ЗЕМЛЯ – СЕЛО – ЛЮДИ – РЕФОРМА

Збірник аналітичних матеріалівЕкспертного форуму з питань земельної реформи

м. Київ, 14 лютого 2012 року

Ки ївЛегальний статус

2012

УДК 332.2.021.8(06)ББК 65.9(4Укр)32-5-1я43

З-53

Це видання здійснено в межах проекту «Експертний форум з питаньземельної реформи», що здійснюється ГО «Лабораторія досліджень ТЦК»

за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Ця інформація та розробки є вільними для копіювання, перевиданнята поширення по всій території України всіма способами, якщо вониздійснюються безоплатно для кінцевого споживача та якщо притаких копіюванні, перевиданні та поширенні є обов'язкове посиланняна автора і суб'єкта майнового права на цю інформацію та розробки.

З-53 ЗЕМЛЯ – СЕЛО – ЛЮДИ – РЕФОРМА: збірник аналітичних матеріа-лів Експертного форуму з питань земельної реформи; м. Київ, 14лютого 2012 року. – К. : Легальний статус, 2012. – 96 с.ISBN 978-966-8312-59-5.

Метою проекту є активізація громадянського публічного діалогу щодозапровадження ринку землі через організацію та проведення на про-фесійній основі відкритого, доступного та прозорого експертногообговорення мети, засобів та ризиків земельної реформи.

ББК 65.9(4Укр)32-5-1я43

Інститут громадянського суспільства, 2012ISBN 978-966-8312-59-5 ІКЦ „Легальний статус“, 2012

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

14 лютого 2012 року в Києві відбувся Експертний форум з питань земель-ної реформи. Незважаючи на те, що у його роботі взяли участь 16 найкращихукраїнських експертів з різних сфер суспільного життя, що мають безпосеред-ній стосунок до проблеми сільських територій і руху земельних ділянок, таблизько 100 учасників з різних регіонів України, для офіційних органів владифорум, на жаль, залишився непомітним. Хоча на відміну від дешевих агітокпро «щастя, яке прийде після впровадження продажу землі», що тиражуютьсяна першому національному, на форумі питання впровадження ринку землірозглядалось через призму різних поглядів та різних аспектів: економічного,демографічного, соціального, культурного, екологічного, історичного.

Проаналізувавши дослідження у галузі земельної реформи, можнастверджувати:

1. В Україні відсутня системна державна політика щодо сільських терито-рій та сільськогосподарського виробництва. П’ять концепцій державних про-грам соціального розвитку села, що були ухвалені після 1994 року, так і нестали державними програмами. Демографічна ситуація на селі катастрофічнопогіршується. Тривалість життя на селі в Україні вже на два роки нижча, ніж умісті. Головними причинами такої ситуації є відсутність роботи у сільськихтериторіях, а відтак відсутність джерел існування людини, маргіналізація татотальне п’янство.

2. У свою чергу, швидке та значне зменшення робочих місць у сільськихтериторіях пов’язане із стрімкою концентрацією земельних ресурсів у рукахвеликих холдингів, які перевели сільськогосподарське виробництво виключ-но на вирощування зернових і їх експортування. Таке виробництво не потре-бує робочих рук , однак не дає значної доданої вартості, яка формує податковінадходження у сільські громади. Сім найбільших агрохолдингів в Україніобробляють понад 1,5 млн га земель, що більше, ніж земель у таких сільсько-господарських областях, як Хмельницька, Черкаська, Вінницька. Такий переко-шування у структурі сільськогосподарського виробництва на користь зерно-вого господарства неминуче призведе до виснажування грунтів. Так, у 1990році на поля внесли 257 млн тонн органіки, а в 2009 – лише 10 млн!

3. Міфи про перспективність винятково «високотоварного виробницт-ва» стали реальністю українського інформаційного простору. Проте це невся правда. Держави, де головними виробниками сільськогосподарської про-дукції є дрібні фермери, мають найвищу віддачу з одного гектара (у 5–10

3

разів вищу, ніж в Україні): Нідерланди, Франція, Німеччина, Польща. Польща,де середнє фермерське господарство базується на 10,7 га землі, має майже в 5разів вищу ефективність з одного гектара, виробляє в багато разів більшемолока чи м’яса, ніж Україна. Водночас доходи одного працюючого в польсько-му селі приблизно в 9 разів вищі, ніж в Україні, і вищі, ніж у польській проми-словості.

4. Земельна реформа, про яку точаться розмови в Україні, насправді не єреформою, оскільки немає ні бачення реформи – для чого; ні концепції – як,коли і за які ресурси; ні індикаторів успішності. Найголовніше – у реформівідсутня людина. Для чого потрібно продавати землю, який результат миотримаємо від цього через 5, 10, 50 років? Чи залишиться в українському вимі-рі село, як постійний ресурс відновлення української нації, як стабільнийдонор для промисловості та міста?

Земельна реформа не повинна і не може розглядатись виключно як впро-вадження ринку землі. Для сільськогосподарського виробництва, для сіль-ського фермера чи простого селянина наявність землі у власності і можли-вість її продати не є головним рушієм. Однак ризики сьогодні це створює дужевеликі, насамперед для тих стареньких пенсіонерів, про яких нібитопіклуються автори реформи. Ми знаємо, як у містах відбирають в одинокихквартири. Можна уявити, як це буде в селах. Скільки бабусь позбавлять землі,а то і життя «збирачі земель».

Здається, парламенту зараз потрібно повернутись обличчям до проблемируйнування традиційного українського національного ареалу відтворення –сільських територій, причому вивести питання із суто економічного чи сутопопулістсько-соціального. Варто створити змішану комісію, до роботи в якійзалучити не просто депутатів із різних комітетів та фракцій, а найкращихукраїнських експертів. Провести інвентаризацію всіх законів та підзаконнихактів, які впливають на розвиток і ситуацію в сільських територіях, оцінити їхвпливи та запропонувати виробити державну стратегію розвитку сільськихтериторій, яка буде включати різні аспекти – від створення умов для розвиткусільського господарства до формування соціальних ліфтів для сільськогонаселення з метою їх інтеграції в урбанізованому світі.

У цій збірці зібрані матеріали, що готувались до форуму, а також підго-товлені на основі презентацій експертів, що були залучені до виступів нафорумі.

Думки, викладені у підготовлених матеріалах, належать авторам матеріа-лів і не є офіційною позицією організаторів форуму.

4

РОЗДІЛ І. ЗАКОНОДАВЧО ВСТАНОВЛЕНІ ПРОЦЕДУРИДЛЯ ПІДГОТОВКИ ТА УХВАЛЕННЯ РЕГУЛЯТОРНИХ

НОРМАТИВНИХ АКТІВ

Українське законодавство встановлює чітко окреслені правилата процедури для підготовки та ухвалення важливих проектів нор-мативно-правових актів. Будь-яка реформа у будь-якій сфері занашим законодавством має розпочинатись із розгляду політичноїпропозиції, у якій формулюється загальна концепція державноїполітики у визначеній сфері. Далі після затвердження концепціїполітики готуються проекти необхідних нормативно-правовихактів.

Регламент Кабінету Міністрів України (Витяг)

«Глава 8. Концептуальні засади реалізації державної політикиПараграф 56. Політична пропозиція1. Для вирішення питань суспільно-економічного життя, які потре-

бують визначення концептуальних засад реалізації державної політики,пріоритетів та стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку,послідовності дій, вибору оптимальних шляхів і способів розв'язання про-блеми, проведення реформ, розробляються політичні пропозиції щодо реа-лізації державної політики, які подаються на розгляд Кабінету Міністрівза формою згідно з додатком 9.

2. Політична пропозиція вноситься на розгляд Кабінету Міністрівразом з концепцією реалізації державної політики у відповідній сфері.

6. За результатами розгляду політичної пропозиції Кабінет Міністрівприймає розпорядження про схвалення концепції реалізації державної полі-тики у відповідній сфері…

7. Концепція реалізації державної політики у відповідній сфері базуєтьсяна оптимальному варіанті розв'язання проблеми та містить такі розділи:

проблема, яка потребує розв'язання;мета і строки реалізації концепції;шляхи і способи розв'язання проблеми;очікувані результати;обсяг фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів.

5

Параграф 57. Концепція закону1. Концепція закону розробляється та подається на розгляд Кабінету

Міністрів з урахуванням вимог, установлених до розроблення та поданняконцепції реалізації державної політики у відповідній сфері.

Глава 12. Підготовка проектів законівПараграф 70. Процедура підготовки1. Законопроекти, що вносяться у порядку законодавчої ініціативи

Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради, готуються Мін'юстом, іншимицентральними органами виконавчої влади з дотриманням вимог, передбаче-них Регламентом Верховної Ради України (1861-17), главами 2–5 розділу 4цього Регламенту, та з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

2. Проект закону, яким встановлюються нові або змінюються чинні норми,що регулюють суспільні відносини, готується на основі концепції, яка розроб-ляється у порядку, встановленому главою 8 розділу 4 цього Регламенту».

Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»

«Стаття 8. Підготовка аналізу регуляторного впливуСтосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готу-

ється аналіз регуляторного впливу.Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регу-

ляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.Розробник проекту регуляторного акта при підготовці аналізу регуля-

торного впливу повинен:визначити та проаналізувати проблему, яку пропонується розв'язати

шляхом державного регулювання господарських відносин, а також оцінитиважливість цієї проблеми;

обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв'язана задопомогою ринкових механізмів і потребує державного регулювання;

обґрунтувати, чому визначена проблема не може бути розв'язана задопомогою чинних регуляторних актів, та розглянути можливість внесеннязмін до них;

визначити очікувані результати прийняття запропонованого регуляторно-го акта, у тому числі здійснити розрахунок очікуваних витрат та вигод суб'єктівгосподарювання, громадян та держави внаслідок дії регуляторного акта;

визначити цілі державного регулювання;

6

визначити та оцінити усі прийнятні альтернативні способи досягненнявстановлених цілей, у тому числі ті з них, які не передбачають безпосередньо-го державного регулювання господарських відносин;

аргументувати переваги обраного способу досягнення встановлених цілей;описати механізми і заходи, які забезпечать розв'язання визначеної про-

блеми шляхом прийняття запропонованого регуляторного акта;обґрунтувати можливість досягнення встановлених цілей у разі при-

йняття запропонованого регуляторного акта;обґрунтовано довести, що досягнення запропонованим регуляторним

актом встановлених цілей є можливим з найменшими витратами для суб'єктівгосподарювання, громадян та держави;

обґрунтовано довести, що вигоди, які виникатимуть внаслідок дії запро-понованого регуляторного акта, виправдовують відповідні витрати у випадку,якщо витрати та/або вигоди не можуть бути кількісно визначені;

оцінити можливість впровадження та виконання вимог регуляторногоакта залежно від ресурсів, якими розпоряджаються органи державної влади,органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які повиннівпроваджувати або виконувати ці вимоги;

оцінити ризик впливу зовнішніх чинників на дію запропонованого регу-ляторного акта;

обґрунтувати запропонований строк чинності регуляторного акта;визначити показники результативності регуляторного акта;визначити заходи, за допомогою яких буде здійснюватися відстеження

результативності регуляторного акта в разі його прийняття.Стаття 9. Оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержан-

ня зауважень і пропозиційКожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання

зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань.Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання

зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, перед-бачений статтею 13 цього Закону.

У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторнеоприлюднення проекту регуляторного акта.

Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторноговпливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, непізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюд-нення цього проекту регуляторного акта.

7

Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта повинно містити:стислий виклад змісту проекту;поштову та електронну, за її наявності, адресу розробника проекту та

інших органів, до яких відповідно до цього Закону або за ініціативою розроб-ника надсилаються зауваження та пропозиції;

інформацію про спосіб оприлюднення проекту регуляторного акта та відпо-відного аналізу регуляторного впливу (назва друкованого засобу масової інформа-ції та/або адреса сторінки в мережі Інтернет, де опубліковано чи розміщено проектрегуляторного акта та аналіз регуляторного впливу, або інформація про інший спо-сіб оприлюднення, передбачений частиною п'ятою статті 13 цього Закону);

інформацію про строк, протягом якого приймаються зауваження та про-позиції від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань;

інформацію про спосіб надання фізичними та юридичними особами, їхоб'єднаннями зауважень та пропозицій.

Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань при-ймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проектурегуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніжтри місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідногоаналізу регуляторного впливу.

Усі зауваження і пропозиції щодо проекту регуляторного акта та відповід-ного аналізу регуляторного впливу, одержані протягом встановленого строку,підлягають обов'язковому розгляду розробником цього проекту. За результата-ми цього розгляду розробник проекту регуляторного акта повністю чи часткововраховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє.

Оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень іпропозицій не може бути перешкодою для проведення громадських слухань табудь-яких інших форм відкритих обговорень цього проекту регуляторного акта».

МОЖНА З ВИСОКИМ СТУПЕНЕМ ДОСТОВІРНОСТІ СТВЕРДЖУВАТИ, ЩОУХВАЛЕНИЙ ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ ЗАКОНОПРОЕКТ «ПРО РИНОКЗЕМЕЛЬ» НЕ ПРОЙШОВ ВИЗНАЧЕНІ РЕГЛАМЕНТОМ ТА ЗАКОНОМ ПРОЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ПРОЦЕДУРИ: НЕМАЄЗАТВЕРДЖЕНОЇ КОНЦЕПЦІЇ РЕФОРМИ, НЕМАЄ ЗАТВЕРДЖЕНОЇ КОНЦЕПЦІЇЗАКОНУ, НЕМАЄ АНАЛІЗУ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ.

На сайті Державного агентства земельних ресурсів розміщено документпід назвою «аналіз регуляторного впливу законопроекту «Про ринок земель»в редакції 11 серпня 2010 року,1 який за змістом не є власне аналізом.

8

1 http://www.dazru.gov.ua/terra/control/uk/publish/article?art_id=112746&cat_id=38306

РОЗДІЛ ІІ. ЧИ Є РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО СЕЛАСПРАВЖНІМ ПРІОРИТЕТОМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ?

Із моменту здобуття Україною незалежності на всіх рівнях неодмінно йповсякчасно підкреслюється пріоритетність розвитку українського села. Небуло в Україні такого президента, парламенту, уряду, політичної сили чи полі-тичного лідера, який би не заявляв про ключову роль села та аграрного секто-ра у розбудові української держави. Завжди було і залишається модним дек-ларувати свою прихильність до українського селянина, знаходити високіепітети для означення його унікальної місії.

Попри це, загалом правильні й гарні декларації дуже рідко знаходилисвоє втілення у реальній державній політиці. Хороші концепції, як правило,не ставали програмами, а перспективні законопроекти – законами.

За величезним масивом документів – законодавчих актів та їх проектів,політичних та економічних програм – досі не видно системної, цілісної тапослідовної державної політики.

Нижче наведено деякі приклади, які, на наш погляд, добре ілюструють сказане.

ЗаконодавствоЗаконодавче забезпечення розвитку села та аграрної сфери є непослі-

довним, недостатнім та несистемним. Законодавчі акти подекуди не узгод-жуються між собою, є неактуальними, застарілими чи такими, які практичноне діють. Разом з тим, цілком очевидно, що несистемне законодавство є лишевіддзеркаленням несистемної та непослідовної політики держави.

Нагальною є необхідність певної кодифікації, приведення законів та під-законних актів у відповідність як між собою, так і до сучасних політичнихвикликів та реальних потреб села.

Нині серед актів законодавства, які безпосередньо стосуються сфери роз-витку сільських територій та сільського господарства, можна виділити такі:2

• Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агро-промислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовт-ня 1990 р.3

Закон чинний, досі залишається фактично єдиним актом, який визна-чає реальні заходи щодо соціального розвитку села.

9

2 Тут у хронологічному порядку наведено як чинні акти, так і ті, які втратили чинність,однак, на нашу думку, свого часу істотно вплинули на державну політику.

3 Закон від 17 жовтня 1990 року № 400-XII (http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/400-12)

Цей Закон поклав початок правовому забезпеченню соціального розвит-ку села. Цей акт законодавства діє з 1 листопада 1990 року, тобто був ухва-лений ще за часів УРСР. Із того часу до нього 12 разів вносилися зміни, вос-таннє – 2 грудня 2010 року.

Законом уперше на законодавчому рівні було проголошено політикувідродження селянства як «господаря землі, носія моралі та національноїкультури».

Законом встановлено низку різнопланових пільг та преференцій длясільських жителів та для аграрного сектора.

На наш погляд, його застосування на практиці зводиться насампереддо запровадження таких пільг, які не складають якусь певну систему і не єчастиною цілісної державної політики. Разом з тим фактично не працюєціла низка рамкових норм Закону, які мали б забезпечити пріоритетністьпитань розвитку села під час розроблення та прийняття інших норма-тивних актів та державних програм.

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про вдосконаленняформування інвестицій на соціальний розвиток села та агро-промислового комплексу» від 29 липня 1992 р. № 4234

Ця урядова постанова двадцятилітньої давності (!)досі залишаєтьсячинною, причому до неї жодного разу не вносилися зміни (!?). Не зміненонавіть назви відомств, відповідальних за реалізацію рішення. Це непрямосвідчить про те, що вказана постанова уряду фактично не діє. Сфера їїправового регулювання практично повністю покривається вищезгаданимзаконом «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропроми-слового комплексу в народному господарстві».

• Постанова Верховної Ради України «Про КонцепціюНаціональної програми відродження села на 1995–2005 роки»від 4 лютого 1994 року № 3924-XII5

Кабмін разом з комісіями ВРУ до кінця 1994 року на основі Концепціїмав підготувати і подати Програму. Однак Програма так і не була ухвале-на, а Урядову комісію, утворену для її розроблення, було ліквідовано аж у2007 році.

• Указ Президента України «Про основні засади розвитку соці-альної сфери села» від 20 грудня 2000 р. № 13566

10

4 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/423-92-%D0%BF5 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3924-126 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1356/2000

Указ формально досі чинний. Відповідно до п. 2 Указу Кабмін повинен«під час підготовки проектів Державної програми економічного і соціаль-ного розвитку України, закону про Державний бюджет України та норма-тивно-правових актів ураховувати Основні засади розвитку соціальноїсфери села».

Таким чином, цей Указ, поряд із Законом «Про пріоритетність соці-ального розвитку села та агропромислового комплексу в народному госпо-дарстві», фактично має рамковий характер.

• Закон України «Про стимулювання розвитку сільського госпо-дарства на період 2001–2004 років» від 18 січня 2001 р.7

Закон досі формально залишається чинним (!?), незважаючи на обме-ження строків, що є у самій назві акта. Закон визначає, в основному, еконо-мічно-фінансові важелі розвитку сільського господарства.

• Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняногомашинобудування для агропромислового комплексу» від 7лютого 2002 року № 3023-III8

Закон визначає основні напрями державної політики пріоритетногорозвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу.

• Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня2003 року № 973-IV9

Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення тадіяльності фермерських господарств.

• Закон України «Про державну підтримку сільського госпо-дарства України» від 24 червня 2004 р.10

Закон чинний і дуже активно застосовується, зокрема при форму-ванні економічної та бюджетної політики, а точніше, для включення вбюджет великих сум «на підтримку с/г». Результативність законуніхто ніколи не оцінював. Сфера застосування закону (стаття 1):«…визначає основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціно-вій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управліннящодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції тарозвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпекинаселення».

11

7 http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2238-148 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3023-149 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/973-1510 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1877-15

• Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схваленняКонцепції Загальнодержавної програми соціального розвиткусела на період до 2011 року» від 10 серпня 2004 р. № 573-р11

Концепція не реалізована, а відповідна програма на державному рівніне затверджена. Однак формально документ досі залишається чинним.

• Закон України «Про основні засади державної аграрної політи-ки на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 р.12

Закон чинний. За своїм змістом Закон є засадничим, рамковим. Уньому визначені мета («збереження селянства як носія української іден-тичності, культури і духовності нації»), пріоритети аграрної політикита шляхи їх досягнення. Однак реалізація цього акта потребує відповідно-го нормативно-правового забезпечення, якого досі немає. Фактично Законне працює.

• Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схваленняКонцепції Комплексної програми підтримки розвитку укра-їнського села на 2006–2010 роки» від 21 грудня 2005 р. № 536-р.13

Концепція не була реалізована, а відповідна програма на державномурівні не затверджена. Розпорядження, однак, досі залишається чинним.

Формально до концепції «прив’язана» Державна цільова програма роз-витку українського села до 2015 року (див. нижче). Однак назва, строки тазміст згаданої програми у цілому не відповідають концепції. До того жпрограма ухвалена майже через два роки від дати схвалення концепції, амала бути розроблена у тримісячний строк.

• Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердженняДержавної цільової програми розвитку українського села до2015 року» від 19 вересня 2007 р. № 115814

Програма діє (аналіз деяких положень – див. нижче).• Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення

Міжвідомчої координаційної ради з питань розвитку сільськихтериторій» від 27 грудня 2008 р. № 112415

Постанова чинна. Рада утворена, однак практично не діє (див.нижче).

12

11 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/573-2004-%D1%8012 закон від 18 жовтня 2005 року № 2982-IV (http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2982-15)13 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/536-2005-%D1%8014 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1158-2007-%D0%BF15 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1124-2008-%D0%BF

• Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схваленняКонцепції Державної цільової програми сталого розвиткусільських територій на період до 2020 року» від 3 лютого 2010 р.№ 121-р16

Концепція не реалізована – розпорядження було скасоване наступнимурядом (див. нижче).

Державні стратегії, програмиПрограмування розвитку села, на жаль, не є послідовним та систем-

ним.Поширеною є практика, коли довгострокові документи чи їх проекти,

напрацьовані попереднім урядом, скасовуються наступним.Усі (!) схвалені у різні роки концепції державних програм надалі так і не

стали програмами:• У 1994 році Верховна Рада схвалила Концепцію Національної про-

грами відродження села на 1995–2005 роки17. Однак програма такі не була ухвалена, а Урядову комісію, утворену для її розроблення,було ліквідовано аж у 2007 році.

• У 2004 році урядом була ухвалена «Концепція Загальнодержавноїпрограми соціального розвитку села на період до 2011 року»18,однак відповідна програма так і не була ухвалена.

• У грудні 2005 року Кабінет Міністрів ухвалив нову концепціюКомплексної програми підтримки розвитку українського селана 2006–2010 роки19. Мінагрополітики у тримісячний строк повиннобуло розробити та подати програми. Міністерство своїм наказом20

навіть подбало про наукове забезпечення розроблення, однак програматак і не була розроблена.

• У лютому 2010 року урядом Ю. Тимошенко була ухвалена нова«Концепція Державної цільової програми сталого розвитку сіль-ських територій на період до 2020 року»21, однак вже у вересні тогож року вона була скасована урядом М. Азарова22.

13

16 http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/121-2010-%D1%8017 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3924-1218 Розп. КМУ від 10 серпня 2004 р. № 573-р19 Розп. КМУ від 21 грудня 2005 р. № 536-р20 Наказ від 15.03.2006 N 124 (http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1021.2726.0)21 Розп. КМУ від 3 лютого 2010 р. № 121-р22 Розп. КМУ від 2 вересня 2010 р. № 1761-р

Деякі положення Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 рокуМетою Програми визначено «забезпечення життєздатності сільського

господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньомуринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства якносія української ідентичності, культури і духовності».

Програма визначає шляхи розв’язання проблем села, встановлюєзавдання та очікувані результати.

У цілому Програма задає правильні орієнтири, однак актуальної інформа-ції щодо ходу її виконання знайти не вдалося, а очікувані результати поки щонаочно не проявилися.

Координаційний орган, утворений для забезпечення реалізації Програми –Міжвідомча координаційна рада з питань розвитку сільських територій – фак-тично не діє (див. нижче).

Деякі положення Програми свідчать про невиконання попередніх рішеньчи вимог законодавства.

Наприклад, Програма (п. 1 розділу II) передбачала проведення у 2008–2009роках паспортизації сільських населених пунктів. Однак паспортизаціясільської поселенської мережі була передбачена ще ухваленими у 1992 році змі-нами до Закону «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропроми-слового комплексу в народному господарстві». Таким чином, за період з 1992 по2007 рік (рік ухвалення Програми) ця норма закону так і не була виконана.

Незважаючи на встановлені Програмою строки, форма паспорта населе-ного пункту була затверджена тільки у квітні 2011 року.23 Оскільки Програмою(п. 15 розділу II) передбачалося, що «обсяги фінансування заходів з розвиткусоціальної сфери села та сільських територій визначаються за результатамипаспортизації сільських населених пунктів відповідно до законодавства», тоформально досі немає належних підстав для визначення цих обсягів.

Інституційне забезпеченняІнституційне забезпечення державної політики щодо сільських терито-

рій також є недостатнім, а його розвиток – вкрай непослідовним.Інституції та механізми координації політики то створюються, то скасо-

вуються, а чинні, як правило, або не діють, або діють не публічно та/або непрозоро.

14

23 Наказ Мінагрополітики від 7 квітня 2011 року № 116(http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FIN63941.html)

Міністерство аграрної політики не зазнавало останнім часом істотнихреформувань, однак його діяльність з формування та реалізації державноїполітики у аграрній сфері складно назвати публічною, системною та послі-довною. На його офіційному сайті відсутня будь-яка інформація, яка б дозво-лила предметно аналізувати політику міністерства та результати її реалізації.Красномовним свідченням є відсутність на згаданому сайті нормативної базиаграрної сфери, а також даних про хід реалізації головної державної програ-ми – Державної цільової програми розвитку українського села.

У 2009 році Президентом В. Ющенком була утворена Консультативнарада з питань розвитку сільського господарства та сільських терито-рій24, однак вже через рік Президентом В. Януковичем її було ліквідовано25.

Залишилася чинною Міжвідомча координаційна рада з питань роз-витку сільських територій, утворена попереднім урядом ще у 2008 році26.Інформації про її діяльність вкрай обмаль – на сайті Мінагрополітики27 є лишеплан роботи на 2009 рік і один протокол засідання Ради ще від 3 квітня 2009р. Та й ці документи на сайті розміщено чомусь майже через рік після засідан-ня (!?). Водночас, згідно з положенням (п. 9), засідання Ради повинні прово-дитися «у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал».

Додатковим свідченням відсутності діяльності Ради є той факт, що допостанови про її утворення не внесено необхідних у зв’язку із реформуван-ням структури ЦОВВ змін (у додаток про склад Ради, який формується за поса-дами з представників міністерств та інших осіб).

При цьому Рада є на сьогодні єдиним чинним координаційним органом,який був спеціально створений, аби забезпечити взаємодію відомств, місцевоївлади та наукових установ у ході реалізації Державної цільової програми роз-витку українського села на період до 2015 року.

Український державний фонд підтримки фермерських госпо-дарств28 утворений як державна бюджетна установа, яка виконує функції зреалізації державної політики щодо підтримки становлення і розвитку фер-мерських господарств. Очевидно, механізми та процедури такої підтримкимали б бути максимально публічними. Однак про поточну діяльність фондунемає жодної публічної інформації (на сайті останній звіт – за 2006 рік!?).

15

24 Указ Президента України від 30 квітня 2009 року № 280.25 Указ Президента України від 2 квітня 2010 року № 485/2010.26 Постанова КМУ від 27 грудня 2008 р. № 1124.27 http://www.minagro.gov.ua/page/?970328 http://www.udfpfg.org.ua/index.html

Деякі висновкиНаш аналіз у жодному разі не претендує на повну довершеність, однак

певні висновки спробуємо зробити.На наш погляд, давно назріла необхідність здійснити комплексну ревізію

підходів, сформулювати цілісну та зрозумілу політику держави стосовно сіль-ських територій, після чого розробити базові стратегічні документи та на ційоснові систематизувати і реформувати весь масив законодавства, державних про-грам, механізмів та інструментів державної підтримки і стимулювання розвитку.

У центрі такого реформування має, нарешті, опинитися людина – про-стий сільський мешканець, благополуччя якого має стати головною метоюнової державної політики.

Ігор Абрам’юк, експерт-аналітикІнституту громадянського суспільства 02.02.2012

М. Довбенко Аграрний шлагбаум29

У передвиборній програмі кандидата в Президенти України В.Ф. Януковича «Україна для людей» перший розділ «Сильна економіка –успішна держава» починався сміливою обіцянкою: «Україна повинна за 10років увійти у 20 найбільш економічно розвинених країн світу (G20)». Чимає ця інтенція під собою політико-економічне підґрунтя? Чи це черговепередвиборне гасло, а згодом – вказівка перебудованій бюрократичніймашині, чи справжній вивірений орієнтир українського майбуття?Спробуємо відповісти на ці запитання й оцінити ризики, що можутьвиникнути під час реалізації проголошеної ідеї.

«Двадцятка» тому і називається світовою, що охоплює дві третини насе-лення планети, виробляє близько 90% світового ВВП, забезпечує 80% зовніш-ньої торгівлі. Нині її формують члени «великої вісімки» (Велика Британія,Італія, Канада, Росія, США, Франція, Німеччина, Японія), Європейський Союз (ЄС)і ще 11 держав (Австралія, Аргентина, Бразилія, Індія, Індонезія, Китай, Корея,Мексика, ПАР, Саудівська Аравія, Туреччина). Деякі з цих країн планують 2011року досягти найбільших обсягів ВВП за паритетом купівельної спроможності(ПКС): США ($14,996 трлн), Китай ($11,292 трлн), Індія ($4,508 трлн), Японія($4,408 трлн). Завершують групу світових гігантів ПАР ($552 млрд), СаудівськаАравія ($654 млрд), Аргентина ($666 млрд), Туреччина ($992 млрд).

16

29 Деякі думки щодо політики держави у аграрній сфері / «ЧИ ПОТРАПИМО У СВІТОВУ«ДВАДЦЯТКУ» Повну версію статті можна прочитати у «Віснику Національної академії наукУкраїни». – 2011. – № 6. – С. 17–32.

Здавалося б, достатньо Україні (із прогнозованим за ПКС ВВП у $323млрд30 ) напружитися в 1,8 раза сильніше, щоб обігнати південноафрикансь-ких виробників, і приваблива ідея глави держави стане реальністю. Звичайно,за умови, що впродовж дев’яти років (адже один рік президентства В.Ф. Януковича вже завершився) ми будемо нарощувати здобутки, а ПАРзупиниться на теперішньому рівні. Цьому не ймеш віри, тим паче, що витісня-ти з «двадцятки» єдиного представника африканського континенту навряд чихтось захоче. Якби вдалось обігнати якусь європейську державу, тоді нашпрорив уже ніхто б не зупинив. Проте все набагато складніше. Майже нездій-сненним є прагнення обійти нашу сусідку – Польщу ($751 млрд). Крім того,після провідної європейської «шістки» великі амбіції має уряд Іспанії ($1,440трлн). Щоб її випередити, треба прискорити темпи економічного одужаннямінімум у 4,5 раза! Не менших зусиль потрібно докласти, щоб рівень життягромадян України відповідав європейським стандартам. Спробуємо оцінитийого, наприклад, за показником ВВП на душу населення: Україна – $7,130,Польща – $19,720, Іспанія – $31,220. Коментарі зайві.

Економічна перспектива у дзеркалі цифрУ 2011 р. Кабінет Міністрів планує збільшити ВВП на 4,5%, а фахівці

Європейського банку реконструкції та розвитку знижують цей прогноз до 4%,експерти лондонського Economist Intelligence Unit говорять про 3,9% ($165млрд). Відверто кажучи, остання цифра видається найправдивішою на почат-ковій стадії реформ31. Водночас мріяти про місце України у «двадцятці»можна, якщо у 2020 р. ВВП становитиме $1,5 трлн, тобто, починаючи з 2012 р.щорічні темпи його приросту мають сягати 18,6%. Погодьтесь, це фантастика.

Чи маємо підстави для такого стрибка? Поміркуймо: Катар, наприклад, дру-гий рік поспіль демонструє темп зростання ВВП у 15,9%; Азербайджан упро-довж десяти років щорічно збільшує його на 13,6%; і в Україні протягом2000–2004 рр. середньорічне зростання економіки становило 8,6% (тоді прореформи ще не йшлося, лише почали наводити порядок). Отже, за справу брати-ся можна. Проте не можемо позбавитися природного песимізму: з одного боку,торік консолідовано роботу всіх гілок влади, з іншого, – спровоковано «антипо-датковий» майдан; досягнуто спільно з консервативним НБУ В. Стельмаха одно-значної інфляції і триває кредитний голод; сформовано базу наймасштабніших

17

30 За прогнозом обмінного курсу долара, у 2011 р. ВВП становитиме $165 млрд. Гривня – другаза недо-оціненістю (на 51%) валюта у світі, адже долар в Україні має коштувати 3,88 UAH/USD.

31 Цього року Україна лише розпочне впровадження низки реформ.

інвестиційних проектів до 2014 р., але бракує системи стимулювання економі-ки; нарощено будівництво об’єктів ЄВРО–2012 і набуто неприхованої політич-ної заангажованості у прийнятті кадрових рішень; нафтопровід Одеса – Бродивперше за 10 років запрацював в аверсному режимі і запроваджено дискриміна-ційно-корупційний підхід у розподілі квот на зерновому ринку.

Більше того, наші справи у 2010 р. унаочнюють, що таке тупцювання немобілізує українців, а навпаки, розслабляє і зневірює. Ми завмерли на ганеб-ному 142 місці щодо умов ведення бізнесу, опустилися з 162 на 164 позицію врейтингу економічних свобод32, поділивши останнє місці в Європі разом ізМолдовою, з’їхали з 89 на 139 місце у глобальному рейтингу конкурентоспро-можності Світового економічного форуму. За зручністю умов ведення підпри-ємницької діяльності нас обігнали Росія, Білорусь, Узбекистан. Дійсно, вітчиз-няний діловий клімат не сприяє залученню іноземних інвестицій. Часткаіноземного капіталу на фондовому ринку нині становить 25–30% протидокризових 70–80%. Навіть поліпшення показників на 12 позицій у рейтингуінвестиційних ризиків Political Risk Atlas (74 місце)33 не допомогло намназдогнати жодну європейську країну. Інвестиційні ризики України знизили-ся завдяки відносній політичній стабільності, підвищенню стресостійкостігромадян, невисокому рівневі терористичних загроз. Нерезиденти простобояться завозити сюди капітал. Приватизація 2010 р. провалилась: обсяг угодстановив лише 588 млн грн (9,3% від плану). Іноземці у приватизації участімайже не брали. Регулярно порушуються права польських інвесторів.

Як бачимо, розрахунки, побудовані на об’єктивному аналізі потенціалукраїни, навряд чи здатні вдихнути в серця українців незбориму віру і прагнен-ня досягти окресленої перспективи. Проте єдності у побудові необхідної так-тики, на жаль, не видно: уряд прогнозує зростання ВВП на 2012 і 2013 рр. у6,5%. Такий темп, якщо зберегти його до 2020 р., гарантує величину продукту в$574 млрд (у Нідерландів чи Таїланду нині вона більша). З іншого боку, порадипомічників Президента також викликають сумніви, наприклад, у точностіматематичного фактажу. Зокрема, у «Програмі економічних реформ України на2010–2014 рр.» серед індикаторів успіху передбачено «приріст прямих інозем-них інвестицій на $0,5 млрд щорічно, досягнення в 2014 р. загального обсягу

18

32 Рейтинг економічних свобод щороку складає дослідницький центр Heritage Foundationразом з газетою Wall Street Journal.

33 Рейтинг інвестиційних ризиків Political Risk Atlas будує консалтингова компанія Maplecroft. Екс-перти оцінюють гостроту суспільних конфліктів, рівень терористичних загроз, стан правовоїсистеми, стабільність режиму, ступінь адекватності місцевої влади – всього 41 індекс ризику.

залучених в економіку України прямих іноземних інвестицій на рівні $77млрд;... підвищення рівня продуктивності праці в сільському господарствіщонайменше на 20% до кінця 2014 р.;... підвищення позиції України в міжна-родному рейтингу Світового банку «Ведення бізнесу–2012» за простотоюведення бізнесу на 40 позицій, з 142 на 102 місце із 183 країн» тощо.

Навіть без калькулятора видно: з такою організацією й до кінця ХХІ ст. недосягнути виголошеної мети; процес важкий і повільний. Формується мляваекономіка. Її зростання малоймовірне, особливо, якщо згадати про негативнудинаміку держборгу.

Отже, заявлена Президентом ідея – це така собі примара, fata morgana влад-ної команди, адже вона вимагає не лише акумуляції статків, виробничих зусиль,а й напруженої інтелектуальної праці, що не притаманно вітчизняним можно-владцям. Надто сильні загрози і ризики стоять перед суспільством і його поводи-рями: дефіцит макроекономічного мислення, брак розуміння сучасних тенден-цій розвитку, що конче потрібне, щоб уміло реалізувати потенціал України, їїпереваги: прекрасні чорноземи, сприятливі кліматичні умови, вигідне геострате-гічне розташування, дешева робоча сила з високим освітнім рівнем. Зараз вонине задіяні. Вийти з такої ситуації можна, лише принципово змінивши філософіюекономічної політики. Починати не з того, як перерозподіляти вироблене попе-редниками (оптимізувати медичне обслуговування чи пенсійне забезпечення), аподбати про нарощування виробництва, розвивати економіку, наповнюватибюджет. Якщо братись до реформ, то починати слід не з точкових ударів, наприк-лад, преференцій для суднобудування, а мінімум з п’яти фундаментальнихпитань, застосувавши системний підхід до реалізації перспективної ідеї.

Аграрний шлагбаум на шляху до елітного клубу провідних країнПерше і найважливіше. На жаль, Президент досі не визначився зі страте-

гією розвитку агропромислового комплексу, який багато років балансує увирі незбагненної суперечності. З одного боку, маємо 70% європейських чор-ноземів, з іншого, – жахливу ситуацію, в якій десятиліттями без жодної прови-ни перебуває село.

І це при тому, що протягом 1909–1913 рр. Україна була житницею Європи.Про родючість нашої землі, багаті мінеральні поклади свідчить зокрема дорево-люційний експорт, що складався з сільськогосподарської продукції та сировини.Втім, тоді наша структура зовнішньої торгівлі була як у типової малорозвиненоїкраїни. За інформацією іноземного члена НАН України І. С. Коропецького (США),

19

85% усього експорту України становила неперероблена, головним чином збіж-жя, і перероблена, переважно цукор, харчова продукція. Важливою часткою тор-гового балансу був експорт металургійної продукції на базі донбаського вугілляі залізної руди з Наддніпрянщини. Натомість імпорт складався переважно зі спо-живчих товарів (текстиль, галантерея, шкіряні вироби), продуктів харчування(цитрусові, риба), верстатів, техніки, палива, нафти. Порівняння розподілу віт-чизняної торгівлі з імперією та зарубіжжям показує, що головну частину експор-ту сільгосппродуктів, наприклад, 75% зерна, експортували до Великобританії,Німеччини, Голландії, за що Україну називали житницею Європи.

Відтоді все змінилось, на жаль, на гірше: землю не продають, не пере-дають у спадок; більшість працездатних селян тікає за кордон; перманентнаміграція з села в місто живить гігантський тіньовий сектор; зростають темпивимирання сільських поселень, штовхаючи Україну до національної катастро-фи; країна-експортер продовольства перетворюється на хронічного імпорте-ра. Рівень життя на селі набагато нижчий, ніж у місті. Кричуща нерівністьгромадян зростає.

Таке становище – наслідок безвідповідальної агрополітики минулихдесятиліть: примусова колективізація зі штучним голодомором, пропаган-дистський популізм радянських п’ятирічок із нічними чергами за молоком ідефіцитом м’яса, бездарний політичний експромт Банкової впродовж усьогоперіоду незалежності. Нині цю псевдополітику віддзеркалює метушня з мора-торієм на продаж земель сільгосппризначення. Суперечки навколо ньоготочаться з часу запровадження (2001). Кілька разів Верховна Рада пролонго-вувала цю відстрочку, і тепер вона діє до 1 січня 2012 р.

У ході дискусії йшлося навіть про непоєднувані речі. Зокрема, ГоловаВерховної Ради В. М. Литвин нещодавно висловив застереження: «Не можнапускати землю у вільний продаж... По кожному населеному пункту требанегайно провести інвентаризацію землі... Наступний крок – повсюдна реальноринкова оцінка землі». Як можна без купівлі-продажу визначити реальну рин-кову ціну? Однак немає потреби витрачати час на повторення популістськихсентенцій. Усе одно за допомогою мораторію не досягнуто задекларованоїмети: сільгоспугіддя використовують ще гірше, розбазарюють шляхом змінипризначення, перепродують, забудовують. Нечистоплотні дії навколо нихпороджують всероз’їдаючу корупцію. Далі так тривати не може. Мораторійтреба скасовувати. Із 10-річної полеміки варто викристалізувати дві думки:реформувати аграрну сферу слід на основі ринкових відносин (хоча їх коженрозуміє по-своєму) та обов’язково використати досвід розвинених країн.

20

Щодо ринку. Нагадаю кілька корисних ідей, які запропонував лауреатНобелівської премії британець Рональд Коуз34. Ще в 30-х рр. ХХ ст. він порушивпитання: чому якась частина економічної діяльності проходить усередині фірм,що являють собою вертикальні ієрархічні структури і влаштовані за принципомпрямих наказів-команд, а решту здійснюють на ринку, де на основі добровільнихдвосторонніх угод складаються горизонтальні відносини і все вирішують ціни?Тому, вважає він, що будь-яка форма соціальної організації – ринок, фірма, держа-ва – вимагає немалих витрат для створення й утримання «на ходу». І діяльністьринку може потребувати видатків, що виникають у зв’язку з «використаннямцінового механізму»35 і згодом отримали назву «трансакційні витрати».

Тепер про досвід розвинених країн. В основу економічної моделі їхньоїаграрної сфери покладено ринкові відносини купівлі-продажу чітко встанов-лених прав власності на землю. Торгують саме цими правами, а не землею,тобто змонтовано механізм системи власності, який юридично виражає еко-номічний потенціал активів країни. Власність – це не самі активи, а консен-сус, домовленість про те, як цими активами володіти, користуватися й обміню-ватися. У процесі обміну права власності переходять до тих, для кого вонинайцінніші. Їх передають, розщеплюють, комбінують, перегруповують такимчином, щоб забезпечити максимальний економічний виграш. Створивши фор-малізовану систему майнових прав, у цих країнах, за влучним висловом відо-мого перуанського економіста Ернандо де Сото, вибудували «гідроелектро-станцію капіталу... Подібно до електричної енергії капітал не генерується,якщо бракує ключового механізму, який надає йому форми». Це первинне.

Уже потім, виходячи з національних інтересів, кожна країна запроваджуєдержавне регулювання ринкового механізму в аграрній галузі. Зокрема цивіль-

21

34 Р. Коуз – відомий світові як творець ринків – запропонував сміливу ідею: ринковаконкуренція сама встановить оптимальний для економіки обсяг планування для фізичнонеспостережних об’єктів (електромагнітних коливань, забрудненого повітря, роботи маяків,запилення). У 40–50-х рр. ХХ ст. учений дослідив проблему державної монополії та контролю вгалузі поштового зв’язку, теле- і радіокомунікацій. На його думку, причина «заторів» урадіоефірі – відсутність прав приватної власності на електромагнітні хвилі різної частоти.Якщо їх установити, виникне ефективний ринок, і потреба в державному контролі відпаде. Р. Коуз запропонував Федеральній комісії США схему організації аукціону з продажу прав намовлення.

35 До трансакційних витрат належать видатки, пов’язані зі складанням проекту угодикупівлі-продажу товарів і послуг (крім ціни), веденням переговорів, забезпеченням гарантійдоговору, а також витрати на адаптацію і коригування договору, що виникають у разівідхилень у реалізації угоди через огріхи в договорі, помилки, упущення, непередбачені зовнішнізбурення.

ний кодекс Франції передбачає можливість вилучення земельних ділянок (звиплатою їхньої вартості) у власників, які не обробляють їх, допустили зниженняродючості ґрунтів або завдали своїм хазяйнуванням збитків суспільству. УНімеччині заборонено дроблення селянських господарств у разі зміни власників,у тому числі спадкоємців36. Відчуження землі можливе, коли це не суперечитьсуспільним інтересам. У Швеції землю можуть купити лише особи, які ведуть сіль-госпвиробництво і мають необхідну фахову підготовку. В Італії конституціянакладає на приватного землевласника низку зобов’язань – з метою раціонально-го використання землі і справедливих соціальних відносин. Тут визначено гра-ничні розміри сільгоспволодінь по регіонах і зонах, необхідність меліорації тощо.

Тепер подивимось на ситуацію в Україні. Селяни чимось-таки володіють,але бракує процесу, який репрезентує їхню власність і створює капітал. Вонимають будинки, але не мають титулів власності; мають урожай, але без доку-ментів; землю, але без держактів. Із 90-х рр. ХХ ст. вони не можуть розпоряди-тися своєю власністю (яку, до речі, не захищено від несанкціонованого досту-пу сторонніх осіб), їхню активність паралізовано. Тому наше селянство живе іпрацює поза офіційним законом, використовуючи для захисту і мобілізаціїсвоїх активів власні неформальні порядки, у тому числі самовільне захоплен-ня землі. Саме відсутність репрезентацій власності пояснює, чому наш народ,який засвоїв усі цивілізаційні винаходи, від сірника до ядерних реакторів, незміг випродукувати достатньо капіталу, щоб запрацював власний капіталізм.

Хто думає, що тіньовий сектор – це щось темне і сховане далеко відлюдських очей, глибоко помиляється. Сама держава нині втримує селянство внелегальному економічному світі. Це світ, де право власності на активи важкопростежити і підтвердити, а юридичні норми його слабо регулюють; де потен-ційно корисні економічні атрибути активів не описано й не організовано; деїх не можна використати, щоб отримати додаткову вартість через різні транс-акції, бо непевний і незафіксований характер цих активів залишає забагатопростору для непорозумінь, плутанини, анулювання угод. Це світ, де більшачастина капіталу мертва: власники нелегальних активів не мають доступу докредиту, страховки, це вбиває будь-які стимули до інвестування.

Незважаючи на це, влада ще й не симпатизує селянам. У період фінансовоїкризи, а саме 13 січня 2009 р., набули чинності зміни до Закону України «Прозайнятість населення», якими до категорії зайнятого населення зараховують

22

36 Документальна репрезентація власності дозволяє розділити активи, не чіпаючи їх.Завдяки формалізації майнових прав одним фермерським господарством можуть володітикілька інвесторів, які розпоряджаються своєю власністю, не зашкоджуючи цілісності ферми.

тепер членів приватних селянських господарств. Це 60–70% усіх працездатнихсільських жителів. Замість того, щоб з’ясувати, як селяни заробляють на життя,спростити механізми започаткування бізнесу, запропонувати стимули для йогорозвитку, розгорнути державні програми підтримки сільгосптоваровиробника,безробітних виштовхнули на межу самовиживання, у тіньову сферу.

Законодавство все менше відповідає фактичному способові життя і діяль-ності селян. Президент України В. Ф. Янукович 22 лютого 2012 р. на засіданніКомітету з економічних реформ заявив: «Земельні ресурси розкрадаються».Непрозорість у питаннях власності не дозволяє виявити реальних монополій.До того ж завдяки «ціні питання» і прогалинам у законах за сумнівнимиземельними операціями, вигаданими переоформленням об’єктів нерухомості,обертаються величезні неоподатковані кошти. За неофіційними даними,щорічний тіньовий обіг на земельному ринку досягає $50–60 млн. Правовасистема, яка підштовхує одних порушувати закон, тоді як інші від цього страж-дають, неминуче втрачає повагу і тих, і інших. Напевно, розуміючи це, а такожураховуючи загрозливі масштаби розбазарювання землі в Київській області37,Адміністрація Президента в кінці 2010 р. поставила питання про притягнення12 суддів Києва й області до відповідальності за неправомірні рішення щодоземельних питань. Проте це лише дещиця зусиль у правильному напрямі.

Офіційні норми права не мають сенсу, якщо поза ними мусить жити вели-ка частина населення. Україні потрібне всеохоплююче формалізоване зако-нодавство про власність, щоб капіталізм перестав бути приватним клубом олі-гархів і став основою масової культури. Якщо виходити з того, що системазаконів має відповідати способові життя і діяльності людей, то в ЗаконіУкраїни «Про ринок земель» слід чітко зафіксувати право приватної та різнихформ спільної власності на землі сільськогосподарського призначення. Цестосується фізичних і юридичних осіб, резидентів і нерезидентів України.Слід упорядкувати конкретні відносини, зробити їх передбачуваними, прицьому задаючи рамки вибору, а не визначаючи його. У жодному разі документне можна перевантажувати абстрактними соціальними моделями й обмежен-нями, щоб не знизити ефективність використання землі. Потрібен закон «Проринок земель», який:

1) дав би можливість селянину в Західній Україні викупити право наземельну ділянку батьків, аграріям Сходу – об’єднатися, скажімо, в колективнепідприємство, тим, що живуть на Півдні, – розгортати орендні відносини, а в

23

37 За даними правоохоронців, у Київській області понад 30 тис. га приватизовано з порушен-ням законодавства.

Центрі – розвивати сімейні ферми. Нехай навіть розвивається змагання, якаформа власності краще реалізує свій потенціал.

Чому обов’язково підганяти закон під чергову масовку у вигляді оренд-них підприємств? Як зупинити виснаження чорноземів безвідповідальнимиорендарями в особі агрохолдингів? Як реалізувати багатющу силу земле-робських традицій різних регіонів? Кожному селянинові треба дати право вконкретних умовах місцевості проявити досвід і навики, щоб ефективно і про-дуктивно використати кожний клапоть землі. Саме такий ринковий, а не адмі-ністративний підхід дозволить у небачених раніше масштабах вивільнитипрагнення й енергію простих людей. Підтверджує це лауреат Нобелівськоїпремії американка Елінор Остром, яка за результатами досліджень виявила, щоприватна й общинна власність можуть існувати одночасно: «Цілі поколінняшвейцарських і японських селян (наприклад) вивчили порівняльні вигоди івитрати інститутів приватної та общинної власності на різні типи землі івикористання цієї землі. Селяни обох країн зробили вибір на користь збере-ження інституту общинної власності як основи для землекористування таінших стільки ж важливих аспектів сільської економіки»;

2) сприятиме легалізації вже наявних у селян прав власності на земельніділянки й об’єкти нерухомості, і, відповідно, стимулюватиме легалізацію тіньовоїекономіки. Законна система власності дасть достовірну інформацію та надійніадреси для збору платежів і податків, страхування і стягнення боргів, уможливитьстворення відповідного банку інформації для ухвалення інвестиційних рішень утаких галузях, як охорона здоров’я, освіта, податкові прогнози, екологічне плану-вання. Звичайно, легалізація системи власності не затіняє того факту, що її, якзастерігав К. Маркс, можна використати для крадіжки. Завжди знайдуться хитріділки, які за допомогою документів власності обдиратимуть наївних людей. Протеце не причина відкидати легальну систему майнових прав. Ми ж не забороняємоавтомобілі, які теж інколи використовують у злочинних цілях.

Критики запровадження права приватної власності на землі сільгосппри-значення посилаються на те, що «відкриваються перспективи загарбання забезцінь чужинцями життєвого простору українців». Не бачу логіки в заборонііноземного капіталу. Адже ми не спроможні самотужки заповнити нестачуфінансових ресурсів (потрібно близько $90 млрд інвестицій, аби принаймніподвоїти виробництво зерна). Обмежуючи приплив іноземних інвестицій ваграрну галузь, ми, з одного боку, позбавляємо економіку можливостей зро-стання: на світовому ринку різко підвищується попит на продовольство, і ціниперевищують рекордні відмітки 2008 р.; з іншого, – спонукаємо до значного

24

здешевлення землі (селян, які хочуть продати земельні ділянки, набагатобільше, ніж українців, котрі бажають і можуть їх придбати).

Звичайно, закордонні компанії не добродійні організації, які мають тутусіх безплатно нагодувати. Вони прийдуть заробляти гроші, ставлячи за метумаксимальний прибуток. Це добре, бо посилюватиме конкуренцію на вітчиз-няному ринку на користь споживачів аграрних послуг і сільгосппродукції.Щоб запобігти земельним спекуляціям, для іноземців варто встановити високіподаткові ставки на купівлю і швидкий перепродаж землі, як і високий еколо-гічний податок для тих, хто бажає вивезти чорнозем з України.

До заборони купівлі-продажу земель сільгосппризначення спонукає неза-вершеність геодезичних робіт, аерофотозйомки і комп’ютеризація реєструречових прав. Насправді в цьому лише частина правди. Аерофотографії тареєстри всього-на-всього дадуть органам влади відомості про фізичний станмайна, але вони нічого не скажуть про його власників і врегулювання правакористуватися ним. Жодні аерофотографії й електронні реєстри не скажуть,які локальні правила закріплюють ці права, які мережі відносин їх захищають.Хоч які важливі кадастрові карти і реєстри для вимірювання і локалізації неру-хомого майна, вони не підкажуть Президентові, як укласти загальнонаціональ-ну суспільну угоду, завдяки якій можна легалізувати власність.

Доки залишатимуться перешкоди в користуванні законною системоювласності, а нелегальні норми посідатимуть місце офіційних законів, у людейне буде мотивації надавати інформацію для підтримки карт і баз даних в акту-альному стані. Люди прагнуть до законної системи власності не тому, щохочуть, щоб їхню власність картографували, реєстрували й оподатковували;вони приєднаються до неї, коли економічні переваги стануть очевидними,коли переконаються у захисті своїх прав.

На агросектор істотно впливає суперечність між законодавством і реаль-ним життям. Перше змінюється надто повільно, не встигає за народною ініціа-тивою, а влада втрачає контроль. Метою теперішньої законотворчості маєбути поступове зближення офіційних і нелегальних норм. Лише ввібравшивказані норми, новий Закон України «Про ринок земель» легітимізує себе істане юридичним правилом.

Так може статись, якщо Президент В. Ф. Янукович запропонує єдину загаль-нонаціональну суспільну угоду про власність. Сподіваємося, це відбудеться післяусвідомлення психологічних і соціальних особливостей життєдіяльності селян –вірувань і традицій, очікувань і порядків, намірів і правил за допомогою юристів,які формалізують таку суспільну угоду. Щоб провести аграрну реформу, потрібна

25

сильна політична воля і підтримка людей. Цей процес має очолювати особистоглава держави, попередньо виробивши дієву політичну стратегію реформи. І хочзазначену трансформацію не зробити за рік (це тривалий процес), лише завдякиїй можна розраховувати на поступ у напрямі до світової «двадцятки».

Хто і як живе у селах(за матеріалами доповіді Елли ЛІБАНОВОЇ, директора інституту

демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України)Якість життя населення оцінюють за різними параметрами, які часто

досить складно виміряти об’єктивними показниками. Проте досить об’єктив-ним показником є демографічні тенденції: зміна структури вікового складунаселення, приріст, тривалість життя, міграційні показники.

Сьогодні можна стверджувати, що в українських сільських територіях ситуа-ція розвивається за досить тривожним сценарієм – йде мова про фактичне «вими-рання села». Це добре ілюструє табл. 2.1, з якої видно, що нині тривалість життя вселах уже майже на два роки нижча від тривалості життя у містах, а серед чолові-ків ситуація ще гірша. Якщо у 1960 році сільські чоловіки жили на 1 рік довшеміських чоловіків, то тепер тривалість їхнього життя коротша на 2,2 роки.

Таблиця 2.1

Тенденція до прискореного скорочення тривалості життя сільськогонаселення чітко почала проявлятись наприкінці 90-х років минулого століття,коли з карти України практично зникли сільськогосподарські підприємства:колгоспи та радгоспи, а їх місце почали займати почасти фермерські госпо-дарства, переважно агроходинги.

26

Рік

Середня тривалість життя при народженні

Різниця між тривалістю життяміського та сіль-ського населення

обидві статі чоловіки жінки

оби

дві с

таті

чоло

віки

жін

ки

всі п

осе-

ленн

я

міс

то

село

всі п

осе-

ленн

я

міс

то

село

всі п

осе-

ленн

я

міс

то

село

1960 71,2 70,8 71,3 67,4 66,8 67,8 73,9 73,9 73,9 -0,6 -1,0 0,01970 71,0 71,0 70,7 66,5 66,8 66,1 74,5 74,5 74,3 0,3 07 0,11980 69,7 69,8 69,2 64,6 65,1 63,7 74,1 74,0 74,1 0,6 1,4 -0,11990 70,5 70,8 69,6 65,6 66,2 64,2 75,0 75,0 74,7 1,2 2,0 0,32000 67,8 67,9 67,5 62,1 62,3 61,8 73,6 73,5 73,6 0,4 0,5 0,02010 70,3 70,9 69,0 65,2 65,9 63,8 75,2 75,1 74,5 1,9 2,2 0,6

Відсутність роботи у нових аграрних виробників для більшості селянобернулась особистою трагедією – депресією, алкоголізмом, що призвело допроблем із здоров’ям.

У табл. 2.2 наведено коефіцієнти смертності сільського та міського насе-лення з найбільш поширених причин.

Таблиця 2.2

Алкоголь та напевне пов’язаний з ним травматизм та навмисні ушкод-ження є найгострішою проблемою сільського населення.

Відсутність роботи веде до стрімкого нарощування бідності у сільськихтериторіях.

Рисунок 2.1. Частка населення, що проживає в домогосподарствах з дітьмита потерпає від недостатності коштів для отримання будь-якої професій-

ної освіти, за різними типами домогосподарств, 2009 р., %.

27

Обидві статі Чоловіки ЖінкиУсі причини 1,10 1,11 1,06Інфекційні та паразитарні хвороби 0,88 0,86 0,81Туберкульоз 1,25 1,20 1,10Новоутворення 0,86 0,91 0,78Розлади через алкоголь 2,20 2,11 2,50Хвороби системи кровообігу 1,10 1,11 1,08Алкогольні хвороби печінки 1,29 1,21 1,41Зовнішні причини 1,44 1,42 1,21Транспортні нещасні випадки 1,45 1,51 1,06Навмисні ушкодження 1,94 1,93 1,44

Як видно з діаграми на рис. 2.1, навіть професійну освіту для багатьохсільських дітей отримати все складніше через бідність, що ще більше звужуєможливості адаптації сільської молоді у нові суспільні процеси в Україні.

Велику стурбованість викликає і структура доходів домогосподарств уселах. Для села основним доходом стає пенсія (табл. 2.3).

Таблиця 2.3Структура загального доходу міських та сільських домогосподарств,

2010 р., %

Бідність сільського населення впливає і на якість харчування. Із табл. 2.4видно, наскільки і за цими показниками сільське населення України відстаєвід міського.

Таблиця 2.4

Існує стійка тенденція збідніння сільського населення порівняно з місь-ким населенням (табл. 2.5)

28

Міські поселення Сільська місцевість

Оплата праці 55,6 32,8Доходи від підприємницької та індивіду-альної діяльності 6,9 4,9

Доходи від власності 0,3 1,6Доходи від продажу продукції з особи-стого підсобного господарства 0,5 11,1

Вартість спожитої продукції, отриманої зОПГ та від самозаготівель 1,7 13,2

Пенсії 22,6 25,4Пільги та субсидії 1,1 0,7Інші соціальні трансферти 2,9 3,9Грошова допомога від родичів та знайомих 5,1 3,8Надходження від продажу власногомайна 0,6 0,1

Інші надходження 2,6 2,6

Міські поселення

Сільська місцевість Україна

Еквівалентні витрати нижче прожитковогомінімуму 13,6 23,5 16,5

Еквівалентні витрати нижче межі бідності,визначеної ООН для країн Центральної таСхідної Європи (гривневий еквівалент $5 заПКС, розрахованого Світовим Банком

1,8 3,9 2,5

Витрати на харчування понад 60% доходів 37 50,1 41,2

Таблиця 2.5

Якщо в 1999 році доходи городянина були на 7% нижчими від доходівсільського мешканця, то уже в 2010 році вони в 1,21 раза стали вищими.

Демографічна ситуація в сільських територіях призвела до істотногоперекошення структури сільського населення. Порівняно з міським населен-ням, на селі значно більше людей непрацездатного віку.

Отже, перед початком впровадження в Україні вільного ринкового оборо-ту земель ми маємо вкрай складну демографічну ситуацію у сільських терито-ріях, яку необхідно обов'язково враховувати перед запровадженням різнома-нітних змін як у земельне, так і сільськогосподарське законодавство.

29

1999 2000 2007 2008 2009 2010Загальні доходи 116,3 144,0 745,9 1047,9 1112,2 1302,4- місто 113,5 140,8 796,6 1135,3 1187,9 1381,2- село 121,9 150,6 641,6 867,8 955,0 1137,3Сукупні витрати 153,8 195,9 662,4 997,0 1059,2 1184,9- місто 157,3 202,4 717,3 1084,5 1148,4 1264,2- село 146,5 182,5 549,2 816,5 873,7 1018,9

РОЗДІЛ ІІІ. СТРУКТУРА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГОВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ

Рисунок 3.1. Продукція тваринництва та рослинництва (у цінах 2005 р., млн грн)

Як видно із діаграми на малюнку 3.1, загальний обсяг продукції сільсько-господарського виробництва в Україні ще не досяг обсягів 1990 року. Однакпри цьому різко змінилася структура виробництва, передусім через різке ско-рочення тваринництва.

Рисунок 3.2. Обсяги виробництва основних видів продукції тваринництва (динаміка)

30

100000,0

120000,0

140000,0

160000,0

0,0

20000,0

40000,0

60000,0

80000,0

1990 1995 2000 2005 2010

..

15000

20000

25000

30000

’ ( ), .

, .

, . .

,

0

5000

10000

15000

19

90

19

91

19

92

19

93

19

94

19

95

19

96

19

97

19

98

19

99

20

00

20

01

20

02

20

03

20

04

20

05

20

06

20

07

20

08

20

09

20

10

Рисунок 3.3. Динаміка зміни чисельності поголів’я у тваринництвіФактично товарного стада ВРХ, корів, овець та кіз в Україні не залиши-

лось. Ситуацію частково стабілізують індивідуальні селянські господарства.

Рисунок 3.4. Індекси виробництва с/г продукції підприємствами та насе-ленням (у % до 1990 року)

Рисунок 3.5. Частка підприємств, фермерських господарств та населення у виробництві с/г продукції

31

25000' , .

20000

,

. .

15000

10000

5000

0

99

09

91

99

29

93

99

49

95

99

69

97

99

89

99

00

00

01

00

20

03

00

40

05

00

60

07

00

80

09

01

00

11

100

120

140

160

180

200

( .)

( .)

0

20

40

60

80

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

( .)

( .)

( .)

( .)

90%

100%

70%

80% -

-

50%

60% -

30%

40%

10%

20%

0%

Із рис. 3.4 видно, що власне сільське населення убезпечило Україну відголовних проблем із продовольчими продуктами. Незважаючи на значнезменшення кількості сільського населення, виробництво продукції сільськимидомогосподарствами є досить стабільним, а їх частка у загальному сільсько-господарському виробництві – значною.

Концентрація земель у великих агрохолдингах, скорочення поголів’яхудоби та відмова від розведення ВРХ великими господарствами призвела дорізкого скорочення внесення органічних добрив в українські чорноземи, щовже в середньостроковій перспективі може мати вкрай негативні наслідки.

На рис. 3. 6 продемонстровано ситуацію із внесенням органіки. Заміна орга-нічних добрив хімією проблеми збереження чорноземів все одно не вирішує.Збереження земель найкраще видно на прикладі індивідуальних селянських гос-подарств, де одні й ті ж ділянки люди використовують століттями, а родючість їхзалишається високою саме через її підтримку внесенням органічних добрив.

Рисунок 3.6. Кількість внесених на поля органічних добривВисновок, що напрошується від оцінювання досягнень у сільськогоспо-

дарському виробництві, невтішний. Маючи величезні запаси родючих орнихземель, помірний клімат, європейську систему розселення, Україна не можезабезпечити себе молочними, м’ясними, рибними продуктами, ягідною та пло-довою продукцією. Структура сільського господарства є мало сегментарною,тотальне переважання зернового виробництва над тваринництвом призво-дить до зниження родючості земель і витісняє із традиційного села робочімісця, знижує надходження до місцевих бюджетів.

32

257130,8

150000

200000

250000 , .

28410,113245,8 10432,8

0

50000

100000

1990

2000

2005

2009

РОЗДІЛ ІV. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ ТА ДЕЯКИХ ІНШИХ КРАЇН38

Аби дати відповідь на питання: наскільки ефективним є сьогодні сільське гос-подарство України, ми спробували порівняти його з іншими країнами. Найпростішета напевне найкоректніше це можна зробити на основі деяких показників Світовогобанку39 за розділом Agriculture & Rural Development (Сільське господарство ірозвиток сільських територій), які стали предметом нашого аналізу:

Для порівняння показників вибрано країни, які за певними істотнимихарактеристиками (природні умови, площа території, кількість населення,політичні процеси тощо) подібні з Україною: одна країна колишнього СРСР(Білорусь), постсоціалістичні країни (Угорщина, Польща), великі розвинутікраїни Європи (Франція та Німеччина).

Також значення деяких індикаторів порівнюються із середніми у країнахЄвропейського Союзу значеннями.

33

Agricultural land (% of land area)40 Землі сільськогосподарського призначен-ня (у % від загальної земельної площі)

Agricultural machinery, tractors per 100 sq.km of arable land

Сільськогосподарська техніка, тракторина 100 квадратних кілометрів орної землі

Agriculture, value added (% of GDP) Сільське господарство, додана вартість(% від ВВП)

Agriculture, value added per worker (con-stant 2000 US$)

Сільське господарство на додану вартістьна одного працівника (постійна $2000 США)

Arable land (% of land area) Орні землі (% від загальної земельної площі)Cereal yield (kg per hectare) Зернові, вихід (кг на гектар)Crop production index (1999-2001 = 100) Рослинництво, індекс (1999–2001 = 100)Employment in agriculture (% of total em-ployment)

Зайнятість у сільському господарстві (у% від загальної зайнятості)

Fertilizer consumption (kilograms per hecta-re of arable land)

Споживання добрив (кг на гектар ріллі)

Food production index (1999-2001 = 100) Виробництво харчових продуктів, індекс(1999–2001 = 100)

Land under cereal production (hectares) Земля під виробництво зернових (га)Livestock production index (1999-2001 = 100) Тваринництво, індекс (1999–2001 = 100)Rural population (% of total population) Сільське населення (% від загальної кіль-

кості населення)

38 Графічне подання матеріалу, що описаний у цій аналітичній записці, див. у файлі:Agriculture, UA vs other Countries_v.1.1.ppt

39 http://databank.worldbank.org/ddp/home.do40 Жирним курсивом виділені ті індикатори, дані за якими завантажено у окремі excel-файли

та піддано аналізу.

Відсоток сільського населення41 незначно зростає у Польщі (причомутам цей показник істотно вищий, аніж в Україні – майже 39% проти неповних32%). Це є непрямим свідченням успішності аграрних реформ – люди оби-рають для життя сільську місцевість.

Рисунок 4.1. Частка сільського населення, %Частка зайнятих у сільському господарстві в Україні найвища

(15,8% у 2008 році). Подібно високий відсоток лише у Польщі (14%)42. У всіхінших країнах та в середньому по ЄС цей показник істотно нижчий – від 2 до5%. Загальною є тенденція до його зниження.

Частка орних земель (від загальної площі земель)43 в Україні найбільша зпо-між усіх взятих для порівняння країн (56%) і фактично залишається незмінною.Лише в Угорщині (50,6%) та Польщі (41,2%) цей показник близький за значенням доукраїнського. Середнє значення по ЄС – 26%. Найменша частка – у Росії (7,4%). Увисокорозвинених Франції та Німеччині розорана приблизно третина земель.

Рисунок 4.2. Частка орних земель у % від загальної площі

34

41 ..\..\References\World Bank\Data\Rural population (% of total population).xls42 Слід зауважити, що дані за цим показником по Білорусі відсутні у базі даних з 1995 року.43 ..\..\References\World Bank\Data\Arable land (% of land area).xls

UKR; 31,930

32

34

36

38

40Ukraine UKRBelarus BLRHungary HUNPoland POL

20

22

24

26

28

30

19

91

19

92

19

93

19

94

19

95

19

96

19

97

19

98

19

99

20

00

20

01

20

02

20

03

20

04

20

05

20

06

20

07

20

08

20

09

20

10

20

11

POL

POL

FRA

DEU

EUU 2009

1992

0 20 40 60

UKR

BLR

HUN

Частка продукції сільського господарства у ВВП в Україні є одним знайвищих показників (8,2%) і у 2010 році за цим показником Україна поступа-лася лише Білорусі (9,2%). У високорозвинених Франції та Німеччині на сіль-ське господарство припадає всього 1–2% ВВП. Слід відзначити загальну тен-денцію до скорочення цієї частки у всіх без винятку обраних країнах. Танавіть на цьому фоні темпи скорочення цієї частки в Україні є одними з най-швидших – з 1991 року зменшилася у 2,8 раза. У середньому по ЄС частка зацей самий період зменшилася приблизно вдвічі.

Рисунок 4.3. Частка с/г у складі ВВП, %При цьому додана вартість на одного працівника у сільському госпо-

дарстві в Україні найнижча і має дуже низьке абсолютне значення – у 7 разівнижча за середню по ЄС, у 13 разів – за показник Німеччини, та майже у 24 (!)рази – за показник Франції. Близьке значення цього показника у Польщі(вище всього на 20%), однак це не показово – через вкрай відмінну структурусільського господарства (у Польщі, на відміну від України, головною формоюсільськогосподарських підприємств є дрібні фермерські господарства).

Рисунок 4.4. Додана вартість на одного працівника (євро)

35

15

20

25UKRPOLHUNFRADEUEUUBLR

UKR; 8,2

0

5

10

19

91

19

92

19

93

19

94

19

95

19

96

19

97

19

98

19

99

20

00

20

01

20

02

20

03

20

04

20

05

20

06

20

07

20

08

20

09

20

10

BLR

40000

50000

60000UKR

BLR

HUN

POL

FRA

UKR; 2452,8

0

10000

20000

30000 DEU

EUU

Індекси виробництва (харчових продуктів, а також продукції тва-ринництва та рослинництва) наочно свідчать про спільність процесів, яківідбуваються у постсоціалістичних країнах: різке падіння виробництва у 90-хроках минулого століття та подальше поступове нарощення у результатіреформування галузі. Найвищі індекси – у Білорусі, однак це, принаймнічастково, пов’язано з тим, що і падіння там було чи не найглибшим. Для ЄС тастарих його членів характерною є стабільність індексів, що непрямо свідчитьпро ефективність заходів з регулювання аграрного сектора.

На підставі порівняння динаміки зміни індексів можна зробити ще одинвисновок: в Україні та, можливо, в Угорщині відбувається порушення пропорційміж тваринництвом та рослинництвом на користь останнього. Якщо у Польщі тав Білорусі індекси обох галузей після падіння піднялися приблизно пропорцій-но, то в Угорщині та, особливо, в Україні спостерігається зростання в рослин-ництві, однак стабільність чи навіть продовження спаду в тваринництві.

Крім того, зростання виробництва продукції рослинництва в Україні,очевидно, спричинено не тільки високою врожайністю, а й передусім утри-манням найвищого показника розораності та збільшенням частки земель підзерновими.

Урожайність зернових в Україні найнижча і майже вдвічі нижча засередню по ЄС та втричі – за врожайність у Німеччині чи Франції.

Рисунок 4.5. Урожайність зернових, кг/гаЧастка земель під зерновими з 1991 року в Україні зросла на 9%, вод-

ночас у Німеччині – лише на 1%, а у Франції – навіть дещо знизилася.Щоправда, ця частка в Україні досі дещо нижча, аніж у цих країнах.

Сумарна ефективність використання угідь в Україні значно нижча, аніжу розвинутих країнах Європи. У 2004 році, для прикладу, вона була майже втри-чі нижча, аніж у Польщі, та у 8–9 разів нижча, аніж у Німеччині чи Франції.

36

5000

6000

7000

8000UKR

BLR

HUN

POL

FRA

DEU

UKR; 3004 /

0

1000

2000

3000

4000EUU

Рисунок 4.6. Дохід з 1 га сільгоспугідьІстотним фактором ефективності є застосування мінеральних добрив.

За цим показником у 2008 році Україна у 4,3 раза відставала від середнього поЄС показника, майже у 6 разів – від Польщі. Слід відзначити тенденцію дозменшення застосування добрив у ЄС та до збільшення – у постсоціалістичнихкраїнах. У лідери за цим показником вийшла Білорусь (237 кг добрив на гек-тар), що у 7,2 (!) раза більше, аніж в Україні (32,8 кг/га).

Рисунок 4.7. Внесення мінеральних добрив на 1 гаЩе один важливий фактор ефективності – рівень механізації. За цим

показником Україна разом з Білоруссю значно відстають від інших країн.Найвищий рівень механізації у Польщі – вищий за середній по ЄС у 1,75 раза,а за український – у 12 (!) разів. Очевидно, і в цьому випадку істотну рольвідіграє той факт, що у Польщі головними учасниками ринку є малі фер-мерські господарства. Попри це, найвищий показник механізації можна вва-жати певним свідченням того, що Польща обрала вдалу модель реформуван-ня аграрного сектора.

37

783 9899

2189,22442,6

2188

1000

1500

2000

2500

268,7

685,1 783,9899

0

500

1000

(15

)

150

200

250UKR

BLR

HUN

POL

UKR; 32,8

0

50

100

2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008

POL

FRA

DEU

EUU

Рисунок 4.8. Кількість тракторів на 100 кв. км рілліЗ цього порівняння можна зробити певні узагальнюючі висновки.

Сільське господарство в Україні порівняно з іншими європейськими країнамине досить ефективне. Незважаючи на значно більшу, ніж у будь-якій європей-ській країні, концентрацію земель в одного виробника, ефективність одногогектара сільгоспугідь в Україні є значно нижчою.

Формально висока частка сільськогосподарського виробництва в укра-їнському ВВП порівняно з іншими країнами пояснюється дуже низькимзагальним рівнем ВВП України порівняно з іншими країнами і досить великоюплощею сільгоспугідь.

Ігор Абрам’юк, 06.02.12

38

600

800

1000

1200UKR

BLR

HUN

POL

UKR; 103,30

200

400

600

19

92

19

93

19

94

19

95

19

96

19

97

19

98

19

99

20

00

20

01

20

02

20

03

20

04

20

05

20

06

20

07

20

08

FRA

DEU

EUU

РОЗДІЛ V. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА. РОЗВИТОК ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ

1990–2011 РОКИ

І. Історія розвитку земельного законодавства на прикладі земельних кодексів

Історія розвитку земельного права незалежної України розпочинається зоприлюднення намірів влади провести земельну реформу, які було затверд-жено Постановою Верховної Ради України з цього питання від 18 груд-ня 1990 р.

У цій Постанові підкреслювалося, що земельна реформа є складо-вою економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв’язку з перехо-дом економіки держави до ринкових відносин. Завданням цієїреформи є перерозподіл земель з одночасним передаванням їх уприватну та колективну власність, а також у користування підприєм-ствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівно-правного розвитку різних форм господарювання на землі, форму-вання багатоукладної економіки, раціонального використання йохорони земель.

Для впровадження необхідних положень щодо правового забезпеченняреформування і вдосконалення характеру земельного устрою того ж 18 груд-ня 1990 р. був прийнятий Земельний кодекс України. Проте розвитоксуспільних відносин, вимоги державного будівництва зумовили суттєве онов-лення його змісту.

Через термін більше року Верховна Рада України ухвалює новийЗемельний кодекс (Закон від 13.03. 1992 р. № 2196-ХІІ).

Завданням оновленого Земельного кодексу (далі – ЗК) було регулюванняземельних відносин з метою створення умов для національного використанняй охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і гос-подарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення при-родного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організа-цій на землю.

Земельний кодекс поділяв усі землі України за критерієм їх цільовогопризначення на сім категорій:

- землі сільськогосподарського призначення;- землі населених пунктів;

39

- землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення;- землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-

культурного призначення;- землі лісового фонду;- землі водного фонду;- землі запасу.Розпоряджалися цими землями ради: сільські, селищні, міські, районні,

обласні, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Верховна Рада України.Земельний кодекс закріплював три форми власності на землю: приват-

ну, колективну, державну. Усі форми були рівноправними.Того ж 13 березня 1992 року Верховна Рада України ухвалила дві поста-

нови. Перша постанова мала назву «Про прискорення земельної реформита приватизацію землі» № 2200-XII. У преамбулі цієї постанови зазнача-лося: «Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р."Про земельну реформу" виконано певний обсяг робіт по перерозподілуземель. Однак через відсутність належної координації контролю з боку дер-жавних органів за ходом реформи, несвоєчасне вирішення ряду організацій-них і правових питань реформування земельних відносин реалізація земель-ної реформи стримується, її темпи залишаються незадовільними». Водночаспунктом третім постанови на Кабінет Міністрів України, Уряд РеспублікиКрим, обласні, Київську і Севастопольську міські ради було покладенообов’язок розробити і затвердити до 01.06.1992 р. відповідно державну, рес-публіканську, обласну (міську) програми земельної реформи на 1992–1995роки. У цих програмах мали передбачатися на кожний рік заходи щодо орга-нізаційно-правового, кадрового, наукового, матеріально-технічного забезпе-чення земельної реформи, розрахунки необхідних для здійснення реформикоштів і джерела їх покриття (не було виконано).

Друга постанова мала назву «Про форми державних актів на правовласності на землю і право постійного користування землею» № 2201-XII. Відповідно до цієї постанови право колективної та приватноївласності на землю, а також право постійного користування землею посвідчу-валися державними актами. Організація виготовлення бланків державнихактів і забезпечення ними місцевих рад покладалися на Кабінет МіністрівУкраїни. Згодом «дефіцит» бланків призведе до істотного затягуван-ня процесу видачі державних актів, а відсутність у них кадастровогономера земельної ділянки в її власників чи спадкоємців створитьпроблеми при відчуженні чи оформленні переходу права власності.

40

Для забезпечення рад, зацікавлених юридичних, фізичних осіб вірогід-ними необхідними відомостями про природний, господарський стан та право-вий режим земель починає формуватися державний земельний кадастр,який отримає своє законодавче оформлення лише через 9 років (Закон від07.07.2011 р. № 3613-VI).

ОБ’ЄКТОМ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ СТАЛИ ВСІ ЗЕМЛІ, ЗА ВИНЯТКОМТИХ ЗЕМЕЛЬ, ЯКІ ПЕРЕДАНІ У КОЛЕКТИВНУ ТА ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ.

Суб’єктами права державної власності виступали ради: Верховна РадаУкраїни – на землі загальнодержавної власності; обласні, районні, міські,селищні і сільські ради – на землі в межах своїх територій (за виняткомземель загальнодержавної власності).

Землі державної власності передавалися як у колективну, так і приватнувласність. Разом з тим ст. 4 ЗК містила перелік земель, які не підлягають пере-даванню ні у приватну, ні у колективну власність.

Кодекс регулював право колективної власності на землю. Суб’єктамицього права могли виступати: колективні сільськогосподарські підприємства;сільськогосподарські кооперативи; садівницькі товариства; сільськогоспо-дарські акціонерні товариства. Суб’єкти права колективної власності здійсню-ють розпорядження власними земельними ділянками за рішенням вищогооргану управління – загальних зборів.

У колективну власність земля передавалась безоплатно. Передаванняземельних ділянок у колективну власність здійснювалась тими радами, натериторії яких розташовані земельні ділянки.

Члени суб’єктів колективної власності (за винятком членів садівницькихтовариств) мали право у разі виходу отримати свою частку землі в натурі (паюван-ня). Порядок паювання землі регулювався Указом Президента України від08.08.95 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колек-тивну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».Згідно з Указом паювання землі проводилося як під час членства, так і у разі вихо-ду з членства колективного суб’єкта. Паювання без виходу з членства здійснюва-лося без виділення паю в натурі, а у разі виходу із членства – з виділенням земель-ної ділянки в натурі (на місцевості). У першому випадку документом, щопосвідчував право на частку, був сертифікат, а в другому – державний акт направо приватної власності на земельну ділянку. Незважаючи на ту обставину,що Указ приймався з метою забезпечення реалізації невідкладних захо-дів щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарсько-го виробництва, процес паювання не був окреслений часовими межами.

41

Це призвело до того, що документальне закріплення наслідків розпаю-вання з подальшим виготовленням та видачею держактів для більшостіселян затягнулася на тривалий час (від 2 до 5 років).

Право на земельну частку кожний член міг передавати за спадком згідноіз законодавством, але з урахуванням вимог статуту суб’єкта колективноївласності. У разі продажу частки пріоритетне право на її придбання належалоіншим співвласникам.

Суб’єктами права на отримання земельних ділянок у приватну власністьбули громадяни України. Іноземцям та особам без громадянства земельніділянки у власність не передавалися.

Передавання земельних ділянок громадянам України проводилося рада-ми, на території яких розташовані земельні ділянки.

Закріплювалось два види користування землею: постійне і тимчасове.Тимчасове землекористування, у свою чергу, поділялося на короткострокове –до трьох років і довгострокове – від трьох до 25 років. Постійним вважалосяземлекористування без заздалегідь встановленого строку.

Як у постійне, так і тимчасове користування землі надавалися із земель,що перебували у державній власності, радами, на території яких розташованіземельні ділянки.

Щодо земель, які перебували в колективній і приватній власності, товласники цієї землі могли передавати її в тимчасове користування за цивіль-но-правовим договором таким суб’єктам і для таких потреб:

- громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби;- підприємствам, установам, організаціям для несільськогосподарських

потреб.Умови оренди землі, конкретні строки та розмір орендної плати визнача-

лися договором оренди між орендодавцем і орендарем. Після закінченняпередбаченого договором строку орендар мав переважне право на поновлен-ня договору оренди. Якщо предметом оренди були земельні ділянки сільсько-господарського призначення, то орендарі мали переважне право на одержан-ня цих ділянок у власність. Однак це не стосувалося орендарів: спільнихпідприємств; міжнародних об’єднань і організацій з участю українських таіноземних юридичних і фізичних осіб; підприємств, що повністю належатьіноземним інвесторам; іноземних держав; міжнародних організацій; інозем-них юридичних осіб та фізичних осіб без громадянства.

Державне управління в галузі використання та охорони земель поклада-лося на Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві

42

ради і місцеві державні адміністрації, Державний комітет України з питаньземельних ресурсів та його органи.

Кодекс обмежував право власників земельних ділянок, переданих їмрадами у власність, щодо розпорядження цими земельними ділянками: вонипротягом шести років не могли будь-яким способом відчужувати ці земельніділянки, за винятком передавання їх у спадщину або відчуження раді на тихже умовах, на яких ця земля була передана власникам. Власник мав право занаявності поважних причин звернутися до суду з позовом про скороченняцього шестирічного строку.

Громадянам України у приватну власність могли передаватися землі ізземель запасу та із земель, що були раніше їм надані. Для одержання у влас-ність земельних ділянок із земель запасу громадяни подавали заяву до сіль-ської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної ділянки, уякій вказували бажаний розмір та місцезнаходження ділянки, мету її викори-стання, склад своєї сім’ї. Якщо рада погоджувалася передати земельну ділянкуу власність громадянину, то вона замовляла землевпорядній організації про-ект відведення земельної ділянки, який погоджувався з відповідними органа-ми (природоохоронними, архітектури, санітарними, землевпорядними) тасільською чи селищною радою. Рішення про передачу земельної ділянки ізземель запасу у власність громадянина ухвалювала районна (міська) рада.

Рішення про передачу громадянам у власність тих земельних ділянок, якіраніше були надані їм у користування, ухвалювалося сільською (селищною)Радою за місцем розташування земельної ділянки на підставі заяви громадя-нина про бажаний розмір земельної ділянки, мету та місцезнаходження.

Заяви громадян вирішувалися в місячний строк. Для цих цілей громадя-нам безоплатно передавалися у власність земельні ділянки один раз, про щорадою робилася відмітка у паспорті громадянина.

Колективним сільгосппідприємствам, сільгоспкооперативам та сільсько-господарським акціонерним товариствам земельні ділянки передавалися уколективну власність сільськими (селищними) радами за місцем розташуван-ня земельної ділянки.

Земельні ділянки, які перебували у приватній або колективній власності,могли бути придбані за договором купівлі-продажу. Такий договір підлягавобов’язковому нотаріальному посвідченню і наступній реєстрації у сільській,селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка.

Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарствапонад площу, яка передавалася безоплатно, могли бути придбані громадяна-

43

ми у місцевих рад за їх рішенням, на підставі якого укладався договір купівлі-продажу, котрий підлягав обов’язковому нотаріальному посвідченню.

Договір купівлі-продажу був підставою для видачі державного акта направо власності на земельну ділянку.

Земельний кодекс визначав повноваження кожної ланки рад щодо надан-ня земельних ділянок у користування. Сільські, селищні, міські ради надавализемельні ділянки у межах відповідно села, селища, міста для будь-яких потребіз земель сіл, селищ, міст.

Сільські і селищні ради надавали земельні ділянки із земель поза межамисіл, селищ для будівництва шкіл, лікарень, об’єктів сфери послуг; сільгоспви-користання; ведення селянського (фермерського) господарства; особистогопідсобного господарства; індивідуального житлового, дачного і гаражногобудівництва; індивідуального і колективного садівництва, городництва, сіно-косіння і випасання худоби; традиційних народних промислів.

Районні і міські (з районним поділом) ради надавали земельні ділянкитільки поза межами населених пунктів: із земель запасу – для сільгоспвико-ристання; із земель лісового і водного фондів – для ведення лісового і водно-го господарства; для ведення селянського (фермерського) господарства – уразі якщо сільська або селищна рада відмовила у наданні такої ділянки.

Обласні ради надавали земельні ділянки також лише із земель поза межаминаселених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередач і зв’язку, тру-бопроводів; осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; вінших випадках, за винятком тих, коли земля надається сільськими, селищними,міськими радами та Верховною Радою України.

Верховна Рада України надавала земельні ділянки в тих випадках, колидля вилучення цих земель встановлено особливий порядок.

Земельний кодекс встановлював пріоритетність надання земель для сіль-ськогосподарських потреб. Віднесення земель до придатних для таких потребпроводилося за даними державного кадастру.

Встановлювалося, що для несільськогосподарських потреб надаютьсяземлі, як правило, не придатні для ведення сільського господарства.

Встановлювалися й підстави припинення права користування земельноюділянкою. Такими підставами були: добровільна відмова від земельної ділян-ки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припиненнядіяльності підприємства установи, організації чи селянського (фермерського)господарства; систематична несплата у встановлені строки земельного подат-ку чи орендної плати; нераціональне використання земельної ділянки; вико-

44

ристання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягомодного року земельної ділянки, наданої для сільгоспвиробництва, і протягомдвох років – для несільськогосподарських потреб; вилучення земель в поряд-ку, встановленому законом; використання земельної ділянки способами, якіпризводять до зниження якості землі.

Припинення права користування землею проводилося відповіднимирадами, а в окремих випадках, у разі незгоди землекористувача, – у судовомупорядку.

Крім того, кодекс регулював питання вилучення (викупу) земель. Так,вилучення (викуп) могло мати місце, по-перше, за згодою власника (землеко-ристувача) і, по-друге, з метою передавання землі у власність або надання укористування. Про вилучення (викуп) земельної ділянки відповідна рада при-ймала рішення.

Водночас ЗК встановлював платність користування землею. І власникиземлі, і землекористувачі були зобов’язані щорічно сплачувати плату заземлю у вигляді земельного податку або орендної плати. Плата була диферен-ційованою залежно від якості земельної ділянки, її місцезнаходження, виходя-чи з кадастрової оцінки земель. Верховна Рада України встановлювала ставкиземельного податку, порядок оподаткування, а також граничні розміри оренд-ної плати за договором оренди. Плата за землю надходила до бюджетів тихсільських, селищних, міських рад, на території яких розміщувалися земельніділянки.

Земельний кодекс визначав категорії фізичних та юридичних осіб, якізвільнялися від плати за землю, а також визначав права й обов’язки власниківземлі та землекористувачів, захист і гарантії їх прав. Вони мали право само-стійно господарювати на землі, використовувати у встановленому порядкудля потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширенікорисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об’єкти; зводити будівлі і спорудиза погодженням із сільською, селищною, міською радою, а на орендованихділянках – і за погодженням з районною радою, іншим орендодавцем; малиправо власності на посіви і посадки сільгоспкультур і насаджень, виробленусільськогосподарську продукцію і доходи від її реалізації та ін. ГромадянинУкраїни, якому земельна ділянка належала на праві приватної власності, мігукладати договір застави з кредитною установою.

Власники земельних ділянок і землекористувачі були зобов’язані викори-стовувати землю за цільовим призначенням та дотримуватися умов її надання;ефективно використовувати землю, дотримуватися природоохоронної техно-

45

логії виробництва, здійснювати встановлені заходи з охорони земель; своєчас-но сплачувати земельний податок або орендну плату за землю; не порушуватиправа власників інших земельних ділянок і землекористувачів; додержуватисяправил добросусідства (дозволяти власникам і користувачам земельних діля-нок прохід до доріг загального користування, не чинити перешкод у проведен-ні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій, вживати заходів длязапобігання стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів тамінеральних добрив на суміжну земельну ділянку) тощо.

Кодекс встановлював, що громадяни, яким жилий будинок, господарськібудівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної суміжноївласності, користуються і розпоряджаються земельною ділянкою спільно.Якщо названі об’єкти належали громадянам на праві спільної часткової влас-ності, то використання і розпорядження земельною ділянкою визначалисяспіввласниками цих об’єктів пропорційно їх часткам у спільній власності. Уразі недосягнення співвласниками згоди спір вирішувався судом.

Крім того, охоронялися права власників земельних ділянок і землекори-стувачів. Звернення стягнення на земельну ділянку за борговими зобов’язан-нями власника могло бути лише за рішенням суду і тільки за умови відсутно-сті у боржника іншого майна, на яке згідно із законодавством могло бутизвернено стягнення. Однак, якщо землевласником був громадянин, то звер-нення стягнення на земельну ділянку могло бути лише в одному випадку –коли земельна ділянка виступала предметом застави.

Спори про розмежування території сіл, селищ, міст, районів, областейвирішувалися вищою радою.

Спори з приводу суміжного землекористування: дотримання меж, правилдобросусідства (зокрема щодо обов’язку власника або землекористувача доз-волити власникам або землекористувачам сусідньої ділянки прохід до дорігзагального користування для спорудження на суміжній ділянці необхіднихкомунікацій, вжиття заходів для запобігання стоку дощових і стічних вод,проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну ділянкутощо) розглядаються обраною відповідною радою узгоджувальною комісією, ау разі недосягнення згоди – судом. Земельні спори між юридичними особамирозглядали існуючі на той час арбітражні суди.

Підводячи підсумок, варто зазначити: Земельний кодекс України 1992 р.виконував функцію регулювання земельних правовідносин у галузі викори-стання та охорони земель. Однак кодекс не зміг відіграти ролі основногоземельного закону України, оскільки після прийняття Конституції України у

46

1996 р., і відповідно до неї ухвалених інших законів України та указівПрезидента України для регулювання земельних відносин, його положенняздебільшого не узгоджувалися з пізніше прийнятими законами і кодексамиУкраїни та, власне, і реальним станом розвитку суспільства.

Розбіжність у часі під час прийняття цих актів та суб’єктів нормотворчо-сті, наявність значної кількості нормативно-правових актів із земельнихпитань зумовили необхідність їх упорядкування, погодження, усунення про-тиріч, тобто систематизацію.

На той час сформувалося декілька поглядів щодо шляхів систематизаціїземельного законодавства. Серед них можна виділити такі.

Перший. Були пропозиції щодо доцільності внесення змін доЗемельного кодексу України. Цю ідею навіть намагалися реалізувати напрактиці, коли Уряд 02.06.1998 р. вніс проект змін і доповнень до Земельногокодексу. Проте постановою Верховної Ради України «Про відхилення деякихзаконопроектів, винесених на розгляд Верховної Ради України» від01.12.1998 р. № 279, цей законопроект було відхилено. Підставою для такогорішення виявилося те, що проект не відповідав принципам кодифікації зако-нодавства, оскільки деякі статті були викладені у вигляді інструкцій тазакріплювали цілі групи правових норм (а це значно ускладнювало користу-вання таким документом). Інші статті суперечили Законам України «Про гос-подарські товариства», «Про підприємництво», «Про транспорт», Лісовому іВодному кодексам та кодексу України «Про надра». За цим законопроектомКиївська і Севастопольська міські ради були позбавлені прав на землю натериторії своїх міст. Крім того, у цьому документі були допущені прогалини врегулюванні земельних правовідносин та містилася низка відсильних норм.До того ж законопроект мав вади на той час чинного Земельного кодексу,який містив положення, розраховані на короткий період застосування, тодіяк кодекс повинен визначати розвиток земельних відносин у країні на дале-ку перспективу.

Другий. Пропонувалося розробити і прийняти комплексний кодифіко-ваний акт, який «увібрав би найкращі традиції минулого, використав позитив-ний досвід сучасного та запропонував би найефективніші форми регулюван-ня земельних правовідносин». Таким актом, на думку авторів, міг би статиКодекс законів України про землю, норми якого повинні мати пряму дію. Цейакт повинен бути самодостатнім у сфері регулювання земельних правовідно-син без доповнення його різними підзаконними актами (інструкціями, поло-женнями тощо). Пропонувалося створити кодекс як особливу форму законо-

47

давчого акта, що включав би зібрання законів, які містили б норми, спрямова-ні на врегулювання найбільш сталих земельних відносин.

Цим документом передбачалося врегулювати всі можливі відносини щодоземлі як матеріальної основи суверенітету й територіальної цілісності держа-ви, основного засобу виробництва в галузях господарювання, системи розсе-лення, шляхової мережі тощо. Пропонувалося закріпити систему норм, якіпередбачали б різні процедури врегулювання можливих земельних конфлік-тів, захисту земельних прав громадян, інтересів держави та юридичних осіб.

На думку його авторів, із прийняттям такого акта мав бути не тількизавершений кодифікаційний процес у сфері регулювання земельних відносині створення законодавчої бази, адаптованої до основних принципів та нормміжнародного права з урахуванням основних проблем аграрної політики дер-жави, а й розв’язано низку інших важливих проблем.

Дискусії тривали, а нагальність потреби правового регулювання земель-них відносин відповідно до вимог Основного Закону зумовлювали розроблен-ня і прийняття нового Земельного кодексу.

Враховуючи це, Верховна Рада Україна 11.01. 2000 р. в постанові«Про виконання земельного законодавства при реформуванні аграрно-го сектора економіки» доручила Кабінету Міністрів України до30.04.2000 р. внести на розгляд Верховної Ради України проект новогоЗемельного кодексу України.

На виконання вищевказаної постанови Верховної Ради України провід-ними науковцями і фахівцями України в галузі земельних відносин у надзви-чайно стислі строки було здійснено підготовку нового Земельного кодексуУкраїни та внесено його Урядом до законодавчого органу 24.05.2000 р.Майже через півтора року Україна отримала новий Земельний кодекс(25.10. 2001 р.).

Уведення його в дію практично зняли майже всі запитання щодо невідпо-відності земельного законодавства Конституції України та значною міроюпоклало край хаосу в земельних правовідносинах.

Остання редакція Земельного кодексу, яка досі залишається чинною, доз-воляє визначити: мету і завдання державної політики у сфері регулюваннявідносин при використанні та охороні земель; принципи формування земель-них відносин; співвідношення земельного законодавства із законодавствомінших галузей права, у першу чергу із цивільним; земельні права, їх обмежен-ня, гарантії, підстави і порядок вилучення земельних ділянок, встановленнясервітутів; основи державної політики з регулювання охорони земель та

48

управління земельними ресурсами; органи, уповноважені ухвалювати рішен-ня у сфері землекористування; законодавче регулювання окремих категорійземель, повноваження органів місцевого самоврядування в регулюванніземельних відносин.

Чинний Земельний кодекс базується на таких принципових положеннях:земля розглядається не тільки як об’єкт права власності (об’єкт нерухо-

мості), а й одночасно як природний ресурс, як об’єкт господарювання, у рядівипадків – як основний засіб виробництва;

кодекс містить досить чітке і пропорційне розмежування повноважень угалузі регулювання земельних відносин та управління земельними ресурсамиміж центром і регіонами;

визначає конкретний перелік випадків, способів перерозподілу і наслід-ків втручання держави у реалізацію прав громадян та юридичних осіб щодовільного володіння й розпорядження землею, якщо це не завдає шкоди довкіл-лю та не порушує прав і законних інтересів інших осіб;

містить перелік земель, що не підлягають ні за яких обставин передаван-ню у приватну власність;

передбачає випадки і порядок примусового припинення прав на землю(примусовий викуп, конфіскація), якщо це викликано суспільними потребамиабо земельна ділянка використовується з порушенням законодавства чи спо-собами, які призводять до деградації земель, погіршення довкілля;

встановлює досить детальний і зрозумілий механізм купівлі-продажуземельних ділянок державної та комунальної власності, здійснення і захистуземельних прав, регулює питання управління та розпорядження землями, щоперебувають у державній, комунальній або приватній власності.

На відміну від старої редакції Земельного кодексу, нова редакція виписуєбагато нового, зокрема в ньому передбачені:

поряд із цільовим призначенням земель поняття «дозволеного викори-стання земельної ділянки»;

комунальна власність і власність юридичних осіб;сервітути та обмеження, а згодом й емфітевзис та суперфіцій;детальний і зрозумілий порядок здійснення угод по землі;конкурси та аукціони;застава земельних ділянок;планування і територіальне зонування земель;спільна власність на землю;управління земельними ресурсами.

49

Враховуючи вітчизняний і зарубіжний досвід розвитку земельного зако-нодавства, у Земельному кодексі висвітлено співвідношення прав індивіда таправ суспільства (в особі держави), цивільного і земельного права, сучасноїдії проблем урбанізації, екології на земельні відносини.

Центральне місце у системі земельного права займає питання про прававласності на землю. Після прийняття Конституції України ключовими вземельній політиці залишаються питання структури власності на землю.Основним принципом, який визначає напрями земельного реформування, єскасування монополії власності держави на землю і встановлення багато-суб’єктності права власності на даний об’єкт природи.

Кодексом передбачено, що державна власність на землю повинна викори-стовуватися для розв’язання екологічних проблем, забезпечення балансу держав-них, суспільних, громадських (територіальних утворень громадян) та приватнихінтересів. Суб’єктом права державної власності на землю виступає держава вособі уповноважених органів. Згідно з Конституцією України – це КабінетМіністрів України і відповідні виконавчі органи. Український народ як соціально-політичний суб’єкт у правовому аспекті не є суб’єктом власності на землю.

Держава як власник землі має забезпечувати через земельне, природо-охоронне та інше законодавство її належну охорону для поєднання інтересівусіх соціальних суб’єктів, а також раціональне й ефективне використанняземель державної власності, екологічну рівновагу при експлуатації всіхземель, заходи продовольчої та екологічної безпеки тощо. Отже, право дер-жавної власності на землю забезпечує реалізацію земельних інтересів усіхсоціальних суб’єктів. Поєднання таких інтересів є об’єктивною передумовоюзаконодавчого закріплення принципу рівності всіх форм власності на землю.

Розміри державної власності на землю визначаються загальнодержавни-ми і суспільними земельними та іншими інтересами. Така власність повинназабезпечувати функціонування єдиної енергетичної й космічної систем,транспорту, зв’язку, оборони, національних природно-заповідних та історико-культурних об’єктів, науки тощо. Тому зазначена форма власності становитьзначну питому вагу в системі форм власності на землю.

Приватна власність на землю у широкому розумінні поділяється на влас-ність індивідів та їхніх колективних формувань. Отже, право приватної влас-ності з його різновидами забезпечує реалізацію земельних інтересів відповід-них суб’єктів. Оскільки, як свідчить вітчизняний і зарубіжний досвід,на ступінь свободи приватного власника конкретної земельноїділянки впливає система екологічних і соціальних чинників, які

50

виражаються в необхідності забезпечення екологічної рівноваги,продовольчої та екологічної безпеки на території України, правоприватної власності на землю зазнає певних змін через встановлен-ня відповідних обмежень.

Після прийняття Конституції України і Закону України «Про місцевесамоврядування» самостійного значення набуває право власності територі-альної громади – комунальна власність на землю. Право комунальної власно-сті – це право територіальної громади володіти, раціонально, ефективно і запризначенням користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою на свійрозсуд, забезпечувати реалізацію земельних та інших інтересів громади згід-но із законом. Оскільки комунальна власність на землю забезпечує задоволен-ня земельних інтересів громади, а також громадян, які проживають у межахконкретної адміністративно-територіальної одиниці, землі цієї власностіскладаються як мінімум із двох частин: земель загального користування внаселених пунктах, що задовольняють загальні потреби і є загальнодоступни-ми, та земель у межах і за межами населених пунктів, на яких розташованіоб’єкти нерухомого майна комунальної власності.

Специфіка земельних відносин полягає в наявності значної кількостіобмежень прав власника землі та користувача земельної ділянки. Чинний ЗКвстановлює чотири види обмежень:

цільове призначення;режим використання та охорони земель;земельні сервітути;екологічні, санітарні та інші вимоги щодо охорони земель.Основоположними поняттями земельного законодавства, які визначають

порядок і межі використання земельних ділянок, є цільове призначення таправовий режим земель. Залежно від цільового призначення землі Україниподілено на дев’ять категорій, у попередній редакції ЗК їх було сім (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

51

Категорії земель в ЗК 1992 року (стаття 2)

Категорії земель в чинному ЗК (стаття 19)

землі сільськогосподарського призначення землі сільськогосподарського призначення

землі населених пунктів (міст, селищ місь-кого типу і сільських населених пунктів)

землі житлової та громадської забудови

землі промисловості, транспорту, зв'язку,оборони та іншого призначення

землі промисловості, транспорту, зв'язку,енергетики, оборони та іншого призна-чення

Правовий режим включає сукупність правил використання земельвизначених територій.

Режим використання земель пов’язаний з їхнім цільовим призначенням, алене поглинається ним. Тому в Кодексі передбачено, що при територіальному пла-нуванні й зонуванні земель, виходячи з державних та інших міркувань, встанов-люються види економічної діяльності, які здійснюються вільно, забороняютьсяабо вимагають одержання дозволу. Якщо будь-яка економічна діяльність не впи-сується в рамки видів діяльності, визначених відповідно до чинних документів(генеральні плани, схеми планування чи зонування територій), то в такихвипадках необхідно прийняти рішення про віднесення її до забороненої, дозво-леної або такої, що вільно здійснюється. В окремих випадках мають встановлю-ватися технічні норми використання землі (максимальні та мінімальні розміри,щільність заселення і забудови, екологічне навантаження на одиницю площі).

Обмеження використання земель внаслідок встановлення земельних сер-вітутів зобов’язують власника земельної ділянки або землекористувача надатиіншим особам можливість здійснювати деякі дії на території ділянки (викори-стовувати частину її для проїзду, проходу, прокладання комунікацій тощо).

Аналіз формування ринкової економіки в Україні висвітлив причинибагатьох деформацій ринкових відносин, які полягають передусім у спонтан-ному характері реформ, розгулі управлінського суб’єктивізму, некритичномуперенесенні західного досвіду на весь своєрідний ґрунт України. Тому рухземельного ринку повинен бути не лише законодавчо врегульованим, а йсоціально та економічно виваженим.

Чинне земельне законодавство України щодо формування й регу-лювання цивільного обігу земельних ділянок сьогодні не враховуєнеобхідність:

52

Категорії земель в ЗК 1992 року (стаття 2)

Категорії земель в чинному ЗК (стаття 19)

землі природоохоронного, оздоровчого,рекреаційного та історико-культурногопризначення

землі природно-заповідного та іншогоприродоохоронного призначення; земліоздоровчого призначення; землі рекреа-ційного призначення; землі історико-культурного призначення

землі лісового фонду землі лісогосподарського призначенняземлі водного фонду землі водного фондуземлі запасу Земельні ділянки кожної категорії земель,

які не надані у власність або користуван-ня громадян чи юридичних осіб, можутьперебувати у запасі (ч. 2 ст. 19)

- обов’язкової соціальної орієнтації земельного ринку та реаліза-ції економічних інтересів сільського населення;

- поступовості (поетапності) включення різних категорійземель у ринковий обіг;

- диференційованого підходу до соціальних груп суб’єктів земель-ного ринку, їхньої участі в ринкових угодах;

- чіткого державного регулювання ринку землі, створення норма-тивно-правової бази прозорого ціноутворення на землю;

- обмеження спекулятивно-«тіньових» угод із земельними ділянками;- державної реєстрації всіх угод із земельними ділянками.Створення ефективного землекористування, яке відповідало б інтересам

усього суспільства, в сучасних умовах законодавчо повинно бути визначенене лише шляхом безплатної приватизації земель, а й шляхом розширенняпрактики стягування податку на вартість землі без покращень. У такому разіземлеволодіння залишається за власником земельної ділянки і нерухомогомайна, що тісно пов’язано із землею. При цьому приріст вартості землі, якийвизначається систематичним проведенням оцінювання, відображається навеличині земельної ренти, а щорічний земельний податок стає фактичноорендною платою за землю.

Чинний Земельний кодекс не позбавлений й інших недоліків, зокрема:- не досить чітко в ньому визначено правовідносини на землях

сільськогосподарського призначення між громадянами та юри-дичною особою;

- нечітко окреслені обмеження щодо ринку сільськогосподарських земель;- відсутні механізми стимулювання ефективного використання й

охорони земель через земельні платежі та розпорядженняземельними частками (паями) у процесі реформування сільсько-господарських підприємств.

Nota Bene: Пункт «в» статті 4 Прикінцевих положень Земельногокодексу покладав на Кабінет Міністрів України обов’язок упродовж шести-місячного строку після опублікування Кодексу (тобто до 15 травня 2002року) розробити нормативно-правові акти, передбачені ухваленимКодексом, у тому числі проекти законів про землеустрій, про державнийземельний кадастр, про оцінювання земель, про охорону земель, про розме-жування земель права державної та комунальної власності, про державнийземельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правовихзасад вилучення земель права приватної власності тощо.

53

ІІ. Історія розвитку земельного законодавства на прикладі законів та інших нормативно-правових актів

Характеризуючи стан правового регулювання земельних відносин, слідзазначити, що у розвиток окремих положень Конституції України, Земельногокодексу прийнято надзвичайно велику кількість підзаконних нормативно-правових актів: постанов Верховної Ради України, указів Президента України,постанов Кабінету Міністрів України та численних відомчих нормативно-пра-вових актів.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади використанняземлі як природного ресурсу можуть визначатися виключно законамиУкраїни. За своєю юридичною природою законами є кодекси України, за юри-дичною силою до законів прирівнювалися також декрети Кабінету МіністрівУкраїни, що видавалися у 1992–1993 рр.

Норми, спрямовані на регулювання земельних відносин, містяться у зако-нах України, зокрема:

- «Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення»від 24.02.1991 р.;

- «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднен-ня внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 р.;

- «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р.;

- «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р.;- «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 р.;- «Про державний кордон» від 4.11.1991 р.;- «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 р.;- «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.1992 р.;- «Про плату за землю» від 3.07.1992 р.;- «Про заставу» від 2.10.1992 р.;- «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (віль-

них) економічних зон» від 13.10.1992 р.;- «Про основи містобудування» від 16.11.1992 р.;- «Про транспорт» від 10.11.1994 р.;- «Про залізничний транспорт» від 4.07.1996 р.;- «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 р.;- «Про оренду землі» від 6.10.1998 р.;- «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.1998 р.;- «Про меліорацію земель» від 14.01. 2000 р.;

54

- «Про планування і забудову території» від 20.04.2000 р.;- «Про охорону культурної спадщини» від 8.06.2000 р.;- «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» від

14.09.2000 р.;- «Про курорти» від 5.10.2000 р.;- «Про народні художні промисли» від 21.06.2001 р.;- «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від

29.11.2001 р.;- «Про Генеральну схему планування території України» від 7.02.2002 р.

та багато інших, до яких неодноразово вносилися зміни, подекуди зако-нодавчі акти викладалися у нових редакціях.

Цей список можна було б продовжити, але не варто, бо проведений ана-ліз більшості з них дозволяє зробити такий висновок: переважна більшістьзаконів із земельних питань ухвалювалися для більш детальноговрегулювання відносин, види та принципи започаткування та роз-витку яких були прописані у Земельному кодексі. Через первіснускромність обсягу Земельного кодексу та наявність в ньому відсиль-них норм, останній через деякий час «обростає» такою кількістюнормативно-правових актів різної юридичної сили, що це призво-дить до дискомфорту у правозастосуванні та спричинює необхідністьсистематизації земельного законодавства та розроблення новоїредакції Земельного кодексу.

Така необхідність виникла у 2000 році, тобто через вісім роківпісля ухвалення ЗК 1992 року, і така необхідність вже давно назрілапісля ухвалення чинного Земельного кодексу.

Поруч із Земельним кодексом та законами, достатньо вагоме значення врегулюванні земельних відносин мають укази Президента України.

За часи незалежності України з-під президентського пера вийшло більшетрьох десятків указів, що прямо чи опосередковано стосувалися врегулюван-ня земельних питань, у тому числі здійснення земельної реформи. Спробуємокоротко охарактеризувати деякі ключові з них.

1. «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної рефор-ми у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11.1994 р. № 666/94

Цей Указ з метою створення умов для рівноправного розвитку різнихформ власності та господарювання на землі, вільного їх вибору громадянамиУкраїни, посилення стимулювання праці та забезпечення на цій основі збіль-

55

шення виробництва сільськогосподарської продукції, визначав порядок пере-давання земель у колективну і приватну власність для виробництва сільсько-господарської продукції (без встановлення часу на здійснення такого переда-вання) та правовий статус земельної частки (паю) і зобов’язував КабінетМіністрів України подати Верховній Раді України проекти законів з питань:

- зниження до 5% від суми договору ставки державного мита, що стягу-ється при здійсненні купівлі-продажу земельних ділянок, – до 1 січня1995 року;

- внесення змін та доповнень до Земельного кодексу України у зв'язку зцим Указом !!!!!!! – до 15 січня 1995 року;

- внесення змін і доповнень до Цивільного кодексу України щодо реаліза-ції права на земельну частку (пай) та передавання земельних ділянок(паїв) у спадщину, дарування, міни, купівлі-продажу – до 15 березня1995 року;

- застави (іпотеки) земельних ділянок та оренди земельних ділянок – до1 квітня 1995 року тощо.

Як видно з вищенаведеного, Указ не лише врегульовував питання,які мали бути врегульовані законами, а й виявився тим «бугром», наоснові якого Уряду було доручено внести відповідні зміни в його кон-тексті як до низки кодексів, так і деяких законів.

2. «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогос-подарського призначення для здійснення підприємницької діяльності»від 12.07.1995 № 608/95

Цей Указ з метою прискорення ринкових реформ в Україні, стимулюван-ня ефективного землекористування та підприємницької діяльності, заохочен-ня інвестицій в реалізацію програм соціально-економічного розвитку визна-чав порядок приватизації (без встановлення строків її здійснення) та орендиземельних ділянок несільськогосподарського призначення для заняття під-приємницькою діяльністю, можливі види правочинів з такими ділянками, атакож доручав Кабінету Міністрів України подати у двомісячний строкВерховній Раді України проекти законів про внесення змін та доповнень довідповідних актів законодавства України.

3. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну влас-ність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від08.08.1995 р. № 720/95

Цей Указ з метою забезпечення реалізації невідкладних заходів щодоприскорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського вироб-

56

ництва, паювання земель, переданих у колективну власність сільськогоспо-дарським підприємствам і організаціям, визначав види земель, що підля-гають паюванню, порядок обчислення розмірів земельних часток (паїв) таїх документального оформлення шляхом видачі сертифікатів, форму якихта виготовлення у необхідній кількості було покладено на КабінетМіністрів України.

Аналіз положень цього Указу дозволив зробити такий висновок: задопомогою цього Указу Президент України намагається прискоритиземельну реформу, термін здійснення якої не встановлено за допомо-гою заходів, строки яких не встановлено.

4. «Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогос-подарського призначення» від 02.12.1995 р. № 1118/95

Цей Указ з метою здійснення державного контролю за зміною показниківродючості та забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами,раціонального використання земель сільськогосподарського призначеннязобов’язав Українську державну службу моніторингу і якості продукції(Укргрунтомоніторинг) Міністерства сільського господарства і продовольстваУкраїни провести в період до 2000 року агрохімічну паспортизацію земельсільськогосподарського призначення.

5. «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від21.04.1998 р. № 332/98

Цей Указ встановлював, що договори купівлі-продажу, дарування, міниправа на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, після нотаріаль-ного посвідчення підлягають реєстрації районною державною адміністрацієюза місцезнаходженням колективного сільськогосподарського підприємства,сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерноготовариства з внесенням відповідних змін до записів у Книзі реєстрації серти-фікатів на право на земельну частку (пай).

6. «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліп-шення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які маютьправо на земельну частку (пай)» від 15.12.1998 р. № 1358/98

Цей Указ визначав, що розмір плати за оренду земельної частки (паю), щовноситься орендарем орендодавцеві, не може бути меншим 0,5 відсотка варто-сті земельної частки (паю), яка передана в оренду, а форми плати за оренду(грошова, натуральна чи відробіткова), види продукції чи послуг, що надають-ся як плата за оренду, та строки внесення цієї плати визначаються у договоріоренди земельної частки (паю).

57

7. «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарськогопризначення» від 19.01.1999 р. № 32/99

Цей Указ запровадив продаж земельних ділянок несільськогосподарськогопризначення, що перебувають у державній або комунальній власності та установив,що об'єктами купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких перебувають об'єктинерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва та законсерво-вані об'єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України.

8. «Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян уземельних ділянках» від 28.06.1999 р. № 765/99

Цей Указ з метою сприяння підвищенню ефективності використаннясільськогосподарських угідь та більш повного задоволення потреб населенняу земельних ділянках зобов’язав Раду Міністрів Автономної Республіки Крим,обласні, Київську і Севастопольську міські та районні державні адміністраціїорганізувати в межах своїх повноважень до 1 січня 2000 року передавання увласність і надання у користування педагогічним працівникам, лікарям,іншим працівникам соціальної сфери, пенсіонерам з числа цих працівників, атакож депортованим особам, які повернулися в Україну, земельних ділянок зарахунок земель запасу та резервного фонду.

9. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформуванняаграрного сектора економіки» від 03.12.1999 р. № 1529/99

Цей Указ з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики,прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки назасадах приватної власності передбачав здійснення організаційних заходівщодо а) реформування протягом грудня 1999 – квітня 2000 року колективнихсільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землюта майно шляхом:

- забезпечення всіх членів колективних сільськогосподарських підпри-ємств правом вільного виходу з цих підприємств із земельними част-ками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приват-них (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських)господарств, господарських товариств, сільськогосподарських коопе-ративів, інших суб'єктів господарювання, основаних на приватнійвласності;

- запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земель-ної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування;

- виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власниківземельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення

58

земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання абонадання в оренду цих ділянок;

- зменшення вартості виготовлення документів, необхідних для одер-жання державного акта на право приватної власності на землю, дляосіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, до п'ятинеоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також забезпечен-ня протягом 2000– 2002 років видачі в установленому порядку дер-жавних актів на право приватної власності на землю всім бажаючимвласникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) та ін.

10. «Про затвердження Положення про Державний комітетУкраїни по земельних ресурсах» від 14.08.2000 р. № 970/2000

Цей Указ закріпив правовий статус Деркомзему, визначивши коло йогоправ та обов’язків.

11. «Про основні напрями земельної реформи в Україні на2001–2005 роки» від 30.05.2001 р. № 372/2001

Цей Указ з метою визначення основних засад реформування земельнихвідносин на основі раціонального та ефективного використання землі, гаран-тування громадянам, юридичним особам, територіальним громадам сіл, селищта міст права власності на землю, формування ефективного механізму регу-лювання земельних відносин і державного управління земельними ресурса-ми, схвалив Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001–2005роки (документ з великим обсягом – майже 18 сторінок формату А4та величезною кількістю заходів та напрямів, значна частина якихбула неконкретизованою та здебільшого мала загальний характер).

12. «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власни-ків земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 02.02.2002 р. № 92/2002

Цей Указ визнавав одним із пріоритетних завдань післяреформного розвиткуаграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захистусільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельнихділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі неменше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки,земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від резуль-татів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

13. «Про вдосконалення системи державного управління земель-ними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною» від19.08.2002 р. № 720/2002

59

Цей Указ з метою підвищення ефективності державного управлінняземельними ресурсами, вдосконалення контролю за використанням і охоро-ною земель встановив, що одним із пріоритетних завдань органів виконавчоївлади при здійсненні ними заходів, пов'язаних із реформуванням земельнихвідносин, є забезпечення належного контролю за використанням і охороноюземель, додержання вимог земельного законодавства та запобігання правопо-рушенням та зобов’язав Кабінет Міністрів України вирішити питання щодоутворення у тримісячний строк у складі Державного комітету України поземельних ресурсах державної інспекції з контролю за використанням і охо-роною земель як урядового органу державного управління.

14.« Про деякі питання організаційно-правового забезпеченняформування та регулювання ринку землі та захисту прав власниківземельних ділянок» від 25.07.2006 р. № 644/2006

Цей Указ з метою забезпечення реалізації конституційних прав власностіна землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, при-скорення створення в Україні правових засад для повноцінного функціонуван-ня ринку землі як важливого фактора підвищення ефективності сільськогоспо-дарського виробництва, поліпшення умов для залучення інвестицій в аграрнийсектор економіки, збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів,а також раціонального використання земельних ресурсів зобов’язав КабінетМіністрів України забезпечити у чотиримісячний строк з урахуванням міжна-родного досвіду та за участю представників комітетів і депутатських фракційВерховної Ради України підготовку та внесення в установленому порядку нарозгляд Верховної Ради України законопроектів, спрямованих на створенняналежних правових засад формування та регулювання ринку землі.

15. «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельнихділянок та земельних часток (паїв)» від 19.08.2008 р. № 725/2008

Цей Указ вносить зміни в Указ Президента від 02.02.2002 р. № 92, збіль-шуючи розмір плати (з не менше 1,5% до не менше 3%) за оренду земельнихділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв).

Окрему ланку в земельному законодавстві (чи не найбільшу за обсягомнормативного матеріалу) становлять постанови Кабінету МіністрівУкраїни, серед яких можна виділити такі:

- «Про порядок ведення державного земельного кадастру» від 12.01.1993 р.;- «Про затвердження Положення про моніторинг земель» від 20.08.1993 р.;- «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та

землекористувачам» від 19.04.1993 р.;

60

- «Про затвердження Методики грошової оцінки земель сільськогоспо-дарського призначення та населених пунктів» від 23.03.1995 р.;

- «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку(пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну част-ку (пай)» від 12.10.1995 р.;

- «Про затвердження правил охорони ліній зв'язку» від 29.01.1996 р.;- «Про затвердження типових положень про місцеві державні органи

земельних ресурсів» від 07.08.1996 р.;- «Про затвердження Правил охорони електричних мереж» від

04.03.1997 р.;- «Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку вста-

новлення берегових смуг водних шляхів і користування ними» від14.04.1997 р.;

- «Про затвердження Методики грошової оцінки земель несільськогоспо-дарського призначення (крім земель населених пунктів)» від30.05.1997 р.;

- «Про затвердження Нормативів втрат сільськогосподарського і лісогос-подарського виробництва, які підлягають відшкодуванню» від17.11.1997 р.;

- «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів орендиземлі» від 25.12.1998 р.;

- «Про порядок подання заяви (клопотання) про продаж земельних діля-нок несільськогосподарського призначення та форму державного актана право власності на землю» від 24.03.1999 р.;

- «Про затвердження Порядку реєстрації договорів оренди земельноїчастки (паю)» від 24.01.2000 р.;

- «Про проведення індексації грошової оцінки земель» від 12.05.2000 р.;- «Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та

надання послуг на платній основі державними органами земельнихресурсів» від 01.11.2000 р.;

- «Про порядок використання земель у зонах їх можливого затопленнявнаслідок повеней і паводків» від 31.01.2001 р.;

- «Деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи, права на отримання земельної частки(паю)» від 13.12.2001 р.;

- «Деякі питання реалізації Закону України «Про народні художні про-мисли» від 13.03.2002 р.;

61

- «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використанняісторичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльно-сті на території історичних ареалів населених місць» від 13.03.2002 р.;

- «Про забезпечення ветеранів військової служби і ветеранів органіввнутрішніх справ земельними ділянками під забудову та права на їхбезоплатне отримання у власність» від 28.03.2002 р.;

- «Про затвердження форм державного акта на право власності наземельну ділянку та державного акта на право постійного користуван-ня земельною ділянкою» від 02.04.2002 р.;

- «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, якіперебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11.04.2002 р.;

- «Про затвердження Положення про технічний паспорт земельної ділян-ки, яка виставляється на земельні торги» від 16.05.2002 р.;

- «Про затвердження Тимчасового порядку розмежування земель правадержавної та комунальної власності» від 01.08.2002 р.;

- «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок» від 11.10.2002 р.;- «Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів» від

16.11.2002 р.;- «Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і

охороною земель» від 25.12.2002 р.;- «Про затвердження Порядку вибору земельних ділянок для розміщення

об'єктів» від 31.03.2004 № 427;- «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо

відведення земельних ділянок» від 26.05.2004 № 677;- «Питання розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану

зрошуваних та осушених угідь» від 24.06.2006 № 863;- «Про затвердження Порядку складення плану земельно-господарського

устрою території населеного пункту» від 22.02.2008 № 79;- «Про затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних аукціо-

нів» від 17.04.2008 № 394;- «Про визначення розміру збитків, завданих унаслідок не проведення

робіт з рекультивації порушених земель» від 17.12.2008 № 1098;- «Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку»

від 06.05.2009 № 439;- «Про затвердження Порядку продажу об'єктів, що підлягають привати-

зації, разом із земельними ділянками державної власності» від08.07.2009 № 689,

62

- «Про додаткові заходи щодо врегулювання земельних відносин» від26.08.2009 № 901;

- «Про додаткові заходи щодо безоплатних оформлення та видачі грома-дянам України державних актів на право власності на земельні ділянки»від 21.10.2009 № 1112;

- «Про надання в оренду із зміною цільового призначення земельноїділянки» від 06.01.2010 № 7;

- «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянамиУкраїни» від 05.08. 2009 № 844;

- «Про затвердження Тимчасового порядку присвоєння кадастровогономера земельній ділянці» від 18.08.2010 № 749;

- «Про затвердження Порядку продажу у 2010 році земельних ділянокнесільськогосподарського призначення на земельних торгах» від02.09.2010 № 805;

- «Про затвердження Методики нормативної грошової оцінки земельнесільськогосподарського призначення (крім земель населених пунк-тів)» від 23.11.2011 № 1278.

Проведений аналіз вищевказаних нормативно-правових актів дозволяєзробити таке узагальнення: майже всі постанови та декрети КабінетуМіністрів України, будучи розробленими та ухваленими на підставівідсильних норм Земельного кодексу та законів, а також відповіднодо Указів Президента, за своєю кількістю та обсягом виконують рольосновного регулятора земельних правовідносин.

Земельні відносини регулюються також значною кількістю відомчихнормативно-правових актів. Це акти міністерств і відомств, зокремаДержавного комітету України із земельних ресурсів (раніше Держкомзем),Державного комітету лісового господарства України, Державного агентстварибного господарства України, Державного комітету України з водного госпо-дарства та ін. Це є найнебезпечніші НПА, оскільки вони здебільшогосвоїм змістом здійснюють поширювальне тлумачення правовихактів, що мають вищу юридичну силу, а призводить до того, що одині той самий НПА по-різному тлумачиться та мусить неоднаково засто-совуватися на практиці.

Особливе місце в системі відомчих нормативно-правових актів посідаютьтакі нормативні документи, як стандарти, будівельні норми і правила,санітарні норми тощо. Прикладом документів, що мають земельно-правовеспрямування, є Державні будівельні норми – ДБН Б.1.1-9-2009 «Склад, зміст,

63

порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів сіль-ських населених пунктів», ДБН Б.1.1-7-2007 «Склад, зміст, порядок розроб-лення, погодження та затвердження схем планування території сільськоїради» та ін.

Важливу роль у регулюванні земельних відносин відіграють акти орга-нів місцевого самоврядування. Наприклад, для земельних відносин у містіКиєві важливе регулятивне значення мають рішення Київської міської ради, ав інших населених пунктах чи територіях – рішення відповідних рад.

Під час застосування земельного законодавства доцільно враховуватиузагальнення судової практики з питань вирішення земельних спорів,зроблені вищими судовими інстанціями України. Зокрема ПостановиПленуму Верховного Суду України «Про внесення змін та доповнень до поста-нови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практикузастосування судами земельного законодавства при розгляді цивільнихсправ"» від 19.03.2010 № 2, «Про визнання недійсним договору орендиземельної ділянки» від 03.02.2009 № 11/6618, «Про визнання договору орен-ди земельної ділянки недійсним та вилучення її з чужого незаконного воло-діння» від 26.06.2007 № 3/268, «Про повернення самовільно зайнятої земель-ної ділянки» від 28.03.2006 № 40/140, «Про визнання недійсним рішеннящодо зобов'язання укласти з позивачем договір купівлі-продажу земельноїділянки та договір оренди земельної ділянки» від 28.02.2006 № 330/18-05;Постанови та роз’яснення Вищого господарського суду України «Про деякіпитання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відно-син» від 17.05.2011 № 6, «Про практику застосування господарськими судамиземельного законодавства» від 02.02.2010 № 04-06/15, «Узагальнення судовоїпрактики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних ізземельними правовідносинами» від 01.01.2010 р.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про судо-устрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI такі акти мають рекоменда-ційний характер.

Таким чином, переважна частина нормативно-правової бази складаєтьсязагалом з підзаконних актів – постанов Кабінету Міністрів України, указівПрезидента України, відомчих наказів та інструкцій і характеризується від-сутністю певної ієрархії нормативних актів, системи супідрядності норм ісистеми їхньої взаємодії. Це призводить до таких ситуацій: важливі карди-нальні питання вирішуються на рівні відомчих інструкцій; у співвідношенніактів, які видавалися пізніше, з актами, які видавалися раніше, не спостеріга-

64

ється достатньої наступності, у зв’язку з чим іде процес утворення багаторів-невого із значними нашаруваннями масиву актів земельного законодавства,часто-густо неузгоджених та таких, що суперечать один одному.

Узагальнюючий висновок: зважаючи на величезну кількість зако-нів та підзаконних НПА, прийнятих після ухвалення Земельного кодек-су 2001 року, наявних в них змістовних внутрішніх та зовнішніх недо-ліків, ухвалення закону про ринок земель вимагатиме тривалогоперехідного періоду, необхідного для гармонізації всього українськогозаконодавства, аби зняти внутрішні суперечності, які можуть статидодатковим ризиком у реалізації норм закону про ринок земель.

Олександр Врублевський, 30.01.2012

65

РОЗДІЛ VI. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (витяг)

(земля та власність)

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природніресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її кон-тинентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктамиправа власності Українського народу. Від імені Українського народу прававласника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самовряду-вання в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктамиправа власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкодулюдині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господа-рювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власностірівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що пере-буває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізуєтьсягромадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатисясвоєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єкта-

ми права державної та комунальної власності відповідно до закону.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право

приватної власності є непорушним.Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути засто-

соване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку,встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вар-тості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуваннямїх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду увипадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам тагідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію іприродні якості землі.

66

РОЗДІЛ VII. МЕТА ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ очима влади

Президент України Віктор Янукович44:мета аграрної реформи – створити прозорий механізм обігу земель на

основі єдиної системи державного земельного кадастру.

Голова Державного агентства земельних ресурсів Сергій Тимченко45:мета земельної реформи, що проводиться в Україні, – знайти для землі

ефективного власника; створити умови для розвитку українського села, агро-промислового комплексу та економіки країни в цілому.

Головa аграрної партії Віктор Слаута:основною метою аграрної реформи є створення необхідних економічних

та політичних умов для формування в аграрному секторі ринкового середови-ща і появи на землі реального власника – господаря, спроможного по-новому,раціонально організувати ведення сільськогосподарського виробництва,забезпечити його високу ефективність та нести повну відповідальність зарезультати господарювання.

Президент Земельної спілки України Андрій Кошиль46:основна мета земельної реформи – привести нинішню ситуацію у від-

повідність до Конституції.

Народний депутат України, заступник Голови парламентської фрак-ції Партії регіонів Анатолій Кінах47:

головна мета земельної реформи – не якомога швидше перейти до віль-них умов купівлі і продажу землі сільськогосподарського призначення, а ство-рити умови ефективного цільового використання українських чорноземів.

67

44 http://www.president.gov.ua/news/21976.html45 Finance.ua46 Smi.liga.net47 Partregions.org.ua

РОЗДІЛ VIII. РИНОК ЗЕМЕЛЬ: СПРОБА ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ

Конституція України віднесла власність на землю до особливої категорії,яка потребує особливого правового регулювання:

«Стаття 13. Земля, її надра, … є об'єктами права власностіУкраїнського народу. Від імені Українського народу права власника здій-снюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування вмежах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктамиправа власності народу відповідно до закону.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебу-ває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізуєтьсягромадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону».

Ці конструкції є дійсно іншими, ніж ті, що стосуються приватної власно-сті взагалі.

«Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатисясвоєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єкта-

ми права державної та комунальної власності відповідно до закону.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право

приватної власності є непорушним…»Як бачимо із наведених вище конституційних норм, правове регулюван-

ня власності на землю має враховувати статті 13 та 14 Конституції України.Адже там земля визначена об’єктом права власності всього народу і основнимнаціональним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.Тому цілком логічно, що всі закони, які певною мірою регулюють питанняобігу земельних ділянок, мусять мати особливі норми, які стосуються забезпе-чення непорушності права власності українського народу на землю та можли-вості адекватного впливу держави на власників чи користувачів земельнихділянок, якщо виникає загроза їх руйнації.

Відсутність у статтях 13 і 14 словосполучення «право приватної власно-сті», яке є у статті 41, також не випадкове і разом із словосполученням «об’єктправа власності Українського народу» в майбутньому може стати предметомконституційного тлумачення.

68

Ми сьогодні не ставимо питання щодо конституційності чи не конститу-ційності існування права приватної власності на землю, але мусимо пам’ятати,що творення системи законодавства у сфері обігу земельних ділянок неповинно створити проблеми для майбутніх поколінь українців загалом, а таксамо для добросовісних набувачів цього права, які можуть стати заручникамийого перегляду у майбутньому.

Тут варто зауважити, що не тільки в Україні передбачено особливе право-ве регулювання обігу земельних ділянок. У різних країнах світу, особливо вЄвропі, законодавець ввів низку обмежень щодо реалізації права власності наземельні ділянки сільськогосподарського призначення, – обмеження щодокількості землі в одних руках, щодо можливості оренди інших земель, щодонеобхідності підтримання родючості земель, дотримання науково рекомендо-ваних сівозмін, внесення органічних добрив тощо.

Саме тому законопроект «Про ринок земель», який готується до остаточ-ного ухвалення, не можна розглядати окремо від усього земельного законо-давства, а так само і від законодавства, що стосується сільськогосподарськоговиробництва.

Обсяги цього матеріалу не дозволяють детально розглянути весь масивзаконодавства, що стосується обігу земель сільськогосподарського призна-чення, тому ми коротко спробуємо подивитись на окремі аспекти законо-проекту про ринок земель та закону про державний земельний кадастр.

Законопроект «Про ринок земель» є досить великими за обсягом і склада-ється із 4 розділів та 66 статей. Крім того, розділ Перехідні положення міститьпонад 15 стор. тексту змін і доповнень до інших законів.

Преамбула закону таким чином визначає предмет його правового регу-лювання: «Закон визначає правові та економічні засади організації і функ-ціонування ринку земель, а також порядок проведення земельних торгів».

Враховуючи важливість закону для майбутнього українських земель,дуже важливими є не тільки його мета, структура, а власне, правові норми, якібазуються на чіткій та однозначній термінології.

На жаль, тут можна побачити вільне користування термінологією, наприк-лад, у статті 3, де визначаються суб’єкти ринку земель, йде мова про «відповідніоргани державної влади». Що мається на увазі під такими органами? АджеКонституція України оперує поняттями «орган законодавчої влади», «органвиконавчої влади». Чи належать до «органу державної влади» районний суд?

«Органи державної влади» фігурують і у статті 4, проте у статті 5 з’яв-ляються «органи виконавчої влади». Відтак знову виникає питання, якщо це

69

різні органи, то чому лише «органи виконавчої влади» зобов’язані інформува-ти громадськість, а інші «державні органи» вже такого обов’язку не мають?

У згаданій вище статті 3 до суб’єктів ринку віднесено «територіальнігромади в особі органів місцевого самоврядування». Про які органи місцево-го самоврядування йдеться – сільські, селищні, міські ради чи їх виконкоми, аможливо, районні чи обласні ради?

У статті 10 вжито вже дещо іншу правову конструкцію щодо права тери-торіальних громад набувати у власність землі сільськогосподарського призна-чення: «територіальна громада села, селища, міста в особі сільських,селищних, міських рад». Знову різночитання: в одному місці органи місцево-го самоврядування, в іншому – місцеві ради. Хоча тут дивним є само правооргану місцевого самоврядування набувати у власність «Земельні ділянкисільськогосподарського призначення, придатні для ведення товарногосільськогосподарського виробництва».

Взагалі незрозумілою є поява статті 7, де йдеться про оренду землі некон-курентними способами: як це відноситься до предмета цього закону, незрозу-міло, тим паче, що стаття просто посилається на інший нормативний акт.

Стаття 9 встановлює, що «3. Продаж земельних ділянок несільськогоспо-дарського призначення іноземним державам та іноземним юридичним особамздійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України». Така норма єдосить дивною, оскільки закон не містить жодних обмежень чи правил щодонадання погодження, що, по-перше створює умови для винятково «ручногорежиму такого погодження», по-друге, містить ризики корупційного характе-ру. Теоретично можна припустити, що Уряд погодить продаж землі в місцях, деможна збудувати єдиний глибоководний порт в Україні, чи військовий полі-гон, або, навпаки, відмовити інвестору, який взявся переробляти міське сміт-тєзвалище в якомусь обласному центрі.

У статті 14 містяться обмеження на площу земель, що може перебувати увласності або в оренді однієї особи. Правда, контроль за дотриманням цих обме-жень є дуже сумнівним «відповідно до чинного законодавства». Міжнароднапрактика свідчить, що такий контроль законодавцем закладається у базовомузаконі й обійти його стає неможливим. Частина 4 цієї статті, де встановлюєтьсяобмеження на площу земель в оренді, є також досить дивною. Як і в першійчастині цієї статті, мова йде про «особу», але якщо це стосується власності, то цефізична особа; якщо оренди, то тут може йти мова і про юридичну особу.

Далі в законопроекті понад 25 статей стосуються аукціонних та конкурснихмеханізмів продажу земельних ділянок. Натомість ролі та діяльності земельного

70

банку та земельного фонду приділено мінімум уваги, хоча це інструменти, якіможуть істотно змінити структуру власності на землю в Україні.

Те ж саме можна сказати і про питання «консолідації земель». У Польщі,наприклад, є окремий закон, який детально регулює ці питання, особливо привиділенні землі дітям на одруження, при розподілі спадщини, при будівництвісільських доріг, кладовищ тощо, тобто з операціями, не пов’язаними безпосеред-ньо з продажем, а з реальним рухом земель серед мешканців однієї громади.

Ще є низка зауважень і до юридичної техніки, яка крім досить недбалоговикористання термінології, ще характеризується нелогічним вживанням роз-поділу статей на частини, наявністю в частинах кількох абзаців, відсутністюрубрикацій на пункти та підпункти. Взагалі, складається враження, що першачастина законопроекту та розділи про аукціон і конкурс писалися в різнихюридичних стилях.

А. Ткачук 07.02.2012

71

РОЗДІЛ IX. РИЗИКИ ВІД ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ: ЯК ЇХ РОЗУМІЮТЬ РІЗНІ ЕКСПЕРТИ?

Офіційні особи та політики, які дискутують на тему впровадження вУкраїні ринку земель сільськогосподарського призначення, намагаютьсяобійти питання можливих ризиків від такої реформи; соціальна рекламана українських телеканалах також не містить жодних натяків на можливіпроблеми. Натомість у пересічних українців є відчуття тривоги, що їхзнову обдурять. Про це говорять результати соціологічних досліджень, щопроводилися в останні роки в Україні. Чимало українських та іноземнихекспертів також висловлюють побоювання щодо можливих наслідківреформи.

Пояснювальна записка законопроекту № 9001-д міститьпояснення прогнозованих результатів від ухвалення закону «Проринок земель» таким чином:

1. Надасть можливість організувати прозорий ринок земельнихділянок державної, комунальної та приватної власності, законодавчоврегулювати питання щодо порядку проведення земельних торгів, атакож поліпшити інвестиційний клімат у країні.

2. Остаточне завершення створення ринкових передумов для залученняземельних ділянок сільськогосподарського призначення до економічногообігу, організація прозорого ринку земель із запровадженням конкуренто-здатності її продажу, забезпечення повноти надходження податків і зборів,зокрема від продажу земельних ділянок та прав оренди на них, а також дер-жавного мита від операцій на ринку землі.

Натомість незалежні українські та деякі іноземні експерти не такі опти-містичні, а більшість їх побоювань зводяться до досить лаконічно сформу-льованих ризиків.

Директор Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові МартінРайзер48:

1) мораторій на продаж земель може бути скасовано до створення умовдля запровадження належного ринку земель;

2) виключення юридичних осіб із числа потенційних власників і цілко-вита заборона купівлі землі іноземними громадянами призведуть до знижен-ня попиту і, відповідно, до збереження низьких цін на землю, стримуватимуть

72

48 http://dt.ua/ECONOMICS/riziki,_povyazani_z_nenalezhnoyu_realizatsieyu_zemelnoyi_reformi_v_ukrayini-90500.html

інвестування в сільське господарство, хоча такі кошти вкрай потрібні для під-вищення його продуктивності;

3) переважне право на купівлю землі державою не забезпечує захисту.Натомість виникає ризик того, що земельна реформа в Україні може, хоч як цепарадоксально, призвести до ренаціоналізації фермерських земель, що прямопротилежне намірам;

4) не створюються умови для полегшення припливу фінансів у сільськегосподарство (банки не можуть утримувати землі, взяті у заставу, оскількивони як юридичні особи мусять продати їх упродовж шести місяців. До того жна повторний продаж землі, здійснений не пізніше ніж через п’ять років післяїї купівлі, накладатиметься високий податок, що також відлякуватиме від роз-витку ринку іпотеки земель. Пропозиція заснувати державний земельний іпо-течний банк є поганим замінником створення таких умов, за яких комерційнібанки були б готові надавати кредити під заставу землі).

Олександр Палій49:1) законопроект, по суті, ніяк не забороняє власність іноземців на землю

в Україні;2) законопроект уможливлює неконкурентний продаж земель як земель

несільськогосподарського, так і сільськогосподарського призначення, причо-му без жодних прозорих критеріїв, коли саме здійснювати такий продаж;

3) для простої людини вкрай утруднено ринковий продаж своєї земель-ної ділянки на земельних торгах і отримання за неї справедливої конку-рентної ціни;

4) серйозної демонополізації сільськогосподарського виробництва непланується (за статтею 14 законопроекту «Загальна площа земельних діля-нок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільсько-господарського виробництва, яка може перебувати в оренді однієї особи зурахуванням пов’язаних осіб та осіб, пов’язаних з нею відносинами контро-лю, не може перевищувати 6000 гектарів сільськогосподарських угідь натериторії одного району та не більше 5% площі сільськогосподарських угідьна території області». По 5% від кожної області – ось і ще одна область уволодінні олігархів);

5) заснування Державного земельного банку та віднесення до віданняУряду регулювання «порядку формування, функціонування та розпоряджен-ня фондом резерву сільськогосподарських угідь Державного земельногобанку України» (стаття 66).

73

49 УП _ Четвер, 12 січня 2012, 10:29

Анатолій Малієнко50:1) перехід земельних ресурсів країни у власність великої буржуазії;2) формування потужних і надпотужних аграрних латифундій;3) швидке вимирання українського села як виробничої і соціокультурної

структури;4) більшість нових власників не бажають займатися тваринництвом як

складною галуззю, що потребує чималих капіталовкладень, наявності числен-них кваліфікованих працівників, ведення складної племінної роботи й вете-ринарного контролю, галузі виробництва кормів, що неминуче веде до стрім-кого зменшення зайнятості в сільських територіях;

5) зароджується аграрний латифундизм, з’являються нові поміщики,проте, на відміну від поміщиків минулих епох, вони не мають у селах маєтків іне проживають у них навіть тимчасово. Землю вони сприймають як виробни-чий ресурс або об’єкт спекуляцій, а село і його жителів – як зайвий елемент,наявність якого на території призводить до підвищення витрат на охоронуврожаю і матеріальних цінностей.

Прогнозовані наслідки земельної реформи:1. Масове скуповування земельних і майнових паїв. Захоплення земель

великим вітчизняним та іноземним капіталом.2. Перепрофілювання господарської діяльності з переходом на праце-

ощадні малолюдні технології.3. Подальше зростання сільського безробіття, деградація сіл і сільських

територій.4. Різке погіршення екологічної ситуації в сільській місцевості.Ринок земель51: право власності і право оренди, роль держави та

міжнародний досвід.Д-р екон. наук, професор Л. В. Молдаван

Сьогодні світ зіштовхнувся із загостренням проблеми продовольчогозабезпечення:

- зростання кількості населення;- виснаження та зменшення оброблюваних площ із-за хижацької їх екс-

плуатації та інших причин;- негативні зміни клімату;- зростання альтернативного використання земельних і водних ресурсів;

74

50 «Дзеркало тижня. Україна», № 36, 07 жовтня 2011, 19:40.51 За стенограмою виступу та дискусій на експертному форумі. Див. також інтерв‘ю на

УНІАН 19.01.2012 12:00 Лана Самохвалова.

Фактично, через деградацію земельних ресурсів, придатних для вироб-ництва харчових продуктів, які за останні 200 років зменшились у 5 разів, призростанні чисельності населення у понад 5 разів, земля стає стратегічнимресурсом виживання націй та людства в цілому.

На цьому фоні з’являється нова форма «неоколоніалізму»: програми урядо-вої підтримки купівлі або довгострокової оренди сільськогосподарських земельінших країн національними компаніями з метою виробництва продукції длясвоїх країн або на експорт («неоколонізатори»: Китай, Японія, Індія,Саудівська Аравія, ОАЕ, Південна Корея, Скандинавія, Велика Британія,Нідерланди, США, у ролі колоній: країни Африки, Лаос, Камбоджа, Філіппіни,Мадагаскар, Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, Росія, Україна, Молдова.)

Що відбувається на такому міжнародному фоні в Україні?Реформа звелася, по суті, до розпаювання та приватизації землі та майна.

Нові формування не змогли розгорнути ефективної сільськогосподарської діяль-ності через гіперінфляцію, відсутність фінансової державної підтримки, держав-ного регулювання аграрного ринку. Продукцію забирали у селян на полі.Трейдери швидше організувалися, швидше об’єдналися, монополізувавши кана-ли просування продукції і диктуючи виробнику свої умови. Господарства опини-лися в боргах. Їм довелося розплачуватися залишками матеріально-технічноїбази. У той час була вирізана худоба, забрана за борги техніка. Потім кредиторипочали самі скупляти активи господарств для виробництва сировини для себе.За ними трейдери подумали: чому ми маємо скупляти продукцію господарств,якщо можна скупляти господарства? Ті процеси були відомі. Проте ніяких запо-біжних заходів не вживалося. Великий капітал зайшов з технікою, добривами,пальним, з переробними заводами, елеваторами, пароплавами та всім іншим. І нелише національний капітал. «Нібулон» з чого починався? Англо-угорсько-укра-їнський капітал. Миронівський хлібокомбінат – кіпрський засновник.

Однак така надконцентрація землі в одних руках характерна не лише дляЄвропи, а й для США.

Навіть в умовах ринку у сільськогосподарському виробництві перева-жають дрібні виробники, які у різний спосіб об’єднують свої зусилля, не втра-чаючи при цьому суб’єктності.

ФранціяТут йдеться не лише про сімейні фермерські господарства, а й про колек-

тивні сільськогосподарські підприємства, створені фермерами. Це насампередоб’єднання зі спільного ведення господарства (GAEC), некомерційне сільсько-господарське товариство з обмеженою діяльністю (FARL). Їх відносять до соці-

75

альних підприємств, оскільки вони належать фермерам, які об’єдналися, щободержати ефект від спільної праці, а не для здійснення вкладень заради одер-жання прибутків. Члени цих підприємств є їхніми працівниками, власникамисвоїх земельних ділянок, вирощеної ними продукції, доходу, одержаного від їїпродажу, і платниками податків, тобто це форми підприємств, які, збільшуючиземлекористування та великотоварність виробництва, не витісняють ферме-рів з їхніх господарств, не перетворюють власників земельних ділянок у най-маних працівників, а забезпечують їм статус господаря, як і фермерські сімей-ні господарства. Зібрані спільно оброблювані земельні ділянки обмежуютьсяшістьма мінімальними площами землекористування.

У США такими колективними фермами є партнерства і S-корпорації, у ФРН –прості товариства, в Італії – виробничі кооперативи на орендованій землі і т. д.

Таблиця 9.1Розподіл фермерських господарств за середнім розміром

сільськогосподарських угідь (2007)52, га

Як видно із табл. 9.1, у США середній розмір великих ферм насправді єдосить незначним навіть за українськими мірками.

Таблиця 9.2Землекористування у США за організаційно-правовими формами

76

Країни <20 20–<50 50–<100 >=100Нідерланди 6,8 33,4 66,3 154,3Польща 3,1 9,7 28,9 159,4Франція 6,4 34,0 72,0 166,6Австрія 8,4 30,7 66,0 213,4Італія 3,8 31,2 68,0 244,2ФРН 8,5 33,2 70,1 276,9США 8,3 36,1 60,0 626,1Україна 8,5 38,1 70,6 518,6

Кількість Угідь, акр У середньому на 1 господарство

Індивідуальні ісімейні ферми 1906000 574000000 301,2 акр = 125,5 га

Партнерства 174000 161000000 925,3 акр = 385,5 гаСімейні S-корпорації 96000 125000000 1302,1 акр = 542,5 гаКооперативи й ін. 28136 61208981 2175,2 = 906,4 га

52 Джерело: Розраховано автором за Eurostat statistics in focus – 39/2009; 2007 Census of agricul-ture – United States data, p. 66–67; Сільське господарство України, 2009. Ст. зб. – С. 158.

Як бачимо, у провідних сільськогосподарських державах головним є фермер.На жаль, ми поки що йдемо по шляху Латинської Америки, але процеси, які роз-

почалися там у 90-х роках, вселяють надію. Сьогодні в латиноамериканських країнахйде процес експропріації і викупу державою земель у латифундистів та формуванняна них звичайних фермерських господарств. Це при великих затратах держави, привеликому конфлікті інтересів. До цього привели наслідки експлуатації земель націо-нальними та трансконтинентальними компаніями, які проявилися у виведенні зобробітку та саванізації сільськогосподарських угідь, бідності і витісненні корінногонаселення, забрудненні навколишнього середовища. Землі повертаються в держав-ну власність і продаються селянам на пільгових засадах. У Бразилії визначено трикредитні структури, які обслуговують ринок землі під гарантії держави, встановлено50% компенсацію відсоткових ставок за рахунок держави.

Для стимулювання фермерства у всі часи держави допомагали селянамчерез пільговий довгостроковий кредит (Царська Росія: на 55,5 років під 4–4,5%;країни ЄС: на 20 років під 2–3%) та державні гарантії – 75% суми кредитів.

Ми захоплюємося Францією, урожайністю її полів, надоями, сирами…Останній раз я була у Франції у жовтні, була у гірських регіонах Юра, на кордонііз Швейцарією. У гірському поселенні люди займаються худобою. У кожномуселі є кооперативний сирний завод, на якому селяни спільно переробляють своємолоко. Потім перевозять свіжі сирні круги на регіональний кооперативнийсирний завод, де відбувається їх дозрівання. Районний кооператив від імені тихлюдей, які пасуть корови, продає відомі сири «Конте» по всій країні, фермериотримують виручку від продажу готового сиру, а не від продажу молока. Людизайняті, люди мають роботу, від якої є дохід, а не мізерна сезонна зарплата.

У випадку із Францією вигоду від економічної ефективності отримуютьсело, громада, місцевість – податки і збори в комуну капають. У випадку ізнашими агрохолдингами, хто отримує вигоду? У них навіть спеціалістів від-правляють у міжсезоння у відпустку за власний рахунок. Сотні тисяч селян упошуках роботи йдуть до міст і далі. Де вони там селяться? У трущобах. Їх тамчекають робочі місця? А це не головний біль суспільства та уряду будь-якоїкраїни? Заради цього ми починали аграрні реформи?

Сільськогосподарські землі не можна купляти заради продажу. Земля яктовар має свою специфіку, яка обумовлює необхідність обмеженості спекуля-тивних дій. Це не заводи, не житлова нерухомість, які можуть щорічно пере-ходити з рук у руки... Земля – живий організм: на відновлення 1 см родючогоґрунту потрібно 300 років. Тому норма про заборону перепродажу повиннабути обов’язково. Щоб спекулянт не купляв землю для перепродажу, він пови-

77

нен сплачувати штраф, рівноцінний виручці від продажу. У нас сьогодні яквсе відбувається? Фінансова компанія купує господарство, а через рік-двайого перепродує. Люди навіть не знають, що їх продають інколи по два разина рік. Кошти на рахунок скупленого підприємства не надходять – вони уматеринській компанії, яка розміщена чи в Лондоні, чи в Києві. Чи можна втаких умовах вести господарство? Ходити біля землі та худоби? Тому перепро-дувати ані землю, ані підприємства як квартири не можна.

Закони, що регулюють ринок земель, мають бути досить збалансованими.Законом визначаються:• суб’єкти права на придбання (оренди) сільськогосподарських земель

та кваліфікаційні до них вимоги;• обмеження щодо набуття земельних ділянок;• принципи ціноутворення та формування орендної плати;• форми фінансової підтримки придбання сільськогосподарських

земель фермерами;• порядок створення та функціонування державної інституції з регулю-

вання ринку земель.Також встановлюються жорсткі умови до суб'єктів права власності на

землю:• фізичні особи (оренда – об'єднання фермерів);• наявність сільськогосподарського диплома або не менше 5 років стажу;• проживання на території господарства або близько нього;• сплата податків до місцевого бюджету;• наявність у користуванні земель, менше встановлених оптимальних площ;• наявність свійської худоби і певних засобів виробництва.Сьогодні впровадження ринку земель рухали агрохолдинги. У цій ситуації ми

можемо взагалі втратити землю. Якщо повернутися до винятково фермерства,можемо мати перехідний обвал через розпад холдингів, які сьогодні домінують усільськогосподарському виробництві. Слід зробити, щоб агрохолдинги й інші фор-мування могли би продовжувати працювати, Але не на засадах скупки підприємствта концентрації земель. Господарства як юридичні особи повинні існувати в рамкаходного-двох сіл, як і колишні КСП. Там живуть люди, там повинні концентруватисякошти. Там має бути взаємодія із бюджетами. Звичайно, будувати стосунки на заса-дах партнерства більш клопітно. Краще коли все, що купується на виручені коштивід продажу сільськогосподарської продукції (техніка, елеватори), було на балансіматеринських компанії, а не їх філіалів чи дочірніх підприємств. Однак це гірше длясіл, сільських жителів, що «рикошетом» зачіпає інтереси і всього суспільства. Тому

78

потрібно розумно поєднувати інтереси і тих людей, які задалися такою благород-ною метою – інвестувати у виробництво сільськогосподарської продукції, і тих соці-альних груп, які своїми руками обробляють поля компаній та ще й зі своїх особи-стих селянських господарств дають країні більше половини продукції.

Далі. Треба повернутися обличчям до екологічних проблем, проблем під-тримки родючості ґрунтів, подумати про структури товарної продукції, зорієнто-ваної на фізіологічні потреби українського населення, а не тільки на потреби сві-тового ринку. Соромно, щоб Україна імпортувала м’ясо чи фрукти із закордону.

Коли йдеться про те, щоб повернутися до правильних сівозмін, завестивиноградарство, овочівництво, садівництво, тваринництво, ентузіазму з бокуінвесторів не помітно. Є постанова Кабінету Міністрів про введення сівозмін.Минулого року через спротив цю постанову відтермінували до 1 січня цьогороку. Побачимо, чи набуде вона чинності.

Проте як земля може зберігати родючість без органіки? Якщо ти вже спе-ціалізуєшся без тваринництва, то повинен думати, яку органіку дати землі. Безнеї земля перестає «жити». Мінеральні добрива не розмножують мікроорганіз-ми, які створюють життєве середовище для розвитку рослин. У нас же солома,стерня спалюється, сидерати не приорюються, ерозія ґрунтів «зашкалює».

І наостанок. Проводячи сьогодні земельну реформу в Україні, вартоподивитись на новий етап земельної реформи у Бразилії, де перший етапзакінчився тотальною концентрацією земель в руках латифундій.

Мета нинішньої бразильської реформи: розв’язати проблему концентраціїземель на користь селян, забезпечити їм робочі місця і реальні доходи черезфермерство, а також створити для них сприятливі умови для проживання.

У другій половині 90-х років:• експропрійовано або викуплено урядом майже 15 млн га угідь;• 285 000 сімей одержали земельні ділянки для ведення фермерського

господарства;• пільговий кредит – $16 000 на родину на 7 років і державні субсидії за про-

грамами, у тому числі сприяння розвитку кооперативів (до $1 млрд щорічно);• на поселення із 300 сімей – два держспеціалісти з вищою та два – із

середньою спеціальною освітою;• 900 000 селянам поліпшено умови життя (будівництво будинків, доріг,

шкіл, медичних центрів тощо);• щорічно урядовими структурами вивільняється з холдингів тисячі

працівників, прирівнених до рабів.Можливо, цей досвід нас чогось має навчити?

79

РОЗДІЛ Х. СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ З ОЦІНЮВАННЯ ПРОВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ, 2011

(витяги)

Результати опитування громадян, що проживають у сільськіймісцевості та стали власниками земельних ділянок внаслідок отри-мання земельної частки (паю)

Опитано 1600 власників земельних паїв (голів домогосподарств) у 7регіонах України: Північ, Південь, Захід, Схід, Центр, Київська область (вио-кремлено як столичний регіон) та АР Крим (виокремлено як автономію).Дослідження є репрезентативним для України. Гранична похибка вибіркистановить 2,44%. Проведено Центром соціальних експертиз Інститутусоціології НАН України у березні – червні 2011 р. на замовлення Держкомземув рамках проекту Світового банку «Видача державних актів на право влас-ності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру».

Купівля-продаж земель сільськогосподарського призначення таможливе скасування мораторію

Відповіді на запитання про ставлення до зазначених питань власниківземельних паїв відображено на рис. 10.1.

Рисунок 10.1 Ставлення до купівлі-продажу сільськогосподарських земель,щоперебувають у приватній власності, %

Переважна більшість респондентів визначилися зі своїм ставленням; незахотіли чи не змогли дати відповідь на це запитання 1% опитаних.

80

Найпоширеніше ставлення до запровадження ринку земель – негативне.Загальна кількість противників становить 51,5%. Водночас 47,5% власниківземельних паїв можна віднести до прихильників ринку земель. Як видно зрис. 10.1, кількість респондентів, котрі вважають, що земля не може бутипредметом купівлі-продажу, з часом практично не змінилася (51,7% у 2010році). Надалі під час аналізу ми будемо ігнорувати тих, хто не надав відповідіна це запитання анкети, прийнявши кількість тих, хто відповів на це запитан-ня, за 100%. Це призведе до незначного, у межах кількох десятих, збільшенняпоказників у наступних таблицях.

Попри те, що прихильники вільного, без обмежень ринку, земель станов-лять лише 3,1% і кількість їх з часу попереднього дослідження зменшиласяпрактично удвічі, ще майже 43,4% (у 2010 році – 41,3%) респондентів вису-вають свої умови щодо можливості існування ринку, але все ж є його прихиль-никами. Найпоширеніша вимога прихильників ринку земель – необхідністьстворення належних умов для його існування.

Водночас дані дослідження засвідчили, що не існує істотних відмінно-стей у ставленні до запровадження ринку земель за ознаками статі – і жінки, ічоловіки за відповідями на це запитання анкети розподілися практично одна-ково, у межах статистичної похибки. Проте існують певні розбіжності у рес-пондентів різного віку (табл. 10. 1).

Таблиця 10.1Ставлення до купівлі-продажу сільськогосподарських земель,

розподіл за віком, %

81

Ставлення до 29 30-39 40-49 50-59 60-69 70 і більше Усього

Вільні купівля-продаж,незалежно від громадян-ства

3,3 0,7 6,5 1,9 3,3 1,1 3,1

Вільні купівля-продажтільки для громадянУкраїни

0,0 9,5 14,7 18,5 3,8 7,3 12,6

Я за ринок земель, колибудуть створені належніумови

0,0 4,8 4,1 8,5 4,6 10,7 8,9

Земля може продаватися ікупуватися лише жителя-ми громади

3,3 3,1 0,6 0,2 3,8 18,6 13,4

Землі с/г призначення неможуть бути предметомкупівлі-продажу

3,3 1,8 4,1 1,0 4,5 62,1 52,0

Кількість прихильників купівлі-продажу землі (без обмежень або з обме-женнями) перевищує кількість противників лише у двох вікових групах: від40 до 49 років та до 29 років. У сорокарічних це перевищення досить незнач-не, а ось у наймолодшої категорії – істотне. Водночас слід пам’ятати, що най-молодша вікова категорія представлена серед опитаних найменшою мірою.Відповідно, найчастіше противниками ринку земель є представники старшихвікових груп, але й серед них – понад 40% прихильників існування ринкуземель. Статистичні дані демонструють чітку та однозначну тенденцію – щомолодші респонденти, то ліберальнішу позицію посідають вони щодо купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення.

Наміри щодо самостійного обробітку належних респондентамземельних ділянок

Серед усіх опитаних самостійно обробляють належні їм земельні ділянки15,3% респондентів (12,4% у 2010 році), ще 5,9% мають намір розпочати роби-ти це найближчим часом (5,3% у 2010 році). Решта не роблять цього і не зби-раються робити. Регіональний розподіл намірів працювати на власній земель-ній ділянці або фактичний стан наведено на рис. 10.2.

Рисунок 10.2 Наявність наміру самостійно обробляти належні респонден-там земельну(і) ділянки (паї), регіональний розподіл, %

На підставі даних досліджувані регіони слід поділити на три групи.Перша група, до якої входить Північ, де аномально велика кількість тих, хтообробляє свою земельну ділянку самостійно, – 37,1%. До того ж значна кіль-кість респондентів має намір це зробити найближчим часом. Другу групурегіонів становлять Захід, Південь, Київська область та АР Крим, на території

82

яких кількість самостійно працюючих на землі становить 15–20% респонден-тів. Третя група регіонів –Центр та Схід, де самостійного обробітку земельнихпаїв практично не зафіксовано, там же проживає мінімальна кількість тих, хтохотів би започаткувати самостійний обробіток.

Кількість орендованих (або запланованих до оренди) земельних ділянок(паїв) у половини цих респондентів становить 1 пай; ще 22,6% респондентіворендує від 2 до 5 паїв. Решта є (чи планують бути) досить потужними вироб-никами, оскільки ведуть мову про оренду від 6 до 130 паїв, щоправда, загальнакількість їх становить лише 12 осіб.

Середня загальна площа орендованої землі становить 22,4 га (33,5 га у2010 році), середній термін оренди – 10 років.

Середня орендна плата становить 424 грн за 1 га сільгоспугідь.Мінімальний показник становить 55 грн за гектар, максимальний – 1000 грн.Ця плата передбачається фіксованою лише у 40% випадків, у решті випадківреспонденти планують переглядати її щорічно.

Оцінювати кількість постійних чи сезонних працівників дуже складно,оскільки відповіли на це запитання менше 2% респондентів, причому полови-на з них не використовує і не збирається використовувати працю найманихпрацівників. Решта планує мати і постійних, і сезонних працівників.

Висновки- Дослідження фіксують наявність респондентів, які самостійно оброб-

ляють належні їм земельні паї, та незначне збільшення їх кількостівпродовж часу досліджень з 12,4% до 15,3%. Мешкають ці респондентипереважно на Півночі країни, хоча й в інших регіонах вони також пред-ставлені.

- Сподівання на те, що сільськогосподарське виробництво найближчимчасом істотно поповниться новими підприємцями, є безпідставними якмінімум у найближчій перспективі – надто незначна частина власниківземельних паїв планує розвиток власного бізнесу: 5,9% мають наміррозпочати це найближчим часом (5,3% у 2010 році).

Скасування мораторію теоретично надає можливість власникам земель-них паїв виступити не тільки в ролі продавців, а й покупців земельних паїв.Чи мають бажання респонденти виступити у такій ролі? Як свідчать резуль-тати дослідження, найбільш популярна відповідь – «ні, не хотіли б» (64,7%респондентів); ще 16,6% не визначилися; заявили про своє бажання придба-ти земельний пай 18,7% опитаних. Як бачимо, кількість бажаючих купитиземельний пай не дуже велика, але вона приблизно на третину перевищує

83

кількість тих, хто хотів би їх продати. Регіональний розподіл наведено нарис. 10.3.

Рисунок 10.3. Якщо мораторій буде скасовано, чи хотіли б Ви особистокупити земельний пай або отримати його іншим чином, регіональний

розподіл, %Отже, найбільше бажаючих придбати землю проживає на Сході, у Київській

області та на Півдні. Мінімальна кількість потенційних покупців – у Центрі.Ще одне запитання дослідження було спрямоване на визначення тих

соціальних груп, котрі, на думку власників паїв, найбільше зацікавлені у ска-суванні мораторію. Відповідь на це запитання наведено на рис. 10.4.

Рисунок 10.4. Найбільше зацікавлені у скасуванні мораторію, %*

84

*Примітка. Сума відсотків більша 100, оскільки респонденти моглиобрати кілька відповідей.

«Найбільше зацікавленими» респонденти визначали політиків і депутатів(52,7%) та українських бізнесменів (48,1%). Третє місце за популярністю нале-жить іноземним громадянам (20,5%) та іноземним фірмам (13,6%), що в сумідає 34,1%. Четверте місце як одержувачам вигоди респонденти віддали власнежителям сільських територій та власникам паїв – якщо сумувати власниківпаїв, сільських жителів, фермерів та пенсіонерів (10,7%+10,6%+7,8%+1,9%), тозагалом вийде 31%.

Висновки- Загальна кількість противників ринку землі становить 51,5%, і цей

показник практично не зазнав змін з часу дослідження 2010 року.- 47,5% власників земельних паїв можна зарахувати до прихильників

ринку землі, з певними обмеженнями або засторогами.- Не існує істотних відмінностей у ставленні до запровадження ринку

землі за ознакою статі.- Чим молодші респонденти, тим ліберальнішу позицію вони зай-

мають щодо купівлі-продажу земель сільськогосподарського при-значення.

- Противники купівлі-продажу землі зосереджені переважно на Півночіта в Центрі, причому регіональні відмінності з часом практично незазнали змін. Прихильники проживають переважно в Київській області,на Заході та Півдні.

- Домінуюче ставлення до можливого скасування мораторію на купівлю-продаж землі у 59% випадків негативне.

- Найчастіше неприйняття ідеї скасування мораторію полягає у небажан-ні бачити у ролі покупців землі іноземців.

- Кількість противників скасування мораторію більша за середню вУкраїні у трьох регіонах – на Півночі, Заході та в Центрі, у решти регіо-нів цей показник значно менший.

- Прихильники скасування мораторію, що за кількістю у півтора-два разиперевищують середні для країни, проживають у Криму, на Сході та вКиївській області.

- Чим вищий вік респондентів, тим більшою мірою негативно вони став-ляться до можливості скасування мораторію.

- Чим нижчий рівень матеріального благополуччя респондентів, тимчастіше вони виступають противниками скасування мораторію.

85

- У разі скасування мораторію бажали б виступити покупцями земельнихпаїв 18,7% опитаних. Найбільше таких на Сході, у Київській області тана Півдні.

- Найчастіше «найбільш зацікавленими» респонденти визначали політи-ків і депутатів (52,7%) та українських бізнесменів (48,1%).

- За даними дослідження, розпорядилися б паями, здавши їх в оренду,80,4% власників паїв. Наміри щодо розпоряджання у разі скасуваннямораторію дають підстави очікувати, що істотних змін тут не відбудеть-ся, оскільки 68,5% власників паїв знову ж таки передадуть їх в оренду.Найменше схильні передати свої земельні паї знову в оренду жителіКриму, найбільше – Сходу та Центру.

86

РОЗДІЛ ХІ. ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ. ОГЛЯД ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ У ЗАСОБАХ

МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ПРОВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

(відгуки, критичні зауваження, аналітика, інтерв’ю тощо)У рамках підготовки експертної дискусії щодо проблеми впровадження в

Україні обігу земель сільськогосподарського призначення протягом січня 2012року група експертів ІГС провела моніторинг основних ЗМІ, які присутні в інтер-нет-просторі України, аби зрозуміти, які ЗМІ і яким чином доводять до українсь-ких громадян інформацію про суть «завершення земельної реформи», перевагита ризики від створення вільного ринку земель. Умовно ми розділили ЗМІ, якіпопали в коло нашого огляду, на «незалежні» та «офіційні» і «лояльні до влади».

«Офіційні» ЗМІ є чи мають стати фактичним рупором земельної реформи.Адже саме у цих виданнях можна побачити в першу чергу офіційну позиціювлади та правлячої партії щодо реформи в цілому та законопроекту про ринокземель зокрема.

Нижче подано короткий зміст найбільших публікацій на земельні теми.Аналіз інтернет-простору показав ще одну цікаву річ. Пошукова системавидає масу публікацій про землю, але віднайти там публікації з «офіційних»видань дуже складно. Головною причиною тут є їх низька популярність вінтернет-користувачів, адже пошукові системи налаштовані таким чином, щоспочатку ідуть матеріали, які найчастіше переглядаються. Крім того, наприк-лад, газета «Голос України» в Інтернеті не дає змоги подивитись її публікації.Така опція доступна лише для її передплатників, що, у свою чергу, ще більшескорочує коло потенційних читачів цього видання.

Попри те, можна стверджувати, що офіційні ЗМІ передусім публікують офі-ційну точку зору на земельну реформу і висвітлюють винятково її можливі пози-тивні наслідки. Водночас незалежні ЗМІ містять багато матеріалів саме критич-ного характеру як щодо змісту реформи, явного і прихованого, так і щодоризиків, які несе з собою реформа. У деяких публікаціях існує свідоме чи несві-доме нерозуміння суті проблем, пов’язаних із реформою, так само, як оцінюванняміжнародного досвіду у цій сфері. Оскільки обсяг цього збірника невеликий,ознайомитися з аналізом публікацій можна за такими інтернет-адресами:

- сайт «Інституту громадянського суспільства»http://www.csi.org.ua/www/;

- сайт Творчого центру «ТЦК» http://ccc-tck.org.ua/.

87

РОЗДІЛ ХІІ. ОГЛЯД ІНТЕРНЕТ-САЙТІВ ОРГАНІВВЛАДИ, ЩО ОПІКУЮТЬСЯ ПИТАННЯМИ АГРАРНОГО

СЕКТОРУ ТА СЕЛА

Сайт Українського державного фонду підтримки фермерських господарств:

http://www.udfpfg.org.ua/index.htmlУкраїнський державний фонд підтримки фермерських госпо-

дарств (скорочена назва – Укрдержфонд) є державною бюджетною устано-вою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо підтримки ста-новлення і розвитку фермерських господарств, є юридичною особою, маєсамостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державного казначей-ства, печатку із зображенням Державного Герба України, своє найменуваннята ідентифікаційний код.

На головній сторінці відсутня інформація про керівництвоУкрдержфонду.

Відсутня будь-яка інформація про діяльність фонду.Останній звіт датований 2006 роком.Розділ про законодавче регулювання існує, але не містить

повного та оновленого переліку нормативних документів.Законодавче регулювання закінчується 2007 роком, у той час як останні

рішення КМУ та міністерства щодо предмета діяльності фонду прийняті у 2011 році.(див.: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_03_21/an/

84/KP110282.html#84, http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_09_02/an/16/RE19851.html#16)

Звісно, цей фонд працює і видає гроші, але кому, за що та під які проекти,для кого існує – цих відомостей немає на його інтернет-сторінці.

Сайт Міністерства аграрної політики:http://minagro.gov.ua/

Земельна реформа обговорюється на всіх телеканалах, по радіо та простона вулиці, а на сайті головного міністерства тиша та спокій, тільки деякі нови-ни і висловлення міністра, що процес обговорення триває.

Здається, що сайт головного міністерства має просто рясніти інформаці-єю про земельну реформу, на форумах сайту має точитись жвава дискусія проринок земель в Україні.

88

Та, на жаль, нічого цього немає, є лише повідомлення про розгляд законо-проекту «Про ринок земель» № 9001-д в комітеті ВРУ та висловлення міністра:«Я вже неодноразово говорив і продовжую наголошувати, що дляМіністерства співпраця із громадськими інституціями є вкрай важливою.Крок за кроком протягом минулого року ми налагодили тісні стосунки ізпрофільними об’єднаннями, Всеукраїнською асоціацією сільських та селищ-них рад, із профспілкою працівників АПК та федерацією роботодавців АПК.Наразі до Громадської ради при Міністерстві увійшло 83 організації. Цесвідчить про те, що аграрна галузь для розвитку всієї держави є по-справжньому стратегічною», – поінформував Микола Присяжнюк.

На переконання Міністра, представники громадськості повинні взятина себе завдання з роз’яснення економічних реформ.

«Завдання влади ці реформи впроваджувати, а ваше – доводити їхзміст до громади. Як наприклад, із земельною реформою. Законопроект«Про ринок земель» буде найближчим часом розглядатися у Верховній Радіу другому читанні», – додав Міністр.

На сайті головного міністерства навіть законопроект № 9001-д «Проринок земель» не розміщений, а є тільки посилання, і щоб це посилання знай-ти, треба добре пошукати (зверніть увагу на шлях, виділений червоним).

Про сам сайт. Головна сторінка викладена непогано, проте практичновідсутня нормативна база сфери діяльності Міністерства, а та, що є, –розкидана по різних розділах.

Наприклад, у розділі про міністерство є тільки положення про нього,деякі лінки не працюють. Багато розділів – напівпорожні, відсутні важ-ливі, навіть обов'язкові документи.

http://minagro.gov.ua/page/?9834 – відсутній проект програми.http://minagro.gov.ua/page/?9681 – відсутнє рішення уряду.http://minagro.gov.ua/page/?9683 – немає даних про фінансування головної

ДЦП після I півріччя 2010 року, інформація за 2010 рік досі значиться з позначкою«оперативна» (http://minagro.gov.ua/page/?9684), а за 2011 – відсутня.

Отже, можна стверджувати, що офіційні інтернет-ресурси органів влади таустанов, що відповідають за реалізацію політики у сфері сільського господарст-ва, не є «живими», інформаційно корисними для користувачів ресурсами.

89

ЕКСПЕРТИ ФОРУМУ

ВОЗНЯК ТарасУкраїнський культуролог, політолог, головний редактор ізасновник Незалежного культурологічного журналу «Ї».Автор понад 400 публікацій в українській та закордоннійпресі. Постійно займається питаннями міжнародних сто-сунків, транскордонного співробітництва

ГОНЧАРУК ОлександрКандидат соціологічних наук, старший науковий співро-бітник відділу соціальної експертизи Інституту соціологіїНАН України.Брав участь в розробленні методики, методології, плануван-ні, адмініструванні та проведенні 10 соціологічних дослід-жень з проблем приватизації землі та реформування сіль-ськогосподарських підприємств, ефективності інформаційної

кампанії, підписання договорів оренди землі, а також дослідженні проблем соці-альної сфери села і написанні аналітичних звітів за результатами дослідження

ДОВБЕНКО МихайлоДиректор Інститут відкритої політики, економіст, докторекономічних наук, позаштатний консультант КомітетуВерховної Ради України з питань державного будівництва тамісцевого самоврядування, член Міжвідомчої координацій-ної ради з економічної теорії НАН України і МОН України.Основний напрям наукових досліджень – історія економіч-них вчень, теоретичний аналіз сучасної економічної думкиКАЛІБЕРДА ОлександрЗаступник керівника проекту USAID АгроІнвест, провіднийфахівець з агарної політики з 20-річним досвідом у сферірозроблення проектів, ініціатив і програм. Має понад 10-річний досвід роботи у Світовому банку, де координувавпідготовку та впроваджував проекти, спрямовані на підви-щення конкурентоспроможності галузі сільського госпо-дарства, розширення доступу до фінансів, розвиток торгів-

лі, ринкових перетворень, земельних відносин та створення системи земельногокадастру і реєстрації прав власності на нерухомість

90

КОЗАЧЕНКО ЛеонідВіце-президент Українського союзу промисловців та під-приємців, Голова ради підприємців при КМУ, президентУкраїнської аграрної конфедерації. Лідер громадськогоруху, досвідчений керівник, висококваліфікований фахі-вець в агропромисловій сфері. Заслужений працівниксільського господарства України

КОРІНЕЦЬ РоманМагістр державного управління, заступник директораІнституту розвитку аграрних ринків, президентНаціональної асоціації сільськогосподарських дорадчихслужб України. Брав участь у розробленні низки законо-проектів у сфері земельних правовідносин, у тому числіЗемельного кодексу України. Консультант з питань дер-жавно-приватного партнерства

ЛІБАНОВА ЕллаНауковець у галузі соціоекономіки, демографії та еконо-міки праці, академік Національної академії наук України(2009), доктор економічних наук (1992), професор (2000),заслужений економіст України (2002). ДиректорІнституту демографії та соціальних досліджень НАНУ.Член Міжнародного союзу демографів

МЕЛЬНИК МиколаУчений-агроном, народний депутат України 4-го скликання,депутат Вінницької обласної ради (1994–2002), головаВінницької обласної державної адміністрації (1995–1996),державний службовець 1-го рангу. Заступник голови корпо-рації «Липівка» Томашпільського району Вінницької області.Автор тетралогії «В диких зарослях малини» (1992–1997),член спілки журналістів (загалом автор 6 романів)

91

МІЩУК АлимДиректор ТОВ «Робімакс-АГРО», заступник головиХмельницької обласної асоціації сільськогосподарськихтоваровиробників

МОЛДОВАН ЛюбовДоктор економічних наук, професор, заслужений еконо-міст України, генеральний директор Центру аграрнихреформ, головний науковий співробітник відділу форм іметодів господарювання в агропродовольчому комплек-сі Інституту економіки та прогнозування НАН України.Автор понад 70 наукових праць, серед яких 2 індивіду-альні та 11 колективних монографій, 6 навчальнихпосібників

НУДЕЛЬМАН ВолодимирДоктор географічних наук, заслужений діяч науки і тех-ніки України, професор кафедри міського будівництваКиївського національного університету будівництва іархітектури, дійсний член Української академії архітекту-ри, віце-президент Спілки урбаністів України, член науко-вої ради Українського географічного товариства. Бувнауковим керівником, автором нормативно-методичноїбази містобудування, Генеральної схеми плануваннятериторії України, яка затверджена законом України

ПАЛІЙ ОлександрПолітичний консультант, історик, журналіст, кандидатполітичних наук. Автор трьох книг «Ключ до історіїУкраїни» (2005), «Навіщо Україні НАТО» (2006), «ІсторіяУкраїни» (2010), автор близько 70 наукових публікацій,редактор 6 книг, автор близько 700 газетних і журналь-них публікацій, 150 відеосюжетів

92

ПІСКУН ВалентинаДоктор історичних наук, провідний науковий співробітникІнституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. Коло наукових інтересів: історіяУкраїнської революції 1917–1923 років, соціально-економіч-ні, політичні та культурні трансформації в українськомусоціумі у 20–30-х рр. ХХ ст., історія української політичноїеміграції. Автор понад 180 наукових праць

ПИНЗЕНИК ВікторЗаступник Голови Наглядової ради АТ «УкрСиббанк», докторекономічних наук, почесний доктор Національного універ-ситету «Києво-Могилянська академія», Тернопільської ака-демії народного господарства, заслужений економістУкраїни, народний депутат України кількох скликань, у різніроки обіймав посади першого віце-прем’єра, віце-прем’єрата міністра фінансів, економіки в Уряді України

ТКАЧУК АнатолійПравник, політик, директор з науки і розвитку Інститутугромадянського суспільства, народний депутат України 1-го скликання, заслужений юрист України, досліджує про-блеми місцевого самоврядування, регіонального розвиткута некомерційного права, заступник Міністра регіональ-ного розвитку та будівництва (2008–2010), членНаціональної комісії із зміцнення демократії та верховен-ства права (2005–2010)

93

ЗМІСТ

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

РОЗДІЛ І. ЗАКОНОДАВЧО ВСТАНОВЛЕНІ ПРОЦЕДУРИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИТА УХВАЛЕННЯ РЕГУЛЯТОРНИХ НОРМАТИВНИХ АКТІВ

Регламент Кабінету Міністрів України (Витяг) . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5Закон України «Про засади державної регуляторної політикиу сфері господарської діяльності» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6

РОЗДІЛ ІІ. ЧИ Є РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА СПРАВЖНІМПРІОРИТЕТОМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ?

Законодавство . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .9Державні стратегії, програми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13Деякі положення Державної цільової програми розвиткуукраїнського села на період до 2015 року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .14Інституційне забезпечення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .14Деякі висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16М. Довбенко Аграрний шлагбаум . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .16Економічна перспектива у дзеркалі цифр . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17Аграрний шлагбаум на шляху до елітного клубу провідних країн . . .19Хто і як живе у селах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .26

РОЗДІЛ ІІІ. СТРУКТУРА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВАВ УКРАЇНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .30

РОЗДІЛ ІV. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИТА ДЕЯКИХ ІНШИХ КРАЇН . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .33

РОЗДІЛ V. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.РОЗВИТОК ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ 1990–2011 РОКИ

І. Історія розвитку земельного законодавства на прикладіземельних кодексів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .39ІІ. Історія розвитку земельного законодавства на прикладі законівта інших нормативно-правових актів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .54

РОЗДІЛ VI. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (витяг) (земля та власність) . .66

РОЗДІЛ VII. МЕТА ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ ОЧИМА ВЛАДИ . . . . . . . . .67

РОЗДІЛ VIII. РИНОК ЗЕМЕЛЬ: СПРОБА ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . .68

РОЗДІЛ IX. РИЗИКИ ВІД ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ: ЯК ЇХ РОЗУМІЮТЬРІЗНІ ЕКСПЕРТИ? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .72

РОЗДІЛ Х. СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ З ОЦІНЮВАННЯПРОВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ, 2011 (витяги) . . . . . . . . . . . .80

РОЗДІЛ ХІ. ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ. ОГЛЯД ІНФОРМАЦІЙНИХПОВІДОМЛЕНЬ У ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЩО СТОСУЮТЬСЯПРОВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ(відгуки, критичні зауваження, аналітика, інтерв’ю тощо) . . . . . .87

РОЗДІЛ ХІІ. ОГЛЯД ІНТЕРНЕТ-САЙТІВ ОРГАНІВ ВЛАДИ, ЩО ОПІКУЮТЬСЯ ПИТАННЯМИ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ТА СЕЛА . . . . .88

Сайт Українського державного фонду підтримкифермерських господарств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .88Сайт Міністерства аграрної політики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .88

ЕКСПЕРТИ ФОРУМУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .90

Інформаційно;довідкове видання

ЗЕМЛЯ – СЕЛО – ЛЮДИ – РЕФОРМА: збірник аналітичних матеріалів Експертного форуму

з питань земельної реформи м. Київ, 14 лютого 2012 року

Ре дак тор: Валентина Пакулько

Ін сти тут гро ма дянсь ко го сус піль ствам. Ки їв, бульв. Друж би на ро дів, 22, к. 21

тел./факс: 529;73;94ел. по шта: csi@csi.org.ua

Ін тер нет сто рін ка: www.csi.org.ua

Ви го то вле но ТОВ ІКЦ „Легальний статус“

Сві доц тво про вне сен ня суб'єк та ви дав ни чої діяль но сті до Дер жав но го ре єс тру

ви дав ців, ви го тів ни ків і роз пов сю джу ва чів ви дав ни чої про дук ції ДК 726 від 18.12.2001 р.

м. Ки їв, бульв. Друж би на ро дів, 22, к. 21.

Під пи са но до дру ку з ори гі нал;ма ке ту 29.03.2012 р.

Фор мат 60x84/16. Гар ні ту ра OfficinaSerifC. Па пір оф сет ний.

Умовн.;друк. арк. 5,58 Обл.;вид. арк. 4,48 На клад 500 прим.