Презентація В.О.Сухомлинський 3

Осінь принесла золоті

стрічки .

Ростуть над ставком дві берези,

стрункі, високі, білокорі. Опустили берези

зелені коси . Віє вітер,розчісує їх. Тихо

шелестять листям берези. Вони про щось

розмовляють.

Однієї ночі стало холодно. На траві

заблищали білі кришталики льоду.

Прийшла до беріз осінь, принесла їм

золотисті стрічки. Вплели берези стрічки

в зелені коси .

Зійшло сонце . Ростонули кришталики

льоду. Подивилось сонце на берези й не

впізнало їх – у зелених косах золоті

стрічки. Сміється сонечко ,а береза сумує.

В.Сухомлинський

Весняний вітер.Клен цілу зиму спав. Крізь сон він чув завивання

хуртовини і тривожний крик чорного ворона. Холодний

вітер гойдав його віти, вигинав їх.

Та ось одного сонячного ранку відчув Клен, ніби до

нього торкнулося щось тепле і лагідне. Прокинувся

Клен. А то до нього прилинув теплий, весняний Вітер.

- Годі спати, - зашепотів весняний Вітер.

- Прокидайся , весна наближається.

- Де ж вона – весна ? – запитав Клен.

- Ластівки на крилах несуть, каже теплий Вітер

- Я прилетів з далекого краю , від теплого моря.

Весна іде полями – заквітчалася квітами ,

красуня А ластівки на крилах несуть

барвисті стрічки.

Ось про що розповідав теплий весняний

Вітер Кленові.

Клен зітхнув, розправив плечі . Зазеленіли

бруньки , бо йде весна – красуня.

В. Сухомлинський.

-

Весняний вітер

Весняний дощик.

Був теплий весняний день. Вибігла

Мураха з мурашника і побігла до високої

тополі своєю стежинкою. Прибігла до

тополі , полізла по стовбуру. На

тополиних листочках-маленькі солодкі

краплинки. Вилізла Мураха на листочок,

взяла солодку краплинку в лапки, поклала

собі на спинку. Вже зібралась повертатися

додому,раптом чує загримів грім.

Падають великі краплі теплого весняного

дощу. Злякалась Мураха:” Невже дощ змиє

солодку крапельку? Що ж я понесу своїм

діткам?”

Сховалась Мураха під кору. Сидить і

прислухається. А дощ шумить й шумить.

Нарешті дощ перестав. Визирнула

Мураха і побачила: світить сонце.

Вилізла вона з затишного куточка,

і злізла з тополі.

В. Сухомлинський

До побачення, Сонечко!

В вечорі маленька дівчинка

прощалась з Сонечком. Воно сідало за

обрій .- До побачення Сонечко, сказала

дівчинка.

– До побачення, дівчинка, - відповіло

Сонечко,- лягай спати. Я теж

відпочину. Рано вранці я прокинусь і

ласкаво зустріну тебе. Жди мене он у

тому віконці.

Лягла дівчинка спати.Сниться їй

голубе небо.

Ось і Сонечко зійшло. Ласкавим

промінчиком доторкнулось воно до

обличчя дівчинки. Прокинулась

дівчинка і каже:

- Добрий день, Сонечко!

Як рада тобі!


До побачення, Сонечко

До побачення , Сонечко

Сонце і Сонечко.

Восени заховалось Сонечко під

корою дерева. Спить собі комашка, не страшні їй ні морози люті, ні вітри студені. Спить Сонечко, і сниться йому теплий, сонячний день, легенька хмаринка на блакитному небі, яскрава веселка.

Серед зими трапилась тепла сонячна днина. Тихо в лісі, вітру немає. Нагріло Сонце міцну кору. Жарко стало Сонечку. Прокинулась комашка , солодко зітхнула, визирнула з-під кори. Хотіла вже було розправити крильця і полетіти, а Сонце застерегло:

- Не вилазь, Сонечку! Сховайся у свою теплу постіль. Рано тобі ще літати –загинеш. Мої промені теплі , та мороз підступний – уб’є тебе. Ще будуть й завірюхи , й вітри холодні, й морози тріскучі.

Сонечко послухалось доброго слова. Подихало свіжим повітрям і залізло знову в свою теплу постільку.


Ласкавий вітер і холодний вітрюган.

У темному лісі в глибокому яру спали два

вітри .Ласкавий Вітер - хлопець з синіми

очима. А холодний Вітрюган - дід з колючою

бородою.

Прийшла зима . Сонечко не могло піднятися

високо по над землею . Білі сніги вкрили поля.

Зашуміли тривожно верховіття дерев.

Прокинувся в яру холодний Вітрюган.

Встав, вийшов з лісу. Застогнала хуртовина.

Йде по землі холодний Вітрюган,

замерзають ріки , гуде хуртовина. Заболіла

спина у холодного Вітрюгана . Поплентав він

у темний ліс, заліз у глибокий яр.

Прокинувся ласкавий Вітер , вийшов з лісу.

Засміялось Сонечко, потекли струмочки,

зацвіли квіти, зашуміли трави.


Як хлопчик хотів

приголубити сніжинку.

З неба злетіла додолу сніжинка. Вона

була легка , ніжна, прозора мов пушинка.

І красива , мов зірка.

На землі стояв хлопчик. Він бачив , як

падає сніжинка, і думав: “ Ось вона впаде

комусь під ноги , і її затопчуть . Ні не

треба падати сніжинці на землю. Не

треба її затоптувати .”

Хлопчик простягнув долоню . Він

захотів приголубити сніжинку.

А вона впала на добру , теплу його руку

й розтанула. Хлопчик із жалем дивився

на долоню. А там блищить крапелька ,

мов сльозинка,


Дівчинка і синичка.Настала холодна зима.

Маленька Наталля почепила на яблунцігодівничку для Синички й щодня приносила насіння коноплі. Синичка чекала дівчинку. Навесні Синичка сказала дівчинці:- Тепер не принось мені насіння. Я знайду собі їжу. До побачення - до зими.– До побачення, Синичко.Знову зима все засипала снігом. Прилетіла

Синичка до годівнички, а там також сніг.Тривожно стало пташці. Питає вона у яблуньки:

- Яблунько, скажи, чому нема Наталлі? Невже вона забула про мене?

– Ні не забула , вона хворіє.Тяжко стало на душі у Синички. Сіла вона на

гілочці і думає.: “ Полечу до дівчинки. Треба чимсь її втішити. Але де я візьму подарунок? Навкруги ж сніг, сніг , сніг .”

І тоді вирішила Синичка понести Наталліпісню. Прилетіла до її хати, влетіла у відчинену квартирку, сіла біля ліжка хворої і заспівала.Наталі стало легше.


Як Ріка розсердилась

на Дощик.

Загордилася Ріка: - Дивіться, яка я широка,

повноводна , які в мене зелені береги. І сонечко в

мені відбивається , як у дзеркалі, і дерева високі, і

небо блакитне.

Коли це небо затяглося хмарами і пішов сірий

Дощик. День іде , другий іде, третій. Стала сіра

Ріка , сірі стали береги. Посірів увесь світ.

Розгнівалась Ріка :

-Доки ти хлюпотітимеш , нещасний ? Через

тебе я стала потворна.

Дощик і каже :

- Якби не я, сіренький , не була б ти широка ,

повноводна.

Ось так і нам -не треба забувати, звідки ми.


Сині оченята.

Крізь сухий торішній листок пробився торішній пролісок . Гострий , мов стрілочка. Між ними затремтіли двоє синіх очей-дві квіточки . Глянули оченята навколо . Що ж вони побачили? Велике червоне коло,немов клубок вогню.- Що це таке?- запитали Сині Оченята.– Це сонце,- відповів Джміль.Потім Сині Оченята побачили високі

дерева,блакитне небо,журавлиний ключ . Сонце піднімалось все вище,ось воно вже посеред неба . Ось уже опускається, наближається до землі,стало все червоніше.- Чого це сонце стало червоне?- запитали сині оченята.- Бо воно прощається із землею,- сказала Оса. Сонце сховалось,стало темно. –Чого це

потемнішало?- злякано запитали Сині Оченята .- Нам страшно. – Не бійтеся,- сказав маленький Комарик,- Спіть . Мине ніч, і знову настане день.

В.Сухомлинський.

Сині оченята

Все в лісі співає.

Весною ми пішли до лісу . Зійшло

сонце,дихнув легенький вітерець і всі

дерева в лісі заспівали . Кожне співало

свою пісню.

Береза співала ніжну пісню . Слухаючи

цю пісню,хотілось підійти до білокорої

красуні й обійняти її.

Дуб співав мужню пісню . Коли ми

слухали пісню дуба,нам хотілось бути

сильними і відважними.

Верба,що схилилась над

ставком,співала задумливу пісню .

Прислухаючись до пісні верби,ми

подумали,що прийде осінь і листячко з

дерев осиплеться.

Горобина співала тривожну пісню . Від

цієї пісні до нас прилинула думка про

темну ніч і бурхливу грозу,від якої гнеться

тонка горобина,немов шукаючи захисту.

Ось які пісні почули ми в лісі .


Все в лісі співає

Відлітають журавлі.

Був ясний осінній день .Тихо надворі.

У повітрі пливуть павутинки.У блакитному небі – ключ журавлів.Пролетіли журавлі над селом, потім повернулися, покружляли і знову полетіли.

Але за селом , недалеко від лісу , сіли журавлі на землю. Довго сиділи , немов радились про щось.

- Чому це журавлі кружляли над селом, а потім сіли біля лісу?

- Бо вони вирушають у далеку дорогу. Летять у теплий край. Та хоч і теплий , але чужий. Бо Батьківщина там . Де народився, виріс і почав літати.

- Тож їм і тяжко розлучатися із своєю Вітчизною.


Матеріал підготувала

вихователь ДНЗ № 76

гр. 9 Шпак Т.В.

Презентація В.О.Сухомлинський 3

Documents