издается с января 1991 г., выходит 12 раз в год

ПЕРСОНАЛ № 11/2002ПЕРСОНАЛ

Звернення до Верховної Ради України учасників Всеукраїнської наукової конференції«Голодомор 1932–1933 років як величезна трагедія українського народу»...............2Звернення до Організації Об'єднаних Наційучасників Всеукраїнської наукової конференції«Голодомор 1932–1933 років як величезна трагедія українського народу»...............3«Три Голодомори в Україні в ХХ столітті: погляд із сьогодення». Звернення учасників Міжнародної наукової конференції до органів вищої державної влади України..................6

Факт геноциду проти українців має визнати ООН.....8Голодомор 1932–1933 років: особливості соціальних патологій.................................11Подільське село у злиденні 1932–1933 роки ...........15Трагічні наслідки Голодомору 1932–1933 років на Білоцерківщині .........................19Духовно7моральні наслідки Голодомору в Україні ........................................................25Голодомор як форма репресивної політикикерівництва СРСР в Україні........................................28Списки керівників більшовицького режиму.............30

Георгій ЩОКІНУ пошуках ідеології для нашої України......................32Доклад «Международной Амнистии» по преступлениям израильских войск................................39

Г. Г. МЕЦСущество и цели всемирного общества масонов(продолжение)......................................................................42

Костянтин МОРОЗОВ Невідоме НАТО...................................................................48Леонид ИВАШОВ Что противопоставить принципу «Разделяй и властвуй»......................................................54Сергей ЛОГВИНОВГрех первородства ...............................................................58

Петро КОНОНЕНКОУроки минулого в ім'я майбутнього.............................64

Виктор КОЛПАКОВ Самоменеджмент человека: стратегия и тактика (окончание)...................................68Николай СИДОРЕНКОНормативное регулирование оснований для признания сделок недействительными...............74Тест.Мотивация профессиональной деятельности по методике К. Земфир в модификации А. А. Реана .............................................78

Александр ГАРТВИГ, Ростислав ЩЁКИН В здоровом теле — здоровый дух...................................80

Гіганти, що зникають .........................................................84Историческое обозрение: уроки с рыночной площади.............................................88

«ПЕРСОНАЛ»дайджест

Сигнальный экземпляр

Экономика и политика

Журнал «ПЕРСОНАЛ» приглашает к сотрудничеству авто7ров: ученых, преподавателей, специалистов в области менеджмен7та и бизнеса, философии управления, социологии и психологии.

Редакция примет к рассмотрению и опубликует наиболееинтересные с научной и практической точек зрения статьи и ма7териалы, соответствующие концепции журнала.

К статьям (материалам) должны прилагаться распечаткаи компьютерный файл на 3,5"дискете; цветное фото автора; дан7ные о месте работы, должности, ученом звании, научной степени;полный почтовый адрес и номер телефона.

Максимальный объем статей и материалов не должен превы7шать 8 машинописных страниц.

Ответственность за достоверность рекламы несет рекламода7тель. Редакция может не разделять точку зрения авторов. Редак7ция оставляет за собой право сокращать, редактировать и иллюс7трировать материалы. Рукописи не рецензируются и не возвра7щаются авторам. Последний срок подачи материалов — не позд7нее чем за два месяца до сдачи журнала в печать. Авторские гоно7рары выплачиваются только за статьи и материалы, заказанныередакцией.

Журнал «ПЕРСОНАЛ» зарегистрирован президиумомВАК Украины (постановление № 1302/5 от 10.05.2000)как научное издание по философским, социологическими политическим наукам

Киев, Межрегиональная Академия управления персоналом, 2002

БизнесАкадемия

Познавательные беседы

Менеджмент и менеджер

Главный редактор Игорь СлисаренкоЗам. главного редактора Игорь КарповНаучное редактирование Виталий ТерлецкийДизайн и версткаНиколай Яковина, Алексей ГалатаДизайн обложки Николай ЯковинаМаркетинг и реклама Иван ИванищенкоЛитературное редактирование Марыля БосакевичКорректура Светлана Ковбаса

Полемика

Аннотации....................................................................95

Новости Академии......................................................90

Голодомор

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1 /

20

02

ПЕРСОНАЛ науковий журнал Видається з 1991 р., виходить 12 разів на рік. ISSN 086878893. № 11 (82), 2002, 1–96. Реєстраційне свідоцтво КВ № 6563 від 01.10.2002.Підписано до друку 29.11.2002. Формат 60х84/8. Папір крейдований. Друк офсетний. Обл.7вид. арк. 10,82.Ум.7друк. арк. 9,8. Зам. 01302__ Тираж 14 000 пр. Ціна договірна.Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП)(03039, Київ739, вул. Фрометівська, 2).Державне видавництво «Преса України»(03047, м. Київ, пр. Перемоги, 50)

Адрес редакции:03039 Киев739, ул. Фрометовская, 2.Тел.: (044) 490795718.E!mail: personal@kievweb.com.uaISSN 086878893. № 11 (82), 2002, 1–96.Регистрационное свидетельствоКВ № 6563 от 01.10.2002.Учредитель и издатель:Межрегиональная Академия управления персоналом (МАУП) (03039, Киев739, ул. Фрометовская, 2).Цветоделение и печать:Государственное издательство «Преса України»(03047, г. Киев, пр. Победы, 50).Тираж — 14 000 экз. Цена — договорная© Межрегиональная Академия управления персоналом, 2002

Журнал «ПЕРСОНАЛ» № 11/2002 подписан в печать по решению Ученого совета Межрегиональной Академии управления персоналом (протокол № 8 от 29.11.2002)

Ми, учасники конференції, представники гро7мадських, наукових та навчальних організацій іструктур: Асоціації дослідників Голодоморів вУкраїні, Міжнародної Кадрової Академії, Всеук7раїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса,Центру українознавства Київського національ7ного університету імені Тараса Шевченка,Міжрегіональної Академії управління персона7лом, Конфедерації недержавних вищих закладівосвіти України, Всеукраїнського товариства«Просвіта» ім. Т. Шевченка, звертаємося до ви7щого органу законодавчої влади в Україні, Вер7ховної Ради України, в рік відзначення трагічноїдати в історії українського народу — 707річчя Го7лодомору, зумисне вчиненого більшовицькимтоталітарним режимом.

70 років тому в Україні відбувся найбільшийакт геноциду в історії людства. Геноцид протиукраїнського народу визнав Конгрес США (1988р.), тоді ж його визнано Міжнародною комісієююристів; про український геноцид на міжнарод7

ному рівні заявлено Прем'єр7міністром УкраїниВ. Ющенком в 2001 р. у Гельсінкі та Міністромзакордонних справ України А. Зленком на за7гальних дебатах 577ї сесії Генеральної АсамблеїООН 14 вересня 2002 року.

Проте до сьогодні це масове вбивство людей неодержало відповідного осуду, не визнане геноци7дом (як складовою частиною форми злочинівпроти людства) міжнародними інституціями,урядами держав світу і навіть державною вла7дою незалежної України. Згідно ст. 2. КонвенціїООН від 9 грудня 1948 р. «Про попередженнязлочину геноциду і покарання за нього», геноцид— це «дії, скоєні з наміром знищити повністюабо частково яку7небудь національну, етнічну,расову чи релігійну групу, як таку». Саме це і бу7ло вчинено тодішньою тоталітарною більшо7вицькою владою проти українців. Згідно з цієюж статтею визначено 5 форм геноциду, дві з якихпрямо кваліфікують український геноцид, а са7ме:

До 70�річчя Голодомору 1932–1933 років в Україні

ЗВЕРНЕННЯ до Верховної Ради України

учасників Всеукраїнської наукової конференції«Голодомор 1932–1933 років

як величезна трагедія українського народу»(Київ, 15 листопада 2002 року)

«с) навмисне створення для якої7небудь групитаких життєвих умов, які розраховані на її повнеабо часткове знищення;

d) дії, розраховані на недопущення дітонарод7жування в середовищі такої групи».

Ці дії і було застосовано проти українців, абизнищити істотну частину української нації. Пере7важна більшість доказів свідчить, що хоча Сталіні був поінформований про неминучість голоду вУкраїні, він наполягав на впровадженні ще більшжорстких, злочинних санкцій щодо українців, якіпризводили б до збільшення чисельності людсь7ких жертв. Ця політика більшовицькогокерівництва в 1932–1933 рр. була застосована та7кож і в регіонах Російської Федерації, де компакт7но проживали етнічні українці. Її ж було викори7стано для викорінення щонайменшого прояву ук7раїнського національного самоутвердження.

Відповідно до Конвенції «Про незастосуваннястроку давності до воєнних злочинів і злочинівпроти людства», ухваленою Генеральною Асамб7леєю ООН 26 листопада 1968 р., строки давностіне застосовуються до злочинів проти людства не7залежно від часу їх скоєння. Згідно з ст. 1 цієїКонвенції до злочинів проти людства віднесено і

злочин геноциду, визначеного Конвенцією ООНвід 9 грудня 1948 р.

Виходячи зі сказаного, звертаємося до вищогооргану державної влади України, аби відповіднодо ст. 123 Конвенції ООН «Про попередженнязлочину геноциду і покарання за нього» визнатиГолодомори 1921–23 рр., 1932–1933 рр. і 1946–47 рр.як геноцид щодо українського народу та поруши7ти в Міжнародному кримінальному суді позовпро визнання Голодомору в Україні геноцидом(як форми злочину проти людства) та про притяг7нення винних до відповідальності. Подібне виз7нання геноциду вірменського і єврейського на7родів зроблено урядами Вірменії та Ізраїлю.

Для реалізації вищезазначеного просимо Вер7ховну Раду України створити на державномурівні комісію юристів для розслідування злодіяньпроти українського народу та провести парла7ментські слухання про Голодомори в Україні у2003 році.

Учасники Всеукраїнської наукової конференції«Голодомор 1932—1933 років як величезна

трагедія українського народу».

Україна, Київ, 15 листопада 2002 року

ЗВЕРНЕННЯдо Організації

Об'єднаних Націй учасників Всеукраїнської

наукової конференції «Голодомор 1932–1933 років

як величезна трагедія українського народу»

(Київ, 15 листопада 2002 року)

Ми, учасники конференції, представники гро7мадських, наукових та навчальних організацій іструктур: Асоціації дослідників Голодоморів в

Україні, Міжнародної Кадрової Академії, Всеук7раїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса,Центру українознавства Київського національ7

4

ного університету імені Тараса Шевченка,Міжрегіональної Академії управління персона7лом, Конфедерації недержавних вищих закладівосвіти України, Всеукраїнського товариства«Просвіта» ім. Т. Шевченка, керуючись ціннос7тями гуманізму, правди, соціальної танаціональної справедливості, обстоюючи по7зиції захисту прав людини, усіх малих і великихнацій, пропагуючи кращі загальнолюдськіцінності, підтримуючи моральну й інтелекту7альну солідарність визнаних представниківлюдства різних національностей, спрямовану натворення світового громадянського суспільствана засадах гуманізму, демократії та соціальноїсправедливості, звертаємося до ООН — найав7торитетнішої міжнародної організації, — абипоінформувати світове співтовариство пронайбільш зловісний, цинічний і умисно вчине7ний злочин більшовицького тоталітарного ре7жиму проти українського народу 70 років тому, атакож запобігти такому нечуваному лиху вінших країнах у ХХІ7му і наступних століттях.

Розгромивши національно7визвольний рух1917–1921 рр. в Україні, більшовизм став на іде7ологічні рейки державницького шовінізму й на7прикінці 207х — на початку 307х рр. ХХ сторіччярозпочав новий наступ проти українського на7роду, його мови й культури, джерелом і носіємяких упродовж століть було переважно ук7раїнське селянство.

Голод7геноцид був спланований і впродовж1929–1933 р. здійснений Й. Сталіним, В. Моло7товим, Л. Кагановичем, Г. Зинов'євим та іншимибільшовицькими лідерами. За різними підра7хунками, він забрав від 4,5 до 10 млн безневин7них життів — переважно дітей, жінок і літніх лю7дей. Чимало нових доказів цього жахливого зло7чину явили нині знані дослідники сталінськогоперіоду радянської історії (проф. Р. Конквест,проф. В. Козик, д7р Дж. Е. Мейс, д7р Л. Д. Ли7сюк, проф. І. Славутич, проф. С. В. Кульчицькийта ін.). Переписи населення СРСР 1926, 1937 та1939 рр. засвідчили: Україна втратила понад10% населення. Скажімо, в тих же 1926–1939 рр.і за тих же умов життя населення Росії збільши7лося на 28%, Білорусі — на 12%. Злочин,скоєний більшовизмом в Україні, не має ана7логів у світовій історії ні за масштабами, ні закількістю жертв.

Голод вразив Україну — один із найбагатшихрегіонів Радянського Союзу, — частка якої у су7купному національному продукті СРСР сягаламайже 30%, хоча її територія становила лише 3%території СРСР, а населення — 20%.

Сільське господарство України традиційнопідтримувалося на високому рівні, але непро7

порційні, явно завищені норми державних зер7нозаготівель (7 млн т зерна щорічно) змоглипідірвати його й спричинили голод.

Цілком зрозуміло, що люди, які вмирали з го7лоду, але рятували себе, своїх дітей, рідних іблизьких, змушені були красти зерно, моркву,буряк тощо. Влада відповіла на це тим, що вико7ристала армійські частини для охорони при7пасів. Солдатам було наказано без вагань засто7совувати зброю для захисту реквізованих про7дуктів; через що повсюдно відбувалисярозстріли, вбивства беззбройних людей.

Жахливою є антигуманність тогочасного зако7нодавства СРСР. Наприклад, Закон про охоронусоціалістичної власності від 7 серпня 1932 р. закрадіжку чи переховування зерна та іншого про7довольства, що належало державі, передбачавнадзвичайно суворі заходи покарання, аж досмертної кари з конфіскацією всього майна. Вряді районів України дійшло до того, що цей за7кон застосовувався навіть у випадках зрізанняколосків одноосібниками на власному полі. Ународі цей драконівський акт охрестили «зако7ном про п'ять колосків». Протягом півроку зацим законом було засуджено 54 645 чоловік, зних 2 110 — до найвищої міри покарання.

Закон від 6 грудня 1932 р. наказував заноситидо «чорних списків» ті села, які були «запідо7зрені» у так званому саботажі та диверсіях, афактично — в намаганні людей будь7що вижити.Проти тих, кого заносили до «чорних списків»,вживалися такі заходи:

• негайне закриття державних і кооператив7них магазинів та вилучення всіх їхніх запасів;

• повна заборона всіх видів торгівлі, здійсню7ваної як колгоспниками, так і одноосібниками;

• негайне припинення всіх видів кредитуван7ня, попередніх виплат та їх обов'язкове повер7нення;

• чистка кооперативного і державного апаратувід усіляких «чужих» і «ворожих елементів»;

• чистки колгоспів від «ворожих елементів» та«саботажників зернозаготівельної кампанії».

Якщо на початковому етапі «кампанії» у цьо7му списку було 6 сіл, то на 15 грудня 1932 р. їхстало 88 (із 358 районів, на які в цей час булаподілена Україна). Жителів цих районів масововиселяли на північ імперії. Під час цих депор7тацій не обійшлося без численних жертв.

Знаючи весь трагізм ситуації в тодішній Ук7раїні, радянські владні структури до літа 1933 р.не вжили жодних заходів і впродовж десятимісяців злочинно споглядали безпрецедентнеспустошення України, вимирання її безневинниххліборобів. Не можна не звернути увагу на зло7чинну діяльність тогочасного Народного

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

1

5

комісаріату внутрішніх справ (НКВС) УСРР,підпорядкованого союзному Народному комі7саріату внутрішніх справ. НКВС фактично ставпозаконституційним органом, оскільки був виве7дений з7під державного контролю, керувався ви7ключно власними нормативними актами, допус7кав створення надконституційних, позасудовихкарально7репресивних органів. Починаючи з лю7того 1930 р., в усіх обласних центрах Українидіяли «трійки» — каральні позасудові органи, доскладу яких входили начальник управлінняДПУ, обласний прокурор і перший секретар об7кому КП(б)У. Ці органи брали до провадженнябудь7яку кримінальну справу і розглядали її безсвідків, без участі захисту, без ознайомлення знею звинуваченого і навіть без нього. Вироки«трійки» не підлягали оскарженню.

Шляхом різноманітних законодавчих заходіворгани радянської влади постійно посилювализгубні наслідки голоду. Ці заходи були спрямо7вані на те, щоб жертви не могли добути їжу й по7кинути регіон біди.

Крім згаданих, заслуговують на увагу:• закони від 13 вересня 1932 р. і від 7 березня

1933 р., що прикріплювали селян (як кріпаків)до землі й забороняли їм кидати свої колгоспи впошуках іншої роботи без дозволу колгоспногокерівництва;

• закон від 4 грудня 1932 р., яким встановлю7вався особливий паспортний режим, що уне7можливлював для людей — жертв голоду — пе7реїзд на інше місце.

Ці та інші нормативні акти засвідчують, щовинищення значної частини українського наро7ду було заздалегідь сплановане й реалізованебільшовицькою владою.

Є свідчення також про наявність таємногорозпорядження комісара шляхів сполученняА. А. Андрєєва про «блокаду» українсько7російського кордону з метою недопущення по7ставок продовольства в Україну. Із7за кордонутакож не дозволялася ніяка допомога по7терпілим. Відтак Україна виявилася абсолютноізольованою від решти світу, не могла розрахо7вувати на щонайменшу допомогу.

Привертає увагу і те, що великі й малі міста Ук7раїни, наполовину населені росіянами і євреями,практично не зазнали мук і випробувань, спри7чинених голодом, зокрема, Сталінська (нині До7нецька) область, утворена у червні 1932 року.

Коли було спустошено й поставлено на колінаукраїнське село, розпочалася масова ліквідаціядуховної еліти української нації: письменників,композиторів, поетів, драматургів, перекладачів.Чого варте цинічне і безпрецедентне за жор7стокістю знищення, наприклад, кобзарів, цих

беззахисних (часто сліпих) українських го7мерів7співців і виконавців на кобзі та бандурі.Загинули мільйони кращих представників ук7раїнства та інших націй і народів.

Духовне підпорядкування супроводжувалосяпаплюженням історії України, що відвертофальсифікувалась. В українській радянськійшколі взагалі не вивчалась історія України, а ви7кладалась «Історія СРСР» (закамуфльованаісторія Росії) з вкрапленнями історії національ7них меншин (наприклад, тема «возз'єднання Ук7раїни з Росією» та інші подібні теми).

У зловісні 307ті більшовицьке керівництвоСРСР прагнуло форсовано денаціоналізуватименшини, зокрема український народ. Із цієюметою всюди насаджувалася російська мова ілітература: в театрі, кіно, на радіо та в інших за7собах інформації. Україну дедалі більше ізолю7вали від світу, від Європи. «Залізна більшовиць7ка завіса» не давала можливості звертатися задопомогою, якої українському народу вкрайбракувало.

Скинувши 3507річне колоніальне ярмо і здо7бувши незалежність 11 років тому, Україна, од7нак, зіткнулася з величезними труднощами нашляху утвердження інститутів демократії, зок7рема утвердження принципу верховенства пра7ва, встановлення у своєму домі своєї «правди іволі», як писав Т. Шевченко. Крім того, на завадідуховного відродження молодої незалежної дер7жави стало втручання у її внутрішні справи«сильних світу цього».

Але прагнення українства до цивілізованогожиття, до Європи і Світу зупинити неможливо.

Підсумовуючи сказане, звертаємося до світо7вого співтовариства, до ООН з проханням вста7новити справедливість і:

1. Визнати голод 1932–1933 років в Україні якспланований геноцид більшовицької влади, їїлідерів щодо українського народу.

2. Визнати День пам'яті жертв Голодомору1932–1933 років в Україні як День скорботилюдства за безневинно убієнними українцями.

Конференція висловлює сподівання, що ООНвизнає за необхідне створити незалежний недер7жавний орган для об'єктивного розслідуванняпричин і наслідків трагедії голоду7геноциду, до7поки жертви й свідки ще живуть в Україні. На7явні науково досліджені й узагальнені матеріалиможна було б передати до Міжнародного карно7го трибуналу, аби остаточно визначитися щодоцієї трагедії і встановити об'єктивну справед7ливість.

Нагадуємо, що до 507річчя голоду в Україніподібне розслідування здійснила Комісія Кон7гресу США, а до 607річчя трагедії — Незалежна

6

Цього року розпочинається відзначення 707їрічниці вшанування пам'яті жертв, насильноствореного радянським режимом Голодомору1932–1933 рр. в Україні, під час якого загинулопонад 7 млн українців. Ці цифри свідчать, що вУкраїні відбувався найбільший акт геноциду вісторії людства. Три Голодомори, терор, політичнічистки, переслідування і війни призвели до заги7белі майже 20 млн українців.

У 1990 р. вийшов друком збірник статей і доку7ментів «Голод 1932–33 років на Україні: очимаісториків, мовою документів» Багато документівіз партійних архівів виявилися сенсаційними. У

них розкрито механізми терору голодом протиукраїнців, який був організований Москвою. Неменше досліджень і висновків зроблено і за7рубіжними істориками. Разом із вітчизнянимивони дійшли висновку, що у ХХ7му столітті жод7на інша нація в світі не мала таких людськихвтрат, які зазнав український народ. Нині бібліог7рафія про голодомори в Україні містить понад 6тис. позицій.

У 1983 р., з нагоди 607ї річниці трагедії Голодо7мору 1932–33 рр., внаслідок великої праці ук7раїнської діаспори і дисидентського руху, правдапро трагедію українського народу почала проби7 П

ЕР

СО

НА

Л №

11/

20

01

7 листопада 2002 року у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка відбулася Міжнародна

наукова конференція «Три Голодомори в Україні

в ХХ столітті: погляд із сьогоднішнього дня».

Редакція подає Звернення учасників Конференції

до органів вищої державної влади.

«ТРИ ГОЛОДОМОРИ В УКРАЇНІ В XX СТОЛІТТІ:

Звернення учасників Міжнародної наукової конференції до органів вищої державної влади України

комісія (президент Якоб В. Ф. Санберг, профе7сор юриспруденції Стокгольмського універси7тету), створена з ініціативи Всесвітнього кон7гресу Вільних українців (Див.: Підсумковийзвіт Міжнародної комісії з розслідування голо7ду 1932–1933 рр. в Україні. — Торонто7Київ,1992). Однак в умовах колишнього СРСРкомісіям не було надано відповідного сприянняі підтримки, доступу до архівних джерел нетільки Росії, а й України, що дає підстави окре7мим «експертам» і нині заперечувати факт голо7ду7геноциду 1932–1933 років.

Безневинна загибель мільйонів українців,нетлінна пам'ять про них нині сущих, потребуєвстановлення справедливості. Це необхідно длянаступних поколінь.

Учасники Всеукраїнської наукової конференції

«Голодомор 1932—1933 років як величезна трагедія українського народу».

Україна, Київ, 15 листопада 2002 року

7

ватись крізь морок забуття. Журнал «Time» писавпро жертви Голодомору 1932–33 рр.: «Їхнє вини7щування було справою державної політики, такяк печі Дахау були справою гітлерівської держав7ної політики. Українські селяни мерли задля ви7годи держави, для того, щоб допомогти у станов7ленні нового ладу. Вони загинули, а світовапам'ять про їхню насильницьку смерть порослазабуттям. Чому?»

Сімдесят років тому, коли українців нищилиштучно створеним голодом, уряди так званоговільного світу навіть установлювали диплома7тичні відносини з тодішньою державою7злочин7цем, якою був Радянський Союз. Мало того, деякіпредставники тогочасної «вільної преси», по7змовницьки, ще й намагалися приховати цей зло7чин.

Український геноцид визнав Конгрес США щеу 1988 р., тоді ж його визнано Міжнародноюкомісією юристів. Про український геноцид наміжнародному рівні було заявлено Прем'єр7міністром України В. Ющенком у 2001 р. вГельсінкі та Міністром закордонних справ Укра7їни А. Зленком на загальних дебатах 577ї сесії Ге7неральної Асамблеї ООН 14 вересня 2002 року.

Проте і по сьогодні це масове вбивство людейще не було належним чином засуджено, не визна7но воно й геноцидом, як складовою частиноюформи злочинів проти людства, міжнароднимиінституціями, урядами держав світу і навіть дер7

жавною владою незалежної України. Адже згідноіз ст. 2 Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. «Пропопередження злочину геноциду і покарання занього», геноцид — це «дії, скоєні з наміром зни7щити повністю або частково яку7небудьнаціональну, етнічну, расову чи релігійну групу,як таку». Саме це і було вчинено тодішньою мос7ковською владою проти українців. Згідно із цієюж статтею визначено 5 форм геноциду, дві з якихпрямо кваліфікують український геноцид, а саме:

«с) навмисне створення для якої7небудь групитаких життєвих умов, які розраховані на повнеабо часткове знищення її.

d) дії, розраховані на недопущення дітонарод7ження в середовищі такої групи».

Ці дії і було застосовано проти українців, абизнищити істотну частину української нації. Пере7важна більшість доказів свідчить, що хоча Сталіні був поінформованим про неминучість голоду вУкраїні, він наполягав на впровадженні ще більш

жорстких, злочинних санкцій щодо українців, якіпризводили б до збільшення чисельності людсь7ких жертв. Ця політика більшовицькогокерівництва в 1932–33 рр. була застосована такожі в регіонах Російської Федерації, але тільки там,де компактно проживали етнічні українці. Вонабула використана для викорінення щонайменшо7го прояву українського національного самоутвер7дження.

Відповідно до Конвенції «Про незастосуваннястроку давності до воєнних злочинів і злочинівпроти людства», ухваленою Генеральною Асамб7леєю ООН 26 листопада 1968 р., строки давностіне застосовуються до злочинів проти людства не7залежно від часу їх скоєння. Згідно ст. 1 цієї Кон7венції до злочинів проти людства віднесено і зло7чин геноциду, визначеного Конвенцією ООН від9 грудня 1948 року.

Виходячи з наведеного, звертаємось до вищихорганів державної влади України, аби відповіднодо ст. 12 Конвенції ООН «Про попередження зло7чину геноциду і покарання за нього» визнати Го7лодомори 1921–23 рр., 1932–33 рр. і 1946–47 рр.геноцидом щодо українського народу, порушити вМіжнародному кримінальному суді позов провизнання Голодомору в Україні геноцидом (якформи злочину проти людства) та про притягнен7ня винних до відповідальності. Подібне визнаннягеноциду вірменського і єврейського народівзроблено урядами Вірменії та Ізраїлю.

Для реалізації вищезазначеного потрібно ство7рити на державному рівні комісію юристів, а та7кож вийти з пропозицією до Верховної Ради Ук7раїни щодо проведення парламентських слуханьпро Голодомори в Україні у XX столітті.

Від організаторів Міжнародної наукової конференції підписали:

Директор центру українознавства Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор

Володимир Сергійчук

Голова Київської міської організації Товариства «Меморіал»,

народний депутат України 23го скликанняРоман Круцик

ПОГЛЯД ІЗ СЬОГОДЕННЯ»

В рубрике «ГОЛОДОМОР»:

•ФАКТ ГЕНОЦИДУ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ МАЄ ВИЗНАТИ ООН

•ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ:ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПАТОЛОГІЙ

•ПОДІЛЬСЬКЕ СЕЛО У ЗЛИДЕННІ: 1932–1933 РОКИ

•ТРАГІЧНІ НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВНА БІЛОЦЕРКІВЩИНІ

•ДУХОВНОGМОРАЛЬНІ НАСЛІДКИГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ

•ГОЛОДОМОР ЯК ФОРМА РЕПРЕСИВНОЇ ПОЛІТИКИКЕРІВНИЦТВА СРСР В УКРАЇНІ

•СПИСКИ НАЙБІЛЬШ ВІДОМИХКЕРІВНИКІВ СРСР

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Трагедія українського наро7ду 1933 року за своїм характе7ром, змістом, механізмом вико7нання, генетичними, соціаль7ними, духовними та іншиминаслідками перевершує всіможливі масштаби. Жорстокізакони Хаммурапі у порів7нянні з совєтським «закономпро п'ять колосків» видаютьсядитячою забавкою. Більшо7вицька верхівка не прорахува7лася: те, що не до снаги авто7матній черзі чи епідемії, зро7бив голод. Але не хлібом єди7ним живе людина. Про це і прогеноцид проти мільйонів без7невинних людей пам'ятаютьусі українці. І мертві, і живі, іненароджені...

Кожен народ, як і кожна лю7дина, має свою глибиннупам'ять. Кожна нація, незалеж7но від того, співуча її мова, чині, має право на самовизначен7ня, становлення і процвітання.Та заглянути в цю глибочінь,усвідомити свою минувшинудалеко не всім до снаги.

Як стверджують відомідослідники сталінського пері7оду історії: професор Р. Кон7квест, професор В. Козик, док7тор Л. Лисюк, професор І. Сла7

вутич та професор С. Куль7чицький, на сьогодні вже не ли7шається жодних сумнівів у то7му, що голод7геноцид проти ук7раїнського народу у 1932–1933роках був зумисне спланова7ний Й. Сталіним, В. Молото7вим, Л. Кагановичем та Г. Зи7нов'євим і забрав, за різнимипідрахунками, від 4,5 до 10мільйонів безневинних життів,здебільшого дітей, жінок ілітніх людей. Переписи насе7лення 1926, 1937 та 1939 роківсвідчать про те, що в період із1926 року по 1939 рік населен7ня України зменшилося на10%, у той час як населенняРосії збільшилося на 28%, аБілорусії — на 12%. Частка Ук7раїни, однієї з найбагатших ре7спублік тогочасного СРСР, ста7новила у сукупному національ7ному продукті Радянського Со7юзу майже 30%, у той час як те7риторія її займала лише 3% те7риторії Союзу, а населення —лише 20%. Навмисно збільшенінорми і без того непропорційновисоких державних хлібоза7готівель остаточно підірваливиснажене сільське господар7ство і спричинили безпреце7дентний голод7геноцид, гене7

ФАКТ ГЕНОЦИДУ ПРОТИ УКРАЇНЦІВМАЄ ВИЗНАТИ ООН

До 70�річчя Катастрофи українського народу

9

Голодомор

тичні та духовні наслідки якого український народвідчуватиме довіку.

Люди, помираючи від голоду, мусили красти зерно,картоплю, буряк. Влада ж розцінювала це як диверсіюі наказувала солдатам розстрілювати без суду йслідства знесилених і беззбройних людей, які наважу7валися потай вибрати посіяну на колгоспному поліпшеницю, нарвати жменьку колосків чи приховативід «заготівельників» для дітей мірку7другу квасолі.Закон про охорону соціальної праці від 7 серпня 1932року передбачав за подібні дії надзвичайно суворі за7ходи покарання аж до смертної кари з конфіскацієювсього майна. У народі цю драконівську постанову на7рекли «законом про п'ять колосків». Тільки впродовжпівроку за цим законом було засуджено 54645 людей,причому 2110 з них — до найвищої міри покарання.Закон від 6 грудня 1932 року започаткував так звані«чорні списки», до яких заносилися села, підозрюванів «диверсійній діяльності проти радянської влади». Утаких селах негайно зачинялися державні та коопера7тивні магазини, провадилася повна заборона всіхвидів торгівлі та здійснювалася чистка колгоспів від«ворожих елементів і саботажників зернозаготівель7ної кампанії», а місцевих жителів масово виселяли допівнічних районів СРСР. НКВС УСРР, керуючись ви7нятково власними нормативними актами, допускавстворення позаконституційних і позасудових караль7но7репресивних органів, так званих «трійок», які про7вадили будь7яку кримінальну справу не лише безсвідків і юридичного захисту обвинувачуваної сторо7ни, а навіть без обґрунтованого звинувачення. Вироки«трійки» оскарженню не підлягали.

Законами від 13 вересня 1932 року та 7 березня1933 року селянам було заборонено полишати своїколгоспи і переселятися до інших сіл без дозволуколгоспного керівництва. Таємне розпорядженнякомісара шляхів сполучення А. Андрєєва передбача7ло в прямому розумінні цього слова «блокаду» ук7раїно7російського кордону з метою унеможливитибудь7які поставки продовольства до України, яка,

фактично, опинилася в повній ізоляції від зовнішньо7го світу.

Безпрецедентний за своїми масштабами, трагізмом,моральними та генетичними наслідками акт геноцидуне має права потонути назавжди в «чорних дірахісторії» чи залишитися поза увагою світової громадсь7кості. Загибель мільйонів безневинних людей потребуєофіційного визнання та історичної справедливості.

У зв'язку з роковинами найтрагічнішої дати за всюісторію багатостраждального українського народу 15листопада під патронатом першого Президента Ук7раїни, народного депутата Леоніда КРАВЧУКА, вМіжрегіональній Академії управління персоналомвідбулася Всеукраїнська наукова конференція «Голо7домор 1932–1933 років як величезна трагедія ук7раїнського народу». У ній взяли участь ГоловаАсоціації дослідників Голодоморів в Україні ЛевкоЛУК'ЯНЕНКО; Співголова Європейського ФорумуМиру, Віце7президент Парламентської Асамблеї РадиЄвропи, народний депутат України БорисОЛІЙНИК; директор Інституту українознавстваМОН України, доктор історичних наук Петро КО7НОНЕНКО; народний депутат України, Головакомітету Верховної Ради з питань європейської інтег7рації Борис ТАРАСЮК; заступник директора Інсти7туту історії України НАН України Станіслав КУЛЬ7ЧИЦЬКИЙ; народний депутат України, академікНАН України Микола ЖУЛИНСЬКИЙ; ректорКиївської Духовної Академії Української Православ7ної Церкви Микола ЗАБУГА; відомий правозахисникЄвген СВЕРСТЮК, інші видатні науковці, гро7мадські та політичні діячі.

Відкриваючи Конференцію, Президент Міжре7гіональної Академії управління персоналом ГеоргійЩОКІН зазначив:

«Президія МАУП вирішила проводити Конфе7ренцію з Голодомору щорічно і не тільки в Києві, алей в усіх регіонах України. Кожен із нас мусить знатине лише ім'я кожної жертви голодомору, але й ім'якожного ката. Ми маємо намір звернутися до ООН із

10

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

проханням визнати український Голодомор1932–1933 років як найлютіший геноцид за всюісторію людства».

Учасники Конференції висловили сподівання, щоООН визнає наявні науково досліджені матеріали, щостосуються голоду7геноциду, за неспростовні свідчен7ня, які можна було б передати до Міжнародного кар7ного трибуналу, аби остаточно визначитися щодо цієїтрагедії і встановити об'єктивну справедливість. На7гадаємо, що до 507річчя Голодомору в Україні подібнерозслідування здійснила Комісія Конгресу США, а до607річчя трагедії — Незалежна комісія Вільних ук7раїнців (президент Якоб В.Ф. Санберг, професорюриспруденції Стокгольмського університету). Про7те в умовах колишнього СРСР комісіям не було нада7но відповідного сприяння і підтримки, доступу доархівних джерел не лише Росії, а й України, що даєпідстави окремим «експертам» і нині заперечуватифакт голодомору.

Левко ЛУК'ЯНЕНКО, Голова Асоціаціїдослідників Голодоморів України, зазначив:

«Ідейна неорганізованість нації та ідейний розбрідпоходять від незнання власної історії. Не може бутиконсолідованої нації без історичної пам'яті. Сьогодніможна впевнено сказати, що історичний факт існу7вання голодомору в українській історії доведено. Намневідома точна кількість жертв, але є цифри, доволінаближені до точних. Достеменно відомо, що голодо7мор був штучним, про це свідчать численні докази,зібрані членами нашої Асоціації».

Показовим є той факт, що великі й малі міста Ук7раїни, населені здебільшого, росіянами та євреями,практично не знали голоду, у той час, як сільське насе7лення гинуло мільйонами. Замордувавши голодоммільйони селян, радянська влада взялася за винищен7ня української інтелігенції: письменників, поетів,композиторів, митців. Знищення генофонду ук7раїнської нації, фізичні та моральні репресії супрово7

джувалися фальсифікуванням та паплюженнямісторії України. В українських школах вивчалася ли7ше «історія СРСР», що була, по суті, завуальованоюісторією Росії з вкрапленнями з історії національнихменшин. Із метою остаточно деморалізувати ук7раїнський народ, в 307х роках більшовицька верхівкаСРСР вдалася до насильницького насаджуванняросійської мови на Україні: в театрі, кіно, на радіо та вЗМІ. Захопивши Україну в могутні «братні» обіймита обгородивши її непроникною залізною завісою,більшовицька влада ревниво охороняла Україну відконтактів із зовнішнім світом, аби та не змогла звер7нутися до світової громадськості по допомогу.

Народний депутат України Леонід КРАВЧУК, підпатронатом якого відбулася Конференція, так проко7ментував цю подію:

«Наша Конференція покликана привернути увагуширокої громадськості до злочинів тоталітарного ре7жиму проти українців, а українцями я вважаю всіх,хто жив на нашій землі. Ми звернемося до МЗС Ук7раїни з проханням поставити перед ООН питання провизнання світовою спільнотою фактів геноциду протинашого народу. Це була штучна і зумисне спланованаакція винищення генофонду української нації. Світо7ва спільнота мусить знати про те, що Україна сталанайкривавішою за всю історію людства жертвою то7талітарного режиму. І справа тут не в тому, щоб здобу7ти цим визнанням якісь бонуси на світовій політичнійарені. Визнання світовою громадськістю факту гено7циду проти українців мусить стати засудженням то7талітарного режиму як явища і пересторогою дляприйдешніх поколінь».

Підсумком роботи Конференції стало Звернення їїучасників до Організації Об'єднаних Націй і урядівдержав світу із закликом офіційно визнати Голодо!мор в Україні 1932–1933 років актом геноцидубільшовицької влади проти українського народу, атакож визнати День пам'яті жертв Голодомору

1932–1933 років як День скорботивсього людства за безневиннимижертвами геноциду. УчасникиКонференції висловили сподіван7ня, що ООН створить незалежнийорган для об'єктивного розсліду7вання причин і наслідків трагедіїголоду7геноциду, допоки жертви ісвідки ще живуть в Україні.

За підсумками Всеукраїнськоїнаукової конференції «Голодомор1932–1933 років як величезна тра7гедія українського народу» будевидана окрема брошура. В сьо7годнішньому номері редакція про7понує увазі читачів доповіді учас7ників Конференції з різнихрегіонів України.

11

Голодомор

Петро СОБОЛЬ, кандидат історичних

наук, доцент Миколаївського державного університету

Голод на Україні у 307ті роки ХХ століття займає особли7ве місце в історії радянської тоталітарної системи. Це бувпік голодоморної практики більшовицької влади з чіткимивиявами соціальної патології, дисонансних відносин щодолюдської природи та запереченням існування самогобіосоціуму.

Найбільш злісний варіант соціальної патології другого Го7лодомору полягав у терористичній спрямованості, за якоїлюдина свідомо, з умислом, була приречена на перманентнімуки згасання, на втрату людської подоби. Покарання голо7дом стало верхом цинізму влади. 15 березня 1933 р. С. Ко7сіор підписав адресовану ЦК ВКП (б) доповідну записку зінформацією про підготовку до весняної посівної. У ній єжахлива фраза, яка пояснює все: «Те, що голодування не на7вчило ще дуже багатьох колгоспників уму7разуму, показуєнезадовільна підготовка до сівби якраз у найбільш неблаго7получних районах» [1]. Український генсек бідкався, щонавіть голод не навчив багатьох селян сумлінно працюватина державу в колгоспі. Він не переймався думкою про те, щознесилений голодом селянин не міг сумлінно працювати тай не мав інтересу працювати на бездонну державну комору.

Практика покарання голодом мала за мету нейтралізува7ти будь7які прояви потенційної опозиції, непокори, заляка7ти людей, і тим самим перетворити їх на слухняний «ма7теріал» комуністичного будівництва.

Кричущою соціальною патологією голодомору 307х років єйого геноцидний характер: прагнення умертвити як7найбільше селян та людей із інших верств населення України.

Відповідь на питання «заради чого?» випливає з міжна7родної стратегії радянського тоталітарного режиму, йогопретензій на світове панування. Спроби радянських ко7муністів роздмухати світову соціалістичну революцію ма7ли за мету якраз розширення (під ширмою ідеологічногокліше «побудови комунізму в усьому світі») життєвогопростору для комуністичних олігархів і панівної нації(росіян із домішками русифікованих представників іншихнародів). Коли ж із цього нічого не вийшло, Сталін екстра7полював стратегію розширення життєвого простору навнутрішні простори. В епіцентрі цього народовинищу7вального плану опинилася Україна.

Якщо в гітлерівській Німеччині соціально7біологічна се7лекція населення здійснювалася за расовою ознакою, то всталінському СРСР — за ідейно7класовою, а пізніше — в 307

ті роки — вододіл провадився по лінії «ворог народу».Більшовики говорили прямим текстом, що їхня мета — фор7мування нового типу людини. Вони не приховували, що зай7малися і прагнули витворити єдиний радянський народ. УКПРС здійснювалася партійно7елітарна селекція на«нестійких» і «істинних» комуністів. Останні якраз малипредставляти правлячу комуністичну еліту, для якоїпотрібен був благодатний життєвий простір. Усе населенняУкраїни важко було переселити (а такі думки, як відомо, уСталіна були) в інші малозаселені регіони СРСР. Тому най7простішим для влади було їх знищення за допомогою голоду.Голодомор став ніби страшною межею, вододілом між жит7тям і смертю. Посеред сіл, охоплених голодом, стояли церк7ви з позбиваними хрестами, повні зерна. Хліб гнив у тисячо7тонних буртах на залізничних станціях, його переганяли наспирт, відправляли за кордон. Багато сіл спорожніло, а щебільше вимерло наполовину. Не зрівняний ні з чим цинізмвлади виявився в тому, що відкрито демонструючи хлібні за7паси, вона навмисно провокувала людей на відчайдушні,найчастіше із смертельними наслідками дії. Як зазначає, на7приклад, американський дослідник голоду 1932–1933 роки вУкраїні Р. Конвест, у розпал голоду в квітні 1933 р. ставсябунт у с. Нововознесенськ Миколаївської обл., коли селянинапали на зерновий відвал (який уже гнив під відкритим не7бом) і їх скосили кулеметним вогнем охоронники ОДПУ [2].

Отже, більшовицька влада практично не залишала ук7раїнському селянинові ніякої альтернативи на виживання,крім голодної смерті. Це документально засвідчує поста7нова Політбюро ЦК КП (б) У «Про заходи посиленняхлібозаготівель» від 18 листопада 1932 року. В ній ішлосяпро стягнення штрафів м'ясом і картоплею [3]. Фактичнож цей пункт про «натуральні штрафи» не обмежувавсяніякими інструкціями і поширювався на всі продовольчізапаси селян. Це давало простір свавіллю, нарузі, безчин7ствам по відношенню до селян. Як свідчать архівні доку7менти й очевидці тих часів, в усіх регіонах України, крімприкордонних, здійснювалися подвірні обшуки. Коли немогли знайти хліба, у так званих «боржників» конфіскову7вали будь7які запаси їжі, заготовлені до нового урожаю, —м'ясо, сало, картоплю, соління, сухарі, фруктову сушнютощо. А далі — або голодна смерть, або виживання за раху7нок споживання диких рослин (якщо не було зими). Од7нак останній шанс на виживання був занадто проблема7тичним для південного регіону України. Так, житель с. Крю7ківки, що на Чернігівщині, згадав жебраків, які приходилиз південних країв України. Вони вважали, що голод наПоліссі легше переносити. «Тут хоч рослинами різнимиживитися можна, а степ голий» [4].

ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ:

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНИХ

ПАТОЛОГІЙ

12

Як доведено, безпосередньою причиною голоду стала при7мусова колективізація із широким застосуванням репресій, аїї витвором був колгосп, який по суті моделював на селітабірну (тотально контрольовану) форму організації праці.Вона характеризувалася відчуженням селян від землі йінших засобів виробництва, нівелюванням результатів діяль7ності та людської особистості, згасанням потягу до сумлінноїпраці, примусом тощо. Загнані в колгоспні табори селяни небажали працювати за порожні трудодні. Стихійний селянсь7кий саботаж призвів до різкого падіння хлібозаготівель.

Голод 307х років вирізнявся високим рівнем командно7адміністративної організації голодоморним процесом з бокубільшовицької влади. Плани хлібозаготівель, визначені вер7хами, мали жорсткий директивний характер, і коригувалисяв основному в бік збільшення кількісних показників, або жпосилення жорсткості та відповідальності за їх виконання.

З липня 1929 р. в ухваленій постанові ВУЦВК і РНКУРСР «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяннявиконанню загальнодержавних завдань і планів» передба7чалось запровадження обов'язкових планових завдань ізхлібоздачі з розкладкою плану по кожному господарству ікожному селу, а в разі невиконання цієї постанови передба7чалось накладання штрафів в адміністративному порядку вмежах до п'ятикратного розміру вартості хліба, що його по7винно було здати те чи інше господарство. Сільрадам у разі по7треби дозволялось продавати майно боржників із торгів [5].Починаючи з літа 1929 р. «закони» такого штибу посипали7ся, мов із «рогу достатку». Вони були кричущим викликомзагальнолюдським нормам моральності і економічноїдоцільності, торжеством бездумної грубої сили.Кульмінацією в цій законотворчій зливі була друга полови7на 1932 р., коли селяни були так оплутані директивамипартії і радянської влади, що опинилися в смертельномумішку, який залишилося тільки зашморгнути.

Найстрашніший слід в організації голодомору на Українізалишила надзвичайна хлібозаготівельна комісія В. Моло7това, створення якої було зумовлено фактичним зривомхлібозаготівлі з урожаю 1932 року. Із запланованих 356 млнпудів вдалося вичавити тільки 136 млн пудів хліба (з рад7госпів — 20 млн) [6]. Молотов нібито не заперечував оче7видних фактів голодування, але всіляко діяв у напрямкупоглиблення голоду, прикриваючись при цьому різного ро7ду міфологемами про «помилки, допущені під час хлібо7здачі», «куркульський саботаж» тощо.

З листопада 1932 р. по лютий 1933 р. молотовська комісіядодатково «заготовила» в Україні 105 млн пудів зерна. За7гальна кількість хліба, вилученого державою з урожаю1932 р., сягнула 261 млн пудів. На початку 1933 р. практич7но в усіх районах України запасів не залишилося, а требабуло ще дожити до нового врожаю [7].

У розпал молотовської вакханалії на селі, 6 грудня 1932 р.була ухвалена постанова «Про занесення на чорну дошкусіл, які злісно саботують хлібозаготівлю» за підписамиВ. Чубаря і С. Косіора. За цією постановою на «чорну до7шку» було занесено с. Піски Баштанського району на Мико7лаївщині. У таких селах заборонялося проведення коопера7

тивної і державної торгівлі, із сільських споживчих това7риств вивозилися всі промислові і продовольчі товари. Ащоб одноосібники чи колгоспники не могли купити щось ізхарчів у сусідніх селах або в місті, виїзд за межі даного селазаборонявся, була припинена видача кредитів тощо. Цейстрашний документ був спрямований на поголовне знищен7ня цілих сіл: від грудних дітей до сивих стариків. У кінцігрудня 1932 р. цей репресивний захід набув значного поши7рення, своїми рішеннями право занесення сіл на «чорну до7шку» почали здійснювати райвиконкоми [8].

При аналізі страшної роботи молотовської комісії зі зни7щення народу голодом, привертає увагу «тіньовий» харак7тер її діяльності, адже офіційних рішень із утворення даноїкомісії поки що не знайдено. Вона була створена за особис7тою усною вказівкою Й. Сталіна, і діяла з жовтня 1932 р. доостанніх днів січня 1933 р. (до приїзду в республіку з дикта7торськими повноваженнями Постишева). Документаціїкомісії немає і, очевидно, ніколи не було. Молотов, а інколиКаганович, який персонально відповідав за інший регіон,здійснювали інспекційні поїздки по Україні. Але всі їх роз7порядження, включаючи згадувану постанову «Про заходищодо посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932 р.,йшли під грифом республіканських органів за підписамиС. В. Косіора, В. Я. Чубаря та інших представниківкерівництва України. Найближчі помічники Й. Сталінавважали за потрібне давати лише усні вказівки, щобпідкреслити свої диктаторські повноваження і не залишатизадокументованих слідів власних злочинів. Навіть прото7коли засідань Політбюро ЦК КП(б)У, які тривали година7ми, фіксують лише присутність одного із сталінськихемісарів. Отже, прямих, оформлених за всіма правиламидокументів, які розкривали б детальний зміст обговорюва7них гострих питань, поки що не знайдено. Та й пошук їх єпримарною справою, бо відома «методологія» сталінськогокерівництва передбачала перекладення всієї відповідаль7ності за злочини на місцеві партійно7державні кадри.

Незважаючи на «інкогніто», факт організації і керуван7ня голодомором молотовською комісією цілком доведе7ний фахівцями7істориками за допомогою документів, ви7лучених за останні роки з архівів. Вони констатують, ви7падки голодної смерті зафіксовано вже в перші місяцідіяльності молотовської комісії. З березня 1933 р. вонастала масовою майже всюди. Органи ОДПУ реєструваличисленні випадки людоїдства і трупоїдства. Найвищогоапогею голодомор досяг улітку 1933 р., коли вже навітьз'явилися перші овочі, фрукти, ягоди. Виснажені ор7ганізми голодуючих не могли чинити опору різно7манітним інфекційним хворобам [9].

Голодомор 1932–1933 р. на Україні не щадив нікого, аніукраїнців, ані росіян, ані білорусів, ані поляків, ані пред7ставників інших національностей, які проживали на тери7торії республіки. В цьому розумінні він не мав національ7них ознак. Однак зазначимо, голодомор розгортався на те7риторії України, де переважало корінне населення. Якразнайбільша частка померлих від голоду припадала, безу7мовно, на українців. Навіть на русифікованій Мико7

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

13

лаївщині в кінці 207х років проживало 70,9% українців(загалом в Україні — 87,5%) [10].

Отже, природно випливає взаємопов'язаність більшо7вицького голоду7геноциду з українським національним пи7танням. До того ж, оскільки селянство, яке мало найшир7ший ареал проживання, майже ототожнювалося в нас зкорінною, титульною нацією, підпадало під основний ударголоду7геноциду. Добре відомо, що більшовицькекерівництво завжди пов'язувало національне питання з се7лянським. Так, Й. Сталін у своїй промові в березні 1925 р.наголошував: «Селянство становить основну арміюнаціонального руху <...> без селянської армії не буває і неможе бути сильного національного руху. Саме це і мають наувазі, коли говорять, що національне питання — це, по сутісправ, питання селянське» [11].

Наступним був удар по українській національнійінтелігенції, яка відігравала провідну роль у твореннінаціональних форм державного життя, розвиткунаціональної духовної культури, була провідником політи7ки українізації, важливим її чинником і каталізатором. «Се7лянство могло бути національною силою лише у тісномузв'язку з національною інтелігенцією, — зазначають В. Да7ниленко і П. Бондарчук, — а, отже, воно могло чинити силь7ний національний опір. Тому удар по селянству повиненбув відбутися одночасно з ударом по інтелігенції, із згор7танням політики українізації» [12].

Найвідчутніше потерпала від голоду найбільш масоваосвітянська інтелігенція, яка формувала і виховувала май7бутнє української нації.

Як свідчать повідомлення з місць до Наркому освітиУСРР про напівголодне існування вчительства (квітень1931 року), «в багатьох селах Київщини вчителі не одержа7ли хліба навіть за січень і лютий. Це поставило вчительствов надзвичайно погані умови. Є випадки, коли вчителі си7дять по два7три дні без хліба та печеної картоплі <...> зінших продуктів, крім цукру, майже нічого не отримували.Мило одержували лише в обмін на яйця» [13].

Зовсім погіршилося забезпечення вчителів харчовимипродуктами в 1932 році, про що свідчать численні факти.

Відмовив учителям у постачанні продуктів колгоспім. К. Маркса в с. Богоявленському на Миколаївщині. Тутзамість борошна вчителям видавали фураж (часто і йогобракувало). Деякі надто заповзятливі більшовицькі ак7тивісти взагалі пропонували зачинити школу, щоб «учи7телі не набридали своїми пайками» [14].

Не було створено фондів для забезпечення вчителів про7дуктами харчування взимку 1932 р. у Калинівській артілі«Вільний степ», Ново7Георгієвській, Воскресенській сільра7дах, у Михайло7Ларинській школі [15]. Зрозуміло, що це по7ставило вчителів на межу голоду, а то й голодної смерті. Час7то траплялося, що вчителі непритомніли на уроках, а деякі че7рез фізичне виснаження взагалі не могли ходити на роботу.

Сталінський тоталітарний режим розраховував на те, що,балансуючи на межі життя і смерті, вчитель більше думати7ме про кусень хліба, ніж про українізацію (тобто з'явитьсявідраза до національного самовизначення). До того ж, педа7

гогів від українізації віддаляло їх матеріальне зубожіння:неспроможність оплачувати навчання на курсах україно7знавства, купувати українські підручники, посібники, мето7дичну й іншу літературу. Зрештою, голод просто фізичновинищував найбільш активну і національно свідому части7ну українських вчителів — носіїв і провідників українізації.

Дитячий голод, як і голод взагалі, влада створила штучно,з умислом (хоча невідомо, чим завинили діти перед держа7вою). Про це свідчить директива Наркомпостачання УСРРвід 1931 р. про заборону постачання хлібу в дитячі устано7ви та учителям і виділення продуктів для гарячих безкош7товних сніданків з централізованого фонду 180 районами,що не виконали планів хлібозаготівель [16].

Ця драконівська директива поставила дітей у ситуаціюпостійного недоїдання та голодування, які все частішеспричиняли смерть. Дитяча смертність, за деякими непо7вними підрахунками, сягала 50% і більше від загальноїкількості померлих. Діти значно швидше захворюваливнаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження.Наприклад, якщо взяти до уваги загальну кількість голод7них селян Київської області в квітні 1931 р., то діти середних становили більше, ніж половину [17].

Через голод у багатьох школах учні не з'являлися на за7няття, запізнювалися на уроки, залишали навчальний за7клад. Ось що повідомляв інспектор соцвиховання із Зла7топільського району на Київщині: «Діти — учні шкіл, якімешкають в інтернаті, — зняті з харчування при сту7дентській їдальні (агрозоотехнікуму) зовсім; видача гаря7чих сніданків в обох семирічках Златопілля припинена.Умови на харчування коопхарчем розірвано. Внаслідокцього діти бідноти залишають школи, запізнення стали ма7совим явищем. Успішність дітей знизилась і далі зни7жується. Єдиний засіб налагодити справу — це за всякуціну налагодити харчування» [18].

У селах Кісляківці та Свято7Троїцькому, що на Мико7лаївщині, 35740% учнів не відвідували школи з тієї причи7ни, що сільрада вчасно не забезпечила школи гарячимисніданками. А у Галицинівській школі відвідування стано7вило лише 375% від загальної кількості учнів. Причина тасама — незабезпечення учнів гарячими сніданками. Учи7телі скаржилися на відверту тяганину при вирішенні цьо7го питання: шлях бюрократичного кола починався відсільради і колгоспу, а потім райспоживспілки, де відсила7ли «шукати харчів на місці» [19].

Навіть із наведених фактів цілком очевидним стаєзв'язок фізичного голоду7геноциду з духовним.

Голодомор 1932–1933 рр. особливий ще й за поширенняму часі і просторі. Голод охопив усю територію тодішньої Ук7раїни і мав всеукраїнський, всеохопний характер, що поси7лювало його трагізм і вбивчу силу: практично ніде не буломожливості врятуватися від голоду в межах України. Голодбув найтяжчим за тривалістю дії — фактично голодуванняпочалося з січня І931 р., а його симптоми (недоїдання, страхголоду) позначилися на суспільному житті в 1934–1935роках. У зв'язку з цим мали місце серйозні фізичні тасоціально7психологічні аномалії:

Голодомор

14

1) зростання імунодефіциту організму в результаті голо7ду знижувало потенційні можливості спротиву різним за7хворюванням (дистрофії, виразці шлунку, холері тощо),внаслідок чого збільшувалася кількість смертей не тількивід голоду, а й від породжених ним хвороб;

2) тривале відтворювання в часі жахливих картин голодуруйнувало психіку і нервову систему людини, зводило її намежу божевілля або підбурювало на хижацькі вчинки;

3) тривале перебування людини у стані голоду знижува7ло її активно7вольові потяги до спротиву агресивномусоціальному середовищу (особливо діям влади);

4) тривалий голод7геноцид криміналізував більшовиць7ку владу, призвів до зростання числа її злочинів проти лю7дини і людства;

5) постійне недоїдання і голодування протягом кількохроків неминуче породжувало синдром «голодофобії», якийвикликав негативні міграційні процеси.

Наприклад, побоювання нового голоду 1934 р. спонукалочастину сільського населення рятуватися шляхомстихійного переселення за межі України, зокрема в Росію.Так, заступник наркому внутрішніх справ УРСР Карлсон20 жовтня 1934 р. доповідав Косіору і Постишеву, що наДніпропетровщині намітилося «неорганізоване переселен7ня колгоспників разом із сім'ями на Кубань і Дон» [20].

Голодомор 1932–1933 рр. немає собі рівних ані за масшта7бами, ані за кількістю жертв. Серед українських селян і ку7банських козаків, які були переважно українцями за поход7женням, лютував найбільш пекельний голодомор. Кількістьтих, хто загинув голодною смертю, в Україні становила в1933 р. від 3 до 3,5 млн чоловік, а на Кубані доходила до 1 млнчоловік. Ці втрати були більшими, ніж в інших місцевостяхРадянського Союзу, що постраждали від голоду [21].

Таким чином, у результаті голодомору чималийжиттєвий простір було звільнено від українців. Нагаль7ною стала проблема його заповнення панівною нацією таіншими зрусифікованими етносами. Як говорять живісвідки та архівні джерела, на місце вимерлих від голодусіл переселяли жителів Івановської, Горьковської і цент7ральних чорноземних областей Росії; мешканців Білорусіїта інших регіонів СРСР. Про кількість переселенців мож7на судити з таємного «Повідомлення Всесоюзного пересе7ленського комітету при Раднаркомі СРСР про переселен7ня на Україну колгоспників з інших територій країни» від29 грудня 1933 р., адресованого начальнику ГУЛАГу Бер7ману: «ВПК при РНК СРСР повідомляє, що поставленийплан переселення виконаний на 104,76%. Усього переселе7но 21 856 колгоспних господарств, 117 149 людей, 14 879коней, 21 898 корів, 38 705 голів різної худоби (зокрема,телички, свині та вівці) [23].

В Одеську область (до якої тоді входила і Миколаївщи7на) переселили з Горьковської 2 120 господарств, із БССР— 4 630 [24]. Але це лише за 1933 р., а переселення напівдень України тривало до останнього дня існування ра7дянської імперії. Тому не дивно, що й досі не можна почу7ти в повсякденному житті південного регіону українськоїмови, немає практично (за деяким винятками) україно7

мовної преси, російськомовна ж література заполонилакнижковий ринок тощо.

У результаті — українців як етносу на півдні Українимайже не залишилося.

Не припиняються зазіхання на життєвий простір Ук7раїни, зокрема Криму, з боку шовіністичних кіл (Лужкова іК0) російської політичної еліти, продовжуються спробипровокування паливно7енергетичного голоду в незалежнійукраїнській державі.

То ж не забуваймо минулого заради майбутнього.

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

ПРИМІТКИ1. Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків,

мовою документів. — К., 1990. — С. 443.2. Конвест Р. Жнива скорботи. — К., 1993. — С. 267.3. Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків,

мовою документів. — С. 257.4. Демченко Т., Коваленко. Голодомор 1932–1933 років

на Чернігівщині// Голодгеноцид 1933 року в Україні:історикополітичний аналіз соціальнодемократичнихта моральнопсихологічних наслідків:. Міжнародна науковотеоретична конференція. — К., 28 листопада 1998 р.:Матеріали. — Київ — НьюЙорк, 2000. — С. 258.

5. Колективізація і голод на Україні 1929–1933: Збірн.документів і матеріалів. — К., 1993. — С. 101–102.

6. Історія України: Нове Речення. В 2х томах. — К.,1996. — Т. 2. — С. 231–232.

7. Там само. — С. 233.8. Шитюк М. Голод 1932–1933 рр. на території Мико

лаївщини //Голодгеноцид 1933 р. в Україні: історикополітологічний аналіз суспільнодемографічних та моральнопсихологічних наслідків: Міжнародна науковотеоретична конференція. — К., 28 листопада 1998 р.:Матеріали. — Київ — НьюЙорк, 2000. — С. 353.

9. Миколаївщина: літопис історичних подій. — Херсон, 2002. — С. 353.

10. Красний Миколаїв. — 1928. — 1 червня.11.Сталін Й. Марксизм і національноколоніальне пи

тання. — К., 1940. — С. 157. 12. Даниленко И., Бондарчук П. Крах політики ук

раїнізації і голод 1932–1933 рр. // Голодгеноцид 1933року на Україні, 1929–1933: Збірн. документів і матеріалів. — К., 1993. — С. 58.

13. Колективізація і голод на Україні 1929–1933: Збірн.документів і матеріалів. — К., 1993. — С. 332, 334.

14. Шлях індустріалізації. — 1932. — 16 травня.15. Там само. — 21 листопада.І6. Колективізація і голод на Україні 1929–1933: Збірн.

документів і матеріалів. — К., 1993. — С. 306–307.17. Веселова О. М., Марочко В. І, Лючан О. М. Голодо

мори на Україні: 1932–1933, 1946–1947. Злочини протинароду. — Київ — НьюЙорк, 2000. — С. 129–130.

18. ЦДАГО України. — Ф. 166. — Оп. 10. — Спр. 1161.— Арк.1.

19. Шлях індустріалізації. — 1932. — 27 травня.20. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 1. — Спр. 2357. —

Арк. 127.21. Кульчицький С. Голоди 1921–1923, 1932–1933,

1946–1947 рр.: схожість і відмінність // Голод 1946–1947років в Україні: причини і наслідки: Міжнародна наукова конференція. — К., 27 травня 1997 р.: Матеріали. —Київ — НьюЙорк, 1998. — С. 12.

22. Колективізація і голод на Україні 1929–1933: Збірн.документів і матеріалів. — К., 1993. — С. 642.

23. Там само.

15

Світлана МАРКОВА,кандидат історичних наук,

Хмельницька філія МАУП

Тривала ізольованість Поділля спричинилася до форму7вання досить сталої регіональної самостійності його меш7канців, які ідентифікували себе як подолян. З червня 1925 р.за постановою ВУЦВК відбувся перехід на триступеневусистему управління. Внаслідок скасування губерній булоутворено Вінницький, Кам'янець7Подільський, Могилів7Подільський і Тульчинський округи. 9 лютого 1932 р. наУкраїні було утворено 5 областей: Вінницьку, Дніпропет7ровську, Київську, Харківську і Одеську. ТериторіяВінницької області становила 53 тис. км2 і ділилася на 71район. Вона включала 36 міських і 5008 сільських населе7них пунктів, в яких проживало 5 млн 206 тис. осіб. Госпо7дарське спрямування районів визначалося як буряко7зер7но7тваринницьке [5, арк. 124–125].

Архіви засвідчують, що в подільському селі вже упершій половині 1932 р. не просто існували продовольчітруднощі, а лютував справжній голод. Близько третининаселення не мало ніяких засобів для існування, майже10% селян пухли від голоду.

Посівна кампанія на Поділлі затяглася до кінця червня1932 року. Відведені під пар площі перетворилися на роз7садники бур'янів [1, арк. 97]. Просапні культури не оброб7лялися, частина посівів загинула. На решті землі урожайбув невеликий. Ситуація дедалі погіршувалася. Партійнаверхівка почала вживати негайні заходи по виходу з кри7зи. 7 серпня 1932 р. було прийнято Закон «Про охоронусоціалістичної власності», згідно з яким вводили «вищуміру соціалістичного захисту» — розстріл із конфіскацієюмайна. Тисячі подолян було засуджено за цим законом.

Повідомлення про загрозу голодної смерті трапляються вдокументах вже з грудня 1931 року. Навесні 1932 р., колизакінчилися їстівні припаси, заготовлені переважно на при7садибних ділянках, у багатьох районах Поділля розпочавсяголод. В архівах збереглося багато документів з приймальніголови ВУЦВК, куди голодні зверталися за порятунком.

Але Сталін не бажав обговорювати проблему голоду. Цеозначало б визнання факту економічної катастрофи, в якупотрапила країна внаслідок політики «наступу соці7алізму по всьому фронту». Настав час жнив. Те, що у1929–1931 рр. вважалося «перегином», тепер стало нор7мою: конфіскація зерна, отриманого за трудодні, подвірніобшуки, знущання над селянами, конфіскація будь7якихпродуктів (картоплі, м'яса, сала), заготовлених селянамидо нового врожаю.

У 1932 р. в Україні загалом і на Поділлі зокрема голоднабув розмірів загальної катастрофи.

Кульмінація трагедії, жорстоко розіграної на територіїПоділля, сталася у 1933 році. Проте хлібозаготівлі продов7

жувалися навіть у першій декаді лютого 1933 р., коли се7ляни масово гинули від голоду. А уряд і партія обралишлях злочинного замовчування становища на селі.

Люди вмирали всю зиму 1932–1933 років. Але масовевимирання села почалося фактично на початку березня1933 року.

Особливо трагічні повідомлення про наростання явищголодомору стали надходити протягом зими — весни1933 року. Так, у листі секретаря Вінницького обкомупартії Чернявського до ЦК КП(б)У від 17 лютого 1933 р.повідомлялось, що факти голодомору в області «почина7ють набувати значних розмірів та характеру». Особливотривожні сигнали в обком партії надходили із Копайго7родського, Чуднівського, Станіславчикського, Пісчансь7кого, Махновського, Вінницького, Дзержинського, Мо7гилівського та Джуринського районів [11, с. 17–18]. А втой час на першому Всесоюзному з'їзді колгоспників7ударників, 19 лютого 1933 р. у своїй промові «Шлях кол7госпів — єдино правильний шлях» Сталін зазначав: «Єлюди, які думають, що можна стати окрім соціалістичногошляху вперед і капіталістичного — назад на якийсь третійшлях, особливо за нього хапаються хитрі товариші; вонихочуть, щоб ми повернулися до старого ладу, повернулисядо одноосібного господарства… Спитайте7но селян, і вивзнаєте, який шлях вважає більшість трудящих селян єди7но правильним шляхом. Кажуть, що шлях колгоспів —важкий. Але хороше життя даром не дається». Жителі Ук7раїни заплатили за нього найвищу ціну [12, с. 240–241].

Голодом було повністю охоплено села Нагоряни, Бер7нашівка, Борщівці, Юрківці, Кукавка та багато інших. Вс. Кукавка Могилів7Подільського району тільки в першійполовині лютого померло 17 чоловік. Немирівський рай7ком партії повідомляв Вінницькому обкому 21 лютого1933 р., що не тільки в таких селах, як Касанове, ВищаКропивна, Василівка, Юрківці, Рачки, Райгород,Мітлинці, Сорокотяжинці, Бондурівка, Рубань, Ситківці,голод, ніби епідемія, валить з ніг людей, але й в Немировіє пухлі серед кустарів єврейської бідноти [13, с. 17–18]. Ускладне становище потрапили сільські вчителі і медичніпрацівники. Ще з січня 1933 р. їм не видавали карток нахліб, мотивуючи це відсутністю борошна. Архівні доку7менти стверджують, що в кінці лютого 1933 р. голод охо7пив усю територію Поділля.

Починаючи з весни 1933 р. смерть від голоду стала масо7вою. Майже всі органи ДПУ реєстрували випадки лю7доїдства, трупоїдства та смертності від голоду. Тоталітарнадержава карала селян за небажання добросовісно працюва7ти у громадському господарстві. Терор голодом, як і експлу7атація заможного селянства, був «виховним» заходом. Зро7зуміло, «виховували» тільки тих, хто зміг вижити. 15 берез7ня 1933 р. С. Косіор підписав адресовану ЦК ВКП(б) до7повідну записку з інформацією про підготовку до весняної

Голодомор

ПОДІЛЬСЬКЕ СЕЛО У ЗЛИДЕННІ:1932–1933 роки

16

сівби. В ній є страхітлива фраза, яка пояснює все: «Те, що го7лодування не навчило ще дуже багатьох колгоспників уму7разуму, показує незадовільна підготовка до сівби якраз внайбільш неблагополучних районах» [10, с. 41]. Під «небла7гополучними районами» український генсек розумів місце7вості з підвищеною кількістю смертей від голоду. Він бідкав7ся, що навіть голод не навчив багатьох селян сумлінно пра7цювати на державу в колгоспі [10, с. 42]. І нікого не цікави7ло, що помирають «якісь там» українські селяни.

У квітні 1933 р., як повідомляв секретар Липовецькогорайкому партії, у с. Лісова Лосіївка щоденно помирало по 30735 селян. У с. Вахнівка 10 квітня 1933 р. померло 37 чоловік,50 родин повністю знищила смерть, у с. Зозів щоденно хова7ли по 15720 колгоспників і одноосібників. У травні Вінниць7кий обком партії інформував ЦК про те, що наприкінціквітня продовольчі труднощі охопили 33 райони, 385 сіл,24690 господарств, 103 698 чоловік. За даними на 10 травнятільки в 10 районах померло 8985 осіб [11, с. 445–446].

Із відомостей про продовольчі труднощі окремих райо7нів Вінницької області станом на 15 травня 1933 р. добрепростежується наростання явищ голодомору уподільських селах. Якщо станом на 30 квітня 1933 р. голодлютував у 385 населених пунктах Вінницької області, то15 травня — вже у 400. У них голодувало відповідно 11964і 13852 чоловіки. Загалом голодомором було охоплено 34райони Поділля [11, с. 447].

Картину піку голодомору на Поділлі зафіксувала до7повідна записка обласної оздоровчої комісії про стан про7довольчих труднощів у Вінницькій області від 17 травня1933 року. У ній відмічено, що голодом охоплено 38 райо7нів, 431 cільрада, 26895 господарств, 120903 чоловіки.

Але Сталін наказав мовчати — і всі мовчали. Навіть устенографічних звітах Пленумів ЦК КП(б)У і протоколахПолітбюро ЦК не фігурує слово «голод», хоча з областейішли інформаційні листи із жахливою статистикою. Осьяка інформація надходила від уповноважених райкомуКП(б)У про роботу на селі станом на 25.04.1933 р.:«Найгірші справи з харчування в колгоспі с. Сахнів, де го7дують лише 2 рази в день, видаючи по 200 г хліба кожно7му працівнику. В Сахнові політстан явно незадовільний,населення веде різні розмови, і є випадки споживання па7далі (собак, котів), кори з дерева, тирси; також є масові ви7падки визбирування насіння з полів. З травня до полови7ни червня померло 25 душ різного віку. 50% всього насе7лення опухло» [1, арк. 88].

Аналогічна інформація надійшла з села Івашинці: «… Еко7номічне забезпечення села погане, люди мруть з голоду: з01.01.1933 р. по 03.04.1933 р. померло 22 душі, за травеньмісяць 10 душ, з 01.06.1933 р. по 2.06.1933 р. — 6 душ, з3.06.1933 р. по 4.06.1933 р. — 5 душ на день. Не рідкими є ви7падки, коли селяни відмовляються хоронити померлих.Всього 90% одноосібників опухли від голоду» [6, арк.16–17].

Отже, аналіз офіційних повідомлень місцевихпартійних та державних органів свідчить, що голод уподільських селах наростав вже з весни 1932 року. У

1933 р. розширилась географія районів та збільшиласькількість жертв голодомору.

Траплялися випадки, коли люди не могли більше стриму7вати гніву і зважувалися на рішучі дії. 12 червня 1933 р. ус. Макарівцях Махнівського району зібралося понад 150 чо7ловік, які напали на приміщення колгоспної їдальні, забрали49 хлібин і одразу з'їли. Після погроз із боку голови колгос7пу, розлючений натовп кричав: «Треба вбити голову колгос7пу та розібрати коней і реманент! Бий колгосп та забирайвсе, геть радянську владу, яка забрала в нас хліб» [13, с. 106].

Відбувалося не лише фізичне винищення мільйонів ук7раїнських хліборобів, а й духовне покріпачення цілих по7колінь. Саме тоді набули зворотного змісту одвічніцінності народу: біле стало чорним, честь і гідність — ва7дою, донос на ближнього — виявом патріотизму. Аналізархівних документів періоду 1932–1933 рр. засвідчує цютрагедію. В окремих селах Поділля мали місце факти лю7доїдства і трупоїдства. Загальна кількість по області ста7новила 71 випадок людоїдства і 9 випадків трупоїдства.

Особливо виділяються такі райони: Липовецький —16 випадків людоїдства, Немирівський — 9, Кашенівський— 7, Махновецький — 6 [7, арк. 4].

За цими холодними цифрами стоять знівечені людськіжиття, покріпачені душі. Так, наприклад, у с. Щедрова І. То7карчук, 32 років, бідняк, 07.07.1933 р. зарізав 47річного синаі з'їв його. А в с. Заставці трапився такий жахливий випа7док: С. А. їла м'ясо своєї померлої 607річної матері. Побли7зу Проскурова, в с. Іванківці, З. Я., середняк7одноосібник,зарізав сусідського хлопчика 127ти років [3, арк. 14; 51].

8 травня 1933 р. у с. Великий Ташлик у будинку, що на7лежав Холявицьким, було виявлено труп дев'ятирічноїдівчинки зі зрізаними м'якими частинами тіла, там жезнайшли 127річного хлопчину — брата мертвої, котрийрозповів: «…Як тільки старші сестри пішли до міста, сест7ра померла і він з'їв з неї м'ясо» [3, арк. 48].

А в с. Рожни Летичівського району родина Люльків, уяких було дев'ятеро дітей, з'їдала чужих діточок, якихкликали погратися. Однак ці злочини не врятували їх. По7мер батько, тоді шестеро дітей, тоді мати, потім донька. Їїтіло з'їли брат та сестра, яким вдалося ще недовго пожи7ти [3, арк. 51].

Зрозуміло, що всі ці випадки свідчили про порушенняпсихіки людей, адже нормальна людина на це не здатна.Це ще раз підтверджує намагання радянськогокерівництва знищити українську націю не тільки фізично,але й морально.

Отже, маємо достатньо фактів для висновку про поши7рення канібалізму на Україні і, зокрема, на Поділлі у тойчас, коли лідери комуністичної партії вели народ «досвітлого майбутнього». Усі відомості про смерть зберіга7лися в глибокій таємниці, а повідомлення телефоном пе7редавалися спеціальним шифром. Точних даних прокількість з'їдених людей в архіві не знайдено. Згідно з ек7спертними оцінками, всього протягом 1932–1933 рр. наУкраїні було з'їдено понад 2 тис. живих людей та тру7пів [14, арк. 4].

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

17

Голод вирував все сильніше, ставав зовсім нестерпним.Батьки відсилали своїх дітей із дому в надії, що вониякось виживуть у світі жебрацтва та дрібних крадіжок,який ніколи не був би їхнім, якби вони залишилися зісвоїми родинами. Найбільш вражають розповіді самихдітей. Так, семирічний хлопчик розповів, що після того,як його батько помер, а мати спухла так, що не могла вста7ти, вона веліла йому «піти на пошуки харчів»; іншийхлопчик восьми років покинув домівку, коли його батькипомерли; дев’ятирічний хлопчик, залишившись без ма7тері, злякався свого батька і пішов із дому; іншому хлоп7чикові дев’яти років мати наказала якось рятуватись, іобоє плакали, коли він лишав домівку; восьмирічнийхлопчик, побачивши своїх батьків опухлими та безпорад7ними, пішов світ за очі.

За перше півріччя 1933 р. у містах, за неповними підра7хунками, виявили близько 5 тис. безпритульних підлітків.А скільки не виявили? Часто траплялося, що діти помира7ли у перший чи другий день. Іноді діти виживали,оскільки потрапляли у більш7менш організовані групи,займали недобудовані споруди, ловили котів і птахів, шу7кали у смітті рибні голови або картопляне лушпиння, же7бракували. В 307ті роки у періодичній пресі писали прозлочинні зграї на залізничних станціях, які складалися з12–147річних і, навіть, з 5–67річних дітей. Вони займалисяпереважно дрібними крадіжками. Велика хвиля сиріт7без7притульників линула по всій країні услід за голодом1932–1933 років.

У повідомленні секретаря Вінницького обкому партіїЧернявського від 17 лютого 1933 р. зазначалося: «В об7ласті зросла кількість підкинутих дітей, збільшиласьсмертність у дитячих закладах, у Вінницькому дитячомубудинку взимку 1933 р. померла 51 дитина, катастрофічнозросла кількість безпритульних». На 15 травня 1933 р. бу7ло зареєстровано 8 тис. 985 випадків дитячої смертностіпо області дітей віком до 10 років. Безпритульних дітей до47х років налічувалось близько 1 тис. 338 чоловік, від 47хроків — більше 3 тис. 500 чоловік [8, арк. 156–157].

В архівних матеріалах було знайдено справи батьків, якінавмисно вбивали власних дітей, «щоб ті не мучилися».Так, у Літинському районі в перших числах лютого 1933 р.бідняк7одноосібник К. (повного прізвища немає — С. М.),напалив піч, зачинив димохід і залишив у хаті двох доньок5 і 8 років. Діти стали кричати, кликати на допомогу. ТодіК. власноручно їх задушив і пішов у сільраду зізнаватися.На допиті кричав, що вбив дітей внаслідок відсутності усіххарчів. При обшуку справді з'ясувалося, що харчі відсутніповністю [8, арк. 138].

Життя поступово завмирало. Ще взимку малеча пере7стала ходити до школи, залишилися тільки учні старшихкласів. В окремих школах Поділля відвідування учнівзменшилося до 50775%. Як повідомляла обласна прокура7тура, причиною такого становища була відсутність про7дуктів харчування як удома, так і в школі.

У травні 1933 р. завідувач амбулаторією у с. Якушинцідоповідав голові, що він оглянув населення і виявив 21 осо7

бу, «яка страждає від недоїдання і потребує лікарняної до7помоги». Він відправив їх у четверту міську лікарню, алевізник забув взяти направлення і лікарня їх не прийняла.Тому, говориться в доповідній записці, «частина хворихзалишилася у Вінниці напризволяще, друга, менша інапівмертва, повернулася».

Почали залишати навчання і студенти. У березні 1933 р.навчання у Проскурові припинило 160 чоловік, що скла7дало 40% від загальної кількості студентів, у Тульчині —163 чоловіки, 30%, у Бердичеві — 343 чоловіки, 60%.

Селяни намагалися тікати від голоду у міста, залізничністанції були заповнені селянами, які намагалися сісти употяг або хоча б пожебракувати. Жінки з опухлими нога7ми та руками носили до вікон вагонів страхітливих дітей ізвеличезними головами, які хиталися, з подібними до па7лиць кінцівками та набухлими загостреними животами. Іце йшлося про родини, які принаймні мали сили дістатисядо залізничної колії.

Доведені до відчаю селяни, незважаючи на спеціальновстановлені дорожні бар’єри, прагнули будь7що дістатисядо міст, але знаходили там мало допомоги. Аби потрапитидо Києва або на Донбас, уникаючи перекритих шляхів, се7ляни продиралися крізь ліси та болота. Інколи виживаводин на кілька тисяч, але щастя його було недовгим, умісті найчастіше йому все одно судилося померти.

Із доповідної записки «Про втечі з Проскурівського райо7ну колгоспників» станом на 20 січня 1933 р. дізнаємось, щоз с. Пашківці втекло 7 чоловік, з Колибані — 1, Климашівки— 8, Осташків — 3, Педосів — 14, Війтовець — 4. Вдалосяповернути з Донбасу 12 чоловік [8, арк. 6; 56].

Катастрофічною стала на Поділлі й епідеміологічна си7туація. Так, за лютий 1933 р. у Проскурівському районі бу7ло зафіксовано 5 випадків висипного тифу і 37 — черевно7го тифу, у Городоцькому районі — 26 випадків висипноготифу, у Волочиському — 32 випадки висипного і черевно7го тифу. З метою профілактики було наказано провести«мийку школярів і студентів», та розпочати будівництвопримітивних лазень по району, які вже ніяк не могли допо7могти їм вижити. Епідемічний стан області було визнанозагрозливим, особливо з огляду на висипний тиф.Найгірший стан на 19.09.1933 р. склався у Вінниці та Бер7дичеві [9, арк. 163].

Тяжке лихо, що спіткало хлібороба в 1932–1933 рр., дов7го ховалось від інших верств населення, продовжуючи да7вити село. Голодний, безсилий селянин не міг працюватитак, як веліла його хліборобська совість. «У ряді випадків,— відзначалося в постанові бюро Віницького обкомупартіі 11 травня 1933 р., — колгоспники виходять на робо7ту з великим запізненням, а закінчують раніше встановле7ного часу, працюють явно недобросовісно, а правлінняколгоспів і партійні осередки відносяться до цих грубихпорушень трудової дисципліни благодушно, бояться по7рушити “єдність” у колгоспах і цим самим потураютьпадінню трудової дисципліни» [16, с. 2].

Голодні хлібороби втрачали працездатність, а земля —господаря. За даними на 12 квітня 1933 р. Вінницька об7

Голодомор

18

ласть засіяла ранніми зерновими всього 152963 га, що ста7новило 7% від загального плану [11, с. 447].

Особливо відставали Тростянецький, Вороновицький,Тиврівський і Немирівський райони. Там план весняноїпосівної кампанії виконувався на 577%. Напевне, ця обста7вина примусила голову ВУЦВК Петровського відвідатиВінницю 13 квітня 1933 року. Він був присутній назасіданні бюро Вінницького обкому партії. Стенограмизасідання не збереглося, а у рішенні бюро записано: «Кон7статувати, що за останні місяці, після посланих ЦК інфор7мацій, продовольче становище в уражених районах об7ласті погіршало: число голодуючих за попереднімиорієнтовними підрахунками охоплює майже 50 тис. чо7ловік» [6, арк. 126]. Як видно із постанови бюро, ні всеук7раїнський староста, ні обком партії не в змозі були допо7могти голодним подільським селянам. Рішення приймалалише московська верхівка, очолювана Сталіним.

Посівна кампанія в 1933 р. затягнулася майже до жнив.За даними статистичного відділу на 25 травня область ви7конала план сівби на 67,9%, а по індивідуальному сектору— на 57,9%. Брацлавський район засіяв 43,9% площі,Іллінецький — 48,8%, радгосп «Пролетар» Меджибізькогорайону — 25%, «Жовтневий» Кам'янець7Подільськогорайону — 25%, «Більшовик» Копайгородського — 25%, ус. Попівка було засіяно лише 9,3% відведених площ, «Ос7ламів» Затонського — 8,9%, «Дзержинський» Дзержинсь7кого району — 5,3%. У с. Розсоші Липовецького району, деодноосібні господарства мали засіяти 1200 га ранніх ярих,протягом квітня внесли зерно в ґрунт на 30 гектарів. Уколгоспі «Вперед до комунізму» горох посіяли по стерні, ав бритавському колгоспі «Ленінські лани» Чечельницько7го району овес розкидали по ріллі руками і не заборонува7ли [15, с. 5]. Таких прикладів можна навести багато.

Владні органи застосовували каральні заходи до селян,які відмовились здавати свій хліб, якого, здебільшого, вних не було. Колгоспників і селян7одноосібників судилине за злочин, а за переконання, за відмову скоритися то7талітарному режиму.

Свого апогею на Поділлі голод досяг взимку і навесні1933 р., коли повністю вимирали цілі села. Перший секре7тар Вінницького обкому Чернявський у листі до Косіораписав: «… У області уражених у продовольчому відно7шенні районів тепер нараховується до 37, із них особливоважке у 20. Важке продовольче становище охопило до 300сіл і близько 50 тис. чоловік. Останнім часом збільшиласякількість смертей і не припиняються факти людоїдства ітрупоїдства. В деяких уражених селах щодня до 10 ви7падків смертей. У цих селах велика кількість хат забита. Вбільшості хат селяни лежать пластом і ні до якої праці засвоїм фізичним станом не здатні. В таких районах, як Не7мирівський, є окремі хутори, де одноосібники усі ле7жать…» Продовжуючи далі характеризувати катаст7рофічне становище в районах області, Чернявськийзакінчує свій лист до Косіора так: «Прошу питання пропродовольче становище нашої області терміново розв'яза7ти і надати необхідну допомогу в тих мінімальних

розмірах, про які я пишу». Але Косіор це питання виріши7ти не міг, а Сталін не хотів.

Голод 1932–1933 рр., без сумніву, був найстрашнішимзлочином Сталіна і його оточення проти українського на7роду. Антинаціональна спрямованість дозволяє назватийого «геноцидом», що є цілком адекватно для визначенняхарактеру цієї події на Україні. Сталінська модель ор7ганізації сільськогосподарського виробництва мислилася істворювалась не тільки з метою викачування коштів дляфорсованої індустріалізації, а й для вирішення інших пер7шочергових завдань. Ці плани містили вимогу черпати ізсела для потреб індустріалізації якомога більше, не зупи7няючись ні перед чим; в усіх цих планах селянство явно чиприховано розглядалось як чуже соціалізмові, як небез7печна для нього маса, придатна тільки для того, щоб вилу7чити із неї необхідні ресурси для розвитку соціалістичноїіндустрії. Усі ці плани демонструють, що індустріалізаціябула метою, а селянство — лише засобом.

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

ПРИМІТКИ1. Державний архів Хмельницької області (далі ДА

ХО). Директиви Хмельницького обласного соцзабезу. — Ф. П. 112. — Спр.7.

2. ДАХО. Кам'янецьПодільський райком КП України.1927–1941 рр. — Ф. П. 12. — Оп. 1. — Спр. 51.

3. Державний архів Вінницької області (далі ДАВО).Вінницький обласний комітет КП(б)У (сектор особливий). — Ф.П. 136. — Оп.1. — Спр .6.

4. ДАВО. Вінницький обласний комітет КП(б)У. —Ф. П. 136. — Оп.1. — Спр. 6.

5. Центральний державний архів громадськихоб'єднань України. ЦК КПУ. — Ф. 2. — Оп. 20. — Спр.5825.

6. ДАХО. Славутський райком партії України. —Ф. П. 364. — Оп.1. — Спр. 418.

7. ДАХО. Виконавчий комітет Хмельницької обласноїради народних депутатів. — Ф. Р. 1160. — Оп. 2. —Спр. 30.

8. ДАХО. Хмельницький районний комітет КП України1924–1941 рр. — Ф. 323. — Оп. 1. — Спр. 66.

9. ДАХО. Чемеровецький районний комітет КП(б)У,РККП(б)У. — Ф. 433. — Оп.1. — Спр.134.

10. Кульчицький С. Причини трагедії 1933 р. в Україні// Золоті ворота. — 1933. — № 4. — С. 34–36.

11. Маркова С. Подільське село у злиденні 1932–1933 рр. // Матеріали Х Подільської історикокраєзнавчої конференції. — Кам'янецьПодільський, 2000. —С. 440–449.

12. Сталін Й. Повне зібрання творів. — К., 1949. — Т.13— 415 с.

13. Шульга І. Голод на Поділлі (до 60річчя Голодомору1933 р.) — Вінниця, 1993. — 220 с.

14. Якименко М. Хто може це спростувати? // Золотіворота. — 1993. — № 4. — С.3–9.

15. Шкробот П. Трагедія мовою документів // Поділля.— 1993. — 4 червня

16. «Більшовицька правда», орган Вінницького обласного комітету КП(б)У, міського комітету КП(б)У. — 1932.— № 8.

19

Іван ЖАБРОВЕЦЬ,професор, доктор економічних наук Ілля ГОЛОМБА, магістр соціології

Найтяжча трагедія українського селянства у ХХ7мустолітті — терор голодом 1932–1933 років. Згадкапро цей голод упродовж п’яти з половиною деся7тиліть кваліфікувалася як антирадянська пропа7ганда і каралася за сумнозвісною 587ю статтеюКримінального кодексу СРСР. Проте, крім Голодо7мору 1932–1933 рр. в історії України ХХ7гостоліття були також Голодомори 1921–1923 рр. і1946–1947 років. Були депортації населення увіддалені регіони Радянського Союзу, наймасовішіз яких — під час суцільної колективізації 1929–1931 рр. і в ході довоєнної та післявоєнної «совєти7зації» західноукраїнських земель. Був великий те7рор, який в Україні розпочався не 19377го, а 1933 року.

Для України хліб завжди був основним багатст7вом, символом і атрибутом національної свободи.Селянство становило 84% від загальної кількостінаселення. Однак за В. Леніним селянство — цеконтрреволюційний клас, з яким потрібно бороти7ся всіма засобами. І дійсно боролися: армією, чер7воним терором і голодом. Голодна людина захисти7ти себе нездатна.

Трагедія голодомору в Україні досягла свого апо7гею в 1933 р., але її ознаки були очевидними вжепід час страшної «репетиції». Виконання планухлібозаготівель у 1931 р. затягнулося, створилопродовольчі труднощі, а потім і викликало голод убагатьох районах України. Тільки отримана допо7мога і прихід літа допомогли перебороти його у1932 році. Однак необхідних висновків зроблено небуло. Новий, нищівний голод уже стояв на порозі,оскільки більшість колективних господарств про7тягом двох років не проводили тоді розрахунків затрудодні. Певне уявлення про становище на селі втой час дає лист учня Київського рибоводноготехнікуму Г. Ткаченка, надісланий 18 червня 1932 р.секретарю ЦК КП(б)У С. Косіору: «Ви уявляєте,що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині,Київщині та ін?

Великі площі незасіяної землі. Людство страшноголодує. В Києві скільки завгодно попід вуглами

сидять цілими сім'ями селяни і просять7плачутькусок хліба, вже поопухали з голоду. І хто це! Кол7госпники, що мають сотні трудоднів.

Тепер скажіть, — звертався студент, — хіба у насбуде здорове покоління — воно буде хворе, кволе йбезсиле, та й його залишиться живим 50%» [1].

Політичні і економічні стратегії, які насаджува7лися Й. Сталіним та його однодумцями з доктри7нальних і ситуативних причин, призвели до веле7тенської соціально7економічної кризи. Загалом нацентралізованому постачанні в Україні цьогоперіоду знаходились близько 8 млн осіб, які, як ібільшість українських селян, опинилися на порозіголодної смерті. Катастрофа набувала величезнихмасштабів.

У 1932 р. наркомати та відомства СРСР підготу7вали В. Молотову статистичні дані про стан еко7номіки України. Ці дані показують, що запланованідля України показники першої п'ятирічки(1928/29–1932/33 рр.) були далекими від виконан7ня. Провал планів радянського керівництва особ7ливо яскраво простежувався в сільському госпо7дарстві України. Внаслідок різкого зростанняпосівних і збиральних площ у 1929–1931 рр. булопорушено систему правильної сівозміни: озимапшениця і цукровий буряк стали панівнимисільськогосподарськими культурами. Під час вес7няної посівної кампанії 1932 р. залишилися не7досіяними 2,2 млн га землі. Величезних втрат за7знало і тваринництво. Порівняно з 1929 р. у 1932 р.поголів'я коней в Україні зменшилось на 1,3 млн,корів — на 871 тис., удвічі менше стало свиней і вчотири рази — овець. За даними Комітету за7готівель у 1930–1931 рр. Україна давала понад двітретини всього збіжжя, яке надходило до держав7них резервів. Необхідно також урахувати, що вста7новлений для України план хлібозаготівель не ви7черпував усіх форм здавання селянами збіжжя іпродовольства державі. До цього треба додатимірчуків збір, різноманітні заготівлі м'яса, вершко7вого масла, яєць, інших видів продовольства, по7вернення державі насіннєвої позики, розрахункиколгоспів із МТС за здійснені ними роботи [2].

Ситуація із завищеними завданнями хлібоза7готівель складалася дійсно критична. 7 серпня 1932 р.було ухвалено Закон про охорону суспільної влас7ності, власноручно написаний Сталіним. Названий

Голодомор

Трагічні наслідки Голодомору1932–1933 роківна Білоцерківщині

20

народом «закон про п'ять колосків», за крадіжкуколгоспної чи кооперативної власності передбачаврозстріл із конфіскацією всього майна, а за пом'як7шуючих обставин — позбавлення волі не менш ніжна 10 років, також із конфіскацією всього майна.Амністія з таких судових справ заборонялася.

11 серпня 1932 р. Сталін писав Л. Кагановичу:«Справи на Україні вкрай погані. Погано запартійною лінією. Кажуть, що у двох областях Ук7раїни (здається, у Київській і Дніпропетровській)близько 507ти райкомів висловились проти планухлібозаготівель, визнавши його нереальним. Вінших райкомах ситуація, як стверджують, не кра7ща. На що це схоже? Це не партія, а парламент, ка7рикатура на парламент. <...>

Якщо не візьмемося тепер за виправлення ста7новища на Україні, Україну можемо втратити.Майте на увазі, що Пілсудський не дрімає, і йогоагентура на Україні набагато сильніша, ніж гадаєРеденс чи Косіор. Майте також на увазі, що в Ук7раїнській компартії (500 тис. членів, хе7хе) є немало (так, не мало!) гнилих елементів, свідомих іпозасвідомих петлюрівців, урешті — безпосе7редніх агентів Пілсудського. Як тільки справипогіршаться, ці елементи не забаряться відкритифронт усередині (та за межами) партії, протипартії. Найгірше те, що українська верхівка не ба7чить цих небезпек».

Фраза «ми можемо втратити Україну» свідчитьпро те, що Сталін глибоко усвідомлював міру кри7зи в республіці та побоювався соціального вибуху,в т. ч. в українській компартії. Тому й намагавсязамість своєї проводжуваної згубної політикисформувати образи внутрішніх і зовнішніх ворогів,запустити на повні оберти репресивну машину. По7станова РНК СРСР від 15 листопада 1932 р. перед7бачала за прогул на виробництві негайне звільнен7ня, виселення порушників з місця проживання іпозбавлення продовольчих карток. Постанова від4 грудня надавала підприємствам право самимвирішувати, кого слід позбавити карток [3].

23 листопада 1932 р. В. Балицький (голова ук7раїнського ОДПУ) надіслав Сталіну записку пронедосконалість порядку посвідчення особи. 27 груд7ня було впроваджено державний паспорт, який ви7давали служби НКВС. Ці паспорти були дійсні ли7ше за наявності прописки. Міста були поділені на2 категорії: «закриті» та «відкриті». «Закриті»(Москва, Ленінград, Київ, Одеса, Мінськ) малипривілеї у постачанні, а також соціальне страхуван7ня, право на житло, продуктову картку. Скористав7шись цим, селяни стали масово тікати в міста, а та7кож виїздили з України в інші райони СРСР, ряту7ючись від голодної смерті. Знаючи про це з повідо7млень ОДПУ, керівники країни вирішили блокува7ти голодних селян, щоб запобігти поширенню

інформації про голод. Про те, що таке блокуванняприрікало до голодної смерті десятки тисяч людей,кремлівська верхівка думати не хотіла [4].

14 січня 1933 р. Політбюро ЦК КП(б)У виріши7ло продовжити хлібозаготівлі у Вінницькій іКиївській областях, хоч ті й виконали річний план.Обкомам партії цих областей було сказано, що во7ни повинні домогтися планових показників у кож7ному районі, селі, колгоспі. Як це відбувалося наБілоцерківщині, свідчать письмові спогади безпо!середніх очевидців.

«...У Києві бачив я, як ранком зі сміттєвих рун7дуків вивантажували мерців, клали на вози. У най7мах заробив я трохи картоплі, це допомогло нашійсім'ї. Потім стали продавати комерційний хліб.Звечора біля магазину для інвалідів, що на розі ву7лиць Б. Хмельницького та Гординського (у БілійЦеркві — Авт.), вишиковувалася довжелезна черга.Стояли морози, ми змінювали один одного черезгодину7другу, а перед ранком усією сім'єю стояли втій черзі: продавали по кілограму хліба в руки. Ма7газин відкривали о 8 годині, перед котрою завози7ли хліб з пекарні, яка була на місці теперішньогопам'ятника Ленінові. Не раз бачив, як стоїть люди7на в черзі, а потім раптом упала. Мерли, не дочекав7шись відкриття магазину.

У нашій сім'ї помер молодший брат, двомісяч7ний: не було чим мамі годувати немовля» (Із спо3гадів І. В. Безпечного, жителя Білої Церкви).

«Улітку 1932 року працював я на будівництвібруківки. Оті7то липи старі, що над дорогою аж доМалої Вільшанки, їх тоді якраз і насадили. Холодинастали, не стало роботи. У людей тоді все позаби7рали. В однієї сім'ї на Олександрії, де було п'ятеродітей, корову вивели. То вони всі й повмирали. Хтоживий зостався, рятувався, чим міг. Кору їли!

... А (власті — Авт.) хліба стільки заготовили, щона елеваторі комори тріщали. Та тільки людей непідпускали і до огорожі. Охорона навкруг стояла.А люди мерли.

Доводилося й мені мертв'яків збирати. Примусо7во. Ти, кажуть, можеш ходити, ставай до роботи...»(Із спогадів П. І. Драбинка, жителя Білої Церкви).

«Цього не уявити, як сам це пережив. Не дай Богі у сні бачить, як косив людей той голод.

Вікно кімнатки, яку ми з мамою знімали на Мли7новій, виходило на Микільську церкву, неподалекувід міської тюрми. Мені було трохи більше 8 років.Якось у вікно бачу, йде тротуаром жінка. Хустка,сукня, сама вона — тільки шкіра та кості, — усе чор7не. Несе перед собою баняк, а за нею з наганом,націленим у спину, йде міліціонер. Мама вибігла зхати, а коли повернулась, сказала на моє запитан7ня, що та жінка зарізала свою дитину, порубала накуски, і ото в баняку — речовий доказ...» (Із спо3гадів Н. Г. Тонконогого, жителя Білої Церкви).

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

21

«Я пішла на Першотравневий завод працюватирізноробочою. Підвозила деталі до верстатів. Дава7ли двісті грамів хліба на тиждень. Контору обідамигодували. Кваліфікованим робітникам більшехліба діставалось, але й ті від голоду вже й не вми7валися, ходили замащені. Казали, що хтось у цеху йпомер, але я сама не бачила. А на вулицях чималолюдей мерло. Зима була снігова й морозяна. Йдеш,було, дивись — там лежить один, там другий. Я не7забаром на плодоовочевий завод пішла: там хлібщодня давали. Якось ідемо на другу зміну, а білятретьої площадки мертвий лежить. Ну, думаємо,хоч би забрали, поки назад ітимо. Йдемо, а вже ніч.А того мертв'яка хтось на ноги поставив, до парка7на притулив та штахетою підпер.

У мого двоюрідного брата тиждень на дворі чо7ловік лежав. Зайшов милостині попросити, а братіз жінкою та двоє дітей самі в хаті ледь живі лежать.Так і померли всі» (Із спогадів М. М. Швидун, жи3тельки Білої Церкви) [5].

На початку 1933 р. у республіці з'явилася пара7лельна до райкомів партії управлінська структураконтролю — політвідділи МТС. Секретар ЦК П. Пос7тишев особисто затверджував начальників політ7відділів, у переважній більшості військовихполітпрацівників. Було також впроваджено посадузаступника начальника політвідділу МТС із ДПУ.Основним завданням політвідділів та ДПУ стала«чистка класово ворожих елементів». Розмах ре7пресивних заходів, здійснених ними в 1933 р., буввеличезний. Із 203 068 перевірених осіб було «ви7чищено» 51 896, тобто 25,3 %. Лише в МТС. А зурахуванням того, що в Україні на той час було24 191 колгосп, «вичищених» налічувалося 193 528осіб [6]. Це приблизно дорівнює кількості населен7ня в сучасній Білій Церкві.

У доповідній записці інструктора НаркомземуПавлишиної до ЦКК РСІ «Про стан колгоспноїторгівлі в Рокитнянському районі (березень 1933 р.)»повідомлялося, що в районі фактично відсутняколгоспна торгівля. А на базарі непомірно високіціни: пуд муки коштує 220–250 крб, молоко —2 крб. за пляшку, картопля — 60–70 крб за пуд, яй7ця — 12–14 крб за десяток, масло і сало — 23–24 крбза фунт. Крім того, на ринках продавались котлетиз собачого м'яса та холодець із котів.

У повному відчаї люди шукали правди, надсила7ли листи Г. І. Петровському, в уряд України. У цихлистах сповіщалося, що голодні люди їдять траву,кору дерев, трупи здохлих тварин. По декількатижнів на вулицях лежали неприбрані трупи по7мерлих людей. На Київщині в цей час пошириласяепідемія тифу. Ще влітку 1932 р. Білоцерківськийрайон був занесений до списку районів, якінайбільше потребували додаткової продовольчоїдопомоги по Київській області.

Ненабагато краще жилося робітникам у містах.Але вони отримували пайки хліба, хоч і мізерні. Уч7ням школи фабрично7заводського навчання при за7воді імені 17го Травня видавали на день по півкілог7рама кукурудзяного хліба. Проте в містах пануваломасове жебрацтво і безпритульність. У записці Нар7комзему УРСР до ЦК КП(б)У від 14 березня 1933р. про голодування в Київській області повідомляло7ся: «... По Білоцерківському району опухло 9 603 чол.(в т. ч. лежачих — 1525 чол.). Опухло робітників:Житомир — 134 чол., Біла Церква — 20 чол. заводу 17го Травня, Васильків — 25 чол. шкіряного заводу. Вінших містах становище не краще». Але це була не всяправда. Бо в 1933 р. голод господарював вже в кожно7му селі. В 16 районах Київщини в травні 1933 р. по7мерло 16 тис. чоловік, а в першу декаду червня — по7над 14,5 тис. чоловік. Адже в Київській областіраніше щороку фіксувалося близько 100 тис. смер7тельних випадків, а в 1933 р. лише офіційно було за7реєстровано 495,4 тис. (слід урахувати той факт, щодержавна статистика спромоглася зареєструвати небільше половини смертельних випадків, бо й самістатисти вимирали цілими відділами).

Згідно з даними Київського обласного відділуДПУ від 1 березня 1933 р., у 447х населених пунк7тах Білоцерківського району нараховувалося голо7дуючих дорослих — 6 585 чол., голодуючих дітей —8 015, хворих від голоду — 2 708, опухлих від голо7ду — 11 892 чоловік. Кількість померлих — 3526чол., випадків канібалізму — 12. Але ці дані такождалекі від об'єктивної картини й наведені цифризначно применшені, бо райапарати ДПУ постійно7го обліку кількості голодних і опухлих від голодуне вели, а про реальну кількість померлих не зналинавіть у сільрадах.

На жаль, дуже важко нині подати об'єктивні даніщодо кількості постраждалих людей від Голодомо7ру 1932–1933 рр. навіть в окремому регіоні, не ка7жучи вже про всю Україну. З кожним роком з'явля7ються все нові й нові імена загиблих людей. Умістах і селах України зводяться стели в пам'ятьпро жахливі жертви Голодомору. Такий пам'ятнийскорботний знак відкритий і в Білій Церкві.

В голодні 307ті роки міграція до міста збільши7лась. Незважаючи на те, що щоденна пайка булазменшена службовцям удвічі, а для робітників в1,5 раза, останнім все ж було трохи легше. Вониодержували пайки по півкілограма хліба із куку7рудзяного борошна. Місто заповнювали біженцізвідусюди, десятки яких вмирали прямо на вули7цях. Намагаючись врятувати від голодної смертіхоча б дітей, селяни навколишніх сіл везли їх умісто і залишали в установах або просто на вули7цях. Маса голодних переповнювала місто, хоча зи7мою 1933 р. в місті зберігалася тисяча центнерів ре7зервного зерна.

Голодомор

22

За спогадами жителя міста, лікаря О. П. Тарано7вича, дороги до цвинтаря (він містився на вулиціГорького, де нині побудована фабрика хімчистки«Сніжинка») були всіяні трупами. Розпухлі від го7лоду люди не могли носити взуття і замість ньоговзували калоші, обв'язані дротом. Кількість помер7лих у 1933 р. майже в 7 разів перевищувалакількість померлих у 1932 році. Наприклад, якщо влютому 19327го в Білій Церкві померло 48 чоловік,то в лютому 19337го — 320 чоловік. Із 9 603 спухлихвесною 1933 р. у Білоцерківському районі 500 булижителями міста. В районі, крім цього, лежали, немаючи змоги навіть рухатися, 1 525 чоловік. Людивтрачали розум, їли своїх дітей. Було відмічено13 випадків людожерства в селах.

Голод, який поширювався протягом 1932 р., на7був найстрашнішої сили на початку 1933 року.Підраховано, що на початку року середня селянсь7ка родина з 5 чоловік мала близько 80 кг зерна, щобпроіснувати до наступного врожаю. Інакше кажу7чи, кожний її член мав близько 1,4 кг на місяць. То7му смертність у навколишніх селах досягала10–12%. У повному відчаї голодні селяни шукалиправди, надсилали листи до уряду України. В цихповних драматизму листах сповіщалося, що го7лодні люди їдять траву, кору дерев, здохлих тварин.Ось один із таких документів, що надійшов із с. Ло7сятина: «Чи законно це, що людей оставили без ку7ска хліба, жодного хунта (так в оригіналі — Авт.)зерна, можна прохарчувати 5 місяців дітей одноюкартоплею, якої вже немає, день од дня голоднихзбільшується. Чи знає історія такий час, який зро7била зараз Радвлада?

У такі люті морози викидали голих і голодних намороз, малих і великих, із такого добровільноговступу в колгосп толку не буде, бо і члени колгоспуне одержують жодного хунта хліба з 1 листопада1931 р., вивезено хліб до одного хунта в хлібоза7готівлю. Робоча худоба кожен день пропадає, бо не7має соломи, не те що вівса або дерті. Більше всьогопограбовані такі села, як Лосятин, Саливонки,Гребінки, Храпачі та Скребиші Білоцерківськогорайону. Тисячі снопів забрано і снопами, і зерном,але грошей людям не сплачувано до цього часу, дляцього потрібно приїхати з центру (Харкова) і зібра7ти загальні збори села і спитати людей у кого щозабрано і не заплачено, бо на район ми не віримо,багато забрано хліба, борошна, сала, м'яса і т. п., за7брано бригадами, а частково здано до колгоспів, дерозбиралось по домах правлінням. За що мучатьселян, за що гине худоба? За останні три роки вро7жайність зменшилась на 100%. Наприклад, житодало з 1 га 4–5 ц, яра пшениця з 1 га — 70 кілограм.Це в колгоспах, а в одноосібних зменшилось мен7ше. Чому в Москві пуд житнього борошна коштує7 крб, а у нас — 90 крб, певно, вродило там краще?

В першу чергу потрібно запитати селян с. Лося7тина, де голодовка. Підписались С. Мартиненко таінші».

Сюди слід віднести і численні листи, звернення,прохання до Сталіна, Молотова, Косіора, Пет7ровського. Вони дуже різні — то довірливо7наївні,благальні, то гнівні й грізні. Навряд чи хто з їх ав7торів отримав відповідь, не говорячи вже про хліб.

Тільки після того, як голодна смерть почала ма7сово косити населення багатьох районів України,було вжито заходів для надання допомоги. Крім то7го, у березні 1933 р. керівництво України одержалодозвіл залишити все зібране після 1 лютого зернодля допомоги голодуючим. Завдяки цьому дляробітників підприємств Білої Церкви, крім цент7ралізованого фонду постачання, було виділено 35 тборошна.

Білоцерківський район опинився у найтяжчомустані на Київщині, яка була на другому місці (післяДніпропетровської) за кількістю повідомлень проголодування. В районі було створено спеціальнукомісію для мобілізації засобів і надання допомогиголодним. Ось одне з рішень райвиконкому, підго7товлених цією комісією.

«Обговорювали: Розподіл продфонду допомогитрудящим7одноосібникам, бідняцько7середняць7ким господарствам.

Постановили: Поданий тов. Кононовичем проектрозподілу продфонду трудящим7одноосібникам,бідняцько7середняцьким господарствам ствердити.

Зобов'язати голів сільрад негайно весь продфондрозподілити серед тих, хто потребує, із зазначенихгосподарств. Норми видачі встановити дві: тим, хтонайбільш потребує — на 50% більше середньої, якаприпадає при розподілі на одне господарство (на7приклад, коли на господарство припадає в середньо7му один пуд, то потрібно видати півтора пуда). Роз7поділ провести за списками, взявши зобов'язанняповернути дану продпозику після збору врожаю1933 р. ...»

Сталін та його оточення після проголошення напочатку 1933 р. «дострокового» виконання першо7го п'ятирічного плану, «успішного розв'язанняграндіозного завдання побудови фундаментусоціалізму» не визнали існування голоду в країні.Відповідаючи на численні запити із7за кордону промасштаби лиха, нарком закордонних справ М. М. Лит7винов зробив офіційну заяву про те, що «ніякогоголоду у нас немає, все це вигадки і домисли».

Що ж до місцевих керівників, то вони наслідува7ли приклад Косіора, який влітку 1933 р., коли лю7ди ще вмирали від голоду, продовжував твердити,що «план хлібоздачі — непорушний закон», що цейтрагічний рік «був вирішальним у підйомісільського господарства», «роком крутого перело7му в результатах господарювання колгоспів». Слід

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

23

відверто сказати, що в тій ситуації совістькерівників міста і району не прокинулась, хоч узведеннях і звітах багатьма з них ситуація оцінюва7лась цілком об'єктивно. Там, де запопадливі чи7нуші до зернини вимели з колгоспних комор ізасіків колгоспників та одноосібників для вико7нання «плану хлібоздачі», голодна смерть зібраласвій найбагатший урожай. По суті, це був тоталь7ний геноцид українського народу, націлений у пер7шу чергу на знищення його генофонду — трудово7го селянства [7]. Ось що повідомляв, наприклад,своєму керівнику В. Балицькому начальникКиївського обласного відділу ДПУ: «Біло7церківський район. По матеріалах райапарату, го7лодом вражені 47 населених пунктів району. <...>

У багатьох селах трупи своєчасно не хоронять, азвалюють у погреби, двори. Бригади сільради, зби7раючи трупи, не ховають їх поодинці, а копаютьспільні ями, куди звозять від 10 до 15 трупів. Такимчином, у деяких селах трупи померлих знаходятьсяв будинках по кілька днів. <...>

В ряді випадків людоїдство переходить навіть “узвичку”. Є факти, коли окремі особи, запідозрені влюдоїдстві в минулому році, вживають у їжулюдське м'ясо і зараз, для чого здійснюють вбивст7во дітей, знайомих і просто випадкових людей».

А ось яку страшну статистику подає запискаКиївського обласного відділу ДПУ № 171 від 1 бе7резня 1933 р. на ім'я голови ДПУ УРСР: «Кількістьнаселених пунктів, уражених голодом, по області —829, по Білоцерківському району — 44; кількістьголодуючих сімей по області — 26 525, по Біло7церківському району точних даних немає; голоду7ючих дорослих по області — 93 636, по Біло7церківському району — 6 585; голодуючих дітей пообласті — 15 628, по Білоцерківському району —2 709; кількість опухлих по області — 47 392, поБілоцерківському району — 11 892; кількість по7мерлих по області — 12 801, по Білоцерківськомурайону — 3 526; випадків людоїдства по області —72, по Білоцерківському району — 12; випадків тру7поїдства по області — 65, по Білоцерківському райо7ну — 3».

Архівні матеріали доводять, що безпосередньоюпричиною голоду на початку 307х років в Україністало примусове проведення згубної для селянствахлібозаготівельної політики з широким застосу7ванням репресій. Документально простежується,що керівництво республіки не змогло протистоятидиктату і провадило політику, яка коштувала ук7раїнському народові численних жертв. ЦК КП(б)Ута Раднарком УРСР ухвалювали постанови, в якихголовна ставка в хлібозаготівлях робилася наадміністративно7репресивні методи. Але незважа7ючи на репресивні заходи, навіть зменшені плановізавдання республікою не були виконані. В цих

умовах керівництво вдавалося до вилученнянасіннєвих, фуражних та продовольчих фондів узалік хлібозаготівель, що мало для українців фа7тальні наслідки. Голод 1932–1933 років ставсправжньою трагедією народу, наслідком злочин7ного курсу Сталіна та його найближчого оточення(Молотов, Каганович) щодо селянства, безприн7ципної політики тодішнього керівництва рес7публіки (Косіор, Чубар) у проведенні хлібоза7готівель [8].

Чітко простежується особиста причетністьСталіна, Молотова та Кагановича до визначеннянепомірного для України плану хлібозаготівель на1932 р., а потім методичний і жорсткий тиск із ме7тою його безумовного виконання. Надзвичайнакомісія Молотова у жовтні — листопаді різкозмінила методи хлібозаготівель, створила атмосфе7ру страху, спонукала масові репресії проти кол7госпного активу та рядових селян.

Сталін був прибічником ідеології «класовообґрунтованого» соціального насильства. У своїхвиступах він неодноразово використовувавтерміни на зразок «насадження» колективізації,«підхльостування» розвитку тощо. Вислови як дляполітичного діяча досить красномовні. Реальнийопір таким сталінським висловлюванням з боку ко7муністів7селян у той час був неможливий через не7численність і слабкість сільських партійних осе7редків та низький загальноосвітній і політичнийрівень комуністів. Більшість із них не користува7лась авторитетом серед селян, на що звертав увагутодішній генеральний секретар ЦК КП(б)У Е. Клі7рінг ще в січні 1925 року.

Коли невдоволення селян набуло загрозливихмасштабів, а величезний потік скарг і претензій за7хлеснув центральні установи (лише за декількамісяців на ім'я Сталіна і Калініна було отримано90 тис. таких листів), «вождь» виступив 2 березня1930 р. на сторінках «Правды» з відомою статтею«Запаморочення від успіхів», що засуджувала «пе7регини». Проте головні причини допущених поми7лок у статті не розкривалися. У партосередках Ко7муністичного осередку ім. Артема, ЦКК — РСІ таінших харківських установ комуністи говорили, що«помилки в колективізації — це помилки ЦК», щоце у ЦК запаморочення від успіхів, і «справа не вокремих особах, а в системі роботи», тому не мож7на обвинувачувати тільки стрілочників тощо. З ме7тою «викорінення» таких розмов провели партчи7стку.

Із кризового стану, в якому опинилося сільськегосподарство перш за все через невдалі сталінськісоціальні експерименти, воно виходило важко ідовго. Навіть напередодні Великої Вітчизняноївійни проголошені Сталіним рубежі були ще дале7ко. Досягнутий до початку колективізації рівень

Голодомор

24

сільськогосподарського виробництва вдалося пе7ревершити лише двічі — у 1937 і 1940 роках.

Ухвалення 5 січня 1930 р. постанови ЦК ВКП(б)«Про темп колективізації і заходи допомоги держа7ви колгоспному будівництву», що формулювалаосновні положення політики ліквідації куркульст7ва як класу, означало поворот до адміністративних,репресивних методів щодо куркуля. І якщо щезовсім недавно, на ХVІ партконференції та на пле7нумах, що їй передували, дискутувалася мож7ливість прийняття куркулів у колгоспи, то післяцього питання вирішувалося вже в іншій площині— виселяти чи не виселяти куркулів разом ізсім'ями у віддалені райони країни. Вже станом на1 червня 1930 р. в Україні було розкуркулено 90 тис.господарств. Всього ж за роки колективізації в Ук7раїні (за найскромнішими підрахунками) їх булоекспропрійовано понад 200 тисяч. Багато хто тих,кого відірвали від рідних домівок і вивезли на не7обжиті місця на Сході або Півночі, загинув. Події,пов'язані з ліквідацією «останнього експлуата7торського класу», — одна з найбільш трагічнихсторінок сталінського «великого перелому», щозламав хребет найбільш активній частині селянст7ва, залишивши у душах тих, кого оминули репресії,такий страх перед можливим покаранням, що він убагатьох їхніх нащадків не минув і донині.

У більшості вчорашніх селян7одноосібників, якістали колгоспниками, не існувало (та й не моглоще існувати) психологічної переконаності у пере7вагах спільного господарювання. Вони справедли7во вважали, що в цьому зацікавлена лише держава.Тому напередодні вступу до колгоспу селянинерідко різали або продавали худобу, і навіть коней— основну тяглову силу на селі.

5 листопада 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У ух7валило рішення, яким зобов'язало обласні та рай7онні комітети партії і Наркомат юстиції «забезпе7чити рішуче посилення допомоги хлібозаготівлямз боку органів юстиції». Зокрема, рекомендувало7ся створити у кожній області 5–10 додатковихроз'їзних судових сесій для розгляду справ«злісних саботажників» хлібоздачі, застосовуючипроти них, а також проти спекулянтів і перекуп7ників хліба, особливо суворі репресії. До цих«зловмисників» відносили і тих селян, які не булиані саботажниками, ані спекулянтами, ані пере7купниками. Наступного дня Політбюро ЦККП(б)У запропонувало обкомам «для докорінно7го покращення керівництва» судовими ре7пресіями утворити в областях комісії у складі пер7шого секретаря обкому, голови контрольноїкомісії, начальника відділу ДПУ, прокурора.Пізніше вони стали знаменитими «трійками» —позазаконними утвореннями, на совісті якихмільйони людських життів.

Проте демографічні наслідки голоду не обмежу7ються прямими втратами. Не треба забувати і проненароджених.

Історію вважають учителькою життя! Тож її уро7ки потрібно засвоювати всім, щоб минуле не повто7рилось у всій його потворності! І щоб наші нащад7ки не спокутували гріхів нашого історичного без7пам'ятства.

ВисновкиТаким чином, у 1933 р. дії радянського керів7

ництва визначили кілька пов'язаних між собоюпроцесів, які відбувалися в українському сус7пільстві.

По7перше, республіку охопив широкомасштаб7ний голод, який призвів до загибелі від 3 до 3,5 млнлюдей (прямі втрати населення).

По7друге, зміцніла політична структура,наріжним каменем якої стала колгоспна система,що проіснувала до 907х років ХХ століття.

По7третє, сталася потворна кадрова революція.Надіслані з різних міст і Червоної Армії комуністивстановили безпосередній контроль над ситуацієюв українському селі.

По7четверте, «політичні перевірки» і репресивні«чистки» охопили всі щаблі республіканських уп7равлінських структур, набувши особливого розма7ху в колгоспах, радгоспах і МТС. Їх зазнали понадпівмільйона людей, а сотні тисяч потрапили до ка7тегорії «класово ворожих елементів».

По7п'яте, загинуло багато молоді, а ті, хто вижив,пройшли через негативну «комсомольську» школу,яка зомбувала їх на репресивне насилля і позаеко7номічні методи управління людьми.

По7шосте, поки що не досліджено, скільки ук7раїнців через голодомор не захотіли після війни по7вертатися з Європи у нелюбу Батьківщину, а роз7будовували своєю невтомною працею економікиінших держав.

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

Литература

1. Біла Церква: шлях крізь віки. — Біла Церква, 1994.

1.2. Командири великого голоду. — К.: Генеза, 2001.

1.3. Черная книга коммунизма: Преступления, тер

рор, репрессии. — М., 1999.

1.4. Ивницкий Н. А. Голод 1932–1933 гг.: кто виноват? //

Судьбы российского крестьянства. — М., 1996.

1.5. Іванців В. Голокіст: документальні свідчення оче

видців про голодомори на Білоцерківському Поросі в

1921–1922, 1932–33 та 1947 роках.

1.6. Командири великого голоду. — К.: Генеза, 2001.

1.7. Іванців В. Голокіст: документальні свідчення оче

видців про голодомори на Білоцерківському Поросі в

1921–1922, 1932–33 та 1947 роках.

1.8. Командири великого голоду.

25

Олег ОГІРКО, кандидат фізико3математичних наук,

завідувач кафедри загальноакадемічних дисциплін Львівського інституту МАУП

Голодомор 1932–1933 років — це глибока ранав душі українського народу. Скільки болю, мук,жаху, брехні зазнав наш народ. Духовно7мораль7ний стан сучасного українського суспільствасвідчить про те, що голодомор був засобом длявинищення, упокорення всього українського се7лянства, насадження йому бездуховності танімої рабської покори. Вороги нашого народуспочатку нищили душу народу, внутрішні храмилюдей, а згодом духовні храми — християнськісвятині народу. Людям насаджувалася мораль, вякій людина є коліщатком (гвинтиком) еволюціїсвіту, що притаманно для тоталітарних режимівзагалом; марксистсько7ленінська етика — етикакласової боротьби, яка заперечувала людськуособистість, її свободу і права, називаючи голо7вною цінністю колектив; та комуністична етикаяк етика, що відривала мораль від Бога, від їїджерела, і вбачала її в способі виробництва, виз7наючи класовий характер моралі. Вважаючисвоїм основним завданням критику релігійноїморалі, комуністична етика намагалася вирости7ти пустоцвіт у душах нашої молоді. Розходжен7ня слова і діла, думок і вчинків, роздвоєння осо7би, коли одне говорять, інше думають, а ще іншероблять, — все це є характерним наслідком такоїморалі.

Традиційними рисами українського ідеалу лю7дини була і залишається віра в Бога, в Боже Про7видіння, пошана до старших, лагідна вдача,щирість, гостинність, працелюбність, духовнийаристократизм (невизнання над собою жодноговолодаря, крім Господа Бога), гуманне ставленнянавіть до ворогів, перевага духовного надфізіологічним у родинному житті, любов досвоєї Батьківщини і народу. Організатори голо7домору намагалися винищити український мен7талітет і прищепити українцям інші риси:

вірність і покору радянській владі, ненависть доїї ворогів.

Голодомор в Україні — це велике зло в історіїукраїнського народу. Воно спричинилось до ни7щення не тільки фізичного життя українців, алей нищення релігії, про яку В. Ленін висловлю7вався так: «Релігія — горілка для трудящих». Ду7ховність нашого народу була деформована, бопринципом зламаних голодомором людей сталитакі дії: пити і не працювати в радянські дер7жавні свята та пити, але працювати в релігійнісвята. Голодомор вичавлював із людських душчесноти як постійну природну схильність і силуволі людини робити добро, а особливо чеснотумилосердя щодо тіла ближніх, яка навчає: «го7лодного нагодувати». Духовне спустошення —це головна мета голодомору, внаслідок якого йо7го виконавцям стало набагато легше запровад7жувати войовничий атеїзм, що призвів до руйну7вання християнських храмів, спалення ікон, зни7щення придорожніх хрестів, фігур Божої Ма7тері. Так, у 1935 р. було зруйновано Церкву Пре7святої Богородиці (Десятинну) — один із най7давніших храмів Східної Європи, побудованийза Володимира Святославовича і освячений в996 році. Золотоверхий Михайлівський монас7тир, який повстав у X ст., було остаточно зруйно7вано у 307х рр. XX століття. Однією з причинруйнування став план побудови на його місціУрядової площі.

Організатори голодомору намагалися своєюзлобною антилюдською діяльністю довести, щоБога немає, що Він не є справедливим Суддею,який за добро нагороджує, а за зло карає, що Йо7го закони можна спокійно й безкарно топтати,що царем світу є людина, яка сама вправівирішувати долю інших людей. Голодоморсанкціонував непошану дару людського життя, атим самим порушення Господньої заповіді «Невбивай» (Вихід, 20:13), яка забороняє знищува7ти власне життя, вбивати чи ранити тіло ближ7нього, а також ненавидіти ближніх. За словамиАпостола Павла: «Наше тіло є храмом СвятогоДуха» (1 Коринфянам, 6:19), тому ми мусимо бе7

Голодомор

ДУХОВНО?МОРАЛЬНІ

НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ

В УКРАЇНІ

26

регти тіло, бо при його ушкодженні може по7терпіти і дух. Стародавні римляни не випадковоговорили: mens sana in corpore sano — «здоровийдух у здоровому тілі». Виконавці голодомору ба7жали через знищення тіла упокорити людськийдух.

Згодом організатори голодомору взялися зазнищення церков, першою з яких на початку 307хроків була знищена Українська Автокефальнаправославна церква. Коли в 1933 р. до Галичинидійшла страшна звістка про голодомор в Україні,на заклик митрополита Андрія Шептицького(1865–1944) галичани зібрали велику допомогудля голодних, але сталінські сатрапи не дозволи7ли її прийняти, стверджуючи, що «голодомору вУкраїні немає». Митрополит Андрій Шептиць7кий разом з ієрархами Української греко7като7лицької церкви видав пастирського листа, в яко7му рішуче засудив голодомор як геноцид протиукраїнського народу. За цю допомогу після1939 р. радянська влада «віддячила» духовенст7ву і вірним Західної України: були закриті бого7словська академія, духовні семінарії, всірелігійні школи, припинилося видання всіхрелігійних книг і журналів. Було заборонено та7кож викладання релігії і припинено існуваннярелігійних товариств. Почалися масові арешти йрозстріли інтелігенції та духовенства. У 1946 р.УГКЦ була офіційно ліквідована радянськоювладою на псевдособорі у Львові, а всі її архієреїбули арештовані, зокрема, її глава — митрополитЙосип Сліпий (1892–1984) відбував покаранняпротягом 18 років.

Голодомор був абсолютним злом у житті на7роду. Його ініціатором з точки зору богослов'ябув диявол (той, що роз'єднує), а виконавцями— органи радянської влади. Людям було за7подіяно моральне й фізичне зло. Моральне зло— це зло, яке людина обирає тією чи іншоюмірою, в силу тих чи тих причин. У морально7му злі виділяють ворожість як пануваннясуб'єкта над людьми і навколишнім світом, щопризводить до їхнього руйнування і загибелі,розпущеність як підпорядкування суб'єктазовнішнім обставинам і своїм власним нахи7лам, що веде до перетворення самого себе напростий засіб задоволення чиїхось примх та додеградації цього суб'єкта, руйнування йогофізичних або душевних якостей. Моральне зловиступає як егоцентричне самоствердженнясуб'єкта всупереч інтересам інших суб'єктів.Злом є все те, що переслідує, применшує, обра7жає, інструменталізує чи елімінує особу. Зло вцьому сенсі — свідома дія, свідомий і вільнийвиступ людини проти цінностей та об'єктивно7го стану речей у світі, проти Бога, тобто зло є

ідентифікацією суб'єкта із світом антиціннос7тей.

Християнська етика розмежовує поняття«зла, гріха та ворога», з одного боку, і злої,грішної та ворожої людини, з другого. Христия7нин поборює все зле, грішне та вороже діло, алене поборює, а любить злу, грішну та ворожу лю7дину. З любові до неї як до Божого створінняхристиянин поборює зло і намагається зробититак, щоб вона не чинила злої, грішної та ворожоїсправи. Тому любов до ворогів не виключає са7мооборони перед злом. «Моя сила виявляєтьсяв моїй немочі» (ІІ Коринфянам, 12:9). АпостолПавло закликає: «Ненавидівши зло, приставай7те до добра» (Римлян, 12:9); «Нікому злом зазло не віддавайте; дбайте перед усіма людьмипро добро» (Римлян, 12:17); «Не дозволь, щобзло тебе перемогло, але перемагай зло добром»(Римлян, 12:21).

Цінності українців можна поділити на такікласи: абсолютні (доброта, любов, правда, спра7ведливість, гідність, свобода, чесність) — вони єсвоєрідним колом, радіус якого прямує донескінченності, бо подаровані нам Богом;національні (патріотизм, національна гідність,державотворчі прагнення, історична пам'ять,прагнення до єдності); громадянські (права йсвободи, обов'язки, соціальна гармонія, повагазакону); сімейно7родинні (подружня вірність,турбота про дітей, стосунки у сім'ї, пам'ятьпредків); особисті (риси характеру, поведінка,стиль приватного життя). Кола національних,громадянських, родинних і особистих цінностеймають свої визначені радіуси, величина яких за7лежить від чисельності народу, громади, родинита їх особливостей. Людська особа може бутиносієм таких цінностей: релігійних (святість,особиста віра, прагнення до досконалості), інте7лектуальних (проникливість, розсудливість,інтуїція), моральних (смирення, чистота,щедрість, милосердя, лагідність), естетичних(краса, чарівність, дотепність, художній смак),вітальних (статевість, жвавість, енергійність) табагатьох інших цінностей. Людина покликанабути носієм таких цінностей у житті, а не матирізноманітні матеріальні або інтелектуальніцінності. Голодомор деформував дані цінності,визначаючи первинними матеріальні блага івідданість ідеям марксизму7ленінізму, в ім'яяких можна навіть знищувати мільйони невин7них людей.

Християнська духовність українців — це при7четність людини до Божественного через віру,надію і любов. Для правильного вчинку людинаповинна чинити згідно з правилами поведінки,тобто мати такі моральні чесноти: в розумі —

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

27

мудрість, у волі — cправедливість, а в почуттях— мужність і стриманість. Заповіді Божі єуніверсальним моральним законом людства,хартією гідності людини. Християнська етика недопускає компромісу з неморальнимисуспільними законами. Християнин до тих пірпідтримує суспільні закони, доки вони не запе7речують Божих законів.

Голодомор порушив гідність особи. Гідністьлюдини висуває перед іншими вимогу, щоб їївизнавали й поважали. Саме вона є джереломусіх моральних принципів. Гідність людини — цетрансцендентна характеристика людей. Гідністьє тією нормою, за якою оцінюється відповідністьусіх форм поведінки людини. Голодомор став ре7алізацією деонтономізму як учення, згідно зяким критерієм і джерелом моральності є наказвідповідного світського авторитету.

Християнсько7етичною категорією є доскона7ла совість (сумління), щo відзивається на кожензлий учинок і заставляє виправити заподіянезло. Совість — це мірило моральності людськихучинків. Голос совісті (сумління) живе в кожнійлюдині, — віруючій чи невіруючій. Совість є свя7тинею в душі людини, де зустрічаються Бог і лю7дина. Цей голос є Божим голосом у душі люди7ни, який за добрий вчинок потішає людину, а зазлий вчинок її мучить, гнітить і докоряє. Можнасказати, що голодомор сформував у людей чоти7ри типи недосконалої совісті:

1) широка совість, коли поганий вчинок вва7жається не дуже поганим, а то й добрим;

2) тісна, коли поганим вважається те, що не єтаким;

3) сумнівна, коли є вагання про моральну доз7воленість вчинку;

4) спляча (мертва), яка не реагує на важливівчинки.

Голодомор спричинив неправильні порядки вдіяннях людської волі. Коли страх або насильст7во надмірно діяли на тіло і почуття, а останні —на волю і розум, тоді люди потрапляли в станзовнішньої неволі, з якої можна знайти вихід ли7ше тоді, коли повністю зникає страх або насиль7ство. У радянські часи страх довго був засобомголодомору та терору.

Водночас голодомор порушив і основні етичніправа особи. Гідність людини породжує влюдській спільноті вимогу, щоб зберігалися на7ступні права людини.

1. Фізичні права (соціальні: право на їжу, одяг,житло, відпочинок, охорону здоров'я; особисті:право на життя і фізичну недоторканність).

2. Політичні права (право на юридичний за7хист участі людини у політичному житті, правона самовизначення).

3. Право на вільне пересування (право навнутрішню й зовнішню міграцію; право на сво7боду пересування).

4. Право на об'єднання (право на утворення то7вариств і організацій; право на збори й об'єднан7ня; право на соціальні взаємозв'язки).

5. Економічні права (право на відповідні умовипраці та справедливу платню; право організову7вати спілки й право на власність).

6. Сімейні права (право на економічні,соціальні, культурні й моральні умови, необхіднідля людського життя).

7. Релігійні права (право на релігійну свободу;право мати релігійні переконання; право на при7ватне й публічне сповідування своїх релігійнихпереконань).

8. Комунікативні права (право бути поінфор7мованим правдиво; право на свободу самовира7ження).

Своєрідним протестом проти голодомору (го7локосту українців) було вбивство радянськогодипломата (агента НКВС) Олексія Майловастудентом Львівського університету, членомОУН Миколою Лемиком у Львові в жовтні 1933року. М. Лемик добровільно здався польськійжандармерії, а на судовому процесі виступив іззасудженням голодомору в Україні. Йому булоприсуджено довічне ув'язнення.

Пережиття голодомору й марення сироти, якадивиться на розвалену хату, де залишився свя7тий образ, описала поетеса з Волині АнтонінаЛистопад у такий спосіб:

Біла молитва братика

Бозю! Що там у Тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в голодній ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще — дитинка.

Так підрости б у квітневий розмай,

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я — пташенятко прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір'їночку дай.

Тато і мама — холодні мерці,

Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!

Холодно, Бозю... Сніг дуже білий...

Бозю, що там у Тебе в руці ???

Голодомор

28

Віталій ДАВИДЕНКО,кандидат філософських наук,

професор Вінницького інституту МАУП

Репресивна політика як засіб ствердження чу7жорідного режиму в Україні має глибокекоріння та безліч складових. Традиційно, у дора7дянський період, основним її джерелом висту7пала російська влада різноманітних мастей. Цей«феномен» української історії глибоко дослідивще Михайло Грушевський, починаючи з XVIIст. [1] і закінчуючи подіями, учасником яких вінстав, коли у 1918 р. відходив в обозі українсько7го війська під натиском більшовиків [2].

Після поразки Української революції 1917–1921р. з усіх страшних тортур новоявлений ве7ликодержавний режим обрав голод як механізмнанесення непоправних збитків «непокірнійнації». Для його проведення керівництво Моск7ви розробило складний план, за кінцеву метуякого було обрано психологічний тиск на на7ступні покоління тих, хто виживав від фізично7го винищення за Голодоморів 1925, 1932–1933,1946–1947 років.

Напередодні 607х роковин пам'яті Голодоморув Україні автор цих рядків мав честь бути напрем'єрі документального фільму про злочинрадянської системи проти українського народуу 1932–1933 роках. Відбувалося це не в столиці,і навіть не в обласному центрі, а у селі СосонкаВінницького району, яке через голод мало незовсім було стерте з лиця землі.

Тоді вперше молодий викладач педагогічногоінституту побачив з хроніки і з розсекречених до7кументів, що таке канібалізм у XX ст. серед білихлюдей у центрі Європи. Автором того фільму, які книг «337й: голод» (1991), «Голод на Поділлі»(1993), «Людомор на Поділлі» (1993) був відо7мий вінницький історик Ілля Шульга(1921–1993), який став і свідком, і жертвою ли7ходійства 1932–1933 років. Тоді вперше довелосьпочути від поважного автора: «Голодомор1932–33 років мені довелося пережити двічі:

вперше — коли мав дванадцять років, бачивпухлі, як валянки, ноги матері і молодшого брата,вдруге — тепер, вивчаючи архівні матеріли. Тодіридав, бо їстоньки хотів, тепер — бо усвідомивтрагедію мого працелюбного щирого народу».

Сучасне покоління вперше побачило тоді ре7зультати діяльності радянської влади в Україні,побудованої на тотальному пограбуванні, вини7щенні та дискредитації українського селянства.Жорстокі хлібні реквізиції, трибунали зрозстрілами заручників, спалені села, — все цереалії «процесу радянського будівництва», запо7чаткованого В. Леніним, про які шість десятирічне наважувались говорити в Україні. У 1993 р.настав, нарешті, час по7новому подивитись крізьцю призму і на витоки, і на результати московсь7кого панування в перші півтора десятка роківпісля Жовтневого перевороту.

Встановивши свою владу в Україні, назасіданні Політбюро ЦК КП (б) України учервні 1921 р., при обговоренні питання «Прозаходи щодо посилення продзаготівлі», за до7повіддю С. Косіора було винесено ухвалу проорганізацію виїзних сесій революційного трибу7налу як репресивного органу, що мав судити тихселян, які не виконали продовольчої розкладки.До цього у травні 1921 р. для стягнення про7дрозкладки вже почали залучати військо. Ленінзажадав розташувати півмільйона солдатів в Ук7раїні, «щоб вони допомогли посилити продробо7ту <…>, особливо ясно усвідомлюючи і почува7ючи несправедливість ненажерливості багатихселян на Україні». Відкрите застосуваннявійськової сили було санкціоноване Леніним усерпні 1921 р. і при стяганні продовольчого по7датку [3]. Передумова майбутніх голодоморіввизріла.

Далі — більше. Документи засідань виїзнихсесій революційних трибуналів, які зберігають7ся в фондах усіх обласних архівів України, роз7кривають сутність більшовицької політики що7до трудового селянства і є справжньою ілюст7рацією вартості «нерушимого союза рабочегокласса и крестьянства». П

ЕР

СО

НА

Л №

11/

20

02

Голодомор

Голодомор як форма репресивної політики

керівництва СРСР в Україні

29

Згодом, у неврожайні 1924–1926 рр. наПоділлі голодувало вже 50790% сільського на7селення південних районів, де в багатьох окру7гах було зафіксовано навіть випадки смерті відголоду [4]. Але, водночас, не менш промовисти7ми є архівні матеріали про роль відомих за7гонів, так званих «двадцятип'ятитисячників»,покликаних у 1929–1934 рр. здійснювати «роз7куркулення» українського селянства. Варто по7глянути на списки цих ревтрибуналів, потім«тридцятитисячників», як і, зрештою, складпартії більшовиків, а також карально7репресив7них органів, списки тих слідчих і виконавціввироків у 20–307х рр., щоб переконатися, що ре7жим політичних репресій в Україні планувавсяі творився прибульцями. В цілому ж це був ре7жим російського політичного панування, якийобернувся не тільки для українського села, а йдля всього народу загалом незнаними за всюйого історію стражданнями та моральнимижертвами.

«Новий порядок» був підкріплений івідповідним «новим законодавством». Першимвиданням 7 серпня 1932 р. постанови ЦВК іРНК СРСР «Про охорону майна державнихпідприємств, колгоспів і кооперації та зміцнен7ня суспільної (соціалістичної) власності» таспільної інструкції голови Верховного судуСРСР, Прокурора СРСР і заступника головиОДПУ СРСР про механізм її застосування від22 вересня 1932 р. органам ДПУ УСРР було на7дано право судового розгляду справ про розкра7дання державної та колгоспної власності, які«супроводжувались масовими виступами», на7сильницькими діями, терористичними актамиабо мали груповий характер. Судова трійка приКолегії ДПУ УСРР відтоді могла застосовуватидо винних осіб вищу міру покарання або позбав7лення волі на строк до 10 років [5].

Тотальна «охорона майна колгоспів» і хлібо7поставка 1932 р. позбавила подолян хліба. Людибули змушені харчуватися будь7чим, вистоюва7ти довгі черги за хлібом і, врешті, тікати доросійських та білоруських міст. При цьому, — яктвердить очевидець тих подій І. Г. Шульга, —тривали вишукування збіжжя, розкуркулення,розпродаж господарств, що не дотримувалисьагромінімуму, стрімка колективізація. А на7томість люди, які сподівались на краще після за7певнень влади про те, що вона не дасть їм заги7нути, змушені були рятуватись від голоду само7тужки. Як результат — в українському селі пер7шої половини 1932 р. не просто існували «про7довольчі труднощі», а лютував справжній голод,який набрав особливої сили не навесні 1933 р., аще в грудні 1932 року. І при цьому продовжува7

лися масові реквізиції зерна, пограбування кол7госпників, поширювалися випадки людоїдства.

Тож як наслідок голодомору 1932–33 рр. спе7цифічною юридичною категорією в «ук7раїнському радянському праві» того часу сталисправи про канібалізм. Згідно з директивою за7ступника голови ДПУ УСРР К. Карлсона від22 травня 1933 р. ці справи вилучалися з судів іпередавались до органів ДПУ [6]. Ті надсилалиїх на розгляд Судової трійки, яка засуджувалаобвинувачених до ув'язнення у концтаборі настрок до 10 років, а згодом до вищої міри пока7рання.

Водночас у селах Вінниччини до серединитравня 1933 р. уже нараховувалося 10712% по7мерлих від голоду. А в цілому, за підрахункамипрофесора І. Шульги, зробленими на підставіархівних матеріалів, на Поділлі у 1932–1933 рр.померло 1 669 564 особи. «Того страхітливого1933 року легше було перерахувати тих, хтолишився жити, ніж мертвих», — писав дос7лідник [7].

Запропонована тема є лише невеликою части7ною сумної історії розбою, здійснюваного то7талітарним режимом на нашій землі. Такимгірким, жорстоким і антилюдським життям про7жили минуле століття наші діди і прадіди нанайкращих у світі чорноземах.

Радянська форма геноциду українського наро7ду у такий спосіб все ж таки досягла свого: хочавона і не призвела до повного фізичного вини7щення українців, але все7таки породила середних не один відсоток духовно деградованих без7батченків, ствердила подальшу надзвичайнотривалу та принизливу ізольованість Українивід цивілізованого світу.

Голодомор

Примітки

1. Грушевський М. Шведськоукраїнський союз

1708 р. // Грушевський М. На порозі нової України: Гад

ки і мрії. — К., 1991. — С. 45.

2. Грушевський М. Очищение огнем // Грушевський М.

На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1991. —

С. 79.

3. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше деся

тиріччя (1919–1928). — К., 1996. — С. 191–192.

4. Державний архів Вінницької області. — Ф. П — 31.

— Оп. 1. — Спр. 54. — Арк. 14 зв., 43, 43 зв.

5. Собрание законов СССР. — 1932. — № 62. —

Ст. 360. Колективізація і голод на Україні, 1929–1933:

Зб. док. і матеріалів. — К., 1992. — С. 523–525.

6. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колек

тивізація і голодомор. — К., 1993. — С. 288–289.

7. Шульга І. Голод на Поділлі. — Вінниця, 1993. —

С. 30–123.

30

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Голодомор

Персональний склад вищих органів уп7равління більшовицького режиму, встанов7лений за відкритими публікаціями в радянсь7ких газетах 1920–30 рр., а також оприлюдненийу зарубіжних дослідженнях*.

Центральний Комітет

Російської соціал�демократичної

робітничої партії (РСДРП)

(в подальшому — Всеросійська

комуністична партія більшовиків —

ВКП (б)

1. Бронштейн (Троцький)

2. Ульянов (Ленін)

3. Апфельбаум (Зинов'єв)

4. Лур'є (Ларін)

5. Криленко

6. Луначарський

7. Радомисльський (Урицький)

8. Коган (Володарський)

9. Розенфельд (Каменєв)

10. Смідович

11. Свердлов

12. Нахамкес (Стєклов)

Загалом із 12 членів:

Росіян — 2

Євреїв — 10

Рада народних комісарів

1. Голова Ради — Ульянов (Ленін)

2. Комісар закордонних справ — Чичерін

3. Комісар у справах національностей —

Джугашвілі (Сталін)

4. Голова Вищої економічної ради — Лур'є (Ларін)

5. Комісар із відбудови — Шліхтер

6. Комісар землеробства — Протіан

7. Комісар Державного контролю — Ландер

8. Комісар Армії та Флоту — Бронштейн (Троцький)

9. Комісар державних земель — Кауфман

10. Комісар громадських робіт — Шміт

11. Комісар із громадських постачань —

Е. Ліліна (Кнігісен)

12. Комісар народної освіти — Луначарський

13. Комісар віросповідань — Шпіцберг

14. Народний комісар — Апфельбаум (Зинов'єв)

15. Комісар громадської гігієни — Анвельт

16. Комісар фінансів — Гуковський

17. Комісар преси — Коген (Володарський)

18. Комісар у справах виборів —

Радомисльський (Урицький)

19. Комісар юстиції — Штейнберг

20. Комісар із евакуації — Фенігштейн

21. Помічники комісара з евакуації —

Равич і Заславський

Загалом із 22 членів:

Росіян — 3

Вірмен — 1

Євреїв — 17

Грузинів — 1

Списки керівниківбільшовицького режиму

у 1920–30 роках

* The Rulers of Russia by Rev. Denis Fahey, C.S.Sp., D.D., D.Ph., B.A.Regina Publications. 5Cavendish Row, Dublin I. Printed in Ireland. Cum Permissu Superiorium Religiosorum. NihilObstat: Gulielmus Coffey, S.N.L., Censor. Imprimi Potest: Jeremias, EpiscopusWaterfordiensis et Lismorensis, 1962; Дикий А. Евреи в России и в СССР: Историческийочерк. — Изд. 27е. — Новосибирск: Благовест, 1994. — С. 260–272, 451–462, 481–484; РидДуг. Спор о Сионе: пер. с англ. — М.: Витязь, 2000. — С. 430–440.

31

Голодомор

1. Голова ВУЧК (з грудня 1918) Шварц ІсакІзраїлевич (1879–1951).

2. Голова ГПУ і нарком внутрішніх справ УСРР(1922–1923) Манцев Василь Миколайович(1889–1938). Навчався на економічному від7діленні юридичного факультету Московськогоуніверситету і в Гренобльському електротех7нічному технікумі (Франція). Розстріляний. Ре7абілітований.

3. Голова ГПУ УСРР і повноважний представ7ник ОГПУ по УСРР (1931–1933) РеденсСтаніслав Францович (1892–1940). Освіта — учи7лище при Дніпровському металургійному заводі.Розстріляний. Реабілітований.

4. Нарком внутрішніх справ УСРР (1934–1937)Балицький Всеволод Аполлонович (1892–1937).Освіта — вісім класів, Тифліська школа прапор7щиків (1915). Розстріляний.

5. Нарком внутрішніх справ УСРР (1937–1938)Леплевський Ізраїль Мойсейович (1894–1938).Самоук. Розстріляний.

6. Нарком внутрішніх справ УСРР (1938) Ус7пенський Олександр Іванович (1902–1940).Освіта — початкове училище у с. Верхньому Су7ходолі Тульської губ., двокласне училище в Тулі,два класи духовного училища в Тулі. Розстріля7ний.

7. Заступник наркома (1934–1937) КацнельсонЗиновій Борисович (1892–1938). Закінчив юри7

дичний факультет Московського університету(1915). Розстріляний.

8. Заступник наркома (1936–1937) КарлсонКарл Мартінович (Едуард Іванович; 1888–1938).Закінчив чотирикласне елементарне міське учи7лище і 4 та 5 класи німецького ремісничого учили7ща у Ризі. Розстріляний.

9. Заступник наркома (1937) Іванов Василь Ти7мофійович (1894–1938). Закінчив чотирирічнепочаткове міське училище у Москві (1907) і чоти7рирічну торговельну школу в Москві (1910).Розстріляний.

10. Тимчасово виконуючий обов'язки заступни7ка наркома (1938) Хатеневер Арон Меєрович(1905–1940). Розстріляний.

11. Заступник наркома (1937–1940) СтепановМихайло Архипович (1900–1940). Закінчивміське початкове училище в Саратові (1911). По7мер у таборі.

12. Секретар (1934–1937) Євгеньєв (Левін)Олександр Ігнатович (1899–1937). Розстріляний.

13. Особовповноважений (1937) Блюман ВікторМихайлович (1899–1938). Освіта — три класи па7рафіяльного училища (?) в Харкові (1911).Розстріляний.

14. Особовповноважений (1934–1937) Рубін7штейн Наум Львович (1897–1937). Закінчив трикласи міського училища. Розстріляний. Реабіліто7ваний.

Н К В С С Р С Р

Н К В С У С Р Р

1. Перший голова — засновник НК (20 грудня1917 — 20 липня 1926) Дзержинський ФеліксЕдмундович (1877—1926).

2. Голова ЧК (1926–1934) Менжинський В'яче7слав Рудольфович (1874–1934).

3. Перший нарком внутрішніх справ СРСР(1934–1936) Ягода (Єгуда) Генріх Григорович(Гіршович; 1891–1938). Член президії ВЧК з 1920року, заступник голови ОГПУ з 1924 року. Освітасередня. Розстріляний.

4. Нарком внутрішніх справ СРСР (1936–1938)Єжов Микола Іванович (1895–1940). Самоук.Розстріляний.

5. Перший заступник наркома (1934–1937) Аг7ранов Яков Саулович (Янкель Шевелєв7Шмаєв,1893–1938). Освіта — чотирикласне училище в

м. Чечерську Могилівської губ. Розстріляний.6. Заступник наркома (1937) Курський Володи7

мир Михайлович (1897–1937). Освіта початкова.Покінчив життя самогубством.

7. Заступник наркома (1936), перший заступникнаркома (1937–1938) Фріновський Михайло Пе7трович (1898–1940). Освіта — духовна семінарія(виключений ). Розстріляний.

8. Начальник ҐУЛАГ'у ОГПУ7НКВС СРСР(1932), заступник наркома (1936–1937) БерманМатвій Давидович (1898–1939). Розстріляний.Реабілітований.

9. Член бригади ГУГБ НКВС СРСР у Києві(1937) Хатеневер Арон Меєрович (1905–1940).Освіта — Інститут права і господарства Білорусь7кого університету. Розстріляний.

•У ПОШУКАХ ІДЕОЛОГІЇ ДЛЯ НАШОЇ УКРАЇНИ

•ВОЕННЫЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ ИЗРАИЛЬСКИХ ВОЙСК ДОЛЖНЫ БЫТЬ РАССЛЕДОВАНЫ

В рубрике«ЭКОНОМИКА И ПОЛИТИКА»:

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Все починається з ідеї (образу, поняття), яка потім оформGлюється словом (логосом) і починає торувати шлях усуспільному бутті. Ідея, ідеал у політичному вимірі є«ціннісноGсвітоглядне відображення та впорядкуваннясоціальноGполітичних реалій у вигляді мети, образів, уявGлень про майбутнє; взірець досконалості, який виступає длясуб'єктів політики й широких верств населення моделлюбажаного, критерієм оцінки дійсності з позицій віддаленоїмети. Ідеал політичний у суспільноGполітичному розвиткувиступає принципом діяльності, переведенням соціальнихпотреб у практичну площину; орієнтує «як» треба діяти і «що»можна бачити й знати; відповідає на запитання «для чого»

треба діяти так чи інакше» [7, с. 139–140].Автори «Політологічного енциклопеGдичного словника» стверджують, що«необхідність політичної ідеології длясучасної України визначається потребаGми вироблення певної системи політичGних поглядів, надання цій ідеологічнійсистемі основоположного значення увиробленні політичного курсу державита поширення знань про неї задля

сприйняття її більшістю населення» [7, с. 141]. Таким чином,вироблення і оприлюднення концептуальної українськоїідеології стає необхідною умовою розбудови держави і їївипереджаючого розвитку в далекоглядному майбутньому.При цьому кожна держава і кожний народ розвиваються невідокремлено, а разом зі своїми історичними і етнічнимисусідами згідно з об'єктивно діючими тенденціями та закоGномірностями соціального розвитку, деякі з них набуваютьзагальнолюдського значення.

У пошуках ідеології

Георгій ЩОКІН,м. Київ

Загальні тенденції соціального розвиткуНа ці тенденції звернули увагу ще мислителі стародавніх

часів (Платон, Арістотель, Полібій, Сима7Цянь, Дж. Віко,Н. Макіавеллі та ін.), які в загальних рисах помітилиоб'єктивну закономірність почергової зміни домінуванняголовних сфер організації суспільства — духовної,політичної, економічної, що, на їхню думку, відповідалиосновним психічним сферам — пізнавальній, вольовій ічуттєвій. Зміна домінування у суспільному житті тієї чиіншої соціальної сфери, за Платоном, відбувається як ре7

33

Экономикаи политика

зультат зміни у суспільній свідомості базовихцінностей, носіями яких виступаютьвідповідні соціальні верстви («правителі7філософи», «воїни7стражі» та «господарни7ки»). Основною причиною розшаруваннясуспільства на різні верстви Платон вважаврозподіл праці, тобто диференціацію соціаль7них функцій, коли один стан займається пере7важно духовною діяльністю, другий —політичною, третій — матеріальним вироб7ництвом (що в цілому відповідає соціальномуустрою практично всіх відомих держав Дав7нього світу). «Передача» влади від однієї

соціальної верстви до іншої залежить як відсуб'єктивних, так і об'єктивних обставин(навіть космічних), згідно з якими «вищі» вер7стви поступово звільняють свої лідируючі по7зиції для значно «нижчих» (за Дж. Віко — цепоступова зміна «релігійних», «героїчних» та«громадянських» історичних часів). Звідсикругообіг форм соціального управління: від те7ократії та влади духовної аристократії до ти7ранії люмпенізованих і маргінальних верствнаселення [1, 3, 5, 6, 11].

Наприклад, Арістотель, Полібій, Макіавеллій інші відомі соціальні мислителі відрізнялинайкращі та найгірші державні форми: до пер7ших вони відносили монархію, аристократіюта демократію, а до других — тиранію,олігархію, охлократію. При цьому негативніформи влади, за Полібієм, пов'язані з пози7тивними за об'єктивним законом: кожна пози7тивна форма переходить згодом у негативну(спотвореною формою монархії є тиранія,аристократії — олігархія, демократії — охло7кратія). Таке саме співвідношення вияв7ляється не тільки всередині кожної пари фор7мально однорідних видів влади, а й між фор7мально різнорідними видами. Коли монархіяпереходить у відповідну їй спотворену форму,тобто тиранію, тоді, в свою чергу, на руїнахцієї останньої виростає аристократія. Післявиродження аристократії в олігархію з'яв7ляється демократія, яка, в свою чергу, переро7джується в охлократію. Демократія руй7нується і переходить у беззаконня та пануван7ня сили, поки цей період масового здичавіння

та інстинктів натовпу не закінчується вста7новленням самодержавної влади. Такий, надумку Полібія, кругообіг державного устрою,згідно з яким форми правління змінюються,переходять одна в іншу і знову повертаються[5, с. 259–261].

Наведена концепція базується, як ми бачимо, восновному на ідеях Платона, який процес роз7кладу попервах ідеальної держави (де пануваладуховна аристократія) вбачав у поступовому па7нуванні тимократії (влада привілейованоїбільшості), олігархії (влада найбагатшої мен7шості), демократії (народна влада) й тиранії (од7

ноособове деспотичне правління. — Див. мал. 1).Після періоду тиранії суспільство знову, черезпевний перехідний час, повертається донайбільш досконалої держави. У концепціїПлатона, в цілому, трьом психічним сферам(пізнавальній, вольовій та чуттєвій) відповіда7ють три соціальні сфери (духовна, політична йматеріальна), а їм разом — три основні стани(духовна аристократія, світська аристократія,трудящі), поділ яких історично зумовлений ви7конанням різних соціальних функцій, що по7требують різних здібностей і відповідають пев7ним базовим цінностям.

Базові цінності як регулятори розвиткуПодібні погляди на суспільно7історичний роз7

виток, обумовлений почерговою зміною базовихцінностей, висловлювали й мислителі нового ча7су, зокрема П. Сорокін, К. Ясперс, М. Вебер,А. Тойнбі та ін. Наприклад, три типи культурП. Сорокіна (ідеаціональна, ідеалістична ічуттєва) складають своєрідні цикли повто7рення та послідовної зміни базових цінностей(Віри, Розуму, Краси). Сучасний період євро7пейської історії характеризується черговоюзміною ведучої цінності та пов'язаної з неючуттєвої культури, за якою повинна з'явитисядуховна (ідеаціональна) культура звідповідним світоглядом, який, за П. Со7рокіним, і є головною класифікаційною озна7кою соціокультурних суперсистем. Процеспереходу такої суперсистеми від одногодомінуючого світогляду до іншого супровод7жується радикальною трансформацією

для нашої України

34

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Экономикаи политика

соціальних інститутів і норм, довготривалимисоціальними та культурними кризами, війна7ми та іншими катаклізмами. Названі явищадуже рідкісні: протягом трьох тисячолітьгреко7римської та західної історії подібнеспостерігалося тільки чотири рази. Такиймасштаб сучасної кризи [10].

Зв'язок зміни соціокультурних систем визна7чається останнім часом ритмами космічнихвпливів, на що вказував ще Платон. Так, амери7канський астроном Дж. Єдді, вивчаючи соняч7ну активність за останні 5 тис. років, виявивщось на зразок 900–12007річного циклу, струк7тура якого складається з двох напівциклів(приблизно 600 і 300 років) і корелює зі зміна7ми релігійно7етичних систем (див. мал. 2), а та7кож з рухом культур у теорії П. Сорокіна. Так,нині рівень сонячної активності починає підви7

щуватися, тоді як раніше він перебував у точцімінімуму. Водночас «чуттєва» культураХV–ХХ ст. наближається до своєї межі, її почи7нає змінювати нова, духовно!орієнтованакультура, відбувається глобальна змінасоціокультурних типів, що характеризуєтьсяцілою низкою соціальних катаклізмів ХХ та по7чатку ХХІ ст. [4].

Сучасні цивілізаційні зрушенняНаведеним вище концепціям відповідає, в

цілому, й теорія постіндустріальногосуспільства, яка базується на розподілі всьогосуспільного розвитку на три основні етапи:доіндустріальне, індустріальне і постіндус7тріальне. В доіндустріальному (або тра7диційному) суспільстві визначальною буласільськогосподарська сфера з церквою та

Досконаладержава

ТимократіяПерехід

до досконалої держави

Тиранія

Демократія

Олігархія

º. 1. ̌º ‡ æ ŒŁØ Œ ª Ƈª ª æ

ХІІ ст. до н.е.ЗороастризмБрахманізмЮдаїзм

Наша ераХристиянство

Індуїзм

І тис.Православ'яКатолицизмНеоконфуціанство

ХХ ст.Атеїзм

КонфуціанствоДжайнізмБуддизм

ІсламЛамаїзм

ПротестантизмСикхізм

VI ст. до н.е. VII ст. н.е. ХVІ ст.

º. 2. æ ‡ º‡ª‡ Ø - Ł Łı æŁæ

бл. 600 років бл. 600 р. бл. 600 р. бл. 300 р. бл. 600 р. бл. 300 р.

35

Экономикаи политика

армією як головними інститутами суспільства,в індустріальному — промисловість із корпо7рацією та банком на чолі, в постіндустріально7му — теоретичне знання з університетом як го7ловним місцем його виробництва та збережен7ня. Факторами переходу від індустріального,економічного суспільства до постіндустріаль7ного, за твердженнями Д. Бела, є наступні:

• перевага сфери послуг (перш за все інтелек7туальних) над сферою матеріального вироб7ництва;

• заміна класового розшарування про7фесійним, що обумовлюється новою роллю на7уки, культури й освіти;

• надання теоретичному знанню центрально7го місця у визначенні політики суспільства, пе7ретворення університетів у його головні інсти7тути;

• поява нової правлячої еліти з високимрівнем знань і освіти, пов'язана зі змінами, яківідбуваються у соціальній структурі сус7пільства, де новим критерієм соціальної стра7тифікації стає не власність, а рівень знань такомпетентності [9].

Неважко побачити у факторах постіндус7тріального (або постекономічного) суспільстваосновні ознаки нової духовної епохи, ери знань, яка базується вже не на матеріальних

КонсерватизмОсновні принципи:Збереження традиційнихцінностей і морально,правових засадСоціальна база:Усі верстви населення(народна ідеологія)під проводом духовно,орієнтованої еліти

ЛібералізмОсновні принципи:Прагматизм, мер,кантилізм, раціоналізм.Соціальна база:Середній та вищий(олігархія) класи

СоціалізмОсновні принципи:Диктатура влади,ліквідація власності,соціальна рівністьСоціальна база:Робітники та нижчі про,шарки «середнього»класу

АнархізмОсновні принципи:Заперечення влади, по,рядку, дисципліни, авторитетуСоціальна база:Маргінальні та люм,пенізовані прошарки, де,класовані елементи

конституційна демо,кратія, верховенство за,кону, пріоритет правсуспільства, орієнтаціяна духовні цінності

парламентська демо,кратія, верховенство гро,мадянських свобод,пріоритет прав людини,орієнтація на ма,теріальні цінності

«демократичний цент,ралізм», верховенство«революційної не,обхідності», пріоритетправ номенклатури,орієнтація на цінностіполітичної діяльності

децентралізація влади доїї повної відсутності,верховенство «абсолют,ної свободи», відсутністьправ і орієнтація на спо,живчі цінності

розподіл власності, розви,ток вільного ринку та кон,куренції

приватна власність, про,мисловий капіталізм із йо,го крайньою формою у ви,гляді економічного моно,полізму

суспільна власність,«зрівнялівка», крайнійступінь — економічне безправ'я

розподіл власності до її по,вного заперечення

релігійність, патріотизм,народна єдність

антиклерикалізм,індивідуалізм, імперськийкосмополітизм

атеїзм, колективізм, інтер,націоналізм

войовничий атеїзм,крайній індивідуалізм, за,перечення національноїналежності

Соціальніідеали

Соціальнісфери Політична Економічна Духовна

Основні характеристики ідеологічних типів

ƺŁ 1

36

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Экономикаи политика

(«чуттєвих») цінностях, а на цінностях, перш завсе, духовних, що відповідає означеним вищетенденціям суспільно7історичного розвитку.Причому окремі дослідники (наприклад,Д. Рісмен) встановили взаємозв'язок міжвідповідними типами суспільств, демографічни3ми ситуаціями і переважним типом соціальногохарактеру. Так, у суспільствах, які перебуваютьна стадії «високого потенціалу приросту насе7лення», коли смертність і народжуваність при7близно однакові й дуже високі, а приріст насе7лення при цьому незначний, переважає аграрно7добувальний сектор економіки й «орієнтований7на7традицію» соціальний характер. Усуспільствах, які перебувають на стадії «пе7рехідного зростання населення» (перевищеннянароджуваності над смертністю) переважаєіндустріальний сектор і «орієнтований7на7себе»соціальний характер. У суспільствах на стадії«початку спаду населення», коли народжу7ваність і смертність приблизно однакові танизькі, а зростання населення вельми незначне,переважає «обслуговуючий» сектор економіки і«орієнтований7на7інших» характер [8]. На нашпогляд, існує також стадія «загрозливого змен7шення населення», на якій показники смерт7ності відносно високі, а народжуваності —низькі, що відповідає суспільствам перехідноготипу з кризовим станом практично всіх сферсоціального життя (те, що відбувається зараз вУкраїні) і типом соціального характеру, запози7ченого в епоху тоталітаризму («орієнтованого7проти7всіх»). Але ця стадія не може бути довго7тривалою, оскільки є перехідною до нового типусуспільства і формування відповідного соціаль7ного характеру (орієнтованого на духовні тра7диції та цінності). При цьому варто враховуватикультурно!етнічні фактори, оскільки людство,як відомо, складається з окремих народів із вла7стивими їм відмінностями. Так, у теперішнійЄвропі проживають три основні суперетноси —романський, германський та слов'янський, ос7танній з яких найчисленніший і, найвірогідніше,наймолодший, а отже, і найперспективнішийщодо історичного майбуття. Заміна ведучих су7перетносів у західній цивілізації за всю відомуісторію людства (тобто приблизно за 5 тис.років) відбувалася приблизно в такий спосіб: па7нування хаміто7семітського світу (Давній Єги7пет і Месопотамія) змінилося домінуваннямсеміто7грецького (Фінікія, Крито7міненськакультура, Давня Греція), який був заміненийрозквітом греко7римського світу (античність), аостанній поступився першістю романо7гер7манському світу, занепад якого ми, очевидно,спостерігаємо в сучасну епоху.

Наступним європейським лідером може ста7ти слов'янський суперетнос, який, на нашудумку, має найбільшу відповідність сучасним«викликам» історичного часу. Так, якщо вихо7дити ще з платонівської єдності соціального тапсихічного, то можна припустити, що всі супе7ретноси, які складають європейське населення іє, безумовно, єдиним цілим, несуть у той же часкожен свою домінантну метапсихічну сферу:романський — передусім емоційну, германсь7кий — вольову, а слов'янський — пізнавальну.Оскільки наступна історична доба визна7чається багатьма дослідниками як духовна, якепоха знань, то й основним носієм її, най7мовірніше, буде той суперетнос, для якогопровідною є саме пізнавальна сфера.

Ідеологічні орієнтириВсе зазначене вище спонукає до пошуків

найвідповідніших соціальних ідеалів (ідео7логічних типів), які б орієнтували нашесуспільство у просуванні до бажаного майбут7нього з огляду на об'єктивно існуючі тенденціїсоціального розвитку. Сучасній політологіївідомі всього чотири основні ідеологічні типи,які мають наступні узагальнюючі (і тому частоумовні) характеристики:

• консерватизм (від. лат. соnservare —зберігати, охороняти) — політична ідеологія іпрактика суспільно7політичного життя, якаорієнтується на збереження та підтриманнятрадиційних цінностей і морально7правовихзасад, що лежать в основі сім'ї, нації, релігії тавласності. Попри різні форми, консерватизмупритаманні спільні ідейні риси: орієнтація назагальний морально7релігійний порядок; пе7реконання про нерівність здібностей людей;ставлення до конституції, як до Богом даногопорядку; упевненість у необхідності пануван7ня закону та законопослушності як формиіндивідуальної свободи; переконання, щосуспільство стоїть вище за окремого індивіда,а права людини витікають з її обов'язків; запе7речування, особливо в останні часи (неокон7серватизм) державного вторгнення в еко7номіку, оскільки воно здатне гальмувати роз7виток вільного ринку і конкуренції та ін.;

• лібералізм (від лат. liberalis — вільний) —політична та ідеологічна течія, що об'єднуєприхильників парламентського ладу, вільногопідприємництва і демократичних свобод.Згідно з ліберальним ідеалом мета створеннядержави — збереження і захист природних правлюдини. У суспільстві надається пріоритетгромадянським свободам над політичними,юридичними та моральними нормами.

37

Экономикаи политика

Політичному стилю лібералізму властиві праг7матизм, меркантилізм, раціоналізм. Для сучас7ного неолібералізму характерними є посиленнядержавно7монополістичного регулювання еко7номіки, інституціоналізація нових форм дер7жавного втручання в суспільне життя;

• соціалізм (від лат. socialis — суспільний) —учення і теорії, які стверджують ідеалсуспільного устрою, заснованого на суспільнійвласності в різноманітних формах, відсутностіексплуатації, справедливому розподілі благзалежно від затраченої праці, на основісоціально забезпеченої свободи особистості.Марксистський підхід розглядає соціалізм якпершу, нижчу, незрілу фазу комунізму, якийприходить на зміну капіталізму та характери7зується революцією, ліквідацією приватноївласності й «експлуататорських» класів,провідною роллю (диктатурою) пролетаріату,соціальною рівністю та ін. Із соціал!демокра!тичної точки зору соціалізм розглядається яксуспільний лад, який досягається не рево7люційною ліквідацією капіталізму, а його ре7формуванням зі збереженням приватної влас7ності, забезпеченням зростання «середньогокласу», досягненням вищого рівня соціальноїрівності і справедливості. Але у практично7політичному сенсі реалізація ідей соціалізмучерез масове насильство, заборону приватноївласності, політичної та духовної опозиціїтощо протиставила цей суспільний лад сво7боді і демократії;

• анархізм (від грец. anarchiа — безвладдя) —ідейно7теоретична й суспільно7політична течія,в основі якої — заперечення інституціонально7го, насамперед державного управліннясуспільством. Спільним для ідеологіванархізму є критика капіталізму і проголошен7ня його заміни шляхом революції іншим ладом.Анархізм вимагав негайної ліквідації держави,яку вважав другою (за церквою) основною по7милкою влади. Проте безвладдя для анархізмунетотожне безладдю: він передбачає формуван7ня «знизу» системи професійних, виробничих,територіальних осередків, асоціацій за феде7ралістичним принципом. Масового характеруцей рух не набув і його теоретичні настанови вжодній країні не були реалізовані [7, с. 19–20,165, 184–185, 328–329].

Таким чином, кожний із наведених соціаль7них ідеалів відрізняється один від одногорізними принципами організації суспільства вйого основних сферах — політичній, еко7номічній, духовній, що наведено в табл. 1. Як7що «накласти» ці ідеологічні типи на розгля7нуті нами вище концепції соціального роз7

витку, то схема поступового ідеолого7істо7ричного руху людства може бути такою:

Консервативна ідеологія як адекватна відповідь на «виклики» майбутнього

Єдиним ідеологічним типом сучасногосуспільного розвитку, який найбільшевідповідає його об'єктивно діючим тенденціямта закономірностям, може бути, як ми бачили звищенаведеного, тільки консерватизм, заснова7ний на духовних цінностях і засадах патріотиз7му, традиційній релігії, суперетнічній єдності,міцності шлюбно7сімейних відносин, верховен7ства закону, свідомого вибору історичної долі.При цьому притаманний консерватизмунаціоналізм слід розуміти тільки в його пози7тивному сенсі, а саме: як патріотизм, який немає нічого спільного з нацизмом, шовінізмом,расизмом та іншими расово7етнічними збочен7нями, що мали або мають місце, як правило, натлі соціалістичних (націонал7соціалізм), аболіберальних (імперський космополітизм)течій. Для розвитку саме українського консер!ватизму дуже слушним, на нашу думку, було бвивчення і повернення в суспільно7політичнежиття багатьох традицій та морально7правовихнорм українського козацтва, яке є і зали7шається унікальним суспільно7історичнимявищем не тільки європейського, а й світовогомасштабу.

Аналіз тенденцій світового розвитку багатьмадослідниками викликав критичну невпев7неність у майбутньому, яке обіцяли комунізм ілібералізм (перший з них базувався на приматіполітичних цінностей, другий — економічних).При цьому визнана сьогодні неможливістьвтілення лібералізму може призвести до ката7строфічних наслідків, дуже негативних длявсієї західної системи, оскільки вони означаютьїї повну трансформацію: один із цих наслідківполягає в тому, що ліберальні західні державиможуть стати фашистськими. Аналіз лібе7ралізму показує, що його основні компоненти— демократія, права людини, правова державата ринкова економіка — несумісні, тобто причи7ни породжених ним соціальних конфліктів не7вирішальні в принципі. Таким чином, лібе7ралізм — це справжня утопія, подібна досоціалістичної (комуністичної) ідеології, і томудуже ймовірно, що історія СРСР стане історією

консерватизм лібералізм соціалізманархізм тоталітаризм перехід до

суспільства, знову заснованого на консерва7тивних засадах.

38

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Экономикаи политика

США, а тотальний крах марксизму є лише пе7редвісником краху західного лібералізму — ос7новної течії сучасності (до речі, появу як марк7сизму, так і лібералізму деякі дослідникипов'язують з одним джерелом — деструктивни7ми сіоно7масонськими колами). Розвитокподій після закінчення «холодної війни» де7монструє, за переконанням багатьох учених,тріумф не ліберальної демократії, анаціоналізму та етнізму, що підтверджуєдомінування в майбутньому саме патріотично7консервативного ідеалу, заснованого на духов7них (а не політичних чи економічних) ціннос7тях [4, с. 480, 487 — 496].

Втіленню тих чи інших ідеологічних типів усуспільне життя слугують різні політичніпартії, які класифікуються за різними ознака7ми (див. табл. 2) і можуть бути об'єднаними наодній із чотирьох відомих ідеологічних плат7форм — консервативній, ліберальній,соціалістичній, анархічній. При цьому назваукраїнських партій часто не відповідає їх ідео7логічному та кадровому змісту, що, на наш по7гляд, потребує ретельного політологічногоаналізу й оприлюднення класифікації дійсних,а не декларованих ознак усіх численнихвітчизняних партій. Це дасть змогу виявитиосновні політичні сили (згідно з їх соціальни7ми ідеалами), об'єднати всі патріотично7кон7сервативні партії в одному потужному блоці,який у сучасних умовах є найбільш прогресив7

ним, найбільш народним і найбільшвідповідним загальносвітовим і національнимтенденціям історичного розвитку нашої Ук7раїни.

Литература1. Аристотель. Соч.: В 4х т.: Пер. с древнегреч. / Под

общ. ред. Д. И. Доватура. — М., 1983.

2. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, те

орія, методологія, практика. — К., 2001.

3. Вико Дж. Основания новой науки об общей приро

де наций. — Л., 1940.

4. Волков Ю. Г., Поликарпов В. С. Человек: Энцикл.

словарь. — М., 1999.

5. Гончаров В. В. Руководство для высшего управлен

ческого персонала. — М., 1993.

6. Платон. Соч.: В 4х т.: Пер. с древнегреч. — М., 1990–

1994.

7. Політологічний енциклопедичний словник: Навч.

посібник. — К., 1997.

8. Рисмен Д. Некоторые типы характера и общество //

Социол. исслед. — 1993. — № 3.

9. Современная западная социология: Словарь. —

М., 1990.

10. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество:

Пер. с англ. / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомо

нова. — М., 1992.

11. Щокін Г. В. Стан і перспективи розвитку України і

світу // Проблеми та перспективи української рефор

мації: Кол. моногр. — К., 2001.

12. Щёкин Г. В. Диалог цивилизаций: новые принципы

организации мира. — К., 2002.

Класифікаційні ознаки

за класовою приналежністю

за віросповіданням та етнічними ознаками

за ідеологічною доктриною

за змістовним спрямуванням

за відношенням до влади

за місцем у системі влади

за організаційною структурою

за формами та методами управління

за відношенням до суспільного прогресу

Різновиди партій

буржуазні (буржуазно,поміщицькі), селянські,робітничі (комуністичні, соціал,демократичні),робітничо,селянські та ін.

християнські, мусульманські, індуїстські, юдейські та ін.

консервативні, ліберальні, соціалістичні, анархічні,нетрадиційні

ідеологічні, бізнес,інтересів, правлячої еліти,регіональної еліти, галузевої еліти

правлячі, опозиційні, нейтральні

парламентські і непарламентські, легальні і неле,гальні

кадрові, масові

ліберальні, демократичні, авторитарні, диктаторські

радикальні, консервативні, реформістські або ліві,центристські, праві

Класифікація (типологія) політичних партій

ƺŁ 2

39

4 ноября 2002 года международная правозащитная ор7ганизация «Международная Амнистия» заявила о суще7ствовании очевидных доказательств того, что действия,совершенные израильской армией в Дженине и Наблусев марте и апреле 2002 года, являются военными преступ7лениями.

Доклад «Израиль и оккупированные территории: на7рушения, совершенные израильской армией в Дженине иНаблусе, остаются закрытыми для расследования» доку7ментально фиксирует серьезные нарушения прав челове7ка вооруженными силами Израиля. Речь идет о преступ7ных убийствах, пытках и плохом обращении с заключен7ными; необоснованном и бессмысленном разрушении со7тен жилых домов; препятствовании доступу машин ско7рой помощи и гуманитарной помощи; использованиисолдатами палестинских граждан в качестве «живого щи7та». «Международная Амнистия» предоставила израиль7ской армии факты, включенные в доклад, для рассмотре7ния, но, несмотря на обещания дать ответ, никаких объяс7нений до сих пор не было получено.

«До сегодняшнего дня израильские власти так и непривлекли к ответственности виновников грубых нару7шений прав человека. Военные преступления согласномеждународным законам причисляются к разряду наибо7лее серьезных преступлений и представляют опасностьдля всего человечества. Поэтому на международное сооб7щество ложится ответственность за привлечение винов7ников этих преступлений к суду. Все государства7участ7ники Женевской Конвенции должны приложить усилияи привлечь нарушителей положений Конвенции к ответ7ственности», — говорится в докладе «МеждународнойАмнистии».

«В этом регионе не будет мира и безопасности до техпор, пока не будут соблюдаться права человека. Все по7пытки покончить с нарушениями прав человека и устано7вить систему международной защиты в Израиле и на ок7купированных территориях, в частности, привлечения сэтой целью международных советников7наблюдателей смандатом защитника прав человека, закончились прова7

лом из7за отказа правительства Израиля. Отказ Израиляподдержали и США».

«Пора покончить с установившейся практикой, при ко7торой международное сообщество выступает в роли безу7частного наблюдателя за грубыми нарушениями, совер7шаемыми в Израиле и на оккупированных территориях.Давно пора принять срочные и надлежащие меры», — го7ворится в заключении доклада международной правоза7щитной организации.

Доклад «Израиль и оккупированные территории: на7рушения, совершенные израильской армией в Дженине иНаблусе, остаются закрытыми для расследования» при7водит следующие нарушения в качестве примеров.

Преступные убийства«Мы с семьей находились дома в пятницу 57го апреля.

Было около 3 или 3.15 дня. Мы услышали удары в дверьи приказ открыть. Моя сестра Афаф сказала: «Сейчас,одну минуту». Подойдя к двери, она едва успела протя7нуть руку к дверной ручке, как раздался взрыв. Дверьотбросило прямо на нее и взрывом ей разнесло правуючасть лица… Она погибла на месте. Мы закричали. Сол7даты стояли по ту сторону двери и начали стрельбу постенам, чтобы напугать нас. Мы крикнули им, чтобыони вызвали скорую помощь, но они нам ничего не отве7тили».

«Я выглянул и увидел, как приближается огромныйбульдозер с западной стороны, как он сносит дом семьиАль7Шуби, как разваливается дом. Я закричал солдату вбульдозере: “Дай людям выйти из дома!”. Тогда солдатвышел из бульдозера и, выхватив автомат, открылстрельбу в мою сторону».

Десять членов семьи Аль7Шуби погибли под обломка7ми своего дома, и только двое спаслись.

Это всего лишь два случая из многих документальнозафиксированных международной организацией в Дже7нине и Наблусе, где людей убивали и наносили раненияпри обстоятельствах, характеризующих эти убийства какнезаконные и преступные.

Экономикаи политика

ВОЕННЫЕ ПРЕСТУПЛЕНИЯ

ИЗРАИЛЬСКИХ ВОЙСК

ДОЛЖНЫ БЫТЬ

РАССЛЕДОВАНЫДоклад международной правозащитной организации

«Международная Амнистия»

40

Оказалось, что в лагере для беженцев Дженин и в горо7де Дженин более половины из погибших 54 палестинцевне участвовали в военных действиях. Среди убитых былосемеро женщин, четверо детей и шестеро мужчин старше55 лет. Шестеро погибло в домах. В Наблусе за период с29 марта по 22 апреля израильскими солдатами былоубито не менее 80 палестинцев, среди которых семь жен7щин и девять детей.

Ни одно из этих убийств не было подвергнуто беспри7страстному и тщательному расследованию, даже в техслучаях, когда налицо были весомые доказательства того,что это были преступные убийства. Это бездействие состороны израильских властей способствовало созданиюатмосферы, в которой солдаты, чувствуя свою безнака7занность, продолжали совершать преступные убийства.

Использование палестинцев в военных действиях или в качестве «живых щитов»

«Мы вошли в соседский дом. Солдаты начали сверлитьдыру в стене. Вместе с тремя солдатами и собакой я во7шел через стену. Солдат все это время держал оружие умоей головы. Это происходило шесть или семь раз. Икаждый раз при переходе из одного здания в другое сол7даты всегда вели меня перед собой. В последний раз, ког7да я дернул на себя дверь, началась стрельба. Солдаты от7толкнули меня и открыли ответный огонь».

В Дженине и в Наблусе израильские военные регуляр7но принуждали палестинцев участвовать в военных опе7рациях, используя их в качестве «живых щитов». Для по7добных целей использовали женщин и мужчин.

Пытки и другое жестокое, бесчеловечное и унизительное обращение во время случайного задержания

«Они начали бить нас прикладами винтовок в грудь ипо всему телу <...> Нас всех собрали в одном нижнем бе7лье. Было холодно. Когда мы попросили одеяла, нас из7били. Нам не давали воды».

В Дженине во время облавы детей и мужчин старше55 лет раздели до нижнего белья, надели повязки на гла7за и наручники. Многие рассказывали, что их избивали.Один задержанный умер от побоев.

В Наблусе зафиксированы подобные примеры пыток ижестокого обращения с людьми, задержанными во времямассовых облав. Сразу же после ареста задержанных от7возили в центр для временного задержания — Шомрон.Опрошенные свидетели рассказывали, что избиения про7исходили во время и после ареста. Центр был перепол7нен, и заключенным не хватало воды, пищи, им отказыва7ли даже в пользовании туалетом.

Отказ в медицинской и гуманитарной помощи

Сорокачетырехлетнему Атии Хассану Абу Ирмаилупуля попала в голову, когда он находился дома 57го апре7

ля. Отчаянные попытки его семьи вызвать скорую по7мощь закончились безрезультатно. Семья не могла дажевыйти из своего дома, чтобы сообщить своим родствен7никам, что он умер. Тело Атии Хассана Абу Ирмаила ос7тавалось в доме семь дней.

Тридцатипятилетняя Суна Хафез Сабрех получила се7рьезное пулевое ранение 77го апреля, когда она закрыва7ла дверь своего дома. Семья вызвала скорую помощь, номашина не смогла к ним подъехать из7за обстрела. В ито7ге врачи прибыли только через два дня, когда состояниеСуны Хафез Сабрех значительно ухудшилось. С тех порона перенесла пять операций.

В Дженине и Наблусе израильские войска не допуска7ли медицинские и гуманитарные организации для оказа7ния медицинской и другой помощи даже после того, какпрекратились военные действия.

Более того, они обстреливали машины скорой помощиили открывали предупредительный огонь. Водителей ма7шин скорой помощи арестовывали. Тем временем раненыечасами лежали на улицах, брошенные на произвол судьбы.Мертвые несколько дней лежали в домах или на улицах.

Разрушение домов и собственности«Картина полного разрушения, ни одного уцелевшего

дома, как будто кто7то разрушил бульдозером все поселе7ние. Те, кто находился в домах, не смогли уцелеть <...>Вокруг одни только битые камни и ошеломленные, по7трясенные люди, блуждающие среди обломков. Из7подкамней доносится запах смерти».

Это слова представителя «Международной Амнис7тии», вошедшего в лагерь беженцев Дженин через не7сколько минут после того, как израильские войска снялиблокаду 177го апреля 2002 года. Войска въезжали в Дже7нин и Наблус на бульдозерах и танках, зачастую сносядома на своем пути. В Хавашине и на соседних с лагеремдля беженцев Дженин территориях были снесены 169 до7мов с 374 квартирами. В итоге более 4 тыс. людей былилишены крыши над головой.

И в Дженине, и в Наблусе имели место случаи, когдавойска сносили дома с находящимися в них жителями.Солдаты не только не предупреждали жильцов и не при7нимали мер для спасения людей, оказавшихся под об7ломками, но и препятствовали тем, кто пытался найтиэтих людей. «Международная Амнистия» зафиксировалатри таких случая, приведшие к смерти 10 людей. Еще ше7стеро из списков убитых в Дженине, составленных вбольнице, отмечены как погребенные под обломками.

Полностью с данным докладом можно ознакомитьсяна ИнтернетGсайте: http:// web.amnesty.org/ai.nsf/recent/ MDE151432002!Open

Примечание. Буквально на следующий день после обнародования доклада на ав�торитетную международную организацию обрушилась одиозная еврейская Анти�диффамационная Лига, базирующаяся в США. АДЛ заявила, что обвинения в адресИзраиля «фальшивы». Израильское лобби назвало «Международную Амнистию»«враждебным игроком в медиа�войне» против Израиля.

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Экономикаи политика

По

во

пр

оса

м п

ри

об

ре

те

ни

я о

бр

ащ

ай

те

сь

по

те

л.

49

0�9

5�1

7

Страховий та інвестиційний менеджмент

Страховий та інвестиційний менеджмент: Підручник керівн. і наук. ред. В. Г. Федоренка / В. Г. Федоренко,

В. Захожай, О. Г. Чувардинський та ін. — К.: МАУП, 2002.: іл. — Бібліогр. в кінці розд.

У запропонованому колективом авторів підручнику дається ґрунтовний аналіз су7часного стану інвестиційної і страхової політики України, причини її спаду та пропо7нуються реальні шляхи стабілізації.

Праця сприятиме формуванню у студентів теоретичних знань і практичних навичокщодо кількісної оцінки якості економічних явищ і процесів, що відбуваються у стра7ховій та інвестиційній діяльності.

Сенченко М. І.

Фінансовий ІнтернаціоналФінансовий Інтернаціонал. — К.: МАУП, 2002. — 56 с. — (Б!ка журн. «ПЕРСОНАЛ»).

У пропонованій праці автор, знаний учений, академік Міжнародної академіїінформатизації при ООН, на багатому фактичному матеріалі розкриває широкомузагалу історію та передумови виникнення Фінансового Інтернаціоналу, який прагневстановити своє світове панування.

Фінанси (теоретичні основи)Підручник/ М. В. Грідчіна, В. Б. Захожай, Л. Л. Осіпчук та ін.; Під керівництвом і за наук. ред.

М. В. Грідчіної, В. Б. Захожая. — К.: МАУП, 2002. — 280 с.: іл. — Бібліогр.: с. 273–277.У пропонованому підручнику викладено основи теорії фінансів, наведено структу7

ру й характерні особливості фінансової системи країни, основні напрямки фінансовоїполітики, а також концептуальні підходи до формування державного бюджету в умо7вах ринкової економіки. Розглянуто складові фінансової системи — державні фінан7си, фінанси підприємств, страхування, фінанси населення. Особливу увагу приділенофінансовому ринку як механізму ефективного розподілу та перерозподілу фінансо7вих ресурсів. Показано роль різних видів фінансового контролю в забезпеченніфункціонування фінансової системи.

Для студентів економічних спеціальностей вищих закладів освіти.Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів ви7

щих навчальних закладів.

Колпаков В. М., Дмитренко Г. А.

Стратегический кадровый менеджмент

Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2002. — 280 с: ил. — Библиогр.: с. 266–274.В учебном пособии сделана попытка показать природу стратегического управления, сфор7

мулировать научно обоснованное понятие стратегии, вскрыть ее сущность.Рассмотрены теоретико7методологические основы стратегического управления кадрами.

Определены объект и предмет дисциплины. Показана взаимосвязь кадровых стратегий и кад7ровой политики.

Для студентов магистратуры, аспирантов, преподавателей.Рекомендовано Министерством образования и науки Украины в качестве учебного пособия

для студентов высших учебных заведений.

В рубрике«ПОЗНАВАТЕЛЬНЫЕ БЕСЕДЫ»:

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

ВЕЛИКАЯ ЛОЖАЗвание 28�е — «Рыцарь Солнца»

С точки зрения каббалистической, это звание служитдополнением к званиям 247му и 227му.

Вот что о нем говорит ритуал. «Под непроницаемымпокровом это звание скрывает философские истины. Этошкола специальных наук, в которой изучают великуюкнигу природы, здесь изучают законы, стараются про7никнуть в ее тайны путем глубокого анализа. Здесь изу7чается сила человеческой воли и доказывается, что чуде7са есть в сущности не что иное, как недостаточно извест7ные нам законы природы. Доктрины каббалы7герметиз7ма и алхимии являются предметами особо тщательногоизучения. Синтез тот, что все мыслители и ученые, буду7чи антихристианами, достигли высших оккультическихзнаний потому, что они руководствовались только все7могущим разумом человеческим».

В общем, это звание чисто каббалистическое, и в засе7даниях, не посвященных избранию новых членов, члены287го звания занимаются сеансами спиритуалистическо7го и оккультического характера. Необходимой принад7

•ДОКУМЕНТЫ ДЕПАРТАМЕНТА ПОЛИЦИИ РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ

ДОКУМЕНТЫДЕПАРТАМЕНТАПОЛИЦИИ РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИГ. Г. МЕЦ. СУЩЕСТВО И ЦЕЛИ ВСЕМИРНОГО ОБЩЕСТВА МАСОНОВ*

* Публикуется по книге О. А. Платонова «Тайная история масонства». — C. 568—690, с незначи7тельными сокращениями.Продолжение. Начало в №№ 4–10 за 2002 г.

43

лежностью их мрачных заседаний служит маги7ческая лампа, устроенная по особым правилам,посредством которой направляют луч света наоблако дыма от смолы и прочих трав, сжигае7мых на жертвеннике при заклинаниях и вызо7вах нечистой силы.

Политического значения это звание почти неимеет и служит подготовительной ступенью кдальнейшим тайнам оккультизма.

Звание 29�е — «Великий шотландец»Посвящение недолгое, — посвящаемому много

говорят о тамплиерах и о том, что они занима7лись оккультизмом, и о тайнах, которые перешлиот них к масонам. Девиз этого звания — «Вер7ность ордену тамплиеров». Посвящаемый даетклятву бороться до последней капли крови завсякий пост, на который он будет назначен, идействовать против узурпации властей, каковабы эта власть ни была — светская, военная илидуховная. После посвящения в зал торжествен7ной процессией вносят идола Б а ф о м е т а. По7священный преклоняет пред ним знамя. Ораторв своей речи говорит, что тамплиеров напраснообвиняли в поклонении Бафомету. Здесь ничегодурного не было. Бафомет есть изображениепантеистическое и магическое. Факел, помещен7ный между рогов, — это символ уравновешенно7го ума. Голова его, представляющая соединениечерт козла, собаки, осла и быка, и человеческиеруки — символ святости его работы. Знаком эзо7теризма, который он показывает правой рукой,он приглашает почитателей к своим тайнам.Крест с розой, который у него на груди, — этосимвол вечности человечества. Формы женские— символ материнства, размножения и т. д. ИдолБафомета пользовался почетом в древнейшиевремена. Он изображал бога Пана Александрий7ской школы. Это был бог Спинозы и Платона —бог первой школы гностиков. Как видно, появле7нием Бафомета перед посвящаемым масонствосняло покрывало со своей тайны.

Но это еще не все. Следующее звание 307е(Кадет) открывает все, весь культ Люцифера идеятельность масонских Ареопагов.

Звание 30�е — «Кадош» («Совершенный»)

Как прежде, при посвящении в звания, пред7шествующие званию Кадош, масонство призы7вало к мести за смерть Хирама (народ), так те7перь оно призывает к мести за смерть ЖакаБ у р г и н ь о н а М о л е , Гроссмейстера орденатамплиеров.

Легенда о Хираме служила предлогом пресле7дования Адоная (она облегчала развитие изве7стной теории), легенда о Жаке Моле будет слу7жить для выполнения на практике преследова7ния панства, христианской религии вообще икоролевской власти. Титул 307го звания трой7ной: «Великий Избранник», «Рыцарь Кадош» и«Совершенный Посвященный». В масонскомсмысле слово «Избранник» значит — предназ7наченный для исполнения акта мести, таковыбыли звания 9, 10 и 117е. Великий избранник —это человек, предназначенный для крупных ак7тов мщения. Девиз 307го звания — «Гекам Адо7най» (месть христианскому Богу). Здесь слово«Люцифер» уже не означает название «утрен7ней звезды» — это имя «ангела света». До 307гозвания символом божества был священный тре7угольник, расположенный над троном Предсе7дателя вершиной кверху. В 307м звании симво7лом божества служит треугольник, обращен7ный вершиной вина. Сочетание этих двух треу7гольников дает з н а к масонского ордена. Этосимвол двубожия: треугольник вершиной вверх— это Адонай, вершиной вниз — Люцифер. Адо7най бог зла, Люцифер — бог добра и «ангел све7та». Во всех трактатах по оккультизму — треу7гольник, обращенный вершиной вниз, — этосимвол С а т а н ы .

Посвящение продолжительно, но на нем необ7ходимо остановиться подробнее, так как это на7иболее важное звание масонства.

Посвящение происходит в четырех помеще7ниях: в черном зале, белом, голубом и красном.Должностные лица ареопага, числом 12, носятзвания Великих: Великий Учитель (Председа7тель), Великий Оратор, Великий Судья и пр.Первый зал (черный) соединен с погребом, вкотором стоит гроб и перед ним на подушке тричерепа. Средний череп украшен лаврами, эточереп Жака Моле, сожженного живым по при7казанию короля Филиппа Красивого, левее его— череп, украшенный короной, — это череп ко7роля Филиппа и правее — черен Папы Климен7та V с тиарой. На стене висит большая надпись:

«Только тот, кто может перенести страх смер7ти, может получить право быть посвященным вВеликие Тайны». Посвящаемый долго остаетсяодин в этой комнате. В это время внезапно изгроба подымается человек, изображающий Жа7ка Моле, и спрашивает, зачем посвящаемыйпришел нарушить его покой, и затем незаметноисчезает. Входит Председатель, становится наколени перед черепом Жака Моле и заставляетсделать то же самое посвящаемого. Затем гово7

Познавательныебеседы

44

рит ему: «До сих пор ты видел в масонстве лишьсимволы. Пришло время познакомиться с дей7ствительностью. Способен ли ты топтать нога7ми те предрассудки, рабом которых ты был, иповиноваться беспрекословно приказу на благовсего человечества». После утвердительного от7вета посвящаемый делает земной поклон передчерепом Жака Моле и говорит: «Клянусь моимбогом и даю мое честное слово никогда не от7крывать никому из тех тайн, которые я узнаю, ибеспрекословно повиноваться приказу ордена».Оба встают. Председатель берет кинжал и уда7ряет череп с тиарой, говоря: «Ненависть клевет7никам! Смерть преступникам!» Посвящаемыйему подражает. Став опять на колени перед че7репом Моле, Председатель говорит: «Вечнаяслава мученику добродетели. Пусть его муче7ния будут нам примером. Соединимся, чтобыраздавить тиранию!..» Встав, Председатель под7ходит к черепу с короной и, ударив ее кинжа7лом, говорит: «Ненависть тирании! Смерть пре7ступникам!» Посвящаемый ему подражает. По7сле этого оба покидают подземелье.

Председатель идет в голубой зал, где собра7лись высшие масонские чины, и там открываетзаседание при церемониале, несколько похо7жим на церемониал лож. Он объявляет собра7нию о том, что предполагается произвести по7священие, и спрашивает, не имеет ли кто7либочего против этого. Посвящаемому закрываютголову черной материей и ведут в соседний зал(белый). Этот зал освещен небольшой лампоч7кой, в которой горит спирт. На троне сидит Ве7ликий Жрец. Над троном расположен треуголь7ник вершиной вниз, к которому привешен дву7главый орел с мечом в лапах. Посвящаемый де7лает земной поклон. Великий Жрец читает мо7литву, в которой просит Высшее Существо очи7стить и вразумить посвящаемого в тех делах,которые он будет творить в угоду ему. Посвяща7емый вливает в вазу7жертвенник какую7то эс7сенцию и его ведут в голубой зал. Встречающиймасон приставляет к его груди кинжал и гово7рит угрожающим голосом: «Я не препятствуютвоему посвящению, но знай, что если ты, сде7лав первый шаг, отступишь, то ты погибнешь.Выбирай — идти вперед или отступить». Если впосвящаемом замечают малейшее колебание, тоего уводят. В противном случае накрывают го7лову черной материей и ведут дальше. Предсе7датель обращается к проводнику посвящаемогои говорит: «Ты понимаешь, мой брат, что для то7го, чтобы посвятить этого рыцаря св. Андрея внаши последние тайны, нам необходимо испы7

тать не только его верность нам, но и его муже7ство и силу воли. Если ты сомневаешься в нем,не подвергай его опасности». Брат ВеликийПроводник говорит, что он отвечает за посвяща7емого, как за самого себя. Два Великих Судьиберут урну и обходят сидящих членов, которыевсе время тщательно наблюдали за посвящае7мым, и они баллотируют принятие или отказ впринятии посвящаемого. В благоприятном слу7чае Председатель говорит: «Объявляю Ареопа7гу, что посвящаемый должен подчиниться своейсудьбе. Отведите его туда, куда призывает егодолг, и пусть он вооружится твердостью». Разы7грывается возмутительная сцена, показываю7щая, что те, кто достигли звания «Кадош», дей7ствительно люди, на все способные: посвящае7мого ведут в черную комнату, где Председатель,дав ему в руки кинжал, говорит: «Брат, когда тыбыл посвящен в звание Избранного, ты симво7лически мстил за смерть Хирама. Теперь делозаключается не в том, чтобы наносить удары ма7некенам или пронизывать твоим кинжалом го7ловы, давно лишенные жизни. Ты знаешь, чтонет такого прекрасного учреждения, в которомне было бы изменников. Один презренный,принадлежащий к нашему обществу, изменилнам, и мы должны от него отделаться. Он там —его последний час настал. Ты слышишь его хри7пение и тщетную попытку освободиться. Креп7ко связанный, он желал бы хоть крикнуть намсвое последнее оскорбление, но он бессилен пе7ред нашей безжалостной местью, его рот завя7зан. Брат, на тебя выпала честь исполнить актправосудия». Посвящаемого подводят к месту,откуда раздаются стоны, и кладут его руку натеплое живое тело, в котором трепещет сердце.«Ощупай то место, в которое ты должен уда7рить. Смерть ему!» И кинжал посвящаемоговонзается на этот раз в живое тело. Посвящае7мый был подведен к высокой скамье, на кото7рой лежал связанный баран, грудь которого бы7ла выбрита, почему производила полную иллю7зию человеческого тела. Один из братьев в этовремя подражал стонам связанного человека.Посвящаемого немедленно уводят и затем при7носят ему окровавленное сердце жертвы, кото7рое он подает Председателю на острие своегокинжала*. После такого доказательства мужест7ва посвящаемый почти наверно будет избран.

Звание Кадош в современном масонстве соот7ветствует званию Э п о п т а в мистических ре7

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Познавательныебеседы

*Великий Шотландский Ритуал (см. с. 78 «Священного Ритуала «Кадош»; 2527странич7ная брошюра, содержащая текст на французском и английском языках, отпечатана поприказанию Верховного Совета).

45

Познавательныебеседы

лигиях древности, Эпопты, будучи посвященыво все тайны культа, предназначались исключи7тельно для исполнения актов мщения, которыевсегда заключались в убийствах.

Посвящаемый идет умыть руки, после чеговозвращается, и его ведут в четвертое помеще7ние, которое называется Сенатом. В этой ком7нате посредине стоит усеченная пирамида, навершине которой стоит урна, покрытая крепоми украшенная лавровым венком. Справа от неекорона и слева — папская тиара. Между пира7мидой и востоком стоит мистическая лестница,имеющая с двух сторон по 7 ступеней. На левыхступенях написано: Грамматика, Риторика, Ло7гика, Арифметика, Геометрия, Музыка и Астро7номия, на правых — ряд непонятных слов: Тсе7дака, Шор7Лабан, Матхок, Емуна, Хамал7Сагги,Саббал, Ше7муль7Бенан7Тебухап. (Посвящае7мые в магию персы, почитатели Ор7музда —Люцифера, — тоже должны были всходить намистическую лестницу, подобную этой.)

Посвящаемый дает вновь клятву — присягуверности — и обещает посвятить всю своюжизнь для поддержки ордена на благо человече7ства и выполнить все, что ему предпишет мис7тическая лестница. Его подводят к ней. Первоеслово Тседака, т. е. «правосудие», означает то,что не надо останавливаться ни перед чем длятого, чтобы вести человека к счастью, на кото7рое он имеет право, и если кто7либо становитсяпоперек дороги к прогрессу, то он должен бытьуничтожен, — таково неумолимое правосудие.Посвящаемый становится на первую ступень —Ш о р — Л а б а н , т. е. «белый бык». В древнос7ти приносили в жертву богу белого быка, сим7вол чистоты и невинности. Также были отданыв жертву тамплиеры варварами жертвоприно7сителями — королем и Папой. Посвящаемыйстановится на вторую ступень — М а т к — «мяг7кий». Это свойство очищенного ума, которыйтолько и может выносить соперничество; будеммягки, хотя мы еще и не восторжествовали наднашим врагом. Посвящаемого ставят на третьюступень — Е м у н а , что значит «наша вера». Бу7дем в ней тверды, будем избегать лжи священ7ников, будем бороться с заблуждением и суеве7рием, которое заставляет людей обожать злоеначало, самого жестокого тирана человечества.Х а м а н — С а г г и — «великая работа», т. е.размножение людей людьми же. Для этой целинужно, по словам мудрого Гермеса, только до7стать зерно из скорлупы. Иначе сказать, надолишь очиститься от предрассудков и пороков ипредаться великому делу, которому наука древ7

них философов дала определенную форму.С а б б о л — «вес». Масонство нас учит, что вы7сокие звания не есть облегчение — наоборот, этотягость, возлагающая новые обязанности. Этослово нам показывает также, что мы должнытерпеливо переносить недостатки наших брать7ев. Ш е м у л ь — В и н а м — Те б у х а н —«среди непостоянства — осторожность». Таин7ственность и ловкость — наибольшая доброде7тель философа. Масон в высоких чинах нужда7ется в особой осторожности. Свет предаетсярабству, гордости, невежеству, тщеславию, лож7ной науке, волнующим страстям, ненависти, злоставится за добро, ложь за правду, пороки за до7бродетель. Масонство должно уничтожить этомрачное рабство, и только потому, что мир про7фанов привык к этому беспорядку, масонство,чтобы достигнуть цели, рассеять этот мрак,должно было окружить себя тайнами, которыеоно открывает постепенно с каждым новым зва7нием. «Ты, мой брат, должен взять на себя ак7тивную роль культа истины. Обещай вести себяосторожно». Посвящаемый, дошедший до верхалестницы отвечает: «Обещаю». — «Восхожде7ние на лестницу было символом твоей мораль7ной работы. Спуск — будет символом матери7альной». Посвящаемый спускается и ему объяс7няют, что Грамматика — это искусство хорошочитать и писать, Риторика — искусство доби7ваться цели путем слова, Логика — искусствоотличать добро от зла. Арифметика — путем чи7сел постигать бесконечное и т. д. Всеми этиминауками он должен широко пользоваться каксредствами. Посвящаемого подводят к пирами7де и говорят, что в этой урне прах Жака Моле,Гроссмейстера тамплиеров, святой жертвы ти7рании королевской и духовной власти. Как этажертва лежит здесь между своими мучителями,так и всегда обманутый народ находится междувластью тиранов и духовенства и сам же питаетсвоих мучителей.

«Чтобы доказать, что ты будешь работать впользу масонства как истинной религии, возь7ми эту корону и эту тиару и растопчи их нога7ми». Посвящаемый исполняет приказание.Приносят череп, укращенный лаврами, и посвя7щаемый дает над ним свою клятву, все присут7ствующие стоят, делая жест «порядка». Предсе7датель целует посвящаемого и дает ему кинжал,говоря: «Пользуйся этим оружием правосудияи истины только в законных случаях. Следуетдалее объяснение Председателя обязанностейзвания Кадош, приводить которые излишне.Достойны особого внимания следующие слова:

46

«Когда равновесие весов не может быть восста7новлено шпагой справедливости, то кинжал Ка7доша должен показать силу масонского закона».

В катехизисе Кадоша характерны следующиевопросы и ответы.

Вопрос: Что ищешь ты?Ответ: Света.Вопрос: Какого света?Ответ: Света свободы.Вопрос: Еще чего?Ответ: Мести.Вопрос: Против кого?Ответ: Против всех тиранов светских и духов7

ных.Вопрос: Что ты топтал ногами?Ответ: Короны царей и тиары пап.Кадош клянется никогда не подчиняться ни7

какому «похитителю власти», чтить память му7чеников за свободу и масонскую веру и старать7ся подражать им, помогать невинным, слабым игонимым (т. е. преследуемым властью за поли7тические убеждения) и вести пропаганду идейлиберализма на погибель тирании и деспотиз7ма. Кадош должен любить и ненавидеть безгра7нично, уважать и презирать без меры.

АДМИНИСТРАТИВНЫЕ ЗВАНИЯ

«Судья�Философ, Великий Тайный Руководитель»

Кадоши посвящены во все тайны, но они незнают лишь, при каких условиях происходятвыборы в высшие административные звания.Минимум для получения высшего звания дляКадоша, признанного достойным, это шесть лет,из них три года искуса. Но так как для того, что7бы быть во главе управления, недостаточнобыть фанатиком, но нужно отличиться способ7ностями, то кандидаты подвергаются трехлет7нему испытанию (искусу). Существование ис7куса тщательно скрывается даже от ареопагов.

Таким образом, звание Судья7Философ, Ве7ликий Тайный Руководитель, это не звание втесном смысле слова, а это состояние Кадоша,выдерживающего искус. Когда Кадош, нравст7венные качества которого достаточно изученыглавенствующими чинами, удостаивается по7вышения и признается заслуживающим полу7чать самые ответственные поручения, один измасонов 317го звания сообщает ему о существо7вании искуса (Новисиата) и показывает емузначок, который ему должен предъявить из7

бранный неизвестный человек, за которым ондолжен следовать.

Ритуал посвящения в Новисиат следующий.Зал заседания находится в подвале ложи, вход вкоторый идет из внутреннего помещения поприставной лестнице. Зал освещен одним ис7точником света. Посвящаемого спускают по ле7стнице с завязанными глазами, потом, проверивего в звании всех званий и их обязанностей,Председатель говорит ему речь: «Большинствозваний, через которые вы прошли, чтобы очу7титься здесь, говоря откровенно, служило заба7вой, которая завлекала больших детей, пригово7ренных прозябать на блестящих банкетах ма7сонства, истинные цели которого остались дляних непонятными. Масонство, удовлетворяялюбопытство одних, тщеславие других, даваявыгоды третьим, ищет среди профанов людей,способных стать настоящими масонами. Если вложах символистов мы употребляли часто нео7быкновенные и странные обряды, странныйязык, то это лишь» для того, чтобы легче заме7тить дурные, не подходящие нам элементы и из7бежать выбора их в дальнейшие должности. Выбыли долгое время объектом нашего наблюде7ния и изучения, и вы должны гордиться нашимприемом, тем более что принятых очень немно7го. У нас нет более символизма, нет повязки наглазах, и я говорю правду. С той минуты как выпримете обязательство, вы больше себе не при7надлежите — даже ваша жизнь — собственность"приказа". Полное повиновение и немедленное,быстрое, без рассуждения исполнение поруче7ний, которые дает вам Высшая Власть, будет ва7шим главным долгом. Клятвопреступникампредстоит самая ужасная казнь. С точки зрения"приказа" даже самое ничтожное неповинове7ние власти или непослушание преступно, пото7му что в масонстве нет ничего неважного. Я ус7покою вас, сказав, что никогда приказ не будетпротивен вашим обязанностям к обществу. Снашей помощью вы перешагнете тот барьер, ко7торый не может перешагнуть ни один из смерт7ных. Искус, который вы пройдете, откроет вамкнигу жизни, научит читать в нашей книге.Присоедините ваши усилия к усилиям вашихбратьев, и вы ускорите наступление всеобщегоблаженства. Ваше новое назначение налагает навас страшную обязанность формировать людейи вознаграждать признанные вами добродетели.Вы выучитесь, чем и как можно связать руки иноги узурпаторов прав человека, управлять ивластвовать человечеством не страхом, а уваже7нием к вашим добродетелям. Вы всецело посвя7 П

ЕР

СО

НА

Л №

11/

20

02

Познавательныебеседы

47

Познавательныебеседы

щаете себя "приказу", который взял на себятруд восстановить человека в его первоначаль7ном достоинстве. Ваша власть в истине, мудро7сти и разуме. Наших братьев много — мы рас7пространены в о в с е х д а ж е о т с т а л ы хс т р а н а х , все же ведомых нашей невидимойсилой. Мы работаем для Великого Перерожде7ния. В нас в данную минуту вы видите часть тех,никому не ведомых инквизиторов, инспекто7ров, командиров, которые управляют массоймасонства. Мы даем отчет только Высшему Со7вету. Подражайте нам, и вы заслужите уважениеВладыки, Великого Главного Инспектора, кото7рый нами управляет.

Согласны ли вы, наш брат, быть достойнымсохранить права природы и нашего "приказа"?Если вы — истинный брат, вы ответите утверди7тельно, если же вы брат фальшивый, — то бере7гитесь нашей мести, она вас всюду найдет. По7думайте и дайте ответ. Я жду. Отступление не7возможно». Дается согласие. В присяге посвя7щаемый клянется, пользуясь своим положени7ем в обществе, покровительствовать всем не7справедливо обвиненным, всегда работать про7тив тиранов для обновления общества и никог7да не склонять голову не только перед властью,но и перед сильными. «Теперь вы принадлежи7те к высшей касте руководителей работой, кото7рая идет много веков для счастья человечества».Посвящаемый клянется и приставляет к сердцукинжал. Председатель толкает его руку и слегкаранит его. «Теперь вы Судья7Философ, Вели7кий Неизвестный Командир».

Упражнения посвящаемого в звание Судьи7Философа, Великого Неизвестного Командирасостоят в наблюдении всего окружающего и визучении членов, принимаемых в ложи, до по7ступления их и после, а также во взаимном на7блюдении равных себе членов Новисиата.

Всякий поступивший дает отчет тому, кто егопосвятил, перед которым он и сохраняет пови7новение и подчиненность. Член Новисиата дол7жен посвящать все время специально изучениюискусства понимать, судить и оценивать людейпо внешнему виду, по чертам лица, вкусам, ма7нерам и т. д.

Таким образом, Кадош, поступивший в Нови7сиат для получения высшей власти, долженвполне освоиться со странной наукой физионо7мистикой, которой масон Л а в а т е р дал изве7стные правила. Изучению посвящается три го7да. Внимательно наблюдают выражение лица,движения тела, звук голоса, предрасположения,склонности и т. п. Все это дает им возможность

впоследствии путем приобретенной прозорли7вости сделаться полицией особого рода. На се7ансе посвящения Председатель излагает вкрат7це систему Лаватера. Это начало изучения тойкниги, о которой говорилось посвящаемому.

Прежде всего рекомендуется изучать обыкно7венные манеры человека и хорошо схватыватьчерты его лица. Каков взгляд: пристальный илиблуждающий, живой или темный, величествен7ный, жгучий или утомленный. Выносит ли онтвердый взгляд. Весел ли он. Склонен ли опус7кать или подымать глаза, морщит ли лоб дажепри сильных ощущениях, болтлив ли или замк7нут. Кому он обязан образованием, был ли поднадзором родителей, какое получил образова7ние, путешествовал ли и где. Постоянен ли в ре7шениях, чем можно его увлечь: похвалами, ра7болепством, женщинами, деньгами, друзьямиили мистицизмом. Любит ли сатиру, что застав7ляет его смеяться, любит ли хорошее тело.Скромен ли, обжора или чувственный. Скрытенили болтлив в попойках и т. д. Все эти наблюде7ния записываются тщательно Судьей7Филосо7фом о каждом наблюдаемом лице. Легко видеть,что, наблюдая так людей, они находят фанати7ков, которыми пользуются. В общем, под пред7логом физиономистики Кадоши исполняютроль шпионов по всем правилам искусства и яв7ляются прекрасными помощниками для выпол7нения масонской мести. Посвящаемому гово7рят, что таким путем он достигает великой муд7рости, хотя остается еще много, чего ему нельзятеперь объяснить и что он узнает через три года.

Через три года один из масонов 317го званияобъявляет находящемуся в Новисиате масону,что он может быть утвержден в 317м звании Ве7ликого Инквизитора, Инспектора7Командора иназначает ему день посвящения, причем за не7делю ему предлагает представить «Суду Влас7телинов» 317го звания письменное сочинение отом, как он себе представляет три высших ад7министративных звания. Это сочинение тща7тельно разбирается, и если оно не удовлетворя7ет требованиям, то ограничиваются тем, чтопредставившему сочинение рассказывают ко7нец истории тамплиеров и говорят, что это всеи что 317е звание он получит в очередь при от7крытии вакансии. Такие случаи, впрочем, ред7ки. Кадош, пройдя Новисиат, большей частьюне сомневается в истинной цели масонства. По7священие совершается масонами 33, 32 и 317гозваний. В своих действиях масоны 317го званияруководствуются «Секретным Статутом» в 34параграфа.

•НЕВІДОМЕ НАТО

•ЧТО ПРОТИВОПОСТАВИТЬ ПРИНЦИПУ«РАЗДЕЛЯЙ И ВЛАСТВУЙ»?

•ГРЕХ ПЕРВОРОДСТВА

В рубрике«ПОЛЕМИКА»:

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

НЕВІДОМЕ

Костянтин Петрович МОРОЗОВ на3родився 1944 р. в Луганській області.Закінчив Харківське вище авіаційне учи3лище льотчиків, Військово3повітрянуакадемію, Академію Генерального штабу.Упродовж 313го року служив у ЗбройнихСилах. Командував авіаційними части3нами, дивізією, армією. У 1991–1993 рр.— Міністр оборони України.

Після відставки з посади Міністраоборони і звільнення із Збройних Сил Ук3раїни у 1993 р. на громадській роботі:керівник виборчого «Демократичного

об'єднання Україна», координатор демократичних партій, членУкраїно3Американського комітету із вироблення політики.

Від 1996 р. перебуває на дипломатичній службі. До 2000 р. —заступник глави Місії України при НАТО. У 2000–2001 рр. —Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ірані.

У 1994–1995 і 2001–2002 рр. — старший науковий співробітникГарвардського університету США із проблем міжнародної безпе3ки. З вересня 2002 р. — директор Військового інституту МАУП.

НАТО

Історія розвитку НАТО після закінчення «Холодної війни»свідчить про її неперевершену здатність реформуватисяза нових умов політики безпеки в Європі. Останні десятьроків сповнені ініціативами і практичними діями Альянсу,спрямованими на створення нової атмосфери довіри таспівробітництва, сприяння розвитку демократичних армійу країнах, які почали проводити власну політику, зокремау сфері оборонного будівництва та безпеки. Із самого поGчатку в рамках співробітництва НАТО ставить за мету доGпомогти новим незалежним країнам і тим, які звільнилисявід радянського диктату, реформувати свої збройні сили,впровадити у їхню систему управління демократичнихпринципів, унеможливити загрозу їх власному народові, атакож шляхом оптимізації складу і співробітництва, зменGшити економічний тягар їхнього утримання.

49

Полемика

Співробітництво з НАТО і військова реформа в Україні

«НАТО — єдина організація, яка здатна забло7кувати будь7який конфлікт в Європі», — за7пам'ятався мені вислів одного відомого ук7раїнського парламентарія після проведенихзустрічей у штаб7квартирі Альянсу. За всієї упе7редженості до НАТО, що кожного разу супрово7джувала українські делегації під час зустрічей зїї працівниками в штаб7квартирі, представникирізних органів державної влади, працівники ЗМІта студенти з України із задоволенням отримува7ли не відому їм раніше інформацію про завданняі хід реформування організації. Часто безпосе7редньо під час таких візитів деякі з них змінюва7ли свої попередні оцінки. «Якби цей візитвідбувся раніше, — заявив 1998 року в нашомупосольстві в Брюсселі депутат від Криму, якоговажко було запідозрити у пронатовських погля7дах, — я б ніколи не приєднався до депутатськоїгрупи «Анти7НАТО».

Працюючи заступником голови українськоїМісії при НАТО ще за рік до її офіційного засну7вання у 19977му році, протягом майже чотирьохроків я неодноразово пересвідчувався у неприй7нятті офіційним Києвом, або ж Центром, нашихпропозицій на підвищення ефективностіспівробітництва. Часто критичні оцінки, зроб7лені Місією на підставі реальних фактів, викли7кали роздратування. Партнерам по співпрацівже у 1995 році стало зрозумілим, що наша ак7тивність у програмі «Партнерство заради Миру»(ПЗМ) визначається не власними планами, амірою ставлення до НАТО Росії. Участь у Про7грамі надає невичерпні можливості розвиткуспівпраці між НАТО і країною7учасницею аж доїї членства в Альянсі. Таким був шлях наближен7ня до НАТО нових членів Організації: Польщі,Угорщини і Чеської Республіки. Вони вже наетапі переговорів про приєднання почали ство7рювати спільні з НАТО робочі органи. Українаж, не використовуючи багатьох можливостей,зокрема цілеспрямованої підготовки до рефор7мування спеціально призначених для участі упрограмах підрозділів — представників усіхвидів Збройних Сил, не створила вигідної длясебе (у тому числі і у фінансовому розумінні) си7стеми вивчення, узгодження та апробації на7прямів і методик реформування на цій основівсіх Збройних Сил.

Не було підвищено рівень ефективності нашо7го співробітництва (з точки зору використанняйого досвіду у власній оборонній реформі) іпісля створення нових механізмів, тепер ужедвостороннього співробітництва України із НА7ТО в рамках щорічної Робочої програми парт7

нерства на виконання Хартії про особливе парт7нерство між ними, підписання якої у 1996 роціініціювала Україна. Маючи і без того соліднийнабір механізмів для наполегливого досягненнянаціональних інтересів у сфері своїх стосунків зНАТО, Україна заснувала нові, які за логікоюмали б свідчити про твердість намірів і незво7ротність процесу реалізації її вибору.

Разом із тим неефективне використання такихіз них, як Спільна робоча група з питань оборон7ної реформи, та невисокий рівень активності, якучасниці попередніх програм, постійно виклика7ла сумніви щодо остаточності вибору України.Практичні кроки щодо реалізації наших частодуже відвертих і дуже рішучих інтеграційнихнамірів залишалися залежними від політичноїкон'юнктури у стосунках України з Росією іРосії з НАТО. Державна міжвідомча комісія, якубуло створено спеціально для управління спів7робітництвом з НАТО, не відіграла своєї ролі увизначенні пріоритетів у сфері безпеки і протя7гом п'яти років так і не внесла пропозиції щодокінцевої мети співробітництва. У той же часКомісія як позаштатний орган і не могла зайня7ти принципової позиції, перебуваючи під впли7вом кон'юнктурних обставин. Не виносилися ціпитання і на розгляд РНБО та Уряду України. Зацих умов і керівництво Міноборони вичікуваловказівок, не виявляючи власної позиції щодо на7пряму інтеграції в сфері оборони, визначеномунаціональним законодавством.

Імідж нашої держави в НАТО всі ці роки про7довжував утримуватися на досить високомурівні, і не лише завдяки попереднім досягнен7ням. Україна ефективно розвиває спів7робітництво з Альянсом у політичній сфері.Наша держава однією з перших серед партнеріву жовтні 19977го року заснувала свою Місіюпри НАТО. Авторитетно й ефективно працюєспільний робочий орган Комісія Україна —НАТО (КУН). Прийняті спільно з «дев'ятнад7цятьма» документи є не лише своєчасним узгод7женням позицій сторін із питань європейськоїбезпеки, за п'ять років вони заклали надійніпідвалини зміцнення взаємної довіри, створилиоснову та відкрили простір для майбутніхспільних дій у цій галузі. Як підтверджує час, зу7силля сторін не були марними. Маятник нашихособливих стосунків із НАТО після двох крайніхпротилежних його положень у 1997 і 2000 роках,схоже, знову починає свій рух в інтеграційномунапрямі. Цього разу політична ситуація навколоУкраїни стосовно її вибору будувати свою безпе7ку на основі європейської системи, та й ситуаціяв самій країні значно і позитивно змінилися.Вважаю, що основою таких змін є зростання

50

рівня інформованості українського народу,вміння аналізувати вплив багатьох чинників, щоформують її національну безпеку тепер і в май7бутньому. Але чого від нас чекатимуть наші парт7нери і чого треба самій Україні — то це тих самихпрактичних кроків, які б засвідчили щирість на7ших намірів і конкретність наших інтересів.

Відносини в трикутнику Україна — НАТО — Росія

На відміну від України, наш великийпівнічний сусід не бачить нашу державу поручіз собою як необхідну умову розвитку своїхвигідних стосунків з Європою і з Заходом уцілому. Російська стратегія передбачає її особи7сте лідерство, її виключне право представлятиперед Заходом інтереси «країн колишнього Со7юзу», виходячи з того, що все, що може бути

вигідним для цих країн, вони маютьдосягати через стосунки з Росією.Заходові також вигідно мати справуз таким представником, і багато в чо7му Росії вже надано відповідні по7вноваження. Отже, Росія не потребуєпідтримки процесу свого наближен7ня до Заходу українським гаслом.Воно, крім принизливого визнаннявласної залежності від Росії, нічогоУкраїні не додає. Це розуміють всі —і в Росії, і на Заході, і в Україні.

Вважаю, що наша держава не такраїна, якій слід когось чекати, або накогось зазирати. Історія наших сто7сунків із НАТО свідчить, що Ук7раїною внесено набагато більшеініціатив та продемонстровано наба7гато більше щирих намірів, ніжРосією. Серед них не лише приєднан7ня до РПАС у 1992 році можна відне7сти до самостійних рішень України.Участь у миротворчих операціях уБоснії і Косово під проводом НАТО,як і позиція України у питаннях роз7ширення є суто національними над7баннями, які додали авторитетунашій країні, вивели її стосунки зАльянсом на особливий двостороннійрівень. Але немає куди правди діти,деякі інші рішення (такі, як підписан7ня рамкового документа ПЗМ у 1994році, початок практичної розробкиХартії у 1996 році, та й теперішні заявищодо перспективи набуття членства вНАТО) так чи інакше пов'язані з кон7кретними кроками Росії, які зовсім несвідчать про її наміри інтегруватися

«в Європу разом з Україною». Заганяючи Ук7раїну в русло своєї політики і тримаючи її в еко7номічній залежності, Росія послідовно завойовуєдля себе одноосібне право бути на рівних із силь7ними світу цього, намагаючись представлятиінтереси колишніх республік Союзу. Російська жполітика, водночас залишаючись для Заходуджерелом постійних проблем, може створитиумови асоціації з ними всіх її послідовників. Са7ме це, на мою думку, має враховувати наша дер7жава, аби від російської «проблемності» не зале7жала наша стратегія власної безпеки.

У середині травня міністри закордонних справкраїн7членів Альянсу ухвалили рішення про на7дання Росії права голосу в ПАР під час розглядупитань тероризму, не розповсюдження зброї, ра7кетної оборони і миротворчості. Фактично27 травня у Римі у сфері зазначених питань за7

Полемика

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

51

сновано новий формат «двадцяти», НАТО і Росіїяк союзників в Організації. Але залишаєтьсяочевидним, що навіть цим форматом навряд чиможливо зняти проблеми в інтересах сторін. Бе7ручи до уваги особливі інтереси Росії саме у ційсфері, можна передбачити серйозні суперечностіпри обговоренні й прийнятті рішень із зазначе7них питань. Російська політика в Чечні незбігається з концепцією, яку закладено в основумиротворчості НАТО. А в питаннях нерозповсю7дження і поготів до Росії з першого дня вже єпретензії: «Передача технологій Ірану, де Росіядопомагає будувати ядерний реактор;співробітництво з цією і деякими іншими країна7ми у сфері наукових досліджень у галузі ракето7будування; продовження продажу зброї до країн,що підпадають під санкції, зокрема введені Спо7лученими Штатами тощо».

У липні США, як і було оголошено, фактичновийшли з Договору по ПРО і, незважаючи на за7перечення Росії, «збільшують свою присутністьв Центральноазіатському регіоні — місці перети7ну декількох національних інтересів, що створюєвідповідні проблеми. Антитерористична опе7рація в Афганістані з використанням баз на тери7торії країн Центральної Азії — колишніх рес7публік СРСР — не єдина з них. Каспійська наф7та і обмеження російського впливу на ситуацію врегіоні — більш далека перспектива. Отже, незва7жаючи на прогрес, якого досягнуто в останнійчас в американо7російських стосунках, існує ба7гато причин для виникнення одного дня новоїконфліктної ситуації. Навіть адміністративні чи7новники, тенденційно сповнені оптимізму,постійно згадують: «Це ж Росія. Ви ніколи незнаєте, чого чекати в майбутньому». (The НeraldTribune. — Червень 2002 р.)

Росія після набуття у 1999 році її колишнімисателітами членства в Альянсі фактично вже нечинить протидії розширенню (оскільки не може їїчинити), але продовжує ескалацію своїх вимог доОрганізації, послідовно задовольняючи свої ве7ликодержавні амбіції. Підписавши у травні 1997року Основоположний Акт про співробітництво,створивши на його реалізацію Постійну спільнураду НАТО — Росія, ставши тепер рівноправним,як вважається, союзником у форматі «двадцяти»(хай навіть з окремих чотирьох питаньспівробітництва), Росія не просувається до член7ства в НАТО, вона наближає НАТО до себе, зали7шаючись окремою стороною в стосунках здев'ятнадцятьма. Перспективу таких стосунківможна передбачити у подальшому розширеннікола питань, у прийнятті рішень з яких Росія ма7тиме право голосу, створенні нових спільних зАльянсом робочих органів і так далі, можливо до

обмеження сфери стратегічних інтересів НАТО і(найвища мрія) «передачі» до сфери впливуРосії цілих груп країн. НАТО йде на деякі по7ступки тепер і буде йти далі, бо ціною таких по7ступок є політична і фінансова підтримка «на7товських» програм і планів парламентами ісуспільством в країнах7членах. Розвитокспівпраці з Росією після розвалу РадянськогоСоюзу всі ці роки поступово ставав для НАТОдедалі важливішим напрямом діяльності із за7вданням забезпечення миру в Європі й умов дляподальшого розвитку країн7союзників. Цей на7прям сьогодні став, по суті, одним із факторів, щовизначають нові виклики безпеці в Європі йсвіті. Про це не говорять, але такі виклики врахо7вують і з ними відважно борються: з одними —військовою операцією коаліційних сил, а з інши7ми (як російська непередбачуваність) — колек7тивним умиротворенням. Мабуть, для Українипоки що в цьому немає нічого поганого, навпаки,з огляду на наше безпосереднє сусідство і деякіінші особливості в україно7російських стосункахнам має бути вигідно, що Захід таким чиномстабілізує безпеку в нашому регіоні. Єдине, чогоза нас ніхто не зробить, то це докладання нашихвласних зусиль до того, аби цей процес не відбу7вався за рахунок національних інтересів Ук7раїни. Ми це забезпечимо, якщо кожний новийросійський крок на Захід Україна не лише за7побігливо вітатиме, а буде випереджати або хочаб супроводжувати відповідними власними кро7ками на зміцнення української незалежності відРосії. І навіть якщо наші дії будуть діями увідповідь, важливо, аби вони не дуже запізнюва7лися.

Гаранти безпеки для УкраїниВ умовах стрімкого зростання уваги Альянсу

до розвитку відносин з Росією, особливо післяпроголошення її позиції щодо співробітництваіз США у вересні 2001 року й ухвалення утравні ц. р. римської декларації про інсти7туціоналізацію стосунків НАТО з РФ у форматі«20», рішення РНБО України від 23 травня ц. р.щодо її майбутнього членства в НАТО є сильнимполітичним кроком нашої держави, який висунувперед Альянсом необхідність урахування його вході реалізації власної стратегічної концепції. НаУкраїну давно чекали серед тих, хто визначивсвою стратегію щодо членства в НАТО, і вона маєправо розраховувати на розуміння і підтримку зогляду на її конструктивну позицію в питаннірозширення. Цього не сталося ні 1997 року, коли,отримавши статус партнера, відмінного відінших, Україна задовольнилася ним і фактичнозаконсервувала свої стосунки з Альянсом на цьо7

Полемика

52

му рівні, ні 1999 року, коли трикраїни — її сусіди, стали новими йо7го союзниками, а дев'ять іншихприйняли до виконання державніплани дій щодо набуття в ньомучленства. Всі ці роки наша позиціящодо НАТО тією чи іншою міроюперебувала під впливом позиціїРосії, і саме це було причиною фак7тичного відходу України у 2000 роцівід проголошеного нею ж курсу наєвроатлантичну інтеграцію. Тепер,коли Росія своїм новим статусомпартнера НАТО у «двадцятці» дала черговий по7штовх нашим амбіціям, Україна рішенням РНБОвід 23 травня підтвердила свою попередню про7граму інтеграції, надавши їй нового звучання сло7вами щодо майбутнього членства в НАТО. Алетепер, у 20027му ми несподівано відчули, що ціслова не справили майже ніякого враження ні уВашингтоні, ні в Брюсселі, ні в Москві.

Реакція США і НАТО на нову ініціативу Ук7раїни свідчить про їхню адаптацію (впродовжп'яти років) до української задоволеності своїм«відмінним» від інших статусом партнера, який,на відміну від Росії, не спонукав Україну до но7вих амбіцій. Москва ж не поспішала з оцінками,очевидно, покладаючись на свої нові можливостівисловити їх під час обговорення ситуації в НАТОу форматі «двадцяти» (про цю позицію цікавобуло б дізнатися). У будь7якому разі все вигля7дає так, нібито застереження тих противників на7ближення України до Альянсу, які повторюваливідоме «нас там ніхто не чекає», підтвердилися.Категорично відкидаючи цей штамп, шукаю длясебе відповідь, чому так сталося. Мабуть, по7пер7ше, кожна країна, яка набула членства або го7тується до цього, сама заявляє про свої наміри,наполегливо працює над виконанням плану що7до приєднання, — а ми цього ще не зробили. По7друге, проголошення нашої ініціативи відбулося

із запізненням (років так на п'ять), вчас, коли цього вже дійсно не чека7ли. А по7третє, і це, мабуть, найваж7ливіше, — до нашої непослідовностізвикли.

Але як би там не було, таке рішен7ня є необхідним, бо саме з ним ма7ють бути пов'язані всі наші розра7хунки на зміцнення безпеки Україниі зрештою гарантування її незалеж7ності. Далі світ обов'язково очікува7тиме зростання популярності цьогоурядового рішення в українському

суспільстві, прийняття державної програми(плану) дій щодо набуття членства і, безумовно,подачі офіційної заявки на членство в НАТО вжецього листопада під час саміту Комісії Україна —НАТО у Празі, заявки як міжнародного зо7бов’язання бути відданими своєму вибору.

Крім того, я проти штампу, який використову7ють невпевнені у необхідності цієї роботи, — про7ти тези про «неготовність нашого суспільства».Дійсно, а чи можна сьогодні розраховувати напідтримку в суспільстві курсу на союз України зНАТО? Чи можна сподіватися на позитивнінаслідки всенародного референдуму, який дове7деться провести Україні з цього питання? Я вва7жаю, що відповідь на ці запитання є позитивною,а основним завданням для наших політиків є ак7тивна робота на передовій інформаційного про7стору. У той же час слід пам'ятати, що суцільноїзлагоди у цьому не існує навіть у суспільствахкраїн7членів Альянсу з багаторічним стажем.Стабільність сил між «за» і «проти» на користьчленства в таких країнах забезпечує надійна де7мократична система обрання влади. Ця системагарантує людям, що до влади приходять саме ті,за кого вони голосують. Люди вірять владі, вва7жають її національною елітою, яка розумієтьсяна справі ефективного забезпечення національ7ної безпеки, довіряють її рішенням. За цих умов

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Полемика

53

люди в своїй більшості не переймаються питан7нями стратегії, їх більше цікавлять ближчі до нихпроблеми права, зайнятості, соціального забезпе7чення, культури. Але для такого балансу всуспільстві на основі довіри потрібні дві неве7личкі речі: чесні вибори й авторитетна влада.

Не такий вже й довгий шляхМи всі звернули увагу, як відразу після оголо7

шення рішення РНБО наше керівництво розпо7чало «роз'яснення» порядку його реалізації, якізнайомо нагадували ті прояви непослідовності,що спостерігалися щодо НАТО протягом роківнашого співробітництва. Ми вже є достатньоінформованими і самі можемо оцінювати часовірамки нашого поступу, спираючись на досвідінших країн. Країни, які є вірогідними кандида7тами на запрошення до членства в НАТО вжецього року, працюють над планами дій лише про7тягом трьох років (план прийнято на саміті уквітні 1999 року), отже не «десятиліття», як дех7то говорить сьогодні, віддаляють нас від такого жстану, а роки, з урахуванням всіх наших вагань,вважаю, що їх не більше п'яти. Україні вкрай не7обхідно якомога скоріше офіційно заявити просвої наміри — цього листопада на Саміті КУН уПразі подати заявку, започаткувати відлік часупідготовки, маючи міжнародні зобов'язання. На7род обов'язково підтримає такий курс, форму7вання суспільної позиції, як показують опиту7вання останніх років, відбувається значноскоріше, ніж позиції влади з цих питань.

Завершуючи, хотів би підкреслити своївідповіді на відомі запитання, які так чи інакшевипливають з цієї розмови. Отже, чим є і чим не єоця невідома Організація Північно7Атлантично7го Договору? На основі ознайомлення з багатьмааспектами існування і практичної співпраці з їїструктурами стверджую, що НАТО є міжнарод7ною політичною організацією з інтегрованимивійськовими силами, яка функціонує уполітичній сфері й сфері міжнародної безпеки.НАТО є демократичною організацією, діяльністьякої регламентується нормами міжнародногоправа і принципами суверенності країн — їїчленів. У цьому зв'язку показовим є процес ухва7лення рішення Альянсу щодо початку військовоїоперації в Косово. Поважаючи позицію тих, хтозмінив своє попереднє позитивне ставлення доНАТО після березня 1999 року, все ж таки про7довжую стверджувати, що тривалі дебати в ПАРв умовах заблокованості РБ ООН, відбувалисявідповідно до наслідків інтенсивних консуль7тацій Міжнародної контактної групи високогорівня, обговорень ситуації та вироблення позиціїу парламентах і урядах країн7членів, супроводжу7

вались широким висвітленням їх у пресі черезщоденні брифінги представників керівних ор7ганів НАТО в штаб7квартирі для акредитованихжурналістів із багатьох країн. НАТО, на відмінувід ОВД, ніколи не застосовувала силу протисвоїх союзників. Метою НАТО є забезпеченнямирного розвитку країн — її членів шляхом ство7рення політичного клімату довіри і миру вЄвропі. НАТО є відкритою для співробітництва ідіалогу організацією, яка має широкий спектр на7прямів співробітництва і потрібні механізми йінструменти для його здійснення. НАТОпостійно трансформується у політичну ор7ганізацію відповідно до змін політичної ситуації вЄвропі та скорочує свої військові сили адекватнозменшенню загрози міжнародній безпеці. Розви7ваючи співробітництво у невійськових сферах іздійснюючи миротворчі операції та гуманітарніакції, НАТО є лідером у процесах переходу люд7ства до цивілізованих методів зміцнення політич7ної стабільності та безпеки без застосування силиі загрози силою.

На тих же підставах я також стверджую, щоНАТО не є «агресивним військовим блоком»,оскільки її військові сили ані за складом, ані заозброєннями не перевищують оборонної достат7ності. НАТО — єдина міжнародна організація зчітко організованою системою надійногоцивільного контролю над військовими силами.НАТО не «нав'язує своїх стандартів», оскільките, що у нас називається стандартами НАТО, на7справді є STANAGS (Standardization agreements),домовленостями про застосування національнихстандартів країн у виробництві військової і окре7мих видів цивільної техніки та обладнання з ме7тою їхньої взаємосумісності.

Виходячи з цього, НАТО не створює «загрозимиру і стабільності», не збирається «топтатичужі землі», нікого до себе не «затягує», у томучислі й Україну, а, навпаки, підтримує прагненнясамих народів Європи розширювати простір ми7ру, стабільності, демократії і свободи; спільно га7рантувати безпеку в ньому. Свідченням цьому єнещодавнє запрошення до Альянсу нових країнЄвропи: Румунії, Болгарії, Словенії, Словаччи7ни, Литви, Латвії і Естонії.

На моє переконання, принципи, на яких ор7ганізована і функціонує Організація Північно7Атлантичного Договору, призначення її військо7вої організації і режим управління нею близькі задухом і змістом до Основного Закону України,до Основних напрямів зовнішньої політики Ук7раїни, Концепції національної безпеки, до світо7сприйняття і ментальності українців. Нам по до7розі, і ставати на цей шлях треба якомогаскоріше.

Полемика

54

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Полемика

Мир нуждается не в сионо!фашистских ма!нипуляциях, а в переходе от взаимоподавле!ния и противоборства ко взаимоподдержке исотрудничеству.

Губительность для Человечества глобализа7ции по модели «Золотого миллиарда», Единогомира в виде «цивилизационной иерархии» оче7видна. Но что ему противопоставить? Какимдолжен быть единый глобальный мир? Какойдолжна быть геополитика, обеспечивающая бе7зопасное и поступательное развитие Цивили7зации?

Альтернативную модель Единого глобальногообщества можно было бы назвать как «цивилиза7ционная взаимоподдержка» или «цивилизацион7ная гармония». Ее концептуальной основой явля7ется идея о глобализации мира как о новом этаперазвития единого живого организма — человечес7кой цивилизации во всем многообразии ее видови Планеты как среды ее обитания. Это возможнопри условии, что цель глобализации состоит не в«унификации», а в развитии всех существующих

цивилизаций, с сохранением и расширением «по7ля развития» для каждого народа и цивилизации,что составляет основу развития каждого из них ивсех вместе.

По существу подразумевается о естествен7ном распространении общинности и домини7рования общего над личным на геополитичес7кий, глобальный уровень. Речь идет о перехо7де от взаимоподавления и противоборства ци7вилизаций к сотрудничеству и взаимопод7держке, когда благополучие и успех каждой изних определяется развитием и поддержкойдругих.

Это единственно возможный путь к построе7нию глобального общества без антагонистичес7ких противоречий, которые в условиях техно7кратически взаимосвязанного глобального об7щества неизбежно приведут к возникновениюглобальных угроз, способных поставить Челове7чество перед угрозой уничтожения, посколькупарировать их будет весьма трудно или простоневозможно.

Леонид ИВАШОВ, генерал3полковник,доктор исторических наук, профессорпрезидент Академии геополитическихпроблем (Россия).

Родился в 1943 г. в Киргизии. Работална ответственных должностях в Мини3стерствах обороны СССР и России.С 1996 г. и до недавнего времени возглав3лял Главное управление международноговоенного сотрудничества Минобороны

России. В 1999 г. стал широко известен как жесткий против3ник военной операции НАТО против Югославии. Был одним изинициаторов и разработчиков военной операции по десанти3рованию российских войск в столицу провинции Косово — При3штину и на аэродром Слатину.

В июле с. г. в Америке вышла книга воспоминаний бывшего за3местителя госсекретаря США Строуба Тэлботта «Рука Рос3сии». Мемуарист рассказал, что в администрации президентаБ. Клинтона российского генерала называли не иначе как«Ивил3шов», от английского «evil» — «зло».

Что противопоставить

принципу

55

Полемика

В основу такого глобального общества могутбыть положены следующие принципы.

• Единство духовной основы, сущность кото7рого состоит в том, что в основе всех отношениймежду цивилизациями и государствами лежитпринцип общинности — примата интересов раз7вития сообщества в целом, учета интересов всехстран, народов и сохранения безопасности сре7ды обитания.

• Неограниченность цивилизационного раз7вития, при котором никакое государство не ог7раничивается в направленности своего совер7шенствования путем «привязки» к какой7либофункции в рамках мирового разделения труда.

• Согласованность цивилизационного разви7тия, которое состоит в том, что развитие каждойиз цивилизаций осуществляется таким образом,чтобы обеспечить всестороннее развитие всегосообщества в целом. Реализация этого принци7па позволит избежать неравномерности разви7тия различных цивилизаций, обеспечит гармо7ничное развитие всех сфер деятельности всегосообщества и каждой цивилизации в нем.

• Цивилизационная взаимоподдержка, пред7полагающая замену межцивилизационной кон7куренции взаимоподдержкой и взаимопомо7щью.

• Цивилизационное равноправие, сущностькоторого состоит в том, что межцивилизацион7ная взаимоподдержка должна строиться на ос7нове равноправного и равноценного обмена ма7териальными и духовными ценностями, при ко7тором исключается эксплуатация одних стран ицивилизаций другими.

• Взаимная безопасность цивилизационногоразвития, которая означает, что в своем разви7тии различные цивилизации и государства недопускают ущемление возможностей развитиядругих цивилизаций (стран) сообщества и ис7ключают создание им каких7либо угроз.

Силы, стремящиеся создать систему глобаль7ного угнетения — по сути, глобальную совре7

менную рабовладельческую империю — обла7дают гигантским военным и экономическимпотенциалом, высокой организованностью, до7минируют в структурах международной влас7ти, а также информационном и экономическомпространствах планеты. Именно по этой при7чине ни одно государство, сколь бы сильно онони было, не сможет им противостоять самосто7ятельно. Только коалиция государств можетиметь шансы на успех. Такая коалиция должнаиметь высокий интеллектуальный научно7тех7нический потенциал, значительные человечес7кие ресурсы и территории, открытый выход вМировой океан, достаточные для автономногоразвития сырьевые и топливные запасы и са7мое главное — единую духовную основу жизне7деятельности народов: общинность, примат об7щего над частным.

Таким образом, геополитическими союзни7ками в деле построения Единого мира на осно7ве «гармонии цивилизаций» могут быть толь7ко страны, построенные на основе идейно7ре7лигиозных систем общинной ориентации,предполагающих доминирование в жизни об7щества власти идей (православие, ислам и раз7личные модели соответствующих светскихидеологий).

К числу таких стран относятся, прежде всего,Россия, бывшие республики СССР, традицион7ные союзники России в арабском мире и наБалканах, Куба, Индия и Китай, а также Гре7ция, которая, несмотря на членство в НАТО,является православной страной, что и былопродемонстрировано в ее позиции по отноше7нию к войне против Югославии.

Такой геополитический союз превзойдет посвоему потенциалу атлантический блок, разра7батывающий концепцию — «Золотого миллиар7да», и обеспечит построение Единого мира наоснове «гармонии цивилизаций».

Однако этот достаточно широкий геополити7ческий союз не может быть сформирован сразу.

«Разделяй властвуй»?и

56

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Полемика

Первоначально следует создать его геополити7ческое ядро, вокруг которого в дальнейшем со7стоится объединение перечисленных выше го7сударств. Это ядро должно быть достаточномощным, чтобы противостоять натиску Запад7ной цивилизации. В качестве такого ядра, какпредставляется, может выступить союз 47хстран: России, Индии, Китая и Ирана.

С духовной точки зрения союз этих стран ох7ватывает все ведущие идейно7религиозные сис7темы общинной ориентации: православие, ис7лам, индуизм и конфуцианство.

С научно7технической точки зрения совокуп7ный интеллектуальный потенциал этого блокадостаточно велик для того, чтобы не толькообеспечить свою научно7техническую незави7симость, но самим фактом своего существова7ния нивелировать претензии Запада на правобыть глобальным «интеллектуальным цент7ром», а значит и идейно нивелировать самуидею глобализации по модели «Золотого мил7лиарда».

С геополитической точки зрения этот союзохватывает ядро Евразии и имеет открытыйвыход в Тихий и Индийский океаны, непо7средственно к внутренним областям мор7ской цивилизации. За счет этогоблок сможет оказывать геопо7литическое давление в на7правлении Юго7Восточ7ной Азии, наиболее ди7намично развиваю7щегося регионаЗемли, и в направ7лении Африки.Это вынудит за7падный блок пе7рераспределитьсвои силы и пе7рейти от тоталь7ного геополити7ческого наступле7ния к оборони7тельной стратегии,хотя бы на отдель7ных геополитическихнаправлениях.

В дальнейшем, исполь7зуя новую мировую ситуа7цию, этот блок сможет осущест7вить геополитический прорыв на юго7западном (балканском) направлении с выходомчерез Средиземное море и Африку к Атлантиче7скому океану.

Военный потенциал такого блока будет доста7точным для обеспечения военной безопасности

всех входящих в него стран и исключения лю7бых форм силового давления на них.

Гигантские человеческие ресурсы, сырьевые итопливные запасы, огромный промышленныйпотенциал и территориальный размах обеспечи7вают возможность динамичного развития эко7номики этих стран, их полное освобождение отдавления Запада.

Таким образом, союз России, Индии, Китая иИрана (далее — блок РИКИ) имеет все возмож7ности стать консолидационным центром тради7ционных духовных цивилизаций в их движениина пути построения Единого глобального обще7ства на основе идей «цивилизационной взаимо7поддержки».

Перечислим потенциальных геополитическихсоюзников блока РИКИ. К их числу относятсястраны, которые, будучи по геополитическомуположению и национальным традициям «кон7тиненталистами», в силу исторических обстоя7тельств относятся к атлантическому блоку илиявляются его союзниками. Это Германия и Япо7ния.

Общим геополитическим интересом явля7ется стремление этих стран к установле7

нию многополярного мира с уст7ранением доминиро7

вания в ми7р е

о д 7н о й

сверхдержа7вы — США, с

формированием вперспективе кон7тинентального ев7разийского блокастран в противо7вес атлантическо7

му. В экономике —заинтересованность

сторон в совместномэкономическом раз7

витии, возможность засчет этого опереться на

научный, промышленный исырьевой потенциал блока

РИКИ.В сфере безопасности — заинтересо7

ванность этих стран в создании международнойсистемы безопасности на основе региональногои глобального баланса сил, достижения за счетэтого равной безопасности для всех, возможнос7ти опоры на военную мощь блока РИКИ.

57

Полемика

После формирования блока РИКИ иоформления его как альтернативного Западугеополитического центра силы возникнет но7вая глобальная полярность — атлантическийблок со своей ясно определенной стратегиейстроительства мировой рабовладельческойимперии и континентальный блок РИКИ,ставящий целью формирования глобальногообщества взаимоподдержки и процветания.

В дальнейшем произойдет разделениепрактически всех стран мира на сторонни7ков атлантического и континен7тального блоков за счетестественнойо р и 7

е н т а 7ции на

один из ве7дущих геопо7

литических цен7тров силы. При

этом, как показываетанализ вероятной гео7

политической ситуации сучетом наметившихся про7

тиворечий и тенденций, пере7вес в материальных, человечес7

ких и интеллектуальных ресурсах бу7дет на стороне континентального блока.

Кроме того, он будет превосходить Запад всырьевых и топливных запасах, а также поплощади. Исключительно выгодным будет игеостратегическое положение континенталь7ного блока: благодаря сосредоточению всехего составляющих на одном центральном кон7тиненте Цивилизации, его коммуникации бу7дут намного менее уязвимы, нежели у «атлан7тистов».

В отдаленной перспективе это создаст благо7приятные условия для постепенного «размыва7ния» атлантического блока и его «конверген7ции» в континентальный.

Следует отметить, что любая стратегия огра7ничена определенными временными рамками.Оценивая темпы реализации программы Запа7да, мы можем сказать, что в нашем распоряже7нии примерно два7три десятилетия. Соответст7венно, на формирование блока РИКИ нам отве7дено не более 10 лет.

Центральной и первоочередной проблемой,которая должна решаться немедленно, являетсявыработка идейной основы объединения —Единой концепции глобального мира «цивили7зационной гармонии». Она должна быть разра7ботана, по крайней мере, на двух основныхуровнях.

Первый из них — научный, должны составитьмировоззренческие, теоретические и методоло7гические основы этой концепции.

Второй уровень — практический, должна со7ставить Геополитическая доктрина глобализа7ции как рабочий документ практической на7правленности для политических элит РИКИ,определяющий генеральную направленностьдеятельности наших народов и государств.

В заключение хочу сказать вот что. Пусть ко7му7то высказанные мною соображения пока7жутся утопией: «Золотой миллиард», владеявоенным и экономическим превосходством,успешно наступает по всем направлениям,проводя в жизнь свой вариант глобализации.Напомню, что в 207м веке наша страна дваждыоказывалась перед угрозой полного уничтоже7ния — в его начале, после революции, и в егосредине, после Великой Победы. В обоих слу7чаях эта угроза была связана с величайшимипотерями нашего народа и со всеобщим разва7лом. Но политическая воля руководства и му7жество народа позволяли нам с честью прохо7дить все испытания, спасая свою страну и своебудущее. Сегодня ситуация повторяется: илимы исчезнем, или выживем, пусть даже ценойпотерь.

?

58

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Тлеющий в недрах нашей ци7вилизации и периодически вы7брасывающий на ее поверх7ность языки пламени так назы7ваемый «еврейский вопрос» неможет быть до конца осмысленбез вскрытия его глубинных,можно сказать, предельных ос7нований. Таковых несколько:исторические, политико7идео7логические, культурные (этни7ческие) и, наконец, духовные.Именно о последних и пойдетречь в нашем кратком исследо7

вании. Прежде всего, следует сделать несколькообщих замечаний, дабы ознакомить читателя с по7становкой проблемы.

Отношение к иудаизму и к его экстремальной(т. е. экстремистской) форме — сионизму — будетадекватным и конструктивным лишь с позицийдругого вероучения. Ибо только так может воз7никнуть осознанная и, благодаря этому, продук7тивная позиция. В противном случае, как свиде7тельствует история, — скатывание в тривиальный,вульгарный и бессмысленный антисемитизм бы7тового или политического толка неизбежно.

Если бы иудаизм и его terrible enfant — сионизм— существовали в параллельном мире и в нашудействительность вторгались как пришельцы, тог7да, может быть, и была бы оправдана война на

уничтожение. Но поскольку иудаизм не толькодревнее нашей современной цивилизации, но и яв7ляется одним из главных ее источников, борьба сним приобретает суицидальный оттенок. Именнопоэтому нельзя обойтись как без попытки осо7знать общую картину устройства нашей цивилиза7ции, так и без определения реального места иуда7изма и сионизма в ней. С этого и стоит начать.

Любая цивилизация оправдывает свое сущест7вование сверхидеей спасения человека, т. е. спо7собом достижения человеческого счастья и/илибессмертия. Спасение может мыслиться как в по7сюстороннем, так и в потустороннем мирах. Ономожет быть делом самого человека или Бога/бо7гов, либо их совместным делом. Для достиженияэтой цели в рамках цивилизации формируютсяопределенные институции: государство и культо7вые структуры. Первое преимущественно «отве7чает» за политическое, экономическое и социаль7ное «обеспечение процесса», вторые — регулиру7ют духовную сторону человеческого бытия, т. е.вырабатывают собственно идеологию. Третья со7ставляющая любой цивилизации — культура, ко7торая интегрирует личную и всеобщую духовныесоставляющие цивилизационного процесса исплавляет в себе его духовно7смысловые и веще7ственно7предметные компоненты. В культуре духпредстает в форме вещи, наполненной ним какличным смыслом, одновременно несущим в себеи отпечаток высшего смысла, т. е. всеобщего духа.

Сергей ЛОГВИНОВ,кандидат философских наук, доцент Центра гуманитарного образо)вания НАН Украины

Полемика

59

Устраните любой из этих трех компонентов (го7сударство, культ, культура) из структуры какойугодно цивилизации, и цивилизация рухнет. Дажев том случае, если ее культ атеистичен, он, тем неменее, функционально представлен в структуре, исакрализация неких цивилизационных константпроисходит обязательно, пусть даже и в латентномвиде. В любом случае эти константы суть средстваспасения. Например, в марксизме такой констан7той является естественно7историческая необходи7мость. Для исламской цивилизации путь спасениялежит в предопределенности бытия сущего, задан7ной Аллахом и т. п.

Как бы то ни было, но именно культовое началоявляется конструирующим звеном любой цивили7зации, ее средоточием. Римская империя рухнула,когда христианская версия спасения возобладаланад языческой. И римская культура в ее смысловомвосприятии сразу же угасла. Трансформации нача7лись в государственном устройстве, что и сделалоего уязвимым под ударами каких7то диких, неизве7стно откуда взявшихся германцев, гуннов, готов итому подобных «сынов хаоса».

И наоборот: многотысячелетняя устойчивостькитайской и индийской цивилизаций может бытьобъяснена только одним. Несмотря на все полити7ческие и социальные катаклизмы, незыблемым ос7тается их культовое ядро, их смысловой центр, фи7гурально выражаясь, «цивилизационное дао» каж7дой из них. Это и позволяет сохранять преемствен7ность их внутрицивилизационного мироустройст7ва, историческое и культурное единство на протя7жении длительных отрезков времени.

Предлагаемый цивилизацией путь спасения при7нимается большинством ее представителей до техпор, пока есть хотя бы один пример, подтверждаю7щий его истинность. Для того же Рима, гражданекоторого идентифицировали личное счастье с при7надлежностью к всемогуществу государства, на7глядным подтверждением тому была всемогущая(а потому эквивалентная богу) фигура императора.Когда этот идол был десакрализован, наступиласмута, завершившаяся гибелью империи и падени7ем западной римской цивилизации. То же произо7шло и с коммунистической квазицивилизацией.Как только народ убедился, что необъятная тота7литарная власть не гарантирует ее носителю защи7ту ни от старческого маразма, ни даже от политиче7ской беспомощности, он тут же разбежался, громкои непочтительно хохоча.

Современная европейская (или шире — запад7ная) цивилизация, претендующая в наши дни настатус глобальной, также имеет свое духовное яд7ро, средоточие. Она также постулирует некие свя7щенные для нее инварианты, призванные осчаст7ливить и спасти теперь уже все человечество. И по7

скольку она провозглашает себя христианской,зиждущейся на христианском вероучении, то ло7гично было бы считать, что именно этот путь и со7ставляет ее духовное средоточие, ее сакральнуюсущность. Однако так ли это?

Христианское спасение заключено в вере в Бо7га живого и любящего. «Бог есть любовь» (Ио7анн, 4:16), и «веруя в сына Божьего, имеетежизнь вечную» (Иоанн, 4: 12). Таким образом,счастливым и бессмертным становится тот, ктовыполняет заповеди Христовы: «Иисус отвечалему: первая из всех заповедей: «Слушай, Изра7иль! Господь Бог наш есть Господь единый; Ивозлюби Господа Бога твоего всем сердцем тво7им, и всею душею твоею, и всем разумом твоим, ивсею крепостию твоею»: вот, первая заповедь!Вторая подобная ей: «возлюби ближнего твоего,как самого себя»: иной, большей сих, заповединет» (Марк, 12: 30–31).

В этом суть: бессмертие и счастье человек обре7тает при условии, что он всецело отдает себя люб7ви к Богу и ближнему своему. Все остальное — вто7рично, производно, и не столь существенно. Лю7бовь — путь к спасению, и Царство Христа основа7но будет именно на ней. Поэтому всякое сообщест7во, именующее себя христианским, должно с необ7ходимостью строиться на любви людей друг к дру7гу и к Богу.

Такова ли современная западная цивилизация?Вопрос, скорее, риторический... Можно допустить,что это сообщество базируется на чем угодно, нотолько не на любви к ближнему своему. А посему ихристианским в истинном смысле оно не является.Потому рассуждения о том, что «еврейский во7прос» зиждется7де на извечной нелюбви христианк евреям, распявшим их Бога, представляются, какминимум, надуманными, а точнее — попросту бле7фом. Суть проблемы в чем7то ином, она лежит вдругой плоскости. Где же?

Сформулируем вопрос иначе: какие существен7ные структурные элементы современной «христи7анской» цивилизации функционально подчиненызадаче выполнения Христовых заповедей любви кБогу и ближнему своему? Быть может, государствоявляется этим проводником любви? Увы, по метко7му выражению Вл. Соловьева, оно всего лишь при7звано соблюдать минимально необходимый уро7вень добра и максимально допустимый уровень злав обществе. Да и сама формула «государственнаялюбовь» насколько парадоксальна для нашего уха,что ничего, кроме смеха, вызвать не может. Так жечужды любви и право, и политика, и экономика.

Тогда, может быть, культура — та область совре7менной цивилизации, где всецело утверждаетсялюбовь к ближнему? В какой7то мере это так, нобыло бы весьма сильным преувеличением считать

Полемика

60

современную культуру всецело основывающейсяна христианском отношении к человеку и Богу.

Баланс добра и зла, веры и безверия, божествен7ного и сатанинского в культуре адекватен балансуэтих начал в мире, в человеческом обществе. И на7ивны те, кто считает, что современная культура,при всем ее многообразии и влиятельности, можетбыть представлена как некая целостность, при7званная и могущая уберечь человека от греха, сде7лать его праведным.

Поставим вопрос еще шире: а что вообще нужночеловеку для того, чтобы возлюбить ближнего сво7его? То есть, что требуется человеку для спасениясвоей души, для обретения вечной жизни?

«Ибо благодатию вы спасены через веру, и сие неот вас, Божий дар» (Эфес., 2:8). Все, что нужно дляспасения — вера, внутреннее состояние человечес7кого духа, достигаемое не путем институционныхманипуляций, процедурных действий, а также ис7полнением неких норм, предписаний, инструкций,ритуалов, обрядов, т. е. всего того, на чем и держит7ся цивилизация, но — благодатию Божьей, про7стым действием Духа Святого.

Спрашивается тогда: при чем здесь цивилизациясо всеми ее атрибутами и структурами? И какое от7ношение имеет христианство к функционирова7нию этой цивилизации, именующей себя христи7анской?

Вывод напрашивается сам собой: не только такназываемая «христианская цивилизация» таковойне является, но именно христианской не может

быть ни одна из цивилизаций. Ибо сказано: «Кеса7рю — кесарево, Богу — Богово». И в этом смыслестановится понятным, что христианство — не рели7гия, не культ, особым образом интегрируемый в ци7вилизационный процесс и призванный оправдать иосвятить ценностную структуру цивилизации,представляющую ее версию осчастливливания че7ловечества. Христианство — это особый, Богом да7рованный и заповеданный в Новом Завете путьспасения людей. Это надежда, дарованная Богомлюбящим его, всем, кто верит в Него.

В этом пункте христианство отстоит от мира, от7делено от него, и тем самым, — освящено Богом.Как отстоит оно и от иудейского закона, исполнен7ного и преодоленного Христом. А ведь именно он,этот закон, и вошел в плоть и кровь западной циви7лизации под именем христианства, и именно онстал тем фактором, который направляет людейэтой цивилизации в их поисках счастья.

Апостол Павел прямо говорит о завершении дей7ствия старого закона: «Истребив учением бывшее онас рукописание, которое было против нас, и Онвзял его от среды и пригвоздил его к кресту; отнявсилы у начальств и властей, властно подверг их по7зору, восторжествовав над ними Собою» (Колос.,2:14–15).

Прежний закон был ниспослан израильскому на7роду через Моисея для исполнения двух целей: вы7явления греха («но я не иначе узнал грех, как по7средством закона» (Рим., 7:7) и, с другой стороны,обуздания человеческой плоти: «Плотские помыш7

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Полемика

61

ления суть вражда против Бога; ибо закону Божиюне покоряются, да и не могут» (Рим., 8:7). Десятьзаповедей, составляющих основание иудейскогозакона, направлены, главным образом, противплотских вожделений. Эти заповеди призваны ут7вердить приоритет духа над плотью, они — своегорода исходное наставление, азбука духовности.«Закон для нас был детоводителем ко Христу», —замечает Павел (Гал., 3:24). C пришествием Христавсе изменилось: «Но ныне, умерши для закона, ко7торым были связаны, мы освободились от него,чтобы нам служить Богу в обновлении духа, а не поветхой букве» (Рим., 7:6). С этого времени «весь за7кон в одной фразе заключается: «люби ближнегосвоего как себя самого» (Колос., 3:14).

Эта коллизия составляет самую суть всего наше7го исследования, потому что именно в этом пунктестановится понятным принципиальное отличиенового, христианского отношения к миру от пред7шествовавшего ему и в значительной мере его по7родившего иудаизма. Христианство не отрицает за7кона плоти, не отбрасывает его, но при этом выхо7дит на качественно новый уровень. Для христиани7на дело уже не исчерпывается ограничением плот7ских, телесно7вещественных вожделений. Отрица7ние доминирования плоти восполняется утвержде7нием господства духа, его ценностей, и в первуюочередь важнейших среди них — веры и любви. Издесяти Моисеевых заповедей восемь начинаютсясо слова «не...»! Это свидетельствует о том, что этизаповеди имели, прежде всего, негативную, отрица7ющую, ограничивающую направленность. Их ост7рие сосредоточено на грехе, на его выявлении ипреодолении, точнее — недопущении. Новые, Хри7стовы заповеди, заповеди духа, начертанные, пословам самого Спасителя, не на камнях, но в серд7цах человеческих — всецело позитивны, они ут7верждают любовь, а значит жизнь. Не запрет, нопризыв к любви, к братским отношениям междулюдьми — их отличительная черта. А любовь — жи7вая, действенная — дарует человеку свободу, свобо7ду в его духе, сообщая духу любящему бесконеч7ность и, в итоге, — бессмертие. Дух христианина,основывающийся на любви к Богу, преодолеваетрамки этого вещественного мира, и, тем самым, по7беждает его (мира) абсолютную границу — смерть.И Христос был первым на этом пути, «смертиюсмерть поправ».

Те же, кто отказываются от этого Божественногодара, Божьей благодати, остаются в пределах преж7него закона, закона, привязанного к плоти и греху.Живая душа ветхого закона была изъята из негоХристом, который, погибнув сам телесно на кресте,умертвив, а затем, воскресив свое тело, как бы вы7пустил эту душу на свободу, предоставив ей осуще7ствиться в том, что единственно соответствует ее

собственной природе, — в человеческом духе. Сэтого момента закон приобрел статус мертвогоформализма, хотя и соответствующего по внешнимпризнакам бытию этого плотского мира, но внут7ренне уже опустошенного, омертвленного, а значитбессмысленного с высшей, превосходящей его хри7стианской точки зрения. Этим и вызвано возму7щенное восклицание Павла: «Ныне же, познавшиБога, или лучше, получивши познание от Бога, длячего возвращаетесь опять к немощным и беднымвещественным началам и хотите снова поработитьсебя им?» (Гал., 4:9). Под «вещественными начала7ми» здесь разумеются именно те предписания, ко7торыми держится закон иудейский, резюмирую7щийся во всей его нормативно7ритуальной пара7дигме, и намертво привязанные к своему исходно7му, а впоследствии, единственному объекту — пло7ти, вещи как таковой.

Не надо думать, что закон не действует, нет, онадекватен этому миру, соответствует ему и вполнек нему приложим. Разве кому7то позволено уби7вать, красть, прелюбодействовать? Но все же, приналичии христианской духовности, выводящей че7ловека из пределов владычества «князя века сего»,он — вспомогателен, вторичен. А без Святого Духа— попросту мертв, и потому греховен.

Исполниться он может только на основе новойзаповеди — христианской любви. Любовь к Богу иближнему своему — внутренняя мера исполнениязакона. Внешнее же применение закона требуетвласти. Власть — а она не может, в свою очередь,обойтись без государственного аппарата — этосредство не исполнения, но применения и домини7рования закона. Если у человека нет внутреннего,духовного побуждения к исполнению закона, тоего следует принудить это делать.

Но и власть, государство, полагая себя в качествеисполнителя внешне освященного многовековойрелигиозно7нравственной традицией закона, тожевыигрывает, приобщаясь к его святости и тем са7мым сакрализируя свой собственный статус.

В реальной истории такой симбиоз власти и за7кона возник в IV в. н. э., когда христианство былопризнано императором Константином государст7венной религией Римской империи. При этом важ7но понять, что из христианства в структуру госу7дарственной власти была ассимилирована именнои прежде всего формальная, законническая его сто7рона. И хотя к тому времени размежевание междухристианами и иудеями достигло больших глубин(в это время складываются, с одной стороны, Тораи Талмуд, а с другой — канонизируется Новый За7вет), преуменьшать значение этого факта никакнельзя. Ибо именно влиянием государства былообусловлено развившееся впоследствии домини7рование в самом христианстве ритуально7обрядо7

Полемика

62

вой его составляющей, а акцент на законосообраз7ности жизни христиан послужил мостиком прямо7го влияния иудаизма на судьбы складывающейсяновой цивилизации.

Применяя закон и принуждая к его исполнениюсвоих подданных, государство, будучи христиан7ским по букве, внешне, становится вполне иудей7ским по духу, внутренне. Ведь никто, и государствов первую очередь, не в состоянии принудить одногочеловека полюбить другого! А без любви христиа7нин невозможен. Остается одно — отступив на шагназад, заставить человека хотя бы жить по закону.Благими намерениями вымощена дорога в ад...

Так и получилось, что власть, принуждающаясвоих подданных к исполнению христианского за7кона, взяла на себя функции спасителя рода чело7веческого. И не важно, возглавлял ли ее светскийимператор, провозгласивший себя верховным свя7щенником, или первосвященник, назвавший себя

верховным правителем. И тот, и другой формально— «по чину» — являются преемниками ветхозавет7ного Мелхиседека, царя7священника, которому Ав7раам платил десятину. Архетипически новая евро7пейская цивилизация — ветхозаветная по сущест7ву, она базируется на классических иудейских ос7нованиях, главнейшим из которых является при7нудительное исполнение буквы закона, верховен7ство закона, в том числе и над самой властью.

С этой точки зрения «еврейский вопрос», о кото7ром мы упомянули в начале, приобретает совсеминое звучание. Правильнее было бы осмыслить егоне как коллизии столкновения различных цивили7заций — в данном случае христианской и иудей7ской, — но как своего рода спор о первородстве врамках единой цивилизации. Кто является ее ис7тинным основателем и предтечей — в зависимостиот ответа на этот вопрос можно составить себепредставление о законном «престолонаследнике»,

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Полемика

63

призванном доминировать и управлять. Ставкипредельно высоки, но и спор нешуточный...

Обратимся к Библии. По линии обетования всесыновья Авраама были исключены, кроме Исаака.Из сыновей Исаака был избран Иаков, а Исав от7вергнут. Иаков же купил первородство у своегобрата7близнеца Исава за чечевичную похлебку(Быт., 25:31–34). Отцовское подтверждение он по7лучил обманом: «Брат твой, — обращаясь к Исаву,говорит Исаак, — пришел с хитростью и взял бла7гословение твое» (Быт., 27:35). Если учесть, что наИакове завершился процесс избрания, то данныйэпизод приобретает глубочайший символическийсмысл в контексте нашего размышления о цивили7зационном первородстве.

Подтвердив законность первородства, получен7ного обманом, Бог тем самым продемонстрировалвсем нам ложность, обманчивость любого земногозакона, его тщету и бессмысленность. «Многиепридут под именем моим и будут говорить: “я Хри7стос” и многих прельстят» (Матф., 24:5). Удиви7тельное это пророчество в полной мере осуществи7лось в западной цивилизации, когда под Христо7вым именем пришел в нее иудейский закон, что идало его носителям право претендовать на своепервородство.

И, в завершение, — о чечевичной похлебке какэквиваленте первородства. Первородство ведь важ7но для обладающего ним не само по себе, но какпуть к власти, могуществу, возможности распоря7жаться всеми и всем, принадлежащим тебе. В этомсмысле оно — суррогат свободы. С христианскойточки зрения истинная свобода обретается тольков Боге, на основе взаимной к нему любви, и на ос7нове любви между ближними. Именно любовь де7лает для человека возможным все, ибо нет ничегоневозможного между теми, кто любит друг друга.Если бы весь мир любил нас, разве возможно былобы зло, — единственное, что ограничивает нашусвободу?

Но доколе этого нет, человеку приходится до7вольствоваться лишь видимостью свободы. Край7ним выражением такой свободы является стремле7ние подчинить себе то, что управляет миром, — самзакон. Управляющий законом правит миром, а зна7чит — свободен от него, от любой мирской зависи7мости. Нашей цивилизацией изобретено два уни7версальных средства достижения суррогатной сво7боды: власть и деньги.

Процесс секуляризации, толчком к которому по7служила европейская Реформация, одним из своихследствий имел и развитие в Европе денежных от7ношений. Случайно ли это? Нет, если рассмотретьего через призму необходимости поддерживатьгосподство закона, которое ослабело в результатетрансформации государственной власти, утратив7

шей свой теократический характер. Деньги как все7общий эквивалент вещей, составляющих мир, на7чинают приобретать все более весомый статус впроцессе утверждения господства законов, управ7ляющих миром.

Погоня за деньгами как за инструментом господ7ства ставится доминантой общего цивилизацион7ного процесса. Нельзя сказать, что данный фено7мен возник в ХVI или ХVII веках, но черты тоталь7ного системообразующего принципа он приобрелименно в эту эпоху и именно в этой цивилизации.Похлебка стала доминантой мироустройства, впро7чем, произошло это в полном соответствии с егодействительной природой.

Итак, закон — власть — деньги: вот сакральныйтреугольник, образующий глубинное основание за7падной цивилизации. Обладающий всеми тремяего составляющими получает реальную возмож7ность тотального господства, возможно даже и все7мирного. По крайней мере, в той степени, в которойбудет господствовать над миром принадлежащаявам по праву первородства цивилизация.

Велико искушение? Безусловно, особенно еслиучесть, что вы уже владеете колоссальными финан7совыми ресурсами, а многотысячелетняя традицияосвятила ваше, по крайней мере, соавторство зако7на. Чего недостает?

В борьбе за власть существуют два пути: откры7тый, легальный, публичный — и латентный, путьзаговоров, сговоров, подкупов и т. п. Легализациявторого требует его идейного прикрытия. И наэтом пути апелляция к веками освященному прин7ципу первородства представляется наиболее эф7фективным средством. При этом не приходит в го7лову, что абсолютизация такового — это расизм.Биологический аргумент в решении социально7ис7торического спора чреват деградацией как споря7щих, так и общества в целом.

Не забыть бы нам, христианам, одно: «Нет ужеиудея, ни язычника; нет раба, нет свободного; нетмужского пола, ни женского: ибо все вы одно воХристе Иисусе» (Гал., 3:28).

Полемика

Литература1. Бердяев Н. Смысл истории. — Париж, 1960.

2. Библия. — М., 1990.

3. Булгаков С. Н. Философия хозяйства. — М., 1992.

4. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое.

— М., 1996.

5. Мень А. Сын человеческий. — М., 1990.

6. Соловьев В. С. Избранные произведения.— М.,

1990.

7. Шестов Л. Апофеоз беспочвенности // Избранные

произведения. — Томск, 1996.

8. Шестов Л. Афины и Иерусалим. — Париж, 1954.

9. Staft S. The Bible thinking. — New York, 1997.

10. Gerlig T. Luter and Kant. — London, 1898.

• УРОКИ МИНУЛОГО В ІМ'Я МАЙБУТНЬОГО.ПІСЛЯМОВА ДО КНИГИ МАТВІЯ ШЕСТОПАЛА «ЕВРЕї НА УКРАЇНІ»

В рубрике«СИГНАЛЬНЫЙ НОМЕР»:

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

УРОКИ МИНУЛОГО В ІМ'Я МАЙБУТНЬОГО

Кожен, хто почне знайомитися з текстом цього видання й захочеусвідомити, чому воно — гостроаналітичне — побачило світ, — має звер7нути увагу на кілька моментів.

По7перше, на жанр праці Матвія Шестопала: це — «історична довідка»,що має принципове значення. Як упродовж минулих століть, так і тепер,явлено численні праці, що звертаються до вагомих проблем, в основісвоїй вони полемічні щодо історії, долі й ролі єврейства. Отже, мали бґрунтуватися на солідно аргументованому матеріалі — однак не зрідканасичені передусім апологетичною чи критичною тенденційністю,«інкрустовані» лише вигідними для певного типу висновків фактами, ато й неперевіреними чутками, версіями, гіпотезами, довільно трактова7ними цитатами зі «священних писань», а то й міфами.

Праця Матвія Шестопала насправді відповідає визначенню: «історич7на довідка».

По7друге, зважимо на особу автора: відомий журналіст, літературозна7вець, історик7соціолог та міжнародник, громадський діяч Матвій Шесто7пал відзначався нахилом до наукової доказовості, об’єктивності, неупере7дженості своїх суджень. Учасник Другої світової війни, заслуженийофіцер, який не раз дивився смерті у вічі, він завжди був чесний в усьому:власному думанні й діянні, у професійній і політичній етиці, в погляді на

У своїй книзі «Євреї на Україні» Матвій Шестопал*розповідаєпро звичаї і традиції еврейства від давнини до сучасності; наширокому фактичному матеріалі розглядає зокрема істоGричні пласти співжиття евреїв та українців, розмірковує надпершопричинами так званого антисемітизму, подає свій поGгляд на сіонізм як різновид расизму, спростовує міф пробуцімто зоологічну ненависть до євреїв, якої в українськогонароду не було й немає сьогодні. Редакція пропонує післямоGву Петра Кононенка до уваги читачів.

* (Іст. довідка)/Упоряд. і передм. В. В. Яременка. — К.: МАУП, 2002. — 240 с.

Петро КОНОНЕНКО, директор Науково3дослідного інституту українознавстваМіністерства освіти і науки України, ака3демік, доктор філологічних наук, професор,лауреат Міжнародної премії ім. Й. Г. Гердера

65

міжетнічні й міжнаціональні відносини. Природно, що цямужність багато в чому визначила і ставлення до нього, йзрештою — його долю, мисляча громада його шанувала,студенти Київського університету ім. Т. Шевченка свогопрофесора й декана любили, а владці побоювались. А післятого як Матвій Шестопал на велелюдних зборахінтелігенції ще в 607ті роки закликав її «встати з колін», пе7рестати обожнювати владних «божків» та поплентачів дог7матизму, навіть коли йдеться про Маркса, Леніна, Сталіна,почати служити насправді істині та народові — його поча7ли люто переслідувати, допоки й не звели в могилу.

Один із лицарів упав у нерівній борні за справедливість,демократію і гуманізм, за внутрішньо розкуте суспільство.За малоросійською звичкою йому, зрозуміло ж, пам’ятни7ка не ставили. Однак за прекрасною народною традицієюпам’ять про його подвижницьку працю шанувальники ли7шили в серцях.

Лишили, бо Матвій Шестопал знав умови життя вленінсько7сталінській імперії, вищою метою якої були де7персоналізація і денаціоналізація, а відтак — демо7ралізація; засобом же до мети — система тотальної брехні,заснованої на засадах класовості й партійності, повноїуніфікації всього і всіх, постійно роздмухуваного й куль7тивованого міжнаціонального антагонізму; як знав і те,чим завершиться його духовний спротив режиму, — але невідступив від поклику совісті.

Ще римляни знали секрет владарювання над різниминародами — поділяти й нацьковувати одних на інших.

Комуно7імперіалізм досяг у цьому вершин. Тільки «вели7кий російський народ» був оголошений священним і гіднимвсезагального обожнювання; всі інші мали бути пішаками вполітичній грі, тому використовувались як сліпі виконавцічужої волі: то як наближені до «ідеального» народу, то яквороги «народу» й прогресу. Тоді вони виступали то жерт7вами чужої сваволі, а то й причиною чужої недолі.

Така роль випадала і єврейству, особливо в Україні: то во7но виступало як носій богообраності, а то як причина космо7політичної ущербності, — і тому то ідеалізувалось, то зазна7вало погромів, або й саме ставало знаряддям терору та гніту.

Представники народу з давньою історією, культурою звеликим досвідом міжнародного спілкування, українськієвреї могли й повинні були осмислити причини та наслідкисвоєї долі і ролі, а внаслідок цього на фактах та перебіговіісторії переконатися: мати щасливу долю вони могли лишезавдяки взаємовигідній співпраці з українцями!

Проте цього не сталося.Уроки історії лишалися неосмисленими. Хоча й були

дуже повчальними.Матвій Шестопал через те й обрав жанр «історичної

довідки», бо тільки він відбивав уроки взаємодії ук7раїнства і єврейства у найбільш адекватній формі.

Для Матвія Шестопала не могло не стать одкровенням,що ще в 1113 р. спочатку в Києві спалахнуло повстанняпроти євреїв, і князь Володимир Мономах вимушений бувужити заходів проти їхнього резоїмства, а згодом радакнязів прийняла ухвалу «про вигнання із землі руської

всіх жидів» (В. Татищев. История Российская с древней7ших времен. — Т. 2).

Навіть одна такого характеру і масштабу акція не можене збурити почуттів, роздумів, а відтак і питань, зокрема:чому могло таке статися?!

Але акція києво7руських князів не була ні локальною, ніостанньою: у ХV–XVII ст. єврейство виганяється збільшості країн Європи, а для України стає постійноюпроблемою, інспіратор якої — саме єврейство.

Коріння тієї проблеми ще в періоді становлення Києво7Руської держави: тоді Єврейсько7Хазарська держава бра7ла з русичів данину. Князь Святослав подолав її і змусивплатити данину собі. У зв’язку із занепадом Хазарськогокаганату частина його населення перемістилася до Києва.Причина зрозуміла: Київ стояв на перехресті міжнароднихкомунікацій; тут проходили магістралі з Варяг у Греки і зЄвропи на Близький і Далекий Схід.

Взаємовигідна співпраця мала дати величезний івнутрісуспільний, і міжнародний ефект. Однак цього несталося. Єврейство прийшло і осіло не як частина києво7руського суспільства, а як міграційна каста, що зналатільки свої інтереси.

Тому й сталося, що спочатку хазари почали нав’язувати ру7сичам свою релігію — іудаїзм, але Володимир Великий відхи7лив ту ініціативу, зауваживши: «Як же ви пропонуєте своїнорми чужій державі, коли не можете навести ладу в своїй?»— а потім дійшло до повстання киян та ухвали князів, яківідкинули характер поведінки єврейства: захоплювати про7мисли й торговельні шляхи, розоряти місцеві ремесла,нав’язувати свою релігію, зверхньо ставитися до автохтонів...

Можна було б пропустити цей епізод, але він виявився ор7ганічною ланкою в ланцюгу історії: з ХІV ст. єврействопішло в Україну з польськими колонізаторами й не простозаполонювало українські міста, а й витісняло з них коріннийетнос, заволодівало не тільки торговими, а й соціальнимиінституціями, ставало знаряддям окупаційної влади.

Особливо разючими стали роки Хмельниччини: ук7раїнське єврейство не тільки не підтримало національно7виз7вольної боротьби нашого народу, а ще й стало активною си7лою поневолювачів: в інтересах Польщі здійснювало еко7номічну, соціальну, мовну, освітню, релігійну, культурнуполітику. Отже, воно різко відмежувалося від українства, ста7ло над ним як чужа, експлуататорська, антисуспільна сила.

Досі є ті єврейські «патріоти», які звинувачують Хмель7ниччину, як і самого гетьмана, в антиєврействі й на цій ос7нові розвивають версію українського антисемітизму. Алето — ознака або лукавого фарисейства, або темногозасліплення, чи й шовінізму: Хмельницький воював не зєвреями, а з антагоністами, союзниками завойовників, яківсіма способами своєї життєдіяльності протидіялиздійсненню інтересів українського народу. До того ж недесь, не на єврейській чи польській землях, а в Україні.

За цих умов виявилася не тільки соціальна роль, а йментальність єврейства: жити осібно, лише своїми закона7ми й інтересами, вважаючи себе богообраними, а тому ви7щими за інших.

Сигнальныйномер

66

І це, нагадаємо, не лише в Україні. В. Шекспіра ніхто непідозрював у антисемітизмі, але й він через призму «Ве7неційського купця» Шейлока показав: спосіб життя євреївприщепив їм на будь7якій частині землі ідеологію етнічно7го шовінізму, гендлярської психології, культурного ізо7ляціонізму, безжальності у стосунках при розв’язанні ма7теріальних проблем, що й виразилося в домінанті повод7ження: гроші — влада, а влада — гроші.

Навіть у Польщі, де євреям було створено особливосприятливі умови, вони ставили свої інтереси, закони,вірування вище загальнопольських.

Природно, що це особливо згубно позначилося на сто7сунках євреїв з українцями.

«Історична довідка» Матвія Шестопала на численнихприкладах переконує, що євреї в Україні не зробили на7лежних висновків з досвіду минулих століть: поводилисьяк свого часу обри — пихато й жорстоко, практично несприймаючи українців за на7род, а богом своїм вважаликапітал. Заради нього вонине зупинялися навіть переднайжорстокішою експлуа7тацією, а також — прислуж7ництвом перед завойовника7ми, котрі нищили українськудержавність, мову, культуру,віру, етнонаціональну са7мосвідомість.

У світовій практиці важкознайти толерантніше став7лення до єврейської культу7ри, як у Т. Шевченка (автора«Давидових псалмів») таІ. Франка (автора геніально7го циклу «Жидівських ме7лодій»), їхніх послідовників.

Але й вони, подібноШекспірові, не могли поми7нути кричущих аномалій устосунках українства таєврейства: і того, що «запрода7на жидам віра, в церкву не пу7скають», і того, що єврействокультивує баришництво та ек7сплуатацію, зневагу до автохтонів як цілком нормальні яви7ща життєдіяльності, моралі, етики, релігії.

Наголосимо: українська інтелігенція навіть за тих умовбачила й відтіняла все краще, що було властиве єврейству;єврейство демонструвало глухоту й сліпоту щодо найпе7кучіших проблем українства; відгороджувалося від ньогонавіть мовою: своєрідним варіантом німецької у містах, нарізного роду промислах, Гольдкремери, Хаммершляги, якпоказував І. Франко в повісті «Борислав сміється», малимісцеве населення за безсловесних рабів.

Звернемо увагу: і цього разу за прикладом Т. Шевченка не7щадні визискувачі показані не як євреї, а як соціальні типи.

Особливо драматичною виявилася українсько7єврейсь7ка ситуація і в Російській імперії: за указами царів єврей7ству в ній заборонено селитися не тільки в Москві й Пе7тербурзі, а й у інших містах; межею осідлості визначеноукраїнські землі від Прип’яті до Одеси.

Крім дискримінації, було за цим й інше — підступнаполітика денаціоналізації українських міст, ставка наконфлікти та розмивання українських культурних оберегів.

Цього могло не статися при цивілізованому численні таспівчутливому ставленні до долі як одних, так і іншихрабів імперського режиму. Та царизм значною міроюдомігся свого: організовував погроми, звинувачуючи в нихдоведених до відчаю обивателів міст, а єврейські керма7ничі робили вигляд, що вірять фальсифікаціям і демонст7ративно дистанціювалися від «малоросів».

Можна почути: але ж в Україні бувала Гайдамаччина!Бувала. Проте на основі фактів неважко переконатися,

що для українців вона зумов7лювалася не етнічними, асоціальними й політичнимифакторами: гайдамаки боро7лися з поляками, євреями,росіянами, головним чином,як з колоністами і експлуата7торами. А це — природна ре7акція будь7якого народу, непозбавленого гідності та честі.

Інша справа — воювати зпригнобленим народом шля7хом підтримки колонізаторів.А саме так і було, коли єврей7ство підтримувало польськихконфедератів фінансово, а ца7ризм — і фінансово, і політич7но та морально, що спричиня7ло особливо згубні наслідки.

Один із прикладів — сум7нозвісна історія із забороноюукраїнської мови як такої. Во7на має, як це не жаль, єврейсь7ке коріння: спочатку одеськагазета «Сион» опублікувалапослання імператорові, в яко7му йшлося, що, мовляв,

місцеві малороси нахиляють нас, євреїв, до вивчення яко7гось7то малоруського наріччя, але ми принципово на7вчаємося російською, бо віддані імперському престолові; акрім того, вважаємо, що «малорусского наречия никогда небыло, нет и быть не может». А вже потім журналіст Катковпідніс цей текст «Сионистов» міністрові, який не тількипроцитував «верноподданнейшее заверение», а й цинічнодописав: «як те визнають самі малороси»...

Особливо печальними наслідками виявилася співпрацяєврейства з більшовицьким режимом: і в час громадянсь7кої війни, коли нищилися завоювання національно7виз7вольної революції та державні утворення УНР і Дирек7

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Сигнальныйномер

По вопросам приобретения книгиобращаться в отдел маркетинга

издательства МАУП по телефону 490795717

67

торія; і в час розгрому українського культурного Відрод7ження 207х років та організації голодоморів і концтаборів;і в жорстоких походах проти інтелігенції, коли їх очолюва7ли такі «інтернаціоналісти», як Ленін і Троцький, Ра7ковський, Хатаєвич і Каганович: тоді псевдоінтер7націоналісти оголошували ворогом світової цивілізаціївесь український народ, підтримували плани виселенняйого за межі України, зневажливо трактували «мазепин7цями», «петлюрівцями», «бандерівцями» всіх, хто боровсяза свою національну, мовну, культурну ідентичність. Хочав той же час охоче посідали керівні позиції в партії і дер7жаві, в освіті, науці, мистецтві, медицині, міжнародних ор7ганізаціях цього упосліджуваного народу. Дивно, але досігуляє міфологема про затискування євреїв при вступі надержавну службу та у вищі навчальні заклади. В істо7ричній довідці М. Шестопала наводяться об’єктивні дані,які свідчать, що насправді в становищі неповноправних вУкраїні були... українці: у процентному відношенні з євре7ями вони становили хіба що третину. Відомі й інші цифри:із 147 найвищих чиновників партії і держави в СРСР накінець 407х років представників єврейства було 128.

До сьогодні не маємо прикладу, коли б не лише окремієврейські діячі, а вся єврейська діаспора в Україні чітко ітвердо, гласно заявила: ми в Україні — частина ук7раїнського народу; ми дотримуємося права на етнічну са7моідентифікацію, будемо розвивати свою мову й культуру,але підтримуємо історично7правове право українців надержавний суверенітет; будемо віддавати пріоритет за7гальносуспільним інтересам, бо тільки так — спільно! —доможемося щасливої долі.

Зате протилежні тенденції часом ще увиразнилися й на7брали нічим не обґрунтованої гостроти.

Один із таких аспектів — спроби і на сучасному етапі по7ставити свій етнос, свої інтереси понад усіх і все, виокре7митися з усього суспільства, стати над ним.

Пригадую гостру конфронтацію в Міністерстві освіти інауки: його працівники розгортали програму виховання танавчання для всіх верств населення, роблячи належні ак7центи й на закладах із додатковими пріоритетами дляпредставників етноменшин; тобто в дусі освітньої політи7ки, характерної для країн Європи. Однак проти них висту7пило кілька представників Верховної Ради, які вимагалидля етноменшин шкіл, абсолютно автономних від держави.

Особливо наступальними виявилися представникиєврейства, які вимагали організації і фінансування окре7мих єврейських шкіл, основою яких було б:

1) визнання, що євреї не нація чи держава, а світовийфеномен;

2) вивчення головним чином «Тори» та єврейської мо7ви, історії, культури;

3) ведення навчально7виховного процесу педагогами зДержави Ізраїль з орієнтацією на ту державу.

Опанування програмами українських шкіл не передба7чалося. І це — в Україні...

Довелося запитати: «Хто навчатиметься у тих школах»?Відповідь потрясла: «Всі жителі певної місцевості». «Тоді

кого і з якою метою ми навчатимемо: громадян України чиїї опонентів, п’яту колону? Отже, для патріотично7про7фесійної діяльності на благо всіх громадян України чи дляеміграції?» Нова відповідь ошелешила: «То — ваші про7блеми, а євреї мають права, й українці зобов’язані забезпе7чити їх виконання».

Євреї мають права, а українці — обов’язки...Це вже було і дало вкрай негативні наслідки. Невже

єврейство нічому не навчилося?Другий аспект — маніакальні спроби звинувачувати ук7

раїнство в усіх смертних гріхах перед єврейством (зокре7ма, за «провини» та під час Другої світової війни (коли ук7раїнці, виходить, також мали тільки обов’язки: захищатисебе і євреїв, а останні — не боротися разом, а вимагати...захисту тільки для себе) та вимагати каятись і за колишніпогроми, і за те, що євреї в Україні мовби були позбавленіналежних їм прав, і за Бабин Яр, і за те, що нині їм не ство7рено належних умов, з огляду на що вони емігрують доІзраїлю і можуть не виявити бажання повернутися...

Оскільки в такій площині ставили питання навіть члениізраїльського парламенту, то довелося знову запитати: «1. Чимають євреї книгу добрих справ стосовно українства? Зокре7ма: що зробили вони для свободи й державності України? Взахисті від комуністичного й гітлерівського фашизму? В роз7витку й пропаганді української мови, освіти, культури, сучас7них інтересів та пріоритетів української держави? 2. А водно7час: чи готове єврейство сісти за круглий стіл для обговорен7ня реальних фактів, проблем та уроків історії? 3. Чи готовеєврейство покаятися за багатовікові злочини частини своїхпредставників проти українства? 4. Чи потрібна сьогодніконструктивна програма широкомасштабного спів7робітництва між нами, чи — конфронтація, метою якої булоб виверження єврейського етнічного егоїзму? І нарешті, чине варто було б єврейству, подібно до того, як це роблять ниніСША, вивчаючи негативну громадську думку щодо них напланеті, проаналізувати справжні причини критичного став7лення впродовж століть і щодо себе?»

Відповіді очевидні: неефективно йти вперед, повернув7ши голову назад і там шукаючи доказів своєї чистоти та«богообраності», протиставляючи їх «винному» народу,котрий усе ж таки має право бути не тільки гостинним, а йсправжнім господарем на своїй землі; необхідне знання ре7альної історії, новочасне мислення та щире бажання тво7рити світ справедливості, рівності й взаємовигідногоспівробітництва. Бачити недругів серед тих, хто з величез7ними труднощами долає спадщину рабського минулого йпіднімається з колін, і нав’язувати йому свою волю, своїзакони — справа нецивілізована. Пора усвідомити: ук7раїнський народ не нав’язує своєї волі іншим, не прагнепорядкувати в чужій хаті, але має багатовікове почуттячесті й не погодиться жити за чужими канонами.

Рівність передбачає обопільні як права, так і обов’язки.Думаючи про це, Матвій Шестопал і писав свою «істо7

ричну довідку». Думаючи про це, почнімо неупередженозасвоювати не вигаданий, а справжній досвід віків і народівжити за нормами сучасного світового співтовариства.

Сигнальныйномер

В рубрике «МЕНЕДЖМЕНТ И МЕНЕДЖЕР»:

•САМОМЕНЕДЖМЕНТ ЧЕЛОВЕКА:СТРАТЕГИЯ И ТАКТИКА

•НОРМАТИВНОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ ОСНОВАНИЙ ДЛЯ ПРИЗНАНИЯ СДЕЛОКНЕДЕЙСТВИТЕЛЬНЫМИ

•ТЕСТ.МОТИВАЦИЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Самоменеджментчеловека:

Определение жизненных целей и усло!вий их достижения

В отличие от жизненной миссии, кото7рая задает общие ориентиры, жизненнаяцель определяет желаемые конечные ре7зультаты жизни человека. Основные тре7бования к выбору жизненных целей могутбыть следующие.

1. Избранная цель должна соответство!вать единству биологического, социаль!ного и духовного измерений человека,т. е. при ее выборе следует учитывать из!начальные возможности, заложенные:

— в генетической программе (то, чтоунаследовано от предков);

— в направленности установочной программы (следствиевоспитания и влияния условий жизни);

— в сознательно выбираемой программе (следствие мировоз7зрения, сознательного выбора цели, жизненного замысла, при7тязаний, образа жизни, профессии).

Учет этих программ позволяет достичь личной гармонии издоровья. Сознательно избранная цель должна учитывать так7же наличие в бессознательном установок, привычек, эмоций,которые в силу взаимодействия сознания, подсознания исверхсознания могут вступать в противоречия. К примеру, че7ловек может сознательно подавлять воздействие неосознанно7го (что7то подсказывает: «Не следует этого делать»), совер7шать насилие над своей природой, но, достигая частных целейи цели жизни вообще, он оказывается физически и психологи7чески негармоничной личностью. Подобное подавление можетиметь и иные последствия, которые в целом лишают смыслаполученный результат.

2. При выборе жизненной цели следует учитывать возмож!ности механизма самоуправления. Цель не будет достигнута,если при ее выборе не будут учтены сложная природа лично!сти, состояние организма, возможности применения соот!ветствующих методов, техник и технологий для достиженияцели. В данном случае действует закон необходимого разно!

Виктор КОЛПАКОВ,профессор кафедры управления персоналомМАУП

* Окончание. Начало опубликовано в № 10 за 2002 год.

стратегия и тактика

69

образия (чем сложнее и разнообразнее человек,тем сложнее должен быть механизм самоуправ!ления).

3. При выборе цели необходимо учитыватьтребования среды. Человек сможет достигнутьсвоей жизненной цели, если его возможности,способности и устремления будут соответство!вать требованиям природной, социальной, эко!номической и других сред.

4. Выбор цели должен быть сделан с учетомвоздействующих факторов динамически разви!вающихся внешней и внутренней сред, которыевлияют на последовательность достижения це!ли. Учитывание данного обстоятельства позво!ляет своевременно вносить коррективы в систе!му самоуправления, в ее соответствие реальнойдействительности.

5. Выбор цели должен учитывать также прин!цип альтернативности. При решении жизненныхпроблем и достижении поставленных целей все!гда возникает множество путей. Согласно синер!гетическим представлениям человек как нели!нейная система имеет много вариантов достиже!ния цели. Используя созданную «модель мира»и моделируя («проигрывая») процесс прибли!жения к цели, он может найти оптимальные длясебя «сценарии». Выбирая и формулируя цель,человек невольно проецирует ее на будущее, темсамым определяя намерение и основную идеюплана предстоящих действий.

Благодаря этому создаются условия достиже7ния цели, или, точнее, предусловия, т. к. еще небыла проведена оценка всей совокупности факто7ров, которые будут способствовать или препятст7вовать достижению цели. Оценка ситуации позво7ляет нам выяснить, кто или что мешало нам житьв соответствии с нашими представлениями: ктовраг, кто друг, кто попутчик и т. д. Кроме того, мывыявляем способности, приведшие к успеху, и ог7раничения, ему препятствовавшие. Сформулиро7вав новую цель, человек по7новому смотрит напрошедшее. Новые условия достижения целипредполагают оценку и распределение сил, разра7ботку средств и их последовательность, концент7рирование внимания и усилий, построение новогообраза жизни. Сформулировав все эти условия,следует их проверить.

Оценка обстановки и принятие стратегическихрешений

Обстановкой в данном случае названа совокуп7ность условий, при которых будет возможной ре7ализация жизненных целей человека. Оценка об7становки базируется на оценку совокупностифакторов, воздействующих на эффективность са7моменеджмента (см. рис. 3). В самоменеджменте(далее — СМ)важнейшее место занимает выра7

ботка и проведение в жизнь различных решений.С принятием решения заканчивается стратегичес7кое самоопределение человека.

Выбор жизненной стратегии, уточнение жиз!ненной философии и системы ценностей

Стратегия жизни вместе с формированием в со7знании модели мира позволяет человеку создатьсистему социокультурных представлений о собст7венной жизни и своем месте в этом мире. Крометого, она дает возможность выявить и объяснитьвзаимосвязи человека с окружающей действи7тельностью, сформировать модель собственнойжизни, спроектировать будущее и осуществитьсвой жизненный проект, определить приоритеты,согласовать в сознании представление о жизни иреалии действительности, обосновать нормы,стандарты, ценности, установки и т. п.

С выбором стратегии человек должен пересмот7реть систему и иерархию ценностей, норм, прин7ципов, которые лежат в основе его стратегии, аэто, как правило, весьма болезненный процесс.Особенно в случае, когда речь идет о принципи7альной смене цели жизни и стратегии. Чтобы про7изошло нечто подобное, необходимо очень силь7ное потрясение.

Планирование жизни (разработка плана жиз!ни, целевой комплексной программы, стратагем)

Стратегическое планирование жизни можноосуществлять посредством моделирования «дере7ва целей», которое заключается в разделении жиз7ненных целей по определенным сферам (социаль7но7психологической, профессиональной, семей7ной и т. п.). Исходя из целей соответствующихсфер, разрабатываются мероприятия, обеспечива7ющие их достижение. Подобный вариант пред7ставлен в работе Л. Зайверта [5]. Однако мы пред7лагаем осуществить стратегическое планированиепосредством разработки целевой программы(ЦКП). Целевая программа — это разновидностьособого рода плана: комплексного, интегрирован7ного представления о создании своеобразного ме7ханизма управления для достижения конкретнойцели. Одним из важнейших элементов, составляю7щих план жизни, могут быть стратагемы. Возрос7шая конкурентная борьба резко повышает интереск стратагемной подготовке. Стратагема — это фор7ма достижения поставленной человеком цели.

Стратагемы и искусство их реализации изучают7ся сегодня во многих бизнес7школах Запада. Хар7ро фон Зенгер, изучавший на протяжении многихлет стратагемы Древнего Востока, отмечает ихвлияние на формирование мышления людей [7].

Стратегическая самоорганизация (разработкамодели — организационного проекта жизни)

Многие прекрасные жизненные цели и страте7гии их достижения имели довольно стройные и

Менеджменти менеджери менеджер

70

обоснованные планы, однако при соотнесении среалиями действительности превращались лишьв пожелания и намерения. Причина этого заклю7чается в невыполнении стратегической самоорга7низации человека, реализуемой с использованиемкомплекса социальных и психологических техно7логий. Примером такой технологии могут быть13 шагов достижения успеха, предложенныеН. Хиллом [8].

Стратегический контрольТехнологически контроль состоит из определе7

ния критериев (стандартов) достижения тактиче7ских и стратегических целей, измерения получен7ных результатов и получения информации, необ7ходимой для реализации интеграционно7коорди7нирующей функции самоуправления. Как и в лю7бой организационной системе, в стратегическомсамоменеджменте человека можно выделить ос7новные виды контроля: предварительный, теку7щий и заключительный.

Повседневный самоменеджментПовседневный самоменеджмент изучает функ7

ции самоуправления повседневной жизнедеятель7ностью человека, а также социальные и психоло7гические технологии его реализации. Овладение

технологиями и доведение уровня владения имидо мастерства достигается различными способа7ми. Приведем некоторые из наиболее известных.

1. Обучение во время деятельности. 2. Учение — процесс усвоения предметной ин7

формации с последующим овладением технологи7ческими схемами.

3. Игра — овладение элементами технологии врамках ситуации, содержащей компоненты услов7ностей.

4. Тренинги, сочетающие в себе учебную и игро7вую деятельность, проводимую в условиях моде7лирования различных игровых ситуаций.

В процессе самоменеджмента можно выделитьследующие основные функции самоменеджмента:информационную, формирования цели, принятиярешения, планирования, организации, самомоти7вации, регулирования, контроля и интеграцион7но7координирующую функцию (см. рис.1).

Необходимо подчеркнуть, что функциями само7менеджмента в данном случае называются обосо7бившиеся виды деятельности, имеющие свои спе7цифические особенности. Выполнение этих функ7ций позволяет достичь частных целей в повсед7невной жизнедеятельности человека. Как показы7

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Менеджменти менеджер

Информационная

Организации

Самомотивации

Регулирования

Контроля

Формированияцелей

Принятиярешений

Планирования

Интеграционно,координирующая

—Łæ. 1. Łæ æ ßı Œ ŁØ æ ª æ

71

вает практика, наибольшую сложность в реализа7ции функций повседневной жизнедеятельностивызывает выполнение интеграционно7координи7рующей функции.

Данная функция объединяет несколько другихфункций. Сложность ее выполнения обусловленанеобходимостью в задействовании рефлексивныхспособностей человека. При решении задач само7менеджмента часто приходится вырабатыватькорректировку действий в собственной жизнедея7тельности человека. К сожалению, как показыва7ют исследования, для решения подобных задач че7ловек крайне редко использует рефлексию [2].

Факторы, влияющие на стратегическое управ!ление человека

К основным факторам, влияющим на стратеги7ческое управление в зависимости от их содержа7ния и сущности относятся: человеческий фактор,информационный фактор, средства СМ (техноло7гические и средства труда) и системные факторы.Системные факторы обусловлены, в первую оче7редь, действиями социальных систем управленияи уровнем научной организации труда в них.

Человеческий фактор в СМЧеловеческому фактору (ЧФ)посвящено много

различных исследований, поэтому обратим внима7ние только на психофизиологические резервы че7ловеческого организма, являющиеся стратегичес7кой составляющей человеческого фактора и часторассматривающиеся как особый феномен. Мы спе7циально выделим те факторы, которые способст7вуют проявлению сверхвозможностей человека.

Практика использования этих резервов с дав7них времен существовала на Востоке, в ДревнемЕгипте, Греции, Риме, в Древней Руси. Однако насегодняшний день многие секреты техник само7управления сверхвозможностями человека, ранеене выходившие за пределы семей, монастырей ишкол, утрачены. Природа распорядилась так, чтоестественные возможности организма снижены в

2–3 раза, а сверхестественные проявляются нео7сознанно лишь при чрезвычайных обстоятельст7вах. Необходимо научиться задействовать резер7вы в тот момент, когда это нужно. Теперь разрабо7таны разнообразные техники перевода человека всостояние транса необходимой глубины, которыележат в основе «секретов» подключения резерв7ных сверхвозможностей. Для использования че7ловеческого фактора необходимо следующее:

— создать соответствующие условия во внут7ренней и внешней среде для развития и использо7вания человеческого потенциала (в этом случаедействуют объективные законы управления) (см.рис. 3);

— осуществление человеком целенаправленнойсамоуправленческой деятельности (использова7ние соответствующих методов и технологий само7управления) путем воздействия на информацион7ные и энергетические потоки, циркулирующие ворганизме и обеспечивающие гармонизацию жиз7недеятельности и «пробуждение» психофизиоло7гических резервов человека;

— выявление профессиональных, личных и ду7ховных составляющих человеческого фактора, оп7ределение их соответствия избранному пути раз7вития.

Стратегический компонент ЧФ — менталитетчеловека. Менталитет, как и наука, искусство, ми7фология и религия, является формой обществен7ного сознания. Менталитет общества представленв сознании каждого его члена и определяет егожизненную позицию. Трансформируясь в инди7видуальное сознание человека, менталитет стано7вится малодоступным для рефлексии. Человеккак субъект не осознает свою зависимость от мен7талитета при выборе (принятии) решений, онубежден, что осознанно имеет свои убеждения ивзгляды. Ментальность как совокупность пред7ставлений, воззрений, общности людей опреде7ленной эпохи, географической области и социаль7ной среды, как особый психологический уклад об7

Менеджменти менеджер

Факторы,влияющие на

эффективность СМ

Человеческий фактор

Информационный Средства СМ

Системные факторы

—Łæ. 2. Łæ Œ , ºŁ øŁı Œ Ł æ

Целесообразная самоуправленческая деятельность человека

72

щества, влияющий на исторические и социальныепроцессы в нем, не может не учитываться в стра7тегическом управлении.

Информационный фактор«Для человека все является информацией —

слово, продукты питания, лекарства, процедуры,операция <...> Вселенной и человеком правиттолько информация» [8].

В связи с тем, что мозг человека воспринимаетинформацию с разной степенью осознанности и впоследующем реагирует на нее по7разному в раз7личных состояниях сознания, поведение человекаочень сложно прогнозировать. Особенности вос7приятия информации человеком и реакции на нееоказывают влияние на все остальные факторы.Управление информацией совершенствует про7цессы информационного обмена между челове7ком, как биосоциальной и духовной системами, свнешней и внутренней средой, обеспечивая темсамым регулирование процесса жизнедеятельнос7ти и гармонизацию человека в ноосфере. Количе7ственно7качественные характеристики циркули7рующей информации по каналам управления ока7зывают факторное воздействие на управление. Та7ким образом, информационным фактором можно

считать те причины, которые активизируют ис7пользование человеческих ресурсов. Мерой влия7ния в данном случае является соответствие (несо7ответствие) определенной цели количественно7качественных характеристик информации, цирку7лирующей в системе управления.

Фактор средств СМФактор средств СМ — это уровень разработки и

освоения техники, технологии самоуправления,приемов, способов проявления их готовности киспользованию в реальной практике. Под фак7торным действием средств труда понимают при7чины, определяющие необходимость совершенст7вования способностей, навыков и умений челове7ка в процессе жизнедеятельности. Применяемыетехнологии СМ и использование соответствую7щих его цели средств труда взаимосвязаны, таккак развивают человека, совершенствуя его ресур7сы. Они являются средством развития человека,совершенствования его профессионализма и по7вышения «качества жизни».

Системные факторыСистемные факторы — интегрированное воз7

действие всей системы факторов на СМ. Основ7 ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Менеджменти менеджер

личные качества профессиональныекачества

Потенциалчеловека

генетическая,установочная и

сознательнаяпрограмма

Методы

психологическаясфера

закономернаясфера

социальнаясфера

духовнаясфера

внешние

Факторы

внутренние

Условия жизнедеятельности человека

—Łæ. 3. ̀º Œ-æı ææ º Ł º æŒ ª Œ

ЧФ

73

ными компонентами в данном случае являются:фактор соответствия системы управления, меха7низм управления и научная организация личноготруда. Сущность системного воздействия факто7ров определяется положением теории систем. Какотдельные элементы, объединенные в систему,придают новые качества системе, так и системафакторов, воздействующих на стратегию жизничеловека, привносит новые характеристики воз7действия на СМ. Под фактором соответствия вСМ мы понимаем соответствие выбранной чело7веком системы управления стратегической цели, ав самой системе управления — соответствие уп7равляющей подсистемы управляемой. Системныйэффект повышается, когда система самоуправле7ния человека органично «вписывается» в системууправления организацией (фирмой), а последняя— в систему управления обществом.

Механизм стратегического самоуправления человека

Механизм управления, включающий совокуп7ность цели, организационных форм, структуры,технологии, методов и стимулов управления, яв7ляется конкретной формой использования зако7нов управления в реализации целей СМ. Приэтом, используя метод синтеза (анализа) струк7тур, можно уточнять задачи и функции управле7ния повседневной жизнедеятельностью человека,технологию их осуществления, действующие свя7зи и отношения. Все разнообразие целей отдель7ного человека можно представить в виде «деревацелей», основой которого является стратегичес7кая цель человека. «Дерево целей», используемоев качестве основы для механизма целевого управ7ления, позволяет уточнять функциональную орга7низационную структуру, увязывать в единую сис7тему цели и средства их реализации, и использо7вать его как специфическую форму проявления вдействии механизма стратегического управления.Данный механизм управления, как известно, от7носится к программно7целевому управлению. Онбазируется на программно7целевом подходе (сис7теме принципов, определяющих стратегию плано7вой деятельности человека) и использует про7граммно7целевые методы, основанные на ком7плексном анализе воздействующих факторов ипостроении сложной совокупности мер и дейст7вий, приводящих к достижению поставленной це7ли. Использование комплексных целевых про7грамм (ЦКП) как механизма стратегического уп7равления связано с разработкой целевых про7грамм. Анализ целевых программ, осуществляе7мых в практике целевого управления, приводит квыводу, что они инвариантны относительно мето7дологии и технологии существующей практики

стратегического планирования, но более четковыражают целевой характер выполнения меро7приятий, чем работа персонала на основанииобычного плана, поскольку дают определенныеконечные результаты.

Программно7целевой подход, заложенный в ме7ханизм СМ, как бы накладывается на действую7щую систему, дополняет ее, усиливает и (в опреде7ленных отношениях) частично трансформирует,не отменяя и не подменяя, но приспосабливая ее крешению поставленных задач. Таким образом, на7иболее целесообразным механизмом СМ можетбыть ЦКП. Она обеспечивает соответствие его це7ли всех форм, средств воздействия, ресурсов, ко7торые человек использует для самоуправления, иэффективность ее достижения.

Научная организация трудаУстановление влияния фактора научной орга7

низации труда (далее — НОТ) на эффективностьСМ легко выполняется с помощью регрессионно7го анализа. Данный анализ показывает, что суммапоказателей НОТ оказывает влияние на СМ и наэффективность деятельности человека в виде по7ложительно возрастающей регрессии. Учет факто7ра НОТ требует соответствующей теоретическойподготовки, приведения системы самоуправленияв соответствие с целью человека. Научная органи7зация труда человека в целом переходит в режимфакторного действия в случае совместимости сис7темы и механизма самоуправления человека с си7стемой социального управления и ее механизмомуправления обществом.

Менеджменти менеджер

Литература

1. АбульхановаСлавская А. К. Стратегия жизни. —

М.: Мысль, 1991.

2. Анисимов О. С. Стратегии и стратегическое мыш

ление (акмеологическая версия). — М.: «АгроВест

ник»,1999.

3. Карпичев В. С. Самоменеджмент (введение в про

блему) // Проблемы теории и практики управления. —

1994. — №3. — С. 103.

4. Лукашевич Н. П. Самоменеджмент и организация

деловой карьеры (программа изучения дисциплины).

— К.: МАУП, 1995.

5. Зайверт Л. Ваше время — в ваших руках. — М.: Эко

номика, 1990.

6. Кандыба Д. В. Техника гипноза «СК». — СПб., 1989.

7. Харро фон Зенгер. Стратагемы. — М.: Прогресс,

1996.

8. Хилл Н. Думай и богатей. — М.: Фаир, 1995.

74

Сделки являются наиболее рас7пространенным и важным юриди7ческим фактором и основаниемдля установления, изменения ипрекращения гражданских право7отношений. Значение сделок какмеханизма реализации опреде7ленного экономического укладагосударства имеет большое значе7ние в Украине в связи с проведе7нием рыночных реформ. Рыноксегодня все чаще выступает нетолько в качестве продукта функ7ционирования правового общест7

ва, но и как его основание, поскольку только ему свой7ственен достаточный потенциал для обеспечения про7дуктивности, эффективности, динамичности и адаптив7ности производства. Природа рынка требует от егосубъектов способности оперативно реагировать на раз7нообразные требования и запросы потребителей и по7ставщиков, на конструктивные предложения изобрета7телей, новаторов, на различные изменения конъюнкту7ры и т. п. Итак, возникает потребность в установлениимногочисленных прямых деловых связей, субъектамикоторых являются как физические, так и юридическиелица.

В юридической трактовке эти связи представлены вформе определенных сделок. В определении понятия«сделка» различные авторы, допуская немало отдельныхрасхождений, соглашаются в главном: сделка предусмат7ривает не любые, а только правомерные действия. Приэтом подчеркивается завершение действия положитель7ным правовым результатом, например: «Сделки — это во7левые и правомерные действия, направленные непосред7

ственно на достижение правового результата, а именно:на установление, изменение или прекращение граждан7ских прав и обязанностей» [1, с. 117].

В новом Гражданском кодексе Украины (далее — ГК)для определения сделки использован термин «правовоедействие», под которым подразумевается действие лич7ности, направленное на установление, изменение илипрекращение гражданских прав и обязанностей.

Акцентирование внимания на правовой природе сде7лок связано с тем, что в современном мире, особенно втечение последних десятилетий, поведение гражданстало менее этичным и, прежде всего, — в деловой прак7тике. К вариантам поведения, которые запрещаютсянормами этики, но являются довольно распространен7ными в реальной жизни, относятся взятки, вымогатель7ства, подарки, выплата соучастнику части незаконнополученных денег, конфликт на почве столкновения ин7тересов, нарушение законов в целом, мошенничество идр. Обычным стало нарушение этичных норм в отноше7нии экологической, социальной и историко7культурнойсреды.

В каждом из перечисленных случаев имеет место пред7варительная договоренность между участниками совме7стных действий с определением условий, последствий ит. д. Следовательно, возникает проблема идентификациисделки как юридического акта, как правового действия,направленного на определенные юридические следствия(установление, изменение либо прекращение юридичес7ких отношений). В этом понимании сделка должна рас7сматриваться как альтернатива этичным нормам менедж7мента с их необычайно низкими регулятивными возмож7ностями [2, с. 152], а также быть обособленной от всех ос7тальных, в том числе противоправных, уголовных догово7ренностей.

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Менеджменти менеджер

Нормативное регулирование оснований для признания

сделок недействительными

Николай СИДОРЕНКО,соискатель Институтагосударства и праваим. Корецкого НАН Украины

75

Исходя из содержательного анализа понятия «сделка»,нетрудно установить единство четырех ее элементов:

1) субъекты (личности, являющиеся участникамисделки);

2) объединение воли и волеизъявления каждогосубъекта;

3) форма сделки; 4) содержание сделки.Недостаток одного или нескольких элементов сделки

приводит к ее недействительности, а это значит, что за со7вершенным действием не признается значение юридичес7кого факта. Недействительная сделка не может порож7дать юридических следствий, подразумеваемых свершив7шими ее сторонами. Общие основания и следствия недей7ствительности сделок устанавливаются в соответствии сГражданским кодексом Украины, по которому недействи7тельными являются сделки, не соответствующие требова7ниям закона. Эта норма фиксирует общее понятие недей7ствительности сделки, но при наличии специальной нор7мы, устанавливающей недействительность сделки в зави7симости от дефектности отдельных ее элементов, приори7тетной является специальная норма.

Несоответствие сделки требованиям закона можетиметь различный характер. Исходя из этого, все недейст7вительные сделки делятся на два типа: ничтожные; оспо7римые. В новом ГК это разделение предусмотрено ст. 206,где отмечено, что правовое действие является недействи7тельным, если его недействительность прямо следует иззакона или других правовых актов (ничтожное правовоедействие). Если же недействительность правового дейст7вия не следует непосредственно из закона или другихправовых актов, но одна из сторон или другое заинтересо7ванное лицо оспаривает его действительность, то такоеправовое действие может быть признано судом недейст7вительным (оспоримое правовое действие). Это правилозакреплено частью 3 ст. 206 нового ГК.

Следует подчеркнуть, что ничтожные сделки являют7ся по своей сути правонарушением, они абсолютно не7действительны, их недействительность существует ужена момент заключения сделки и не зависит от предъяв7ления иска и решения суда, тогда как недействитель7ность оспоримой сделки еще необходимо доказать в су7дебном порядке.

На практике нередко возникают трудности при опреде7лении правовых оснований для окончательного выводаотносительно оспоримой сделки. В отличие от ничтож7ных сделок, оспоримые сделки не являются недействи7тельными сами по себе, и для их квалификации требует7ся возбуждение иска. К тому же суд не всегда сразу при7знает оспоримые сделки недействительными, ибо такойвывод возможен только после оценки соответствующихдоказательств. В случае пересмотра ничтожной сделкисуд просто констатирует факт ее недействительности, вто время как, рассматривая оспоримую сделку, суд дол7жен еще решать спор между сторонами о признании ее не7действительной (как того требует одна из сторон).

Итак, сделки являются ничтожными, если они непо7средственно и прямо нарушают законы, которые регули7руют условия действительности сделок, а также порядоки условия их заключения. Сделки являются оспоримыми,если их недействительность признана судом в исковомпроизводстве исключительно на основании доказа7тельств, которые предоставлены сторонами или другимиучастниками процесса данного дела. Если иск будет удов7летворен, то оспоримая сделка признается недействи7тельной, и с этого момента она не отличается от ничтож7ной сделки. Но иск о признании оспоримой сделки можети не быть заявленным. Тогда эта сделка является такойже, как и все действительные, полностью соответствую7щие требованиям закона.

Как уже отмечалось, недействительность сделок обус7ловлена дефектностью одного или нескольких ее элемен7тов. Соответственно мы выделяем такие виды недейст!вительных сделок:

1) ничтожные с пороками субъектного состава;2) ничтожные с пороками формы;3) ничтожные с пороками содержания;4) оспоримые с пороками субъектного состава;5) оспоримые с пороками воли;6) оспоримые с пороками формы;7) оспоримые с пороками содержания.Критерии, по которым определяют недействительность

сделок с пороками субъектного состава, имеют объектив7ный характер, а именно: возраст или действующее реше7ние суда о признании гражданина недееспособным или ог7раниченным в дееспособности. В связи с этим важно дока7зать, что дееспособная сторона знала или должна былазнать о факте недееспособности другой стороны; должнабыла учитывать разницу в дееспособности несовершенно7летних, которые не достигли 15 лет (ст. 14 ГК), и несовер7шеннолетних в возрасте от 15 до 18 лет (ст. 13 ГК); зналао необходимости выяснения отношения родителей илиопекунов к сделке, которую заключил несовершеннолет7ний.

Способность самостоятельно совершать правомерныеюридические действия установлена законодательством ввиде дееспособности в полном объеме и в виде ограничен7ной дееспособности. В ГК Украины относительно полнойдееспособности обозначен только круг лиц, которым онапредоставляется (ст.11), а относительно ограниченнойдееспособности установлен как круг лиц, так и конкрет7ное содержание их дееспособности (ст.13–15). По новомуГК частичная дееспособность распространяется уже насовершеннолетних в возрасте от 14 лет, а минимальнаядееспособность предоставлена несовершеннолетним, недостигшим 14 лет. При этом последние, не смотря на ог7раниченную дееспособность, выступают в качестве само7стоятельного субъекта права, а согласие родителей илиопекунов должно быть выражено в письменной форме,как и сама сделка.

Правовые последствия совершения правового дейст7вия лицом, не достигшим 14 лет, могут быть различными.

Менеджменти менеджер

76

Ст. 212 нового ГК устанавливает, что правовое действие,совершенное малолетним недееспособным лицом, можетбыть одобрено его родителями (усыновителями) или опе7куном. Правовое действие считается одобренным, еслиэти лица, узнав о нем, в течение трех месяцев не заявилипретензии другой стороне.

Таким образом, отсутствие претензии свидетельствуетоб одобрении правового действия, а наличие претензиисвидетельствует о том, что правовое действие являетсянедействительным, т. е. новый ГК устанавливает досудеб7ную процедуру решения спора относительно недееспо7собности лиц и совершенных ими сделок. Впервые такжеустановлена процедура решения имущественных споров,которые связаны с фактом заключения недействитель7ных сделок с дефектом в субъектном составе.

Гражданским кодексом предусмотрено также призна7ние недействительности сделок юридическими лицами.Если сделка противоречит целям деятельности юриди7ческого лица, недействительность оглашается уже с мо7мента ее заключения, т. е. сделка является ничтожной.Юридическое лицо имеет гражданскую правоспособ7ность соответственно определенным целям ее деятель7ности, если они не запрещены законодательством Укра7ины и соответствуют целям, предусмотренным уставомпредприятия.

Сделка, заключенная представителем юридическоголица или руководителем его обособленного подразделе7ния без надлежащих полномочий на ее совершение или спревышением этих полномочий, должна быть признананедействительной как не отвечающая требованиям зако7на. Поскольку сторона, с которой заключена сделка, зна7ла или должна была знать об отсутствии у представителя

другой стороны соответствующих полномочий, ее требо7вания к другой стороне относительно сделки удовлетво7рению не подлежат. Последующее одобрение юридичес7ким лицом сделки, заключенной от его имени представи7телем, который не имел надлежащих полномочий, делаетее действительной с момента заключения.

На основании ГК недействительными могут призна7ваться не только сделки, которые по субъектному составуне соответствуют закону, но и такие, которые нарушаюттребования Президента Украины, постановлений Каби7нета Министров Украины, других нормативных актов,выданных государственными органами, в том числе ве7домственных, зарегистрированных в установленном по7рядке.

Наиболее распространенным видом оспоримых сделок,по поводу которых возбуждаются иски, являются сделкис изъянами воли. Основанием для оспаривания в подоб7ных случаях является:

1) несоответствие внутренней воли и волеизъявления,когда действительное личное желание заключить сделкуотсутствует;

2) нарушение воли третьих лиц, которые, не принимаяучастия в сделке, по закону должны изъявить свою волюи свое отношение к ней.

Изъяном воли страдают оспоримые сделки, заключенные:1) гражданином, неспособным понимать значение сво7

их действий (ст. 55 ГК);2) вследствие ошибки (ст. 56 ГК);3) вследствие обмана, насилия, угрозы, злоумышлен7

ной сделки представителя одной стороны или стечениятяжелых обстоятельств;

4) с целью скрыть другую сделку (притворная сделка —ч. 2 ст. 58 ГК).

Сделка, заключенная дееспособным гражданином, ко7торый временно лишен возможности понимать значениесвоих действий и руководить ими, может быть признанасудом недействительной по иску этого гражданина. При7чины такого состояния бывают разными: физическое илипсихическое расстройство, нервное потрясение, алко7гольное или наркотическое опьянение. Для установленияналичия такого состояния на момент заключения сделкисуд назначает судебно7психиатрическую экспертизу, пре7дусмотренную п. 10 постановления Пленума ВерховногоСуда Украины от 28 апреля 1978 г. «О судебной практи!ке признания сделок недействительными».

Недействительность сделки, заключенной вследствиеошибки, обусловливается неправильным восприятием од7ной стороной предмета или других существенных условийсделки. Однако, как свидетельствует судебная практика,во внимание может быть принята не любая ошибка, атолько та, которая имеет существенное значение, порож7дая несоответствие воли и волеизъявления, и в связи сэтим является основанием для признания сделки недейст7вительной.

Ошибка, которая касается мотивов заключения сделки,не ведет к признанию сделки недействительной.

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Менеджменти менеджер

77

В решении споров, которые касаются сделок, заклю7ченных вследствие обмана, насилия, угрозы, злоумыш7ленной сделки представителя одной стороны или стече7ния тяжелых обстоятельств, суд на основании ст. 57 ГКпризнает такие сделки недействительными. Состав не7действительных сделок с признаками обмана или зло7умышленной сделки представителя одной стороны сдругой стороной частично охватывается такими состава7ми преступления, как мошенничество (ст. 143 УК), мо7шенничество с финансовыми ресурсами (ст. 148–5 УК),обман покупателей (ст. 155 УК), обман заказчиков(ст. 155–1 УК) и т. п. Под насилием подразумевается фи7зическое или психическое воздействие на лицо — пред7ставителя участника сделки или его близких, с целью по7буждения к заключению сделки. Злоумышленная сделка— это умышленный сговор представителя одной стороныс другой стороной, в результате которого имеют местонеблагоприятные последствия для лица, от имени кото7рого заключена сделка.

Перечисленные основания для признания недействи7тельности сделок объединены общей чертой: особеннос7тью формирования внутренней воли одной из сторон, ко7торую законодатель именует потерпевшим. Перечень об7стоятельств, перечисленных в ч. 1 ст. 57 ГК, свидетельст7вует о том, что потерпевшая сторона бывает вынужденаизъявить свою волю, не желая правовых последствий, ко7торые порождает сделка. Поведение стороны7инициаторанедействительной сделки всегда является противоправ7ным и характеризуется прямым умыслом.

В зависимости от степени общественной опасностидействий нарушителя закона, его может ожидать кромегражданско7правовой еще и уголовная ответственность.

Сделка, заключенная вследствие тяжелых обстоя!тельств, может быть признана недействительной при на!личии одновременно трех признаков:

— крайне невыгодные условия сделки; — стечение тяжелых обстоятельств; — вина контрагента, если потерпевший докажет нали7

чие умысла с другой стороны.В случаях, когда сделка заключается органом юридиче7

ского лица или его представителем, угроза причинитьвред может касаться как самого юридического лица, так илица, которое заключило сделку от его имени.

Недействительность сделок вследствие дефекта формызависит от того, какая форма установлена законом илидополнительной сделкой сторон для данного вида право7вого действия. Закон связывает недействительностьтолько с письменной формой сделки. К примеру, соглас7но ч. 3 ст. 191 ГК договор поручительства должен быть за7ключен в письменной форме. Нарушение этого требова7ния влечет за собой недействительность договора пору7чительства. Во всех других случаях отступление от пись7менной формы, требуемой законом, только лишает сторо7ны права ссылаться для подтверждения сделки на показа7ния свидетелей. Отступление от требований закона, каса7ющихся нотариальной формы, всегда влечет за собой ее

недействительность.Как разъясняет Высший арбитражный суд Украины, до

этого времени хозяйствующие субъекты должны были за7ключать сделки в письменной форме, за исключением техсделок, которые перечислены в ст. 43 ГК. В общем можносказать, что свобода выбора между устной и письменнойформами для предприятия, учреждения, организации, за7ключающей сделку, являлась исключением, а обязатель7ная форма сделки — правилом. Новый ГК расширяет кругслучаев заключения устных сделок независимо от того,физическое или юридическое лицо является субъектомсделки. Так, в ч. 3, ст. 197 указано, что правовые действия,направленные на исполнение договора, заключенного вписьменной форме, могут по договоренности сторон за7ключаться устно, если это не противоречит положениямзакона и договора.

Нотариальное засвидетельствование сделок обязатель7но только в тех случаях, которые перечислены в законе(ст. 47 ГК). Отступление от нотариальной формы такихсделок является основанием считать их недействитель7ными. Это касается, например, договоров залога, дарения,купли7продажи жилого дома и др.

Нарушение правил о государственной регистрации, каки требований о нотариальной форме, ведет к признаниюнедействительности сделок, при этом они признаются ни7чтожными. Сделки с пороками содержания признаютсянедействительными вследствие несоответствия условийсделки требованиям законодательства. Содержание дого7вора как общего волевого юридического акта сторон со7ставляет, во7первых, условия, благодаря которым сторо7ны пришли к соглашению, и, во7вторых, условия, которыепринимаются ими как обязательные вследствие действу7ющего законодательства. Содержание договора — это теусловия, на которых основана соответствующая сделкасторон [3, с. 33].

Среди сделок с пороками содержания особенное мес7то занимают сделки, заключенные с целью, которая про7тиворечит интересам государства и общества. В новомГК (ст. 218) определены условия и правовые последст7вия осуществления правовых действий, нарушающихобщественный порядок и противоречащих моральнымустоям общества. Такие правовые действия являютсянедействительными, а ущерб, нанесенный ими государ7ству, автономной Республике Крым, административно7тер7риториальным объединениям, а также другим субъектамвозмещает сторона, виновная в осуществлении подоб7ных правовых действий, на общих основаниях и в пол7ном объеме.

Менеджменти менеджер

Литература1. Цивільне право. Загальна частина/За ред. профе

сорів О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової. — К., 1995.2. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы ме

неджмента. — М.: «Дело», 1992.3. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. —

К., 1999.

78

Инструкция. Прочитайте нижеперечисленныемотивы профессиональной деятельности и дайтеоценку их значимости для вас по пятибалльнойшкале.

ОБРАБОТКА РЕЗУЛЬТАТОВПосле заполнения листа ответов (форма 1) под7

считываются показатели внутренней мотивации(ВМ), внешней положительной (ВПМ) и внеш7

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Менеджменти менеджер

МОТИВАЦИЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ

ДЕЯТЕЛЬНОСТИ(методика К. Земфир в модификации А. А. Реана)

Методика может применяться для диагностики мотивации профессиональной деятельносG

ти. В основу положена концепция о внешней и внутренней мотивации. Напомним, что о внуG

тренней мотивации следует говорить, когда для личности имеет значение деятельность саG

ма по себе. Если же в основе мотивации лежит стремление к удовлетворению иных потребG

ностей, внешних по отношению к содержанию самой деятельности (мотивы социального

престижа, зарплаты и т. д.), то в данном случае принято говорить о внешней мотивации. СаG

ми внешние мотивы дифференцируются на внешние положительные и внешние отрицаG

тельные. Внешние положительные мотивы, несомненно, более эффективны и более желаG

тельны со всех точек зрения, чем внешние отрицательные мотивы.

79

ней отрицательной мотивации (ВОМ) в соответ7ствии со следующими ключами:

ВМ= ;

ВПМ= ;

ВОМ= .

Показателем выраженности каждого типа мо7тивации будет число, заключенное в пределах от1 до 5 ( в том числе возможно и дробное).

ИНТЕРПРЕТАЦИЯ ДАННЫХНа основании полученных результатов опреде7

ляется мотивационный комплекс личности — со7отношение между собой трех видов мотивации:ВМ, ВПМ и ВОМ.

К наилучшим, оптимальным, мотивационнымкомплексам следует относить следующие два ти7па сочетаний:

ВМ>ВПМ>ВОМ и ВМ = ВПМ>ВОМ.

Наихудшим мотивационным комплексом явля7ется тип

ВОМ>ВПМ>ВМ.

Любые другие сочетания являются промежу7точными с точки зрения их эффективности.

При интерпретации следует учитывать не толь7ко мотивационное соотношение, но и показателиотдельных видов мотивации.

Например, нельзя два нижеприведенных моти7вационных комплекса считать абсолютно одина7ковыми:

ВМ ВПМ ВОМ1 2 52 3 4

Оба они относятся к одному и тому же неопти7мальному типу ВОМ>ВПМ>ВМ. Однако вид7но, что в первом случае мотивационный ком7плекс личности значительно негативнее, чем вовтором. Во втором случае по сравнению с пер7вым имеет место снижение показателя внешнейотрицательной мотивации и повышение показа7телей внешней положительной и внутренней мо7тивации.

Менеджменти менеджер

Мотив

1. Денежный заработок

2. Стремление к продвижениюпо службе

3. Стремление избежать крити,ки со стороны руководителяили коллег

4. Стремление избежать воз,можных наказаний или непри,ятностей

5. Потребность в достижениисоциального престижа и ува,жения со стороны других

6. Удовлетворение от самогопроцесса и результата работы

7. Возможность наиболее пол,ной самореализации именно вданной деятельности

1

в очень незначительной

мере

3

в небольшой,но и не малой

мере

2

в незначитель,

ной мере

4

в большой мере

5

в очень большой мере

Лист ответов 1

6+7

2

3+4

2

1+2+5

3

•В ЗДОРОВОМ ТЕЛЕ —ЗДОРОВЫЙ ДУХ

В рубрике«БИЗНЕСGАКАДЕМИЯ»:

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

В здоровомтеле —

духздоровый

Физическое воспитание как необходимое условие эффективной

и долгосрочной реализацииментального опыта

и интеллектуальных достижений человечества

81

Бизнес$ Академия

Всем известно изречение: «В здоровом теле — здоро7вый дух». Несомненно, родилась эта пословица вслед7ствие понимания человеком того, что только гармонич7ное, всестороннее развитие личности может быть осно7вой ее успешной самореализации. Ведь духовностьпридает телу жизнеутверждающую силу, а физическоездоровье порождает ощущение радости и стимулируетреализацию внутренних потребностей души.

Разумеется, главной задачей любого учебного заведе7ния является развитие духовного мира человека. Но су7губо интеллектуальное воспитание, оторванное от со7вершенствования физической культуры — неполноцен7но, оно лишает человека дополнительных возможностейразвития и применения своих ментальных качеств. Сле7довательно, ухудшается и сокращается жизнь человека,ибо ему трудно бывает превозмочь стрессы и другие не7приятности, которых легче избежать, если он имеет фи7зическую подготовку, способен переносить физическиеи нервные перегрузки, владеет необходимым опытом,чтобы противостоять ударам судьбы.

Очевидно, что жизнь в нашем мире становится всеинтенсивнее и напряженнее, в нем постоянно появля7ются все новые угрозы и беды: от бытовой криминали7зации общества и техногенных катастроф до разраста7ния организованной преступности и прежде всего —терроризма.

В свете всего изложенного особое значение приобре7тает физическая закалка человека, его нервной системы,повышение порога утомляемости для молодежи, кото7рая сегодня получает экономическое или гуманитарноеобразование, ведь именно эти люди продолжат (илиначнут) дальнейшее строительство нашей державы.

Итак, развитие физических способностей человекаявляется необходимой предпосылкой его существова7ния хотя бы в относительной безопасности и достаточ7но эффективным условием в достижении высокого ин7теллектуального развития.

Физическому воспитанию личности всегда и вездеуделялось большое внимание. Например, на ДревнемВостоке были заложены основы очень мощной, попу7лярной и сегодня, культуры оздоровительной гимнас7тики (ци7гун, у7шу и др.) и различных техникединоборств (каратэ, дзюдо, айкидо...). Физическаякультура Древнего Востока интересна тем, что разви7тие физических способностей, воспитание выдержки итерпения в преодолении своих физических слабостейпомогали развитию духовному и интеллектуальному.Это объясняется тем, что традиции основных восточ7ных школ оздоровительной гимнастики и единоборствродились в монастырях.

Особое значение физическому воспитанию как куль7туре тела уделялось во времена Античности. В ДревнейГреции и Древнем Риме зародились основные, наиболеепопулярные ныне атлетические виды спорта: разнооб7разнейшие, близкие к современным направления лег7кой и тяжелой атлетики, пауэрлифтинга, бодибилдин7

га, а также стили единоборств — такие, как греко7рим7ская, или классическая борьба, кулачный бой (панкра7тион).

Названные выше культуры, давшие нам наиболее по7пулярные сегодня виды спорта, имеют каждая своитрадиции и особенности физического воспитания. Кпримеру, в Европе получили развитие такие видыединоборств, как греко7римская борьба, панкратион,английский бокс, сават, кик7боксинг. В Азии сформи7ровались: каратэ7до, айкидо, дзюдо, джиу7джитсу, сумо(Япония), муай7тай (Таиланд), таеквон7до, нят7нам(Корея), у7шу, кунг7фу, тайцзы7цюань (Китай), вьет7во7дао, вин7чун (Вьетнам), арнис, ескрима, паге (Фи7липпины), капари паяту (Индия) и другие. Из нацио7нальных американских стилей нам известны капоэйра(Бразилия), панмо (Южная Америка) и кик7боксинг(США).

Свои традиции единоборств существуют и у славян.Вспомним хотя бы асилки (Беларусь), буза (Тверь),колосва (Урал), стеночный кулачный бой, спас (боеваясистема кубанского казачества) и, конечно же, системурукопашного единоборства украинского казачества —гопак.

Большинство региональных систем единоборстватрадиционны. И это понятно, так как создавались они вопределенное время под влиянием определенной куль7туры и с определенными целями. Национальные техни7ки единоборств приспособлены к ведению боя в нацио7нальной одежде, присущей определенному историчес7кому периоду (периоду зарождения стиля), что не соот7ветствует требованиям современности. Многие стилиприспосабливали свою технику под определенные видыорудий труда крестьян, использовавшиеся в качествеоружия или средств защиты (для японца нунтяку — тра7диционное орудие труда, а для нас — экзотический видоружия и т. д.), или под определенные варианты атак (налошади, с необходимым вооружением). Многие видыявляются демонстративными (американский кетч,японское сумо) или спортивными (английский бокс,классическая и вольная борьба). Как правило, они име7ют ограниченные правила ведения боя, временную рег7ламентацию, специальную экипировку и, как результат,узкий арсенал технических действий. И самое главное —каждая разновидность единоборства максимально при7способлена к менталитету народа, в котором она зароди7лась, ибо, как уже было сказано, система единоборстваявляется частью национальной культуры.

Сегодня на просторах бывшего СССР наиболее рас7пространены две национальные системы единоборства:САМБО («самооборона без оружия») и рукопашныйбой. Оба этих стиля были разработаны для того, чтобыпротивостоять вооруженному преступнику (или груп7пе) и иметь возможность его нейтрализовать. Сложи7лись эти системы в результате отбора наиболее эффек7тивных средств активной защиты из всего многообразиянациональных и мировых техник единоборств. И они

82

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

максимально приспособлены к менталитету современ7ного славянина. Заметим, однако, что эти системы уни7версальны, хотя в последние годы САМБО становитсяскорее спортивной разновидностью единоборств. Чтокасается рукопашного боя, то эта система единоборствасочетает все разделы техники ведения боя: ударную тех7нику, технику борьбы и специально прикладную техни7ку по задержанию вооруженного преступника.

У нас этот стиль представлен Национальной Феде7рацией рукопашного боя Украины (НФРБУ). Федера7ция была основана в 1993 году. В 2001 году НФРБУполучила статус национальной. Неизменным прези7дентом НФРБУ является Михаил Захарович Згуров7ский — ректор Национального технического универси7тета «КПИ», доктор наук, профессор*.

Организовывают и проводят занятия при Федера7ции один мастер 7 дана, четыре мастера 5 дана, одинмастер 4 дана, 12 мастеров 3 дана, 25 мастеров 2 данаи более 100 мастеров 1 дана. Рукопашным боем вданное время занимается более 400 спортсменов подруководством 350 тренеров и инструкторов. Этотстиль, как вид спорта, популяризуется и на междуна7родной арене. Федерация владеет тремя сертифика7тами признания от международных организаций:IAFC (Россия), IBF (Германия), SWA (Япония). Ис7пользуемая в НФРБУ программа технических тре7бований по рукопашному бою признана Междуна7родной федерацией единоборств «ВUDO». Сборнаякоманда Украины — многоразовый чемпион Европыпо всестилевому каратэ. Лучшие специалисты Феде7рации систематически проводят занятия со специ7альными подразделениями по борьбе с терроризмом,консультируют, принимают участие в организации,судействе и проведении соревнований среди правоо7

хранительных органов Украины и в международ7ных соревнованиях.

В основу последовательной целенаправленной де7ятельности Федерации положены общеизвестныепостулаты и принципы. А идеологический стерженьбазируется на основе высказываний известных мыс7лителей. «Следует поддерживать мощь тела, чтобысберечь мощь духа», — В. Гюго; «Только в сильном,здоровом теле дух сохраняет равновесие, а характерразвивается во всем своем могуществе», — Г. Спен7сер; «Самым важным условием, благодаря которомуповышается работа памяти, является здоровое со7стояние нервов, для чего необходимы физическиеупражнения», — К. Ушинский.

Анализ событий последних лет дает основания сде7лать выводы о закономерности развития различныхситуаций по негативному сценарию. Эта тенденциявызывает вполне объяснимый страх у обыкновенногочеловека, практически беззащитного (как физически,так и психологически) перед лицом внезапно возни7

кающих экстремальных ситуаций, которые угрожаютего жизни и в планетарном масштабе, и на бытовомуровне. Безусловно, у того, кто имеет соответствую7щую подготовку к экстремальному течению событий,намного больше шансов избежать серьезных психичес7ких и физических травм.

Недавняя московская трагедия наглядно продемон7стрировала, что в кризисную ситуацию может попастькаждый и при совсем непредсказуемых обстоятельст7вах. В случае «стандартного» развития событий вовремя террористического акта с захватом заложникови заложники, и террористы, особенно после первыхжертв, находятся практически в одинаковых стрессо7вых состояниях. В этом случае террористы становятсярабами собственного насилия. И понимание безысход7ности ставит их в равное положение с жертвами.«Стокгольмский синдром» на уровне подсознания«роднит» заложников и террористов. Опыт показыва7ет, что деятельность спецподразделений по обезвре7живанию террористических проявлений не всегда яв7ляется достаточно успешной, главным образом пото7му, что они действуют «снаружи» захваченного объек7та и диапазон их методов и возможностей очень огра7ничен в связи с риском для жизни заложников. Эф7фективное противодействие терроризму заключаетсяне только в работе спецслужб, но и в готовности граж7дан противодействовать в подобных ситуациях. Иречь идет не о снижении порога чувствительности лю7дей к актам насилия, а, в первую очередь, о способнос7ти контролировать свое психическое состояние в экс7тремальных условиях.

Террористы лучше, чем заложники, подготовлены кэкстремальным ситуациям. И имеют дополнительныйфактор для успешного достижения своих целей.

Физическая и психическая слабость заложниковдействует на руку террористам, для них выгодна пани7*МАУП и НТУ «КПИ» создали общий научно7образовательный комплекс, утвержден7

ный приказом Министерства образования и науки Украины в 2002 году.

83

ка, которая охватывает одного человека илигруппу людей. Она проявляется неудержимым,неконтролируемым стремлением остаться внеопасности. В некоторых случаях состояние пани7ки приобретает «эпидемические» свойства: воз7никает так называемое психическое заражение.

Готовность людей к возникновению экстремаль7ных ситуаций лишает террористов ряда «преиму7ществ»: фактора неожиданности, паники, психиче7ской и физической пассивности заложников. Сле7довательно, необходима стабилизация ситуациисреди самих заложников.

В таких условиях психически стойкие, подго7товленные личности среди заложников могутконтролировать развитие событий, содейство7вать развязыванию «кризисного узла» и тем са7мым предотвратить или уменьшить количествожертв во время решительных действий специаль7ных подразделений. Подобные примеры убежда7ют нас в необходимости владения определенны7ми навыками для того, чтобы адекватно реагировать налюбую экстремальную ситуацию.

Физическое и духовное здоровье является непремен7ным залогом благополучного существования вэкстремальных жизненных условиях и достижения ус7пехов в личной и общественной жизни. Информацион7ная эра привела к физическому ослаблению организмаи психоэмоциональной нестабильности личности. Это,в свою очередь, сделало общество беззащитным в слу7чае возникновения угрозы его существованию.

Следовательно, образное выражение «В здоровом те7ле — здоровый дух» должно стать не только красивойфразой, но и образом жизни. Здоровые во всех отноше7ниях личности составляют здоровую нацию и являют7ся основой сильной державы. Реализуя эту программуЦентр «Личная безопасность человека» предусматри7вает подготовку по следующим направлениям: руко7пашный бой, психология экстремальных условий, ос7новы медицины катастроф и т. п.

С 2003/2004 учебного года Межрегиональная Ака7демия управления персоналом совместно с Нацио7нальной Федерацией рукопашного боя Украины вне7дряют проект, цель которого — развитие физическогоздоровья молодежи и приобретение необходимых дляобеспечения собственной безопасности навыков. Ужесейчас в Президентском университете МАУП работа7ет «Центр личной безопасности человека» (создан7ный совместно с НФРБУ), специалисты котороговместе с преподавателями физвоспитания занимают7ся со студентами І–ІІ курсов стационара на урокахфизкультуры и, по желанию, — в секциях. На заняти7ях студенты проходят курс по «Личной безопасностичеловека», где приобретают необходимый уровень об7щей физической подготовки, а также навыкиединоборств. В частности, изучаются такие разделырукопашного боя, как общая техника (стойки, пере7

движения, дистанция) и ударные техники борцовско7броскового раздела. Занятия проводят специалистывысшей квалификации.

На протяжении текущего учебного года проект будетвнедрен во всех подразделениях Академии.

Внедрение этой программы базируется на убежде7нии в том, что люди, приобретающие знания для рабо7ты на руководящих должностях государства и частно7го сектора (а именно такие кадры готовят в лучшем порейтингу вузов 2002 года учебном заведении управле7ния — Межрегиональной Академии управления пер7соналом), нуждаются в соответствующей физическойподготовке. Высокий уровень развития личности идостижение общественного признания невозможныбез постоянного задействования всего потенциала че7ловека: интеллекта, нервной системы и ментальныхкачеств. Поэтому закладывание определенного «фун7дамента» физического здоровья, овладение техника7ми активной самозащиты и закалка нервной системыявляются важнейшими элементами достижения успе7ха. Реализация новой программы физвоспитания пре7дусматривает удовлетворение потребностей обществав высокообразованных специалистах7управленцах состабильным уровнем активности, стойких психичес7ки, лишенных, благодаря постоянному преодолениюсобственных физических слабостей и недостатков,обычного набора комплексов.

Александр ГАРТВИГ,первый вице3президент НФРБУ,

мастер 7 дана

Ростислав ЩЁКИН, вице3президент МАУП

Бизнес$ Академия

•ГІГАНТИ, ЩО ЗНИКАЮТЬ

•ИСТОРИЧЕСКОЕ ОБОЗРЕНИЕ:УРОКИ С РЫНОЧНОЙ ПЛОЩАДИ

В рубрике«ПЕРСОНАЛGДАЙДЖЕСТ»:

Як показує рейтинг, різко погіршилося становище на ринку утих компаній, які спеціалізуються на телекомунікаціях і новихтехнологіях: цього року вони не займають провідні місця. Що7правда, і тут є винятки. Наприклад, відомий виробник програм7ного забезпечення для персональних комп'ютерів, компаніяMicrosoft, із п'ятого місця в 2001 році піднялася на друге. Покра7щали справи й у корпорацій, які випускають комп'ютери: Intel здев'ятого місця піднявся на сьоме, а International BusinessMachines (ІВМ) — з 187го на 127те.

Усі інші глобальні компанії, які працюють у сфері технологій,драматично втрачають свої потужності і вплив на ринку. Навітьславетна американська електронна компанія Сisco Systems спо7взла з другої позиції минулого року аж на 207ту сходинку у цьо7горічному списку, а фінський виробник мобільних телефонів і

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Найбільш впливова у світі ділових газет, лондонська«Financial Times», щороку публікує список п'ятисот глобальGних компаній. Кращих із кращих видання визначає зарозмірами фондової капіталізації. Які ж компанії цьогороку на провідних місцях? Хто в аутсайдерах? Змін відбуGлося чимало, адже робити успішний бізнес стає дедалі важGче: обвали на фондових ринках призводять до того, щокерівники залишають свої пости, і навіть могутні компаніїздають свої позиції.

Гіганти, що зникають

85

систем мобільного зв'язку, Nokia, спустилася з 127гомісця на 307те. Таким акулам бізнесу, як Сisco іNokia, звичайно, неприємно падати так низько. Алевони, принаймні, залишилися у складі «500 гло7бальних корпорацій», тоді як інші відомі компаніїпринизливо покинули список. Серед них опинили7ся Corning, провідний виробник оптичного волок7на; JDS Uniphase, канадський виробник комплекту7ючих для обладнання мереж; Juniper Networs, відо7мий виробник інтернет7систем для найбільших усвіті операторів зв'язку; Marconi, англійський ви7робник телекомунікаційного обладнання.

В цілому 98 компаній залишили цьогорічний спи7сок 500 глобальних корпорацій. Одним із найскан7дальніших аутсайдерів стала компанія Enron. Енер7гетичний гігант Enron у минулому році посідав 987емісце авторитетного рейтингу. Однак виявилося,що за зовнішнім блиском компанії з величезнимрозмахом торгових операцій і міцною мережеюнафто7 і газопроводів, приховувався нечесний гра7вець. Насправді корпорація створювала сумнівні, зточки зору закону, інвестиційні фонди і все глибшезанурювалася у боргову яму. Зовнішні аудиториEnron із бухгалтерської і аудиторської фірми ArthurAndersen допомогли приховати втрати, яких зазна7ли акціонери, і підтвердили правильність бухгал7терської звітності компанії, тоді як вона здійснюва7ла свої «темні» операції. Проте махінації викрили, аенергетичний гігант оголосив про своє банкрутство.Наслідки краху компанії Enron, а після неї у ауди7торської фірми Аndersen, все ще відчутні на фінан7совому ринку. Інвестори відтепер більш обережноставляться до компаній, чиї бухгалтерські стандар7ти викликають бодай найменший сумнів.

Ще однією болісною раною для корпоративноїАмерики стала доля телекомунікаційної групиGlobal Crossing, що також оголосила про своє бан7крутство. У минулорічному списку вона посідала2787е місце. Аналітики вважають, що телеко7мунікаційну індустрію послаблюють надлишковівиробничі потужності й зниження попиту на про7дукцію. Сектор мобільних телефонів, наприклад,уже наближається до перенасичення на ключовихринках. Отож, саме телекомунікаційні компанії тапостачальники телекомунікаційного обладнаннязазнали найбільших втрат цього року. Чотири по7тужні представники цього сектору — Nortel, Qwest,Sprint і Alcatel — різко сповзли вниз у рейтингу 500найбільших компаній світу.

Медіа7корпорації також не в найкращій формі.Інформаційне агентство Reuters із 2177го місця зарік скотилося на 4137те, а видавничий дім Pearson(саме він, до речі, є власником газети «FinancialTimes») із 2907го місця спустився на 4387е місце.

Одним із найбільших аутсайдерів списку став та7кож швейцарсько7шведський електротехнічний

конгломерат ABB. Він скотився на 300 сходинокуниз через скандали з пенсійними виплатами ко7лишньому голові і виконавчому директору ком7панії.

Список 500 глобальних компаній світу показує,що високі місця в рейтингу займають лише ті техно7логічні корпорації, які дуже давно працюють наринку. Наприклад, німецький старожил SAP, якийвипускає програмне забезпечення, з 3107го місцяпіднявся на 737є. Серед компаній, які досягли знач7ного успіху за рік, опинилося ще декілька корпора7тивних гігантів, давно знаних на ринку. До них на7лежать General Mills, виробник готових продуктівхарчування; Lockheed Martin, найбільший військо7промисловий концерн США; і відомий німецькийавтомобілебудівник Volkswagen.

Що до того, яка країна лідирує за кількістю гло7бальних компаній, то це, звичайно, СполученіШтати Америки. Глобалізація, що відбувається за7раз у світовій економіці, сприяє значному посилен7ню позицій цієї країни. З двадцяти корпорацій, якізаймають найвищі позиції у списку, 15 належатьсаме американцям. Інші п'ять репрезентують Євро7пу та Японію. Цими компаніями є: європейськінафтові гіганти BP і Royal Dutch/Shell, німецькафармацевтична група GlaxoSmithKline, японськателекомунікаційна компанія NTT DoCoMo та вели7кобританська телекомунікаційна корпораціяVodafone.

У Японії все ще тривають економічні проблеми,які відчутно вплинули на самопочуття її корпо7рацій: кількість японських компаній у «списку500» зменшилася. Тепер «Країна Сонця» має лише50 представників у рейтингу. Для порівняння, у2001 році в списку «Financial Times» було64 японські компанії, а у 2000 — 77. СтановищеЄвропи також похитнулося, тепер її представляє152 компанії, а не 154, як у минулому році.Азіатсько7тихоокеанський регіон тепер має 30представників у списку, тобто, на 5 більше ніж уминулорічному; а Латинська Америка — 8, що не7погано її характеризує, адже у рейтингу 2001 рокубуло всього 4 латиноамериканські компанії. Середазіатських компаній (крім Японії), найвищу по7зицію посідає Taiwan Semiconductor (807те місце),тоді як найбільшою латиноамериканською групоювизнано Telefonos de Mexico (1367те місце). Якщоглобальна економіка піде на поправку, то наступно7го року азіатські та латиноамериканські компаніїмають шанс краще репрезентувати свої країни.

Що стосується переможців у списку 500 глобаль7них компаній світу, то перше місце належить аме7риканському конгломерату General Electric. Він бувна вершині і минулого року, хоча у майбутньомуйого позиції можуть похитнутися через ауди7торські проблеми. Яким чином ця компанія досяг7

«ПЕРСОНАЛ»$ дайджест

86

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

«ПЕРСОНАЛ»$ дайджест

Рейтинг 2002123456789

1011121314151617181920212223242526272829303132333435363738394041424344454647484950

Рейтинг 20011536749

1524101118191613228

17212

412628463331232551123696755052634542477255277632481453

1043762

КомпаніяGeneral Electric

MicrosoftExxon Mobll

Wal,MartCitigroup

PfizerIntel

BPJohnson & JohnsonRoyal Dutch/Shell

American InternationalIntl Business Machines

GlaxoSmithKlineNTT DoCoMo

MerckCoca,ColaVodafone

SBC CommunicationsVerizon Communications

Cisco SystemsProcter & Gamble

NovartisHome DepotPhilip MorrisTotal Fina Elf

Berkshire HathawayHSBC HoldingsToyola Motor

Bank of AmericaNokia

AOL Time WamerChevron Texaco

PepsiCoNestle SA

AslraZenecaWyethViacomEli Lilly

Wells FargoAbbott Laboratories

Fannie MaeBrislol,Myers Squibb

Royal Bank of ScotlandJ P Morgan Chase

RocheOracle

BellsouthDell Computers

Tyco InternationalUBS

КраїнаСШАСШАСШАСШАСШАСШАСША

ВеликобританіяСША

Нідерланди/ВеликобританіяСШАСША

ВеликобританіяЯпонія

СШАСША

ВеликобританіяСШАСШАСШАСША

ШвейцаріяСШАСША

ФранціяСША

ВеликобританіяЯпонія

СШAФінляндія

СШAСШAСШA

ШвейцаріяВеликобританія

СШAСШAСШAСШAСШАСШАСША

ВеликобританіяСШA

ШвейцаріяСШAСШAСШAСШA

Швейцарія

Вартість, млн372,089.3326,639.4299,820.4273,219.5255,299.4249,020.7203,838.2200,794.0197,912.2189,913.1188,464.2179,212.8145,378.3137,811.6130,767.1129,851.2126,535.6125,499.6125,262.9123,953.1116,769.3114,056.4113,909.6113,098.4109,426.7109,037.4108,717.9106,367.4104.820.2102,241.7101,007.296,344.990,869.488,112.086.985.886,905.285,808.085,649.784,300.281,876.879,959.978,342.477,404.170,481.970,409.770,363.969,232.668,068.864,522.364,083.1

87

«ПЕРСОНАЛ»$ дайджест

ла такого процвітання і чому над її досягненнямианалітики нині ставлять знак питання?

Нова ера для General ElectricДжефрі Іммелт став головним виконавчим дирек7

тором компанії General Electric 7 вересня 2001 року.До речі, на цю посаду його рекомендував попереднійкерівник компанії, Джек Велч, якого вважають од7ним із кращих менеджерів ХХ століття. ДжефріІммелт навіть не підозрював, що його медовиймісяць на новій посаді триватиме недовго. Він про7працював усього два дні у найбільшій компанії світу,коли терористи здійснили спустошливі атаки наВсесвітній Торговий Центр. За чотири дні ціна акційGeneral Electric знизилася до 23%. Однак Джек Велчзнав, кого обирати своїм наступником. ДжефріІммелт не впадав у відчай і сміливо зустрівся заналітиками 21 вересня 2001 року. «Я був виконав7чим директором всього два дні, коли літаки з мото7рами виробництва General Electric врізалися уТорговий Центр, застрахований General Electric. Доречі, всі електричні мережі у “близнюках” такожпрокладала General Electric, і за таких умов я все щесподіваюся збільшити доходи компанії на 11 %».

General Electric таки досягла поставлених цілей:доходи корпорації за цілий рік піднялися до по7значки в 14,1 мільярда доларів. Це стало новим ре7кордом компанії і ніхто не звинувачував ДжефріІммелта за його надмірну самовпевненість за такихобставин. Проте на компанію, операції якої вклю7чають лізинг обладнання та пристроїв і вироб7ництво освітлювальної та медичної техніки, чека7ють жорстокі випробування, якщо вона і далі схочепосідати ключові місця у списку 500 глобальнихкомпаній. Адже ринкова ціна корпорації впала з477 мільярдів у 2001 році до 372 мільярдів 2002 ро7ку. До цього призвів економічний занепад останніхдвох років, який наніс шкоди й іншим глобальнимкомпаніям. Електронний гігант Sico Systems, якийнещодавно змагався з Microsoft і General Electric зазвання найбільш дорогої компанії 2000 року, маю7чи ринкову капіталізацію у 500 мільярдів доларів,тепер вийшов із змагання.

На зустрічі з акціонерами у квітні 2002 року, якабула для Іммелта першою на посаді виконавчого ди7ректора, він сказав: «Ми живемо у новій ері. Колирадники рекомендують скуповувати акції якоїськомпанії, а вона банкрутує, коли комп'ютерні систе7ми, створені для того, щоб засекретити дані, підво7дять, здається, що світ перевертається з ніг на голо7ву». Справді, сьогодні недостатньо просто добре ви7конувати свою роботу. Треба мати інтуїцію в бізнесі,а в Джефрі Іммелта вона, без сумніву, є.

Виступаючи в Клубі CEO при Boston College,Джефрі Іммелт оголосив, що його колеги й інвесто7ри не повинні розраховувати на відчутне економічне

пожвавлення наприкінці поточного року чи в 2003році. За словами Іммелта, він не бачить «іскри», якаб могла викликати зростання найближчим часом.«Це період дуже повільного економічного зростан7ня. Якщо ви інвестуєте в компанію чи керуєте ком7панією і розраховуєте на сильне пожвавлення у2003 році, щоб виконати свої фінансові плани, то я бна вашому місці переглянув свої плани», — сказавдиректор General Electric. Отже, поки компанія роз7глядає свої перспективи і перспективи світової еко7номіки зі стриманим оптимізмом, аналітики виділи7ли дві основні категорії проблем General Electric.

ПрозорістьПісля краху компанії Еnron інвестори вимагають

нових стандартів бухгалтерського обліку для всіхкомпаній. Особливо сильно вони сфокусували ува7гу на таких високоякісних компаніях, як GeneralElectric і International Business Machines, які завою7вали свою репутацію завдяки лінійному зростаннюдоходів.

Тому Джефрі Іммелт, як головний виконавчийдиректор, прагне зробити звітність компанії більшпрозорою. Він розкриває аналітикам більше даних,ніж це колись робив Велч. Нові стосунки з інвесто7рами змусили керівника General Electric надаватиінформацію про фінансові операції і більш відвер7то говорити на засіданнях акціонерів.

ЕкономікаЕкономічний спад негативно позначився на

бізнесі з коротким діловим циклом. Найваж7ливішими підрозділами General Electric із короткимбізнес7циклом є підрозділ по виробництву пласт7маси і телевізійний канал NBC. Компанія поклада7ла на ці відділи великі надії, розраховуючи на нихяк на нових лідерів зростання. Проте пожвавленняв бізнесі з коротким діловим циклом зупинилося, автрати у страховому бізнесі тиснуть на GeneralElectric Capital (фінансовий підрозділ GeneralElectric). Ситуація погіршується через те, щоGeneral Electric потребувала підйому саме в бізнесіз коротким циклом, щоб компенсувати спад в енер7гетичному підрозділі та підрозділі по виробництвуавіадвигунів. Але надії не виправдалися, і бізнесGeneral Electric виявився слабшим, ніж очікували.

Негативні коментарі аналітиків щодо майбутньоїдолі компанії справляють важке враження на фон7довий ринок. Інвестори все більше переживають зазростання корпоративних фінансових показниківGeneral Electric. Поки що вона на першому місці всписку 500 глобальних компаній світу. Але не забу7ваймо, що стати аутсайдером так просто.

Підготувала Віра ЄВТУШИНА,(за матеріалами «Financial Times»)

88

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

ИСТОРИЧЕСКОЕ ОБОЗРЕНИЕ:уроки с рыночной площади

Европейские интеграция и глобализация — темы, наибо7лее часто обсуждаемые сейчас как внутри политического иэкономического кругов, так и среди широкой публики.

Четыре вопроса кажутся нам наиболее важными. Явля7ются ли интеграция и глобализация новыми явлениями, иесли да, то чем они отличаются от рыночной интеграции,происходившей ранее? Приносят ли они пользу всем в рав7ной мере, и каким образом будут компенсированы потерипроигравших? Имеют ли значение различия в политичес7кой и конституциональной структурах для развития госу7дарственной экономики? Не подрывает ли глобализацияполитические и правовые институции и не приведет ли онак концу современного государства?

Изучение рыночной и политической интеграции в до7индустриальной Европе демонстрирует не только многосхожего, но и некоторые важные различия между опытомпрошлого и настоящего. Мы предлагаем вам рассмотреть

основные параллели между историческим и текущим про7цессами рыночной интеграции.

Источники европейской рыночной интеграции можнообнаружить в XIII веке. До XIX века значительному вли7янию интеграции противостояли централизованные суве7ренные государства, которые принудительно ввели пра7вила кооперации, поддерживавшие внутренний рынок иторговлю. Главным тормозящим фактором для интегра7ции было наличие огромного множества правовых и фис7кальных подведомств, делавших рыночную кооперацию икоординацию слишком дорогостоящей.

Хотя современные политический и экономическийландшафты отличаются от прежних, большинство законо7проектов ЕС на внутреннем рынке все еще принуждаютграждан к мобильности и ведению торговли между со7гражданами. Несмотря на то, что современные взгляды наглобализацию придают особое значение влиянию техниче7ских изменений и «электронной революции», политичес7кие результаты, кажется, все еще несколько преувеличены.

Досовременная европейская рыночная интеграция небыла однородным процессом. Достижения XIII, XVI иXIX столетий были вызваны резкими (но никогда —кардинальными) изменениями. Рыночная дезинтегра7ция, как правило, провоцировалась войнами, которые

Европейская рыночная торговля входит в ноGвую эру. Или уже вошла? Стефан Эпштейн, исGследуя интеграцию европейских рынковмежду XIII и XVIII веками, заметил некоторыелюбопытные параллели с современной торGговлей и политическими проблемами ЕвроGпейского Союза.

«ПЕРСОНАЛ»$ дайджест

89

полностью прерывали экономическую и политическуюкооперацию.

С самого начала архитекторы современной европейскойинтеграции осознавали связь войн с экономической дез7интеграцией и понимали, что следует навсегда положитьконец войнам на европейских землях. Подобное намере7ние лишь усиливает стремление к объединению Запада.

Бедно организованные рынки удерживали вклады и ин7новации в досовременном сельском хозяйстве, которое вобмен на это могло ипользовать их богатые возможности.При этом сельское хозяйство имело низкую производи7тельность, но не из7за несоответствующих технологий, аиз7за отсутствия со стороны рынка побуждений к исполь7зованию наилучшей современной техники.

Точно так же и намерение стран ЕС стать наиболее кон7курентоспособными в экономическом мире основано наболее эффективном использовании действующих уменийи ресурсов, а не на освоении новых.

Те, кто ожидает больших потерь, связанных с институ7циональными изменениями, составляют оппозицию гло7бализации. В досовременной Европе скорость социаль7ных и экономических изменений зависела от распределе7ния власти между государством и потенциальными пост7радавшими. Если государство было сильнее, оно должнобыло потратить много средств и усилий на то, чтобы под7держать несущих потери. Таким образом, мы можем отве7тить на вопрос: зависит ли развитие государственной эко7номики от различий в политической структуре? Да, зави7сит, поскольку именно они определяют стоимость интег7рации. Например, главы итальянских городов7государствпротивостояли интеграции в больших странах, посколькуони боялись потерять выгодный уровень пошлин и моно7полии внутри страны. Кроме того, несогласованные дейт7вия по интеграции показались слишком дорогостоящимиглавам таких раннесовременных «абсолютистских» госу7дарств, как Франция и Испания, которые стремились кцентрализации. Стоит ли говорить, что это значительнозамедлило процесс интеграции! В континентальной Ев7ропе настоящая оформленная интеграция была достигну7та только после Великой французской революции. На7оборот, в Англии, которая централизовалась еще в Сред7ние века, интеграция была достигнута раньше и стоиланемного дешевле.

ЕС, так же, как и досовременные государства, являетсянеуклюжей смесью конкурирующих политических струк7тур, и может полностью оформиться лишь с течением вре7мени. В прошлом все важные политические реформы про7водились, как правило, после войн или революций; сейчас«Конвенция о будущем Европы» под началом Валери Ги7сара д'Эстена намеревается выплавить в мировом котленовое политическое соглашение.

В отрыве от государства процессы экономической и тех7нологической интеграции в прошлом находились подсильным государственным влиянием. Экономическийрост принуждал к более действенной организации рынка,требующей наличия как сильного координирующего цен7

тра для организации взаимодействия внутри рынка, так ивласти на периферии для жесткого соблюдения новых«правил игры».

История показывает, что интеграция приводит не к кон7цу государства, а к его преобразованиям. Сегодняшние де7баты в ЕС о правильном балансе сил между централизаци7ей и размежеванием, а также широко распространенноеутверждение, что централизация лишила власти нацио7нальные правительства и регионы, отражает аналогичныепоследовательные изменения в политическом устройстве.

Европейская интеграция во все времена сочетала и по7литические, и экономические изменения. Каждый шаг напути интеграции нес в себе и победы (как правило), и по7ражения (в частных случаях). Невзирая на то, что исходполитических баталий никогда не перекрывал исход бата7лий экономических, в своем сопротивлении интеграцииэти два аспекта постепенно смешались.

Похожее смешение понятий политической и экономиче7ской интеграции проявляется в антиинтеграционных наст7роениях в Европе, охвативших политических консервато7ров и борцов за свободу, рабочий класс и мелкую буржуа7зию, экологических фундаменталистов и мелких торговцев.

Если потери не будут компенсированы, противостояниеинтересов затянет процесс интеграции. Поскольку потерив политике тяжелее оценить, в отличие от потерь экономи7ческих, тяжело определить и компенсацию. Ранее проти7востояние политических привилегий тощим кошелькамтормозило интеграционные процессы не на годы, а на ве7ка, что приводило экономику в состояние упадка.

Ввод в действие «Конвенции о будущем Европы» обна7жает ту же проблему компромисса между устоявшимисянациональными традициями политической организации.Однако современные права человека и требования госу7дарства определяются более четко, чем в досовременнойЕвропе, упрощая поиски компромисса и получение возме7щения пострадавшим.

К каким же выводам в отношении будущей глобали7зации можно прийти?

Интеграция мирового рынка имеет под собой историче7скую подоплеку, на фундаменте которой и строится совре7менная Европа. Имеются два препятствия, которые ЕСдолжна преодолеть: во7первых, отдельные народы должныполучить тот суверенитет в принятии законов, которого уних сейчас нет в полной мере, а во7вторых, необходимоосуществить возмещение тем, кто пострадает в результатетаких глобальных изменений. Например, Всемирная Ор7ганизация Торговли (World Trade Organization — WTO) яв7ляется вполне законопослушной, но здесь существует не7гласная договоренность поддерживать тех, кто пострадалв результате ее действий. Такая политика несомненно при7ведет к росту протекционизма среди влиятельных странЕС, особенно в среде малоимущих. Глобализация останет7ся уязвимой к экономическому спаду, пока эти страны бу7дут нерасположены нести дополнительные расходы (рав7но, как и получать прибыль), связанные с международнойинтеграцией.

«ПЕРСОНАЛ»$ дайджест

90

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

НовостиАкадемии

Украина — НАТО: перспективы сотрудничества

14 ноября с. г. в Днепропетровске состоялсякруглый стол на тему: «Украина в Евро7Атланти7ческом пространстве: достижения и перспекти7вы», организованный Институтом Евро7Атланти7ческого сотрудничества (ИЕАС) (директор — на7родный депутат Украины Борис Тарасюк). Соор7ганизаторами заседания выступили Днепропет7ровская областная государственная администра7ция и Центр информации и документации НАТОв Украине.

Заседание открыл председатель Комитета Вер7ховной Рады Украины по вопросам европейскойинтеграции, Почетный директор Института со7циальных наук и международных отношенийМАУП Борис Тарасюк. Участников приветство7вал глава Днепропетровской областной государ7ственной администрации Николай Швец, кото7рый рассказал о социально7экономической ситуа7ции в области и ее роли во внешнеэкономическомсотрудничестве Украины.

На заседании выступили Чрезвычайный и Пол7номочный Посол Канады в Украине Эндрю Ро7бинсон, Чрезвычайный и Полномочный ПосолТурецкой Республики в Украине Бильге Джанко7рель, Чрезвычайный и Полномочный Посол Чеш7

ской Республики в Украине Карел Штиндл, дирек7тор Центра информации и документации НАТО вУкраине Мишель Дюре, советник Посольства Ре7спублики Польша в Украине Марек Зайончков7ски, первый секретарь Посольства США в Украи7не Кейси Кристенсен, заведующий отделом Наци7онального института международной безопаснос7ти при Совете национальной безопасности и обо7роны Украины Олег Бодрук, директор Центраконверсии, мира и внешней политики УкраиныАлександр Сушко.

Заседание «Опыт сотрудничества Украины иНАТО в проведении военной реформы в Украи7не» провел вице7президент МАУП, главный ре7дактор журнала «ПЕРСОНАЛ» Игорь Слиса7ренко.

Участники проанализировали нынешнее состо7яние отношений особого партнерства Украины иНАТО и новые проблемы международной безо7пасности. Главы дипломатических миссий едино7душно выступили за то, чтобы Украина принялаучастие в саммите НАТО в Праге 21–22 ноября,несмотря на то, что Президент Украины Л. Кучмане получил личного приглашения для участия всвязи с обвинениями в незаконной торговле ору7жием. А глава парламентского комитета Верхов7ной Рады Борис Тарасюк отметил, что было бы

ошибкой для министра иностранных делУкраины отказаться от участия в пражскомзаседании комиссии «Украина — НАТО»,поскольку тогда отношения с Альянсомокажутся замороженными не менее чем наполгода.

Обсуждая новые вызовы мировой безопас7ности и средства их преодоления, участникиотметили, что целью всего мирового сообще7ства должно быть не только уничтожениеочагов терроризма, но и защита человека иего фундаментальных прав, поскольку до7стичь результата исключительно насилиемпротив насилия невозможно. Особо былоподчеркнута необходимость предупредитьпопытки некоторых государств использо7вать антитеррористическую кампанию дляреализации собственных внешних и внут7ренних планов.

Глава Днепропетровской областной государственнойадминистрации Николай Швец и председатель Комитета Вер7ховной Рады Украины по вопросам европейской интеграции, По7четный директор Института социальных наук и международ7

ных отношений МАУП Борис Тарасюк открывают заседание

91

Участники заседания выразили обеспокоен7ность неудовлетворительным финансированиемВооруженных Сил Украины, предупредив, что та7кая ситуация может в будущем причинить внут7реннюю опасность государству.

Вице7президент МАУП Игорь Слисаренко в сво7ем выступлении о роли средств массовой информа7ции в формировании общественного мнения в Укра7ине отметил, что в условиях узурпации и монополи7зации прессы определенными политическо7клано7выми группами украинская аудитория лишена фун7даментального права на получение своевременной ивсесторонней информации о событиях в стране и зарубежом. Нынешняя информационная политикатак называемых олигархических масс7медиа, в пер7вую очередь, электронных, характеризуется созна7тельным и преднамеренным манипулированием.

Многие важные общественные события подают7ся СМИ в искаженном виде, а то и просто замал7чиваются. Многие средства массовой информа7ции, особенно национальные телеканалы совер7шенно отказались от выполнения такой насущнойи демократической функции как обеспечение фо7рума общественного обсуждения. Отечественныйтелеэкран заполнен развлекательными шоу и те7лесериалами, часто довольно примитивнымии безвкусными, в то время как совершенноисчезли программы формата дискуссий пополитическим, социальным, культурологи7ческим и международным проблемам, в част7ности, проблем европейской интеграции Ук7раины. Для выхода из этой ситуации, отме7тил докладчик, требуется целый комплексрешений, среди которых создание общест7венного телерадиовещания, демонополиза7ция рынка масс7медиа, установление четкихтребований для коммерческих СМИ, чтобыони выполняли функции непредвзятого ин7формирования, организация общественногоконтроля за деятельностью СМИ.

* * *18 октября с. г. в Полтаве состоялся круг7

лый стол на тему: «Украина в Евро7Атланти7ческом пространстве: достижения и перспек7тивы», организованный Институтом Евро7Атлантического сотрудничества совместно сПолтавской областной государственной ад7министрацией при содействии Фонда под7держки демократии и ПредставительстваФонда Конрада Аденауэра в Украине.

Участников заседания приветствовал замес7титель главы Полтавской областной государ7ственной администрации Анатолий Козлен7ко. Председатель Полтавского областного Со7вета Владимир Гришко в своем выступленииуказал, что украинское законодательство о

местном самоуправлении все еще не отвечает при7знанным европейским стандартам. Более того, ме7стные власти вынуждены удовлетворять своинужды только половиной минимальных финансо7вых потребностей. К примеру, сельский совет, ко7торый выполняет 140 государственных функций,получает только 0,3 процента необходимого фи7нансирования. С другой стороны, чрезмерная цен7трализация власти не позволяет быстро и эффек7тивно решать местные проблемы. Часто вопрос,который мог бы решить поселковый совет, прихо7дится согласовывать на уровне министерств. Ук7раине, по мнению докладчика, нужна новая каче7ственная региональная политика, которая бы уси7лила роль местных органов власти.

В обсуждении широкого круга проблем европей7ской интеграции Украины приняли участие пред7седатель Комитета Верховной Рады Украины повопросам европейской интеграции, Почетный ди7ректор Института социальных наук и междуна7родных отношений МАУП Борис Тарасюк, дирек7тор Представительства Фонда Конрада Аденауэра,доктор Манфред Ломанн, начальник УправленияЕвропейского Союза МИД Украины Павел Сул7танский, второй секретарь Представительства Ев7

НовостиАкадемии

Во время заседания

Во время посещения завода «Южмаш» — гордости отечественного космического машиностроения

92

ропейской комиссии в Украине Франческо Лучи7ани, директор Института экономических исследо7ваний и политических консультаций Игорь Бура7ковский, вице7президент МАУП, главный редак7тор журнала «ПЕРСОНАЛ» Игорь Слисаренко.

В дискуссии приняли участие депутаты Полтав7ского областного и городского Советов, начальни7ки управлений областной госадминистрации, науч7ные и общественные деятели области, журналисты.

Посол ЮАР в Украине — академик МКА

4 ноября в штаб7квартире Международной Кад7ровой Академии Президент МКА Георгий Щёкини Генеральный директор МКА Леонид Одерийприняли Чрезвычайного и Полномочного ПослаЮжно7Африканской Республики в УкраинеДеларея ван Тондера.

Состоялся широкий обмен мнениями по рядувопросов сотрудничества в области образования инауки.

Президент МКА Георгий Щёкин вручил Послуван Тондеру аттестат действительного члена (ака7демика) МКА.

Деларей ван Тондер ознакомился с деятельно7стью Международной Кадровой Академии и ееколлективного члена — Межрегиональной Ака7демии управления персоналом, и дал высокуюоценку академическим достижениям в развитииобразования и науки.

Деларей ван Тондер родился 8 февраля1954 года. Окончил Университет Претории(1977), Университет Стеленбош (1999), где за7щитил диссертацию, получив ученую степеньдоктора философии. С 1999 г. — Чрезвычайный иПолномочный Посол Южно7Африканской Рес7публики в Украине. До назначения в Украину ра7ботал в Посольстве ЮАР в США, руководил от7делом стран Южной Африки в Департаментеиностранных дел ЮАР. Руководил делегациямиЮАР на международных конференциях по по7слевоенному восстановлению южноафриканскихстран, а также проблеме полного запрещения иуничтожения противопехотных мин. Увлекаетсяспортом, в частности, большим теннисом, входилв состав олимпийской сборной ЮАР (легкая ат7летика).

Мэр Хмельницкого — кавалер медали МКАМежрегиональная Академия управления персо7

налом, Международная Кадровая Академии позд7равляют Николая Ивановича Приступу с победойна выборах городского главы города Хмельницкого.

Недавние досрочные выборы городского главыв Хмельницком стали приятным исключением вбескомпромиссной политической борьбе едва лине за все годы украинской независимости. Кажет7ся, впервые оспаривание кресла мэра областногоцентра не перекинулось в судовые инстанции идаже не причинило дополнительных хлопот тер7риториальной комиссии. Получив 25,2 тысячи го7лосов, что составило 30,26% от числа проголосо7вавших, он снял все возможные претензии сопер7ников.

Новоизбранный мэр пообещал своим избирате7лям создать новые рабочие места, реанимировать

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Вручение аттестата действительного члена (академика) МКА

Посол ван Тондер в Президиуме Академии

НовостиАкадемии

93

жилищно7коммунальное хозяйство и сфор7мировать рациональный бюджет на 2003 год.

Он обещает стать открытым мэром и дляэтого планирует представлять еженедельныйотчет жителям города о том, что сделано ичто планируется, а также возобновить работутелефона доверия городского главы.

Н. И. Приступа, прошедший яркий трудо7вой путь на производстве, в партийных и об7щественных организациях, отмечен золотоймедалью МКА «За эффективное управление»,которой в 1999 г. Николай Иванович удостоенза эффективную организаторскую деятель7ность, внедрение новых управленческих тех7нологий и личный вклад в социально7эконо7мическое развитие города Хмельницкого.

Желаем Николаю Приступе дальнейших трудо7вых достижений на благо независимой Украины иее народа.

Возрастающий авторитет МАУПС 1 по 8 ноября 2002 года в КНР в городе Ханч7

жоу (провинция Чженцзян) состоялась Междуна7родная выставка по вопросам образования. Деле7гация Министерства образования и науки Украи7ны, в составе которой был директор департаментамеждународного сотрудничества и рекрутингаМАУП Николай Цымбал, принимала участие вработе выставки.

Около 20 государств мира, среди них США, Ве7ликобритания, Россия, Греция, Канада, Австра7лия, а также восемь украинских университетовразвернули свои экспозиции.

Выставку посетило большое количество молодыхкитайцев, которые проявили желание получить об7разование за границей, в частности, в Украине.

Экспозиция МАУП завоевала особую попу7лярность среди посетителей выставки благода7ря содержательным и привлекатель7ным материалам на китайском языке.Буклеты, плакаты, листовки, CD7дис7ки, видеофильмы о нашей Академиипользовались огромным спросом.

В интервью корреспонденту народ7ного радио города Ханчжоу Н. Цымбалрассказал о деятельности Академии,перспективах ее дальнейшего развитияи пригласил все вузы провинцииЧженцзян к сотрудничеству с МАУП.

В ходе работы выставки состоялисьвстречи и переговоры с руководствомЧженцзянского университета, Инсти7тута науки и технологии и Междуна7родного Центра образования за грани7цей. С этими учреждениями подписа7ны соглашения о сотрудничестве, пре7

дусматривающие обмен преподавателями, студен7тами и аспирантами, а также проведение общихисследований, конференций, семинаров и другихмероприятий.

Результаты участия МАУП в Чженцзянскоймеждународной выставке по вопросам образова7ния еще раз доказали, что развитие взаимовыгод7ных отношений Академии с вузами КитайскойНародной Республики в сфере высшего образова7ния будет оставаться одним из главнейших на7правлений деятельности МАУП. Благодаря целе7устремленной деятельности руководства МАУП,ее Президии и профессиональной работе всех еезвеньев, Академия приобрела безоговорочноепризнание и растущий авторитет среди высшихучебных заведений.

Открытие в МАУП часовни СербскойПравославной Церкви

22 ноября 2002 года в Межрегиональной Акаде7мии управления персоналом открылась часовняСербской Православной Церкви, построенная в

Юные китайцы знакомятся с экспозицией МАУП

НовостиАкадемии

94

память о невинных жертвах натовских бомбарди7ровок Югославии в 1999 году. На совместном бо7гослужении часовню освятили Епископ СербскойПравославной Церкви Бачки Ириней и Управля7ющий делами УПЦ Епископ Переяслав7Хмель7ницкий Митрофан.

Часовня возведена с благословения ГлавыСербской Православной Церкви ПатриархаПавла, а место, на котором она стоит, освященоПредстоятелем Украинской Православной Церк7ви Митрополитом Киевским и всея УкраиныВладимиром.

«История сербско7украинской дружбы насчи7тывает не одно столетие. Искренние и дружескиеотношения между нашими странами и народамине ослабевают и по сей день. Появление же серб7ской часовни в Украине можно расценивать какзнак единения славян», — отметил во время цере7монии открытия часовни председатель Госкомре7лигии Украины Вла7димир Бондаренко.

«Я хотел бы молит7венно поздравитьвсех киевлян, всех на7ших братьев7украин7цев и высказать нашупризнательность зато, что этой малень7кой часовней мы вме7сте, сообща, свиде7тельствуем о много7вековой духовныйсвязи, объединяющейнас в одно незыблемоецелое», — сказал вовремя церемонии освящения часовни ЕпископСербской Православной Церкви Бачки Ириней.

«Во время натовской агрессии на Балканах по7гибло свыше двух тысяч невинных людей, кото7рые сегодня поминаются иерархами Сербской иУкраинской Православных Церквей. Возведениехрама в стенах Академии не случайно, посколькуобразование без духовности невозможно», — под7черкнул президент МАУП Георгий Щёкин.

В церемонии открытия приняли участие: ми7нистр религии Республики Сербия профессор Во7ислав Милованович; председатель Государствен7ного комитета по делам религий Украины ВикторБондаренко; вице7президент Парламентской Ас7самблеи Совета Европы, народный депутат Укра7ины Борис Олийнык; Чрезвычайный и Полно7мочный Посол Союзной Республики Югославияв Украине доктор Раде Филиппович; ректор Ки7евской Духовной Академии протоиерей НиколайЗабуга, известные деятели науки и образования,представители общественности.

Епископ Бачки Ириней и министр религий Рес7публики Сербия профессор Воислав Миловано7вич вручили президенту МАУП Георгию Щёкинуи Генеральному директору МКА Леониду Одериюордена Святого Саввы I7й степени, которым ихнаградил Патриарх Сербский Павел за «состра7дальческую любовь к сербскому народу», — каксказано в указе.

Визит делегации МАУП в СофиюПо приглашению Болгарской Академии наук

Болгарию с официальным визитом посетила деле7гация Межрегиональной Академии управленияперсоналом в составе президента МАУП ГеоргияЩёкина, первых вице7президентов МАУПВалерия Бебика и Юрия Бондаря.

В рамках визита состоялись переговоры о со7трудничестве в области образования вузов двухстран, по созданию совместных проектов и про7

грамм, подписаны догово7ры об издании и обмене на7учной и научно7популяр7ной литературы.

Делегацию МАУП при7нял Чрезвычайный и Пол7номочный Посол Украиныв Болгарии В. В. Похваль7ский. «Совместная деятель7ность МАУП и вузов Бол7гарии будет служить укреп7лению дружбы двух сло7вянских государств», — от7метил он.

Делегация МАУП посе7тила Великотырновский

университет, где состоялся «круглый стол» помеждународным аспектам деятельности вузов.Стороны высказались за учреждение Украинско7болгарского Института имени Кирилла и Мефо7дия, договорились о проведении студенческихолимпиад болгарского языка в Украине с участи7ем ученых Болгарии на базе Президентского уни7верситета МАУП.

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

НовостиАкадемии

Президент МАУП Г. В. Щёкин и ректор МАУП В. М. Бебик с Чрезвычайным и Полномочным Послом Украины в Болгарии В. В. Похвальским

Встреча в Болгарской Академии наук. Символ власти —булава в руках у первого вице7президента БАН К. Косева

95

Аннотации

Георгій ЩОКІН

У пошуках ідеології для нашої УкраїниАвтор констатує кризу традиційних ідеологій

як духовних орієнтирів розвитку суспільства.Лібералізм, що ґрунтується на пріоритеті грома7дянських свобод, соціалізм, що базується на прин7ципі колективізму, анархізм, що закликає доліквідації держави як політичного інституту, є, посуті, утопіями, які часто призводять до соціаль7них катастроф. Автор вважає, що в даний періодрозвитку найбільш прийнятною і перспектив7ною для України є ідеологія консерватизму, базо7ваного на духовних цінностях, оскільки вона доз7воляє гармонійно поєднувати національні тра7диції з реаліями сучасності.

Віктор КОЛПАКОВ

Самоменеджмент людини: стратегія і тактика

У статті подано системний аналіз проблем, якіпов'язані з самоуправлінням (самоменеджмен7том) людини. Ґрунтуючись на результатахдосліджень із психології та менеджменту, авторвиокремлює стратегічну і тактичну складові пла7нування життєдіяльності людини. Автором за7пропонована перспективна модель самоменедж7менту і тактичні засоби її реалізації в повсякден7ному житті.

Микола СИДОРЕНКО

Нормативне регулювання підстав для визнання угод недійсними

Аналіз положень Цивільного кодексу України,які регулюють юридичну практику визнання угоднедійсними, дав можливість автору вичленити ос7новні елементи поняття «угода» і запропонуватитипологію недійсних угод. Особливу увагу встатті звернено на специфіку угод між юридични7ми особами, а також на ті складнощі, які пов’язаніз оскаржуваними угодами, що укладені під тис7ком на одну із сторін.

George SHCHOKIN

Seeking an Ideology for Our UkraineThe author establishes a crisis of traditional ideolo7

gies as mental guide of social development.Liberalism, which based on the priority of civilrights, socialism, which based on the principle of col7lectivism, and anarchism, which calls to liquidationof a State as a political institution, are Utopias, whichcan result in catastrophe. The author supposes thatideology of conservatism is the most appropriate ide7ology for Ukraine at this moment because it permitsto combine national traditions with modern realities.

Victor KOLPAKOV

The Individual Self�Management: Strategy and Tactics

A system analysis of problems, connected withindividual self7management, is made in the article.The author uses the results of modern psychologicaland management researches, and distinguishesstrategical and tactical constituents of planning ofperson's activities. Also the author proposes the per7spective model of self7management and tacticalmeans for its realization in everyday life.

Mykola SYDORENKO

The Standard Regulation of Reasons for Annu Uing of Contracts

The analysis of the Ukrainian Civil Code's states,which regulate the legal practice of nullifying con7tracts, permits the author to distinguish the mainelements of term «contract» and to propose thetypologization of void contracts. The author paysspecial attention to specificity of contracts betweenjuridical persons and to troubles with appealed con7tracts, concluded under pressure of one of the con7tracting parties.

АНОТАЦІЇ АNNOTATIONS

96

ПЕ

РС

ОН

АЛ

№ 1

1/2

00

2

Аннотации