географічному розрізі (G-Econ, 2012).

1 Індекс Герфіндаля-Гіршмана або HHI – це показник розподілу густоти населення (виробництва) по країні та індикатор того, наскільки сконцентрованим є населення (виробництво).


2.4. Структурні перетворення в Україні не завершеніДля перетворення економіки необхідно забезпечити її перехід із менш продуктивних галузей до більш про-дуктивних. В Україні спостерігаються значні розбіжності у рівнях продуктивності між географічними ре-гіонами (рис. 5). Найпродуктивніші промислові підприємства, як правило, розташовані в столиці країни м. Києві та на сході (у Харківській, Донецькій та Запорізькій областях). Саме ці регіони України є найбільш промислово розвинутими та населеними.

Рис. 5. Значні розбіжності у рівнях продуктивності між регіонами України

(середня зважена сукупна продуктивність факторів виробництва на підпри-ємствах України, 2009 р.).

Примітка: На цій мапі показано зважену середню сукупну продуктивність факторів виробництва (TFP) у регіонах України. Значен-ня від 1 до 4 відповідають квартилям за рівнем продуктивності, де 4 – це регіони з найвищою продуктивністю.

Джерело: Kupets et al. (2012).

Такі розбіжності у рівнях продуктивності праці не є нетиповими в більшості країн. Ці розбіжності дедалі поси-люються через суттєві відмінності у галузевій структурі виробництва та зайнятості між регіонами, зі значними розбіжностями у рівнях продуктивності між традиційними та сучасними секторами економіки. Для зростан-ня сучасного сектору необхідно, щоб люди перемістилися на наявні в ньому робочі місця, а таке переміщення часто пов’язане з переїздом з одного регіону в інший. Наявність перепон на шляху мобільності робочої сили заважає структурним перетворенням і стримує економічне зростання та розвиток (McMillan and Rodrik, 2011).

В Україні обмежена мобільність робочої сили також заважає країні рухатися вперед і є причиною гальму-вання структурних перетворень у ній. На рис. 6 показано, що в період з 2001 по 2008 р. робоча сила в ціло-му не переміщувалася у високопродуктивні сектори. Попри те, що чимало працівників покинули сільське господарство з 2000-х рр. (а в цьому секторі продуктивність праці є нижчою від середньої), вони не завжди переміщувалися у високопродуктивні сектори. Замість цього чимало працівників перейшли у будівництво, транспорт та роздрібну торгівлю, тобто у види діяльності із найнижчою продуктивністю праці. Тим часом, ті високопродуктивні сектори на зразок сфери охорони здоров’я, які протягом останніх років розвивалися, досі залишаються досить невеликими. Їм не вдалося залучити достатньо працівників, щоб компенсувати приріст робочої сили у низькопродуктивних секторах.


Рис. 6. В Україні робоча сила не перемістилася у високопродуктивні сектори

(зміни у частці зайнятих осіб за секторами за 2001–2008 рр. у відсоткових пунк-тах порівняно із логарифмом відношення продуктивності секторів до серед-ньої продуктивності в економіці у 2001 р.).

Примітка: Лінія тренду виділена зеленим.

Джерело: Розрахунки фахівців Світового банку за даними МОП (2012) та ООН (2012). Методика вимірювання структурних перетво-рень обговорюється у роботі McMillan and Rodrik (2011).

2.5. Внутрішня мобільність в Україні є низькоюВнутрішня мобільність в Україні є занадто низькою. Із даних міжнародних досліджень, обстеження до-могосподарств України та відомостей з адміністративних джерел випливає, що коефіцієнти внутрішньої міграції становлять приблизно половину того, на що можна було б сподіватися, порівнюючи Україну з ін-шими країнами.

За даними обстеження «Життя під час економічного переходу» (Life-in-Transition Survey) в Україні 0,5 від-сотка населення змінювали місце проживання протягом останнього року та 4,5 відсотка – за останні п’ять років (рис. 7). Хоча у цьому дослідженні неможливо окремо проаналізувати зовнішню та внутрішню мігра-цію, показники загальної міграції в Україні є ближчими до нижньої межі розподілу в порівнянні з іншими країнами. Лише в 11 країнах показники міграції виявилися ще нижчими за українські, тоді як у 21 країнах – вищими.


Рис . 7. Мобільність робочої сили в Україні є низькою порівняно з іншими країнами

(частка населення, яке за останній час змінило місце проживання (у відсотках), за країнами та часом останньої зміни місця проживання, 2010 р.).

Примітка: Дані про останню зміну місця проживання враховують як внутрішню, так і міжнародню міграцію.

Джерело: Розрахунки фахівців Світового банку за даними обстеження «Життя під час економічного переходу» Європейського банку реконструкції та розвитку та Світового банку (2010 р.).

Мешканці України виявляють менше бажання змінити місце проживання порівняно з населенням інших країн. За даними обстеження «Життя під час економічного переходу», 2 відсотки українців заявили про те, що найближчим часом вони планують переїхати за кордон, і лише 0,9 відсотка заявили, що збираються пе-реїхати в інше місце всередині України. Схильність населення до внутрішньої міграції виявилася нижчою, ніж в Україні, лише в трьох країнах, а вищою – у 29 країнах.

Друге обстеження, проведене глобальною компанією з маркетингових досліджень Synovate, підтвердило висновки, зроблені нами за даними обстеження «Життя під час економічного переходу» (Synovate, 2010). Дослідження мобільності робочої сили, проведене в Росії, Україні, Болгарії та Сербії, вказало на майже від-сутнє бажання працівників змінювати місце проживання в Росії та Україні. Зокрема, у випадку збільшення заробітної плати на 50 відсотків близько 80 відсотків респондентів у Росії та Україні все одно відмовилися б переїхати. У Болгарії та Сербії від переїзду відмовилися б лише 50 відсотків.

Усі дослідження підтверджують, що працівники в Україні є набагато менш схильними до переїзду, ніж пра-цівники в інших країнах. Аналогічний висновок також випливає з оцінок місцевих експертів. За даними опитування експертів з ринку праці, проведеного під час роботи над цією доповіддю, майже дві третини респондентів (63,2 відсотка) відзначили, що рівні внутрішньої мобільності в Україні є низькими порівняно з іншими країнами Східної Європи. Лише 15,8 відсотка опитаних вважали рівень внутрішньої міграції ви-соким, а 21 відсоток вважали, що він знаходиться на такому самому рівні, як й у інших країнах регіону.


2.6. Українському ринкові праці бракує динамічностіДля зміни працівником місця проживання потрібен динамічний ринок праці. Високі рівні плинності кадрів з точки зору відтворення наявних робочих місць і створення нових підвищують імовірність знаходження роботи та якість узгодження між роботодавцями та працівниками. Якщо ж ринки праці є статичними, то люди мають менше можливостей для зміни місця роботи, а, отже, й менше стимулів для того, щоб шукати кращу роботу й переходити на неї, особливо далеко від дому. Статичність ринків праці найбільше шкодить новачкам, які тільки починають трудову діяльність.

Таблиця 1. Ринки праці в Україні є менш динамічними, ніж у сусідніх країнах (пото-ки робочих місць у відсотках від сукупної чисельності зайнятих).

Україна

2007

Грузія

2006

Молдова

2001

Хорватія

2001

Болгарія

2000

Литва

1998–99

Польща

1999

Створення робочих місць 5,5 8,7 6,7 3,5 6,8 9,7 5,3

Ліквідація робочих місць 2,7 6,6 11,2 4,9 10,8 10,7 10,1

Плинність робочих місць 8,3 15,2 17,8 8,4 17,6 20,4 15,4

Перерозподіл робочих місць 2,7 6,6 6,7 3,5 6,8 9,7 5,3

Примітки: Створення робочих місць – це сума приростів зайнятості на усіх підприємствах, що розширюють свою діяльність. Лік-відація робочих місць – це сума обсягів зменшення зайнятості на усіх підприємствах, котрі поступово згортають свою діяльність. Плинність робочих місць – це сума створених та ліквідованих робочих місць. Перерозподіл робочих місць – це найменше зі значень створення та ліквідації робочих місць.

Джерело: World Bank (2009a).

Ринок праці в Україні є менш динамічним, ніж у сусідніх країнах. Рівні створення та ліквідації робочих місць є нижчими, ніж у багатьох інших країнах із перехідною економікою (див. табл. 1), що відображається у досить низьких рівнях плинності та перерозподілу робочих місць. У 2007 р. лише 8,3 відсотка всіх робо-чих місць було ліквідовано або створено, що у два рази менше, ніж у Литві, Молдові або Болгарії. Крім того, менш ніж 3 відсотки всіх робочих місць перейшли з підприємств, які згортають свою діяльність, до підпри-ємств, які її розгортають (див. рівень перерозподілу робочих місць). Цей показник також є приблизно вдвічі нижчим від показників інших країн. Брак динамізму на ринку праці може бути віддзеркаленням низької мобільності робочої сили, але також може бути її причиною.


3. Чому працівники не бажають переїжджати

У попередній главі було показано, що мешканці України змінюють місце проживання набагато рідше, ніж мешканці інших країн. Можна було б припустити, що українці переїжджають у динамічніші регіони, але кількість тих, хто переїжджає, є недостатньою для того, щоб суттєво вплинути на стан економіки. Проте аналіз даних щодо тих українців, які переїжджають всередині країни, спантеличує ще більше: ті, хто змінює місце проживання, зазвичай не переїжджають у найпродуктивніші регіони.

3.1. Ті українці, які переїжджають, не їдуть туди, де є економічні можливості

Ті працівники, які змінюють місце проживання в межах України, зовсім не обов’язково переїжджають у провідні регіони з найвищими зарплатами та низьким рівнем безробіття (рис. 8). Попри значний відтік лю-дей із регіонів із високим рівнем безробіття й низькою заробітною платою практично відсутня кореляція між тим, куди працівники переїжджають, та станом ринку праці в цих місцевостях. Взагалі спостерігається лише слабка позитивна кореляція між прибуттям працівників та рівнями безробіття. Інакше кажучи, люди з більшою ймовірністю переїжджають в інші місцевості з високим рівнем безробіття. Замість переселення в місцевості з кращими можливостями українці, як здається, змінюють місце проживання з міркувань, що не мають безпосереднього зв’язку з ринком праці.

Рис. 8. Мігранти виїжджають із відсталих регіонів, але не їдуть у провідні регіони

(показники вибуття та прибуття внутрішніх мігрантів порівняно з рівнями безробіття та заробітною платою, 2010 р.).


Джерело: Розрахунки фахівців Світового банку за даними Держстату (2012 р.).

Схильність мешканців України до виїзду з відсталих регіонів, але не у провідні регіони підтверджується й результатами розширеного статистичного аналізу факторів міграційних потоків між регіонами. Виявля-ється, що ситуація на ринках праці регіонів пояснює внутрішню мобільність лише частково: люди мають трохи більшу ймовірність перебиратися у місця з низьким рівнем безробіття (коефіцієнт є гранично ста-тистично значущим та залишається близьким до нуля), а розмір зарплати у місці призначення не має зна-чущого впливу на рівні внутрішньої міграції. Це означає, що люди не їдуть у провідні регіони з високими рівнями оплати праці та великою кількістю робочих місць.

Ці результати вказують на те, що людей виштовхують з рідної домівки інші чинники, а не характеристики ринку праці. Також це може свідчити про фінансові проблеми, з якими стикаються потенційні внутрішні мігранти, оскільки для фінансування переїзду потрібні гроші.

Подальший аналіз даних показує, що за останні роки найбільший вплив на міграцію між регіонами Укра-їни мали обсяги державних видатків, щільність населення та демографічні показники. Регіони з вищими рівнями видатків на соціальну сферу приваблюють більше нових резидентів та мають вищі показники по-зитивного міграційного сальдо. Аналогічно виглядає ситуація із щільністю населення: регіони з найвищою щільністю приваблюють найбільше число нових мешканців. Ці два показники (обсяг державних видатків та щільність населення) можуть бути віддзеркаленням важливих чинників, які підштовхують населення до міграції. Нових мешканців приваблюють соціальна інфраструктура та послуги, а також зручності, харак-терні для великих міст. При цьому цікаво відзначити, що регіони з більшою чисельністю молоді та меншою чисельністю дітей також частіше приваблюють нових мешканців. Це може бути віддзеркаленням «освітньої міграції», оскільки молоді люди концентруються там, де є коледжі чи університети. Ця тенденція не зникає навіть після врахування кількості студентів у моделі, а це, можливо, є ознакою того, що населення в цілому віддає перевагу «молодим та динамічним» місцевостям.

Ці результати вказують на відхід від характерних рис міграції всередині України у минулому. Попередні дослідження показували, що в період з 1990 по 1995 р., тобто на початку перехідного періоду, внутрішня міграція була ефективнішою, оскільки вона приносила більшу економічну користь тим, хто змінював місце проживання. Проведене у 2004 р. дослідження визначальних чинників міжрегіональної міграції в Україні показало, що рушійні сили внутрішньої міграції з часом зазнали значних змін, причому стан ринку праці відігравав дедалі меншу роль в ухваленні рішень про переїзд упродовж перехідного періоду (Martynenko, 2004).

Сьогодні мобільність робочої сили в Україні є особливо низькою, зважаючи на потенціальну корисність внутрішньої мобільності. І справді, зважаючи на те, що рівні безробіття та оплати праці в різних регіонах України коливаються в широких межах, працівники, переїжджаючи в більш продуктивні місцевості з ви-щим рівнем оплати праці, могли б добиватися більших економічних вигод. На рис. 9 показано, наскільки


великими є розбіжності у рівнях безробіття та середньої заробітної плати між регіонами. Зокрема, у 2011 р. номінальна середня зарплата коливалась від 1900 грн у Тернопільській області до 4000 грн у місті Києві, а безробіття – від приблизно 5,6 відсотка у місті Києві до майже 10,4 відсотка у Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях.

Рис. 9. Спостерігаються великі розбіжності у рівнях заробітної плати та безробіття між

регіонами України (середня зарплата та рівень безробіття у 27 регіонах, 2011 р.).

Примітка: Середня зарплата (грн) показана по осі ліворуч, а рівні безробіття (у відсотках) – по осі праворуч.

Джерело: Автори за даними Держстату.

Українці можуть і не міняти своє місце постійного проживання, а лише регулярно їздити на роботу до іншо-го населеного пункту, наприклад, вранці виїжджати на роботу, а ввечері – повертатися додому. За даними ви-біркового обстеження робочої сили (ВОРС) загальна кількість таких осіб, які працювали поза межами свого населеного пункту, перевищувала 2,6 млн у 2010 р. або 13,2 відсотка зайнятого населення в Україні. Водночас, лише незначна частка цих маятникових трудових мігрантів переїжджали з одного регіону (області) в інший. Незважаючи на незначне збільшення рівня маятникової трудової міграції у період з 2008 по 2010 р., показни-ки міжрегіональної маятникової міграції (1,6 відсотка у 2010 р.) залишаються низькими порівняно з ЄС-15, але їх цілком можна порівняти з показниками Польщі, Румунії або Болгарії (Paci et al., 2007).

У будь-якому разі маятникова міграція є лише частковою та недосконалою відповіддю на питання про низь-ку мобільність робочої сили зі зміною місця проживання. Оскільки транспортні витрати у формі грошей та часу, пов’язані з маятниковою міграцією, є зазвичай нижчими від транзакційних витрат та неекономічних витрат, пов’язаних зі зміною місця проживання, маятникова міграція може розглядатися як замінник по-стійної або тимчасової трудової міграції у стимулюванні виходу з безробіття та згладжування диспропор-цій між регіонами. Проте можливість маятникової міграції в заможні місцевості є доступною не для всіх. До того ж, маятникова трудова міграція може виявитися субоптимальним рішенням, якщо причинами від-мови людей від зміни місця проживання є якісь бюрократичні перепони або недостатньо розвинені ринки.


3.2. Значні перешкоди знеохочують населення від переїзду Дуже низький рівень внутрішньої мобільності стає ще загадковішим з огляду на те, що історично українці перебиралися в інші місцевості в пошуку нових можливостей та вигод. Різні умови на ринку праці в різних регіонах України відкривають можливості для пошуку нових і кращих робочих місць для тих, хто переїхав би туди, де вони є. Причини, через які працівники в Україні не використовують ці можливості, є глибшими, ніж проста необізнаність або прагнення до ще кращих можливостей. Українці значною мірою усвідомлю-ють, що вони можуть поліпшити свої трудові перспективи, переїхавши деінде. На доповнення аналітичної роботи у цьому дослідженні було проведено низку дискусій у фокус-групах та глибинних інтерв’ю для того, щоб краще зрозуміти ставлення працівників-мігрантів, безробітних та зайнятих до внутрішньої міграції та мотиви, що спонукають їх до переїзду, а також виявити найважливіші перепони на шляху внутрішньої мобільності. Один із учасників сказав:

«Удома я одержую низьку зарплату. Крім того, знайти роботу за моїм фахом неможливо» (учасник фокус-групи).

Зважаючи на цю обізнаність багатьох потенційних мігрантів, які ж чинники заважають мешканцям Укра-їни переїжджати туди, де вони можуть знайти кращу роботу? Проведені з ними інтерв’ю вказують на на-явність низки усталених інституційних бар’єрів, котрі заважають мігрувати.

Експерти, яких було опитано під час роботи над цією доповіддю, вказали також на низку інституційних чинників, котрі, на їхню думку, роблять певний внесок у те, що мобільність робочої сили в Україні є настіль-ки низькою. Емпіричний аналіз та дані адміністративних органів підтверджують ці висновки. Основними трьома бар’єрами виявилися такі: (1) система реєстрації населення України; (2) брак доступу до кредитів та витрати на переїзд; та (3) недостатній рівень розвитку ринків житла та іпотечного кредитування (рис. 10).

Рис. 10. Існує чимало бар’єрів для мобільності працівників в Україні (відсоткова частка респондентів, які зазначили певний бар’єр як один із трьох найважливіших).

Джерело: Автори за даними опитування експертів з питань внутрішньої міграції, проведеного спеціально для цього дослідження.


Ще три перепони, зазначені на поданій вище діаграмі, також часто згадувалися під час дискусій у фокус-групах: брак навичок, законодавство про працю, а також система соціальних виплат. Ці шість основних чинників, що стримують внутрішню міграцію, докладніше обговорюються нижче.

3.2.1. Реєстрація місця проживання

Специфічна адміністративна перепона на шляху мобільності працівників у формі обов’язкової реєстрації населення за місцем проживання найчастіше згадувалася експертами ринку праці та працівниками під час проведених нами опитувань як критичний чинник обмеження внутрішньої мобільності в Україні. В Укра-їні досі збереглася система реєстрації місця проживання. Ця система є успадкованою з часів Радянського Союзу, хоч і реформованою, системою «прописки», котра регулювала переміщення населення.

Прописку в Україні було скасовано у 2001 р., а у 2004 р. Законом України «Про свободу пересування та віль-ний вибір місця проживання в Україні» було запроваджено систему реєстрації (Perrin and Poulain, 2008). Згідно з цим законом кожна особа зобов’язана зареєструватися за новим місцем проживання (котре визна-чається як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік) в органах МВС України впродовж десяти днів після прибуття. Для реєстрації необхідно подати письмову заяву, па спортний документ, кв итанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплат та дв а примірники талона зняття з реєстрації.

За цим законом забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших доку-ментів. На практиці ж часто вимагають подати документ про право власності на житло або договір оренди для підтвердження того, що особа дійсно має у власності чи орендує житло за новим місцем проживання, адже згідно з Цивільним кодексом України, місцем проживання є місце, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово як власник, наймач за договором або на інших передбачених законом підставах.

Складність отримання документації, необхідної для оформлення місця проживання на новому місці, ви-кликає певні труднощі, наприклад, коли люди переїжджають у місця, де живуть якісь родичі, аби мати змо-гу зареєструватися у їхньому житлі, або коли люди «володіють» крихітним шматочком квартири.

З огляду на ці витрати та невизначеність, українці вважають систему реєстрації бар’єром для внутрішньої мобільності. Зокрема, низькокваліфіковані працівники віднесли систему реєстрації до найсуттєвіших проб лем, з якою вони стикаються при переїзді з одного регіону України в інший.

Деякі українці змінюють місце проживання, взагалі не реєструючи цей факт. Але чимало людей побоюють-ся, що їм може бути відмовлено в безоплатному медичному обслуговуванні, освіті, оформленні лікарняних (тимчасової непрацездатності) чи інших пільгах, якщо вони не зареєстровані за місцем проживання. Закон не вимагає наявності реєстрації за місцем проживання для отримання соціальних послуг, але багато людей цього не розуміють, напевно, внаслідок дискреційного застосування закону або просто дезінформації.

«Як правило, якщо ви маєте дітей у садочку чи у школі, реєстрація потрібна. Але у Києві це не про-блема» (учасник фокус-групи).

3.2.2. Доступ до житла та кредитів

Дуже високі показники володіння житлом у поєднанні з браком доступного за вартістю орендованого житла є серйозними перепонами для внутрішньої мобільності в Україні. Загалом, обмеження, пов’язані з житлом – високі показники володіння житлом, вартість житла, недостатньо розвинуті ринки нерухомості, оренди та іпотечного кредитування – посідають друге місце серед перешкод для переїзду за оцінками місцевих екс-пертів (рис. 10). Віддзеркаленням цього факту стали заяви учасників фокус-груп про те, що питання житла є для них основною перешкодою, котра заважає їм переїжджати у перспективні місця, особливо до Києва.


«Коли я працював у рідному містечку, це означало, що я просто жив удома, ходив на роботу та отриму-вав невелику зарплату [котру можна було витрачати на інші речі]. Після переїзду в Київ мені доводить-ся наймати квартиру… На оренду пішла практично вся моя перша зарплата» (учасник фокус-групи).

Обстеження Synovate, яке згадувалося в попередній главі, підкреслює важливість цієї проблеми. Воно по-казало, що, попри значно меншу готовність українців змінювати місце проживання задля кращої роботи порівняно із сербами та болгарами, ситуація зазнала б суттєвих змін, якби їм було надано житло. У цьому випадку більше половини опитаних мешканців України заявили, що передумали б та погодилися б пере-їхати. Це є потужним підтвердженням важливості ринку житла для мобільності робочої сили. Фактич-но, чимало українців напряму згадували про вади ринку житла як про основну перепону для мобільності (Synovate, 2010).

Існує кілька причин, через які стан ринку житла справляє значний вплив на рішення жителів України про переїзд.

По-перше, дуже високою є частка житла, що знаходиться у власності: 95 відсотків домогосподарств є влас-никами свого житла. Лише 2,4 відсотка житлового фонду України здається в оренду. До певної міри така ситуація є спадком перехідного періоду, коли житло передавалося тим, хто в ньому мешкає, безоплатно або майже безоплатно.

Емпіричні дані підкреслюють важливість житлового питання для мобільності робочої сили. Власність на житло була визначена як найважливіший фактор внутрішньої міграції для чоловіків та другий за важливіс-тю фактор для жінок в Україні (Voznyak, 2008). Імовірність переїзду в інший регіон для тих, хто має житло у власності, а не наймає його, є значно нижчою навіть після врахування цілого комплексу індивідуальних соціально-економічних та демографічних характеристик.

Власність на житло може заважати мобільності, оскільки припущена вартість подальшого проживання у власному домі є низькою порівняно з очікуваними витратами на переїзд. Як володіння житлом, так і ку-півля нового житла пов’язані з транзакційними витратами. З технічної точки зору еластичність зв’язку між доходом та міграцією для власників житла, скоріше, буде нижчою, ніж для квартиронаймачів. Таким чи-ном, власники житла менше реагують на вищу заробітну плату або інші пільги на новій роботі. Численні особисті зв’язки також ускладнюють вибуття зі старого місця проживання.

По-друге, між регіонами України спостерігається суттєва різниця у цінах на житло, причому житло у про-відних регіонах є набагато дорожчим, ніж у відсталих регіонах. Власники житла мають високі міграційні та транзакційні витрати, а саме фінансові, адміністративні та часові витрати при продажу старого житла. Висока вартість житла у провідних регіонах та недостатній рівень розвитку ринків нерухомості, оренди житла та іпотечного кредитування ускладнюють продаж житла у відсталих регіонах та переїзд його влас-ників туди, де є робота.

«Ми витратили багато грошей, шукаючи роботу та житло. Нам кілька разів довелося їздити в Київ і назад, а це також коштує грошей. Знайти квартиру ще важче. Ми намагалися шукати самостійно, але врешті-решт нам довелося сплатити багато грошей брокерові» (учасник фокус-групи).

По-третє, житло в Україні є дуже дорогим у цілому, оскільки в середньому його вартість більш ніж у 15 разів перевищує річний дохід (рис. 11). Цей показник є найвищим у регіоні ЄЦА після Литви та Білорусі, і всемеро вищим, ніж у США.


Рис. 11. Житло в Україні коштує дорого (відношення вартості житла до річного доходу, 2010 р.).

Джерело: Комаров (Komarov, 2012) для цієї доповіді.

Як уже відзначалося, також наявні значні розбіжності у відносній вартості житла між регіонами України (рис. 12). Вартість житла у провідних регіонах на зразок Києва та Севастополя є вдвічі вищою, ніж в інших містах країни. Крім того, спостерігаються суттєві розбіжності у вартості оренди житла між регіонами. На-приклад, оренда двокімнатної квартири коштує близько 43 відсотків середньомісячного наявного доходу домогосподарства у Києві та 44 відсотки у Севастополі, тоді як у Запоріжжі чи Ужгороді цей показник є вдвічі нижчим (Komarov, 2012). За відсутності фінансових можливостей тим, хто стикається з цією різницею у цінах у відсталих регіонах, важко знайти житло у провідних регіонах.

«Іноді бувало так, що я платив за квартиру, а потім розумів, що [від заробітної плати] нічого не за-лишилося» (учасник фокус-групи).

Рис. 12. Вартість житла у провідних регіонах є значно вищою (відношення вартості житла до річного доходу, 2010 р.).

Джерело: Автори на основі роботи Комарова (2012) із даними Держстату та спільної бази даних Асоціації ріелторів України.


В інших країнах також було встановлено, що проблеми, пов’язані з житлом, призводять до підвищення вартості внутрішньої мобільності та послаблюють стимули до переїзду. Наявність житла у власності час-то асоціюється зі зменшеною мобільністю робочої сили (Bloze, 2009; Fidrmuc and Huber, 2003; Green and Hendershott, 2001). Крім того, доступність і вартість житла в інших регіонах є визначальними факторами внутрішньої мобільності (Dragunova and Maidanik, 2009; Fidrmuc and Huber, 2003; Ghatak, et.al, 2004).

3.2.3. Недостатня кваліфікація

Опитування представників українських компаній показують, що питання кваліфікації працівників ста-вало дедалі важливішим протягом останніх років, а брак кваліфікованої робочої сили зараз посідає друге місце серед чинників, що обмежують зростання в усіх країнах ЄЦА, поступаючись лише ставкам оподатку-вання (World Bank, 2011). У середньому 30 відсотків підприємств вважали у 2008 р. рівень освіти та навички працівників значним або основним обмеженням. В Україні частка таких підприємств є значно вищою: від 40 до 50 відсотків опитаних підприємств заявили, що наявні навички працівників є значним обмеженням для їхньої діяльності. Крім того, в Україні працівників із необхідними навичками доводиться шукати дов-ше, ніж в інших країнах регіону. Це твердження є особливо правдивим у тому, що стосується кваліфікова-них робітників та працівників невиробничої сфери.

Як уже відзначалося, мобільність робочої сили може сприяти підвищенню загальної продуктивності шля-хом послаблення наявного професійно-кваліфікаційного дисбалансу. Дані для України вказують на наяв-ність значного дисбалансу на національному ринку праці у професійно-кваліфікаційному розрізі. У країні спостерігається відносний надлишок некваліфікованих робітників, а також працівників сфери торгівлі та послуг і кваліфікованих робітників сільського господарства, і відносний дефіцит кваліфікованих робітни-ків з інструментом, професіоналів та фахівців (див. рис.13).

Рис. 13. В Україні спостерігається значний професійно-кваліфікаційний дисбаланс

(різниця між пропозицією робочої сили та попитом за професійними групами, у відсотках, 2011 р.).

Примітка: На малюнку показано, в яких професійних групах спостерігається надлишок або дефіцит працівників. Відсоткові частки віддзеркалюють чистий результат після порівняння чисельності зареєстрованих безробітних та кількості вакантних ро-бочих місць у розрізі професій. Позитивне значення вказує на те, що частка безробітних у певній професійній групі є ви-щою від частки вакантних робочих місць, що є ознакою надлишку. Негативне значення вказує на те, що частка вакантних робочих місць є вищою від частки безробітних, що є ознакою незадоволеного попиту.

Джерело: Розрахунки фахівців Світового банку за даними Держстату.


3.2.4. Законодавство про зайнятість та інституції на ринку праці

Законодавство про захист зайнятості (ЗЗЗ), яке регулює наймання та звільнення працівників, може бути критично важливим чинником, що визначає динаміку ринків праці, особливо якщо зазначені норми є дуже суворими, а саме такими вони й є в Україні. Підтвердження, котрі пов’язували б регулювання ринку праці із плинністю кадрів та зайнятістю, мають змішаний характер, і це питання обговорюється у Доповіді про сві-товий розвиток за 2013 р. (World Bank, 2012). Існують ознаки наявності певного граничного значення, при перевищенні якого регулювання ринку праці обмежує його розвиток (так зване «плато»). Чинні в Україні норми, які є суворішими, ніж в інших країнах ЄЦА, можуть робити ринок праці менш динамічним, а робо-чу силу – менш мобільною (див. рис. 14).

Рис. 14. Україна належить до країн із суворішим законодавством про зайнятість

(суворість законодавства про захист зайнятості у країнах ЄЦА – індекс ЗЗЗ, 2007 р.).

Примітка: Індекс ЗЗЗ – це індекс законодавства про захист зайнятості населення, розроблений ОЕСР та адаптований Інститутом дослідження проблем праці (IZA) для країн Східної Європи та Центральної Азії. Він приймає значення від 0 до 6, де 6 від-повідає найсуворішим нормам та інституціям у сфері зайнятості.

Джерело: Lehmann and Muravyev (2011).

У багатьох дослідженнях було встановлено, що інтенсивність міграції коливається залежно від того, на-скільки трудове законодавство сприяє переміщенню робочої сили. Міграція, обумовлена різницею в рів-нях оплати праці та безробіття між регіонами, є набагато потужнішою у Сполучених Штатах, ніж у Європі (Blanchard and Katz, 1992; Eichengreen, 1993; а також Obstfeld and Peri, 1998). Меллер (Moeller, 1995) у своїй ро-боті висуває тезу про те, що міграція відіграє важливу роль у пристосуванні регіональних ринків праці у За-хідній Німеччині до зовнішніх шоків, але темп цього пристосування є досить низьким порівняно зі США.


За результатами інших досліджень було з’ясовано, що у країнах із перехідною економікою, в яких діють суворі закони про захист зайнятості, внутрішня міграція відігравала в усуненні міжрегіональних дисба-лансів лише обмежену роль. Фідрмак (Fidrmuc, 2004), наприклад, показує, що асиметричні шокові явища у перехідних економіках та розбіжності у рівнях безробіття та оплати праці між регіонами практично не усу-валися шляхом забезпечення мобільності робочої сили. Навіть за наявності масштабної тіньової економіки положення законодавства про працю справляють вплив на рішення компаній, які працюють «на межі» (на-приклад, на нових підприємствах або рішення щодо найму нових працівників на старих підприємствах).

3.2.5. Соціальні виплати та інші субсидії

Соціальні виплати, так само як і положення законодавства про працю, можуть або сприяти відкритому переміщенню робочої сили, або протидіяти йому. Правильно розроблені системи страхування на випадок безробіття та соціальної допомоги можуть допомагати людям у подоланні фінансових проблем і пошуку ро-боти в провідних регіонах. З другого боку, погано розроблені системи соціального захисту можуть сприяти небажанню людей виходити на ринок праці та змушувати їх залишатися у відсталих місцевостях.

Проблема надмірно високих соціальних виплат, як видається, в Україні не стоїть. Хоча соціальні виплати є дуже поширеними, вони не відрізняються великою щедрістю (за деякими винятками). Близько 67 відсот-ків населення отримали у 2007 р. хоча б одну виплату з системи соціального захисту. Програми соціальної допомоги охоплюють 42 відсотки населення, здебільшого у формі виплат на дітей, а також пільг на житло-во-комунальні послуги. У найбіднішому квінтилі на соціальні виплати для малозабезпечених припадає не більше чверті доходу домогосподарства після отримання допомоги. Цей показник є значно нижчим, ніж в інших країнах. Наш емпіричний аналіз указує, однак, на те, що навіть за таких умов більші видатки з регіо-нальних бюджетів на соціальне забезпечення та охорону здоров’я у місці проживання можуть знеохочувати мешканців від переїзду в інші регіони.

Єдиним винятком серед досить низьких соціальних виплат в Україні, схоже, є допомога при народженні дитини. Сума цієї допомоги здається надзвичайно високою порівняно з видатками на отримувачів інших допомог (див. рис. А10 у додатку до тому ІІ). Окремі спостереження з життя вказують на те, що допомога при народженні дитини насправді може перешкоджати зміні місця проживання сімей з дітьми, особливо з огляду на більшу купівельну спроможність цих коштів у відсталих місцевостях чи на селі. Окрім самої суми соціальної допомоги, іншою перепоною для мобільності робочої сили можуть бути критерії отримання цих соціальних виплат. Якщо право на отримання виплат прив’язане до місця проживання, а сама виплата не підлягає переданню з одного регіону в інший, то це може відохочувати людей від переїзду. З технічної точ-ки зору, в Україні ситуація виглядає інакше: громадяни можуть подавати заяви та отримувати соціальні виплати або допомогу по безробіттю незалежно від попереднього місця проживання. Водночас, для нара-хування допомоги зазвичай вимагається особисте відвідання відповідних органів соціального захисту за офіційно зареєстрованим місцем проживання. Якщо людина не має офіційної реєстрації за фактичним міс-цем проживання, таке відвідання може вимагати більш-менш частих поїздок на батьківщину. Це може пере-шкоджати бажанню переїзду до інших населених пунктів, хоча, напевне, вплив цього фактору є незначним.

Насамкінець, крім соціальних прямих виплат, інші програми субсидій чи непрямої підтримки населення можуть слугувати стимулом для того, щоб працездатні особи залишалися у непродуктивних регіонах, а не переїжджали у високопродуктивні місцевості. Наприклад, програма «Власне житло» передбачає надання громадянам пільгових кредитів на будівництво чи придбання житла у сільській місцевості. За період з 1998 по 2010 р. було надано майже 80 тис. кредитів (див. Komarov, 2012). Така підтримка заважає природному рухові робочої сили у ті місцевості, де відбувається розвиток підприємств, а продуктивність є високою.


4. Усунення перепон для внутрішньої мобільності

Перш ніж пропонувати рішення у сфері державної політики, спрямовані на усунення конкретних перепон, про які йшлося у попередній главі, ми узагальнимо нижче ідеї щодо створення у країні оптимальних умов для економічного зростання як контекст для наших рекомендацій.

4.1. Щільність як чинник розвиткуУ Доповіді про світовий розвиток за 2009 р. (World Bank, 2009b) визначено три основних підходи до враху-вання географічних чинників у спосіб, що забезпечує економічний розвиток: щільність, відстань та поділ. Поняття щільності пов’язане з процесами концентрації (агломерації) капіталу та робочої сили, найважли-вішим із яких є урбанізація. Забезпечення щільності за рахунок концентрації капіталу та робочої сили в об-меженій кількості місцевостей має сенс у тих країнах, де найменш продуктивні регіони вже мають невелику чисельність населення, як в Україні. Мобільність робочої сили є невід’ємним елементом такої політики. По-няття відстані пов’язане із практикою формування зв’язків між компаніями та працівниками у непродук-тивних регіонах із компаніями та працівниками у продуктивних регіонах (у тих країнах, де всі регіони вже є густозаселеними). Метод поділу (третій підхід до перетворень заради розвитку) застосовується лише у тих випадках, коли у країні існує поділ за національністю, релігією, культурою чи мовою.

Україна, очевидно, належить до першої категорії: і населення, і продуктивність уже зосереджені в кількох регіонах. З огляду на це, в Україні необхідно підвищувати мобільність капіталу та робочої сили в напрямку тих місцевостей, у яких відкриваються економічні можливості.

Заходи політики, котрі сприяють зростанню щільності, мають бути невід’ємною частиною будь-якої політи-ки економічної інтеграції. Вони є необхідними для більшості країн. Такі заходи державної політики забез-печуватимуть створення універсальних інституцій без якихось територіальних преференцій. Як сказано у Доповіді про світовий розвиток, такі заходи державної політики є «територіально сліпими». Оскільки вони спрямовані на здійснення «переносних» інвестицій у людей, це спрощує доступ людей до нових економіч-них можливостей. Такі заходи політики забезпечують інвестування в людський капітал та його збереження через освіту, охорону здоров’я та соціальний захист, а також ринки праці, кредитів та житла, що добре функ-ціонують. Отже, в Україні слід робити наголос на створенні «територіально сліпих» інституцій, включаючи надання базових послуг задля забезпечення щільності шляхом здійснення «переносних» інвестицій у лю-дей та сприяння у доступі до економічних можливостей.

4.2. Слід переміщувати людей до робочих місць, а не робочі місця до людей

Обговорення у сфері державної політики щодо забезпечення добробуту населення економічно депресивних регіонів часто зосереджуються на переміщенні виробництв до відсталих регіонів. Інакше кажучи, розробни-ки політики, як правило, думають про те, як принести людям робочі місця. Обставини, за яких така політика є виправданою, дійсно бувають, але дуже рідко. Досвід більшості країн показав, що найефективнішим підходом


у сфері державної політики є надання громадянам (особливо малозабезпеченим) допомоги в пошуку роботи у тих регіонах та галузях, у яких виникають економічні можливості. Економічний розвиток відбувається стрім-ко саме за умов концентрації виробництва, а така концентрація, як правило, формується природно. Політика, спрямована на розпорошення виробництва не дозволить пожати плоди концентрації (див. World Bank, 2009b). Якщо подивитись на це з другого боку, у сучасній економіці інвестиції здійснюються у людей, а не у місцевість.

Заохочення мобільності робочої сили є однією зі складових інвестицій у робочу силу, як видно з прикладу Ірландії. Здатність населення реагувати на розвиток економіки шляхом зміни місця проживання на міс-цевому та міжнародному рівні завжди йшла на користь йому, навіть під час недавньої кризи. Політика, спрямована на підтримку мобільності населення Ірландії, базується на гнучких нормах законодавства про працю, розвиткові міста Дубліна як географічного центру ринку праці в Ірландії, професійному навчанні працівників та політиці відкритих кордонів для міжнародних мігрантів, котрі можуть приносити з собою будь-які навички, відсутні на вітчизняному ринку праці (див. врізку 1).

Врізка 1. Ірландія як наймобільніша країна Європи.

Ірландці є наймобільнішими серед європейців: близько 15 відсотків населення Ірландії змінили місце проживання в межах ЄС. У межах країни ірландці віддають перевагу переїзду до Дубліна. На регіо-нальному рівні основним місцем призначення ірландців є великий і добре знайомий сусід – Велико-британія. На міжнародному рівні бажаним напрямком переселення є США, де більш ніж 10 відсотків населення мають ірландське походження. Мобільність ірландців обумовлена культурою, географією та законодавством про працю. По-перше, як відомо з історії, ірландці реагували на масштабні події (як сприятливі, так і несприятливі) зміною місця проживання, а їхня культурна близькість до Вели-кобританії та США спрощує прийняття рішення про переїзд у важкі часи. По-друге, законодавство Ірландії про працю дає підприємствам змогу гнучко управляти своїми працівниками: за показниками економічної свободи Ірландія є країною з найбільш вільною економікою в Європі та посідає п’яте місце у світі. По-третє, національна стратегія розвитку (у тому числі із використанням коштів із фон-дів згуртованості) сприяла концентрації капіталу та виробництва навколо Дубліна й забезпечувала мобільність працівників шляхом інвестування у їхні навички. По-четверте, Ірландія підтримувала імміграційні бар’єри на низькому рівні: зокрема, вона не встановлювала квоти на працівників із нових держав-членів ЄС. І кількість, і якість новоприбулих іммігрантів є високими. Половина всіх іммі-грантів за період з 1998 р. має вищу освіту. Недавня криза призвела до тимчасової зміни напрямків міграції, але більша мобільність ірландців допоможе їм краще долати економічні труднощі.

Джерело: Gill and Raiser (2012).

США, в яких робоча сила є чи не найбільш мобільною у світі, є ще одним аргументом на користь підвищення мобільності робочої сили в економіці. Можна стверджувати, що мобільність в американському суспільстві вкорінилася в США як країні іммігрантів від самого початку. Водночас, той факт, що витрати, пов’язані з внутрішньою міграцією, є низькими, також відіграє важливу роль: ринок житла є динамічним, житло, при-датне для оренди, є широкодоступним, купівля та продаж майна відбуваються просто й досить дешево, а іпотечний ринок є добре розвинутим (хоча, як показала криза, й далеким від ідеалу). Крім того, так само як в Ірландії, законодавство про працю сприяє високій плинності кадрів та гнучкості заробітної плати, під-штовхуючи людей до переїзду туди, де наявні економічні можливості. Висока частка працівників із вищою освітою теж сприяє високій мобільності (див. врізку 2).


Врізка 2. Сполучені Штати Америки – наймобільніша країна серед розвинених.

Мобільність робочої сили у США є набагато вищою, ніж в інших розвинених країнах. Протягом останньо-го десятиріччя втроє більше американців, ніж європейців змінили місце проживання заради нової роботи та кращого життя. У середньому американець переїжджає за своє життя 11 разів. Американці вважають мобільність однією з основних складових гонитви за кращим життям. Нормативні документи у житло-во-комунальній сфері роблять купівлю та продаж житла набагато простішими, ніж в інших країнах, а законодавство про зайнятість забезпечує гнучкість для працівників та роботодавців. З цією мобільністю пов’язані й певні прямі та опосередковані витрати: молодим американцям часто доводиться жити далеко від своїх сімей, а права працівників захищені менше, ніж в інших розвинутих країнах. Але позитивним чинником є можливість обговорення рівня оплати праці, швидкого переходу до іншого роботодавця та відкриття власної справи. Ті країни, які прагнуть створити робочі місця, залучити людей до роботи, збіль-шити доходи та заохотити економічне зростання, роблячи при цьому структуру своєї економіки гнучкі-шою, можуть скористатися досвідом того, як державна політика США сприяла мобільності робочої сили.

Джерело: Gill and Raiser (2012).

4.3. Важливість урядової політики для здійснення змінПерш ніж перейти до пошуку рішень проблем із мобільністю робочої сили в Україні на державному рів-ні, важливо розібратися у тому, які неформальні рішення виникли за умов бездіяльності уряду та як вони впливають на робочу силу. Як уже відзначалося, мешканці України стикаються зі значними перепонами, коли вирішують змінити місце проживання. Державні інституції, які мали б їм допомогти скористатися економічними можливостями, у тому числі системи реєстрації населення, освіти та соціального захисту та інституції на ринку праці, не працюють так, як належить. Через це українці часто обходять ці інституції, покладаючись на альтернативні рішення, котрі не регулюються, призводять до невизначеності й не забез-печують захисту в разі невиконання зобов’язань. Найважливішими серед цих альтернативних рішень є не-формальні соціальні мережі – дружні та родинні зв’язки.

Соціальні мережі лише до певної міри ефективні в подоланні перепон для внутрішньої мобільності. Вони, напри-клад, можуть бути ефективним додатковим засобом пошуку житла, але одночасно обмежують ці можливості, зводячи їх до місцевостей, у яких такі мережі існують. Цей підхід спрацьовує тим краще, чим ближче живе люди-на до нового місця. Чим далі від нього, тим вужчими будуть можливості пошуку житла через соціальні мережі.

Оскільки офіційна оренда житла обкладається податком, більшість договорів оренди ніде не реєструють-ся. Переважна більшість людей користуються неформальними договорами оренди, котрі не захищають ані орендодавця, ані орендаря. Це посилює невизначеність для обох сторін у тому, що стосується справжньої ціни та ризиків невиконання обов’язків за договором оренди. Це негативно впливає на стимули осіб пе-реїжджати у місця, далекі від рідної домівки. Крім того, відсутність офіційного договору оренди означає неможливість офіційної реєстрації місця проживання, що може ускладнити доступ до деяких соціальних пільг та послуг, хоча українці, як здається, зазвичай знаходять обхідні шляхи.

Ринок праці є ще більш наочним прикладом того, чому соціальні мережі є поганим замінником прозорої та надійної офіційної системи. Використання соціальних мереж обмежує можливості пошуку роботи, а особ-ливо роботи, що відповідає навичкам. Оскільки люди обходять офіційний ринок праці, працюючи нефор-мально або отримуючи зарплату в конвертах, оплата праці у таких випадках є справою непевною. Люди ви-користовують соціальні стосунки, щоб бути впевненими в тому, що майбутній роботодавець розплатиться з ними, особливо якщо мова йде про зарплату «у конвертах», тобто додаткову заробітну плату, котра випла-чується працівникам понад офіційно задекларовану зарплату. Без таких соціальних мереж ризики, а отже й витрати, пов’язані з міграцією, зростають.


Непевність навколо виплати заробітної плати являє собою ще один вияв впливу тіньової економіки, який поширюється на ринки праці та мобільність. Дискусії у фокус-групах підтвердили наявність такого впливу, зокрема, те, як саме невизначеність навколо отримання обіцяної зарплати впливає на рішення про переїзд.

Насамкінець, за відсутності дієвих формальних механізмів соціального захисту, які забезпечують управління ризиком, людям доводиться застосовувати неформальні соціальні механізми управління ризиком. За відсутності формального доступу до кредитів їм доводиться позичати гроші в родичів та друзів. Міцні зв’язки з місцевими громадами є абсолютно необхідними для застосування цих не-формальних механізмів управління ризиком та кредитування. Ці механізми можуть стати цінним до-повненням офіційних інститутів, але якщо вони залишаються єдиним можливим варіантом, це при-зводить до звуження вибору при переїзді, оскільки люди охочіше їдуть туди, де вони мають змогу розвинути наявну мережу. А таке місце може бути зовсім не тим місцем, де наявні економічні можли-вості. Експерти під час опитування згадували й про тісні зв’язки з місцевими громадами як про одну з перепон для мобільності. Вони прив’язують людей до родини та громади, а отже й до рідних місць, формуючи ідентичність.

З усіх цих міркувань соціальні мережі є поганим розв’язанням проблеми низької мобільності робочої сили в Україні. Вони є менш ефективними та комплексними в поліпшенні економічної ситуації, ніж зміни у сфері державної політики. Крім того, надмірна залежність від соціальних мереж (так само, як і від тіньової еконо-міки, яку вони уможливлюють) підриває довіру до уряду та його авторитет.

4.4. Удосконалення урядових інститутів пропонує вирішення проблеми у довгостроковому періоді

Для того, щоб зробити українців мобільнішими та створити умови, необхідні для завершення переходу до ринкової економіки, уряд має приймати послідовні зміни у державній політиці та створювати дієві інсти-тути, котрі сприятимуть мобільності робочої сили, а не заважатимуть їй. Кожна з цих змін підтримуватиме реалізацію інших, а разом вони забезпечать спрощення сучасної системи, зменшать невизначеність і забез-печать захист прав працівників, які переміщуватимуться на ринку праці.

У попередній главі ми згадували систему реєстрації за місцем проживання як одну з перепон для мобіль-ності, оскільки саме про неї вели мову більшість респондентів під час опитування експертів та дискусії у фокус-групах. Система реєстрації як така не є занадто сильним обмеженням внутрішньої мобільності, оскільки чимало людей уже знайшли обхідні шляхи навколо її вимог. Деякі з цих стратегій обговорювалися вище: проживання з родичами, спільне володіння житлом або проста відмова від реєстрації. Водночас, усі ці варіанти пов’язані з певними витратами та є неефективними.

Реформування системи реєстрації могло б змінити ставлення населення до перешкод для переїзду та змен-шити неефективність інших ринків, зокрема ринків житла та оренди, яка також може обмежувати внутріш-ню мобільність.

Проте ключ до вдосконалення системи значною мірою лежить за межами системи реєстрації населення. Безперечно, можна робити різні кроки, спрямовані на спрощення процесу реєстрації, гармонізацію та уні-фікацію регіональних реєстрів населення (Perrin and Poulain, 2008). Але широкомасштабний вплив цієї сис-теми буде посилений лише у тому разі, якщо будуть усунуті й інші чинники, котрі роблять її застосування складним чи непривабливим явищем для внутрішніх мігрантів.

Забезпечення належної ефективності ринку праці вимагає усунення й інших недоліків управлінських та інституційних систем, що створюють негативні стимули. Для справжньої реформи системи реєстрації, ймовірно, знадобляться узгоджені дії у сфері податкової системи та ринку оренди. З результатів дискусій у фокус-групах та консультацій, проведених при складанні цієї доповіді, ані в орендарів, ані в орендодавців


немає стимулів до реєстрації договорів оренди. Для орендодавця реєстрація договору означає необхідність сплати додаткових податків з доходу від оренди, а для орендаря – необхідність сплати підвищеної квартпла-ти, обумовленої податковим тягарем.

З огляду на це, люди намагаються ухилятися від укладення договорів оренди, щоб уникнути необхідності декларування господарської діяльності. Ця практика припинить своє існування лише тоді, коли люди ма-тимуть стимули для декларування своєї господарської діяльності. Наприклад, роботодавці іноді викорис-товують довідку про фактичну вартість проживання для визначення «конвертних» платежів. Створення для працівників і роботодавців стимулів до повного декларування зарплати та доходів призведе до зник-нення виплат у конвертах і розірве зв’язок між орендною платою та сумою заробітної плати. У свою чергу, це усуне стимул тримати інформацію про вартість житла в секреті й перебільшувати її. Крім того, це набли-зить ринок праці до системи оплати праці відповідно до кваліфікації та вкладених зусиль.

Таким чином, основоположним питанням є опрацювання системного підходу, який заохочуватиме реєстрацію шляхом удосконалення управління та інституцій у цілому. Частка тіньової економіки в Україні є однією з най-вищих у світі. За результатами міжнародних порівняльних досліджень на тіньову економіку в Україні припадає 49,7 відсотків ВВП (в середньому за 1999–2007 рр., див. Schneider, Buehn, та Montenegro, 2010). Детінізація еко-номіки є важливим завданням для розвитку України, оскільки вона може принести користь у таких важливих сферах, як підвищення продуктивності, збільшення інвестицій у людський капітал та кількості інновацій. Під-вищення рівня довіри українців до уряду та його інститутів є першим кроком до підвищення готовності грома-дян до декларування своєї господарської діяльності перед державою (див. Packard, Koettl, and Montenegro, 2012).

Окрім законодавства про працю та тіньової економіки, важливою перепоною для внутрішньої мобільності є також брак інформації про наявні робочі місця та умови праці. Емпіричні результати по Україні показу-ють, що рішення про зміну місця проживання значною мірою залежить від відстані переїзду, що є віддзер-каленням не лише витрат на переїзд, але й інформаційної асиметрії. Чим далі людина від’їжджає від рідної домівки або школи, тим тоншими стають її соціальні зв’язки. Зменшення інформаційної асиметрії на ринку праці – це ще одна зі сфер, у яких уряд міг би спростити пошук населенням нових можливостей.

4.5. Розширення іпотечного та кредитного ринківВеликі розбіжності у цінах на житло між регіонами, а також значна частка житла у власності домогоспо-дарств роблять абсолютно необхідним формування добре функціонуючих ринків житла, нерухомості та оренди. Гнучкі та ліквідні ринки житла віддавна асоціюються з підвищеною мобільністю (Barker, 2004; Cameron and Muellbauer, 1998). Комаров (Komarov, 2012) у своїй роботі для цієї доповіді подає детальний аналіз низки ключових рис та вад ринків житла, нерухомості та оренди в Україні. Критично важливу роль для внутрішніх мігрантів, імовірно, відіграють такі два елементи: наявність доступу до прийнятного за ці-ною орендованого житла та розширення кредитного й іпотечного ринку.

Фундаментальним обмеженням на житловому ринку України є недоступність кредитних коштів, що супро-воджується недостатнім рівнем розвитку іпотечного ринку. Фінансові ринки та послуги, які на них нада-ються (наприклад, іпотечні та інші кредити), є дуже важливими для забезпечення мобільності робочої сили (Hoj, 2011; Oswald, 1999; Coulson and Fisher, 2009; Haurin and Gill, 2002; Van Leuvensteijn and Koning, 2004). Добре функціонуючі кредитні ринки допомагають профінансувати як сам переїзд, так і вирішення жит-лових питань у місці призначення. Вони цілком можуть стати в нагоді в Україні, де спостерігаються значні розбіжності у цінах на житло між регіонами, а частка житла у власності домогосподарств є дуже високою. Дуже важливим є те, що ці реформи можуть також позначитися на цінах на житло.

Іпотечний ринок України, котрий було створено законом у 2003 р., є досить малим. Обсяг заборгованості за іпотечними кредитами на купівлю житла стрімко зростав протягом кількох років напередодні кризи та вийшов на піковий рівень в 11 відсотків ВВП у 2009 р. Цей показник є порівняним з обсягами кредитування у Болгарії та Словенії, але він є суттєво нижчим від показників решти країн Європейського Союзу та ОЕСР


(рис. 15). Наслідком цієї ситуації є значні виплати за рахунок власних коштів власників житла: наприклад, у Києві 80 відсотків вартості житла сплачуються за рахунок заощаджень власника (Komarov, 2012). Це є над-мірною вимогою для жителів України, особливо для молоді та малозабезпечених.

Рис. 15. Іпотечний ринок в Україні розвинутий недостатньо.

Джерело: Комаров (Komarov, 2012) для цієї доповіді.

Наявність ринку житла, який повноцінно функціонує, має фундаментальне значення для усунення пере-шкод для мобільності робочої сили. Це передбачає нормальне функціонування ринків нерухомості, оренди та кредитування. Комаров (Komarov, 2012) у своїй роботі для цієї доповіді запропонував докладний пере-лік можливих варіантів державної політики, спрямованих на вдосконалення функціонування цих ринків у цілому. Відповідні заходи мають бути спрямовані на поглиблення іпотечного кредитування з одночасним управлінням ризиком. Крім реформ у законодавчій сфері, для цього необхідно буде передбачити більше можливостей для залучення довгострокових ресурсів, наприклад, шляхом розширення участі інституцій-них інвесторів. Важливу роль відіграє також налагоджена діяльність ринків оренди та житла. Підвищення ліквідності на ринку оренди дуже допомогло б молоді: ймовірність міграції молодих людей є вищою, але вони не можуть дозволити собі придбати житло. Як уже було згадано у попередньому розділі, створення стимулів для реєстрації договорів оренди забезпечило б виникнення необхідної інституційної бази для під-вищення прозорості та привабливості оренди житла.


4.6. Зміна балансу між інституціями на ринку праці та у сфері соціального забезпечення

Брак потужних інституцій на ринку праці підтверджується недостатньою динамічністю ринку праці в Україні (див. табл. 1) та тим фактом, що неформальні соціальні мережі функціонують як частковий замін-ник формальних відносин. У попередній главі вже згадувалося про те, що надто жорсткі правила на ринку праці зменшують його динамічність та заважають виявленню гнучкості з боку підприємств.

Водночас, такі правила є важливими для управління ринком праці. Переглядаючи їх, уряд має прагнути до рівноваги між гнучкістю та захистом. Наприклад, трудове законодавство регулює умови трудових до-говорів, включаючи строк їхньої чинності, строки попередження про ймовірне звільнення та порядок виплати вихідної допомоги. Усі ці положення забезпечують необхідний рівень упевненості та визначе-ності, який зміцнює бажання людей приймати рішення на ринку праці, включно з рішенням про зміну місця проживання. Мобільність є менш імовірною там, де захист законом не забезпечується. Працівники не захочуть нікуди переїжджати, якщо їм не буде забезпечений певний захист від зловживань з боку по-тенційного роботодавця.

У соціальній сфері, так само як і у сфері трудового законодавства, важливим завданням є знаходження балансу між сумою соціальної допомоги та можливістю зникнення стимулів до пошуку економічних мож-ливостей у провідних регіонах у зв’язку з отриманням цієї допомоги, а також забезпечення того, щоб умови надання соціальних виплат не прив’язували людей до поточного місця проживання. Соціальні допомоги та програми субсидій мають бути «територіально сліпими», збалансованими та такими, що заохочують до економічної активності і покращують доступ до більшої кількості кращих робочих місць.

В Україні, як здається, існують можливості для перегляду форм деяких програм надання субсидій та со-ціального захисту. Хоча програми соціальної допомоги не є дуже щедрими в Україні порівняно з іншими країнами, існують спостереження та емпіричні дані на користь того, що такі програми можуть протидіяти внутрішній мобільності. Соціальні виплати надаються незалежно від місця проживання, але оскільки чи-мало людей не реєструються офіційно за фактичним місцем проживання, це може певною мірою ускладню-вати доступ до соціальних виплат і послуг.

4.7. Інвестування у підвищення кваліфікації та освітуПопит на висококваліфіковану робочу силу в Україні створюється, головним чином, високопродуктивними підприємствами, які розширюються. Проведене у 2005 р. опитування роботодавців показало, що робочі місця на підприємствах, в яких збільшується кількість зайнятих, частіше вимагають високої кваліфікації (рис. 16). Найпродуктивніші підприємства знаходяться в регіонах, які посідають провідні позиції в еконо-міці країни, причому саме там кількість робочих місць зростає найшвидше. Підвищення кваліфікації на-селення відсталих регіонів є критично важливим для того, щоб сполучити людей із найпродуктивнішими робочими місцями у провідних регіонах.

Багато проблем, пов’язаних із підвищенням кваліфікації робочої сили, можна розв’язати за рахунок реалі-зації ефективних заходів державної політики у сфері післясередньої освіти. У недавній доповіді Світового банку було зазначено, що такі заходи повинні мати на меті подолання недоліків у сфері інформації та забез-печення якості, котрі змушують чимало людей робити неоптимальні інвестиції у розвиток своїх навичок (надто мало людей здобувають кваліфікацію, необхідну для роботи на інженерно-технічних посадах або для того, щоб стати компетентним керівником; див. World Bank 2011).

Україні необхідно подолати інертність для того, щоб підвищити ефективність систем початкової та серед-ньої освіти. Зокрема, слід реорганізувати шкільну мережу з урахуванням скорочення чисельності учнів,


яке наразі призводить до нераціонального використання дефіцитних ресурсів, наприклад, на підтримку існування майже порожніх шкіл замість вкладання коштів у відновлення привабливості професії вчителя (Coupe et al., 2011). Перерозподіл ресурсів дасть системі освіти змогу навчати населення тим навичкам, які користуються найбільшим попитом в економіці, заснованій на знаннях.

Рис. 16. Фірми, що зростають, потребують кваліфікованих працівників (відсотковий розподіл людського капіталу між фірмами, що збільшують та зменшують чи-сельність зайнятих, 2005 р.).

Примітка: Групи за інтенсивністю використання кваліфікацій різного рівня визначаються таким чином: низька = індекс людського капіталу <= M–0,5*SD, середня = M–0,5*SD < індекс людського капіталу <= M + 0,5*SD, висока = індекс людського капіта-лу > M + 0,5*SD. Тут індекс людського капіталу – це середнє значення розподілу персоналу підприємства за рівнем осві-ти (начальна освіта = 0, вища освіта = 3); M= середнє, SD = середньоквадратичне відхилення.

Джерело: World Bank (2009a).

Для заохочення трудової мобільності необхідно надати людям навички, які можна переносити з одного сек-тору та посади до іншого. Для цього люди повинні мати змогу здобувати нові знання, а це значить, що їм потрібні якісні базові когнітивні та некогнітивні навички. У представників молодшого покоління ця база когнітивних навичок може бути створена системою освіти, як тільки буде проведено її реформування. Що ж стосується зайнятих в економіці працівників, котрі вже покинули систему традиційної освіти, то одним із завдань державної політики має стати пошук ефективних шляхів створення цієї бази та заохочення пере-підготовки за новими сучасними професіями.

Для розв’язання проблеми перепідготовки працівників необхідно забезпечити більшу чутливість системи освіти до потреб ринку праці. Для цього необхідно буде забезпечити безпосередню участь приватного сек-тору у формуванні системи вищої та професійно-технічної освіти, а також покладення на нього активнішої ролі у навчанні студентів та молодих працівників на робочому місці.

Як зазначалося вище, люди мають знати, яка освіта чи підготовка є найбільш потрібною на робочому міс-ці. Студентам та працівникам потрібен доступ до відповідних даних про ринок праці, у тому числі про рівні заробітної плати, що склалися, можливості кар’єрного зростання, кількість вакансій, щоб приймати раціональні рішення щодо інвестицій у власну освіту. Центри вивчення ринку праці, а також державні та приватні посередники, що функціонують на ринку праці, можуть відіграти важливу роль у наданні цієї інформації, зокрема, потенційним внутрішнім мігрантам.


4.8. Нагальна потреба України у пошуку рішення проблемиОтже, для того, щоб українські працівники мали змогу шукати роботу по всій країні, необхідно покращити ситуацію за п’ятьма ключовими напрямками. По-перше, необхідно здійснити оптимізацію та модерніза-цію системи реєстрації населення. По-друге, необхідно забезпечити повноцінний розвиток ринків житла та кредитування. По-третє, необхідно збільшувати інвестиції в людський капітал, а особливо в підготовку, яка забезпечує формування навичок, що користуються високим попитом. По-четверте, необхідно вдосконали-ти інституції на ринку праці у спосіб, який сприятиме динамічності ринку праці з одночасним захистом працівників, а також забезпечуватиме надання працівникам достовірної інформації про наявні робочі міс-ця та поточну ситуацію на ринку праці. По-п’яте, соціальні пільги мають бути адекватними та мобільними.

Підвищення внутрішньої мобільності в Україні зробить внесок у перехід України до сучасної економіки. З огляду на ті виклики, що їх кидає майбутнє, – старіння населення та розгортання глобалізації – це є клю-човим завданням. Зважаючи на те, що старіння населення в Україні відбувається швидше, ніж у більшості інших країн, мобільність робочої сили має зрости якнайшвидше, оскільки ймовірність переїзду населення старшого віку для пошуку роботи є ще меншою.

Населення України скорочується швидше, ніж деінде у світі, через високу смертність, низьку народжува-ність та еміграцію. Країна посідає друге місце у світі (ділячи його з Болгарією та Грузією) після Молдови за темпом старіння населення. За класифікацією ООН країна належить до «вже старих», оскільки більш ніж 10 відсоткам населення виповнилося 65 або більше років. Очікується, що до 2050 р. населення України ско-ротиться до менш ніж 40 млн осіб, і на той час вік чверті населення буде більшим від 60 років, тоді як частка населення у працездатному віці згідно з прогнозом скоротиться з 70 до 60 відсотків населення країни. Крім тенденцій, пов’язаних зі старінням, масова еміграція населення може призводити до подальшого скорочен-ня економічно активного населення. Ці демографічні зміни справлятимуть значний вплив на ринок праці України, а також перспективи зростання у середньо- та довгостроковій перспективі, але підвищення мо-більності робочої сили може допомогти пом’якшити наслідки цих змін.


Література1. Barker, K. 2004. Review of Housing Supply. Delivering Stability: Securing our Future Housing Needs. Final Report–

Recommendations. London, UK: HMSO.

2. Bertola, G. 2000. “Labour Markets in the European Union.” IFO Studien, 46: 99–122.

3. Blanchard O. and L. Katz. 1992. “Regional Evolutions.” Brookings Papers on Economic Activity, 1:1–74.

4. Bloze G. 2009. “Interregional Migration and Housing Structure in an East European Transition Country: A View of Lithuania 2001–2008.” Baltic Journal of Economics, 9 (2): 47–66.

5. Bosker, M., S. Brakman, H. Garretsen and M. Schramm. 2010. “Increased Labor Mobility and China’s Economic Geography,” CESifo Working Paper 3271. Munich, Germany: CESifo.

6. Cameron, G. and J. Muellbauer. 1998. “Th e Housing Market and Regional Commuting and Migration Choices.” Scottish Journal of Political Economy, Scottish Economic Society, 45(4): 420–46.

7. Chan, K. 2009. “Th e Chinese Hukou System at 50.” Eurasian Geography and Economics, 50 (2): 197–221.

8. Coulson, N. and L. Fisher. 2009. “Housing Tenure and Labor Market Impacts: Th e Search Goes On.” Journal of Urban Economics, 65(3): 252–264.

9. Coupe, T., A. Olefi r, and J. Alonso. 2011. “Is Optimization an Opportunity? An Assessment of the Impact of Class Size and School Size on the Performance of Ukrainian Secondary Schools.” World Bank Policy Research Working Paper No. 5879. Washington, DC: World Bank.

10. Danish Technical Institute. 2008. Job Mobility in the European Union. Optimising its Social and Economic Benefi ts. Copenhagen, Denmark.

11. Dragunova T. and I. Maidanik. 2009. “Present Trends and Determinants of Migration of Population in Kyiv oblast.” Demography and Social Economy, 1 (11): 125–135.

12. Eichengreen, B. 1993. “Labor Markets and European Monetary Unifi cation.” In P. Masson and M. Taylor (eds.) Policy Issues in the Operation of Currency Unions. Cambridge, UK: Cambridge University Press.

13. European Bank for Reconstruction and Development (EBRD) and World Bank. 2010. Life in Transition Survey 2010. Online database. Available at http://www.ebrd.com/pages/ research/economics/data/lits.shtml. Last accessed May 6, 2012.

14. Fidrmuc, J. 2004. “Migration and Regional Adjustment to Asymmetric Shocks in Transition Economies.” Journal of Comparative Economics, 32: 230–247.

15. Fidrmuc, J. and P. Huber. 2003. “Th e Puzzle of Rising Regional Disparities and Falling Migration Rates during Transition.” Vienna, Austria: Austrian Institute for Economic Research. Mimeo.

16. Gang, I.N. and R. Stuart. 1999. “Mobility Where Mobility is Illegal: Internal Migration and City Growth in the Soviet Union.” Journal of Population Economics 12(1):117–34.


17. Ghatak, S., A. Mulhern and J. Watson. 2007. “Interregional Migration in Transition Countries: Th e Case of Poland.” Economics Discussion Paper 2007/7. London, UK: School of Economics, University of Kingston.

18. Geographically based Economic data (G-Econ). 2012. Online database. Available at http://gecon.yale.edu. Last accessed May 11, 2012.

19. Gill, I. and M. Raiser. 2012. Golden Growth: Restoring the Lustre of the European Economic Model. Washington, DC: World Bank.

20. Green, R. and P. Hendershott. 2001. “Home Ownership and the Duration of Unemployment: A Test of the Oswald Hypothesis.” Working Paper. Aberdeen, UK: University of Aberdeen.

21. Haurin, D. and L. Gill. 2002. “Th e Impact of Transaction Costs and the Expected Length of Stay on Homeownership.” Journal of Urban Economics 51: 563–584.

22. Hoj, J. 2011. “Improving the Flexibility of the Dutch Housing Market to Enhance Labour Mobility.” OECD Working Paper N0.833, Paris, France: OECD.

23. International Labor Organization (ILO). 2012. Laborsta Database, Employment by sector data. Geneva, Switzerland: International Labor Offi ce. Available at http://laborsta.ilo.org. Last accessed May 12, 2012.

24. Jackman, R. and S. Savouri. 1992. “Regional Migration in Britain: An Analysis of Gross Flows Using NHS Central Registry Data.” Th e Economic Journal, 102: 1433–1450.

25. Komarov, V. (2012). “Housing Market and Labor Mobility.” Background paper for this report. Mimeo.

26. Kupets, O. 2012. “Characteristics and Determinants of Internal Mobility in Ukraine.” Background paper for this report. Mimeo.

27. Kupets, O., V. Vakhitov, and S. Babenko. 2012. “Jobs Case Study Ukraine. Demographic Change.” Background paper for World Development Report 2013. Mimeo.

28. Lall, S.V., H. Selod, and Z. Shalizi. 2006. “Rural-Urban Migration in Developing Countries: A Survey of Th eoretical Predictions and Empirical Findings,” Policy Research Working Paper, 3915. Washington, DC: World Bank.

29. Lee, D. and K.I. Wolpin. 2006. “Intersectoral Labor Mobility and the Growth of the Service Sector.” Econometrica 74(1):1–46.

30. Lehmann, H. and A. Muravyev. 2011. “Labor Markets and Labor Market Institutions in Transition Economies.” IZA Discussion Paper No 5905. Bonn, Germany: Institute for the Study of Labor.

31. Martynenko, T. 2004. “Regional Migration and the Evolution of Regional Unemployment Pattern in Ukraine.” EERC (KSE) MA thesis. Kiev, Ukraine. Available at http://www.kse.org.ua/library/ ma_thesis/theses_2004. Last accessed May 9, 2012.

32. McMillan, M. and D, Rodrik. 2011. “Globalization, Structural Change and Productivity Growth.” NBER Working Paper No. 17143. Cambridge, MA.

33. Moeller, J. 1995. “Empirische Analyse der Regionalentwicklung.” In B. Gahlen; H. Hesse and H. Ramser (eds.). Standort und Region, Wirtschaft swissenschaft liches Seminar Ottobeuren, Vol. 24. Tübingen, Germany.


34. Obstfeld, M. and G. Peri. 1998. “Regional Non-adjustment and Fiscal Policy: Lessons for EMU.” NBER Working Paper N0.6431. Cambridge, MA.

35. Oswald, A. 1999. “Th e Housing Market and Europe’s Unemployment: A Nontechnical Paper.” Warwick, UK: University of Warwick. Mimeo.

36. Packard, T., J. Koettl, and C. Montenegro. 2012. In From the Shadow. Integrating Europe’s Informal Labor. Washington, DC: World Bank.

37. Paci P., E. Tiongson, M. Walewski, J. Liwiґnski and M. Stoilkova. 2007. “Internal Labor Mobility in Central Europe and the Baltic Region.” World Bank Working Paper No. 105. Washington, DC: World Bank.

38. Perrin, N. and M. Poulin. 2008. “An Assessment of the State Systems for Data Collection, Analysis and Data Sharing on Migration and Migration Statistics in Ukraine.” Kiev, Ukraine: International Organization for Migration.

39. Schneider, F., A. Buehn, and C. Montenegro. 2010. “Shadow Economies All Over the World: New Estimates for 162 Countries from 1999 to 2007.” World Bank Policy Research Working Paper No. 5356. Washington, DC: World Bank.

40. Sharpe, A., A. Arsenault and D. Ershov. 2007. “Th e Impact of Interprovincial Migration on Aggregate Output and Labour Productivity in Canada, 1987–2006.” CSLS Research Report 2007–02. Ottawa, Canada: Centre for the Study of Living Standards.

41. State Statistics Service of Ukraine – Державна статистична служба України (Держстат). 2012. Онлайнова база даних. Доступна за адресою http://www.ukrstat.gov.ua/. Дата останнього доступу: 25 червня 2012.

42. Synovate. 2010. Survey of Labour Mobility in Russia, Ukraine, Bulgaria and Serbia. Available at http://www.synovate.com/russia/news/press/2010.10.20.01.shtml. Last accessed May 9, 2012.

43. United Nations Statistics Division (UNSD). 2012. Th e Economic Statistics Branch, National Accounts Offi cial Country Data database. Available at http://data.un.org/Default.aspx. Last accessed May 12, 2012.

44. Van Leuvensteijn, M. and P. Koning. 2004. “Th e Eff ect of Home Ownership on Labor Mobility in the Netherlands.” Journal of Urban Economics, 55(3): 580–596.

45. Voznyak, R. 2008. “Who Moves: A Micro Level Study of Migration in Ukraine.” EERC (KSE) MA thesis. Kiev, Ukraine. Available at: http://www.kse.org.ua/library/ ma_thesis/theses_2008. Last accessed May 9, 2012.

46. World Bank. 2009a. Ukraine Labor Demand Study. Washington, DC.

47. –––––. 2009b. World Development Report 2009. Reshaping Economic Geography. Washington, DC: World Bank.

48. –––––. 2011. Skill, Not Just Diplomas. Managing Education for Results in Eastern Europe and Central Asia. Washington, DC: World Bank.

49. –––––. Forthcoming. World Development Report 2013. Jobs. Washington, DC: World Bank.

В пошуках можливостей

Яким чином мобільніша робоча сила може сприяти процвітанню України

Том I: зведена доповідь

In Search of Opportunities

How a More Mobile Workforce Can P ropel Ukraine’s Prosperity

Volume I: Summary Report

i: зведена доповідь · 2016-07-17 · Ця доповідь поділяється...

Documents