Безпековий огляд ЦДАКР № 22 (61)

1 грудня 2016

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2016

2

Безпековий огляд «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ» Центру досліджень армії,

конверсії та роззброєння (ЦДАКР, www.cacds.org.ua ) здійснюється

аналітиками ЦДАКР за підтримки банку «Аркада». Для підготовки

оглядів залучаються відомі експерти, дипломати, військові

фахівці та спеціалісти усіх відомств, що працюють у безпековому

середовищі України.

Метою публікацій Безпекового огляду «ВИКЛИКИ і РИЗИКИ»

є оперативне та аналітичне інформування зацікавлених профільних структур, ЗМІ та

громадян, що цікавляться актуальними проблемами безпеки

України.

Кожний огляд присвячений короткому періоду (1 – 2 тижні),

та містить експертні думки, які можуть не збігатися з офіційною

позицією української влади.

@2014 Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

У разі цитування обов’язкове посилання на ЦДАКР

Редакційна колегія:Бадрак В.В. – головний редактор, директор ЦДАКРКопчак В.І. – відповідальний секретар, керівник оборонно-промислових проектів ЦДАКРСамусь М.М. — заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань

Члени Редакційної колегії:Бондарчук С.В. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» (2005-2010 рр.)Згурець С.Г. – головний редактор журналу «Экспорт оружия и оборонный комплекс Украины», директор інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressКабаненко І.В. – заступник міністра оборони (2014 р.), перший заступник начальника Генерального штабу ЗСУ (2012 – 2013 рр.), член Експертної Ради у галузі національної безпекиКонопльов С.Л. – директор Гарвардської програми з чорноморської безпеки та програми з безпеки США-Росія і США-Південна Азія, член Експертної Ради у галузі національної безпекиЛитвиненко О.В. – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Міхненко А.В. – головний редактор журналу «Ukrainian Defense Review»Паливода К.В. – голова правління банку «Аркада», член Експертної Ради у галузі національної безпекиПоляков Л.І. – голова Експертної Ради ЦДАКР, перший заступник міністра оборони України (2005 – 2007 рр.), заступник міністра оборони України (2014 р.)Рябих В.О. – член Експертної Ради у галузі національної безпеки, директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії (ІКК) Defense ExpressЩербак Ю.М. – письменник та громадський діяч, Надзвичайний і Повноважний Посол України в США (1994 - 1998 рр.), міністр охорони навколишнього середовища (1991 - 1992)

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2016

3

ЗМІСТ

Загальні оцінки

У дзеркалі експертноі

думки

Аналітичні розробки

Виклики та ризики для України у другій половині листопада 2016 року

Правові аспекти залучення громадян РФ, осіб без громадянства та іноземців до військової контрактної служби в ЗС РФ з метою агресії проти України. Можливі відповіді України

Четвертый срок Владимира Путина, Нарастающий политический вакуум в РФ и перспективы Украины в «крымском вопросе»

Развитие устойчивости в Восточной Европе в контексте концепции НАТО по обеспечению стабильности

Віртуальне АТО: наступ чи оборона?

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2016

4

Фахівці Центру досліджень ар-мії, конверсії та роззброєння від-значають, що протягом другої поло-вини листопада безпекова ситуація довкола України не мала тенденцій до покращення. В цілому внаслідок позиційної гри на міжнародній аре-ні ризики для майбутнього України збільшилися. Головними причина-ми цього є намагання ворожої Росії реалізовувати активну дипломатію у підготовці оновленого формату відносин з майбутньою адміністра-цією новообраного президента США на тлі розширення руйнівної політики щодо України.

ЦДАКР відзначає більш жорстку риторику Кремля, штучне створен-ня умов для паплюження іміджу України у світі, в тому числі, за раху-нок «шпигунських проектів» - коли українців арештовують з метою ізо-ляції та навішування ярликів при-четності до підготовки терористич-них актів.

Проблемою для України залиша-ється те, що загалом Західний світ сьогодні надто повільний, надзви-чайно бюрократичний і неповорот-кий. Захід не може динамічно й опе-ративно приймати рішення, і довготривалий пошук консенсусів всередині великої групи держав шкодить не лише Заходу, а й робить Україну ще більш вразливою. У зв’язку з цим очікування, що саме Вашингтон відіграватиме роль ліде-ра і пропонуватиме новаторські серйозні кроки, можуть виявитися марними.

Враховуючи, що безпосередньо перед Трампом стоїть дилема – або взяти на себе роль лідера й очолити боротьбу проти путінізму, або піти на угоду з ворогом України і домо-витись про нові правила гри – така ситуація перетворюється на склад-ний виклик для України. Небезпека появи «плану замирення» реально існує; для США така ідея за певних

Загальні оцінки

Виклики та ризики для України у другій половині листопада 2016 року

Небезпека появи «плану замирен-ня» реально існує; для США така

ідея за певних умов може бути сприятливою, а для України це ста-

не важким ударом

5

умов може бути сприятливою, а для України це стане важким ударом. І сьогодні від багатьох зусиль і бага-тьох факторів залежить те, наскіль-ки можливо було б переконати нову американську адміністрацію в тому, що слід дотриматись послідовної боротьби та змінити дійсний фор-мат.

Йдеться про ймовірність ство-рення коаліції проти Росії - за ана-логією з антигітлерівською. Для Ки-єва було б важливо та доцільно намагатися поєднати Норманд-ський формат з форматом участі країн, які були країнами-гарантами суверенітету і територіальної ціліс-ності України за Будапештським ме-морандумом. Тобто, долучити до переговорного процесу США та Ве-ликобританію. За таких умов баланс сил був би на користь Західного сві-ту, навіть в разі відмови Росії від та-кого формату.

Однак слід визнати, що беззапе-речного лідера у Заходу наразі не-має, що, у свою чергу, збільшує ри-зики для України. Поява такого лідера у західних країн – навіть в особі непередбачуваного Трампа – стане дуже серйозним психологіч-ним ударом для Росії. Адже, Путін є психологічно вразливою особою, хоча й з високим порогом сприй-няття ризиків.

Для України залишається викли-ком період невизначеності, оскільки усі учасники «нормандської четвір-ки» на даному етапі не зацікавлені в

радикальних змінах. Поки не буде повністю сформована адміністрація нового президента США, поки не стане остаточно ясно, яку позицію займає Дональд Трамп, нічого ново-го не відбудеться. З іншого боку, можливе наростання інтенсивності бойових дій, оскільки противник постійно використовує військовий важіль як аргумент у політичних пе-реговорах.

Україна на даному етапі форму-лює і оприлюднює на міжнародно-му рівні вимоги, ті «червоні лінії», які влада перейти не може. На най-ближче майбутнє актуальним стає вирішення надскладного завдання - донести до президента США укра-їнську позицію та українські інтер-еси, в тому числі, й необхідність включення до «нормандського фор-мату» країн-гарантів безпеки Украї-ни за Будапештським меморанду-мом - США і Великобританії.

Важливо усвідомлювати, що го-ловним фронтом для України на сьогодні залишається саме «захід-ний фронт» — тобто завоювання нових союзників і спроба просуну-ти нові формати та методи бороть-би із агресивною Росією.

Фахівці ЦДАКР прогнозують небезпеку та ймовірність активіза-ції Росії на зовнішньополітичному напрямку щонайменше до лютого 2017 року. Експерти ЦДАКР переко-нані, що до інавгурації Д.Трампа (20.01.2017 року) Путін намагати-меться максимально розхитати си-

На найближче майбутнє актуаль-ним стає вирішення надскладного завдання - донести до президента США українську позицію та україн-ські інтереси, в тому числі, й необ-

хідність включення до «норманд-ського формату» країн-гарантів

безпеки України за Будапештським меморандумом - США і Великобри-

танії

6

туацію довкола України та всереди-ні держави, використовуючи усі можливі методи та заходи. Не ви-ключені чисельні провокації всере-дині України, реалізація частини погроз, наприклад, пов’язаних із ви-пробуванням Україною ракет. А та-кож активізацію проросійськи на-лаштованих політиків, пожвавлення агентури і втягування у протисто-яння із владними структурами спе-ціально підготовлених груп насе-лення.

Головні ризики військового характеру

Кремль використовує війну низької інтенсивності для висна-ження особового складу підрозділів ЗСУ. Те, що вогонь ведеться при-цільно з гармат і мінометів, заборо-нених «Мінськими домовленостя-ми» великих калібрів, 120-мм мінометів та 152-мм гаубиць (інко-ли фіксуються й випадки викорис-тання РСЗВ «Град»), є свідченням гри Кремля, що спрямована на між-народну арену. Фактично це реалі-зація стратегії, яка за задумом Крем-ля має примусити Захід вести діалог із Москвою на рівних, коли остання виступатиме з позиції сили.

Секретар РНБОУ О.Турчинов зазначив 30 листопада з цього при-воду таке: «Ми не можемо виключа-ти, що в грудні-січні до інавгурації нового президента США, росіяни все-таки спробують значно заго-стрити ситуацію, реалізувавши ло-

кальні наступальні операції. При цьому найбільш небезпечним на-прямком залишається Маріуполь-ський. Маріуполь з його портом і заводами для них - стратегічна мета. Деформована економічна модель окупованого Донбасу не може само-стійно функціонувати без фінансо-вих дотацій РФ. Без урахування чи-сельності двох армійський корпусів, сформованих на змішаній основі, на Донбасі знаходяться регулярні ро-сійські військові частини чисельніс-тю до 10 тисяч чоловік». Крім того, він поінформував, що у Станиці Лу-ганській процес розведення сил зі-рвано російсько-терористичними військами, які не припиняють об-стріли даного сектору.

Оцінюючи ймовірність розши-рення формату військових дій, слід сказати, що це цілком можливо. До того ж, й директор національної розвідки США Джеймз Клаппер прогнозував 18 листопада, що Росія продовжить свою агресивну політи-ку проти України й блоку НАТО. Для Москви нині будь-який привід збільшення військового тиску та на-віть застосування регулярних час-тин ЗС РФ є можливим – потенціал Заходу здійснити відповідь негайно є фактично паралізованим. Тому цей період активно використовува-тиметься Кремлем.

У цьому контексті важливо зга-дати погрози Кремля у відповідь на заплановані Україною на 1-2 грудня навчання із випробуванням керова-

Для Москви нині будь-який привід збільшення військового тиску та на-

віть застосування регулярних частин ЗС РФ є можливим – потен-

ціал Заходу здійснити відповідь негайно є фактично паралізованим.

Тому цей період активно використо-вуватиметься Кремлем

Наступні два місяці залишатимуть-ся критично небезпечними у сенсі

ескалації військових загроз

7

них зенітних ракет середньої даль-ності. Росія роздратована й дещо налякана досить активною позиці-єю України у сфері створення зброї стримування. Схожі події російська сторона зможе використовувати й у майбутньому, а наступні два місяці залишатимуться критично небез-печними у сенсі ескалації військо-вих загроз.

Виклики для України на міжнародній арені

Досить вагомими подіями стало усвідомлення світом справжньої ролі та небезпеки Росії в конфлікті. Захід почав чітко артикулювати, що Росія є агресором і в Криму, і на Донбасі. Зокрема, Гаазький трибу-нал у середині листопада визнав «міжнародним збройним конфлік-том» дії Росії в українському Криму.

Безумовною перемогою україн-ської дипломатії можна назвати той факт, що ПАРЄ і 3-й комітет Гене-ральної Асамблеї ООН у листопаді ц.р. визнали Росію державою-агре-сором, а Крим — тимчасово окупо-ваною РФ територією України. В останньому випадку документ під-тримали 73 країни (показово, що Бі-лорусь намагалася заблокувати го-лосування). Слід нагадати, що за резолюцію віддали свої голоси представники 73-х країн, 23 висло-вились проти, 76 (головним чином, мусульманські країни) утримались. Слід зафіксувати, що проти голосу-вали такі країни, як: Ангола, Вірме-

нія, Білорусь, Болівія, Бурунді, Кам-боджа, Китай, Коморські Острови, Куба, Північна Корея, Еритрея, Ін-дія, Іран, Казахстан, Нікарагуа, Ро-сія, Сербія, Південна Африка, Су-дан, Сирія, Узбекистан, Венесуела, Зімбабве.

Важливі події відбуваються й до-вкола України. Так, США прийняли рішення щодо продажу Польщі 70 крилатих ракет на 200 млн дол. Лат-вія прийняла рішення побудувати нову військову базу, де на її терито-рії надалі зведуть порт для кораблів НАТО. А Туреччина стала шостою країною в світі, яка розробила і при-йняла на озброєння ударні безпі-лотні літальні апарати (досі країна-ми, що мають на озброєнні подібні системи, були США, Китай, Іран, Пакистан й Ізраїль). Отже, країни, що географічно наближені до агре-сивної Росії, активно озброюються новими системами, що вимагає й від Києва перегляду та удоскона-лення підходів до переозброєння ЗСУ.

Виклики у площині економікиВ другій половині листопада для

енергетичного сектора можна виді-лити три основні виклики.

По-перше, Антикорупційна ко-місія у Запорізькій ОДА повідомила про викриття злочинної організації на Запорізькій атомній електро-станції (ЗАЕС). Проте, проведена робота місцевою СБУ засвідчила, що діяльність злочинців кваліфіку-

Країни, що географічно наближені до агресивної Росії, активно озброю-

ються новими системами, що вимагає й від Києва перегляду та

удосконалення підходів до пере-озброєння ЗСУ

8

ється значно ширше, ніж лише ко-рупційні зловживання, а її метою був підрив енергетичної безпеки України. Мова йде про довготрива-ле сприяння з боку деяких співро-бітників ЗАЕС незаконному виве-денню фінансових коштів за кордон та створення умов для припинення роботи АЕС. Підозрювані ще з 2014 року координували свої дії з грома-дянами РФ. Прокуратура відкрила кримінальне провадження за стат-тями «Державна зрада», «Диверсія» та «Створення злочинної організа-ції». Даний випадок підтверджує прогнози щодо інтенсифікації зу-силь Кремля направлених на ура-ження енергетичної інфраструкту-ри, зокрема «серця» української енергетики в Енергодарі. Слід очі-кувати, що подібні намагання, в т.ч. кібератаки, будуть продовжувати-ся, зокрема, в зимовий період, що зумовлює необхідність ретельної та активнішої протидії з боку відпо-відних органів.

По-друге, на жаль, спостеріга-ється тенденція до сповільнення темпів реформування енергетично-го сектора. Наприклад, мова йде про проект закону України 4263 «Про особливості передачі в оренду приєднаних газорозподільних ме-реж з контрольною часткою дер-жавної та/чи комунальною власніс-тю» (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58443).

Теоретично проект мав би запо-внити прогалину, яку залишив ЗУ

«Про ринок природного газу» в час-тині використання розподільчих мереж. Досі їх використовують олі-гархічні структури, пов’язані в пер-шу чергу з Дмитром Фірташем. Проте, законопроект фактично пропонує фіксацію теперішнього непрозорого стану, що означає вве-дення правових обмежень для роз-витку вільного та конкурентного ринку газу в Україні. Нічого дивно-го, оскільки автором законопроекту є Андрій Лопушанський, який в ми-нулому активно лобіював інтереси російсько-української компанії Рос-УкрЕнерго. На даний момент, про-ект знаходиться на обговоренні в профільному комітеті. Важливо ро-зуміти, що до цих пір успіхи рефор-мування енергетики, значною мі-рою були результатом активності відносно незалежних депутатів і тиску з боку громадськості та між-народної спільноти. На тлі таких за-конодавчих ініціатив очевидною стає крайня необхідність посилення дії цих трьох факторів. Також скла-дається враження, що експертне се-редовище та громадськість є недо-статньо консолідованим і не зовсім ефективно координують дії між со-бою. Те саме стосується інших зако-нопроектів, в першу чергу, проекту ЗУ «Про ринок електричної енергії», який готується до другого читання.

По-третє, ситуація довкола газо-проводів ОПАЛ та Північний потік продовжує розвиватися в несприят-ливому для України руслі. З одного

Даний випадок підтверджує прогно-зи щодо інтенсифікації зусиль Крем-ля направлених на ураження енерге-

тичної інфраструктури, зокрема «серця» української енергетики в

Енергодарі

9

боку, ЄС та Україна підписали Ме-морандум про стратегічне партнер-ство в енергетиці та домовилися провести консультації щодо оста-точного вирішення майбутнього га-зопроводу ОПАЛ. Але звертає увагу декларативний та нечіткий харак-тер обох подій. З іншого боку, в Ні-меччині вже пролунала заява віце-прем’єра Зіґмара Ґабрієля про важливість реалізації проекту Пів-нічний потік-2, який за його слова-ми «важливий для економічного розвитку Німеччини та Європи». Це є зайвим підтвердженням зрос-таючого апетиту Газпрому на фоні надто м’якого ставлення ЄС до Мо-скви. В цю модель вписуються роз-мови заступника Єврокомісії Маро-ша Шевчовича з міністром енергетики РФ Олександром Нова-ком щодо поставок російського газу в Україну, які Росія далеко не проти відновити. Нагадаймо, що Україна вже більше року не купляє сирови-ну Газпрому і зможе пережити чер-гову зиму без поставок з Росії. Для Києва, це означає необхідність ак-тивізації дипломатичної роботи, яка має передбачати більш рішуче, ніж донині, відстоювання власних інтересів та посилення активності в медіа-просторі країн ЄС.

Основні виклики всередині держави

Черговий раз чинна влада Украї-ни обвинувачується у реалізації по-літики подвійних стандартів. Зокре-

ма, правознавець-міжнародник, суддя Міжнародного кримінально-го трибуналу з колишньої Югославії (2002-2005 рр.) Володимир Василен-ко висловив думку, що відсутність воєнного стану негативно вплинула на можливість довести злодіяння глави Кремля. «Я давно і відкрито говорю, що подвійні стандарти, які використовує Президент Петро По-рошенко, заявляючи з одного боку, що РФ є агресором, а з іншого боку, не запроваджуючи воєнний стан і не запроваджуючи належних санк-цій проти агресора, підривають правову позицію України у питанні відповідальності РФ як держави-агресора», - повідомив В.Василенко (http://znaj.ua/news/politics/77638/posaditi-putina-dopomozhe-ukaz-poroshenka.html)

В Міноборони у 2016 році звіль-нили 36 військовослужбовців та 155 працівників. Підкреслювалося, що звільнення відбулися в рамках ре-формування. Голова Експертної Ради при ЦДАКР Леонід Поляков так прокоментував заяву Мінобо-рони України: «Стосовно заяви про скорочення в МОУ - як нібито пере-хід на стандарт НАТО.

Це, скоріше, звична імітація, а ніякий не перехід. Пан генерал, на-певне, не знає, що у далекому 2004 році структуру МОУ допомагали створювати саме НАТОвці - Венма-керс (жив постійно у Києві), Грін (очолював Офіс зв’язку НАТО) та Болтон (постійно приїжджав з

Черговий раз чинна влада України обвинувачується у реалізації полі-

тики подвійних стандартів

10

Брюсселя). А зараз все це ламається, скорочується й перебудовується. Імітація реформ. Скоро Генштаб буде питати - навіщо нам МОУ. Не-хай всі радники і реформатори пе-реходять до ГШ і реформують ар-мію напряму - без порожніх проміжних структур МОУ».

Фахівці ЦДАКР негативно оці-нили деякі позиції інтерв’ю секрета-ря РНБОУ О.Турчинова (30.11.2016, h t t p : / / i n t e r f a x . c o m . u a / n e w s /interview/387483.html). Зокрема, таку заяву: «Що дуже важливо, ми фактично побудували професійну добровольчу армію. В основі цієї ар-мії - професіонал-контрактник. А добровольча вона - бо контракт під-писують всі лише добровільно. Це не мобілізація, коли хочеш - не хо-чеш, треба йти і захищати свою кра-їну. Ефективність воїна-контрак-тника незрівнянно вище, ніж мобілізованого. Тому, незважаючи на всі складності і проблеми, ми сьогодні маємо боєздатну профе-сійну армію. З іншого боку, ми не можемо відмовитися від призову. Призовники-строковики у нас не воюють в зоні проведення антите-рористичної операції, це для нас принципово. Але в умовах постій-ної військової загрози нам необхід-ний потужний підготовлений ре-зерв. Особливо резерв першої черги». Ось реакція на заяву дирек-тора ЦДАКР Валентина Бадрака: «Дуже шкода, що пан Турчинов так каже. Не буду зараз про фальсифі-

кацію чи суттєве викривлення ін-формації, але його колишня сорат-ниця Тимошенко, коли перед виборами до ВР зажадала за рік по-будувати професійну армію, нане-сла дуже відчутний удар власне по самій ідеї».

Так само негативну реакцію ви-кликали заяви, пов’язані із функціо-нуваннями оборонної промисло-вості. «Але ми могли б організувати виробництво нових видів зброї і військової техніки швидше і на більш високому рівні, якби наші партнери не блокували нам військо-во-технічне співробітництво. Ми змушені всі складові складної вій-ськової техніки виробляти само-стійно, хоча деякі комплектуючі ви-сокої якості могли б отримувати у наших партнерів». Бадрак вважає це лише частковою правдою, а серед проблем ВТС називає управління ОПК в ручному режимі та відсут-ність до десятка необхідних законів: «ВТС, на жаль, більше блокується Києвом...». Ще більше обурення ви-кликала відповідь Турчинова щодо боротьби з корупцією в оборонно-промисловій сфері («У вас є інфор-мація про проблеми? Інформуйте компетентні органи»). Газета «Дзер-кало тижня», приміром, надала де-сятки фактів, але реакції влади не було.

28 листопада відбувся допит ко-лишнього президента України Ві-ктора Януковича, якого звинувачу-ють у державній зраді, пособництві

11

в умисних діях, вчинених з метою змін території України, а також у пособництві у веденні агресивної війни. Цей факт в цілому можна вважати досягненням Генпрокура-тури, незважаючи на те, що Януко-вича допитували як свідка.

Також важливим є те, що експер-ти фіксують як найбільш позитив-ний результат останніх років активі-зацію громадянського суспільства і виникнення потужного волонтер-

ського руху в усіх сферах - від допо-моги армії до експертних волонтер-ських організацій, які виробляють політику реформ для різних галузей.

Щоправда, відомий український аналітик Ірина Бекешкіна вважає, що характерний для пересічних українців патерналізм досі зберіга-ється - лише зі сподівань на полі-тичних лідерів він трансформував-ся у сподівання на громадянське суспільство.

Експерти фіксують як найбільш позитивний результат останніх

років активізацію громадянського суспільства і виникнення потужно-

го волонтерського руху в усіх сфе-рах – від допомоги армії до експерт-

них волонтерських організацій, які виробляють політику реформ для

різних галузей

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2016

12

Согласно опубликованным в Рос-сии в середине ноября 2016 г. данным социологического вопроса от «Лева-да-Центра» – количество граждан Российской Федерации, желающих видеть Владимира Путина президен-том своей страны еще и четвертый срок (2018-2024 гг.) приближается к 2/3 (63%) респондентов. Результат вполне ожидаем и интересен отнюдь не этой социологической позицией. Крайне любопытно другое: удельное число граждан Российской Федера-ции, не видящих на этом посту нико-го иного, кроме уже упоминавшего-ся Владимира Путина сократилось, по сравнению с 2012-м годом, почти вдвое – с 49% до 26% опрашиваемых. Таким образом, становится очевид-

ным, что рейтинг г-на Путина в на-стоящее время держится на, если можно так выразится, «негативной социальной подпитке» или «негатив-ной обратной связи» – когда попу-лярность и авторитет «царя» сохра-няются (и даже укрепляются) за счет разочарования в его окружении во-обще и ближайшем окружении – в частности. Взращиваясь и удержива-ясь путем обращения настроений масс к нехитрому принципу «Кто же еще, если не Он Сам?».

Причем есть весьма веские осно-вания полагать, что г-н Путин это отлично понимает. И сознательно идет на публичную дискредитацию (как политическую, так и крими-нальную) своего окружения. Во вся-

Четвертый срок Владимира Путина, Нарастающий политический вакуум в РФ и перспективы Украины в «крымском вопросе»

У дзеркалі експертноі

думки

Сергей Гончаров,Член Экспертного совета при ЦИАКР

13

ком случае – иначе крайне сложно объяснить явно демонстративный характер дела обвиненного в кор-рупции теперь уже бывшего мини-стра экономического развития Рос-сийской Федерации Алексея Улюкаева. Тем более, что Владимир Путин не мог не осознавать: это дело, тем более преподнесенное обще-ственностью именно в таком виде, в каком оно преподнесено, не может не ударить «рикошетом» (и ударить весьма больно) по авторитету и ре-путации правительства Российской Федерации в целом и авторитету и репутации лично председателя пра-вительства России Дмитрия Медве-дева (формально считающегося сей-час «официальном «повторным наследником престола» с 2024 г.) – в частности. И если мы понимаем со-бытия верно – инцидент с г-ном Улюкаевым будет в предстоящие годы первым, но далеко не послед-ним. Более того – вполне возможно, что ближе к 2024-му жертвой «пока-зательной порки» (хотя и не обяза-тельно в виде именно уголовного дела) станет и сам действующий фе-деральный премьер-министр…

Справедливости ради следует от-метить, что такой подход – при всем его цинизме – в определенных рам-ках действительно неплохо работа-ет  – но только до тех пор, пока не возникает вопрос о реальной смене «фактического верховного правите-ля». Когда образованный описанной выше политикой «политический ва-

куум» вокруг «первого лица» спосо-бен сыграть в высшей степени нега-тивную роль. Кроме того, Владимира Путина ожидает еще одна ловушка – уже из области социальной психоло-гии и, пожалуй, гораздо более се-рьезная. Речь идет о так называемой «усталости от стабильности». В 2024-м самым старшим из граждан Рос-сийской Федерации, которые в прин-ципе не знают свою страну другой страной, нежели «страна Путина», будет уже по 30 лет (с учетом того, что человек обычно помнит себя с пятилетнего возраста, а Владимир Путин у власти с далекого уже авгу-ста 1999 г.). Эти люди воспринимают блага, приносимые им политиче-ской, экономико-финансовой и со-циальной стабильностью нынешне-го режима в России (а такие блага, безусловно, есть – отрицать это было бы по меньшей мере наивно), как не-что «изначально данное» и «неотъ-емлемое» – и будут стремится к пере-менам. Частью (большей) – не осознавая, какие риски эти переме-ны принесут, частью (вероятно меньшей, но все же существенной) – будучи вполне осознано готовыми на таковые риски пойти. То есть, речь идет о том, что нынешняя по-литика правящего в России режима (как в персонифицированном, так и в системном смыслах этого термина) фактически запускает (вернее – уже запустила) процесс, приведший к из-вестным событиям в СССР в 1985-1991 гг. И вероятно – с примерно с

14

таким же результатом в перспекти-ве – но только уже для самой Россий-ской Федерации. Собственно, и даже в еще значительно более резкой фор-ме, мы наблюдали последствия похо-жей «усталости от сытой стабильно-сти» совсем недавно – на закате 42-летней истории «Великой Социа-листической Народной Ливийской Арабской Джамахирии» полковника Муаммара Каддафи в феврале-октя-бре 2011 г. Более чем рельефная кар-тина результатов местной «Glorious Revolution» и по сию пору открыта взору всех сколько-нибудь желаю-щих (хотя и уже выпала из «мейн-стрима» мировых СМИ и «Всемир-ной Паутины» Internet).

Разумеется - Россия не Ливия и вряд ли в ней в обозримой истори-ческой перспективе начнется граж-данская война (хотя исключать возможность повторного возник-новения локальных очагов воору-женного противостояния и даже вооруженного конфликта по об-разцы 1990-х гг. было бы тоже не-верно), но столь долго анонсиро-ванная (так долго, что успела даже в значительной степени дис-кредитировать себя) «белолен-точная революция» в 2024-м име-ет вполне реальный шанс наконец свершится.

Для Украины эти события (точ-нее - пока следует говорить только об их возможности), естественно, будут иметь многофакторное зна-чение - хотя бы вследствии много-

факторного характера украино-российских взаимоотношений (сохраняющегося даже сейчас – в условиях их частичного разрыва с тенденцией к дальнейшему обо-стрению). Однако мы остановимся только на одном аспекте данных взаимоотношений – а именно «крымской проблеме». Поскольку вернуть полуостров политико-ди-пломатическим путем для нас представляется совершенно нере-альным - Украина должна быть го-това воспользоваться благоприят-ными внутриполитическими обстоятельствами в России (если они, повторимся, наступят) для того, чтобы быть готовой сделать это «вооруженной рукой» - в ско-ротечном локальном конфликте, масштаб которого будет ограничен «постреволюционным» параличом воли военно-политического руко-водства Российской Федерации (подобно тому, как Хорватия вер-нула себе в 1995-м в ходе Operacija Oluja («Операции «Буря») т.н. «Ре-спублику Сербская Краина» на своей международно-признанной территории).

Из изложенного выше следует, что ряд мер, обеспечивающая под-готовку осуществления указанного сценария, Киеву следует предпри-нимать уже сейчас (или, по край-ней мере, в самое ближайшее вре-мя). Прежде всего, официальный Киев должен скорректировать свою политическую позицию в

15

«крымском вопросе» и твердо придерживаться вновь избранной линии, а именно: провозглашая своим неизменным приоритетом курс на мирное урегулирование межгосударственных конфликтов, в тоже время периодически, внят-но, официально и на высоком (вплоть до высшего) уровне под-черкивать –Украина оставляет за собой также и неотъемлемое пра-во на возвращение временно ок-купированных территорий воен-ными средствами (подобно тому, как поступает, скажем, Пекин в вопросе о Тайване; правда в по-следнем случае ситуация несколь-ко иная: речь идет о двух прави-тельствах формально одной страны, считающих себя равно за-конными, а не военной оккупации части территории иностранным государством – но общая модель, тем не менее, применима и в на-шем случае).

Во-вторых, следует предпри-нять и комплекс соответствующих военно-организационных и воен-но-технических мер. Речь идет, в частности, о заблаговременном (за годы до «дня «Х») создании груп-пировки наземных сил (Сухопут-ных Войск и Национальной Гвар-дии) и запасов средств материально-технического обеспе-чения всех видов для них в Херсон-ской области, заблаговременной же передислокации группировки ави-ации Воздушных Сил Украины и

регулярном проведении крупно-масштабных внезапных (это важ-но!) комплексных военных учений в Прикрымье. Все это позволит в нужный момент осуществить опе-рацию по восстановлению сувере-нитета Украины над Крымским по-луостровом без дополнительной подготовки – внезапно – что явит-ся лучшим залогом успеха.

Наконец, следует обратить вни-мание еще на один совершенно не-обходимый шаг. Украина нуждает-ся в срочном принятии Общегосударственной Чрезвычай-ной программы военного судо-строения на 2018-2023 гг. Фактиче-ски нам предстоит полное возобновление флота, причем с принципиально иной структурой и сил и средств, чем считалось необ-ходимым раньше. А именно делая упор на «малые москитные удар-ные силы» (малые ракетные катера, концептуально аналогичные 20-тонным китайским С14 China Cat) и малые десантные средства (в том числе для вновь созданного в 2016 г. Командования Сил специ-альных операций), операционной зоной применения которой долж-ны быть морские районы, непо-средственно прилегающие к Крым-скому полуострову (причем не только к Черноморскому, но и к Азовскому его побережью) и при-брежные воды той части побере-жья Черного моря, что и ныне кон-тролируется Украиной.

16

Впрочем, эти организацион-ные и технические вопросы за-служивают отдельного рассмо-трения. Здесь же лишь еще раз повторим: лейтмотивом государ-ственные политики Украины должно быть - не упустить благо-

приятный политический момент для возвращения Крыма. И быть во всеоружии, когда (и если) этот благоприятный политический момент наступит. В том числе - «во всеоружии» и в буквальном смысле этого слова…

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2016

17

АннотацияУстойчивость – это всеобъем-

лющая концепция, разработанная в евроатлантическом сообществе для реагирования на целый ряд но-вых гибридных угроз посредством гражданских, экономических, ком-мерческих и военных мер. В насто-ящем аналитическом документе предлагается применить принцип устойчивости к Молдове и Украи-не. С одной стороны, авторы ана-лизируют, как устойчивость выра-жается в двустороннем и многостороннем сотрудничестве, а с другой, изучают как возможно-сти, предлагаемые стратегией НАТО по обеспечению стабильно-сти, могут увеличить устойчивость в Восточной Европе.

Устойчивость и обеспечение стабильности при помощи НАТО

Концепция устойчивости была разработана в евроатлантическом со-обществе после двух серьезных кри-зисов, изменивших европейскую па-радигму безопасности. Во время Варшавского саммита НАТО устой-чивость была признана руководящим принципом, определенным как «спо-собность общества сопротивляться и легко и быстро восстанавливаться при воздействии внутреннего или внешнего потрясения, сочетающая в себе гражданские, экономические, коммерческие и военные факторы». Вклад НАТО в развитие устойчиво-сти охватывает пять областей: 1. кибернетическая защита, каса-

ющаяся множества угроз в ки-

Развитие устойчивости в Восточной Европе в контексте концепции НАТО по обеспечению стабильности

Дану Марин, эксперт Центра информации и документации НАТО в Молдове

Владимир Соловьян, руководитель внешнеполитических проектов ЦДАКР

18

берпространстве, от защиты коммуникационной инфра-структуры до реагирования на кибератаки;

2. гибридные угрозы, требующие развития способностей защи-щаться от сочетания стандарт-ных и нестандартных угроз;

3. военно-гражданская готовность, включающая возобновление стратегического планирования для адаптации территориальной обороны и разворачивания мер гражданского реагирования в чрезвычайной ситуации;

4. сотрудничество с ЕС, подразу-мевающее улучшение синергии между двумя институциями для развития общего понимания си-туации и координации мер реа-гирования;

5. взаимовыгодное сотрудниче-ство со странами-партнерами. С одной стороны, НАТО полагает-ся на опыт партнера в гибридной войне, а с другой стороны, Альянс реализовывает свою по-литику обеспечения стабильно-сти для развития устойчивости партнера.Развитие устойчивости играет

особо важную роль в странах Вос-точной Европы, которые сталкива-ются с растущими угрозами безо-пасности и вызовами, подрывающими стабильность в ре-гионе. Военное вмешательство Рос-сии в Украину оголило глубоко укоренившиеся систематические

уязвимости, существующие во всех постсоветских странах. Молдова и Украина должны решить эти про-блемы, сосредоточившись на пяти группах вызовов в сфере безопас-ности: усовершенствование терри-ториальной обороны, развитие возможностей противодействия гибридным угрозам, улучшение гражданской готовности, усиление кибернетической защиты и обеспе-чение энергетической безопасно-сти. Одним из возможных решений является использование знаний, навыков и помощи НАТО в этих сферах посредством стратегии обе-спечения стабильности.

Чтобы определить, как концеп-ция НАТО по обеспечению ста-бильности взаимодействует с раз-витием устойчивости в Восточной Европе, нужно учесть три основ-ных тенденции подхода НАТО к партнерству. Первая тенденция за-ключается в общем заморажива-нии процесса расширения НАТО, особенно в регионах, которые яв-ляются предметом разногласий, та-ких как Восточная Европа. Вторая тенденция связана с тем, что НАТО предлагает своим партнерам более обширное сотрудничество по во-просам безопасности, обеспечива-емой боевой мощью. При этом со-трудничество основывается на развитии обороноспособности и оперативной совместимости. Тре-тья тенденция заключается в том, что предпочтение отдается двусто-

Военное вмешательство России в Украину оголило глубоко укоренив-шиеся систематические уязвимос-ти, существующие во всех постсо-

ветских странах. Молдова и Украина должны решить эти

проблемы, сосредоточившись на пяти группах вызовов в сфере

безопасности

19

роннему, а не многостороннему со-трудничеству, а партнерам предла-гаются более индивидуальные варианты.

Развитие устойчивости в МолдовеС учетом того, что развитие

устойчивости основано на нали-чии спроса, партнерство Молдовы и НАТО определяется пассивной оборонной культурой страны и ее принципом нейтралитета. В ре-зультате, сотрудничество с НАТО до аннексии Крыма и военной ин-тервенции России на Донбассе но-сило скорее формальный, чем практический характер. Несмотря на положительную направлен-ность, изменения в рамках пар-тнерства в системе безопасности Молдовы, особенно в части воз-можностей, были медленными, по-служил сигналом тревоги для мол-давской политики, и представители власти начали более комплексно и активно заниматься вопросами безопасности. Третий Индивиду-альный план действий партнерства (IPAP, 2014-2016 гг.) и Инициатива по наращиванию оборонного по-тенциала (DCBI, согласована в 2015 году) поставили во главу угла ре-формы, более практическое со-трудничество посредством преоб-разования вооруженных сил Молдовы, и углубленное участие в сферах кибернетической защиты, образование в области обеспече-ния военной безопасности, разви-

тие целостности, безопасного хра-нения боеприпасов. На данный момент усилия направлены на за-вершение реформ в секторе безо-пасности, которые являются пер-вым этапом пакета обороны и безопасности (DCB), и на дальней-ший переход ко второму этапу раз-вития структуры вооруженных сил и развития обороноспособности.

Учитывая отсутствие намере-ний существенно менять характер партнерства между Молдовой и НАТО (нет плана членства, с одной стороны, или потери достигнутых успехов, с другой стороны), ин-струменты НАТО по обеспечению стабильности все еще могут повы-сить устойчивость Молдовы. Сле-довательно, сотрудничество в сфе-ре развития устойчивости представлено пятью группами во-просов.

Первая группа вопросов по устойчивости включает террито-риальную оборону и защиту гра-ниц. Она касается развития струк-туры вооруженных сил и улучшения обороноспособности для получения эффективных воо-руженных сил с приемлемым уров-нем затрат. Эта способность вклю-чена во второй этап пакета DCBI, который может начаться только после завершения первого. Еще од-ним важным элементом является развитие сотрудничества с регио-нальными партнерами для улучше-ния охраны границ, обмена разве-

Партнерство Молдовы и НАТО определяется пассивной оборонной культурой страны и ее принципом

нейтралитета

20

дывательными данными и изысканиями, а также для усиле-ния оперативной совместимости вооруженных сил.

Вторая группа вопросов касает-ся гибридной войны. На данный момент усилия в рамках сотрудни-чества между Молдовой и НАТО направлены на всестороннее ре-формирование сектора безопасно-сти, но при этом разработано всего несколько практических программ для развития ситуационной осве-домленности и реагирования на гибридные угрозы. Основные при-оритеты включают разработку многофункциональных инстру-ментов мониторинга, анализа и ре-агирования на гибридные угрозы, улучшение межинституциональ-ного сотрудничества в сфере стра-тегических коммуникаций и разви-тие партнерства между правительством и гражданским обществом для совместной борьбы с пропагандой и дезинформацией. В этом отношении Украина являет-ся важным стратегическим партне-ром, с учетом ее актуального опыта гибридной войны.

Третья группа вопросов вклю-чает киберзащиту и информацион-ную безопасность. Сотрудничество в этой области является самым плодотворным, так как НАТО под-держивает разработку трех проек-тов кибернетической защиты и ки-беробразования в рамках программы «Наука ради мира и

безопасности» (SPS). Расширенное сотрудничество может включать информационную безопасность, защиту коммуникационных сетей и инфраструктуры.

Четвертая группа вопросов по обеспечению устойчивости вклю-чает гражданскую готовность. Бу-дучи военной и гражданской орга-низацией, НАТО уже делится своим практическим опытом в сфере образования и обучения. Для дальнейшего развития устой-чивости в этой области Молдова должна применять более комплекс-ный подход к управлению кризиса-ми и чрезвычайными ситуациями посредством усиления партнерства между военными и гражданскими структурами. Этот процесс вклю-чает разработку механизмов ран-него предупреждения и реагирова-ния, а также усовершенствование плана действий в чрезвычайной ситуации.

Пятая группа вопросов – это энергетическая безопасность. Не-смотря на то, что НАТО не являет-ся институтом в сфере энергетиче-ской безопасности, Молдова может перенять у НАТО опыт разработки устойчивых источников энергии, защиты важной энергетической инфраструктуры и улучшения энергоэффективности в военной сфере. Особый интерес представ-ляет собой трехсторонняя инициа-тива европейской сети системных операторов передачи электроэнер-

21

гии ENTSO-E между Молдовой, Ру-мынией и Украиной, направленная на объединение энергосистем.

Развитие устойчивости в Украине С самого начала российской

агрессии в Украине НАТО и Украи-на пересмотрели свои двусторонние отношения. Украинский парламент отменил внеблоковый статус стра-ны и активизировал диалог с альян-сом. В свою очередь, НАТО реши-тельно поддержал суверенитет и территориальную целостность Украины. При этом альянс усилил свои обычные средства сдержива-ния с учетом военной деятельности России в Восточной Европе и при-балтийских странах. В то же время, практическая поддержка, которую НАТО оказывает Украине, направ-лена на усиление ее устойчивости.

Соответствующая повестка дня включает развитие и расширение существующих программ рефор-мирования сектора безопасности, кибернетической защиты, научно-го сотрудничества по вопросам безопасности, образования в обла-сти обеспечения обороны и про-фессионального развития. Начи-ная с 2014 года, набор средств по усилению устойчивости Украины включает шесть трастовых фондов, которые покрывают критические этапы процесса реформирования сектора безопасности в Украине.

Основные сферы процесса уси-ления устойчивости в рамках этой

инициативы включают кибернети-ческую защиту, антикоррупцион-ные меры, обеспечение энергетиче-ской безопасности, обезвреживание мин для защиты мирного населе-ния, стратегические коммуника-ции, дополнительное обучение во-еннослужащих и совместную разработку передовых технологий в секторе безопасности. Однако су-ществует много проблем, связан-ных с развитием устойчивости в Украине, которые не являются при-оритетными в рамках взаимодей-ствия с НАТО.

В этом отношении Украина мо-жет предложить следующие меры для развития своей стратегии устойчивости.

Первую группу вопросов обу-славливает необходимость опреде-лить сферу применения пакета все-сторонней поддержки НАТО в области усиления территориаль-ной обороны Украины. Основную цель территориальной обороны Украины можно определить как реализацию совместных концепту-альных и методологических подхо-дов с государствами-членами НАТО. Следовательно, формы со-трудничества между Украиной и НАТО в этой сфере могут включать введение современных программ обучения для различных подразде-лений территориальной обороны, создание центров обучения и пре-доставление им образовательных инструментов, симуляторов и т.д.

Основные сферы процесса усиления устойчивости в рамках этой

инициативы включают кибернети-ческую защиту,

антикоррупционные меры, обеспе-чение энергетической безопаснос-

ти, обезвреживание мин для защиты мирного населения, стра-

тегические коммуникации, дополни-тельное обучение военнослужащих

и совместную разработку передовых технологий в секторе

безопасности

22

Более того, следует отметить, что преподавательский персонал НАТО может проводить эффек-тивное обучение для местных ин-структоров в системе территори-альной обороны.

Вторая важная группа вопро-сов, касающихся устойчивости Украины, связана с гражданской готовностью. Усиление устойчиво-сти в этой сфере должно опираться на программы обучения сил терри-ториальной обороны. Следует от-метить, что взаимодействие между гражданским и военным сектора-ми обороны играет крайне важную роль для эффективного реагирова-ния в кризисных ситуациях.

Сотрудничество между Украи-ной и НАТО в сфере стратегиче-ских коммуникаций также являет-ся весьма актуальным вопросом. Это объясняется необходимостью гарантированной непрерывной де-ятельности правительства и важ-ных государственных служб в кон-тексте усиления устойчивости. Безопасность стратегических ком-муникаций напрямую зависит от надежности самоуправления и межведомственных логистических информационных систем, а также обучения специалистов и повыше-ния эффективности государствен-ных средств массовой информа-ции. Следовательно, Украине нужно развивать свою устойчи-вость в тесном сотрудничестве с Комитетом публичной дипломатии

(CPD). Стандарты, знания и навы-ки стран НАТО в сфере стратеги-ческих коммуникаций следует учесть в национальной Стратегии Украины по стратегическим ком-муникациям.

Четвертая группа вопросов ка-сается кибернетической защиты и информационной безопасности. Ключевые компоненты этого пред-мета включают общественную ос-ведомленность на региональном и местном уровне об Особом пар-тнерстве между Украиной и НАТО, освещение событий, связанных с сотрудничеством между Украиной и НАТО, в средствах массовой ин-формации, а также разработку со-вместной стратегии борьбы с рос-сийской дезинформацией и пропагандой. Кроме того, в допол-нение к Украинскому центру по из-учению опыта гибридной войны, создание которого было анонсиро-вано на саммите НАТО в Варшаве, должны быть открыты его предста-вительства в Беларуси и Молдове.

Поставки энергоресурсов явля-ются ахиллесовой пятой нацио-нальной системы безопасности Украины. Следовательно, план дей-ствий по усилению устойчивых по-ставок энергоресурсов по террито-рии Украины должен включать определение уязвимостей инфра-структуры топливно-энергетиче-ского комплекса Украины, обуче-ние персонала по вопросам защиты критической инфраструктуры,

23

улучшение поставок энергоресур-сов в военные части, усиление ор-ганизационной и ресурсной устой-чивости для реагирования на кризисные ситуации в сфере энер-гетической безопасности.

Выводы и рекомендации касательно сотрудничества

Безусловно, у Молдовы и Укра-ины разные векторы безопасности, но для национальной устойчиво-сти этих стран характерны похо-жие угрозы и уязвимости. Прини-мая во внимание европейские устремления Кишинева и Киева, с одной стороны, и вызовы безопас-ности, с которыми они сталкива-ются, с другой, сотрудничество между двумя странами вполне за-кономерно.

В этом контексте странам Вос-точной Европы следует сотрудни-чать на двусторонней и многосто-ронней основе, в рамках и за пределами партнерства НАТО, для усиления их устойчивости в пяти группах проблем: территориальная оборона, борьба с гибридными угрозами, гражданская готовность, кибернетическая защита и энерге-тическая безопасность.

Что касается Республики Мол-дова, для двустороннего сотрудни-чества необходимо углубление партнерства с НАТО. Первый шаг заключается в выполнении пакета в рамках Инициативы по наращи-ванию оборонного потенциала

(DCBI), при поддержании постоян-ного темпа реформ в секторе безо-пасности и переходу к развитию оборонных возможностей. Второй шаг подразумевает работу с пятью группами вопросов в сфере безо-пасности при согласовании следу-ющего Индивидуального плана действий партнерства (IPAP), а также разработку более практиче-ского плана действий в этих сфе-рах. Третий этап включает поиск возможностей финансирования при помощи трастовых фондов НАТО, особенно по проектам, ка-сающимся хранения боеприпасов и безопасности, логистики и стан-дартизации.

На уровне двустороннего со-трудничества между Молдовой и Украиной также крайне важно ра-ботать над вопросами территори-альной обороны, управления гра-ницами, энергетической безопасности и обмена опытом борьбы с гибридными угрозами.

Украинская стратегия устойчи-вости в значительной мере отраже-на в комплексном пакете помощи для Украины, который был согла-сован на саммите НАТО в Варшаве. В то же время, дорожная карта для обеспечения устойчивости должна основываться на Ежегодной наци-ональной программе сотрудниче-ства НАТО - Украина (ANP), также как и на существующих програм-мах и инициативах, в которые во-влечены государства-члены

На уровне двустороннего сотрудни-чества между Молдовой и Украиной также крайне важно работать над

вопросами территориальной обороны, управления границами, энергетической безопасности и

обмена опытом борьбы с гибридными угрозами

24

НАТО. Тем не менее, успешная реа-лизация необходимых критериев устойчивости зависит от наращи-вания потенциала правительствен-ных и военных институтов и воз-можностей демократического контроля. Украина, в свою очередь, рассматривает перспективы углу-бления сотрудничества с Молдо-вой в сфере безопасности через призму сотрудничества с НАТО, и в таком ключе стремиться к дости-жению общих стандартов, особен-но касательно Вооруженных сил.

На уровне многостороннего сотрудничества программа «Нау-ка ради мира и безопасности» (SPS) идеально подходит для общих меж-региональных инициатив в Вос-точной Европе. Потенциальные проекты могут включать борьбу с терроризмом, кибернетическую за-щиту, энергетическую и экологиче-скую безопасность, предоставле-ние гражданской поддержки, пограничную безопасность и трансграничные коммуникацион-ные системы. Молдове и Украине стоит изучить возможности, кото-

рые предлагает платформа опера-тивной совместимости НАТО, по-тенциальная будущая площадка для проведения заседаний и кон-сультаций с 25 партнерами, кото-рые не являются членами НАТО, по вопросам, влияющим на опера-тивную совместимость, таким как системы командования и контроля или логистика.

Благодаря многостороннему сотрудничеству, Молдова и Украи-на могут создать платформы за пределами НАТО. Примером та-кой платформы является NORDEFCO (Североевропейское оборонное сотрудничество), нео-фициальная добровольная орга-низация в сфере безопасности, го-сударства-участники которой могут выбирать сферы и объем со-трудничества. Несмотря на то, что такие платформы не решают кра-ткосрочные проблемы, они явля-ются отличным инструментом для построения долгосрочных взаи-моотношений в сфере безопасно-сти, которые поддерживают реги-ональную стабильность.

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2016

25

Для сучасної людини віртуальний простір, який науковою мовою нази-вають цифровим або кібернетичним, впевнено став органічною частиною її повсякденного життя. Цей світ роз-ширює горизонти і створює можли-вості. Але з іншого боку він таїть в собі і багато небезпек. Як і в реально-му світі, людину тут можна обікрас-ти, надурити або скомпрометувати.

Аналогічні процеси відбува-ються і на «вищому» – суспільно-політичному та державному рівні. Отже, віртуальному простору не уникнути таких явищ як шпигун-ство, тероризм і війна. Як і будь-що нове, що входить в життя людства, цей простір став ареною боротьби із самого свого народження.

Ще у 2010 році, на світанку гло-бального протистояння у кіберпрос-торі експерти визначали не менше 20 країн, які на той час вже розробляли кіберозброєння як оборонного, так і наступального характеру. У 2012 році таких країн було вже, щонай-менше, 25. На сьогодні країн, які ма-ють фінансові, людські та інфра-структурні можливості для реалізації таких програм налічується вже близько 140. А сучасні бюджети без-пекових відомств розвинених країн, що задіяні в системі кібербезпеки, становлять мільярди доларів, і жод-на з них не збирається зменшувати видатки за цими статтями.

Кібершпигунство та кіберди-версії на сьогодні є постійним тлом

Віртуальне АТО: наступ чи оборона?

Ігор Левченко, член експертної ради ЦДАКР

Віртуальному простору не уникнути таких явищ як шпигунство,

тероризм і війна

26

міжнародних відносин - аж до спроб втручання в роботу об’єктів критичної інфраструктури. Біль-шість останніх активних збройних конфліктів також супроводжува-лись активним протистоянням у кіберпросторі. Це було характерно для війни в Лівії, частково — в Си-рії. Не оминула ця доля і нашу бо-ротьбу з російським агресором.

Треба зазначити, що Росія вже досить давно розглядає віртуаль-ний простір як поле битви за свої претензії у просторі реальному. І її зусилля тут не обмежуються за-гальновідомими «фабриками тро-лей» в Ольгіно, задачею яких є ін-формаційна боротьба і агітація, що разом із потужним медійним пу-лом має на меті створення пара-лельної реальності. Росія освоїла і активно застосовує більш складні методи кібервійни – DDoS-атаки, вірусне кібершпигунство, високоя-кісне хакерство та атаки проти інф-раструктури.

Однією з перших відомих росій-ських кібероперацій стала атака на державні органи Естонії ще у 2007 році, що було пов’язано із інспіро-ваними Росією заворушеннями на рішення щодо переносу братської могили і монумента радянським солдатам із центра Таллінна. Ціка-во, що відповіддю на такі дії Росії стало створення в Естонії Центру НАТО з протидії кіберзагрозам.

В подальшому такі атаки супро-воджували всі силові дії та проти-

стояння Росії на міжнародній аре-ні. За оцінками експертів, для війни в кіберпросторі Росія активно за-лучає можливості т.зв. суперкомп’ютерів, які ще з радян-ських часів традиційно створюва-лися в наукових центрах на Уралі і в Сибіру і були пов’язані з ядерни-ми дослідженнями. Також до про-ведення кібератак залучаються різ-ні російські хакерські групи, які часто мають проблеми із законом, тому не можуть відмовити пред-ставникам спецслужб. Треба зазна-чити, що цим грішать спецслужби майже всіх країн.

Отже, цілком природно, що в агресії проти України Росія засто-совує всю свою кіберміць. Перші атаки на інформаційні системи приватних підприємств та держав-ні установи України почали фіксу-вати ще під час масових протестів восени 2013 року. А вже в березні 2014 під час слухань в Конгресі США американський адмірал і кан-дидат на посаду керівника Агент-ства національної безпеки США Майкл Роджерс підтвердив, що на додачу до військового вторгнення в Крим Росія веде проти України масштабну кібервійну.

З того часу масованим DDoS-атакам та зараженням вірусами-шпигунами піддаються практично всі державні інституції України. Найбільш відомими були намаган-ня втрутитись в роботу Централь-ної виборчої комісії під час прези-

Для війни в кіберпросторі Росія активно залучає можливості т.зв.

суперкомп’ютерів, які ще з радян-ських часів традиційно створювали-

ся в наукових центрах на Уралі і в Сибіру і були пов’язані з ядерними

дослідженнями

27

дентських виборів 2014 року, а також атака на систему управління енергомережами, що стало першою подією такого роду в історії.

Так, 23 грудня 2015 року відбу-лася перша в світі підтверджена атака, спрямована на виведення з ладу енергосистеми. Російським хакерам вдалося успішно атакува-ти комп’ютерні системи управлін-ня в диспетчерській «Прикарпаття-обленерго». Було вимкнено близько 30 підстанцій, більше 230 тисяч мешканців залишались без світла протягом однієї-шести годин. Вод-ночас, синхронних атак зазнали «Чернівціобленерго» та «Київобле-нерго», але з меншими наслідками.

Основною метою росіян було викликати віялове відключення електрики на більшій частині Укра-їни із важкими наслідками для всієї національної електромережі. Та-кож, можливо, планувалося що це призведе і до відключень у наших західних сусідів: Польщі і Словач-чини, адже українська енергомере-жа в західних областях об’єднана із загальноєвропейською.

В рамках розслідування зазна-ченої атаки, до якого залучали і американських експертів, було встановлено, що за розмахом сил і засобів, які залучалися до її підго-товки і проведення, а також витра-ченого на планування і підготовку часу та фінансів, можна говорити про скоординовану операцію ро-сійських спецслужб із залученням

певних хакерських угруповань. І, хоча світло в Україні вимикалося ненадовго, але відновлення нор-мальної роботи диспетчерських центрів зайняло декілька місяців. Саме наявність додаткового ручно-го режиму управління і знівелюва-ло кремлівські потуги.

Треба зазначити, що в рамках україно-російської війни жертва-ми кібератак зі Сходу ставали не лише урядові установи України, але і країн ЄС, Сполучених Штатів, їхні оборонні відомства, міжнарод-ні та регіональні оборонні та полі-тичні організації, аналітичні цен-три, засоби масової інформації, проукраїнські громадські і полі-тичні активісти. Найбільш відоми-ми тут є хакерські атаки на Бундес-таг та офіс Демократичної партії США під час президентських пере-гонів в країні.

Отже, чим же відповідаємо ми, Україна, на російську кіберагресію? Картина тут майже повторює ситу-ацію з війною реальною: недостат-ність сил і засобів на початковому етапі протистояння, активне во-лонтерство вітчизняного ІТ-товариства, поступове повільне розкручування державної машини, яка почала продукувати потрібні рішення тільки на третьому році війни. Як і нечисленні на початок російської агресії боєготові підроз-діли ЗСУ, перший бій в кіберпрос-торі прийняла невеличка група CERT-UA у складі Держслужби

В рамках україно-російської війни жертвами кібератак зі Сходу ста-

вали не лише урядові установи України, але і країн ЄС, Сполучених Штатів, їхні оборонні відомства,

міжнародні та регіональні оборонні та політичні організації, аналітичні

центри, засоби масової інформації, проукраїнські громадські і політичні

активісти

Картина тут майже повторює ситуацію з війною реальною: недо-

статність сил і засобів на початко-вому етапі протистояння, активне

волонтерство вітчизняного ІТ-товариства, поступове повільне розкручування державної машини, яка почала продукувати потрібні рішення тільки на третьому році

війни

28

спецзв’язку і захисту інформації. Саме вони відбивали і блокували атаки на вітчизняні держоргани. Крім них, спеціалісти із кібербез-пеки були в складі СБУ, МВС та ін-ших спецслужб, але їх чисельність кардинально не відповідала рівню загроз.

Сьогодні ситуація, звичайно по-кращилась. Штатна чисельність за-значених структур збільшена в рази, затверджена Стратегія кібер-безпеки та створено Національний координаційний центр кібербезпе-ки під егідою РНБО. В той же час, аналіз зазначених зусиль та керів-них документів в сфері забезпечен-ня кібернетичної безпеки свідчить про їх суто оборонний характер. І тут виникає повне дежавю з АТО, яке, на думку наших можновлад-ців, «можна вирішити тільки ди-пломатичним шляхом». Але досвід протистояння на сході країни свід-чить: глуха оборона не може при-вести до перемоги, вона лише кон-сервує ситуацію, вимотує і зневірює війська і, головне, звужує наш про-стір доля маневру. Отже, оборона – це програшна позиція.

А у війні кібернетичній – про-грашна цілковито. Свого часу ко-лишній заступник міністра оборони США Вільям Лінн, відповідаючи на запитання про баланс між «оборо-ною» та «нападом» у кіберпросторі, зазначив, що «ви не знаєте, як побу-дувати надійний захист, ви не змо-жете відвернути масштабний на-

ступ. І ви не зможете забезпечити необхідну відповідь, оскільки ефек-тивне стримування надзвичайно складне. Таким чином, якщо ви хоче-те скористатися кіберпростором, ви робитимете ставку на наступальні операції заради власної оборони».

Більш того, всі експерти визна-чають, що кіберзброя є ефектив-ним асиметричним інструментом протидії країнам, які ставлять під загрозу існуючий міжнародний безпековий порядок. А Росія саме такою і є. Найбільш показовим прикладом такої асиметричності є атака на ядерну програму Ірану із допомогою вірусу Stuxnet. Він не тільки призвів до сповільнення програми, але і наніс багатоміль-йонні збитки.

В принципі, не можна казати, що українці не атакують, але всі на-ступальні дії у віртуальному про-сторі реалізуються зусиллями во-лонтерів. Найбільш відомими українськими кібер-співтовари-ствами є InformNapalm, Українські Кібервійська та центр «Миротво-рець». І, якщо перший і останній спеціалізуються на розвідці від-критих джерел (OSINT) та класич-них інформаційних операціях, то Українські Кібервійська безпосе-редньо проводять атаки в кіберп-росторі проти російських і сепара-тистських мереж. Об’єм роботи, який проводять волонтери кіберп-ростору є величезним, а отримана ними інформація безцінна.

Досвід протистояння на сході краї-ни свідчить: глуха оборона не може

привести до перемоги, вона лише консервує ситуацію, вимотує і

зневірює війська і, головне, звужує наш простір доля маневру

29

І хоча їх діяльність інколи всту-пає у конфлікт з українським зако-нодавством, яке чесно кажучи сла-бо відповідає умовам війни, офіційні вітчизняні спецслужби воліють цього не помічати і залюб-ки використовують отриману від волонтерів інформацію. Не можна виключати, що офіційні структури координують і наступальні дії ха-керів-волонтерів, воліючи залиша-тися в їхній тіні.

Можливо, ситуація довкола ві-тчизняних кібервійськ зміниться на краще в найближчі роки. Відпо-відно до нового Стратегічного обо-ронного бюлетеня, який визначає напрямки розвитку реалізації во-єнної політики України та розви-тку сил оборони, до кінця 2018

року планується створити три цен-три захисту інформації і кібербез-пеки. Вони будуть підпорядковані Міністерству оборони та розташу-ються в Миколаєві, Вінниці та Чер-нігові.

Отже, Україна має всі можливос-ті для створення повноцінних влас-них кібервійськ. Вже є досвід проти-стояння потужному противнику, створюється інфраструктура, є нау-кова база і кадровий потенціал, адже, українська ІТ-індустрія  – далеко не остання в світі. Тепер слово за полі-тиками – чи вистачить їм політичної волі. Адже, відсидітись тут в оборо-ні, як вже було зазначено, не вийде.

Ніхто в кіберпросторі «мінські домовленості» прописувати не буде...

Україна має всі можливості для створення повноцінних власних

кібервійськ

Ніхто в кіберпросторі «мінські домовленості» прописувати не

буде...

ВИКЛИКИ і РИЗИКИ / 1 грудня 2016

30

Останнім часом, у зв’язку із по-дальшою окупацією РФ суверенних територій України, а саме Автоном-ної республіки Крим та окремих ра-йонів Луганської та Донецької об-ластей, а також активної участі військовослужбовців РФ у конфлік-ті в Сирії, перед вищим воєнно-по-літичним керівництвом РФ постала значна проблема з комплектування кваліфікованими військовими спе-ціалістами підрозділів та частин вторгнення і окупації.

Причому, якщо на початковій стадії конфліктів в Україні та Сирії ці кадрові питання вирішувалися в основному за рахунок залучення

підготовлених завчасно військовос-лужбовців сил спеціального при-значення, а також агентурного та іншого потенціалу ФСБ, ГРУ ГШ ЗС РФ, СВР та інших спеціальних служб РФ, то з інтенсифікацією кон-флікту, зростанням безповоротних втрат серед особового складу росій-ських силових структур та агентур-ного складу, зміни масштабу та ха-рактеру завдань що виконуються, кадрова проблема почала набувати критичне значення для реалізації агресивних планів Кремля.

Можливе планування та вирі-шення завдань стратегічного рівня ЗС РФ та іншими російськими си-

Аналітичні розробки

Правові аспекти залучення громадян РФ, осіб без громадянства та іноземців до військової контрактної служби в ЗС РФ з метою агресії проти України. Можливі відповіді України

Дане дослідження виконане групою експертівЦентру досліджень армії, конверсії та роззброєння

в рамках формування системигромадської протидії російській агресії проти України

Перед вищим воєнно-політичним керівництвом РФ постала значна

проблема з комплектування кваліфі-кованими військовими спеціалістами

підрозділів та частин вторгнення і окупації

31

ловими структурами проти Украї-ни у 2016, 2017 та подальших роках вже призвело до розгортання на те-риторії Криму та на східних кордо-нах України нових з’єднань ЗС РФ, інтенсифікації військового будів-ництва та активізації майже безпе-рервних військових навчань довко-ла України.

Більш того, значна увага приді-ляється можливості швидкого на-рощування чисельності ЗС РФ за часом та напрямом дій для досяг-нення стратегічної переваги за ра-хунок залучення всіх можливих, в тому числі й людських ресурсів.1. Мобілізація людських ресур-

сів силових структур РФДля реалізації поточних та стра-

тегічних планів керівництва РФ вже недостатньо особового складу порядком проріджених підрозділів спеціального призначення та мото-стрілецьких, танкових та інших підрозділів у складі батальйонних тактичних груп вторгнення, а та-кож підрозділів спеціального при-значення, що застосовувалися про-ти України у 2014-16 роках. Тому, вирішення завдання із залучення до силових структур максимально можливих людських ресурсів роз-глядається вищим керівництвом РФ як одне з першочергових і здій-снюється на наступних пріоритет-них напрямах:• розширення бази комплекту-

вання особовим складом ЗС РФ, інших силових структур для

проходження контрактної служ-би та прискорення процесу змін у законодавстві РФ щодо умов проходження військової служби в РФ.

• недопущення процесів ухиляння військовослужбовців за контрак-том від участі в агресії в Україні шляхом сурового судового переслідування «відмовників».Розширення бази комплекту-

вання особовим складом ЗС РФ, інших силових структур РФ для проходження контрактної служби здійснюється за рахунок відповід-ного законодавчого забезпечення на двох основних напрямах:• удосконалення процесу,

ліквідація юридичних нестико-вок щодо залучення громадян РФ - військових спеціалістів потрібної військово-облікової спеціальності, що вже проходять військову службу за призовом, а також військовозобов’язаних військових спеціалістів запасу;

• залучення осіб без громадянства та іноземців, які відповідають ви-могам Міністерства оборони РФ.З метою найширшого залучен-

ня громадян РФ до контрактної служби підготовлений та поданий на схвалення у Державну думу РФ вже узгоджений законодавчий па-кет урядових документів «О внесе-нии проекта федерального закона

«О внесении изменений в Федеральный закон «О воинской об-язанности и военной службе» від 14

Значна увага приділяється можли-вості швидкого нарощування чи-

сельності ЗС РФ за часом та напря-мом дій для досягнення

стратегічної переваги за рахунок залучення всіх можливих, в тому

числі й людських ресурсів

32

жовтня 2016 року № 7742п-П4 за під-писом голови уряду РФ Д. Медведє-ва, який спрямований на внесення суттєвих змін до умов проходження військової служби за контрактом. Законопроект спрямований на залу-чення до короткочасної (менш ніж на рік, або взагалі на одну визначену місію за часом) військової служби за контрактом військовослужбовців, що вже проходять військову службу за призовом, а також інших грома-дян у військовому запасі. Очікується його схвалення Державною думою РФ найближчим часом, тому як ста-ном на 01 листопада 2016 року доку-мент вже рекомендовано Комітетом з оборони Державної Думи до при-йняття у першому читанні.

Головною причиною змін у до-кументі зазначено «…зміни у воєн-но-політичній обстановці, активі-зацію діяльності міжнародних терористичних організацій» вна-слідок якої «виникла необхідність підвищення мобільності військ (сил), формування зведених та не-штатних підрозділів і укомплекту-вання їх у короткі строки військо-вослужбовцями, що проходять військову службу за контрактом, для оперативного вирішення ко-роткочасних, але важливих за-вдань, пов’язаних з їх участю в опе-раціях з підтримання миру та боротьби з терористичними та екс-тремістськими організаціями».

Слід зазначити, що на даний час на законодавчому рівні РФ визначе-

но, що першій контракт на військо-ву службу за контрактом з військо-вослужбовцем служби за призовом або іншим громадянином, що по-ступає на військову службу на поса-ду для якої штатом передбачено вій-ськове звання солдата, матроса, сержанта, старшини, укладається на строк два або три роки за вибором кандидата, на штатні посади, яким відповідають військові звання пра-порщика, мічмана, офіцера – на п’ять років. Вказані категорії осіб мають можливість підписання контрактів на строк від 6 місяців до одного року лише у випадку «лікві-дації наслідків стихійного лиха, ви-конання заходів надзвичайного ста-ну, відновлення конституційного порядку та інших надзвичайних си-туацій або для участі в діяльності з підтримання або відновлення між-народного миру та безпеки».

Таким чином, з прийняттям за-значених змін, керівництво РФ фактично буде мати підставу щодо легалізації протиправної практики залучення військовослужбовців за призовом до «короткочасних від-ряджень» на територію України в якості контрактника, а також отри-мання можливості залучення не-обхідної маси «добровольців», «їх-тамнетів», «учасників навчань» зі складу законтрактованих на одну вирішальну військову або спеці-альну операцію «запасників-на-йманців» за формально «законни-ми» національними підставами.

33

Для України у військовому кон-тексті це означає, що РФ може у надзвичайно короткі строки роз-горнути та використати масову ар-мію вторгнення та окупації під ви-глядом операції військових підрозділів РФ «з підтримання миру та боротьби з терористични-ми та екстремістськими організаці-ями».

Окрім суто військових переваг та економії засобів, ймовірно, що керівництво РФ цими заходами страхує себе від кримінальної від-повідальності за розв’язання збройної агресії та використання незаконних сил та засобів ведення війни проти України

Суттєвими є й зміни до порядку залучення та проходження вій-ськової служби за контрактом в ЗС РФ особами без громадянства та іноземцями. Зокрема, 02 січня 2015 року указом президента РФ № 3 (діє з моменту оприлюднення) були внесені зміни до документу «Положение о порядке прохожде-ния военной службы» від 16 верес-ня 1999 року, в результаті яких зна-чно розширені можливості до залучення осіб без громадянства та громадян інших країн до прохо-дження військової служби за контрактом в ЗС РФ (залучення до служби в інших силових структу-рах РФ заборонено).

Відповідні зміни вносяться і до значної кількості підзаконних ак-тів, що регламентують проходжен-

ня військової служби в РФ. Серед головних «винаходів» в рамках змін нової редакції – можливість військової служби за контрактом іноземців віком від 18 до 30 років, які «не порушували закон», без на-буття громадянства РФ взагалі, а також їх участь у бойових діях, в т.ч. за кордоном, під час «міжна-родних конфліктів».

Причиною такої уваги до цієї категорії потенційних контрактни-ків ЗС РФ, очевидно, є намагання вищого керівництва РФ компенсу-вати зростаючу нестачу військо-вослужбовців контрактної служ-би для виконання масштабних прихованих та звичайних вій-ськових операцій, що ведуться або плануються на території України, Сирії та, цілком ймовір-но, в інших кризових регіонах сві-ту, в тому числі і на територіях «країн-партнерів» СНД та ОДКБ.

Заходи РФ у військовій сфері вимагають значної кількості підго-товлених та мотивованих військо-вослужбовців, в той час як демо-графічна ситуація в Росії має тенденцію до подальшого погір-шення в контексті чисельності по-тенційно призовного та військовозобов’язаного контин-генту населення. Водночас, загаль-на база російськомовних осіб в іно-земних країнах, як основа для потенційного вербування на вій-ськову службу в РФ за контрактом, оцінюється російськими експерта-

Для України у військовому контек-сті це означає, що РФ може у над-

звичайно короткі строки розгорну-ти та використати масову армію вторгнення та окупації під вигля-

дом операції військових підрозділів РФ «з підтримання миру та бо-

ротьби з терористичними та екстремістськими організаціями»

34

ми у майже 25 млн. чоловік, голо-вним чином у країнах СНД.

Іншим фактором є поширення серед місцевого населення різних регіонів РФ, незважаючи на інтен-сивну мілітаристську пропаганду, окрім незадоволення погіршенням соціально-економічної ситуації і зниженням життєвого рівня, неза-доволення значними людськими втратами серед громадян РФ – військовослужбовців та «добро-вольців» внаслідок авантюр росій-ського керівництва в Україні.

Водночас, значна кількість ро-сійськомовних «гастарбайтерів» з країн пострадянського простору на території РФ, що внаслідок еко-номічної кризи втрачає можли-вість заробітку, є потенційними кандидатами на роль слухняного «гарматного м’яса» за невелику ціну. Зважаючи на низький рівень життя і безробіття в країнах Серед-ньої Азії та Кавказу, в самопрого-лошених «країнах» Південної Осе-тії, Абхазії та Придністров’я, а також наявності на територіях цих країн військових баз ЗС РФ, кіль-кість бажаючих до проходження військової служби за контрактом може бути значною.

За думкою іноземних експертів, кількість російськомовних осіб з громадянством країн Західної Єв-ропи, Близького Сходу та Америки не буде значною внаслідок низь-ких стандартів з грошового та соці-ально-побутового забезпечення

контрактників у порівнянні із сві-товими стандартами. Зважаючи на ці обставини, а також на дещо інші морально-психологічні погляди російськомовного населення цих регіонів світу, місцеві потенційні кандидати до російської військової служби за контрактом будуть від-носитися до маргінальних груп населення, в тому числі представ-ників радикально-екстреміст-ських угруповань націоналістич-ного та релігійного спрямування.

Наявність певної кількості не-російськомовних кандидатів-іно-земців поза межами СНД, що бу-дуть спеціально вивчати російську мову для служби за контрактом в ЗС РФ, оцінюються як вкрай не-значна за впливом на загальну си-туацію.

За думкою військових експер-тів, нововведення у військовій службі за контрактом в РФ має ме-тою не створення військових окремих підрозділів за прикла-дом елітного «Іноземного легіо-ну» ЗС Франції з його високими стандартами оплати та соціальних пільг і переваг для іноземних гро-мадян (хоча по формі і використо-вує подібні обіцянки з отримання громадянства РФ у майбутньому і можливість займати посади рядо-вого та сержантського складу), а лише розширення бази комплек-тування на первинні посади низь-кого рівня з мінімальною оплатою та без отримання кандидатами по-

35

сад, що вимагають доступу до дер-жавної таємниці. Причому, в ЗС РФ не планується створення окре-мих «іноземних» підрозділів, а про-понується розподіл контрактників з різним громадянством серед зви-чайних штатних підрозділів ЗС РФ.

Таким чином, можна зробити висновки щодо основної потенцій-ної бази для комплектування ЗС РФ за контрактом, на яку й розраховані законодавчі дії керівництва РФ:• по-перше, військовослужбовці

за призовом та «запасники» РФ, які погодяться на ризикові, але короткотривалі контракти;

• по-друге, це значна кількість громадян з країн Середньої Азії, Кавказу та самопроголошених республік і країн на території ко-лишнього СРСР, які в силу різних обставин вже находяться на території РФ або планують в’їхати на територію РФ, а також громадяни пострадянських країн, на території яких розгорнуті військові бази РФ, зокрема, Молдови, Вірменії та Таджикистану;

• і головне та надзвичайно важли-ве для національної безпеки України – можливе намагання за-безпечити заходи із значного за-лучення в силу різних обставин, в тому числі й за примушенням, громадян України, що знаходять-ся на території РФ або території України, що окупована РФ, до служби за контрактом в ЗС РФ.

Це значно підвищує небезпеку ескалації конфлікту в Україні на су-часному етапі та, в разі розширення у подальшому збройної агресії, на-дає можливість формування різного роду «національних армій визволен-ня» або «українських національних підрозділів» на базі ЗС РФ.

Наявним прикладом може слу-гувати історія 20-х років минулого століття під час агресії більшовиць-кої Росії проти України, а також приклад радянсько-фінської війни.

Так, під час неодноразового вторгнення в Україну військ радян-ської Росії у 1917-1920 роках на окупованій території та в центрах повстань в Україні формувалися «українські радянські» збройні ре-гулярні та повстанські формуван-ня, які діяли безпосередньо за вка-зівкою Москви та формально підпорядковувалися «українсько-му радянському уряду» в м. Харків. До складу цих регулярних форму-вань входило велика кількість чер-воногвардійців української націо-нальності.

Російсько-українська війна 1917-1920 років нагадує план дій РФ в сучасний період. Після кон-центрації на початку грудня 1917 року в районі міст Харків, Гомель та Брянськ понад 160 тисячного угрупування військ, 22 грудня чер-воноармійські загони з Петрограду і Москви, після об’єднання з місце-вими червоногвардійськими гру-пами (більшість їх учасників скла-

36

дали робочі евакуйованих в 1914-1915 роках заводів з м. Рига), захопили м. Харків. В окупованому місті вже 25 грудня 1917 року був проведений так званий «Всеукраїн-ський з’їзд Рад», на якому проголо-сили створення «Радянської Укра-їнської народної республіки». При цьому, уряд УНР в Києві був про-голошений «нелегітимним», а на-ступного дня почався червоноар-мійський наступ на Київ.

Наступний віток російської агресії відбувся у листопаді 1918 року, після захоплення влади в Україні Директорією УНР – в Мо-скві було проголошено «Тимчасо-вий робоче- сілянський уряд України». В грудні 1918 року почи-нається новий наступ російських регулярних військ РРФР під при-криттям дій «українських червоно-армійців» на Київ. Офіційний уряд Росії заявляє про «громадянську війну» в Україні, «боротьбі україн-ських трудящих проти УНР» і, го-ловне, про «відсутність російських військ в Україні». Тобто, на терито-рії України їде війна між УНР та «Радянською Українською народ-ною республікою» і «Росія не є сто-роною конфлікту».

В ході радянсько-фінської війни 1939-1940 років були сформовані фінські «народні» збройні підроз-діли, які формально підпорядкову-валися так званій «Фінляндській Демократичній Республіці» («ФДР»), що була створена СРСР і

проголошена 1 грудня 1939 року. Цікаво, що формування першого корпусу так званої «Фінської на-родної армії» («ФНА») почалось 11 листопада 1939 року, ще до початку фінсько-радянської війни (30 лис-топада 1939 року) та проголошення маріонеткової «ФДР». «ФНА», яка спочатку мала назву прикриття 106-я гірськострілецька дивізія, отримала назву «Інгерманландія» і комплектувалася червоноармійця-ми фінської та карельської націо-нальності зі складу військ Ленін-градського воєнного округу ЗС СРСР. Якщо 26 листопада перший корпус ФНА нараховував 13 405 військовослужбовців, то ФНА на-прикінці війни у лютому

1940 року нараховувала близько 25 тис. чол. Передбачалось, що «ФНА» буде виконувати функції в тилу радянських військ на терито-рії захопленої Фінляндії і, з часом, стане основою «суверенних» ЗС «ФДР», але з кінця грудня 1939 року її підрозділи були безпосеред-ньо залучені до ведення бойових дій проти фінської армії. Відомо, що підрозділи «ФНА» брали участь у боях в районі м. Лункулансаарі та м. Виборг, виконували спеціальні та диверсійні завдання в тилу фін-ських військ – вели розвідку, зни-щували військові об’єкти та об’єкти інфраструктури, мінували шляхи сполучення.

Таким чином, радянська Росія, СРСР та РФ як їх правонаступни-

37

ця, мають досить «багатій» досвід формування «народних» та «де-мократичних» республік з «на-родними арміями» та «національ-ними» підрозділами з метою захоплення чужих територій та встановлення маріонеткової вла-ди в інших країнах.

На даний час, спостерігається намагання керівництва РФ макси-мально використати потенціал по-страдянських країн у суто своїх владних та неоімперських інтере-сах. Про це свідчить і заява провід-ного російського військового екс-перта генерал-лейтенанта Ю. Неткачєва щодо інтересу РФ до за-лучення іноземних контрактників, який викликаний «зміною геополі-тичної обстановки на пострадян-ському просторі, уточненими по-ложеннями Воєнної доктрини, згідно з якою з низькою країн на території колишнього СРСР Росія вибудовує спільний оборонний простір». Зазначене, у поєднанні з намаганням реалізувати проект «СРСР-2», вже викликало значне занепокоєння правлячих кіл країн Середньої Азії і Кавказу, а також Молдови.

Слід зазначити, що у разі реалі-зації залучення значної кількості громадян країн СНД до військової служби за контрактом в ЗС РФ, ке-рівництво РФ отримує потужний важіль силового впливу на зазначе-ні країни в рамках реалізації новіт-ньої імперської політики вищого

керівництва РФ та ведення так зва-ної «гібридної» війни під прикрит-тям дій незаконних збройних фор-мувань, які можуть у будь-який час перетворитися на відкриту зброй-ну агресію ЗС РФ.

Окремою додатковою, але ре-альною небезпекою, є фактор під-готовки і вербування окремих осіб і цілих груп громадян іноземного походження силовими структура-ми РФ, що дозволяє їх потенційне використання в інтересах спец-служб РФ в якості керованих окре-мих екстремістів, терористів, або навіть у складі цілих груп та орга-нізацій. Серед ймовірних завдань може бути дестабілізація обстанов-ки як в країнах їх походження та громадянства, так і в інших краї-нах, де здійснюються спецоперації.

Зокрема, в рамках реалізації за-вдань теорії «керованого хаосу» можливе залучення зазначених те-рористичних угруповань та органі-зацій під дахом спецслужб РФ для створення штучного масового по-току біженців з країн конфліктної зони до Західної Європи та інших держав-конкурентів, що підриває їх внутрішню безпеку і соціально-економічну стабільність.

Про можливість зростання цієї небезпеки свідчить сучасна прак-тика зростання кількості бойови-ків з РФ та країн СНД, які беруть активну участь в екстремістській та терористичній діяльності орга-нізацій ІГІЛ («Ісламська держава»)

38

на території Сирії, Іраку, у складі «Талібан» в Афганістані, а також участь громадян РФ і Сербії у під-готовці терористичних актів в Чор-ногорії в жовтні 2016 року. Зокре-ма, консалтингова компанія із США, що надає розвідувальні по-слуги урядам та міжнародним ор-ганізаціям «Суфен Груп» («The Soufan Group»), викрила на терито-рії Сирії діяльність понад 2400 бо-йовиків з громадянством РФ (в основному чеченці та дагестанці) та ще 1000 бойовиків з країн Узбе-кистану та Киргизстану.

Центр з протидії тероризму в США, м. Вест-Пойнт, ідентифіку-вав щонайменш 141 бойовика з громадянством РФ, 72 бойовиків – Узбекистану та ще 47 бойовиків – Киргизстану.

Відомо, що бойовики з країн СНД навіть займають керівні поса-ди в ІГІЛ. Так, одним з ватажків бо-йовиків ІГІЛ в Сирії є колишній офіцер, командир загону міліції особливого призначення Таджи-кистану Гулмурод Халімов, який у липні 2016 року змінив на цій по-саді вбитого бойовика з РФ чечен-ця Омара Шишані (справжне ім’я Тархан Батирашвілі).

Біографія полковника Г.Халімо-ва є надзвичайно цікавою з точки зору проходження служби, спеці-ального навчання та обставин по-чатку діяльності в ІГІЛ. Відомо, що Г.Халімов тривалий час проходив службу в силових структурах Та-

джикистану. У 1997 році він посту-пив на службу до Президентської гвардії Таджикистану, якою коман-дував місцевий кримінальний ав-торитет, а пізніше – генерал-лейте-нант Гаффор Мірзоев. Діяльність цього таджикського генерала і на-чальника Г. Халімова тісно пов’язана з 1992 року з «Народним фронтом», який був створений за допомогою російських спецслужб для боротьби саме з ісламською опозицією. Цей «фронт», в свою чергу, очолював інший ставленик російських спецслужб криміналь-ний авторитет Сангак Сафаров (він же «Бобо Сангак»), який провів за гратами 23 роки, і відомий ще тим, що пообіцяв під час виступу в на-ціональному парламенті у листопа-ді 1992 року «відновлення СРСР».

Слід особливо зазначити, що саме в період загострення проти-стояння у вересні 1991 року між пострадянським керівництвом і опозиційними силами, в столицю Таджикистану м. Душанбе прибула російська група з врегулювання си-туації, до складу якої, окрім А. Соб-чака, А. Янова, Є.Веліхова, входив і майбутній голова ФСБ та прези-дент РФ В. Путін. Ця група за до-помогою російських спецслужб і військових спромоглась встанови-ти диктатуру посткомуністичної номенклатури на чолі з колишнім директором відсталого радгоспу «імені Леніна» Емомалі Рахмоно-вим (Рахмон). В спішно організова-

39

ному під владу Рахмонова «Народ-ному фронті» головні посади отримали кримінальні авторитети, що знаходилися «під ковпаком» ро-сійських спецслужб. Зброя та ін-структори для влади Рахмонова прибули з 201-ої російської мото-стрілецької дивізії, яка на даний час має статус військової бази ЗС РФ.

Сам Г. Халімов під керівни-цтвом цих «авторитетів» успішно просувався посадами в системі МВС Таджикистану, пройшов де-кілька курсів антитерористичної підготовки в США, а в 2003 році – стажування в спеціальних центрах РФ. До 23 квітня 2015 року він успішно проходив службу в систе-мі МВС, причому останніх три роки очолював елітний загін міліції особливого призначення Таджи-кистану і отримав звання полков-ника МВС.

Тім більш неймовірною стала новина про раптове нове «призна-чення» Г.Халімова як ватажка бо-йовиків ІГІЛ в Сирії. Скоріше за все, це є прикладом типової опера-ції розгортання діяльності керова-них спецслужбами РФ бойовиків в регіоні.

У цьому контексті, можлива ре-інкарнація і процесу масової підго-товки бойовиків курдських органі-зацій, незаконних військових формувань інших країн Азії, Аф-рики і Латинської Америки, які традиційно за часів СРСР проходи-ли військову та спеціальну підго-

товку на військових об’єктах СРСР. США, а також Західна Європа, у

тому числі Німеччина, Франція, Великобританія, Іспанія ризику-ють отримати нову хвилю керова-них зовні екстремістських заходів та терактів з боку ісламських теро-ристів, ірландських (ІРА) та іспан-ських (країна Басків) сепаратистів, а також інших екстремістів. Про можливість цього свідчать резуль-тат масштабної антитерористичної операції спеціальних служб ФРН 25 жовтня 2016 року на територіях п’яти німецьких федеральних зе-мель: Тюрінгія, Гамбург, Північний Рейн-Вестфалія, Саксонія та Бава-рія, під час якої було заарештовано 13 громадян РФ чеченської націо-нальності, що мають відношення до клану проросійського керівника Чечні Р.Кадирова. У складі затри-маних 10 чоловік та 3 жінки віком від 20 до 30 років, які під виглядом біженців прибули на територію ФРН і готувалися до здійснення те-рористичних актів під прикриттям «діяльності ІГІЛ».

Недопущення процесів ухиляння військовослужбовців

за контрактом від участі в агресії в Україні шляхом сурового судового переслідування

«відмовників»Значні втрати особового складу

ЗС РФ контрактної служби спрово-кували досить помітний процес ухиляння російських військовос-

40

лужбовців від «відряджень на кор-дон з Україною». Серед них особли-во поганою репутацією користуються 12 командування ре-зерву ЗС РФ (характерно для періо-ду 2014 – перша половина 2015 ро-ків) та Центр територіальних військ Південного військового округу (дислокація - м.Новочеркаськ, РФ).

Центр територіальних військ Південного військового округу ЗС РФ був спеціально створений (друга половина 2015 року) для т.зв. офіцій-ного відрядження (легендування цього процесу) військовослужбов-ців ЗС РФ під прізвищами та вій-ськовими документами «ЛНР» чи «ДНР» для «добровільного виконан-ня т.зв. озброєними “шахтарями” і “трактористами” свого обов’язку із захисту» псевдо республік.

До цього зазначену функцію ви-конувало 12 командування резерву ЗС РФ, яке на сьогодні продовжує здійснювати матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Центру територіальних військ, як посередницької оперативної струк-тури-прокладки.

При цьому структура самого Центру територіальних військ по-вністю була розроблена у відповід-ності до організаційно штатної структури 1 Армійського корпусу (м.Донецьк, Україна) та 2 Армій-ського корпусу (м.Луганськ).

Так, відповідно до логіки та практики дій, скоріше спецслужб ніж збройних сил, призначення

офіційно (з юридичної точки зору) здійснюється до складу Центру те-риторіальних військ, а реально (фактично) на відповідні посади в частинах та підрозділах 1 і 2 Армій-ських корпусів Центру територі-альних військ Південного військо-вого округу ЗС Росії, що ведуть бойові дії на території Донецької та Луганської областей України.

Ті військовослужбовці, що на-магались (намагаються на т.ч.) уникнути служби в чи “команду-ванні” а тепер в «центрі», гаранто-вано ставали (стають) жертвами російського законодавства, що має відношення до «злочинів про-ти проходження військової служ-би». Намагаючись придушити такі прояви (супротив громадян РФ), російська репресивна судова сис-тема поставила на потік рішення про дострокове звільнення та за-судження військовослужбовців ЗС Росії. Зокрема, використову-ється положення Федерального закону «О воинской обязанности и военной службе», які регулюють питання проходження військової служби за контрактом, особливо зобов’язання «виконувати всі за-гальні, посадові і спеціальні обов’язки».

Серед вже відомих жертв судо-вої системи РФ за звинуваченням порушення умов контракту, а ре-ально – відмову від прийняття по-сади в 12 командуванні ЗС РФ та виконання злочинних наказів щодо

Відповідно до логіки та практики дій, скоріше спецслужб ніж збройних

сил, призначення офіційно (з юри-дичної точки зору) здійснюється до

складу Центру територіальних військ, а реально (фактично) на відповідні посади в частинах та

підрозділах 1 і 2 Армійських корпусів Центру територіальних військ

Південного військового округу ЗС Росії, що ведуть бойові дії на тери-

торії Донецької та Луганської областей України

41

участі у бойових діях на території України, колишні військовослуж-бовці ЗС РФ Столяров А.Л. та Кіс-ленко А.М. та Захаров М.С. Інший військовослужбовець – офіцер 18 окремої мотострілецької бригади ЗС РФ Канапляник К.А. намагався уникнути примусового «відря-дження» в Україну шляхом судово-го оскарження наказу міністра обо-рони від 22.02.2015 року № 0049, але під загрозою карної відпові-дальності був вимушений викона-ти злочинний наказ.

Характерною рисою всіх виро-ків і рішень російських судів є те, що справжня причина звільнення або покарання обов’язковим чи-ном не афішується, будь-яке вико-ристання в ході ведення справ на-йменування «Україна» категорично виключається.

Так, громадянин Столяров А.Л. звернувся до Заозерского гарнізон-ного військового суду (Мурман-ська область) із заявою про визна-ння незаконним рішення командування про його достроко-ве звільнення у зв’язку із порушен-ням ним умов контракту.

В заяві позивача наголошуєть-ся, що він бажав продовжувати військову службу. Негативний ви-сновок атестаційної комісії ґрунту-вався на його відмові приймати посаду саме у складі 12 команду-вання ЗС РФ.

Суд з посиланням на статтю 32 зазначеного вище російського за-

кону рішенням від 25 липня 2015 року по справі № 2-268/2015 зазна-чив, що «відмова від приймання посади є достатньою підставою для дострокового звільнення» і відмо-вив Столярову А.Л. у визнанні дій командування по відношенню до нього незаконними.

В свою чергу Калінінградскій гарнізонний військовий суд у спра-ві від 3 червня 2015 року № 2-215/2015 приймає аналогічне рі-шення. Суд не задовольнив позов колишнього військовослужбовця (з метою приховування суддівсько-го свавілля дані вилучено) на неза-конність його дострокового звіль-нення, яке сталось через відмову юридично прийняти посаду офі-цера 5 управління 12 командуван-ня резерву Південного військово-го округу, а фактично командира одного з підрозділів 5 омсбр (м.Макіївка) 1 АК (м.Луганськ).

Показовою, в плані прикладу комплектування 12 командування стала справа № 2А-470/2015, яка розглядалась Грозненським гарні-зонним військовим судом по скар-зі військовослужбовця Кісленка Андрія Миколайовича (Кисленко Андрей Николаевич). У своєму по-зові Кісленко стверджує, що після тривалої служби на території Че-ченської Республіки він звернувся до командування з проханням про планову заміну. Командування за-пропонувало йому переведення або до 136 окремої мотострілецької

Характерною рисою всіх вироків і рішень російських судів є те, що

справжня причина звільнення або покарання обов’язковим чином не

афішується, будь-яке використання в ході ведення справ найменування

«Україна» категорично виключа-ється

42

бриги, дислокованої у високогірно-му районі республіки Дагестан (ра-йон підвищеної диверсійної і теро-ристичної загрози), або, до складу 2 управління 12 командування резерву Південного військового округу, що фактично означало відрядження до складу 2 омсбр 2 АК (м.Луганськ). Цілком зрозумі-ло, що Кісленко відмовився від цих пропозицій і вимагав достроково звільнити його з військової служ-би. Розглянувши справу, суд не знайшов у діях командування по-рушень по відношенню до Кіслен-ка, які дають йому право вимагати дострокового звільнення.

Примусовий і підступний меха-нізм комплектування військових частин ЗС РФ, які ведуть бойові дії на території тимчасово окупованих областей України також наочно ви-явив розгляд справи № 2-99/2015 у Краснореченському гарнізонному військовому суді за позовом ко-лишнього військовослужбовця За-харова М. С. щодо його незаконно-го звільнення. Захарову було запропоновано нібито вищу, від-носно тої, що він обіймав посаду – офіцера 4 управління 12 команду-вання, фактично командира одного з підрозділів 4 омсбр (м.Алчевськ) 2 АК (м.Луганськ). При цьому у поданні зазначалися висо-кі професійні і моральні якості вій-ськовослужбовця, які цінуються командуванням військової части-ни та готовність до виконання

обов’язків по вищій посаді. Коли ж офіцер відмовився від такого “по-дарунка долі”, і попросив звільнити його у зв’язку із закінчення строку контракту, атестаційна комісія вій-ськової частини надає принципово протилежну характеристику про невідповідність посаді, яку обіймає і робить висновок – «достроково звільнити у зв’язку із порушенням контракту».

Таким чином реалізована в РФ формально законна (виключно у відповідності до російського зако-нодавства) схема: відмова від посад спочатку в 12 командуванні резер-ву ЗС РФ а потім у Центрі територі-альних військ Південного військо-вого округу ЗС РФ призводить (призведе) до дострокового звіль-нення «у зв’язку із порушенням контракту» російських військо-вослужбовців, які не бажали чи не бажають брати участь у бойових діях на території України, вбивати українських військовослужбовців чи знищувати цивільне населення нашої держави.

Разом з тим такого роду ситуа-ція (мається на увазі незаконне звільнення військовослужбовців) не є безвихідною, оскільки звіль-ненні у такий спосіб представники ЗС РФ отримують право на оскар-ження сфальсифікованих росій-ською Фемідою стосовно них рі-шень у Європейському суді з прав людини (м.Страсбург, Франція) та Міжнародному кримінальному

43

суді (м.Гаага). При цьому вони в праві вимагати від РФ значної фі-нансової та моральної компенсації.

Ще одним прикладом є ведення судових справ проти військовос-лужбовців контрактної служби 33-ої окремої мотострілецької брига-ди, в/ч 22179 ЗС РФ, місце постійної дислокації м. Майкоп, які катего-рично відмовилися від участі в агресії проти України і у період з кінця вересня – середини листопа-да 2014 року самостійно залишили місця «навчань» на полігоні Када-мовський в Ростовській області РФ поблизу державного кордону з Україною.

За рішенням Майкопського гар-нізонного військового суду контр-актники, які відмовилися брати участь у бойових діях на території України отримали строки засу-дження від шести до 18 місяців по-карання в колонії, хоча військовос-лужбовці офіційно подавали рапорти на звільнення, які коман-дування ігнорувало. У своїх рапор-тах контрактники зазначили при-чини припинення свого контракту  – «нелюдські умови служби» та «нав’язливі пропозиції щодо служби в Україні у складі НЗФ ЛНР та ДНР».

Зокрема, сержант Павло Тин-ченко (зарештований у 2015 році за ч. 4 ст. 337 КК РФ «Самовільне залишення частини») у своїх пока-зах, зазначив: «Ознайомившись із постановою, прийшов до висно-

вку, що в постанові не відображе-ні мої свідчення в частині «неви-конання наказу». Я не виконував злочинний наказ, так як не хотів йти проти присяги, яку я при-ймав і не хотів брати участь в бо-йових діях на території України. Прошу внести дане зауваження до постанови суду».

Разом з тим за версією слідства, контрактники, «не бажали перено-сити складнощі військової служ-би», тому були розпочаті кримі-нальні справи за ст. 337 КК РФ ч. 4 «Самовільне залишення частини» та ст. 338 КК РФ «Дезертирство».

Типовою є постанова про при-тягнення в якості звинувачувано-го рядового Івана Шєвкунова (в оригіналі): «30.09.2014 года рядо-вой Шевкунов И.Н., являясь воен-нослужащим, проходящим воен-ную службу по контракту, находясь в составе своего подраз-деления в служебной команди-ровке на полигоне «Кадамовский», дислоцированном в Октябрьском (сельском) районе Ростовской об-ласти, будучи недовольным тем, что его направили в служебную командировку за пределы Майко-па и Республики Адыгея, не желая переносить тяготы и лишения во-енной службы, с целью вовсе уклониться от прохождения воен-ной службы… самовольно оста-вил место службы — полигон «Ка-дамовский» и убыл по месту жительства».

44

Лише за перші півроку 2015 року по статі 337 КК РФ за статис-тикою Майкопського гарнізонного військового суду засуджено 62 вій-ськовослужбовців. При цьому за попередні п’ять років з 2010 по 2014 рік – всього 35.

Серед засуджених Майкоп-ським гарнізонним судом у 2015 році: сержант Хабохов; молодші сержанти Олександр Євенко, Олек-сандр Єненко, Сычев, Дечев; еф-рейтор Агаджанян, а також рядові Анатолій Кудрін, Іван Шєвкунов, Єфімов, Романов, Сєргєєв.

Більшості контрактників вине-сли вироки, що передбачають умовні строки покарання або стро-ки з наступною амністією «у зв’язку з 70-річчям Перемоги у ВВВ».

Характерною є поведінка вій-ськовослужбовців під слідством, переважна частина відверто побо-ювались давати правдиві показан-ня. Практично ніхто не оспорював остаточний приговір, а під час за-сідань користувалися ст. 51 Кон-ституції РФ – «ніхто не зобов’язаний свідчити проти самого себе». Го-ловною причиною є атмосфера то-тального залякування слідством та спецслужбами і обіцянками суро-вого покарання у колонії загально-го режиму у випадку розголошен-ня реальних причин залишення полігону «Кадамовський». Зокре-ма, стосовно згаданого вище контр-актника Павла Тинченка (перший почав давати правдиві офіційні по-

казання про те, що їх намагалися відправити в ДНР, в якій формі це відбувалося і чому він відмовився виконувати злочинний наказ), здійснювались погрози. За його словами «… до мене приходили в ізолятор люди з різних владних структур, обіцяли покарання до 13 років ув’язнення, якщо я не відмовлюся від цих показань».

Цікаво, що з іншого боку, чин-ний Кримінальний кодекс РФ стверджує: «якщо виконавець на-казу знав про його злочинний ха-рактер, він підлягає кримінальної відповідальності; має місце співу-часть у злочині з розподілом ролей: начальник – організатор злочину, а підлеглий – виконавець». Зазначе-не є черговим доказом того, що всі російські військовослужбовці, проти яких були сфабриковані справи щодо невиконання злочин-ного наказу брати участь у бойових діях на території України мають право на оскарження цих рішень як в судах РФ, так і Європейсько-му суді з прав людини (м.Страс-бург, Франція) та Міжнародному кримінальному суді (м.Гаага).

Більш того, згідно ст. 33 Рим-ського статуту Міжнародного кри-мінального суду від 17 липня 1998 року у міжнародному праві діє концепція «розумних багнетів»: «підлеглі повинні оцінювати закон-ність наказу, що віддається началь-ником і несуть відповідальність за виконання явно незаконних нака-

45

зів. Якщо виконання незаконного наказу було обумовлено фізичним або моральним насильством, осо-ба, яка виконувала такий наказ може бути звільнена від кримі-нальної відповідальності». Очевид-но саме тому, що військові можуть відмовитися виконувати злочин-ний наказ РФ досі відмовляється визнавати юрисдикцію Римського статуту Міжнародного криміналь-ного суду.

Отже, у своєму намаганні дого-дити керівництву РФ і приховати участь ЗС РФ у збройній агресії проти України, судові структури РФ грубо порушують норми між-народного та національного права.

Таким чином, в умовах тоталь-ного маніпулювання законодавчи-ми нормами судовою владою РФ і відсутністю будь-якої можливості справедливого рішення у справах, які торкаються прихованої агресії РФ проти України, є доцільними рекомендації військовослужбов-цям ЗС РФ та інших силових струк-тур РФ, яких примушують до неза-конних дій та військових злочинів на території України.

Зокрема, відповідно до діючих статутів військовослужбовці пови-нні виконувати законні накази. Основний вид наказів – у письмо-вому вигляді. При будь-якому сум-ніві військовослужбовець повинен вимагати наказ саме у письмовій формі від свого командира. У про-тивному випадку військовослуж-

бовець становиться військовим злочинцем. Прикладом може слу-гувати дії російського екіпажа ЗРК «Бук», які знищили малайзійський пасажирський літак рейсу MH-17 над українською територією, що призвело до загибелі 283 невинних чоловік (в тому числі 80 дітей), і які тому є військовими злочинцями.

Однак розуміючи, що події в Україні відбуваються за планами вищого керівництва РФ, у військо-вослужбовців РФ є ще одна мож-ливість захистити себе під час май-бутніх судових процесів – зібрати докази примусу до виконання зло-чинного наказу, а саме брати участь у бойових діях на території Украї-ни, зокрема:• оригінали та копії бойових

наказів та розпоряджень, які підтверджують їх злочинний ха-рактер, у т.ч. листи про відрядження;

• відео- та звукові записи поста-новки завдань керівництвом на відбуття у відрядження та вико-нання завдань на території України;

• документи прикриття (легенду-вання) військовослужбовців для виконання завдань;

• карти, схеми бойових дій та дислокації російських військ на території Донецької і Луганської областей;

• документи постачання з території РФ О та ВТ, а також матеріально-технічного забезпе-

46

чення 1 та 2 АК Центрального територіального командування Південного військового округу ЗС РФ

• інші документальні матеріали.Нагадаємо, що з урахуванням

повної підконтрольності судової гілки влади Росії її державному ке-рівництву, зібрані військовослуж-бовцями (які не бажають брати участь у бойових діях на території Україні) документи (копії) у першу чергу бойові накази, карти, схеми можуть бути використані ними як доказ необхідності для надання їм політичного притулку як в Україні, так і в інших іноземних державах (країнах ЄС та СЩА). Для цього необхідно звернутись до представ-ників відповідних міжнародних організацій та державних структур України, а також іноземних держав, які нададуть юридичну та матері-альну допомогу і реалізують про-граму захисту свідків.

Наприклад, на сьогодні активно реалізується програма юридичної та матеріальної допомоги, а також захисту для свідків знищення вій-ськовослужбовцями РФ малайзій-ського літака рейсу MH-17.2. Аналіз правових аспектів учас-

ті громадян РФ та іноземців «третіх» країн у діяльності ЗС РФ та незаконних НВФ на те-риторії України по фазах кон-флікту. Зважаючи на наголошення у за-

конодавстві РФ «необхідності до-

тримання міжнародного і націо-нального законодавства під час участі у міжнародних військових операціях», а також проголошений у грудні 2015 року Державною ду-мою РФ «пріоритету національно-го законодавства РФ над міжна-родним», доцільно оцінити правову ситуацію по фазах агресії РФ проти України.

Під час прихованої початкової фази – підготовка та розгортання конфлікту лютий-липень 2014 року

Серед основних фактів, що ма-ють правове значення:• незаконне вторгнення військо-

вих підрозділів РФ на територію України з порушенням Статуту ООН, інших провідних норм міжнародного права. Зокрема, зухвале невиконання (ігноруван-ня) Росією міжнародних договорів і угод з питань підтримки міжна-родної безпеки, збереження дер-жавності, захисту незалежності й територіальної цілісності суверен-них держав (Устав ООН /гл. I, гл. VI, гл. VII, гл. VIII/; Хельсінкський заключний акт від 1975 року; Ме-морандум про гарантії безпеки у зв’язку із приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї («Будапештський меморандум» від 05.12.1994 року);

• невиконання (ігнорування) Росі-єю міждержавних договорів і угод з Україною (Угода між Україною та Російською

47

Федерацією про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року; Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною й Російською Федерацією від 31.05.1997 року; Договір між Україною й Російською Федерацією про російсько-український держав-ний кордон від 28.01.2003 року);

• анексія АРК з використанням військових підрозділів РФ без знаків розрізнення на військовій уніформі та техніці, що є пору-шенням міжнародного права у галузі правил ведення війни;

• масове проникнення на терито-рію України озброєних грома-дян РФ та їх терористична діяль-ність на суверенній території України – підпадає під дію норм міжнародного права та Карного кодексу України. Характерна особливість:

• офіційне категоричне заперечен-ня керівництвом РФ щодо участі у бойових діях військовослуж-бовців ЗС РФ та інших військових формувань на території України;

• застосовані оперативні підрозді-ли ГРУ ГШ ЗС РФ, ФСБ, підроз-діли спеціального призначення ГРУ ГШ, на території АРК, а та-кож залучені військові підрозді-ли ЧФ РФ та сили та засоби по-силення з Південного Кавказу та інших регіонів РФ;

• за скоординованими оператив-ними планами і заходами ФСБ, СВР та ГРУ ГШ ЗС РФ організо-вано залучаються «корисні ідіо-ти» і найманці з РФ та інших країн світу, в т.ч. із Сербії, Фран-ції, Іспанії, Бразилії. Основну масу російських бойовиків скла-дають представники націоналіс-тичних, неонацистських угрупо-вань, співробітники приватних воєнних кампаній із закордон-ною реєстрацією, представники приватних охоронних структур; більшість іноземних бойовиків складають представники серб-ських ультра-націоналістичних формувань. Формально, зазна-чені бойовики не мають відно-шення до військової служби дер-жави РФ;

• використання термінології щодо комбатантів з боку РФ: «добро-вольці», «інтернаціоналісти», «відпускники», «ополченці», «шахтарі та трактористи», «військовослужбовці, що заблу-кали», «патріоти руського миру» і тому подібне.Таким чином, міжнародна пра-

вова підстава для втручання у справи України з боку РФ відсутня. Відзначається грубе порушення норм міжнародного права, у т.ч. положень Статуту ООН, ОБСЕ, ін-ших міжнародних договорів, у тому числі двостороннього договору про дружбу і співробітництво між Україною та РФ.

Міжнародна правова підстава для втручання у справи України з боку

РФ відсутня

48

На цьому напрямі головний розрахунок – прихованість дій і то-тальне заперечення виявлених фактів на всіх офіційних рівнях, використання впливового поло-ження в ООН та ОБСЕ, потужне інформаційно-пропагандистське забезпечення.

Національне законодавство та підзаконні акти РФ, на яких базу-ється застосування силових струк-тур РФ проти України:• поточні рішення вищого воєнно-

політичного керівництва РФ, у т.ч. Ради безпеки РФ на чолі з президентом РФ є провідним фактором розгортання агресії проти України. При цьому РБ РФ спільно із структурами адмі-ністрації президента РФ є ви-значальними і основними стра-тегічними органами управління, роль уряду – другорядна;

• рішення Державної Думи щодо дозволу Президенту РФ здій-снювати заходи із застосування ЗС РФ на території України;

• основне законодавство РФ щодо військової служби, у тому числі: Федеральний закон від 28 берез-ня 1998 року № 53-ФЗ «О воин-ской обязанности и военной службе»; зміни та доповнення до «Положення про порядок прохо-дження військової служби» від 16 вересня 1999 року, які затвер-джені Указом Президента РФ;

• відомчі Статути, настанови та інструкції МО РФ, у т.ч. видів ЗС

РФ, ГРУ ГШ ЗС РФ, а також ФСБ, СВР, МВС, МЧС, інших державних структур, що залуча-лися.Реакція на порушення норм

міжнародного та національного права:

Міжнародна реакція на пору-шення норм міжнародного права:

формальне засудження, вичіку-вання розвитку ситуації, структу-ри ООН та ОБСЕ паралізовані сильним впливом РФ у РБ ООН та ОБСЕ.

Офіційна реакція влади в РФ: норми права застосовуються з ме-тою підтримки агресії, зокрема кримінальна відповідальність за тероризм, екстремізм, участь у на-йманстві поширюється лише на громадян що підтримують Україну.

Суспільна реакція в РФ: поши-рення культу «ввічливих людей» без знаків розрізнення на уніфор-мі, які «ефективно» вирішують проблеми. В цілому, незважаючи на поодинокі заходи протесту, вва-жається, що анексія АРК та поча-ток бойових дій в так званій «Ново-росії» ознакою відновлення національної могутності РФ. Участь в окупації території України для громадян РФ, що проходять військову службу за контрактом, так й тих, що мають військову під-готовку і знаходяться у запасі, у т.ч. співробітників чисельних приват-них охоронних фірм, вважається швидким засобом заробляння гро-

49

шей і не дуже небезпечною спра-вою. Зазначене, а також значний пропагандистський вплив прак-тично нейтралізують на національ-ному рівні РФ питання щодо за-конності інтервенції і не викликають бажання уникнути військової служби, яка не виклю-чає участі в окупації території України.

Провал прихованої фази агре-сії РФ проти України в другій по-ловині липня – у серпні 2014 року

Факти що мають значний вплив на правовий статус сторін конфлік-ту: знищення російським екіпажем ЗРК зі складу ППО СВ ЗС РФ ма-лайзійського пасажирського літака «Boeing-777» рейсу MH-17; • пряме визнання президентом

РФ застосування ЗС РФ в ході анексії АРК в інтерв’ю каналу Німеччини «ARD» (листопад), що аргументується викривле-ним по суті правовим прецеден-том набуття незалежності авто-номним краєм Косово (не визнана Україною офіційно);

• пряме застосування проти вій-ськових підрозділів України штатних підрозділів ЗС РФ в окремих районах Донецької та Луганської областей, порушення ЗС РФ та контрольованих РФ НВФ законів війни та Гаазької конвенції на території України;

• введення значних політичних та економічних санкцій проти РФ союзниками України;

• неоголошена війна в Україні вна-слідок російських втрат втрачає популярність в РФ, відбуваються хоча й невеликі, але знакові акції протесту та громадські антивоєнні дії.Загострення військового про-

тистояння у січні – лютому 2015 року, масове залучення БТГр ЗС РФ на території України з метою посилення псевдо республік

Факти що мають правове зна-чення:• незаконне вторгнення військо-

вих підрозділів РФ на територію України з метою захоплення м. Дебальцеве – порушення Стату-ту ООН, інших провідних норм міжнародного права, домовле-ностей в рамках «Мінськ-2»;

• нелегальне постачання озброєн-ня, боєприпасів та прикоманди-рування особового складу ЗС РФ до підрозділів НВФ;

• корекція президентом РФ «Поло-ження про порядок проходження військової служби», з метою ви-значення умов військової служби іноземних громадян та осіб без громадянства віком від 18 до 30 років в ЗС РФ та їх участь у бойо-вих діях, в т.ч. за кордоном, під час «міжнародних конфліктів».Фаза контрольованої ескалації

конфлікту – з березня 2015 року• злочинне ведення бойових дій

силами ЗС РФ та НВФ на території України в рамках конфлікту низької інтенсивності;

50

• подальше нелегальне постачан-ня озброєння, боєприпасів та прикомандирування особового складу ЗС РФ до підрозділів НВФ;

• фактичне незаконне формуван-ня РФ на суверенній території України військових угруповань так званих «ЛНР» та «ДНР» – підпадає під дію норм міжнародного права та Карного кодексу України.

• у грудні 2015 року ліквідація останніх формальних правових

• обмежень – Державна дума РФ скасувала пріоритет міжнародного права (основних принципів міжнародного права, які є імперативними нормами) у національному законодавстві РФ, що дозволяє РФ «легітимно» не дотримуватися взятих на себе (відповідно до міжнародних договорів і угод), підписаних і ратифікованих нею зобов’язань, а також імплементованих у своє внутрішнє (національне) зако-нодавство норм і стандартів, «...які будуть суперечити її національним інтересам»;

• підготовка у жовтні 2016 року проекту нової редакції феде-рального закону від 28 березня 1998 року № 53-ФЗ «О воинской обязанности и военной службе», який розширює залучення контрактників до участі у бойо-вих діях за короткотерміновими контрактами, а також не

виключає швидкого залучення військовослужбовців по призо-ву до міжнародних конфліктів у разі необхідності. В цілому, виходячи із ситуації

що склалася у галузі права можна зробити наступні висновки:

Дії РФ із самого початку кон-флікту на території України мають всі ознаки військових злочинів за міжнародним правом та карних злочинів за національним законо-давством України;

Керівництво РФ постійно шу-кає нові форми та методи прихову-вання, дезінформації та омани міжнародного співтовариства та власних громадян щодо залучення військовослужбовців РФ за контр-актом (у т.ч. призовників необхід-ної військово-облікової спеціаль-ності, що «раптово» підписали контракт під тиском), а також на-йманців російського та іноземного походження у складі НВФ з метою уникнення підстав для пересліду-вання по закону за скоєні злочини;

З цією метою постійно удоско-налюється законодавство РФ шля-хом прийняття рішень вищим ке-рівництвом відповідно до результату аналізу розвитку поточ-ної та прогнозованої обстановки.

Зокрема, у галузі міжнародного права – це скасування пріоритету міжнародного права, блокування роботи міжнародних судів за вій-ськові злочини та не визнання їх легітимності; в галузі національно-

51

го права РФ – прийняття законо-давчих актів та підзаконних доку-ментів що забезпечують потреби воєнного планування та застосу-вання ЗС, інших силових структур РФ у тому числі шляхом залучення значної кількості громадян РФ, осіб без громадянства та іноземців до військової контрактної служби в РФ.3. Можливі правові заходи з ме-

тою протидії, засудженню та припиненню агресії РФ проти УкраїниВраховуючи прискорення про-

цесу змін у законодавстві РФ щодо військової служби за контрактом в РФ та виходячи з проведеного ана-лізу правових аспектів участі гро-мадян РФ та іноземців «третіх» країн у діяльності ЗС РФ та неза-конних НВФ на території України пропонується низка правових за-ходів з протидії та засудження агресії РФ.

Зважаючи на те, що внутрішня ситуація в РФ характеризується практично повним придушенням реальної опозиційної преси і право-захисних організацій та фондів і їх тотальна заміна сурогатними орга-нізаціями із «захисту прав людини», «захисту прав військовослужбов-ців», що діють під контролем спец-служб РФ, не має сенсу апелювати до представників підставних росій-ських «опозиційних» та «правоза-хисних організацій» з метою припи-нення агресії РФ проти України.

В цих умовах доцільно залучати до документування військових зло-чинів РФ на території України представників авторитетних між-народних офіційних та недержав-них організацій, зокрема організа-цій ООН, ОБСЄ, «Хьюман Райтс Вотч» («Human Rights Watch»), «Трансперенсі Інтернешнл» («Transparency International»), «Лі-карі без кордонів» («Medecins sans frontiers») та інших авторитетних організацій, використання право-вих механізмів міжнародних судів різної компетенції.

Залучення російських свідків військових злочинів можливе за умов реалізації їх програми захис-ту та заохочення. Їх свідчення мо-жуть набути великого значення в ході організації та проведення у майбутньому міжнародних судо-вих процесів проти російських вій-ськових злочинців за зразком Нюрнберзького та по військових злочинах у колишній Югославії.

Про можливість цього розвитку подій свідчить нещодавня активі-зація діяльності Гаазького міжна-родного кримінального суд і офі-ційного визнання

14 листопада поточного року ним фактів агресії РФ проти Украї-ни.

Зокрема, саме у цьому правово-му контексті, в якості злочинної організації, за аналогом націонал-соціалістичних організацій Німеч-чини часів Другої Світової війни

52

та злочинних підрозділів Республі-ки Сербської у Боснії і Герцеговині сербського генерала Р.Младича, слід розглядати Центр територі-альних військ Південного військо-вого округу та його попередню форму організації – 12 команду-вання резерву ЗС РФ, які створені і призначені саме для збройної агре-сії проти України, а в якості зло-чинних співучасників-колаборан-тів – окупаційні структури та «офіційних осіб» окупованої РФ Автономної республіки Крим і так званих псевдореспублік «ДНР» , «ЛНР».

Таким чином, відповідно до національних і міжнародних пра-вових норм:

Агресія РФ проти України є не-законною і злочинною як в межах норм міжнародного права, так і на-ціонального законодавства Украї-ни. Всі учасники агресії будуть ви-явлені публічно;

Навіть в межах «редагованого» в 2015 та у 2016 році законодавства РФ участь громадян РФ, осіб без громадянства та іноземців у складі військової контрактної служби в ЗС РФ в злочинних операціях на території України є військовим злочином, що не має строку дав-ності;

Участь будь-яких військовос-лужбовців РФ в бойових діях на те-риторії України є злочином навіть за нормами законодавства РФ, осо-бливо до грудня 2015 року. Після

зміни влади в РФ ці учасники вій-ськових злочинів будуть засуджені. Виїзд до країн ЄС, в США, Канаду та більшості інших цивілізованих країн світу буде їх заборонений по-життєво;

Представники «влади» в АРК, так званих «ДНР» та «ЛНР», учас-ники НВФ є кримінальними зло-чинцями за нормами законодав-ства України та міжнародного права, є маріонетками керівництва РФ і нічого самостійно не вирішу-ють. Їх очікує кримінальна відпові-дальність. Вся реальна влада і від-повідальність за злочини та загальну ситуацію на окупованій території України полягає на керів-ництві РФ, в тому числі на «відря-джених» генералах та офіцерах, а також інших військовослужбовців силових структур РФ;

У майбутньому буде обов’язково проведений міжнародний суд (ана-лог суду у м. Нюрнберг та по вій-ськових злочинах у колишній Югославії), на якому будуть засу-джені всі керівники, інші військо-вослужбовці ЗС РФ, в т.ч. контрак-тники іноземного походження, що брали участь в окупації України;

Всі виявлені військовослужбов-ці РФ та інші громадяни РФ та ін-ших країн в складі НВФ, що неза-конно знаходяться на території України, підлягають притягненню до відповідальності відповідно до положень міжнародної Конвенції «Про боротьбу з вербуванням, ви-

53

користанням фінансуванням і на-вчанням найманців»;

Всі військовослужбовці РФ, які відмовилися виконувати злочинні розпорядження свого командуван-ня можуть розраховувати на амніс-тію та правову допомогу у разі не-обхідності. Україна у цьому питанні тісно співпрацює з опозиційними демократичними силами РФ, сус-пільними організаціями, в т.ч. з ре-гіональними відділами організації «Солдатські матері» в РФ, а також прогресивними російськими діяча-ми культури, мистецтва та науки (А.Макаревич, Б.Акунін, В.Войно-вич та інші);

Військовослужбовці РФ, які відмовилися брати участь у бойо-вих діях проти України є справ-жніми героями, виконали свій конституційний обов’язок і не ви-конали злочинний наказ, є зразка-ми для дій інших військовослуж-бовців РФ;

Всі російські та іноземні діячі мистецтва та культури, суспільних організацій, які незаконно перебу-вають на окупованій території України є порушниками закону, ті з них, що пропагандують війну про-ти України та рекламують злочинні дії найманців та військовослуж-бовців силових структур РФ в Україні є злочинцями і будуть пе-реслідуватися згідно з міжнарод-ним та національним законодав-ством України (організація судових процесів, санкцій та заборони

в’їзду на територію України та біль-шості країн світу);

З метою перехоплення ініціати-ви, Україна запрошує всіх етнічних українців, росіян та громадян кра-їн СНД та інших країн світу, не бра-ти участь у злочинній війні проти України, відстоювати демократич-ний вибір українського народу в ході акцій в своїх країнах. В разі по-ширення практики контрактної служби для іноземців в ЗС України – пропонувати кращі умови для проходження служби ніж в РФ, в т.ч. на основі морального, соціаль-но-психологічного і матеріального фактору;

Україна послідовно виступає за припинення конфлікту, відведення всіх окупаційних сил з її території включно з АРК, привітає з цією ме-тою розгортання миротворчих міжнародних сил, проведення чес-них виборів за законодавством України.

Запропоновані заходи з проти-дії агресії РФ на рівні міжнародно-го та національного права не є ви-черпними, і будуть обов’язково постійно оновлюватися відповідно до виявлених державними струк-турами України фактів, а також ре-зультатів розслідувань міжнарод-них офіційних і недержавних організацій.

Протистояти російській інфор-маційній агресії можливо тільки в тісній взаємодії з інформаційними ресурсами та спеціальними струк-

54

турами країн НАТО, в тому числі із «Центром передового досвіду в об-ласті стратегічних комунікацій НАТО» («NATO Strategic Communications Centre of Excellence») в м. Рига, Латвія, а та-кож інших країн демократичного світу, направляючи й координуючи спільну роботу не тільки в плані роз’яснення поточних російських інформаційних акцій, але й на їхнє попередження й активну протидію.

Суттєву роль відіграє також по-єднання зусиль офіційних держав-них структур з інформаційної бо-ротьби із зусиллями громадських організацій України та інших кра-їн, наприклад, такими як Міжна-родне громадське об’єднання «Міжнародний інформаційний консорціум «Бастіон», яке було створено в червні поточного року і тісно координує свої зусилля з від-повідними структурами Ради наці-ональної безпеки і оборони Украї-ни та іншими силовими структурами України. Ціль діяль-ності цієї організації – протидіяти пропаганді Росії, об’єднання зу-силь для моніторингу інформацій-ного простору, виявлення і проти-дії поширенню пропаганди Росії.

Резюмуючи висловлені вище думки зазначаємо, що серед ключо-вих факторів, що впливають на стан національної безпеки України, є усвідомлення небезпеки і адек-ватне реагування на реалізацію ви-щим керівництвом РФ низки захо-дів законодавчого спрямування, що повинні зміцнити силові струк-тури РФ шляхом збільшення кіль-кості підрозділів і чисельності осо-бового складу ЗС РФ, переслідування «відмовників» від військової служби в ЗС РФ та ігно-рування норм міжнародного та на-ціонального права.

Потрібне формування і забезпе-чення діяльності об’єднаних струк-тур із стратегічної комунікації, ін-формаційної боротьби на державному та відомчому рівнях, які повинні мати тісну взаємодію з недержавними партнерами, в пер-шу чергу з структурами ЗМІ та гро-мадськими організаціями.

Ефективність зазначеної ді-яльності також обов’язково по-требує тісної координації і взає-модії з діяльністю відповідних структур союзників України, в першу чергу із США та інших кра-їн НАТО.

Потрібне формування і забезпечен-ня діяльності об’єднаних структур із стратегічної комунікації, інфор-маційної боротьби на державному

та відомчому рівнях, які повинні мати тісну взаємодію з недержав-ними партнерами, в першу чергу з

структурами ЗМІ та громадськими організаціями