Лекція 1.

Тема 1. Соціологія масових комунікацій як наукова дисципліна

План

1. Масова комунікація як соціальне явище.

2. Місце соціології масових комунікацій в системі соціального знання.

Література

Конецкая В.П. Социология коммуникации. Учебник. – М.: Международный

университет бизнеса и управления, 2007.

Науменко Т.В. Социология массовой коммуникации: Учебное пособие. –

СПб.: Питер 2005.

Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2001.

Соколов А.А. Общая теория социальной коммуникации: Учебное пособие. –

СПб., 2003.

Федотова Л.Н. Социология массовой коммуникации: Учебник для вузов. – СПб.:

Питер, 2004.

1. Масова комунікація як соціальне явище

Під масової комунікацією ми розуміємо процес розповсюдження

соціальної інформації за допомогою технічних засобів (преса, радіо,

телебачення, відео, кіно тощо) на велику і розташовану в різних місцях

аудиторію. Взагалі, термін "комунікація" виник від латинського communіcare,

що означає "радитися". Поняття "масова комунікація" виникло на початку

ХХ ст. у США. Його автор – психолог Ч.Кулі.

Як особливий вид соціального спілкування масова комунікація

здійснюється в масштабах всього суспільства, виступає найважливішою

умовою суспільного розвитку і організації. Особливістю масової комунікації

є перш за все її соціальна обумовленість, що дає підставу розглядати її у

системі соціальних стосунків і як визначений вид даних відношень.

Розповсюдження інформації за допомогою масової комунікації є

засобом ідеологічного, політичного, економічного впливу на свідомість і

діяльність людей. Змістом повідомлень масової комунікації охоплюється

весь спектр психологічного впливу в діапазоні від інформування і навчання

до переконання і навіювання. Техніка масової комунікації орієнтується на

задоволення соціальних потреб і попиту, розповсюджує інформацію в

масштабах і ритмі, які визначені характером функціонування і розвитку тієї

чи іншої соціальної системи. Комплекси технічних пристроїв, призначених

для виробництва, зберігання, передачі і прийому газетної, радіо, телевізійної

інформації, з'являються тільки на визначених етапах історії. Колективна

діяльність людей в умовах високого ступеня інтеграції праці та концентрація

матеріального і духовного виробництва породжують "споживачів масової

комунікації” – багатомільйонні читацькі, радіослухацькі, телеглядацькі

аудиторії. З соціологічної точки зору індивіди, які створюють аудиторію,

розглядаються як особистості, що "включені" в мережу реальних суспільних

стосунків. Масова комунікація дозволяє їм встановити і підтримувати зв'язок

з більш широким соціальним середовищем, кордони якого знаходяться

далеко за межами їх безпосереднього оточення.

Взагалі, духовне спілкування пов'язане не тільки з працею, але і з

пізнанням. Хоча спілкування є необхідним елементом, умовою інших видів

діяльності, воно має і самостійне значення. Саме в цій своєрідній

універсальності й полягає його специфіка як особливого виду людської

діяльності. При аналізі спілкування й комунікаційного процесу необхідно

з'ясувати, через якого "посередника" йде обмін ідеальними відбиттями

матеріального світу. І тут ми обов'язково зустрінемо поняття "інформація", її

кількісні та якісні характеристики.

Існують два підходи до природи інформації – атрибутивний і

функціональний. Прихильники першого розглядають інформацію як

об'єктивну властивість усіх матеріальних об'єктів (інформація – атрибут

матерії); прихильники другого стверджують, що інформація є умовою і

результатом спрямованої активності й тому вона виникає тільки на

соціально-свідомому рівні.

У журналістиці інформація є однією з властивостей матеріалів.

Інформація у цьому випадку дорівнюється до повідомлення фактів, які мають

аспект новизни.

Зрозуміло, що інформація, яка розглядається зі змістовної сторони (а

саме вона грає провідну роль у духовному спілкуванні), необхідно пов'язана з

відбитком реальності. Взагалі, філософи розуміють під інформацією зміст,

який отримується із зовнішнього миру в процесі пристосування до нього

людини.

При спілкуванні важливу роль відіграє як змістовний і ціннісний

аспект інформації, так і форма її подачі і передачі. Для людей, що

спілкуються, має значення і несе визначену інформацію не тільки те, що

сказано, але і те, як, яким тоном і за яких обставинах це сказано. Тому

правомірно виділити у спілкуванні раціональний і емоційний моменти.

Раціональний пов'язаний з розумінням, емоційний – з відгуком почуттів. У

процесі спілкування ці аспекти знаходяться у різних сполученнях. У ряді

випадків вони можуть виступати і самостійно.

При духовному спілкуванні здійснюється обмін не взагалі

інформацією, а її вищим видом — соціальною інформацією. Остання тісно

пов'язана з характеристиками соціальної системи.

Висновки вивчення різних суттєвих аспектів соціальної інформації з

точки зору соціології можна підсумувати таким чином.

Соціальна інформація:

1) відбиває суспільні стосунки;

2) пов'язана з різними видами людської діяльності;

3) зафіксована свідомістю;

4) опосередкована факторами психологічного плану;

5) використовується людиною для впливу на інших людей.

Вона має складну структуру, яка включає науково-технічну,

економічну, соціально-політичну, ідеологічну та інші види інформації.

Активний пошук інформації – одна з характерних рис людського

спілкування. Фахівці з кібернетики часто підкреслюють перевершення ЕОМ

людини при пошуку інформації. Однак переваги машини у пошуку

інформації проявляються тільки в межах замкнутої системи. Що стосується

зовнішнього оточення, то тут людина поза конкуренцією.

Важливою властивістю людини при обміні інформацією є її ретельний

добір. Приблизно тільки тисячна частка інформації, яка сприйнята людиною,

становиться фактом свідомості, саме вона служить "матеріалом" для

спілкування.

Духовні контакти сучасних людей здійснюються у вигляді

міжособистого і масового (за допомогою мас-медіа) спілкування. Ці два види

доповнюють один одного, задовольняючи різноманітні інформаційні потреби

людей.

Тут можна відмітити існування різних ситуацій. Якщо людина, яка

користувалася обома видами спілкування, за якихось причин не може

прибігати до одного з них, то компенсує це посиленим використанням

другого виду. Так, відмічено, що літні люди, пенсіонери, в яких послаблені

міжособистісні зв'язки, а внаслідок цього зменшений обсяг і якість

міжособистісного спілкування, намагаються компенсувати дефіцит обміну

соціальною інформацією за рахунок більш інтенсивного духовного

спілкування за допомогою мас-медіа. Пенсіонери, показують соціологічні

дослідженні, не тільки споживають значну кількість матеріалів преси, радіо,

телебачення, але і здійснюють активний зворотній зв'язок з ними (через

листи та ін.). Практика свідчить, також, що якщо людина не може

використовувати спілкування через мас-медіа (наприклад, поломка

телевізора чи радіоприймача), то вона збільшує інтенсивність

міжособистісного спілкування (ходить у гості, театр, кіно тощо).

Подібна ситуація виникає, коли людина може користуватися обома

видами спілкування, але один з них не задовольняє її інформаційних потреб.

Тут знову вступає в дію механізм взаємної компенсації. Інша справа, коли

обидва види спілкування у достатній мірі задовольняють різні за характером

інформаційні потреби людей. В цьому випадку діє механізм взаємної

стимуляції. Його дія проявляється таким чином: матеріали мас-медіа

сприяють активізації міжособистісного спілкування, інтенсивне

міжособистісне спілкування вимагає звертання до духовного спілкування

через мас-медіа.

Спілкування за допомогою мас-медіа є результатом довгої еволюції

різноманітних форм міжособистісного обміну інформацією. Історія показує,

що, наприклад, виникнення та існування централізованих держав,

розповсюдження релігії вимагали створення таких форм спілкування, котрі

були зорієнтовані на обмін інформацією між великими групами людей. Це і

різні засоби прискорення доставки повідомлень (кінні естафети, голубина

пошта та ін.), і тиражування повідомлень (виготовлення необхідного числа

дублікатів повідомлення), і доступність інформації (повідомлення про

найважливіші події через церкви, рукописні газети). Ці форми були

попередниками спілкування через мас-медіа.

Взагалі, спілкування через мас-медіа – це такий вид духовного

спілкування, в ході якого здійснюється обмін соціальною інформацією між

великими групами людей у межах соціального макросередовища за

допомогою спеціальних організацій і технічних засобів збору, обробки та

розповсюдження інформації.

Давайте спробуємо виділити елементи та особливості діяльності мас-

медіа. Перші спроби виділити елементи спілкування людей і взаємозв'язку

між ними були здійснені ще античними авторами. Аристотель, говорячи у

своїй "Риториці" про мовну форму спілкування, наголошував, що вона

складається з трьох елементів: з самого оратора, з предмета, про який він

говорить, та з особи, до який звертається. Філософ виділив умови, необхідні

для вдалого спілкування. Мова має бути доказовою і викликати довіру, а

оратор – бути людиною особливого складу.

Римський оратор Квінтіліан висунув більш розгорнуту схему. Він

вважав, що про той чи інший вчинок чи повідомлення можна судити, якщо є

відповіді на такі питання: хто, що зробив, де, якими засобами, навіщо, як,

коли.

У сучасній соціології популярністю користується формула, висунута

американським вченим Г.Д.Лассуеллом. Вона включає п'ять елементів

процесу спілкування: хто повідомив, що, по яких каналах, кому, з яким

ефектом. За цією загальною формулою масової комунікації і побудований

наш лекційний курс.

Діяльність мас-медіа спрямована на охоплення максимально можливої

кількості людей. Але справа не тільки в масштабності, а й в тому, за рахунок

яких факторів, умов виникає необхідність великих аудиторій, які специфічні

риси мають ці аудиторії.

Радянські дослідники вважали, що провідною характеристикою, яка

визначає обличчя споживача масової комунікації, його інтереси й оцінки, є

освіта. Але західні дослідження дозволили скорегувати цей висновок. Так,

думка про те, що програми комерційного телебачення дивляться тільки люди

з низьким рівнем освіти і низькими прибутками, не виправдалась. Виявилося,

що 98 % глядачів з вищою освітою дивляться такі програми від одної до

тридцяти годин на тиждень. Але, звичайно є і газети, і радіотелепередачі, які

спрямовані тільки на глядача з визначеним рівнем, а іноді й напрямком

освіти.

Важливою особливістю процесу масового спілкування є використання

машин, технологічних процесів, різних технічних пристосувань, які дають

можливість швидко збирати, обробляти, випускати і розповсюджувати

інформацію в масовому масштабі на великій території і майже одночасно.

Цьому служать новітні досягнення електроніки, ротаційної техніки,

електрогравіювальних автоматів тощо. Великий прогрес техніки мас-медіа

має значення не тільки для духовного контакту людей, але і для розвитку

всієї економіки в цілому.

Які ж особливості сучасних технічних засобів, що використовуються в

масовій комунікації? Перш за все треба назвати їх здатність переробляти і

розповсюджувати величезний обсяг інформації. Це особливо характерно для

радіомовлення і телебачення. Одна програма телебачення, наприклад, кожен

день передає такий обсяг інформації, для розміщення якого потрібно було б

кілька десятків газетних шпальт.

Технічні засоби, які використовуються у масовій комунікації, мають

виключну швидкість доставки інформації споживачеві. Радіо і телебачення,

скажімо, мають можливість доставити інформацію слухачам і глядачам про

якусь подію практично одночасно з її розгортанням чи на протязі короткого

часу. Спеціальні дослідження, які проводили американські соціологи,

підтвердили особливу швидкість розповсюдження інформації по

телебаченню. Наприклад, про замах на президента Кеннеді 68 % населення

США дізналися протягом півгодини.

Діяльність мас-медіа характеризується не тільки взаємодією елементів,

які її здійснюють, але і деякими загальними специфічними рисами. Перш за

все мова йде про своєрідність відбиття реальності мас-медіа.

Деякі вчені стверджують, що за своєю природою мас-медіа (особливо

телебачення) абсолютно адекватно відбивають дійсність, поза залежністю від

інтересів та настроїв людей, які ці засоби використовують. Дійсно, на

перший погляд здається, що, скажімо, під час прямих радіо і телевізійних

трансляцій реальність подається слухачам і глядачам у повному обсязі. Але

рядом досліджень було доведено, що це не вірне уявлення. Наприклад,

американські соціологи К. і Г. Ланг провели порівняння між інформацією,

яку отримали телеглядачі, котрі спостерігали прямий репортаж по

телебаченню про приїзд одного з американських генералів в Чикаго, та

інформацією, яку отримали безпосередні учасники зустрічі. Виявилося, що

картини зовсім різні. Камера давала зовсім іншу картину, ніж та, що була в

натурі. Камера слідувала безпосередньо за автомобілем генерала і показувала

натовп прямо поруч з автомобілем і вище на 15 рядів. Вона демонструвала

тільки частину натовпу, створюючи враження загальні масові зустрічі.

Камера не показувала, що більша частина трибун була порожньою, що люди

припиняли привітання, як тільки автомобіль минав їх.

У результаті свого дослідження Ланги дійшли висновку, що

телебачення своєрідно структурує дійсність навіть під час прямих

документальних передач. Причини тут і особливості технічних засобів, і

настанови журналістів.

Відбиття реальності в матеріалах мас-медіа завжди пов'язано з їх

актуальністю, відповідністю інтересам людей і суспільства. Коли подія,

явище привертає увагу великої кількості людей, виникає потреба

задовольнити потребу в інформації якнайшвидше. Таким чином,

актуальності відповідає момент оперативності, хоча перша являє собою

ступінь інтересу до якогось фрагмента дійсності, а друга характеризує

швидкість задовольняння потреби в інформації про нього. Актуальність

звичайно грає провідну роль, бо пов'язана зі змістом матеріалу

безпосередньо. Саме тому можна признати можливість існування, скажімо,

актуального неоперативного повідомлення. Існування ж неактуального

оперативного повідомлення просто не потрібно. Оперативність заради

оперативності нічого не дає для покращення процесу комунікації.

Однією з найважливіших властивостей діяльності мас-медіа є

одночасність передачі інформації великим різнорідним, географічно

віддаленим одна від одної групам людей.

Важливий аспект процесу масової комунікації – регулярність впливу

засобів комунікації на аудиторію. Інакше кажучи, цей процес

характеризується безперервністю. Регулярність функціонування мас-медіа

дозволяє постійно тримати аудиторію в курсі всіх змін дійсності, давати

великий обсяг цілеспрямованої інформації на протязі тривалого періоду часу.

Систематичний характер розповсюдження інформації у масовому масштабі

визначає і форму подачі. Інформація дається у вигляді регулярних циклів.

На різницю від особистого спілкування з його живим контактом,

спілкування через мас-медіа носить переважно неособистий, анонімний

характер. У процесі масової комунікації в центрі уваги аудиторії опиняються

не особистісні характеристики джерела інформації (хоча вони відіграють,

безперечно, визначену роль), а сама інформація, зміст повідомлення.

Анонімність джерела інформації при масовій комунікації не може

звести нанівець вплив конкретної особистості, від якої отримується

інформація. Особливо це помітно у випадках, які пов'язані з зображенням

(диктор, ведучий, журналіст). Соціально-психологічні дослідження

показують, що особистість джерела інформації впливає на сприйняття

інформації аудиторією. Однак представники аудиторії повністю розуміють,

що інформація, яку повідомляє журналіст, не є, так би мовити, його

особистою інформацією. Він виступає у визначеній мірі як транслятор, хоча

звичайно може відбирати й інтерпретувати факти.

Звернення до великої і різнорідної аудиторії вимагає від повідомлень

мас-медіа бути універсальними.

2. Місце соціології масових комунікацій в системі соціального знання

Соціологія масової комунікації – це галузь соціології, яка вивчає

процеси функціонування і розвитку мас-медіа. Її мета – це вивчення, з одного

боку, обумовленості цих процесів, з іншого – їх наслідків, тобто впливу на

соціальні, політичні, економічні, культурні явища.

У відповідності зі своїми завданнями соціологія масової комунікації

розглядає не становлення та історичний розвиток журналістики, не закони,

які характеризують її сутність, а процес динамічного функціонування

журналістики, її реальне життя як цілісного організму в багатстві конкретних

умов і факторів. При цьому в конкретному дослідженні предмет може бути

взятий у різних масштабах і з різних боків, якщо не порушуються дві вимоги:

вивчати об'єкт в усьому багатстві його зв'язків і залежностей, притому в

масових репрезентативних проявах, які допускають кількісні характеристики

об'єкта, що розглядається.

І справді, звертаючи, скажімо, до вивчення районної преси, соціолог не

може обмежитися характеристикою, якою детальною і глибокою вона не

була, кількох різних представників цього загону журналістів. Для соціології,

щоб зробити узагальнену характеристику журналіста районної преси, є

необхідним вивчення за єдиною методикою деякої групи районних газетярів,

які представляють особливості цієї верстви журналістських кадрів

(наприклад, потрібно провести опитування всіх працівників районних газет

різних областей України, щоб зробити узагальнюючі характеристики і

практичні пропозиції до діяльності цього загону журналістів країни). При

цьому, навіть якщо у відповідності до програми дослідження діяльність

журналістів буде розглядатися тільки в якомусь одному ракурсі ( скажімо,

рівень професійної підготовки), взятий з цього боку об'єкт дослідження в

соціології масових комунікацій буде розглядатися у повному обсязі, у всіх

проявах, зв'язках і залежностях, з використанням різних методів (опитування,

аналіз документів, вивчення творів журналістів, експертних оцінок тощо).

Будучи соціологічним, дослідження журналістики спирається на

специфічну методологію і методику, а також ряд суміжних наук (соціальну

психологію, теорію управління, теорію діяльності та ін.). Будучи же

вивченням журналістської діяльності, соціологічне дослідження не може не

спиратися на дані суміжних журналістських наук, перш за все на теорію

творчості, організації діяльності, функцій, взаємодії, ефективності тощо, які

розкривають закономірності журналістської діяльності.

Соціологія масової комунікації здатна принести велику користь

практиці журналістики. Разом з тим соціологія масової комунікації, як і будь-

яка наукова дисципліна, вирішує не тільки прикладні завдання. Висновки

соціологічних досліджень, якщо, звичайно, вони проведені на високому рівні,

збагачують різні розділи науки.

По-перше, досвід проведення досліджень – від постановки завдання і

розробки програми до інтерпретації результатів і виробки рекомендацій –

дозволяє розвивати саму соціологію масової комунікації у різних її розділах:

і теоретико-методологічні основи, і методику, техніку та організацію

досліджень. Без такого саморозвитку функціонування науки неможливе.

По-друге, результати подібних соціологічних досліджень, будучи

своєрідною історією сучасної журналістики чи матеріалами до її

характеристики, являють чималий інтерес для істориків. Таким чином,

соціологія масової комунікації збагачує історію журналістики.

По-третє, висновки і рекомендації, які формулюються за результатами

осмислення реальних процесів функціонування тих чи інших журналістських

об'єктів, мають значення для історії журналістики як будь-яке наукове

збагачення практики. Більш того, сучасна теорія журналістики не може не

спиратися на соціологічні дослідження і не включати і не включати їх дані у

систему теоретико-журналістського знання. Адже рекомендації щодо

оптимізації містять відомості типа теорій середнього рівня, здатні у ході

подальшого узагальнення стати загальнотеоретичними положеннями науки

про журналістику.

Особливості соціології масової комунікації як наукової дисципліни

визначають своєрідність і методів дослідження, до яких звертається

соціологія масової комунікації, і принципів їх використання.

Можна виділити основні групи методів. Це, насамперед, методи

вивчення документів, методи опитування (інтерв'ю, тестування, бесіда,

виміряння настанов та ін.), методи спостереження, моделювання та

експерименту.

Висновки

Спілкування характерно і необхідно для діяльності людини. У процесі

спілкування здійснюється передача інформації, тобто виникає комунікація.

Але масовою комунікацією можна вважати тільки ті випадки, коли

інформація передається від комунікатора через спеціально створенні канали

(газети, радіо, телебачення тощо) на масову і розташовану в різних місцях

аудиторію.

Американський соціолог Г.Д.Лассуелл висунув загальну формулу

масової комунікації: хто говорить (тобто мається на увазі комунікатор), що

говорить (зміст повідомлення), по яких каналах (газети, радіо, телебачення),

кому (аудиторія), з яким ефектом (тобто який вплив оказує повідомлення).

Пізніше цю формулу пробували удосконалити й сам Лассуелл, й інші вчені,

але це були невдалі спроби.

Перед соціологією масової комунікації може стояти три групи завдань.

Це опис об'єкту дослідження, пояснення процесів, що відбуваються в ньому, і

вироблення практичних рекомендацій щодо оптимізації цих процесів.