Тема 1. Вступ до анімаційної діяльності. Історія розвитку дозвілля

ПЛАН1. Поняття дозвілля, ознаки та мета дозвілля. Соціальний

феномен вільного часу. Структура дозвіллєвої діяльності.

2. Організація дозвілля у стародавні часи: розваги стародавніх греків; організація дозвілля у давніх римлян; організація дозвілля в Середньовіччі.

3. Сучасний стан дозвіллєвої сфери в Україні.

Вільний час є одним з важливих засобів

формування особистості людини. Він безпосередньо впливає на її виробничо-

трудову сферу діяльності, адже в умовах вільного часу найбільш сприятливо

відбуваютьсярекреаційно-відбудовні процеси, що

знімають інтенсивні фізичні та психічні навантаження. Використання вільного

часу є своєрідним індикатором культури, кола духовних

потреб та інтересів конкретної особистості або окремої

соціальної групи.

ЧАС на побутові та

сімейні потреби

Дозвілля

ВІЛЬНИЙ ПОЗАРОБОЧИЙ ЧАС

Як частина вільного часу дозвілля залучає особистість своєю нерегламентованістю і добровільністю вибору його різних форм, демократичністю, емоційною забарвленістю, можливістю поєднати фізичну й інтелектуальну діяльність, творчу і споглядальну, виробничу й ігрову. Для значної частини людей соціальні інститути дозвілля є ведучими сферами соціально-культурної інтеграції й особистішої самореалізації. Однак усі ці переваги діяльності сфери дозвілля поки ще не стали надбанням, звичним атрибутом способу життя українського народу.

Дозвіллєзнавство - це галузь науки, яка вивчає життєдіяльність, відносини й організацію людей у сфері вільного часу.

Вільний час - це не самоціль. Дійсну цінність він набуває лише тоді, коли використовується для всебічного розвитку особистості. Вільний час призначений для того, щоб людина мала можливість розкрити себе, піднятися до вищого рівня прояву своїх здібностей, повніше задовольнити свої постійно зростаючі потреби. По суті це такий же зайнятий час, як і години праці на виробництві або в домашньому господарстві. Тільки ця зайнятість - особливого роду. У вільний час ми вчимося, виховуємо дітей, читаємо книги, дивимося телевізор, ходимо в кіно, театр, на концерти, займаємося самоосвітою, спілкуємося з товаришами і друзями, буваємо на природі і т.д. При розгляді складових вільного часу, на наш погляд, цілком може бути приведене положення про те, що вільний час являє собою як дозвілля, так і час для більш піднесеної діяльності. Звідси випливає, що не можна ототожнювати поняття "дозвілля" з поняттям "вільний час". Вільний час набуває форми дозвілля, але не зводиться цілком до нього. Для дозвілля насамперед характерні пасивно - видовищні форми проведення вільного часу. У рамках дозвілля в основному здійснюється споживання культури, а не її творення: людина прагне задовольнити свої потреби в насолоді, задоволенні, розвазі. Дозвілля розвиває особистість.

Вільний час є частиною позаробочого часу в межах доби, тижня, місяця і року. Він становить значну частину соціального часу і тісно пов'язаний в кількісному і змістовному відношенні з робочим часом. Вільний час починається там, де закінчується не тільки робота на виробництві в установі, а й усяка інша турбота про підтримку фізичного буття людини. Тобто під вільним часом розуміють такий час, що не поглинається безпосередньо продуктивною працею, а залишається вільним для задоволень, для дозвілля, для вільної діяльності і розвитку. Вільний час у цьому змісті виступає як простір для людського розвитку.

Дозвілля - це сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні і духовні потреби, в основному відновлювального характеру. На відміну від природної основи відновлення сил людини, дозвілля є специфічним, соціальним способом регенерації цих сил.

До дозвілля імовірніше всього можна віднести такі види занять, як читання, перегляд телепередач, відвідування кінотеатрів, театрів, концертів, спілкування з друзями, заняття спортом, розваги, прогулянки, ігри, пасивний відпочинок і т. ін. Для занять у години дозвілля характерна в основному самоособистісна спрямованість їхнього змісту.

Вільний час - безумовна цінність для кожної людини, оскільки цей час відведений для її розвитку. Воля виступає необхідною умовою індивідуалізації, відокремлення індивіда, знаходження ним його власного "Я". Воля завжди є воля від чогось для чогось. Без з'ясування цих обставин розмова про вільний час виявляється безпредметною. Вільний час повинен бути вільний від твердої регламентації, примусу ("заорганізованості"), адміністративного регламентування. Разом з тим він не може розглядатися поза інтересами суспільства, його норм і моральних принципів. Вільний час може бути заповнений різним змістом, але він не повинен служити простором антигромадської діяльності, використовуватися для збитку волі, суспільству і самій особистості.

Економія вільного часу має визначені межі. Треба бути закінченим педантом, щоб кожен вчинок у цей час підкоряти ідеї розвитку. Іноді творча людина може годинами ледарювати, дивитися розважальні чи спортивні передачі по телебаченню, безцільно бродити, гратися разом з дітьми. При цьому йдеться про відпочинок тіла і голови. Просто фізично неможливо використовувати щохвилини вільного часу для особистого розвитку. Через це такий час не можна вважати втраченим для людини. Скорочення витрат часу на господарські потреби і самообслуговування - важливий резерв збільшення обсягу вільного часу.

Вирішити завдання за рахунок скорочення робочого часу при сучасному рівні продуктивності праці практично неможливо. Особливо варто сказати про витрати часу на догляд за дітьми. Тут фактично стирається межа між вільним часом і непорушними витратами позаробочого часу. Батьки витрачають на догляд за дитиною (особливо в перші роки її життя) значну частину свого вільного часу, причому роблять це не тільки з необхідності, а з вільного волевиявлення. Неможливо регламентувати, штучно обмежити час, витрачений на догляд за дітьми та їхнє виховання! Ці витрати завжди залежать від конкретних умов (скажемо, від наявності чи відсутності в родині бабусі і дідуся, від індивідуальних особливостей і стану здоров'я дитини).

Практично кожному з нас доводилося зустрічати чимало умільців, що у вільний час своїми руками майструють меблі, шиють оригінальний одяг для себе і для дітей, плетуть кошики і т.д. Це одночасно і господарська діяльність, і розумне використання вільного часу. У перспективі цінність необхідних витрат часу на самообслуговування і господарську діяльність буде підвищуватися. Такі заняття усе більше сприятимуть багатобічному розвитку особистості.

Спілкування сучасної людини в умовах дозвіллєвої діяльності задовольняє, насамперед, такі її потреби:

- в емоційному контакті, співпереживанні;- в інформації;- в об'єднанні зусиль для спільних дій. Потреба в співпереживанні задовольняється, як правило, у малих,

первинних групах (родині, групі друзів, неформальному об'єднанні). Спілкування в інформаційній групі, наприклад, організується, як правило, навколо "ерудитів", осіб, які володіють певною інформацією, якої немає в інших і яка має цінність для цих інших. Спілкування заради спільних погоджених дій виникає не тільки у виробничо-економічній, а й у дозвіллєвій сфері діяльності. Усе різноманіття форм спілкування в умовах дозвіллєвої діяльності можна класифікувати за такими основними ознаками:

- зміст (пізнавальні, розважальні);- час (короткочасні, періодичні, систематичні);- характер (пасивні, активні);- спрямованість контактів ( безпосередні й опосередковані).

Найпростіший вид дозвілля - відпочинок. Він призначений для відновлення витрачених під час роботи сил і поділяється на активний і пасивний.

Пасивний відпочинок характеризується станом спокою, що знімає стомлення і відновлює сили. Чим ти зайнятий - не має значення, аби можна було звільнитися від напруження, одержати емоційну розрядку. Звична, проста діяльність спричинює настрій спокою. Такий відпочинок - невід'ємний елемент життя людини. Він є підготовчим ступенем до більш складної і творчої діяльності.

Активний відпочинок, навпаки, відтворює сили людини з перевищенням вихідного рівня. Він надає роботу м'язам і психічним функціям, яка не знайшла застосування в праці. Людина насолоджується рухом, швидкою зміною емоційних впливів, спілкуванням із друзями. Активний відпочинок, на відміну від пасивного, потребує деякого мінімуму свіжих сил, вольових зусиль і підготовки. До нього відносять фізкультуру, спорт, фізичні й психічні вправи, туризм, ігри, перегляд кінофільмів, відвідування виставок, театрів, музеїв, прослуховування музики, читання, дружнє спілкування.

Класифікація дозвілля за різними ознаками:•За кількістю учасників - індивідуальне (самостійне відвідання певних закладів, таких як театри,

музеї, парки, бібліотеки, характерне, як правило, для самодостатніх людей або для осіб, що вирішили усамітнитись), сімейне (відпочинок у колі родини: виїзд на природу, відвідування концертних програм), групове (колективне проведення дозвілля разом з друзями: відпочинок в казино, дискотеках, барах).

•За віковою ознакою - молодіжне (характерний активний відпочинок з відвідуванням розважальних закладів, дискотек, спортивних змагань), доросле (переважає відвідування закладів ресторанного типу, кінотеатрів, концертних залів), «третього віку» (відвідування театрів, музеїв, садово-паркових зон).

•За характером організації - активне (проведення відпочинку характеризується значними витратами фізичних сил - відвідування дискотек, спортивних установ тощо), пасивне (відрізняється розміреним проведенням часу - відвідування бібліотек, театрів, парків тощо).

•За сезонністю - можливість цілорічного відпочинку (у закладах під дахом), сезонне (відпочинок у природних умовах).

•За територіальною ознакою - міське (безпосередньо в межах міста), приміське (проводиться в приміських зонах та сільській місцевості, як правило, відвідування баз відпочинку).

•За тривалістю - короткочасне (кілька годин), середньої тривалості (1-3 дні), довготривале (понад 3 дні).

•За метою (за головним мотивом) - розважальне (відпочинок на дискотеках, в розважальних комплексах), культурно-пізнавальне (театри, музеї), спортивне (зайняття спортом та відвідування різноманітних змагань), рекреаційне (відвідування парків, пляжів, баз відпочинку), змішане (поєднуються декілька типів).

•За доступністю - загальнодоступне (не потребує значних прибутків - відвідування парків, музеїв, театрів), доступне для середнього класу (заклади ресторанного типу, бази відпочинку), елітне (відвідування закритих еліт-клубів.

•За умовами організації - природні (парки, пляжі),штучностворені(казино, спортивні клуби, театри тощо).

•За гостротою отримуваних відчуттів - спокійне (не викликає значних переживань), екстремальне (підвищує рівень адреналіну: стрибки з парашутом, дайвінг, маунтинбайкинг тощо).

Хоча до індустрії дозвілля відносять підприємства різної направленості, проте діяльність більшості з них пов'язана із задоволенням потреб людини у розвагах. В той же час, до основних характеристик процесу розважання відносять:

♦♦♦ добровільний вибір виду розваг людиною;♦♦♦ необмежений перелік видів розваг;♦♦♦ попередню підготовку особистості до споживання розваг;♦♦♦ постійну зміну розваг;♦♦♦ комбінування розваг з іншими заняттями (наприклад,

відпочинок та розваги, спорт та розваги, розваги та навчання);♦♦♦ періодичність споживання розваг. До індустрії дозвілля відносяться підприємства (організації,

заклади), що мають за мету створити умови для ефективного відпочинку. Такими одиницями є підприємства з яскраво вираженим розважальним характером діяльності - цирки, зоопарки, атракціони, парки відпочинку тощо. Різноманітні видовищні підприємства - театри, кінотеатри, концертні зали. Багато людей проводить вільний час займаючись спортом та відвідуючи спортивно- видовищні заходи, що відбуваються на стадіонах, в спортивних залах, басейнах; інші долучаючись до культурних цінностей (в бібліотеках, музеях, на виставках).

В Стародавній Греції виникали таверни, гостинні двори, катагогії (готелі), які поступово перетворювалися на важливий елемент соціального і релігійного життя. Вже у ті далекі часи господарі гостинних дворів і таверн піклувалися про дозвілля своїх гостей. Для розважання їх вони запрошували музикантів, танцюристів і акробатів, влаштовували різноманітні змагання, а також бої тварин і птахів: котів, собак, півнів, перепелів. Поширеною була гра коттаб, зміст якої полягав у тому, щоб потрапити вином з келиха у ціль. Подобалась стародавнім грекам гра у кості і спортивні турніри.

В Стародавній Греції започаткували перші великі спортивні змагання – Олімпійські ігри.

Ймовірно, спортивний туризм виник саме в Давній Греції. Олімпійські ігри проходили раз на чотири роки і починались з першого новолуння після літнього сонцестояння. Про початок Олімпійських ігор греків повідомляли спеціальні посли - феори, котрих розсилали по всіх грецьких полісах, досягаючи найвіддаленіших, розташованих в Північній Африці і на узбережжях Чорного і Азовського морів. Феори на час проведення Ігор проголошували священий мир.

Усіх, хто приїжджав в Олімпію, визнавали гостями Зевса. Серед них були і почесні гості, в першу чергу, це депутати міст, що уклали угоди гостинності з елідською державою, по-друге, феори. Як правило, їх розміщували і харчували за рахунок сторони-організатора, у даному випадку - Еліди.

Туристів було дуже багато. Стадіон вміщував до 40 тисяч глядачів, причому це були лише чоловіки. Заміжні жінки не допускалися власне на змагання під страхом смертної кари. Але на Ігри дуже часто приїжджали родинами. Одні приходили пішки, як у свій час Сократ: від Афін до Олімпії можна було дійти за п’ять - шість днів; заможні люди, як правило, приїжджали в екіпажах, привозячи з собою намети, в яких і жили впродовж всієї Олімпіади. Багато відвідувачів пливли морем до витоку річки Алфея, а пізніше піднімалися вверх по річці до самої Олімпії.

Усі іноземці, тобто не мешканці Еліди, повинні були платити спеціальний податок. І окрім цього, кожен турист-паломник приносив яку-небудь жертву. Олімпіада тривала п’ять днів. Власне спортивним змаганням були присвячені другий, третій і четвертий день. Окрім Олімпійських, були і інші ігри, що мали загальногрецький характер:

•Істмійські, що проходили на Корінфському перешийку, як і сучасні Ігри доброї волі, раз на два роки;

•Немейські, що проходили в Немейській долині Арголіди, поблизу храму Зевса, також раз на два роки;

•Піфійські, що, як і Олімпійські, проходили раз на чотири роки в Крісі (Фокіда).

Римська імперія мала гігантські розміри, тому великій кількості чиновників, урядовців, воїнів, купців доводилось багато подорожувати по справах. У результаті цього для їх розміщення стала складатися достатньо розгалужена мережа гостинних дворів, мансіонів (готелів) і таверн. Звідси ж беруть свій початок і популярні на сьогоднішній день національні парки і сади.

Своєрідними культурно-відпочинковими центрами в Давньому Римі були лазні (терми), котрі в епоху імперії будували у вигляді гігантських споруд з розкішним внутрішнім вбранням, інтер'єром. Знайдені руїни такихлазень свідчать про те, що це були величезні споруди зі складною системою підігріву і постачання води. Тисячі римлян проводили там свій власний час: перед купанням на майданчиках для спортивних вправ грали в м’яч, змагались у бігу, боротьбі, у піднятті ваги, пізніше милися і плавали у басейнах. Терми були призначені не лише для купання і спортивних тренувань, в них також були бібліотеки і зали для занять. Тут можна було зустрітися з друзями, взнати останні новини, зробити зачіску і смачно поїсти.

Подобались давнім римлянам перегони на конях, які влаштовували у так званому цирку, і криваві гладіаторські бої. Для них будували спеціальні споруди – амфітеатри. „Хліба і видовищ!” – це була особлива політика давньоримських правителів, що супроводжувалася безплатним роздаванням продовольства і демонстрацією різноманітних вистав, видовищ.

У Середньовіччі були своєрідні організатори відпочинку і артисти. Ці люди завдяки церковній пропаганді викликали у всіх одночасно і страх, і радість. Церква дозволяла християнам дивитися театральні вистави лише з біблейськими сюжетами. Вуличних співаків і артистів, що влаштовували вистави на інші теми, церква проклинала, обіцяючи їм вічні муки на тому світі. Велике несприйняття церквою вуличних співаків і артистів можна пояснити переконанням, що ці люди, що перевтілюються, подібні до диявола.

Не дивлячись на усі заборони, трубадури, жонглери, клоуни та інші бродячі артисти користувалися у ці часи великою популярністю. Життя середньовічної людини, заточеної у неприступних замках, не часто залишали власний дім, була досить одноманітною, тому поява бродячих артистів завжди для них була святом.

Найбільш привілейованими серед артистів того часу були трубадури – поети, що виконували власні вірші під музичний акомпанемент. Середньовічні багатії захоплювалися полюванням і перегонами на конях, до яких дітей привчали з 10-12 років. Для більш успішного засвоєння знань писали спеціальні методичні рекомендації: з полювання на зайця, оленя, кабана, по сигналах мисливського ріжка, висліджуванню і розділуванню дичини, а також по догляду за гончими собаками.

Модним захопленням у той час була в карти, на яких до наших днів збереглися зображення дам і рицарів у середньовічних костюмах. Окрім гри у карти, поширеною серед знаті була гра в шахи. Прості люди бавилися у гру в кості. Не дивлячись на багато обмежень, у жорстоке Середньовіччя влаштовували шумні святкування, змагання і звичайно знамениті рицарські турніри – військові змагання, що відбувалися на спеціально об лаштованій арені, оточеній місцями для глядачів.

Лицарські турніри

У нашій країні дозвіллєва сфера за інституційним критерієм містить культурно-дозвіллєві заклади (клуби, будинки культури, будинки народної творчості), установи соціокультурної сфери (бібліотеки, музеї, кінотеатри, філармонії, концертні зали), позашкільні заклади (палаци дитячої та юнацької творчості, клуби за місцем проживання тощо), літні табори, санаторії, освітні заклади (загальноосвітні, професійно-технічні, вищої освіти), туристично-готельні установи, розважальні заклади (нічні клуби), паркові комплекси, стадіони, басейни, спортивні майданчики. До сучасних інститутів дозвілля належать комплексні комерційні дозвіллєві центри, гральні салони, казино та ін. Суттєвий дозвіллєвий потенціал мають громадські організації, благодійні фонди, різноманітні об’єднання громадян.

Тобто велика кількість інститутів дозвілля може ілюструвати його доцільність у соціальній інфраструктурі, значне суспільне навантаження. Однак соціальні умови, що змінюються, диктують певні правила існування дозвіллєвої сфери.

існує необхідність не тільки зберігати й інтенсифікувати діяльність традиційних дозвіллєвих закладів, але й удосконалювати сферу дозвілля. Таким чином, необхідно оптимізувати дозвіллєву інфраструктуру, зокрема соціально-педагогічними засобами. Наприклад, у Палацах дитячої та юнацької творчості є соціально-виховні відділи, але зміст їх діяльності залишається одностороннім — здебільшого організація масових заходів. Інший приклад: у юнацьких бібліотеках є спеціальні відділи з характерною назвою (відділ сприяння естетичному розвитку та організації дозвілля молоді), котрі здебільшого організують роботу міні-гуртків рукоділля або ж естетичних видів діяльності. З одного боку, наведені приклади свідчать про увагу до соціального розвитку в дозвіллєвій сфері, а з іншого, — про обмеженість діяльності в цьому напрямі.

Як і раніше, відрізняються дозвіллєві орієнтації жителів великих міст і мешканців села: перші активніше обстоюють подолання національного екстремізму, ворожого ставлення до інших культур; жителі міст та міських поселень частіше вимагають забезпечення гарантованих державою безплатних культурно-дозвіллєвих послуг, виявляють культурну свідомість, що пов’язана з відродженням української культури. Процес трансформації дозвіллєвої сфери пов’язаний як із загальносвітовою соціокультурною ситуацією, так і з економічними та політичними змінами в країні: можливість зарубіжних туристичних поїздок, потік кінопродукції Голівуду, руйнування державної дозвіллєвої інфраструктури, її комерціалізація. Набувають цінності індивідуальні форми дозвіллєвої практики.

Серед основних соціально-виховних завдань у сфері дозвілля: подолання розмежування та споживацтва соціальних суб’єктів, розвиток самоактивності соціальних суб’єктів, посилення духовних напрямів усупереч комерціалізованим формам дозвілля. Також важливим є збереження традицій національних видів і форм дозвіллєвої діяльності, введення нових глобальних форм, що дозволять адаптуватися до нових умов соціального середовища. Із соціально-педагогічних позицій необхідно створювати систему регулювання дозвіллєвою інфраструктурою, визначати пріоритетні напрями діяльності, зокрема анімацію, як можливість активізації суб’єктності особистості та групи у сфері дозвілля, підготовку професійних аніматорів, доповнення системи соціального виховання життєздатною сферою дозвілля, новітніми методами діяльності.