1

№ 2(2)10–17 грудня 2009

Ми всiукраїнці

Намій погляд, саме амбіції наших політиків, їх жага до королівської першості у країні давно заважають нашим громадянам йти в ногу з роз-виненими державами Європи. Під гаслом „подолання кризи” наші можновладці намагаються подолати лише один одного. А тим часом за цими чварами „чуби тріщать” саме у пересічних українців.

Панове, схаменіться, не зава-жайте нашому народові здолати кризу...

Дайте людям заробитиПершочерговим завданням по-

долання кризи та входження Укра-їни у життя Європи є не збагачення державних та комерційних струк-тур, а насамперед - підвищення (до європейських соціальних стан-дартів) рівня життя саме рядових українців. Реалізація цього, на мій погляд, найважливішого питання повинна проходити через стиму-лювання національного вироб-ництва, що стане поштовхом до плідної праці всього українського народу, дасть змогу відродити нашу економіку та досягнути росту кон-курентоспроможності українських товарів на ринку ЄС.

От тоді вже можна говорити про входження до ЄС, і не у якості жебраків, а у ролі гідних партнерів розвинених країн.

„Соціальні стандарти” по-українськи...На жаль, з 1991 по 1999 р. р. в

Україні було запущено іншу про-граму, яку умовно можна назвати „Довгостроковий механізм падін-ня життєвого рівня населення”.

Реалізація цієї програми йшла (і продовжує діяти) доволі успішно. Причому більш інтенсивно падав та падає рівень життя найменш забезпечених. І все це проходить на фоні поступового, але стійкого спаду виробництва, майже пла-нового (і чи не докорінного) зни-щення національної економіки. Звідси і глибоке розшарування в

суспільстві, різкий ріст жебрацтва та еміграції.

Якщо порівнювати окремі кра-їни, то співвідношення доходів багатих і найбідніших верств на-селення у Китаї нещодавно стано-вив 7:1, у країнах ЄС – 6:1, в Япо-нії – 4:1... А в Україні – 30:1!

Хочемо ми цього чи ні, а євро-пейська орієнтація України по-требує прискореного розвитку ви-робництва і, як наслідок – першо-чергового та значного підвищення рівня життя нашого населення. Лише за таких умов можна очіку-вати підйому економіки з подаль-шим досягненням європейського рівня розвитку.

Чого ж саме повинні ми досяг-ти внаслідок підйому виробництва і підвищення рівня життя?

В першу чергу, зростання мі-німальної заробітної плати проти прожиткового мінімуму на пра-цездатну особу більш як утричі, середньої заробітної плати – від-повідно у п'ять-шість разів, се-редньої пенсії до прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, – приблизно в чотири рази, питомої ваги оплати праці у ВВП на рівні 55-65 %, спів-відношення мінімальної зарплати до середньої - не нижче 55 %.

І цього реально можна досягти за умов розвитку продуктивних сил та зростання продуктивності сус-

пільної праці. Вона у деяких країнах ЄС та США досягла такого рівня, що продуктивність праці тут вища за продуктивність праці в Украї-ні майже у десять разів. У Великій Британії цей показник вище майже у шість, в Німеччині – майже у сім, у Франції – майже у вісім разів.

Щодо співвідношення опла-ти праці, то в США вона вища за українську майже в дванадцять разів, у Франції – майже в дев'ять, у Великій Британії та Німеччині – майже у вісім разів.

Слід сказати і про державну по-літику відносно встановлення рів-ня розмірів мінімальної зарплати. У Польщі, наприклад, мінімальна зарплата зараз у 3,5 рази вища, ніж в Україні. Що стосується серед-ньої пенсії, то в Польщі вона у 2,7 рази вища, ніж в Україні.

Хотілося б звернути увагу на-шої влади і на те, що дохід на душу населення до кризи у Німеччині та Франції був в 11 разів більшим, ніж в Україні, у Великій Британії – відповідно у 12 разів, а у США – приблизно у 15 разів.

Заробітна плата відносно ВВП в Німеччині становила 54,6 %, у Франції – 51,7, у Великій Британії – 54,6, у США – 60,5, а в Украї-ні у 2005 р. – усього 35,4 %. При цьому чиста заробітна плата, яка видається працівникам на руки, – також значно менша.

«ПАНИ Б’ЮТЬСЯ...»

Закінчення на стор. 2

Українці, до єднання!

Або що більш за все прагнуть зараз подолати наші політики: кризу чи своїх опонентів?

Не треба вигадувати колесоВ чому ж причини такого від-

чутного відставання України від розвинених країн світу в рівні со-ціальних стандартів?

Відповідь – однозначна: такий негативний стан значною мірою спричинили дії уряду. Згадаємо 1992-1993 роки, коли інфляція в Україні виросла в сто разів. Саме тоді наш „мудрий” уряд зухвало відпустив ціни, залишивши зарп-лату українського народу – під жорстким контролем.

Звідси й результат: ціни під-скочили вище світових, а зарп-латня наших трударів опустилася – нижче нікуди.

А от у Польщі декілька років до цього теж стався „обвал”. І поль-ський уряд теж відпустив ціни. Але не лише ціни, а ще й заробіт-ну плату, які буквально за півроку зрівноважились, стабілізувавши ситуацію в економіці та соціаль-ній сфері. І як результат, інфляція у них зросла всього на 25 %, а еко-номіка та реальна зарплата з того часу почали підніматися.

На жаль, в Україні такого ре-форматора, як Бальцерович у Польщі, у кризовий період не зна-йшлося.

У минулих роках уряди України неодноразово ставили собі завдан-ня підвищити заробітну плату в бюджетній сфері. Але чому тільки у бюджетній сфері, а не у всіх галу-зях економічної діяльності? Чому у цих питаннях уряд не радився з профспілками і роботодавцями, укладаючи з ними офіційну угоду про виконання наміченого?

А якби ці соціальні партнери своєчасно дійшли згоди, то вже зараз Пенсійний фонд не дотував-ся б з Державного бюджету. Таке порозуміння вже б давно сприяло підвищенню розмірів державних соціальних стандартів та гарантій.

Якщо українські роботодавці підвищать зарплату своїм праців-никам на 20-25 %, то накопичуваль-ну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхуван-ня можна буде запровадити вже через півроку.

От тоді Пенсійний фонд стане бездефіцитним, а внески до нього забезпечать виплату пенсій у по-вному обсязі, і без «ручного» управ-ління з боку урядових структур.

Ось коли виникнуть переду-мови для розквіту нашої держави: адже інвестиційний ресурс нако-пичувальної системи буде вклада-тися в економіку, а це дасть змогу значно підвищити розміри міні-мальної заробітної плати та міні-мальної пенсії.

Закони розвитку суспільстваВони були відкриті ще до на-

шого народження і протягом бага-тьох років успішно застосовували-ся (і застосовуються зараз) у всьо-му світі. Незнання цих законів та шляхів подолання економічних, соціальних та політичних криз – не робить честі нашим можно-владцям. Мріяти про щасливу та заможну Україну вже недостат-ньо. Треба діяти, вчитися на досві-ді інших країн, з розумом долати перешкоди на шляху до кращого майбутнього нашої держави.

Степан Дьяченко, Голова Ради старійшин МГО ”Ми Українці”

МГО ”Ми Українці” підводить підсумки своєї діяльності за два роки та розробляє першочергові заходи на 2010-2011 роки.

Що зроблено за два роки іс-нування організації? Зразу мож-на відповісти – основні завдання громадська організація виконати не спромоглася.

МГО ”Ми Україні” набула ста-тусу юридичної особи 15 травня 2007 року, і з цього часу йшов важкий процес структурного та організаційного становлення орга-нізації. За цей час вдалося створи-ти місцеві відділення громадської організації в більшості областях України та розпочато активну ро-боту по створенню закордонних представництв в державах де про-живають значна кількість укра-їнців. А саме велике досягнення те що нам вдалося сформувати команду порядних, високопрофе-сійних, енергійних людей які не байдужі до долі свого народу і є патріотами України.

Міжнародна громадська ор-ганізація „Ми Українці”, під-тримуючи інші інститути грома-дянського суспільства, постійно шукає шляхи використання сво-їх конституційних прав з метою впливати на прийняття важли-вих державних рішень.

Сьогодні громадська орга-нізація готується до чергового з’їзду, який відповідно до рішен-ня Ради Старійшин має відбути-ся 12 грудня.

Пропонується такий порядок денний з’їзду:1. Зміна назви громадської ор-ганізації. Пропонується змінити назву ”Ми Українці” на назву „Ми всі Українці”2. Внесення змін до статуту громадської організації. Пропо-нується вдосконалити структу-ру керівних органів організації, уточнити їхні повноваження.3. Оновлення складу Ради Ста-рійшин та Контрольно-ревізійної комісії.4. Обрання персонального скла-ду Правління.

Міжнародна громадська організація «Ми Українці» закликає всіх до об’єднання

гаряча лінія

2

5 Затвердження стратегічних на-прямків діяльності та першочер-гових завдань на 2010-2011 р.6. Схвалення тексту звернення до народу України та до канди-датів у Президенти України.

Для широкого залучення членів громадської організації до участі в обговоренні першо-чергових завдань пропонується проект цього документу.

Основні стратегічні напрямки та першочергові завдання Між-народної громадської організації «Ми Українці»

ДЕВІЗ: За добробут Украї-ни та кожної родини!

Головна мета МГО ”Ми Укра їнці”: Забезпечення та за-хист конституційних прав та свобод кожної людини.

Основне завдання: Об’єд-нати усі громадські сили для до-сягнення спільної цілі: благопо-луччя та добробут для кожного жителя України.

Послідовно та системно спри­яти політиці консолідації укра-їнського суспільства шля хом ви-рішення гострих етнополітичних, міжконфесійних та інших гумані-тарних проблем, профілактики та ефективного розв’язання соціаль-них та економічних проблем.

Стратегічні напрямки:Міжнародна громадська ор-

ганізація „Ми Українці” буде сприяти стабілізації політич-ної та соціально­економічної ситуації в країні шляхом:1) створення груп громадського сприяння взаємодії населення з органами державної влади і міс-цевого самоврядування;2) безпосередньої участі грома-дян та їх об’єднань у здійсненні конституційної реформи;3) формування активної позиції громадян щодо запровадження демократичного виборчого за-конодавства і встановлення по-справжньому демократичної ви-борчої системи; 4) надання активної підтрим-ки органам влади у проведенні прогресивної адміністративної реформи, в результаті якої буде досягнуто оптимізацію структу-ри і функцій органів державного управління;5) розробки проектів законів, спрямованих на подолання кризо-вих явищ в системі судочинства, на реформування системи пра-воохоронних та пенітенціарних органів держави на основі міжна-родних стандартів; на проведення комплексної судово-правової ре-форми, реформи правоохоронних органів та корінної перебудови пенітенціарної системи;6) ініціювання створення гро-мадських наглядових рад за дотриманням прав та умовами утримання пацієнтів психіа-тричних закладів; осіб, що пере-бувають в усіх закладах інтер-натного типу, зокрема в дитячих будинках; будинках для людей похилого віку; а також в закла-дах охорони здоров’я тощо;7) сприяння у створенні опти-мальної системи соціального та медичного страхування в країні;8) надання постійної організа-цій но-правової допомоги при ви рішенні питань соціаль-ної адап тації мало-захищених верств населення;9) формування у широких верств населення правової свідомості; на-буття необхідних пра вових знань для здійснен ня само захисту;

Міжнародна громадська організація «Ми Українці»

закликає всіх до об’єднання10) здійснення організаційно-правової допомоги у вирішенні питань щодо підтримки націо-нальних традицій, розвитку на-ціональної культури та мови для всіх національних меншин, що проживають на території Укра-їни, допомоги біженцям, а та-кож надання правової допомоги співвітчизникам, що мешкають за кордоном;11) створення громадських кон-трольно-експертних органів для здійснення моніторингу в сис-темі охорони здоров’я та охоро-ни навколишнього природного середовища; в системі органів правосуддя та правопорядку.12) сприяти розвитку продук-тивного потенціалу суспільства, переходу до моделі економіки з дорогою робочою силою.13) сприяти впровадженню економічних програм перехо-ду від переважно експортно-сировинного до інвестиційно-інноваційного типу економіч-ного розвитку і превентивного захисту природи.

Першочергові завдання Між-народної громадської організації „Ми Українці” на 2010 ­ 2011 роки:1. Створити гуманітарно-правові центри по всіх регіонах України, а також за кордоном, які будуть: 1.1 надавати правову допомо-гу всім малозабезпеченим вер-ствам населення;1.2 проводити для всіх верств населення тренінги „Реалізація та захист конституційних прав і свобод людини”2. Створити систему молодіж-них клубів, на базі яких:2.1 проводити патріотичне ви-ховання дітей та молоді;2.2 проводити спортивні та ін-телектуальні конкурси тощо;3. Запровадити видавництво пері-одичних інформаційно-правових збірників тематичного спряму-вання для всіх категорій населен-ня „Знай свої права, виконуй свої обов’язки”4. Створити творчі колективи професіоналів по всіх галузях права для розробки ключових законопроектів по стратегічним напрямках розвитку українсько-го суспільства та запропонувати їх на всенародне обговорення.

Зокрема: проекти законів:1. Про нову систему виборів (пе-рехід до мажоритарної системи для місцевих виборів та за регіо-нальними відкритими списками для загальнодержавних);2. Про охорону дитинства (пі-клування кожною дитиною від народження до вступу в доросле життя)3. Про збереження здоров’я на-ції (реформування галузі охоро-ни здоров’я, запровадити обо-в’язкове медичне страхування)4. Про місцевий та регіональний розвиток5. Про реформування податкової та бюджетної системи6. Про правосуддя та відпові-дальності державної влади пе-ред народом 7. Про профілактику та подолан-ня бідності

Тільки спільно ми зможемо подолати політичну та економіч-ну кризу в Україні та відродити заможну і стабільну Українську державу.

Лідія Горбунова, перший заступник

голови Ради Старійшин МГО ”Ми Українці”

ЇХ ПОВИнні ЗнаТИ ВСі...Борис Борисович, надавши кре­дит, захотів теж мати свою частку з виробництва борошна і нав’язав у співзасновники підприємства Колесника Андрія. Млин поставили на території агрофірми “Шагани”. Літостанський Вік тор Євгенович, директор агрофір ми, показував себе успішним бізнесменом, обі­цяв завалити млин зерном та ро­ботою. Коли дійшло до справи, виявилося, що агрофірма “Шага­ни” є фактичним банкротом, на фірмі висять величезні борги і все що можна було вкрасти, Вік­тор Євгенович вже вкрав. Ніякого зерна у агрофірми не виявилося, натомість Віктор підсунув зерно 5­го класу, видавши його за 3­й. Заробітну плату працівникам агро­фірми виплачували зерном, селя­ни вперше отримали живі гроші. Гроші дав товариш однокурсника Літостанського В.В. , ця ж людина проплатила і два вагони зерна, ко­трі прийшли з Канева. На той час за ці гроші можна було купити пару шикарних квартир у центрі Києва. Ще на залізничній станції Віктор Євгенович украв більшу частину зерна та розрахувався чужою пше­ницею з якимось бізнесменом за свої борги по солярці. Борошно з млина теж пропало, його взявся реалізовувати Літостанський Воло­дя, гроші на рахунок “Агросільбу­да” так і не поступили. Натомість з`явився Колесник Андрій, він вже встиг тісно подружитися з сім`єю Літостанських, котрі фактично ор­ганізували саботаж млина вкравши оборотні кошти, від імені Кушніру­ ка Б. Андрій у співзасновників Лі­тостанського Володі почав вимага­ти проценти по кредиту та погрожу­вати “наїздами” зі сторони банку. Далі відбулася зустріч з Борисом Борисовичем, той запропонував хлопцям взагалі вийти з “Агросіль­буда”, свою частку у нотаріуса пе­реписати на Літостанського В.В. та Колесника А., а він зі своєї сторо­ни, як банкір, гарантує повернення грошей за зерно. Дійсно, частково гроші були виплачені. Далі “гарант” попадає до СІЗО, бо вкрав у свого банка 3.5 млн. Долл. США і гроші перестають виплачуватися. Літос­танський В.В. починає ховатися, на зустрічі по боргам з`являється з диктофоном та у колі вдягнених у цивільне співробітників міліції. Вкрадені гроші Володя потратив на ремонт бази “Полісянка” на бе­резі моря у с. Приморське Одесь­кої обл., організував туристичну фірму “Супутник”. Декілька раз з “Трудовою партією” України про­бував проскочити у депутати ВР. На своїй базі вигулював Михайла Сироту, доки той при загадкових обставинах не загинув у автомо­більній аварії на одеській трасі. Борис Кушнірук теж намагався по Дніпровському району м. Києва проскочити до Верховної Ради, про його кримінальне минуле у пресі навіть згадав міністр МВС України Юрій Луценко. Літостанський Ві­ктор Євгенович злякався ревізії КРУ в агрофірмі “Шагани”, орга­нізував стрільбу з АКМ і пістолета по своїм вікнам. Підпалив власний будинок, де згоріли всі бухгал­терські документи і втік у Київ, де прикупив заздалегідь квартиру, по­ближче до нової роботи – заводу “Київприбор”. Його жінка, будучи завучем місцевої школи, за тиж­

№ 2 10–17 грудня 2009

день до втечі забрала свою трудову книжку не звільняючись з роботи. Стрільбу спробував “повісити” на хлопців, котрих обікрав.

2. Майраслов Олег Івано-вич. Закінчив філософський ф­т університета ім. Т.Г. Шевченка. Вчився разом з нардепом В. Ки­риленко. Приватний підприємець. Дуже любить брати в борг гроші та не любить їх повертати. Схиль­ний до крадіжок та шахрайства. У свого друга дитинства, в котрого був свідком на весіллі позичив на два тижні п’ять тисяч доларів США під закупку товару. Товар продав, а гроші вирішив не повертати. Протягом 10 років ховається від товариша. У підприємця Віктора Калетника брав товар на реалі­зацію, недорозрахувався на 2000 дол. США, гроші так і не повернув. Постійно ховається та при зустрічі тікає. Легко входить в довіру, по­казує на початку фантастичну пра­цьовитість та прибутки. Як тільки без розписки вдалося видурити товар чи гроші, тут же зникає.

3. Німченко Юрій Савельєвич. Є двоюрідним братом генерал­лейтенанта юстиції, бувшого за­ступника Голови Конституційного суду України Німченко Василія Івановича. Дуже любить брати гроші в борг чи товар на реалі­зацію, нікому нічого не повертає. Часто переховуючись від креди­торів міняє квартири у м. Києві, сам він мешканець Азербайджану з м. Баку. Має дружину Німченко Ірину та дочку Юлю. Всім показує фотографію свого брата у гене­ральській формі як заставу своєї порядності. Обіцяє людям від іме­ні брата повирішувати їхні питан­ня у судах чи у прокуратурі, бере гроші, нічого не вирішує і зникає. Якщо жертва попалася пожирніша і Юрко з Іринкою відчувають запах великих грошей, тоді нещасного ведуть до Василя Івановича. Той обіцяє все вирішити. Щоб не було корупції, зв’язок необхідно трима­ти через його брата Юрка, гроші теж передавати тільки через ньо­го. Один бізнесмен після зустрічі з Німченко В.І. надав його родичам безкоштовно свій офіс в центрі міста. Юрій та Ірина майже вісім місяців прокористувалися офісом, доки не почали з`являтися різні люди та вимагати з них за свій товар гроші. У Німченків була ло­точна торгівля у Солом’янському р­ні м. Києва. Юрій та Ірина обі­крали офіс, вивезли практично всі меблі, залишили величезні борги по телефонним розмовам (майже 1000 дол. США) з Баку та Москвою (там в посольстві України працює синок Василя), припинили лоточ­ну торгівлю та втекли. Під приво­дом що Німченко Василь Іванович допомагає вирішити питання, ви­дурили у людини додатково май­же 5­ть тис. дол.. США. Василь Іванович Німченко заявив, що особисто грошей я у вас не брав і нічого про гроші не знаю, питан­ня не вирішив, бо йому часто про нього не нагадували, а він дуже зайнята людина. Де знаходяться його родичі – він особисто не знає і давно сам їх не бачив. А якщо по­бачить, то обов’язково передасть, щоб повернули гроші. Звісно гро­ші так ніхто не повернув.

Автор Олександр Конєв

Початок на стор. 1

ВідВерТа рОЗмОВа

Починаючи з так званої Горба­човської перебудови з комуністич­ною мораллю почали пропадати такі вічні істини як гідність, честь, чесність, дружба та ін. , котрі чітко сформульовані у Заповідях Ісуса. Натомість, на світ з`явилося велике число пройдисвітів, шахраїв різних мастей та іншої кримінальної публі­ки незалежно від посади та звання. Шахраєм може бути і генерал юс­тиції, суддя, прокурор, міліціонер, лікар, котрі людину що попала у біду, користуючись її душевним станом “розводять на гроші”. Щоб прості люди не ставали жертвами кримінальної публіки, ми з метою попередження злочинів на правах реклами (кожен сам буде нести юридичну відповідальність за до-стовірність наданого матеріалу та бігати по судах у питаннях захисту честі, гідності та ділової репутації) будемо надавати прізвища героїв – “кидал” з невеличкою історією “кидка”. Людина, котра позичила у іншої навіть невелику суму грошей та не повернула боргу, її прізвище обов’язково має бути надруковане для широкого загалу. Підприємець взяв товар на реалізацію та не по­вернув назад ні товару, ні грошей – теж є нашим клієнтом. Ви здали приміщення в оренду і не отриму­єте орендної плати та не можете вигнати клієнта через суд, пишіть, ми з задоволенням надрукуємо прізвище такого чудового “оренда­ря”. Чиновник видурив у Вас гроші за вирішення питання так нічого не зробив і ховається – обов’язково пропишемо його прізвище. А ще є адвокати, котрі взяли передплату гонорару та не з`явилися на суд... Себто є непочатий край роботи. Головне, щоб громадяни на правах реклами давали за невелику плату оголошення, тоді шахраям набагато важче стане шукати нових жертв та насолоджуватися від безкарності. Прийдеться гроші заробляти важ­кою працею і перестати вважати всіх “лохами” , а себе дуже розум­ним та кмітливим.

Отже, почнемо:1. Літостанський Володи­

мир Вік торович. Закінчив філо­софський ф­т університету ім. Т. Г. Ше в ченко. Вчився з депута­том ВР В.Кириленко. Мав бізнес зі своїм одногрупником на правах партнерів Лазебним О. Завози­ли комп’ютери із­за кордону та успішно продавали їх. Володя обі­крав Сашка на велику суму, після чого переховувався у колгоспі свого батька Літостанського Вік­тора Євгеновича, в с. Примор­ське одеської обл.., котрий на той час був директором агрофірми “Шагани”. Туди ж були перегнані і сховані легкові автомобілі, котрі належали Лазебному О. Лазебний Олександр разом з міліцією зумів упіймати Літостанського В.В. у Ки­єві та частково вернути свої гро­ші. Через пару років Лазебний О. при загадкових обставинах разом із жінкою були застрілені у себе на квартирі у Києві. На початку 1996 р. Літостанський В.В. ще з одним зі своїх однокурсників та товаришем однокурсника зареє­стрували фірму “Агросільбуд” з метою створення господарства для виготовлення борошна. В банку “Юнекс”, де на той час директором був Кушнірук Борис Борисович взяли кредит для купівлі млина.

3№ 2 10–17 грудня 2009

ПЕРЕДМОВА«Перший раз тісно познайомив­

ся з міліцією, коли спробував нага­дати служивим про права даремно затриманого приятеля. Звернувся до суду з позовом до міліції – вирок: розжалування одного з кривдників і позбавлення на 2 роки волі.

З іншого боку довелося пізна­ти міліцію, коли у моєї дочки при пологах вкрали дитя, підмінивши його чужим, мертвонародженим. Не дивлячись на неспростовні до­кази, зібрані мною в офіційних органах, міліція зробила все аби не дати хід кримінальній справі, порушеній по даному факту Гене­ральною прокуратурою України. В результаті недбалості (а краще ска­зати – свідомого «нехлюйства») були знищені міліцією практично всі речові докази, що дало підставу остаточно закрити справу. Та все ж, не дивлячись на відсутність на­лежної підтримки слідства, Печер­ський суд столиці, хоча і частково, все ж визнав провину пологового будинку.

Остаточно розплющилися очі на діяльність захисників законності і правопорядку, коли одного дня опе­ративна група УБЕП Святошинсько­го району з'явилася на моє підпри­ємство аби узяти над ним повний і беззастережний контроль.

„НАЇЗД” Саме в ту пам'ятну осінь у моє­

му бізнесі намітився ряд серйозних змін на краще. Перспективи були дійсно масштабними, і саме це, на мій погляд, зацікавило «господарів району», що вирішили підім’яти під себе моє підприємство. Справа за­лишалася за малим – знайти зачіп­ку для візиту...

Привід з'явилася у вигляді рядо­вої скарги одного з моїх працівни­ків (начальника юридичного відділу підприємства), якому я напередодні кілька разів робив попередження з приводу дисциплінованості, ініці­ативності і професіоналізму в ро­боті. Оперативна група міліції, що прийшла за цією скаргою, вилучила (за письмовим розпорядженням начальника Святошинського РУГУ) практично всі документи фірми, повністю блокували таким чином діяльність...

Спочатку був шок, а за декілька днів – прозріння: один з інспекторів УБЕЗа району викликав мене на до­пит, в процесі якого відверто запро­понував сплатити хабар, – вартість послуг найманого аудитора за про­ведення у мене (за їх ініціативою) ревізії, а також 4000 доларів від­купних. Знаючи, що саме так зло­чинці «приручають» «безгоспних» підприємців, я пообіцяв подумати, а на наступну зустріч узяв з собою диктофон, записавши чергову ви­могу про дачу хабара.

Запис був наданий прокурору Святошинського району м. Києва Смітюху В.Є., надісланий у прокура­туру міста, а також – Генеральному прокурору С. В. Піскуну...

АРЕШТДиктофонний запис очікуваного

результату не дав. Навпаки, увага до моєї персони стала ще пильні­шою. На черговій зустріч в УБЕЗі оперуповноважений С. М. Мосійчук ніби ненавмисно погрозив: «Тобі це дорожче вийде...» За мене дій­сно взялися серйозно: фірму за­лихоманили безкінечні перевірки, працівникам підприємства вручили повістки на допит...

А на довершення цього з'явилася все та ж опергрупа і без санкції про­курора заарештувала все майно, включаючи склад, верстати, столи, стільці...

Штат підприємства – розбігся, клієнти і партнери ­ віддали пе­ревагу моїм конкурентам, рідні і близькі – порадили підкоритися і викласти міліціянтам необхідну суму. Позичити її було ще не пізно. Та і перевертні в міліцейських пого­нах вичікували, за певні гроші гото­ві відразу ж припинити цькування. Проте я остаточно сказав їм – „ Ні”, втративши незабаром всякі шанси домовитися з бандитами.

БОРГОВА ЯМАПаралізоване підприємство до­

ходів вже не приносило, ось і до­велося закласти свою нерухомість, а після – брати позики в банках, щомісячно замість отримання при­бутків виплачував зарплати.

Безглуздо звичайно. Але на­багато дурніше було б зарплати не виплачувати і в результаті отримати кримінальну справу, де я дійсно ви­глядав би правопорушником. Чи не цього чекали «господарі району»?. Мабуть цього. Та не діждалися. Я й гадки тоді не мав, що то був лише початок...

СУДОВІ ПРОЦЕСИНезаконно порушену відносно

мене кримінальну справу переда­ти до суду виявилося справою не складною. .Другий судовий процес тривав декілька місяців, після чого було прийняте рішення: у позові прокуророві ­ відмовити. Обурений такою «несправедливістю», проку­рор Смітюх В.Є. подав апеляцію. І не одну. Але програв...

З лИСТА ПІДПРИєМЦЯЯ все життя займаюсь побуто­

вим обслуговуванням населення, а саме – пошиттям та ремонтом одежі. У Святошинському районі немає жодного кваліфікованого ательє з пошиття та ремонту одягу. З 1999 року я орендую приміщення для побуту. Починаючи з 2004р. на­магався приватизувати орендоване приміщення, але районна влада усіма способами перешкоджала мені, щоб замість майстерні від­

крити ігрові автомати або просто нагріти руки. Всупереч чинному законодавству (Закону про оренду Ст.17) мене прагнули постійно ви­селити з займаного приміщення та виставити орендовану площу ніби на аукціон. Подавали на мене позов про виселення до Господарського суду м.Києва (їм відмовили), по­давали в Апеляційний та Вищий суди – вони виграли. Верховний суд скасував незаконні рішення щодо виселення залишив в силі рішення першої інстанції. Після численних звернень до голови РДА Святошин­ського району м.Києва Мазепи В.О. належного реагування не отримав. З мого погляду це є корупційні дії влади району.

Є багато фактів порушень ГПКУ, ККУ зі сторони влади Святошин-ського району м. Києва відносно мого підприємства. На мою думку, чиновники, котрі спонукають під-приємця давати хабар повинні від-повідати згідно Кримінального Ко-дексу України.

Відповідно до ст. 11. Законо-давство України „Про боротьбу з корупцією” згідно із Законом №2459­IV від 03.03.2005р. повідо­мляю наступне:

1. Начальник фонду привати­зації Святошинського р­ну м. Ки­єва (далі­ФП) Левіцька Катерина Володимирівна – яка порушуючи чинне законодавства України згідно встановлених строків приватизації, з 2004 року після рішення №300 Святошинської районної у м. Києві Ради IV скликання від 30.12.04, ви­магала сплату 3000грн. за завище­ну експертну оцінку в грудні 2005 р. (копія листа від 25.12.2006р. №66/597).

У мене вже була зроблена екс­пертна оцінка орендованого примі­щення для продовження договору оренди (за власні кошти 900грн.), яка була нижчою на 100 долларів США за 1кв.м.

Начальник відділу ФП Святошинського р­ну м. Києва постійно посилається на не діючий договір оренди (копія листа від 03.09.2007р №66/336) відмовляю­чи мені в приватизації. Але згідно

договору оренди №213 від 3.10.2005р. в п. 2.2. говориться що: „Передача нежитлового приміщен­ня в оренду не спричиняє передачу Орендарю права власності на це приміщення”. Таким чином я не міг з 2004 року зробити приватизацію. Згідно чинного законодавства кожна людина має право на влас­ність за договором оренди або без договору. Згідно статті 41 Конституції України: Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності на-бувається в порядку, визначеному Законом.

2. Мені прийшлося відмовитися від завищеної сплати за експертну оцінку для приватизації. Голова ФП району Левіцька К. Почала розпус­кати неправдиву інформацію, що я не розраховуюсь за оренду і у мене є борги. Заст. Голови райдержадмі­ністрації Назаренко С. не надав у визначений термін розпорядження про продовження зі мною договору оренди.

ПЕРЕМОГА... БІлЯ РОЗБИТОГО КОРИТА

Хоч і корупційні чиновники нео­дноразово намагалися мене висе­лити з орендованого приміщення та незаконно підвищити орендні став­ки, щоб мене знищити як вітчиз­няного товаровиробника, вчасно до підвищення цін на нерухомість не дали приватизувати приміщен­ня, радощів від перемог у судах не вийшло – дуже дорого далася від­стояна честь. Окинувши поглядом підприємство, що прийшло до зане­паду, я зрозумів, що – навіть якщо прямо зараз почати роботу по­стахановськи (без вихідних, за всіх і без зарплати), все одно не зможу виплачувати незаконно підвищену орендну плату..

А головне – питання з продо­вженням оренди приміщення мого ательє і досі залишається невизна­ченим. Хтось дуже міцно в нього вчепився...

В’ячеслав Кисельов

КОрУПЦія

УКраЇнЦі За КОрдОнОмКільКіСть УКраїнСьКих ЗарОбітчан в рОСії ЗбільшУєтьСяПро це нещодавно в ефірі раді-останції «Відлуння Москви» повідомив завідувач консуль-ським відділом при Посольстві України в РФ Володимир Саєнко

«Їдуть і на відпочинок, але біль-шість – на роботу, – сказав Саєнко, – І кількість цих людей з кожним роком збільшується».

За його словами, про це свід-чить хоча б кількість отриманих дозволів на роботу. Кілька років тому таких дозволів було до 100 тисяч щороку. Торік громадяни України отримали 245 тисяч до-зволів. Цього року – 160 тисяч лише за перше півріччя.

В той же час Саєнко підкрес-лив, що російська влада реко-мендує заробітчанам з України в обов’язковому порядку оформля-ти дозволи, але уникати послуг приватних компаній, які обіцяють зробити це швидко та дешево. Та-кими оголошеннями обклеєні всі вокзали, в поїздах їх роздають на-перебій. А потім заробітчани звер-таються до міліції із скаргами, го-ворять, що їх оштрафувала ФМС. Причина, дозволи – липові.

Консул також повідомив, що кількість українців, що в’їжджають щорічно в РФ, складає від 6 до 7 млн. на рік. Приблизно таку ж кількість складають громадяни РФ, що приїжджають в Україну.

За словами пана Саєнко, кон-сульствам на території Росії часто доводиться вирішувати побутові проблеми не підготовлених до поїздки українців – оформлення

документів, підтвердження грома-дянства, проблеми працевлашту-вання, правові питання тощо.

третя МеМОріальна дОшКа УКраїнцяМ в КаЗаніМеморіальна композиція, при-свячена Давидові Давидовичу Бурлюку, була відкрита в столи-ці Татарстану – Казані

Нещодавно в житті Казані і всього українського руху Росії від-булася знаменна подія: на фасаді гімназії №3 (у цьому будинку в 1895-1903 роках розміщалася Ка-занська художня школа – КХШ) було урочисто відкрито меморі-альну композицію (мармурову текстову дошку і бронзовий горе-льєф) на честь видатного українця, все світньо відомого художника-новатора, засновника футуризму Давида Бурлюка.

110 років тому (26.08.1899 року) юний Бурлюк був прийнятий на навчання до Казанської художньої школи. Звідси почався його шлях до вершин художньої майстернос-ті і світового визнання.

Як стверджує голова Нижнє-камської національно-культурної автономії «Українське товариство «Вербиченька» Євген Савенко, ця дата довгий час вважалася іншою. Працюючи у вільний час в Націо-нальному архіві Республіки Татар-стан, він знайшов раніше невідомі документи, що дозволили точно встановити дату вступу Бурлюка в КХШ.

Бурлюк народився в 1882 році на хуторі Семиротовщина, (нині Сумська область України), іден-тифікував себе українцем, про що не раз заявляв, згадуючи своїх предків-козаків, говорив з поміт-ним українським акцентом, укра-їнська тема червоною ниткою про-йшла через усю його творчість.

Ініціатором вшанування пам’я-ті Бурлюка в Казані стало Нижнє-камське товариство «Вербичень-ка», а участь у заході взяли чис-ленні представники широкої гро-мадськості.

На відкритті виступив перший заступник міністра культури Рес-публіки Татарстан Айдар Гайнут-дінов. Він сказав про Казань, як

про місто багатьох національних культур, про велике значення Ка-занської художньої школи у твор-чому становленні Давида Бурлюка і його творчому шляху.

Від України в церемонії взяв участь радник-посланник Посоль-ства України в Російській Федера-ції Євгеній Герасимов.

яК Сахалінці ПОвеЗли УКраїнСьКі ПіСні дО яПОнцівНещодавно жителі країни Сходу сонця мали можливість познайомитися не тільки з творчістю Сахаліну, але й з ме-лодійністю та гармонією укра-їнської пісні

Делегацію очолювала Вален-тина Понизова – працівник Саха-лінського обласного науково - ме-тодичного центру. Приймаючою стороною було Хокайдське това-риство «Японія – Росія».

Відразу по прибутті в порт Вакканай делегація відправилася в порт Найоро, де відбулася при-вітальна вечеря, після якої в залі цього міста відбувся перший кон-церт.

Вечеряли артисти в автобусі по дорозі до колишньої столиці зимо-вої Олімпіади Саппоро. Але ніхто не переймався незручностями, бо автобус рухався по ідеально рівній дорозі.

В Саппоро зал вміщував 600 глядачів, а привітальна вечеря піс-ля концерту була з м’ясом «чин-гизхан», яке готувалося прямо на столі, за яким сиділи гості.

Під час цього турне артис-ти мали можливість побачити

трамплін на горі Окура, побувати в синтоїстському храмі, відвідати магазини та купити на пам’ять по-дарунки.

Всього було дано 5 концертів. І тут треба підкреслити, що не див-лячись на те, що артистів привози-ли до залу за 3 години до початку вистави, вони завжди встигали вчасно „одягти” сцену і були гото-ві до виступу без запізнень.

Концертна програма завершу-валася спектаклем «Сватовство», який був представлений малим складом Народного ансамблю ко-зацької пісні «Воля».

Роль нареченої грала Віка Са-фіна, а роль подруги нареченої ви-конувала Настя Єрошенко. Обидві навчаються в Сахалінському коле-джі мистецтв на дизайнерів.

Роль старшого Свата виконував досвідчений співак Сергій Сморо-дін (який одержав гарбуза), а мо-лодшого – Сергій Удовенко. Він не тільки давно співає і танцює в ансамблі «Воля», але є рідкісним фахівцем таксидермістом, тобто виготовляє чучела риб.

Роль молодшої свашки грала Людмила Турова, яка працювала артисткою Сахалінської обласної філармонії, а тепер співає в Ан-самблі та ростить синочка.

Окрім російських весільних пі-сень звучали українські: «Зеленеє жито, зелене», «Ніч яка місячна, зоряна, ясная», «А нам мати не давала спати», «А на тарілці білий сир», «Свати наші», «Ой матінко моя», «Старша дружка – ласа», «Старший боярин - патлатий», «А в неділю рано», «Козак гуляє ве-сілля».

Це ракова пухлина нашого суспільства, що зачаїлася у кабінетах різних рангів та роками висмоктує кров чесних громадян заради особистої поживи. Доля столичного підприємця В'ячеслава Кисельова – найяскравіший тому приклад...

КрИмінал

4Паризька мирна конференція

У грудні 1918 року Законо-давча Рада посилає делегацію на Паризьку конференцію. Де-легація прохала міжнародної допомоги для Кубані. Кубанці сподівалися на закінчення гро-мадянської війни, але, на їхній погляд, це було неможливо, бо Радянська влада добровільно ніколи не відмовиться від зазі-хань на Кубанський край. Ку-банська делегація проголосила країнам АНТАНТИ свої позиції: 1) цілковита незалежність Ку-бані; 2) оголошення оборонної політики від можливих більшо-вицьких нападів; 3) засудження чорносотенства (дєнікінщини), яке знищує паростки демокра-тії; 4) необхідність міжнародної військової допомоги Кубані; 5) відмова співпраці з російською політичною нарадою (в першу чергу, з Добровольчою армією, про це оголошено 5 квітня 1919 року).

розправа27 жовтня 1919 року Дєні-

кін у телеграмі до Кубанської Ради повідомляє про державну зраду та вимагає військово-польових судів над членами паризької делегації – Лукою Бичем, Савицьким, Кулабу-ховим, Намитоковим, а через декілька днів Кубанський край оголошується тиловим райо-ном Кавказької армії з призна-ченням генерала Покровського його керівником.

У перших числах листопада Покровський робить заколот, оточивши приміщення Ради військом та технікою та вима-гаючи видати 33-х незалежни-ків – членів Ради.

6 листопада дванадцятеро членів Ради здалися – Кулабу-хов, Бескровний, Іван Мака-ренко, Манжула, Омельченко, Балабас, Воропінов, Фоськов, Роговець, Жук, Підтоплений, Гончаров.

7 листопада 1919 року Кула-бухова було повішено, на його груди почепили табличку з на-писом: «За измену Родине и казачеству».

В цей день у приміщенні Ради генерал Врангель вітав очищення Кубані від самостій-ників.

№ 2 10–17 грудня 2009

Коротка довідкаКубанська Народна Респу-

бліка була проголошена 16 лютого 1918 року як незалеж-на республіка, що входить до складу України на федератив-них умовах.

До її складу входили: Кубан-ська область, Ставропільщина, Терек, Дагестан і Чорноморщи-на (Чорноморська губернія).

7 листопада 1919 року – вла-ду Кубанського Краю знищено козацькими союзниками.

Час існування Кубанської Народної Республіки – майже 1 рік і 9 місяців.

Кубанська військова радаУ травні 1917 року у Кате-

ринодарі відбулися збори ко-зацтва, на яких утворився ко-зацький уряд – Кубанська Вій-ськова Рада (голова – Микола Рябовол).

Українські кубанські козаки не сприйняли більшовицьку ідеологію та почали налаго-джувати зв'язки з Централь-ною Радою України. А тому 24 вересня 1917 року 2-га сесія Кубанської Військової Ради за-просила на свою роботу пред-ставників України.

30 грудня 1917 року відбув-ся з'їзд українських громад-ських діячів та представників українського населення Чор-номорської губернії, на якому у резолюції було вказано «про приєднання Чорноморської гу-бернії до України».

4 січня 1918 року на заклик Української Чорноморської Ра ди 29 політичних партій та ор га нізацій підтримали 3-й Уні версал Центральної Ради та звернулися до Кубанського Військового Уряду про доціль-ність приєднання Кубані до України.

Самостійна Кубанська народна республіка (СКнр)

16 лютого 1918 року Зако-нодавча Рада проголошує Са-мостійну Кубанську Народну Республіку. Тоді ж відбулось повне порозуміння між ку-банцями та делегатами Укра-їнської Центральної Ради. У другій половині лютого була прийнята та ухвалена резо-люція про прилучення Кубані

на федеративних підставах до України. Члени Ради підтри-мували відокремлення України від Росії.

Більшовики вважали Кубань частиною території РРФСР, вони неодноразово вказували про це українському урядові, зокрема і в ультиматумі Ради Народних Комісарів, який за-початкував війну Леніна проти України.

доля Українського чорноморського флоту

Його доля тісно пов'язана з Новоросійськом. Напри-кінці квітня 1918 року після переговорів українців з Цен-трофлотом було призначено командувачем флоту україн-ця, контр-адмірала М. П. Са-бліна.

29 квітня 1918 року вранці всі кораблі Чорноморського флоту, що знаходилися в Се-вастополі, підняли українські національні прапори.

Одночасно з цим на Тамані серед українських кубанських

козаків піднялося велике ан-тибільшовицьке повстання. Керівники повстання відві-дали Керч та зав'язали від-носини з місцевим німецьким керівництвом. Для захисту Керчі (на прохання україн-ців Кубані) німецьке керів-ництво висадило на Тамань 58-й Берлінський німецький полк. Але, не дочекавшись офіційних запитів від Кубан-ської Ради, німці в наступ проти більшовиків на Кубані не пішли. А ще через місяць за наказом Леніна Чорномор-ський флот, що стояв у Ново-російську, було потоплено.

разом проти більшовиківНа початку травня 1918

року на Кубані почалися анти-більшовицькі повстання укра-їнської орієнтації, головна ідея яких – вигнання більшовиків та возз'єднання з Україною. Повсталими були захоплені українські станиці на Кубані – Старомінська, Новомінська, Новодерев'янківська, Канів-

ська, Рогівська, Васюринська, Старокорсунська.

Більшовики формують ка-ральні армійські загони ЧК для боротьби з контрреволюцією на Кубані та у Чорноморії. По-встання були придушені ка-ральними частинами Червоної армії”.

Через місяць у Києві відбу-ваються українсько-кубанські переговори. Делегацію Зако-нодавчої Ради Кубані зустріли в Києві дуже тепло. Ґрунт для обговорення можливих відно-син було знайдено. Представ-ники Українського Уряду уяв-ляли собі Кубань автономною, або хоча б і федеративною частиною України; члени ку-банської делегації наполягали на федеративному зв'язку. Не-примиримого розходження й суперечок по суті не було, а тому Український Уряд негай-но дав кубанцям відповідну кількість гармат, набоїв, руш-ниць, обіцяв допомогу живою військовою силою (висадку десанту на Тамань).

Кубанська народна республікаДо 90­річчя єднання українців на Кубані та знищення цього українського козачого

і цивільного державного утворення козацькими союзниками

Газета "МИ ВСІ УКРАЇНЦІ", орган Міжнародної громадської організації "МИ ­ УКРАЇНЦІ". Голова редакційної ради лідія Горбунова, члени редакційної ради: Степан Дьяченко, Валерій Дудкін, В'ячеслав Кисельов. Шеф-редактор: Сергій Вяткін. Головний редактор: Олександр Конєв. Реєстраційне свідоцтво: КВ 15317­3889 Р. Адреса редакції: Київ, вул. Леся Курбаса, 9, оф. 249. Телефон для двідок: 0(66)3497352. www.ukr­people.orgВідповідальність за достовірність інформації, що опублікована у газеті, несуть автори. Газета надрукована у друкарні "Мега­Поліграф". Адреса друкарні: Київ, вул. Алмаатинська,2/1, тел. 451­86­70. Підписано до друку 05.12.2009 р. Тираж 4000 екземплярів.

мИ Пам'яТаємО

Ми всiукраїнці

Українці є жертвою прихованої зовнішньої агресії. Наслідки цієї ві­йни вже є: це страх перед майбутнім, пасивність, зневіреність, готовність віддати себе і своїх дітей в рабство. З України постійно «висмоктуються» цінності на мільярди доларів, скоро­чується чисельність населення, руй­нується інфраструктура. Нас лякають можливою війною, але вона вже йде – сучасна і на багатьох фронтах.

Прихований геноцидНасамперед, це цілеспрямоване

руйнування генофонду шляхом:– поширення наркотичних засобів;– широкого застосування штучних

харчових добавок;– ввезення генетично модифікова­

них продуктів;– впровадження зміни культури

харчування українців;– викупу наших дітей;– швидкого розвитку алко­ і тютю­

нозалежності;– переманювання і вивезення укра­

їнців на роботу до інших держав.

Духовна війнаЕфективність духовної зброї по­

Україна ñ в стадії війниале не всі українці це усвідомлюють

нарОдна Влада

лягає у насадженні збочених жит­тєвих цінностей, у викривленні уяв­лень про добро та зло. Сьогодні сві­домість українців зомбується ідеями генетичної нездатності українців до вольових вчинків, двомовності, ле­галізації «легких» наркотиків, нор­мальності гомосексуалізму тощо.

Експансія з боку інших держав розпочинається з просування ними власної мови, подвійного грома­дянства, духовності та культури.

Ми, користуючись іншою мо­вою, стаємо беззахисними перед інформаційними потоками з інших держав.

Наші науковий, економічний, вій ськовий та інші секрети стають легким набутком іноземних спец­служб, оскільки більшість розвід­увальної інформації черпається з відкритих джерел.

Єдина державна мова – це єд­ність держави, це наше майбутнє.

І чим раніше ми це зрозуміємо, тим краще для нас.

Організаційна війнаНам постійно насаджують не­

прийнятні організаційні системи управ ління державою і спосіб життя українців.

Сьогодні для України горизон­тальна (парламентська) форма розподілу влади з повною безвід­повідальністю і безкарністю – це та криза, яку у 2004 році започатку­вала партія Регіонів, а з 2007 року свідомо впроваджує БЮТ.

Ви можете розділити обв’язки і права, але відповідальність не ді­литься навіть на двох (Президента і Прем’єр­Міністра), а тим більше – на 450 народних депутатів. На­родна мудрість каже: «У семи ня­ньок дитя без ока», тобто, там, де відповідає більше двох, вже не від­повідає ніхто.

Розпорошеність і корумпова­ність влади створюють сприятли­ві умови для прихованої агресії з боку інших держав, які вправно не тільки використовують ці об­ставини, а й активно нам їх ство­рюють.

Хронологічна війнаВійна за минуле насправді є ві­

йною за майбутнє.Хронологічна війна – це за­

кидання в масову свідомість де­структивних вигадок про те, що «слов’яни» означає «раби», Укра­їна – це «окраїна», що наша наука і духовність – це запозичення з Росії і так далі.

Хронологічна зброя дозволяє тримати людину в покорі шляхом переконання її в тому, що її батьки, діди і прадіди завжди були рабами, тобто, їй необхідно змиритись і са­мій все життя бути рабом.

Економічна війнаПотужні держави, не використо­

вуючи літаки, ракети та підводні чов­ни, завойовують Україну, а саме:– скуповують земельні ресурси і

нерухомість;– застосовують економічні санкції,

«антидемпінгові розслідування», валютну експансію;

– впроваджують нееквівалентний товарний обмін;

– «заганя ють» нас в борги і кредити.

Інформаційна війна– Масове впровадження (зомбу­

вання) вигідної для інших держав інформації через ЗМІ. Приклад – ядерне роззброєння України.

– Замовчування інформації, яка вкрай необхідна для українців. На екранах телевізорів шоу та «соба­чі бої», а не проблеми українців і шляхи їх подолання.

– Тенденційна (викривлена) інтер­претація поточних подій.

– Кодування свідомості українців щодо їх меншовартості та безпер­спективності: „Щоб Ви не робили – нічого не зміниться”...

В. Ходаковський