Книга пам’яті

Вічна пам’ять загиблим !

Буяють мирно квіти на могилах,До сонця красного метелики летять.А ті, кому війна зламала крила,Священним вічним сном в могилах сплять.

Ніхто не забутий, ніщо не забуте!Ніхто не забутий; на попілНіхто не згорів:Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.І доки є пам'ять в людей і живуть матері,Допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

• Народився Олександр Мойсейович у 1922 році в м. Вінниці. Рано залишився без батька. У 1933 році довелося бросити школу, було тоді хлопцеві лише 11 років, і пішов працювати. Пас коней, корів. А в 1935 році пішов працювати в колгосп, в 1939 працював молотобійцем в МТС. В1941 році пішов добровольцем на фронт. Дійшовши до Донбасу Олександр Мойсейович у цьому ж році захворів брюшним тифом. Після госпіталю молодого бійця було направлено в полкову школу. Закінчив її у званні старшого сержанта. Був залишений у цій школі до 1944 року, навчав молодих бійців. А в 1944 році О.Кленца направили на фронт. Нагороджений медалями «За взятие Будапешта», «За взятие Вены», «За победу над Германией в Великой

• Отечественной войне 1941-1945гг.»•  

Кленц Олександр Мойсейович 1922 р.н.

• Розпочав війну Василь Михайлович у сьомім корпусі ветеринарного лазарету, який розміщався в м. Дніпропетровську. Тут він займався відбором коней для формування 314 кінної команди. Потім Василь Михайлович був у Харкові, Чугуєві, де й потрапив у полон. Незадовго до закінчення війни Чугуєв був звільнений і їхній полк розформований.

Федько Василь Михайлович 1912-1986

• В перші місяці  після початку війни – він пішов на фронт. Бойове хрещення прийняв у Києві, а бойову закалку – в Орлові, Брянську ,Болгарії, Румунії, Венгрії, Германії. І де б не воював він. Скрізь відзначався хоробрістю. Чотири рази  був поранений.  Куля в руці до самої смерті нагадувала йому про страхіття війни. Суворі випробування життя не змогли придушити доброго чуйного серця Василя Петровича. Після демобілізації повернувся в рідний колгосп. 

•  

Поляков Василь Петрович 1911 - 1988

• До війни працював в рідному колгоспі. Воював на ІІІ Українському  Фронті під командуванням маршала Маліновського. Пізніше воював у 8–й гвардійській армії та 35 дивізії. Був поранений. Після госпіталю знову повернувся до своєї дивізії. Після закінчення війни повертається до колгоспу і продовжував працювати конюхом.  

Коб’яков Яків Якович 1924 -1997

• Борисюк Лука Степанович народився у Волинській області. Дуже рано розпочав свою трудову діяльність. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна пішов з перших днів захищати свою батьківщину. Після демобілізації повернувся знову працювати в колгосп. Нагороджений медаллю –«За відвагу», «За взяття Берліна».

Борисюк Лука Степанович 1909 - 1984

• В 1936 році його забрали в армію, а після служби в армії знову повернувся працювати в рідний колгосп. Війна розпочалася 22 червня, а 23 червня Олександр Вікторович був уже під Кіровоградом в 135 окремім автомобільнім батальйоні. В 1943 році Олександр Вікторович брав участь у Сталінградській битві. За героїзм і мужність при звільнені Сталінграду був нагороджений медалями « За відвагу « та « За звільнення Сталінграду». В 1944 році Крюкова, як передового бійця, прийняли в члени КПРС. Воював на Калінінградськім та Прибалтійськім фронтах. Зустрів перемогу в Латвії. Олександр Вікторович учасник війни з Японією на Далекому Сході, штурмував порт Артур. І лише в кінці 1947 році Крюков демобілізувався. Після війни працював в колгоспі завфермою, шофером, зав гаражем.

• Нагороджений медалями «За перемогою над Японією».

• Нагороджений медаллю « Ветеран праці».

Крюков Олександр Вікторович 1914 – 1992

• Григорій Степанович народився в 1923 році в селі Кашкарівка. Після закінчення школи працював в колгоспі, а як почалася Велика Вітчизняна війна пішов захищати нашу Батьківщину. Григорій Степанович закінчив війну в Берліні. Нагороджений рядом медалей, серед них медаль «За відвагу» та «За штурм Берліна»

Чекурда Григорій Степанович

1923 - 1986

• Іван Тимофійович народився в селі Кашкарівка. Після закінчення  школи працював в колгоспі 

• З перших днів війни пішов захищати нашу Батьківщину. 

• Брав участь у звільненні Молдавії, Руминії, Болгарії. Має нагороди за бойові заслуги.

• Серед них медаль «За перемогу над Берліном». 

1924 - 1995

Луценко Іван Тимофійович

1922 - 2004• Народився 1922. Фронтовик, 

інвалід 2 групи• Великої Вітчизняної війни.• У 20 років пішов воювати,• 2004 року помер.

Рогозін Михайло Федорович

1922 - 2008

• Служив у військах, дійшов до Берліну. На Батьківщину повернувся в 1947 році .

• Після війни жив працював на сільській фермі. А з 1954 року працював шофером до пенсії.На пенсії працював в олійниці, поки його не травмувало. Мав п’ятеро дітей, три сина і дві дочки.

• Має такі нагороди: 2 ордена «Отечественная война» 

• 3 медалі « За взяття Праги» • «За відвагу».

Поляков Іван Кирилович

1917 - 1971

• Народився Іван Васильович у 1917 році. Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, він іде на фронт. Разом з товаришами потрапляє в полон. Доводилось переховуватись від німців, тікати з полону. В 1943 році знову Іван Васильович попадає в свою частину. Визволяв м. Миколаїв, Одесу, Ригу.

• Після війни працював у колгоспі.• Нагороджений медалями «За взяття 

Берліна», « За відвагу» та медаллю «Ветеран праці»

•  •  

Іванченко Іван Васильович

1912- 1989

• Вишнивецький Михайло Павлович народився  в 1912 році в с. Дзержинівка. Працювати пішов в 16 років. В колгоспі ім. Ватутіна працює з  1936 року. У вересні 1942 року він одержав вже два поранення. Разом з полком, в якому служив звільняв Закарпаття, Львів, перемогу зустрів в Австрії. В 1945 році демобілізувався додому. Після війни працював у рідному колгоспі конюхом, ковалем. Разом з своєю дружиною Василиною Михайлівною вони виховали 5 дітей.

•  

Вишнивецький Михайло Павлович

1907 -2001

•  Коли почалася Велика Вітчизняна війна сам пішов на фронт. Почав воювати в Молдавії, форсував ріку Дністр, де й одержав перше поранення. Потім воював у Польщі, де ще був двічі поранений. 9 травня зустрів Єгор Григорович у госпіталі. Після війни повернувся до колгоспу.  

•  

Афанасьєв Єгор Григорович

1923 –1992

•  Рано померла мати маленького Івана. Хлопець залишився сиротою, але доля повернулася так, що друга дружина, яку взяв батько, замінила рідну матір хлопцеві, її чуйність, доброту не раз згадував сімнадцятирічний юнак і на фронті, згадував і в військовім госпіталі, куди потрапив після тяжкого поранення в 1942 році. І вже дев'ятнадцятирічний юнак, після виходу з госпіталя став інвалідом II групи. Та це не зломило волі юнака. Після війни повернувся додому і почав працювати в колгоспі. Після війни нагороджений медалями "Ветеран праці" та "За трудову доблесть"".  

Мироненко Іван Васильович

1913 – 1990

• Рано розпочав свою трудову діяльність, бо сім’я жила бідно. По досягненню призивного віку відряджали юнака в 1935 році в ряди Радянської Армії. Після демобілізації працював в колгоспі, а коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, пішов на фронт захищати рідну Батьківщину. За доблесні заслуги під час битви з фашистами був нагороджений вісьма орденами і медалями . Серед них орденом Бойової Слави ІІІ ступеня, медаллю «За бойові заслуги» та «За доблесть та відвагу у Великій Вітчизняній війні».

•      

Донченко Іван Семенович

1919-1989

• Передерій Микола Михайлович. Бойові і трудові подвиги дуже тісно переплітаються у Миколи Михайловича.    В 1944 році був поранений, а після виходу з госпіталя служив у внутрішніх військах до 1946 року. Звідти і був звільнений  в запас. Після війни Микола Михайлович  повернувся в колгосп  і сів за кермо трактора. А в 1954 році його, як передового механізатора, направляють в Казахстан на освоєння цілини, де й розпочався другий фронт для Миколи Михайловича – тепер це вже трудовий. Тут, на цілині, проявилась мужність, витримка, дисциплінованість, і, звичайно, велика любов до землі. А через рік його направляють на Всесоюзну сільськогосподарську виставку

•  в Москву, де йому  • і вручили медаль.  •  •  •  

Передерій Микола Михайлович

1906 - 1975•  У 1930 році почав працювати у рідному 

колгоспі.•    В армію і одночасно на фронт пішов у 

1943 році. І хоч війна у 1945 році закінчилася , він був в армії ще 2 роки. Захищав кордони рідної Батьківщини.

•   За бойові заслуги нагороджений шістьма медалями. Серед них медаль «За бойові заслуги» та «За перемогу у Великій Вітчизняній війні». 

• Після війни повернувся в рідний колгосп. • В 1970 році за трудові подвиги Тимофія 

Христановича•  нагороджено медаллю • «За доблесный труд».  

Сухонос Тимофій Христанович

1908 -1965

•  Коли розпочалась війна, він іде на фронт. Був поранений. З осколком, без допомоги санітарів добирається до польової сан часті, а звідти відправляють його в госпіталь, де він лікується півроку. І вже інвалідом ІІ групи повертається знов на фронт. На цей раз стає ковалем. Кує коней на фронт. 

•      Після війни Трохим Васильович повернувся в рідний колгосп і до 1961 року працював ковалем. Нагороджений шістьма медалями. В тому числі є медаль «За відвагу» та «За перемогу над Берліном». 

Носенко Трохим Васильович

1924 - 2005

• Лазаренко Олексій Антонович розповідав нам, що він тричі втікав. Коли його ловили німці, то жорстоко били. Та він все ж втік, дочекався приходу Червоної Армії і пішов на фронт. Його фронтові дороги – це Апостолове Кривий Ріг, форсував Буг, Дністер, пройшов з боями Молдову, форсував Віслу, Ельбу, визволяв Прагу. Має 12 подяк від головнокомандуючого, нагороджений медалями «За відвагу», «За визволення Праги» , «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні».

Лазаренко Олексій Антонович

1907 - 1989

• Сільського активіста Архіпова Максима Єфремовича було заарештовано і відправлено в концтабір Бухенвальд. Він пережив усі страхіття фашистського  концтабору. Повернувся додому виснажений, але живий. Про ці події  нам розповідав сам Максим Єфремович, під час зустрічі з ним в 1986 році. 

• Працював у колгоспі і радів щасливій долі, що дарувало йому щасливе життя.  

Архіпов Максим Єфремович

1918 - 1995

• Дитинство, юність провів у рідному селі.

• Після закінчення школи пішов працювати. А вже в серпні 1941 року він боєць III Українського фронту. Два роки обминала ворожа куля бійця, а в грудні 1943 року одержав важке поранення і потрапив у госпіталь в м. Баку. В 1944 році, вийшовши з госпіталю, він повертається додому інвалідом ІІ групи. Після війни і до 1975 року він працював в рідному колгоспі.  

Луценко Іван Андрійович

Низький уклін ветеранам

Минули бурі стоголосі.Є і медалі, й ордени…А рана та ще ниє й досіДалеким стогоном війни.Ні, не забути днів огнених,Що злиті в Перемоги День.Висот немає безіменних.Нема солдатів без імен.