професійна комунікація викладача
TRANSCRIPT
ПРОФЕСІЙНА КОМУНІКАЦІЯ ВИКЛАДАЧА
Катюк Я.Л., кандидат психологічних наук, доцент кафедри філософії і освіти дорослих ДВНЗ «Університет менеджменту освіти»
СПІЛКУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЯ
спілкування
процес взаємодії і взаємин суб'єктів (особистостей, соціальних груп), у якому відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а також вольовий контакт
комунікація це шлях повідомлення (наприклад,
повітряні чи водяні комунікації), по-друге, це форма зв'язку (приміром,
радіо, телеграф і т.ін.), по-третє, це процес повідомлення
інформації за допомогою технічних засобів масової комунікації (газети, радіо, кінематограф, телебачення й ін.),
по-четверте, комунікація виражає акт спілкування, зв'язок між двома чи більш індивідами, повідомлення інформації однією особою іншій
КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з
іншими людьми розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для
побудови ефективної комунікації у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії
ПРИЧИНИ ПОГАНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: а) стереотипи – спрощені думки щодо окремих осіб чи ситуацій; у результаті немає
об'єктивного аналізу і розуміння людей, ситуацій, проблем; б) “упереджені уявлення” - схильність відкидати усе, що суперечить власним поглядам,
що нове, незвичайне (“Ми віримо тому, чому хочемо вірити”). Ми рідко усвідомлюємо, що тлумачення подій іншою людиною настільки ж правомірне, як і наше власне;
в) погані відносини між людьми, оскільки якщо ставлення людини вороже, те важко її переконати в справедливості власної точки зору;
г) відсутність уваги й інтересу співрозмовника, а інтерес виникає, коли людина усвідомлює значення інформації для себе (за допомогою цієї інформації можна отримати бажане чи попередити небажаний розвиток подій);
д) зневага фактами, тобто звичка робити висновки при відсутності достатньої кількості фактів;
е) помилки в побудові висловлень: неправильний вибір слів, складність повідомлення, слабка переконливість, нелогічність і т.п.
ж) невірний вибір стратегії і тактики спілкування.
МОДЕЛІ МІЖОСОБИСТІСНОЇ КОМУНІКАЦІЇ Лінійна зображує комунікацію як дію, у рамках якої
відправник кодує ідеї і почуття у певний вид повідомлення і потім відправляє його одержувачу, використовуючи будь-який канал
Інтерактивна вводить зворотний зв'язок, наочно демонструючи колоподібний характер комунікації: відправник і одержувач повідомлення послідовно міняються місцями
Трансакційна зображує комунікацію як процес одночасного відправлення й одержання повідомлень комунікаторами
СПІЛКУВАННЯ МІСТИТЬ У СОБІ ТРИ СТОРОНИ:
комунікативну (передача, обмін інформацією між її учасниками);
інтерактивну (взаємодія тих, що спілкуються – обмін у процесі спілкування не тільки словами, але і діями, вчинками).
перцептивну (сприйняття один одного тими, хто спілкується).
ФУНКЦІЇ МОВЛЕННЯ: 1.Комунікативна – процес передачі інформації. 2.Сигніфікативна – відображення об'єктивної реальності через поняття. 3.Формоутворення – утілення думок у словесну форму. 4.Активаційна – вербальна активність підвищує рівень свідомості. 5.Регулятивна – вплив на напрям думок і дій. 6.Кумулятивна – збереження досвіду людства й індивідуального
досвіду кожної конкретної людини. 7.Експресивна – проявлення внутрішнього, емоційного стану людини. 8.Фактична – встановлення і підтримка контактів з людьми. 9.Міфічна – звертання до молитв для запобігання неприємностей.
У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ МОВЛЕННЯ ПЕДАГОГА ВИКОНУЄ ТАКІ ДОДАТКОВІ ФУНКЦІЇ:
розвивальну – забезпечує формування особистості того, кого навчають, передачу йому норм і правил поведінки, управління процесом їхнього засвоєння, розкриття морального змісту чинених їм і іншим людям вчинків, оволодіння оцінними і самооцінними критеріями;
інформаційну – здійснює передачу знань; регулятивну – створює сприятливу психологічну атмосферу
спільної й індивідуальної діяльності, погоджує і поєднує зусилля для досягнення загального й особистого результату;
емоційну – формує і коректує міжособистісні відносини.
ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЕДАГОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ: Варіативність – здатність про одне й те саме говорити по-різному,
використовуючи різні мовні засоби, прийоми композиції словесного матеріалу, стильові особливості.
Виразність – уміння викликати у свідомості слухачів наочні образи за допомогою прикладів, метафор, алегорій, порівнянь.
Емоційність – здатність впливати на емоції і почуття слухачів. Логічність – послідовність розгортання аргументації, утримання на
основній ідеї. Нерідко в ході виступу, розгорнутого мовного повідомлення в що говорить з'являються додаткові асоціації, цікаві думки, на яких також хочеться зупинитися. Нездатність протистояти цій спокусі приводить до поступової зміни предмета повідомлення, відходу від основної теми.
Літературність – точність уживання слів, правильність наголосів, закінчень. Доречність – відповідність змістовних і стилістичних складових.
АТРАКЦІЯ ЯК ВИД СОЦІАЛЬНОЇ НАСТАНОВИ НА ІНШУ ЛЮДИНУ Настанова особистості являє собою неусвідомлюваний стан
готовності, схильності до спілкування і діяльності, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша її потреба.
Упередженість, що складає сутність багатьох настанов, є або результатом недостатньо обґрунтованих висновків з особистого досвіду, або результатом некритичного засвоєння стереотипів мислення.
Формування позитивних настанов є однієї з основних задач при педагогічному спілкуванні.
ВИДИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ заперечення, придушення, раціоналізація, витиснення, проекція, ідентифікація, відчуження, заміщення, сублімація, катарсис.
ПРАВИЛА І ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ Підготовка до виступу Секрет гарного виступу Як завоювати увагу аудиторії Як закінчувати виступ Риторичні прийоми до публічного виступу
ПРАКТИЧНІ ПРИЙОМИ ПЕРЕКОНАННЯ
Переконливість визначається: психологічними факторами, самою атмосферою бесіди, що
може бути сприятливою чи несприятливою, доброзичливою чи недоброзичливою;
культурою мовлення.
ЯКЩО В СПІЛКУВАННІ МИ ОРІЄНТОВАНІ НА СЕБЕ, А НЕ НА СПІВРОЗМОВНИКА, ТО МИ:
не організуємо свої думки перед тим, як їх висловлюємо, а говоримо спонтанно, сподіваючись, точніше вимагаючи, щоб інші «встигали» за нами;
через недбалість чи непевності не виражаємо своєї думки точно, тому вони здобувають двозначність;
говоримо занадто довго, так що слухач до кінця нашого висловлення вже не пам'ятає, що було спочатку;
продовжуємо говорити, навіть не зауважуючи, реагує слухач чи ні.Висловлення без орієнтації на співрозмовника носять форму
монологу. Сума втрат інформації при монологічному спілкуванні може досягати 50%, а в деяких випадках – і 80% обсягу вихідної
інформації.
ПРАВИЛА ПЕРЕКОНЛИВОГО СПІЛКУВАННЯ Правило Гомера Правило Сократа Правило Паскаля Переконливість аргументів у значній мірі залежить від іміджу і статусу переконуючого Не заганяйте в кут себе, не знижуйте свій статус Не принижуйте статус і імідж співрозмовника До аргументів приємного нам співрозмовника ми відносимося поблажливо, а до аргументів
неприємного – критично Виявите емпатію Будьте гарним слухачем Уникайте конфліктогенів Перевіряйте, чи правильно ви розумієте один одного Стежите за мімікою, жестами і позами – своїми і співрозмовника Покажіть, що пропоноване вами задовольняє якусь з потреб співрозмовника Запитуйте, а не стверджуйте Дайте зрозуміти, що ідею ви почерпнули від співрозмовника Якщо вас перестали слухати, зупинитеся на півслові. Це приверне мимовільну увагу Знайдіть підхід
ТИПИ СЛУХАННЯ І РОЛІ СЛУХАЧІВ75% свого часу ми проводимо у вербальному спілкуванні.
З цих 75% : «говоріння» займає 35%, а 40% займає «слухання». Інший час іде на читання – 16% і письмо –
9%.
УСПІШНА ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ Розуміння вашого висловлення зв'язано з конструкцією речення. Довгі речення
ускладнюють розуміння, тому що складні і граматично не ясні. Короткі речення (8 – 15 слів) складаються з закінчених думок. Це точні і діючі
висловлення. Голос є самим сильним аргументом переконання. Монотонність мовлення часто є
причиною невдачі в діловій комунікації. Паузи підсилюють увагу, заспокоюють, підкреслюють сказане і допомагають
зробити перепочинок. Якість і кількість словника підсилюють вплив висловлення. Рекомендується частіше використовувати в мовленні дієслова (активна форма)
(демонструють наочність), а не іменники. Чим абстрактніше поняття, тим більш разноманітно його можна інтерпретувати.
Зменшити ризик неправильного розуміння можна, використовуючи вербальний зворотний зв'язок, задаючи питання: що? коли? де? як? хто? і чому?
ПРОЦЕС СЛУХАННЯ
Рівень 1. Слухання-співпереживання Рівень 2. Ми чуємо слова, але насправді не слухаємо Рівень 3. «Слухання з тимчасовим відключенням»
ПОГАНІ СЛУХАЧІ
Псевдослухач (симулянт) Залежний слухач Самозакоханий слухач Слухач-автор Перебивала Слухач, занурений у себе Слухач-логік, інтелектуал Слухач-бджола Слухач-жало
ПСИХОЛОГИ СТВЕРДЖУЮТЬ, ЩО СТАВЛЕННЯ ДО НАС НА 30% ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ТИМ, ЩО МИ ГОВОРИМО, А НА 70% - ТИМ, ЯК МИ ГОВОРИМО. МОВНІ ЗАСОБИ, ЇХНЯ ЯКІСТЬ – ЦЕНТРАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ ЗРОБЛЕНОГО НАМИ ВРАЖЕННЯ, ІНШИМИ СЛОВАМИ – НАШОГО ІМІДЖУ.
РЕКОМЕНДАЦІЇ:
Виявляйте свої звички слухання, сильні і слабкі сторони, характер помилок, що допускаються. Чи не занадто швидко ви складаєте думку про людей? Чи часто ви перебиваєте співрозмовника? Які перешкоди спілкування характерні для ваших відповідей? Які з них найбільше часто повторюються? Знання своїх звичок – це перший крок до їхнього удосконалювання.
Не йдіть від відповідальності за спілкування. Вона обопільна, оскільки в спілкуванні беруть участь двоє, причому в ролі слухаючого вони виступають почерзі. Умійте показати співрозмовнику, що ви дійсно слухаєте і розумієте його. Цього можна домогтися уточнюючими питаннями, активними емоціями. Як може співрозмовник довідатися, що ви його розумієте, якщо ви самі не скажете йому про це?
Будьте уважні. Умійте підтримувати зі співрозмовником візуальний контакт, але без настирливості чи пильного погляду (що часом приймається за ворожість). Стежьте, щоб ваші пози і жести говорили про те, що ви слухаєте співрозмовника. Пам*ятайте, що партнер хоче спілкуватися з уважним живим співрозмовником.
Умійте зосередитися на тому, що говорить співрозмовник. Це вимагає свідомих зусиль, оскільки зосереджена увага утримується недовго (менш однієї хвилини). Намагайтеся до мінімуму звести ситуаційні перешкоди (телевізор, телефон). Не допускайте «блукання» думок.
Намагайтеся зрозуміти не лише зміст слів, але і почуття співрозмовника. Пам*ятайте, що люди передають свої думки і почуття «закодованими», відповідно до прийнятих соціальних норм.
Умійте бути спостережливими. Стежте за немовними сигналами того, хто говорить, оскільки на емоційне спілкування припадає велика частина взаємодій. Стежити треба за виразом обличчя співрозмовника: як він дивиться на вас, як підтримує контакт, як сидить чи стоїть, як поводиться під час розмови. Чи відповідають немовні сигнали співрозмовника його мовленню чи суперечать йому?
Дотримуйтеся схвальної реакції стосовно співрозмовника. Ваше схвалення допомагає йому точніше виразити свої думки. Будь-яка негативна реакція з вашого боку викликає в того, що говорить захисну реакцію, почуття непевності, сторожкість.
Прислухайтеся до самого себе. Ваше заклопотаність і емоційне збудження заважають вивчати партнера. Якщо його мовлення і поведінка торкаються ваших почуттів, намагайтеся виразити їх: це прояснить ситуацію, вам полегшає слухати співрозмовника.
Пам*ятайте, що часто мета співрозмовника – отримати від вас що-небудь реальне чи змінити вашу думку, чи ж змусити вас зробити що-небудь. У цьому випадку дія – краща відповідь співрозмовнику.
ЗРОЗУМІЛЕ МОВЛЕННЯ
Грамотність мовлення Експресивність мовлення Рівень інтелекту Логічність викладу інформації
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОСЛІДОВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ ТИПІВ ЗАПИТАНЬ:
-Для першого етапу, на якому порушуються нові проблеми, характерні відповіді «так – ні».
-На наступному етапі, коли розширюються межи областей передачі інформації і відбувається збір фактів і обмін думками, варто задавати переважно відкриті і дзеркальні запитання.
-Після етапу передачі інформації настає етап закріплення і перевірки отриманої інформації; переважають риторичні запитання і питання на обмірковування.
-І наприкінці, намічаючи новий напрямок інформування, ми користаємося переломними запитаннями.
ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ВІДПОВІДЕЙ НА ЗАПИТАННЯ І РЕПЛІКИ На складні проблемні запитання відповідайте, якщо маєте
продуманий варіант рішення проблеми. Якщо такого варіанті не має, то краще не імпровізувати.
Якщо співрозмовник використовує у своєму запитанні негативні, некоректні слова і фрази, то не треба при відповіді їх повторювати.
На провокаційні запитання і репліки краще не відповідати. У крайньому випадку – перевести розмову на самого опонента чи на характер питання.
Чим емоційніше запитання чи репліка, тим коротша повинна бути відповідь.
Чим більше співрозмовник переповнений емоціями, тим спокійніше треба йому відповідати.
НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ
Альберт Міробян знайшов, що в акті комунікацій безпосередньо слова займають лише 7%; 38% - це звуки й інтонації і 55% іде на невербальні комунікації.
Професор Бердвістел провів необхідні дослідження, і по його підрахунках, у середнім, людина говорить 10-11 хвилин у день і середнє речення звучить близько 2,5 секунд.
Так само, як і Міробян, він знайшов, що вербальний компонент розмови займає 35%, а невербальний – 65%.
Більшість дослідників погоджується, що за допомогою слів передається в основному інформація, а за допомогою жестів – різне ставлення до цієї інформації, а іноді жести можуть заміняти і слова.
ПСИХОЛОГІЧНЕ МАНІПУЛЮВАННЯ ТА КОМУНІКАТИВНІ МАНЕВРИ Сферу можливостей суб'єктивного пізнання людини можна
назвати її соціальним інтелектом, припускаючи під цим здатність розуміти самого себе, а також інших людей, їхні взаємини і прогнозувати міжособистісні події.
Так, багатьом людям властива непродуктивна ігрова поведінка (наприклад, психологічне маніпулювання), знання особливостей якої дозволяє спостерігачу вчасно знайти і скорегувати негативну міжособистісну ситуацію.
ВИДИ НЕПРОДУКТИВНОЇ РОЛЬОВОЇ ПОВЕДІНКИ: 1.Гра «мене рвуть на частини». Аматори такої поведінки охоче беруть багато
доручень, щоб мати згодом можливість послатися на надмірну завантаженість, вони бурхливо включаються в спільну роботу.
2.Гра «свята простота». Прихильники цієї негативної міжособистісної гри напускають на себе навмисну наївність, що спонукає навколишніх учити їх і, отже, вирішувати за них ту чи іншу задачу. При цьому якщо гравець жінка, то, звертаючися до лицарських почуттів своїх опікунів, може зовсім перекласти на них свої професійні обов'язки.
3.Гра «казанська сирота» має кілька варіантів, коли людина: а) навмисне тримається подалі від керівництва, щоб згодом мати можливість
послатися на занедбаність; б) вона заявляє, що їй ніхто не допомагає – ні керівництво, ні колеги; в) указує на відсутність необхідних прав – «мене ніхто не слухає»; г) навмисне напрошується на брутальність, щоб стати в позицію скривдженого і т.ін.
ОСНОВИ АСЕРТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ При бажанні з ким-небудь домовитися (настояти на своєму) варто
позитивно формулювати те, чого ви хочете. Якщо близькі вам люди поводяться не так, як би вам цього хотілося, не
слід думати, начебто вони не здатні перемінитися. Часто вони навіть не підозрюють про те, що можна було б діяти інакше, їм це просто в голову не приходить. Іноді з тієї причини, що ми забули висловити їм своє бажання.
Якщо ми хочемо з ким-небудь домовитися, необхідно зберегти атмосферу дружнього діалогу (уникати критики).
Похвала – золотий ключик до воріт душі. Якщо вам хочеться що-небудь змінити, необхідно чітко і ясно
сформулювати, чого саме вам хочеться. Компроміс – це краща з перемог
АСЕРТИВНІ ПРАВА ЛЮДИНИ:
Людина має право сама судити про свою поведінку, думки та емоції і несе відповідальність за їх наслідки.
Людин має право не давати ніяких пояснень і обґрунтувань, що виправдують її поведінку.
Людин маєте право сама вирішити, чи відповідаєте вона і якою мірою за проблеми інших людей.
Людин маєте право змінювати погляди. Людина має право робити помилки і відповідати за них. Людина має право сказати: «Я не знаю». Людина має право не залежати від доброї волі інших людей. Людина має право на нелогічні рішення. Людина має право сказати: «Я тебе не розумію». Людина має право сказати: «Мене це не хвилює».
ПСИХОЛОГІЧНІ СПОСОБИ ВПЛИВУЗараженняНавіювання (сугестія)Переконаннянаслідування
КАУЗАЛЬНА АТРИБУЦІЯ ЯК ФЕНОМЕН ПРИПИСУВАННЯ ПРИЧИН ПОВЕДІНКИ
Виникнення інтересу до процесів каузальної атрибуції звичайно пов'язують з роботами видатного американського психолога Ф.
Хайдера. Міркуючи про те, як відбувається «наївний аналіз поведінки» у
будь-який звичайної людини, Хайдер указав на вирішальну роль приписування іншому наміру зробити вчинок при
установленні відповідальності за нього. Він вважав, що «наївне» розуміння виходить із двох
припущень: люди відповідальні за свої наміри і зусилля, але в меншому ступені за свої здібності, і чим більше фактори
навколишнього середовища впливають на дію, тим меншу відповідальність несе за неї людина.
люди з особистісною атрибуцією схильні знаходити винуватця того, що сталося, приписувати причину випадка конкретній людині;
у випадку пристрасті до обставинної атрибуції люди схильні, насамперед, звинувачувати обставини; не шукаючи конкретного винуватця;
при стимульної атрибуції людина бачить причину того, що сталося, в предметі, на який була спрямована дія.
САМОПОДАЧА У СПІЛКУВАННІ
Самоподача є засобом управління увагою інших, але не його метою Основою для самопред'явлення є наше інтуїтивне знання про основні
способи соціального сприйняття. Це і типові схеми формування першого враження, і емоційне розуміння, і закономірності каузальної атрибуції.
Самоподача полягає в умінні (у більшості випадків неусвідомленому) направити сприйняття партнера по визначеному шляху. Або це нав'язування того чи іншого стереотипного уявлення, що повинне задати потім специфічний «ореол» ставлення партнера, офарбити його в потрібний колір; або це управління партнером у тісному міжособистісному спілкуванні, що приводить до більш повного і точного взаєморозуміння; або це повідомлення інформації, що повинна викликати ті причини і мотиви, що здаються нам чи відповідними дійсності або просто вигідними.
САМОПОДАЧА «ПЕРЕВАГИ»
1) одяг людини, усе зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як знаки розходження, окуляри, оформлення волосся, нагороди, коштовності; у певних випадках розглядається навіть такий «одяг», як машина, крісло, оформлення кабінету і т.ін.;
2) манера поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т.ін.).
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ КОЛЬОРУ
Рожевий Ніжний, що вселяє таємничість
Червоний Вольовий, життєстверджуючий
Кармін Той, що велить; потребуючий
Кіновар Гнітючий
Охра Зм'якшує ріст роздратування
Коричневі тони Діє в'януло, інертно
Землистий-коричнево-землистий Стабілізуючий роздратування
Темно-коричневий Зм'якшуючий збудливість
Жовтогарячий Теплий, затишний
Жовтий Контактуючий, променистий
Жовто-зелений Оновлюючий, що розкріпачує
Зелений-пастельно-зелений Ласкавий, м'який
Маслиновий Заспокійливий, зм'якшуючий
Зелений-чисто-зелений Вимогливий, освіжаючий
Зелений-синьо-зелений Підкреслює рух, упевненість
Блакитнуватий-сірувато-блакитнуватий
Стриманий
Ясно-синій Веде в простір, що направляє
Синій Підкреслює дистанцію
Фіолетовий Заглиблений, важкий
Ліловий Замкнутий, ізольований
Пурпурний Вишуканий, претензійний
Білий Гасить роздратування
Сірий Не викликає роздратування
Чорний Не допомагає зосередитися
САМОПОДАЧА ПРИВАБЛИВОСТІ
Привабливість теж є предметом управління. Причому якщо самоподача переваги не завжди важлива для людини, то самоподача привабливості важлива для кожного.
Сприйняття привабливості – процес, що має ту ж соціальну природу, що і сприйняття переваги; отже, і механізми їх повинні бути схожі.
З цього випливає, що знаки привабливості треба шукати не в тієї чи іншій зовнішній характеристиці (кольорі очей чи волосся), а в соціальному значенні тієї чи іншої ознаки, що служить знаком привабливості.
Знаками привабливості можуть бути витрати людини на свій зовнішній вигляд, тобто ті зусилля, та робота, яку вони мають виконувати для створення певного зовнішнього вигляду – соціально схвалюваного типу зовнішності.
САМОПОДАЧА СТАВЛЕННЯ
Самоподача переваги і привабливості по важливості і «частоті вживання» значно програють самоподачі відносини.
Дійсно, завжди дуже важливо вміти показати співрозмовнику своє ставлення до нього – частіше гарне, але й іноді і не дуже. Недооблік самоподачі ставлення до співрозмовника негативно позначається на ефективності спілкування.
Похмурий вигляд, погляд убік чи повз співрозмовника, грубий тон не розташовують навколишніх до позитивного спілкування, у той час, як відкритий погляд, посмішка, кивок згоди допомагають налагодити контакт.
СПОСОБИ САМОПОДАЧІ
вербальні
максимальне вираження згоди зі співрозмовником у значимих для нього питаннях. Гарним прийомом при цьому є використання загальної теми для розмови, де точки зору свідомо збігаються.
невербальні
використання пози, розташування тіла стосовно співрозмовника.
ІМІДЖ Успішність самопрезентації випереджає робота над власним
іміджем, що стає можливим на певному рівні знань про себе, его-компетентності і навичок саморегуляції.
Робота над власним іміджем - формування враження про себе, яке має конкретні цілі і задачі.
Імідж – спрямоване формування враження про себе, спеціальним образом організоване і структуроване в контексті «Я», що має відсилання до більш загальної, престижної категоріїї людей.
Центральну частину іміджу складає осмислений зовнішній вигляд, що повинен сигналізувати про професійно-ціннісні властивості особистості і сприяти формуванню репутації.
ТЕХНІКИ САМОПРЕЗЕНТАЦІЇ
інграціація (ingratiation) – прикрашання, самовихваляння, прагнення зробити себе привабливим, особливо для тих, хто має високий статус;
самопідтримка (self-promotion) – прагнення зробити враження, описуючи свої таланти і видатні пізнання;
«грітися в променях чужої слави» (basking in reflected glory) – вибудовування свого образа шляхом підкреслення тісного зв'язку з успішними, знаменитими, видатними людьми;
зрівноважування успіхів і помилок (self-handicapping) – створення перешкод і обґрунтування виправдань для поганих результатів і невдач.
ПАМ’ЯТКА ВИКЛАДАЧУ: Уміти об'єктивно оцінити свої сильні і слабкі сторони в плані можливостей суб'єктивного
професійного контролю. Бути готовим до інновацій і переосмислення своїх професійних позицій. Учитися психологічному аналізу ситуацій. Перетворювати проблемно-конфліктні і кризові педагогічні ситуації в досвід, що сприяє
професійному й особистісному росту. Розширювати арсенал альтернативних педагогічних рішень. Розглядати свої рішення, прийоми, знахідки з позицій опонента. Освоювати психотехніку самоврядування і самоконтролю. Домагатися позитивних відчуттів, інакше психічні ресурси сконцентруються на
придушенні негативних відчуттів (відбудеться гальмування, а не розвиток). При ухваленні педагогічного рішення орієнтуватися не тільки на педагогічний результат,
але враховувати психологічні ефекти (своє самопочуття і самовідчуття учня після здійснення прийнятого педагогічного рішення; наслідки для Вашої самооцінки і самооцінки учня, які буде мати обране Вами рішення і т.ін.).
ПРАКТИКУМ
ЗАВДАННЯ
Подумайте і визначте, чого не вистачає Вам для розвитку суб'єктивного професійного контролю в ситуаціях навчального характеру, виховного характеру і вільного спілкування з учнями, колегами, адміністрацією і батьками.
Я-викладач Я-людина У відповідні стовпчики таблиці впишіть, яких знань Вам не вистачає; які уміння
відсутні; якими прийомами не володієте і які особистісні характеристики утрудняють самоконтроль у ситуаціях, коли Ви виступаєте як викладач чи просто людина. Наприклад: знання законів поведінки; уміння раціонально організувати час; прийоми зняття роздратування; дратівливість, запальність і ін.
Нижче запишіть ті причини, які, як Ви вважаєте, лежать в основі виділених Вами індивідуальних перешкод у розвитку суб'єктивного професійного контролю.
Далі напишіть, що Ви можете зробити для усунення кожного з виділених перешкод.
ЗАВДАННЯ
Якби Ви були студентом Вашого потоку й одержали 1 квітня завдання представити викладача в гумористичному вигляді, то:
Ким би Ви себе зобразили? Чому? Які найкумедніші риси в цього образа? А тепер подивитеся на це з глядачевого залу. Що
Ви відчуваєте: образу, подив, розгубленість, захват?
Якщо Вам не сподобалося, що потрібно зробити, щоб змінити Вашу типову поведінку?
ОПИТУВАЛЬНИК «ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ» Цей опитувальник використовують для оцінки комунікативної
культури, що безпосередньо характеризує етичний рівень спілкування, мовні і немовні засоби педагогічної взаємодії.
Інструкція. Необхідно уважно прослухати (прочитати) кожне з 16 суджень і оцінити випробуваного по системі + 1, 0, - 1. Оцінку ставити на опитувальному листі поруч з номером судження.
Обробка. Підрахувати суму оцінки по всім 16 судженням. Шкала оцінок: безумовно висока: більш чи дорівнює 10;
переважно позитивна: 0 – 9; в основному низька: менш 0.
Педагог користається повагою студентів. Здатний уплинути на студента засобами переконання, мовного впливу. Уміє заохотити добрим словом вчинки і дії студентів. Указуючи на прорахунки, не принижує студента. У предметному спілкуванні знаходить мовленеві засоби, що допомагають здійснювати
етичний вплив на учнів (студентів). Уміє підтримати студента у важку хвилину. Відрізняється високим рівнем виразності мовлення. Легко організує студентів на заняттях у групі. У спілкуванні з колегами стриманий і делікатний. Легко і з бажанням передає життєвий досвід студентам. Виявляє цікавість до турбот і внутрішнього світу молоді, зацікавлений в успіхах своїх
студентів. Підтримує і санкціонує в спілкуванні етичну традицію навчального закладу. У ставленні до колег товариський, ініціативний, може дати ділову пораду, схильний до
підвищення цензу соціальної взаємодії. У спілкуванні з колегами виявляє високий рівень професійної мовленевої культури. Схильний до емпатії – співпереживання. Уміє говорити з людьми різного віку, соціального стану.
ПРАВИЛЬНО ЧИ НЕПРАВИЛЬНО? (ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ) Початок і кінець будь-якого виступу викладача учні і студенти
запам'ятовують особливо добре. Важко спілкуватися з тими, хто увесь час сперечається, але ще
сутужніше з тими, хто з усім почутим погоджується. Процес слухання має фазу підтримки і фазу коментарів. Монологічний – основний стиль спілкування в навчанні. На початку заняття доцільно висловити думки, поділювані
молодими людьми, навіть якщо вони невірні. Атрибуція утрудняє розуміння іншої людини і спілкування з нею. Емпатійна людина не враховує спонукання і стани партнера по
спілкуванню. Тому з нею важко спілкуватися.
