На межі двох періодів історії українського письменства - давнього й нового - височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив він нам у спадок- це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь.

Від покоління до покоління, із уст в уста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду. В ньому завжди вражала й вражає подиву гідна цільність натури й принциповість.

На межі двох періодів історії українського письменства - давнього й нового - височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив він нам у спадок- це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки нових поколінь.

Від покоління до покоління, із уст в уста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду. В ньому завжди вражала й вражає подиву гідна цільність натури й принциповість.

Він не був відлюдькуватий, але любив побути на самоті,навіть у хаті часто сідав у куточку й шепотів щось вивчене або почуте, мугикав якісь мелодії. Семи років Гриць уже читав псалтир і в неділю та на свята, як дорослий, ішов до церкви на крилас, де співав чистим дзвінким голосом, зворушуючи односельців.

Григорій мав від природи чудовий голос і неабиякий музичний хист. Пізніше вільно грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. У Чорнуській школі був солістом у церковному хорі, що разом із винятковими здібностями до навчання відкривало йому дорогу до підготовчого класу Київської академії.

Київська академія вабила кожного, вчитися в ній - було мрією багатьох. Перед її брамою зупинився зачудовано в 1738 році 16-літній Григорій Сковорода.

Ще в 1753 році Г. С. Сковорода посів у Переяславському колегіумі посаду викладача піїтики. Єпископ вимагав пояснити, чому Сковорода викладає свій предмет не як кожний "порядочный чиновник", а по-новому.

Григорій Савич відповів, що про те можуть судити спеціалісти: "Одна справа - архієрейський посох, а інша - смичок", що значило "знай швець своє шевство, а в кравецтво не мішайся". Це був виклик, якого не могла знести єпископська пиха,- і Сковорода пішов геть з училища.

Пізніше Білгородський єпископ Йосип Миткевич запропонував Сковороді прийняти духовний сан, чернецтво. Той, не бажаючи втратити особисту волю й незалежність, зухвало відповів: "Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв?

Їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко та чернецтвуйте! А для мене чернецтво - в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше; в зреченні від усіляких примх, аби зберегти себе самого в цілості; в загнузданні самолюбства... в пошукуванні слави божої, а не слави людської".

-Ти будеш стовпом церкви…-Ах, преподобні, я стовпотворіння примножувати не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому… Їжте жирно, пийте солодко, одягайтеся м'яко і монашествуйте! А для мене чернецтво - в житті несутяжному, в задоволенні малим, у помірності, у відмові від усього непотрібного, щоб придбати найпотрібніше; в зреченні від усіляких примх, аби зберегти себе самого в цілості; в загнузданні самолюбства... , в пошукуванні слави божої, а не слави людської".

Образ Сократа – це образ людини, байдужої до земних благ, людини, яка зневажає розкіш, дотримується простоти у їжі та одязі, не боїться смерті і лише знання вважає вищою цінністю, вищим естетичним ідеалом. Саме його образ став життєвим ідеалом молодого Григорія Сковороди.

У Чорнухах робилися спроби увічнити пам'ять видатного земляка — філософа, поета та богослова Григорія Сковороди вже на початку ХХ століття, зокрема місцеві жителі клопотали ще у 1914 році до Лохвицької повітової земської управи щодо дозволу на збирання коштів для будівництва йому пам'ятника, однак здійсненню цих планів завадила перша світова війна.У грудні 1922 року з нагоди вшанування 200-річчя від дня народження Сковороди в Чорнухах та Лохвиці було відкрито погруддя та пам'ятник філософа роботи українського скульптора і кінодіяча І. П. Кавалерідзе. Чорнухинський бюст був встановлений біля школи, яка тоді ж дістала ім'я Григорія Савича Сковороди.

У 1972 році за рішенням ЮНЕСКО в 134 країнах світу відзначалося 250-річчя з дня народження геніального філософа. Був створений Всесоюзний та УРСРіський республіканський ювілейні комітети, а також районні ювілейні комісії в Чорнухах, Золочеві, Лохвиці та Переяслав-Хмельницькому. Зокрема, на батьківщині Сковороди до цього ювілею було побудовано і відкрито меморіальну садибу батьків Григорія Сковороди та історико-краєзнавчий музей, значна частина експозиції якого була присвячена саме життю і творчості мандрівного мислителя. Вже у незалежній Україні знідно з рішенням Чорнухинської районної Ради народних депутатів від 27 липня 1995 року музей перепрофільовано з історико-краєзнавчого, відтак перейменовано в Чорнухинський літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди.

«Хата батьків Сковороди»

Чорнухінський літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди

Пам'ятник Г.С. Сковороди, Переяслав-Хмельницький

Коли велика справа — панувати над тілами, то ще більша — керувати душами.

Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ.

Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.

Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?

Все минає, але любов після всього зостається.

Кому душа болить, тому весь світ плаче.