ЗМІСТ

Заходи зниження рівня забруднення довкілля від автомобільного тран-

спорту в Києві

Пашков А. П., Савченко П. С. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2

Актуальні проблеми управління екологічною безпекою міст

Бойко В. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

7

Стан забруднення атмосферного повітря Ужгорода та шляхи його

зменшення

Лобко В. Ю., Федорішко М. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

10

Правові проблеми визначення поняття навколишнього середовища на-

селеного пункту

Толкаченко О. В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

14

Роль вищої освіти у розв’язанні екологічних проблем міських населе-

них пунктів

Медведєва О. В., Мірзак Т. П. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

18

Національна система екологічної інфраструктури: проблеми та перс-

пективи

Рассадникова С. І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

20

Досвід впровадження програм з охорони довкілля в м. Жовті Води

Сокол В. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

23

2

ЗАХОДИ ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ

ВІД АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ В КИЄВІ

Пашков А. П., кандидат технічних

наук, доцент кафедри екології

факультету природничих наук,

член Всеукраїнської екологічної ліги

Савченко П. С., студентка

Національний університет

«Києво-Могилянська академія»

Відповідно до українського законодавства людина, її життя і здоров’я,

честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою

соціальною цінністю [1]. Враховуючи, що забруднення навколишнього сере-

довища автотранспортом в мегаполісах України складає в межах 70–80%,

тому це є однією із найбільш важливих та актуальних проблем сучасної еко-

токсикології.

Вплив автодоріг на довкілля визначається, по-перше, їх властивостями

як інженерної споруди, по-друге, під час їх експлуатації мають місце фізичні

негативні явища (шкідливі викиди, вібрація та шум), які діють на пришляхові

біоценози та прямим чи побічним способом на саму людину.

Одночасно темпи збільшення кількості автомобілів щорічно суттєво

перевищують наявність і будівництво нових автошляхів та авторозв’язок на

перехрестях.

На сьогодні територія міста Києва складає 835,58 км2, а кількість насе-

лення частково зростає, і станом на 1.01.12 тут проживало 2 814 258 осіб.

Згідно з Генпланом м. Києва на період до 2020 року кількість автомобільного

транспорту подвоїться і досягне 889 тис. одиниць, в тому числі легкових ав-

томобілів – 827 тис. одиниць.

Забезпеченість автодорогами визначає ступінь економічного розвитку

країни. Зростання кількості автомобілів в Україні та Києві наведено на рис 1.

Рис. 1. Характер зростання кількості легкових автомобілів у приватній власності

в Україні та Києві за останні 20 років

3

Для порівняння довжина доріг Франції – 951,5 тис. км, Іспанії – 681,2

тис. км, Німеччини – 641,5 тис. км, Польщі – 424 тис. км, а в Україні вона

складає лише 169,5 тис. км на 1.01.2010 р. Якщо взяти до уваги забезпече-

ність цих країн автошляхами на 1 тис. км2, то Україна теж «пасе задніх» –

0,3 км на 1 км2, що в 7,3 рази менше ніж в Іспанії. Польща, яка має вдвічі

меншу територію ніж Україна, забезпечена автошляхами в 4,7 рази більше.

Як наслідок, щодня в часи пік в Києві та в інших мегаполісах України

відбуваються автомобільні «пробки» та «тягнучка» руху автотранспорту із

швидкістю 5–10 км/год. В ці години місто нагадує на окремих великих вули-

цях, бульварах та проспектах «похоронні процесії» в 1–3 км і більше.

Рис. 2. Рух автотранспорту в час пік у м. Києві (Московський проспект)

Саме під час цих автомобільних «пробок» збільшуються витрати паль-

ного в 6–12 разів, а відповідно збільшуються і шкідливі токсичні викиди. До

того ж відомо [2], що автомобільні відпрацьовані гази – це суміш приблизно

200 хімічних елементів і сполук. До теперішнього часу вважали, що голов-

ними шкідливими компонентами є: оксид вуглецю (СО), вуглеводи (СnHm) та

оксиди азоту (NOx). Численні дослідження свідчать, що оксиди азоту (NOx)

під час взаємодії з водою утворюють азотну та азотисту кислоти, які чинять

руйнівну дію на печінку людини. NOx уражають слизисту оболонку очей, се-

рцево-судинну систему. Причому дію NOx неможливо послабити ніякими

нейтралізуючими засобами.

Особливо небезпечним є присутність у відпрацьованих газах СnHm –

канцерогенних речовин, які викликають ракові захворювання [2, 3]. Середня

добова концентрація бензапірену в повітрі такого великого міста як Київ мо-

же сягати 3 мг/100 м3 при нормі 0,1 мг/100 м

3.

Внесок різних видів транспорту в забруднення довкілля наведено в

таблиці 1, а відносна токсичність основних компонентів відпрацьованих газів

у відношенні до СО наведено у таблиці 2.

4

Таблиця 1

Вид транспорту Масова частка викидів, %

СО Вуглеводів SO2 NOx Аерозолів Автомобільний 89,5 82,1 72,6 44,4 78,5

Залізничний 0,4 2,6 7,7 11,1 7,1

Водний 2,2 6,4 2,2 33,3 –

Повітряний 1,4 2,6 1,0 – 7,1

Інший 6,5 6,3 16,5 11,2 7,3

Таблиця 2 Токсичність компонентів Відносна токсичність (до СО)

Оксид вуглецю 1,0

Вуглеводи 1,2

Оксид азоту 20

Акролеїн 20

Двооксид сірки 12

Формальдегід 60

Сажа 25

Аналіз таблиці 1 свідчить, по-перше, що автомобільний вид транспорту

найбільше забруднює довкілля із усіх видів транспорту; по-друге, викиди

надходять безпосередньо у приземний шар атмосфери, де швидкість вітру

незначна і газ погано розпорошується; по-третє, шкідливі викиди автомобілів

зразу надходять в активну зону біосфери.

Аналіз таблиці 2 свідчить, що формальдегід – головний компонент заб-

руднення атмосфери автомобільним транспортом в мегаполісах України і в

м. Києві, і є одним з основних збудників онкологічних захворювань [2, 4].

Відомо [4], що з 35 млн т шкідливих викидів 89% припадає на викиди

саме автомобільного транспорту та підприємств дорожньо-будівельного

комплексу.

Крім того дослідженнями [5] встановлено, що в будинках, які розташо-

вані поряд з великою дорогою (до 10 м), мешканці хворіють раком в 3–4 рази

частіше, ніж в будинках віддалених від дороги на 50 м. А всього на сьогодні

на Землі експлуатується біля 1 млрд автомобілів.

Завдяки вжитим певних природоохоронних заходів в розвинених краї-

нах, незважаючи на стрімкий ріст парку автотранспорту в Європі, США та

Японії загальна кількість викидів шкідливих речовин після 90-х років змен-

шується, а в Україні та в Києві навпаки збільшується. Це пов’язано як з від-

сутністю належного аналізу викидів забруднюючих речовин від автотранс-

порту в атмосферне повітря в Україні і в Києві зокрема, так і з належними

обрахунками транспортних потоків в години «пік» під час автомобільних

«пробок» на перехрестях, де відсутні автомобільні будівельні розв’язки.

5

Таблиця 3 – Питомі значення викидів забруднюючих речовин для автотранс

порту в зоні перехрестя (г/хв)

Примітка: цикл світлофору триває: червоне світло – 55 с; жовте світло – 2 с; зелене світ-

ло – 45 с; жовте світло – 3 с.

Таблиця 4 – Кількість викидів забруднюючих речовин за хвилину всіма ви-

дами автотранспорту на перехресті вул. Васильківської та проспекту Голо-

сіївського (г/хв) (існуючий

стан)

Забруднюю

чі речовини

СО NOx СН Са-

жа

SO2 Форм-

альдегі

д

Сполу-

ки

свинцю

Бенз(а)

-пірен

Разом

Викиди, г/хв 149,2

5

2,16

5

19,0

7

0,17

5

0,53

8

0,0731 0,117 0,0000

6

171,3

8

Таким чином, дослідженнями НаУКМА встановлено, що загальні шкід-

ливі викиди на цьому перехресті в перерахунку на СО складають: за одну

хвилину – 237,68 г, протягом доби – 49,9 кг і протягом року – 18,2 т.

Авторами разом із фахівцями «Київміськбуд» пропонується зменшити

викиди шкідливих газів не менше ніж у 6 разів за рахунок будівництва тран-

спортної розв’язки на перехресті вул. Васильківської та проспекту Глушкова,

яка наведена на рис. 3.

Найменування

групи

автомобілів

Кіль-

кість

транс-

порту

Питомі значення викидів для автомобілів, що знаходяться в зоні

перехрестя (г/хв)

СО NO2 СН Сажа SO2

Фор-

маль-

дегід

Сполу-

ки

свинцю

Бенза-

пірен

Легкові 17 3,5 0,05 0,25 – 0,01 0,0008 0,0044

2,0 х

10х-6

Легкові

дизельні 5 0,13 0,08 0,06 0,035 0,04 0,0008 – –

Вантажні

(до 3 т) 1 6,3 0,075 1,0 – 0,02 0,0015 0,0047

4 х

10х-6

Вантажні

(понад 3 т ) 1 18,4 0,2 2,96 –

0,02

8 0,006 0,0075

4,4 х

10х-6

Автобуси 4 16,1 0,16 2,64 – 0,03 0,012 0,0075

4,5 х

10х-6

Вантажні

дизельні – 2,85 0,81 0,3 0,07

0,07

5 0,015 –

6,3 х

10х-6

Автобуси

дизельні – 3,07 0,7 0,41 0,09 0,09 0,020 –

6,4 х

10х-6

Вантажні на

природному

газі

– 6,44 0,09 0,26 – 0,01 0,0004 – 3,6 х

10х-6

6

Рис. 3. Заходи зменшення рівня забруднення в місті Києві на прикладі будівництва

транспортної розв’язки на перехресті проспекту Глушкова та вул. Васильківської

Висновки

1. Вперше визначено обсяги шкідливих речовин для м. Києва за відсу-

тності транспортної розв`язки на прикладі одного перехрестя вул. Васильків-

ської та пр-ту Глушкова, які складають 237,68 г/хв, 49,9 кг/добу чи 18,2 т/рік.

2. Запропоновані заходи зменшення забруднення довкілля в м. Києві

від автотранспорту не менше ніж в 6 разів, що відповідає Програмі інтеграції

України до ЄС.

Література:

1. Конституція України: чинне законодавство із змінами та доповнен-

нями станом на 1 серпня 2012 р. – К. : Паливода А. В. – 2012 – 64 с.

2. Пашков А. П. Проблеми екологічної безпеки під час експлуатації ав-

тотранспорту та заходи щодо їхнього запобігання чи суттєвого зменшення //

Безпека життєдіяльності. – К. : Основа, 2009. – № 7. – С. 13–20.

3. Електронний ресурс. – Режим доступу: www.gai.dp.ua.

4. Карпенко О. С. Визначення рівня забруднення атмосферного середо-

вища та ґрунтів придорожнього простору автодоріг методами біомоніторин-

гу / О. С. Карпенко, Н. В. Внукова // Екологічна безпека держави : тези допо-

відей Всеукр. наук.-практ. конференції 27–28 квітня 2010 р. у Національному

авіаційному ун-ті. – К. : НАУ, 2010. – С. 199–200.

5. Селиванов С. Е. Воздействие городского транспорта на окружаю-

щую среду / С. Е. Селиванов. М. И. Кулик // Безпека життя і діяльності лю-

дини. Освіта, наука, практика : зб. наук. праць 10-ї Міжнар. наук.-практ.

конференції в двох томах. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – С. 544–

548.

7

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ

ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ МІСТ

Бойко В. В., аспірант

ДУ «Інститут економіки

природокористування та сталого

розвитку НАН України» (м. Київ)

Міжнародні екологічні зобов’язання, екологічна політика на засадах

сталого розвитку, глобальна екологічна інтеграція та екологічна безпека на-

були сьогодні пріоритетного значення у формуванні ефективної екологічної

політики у містах України. Реальний екологічний стан в українських містах

характеризується як кризовий, а антропогенне і техногенне навантаження на

навколишнє природне середовище в країні у кілька разів перевищує відповід-

ні показники у розвинутих країнах світу [3]. Суттєве поліпшення екологічної

ситуації потребує розробки стратегічних планів, ефективних методів управ-

ління, високих капіталовкладень та значної екологічної компетенції службо-

вців всіх секторів регіонального державного управління. Поява нових еконо-

мічних, соціальних і екологічних пріоритетів, що спираються на нові збалан-

совані структури виробництва й споживання, нові технології та форми інвес-

тицій, спричиняють необхідність трансформації національних систем управ-

ління не тільки на державному, а й на локальному рівнях головним завдан-

ням яких є гармонізація відносин у системі «природа – суспільство» [5]. При

цьому, в Україні створено такі умови, що основним забруднювачам навко-

лишнього середовища і споживачам природніх ресурсів, які переважно роз-

ташовуються у містах, не вигідно проводити модернізацію і вдосконалюва-

тися, для збільшення екологічної ефективності. Політика у сфері охорони

навколишнього середовища міст, що проводиться державою, також бажає

бути кращою, тому модернізація екологічного управління є об’єктивною ви-

могою сучасності.

Сьогодні нагальним питанням для України, постала проблема конвер-

генції екологічного законодавства і управлінських ініціатив щодо забезпе-

чення екологічної безпеки до стандартів Європейського союзу, які ґрун-

туються на Угодах про партнерство і співробітництво або Угодах про асоціа-

цію, укладених протягом останнього десятиліття між ЄС та урядами різних

країн.

Процес конвергенції передбачає, що основні принципи і властивості

однієї правової системи відтворюються або інтегруються в іншу правову сис-

тему. При цьому враховуються особливості цієї іншої правової системи і від-

сутній обов’язок приймати абсолютно тотожні положення і норми. Це більш

поступовий процес приведення правового поля держави, систем управління

та заходів з виконання у відповідність до основних вимог права ЄС. Процес

конвергенції допускає, що країна може мати власні пріоритети, виклики та

підходи до використання ресурсів і законодавства. Тому конвергенція надає

певну гнучкість зобов’язанням суб’єкта щодо встановлення цілей та термінів

8

транспозиції і впровадження. Конвергенція – складний процес, відтак чітке

планування є вкрай важливим. Процес конвергенції має передбачати наступ-

ні етапи [2]:

аналіз відповідних джерел права ЄС з метою встановлення їх основ-

них принципів і властивостей;

огляд національного законодавства у відповідній сфері та аналіз ін-

ституційних основ для встановлення рівня їх відповідності зазначеним прин-

ципам і властивостям права ЄС;

планування необхідних законодавчих та інституційних заходів;

адаптація національного законодавства та розробка норм, що інтег-

рують основні принципи і властивості права ЄС;

адаптація інституційної основи для практичного впровадження

прийнятий норм національного законодавства;

моніторинг досягнутого прогресу і планування наступних необхід-

них кроків.

Чинне законодавство України в секторі екологічного управління лише

частково відповідає Директивам ЄС. Ступінь відповідності низький, за виня-

тком законодавства про доступ до інформації, де ступінь відповідності висо-

кий. Українське законодавство у цьому секторі потребує суттєвих змін та до-

повнень. Перш за все рекомендується розробити окремі нормативно-правові

акти щодо оцінки впливу на навколишнє середовище та стратегічної екологі-

чної оцінки і визначити вимоги до процедури проведення цих оцінок, вдос-

коналити процедуру участі громадськості, а також внести інші зміни та до-

повнення до законодавства [2]. Окрім цього, найбільш гострою та складною

проблемою розвитку екологічного управління є відсутність належної проце-

дури оцінки впливу на навколишнє середовище [2]. А нещодавні зміни,

пов’язані з лібералізацією законодавства про містобудівельну діяльність та

прийняттям Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»,

фактично призвели до повного розбалансування системи оцінки впливу на

навколишнє середовище в тому числі щодо ролі та можливості участі в ній

спеціально уповноваженого органу в сфері охорони довкілля, процедури ін-

формування та участі громадськості, тощо. В Україні достатньо розвинуте

лише законодавство в сфері доступу до публічної інформації, яке в частині

надання інформації за запитами відповідає вимогам Директиви 2003/4/ЄС та

не потребує значного вдосконалення. Проте, певних змін і доповнень потре-

бує порядок оприлюднення екологічної інформації [2]. Вирішення цих про-

блем та пришвидшення процесу конвергенції має позитивно вплинути, зок-

рема, і на якість екологічної політики на рівні міст.

Іншим важливим напрямом є необхідність розвитку стратегічного

управління як ефективного методу забезпечення екологічної безпеки у міс-

тах. Стратегічне управління – це процес розробки стратегій і управління пев-

ною діяльністю для успішної її реалізації. Стратегічне управління здійсню-

ється в контексті певної місії, і його фундаментальна задача полягає в тому,

щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями в умовах мінливого

9

зовнішнього середовища. Це управління на базі передбачення змін. У своїй

основі воно ґрунтується на припущенні про неможливість з достатнім ступе-

нем точності передбачити довгострокові тенденції, що особливо характерно

для постіндустріальної епохи [4]. Стратегічне управління є гнучким і повин-

но враховувати зміни у зовнішньому середовищі та можливі форс-мажорні

ситуації.

Розвиток стратегічного управління екологічною безпекою у містах

стимулюється рядом мотивацій:

Таблиця 1 – Мотивації стимулювання розвитку стратегічного управління

екологічною безпекою у містах Види мотивації Шляхи розвитку

Незадовільний екологічний стан у містах Докорінна зміна всієї системи природоохоронного

менеджменту, скорочення негативного впливу від

діяльності людини

Основні джерела забруднення у містах Модернізація основних галузей економіки, розви-

ток ресурсозберігаючих технологій

Безпека господарства і населення міста Подальший розвиток системи механізмів запобі-

гання надзвичайним ситуаціям у відповідності до

особливостей міста

Низька екологічна відповідальність Розвиток екологічної освіти та доступності інфор-

мації

На основі характеристик стратегічного управління, виділених В. М.

Порохньою, Т. О. Безземельною, Т. А. Кравченко [4], можна дати характери-

стику стратегічного управління екологічною безпекою у містах (таблиця 2).

Таблиця 2 – Характеристика стратегічного управління екологічною безпекою Характеристика Стратегічне управління

Основне призначення Мінімізація екологічного наван-

таження і гарантування екологіч-

ної безпеки з урахуванням інте-

ресів економіки

і населення

Короткострокова оцінка ре-

зультату

Можливість передбачення розвит-

ку екологічної ситуації

у майбутньому

Основний метод досягнення Встановлення динамічної рівнова-

ги між впливом на навколишнє

середовище, життєдіяльністю сус-

пільства

та їх безпекою

Чинник часу Суттєвий, якщо потрібна негайна

зміна у векторі управління та при-

йняття швидких протикризових

рішень

10

Література:

1. Грицанов А. А. Новейший философский словарь: 2-е изд., перераб. и

дополн. / А. А. Грицанов. – М. : Книжный Дом, 2009. – 576 с.

2. Огляд стану гармонізації законодавства України з вимогами права ЄС

та Базовий план гармонізації законодавства України з правом ЄС (Довкілля)

[Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://www.menr.gov.ua/media/files/Overview.pdf.

3. Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на

період до 2020 року [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2818-17.

4. Порохня В. М., Безземельна Т. О, Кравченко Т. А. Стратегічне управ-

ління : навч. посіб. / В. М. Порохня, Т. О. Безземельна, Т. А. Кравченко. – К. :

Центр учбової літератури, 2012. – 222 с.

5. Шевчук В. Я. Екологічне управління : підруч. / В. Я. Шевчук, Ю. М.

Саталкін, Г. О. Білявський та ін. – К. : Либідь, 2004. – 432 с.

СТАН ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ

УЖГОРОДА ТА ШЛЯХИ ЙОГО ЗМЕНШЕННЯ

Лобко В. Ю., Федорішко М. І.

Всеукраїнська екологічна ліга,

Закарпатський гідрометцентр

МНС України

Закарпатська область є рекреаційною зоною, тому закарпатські науко-

вці приділяють значну увагу вивченню взаємозв’язку між станом заб-

руднення атмосферного повітря та захворюваністю населення. Висновки

публікацій невтішні: виявлено зв’язок між забрудненням атмосферного

повітря та високою захворюваністю дітей [1, 2, 3]; в структурі

захворюваності населення області на другому місці, після серцево-судинних

захворювань, знаходяться злоякісні новоутворення [4], причому найвища

захворюваність на онкологічні хвороби спостерігається в Ужгороді та Ужго-

родському районі.

За даними спостережень на двох стаціонарних постах (ПСЗ) Ужгорода,

забруднення атмосферного повітря міста в 2012 році залишалось високим.

Перевищення максимальної разової гранично допустимої концентрації

забруднюючих речовин в атмосферному повітрі виявлено при аналізі проб на

формальдегід, діоксид азоту та пил. Перевищення середньомісячної

концентрації забруднюючих речовин, у порівнянні із середньодобовою гра-

нично допустимою концентрацією, виявлено для формальдегіду, діоксиду

азоту та оксиду вуглецю.

Комплексний індекс забруднення атмосферного повітря міста Ужгоро-

да п’ятьма пріоритетними забруднюючими речовинами в 2012 році становив

11,74, в тому числі: індекс забруднення формальдегідом – 8,81, діоксидом

11

азоту – 1,07, оксидом вуглецю (II) – 1,07, оксидом азоту (II) – 0,45 та пилом –

0,34.

Порівняно з попереднім роком спостерігається зниження

середньорічної концентрації формальдегіду, діоксиду та оксиду азоту,

концентрація оксиду вуглецю залишається на минулорічному рівні.

Тенденція зміни забруднення за останні п’ять років свідчить про зрос-

тання забруднення атмосферного повітря формальдегідом (Т = + 0,0018),

зменшення забруднення пилом (Т = - 0,0120) і діоксидом азоту (Т = - 0,0020);

забруднення оксидом азоту та оксидом вуглецю залишається без змін (Т=0).

У 2011 році під час реалізації природоохоронного заходу «Впровад-

ження системи контролю за забрудненням атмосферного повітря в місті

Ужгороді обласної Програми моніторингу довкілля на 2011 рік» лабораторія

спостережень за забрудненням атмосферного повітря Закарпатського ЦГМ

провела додаткові спостереження маршрутним способом.

Пункти відбору проб вибирались так, щоб відстань між ними була при-

близно однаковою, і вони, разом з діючими двома стаціонарними постами,

охоплювали всю територію міста [5, 6]. Забруднення на маршрутних пунктах

спостережень порівнювалось із забрудненням на стаціонарних постах в час

відбору проб.

Рис. 1. Схема відбору проб атмосферного повітря маршрутним способом

Якщо середнє значення концентрацій забруднюючих речовин на

стаціонарному посту спостережень №1 у дні та час відбору проб на мар-

шрутних пунктах спостереження умовно прийняти за одиницю, то на мар-

шрутних пунктах середній рівень забруднення є таким, як показано на рис. 2.

12

Рис. 2. Рівень забруднення атмосферного повітря міста формальдегідом,

діоксидом сірки, діоксидом та оксидом азоту порівняно із забрудненням на ПСЗ-1

Таким чином, проаналізувавши отримані результати, можна зробити

висновок, що високий рівень забруднення атмосферного повітря

формальдегідом на ПСЗ-1 є характерним для старого центру міста. Найви-

щим є рівень забруднення формальдегідом у районі Радванського кар’єру –

об’їзної дороги, на другому місці – площа Корятовича, найменшим – в районі

вул. 8 Березня. Рівень забруднення атмосферного повітря діоксидом сірки є

максимальним в районі вулиць Загорської, 8 Березня, площі Корятовича та

Радванського кар’єру; діоксидом та оксидом азоту – в районі площі Корято-

вича.

Методом найменших квадратів [7] проведено перевірку взаємозв’язку

між концентрацією формальдегіду на маршрутних пунктах та на ПСЗ-1

міста. Перевірка на лінійність дала такі результати:

між концентрацією формальдегіду на ПСЗ-2 та на ПСЗ-1 існує

залежність, яку можна описати рівнянням: С2 = 0,658 С1 - 0,002;

між концентрацією формальдегіду на площі Корятовича та на ПСЗ-1

існує залежність, що описується рівнянням:

Ск = 1,12 С1+0,004,

де С1 - концентрація формальдегіду на посту спостережень №1;

С2 - концентрація формальдегіду на посту спостережень №2; Ск - концентрація формальдегіду на площі Корятовича;

для інших точок маршрутних спостережень умова лінійності або

виконується не досить добре або зовсім не виконується.

Отримані результати дають підставу ще раз підтвердити припущення,

що основним забруднювачем атмосферного повітря є автотранспорт,

оскільки вул. Гагаріна – проспект Свободи – площа Корятовича є однією з

найбільше завантажених автодоріг міста.

Крім того, на основі статистичних розрахунків, лабораторія спостере-

жень за забрудненням атмосферного повітря Закарпатського ЦГМ виявила

13

дуже тісний зв’язок між концентрацією формальдегіду, який є пріоритетним

забруднювачем атмосферного повітря міста, та викидами промислових

підприємств [8].

Висновки:

За значенням комплексного індексу забруднення атмосферного

повітря міста Ужгорода, рівень забруднення залишається високим.

Пріоритетним забруднювачем атмосферного повітря в 2012 році залишався

формальдегід.

Необхідно поступове перенесення промислових підприємств, що є

джерелами викиду формальдегіду, за межі міста.

Планування розміщення офісів та магазинів повинно проводитись

таким чином, щоб не загромаджувати старий центр міста неорганізованими

автомобільними стоянками.

Для зменшення забруднення атмосферного повітря необхідно

провести перепланування транспортного навантаження на вулиці міста хоча

б за рахунок громадського транспорту (наприклад, автобусний маршрут

№ 20, вул. Краснодонців – пл. Корятовича, перевести на маршрут:

вул. Дендеші – Українська – Підградська Корятовича і т. п.).

Потрібно запроваджувати обов’язкове обладнання двигунів

автотранспорту каталізаторами доспалювання продуктів згорання палива.

Необхідно продовжити виявлення джерел викиду формальдегіду в

атмосферне повітря та вжити заходів для зменшення забруднення.

Література:

1. Лобко В. Ю., Орел В. В. Оцінка стану атмосферного повітря в Ужго-

роді та його вплив на показники захворюваності дітей // Екологічний вісник.

– 2007. – № 3 (43). – С. 21–23.

2. Орел В. В., Лобко В. Ю. Вплив забруднень атмосферного повітря в

Ужгороді на захворюваність органів дихання у серед дітей // Екологічний ві-

сник. – 2008. – № 5 (51). – С. 12–14.

3. Маркович В. П., Петричко В. І., Орел В. В. Оцінка стану забруднен-

ня атмосферного повітря в Ужгороді та його вплив на поширеність хвороб

органів дихання серед дітей // Гігієна населених місць. – 2012. – № 59. –

С. 57–62

4. Галла-Бобик С. В., Марійчук Р. Т., Сухарев С. М. Моніторинг заб-

руднення атмосферного повітря канцерогенними речовинами у Закарпатсь-

кій області // Вісник УжНУ. Серія «Хімія». – 2009. – Випуск 22. – С. 143–147.

5. Гомонай В. І., Богоста А.С., Лобко В. Ю., Федорішко М. І. Дослід-

ження забруднення атмосферного повітря м. Ужгорода протягом 2011 р. /

Наук. вісник УжНУ. Серія: «Хімія». – 2012. – випуск № 27 (1). – С. 90–95.

6. Гомонай В. І., Богоста А. С., Лобко В. Ю., Федорішко М. І . Оцінка

забруднення атмосферного повітря м. Ужгорода // Екол. вісник. – 2012. –

№ 6. – С. 11–12.

14

7. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.chem-

astu.ru/science/lsq/

8. Лобко В. Ю., Федорішко М. І. Використання результатів моніторин-

гу забруднення атмосферного повітря для визначення джерел викиду забруд-

нюючих речовин : матеріали Міжнар. екол. форуму «Довкілля України»

(24–26 квітня 2012 року). – К., 2012. – Т. 1. – С. 356–361.

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ

НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ

Толкаченко О. В., старший викладач

кафедри цивільно-правових дисциплін

економіко-правового факультету

Одеський національний університет

імені І. І. Мечникова

Сучасний етап соціально-економічного розвитку суспільства в Україні

характеризується активізацією міграційних процесів у населені пункти та

будівельної діяльності, спрямованої, перш за все, на задоволення житлових

потреб населення, при якій ігноруються закони природи та екологічне зако-

нодавство, низьким рівнем фінансування державою природоохоронних про-

грам та недосконалістю механізму їх реалізації. Все це спричиняє погіршен-

ня якості довкілля відповідної території та, як наслідок, впливає на стан здо-

ров’я населення.

Соціально-економічний розвиток населених пунктів не може

здійснюватися у відриві чи навіть з повним ігноруванням екологічної функції

навколишнього середовища. Це призводить як до техногенних катастроф у

відповідних населених пунктах, так й до погіршання стану здоров’я його

населення чи навіть фатальних наслідків для людини. Таким чином,

навколишнє середовище населених пунктів є не лише одним з основних

джерел для здійснення господарської діяльності, але й забезпечення

життєдіяльності людини, як біологічної істоти. Увага при цьому повинна

приділятися взаємозв’язку людини з природою, не дивлячись на штучно-

соціальний характер середовища, створюваного людиною у населених

пунктах. Зокрема, Ю. С. Шемшученко та Н. Р. Малишева з цього приводу

зазначали: «У понятті навколишнього середовища відображена єдність взає-

мозв’язку людини, суспільства та природи. Людське суспільство у певному

випадку є продовженням природи, що в той же час виступає в якості соціа-

льної сили, яка перетворює її. Воно являє собою вищий продукт природи, що

«виокремився» з неї та розвивається з врахуванням власних закономірностей.

На відміну від тваринних товариств, які пристосовуються до природи, люди

взаємодіють з середовищем як соціальний організм, свідомо змінюючи її в

процесі виробництва матеріальних благ» [1, с. 13]. Окрім цього, слід зазначи-

15

ти, що останнім часом високий рівень екологічного благополуччя певного

населеного пункту є ознакою його престижності серед інших подібних

об’єктів. Невід’ємною складовою екологічного благополуччя населеного пу-

нкту є його озеленення. Зміст цього полягає як у здійсненні відповідних дій

щодо такого озеленення, так й у створенні штучних умов та об’єктів у насе-

леному пункті з максимальним збереженням існуючих об’єктів рослинного

світу та їх подальшою охороною в цілому.

Досліджуючи дану тему, насамперед, слід визначити зв’язок понять

навколишнє природне середовище, навколишнє середовище та довкілля з

юридичними характеристиками сучасного населеного пункту.

Навколишнє природне середовище – сукупність природних та природ-

но-антропогенних умов (земля, вода, ліси, надра, атмосферне повітря, рос-

линний і тваринний світ), що оточують людину та є необхідними для її життя

і діяльності. Термін близький до понять довкілля і навколишнє середовище в

їх екологічному значенні. Навколишнє природне середовище є визначальною

передумовою життя людини і функціонування екосистем, що обумовлює не-

обхідність його збереження та охорони [2, с. 8]. За більш лаконічним визна-

ченням В. К. Попова, навколишнє природне середовище є сукупністю усіх

природних об’єктів, що перебувають у нерозривному зв’язку та створюють

єдину екологічну систему [3, с. 18].

Навколишнє середовище – термін, близький за значенням до поняття

навколишнє природне середовище. З початку 70-х рр. ХХ ст. (після Стокго-

льмської конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р.) він став ви-

значальним для Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) і від-

повідної галузі міжнародного права – права навколишнього середовища (ен-

вайронментального права). Концепція охорони навколишнього середовища

нині є офіційною для ООН і багатьох країн світу. В Україні більш уживана

концепція охорони навколишнього природного середовища / довкілля [2,

с. 8]. У вітчизняній еколого-правовій науці навколишнє середовище

пропонують розглядати наступним чином: «... навколишнє середовище – це

цілісна система «взаємопов’язаних тіл та явищ природи – рельєфу та поверх-

невих відкладень, повітря та кліматичних явищ, вод, ґрунтів, рослинного,

тваринного світу, що взаємодіють з технічними компонентами, які включа-

ються до неї та створюються суспільством»; «природа, що насичена новими

об’єктами, створеними в результаті суспільного виробництва (містами, кана-

лами, греблями, полями, лісними полосами, промисловими підприємствами,

електростанціями, очисними спорудами, водопроводами тощо)»; «цілісна си-

стема взаємопов’язаних природних та антропогенних об’єктів та явищ, у якій

збігає праця, побут та відпочинок людей. Дане поняття включає соціальні,

природні та штучно створювані фізичні, хімічні та біологічні фактори, тобто

все те, що прямо чи опосередковано впливає на життя та діяльність люди-

ни»» [1, с. 8–9]. Аналогічно за змістом даного поняття щодо Федерального

закону «Про охорону навколишнього середовища» [4] О. К. Голиченковим

було надане визначення природного середовища, як сукупності компонентів

16

природного середовища, природних та природно-антропогенних об’єктів

[5, с. 72].

Довкілля – все, що оточує людину. В екологічному аспекті термін то-

тожній поняттю навколишнього середовища. Саме в цьому значенні його

вжито у ст. 50 Конституції України [6, с. 230].

У залежності від ступеню трансформації природних умов та екологіч-

ної обстановки, що реально склалася, можна виділити три основні типи зон

навколишнього середовища: а) зона незначних антропогенних змін природ-

ного середовища (мало засвоєнні райони держави, місця відпочинку та ту-

ризму, особливо охоронювані території); б) зона суттєво зміненого природ-

ного середовища (сільськогосподарські угіддя та ліса, що експлуатуються,

невеликі населенні пункти, території рекреаційного використання); в) зона

сильно зміненого природного середовища (райони інтенсивного промислово-

го розвитку, ареали концентрування виробничої інфраструктури, виснажені

внаслідок промислового освоювання землі). У третій зоні превалюють штуч-

но створені умови з високим у цілому ряді місць рівнем забруднення ґрунту,

води та повітря. Тут спостерігаються суттєве збіднення або повна відсутність

дикої флори та фауни, скупчення промислових та побутових відходів, під-

вищений рівень шуму, вібрацій та електромагнітних випромінювань. Епі-

центрами екологічних протиріч третьої зони навколишнього середовища є

міста. Будучи частиною єдиного народногосподарського комплексу, вони в

свою чергу являють собою цілісну систему, крупну форму соціально-

економічної структури суспільства. У них сконцентровано більше трьох чет-

вертей основних фондів народного господарства держави, більша частина

промислових підприємств, енергетичних потужностей, автотранспорту, що

визначають інфраструктуру міста та здійснюють рішучий вплив на стан його

навколишнього середовища [1, с. 14–15]. Дійсно, це зумовлене, насамперед,

його інтенсивним соціально-економічним та промислово-технологічним роз-

витком. Отже, з юридичної точки зору та з урахуванням багатоманітності го-

сподарської діяльності, місто є адміністративно-територіальним утворенням,

функціонування якого потребує детального правового регулювання. Цим

пояснюється активна увага екологів-правознавців до його правового режиму.

З іншого боку навколишнє середовище можна уявити у вигляді склад-

ної системи, що складається зі взаємодіючих між собою різних середовищ.

До них відносяться: а) природне середовище, тобто сукупність природних

ресурсів та умов, що мають природне походження, а також зазнали певні

антропогенні зміни; б) штучне середовище, тобто середовище, створене пра-

цею людини (міста, міська агломерація, транспорт, виробничі будинки то-

що); в) соціальне середовище, тобто середовище виробничих та невиробни-

чих відносин, що визначають характер взаємодії між природою та суспільст-

вом [1, с. 10]. Включення в поняття навколишнього середовища штучного та

соціального середовища має значення для даного поняття лише в тій частині,

в якій ці середовища здійснюють вплив на стан природного середовища. От-

же, від поняття «природа» в його широкому значенні поняття «навколишнє

середовище» відрізняється не складом ресурсів та умов, що підлягають охо-

17

роні (вони для обох понять одні й ті ж), а характером екологічних зв’язків

між природним, штучним та соціальним середовищем в межах єдиного ціло-

го.

Абсолютно логічним є те, що навколишнє природне середовище міста

та інших населених пунктів треба розглядати саме через призму впливу ото-

чуючих об’єктів та штучних умов на біологічні характеристики людей, пред-

ставниками яких в адміністративній сфері в цілому є населення. При цьому

слід зазначити, що небезпечний для життя та несприятливий для здоров’я

людини об’єкт навряд чи буде присутній у місці її проживання.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що в контексті

життєдіяльності людини в межах населеного пункту застосованими можуть

бути обидва терміна – навколишнє середовище та довкілля населеного пунк-

ту, що включають техногенні елементи, явища та процеси. А екологічний

зміст адміністративно-правового поняття «населений пункт» полягає в

наявності зв’язків між природним, штучним та соціальним середовищем в

межах певного населеного пункту та необхідності враховувати особливості

зв’язку людини з природою.

Отже, навколишнє середовище населеного пункту – це сукупність

оточуючих природних та штучностворених об’єктів, а також умов і факторів,

що є одними з основних джерел для здійснення господарської діяльності та

забезпечення життєдіяльності та функціонування людини, як біологічної

істоти, і формують місце масового проживання населення держави.

Література:

1. Шемшученко Ю. С., Чуйков В. А., Розовский Б. Г., Малышко Н. И.,

Малышева Н. Р. Охрана окружающей среды в городах (организационно-

правовые вопросы) ; отв. ред. Ю. С. Шемшученко. – К. : Наук. думка, 1981. –

303 с.

2. Шемшученко Ю. С. Навколишнє природне середовище // Юридична

енциклопедія: в 6 т. / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. –

Т. 4 : Н-П. – К. : «Українська енциклопедія», 2002. – С. 8.

3. Екологічне право України : підруч. / за ред. В. К. Попова і А. П.

Гетьмана. – Х. : Право, 2001. – 480 с.

4. Федеральный закон «Об охране окружающей среды» от 10 января

2002 г. № 7-ФЗ // Собрание законодательства РФ. – 14.01.2002. – № 2. –

С. 133.

5. Голиченков А. К. Эколого-правовой словарь // Экологическое право:

Федеральный журнал. – № 6. – 2004. – С. 66–75.

6. Шемшученко Ю. С. Довкілля // Юридична енциклопедія: в 6 т. /

ред. колегія: Ю. С. Шемшученко (голова ред. колегії) та ін. – К. : «Українсь-

ка енциклопедія», 1998. – Т. 2 : Д-Й. – 1999. – С. 230.

18

РОЛЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ У РОЗВ’ЯЗАННІ

ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ МІСЬКИХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

Медведєва О. В., кандидат біологічних

наук, доцент, завідувач кафедри

екології та охорони навколишнього

середовища

Мірзак Т. П., асистент кафедри

екології та охорони навколишнього

середовища

Кіровоградський національний

технічний університет

У процесі задоволення своїх соціальних потреб людина створює

велику кількість проблем, які мають здатність накопичуватись і в кінцевому

підсумку призводити до кризових станів природних систем. Найбільш

відчутно ці явища проявляються в міських населених пунктах, що пов’язано

з максимальною концентрацією людей і, як наслідок, надмірним

антропогенним навантаженням на довкілля.

У міському середовищі взаємодія між складовими урбоекосистем

відбувається прискореними темпами і саме людина найбільшою мірою

підпадає під вплив зміненого середовища. В результаті інтенсивного

антропогенного тиску в містах утворюється нове життєве середовище, яке за

багатьма параметрами не відповідає умовам нормальної життєдіяльності

людини, справляючи негативний вплив на її фізичне і психічне здоров’я. На

сьогодні в містах створено штучне середовище зі зміненою структурою

хімічного складу води, повітря, ґрунту, підвищеними рівнями фізичного

впливу і видозміненим ландшафтом.

Останнім часом проблема впливу чинників довкілля на стан здоров’я

населення висувається в число найбільш актуальних і складних для

вирішення. Масштаби забруднення навколишнього середовища достатньо

відчутні і виявляються в багатьох напрямах людської діяльності. Як свідчить

статистика, рівень захворюваності населення не лише не знижується, а і

навпаки, має тенденцію до зростання.

Але, на жаль, на тлі економічної ситуації в містах екологічні проблеми

не розглядаються як першочергові, часто недостатньо опрацьовуються

питання стратегії формування середовища існування в майбутньому. Як

правило, все зводиться до вирішення конкретних санітарних заходів щодо

підтримки елементарного порядку.

Відомо, що суспільство може розвиватись доти, доки зберігається

рівновага між тиском на навколишнє середовище і відновленням останнього.

Але людині, крім матеріальних благ, необхідні ще і духовні цінності, що

можуть у подальшому забезпечити виконання правил соціально-екологічної

рівноваги. Загальний рівень відношення людини до навколишнього

19

природного середовища визначається рівнем екологічної свідомості, що

залежить від якості екологічної освіти.

У сучасних умовах вища освіта виявляється одним з головних чинників

трансформації суспільства і довкілля. В науковій літературі склалось різне

розуміння категорії освіти, але найбільш вдалим, на наш погляд, є

трактування О.Д. Удовиченко, яка під освітою розуміє процес залучення

особистості до культури. Прогресивна педагогічна думка завжди високо

оцінювала роль і місце природи в освіті і вихованні, підтверджуючи

істинність того положення, що все духовне життя людини нерозривно

пов’язане з природою.

Стан навколишнього середовища здійснює безпосередній вплив на

здоров’я, тривалість життя, а, отже, потенціал і благополуччя людини. В

сучасних умовах організація екологічної освіти недостатньо зорієнтована на

вирішення існуючих проблем. Системи просвітницької роботи серед

населення недостатньо сформовані, відсутня широка зацікавленість громадян

інформацією екологічного характеру і, як наслідок, спостерігається низький

рівень поінформованості мешканців міських населених пунктів про існуючі

екологічні проблеми, про виникнення можливих негативних екологічних

ситуацій і правильну екологічно безпечну поведінку.

Навіть люди з вищою освітою, що мають достатній рівень загальних

знань, не завжди адекватно можуть оцінювати той або інший негативний

вплив оточуючих на природу. Така ситуація пов’язана з тим, що відношення

до екологічних проблем не включене в систему особистісних цінностей,

особливо це стосується молоді, що свідчить про відсутність чітко вираженої

власної позиції стосовно проблем екології.

Отже, існує нагальна потреба в об’єднанні зусиль зі створення

комплексної системи формування у мешканців міст менталітету, який

дозволить відійти від споживацького відношення до природи. Це можливе

тільки завдяки екологічній освіті, яка здійснюється через систему освітніх

установ. Кінцевою метою освіти є формування екологічної культури

особистості, що в подальшому буде визначати розвиток людського

потенціалу в межах окремих регіонів і держави в цілому.

Формування й удосконалення рівня екологічної культури кожної

людини продовжується все життя. Тому в центрі уваги науковців лежить

проблема включення цього поняття в ціннісно-смислову структуру

особистості для запобігання етичній і духовній деградації суспільства.

Таким чином, освітнім установам необхідно разом з місцевими

органами влади розробити стратегію формування комфортного середовища

існування в містах та системно займатись підвищенням рівня екологічної

культури населення. Усвідомлення та сприйняття екологічних проблем не

гарантує їх повного і швидкого вирішення, але дає можливість відчути себе

відповідальним за стан довкілля та зробити перші кроки до виходу з кризової

ситуації.

20

НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Рассадникова С. І., кандидат

економічних наук, доцент,

старший науковий співробітник

Інституту проблем ринку

та економіко-екологічних досліджень

НАН України (м. Одеса)

Національні інтереси України вимагають негайних та ефективних за-

ходів, спрямованих на збереження та розбудову екологічної інфраструктури,

забезпечення ефективнішого її використання для подолання кризових явищ у

соціально-економічному розвитку та поступово досягнення сталого розвитку

суспільства, створення позитивного екологічного іміджу країни.

Під екологічної інфраструктурою слід розуміти комплекс об’єктів, те-

риторій, мереж і систем природного і та антропогенного походження, які

функціонують за природними законами, а також забезпечують умови для

підтримання збалансованого розвитку природного середовища, збереження

середовища життя людини, а також сукупність контролюючих і та запобіж-

них обслуговуючих ланок, які мають завдання гарантувати нешкідливі щодо

довкілля оптимальні умови діяльності всіх галузей екологічного виробницт-

ва, організацій і установ, які здійснюють господарську діяльність на певній

території.

До об’єктів екологічної інфраструктури відноситься комплекс спеціалі-

зованих підприємств та установ, окремих природоохоронних об’єктів, інже-

нерних споруд і комунікацій, а також структурно-функціональних елементів

виробничо-технологічних систем і об’єктів соціального призначення, що

мають забезпечити охорону навколишнього природного середовища, відтво-

рення, збереження й примноження природних ресурсів, підтримання життє-

вого середовища у сприятливому стані.

В Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН

України розроблена та пропонується для впровадження інноваційна модель

екологічної інфраструктури, в якої відокремлені ієрархічно систематизовані

функціональні складових сучасної моделі екологічної інфраструктури. Сис-

тематизація екологічної інфраструктури на засадах структурно-

функціонального підходу дозволяє виділити окремі види екологічної інфра-

структури, які включають такі: «політико-правову», інституційну, інструмен-

тальну, природно-техногенну, інформаційно-аналітичну, публічну, техніко-

технологічну.

До об’єктів екологічної інфраструктури відноситься: інституційні

об’єкти – органи управління природоохоронною діяльністю і природокорис-

туванням, організаційні структури обліку, контролю; інструментальні –

об’єкти формування сучасного економічного механізму для забезпечення

формування екологічної інфраструктури; природні та природно-техногенні –

21

території та об’єкти, які не залучені в інтенсивний господарський обіг та су-

купність об’єктів природно-техногенного походження; техніко-технологічні

– система природоохоронних, відтворювальних, природо та ресурсозберіга-

ючих об’єктів та інші систематизовані види екологічної інфраструктури.

Руйнування біосфери і зниження біорізноманіття, виснаження природ-

них ресурсів, порушення рівноваги екосистем під впливом антропогенно-

техногенної діяльності несе значну загрозу для розвитку суспільства, добро-

буту і якості життя країни. Стан екологічної інфраструктури відноситься до

кризового та структурою неадекватністю сучасним вимогам і ресурсно-

екологічним загрозам, недостатньою відтворювальною потужністю. Харак-

терні риси сучасного стану екологічної інфраструктури як один із вагомих

факторів впливу зумовило погіршення екологічних складових функціону-

вання національної економіки, значні економічні, соціальні і екологічні збит-

ки внаслідок забруднення довкілля, зниження біорізноманіття, посилення

дефіциту і обмеженості природних ресурсів, ресурсів якісної питної води.

Техніко-технологічна екологічна інфраструктура відрізняється значним

зносом основних фондів, застарілим обладнанням не відповідаю чим сучас-

ним вимогам, ні достатньо оснащеність джерел забруднення очисними спо-

рудами, що викликає підвищений рівень антропогенного навантаження на

довкілля, появу надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру

державного, регіонального, місцевого та об’єктового рівнів.

Гострою природоохоронною проблемою залишається поводження з

побутовими відходами. Питомі показники утворення відходів у середньому

становлять 220–250 кг на рік на одну особу, у великих містах досягають 330–

380 кг на рік відповідно. Природно-техногенна екологічна інфраструктура

включає території та об’єкти природно-заповідного фонду. Для збереження і

збагачення біорізноманіття в Україні обов’язково збільшити природно-

заповідний фонд, як показують розрахунки вчених, за умов коли 10–15% те-

риторії країни зайнято заповідними територіями. Як свідчить зарубіжний до-

свід, частка природно-заповідного фонду в країні залишається недостатньою

і є значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де площі, зайняті під при-

родно-заповідні території, становлять у середньому 15%.

Інформаційно-аналітична екологічна інфраструктура забезпечує оці-

ночні, аналітичні, інформаційні функцій загальної регуляторної системи,

функціонування системи моніторингу за станом довкілля. На сьогодні скла-

лась неоптимальна система спостереження, контролю, накопичення і збере-

ження, використання інформації у сфері природокористування і охорони до-

вкілля, що зумовлюється низьким рівнем уніфікації нормативно-методичної

бази, технічного забезпечення та взаємодії її суб’єктів, а також недостатнім

обсягом фінансування робіт.

Інституційна екологічна інфраструктура не відповідає сучасним вимо-

гам, не завершена, її організація недосконала.

Важливою проблемою, яка потребує вирішення, є те, що екологічна

інфраструктура у теперішньому часі не є самостійним об’єктом управління у

системі природокористування і формування екологічної політики країни.

22

Відсутність комплексного і системного управління розбудовою екологічної

інфраструктури, підтримки і стимулювання її розвитку веде до значних зага-

льних проблем реалізації принципів сталого розвитку країни, підвищення її

конкурентоздатності. У сучасному світі майже ні один довгостроковий про-

ект суспільного розвитку приречений на невдачу, якій не враховує законо-

мірності функціонування і потребу в екологічної інфраструктурі, закономір-

ності функціонування екосистем.

Складною проблемою залишається питання наявності статистичних та

інформаційних матеріалів і показників стосовно екологічної інфраструктури.

Інформаційна база дослідження та прийняття управлінських рішень є недос-

коналою, фрагментарною, відсутня по багатьох видах екологічної інфрастру-

ктури, наприклад. таких як інструментальна, техніко-технологічна та інші.

В Україні відсутній дієвий механізм інвестування проектів різного

масштабу та рівня управління розбудовою і підтримкою розвитку

екологічної інфраструктури. Державні програми охорони довкілля та

раціонального використання природних ресурсів часто не забезпечують

досягнення конкретних кінцевих результатів. Міністерства, інші центральні

органи виконавчої влади не мають достатніх коштів для екологізації

відповідних галузей, а недержавні комерційні структури все ще не

зацікавлені у здійсненні довгострокових проектів, які б забезпечували

формування екологічної інфраструктури, суспільно значущі проекти

екологічної спрямованості.

Результати аналізу свідчать про відсутність належної підтримки

діяльності з формування у країні екологічної інфраструктури, основною

проблемою при цьому є несформованість механізмів, методів системної

розбудови екологічної інфраструктури, засобів визначення пріоритетних

напрямів, наукової обґрунтованої послідовності досягнення відповідних

чіткого визначених результатів формування і функціонування екологічної

інфраструктури.

Перспективним напрямом рішення проблеми розбудови національної

системи екологічної інфраструктури є розроблення Державної цільової дов-

гострокової економічної програми «Розбудова національної системи еколо-

гічної інфраструктури в Україні», що зумовлено актуальністю зазначеної

проблеми (табл.).

Задоволення потреб суспільства шляхом реалізації суспільно значущих

проектів по розбудові і формуванню екологічної інфраструктури здатне за-

безпечити підґрунтя для досягненню екологозбалансованого природокорис-

тування і еколого безпечного соціально-економічного розвитку країни, пев-

ного регіону, сектора економіки, екологічного благополуччя нації, створити

передумови для перетини інтересів для взаємодії між державою і бізнесом,

наукою, некомерційними суспільними організаціями, міжнародними фінан-

совими і некомерційними організаціями, транснаціональними компаніями.

23

Таблиця – Науково-методичні засади формування Державної цільової довго-

строкової економічної програми «Розбудова національної системи екологіч-

ної інфраструктури в Україні» Сутність: Державна цільова довгострокова економічна програма «Розбудова

національної системи екологічної інфраструктури в Україні» визначає

конкретні напрями, пріоритети, механізми державної підтримки, засо-

би та інструменти часткового фінансування та інвестування визначе-

них заходів, створює умови для стабілізації розвитку суспільства,

підвищення конкурентоздатності економіки і добробуту населення

країни, для якої екологічна складова є невід’ємним фактором їх до-

сягнення, якості економічного зросту

Мета: Програми є розбудова і формування в Україні екологічної

інфраструктури, здатної забезпечити підвищення

конкурентоспроможності національної економіки та її ефективне ви-

користання для досягнення збалансованого природокористування і

руху до сталого розвитку країни

Завдання: - підвищення ефективності функціонування екологічної

інфраструктури;

- реалізація суспільно значущих проектів;

- узгодження інтересів влади, бізнесу і суспільства;

- залучення приватного капіталу у соціально значущі, підчас

капіталомісткі, неприбуткові або малоприбуткові об’єкти екологічної

інфраструктури;

- визначення пріоритетних напрямів і дієвих механізмів розбудови

екологічної інфраструктури;

- інтеграція політики формування екологічної інфраструктури з

стратегією екологічної політики держави та стратегією сталого роз-

витку країни

Результати: Концептуальні основи та нормативно-методичне оснащення

Державної цільової довгострокової економічної програми «Розбудова

національної системи екологічної інфраструктури в Україні»

Програма передбачає комплекс невідкладних заходів щодо розбудови

національної системи екологічної інфраструктури, які здатні вирішувати

найгостріші екологічні проблеми, стабілізувати екологічну ситуацію в регіо-

нах та національному рівні, створити передумови для її поступового покра-

щення.

ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМ

З ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ В М. ЖОВТІ ВОДИ

Сокол В., учитель біології НВК

«Дивосвіт», голова

Жовтоводського міського осередку

Всеукраїнської екологічної ліги

Екологічні наслідки забруднення навколишнього природного середо-

вища перетворились на одну з глобальних проблем сучасності, особливо для

24

техногенно-перевантажених регіонів України, до яких відноситься і м. Жовті

Води Дніпропетровської області. Для розповсюдження техногенних

забруднювачів нема кордонів, і уже спостерігаються не тільки регіональні,

але й національні та глобальні тенденції, небезпечні для біосфери в цілому.

Місто Жовті Води Дніпропетровської області – єдине місто в Україні,

де з 50-х років здійснювався видобуток і переробка уранової сировини – ос-

нови ядерного палива для атомної енергетики. З цих самих років населення

міста змушене проживати в зоні довготривалого техногенного радіаційного

забруднення та радіаційного впливу радіаційно-небезпечних об’єктів ДП

«Схід ГЗК» на довкілля. Саме тому місто називають і урановою столицею

колишнього СРСР, і «другим Чорнобилем», і аномальною зоною, а іноді

навіть раковою пухлиною. Нещодавно на каналі російського телебачення був

показаний сюжет про місто Жовті Води, який я пропоную переглянути і вам.

Звичайно, факти, які ми почули і побачили, значно перебільшені і не

відповідають дійсності.

Але необхідно зазначити, що, дійсно, під час будівельних робіт

здійснювалося підсипання міської території (доріг, площ, парків,

фундаментів будинків) пустими породами (відходами уранодобувної

промисловості), які мали підвищений радіаційний фон. Внаслідок цього на

території міста утворилися окремі локальні ділянки (до 450 ділянок) з

радіаційним фоном на рівні 40-500 мкр/год (природний фон 15–22 мкр/год).

Виявлено 5368 аномальних радіоактивних точок і ділянок з інтенсивністю

гамма – фону більше 120 мкр/год, з них в 460 точках потужність дози гамма-

випромінювання перевищує 1000 мкр/год і в 57 точках – 3000 мкр/год. Під

час проведення робіт по обстеженню перших поверхів будинків і споруд, а

також будинків приватного сектору, виявлено перевищення нормативу

концентрації радону в житлових приміщеннях у 10–20 разів.

В місті спостерігається високий рівень безробіття: на 1 січня він стано-

вить 4,5% (офіційний рівень безробіття в області – 1,7%). Бюджет міста

формує єдине велике підприємство СхідГЗК, але нещодавно з’явилася

звістка, що комбінат буде корпоратизований. Це призведе до скорочення ро-

бочих місць, зменшення надходжень до бюджету міста. Тому реалізація за-

планованих соціальних та екологічних програм у повному обсязі викликає

сумнів. Метою корпоратизації є підвищення ефективності державних

підприємств за рахунок конкуренції. Але СхідГЗК – єдине у своєму роді

підприємство. З ким йому конкурувати? У цьому плані незрозуміла позиція

міського голови і народного депутата від нашого округу С.М.Глазунова. Не-

вже їм незрозуміла шкода від корпоратизації містоутворюючого

підприємства? А в них є всі можливості довести свою думку до державної

влади.

В останні роки погіршується демографічна ситуація,захворюваність

мешканців міста має стійку тенденцію до зростання. Рівень онкологічної

захворюваності перевищує середні показники як по області, так і по Україні

в цілому, а рівень летальності від онкологічних захворювань перевищив

середній показник по Дніпропетровській області на 54%. Коефіцієнт

25

смертності населення перевищує коефіцієнт народжуваності. Причинами

первинної інвалідності є новоутворення і захворювання системи кровообігу.

Крім цього, спостерігається високий рівень вроджених аномалій у дітей.

З метою покращення стану навколишнього природного середовища,

забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання та

відтворення природних ресурсів в м. Жовті Води на перспективу затверджені

і реалізуються наступні державні та місцеві програми: «Державна програма

забезпечення сталого розвитку регіону видобування та первинної переробки

уранової сировини на 2006–2030 роки», «Програма поводження з твердими

побутовими відходами в м. Жовті Води на 2007–2011 роки», «Програма

раціонального використання території та комплексного містобудівного роз-

витку міста Жовті Води на 2010–2013 роки», «Комплексна програма охорони

навколишнього природного середовища м. Жовті Води на період 2010–2015

роки».

У цьому році Кабінетом Міністрів Україні за ініціативи

облдержадміністрації та за активного сприяння голови облдержадміністрації

О. Вілкула була прийнята нова «Державна Програма радіаційного і

соціального захисту населення м. Жовті Води на 2013–2030 роки».

Її ключовими завданнями у сфері радіаційного захисту населення міста

перш за все є:

- створення системи постійного спостереження та контролю за станом

навколишнього природного середовища, в тому числі радіаційним та медико-

біологічним;

- оздоровлення навколишнього природного середовища на території

міста, забезпечення радіаційної безпеки та попередження надзвичайних

ситуацій техногенного характеру;

- приведення радіаційного фону в житлових будинках і спорудах,

адміністративних будівлях до рівня, що визначені нормами радіаційної без-

пеки України.

У сфері соціального захисту населення міста ключовими завданнями є:

- збереження здоров’я та поліпшення умов проживання, відпочинку та

оздоровлення населення;

- створення спеціальної соціальної інфраструктури міста, основним

завданням якої є забезпечення охорони здоров’я мешканців міста, які прожи-

вають і працюють в умовах підвищеного іонізуючого випромінювання,

запобігання розвитку та зниження захворювань.

Але у зв’язку з недостатнім фінансуванням реалізація заходів, спрямо-

ваних на оздоровлення навколишнього природного середовища, забезпечен-

ня захисту населення від радіаційного впливу та пов’язаних з ним шкідливих

чинників, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного ха-

рактеру, збереження здоров’я та забезпечення соціального захисту населен-

ня, відбувається частково. Так, згідно з Постановою Кабінету Міністрів

України № 656 «Про затвердження Програми радіаційного та соціального за-

хисту населення м. Жовті Води на 2003–2012 роки», передбачалось

фінансування заходів Програми на 2003–2011 роки у сумі 206,1 млн грн, а

26

фактично з державного бюджету виділено 49,3 млн грн, або 23,9%.

Недофінансування за 9 років становить 156,8 млн гривень.

Необхідно зазначити, що з 2010 року фінансування на реалізацію Про-

грами радіаційного та соціального захисту населення м. Жовтих Вод

збільшено в 3,5 рази – до 13,5 млн грн. Це дозволило значно поліпшити

радіаційну ситуацію в місті, а також забезпечити житлом жовтоводців, які

проживали в радіаційно небезпечних квартирах і будинках.

За 2,5 роки в Жовтих Водах вилучено з території міста всі джерела

(3973 одиниці) іонізуючого випромінювання загальною активністю понад

15 тис Кюрі. Реабілітовано забруднені ділянки міста площею понад

6 гектарів. Проведено протирадонові заходи в 9-ти школах (100%), 1-му ди-

тячому будинку (100%) і в 11-ти дошкільних установах (100%) на загальній

площі майже 3 тис м2. Проведено роботи з озеленення трьох мікрорайонів

міста загальною площею майже 85 гектарів. Розчищено водойму в дитячому

парку, вилучені 24 тис м3 радіоактивно забрудненого ґрунту.

У місті постійно ведеться обстеження житлових будинків на вміст ра-

дону. Жителі будинків, у яких було зафіксоване радонове випромінювання,

відселяються. Зокрема, за 2,5 роки збудовано будинок на 79 квартир для

переселенців із радіаційно забруднених районів міста. У 2010 році був вве-

дений в експлуатацію будинок на 39 квартир, у 2012 – на 40 квартир.

Особлива увага обласної влади приділяється благоустрою Жовтих Вод.

У 2011 році у місті збудовано новий полігон твердих побутових відходів

потужністю 70 тис куб м, придбано 77 контейнерів для збору сміття,

4 спеціалізовані комбіновані машини та 17 одиниць спеціалізованої техніки

для прибирання території міста. З березня 2013р. вивезенням та утилізацією

твердих побутових відходів буде займатися новоутворене комунальне

підприємство «Чисте місто». Для утилізації необхідна конвеєрна лінія сорту-

вання, сепарації, можливо брикетування, комунікації, під’їзди тощо. А в на-

шому місті навіть контейнерів для збору пластикових пляшок немає.

Для здійснення оцінки екологічних проблем і визначення серед них

пріоритетних, виборі оптимальних шляхів розв’язання найбільш нагальних

проблем, а також реалізації заходів, спрямованих на поліпшення стану

довкілля, в місті розроблена і реалізується « Комплексна програма охорони

навколишнього природного середовища в м. Жовті Води на період 2010–

2015 рр.». Програмою передбачається виконання 43 заходів на загальну суму

98043,4 тис. грн, в тому числі: за рахунок коштів Державного бюджету –

51220,1 тис. грн, обласного фонду охорони навколишнього природного сере-

довища – 14159,1 тис. грн, місцевого фонду охорони навколишнього природ-

ного середовища – 2010,7 тис. грн, інші джерела (кошти підприємств) –

30653,5 тис. грн.

Виконання Програми має забезпечити:

створення системи комплексного моніторингу, яка забезпечува-

тиме центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого са-

моврядування систематичною та оперативною інформацією про стан навко-

лишнього природного середовища і радіаційну ситуацію в місті;

27

здійснення заходів щодо приведення понаднормативних концен-

трацій радону на перших поверхах 585 багатоповерхових будинків до норм

санітарно-гігієнічної безпеки та НРБУ-97;

виконання комплексу робіт з реабілітації забрудненої території

міста, в тому числі рекультивація порушених і забруднених земель, здійс-

нення протирадіаційних заходів на загальній площі 22,8 га;

здійснення протирадонових заходів у будинках і спорудах з при-

ведення концентрацій радону до норм радіаційної безпеки (50 Бк/м 3) на за-

гальній площі 7508,03 м2;

озеленення міської забудови на площі 23,1 га;

створення захисних лісосмуг поруч з екологічно небезпечними

об’єктами на площі 30 га;

забезпечення виконання вимог природоохоронного законодавст-

ва на землях водного фонду, запобігання негативному впливу господарської

та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, посилення контро-

лю за використанням водних об’єктів;

відтворення водного режиму р. Жовтої та інших водойм у межах

міста;

зменшення обсягів промивних вод і, як наслідок, зменшення на-

вантаження на каналізаційні очисні споруди (Економія питної води на про-

мивку – 110000 м3 на рік);

запобігання аварійним ситуаціям, уникнення техногенної і еколо-

гічної катастрофи, наслідків впливу фекальних стоків на поверхню;

впровадження технології зневоднення осаду, відмова від мулових

майданчиків, зменшення викидів в атмосферне повітря;

зниження впливу радіаційно небезпечних об’єктів на навколишнє

природне середовище та населення міста, зменшення викидів в атмосферне

повітря пилу абразивно-металевого, триоксиду заліза, скорочення викидів

шкідливих речовин в атмосферне повітря NO2 на 35,0 т/рік;

зниження впливу радіаційних небезпечних об’єктів на навколи-

шнє природне середовище та населення міста за рахунок здійснення робіт з

санації та рекультивації відпрацьованого складу кислот Гідрометалургійного

заводу на площі 5 га;

Виконання завдань Програми буде важливою складовою стратегічного

планування переходу міста до сталого розвитку. Впровадження запропоно-

ваних Програмою комплексних заходів має позитивно позначитися на здо-

ров’ї населення міста, екологічному стані всіх її природних комплексів та

об’єктів, її біологічному й ландшафтному різноманітті.

Ефективне виконання покладених на Програму завдань можливе лише

за умови оперативного контролю та коригування природоохоронних заходів

з боку органів місцевого самоврядування, територіальних органів виконавчої

влади, урахування пропозицій розробників, відповідальних виконавців,

зацікавленої громадськості та інших суб’єктів еколого-управлінського про-

цесу під час впровадження Програми.