ucozУДК 81(062.552) ББК 81я54 Т 43 Рекомендовано до друку вченою...

Східноєвропейський національний університет

імені Лесі Українки

ТИПОЛОГІЯ ТА ФУНКЦІЇ

МОВНИХ ОДИНИЦЬ

науковий журнал

№ 1 (3)

Луцьк

Східноєвропейський національний університет

імені Лесі Українки

2015

УДК 81(062.552) ББК 81я54

Т 43 Рекомендовано до друку вченою радою

Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (протокол № 11 від 28 травня 2015 р.)

Редакційна колегія Костусяк Наталія Миколаївна, доктор філологічних наук, професор, головний редактор (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки). Аркушин Григорій Львович, доктор філологічних наук, професор (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки). Вокальчук Галина Миколаївна, доктор філологічних наук, професор (Рівненський державний гуманітарний університет). Ганцарек Пьотр, доктор габілітований, професор (Варшавський університет). Данилюк Ніна Олексіївна, доктор філологічних наук, професор (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки). Жуйкова Маргарита Василівна, доктор філологічних наук, професор (Східноєвропей-ський національний університет імені Лесі Українки). Загнітко Анатолій Панасович, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор (Донецький національний університет). Іваницька Ніна Лаврентіївна, доктор філологічних наук, професор (Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського). Мірченко Микола Васильович, доктор філологічних наук, професор (Східноєвро-пейський національний університет імені Лесі Українки). Скаб Мар’ян Стефанович, доктор філологічних наук, професор (Чернівецький націо-нальний університет імені Юрія Федьковича). Степаненко Микола Іванович, доктор філологічних наук, професор (Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка). Христіанінова Раїса Олександрівна, доктор філологічних наук, професор (Бердянський державний педагогічний університет). Чижевський Фелікс, доктор габілітований, професор (Університет Марії Кюрі-Скло-довської, м. Люблін). Громик Юрій Васильович, кандидат філологічних наук, доцент (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки). Межов Олександр Григорович, доктор філологічних наук, професор, відповідальний секретар (Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки).

Рецензенти Скаб Марія Василівна, доктор філологічних наук, професор (Чернівецький національ-ний університет імені Юрія Федьковича). Сологуб Надія Миколаївна, доктор філологічних наук, професор (Інститут української мови НАН України). Плющ Марія Яківна, доктор філологічних наук, професор (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова).

Журнал є науковим виданням України, зареєстрованим у Державній реєстраційній службі України як друкований засіб масової інформації (серія КВ № 20222-10022Р від 10.09.2013) та в наукометричній базі РИНЦ (ліцензійний договір № 254-04/2014 від 25.04.2014).

Типологія та функції мовних одиниць : наук. журн. / [редкол. : Н. М. Костусяк (гол. ред.) та ін.]. – Луцьк : Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015. − № 1 (3). – 265 с.

Науковий журнал містить статті, що висвітлюють актуальні питання сучасного мово-знавства (граматичні одиниці й категорії української та інших мов; українсько-інослов‟янські мовні паралелі та взаємозв‟язки; поліфункційність української мови в синхронії та діахронії).

Видання призначене для мовознавців – наукових працівників, викладачів, аспірантів і студентів філологічних факультетів університетів.

УДК 81(062.552) ББК 81я54

© Косенко А. О. (обкладинка), 2015 © Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, 2015

Т 43

Зміст

Амеліна Світлана

Абревіація в німецькій аграрній термінології: особливості перекладу ........... 5

Венжинович Наталія, Чаварга Анна

Концепти вогонь і вода у фраземіці української мови ..................................... 13

Гандзюк Олександра

Візуальний контакт як невербальний засіб спілкування ................................. 23

Данилюк Ніна

Словник мови Лесі Українки та нове видання її творів ................................... 31

Зернецкая Алла

Полиаспектное описание русского слова

как части лингвистической компетенции .......................................................... 40

Зінько Мирослава

Прийменниково-відмінкові форми зі значенням мети

в сучасній українській мові (на матеріалі первинних прийменників

зі Словника української мови в 11-ти томах

і Словника українських прийменників) ............................................................. 53

Івлюшкіна Наталія

Мовний образ дівчини в текстах українських, російських

та британських народних пісень ......................................................................... 62

Кобченко Наталя

Сфери реалізації прислівно-кореляційного зв‟язку .......................................... 71

Костусяк Наталія

Особливості моделювання реми в монопредикативних конструкціях .......... 81

Кузьмич Олена

Неологізми як засіб комічного ............................................................................ 98

Лахно Наталія

Актантний розподіл семантики префіксальних дієслів ................................. 105

Масицька Тетяна

Складнопідрядні речення як дериваційна база

простих ускладнених конструкцій ................................................................... 115

Межов Олександр

Семантичні класи агентивних дієслів

у граматичній системі сучасної української мови .......................................... 126

Мельник Ірина

Відіменникова дієслівна морфологічна транспозиція

в граматичній структурі української мови ...................................................... 137

Мислива-Бунько Іванна

Функціонування росіянізмів у мові волинських мас-медіа ХХІ століття .... 149

Омельковець Руслана

Номінації квітково-декоративних рослин у західнополіських говірках

(матеріали для словника української народної номенклатури рослин) ....... 160

Осадча Ольга

Семантичні засоби творення ефекту фантастичного

в романі «На полі смиренному»

та вербалізація фентезійної картини світу

в романі-есе «Мисленне древо» В. О. Шевчука.............................................. 175

Рагаўцоў Васіль

Закончаная інтэрпрэтацыя сучаснай

лінгвапарадыгмальнай прасторы (рэцэнзія) .................................................... 185

Редько Євген

Назви осіб за локальною належністю в українських арґо ............................. 191

Рошко Світлана

Порівняльна синтаксема в семантико-синтаксичній структурі

простого речення ................................................................................................ 200

Рула Наталія

Формально-граматична та семантико-синтаксична

організація складносурядних речень зі сполучником а ................................. 211

Стасів Марія

Семантична організація з‟ясувальних висловлень

з опоровими семантично-синтаксичними одиницями

інтелектуальної діяльності в англійській мові ................................................ 222

Шестакова Світлана

До питання про стратифікацію сучасного ономастичного простору ........... 232

Шкурко Галина

Назви кінної упряжі в українських говорах Закарпаття ................................ 241

Яцьків Марія

Фразеологічні одиниці в романі Мирослава Дочинця

«Лис. Віднайдення загублених слідів»:

семантика, особливості функціонування ......................................................... 251

Відомості про авторів ............................................................................................. 262

Науковий журнал. № 1 (3) /2015

5

УДК 81‟373.613

Світлана Амеліна

АБРЕВІАЦІЯ В НІМЕЦЬКІЙ АГРАРНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ:

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ

У статті розглянуто особливості перекладу абревіатурної лексики в аграр-

ній підмові сучасної німецької мови. Уточнено, що найбільш поширеними типами

абревіатур у сучасній німецькій мові є ініціальні та змішані абревіатури.

Зазначено, що переклад певних категорій абревіатур належить до перекладаць-

ких труднощів. Акцентовано актуальність потреби в пошуках стратегій і прийо-

мів їх перекладу. Встановлено, що вибір відповідника може бути зумовлений

співвідношенням абревіатури з повною лексемою й залежністю абревіатури як

похідної одиниці від твірної лексеми. Констатовано мотивованість значення

абревіатур та їхню номінативну функцію. Запропоновано алгоритм розшифрову-

вання й повного перекладу абревіатур. Визначено, що в аграрному дискурсі ні-

мецької мови функціонують і такі абревіатури, які не мають відповідників

в українській мові, тому вони завжди перекладаються повною формою слова.

Указано на тенденцію не перекладати галузеві абревіатури, які є власними

назвами, а залишати їх мовою оригіналу. Встановлено, що найбільш вживаними

способами перекладу абревіатур з аграрної підмови сучасної німецької мови є

переклад повною формою слова, еквівалентною українською абревіатурою й

транскодування.

Ключові слова: абревіація, абревіатурна лексика, аграрна підмова, пере-

клад, алгоритм, лексема.

Постановка наукової проблеми та її значення. Розвиток науки

і техніки супроводжують відповідні зміни в терміносистемах

конкретних підмов, до яких належить поява нових термінів,

розширення значень уже наявних, термінологічні запозичення

з інших мов, синонімія термінів тощо. Паралельно з цими напрямами

розвитку термінології сучасні лінгвісти констатують тенденцію

до зростання кількості абревіатур та частішого їх використання

в науково-технічній літературі, яка може бути зумовлена економією

мовних засобів. Оскільки абревіатурна лексика широко представлена

в сучасній термінології різних галузей, а переклад абревіатур

належить до перекладацьких труднощів, що можуть стати проблемою

навіть для досвідчених перекладачів, то набуває актуальності потреба

в пошуках стратегій і прийомів їхнього перекладу.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Абревіація й абревіатури, зо-крема, й у німецькій мові, були предметом вивчення як вітчизняних,

© Амеліна С., 2015

Типологія та функції мовних одиниць

6

так і зарубіжних дослідників: О. Ахманової (мовні характеристики абревіатур), В. Борисова (семантичні особливості абревіатур), В. Кюрш-нера, М. Ярмашевич (структурні, семантичні й функціональні аспекти абревіації), М. Степанової, Л. Шевельової, Т. Шиппан (класифікація абревіатур). Однак питання перекладу абревіатур, які функціонують у сфері аграрної термінології, потребує більш детального дослі-дження.

Мета статті – розглянути особливості перекладу абревіатур, що належать до німецької аграрної термінології.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре-зультатів дослідження. Під абревіацією розуміють «утворення нових слів шляхом поєднання початкових складів кількох слів або перших літер слів словосполучення» [8, с. 663]. Абревіатура (від латин. abbre-vio – скорочую) – складноскорочене (похідне) слово, що утворюється внаслідок абревіації. Це може бути утворення з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Абревіа-ція характерна для більшості європейських мов [1]. Оскільки абре-віатура є редукованою формою базової лексеми, то для перекладу важливим є розуміння залежності абревіатури як похідної лексеми від вихідної лексеми. Таким чином, значення абревіатури завжди є мотивованим. Це зумовлює, на нашу думку, необхідність врахування при здійсненні перекладу абревіатур того факту, що вони є суто носіями інформації, а тому виконують тільки номінативну й інфор-мативну функції. Про експресивну й оцінну функції не йдеться.

Дослідження термінології аграрної сфери виявило, що до термі-нологічної системи аграрної підмови належать не тільки іменники і сполучення іменників з іншими частинами мови (як і в інших мовах), а й досить значна кількість абревіатур. Вживання абревіатур у галузі сільського господарства можна пояснити, з одного боку, законом мовної економії, а з іншого, прагненням фахівців до точності вира-ження при викладі фактів. Крім того, діє й ціла низка зовнішніх чин-ників, зокрема, соціально-культурний і науково-технічний розвиток суспільства. Отже, шляхом абревіації відбувається реалізація тенден-ції до посилення інформаційної насиченості фахових текстів. При цьому слід зазначити, що внаслідок появи нових предметів, тобто денотатів, відбувається взаємопроникнення термінології, зокрема, абревіатурної, між різними мовами.

Однак утворення більшості абревіатур відбувається все-таки в

межах однієї мови, а тому потребує адекватного відтворення іншою

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_(%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)


7

мовою, чого не завжди можна досягти тільки найпростішим шляхом

передавання її абревіатурою. Тому вітчизняні й зарубіжні дослідники

акцентують увагу на різних способах перекладу абревіатур.

Зокрема В. Карабан вказує, що під час перекладу абревіатур та

акронімів фахових мов часто використовують такі способи перекладу:

− транскодування (транскрибування або транслітерування) ско-

рочення;

− переклад відповідною повною формою слова або словосполу-

ченням;

− передавання англійського скорочення еквівалентним україн-

ським скороченням;

− транскодування повної (вихідної) форми відповідного скоро-

чення [4, c. 448].

Основні способи перекладу абревіатур із російської мови на ні-

мецьку мову розглядала А. Куткіна [5; 10], пропонуючи такі варіанти:

переклад німецькою абревіатурою, переклад англійською абревіа-

турою (і абревіатурами інших мов), переклад поєднанням абревіатур

із повними словами, переклад із використанням прийому трансліте-

рації. Алгоритм перекладу абревіатур вона вбачає в здійсненні таких

шести основних етапів: сприйняття тексту й виділення абревіатур;

визначення ступеня складності абревіатури; розшифрування; переклад

розшифрованого; переклад абревіатури; перевірка частотності перекла-

дацького рішення [5, c. 18].

На нашу думку, вибір способу перекладу абревіатур зі сфери

німецької аграрної термінології залежить не тільки від структурного

співвідношення абревіатури з повною лексемою, а й від відповідної

залежності абревіатури як похідної одиниці від вихідної лексеми.

Аналізуючи абревіатури, які використовують в аграрному дис-

курсі німецької мови, дійшли висновку, що їх можна згрупувати

таким чином:

− абревіатури, які відображають власні імена – назви підприємств,

фірм, об‟єднань тощо, наприклад: DBV [der Deutsche Bauern-

verband] – Німецька асоціація фермерів, VTL [Verband Thur-

gauer Landwirtschaft] – об‟єднання виробників сільськогоспо-

дарської продукції Тургау, ÖKL [Österreichisches Kuratorium für

Landtechnik und Landentwicklung] – Австрійське агентство з

сільськогосподарської техніки та сільського розвитку;


8

− абревіатури, які передають назви стандартів і норм, що діють у

сільськогосподарському виробництві, наприклад: SAN-Standard

[Sustainable Agriculture Network];

− абревіатури, що означають процеси природного походження,

наприклад: AE [aktuelle Evaporation] – фактичне випаровуван-

ня, PE [potentielle Evaporation] – потенційне випаровування,

B [Wärmeumsatz mit dem Boden] – теплообмін атмосфери

з ґрунтом;

− абревіатури від назв сільськогосподарських тварин, наприклад:

Pfd [Pferd] – кінь, Schw [Schwein] – свиня;

− абревіатури від назв порід сільськогосподарських тварин, на-

приклад: BW [Blumberger Weiße] – блюмбергська біла порода

курей, MW [Meißneres Widderkaninchen] – мейсенський баран

(порода кроликів);

− абревіатури від назв хвороби тварин, наприклад: AE [aviäre

Enzephalomyelitis] – енцефаломієліт птахів, BSS [Beinschwäche-

syndrom] – синдром слабкості ніг, ML [mareksche Lähme] –

хвороба Марека, MKS [Maul- und Klauenseuche] – ящур;

− абревіатури від назв захворювань рослинних культур, напри-

клад: Schv [Scharkavirus] – вірус віспи сливи, вірус Шарка;

− абревіатури від інженерних сільськогосподарських споруд, на-

приклад: D [Dränschacht] – дренажний колодязь;

− абревіатури від позначень природних ландшафтів, наприклад:

N [Niedermoor] – низинне болото;

− абревіатури, які вживаються в класифікації ґрунтів, наприклад:

ctT [Kalkton-Schwarzerde] – карбонатний глинистий чорнозем-

ний ґрунт, SL [sandiger Lehm] – легкий суглинок, tS [tjniger

Sand] – супісок, TT – глинистий чорноземний ґрунт;

− абревіатури від латинських термінів, наприклад: ad lib. [ad

libitum, nach Belieben] – досхочу (у годівлі тварин), Rb [Ricket-

tsis burneti] – збудник ку-гарячки;

− абревіатури від назв речовин, засобів захисту рослин, добрив

тощо, наприклад: MgP [Magnesiumphosphat] – фосфат магнію,

SA [schwefelsaures Ammoniak] – сірчанокислий амоній, S [Su-

perphosphat] – суперфосфат, Sup-Ka – суміш суперфосфату

з калійним добривом;

− абревіатури, які виражають одиниці вимірювання, наприклад:

km [Kilometer] – кілометр, MotPS [Motorpferdestärke] – (меха-


9

нічна) кінська сила. Серед них не тільки вживані в різних галу-

зях науки й виробництва, а й специфічні, які є характерними

тільки для аграрної підмови, зокрема: PT [Pferdetag] – конедень,

vha [Viertelhektar] – чверть гектара, Mw(E) [Milchyeugungswert-

Eiweiß] – кількість сирого протеїну, необхідна для утворення

1 кг молока.

З іншого боку, в аграрній підмові трапляються абревіатури таких лексем, які є термінами тільки в цій підмові, а взагалі належать до загальновживаної лексики, яка є дуже поширеною. Це, зокрема, по-значення відношення тварин при селекції, наприклад: v [Vater] – батько, m [Mutter] – мати, матка, MM [Mutersmutter] – бабця, мати матері; VM [Vatersmutter] – мати батька тощо.

Розвиток науки та запровадження в сільськогосподарське вироб-ництво результатів наукових досліджень для розв‟язання проблем за-безпечення населення продовольством зумовив появу нових абревіа-тур, які відображають нові денотати, швидко проникли в різні мови, а тому їхній переклад здійснюється шляхом використання відповідної абревіатури, наприклад, GVO [gentechnisch veränderte Organismen] – ГМО [генетично модифіковані організми]. Саме це й дозволяє пере-кладати абревіатури шляхом їх транскодування.

Зауважимо, що в аграрному дискурсі німецької мови вживають і такі абревіатури, які не мають відповідників в українській мові, тому їх завжди перекладають повною формою слова, наприклад: A [Ackerland] – орна земля, B [Baumschule] – розсадник для дерев, B [Wärmeumsatz mit dem Boden] – теплообмін атмосфери з ґрунтом, o [organische Auflage] – гумусний шар, Ö [Ödland] – пустище, непри-датна земля.

При здійсненні перекладу аграрної літератури з німецької на українську мову слід враховувати, що в німецькій мові вживаються деякі абревіатури англійського походження, наприклад, A. I. [artificial insemination] – штучне запліднення, NR [non-return] – безповоротне запліднення, BSE [Bovine spongiform encephalopathy] – губчаста енце-фалопатія, NDV [Newcastle disease virus] – вірус ньюкаслської хворо-би псевдочуми птахів, PBSV [plum bark split virus] – вірус розтріску-вання кори сливи. Цілком логічним є переклад таких абревіатур пов-ною формою слова чи словосполучення.

Як науковці, так і перекладачі-практики [2−4; 12] рекомендують, як правило, розшифровувати й повністю перекладати абревіатури, використовуючи такий алгоритм:


10

− розшифрувати абревіатуру мовою оригіналу;

− надати повний переклад розшифрованої абревіатури;

− надалі використовувати абревіатуру мовою перекладу.

Зазначимо, що останнім часом усе більше поширюється тенден-

ція не перекладати галузеві абревіатури, які є власними назвами, а

лишати їх мовою оригіналу, що полегшує спілкування фахівців із від-

повідної галузі. Якщо ж вони перекладаються, то повною формою,

наприклад: BDM [Bundesverbandes Deutscher Milchviehhalter] – Феде-

ральне об‟єднання німецьких власників молочної худоби.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже,

для термінології аграрної підмови характерна наявність досить

великої кількості термінів-абревіатур. Найбільш поширеними їх

типами в сучасній німецькій мові виступають ініціальні та змішані

абревіатури. Найбільш вживаними способами перекладу абревіатур з

аграрної підмови сучасної німецької мови є переклад повною формою

слова, еквівалентною українською абревіатурою й транскодування.

Література

1. Блох М. Я. Аббревиация как продуктивный способ словообразования

вистории европейских языков / М. Я. Блох, Т. С. Сергеева // Известия

высших учебных заведений. Поволжский регион. Гуманитарные науки. –

2014. – № 1 (29). – С. 186–199.

2. Галкина Е. Н. Перевод аббревиатур и акронимов на русский язык / Е. Н. Гал-

кина // Россия и Запад: диалог культур. – М. : [б. и.], 2005. – С. 17–28.

3. Гончаров Б. А. К вопросу о типологии и переводе сокращений в англоязыч-

ной научно-технической литературе / Б. А. Гончаров // Теория и практика

перевода. – Киев : [б. и.], 1991. – Вып. 17. – С. 143–151.

4. Карабан В. І. Переклад англійської наукової і технічної літератури / В. І. Ка-

рабан. – Вінниця : Нова кн., 2004. – 576 с.

5. Куткина А. Ю. Аббревиация в русской и немецкой политической термино-

логии как проблема перевода : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.20 /

А. Ю. Куткина. – М., 2011. – 19 с.

6. Международный словарь конника. – М. : ООО «Золотой мустанг», 2004. – 230 с.

7. Немецко-русский сельскохозяйственный словарь / Е. Ф. Линник и др. –

3-е изд., исправ. – М. : РУССО, 1998. – 744 с.

8. Словник української мови. В 11 т. Т. 11 / АН УРСР. Ін-т мовознавства ;

за ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук. думка, 1970. – 663 c.

9. Duden. Wörterbuch der Abkürzungen / von Josef Werlin. – 4., neu bearb. und

erw. Aufl. – Mannheim ; Leipzig ; Wien ; Zürich : Dudenverl., 1999. – 336 s.

10. Кutkina A. Abkürzungen im russisch-deutschen politischen Diskurs (aus der

Übersetzerpraxis)) / A. Кutkina // 39. Jahrestagung der Gesellschaft für ange-

http://ukrlit.org/slovnyk/slovnyk_ukrainskoi_movy_v_11_tomakh

http://ukrlit.org/slovnyk/slovnyk_ukrainskoi_movy_v_11_tomakh


11

wandte Linguistik Sprachliche Förderung und Weiterbildung – transdisziplinär /

[hg. B. Raith, C. Spiegel]. – Pädagogische Hochschule Karlsruhe, 2009. – 107 s.

11. Kürschner W. Zur syntaktischen Beschreibung deutscher Nominalkomposita. Auf

der Grundlage der generativen Transformationsgrammatiken / W. Kürschner. –

Tübingen, 1974. – 116 s.

12. Opalková J. Перевод медицинских текстов. Фармакология / J. Opalková,

M. Ugrocziová // Jazyk a kultúra. – 2010. – № 4. – 53 s.

13. Veterinärmedizin Englisch-Deutsch-Französisch-Russisch / G. Ilchmann. – М. :

ООО «Изд-во “Астрель”» ; «Изд-во “АСТ”», 2003. – 414 с.

References

1. Blokh M. Ya. Abbreviatsiia kak produktyvnyi sposob slovoobrazovaniia v istorii

yevropeiskykh yazykov / M. Ya. Blokh, T. S. Sergeieva // Izvestiia vysshykh

uchebnykh zavedenii. Povolzhskii region. Gumanitarnye nauki. – 2014. – № 1

(29). – S. 186–199.

2. Galkina E. N. Perevod abbreviatur i akronimov na russkii yazyk / E. N. Galkina //

Rossiia i Zapad: dialog kultur. – M., 2005. – S. 17–28.

3. Goncharov B. A. K voprosu o tipolohii i perevode sokrashchenii v anglo-

yazychnoi nauchno-tekhnicheskoi literature / B. A. Goncharov // Teoriia i praktika

perevoda. – Kiiev, 1991. – Vыp. 17. – S. 143–151.

4. Karaban V. I. Pereklad anhliiskoi naukovoi i tekhnichnoi literatury / V. I. Ka-

raban. – Vinnytsia : Nova knyha, 2004. – 576 s.

5. Kutkina A. Yu. Abbrevyatsiia v russkoi i nemetskoi politicheskoi terminolohii kak

problema perevoda : avtoref. dis. ... kand. filol. nauk: 10.02.20 / A. Yu. Kutkina. –

Moskva, 2011. – 19 s.

6. Mezhdunarodnyi slovar konnika. – M. : OOO «Zolotoi mustanh», 2004. – 230 s.

7. Nemetsko-russkii selskokhoziaistvennyi slovar / E. F. Linnik y dr. – 3-e izd.,

isprav. – M. : RUSSO, 1998. – 744 s.

8. Slovnyk ukrainskoi movy. V 11 t. T. 11 / AN URSR. Instytut movoznavstva ;

za red. I. K. Bilodida. – K. : Naukova dumka, 1970. – 663 s.

9. Duden. Wörterbuch der Abkürzungen / von Josef Werlin. – 4., neu bearb. und

erw. Aufl. – Mannheim ; Leipzig ; Wien ; Zürich : Dudenverl., 1999. – 336 s.

10. Кutkina A. Abkürzungen im russisch-deutschen politischen Diskurs (aus der

Übersetzerpraxis)) / A. Кutkina // 39. Jahrestagung der Gesellschaft für angewandte

Linguistik Sprachliche Förderung und Weiterbildung – transdisziplinär / [hg.

B. Raith, C. Spiegel]. – Pädagogische Hochschule Karlsruhe, 2009. – 107 s.

11. Kürschner W. Zur syntaktischen Beschreibung deutscher Nominalkomposita. Auf

der Grundlage der generativen Transformationsgrammatiken / W. Kürschner. –

Tübingen, 1974. – 116 S.

12. Opalková J. Perevod meditsinskikh tekstov. Farmakologiia / J. Opalková,

M. Ugrocziová // Jazyk a kultúra. – 2010. – № 4. – 53 S.

13. Veterinärmedizin Englisch-Deutsch-Französisch-Russisch / G. Ilchmann. – М. :

ООО «Изд-во “Астрель”»: «Изд-во “АСТ”», 2003. – 414 с.


12

Амелина Светлана. Аббревиация в немецкой аграрной терминологии:

особенности перевода. В статье рассматриваются особенности перевода

аббревиатурной лексики в аграрном подъязыке современного немецкого языка.

Уточнено, что наиболее распространенными типами аббревиатур в современ-

ном немецком языке есть инициальные и смешанные аббревиатуры. Отмечено,

что перевод определенных категорий аббревиатур относится к переводческим

трудностям. Акцентирована актуальность потребности в поисках стратегий и

приемов их перевода. Установлено, что выбор соответствия может быть

обусловлен соотношением аббревиатуры с полной лексемой и зависимостью

аббревиатуры как производной единицы от исходной лексемы. Констатировано

мотивированность значения аббревиатур и их номинативную функцию. Пред-

ложен алгоритм расшифровки и полного перевода аббревиатур. Определено,

что в аграрном дискурсе немецкого языка употребляются и такие аббревиа-

туры, которые не имеют соответствий в украинском языке, поэтому они всегда

переводятся полной формой слова. Указано на тенденцию не переводить отрас-

левые аббревиатуры, которые являются собственными названиями, а оставлять

их на языке оригинала. Установлено, что наиболее применяемыми способами

перевода аббревиатур в аграрном подъязыке современного немецкого языка

является перевод полной формой слова, эквивалентной украинской аббревиа-

турой и транскодирование.

Ключевые слова: аббревиация, аббревиатурная лексика, аграрный подъ-

язык, перевод, алгоритм, лексема.

Amelina Svitlana. Abbreviation in the German Agricultural Terminology:

Features of Translation. The article discusses the features of translation of

abbreviated vocabulary in the agricultural sub-language of the modern German

language. It is clarified that the most common types of abbreviations in modern

German language are initial and mixed abbreviations. It is noted that the translation

of certain categories of abbreviations belongs to translation difficulties. The need to

find strategies and techniques of translation of abbreviations is accentuated. It was

found that the choice of compliance may be due to the relationship between the

abbreviation and the full lexeme and acronyms abbreviations dependence as a derived

unit on the original lexeme. The motivation of abbreviations and their nominative

function is stated. An algorithm for decoding and complete translation of abbrevia-

tions is proposed. It is determined that in the discourse of the agricultural sub-

language of the modern German language are used such abbreviations that do not

have matches in the Ukrainian language, so they are always translated by the full

form of the word. The tendency not to translate branch acronyms that are proper

names is defined. It is found that the most commonly used methods by translation of

abbreviations in the agricultural sublanguage of modern German language are

translation by the full form of words, by the equivalent Ukrainian acronym and

through transcoding.

Key words: abbreviation, abbreviated vocabulary, agricultural sub-language,

translation, algorithm, lexeme.


13

УДК 811.161.2 [371+373.7]

Наталія Венжинович

Анна Чаварга

КОНЦЕПТИ ВОГОНЬ І ВОДА У ФРАЗЕМІЦІ УКРАЇНСЬКОЇ

МОВИ

У статті проаналізовано фраземний складник архетипових концептів

ВОГОНЬ і ВОДА, який ще не став предметом окремого дослідження в україн-

ській лінгвоконцептології. Проведена суцільна вибірка досліджуваного матеріа-

лу зі «Словника української мови» в 11 томах, відібрані фразеологізми зі струк-

турними компонентами вогонь і вода у складі відповідних тематичних (функ-

ціональних) груп, з‟ясовано їхнє походження. Аналіз ґрунтується на твердженні

про те, що концепт – практично невичерпний комплекс культурно зумовлених

уявлень про предмет, явище чи ознаку в певній мовній спільноті. Сукупність

концептів у ній веде до створення картини світу. Унаслідок проведеного дослі-

дження окреслено межі фраземного складника концептів ВОГОНЬ і ВОДА

в сучасній українській літературній мові. Перспективу подальших наукових сту-

дій вбачаємо в описі концептів ПОВІТРЯ та ЗЕМЛЯ, що дасть змогу схаракте-

ризувати сприйняття українцями всіх чотирьох першостихій за допомогою

фразеологічних одиниць і побудувати відповідні лінгвоконцептуальні моделі.

Ключові слова: архетиповий концепт, фразема, вогонь, вода, мовна кар-

тина світу.

Постановка наукової проблеми та її значення. Сучасні пара-

дигми лінгвістичних досліджень пов‟язані з вивченням різноманітних

концептів. У лінгвістиці наявна ціла низка праць, у яких автори на-

магаються осягнути грані концепту. Багато зробили в цій галузі гер-

маністи Б. Ажнюк, Г. Манушкіна, Р. Охштат, Н. Філіппакі, Н. Щер-

бань та русисти М. Алефіренко, Н. Арутюнова, А. Бабушкін, В. Кара-

сик, В. Колесов, О. Кубрякова, Д. Лихачов, В. Маслова, З. Попова,

Г. Слишкін, Ю. Степанов, Й. Стернін, В. Телія. Вивчення концептів в

українському мовознавстві лише набирає обертів. На думку В. Уж-

ченка та Д. Ужченка, концепт – практично невичерпний комплекс

культурно зумовлених уявлень про предмет, явище чи ознаку в пев-

ній культурі [14, c. 239]. У праці Ю. Степанова «Константи: Словник

російської культури» подано таке визначення концепту: «згусток

культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить

у ментальний світ людини..., і те, завдяки чому звичайна, пересічна

людина сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає

© Венжинович Н., Чаварга А., 2015


14

на неї» [13, с. 43]. У кожному концепті поєднані принципово важливі

для носія мови знання про світ, а разом з тим відкинуті несуттєві

уявлення. Система концептів створює картину світу (світобачення,

світосприйняття), у якій відображено розуміння людиною реальності.

Концепт утілюється в слові, саме тому назва концепту стає «згустком

значень», носієм уявлення не тільки про поняття, що означене сло-

вом, але і про емоційні елементи, оцінки, асоціації, образи, характерні

для цієї культури [10, с. 275].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Вербалізацію природних стихій

вогню й води досліджували З. Адамія, Н. Бабич, Н. Венжинович,

Т. Космеда, З. Мацюк, В. Мокієнко, Т. Осипова, О. Пальчевська, І. По-

кровська, В. Сліпецька, О. Слюніна, О. Федосов, М. Фенко, О. Чайка,

І. Яковенко. Сакральність цих стихії стала предметом зацікавлення

К. Дубровіної, А. Охоцимського, а також В. Войтовича та В. Жайво-

ронка.

Мета пропонованої статті – виявити й проаналізувати фраземний

складник архетипових концептів ВОГОНЬ і ВОДА, який ще не став

предметом окремого ґрунтовного дослідження в українській лінгво-

концептології. Саме в цьому полягає актуальність та новизна нашої

роботи. Поставлена мета передбачає розв‟язання таких завдань: про-

вести суцільну вибірку фраземного матеріалу зі «Словника україн-

ської мови» в 11 т., розподілити відібрані фразеологізми зі структур-

ними компонентами вогонь і вода у відповідні тематичні (функціо-

нальні) групи, з‟ясувати походження цих сталих одиниць, установити

чи спростувати факт мовної спорідненості таких першостихій, як

вогонь і вода, звернути увагу на мовне вираження низки спільних

ознак, притаманних стихіям вогню та води, та на їхню реалізацію

у фраземіці сучасної української мови.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих

результатів дослідження. Вода як першоелемент завжди привертала

до себе увагу всіх представників людства. Адже існування всього жи-

вого на планеті Земля залежить від неї. У її владі дарувати життя й

відбирати його. Недаремно в сакральних книгах багатьох народів

говориться про воду, як про те, що існувало ще до створення неба й

землі, а у фольклорних джерелах зазначається її здатність магічно

впливати на людину та навколишній світ.

Вогонь у наших предків-слов‟ян насамперед асоціювався із са-

кральною силою, даром, посланим богом Сварожичем, а вже потім


15

із домашнім вогнищем, тобто родиною. Від вогню, як і від води, зале-

жала доля людини, а отже і збереження її життя. У такій сакральній

книзі, як Біблія, вогонь часто виконує волю Господню, виступає Його

слугою. Все це говорить нам про надзвичайно важливу роль вогню

в житті та свідомості людини, тому і це явище не могло залишитися

поза увагою вчених-мовознавців.

О. Левченко наголошує на важливості аналізу фразеологізмів для

лінгвокультурологічного дослідження. Як зауважує вчена, когнітивна

лінгвістика має низку напрямів та методик дослідження, застосовних

для вивчення фразеологічних одиниць у лінгвокультурологічному

аспекті [8, с. 12–16]. Як вказує Н. Бабич, «через свою віддаленість від

природи і слабкі знання, або й взагалі незнання таких архіважливих

для життя людини компонентів буття, як вогонь та вода, нині

спостерігаємо численні катаклізми, у яких значною мірою винна сама

людина. Нівельована роль такого феноменального вчителя, як мова,

рідна – у першу чергу, зокрема тих її скарбів, у яких сконденсований

багатовіковий досвід народу. Сучасна людина – як на загал – погано

знає мовні символи і фразеологізми (разом із прислів‟ями, приказ-

ками, афоризмами та ін.), описи прикмет, вірувань і т. д. Дослідження

вчених – народознавців, лінгвістів, психологів – відомі у вузьких

колах спеціалістів, бо це не винахід матеріального удосконалення

світу». Дослідниця зауважує, що загальна кількість фразеологізмів із

компонентом вогонь в українській мові становить 120 одиниць, а з

компонентом вода – 202 [2, с. 396–407]. Із названої кількості у «Слов-

нику української мови» в 11 т. нами зафіксовано тільки 14 фразео-

логізмів із компонентом вогонь. Ми поділили їх на такі тематичні

групи:

1) фраземи на позначення дії, що відбувається в повну силу або

понад міру, характеризується крайністю: боятися (стерегтися) як

вогню – „дуже боятися, стерегтися‟ [11, Т. I, с. 715–716]; вогнем і ме-

чем – „з нещадною жорстокістю, знищуючи все‟ [11, Т. I, с. 715–716];

з вогню [та] в полум‟я – „з однієї неприємності в іншу, ще більшу‟

[11, Т. I, с. 715–716];

2) фраземи на позначення дії, яка супроводжується небезпекою

чи є небезпечною як така: гратися (грати) з вогнем – „поводитися не-

обережно, здійснювати що-небудь небезпечне‟ [11, Т. I, с. 715–716];

між двох вогнів – „про безвихідне, скрутне становище, коли небез-

пека загрожує з обох боків‟ [11, Т. I, с. 715–716];


16

3) фраземи, які вказують на родинні зв‟язки, а також відобража-

ють особливості стосунків між людьми: домашнє (родинне, сімейне)

вогнище – „своя оселя, родина, сім‟я‟ [11, Т. I, с. 715–716]; вогнем ди-

хати на кого – „дуже сердитися на кого-небудь‟ [11, Т. I, с. 715–716]; іти

(йти, піти) [і] у вогонь і [у] воду за ким, з ким – „іти на все, на будь-

який самовідданий учинок заради кого-небудь‟ [11, Т. I, с. 715–716];

кидати вогнем (блискавицею) – „сердитись на когось, погрожувати‟

[11, Т. I, с. 715–716]; підливати (підлити) масла у вогонь (в огонь) –

„підсилювати, розпалювати які-небудь почуття, переживання і т. ін.,

збуджувати чимось‟ [11, Т. VI, с. 449]; як (мов і т. ін.) вогонь з водою

хто з ким – „хтось перебуває в непримиренних стосунках з кимсь‟

[11, Т. I, с. 715–716];

4) фраземи, які характеризують життєвий досвід людини, вказу-

ють на певні світоглядні цінності або їх відсутність: диму без вогню

не буває (немає) – „на все є своя причина‟ [11, Т. I, с. 715–716]; пройти

вогонь і воду – „багато всього пережити, зазнати; мати складне, небез-

доганне минуле‟ [11, Т. I, с. 715–716]; чужими руками вогонь загорта-

ти – те саме, що чужими руками жар загрібати [11, Т. III, с. 86], тобто

„непорядно користуватися результатами чужої праці‟ [11, Т. II, с. 508].

Також нам вдалося виявити всього 40 фразеологізмів, які пред-

ставляють фраземне поле концепту ВОДА в «Словнику української

мови» в 11 т., які ми поділили на такі функціональні групи:

1) фраземи на позначення дії чи, навпаки, бездіяльності, здійсненої суб‟єктом безвідносно до когось або чогось, і дії, яка спрямована на об‟єкт, стосується його, вчиняється над ним суб‟єктом: товкти воду в ступі – „робити що-небудь марно‟ [11, Т. I, с. 716–717]; [і] за холодну воду не братися (не взятися) – „нічого не робити‟ [11, Т. I, с. 716–717]; вилами [по воді] писано – „про те, здійснення чого викликає сумнів‟ [11, Т. I, с. 419]; як (мов і т. ін.) риба у (в) воді бути (почувати себе і т. ін.) – „поводитися невимушено, добре, вільно‟ [11, Т. VIII, с. 526–527]; каламутити воду [в криниці] – „вносити неспокій, розлад; створю-вати безладдя‟ [11, Т. IV, с. 74]; холодною водою облити (обдати) – „вгамувати чийсь запал‟ [11, Т. I, с. 716–717]; як (мов і т. ін.) води в рот набрати – „вперто мовчати, нічого не говорити‟ [11, Т. I, с. 716–717]; як (мов і т. ін.) у воду впасти – „зникнути безслідно; пропасти‟ [11, Т. I, с. 716–717]; проти води плисти – „йти проти загального на-пряму‟ [11, Т. I, с. 716–717]; виводити (вивести) на чисту (на свіжу) воду – „викривати кого-небудь в підступних, нечесних і т. ін. діях‟


17

[11, Т. I, с. 366]; виходити (вийти) сухим з води – „уміло уникати пока-рання, нарікань і т. ін., будучи виним‟ [11, Т. I, с. 531]; кінці [у воду] ховати (заховати і т. ін.) – „не залишати ніяких слідів злочину, вчинку‟ [11, Т. IV, с. 164]; ловити рибу (рибку) в каламутній воді – „мати вигоду з чого-небудь, користуючись з неясності обставин, чиїхось труднощів і т. ін.‟ [11, Т. IV, с. 538]; як (мов, наче і т. ін.) з гуски вода – „нічого не впливав, не діє на кого-небудь, байдуже комусь‟ [11, Т. II, с. 198]; лити воду – „вести пусту, беззмістовну розмову‟ [11, Т. IV, с. 494]; лити воду на чий млин (чиє колесо) – „діяти на чиюсь користь‟ [11, Т. IV, с. 494]; пройти вогонь і воду – „багато всього пережити, зазнати; мати складне, небездоганне минуле‟ [11, Т. I, с. 716–717]; посадити на хліб та на воду кого – „не давати нічого, крім хліба й води‟, „ув‟язнити‟ [11, Т. VII, с. 306];

2) фраземи, які характеризують особливості стосунків між людь-ми: водою не розлити (не розіллєш) кого – „хтось із кимсь дуже дружить‟ [11, Т. I, с. 716–717]; як (мов і т. ін.) риба з водою з ким – чим – „нерозлучний з ким-, чим-небудь‟ [11, Т. VIII, с. 526–527]; іти (йти, піти) [і] у вогонь і [у] воду за ким, з ким – „іти на все, на будь-який самовідданий учинок заради кого-небудь‟ [11, Т. I, с. 716]; як (мов і т. ін.) вогонь з водою хто з ким – „хтось перебуває в непри-миренних стосунках з кимсь‟ [11, Т. I, с. 716]; варити воду з кого – „постійно, без причини виявляти незадоволення кимсь, ставити непо-слідовні, суперечливі вимоги‟ [11, Т. I, с. 292]; нема промитої води кому від кого – „немає просвітку (життя, спокою)‟ [11, Т. I, с. 716–717]; втопив би (втопила б, втопили б) у ложці води кого – „із ненависті міг би (могла б, могли б) погубити кого-небудь будь-яким способом‟ [11, Т. I, с. 775]; сьома (десята) вода на киселі – „про далеке спорід-нення‟;

3) фраземи з атрибутивним значенням: хоч водою розливай – „затятий, упертий (про бійку, сварку і т. ін.)‟ [11, Т. I, с. 716–717]; хоч з лиця воду пити (пий) – „дуже гарний (гарна, гарне) на вроду‟ [11, Т. I, с. 716–717]; як (мов і т. ін.) крапля (дві краплі) води подібний (схожий) на кого – „дуже подібний (схожий) на когось‟ [11, Т. I, с. 716–717]; як (мов і т. ін.) у воду опущений – „похмурий, сумний‟ [11, Т. I, с. 716–717]; чистої води хто, що – „справжній, справжнісінь-кий‟ [11, Т. I, с. 716–717]; нижче трави ходити; нижчий [від] трави, тихіший (тихший) [від] води; тихіший (тихший) [від] води, нижчий [від] трави – „про того, хто поводиться дуже скромно, виявляє по-кірність, є тихим, непомітним‟ [11, Т. X, с. 219];


18

4) фраземи з часовим значенням: як (мов і т. ін.) у воду дивитися – „неначе наперед знати, точно передбачати події‟ [11, Т. I, с. 716–717]; багато (чимало) води утекло (утече) – „минуло (мине) багато часу‟ [11, Т. I, с. 716–717]; піти (збігти) за водою –„минути без вороття (про час)‟ [11, Т. I, с. 716–717]; як (мов і т. ін.) вода змила (умила) – „зник (зникла і т. ін.) швидко й безслідно‟ [11, Т. I, с. 716–717]; як (мов і т. ін.) з води йде (росте) – „дуже легко, гарно й швидко‟ [11, Т. I, с. 716–717].

Надзвичайно цікавим є з‟ясування походження цих виразів. На-приклад, фразема іти (йти, піти) у вогонь і воду, на думку В. Мокі-єнка, пов‟язана з фразеологізмом пройти вогонь і воду (і мідні труби), яка походить від ритуалу «Божого суду» – стародавнього звичаю перевіряти невинність звинуваченого, змусивши його тримати руку у вогні або кинувши у воду. Фразема з вогню та в полум‟я є калькою з грецької. Вираз пов‟язаний із випробуванням вогнем, при якому звинувачений у злочині повинен був деякий час тримати руку у вогні. Із цим випробуванням пов‟язаний і фразеологізм боятися як вогню. Книжне вогнем і мечем, яке часто можна побачити в Біблії, дослідники пов‟язують із стародавнім способом лікування ран: уражені місця на тілі вирізали й припікали вогнем. Вираз гратися з вогнем учені пов‟язують з такою прикметою: погасне вогонь або свічка – чекай на гостя [3, с. 489–492].

Також добре відомим є біблійний фразеологізм неопалима купи-на, який має такі значення: «щось вічне»; «те, що не можна зруйну-вати»; «вічний вогонь»; «прообраз Богоматері» [5, с. 394]. Неопалима купина – це терновий кущ, побачений Мойсеєм у пустелі на горі Хорив, з якого він почув голос Бога [6, с. 394].

Вислів хоч водою розливай походить від боїв навкулачки, коли такий бій як спортивне змагання переходив у справжню бійку, то спортсменів доводилося розливати водою, щоб вгамувати їхній запал. Фразеологізм товкти воду в ступі походить від того, що в дуже бідних сім‟ях батьки варили воду доти, доки діти не засинали, забув-ши про їжу. Фразема вилами по воді [писано] вживається на позна-чення абсолютно беззмістовної дії. Вилами по воді нічого не напи-шеш. Вислів міг виникнути тоді, коли наші предки вже навчилися письму. Так у польській мові замість слова «вила» використовують слово «палець» [1, с. 107].

Вираз сьома/десята вода на киселі відомий ще з часів Київської Русі та пов‟язаний із виготовленням киселю в селі. Його готували зі


19

змолотого вівса, муку якого декілька раз промивали. Природно, сьома (десята і т. д.) вода мала в своєму складі дуже мало кисільної речовини і тому надто відрізнялася від нього. В основі фразеологізму лежить також числовий код культури (використання магічного числа 7, а також 10 і т. ін.) [4, с. 199–200].

А. Устюжаніна з‟ясувала, що зв‟язок води й вогню, вербалізова-

ний у давньогерманських мовах, сягає своїм корінням індоєвропей-

ської культури. Вчена говорить про єдність цих двох понять, вказу-

ючи на мовні праформи. Наприклад, давньоісландське vagr – «вогонь» і

«море» водночас. Ще цікавішим є той факт, що в давньоіндійських

міфах бог вогню Agni був народжений у воді. Реконструйовані міфи

про «народження вогню у воді», про «бога вод», який охороняє озеро,

джерело, у якому знаходиться сліпучий вогонь, тільки підтверджують

гіпотезу дослідниці.

Вербалізований зв‟язок води й вогню, на думку А. Устюжаніної,

можна пояснити низкою спільних ознак: рухливість, нестійкість,

відсутність чітко визначеної форми, активне переміщення, небез-

печність, неконтрольованість [15, с. 118].

Спільність між цими двома стихіями виявляється також у проти-

ставленні «живої» та «мертвої» води та вогню «одухотвореного» і

вогню «неживого» у мовному вираженні. Уявлення про «два вогні»

наявне вже у вченні Геракліта, який відрізняв вічно живий першово-

гонь від вогню, що був лише звичною формою стану першоречовини,

і носив назву «престер» [12, с. 443]. «Престер», за однією з версій, –

це ураган, який супроводжується вогненно-водяним смерчем або ж

смерч, який супроводжуться блискавкою, за іншою, – це синонім до

вогню-блискавки [7, с. 117].

В. Мокієнко наголошує на тому, що оцінка води як цілющої і

водночас смертельної стихії знайшла своє відображення як у казко-

вих мотивах живої та мертвої води, так і у фразеології. Багато ру-

систів вважають ці вирази своїм національним фольклорним надбан-

ням. Справді, у багатьох російських казках жива вода позначає чарівну,

«життєдайну», воду, яка має здатність воскрешати мертвих, а мертва –

«цілющу», що може гоїти будь-які тілесні рани. Але зіставлення з

іншими мовами вказує на те, що ця фразеогідрологічна пара є широко

відомою в багатьох мовах, зокрема, й в українській, білоруській,

болгарській, словацькій, чеській, англійській, французькій та турець-

кій. Цікавим є той факт, що в сучасному вживанні фольклорна семан-


20

тика нерідко сплутується і вираз вживається у протилежному значен-

ні: жива вода на позначення мертвої, а мертва – на позначення

живої [9, с. 9].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Наші

спостереження підтверджують те, що й нині вогонь і вода як основні

елементи, потрібні для життя людини, є предметом вивчення бага-

тьох учених, зокрема й мовознавців. Нам вдалося окреслити межі

фраземного складника концептів ВОГОНЬ і ВОДА у «Словнику

української мови» в 11 т., а також з‟ясувати, що в цих двох стихій є

багато спільних ознак, відтворених засобами фраземіки української

мови.

Перспективу подальших наукових досліджень вбачаємо в описі

концептів ПОВІТРЯ та ЗЕМЛЯ, що дасть змогу схарактеризувати

сприйняття українською нацією всіх чотирьох першостихій за допо-

могою фразеологічних одиниць і побудувати відповідні лінгвокон-

цептуальні моделі.


1. Адамия З. К. О сопоставительном анализе славянских фразеологизмов с ком-

понентом вода (с привлечением материала из грузинского языка) // «Вода» в

славянской фразеологии и паремиологии. Коллективная монография. Ч. 2. /

науч. ред. А. Золтан, О. Федосов, С. Янурик. – Будапешт : Тинта, 2013. –

С. 105–109.

2. Бабич Н. Обсяг фразеологізованих значень лексем-антитез вогонь – вода /

Н. Бабич // Мова у дзеркалі особистості. Філологічні дослідження, присвя-

чені 80-річчю професора, академіка НАПН України Кононенка Віталія

Івановича / Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ:

Місто НВ, 2013. – С. 396–407.

3. Бирих А. К. Русская фразеология. Историко-этимологический словарь: ок.

6000 фразеологизмов / А. К. Бирих, В. М. Мокиенко, Л. И. Степанова ;

СпбГУ ; Межкаф. словарный каб. им. Б. А. Ларина ; под ред. В. М. Мокиен-

ко. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : Астрель ; АСТ ; Люкс, 2005. – 926, [2] c.

4. Венжинович Н. Ф. Актуалізація концепту «вода» у фраземах російської та

української мов: лінгвокультурологічний аспект / Н. Ф. Венжинович // «Вода»

в славянской фразеологии и паремиологии. Коллективная монография. Ч. 2 /

Науч. ред. А. Золтан, О. Федосов, С. Янурик. – Будапешт : Тинта, 2013. –

С. 196–201.

5. Дубровина К. Н. Энциклопедический словарь библейских фразеологизмов /

К. Н. Дубровина. – М. : Флинта ; Наука, 2010. – 808 с.

6. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : словник-довідник /

В. В. Жайворонок. – К. : Довіра, 2006. – 703 с.

7. Кессиди Ф. Х. Гераклит / Ф. Х. Кессиди. – М. : Мысль, 1982. – 200 с.


21

8. Левченко О. П. Етнолінгвістика та лінгвокультурологія: специфіка об‟єкта і завдання / О. П. Левченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. Сер. : Філологія. – 2007. – Вип. 52. – № 787. – С. 12–16.

9. Мокиенко В. М. Вода как фразеологическая субстанция / В. М. Мокиенко // «Вода» в славянской фразеологии и паремиологии : кол. моногр. Ч. 1 / науч. ред. А. Золтан, О. Федосов, С. Янурик. – Будапешт : Тинта, 2013. – С. 7–19.

10. Надолинська А. Словник концептів української культури як ключова проблема навчальної лексикографії / А. Надолинська // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. філологічна. – 2010. – Вип. 50. – С. 274–280.

11. Словник української мови. В 11 т. / [уклад. А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк, А. В. Лагутіна та ін.]. – К. : Наук. думка, 1970–1980. – Т. I–IV, VI–VIII, X.

12. Слюніна О. В. Лінгвософське осмислення природної стихії вогонь: етимо-логічний та семантичний аспекти / О. В. Слюніна // Філологічні студії : наук. вісн. Криворіз. держ. пед. ун-ту : зб. наук. пр. – Вип. 6. – Кривий Ріг : Вид. дім, 2011. – C. 438–448.

13. Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской культуры / Ю. С. Степанов. – М. : Академ. проект, 2001. – 990 с.

14. Ужченко В. Д. Фразеологія сучасної української мови : посіб. для студ. філол. ф-тів вищ. навч. закл. / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – Луганськ : Альма-матер, 2005. – 400 с.

15. Устюжанина А. К. Древнегерманские концепты «огонь» и «вода», их взаимо-связь и отражение в языке и культуре / А. К. Устюжанина // Вестн. Новгород. гос. ун-та. – 2013. – № 72. – С. 117–121.

References

1. Adamiia Z. K. O sopostavitelnom analize slavianskikh fraseologizmov s kompo-nentom voda (s privlecheniiem materiala iz gruzinskogo yasyka) / Z. K. Adamiia // «Voda» v slavianskoi frazeologii i paremiologii. Kollektivnaia monografiia. Ch. 2 / nauch. red. A. Zoltan, O. Fedosov, S. Yanurik. – Budapesht : Tinta, 2013. – S. 105–109.

2. Babych N. Obsiah frazeolohizovanykh znachen leksem-antytez vohon-voda / N. Babych // Mova u dzerkali osobystosti. Filolohichni doslidzhennia, prysvia-cheni 80-richchiu profesora, akademika NAPN Ukrainy Kononenka Vitaliia Ivanovycha / Prykarpatskyi natsionalnyi universytet imeni Vasylia Stefanyka. – Ivano-Frankivsk:Misto NV, 2013. – S. 396–407.

3. Birikh A. K. Russkaia frazeologiia. Istoriko-etimologicheskii slovar: ok. 6000 frazeologizmov / A. K. Birikh, V. M. Mokiienko, L .I. Stepanova ; SpbGU ; Mezhkaf. Slovarnyi kab. im. B. A. Larina ; pod. red. V. M. Mokiienko. – 3-e izd., ispr. i dop. – M. : Astrel: AST: Liuks, 2005. – 926, [2] s.

4. Venzhynovych N. F. Aktualizatsiia kontseptu «voda» u frazemakh rosiiskoi ta ukrainskoi mov:linhvokulturolohichnyi aspect / N. F. Venzhynovych // «Voda» v slavianskoi frazeologii i paremiologii : kollektivnaia monografiia. Ch. 2 / nauch. red. A. Zoltan, O. Fedosov, S. Yanurik. – Budapesht : Tinta, 2013. – S. 196–201.

5. Dubrovina K. N. Entsiklopedicheskii slovar bibleiskikh fraseolohizmov / K. N. Du-brovina. – M. : Flinta ; Nauka, 2010. – 808 s.


22

6. Zhaivoronok V. V. Znaky ukrainskoi etnokultury : slovnyk-dovidnyk / V. V. Zhai-voronok. – K. : Dovira, 2006. – 703 s.

7. Kessidi F. Kh. Heraklit / F. Kh. Kessidi. – M. : Mysl, 1982. – 200 s. 8. Levchenko O. P. Etnolinhvistyka ta linhvokulturolohiia: spetsyfika obiekta i

zavdannia / O. P. Levchenko // Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia filolohiia. – 2007. – Vyp. 52. – № 787. – S. 12–16.

9. Mokiienko V. M. Voda kak frazeologicheskaia substantsiia / V. M. Mokiienko // «Voda» v slavianskoi frazeologii i paremiologii. Kollektivnaia monografiia. Ch. 2 / nauch. red. A. Zoltan, O. Fedosov, S. Yanurik. – Budapesht : Tinta, 2013. – S. 7–19.

10. Nadolynska A. Slovnyk kontseptiv ukrainskoi kultury yak kliuchova problema navchalnoi leksykohrafii / A. Nadolynska // Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia filolohichna. – 2010. – Vyp. 50. – S. 274–280.

11. Slovnyk ukrainskoi movy. V 11 t. / [uklad. A. A. Buriachok, H. M. Hnatiuk, A. V. Lahutina ta in.]. – K. : Nauk. dumka, 1970–1980. – T. I–IV, VI–VIII, X.

12. Sliunina O. V. Linhvofilosofske osmyslennia pryrodnoi stykhii vohon: etymolo-hichnyi ta semantychnyi aspekty / O. V. Sliunina // Filolohichni studii Naukovyi visnyk Kryvorizkoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu : zb. nauk. pr. – Vyp. 6. – Kryvyi Rih : Vydavnychyi Dim, 2011. – S. 438–448.

13. Stepanov Yu. S. Konstanty: Slovar russkoi kultury / Yu. S. Stepanov . – M. : Akademicheskii Proekt, 2001. – 990 s.

14. Uzhchenko V. D. Frazeolohiia suchasnoi ukrainskoi movy : posibnyk dlia stu-dentiv filolohichnykh fakultetiv vyshchykh navchalnykh zakladiv / V. D. Uzh-chenko, D. V. Uzhchenko. – Luhansk : Alma-mater, 2005. – 400 s.

15. Ustiuzhanina A. K. Drevniegermanskiie kontsepty «ogon» i «voda», ikh vzaimo-svias i otrazeniie v yazyke i kulture / A. K. Ustiuzhanina // Vestnik Novgorod-skogo gosudarstvennogo universiteta. – 2013. – № 72. – S. 117–121.

Венжинович Наталия, Чаварга Анна. Концепты ОГОНЬ и ВОДА во фраземике украинского языка. В статье проанализирована фразеологическая составляющая архетипических концептов ОГОНЬ и ВОДА, которая не стала еще предметом отдельного исследования в украинской лингвоконцептологии. Проведена сплошная выборка исследуемого материала со «Словаря украин-ского языка» в 11 томах, отобраны фразеологизмы со структурными компонен-тами огонь и вода в составе соответствующих тематических (функциональных) групп, установлено их происхождение. Анализ базируется на утверждении о том, что концепт – практически неисчерпаемый комплекс культурно обуслов-ленных представлений о предмете, явлении или признаке в конкретной языко-вой общности. Совокупность концептов в ней приводит к образованию картины мира. В результате проведеного исследования установлены границы фраземной составляющей концептов ОГОНЬ и ВОДА в современном украинском литера-турном языке. Перспективу дальнейших научных изысканий видим в описании концептов ВОЗДУХ и ЗЕМЛЯ, что даст возможность охарактеризовать восприя-тие украинцами всех четырех первостихий с помощью фразеологических единиц и построить соответствующие лингвоконцептуальные модели.

Ключевые слова: архетипический концепт, фразема, огонь, вода, язы-ковая картина мира.


23

Venzhynovych Nataliya, Chavarha Anna. Concept FIRE and WATER in

Phraseology of the Ukrainian Language. The article focuses on the analysis of the

phrasemic constituent of archtypical concepts FIRE and WATER which so far has not

become a subjects-matter of a special study in Ukrainian linguoconceptology. A solid

corpus of the material under investigation has been extracted from «The Dictionary

of the Ukrainian Language» in 11 volumes, phraseologisms with structural compo-

nents fire and water have been singled out within appropriate thematic (functional)

groups, their origin has been ascertained. The analysis proceeds from the assumption

that concept is practically an inexhaustible complex of culturally motivated ideas

about a thing, phenomenon or an indication in a certain language community. A set

of concepts in it leads to the formation of a world model. On account of the results

obtained the limits of the phrasemic constituent of concept FIRE and WATER have

been outlined in Modern Ukrainian literary language. The prospective of further

scholarly studies is in the concepts AIR and EARTH that will enable characterization

how Ukranianians perceive all four primary elements by means of phraseological

units and form corresponding linguoconceptual models.

Key words: archtypical concept, phraseme, fire, water, language world model.

УДК 81‟221:316.454.52

Олександра Гандзюк

ВІЗУАЛЬНИЙ КОНТАКТ ЯК НЕВЕРБАЛЬНИЙ ЗАСІБ

СПІЛКУВАННЯ

Стаття стосується проблеми невербальної комунікації. Невербальні знаки

можуть регулювати людські стосунки. Тут проаналізований такий засіб невер-

бального спілкування, як візуальний контакт. Цей засіб має важливе значення в

комунікативному процесі. Розрізняють діловий, світський та інтимний погляд.

Їхня диференціація залежить від локалізації напрямку на співрозмовника. Візу-

альний контакт має різні комунікативні значення. Він ілюструє різні семантичні

і прагматичні смисли. Серед них готовність до комунікації; пригнічення волі

або впливу на іншого; бажання налагодити контакт й отримати інформацію;

необхідність передати певну інформацію, бажання контактувати. Дуже часто

цей невербальний знак вказує на близькість людей. Він демонструє також

статусні стосунки. Візуальний контакт має різні позитивні і негативні значення.

Це залежить від комунікативної ситуації. У статті названі прізвища дослідників,

які вивчають проблему невербального спілкування.

Ключові слова: комунікація, невербальне спілкування, засоби невербаль-

ного спілкування, візуальний контакт, види візуального контакту.

© Гандзюк О., 2015


24

Постановка наукової проблеми та її значення. Невербальна

комунікативна поведінка – сукупність норм і традицій, що регламен-

тують вимоги до організації ситуації спілкування, зокрема до фізич-

них дій, контактів співрозмовників, дистанції та влаштування просто-

ру спілкування, невербальних засобів демонстрації ставлення до

співрозмовника, міміки, жестів, поз, що супроводжують та

уможливлюють спілкування [3, с. 200].

Важливу роль в обміні прагматичними смислами відіграють очі.

Контакт очима може бути виразником різних семантико-прагматич-

них виявів: «готовності до комунікації; пригнічення волі або впливу

на іншого; бажання налагодити контакт і отримати інформацію;

необхідність передати певну інформацію, натякнути на неї іншим

тощо» [2, с. 206].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Проблема невербального спіл-

кування знайшла свій вияв у підручниках і посібниках Ф. С. Бацеви-

ча [1; 2], Є. А. Подольскої [3], В. Д. Лихвар [3], К. А. Іванової [3],

С. В. Шевчук [4], І. В. Клименко [4], О. В. Яшенкової [5]. Але на

сьогодні немає ґрунтовного дослідження візуального контакту, як

засобу спілкування. Тому тема нашого дослідження актуальна.

Мета статті полягає у висвітленні проблеми візуального контакту

як засобу невербального спілкування. Завдання роботи: 1) виявити

приклади візуального контакту засобами української мови; 2) схарак-

теризувати семантику візуального контакту.


результатів дослідження. Візуальний контакт належить до засобів

кінетики. Погляд відіграє важливу роль у комунікативному процесі.

Прийнято розрізняти діловий, світський та інтимний погляди. Такий

поділ зумовлений локалізованою спрямованістю на співрозмовни-

ка [4, с. 159].

Погляд може мати нейтральний вияв. Він може не виражати

жодних емоцій: – Дозволите? – поглянула вона на професора

(Ю. Смолич); Ріхард Грюнвальд дивися на дружину, на товаришів,

на їхні похмурі, виснажені обличчя і думав про свою організацію, про

нові методи роботи тепер, коли до Німеччини прийшли американці

(В. Собко); Головний начальник зупинився, налив з графина води й,

запиваючи водою початок своєї цікавої промови, дивився на управ-

діла, що викинув у кошика олівець на півтора приблизно ще не

списаного вершка (М. Хвильовий).


25

За допомогою погляду можна передати різну гаму почуттів: бла-

гання: Благальний погляд зупинивши на мені, він ледве стримував

потік слів із своєї хриплої горлянки (Ю. Яновський); вдячність: – Ні,

не погоджуюсь! – раптом рішуче ще раз сказав Іван Іванович і, тут

же підбадьорений вдячним поглядом дружини, додав: – Я навіть

скажу вам по секрету, що з самого початку мало довіряв цій ідеї

(М. Хвильовий); веселість: Він окидає всіх веселим поглядом, і кож-

ному з депутатів здається, ніби заглянув він йому не просто в душу,

узнав усе найпотаємніше, підбадьорив такою надійною і вчасною по-

смішкою (В. Собко); виклик: Не то з викликом подивився на Кон-

дратюка (Ю. Бедзик); винуватість: Трохи винуваті очі втуплювалися

в землю і голос зривався на хрип... (Ю. Бедзик); ворожість: А тепер

рудий юдей чомусь надзвичайно вороже глянув на левіта й буркнув...

(Г. Хоткевич); враженість: Старий подивився на нього вражено

(В. Шевчук); глузування: Климові очі звузилися, і в них прохопилися

іскорки глузду (Ю. Бедзик); гнів: Старший асистент викотив роз-

гнівані очі на непоштивого молодого інтерна, але той уже одвер-

нувся до доктора Івановського (Ю. Смолич); доброту: Великі, добрі й

теплі очі привітали його, і він раптом почав пригадувати, що десь їх

бачив (В. Шевчук); докір: Потім раптово зупинився і глянув на

Кондратюка з неприхованим докором (Ю. Бедзик); жаль: Настуня з

жалем подивилася на місто й будівлю, де пережила стільки нових

для неї думок, мрій, почувань (О. Назарук); загадковість: Він їй не

відповів, хоч очі його в цю мить стали промовистими і загадковими,

наче щось згадали (Ю. Бедзик); задумливість: Завжди мовчазний і

задумливий, він і тепер більше мовчав і більше дивився собі під ноги

своїми сірими задуманими очима (М. Хвильовий); захоплення: Га-

почка і сам незчувся, як теж став плескати, його захопив, полонив,

поглинув завихрений ритм, він уже однаково захоплено дивився на

дівчину та ад‟ютанта... (А. Дімаров); зацікавленість: Поруч нього

стояла Марта, давня знайома Грюнвальда, і зацікавлено спостері-

гала загальне замішання (В. Собко); здивування: Вурстові мало очі

на лоба не полізли від здивування (В. Собко); злість: Стару начеб

ущипнув хтось, вона недобрим оком глянула на пащекуватого під-

літка (С. Пушик); зухвалість: Але вже не світилися його очі зухва-

лістю, присмиріла в них парубоцька відчайдушність (Григорій Тю-

тюнник); іронічність: – Товаришка Леся, мабуть, і не думає мовчати! –

заперечив ревізор і знову іронічно подивився на Бродського (М. Хви-


26

льовий); лагідність: Помічала онуку серед двору, й поступово лагіднів

та осмислювався її погляд, була Галя в ясно-синьому платті, а коли

оберталася до старої, світила усмішкою: молоде її обличчя сяяло

(В. Шевчук); лукавство: Тайвах весело сміється й лукаво поглядає на

мене й на Сева (Ю. Яновський); насмішкуватість: Уявіть собі юнака –

невисоко і стрункого, з сірими очима та енергійним ротом, погляд

насмішкуватий і впертий, руки, що люблять парус і гвинтівку, а

іноді полишають те й інше для любовного вірша (Ю. Яновський);

настороженість: Володимир побачив його малі сині очі, і хоч вони

дивилися насторожено, йому стало погідно від тих очей, бо цей

колір невідступно супроводжував його сьогодні (В. Шевчук); натяк: У

вузеньких очицях голомозого зав‟юнилися гадючки непевного натяку

(Ю. Бедзик); ніжність: Врешті, випроставшись, глянула на Кондра-

тюка дитинно-щирим і ніжним поглядом, і тому її погляді знову

змигнула вина (Ю. Бедзик); ніяковість: Мамині очі блукають ніяково

по предметах понад моєю головою (І. Вільде); нудьгу: Він з нудьгою

поглядає на горішню лампу, доки ми догадались її погасити (Ю. Янов-

ський); переляк: Олександра злякано кинула поглядом у куток

(В. Шевчук); пильність: Та око жінки бачить крізь одежу (Ю. Янов-

ський); підозру: Швидко почимчикувала, аж біля порога оглянулася

підозріло (С. Пушик); прохання: Просили його очі, його долоні, його

голова (С. Пушик); розгубленість: Іван Іванович подивився на дру-

жину розгубленими очима передав документ (М. Хвильовий); розум:

...Стоїть на містку хлопчик з батьком, дивиться на мене розум-

ними очима (С. Пушик); сердитість: І так шмагонула сердитим

поглядом суперницю, що та аж заклякла (Ю. Бедзик); сміливість: Він

бадьорим і сміливим поглядом дивиться в рупор (М. Хвильовий);

смуток: Чим довше він їхав, тим менше лишалося зупинок, тим

похмуріше, не затишніше ставало на душі, тим більша засмута

огортала сірі, великі і терплячі очі Панаса Юхимовича (А. Дімаров);

співчуття: – Да-ле-ко! Треба на Чорній ночувати, – співчутливо

подивився мені в вічі розумними синіми очима (С. Пушик); спокій:

Спокійно дивився він на плач і зойки людей, наче говорить сам собі:

що таке сльози й ридання, й навіть саме життя людей перед вели-

кою ціллю, до якої я веду це стадо? (Г. Хоткевич); страх: Але від

страху дивилася на нього зовсім інша жінка (В. Шевчук); суворість:

Вона вирвалась і суворо глянула на Тимка (Григорій Тютюнник);

таємничість: У ковалевих очах змигнуло щось схоже на таємничий


27

вираз (Ю. Бедзик); тривога: Олена сплеснула руками, очі зайнялися

тривогою (Григорій Тютюнник); уважність: Тілден уважно дивився,

яке враження справила на Вурста його пропозиція (В. Собко); хит-

рість: Це говорилося дитиною при закладеному в рот пальчику і

хитрому поблискуванні очей (Григорій Тютюнник); цікавість: – З

далекої, – обізвався Володимир і відійшов до вікна, бо та висока й

худа з неймовірною цікавістю задивилася на нього (В. Шевчук);

щастя: У дружини були щасливі очі (Л. Костенко).

За допомогою погляду можна відтворити цілу гаму почуттів.

Візуальний контакт дозволяє одночасно передати кілька емоцій:

Вияви різних емоцій: Дивився на обличчя німця, на його очі, в яких

мінився вираз зацікавлення, жадоби і страху, і думав, що саме цей

чоловік буде найпридатнішим для виконання його намірів (В. Собко);

А Донин чоловік з гордістю і гіркотою позирав на обох (він не вмів

танцювати) (С. Пушик); Гупав молот, кришилися жорна, червоно

спалахували тугою і злістю дядькові очі (Ю. Бедзик).

Специфіка погляду має залежність від психічного і фізичного

стану: Дивилася морочно, як плететься над рікою сіра пелена смер-

ку, і не бачила, здається, ні смерку того, ні річки (В. Шевчук); Очі їх

каламутніли, а дорога, якою вони йшли, блакитніла, і перед кожною

мимовільно зацвітали палкі волошкові очі (В. Шевчук); І з дико

поширеними очима стояв Авірон у кутку шатра, мов ударений чим

тяжким в голову, і шкода було на нього дивитися (Г. Хоткевич).

Візуальний контакт може залежати від певної ситуації: Він роз-

плющився і вона зрозуміла, за що любить цього не зовсім збагненого

чоловіка: очі його були зовсім такі, які бачила у першокласників,

коли вперше сідали вони за парти і вперше засвідчували погляд до

вчительки, яка переступала класний поріг (В. Шевчук); Тоді

товаришка Галакта дивиться матернім поглядом на дітвору і

каже ніжним соцвихівським голосом (М. Хвильовий).

Погляд може мати різну тривалість у часі: довгий: Галя розпра-

вилася біля балії, відчуваючи, як солодко ниє в неї спина, і задивилася

туди, де звивалася в глибокій долині річка (В. Шевчук); Пила воду

маленькими ковтками, раз у раз прикладаючи кварту до рота, й

дивилася невідривно в далечінь, начебто бачила там тіні осені

(В. Шевчук); Щось лякало Галю увесь ранок і збуджувало, і ось стоїть

вона і здивовано стежить за тим чудним верхолазом (В. Шевчук);

Вдивлявся у неї, як мандрівник у незнайомій хащі, і вона хоч-не-хоч


28

накидала на обличчя буденну маску (В. Шевчук); Широкоплечий хло-

пець із зачесаним набік чубом і з плямкою біля вусиків під носом

дивися на неї й дивився (В. Шевчук); Тим часом старий батько, пере-

ступивши поріг, сів до сина за стіл, замовк хмурно, втупився

поглядом у натруджені свої руки (Ю. Бедзик); Я ходила за ним,

стерегла його погляд, виходити сподівалася, впадала в розпач і

раптом помітила, що всі рушили (Ю. Яновський); Галя зазирнула на

стару, і темний острах спалахнув у її серці: побачила в її очах непро-

глядну темінь і відчула подих чорненого вітру... (В. Шевчук); Іван

зиркнув на полонинську красуню і запитав... (С. Пушик); Пошукав

очима, де б сісти (Ю. Бедзик).

Погляд виявляє залежність від статі, віку: Тож дивилася дівчина

на нього тільки по-дівочому – повернулась у бік, але відчувала і

волошкові очі, і тугу його (В. Шевчук); – Правда, співає? – спитала, і

при цьому очі її не по-старечому весело поблискували (Р. Федорів);

І побігла молодими очима по безмежній живій поверхні моря – з

розкішшю, в якій містилося почування, що відкрила щось зовсім нове

(О. Назарук).

Візуальний контакт часто наділений певною експресією: Знову

винуватцем була її туга, її трохи кирпатенький ніс, і погляд палаю-

чих, синіх очей (В. Шевчук); Але вони були такі сині, цвіли, як дві

волошки, і їй невідь чого запаморочливо стислося серце (В. Шевчук);

Маріїні очі блищали, як у маленької білочки, що тримає в лапочках

волоський горіх і боїться, аби хтось її не сполохав (С. Пушик); – Ді-

дусю, вуйна Марія йде! – скрикнула дідова онучка, і голова старого

метнулася до вікна, очі спалахнули, і нам більше нічого не треба

було пояснювати (С. Пушик); А в очах аж хлюпало літо (С. Пушик);

Але Гірняк так їв вантажника очима, що хлопцеві стало не по собі й

він оглянувся, але нічого не зрозумів (С. Пушик); На дні його очей

палахкотіли дві свічки, розуміючи, що ненадовго залишиться їм

світла, коли будуть отак палахкотіти (С. Пушик); Федорова про-

пекла її очима (Ю. Бедзик).

Взаємний погляд теж має певний емоційний і змістовий потен-

ціал: Ми з Іваном перезирнулися, бо Іван, очевидно, подумав те саме,

що і я (С. Пушик); На мить вони зустрілися очима – стара й моло-

да: молода світилася чаром і спокоєм, стара позеленіла (В. Шевчук);

– Може бути, – переморгуються легені (С. Пушик); Всю дорогу ми

дивилися в вічі одне одному майже безперестанку (Ю. Яновський).


29

Зміна напрямку погляду має певне значення для подальшої пове-дінки особи: Ганька поводила очима по його обличчю, по руках, по обрубкові ноги, подивилася на свої руки, ноги, підійшла ближче до співака, жменя її розтулилася, й важкий, дзвінкий метал, якого назбирала щойно в їдальні, струмом посипався в кашкет лірника... (С. Пушик); Малий не розумів. Дивився то на мене, то на діда (С. Пушик); Вона злякалася і здригнулася, шукаючи моїх очей і до-

питливо глянувши в них (Ю. Яновський); Корольов провів поглядом по великому натовпу німців, побачив багато очей, спрямованих без-посередньо на нього, помітив у зіницях чекання та тривогу, і, нава-жившись, спокійно наблизився до генерала, й висловив свою вимогу виконати гімн (В. Собко); Корольов ледве помітно скосив око на генерала Гроулі, чекаючи, коли пролунають перші звуки радянського гімну (В. Собко); Далі він перевів погляд на Якоба Зонне, потім на інших товаришів і відзначив про себе єдину рису, яка об‟єднала всіх людей, зібраних у цій кімнаті, − у всіх в очах горів напружений вогонь чекання (В. Собко).

Очима можна виконати певну дію: Так і попрощався з Мартою самими очима (Ю. Бедзик); Але він тільки рухами очей і рук, а не криком давав вислів своїм почуванням, щоб голосним криком не злякати малого принца з крові падишаха (О. Назарук); Змішаний, запитує її очима: в чому справа? (І. Вільде); – Чи я щось сказала? – запитливо повела по всіх очима Слава. – Я думаю... (І. Вільде); Син мені свиснув, як на Канарах, і показав очима на маму (Л. Костенко). – Двадцять шість штук, – озирнувся назад і праворуч, поглядом

вказуючи на ніші, видовбані в сірому суглинку, де причаїлися важкі ручні гранати, зв‟язані дротом по п‟ять штук, чотири ручки вперед, одна назад (В. Собко).

Погляд дозволяє виразити, як один співрозмовник сприймає іншого: Сідала вона радше до мене й оглядала мене як грушу на

дереві (Ю. Яновський); Коли наступив відплив крові, запримітила, що господар кімнати оглядає її зовсім такими очима, як її батько

коня, який йому сподобався (О. Назарук). Висновки і перспективи подальших досліджень. Візуальний

контакт має різні комунікативні значення. Він ілюструє семантичні та прагматичні смисли. Візуальний контакт має різні позитивні і нега-тивні значення. Це залежить від комунікативної ситуації. Досліджен-ня питання невербальної комунікації варто продовжити, вивчаючи інші невербальні знаки.


30


1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : [підручник] / Ф. С. Баце-вич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – 344 с.

2. Бацевич Ф. С. Вступ до лінгвістичної прагматики : [підручник] / Ф. С. Баце-вич. – К. : ВЦ «Академія», 2011. – 304 с.

3. Подольська Є. А. Культурологія : [навч. посіб.] / Є. А. Подольська, В. Д. Лих-вар, К. А. Іванова. – К. : Центр навч. л-ри, 2003. – 288 с.

4. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : [підручник]. − 3-тє вид. випр. і допов. / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К. : Алерта, 2012. – 696 с.

5. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації : [навч. посіб.] /О. В. Яшен-кова. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – 312 с.

References

1. Batsevych F. S. Osnovy komunikatyvnoi lingvistyky : [pidruchnyk] / F. S. Batse-vyh. – K. : VTs «Akademiia», 2004. – 344 s.

2. Batsevych F. S. Vstup do lingvistychnoi pragmatyky : [pidruchnyk] / F. S. Batse-vyh. – K. : VTs «Akademiia», 2011. – 304 s.

3. Podolska Ye. A. Kulturologia : [navch. posib.] / Ye. A. Podolska, V. D. Lykhvar, K. A. Ivanov. – K. : Tsentr navchalnoi literatury, 2003. – 288 s.

4. Shevchuk S. V. Ukrainska mova za profisiinym spiamuvanniam : [pidruchnyk]. − vyd. 3 vypr. i dop. / S. V. Shevchuk, I. V. Klymenko. – K. : Alerta, 2012. – 696 s.

5. Yashenkova O. V. Osnovy teorii movnoi komunikatsii : [navch. posib.] / O. V. Yashenkova. – K. : VTs «Akademia», 2010. – 312 s.

Гандзюк Александра. Визуальный контакт как невербальное средство общения. В статье говорится о проблеме невербального общения. Невербаль-ные знаки могут регулировать человеческие отношения. Тут проанализировано такое средство, как визуальный контакт. Это средство имеет большое значение в коммуникативном процессе. Различают деловой, светский и интимный взгляды. Их дифференциация зависит от локализации направления на собесед-ника. Визуальный контакт имеет различные коммуникативные значения. Он иллюстрирует различные семантические и прагматические смыслы. Среди них готовность к коммуникации, угнетение свободы или влияние на собеседника, желание наладить контакт и получить информацию, необходимось передать определенную информацию, желание контактировать. Очень часто этот невер-бальный знак показывает близость людей. Он также демонстрирует статусные отношения Визуальный контакт имеет различные позитивные и негативные значения. Это зависит от ситуации коммуникации. В статье названы имена ученых, исследующих эту проблему слова.

Ключевые слова: коммуникация, невербальное общение, средства невер-бального общения, визуальный контакт, виды визуального контакта.

Handziuk Oleksandra. Visual Contact in the Non-Verbal Communication. The article considers the problem of the non-verbal communication. Non-verbal sings can regulate the human relations. There has been analyzed the visual contact. The


31

visual contact is very important in the communication. The business, social and intimate views distinguished. This aspect determines the localization of the focus on collocutor. The visual contact shows the different communicative meaning. The visual contact allows illustrate the different semantic and pragmatic expressions. Among them are the readings for communications, suppression of liberty, impact on somebody, desire to contact, the dissemination of the information- Very often this non-verbal things show the proximity of the persons. Visual contact demonstrates the status relationship too. The visual contact has different positive and negative meanings. It depends on the situation of the communication. The names of the scientist involved in this research are given in this article.

Key words: communication, non-verbal communication, means of the non-

verbal communication, visual contact, types of the visual contact.

УДК 811.161.2‟373+821.161.2-1.08

Ніна Данилюк

СЛОВНИК МОВИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ТА НОВЕ ВИДАННЯ

ЇЇ ТВОРІВ

У статті йдеться про укладання словника мови Лесі Українки та нове повне

видання її творів. Здійснено стислий огляд видань творів письменниці та

словників, підготовлених на їхній базі у ХХ–ХХІ ст. Звернуто увагу на назрілу

потребу підготовки нового академічного видання й використання в ньому текс-

тів прижиттєвих творів, не препарованих радянською цензурою, а також

архівних матеріалів. Розглянуто стан і перспективи укладання словника поезії

Лесі Українки на комп‟ютерній основі в контексті української авторської лек-

сикографії ХХ ст. Описано специфіку реєстрових слів і структуру словникової

статті в «Cловнику мови Лесі Українки (на матеріалі збірки «На крилах пі-

сень»)» (частина 1 – загальні назви з початковими літерами А–М) (Луцьк, 2012),

підготовленому працівниками лабораторії комп‟ютерної лінгвістики інституту

філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка й ви-

кладачами інституту філології та журналістики Східноєвропейського націо-

нального університету імені Лесі Українки.

Ключові слова: авторська лексикографія, словник Лесі Українки, словник

мови Лесі Українки, повне видання творів, структура словникової статті,

реєстрове слово.

Постановка наукової проблеми та її значення. Мовотворчість

Лесі Українки була в полі зору низки вчених ХХ–ХХІ ст., зокрема

© Данилюк Н., 2015


32

таких, як П. П. Плющ, П. Д. Тимошенко, Л. П. Кулинська, Л. І. Мі-

щенко, В. М. Русанівський, С. Я. Єрмоленко, Л. І. Мацько, Л. О. Пу-

стовіт, Л. П. Рожило, Л. В. Бублейник, Л. П. Павленко, М. В. Мір-

ченко, С. К. Богдан, А. В. Мединська, Н. О. Мех та ін. Вони звертали

увагу на роль письменниці в розвитку художнього й епістолярного

стилів української мови, специфіку її виразових одиниць на рівні

лексики, синтаксису, словотворення. Про необхідність підготовки но-

вого повного видання творів письменниці писали М. Г. Жулинський,

Л. П. Мірошниченко, М. М. Сулима, Л. І. Скупейко, Н. Г. Сташенко

та ін. Проект підготовки електронного словника Лесі Українки, до

якого входять усі тексти з варіантами, бібліографія, фото- й архівні

документи тощо, реалізував М. Жарких (див.: [8]), а комп‟ютерні

програми опрацювання текстів для словника мови письменниці роз-

робили Л. О. Алексієнко й Н. П. Дарчук (див.: [1]). Структуру словни-

кової статті в словнику мови поетеси та cпецифіку реєстрових слів ми

розглядали в кількох статтях (див.: [3; 4]).

Аналіз досліджень цієї проблеми. У вивченні творчості Лесі Українки і виданні її творів виділяють чотири етапи: 1-й етап (при-життєвий) – 1893–1913 рр., коли вийшли збірки поезій «На крилах пісень» (Львів, 1893, 2-ге вид. – К., 1904), «Думи і мрії» (Львів, 1899), «Відгуки» (Чернівці, 1902), твори, т. 1 (К., 1911); 2-й етап – 1920−1930 рр.: твори у 7-ти т. / ред. К. В. Квітка (К., 1923–1924); твори у 12-ти т. / ред. Б. В. Якубський (К., 1927–1930 – не завер-шено); 3-й етап – 1950–1991 рр.: твори у 5-ти т. (К., 1951–1956), у 10-ти т. (К., 1963–1965) та у 12-ти т. (К., 1975–1979); перевидання окремих творів Лесі Українки, неопублікованих творів (драма «Боя-риня» та ін.); 4-й етап – 1991 р. – до сьогодні: репринтні видання збірки «На крилах пісень» (К., 1997, Луцьк, 2011), «Народні мелодії з голосу Лесі Українки…» (К., 1917; Луцьк, 2006), «Колодяженські пісні…» (факсиміле рукопису – Луцьк, 2006); «Книги пісень Генріха Гейне» (пер. Лесі Українки і Максима Славинського) (Луцьк, 2011); електронне видання творів Лесі Українки та Енциклопедії життя і творчості Лесі Українки (2006 – донині) (див.: [2]).

Як відомо, укладання словників мови письменників – новий на-прям слов‟янської лексикографії, сформований у 60–70-ті рр. ХХ ст. В Україні у цей час було видано такі праці: «Шевченківський слов-ник» у 2-х т. (К., 1976); «Словник мови художніх творів Івана Фран-ка» (Львів, 1976), «Словник мови творів Г. Квітки-Основ‟яненка» (Х., 1978) та ін. Серед лексикографічних здобутків важливе місце займа-


33

ють видання, здійснені на основі творів Лесі Українки та Івана Фран-ка, зокрема «Словопокажчик драматичних творів Лесі Українки» / укл. М. Ф. Бойко (К., 1961); «Лексика поетичних творів Івана Фран-ка» (Львів, 1990), «Частотний словник роману Івана Франка «Пере-хресні стежки» (Львів, 2006), «Словник мови поетичної збірки Івана Франка «Зів‟яле листя» (Львів, 2010). У 80-ті рр. ХХ ст. у Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки з ініціативи Л. П. Рожило, Г. М. Ращинської, В. І. Голоюха, Л. П. Павленко та ін-ших викладачів кафедри української мови розпочато роботу над слов-ником мови Лесі Українки на основі творів у 12-ти т. (1975–1979). Укладено паперову картотеку лексики поетичних текстів, однак її опрацювання не завершено. Дискусійним виявилося питання про до-цільність використання 12-томного видання, котре, як відомо, містить багато препарованих або вилучених текстів, а тому не може слугу-вати надійною основою для словника. З‟явилася думка про те, що варто чекати нового академічного зібрання.

Нагадаємо, що в подібній ситуації перебували свого часу й укла-дачі словника мови Івана Франка. Нам імпонує позиція, висловлена під час дискусії про мовне оформлення Франкових творів у 50-ти томах: «Час уже нашим мовознавцям не чекати, поки спеціально для них видадуть п‟ятдесятитомний корпус праць Франка, перетворених на історико-літературні мовні пам‟ятки, а взятися до вивчення мовної еволюції письменника на основі автографів та першодруків» (цит. за: [9, с. 9]). Отож, джерельною базою сучасних словників можуть слу-гувати й репринтні відтворення прижиттєвих видань письменників, скажімо, збірки «З вершин і низин» Івана Франка (Львів, 2004), «На крилах пісень» Лесі Українки (Київ, 1994; Луцьк, 2011) та ін. Автори нового словника мови Лесі Українки пішли зазначеним шляхом, запланувавши укласти лексикографічну працю на базі прижиттєвих збірок письменниці «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902) (див.: [3]).

Зауважимо, що в рамках комп‟ютерної лексикографії вже з‟яви-

лася «Конкорданція поетичних творів Тараса Шевченка» в 4-х томах

(Едмонтон; Торонто, 2001) [4], укладена на основі 12-томного видан-

ня творів письменника (К., 1989–1990). До її реєстру ввійшла 18 401

лексична одиниця поетичного корпусу в усіх 83 731 випадках її ужи-

вання в межах 22 241 рядка поезії. Тут подано вичерпний ілюстра-

тивний матеріал до кожного реєстрового слова – всі випадки його

вживання із докладною паспортизацією. Конкордація містить лекси-


34

кон українських творів, основний корпус яких налічує 220 віршів,

лексикони одиниць латинським алфавітом, творів російською мовою,

прозових текстів в поемі «Гайдамаки» з урахуванням українських

варіантів.

Серед письменницьких лексикографічних праць, створених із ви-

користанням комп‟ютерних програм, назвемо ще «Он лайн-конкор-

данс роману Івана Франка «Перехресні стежки» (2006), укладений

авторами вже названого частотного словника роману [6], а також

«Словник Лесі Українки», підготовлений Миколою Жарких у 2009 р. [8]

у рамках великої програми дослідження життя і творчості письмен-

ниці. Останній містить 127 118 слів, узятих із 12-томного зібрання

творів. Орієнтування на це радянське видання – вада словника (хоч

тут і звернуто увагу на варіанти у різних публікаціях). Недоліком

вважаємо також відсутність ілюстративного матеріалу – контекстів,

які б показували особливості вживання слів.

Актуальність нашого дослідження зумовлює потреба вироблен-

ня й уточнення принципів укладання електронного словника мови

поетичних, прозових, драматичних, публіцистичних та епістолярних

текстів Лесі Українки, адаптування існуючих програм автоматизо-

ваного аналізу до творів письменниці кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Об’єкт розгляду – словники мови Лесі Українки й повне видання її

творів, а предмет – специфіка словника мови прижиттєвих поетичних

збірок Лесі Українки у зв‟язку з новим сучасним виданням її творів.

За мету поставлено визначення параметрів словника мови поезії і

структури словникової статті. Для її здійснення виконано такі зав-

дання: розглянуто принципи укладання словника мови письменниці,

окреслено структуру словникової статті та особливості виокремлення

заголовних одиниць. Новизна нашої роботи полягає в тому, що

вперше докладно розглянуто специфіку опублікованого словника

мови Лесі Українки в контексті авторських лексикографічних праць,

вказано на необхідність підготовки нового академічного видання й

використання в ньому текстів прижиттєвих творів, не препарованих

радянською цензурою, а також архівних матеріалів.


результатів дослідження. На думку Н. П. Дарчук і Л. А. Алексієнко,

словник мови Лесі Українки, так само, як й інші авторські лексико-

графічні праці, має ґрунтуватися на електронній базі даних, що

включає: а) текстовий масив, до якого повинні увійти твори з нового


35

академічного видання Лесі Українки, що відповідають рукописним

варіантам, або прижиттєві публікації, максимально наближені до ав-

торського оригіналу; б) алфавітно-частотний словник поетичного

мовлення; в) словник-конкорданс, який подає лексико-семантичну та

стилістичну характеристики реєстрового слова; г) словники синоні-

мів, антонімів, омонімів, паронімів; ґ) словники тропів (епітетів, ме-

тафор, метонімій, синекдох, порівнянь тощо); д) інтегрований слов-

ник, який міститиме граматичну, лексико-семантичну, синтаксичну

та статистичну інформацію (див.: [1]).

Вивчивши досвід укладання авторських словників наших попе-

редників, ми сформулювали такі принципи: 1) джерельною базою (за

відсутності нового академічного зібрання творів Лесі Українки) мають

стати прижиттєві видання; 2) потрібно подавати всі слова та їхні

варіанти, написані кириличною, латинською та іншими графіками;

3) треба вмістити загальні та власні назви; 4) необхідно навести всі

фонетичні та граматичні варіанти заголовних слів; 5) варто макси-

мально зберегти діалектні форми; 6) використовуючи програми

комп‟ютерного опрацювання, маємо орієнтуватися на сучасний пра-

вопис, але відтворити деякі важливі для творчої манери письменниці

форми; 6) потрібно підготувати корпус текстів Лесі Українки,

який увійде до лінгвістичного корпусу, розміщеного на порталі

http://www.mova.info/corpus; 7) треба укласти словники в текстовому

й електронному форматах; 8) вважати словник слововживання етапом

створення повного тлумачного словника мови письменниці.

Матеріалом для першої частини словника мови Лесі Українки

стала перша прижиттєва збірка «На крилах пісень» (Львів, 1893),

редактором якої був Іван Франко. Оскільки знайти це видання сучас-

ним дослідникам складно, у додатку подано репринт цієї книжки

(див.: [7, с. 124–236]). У словнику, укладеному Н. П. Дарчук, Н. Г. Чей-

литко, В. М. Сорокіним (Київський національний університет імені

Тараса Шевченка) та Н. О. Данилюк, Н. В. Іовхімчук (Східноєвропей-

ський національний університет імені Лесі Українки), усі реєстрові

слова вміщено за алфавітом у початкових формах. До першої частини

праці увійшли тільки загальні іменники з початковими літерами А–М,

писані кириличною графікою. У другій частині, що знаходиться у ви-

давництві, наведено загальні іменники з початковими літерами Н–Я і

власні назви. В інших частинах подамо прикметники, дієслова, при-

слівники, а також одиниці, зафіксовані латиницею. Поки що пред-


36

ставлено лише іменники, оскільки вони найпоказовіші для ідіолекту

письменниці й можуть виступати ключовими словами індивідуально-

мовної картини світу. До повного словника мови названої збірки (так

само – й до інших лексикографічних видань) увійдуть усі повнозначні

та службові слова.

Зауважимо, що недоліком комп‟ютерного опрацювання текстів є

те, що в лексикографічній праці як окремі реєстрові одиниці подано:

1) лексеми зі здрібнілими і пестливими значеннями (напр., вікно,

віконце, віконечко); 2) суплетивні форми іменників (як-от: дитина,

діти); 3) лексичні омоніми, які позначено цифрами угорі з правого

боку слова (напр., коса1, коса

2); 4) графічні та фонетичні варіанти

(прим., імення, ймення). В остаточному варіанті словника укладачам

потрібно зводити їх до однієї статті (за винятком омонімів). Поки що

ми подаємо інформацію про їхню належність до вихідних форм

у примітках.

Структура словникової статті така. Кожна стаття містить реєстро-

ве слово, після якого курсивом вказано частину мови (це потрібно для

укладання словника, в якому можуть бути представлені слова, що

належать до різних частин мови), коротку граматичну характеристику

(рід, за необхідності – число). Далі латиницею позначено абсолютну

частоту (xabs), середню частоту (xsered), середньоквадратичне від-

хилення значень абсолютної частоти (sigma), коефіцієнт варіації (V),

кількість різних творів, до яких увійшло слово (R). Потім уміщено

ілюстрації – мікроконтексти (поетичний рядок, кілька рядків або

строфа, що становлять змістове ціле; назва твору), у дужках подано

назву поезії.

Словникові статті із заголовними одиницями барвінок і барві-

ночок виглядають так:

БАРВíНОК − ім. ч. р. xabs: 1 xsered: 0,077 sigma: 0,266 v: 3,464

R: 1 Старша дружка по барвінок Додому піде, Бо кращого барвіночку

Немає нігде («Русалка»); БАРВíНОЧОК ім. ч. р. (зм. від БАРВІНОК)

xabs: 7 xsered: 0,538 sigma: 1,278 v: 2,373 R: 1 І гіллячко, і віночок

Вже вити пора, А іще ж то барвіночку Для вінка нема ! («Русалка») //

Пішла з жалем дівчинонька Та у свій садок, Щоб нарвати барвіночку

Іншій на вінок... «Барвіночку мій хрещатий, Зелений, дрібний, Ой я ж

тебе викохала Хороший, рясний!» («Русалка») // «Здався тепер, барві-

ночку, Не мені, другій, – Бодай би зсох, бодай зів‟яв, Барвіночку мій!»


37

(«Русалка») // Тож нарвала барвіночку, Віночок звила, Походила по

садочку, Над річку пішла («Русалка») (див.: [7, с. 15]).

Матеріали першої частини словника мови Лесі Українки були

представлені на міжнародній науковій конференції «Українська і сло-

в‟янська тлумачна та перекладна лексикографія. Леонідові Сидоро-

вичу Паламарчукові» (Київ, Інститут української мови НАН України,

грудень 2011 р.) й отримали схвалення учасників. Найближчою пер-

спективою роботи є видання другої частини словника, до якого

увійшли загальні назви-іменники із початковими літерами Н–Я, а

також власні назви. У повному словнику мови названої збірки, як уже

сказано, мають бути всі повнозначні та службові слова, написані

кирилицею і латиницею, із докладним тлумаченням усіх одиниць та

виокремленням авторських новотворів. Далі плануємо підготувати

повний тлумачний словник мови поезії Лесі Українки (на матеріалі

всіх трьох збірок «На крилах пісень» «Думи і мрії», «Відгуки»), потім –

словник мови прозових і драматичних творів, словник мови публі-

цистичних текстів і словник мови епістолярію. У загальному підсум-

ку в результаті поетапної роботи матимемо повний словник мови

творів Лесі Українки.

Крім того, уже розпочато роботу над текстами перекладів Лесі

Українки. Підготовлено проект, за яким передбачено укладання збір-

ника перекладів творів Лесі Українки європейськими мовами

(виконавці – викладачі Східноєвропейського національного універси-

тету імені Лесі Українки А. Б. Павлюк, О. О. Рогач, Г. Ф. Новак,

О. В. Мазяр, О. П. Гуз, Н. О. Данилюк та ін., а також збірник пере-

кладів, здійснених Лесею Українкою (Луцьк, 2014–2019). На основі

текстів перекладів теж буде підготовлено окремий словник.

Висновки і перспективи дослідження. Отже, усі названі лек-сикографічні праці потрібно робити на основі прижиттєвих публі-кацій творів Лесі Українки, а згодом – на базі нового повного акаде-мічного видання творів письменниці із залученням університетських викладачів, а також науковців Інституту української мови НАН України, Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України, Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, працівни-ків музеїв Лесі Українки в містах Києві, Луцьку, Новограді-Волин-ському, Ялті, селі Колодяжному, спеціалістів з архівів, закордонних учених та ін. Переконані, що тільки спільним зусиллями можна виконати таку титанічну працю, як словник мови Лесі Українки й


38

нове академічне видання її творів, що має нараховувати 16 томів. Перспективи дослідження вбачаємо в глибокій науковій оцінці запропонованих видань на кожному етапі їх виходу та корекції планів з огляду на конкретні умови й результати роботи.


1. Алексієнко Л. А. Принципи створення параметризованої бази даних за поетичними текстами Лесі Українки / Л. А. Алексієнко, Н. П. Дарчук // Леся Українка і сучасність (до 130-річчя від дня народження Лесі Українки) : зб. наук. пр. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2003. – С. 344–352.

2. Біографія Лесі Українки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.l-ukrainka.name/uk/Biography.html

3. Данилюк Н. О. Словник мови поезії Лесі Українки на комп‟ютерній основі / Н. О. Данилюк // Філологічні студії : наук. часоп. – 2004. – № 4. – С. 85–89.

4. Данилюк Н. О. Словник мови Лесі Українки (на матеріалі збірки «На крилах пісень») / Н. О. Данилюк // Українська і слов‟янська тлумачна та перекладна лексикографія. Леонідові Сидоровичу Паламарчукові : зб. наук. пр. – К. : КММ, 2012. – С. 97–104.

5. Конкордація поетичних творів Тараса Шевченка = A Concordance of the Poetic Works of Taras Shevchenko / [ред. й упоряд. О. Ільницький, Ю. Гавриш]. В 4 т. Т. 1. – Едмонтон ; Торонто : [б. в.], 2001. – 773 с.

6. Он лайн-конкорданс роману Івана Франка «Перехресні стежки» [Електрон-ний ресурс]. − Режим доступу : http://www.ktf.franko.lviv.ua/~andrij/science/ Franko/concordance.html

7. Cловник мови Лесі Українки (на матеріалі збірки «На крилах пісень»). Ч. 1 (А–М) / уклад. : Н. О. Данилюк, Н. В. Іовхімчук, Н. П. Дарчук [та ін.] ; упоряд. Н. О. Данилюк. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. – 236 с.

8. Словник Лесі Українки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.myslenedrevo.com.ua/studies/lesja/bio/slovn.html

9. Терлак З. Словник мови поетичної збірки Івана Франка «Зів‟яле листя» = Glossary of Ivan Franko‟s Collection of Poetry «Faded Leaves» / Зеновій Терлак. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2010 – 394 с.

References

1. Aleksiienko L. A. Pryntsypy stvorennia parametryzovanoi bazy danykh za poetychnymy tekstamy Lesi Ukrainky / L. A. Aleksiienko, N. P. Darchuk // Lesia Ukrainka і suchasnist (do 130-richchia vid dnia narodzhennia Lesi Ukrainky) : zb. nauk. prats. – Lutsk : Volyn. obl. druk., 2003. – S. 344–352.

2. Biohrafiia Lesi Ukrainky [Elektronnyi resurs]. – Rezhym dostupu : http://www. l-ukrainka.name/uk/Biography.html

3. Danyliuk N. О. Slovnyk movy poezii Lesi Ukrainky na kompiuternii osnovi / N. О. Danyliuk // Filolohichni studii : nauk. chasopys. – 2004. – № 4. – S. 85–89.

4. Danyliuk N. О. Slovnyk movy Lesi Ukrainky (na materiali zbirky «Na krylakh pisen») / N. О. Danyliuk // Ukrainska i slovianska tlumachna ta perekladna


39

leksykohrafiia. Leonidovi Sydorovychu Palamarchukovi : zb. nauk. prats. – К. : КММ, 2012. – S. 97–104.

5. Konkordantsiia poetychnykh tvoriv Tarasa Shevchenka = A Concordance of the

Poetic Works of Taras Shevchenko / [red. i uporiad. О. Ilnytskyi, Yu. Havrysh].

V 4 t. Т. 1. – Еdmonton ; Тоrоntо, 2001. – 773 s.

6. Оn lain-konkordans romanu Іvаnа Franka «Perekhresni stezhky» [Elektronnyi

resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.ktf.franko.lviv.ua/~andrij/science/

Franko/concordance.html

7. Slovnuk movy Lesi Ukrainky (na materiali zbirky «Na krylakh pisen»). Ch. 1 (А–

М) / uklad. : N. О. Danyliuk, N. V. Iovkhimchuk, N. P. Darchuk [ta in.] ; uporiad.

N. О. Danyliuk. – Lutsk : Volyn. nac. un-t іm. Lesi Ukrayinky, 2012. – 236 s.

8. Slovnuk Lesi Ukrainky [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.

myslenedrevo.com.ua/studies/lesja/bio/slovn.html

9. Теrlak Z. Slovnyk movy poetychnoii zbirky Ivana Franka «Ziviale lystia» =

Glossary of Ivan Franko‟s Collection of Poetry «Faded Leaves» / Zenovii Теrlak. –

Lviv : LNU іm. І. Franka, 2010. – 394 s.

Данилюк Нина. Словарь языка Леси Украинки и новое издание ее

произведений. В статье речь идет о составлении словаря языка Леси Украинки

и новое полное издание ее произведений. Сделан кратний обзор изданий про-

изведений писательницы и словарей, подготовленных на их базе в ХХ–ХХІ вв.

Обращено внимание на назревшую потребность подготовки нового академи-

ческого издания и использовния в нем текстов прижизненных произведений, не

препарированных советской цензурой, а также архивных материалов. Рассмо-

трены состояние и перспективы составления словаря поэзии Леси Украинки на

компьютерной основе в контексте украинской авторской лексикографии ХХ в.

Описана специфика реестровых слов и структура словарной статьи в издании

«Cловник мови Лесі Українки (на матеріалі збірки «На крилах пісень»)» (часть

1 – общие названия с начальными буквами А–М) (Луцк, 2012), подготовленном

работниками лаборатории компьютерной лингвистики института филологии

Киевского национального университета имени Тараса Шевченко и

преподавателями института филологии и журналистики Восточноевропейского

национального университета имени Леси Украинки.

Ключевые слова: авторская лексикография, словарь Леси Украинки, сло-

варь языка Леси Украинки, полное издание произведений, структура словарной

статьи, реестровое слово.

Danylyuk Nina. Lesya Ukrainka’s Language Dictionary and New Edition of

Her Works. The article is about Lesya Ukrainka‟s language dictionary and a new

complete edition of her works. The short review of the works of the author and the

dictionaries that were created on their basis in the XX−XXI centuries is covered in

the article. The attention has been paid to the need of a new complete addition to be

created using the original texts that were not changed by the Soviet censorship, as

well as the archive materials. The conditions and perspectives of Lesya Ukrainka‟s

dictionary and its creation based on the computer data basis using the authors'


40

lexicography context of the 21st century are analyzed. The specifics of the registry

words and structure of a dictionary entry are described in the edition “Slovnyk movy

Lesi Ukrainky (na materiali zbirky “Na Krylakh Pisen”) (chastyna – 1 – A−M)

(Lutsk, 2012), which has been done by the specialists of the computational linguistics

laboratory of the Kyiv Taras Shevchenko National University and lecturers of the

Institute of Philology and Journalism at the Lesya Ukrainka Eastern European

University.

Key words: author‟s lexicography, Lesya Ukrainka‟s dictionary, Lesya Ukrainka‟s

language dictionary, complete works edition, structure of a dictionary entry, register

word.

УДК 811.161.1‟116.3

Алла Зернецкая

ПОЛИАСПЕКТНОЕ ОПИСАНИЕ РУССКОГО СЛОВА

КАК ЧАСТИ ЛИНГВИСТИЧЕСКОЙ КОМПЕТЕНЦИИ

Изменение научной парадигмы, технический прогресс и новые потребнос-

ти общества требуют пересмотра организации представления уже исследован-

ных аспектов языка и заполнения лакун во вновь выстроенной системе. Плат-

формой для таких новых построений является коммуникативно-функциональ-

ный подход. В состав коммуникативно-функциональных элементов лингвисти-

ческой компетенции коммуниканта можно отнести: (1) законченные, самодо-

статочные в семантическом плане языковых единицы (слово, устойчивое со-

четание слов или схема устойчивого сочетание слов, именное словосочетание,

обязательное управление, предложение, текст): (2) способы и условия их обра-

зования и трансформаций (модели единиц и формы составляющих при

сочетании); (3) прагматические условия их употребления; (4) семиологические

условия их сочетания. Основной проблемой описания языковых знаков как

части лингвистической компетенции является их полное полиаспектное пред-

ставление в коммуникативно-функциональной парадигме как для развития

фундаментальных исследований, так и для прикладных целей. В данной статье

мы кратко очертим элементы двух парадигматических аспектов представления

русского слова (семантический и формальный), не затрагивая, в силу возмож-

ностей статьи, третий, синтагматический, – валентность.

Ключевые слова: коммуникативно-функциональный подход, лингвисти-

ческая компетенция, русский язык, слово, семантема, граммема, синтаксема,

морфема.

© Зернецкая А., 2015


41

Постановка научной проблемы и ее значение. Основной про-

блемой описания языковых знаков как части лингвистической компе-

тенции является их полное полиаспектное представление в коммуни-

кативно-функциональной парадигме как для развития фундаменталь-

ных исследований, так и для прикладных целей.

Анализ исследований этой проблемы. В середине ХХ в. на

смену формализму в интерпретации речи и речевых процессов при-

ходит функционализм [1, c. xi]. В теориях копенгагенской школы,

дескриптивизма, тагмемики формалистичность идет на убывание.

Функционализм, несмотря на то, что является наследием структура-

лизма, воплощает идею значимости в терминах «ролей». Исполните-

лями этих ролей бывают: люди (коммуникативный функционализм)

или части выражения (формальный функционализм, воплощенный в

различных формальных описаниях языка и речи). Грамматики дан-

ного типа рассматривают в единой системе средства, относящиеся к

разным языковым уровням, но объединенные на основе общности их

семантических функций; при описании языкового материала исполь-

зуется направление от функций к средствам как основное, определя-

ющее построение грамматики, в сочетании с направлением от средств

к функциям [4].

«Двусторонний подход к описанию функций языковых средств

обусловлен: (1) тем фактом, что определенная функция может быть

реализована разными языковыми средствами и, с другой стороны,

одно и то же средство может обладать и обычно обладает разными

функциями (ср. выдвинутый С. О. Карцевским принцип «асиммет-

ричного дуализма языкового знака» [5, с. 85–93]; (2) необходимостью

учета, с одной стороны, многообразия языковых значений, а с другой −

многообразия формальных средств; (3) существенностью обоих под-

ходов для моделирования мыслительно-речевой деятельности говоря-

щего и слушающего; в частности, принимается во внимание актуаль-

ность для говорящего: а) направления от смысла, формирующегося

при опоре на внутриречевые структуры, к внешним средствам его

выражения; б) владения функциональным потенциалом каждого из

языковых средств; учитывается также, что позиции говорящего и слу-

шающего в речи постоянно взаимодействуют, причем для слушаю-

щего актуально не только направление от формальных средств к их

значениям и вытекающему из контекста и речевой ситуации смыслу,

но и активное восприятие деятельности говорящего, невозможное без


42

владения процессами, направленными от смысла к средствам его

выражения» [8, с. 565].

Таким образом, порожденная еще глоссематикой дихотомия «язык –

речь», пройдя несколько этапов и подходов осмысления, выкристал-

лизовалась в некое понятие лингвистики речи, объектом изучения

которой являются правила построения связной речи и ее смысловые

категории, выражаемые по этим правилам. Правила построения связ-

ной речи не основываются на явлениях языка, сведенных в таксоно-

мической системе языка. Совокупность знаний лингвистического

характера и умений производить с этими знаниями когнитивные дей-

ствия с целью порождения или вычленения смысло- и формообразу-

ющих кодов дискурса объединяются в лингвистическую компетен-

цию (ЛК), часто называемую языковой [9].

ЛК, на наш взгляд, включает в себя знания языковых знаков,

экспонирующих законченные значения и смыслы, способы и условия

их трансформаций и связей. К таким знаниям можно отнести: (1) зна-

ние законченных, самодостаточных в семантическом плане единиц

ВСС (слово, устойчивое сочетание слов или схема устойчивого соче-

тание слов, именное словосочетание, обязательное управление, пред-

ложение, текст): (2) знание способов и условий их образования и

трансформаций (модели единиц и формы составляющих при сочета-

нии); (3) знание прагматических условий их употребления; (4) знание

семантических условий их сочетания.

Целью данной статьи является демонстрация коммуникативно-

функционального подхода к систематизации характеристик

некоторых элементов слова на базе уже известных таксономических

и функциональных лингвистических исследований. В данной

публикации мы кратко очертим элементы двух парадигматических

аспектов представления русского слова (семантический и

формальный), и упомянем, в силу возможностей статьи, третий, син-

тагматический, – валентность с коммуникативно-функциональных

позиций лингвистической компетенции.

Изложение основного материала и обоснование полученных

результатов исследования. Традиционно в качестве минимальных

единиц ЛК рассматриваются слова и устойчивые сочетание слов,

составляющие так называемый вокабуляр (лексикон) человека. Это

удобная и устоявшаяся форма организации фонетической/графичес-

кой, семантической и формально-грамматической составляющих но-


43

минативного языкового знака. Рассмотрим основные функциональ-

ные параметры слова.

Слово, будучи сложной единицей, одновременно принадлежащей

и языку, и окружающему миру, в лингвистике рассматривается в

аспектах (А) содержания и (Б) формы.

(А) Содержание. Смысл слова складывается из совокупности

элементарных, далее неделимых признаков-значений (минимальных

значений, сем) разных уровней, образуя некий смысловой фрейм.

Наборы этих признаков-значений (в терминологии когнитивной пси-

хологии – «кластеры признаков») имеют свои экспоненты в рамках

слова. Вычленение разных кластеров сем в рамках одного слова отра-

жено в названиях слова, принятых в лингвистике: (А.1) семантема

(набор номинативных и номинативно-категориальных сем), (А.2)

граммема (набор грамматических значений или граммем) и (А.3) син-

таксема (набор денотативно-ролевых и позиционно-функциональных

значений).

(А.1) Семантема. Как известно, отношения между составляю-

щими знаковой ситуации имеют сложный характер, который можно

представить в виде следующей цепочки: реалия → денотат →

понятие/суждение → знак (семантема = сигнификат/значение →

сигнификант/экспонент), где сигнификат, как значение, состоит из

концептуального ядра и при наличии коннотации. «Семантема, в

отличие от … понятия, принадлежит уже языку и может включать в

свой состав, помимо концептуального ядра, различные коннотации»

[15, с. 16].

(А.1.1) Денотатные семы слова как знака отражают признаки

обобщенного образа ряда однородных предметов, получившего сло-

весное обозначение. Например, книга – 1. Произведение печати в виде

переплетенных листов бумаги с каким-н. текстом. Интересная книга,

Писатель выпустил в свет новую книгу, Читать книгу [11, с. 240].

Однако читает или пишет человек не «переплетенные листы бумаги»,

а роман, поэму, учебник, словарь, т. е. некое содержание, которое

подразумевается под обобщенным денотатом, выраженным словом

книга. Конкретное содержание денотата – это сема референта или

обобщенного референта. Референт имеет больше признаков, которые

могут при определенных условиях переходить в денотативные семы.

Характеристики референта (или обобщенного референта) дают воз-

можность включать слово в метафорические, метонимические и проч.


44

отношения. Но в словарных статьях толковых словарей обычно фигу-

рируют именно семы обобщенного денотата. По этим толкованиям

можно определить количество и виды обязательных и факультативных

контекстпартнеров данного слова. Например слова лечить, гостить…

(А.1.2) Аспектные семы (сигнификативные) отражают признаки,

отличающие слова-носители одинаковых категориальных и частереч-

ных сем: по месту/направленности (на стол под стол/в стол/за стол,

подъехал/отъехал/въехал/выехал), по моно/полинаправленности (ле-

теть/летать), по процессности/статальности (приходить/сидеть,

позваниваю/звоню, по три/три), по отношению к началу/концу,

старту/финишу (пошел/дошел), по изменению признака (бледнеть, с

годами), по одноактности (заснул/увидел, ср: за три минуты заснул –

неодноактный глагол, но не *за три минуты увидел) и т. п.; времени

(написал/напишу, писал/пишу/буду писать), завершенности/незавер-

шенности (шел/пришел), диктумности/модальности (писал/писал бы),

единичности/множественности (читал/читали, книга/книги), места/

направления (на столе/на стол – межпадежное противопоставление),

определенности/неопределенности (на неделе/на неделю – межпадеж-

ное противопоставление), порядка/количества (третий/три), рода

(летел/летела/летело) и т. д.

Семантема, в добавление к кластеру сигнификативных (концеп-

туальное ядро + коннотация) характеристик, обладает еще и набора-

ми (кластерами) классификационных характеристик (сем) и прагма-

тических. На основании различий или сходства элементов кластеров

семантемы строятся вербальные сети, в которые входят ассоциатив-

ные ряды, поля, группы. Из практических соображений слова, сгруп-

пированные в ряды или поля, интересны еще типовыми моделями

словообразования и сочетаемости (это о ЛСГ).

(А.1.3) Коннотативные семы слова как знака отражают признаки,

которые, с точки зрения именующего субъекта, позволяют правильно

идентифицировать денотат. Например, книга может быть и том, и

фолиант, а высказывание – насмешливым – ироническим – саркас-

тическим – сардоническим; место, где похоронили людей, можно на-

звать кладбищем – погостом – некрополем – могильником; одни и те

же действия можно охарактеризовать как настойчивые – упорные –

упрямые – настоятельные – неотступные; значение «красиво одеться»

можно выразить словами нарядиться – приодеться – принарядиться –

разодеться – расфрантиться – расфуфыриться. Ассоциации, свя-


45

занные с обозначаемым предметом или явлением, возникающие в

определенных ситуациях употребления слова, являются основой для

выделения какой-либо из характеристик, составляющих обобщенный

денотат, что создает коннотативные смысловые оттенки значения

языковой единицы. Например, отец – «источник, начало чего-либо»:

Эвклид – отец геометрии; отец – «отечески заботящийся о других»

Полковник наш рожден был хватом: слуга царю, отец солдатам

(М. Ю. Лермонтов) [8, с. 437].

Наборы сем из указанных разрядов, прибавляясь, порождают бо-

лее широкие понятия, которые можно выстроить в цепочку понятий

по возрастанию количества сем, исходя из того, что реалии принад-

лежат предметному миру, концепты – познавательной сфере, а значе-

ния (семантемы) − семантическому компоненту языковой системы:

реалии < денотат < концепт < семантема ([<] – математический знак

«больше»). Очевидно, что ядерными являются денотатные семы, т. к.

они ближе всего к реалии. Концептный и семантемный уровни обра-

зуются за счет «наращения» понятийных сем. Смысл, заложенный в

семантеме, сильнее формы («постулат о примате семантики» в [7, с. 21]).

Так, например, и при отсутствии грамматической правильности для

Мы Киев завтра ехать нет − можно говорить о состоявшейся комму-

никации.

(А.2) Граммема и категориальные семы. (А.2.1) Частеречная

(общекатегориальная) сема отражает отношение слова как знака

определенного класса и класса явлений действительности, этим сло-

вом названных. Предметы, например, по мнению Панова, «обречены»

называться существительными [12, с. 115–118], но существительные

могут называть не только предметы. Значение, присущее той или

иной части речи и являющееся его основным, ядерным, называется

изосемическим. Так, изосемическое значение существительного –

предметность, глагола – действие, процесс, прилагательного – при-

знак предмета, наречия – признак действия. Если явление действи-

тельности выражено нехарактерной для него частью речи, то такое

слово неизосемично. Например, неизосемичные существительные бег,

краснота, руководство; прилагательные и причастия беглый, красне-

ющий, руководящий; наречие: бегло. Изосемичная сема – однозначна,

а неизосемичная – конъюнктивная: бегать = „действие, процесс‟, бег =

„событие действия, процесса‟; красный = „качество‟, краснеть =

„действие, процесс проявления качества‟ и т. п.


46

(А.2.2) Категориальные (частнокатегориальные) семы отражают признаки, отличающие синтаксемы-носители одинаковых частереч-ных сем по способу словоизменения: род (бандероль/картофель, ходил/ходила/ходило, т. е. в случаях, не относящихся к человеку), оду-шевленность (микроб/бацилла), склонение (I склонение / II склонение / III склонение, книга/уголь/шаль), спряжение (рисовать/ездить).

(А.3) Синтаксема. (А.3.1) Денотативно-ролевые (термин М. В. Все-володовой) семы. Синтаксемы содержат не только семы-признаки именованных явлений действительности, но и семы, отражающие место и роль этих явлений в действительности в той или иной ситу-ации. Собственно синтаксемой лексема становится лишь тогда, когда она выполняет какую-то роль. Среди функций синтаксем выделяются, например, субъект, объект, предикат, локатив, фабрикатив и т. д. Например: Стол (S) стоит в углу – Положи книгу на стол (L); Инженеры (S) в этом конструкторском бюро (L) создают по 10 масштабных проектов в месяц – Это конструкторское бюро (L) создает по 10 масштабных проектов в месяц.

Каждая ситуация – это «отрезок отражаемой в языке действи-тельности. ... В объективной реальности человеческое сознание выде-ляет прежде всего устойчивые элементы – материальные объекты (актанты и некоторые сирконстанты, например, пространственные ориентиры). Ситуация образуется в результате координации матери-альных объектов и их состояний. Существуют две общих формы такой координации: пространство и время» [3].

(А.3.2) Функциональные семы (позиция в предложении). Пози-ционная сема связана с местом в предложении, т. е. с функцией в син-таксической структуре предложения. Так, начальная форма син-таксемы в предложении – указание на позицию подлежащего, кото-рые всегда находится в начальной форме.

(А.3.3) Стилистические пометы (сигнификативная роль в дискурсе). Шляпа – нейтральный стиль речи и разговорный, существительное – научный стиль речи.

Большинство элементов каждого кластера способны к оппози-циям, на основании чего строятся различные системные связи. На-пример: да – нет, отец – мать, рисовал – рисую, работаю на заводе – думаю о заводе, выпускают на заводе – завод выпускает [2].

Для удовлетворения смысловой потребности в процессе вер-бально-коммуникативной деятельности (ВКД) употребляется слово, содержащее необходимые и по количеству и по значению семы.


47

(Б) Форма. Носители языка чаще всего не задумываются о

морфологическом составе слова. За годы использования языка выра-

батывается неосознанное, доведенное до автоматизма знание, «как

можно сказать, а как неправильно говорить». На ранней стадии овла-

дения родным языком эксперименты со словами ребенка похожи на

ошибки иностранца. Но изучающие РКИ взрослые прежде всего в

словах начинают искать формальные носители того или иного

значения. В РЯ, как известно, ими являются морфы – элементарные

по форме значимые единицы: корень, приставка, суффикс, окончание.

Несмотря на то что обязательным условием правильного расчленения

слова на морфы является знание значения всех слов в РЯ, иностранцы

сразу обнаруживают определенные отрезки слов, которые совпадают

и по форме, и по значению.

«В качестве таких отрезков могут выступать и корни (зверь − зве-

рек − зверинец − звериный − зверский − звереть − зверствовать), и

приставки (поговорить − почитать − пожить − попрыгать), и суф-

фиксы (столик − домик − садик − топорик − заводик)» [14, с. 353].

В академической грамматике корень рассматривается как главная

и обязательная часть слова; приставка, суффикс, конфикс – как слово-

образовательные форманты, флексия и интерфикс – как способы

связей слов в словосочетания или корневых морфем в сложное слово.

Корень слова обычно определяют как (а) главную и обязатель-

ную часть слова, (б) элемент, несущий основное значение слова.

Хотя, как известно, достаточно велик массив слов, у которых, по раз-

личным причинам, значение не совпадает со значением корня пол-

ностью (например: подосиновик – гриб, подснежник – цветок, вечер-

ник – студент вечернего отделения) и, более того, перенесено на

другие части слова (например, в словах отбояриться или перебор-

щить главное значение заключено соответственно в частях от- и

пере-, не являющихся корнями).

Корни же, как это следует из их определения, могут употреб-

ляться (а) изолированно (кино, беж, хлоп); (б) в сопровождении толь-

ко окончаний (весн-а, толст-ый, нес-у), приставок и суффиксов (при-

город, город-ск-ой); (в) исключительно в связанном с приставками и

суффиксами виде (прибавить, отбавить, сбавить, надбавка, хозяин,

хозяйство, хозяйка, хозяйский, хозяйничать, хозяйственный).

Суффиксы являются носителями категориальных и классифика-

ционных сигнификативных сем. Суффикс, как носитель грамматичес-


48

ких сем, указывает на принадлежность слова к той или иной части

речи (например, -ость-, -ик, -тель- – суффиксы существительных;

-ну-, -ива- – глагола; -енн-, -оват- – прилагательного).

Классификационные сигнификативные семы содержатся не во

всех суффиксах, но в достаточно частотных. Так, например, суффикс

-оват- не только идентифицирует прилагательное, но и обозначает

неполную степень качества (полноватый, седоватый, староватый);

суффикс -ну- не только показывает, что перед нами глагол, но обычно

называет еще и однократное действие (толкнуть, капнуть, чихнуть),

суффикс -онок не только показывает, что содержащее его слово −

существительное, но и в сочетании с семой „живое существо‟ обозна-

чает его невзрослость (ср. слоненок, медвежонок, татарчонок, сала-

жонок, негритѐнок, поварѐнок), за исключением нескольких слов

(например, опенок, миленок), целый ряд суффиксов несет значение

„лицо‟, „лицо + род деятельности/профессия‟, „лицо + пол.‟ и др.

сочетания (например: -анин/-янин, -арь, -ик, -ист, -их(а), -ич и др.).

Знания значения суффиксов важны не только для констатации

факта словообразования или понимания значения слова, но и для

корректности при составлении словосочетаний. Так, «в словах сто-

лик, деревце, юбочка суффиксы несут сему деминутивности, что не

позволяет во избежание рассогласования сочетаться со словами

огромный, высоченное, длиннющая, где основа или суффикс несут

сему „значительно больше нормы‟» [2, с. 365].

Приставки противопоставляются суффиксам по их положению

относительно корня: приставки предшествуют корню, суффиксы сле-

дуют за ним. Приставки являются носителями классификационных

сигнификативных сем.

«Так, глаголы сидеть, работать не имеют в лексическом составе

семы ПРОТ, но их дериваты-способы глагольного действия (СГД):

(1) проработать, просидеть; (2) поработать, посидеть; (3) отрабо-

тать, отсидеть; (4) переработать, пересидеть ее имеют: прора-

ботать − Провести какое-л. время, работая где-л.; просидеть −

1. Провести какое-л. время сидя [9, с. 692]; то же для других СГД:

поработать − Работать некоторое время; переработать − 4. Про-

работать дольше положенного времени; пересидеть 2. Просидеть,

пробыть где-л. слишком долго, дольше, чем следует, чем нужно;

3. Просидеть, пробыть где-л. какое-л. время, ожидая окончания чего-л.,

пережидая что-л. [9, с. 129]; отработать − 2. Проработать какое-л.


49

время, срок [10, с. 965]; − где носители ЛВ − префиксы. Назовем эти

глаголы и глаголы типа длиться темпорально валентными» [2, с. 364].

Часто носителем семы является конфикс. Так, например, конфикс

«приставка + суффикс -ну-» в глаголах уменьшительного способа гла-

гольного действия: вздремнуть, всплакнуть, соснуть, взгрустнуть,

всхрапнуть, прикорнуть, а также придавить („поспать‟) – является

носителем сем „короткое время‟ и „слегка‟ (слабая интенсивность).

«Первая сема диктует сочетаемость с деминутивами и запрещает со-

четание с дименсивами со значением длительности: Отдохнуть

годик-другой, но не: *отдохнуть целый час, вздремнуть часика два;

но не: *вздремнуть целых полчаса; а вторая − запрет на сочетаемость

с Об (обстоятельство – АЗ) сильной интенсивности действия: всплак-

нуть слегка, но не: *всплакнуть навзрыд (ср: плакать навзрыд);

вздремнуть слегка; но не: *вздремнуть без задних ног» [2, с. 365].

Флексия выражает (а) категориальные семы части речи, рода,

числа (деревь-я, дорог-а), падежа, времени и лица действия (чита-

ешь, говор-ит) и т. п., которые играют свою роль при составлении

словосочетаний в соответствии с правилами валентности (например,

ходил вчера, но не *ходил завтра; новая лодка, но не *новые лодка;

Стояла прекрасная погода); (б) функционально-позиционные семы

(например, окончание дательного падежа содержит сему адресата,

синтаксема в форме дательного падежа в предложении занимает

позицию дополнения, а сема указывает на денотативную роль данной

синтаксемы: Автор посвятил книгу матери); (в) несколько значений

могут служить исключительно для связи слов в словосочетании и

предложении (Стоял-а прекрасн-ая погод-а).

Обратим внимание и на то, что «основным способом выражения

делибератива в структуре предложения является предложный падеж с

предлогом «о» (о ком / о чем) или винительный падеж с предлогом

«про» (про кого / про что)» [13, с. 210].

Таким образом, таксономическая грамматика предлагает только

констатацию морфологического членения слов и неклассифициро-

ванный набор значений. Тогда как человек объединяет слова на

основании не только традиции, но, прежде всего, мотивированно.

Для восприятия же (это особенно заметно инофонам) важно, что

(а) эти части слова играют определенную роль в семантике слова

(т. е. это имеет значение) и (б) они занимают разные места в слове

(т. е. это легче запомнить).


50

Выводы и перспективы дальнейшего исследования. В данной статье мы показали лишь часть аспектов описания слова на общей антропоцентрической платформе современного языкознания. К сожа-лению, возможности данной публикации не позволяют шире рассмо-треть упомянутый выше еще один важный аспект слова – валент-ность. Парадигматические и синтагматические параметры слова (как части лингвистической компетенции) могут и должны быть описаны как семиотические единства. Составы и элементов слова, и их харак-теристик достаточно изучены и конечны. Проблема же заключается в подходе, который позволит из отдельно изученных и описанных элементов и характеристик создать единую полную семиотическую систему. Описание слова на базе функционально-коммуникативного подхода позволяет создать его (слова) полиаспектную систему для прикладных целей: мультимедийных словарей, автоматизированных лингво-экспертных, переводческих и обучающих программ, педаго-гических грамматик.

Литература

1. Dirven R. By way of introduction / R. Dirven, V. Fried // Functionalism in

linguistics. – A. ; Ph. : Benjamins, 1987. – P. ix–xvii. 2. Всеволодова М. В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса:

Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка : учебник / М. В. Все-володова. – М. : Изд-во МГУ, 2000. – 502 с.

3. Гак В. Г. Высказывание и ситуация / В. Г. Гак // Проблемы структурной лингвистики 1972. – М. : [б. и.], 1973. – С. 349–372.

4. Демьянков В. З. Доминирующие лингвистические теории в конце XX века / В. З. Демьянков // Язык и наука конца 20 века. – М. : Ин-т языкознания РАН, 1995. – С. 239–320.

5. Звегинцев В. А. Язык и лингвистическая теория / В. А. Звегинцев. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – 248 с.

6. Зернецкая А. А. Структура понятия «коммуникативная компетенция» / А. А. Зернецкая // Русский язык за рубежом. – 2005. – № 1–2. – С. 48–51.

7. Кибрик А. Е. Очерки по общим и прикладным вопросам языкознания (уни-версальное, типовое и специфичное в языке) / А. Е. Кибрик. – М. : Изд-во МГУ, 1992. − 336 с.

8. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В. Н. Ярцева]. – М. : Сов. энцикл., 1990. – 685 с.

9. Малый академический словарь русского языка. В 4 т. Т. 3. – 4-е изд., сте-реотип. / РАН, Ин-т лингвист. исследований ; под ред. А. П. Евгеньевой. – М. : Рус. яз. ; Полиграфресурсы, 1999. – 750 с.

10. Малый академический словарь словарь русского языка. В 4 т. Т. 2. – 4-е изд., стереотип. / РАН, Ин-т лингвист. исследований ; под ред. А. П. Евгеньевой. – М. : Рус. яз. ; Полиграфресурсы, 1999. – 736 с.


51

11. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеоло-гических выражений. – 4-е изд., доп. / С. И. Ожегов, Н. И. Шведова ; РАН, Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова.– М. : Азбуковник, 1999. – 944 с.

12. Панов М. В. Позиционная морфология русского языка / М. В. Панов. – М. : Наука ; Школа «Языки русской культуры», 1999. – 275 с.

13. Правдина Н. Описание классов моделей предложений и ролевая грамматика (на материале предложений, сформированных глаголами передачи информа-ции) / Н. Правдина // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. / укл. : А. Загнітко (наук. ред.) [та ін]. – Донецьк : [б. в.], 2005. – Вип. 13. – С. 200–212.

14. Современный русский язык: Фонетика. Лексикология. Словообразование. Морфология. Синтаксис : учебник / Л. А. Новиков, Л. Г. Зубкова, В. В. Ива-нов [и др.] ; под общ. ред. Л. А. Новикова. – СПб. : Лань, 2003. – 864 с.

15. Сусов А. А. Размышления о концептах / А. А. Сусов, И. П. Сусов // Вiсн. Харк. нац. ун-ту iм. В. Н. Каразiна. Сер. : Романо-германська фiлологiя. Методика викладання iноземних мов. – 2006. – № 726. – Вип. 49. – С. 14–20.

References

1. Dirven R. By way of introduction / R. Dirven, V. Fried // Functionalism in linguistics. – A. ; Ph. : Benjamins, 1987. – P. ix–xvii.

2. Vsievolodova M. V. Teoriia funktsionalno-kommunikativnogo sintaksisa: Frag-mient prikladnoi (piedagogichieskoi) modeli yazyka : uchiebnik / M. V. Vsie-volodova. – M. : Izd-vo MGU, 2000. – 502 s.

3. Gak V. G. Vyskazyvaniie i situatsiia / V. G. Gak // Probliemy strukturnoi ling-vistiki 1972. − M., 1973. − S. 349–372.

4. Diemiankov V. Z. Dominiruishchiie lingvisticheskiie tieorii v kontse XX vieka / V. Z. Diemiankov // Yazyk i nauka kontsa 20 vieka. – M. : Institut yazykoznaniia RAN, 1995. – S. 239–320.

5. Zviegintsev V. A. Yazyk i lingvistichieskaia tieoriia / V. A. Zviegintsev. – M. : Editorial URSS, 2001. – 248 s.

6. Ziernietskaia A. A. Struktura poniatiia «kommunikativnaia kompietentsiia» / A. A. Ziernietskaia // Russkii yazyk za rubiezhom. – 2005. – № 1–2. – S. 48–51.

7. Kibrik A. Ye. Ochierki po obshchim i prikladnym voprosam yazykoznaniia (uni-viersalnoie, tipovoie i spietsifichnoie v yazykie) / A. Ye. Kibrik. – M. : Izd-vo MGU, 1992. – 336 s.

8. Lingvistichieskii entsiklopiedichieskii slovar / [gl. red. V. N. Yartseva]. – M. : Sov. entsiklopiediia, 1990. – 685 s.

9. Malyi akadiemichieskii slovar russkogo yazyka. V 4 t. T. 3. – 4-ie izd., stierieotip. / RAN, In-t lingvist. issliedovanii ; pod red. A. P. Yevgienievoi. – M. : Rus. yaz. ; Poligrafriesursy, 1999. – 750 s.

10. Malyi akadiemichieskii slovar slovar russkogo yazyka. V 4 t. T. 2. – 4-ie izd., stierieotip. / RAN, In-t lingvist. issliedovanii ; pod red. A. P. Yevgienievoi. – M. : Rus. yaz. ; Poligrafriesursy, 1999. – 736 s.

11. Ozhegov S. I. Tolkovyi slovar russkogo yazyka: 80 000 slov i frazieologichieskih vyrazhenii. – 4-ie izd., dop. / S. I. Ozhegov, N. I. Shviedova ; RAN, In-t rus. yaz. im. V. V. Vinogradova. – M. : Azbukovnik, 1999. – 944 s.


52

12. Panov M. V. Pozitsionnaia morfologiia russkogo yazyka / M. V. Panov. – M. :

Nauka ; Shkola «IAzyki russkoi kultury», 1999. – 275 s.

13. Pravdina N. Opisaniie klassov modeliei priedlozhenii i rolievaia grammatika (na

matierialie priedlozhenii, sformirovannyh glagolami pieriedachi informatsii) /

N. Pravdina // Lіngvіstichnі studії : zb. nauk. pr. / ukl. : A. Zahnіtko (nauk. red.)

[ta іn.]. – Donietsk, 2005. – Vip. 13. – S. 20–212.

14. Sovriemiennyi russkii yazyk: Fonietika. Lieksikologiia. Slovoobrazovaniie.

Morfologiia. Sintaksis : uchiebnik / L. A. Novikov, L. G. Zubkova, V. V. Ivanov

[i dr.] ; pod obshch. red. L. A. Novikova. – SPb. : Lan, 2003. – 864 s.

15. Susov A. A. Razmyshlieniia o kontseptah / A. A. Susov, I. P. Susov // Visn. Khark.

nats. un-tu im. V. N. Karazina. Sier. : Romano-hiermanska filologiia. Mietodyka

vykladannia inozemnyh mov. – 2006. – № 726. – Vyp. 49. – S. 14–20.

Зернецька Алла. Поліаспектний опис російського слова як частини

лінгвістичної компетенції. Зміна наукової парадигми, технічний прогрес і нові

потреби суспільства вимагають перегляду організації представлення вже дослі-

джених аспектів мови й заповнення лакун у знову вибудуваній системі. Плат-

формою для таких нових побудов є комунікативно-функціональний підхід. До

складу комунікативно-функціональних елементів лінгвістичної компетенції

комуніканта можна зарахувати: (1) закінчені, самодостатні в семантичному плані

мовні одиниці (слово, стійке сполучення слів або схема стійкого сполучення слів,

іменне словосполучення, обов‟язкове керування, речення, текст): (2) способи та

умови їх утворення і трансформацій (моделі одиниць і форми складників при

поєднанні); (3) прагматичні умови їхнього вживання; (4) семіологіческіе умови їх

поєднання. Основною проблемою опису мовних знаків як частини лінгвістичної

компетенції є їхнє повне поліаспектное представлення в комунікативно-функціо-

нальній парадигмі як для розвитку фундаментальних досліджень, так і для при-

кладних цілей. У поданій статті ми коротко окреслюємо елементи двох пара-

дигматичних аспектів представлення російського слова (семантичний і фор-

мальний), не торкаючись, у силу можливостей статті, третього, синтагматич-

ного, – валентності.

Ключові слова: комунікативно-функціональний підхід, лінгвістична ком-

петенція, російська мова, слово, семантема, грамема, синтаксема, морфема.

Zernetskaya Alla. Multi-Aspect Description of Russian Words as Part of

Linguistic Competence. Changing the scientific paradigm, technical progress and

the new needs of the society organization need to revise presentation organization

previously investigated aspects of the language and to fill gaps in the newly

constructed system. The platform for such new constructions is a communicative-

functional approach. The linguistic may competence consists of following commu-

nicative-functional elements: (1) complete, semantically self-sufficient units (the

word, sustainable combination of words or combination of words scheme sustainable,

noun phrase, mandatory management, supply, text): (2) ways and the conditions of

their formation and transformation (model units and forms of the components

combination); (3) the pragmatic conditions of their use; (4) semiological terms of


53

their combination. The main problem of the linguistic signs description as part of

linguistic competence is one‟s full multi-acpect representation in the communicative-

functional paradigm for the development of basic research and for applied purposes.

In this article author briefly outlines the elements of the two paradigmatic aspects of

the Russian word submission (semantic and formal), without touching (because of the

article opportunity) the third syntagmatic aspect (valence).

Key words: сommunicative-functional approach, linguistic competence, the

Russian language, the word, semanteme, grammeme, syntaxeme, morpheme.

УДК 811.161.2 + 81‟366.54

Мирослава Зінько

ПРИЙМЕННИКОВО-ВІДМІНКОВІ ФОРМИ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ

МЕТИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

(на матеріалі первинних прийменників зі Словника української

мови в 11-ти томах і Словника українських прийменників)

У статті йдеться про прийменниково-відмінкові форми із первинними

власне-прийменниками на позначення семантики мети в сучасній українській

мові. Окрім аналізу мовних одиниць, яких зафіксовано частотне вживання,

висвітлено й ті одиниці, побутування яких свідчить про втрату ними семантики

цілі й перехід до синтаксичних архаїзмів. Серед найбільш продуктивних

прийменниково-відмінкових форм із первинними власне-прийменниками виді-

лено сполуки «для + р. в.», «на + з. в.», «заради + р. в.», «по + з. в.». Значно

менший діапазон побутування зафіксовано таких форм, як «до + р. в.», «під +

з. в.», «про + з. в.», що свідчить про їхню цільову десемантизацію й певну

стилістичну маркованість. Здійснено порівняльну вибірку словникових статей

про первинні прийменники на позначення цілі на матеріалі Словника

української мови в 11-ти томах (1970−1980) і Словника українських

прийменників (2007). На основі цього матеріалу проаналізовано зміни у вжитку

поодиноких прийменників мети (як продуктивних, так і архаїчних

прийменниково-відмінкових форм на позначення цільової семантики).

Ключові слова: мета, ціль, прийменниково-відмінкова форма, первинний

прийменник, власне-прийменник.

Постановка наукової проблеми та її значення. На сьогодні в гра-

матичних дослідженнях важливе місце посідає семантика мовних

одиниць. Такі наукові пошуки стосуються функціональної граматики,

© Зінько М., 2015


54

яка розглядає в єдиній системі засоби, що належать до різних ярусів

мови, але об‟єднані на основі спільності їхніх семантичних функцій.

Дослідження окремих обставинних значень – причини, умови,

наслідку, способу дії – є перспективними в сучасному мовознавстві.

Одним із таких семантико-граматичних значень є «мета». На сьогодні

в українському мовознавстві існує потреба комплексно дослідити

семантику мети на різних мовних рівнях, зокрема на рівні простого

речення в прийменниково-відмінкових формах первинних і

вторинних прийменників.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Питання загальнотеоретичних,

теоретично-прикладних і прикладних аспектів сучасної прийменни-

кової системи, шляхів їхнього поновлення і статусу в граматичній

системі досліджували українські вчені І. Р. Вихованець, К. Г. Горо-

денська, М. Я. Плющ, І. К. Кучеренко, А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк,

Г. В. Ситар. Проблему дослідження синтаксичної семантики в україн-

ському мовознавстві порушують І. Р. Вихованець, А. П. Загнітко,

К. Г. Городенська, Н. В. Гуйванюк, М. В. Мірченко, М. І. Калько,

Н. Л. Іваницька, С. О. Соколова. Серед дослідників категорійного зна-

чення мети – вчені Н. В. Гуйванюк, Т. В. Радзієвська, Н. Д. Арутю-

нова, Л. В. Чистохвалова, О. В. Степанюк.

Мета статті полягає в аналізі прийменниково-відмінкових форм

первинних прийменників сучасної української мови зі значенням

мети й поширеності кожної прийменниково-відмінкової сполуки як

вияву функціонально-семантичної категорії мети. Реалізація мети

полягає в розв‟язанні таких завдань:

− виділити семантичні ознаки прийменників мети;

− з‟ясувати вичерпний перелік первинних прийменників, що в

поєднанні з відповідним відмінком відтворюють семантику

мети в сучасній українській мові;

− подати аналіз кожної прийменниково-відмінкової сполуки в

напрямку від найбільш поширених до найменш відтворюваних

у сучасній українській мові.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре-

зультатів дослідження. Прийменниково-іменникові форми з цільо-

вим значенням складають логічні прийменники, які протиставляють-

ся за семантичною ознакою контактність-дистантність, що модифі-

кується в них в ознаку одночасності-різночасності, і форми непрямих

відмінків іменників [2, с. 340], зокрема для + р. в., на + з. в., задля + р. в.,


55

заради + р. в., ради + р. в., по + з. в., в + з. в., з метою + р. в., під + з. в.,

в ім‟я + р. в., про + з. в., на предмет + р. в.

Цільові прийменники поділяють на дві підгрупи [2, с. 341]:

1) прийменники, що виражають відношення власне мети: для, на, з

метою, на предмет, під, по, за, в (телефонувати для зустрічі, скли-

кати на збори, читати з метою аналізу, говорити на предмет дис-

кусії, знайти землю під будівництво, іти по хліб, боротися за щастя,

прямувати до бабусі в гості); 2) прийменники, що надають значенню

мети відтінку присвяти, пожертви: задля, ради, заради, в ім‟я (про-

тестувати задля справедливості, змовчати ради спокою, працювати

заради дітей, закликати до порозуміння в ім‟я миру). Дослідниця

Н. В. Гуйванюк розширює цю класифікацію [3, с. 149] третьою

підгрупою – формами зі значенням мети руху: по, на, з (вертатися по

окуляри, вирушати на полювання, прибув із прагненням заробити).

За класифікацією М. Й. Конюшкевич [4, с. 11] прийменники по-

діляються на:

1) власне-прийменники (у, в, на);

2) слова, вжиті у значенні прийменників (з метою, на здобуття);

3) слова, що постають у функції прийменників (у виправдання,

під покриття);

4) слова, що виступають прийменниками за аналогією (на заміну,

на відстань від… до).

Серед прийменниково-відмінкових форм із первинними власне-

прийменниками основним за поширенням вважаємо поєднання ро-

дового відмінка іменника з прийменником «для». Словник україн-

ської мови в 11-ти томах подає таке тлумачення прийменника для:

«Для, прийм., з р. в. 2. Указує, з якою метою здійснюється, відбу-

вається що-небудь» [5, Т. 2, с. 313]. Напр., Та для підняття духу до

нас прибилась жінка на ім‟я Надія… (Г. Крук); – Він перетворює на

добряка зле маленьке вовченя, – і співаю для ілюстрації пісеньку

(А. Бондар); Десять років опиратись спокусі одного прекрасного

рання грюкнути дверима, о, як грюкнути дверима! і ще раз – для пев-

ності – на всі чотири незагороджені сторони світу (Г. Крук); Бам-

бетель – лавка-ліжко, яка розсувається для спання та складається

для сидіння (С. Андрухович). У Словнику українських прийменників

знаходимо такий функційний вияв цього прийменника: «Для – перв.:

з р. в.: прийм.: а) ціл.» [4, с. 67], напр., Вони бували разом у Бібрінґа

вже багацько разів, довго сиділи в підвалах, тримаючи знімок над


56

парами нагрітої ртуті, використовуючи для закріплення зображен-

ня сіль, і приносили звідти Феліксові знімки (С. Андрухович); То –

Сон-Шевченко, виснений століттям для пробудіння всіх синів й

століть (М. Вінграновський). Прийменниково-іменникова сполука

може бути підсилена частками: видільними «саме» (Я рефлекторно

потягнувся за металевою гривнею, яку завжди тримаю напохваті –

саме для таких випадків (А. Бондар), вірогідними «ніби» (Можна

буде ввесь дім загатити ляльками – без найменшої небезпеки для своєї

поваги: все це було б ніби для втіхи молодшої сестрички (І. Вільде),

заперечними «не» (Хто падає, за ним не тужать, бо срібло сліз не

для розтрати (Б.-І. Антонич). Сюди ж зараховуємо сполучення слів

«для годиться»: Прилетіла весна на рябому коні, снігу сорок лопат

привезла для годиться (М. Вінграновський). Прийменниково-відмін-

кове поєднання «для» + родовий відмінок може співвідноситися з

неповним реченням, напр., …власник зазвичай сидить за прилавком,

наполовину схований за великим скляним слоїком, де в спирті зависли

великі страшні комахи з закрученими хвостами («Для розваги клієн-

тів», – пояснює Гальперн; але й справді – спробуй очі від них відліпи,

поки крамар уже запаковує та лічить тобі те, що ти й не збиралася

брати) (С. Андрухович).

Поширеним поєднанням для вираження семантики мети є сполу-

ка прийменника «на» + знахідний відмінок іменника. У конструкції

«на + знахідний» мети вживаються іменники із значенням назви дії

або стану в дієслівних словосполученнях, де опорні дієслова вира-

жають спрямований рух [1, с. 65], напр., Відомо лише, що дід Василь

подався на заробітки до Америки (А. Бондар); За часів Брежнєва на

екскурсію до НДР прибула група радянських професорів (А. Бондар).

У Словнику української мови в 11-ти томах знаходимо таке визна-

чення прийменника на: «На, прийм. Сполучення з на виражають [зо-

крема] відношення мети. 19. із з. в. Уживається при позначенні мети,

з якою відбувається дія // Уживається при вказівці на емоційну оцінку

якоїсь дії, явища // Уживається при вказівці на призначення особи або

предмета // Уживається при вказівці на конкретне призначення якоїсь

дії // Уживається при вказівці на виявлення глибокої пошани до кого-

небудь, відданості якійсь справі (значення прийменника на близьке

до значення прийменника в) // Уживається при позначенні заперечен-

ня чого-небудь перед словами «чорт», «біс», «дідько» і т. ін. (у знач.

навіщо, для чого) // Уживається при позначенні предмета, для якого


57

щось призначається [5, Т. 5, с. 9]. Напр., Вона просить дозволу взяти

на виховання дівчинку-сирітку (О. Іваненко); Два прегарні олеандри,

дешево, на продаж (С. Андрухович); Під тихий вечір, як вітер хмари

пожене на сон… (Б.-І. Антонич); На вулиці підніс угору вітер на

привітання дня пилюки бовдур, немовби капелюх із голови (Б.-І. Ан-

тонич); Ось, візьміть від мене на пам’ять рибку (А. Бондар); На біса

здалась мені та балаканина, але відверто відбиватись від гурту було й

незручно і – непотрібно в моїм становищі (І. Вільде). Словник укра-

їнських прийменників подає таку функційну характеристику цього

прийменника: «На – перв.: 1) зі з. в.: прийм.: г) ціл.» [4, с. 166], напр.,

Причалив човен сонця в пристань – у вікно на дубі – і кинув на

прощання сім червоних весел (Б.-І. Антонич); Там у тебе на пальто

мені відкладено? (О. Іваненко); …спогади про село, в якому я наро-

дився […], в якому жили мої батьки до того, як вирушити на пошу-

ки кращого життя в далекі світи (С. Андрухович); Їжте на здо-

ров’я, люди добрі! (О. Іваненко). Іноді таку сполуку слів може підси-

лювати вірогідна частка «мов» – Вуйко Федір мов на глум повчав ще

мене (І. Вільде), «як» – Аж ось наш тризуб готовий, і до нього, як на

прощу, ходять сусіди (А. Бондар); А тоді йшов за Петром у

майстерню чи до саду, як на роботу (С. Андрухович). Виразником значень мети виступає сполука «прийменник «заради» +

родовий відмінок іменника». У Словнику української мови в 11-ти то-мах знаходимо таке визначення цього прийменника: «Заради, прийм., з р. в. 1. Уживається при вказуванні на мету дії [5, Т. 3, с. 286]. Напр., Але ж, отче, невже навіть заради мого здоров’я не вип‟єте одного келиха? (С. Андрухович). За Словником українських прийменників, «Заради – перв.: з р. в.: прийм. в) ціл.» [4, с. 140], напр., Мені цікаво, чи виникали в цих людей думки повернути назад […] заради вижи-

вання? (А. Бондар). Щоб вказати на заперечення мети, вживаємо заперечну частку не: Проте жіночка робить це [продає вживані книги] не заради наживи – вона любить побалакати (А. Бондар).

Серед первинних прийменників маємо й варіативну форму при-

йменника заради – ради. Словник українських прийменників фіксує

таке його вживання: «Ради – перв.: з р. в.: прийм.: а) ціл.» [4, с. 291],

напр., Працювати ради куска хліба (З розмови). У Словнику україн-

ської мови в 11-ти томах знаходимо фразеологізовану сполуку з

прийменником ради на позначення цільового значення: «Чого ради –

навіщо» [5, Т. 8, с. 427], напр., Чого це ради я вам допомагатиму?

(З розмови).


58

Еквівалентною сполукою до попередніх є поєднання «приймен-

ник «по» + знахідний відмінок іменника». За Словником української

мови в 11-ти томах, «По, прийм., з м. і з. в. Сполучення з прийм. по

виражають [зокрема] відношення мети. 35. з місц. в., розм. Уживається

при вказуванні на мету виконання дії, призначення чого-небудь

[5, Т. 6, с. 604], напр., Усі вони потайки зловтішаються, бо знають,

що скоро по тата прийдуть (А. Бондар); Коли я нині рано-вранці

зібралася по рибу, дощ нарешті вщух (С. Андрухович). Словник укра-

їнських прийменників фіксує два відтінки значення мети цього при-

йменника: «По – перв.: 1) зі з. в.: прийм.: б) ціл.» [4, с. 257], напр., По-

їдемо удвоє по закляте руно (Б.-І. Антонич); є) ціл.: розм.: [4, с. 258],

напр., Ми прийшли до нього по ділу (З розмови). Таке поєднання має

об‟єктно-цільове значення; роль опорних слів дієслівних словосполу-

чень виконують дієслова руху, залежний іменник означає назви

конкретних предметів [1, с. 99].

Виразником семантики цілі на рівні простого речення є також

неморфологізована обставина, виражена прийменником «за» + форма

знахідного або орудного відмінка іменника. У Словнику української

мови в 11-ти томах знаходимо таке його тлумачення: «За, прийм.

Сполучення з за виражають [зокрема] відношення мети. 13. із з. і о. в.

Уживається при вказуванні на мету дії» [5, Т. 3, с. 11]. У Словнику

українських прийменників натомість зафіксовано лише поєднання

цього прийменника у відповідному значенні із знахідним відмінком:

«За – перв.: 2) зі з. в.: прийм.: д) ціл.» [4, с. 109]. Напр., Востаннє уста

цілував, мав знов їхати в подорож, за щастя нив (Б.-І. Антонич);

Подалі від лінії фронту, яка ніколи не буває прямою, як горизонт, а

вже краще сказати – ламаною, як мова на окупованій території, як

кардіограма твого серця, яке все ще б‟ється саме зі собою за право

не битися (Г. Крук); Вони [продавці] знають, за чим я прийшов

(А. Бондар). Такі відношення можуть бути заперечними: Використо-

вував він її [скрипку] не за призначенням, граючи легковажні польки

й мазурки, вальси і кадрилі, українські народні пісні та радянські

революційні балади (А. Бондар). «За + орудний відмінок» має менший

діапазон побутування порівняно з його еквівалентною конструкцією

«по + знахідний відмінок», оскільки в деяких випадках цільова функ-

ція прийменника за з орудним відмінком стикається з функцією вка-

зівки на напрям руху щодо рухомого предмета, викликаючи двознач-

ності [1, с. 99−100]: Хай іде по воду – Хай іде за водою (З розмови).


59

Значення мети виражає і прийменниково-відмінкова форма «з» + орудний відмінок». У Словнику української мови знаходимо таке тлумачення цього прийменника: «З

2, із, зі, рідко зо, прийм., з род., з. і

о. в. Сполучення з прийм. з, із, зі виражають [зокрема] відношення мети. 13. з о. в. Уживається при вказуванні на мету дії» [5, Т. 3, с. 7]. Напр., Війт з своїми посіпаками зганяв людей перед громадську кан-целярію, бо з «українського комітету» мав приїхати хтось в село з промовою (І. Вільде). За Словником українських прийменників, «З – перв.: 3) з о. в.: прийм.: ґ) ціл.» [4, с. 71], напр., Отець Йосиф розпо-відав повагом, як вони з владикою Шептицьким їздили з апостоль-ською місією до косівських гуцулів (С. Андрухович).

Непоширеного вжитку набула прийменниково-відмінкова сполука «під» + знахідний відмінок». У Словнику української мови в 11-ти томах подано таке тлумачення цього прийменника: «Під

2, прийм., із

особ. займ. о. в. одн. піді, підо. Сполучення з прийм. під виражають [зокрема] відношення мети: 13. із з. в. Уживається при вказуванні на мету дії // Уживається при вказуванні на мету використання або призначення предмета, особи» [5, Т. 6, с. 391]. Напр., Молоді підійшли під батьківське благословення (З розмови); Здано землю під новий житловий масив (З розмови). У Словнику українських прийменників знаходимо такий вияв прийменника під: «Під – перв.: 1) зі з. в.: прийм.: б) ціл.; е) ціл.» [4, с. 235], напр., Об‟єкт будівництва взятий під охо-рону (З розмови); Цей австрійський приватний будинок за радянських часів віддали під школу (З розмови).

До синтаксичних архаїзмів зараховуємо також сполуку «до + ро-довий відмінок» мети. Словник української мови в 11-ти томах подає таке тлумачення цього прийменника: «До

1, прийм., з р. в. Сполучення

з до виражають [зокрема] відношення мети. 13. Уживається при означенні мети, спонукання до якої-небудь дії [5, Т. 2, с. 316]. Напр., У мандрівці на третій день стало бракувати води до пиття (З роз-мови). Натомість Словник українських прийменників цільвого зна-чення прийменника до не фіксує.

Синонімічною сполукою до попередніх варіантів є поєднання «прийменник «задля» + родовий відмінок іменника». У Словнику української мови в 11-ти томах знаходимо таке тлумачення цього прийменника: «Задля, прийм., з р. в., розм. Сполучення з задля вира-жають [зокрема] відношення мети. 3. Уживається при визначенні мети дії // Уживається при вказуванні на предмет, призначений для чого-небудь [5, Т. 3, с. 111]. Напр., Звечора наготували дров задля вогнища (З розмови). У Словнику українських прийменників подано


60

такий функціональний вияв цього прийменника: «Задля – перв.: з р. в.: прийм.: б) ціл.» [4, с. 139].

Поєднання прийменника «в» із знахідним відмінком становить нечисельний вияв у вираженні відношень мети в сучасній літератур-ній мові. За Словником української мови в 11-ти томах, «В, прийм. 33. із з. в. Уживається при означенні того, ради чого, з якою метою здійснюється або існує що-небудь» [5, Т. 1, с. 273]. У Словнику укра-їнських прийменників подано таку його характеристику: «В – перв.: 2) зі з. в.: прийм. е) ціл.» [4, с. 30], напр.: Міжзірний волокито та бродяго, в безкраю безвість пущений в крутіж, – сліпучий, ярий стежу, що гориш на вежі світу полум‟яним стягом (Б.-І. Антонич); Я їхав до Кам‟янця, в гості до своїх батьків, або, як досі кажуть деякі мої друзі, – «додому» (А. Бондар).

До прийменника в маємо ще варіативний його вияв – прийменник у. За Словником українських прийменників, «У – перв.: 2) зі з. в.: прийм. е) ціл.» [4, с. 308−309], напр., Адвокат […] у відповідь розповідає історію, почуту від колеґи (С. Андрухович); На Петра і Павла […] всі з‟їздилися до нас у гості (О. Іваненко).

Трапляється варіативна форма цього прийменника на позначення урочистого маркування. «Во – див. В: перв.: 1) зі з. в.: прийм.: а) ціл.: уроч.» [4, c. 58], напр., Скільки людей кістьми полягло, висушуючи ці болота, скільки намордувалося на цих казкових спорудах, що зводи-лися во славу всевладного імператора, во славу його вельмож (О. Іваненко).

Периферію морфолого-синтаксичних варіантів цільових лексем становить прийменниково-іменникова форма «про» + знахідний від-мінок, що в сучасній українській літературній мові функціонує не як продуктивна конструкція, а як синтаксичний архаїзм. Опорні дієслова не мають обмежень щодо лексичного складу, а залежний член слово-сполучення є застиглим зворотом типу про всяк випадок, про людське око, про запас [1, с. 104]. Словник української мови в 11-ти томах подає таке його тлумачення: «Про, прийм., із з. в. Сполучення з про виражають [зокрема] відношення мети. 3. Уживається при вказуванні на мету дії [5, Т. 8, с. 110]: У нашій країні добре мати цю думку [про еміграцію. – М. З.] про всяк випадок (А. Бондар).

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Значення мети в сучасній українській мові засвідчене великою кількістю засо-бів вираження серед прийменниково-відмінкових форм із первинни-ми власне-прийменниками, що дозволяє говорити про непериферій-ний вияв такої неморфологізованої обставини мети в простому речен-


61

ні з-поміж інших засобів вираження. Словник української мови в 11-ти томах (1970−1980) і Словник українських прийменників (2007) фіксують певні зміни у вжитку поодиноких прийменників мети, про-дуктивні та архаїчні прийменниково-відмінкові форми на позначення цільової семантики. В аспекті аналізу категорії мети видається перспективним дослідження в структурі простого речення одиниць із цільовим значенням, що утворюються вторинними прийменниками в поєднанні з певними відмінковими формами.


1. Вихованець І. Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1971. – 120 с.

2. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна гра-матика української мови / І. Вихованець, К. Городенська ; за ред. І. Вихо-ванця. – К. : Пульсари, 2004. – 400 с.

3. Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксич-них одиниць / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – 336 с.

4. Словник українських прийменників. Сучасна українська мова / А. П. Загніт-ко, І. Г. Данилюк, Г. В. Ситар, І. А. Щукіна. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – 416 с.

5. Словник української мови. В 11 т. – К. : [б. в.], 1970−1980.

References

1. Vykhovanets I. R. Syntaksys znakhidnoho vidminka v suchasnii ukrainskii literaturnii movi / I. R. Vykhovanets. – K. : Nauk. dumka, 1971. – 120 s.

2. Vykhovanets I. R. Teoretychna morfolohiia ukrainskoi movy: Akademichna hramatyka ukrainskoi movy / I. Vykhovanets, K. Horodenska ; za red. I. Vykho-vantsia. – K. : Pulsary, 2004. – 400 s.

3. Huivaniuk N. V. Formalno-semantychni spivvidnoshennia v systemi syntaksychnykh odynyts / N. V. Huivaniuk. – Chernivtsi : Ruta, 1999. – 336 s.

4. Slovnyk ukrainskykh pryimennykiv. Suchasna ukrainska mova / A. P. Zahnitko, I. H. Danyliuk, H. V. Sytar, I. A. Shchukina. – Donetsk : TOV VKF «BAO», 2007. – 416 s.

5. Slovnyk ukrainskoi movy. V 11 t. – K., 1970−1980.

Зинько Мирослава. Предложно-падежные формы со значением цели в

современном украинском языке (по материалам первичных предлогов из

Словаря украинского языка в 11-ти томах и Словаря украинских пред-логов). В статье идет речь о предложно-падежных формах с первичными соб-ственно-предлогами для обозначения семантики цели в современном украин-ском языке. Кроме анализа языковых единиц, частотное употребление которых зафиксировано, рассматриваются и те единицы, употребление которых свиде-тельствует об утрате ими семантики цели и переходе к синтаксическим архаиз-мам. Среди наиболее продуктивных предложно-падежных форм с первичными собственно-предлогами выделено соединения «для + род. п.», «на + вин. п.», «ради + род. п.», «по + вин. п.». Зафиксировано значительно меньший диапазон


62

употребления таких форм, как «до + род. п.», «под + вин. п.», «про + вин. п.», что свидетельствует об их целевой десемантизации и определенной стилисти-ческой маркованности. Осуществлена сравнительная выборка словарных статей о первичных предлогах для обозначения цели по материалам Словаря украин-ского языка в 11-ти томах (1970−1980) и Словаря украинских предлогов (2007). На основе этого материала проанализированы изменения в употреблении от-дельных предлогов цели (как продуктивных, так и архаичных предложно-падежных форм для обозначения целевой семантики).

Ключевые слова: цель, предложно-падежная форма, первичный предлог, собственно-предлог.

Zinko Myroslava. Prepositional-Case Forms with the Meaning of Purpose

in Modern Ukrainian Language (Based on the Material of Primary Prepositions

from the Ukrainian Language Dictionary in 11 Volumes and the Ukrainian Prepositions Dictionary). The article refers to the prepositional-case forms with primary self-prepositions to describe the semantics of purpose in modern Ukrainian language. In addition to the analysis of linguistic units, which using is frequently fixed, it is spoken about those units, using of which indicates to the loss of semantics of purpose and transition to syntactic archaisms. Among the most productive prepositional-case forms of primary self-prepositions it is spoken about compounds «для + р. в.», «на + з. в.», «заради + р. в.», «по + з. в.». It is fixed much smaller range of using such forms like «до + р. в.», «під + з. в.», «про + з. в.», indicating to their purpose desemantization and certain stylistic marking. It is made the comparative sample of dictionary articles about the primary prepositions with the meaning of purpose based on the material of Ukrainian language dictionary in 11 vo-lumes (1970−1980) and the Ukrainian Prepositions Dictionary (2007). Basing on this material it is analyzed changes in using of single prepositions of purpose (both productive and archaic prepositional-case forms to indicate the purpose semantics).

Key words: purpose, goal, prepositional-case forms, the primary preposition, self-preposition.

УДК 398.838(=111+=161.1+=161.2)

Наталія Івлюшкіна

МОВНИЙ ОБРАЗ ДІВЧИНИ В ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ,

РОСІЙСЬКИХ ТА БРИТАНСЬКИХ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ

Статтю присвячено дослідженню лексем, які є засобами експлікації мов-ного образу дівчини як одного з компонентів української, російської та британ-ської мовних картин світу у фольклорних текстах. На основі аналізованого матеріалу виявлено й описано мовні засоби вираження найважливіших характе-

© Івлюшкіна Н., 2015


63

ристик досліджуваного образу в народопісенних текстах трьох культур. Уста-новлено, що ознака віку є важливою для мовного образу дівчини трьох народів. Наведено низку епітетів зі спільною семою «гарна» для характеристики образу дівчини в українських, російських та англійських фольклорних текстах. Вияв-лено спільні й відмінні уявлення етносів про ідельні риси зовнішності дівчини. Проаналізовано порівняння досліджуваного образу з явищами природи, зокре-ма назвами квітів, дерев, небесних світил, та встановлено, що в народнопісен-них текстах поданих культур домінують різні назви. Аналіз фактичного матеріалу дозволяє стверджувати, що найчастотніші виразові одиниці, за допомогою яких окреслено мовний образ дівчини в українських, російських та англійських фольклорних текстах, передають позитивну оцінку, відображають естетичні ідеали народів.

Ключові слова: мовна картина світу, фольклорна картина світу, мовний

образ дівчини, мовні виразові засоби.

Постановка наукової проблеми та її значення. Взаємозв‟язок

мови та культури, а також проблеми вивчення картин світу привер-

тали увагу багатьох дослідників на сучасному етапі розвитку лінгвіс-

тичної науки [1, с. 354−356]. Дослідження людського фактору в мові

набуває нового ракурсу у зв‟язку з вивченням фольклорної картини

світу, і, зокрема, у зв‟язку з мовною фольклорною картиною світу

[4, с. 72].

Усна народна творчість кожного народу – це велика скарбниця,

що містить у собі знання й досвід, накопичувані століттями. У центрі

кожної національної культури як системи цінностей знаходиться

образ людини, її зовнішність і духовний світ. Ціннісні уявлення, як

відомо, – це результат нагромадження людських знань та досвіду за

весь період розвитку культури. Антропоцентричність виступає обо-

в‟язковою категорією будь-якого тексту, оскільки пізнання й відобра-

ження світу, зокрема у фольклорних творах, спрямовано на пізнання

людини [4, с. 72].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Проблема гендерного дослі-

дження викликає велике зацікавлення як в українських (О. Л. Бессонова,

Л. О. Ставицька, О. С. Бондаренко, Н. Д. Борисенко, О. Ю. Дубенко,

О. І. Горошко, С. Я. Єрмоленко, Я. В. Пузиренко, О. О. Селіванова,

О. В. Ткачик, С. О. Швачко та ін.), так і в зарубіжних науковців

(G. Lakoff, R. Lakoff, C. Miller, D. Cameron, L. M. Patterson, D. Tannen,

С. С. Асірян, А. В. Кириліна, В. А. Маслова, Л. Н. Пушкарьова та ін.).

Образ жінки привертає особливу увагу дослідників. Зокрема, Т. М. Су-


64

каленко представила лінгво-культурну та соціокультурну реконструк-

цію гендерного концепту ЖІНКА в українській мові, О. А. Чибишева

розглянула концепт ЖІНКА як базовий у культурі, втілений у фра-

зеології російської та англійської мов, Л. Х. Дзасежева дослідила

лексико-семантичне поле «жінка» на матеріалі російської, англійської

та кабардино-черкеської мов та ін. Проте лінгвістичні дослідження

образу дівчини через призму пісенного фольклору є нечисленними

(С. Я. Єрмоленко, Н. О. Данилюк та ін.). Актуальність нашого дослі-

дження зумовлює потреба зіставного аналізу засобів вираження цього

образу в народопісенних текстах українців, росіян і британців.

Мета і завдання статті полягають у вивченні виразових оди-

ниць, за допомогою яких представлено мовний образ дівчини на

матеріалі фольклорних пісень трьох народів: українського, росій-

ського і британського.

Джерельною базою для аналізу стали фольклорні тексти Ве-

ликобританії, зібрані в колекції С. Шарпа («Cecil Sharp‟s collection of

English folk songs» (1974)), українські народні пісні про кохання, що

ввійшли до збірки «Пісні кохання» (1986), а також російські фольк-

лорні тексти, зафіксовані А. Соболевським («Великорусские народ-

ные песни» (1896)).


зультатів дослідження. Один із центральних образів, оспіваних у

фольклорі кожного народу, – це образ дівчини. У розкритті її почут-

тів, гармонії зовнішньої та внутрішньої краси виявляється народне

поетичне мислення. Мовний образ дівчини відповідає традиції, сфор-

мованому віками канону [2, с. 335]. Серед засобів його вербалізації –

найяскравіші епітети, порівняння, метафори, гіперболи тощо.

Окрім лексем дівчина/девушка/girl із загальним значенням «мо-

лода неодружена особа жіночої статі» [5, с. 298] у народопісенних

текстах усіх трьох етносів простежено багатий синонімічно-варіант-

ний ряд слів, яким називають дівчину, зокрема:

− дівча, дівка, дівчинонька, дівиця, паняночка та інші – в україн-

ській мові, наприклад:

Пробудив я міцний сон

красної дівиці.

Дівиця вставала,

очки промивала [3, с. 93].

Моя дочка та паняночка,

як в лузі калина.

Ой як вийде та на вулицю,

то всім вона мила [3, с. 37].


65

− девица, девка, паньюшка та інші – в російській мові, наприклад:

Как у ключика у гремучаго, У колодезя у студенаго Добрый молодец сам коня поил, Красна девица воду черпала.

[8, с. 1]

Подле тихаго Дуная Одна паньюшка гуляла, Со бережку ножки мыла, Со крутаго полоскала.

[8, с. 13]

lass, damsel, lady – в англійській мові, наприклад:

One Good Friday morning ship set sail. Not very far from land, There I espied a fair pretty lass With a comb and a brush in her hand [10, с. 214].

„Twas down in the valley A damsel did dwell, She lived with her uncle We all knew him well [10, с. 326].

Заважимо, що кількість лексем у рядах, виділених в українських та російських народних піснях, на відміну від англомовних, значно більша за рахунок слів зі спільним коренем дів-/дев- та використання різних суфіксів.

Ознака віку – важлива для мовного образу дівчини трьох народів. В українських та російських фольклорних текстах атрибут молода нерідко виявлено в пестливо-зменшених формах, наприклад: Ой там в полі дві тополі, − третя зелененька; не йди замуж, моя доню, бо ще молоденька! [3, с. 308]; У кого ж у нас, братцы, молодая жена, и молоденькая, и хорошенькая? [9, с. 316]. У текстах Великої Британії на вік вказує лексема young: In Castle Park there a lad did dwell, a fair young damsel I knew quite well [10, с. 607]. Підсилювального ефекту надає її поєднання з прислівником too: You‟re thinking of marring, hold your silly tongue, you want to get a husband, you are some years too

young [11, с. 22]. Варто сказати, що, за спостереженнями дослідників, епітет молода

у фольклорі виявляє ширший семантичний обсяг, ніж у літературній мові. Крім значення «яка має небагато років», він містить семи «гарний», «милий», позитивну оцінність, підвищену експресивність [2, с. 337]:

Чом трава зелена? Бо близько вода! Чом дівчина файна? Бо ще молода! [3, с. 327]

Полюбил молодую, Не большу, хорошую; Три годочка миловал, Сущей правды не сказал... [8, с. 19]


66

Краса дівчини, оспівана в народопісенних текстах, вербалізується

цілою низкою синонімів зі спільною семою «гарна»:

− гарнесенька, пишна, гожа, файна та інші – в українській мові,

наприклад: Вийди, вийди, файна любко, що-с ти подарую, Вісім

низок кораликів й личко поцілую [3, с. 50];

− красна, хороша, хорошенькая, пригожая – у російській мові,

наприклад: У кого ж из нас, братцы, да хорошая жена,

хорошая, пригожая, молоденькая? [9, с. 318];

− beautiful, pretty, charming, lovely – в англійській мові,

наприклад: Pretty Bessie been up at the window so high, saw her

own dear father come riding close by [10, с. 114].

У російських та українських піснях зафіксовано епітет красна,

що має значення «молода, гарна, вродлива» [6, с. 327], наприклад:

Вийшла дівка, вийшла красна

За нові ворота,

Стоїть дівка, стоїть красна,

Як бідна сирота [3, с. 275].

Как из улицы идет молодец,

Из другой идет красна девица;

Поблизехоньку сходилися,

Понизехоньку поклонилися [8, с. 45].

У поєднанні з номінантами молодої дівчини епітет красна в слов-

никах кваліфіковано як народнопоетичний [2, с. 340].

Ще один вияв вроди, характерний для українських та російських

фольклорних текстів, передано за допомогою порівняння як намальо-

вана, а також дієприкметників намальована, написаная, нарисованая

та ін. [2, с. 341], наприклад:

Ой у полі криниченька

Муром мурована.

Яка гарна дівчинонька,

Як намальована [3, с. 215].

Сладка водочка анисовая,

Наша девица написаная,

Написана, нарисованая,

Что на стенку приколоченая [8, с. 56].

Подібне порівняння нами зафіксовано і в одній із британських

народних пісень – painted like waxwork (букв. розфарбована, наче вос-

кова фігура): She‟s the fairest of girls, She‟s the joyest of my own heart,

She‟s painted like waxwork in every part [10, с. 408].

Портретна палітра відображає народний естетичний ідеал дівочої

краси. Для створення образу гарної дівчини вжито епітети, які

містять ознаки кольору обличчя, тіла, очей, брів, стану, волосся тощо

[2, с. 341].

Спільним для опорних слів-понять личко, тіло, руки дівчини у

фольклорних текстах усіх трьох мов є атрибут білий у відповідних


67

формах роду та числа [2, с. 342], наприклад: Вийди, дівчино, та в гай

по теличку, Нехай же я та подивлюся на те біле личко [3, с. 48].

Порівняння білий, наче сніг також фіксуємо в народопісенних текстах

трьох культур:

Ten times he kissed

her snowy white breast

which love did enter in [10, с. 65].

Ея личико, как беленький сне-

жок, щечки алы, ровно розовый

цветок [8, с. 439].

Для британських пісень характерне порівняння lily-white (букв.

білий, наче лілея) та milky-white (букв. білий, як молоко): As soon as

she heard him say so, She fell into deep despair By wringing of her milk-

white hands And tearing of her hair [10, с. 563].

Спільними рисами ідеального образу дівчини в уявленнях україн-

ського, російського та британського етносів є одиниці на позначення

тонкого стану, довгих світлих (русявих) кіс, рум‟яних щічок, світлого

тону обличчя: Дай подивитись в карії очі, Стан твій обняти тонкий

дівочий, Глянути в личко біле, чудове, На косу довгу, на чорні брови

[7, с. 66].

Частотним у народопісенних текстах виявилося слово-поняття

очі. В українському фольклорі зображено дівчину з темними очима:

Пасітеся, сиві воли, не бійтеся ночі, А я пойду до дівчини, що чорнії

очі [3, с. 102]. В англійській та російській усній поезії ідеальний колір –

світлий. Найчастіше, зокрема, в англомовних фольклорних піснях

фіксуємо атрибут fair, що має значення «дуже світлого кольору; не

темний» [12, с. 563]: He plunged her fair body right into the deep. And

he closed her fair eyes in the waters to sleep [10, с. 262]. Спільним в усіх

мовах є означення ясні, наприклад:

Засвистали козаченьки

в поход з полуночі,

Заплакала Марусенька

свої ясні очі [3, с. 121].

Скоры ноги подломились,

Белы руки опустились,

Ясны очи помутились... [8, с. 377].

Нерідко у фольклорних текстах вдаються до асоціативного пере-

несення явищ природи на людину для передання її виняткової краси.

Зіставлення слова-поняття дівчина з квіткою мають на меті виділити

загальну оцінну семантику образу гарної людини [2, с. 338], напри-

клад: You shall have my daughter Bessie, She‟s the flower of the flock

[10, с. 114].


68

Серед назв рослин у порівняннях також використовують такі

слова-символи, як рожа, калина, тополя, вишня та інші – в україн-

ській мові; калина, малина, береза, вишня, черешня та інші – у росій-

ській; лілія – в англійській.

Слово-поняття рожа досить поширене в українському фольклорі.

Згідно зі словниковою дефініцією, рожа – багаторічна декоративна

рослина родини мальвових з високим стеблом та великими яскра-

вими, різних кольорів квітками, зібраними в китицеподібне суцвіття

[7, с. 598]. У пісенних текстах ключове слово поєднано з означеннями

повна, червона. Словосполучення зацвіла рожа має значення «всту-

пити в найкращу пору життя» [2, с. 417]: Ой дівчино, дівчинонько,

яка ж бо ти гожа: Як у саду під віконцем та зацвіла рожа! [3, с. 40].

Традиційним для російського фольклору є юкстапозит калина-

малина. Калина – символ краси, гіркої долі дівчини, що вийшла заміж

за нелюба, малина – солодкого життя в батьківському домі: Кали-

нушка с малинушкой рано разцвела; Во ту пору-времячко мать

дочку родила. Не собравшись с разуму, замуж отдала, за того ли за

детинушку сиротинушку [3, с. 26].

У російському, українському та британському фольклорі зафіксо-

вано порівняння дівчини з лебідкою (англійською мовою – swan). Слов-

ник української мови з приміткою «переносне», «народнопоетичне»

містить таке значення слова лебідка: «Пестлива назва молодої жінки

або дівчини» [6, с. 458], наприклад:

Встань, девушка, встань, лапушка,

Встань, белая лебедушка!

Воно идет твой батюшка! [8, с. 28].

With his love peering round him

he took her to be a swan,

So he shoot his dear darling

with a rattling gun [10, с. 235].

Традиційним є також зіставлення слова-поняття дівчина з назва-

ми небесних світил, зокрема, зірка, зоря,наприклад:

Красно солнышко со зарями –

То моя матушка с дочерями.

[8, с. 29]

Коб я була така красна,

як зоронька ясна,

Світила би миленькому,

доки би-м не згасла [3, с. 195].


мовний образ дівчини в народопісенних текстах українського, росій-

ського та британського етносів представлений різними мовними

засобами. Проведене дослідження дало змогу виділити ряд епітетів зі


69

спільною семою «гарна» для характеристики досліджуваного образу

у трьох мовах. У цілому переважають позитивні оцінки щодо зовніш-

ніх та внутрішніх характеристик. Характерними для фольклорних

текстів трьох етносів є використання порівнянь дівчини із явищами

природи, зокрема назвами квітів, дерев, небесних світил тощо. Однак

у цих культурах домінують різні назви, наприклад, рожа – в україн-

ській, калинушка-малинушка – в російській, лілія – у британській.

Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у виявленні міс-

ця образу дівчини у структурі мовної картини світу, а також в аналізі

мовних засобів вираження образів дівчини в англійській, українській

та російській мовах на всіх рівнях.


1. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. − М. : Яз. рус.

культуры, 1999. − 896 с.

2. Данилюк Н. О. Поетичне слово в українській народній пісні : монографія /

Н. О. Данилюк. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – 512 с.

3. Дей О. І. Пісні кохання / упоряд. і передм. О. І. Дей ; іл. худож. В. Є. Пере-

вальського. – К. : Дніпро, 1986. – 370 с.

4. Омельченко Л. Ф. Фольклор як символічна взаємодія комунікантів /

Л. Ф. Омельченко, В. О. Самохіна // Вісн. Сум. держ. ун-ту. Сер. : Філологія. –

2008. – № 1. – С. 72−76.

5. Словник української мови. В 11 т. Т. 2 [Електронний ресурс] / АН УРСР.

Ін-т мовознавства ; за ред. І. К. Білодіда. − К. : Наук. думка, 1970−1980. –

Режим доступу : http://ukrlit.org/slovnyk/slovnyk_ukrainskoi_movy_v_11_tomakh







8. Соболевский А. И. Великорусские народные песни. Т. 2 / изд. проф. А. И. Со-

болевским [при участии П. Н. Шеффера]. − СПб. : Гос. тип., 1896. − XVI. −

588 с.

9. Соболевский А. И. Великорусские народные песни Т. 3 / изд. проф. А. И. Со-

болевским [при участии П. Н. Шеффера]. − СПб. : Гос. тип., 1897. − XVI. −

512 с.

10. Cecil J. Sharp. Collection of English folk songs / edited by Maud Karpeles. –

London : Oxford University Press, 1974. – Vol. 1. – 750 p.

11. Cecil J. Sharp. Collection of English folk songs / edited by Maud Karpeles.. –


12. Longman dictionary of contemporary English / [director Della Summers]. –

Pearson Education Limited, 2005. – 1950 p.


70

References

1. Arutiunova N. D. Yazyk i mir cheloveka / N. D. Arutiunova. − М. : Yaz. rus.

kultury, 1999. − 896 s.

2. Danyliuk N. O. Poetychne slovo v ukrainskii narodnii pisni : monografiia /

N. О. Danyliuk. – Lutsk : Volyn. nats. un-t im. Lesi Ukrainky, 2010. – 512 s.

3. Dei O. I. Pisni kokhannia / uporiad. i peredm. O. I. Dei; il. khudozh. V. Ye. Pere-

valskoho. – K. : Dnipro, 1986. – 370 s.

4. Omelchenko L. F. Folklor yak symvolichna vzaiemodiia komunikantiv /

L. F. Omelchenko, V. O. Samokhina // Visn. Sum. derzh. un-tu. Ser. : Filolohiia. –

2008. – № 1. – S. 72−76.

5. Slovnyk ukrainskoii movy. V 11 t. T. 2 [Elektronnyi resurs] / AN URSR. In-t

movoznavstva ; za red. I. K. Bilodida. − K. : Nauk. dumka, 1970−1980. – Rezhym

dostupu : http://ukrlit.org/slovnyk/slovnyk_ukrainskoi_movy_v_11_tomakh

6. Slovnyk ukrainskoii movy. V 11 t. Т. 4 [Elektronnyi resurs] / AN URSR. In-t



7. Slovnyk ukrainskoii movy. V 11 t. Т. 7 [Elektronnyi resurs] / AN URSR. In-t



8. Sobolievskii A. I. Vielikorusskiie narodnyie piesni. T. 2 / izd. prof. A. I. Soboliev-

skim [pri uchastii P. N. Sheffera]. − SPb. : Gos. tip., 1896. − XVI. − 588 s.

9. Sobolievskii A. I. Vielikorusskiie narodnyie piesni. T. 2 / izd. prof. A. I. Soboliev-

skim [pri uchastii P. N. Sheffera]. − SPb. : Gos. tip., 1897. − XVI. − 512 s.

10. Cecil J. Sharp. Collection of English folk songs / edited by Maud Karpeles. –


11. Cecil J. Sharp. Collection of English folk songs / edited by Maud Karpeles.. –


12. Longman dictionary of contemporary English / [director Della Summers]. –

Pearson Education Limited, 2005. – 1950 p.

Ивлюшкина Наталья. Речевой образ девушки в текстах украинских,

русских и британских народных песен. Статья посвящена исследованию

лексем, являющихся средствами экспликации речевого образа девушки как

одного из компонентов украинской, российской и британской языковых картин

мира в фольклорных текстах. На основе анализируемого материала выделено и

описано речевыразительные средства важнейших характеристик исследуемого

образа в народнопесенных текстах трех культур. Установлено, что признак

возраста важен для речевого образа девушки трех народов. Выделено ряд эпи-

тетов с общей семой «красивая» для характеристики образа девушки в украин-

ских, русских и английских фольклорных текстах. Выявлено общие и отличи-

тельные представления этносов об идеальных чертах внешности девушки.

Проанализировано сравнения исследуемого образа с явлениями природы, в

частности названиями цветов, деревьев, небесных светил, и установлено, что в

народнопесенных текстах данных культур доминируют разные названия. Анализ


71

фактического материала позволяет утверждать, что наиболее частотные выра-

зительные единицы, с помощью которых обозначен речевой образ девушки в

украинских, русских и английских фольклорных текстах, передают положи-

тельную оценку, отражают эстетические идеалы народов.

Ключевые слова: языковая картина мира, фольклорная картина мира,

речевой образ девушки, речевые выразительные средства.

Ivliushkina Natalia. Linguistic Image of a Girl in the Texts of Ukrainian,

Russian and British Folk Songs. The article deals with the investigation of lexemes

as a means of verbal explication of the image of a girl as a component of Ukrainian,

Russian and British linguistic pictures of the world in the folk song texts. Based on

the analyzed materials the linguistic means of expression of the main characteristics

of the studied image in the folk text of three cultures have been pointed out and

described. It has been found out that age is an important feature for linguistic image

of a girl. For the characteristics of the image of a girl in Ukrainian, Russian and

English folklore texts the number of epithets with a common seme “beautiful” has

been given. Common and different ideas of the ethnic groups about the ideal features

of girl‟s appearance have been revealed. Comparisons of the investigated image with

natural phenomena, such as the names of flowers, trees, heavenly bodies, have been

analyzes, and it has been found out that in the folk-song texts of these three nations

different names dominate. The analysis of the actual material gives possibility to state

that the most frequent units of expression, with the help of which the linguistic image

of a girl in Ukrainian, Russian and English folklore texts is outlined, convey a

positive assessment, reflect the aesthetic ideals of the nations.

Key words: linguistic picture of the world, folk picture of the world, linguistic

image of a girl, linguistics means of expression.

УДК 811.161.2:81‟367.5

Наталя Кобченко

СФЕРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИСЛІВНО-КОРЕЛЯЦІЙНОГО

ЗВ’ЯЗКУ

Стаття присвячена з‟ясуванню специфіки прислівно-кореляційного зв‟язку

як одного з різновидів подвійного синтаксичного зв‟язку. Окреслено потребу

заповнення лакун у теорії синтаксичних зв‟язків, однією з яких є граматична

природа подвійного зв‟язку. Запропоновано визначення подвійного синтаксич-

ного зв‟язку як такого, що за одного застосування поєднує три компоненти, та

показано, що прислівно-кореляційний зв‟язок задовольняє всі його ознаки.

Вияскравлено новий вияв прислівно-кореляційного зв‟язку й відповідно його

© Кобченко Н., 2015


72

диференційовано на два типи – підрядний прислівно-кореляційний та преди-

кативно-кореляційний; схарактеризовано сфери їхньої реалізації. Описано ме-

ханізми встановлення підрядного прислівно-кореляційного зв‟язку в складно-

підрядних конструкціях займенниково-співвідносного типу, наголошено на

деяких відмінностях його втілення в реченнях симетричної та несиметричної

структури. Висвітлено природу та особливості функціонування предикативно-

кореляційного синтаксичного зв‟язку в реченнях зі звертаннями та займенни-

ковими словами ти, ви в ролі формальних підметів.

Ключові слова: синтаксичний зв‟язок, подвійний синтаксичний зв‟язок,

прислівно-кореляційний зв‟язок, предикативний зв‟язок, займенниково-співвід-

носне складнопідрядне речення, звертання, вокатив, займенникове слово.

Постановка наукової проблеми та її значення. Синтаксичні

зв‟язки без перебільшення можна назвати вихідними поняттями син-

таксису, адже вони є фундаментом, на якому тримається будівельний

матеріал його центральної одиниці – речення. Саме тому осягнення

їхньої сутності, дослідження особливостей реалізації та опис сфер

поширення становить одне з найважливіших завдань теоретичної

граматики.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Вивчення цього явища поча-

лося давно й відбувалося активно, завдяки чому сьогодні маємо певне

уявлення про типологію синтаксичних зв‟язків та досить виважені

критерії їхньої класифікації. Обґрунтовані такі структурування систе-

ми синтаксичних зв‟язків: 1) за напрямом синтаксичної залежності /

відсутністю залежності синтаксичні зв‟язки поділяють на преди-

кативний, підрядний і сурядний [1; 5; 10]; 2) за участю у формуванні

синтаксичних одиниць виокремлюють реченнєвотвірні (предикатив-

ний, підрядний прислівний, підрядний детермінантний, сурядний),

реченнєвомодифікаційні (підрядний детермінантний, підрядний опо-

середкований, підрядний подвійний, напівпредикативний, сурядний) і

словосполученнєвотвірні (підрядний прислівний у сукупності його

форм – узгодження, кореляція, керування, прилягання) синтаксичні

зв‟язки [3, с. 16–28]; 3) за синтаксичною природою поєднуваних ком-

понентів розрізняють однорівневий (поєднує між собою одиниці од-

ного рівня – синтаксичне слово + синтаксичне слово, просте речення +

просте речення, складні речення + складне речення) і різнорівневий

(поєднує одиниці різних рівнів) [11, с. 370; 18, с. 17], прислівний і

реченнєвий [11, с. 373; 16], прислівний (опорним компонентом є син-

таксичне слово) і приреченнєвий, або детермінантний (опорним

компонентом є предикативний центр речення) [1; 3, с. 16–28; 17],


73

валентно зумовлений (залежний компонент посідає позицію, відкриту

валентністю синтаксичної домінанти) і валентно не зумовлений (за-

лежний компонент перебуває поза валентною рамкою синтаксичної

домінанти) синтаксичний зв‟язок [1; 3, с. 16–28; 5, с. 198–215;

14, с. 71–80]. Наведені концепції, безперечно, мають теоретичну цін-

ність, однак застосування одного певного критерію не забезпечує

послідовної класифікації. Зокрема, диференціюючи зв‟язки за участю

у формуванні синтаксичних одиниць та за синтаксичною природою

поєднуваних компонентів, неможливо уникнути внутрішніх перети-

нів, бо деякі різновиди синтаксичного зв‟язку потрапляють відразу до

двох груп, на чому наголошують і самі автори деяких класифікацій

[3, с. 17]. У цьому аспекті виваженішою постає класифікація за на-

прямом синтаксичної залежності, оскільки вона унеможливлює пере-

тин різних типів і форм синтаксичного зв‟язку. Однак і її важко на-

звати універсальною, адже поза нею опиняються такі типи синтаксич-

ного зв‟язку, як напівпредикативний, подвійний і недиференційова-

ний. Усе це свідчить про потребу випрацювання й застосування

комплексу критеріїв класифікації синтаксичних зв‟язків. Реалізація

цієї потреби відкриє перспективи для створення викінченої типології

синтаксичних зв‟язків, удосконалення методології аналізу компо-

нентного складу реченнєвих конструкцій, а також поглибить вчення

про співвідношення їхньої семантико-синтаксичної та формально-

граматичної структури.

Однією з передумов успішного розв‟язання зазначеної теоретич-

ної проблеми є осягнення сутності й особливостей функціонування

усіх типів синтаксичного зв‟язку. У сучасній граматиці одну з теоре-

тичних лакун становить подвійний синтаксичний зв‟язок, тому

метою пропонованої розвідки постав опис сфер поширення одного з

його різновидів – прислівно-кореляційного. Досягнення поставленої

мети передбачає розв‟язок таких завдань: 1) обґрунтувати подвійну

природу прислівно-кореляційного синтаксичного зв‟язку; 2) визна-

чити його характерні ознаки; 3) окреслити конструкції, у яких він

функціонує.


зультатів дослідження. Щодо подвійного синтаксичного зв‟язку за-

галом, то не всі випадки його реалізації висвітленні в лінгвістичній

літературі. Загальновизнаною є позиція, згідно з якою подвійний син-

таксичний зв‟язок визначають як зв‟язок підмета з подвійним присуд-


74

ком, вираженим повнозначним дієсловом та прикметником чи його

еквівалентом (формально-структурна модель S1+V+Adj1,5), та зв‟язок

залежного від дієслова знахідного відмінка з так званим предикатив-

ним означенням (формально-структурна модель V + S4 + Adj4,5)

[1, с. 28–29; 3, с. 23–24; 4, с. 137–140; 5, с. 231; 8, с. 40; 13 та ін.],

напр.: Ваш Михайло лежить в «сусіднім» лісі застрілений (О. Ко-

билянська); Я батька пам’ятаю не старим (Л. Костенко). Однак

спостереження й аналіз мовного матеріалу свідчать про реалізацію

подвійного синтаксичного зв‟язку й в інших конструкціях. Описувати

всі вияви подвійного синтаксичного зв‟язку не дозволяє обсяг статті,

тому обмежуємося лише розглядом його прислівно-кореляційного

різновиду.

Подвійний зв‟язок кваліфікуємо як особливий тип синтаксичного

зв‟язку, що поєднує три компоненти й передбачає одночасну взаємо-

залежність одного компонента з двома іншими (предикативний тип),

підпорядкованість одного компонента відразу двом синтаксичним до-

мінантам (підрядний тип) або підпорядкованість певного компонента

одній синтаксичній домінанті та паралельно його взаємозалежність з

іншим компонентом (контамінований тип). Однією з його визначаль-

них ознак є порушення принципу закритості, оскільки за однора-

зового застосування зв‟язку поєднуються не два, а три компоненти.

Водночас цей факт не дає підстав потрактовувати подвійний зв‟язок

як відкритий, адже конструкцію, у якій він реалізований, неможливо

доповнити необмеженою кількістю однофункційних компонентів.

Сферу реалізації прислівно-кореляційного зв‟язку формують

складнопідрядні речення займенниково-співвідносного типу. Що-

правда, не всі лінгвісти визнають саме підрядний характер цього

зв‟язку. Т. А. Колосова та М. І. Черемисіна інтерпретують його як

взаємопідрядний, убачаючи в поєднанні предикативних частин за-

йменниково-співвідносних побудов складніший, ніж звичайна підряд-

ність, зв‟язок [15, с. 162]. Інші дослідники, зокрема В. А. Бєлошап-

кова, називають такий зв‟язок кореляційним і вважають його особли-

вим виявом підрядного – на рівні з прислівним і детермінантним

[11, с. 523–524]. Граматична природа такого зв‟язку й справді відпо-

відає ознакам підрядності: він є односпрямованим, бо поєднує

нерівноправні компоненти – підрядна предикативна частина залежить

від займенникового слова головної; передбачуваним, обов‟язковим і

сильним, адже опорному прономінативові властива певна семантична


75

неповнозначність, яку компенсує підрядна частина, окрім того вибір

засобів вираження цього зв‟язку (сполучників чи сполучних слів)

цілком залежить від синтаксичної домінанти (прономінатива). Але не

бачимо достатньо підстав потрактовувати цей різновид зв‟язку особ-

ливим виявом підрядності, оскільки формально-граматична природа

поєднаних ним компонентів свідчить про його прислівний характер:

опорний компонент виражений одним словом, семантична й грама-

тична специфіка якого зумовлюють наявність залежного компонента

та тип сполучного засобу. З огляду на це погоджуємося з позицією

тих мовознавців, які кваліфікують цей зв‟язок як специфічний вияв

підрядного прислівного, що функціонує тільки на рівні складного

речення, і визначають його як прислівно-кореляційний [2, с. 315;

14, с. 77–78; 18, с. 252]. Водночас прикметно, що в реалізації при-

слівно-кореляційного зв‟язку беруть участь три компоненти: підрядна

предикативна частина формально залежить від прономінатива, а за

його посередництва сполучається ще з одним компонентом головної

предикативної частини – якому підпорядкований прономінатив або з

яким він перебуває у взаємозумовленому зв‟язкові, напр.: Нащо

нагадувати зайвий раз про те, від чого людині болить? (О. Гончар);

Він кинувся в найдальший куток горища, здичавіло рвав покрівлю,

поки пробився назовні, не вагаючись, зістрибнув на землю і подався

уділлям туди, де темно вивищувалася збавча пуща (П. Загребель-

ний); Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив

(Леся Українка). З цього приводу слушною є заувага В. М. Ожогана

про те, що в займенниково-співвідносних реченнях відбувається не

безпосереднє поєднання двох компонентів – прономінативів, а вста-

новлюється зв‟язок підрядної частини з релятом за посередництва

корелята [6, с. 162, 181]. Отже, є всі підстави витлумачувати при-

слівно-кореляційний зв‟язок як один з різновидів подвійного синтак-

сичного зв‟язку. Специфіка прислівно-кореляційного зв‟язку полягає

саме у функційному навантаженні займенникового слова головної пре-

дикативної частини, яке, за влучним спостереженням І. Р. Вихованця,

«об‟єднує зміст підрядної і головної частини в одне ціле» та є

маркером формальної й змістової незавершеності головної частини

[2, с. 337]. До цього лише можемо додати, що прономінатив також

виконує важливу роль у розгортанні подвійного синтаксичного зв‟язку,

адже він перебуваючи в предикативному чи підрядному зв‟язкові з


76

певним компонентом, втягує до цього зв‟язку й підрядну преди-

кативну частину.

Висвітлюючи питання про подвійний синтаксичний зв‟язок у

займенниково-співвідносних реченнях, варто наголосити й на деяких

особливостях його реалізації в конструкціях симетричної структури

порівняно з конструкціями несиметричної структури. Ця особливість

полягає в тому, що в займенниково-співвідносних реченнях симе-

тричної структури подвійність прислівно-кореляційного зв‟язку вті-

лена на двох рівнях – на рівні компонентного складу конструкції та

на рівні засобів вираження зв‟язку. На рівні компонентного складу

підрядна предикативна частина залежить від займенникового слова

головної частини та опосередковано вступає у зв‟язок з компонентом,

якому підпорядковане це займенникове слово або з яким перебуває у

відношеннях взаємозалежності. На рівні сполучних засобів сполучне

слово (корелят), з одного боку, підпорядковує свій вияв прономінати-

вові головної частини (релятові), дублюючи його категорії числа й

роду або виражаючись відповідним займенниковим прислівником, а з

іншого – перебуває у валентній рамці предиката підрядної частини,

набуваючи відповідної відмінкової форми, або сполучається детермі-

нантним зв‟язком із предикативним центром підрядної частини,

напр.: Коли так, то чи знаємо ми напевне, що Асата і є той, кого

Йоханана кличе Чужим Царем? (М. Соколян); Бо не мине тому без

кари, хто, в серці стамувавши гнів, візьме нас на печалі мари віддать

землі на перегній (І. Калинець); Але ж Матерія якраз і є та сила, без

якої й самий Дух не може існувати (П. Тичина).

Обстеження мовного матеріалу дає підставити говорити про ще

одну сферу функціонування прислівно-кореляційного зв‟язку, а саме

його предикативного різновиду, яку утворюють речення зі звертан-

нями та особовими займенниковими іменниками 2-ої особи, напр.:

Благословенна будь же ти, хвилино, коли почула я дитячий крик

(Л. Костенко); Ти люби мене, чорний цигане, Поки ніч – як вино –

густа (М. Матіос). Треба зазначити, що питання про зв‟язок звер-

тання з іншими компонентами речення було й залишається складним

і дискусійним. Деякі науковці не визнавали існування такого зв‟язку

[7, с. 407–408; 12, с. 224 та ін.], проте сьогодні реалізація граматич-

ного взаємостосунку між вокативом і предикатом теоретично обґрун-

тована [1, с. 66; 9]. Вокатив посідає валентно зумовлену позицію

суб‟єктної синтаксеми, а дієслово-присудок координує з ним свої


77

категорії особи й числа, у такий спосіб між ними встановлюється

предикативний зв‟язок, напр.: Стережіть її, янголи, беріть під

крило легке (С. Жадан). Якщо ж у реченнєвій побудові формальним

підметом є займенникове слово ти або ви, то дієслово вступає у

взаємозв‟язок із двома компонентами – прономінативом і вокативом.

Коли роль присудка виконує дієслово у формі теперішнього часу або

наказового способу, він координує свій вияв (число й особу) з

прономінативом і за його посередництва з вокативом, напр.: Ти,

єпископе, на шляху до Києва заїдеш в Кведлінбург і матимеш

розмову з Оттоном (С. Скляренко); Дай мені ти крила, Україно, в

нинішній і всі прийдешні дні (М. Сингаївський). Коли ж присудок

виражений дієсловом минулого часу або є складеним іменним, він

координує свій вияв із вокативом і безпосередньо (рід), і за посеред-

ництва прономінатива (число й особа), напр.: Безжалісна музо! куди

ти мене завела?.. (Леся Українка); Мій рідний краю, зроду ти не мав

нейтральних барв, тих прісних пуританок (Л. Костенко); Ой палка

ти була, моя пісне! (Леся Українка). Поряд із цим можна говорити

про кореляцію звертання й займенникового іменника в числі й особі,

адже вокатив втілює значення 2-ої особи. Той факт, що в реалізації

синтаксичного зв‟язку в таких конструкціях беруть участь три ком-

поненти й координація присудка з вокативом відбувається або тільки

за посередництва прономінатива, або одночасно за посередництва

прономінатива й безпосередньо, уможливлює потрактовувати його як

подвійний предикативно-кореляційний.


прислівно-кореляційний зв‟язок є одним з різновидів подвійного син-

таксичного зв‟язку й відповідно до напряму залежностей між поєдну-

ваними компонентами поділяється на два типи – підрядний прислів-

но-кореляційний та предикативно-кореляційний. Сферу поширення

підрядного прислівно-кореляційного зв‟язку становлять складнопід-

рядні займенниково-співвідносні речення. А предикативно-кореля-

ційний зв‟язок реалізовується в конструкціях зі звертаннями, які

дублюються займенниковими іменниками ти, ви. До перспектив

подальшого дослідження належить вивчення інших виявів подвійного

синтаксичного зв‟язку та опис сфер їхнього функціонування.


1. Вихованець І. Р. Нариси з функційного синтаксису української мови / І. Р. Ви-

хованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 224 с.


78

2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] /

І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

3. Загнітко А. П. Основи українського теоретичного синтаксису. – Ч. 1 /

А. П. Загнітко. – Горлівка : ГДПІІМ, 2004. – 228 с.

4. Кононенко В. І. Подвійні синтаксичні зв‟язки / В. І. Кононенко // Кононенко В. I.

Мова. Культура. Стиль : [зб. ст.] / В. І. Кононенко. – Київ ; Івано-

Франківськ : Плай, 2002. – С. 133–150.

5. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія]. – [2-ге вид.,

переробл.] / М. В. Мірченко. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту

ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.

6. Ожоган В. М. Займенникові слова у граматичній структурі сучасної україн-

ської мови : [монографія] / В. М. Ожоган. – К. : Вид-во Ін-ту укр. мови, 1997. –

231 с.

7. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. – [8-е изд.,

доп.] / А. М. Пешковский. – М. : Яз. славян. культуры, 2001. – 544 с.

8. Распопов И. П. Строение простого предложения в современном русском

языке / И. П. Распопов. – М. : Просвещение, 1970. – 190 с.

9. Скаб М. С. Підмет апеляції у синтаксичних конструкціях української мови /

М. С. Скаб // Лінгвістичні студії : [зб. наук. пр.] / укл. : А. Загнітко (наук.

ред.) та ін.]. – Вип. 10. – Донецьк : ДонНУ, 2002. – С. 64–71.

10. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання :

[навч. посіб.] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища

шк., 1994. – 670 с.

11. Современный русский язык : [учебник] / В. А. Белошапкова, Е. А. Земская,

И. Г. Милославский, М. В. Панов ; [под ред. В. А. Белошапковой]. – М. :

Высш. шк., 1981. – 560 с.

12. Сучасна українська літературна мова: синтаксис / [за заг. ред. І. К. Білодіда]. –

К. : Наук. думка, 1972. – 515 с.

13. Томусяк Л. М. Семантико-синтаксична організація речень з дуплексивами :

дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Л. М. Томусяк. – Чернівці, 1999. – 199 с.

14. Христіанінова Р. О. Складнопідрядні речення в сучасній українській літе-

ратурній мові : [монографія] / Р. О. Христіанінова. – К. : Ін-т укр. мови ; Вид.

дім Дмитра Бураго, 2012. – 368 с.

15. Черемисина М. И. Очерки по теории сложного предложения. − Изд. 2-е,

испр. и доп. / М. И. Черемисина, Т. А. Колосова ; [отв. ред. З. Д. Попова]. –

М. : Книж. дом «ЛИБРОКОМ», 2010. – 226 с.

16. Чикина Л.К. Присловные и предложенчиские связи в русском синтаксисе :

[учеб. пособ.] / Л. К. Чикина, В. В. Шигуров. – М. : Флинта ; Наука, 2009. –

192 с.

17. Шведова Н. Ю. Детерминирующий объект и детерминирующее обстоятель-

ство как самостоятельные распространители предложения / Н. Ю. Шведова //

Вопр. языкознания. – 1964. – № 6. – С. 77–93.

18. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : [підручник] / К. Ф. Шульжук. –

К. : Вид. центр «Академія», 2004. – 408 с.


79

References

1. Vykhovanets I. R. Narysy z funktsionalnoho syntaksysu ukrainskoi movy /

I. R. Vykhovanets. – K. : Nauk. dumka, 1992. – 224 s.

2. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [pidruchnyk] /

I. R. Vykhovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.

3. Zahnitko A. P. Osnovy ukrainskoho teoretychnoho syntaksysu Ch. 1 / A. P. Zah-

nitko. – Horlivka : HDPIIM, 2004. – 228 s.

4. Kononenko V. I. Podviyni syntaksychni zviazky / V. I. Kononenko // Kononen-

ko V. I. Mova. Kultura. Styl. : [zb. st.] / V. I. Kononenko. – Kyiv ; Ivano-Fran-

kivsk : Plai, 2002. – S. 133–150.

5. Mirchenko M. V. Struktura syntaksychnykh katehorii : [monohrafiia]. – [2-he vyd.,

pererobl.] / M. V. Mirchenko.. – Lutsk : RVV «Vezha» Volyn. derzh. un-tu

im. Lesi Ukrainky, 2004. – 393 s.

6. Ozhohan V. Zaimennykovi slova u hramatychnii strukturi suchasnoi ukrainskoi

movy : [monohrafiia] / V. Ozhohan. – K. : Vyd-vo in-tu ukr. movy, 1997. – 231 s.

7. Peshkovskii A. M. Russkii sintaksis v nauchnom osveshchenii. – [8-e izd., dop.] /

A. M. Peshkovskii. – M. : Yazyki slavianskoi kultury, 2001. – 544 s.

8. Raspopov I. P. Stroenie prostoho predlozheniia v sovremennom russkom yazyke /

I. P. Raspopov. – M. : Prosveshcheniie, 1970. – 190 s.

9. Skab M. S. Pidmet apeliatsii u syntaksychnykh konstruktsiiah ukrainskoi movy /

M. S. Skab // Linhvistychni studii : [zb. nauk. pr.] / ukl. : A. Zahnitko (nauk. red.)

ta in.]. – Vyp. 10. – Donetsk : DonNU, 2002. – S. 64-71.

10. Slynko I. I. Syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy. Problemni pytannia : [navch.

posib.] / I. I. Slynko, N. V. Huivaniuk, M. F. Kobylianska. – K. : Vyshcha shk.,

1994. – 670 s.

11. Sovremennyi russkii yazyk : [uchebnik] / V. A. Beloshapkova, E. A. Zemskaia,

I. H. Miloslavkii, M. V. Panov ; [pod red. V. A. Beloshapkovoi]. – M. : Vysshaia

shk., 1981. – 560 s.

12. Suchasna ukrainska literaturna mova: syntaksys / [za zah. red. I. K. Bilodida]. –

K. : Nauk. dumka, 1972. – 515 s.

13. Tomusiak L. M. Semantyko-syntaksychna orhanizatsiia rechen z dupleksyvamy :

dys. … kand. filol. nauk : 10.02.01 / L. M. Tomusiak. – Chernivtsi, 1999. – 199 s.

14. Khrystianinova R. O. Skladnopidriadni rechennya v suchasnii ukrainskii litera-

turnii movi : [monohrafiia] / R. O. Khrystianinova. – K. : In-t ukr. movy ; Vyd.

dim Dmytra Buraho, 2012. – 226 s.

15. Cheremisina M. I. Ocherki po teorii slozhnoho predlozheniia. − Izd. 2-e, ispr. i

dop. / M. I. Cheremisina, T. A. Kolosova ; [otv. red. Z. D. Popova]. – M. : Knizh.

dom «LIBROKOM», 2010. – 226 s.

16. Chikina L. K. Prislovnye i predlozhencheskie sviazi v russkom sintaksise :

[ucheb. posobiye] / L. K. Chikina, V. V. Shygurov. – M. : Flinta ; Nauka, 2009. –

192 s.

17. Shvedova N. Yu. Determiniruiushchii obekt i determiniruiushchee obstoiatelstvo

kak samostoiatelnye rasprostraniteli predlozheniia / N. Yu. Shvedova // Voprosy

yazykoznaniia. – 1964. – № 6. – S. 77−93.


80

18. Shulzhuk K. F. Syntaksys ukrainskoi movy : [pidruchnyk] / K. F. Shulzhuk. –

K. : Vyd. tsentr «Akademiia», 2004. – 408 s.

Кобченко Наталья. Сферы реализации присловно-корреляционной

связи. Статья посвящена освещению специфики присловно-корреляционной

связи как одной из разновидностей двойной синтаксической связи. Намечена

необходимость заполнения лакун в теории синтаксических связей, одной из ко-

торых является грамматическая природа двойной связи. Предложено опреде-

ление двойной синтаксической связи как такой, которая при одном применении

соединяет три компонента, и показано, что присловно-корреляционная связь

удовлетворяет все эти признаки. Описано новое проявление присловно-корре-

ляционной связи и соответственно ее дифференцировано на два типа – подчи-

нительная присловно-корреляционная связь и предикативно-корреляционная

связь; охарактеризированы сферы их реализации. Показаны механизмы уста-

новления подчинительной присловно-корреляционной связи в сложноподчи-

ненных конструкциях местоименно-соотносительного типа, подчеркнуты неко-

торые различия ее проявления в предложениях симметричной и несимметрич-

ной структуры. Освещена природа и особенности функционирования преди-

кативно-корреляционной синтаксической связи в предложениях с обращениями

и местоименными словами ти, ви в роле формальных подлежащих.

Ключевые слова: синтаксическая связь, двойная синтаксическая связь,

присловно-корреляционная связь, предикативно-корреляционная связь, место-

именно-соотносительное сложноподчиненное предложение, обращение, во-

катив, местоименное слово.

Kobchenko Natalia. Spheres of Realization of the To-Word-Correlative

Connection. The paper deals with clearing up the particularities of the to-word-

correlative connection as one of the types of double-connection. The grammar

essence of the double-connection is one of the lacunas in the theory of syntactic

connections. The necessity of filling this gap is outlined. The double-connection is

determined as a connection, which connects three components at once. The property

of to-word-correlative connection to answer to demands of double-connection is

shown. The new type of to-word-correlative connection is revealed. According to it

subordinated to-word-correlative and predicated-correlative connections are conside-

red. The spheres of their realization are characterized. The peculiarities of subordi-

nated to-word-correlative connection in the pronominal-relative compound sentences

are described. The difference in its realization in the sentences of symmetrical and

unsymmetrical structure is emphasized. The essence of predicated-correlative con-

nection is explained. Its function in the sentences with allocutions and pronouns ти,

ви as formal subjects is revealed.

Key words: syntactic connection, double-connection, to-word-correlative con-

nection, predicated-correlative connection, pronominal-relative compound sentence,

allocution, vocative, pronominal word.


81

УДК 811.161.2‟367.5

Наталія Костусяк

ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛЮВАННЯ РЕМИ

В МОНОПРЕДИКАТИВНИХ КОНСТРУКЦІЯХ

У статті комплексно й системно проаналізовано рему як складник моно-

предикативних синтаксичних конструкцій; закцентовано на особливостях мар-

кування зазначеної інформативно навантаженої одиниці та її співвідношенні

з компонентами формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної організа-

ції. З‟ясовано, що виразники простої реми найчастіше корелюють із різними за

структурою присудками та нечленованими реченнями. Периферію формаль-

ного маркування розгляданої простої комунікативної одиниці становлять лексе-

ми, співвідносні з підметами та детермінантами. Складну рему зазвичай екс-

плікує присудок чи головний член односкладного речення та залежні від них

компоненти, зокрема атрибутивні, детермінантні та прислівні поширювачі. До

центру тяжіють самостійно вжиті другорядні члени речення в неповних, пере-

важно еліптичних конструкціях. Ознакою периферійності позначені підмети,

ускладнені означеннями, а також сполуки слів з опорними керованими членами

речення, детермінантами місця й часу, означеннями. Своєрідне інформативне й

акцентне навантаження притаманне вставленим конструкціям, що утворюють

новий самостійний фрагмент висловлення – складну рему. Дослідження побу-

доване на матеріалі повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер».

Ключові слова: рема, актуальне членування, предикат, присудок, субстан-

ційні синтаксеми.

Постановка наукової проблеми та її значення. Прагнення мо-

вознавців створити якнайповнішу типологію простих синтаксичних

одиниць стало підґрунтям появи низки теоретичних концепцій, по-

будованих на комплексі різноаспектних кваліфікаційних параметрів.

Новаторство лінгвістичних студій указаного спрямування визначає

зорієнтованість науковців на комунікативно-прагматичні наміри мов-

ця та специфіку вияву компонентів монопредикативних конструкцій

у конкретно-маркованих ситуаціях. Як слушно наголошує М. О. Він-

тонів, «все більше привертає увагу не сукупність мовних засобів, що

репрезентують позамовний зміст тексту, а індивідуально-особистісні

властивості та якості як мовця, так і реципієнта: їхні переконання,

мотиви, оцінки тощо» [2, с. 7]. У цьому руслі вирізняються праці,

позначені виразним антропоцентричним спрямуванням. Цікаву думку

з приводу порушеної проблеми висловила Г. О. Золотова: «Не можна

пізнати саму собою мову, не вийшовши за її межі, не апелюючи до її

© Костусяк Н., 2015


82

творця – до людини, до конкретної мовної особистості» [3, с. 107].

Зорієнтованість на вказані пріоритети посприяло появі низки новітніх

напрямів, представники яких, керуючись традиційними науковими

постулатами, мають на меті розшири уявлення про просте речення,

залучити до аналізу ширший спектр параметричних ознак й у такий

спосіб подати його уточнену класифікаційну схему аналізу. На цьому

тлі важливою виступає проблема опису актуального членування

простих синтаксичних одиниць.

Аналіз досліджень цієї проблеми. У сучасній лінгвістиці ство-

рено чимало новітніх наукових парадигм, у яких предметом студію-

вання обрано просте речення. Переважно його аналізують на фор-

мально-синтаксичному та семантико-синтаксичного підрівнях син-

таксичного рівня мови. Натомість комунікативні ознаки зазвичай

розглядають фрагментарно. У мовознавстві значний внесок у розбу-

дову теорії головної синтаксичної одиниці зробили такі науковці, як

О. С. Мельничук, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Загнітко,

Н. Л. Іваницька, М. В. Мірченко, О. Г. Межов, О. В. Бондарко, Г. О. Зо-

лотова, Н. О. Слюсарева, Н. Ю. Шведова та ін. Виразним комуніка-

тивним спрямування позначені праці М. О. Вінтоніва. Науковець до-

кладно аналізує темо-ремне (за його термінологією, тема-рематичне)

членування простих і складних речень з опорою на їхню формально-

синтаксичну структуру [2]. Теоретична концепція дослідника відкри-

ває перспективу для дослідження комунікативної спеціалізації прос-

тих речень, дібраних із конкретних художніх творів, що дасть змогу

закцентувати на особливостях творчої манери письменника, певних

аспектах його ідіостилю.

Мета праці полягає в цілісному, системному дослідженні засобів

експлікації різної за структурними параметрами реми як складника

монопредикативних синтаксичних одиниць, засвідчених у повісті

Ю. Покальчука «Озерний вітер». Досягнення мети передбачає необ-

хідність розв‟язання таких завдань: 1) визначити диференційні озна-

ки простої та складної реми; 2) схарактеризувати особливості марку-

вання простої реми в монопредикативних синтаксичних одиницях та

її співвідношення з компонентами формально-синтаксичної те семан-

тико-синтаксичної організації; 3) описати засоби експлікації складної

реми.


зультатів дослідження. У сучасній лінгвістиці рему зазвичай розгля-


83

дають як головний зміст повідомлення, комунікативний центр ви-

словлення, нове, тобто те, що повідомляють про тему [1, с. 148].

Важливим і беззаперечним виступає акцентування на обов‟язковості

розгляданого компонента висловлення. М. В. Мірченко, аналізуючи

рему, зазначає, що її характеризують: «а) ознака теми, повідомлення

про неї; б) комунікативна перевага над темою, стосовно комунікатив-

ного центру – основна величина; в) у типових моделях є носієм

«нового»; г) у реалізації ситуативно-прагматичних комунікативних

завдань може займати препозицію щодо теми; ґ) у реченнєвій струк-

турі йде після теми за умови збігу її з формально-синтаксичним

членуванням речення у діапазоні: підмет (І позиція) = тема : присудок

(ІІ позиція) = рема» [5, с. 343–344].

Важливу роль у вирізненні реми відіграє зорієнтованість на су-

купність її кваліфікаційних ознак. З-поміж них часто вказують на ло-

гічний (фазовий) наголос, паузи, порядок слів, лексико-граматичні

засоби тощо [1, с. 152–154]. Комплексний критерій, безперечно, варто

вважати найприйнятнішим, оскільки, як справедливо постулює

М. О. Вінтонів, «більшість із наведених ознак мають взаємодоповню-

вальний характер, їх можна розглядати як складники цілісної системи

засобів виділення компонентів актуального членування речення»

[2, с. 109]. Досліджувана джерельна база засвідчує, що в стилістично

нейтральному мовленні позиція реми звична для присудка та залеж-

них від нього мовних одиниць. На семантико-синтаксичному рівні

вона корелює з предикатом і підпорядкованими йому правобічними

субстанційними синтаксемами. За такої умови тема-підмет перебуває

в препозиції щодо реми-присудка. Наприклад: Узбережжя (тема) /

всипане дрібним білим піском (рема) [6, с. 7]; Діти (тема) / назбирали

сухого хмизу… (рема) [6, с. 7]; …Горина (тема) / розклала багаттячко…

(рема) [6, с. 7]; Стир (тема) / узявся закладати курінь… (рема) [6, с. 8].

У реченнєвих конструкціях рему часто увиразнюють різні інтонаційні

засоби в усному мовленні (паузи, темп вимови), яким на письмі від-

повідає тире, наприклад: …дівчата наші (тема) / – гарні! (рема) [6, с. 6];

Оселя (тема) / – основа родинного життя (рема) [6, с. 8]; …горіхи

(тема) / – головне багатство лісу (рема) [6, с. 22].

За комплексного дослідження реми важливим виступає аналіз її

з огляду на будову та формальні засоби експлікації. У простому роз-

повідному висловленні рему найчастіше репрезентує присудок чи

група присудка. У першому випадку йдеться про просту рему, а в


84

другому – про складну. Отже, розмежування простої та складної реми

має своїм опертям структурні параметри цих одиниць, пор.: Бабуся

(тема) / померла (рема) [6, с. 5]; Робота (тема) / кипіла (рема) [6, с. 8];

Батьки Волина (тема) / сміялися… (рема) [6, с. 5] і Стир (тема) / не

лаяв Волина… (рема) [6, с. 5]; Веселий сміх (тема) / залунав над Озе-

ром (рема) [6, с. 3]; …райдужній промінь (тема) / проник у глибінь

Озера… (рема) [6, с. 3]; Він (тема) / дуже побивався за бабусею (рема)

[6, с. 5]; …Стир (тема) / потроху готував запаси харчів (рема) [6,

с. 5]. У корпусі дослідницького матеріалу побудов із простою ремою

значно менше, ніж зі складною. У повісті Ю. Покальчука «Озерний

вітер» проста рема на формально-синтаксичному підрівні співвіднос-

на з такими різновидами присудків:

1) простим дієслівним, маркованим переважно дієсловом мину-

лого чи теперішнього часу, наприклад: …Волин (тема) / озирнувся…

(рема) [6, с. 10]; …він [Волин. – Н. К.] (тема) / чужішає (рема)

[6, с. 10]. Функційним еквівалентом простого дієслівного присудка,

що моделює позицію постпозитивної реми, подекуди є фразеологічна

сполука, наприклад: Горина (тема) / ридма ридала… (рема) [6, с. 12].

У низці випадків натрапляємо на конструкції з однорідними присуд-

ками. У таких побудовах значне функційне навантаження припадає

на сполучні засоби, наприклад: …ти (тема) / не здатен ні ходити

(рема 1), // ні плавати… (рема 2) [6, с. 80]. Конструкції вказаного різ-

новиду мають таку структурну схему: Т – Р1 – Р2. Варто наголосити,

що актуальне членування речень з однорідними ознаковими словами

відрізняються від структурування побудов з іншими різновидами

однорідних членів речення. Задля того, аби визначити їхню відмін-

ність, вважаємо за потрібне закцентувати увагу на найважливіших

диференційних і формальних параметрах присудка. І. Р. Вихованець

виділяє такі кваліфікаційні ознаки цього центрального компонента

реченнєвої побудови: «а) входить у структурну схему речення як його

головний член; б) дає модально-часу характеристику носія предика-

тивної ознаки; в) у типових випадках співвідноситься з «новим» (ре-

мою) при актуальному членуванні речення; г) співвідноситься з пре-

дикатом у семантико-синтаксичній структурі речення; д) виражається

спеціалізованою формою – часово-способовими дієслівними форма-

ми; е) перебуває у двобічному (предикативному) зв‟язку з підметом;

є) поєднується з підметом способом (формою) предикативного зв‟язку –

координацією; ж) займає типову позицію після підмета» [1, с. 76].


85

За наявності однорідних присудків такий комплекс диференційних

параметрів притаманний кожному з компонентів цього ряду, а отже,

кожен із них виступає носієм найповніше представленої нової інфор-

мації. З огляду на це маємо підстави всі присудкові форми, ужиті

в реченні, вважати репрезентантами окремої реми. На відміну від

проаналізованих одиниць інші однорідні компоненти структурують

або складну тему (зазвичай однорідні означення, підпорядковані під-

метові), або складну рему (переважно однорідні керовані члени ре-

чення чи прислівні поширювачі, залежні від присудка або головного

члена односкладного речення, співвідносного з присудком), пор.: …село

(тема) / ожило (рема 1) // і дихало… (рема 2) [6, с. 10]; Він [Волин. –

Н. К.] (тема) / мужніє (рема 1), // дорослішає (рема 2) [6, с. 10] і В них

(тема) / не було ні упередженості, ні настороженості (рема) [6, с. 55];

…в тобі (тема) / нема ні поспіху, ні часу (рема) [6, с. 71]; Ми (тема) /

прожили три роки напрочуд спокійно і легко (рема) [6, с. 9];

2) складеним дієслівним, що становить аналітичну сполуку,

структуровану переважно фазовими (починати, братися, припиняти,

перестати, продовжувати, закінчувати), зрідка модальними (сміти,

хотіти, бажати, могти, мусити) модифікаторами та власне-при-

судковим словом-інфінітивом: Горина (тема) / почала непокоїтися…

(рема) [6, с. 9]; Він (тема) / хотів спати… (рема) [6, с. 21]. У творі

Ю. Покальчука власне-дієслівну частину подекуди репрезентують

фразеологізми, наприклад: …вона [Горина. – Н. К.] (тема) / не могла

дати ради (рема) [6, с. 9];

3) складеним іменним, синтагматична функція якого «спрямована

на переведення недієслівних і придієслівних компонентів до сфери

засобів вираження предикативних функцій за умови втрати дієсловом

власне предикативної функції та перетворення його на невласне і

власне зв‟язку. Цей процес відбувається на лінійній осі речення, про

що свідчать конструкції, в яких присудкові ознаки реалізують іменні

форми» [5, с. 234]. Маркування іменної частини пов‟язане переважно

із прикметниками, менш поширені в синтаксичній сфері дієслова

займенникові іменники та власне-іменники. Наприклад: …ніч (тема) /

місячна… (рема) [6, с. 14]; …він [Волин. – Н. К.] (тема) / виглядає ще

гарнішим (рема) [6, с. 9]; Царівна О (тема) / була щаслива… (рема)

[6, с. 13]; Хлопець (тема) / був гарний (рема) [6, с. 14]; Він [Волин. –

Н. К.] (тема) / був вільний (рема) [6, с. 80]; – Він [Волин. – Н. К.] (тема) /

буде мій! (рема) [6, с. 13]; …сон (тема) / ставав реальністю… (рема)


86

[6, с. 17]; …сон (тема) / був ніби й не сон… (рема) [6, с. 16]; Пам‟ять

(тема) / – це старість! (рема) [6, с. 70]. Інтонаційне виокремлення по-

зиції реми-присудка в писемному мовленні увиразнюють пунктуацій-

ні знаки, переважно тире. У такому разі розгляданий компонент пере-

буває в абсолютному кінці речення. Крім того, аналізований різновид

реми може відділяти крапка. У досліджуваному художньому творі

таке призначення притаманне займенниковим прикметникам та влас-

не-прикметникам. Наприклад: Всі озера, весь озерний край (тема) –

твої (рема) [6, с. 79]; Цей край тепер (тема) / – твій (рема 1). // Во-

линський! (рема 2) [6, с. 79]. В останній побудові рема – парцельова-

ний компонент. Як слушно наголошує М. О. Вінтонів, «функційно-

комунікативна роль таких парцелятів полягає в емоційно-експресив-

ному виділенні певної інформації, актуалізації певних ознак» [2, с. 122].

Як бачимо з наведеним прикладів, парцельований компонент формує

самостійну рему й у такий спосіб збільшує кількість інформаційно

важливих частин тексту;

4) ускладненою моделлю іменного присудка, наприклад: …дощ

(тема) / мав бути теплий (рема) [6, с. 71]; …ти (тема) / можеш бути

інший (рема) [6, с. 71].

Як засвідчують усі подані вище приклади, звичною для простої

реми, репрезентованої присудком, є постпозитивна щодо теми-під-

мета позиція.

У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер», крім присудка, просту

рему може моделювати підмет-суб‟єкт, що перебуває перед присуд-

ком. У такому разі його ремну позицію часто увиразнюють певні

морфологічні засоби, переважно частки, наприклад: …саме вона

(рема) / буде Озерною Царівною (тема) [6, с. 16]; …саме Гей (рема) /

одружиться скоро з Леою (рема) [6, с. 79]; Тільки він (рема) / міг

почути її голос (тема) [6, с. 17]; …сам Переплут (рема) / незадово-

лений ним (тема) [6, с. 65]. У наведених реченнях логічне виокрем-

лення простої реми зреалізоване передовсім завдяки компонентам

саме, сам, тільки. У синтаксичних одиницях Щось (рема) / коїлося з

її хлопчиком (тема) [6, с. 9]; …щось (рема) / відбувалося в лісі довкола

їхньої родини (тема) [6, с. 9]; Щось (рема) / повинна була йому

додати синя квітка! (тема) [6, с. 77] вирізнення реми уможливлює,

з одного боку, семантика предикатів коїлося, відбувалося, повинна

була додати, що своєю валентної перспективою потребують залежної

синтаксеми щось; а з іншого – вони є відповіддю на питання: Що


87

коїлося з її хлопчиком? Що відбувалося в лісі довкола їхньої родини?

Що повинна була йому додати синя квітка? Кілька засобів вираження

реми, співвідносної із суб‟єктом, представлено в конструкції …тільки

я (рема) / … можу і мушу керувати своїм буттям! (тема) [6, с. 35].

По-перше, тут варто наголосити на можливості формулювання пи-

тання: Хто може і мусить керувати своїм буттям? По-друге,

логічне виокремлення віддзеркалює частка тільки, що водночас

виступає репрезентантом експресивно-видільної функції реми.

Комунікативно чітким вважаємо виокремлення реми-підмета

в питальних структурах, наприклад: Що (рема) / тобі снилося

взимку? (тема) [6, с. 26]; Хто (рема) / цей хлопець у тебе за столом,

Радане? (тема) [6, с. 75].

За деяких контекстуальних умов рема-підмет перебуває в кінці

речення, у такому разі її увиразнення пов‟язане з повторюваними

розділовими сполучниками чи часткам, наприклад: …не хотіли про-

кидатися (тема) / ні вона (рема 1), // ні він (рема 2) [6, с. 17]. Подібно

до однорідних присудків однорідні підмети також вважаємо складни-

ками не однієї реми, а двома інформаційно навантаженими частинами.

Постпозитивну просту рему може експлікувати числівниково-

іменникова сполука, що на формально-синтаксичному рівні корелює

зі складеним підметом. Таку одиницю містить побудова …а за нею

(тема) / ще чотири русалки (рема) [6, с. 20].

Серед загалу засобів вираження компонентів актуального члену-

вання речення на окрему увагу заслуговують нечленовані речення.

У сучасній українській мові вони виступають поширеним і зручним

засобом вираження думки в діалогічному мовленні. Маркування не-

членованими реченнями конкретного змісту безпосередньо пов‟язане

із ситуацією, чітко визначеним контекстом, обставинами спілкування.

Спільність усіх розгляданих структур відбиває їхня здатність репре-

зентувати рему. У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» побудови,

позбавлені ознак членування, марковані частками, модальними слова-

ми, вигуками та звуконаслідувальними словами, наприклад: [– Адже

ми колись будемо жити разом, чи не так?] – Так! [6, с. 69]; [Чи ти

боїшся, Волине?] – Ні… [6, с. 57]; [– Яка у вас захоплена бесіда! Чи не

можу і я приєднатися до вас? – Царівна О враз стала перед ними,

струшуючи мокре розкішне волосся …] – Звичайно! [6, с. 31]; – Геть!

[6, с. 63]. Вони функціонують із такими значеннями: 1) стверджу-

вальним, наприклад: [– А я зможу знайти її? – Зможеш, якщо не


88

боятимешся Ночі і Лісу! А головне – Морока і Зелена! – Я?] – Так

(рема) [6, с. 51]; – Так! (рема) [– щасливо видихнув Волин.] – Обов’яз-

ково! (рема) [6, с. 74]; – Гаразд! (рема) [6, с. 33]; 2) заперечним, на-

приклад: – Ні! (рема) [– закричала Леа] [6, с. 75]; – Ні! (рема) [− мовив

Волин] [6, с. 66]; – Неправда! (рема) [6, с. 63]; 3) питальним, напри-

клад: [Мати покликала його неслухняним голосом, і Волин озирнувся,

як завжди, мить ще мовчав, а потім спитав лагідним теплим

голосом:] – Що? (рема) [Мамо, ви мене кликали?] [6, с. 10]; 4) на-

казово-спонукальним, наприклад: [– Якщо тікатимеш, то, може, я й

полінуюсь зараз, поночі, за тобою летіли Лісом. Але тікай швидко!]

Ну! (рема) [Тікай!] [6, с. 66]; 5) імовірності, наприклад: [– Звідки ти

так багато знаєш? – Часом розповідають ті, що все знають. – А я

колись знатиму?] – Очевидно (рема) [6, с. 26]; 6) емоційної оцінки,

наприклад: – Ого-о! (рема) [– пронеслося поміж присутніх. – Оце

так стрибнув!] [6, с. 58]; [– Обікрали? Украли твою одежу, поки ти

купався? Тому і ти сховався на дереві?] Ну й ну! (рема) [6, с. 36]; – Оце

так-так! (рема) [– сплеснула руками Лса] [6, с. 47]; 7) мовного ети-

кету, наприклад: – На добраніч! (рема) До завтра! (рема) [6, с. 70];

8) апелятивним, наприклад: – Гей! (рема) [Ти хто?] [6, с. 36]; 9) зву-

кового розмаїття навколишнього світу: – Пш-ш-ш-ш! (рема) [– заши-

пів ображено Перелесник, ніби на тліюче вугілля потрапила вода…]

[6, с. 32].

Роль засобів експлікації простої реми в монопредикативних побу-

довах можуть виконувати також другорядні члени речення. Слушні

міркування щодо особливостей актуального членування речень ви-

словила Н. А. Слюсарева, «для вияву одиниць актуального синтакси-

су важлива не їхня відповідність суб‟єктові та предикатові судження

чи підметові й присудкові, а своєрідний розподіл мовних елементів

темо-ремного відношення, підпорядкований їхній інформативній зна-

чущості» [8, с. 9]. У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» інформа-

тивно навантаженими репрезентантами реми виступати такі друго-

рядні компоненти:

1) керовані члени речення, на семантико-синтаксичному рівні

співвідносні з валенто зумовленими субстанційними синтаксемами.

На переконання М. О. Вінтоніва, «для того, щоб «переважити» прису-

док і бути виразником реми самостійно, додатку зазвичай необхідні

маркери, тобто додаткові засоби рематичного виокремлення» [2, с. 120].

Як засвідчує корпус дослідницького матеріалу, інтонаційне відмежу-


89

вання керованих одиниць від присудка зреалізоване насамперед

за допомогою часток. Саме вони виступають головним засобом ви-

окремлення нової інформації. У досліджуваному художньому творі

рема – керований член речення не має чітко закріпленої позиції. Цей

компонент може перебувати на початку речення чи в його кінці. На-

приклад: Таке-от (рема) / Стирові оповів односелець (тема) [6, с. 7];

Волин ледве пам‟ятав (тема) / лише бабусю (рема) [6, с. 19]; …він

спромагався відбивати (тема) / тільки стріли… (рема) [6, с. 76].

Чітким вважаємо виокремлення простої реми – керованого члена

речення в питальних конструкціях, наприклад: Що (рема) / Перелес-

ник хоче і може такого переповісти?.. (тема) [6, с. 35]; Що ж

(рема) / думає твій брат? (тема) [6, с. 69]. Маркування керованих

компонентів, ужитих у функції реми, пов‟язане із знахідним, родо-

вим, давальним та орудним відмінками, наприклад: Що ж (рема) / ти

чиниш, друже? (рема) [6, с. 70]; Чого (рема) / ви від мене хочете?

(тема) [6, с. 63]; …кому (рема) / він заподіяв зло? (тема) [6, с. 76];

Тільки ж чим (рема) / міг відбиватися Волин? (тема) [6, с. 62];

2) детермінанти. Самостійно детермінант у функції реми може

виступати в супроводі лексико-синтаксичних чи графічних маркерів,

а також у питальних конструкціях. У повісті Ю. Покальчука «Озер-

ний вітер» засвідчені такі семантичні різновиди розгляданих компо-

нентів: а) часу, наприклад: саме тепер (рема) / вона повинна забрати

Волина назавжди… [6, с. 16]; …саме зараз (рема) / повинен будеш

стерегтися... (тема) [6, с. 61]; …іншого такого дня дочекаємось…

(тема) / лиш через рік (рема) [6, с. 21]. Як засвідчує наведений ілюс-

тративний матеріал, детермінант часу – проста рема може перебувати

в препозиції та постпозиції щодо інших компонентів реченнєвої

побудови; б) місця, наприклад: …все сталося вперше (тема) / саме

тут (рема) [6, с. 59]. М. О. Вінтонів зазначає: «Кінцева позиція

обставини місця надає повноти змісту речення й указує на місце дії,

перебування або стан особи» [2, с. 122]; в) причини, наприклад:

…саме тому (рема) / я подався спершу на берег… (тема) [6, с. 30];

…тільки від невдачі (рема) / розлютився [дракон. – Н. К.]… [6, с. 62];

…ось чому (рема) / з‟явився Волин в Озерному краї (тема) [6, с. 5];

Чому (рема) / до наших дівчат підлазить? (рема) [6, с. 76]; Чому

(рема) / я тебе знаю і не знаю? (тема) [6, с. 17]; Чому (рема) / ти

ховаєшся? (тема) [6, с. 17]; Чому (рема) / ти так переймаєшся?

(тема) [6, с. 33]; г) способу дії, наприклад: [Він мав зробити вибір, не


90

знаючи,] і зробив його (рема 1) // – хибно! (рема 2) [6, с. 76]. Дослі-

джувана джерельна база дає змогу вирізнити прислівники як цен-

тральні репрезентанти реми-детермінанта. Вони виокремлені в само-

стійну синтагму передовсім завдяки наявності часток чи розділових

знаків (тире), за відсутності яких розглядані компоненти структуру-

вали б складну рему разом із закріпленим за цієї позицією присудком.

Крім того, варто зазначити, що структури із простою ремою, співвід-

носною з другорядними членами речення, в аналізованому художньо-

му творі належать до маловживаних, а отже, становлять периферію.

У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» кількісно домінують

речення зі складною ремою, маркованою, крім предиката, підпоряд-

кованими йому компонентами, які також можуть бути поширеними

мовними одиницями, наприклад: Вона (тема) / давно чекала цього

знаку сонця (рема) [6, с. 3]; Волин (тема) / зростав у лісі напрочуд

добре (рема) [6, с. 5]; Волин (тема) / потрапив до Озера (рема) [6,

с. 24]; Волин (тема) / прокинувся знову підлітком чотирнадцяти з по-

ловиною років (рема) [6, с. 24]; Сонячне світло (тема) / залило срібну

гладінь Озера (рема) [6, с. 3]; Повновидий місяць (тема) / слав своє

золотаве світло навсібіч… (рема) [6, с. 20].

Із формально-синтаксичного боку опорним центром реми висту-

пають різні за будовою присудки, зокрема: 1) простий дієслівний,

наприклад: Ми (тема) / знаємо Ліс і його володарів та демонів (рема)

[6, с. 9]; Вона (тема) / знайшла свого нареченого (рема) [6, с. 15];

Струнка блакитноока красуня з довгим зеленим волоссям (тема) /

вийшла з ним із води на острів (рема) [6, с. 71]; 2) складений діє-

слівний, наприклад: Стир (тема) / спромігся врятувати свою родину

(рема) [6, с. 6]; Вона (тема) / вже не могла мстити їм… (рема)

[6, с. 15]; 3) складений іменний, наприклад: Ти тема) / – Вітер свого

Волинського краю (рема) [6, с. 80]; Царівна О (тема) / в цьому озері

завжди була царівною (рема) [6, с. 14]; Вона (тема) / є законом

озерних вод (рема) [6, с. 16]; Я (тема) / – твоя мрія (рема) [6, с. 17];

…ця оселя (тема) / стала йому такою близькою (рема) [6, с. 59];

4) ускладнена модель дієслівного присудка, експлікована модальним

модифікатором, зв‟язковим компонентом бути та інфінітивом, напри-

клад: Волин (тема) / повинен буде лишитися зі мною (рема) [6, с. 12];

5) складний (подвійний) присудок, наприклад: Дівчина (тема) / лежа-

ла непритомна на руках у матері (рема) [6, с. 76]. Як засвідчують

подані приклади, структурні параметри реми не впливають на будову


91

теми, оскільки поряд зі складною ремою може функціонувати і проста,

і складна тема. Трапляються також випадки, коли тема має нульове

вираження. У такому разі предикат перебуває в препозиції щодо су-

б‟єкта чи суб‟єкт формально не представлений, наприклад: …зійшов

на небо повний місяць (рема) [6, с. 9]; Минуло кілька днів (рема)

[6, с. 53]; Страшно стає за хлопця (рема) [6, с. 6]. У першому та

другому реченнях наявна тільки рема, що функціонує як відповідь

на питання Що відбулося в реальності?

В аналізованому художньому творі представлені різні за кіль-кістю компонентів, частиномовною належністю та синтаксичною спе-ціалізацією інтонаційні центри висловлення. Найпростішими за струк-турою виступають реми, модельовані предикатом та однією залеж-ною від нього субстанційною синтаксемою, що з формально-синтак-сичного боку корелює з керованим членом речення, наприклад: Царівна О (тема) / вела Волина… (рема) [6, с. 21]; Люди (тема) / схожі на нас (рема) [6, с. 34]. Такі речення кваліфікують як семантично елементарні, оскільки «складаються тільки з одного предиката й зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю іменникових синтаксем» [1, с. 125]. У поданих побудовах ознакові слова (дієслово вела та синтаксично вербалізований прикметник схожі) передбача-ють наявність об‟єктних компонентів Волина й на нас. Але, крім об‟єкта, у ролі підпорядкованих мовних одиниць трапляються й інші субстантиви. Наприклад, у конструкції Волин (тема) / стояв біля Царівни О (рема) [6, с. 23] функціонує локатив біля Царівни О. У ре-ченні …квітка папороті (тема) / додасть тобі міці… (рема) [6, с. 22] рему структурує предикат та валентно зумовлені адресат тобі й об‟єкт міці.

Залежні від предиката синтаксеми можуть бути поширені іншими мовними одиницями, перетворюючи в такий спосіб семантично еле-ментарну структуру в семантично ускладнену. Роль ускладнювальних компонентів можуть виконувати:

1) атрибутивні синтаксеми: а) узгоджені: Волин (тема) / – мій друг… (рема) [6, с. 33]; Волин (тема) / почув ніжну, глибоку, тремт-

ливу й манливу музику (рема) [6, с. 21]; Дерева й трава (тема) / шепотіли про гарну ніч (рема) [6, с. 21]; Ліщина (тема) / шепотіла про спілі коричневі горіхи… (рема) [6, с. 22]; Волин (тема) / зустрів своїх

лісових друзів (рема) [6, с. 34]; б) неузгоджені: …вибух (тема) / стру-сонув кущем папороті (рема) [6, с. 22]; …квітка (тема) / мовби роз-чинилась у руці Волина (рема) [6, с. 23];


92

2) детермінанти та прислівні поширювачі, марковані відмінкови-

ми, прийменниково-відмінковими формами іменників чи прислівни-

ками, наприклад: Вони (тема) / йшли серед ночі лісом [6, с. 21];

Царівна О (тема) / стояла між них мовчки (рема) [6, с. 23]; Він

(тема) / не дуже мінявся зовні (рема) [6, с. 24]; …музика (тема) /

звучала все мінливіше… (рема) [6, с. 21];

3) атрибутивні та детермінантні синтаксеми, наприклад: …він

(тема) / тепер належить до цього царства (рема) [6, с. 23].

До непоширених явищ моделювання складної реми належать

однорідні присудки, які, функціонуючи разом із підпорядкованими їм

одиницями, формують окремі логічно виокремлені комплекси, напри-

клад: Життя вітру (тема) / – це вже не свій затишний світ (рема 1), //

це вічний мандрівник (рема 2), /// це бездомний блукалець (рема 3), ////

це нещасний самітник без нікого... (рема 4) [6, с. 71].

Зрідка складна рема може бути представлена сполукою підмета

та присудка, а також підпорядкованими їм одиницями. Наприклад,

у реченні У Волина (тема) / почалося нове життя (рема) [6, с. 23]

рему моделюють підмет життя, залежне від нього означення нове та

присудок почалося, а тему – керований член речення у Волина. Такий

поділ більшою мірою спроектований не формально-синтаксичною, а

семантико-синтаксичною структурою. Керований компонент корелює

із суб‟єктною синтаксемою, що, як відомо, спеціалізована саме на ви-

раженні теми. Схоже явище спостерігаємо й у структурі Нареченого

ж її (тема) / залоскотали русалки (рема) [6, с. 14]. За спостережен-

нями І. Р. Вихованця, «показником теми в непитальних реченнях ви-

ступає постпозитивна частка же (ж)» [1, с. 153]. Отже, саме частка

ж слугує засобом увиразнення даного, відомого, а вся інша інфор-

мація експлікує нове.

Складну рему може реалізувати головний член односкладного

речення разом із залежними компонентами. У повісті Ю. Покальчука

«Озерний вітер» роль ознакових слів, що структурують такі інформа-

тивно навантажені синтаксичні одиниці, виконують: 1) безособові

дієслова, наприклад: …нема на нього стриму (рема) [6, с. 27]; …не

спалося йому перед весіллям (рема) [6, с. 14]. Нерозчленованість

другої конструкції зумовлює порядок розташування слів: вона

побудована за моделлю, де предикат передує суб‟єктній синтаксемі.

За такої умови мовець репрезентує подію як цілісну. Указана

послідовність надає ядру висловлення особливої значущості. Перемі-


93

щення суб‟єкта в препозицію слугуватиме передумовою перетво-

рення аналізованого висловлення на розчленоване, пор.: …не спалося

йому перед весіллям (рема) [6, с. 14] і Йому (тема) / не спалося перед

весіллям (рема); 2) іменники, наприклад: Рідне його Озеро… (рема) [6,

с. 49]; Ось наша хата (рема) [6, с. 55].

До односкладних іменникових синтаксичних одиниць певною

мірою наближені двоскладні речення з підметом та залежними від

нього другорядними компонентами, що структурують складну рему,

підсилену частками лиш (лише), саме, наприклад: …лиш його з Леою

сліди (рема) / виказували присутність живих істот (тема) [6, с. 60];

Сьогодні був (тема) / саме той день (рема) [6, с. 3]. Місцеперебування

такої реми не є фіксованим: вона може розпочинати речення чи завер-

шувати його.

Формальне маркування складної реми пов‟язане також із суто

другорядними членами речення. У такому разі структури часто мають

еліптичний вияв, наприклад: Родина цієї дівчини (тема) / – під моєю

охороною (рема) [6, с. 39]; Я (тема) / – в теплі краї… (рема) [6, с. 40];

А тоді тобі (тема) / – лиш у Озеро (рема) [6, с. 63].

Засобом матеріального вираження складної реми виступає керо-

ваний член речення із залежними від нього одиницями, що функціо-

нують у двоскладних повних реченнях. З-поміж конструкцій зазначе-

ного різновиду вирізняються ті, у яких розгляданий другорядний

компонент корелює не із звичним для цієї функції об‟єктом, а

із суб‟єктною синтаксемою. Наприклад, у синтаксичній одиниці …у

повітрі (тема) / ні подиху вітру [6, с. 32] суб‟єктна синтаксема пред-

ставлена родовим відмінком іменника, а предикат має нульовий вияв.

Його формальним репрезентантом мала б бути одиниця нема (немає).

Своєрідне міркування щодо таких структур висловив О. Г. Межов.

Лінгвіст переконаний, що трансформами речень із зазначеними озна-

ковими словами виступають побудови із предикатом ні. Дослідник

пише: «Заперечний предикат ні вимагає у суб‟єктній позиції родового

відмінка, який корелює з називним суб‟єкта існування (наявності) за

трансформації речень» [4, с. 108]. І. І. Слинько, М. В. Гуйванюк,

М. Ф. Кобилянська структури наведеного зразка називають ні-генітив-

ними варіантами нема-генітивних модифікацій речень буття [7, с. 277].

Поширенішою є позиція реми, структурована опорним керованим

членом речення, співвідносним з об‟єктною синтаксемою, та залеж-

ними від нього одиницями. На його логічну виокремленість указує


94

зазвичай якийсь додатковий формальний показник, зокрема частка,

наприклад: …усі [дівчата. – Н. К.] напівприкриті (тема) / лиш

довгими розпущеними косами (рема) [6, с. 20]; …ми тобі трохи

підсилюємо (тема) / лиш твої власні бажання (рема) [6, с. 29].

Складну рему, що на формально-синтаксичному рівні корелює

з керованими членами речення, може увиразнювати повторюваний

сурядний сполучник. У такому разі зазначений формальний засіб під-

креслює інформативну значущість кожного з компонентів, напри-

клад: …нема (тема 1) / й ніколи не було в нього (тема 2) // ні дому, ні

родини (рема) [6, с. 57]. Подана побудова частково відрізняється

від схарактеризованих вище т. зв. ні-генітивних варіантів тим, що

суб‟єктна синтаксема тут представлена прийменниково-відмінковою

формою родового, а керовані компоненти дому, родини виконують

роль об‟єктів.

До непоширених різновидів маркування складної реми слід зара-

хувати однорідні керовані компоненти, засвідчені у висловленнях

питальної модальності, наприклад: Чим чи ким би (рема) / я міг

стати в разі моєї поразки? (тема) [6, с. 68].

У повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» складну рему зрідка

репрезентує сполука з опорним детермінантом та підпорядкованими

йому синтаксичними компонентами. У цій сфері засвідчені такі зна-

ченнєві різновиди опорних детермінантних одиниць: а) місця, напри-

клад: …ти спав (тема) / лиш в її обіймах (рема) [6, с. 51]; б) часу,

наприклад: …лише кілька місяців тому (рема) / перенесено було оселі

і пожитки людські сюди (тема) [6, с. 54]; …нехай лише кілька годин

на день (рема) / перебували вони тут разом (тема) [6, с. 59]; …це

можливе (тема) / тільки серед ночі… (рема) [6, с. 22].

Видільною силою повідомлення може бути наділена відокрем-

лена обставина, що «утворює в реченні самостійну синтагму, відір-

вавшись значною мірою від дієслова-присудка, яке теж створює

самостійний комунікативний центр висловлення, набуває найвищого

ступеня КД [комунікативного динамізму. – Н. К.]» [2, с. 145]. Напри-

клад: Волин (тема) / піднісся вгору (рема 1), // тримаючи квітку…

(рема 2) [6, с. 24]; Вона (тема) / обходила береги Озера (рема 1), //

розкидаючи теплий мул з озерного дна (рема 2) [6, с. 3].

Своєрідним засобом виділення складної за будовою інформа-

тивно навантаженої частини висловлення виступає відокремлене

означення. На переконання М. О. Вінтоніва, «відокремлення як засіб


95

вираження особливої комунікативної значущості другорядного члена

речення в українській мові має переважно інтонаційний характер і

відзначається наявністю паузи, кінцем ритмічної групи або закінчен-

ням мелодії. … Комунікативно-зумовлене відокремлення пов‟язане

з прагненням адресанта виділити в окремий рематичний компонент

найважливіші фрагменти висловлення» [2, с. 141–142]. Відокремлене

означення засвідчене в ролі самостійної складної реми в разі, якщо

воно залежить від субстантива, що перебуває в позиції після преди-

ката. В інших випадках відокремлені означення, пов‟язуючись

із суб‟єктом, структурують разом із ним складну тему. Пор.: …поряд

з‟явилась рибка (тема), / менша, з червонуватими плавниками… (ре-

ма) [6, с. 13] і Печера, схована в хащах (тема), / вела углиб пагорба

(рема) [6, с. 7]. На особливу увагу заслуговує темо-ремна організація

побудов із відокремленими означеннями, відділеними тире та крап-

кою. Зазвичай ці розділові знаки створюють ефект мовленнєвої екс-

пресії, реалізують комунікативно-прагматичну функцію акцентуван-

ня на певній інформації. Наявність найвиразнішого авторського

акценту на якійсь частині повідомлення притаманна структурам, від-

діленим крапкою. Варто наголосити, що такий спосіб відокремлення

належить до найменш поширених у писемному мовленні. За спосте-

реженнями М. О. Вінтоніва, «за допомогою крапки досягається най-

вищий ступінь членованості й ступінь інформативної важливості

головної частини висловлення» [2, с. 170]. Наприклад: Ясноокий і

високочолий, світловолосий і стрункий (рема 1). / Жив він перед тим

у людській родині (рема 2) [6, с. 5]. Реченням із відокремленими за до-

помогою тире означеннями властива кількаступінчаста рема, напри-

клад: Весна (тема 1), / прихід тепла (тема 2) // завжди означали

для нього початок чудового періоду (рема 1) /// – повного пригод,

розваг з друзями і нових пізнань (рема 2) [6, с. 4].

Специфічністю вираження складної реми та її місця в реченнєвій

побудові позначені вставлені конструкції, що становлять окремий

інформаційно навантажений блок і наділені власною комунікативною

силою. Наприклад у структурі Гей (тема) / – це помітив Волин (рема) –

жбурнув щось у багаття (рема) [6, с. 58] високий ступінь важливості

припадає на відділене за допомогою тире речення це помітив Волин,

що несе додаткову інформацію. Водночас простій членованій побу-

дові, усередині якої перебуває вставлена, притаманний власний поділ

на тему й рему: Гей (тема) / жбурнув щось у багаття (рема). З огляду


96

на особливості актуального членування наведену ускладнену синтак-

сичну одиницю схематично можна зобразити так: Т – (Р) – Р, де Т і Р –

тема й рема основного речення, (Р) – вставлена конструкція. Розгля-

даючи побудови аналізованого зразка, М. О. Вінтонів пише: «Акту-

алізація мовлення в широкому розумінні слова припускає не тільки

членування на тему й рему, але й виділення інформаційних сегментів,

що виражають «найважливіше» в структурі висловлення» [2, с. 168].

Відповідно до поданого трактування найважливішим виступає саме

вставлена побудова.


у повісті Ю. Покальчука «Озерний вітер» виразником простої реми

найчастіше виступають компоненти, співвідносні з різними за струк-

турою присудками та нечленовані речення. Периферію формального

маркування розгляданої комунікативної одиниці становлять лексеми,

що корелюють із підметами та детермінантами. Складену рему за-

звичай структурує присудок чи головний член односкладного речен-

ня, співвідносний із присудком, та залежні від них компоненти, зо-

крема узгоджені й неузгоджені атрибути, детермінанти й прислівні

поширювачі. До центру тяжіють самостійно вжиті другорядні члени

речення в неповних, переважно еліптичних конструкціях. Їхню ін-

формаційну значущість у писемному мовленні увиразнює тире, а в

усному – пауза. Ознакою периферійності позначені підмети, усклад-

нені означеннями, а також сполуки слів з опорними керованими чле-

нами речення, детермінантами місця й часу, означеннями. Своєрідне

інформативне й акцентне навантаження притаманне вставленим

конструкціям, що утворюють новий самостійний фрагмент вислов-

лення – складну рему. Перспективним для подальших студіювань

вважаємо комплексний опис простої та складної теми у простих

реченнях, що функціонують у досліджуваному чи інших художніх

творах.


1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] /


2. Вінтонів М. О. Актуальне членування речення і тексту: формальні та функ-

ційні вияви : [монографія] / М. О. Вінтонів. – Донецьк : ДонНУ, 2013. – 328 с.

3. Золотова Г. А. Грамматика как наука о человеке / Г. А. Золотова // Русский

язык в научном освещении. – 2001. – № 1. – С. 107–113.


97

4. Межов О. Г. Суб‟єктні синтаксеми у структурі простого речення : [моногра-

фія] / О. Г. Межов. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі

Українки, 2007. – 184 с.

5. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія]. – [2-ге вид.,


ім. Лесі Українки, 2004. – 392, [1] с.

6. Покальчук Ю. Озерний вітер / Юрко Покальчук // Озерний вітер : [повісті та

оповідання]. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1998. – С. 3–80.

7. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: проблемні питання /

І. І. Слинько, H. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. –

670 с.

8. Слюсарева Н. А. Категориальная основа тема-рематической организации вы-

сказывания-предложения / Н. А. Слюсарева // Вопросы языкознания. – 1986. –

№ 4. – С. 3–15.

References

1. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [pidruchnyk] /


2. Vintoniv M. O. Aktualne chlenuvannia rechennia i tekstu: formalni ta funktsiini

vyiavy : [monohrafiіa] / M. O. Vintoniv. – Donetsk : DonNU, 2013. – 328 s.

3. Zolotova H. A. Grammatika kak nauka o cheloveke / H. A. Zolotova // Russkii

yazuk v nauchnom osveshchenii. – 2011. – № 1. – S. 107–113.

4. Mezhov O. H. Subiektna syntaksema u strukturi prostoho rechennia : [mono-

hrafiіa] / O. H. Mezhov. – Lutsk : RVV «Vezha» Volyn. derzh. un-tu im. Lesi

Ukraіnky, 2007. – 184 s.

5. Mirchenko M. V. Struktura syntaksychnykh katehorii : [monohrafiіa]. – [2-hе vyd.,

pererobl.] / М. V. Міrchenko. – Lutsk : RVV «Vezha» Volyn. derzh. un-tu

im. Lesi Ukraіnky, 2004. – 392, [1] s.

6. Pokalchuk Yu. Ozernyi viter / Yurko Pokalchuk // Ozernyi viter : [povisti ta

opovidannia]. – Ivano-Frankivsk : Lileia-NV, 1998. – S. 3–80.

7. Slynko I. I. Syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy: problemni pytannia / І. І. Slynko,

N. V. Huivaniuk, М. F. Kobylianska. – К. : Vyshcha shk., 1994. – 670 s.

8. Sliusareva N. A. Kategorialnaia osnova tema-rematicheskoi orhanizatsii vyskazy-

vaniia-predlozheniia / N. А. Sliusareva // Voprosy yazykoznaniia. – 1986. – № 4. –

S. 3–15.

Костусяк Наталия. Особенности моделирования ремы в монопреди-

кативных конструкциях. В статье комплексно и системно проанализирована

рема как составляющуя монопредикативных синтаксических конструкций; ак-

центируется внимание на особенностях маркировки отмеченной информативно

весомой единицы и ее соотношении с компонентами формально-синтаксичес-

кой и семантико-синтаксической организации. Выяснено, что выразители

простой ремы чаще всего соотносятся с разными за структурой сказуемыми и

нечленимыми предложениями. Периферию формальной маркировки указанной

простой коммуникативной единицы составляют лексемы, соотносимые с подле-


98

жащими и детерминантами. Сложную рему обычно эксплицирует сказуемое

или главный член односоставного предложения и зависимые от них компонен-

ты, в частности атрибутивные, детерминантные и присловные распространи-

тели. К центру тяготеют самостоятельно употребленные второстепенные члены

предложения в неполных, преимущественно эллиптических конструкциях.

Признаком периферийности обозначены подлежащие, усложненные определе-

ниями, а также сочетания слов с опорными управляемыми членами предложе-

ния, детерминантами места и времени, определениями. Своеобразная информа-

тивная и акцентная нагрузка присуща вводным конструкциям, которые обра-

зуют новый самостоятельный фрагмент высказывания, – сложную рему. Иссле-

дование построено на материале повести Ю. Покальчука «Озерный ветер».

Ключевые слова: рема, актуальное членение, предикат, сказуемое, суб-

станциальные синтаксемы.

Kostusyak Nataliya. Peculiarities of Simulation of Rema in Simple Con-

structions. In this article fully and system analyzed rema as a component of simple

syntax constractions in the story of Pokalchuk “Lake wind”; accent on the features of

marking informative labeling loaded unit and its ratio with components of the formal

syntactic and semantic syntactic organization. It was found that simple rema often

correlate with different structure predicates and now divide sentences. Periphery

formal marking simple communicative unit are lexems, related with subject, defini-

tions and determinants. Compicated rema usually marking predicate or main part

monosyllabic sentences and their dependent components, including attribute, deter-

minant and adverb spreader. Independently used secondary parts of sentence gravity

to the center mostly inincomplete elliptical constructions. The characteristic of

peripheral marked subjects, complicated with definitions and compound of the words

strongholds with strong controlled the parts of sentence, place and time determinants,

definitions. The peculiar accent and informative loading inherent insert constractions,

forming a new piece of self-expression – a difficult rema.

Key words: rema, actual segmentation, predicate, substantial syntaksems.

УДК 81‟ 373.43

Олена Кузьмич

НЕОЛОГІЗМИ ЯК ЗАСІБ КОМІЧНОГО

У статті йдеться про неологізми як засіб комічного. Неологізми – це нові

слова. Вони виникають на певному етапі розвитку мови. Мовець розуміє но-

визну таких слів. Існують лексичні і семантичні неологізми. Індивідуальні (ав-

торські) неологізми творяться тими ж мовними засобами, що й загальномовні.

Автор повинен уміти оригінально сполучити слова, дібрати незвичне озна-

© Кузьмич О., 2015


99

чення, поєднати відмінні в семантичному або часовому плані поняття. Нео-

логізми можуть бути використані як стилістичний засіб. Сатирики та гумористи

часто використовують неологізми. Ці слова важливі у створенні комічного

зображення й комічних ситуацій. Сатирики та гумористи вживають ці слова для

створення іронічного, гумористичного і сатиричного ефекту. Завдяки таким

неологізмам письменники зображають недоліки поведінки людей. Неологізм

може дати негативну характеристику персонажеві твору. Індивідуальні автор-

ські неологізми мають особливий комічний ефект. Неологізми показують

негативне бачення реальності через призму авторського бачення.

Ключові слова: неологізми, лексичні і семантичні неологізми, індивіду-

альні неологізми, комічне, засоби комічного.

Постановка наукової проблеми та її значення. Рушійною си-

лою всіх змін у лексиці мови є навколишня дійсність, діяльність,

номінативно-мовленнєва творчість людини від часів родового й пле-

мінного буття до національного, міжнаціонального. Людина завжди

називала все пізнаване, усвідомлене чи тільки усвідомлюване нею:

явища природи, суспільні та індивідуальні реалії. Так у мовній сис-

темі виникли слова і сполучення слів, які на перших порах були

новими, тобто неологізмами [1, с. 173].

Залежно від структурно-семантичних особливостей нові слова,

або неологізми бувають лексичні, тобто такі, у яких на певному етапі

розвитку мови новими є і зміст, і звукова оболонка слова, і семан-

тичні, у яких стара звукова оболонка наповнюється новим змістом.

Як лексичні, так і семантичні неологізми можуть бути виражені

одним словом – однокореневим, складним чи складноскороченим, і

лексикалізованим сполученням двох і більше слів [5, с. 243].

Індивідуальні (авторські) неологізми «творяться тими самими

способами, що й загальномовні. Доля їх у мові залежить від уміння

автора оригінально сполучити слова чи основи слів, дібрати незвичне

означення, поєднати відмінні в семантичному або часовому плані

поняття» [3, с. 83]. Авторські неологізми можуть бути засобом тво-

рення комічного.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Стилістичне навантаження

фразеологізмів схарактеризовано в роботах із стилістики таких

авторів, як П. С. Дудик [1], Л. І. Мацько [2], О. Д. Пономарів [3] та в

академічного виданні «Стилістика сучасної української літературної

мови» [4]. Проте в цих лінгвістичних працях відсутні відомості про

використання неологізмів, зокрема авторських, як засобу творення

комічного ефекту.


100

Мета статті є аналіз неологізмів як засобу комічного. Завдання

статті: 1) виявити авторські неологізми з комічною семантикою;

2) дослідити способи їхнього творення; 3) показати їхню роль у тво-

ренні комічної ситуації.


зультатів дослідження. Авторські неологізми можуть вносити в мо-

ву твору комічне навантаження. Зокрема, у романі П. Загребельного

«Вигнання з раю» наявні оригінальні авторські неологізми з ко-

мічним забарвленням. Вони з‟явилися внаслідок різних модифікацій

слова «демографія» з наданням йому власного пояснення змісту. У

такий спосіб у письменника виникли слова «димографія», «домогра-

фія», «дамографія», «дармографія», «думографія» і «дюмографія»,

напр.: – Демографія, для прикладу, що таке? Паливо для колгосп-

ників, пальне для техніки (с. 384); – Далі може йти домографія. Це

значить: дім і в домі, житло нашого колгоспного трудівника як

таке, а також його внутрішність, або, як пишуть у газетах і книж-

ках – інтер‟єр (с. 384); – Навряд, – сказав Гриша. – Наша дамографія –

це дармографія для чоловіків. Дамографія – це доярки, свинарки,

птахарки, городниці, садівниці, буряківниці, це всі жінки, перед якими

треба впасти ниць усім благополучним, благонадійним, благословен-

ним, благоустроєним і благопристойним (с. 385); – Письменника

Дюма чули? ...От вам і дюмографія! А вже до неї так і кортить

дочепити ще й думографію, бо думати ми вміємо, та не кожен хоче

(с. 385).

За допомогою неологізмів можна дати негативну характеристику,

створити гумористичні, іронічні і сатиричні ефекти. Для набуття

комічного ефекту неологізми творяться такими способами:

Префіксальним:

префікси: розпре-: Розпресобачі сини і дочки! (Є. Дудар «Штани

з Гондурасу», с. 135); обер-: Чи законно обер-повія Катерина ІІ

зруйнувала запорізьку Січ і загарбані українські землі роздала своїм

фаворитам? (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 28);

префіксоїд: теле-: Московські телеостанки повідомили радість

(Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 158); аудіо- і відео-: Скільки

аудіо- та відеосміття (с. 41).

Префіксально-суфіксальним:

со- + -ник-: – Вип‟єте зі своїми сопляшниками... (О. Чорногуз

«Претенденти на папаху», с. 461); за- + -и-: Люде мій славний! Як


101

тебе затуркали! Як тебе задебілили! (Є. Дудар «Галерея чудотвор-

ців», с. 10); при- + -ник-: Словом, єдиний, хто хоче ощасливити

український народ, це блок комуністів і прикоритників (Є. Дудар

«Галерея чудотворців», с. 167); за- + -j- : І вийдуть із задуп’я окремі,

чудом збережені постаті (В. Діброва «Бурдик», с. 99).

Префіксально-суфіксально-постфіксальним:

на- + -ува- + -ся: ...було так, що Хрущов відчув, що не встигне

нахрущовствуватися (Б. Жолдак «Антиклімакс», с. 114).

Суфіксальним:

суфікси: -ун-: – Стригуни. – Хто-хто? – Пострижені. Ті, що

п‟ятнадцять діб одержали за хуліганство (П. Загребельний «День

для прийдешнього», с. 315); -ик-: Кажуть, що в Росії побутує най-

дрібніша одиниця виміру демократії – «Один пукін». У диплома-

тичних колах України – «Один черномирдик» – означав найдрібнишу

одиницю виміру дипломатичної етики (с. 204); -ник-: Поети жваво

контактували з художниками (тут їх називали малярами), музикан-

ти з поетами, ті й другі з третіми, а всі разом не цуралися й «залі-

зячників», хоч і посміювалися над їхніми металобрухтними нахилами

(В. Врублевський «Ажіотаж, або Хроніка одного жарту», с. 185); На

цих утробників і розраховують утробники, які хочуть задушити

незалежність України (Є. Дудар «Штани з Гондурасу», с. 150); -ант-

...і кожен сухорукий комплексант пнеться в Адами ... (О. Забужко

«Польові дослідження з українського сексу», с. 101); -юг-: О! Себто

одразу почав із себе такого демократа стоїть, яких я особисто на-

зиваю демонократами – сьогодні він комунюга, а завтра вже гума-

нюга! Гуманяка! (Б. Жолдак «Антиклімакс», с. 115); -и-: Влад

гераклив містом (В. Врублевський «Ажіотаж, або Хроніка одного

жарту», с. 191); -оз-: Не могли хоча б пару пляшок шампіньйози

узяти! До ось цих, – кивнув самим лише підборіддям, показуючи на

опеньки, – ось цих шампіньйонів! (О. Чорногуз «Претенденти на па-

паху», с. 401); -ист-: Або – військово-повітряні сили НАТО. Бо в них

служить син уродженця «Мозамбіка» Петра Зябки – Артур Зоббі.

Тільки ж і онтарійці, і натисти покрутять пальцем біля скроні і

спитають: «Тому голові сільради метеорит на голову не впав?»

(Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 128); -єнк-: Якийсь унтер При-

шибєєв – ще царський – сказав колись «Казатін». І наші рідні при-

шебеєнки, вже сучасні, щоб не порушувати традиції, в один голос:

«Казатін! Казатін! (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 30); -ій-: Ми


102

вже так звикли до того шкуродертія, що коли нема кому дерти із

нас, деремо один із одного (с. 23); суфіксоїди: -завр-: Ще до того як фільм надійшов у прокат,

виконавець головної ролі тракторозавра Хоми якийсь Джон Маккінлі став знаменитістю, його ім‟я не сходило зі сторінок газет (Є. Гу-цало «Парад планет», с. 664); -вод-: Вельми великі членоводи! (Є. Ду-дар «Галерея чудотворців», с. 15); -ман-: А наші марксомани так запопадливо вивернули хребта уліво, що жодна медицина світу не може поставити його на місце (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 13); -кратіj-: І в печінках сидить безкарна, розбурхана дурнокра-тія (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 17);

суфіксально-постфіксальний спосіб: І не суркилося над Києвом небо. І не кучмилися над Україною зграї ненажерливих москітів (с. 178).

Щодо слів, утворених способом основоскладання, варто зазначи-ти, що комічність у них посилена за рахунок того, що в їхній значеннєвій основі міститься такі мовні одиниці:

1) старослов’янізм: Ми вже так звикли до того шкуродертія, що коли нема кому дерти із нас, деремо один із одного. Для реге-нерації нації (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 23); сленг: Якщо не пискляво-шип‟ячою голопопсою, то судомно-дригаючою голопупсою (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 79); розмовна лексика: Що-що, а спихотехніка в нашій організації на висоті (В. і Н. Лапікури «Вилов бандюг по-науковому», с. 39);

2) розмовно-експресивна лексика: Звісили червоний прапор з балкона, махали ним під час сесії, депутати знавісніли в дискусіях, було велике мордолупцювання (Л. Костенко «Записки українського самашедшого», с. 57);

3) просторічна лексика: Гірше нашої самодралівки, але п‟ють оті віскі одинарні, подвійні, потрійні (О. Чорногуз «Претендент на папаху» с. 405);

4) ненормативна лексика: А старше покоління по кущах матю-калося «...в ананасадопомогумать» (Є. Дудар «Галерея чудотвор-ців», с. 124);

5) іншомовна лексика: По-моєму, тут уже потрібні не політо-логи, а політпаталоги (Л. Костенко «Записки українського сама-шедшого», с. 47);

6) контамінація: (концерт і консенсус): Декорацію про сувере-нітет України вже прийняли. А ось до спільного «концертусу» не дійшли (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 117);


103

7) абревіація: а) буквена: Мабуть, це трагедія не для всього СНД, а для головного есендюшника – Росії (Є. Дудар «Галерея чудо-творців», с. 53); – То за яку дефіцитну продукцію виміняв прикрасу південно-корейську?

− За ВВО. − А що це таке? В‟ялені оселедці? – Та ось же вона, нетямо! – дзенькнув виделкою по пляшці Іно-

кентій. – вільно викапана оковита (М. Пальчик «На промисловій основі», с. 2); – Шепеонів, – у Ховрашкевича обличчя було схвильо-ване і таке бліде, як у першокласника комірець зранку. – Шепеонів. Скорочено: ШеПеОН. Повністю: шапкоподібний ондатр. То я так умовно їх назвав, – розмахуючи руками, пояснював Ховрашкевич. – Потім ми, звичайно, виводитемо не тільки шепеонів, а й качкопонів (О. Чорногуз «Аристократ» із Вапнярки», с. 123); Ну хоча б на помин-ки про СССР – Союзу Советских Социалистических Рабов (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 125); Розтовкмачте ви цьому «деде» (дер-жавному дебіл), що мова народу – його першооснова (Є. Дудар «Га-лерея чудотворців», с. 185). – Слухай «ДД» – доблесний дебіл (с. 218);

б) звукова: ВІЛ-інфіковані (В. І. Леніним заражені) (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 62); Громадськість хутора «Мозамбік» не дивує, що ФУММ – феномен українського марксиста-мутанта – не зміг би пояснити навіть сам Карл Маркс (Є. Дудар «Галерея чудо-творців», с. 126);

в) складова: У нас тепер дома цілий бабком (Л. Костенко «За-писки українського самашедшого», с. 144); – ...Бий жлободром (В. Ді-брова «Бурдик», с. 140); І чому вона має таке ім‟я? «Мегацета»? ...− А назва така на честь моєї дружини Марії Ганни Цецилії

Терези (О. Чорногуз «Претенденти на папаху», с. 352); А кумачі і пердкоми згинули! (В. Діброва «Бурдик», с. 99).

8) лексико-семантичний спосіб: Шевальє назбирали дванадцять. Один «дворянин» – по чужих дворах лазить. Є «шляхтич» – на залізничному шляху промишляє. Він же «банкір». відмиває брудні гро-ші. Все, що за день в електричках нажебрає, увечері в кабаку «від-миває». Три знамениті в наших околицях «металурги». Промишля-ють на збиранні металобрухту. Визнаний «аграрій» – спеціаліст по чужих городах. Шевальє «Курка» – майстер по курниках (Є. Дудар «Галерея чудотворців», с. 217).

Авторські неологізми відіграють важливу роль у зображенні ко-мічного. За їх допомогою влучно, образно й дошкульно репрезентують


104

недоліки поведінки людини. Неологізми такого зразка змальовують негативні реалії через призму художнього авторського бачення.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Неоло-

гізми використовують як стилістичний засіб. Сатирики та гумористи

часто послуговуються неологізмами, оскільки ці мовні одиниці віді-

грають важливу роль у створенні комічного зображення особи й ко-

мічних ситуацій. Сатирики та гумористи вживають ці слова для ство-

рення іронічного, гумористичного і сатиричного ефекту. Завдяки таким

неологізмам письменники зображають недоліки поведінки людей.

Вивчення авторських неологізмів як засобу комічного варто продов-

жити на матеріалі ліричних і драматичних творів української літератури.


1. Дудик П. С. Стилістика української мови : [навч. посіб.] / П. С. Дудик. – К. :

Вид. центр «Академія», 2005. – 369 с.

2. Стилістика української мови : [підручник] / Л. І. Мацько та ін. [за ред.

О. М. Мацько]. – К. : Вища шк., 2003. – 463 с.

3. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови : [підручник] / О. Д. По-

номарів. – К. : Либідь, 1993. – 248 с.

4. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / [за заг. ред. І. К. Біло-

діда]. – К. : Наук. думка, 1973. – 588 с.

5. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / [за заг. ред.

І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1973. – 540 с.

Referenses

1. Dudyk P. S. Stylistyka ukrainskoi movy : [navch. posib.] / P. S. Dudyk. – K. :

Vyd. tsentr «Akademia», 2005. – 369 s.

2. Stylistyka ukrainskoi movy : [pidruchnyk] / L. I. Matsko ta in. [za red. O. M. Mats-

ko]. – K. : Vyshcha shk., 2003. – 436 s.

3. Ponomariv O. D. Stylistyka suchasnoi ukrainskoi movy : [pidruchnyk] / O. D. Po-

nomariv. – К. : Lubid, 1993. – 248 s.

4. Suchasna ukrainska literaturna mova. Stylistyka / [za zag. red. I. K. Bilodida]. –

K. : Nauk. dumka, 1973. – 588 s.

5. Suchasna ukrainsra literaturna mova. Leksyka i frazeologiіа / [za zag. red. I. K. Bi-

lodida]. – K. : Nauk. dumka, 1973. – 570 s.

Кузьмич Елена. Неологизм как средство комизма. В статье говорится о

неологизмах как средстве комического. Неологизмы – это новые слова. Они

появляются на определенном этапе развития языка. Говорящий понимает но-

визну этих слов. Существуют лексические и семантические неологизмы. Инди-

видуальные (авторские) неологизмы образуют те же языковые средства, кото-

рые образуют и общеязыковые. Автор должен уметь оригинально совместить

слова, подобрать необычные определения, соединить отличительные в семанти-

ческом или временном плане понятия. Неологизмы могут быть использованы


105

как стилистическое средство. Сатирики часто используют неологизмы. Эти

слова очень важны для создания комического изображения и комических ситу-

аций. Сатирики употребляют эти слова для изображения иронического, юмо-

ристического и сатирического эффекта. Использование неолгизмов позволяет

писателям изображать недостатки человеческого поведения. Неолoгизм может

дать негативную характеристику персонажу произведения. Индивидуальные

авторские неологизмы имеют особенный комический эффект. Неологизмы

показывают негативное видение реальности через призму видения автора.

Ключевые слова: неологизмы, лексические и семантические неологизмы,

индивидуальные неологизмы, комическое, средаства комического.

Kuzmuch Olena. Neologism as Means of Comic. The article deals with the

neologism as meaning of comic. The neologisms are the new words. They arise at the

certain stage of the development of the language. The speaker understands the

novelty of these words. There are lexical and semantic neologisms. The individual

forms of the neologisms are created by the known language means. The author must

be able to combine words very originally to choose interesting definition combine

concepts that are different in the semantic and temporal plane. Neologisms can be use

as a stylistic mean. The satirists and humorists use neologisms very frequently. These

words are very important in the creation of the comic image and comic situations.

The satirists and humorists use these words to create the ironic, humorous and

satirical effect. Using of the neologisms by the writers depict shortcoming the

behavior of the people. Neologisms can give the negative characteristic of the person.

The individual neologisms have the special comic effect. Neologisms show the

negative vision of the reality through the prism of vision of the author.

Key words: neologism, lexical and semantic neologisms, individual forms of

the neologisms, comic, means of comic.

УДК 811.161.2‟366.5

Наталія Лахно

АКТАНТНИЙ РОЗПОДІЛ СЕМАНТИКИ ПРЕФІКСАЛЬНИХ

ДІЄСЛІВ

У статті акцентовано на здатності дієслівних префіксів спрямовувати

функціональну характеристику актантів у бік суб‟єкта або об‟єкта та визначати

її. Розглянуто типи актантної характеристики, які комбінуються в межах лексико-

семантичних варіантів та ілюструють взаємозв‟язок між морфолого-семантич-

ними варіантами префіксів і генеративною, акумулятивною та гібридною функ-

ціями актантів. Виявлено, що префікси можуть експлікувати аспектуальні та

© Лахно Н., 2015


106

фазові характеристики дієслова. З‟ясовано, що акціонально-фазова організація

дієслова і генеративно-акумулятивні функції придієслівних актантів пов‟язані

між собою системними відношеннями: неграничність і нерезультативність ко-

релюють із генеративною функцією актантів, а граничність і результативність –

з акумулятивною. Встановлено, що префіксальна сполучуваність відображає

семне варіювання мотивуючого дієслова і є засобом експлікації сем (актуалі-

зації), нейтралізації вихідних сем та «наведення» нових. Наголошено на тому,

що спрямованість актантної характеристики префіксів також варіює залежно

від багатозначності службових морфем і належності дієслова до певної лек-

сико-семантичної групи. Проілюстровано перерозподіл актантних функцій

унаслідок семантичних процесів.

Ключові слова: префіксальне дієслово, актантний розподіл семантики, ге-

неративна функція, акумулятивна функція, гібридна функція, актанти-поши-

рювачі.

Постановка наукової проблеми та її значення. У сучасній

лінгвістиці першочергового значення набуває вивчення проблем,

пов‟язаних із функціонуванням мовних одиниць, зокрема лексичних,

щодо виявлення складного механізму взаємодії їхніх різнорівневих

властивостей, встановлення специфіки їх узгодження з контекстом

тощо. Такі завдання зумовлюють активізацію студій функціонального

напряму, одним із аспектів якого є аналіз структурно-семантичних

особливостей функціонально-семантичних категорій. Найбільше

зацікавлення в цій сфері становить категорія актантного розподілу

семантики дієслова.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Донині розглянуто лише деякі

аспекти зазначеної проблеми, порушені здебільшого в російському

мовознавстві. О. М. Соколов, запропонувавши термін «актантний

розподіл семантики дієслова», окреслив можливі напрями розгляду

цього питання [7; 8]. Його ідеї розвинули Л. О. Іванова, Т. Д. Сер-

гєєва (семантичний аналіз парадигм придієслівних актантів) [5],

М. В. Кузнєцова (функціональні особливості придієслівних актантів,

актантний розподіл семантики в лексикографічному аспекті) [1; 2],

С. В. Лазарєв (особливості актантного розподілу семантики префік-

сальних дієслів) [3], О. В. Петров (зворотна семантика віддієслівних

імен) [4] та ін. В україністиці цьому питанню присвячено лише

окремі праці С. О. Соколової [9; 10].

Мета статті полягає в аналізі функціональних характеристик

іменних придієслівних актантів, зумовленних семантикою префік-

сальних дієслів. Реалізація поставленої мети передбачає встановлення


107

основних типів актантної характеристики, пов‟язаних з дієслівними

префіксами, та визначення чинників, що впливають на варіювання

актантної спрямованості префіксів.


зультатів дослідження. Під актантним розподілом семантики розу-

міють спрямування дієслівних сем у бік характеристики актантів, які

посідають у складі висловлення певні синтаксичні позиції, насампе-

ред підмета та присудка, і виконують чотири основні функції: генера-

тивну (здатність бути джерелом зовнішньої процесної ознаки або дії),

акумулятивну (здатність набувати нових якісних ознак під впливом

власної активності або зовнішніх та внутрішніх сил, що не залежать

від самого актанта), гібридну (генеративно-акумулятивну) та поясню-

вальну (функція прислівникових та дієслівних детермінантів).

На характер функцій придієслівних актантів помітно впливає

морфемно розчленована семантика дієслова, оскільки морфемна спря-

мованість сем у бік характеристики придієслівних актантів різного

синтаксичного статусу є експлікацією семної комбінаторики вихід-

ного мотивуючого лексико-семантичного варіанта. Зокрема, форму-

вання семантики префіксів зумовлене необхідністю розчленованого

аналізу функцій суб‟єктних та об‟єктних актантів.

Нами виділено основні типи актантної характеристики, пов‟язані

з дієслівними префіксами, які можуть комбінуватися в межах лек-

сико-семантичних варіантів.

І. Генеративну характеристику суб’єктного актанта визнача-

ють префікси на позначення:

1. Орієнтації суб‟єкта в просторі щодо вихідного/або кінцевого

пунктів руху, у горизонтальній чи вертикальній площині, стосовно

об‟єкта, що має певний зовнішній та/або внутрішній об‟єм та ін.:

Таким чином, поет вільно гуляв, як той козак-запорожець, котрий

приїхав в рідне село із Січі... (В. Шевчук); Святії Архангели і Ангели

…ізійдіть на святу гору і затрубіть у святу трубу (З журналу);

Коли підпливли [ми] під міст, тихо вийшли на берег і рушили

очеретами… (І. Сенченко); Вони зайшли за порослий хвойником горб

і опинилися в кінці вулиці (Ю. Мушкетик).

Вихідними для таких мотиватів є дієслова руху.

2. Розподілу суб‟єктної дії в часі: Слуги забігали, загомоніли, за-

брязкотіли ключами (І. Нечуй-Левицький); Дід раптом заспівав, віді-

йшовши од мене, злившися з темрявою (Ю. Яновський) – початок дії;


108

Виткнулась одна [бджола] у віконце, поморщилась, мов од холо-ду, полазила, полазила по вулику, знялася і полетіла (Панас Мир-ний); Осадчий півжиття просидів у заступниках міністра по кадрам (Ю. Щербак); Старий покурив біля порога, покашляв, побурмотів щось сам собі і пішов спати (Григорій Тютюнник) – обмеження дії певним проміжком часу;

Як же те дерево відшукати? – питає жінка (Григорій Тютюн-ник); Коли Осадчий, слабо захищаючись від Харитини, дописав па-пірця, дівчина схопила його і… вискочила (М. Чабан) – закінчення дії;

Заплигнула жабка з річки на набережну траву (М. Коцюбин-ський); Підскочила мати і давай на стіл збирати (І. Нечуй-Левиць-кий); Зразу й не розбереш, що добре, а що, вибачайте, годиться в сміття викинути (Марко Вовчок) – одноразовий вияв дії.

3. Результативної дії активного суб‟єкта зі знаряддям праці: Син у землю заступа встромив і йде до хати (П. Тичина); Купець ударив брахмана палицею по голові, і той перетворився на золото (М. Кадері).

ІІ. Акумулятивну характеристику префікси спрямовують у бік суб‟єктної та об‟єктної групи.

1. Префікси орієнтують характеристику в бік об’єкта, який на-копичує ознаку:

а) одиничний об‟єкт набуває певних якісних ознак внаслідок від-повідних дій над ним: Цементовану підлогу в будиночку встелили лінолеумом, але все ж земний холод відчувався у приміщеннях (Ю. Щербак); – Ну, заїздили гнідого! Злазь, приїхали! – відхекувався Іскров (О. Бойченко). Результативні префікси можуть достатньо точно вказувати на характер змін об‟єкта. Наприклад, префікс про- – на «отри-мання в предметі наскрізного отвору» (просверлити дошку, проло-

мити голову); префікс роз- – на розчленування об‟єкта (розпилити дошку) і т. ін.;

б) дія охоплює певну кількість об‟єктів: Йонька зайшов у чиєсь подвір‟я на самому краю хутора, побудив собак (Григорій Тютюн-ник); Солонецькі хутори були. В травні німці дощенту випалили (В. Козаченко);

в) створення об‟єкта (дієслова існування): Хто й коли збудував нашу хату, які майстри – невідомо (Олександр Довженко); Ні! Їх [тварин] створила земля, що й тепера дає їм поживу, Що породила своєю охотою, з власної волі (М. Зеров).

2. Акумулятивну характеристику має суб’єктний актант, якщо префіксальне дієслово вказує на пасивне накопичення ознаки: Дру-


109

гого ранку, коли висохла роса на сонці, всіх винесено на двір (Олек-сандр Олесь); Місто, огорнене темною хмарою, вистигло, посіріло, зблякло (Ю. Щерба).

ІІІ. Суб’єктно-об’єктну характеристику актанта із гібридною

функцією (ознака, викликана діями суб‟єкта, накопичується в самому

суб᾽єкті) зумовлюють префіксальні дієслова на позначення:

1. Якісної зміни суб‟єкта: Коли з морської води хто-небудь би

додумався варити юшку, солити тої юшки не треба (Остап Вишня);

Жаль тільки, що влітку ночі короткі – ні тобі виспатись, ні

напрацюватись для себе (Михайло Стельмах).

2. Посесивних відношень (активність виконавця дії є джерелом

отримання якісного результату): …у серпні повинні б розпочатися

ярмарки, де учні разом з батьками могли б заготувати все необхідне

для нового навчального року (З газети); Берданку Кудрейко придбав у

місті в знайомого мисливця (О. Донченко).

Однак не всі афікси обов‟язково пов‟язані з певною функціональ-

ною характеристикою актантів. Як зазначає О. М. Соколов, «значна їх

кількість поєднує енергетичну ознаку, замкнену на суб‟єкт, і відсилає

якісну ознаку до об‟єкта, що її акумулює» [6, с. 20]. Отже, у разі

об‟єктної спрямованості семантики префікса, сема «активність суб‟єк-

та» не погашена. Саме активність суб‟єкта зумовлює пасивність

об‟єкта і стає причиною його утворення або якісних змін.

Деякі префікси спеціалізовані лише на певній актантній харак-

теристиці: префікси з часовим значенням – на суб‟єктній, а більшість

результативних префіксів – на об‟єктній.

Також актанти можуть бути співвіднесені із сирконстантами. На-

приклад, префікси про-, по- в дієсловах просидіти (над підручни-

ками), побігати (цілий день) корелюють з обставинами, не втрачаючи

зв‟язок з суб‟єктом, що генерує дію.

Семантичні функції придієслівних актантів пов‟язані з аспекту-

альними та фазовими характеристиками дієслова, які можуть експлі-

кувати префікси.

Насамперед, мова йде про результативні та нерезультативні пре-

фікси.

Як засвідчує опис типів актантної характеристики префіксів, з

генеративною функцією актантів корелюють здебільшого нерезуль-

тативні префікси, семантика яких орієнтована переважно на характе-

ристику суб‟єкта – виконавця дії. Це префікси зі значенням початку


110

дії: по-, за- (закричати, попливти, захазяйнувати) та обмеження дії в

часі: про-, по-, пере-, з- (побігати, поговорити, просидіти, перече-

кати, злетів (час)), однократного вияву дії: з-, про- (злавірувати, про-

говорити (щось)). Такі значення не вказують на появу в актантів

нових якісних ознак, а характеризують розподіл дії в часі та особ-

ливості перебігу дії. Мотивати зі значенням початку дії вказують на

початок генерування дії, руху або становлення ознаки. Префіксальні

дієслова зі значенням обмеження активності дії в часі описують дію,

яка може довільно перериватися, закінчуватися, а дієслова однократ-

ної дії інформують про момент активності та спосіб її здійснення.

З акумулятивною функцією переважно пов‟язані похідні з резуль-

тативними префіксами до-, пере-, на-, з-, в-, о-, по-, при-, роз-, ви-

(добудувати будинок, перебоятися, розбудити сина, написати твір,

злагідніти, врятувати бійця, ожиріти, поборонити поле, примирити

супротивників, вишикувати солдат). Такі префікси можуть диферен-

ційовано характеризувати якісну ознаку підмета або додатка (дерево

почорніло – перепрати всю білизну).

Сема «граничність»/«неграничність», часто визначаючи префік-

сальну сполучуваність лексико-семантичних варіантів, зумовлює й

актантну характеристику. Перше граничне значення дієслова чорніти

«ставати, робитися чорним або чорнішим» (сніг м‟якшає і чорніє),

зумовлює акумулятивну характеристику суб‟єкта й наявність префік-

сального мотивата почорніти з результативним значенням префікса.

Неграничне друге значення «виділятися чорним, виднітися» (дерево

сумно чорніло) мотивує фазовий дериват зачорніти з генеративною

функцією суб‟єкта.

Спрямованість актантної характеристики префіксів може зміню-

ватися залежно від лексико-семантичного варіювання дієслова в ціло-

му, багатозначності службових морфем та приналежності дієслова до

певної ЛСГ.

Префіксація є засобом експлікації сем (актуалізації), нейтраліза-

ції вихідних сем та «наведення» нових.

Префіксальна сполучуваність відображає семне варіювання мо-

тивуючого дієслова, підтримуючи актуальну сему. Тому префікси є

посередниками між семантикою імен та семантикою дієслова,

відображаючи семантичну узгодженість між ними.

Функцію актуалізації префікса проілюструємо на прикладі полі-

семантичного дієслова бити. Імпліцитно виражена актуалізація пев-


111

них сем цього дієслова в різних комунікативних умовах стає експлі-

цитною, представленою на морфемному рівні префіксами. Наприклад,

сема «розчленування» експлікована в реченні «Розбити склянку».

Префікс роз- не тільки збагачує дієслово семою реалізованої гранич-

ності, але й актуалізує деструктивну сему «розчленування, знищен-

ня», спрямовуючи її в бік акумулятивної функції актанта. У фразі

«Розбити намет» експлікованої ознаки також набуває об‟єкт у ре-

зультаті дії, хоч акумуляція ознаки має конструктивний характер.

Конструктивну ознаку, накопичену в об‟єкті, може виражати і

префікс в-: Вбити в голову.

Можлива нейтралізація вихідних сем мотивуючого дієслова вна-

слідок префіксації. Похідні з часовими значенням «обмеження дії

певним проміжком часу» втрачають зв‟язок з об‟єктом, який відчуває

на собі дію суб‟єкта, внаслідок нейтралізації семи спрямованості на

характеристику акумуюючого об‟єкта і актуалізації семи активності

суб‟єкта, пор.: полоти огірки – пополоти цілий день.

Подекуди префікси «наводять» результативні семи в дієсловах із

неграничним характером дії. Наприклад, основні лексико-семантичні

варіанти дієслів різноспрямованого руху мотивують похідні з префік-

сами, що характеризують рух із погляду фази його перебігу (початок,

кінець, проміжний етап, одноразовий вияв) або передають різні від-

тінки інтенсивно-результативного руху, не змінюючи генеративну

функцію суб‟єкта. У вторинних лексико-семантичних варіантах цих

дієслів префікси можуть експлікувати й наводити сему результатив-

ності, що зумовлює генеративно-акумулятивну функцію актанта.

Порівняйте: хлопець бігав цілий день (генеративна функція актанта) –

хлопець вибігав собі посаду (генеративно-акумулятивна функція, по-

сесивне значення). Префікси активно змінюють первинний актантний

розподіл семантики дієслів й інших лексико-семантичних груп

(мовлення та мислення, відсубстантивних дієслів, що виражають

словотвірні значення «бути кимось, уподібнюватися до когось» і

«займатися певною діяльністю»), наприклад: говорити (генеративна

функція актанта) – заговорити когось (акумулятивна функція актан-

та); аналогічно: сидіти – відсидіти ногу, лежати – відлежати боки.

Функціональні характеристики актантів зумовлені також полісе-

мантичністю самих префіксів. Наприклад, префікс ви- у значеннях

«рух зсередини назовні», «спрямування дії до певної просторової

межі», «рух знизу догори» орієнтує семантику лексеми в бік актив-


112

ного суб‟єкта, експлікуючи його генеративну функцію: Чіпка тільки

вийшов з двору, так і наліг на свої ноги (Панас Мирний); Марта

хутенько вийшла на стежку: побачивши мене, зчервоніла і зупини-

лась (Марко Вовчок); Ми вийшли на високу скелю над рікою Кам‟ян-

ка, де, як вістить легенда, лицар заснував поселення і назвав його

власним ім‟ям (Валерій Шевчук).

Генеративну функцію актанта також спричиняє префікс ви- у

значеннях «виконання дії протягом певного часу» у лексемах, моти-

вованих дієсловами стану та різноспрямованого руху, і дієсловах зі

значенням результативної дії (сутовидова функція префікса): – Цілий

день отак виходив (А. Головко); – Забезпечуй оплески, бо з-під коро-

ви не вичищу (В. Дрозд).

В аспектуальному значенні інтенсивної результативності, яке по-

в‟язано з поширенням і впливом на певну поверхню або зі зміною

об‟єкта, префікс ви- визначає акумулятивну функцію актантів: –

Поспішайте, посуд мийте, гарно вимажіть долівку (Олександр

Олесь); – Викохала таку корову та на свою шию! Нема, щоб як інші,

якось принадити! (М. Грушевський).

Вивчаючи актантно-орієнтований розподіл семантики дієслівних

префіксів, важливо зважати на різні комбінаторні варіанти, спрямова-

ність інших морфем. Наприклад, у реченні Коваль розплюснув під-

кову семантика префікса роз- пов‟язана з об‟єктом і фіксує результат

дії, водночас суфікс -ну- характеризує генеративну функцію суб‟єкта.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Префікси

експлікують потенційні семи мотивуючого дієслова, є засобом коре-

ляційного зв‟язку між семантикою дієслова та функціями придіє-

слівних актантів, а також важливим комунікативним засобом мови.

Вони описуюють не лише дію, а й предмети (їхні форми, розміри, ак-

тивність та пасивність). Під час визначення актантних характеристик

префіксів слід враховувати лексико-семантичне варіювання дієслова

в цілому, багатозначність службових морфем та приналежність діє-

слова до певної лексико-семантичної групи.

Явище актантного розподілу семантики допоможе пояснити зако-

номірності появи різноманітних мовних форм (префіксальних, суфік-

сальних дієслів, віддієслівної лексики) та перозподіл функцій актан-

тів у зв‟язку зі зміною морфемного складу дієслова (префіксація,

конфіскація, заміна суфіксів та ін.), а також розв‟язати проблеми

уніфікації та виведення типових формул словникових тлумачень.


113


1. Кузнецова М. В. Актантная распределенность глагольной семантики (лекси-

кографический аспект) / М. В. Кузнецова // Проблемы функционально-семан-

тической грамматики : материалы Всесоюз. науч.-метод. конф. (16−17 апр.

1991 г.). – М. : РУДН, 1994. – С. 51–57.

2. Кузнецова М. В. Функциональная характеристика приглагольных актантов в

позиции подлежащего : автореф. дис. … канд. филол. наук : 10.02.01 /

М. В. Кузнецова. – М., 1989. – 16 с.

3. Лазарев С. В. Субъектно-аккумулятивная адресованность семантики глаголь-

ных префиксов в современном русском языке : дис. ... канд. филол. наук :

10.02.01 / С. В. Лазарев. – М., 1995. – 276 с.

4. Петров А. В. Залоговая семантика в отглагольных именах русского языка :

автореф. дис. … канд. филол. наук / А. В. Петров. – М., 1985. – 16 с.

5. Сергеева Т. Д. Семантический анализ парадигм приглагольных актантов /

Т. Д. Сергеева, Л. А. Иванова // Производное слово и способы его фор-

мирования. – М. : [б. и.], 1990. – С. 146–153.

6. Соколов О. М. Взаимосвязь фазовости и актантной функциональности в

системе имплицитной морфологиии русского языка / О. М. Соколов // Про-

блемы функционально-семантической грамматики : материалы Всесоюз. науч.-

метод. конф. (16–17 апр. 1991 г.). – М. : РУДН, 1994. – С. 15–22.

7. Соколов О. М. Имплицитная морфология русского языка : [монография]. –

2-е изд., испр. и доп. / О. М. Соколов ; отв. ред. С. О. Соколова. – Нежин :

ООО «Гидромакс», 2010. – 184 с.

8. Соколов О. М. Некоторые функции именных актантов в связи с семантикой

русских глаголов / О. М. Соколов // Исследования лексической и граммати-

ческой семантики современного русского языка : сб. научн. тр. – Симферо-

поль : СГУ, 1983. – С. 3–17.

9. Соколова С. О. Дієслова з постфіксом -ся як граматична проблема / С. О. Со-

колова // Мовознавчий вісник : зб. наук. пр. на пошану проф. К. Городен-

ської з нагоди її 60-річчя. – Черкаси : [б. в.], 2000. – Вип. 8. – С. 93–100.

10. Соколова С. О. Дієслово як носій фреймової семантики / С. О. Соколова //

Теоретична і дидактична філологія : зб. наук. пр. – К. : Міленіум, 2007. –

Вип. 2. – С. 246–257.

References

1. Kuznetsova M. V. Aktantnaia raspredelennost glagolnoi semantiki (leksikogra-

ficheskii aspekt) / M. V. Kuznetsova // Problemy funktsionalno-semanticheskoi

grammatiki : materialy Vsesoiuz. nauch.-metod. konf. (16–17 apr. 1991 g.). – M. :

RUDN, 1994. – S. 51−57.

2. Kuznetsova M. V. Funktsionalnaia harakteristika priglagolnyh aktantov v pozitsii

podlezhaschego : avtoref. dis. … kand. fIlol. nauk : 10.02.01 / M. V. Kuznetsova.

– M., 1989. – 16 s.

3. Lazarev S. V. Subiektno-akkumuliativnaia adresovannost semantiki glagolnyh

prefiksov v sovremennom russkom yazyke : dis. ... kand. filol. nauk : 10.02.01 /

S. V. Lazarev. – M., 1995. – 276 s.


114

4. Petrov A. V. Zalogovaia semantika v otglagolnyh imenah russkogo yazyka : avtoref. dis. … kand. filol. nauk / A. V. Petrov. – M., 1985. – 16 s.

5. Sergeeva T. D. Semanticheskii analiz paradigm priglagolnyh aktantov / T. D. Ser-geeva, L. A. Ivanova // Proizvodnoie slovo i sposoby ego formirovaniia. – M., 1990. – S. 146–153.

6. Sokolov O. M. Vzaimosviaz fazovosti i aktantnoi funktsionalnosti v sisteme implitsitnoi morfologii russkogo yazyka / O. M. Sokolov // Problemy funk-tsionalno-semanticheskoi grammatiki : materialy Vsesoiuz. nauch.-metod. konf. (16−17 apr. 1991 g.). – M. : RUDN,1994. – S. 15−22.

7. Sokolov O. M. Implitsitnaia morfologiia russkogo yazyka: monografiia. – 2-ye izd., ispr. i dop. / O. M. Sokolov ; vіdp. red. S. O. Sokolova. – Nezhin : OOO «Gidromaks», 2010. – 184 s.

8. Sokolov O. M. Nekotoryie funktsii imennyh aktantov v sviazi s semantikoi russkih glagolov / О. М. Sokolov // Issledovaniia leksicheskoi i grammaticheskoi semantiki sovremennogo russkogo yazyka : sb. nauch. tr. – Simferopol : SGU, 1983. – S. 3–17.

9. Sokolova S. O. Diieslova z postfIksom -sia yak gramatychna problema / S. O. Sokolova // Movoznavchyi visnyk : zb. nauk. pr. na poshanu prof. K. Horo-denskoi z nagody ii 60-richchia. – Cherkasy, 2000. – Vyp. 8. – S. 93–100.

10. Sokolova S. O. Diieslovo yak nosii freimovoi semantyky / S. O. Sokolova // Teoretychna i dydaktychna fIlologiia : zb. nauk. pr. – K. : Milenium, 2007. – Vyp. 2. – S. 246–257.

Лахно Наталия. Актантное распределение семантики префиксальных глаголов. В статье акцентировано на способности глагольных префиксов направлять функциональную характеристику актантов на объект или субъект и определять еѐ. Рассмотрены типы актантной характеристики, комбинирую-щиеся в пределах лексико-семантических вариантов (ЛСВ) и илюстрирующие взаимосвязь между морфолого-семантическими вариантами префиксов и гене-ративной, аккумулятивной и гибридной функциями актантов. Выявлено, что префиксы могут эксплицировать аспектуальные и фазовые характеристики гла-гола. Выяснено, что акционально-фазовая организация глагола и генеративно-аккумулятивные функции приглагольных актантов связаны между собой сис-темными отношениями: неграничность и нерезультативность коррелируют с генеративной функцией актантов, а граничность и результативность – с акку-мулятивной. Установлено, что префиксальная сочетаемость отображает семное варьирование мотивирующего глагола и является способом экспликации сем (актуализации), нейтрализации исходных сем и «наведению» новых. Подчѐрк-нуто, что направленность актантной характеристики префиксов также варьиру-ется в зависимости от многозначности служебных морфем и принадлежности глагола к определенной лексико-семантичной групе. Проилюстрировано пере-распределение актантных функций в результате семантических процессов.

Ключевые слова: префиксальный глагол, актантное распределение семан-тики, генеративная функция, аккумулятивная функция, гибридная функция, актанты-распространители.


115

Lakhno Natalia. Actant Distributing of Semantics of Prefixed Verbs. This study shows the capability of verbal prefixes direct functional description of actants in the line of subject or object. The models of actant characteristic are combined within bounds of lexical-semantic variants, they illustrate interconnection between morphological-semantic variants of the prefixes and generative, accumulative and hybrid functions of actants. It is stressed that prefixes can expose aspectual and phase descriptions of verb. Actional-phase organization of verb and generative-accumula-tive function of adverbial actants linked by the system relations: perfective and ineffectual are correlated with generative function of actants but imperfective and effectual – with accumulative function. Prefixal concord shows of semial variation of motivational verb. Prefixal consord is facilities of the explication of semes (actuali-zation), neutralization of the derivative semes and production of the new semes. Direction of the prefix‟s actant characteristic relies on the polysemy of affix and belonging of verb to the definite lexical-semantic group. Data are given about re-distribution of actancy function in consequence of semantic processes.

Key words: prefixal verbs, actant division of semantics, generative function, accumulative function, hybrid function, actant-dilator.

УДК 811.161.2‟367.335

Тетяна Масицька

СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ ЯК ДЕРИВАЦІЙНА БАЗА ПРОСТИХ УСКЛАДНЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ

У статті схарактеризовано складнопідрядні речення як дериваційну базу простих ускладнених речень. Складнопідрядне речення визначено як різновид складних конструкцій, у яких одна предикативна частина підпорядкована іншій предикативній частині за допомогою підрядного зв‟язку. Вказано, що диферен-ційною ознакою предикативних частин у складнопідрядному реченні є синтак-сична нерівноправність, яка засвідчує про наявність у структурі складнопідряд-ного речення головної і підрядної предикативних частин. З‟ясовано, що синтак-сично залежна підрядна частина підпорядкована головній частині складнопідряд-ного речення. Проаналізовано два типи елементарних складнопідрядних речень: формально елементарні і семантично елементарні складнопідрядні речення. Зважаючи на формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну інтерпретацію складнопідрядних речень, указано, що елементарні складнопідрядні речення становлять дериваційну базу простих ускладнених речень. Класифіковано дифе-ренціацію семантико-синтаксичних залежностей у складнопідрядних структурах.

Ключові слова: складнопідрядне речення, просте ускладнене речення, елементарне складнопідрядне речення, вихідні предикатні семантико-синтак-сичні залежності.

© Масицька Н., 2015


116

Постановка наукової проблеми та її значення. У синтаксисі

складні предикативні одиниці цілісного утворення мають різне тлу-

мачення й неоднакові підходи до їхньої кваліфікації, визначення місця і

статусу на текстовому рівні. Складнопідрядні речення сучасної

української мови – один із найпоширеніших типів речень за струк-

турно-семантичними та кількісними ознаками. Проблематика склад-

нопідрядних речень як цілісних реченнєвих одиниць і сьогодні про-

довжує цікавити лінгвістів, що викликано складністю цих синтаксич-

них конструкцій. Особливість складнопідрядного речення визначена

характером відношень між його частинами, які на думку І. Р. Вихо-

ванця, «...можна розглядати в декількох планах – власне-семантич-

ному, семантико-синтаксичному і власне-синтаксичному» [2, c. 144].

Вчений акцентує увагу на нетотожному характері перших двох ярусів

і вважає, що вони властиві семантичній структурі речення у двох її

виявах – власне-семантичному і семантико-синтаксичному, яким при-

таманна часткова подібність, а власне-синтаксичний ярус вказує на

тип синтаксичного підрядного зв‟язку між частинами, тому власне-

семантичний і власне-синтаксичний яруси є найбільш віддаленими [2,

с. 144]. Кожний ярус структури складного речення ґрунтується на

типах відношень між частинами, зокрема чіткого аналізу потребують

дослідження вихідних предикатних семантико-синтаксичних

залежностей у складнопідрядних реченнях.

Аналіз досліджень цієї проблеми. У граматичних студіях про-

блематика складнопідрядного речення найбільш вагомо представлена

в дослідженнях І. Р. Вихованця (фундатор функційно-категорійної

концепції в дослідженні складнопідрядних речень) [2–4], А. П. За-

гнітка (визначення функційних особливостей складнопідрядних ре-

чень, їхня класифікація) [10; 11], К. Г. Городенської (аналіз складно-

підрядних речень як базових одиниць для різних типів простих

ускладнених речень, виокремлення підрядних сполучників з ураху-

ванням їхньої формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної

диференціації) [5–7], М. В. Мірченка (обґрунтування підрядності з

позицій категорійної граматики) [18], Р. О. Христіанінової (вивчення

формально-граматичної і семантико-синтаксичної організації склад-

нопідрядних речень, з‟ясування специфіки репрезентації синтаксич-

них категорій у складнопідрядних реченнях) [23], Н. Л. Гуйванюк

(дослідження формально-семантичних співвідношень в системі син-

таксичних одиниць) [8], К. Ф. Шульжука (аналіз складнопідрядних


117

елементарних та багатокомпонентних речень) [24]. Мовознавці спря-

мовують увагу і на конкретні типи складнопідрядних конструкцій, зо-

крема проаналізовано займенниково-співвідносні складнопідрядні ре-

чення [15]; складнопідрядні просторово-ототожнювальні речення [1];

складнопідрядні порівняльні речення [12]; типи допустових речень [14];

складнопідрядні речення з підрядними прикомпаративними [16];

складнопідрядні речення прислівного типу [19]; складнопідрядні ре-

чення з умовною модальністю [20]; прислівні складнопідрядні речен-

ня з‟ясувального типу [21]; складнопідрядні речення з корелятами

якісно-кількісної семантики [22]; схарактеризовано синкретичні типи

підрядності [13] у складнопідрядних конструкціях; досліджено типо-

логію синтаксичних зв‟язків у складнопідрядних реченнях із підряд-

ними причини [9]. У студіях вчених проаналізовано формально-гра-

матичну організацію складнопідрядних конструкцій, висвітлено їхні

семантико-синтаксичні особливості, диференційовано типи сполуч-

них засобів у складнопідрядних реченнях, однак проблематика визна-

чення складнопідрядних речень як дериваційної бази простих усклад-

нених конструкцій потребує окремого дослідження.

Мета статті – дослідження складнопідрядних речень як дерива-

ційної бази простих ускладнених конструкцій, виокремлення вихід-

них предикатних семантико-синтаксичних залежностей у складнопід-

рядних реченнях. Для досягнення поставленої мети необхідно розв‟я-

зати такі завдання: 1) розмежувати елементарні та неелементарні

складнопідрядні речення; 2) схарактеризувати передбачуваний і непе-

редбачувані підрядні зв‟язки у складнопідрядних реченнях; 3) дифе-

ренціювати вихідні предикатні семантико-синтаксичні залежності в

складнопідрядних конструкціях.


зультатів дослідження. Складнопідрядне речення визначаємо як

різновид складних конструкцій, у яких одна предикативна частина

підпорядкована іншій предикативній частині за допомогою підряд-

ного зв‟язку. Диференційною ознакою предикативних частин у склад-

нопідрядному реченні є синтаксична нерівноправність, яка свідчить

про наявність у структурі складнопідрядного речення головної преди-

кативної частини і підрядної предикативної частини. На відміну від

складносурядних речень, складнопідрядним цілісним конструкціям

притаманна ширша сукупність засобів зв‟язку (сполучники і сполучні

слова). Варто вказати і на об‟ємнішу систему семантико-синтаксич-


118

них залежностей у складнопідрядних реченнях. Склад структури

складнопідрядних конструкцій свідчить про синтаксичну нерівно-

правність частин (головної і підрядної) складнопідрядного речення.

Синтаксично залежна підрядна частина підпорядкована головній час-

тині складнопідрядного речення. І. Р. Вихованець вказує на формаль-

ні ознаки складнопідрядного речення і виділяє «...види підрядного

зв‟язку (детермінантний, детермінантно-кореляційний, прислівний,

прислівно-кореляційний), сполучниковий і безсполучниковий зв‟язок

предикативних частин» [3, с. 313].

Елементарні складнопідрядні речення сформовані тільки з двох

предикативних частин (головної і підрядної). Їх варто диференцію-

вати на два типи: формально елементарні і семантично елементарні

складнопідрядні речення. Формально елементарні складнопідрядні

конструкції формують дві предикативні частини (головна і залежна),

поєднані передбачуваним підрядним зв‟язком. Передбачуваний під-

рядний зв‟язок є сполучниковим, напр.: А знаєш, що треба в дорозі

людині, Окрім хліба й солі, ковточка води? (П. Мах); Ярослав бачив,

<...> як вершники вистрибували один з-перед одного... (П. Загре-

бельний); Він зовсім не вірив, що Андрій піде на волю... (І. Багряний);

...Ганнуся знала, що це тільки початок (В. Шкляр) і безсполучни-

ковим, який властивий складнопідрядним конструкціям із прислівним

підрядним зв‟язком. Опорний предикат головної частини за своєю

семантикою формує залежний компонент в об‟єктній (з‟ясувальній)

функції, напр.: І коли бачиш: тягне рученята <...> дитиночка твоя й

моя шовкова... (С. Йовенко); Франциск відчув: ще трохи – і заплаче

(Т. Прохасько); Відповівши хлопцеві, Мирон Данилович відчув: справ-

ді, страх нападає через той дим... (В. Барка); Ти думав – я пішла у

дощ? (В. Штинько); Сивоок <...> побачив: дід дає богові своє

поличчя! (П. Загребельний). У реченнях підрядні частини залежать від

семантики предикатів: відчув, думав, побачив. І. Р. Вихованець вважає

визначальними складнопідрядними структурами сполучникові склад-

нопідрядні речення й указує на їхню домінантну функцію навіть там, де

паралельно застосовують безсполучникові складнопідрядні речення

(з‟ясувальні конструкції) [3, с. 316]. Такі конструкції є досить поши-

реними, напр.: ...в той же час Андрій до глибини душі відчув, що всі

реагують на його присутність (І. Багряний); Я теж відчув, що в цій

долині діють якісь могутні енергії, ще невідомі людям (О. Бердник);

...вона [Шуйця. – Т. М.] теж, мабуть, знала, що загине вже


119

остаточно без цього доброго чоловіка з сяйливою бородою й імлис-

тими загадковими очима (П. Загребельний).

На відміну від передбачуваного, непередбачуваний підрядний

зв‟язок не залежить від семантичного наповнення головної частини,

для нього характерні семантико-синтаксичні відношення між голов-

ною і підрядною частинами, напр.: Коли через деякий час археолог

уже стояв з нею поруч і, схилившись на мур, знову повів мову про

давнє, античне, Інна й цього разу вловлювала в його словах отой

глибший, додатковий зміст... (О. Гончар); Коли сонце підіб‟ється,

набігає дітвора... (О. Гончар); Стук у велику дерев‟яну колоду

скликав кількаразово щодоби все населення обителі до молитви, до

речі, також опівночі, коли кволий голос людини найчутніший для

бога (П. Загребельний). У цих складнопідрядних конструкціях підряд-

на частина пов‟язана з головною частиною й зумовлена комуніка-

тивними потребами висловлення. Передбачуваний підрядний зв‟язок,

зумовлений властивостями предиката в головній частині, називають

прислівним, а слово в головній частині, від якого залежна підрядна

частина, – опорним [3, с. 314]. Складнопідрядні речення з прислівною

підрядною частиною можна трансформувати в прості реченнєві

конструкції, напр.: ...що ж ти за князь, коли без ніг?

(П. Загребельний) → Який ти князь без ніг?; Тож як зрадів Кон-

стантан, коли прибули від царственого брата гінці з хрисовулом...

(П. Загребельний) → Константан зрадів прибуттю від царственого

брата гінців з хрисовулом; Вже світало, коли добралися до нової

садиби (П. Загребельний) → На світанку добралися до нової садиби і

прості неелементарні реченнєві конструкції, ускладнені дієприслівни-

ковим зворотом, напр.: Він ще відмикав двері, коли почув у глибині

квартири телефонний дзвінок (П. Загребельний) → Відмикаючи двері,

він почув у глибині квартири телефонний дзвінок; Коли ми повер-

нулися до Лебединського лісу, я зібрав козаків (В. Шкляр) → Повер-

нувшися до Лебединського лісу, я зібрав козаків.

Елементарні складнопідрядні речення становлять дериваційну

базу простих ускладнених речень. На думку К. Г. Городенської, це

«...зумовлено його неоднорідною природою з точки зору власне-син-

таксичної, семантико-синтаксичної та власне-семантичної інтерпре-

тації» [5, с. 16]. У складнопідрядних реченнях цього типу підрядна

предикативна частина залежить від головної предикативної частини,

тобто в таких структурах функціонують семантико-синтаксичні за-


120

лежності, які варто диференціювати на темпоральну, причинову, до-

пустову, порівняльну, наслідкову семантико-синтаксичні залежності,

семантико-синтаксичні залежності мети, умови, відповідності. Пере-

творення складнопідрядних елементарних речень у прості ускладнені

конструкції є одним із способів творення простих ускладнених ре-

чень на базі складнопідрядних конструкцій. У процесі цього перетво-

рення підрядна частина зазнає модифікації. К. Г. Городенська вказує

на глибокий характер цих змін і постулює: «Суть їх полягає в пере-

творенні предиката підрядної частини у віддієслівний або відад‟єк-

тивний іменник і в переміщенні його із центральної (присудкової)

позиції в периферійну синтаксичну позицію та в заміні сполучників,

що виражають семантико-синтаксичні відношення між головним і

підрядним реченням, відповідними прийменниками, що спричиняєть-

ся до утворення прийменниково-відмінкової форми з детермінантною

функцією» [5, с. 17]. Сполучники підрядності вказують на сементико-

синтаксичну залежність підрядної частини від головної. К. Г. Горо-

денська вважає, що заміна їх прийменниками, а відповідно і дери-

ваційна трансформація підрядної частини складнопідрядного речення

в детермінант можлива лише на рівні певних типів семантико-синтак-

сичних відношень, які встановлюються між підрядною частиною і

предикативним ядром головної частини, зокрема тих, що мають коре-

ляції з власне-семантичними відношеннями, або тих, що є синтезом

двох і більше власне-семантичних відношень між елементарними ре-

ченнями [5, с. 18]. На їхній базі функціонує темпоральна, причинова,

допустова, порівняльна, наслідкова семантико-синтаксичні залежнос-

ті, семантико-синтаксичні залежності мети, умови та відповідності.

Утворення простих ускладнених речень із елементарних складнопід-

рядних конструкцій здійснюється внаслідок акцентування семантич-

ної функції однієї з елементарних конструкцій і послаблення семан-

тичної функції другої з елементарних конструкцій. Згортання преди-

ката підрядної конструкції в складнопідрядних реченнях із темпораль-

ними, причиновими, допустовими, порівняльними, наслідковими се-

мантико-синтаксичними відношеннями та семантико-синтаксичними

відношеннями мети, умови й відповідності граматично перебудовує

реченнєву конструкцію, унаслідок якої предикат підрядної частини

зазнає перетворення на залежний від предиката головної елементар-

ної конструкції віддієслівний або відад‟єктивний іменник, а сполуч-

ник, що виражає семантико-синтаксичні відношення між головною і


121

підрядною конструкціями, замінений відповідним прийменником,

унаслідок чого виникає залежна прийменниково-відмінкова форма.

Наприклад, розглянемо особливості утворення причинової семанти-

ко-синтаксичної залежності в простих неелементарних реченнєвих

конструкція, утворених від складнопідрядних речень, напр.: Син же

його, мій чоловік, зробивсь активістом, не з користі, а тому що

повірив... (В. Барка) → Син же його, мій чоловік, зробивсь активіс-

том через віру; ...я не могла вислуховувати нiяких слiв спiвчуття,

тому що вважала себе винною в усьому (Л. Денисенко) → ...я не

могла вислуховувати нiяких слiв спiвчуття через свою провину ком-

поненти через віру, через провину є згорненими підрядними елемен-

тарними конструкціями: Чоловік повірив; Я вважала себе винною. З

формально-граматичного боку такі компоненти займають позиції

залежних від підметово-присудкової основи другорядних членів

речення. Із семантичного боку компоненти через віру, через провину

мають причинову семантико-синтаксичну залежність від конструк-

цій: Син же його, мій чоловік, зробивсь активістом, не з користі; Я

не могла вислуховувати нiяких слiв спiвчуття конденсує в собі кон-

струкції: Чоловік повірив; Я вважала себе винною і виражають при-

чинову семантико-синтаксичну залежність. Причинова семантико-

синтаксична залежністю функціонує на базі двочленних власне-

семантичних причиново-наслідкових відношень і виражена підряд-

ними причиновими сполучниками (бо, тому що, через те що, затим

що, тим що, оскільки і под.) у складнопідрядних реченнях.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Складно-

підрядне речення є різновидом складних конструкцій, у яких одна

предикативна частина підпорядкована іншій предикативній частині за

допомогою підрядного зв‟язку. Диференційною ознакою предикатив-

них частин у складнопідрядному реченні є синтаксична нерівноправ-

ність, що засвідчує про наявність у структурі складнопідрядного ре-

чення головної і підрядної предикативних частин. Синтаксично за-

лежна підрядна частина підпорядкована головній частині складно-

підрядного речення. Елементарні складнопідрядні речення варто ди-

ференціювати на формально елементарні і семантично елементарні.

Елементарні складнопідрядні речення становлять дериваційну базу

простих ускладнених речень. Семантико-синтаксичні залежності у

складнопідрядних структурах мають досить ємну диференціацію.

Згортання предиката підрядної конструкції в складнопідрядних ре-


122

ченнях із темпоральними, причиновими, допустовими, порівняльними,

наслідковими семантико-синтаксичними відношеннями та семантико-

синтаксичними відношеннями мети, умови й відповідності транс-

формує реченнєву конструкцію в просте неелементарне речення. Пер-

спективними вважаємо дослідження похідних предикатних семанти-

ко-синтаксичних залежностей у простих неелементарних реченнях.


1. Арделян М. В. Складнопідрядні просторово-ототожнювальні речення в су-

часній українській мові : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01

«Українська мова» / М. В. Арделян. – Х., 2002. – 19 с.

2. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення : [монографія] /

І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка,

1983. – 219 с.

3. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підручник] / І. Р. Ви-

хованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

4. Вихованець І. Р. Складнопідрядне речення / І. Р. Вихованець // Українська

мова : енциклопедія / [редкол. : В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тара-

ненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.]. – К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана,

2000. – С. 557.

5. Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць : [монографія] / К. Г. Го-

роденська. – К. : Наук. думка, 1991. – 192 с.

6. Городенська К. Граматичний словник української мови: сполучники / Кате-

рина Городенська. – Херсон : ХДУ, 2007. – 340 с.

7. Городенська К. Г. Сполучники української літературної мови : [монографія] /

К. Г. Городенська. – К. : Ін-т укр. мови ; Вид. дім Дмитра Бураго, 2010. – 208 с.

8. Гуйванюк Н. В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксич-

них одиниць : [монографія] / Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 1999. – 336 с.

9. Дубовик Л. Типологія синтаксичних зв‟язків у складнопідрядних реченнях з

підрядними причини / Людмила Дубовик // Наук. вісн. Херсон. держ. ун-ту :

[зб. наук. пр.]. – Херсон : ХДУ, 2006. – Вип. ІІІ. – С. 35–38.

10. Загнітко А. П. Теорія сучасного синтаксису : [монографія]. – [Вид. 3-тє,

виправл. і доп.] / А. П. Загнітко. – Донецьк : Дон ДУ, 2008. – 294 с.

11. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Син-

таксис : [монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ТОВ «ВКФ “БАО”», 2011. –

992 с.

12. Заоборна М. С. Складнопідрядні порівняльні речення в сучасній українській

мові : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» /

М. С. Заоборна. – Х., 1997. – 18 с.

13. Зарицька В. Г. Синкретичні типи підрядності в системі складного речення

автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» /

В. Г. Зарицька. – Дніпропетровськ, 2005. – 19 с.

14. Ковальова Н. О. Структурні, логіко-семантичні і функціональні типи допус-

тових речень у сучасній науковій мові : автореф. дис. ... канд. філол. наук :


123

спец. 10.02.01 «Українська мова» / Н. О. Ковальова. – Дніпропетровськ,

2005. – 18 с.

15. Ломакович С. В. Займенниково-співвідносні речення в сучасній українській

мові : автореф. дис. ... д-ра філол. наук : спец. 10.02.02 «Українська мова» /

С. В. Ломакович. – К., 1993. – 52 с.

16. Мараховська В. Г. Типи складнопідрядних речень з підрядними прикомпа-

ративними : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська

мова» / В. Г. Мараховська. – Запоріжжя, 1998. – 23 с.

17. Мачак О. Ю. Синтаксична структура складнопідрядних речень з інтенсивно-

допустовою семантикою : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01

«Українська мова» / О. Ю. Мачак. – Кіровоград, 2010. – 20 с.

18. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія]. – [Вид. 2-ге,

переробл.] / М. В. Мірченко ; [відп. ред. І. Р. Вихованець]. – Луцьк : РВВ

«Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.

19. Орєхов В. В. Функціонально-комунікативні вияви складнопідрядних речень

прислівного типу : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01

«Українська мова» / В. В.Орєхов. – Донецьк, 2006. – 20 с.

20. Руденко Н. Семантичні групи складнопідрядних речень з умовною модаль-

ністю в сучасній українській літературній мові / Наталія Руденко // Лінгвіс-

тичні студії : зб. наук. пр. / відп. ред. Г. І. Мартинова. – Черкаси : Брама-

Україна, 2006. – С. 94–99.

21. Савченко А. Л. Конструкутивні особливості прислівних складнопідрядних

речень з‟ясувального типу : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.01

«Українська мова» / А. Л. Савченко. – Дніпропетровськ, 1999. – 14 с.

22. Ткач О. В. Складнопідрядні речення з корелятами якісно-кількісної семан-

тики в сучасній українській мові : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец.

10.02.01 «Українська мова» / О. В. Ткач. – Х., 2000. – 18 с.

23. Христіанінова Р. О. Складнопідрядні речення в сучасній українській літера-

турній мові : [монографія] / Р. О. Христіанінова ; [відп. ред. І. Р. Вихова-

нець]. – К. : Ін-т укр. мови ; Вид. дім Дмитра Бураго, 2012. – 368 с.


К. : Вид. дім «Академія», 2004. – 408 с.

References

1. Ardelian M. V. Skladnopidriadni prostorovo-ototozhniuvalni rechennia v suchas-

nii ukrainskii movi : avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukrainska

mova» / M. V. Ardelian. – Kh., 2002. – 19 s.

2. Vykhovanets I. R. Semantyko-syntaksychna struktura rechennia : [monohrafiia] /

I. R. Vykhovanets, K. H. Horodenska, V. M. Rusanivskyi. – K. : Nauk. dumka,

1983. – 219 s.

3. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [pidruchnyk] / I. R. Vy-

khovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.

4. Vykhovanets I. R. Skladnopidriadne rechennia / I. R. Vykhovanets // Ukrainska

mova : entsyklopediia / [redkol. : V. M. Rusanivskyi (spivholova), O. O. Tara-


124

nenko (spivholova), M. P. Ziabliuk ta in.]. – K. : Ukr. entsykl. im. M. P. Bazhana,

2000. – S. 557.

5. Horodenska K. H. Deryvatsiia syntaksychnykh odynyts : [monohrafiia] / K. H. Ho-

rodenska. – K. : Nauk. dumka, 1991. – 192 s.

6. Horodenska K. Hramatychnyi slovnyk ukrainskoi movy: spoluchnyky / Kateryna

Horodenska. – Kherson : KhDU, 2007. – 340 s.

7. Horodenska K. H. Spoluchnyky ukrainskoi literaturnoi movy : [monohrafiia] /

K. H. Horodenska. – K. : In-t ukr. movy : Vyd. dim Dmytra Buraho, 2010. –

208 s.

8. Huivaniuk N. V. Formalno-semantychni spivvidnoshennia v systemi syntaksych-

nykh odynyts : [monohrafiia] / N. V. Huivaniuk. – Chernivtsi : Ruta, 1999. – 336 s.

9. Dubovyk L. Typolohiia syntaksychnykh zviazkiv u skladnopidriadnykh rechen-

niakh z pidriadnymy prychyny / Liudmyla Dubovyk // Nauk. visn. Kherson.

derzh. un-tu : [zb. nauk. pr.]. – Kherson : KhDU, 2006. – Vyp. III. – S. 35–38.

10. Zahnitko A. P. Teoriia suchasnoho syntaksysu : [monohrafiia]. – [Vyd. 3-tie,

vypravl. i dop.] / A. P. Zahnitko. – Donetsk : Don DU, 2008. – 294 s.

11. Zahnitko A. P. Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy. Morfolohiia. Syntaksys :

[monohrafiia] / A. P. Zahnitko. – Donetsk : TOV «VKF “BAO”», 2011. – 992 s.

12. Zaoborna M. S. Skladnopidriadni porivnialni rechennia v suchasnii ukrainskii

movi : avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukrainska mova» /

M. S. Zaoborna. – Kh., 1997. – 18 s.

13. Zarytska V. H. Synkretychni typy pidriadnosti v systemi skladnoho rechennia

avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukrainska mova» / V. H. Za-

rytska. – Dnipropetrovsk, 2005. – 19 s.

14. Kovalova N. O. Strukturni, lohiko-semantychni i funktsionalni typy dopustovykh

rechen u suchasnii naukovii movi : avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets.

10.02.01 “Ukrainska mova” / N. O. Kovalova. – Dnipropetrovsk, 2005. – 18 s.

15. Lomakovych S. V. Zaimennykovo-spivvidnosni rechennia v suchasnii ukrainskii

movi : avtoref. dys. ... d-ra filol. nauk : spets. 10.02.02 «Ukrainska mova» /

S. V. Lomakovych. – K., 1993. – 52 s.

16. Marakhovska V. H. Typy skladnopidriadnykh rechen z pidriadnymy prykompara-

tyvnymy : avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukrainska mova» /

V. H. Marakhovska. – Zaporizhzhia, 1998. – 23 s.

17. Machak O. Yu. Syntaksychna struktura skladnopidriadnykh rechen z intensyvno-

dopustovoiu semantykoiu : avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01

«Ukrainska mova» / O. Yu. Machak. – Kirovohrad, 2010. – 20 s.

18. Mirchenko M. V. Struktura syntaksychnykh katehorii : [monohrafiia]. – [Vyd. 2-he,

pererobl.] / M. V. Mirchenko ; [vidp. red. I. R. Vykhovanets]. – Lutsk : RVV

«Vezha» VDU im. Lesi Ukrainky, 2004. – 393 s.

19. Oriekhov V. V. Funktsionalno-komunikatyvni vyiavy skladnopidriadnykh rechen

pryslivnoho typu : avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukrainska

mova» / V. V. Oriekhov. – Donetsk, 2006. – 20 s.

20. Rudenko N. Semantychni hrupy skladnopidriadnykh rechen z umovnoiu modal-

nistiu v suchasnii ukrainskii literaturnii movi / Nataliia Rudenko // Linhvistychni


125

studii : zb. nauk. pr. / vidp. red. H. I. Martynova. – Cherkasy : Brama-Ukraina,

2006. – S. 94–99.

21. Savchenko A. L. Konstrukutyvni osoblyvosti pryslivnykh skladnopidriadnykh

rechen ziasuvalnoho typu : avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01

«Ukrainska mova» / A. L. Savchenko. – Dnipropetrovsk, 1999. – 14 s.

22. Tkach O. V. Skladnopidriadni rechennia z koreliatamy yakisno-kilkisnoi seman-

tyky v suchasnii ukrainskii movi : avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets.

10.02.01 «Ukrainska mova» / O. V. Tkach. – Kh., 2000. – 18 s.

23. Khrystianinova R. O. Skladnopidriadni rechennia v suchasnii ukrainskii literatur-

nii movi : [monohrafiia] / R. O. Khrystianinova ; [vidp. red. I. R. Vykhovanets]. –

K. : In-t ukr. movy ; Vyd. dim Dmytra Buraho, 2012. – 368 s.

24. Shulzhuk K. F. Syntaksys ukrainskoi movy : [pidruchnyk] / K. F. Shulzhuk. – K. :

Vyd. dim «Akademiia», 2004. – 408 s.

Масицкая Татьяна. Сложноподчиненные предложения как дерива-

ционная база простых осложненных конструкций. В статье рассмотрены

особенности сложноподчиненных предложений как деривационной базы

простых осложненных предложений. Сложноподчиненное предложение

определено как разновидность сложных конструкций, в которых одна

предикативная часть подчинена другой предикативной части с помощью

подчинительной связи. Указано, что дифференциальным признаком

предикативных частей в сложноподчиненном предложении выступает

синтаксическая неравноправие, которое свидетельствует о наличии в структуре

сложноподчиненного предложения главной и придаточной предикативных

частей. Выяснено, что синтаксически зависимая придаточная часть подчинена

главной части сложноподчиненного предложения. Проанализированы два типа

элементарных сложноподчиненных предложений: формально элементарные и

семантически элементарные сложноподчиненные предложения. Учитывая

формально-синтаксическую и семантико-синтаксическую интерпретацию

сложноподчиненных предложений, указано, что элементарные сложноподчи-

ненные предложения составляют деривационные базу простых осложненных

предложений. Классифицировано дифференциацию семантико-синтаксических

зависимостей в сложноподчиненных структурах.

Ключевые слова: сложноподчиненное предложение, простое осложнен-

ное предложение, элементарное сложноподчиненное предложение, выходные

предикатные семантико-синтаксические зависимости.

Masytska Tetiana. Complex Sentence as the Derivational Base of Simple

Complicated Constructions. The article deals with complex sentences as the

derivational base of simple complicated sentences. A complex sentence is defined as

a type of complicated constructions where one predicative part is hypotactic to the

other predicative part with the help of subordinate copulation. The research specifies

that the differentiative mark of predicative parts in a complex sentence is their

syntactic inequity that indicates the existence of the main and the subordinate

predicative parts in the structure of a complex sentence. It has been found that the


126

syntax dependent clause is subordinated to the main clause in a complex sentence.

The article focuses on two types of elementary complex sentences; they are formal

elementary and semantically elementary ones. Taking into consideration formal

syntactic and semantic syntactic interpretation of complex sentences, it should be

noted that elementary complex sentences are the derivational base of simple

complicated sentences. The article suggests the classification of semantic and syn-

tactic dependency in complex subordinate structures.

Key words: a complex sentence, a simple complicated sentence, an elementary

complex sentence, primary predicative semantic and syntactic dependencies.

УДК 811.161.2‟367.333

Олександр Межов

СЕМАНТИЧНІ КЛАСИ АГЕНТИВНИХ ДІЄСЛІВ

У ГРАМАТИЧНІЙ СИСТЕМІ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У статті комплексно досліджено семантичну і структурну організацію

простих речень з агентивними дієслівними предикатами різних лексико-семан-

тичних груп та особливості їхнього функціонування в сучасній українській

літературній мові. Проаналізовано значення дієслівних предикатів. З‟ясовано

основні функції агентивних дієслів у структурі речення. Обґрунтовано зумов-

леність семантико-синтаксичної структури речення валентнісним потенціалом

дієслівного предиката. Виділено й схарактеризовано семантичні варіанти преди-

катів і відповідних їм субстанційних компонентів. Досліджено зв‟язок категорії

валентності дієслова із семантико-синтаксичною структурою елементарного

речення. Встановлено якісний склад агентивних дієслів, проведено їхній семан-

тичний аналіз. Визначено типи семантико-синтаксичної структури речень,

зумовлених цими дієслівними предикатами. Теоретичну проблематику розгля-

нуто на тлі морфологічної і синтаксичної структури сучасної української літе-

ратурної мови.

Ключові слова: дієслівне речення, предикат, суб‟єкт, об‟єкт, валентність,

агентивне дієслово.

Постановка наукової проблеми та її значення. Дієслову як

центральній частині мови властива найбільша кількість граматичних

категорій, що зумовлює його основну роль у формуванні семантико-

синтаксичної та формально-синтаксичної структури простого речен-

ня. А. П. Загнітко, спираючись на вербоцентричну теорію речення,

© Межов О., 2015


127

обґрунтовану Л. Теньєром і поглиблену на матеріалі сучасної україн-

ської літературної мови І. Р. Вихованцем, переконливо зауважує:

«Основою речення у переважній більшості випадків виступає семан-

тичний або логіко-семантичний предикат, що у типових випадках

виражається дієсловом» [3, с. 269]. Власне дієслівна категорія семан-

тико-синтаксичної валентності дає змогу дієслову визначати кількіс-

ний і якісний склад субстанційних синтаксем у семантично елемен-

тарних простих реченнях. Проблема валентності дієслова перебуває в

центрі наукових зацікавлень сучасних граматистів, оскільки «за

вербоцентричною теорією речення саме дієслово у функції предиката

конституює речення, як носій валентності воно передбачає наявність

навколо себе певних відкритих позицій, кількість та характер яких

чітко детерміновані і які можуть чи повинні заповнюватися актан-

тами» [14, с. 172].

Дієслову, як ядру в системі лексико-граматичних класів слів,

притаманний найбільший діапазон валентної сполучуваності в сучас-

ній українській мові – від одного до семи іменникових синтаксем.

Американський дослідник У. Л. Чейф щодо цього зазначає, що

«природа дієслова визначає, що буде становити інша частина ре-

чення, зокрема, які іменники будуть дієслово супроводжувати, який

стосунок до нього будуть мати ці іменники і як ці іменники будуть

схарактеризовані в семантичному плані» [15, с. 114].

Специфікою дієслова як головного репрезентанта валентності є

його спроможність насамперед структурувати реченнєві конструкції з

предикатами дії, які «становлять основні й найпоширеніші предикати

речення, що є найпоказовішими фактично в усіх мовах» [10, с. 127].

Саме ці предикати характеризуються максимальним ступенем вияву

ознаки динамічності й найбільшим валентним потенціалом – сполу-

чуваністю із суб‟єктом, об‟єктом, адресатом, інструменталем та лока-

тивом.

Семантичний аналіз дієслівного предиката неможливий без усві-

домлення сутності категорії агентивності/неагентивності, яка зумов-

лена характером носія ознаки, його роллю в реалізації дії як безпо-

середнього її чинника. Від активного чи пасивного носія ознаки

залежить валентна потужність дієслівного предиката, що впливає на

кількісні та якісні параметри всіх іменникових синтаксем в елемен-

тарному простому реченні. Ф. С. Бацевич зазначає: «Прикметна від-

мінність висловлювань з агентивними та неагентивними дієслівними


128

предикатами, що спирається на різну референтну віднесеність їх су-

б‟єктів, дозволяє кваліфікувати приховану семантичну категорію, що

лежить в основі цих відмінностей, як самостійну усвідомлену дію (чи

діяльність) / несамостійну неусвідомлену дію (буттєвий стан)»

[1, с. 119]. Звідси випливає, що категорія агентивності перебуває в

тісному зв‟язку з лексичним наповненням позиції носія ознаки і має

особливе значення у реченнєвих конструкціях із суб‟єктом, вираже-

ним іменниками-назвами істот. Будь-яка діяльність, що передбачає

досягнення відповідної мети, пов‟язана з активним суб‟єктом (вико-

навцем активної дії, діячем, агентивом). Елементарні семантико-

синтаксичні структури з агентивними дієслівними предикатами зви-

чайно багатокомпонентні й містять такі аргументи: агентив, об‟єкт,

адресат, знаряддя або засіб, а нерідко й просторовий конкретизатор,

що вказує на місце дії або напрям руху.

Аналіз досліджень цієї проблеми. В українській лінгвістиці

останніх десятиріч дієслівні предикати, що організовують різні типи

речень, досліджені у працях І. Р. Вихованця [2], А. П. Загнітка [4],

О. І. Леути [7], Т. Є. Масицької [8] та ін., які дають змогу зробити

висновки про виняткову складність і диференційованість таких

одиниць, а також визначити набір їхніх основних властивостей.

Проте ґрунтовнішого вивчення потребує саме зв‟язок категорій

агентивності та акціональності, зумовлених передусім лексико-

семантичним наповненням суб‟єктної та предикатної позицій.

Мета статті – здійснити комплексний функційно-семантичний

аналіз агентивних дієслів сучасної української літературної мови.

Досягнення поставленої мети передбачає розв‟язання таких основних

завдань: 1) установити роль дієслова у моделюванні структури

речення; 2) з‟ясувати сутність категорії агентивності / неагентивності;

3) виділити основні семантичні групи агентивних дієслівних преди-

катів; 4) дослідити компонентну структуру і семантико-синтаксичну

специфіку простих дієслівних речень.


зультатів дослідження. Категорія агентивності охоплює такі основні

категорійно-семантичні ознаки, як волюнтативність, контрольова-

ність, каузативність, акціональність. Волюнтативність передбачає

залежність дії, яку здійснює суб‟єкт, від його волі. Контрольованість

об‟єднує ознаки усвідомлення, здатності предмета здійснювати певну

дію без зовнішнього втручання. Каузативний елемент у реченнях з


129

дієсловами дії відповідає онтологічній сутності дії, яка передбачає

мету як «можливість зробити так, щоб стан (або якість) об‟єкта був

змінений унаслідок застосування засобів впливу – матеріалу, предме-

тів» [6, с. 67]. Акціональність дієслів дії, на думку Г. О. Золотової, є

одним із головних критеріїв розмежування повнозначних слів: дієсло-

ва або називають дію предмета, або як дію представляють існування

предметів, їхні відношення, стани, якості [4, с. 159]. Як зазначає до-

слідниця, «у центрі дієслівної системи – підклас дієслів зі значенням

дії, або акціональних, найповніше відображає категорійне значення

дієслова як частини мови» [4, с. 60].

Для агентивних дієслів, окрім виділених категорійно-семантич-

них ознак, визначальним є характер носія ознаки та об‟єкта. У таких

реченнях діяч, як було зазначено, є активним, бо виявляє власну

ініціативу (волю) учасника події і творить ці події самостійно, напр.: І

раб копає землю, теше камінь.., виводить мури (Леся Українка).

Інший характер семантики має правобічний об‟єкт. За словами І. Р. Ви-

хованця, «характерною ознакою дієслів дії є їхній вужчий порівняно з

дієсловами стану лексичний діапазон лівобічної суб‟єктної позиції і

ширше з лексичного погляду охоплення правобічної об‟єктної ва-

лентності» [2, с. 86]. Об‟єктність – характерна ознака семантичної

структури речень із предикатами дії, бо переважно дія суб‟єкта спря-

мована на об‟єкт з певною метою, «і у сфері значеннєвих відношень

активних дієслів домінує об‟єктний зміст, а за семантикою їх можна

кваліфікувати як об‟єктні» [5, с. 44]. Як відомо, чіткого семантичного

поділу дієслів на групи досягти дуже важко, адже значення дії над-

звичайно розгалужене і ємне, тому на основі теоретичних узагаль-

нень, репрезентованих у різних лінгвістичних розвідках, дієслівні

предикати дії можна семантично диференціювати на дієслова

конкретної фізичної дії, руху й переміщення, розумової, мовленнєвої

та сприйняттєвої діяльності.

Ядро семантичного поля «дія» формує поняття фізичної дії,

організоване дієслівними одиницями. Загальна семантика фізичної дії

об‟єднує багато значень, серед них – активний фізичний вплив на

об‟єкт, створення, перетворення, знищення об‟єкта, механічна зміна

об‟єкта, побутова господарська діяльність носія ознаки, спрямована

на певні зміни й створення нових об‟єктів, приєднання чи відчуження

об‟єкта, перетворення, зближення, об‟єднання, просторової взаємодії

діяча і об‟єкта, каузація, несамостійне переміщення об‟єкта тощо.


130

Спільним для всіх цих значень є те, що при дієслівних предикатах

фізичної дії активність виходить від діяча, який фізично впливає на

об‟єкт і викликає в ньому певні зміни. Сема активності в таких

предикатах пов‟язана зі значенням вольового зусилля, докладанням

енергії з боку діяча. На цю особливість звертав увагу ще О. М. Пєш-

ковський: «Усяке дієслово передусім означає дію... І значить, у діє-

слові, якщо воно зображує дію, повинен бути відтінок волі, наміру»

[13, с. 101]. Активному діячеві протиставлений інший учасник

ситуації, передбачений дієсловом фізичної дії, – об‟єкт, тобто суб-

станція, яка створюється, змінюється чи знищується у процесі дії. Дія

активних дієслів спрямована на об‟єкт і повністю охоплює його, бо

об‟єкт є метою, кінцевим результатом дії.

Дієслова активної фізичної дії можна поділити на такі групи: а) зі

значенням творення (руйнування), видів діяльності: боронувати, бу-

дувати, бурити, варити, виготовляти, доїти, жати, клеїти, клепа-

ти, косити, кроїти, кувати, ламати, майструвати, малювати, міря-

ти, молоти, молотити, мурувати, орати, пасти, пиляти, полоти,

прасувати, прати, прясти, ремонтувати, руйнувати, садити, сапа-

ти, сіяти, скиртувати, склити, скородити, споруджувати, твори-

ти, тесати, ткати, цементувати, шити, штукатурити та ін. Напр.:

Поруч сіяли й орали, поруч жали і косили (М. Рильський); ...всі

прийдуть і толокою скопають нерівні місця (У. Самчук); А як він

любив поратись біля бджіл та родючого дерева! Навіть дички

щеплював у лісах... (М. Стельмах); Я Дніпро розхлюпочу шоломом,

Щоб посіяти рожі густі (А. Малишко); Будують добре заличковану

халупу... (І. Багряний); А я зліплю кухлятко, – Щоб водицю пити!

(П. Воронько); Десь і рискалі взялися, кожний для себе ямку гребе...

(Б. Лепкий); б) дієслова, що вказують на більший чи менший ступінь

інтенсивності дії, спрямованої на об‟єкт: бгати, бити, бомбити,

бороти, валити, вішати, в‟язати, гасити, гальмувати, гноїти, гнуз-

дати, гнути, горнути, гребти, гризти, гріти, дерти, ділити, клюва-

ти, колоти, краяти, крити, кришити, купати, кусати, ламати, ла-

тати, мити, мазати, мести, милити, мити, місити, м‟яти, нищити,

палити, парити, пороти, ранити, рвати, рівняти, різати, розкидати,

рубати, сікти, смалити, сушити, терти, тиснути, товкти, топта-

ти, торкати, чавити, чистити, чіпляти, шматувати, щербити та ін.

Напр.: І руки ці зламають мирний стилос, Щоб знов творити роз-

початий Рим (Є. Маланюк); Полк знищили в порох (О. Довженко);


131

...церкву спалили... (Ю. Яновський); Хлопець розкидав наготовану

купу... (П. Загребельний); І верхи на лозинах дітлахи рубали кропиву і

лопухи (Л. Костенко); Іваниха чавила товкачем у цебриці картоплю

(Б. Харчук); в) дієслова, що поєднують у собі семантику руху і

конкретної фізичної дії: везти, вести, волокти, гнати, котити, нес-

ти, тягти, штовхати і под., напр.: Везли їх, зранених в борні з

солдатами... (О. Олесь); Мовчки вивела перестрашеного посла з зали

й повела до своїх покоїв... (Б. Лепкий); І в світлім присмерку прийшли

Ви до моєї хати, І зошит віршів принесли... (М. Рильський); Турки

поволокли Марка на пагорб (Ю. Мушкетик); ...державники Луцька

прикотили йому сто бочок гречаного меду... (М. Вінграновський);

...я сама тягла маму до церкви (М. Хвильовий).

Дієслова мовленнєвої діяльності охоплюють конкретні значення:

1) повідомлення (казати, говорити, розповідати, заявити, повідом-

ляти і под.); 2) спілкування (розмовляти, домовлятися, питати,

відповідати, заперечувати та ін.); 3) спонукання (просити, вимагати,

пропонувати, радити та ін.); 4) емоційного впливу (привітатися,

попрощатися, запросити тощо); 5) мовленнєвого вираження емоцій

(скрикнути, здивуватися, вразитися та ін.). Напр.: Прадід Данило

розповідав рибалкам різну бувальщину (Ю.Яновський); Дуже сумний

отакий осінній краєвид на рівнині! – відізвалась Олена... (О. Кобилян-

ська); Останні слова Чабан викрикнув голосно... (О. Довженко); Я

покликав тебе, аби мати за перекладача (М. Вінграновський); Роз-

пачливо допитуються два голоси – мелодія й речитатив (Ю. Янов-

ський); Президент відповів на запитання журналістів («Україна

молода»); На нараді освітяни обговорили стан підготовки шкіл до

нового навчального року («Освіта»). У позиції діяча виступають імен-

ники-назви осіб. Такі дієслівні конструкції, крім суб‟єкта, нерідко

передбачають об‟єкта і адресата мовлення [9, с. 145], напр.: Я ска-

зати тобі лиш слово хотів... (П. Тичина).

Погляди мовознавців на мовлення як окремий вид діяльності

людини суттєво різняться. Так, деякі граматисти об‟єднують в одну

групу дієслова, що позначають мислення і мовлення, за подібністю

їхніх функцій. Проте інші мовознавці стверджують, що таке об‟єд-

нання неможливе, бо «…висловлення, на відміну від мислення, ха-

рактеризується обов‟язковою спрямованістю на співрозмовника (або

слухача), воно завжди адресоване комусь», а також «за лексичним

значенням ці дієслова співвіднесені з різними явищами; їхня відмін-


132

ність у речовинному значенні зумовлює і неоднорідність їхньої син-

таксичної дистрибуції» [12, с. 28]. Процес мовленнєвої діяльності

передбачає такі компоненти ситуації, як: мовець; слухач; процес ви-

мовляння; процес вираження думки, почуття, волі; процес повідом-

лення думки (мовленнєвий контакт); об‟єкт мовлення; характерис-

тика процесу або об‟єкта мовлення [11, с. 68–74].

Периферію дієслів мовлення утворюють валентно сполучувані з

назвами істот дієслова звукової семантики, що репрезентують безпо-

середньо не пов‟язані з мисленням та мовленнєвою діяльністю як

суспільним явищем звуки, які створює людина (кашляти, чхати,

шморгати, хрипіти, хропіти, гикати, сопіти, стогнати, плямкати,

чвакати, сьорбати, човгати, шльопати, цмокати, ахкати, охкати,

хмикати, тьхукати, аукати, агукати, ахкати, гейкати, тпрукати

та ін.) або тварина (гавкати, іржати, кувати, мекати, мукати,

муркати, нявкати, сичати, шипіти і под.). Напр.: Бувало дід на печі

стогне всю ніч та шморгає (О. Довженко); Народ хитнувся назад,

наче хлюпнула хвиля, і рівночасно ахнули люди й рушниці (М. Ко-

цюбинський); Зозулі кували, кували, торкаючи дзьобиками чарівні

клавіші неба (О. Гончар). На відміну від предикатів процесів звучання

на зразок шелестіти, скрипіти, дзюрчати і под. ці динамічні дієслова

передбачають активного діяча, а тому є всі підстави зарахувати їх до

предикатів дії. Джерелом звуку є не зовнішній вплив, а сама істота, її

органи артикуляції, як і під час власне мовленнєвої діяльності.

Семантика дієслів розумової діяльності нерідко поєднує в собі інтелектуальну й фізичну діяльність людини, спрямовану на досяг-

нення мети. До цієї групи належать предикати, що описують мислен-нєві акти діяча, які не лише обмежені його психічною сферою, а й виявлені в конкретній пізнавальній діяльності. Інтегральною семою усіх дієслів, що входять до аналізованої групи, є «мислення», яка реалізована у наборі диференційних сем, як-от «пізнання», «відтво-рення», «класифікація» і под., що зумовлює можливість їхнього поді-лу на групи з вужчою семантикою: 1) мислення: думати, роздуму-вати, задумуватись, міркувати, розмірковувати, замислюватися та ін.; 2) відтворення (акту творчої діяльності): складати, вигадувати, видумувати, малювати, писати, зображати, пояснювати, тлумачи-ти тощо; 3) пізнавальної діяльності: вивчати, пізнавати, розуміти, усвідомлювати, дізнаватися, досліджувати, відшукувати, відгадува-ти і под.; 4) класифiкацiї: класифiкувати, дiлити, розчленовувати,


133

розмежовувати, диференцiювати, згруповувати, групувати, аналiзу-вати, градувати, узагальнювати, зiставляти, ототожнювати, ран-жувати, формувати, комплектувати та ін.; 5) вимірювання, обчислення, розрахунку: вимірювати, віднімати, ділити, додавати, множити, обчислювати, рахувати, розраховувати, розв‟язувати тощо. Напр.: І винайшов сусід мій простий прилад, Щоб нищити прозорих розбишак (М. Рильський); Він докладно почав аналізувати зауваження, з якими виступали літстудійці (О. Донченко); Розтлу-

мач мені, для чого ми живемо? (О.Довженко); Тепер йому здавалося, що Тіна неодмінно мусить ототожнювати героїв фільму з ним (Ю. Мушкетик); Марійка розв’язала задачу талановито, не так, як усі (О. Донченко); Вчені розрахували наслідки зіткнення Землі з пер-винної чорною дірою («Наука і суспільство»). Лівобічну валентність таких дієслів реалізує агентив (номінації осіб), правобічну – об‟єктні синтаксеми (назви конкретних предметів, абстрактних понять) або з‟ясувально-об‟єктні підрядні частини як їхні еквіваленти.

Дієслова чуттєвого сприйняття перебувають на периферії преди-катів дії, межуючи з предикатами процесу, оскільки їм властива не тільки послаблена динамічність, а й послаблена «активність» діяча у лівобічній валентній позиції. Проте здатність реалізувати дві право-бічні валентності – облігаторну об‟єктну та факультативну інстру-ментальну – уможливлює зарахування їх до предикатів дії [9, с. 146]. Дієслова сприйняттєвої діяльності відкривають позиції для діяча, який сприймає об‟єкт за допомогою органів чуття і спрямовує це сприймання на досягнення гіпотетичного результату. Роль таких пре-дикатів здатні виконувати дієслова бачити, дивитися, відчувати, нюхати, оглядати, визирати, глядіти, дивитися, зазирати, зиркати, назирати, озиратися, підмічати, позирати, примічати, помічати, слухати, спостерігати, сприймати, чути і под. Вони засвідчують, що діяч усвідомлено сприймає об‟єкт, напр.: Людина розмовляє рід-ною мовою, а на неї озираються (Л. Костенко); І пішов я далі ню-

хать, Щоб знайти новий товар (І. Франко); ...І дивились люди мені в очі, Щоб знайти надії джерело (А. Малишко); Сю сповідь слухайте, щоб знать, Чию хороните ви пам‟ять (І. Франко); Я оглядавсь, аби побачить хату, Свій двір, стареньку кузню над сагою І матір за во-ротами смутну (П. Воронько); Глядачі бачили на екрані прослав-лених героїв («Молодь України»); Земляни спостерігали унікальне природне явище – проходження Венери по диску Сонця («Наука і суспільство»).


134


агентивні дієслова утворюють центр дієслівної системи української

мови, формуючи переважну більшість дієслівних речень. Вони най-

більшою мірою семантично диференційовані, передбачають актив-

ного суб‟єкта і мають чітко виражену об‟єктну спрямованість. Пер-

спективним у цьому напрямі є дослідження ролі неагентивних діє-

слівних предикатів для формування реченнєвих конструкцій україн-

ської мови. Література

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : [підручник] / Ф. С. Баце-

вич. – К. : Академія, 2004. – 340 с.

2. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті : [моно-

графія] / І. Р.Вихованець. – К. : Наук. думка, 1988. – 256 с.

3. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія :

[монографія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : Дон ДУ, 1996. – 437 с.

4. Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. – [5-е изд.,

стереотип.] / Г. А. Золотова. – М. : КомКнига, 2007. – 368 с.

5. Кильдибекова Т. А. Глаголы действия в современном русском языке: опыт

функционально-семантического анализа : [монография] / Т. А. Кильдибеко-

ва. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1985. – 160 с.

6. Лазуткина Е. М. Синтагматический класс глаголов: языковая данность, кон-

цептуальный феномен, коммуникативный стереотип / Е. М. Лазуткина //

Науч. докл. высш. шк. : Филол. науки. – 1995. – № 5–6. – С. 65–78.

7. Леута О. І. Дієслівні речення в українській літературній мові: структура,

сематика, моделі : автореф. дис. ... д-ра філол. наук : спец. 10.02.01

«Українська мова» / О. І. Леута. – К., 2009. – 35 с.

8. Масицька Т. Є. Граматична структура дієслівної валентності : [монографія] /

Т. Є. Масицька. − Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки,

1998. – 208 с.

9. Межов О. Г. Субстанціальна синтаксема у функції суб‟єкта дії / О. Г. Межов //

Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Сер. : Філологічні науки. –

Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – № 6. –

С. 143–148.

10. Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій : [монографія]. − [2-ге вид.,


ім. Лесі Українки, 2004. – 393 с.

11. Ніколаєва Н. Г. Семантико-синтаксична організація речень з дієслівними

предикатами мовлення : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Наталія Генна-

діївна Ніколаєва. – К., 2003. – 236 с.

12. Пак Г. А. К вопросу о принципах выделения глаголов речи / Г. А. Пак //

Вопросы теории русского языка : [сб. науч. тр. Новосибир. пед. ин-та]. –

1975. – Вып. 119. – С. 27–37.


135

13. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. – [8-е изд.,

доп.] / А. М. Пешковский. – М. : Яз. славян. культуры, 2001. – 510 с.

14. Степанова М. Д. Части речи и проблема валентности в современном немец-

ком языке : [монография] / М. Д. Степанова, Г. Хельбиг. – М. : Высш. шк.,

1978. – 259 с.

15. Чейф У. Л. Значение и структура языка : [монография] / У. Л. Чейф. – М. :

Прогресс, 1975. – 482 с.

References

1. Batsevych F. S. Osnovy komunicatyvnoi linhvistyky : [pidruchnyk] / F. S. Batse-

vych. – K. : Akademiia, 2004. – 340 s.

2. Vyhovanets I. R. Chastyny movy v semantyko-hramatychnomu aspekti : [mono-

hrafiia] / I. R. Vyhovanets. – K. : Nauk. dumka, 1988. – 256 s.

3. Zahnitko A. P. Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy : [monohrafiia] / A. P. Za-

hnitko. – Donetsk : DonNU, 1996. – 437 s.

4. Zolotova G. A. Communicativnyie aspekty russkogo sintaksisa. − [5 izd.,

stereotipn.] / G. A. Zolotova. – M. : ComKniga, 2007. – 368 s.

5. Kildibekova T. A. Glagoly deistviia v sovremennom russkom yazyke : opyt

funktsionalno-semanticheskogo analiza : [monohrafiia] / T. A. Kildibekova. –

Saratov : Izd-vo Saratov. un-ta, 1985. – 160 s.

6. Lazutkina E. M. Sintagmatichescii klass glagolov: yazykovaia dannost, kontsep-

tualnyi fenomen, kommunikativnyi stereotip / E. M. Lazutkina // Nauch. dokl.

vyssh. shk. : Filol. nauki. – 1995. – № 5–6. – S. 65–78.

7. Leuta O. I. Diieslivni rechennia v ukrainskii literatyrnii movi : structura,

semantyka, modeli : avtoref. dis. … d-ra filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukrainska

mova» / O. I. Leuta. – K., 2009. – 35 s.

8. Masytska T. Ye. Hramatychna struktura diieslivnoi valentnosti : [monohrafiia] /

T. Ye. Masytska. – Lutsk : RVV «Vezha» Volyn. derzh. un-tu im. Lesi Ukrainky,

1998. – 208 s.

9. Mezhov O. H. Substantsialna syntaksema u funktsii subiekta dii / O. H. Mezhov //

Nauk. visn. Volyn. derzh. un-tu im. Lesi Ukrainky. Ser. : Filolohichni nauky. –

Lutsk : RVV «Vezha» Volyn. derzh. un-tu im. Lesi Ukrainky, 2000. – № 6. –

S. 143–148.

10. Mirchenco M. V. Struktura syntaksychnyh katehorii : [monohrafiia]. − [2-he vyd.,

pererobl.] / M. V. Mirchenko. – Lutsk : RVV «Vezha» Volyn. derzh. un-tu

im. Lesi Ukrainky, 2004. – 393 s.

11. Nikolaieva N. H. Semantyko-syntaksychna orhanizatsia rechen z diieslivnymy

predykatamy movlennia : dis. ... kand. filol. nauk : 10.02.01 / Natalia Hennadiivna

Nikolaieva. – K., 2003. – 236 s.

12. Pak G. A. K voprosu o printsypah vydieleniia glagolov rechi / G. A. Pak //

Voprosy teorii russkoho yazyka : [sb. nauch. tr. Novosibir. ped. in-ta]. – 1975. –

Vyp. 119. – S. 27–37.


136

13. Peshkovskii A. M. Russkii sintaksis v nauchnom osveshchenii. − [8 izd., dop.] /

A. M. Peshkovskii. – M. : Yaz. slavian. kultury, 2001. – 510 s.

14. Stepanova M. D. Chasti rechi i problemy valentnosti v sovremennom russkom

yazyke : [monohrafiia] / M. D. Stepanova, G. Helbig. – M. : Vyssh. shc., 1978. –

259 s.

15. Cheif U. L. Znacheniie i struktura yazyka : [monohrafiia] / U. L. Cheif. – M. :

Progress, 1975. – 482 s.

Межов Александр. Семантические классы агентивных глаголов в

грамматической системе современного украинского языка. В статье комп-

лексно исследована семантическая и структурная организация простых

предложений с агентивно глагольными предикатами различных лексико-семан-

тических групп и особенности их функционирования в современном украин-

ском литературном языке. Проанализировано значение глагольных предикатов.

Выяснены основные функции агентивных глаголов в структуре предложения.

Обоснована обусловленность семантико-синтаксической структуры предложе-

ния валентным потенциалом глагольного предиката. Выделены и охарактеризо-

ваны семантические варианты предикатов и соответствующих им субстанцио-

нальных компонентов. Исследована связь категории валентности глагола с

семантико-синтаксической структурой элементарного предложения. Установ-

лен качественный состав агентивных глаголов, проведен их семантический

анализ. Определены типы семантико-синтаксической структуры предложений,

обусловленных этими глагольными предикатами. Теоретическая проблематика

рассмотрена на фоне морфологической и синтаксической структуры современ-

ного украинского литературного языка.

Ключевые слова: глагольное предложение, предикат, субъект, объект, ва-

лентность, агентивный глагол.

Mezhov Alexander. Semantic Classes of Agentive Verbs in the Grammatical

System of the Modern Ukrainian Language. The article introduces complex of

semantic and structural organization of simple sentences with agentive verbal predi-

cates of various semantic and lexical groups as well as pecularities of their functio-

ning in modern Ukrainian literary language. Meaning of verbal predicate have been

analyzed. The main function of agentive verbs in sentence structure have been defi-

ned. Conditionality of sentence structure by valent potentials of verbal predicate has

been grounded. The semantic variants of predicates and proper to them substation

components are selected and characterized. Connection of the category of valency

with semantico-syntactic structure of the elementary sentence is given. Quality

composition of the agentive verbs are defined, its semantic analyses are declaimed.

Types of semantico-syntactic structure sentence, determined by these verb predicates,

are given. Theoretical problems have been examined against the background of the

modern Ukrainian morphological and syntactic structure.

Key words: verbal sentence, predicate, subject, object, valency, agentive verb.


137

УДК 811.161.2‟367.625‟366

Ірина Мельник

ВІДІМЕННИКОВА ДІЄСЛІВНА МОРФОЛОГІЧНА

ТРАНСПОЗИЦІЯ В ГРАМАТИЧНІЙ СТРУКТУРІ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У статті цілісно досліджено відіменникову дієслівну морфологічну транс-

позицію. Виявлено причини можливості/неможливості морфологічного завер-

шення відіменникового різновиду дієслівної аналітичної синтаксичної транспо-

зиції. Вирізнено і докладно схарактеризовано семантичні групи синтаксично

вербалізованих іменників, здатних до морфологізованих дієслівних перетво-

рень. Проаналізовано особливості семантики дієслівних морфологічних транс-

позитів, утворених від іменникових основ за допомогою спеціальних афіксаль-

них морфем. З‟ясовано ступені продуктивності дієслівних словотворчих афіксів

як регуляторів морфологізації предикативно представлених іменникових форм.

Простежено особливості творення дієслівних морфологічних транспозитів від

іменників на позначення істот, а також від іменників – назв предметів. Схарак-

теризовано відіменникові дієслівні морфологічні утворення в канві формально-

синтаксичної та семантико-синтаксичної реченнєвих структур. Визначено

валентний актантний потенціал аналізованих дериватів.

Ключові слова: іменник, дієслово, транспозиція, дієслівна аналітична син-

таксична транспозиція, дієслівна морфологічна транспозиція, транспозит,

аналітична синтаксична морфема-зв‟язка, суфікс.

Постановка наукової проблеми та її значення. Проблема час-

тиномовних переходів сьогодні в центрі зацікавлень українських

учених передусім тому, що розвиток граматики на функційно-кате-

горійних засадах зумовив якісно новий підхід до класифікації частин

мови з урахуванням семантичного, морфологічного і синтаксичного

критеріїв. З‟ясування особливостей транспозиції, докладне вивчення

різновидів частиномовних переходів відповідно до синтаксичного,

морфологічного та семантичного ступенів їхньої реалізації – одне з

важливих питань сучасної транспозиційної граматики, що потребує

цілісного осмислення та пошуку нових продуктивних методів аналізу

на матеріалі сучасної української літературної мови.

Аналіз досліджень цієї проблеми. У лінгвоукраїністиці протя-

гом останніх кількох десятиріч з‟явилася низка праць, присвячених

проблемам зовнішньої транспозиції, зокрема різновидам та ступеням

переходу в системі частин мови. Викінчена модель репрезентації

© Мельник І., 2015


138

транспозиції на тлі гетерогенної частиномовної класифікації, що

уможливлює виокремлення трьох ступенів переходу в системі частин

мови, є результатом наукових пошуків І. Р. Вихованця [2] та його

послідовників К. Г. Городенської [9], А. П. Загнітка, [12], Н. В. Гуй-

ванюк [11], Н. М. Костусяк [13], А. Ю. Габай [8] та ін., наукові студії

яких підтверджують і поглиблюють граматичну концепцію вченого.

Проте, попри значні напрацювання в царині транспозиційної грама-

тики, проблеми, пов‟язані з системним вивченням морфологічного

ступеня відіменникового різновиду дієслівної транспозиції сьогодні

залишаються актуальними і потребують поглибленого вивчення на

широкому фактичному матеріалі сучасної української літературної

мови.

Мету нашої студії вбачаємо в комплексному дослідженні від-

іменникового різновиду дієслівної морфологічної транспозиції в

сучасній українській літературній мові. Для досягнення поставленої

мети необхідно розв‟язати такі завдання: 1) виявити причини можли-

вості/неможливості морфологічного завершення відіменникової діє-

слівної аналітичної синтаксичної транспозиції; 2) репрезентувати

семантичні групи синтаксично вербалізованих іменників, здатних до

морфологічної дієслівної транспозиції; 3) з‟ясувати ступені продук-

тивності дієслівних словотворчих афіксів як регуляторів морфологі-

зації предикативно представлених іменникових форм; 4) простежити

особливості творення дієслівних морфологічних транспозитів від

іменників на позначення істот та предметів; 5) схарактеризувати від-

іменникові дієслівні морфологічні деривати в канві формальної та

семантичної реченнєвих структур.


результатів дослідження. Похідні дієслова, утворені внаслідок від-

іменникової морфологічної вербалізації, вирізняє від вихідних від-

іменникових дієслівних синтаксичних аналітичних транспозитів

синтетичний спосіб репрезентації дієслівних граматичних значень,

який уможливлює модифікацію лексичної семантики в бік набуття

процесуальності та усуває суперечність між морфологічною формою

категорії і зайнятою нею невласне-синтаксичною позицією. За спо-

стереженнями К. Г. Городенської, «суперечність на рівні форми кате-

горії й функції усувається одним, загальним для всіх транспозиційних

переходів шляхом – вторинно вжита категорія замінюється іншою,

саме тією, для якої ця функція є первинною. <...> Нова категорія


139

дістає відповідне формальне вираження, що досягається насамперед

системою афіксальних засобів – суфіксів, рідше – суфіксів і префік-

сів, а також граматичне оформлення, яке виявляється в нейтралізації

одних граматичних ознак і набутті інших» [5, с. 159]. Як бачимо,

вирішальне значення на другому етапі частиномовних переходів –

етапі їхнього морфологічного завершення – мають афіксальні морфе-

ми морфологізованих лексико-граматичних класів слів.

Процес перетворення аналітичних синтаксичних морфем-зв‟язок

або морфем-напівзв‟язок у всіх їхніх особово-числових та часових

формах на суфікси можливий за переходу предикативно вжитого

іменника відповідної семантики в позицію кореневої морфеми діє-

слова. Здатність до поєднання з кореневими морфемами іменнико-

вого зразка виявляють передовсім суфікси -ува- та -и-, пор.: Брат

учитель → Брат учителює; Брат був учителем → Брат учителював;

Брат буде учителем → Брат учителюватиме; Брат був би учителем

→ Брат учителював би; Дідусь вівчар → Дідусь вівчарить і т. д.

Іменникові компоненти звичайно слугують дериваційною базою

двох семантичних класів дієслів: 1) дієслів, що утворені від іменників

на позначення істот; 2) дієслів, які постали від іменників – назв пред-

метів. Відіменникові дієслівні утворення, що належать до першого

семантичного класу, наділені загальним значенням «бути кимсь за

професією, видом занять, соціальним або родинним станом, викону-

вати те, що властиве особі, названій твірною іменниковою основою,

уподібнюватися до особи, окресленої такою основою» [15, с. 51, 173].

До ядра цього семантичного класу передусім належать дієслівні

транспозити, утворені від іменників на позначення видів занять, про-

фесій тощо за допомогою двох суфіксів -ува-, -и-, з-поміж яких пер-

ший є продуктивнішим: бортник – бортникувати (заст.), бондар –

бондарювати, вівчар – вівчарювати (вівчарити), гончар – гончарю-

вати (гончарити), кравець – кравцювати, кухар – кухарювати

(розм.), лікар – лікарювати (розм.), мірошник – мірошникувати, пи-

сар – писарювати (розм.), скотар – скотарювати (скотарити);

стельмах – стельмахувати (стельмашити, рідко), учитель – учите-

лювати, тесля – теслювати, тесляр – теслярувати, чабан – чаба-

нувати (чабанити), чоботар – чоботарювати, швець – шевцювати і

под., наприклад: Батько з діда-прадіда кушнірує, обшиває гусятин-

ців кожухами (М. Вінграновський); Гриць і майструє, і бондарює, і

фурманує, в промисловця в лісі робить (С. Чорнобривець). Такі діє-


140

слова у дослідників викликають зацікавлення передовсім тому, що

дають змогу довідатись про життя українців, їхні професії, вид

занять, організацію господарської діяльності тощо [10, с. 355−356].

Здатність до завершення дієслівної морфологічної транспозиції

також виявляють іменники, що позначають соціальний стан, адміні-

стративно-управлінські посади, рід служби та ін.: козак – козакувати

(заст.), отаман – отаманувати (отаманити, зрідка), гетьман – геть-

манувати (іст.), полковник – полковникувати (розм.), сотник – сотни-

кувати, гайдамака – гайдамакувати (іст.), голова – головувати,

начальник – начальникувати (розм.), сторож – сторожувати (сто-

рожити), старшина – старшинувати, ватажок – ватажкувати

(розм.), війт – війтувати і под., наприклад: Рік після того Дорош

козакував чесно (Ю. Мушкетик); Небагато Барабаш, гетьман моло-

дий, гетьманував… (Усна народна творчість). Отож і судилось мені

<...> полковникувати в Мирославі (О. Ільченко). До цієї семантичної

групи також варто зарахувати відіменникові дієслівні морфологічні

деривати: наймит – наймитувати, наймичка – наймичкувати, бат-

рак – батракувати, старець – старцювати, жебрак – жебракувати

(розм.), злидар – злидарювати та ін., які характеризують осіб відпо-

відно до умов прийняття їх на роботу, а також визначають їхнє мате-

ріальне становище, дають змогу пізнати невільницьке життя україн-

ських селян за часів кріпацтва тощо, наприклад: Опанас Трубенко

<...> замолоду років зо два батракував у Фальцфейна в Каховці…

(О. Довженко); Свир <...> наймитував по панських економіях

(П. Панч).

Ядро аналізованого семантичного класу поповнюють дієслівні

транспозити, утворені від іменників на позначення: 1) родинного та

вікового станів осіб: баба – бабувати (заст.), вдова (удова) – вдову-

вати (удовувати), дівка – дівувати (дівочити, діал.), парубкувати

(парубочити, діал.), сирота – сиротувати (розм.), наприклад: Ти вже

виросла нівроку, уже й дівувала (Т. Шевченко); Сього чоловіка всі

поважали змолоду. Як парубкував, поведе чорними бровами – дівчата

сохнуть і дуріють (Марко Вовчок); 2) людей за зовнішніми чи вну-

трішніми ознаками – позитивними або негативними: блазень – блаз-

нювати (2 знач. перен., зневажл.), господар – господарювати (госпо-

дарити, діал.), гультяй – гультяювати, звідник – звідникувати, злодій –

злодіювати, ледар – ледарювати, пан – панувати, розбишака – розби-

шакувати (розм., рідко), скнара – скнарувати (скнарити), хазяїн –


141

хазяйнувати, шахрай – шахраювати та ін., наприклад: Люди не

ледарюють, та голова й спуску не дає ледарям (О. Копиленко); – Вас

тільки чотири на все село й є, що день у день п‟єте, гуляєте, розби-

шакуєте (П. Мирний). За спостереженнями учених, деякі з аналізова-

них відіменникових дієслівних дериватів, а саме: господарювати,

хазяйнувати, панувати – ще в українській мові ХIV–XVIII ст. утра-

тили свою первісну семантику «бути господарем», «бути хазяїном»,

«бути паном». У сучасній українській мові вони зафіксовані зі

значеннями «вести добре господарство», «мати владу над ким- або

чим-небудь» та ін. [16, с. 126], наприклад: Будеш, батьку, панувати,

поки живуть люди, поки сонце в небі сяє тебе не забудуть (Т. Шев-

ченко); Годиною пізніше він уже господарював у роті (О. Гончар).

Крім зазначених вище, до ядра аналізованого семантичного класу

також зараховуємо дієслівні транспозити, що вказують на стосунки з

людьми, оточенням, які названі твірними основами іменників зі

значенням певних осіб тощо: гість – гостювати, кум – кумувати,

подруга – подругувати (розм.), товариш – товаришувати, ворог –

ворогувати, приятель – приятелювати, староста – старостувати,

батько – батькувати (розм.), боярин – бояринувати (етн.), дружка –

дружкувати (заст.), свашка – свашкувати (заст.) та ін., наприклад:

Колись у Парижі у 1848 році він з нею навіть приятелював (О. Іва-

ненко); …Володимир остаточно повірив: гостював тут, у нього,

справді Вітер, чарівний навійло-характерник (В. Шевчук).

Відіменникові дієслівні транспозити на позначення найменувань

взаємовідношень та зв‟язків, що притаманні родинному життю лю-

дей, або почуттів, які вони виявляють до інших, перебувають на

периферії аналізованих дієслівних лексем і характерні переважно для

розмовного мовлення. Вони утворюються за одночасного приєднання

суфікса -а- (зрідка -и) та постфікса -ся: брататися, родичатися

(розм.), родатися (діал.), куматися (розм.), сестритися та ін., напри-

клад: Братався друг, як з братом брат, Від Приазов‟я до Карпат

(А. Малишко); Дуже не хотілося Матвієві втручатися в сердечні

справи сина, а родичатися з Гузирями – ще дужче (С. Чорнобри-

вець).

Другий семантичний клас відіменникових дієслівних морфоло-

гічних транспозитів пов‟язаний з іменниками – назвами предметів. Це

передовсім відсубстантивні дієслова, що утворені від іменникових

основ на позначення знарядь і засобів праці за допомогою трьох


142

словотворчих суфіксів -ува-, -и- та -а-: боронувати, коткувати, сапу-

вати, свердлувати; косити, ралити (діал.), мотичити (рідко), сверд-

лити; сапати, пиляти, путати та ін. Частина з аналізованих дієслів-

них утворень належить до сільськогосподарської термінологічної

лексики і має безпосередній стосунок до тих знарядь та засобів,

якими користувалися наші предки для обробітку землі в різні

історичні періоди. Важливо зауважити, що одні вчені визнавали від-

іменниковий різновид словотвірної похідності частини з цих дієслів

[7, с. 35; 15, с. 181; 2, с. 116−117; 6, с. 292], інші – тільки зіставляли

дієслова зі співвідносними іменами [1, с. 278] або кваліфікували їхні

відношення як взаємно однозначні [14].

До ядра аналізованого семантичного класу також належать діє-

слівні морфологічні транспозити, утворені за допомогою словотвор-

чих суфіксів -ува- та -и- від твірних іменникових основ на позначення

речовини, матеріалу, призначеного для покривання чогось, оброблян-

ня поверхні чого-небудь тощо: бальзамувати, бронзувати, ваксува-

ти, вапнувати (2 знач.), воскувати, цементувати (2 знач.); вапнити,

вощити, вохрити, золотити (1 знач.), сріблити (1 знач.), крохмалити,

смолити та ін. Дієслівні словотвірні типи із суфіксами -ува- та -и-, що

виражають указані словотвірні значення, в сучасній українській мові

належать до найбільш продуктивних. Дієслова такого зразка утво-

рюють спільнокореневі пари лише зрідка. Важливо зауважити, що

первинні значення деяких відіменникових дієслівних транспозитів,

зокрема: золотити, сріблити «покривати золотом, сріблом», послугу-

вали для виникнення вторинних, іноді навіть переносних значень

«освітлюючи, надавати чому-небудь золотистого кольору, відтінку» і

«перен. Робити привабливим, прикрашати»; «надавати чому-небудь

кольору і блиску срібла (про іній, світло місяця і т. ін.)» і «перен.

Робити сивим», наприклад: …сонечко гай золотило… (Т. Шевченко);

…його власні мислі та думи золотили перед ним увесь світ (І. Фран-

ко); Проміння краплі сріблить дивно І сяє на листках (М. Рильський);

Сивина все більше й більше сріблила волосся на його голові (С. Скля-

ренко). Характерно, що аналізовані вторинні, похідні, значення

свідчать про послаблення семантичних зв‟язків між вихідними імен-

никами та похідними дієсловами, що дає змогу констатувати про

розвиток власне-дієслівного семантичного потенціалу.

На цікаві міркування про дериваційні особливості дієслів, що по-

стали від іменників – назв предметів, натрапляємо в сучасних грама-


143

тичних описах [2, с. 116−117; 6, с. 292]. За спостереженнями україн-

ських граматистів, на дієслівні морфологічні транспозити найчастіше

перетворюються ті іменники, що передбачені семантико-синтаксич-

ною валентністю вихідних дієслів. Це звичайно іменники на

позначення знарядь та засобів дії, наприклад: обробляти бороною →

боронувати; обробляти дисками → дискувати, покривати асфаль-

том → асфальтувати, покривати золотом → золотити та ін. Такі

похідні дієслова, на переконання І. Р. Вихованця, перебувають «на

межі між морфологізованим і семантичним виявом відіменникової

вербалізації» [2, с. 116]. Вони виникли на основі дієслівно-іменни-

кових сполук внаслідок редукції дієслівного компонента, заміщення

його дієслівним суфіксом, що приєднується до іменникового кореня.

За таких умов орудний відмінок формує кореневу морфему похідного

дієслова, а суфікс сигналізує про предикатний характер дієслівної

лексеми, що дає змогу членувати відіменникові дієслівні морфоло-

гічні транспозити «на дві чітко відмежовані частини: лексичну, ре-

презентовану вихідним іменником, і граматичну, представлену діє-

слівним суфіксом, який вказує на дієслівний характер слова, а отже,

на семантику дії і пов‟язані з нею типові формально-синтаксичні та

семантико-синтаксичні функції» [2, с. 116−117].

Відіменникові дієслівні морфологічні транспозити в семантико-

синтаксичній структурі речення заступають позиції предикатів стану

або предикатів дії. Похідні дієслівні компоненти із семантикою стану

на зразок учителювати, мірошникувати, парубкувати, козакувати і

под. становлять окремий різновид предикатів стану, дериваційною

базою яких стали іменники на позначення людей за професією, видом

занять, соціальним становищем тощо. Їм властивий звичайно такий

самий валентний актантний потенціал, що й вихідним синтаксично

вербалізованим іменникам. У типових виявах відіменникові дієслівні

морфологічні транспозити із семантикою стану, як і їхні вихідні

компоненти, належать до одновалентних сполук, оскільки відкрива-

ють лише одну залежну актантну позицію – лівобічну семантико-

синтаксичну позицію суб‟єкта стану, морфологічно експліковану

називним відмінком, пор.: Свир <...> наймитував… (П. Панч) і Свир

був наймитом; …він [Косінський.– І.М.] гетьманував (І. Ле) і Він був

гетьманом. Специфіка предикатів стану в їхній сполучуваності з

актантом у семантико-синтаксичній позиції суб‟єкта, маркованій зви-

чайно назвами істот, переважно осіб: Богданко козакує (В. А. Шев-


144

чук); [Шпачиха. – І. М.] <...> бабувала (О. Гончар); …лев господа-

рює (Усна народна творчість). Важливо зауважити, що в граматичній

системі української мови також співіснують як синонімічні реченнєві

побудови на зразок Він працював учителем і Він учителював, порів-

няльний аналіз яких засвідчує кореляцію ознак динамічності / статич-

ності, що мають безпосередній вплив на рівень активності актанта у

семантико-синтаксичній функції суб‟єкта. Низька «концентрація» цієї

ознаки пов‟язана зі зниженням валентних актантних потужностей

аналізованих відіменникових дієслівних морфологічних транспозитів,

що утворюють мінімальні, проте достатні з семантичного та формаль-

ного погляду структури, у яких йдеться не про конкретну дію, а про

кваліфікацію, характеристику суб‟єкта. Таке семантично елементарне

речення, сформоване одновалентним предикатом стану, виявляє спів-

відносність із власне-формально-синтаксичним різновидом елемен-

тарного простого речення, складниками якого є лише необхідні з

формального погляду головні члени речення, тобто предикативний

мінімум [4, с. 105].

Відіменниковим дієслівним морфологічним транспозитам із се-

мантикою дії на зразок боронувати, коткувати, ралити і под., що

виникли на основі дієслівно-іменникових сполук, на відміну від

вихідних предикатів дії притаманний нижчий рівень активності,

оскільки в типових виявах вони не передбачають правобічного

актанта в семантико-синтаксичній позиції об‟єкта, а орієнтовані лише

на активного виконавця дії – суб‟єкта. Так, у реченнєвій конструкції

Батько боронує відіменниковий дієслівний морфологічний транспо-

зит виражає дію узагальнено, за семантичним наповненням він подіб-

ний до дієслів абсолютивної семантики, що поєднуються лише з

суб‟єктом і належать до ситуативно одновалентних одиниць. Необо-

в‟язковість наявності актанта в семантико-синтаксичній функції

об‟єкта пов‟язана з нейтралізацією семантичних компонентів дії, «аб-

солютизацією» дієслівної ознаки. За таких і подібних умов речення

стає абстракцією, яка співвідносна з конкретними діями, проте не

збігається з ними. Своєрідність семантики таких конструкцій дає

змогу науковцям «говорити про перехідні зони між предикатами дії

та предикатами стану» [3, с. 95].

Для деяких відіменникових предикатів дії на зразок золотити,

сріблити та ін. характерна двовалентна актантна потужність. Двоміс-

ність валентної рамки зумовлена звичайно особливостями їхньої


145

семантики. Крім лівобічної семантико-синтаксичної позиції суб‟єкта,

що позначає активного виконавця дії, такі предикати прогнозують

правобічну позицію об‟єкта – компонента, на який спрямована дія,

наприклад: Ювелір золотив прикраси; Сивина <...> сріблила волос-

ся… (С. Скляренко). Отже, зазначені предикати дії орієнтовані на два

актанти – лівобічний суб‟єктний і правобічний об‟єктний, кожному з

яких притаманне специфічне семантичне наповнення та морфологіч-

не оформлення. Вони вступають у змістовий зв‟язок із певними се-

мантичними класами іменникових лексем. У семантико-синтаксичній

позиції суб‟єкта перебувають компоненти на позначення істот, що є

активними виконавцями дії. За переносного вживання аналізованих

предикатів дії суб‟єктна функція закріплена за субстанційними син-

таксемами – назвами неістот. Семантико-синтаксична позиція об‟єкта

маркована звичайно іменниковими компонентами – назвами предметів.

У структурі семантично елементарного речення лівобічний і

правобічний актанти позначають реальну предметність і мають облі-

гаторний вияв. Актант у семантико-синтаксичній функції суб‟єкта,

який перебуває у валентній рамці двовалентних відіменникових

дієслівних транспозитів із семантикою дії, має таке ж саме формальне

вираження, що й суб‟єктний актант, зумовлений валентним потенціа-

лом одновалентних відіменникових дієслівних транспозитів, оскільки

центральну зону його морфологічної експлікації становить називний

відмінок. Морфологічний діапазон об‟єктного актанта, за рахунок

якого розширено валентну рамку двовалентних відіменникових

дієслівних морфологічних транспозитів на позначення дії, незначний.

У зону правобічної валентності цих предикатів потрапляє найчастіше

знахідний безприйменниковий відмінок, який у граматичній структу-

рі української мови кваліфікують як спеціалізований відмінок об‟єкта

[3, с. 119]. З формально-синтаксичного погляду двовалентні відімен-

никові дієслівні транспозити структурують розширений різновид

елементарних простих речень, у яких поряд із головними членами

речення функціонують другорядні члени речення, які прийнято тлу-

мачити не з семантико-синтаксичного, а формально-синтаксичного

погляду, відповідно до предикативного та підрядного зв‟язків

[4, с. 105−111]. Валентним потенціалом аналізованих предикатів пе-

редбачено розширену трикомпонентну підметово-присудкову кон-

струкцію з одним правобічним керованим другорядним членом ре-

чення. Всі інші компоненти простого речення, що не зумовлені ва-


146

лентною актантною деривацією предикатів, слугують для його семан-

тичного ускладнення, наприклад: Вечірнє сонечко гай золотило…

(Т. Шевченко). У структурі такої ускладненої конструкції вирізняємо

основне (немодифіковане) елементарне просте речення і компонент

синтаксемної природи, витворений з іншого вихідного елементарного

простого речення.


процес морфологічного завершення відіменникової дієслівної аналі-

тичної синтаксичної транспозиції складний і вибірковий. Він звичайно

зумовлений особливостями семантики синтаксично вербалізованих

іменників та обмеженим потенціалом дериваційних афіксальних засо-

бів. Здатність до морфологізації виявляють передовсім ті предика-

тивно зафіксовані іменники, що позначають професію, вид занять,

уподобання, родинне, соціальне становище, знаряддя та засоби праці

тощо. З-поміж афіксальних засобів найбільшу продуктивність вияв-

ляє дієслівний суфікс -ува-. У перспективі плануємо докладне вивчен-

ня інших різновидів дієслівних морфологічних переходів.


1. Авилова Н.С. К вопросу о суффиксальном образовании русского глагола в

XVIII в. // Материалы и исследования по истории русского литературного

языка. – М. : Изд-во АН СССР, 1951. – Т. 2. – С. 253–283.

2. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І. Р. Ви-

хованець.– К. : Наук. думка, 1988. – 256 с.

3. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови /

І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 222 с.

4. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І. Р. Ви-

хованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

5. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення / І. Р. Вихова-

нець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка, 1983. – 219 с.

6. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. грама-

тика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська ; за ред. І. Вихованця. – К. :

Унів. вид-во «Пульсари», 2004.– 400 с.

7. Возний Т. М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською

та білоруською / Т. М. Возний. – Львів : Вид-во при Львів. держ. ун-ті вид.

об‟єднання «Вища школа», 1981. – 187 с.

8. Габай А. Ю. Синтаксична прислівникова транспозиція в сучасній україн-

ській літературній мові / А. Ю. Габай. – К. : Ін-т укр. мови ; Вид. дім Дмитра

Бураго, 2011. – 232 с.

9. Городенська К. Г. Морфологізація транспозиційних переходів слів / К. Г. Го-

роденська // Теоретичні проблеми граматики. – Донецьк : ДонДу, 1995. –

С. 51–61.


147

10. Городенська К. Г. Дії та стани похідних дієслів як джерело пізнання історії та культури українського народу / К. Г. Городенська // Відображення історії та культури народу в словотворенні : доп. 12 Міжнар. наук. конф. Комісії зі слов‟ян. словотворення при Міжнар. комітеті славістів (25−28 трав. 2010 р., Київ) / [упоряд. та наук. ред. Н. Ф. Клименко і Є. А. Карпіловської]. – К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2010. – С. 355–364.

11. Гуйванюк Н. В. Функціональна транспозиція в синтаксисі / Н. В. Гуйванюк // Лінгвістичні студії : [зб. наук. пр.] / укл. : А. Загнітко (наук. ред.) [та ін.]. – Донецьк : Дон НУ, 2001. – Вип. 7. – С. 85–91.

12. Загнітко А. П. Структурна і функційна типологія синтаксичної деривації / А. П. Загнітко // Відображення історії та культури народу в словотворенні : доп. 12 Міжнар. наук. конф. Комісії зі слов‟ян. словотворення при Міжнар. комітеті славістів (25−28 трав. 2010 р., Київ) / [упоряд. та наук. ред. Н. Ф. Клименко і Є. А. Карпіловської]. – К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2010. – С. 382–392.

13. Костусяк Н. М. Синтаксична вербалізація відмінкових і прийменниково-відмінкових форм іменників у сучасній українській літературній мові / Н. М. Костусяк // Наук. вісн. Східноєвроп. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Сер. : Філологічні науки. Мовознавство. – 2014. – № 2 (279). – С. 117–123.

14. Мейе А. Общеславянский язык / А. Мейе ; [пер. и примеч. проф. П. С. Куз-нецова]. – М. : Изд-во иностр. л-ры, 1951.– 492 с.

15. Словотвір сучасної української літературної мови. – К. : Наук. думка, 1979. – 406 с.

16. Штанденко У. М. Відіменний суфіксальний словотвір дієслів у староукраїн-ській мові XIV–XVIII ст. / У. М. Штанденко. – К. : Ін-т укр. мови НАН України, 2008. – 208 с.

References

1. Avilova N. S. K voprosu o suffiksalnom obrazovanii russkoho hlahola v XVIII v. / N. S. Avilova // Materialy i issledovaniia po istorii russkoho literaturnoho yazyka. – M. : Izd-vo AN SSSR, 1951. – T. 2. – S. 253–283.

2. Vykhovanets I. R. Chastyny movy v semantyko-hramatychnomu aspekti / I. R. Vy-khovanets.– K. : Nauk. dumka, 1988. – 256 s.

3. Vykhovanets I. R. Narysy z funktsionalnoho syntaksysu ukrainskoi movy / I. R. Vy-khovanets. – K. : Nauk. dumka, 1992. – 222 s.

4. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : pidruchnyk / I. R. Vy-khovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.

5. Vykhovanets I. R. Semantyko-syntaksychna struktura rechennia / I. R. Vykho-vanets, K. H. Horodenska, V. M. Rusanivskyi. – K. : Nauk. dumka, 1983. – 219 s.

6. Vykhovanets I. R. Teoretychna morfolohiia ukrainskoi movy: Akadem. hramatyka ukr. movy / I. Vykhovanets, K. Horodenska ; za red. I. Vykhovantsia.– K. : Univ. vyd-vo “Pulsary”, 2004.– 400 s.

7. Voznyi T. M. Slovotvir diiesliv v ukrainskii movi u porivnianni z rosiiskoiu ta biloruskoiu / T. M. Voznyi. – Lviv : Vyd-vo pry Lviv. derzh. un-ti vyd. obied-nannia “Vyshcha shkola”, 1981. – 187 s.


148

8. Habai A. Iu. Syntaksychna pryslivnykova transpozytsiia v suchasnii ukrainskii

literaturnii movi / A. Iu. Habai. – K. : In-t ukr. movy ; Vyd. dim Dmytra Buraho,

2011. – 232 s.

9. Horodenska K. H. Morfolohizatsiia transpozytsiinykh perekhodiv sliv / K. H. Ho-

rodenska // Teoretychni problemy hramatyky. – Donetsk : DonDu, 1995.– S. 51–61.

10. Horodenska K. H. Dii ta stany pokhidnykh diiesliv yak dzherelo piznannia istorii

ta kultury ukrainskoho narodu / K. H. Horodenska // Vidobrazhennia istorii ta

kultury narodu v slovotvorenni : dop. 12 Mizhnar. nauk. konf. Komisii zi slovian.

slovotvorennia pry Mizhnar. komiteti slavistiv (25–28 trav. 2010 r., Kyiv) /

[uporiad. ta nauk. red. N. F. Klymenko i Ye. A. Karpilovskoi]. – K. : Vyd. dim

Dmytra Buraho, 2010. – S. 355–364.

11. Huivaniuk N. V. Funktsionalna transpozytsiia v syntaksysi / N. V. Huivaniuk //

Linhvistychni studii : [zb. nauk. prats] / ukl. : A. Zahnitko (nauk. red.) [ta in.]. –

Donetsk : Don NU, 2001. – Vyp. 7. – S. 85–91.

12. Zahnitko A. P. Strukturna i funktsiina typolohiia syntaksychnoi deryvatsii /

A. P. Zahnitko // Vidobrazhennia istorii ta kultury narodu v slovotvorenni : dop.

12 Mizhnar. nauk. konf. Komisii zi slovian. slovotvorennia pry Mizhnar. komiteti

slavistiv (25–28 trav. 2010 r., Kyiv) / [uporiad. ta nauk. red. N. F. Klymenko i

Ye. A. Karpilovskoi]. – K. : Vyd. dim Dmytra Buraho, 2010. – S. 382–392.

13. Kostusiak N. M. Syntaksychna verbalizatsiia vidminkovykh i pryimennykovo-

vidminkovykh form imennykiv u suchasnii ukrainskii literaturnii movi /

N. M. Kostusiak // Nauk. visn. Skhidnoievrop. nats. un-tu im. Lesi Ukrainky. Ser. :

Filolohichni nauky. Movoznavstvo. – 2014. – № 2 (279). – S. 117–123.

14. Meiie A. Obshcheslavianskii yazyk / A. Meie ; [per. y prymech. prof. P. S. Kuz-

netsova]. – M. : Yzd-vo ynostr. l-ry, 1951.– 492 s.

15. Slovotvir suchasnoi ukrainskoi literaturnoi movy. – K. : Nauk. dumka, 1979. – 406 s.

16. Shtandenko U. M. Vidimennyi sufiksalnyi slovotvir diiesliv u staroukrainskii

movi XIV–XVIII st. / U. M. Shtandenko. – K. : In-t ukr. movy NAN Ukrainy,

2008. – 208 s.

Мельник Ирина. Отсубстантивная глагольная морфологическая транс-

позиция в грамматической структуре украинского языка. В статье целостно

исследована отсубстантивная глагольная морфологическая транспозиция. Вы-

явлены причины возможности/невозможности морфологического завершения

отсубстантивной глагольной аналитической синтаксической транспозиции. Вы-

делены и подробно охарактеризованы семантические группы синтаксически

вербализованных существительных, способных к морфологизованным глаголь-

ным преобразованиям. Проанализированы особенности семантики глагольных

морфологических транспозитов, образованных от основ имен существительных

с помощью специальных аффиксальных морфем. Выяснены степени произво-

дительности глагольных словообразовательных аффиксов как регуляторов мор-

фологизации предикативно представленных форм имен существительных. Ис-

следованы особенности создания глагольных морфологических транспозитов

от существительных обозначающих существа, а также от существительных –

названий предметов. Охарактеризованы отсубстантивные глагольные морфоло-


149

гические образования в формально-синтаксической и семантико-синтаксичес-

кой структуре предложения. Определен валентный актантный потенциал

рассматриваемых дериватов. Ключевые слова: существительное, глагол, транспозиция, глагольная ана-

литическая синтаксическая транспозиция, глагольная морфологическая транс-позиция, транспозит, аналитическая синтаксическая морфема-связка, суффикс.

Melnyk Iryna. Nominal Verbal Morphological Transposition in Grammatical Structure of the Ukrainian Language. The article deals with the complex inves-tigation of nominal verbal morphological transposition. The reasons of possibility/ impossibility of morphological completion of nominal variety of verbal analytical syntactic transposition are determined. The semantic groups of syntactically verba-lized nouns, capable of morphological verbal transformations, are singled out and characterized in details. The main features of the semantics of verbal morphological transpozyts, which were created from nominal principles for assistance of special affix morphemes are analyzed. The degree of productivity of verbal formative affixes as the regulators of morphologization, which are predicative submitted by noun forms, are established. The features of the creation of verbal morphological trans-pozyts from the nouns denoting beings and names of objects are traced. Nominal verbal morphological formations due to formal-syntactic and semantic-syntactic linguistic structures are characterized. The valence actant potential of analyzed derivatives is determined.

Key words: noun, verb, transposition, verbal analytical syntactic transposition, verbal morphological transposition, transpozyts, analytical syntactic linking mor-pheme, suffix.

УДК 811.161.2‟271.1:070(477.82)«20»

Іванна Мислива-Бунько

ФУНКЦІОНУВАННЯ РОСІЯНІЗМІВ У МОВІ ВОЛИНСЬКИХ

МАС-МЕДІА ХХІ СТОЛІТТЯ

Які слова страхітливі – дволикість, дворушництво, двозначність, двоєдушність! Двомовність – як роздвоєне жало. Віки духовної руйнації. Змія вжалила серце нації.

Ліна Костенко

Проаналізовано культуру мови волинських ЗМІ, з‟ясовано причини низь-кого рівня мовної компетентності мас-медіа: неосвіченість журналістів і редак-

© Мислива-Бунько І., 2015


150

торів, їхня недбалість, пасивність до вдосконалення, байдужість до всього укра-їнського – мови, історії, культури, традицій, звичаїв, вплив побутового мов-лення і російської мови, а також історичні чинники (мовна політика Російської імперії та СРСР). Виявлено в медійних текстах зразки зросійщення на лексич-ному та синтаксичному рівнях: активне уживання росіянізмів даний, наступ-ний, складати, відносити, не дивлячись на, крупний, знаходитися, займатися, активних дієприкметників існуючий, діючий, захоплюючий, зростаючий, прак-тикуючий, домінуючий, вражаючий, хвилюючий та ін., конструкцій із при-йменниками по, при, на. Запропоновано практичні поради щодо усунення мовних помилок.

Ключові слова: культура мови, мас-медіа, ЗМІ, росіянізми, активні діє-

прикметники, конструкції з прийменниками.

Постановка наукової проблеми та її значення. Газети, журнали

та інтернетові видання, радіо і телебачення – невід‟ємна частина

щоденного життя українців. Із них ми дізнаємося про суспільно-

політичні, економічні, світові, освітні, наукові, культурні, спортивні

події. Чи не найважливішу роль відіграє не лише сама інформація, а і

її мовно-стилістичне оформлення. Саме засоби масової інформації

через усне й писемне мовлення впливають на мовну поведінку

населення. Зокрема, радіо і телебачення формують у людей, особливо

дітей, манеру розмовляти, преса – писемні норми української літера-

турної мови (орфографічні, лексичні, граматичні, стилістичні). Тому

сучасні українські ЗМІ повинні творити важливий для національної

держави цілісний мовний образ, усіляко плекаючи неповторність

феномену нашого мовлення [8, с. 13–14]. З огляду на це, не випадково

вибрано тему культури мови волинських засобів масової інформації

як частини медійного простору України.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Про лінгвістичний аспект

українських ЗМІ маємо чимало праць (Б. Д. Антоненко-Давидович,

К. Г. Городенська, І. Р. Вихованець, С. Я. Єрмоленко, С. Й. Караван-

ський, Л. Т. Масенко, О. Д. Пономарів, О. А. Сербенська, Н. М. Соло-

губ, С. В. Шевчук та ін.). Усі вони несуть теоретично-практичне

спрямування. Проте динаміка української мови спричинює подальше

її студіювання та унормування.

Мета й завдання статті – зафіксувати зразки зросійщення та

мовного недбальства у волинських мас-медіа, подати практичні

рекомендації з покращення мовлення.

Джерельна база: газети «Волинь-нова», «Луцький замок», «Сім‟я

і дім», інтернетові видання «Волинські новини», «Волинська правда»,


151

«ВолиньPost», «VIP. Волинський інформаційний портал», радіо

«Луцьк», «СіД FM», ВОДТРК, ТРК «Аверс»


зультатів дослідження. На думку професора І. Р. Вихованця, культу-

ра мовлення відбиває рівень опанування норм усної і писемної укра-

їнської літературної мови, свідоме й доречне використання виражаль-

них засобів мови залежно від мети й обставин спілкування [3, с. 16].

Здебільшого мовці опановують правила наголошення, написання слів,

уживання лексичних конструкцій, побудови речень, а також точність,

виразність, стилістичну доречність висловлювання через мас-медіа.

Проте сьогодні ЗМІ засвідчують низький ступінь мовної компетент-

ності. Журналісти найчастіше припускають помилки у слововживанні

та синтаксичній сполучуваності лексем, переносячи до української

мови норми російської. Усе це спричинено не лише багатовіковим

гнобленням української мови Російською імперією, а передусім

нашою «пасивністю, бездіяльністю і безхребетністю» [4, с. 40].

Калькування російських лексичних і синтаксичних структур – ось

основна тенденція мови волинських ЗМІ й українських загалом. Ак-

тивно в текстах преси та телемовленні функціонує дієслово складати

(з рос. составлять): бюджет складає, видатки складають, заборго-

ваність складає, тривалість перемовин складає, кількість жінок у

складі Верховної Ради складає, ціна на цукор складає, вірус складає

загрозу, озеро складає окрасу міста, урожай зерна складає, дефіцит

валюти складає, потреби складають, потужності складають та ін.,

напр: Загальна сума збитків складає орієнтовно 500 тисяч гривень

(«ВолиньPost», 13.11.2014); На сьогодні кількість жінок у Верховній

Раді України складає майже на 11 % («Сім‟я і дім», 12.02.2015);

Радіаційний фон учора в Луцьку складав 0,011 міліренгена за годину

(«Волинь-нова», 19.04.2012). Складають усе, що завгодно. Але в цих

випадках потрібно писати й казати становить, дорівнює, сягає або

взагалі його опустити (радіаційний фон – 0,011 міліренгена за годину,

озеро – окраса міста).

Ще досі у ЗМІ вживають глибоко вкорінені росіянізми даний,

самий, наступний. Щодо слів даний, дана, дане, дані, то в усіх випад-

ках потрібно використовувати займенники цей, ця, це, ці: дане пові-

домлення, дані ознаки, дані закони, дане явище, дані вимоги – це

повідомлення, ці ознаки, ці закони, це явище, ці вимоги. Дані в укра-

їнській мові фігурують у текстах, таблицах, інструкціях, відомостях


152

про факти, явища і т. ін. та представлені в буквено-цифровій, число-

вій, текстовій, звуковій або графічній формі, які зберігаються в ЕОМ

та пересилаються і піддаються обробці [2, с. 273]. Пор.: Щодо

вбивства тварин, то «дане питання стосується мисливствознавця

даного держлісгоспу Шпорука. Вцілому дані питання треба ставити

до директора державного підприємства («ВолиньPost», 13.11.2014)

та Особисті дані бійців «злили» в інтернет («ВолиньPost», 22.04.2015).

Огидно звучить калька з російської саме цікаве, самі видатні, саме важливе та ін., напр.: Сьогодні розповім про самого видатного співака ХХ століття (радіо «СіД FM»); На канапі: 20 фотографій про те, що Новий рік – саме душевне свято в світі («Слово Волині», 15.12.2014) В українській мові існують власні засоби творення ви-щого і найвищого ступенів порівняння прикметників. Тому вживаймо наші найцікавіший, найвидатніший, найважливіший, найбільш душев-ний і т. д.

Натрапляємо на безліч випадків використання прикметника на-ступний (рос. следующий): наступна фраза, наступні події, наступ-ний висновок, домовлено про наступне, повідомляти наступне, заявляти наступне тощо, напр.: Міські голови Луцька та Волновахи домовились про наступне… («ВолиньPost», 10.11.2014). Наступними вони можуть бути, коли події/явища перебувають у певній послідов-ності (наступного року, наступна зупинка, наступний конкурс), напр.: Наступний товариський матч лучани зіграють у Луцьку 25 березня («Волинська правда», 23.03.2015). Вказані словосполучення вима-гають вказівного займенника такий, така, таке, такі: така фраза, такі події, такий висновок, домовлено про таке (або домовлено ось

про що), повідомляти таке (ось що), заявляти таке. Читаючи медійні тексти, помічаємо, що українці роблять вчинки,

вирішують справи не дивлячись на різноманітні перешкоди: не дивля-чись на поганий настрій керівника, не дивлячись на погодні умови, не дивлячись на економічні проблеми і т. д., напр.: Не дивлячись на густі сірі хмари, саме в час флешмобу сонце посміхалось і обігрівало всіх присутніх на радісному дійстві («Слово Волині», 07.04.2015); Лучанки народжують, не дивлячись на загрозу для життя («Волин-ські новини», 16.03.2010). Хоча це покруч від російського несмотря. Російсько-український словник подає такий переклад: несмотря – незважаючи на [6, с. 95]. Тому потрібно вживати незважаючи на обставини, події, незважаючи на поганий настрій керівника, не-

зважаючи на погодні умови тощо.


153

Часто журналісти, щоб надати значущості об‟єктові чи події,

вводять у речення прикметник-епітет крупний: крупний завод, крупні

інвестиції, крупні успіхи, крупномасштабні плани й ін., напр.: Біль-

шість з них – це невеличкі й малі підприємства, хоча є крупні як,

наприклад, ДКП «Луцьктепло» («Волинські новини», 12.12.2014). Із

цим значенням в українській мові маємо прикметник великий, тому

по-українськи – великий завод, великі інвестиції, великі успіхи,

великомасштабні плани.

Ще однією недоречністю, що деформує нашу рідну мову, є діє-

слово займатися (рос. заниматься). Як зазначає О. Пономарів, пер-

винне значення слова займатися – спалахувати, загорятися, починати

світитися [7]. Під тиском російської мови і в писемному, і в усному

мовленні активно творять конструкції типу: займатися біологією,

займатися історією, займатися мовою, займатися науковою робо-

тою, займатися фізичними вправами, займатися в музичній школі,

займатися в хореографічній студії, займатися танцями, займатися

колекціонуванням, займатися реставрацією, займатися вишиванням

та ін., напр.: …Сім‟я з хворою дитинкою покинули Львів і перебралися

на село, купивши коника і почали займатися реабілітацією («Слово

Волині», 03.04.2015); Адже з дитиною потрібно займатися різними

розвивальними іграми, а в селі так – або робота, або дитина («Слово

Волині», 20.03.2015); Саме ця фірма буде безпосередньо займатися

реставрацією резиденції шляхтичів («Волинські новини», 26.07.2011).

Проте під час перекладу багатозначного російського заниматься вар-

то використовувати інші лексеми: працювати в галузі біології, ви-

вчати історію, вивчати (досліджувати) мову, відвідувати музичну

школу, відвідувати хореографічну студію, танцювати, захоплюва-

тися колекціонуванням (або колекціонувати), реставрувати, прово-

дити різні розвивальні ігри, вишивати.

Зразком мовного недбальства слугують конструкції з дієсловом

знаходитися (рос. находиться): голова ОДА знаходиться у відря-

дженні, фірма знаходиться на Карбишева, співробітник знаходиться

у відпустці, квартира знаходиться на восьмому поверсі, депутат

знаходиться в лікарні й ін., напр.: Немає, мовляв, відповіді, де знахо-

дитися митцю і всім нам («Волинські новини», 19.04.2015); …На-

дати пільги з орендної плати за нежитлове приміщення дитячої гро-

мадської організація «Студія “Тоніка”», яка знаходиться на вулиці

Дубнівській («ВолиньPost», 25.03.2015). У цих випадках українська


154

мова має кілька глибоко змістовних і нормативних замінників: пере-

бувати, розміщуватися, стояти, лежати, бути.

Приблизно таке саме маємо з висловами, де дієслово відносити:

Луцьк відносимо до міст західноєвропейського типу («Луцький

замок», 14.08.2014); Замок Любарта відноситься до найстаріших

пам‟яток України («Вісник+К», 21.11.2013); Медики повинні скрупу-

льозно відноситися до кожної дії («Волинські новини», 20.03.2009).

За даними словників, лексему відносити тлумачать як нести, перенес-

ти когось, щось, переміщати [2, с. 175]. Слухачі та глядачі натомість

повинні вживати конструкції з дієсловами належати, ставитися або

ж узагалі без них, напр.: Луцьк – місто західноєвропейського типу;

Замок Любарта належить до найстаріших пам‟яток України;

Медики повинні скрупульозно ставитися до кожної дії.

У газетах та інтернетових виданнях читаємо, а з радіо і теле-

бачення чуємо: громадяни слідкують за роботою Верховної Ради,

вчені слідкують за кометами, фанати слідкують за футбольними

змаганнями, вчителі слідують за культурою мовлення та ін., напр.:

Волиняни зможуть слідкувати за виділенням земельних ділянок в

області в режимі онлайн («Слово Волині», 16.02.2015); …Муніципали

й мають слідкувати за виконанням рішень міськради і вживати

заходів впливу на порушників («VIP. Волинський інформаційний

портал», 25.03.2015), А треба стежити чи спостерігати за чимось

або дбати про щось.

Тексти ЗМІ рясніють незграбними конструкціями з активними

дієприкметниками на -учий/-ючий, -ачий/-ячий: Щоб стабільно грати –

треба ще людини 4, потрібні два хороших руйнівника і швидкий

нападаючий («Волинська правда», 07.10.2013); Від нас залежить,

якими вони виростуть, як вони будуть ставитися до оточуючих, до

нас, коли подорослішають («VIP. Волинський інформаційний портал»,

05.06.2011); Лучани з битами проганяли відпочиваючих із ставків

(«Волинські новини», 28.05.2014); …Ділиться з Tochka.net практику-

ючий київський психолог Олена Шелюг («Слово Волині», 03.11.2013).

Проте, як зазначають лінгвісти, ці слова не властиві українській мові,

а стимульовані найбільше впливом російської мови. Замість них по-

трібно вживати прикметники із суфіксами -льн(ий), -івн(ий), -лив(ий), -

ист(ий), -н(ий), іменники або підрядні речення [1, с 141–149; 5, с. 23–24;

9, с. 188–190]. Подаємо найуживаніші помилкові словосполучення та

морфологічно нормативні відповідники до них:


155

ведучі університети – провідні університети;

виконуючий обов‟язки – виконувач обов‟язків;

завідуючий кафедри – завідувач кафедри;

виступаючий – промовець;

доповідаючий – доповідач;

головуючий зборів – голова зборів;

знаючий – знавець, знайко;

всезнаючий – всезнавець;

відпочиваючий – відпочивальник;

віруючий – вірянин;

командуючий армії – командувач армії;

обслуговуючий персонал – обслуга;

бажаючий – охочий;

малоімущий – малозаможний;

управляючий – керівник, управитель;

страждаючий – стражденний;

лікуючий лікар – відповідальний, закріплений лікар;

керуючий проектом – керівник проекту.

Іноді, щоб уникнути кальок щодо активних дієприкметників, ре-

комендуємо вживати складні іменники (іменник+прикладка):

практикуючий юрист – юрист-практик;

практикуючий психолог – психолог-практик;

початкуючий художник – художник-початківець, художник-

новачок;

початкуючий поет – поет-початківець, поет-новачок;

страйкуючі шахтарі – шахтарі-страйкарі.

Досі журналісти залюбки вживають дієприкметники існуючий,

діючий, домінуючий, вражаючий, слідуючий, зростаючий, напр.: Зро-

стаючі вимоги до якості медичної допомоги, сучасна зростаюча

алергізація дітей, вимагають присутності батьків під час прове-

дення будь-яких маніпуляцій дитині («Під прицілом», 07.11.14); За

його словами, даний боєприпас має підвищену потужність і значно

більшим вражаючим ефектом, ніж стандартна ракета Граду

(«ВолиньPost», 09.02.2015); Існуюча в державі система пільг для

бізнесу потребує реформування, тому що в існуючому вигляді не

створює достатній стимулюючий ефект для розвитку економіки

(«Волинські новини», 22.10.2013). Вибір того чи того відповідника

залежить передусім від значення головного іменника, наприклад:


156

існуючі закони – чинні закони;

існуючі думки, вчення – відомі (наявні) думки, вчення;

існуючі кордони – сучасні кордони;

існуючий порядок – заведений порядок;

існуючі проблеми – наявні проблеми;

існуюча система – сучасна система;

існуючі ціни – теперішні ціни;

діюче законодавство – чинне законодавство;

діючий регламент – чинний регламент;

діюча модель – робоча модель;

діючий вулкан – активний вулкан;

діюча армія – регулярна армія;

вражаючий – який вражає, разючий, могутній, сильний;

вражаючий ефект – могутній ефект;

захоплюючий – що (хто) захоплює, захопливий, звабливий,

привабливий, знадливий, принадний;

хвилюючий – що (хто) хвилює, зворушливий, бентежний, збуд-

ливий;

домінуючий – що домінує, домінантний, популярний, найбільш

поширений, переважний, панівний, визначальний;

домінуюча думка, ідея – поширена, популярна, провідна думка,

ідея;

домінуючий чинник – визначальний, основний чинник;

домінуюча тенденція – тенденція, що домінує;

плаваючий курс (валюти), графік (роботи) – змінний (нестій-

кий) курс (валюти), графік (роботи);

зростаючі вимоги – щораз вищі вимоги;

зростаюча смертність – щораз більша смертність;

зростаючий тиск – щораз більший тиск;

зростаючі ціни – щораз вищі ціни;

слабнучі учні – дедалі слабші учні.

Показовий недолік мови волинських мас-медіа – функціонування

конструкцій із прийменниками по, на, при, котрі мають яскраво ви-

ражені російськомовні граматичні ознаки: Депутати збиратимуться

лише по вівторках (ТРК «Аверс», 16.01.2015); За 2 місяці ремонтний

завод виконав робіт по замовленню Міноборони України на суму

понад 6 млн грн («Волинські новини», 15.07.2015); Зібрали їх по вка-

зівці колишнього керівництва МВС («ВолиньPost», 18.11.2014); Так


157

повна вартість плацкартного квитка з Володимира-Волинського до

столиці на потяг № 142 Львів – Київ в залежності від дня тижня

становитиме від 105 до 125 гривень («ВолиньPost», 02.03.2015). В

українській мові такі словосполучення вживають з іншими приймен-

никами або без них:

учитель по освіті – учитель за освітою;

спеціаліст по монтуванню газових котлів – спеціаліст із монту-

вання газових котлів;

департамент по виготовленню земельних актів – департамент

із виготовлення земельних актів;

по завершенню – після завершення;

комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям –

комітет зі сприяння малим підприємствам і підприємцям;

комісія по наданню субсидій – комісія з надання субсидій;

по вихідних – щовихідних, у вихідні;

по вівторкам – щовівторка, у вівторки;

по хворобі – через хворобу, у зв’язку з хворобою;

по акційній ціні – за акційною ціною;

при вивченні матеріалу – під час вивчення матеріалу;

при житті – за життя;

при умові – за умови;

при підтримці – за підтримки;

при таких обставинах – за таких обставин;

розмовляти на англійській мові – розмовляти англійською мовою;

перекладати на українську мову – перекладати українською мовою.

Диктори та журналісти під час радіо- і телеефірів теж допускають

у своєму мовленні лексичні та граматичні помилки. Проте їхнє

спонтанне мовлення позначене ще більшим впливом російської мови:

нечітка або неправильна вимова звуків («у» замість «о» і навпаки, «а»

замість «о», напр.: страховання замість страхування (ТРК «Аверс»)),

закінчень («і» замість «и», напр.: природній замість природний, Кітай –

Китай, іграшкі – іграшки (ТРК «Аверс»), ), ненормативне наголо-

шування слів (нóвий замість новúй, нáпій – напíй, свóї – своí, мережá –

мерéжа, óзнака – ознáка (радіо «Луцьк»)). Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, во-

линським мас-медіа властивий низький ступінь мовної компетент-ності. Вважаємо, що культура мови залежить передусім від освіче-ності журналістів і редакторів, а помилки спричинені їхньою недба-


158

лістю, пасивністю до вдосконалення, байдужістю до стану україн-ської мови. Зокрема, засвідчено активність в уживанні росіянізмів даний, наступний, складати, відносити, не дивлячись на, крупний, знаходитися, займатися. Медійні тексти рясніють карикатурними прийменниковими та дієприкметниковими конструкціями. Вони не є надбанням сучасної української літературної мови, тому запропоно-вано нормативні лексичні, морфологічні та синтаксичні замінники.

У перспективі вбачаємо аналіз мови мас-медіа щодо її вульга-ризації та люмпенізації.


1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо / Б. Антоненко-Давидович. – К. : Книга, 2010. – 252 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – Київ ; Ірпінь : Перун, 2009. – 1736 с.

3. Вихованець І. Р. Розмовляймо українською: мовознавчі етюди / І. Р. Ви-хованець. – К. : ПУЛЬСАРИ, 2012. – 160 с.

4. Голубець М. На захист рідної мови та культури мовлення [Електронний ресурс] / М. Голубець. – Львів : Манускрипт, 2011. – 53 с. – Режим доступу : https://sites.google.com/site/addbooksukr/home/zahist

5. Караванський С. До зір крізь терня, або Хочу бути редактором / С. Кара-ванський. – Львів : БаК, 2008. – 120 с.

6. Мацько Л. И. Русско-украиский и украиско-русский словарь / Л. И. Мацько, О. М. Сидоренко, С. В. Шевчук. – К. : Вища шк., 1993. – 255 с.

7. Пономарів О. «Займатися» означає «спалахувати», «загорятися» [Електрон-ний ресурс] / О. Пономарів // Блог професора Пономарева. BBC Україна. – Режим доступу : http://www.bbc.co.uk/blogs/legacy/ukrainian/ponomariv/2011/05/ post-47.html

8. Сербенська О. А. Культура усного мовлення. Практикум : навч. посіб. / О. А. Сербенська. – Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 180 с.

9. Шевчук С. В. Моделі активних дієприкметників в сучасній українській літе-ратурній мові // Наук. часоп. Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. Сер. 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство) : зб. наук. пр. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2013. – Вип. 5. – С. 187–192.

References

1. Antonenko-Davydovych B. Yak my hovorymo / B. Antonenko-Davydovych. – K. : Knyha, 2010. – 252 s.

2. Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy / [uklad. i holov. red. V. T. Busel]. – Kyiv ; Irpin : Perun, 2009. – 1736 s.

3. Vykhovanets I. R. Rozmovliaimo ukrainskoiu: movoznavchi etiudy / I. R. Vykho-vanets. – K. : PULSARY, 2012. – 160 s.

4. Holubets M. Na zakhyst ridnoi movy ta kultury movlennia [Elektronnyi resurs] / M. Holubets. – Lviv : Manuskrypt, 2011. – 53 s. – Rezhym dostupu : https://sites. google.com/site/addbooksukr/home/zahist


159

5. Karavanskyi S. Do zir kriz ternia, abo Khochu buty redaktorom / S. Karavanskyi. – Lviv : BaK, 2008. – 120 s.

6. Matsko L. I. Russko-ukrainskii I ukrainsko-russkii slovar / L. I. Matsko, O. M. Sy-dorenko, S. V. Shevchuk. – K. : Vyshcha shk., 1993. – 255 s.

7. Ponomariv O. “Zaimatysia” oznachaie “spalakhuvaty”, “zahoriatysia” [Elektron-nyi resurs] / O. Ponomariv // Bloh profesora Ponomareva. BBC Ukraina. – Rezhym dostupu : http://www.bbc.co.uk/blogs/legacy/ukrainian/ponomariv/2011/05/ post-47.html

8. Serbenska O. A. Kultura usnoho movlennia. Praktykum : navch. posib. / O. A. Ser-benska. – Lviv : Vyd. tsentr LNU im. I. Franka, 2003. – 180 s.

9. Shevchuk S. V. Modeli aktyvnykh diieprykmetnykiv v suchasnii ukrainskii movi // Nauk. chasop. Nats. ped. un-etu im. M. P. Drahomanova. Ser. 8. Filologichni nauky (movoznavstvo i literaturoznavstvo) : zb. nauk. pr. – K. : Vyd-vo NPU im. M. P. Drahomanova, 2013. – Vyp. 5. – S. 187–192.

Мысливая-Бунько Иванна. Функционирование россиянизмов в языке волынских СМИ XXI века. Проанализирована культура речи волынских СМИ, выяснены причины низкого уровня языковой компетентности СМИ: необразованность журналистов и редакторов, их небрежность, пассивность к совершенствованию, равнодушие ко всему украинскому – языку, истории, культуре, традициям, обычаям, влияние бытовой речи и русской языка, а также исторические факторы (языковая политика Российской империи и СССР). Обнаружены в медийных текстах образцы русификации на лексическом и син-таксическом уровнях: активное употребление россиянизмов следующий, со-ставлять, относить, несмотря на, крупный, находиться, заниматься, актив-ных причастий существующий, действующий, растущий, практикующий, до-минирующий, впечатляющий и др., конструкций с предлогами по, при, на. Предложены практические советы по устранению речевых ошибок.

Ключевые слова: культура речи, масс-медиа, СМИ, россиянизми, актив-ные причастия, конструкции с предлогами.

Myslyva-Bunko Ivanna. Russian Words Functioning in the Language of Volyn Mass-media in XXI Century. The paper analyses the language of Volyn mass-media culture, it determines the reasons of such a low language level of mass media competence, e.g. no high-qualified journalists and editors, their carelessness, their avoidance of improvement, indifference to everything Ukrainian (history, culture, language, traditions, customs), the influence of everyday language and Russian, and also historical factors (language policy of Russian imperia and USSR). The samples of Russian words on the lexical and syntactic levels are also found in the media texts. They are the frequent usage of various Russian words as given, following, to compose/to be, to refer, regardless of, fat, locate, to go in for, active participles existed, active, growing, practical, dominative, impressive etc., the word combinations with prepositions over, by, on. The practical recommendations according to the avoidance of language mistakes are proposed.

Key words: language culture, mass media, Russians words, active participles, word combinations with propositions.


160

УДК 11.161.2‟282.2‟373.2:582.099(477.82)

Руслана Омельковець

НОМІНАЦІЇ КВІТКОВО-ДЕКОРАТИВНИХ РОСЛИН

У ЗАХІДНОПОЛІСЬКИХ ГОВІРКАХ

(матеріали для словника української народної номенклатури

рослин)

У статті на підставі самостійно зібраних за розробленою програмою мате-

ріалів представлений чималий набір номенів, які репрезентують квітково-деко-

ративні рослини в західнополіських говірках, визначено специфіку номінації

цієї лексико-тематичної групи. Назви квітково-декоративних рослин у західно-

поліських говірках утворюють багату в репертуарному плані тематичну групу

лексики, ступінь репрезентації і номенативна варіативність десигнатів якої різні.

Лексична варіативність цієї ТГЛ наскрізь пронизана синонімічними відносина-

ми, крім цього спостерігається використання одних і тих же назв для номінації

кількох десигнатів. Більшість найменувань квітково-декоративних рослин –

монолексеми. Аналітичні найменування представлені переважно за типом атри-

бутивного словосполучення.

Ключові слова: лексема, номінація, засоби номінації, назви квітково-деко-

ративних рослин, західнополіські говірки.

Постановка наукової проблеми та її значення. Одним із акту-

альних завдань сучасної лінгвістики є вивчення діалектної лексики.

На особливу увагу заслуговує спеціальна лексика, у якій безпосе-

редньо відбиваються різноманітні зміни у живому мовленні носіїв

діалектів. Таку тематичну групу, що упродовж останніх десятиліть є

об‟єктом досліджень багатьох лінгвістів, становлять ботанічні назви.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Відомо ряд лексикографічних

праць, у яких фіксовано цю лексику: «Словарь полезных растений на

двадцати европейских языках» [3], словник-довідник народних назв

«Корисні та рідкісні рослини України» Г. К. Смика [4], «Материалы

для полесского ботанического словаря» Д. А. Бейліної [1]; «Раслінны

свет (тэматычны слоўнык)» [5], «Словник українських наукових і

народних назв судинних рослин» Ю. Кобіва [2].

Дослідження останніх років у галузі цієї конкретної лексики за-

свідчують, що коло питань, пов‟язаних із найменуванням рослин,

може й повинно бути значно розширене, а окремі з них можуть

знайти своє розв‟язання на підставі аналізу нового фактичного мате-

ріалу. Оскільки в західнополіських говірках окремі підгрупи цього

© Омельковець Р., 2015


161

шару лексики ще не достатньо досліджено, то фіксація та система-

тизація таких номенів залишаються актуальними.

Метою розвідки є фіксація за спеціально укладеною програмою

найменувань, які репрезентують квітково-декоративні рослини в

говірках Західного Полісся.


зультатів дослідження. Предметом аналізу послужили назви квітково-

декоративних рослин 38 говірок Західного Полісся, зібрані експеди-

ційним методом за авторською програмою, яка містить кольорові

зображення 77 видів квітково-декоративних рослин, поширених у

Західному Поліссі. Запис дозволив зафіксувати 267 номінативних

одиниць. Встановлено, що кожен десигнат функціонує зі своєю окре-

мою назвою в усіх обстежених говірках. Така їх кількість переконує в

тому, що ці номени утворюють розгалужену щодо репертуару

тематичну групу лексики. У її межах виявлено поліфункціональність

одних найменувань і монофункціональність інших. Окремі назви мо-

жуть виступати в різних говірках найменуваннями різних десигнатів.

Більшість назв закріплені лише за одним десигнатом. В поодиноких

випадках номени виявляються полісемічними – називають кілька

десигнатів у межах однієї говірки. Зіставлення або вияв номенів у

різних говірках засвідчив їх формальне варіювання в межах дослі-

джуваних говірок на фонемному, акцентному та граматичному рів-

нях. Переважають фонемні варіанти. Щодо номінативних засобів, то

спостережено переважання монолексемних номінацій.

Список скорочень назв населених пунктів

БВ. – с. Більська Воля Володимирецького району Рівненської

області

Бд. – с. Броди Ратнівського району Волинської області

Бм. – с. Боремель Демидівського району Рівненської області

Бр. – с. Береги Млинівського району Рівненської області

Бс. – с. Берестечко Демидівського району Рівненської області

Вл. – смт Володимирець Володимирецького району Рівненської

області

Вм. – с. Володимирівка Водимир-Волинського району Волинської

області

Вч. – с. Велимче Ратнівського району Волинської області

Гл. – с. Головне Любомльського району Волинської області

Гр. – с. Гірники Ратнівського району Волинської області


162

Гт. – с. Гута Ратнівського району Волинської області Гш. – с. Голишів Рівненського району Рівненської області Зб. – с. Заболоття Ратнівського району Волинської області Зл. – с. Залаззя Любешівського району Волинської області Зм. – с. Замшани Ратнівського району Волинської області Зр. – с. Зоряне Ратнівського району Волинської області Кж. – с. Кияж Рожищенського району Волинської області Кл. – смт Колки Маневицького району Волинської області Кп. – с. Копитків Здолбунівського району Рівненської області Кр. – с. Кричильськ Сарненського району Рівненської області Кт. – с. Кортеліси Ратнівського району Волинської області Кч. – с. Качин Камінь-Каширського району Волинської області Лб. – м. Любомль Любомльського району Волинської області Лц. – с. Прилуцьке Луцького району Волинської області Мк. – с. Маковичі Турійського району Волинської області Мр. – с. Мерва Горохівського району Волинської області Нв. – м. Нововолинськ Іваничівського району Волинської області Орх. – с. Оріхово Ратнівського району Волинської області Пг. – с. Пугачівка Млинівського району Рівненської області Пр. – с. Прохід Ратнівського району Волинської області Рв. – м. Рівне Рд. – с. Рідків Радивилівського району Рівненської області Рж. – м. Рожище Рожищенського району Волинської області Рт. – смт Ратне Ратнівського району Волинської області Ск. – с. Сокіл Рожищенського району Волинської області Тр. – с. Тур Ратнівського району Волинської області Цр. – с. Цир Любешівського району Волинської області Щг. – с. Щедрогір Ратнівського району Волинської області

Словник агерáтум „агератум (Ageratum L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр., Щг. адόн‟іс „адоніс (Adonis L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,

Орх., Бл., Тр., Щг. азáл‟ійа „азалія (Rhododendron L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр., Щг. áйстра „айстра (Aster L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх.,

Бл., Тр., Щг., Бр., Кж. áйстри „айстра (Aster L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх.,

Бл., Тр., Щг.


163

анемóна „анемона ніжна (Anemone blanda)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,

Зм., Зр., Бл., Тр., Кж.

анимόна „анемона ніжна (Anemone blanda)‟ Кт., Орх., Щг.

ан‟ýтини глáзки „братки (Viola tricolor L.)‟ Бл., Вч., Гр., Зм., Зр.,

Бл.; „фіалка (Viola)‟ Бл., Вч., Гр., Зм., Зр., Бл., Рж.

ан‟ýтин‟і глáск‟і „фіалка (Viola)‟ Бр., Вм.

аргóн‟ійа „жоржина декоративна (Dahlia cultorum)‟ Лц.

астúл‟ба „астильба (Astilbe)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,

Орх., Бл., Тр., Щг.

аст‟íл‟ба „астильба (Astilbe)‟ Бл., Гр., Зм., Бл.

аст‟íл‟б‟ійа „астильба (Astilbe)‟ Вч., Зр.

áстра „айстра (Aster L.)‟ Вч., Зм., Зр.

áстри „айстра (Aster L.)‟ Вч., Зм., Зр.

ацидантéра „ацидантера (Acidanthera)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм.,

Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

барв‟íнок „барвінок (Vinca L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,

Орх., Бл., Тр..

барв‟íнок сúн‟ій „барвінок (Vinca L.)‟ Орх., Щг.

бегон‟ійа „бегонія вічноквітуча (Begoniа semperflorens L.)‟ Бл.,

Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Бр, Рд.

бес:мéртник „безсмертник приквітниковий (Helichrysum

bracteatum)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Бр.

бес:мéртн‟íк „безсмертник приквітниковий (Helichrysum

bracteatum)‟ Бл., Гр., Зм., Бл.

б‟íла ромáшка „ромашка (Matricaria L.)‟ Бл., Гр., Бл.

бóбл‟ахи „красоля велика (Tropalolum majus)‟ Бл., Гр., Гт., Зб.,

Зм., Бл., Тр.

бóж‟і тройáнди „півонія трав‟яниста (Paeonia lactiflora L.)‟ Лб.

бóц‟ани „космея двічі периста (Cosmos bipinnatus)‟ Гр., Бл.

брáтики „братки (Viola tricolor L.)‟ Бл., Вч., Гр., Зб., Зр., Кт.,

Орх., Бл., Тр., Щг.; „фіалка (Viola)‟ Бл., Вч., Гр., Зб., Зр., Кт., Орх.,

Бл., Тр., Щг.

брáт‟ік‟і „фіалка (Viola)‟ Бр, Рд, Рж.

брáтик-і-сестрúчка „братки (Viola tricolor L.)‟ Бл., Гр., Бл.;

„фіалка (Viola)‟ Бл., Гр., Бл.

брáтики-і-сестрúчки „фіалка (Viola)‟ Бл., Гр., Бл.

брáтки „братки (Viola tricolor L.)‟ Кт., Орх., Щг.

васúлики „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ Нв.


164

вербéна „вербена гібридна (Verbena hybrida)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,

Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

веч‟íрники „матіола (Matthiola)‟ Нв.

в‟іóла „фіалка (Viola)‟ Кч.

в‟ітерéц‟ „анемона ніжна (Anemone blanda)‟ Кч., Кж.

ворг‟ін‟ійа „георгіна (Georgina L.)‟ Нв.

ворóшка „королиця великоквіткова (Leucanthemum maximum)‟ Бл.,

Гр., Бл.

гáйстра „айстра (Aster L.)‟ Бс.

гвоздúка „гвоздика бородата (Dianthus barbatus L.)‟ Бл., Вч., Гр.,

Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.; „гвоздика садова (Dianthus

caryophyllus)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

гвоздúка червóна „гвоздика садова (Dianthus caryophyllus)‟ Кт., Щг.

гвоздúки „гвоздика бородата (Dianthus barbatus L.)‟ Бл., Вч., Гр.,

Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

гвоз‟д‟íка „гвоздика бородата (Dianthus barbatus L.)‟ Гт., Зб., Тр.,

Бс., Рд, Кч., Кж.

гвоз‟д‟íки „гвоздика бородата (Dianthus barbatus L.)‟ Гт., Зб., Тр.

гвоз‟д‟íчк‟і „гвоздика бородата (Dianthus barbatus L.)‟ Гт., Зб., Тр.,

Пг., Кр.

гелéн‟іум „геленіум (Helenium)‟ Зб., Кт., Орх., Бл., Щг.

гемерокáл‟іс „гемерокаліс (Hemerocallis)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,


георг‟íна „георгіна (Georgina L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Бр.; „жоржина декоративна (Dahlia cultorum)‟

Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

георг‟íни „жоржина декоративна (Dahlia cultorum)‟ Бл., Вч., Гр.,

Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл.0, Тр., Щг.

герáн‟ „герань гімалайська (Geranium himalayense L.)‟ Бл., Вч.,

Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл.0, Тр., Щг., Бр.; „пеларгонія

шершава (Pelarqonium scabrum)‟ Рж.

герáн‟ійа „герань гімалайська (Geranium himalayense L.)‟ Гт., Зб.,

Тр.

гербéра „гербера (Gerbera)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,


г‟іацúн „гіацинт (Hyacinthus orientalis)‟ Бл., Бл.

г‟іацúнт „гіацинт (Hyacinthus orientalis)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм.,



165

г‟іацúнти „гіацинт (Hyacinthus orientalis)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,


глад‟іáтор „гладіолус (Gladiolus imbricatus L.)‟ Гр., Зм., Зр., Бл.

глад‟іóлус „гладіолус (Gladiolus imbricatus L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт.,

Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Кж.

глад‟іóлух „гладіолус (Gladiolus imbricatus L.)‟ Бл., Гр.

голýпбчики „ірис голландський (Iris hollandica L.)‟ БВ.

горг‟íн‟ійа „жоржина декоративна (Dahlia cultorum)‟ Рд.

горд‟íн‟ „жоржина декоративна (Dahlia cultorum)‟ Лц.

гортéн‟з‟ійа „гортензія (Hydrangea hortensis)‟ Бл., Вч., Гр., Гт.,

Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

грав‟ілáт „гравілат (Geum L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,


гризонтéма „хризантема (Chrusantemum L.)‟ Кж.

дел‟ф‟íн „дельфіній високий (Delphinium elatum)‟ Бл., Вч., Гр.,

Зм., Зр., Бл.

дел‟ф‟íн‟ій „дельфіній високий (Delphinium elatum)‟ Бл., Вч., Гр.,


дзв‟інóчки „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ Ск.

дзвóниеки „орлики звичайні (Aquilegia vulgаris L.)‟ Рж.; „дельфіній

високий (Delphinium elatum)‟ Вм.

дзвонóчк‟і „петунія великоквіткова (Petunia grandiflora L.)‟ Пг.

дúка рóза „рожа (Alcea L.)‟ Вч., Зм., Зр.

дорон‟íкум „доронікум (Doronicum L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм.,

Зр., Кт., Орх., Бл.0, Тр., Щг.

дóшчик „спаржа (Asparaqus)‟ Кч., Кж.

дурмáниц‟а „азалія (Rhododendron L.)‟ Кт.

жас‟м‟íн „жасмин (Jasmínum)‟ Лц.

ех‟інацéйа „ехінацея пурпурна (Echinacea purpurea)‟ Бл., Вч., Гр.,

Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Рт.

жáба „очиток великий (Sedum maximum)‟ Рж.

живок‟íст „дельфіній високий (Delphinium elatum)‟ Вм.

жóвта ромáшка „геленіум (Helenium)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зм., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр.

жовтéц‟ „жовтець азіатський (Ranunculus asiaticus L.)‟ Бл., Вч.,

Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

жоржúна „жоржина декоративна (Dahlia cultorum)‟ Бл., Гр., Бл.

жоржúни „жоржина декоративна (Dahlia cultorum)‟ Бл., Гр., Бл.


166

зáйача капýста „очиток (Sedum)‟ Рж.

зáйачий шчавéл‟ „очиток (Sedum)‟ Нв.

зáц‟в‟іт „жасмин (Jasmínum)‟ Лц.

зац‟м‟íн „жасмин (Jasmínum)‟ Лц.

звóник „дзвоник (Campanula L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,

Орх., Бл., Тр., Щг.; „наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea L.)‟

Гт., Зб., Тр.

звóники „дзвоник (Campanula L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

з‟íрка „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ Лц.

з‟íрочка „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ Бр.

з‟íрочки „айстра (Aster L.)‟ Вч., Зм., Зр., Лц.

з‟íрочки нúзс‟к‟і „гвоздика бородата (Dianthus barbatus L.)‟ Лц.

золотá р‟íзка „золотарник (Solidago)‟ Бл., Гр., Бл.

золотáрник „золотарник (Solidago)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,


Івáн-да-Мáрйа „братки (Viola tricolor L.)‟ Бл., Гр., Бл.; „фіалка

(Viola)‟ Бл., Гр., Бл.

ірúс „півники (Iris L.)‟ Вч., Зм., Зр.

ірúси „ірис голландський (Iris hollandica L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,

Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.; „півники (Iris L.)‟ Вч., Зм., Зр.

ірúсики „ірис голландський (Iris hollandica L.)‟ Гт., Тр.; „півники

(Iris L.)‟ Вч., Зм., Зр.

ірúски „півники (Iris L.)‟ Ск.

калáндр‟ійа „каландрінія парасолькова (Calandrinia umbellata)‟ Вч.,

Зм., Зр.

каландр‟íн‟ійа „каландрінія парасолькова (Calandrinia umbellata)‟


калáчик „пеларгонія зональна (Pelargonium zonale)‟ Бл., Гр., Гт.,

Зб., Зм., Кт., Орх., Бл.0, Тр., Щг., Зл.

калáчики „пеларгонія зональна (Pelargonium zonale)‟ Бл., Гр., Гт.,

Зб., Зм., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.., Рж.; „настурція культурна (Tropaeolum

tuberosum)‟ Рж.; „герань гімалайська (Geranium himalayense L.)‟ Гл.,

БВ.; „мальва (Alcea L.)‟ Вм.

кал‟éндула „нагідки (Calendula officinalis L.)‟ Бл., Гр., Бл., Кж., Рт.,

Ск., Кл.; „красоля велика (Tropalolum majus)‟ Гр., Гт., Зм., Зр., Кт., Бл.

камéл‟ійа „камелія (Camellia japonica)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм.,



167

камйанá тройáнда „молодило (Sempervivum)‟ Бс.

кáн:а „канна (Canna)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл.,

Тр., Щг.

кáн:и „канна (Canna)‟ Бл., Вч., Гр., Зм., Зр., Бл.

капел‟ýшки „мальва (Alcea L.)‟ Кт., Щг., Рд.

капустр‟ійáни „айстра (Aster L.)‟ Рд.

капуцúна „айстра (Aster L.)‟ Гр., Бл.

картоплúнки „георгіна (Georgina L.)‟ Цр.

катеирúнка „айстра (Aster L.)‟ Пг.

качáн „півники (Iris L.)‟ Нв.

клеóма „клеома колюча (Cleome spinosa)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,


козакú „лілія тигрова (Lilium tigrinum L.)‟ Бл., Гр.

колокóл‟чики „дзвоник (Campanula L.)‟ Бл., Гр., Кт., Орх., Бл.

колокóл‟ч‟ік‟і „петунія великоквіткова (Petunia grandiflora L.)‟ Кр.

конвáл‟ійа „конвалія травнева (Convallaria majalis L.)‟ Бл., Вч.,

Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Бр, Рд.

конвáл‟ійа травнéва „конвалія травнева (Convallaria majalis L.)‟

Бл., Гр., Бл.

конвáл‟ійі „конвалія травнева (Convallaria majalis L.)‟ Бл., Вч.,


конóздра „анемона ніжна (Anemone blanda)‟ Кр.

королéва „лілія тигрова (Lilium tigrinum L.)‟ Гш.

королúц‟а „королиця великоквіткова (Leucanthemum maximum)‟ Бл.,

Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

корóна „рябчик імператорський (Fritillaria imperialis)‟ Ск.

кóситин‟ „ірис голландський (Iris hollandica L.)‟ Гр., Зм., Бл.

космéйа „космея двічіпериста (Cosmos bipinnatus)‟ Бл., Вч., Гр., Гт.,


красýн‟а „мальва (Alcea L.)‟ Гш.

кризантéма хризантема (Chrusantemum L.)‟ Пг.

крокóс‟м‟ійа „крокосмія великоквіткова (Crocosmia bigflowering)‟


крóкус „крокус (Crocus L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,

Орх., Бл., Тр., Щг., Кж.

кулакú „жоржина декоративна (Dahlia cultorum)‟ БВ.

купáл‟ниц‟а „купальниця (Trollius)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,



168

кýр‟ача с‟л‟іпотá „жовтець азіатський (Ranunculus asiaticus L.)‟

Гт., Зм., Тр.

лáндиш „конвалія травнева (Convallaria majalis L.)‟ Бл., Вч., Гр.,

Зм., Зр., Кт., Бл.

лáндиши „конвалія травнева (Convallaria majalis L.)‟ Бл., Вч., Гр.,

Зм., Зр., Кт., Бл.

лéвки „матіола (Matthiola)‟ Кж.

лепéха „ірис голландський (Iris hollandica L.)‟ Гр., Бл., Зл., Бм.;

„півники (Iris L.)‟ Бл., Гр., Гт., Зб., Кт., Бл., Тр., Щг.; „лілія тигрова

(Lilium tigrinum L.)‟ Лц.

лепешóк „ірис голландський (Iris hollandica L.)‟ Гш.

линóк „гвоздика бородата (Dianthus barbatus L.)‟ Нв.

л‟íл‟ійа „лілія миловидна (Lilium spesiocum L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт.,

Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Кж., Бр, Рд.

л‟онóк „лобелія довгочерешкова (Lobelia erinus) Рж.; „матіола

(Matthiola)‟ Кр., Вм., Кл.

л‟убú-менé „незабудка (Myosotis L.)‟ Кж.

л‟убúн „люпин багатолистий (Lupinus polyphyllus)‟ Бл., Гр., Бл.

л‟убúстка „любисток (Levisticum officinale L.)‟ Вч., Зм., Зр.

л‟убúсток „любисток (Levisticum officinale L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт.,

Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Бр, Рд.

л‟упúн „люпин багатолистий (Lupinus polyphyllus)‟ Бл., Вч., Гр.,


л‟уп‟íн „люпин багатолистий (Lupinus polyphyllus)‟ Гр., Зб., Тр.

л‟ýт‟ік „жовтець азіатський (Ranunculus asiaticus L.)‟ Кт., Орх., Щг.

майόр „майорці вишукані (Zinnia elegans L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,


майорáн „майорці вишукані (Zinnia elegans L.)‟ Бл., Орх.

майóри „майорці вишукані (Zinnia elegans L.)‟ Вч., Гр., Зм., Бл.,

Бр, Рд., Гл.

майóрчики „майорці вишукані (Zinnia elegans L.)‟ Зб., Тр.

мáк „мак (Papaver L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл.,

Тр., Щг.

мáки „мак (Papaver L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх.,

Бл., Тр., Щг.

мáл‟ва „мальва (Alcea L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх.,

Бл., Тр., Щг., Бр., Гш.; „рожа (Alcea L.)‟ Бл., Гр., Бл.


169

маргарúтка „маргаритка (Bellis L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.; „стокротка (Belli L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм.,

Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Рж.

маргарúтки „маргаритка (Bellis L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.; „стокротка (Belli L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм.,

Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Кч.

марýна „хризантема (Chrusantemum L.)‟ Бл., Бл.; „стокротка (Belli

L.)‟ Бл., Гр.

мат‟іóла „матіола (Matthiola)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,


мат‟іóли „матіола (Matthiola)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,


медóва кв‟íтка „алісум повзучий (A. repens)‟ Рж.

медýнк‟і „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ Пг.

метéлики „чорнобривці (Tagetes)‟ Кп.

мúшачий г‟іацúнт „мускарi (Muscari armeniacum)‟ Рж.

м‟іт‟іóли „матіола (Matthiola)‟ Пг.

молод‟íло „молодило (Sempervivum)‟ Кр.

морóс „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ Кр.

мотил‟óк „фіалка (Viola)‟ Мк.

нáг‟ідтка „нагідки (Calendula officinalis L.)‟ Зб., Тр.

нáг‟ідтки „нагідки (Calendula officinalis L.)‟ Зб., Тр.

наг‟íтки „нагідки (Calendula officinalis L.) Рд.

наг‟іткú „нагідки (Calendula officinalis L.) Рт.

наг‟ідк‟í „нагідки (Calendula officinalis L.) Пг.

нагудткú „нагідки (Calendula officinalis L.)‟ Гр., Зр.

наперс‟т‟áнка „наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea L.)‟

Бл., Вч., Гр., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл.

наперс‟тн‟áк „наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea L.)‟ Кт.,

Орх., Щг.

напéрсток „наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea L.)‟ Бл.,

Гр., Бл.

нарцúс „нарцис (Narcissus L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,

Орх., Бл., Тр., Щг., Бр, Рд.

нарцúзи „нарцис (Narcissus L.)‟ Пг., Лц., Кл.

нарцúси „нарцис (Narcissus L.)‟ Вч., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх.,

Тр., Щг.

нарц‟íс „нарцис (Narcissus L.)‟ Кж.


170

настýрцийа „красоля велика (Tropalolum majus)‟ Вч., Гр., Зр., Орх., Тр., Щг.

нев‟íсточки „ромашка (Matricaria L.)‟ Лц. незабýтка „незабудка (Myosotis L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр., Щг. незабýтки „незабудка (Myosotis L.)‟ Гр., Зм., Зр., Кт., Бл. н‟іпáд

тки „нагідки (Calendula officinalis L.)‟ Лц.

н‟íхтики „нагідки лікарські (Calendula officinalis L.)‟ Бл., Вч., Гт., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Кч.

н‟ічнá ф‟іáлка „матіола (Matthiola)‟ Рж., Вм., Кл. ноготк‟í „нагідки лікарські (Calendula officinalis L.)‟ Бр. нóхт‟ік‟і „нагідки лікарські (Calendula officinalis L.)‟ Бс. ночнúц‟а „матіола (Matthiola)‟ Лц. орл‟áта „орлики звичайні (Aquilegia vulgaris L.)‟ Орх., Тр. óрлики „орлики звичайні (Aquilegia vulgaris L.)‟ Бл., Вч., Гт., Зб.,

Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг. óрл‟іки „орлики звичайні (Aquilegia vulgaris L.)‟ Гр., Зм. пáвин‟і в‟íчки „незабудка (Myosotis L.)‟ Кж. павучнúк „клеома колюча (Cleome spinosa)‟ Бл., Гр., Бл. пáн:а „лілія тигрова (Lilium tigrinum L.)‟ Гш. пáн:а-дýл‟а це

игл‟áста „лілія тигрова (Lilium tigrinum L.)‟ Лц.

пáн:и „лілія тигрова (Lilium tigrinum L.)‟ Лц. панич‟í „майорці вишукані (Zinnia elegans L.)‟ Гр., Бл. пáн‟і молодá „бегонія вічноквітуча (Begoniа semperflorens L.)‟ Бл.,

Гр., Бл. пеларгóн‟ійа „пеларгонія зональна (Pelargonium zonale)‟ Вч., Зр.,

Кт., Орх., Гл. первоц‟в‟íт „примула (Primula L.)‟ Кп., Зл. першоц‟в‟íт „пролісок (Scilla L.)‟ Вч., Зм., Зр. петýн‟ійа „петунія великоквіткова (Petunia grandiflora L.)‟ Бл.,

Вч., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг. п‟етушк‟í „півники (Iris L.)‟ Кр. п‟íвн‟ачий грéб‟ін‟ „целозія гребінчаста (Celosia cristata)‟ Бл., Орх. п‟íвник „півники (Iris L.)‟ Бл., Гр., Кт., Бл., Щг. п‟íвники „ірис голландський (Iris hollandica L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт.,

Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Бс, Рд.;‟півники (Iris L.)‟ Бл., Гр., Кт., Бл., Щг. п‟íвники-і-кýрочки „півники (Iris L.)‟ Бл., Кт., Щг. п‟івóн‟ійа „півонія трав‟яниста (Paeonia lactiflora L.)‟ Бл., Орх.,

Рд., Пг.


171

п‟ігóн‟ійа „півонія трав‟яниста (Paeonia lactiflora L.)‟ Кж.

п‟іóн „півонія трав‟яниста (Paeonia lactiflora L.)‟ Вч., Зм., Зр.

п‟іóна „півонія трав‟яниста (Paeonia lactiflora L.) Бр.

п‟іóни „півонія трав‟яниста (Paeonia lactiflora L.)‟ Вч., Зм., Зр., Кч.

п‟іóн‟ійа „півонія трав‟яниста (Paeonia lactiflora L.)‟ Бл., Гр., Гт.,

Зб., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг., Кч.

п‟іóн‟ійі „півонія трав‟яниста (Paeonia lactiflora L.)‟ Бл., Гр., Гт.,

Зб., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

п‟ірéтрум „піретрум (Pyrethrum)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,


п‟ітýн‟ійа „петунія великоквіткова (Petunia grandiflora L.)‟ Гр.,

Зм., Бл.

платикодóн „платикодон (Platycodon)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм.,


плетýчка „обрiєта культурна (Aubrieta deltoidea)‟ Рж.

повн‟акú „чорнобривці (Tagetes)‟ Кч., Кж.

пом‟акú „чорнобривці (Tagetes)‟ Бм.

прúмула „примула (Primula L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,


примýла „примула (Primula L.)‟ Бр, Рд.

прúмулка „примула (Primula L.)‟ Бл., Гр., Зм., Бл.

примýлка „примула (Primula L.)‟ Бр, Рд.

прóл‟іска „пролісок (Scilla L.)‟ Гр., Бл.

прóл‟іски „пролісок (Scilla L.)‟ Гр., Бл.

прóл‟ісок „пролісок (Scilla L.)‟ Бл., Гр., Гт., Зб., Кт., Орх., Тр., Щг.

пудс‟н‟éжник „пролісок (Scilla L.)‟ Гр., Кт., Бл..

р‟áбчик „рябчик імператорський (Fritillaria imperialis)‟ Бл., Вч.,

Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.; „фритілярія (Fritillaria)‟ Вм.

р‟áбчики „рябчик імператорський (Fritillaria imperialis)‟ Бл., Вч.,


рад‟іóлус „гладіолус (Gladiolus imbricatus L.)‟ Кп.

рéд‟очка „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ Рд.

рóжа „рожа (Alcea L.)‟ Вч., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Тр., Щг.

рóза „троянда (Rosa L.)‟ Бл., Гр., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

розбúте сéрце „децентра (Decentra)‟ Вм., Кл., Гш., Бс.

рóзи „троянда (Rosa L.)‟ Бл., Гр., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

ромáшка „ромашка (Matricaria L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.; „айстра (Aster L.)‟ Кр.


172

ромáшки „ромашка (Matricaria L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр.,


рóтики „ротики садові (Antirrhinum majus)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,


рýжа „рожа (Alcea L.)‟ Бл., Гр., Бл.

сасáнки „крокус (Crocus L.)‟ Гр.

сердéчка „децентра (Decentra)‟ Вм.

скороздрóс‟т‟ „анемона ніжна (Anemone blanda)‟ Нв.

собáчки „ротики садові (Antirrhinum majus)‟ Гр., Бл.

сон-травá „крокус (Crocus L.)‟ Бл., Кт., Орх.

стовпáк „мальва (Alcea L.)‟Бл., Гр., Гт., Зб., Бл., Тр.

стокрóтка „стокротка (Belli L.)‟ Кт., Орх.

стокрáтки „стокротка (Belli L.)‟ Вм.

стокрóтк‟і „стокротка (Belli L.)‟ Кж.

сухоц‟в‟íт „безсмертник приквітниковий (Helichrysum bracteatum)‟

Рд., Рт.

тал‟íрка „айстра (Aster L.)‟ Лц., Ск.

тар‟íлка „айстра (Aster L.)‟ Ск.

т‟ігрóва л‟íл‟ійа „лілія тигрова (Lilium tigrinum L.)‟ Вч., Зм., Бл.

травйáнки „гвоздика бородата (Dianthus barbatus L.)‟ Мк.

тройáнда „троянда (Rosa L.)‟ Гт., Зб., Тр.

тройáнди „троянда (Rosa L.)‟ Гт., Зб., Тр.

т‟ул‟пáн „тюльпан (Tulipa L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,

Орх., Бл., Тр., Щг., Бр, Рд., Кж.

т‟ул‟пáни „тюльпан (Tulipa L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт.,


украйíнка „космея двічіпериста (Cosmos bipinnatus)‟ Бл., Гр., Кт., Бл.

ф‟іáлка „фіалка (Viola)‟ Кч.

флóкси „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ БВ., „обрiєта

культурна (Aubrieta deltoidea)‟ Рж.

х‟в‟іáлка „фіалка (Viola)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх.,

Бл., Тр., Щг.

х‟в‟іáлки „фіалка (Viola)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх.,

Бл., Тр., Щг.

х‟в‟іáлочка „фіалка (Viola)‟ Кт., Орх., Щг.

х‟в‟іáлочки „фіалка (Viola)‟ Кт., Орх., Щг.

хвлóкс „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ Бл., Вч., Гр., Гт.,



173

хвлóкси „флокс мітельчастий (Phlox paniculata)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

хврéз‟íйа „фрезія повна (Freesia double)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

холодóк „спаржа (Asparaqus)‟ Кч., Кж., Рж. хризантéма „хризантема (Chrusantemum L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,

Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.. Кч. хризантéми „хризантема (Chrusantemum L.)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб.,

Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг. хризантéна „хризантема (Chrusantemum L.)‟ Гр., Кт., Орх. хризантéни „хризантема (Chrusantemum L.)‟ Гр., Кт., Орх. хризонтéми „хризантема (Chrusantemum L.)‟ Лб. цáрс‟ка корóна „лілія тигрова (Lilium tigrinum L.)‟ Гр., Гт., Зб., Зр.,

Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.; „фритілярія (Fritillaria)‟ Вм.; „рябчик імпера-торський (Fritillaria imperialis)‟ Бс.

целóз‟ійа „целозія гребінчаста (Celosia cristata)‟ Бл., Вч., Гр., Гт., Зб., Зм., Зр., Кт., Орх., Бл., Тр., Щг.

ц‟ул‟пáн „тюльпан (Tulipa L.)‟ Кт., Орх., Щг. ц‟ул‟пáни „тюльпан (Tulipa L.)‟ Кт., Орх., Щг. часничóк „нарцис (Narcissus L.)‟ Бл., Гр., Бл., Кп., Лц. червóний мак „мак (Papaver L.)‟ Бл., Гр., Бл. чóрн‟і óчка „ немофіла плямиста (N. maulata)‟ Рж. чорнобрúвци „чорнобривці (Tagetes)‟ Гт., Зб., Кр. чорнобрúвц‟і „чорнобривці (Tagetes)‟ Бл., Вч., Гр., Зм., Зр., Кт.,

Орх., Бл., Тр., Щг., Бр, Рд., Пг. чубú „георгіна (Georgina L.)‟ Бл., Гр., Бл.; „жоржина декоративна

(Dahlia cultorum)‟ Гр. Висновки та перспективи подальшого дослідження. У науко-

вий обіг уведено новий лексичний матеріал, який може бути викорис-таний для лексикологічних досліджень, Лексичного атласу україн-ської мови, Словника українських говорів, при підготовці Нового великого словника української народної номенклатури рослин, Атласу поліської народної медицини, узагальнюючих праць із української діалектології.


1. Бейлина Д. А. Материалы для полесского ботанического словаря / Д. А. Бей-лина // Лексика Полесья. – М. : Наука, 1968. – С. 415–438.

2. Кобів Ю. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Юрій Кобів. – К. : Наук. думка, 2004. – 800 с.

3. Словарь полезных растений на двадцати европейских языках. – М. : Наука, 1970. – 367 с.


174

4. Смик Г. К. Корисні та рідкісні рослини України : словник-довідник народ-них назв / Г. К. Смик. – К. : УРЕ ім. М. Бажана, 1991. – 412 с.

5. Раслінны свет : тэматычны слоўнык / навук. рэд. Л. П. Кунцэвіч, А. А. Кры-віцкі. – Мінск : Беларуская навука, 2001. – 655 с.

References

1. Bejlina D. A. Materialy dlya polesskogo botanicheskogo slovarya / D. A. Bejlina // Leksika Polesya. – M. : Nauka, 1968. – S. 415–438.

2. Kobіv Yu. Slovnik ukraіnskix naukovix і narodnix nazv sudinnix roslin / Yurіj Kobіv. – K. : Nauk. dumka, 2004. – 800 s.

3. Slovar poleznyx rastenij na dvadcati evropejskix yazykax. – M. : Nauka, 1970. – 367 s.

4. Smik G. K. Korisnі ta rіdkіsnі roslini Ukraїni : slovnik-dovіdnik narodnix nazv / G. K. Smik. – K. : URE іm. M. Bazhana, 1991. – 412 s.

5. Raslіnny svet : tematychny sloўnyk / navuk. red. L. P. Kuncevіch, A. A. Kryvіckі. – Mіnsk : Belaruskaya navuka, 2001. – 655 s.

Омельковец Руслана. Номинации цветочно-декоративных растений в западнополесских говорах (материалы для словаря украинской народной номенклатуры растений). В статье на основании самостоятельно собранных по разработанной программе материалов представлен достаточно большой на-бор номенов, которые представляют цветочно-декоративне растения в западно-полесских говорах, определена специфика номинации этой лексико-темати-ческой группы. Названия цветочно-декоративных растений в западнополесских говорах образуют богатую в репертуарном плане тематическую группу лекси-ки, степень репрезентации и номенативная вариативность десигнатов которой разные. Лексическая вариативность этой ТГЛ насквозь пронизана синоними-ческими отношениями, кроме этого наблюдается использование одних и тех же названий для номинации нескольких десигнатов. Большинство наименований цветочно-декоративных растений – монолексемы. Аналитические наименова-ния представлены преимущественно по типу атрибутивного словосочетания.

Ключевые слова: номинация, лексема, средства номинации, названия цветочно-декоративных растений, западнополесские говоры.

Omelkovets Ruslana. Tools of Nomination in Flower Ornamental Plants Vocabulary in Westernpollisyan Dialects. The article is based on independently de-veloped program and collected sources which present considerable empirical material – set of noments representing flower ornamental plants in westernpollisyan dialects, identified specific category of lexical and thematic groups. Names of flower orna-mental plants in westernpollisyan dialects form a plentiful vocabulary in terms of the-matic group, level of representation and nominative variability of desyhnativs which are different. Lexical variation of group thoroughly imbued by synonymous relations, besides the same names for nomination of several desyhnativs are used. Most types of flower ornamental plants – monolexems. Analytical names are represented mainly by the type of attributive phrases.

Key words: nomination, lexem, tools of formation of titles, names of flower ornamental plants, westernpollisyan dialect.


175

УДК 808.1:159(922)

Осадча Ольга

СЕМАНТИЧНІ ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ЕФЕКТУ

ФАНТАСТИЧНОГО В РОМАНІ «НА ПОЛІ СМИРЕННОМУ»

ТА ВЕРБАЛІЗАЦІЯ ФЕНТЕЗІЙНОЇ КАРТИНИ СВІТУ

В РОМАНІ-ЕСЕ «МИСЛЕННЕ ДРЕВО» В. О. ШЕВЧУКА

Стаття присвячена розгляду проблеми – мова творів українських письмен-

ників-фантастів початку ХХ ст., на матеріалі творів В. О. Шевчука «На полі

смиренному» та «Мисленнєве дерево». Вивчення мови української фантастики

перебуває в контексті досліджень мовної специфіки художньої літератури та

вивчення стилістичних особливостей мовлення художніх творів певної епохи та

авторських ідіолектів як її часткових втілень. У тексті В. О. Шевчука се-

редньовічні мотиви переосмислені і модифіковані відповідно до сучасного ро-

зуміння фантастичного. «Мисленнєве дерево» є підсумком ґрунтовних науко-

вих та культурологічних розвідок, тому має багато семантичних шарів, їх дослі-

дження вимагає комплексного підходу. Докорінно відмінні від науково-фантас-

тичних текстів засоби творення ефекту фантастичного застосовуються у творах

В. О. Шевчука, зокрема в романі в новелах «На полі смиренному». У досліджен-

нях такого типу текстів найбільш релевантним методом, на нашу думку, є

метод «можливих світів», що в засадах базується на дослідженні модальності

висловлювання.

Ключові слова: фантастика, мова, змінена модальність, концепт, ідіолект,

стилізація, мовні особливості.

Постановка наукової проблеми та її значення. Мова фантас-

тики становить значний інтерес з точки зору сучасної лінгвістики, що

спричинено доволі винятковим місцем фантастичних текстів у світо-

вій літературі.

Головною відмінністю цих текстів, що безпосередньо впливає на

їхні мовні особливості, є змінена модальність щодо емпіричної дійс-

ності. Проте, творячи нібито абсолютно «нові» варіанти реальності,

фантастична проза тільки ілюструє давно помічену закономірність

людського пізнання і мислення: неможливо створити в уяві концепт

чи образ, який би не був зіпертий на певний відсоток уже відомої з

досвіду інформації [1].

Більшості прозових творів, що належать до епосу як роду літера-

тури, не властиві активні словотворчі процеси та надмірна експресив-

ність, що ними досягається. Ці характеристики були віддавна прита-

© Осадча О., 2015


176

манні ліричним жанрам, і саме в них найбільш активними завжди

були процеси словотворення (наприклад, неологізми Павла Тичини,

Михайла Старицького та ін.). Мова прозових текстів лише від епохи

романтизму почала поступово втрачати свій стабільний словник.

Тому фантастична література ХХ ст. постає як закономірне продов-

ження довготривалих процесів реформування і переосмислення ролі

мовних компонентів у прозових творах. Адже якщо в ліричному творі

неологізми слугували для відтворення індивідуального переживання

автора чи ліричного героя, то в фантастичному творі неологізми

слугують для конструювання альтернативної чи «можливої» реаль-

ності, що напряму корелює з іншими актуальними сферами дослі-

дження сучасних тестів, що побутують не тільки в суто художній

сфері, а й у сфері ЗМІ.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Започатковане розв‟язання

цієї проблеми показало, що такі науковці, як Г. В. Ляйбніц, А. П. Ба-

бушкіна, М. Еліаде, Н. В. Слухай, І. М. Дьяконов та інші присвятили

проблемі творення фантастичного багато уваги. На дослідження

науковців спирається автор статті.

Метою й завданням статті є дослідження мови творів укра-

їнських письменників-фантастів початку ХХ ст. на матеріалі творів

В. О. Шевчука «На полі смиренному» та «Мисленнєве дерево».

Фантастика як літературний жанр – це видозміна вже наявних у

нехудожніх або в долітературних практиках жанрів, то мова фантас-

тики – це так само видозміна, стилізація чи взаємодія мови худож-

ньої, авторської, із науковим чи долітературним ідіолектом.

Отож, українська фантастика може бути умовно класифікована

на дві основні групи:

1) та, що стилізує чи бере за взірець мову наукових текстів (нау-

кова фантастика, фентезі);

2) та, що стилізує долітературні практики (фольклор).

Перша група – це зазвичай художні тексти, мова яких наслідує чи

стилізує тексти наукового типу (наукова фантастика, на яку впли-

вають точні науки). В українській літературі ХХ ст. науково-фантас-

тичні твори, зокрема, писали А. А. Дімаров («Друга планета», «Три

грані часу»), М. та С. Дяченки («VitaNostra», «Дика енергія Лана»),

Н. І. Околітенко («Тутті», «Крок вікінга», «Політ на вогненних кри-

лах») та ін. До цього жанру типологічно подібне фентезі, що своєю

лексикою наслідує словник історичних чи етнографічних досліджень.


177

Серед найбільш цікавих фентезійних творів останніх десятиліть –

книги С. П. Плачинди «Лебедія. Як і коли виникла Україна» та ін.

Таким чином, з мовної точки зору типологічно ідентичні (спрямовані

на стилізацію наукових текстів).

Друга велика група наслідує мовні особливості переважно фоль-клорних творів. Українська «химерна» проза, що по-новому осмис-лює словник і стилістичні кліше українського фольклору; у цій під-групі є безпосередньо фольклорно зорієнтована проза, на кшталт О. Ільченка («Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай і чужа молодиця») та В. О. Шевчук «На полі смиренному», «Мислен-нєве дерево». Саме ці тексти ми й обираємо для аналізу як найбільш репрезентативні та основоположні для всієї «химерної» прози в українській літературі 1960−1980 років.

В. О. Шевчук (народився 1939 р.) належить до найбільш плідних і інтелектуальних прозаїків української літератури другої половини ХХ ст. Його доробок налічує десятки книг прози, перекладів, літературознавчих та історичних студій, науково-популярних книг. Серед прозових книг варто назвати такі: «Вечір святої осені», «Крик півня на світанку», «Дім на горі», «Маленьке вечірнє інтермецо», «Три листки за вікном», «Мисленне древо», «Птахи з невидимого острова», «Дорога в тисячу років», «У череві апокаліптичного звіра», «Ока прірви», «Біс плоті». Зважаючи на те, що В. О. Шевчук часто стилізує твори середньовічної чи барокової літератури, йому прита-манні фантастичні мотиви у багатьох романах і повістях, хоча цілковито фантастичним їх складно назвати. Нами обрано для аналізу один із розділів роману «На полі смиренному» (1982). Роман склада-ється з низки відносно самостійних новел, які базуються на оповідках із пам‟ятки української пребарокової літератури, «Києво-Печерського патерика». Автентичних твір староукраїнської літератури є яскравим утіленням середньовічних і ранньомодерних уявлень про «чудо», яке в тексті виражається засобами фантастичного. У тексті В. О. Шевчука середньовічні мотиви переосмислені і модифіковані відповідно до сучасного розуміння фантастичного.

Художні твори письменника завжди є підсумком ґрунтовних нау-кових та культурологічних розвідок, тому мають багато семантичних шарів, їх дослідження вимагає комплексного підходу. Докорінно відмінні від науково-фантастичних текстів засоби творення ефекту фантастичного застосовуються у творах В. О. Шевчука, зокрема в романі в новелах «На полі смиренному».


178

Характерно, що в аналізованих розділах твору «На полі смирен-

ному» фантастичне присутнє в тексті не рівномірно, а сконцентро-

ване лише в окремих ділянках тексту. При цьому в читача ніколи не

має достатніх підстав робити висновок щодо того, як сам автор ста-

виться до висловлених у тексті фантастичних припущень чи описів

подій. Натомість завжди залишається можливість вибору і рівноправ-

ного потрактування ситуації на користь фантастичного чи «реалістич-

ного» варіанту мотивації.

У дослідженнях такого типу текстів найбільш релевантним мето-

дом, на нашу думку, є метод «можливих світів», що в засадах базу-

ється на дослідженні модальності висловлювання. Модальність – це

запозичене з логіки поняття, що виражає співвідносність твердження

із емпіричною дійсністю чи об‟єктивними даними щодо неї. Вперше

термін було вжито Г. В. Ляйбніцем як одне із допоміжних припущень

у доведенні істинності тверджень. Виокремлюють кілька типів мо-

дальностей, зокрема – алетичну (близьку до об‟єктивної картини, від

гр. aletheia «істина, правда») і аксіологічну (оціночну, суб‟єктивізова-

ну, від гр. aksizo «оцінюю») [1, с. 11–18]. На думку А. П. Бабушкіна,

модальність можливого світу належить до класу, типологічно близь-

кого до аксіологічної модальності.

Художній текст, як і будь-який інший тип письмових чи усних

текстів, є гетерогенним за своїми модальностями. Адже якщо алетич-

на модальність базується на двох головних засадах очевидної обґрун-

тованості – фізичному та логічному принципах, то аксіологічні

модальності можуть творити безліч паралельних інтерпретацій однієї

ситуації в тому ж тексті, що створює ефект багатосвіття, паралельні

чи рівноправні інтерпретації події і створюють своєрідні точки неви-

значеності, які можна розглядати як фрагменти «можливого» світу чи

світів у тексті. Зазвичай маркерами таких фрагментів можуть слугу-

вати умовний спосіб дієслова, вставні слова з модальним значенням і

подібні їм функціонально вставні вислови. Проте іноді, якщо йдеться

про діалогічне мовлення чи його художнє відтворення, на модаль-

ність можуть вказувати позамовні чинники, що набувають ролі

індексного знака: інтонації, жести, міміка. Також варто мати на увазі,

що будь-яка метафора чи порівняння є потенційними маркерами

можливого світу в художньому тексті.

В аналізованому розділі з твору В. О. Шевчука модальність мож-

ливих світів виявляється з різною інтенсивністю: від метафоричних


179

описів – до розгорнутих картин. На початку твору взагалі присутній

фрагмент, який перебуває на межі між істиною і вигадкою: а позаду

важко дихав Нестор, той, котрий літописа написав (історична

вигадка). Далі автор поступово вводить фрагменти ірреального світу

лише в метафоричних порівняннях із дійсними, емпірично обґрунто-

ваними подіями: здавалося, блукав церковний продув, обвіював нас,

залазячи під одежу, й обмацував тіла, наче ходило по церкві десятки

невидимих рук і кожного обшуковували. І все-таки я напружував усю

силу, щоб не задрімати, повіки мені клеїло з непереборною силою,

немов сидів у мене на плечах важкий і теплий сон і заліплював очі

рученятами (метафора, що передає реальний психо-фізіологічний

стан героїв); сидів теплий кошлатий хлопець, що розтоплював нас і

заліплював повіки (персоніфікація, що передає стан сонливості). Ці

фрагменти ще не створюють повноцінною альтернативної реальності,

а лише натякають на її можливість. Проте далі, вводячи в репліках

персонажа Єремії описи ірреальної для решти персонажів реальності,

автор створює ефект переходу в можливий світ:

− Велике диво сьогодні побачив! − сказав Єремія.

− Завжди бачиш дива. − Ігумен поставив супроти Єремії

маленькі чорні очка. − Самі дива, отче, бачиш, чи не забагато їх?

− Це диво особливе, − звів кошлату бороду Єремія. − Біс був

сьогодні поміж нас.

− Біс? − перелякано згукнув ігумен.

− Бачив його в образі купця, − сказав Єремія, і очі його погасли:

прикрив він їх повіками… (фантастичне).

За А. П. Бабушкіним, у тексті існують своєрідні «вікна» в мож-

ливий світ, у ролі яких виступають дієслова з відтінком модальності

або суб‟єктивності, а також вставні слова. У наведеному фрагменті

якраз різко протиставлені дві модальності: алетична і модальність

можливого світу. Слова Єремії представляють другу, а ігумена – пер-

шу. Проте наприкінці діалогу алетична модальність висловів Ігумена

зрівнюється у статусі з модальністю можливого світу. Відповідно до

цього змінюється і аксіологічне наповнення слів бачити та диво.

У багатьох подальших фрагментах можливого світу в тексті

аналізованого розділу помічаємо, що їхнім маркером є ці слова:

і побачив сьогодні метеликів, які раптом покрили храм. Тріпо-

тіли сріблястими крильцями − білий сон ламав старця, адже ніхто

не знав, скільки він прожив. Казали, що йому триста літ (фантастичне);


180

сьогодні побачив рій білих і зелених метеликів, які довго круж-

ляли довкола нього (фантастичне);

…Ходив купець у білому плащі, виймав квіти і кидав на спини,

співців, і прилипали ті квіти й п‟янили, а купець тихенько сміявся,

прикладаючи до рота долоню; бачив це лишень Прозорливий Єремія,

такий старий, що йому ніхто й літ не міг перелічити, а ті, котрі

зараз спали в келії, снили гріховні сни, бо росли їм із заплющених очей

і з рота ті ж таки ліпки, можливо, вони дарували ті квіти пишно-

косим красуням, хоч були самі ченцями… (фантастичне).

В решті фрагментів можливого світу, уже наприкінці розділу,

відсутні будь-які спеціальні маркери. Єдиною вказівкою на відмінну

від атлетичної модальність є семантичний ореол, який було створено

довкола постаті Єремії в попередніх епізодах тексту та здоровий

глузд читача. З іншого боку, саме мовлення Єреміє і постає як зона

зустрічі кількох модальностей водночас:

− Купець той був у білому плащі, − сказав Єремія, − і ніс під

полою букет квітів. Він ішов крадьки, ледве торкаючись носками

черевиків підлоги. Відривав квітку від букета і кидав на спини братії,

особливо тих, хто не співав заутреню, а тільки для показу розкривав

рота. Ті квіти і звуться так, як треба: ліпки. Відривав квітку від

букета і кидав. І кому прилипала квітка до одежі, похитувався та-

кий і ледве не падав. Позіхав, тоді вигадував причину, йшов до вашої

милості і тікав із церкви(фантастичне);

знову бачив ті білі й зелені метелики, що вилітали з його очей, чи

купця в білому плащі і з квітами під полою (фантастичне);

Можливо, був це той-таки купець, що про нього стільки сьогодні

говорено, а може, десь поруч виклюнулося з землі безліч білих квітів.

З них спурхнули мільйони сніжно-білих метеликів і раптом полинули в

небо, в якому почали розчинятися й розтавати, перетворюючись у

ефірне, трепетне світло, що ним густо наповнилися хмари. (фантас-

тичне);

− Там до тебе ззаду квітка причепилася, − сказав він, і на вуста

його лягла та ж таки, якою він і в церкві всміхався, усмішка. − Це

вона, та ж таки − ліпка!(фантастичне).

У наведених фрагментах усі дієслова вжиті в дійсному способі,

попри теорію вже цитованого А. П. Бабушкіна, який вважає за голов-

ну ознаку можливого світу в тексті умовний спосіб дієслова. Проте

саме через відчутність спеціального маркера фантастичне у тексті має


181

амбівалентний статус: воно існує лише як одне з можливих потрак-

тувань ситуації. Згідно з рецепціоністською теорією такий статус

гарно описати як «місце невизначеності» тексту, яке уможливлює на-

дання рівноправ‟я як авторському голосу, так і читацькому сприйнят-

ті. Тобто фантастичне в тексті «Дому на горі» присутнє не так вираз-

но і однозначно, як, наприклад, у творах А. А. Дімарова. Ймовірно це

зумовлено у тому числі і різною цільовою аудиторією: підлітковою –

в повісті А. А. Дімарова, і дорослою – у романі В. О. Шевчука. Тому

значно більша кількість місць невизначеності є рисою інтелекту-

альної філософської прози, яка апелює до форм середньовічної і

барокової літератури (притча, алегорія, парабола).

Усій творчості В. О. Шевчука притаманне поєднання наукового

письма з художнім, і більшість творів постали на основі ґрунтовних

наукових (історичних, літературознавчих) зацікавлень автора. Особ-

ливо тісно переплетені ці два начала в романі-есе «Мисленне древо»

(1989): кожен із розділів твору має крім фактологічної частини ху-

дожній фрагмент, який розвиває наукові ідеї, викладені раніше. Якщо

у жанрі фентезі науковий прототип художнього тексту часто вине-

сений за межі власне твору, і витоки словника, стилю й образності

лише реконструюються на основі дослідження, то в романі В. О. Шев-

чука обидві компоненти фентезійного письма подані паралельно, що

полегшує дослідження їхнього мовного втілення. Типологічно ці

вставні моменти оповіді можуть бути класифіковані відповідно до

того, як вони співвідносяться із науковою частиною:

− розвивають у художній формі наукові концепції автора, під-

тверджені історичним фактажем;

− художньо увиразнюють уже відомі з історичних джерел свід-

чення;

− є авторськими варіаціями на міфологічні чи історичні теми, які

відтворюють лише настрій, світогляд епохи, але не використо-

вують прямих посилань на історичні джерела.

Розглянемо приклади кожного типу.

До першого типу вставних фрагментів належать «Дими вогнищ»

[4, с. 11]. Концепція автора-історика полягає в тому, що поляни при-

йшли з південних степів, а Київ було засновано уже поєднаними в

єдине ціле племенами, що раніше окремо мешкали в степах і лісах,

полянами і деревлянами. Для відтворення ситуації діалогу двох доти

майже не знайомих спільнот, автор використовує специфічні мовні


182

засоби для номінації простору. Як відомо, простір в уявленні носія

традиційної свідомості поділявся на обмежений, домашній, захище-

ний – і відкритий, небезпечний, агресивний, інакшими словами –

інгард і утгард [5, с. 340−342]. Із комплексом уявлень, пов‟язаних із

домашнім простором, пов‟язані поняття, що в тексті реалізуються з

допомогою лексем домівка, земля деревлянська, своя земля, люди лісу,

а з поняттям ворожого простору – змій страшний, посланець, люди

степу. Форпостом своєї землі є вали, зведення яких і об‟єднує дві

племінні групи.

Прикладом іншого типу вставного фрагменту є документальна

оповідь арабського середньовічного мандрівника Ахмеда ібн-Фадла-

на, яку В. О. Шевчук белетризує, доповнює художніми деталями, і

створивши з неї оповідання, подає в тексті роману як ілюстрацію до

звичаїв давніх слов‟ян [4, с. 35–42]. Базуючись на фактажі історич-

ного джерела, автор низкою мовних засобів створює ілюзію безпосе-

редньої присутності. Передовсім такими засобами є діалогічне мов-

лення і взагалі вживання прямої мови, деталізована характеристика

дій персонажів, яка в історичному джерелі могла бути й пропущена, а

також емоційно забарвлені вислови й інтонації, які на письмі пере-

даються знаками оклику:

– Заступіться за мене, жінки й дочки володаря нашого! – при

цьому кланялися низько, обходячи всі стовпи менші. Приходили й

такі, у кого торг ішов легко. Такий казав:

– Володарю, ти вчинив мені волю, дякую тобі й приношу дари!

[Шевчук 1989, с. 36–37].

Чоловік налив нареченій другу чару, вона взяла і знову заспівала.

Але цього разу співала довше і ще смутніше, аж прикрикнула на неї

стара [Шевчук 1989, с. 40].

До третього типу художніх вставок у романі можна віднести

епізод зі сном Трояна, який ілюструє світосприйняття давніх слов‟ян

[4, с. 65–67]. Крім відтворення міфологічного світогляду головного

героя епізоду, що втілюється в персоніфікованих назвах природних

стихій (напр., Змій про степову пожежу), важливу роль у фрагменті

відіграє стилізований синтаксис. Головною особливістю синтаксич-

ного членування цього художнього фрагмента є періоди. Із понад

десяти абзаців чотири починаються з перифрази речення І снився

Трояну сон каламутний, яке далі набуває форми Смутен сон снився

Трояну і Каламутен сон снився Троянові. Можна вважати ці речення


183

семантичною анафорою, яка створює циклізацію оповіді і стилізує

текст під старовинний епос, адже недарма і на лексичному рівні

слововжитком підкреслено паралель зі «Словом о полку Ігоревім»

(«мутен сон в Києві на горах», який бачить Святослав). Проте і в

межах одного абзацу створюється ритмізації прози шляхом закінчен-

ня кожного сурядного компонента в межах складного речення

дієсловом у тій же граматичній формі, і єдинопочатком усіх сурядних

частин:

Снилося йому, що його з вечора на ніч у темну одежу вбирають,

що його отрутним вином напувають, снилося йому, що його самого

перлами-сльозами обсипають, снилися йому ворони Бусові, ті, що

з‟їдали в дебрі самого Буса і його найліпших мужів, розіпнутих на

хрестах, снилося, що не хочуть ті ворони летіти до синього моря

[Шевчук 1989, с. 65].

Висновки та перспективи дослідження. Отже, белетризовані

фрагменти роману-есе В. О. Шевчука «Мислення древо» мають різну

типологію, що виявляється і в арсеналі мовних засобів, які використо-

вуються в кожному із трьох типів конструювання художньої дійс-

ності. У фрагментах, де зв‟язок із науковою частиною твору тісніший,

головне навантаження припадає на слововжиток і деталізацію описів

предметів і дій, у той час як у фрагментах, що мало пов‟язані з

науковим компонентом книги, особливу роль відіграє і стиль оповіді,

що на мовному рівні втілюється в посиленій увазі до синтаксичних

засобів творення настрою.

Перспективи цього дослідження мають розкрити механізм тво-

рення письменниками-фантастами нового міфу, міфу періоду науко-

во-технічного прогресу.


1. Бабушкин А. П. «Возможные миры» в семантическом пространстве языка /

А. П. Бабушкин. – Воронеж : Воронеж. гос. ун-т, 2001. – 86 с.

2. Баранов А. Н. Постулаты когнитивной лингвистики / А. Н. Баранов, Д. О. До-

бровольский // Известия АН. Сер. лит. и язика. – 1997. – Т. 56. – Вып. 1. –

С. 11–21.

3. Катиш Т. В. Особливості функціонування термінологічної лексики в мові

української фантастики : автореф. дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 /

Т. В. Катиш ; Дніпропетр. нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2005. – 19 с.

4. Тодоров Ц. Введение в фантастическую литературу / Цветан Тодоров ; [пер.

с фр. Б. Нарумова]. – М. : Дом интеллект. кн. ; Рус. феноменол. о-во, 1997. –

144 с.


184

5. Топоров В. Н. Пространство / В. Н. Топоров // Мифы народов мира. – М. :

Сов. энцикл., 1988. – Т. 2. – С. 340–342. 6. Шевчук В. О. На полі смиренному [Електронний ресурс] / В. О. Шевчук. –

Режим доступу : http://www.e-reading-lib.org/bookreader.php/1000081/Shevchuk_ Valeriy_-_Na_poli_smirenomu.html

References

1. Babushkin A. P. “Vozmozhnye miry” v semanticheskom prostranstve yazyka / A. P. Babushkin. – Voronezh : Voronezh. gos. un-t, 2001. – 86 s.

2. Baranov A. N. Postulaty kognitivnoi lingvistiki / A. N. Baranov, D. O. Dobro-volskii // Izvestia AN. Ser. lit. i yazyka. – 1997. – T. 56. – Vуp. 1. – S. 11−12.

3. Katysh T. V. Osobluvosti funktsionuvannia terminologichnoyi leksyky v movi ukrayinskoyi fantastyky : aftoref. dys. ... kand. filolog. nauk : 10.02.01 / T. V. Ka-tysh ; Dnipropetr. nats. un-t. – Dnipropetrovsk, 2005. – 19 s.

4. Todorov Ts. Vvedenie v fantasticheskuyu literaturu / Tsvetan Todorov ; [per. s fr. B. Naumova]. – M. : Dom intellekt. kn. ; Rus. fenomenol. o-vo, 1997. – 144 s.

5. Toporov V. N. Prostranstvo / V. N. Toporov // Mify narodov mira. – M. : Sov. entsikl., 1988. – T. 2. – S. 340−342.

6. Shevchuk V. O. Na poli smyrennomu [Elektronnyi resurs] / V. O. Shevchuk. – Rezhym dostupu : http://www.e-reading-lib.org/bookreader.php/1000081/Shevchuk_ Valeriy_-_Na_poli_smirenomu.html

Осадчая Ольга. Семантические средства создания эффекта фантасти-ческого в романе «На поле смиренном» и вербализация фэнтезийной кар-тины мира в романе-эссе «Мысленное древо» В. А. Шевчука. Статья по-священа рассмотрению проблемы – язык произвидений украинских писателей-фантастов начала ХХ в., на материале произведений В. А. Шевчука «На поле смиренном» и «Мыслительных древо». Изучение языка украинской фантастики находится в контексте исследований языковых особенностей художественной литературы, а также изучения стилистических особенностей речи художествен-ных текстов определенной эпохи и авторских идиолектов как ее частичных воплощений. В тексте В. А. Шевчука средневековые мотивы переосмыслены и модифицированы в соответствии с современного понимания фантастического. «Мыслительной дерево» является итогом глубоких научных и культурологи-ческих исследований, поэтому имеет много семантических слоев, их исследо-вание требует комплексного подхода. Коренным образом отличные от научно-фантастических текстов средства создания эффекта фантастического, применя-ются в произведениях В. А. Шевчука, в частности в романе в новеллах «На поле смиренном». В исследованиях такого типа текстов наиболее релевантным методом, по нашему мнению, является метод «возможных миров», что в основе базируется на исследовании модальности высказывания

Ключевые слова: язык, измененная модальность, концепт, идиолект, сти-лизация, языковые особенности.

Osadcha Olga. Semantic Means of Creating a Fantastic Effect in the Novel “On the Field, the Humble” and Verbalization Fantasy Picture of the World in the Novel-essay “Mental tree” V. О. Shevchuk. The article considers the problem − language proizvideny Ukrainian science fiction writers of the early twentieth century,


185

on the material of VA Shevchuk “On the field, the humble” and “TOC Thinking tree”. Learning a language is Ukrainian fiction in the context of studies of linguistic features of fiction as well as the study of the stylistic characteristics of the speech of a certain epoch of literary texts and authors idiolects as its partial incarnations. The text of the V. A. Shevchuk medieval motifs reinterpreted and modified in accordance with the modern understanding of fiction. “Thinking Tree” is the result of profound scien-tific and cultural studies, so it makes a lot of semantic layers, their study requires an integrated approach. Radically different from the science fiction texts means to create fantastic effects used in the works of V. A. Shevchuk, in particular in the stories in the novel “On the field, the humble”. In studies of this type of texts most relevant method, in our opinion, is the method of “possible worlds”, which is based on research-based modality statements

Key words: language, changed modality concept, idiolect, stylization, language

features.

Васіль Рагаўцоў

ЗАКОНЧАНАЯ ІНТЭРПРЭТАЦЫЯ СУЧАСНАЙ

ЛІНГВАПАРАДЫГМАЛЬНАЙ ПРАСТОРЫ (рэцэнзія)*

Імя Анатоля Панасавіча Загнітка, доктара філалагічных навук,

прафесара, добра вядома не толькі ва Украіне, але і далѐка за яе

межамі. За значны ўнѐсак у развіццѐ айчыннай філалагічнай думкі ў

2012 годзе ѐн быў абраны членам-карэспандэнтам Нацыянальнай ака-

дэміі навук Украіны, што з‟яўляецца амаль выключэннем для супра-

цоўнікаў універсітэтаў, не звязаных працоўнай дзейнасцю з акадэ-

мічнымі інстытутамі. У 2013 годзе за выдатныя дасягненні па тэорыі

граматыкі Анатолю Панасавічу прысуджана прэмія імя Аляксандра

Патабні Нацыянальнай акадэміі навук Украіны, а ў 2014 годзе – Усе-

ўкраінская прэмія імя Барыса Грынчанкі «за важкі ўнѐсак у развіццѐ

незалежнай Украіны, зацвярджэнне дзяржаўнасці ўкраінскай мовы,

развіццѐ нацыянальнай культуры, адраджэнне гістарычнай памяці,

фармаванне нацыянальнай свядомасці і павышэнне духоўнасці ўкра-

інскага народа, асветніцкую і падзвіжніцкую дзейнасць у імя Украіны».

© Рагаўцоў В., 2015

* Рэцэнзія на кнігу: Загнітко А. П. Сучасна лінгвістика: погляди та оцінки:

[науково-аналітичне видання] / А. П. Загнітко. – Донецьк : Ноулідж (Донецьке

відділення), 2014. – 464 с.


186

Уражвае абсяг навуковых зацікаўленняў А. П. Загнітка – ад кла-січных пытанняў тэарэтычнай і практычнай граматыкі да даследа-вання прынцыпаў укладання і ўдасканалення сістэмы электронных лінгвістычных слоўнікаў, разгляду праблем сацыялінгвістыкі, псіха-лінгвістыкі, лінгвістычнай тэрмінаграфікі.

Працам вучонага ўласцівы актуальнасць, глыбіня аналізу, а так-сама аргументаванасць і грунтоўнасць высноў, вызначэнне перспек-тыў даследавання тых або іншых пытанняў.

Асаблівую ўвагу даследчык надае праблемам граматычнага ладу славянскіх і германскіх моў, філасофіі мовы, лінгвакультуралогіі, лін-гвістычнай прагматыкі, дыскурсалогіі, тэкставай лінгвістыкі і лінгвіс-тыкі тэксту, а таксама пытанням гісторыі ўкраінскага мовазнаўства, унутрымоўнай транспазіцыі і інш.

Анатоль Панасавіч – аўтар 18 манаграфій, больш як 40 падруч-нікаў і навучальных дапаможнікаў, 10 слоўнікаў. Працы лінгвіста шырока друкуюцца не толькі на яго Бацькаўшчыне, а і за яе межамі (у Польшчы, Чэхіі, Расіі, Сербіі, Балгарыі і інш.). Для чытання фунда-ментальных і спецыяльных курсаў яго запрашалі шэраг універсітэтаў Украіны, аўтарытэтныя навучальныя ўстановы Польшчы (Вроц-лаўскі, Пазнанскі і Ягелонскі ўніверсітэты), Сербіі (Бялградскі ўні-версітэт), Расіі (Маскоўскі дзяржаўны ўніверсітэт імя М. В. Лама-носава), Чэхіі (універсітэт імя Масарыка (г. Брно)) і інш.

У 2014 годзе пабачылі свет яшчэ тры важкія працы А. П. Загнітка – «Теорія граматики і тексту: монографія» (Донецьк, 2014), «Подих рідного слова: монографія» (Донецьк, 2014), «Сучасна лінгвістика: погляди та оцінки: науково-аналітичне видання» (Донецьк, 2014).

Асобна варта спыніцца на арыгінальным даследаванні «Сучасна лінгвістика: погляди та оцінки: науково-аналітичне видання» (До-нецьк, 2014). З‟яўленне гэтай кнігі шмат у чым абумоўлена асаблі-васцямі сучаснай навукі, паколькі лінгвістыка характарызуецца ба-гатаўзроўневасцю і рознааспектуальнасцю даследаванняў. Такім чы-нам, з‟яўленне такой працы – вымога часу і навуковага прагрэсу, калі неабходна не толькі ствараць корпус новых навуковых тэкстаў, а і сістэматызаваць тыя, што ўжо напісаны па найразнастайных пытан-нях мовы і маўлення, дзеля «навядзення ладу» ў лінгвістычных на-бытках і, што самае галоўнае, інвертарызацыі асноўных тэарэтычных і практычных прынцыпаў сучаснага мовазнаўства.

Асаблівасць гэтай працы заключаецца ў тым, што ў ѐй сабраны матэрыял даследаванняў з розных галін сучаснай лінгвістыкі: дадзены


187

іх паслядоўны аналіз, вызначаны аспекты разгляду, функцыйныя дамінанты, ахарактарызаваны тэарэтычна-метадалагічныя і канцэп-туальныя прынцыпы пэўнай гіпотэзы. У кнізе прасочаны сувязі да-следаванняў пэўнага аўтара з іншымі яго працамі, вызначана развіццѐ зацікаўленняў навукоўца, што дазваляе адэкватна акрэсліць месца і каштоўнасць разгляданых прац у адносінах да агульнага кантэксту распрацоўкі асноўных праблем той або іншай галіны мовазнаўства.

Анатоль Панасавіч не толькі прапануе закончаную аналітычную

ацэнку навуковых здабыткаў сучасных лінгвістаў, а і выказвае аса-

бісты погляд на аналізаваныя з‟явы і праблемы, уступае ў дыскусію,

уводзячы для гэтага шырокі тэарэтычна-метадалагічны, прыкладны і

факталагічны матэрыял.

У аналізаванай працы разгледжаны даследаванні з камунікацый-

най, кагнітыўнай, функцыйнай, ідэаграфічнай, прагматычнай лінгвіс-

тыкі, а таксама ўдзелена ўвага пытанням развіцця псіхалінгвістыкі,

сацыялінгвістыкі і камп‟ютарнай лінгвістыкі, прапанаваны ўласны

погляд на іерархію камунікацыйных жанраў, іхнія суадносіны / не-

суадносіны з маўленчымі жанрамі, выяўлена парадыгмальная прас-

тора маўленчых актаў з акрэсленнем іх функцыйнага статусу, струк-

туры. Асабліва важкім з‟яўляецца даследаванне складнікаў тэорыі

маўленчых актаў, устанаўленне кірункаў рэалізацыі імплікатур каму-

нікацыі.

Грунтоўна ў рэцэнзаваным навукова-аналітычным выданні пра-

аналізаваны даследаванні па праблемах граматыкі (Дубова О. А. Ти-

пологічна еволюція морфологічних систем української та російської

мов. – К. : Вид. центр КНЛУ, 2002. – 302 с. (с. 75–83) і інш.); лінгвіс-

тыкі тэксту і тэксталогіі (Семенець О. О. Синергетика поетичного

слова. – Кіровоград : Імекс ЛТД, 2004. – 338 с. (с. 83–94) і інш.); па

актуальных пытаннях сучаснай лінгвістыкі з вызначэннем асноўных

кампанентаў навуковых лінгвапарадыгмаў (Селіванова О. О. Сучасна

лінгвістика: напрями та проблеми : підручник. – Полтава: Довкілля-

К, 2008. – 712 с. (с. 202–223) і інш.), лінгвістычнай прагматыкі (раз-

дзел «Найноўшыя вымярэнні лінгвістычнай прагматыкі» / «Новітні

виміри лінгвістичної прагматики» (Рэцэнзія на манаграфію: Баце-

вич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики: монографія. – Львів :

ПАЇС, 2010. – 336 с. (с. 326–338)) і да т. п.

Значная ўвага ўдзелена пытанням тэарэтычнай марфалогіі, класі-

фікацыі яе катэгорый і адзінак, выяўленню заканамернасцяў суадно-


188

сінаў / несуадносінаў першасных і другасных функцый марфалагіч-

ных формаў. Гл. раздзелы: «Новы погляд на марфалагічны сінтэтызм

і аналітызм у кантрастыўным аспекце» / «Новий погляд на морфоло-

гічний синтетизм й аналітизм у контрастивному аспекті» (Дубова О. А.

Типологічна еволюція морфологічних систем української та росій-

ської мов. – К. : Вид. центр КНЛУ, 2002. – 302 с. (с. 75–83); «Марфа-

лагічныя з‟явы і марфалагічныя праблемы» / «Морфологічні явища і

морфологічні проблеми» (Горпинич В. О. Морфологія української

мови : підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К. : ВЦ «Академія», 2004. –

336 с. (с. 100−109); «Канцэптуальнасць суадносінаў граматычных

катэгорый» / «Концептуальність співвідношення граматичних катего-

рій» (Крысько В. Б. Исторический синтаксис русского языка. Объект

и переходность. – М. : Индрик, 1997. – 424 с. (с. 17–23) і да т. п.

Дакладна разгледжаны такія пытанні, як аспекты тэарэтычна-да-

стасоўнага сінтаксісу (раздзел «Канцэптуальныя вымярэнні тэарэтычна-

дастасоўнага сінтаксісу» / «Концептуальні виміри теоретико-при-

кладного синтаксису» (Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови :

підручник. – К. : Вид. центр «Академія», 2004. – 406 с. (с. 63–67)),

спецыфіка складаных сказаў розных тыпаў (раздзел «Кантамінава-

насць у межах складаназалежнага сказа» / «Контамінованість у межах

складнопідрядного речення» (Дяговец И. И. Русские придаточные

предложения нетипичного построения (синтаксические единицы с

«отклоняющейся» структурой). – Донецк : ООО «Юго-Восток, Лтд»,

2003. – 227 с. (с. 67–70)); раздзел «Праблемы камунікацыйна-праг-

матычнага апісання складанага сказа» / «Проблеми комунікативно-

прагматичного опису складного речення» (Абашина В. Н. Вопросы

коммуникативно-прагматического описания сложного предложения

в русском языке: аспект актуального членения. – Львов : Издат.

центр ЛНУ им. И. Франко, 2006. – 344 с.) (с. 169–175)).

Заслугоўвае ўвагі выяўленне ў манаграфіі сучасных тэндэнцый

сацыялінгвістыкі. Гл., напрыклад, раздзелы «Сацыялінгвістыка ў су-

часнай моўнай прасторы» / «Соціолінгвістика у сучасному мовному

просторі» (Рэцэнзія на кнігі: Мацюк Г. П. До витоків соціолінгвіс-

тики: Соціологічний напрям у мовознавстві : монографія. – Львів :

Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. – 432 с. ; Мацюк Г. П. Прикладна

соціолінгвістика. Питання мовної політики : навч. посіб. – Львів :

Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. – 212 с. (с. 363–368); «Моўная

асоба ў сучасных камунікацыйных даследаваннях» / «Мовна особис-


189

тість у сучасних комунікативних дослідженнях» (Космеда Т. А. Ego і

Alter Ego Тараса Шевченка в комунікативному просторі щоден-

никового дискурсу : монографія. – Дрогобич : Коло, 2012. – 372 с.)

(с. 404−413)).

Значнае месца ў аналізаваным навукова-аналітычным выданні

займае разгляд выказвання, выяўленне асаблівасцяў яго будовы і

суадносінаў з маўленчымі актамі, іх структураю (раздзел «Новыя і

найноўшыя погляды на выказванне ў славянскіх мовах» / «Нові та

новітні погляди на висловлення у слов‟янських мовах» (Wyraz i zdanie

w językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przekład 5 / рod red. Michała

Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXXXІII. – Wrocław :

Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2005. – 460 s.; Wyraz i zdanie w

językach słowiańskich. Opis, konfrontacja, przeklad 6 / pod red. Michała

Sarnowskiego i Włodzimierza Wysoczańskiego. – CXLVII. – Wrocław :

Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2008. – 590 s.) (с. 245–275)).

Не менш важным з‟яўляецца разгляд у аналізаваным навукова-

аналітычным выданні аўтарытэтных прац па праблемах тэорыі і

гісторыі мовазнаўства (раздзел «Нарысы па гісторыі мовазнаўства» /

«Нариси з історії мовознавства» (Рагаўцоў В. І. Гісторыя мовазнаў-

ства: вучэб. дапам. – Магілѐў : МДУ імя А. А. Куляшова, 2005. – 496 с.)

(с. 158–169)); а таксама даследаванне актуальных пытанняў культуры

мовы і стылістыкі, ступені распрацаванасці пэўных пытанняў у сучас-

ным славянскім мовазнаўстве (раздзел «Увесь абсяг мовазнаўчай

актуальнасці» / «Увесь обшир мовознавчої актуальності» (Rozprawy

Komisji Językowej XXXIII / red. W. Wysoczański. – Wrocław : Wroc-

ławskie Towarzystwo Naukowe, 2006. – 306 s.) (с. 142–148)).

Прываблівае таксама даследаванне асабліва знакавых пытанняў

сучаснага мовазнаўства – кагнітывістыкі і дыскурсівістыкі (раздзел

«Кагнітывістыка і дыскурсівістыка: новыя аспекты і новыя пады-

ходы» / «Когнітивістика і дискурсивістика: нові аспекти і нові підхо-

ди» (Поповиħ Људмила. Епистоларни дискурс украjинског и српског

jезика. – Београд : Филолошки факултет, 2000. – 305 с.; Поповиħ

Људмила. Језичка слика стварности: Когнитивни аспект. Контрас-

тивне анализе. – Београд : Филолошки факултет, 2008. – 308 с.)

(с. 275–284)), заканамернасцяў праяўлення пераходнасці ў дачыненні

да граматычнай катэгорыі валентнасці (раздзел «Дзеяслоўная пера-

ходнасць у кантрастыўным аспекце» / «Дієслівна перехідність у кон-


190

трастивному аспекті» (Ивановић Милена. Прелазност у украјинском

језику: функционални аспект / Милена Ивановић. – Београд : Задуж-

бина Адрејевић, 2007 (Београд : Тодра плюс). – 120 с.; граф. Прикази;

24 см. – (Посебна издања / [Задужбина Адрејевић]) (с. 285–301)).

Выданне такога тыпу дае падставы гаварыць пра грунтоўную

дасведчанасць А. П. Загнітка ў складаных, дыскусійных пытаннях

мовазнаўства, пра што пераканаўча сведчаць прарэцэнзаваныя ім

лінгвістычныя даследаванні.

У навукова-аналітычным выданні ўлічаны працы не толькі з

украіністыкі, а і русістыкі, славістыкі, а таксама даследаванні над-

звычай актуальных пытанняў сэнсавага поля тэксту, выяўлены кірун-

кі моўна-вобразнага пераасэнсавання ў кантэксце мастацкага твору, а

таксама вызначана «жыццѐвасць» створаных пісьменнікам метафар,

метанімій, іншых аказіянальных утварэнняў (раздзел «Моўнае жыццѐ

паэтычнага слова» / «Мовна життєвість поетичного слова» (Ста-

вицька Леся. Естетика слова в українській поезії 10−30 рр. ХХ ст. –

К. : Правда Ярославичів, 2000. – 154 с.) (с. 11–16)).

Каштоўнасць рэцэнзаванай кнігі заключаецца яшчэ і ў тым, што

яна дае мажлівасць сістэматызаваць і сфармаваць цэласнае ўяўленне

пра сучасны навукова-мовазнаўчы працэс з улікам усіх парадыгмаў

функцыянавання і даледавання лінгвістычных ведаў.

Варта нагадаць, што манаграфія мае дачыненне да найактуаль-

ных і найвострых пытанняў сучаснай лінгвістыкі. У гэтым навукова-

аналітычным выданні разгледжаны пытанні розных галін лінгвістыкі

(як традыцыйных, так і параўнаўча новых), што значна павышае

навуковую каштоўнасць гэтай працы і пашырае абсяг даследчыкаў,

для якіх яна можа быць цікаваю і карыснаю. Якая б праблема не была

пастаўлена ў цэнтры лінгвістычнага даследавання, Анатоль Панасавіч

заўсѐды разглядае яе ўсебакова, дэталѐва і аб‟ектыўна. Як глыбока

дасведчаны ў найноўшых тэнцэнцыях лінгвістычнай навукі, ѐн заўсѐ-

ды нестандартна і па-новаму аналізуе ўжо дастаткова вывучаную,

здавалася б, праблему.

Няма сумніву, што рэцэнзаваная кніга, якая ахоплівае шырокі

абсяг прааналізаваных праблем і характарызуецца кампетэнтным на-

вукова-аналітычным разглядам прац, будзе карыснай для настаў-

нікаў-славеснікаў, студэнтаў, магістрантаў – усіх, хто цікавіцца

функцыянаваннем і развіццѐм лінгвістычнай навукі.


191

УДК 811.161.2‟373.23‟276.45

Євген Редько

НАЗВИ ОСІБ ЗА ЛОКАЛЬНОЮ НАЛЕЖНІСТЮ

В УКРАЇНСЬКИХ АРҐО

У статті розглянуто загальні особливості називання осіб за локальною на-

лежністю в українських арґотичних системах, визначено причини, перебіг і

наслідки цього номінативного явища. Увагу насамперед зосереджено на типо-

вих моделях і засобах соціолектного номінування в межах вказаної мікрогрупи,

розгляд яких уможливлює висновок про системність аналізованих процесів,

їхнє взорування на загальномовні семантико-словотвірні зразки. Окремо в за-

пропонованому дослідженні закцентовано на прагматичних прагненнях нази-

вачів, встановлено їхний світоглядний первень (ворожість до «чужих»,

міжсоціумні конфлікти, антиукраїнська освітня політика колонізаційної влади

тощо). Це свідчить про важливість позамовних чинників для називання осіб за

локальною належністю в соціолектах і, відповідно, високий рівень асоціатив-

ності творення аналізованих арґотизмів. Останнє досить тісно пов‟язує арґотич-

не та жарґонове назовництво, визначаючи, у свою чергу, перспективи подаль-

шого дослідження, які полягають у динамічному вивченні українських субстан-

дартних систем і якнайретельнішому аналізові сутнісних зв‟язків «старих»

соціолектів і сучасних інноваційних процесів.

Ключові слова: арґо, номінування, назви осіб, семантичне перенесення,

метафора, конотація.

Постановка наукової проблеми та її значення. Назви осіб посі-

дають чільне місце в номінативній структурі українських соціолектів,

реалізуючи загальномовний антропоцентризм на субстандартному

рівні. За таких обставин процеси постання й формування арґотичної

nomina personalia відзначаються широкими потенціями, оскільки

людину може бути названо на основі великої кількості різнорідних

індивідуальних чи соціально значущих ознак. До цих назовницьких

маркерів, безперечно, зараховуємо локальну належність особи (місце

проживання – за класифікацією О. Кровицької [10, с. 27]), що зумов-

лює необхідність більш ґрунтовного осмислення її репрезентації у

вітчизняних соціальних діалектах; до того ж актуальність і нагаль-

ність такої мовознавчої розвідки стають зрозумілими, якщо зважати

на відносну недослідженість номінативних процесів в арґо.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Як правило, проблеми арґо-

тичного називання в українській лінгвістиці розглядають у контексті

вивчення семантики номенів і – найчастіше – різноманітних етимоло-

© Редько Є., 2015


192

гічних зв‟язків, які вказують на шляхи поповнення соціолектного

лексикону (див. праці Г. Аркушина [1; 2], О. Горбача [3−6], Й. Дзен-

дзелівського [7; 8], Л. Ставицької [13] та ін.). Водночас самі ж номіна-

тивні процеси залишаються поза увагою науковців – це стосується як

загальних питань, так і особливостей окремих лексичних груп. Вка-

зану проблему, утім, не можна вважати суто соціолектною, адже й у

розвідках, присвячених описові nomina personalia на різних етапах

розвитку мови (наприклад, роботи І. Ковалика [9], О. Кровицької [10],

В. Олексенка [11]), зазвичай подають лише перелік формантів і най-

загальніші відомості про семантику твірної основи. Тому наша стаття

є фактично першою спробою системного розгляду особових номенів

за місцем проживання в українських історичних соціолектах.

Метою статті є ґрунтовний аналіз називання осіб за локальною

належністю як помітного явища в номінативній системі вітчизняних

арґо. Зазначену мету плануємо досягти, з‟ясувавши причини, перебіг

та наслідки вказаних дериваційних процесів і визначивши їхні

прагматичні засади, що й визнаємо завданнями нашого дослідження.


зультатів дослідження. Розвиток арґотичної nomina localia пов‟яза-

ний з тим, що носії соціолекту специфічно розуміють життєвий

простір і нестандартно осмислюють своє місце в ньому. Ідеться

передусім про чітке протиставлення замкненої арґотичної групи від-

критому суспільному середовищу, зреалізоване у відмежуванні від

інших соціально-професійних утворень. На таке розуміння світу в

арґо накладено елементи народної свідомості – загалом люди вузько

сприймали довкілля (власне воно обмежувалося ареалом їхнього існу-

вання), та й ідентифікатори просторової належності в давнину були

іншими (віросповідання, належність панові тощо). Сукупно названі

особливості вказують на незначущість локальності як понятійної

категорії (у теперішньому її розумінні та вияві) для носіїв соціолекту,

периферійності просторових понять в бутті арґомовця. На мовному

рівні це виявлено у слабкій продуктивності таких номенів, які не

входять до активного арґотичного словника (прикметно, що не спо-

стерігаємо взагалі територіальних назв осіб, поширених у літератур-

ній мові). З іншого боку, спрацьовують загальномовні чинники

розвитку аналізованих назв – відносно невелика кількість об‟єктів, з

якими можна співвіднести ці номени (самих адміністративно-

територіальних одиниць досить мало), виключна «словотвірність»


193

катойконімів і подібних утворень тощо. Щодо останньої, проте, варто

зазначити, що її в арґо майже незреалізовано – винятком стає номени

шустан „міщанин‟, шустанка „міщанка‟ [7, с. 215] як результат

засекречування і взорування на «літературний» дериваційний зразок

(місто → шусто → шустан → шустанка; пор. міщани – шустани).

Тому не дивно, що nomina localia et regionalia в українському арґо

виявлена обмежено, а зафіксований матеріал вказує на переважання

семантичних назв передусім у бурсацькому й вуличницькому соціо-

лектах. Ця особливість є логічною, якщо зважати на вікову характе-

ристику носіїв арґо, для яких номінування досить часто зведено до

потреби перейменувати поняття, надати йому більш «глибокої» об-

разності, зіставити з іншим поняттям задля досягнення комічного чи

іронічного ефекту чи мовного обігрування. У такому разі додатковим

позамовним чинником вважаємо побутування зазначених соціолектів

у відкритому урбаністичному середовищі та вплив освіти й держави

на формування світоглядних і національних стереотипів людини.

Останнє зумовлює цікаву психологічну особливість, виражену в

бурсацько-вуличницьких соціолектах, – вороже, неприязне ставлення

до селян (навіть за умови, що арґомовець є вихідцем із села) як

позиціонування себе на боці ніби освіченішого міщука. Утілювачем

такої автоідентифікації стає зневажливе ставлення до всього русти-

кального, посилене ще й офіційною антиукраїнською урядовою полі-

тикою, широко поширеною саме в міському просторі. Про такі гли-

бинні асиміляційні процеси, визначальні для світоглядної дихотомії

арґомовця, стверджує К. Широцький, колишній учень Кам‟янецької

бурси й укладач словничка її говору: «Погорда до хлопа, розвинена в

молодих серцях ще змалку російською офіційною педагогікою, внес-

ла в семінарську мову цілу низку образливих для мужика назвиськ,

які не пропали, а лишилися в бурсацькому вжитку, не дивлячись

навіть на перейняття семінаристів останніми роками національною

ідеєю й взагалі народницьким духом» [15, с. 176]. Дійсно, усі номени

в межах аналізованої номінативної підкатегорії містять негативну

конотацію осіб, виражену, як правило, у метафоричних і метонімій-

них перенесеннях, реалізатором яких стають найрізноманітніші бази

семантичних трансформацій.

Зокрема, зниження досягають за рахунок зооморфної метафори –

у такому разі в номінативній моделі тварина → особа об‟єктом

називання обирають «неприємних» для людини тварин: вуж, гад


194

„селянин, хлоп‟ [15, с. 184]. Відповідно спрацьовують імпліцитні

асоціативні зв‟язки, ґрунтовані на семах „слизькість‟, „противність‟,

„верткість‟ як визначальних ознаках рептилій. Додатковим компо-

нентом семантичної структури мотиваторів вважаємо уявлення мов-

ців про цих істот, сформовані в результаті пізнавальної діяльності: до

них зараховуємо соціокультурні елементи (пов‟язаність змії з гріхо-

падінням людини; традиційне визначення її диявольською твариною,

важливе для християнського світу – пор. із загальномовним гад

„лайливе про огидну, підступну людину‟) і практично-емпіричні відо-

мості арґоносіїв (вуж є безпечною змією, оскільки не може отруїти,

тобто завдати шкоди). Близьким до названих номенів визнаємо одесь-

кий арґотизм асмодей „темний селюк‟ [4, с. 100], у якому реалізовано

прецедентність як особливість соціолектної метафори з паралельною

актуалізацією периферійних ознак мотиватора – докладно про це ми

писали в [12].

Подібне метафоричне перенесення, ґрунтоване на атрибутивній

семі, виявляємо в харківському арґотизмі пєтух „селюк, мужик‟

[4, с. 101]. У такому разі цілком очевидною є асоціативна пов‟яза-

ність аналізованої назви з традиційним субстандартним особовим

номеном когут „мужик, селянин‟ [4, с. 98; 5, с. 143], зумовлена сино-

німійними відношеннями окреслених понять. Це свідчить, що близь-

кість (чи тотожність) лексичного значення при різній стилістичній

або територіальній зумовленості може ставати каталізатором до появи

окремих назв за принципом аналогії, спираючись при цьому на чітко

окреслене коло сем: когут „півень‟ → когут „селюк‟ : пєтух „півень‟

→ Х (пєтух „селянин‟ реалізує потенційність, оприявнюючи її). Таки-

ми семами, очевидно, стають „задерикуватість‟, „схильність до сварки

чи бійки‟, актуалізовані разом із іншими компонентами значення –

ідеться про ймовірне акцентування на співочості селянина (цьому

сприяє мотивованість російського петух дієсловом петь). Зазначене

вказує на визначальність саме атрибутивної метафоризації для аналі-

зованих назв і важливість цього семантичного явища для номіна-

тивної структури арґо в цілому.

Вказаний процес в арґотичних номенах на позначення особи за

місцем проживання зазвичай реалізують, зіставляючи похідні і твірні

назв на основі перенесення ознаки: нею може бути зовнішній (особ-

ливості обличчя, одягу) чи внутрішній атрибут (риси характеру). Най-

частіше акцентують увагу на специфічних «аксесуарах» селянина,


195

вказуючи на його неелегантність, невихованість, бідність: очкур

„шнурок для підтримки штанів чи верхній комір натільної сорочки‟

→ очкур „мужик‟ [15, с. 193], матня „частина штанів, де сходяться

холоші‟ → матня „селянин‟ [6, с. 44]. Такі номени пов‟язані з не-

пристойним з позиції мовця виглядом бідної людини і відсилають

асоціативно до приватно-інтимного світу селянина, посилюючи тим

самим ефект зниження. Схожу особливість реалізує метонімійний но-

мен кужушинка „хлоп, мужик узимку‟ [15, с. 193], у якому зневаж-

ливе ставлення виражено не через семантичний зміст поняття, а у

зверненні до номена з демінутивним суфіксом, що модифікує конота-

цію мотиватора, надаючи йому ознак іронічності. На думку В. Хіміка,

така соціолектна особливість свідчить про вияв «додаткової позитив-

ної (або нейтральної оцінки … лише в додатковій цинічній характе-

ризації об‟єкта» [14, с. 99]. В окремих випадках цю конотацію реалі-

зують «затемнені» для простої людини мотиватори (наприклад, ефіоп

„мужик‟ [15, с. 86], що має на меті не лише схарактеризувати (селя-

нин чорний на лиці через постійну роботу), а й висміяти як зовнішній

вигляд, так і соціальний статус людини – мужика зіставлено з ефіо-

пом-рабом через актуалізацію відповідних сем.

Такі ж принципи застосовують в арґо для називання селянина

щодо його розумових здібностей. Зрозуміло, що оцінка, надана більш

освіченими і досвідченими (навченими школою й самим життям)

бурсаками та вуличниками, є негативною і коливається в діапазоні

від „простак‟ до „дурень‟. Тобто йдеться про своєрідне розширення

значення, реалізоване в семантичному перенесенні: характеристичні

номени набувають додаткової локальної прив‟язаності, зберігаючи

при цьому цілком весь значеннєвий комплекс: микита „недоумку-

ватий‟ → микита „селюк‟ [4, с. 145], мудь „простак‟ → мудь „селя-

нин‟ [4, с. 147; 15, с. 191] тощо. Однак, якщо в арґотизмі микита спо-

стерігаємо відносно простий і зрозумілий зв‟язок через словотвірно-

семантичні процеси з дієсловом метикувати „розуміти щось, здога-

дуватися‟, то в соціолектизмі мудь його виражено імпліцитно. Це,

власне, є виявом довшого номінативного ланцюжка зі збереженим

первинним оцінним елементом, наявним у початковій ланці – мудо

„testiculum; penis‟ відсилає асоціативно до «тілеснонизових» уявлень,

що можна визнати своєрідним реалізатором прихованого негативного

ставлення. На ці особливості натрапляємо й у сучасних соціолектах, у

яких такі назви містять не статеву чи розумову характеристику


196

людину, а стають передусім експресемами з високим рівнем мовної

агресії (пісюн, хер і подібні обсценізми). Усі вони проходять схожі

семантичні трансформації, що дозволяє стверджувати про систем-

ність розвитку соціолектів не лише в синхронії, а й історично, тобто

про тісній зв‟язок арґо з жарґоном, сленґом та просторіччям і вико-

ристання тотожних номінативних принципів на розмовному рівні

(стилі) літературної мови.

Натомість інколи арґоносії вдаються до більш складних транс-формацій, пов‟язаних у межах аналізованої групи із чужомовним

характером мотиваторів. Так, пол. żłob „жолоб; корито; ясла‟, конкре-тизуючись у перенесенні ознак речі на людину (для соціолектів аб-страктність загалом не є характерною), набуває в українських суб-стандартних системах кількох значень: жлоб „мужик, селюк, хлоп‟ [4, с. 80, 97], „недотепа‟ [5, с. 163], „скупий‟ [4, с. 97], „дурний‟ [4, с. 97; 15, с. 79], „надокучлива людина‟ [4, с. 97], „паскуда‟ [4, с. 136],„лихий учень‟ [6, с. 43] тощо. Ці значення фактично вказують на коло сем, актуалізованих у міжмовних (радше – міждіалектних) контактах і ви-

значальних для семантики утвореного номена. Відповідно можливою стає різноаспектна оцінка селянина, що утруднює встановлення пер-винних мотиваційних зв‟язків. Однак можемо впевнено констатувати, що центральною, очевидно, все ж таки залишається сема „дурний‟ (з додатковою для цього номена ідентифікації способу життя через предмет), оскільки такий розвиток семантики арґотизму реалізують інші номени. До них зараховуємо класичний соціолектизм лох, який в українській мові може бути репрезентантом загальних процесів адап-тування запозиченої лексики в субстандартних системах і набуття нею додаткових значень (нім. Loch „дірка‟ → „дірка в голові‟ → „дурень‟ → лох „дурень‟ → „мужик‟), вказуючи на важливість аналогії як принципу номінування в межах мікрогруп у соціолектах і сте-реотипність процесів називання в мисленні носія арґо.

Така стереотипність досить часто зумовлює появу локального ідентифікатора особи, реалізованого через асоціативний зв‟язок з її статусом. Його (статус. – Є. Р.) у такому разі мовці виражають через «родинну» (бадьо „мужик‟ [15, с. 181], вуйко „селянин‟ [4, с. 131; 15, с. 184], дядько „селянин‟ [5, с. 169]), «адміністративну» сфери (соломка „село‟ → селомка [4, с. 153], соломка „селянин‟ [4, с. 88]) чи «станову» (новичок „селянин‟ [6, с. 31], паничик „міщанин‟ [5, с. 169]), що свідчить про набуття нейтральними словами жарґонових соціосем (див. про таке докладно в [13, с. 132]). Проте, якщо адміністративні та


197

станові статусні номени виконують, в основному, ідентифікувальну функцію (соломка – житель соломки, паничик – усі пани живуть у місті), то назви осіб за спорідненістю вказують на певні загальні особливості арґономінування. Так, можна виокремити тенденцію до різнооформленого вираження тотожних понять, про яку зазначає й В. Хімік: «Соціальні субмови схильні до багатозначної експлуатації одних і тих же стереотипних образів, які є улюбленими образними модифікаторами, що накладаються на різні фреймові смисли» [15, с. 94]. Вказану особливість забезпечує спільність модифікаційних сем, що беруть участь у метафорі: в аналізованих арґотизмах ними є семи „старший‟, „головний‟ (наприклад, бадьо від бадьо „батько‟). Нато-мість в особовому номені дядько ці семантичні компоненти посилено через вказівку на відносну чужість, яка нівелює «родинну» семантику і надає ширшого, просторово-локального значення. При цьому констатуємо появу конотаційних елементів у структурі аналізованих арґотизмів – вони репрезентують зневажливо-експресивне ставлення до об‟єктів називання, що також визнаємо однією з основних ознак метафоричного перенесення в українських арґо.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Проведе-ний аналіз уможливлює такі загальні висновки:

1. Творення осіб за локальною належністю свідчить про систем-ність арґотичного назовництва, його пов‟язаність із загальномовними номінативними процесами і зреалізованість у традиційних «літера-турних» моделях.

2. Найтиповішим виразником досліджуваного явища є метафора, ґрунтована, як правило, на позамовних чинниках номінування, що посилює роль периферійних сем у розглядуваних твірних процесах.

3. Прикметною ознакою аналізованих арґотизмів стає негативна конотація, зумовлена зневажливим ставленням називачів до об‟єктів номінування на підставі світоглядних опозицій урбаністичного й селянського, розумного та дурного тощо.

4. Схожі інтенції можна простежити в жарґоновому номінуванні осіб, що вказує на тяглість семантико-словотвірних процесів в україн-ських субстандартних системах і відповідне залучення арґотичних зразків до сучасного назовництва.

5. У такому разі перспективами подальшого дослідження вважа-ємо розгляд окреслених номінативних явищ у динаміці (в опозиції арґо-жарґон-сленґ) і залучення результатів цих студій до осмислення інноваційних мовних процесів.


198


1. Аркушин Г. Арґо лаборів / Г. Аркушин // Slavia orientalis. – 2002. – Т. XLI, № 3. – С. 447–471.

2. Аркушин Г. «Старицька мова» (Арґо сліпців-жебраків Західного Полісся) / Г. Аркушин // Slavia orientalis. – 1996. – Т. XIV, № 2. – С. 229–236, 267–277.

3. Горбач О. Арґо на Україні : зібрані ст. / Олекса Горбач. – Мюнхен : [б. в.], 1993. – 360 с.

4. Горбач О. Арґо в Україні / Олекса Горбач. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип‟якевича НАН України, 2006. – 688 с. – (Сер. «Діалектологічна скриня»).

5. Горбач О. Арґо українських вояків / О. Горбач // Наукові записки Україн-ського Вільного Університету. Філософічний факультет. – 1963. – Ч. 7. – С. 138–173.

6. Горбач О. Арґо українських школярів і студентів / О. Горбач // Наукові за-писки Українського Вільного Університету. Філософічний факультет. – 1966. – Ч. 8. – С. 3–55.

7. Дзендзелівський Й. О. Арґо волинських лірників / Й. О. Дзендзелівський // Studia z filologii polskiej i słovianskiej. – 1979. – T. 16. – С. 179–216.

8. Дзендзелівський Й. О. Арґо нововижвівських кожухарів на Волині / Й. О. Дзен-дзелівський // Studia slavica. Academiae scientarium hungaricae. – 1977. – Т. ХХIII, f. 3−4. – C. 289–333.

9. Ковалик І. І. Питання іменникового словотвору в східнослов‟янських мовах у порівнянні з іншими слов‟янськими мовами. Ч. 1 / І. І. Ковалик. – Львів : Вид. Львів. ун-ту ім. І. Франка, 1958. – 153 с.

10. Кровицька О. В. Назви осіб в українській мовній традиції XVI−XVII ст. Се-мантика і словотвір / О. Кровицька. – Львів : Ін-т українознавства ім. І. Кри-п‟якевича, 2002. – 213 с.

11. Олексенко В. П. Словотвірні категорії іменника / В. П. Олексенко. – Херсон : Айлант, 2005. – 336 с.

12. Редько Є. О. Дещо про лінгвокультурні особливості номінування осіб в українських арґо [Електронний ресурс] / Є. О. Редько // Jazyk a kultúra. – 2014. – Čislo 19–20. – Режим доступу : http://www.ff.unipo.sk/jak/rus/19-20_2014/Redko_studia.pdf

13. Ставицька Л. О. Арґо, жарґон, сленґ: соціальна диференціація української мови / Леся Ставицька. – К. : Критика, 2005. – 464 с.

14. Химик В. В. Поэтика низкого, или Просторечье как культурный феномен / В. В. Химик. – СПб. : СПбГУ, 2000. – 272 с.

15. Широцький К. Словарець бурсацького говору / Кость Широцький // Збірник ХІФТ. Нова серія. – Т.6. – Х. : [б. в.], 1998. – С. 181–206.

References

1. Arkushyn H. Argo laboriv / H. Arkushyn // Slavia orientalis. – 2002. – Т. XLI, № 3. – S. 447–471.

2. Arkushyn H. “Starytska mova” (Argo sliptsiv-zhebrakiv Zahidnoho Polissia) / H. Arkushyn // Slavia orientalis. – 1996. – Т. XIV, № 2. – S. 229–236, 267–277.


199

3. Horbach О. Argo na Ukraini: Zibrani statti / Oleksa Horbach. – München : [b. v.],

1993. – 360 s.

4. Horbach О. Argo v Ukraini / Oleksa Horbach. – Lviv : In-t ukrainoznavstva

im. I. Krypiakevycha NAN Ukrainy, 2006. – 688 s. – (Ser. «Dialektolohichna

skrynia»).

5. Horbach О. Argo ukrainskykh voiakiv / O. Horbach // Naukovi zapysky Ukrain-

skoho Vilnoho Universytetu. Filosofichnyi fakultet. – 1963. – Ch. 7. – S. 138–173.

6. Horbach О. Argo ukrainskykh shkoliariv i studentiv / O. Horbach // Naukovi

zapysky Ukrainskoho Vilnoho Universytetu. Filosofichnyi fakultet. – 1966. –

Ch. 8. – S. 3–55.

7. Dzendzelivskyi Y. О. Argo volynskykh lirnykiv / Y. О. Dzendzelivskyi // Studia z

filologii polskiej i słovianskiej. – 1979. – T. 16. – S. 179–216.

8. Dzendzelivskyi Y. О. Argo novovyzhvivskykh kozhukhariv na Volyni / Y. О. Dzen-

dzelivskyi // Studia slavica. Academiae scientarium hungaricae. – 1977. –

Т. ХХIII, f. 3−4. – S. 289–333.

9. Kovalyk I. I. Pytannia imennykovoho slovotvoru v shidnoslovianskykh movakh u

porivnianni z inshymy slovianskymy movamy. Ch. 1 / І. І. Kovalyk. – Lviv : Vyd.

Lviv. un-tu im. І. Franka, 1958. – 153 s.

10. Krovytska О. V. Nazvy osib v ukrainskii movnii tradytsii XVI−XVII st. Seman-

tyka i slovotvir / О. Krovytska. – Lviv : In-t ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha

NAN Ukrainy, 2002. – 213 s.

11. Oleksenko V. P. Slovotvirni katehorii imennyka / V. P. Oleksenko. – Kherson :

Ailant, 2005. – 336 s.

12. Redko Ye. О. Deshcho pro linhvokulturni osoblyvosti nominuvannia osib v

ukrainskikh argo / Ye. О. Redko // Jazyk a kultúra. – 2014. – Čislo 19–20. –

Rezhym dostupu: http://www.ff.unipo.sk/jak/rus/19-20_2014/Redko_studia.pdf

13. Stavytska L. О. Argo, zhargon, sleng: Sotsialna dyferentsiatsia ukrainskoi movy /

Lesia Stavytska. – К. : Krytyka, 2005. – 464 s.

14. Khimik V. V. Poetika nizkoho, ili Prostorechie kak kulturnyi fenomen /

V. V. Khimik. – SPb. : SPbHU, 2000. – 272 s.

15. Shyrotskyi K. Slovarets bursatskoho hovoru / Кost Shyrotskyi // Zbirnyk KhІFТ.

Nova seriia. – Т. 6. – Kh. : [b. v.], 1998. – S. 181–206.

Редько Евгений. Наименования лиц по локальной принадлежности в

украинских арго. В статье рассмотрены общие особенности наименований лиц

по локальной принадлежности в украинских арготических системах, опреде-

лены причины, ход и следствия этого номинативного явления. Внимание

прежде всего сконцентрировано на характерных моделях и способах социолект-

ной номинации в указанной микрогруппе, рассмотрение которых делает

возможным выводы о системности анализированных процессов, их ориентации

на общеязыковые семантико-словообразовательные образцы. Отдельно в дан-

ном исследовании подчеркнуты прагматические интенции номинаторов,

установлены их мировоззренческие источники (враждебность к «чужим», меж-

социумные конфликты, антиукраинская образовательная политика колониза-

торской власти и т. п.). Это свидетельствует о важности внеязыковых факторов


200

для номинации лиц по локальной принадлежности в социолектах и, соответ-

ственно, высоком уровне ассоциативности образования анализированных арго-

тизмов. Последняя особенность достаточно тесно связывает арготическую и

жаргонную номинацию, определяя, в частности, перспективы дальнейшего ис-

следования, которые заключаются в динамическом изучении украинских суб-

стандартных систем и более тщательном анализе сущностных связей «старых»

социолектов и современных инновационных процессов.

Ключевые слова: арго, номинация, наименования лиц, семантический

перенос, метафора, коннотация.

Redko Yevgen. Nominating Persons According to Their Residence in the

Ukrainian Argot. The article deals with the common specifics of nominating

persons to their residence in the Ukrainian Argot system, as well as reasons, a course

and consequences of this nominative phenomenon. The particular attention was paid

to typical models and means of sociolectual nominating within this micro-group, the

consideration of which enables the conclusion about the systematic approach of

analyzing processes, their impact on the lingual semantic word-formative patterns. In

addition, in our research we have emphasized on the pragmatic intentions of

nominators, their hostility towards the “foreign”, conflicts within the society, as well

as anti-Ukrainian educational policy of the colonization power, etc. It paints out the

importance of sub-lingual factors for nominating persons according to their residence

in sociolects and as result, a high level of associativity of the analyzing Argot for-

mation. The latter combines Argot and Jargon nomination, defining the perspectives

of our further research such as the dynamic studying of the Ukrainian substandard

systems and the detailed analysis of connections between “old” sociolects and

modern innovation processes.

Key words: argot, nomination, persons names, semantic transferring, metaphor,

connotation.

УДК 811.161.2'332/335:81

Світлана Рошко

ПОРІВНЯЛЬНА СИНТАКСЕМА В СЕМАНТИКО-

СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

У статті досліджено функціональне навантаження порівняльної синтак-

семи у семантико-синтаксичній структурі простого речення. Показано, що

синтаксеми як мінімальні семантико-синтаксичні одиниці виділяють на основі

семантико-синтаксичних відношень. Наведені імена вчених, які займаються

проблемою вивчення синтаксем та категорії порівняння у семантико-синтак-

© Рошко С., 2015


201

сичній структурі речення. Мета дослідження – описати основні функціональні

типи порівняльних синтаксем та простежити дериваційні перетворення в систе-

мі порівняльних одиниць, у результаті яких утворюються складні синтаксеми в

позиції детермінантних членів речення. У науковій роботі проаналізовані

семантичні різновиди первинних предикатних і субстанціальних порівняльних

синтаксем та семантичні і морфологічні варіанти складних, вторинних порів-

няльних синтаксем, серед яких можна виокремити, насамперед, вторинні пре-

дикатні синтаксеми. Розглянуто такі види адвербіальних порівняльних синтак-

сем як порівняльні часові, порівняльні причинові, порівняльні цільові. Зазна-

чені засоби вираження атрибутивних та апозитивних синтаксем. Охарактери-

зовані семантично неелементарні синтаксеми у позиції детермінантних членів

речення, які є найпоказовішим розрядом складних синтаксем, що відображають

транспозиційні перетворення аналітичних синтаксичних морфем (сполучник →

декон‟юнктив) та свідчать про дериваційну похідність у системі порівняльних

одиниць.

Ключові слова: порівняння, порівняльна синтаксема, типи порівняльних

синтаксем, порівняльні декон‟юнктиви, семантико-синтаксичні відношення,

підрядне порівняльне речення, синтаксична деривація, трансформація.

Постановка наукової проблеми та її значення. Серед різно-

манітних засобів пізнання навколишнього світу чільне місце займає

порівняння, яке полягає у виявленні й окресленні зовнішніх і вну-

трішніх зв‟язків між предметами на основі наявності в них спільних

рис, ознак і властивостей. Зовнішні й внутрішні зв‟язки між предме-

тами і явищами на мовному рівні відображаються і реалізуються фор-

мально-граматичною та семантико-синтаксичною структурою речень.

Як відомо, речення як основна синтаксична одиниця тісно пов‟язана з

мінімальними семантико-синтаксичними елементами – синтаксема-

ми, що виокремлюються на основі семантико-синтаксичних відно-

шень і характеризуються зовнішнім спрямуванням на відображення

стосунків між предметами і явищами об‟єктивної дійсності [1, с. 245;

2, с. 58; 3, с. 7–9; 6, с. 4–16].

У граматичній структурі української мови функціонують первин-

ні порівняльні предикатні та субстанціальні синтаксеми різних типів,

а також складні, семантично неелементарні порівняльні синтаксеми у

позиції детермінантних членів речення, які функціонують у семан-

тико-синтаксичній структурі речення як семантичні варіанти субстан-

ціальних та предикатних синтаксем. Такі складні синтаксеми якнай-

повніше виступають носіями порівняльного змісту підрядних порів-

няльних речень, від яких вони утворені у результаті синтаксичної

деривації [3, с. 152–155], транспозиції порівняльних форм.


202

Тому на сучасному етапі розвитку української мови важливим і

актуальним є питання дослідження різновидів порівняльних синтак-

сем у семантико-синтаксичній структурі простого речення, а також

питання взаємозв‟язку порівняльних синтаксем і підрядних порів-

няльних речень із точки зору формально-граматичної і семантико-

синтаксичної структури речень, дослідження дериваційних перетво-

рень у системі порівняльних одиниць.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Проблема семантико-синтак-

сичної категорії порівняння та пов‟язаних з нею порівняльних син-

таксичних одиниць – порівняльних синтаксем, порівняльних зворотів

та підрядних порівняльних речень, попри активне вивчення цих явищ

в україністиці (пор. студії М. С. Заоборної [5], Н. П. Шаповалової [9],

Л. В. Прокопчук [7], Л. В. Голоюх [4]), залишається актуальною і до-

тепер. Особливо важливим для сучасного українського мовознавства

є дослідження повного репертуару в українській мові синтаксем як

мінімальних синтаксичних одиниць і, зокрема, порівняльних синтак-

сем та граматичних засобів їх вираження.

Мета наукової роботи – описати основні функціональні типи

порівняльних синтаксем у семантичній структурі простого речення та

простежити дериваційні перетворення в системі порівняльних

одиниць, у результаті яких утворюються складні синтаксеми в позиції

детермінантних членів речення.

Виклад основного матеріалу та обґрунтування отриманих ре-

зультатів дослідження. Порівняльна синтаксема – це синтаксема

(мінімальна неподільна семантико-синтаксична одиниця), що шляхом

порівняння, тобто виявлення і окреслення спільних рис, ознак і влас-

тивостей, відображає стосунки між предметами і явищами об‟єктив-

ної дійсності. При цьому порівняльна семантика, що поєднується з

основним лексичним значенням слова, від якого утворена синтак-

сема, є визначальною розрізнювальною ознакою порівняльної синтак-

семи. Порівняльна синтаксема як компонент семантичної структури

речення виступає носієм порівняльного змісту і характеризується

певним набором синтаксичних функцій.

У семантико-синтаксичній структурі речення синтаксеми, як ві-

домо, поділяються на первинні, непохідні і вторинні, похідні, складні

синтаксеми.

До первинних порівняльних синтаксем простого речення відно-

сяться насамперед порівняльні предикатні синтаксеми різних типів


203

(предикати дії, предикати якості, предикати стану і ін.). Порівняльної

семантики предикатним синтаксемам надають аналітичні синтаксичні

морфеми другого рангу [2, с.138] – порівняльні частки як, мов,

немов, наче, неначе, ніби і под., напр.: а) порівняльні предикати дії:

Щось діялось навкруги. Мов наближалась градова хмара (М. Коцю-

бинський)1; І хтось немов схиляється до мене… (Леся Українка);

б) порівняльні предикати стану: Небозі ніби полегшало (Т. Шев-

ченко); А далі в хижі як би потемніло (Ф. Потушняк); в) порівняльні

предикати якості, що оформлюються за допомогою аналітичних

синтаксичних дієслівних морфем – зв‟язок бути, ставати, робитися

[2, с. 206] та порівняльних часток, напр.: Леся була зовсім як очаро-

вана (П. Куліш); І ми хотіли воювати з фальшю, та в праведності

стали мов чужі… (Д. Кремінь); Задумані хлопці, в задумі і дівчата і

ця задумливість робить їх мовби дорослішими… (Олесь Гончар).

З-поміж порівняльних предикатів якості вирізняються предикати

якості-відношення, що вимагають іменникової синтаксеми у функції

об‟єкта порівняння у позиції правобічної валентності [1, с. 255], напр.:

Він був високий ростом, вищий від свого брата… (О. Кобилянська);

Та хіба не завше молодь молодіша від усіх! (П. Тичина).

Серед первинних порівняльних синтаксем простого речення

відзначимо субстанціальні синтаксеми у функції суб‟єкта дії, суб‟єкта

стану, суб‟єкта процесу, виражені основним морфологічним варіан-

том суб‟єктної синтаксеми – називним відмінком іменників та аналі-

тичними синтаксичними морфемами – порівняльними частками.

Зазначені порівняння завжди ірреальні, напр.: Дивлюся, могила ніби

розвернулась, А з неї виходить неначе козак, Уже й сивоусий собі

неборак, та і йде до мене… (Т. Шевченко); У хаті стоїть мов чад

(Панас Мирний). Специфіка порівняльних субстанціальних синтак-

сем такого типу полягає в тому, що ірреальна семантика часток,

вживаних безпосередньо перед суб‟єктними синтаксемами, охоплює

й ірреальність семантики предикатних синтаксем, утворюючи, таким

чином, цілком ірреальну порівняльну єдність, напр.: Ще тілько

1 Примітка. Правомірною вважаємо таку класифікацію порівняльних пре-

дикатних синтаксем, при якій активним виконавцем дії може виступати не

тільки особа, але й персоніфікований предмет в широкому розумінні, оскільки

вже й сама семантика вживаних перед предикатами аналітичних синтаксичних

морфем – часток вказує на ірреальність дії, стану, процесу, позначуваних порів-

няльними предикатами.


204

пущіння, а тут уже немовби весна почалася (І. Франко); Неначе

смерть з циганами [приблуда. – Р. С.] По селах ходила (Т. Шевченко);

І ніби гори оживають… (Т. Шевченко).

Різновидами первинних порівняльних субстанціальних синтаксем

є також інструментальні синтаксеми, виражені орудним відмінком

іменника в поєднанні з аналітичною синтаксичною морфемою – по-

рівняльною часткою, напр.: Штеньо немов плитою грюкнув по

дощатій підлозі (І. Чендей) та локативні порівняльні синтаксеми,

виражені прийменниково-відмінковими формами та аналітичними

синтаксичними морфемами другого рангу – порівняльними частками

і вживані як для вираження динамічної локалізації, напр.: …голова

сама ніби між дві долоні м‟яко втулилася (І. Чендей); …Корнелія

Казимирівна мовби з висоти оглядала… будинок… (І. Чендей), так і

статичної локалізації, напр.: Тут дивовижно Анна ніби під ногами

відчула не долівку якоїсь кухні в багатоквартирному будинку, а

істинну і непохитну земну твердь (І. Чендей).

Найбільш поширеним семантико-структурним різновидом порів-

няльних синтаксем у сучасній українській мові, за нашими спосте-

реженнями, є складні, семантично неелементарні синтаксеми у пози-

ції детермінантних членів речення, виражені називним та непрямими

відмінками іменників із порівняльними декон‟юнктивами як, мов,

немов, наче, неначе, ніби1 і под. Такі складні синтаксеми функціо-

нують у семантико-синтаксичній структурі речення як семантичні

варіанти субстанціальних та предикатних синтаксем, якнайповніше

виступають носіями порівняльного змісту підрядних порівняльних

речень, від яких вони утворені в результаті трансформації, згортання

формально-синтаксичної структури складного речення і структурної

конденсації підрядної частини до члена речення [2, с. 168].

Як детермінантні члени речення, як правило, виступають вто-

ринні порівняльні предикатні синтаксеми з обставинною семантикою

(адвербіальні порівняльні синтаксеми), які поділяються на ряд різно-

1 Порівняльними декон’юнктивами в семантико-синтаксичній структурі

речення вважаємо порівняльні елементи як, мов, немов, наче, ніби і под. як

семантичні варіанти аналітичних синтаксичних морфем першого рангу – порів-

няльних сполучників [2, с. 138, 231], утворені в результаті згортання вихідної

базової структури складнопідрядного речення. Порівняльні декон‟юнктиви як

носії порівняльної семантики вживаються, звичайно, у структурі простого

ускладненого речення при детермінантних членах речення.


205

видів: порівняльні часові синтаксеми, порівняльні причинові синтак-

семи, порівняльні цільові синтаксеми. Порівняльні часові синтаксеми

виражають часові відношення у межах вихідного складного речення

шляхом порівняння моменту однієї дії з іншою. При цьому один

часовий момент виражений підпорядковуючим дієслівним предика-

том, а другий – морфологізованим прислівником у поєднанні з по-

рівняльним декон‟юнктивом. Порівняльні декон‟юнктиви, звичайно,

доповнюють своїм значенням загальну семантику речення, напр.:

Світло горіло, як перше, а в кутку ховалася темнота (О. Кобилян-

ська); «Не розгуби ягнят, як учора, бо на гамуз поб‟ю…» (М. Коцю-

бинський); Я [Мотря. – Р. С.], наче вперше, побачила сонце (Б. Леп-

кий) і под.

Порівняльні причинові синтаксеми «являють собою віддзерка-лення причиново-наслідкових відношень у структурі складного ре-чення, яке є для ускладненого простого речення з названими син-таксемами базовою (вихідною) одиницею» [1, с. 273]. Основним мор-фологічним варіантом порівняльних причинових синтаксем є поєд-нання прийменниково-відмінкових форм і порівняльних декон‟юнк-тивів. При цьому семантичний відтінок порівняння виражають декон‟юнктиви, а прийменники передають додаткові семантичні від-тінки походження явища, результативної причини, що сприяє здійс-ненню певного наслідку тощо, напр.: У купу вівці збились. Немов із

холоду, ягнятко на руки полізло (П. Тичина); Земля застогнала, наче

від тяжкого болю (Фольклор); …обі двірські дами…не знали, яка це була пригода, і тому стали хлипати, ніби з великого жалю… (Б. Леп-кий). Зрідка засобом вираження порівняльних причинових синтаксем виступає також іменник у називному відмінку в поєднанні з де-кон‟юнктивом як, напр.: Хлопець зжахнувся і розплющив очі, а побачивши свою панночку, зірвався на рівні ноги, як винуватець (Б. Лепкий). До морфологічних варіантів порівняльних причинових синтаксем належать також дієприслівники та дієприкметники, що поєднуються з ірреальними декон‟юнктивами мов, немов, наче,

неначе, ніби і виражають причинові відношення у відповідних мовленнєвих умовах: …Всі кинулись, мов одурівши… (І. Котлярев-ський); …Чуйкевич подав руку Мотрі. Пішла, ніби не знаючи, де і з ким гуляє (Б. Лепкий); Неначе засоромлений, [Михайло. – Р. С.] перескочив вузький шанець і відійшов скоро (О. Кобилянська).

За нашими спостереженнями, найбільш поширеним морфологіч-

ним варіантом порівняльних цільових синтаксем є віддієслівні дери-


206

вати-дієприслівники із порівняльними декон‟юнктивами мов, немов,

мовби, ніби тощо. У морфологічний структурі дієприслівників від-

сутні морфеми на позначення цільових відношень. Проте зазначені

порівняльні конструкції на сучасному етапі розвитку мови можна

трансформувати в складнопідрядні порівняльні речення з детермі-

нантними підрядними частинами, напр.: …[Анна. – Р. С.] сперлася на

хвилину об паркан, мов відпочиваючи (О. Кобилянська) → …[Анна. –

Р. С.] сперлася на хвилину об паркан, мов вона зупинилася відпочи-

ти…або ж…мов вона хотіла відпочити, вона бажала відпочити…, а

вживання в підрядній частині модальних лексем зі значенням бажа-

ності, волевиявлення, як наприклад: хотіти, бажати, прагнути,

намагатися має здатність ускладнювати семантику речення значен-

ням бажаного наслідку, напр.: – Анно! – зойкнули її викривлені уста з

неописуваним жалем, немов благаючи. – Анно, прийди назад! (О. Ко-

билянська) → – Анно! – зойкнули її викривлені уста з неописуваним

жалем, немов вона хотіла вблагати дівчину. – Анно, прийди назад!

До вторинних порівняльних синтаксем відносяться атрибутивні

синтаксеми, поєднувані з аналітичними синтаксичними морфемами

другого рангу – порівняльними частками, напр.: Увечері повернулася

Маланка додому весела, сливе щаслива. Вона бігала по хаті немов

молодими ногами… (М. Коцюбинський); Микола вглядів під вербами

ніби білі плями: то біліли на дівчатах сорочки (І. Нечуй-Левицький);

Сонце зизом зазирало в кімнату, зимове, бліде, ніби немічне сонце,

подібне до хворого обличчя Мотрі (Б. Лепкий). Порівняльні атрибу-

тивні синтаксеми в семантико-синтаксичній структурі речення

нерідко функціонують як детермінантні члени речення, поєднуючись

при цьому з порівняльними декон‟юнктивами, і виступають конкре-

тизаторами порівняльних відношень, напр.: Між м‟якими зеленими,

ніби оксамитовими, берегами в‟ється гадюкою Раставиця (І. Нечуй-

Левицький); …ціла його [Мазепи. – Р. С.] стать прибрала знову свій

звичайний, спокійний, врівноважений, ніби безпечний, вигляд (Б. Леп-

кий). Засобом вираження порівняльних атрибутивних синтаксем у

функції детермінантних членів речення є також морфологізовані діє-

прикметники, напр.: …[Мотря. – Р. С.] усміхаючись своїм, ніби пози-

ченим, усміхом, вийшла на ґанок (Б.Лепкий); Обличчя Петра [царя. –

Р. С.], жовтувато-бліде, широке, мов надуте, подобало на місяць

уповні… (Б. Лепкий). Семантичним варіантом порівняльної атрибу-

тивної синтаксеми, на нашу думку, можна вважати іменники в назив-


207

ному і непрямих відмінках та прийменниково-відмінкові форми з

порівняльними декон‟юнктивами, які, як правило, вживаються в

постпозиції до атрибутивних синтаксем простого ускладненого ре-

чення. Такі складні, похідні з семантичного погляду синтаксеми утво-

рилися внаслідок трансформації складнопідрядного речення у просте.

Порівняльні синтаксеми, виражені називним відмінком іменників, є

похідними утвореннями від субстанціальних синтаксем підрядної

порівняльної частини складнопідрядних речень, напр.: Веселі, сині, як

небо, очі [Лавріна. – Р. С.] світились привітно й ласкаво (І. Нечуй-

Левицький) → Веселі, сині, як небо є синім, очі [Лавріна. – Р. С.] сві-

тились привітно й ласкаво. У результаті такої трансформації іменни-

кова лексема в поєднанні з порівняльним декон‟юнктивом набуває

порівняльного значення атрибутивної ознаки, напр.: [Докія. – Р. С.]

висока й поважна, мов цариця, станула між усіма і запросила їх

додому (О. Кобилянська); І хай рожевий, наче мрія, птах мені співає

в золотих житах (Д. Кремінь). Порівняльні синтаксеми, виражені

непрямими відмінками іменників та прийменниково-відмінковими

формами в поєднанні з порівняльними декон‟юнктивами, є похід-

ними утвореннями від морфологічних варіантів суб‟єктних і об‟єкт-

них синтаксем головної частини складнопідрядних речень, напр.:

Продають фіалки, сині, наче очі… (В. Сосюра) → Продають фіалки,

сині, наче очі є сині:

Очі є сині → Сині очі → Сині, наче очі;

Фіалки є сині → Сині фіалки → Фіалки сині, наче очі.

Птиця … розпустила розкішний, як у павича, хвіст… (І. Нечуй-

Левицький); Ви щасливі, холоднії зорі, ясні, тверді, неначе з

кришталю (Леся Українка).

Морфологічним різновидом порівняльних атрибутивних синтак-

сем вважаємо також порівняння, виражені прислівниковою словофор-

мою з по-, напр.: Краєчок його [Левкової. – Р. С.] повіки набух від

спеки і пилу, а чорні, по-дівочому довгі вії виділяються, як в дорос-

лого (М. Стельмах); Брунатне, пропечене сонцем обличчя [сотника

Підіпригори. – Р. С.] схоже на обличчя простого, трохи вилицюва-

того сільського парубійка, в якого тільки й краси, що по-юнацьки

свіжоприпухлі вуста (М. Стельмах).

До складних порівняльних синтаксем, на нашу думку, відно-

сяться і порівняльні апозитивні синтаксеми, виражені іменниковою

словоформою, що виступають об‟єктами порівняння до субстанціаль-


208

них синтаксем у функції суб‟єкта порівняння, напр.: Чудовий могут-

ній ліс! І хмари-мандрівники люблять пролітати над ним, і вітри-

розбійники затримуються в ньому… (Ф. Потушняк); …тонкоусий

сом Ліниво плеще віялом-хвостом (М. Рильський); …[в хаті. – Р. С.]

вечеряли три брати – легіні-орли (П. Скунць). Семантико-структур-

ним варіантом порівняльної апозитивної синтаксеми вважаємо син-

таксеми, що виражаються іменниками у відповідній відмінковій

формі, зумовленій відмінковою формою означуваного слова та

порівняльними декон‟юнктивами, напр.: …був собі цар і мав він собі

жінку царицю, і прижили вони собі сина, як сокола (Фольклор);

– Дивися, як я полечу, Бо я сова…Та й замахала, Неначе крилами,

руками. І пострибала через двір… (Т. Шевченко); В душі моїй пісень і

мрій моря жага жадань і спомини, мов квіти … (В. Сосюра).

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Отже, у

семантико-синтаксичній структурі простого речення як первинні, так

і вторинні предикатні і субстанціальні синтаксеми характеризуються

різноманітністю семантичних і морфологічних варіантів. Найужива-

нішими є порівняльні синтаксеми у позиції детермінантних членів

речення, утворені в результаті дериваційних перетворень у системі

порівняльних одиниць. Подальша розробка проблематики порівнянь

в українській мові, зважаючи на складність, розмаїтість та фундамен-

тальну вагомість порівняльних конструкцій для мови в цілому й

художнього мовлення, зокрема, залишається актуальною потребою.


1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник /


2. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови /

І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1992. – 220 с.

3. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення / І. Р. Вихова-

нець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наук. думка, 1983. – 218 с.

4. Голоюх Л. В. Порівняння як структурно-стилістичний компонент худож-

нього тексту (на матеріалі сучасної історичної прози) : автореф. дис. ... канд.

філол. наук : 10.02.01 / Л. В. Голоюх ; НАН України. Ін-т укр. мови. – К.,

1996. – 20 с.

5. Заоборна М. С. Складнопідрядні порівняльні речення в сучасній українській

мові : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец.10.02.01 «Українська мова» /

М. С. Заоборна. – Х., 1997. – 18 с.

6. Золотова Г. А. Синтаксический словарь. Репертуар элементарных единиц

русского синтаксиса / Г. А. Золотова. – М. : Наука, 1988. – 440 с.


209

7. Прокопчук Л. В. Категорія порівняння та її вираження в структурі простого

речення : дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 / Л. В. Прокопчук. – Вінниця,

2000. – 197 с.

8. Рошко С. М. Формально-граматична та функціонально-семантична структу-

ра порівняльних синтаксем і підрядних речень у сучасній українській мові :

автореф. дис. ... канд. філол. наук: спец.10.02.01 «Українська мова» /

С. М. Рошко. – Ужгород, 2001. – 21 с.

9. Шаповалова Н. П. Функціонально-семантичний статус порівняльних кон-

струкцій у сучасній українській мові : автореф. дис. ... канд. філол. наук :

спец.10.02.01 «Українська мова» / Н. П. Шаповалова. – Дніпропетровськ,

1998. – 16 с.

References

1. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : pidruchnyk /


2. Vykhovanets I. R. Narysy z funktsionalnoho syntaksysu ukrainskoi movy /

I. R. Vykhovanets. – K. : Nauk. dumka, 1992. – 220 s.

3. Vykhovanets I. R. Semantyko-syntaksychna struktura rechennya / I. R. Vykhova-

nets, K. H. Horodenska, V. M. Rusanivskyi. – K. : Nauk. dumka, 1983. – 218 s.

4. Holoiukh L. V. Porivniannia yak strukturno-stylistychnyi komponent khudozh-

noho tekstu (na materiali suchasnoi istorychnoi prozy) : аvtoref. dys. ... kand. filol.

nauk : 10.02.01 / L. V. Holoiukh ; NAN Ukrainy. In-t ukr. movy. – K., 1996. –

20 s.

5. Zaoborna M. S. Skladnopidriadni porivnialni rechennia v suchasniy ukrainskii

movi : аvtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets.10.02.01 «Ukrainska mova» /

M. S. Zaoborna. – Kh., 1997. – 18 s.

6. Zolotova H. A. Sintaksicheskii slovar. Repertuar elementarnykh yedinits russkogo

sintaksisa / H. A. Zolotova. – M. : Nauka, 1988. – 440 s.

7. Prokopchuk L. V. Katehoriia porivniannia ta ii vyrazhennia v strukturi prostoho

rechennia : dys. … kand. filol. nauk : 10.02.01 / L. V. Prokopchuk. – Vinnytsia,

2000. – 197 s.

8. Roshko S. M. Formalno-hramatychna ta funktsionalno-semantychna struktura

porivnialnykh syntaksem i pidriadnykh rechen u suchasnii ukrainskii movi :

avtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01 «Ukrainska mova» /

S. M. Roshko. – Uzhhorod, 2001. – 21 s.

9. Shapovalova N. P. Funktsionalno-semantychnyi status porivnialnykh konstruktsii

u suchasnii ukrainskii movi : аvtoref. dys. ... kand. filol. nauk : spets. 10.02.01

«Ukrainska mova» / N. P. Shapovalova. – Dnipropetrovsk, 1998. – 16 s.

Рошко Светлана. Сравнительная синтаксема в семантико-синтакси-ческой структуре простого предложения. В статье исследуется функцио-нальная нагрузка сравнительной синтаксемы в семантико-синтаксической структуре простого предложения. Показано, что синтаксемы как минимальные семантико-синтаксические единицы выделяют на основе семантико-синтакси-ческих отношений. Приведены имена ученых, которые занимаются проблемой


210

изучения синтаксем и категории сравнения в семантико-синтаксической струк-туре предложения. Целью исследования является описать основные функцио-нальные типы сравнительных синтаксем и проследить деривационные преобра-зования в системе сравнительных единиц, в результате которых образуются сложные синтаксемы в позиции детерминантных членов предложения. В науч-ной работе проанализированы семантические разновидности первичных пре-дикативных и субстанциальных сравнительных синтаксем и семантические и морфологические варианты сложных, вторичных сравнительных синтаксем, среди которых можно выделить, прежде всего, вторичные предикатные синтак-семы. Рассмотрены такие виды адвербиальных сравнительных синтаксем как сравнительные временные, сравнительные причинные, сравнительные целевые. Указанные средства выражений атрибутивных и аппозитивных синтаксем. Охарактеризованы семантически неэлементарные синтаксемы в позиции детер-минантных членов предложения, которые являются показательной разновид-ностью сложных синтаксем, отражающие деривационные преобразования ана-литических синтаксических морфем (союз → деконьюнктив) и свидетель-ствуют о деривационные производности в системе сравнительных единиц.

Ключевые слова: сравнение, сравнительная синтаксема, типы сравнитель-ных синтаксем, сравнительные деконьюнктивы, семантико-синтаксические от-ношения, придаточное сравнительное предложения, синтаксическая деривация, трансформация.

Roshko Svitlana. Comparative Syntaxema in the Semantic-Syntactic Struc-ture of a Simple Sentences. In this article it is examined the comparative functional load of syntaxema in the semantic-syntactic structure of a simple sentence. It is identified that syntaxemes as minimal semantic-syntactic units are selected on the basis of semantic-syntactic relations. It is show thes names of scientists dealing with the problem of studying syntaxemes and categories of comparison in the semantic-syntactic structure of sentences. The aim of this research is the to describe the main functional types of comparative syntaxemes and to investigate the derivational transformation in the system of comparative units, which leads to the formation of complex syntaxemes in the position of the determinant pacts of the sentence. In scientific work it is analyzed the semantic types of primary predicate and substantial comparative syntaxemes and semantic and morphological variants of complex, secondary comparative syntax within it may be distinguished the secondary predicate syntaxemes. It is considered the following types of comparative adverbially syntaxe-mes as comparative time, comparative reason and comparative target. It is specified the means of expression of attribute and apozytyv syntaxemes. It is characterized the semantic neelementarni syntaxemes in the position of determinant pact of the sentence, which are the most notable category of complex syntaxemes reflect which transpozyional conversions of analytical syntactic morpheme (conjunction → deconjunctive) and witness about derivation in the system of comparative units.

Key words: comparison, comparative syntaxema, types of comparative syntaxe-mes, comparative deconjunctive, semantic and syntax relations, subordinate compa-rative sentence, syntax derivation, transformation.


211

УДК 81‟367.51

Наталія Рула

ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНА ТА СЕМАНТИКО-

СИНТАКСИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ СКЛАДНОСУРЯДНИХ

РЕЧЕНЬ ЗІ СПОЛУЧНИКОМ А

У статті систематизовано та ієрархізовано вже описані аспекти формально-

граматичної та семантико-синтаксичної організації складносурядних речень зі

сполучником а, запропоновано власне бачення деяких формальних та семан-

тичних ознак цих мовних одиниць. Проаналізовано семантико-синтаксичну

організацію досліджуваних речень і виокремлено їхні семантико-синтаксичні

типи. Установлено, що речення зі сполучником а є основним репрезентантом

зіставних складносурядних конструкцій. Частотні вони і в групі протиставних

речень. Виявлено, що складні конструкції зі сполучником а можуть функцію-

вати й у сфері приєднувальних, пояснювальних та інколи єднальних відношень.

За формальними параметрами (тип синтаксичного зв‟язку, засоби його вира-

ження, кількість предикативних частин, їхні граматичні характеристики та

особливості поєднання у реченні) виокремлено такі складні конструкції зі спо-

лучником а: формально елементарні та неелементарні, із закритою та відкри-

тою структурою, з вільним та фіксованим порядком розташування предикатив-

них частин, типові та специфічні складносурядні речення.

Ключові слова: складносурядне речення, формально-граматична організа-

ція речення, семантико-синтаксичні відношення, предикативна частина, семан-

тичний сполучник, асемантичний сполучник.

Постановка наукової проблеми та її значення. У сучасній

граматиці спостерігаємо інтерес до поглибленого вивчення кожного

конкретного явища. Хоч система складносурядних речень загалом

описана, але кожен різновид зазначених конструкцій потребує де-

тального вивчення. Опис складносурядних речень зі сполучником а

на сьогодні є неповним, що зумовлено постійним розвитком теорії

про граматичну систему української мови, а також складністю самих

досліджуваних конструкцій. У традиційних мовознавчих працях, при-

свячених вивченню складносурядних речень загалом, не розмежовано

формально-граматичні та семантико-синтаксичні ознаки конструкцій

зі сполучником а, так само не достатньо висвітлені їхні семантичні

різновиди. Тому виникає потреба у чіткому багатовимірному дослі-

дженні цих синтаксичних одиниць.

Аналіз досліджень цієї проблеми. До 90-х років ХХ ст., ще від

часів граматики М. І. Греча, вивчення складносурядних речень із

© Рула Н., 2015


212

досліджуваним сполучником здебільшого обмежувалось описом зміс-

тових відношень між предикативними частинами, причому ці конструк-

ції розглядали в межах суто зіставно-протиставної семантики [5; 7;

11; 12; 14]. Семантико-граматичні чинники формування зіставного

значення у складносурядному реченні висвітлила М. М. Греб [4].

З часом під час дослідження змістових відношень складних речень зі

сполучником а починають виділяти й інші його функції: приєдну-

вальні [1−3; 6], пояснювальні [9], пояснювально-приєднувальні [1; 6],

побіжно єднальні [2].

І лише на межі ХХ−ХХІ ст. змінено підхід до вивчення складно-

сурядних речень зі сполучником а, що пов‟язано з появою нової

функційно-категорійної граматики сучасної української мови, яка

акцентує увагу на багатовимірності речення як синтаксичної одиниці.

Тому за аналізу складносурядних конструкцій звертають увагу не

тільки на їхню семантику, але й на формально-граматичні особли-

вості та комунікативну організацію [2; 13].

Метою цієї розвідки є аналіз формально-граматичної та семанти-

ко-синтаксичної структур складносурядних речень зі сполучником а.

Основні завдання статті: систематизувати та ієрархізувати вже опи-

сані аспекти формально-граматичної організації складносурядних ре-

чень; запропонувати власне бачення деяких формальних та семантич-

них ознак речень зі сполучником а.


зультатів дослідження. Складносурядні речення зі сполучником а

спеціалізовані на вираженні зіставних семантичних відношень.

М. М. Греб зазначає, що такі складносурядні зіставні речення функ-

ціюють в окремих різновидах, лише один із яких можна визначити як

власне-зіставний, інші ж отримали назви речень невідповідності та

поширювальних (приєднувальних). Останні, як наголошує мовозна-

вець, є найбільш складним семантичним різновидом [4, с. 71]. Проте,

як показав зібраний фактичний матеріал, у багатьох випадках семан-

тика зіставлення може ускладнюватися іншими типами змістових

відношень. Зокрема, ми виявили, що між зіставлюваними пропози-

ціями можуть виникати відношення одночасності, послідовності по-

дій або явищ, причини-наслідку, умови-наслідку, обмеження, допусту,

компенсації, тотожності, уточнення, результату дії, висновку, оцінки.

Частотними також є складні конструкції зі сполучником а, яким влас-

тиві протиставні змістові відношення.


213

Зіставно-протиставний сполучник а традиційно відносять до се-

мантичних сполучників. Він є двофункційним, оскільки не тільки

поєднує предикативні частини у реченні, а й виражає змістові відно-

шення між ними: І він тепер як жертва її підступності й лице-

мірства (стільки років прикидалася доброю і хорошою), буде за

життя канонізований, долучений до святих, ідеалізований, а вона –

дезертирка й порушниця суспільних приписів – приречена на остра-

кізм (Т. Белімова) – сполучник виражає протиставні відношення,

вказує на контрастність описуваних явищ; Адже ровесники тоді

сахалися від мене, а вчителі роздратовано покашлювали та пере-

зиралися з ними (І. Роздобудько) – сполучник вказує на зіставлення та

співіснування двох неконтрастних явищ.

Однак, як показує фактичний матеріал, іноді сполучник а може

бути асемантичним, коли зазнає переходу у сферу приєднувальних чи

єднальних відношень. У таких реченнях він лише оформлює суряд-

ний зв‟язок, поєднуючи між собою предикативні частини, а за зміс-

тове наповнення відповідають лексичний склад частин, а також гра-

матичні форми деяких слів: Я закляк, усмішка сповзла з мого обличчя,

а чоло вкрилося холодним потом (І. Роздобудько) → Я закляк,

усмішка сповзла з мого обличчя, і чоло вкрилося холодним потом – у

реченні передано значення одночасності дій, сполучник а нейтралізує

своє значення, натомість він наближається до асемантичного сполуч-

ника і, про що свідчить можливість заміни його цим сполучником без

втрати або зміни змістового наповнення; Потрібні гроші, а де вона їх

візьме? (Т. Белімова) – у реченні наявні приєднувальні відношення.

Конструкції зі сполучником а можуть бути репрезентовані фор-

мально елементарними та формально неелементарними реченнями.

Причому семантичний сполучник а, який виражає значення зістав-

лення або протиставлення, формує елементарні речення, бо поєднує

тільки дві предикативні частини: Пояснюю зовсім популярно, а ви

стежте за руками (А. Кокотюха). Формально неелементарні склад-

носурядні речення структурує асемантичний сполучник а. Закцентує-

мо увагу на тому, що семантичні відношення між предикативними

частинами в таких реченнях можуть бути тільки однотипними: Я

професор і син професора, а мій батько теж був сином професора

ще царського, а той теж був сином професора… (П. Загребельний).

Крім того, предикативна частина, приєднана сполучником а, може

входити до формально неелементарного речення, у якому вже є інші


214

сполучники між предикативними частинами: Я щосили втираю мазь,

і його ноги поволі теплішають, а мої долоні просто-таки горять

вогнем (І. Роздобудько).

У семантико-синтаксичному аспекті формально елементарним

реченням відповідають як семантично елементарні, так і семантично

неелементарні конструкції. Так, наприклад, речення Ти йди, а я спу-

щуся… (Т. Белімова) є семантично елементарним, бо в ньому поєднані

одним семантико-синтаксичним відношенням тільки дві предика-

тивні частини, які так само є семантично елементарними. Семантично

неелементарні речення можуть мати дві предикативні частини, одна з

яких або обидві з яких є семантично неелементарними: Вона не ква-

пилася, а я знемагала від цікавості (І. Роздобудько) – у другій

предикативній частині наявні дві пропозиції – «я знемагала» і «бо

мені було цікаво». Речення зі сполучником а, у яких три й більше

предикативних частини, завжди формально і семантично неелементарні.

Ще однією ознакою складносурядних речень зі сполучником а є

відкритість / закритість структури. Складносурядні речення з семан-

тичним сполучником а мають закриту структуру, за якої можуть бути

поєднані тільки дві предикативні частини, між якими виникають

зіставні або протиставні відношення: В одну мить вся четвірка впала

в воду, а візок якимсь дивом застряг на самому краю обриву (І. Роздо-

будько); Твоє все найголовніше вже сталося – прожилося – від-

страждалося – перегоріло, а в нього все ще тільки має бути – про-

ектується – планується −конструюється (Т. Белімова). А. П. Загніт-

ко звертає увагу на те, що в таких реченнях можна приєднати третю

або декілька частин, але таке приєднання аж ніяк не створює роз-

ширення єдиного смислового цілого, а зумовлює створення інших

смислових відношень і трансформацію речення зі складного в склад-

не ускладнене [5, с. 341], пор.: Вам, можливо, здасться це непри-

родним, а ці люди були мені так само дорогі, як і моя родина

(І. Роздобудько) – Вам, можливо, здасться це неприродним, а ці люди

були мені так само дорогі, як і моя родина, і я не можу спокійно за

цим спостерігати.

Речення з асемантичним сполучником а можуть мати як закриту,

так і відкриту структуру. Про це побіжно згадує І. Р. Вихованець,

який говорить про зіставні складносурядні речення як про перехідні

конструкції між складносурядними реченнями закритої структури і

відкритої [2, с. 307]. Якщо сполучник а втрачає своє зіставно-проти-


215

ставне наповнення і набуває єднальних функцій, він відкриває суряд-

ний ряд предикативних частин: Йому білі ноги позаковані, а білії руки

назад зв‟язані, а чорнії очі позасклеплені (українська народна пісня «У

неділю пораненько»). За вираження сполучником а приєднувальних

відношень структура є закритою: Він не усвідомлює цього і досі, а

я…я була лише дитиною, пересічною дівчинкою, дуже тихою, спокій-

ною, врівноваженою… (Н. Шевченко).

Розрізняють також вільні та зв‟язані парадигми складного речен-

ня, у яких співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-

присудків чи головних членів односкладних предикативних частин

виступає граматичним засобом зв‟язку. Складносурядна конструкція

зі сполучником а має вільну парадигму, якщо за зміни цих форм

зберігаються граматичне значення речення та наявні у ньому об‟єк-

тивні відношення: Але ось минув (минає, минатиме, буде минати,

мине, минув би) січень, добігав (добігає, добігатиме, буде добігати,

добіжить, добігав би) кінця лютий, а вона й не думала (думає, дума-

тиме, буде думати, подумає) повертатися (Т. Белімова). Зв‟язаними

у досліджуваних реченнях є парадигми, коли набір форм присудків

залежить від граматичного значення складної конструкції: У війну мій

батько переховував тут пів міста, а нині син улаштовує дискотеки

(І. Роздобудько). Причиною зв‟язаної парадигми цього речення є тем-

поральні відношення.

Предикативні частини складносурядного речення бувають одно-

типними й різнотипними. Ми виявили, що сполучник а частіше

поєднує однотипні предикативні частини таких різновидів: 1) обидві

частини повні двоскладні: Таксі привезло мене додому, а водій допо-

міг дійти до дверей (М. Іванцова); 2) обидві частини повні односклад-

ні: Десять разів відміряй, а раз відріж (українське народне прислів‟я);

Пізно, а мені не спиться; 3) одна з частин неповна, а друга повна:

Магда відразу пішла вкладати дітей спати у дальній кімнаті, а жін-

ки – готуватися до гостини у саду під яблунею (Г. Вдовиченко); У

початкових класах вчать англійську, а далі – французьку. Рідше спо-

лучник а поєднує різнотипні частини: 1) одна частина є двоскладною,

а інша – односкладною: Я маю залишитися сам, а мені цього так не

хочеться! (І. Роздобудько); Зрештою, вдома він буває мало, майже

не смітить, а зараз можна і Лару попросити, заодно перевірити…

(Т. Белімова); 2) одна з частин є нечленованою конструкцією (словом-

реченням), а друга – членованою: Гаразд, а до кого я можу підійти?


216

Порядок розташування предикативних частин у складносурядно-

му реченні зі сполучником а може бути як вільним, так і фіксованим.

За вільного порядку предикативні частини можна переставляти, при-

чому таке переставлення не впливає на семантико-синтаксичні відно-

шення у реченні [13, с. 175]. У конструкціях з вільним порядком

частин описані події, явища, стани відбуваються одночасно та неза-

лежно один від одного, пор.: Безтурботні пташки з фасаду співають

про райську насолоду, а безсонні круп‟є за столиками знай припро-

шують робити ставки (Т. Белімова) – Безсонні круп‟є за столиками

знай припрошують робити ставки, а безтурботні пташки з фасаду

співають про райську насолоду. За фіксованого порядку розташуван-

ня предикативних частин, поєднаних сполучником а, їхнє перестав-

лення неможливе. Це може бути зумовлене двома факторами: 1) зміс-

товими відношеннями між предикативними частинами; 2) формаль-

ними особливостями предикативних частин. У першому випадку

зіставлювані події, явища, стани певною мірою залежать одне від

одного, співвіднесені між собою, і переставлення предикативних час-

тин порушує логіку думки. Зокрема це речення, у яких: 1) передано

зв‟язок зіставлюваних подій у часовому вимірі: Спочатку вона

ходить поміж рядів безтямно, а згодом загальна метушня поглинає

її (І. Роздобудько); 2) зіставлювані події, явища перебувають між

собою у відношенні причини та наслідку: Сховай, а то заберуть

(І. Роздобудько) → Сховай, бо заберуть; 3) між зіставлюваними по-

діями, явищами виникають відношення умови та наслідку: Ну, запла-

кала б, сказала б щось примирливе, а там уже б і він не витримав

(серце ж не камінь!) (Т. Белімова) → Коли заплакала б, сказала б

щось примирливе, там уже б і він не витримав (серце ж не камінь!);

4) між зіставлюваними подіями, явищами наявні протиставно-обме-

жувальні відношення: Батько вже був у літах, колишній військовий,

умів тримати в руках чимало людей, а тут у власній родині все

захиталося й затріщало (М. Іванцова); 5) між зіставлюваними по-

діями, явищами маємо протиставно-допустові відношення: Дехто

боїться літати, а я могла б відкинути люк і легко пробігти по

небесах (І. Роздобудько) → Хоч дехто боїться літати, а я могла б

відкинути люк і легко пробігти по небесах; 6) друга предикативна

частина протиставлена першій і компенсує негативну дію в першій

частині: Не щастить у коханні, а на роботі (за законом сполучених

посудин) – навпаки! (Т. Белімова); 7) між зіставлюваними подіями,


217

явищами наявні пояснювально-ототожнювальні відношення: «Мрія»

будуватиме свій бізнес за всіма міжнародними стандартами, а це

означає відповідальне ставлення до працівників, до природних ресур-

сів, сплата податків та офіційне працевлаштування усіх членів ко-

лективу («Високий замок», 6–8 березня 2015 р.); 8) між зіставлюва-

ними подіями, явищами виникає відношення невідповідності: Хо-

четься тепла, а тут сіра крига закритого погляду, тестування,

анкетування... (Т. Белімова); 9) друга предикативна частина уточнює

подію, явище у першій частині: Я – «покоївка», а точніше – ранковий

прибиральник (І. Роздобудько); 10) друга предикативна частина міс-

тить результат дії: Але щоразу його розповіді про закордонне життя

ставали яскравішими, а зрештою прозвучала рішуча пропозиція

обміркувати шляхи відступу (М. Іванцова); 11) друга предикативна

частина є висновком, який випливає з першої частини: …говорити

про «тривалість» інвестиції не доводиться, а отже, майно україн-

ських фізичних і юридичних осіб на території Криму не може вважа-

тися «інвестицією», здійсненою на території Росії («Дзеркало тижня»,

6 червня 2014 р.). У другому випадку переставленню предикативних

частин перешкоджають такі формальні особливості: 1) контекстуаль-

на неповнота другої предикативної складової: Чому чоловіки запа-

м‟ятовують одні анекдоти, а жінки – інші? (Г. Вдовиченко); 2) наяв-

ність у другій частині займенника, співвідносного з іменником пер-

шої частини: У ресторані Джо Сміт і Роджер Смерджак розпові-

дали історію свого життя, а було воно у них одне на двох (Л. Кли-

менко); 3) лексичні конкретизатори розгортання подій, які можуть

бути або в обох предикативних частинах, або тільки в другій: Одних,

розумієш, виносять з чорного ходу, а інші самі йдуть (А. Кокотюха);

Зазвичай це триває три–чотири години, а потім городяни сходяться

на нейтральній території між своїми містами й затято спере-

чаються (І. Роздобудько).

Р. О. Христіанінова виділяє ще одну визначальну формально-

граматичну й семантико-синтаксичну характеристику складносуряд-

них речень – спосіб оформлення незалежної предикації. Мовознавець

ввела це поняття за характеристики складнопідрядних речень, але

розширила його й на складносурядні [13, с. 176]. У проаналізованому

фактичному матеріалі за кількістю значно переважають складносу-

рядні речення, поєднані сполучником а, у яких реалізований резуль-

тат мислення, а описані ситуації усвідомлені ще до моменту мов-


218

лення. Услід за Р. О. Христіаніновою, зараховуємо такі речення до

типових: Тільки замість лав і матів за його периметром

розташовувалися різні знаряддя для куховарства, включно із

вогнищем для запікання туш, а на стінах висіли мідні пательні і

каструлі різноманітних конфігурацій і розмірів (І. Роздобудько).

Рідше трапляються речення, друга частина яких доповнює першу, є

висновком чи оцінкою сказаного, виникає у свідомості мовця пізніше

порівняно з основним висловлюванням, завжди стоїть у постпозиції.

Це специфічні складносурядні речення. Можна погодитися з

С. П. Бевзенком, який акцентує на певній нерівноправності

предикативних частин, поєднаних приєднувальними сполучниками

[1, с. 171]: Марґа була його дружиною і нізащо не погодилася б

стриміти в пабі до ранку, а на менше, мабуть, Аль і не розраховував

(І. Роздобудько).

Іноді в складних реченнях зі сполучником а одна із змістових

ланок буває імплікованою. У таких конструкціях кількість грама-

тичних та змістових ланок не збігається, що призводить до зміщення

синтаксичного зв‟язку, він виникає між структурними компонентами,

які не мали б бути поєднаними безпосередньо, унаслідок чого змі-

нюється його характер. Ці речення побудовані за принципом складно-

сурядних, предикативні частини поєднані сполучником а, але такі

конструкції є трансформами складнопідрядних. Сполучник а втрачає

притаманні йому семантико-синтаксичні відношення зіставлення,

протиставлення, приєднання тощо, а друга предикативна частина вка-

зує на непередбачувані дії, явища: У листопаді він мені освідчився, я

в березні приходжу на Головпошту отримувати від нього листа, і з

конверта випадає розворот із рівненської газети, а там – «Вірші для

Ольги» («Україна молода», 25 січня 2011 р.) – У листопаді він мені

освідчився, я в березні приходжу на Головпошту отримувати від

нього листа, і з конверта випадає розворот із рівненської газети, і я

бачу: там – «Вірші для Ольги»; А нині поїхала в село, а там подруга-

однолітка вже пенсію одержує («Дзеркало тижня», 21 січня 2011 р.)

– А нині поїхала в село і дізналася: там подруга-однолітка вже пен-

сію одержує; Світ став жорстоким, а він не вмів пристосуватися

до нього (І. Роздобудько) – Світ став жорстоким, тому він мав би

змінитися, а він не вмів пристосуватися до нього.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Конструк-

ції зі сполучником а являють собою групу складносурядних речень,


219

що має різну семантику та формально-граматичні особливості. Спо-

лучник а у таких реченнях традиційно постає семантичним, але може

асемантизуватися, транспонуючись у сферу єднальних та приєдну-

вальних відношень. Установлено, що складні конструкції зі сполуч-

ником а є основним репрезентантом зіставних складносурядних ре-

чень. Частотні вони і в групі протиставних. Виявлено, що складні

конструкції зі сполучником а можуть функціювати у сфері приєдну-

вальних, пояснювальних та інколи єднальних відношень. Складносу-

рядні речення зі сполучником а репрезентовані формально елемен-

тарними та формально неелементарними, семантично елементарними

та семантично неелементарними структурами. Частіше складносуряд-

ні речення мають закриту структуру, рідше – відкриту. Порядок роз-

ташування частин у складносурядних реченнях зі сполучником а

буває вільним та фіксованим, а самі частини – однотипними і різно-

типними. За способом оформлення незалежної предикації складносу-

рядні конструкції зі сполучником а можуть входити до групи типових

та специфічних складносурядних речень. Перспективу дослідження

вбачаємо в подальшому дослідженні складносурядних речень із пози-

цій функційної граматики. Література

1. Бевзенко С. П. Сучасна українська мова. Синтаксис : [навч. посіб.] / С. П. Бев-

зенко, Л. П. Литвин, Г. В. Семеренко. – К. : Вища шк., 2005. – 270 с.

2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : [підруч. для студ.

філол. ф-тів вузів] / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

3. Городенська К. Граматичний словник української мови: сполучники / Кате-

рина Городенська. – Херсон : ХДУ, 2007. – 340 с.

4. Греб М. М. Семантико-граматичні чинники формування зіставного відно-

шення у складних конструкціях сучасної української мови : [монографія] /

Марія Греб. – Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2007. – 188 с.

5. Грищенко А. П. Складносурядне речення в сучасній українській літератур-

ній мові : [монографія] / А. П. Грищенко. – К. : Наук. думка, 1969. – 155 с.

6. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис : [моно-

графія] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.

7. Мойсієнко А. К. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис : [підруч-

ник] / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева. – К. : Знання,

2010. – 374 с.

8. Синтаксис современного русского язика : [учебник] / [под ред. С. В. Вятки-

ной]. – СПб. : СПбГУ ; М. : Академия, 2009. – 346 с.

9. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови: проблемні питання :

[навч. посіб.] / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища

шк., 1994. – 670 с.


220

10. Современный русский язык : [учеб. для филол. спец. ун-тов] / [под ред.

В. А. Белошапковой]. – М. : Высш. шк., 1989. – С. 532–792.

11. Сучасна українська літературна мова : [навч. посіб. для студ. вищ. навч.

закл.] / [за заг. ред. С. О. Карамана]. – К. : Літера ЛТД, 2011. – С. 445–450.

12. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / [за заг. ред. І. К. Біло-

діда]. – К. : Наук. думка, 1972. – 516 с.

13. Христіанінова Р. О. Формально-граматична організація складносурядних

речень / Р. О. Христіанінова // Наукові записки Бердянського державного

педагогічного університету. Філологічні науки : [зб. наук. ст.] / [гол. ред.

В. А. Зарва]. – Бердянськ : ФО–П Ткачук О. В., 2014. – Вип. ІV. – С. 171–179.


К. : ВЦ «Академія», 2004. – 408 с.

References

1. Bevzenko S. P. Suchasna ukrainska mova. Syntaksys : [navch. posib.] / S. P. Bev-

zenko, L. P. Lytvyn, H. V. Semerenko. – K. : Vyshcha shk., 2005. – 270 s.

2. Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [pidruch. dlia stud.

filol. f-tiv vuziv] / I. R. Vykhovanets. – K. : Lybid, 1993. – 368 s.

3. Horodenska K. Hramatychnyi slovnyk ukrainskoi movy: spoluchnyky / Kateryna

Horodenska. – Kherson : KhDU, 2007. – 340 s.

4. Hreb M. M. Semantyko-hramatychni chynnyky formuvannia zistavnoho vidno-

shennia u skladnykh konstruktsiiakh suchasnoi ukrainskoi movy : [monohrafiia] /

Mariia Hreb. – Donetsk : TOV “Iuho-Vostok, Ltd”, 2007. – 188 s.

5. Hryshchenko A. P. Skladnosuriadne rechennia v suchasnii ukrainskii literaturnii

movi : [monohrafiia] / A. P. Hryshchenko. – K. : Nauk. dumka, 1969. – 155 s.

6. Zahnitko A. P. Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys : [mono-

hrafiia] / A. P. Zahnitko. – Donetsk : DonNU, 2001. – 662 s.

7. Moisiienko A. K. Suchasna ukrainska literaturna mova. Syntaksys : [pidruchnyk] /

A. K. Moisiienko, I. M. Aribzhanova, V. V. Kolomyitseva. – K. : Znannia, 2010.

– 374 s.

8. Syntaksys sovremennogo russkogo yazyka : [uchebnyk] / [pod red. S. V. Viatky-

noi]. – SPb. : SPbHU ; M. : Akademyia, 2009. – 346 s.

9. Slynko I. I. Syntaksys suchasnoi ukrainskoi movy: problemni pytannia : [navch.

posib.] / I. I. Slynko, N. V. Huivaniuk, M. F. Kobylianska. – K. : Vyshcha shk.,

1994. – 670 s.

10. Sovremennyi russkyi yazyk : [ucheb. dlia filol. spets. un-tov] / [pod red. V. A. Be-

loshapkovoi]. – M. : Vyssh. shk., 1989. – S. 532–792.

11. Suchasna ukrainska literaturna mova : [navch. posib. dlia stud. vyshch. navch.

zakl.] / [za zah. red. S. O. Karamana]. – K. : Litera LTD, 2011. – S. 445–450.

12. Suchasna ukrainska literaturna mova. Syntaksys / [za zah. red. I. K. Bilodida]. –

K. : Nauk. dumka, 1972. – 516 s.

13. Khrystianinova R. O. Formalno-hramatychna orhanizatsiia skladnosuriadnykh re-

chen / R. O. Khrystianinova // Naukovi zapysky Berdianskoho derzhavnoho peda-


221

hohichnoho universytetu. Filolohichni nauky : [zb. nauk. st.] / [hol. red. V. A. Zar-

va]. – Berdiansk : FO–P Tkachuk O. V., 2014. – Vyp. IV. – S. 171–179.

14. Shulzhuk K. F. Syntaksys ukrainskoi movy : [pidruchnyk] / K. F. Shulzhuk. – K. :

VTs «Akademiia», 2004. – 408 s.

Рула Наталия. Формально-грамматическая и семантико-синтаксическая

организация сложносочиненных предложений с союзом а. В статье

систематизированы и иерархизированы уже описанные аспекты формально-

грамматической и семантико-синтаксической организации сложносочиненных

предложений с союзом а, предложено собственное видение некоторых формальных

и семантических признаков этих языковых единиц. Проанализирована семантико-

синтаксическая организация исследуемых предложений, выделены их семантико-

синтаксические типы. Установлено, что предложения с союзом а является

основным репрезентантом сопоставительных сложносочиненных конструкций.

Частотные они и в группе противопоставительных предложений. Выявлено, что

сложные конструкции с союзом а могут функционировать и в сфере присоеди-

нительных, объяснительных и иногда соединительных отношений. По формальным

параметрам (тип синтаксической связи, средства ее выражения, количество

предикативных частей, их грамматические характеристики и особенности

сочетания в предложении) выделены такие сложные конструкции с союзом а:

формально элементарные и неэлементарные, с закрытой и открытой структурой, со

свободным и фиксированным порядком расположения предикативных частей,

типичные и специфические сложносочиненные предложения.

Ключевые слова: сложносочиненное предложение, формально-граммати-

ческая организация предложения, семантико-синтаксические отношения, пре-

дикативная часть, семантический союз, асемантический союз.

Rula Nataliia. Formal-Grammatical and Semantic-Syntactical Organization of

the Compound Sentences with Conjunction a. There are systematized and structured

aspects of formal-grammatical and semantic-syntactical organization of the compound

sentences with conjunction a which have already been described, offered own vision of

some formal and semantic features of linguistic units in the article. Author analyzed the

semantic-syntactical organization of researched sentences and determined their semantic-

syntactical types. It was determined that a sentence with the conjunction a is the main

representant of comparable complex constructions. They are frequently encountered in the

group of adversative sentences. Was revealed that complicated constructions with the

conjunction a can function in the field of connecting, explanatory and sometimes

copulative relations. According to formal parameters (type of syntactic communication,

means of its expressing, the number of predicative parts, their grammatical characteristics

and features of combination of the sentence) were singled out such complex constructions

with the conjunction a: formal-elementary and non-elementary, with closed and open

structure, with free and fixed order of predicate parts, typical and specific.

Key words: compound sentence, formal-grammatical organization of the sentence,

semantic-syntactical relations, predicate part, semantic conjunction, asemantic

conjunction.


222

УДК 811.111‟367.7‟37

Марія Стасів

СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ З’ЯСУВАЛЬНИХ

ВИСЛОВЛЕНЬ З ОПОРОВИМИ СЕМАНТИЧНО-

СИНТАКСИЧНИМИ ОДИНИЦЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

У статті запропоновано новий підхід до аналізу семантичної організації

з‟ясувальних висловлень в англійській мові. Аналіз проведено з урахуванням

семної структури з‟ясовуваного опорового сигніфіката головної частини цього

типу висловлення. Дається визначення англійського з‟ясувального висловлення

на підставі його розгляду у другому модусі вияву мови − мовленні. Об‟єкт

дослідження структуровано на семантичному рівні його реалізації. З‟ясовано

значущість головної і підрядної частин цього типу висловлень. Досліджено

роль підрядного сполучникового засобу як посередньої ланки семантико-син-

таксичних відношень підрядності між сигніфікатом та сигніфікативною рамкою

складного з‟ясувального висловлення. Визначається ключовий компонент в

його семантичній структурі. Виявлено особливості семної структури опорового

семантично-структурного складника цього висловлення. Чітко простежується

вплив значення опорового сигніфіката на семантику цілого з‟ясувального

висловлення. Розглядається семантична єдність складових об‟єкта дослідження.

На основі його аналізу описано специфіку формування з‟ясувальних вислов-

лень і виділено їхні семантичні типи.

Ключові слова: з‟ясувальне висловлення, семантична структура, з‟ясову-

вана головна частина, з‟ясувальна підрядна частина, з‟ясовуваний опоровий

сигніфікат, семна структура.

Постановка наукової проблеми та її значення. Складна кате-

горійна природа з‟ясувального висловлення, розгалужена система та

різнорівневе моделювання його структурних та семантичних компо-

нентів викликають неабиякий інтерес у мовознавстві.

Аналіз досліджень цієї проблеми. З‟ясувальне речення як об‟єкт

дослідження традиційно вважають різновидом пояснювальних ре-

чень, який характеризується тим, що головна його частина без

підрядної була б незакінченою як у смисловому відношенні, так і за

формальним складом [1, c. 165]. У російському мовознавстві підрядні

з‟ясувальні речення поділяють на прототипічні, оцінно-модальні, за-

йменникові та катафоричні з урахуванням специфіки конструктивно-

синтаксичного, пропозиційно-семантичного, актуально-інформатив-

ного і комунікативно-прагматичного рівнів складнопідрядного ре-

© Стасів М., 2015


223

чення [5, c. 262]. В англійській граматичній традиції з‟ясувальне

речення не було виділено в окремий граматичний тип, а розглядалося

лише з урахуванням синтаксичної ролі підрядних речень: у розділах

граматики про підметові, присудкові та додаткові підрядні речення.

Оскільки англійське з‟ясувальне висловлення не виокремлено в кла-

сифікаційний тип та не було об‟єктом поділу на семантичні типи, то

актуальним є аналіз цього висловлення на семантичному рівні його

вираження.

Мета статті – виділити семантичні типи з‟ясувальних висловлень в англійській мові. Досягнення мети вимагає виконання таких завдань: визначення та структурування з‟ясувального висловлення у другому модусі вияву мови − мовленні (за Ф. С. Бацевичем [2, c. 10]); розроблення методики аналізу об‟єкта дослідження на семантичному рівні його реалізації; виокремлення та опису семантичних типів цього висловлення. Матеріалом дослідження є сукупність англійських з‟я-сувальних висловлень, виявлених у текстах Британського національ-ного корпусу (загальна кількість становить 7282 висловлення) [7].

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре-зультатів дослідження. Семантичну структуру речення розглядають як інформативний зміст, абстрагований від конкретного лексичного наповнення синтаксичних позицій (Н. Д. Арутюнова, В. А. Белошап-кова, І. Р. Вихованець та ін.). Ми поділяємо думку, що семантична структура складного речення є поєднанням двох і більше предика-тивно-аргументних структур, між якими встановлюються семантичні відношення [3, c. 68].

У змістовій організації з‟ясувального висловлення розрізняємо його семантичну структуру (вміст) та лексико-граматичну структуру (форма). При аналізі з‟ясувального висловлення важливо враховувати і структурні, і семантичні параметри їхньої організації. Перші окрес-люють зміст з‟ясувального речення загалом. У семантичній побудові висловлення бере участь лексичне наповнення з‟ясовуваного опоро-вого дієслова головної частини з‟ясувального висловлення та з‟ясу-вальної підрядної частини, напр.: Yes, I [think] [that I can persuade him to do what you require] (тут і далі приклади з BNC [British National Corpus - XML Edition 2007]). У прикладі з‟ясовуване опорове дієслово [think] зі значенням мислення впливає на формування з‟ясувального висловлення. Підрядна частина висловлення [that I can persuade him to do what you require] виражає розгорнуте змістове значення опоро-вого дієслова [think].


224

Підрядний сполучниковий засіб є формально-семантичним пара-метром, який переносить зміст з головної до підрядної частини ви-словлення, напр.: [[I [feel]] [[that] you find this explanation helpful]]. У прикладі сполучник [that] поєднує головну та підрядну частини висловлення та вказує на змістові відношення між ними. Головна частина запропонованого з‟ясувального висловлення [I [feel]] з огля-ду на її значення не є самодостатньою. Інтонація незакінченості го-ловної частини висловлення [I [feel]] вимагає на мовленнєвому рівні з‟ясувальної підрядної частини [[that] you find this explanation helpful]. Крім того, оскільки «валентність є терміном семантики й синтакси-су», слід враховувати валентні властивості опорового дієслова [feel] головної частини висловлення, що потребує з‟ясовування [6, c. 55].

До дослідження семної структури опорового дієслова головної частини з‟ясувального висловлення застосовуємо компонентний і

валентний (колокації) аналізи. Перший етап. Гіпотетично стверджуємо, що у семній структурі

значення опорового предиката головної частини цього типу вислов-лень є з‟ясовувана архісема. Досліджуємо семну структуру значення та структурну організацію сем опорового предиката головної частини з‟ясувального висловлення. Для цього застосуємо компонентний ана-ліз для дослідження лексичного наповнення з‟ясовуваного опорового дієслова головної частини цього висловлення, напр.: believe verb ((1) feeling / certainty / truth; (2) opinion / rightness / truth; (3) thought / truth / possibility / uncertainty (Oxford advanced learner‟s dictionary of current English) [8, c. 1404–1405]).

Другий етап. На семантичному рівні аналізу з‟ясувального ви-словлення валентність (колокацію) розглядаємо як «семантично пе-редбачувану сполучуваність слів» [4, c. 269]. За концепцією Г. Пор-ціга дієслово є центром гравітаційного поля, який «притягає» інші слова, які доповнюють його зміст [9, c. 70−97]. У досліджуваному ви-словленні лексична семантика опорового дієслова визначає найістот-ніші умови його сполучуваності з компонентами сигніфікативної рамки. Узгодження значень семантично опорового дієслова та компо-нентів семантично залежної з‟ясувальної сигніфікативної рамки від-бувається на основі їхньої семантичної сумісності, напр.: We believe that Christ has made possible the redemption of all humanity − of men and women equally.

Дослідження аналізованого висловлення на двох етапах засвід-чило, що підрядна частина в них визначається семантичною та грама-


225

тичною природою з‟ясовуваного дієслова головної частини. Розташу-вання, лексичний зміст та засоби поєднання частин у таких вислов-леннях залежать від валентності опорового дієслова головної части-ни. У з‟ясувальних висловленнях вона є інформаційно неповною і потребує конкретизатора − з‟ясувальної підрядної частини. Тому доречно розмежовувати типи з‟ясувальних висловлень за лексичною семантикою опорового дієслова головної частини.

Для виділення семантичних типів з‟ясувальних висловлень досліджуємо семемну структуру 8 предикатів головної частини цього висловлення: say, tell, remark, comment, observe, repeat, explain, argue.

Семемна структура опорового предиката say головної частини з‟ясувального висловлення має складну структурну організацію і ва-гоме семантичне наповнення його ядерних семем. На основі компо-нентного аналізу дефініції to speak or tell somebody something, using words (словесно говорити чи розповідати комусь про щось) виділяємо семеми SPEAKING, TELLING, USING і WORD. З‟ясовуємо, що всі се-меми є ядерними при формуванні значення аналізованого предиката. Вони як опорові семантичні одиниці реалізуються також через преди-кат у загальній семантиці з‟ясовального висловлення і відіграють ви-значальну роль при її наповненні значеннями говоріння; розпові-дання: He said that all the important things in life are said in Latin.

Аналіз визначення to express an opinion on something (виражати свою думку, погляд чи висловлюватися щодо чогось) опорового пре-диката say засвідчив, що виділені семантичні компоненти EXPRES-SING і OPINION є ключовими при внесенні значення сказання (висловлювання своєї думки щодо чогось) в семантику з‟ясувальних висловлень: They say that the increase in confidence has been the highest for some years.

Шляхом аналізу визначення to suggest or give something as an example or a possibility (казати чи наводити щось як приклад або мож-ливість) з‟ясовуємо, що в його компонентній структурі є таке семемне навантаження: SUGGESTING, GIVING, EXAMPLE і POSSIBILITY. Воно сприяє реалізації значення підказування; натякання; наведення на думку у з‟ясувальних висловленнях: They said that, by changing the present statutory pensions age − 65 for men, 60 for women − both would have the prospect of a „flexible decade of retirement‟.

В межах визначення (of something that is written or can be seen) to give particular information or instructions ((про щось написане чи по-бачене) давати спеціальні дані або вказівки) семантично реалізова-


226

ного предиката say виокремлюємо семеми GIVING, PARTICULARITY, INFORMATION та INSTRUCTIONS. Їхня сукупність описує значення стверджування; вказування в межах з‟ясувальних висловлень: They said that almost four million workers stayed at home to protest against the tax.

Опоровим для підрядної частини з‟ясувального висловлення є

предикат tell. Компонентний аналіз його дефініції (of a person) to give

information to somebody by speaking or writing ((про особу) надавати

комусь інформацію словесно або писемно) довів, що у його семемній

структурі наявні ядерні GIVING, INFORMATION та периферійні семе-

ми PERSON, SPEAKING і WRITING. Ретельне вивчення семантики

цього висловлення засвідчило, що опоровий предикат з притаманною

йому семемною організацією та відповідно сформованим значенням

говоріння, сказання; повідомлення відіграє важливу роль при загаль-

ній семантизації з‟ясувального висловлення: I told him that I wanted to

go walking in the mountains alone.

Дослідження семемного складу опорового сигніфіката tell пока-

зує, що в межах з‟ясувального висловлення реалізується його зна-

чення (of some writing, an instrument, a sign, etc.) to give information

about something ((про який-небудь твір, знаряддя, знак, тощо) нада-

вати інформацію про щось). При розкладанні цього значення на еле-

ментарні семантичні компоненти розрізняємо такі першорядні GIVING,

INFORMATION та другорядні семеми WRITING, INSTRUMENT, SIGN.

Вони описують значення аналізованого дієслова, які втілюються у

висловленнях з семантикою вказування; свідчення; пояснювання: The

survey told us that we had very few 11-19 year old visitors − an age group

now catered for increasingly by our educational activities.

Значення семантично опорового сигніфіката tell зі своєю будь-

якою семантично залежною сигніфікативною рамкою утворюють се-

мантичну сумісність в межах з‟ясувального висловлення. При аналізі

опорового сигніфіката встановлюємо, що в з‟ясувальному висловлен-

ні реалізується його значення to order or advise somebody to do some-

thing (наказувати чи радити комусь зробити щось). На підставі виді-

лення найменших семантичних рис ORDERING, ADVISING, DOING

стверджуємо, що вони істотно впливають на формування семантики

з‟ясувального висловлення і, що семемний склад цього висловлення

реалізує у ньому значення наказу; поради: Vlado told me that I must do

as he asked − but I could simply make myself appear a fool by reporting

news of no consequence.


227

На семантичному рівні аналізу з‟ясувального висловлення вста-

новлюємо, що в його семантичній структурі опоровим є сигніфікат

tell зі своєрідним семемним навантаженням. Це підтверджує аналіз

його дефініції to know, see or judge something correctly (знати, бачити

чи складати тактовно думку про щось), який дозволяє виділити се-

меми KNOWING, SEEING, JUDGING та CORRECTNESS. В семантич-

ній структурі з‟ясувального висловлення реалізуються через взаємо-

дію семем аналізованого опорового сигніфіката оригінальні значення

знання (поінформованості, обізнаності; розуміння; усвідомлення);

бачення; складання думки: She could tell that he was puzzled, and not a

little put out.

Семемна структура опорового сигніфіката remark характеризу-

ється розрізнювальними рисами SAYING, WRITING і COMMENT,

виділеними при компонентному аналізі його визначення to say or

write a comment about something/somebody (усно або писемно давати

коментарі про щось або когось). Аналіз застосовувався для семантич-

ної інтерпретації формування семантики з‟ясувального висловлення.

Проведене дослідження довело, що детальний розгляд аналізованого

сигніфіката забезпечує ґрунтовний опис цього висловлення. Поєднан-

ня встановлених семантичних рис в структурі опорового сигніфіката

remark сприяє внесенню значень (усне або писемне) зауважування;

коментування; тлумачення; до з‟ясувального висловлення. Оскільки

сигніфікат головної частини цього висловлення семантично скеровує

його сигніфікативну рамку, то граничность і взаємодія його семем-

ного складу поширюється на його підрядну частину. Цей факт засвід-

чує, що ретельне вивчення значення семантично опорового сигніфі-

ката надає інформацію про узагальнену семантичну організацію

з‟ясувального висловлення: The then headmaster, Duncan Anderson,

remarked that James Paul was „one of the brightest of a clever band of

scholars‟.

Опоровий сигніфікат comment містить у компонентній структурі

його значення to express an opinion about something (виражати свою

думку, погляд чи висловлюватися про щось) такі семантичні складни-

ки: EXPRESSING і OPINION. На підставі їхнього встановлення опису

підлягає семантика цілого з‟ясувального висловлення. Сукупність

складників відповідного сигніфіката є вихідною базою для його си-

гніфікативної рамки. Вони наповнюють семантичну структуру цього

висловлення значеннями коментування, тлумачення, роз‟яснювання


228

(вичерпне пояснення своєї думки про щось), одне з яких приймається

за основу при загальній семантизації з‟ясувального висловлення: The

IMF commented that progress had been made by the CAR in the imple-

mentation of structural reforms.

На значення, якого набуває опорова лексема observe в з‟ясу-

вальному висловленні, впливає її мікроконтекст. В межах найближ-

чого (словесного) і узагальненого оточення аналізована лексема

перетворюється на одиницю з двома актуалізованими значеннями to

see or notice somebody/something (сприймати зором чи помічати

когось / щось) і to make a remark (робити зауваження). У першому

випадку у з‟ясувальному висловленні з опоровою лексичною одини-

цею observe реалізується значення помічання, примічання: He justly

observes that the great tenor sang best of all in his homeland.

У другому випадку з‟ясувальне висловлення набуває значення

зауваження, зазначення: Mick Channon observed that „most famous

people are „characters‟.

Семемній структурі значення to say or write something again or

more than once (говорити чи писати щось знову або більше ніж один

раз) опорового з‟ясовуваного сигніфіката repeat притаманні такі

елементарні компоненти: SAYING чи WRITING і AGAIN. Їхня взаємо-

дія один з одним відображає нашарування значення повторювання

аналізованого сигніфіката на загальну семантику з‟ясувального ви-

словлення: The women repeated that she was sorry.

У головній частині висловлень, які належать до з‟ясувального

типу, у ролі опорового складника вживається сигніфікат explain. Під-

ґрунтям з‟ясування семантики, яка поширюється на ціле аналізоване

висловлення, вважають компонентний аналіз значення to tell some-

body about something in a way that makes it easy to understand (доступ-

но (дохідливо) розповідати комусь про щось) вихідного сигніфіката

з‟ясувального висловлення. На підставі аналізу визначено його набір

семем TELLING, WAY, EASINESS та UNDERSTANDING. Активізація

взаємно пов‟язаних семем опорового сигніфіката explain сприяє

реалізації його значення пояснювання (тлумачення) у з‟ясувальному

висловленні: Barry Stow of the Practice explained that environmental

impact was the primary concern in the present case.

При ґрунтовному вивченні з‟ясувального висловлення встановле-

но, що у ньому через опоровий сигніфікат explain реалізується його

друге значення to give a reason, or be a reason, for something (наво-


229

дити чи бути причиною для чогось). Невеликий компонентний склад

GIVING і REASON формує через аналізований сигніфікат оригінальне

значення виправдання (пояснювання) для з‟ясувального висловлення:

She explained that a client of hers had recommended the stock.

Неординарно вписується в структуру з‟ясувального висловлення

його опоровий сигніфікат argue. Неординарність аналізованого сигні-

фіката проявляється у його оригінальному значенні to give reasons

why you think that something is right/wrong, true/not true, etc., especially

to persuade people that you are right (наводити причини вважання

чогось правильним/хибним, дійсний/недійсним та ін., особливо пере-

конувати у своїй правоті), яке привертає до себе увагу своєю своє-

рідністю в межах цього висловлення. Це засвідчує великий набір

семем GIVING, REASON, THOUGHT, RIGHTNESS, WRONGNESS,

TRUTH, UNTRUTH, ESPECIALLY, PERSUADING і PEOPLE, який вбу-

дований в структурі значення опорового сигніфіката argue. Синтез

виділених семем в межах аналізованого сигніфіката відіграє важливу

роль, оскільки сприяє формуванню семантики переконування, відгово-

рювання (відмовляння) у цих висловленнях: He argued that two bodies

of the same material but different weights would fall at different speeds.

У результаті аналізу 44 208 висловлень підраховано, що з‟ясу-

вальні висловлення групи «Communicating, mainly by speaking and

talking» вживаються в них 7282 рази, встановлено кількісне співвід-

ношення, відповідно до якого з‟ясувальні висловлення з опоровими

дієсловами say (4568 62,73 %), argue (1969 27,04 %) та tell

(424 5,82 %) більш частотні порівняно з висловленнями з‟ясуваль-

ного типу з опоровими дієсловами explain (154 2,12 %), observe

(112 1,54 %), repeat (28 0,38 %), comment (16 0,22 %) і remark

(11 0,15 %) (рис. 1).

Рис. 1. Діаграма співвідношення з’ясувальних висловлень з опоровими

дієсловами інтелектуальної діяльності


230

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Дослі-дження з‟ясувального висловлення в англійській мові засвідчило, що в його семантичній структурі домінувальним компонентом є з‟ясову-ване опорове дієслово головної частини цього висловлення, оскільки: 1) його семна структура надає інформацію про семантичну скерова-ність розгорнутої частини з‟ясувального висловлення; 2) в його лек-сичному значенні закладена здатність відкривати позицію, яку повин-но заповнювати підрядне з‟ясувальне висловлення відповідної семан-тичної природи; 3) його семантика є визначальною при визначенні семантичних типів з‟ясувальних висловлень. Оскільки запропоно-ваний підхід до розгляду з‟ясувального висловлення відповідає сучас-ному етапу розвитку наукової думки, перспективним вважаємо його застосування для дослідження цього об‟єкта на матеріалі різних мов.


1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. М. :

Сов. энцикл., 1966. 608 с. 2. Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики : монографія / Ф. С. Баце-

вич. Львів : ПАІС, 2010. 336 с. 3. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення / І. Р. Вихованець,

К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. К. : Наук. думка, 1982. 219 с. 4. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови / І. Р. Вихованець,

К. Г. Городенська. К. : Пульсари, 2004. 398 с. 5. Гладров В. Функциональный анализ сложноподчиненного предложения /

В. Гладров // Коммуникативно-смысловые параметры грамматики и текста.

М. : Эдиторал УРСС, 2002. С. 254267. 6. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. О. Се-

ліванова. Полтава : Довкілля-К, 2006. 716 с. 7. British National Corpus - XML Edition: XAIRA version 1.23 [Electronic re-

source]. − Published by OUCS on behalf of the BNC Consortium. (14 GB).

Oxford, 2007. 2 DVD. Requirements: Windows 2000/XP/Vista: DVD-ROM.

8. Hornby A. Oxford advanced learner‟s dictionary of current English / A. Hornby. Oxford : Oxford University Press, 2000. – 1600 p.

9. Porzig W. Wesenhafte Bedeutungsbeziehungen / W. Porzig // Beiträge zur Ge-

schichte der Deutschen Sprache und Literatur. H., 1934. Bd. 58. S. 7097.

References

1. Akhmanova О. S. Slovar lingvisticheskikh terminov / О. S. Akhmanova. – M. : Sov. entsykl., 1966. – 608 с.

2. Batsevych F. S. Narysy z linhvistychnoi prahmatyky : monohrafia / F. S. Batse-vych. – Lviv : PAIS, 2010. – 336 с.

3. Vykhovanets І. R. Semantyko-syntaksychna struktura rechennia / І. R. Vykhova-nets, К. H. Horodenska, V. М. Rusanivskyi. – K. : Nauk. dumka, 1982. – 219 с.


231

4. Vykhovanets І. R. Teoretychna morfolohia ukrainskoi movy / І. R. Vykhovanets, К. H. Horodenska. – K. : Pulsary, 1982. – 219 с.

5. Hladrov V. Funktsionalnyi analiz slozhnopodchinennoho predlozheniia / V. Hlad-rov // Kommunikativno-smyslovyie parametry hrammatiki i teksta. – M. : Editoral URSS, 2002. – С. 254–267.

6. Selivanova О. О. Suchasna linhvistyka: terminolohichna entsyklopediia / О. О. Se-

livanova. Poltava : Dovkillia-К, 2006. – 716 с. 7. British National Corpus - XML Edition: XAIRA version 1.23 [Electronic resource]. −

Published by OUCS on behalf of the BNC Consortium. (14 GB). Oxford,

2007. 2 DVD. Requirements: Windows 2000/XP/Vista: DVD-ROM.

8. Hornby A. Oxford advanced learner‟s dictionary of current English / A. Hornby. Oxford : Oxford University Press, 2000. – 1600 p.

9. Porzig W. Wesenhafte Bedeutungsbeziehungen / W. Porzig // Beiträge zur Ge-

schichte der Deutschen Sprache und Literatur. H., 1934. Bd. 58. S. 7097.

Стасив Мария. Семантическая организация изъяснительных выска-

зываний с опорными семантически-синтаксическими единицами интел-лектуальной деятельности в английском языке. В статье предложено новый подход к анализу семантической организации изъяснительных высказываний в английском языке. Анализ проведено с учетом семной структуры изъясненного опорного сигнификата главной части этого типа высказывания. Предостав-ляется определение английского изъяснительного высказывания на основании его рассмотрения во втором модусе проявления языка − речи. Объект иссле-дования структурировано на семантическом уровне его реализации. Выяснено значимость главной и придаточной частей этого типа высказываний. Исследо-вано роль подчиненного союзного средства как посредствующего звена семан-тико-синтаксических отношений подчиненности между сигнификатом и сигни-фикативной рамкой сложного изъяснительного высказывания. Определяется ключевой компонент в его семантической структуре. Выявлено особенности семной структуры опорного семантически структурного компонента этого высказывания. Четко прослеживается влияние значение опорного сигнификата на семантику целого изъяснительного высказывания. Рассматривается семанти-ческое единство составляющих обьекта исследования. На основе его анализа описано специфику формирования изъяснительных высказываний и выделено их семантические типы.

Ключевые слова: изъяснительное высказывание, семантическая структу-ра, изъясненная главная часть, изъяснительная придаточная часть, изъясненный опорный сигнификат, семная структура.

Stasiv Maria. Semantic Organization of Elucidative Utterances with Keystone Semantic-Syntactic Units of Intellectual Activity in English. The article brings out a new approach to the analysis of semantic organization of elucidative utterances in English. The analysis has been conducted with regard to the seme structure of the elucidated key-significate of the principal clause of the utterance. The definition of the English elucidative utterance is given on the basis of its conside-ration in the second modus of language expression − speech. The object of the


232

research is structurized on the semantic level of its realization. The significance of principal and subordinate clauses of this type of utterances is clarified. The role of subordinate conjunctive means as mediators of semantic-syntactic relationships of subordination between significate and significative frames of complex elucidative utterances is researched. Key components are determined in their semantic structures. Peculiarities of the seme structure of keystone semantic-syntactic component of the utterance are revealed. The influence of the key-significate meaning on semantics of the entire elucidative utterance is distinctly traced. The semantic unity of the research object components has been considered. On the basis of its analysis the specificity of formation of elucidative utterances is described and their semantic types are selected.

Key words: elucidative utterance, semantic structure, elucidated principal clause, elucidative subordinate clause, elucidated key-significate, seme structure.

УДК 811.161.1‟373

Світлана Шестакова

ДО ПИТАННЯ ПРО СТРАТИФІКАЦІЮ СУЧАСНОГО

ОНОМАСТИЧНОГО ПРОСТОРУ

У статті розглянуто структуру сучасного ономастичного простору, уточ-нено визначення поняття «ономастичне поле», «ономастичний простір». Додатково обґрунтовано необхідність поділу ономастичного простору на окремі поля, визначено групи онімів, які належать до центру, близькоядерного, ядерно-периферійного та периферійного полів, проаналізовано різні класифіка-ції онімів, запропоновані науковцями терміни на позначення периферійних груп онімів з огляду на рекомендації до побудови ономастичного терміна за точно визначеною термінологічною моделлю. Виявлено спільні й відмінні риси центральних та периферійних класів власних назв. З‟ясовано, що для периферії ономастичної системи характерним є тісний зв‟язок з основою-мотиватором, непостійність, наявність особливих соціальних функцій (номінативна, інформа-тивна, репрезентативно-ідентифікаційна, агітаційна, атрактивна), вторинність, структурно-семантична різноманітність, юридично-правова закріпленість, ви-користання номенклатурного терміна.

Ключові слова: ономастичний простір, ономастичне поле, ядро, перифе-рія, ергоніми, прагмоніми.

Постановка наукової проблеми та її значення. Концепція сис-темності, висунута Ф. Соссюром, є провідною в сучасному мовознав-стві. Невипадковість існування супроводжує слово з моменту його появи в лексичному складі мови. Виникнувши як результат суспіль-

© Шестакова С., 2015


233

ної потреби в називанні якогось важливого факту реальної дійсності, воно відразу потрапляє в уже добре організовану структуру і має, істотно не порушуючи її, посісти в ній певне місце, належним чином співвідносячись із іншими компонентами свого та інших мовних рівнів.

Системний підхід до вивчення пропріальних одиниць є необхід-ною та обов‟язковою умовою для сучасного дослідження цих мовних явищ з огляду на відсутність у науці єдиної думки щодо організації ономастичного простору та окремих його розрядів.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Ґрунтовні дослідження різних груп онімів належать А. В. Беспаловій, В. Д. Бєленькій, О. В. Бондарку, Б. З. Букчиній, Ю. Ю. Горожанову, А. М. Ємельяновій, Ю. О. Карпенку, С. О. Копорському, І. В. Крюковій, В. М. Лейчику, О. Г. Мікіній, М. Н. Морозовій, В. А. Никонову, М. Є. Новічихиній, Н. В. Подоль-ській, М. Е. Рут, О. В. Суперанській, К. О. Трифоновій, І. А. Торту-новій, В. М. Топорову, Т. П. Соколовій, М. В. Шимкевичу та іншим.

Проте, враховуючи постійне збільшення корпусу ономастичного матеріалу, інтерес науковців до його вивчення не зменшується. Зо-крема, актуальними залишаються питання щодо структури ономас-тичного простору і співвідношення всередині нього елементів, уточ-нення ономастичного статусу деяких груп власних назв, терміно-логічної визначеності тощо.

Метою нашої статті є дослідження структури ономастичного простору та системних зв‟язків між його сегментами.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих ре-зультатів дослідження. На позначення всієї сукупності ономастич-них одиниць ще в 1969 р. В. М. Топоровим було запропоновано термін «ономастичний простір», під яким автори монографії «Теорія та методика ономастичних досліджень» розуміють суму власних назв, які вживаються в мові даного народу для іменування реальних, гіпотетичних і фантастичних об‟єктів. Він визначається моделлю світу, що існує в уявленні даного народу на сучасному етапі, але в ній завжди зберігаються елементи попередніх епох. Усередині ономас-тичного простору виділяються ономастичні поля. Імена, які входять у кожне поле, являють собою систему (чи комплекс систем), кожен член якої пов‟язаний з іншими низкою показників: територія, час, тема, різновид об‟єкта і т ін. [1, с. 9−12].

Не можна не погодитися з В. І. Супруном, який стверджує, що оно-мастичний простір – це «іменний континуум, який існує в уявленні людей різних культур і в різні епохи представлений по-різному» [2, с. 8].


234

Ми у своєму дослідженні підтримуємо думку І. В. Хлистун [3], визначаючи ономастичний простір мови як сукупність усіх власних назв (реальних і вигаданих), що являє собою відкриту систему, яка постійно змінюється через появу нових об‟єктів ономастики.

За внутрішньою будовою ономастичний простір є, без сумніву, складним утворенням. Структурно він репрезентований полями з ядерними і периферійними групами власних назв. Проте, якщо під ономастичним простором науковці розуміють усю сукупність влас-них назв безвідносно до її внутрішньої організації, то ономастичне поле вбачається як впорядкована, ієрархічно організована сукупність онімів, яка характеризується наявністю певних структурних та системних зв‟язків та об‟єднана на підставі спільних ознак [2, с. 8].

У центрі ономастичного простору міститься так зване «ядро» «центр», кількість одиниць якого є обмеженою, потім близькоядерні, ядерно-периферійні і, нарешті, периферійні класи. Така структура є достатньо стійкою і разом з тим не позбавленою функціональної рух-ливості. Треба зазначити, що структура «центр-периферія» визнається у науці лінгвістичними універсаліями. Так, поняття «поле» можна за-стосувати до будь-якого мовного рівня, оскільки під полем розумі-ється деяка сукупність взаємопов‟язаних явищ, розташованих так, що одне перебуває в центрі цього простору, а інші групуються навколо нього, співвідносячись і тим самим взаємодіючи один з одним.

Традиційно ядром простору визнаються антропоніми; близько-ядерний простір створюють антропонімні розряди (теоніми, міфо-німи, зооніми); ядерно-периферійну репрезентацію мають топоніми, астроніми, космоніми, фітоніми, хрематоніми, що пов‟язано з їх меншою частотністю, стилістичною маркованістю та послабленою дериваційною активністю; на периферії ономастичного простору пе-ребувають ергоніми, прагмоніми (прагматоніми), урбаноніми, геме-роніми, геортоніми, хрононіми, документоніми та інші менш значні за обсягом розряди власних назв. Крім того, усередині кожного з ономастичних полів на підставі частотності вживання і впізнаваності власних назв можна виділити також ядерно-периферійні відносини. У центрі – відомі назви, близьким до ядра є власні назви, мотивовані певними характеристиками об‟єкта (місце розташування тощо), на периферії – найменування, які не ідентифікуються широким загалом як назви певних об‟єктів.

Однією з перших власну класифікацію різних груп онімів запро-понувала О. В. Суперанська в посібнику «Загальна теорія власної


235

назви» [4, с. 144−145]. Залежно від позначуваного об‟єкта дослідниця виділяла антропоніми (назви людей), зооніми (назви тварин), фіто-німи (назви рослин), топоніми (географічні об‟єкти), космоніми (кос-мічні об‟єкти), хрононіми (часові періоди), документоніми (докумен-ти), хрематоніми (різноманітні предмети, зброя). Частина об‟єктів номінації, кількість яких останнім часом постійно варіюється під впливом переважно екстралінгвістичних факторів, не отримала окре-мих термінів на їх позначення, зокрема йдеться про найменування підприємств, організацій, товарів, назв техніки тощо. Термінологічне визначення цих груп власних назв до цього часу залишається пред-метом наукових дискусій.

Так, В. Д. Бондалєтов пропонує для позначення назв ділових об‟єднань людей термін «ктематонім», який, на думку вченого, треба використовувати для назв історичних подій, свят, органів друку, ви-давництв, творів літератури і мистецтва, пароходів, поїздів, театрів, магазинів [5, с. 214].

Н. В. Подольська для позначення будь-якого територіального міського об‟єкта доцільним вважає термін урбанонім, або урбонім (від латин. «urbanus» – міський). Крім того, дослідниця пропонує назви для міських об‟єктів: вулиць − годоніми (від гр. «годос» − ву-лиця); площ − агороніми (від гр. «агора» − площа); шляхів − дро-моніми (від гр. «дромос» − біг, рух, шлях). Для позначення лінійних об‟єктів – терміни ойкодонім – власна назва будівлі (від гр. ойкодом − будівля), еклезіонім – власна назва місця релігійного спілкування [6].

Ми не можемо погодитися з М. М. Торчинським, який власні назви ринків кваліфікував як базароніми (від перс – бозор − بازار .загальновживана назва місця торгівлі, де присутня значна кількість продавців і покупців), власні назви приміщень різних торговельних об‟єктів як комерціоніми та магазиноніми (від араб − makhzān مخزان .спеціально обладнана стаціонарна будівля чи її частина), назви при-міщень великих торгових закладів або дрібних тогових точок як кіосконіми [7]. До того ж, автор запропонував терміни для 59 видів антропонімів, 27 груп міфонімів, 24 різновидів хрематонімів, 31 різ-новиду гемеронімів і багатьох інших груп власних назв, що є, на нашу думку, надлишковим і ускладнює сприймання та розуміння оно-мастичної системи в цілому та окремих груп власних назв зокрема.

Вважаємо, що подібні терміни не є доцільними, оскільки оно-мастичний термін повинен бути створений за точно визначеною тер-мінологічною моделлю (основу будь-якого терміна мають складати


236

грецизми та латинізми + елемент онім) і тільки тоді він органічно входитиме до ряду загальноприйнятих в ономастиці позначень (пор. антропонім, топонім, космонім і под.).

Найбільш вдалим для позначення назв підприємств, організацій

різного функціонального профілю вважаємо термін «ергонім», під

яким, за визначенням Н. В. Подольської, треба розуміти розряд оніма,

власне ім‟я ділового об‟єднання людей, у тому числі спілки, органі-

зації, установи, корпорації, підприємства, товариства, гуртка. Напри-

клад: Організація Об‟єднаних Націй (ООН), Академія наук (АН),

Московський державний університет (МДУ), комбінат «Правда»,

спортивне товариство «Спартак»… [6, с 166]. До того ж, цей термін

відповідає визначеній моделі творення ономастичних термінів. Усе-

редині класу ергонімів виділяються окремі групи залежно від харак-

теру позначуваного об‟єкта, зокрема: емпороніми (назви магазинів),

фірмоніми (назви фірм), еклезіоніми (назви релігійних місць), назви

профспілок (соціоніми) тощо.

Як зазначає К. О. Трифонова, ергономічна лексика має спільні

риси з іншими, суміжними ономастичними розрядами. До ергонімів

подібні урбаноніми. Ці розряди, на думку дослідниці, відрізняються

лише за функціями: ергоніми індивідуалізують рід діяльності, а

урбаноніми вказують на місцезнаходження об‟єкта. З іншого боку, до

ергонімів подібні прагмоніми (словесні товарні знаки). Проте прагмо-

німи позначають не одиничний об‟єкт, а серії однотипних об‟єктів

[8, с. 30−31].

Таким чином, перебуваючи на периферії ономастичного простору,

ергоніми мають спільні риси з іншими суміжними класами власних

назв, зокрема з назвами на позначення серій однотипних товарів, для

яких також відсутній одностайно схвалений термін. Одні дослідники

використовують термін прагмонім (З. П. Комолова, А. В. Беспалова,

М. В. Лисаченко, С. О. Горяєв), інші – словесний товарний знак

(О. В. Суперанська, Т. А. Соболєва, В. М. Бєлих, Н. О. Гурська), ще

інші – товароніми (І. В. Крюкова, П. Т. Поротников), ктематоніми

(А. А. Василевський).

«З різних груп власних назв, таких як топоніми, антропоніми,

астроніми та інші, – зазначає З. П. Комолова, – виділяється широка,

але малодосліджена група власних назв товарів, які називають товар-

ними марками чи словесними товарними знаками, наприклад: Росія –

товарна марка годинника…. Виділяючи ці власні імена в окрему групу


237

ономастики, ми пропонуємо для них термін «прагмоніми», створений

з грецьких слів πραγμα – річ, товар та οnομα – ім‟я» [9, с. 333]. Деякі лінгвісти, зокрема О. В. Суперанська, заперечують необхід-

ність терміна прагматонім. Термін прагматонім, як зазначає дослід-ниця, іноді вживається замість терміна товарний знак. Однак таке найменування апріорно включає товарні знаки до числа власних назв, що не зовсім правильно. Адже кожний товарний знак позначає кате-горію infima species. Якщо ж всередині такої категорії починається індивідуальне присвоєння імені окремим предметам, це будуть хре-матоніми. Отже, термін прагматонім у цьому застосуванні виявля-ється непотрібним: там, де найменування серійні, – це товарні знаки, там, де має місце індивідуальне застосування назв всередині поімено-ваного ряду, – це хрематоніми [10, с. 24].

Не заглиблюючись у дискусіне питання щодо ономастичного статусу цієї групи найменувань, зазначимо, що у свої роботі ми пропонуємо для них термін «прагмонім», створений із грецьких слів πραγμα – річ, товар та οnομα – ім‟я», який відповідає системі україн-ської ономастичної термінології і дозволяє об‟єднати у межах класу такі групи слів: 1) найменування побутової техніки; 2) найменування автомобільної техніки; 3) найменування продуктів харчування та напоїв; 4) найменування засобів побутової хімії; 5) найменування інших предметів людської діяльності.

Таким чином, сучасний ономастичний простір схематично можна представити так:

Прагмоніми Геортоніми

у

р к Астроніми Топоніми х Г

б о р е

а с Т Етноніми з е м

н м е о м е

о о о о а р

н н н Антропоніми н т о

і і і і о н

м м м м н і

и и и Міфоніми и і м

м и

Фітоніми и

Ергоніми


238

Аналіз наукової літератури дозволяє виділити такі ознаки ядра й периферії ономастичного простору:

1) оніми, які становлять ядро, характеризуються максимальною інтенсивністю ознак, притаманних цим мовним одиницям (служать для конкретного найменування окремих об‟єктів дійсності);

2) ядро є менш мотивованим, порівняно з периферією. Для пери-ферійних класів власних назв досить важливим є зв‟язок з основою-мотиватором.

3) периферійні групи онімів виконують особливі соціальні функ-ції (номінативну, інформативну, репрезентативно-ідентифікаційну, агітаційну, атрактивну тощо);

4) периферійні групи пропріативів характеризуються нестабіль-ністю, оскільки моделі найменувань однотипних об‟єктів постійно змінюються під впливом моди, витісняючи застарілі та неактуальні найменування (пор. магазин «Людмила» − на початку 90-х років ХХ ст. і магазин «Жиров&К» − початок ХХІ ст.);

5) периферійний онім вимагає номенклатурного терміна (това-риство, союз, компанія);

6) периферійні класи власних назв характеризуються вторин-ністю, оскільки часто творяться шляхом онімізації та трансонімізації, тобто апелятиви та ядерні оніми передають свої одиниці в інші розряди і класи;

7) периферійні групи пропріативів характеризуються структурно-семантичною різноманітністю, оскільки будь-яка мовна одиниця (від слова до цілого речення) може стати найменуванням;

8) для периферійних класів власних назв характерною є їх юри-дично-правова фіксація, не властива ядерним онімам;

9) для успішного функціонування периферійних груп онімів важ-ливими є психолінгвістичні та комунікативні аспекти, ігнорування яких може бути причиною комунікативних невдач в ергонімії, прагмонімії та ін.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Таким чи-ном, сучасний ономастичний простір за своєю структурою є склад-ним утворенням, всередині якого виділяються окремі сектори чи поля. Центром ономастичного простору є антропоніми, на периферії перебувають постійно змінювані групи власних назв – ергоніми, прагмоніми, урбаноніми тощо.

Надзвичайна різноманітність пропріальних одиниць, нерівномір-на їх вивченість та дискусійність належності до ономастики деяких


239

розрядів найменувань спричинили наявність різних поглядів на структуру цього масиву лексики, неусталеність та нерозробленість термінології для окремих груп та підгруп власних назв, що вимагає їх подальшого ґрунтовного вивчення.


1. Теория и методика ономастических исследований / под ред. A. B. Суперан-

ской, В. Э. Сталтмане, Н. В. Подольской. – М. : Наука, 1986. – 256 с.

2. Супрун В. И. Ономастическое поле русского языка и его художественно-

эстетический потенциал / В. И. Супрун. – Волгоград : Перемена, 2000. –

172 с.

3. Хлистун І. В. Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-

функціональний аспект) : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.01

«Українська мова» [Електронний ресурс] / І. В. Хлистун. – К., 2006. – 20 с. –

Режим доступу : http://disser.com.ua/contents/3297.html

4. Суперанская А. В. Общая теория имени собственного / А. В. Суперанская. –

М. : Наука, 1973. – 367 с.

5. Бондалетов В. Д. Русская ономастика / В. Д. Бондалетов. – М. : [б. и.], 1983. –

224 с.

6. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии / Н. В. По-

дольская. – М. : [б. и.], 1978.

7. Торчинський М. М. Структура онімного простору української мови : моно-

графія / М. М. Торчинський. – Хмельницький : Авіст, 2008. – 548 с.

8. Трифонова Е. А. Названия деловых объектов: семантика, прагматика, поэтика:

на материале русских и английских эргонимов : дис. ... канд. филол. наук :

10.02.19 «Теория языка» / Е. А. Трифонова. – Волгоград, 2006. – 247 с.

9. Комолова З. П. Семантическая мотивированность прагмонимов / З. П. Комо-

лова // Проблемы семантики. – М. : [б. и.], 1974. – С. 333−339.

10. Суперанская А. В. Апеллятив-онома / А. В. Суперанская // Имя нарицатель-

ное и собственное. – М. : [б. и.], 1978. – С. 5−34.

References

1. Teoriia i metodika onomasticheskih issledovanii / pod red. A. V. Superanskoi,

V. Е. Staltmane, N. V. Podolskoi. – M. : Nauka, 1986. – 256 s.

2. Suprun V. I. Onomasticheskoie pole russkogo iazyka i yego hudozhestvenno-

esteticheskii potencial / V. I. Suprun. – Volgograd : Peremena, 2000. – 172 s.

3. Khlistun І. V. Vlasna nazva v ukrainskіi poezіi ІІ pol. ХХ st. (semantyko-funk-

tsіonalnii aspekt) : avtoref. dis. … kand. fіlol. nauk : 10.02.01 «Ukrainska mova»

[Еlektronnyi resurs] / І. V. Khlistun. – K., 2006. – 20 s. – Rezhym dostupu :

http://disser.com.ua/contents/3297.html

4. Superanskaia A. V. Obshchaia teoriia imeni sobstvennogo / A. V. Superanskaia. –

M. : Nauka, 1973. – 367 s.

5. Bondaletov V. D. Russkaia onomastika / V. D. Bondaletov. – M. : [b. i.], 1983. –

224 s.


240

6. Podolskaia N. V. Slovar russkoi onomasticheskoi terminologii / N. V. Podolskaia.

– M. : [b. i.], 1978.

7. Torchynskii M. M. Struktura onіmnogo prostoru ukrainskoi movy : monografіia /

M. M. Torchynskii. – Hmelnytskii : Avіst, 2008. – 548 s.

8. Trifonova Ye. A. Nazvaniia delovyh obiektov: semantika, pragmatika, poetika: na

materiale russkih i angliiskih ergonimov : dis. ... kand. filol. nauk : 10.02.19

«Teoriia yazyka» / Ye. A. Trifonova. – Volgograd, 2006. – 247 s.

9. Komolova Z. P. Semanticheskaia motivirovannost pragmonimov / Z. P. Komo-

lova // Problemy semantiki. – M. : [b. i.], 1974. – S. 333−339.

10. Superanskaia A. V. Apelliativ-onoma / A. V. Superanskaia // Imia naricatelnoie i

sobstvennoie. – M. : [b. i.], 1978. – S. 5−34.

Шестакова Светлана. К вопросу о стратификации современного оно-

мастического пространства. В статье рассматривается структура современ-

ного ономастического пространства, уточняется определение понятия «ономас-

тическое поле», «ономастическое пространство». Дополнительно обосновы-

вается необходимость разделения ономастического пространства на отдельные

поля, определены группы онимов, которые относятся к центру, околоядерному,

ядерно-периферийному и периферийному полям, проанализированы разные

классификации онимов, предложенные учеными термины для обозначения пе-

риферийных групп онимов, учитывая рекомендации к созданию ономастичес-

кого термина по точно определенной модели. Определены общие и отличи-

тельные признаки центральных и периферийных классов имен собственных.

Периферия ономастической системы характеризуется тесной связью с основой-

мотиватором, непостоянность, наличие особых социальных функций (номина-

тивной, информативной, репрезентативно-идентификационной, агитационной,

аттрактивной), вторичность, структурно-семантическое разнообразие, юриди-

ческо-правовая закрепленность, использование номенклатурного термина.

Ключевые слова: ономастическое пространство, ономастическое поле,

ядро, периферия, эргонимы, прагмонимы.

Shestakova Svetlana. As for the Question of Stratification Area of Modern

Onim Space. In the article is researched the structure of modern onim space, refined

the understanding of notion “onim field”, “onim space”. Here is suggested the onim

space division into separate fields, defined the groups of onims which are related to

the center, nearly core, core-periphery and periphery fields, analyzed the different

classifications of onims, proposed by scientists terms for denotation periphery groups

according to the recommendations as for building onim term by the exactly defined

terminological model. Also here was defined the common and the distinctive features

of central and periphery notion of proper names. It was found out that for periphery

onim system is characterized the close connection with base-motivator, instability,

availability of special social functions (nominative, informative, representatively-

identification, agitation, attractive), secondary, structural-semantic variety, legal and

regulatory fixedness, usage of nomenclative terms.

Key words: onim space, onim field, core, periphery, ergonems, pragmones.


241

УДК 811.161.2‟282.2(477.87)

Галина Шкурко

НАЗВИ КІННОЇ УПРЯЖІ В УКРАЇНСЬКИХ ГОВОРАХ

ЗАКАРПАТТЯ

Назви кінної упряжі становлять лексико-семантичну групу назв традицій-

них видів транспорту. У статті проаналізовано назви кінної упряжі в україн-

ських говорах Закарпаття. Здійснено спробу аналізу номенів у лексико-етимо-

логічному, словотвірному та лінгвогеографічному аспектах. Дослідження побу-

довано на матеріалі, зібраному експедиційним методом у 80 населених пунктах

Закарпатської області. Обґрунтовано актуальність розгляду лексики на позна-

чення кінної упряжі. Ця лексико-семантична група ще не була предметом

комплексного дослідження в українській мові. Ми виявили окремі зауваження,

фрагменти щодо цієї теми в інших працях. Автор виділяє в межах лексико-

семантичної групи окремі семеми. Це сприяє структуризації зібраного мате-

ріалу, чіткому поділу за функціональним призначенням. Простежуємо ареальне

поширення на українській діалектній території, наводимо паралелі з фольклор-

них, лексикографічних та етнологічних джерел. Робимо спробу пояснити ети-

мологію та творення лексем тематичної групи. Дослідження лексико-семантич-

них груп сприяє вивченню системної організації і тенденцій розвитку лексичної

будови української літературної мови.

Ключові слова: українська лексика, лексико-семантична група, семема,

номен, діалектні назви кінної упряжі, українські говори Закарпаття.

Постановка наукової проблеми та її значення. Незважаючи на

посилений інтерес мовознавців до семантичних особливостей лексич-

них одиниць, питання характеристики лексико-семантичної групи і

системних відношень у її межах залишається актуальним на сучас-

ному етапі розвитку мовознавства. Назви, пов‟язані з кінною упряж-

жю, стоять на межі зникнення, тому важливо зафіксувати їх на

українській діалектній території. До того ж об‟єднання номенів за

певним семантичним критерієм та дослідження утворених груп дає

можливість простежити тенденції розвитку мови, міжмовні зв‟язки.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Дослідження лексико-семан-

тичної групи назв кінної упряжі фрагментарно стосуються праці

М. Глушка, Т. О. Гонтар, М. Мушинки та ін.

Метою дослідження є аналіз лексико-етимологічних, словотвір-

них особливостей назв кінної упряжі, поширення на українській

діалектній території, а також визначення тенденцій розвитку системи

© Шкурко Г., 2015


242

цих назв. Нашим завданням є виділити основні лексико-семантичні

групи назв кінної упряжі, здійснити спробу проаналізувати за семан-

тичним, територіальним, словотвірним та етимологічним показниками.


зультатів дослідження. Назви кінної упряжі становлять багату се-

мантичну мікросистему, що належить до групи назв традиційних

видів транспорту. У межах лексико-семантичної групи «назви кінної

упряжі» ми виділили такі поняття.

Семема «збруя (загальна назва)» представлена такими лексемами:

у′пр′аж (закарп. ужан., сх. боржав. гов.), упр′áга (закарп. пн. ужан. гов.),

упр′áжка (закарп. боржав. гов.), зáпр′ах (окремі закарп. пн. ужан.

гов.), хам (окремі закарп. марамор. гов.), хамá (гуц. гов., закарп.

верхов., марамор. гов., частково боржав. гов.), хáми (закарп. боржав.

гов.), хами′ (закарп. боржав. гов.), хомы′то (закарп. сх. ужан. гов.),

чверт (закарп. сх. ужан. гов.), чвирц′ (закарп. сх. ужан. гов.), штверц′

(закарп. сх. ужан. гов), сéрсам (закарп. ужан. гов.), серсáма (закарп.

ужан. гов.).

Значення «ремінна частина збруї, яку накладають коневі на го-

лову і причіпляють до неї віжки» має таких репрезентантів: голóвка

(закарп. боржав. гов.), голόвник (закарп. боржав. гов.), головáч (за-

карп. ужан. гов.), головáчка (закарп. ужан. гов.), голови′ц′а (закарп.

пн. ужан. гов.), наголόвник (усі обстежені гов.), заголóвник (закарп.

верхов. гов.), поголόвник (закарп. марамор. гов.), óглавиц′ (закарп.

ужан. гов.), наголовáч (окремі закарп. верхов. гов.), кантáр (біль-

шість обстежених закарп. гов., гуц. гов.), кантáрка (гуц. гов.),

капуцáн (окремі закарп. боржав. гов.), гнуздéчка (закарп. півд. борж.

гов.), кантáр з дз′όбалами (окремі закарп. марамор. гов.).

Семема «частина збруї, яку накладають коневі на голову, виго-

товленої з мотузки, одягають під час випасання коня» репрезентована

такими лексемами: кетефíй (закарп. ужан. гов.), кетéфій (закарп.

ужан. гов.), кетефíк (гуц. гов., окремі закарп. марамор. гов.), кетефíйк

(кетефы′йк) (закарп. борж., марамор. гов.), катафíйк (закарп. ужан.

гов.), кефети′к (закарп. верхов. гов.), кефети′йк (закарп. боржав. гов.).

Значення «ремінна частина збруї, яку накладають коневі на ту-

луб» представлене лексемами хам (закарп. боржав. гов.), хамá

(закарп. ужан., боржав. гов.), хáми (більшість обстежених говірок),

хамремíн′ (окремі закарп. боржав. гов.), чвирц′ (окремі закарп. верхов.

гов.), похрéбтина (закарп. ужан. гов.), похрéбник (закарп. ужан. гов.),


243

нахри′бник (окремі закарп. боржав. гов.), перехри′пник (закарп.

борж. гов.), хребтóвина (закарп. ужан. гов.), наплéчник (окремі

закарп. марамор. гов., гуц. гов.).

Для позначення «ремінної частини збруї, яка знаходиться у коня

під тулубом» використовується пудчерéвина (підчерéвина) (закарп.

ужан. гов.), підчерéвник (закарп. боржав., марамор. гов.), підпру′га

(окремі закарп. ужан. гов.), грудни′ц′a (окремі закарп. боржав. гов.).

Ми зафіксували для семеми «шлея, широка лямка, що облягає

передню частину тулуба коня і до якої прикріплені посторонки» такі

лексеми: шлéйа (закарп. ужан. гов.), шли′йа (більшість обстежених

говірок), шл′íйа (окремі закарп. боржав. гов.), шли′йі (окремі закарп.

ужан. гов), шы′йник (окремі закарп. ужан. гов), нашы′йник

(більшість обстежених говірок), наши′л′ник (окремі закарп. верхов.

гов., гуц. гов.), поперéчка (окремі закарп. ужан. гов.).

«Посторонок, міцний ремінь або мотузок з ланцюгами, що з‟єднує

в упряжці шлею чи хомут з орчиком» називається посторóнки (окремі

закарп. марамор. гов., гуц. гов.), пасы′ (окремі закарп. пн. ужан. гов.),

ґу′ртн′а (окремі закарп. ужан. гов.), ґу′ртн′і (закарп. ужан. гов.),

штрáнґи (штрáнґы) (більшість обстежених говірок), штрáнґл′і

(окремі закарп. ужан. гов.), кефети′л′ники (закарп. пн. боржав. гов.),

побíчник (окремі закарп. пн. ужан. гов.).

Семему «ланцюги з нашийника до переднього кінця дишля»

представляють тартóви (більшість обстежених говірок), тартô′в

(окремі закарп. ужан. гов.), тартíв (окремі закарп. верхов. гов.),

тарту′в (окремі закарп. ужан. гов.), н′аклóвы (закарп. боржав. гов.),

н′акл′íв (закарп. марамор. гов.), н′όкланц (закарп. півд. боржав. гов.),

н′όкловланц (закарп. півд. боржав. гов.), н′аклόвник (окремі закарп.

півд. боржав. гов.).

За браком друкованої площі подаємо детальну характеристику

деяких лексем з лексико-семантичної групи назв кінної упряжі.

Назва у′пр′аж є нормою літературної мови, пор. у′пряж т. с. [24,

т. Х, с. 470–471], вживається в інших говорах української мови, пор.

закарп. марамор. у′пряжкати «вишмагати ременем» [20, с. 384], гуц.

упрє′ж (упрíш) «упряж» [9, с. 192], упри′ж′и т. с. [19, с. 202], над-

дністр. упрíж т. с. [27, с. 260], поліс. у′праж, у′пр′аж, у′преж, у′преш,

упр′áжа «спорядження для запрягання коней, волів, оленів та інших

тварин» [16, с. 138]. Слово утворене нульсуфіксальним способом від

упр′агáти < псл. *pręgti «прягти» [26, т. ІІІ, с. 393; 10, т. IV, с. 618–619].


244

Номен упря′га утворений флективним способом від упр′агáти. Пор.

укр. діал. упря′га «упряж» [12, с. 1014]. Дериват упр′áжка утворений

від у′пряж, формант – суфікс -ка. Пор. поліс. упрáжка «вуздечка»

[2, т. ІІ, с. 218].

Із діал. зáпр′ах, р. в. зáпр′ага пор. літ. зáпряг т. с. [24, т. ІІІ, с. 282].

Слово поширене в інших говорах української мови, пор. бойк. зáпрях

т. с. [17, т. І, с. 283], лемк. зáпр′ах т. с. [7, с. 117], лемк. запрáжка «па-

сероване з жиром борошно як заправка до страви» [6, с. 416; 18, с. 103],

слобож. запря′жка «быть запряженным» [22, т. ІІ, с. 87], укр. діал.

запря′г «упряжка» [12, с. 266]. Слово утворене нульсуфіксальним спо-

собом від запрягáти.

Спостерігаємо вживання форми одн. жін. р. хамá та форми множ.

хами′ (акцентний варіант хáми). Пор. закарп. марамор. хам «упряжка

для коней» [3, с. 135], хáмы «частина упряжі коня» [20, с. 402], гуц.

хам «кінська упряж, хомут; вузда» [19, с. 210], хам «кінська упряж»

[11, с. 154], хáма «хомут» [11, с. 154]. Номени хам, хамá < угор. hám

«кінна упряж» [5, с. 285; 13, с. 634].

Вважаємо, що дериват хомы′то утворився від слова хому′т

«шийна частина кінської упряжі, що являє собою дерев‟яний остов

(кліщі), вкритий м‟яким валиком» [24, т. ХІ, с. 123] як іменник сер.

роду внаслідок узагальнення назви зі значенням «кінна упряж». Пор.

лемк. хомонт «хомут» [25, с. 329] хомόнто «хомут, шийна частина

упряжі коней», хомόнтик «хомутик» [18, с. 329], бойк. хаму′т,

хомутя «хомут» [17, т. ІІ, с. 337], гуц. хаму′т «кінська упряж, хомут,

вузда» [19, с. 210], західнополіс. хому′т «дерев‟яна частина кінської

упряжі, що накладається коневі на шию в однокінці» [2, т. ІІ, с. 231],

наддніпр. хамýт «хомут» [22, т. IV, с. 385], укр. діал. хомýт т. с.

[12, с. 1044]; також з іншим значенням поліс. хаму′т «залізні скабки,

якими скріплюються вісь і подушка у возі» [14, с. 222], західнополіс.

хаму′т «металічна дужка навколо курка рушниці» [2, т. ІІ, с. 224]. Ця

назва вживається і в інших слов‟янських мовах, пор. рос. хому′т, біл.

хаму′т, пол. chomąt, chomąto, чес. chomout, словац. chomu′t «ярмо»,

в. луж., н. луж. chomot, болг. хаму′т, хомόт «ярмо, іго, гніт». Похо-

дить від псл. *хоmotъ [10, т. VI, с. 198–199].

У говірках зафіксовано паралельне вживання форми чол. р.

сéрсам і жін. р. серсáма від угор. szerszám «знаряддя», «інструмент»

[5, с. 690; 13, с. 624]; пор. закарп. марамор. серсáма «ремісниче зна-

ряддя, інструменти» [20, с. 329], сирсáма «знаряддя» [3, с. 117], лемк.


245

сéрсан, сáрсан «назви для упряжі, в яку запрягають або сідлають ко-

ней» [7, с. 117], бойк. сарсáна, сарсáма «будь-яке знаряддя» [17, с. 204],

гуц. сарсáма «инструменты ремесленника» [22, т. IV, с. 103], сарсáм,

сарсáма т. с. [9, с. 168], «знаряддя, інструменти праці» [19, с. 171],

укр. діал. серсáма, серсáна «ручний інструмент» [12, с. 862]. У дослі-

джених говірках номени сéрсам, серсáма вживаються в узагаль-

неному значенні «знаряддя, яке одягають на коня».

Кетефíй, кетéфій, кетефíк, кетефíйк (кетефы′йк), катафíйк

– фонетичні варіанти запозиченого слова. Пор. закарп. ужан. кетефíй

«вуздечка з мотузків» [21, с. 31], лемк. кетефíй, катафíй «назви для

частини упряжі, виготовленої з конопель, яку накладають коневі на

голову» [7, с. 121], пор. ще серб., хорв. katàfić «замок». Номен угор-

ського походження, пор. угор. діал. kőtőűfék т. с. [13, с. 602], угор.

*katta-fej «защіпни-голова» [10, т. ІІ, с. 403]; пор. укр. катафíйка

«вуздечка» [10, т. ІІ, с. 403].

З діал. похрéбтина пор. літ. похрéбтина «діал. хребет», «бокова

частина сідла» [24, т. VII, с. 458], пόхребт «діал. хребет» [24, т. VII,

с. 458]. Пор. закарп. марамор. похрéбтина «м‟ясо з хребта тварини

(разом з кісткою)» [20, с. 273], лемк. похрéбтина «м‟ясо із хребта»

[18, с. 249], гуц. похрéптина «бік сідла; хребет» [19, с. 152]. Слово

отримало назву через місце розміщення частини упряжі. Утворене від

хребéт за допомогою префікса по-, суфікса -ина.

Номени похрéбник, нахри′бник, перехри′пник утворені від хребéт

за допомогою префіксів відповідно по-, на-, пере- та суфікса -ник.

Номени є власне регіональними утвореннями. Ареал назви похрéбник

поширюється у бойк. і поліс. говірках, пор. бойк. похрéпник «ремінь

через хребет коня від посторонка до посторонка» [17, т. ІІ, с. 128],

поліс. нахребник, похребник «спинний поперечний ремінь» [8, с. 312].

Назва хребтóвина утворена суфіксальним способом від хребтόвий

(літ. хребтόвий «стос. до хребта, до середньої спинної частини тіла

тварини» [24, т. ХІ, с. 139]), формант – суфікс -ина. Номен є власне

регіональним утворенням.

Номен підчерéвник є літ. нормою укр. мови, пор. укр. літ. під-

черéвник «частина кінської упряжі, ремінець, що проходить під

черевом коня від одної голоблі до другої» [24, т. VI, с. 525]. Слова

пудчерéвина, підчерéвник – префіксально-суфіксальні похідні від

чéрево «живіт» [24, т. ХІ, с. 303], утворені за допомогою префікса

пуд- (під-), суфіксів відповідно -ина, -ник.


246

Грудни′ц′a – суфіксальний дериват від груд-, формант – -и′ц′а. Пор. бойк. грудни′ця «груди великої худоби, зокрема коня» [17, т. І, с. 195], гуц. грудни′ця (грудни′цє) «грудна клітка (перев. у худоби)» [9, с. 49], грудни′ці т. с. [15, с. 54], наддністр. грудни′ці «груди коня» [27, с. 97]. Пор. літ. грудни′ця «розм., рідк. те саме, що груди» [24, т. ІІ, с. 180]. Діал. назва грудни′ц′а має розширене значення, називає частину збруї, яку ставлять коневі під тулубом.

Номен шлéйа (фонетичні варіанти шли′йа, шл′íйа, шли′йі) є нормою сучасної літературної мови, пор. літ. шлея′ «частина упряжі – широка смуга, сплетена з мотузків або вирізана з ременю і прив‟язана до посторонків, у яку запрягають коней» [24, т. ХІ, с. 489]. Із таким значенням слово поширене в інших говорах, пор. закарп. марамор. шлай «частина кінської упряжі» [3, с. 146], бойк. шлея т. с. [17, т. ІІ, с. 385], гуц. шлéя, шли′я т. с. [19, с. 226], шлéя «частина хомута з ланцюгами» [11, с. 166], наддністр. шлєя, шлі т. с. [27, с. 280], пор. ще шлія′ «шлея» [4, с. 399]. Слово запозичене від польської мови, пор. пол. szleja, szla «шлея» [1, с. 550] < нім. Siele «лямка, шлея» (д. в. нім. silo „ремінь, лямка, шлея‟) [26, т. IV, с. 454; 10, т. VI, с. 438]. Вжива-ються паралельно форми однини та форма множини номена (шлéйа,

шл′íйа – шли′йі). За свідченнями М. Глушка, «перші згадки про неї зустрічаються в англійських джерелах XII ст.». [8, с. 312].

Слово шы′йник утворено за допомогою суфікса -ник від ши′йний, похідного від ши′я < псл. *šija „стос. до шиї; призначений для носіння на шиї‟ [24, т. ХІ, с. 450]. Номен мотивується місцем розміщення пристрою. Нашы′йник, наши′л′ник від ши′йний за допомогою пре-фікса на-, суфікса -ник (наши′л′ник – чергування [й] – [л′]). Ареал назви нашы′йник продовжується в інших говорах, пор. бойк. наши′йник, наши′льник т. с. [17, т. І, с. 481], гуц. наши′йник т. с. [19, с. 114]. Пор. укр. літ наши′йник «у дишельній упряжі без хомута – широкий ремінь, один кінець якого одягається на шию коня, а другий закріплюється на передньому кінці дишла» [24, т. V, с. 240].

З номеном наши′л′ник пор. гуц. наши′лник «капистра коня» [11, с. 98], наши′лник «частина кінської упряжі» [15, с. 121], наддністр. наши′льник «частина збруї, яку накладають на шию коневі» [27, с. 185], західнополіс. наши′лник, нашли′ник «частина кінської упряжі, що накладається на шию коневі, а кінцями кріпиться до дишля» [2, т. І, с. 343], укр. діал. наши′йник, наши′льник т. с. [12, с. 500]. Пор. літ. наши′льник «у дишельній упряжі з хомутом – широкий ремінь або


247

ланцюг, що йде від хомута до переднього кінця дишла» [24, т. V, с. 240].

Номени посторóнки, пасы′, ґу′ртн′а, ґу′ртн′і позначають міцні

ремені, які приєднуються до шлеї чи хомута. Слова штрáнґи

(штрáнґы), штрáнґл′і, кефети′л′ники, побíчник називають ланцю-

ги, які з одного боку приєднуються до ременів, а з іншого – до

орчика. Разом ці складові становлять суцільну конструкцію.

Слова ґу′ртн′а (форма одн.), ґу′ртн′і (форма множ.) утворені за

допомогою суфікса -н′а від нім. Gurt, Gürtel «пояс». Пор. буков. ґурт

«шкіряний пояс, ремінь» [23, с. 88].

Слово штрáнґи (штрáнґы) і фонетичний варіант штрáнґл′і

(поява епентетичного звука [л′]) – від н. в. нім. Strang «посторонок;

мотузок, канат» [10, т. IV, с. 538]. Пор. лемк. штранґ «посторонок»

[18, с. 354].

Тартóви (форма множини), тартô′в, тартíв, тарту′в (форми

однини) – запозичення від угорської мови, пор. угор. діал. tartόu т. с.

[13, с. 626].


частина проаналізованих номенів лексико-семантичної групи назв

кінної упряжі є нормативною для сучасної літературної мови, пере-

важно праслов‟янського походження. Інші номени утворилися на

українському мовному ґрунті. Найбільшу групу складають суфіксаль-

ні утворення. Велика кількість слів утворилася внаслідок переосмис-

лення значення вже існуючих слів та запозичень від інших мов.

Дослідження показало, що лексико-семантична група назв кінної

упряжі становить сукупність взаємопов‟язаних елементів, що вира-

жають семантико-парадигматичні відношення. Представлені в статті

номени є матеріалом для подальшого дослідження та порівняльного

зіставлення в області назв видів транспорту.


1. Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego / A. Brückner. – Warszawa,

1970. – 806 s.

2. Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок. У 2 т. Т. 1–2 / Г. Л. Ар-

кушин. – Луцьк : [б. в.], 2000.

3. Бевка О. Словник-пам‟ятник: Діалектний словник села Поляни Мараморош-

ського комітату / О. Бевка. – Ніредьгаза : [б. в.], 2004. – 178 с.

4. Білецький-Носенко П. Словник української мови / П. Білецький-Носенко ;

підгот. до вид. В. В. Німчук. – К. : [б. в.], 1966. – 423 с.


248

5. Венгерско-русский словарь: 40 000 слов / под общ. ред. Л. Гальди. – 2-е изд.,

стереотип. – Москва ; Будапешт : Рус. яз. ; Изд-во Академии наук Венгрии,

1987. – 872 с.

6. Верхратський І. Про говор галицких лемків: словарець / І. Верхратський. –

Львів : [б. в.], 1902. – С. 388–488.

7. Ганудель З. Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини:

Назви будівництва і транспорту / З. Ганудель. – Пряшів : [б. в.], 2001. – Т. ІІІ. –

216 с.

8. Глушко М. С. Генезис тваринного запрягу в Україні (культурно-історична

проблема) / М. С.Глушко. – Львів : [б. в.], 2003. – 448 с.

9. Гуцульські говірки: Короткий словник. – Львів : [б. в.], 1997. – 231 с.

10. Етимологічний словник української мови. У 7 т. Т. 1–6. – К. : Наук. думка,

1982–2012.

11. Жегуц І. Словник гуцульського говору в Закарпатті / І. Жегуц, Ю. Піпаш. –

Мюнхен : [б. в.], 2001. – 180 с.

12. Желеховский Є. Малоруско-нїмецкий словар. У 2 т. / Є. Желеховський,

С. Недільський. – Львів : [б. в.], 1886. – 1121 с.

13. Лизанец П. Н. Венгерские заимствования в украинских говорах Закарпатья:

венгерско-украинские межъязыковые связи / П. Н. Лизанец. – Будапешт :

[б. и.], 1976. – 683 с.

14. Лисенко П. С. Словник поліських говорів / П. С. Лисенко. – К. : Наук. думка,

1974. – 260 с.

15. Неґрич М. Скарби гуцульського говору: Березови / М. Неґрич. – Львів : [б. в.],

2008. – 224 с.

16. Никончук М. В. Транспортна лексика правобережного Полісся в системі

східнослов‟янських мов / М. В. Никончук, О. М. Никончук. – К. : Наук.

думка, 1990. – 292 с.

17. Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок. У 2 ч. Ч. І−ІІ / М. Й. Ониш-

кевич. – К. : Наук. думка, 1984.

18. Пиртей П. С. Короткий словник лемківських говірок / П. С. Пиртей. – Івано-

Франківськ : Сіверсія МВ, 2004. – 364 с.

19. Піпаш Ю. О. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна

і Росішка Рахівського району Закарпатської області) / Ю. О. Піпаш, Б. К. Га-

лас. – Ужгород : [б. в.], 2005. – 266 с.

20. Сабадош І. В. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського

району / І. В. Сабадош. – Ужгород : Ліра, 2008. – 480 с.

21. Сірка Й. Короткий словник говірки села Ублі / Й. Сірка, Ю. Муличак,

А. Баушенко. – Зіген ; Пряшів : [б. в.], 1999. – 64 с.

22. Словарь української мови. У 4 т. Т. 1–4 / за ред. Б. Грінченка. – 1958–1959.

23. Словник буковинських говірок / за заг. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці :

Рута, 2005. – 688 с.

24. Словник української мови. В 11 т. Т. І–ХІ. – К. : Наук. думка, 1970–1980.

25. Турчин Є. Словник села Тилич на Лемківщині / Є. Турчин. – Львів : Укр.

акад. друкарства, 2011. – 384 с.


249

26. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. В 4 т. Т. I–IV. – 2-е изд.,

стереотип. / М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. О. Н. Трубачева. – М. : Прогресс,

1986–1987. 27. Шило Г. Наддністрянський реґіональний словник / Г. Шило. – Львів ; Нью-

Йорк : [б. в.], 2008. – 288 с.

References

1. Brückner A. Słownik etymologiczny języka polskiego / A. Brückner. – Warszawa, 1970. – 806 s.

2. Arkushyn H. L. Slovnyk zakhidnopoliskykh hovirok. U 2 t. T. 1–2 / H. L. Arku-shyn. – Lutsk : [b. v.], 2000.

3. Bevka O. Slovnyk-pamіatnyk: Dialektnyі slovnyk sela Polіany Maramoroshskoho komitatu / O. Bevka. – Niredhaza : [b. v.], 2004. – 178 s.

4. Biletskyі-Nosenko P. Slovnyk ukrainskoi movy / P. Biletskyі-Nosenko ; pidhot. do vyd. V. V. Nimchuk. – K. : [b. v.], 1966. – 423 s.

5. Vengersko-russkyі slovar: 40 000 slov / pod obshchei red. L. Galdi. – 2-e izd., stereotyp. – Moskva ; Budapesht : Rus. yaz.; Izd-vo Akad. nauk Vengrii, 1987. – 872 s.

6. Verkhratskyi I. Pro hovor halytskykh lemkiv: Slovarets / I. Verkhratskyi. – Lviv : [b. v.], 1902. – S. 388–488.

7. Hanudel Z. Linhvistychnyi atlas ukrainskykh hovoriv Skhidnoi Slovachchyny: Nazvy budivnytstva i transportu / Z. Hanudel. – Priashiv : [b. v.], 2001. – T. III. – 216 s.

8. Hlushko M. S. Henezys tvarynnoho zapriahu v Ukraini (Kulturno-istorychna problema) / M. S. Hlushko. – Lviv : [b. v.], 2003. – 448 s.

9. Hutsulski hovirky: Korotkyi slovnyk. – Lviv : [b. v.], 1997. – 231 s. 10. Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy. U 7 t. T. 1–6. – K. : Nauk. dumka,

1982–2012. 11. Zhehuts I. Slovnyk hutsulskoho hovoru v Zakarpatti / I. Zhehuts, Yu. Pipash. –

Miunkhen : [b. v.], 2001. – 180 s. 12. Zhelekhovskyi Ye. Malorusko-nimetskyi slovar. U 2 t. / Ye. Zhelekhovskyi,

S. Nedilskyi. – Lviv : [b. v.], 1886. – 1121 s. 13. Lyzanets P. N. Venherskye zaymstvovaniia v ukraynskykh hovorakh Zakarpattia:

Vengersko-ukrainskiye mezhiazykovyie sviazy / P. N. Lyzanets. – Budapesht : [b. i.], 1976. – 683 s.

14. Lysenko P. S. Slovnyk poliskykh hovoriv / P. S. Lysenko. – K. : Nauk. dumka, 1974. – 260 s.

15. Negrych M. Skarby hutsulskoho hovoru: Berezovy / M. Negrych. – Lviv : [b. v.], 2008. – 224 s.

16. Nykonchuk M. V. Transportna leksyka pravoberezhnoho Polissia v systemi skhidnoslovianskykh mov / M. V. Nykonchuk, O. M. Nykonchuk. – K. : Nauk. dumka, 1990. – 292 s.

17. Onyshkevych M. Y. Slovnyk boykivskykh hovirok. U 2 ch. Ch. I−II / M. Y. Onysh-kevych. – K. : Nauk. dumka, 1984.

18. Pyrtei P. S. Korotkyi slovnyk lemkivskykh hovirok / P. S. Pyrtei. – Ivano-Frankivsk : Siversiia MV, 2004. – 364 s.


250

19. Pipash Yu. O., Halas B. K. Materialy do slovnyka hutsulskykh hovirok (Kosivska Poliana i Rosishka Rakhivskoho raionu Zakarpatskoi oblasti) / Yu. O. Pipash, B. K. Halas. – Uzhhorod : [b. v.], 2005. – 266 s.

20. Sabadosh I. V. Slovnyk zakarpatskoi hovirky sela Sokyrnytsia Khustskoho rayonu / I. V. Sabadosh. – Uzhhorod : Lira, 2008. – 480 s.

21. Sirka Y. Korotkyi slovnyk hovirky sela Ubli / Y. Sirka, Yu. Mulychak, A. Bau-shenko. – Zihen ; Priashiv : [b. v.], 1999. – 64 s.

22. Slovar ukrainskoi movy. U 4 t. T. 1–4 / za red. B. Hrinchenka. – 1958–1959. 23. Slovnyk bukovynskykh hovirok / za zah. red. N. V. Huyvaniuk. – Chernivtsi :

Ruta, 2005. – 688 s. 24. Slovnyk ukrainskoi movy. V 11 t. T. I–XI. – K. : Nauk. dumka, 1970–1980. 25. Turchyn Ye. Slovnyk sela Tylych na Lemkivshchyni / Ye. Turchyn. – Lviv : Ukr.

akad. drukarstva, 2011. – 384 s. 26. Fasmer M. Etymolohycheskii slovar russkoho yazyka. V 4 t. T. I–IV. – 2-e yzd.,

stereotyp. / M. Fasmer ; per. s nem. i dop. O. N. Trubacheva. – M. : Prohress, 1986–1987.

27. Shylo H. Naddnistrianskyi regionalnyi slovnyk / H. Shylo. – Lviv ; Niu-York : [b. v.], 2008. – 288 s.

Шкурко Галина. Названия конной упряжи в украинских говорах За-карпатья. Названия конной упряжи составляют лексико-семантическую группу названий традиционных видов транспорта. В статье проанализированы назва-ния конной упряжи в украинских говорах Закарпатья. Предпринята попытка анализа номенов в лексико-этимологическом, словообразовательном и лингво-географическом аспектах. Исследование построено на материале, собранном экспедиционным методом в 80 населенных пунктах Закарпатской области. Обоснована актуальность рассмотрения лексики для обозначения конной упря-жи. Эта лексико-семантическая группа названий конной упряжи еще не была предметом комплексного исследования в украинском языке. Мы выявили от-дельные замечания, фрагменты на эту тему в других работах. Автор выделяет в пределах лексико-семантической группы отдельные семемы. Это способствует структуризации собранного материала, четкому разделению по функциональ-ному назначению. Прослеживаем ареальное распространение на украинском диалектной территории, приводим параллели из фольклорных, лексикографи-ческих и этнологических источников. Делаем попытку объяснить этимологию и словообразование лексем тематической группы. Исследование лексико-семан-тических групп способствует изучению системной организации и тенденций развития лексического строения украинского литературного языка.

Ключевые слова: украинская лексика, лексико-семантическая группа, семема, номен, диалектные названия конной упряжи, украинские говори Закар-патья.

Shkurko Galyna. The Dialect Names of the Horse Harness in the Ukrainian Subdialects of Transcarpathian. The names of the horse harness constitute the lexical-semantic group of the names of the traditional types of transport. The names of the horse harness in the Ukrainian subdialects of Transcarpathian are scrutinized in


251

the article. Attempts to analyze lexis in the lexical-etymological, word-formative and lingua-geographical aspects. The research is based on material collected by the forwarding method in the 80 localities of Transcarpathian region. The urgency of the consideration of the dialect names of the horse harness is substantiated. That lexical-semantic group of dialect names of the horse harness was not been the subject of the comprehensive linguistic study in the Ukrainian language. We have found some notes excerpts in other studies concerning this subject. The author identifies separate sememes within the lexical-semantic group. This contributes to the structuring of the collected material, a clear division by functional purpose. The areal distribution of the Ukrainian dialect areas are traced, parallels with folklore, ethnology and lexico-graphical sources are presented. We make an attempt to explain the etymology and word formation words of the thematic group. The study of lexical-semantic groups promotes the study of the system of organization and development trends of the lexical structure of the Ukrainian literary language.

Key words: ukrainian lexicon, lexical-semantic group, sememe, nomen, dialect names of the horse harness, Ukrainian subdialects of Transcarpathian.

УДК 811.161.161.2‟373.7 Дочинець М.‟

Марія Яцьків

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ В РОМАНІ МИРОСЛАВА

ДОЧИНЦЯ «ЛИС. ВІДНАЙДЕННЯ ЗАГУБЛЕНИХ СЛІДІВ»:

СЕМАНТИКА, ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

У статті розглянуто особливості функціонування фразеологічних одиниць в індивідуальному стилі Мирослава Дочинця. Здійснено аналіз фразеологічного багатства роману «Лис. Віднайдення загублених слідів» та виявлено особливості використання фразеологізмів у художньому просторі роману. Проаналізовано загальномовні, трансформовані та індивідуально-авторські фразеологізми. Ви-окремлено тематичні групи індивідуально-авторських фразеологічних одиниць, зафіксованих у романі, найбільш репрезентативні з них позначають: дії, вчинки, поведінку людини; діяльність особи в її стосунках з будь-ким; властивості, якості людини; фізичний стан особи; зовнішній вигляд; стан особи, що характеризується зовнішніми проявами. Вивчення фразеологізмів на основі мови роману окре-мого письменника дало нам багатий матеріал для опису національної картини світу. У романі М. Дочинця спостерігається широке функціонування фразеоло-гічних одиниць, одним із домінувальних чинників у формуванні семантичної цілісності яких є експресивне, емоційно-оцінне значення. Фразеологізми у тек-сті функціонують як структурні компоненти тексту. Авторські видозміни за-

© Яцьків М., 2015


252

гальномовних фразеологічних одиниць значною мірою розширюють їх функ-ціональне поле.

Ключові слова: фразеологічні одиниці, фразеологізм, трансформація, за-гальномовні фразеологічні одиниці, індивідуально-авторські фразеологізми.

Постановка наукової проблеми та її значення. У сучасному

світі кожне суспільство намагається визначити власне обличчя, глиб-

ше пізнати національний дух, свою культуру, мову та менталітет.

Загальновизнаною є думка, що саме фразеологічний склад мови

найбільш яскраво відбиває риси народного світобачення.

Фразеологізми відображають не тільки національну культуру, але

й національне бачення світу. Фразеологічний склад мови відіграє

основну роль у трансляції культурно-національної свідомості народу

і в його ідентифікації як такого, тому що в образному змісті його

одиниць втілено культурно-національне світобачення [1, с. 5−11].

Г. Морараш акцентує увагу на тому, що фразеологізми здавна

вважаються одним із найяскравіших та найвиразніших знаків мови.

Містячи в собі значну кількість експресії та емоційної наснаги, вони є

потужним засобом підсилення зображуваного у певному тексті. У

мовленні фразеологізми виконують функцію образної характеристики

конкретного об‟єкта, суб‟єкта, дії, ситуації. Саме тому, на нашу дум-

ку, останнім часом лінгвісти дедалі більше уваги приділяють функ-

ціональному аспекту фразеологічних одиниць, тобто вживанню їх

у різних ситуаціях спілкування з різними комунікативно-прагматич-

ними цілями, а також у мові творів письменників [6, с. 312−315].

Аналіз досліджень цієї проблеми. Питанням функціонування

фразеологізмів у художніх текстах присвячено багато робіт вітчизня-

них мовознавців, а саме: Л. Авксентьєва, М. Алефіренка, В. Білоно-

женко, В. Вакурова, С. Ганжі, І. Гнатюк, С. Горожанової, І. Дубин-

ського, Т. Здіховської, В. Калашника, В. Ковальова, М. Коломійця,

В. Папіш, Л. Петленко, С. Попович, Ю. Прадіда, Л. Скрипник, А. Су-

прун, В. Ужченка, О. Федорова, Т. Цимбалюк, В. Чабаненка, М. Шан-

ського, Л. Щербачук та ін. Однак дотепер залишається поза увагою

функціонування фразеологізмів у художньому доробку наших сучас-

ників, зокрема художні тексти Мирослава Дочинця ще не були

предметом детальних мовознавчих студій, проте активно зміцнюють

позиції автора як актуального та успішного.

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що до цього

часу немає спеціальних наукових розвідок, присвячених індивідуаль-


253

ному стилю Мирослава Дочинця на фразеологічному рівні. Тому

функціонування загальномовної та оказіональної фразеології у прозо-

вих творах закарпатоукраїнського письменника спонукає нас до ком-

плексного теоретичного та практичного вивчення. Виникає потреба

дослідження функціонального аспекту фразеології, зокрема автор-

ського фразеовживання, необхідність розгляду семантичних і стиліс-

тичних властивостей узуальних і діалектних фразеологізмів у худож-

ніх текстах, вивчення оказіональних змін фразеологічних одиниць у

мові української прози початку ХХІ ст.

Мета нашого дослідження – виявити особливості використання

фразеологізмів в індивідуальному стилі Мирослава Дочинця, проана-

лізувати загальномовні, трансформовані та індивідуально-авторські

фразеологізми в його романі «Лис. Віднайдення загублених слідів»,

виявити індивідуальні риси творчої манери закарпатоукраїнського

письменника на фразеологічному рівні.

Поставлена мета передбачає розв‟язати такі основні завдання:

− опрацювати відповідні теоретичні матеріали, що стосуються

фразеології загалом, а також присвячені дослідженню фразео-

логізмів у художніх творах та індивідуально-авторському

фразеовживанню;

− зафіксувати фразеологізми у романі М. Дочинця «Лис. Віднай-

дення загублених слідів»;

− з‟ясувати специфіку функціонування фразеологізмів у худож-

ньому тексті;

− здійснити семантичний та функціонально-стилістичний аналіз

фразеологічних одиниць у романі М. Дочинця «Лис. Віднай-

дення загублених слідів».


зультатів дослідження. У мові творів М. Дочинця спостерігаємо ши-

роке функціонування фразеологічних одиниць, одним із домінуваль-

них чинників у формуванні семантичної цілісності яких є експресив-

не, емоційно-оцінне значення. Тому вживання фразеологізмів у ху-

дожньому тексті є дуже важливим стилістичним засобом: вони

надають мовленню виразності, роблять його колоритним, яскравим та

емоційним. Будучи продуктом мовотворчості народу, фразеологічні

одиниці в переважній більшості мають чітко окреслене, стале,

емоційно забарвлене і художньо оформлене значення та з винятковою

влучністю виражають суть доволі складних явищ.


254

Мирослав Дочинець – відомий та успішний прозаїк, публіцист,

видавець, член Асоціації українських письменників. Прозаїк зазначає,

що творчість – «це завжди всупереч. Бо це поборення штампу,

проламування до внутрішньої свободи, прилучення до Світової Душі.

А отже, постійний опір. Опір сірості, дурості і злобності. Це схима, як

казав великий Гоголь. Майже все життя я успішно займався журна-

лістикою і гадав, що це нормально. Поки не прийшов урочний час

вирвати газетярщину з душі, як дикий бур‟ян. І на зміну словам

прийшло Слово. Служіння Слову. А воно не судить і не повчає, як

газета, воно прощає і дає надих, кріпить у боротьбі з одинокістю.

Газета висушує мозок і серце, а добра книжка несе свіжість, як гарна

жінка…» [5, с. 11].

Тематичний спектр творів Мирослава Дочинця досить своєрідний

та глибоко-індивідуальний. У них не лише по-новому зображується

соціум і людина в ньому, але й філософськи осмислюється їх взаємо-

залежність [2, с. 12].

За словами самого автора, його стиль – «це розстановка слів у

такому порядку, щоб на фразу чи абзац можна глянути збоку і згори –

як на виноградну ягоду, обтічну, прозору, ароматну» [4, с. 87].

«Лис. Віднайдення загублених слідів» – «це повчальна історія

про людину складної долі, з унікальним хистом, яка прагне відшу-

кати власні загублені сліди й родинне коріння…» [4, с. 76]. Темою

роману є складна людська доля, а точніше – винятковий характер

хлопчика-українця – чоловіка – господаря життя. У романі автор до-

сконало вивів образ українського супергероя, показав міцність люд-

ського духу та внутрішньої свободи.

Метафорична назва роману має подвійну проекцію у створеній

автором художній реальності. З одного боку, це окреслення права

сильнішого чинити суд над винними за законами справедливого чину

(так, як його бачить і уявляє цей сильний). З іншого – Лис або Олек-

сандр Лисовський – головний герой твору, відомий кримінальний

авторитет і законник, який, за законами жанру, нарешті віднайшов і

своє справжнє ім‟я, і свою родину, і своє справжнє кохання, повер-

нувшись до виноградників свого дитинства [2, с. 52].

Фразеологічні одиниці, зафіксовані у досліджуваному матеріалі,

ми поділили на три групи: 1) фразеологічні одиниці, зазначені у слов-

нику фразеологізмів української мови (загальномовні); 2) трансфор-


255

мовані фразеологізми; 3) індивідуально-авторські фразеологізми (не

зафіксовані у словнику).

Фразеологічні одиниці, наявні в сучасній українській літературній

мові та зафіксовані у словнику фразеологізмів української мови: по

вінця – „повністю, до кінця; до крайньої межі; дуже багато‟ [7, с. 116].

Наприклад: Гени не зітреш… Теперішні, як миші, набили вже свої

нори по вінця та й оглядаються на котів, а між собою гризуться

[3, с. 116]; на носі – „скоро, незабаром‟[7, с. 441]. Наприклад: Це їхні

місцеві війни, політичні замутки. Вибори ж на носі [3, с. 192];

зарубати собі на носі – „добре, надовго запам‟ятати‟ [7, с. 251].

Наприклад: Ти це зарубай собі на носі. Не вічно ж тобі бігати туди-

сюди [3, с. 209]; золоті руки – „хто-небудь уміє зробити, змайстру-

вати все, за що не візьметься; хтось кмітливий, спритний у роботі‟

[7, с. 12]. Наприклад: – Ліза? Най Господь її береже і її золоті руки

[3, с. 81]; – Хіба Олекса. Зараз у зав‟язці. Коли не п‟є – золоті руки

[3, с. 119].

Трансформовані фразеологізми: процідити крізь зуби – „неохоче,

невиразно, ледве розтуляючи рота; з незадоволенням‟ [7, с. 274].

Фразеологізм зазнав певної авторської трансформації для підсилення

виразності контексту. Пор.: «крізь зуби». Наприклад: – Тим більше, –

процідив крізь зуби чоловік і ще більше натиснув на руку – той аж

писнув від болю [3, с. 40]; дурня ломити – „зіграти в карти (карткова

гра Дурень)‟. Письменник трансформував літературний фразеологізм,

надавши йому нового значення. Пор.: «валяти (клеїти) дурня» –

робити дурниці, безглузді вчинки; поводитися не так, як слід; прики-

датися таким, що нічого не розуміє, не знає; нічого не робити, байди-

кувати‟ [7, с. 51]; Наприклад: Як – ми ще розкинемо пасьянс. Поки що

карти не лягають… – Я знаю як. – Дурня ломиш? [3, с. 208]; пудри-

ти мізки – „морочити, дурити кого-небудь чимсь‟[7, с. 318]. Фразео-

логізм зазнав певної авторської трансформації для підсилення вираз-

ності контексту. Пор.: «крутити мізки». Наприклад: Після Сталіна

закон їх – порохно. Пудрити мізки мужикам уже нічим [3, с. 209].

Найчастіше у романі Мирослава Дочинця функціонують інди-

відуально-авторські фразеологізми. Ми поділили їх на окремі тема-

тичні групи, а саме:

Дії, вчинки, поведінка людини: начитувався до мідного дзвону в

голові – „дуже багато читати‟. Наприклад: Сам начитувався до


256

мідного дзвону в голові, вивчав з ленінградським професором іноземні

мови, самотужки студіював юриспруденцію [3, с. 233].

Діяльність особи в її стосунках з будь-ким: роздушити пля-

шечку-другу (з кимось) – „розпивати алкогольні напої з ким-небудь‟.

Наприклад: Коли воскресну знову для вуличного життя, радо

роздушу з вами пляшечку-другу мерло [3, с. 123].

Властивості, якості людини: як окунь проти води – „вперта

людина, яка всупереч всьому прагне чогось досягти‟. Наприклад: –

Біля парку її зустріла, коли на роботу йшла. А вона вже з другою

ходкою. Ліза вона і є Ліза. Завжди щось вигадає. Вічно, як окунь,

проти води...» [3, с. 59].

Фізичний стан особи: ловити дрижаки – „мерзнути, відчувати

сильний холод‟. Наприклад: Шкет, який учора приносив для нього

газети, вже стовбичив біля паркану, ловлячи дрижаки [3, с. 46].

Стан предмета, явища: густий і мутний, як сірчана мазь – „стан

речовини‟. Наприклад: Мед був густий і мутний, як сірчана мазь

[3, с. 26].

Позначення розумової діяльності: розуму – як у блохи цицька –

„про людину, яка мало чого бачила у своєму житті; молода,

недосвідчена людина‟. Наприклад: Пригадую, легіником був. Розуму –

як у блохи цицька [3, с. 267].

Позитивна характеристика осіб: пити науки, як пісок п’є воду –

„про особу, яка прагне навчитись всьому, яка докладає великих зу-

силь, аби стати освіченою‟. Наприклад: Навчався цар усьому спрагло,

пив науки, як пісок п’є воду [3, с. 211].

Характеристика особи за приналежністю до когось, чогось: мука-

чівський Соломон – „мудра людина‟. Наприклад: Цього за мудрість

називали мукачівським Соломоном [3, с. 164].

Характеристика особи за місцем розташування, видом діяльності –

генерали піщаних кар’єрів – „особи, які живуть біля піщаних кар‟є-

рів, добре знають цю місцевість‟. Наприклад: Діти підземних сутін-

ків. Генерали піщаних кар’єрів [3, с. 97].

Місце: у голові колони – „на початку, попереду‟. Наприклад:

Якось я їхав у голові колони з водієм та офіцером [3, с. 244].

Позначення мовленнєвої діяльності: слово – як стріла в суть –

„щось влучно сказане‟. Наприклад: В добрій книзі немає місця

позолоті, тут кожне слово – як стріла в суть [3, с. 44].


257

Зовнішній вигляд: лице у зморшках, як карта Мукачева –

„особа, яка має дуже багато зморшок на обличчі‟. Наприклад: – Лізу

не можна не впізнати. Сива, аж синя. Лице у зморшках, як карта

Мукачева. Це вона сама так каже [3, с. 59].

Якість дії: порвати, як мавпа газету – „дуже сильно‟. Напри-

клад: Коли ви вийшли з Тухлим, ми гадали, що він тебе скалічить,

порве, як мавпа газету [3, с. 111].

Позначення мисленнєвої діяльності: голова лише в один бік

варить – „постійно думати про одне й те саме‟. Наприклад: – Моя

голова лише в один бік варить: що робити, аби нич не робити

[3, с. 226].

Трудова діяльність: гарувати, як звірі – „важко працювати‟. На-

приклад: Якути – здебільшого начальнички, комірники, прибираль-

ники. Та й спирт їм працювати заважав. Українці ж гарували, як

звірі [3, с. 140].

Лайливі слова: барачна вош – „образливі слова‟. Наприклад:

–Послухай-но сюди, барачна вошо. Я міг повернути ніж на двадцять

сантиметрів нижче [3, с. 180].

Кількість: людей, як піску в морі – „дуже багато‟. Наприклад:

Маючи під рукою своєю людей, як піску в морі, віддаючись любощам

з тисячею жінок, відчув Соломон, що він одинокий, наче Вавилонська

вежа на вітрі [3, с. 211−212].

Позначення спостережливості, уважності пильності: нагострити

очі – „бути дуже уважним, все навколо помічати‟. Наприклад: І він

такого майстра – тонких справ – зліпить з нього. Для цього нагос-

трить його очі, відточить розум, вимуштрує волю [3, с. 233].

Місце людини у суспільстві: ходити як босота – „бути дуже

бідним‟. Наприклад: – Урок номер два. Ходиш ти, як босота. Хто з

таким захоче мати справу [3, с. 46].

Стан особи, що характеризується зовнішніми проявами: по-

товчений на квасне яблуко –„побита, вся в синцях особа‟. Напри-

клад: Коли рудий витягав його звідти, потовченого на квасне

яблуко, ще й від себе наляпав по шиї [3, с. 51].

Фізично-емоційний стан особи: тіло взялося гусячою шкірою –

„поява невеликих пухирців біля основи волосся на шкірі, які мимо-

волі виникають, коли людина відчуває сильні емоції, такі як страх‟.


258

Наприклад: Здригнувся, а тіло взялося гусячою шкірою. І він

притьма рушив назад [3, с. 11]

Позначення спорідненості між людьми: мати кістку породисту –

„належати до знатної родини (у тексті – родини князів)‟. Наприклад:

І всі вірили цим переказам, бо таку кістку породисту мала, такий

взір соколиний, таку поставу, наче з мармуру тесану... [3, с. 189].

Емоційний стан особи: серце, холодне і порожнє, як черево

Молоха – „беземоційна людина‟. Автор для підсилення експресив-

ності використав міфологічне божество, що є символом жорстокої

сили та вимагає багато жертв, яке не знає ні жалю ні співчуття.

Наприклад: Будував не тільки для того, щоб зайняти турботами

своє серце, холодне і порожнє, як черево Молоха. Але й це не

принесло жаданої втіхи [3, с. 212].

Негативна характеристика осіб: черствий легінь – „людина, яка

нічим не приваблює до себе інших‟. Наприклад: Сестра каже: Мішо,

ти вже черствий легінь, за тебе хіба вдовиця піде [3, с. 269].

Природні явища: благодать раннього бабиного літа – „період

теплої та сухої погоди восени‟. Наприклад: Благодать раннього

бабиного літа огортала сад [3, с. 103].

Позначення міри вияву ознаки: наповнене як скіфська чаша –

„яскраве сяйво з ювелірного магазину‟. Наприклад: Черево магазину

було наповнене, як скіфська чаша, таємничим урочистим сяйвом

[3, с. 12].

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Творчість

Мирослава Дочинця відтворює сучасний рівень художнього розвитку

людства. У ній органічно поєдналися усталеність традицій і бурх-

ливість новаторських шукань. Письменник несе читачеві нев‟янучу

красу рідної землі, безмежну щедрість душі свого народу, серце якого

завжди відкрите для добра та любові.

Помітна риса індивідуального стилю Мирослава Дочинця – ак-

тивне вживання фразеологічних одиниць. Ці неповторні «схованки

людського духу» виконують різноманітні функції: вони використані з

метою увиразнення характеристики персонажів, опису найрізноманіт-

ніших почуттів, підсилення художнього викладу, передавання націо-

нального колориту мовлення. У романі «Лис. Віднайдення загубле-

них слідів» ми зафіксували понад 230 фразеологізмів та виділили такі


259

тематичні групи: загальномовні, трансформовані та індивідуально-

авторські. Найбільш уживаними є індивідуально-авторські фраземи.

Уживання фразеологізмів допомогло письменникові відтворити

колорит рідного краю, розкрити характери, позитивні та негативні

вчинки героїв, фізичний та емоційний стан персонажів.

Перспективу подальших наукових студій вбачаємо у поглибле-

ному вивченні структури, семантики фразеологізмів закарпатоукраїн-

ського письменника Мирослава Дочинця у порівнянні з іншими

сучасними письменниками Закарпаття.


1. Денисенко С. Н. Відображення фразеологічної картини світу в семантиці фразеологізмів / С. Н. Денисенко // Актуальні питання фразеології : зб. наук. пр. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка, 2011. – Вип. 2. – С. 5–11.

2. Домчук М. П. Художнє осмислення типу українця в прозі Мирослава Дочинця /

М. П. Домчук, О. В. Нестерук // Дипломна робота. – Суми : [б. в.], 2014. –

76 с.

3. Дочинець М. Лис. Віднайдення загублених слідів: роман / Мирослав Дочи-

нець. − Мукачево : Карпат. вежа, 2013. – 288 с.

4. Дочинець М. Світильник слова / Мирослав Дочинець. − Мукачево : Карпат.

вежа, 2013. – 212 с.

5. Козак С. Мирослав Дочинець: «У творчості мене цікавить не правда історії,

а правда серця» / С. Козак // Літературна Україна. – 2013. – 5 груд. – № 47. –

С. 10–11.

6. Морараш Г. В. Фразеологічне багатство мови творів Євгенії Ярошинської /

Г. В. Морараш // Наук. пр. Кам‟янець-Поділ. нац. ун-ту ім. І. Огієнка. Сер. :

Філологічні науки. – Кам‟янець-Подільський : Аксіома, 2011. − Вип. 28. –

С. 312–315.

7. Словник фразеологізмів української мови / уклад. : В. М. Білоноженко та ін. –

К. : Наук. думка, 2003. – 1104 с.

References

1. Denysenko S. N. Vidobrazhennia frazeolohichnoi kartyny svitu v semantytsi

frazeolohizmiv / S. N. Denysenko // Aktualni pytannia frazeolohii : zb. nauk. pr. –

K. : Kyiv. nats. un-t im. T. H. Shevchenka, 2011. – Vyp. 2. – S. 5–11.

2. Domchuk M. P. Khudozhnie osmyslennia typu ukraintsia v prozi Myroslava Do-

chyntsia / M. P. Domchuk, O. V. Nesteruk // Dyplomna robota. – Sumy : [b. v.],

2014. – 76 s.

3. Dochynets M. Lys. Vidnaidennia zahublenykh slidiv : roman / Myroslav Dochy-

nets. − Mukachevo : Karpat. vezha, 2013. – 288 s.

4. Dochynets M. Svitylnyk slova / Myroslav Dochynets. − Mukachevo : Karpat. vezha,

2013. – 212 s.


260

5. Kozak S. Myroslav Dochynets: «U tvorchosti mene tsikavyt ne pravda istorii, a

pravda sertsia» / S. Kozak // Literaturna Ukraina. – 2013. – 5 hrud. – № 47. –

S. 10–11.

6. Morarash H. V. Frazeolohichne bahatstvo movy tvoriv Yevhenii Yaroshynskoi /

H. V. Morarash // Nauk. pr. Kamianets-Podil. nats. un-tu im. I. Ohiienka. Ser. : Fi-

lolohichni nayky. – Kamianets-Podilskyi : Aksioma, 2011. − Vyp. 28. – S. 312–315.

7. Slovnyk frazeolohizmiv ukrainskoi movy / uklad. : V. M. Bilonozhenko ta in. –

K. : Nauk. dumka, 2003. – 1104 s.

Яцкив Мария. Фразеологические единицы в романе Мирослава До-

чинца «Лис. Поиск утерянных следов»: семантика, особенности функцио-

нирования. В статье рассмотрены особенности функционирования фразеологи-

ческих единиц в индивидуальном стиле Мирослава Дочинца. Проведен анализ

фразеологического богатства романа «Лис. Поиск утерянных следов» и вы-

явлены особенности использования фразеологизмов в художественном про-

странстве романа. Проанализированы общеязыковые, трансформированные и

индивидуально-авторские фразеологизмы. Выделены тематические группы ин-

дивидуально-авторских фразеологических единиц, зафиксированных в романе,

наиболее репрезентативные обозначают: действия, поступки, поведение чело-

века; личностные отношения с кем-либо; свойства, качества человека; физичес-

кое состояние личности; внешний вид; состояние человека, которое характери-

зуется внешними проявлениями. Изучение фразеологизмов на основе языка

романа отдельного взятого писателя позволило нам изыскать богатый материал

для описания национальной картины мира. В романе М. Дочинца наблюдается

широкое функционирование фразеологических единиц, одним из доминирую-

щих факторов в формировании семантической целостности которых является

экспрессивное, эмоционально-оценочное значение. Фразеологизмы функциони-

руют как структурные компоненты текста. Авторские видоизменения обще-

языковых фразеологических единиц в значительной степени расширяют их

функциональное поле. Анализ текста дал возможность четко определить сти-

листическую нагрузку фразеологических единиц.

Ключевые слова: фразеологические единицы, фразеологизм, трансфор-

мация, общеязыковые фразеологические единицы, индивидуально-авторские

фразеологизмы.

Yatskiv Mariya. Phraseological Units in Myroslav Dochynets’ Novel “Fox.

Retrieving of the Lost Tracks”: Semantics, Peculiarities of Functioning. The

article takes a view of the peculiarities of functioning of the phraseological units in

Myroslav Dochynets‟ individual style. The analysis of the phraseological wealth of

the novel “Fox. Retrieving of the Lost Tracks” has been made and the peculiarities of

the usage of phraseological units in the artistic space of the novel has been

discovered. General, transformed and author individual idioms have been analyzed.

The theme groups of author individual idioms, discovered in the novel, have been

distinguished, the most numerous of them are: person‟s actions, doings, behavior;

person‟s activities in contacts with anyone; person‟s features, qualities; person‟s


261

physical state; appearance; state of a person, which is characterized by external

manifestation. The research of the idioms on the basis of the novel of a separate

writer has provided us with the abundant material for the description of the national

picture of the world. In M. Dochynets‟ novel a wide variety of the functioning of

phraseological units is observed. One of the main factors of the formation of their

semantic unity is an expressive, emotionally-evaluative denotation. Phraseological

units function as structural components of the text. Author modifications of the

general phraseological units largely extend their functional range. The analysis of the

text has given an opportunity to determine the stylistic load of the idioms.

Key words: phraseological units, phraseologism, transformation, general

language phraseological units, author individual idioms.

Відомості про авторів

262

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Амеліна Світлана Миколаївна − доктор педагогічних наук, профе-

сор кафедри іноземної філології і перекладу Національного

університету біоресурсів і природокористування України.

Венжинович Наталія Федорівна − кандидат філологічних наук, до-

цент кафедри української мови Державного вищого навчального

закладу «Ужгородський національний університет».

Гандзюк Олександра Михайлівна – кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української мови Східноєвропейського націо-


Данилюк Ніна Олексіївна − доктор філологічних наук, професор

кафедри української мови Східноєвропейського національного

університету імені Лесі Українки.

Зернецька Алла Анатоліївна − кандидат педагогічних наук, доцент,

завідувач кафедри іноземних мов Інституту іноземної філології

Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Зінько Мирослава Юріївна – керівник гуртка комунального закладу

Львівської обласної ради «Львівська обласна Мала академія наук

учнівської молоді», здобувач кафедри української мови Львів-

ського національного університету імені Івана Франка.

Івлюшкіна Наталія Сергіївна − аспірант Східноєвропейського

національного університету імені Лесі Українки.

Кобченко Наталя Віталіївна − кандидат філологічних наук, стар-

ший викладач кафедри української мови Національного універ-

ситету «Києво-Могилянська академія».

Костусяк Наталія Миколаївна − доктор філологічних наук, профе-

сор кафедри української мови Східноєвропейського національ-

ного університету імені Лесі Українки.

Кузьмич Олена Ярославівна – аспірант Східноєвропейського націо-


Лахно Наталія Валентинівна − кандидат філологічних наук, доцент

кафедри української мови Київського університету імені Бориса

Грінченка.


263

Масицька Тетяна Євгенівна − кандидат філологічних наук, доцент



Межов Олександр Григорович − доктор філологічних наук, профе-

сор кафедри української мови Східноєвропейського національ-

ного університету імені Лесі Українки.

Мельник Ірина Анатоліївна − кандидат філологічних наук, доцент



Мислива-Бунько Іванна Ярославівна – кандидат філологічних наук,

асистент кафедри соціальних комунікацій, редактор І категорії

інформаційно-видавничого центру Східноєвропейського націо-


Омельковець Руслана Степанівна − кандидат філологічних наук,

доцент кафедри історії та культури української мови Східноєвро-

пейського національного університету імені Лесі Українки.

Осадча Ольга Сергіївна − аспірант Київського національного уні-

верситету імені Т. Г. Шевченка, член ради молодих учених

Академії наук вищої освіти України.

Рагавцов Василь Іванович − доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри білоруської мови Могилевського державного

університету імені Аркадія Кулєшова (Республіка Білорусь).

Редько Євген Олександрович − аспірант, викладач кафедри укра-

їнознавства Харківського національного університету імені

В. Н. Каразіна.

Рошко Світлана Михайлівна − кандидат філологічних наук, доцент

кафедри міжнародних економічних відносин факультету міжна-

родних відносин Державного вищого навчального закладу «Уж-

городський національний університет».

Рула Наталія Володимирівна – старший лаборант кафедри зарубіж-

ної літератури та теорії літератури Інституту філології та соціаль-

них комунікацій Бердянського державного педагогічного універ-

ситету.

Стасів Марія Василівна − аспірант Національного університету

«Львівська політехніка».

Відомості про авторів

264

Чаварга Анна Петрівна − магістр Державного вищого навчального

закладу «Ужгородський національний університет».

Шестакова Світлана Олександрівна − кандидат філологічних наук,

доцент кафедри державно-правових дисциплін Сумського націо-

нального аграрного університету.

Шкурко Галина В’ячеславівна − аспірант, викладач кафедри

української мови філологічного факультету Державного вищого

навчального закладу «Ужгородський національний університет».

Яцьків Марія Юріївна − магістр філології, здобувач Ужгородського

національного університету, провідний спеціаліст гуманітарно-

виховної роботи.


265

Наукове видання

ТИПОЛОГІЯ ТА ФУНКЦІЇ

МОВНИХ ОДИНИЦЬ

науковий журнал

№ 1 (3)

Статті подано в авторській редакції.

Технічний редактор М. Б. Філіпович.

Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 20222-10022Р від 10.09.2013 р.

Наклад 100 пр. Зам. 2987. Адреса редакції: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки. Тел. (0332) 72-83-87. Ел. адреса: [email protected]. Засновник, видавець і виготовлювач –

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки (43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13). Формат 60×84

1/16. 15,2 обл.-вид. арк., 15,34 ум. друк.

арк. Свідоцтво Держ. комітету телебачення та радіомовлення України ДК № 4513 від 28.03.2013 р.

ucozУДК 81(062.552) ББК 81я54 Т 43 Рекомендовано до друку вченою...

Documents