~ 1 ~

Богдан Пісний

АНГЕЛИ МАЙДАНУ

Дрогобич–Львів

Видавнича фірма

«ВІДРОДЖЕННЯ» 2014

~ 2 ~

Л і т е р а т у р н о - х у д о ж н є в и д а н н я

Богдан Михайлович

Пісний

АНГЕЛИ МАЙДАНУ

Надруковано в авторській редакції

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єкта видавничої справи

ДК № 1695 від 18.02.2004 р.

ВФ «Відродження» заснована 21 листопада 1991 р.

Петром та Олександром Бобиками, Василем Іванишиним

Головний редактор Ярослав Радевич-Винницький

Директор фірми Ігор Бабик

Підписано до друку 12.11.2014. Формат 60Х84/16.

Умов. друк. арк. 00,0. Обл.-вид. арк. 00. Наклад 500 прим. Зам.136-14.

Видавнича фірма «Відродження»

82100, м. Дрогобич, вул. Т. Шевченка, 2.

Тел.: (03244) 2-17-94, 3-72-93.

79049, м. Львів-49, аб/с 10480.

Тел./факс: (032) 240-59-39. www.vidrodzhenia.org.ua

Надруковано з готового макету на ПРАТ „Львівська книжкова фабрика „Атлас“,

79005, м. Львів, вул. Зелена, 20. Свідоцтво про Держреєстрацію: серія ДК, № 1110.

© Богдан Пісний, 2014

© Видавнича фірма «Відродження», 2014 р.

~ 3 ~

В обіймах Ангелів

Невгамовний біль, пекучі сльози, відчуття цілковитої

незахищеності, якась майже дитяча образа: “За що?!”...

В центрі європейської столиці, у мертвій тиші, на очах у цілого

світу смерть оголосила жнива, косячи кулями і байдужістю вбивць, обираючи тих, чиє серце билося нерівно. Діти і батьки не хотіли

вмирати, якась неймовірна сила забрала їх у ті хвилини, коли вони

вершили долю народу, ангелами якого і стали, обійнявши своїми крилами Україну, ставши до лав Небесного воїнства.

Скільки вже написано, скільки ще буде! Зараз мовлять ті, чиї

серця першими рухаються назустріч таким трагічним і, водночас,

величним подіям — митці. Потім скажуть своє слово і науковці. Але й далі кривавиться щораз свіжішими ранами наша земля...

Чи мовчать музи, коли говорять гармати? Ні! Музи чистять

кулемети, носять ящики зі снарядами втомленим війною, фізичними й моральними стражданнями душам живих, тих, хто не з власної волі

взяв до рук зброю, щоби ніколи більше беззбройні люди на

українських майданах не ставали мішенями. А ще вони лікують рани й оплакують тих, хто не зміг залишитися живим.

Збірка поезій “Ангели Майдану” Богдана Пісного — емоційний

відгук на те, що відбувається, його спільний із життям України

нервовий імпульс, синхронне серцебиття. Шок і сльози: Заплакало небо у дні поминальні,

Вмиваючи горе холодним дощем,

Скотилися в душі сльозинки прощальні, Лишаючи в серці незвіданий щем.

Велич скорботи:

Загинули хлопці за правду, за волю,

Упали вони на майданному полі. Зажурені друзі, знайомі, родина,

Скорботою вкрилася вся Україна.

Марш: Більш не будемо рабами,

Господь Бог сьогодні з нами,

Як молитва, гімн лунає, З ним — надія воскресає.

~ 4 ~

Часто після втрат люди соромляться, що їх життя й далі триває, думають, що, перефразовуючи Шарля де Костера, пам’ять про

померлих “стукає в наші груди” неперервно. Так і є, стукає, але життя

завжди бере своє, тому Богдан Михайлович створив збірку, в якій, крім високої жертовності Ангелів, усміхається Господь веселкою

надії.

Дякуючи Творцю за все, поет, тривожна душа, не втримався і спитав:

Скажи мені, Боже, для чого страждання,

Великі й малі нездійсненні бажання.

Покута гріхів, щоби знову грішити. Чому ми без цього не можемо жити?

Тут же й схаменувся: “Пробач за прохання, прости мені, Боже!” Але відповідь йому відома: щоби вчитися прощати. Своєрідна бесіда

— не вияв релігійної наївності, а, навпаки, — осягнена Богданом

Пісним глибінь Віри, єдиного з почуттів, що залежить лише від того, хто вірить.

Де джерела життя і творчості? У небесному першотворенні, у

людському осяянні чи там, де й починалося життя? Складно

відповісти. Та поет-пісняр, як і його попередники, відчуває, що без стежини, яка в’ється від рідного порога, де назавжди залишаються

чекати батьки, тримаючи за руку твоє дитинство, не може бути й дару

жити повно і благородно, недарма ж благий рід характеризує якість людини.

Тут батьківська земля,

Отчий дім і поріг,

Пахне хлібом рілля, Тут початок доріг.

Доля міст і людей — тема наступного розділу збірки. Винники,

Добротвір та Жидачів, Назарій Яремчук та Іоанн Пінзель — їх теж поєднує творення прекрасного і корисного, славного та історично

призабутого, що і надихнуло Богдана Михайловича пригадати навіть

не дуже відомі широкому загалові факти. І ніяк не міг великий життєлюб Богдан Пісний оминути тему

кохання. “Ангели Майдану” ця нитка пронизує наскрізь, але

дивовижним орнаментом складається у п’ятій частині.

~ 5 ~

В твоїх очах палали зорепади, Горіли зорі дивним почуттям.

Нас не розлучать бистрі водоспади

Між берегами спільного життя. Спілкуючись зі своєю Долею, поет просить у неї небагато: дати

слову пожити в осінній порі, не спішити назустріч зимі: Зупиніться, літа, на порозі, Вам спішити немає куди.

Зачекай на щасливій дорозі,

Моя осінь, від мене не йди.

Богдан Михайлович вибачається перед дітками за те, що давно не писав для них, а, перш ніж почати, просить у Бога повернути його

думками в дитинство. Пейзажно-філософські замальовки не сезонів

природи, а сезонів життя, як завжди у віршах автора, не залишають байдужими, торкаючись найтонших душевних струн. Ця рапсодія у

віршах відлунює і народними мотивами, і їх елегантним втіленням у

поетичному рядку:

Вже відцвіли весняні рози.

Лишивши ніжний аромат. Їх напували перші грози

Не так багато днів назад.

Світанок сонця радісний встає,

Скупається, щоб доля не минала, Землі усмішку свою віддає,

Лиш на Івана, на Купала.

Розмалювала осінь золота В багряний колір грона калинові,

Пройшлася тихим кроком по діброві,

Доспілі трави в коси заплела.

Тут відкривається невелика таємниця про найближчу серцю

Богдана Михайловича пору й ту, яка не дарує йому барвистих екзистенцій. Відповідь читач знайде у сьомому розділі.

Збиває з ніг, приголомшує вивершеністю життєве кредо поета,

висловлене ним у наступній частині — “Вогонь життя”, після цього додати нічого, залишається тільки, бачачи велич зливи, думати про

велич людини, чий шлях — вічний вогонь любові до життя.

У тому — вся сутність життєвого шляху:

Горіти, сміятись, палати вогнем, Віддавши всі сили, щоб потім з розмаху

Упасти додолу небесним дощем.

~ 6 ~

Жанрово інший розділ завершує збірку: це — акровірші, де слова укладаються з перших літер строф: віра, надія, любов, слава,

багато квітів, сонце, місяць, день і ніч — ці та багато інших слів стали

віршами, але перше, головне серед них, — Бог. У кожного, кажуть, свої ангели, кожен з них може образитися і

відійти, коли вчинили щось не те. Але ті Ангели, які цієї зими стали

на сторожі України, своїм чистим світлом осінили не лише її, а й увесь світ. Морок відступить, йому несила побороти тих, хто головною

зброєю має незнищенну віру в своє призначення — служити Богові та

Україні, серед яких на варті зі словом є й БОГом ДАНий.

~ 7 ~

І. Ангели Майдану

Ангели Майдану

Горить свіча і пам’яті сльоза

Додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса,

Майдан Героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангели в раю,

В його садах довічно проживали.

Вони завжди залишаться в строю,

Про них народ пісні буде співати.

Сьогодні туга душу розпина,

Багато з вас в коханні не признались.

Надворі скоро втішиться весна,

Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Небесна сотня білих журавлів,

Душа яких летить під небесами.

Ніхто із вас вмирати не хотів,

Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

22.02.2014 р.

~ 8 ~

Один Майдан – одна країна

Один Майдан – одна країна,

Повстала ненька Україна,

Щоб жити вільно, без кайданів,

Свавілля знищивши тиранів.

Вона щаслива, наче мати,

Зуміла знов дітей підняти,

За Божу правду, за свободу,

Які є сутністю народу.

Гуде майдан, шумить, клекоче,

Сказати слово кожен хоче,

У душах біль за власну долю,

Чому потрапили в неволю?

З таким народом можна жити,

Найкраще в світі, не тужити,

Нас вільний люд сьогодні чує,

Вже вся Європа аплодує.

Господь освятить перемогу,

Вказавши правильну дорогу,

Нехай Майдан всіх об’єднає,

Без злуки волі не буває.

21.12.2013 р.

~ 9 ~

Заплакало небо

Заплакало небо у дні поминальні,

Вмиваючи горе холодним дощем,

Скотилися в душі сльозинки прощальні,

Лишаючи в серці незвіданий щем.

Схилилася мати над сином востаннє,

Один був у неї – надія одна,

У чорній хустині, жертовнім риданні,

Йому на прощання сказала вона:

— На щастя ростила тебе, любий сину,

І думала: будеш опора мені.

— Пробач, рідна мамо, любив Україну,

До тебе приходити буду вві сні.

Мене ти побачиш в пахучій калині,

Що ніжно розквітне в саду під вікном,

А також — в щасливій, новій Україні,

У світлий Великдень за нашим столом.

Коли вдягнеш з батьком святкову сорочку,

Згадавши той день, як родила в грозу.

Душа моя буде з тобою в куточку,

З очей витираючи ніжно сльозу.

22.02.2014 р.

~ 10 ~

Героям Майдану

Загинули хлопці за правду, за волю,

Упали вони на майданному полі.

Зажурені друзі, знайомі, родина,

Скорботою вкрилася вся Україна.

Не плач, рідна мати, не плач, не журися,

За вбитого сина до Бога молися.

Душею ми чисті, свободи хотіли,

Пробач, що так мало на світі прожили.

Народів ми різних, а віра єдина,

Нас воля з’єднала в душі незборима.

Білорус і вірменин — брати не по крові,

Та вмерти за честь України готові.

Хоч ваше життя обірвалось трагічно,

Ви будете жити у пам’яті вічно:

Герої Майдану — борці за свободу,

Що долю змінили цілого народу.

25.01.2014р.

~ 11 ~

Борцям за волю України

Борці за волю України —

“Вам вічна слава і хвала”,

Звучать набатом щохвилини

Народом вибрані слова.

Вони всім душі наповняють,

Ведуть на бій, до барикад,

Бо смерть підступну зневажають,

Під лютий клекіт канонад.

Ніхто рабом не хоче жити,

Свобода вище над усе,

Її ми маєм захистити

Від тих, хто нам ярмо несе.

Багато ще героїв ляже,

На ратнім полі у бою.

Про них історія розкаже —

Як боронили суть свою.

У ній — могутня Україна,

На Богом вибраній землі,

Живе свобідною людина

Немов в раю, не в кабалі.

Тому сміливо всі зібрались,

Піднявшись гордо із колін,

Свою сторінку написали,

В новітній книзі перемін.

26.01.2014 р.

~ 12 ~

Повстаньмо, браття!!!

“Банду, геть” — лунає всюди,

І з колін піднялись люди.

Вже нова доба настала,

Україна вся повстала.

Більш не будемо рабами,

Господь Бог сьогодні з нами,

Як молитва, гімн лунає,

З ним — надія воскресає.

“Ще не вмерла Україна”,

Вона – вічна, незборима,

Дух розсіє темні хмари,

Хай тікають яничари

До господарів, в Росію.

Ждемо нашого Месію,

З новим, праведним, законом,

Щоб зрівнявся з Вашингтоном.

Побудуємо державу,

Возвеличимо на славу,

Без корупції, обману,

Для суспільства довгожданну.

Тож повстаньмо разом, браття!

Запалім в серцях багаття,

Щоб дорогу освітити,

Перемогу освятити.

19.01.2014 р.

~ 13 ~

Гімн Майдану

Солідарністю проти тирана,

Об’єднались Майданом для змін,

Наступає ця мить довгожданна,

Щоб піднятися гордо з колін.

Ми готові стояти за волю,

Переможно в борні до кінця.

Пішов клич по Майданному полю:

“Не загубимо, браття, лиця”.

Вже почалась кривава розправа,

Тож немає дороги назад,

Якщо навіть загинемо – слава,

На скрижалі зійде барикад.

Об’єднаймо Донбас і Карпати,

В європейську могутню сім’ю.

Україна – одна наша мати,

Де калина червона в гаю.

Нас чекає нелегка дорога,

Там початок лежить майбуття.

Покладімось на Господа Бога,

Що веде до нового життя.

20.01.2014 р.

~ 14 ~

Низький уклін

Схиляю голову я низько перед тими,

Що у боях за волю полягли,

Перед дітьми, не родженими ними,

Які б тепер по совісті жили.

В поклоні низькому я голову схиляю,

Перед лицем страждальних матерів,

Та у думках молитву промовляю,

За душі їхніх втрачених синів.

Схиляю голову в доземному поклоні

За тих, хто правду ніс без каяття,

Зігрівши нею скривдженим долоні,

Таким нема ніколи забуття.

Лиш перед тими стану на коліна,

Які самі для Істини стають,

У їх серцях – Господь та Україна,

Що у душі для іншого живуть.

22.10.2011 р.

~ 15 ~

Символ революції

Революції символ – палаюча шина,

Що повстанців в бою захистила,

Від неї зайнялась державна машина,

Яка в полум’ї з димом згоріла.

Рятувала вона в дні буремні від кулі,

Закривала майдани собою,

Гуртувала загони до звитяги прибулі,

Запаливши вогонь для двобою.

Ляже пам’ять про неї на граніт постаменту,

Щоб нащадки історію знали.

Завжди влада боялась такого моменту,

Як розплатою шини палали.

Революції гідності – символ повчальний,

Що придуманий кимось для діла,

Також знак історичний – в бою визначальний,

У якому неправда згоріла.

30.03.2014 р.

~ 16 ~

Вічна слава героям

Вічна слава героям,

Що віддали життя,

Для доби золотої,

За твоє майбуття.

Віддамо свою шану

Тим, хто голови склав,

Навіть смерть невблаганну

У душі зневажав.

Тужить мати за сином,

Що загинув в бою,

Він любив Україну,

Рідну землю свою.

Розцвіли в полі маки,

Наче кров, розцвіли.

Божий символ подяки

Тим, хто в бою лягли.

15.06.2014 р.

~ 17 ~

Україно моя!

Україно моя – золотисті поля,

Синє небо, Славутича кручі,

Неозорі степи, яблуневі сади,

Над озерами – верби плакучі.

Тільки в нас солов’ї дивні пісні свої

Спозаранку співають охоче,

А Карпатська ріка, в цілім світі така,

Водограями ніжно струмоче.

Наша мова жива — це фундамент, канва,

На яких побудуєм державу.

Звівши щастя мости, щоб мети досягти,

Та гордитися нею на славу.

Дана Богом земля — волошкові поля,

Біля хати — червона калина,

Мальви цвіт під вікном, ніжна пісня селом,

Неповторна моя Україна.

19.08.2013 р.

~ 18 ~

Найкраща в світі

Медові трави у лугах,

Весною – пісня солов’їна,

Калини грона у гаях,

Це моя рідна Україна.

Велике слово Кобзаря,

Дніпром обмиті давні кручі,

Це — рідний край, моя земля,

Що Богом вибрані, квітучі.

Привітне небо голубе,

Пшениця в полі дозріває,

Люблю одну лише тебе,

На світі кращої немає.

31.10.2011 р.

~ 19 ~

Галичина

Господь їй дав жіночу долю,

Щоб хрест тяжкий нести за волю,

Жіночим іменем назвавши,

Галичина – найменувавши.

Її безвинну розпинали,

Колись безкарно ґвалтували,

Завжди приниження терпіла,

Проте між грозами вціліла.

В душі – відважна, не рабиня,

П’ємонт держави і твердиня,

Вона не раз це доказала,

Як чорна хмара наступала.

Вела народ у бій кривавий,

Піднявши прапор величавий,

Де колір неба і пшениці,

А грані Тризуба – із криці.

Завжди жива і жити буде,

Про неї знають скрізь і всюди,

Галичина – Вкраїни мати,

Про це не треба забувати.

03.12.2011 р.

~ 20 ~

Ваша честь, офіцери

Ваша честь, офіцери – стан душі перед Богом,

У дотриманні слова – благородства взірець,

Не заради кар’єри перед власним народом

Присягати на вірність по велінню сердець.

Приспів:

Офіцери України, ваша слава не загине,

Не померкне вона в поступі віків,

Батьківщина – рідна мати, буде завжди пам’ятати

Найдорожчих своїх дочок і синів.

Піднімались за волю України солдати,

Боронили Вітчизну, рідну землю свою,

Щоб на ратному полі їм героями стати,

Ворогів перемігши у нерівнім бою.

Невмирущі гетьмани, славна Січ Запорізька,

Що народ виводили на омріяний шлях,

Бойові отамани українського війська,

Що несли переможно свій освячений стяг.

31.05.2014 р.

~ 21 ~

Молитва за матерів

Я молюсь за тих матерів,

Що втратили сина в бою,

За душі загиблих синів

Бокал піднімаючи п’ю.

Терпкого причастя вина,

В якому покути печаль.

Триває підступна війна

І котяться сльози, на жаль.

Приспів:

Прости нас, Господи, прости,

Пробач, ніколи не карай

Ти нашу землю захисти,

Свою опіку посилай.

Прости нас, Господь, не карай,

Пробач, якщо грішні були

В своєму раю зустрічай,

До тебе у вічність прийшли.

Не плач, рідна мамо, не плач,

Що впали в запеклім бою,

Повір, ми не винні, пробач,

Любили Вкраїну свою.

20.07.14 р.

~ 22 ~

Заповітна мрія

Заповітна здійснилася мрія,

Для Вкраїни – важлива подія,

На уламках імперій колишніх

Збудував нам державу Всевишній.

Актом Злуки цю дату назвали,

Дві частини докупи з’єднали,

У єдину велику державу,

Щоб гордитися нею на славу.

Пам’ятає Софіївська площа

Не одного поважного гостя,

Що зібралося дуже багато,

Двадцять другого січня на свято.

Шість століть ми роз’єднані були,

Та державу свою не забули,

Хоч роками, даючи “гостинці”,

Свій статут нам писали чужинці.

Вже наступного дня розпочався

Український Конгрес, що назвався

Трудовим, як парламент держави,

Де затвердив він Злуку для слави.

Та не довго тривало це свято,

Ворогів було зовні багато,

Які наших “гетьманів” дурили,

Між собою постійно сварили.

~ 23 ~

Загубили все майже без болю,

Не знайшовши тоді між собою,

Лиш одного Мойсея від Бога,

Який знав би, де щастя дорога.

Наша рана в історії — Крути.

Дуже важко цю битву збагнути,

Чому “славні” тоді отамани

Спорядили загін хлопчаками.

Ситуація й зараз — невтішна,

Скажем чесно, ми — нація грішна,

Бо не можемо в єдності жити,

Щоб державу могутню створити.

Хай День Злуки нам буде уроком,

Лиш рішучим та впевненим кроком,

Маєм йти, об’єднавши країну,

Не ділити її, безневинну.

22.01.2012 р.

~ 24 ~

Моя земля

Моя земля – найкраща в світі,

Де диво-росами обмиті

Травневі ранки кольорові,

У лузі – квіти волошкові.

Приспів:

Моя земля, мов рідна мати,

Що дітям ласку хоче дати,

До серця ніжно притулити,

Ну як таку нам не любити.

Моя земля цвіте в розмаї,

На полонинах, чистім плаї,

Медовим липовим суцвіттям,

Веселки барви розмаїттям.

Моя земля — це спів пташиний,

В садах веселий солов’їний,

Веснянім небі голубому,

Де журавлі летять додому.

22.04.2012 р.

~ 25 ~

Міцний родовід

Є у батька-Дніпра береги: лівий, правий —

Вони, як сини, народились для слави,

Також доля одна — рідна мати єдина,

Їм бажає добра, її звуть — Україна.

Жили разом вони, добрі справи творили,

Раптом їх восени люди злі посварили,

Вже немає тепла, душі мучить образа,

Бур’яном проросла в кожнім серці відраза.

Приспів:

Помиріться сини, рідна мати вас просить,

Обніміться сини, вже сваритися досить,

Помиріться сини, Україна благає,

Не потрібно війни, батько миру чекає.

Хто братерську ллє кров, той не має прощення,

Тільки щира любов принесе те знамення,

На великий наш рід, щоб з’єдналась родина,

Де живе родовід, у якім – Україна!

Без крила в небеса птах злітати не буде,

Не колосять жита, коли сваряться люди.

Хто любові не знав, той нещасний навіки,

Без води з джерела не течуть в море ріки.

17.09.2012 р.

~ 26 ~

Мій рідний край, моя земля

Під синім небом лан пшениці,

Вода цілюща у криниці,

В гаю красується калина,

Це — моя рідна Україна.

Приспів:

Мій рідний край, моя земля,

Червоні маки у полях,

Весняні проліски в гаю,

Тебе одну лише люблю.

Ромашки білі в чистім полі,

Політ орла, як символ волі,

Волошки ніжні в спілім житі,

Гаї серпанками повиті.

Червоні мальви, біла хата,

Душа гостинністю багата,

Весела пісня солов’їна,

Це — моя славна Україна.

29.01.2013 р.

~ 27 ~

Найкращі в світі — мої Карпати

Де смереки до хмари сягають,

Полонини цвітуть запашні,

Водограї веселі співають,

В дивній пісні своїй чарівні.

Приспів:

Найкращі в світі — мої Карпати,

Зігріють душу вогнями ватри,

Де сині гори і полонина,

Краса велична — це Україна.

Над горами світанки казкові,

До схід сонця срібляста роса,

Це Карпати мої кольорові,

Неповторна у світі краса.

А коли заспівають трембіти

І цимбали запросять в танок,

Відчувається в пахощах літа

Ароматний цілющий медок.

08.07.2012 р.

~ 28 ~

Світлий путь

Немає кращої на світі,

Яку всім серцем я люблю,

Рожеві ранки сріблом вкриті,

Дарують молодість свою.

Приспів:

В гаю красується калина,

У лузі – квіти запашні,

Це — моя рідна Україна

Цвіте, всміхаючись весні.

В степу — найбільші в світі зорі,

Яких рукою досягти,

Горять в небесному просторі,

Щоб шлях світити до мети.

Зумієм труднощі здолати,

Які в минуле відійдуть,

Одна у нас Вкраїна-мати,

Їй Бог дарує світлу путь.

02.09.2012 р.

~ 29 ~

Молодий вік

Вона ще зовсім молода,

Лиш двадцять три минає,

Хоча прийшла у дім біда,

Її це не зламає.

Немов калина розцвіте,

Зародить пишні грона,

У неї хрещення святе –

Надійна охорона.

Колись Господь благословив,

Вручивши власну долю,

Із рабства довго виводив,

Подарувавши волю.

Дав кольори небес, зерна,

Найкращі в цілім світі.

Сказав: “Підніметься вона

В Новітньому завіті”.

Запам’ятайте, вороги,

Настане час розплати,

Дніпра з’єднали береги,

Тому нас не здолати.

Дороги вже нема назад,

Мета – одна, єдина,

Щоби розквітла, наче сад,

Безсмертна Україна!

24.08.2014 р.

~ 30 ~

Рідний край

Для мене рідний край, де я живу,

Краса пшениці спілої і неба,

Де роси срібні падають в траву,

Душі з любов’ю вибрана потреба.

Приспів:

Цвіти, мій рідний краю, навесні,

Цвіти в садах, травневому розмаю,

Для серця найдорожчий ти мені

Тобі щасливу долю я бажаю.

Тут мами золотисте вишиття

Лягло у рушниках над образами,

На стежці мого власного життя,

Що в’ється у майбутнє між полями.

Для мене рідний край – моя земля,

На свята, за столом, уся родина,

Хороші друзі, вірні та сім’я,

Що звати одним словом — Україна.

04.09.2012 р.

~ 31 ~

Тільки у Карпатах

Куди на світі не підемо,

Краси такої не знайдемо,

Яка в Карпатах розцвітає,

Ніде такої не буває.

Манить медова полонина,

Карпатська рута – квітка дивна,

Що моє серце зчарувала,

Як добру долю дарувала.

Приспів:

Тільки у Карпатах чарівні смерічки,

Весело співають водограї річки,

Тільки у Карпатах волошкові ночі,

В небі ясні зорі, мов дівочі очі.

Тут з джерела моя криниця,

З якої хочеться напиться,

Щоб спраглу душу остудити,

Її на щастя освятити.

Коли почую спів трембіти,

На крилах хочеться летіти.

Туди, де в горах білі хмари,

Щоби пізнати їхні чари.

24.01.2013 р.

~ 32 ~

Наша дорога

Не даймо себе обманути,

Ніколи не будьмо рабами,

Нам знов підсипають отрути,

Щоби посварити з братами.

Історія нас не навчила,

Чому ми її не читаєм?

У єдності повниться сила,

З якої майбутнє черпаєм.

Відкиньмо наївні образи,

Що їх підкидають хозари,

Розводять бацили зарази

Домашні свої яничари.

Ідімо туди, де закони,

Вирішують спори у всьому,

Знімімо скоріш перепони,

Окови із власного дому.

Бо тільки на захід дорога,

В Європу прокладена нині,

Від кожної хати, порога,

На користь піде Україні.

21.12.2013 р.

~ 33 ~

В прощенні станьмо на коліна

Для нас часи такі настали,

Яких ніколи не чекали.

В комусь шукаємо причину,

Чому так склалось без упину.

Давайте з себе починати,

Потрібно душі очищати

Від всього злого, що засіло,

Яке роками накипіло.

Завжди ілюзіями жили,

Тому таке собі створили,

Що стидно іншим передати,

Які прийдуть нас поміняти.

Нема порядності, моралі,

Ми піднімаєм на скрижалі

Не вищі цінності, духовні,

А в своїй сутності — гріховні.

Невже не можемо збагнути:

Господь не дасть для нас покути,

Щоб змити скверну у держави,

Тому не бачити нам слави.

Шукаймо правильну дорогу,

Яка угодна тільки Богу,

В прощенні станьмо на коліна,

Тоді розквітне Україна.

10.02.2012 р.

~ 34 ~

Надійний покров

Не загине Україна,

Її пісня солов’їна,

Стане краща наша доля,

Розцвіте, немов калина.

Оживуть Карпатські гори,

Неповторні Медобори,

І Донбас колись засяє,

Усі труднощі поборе.

Необхідно розуміння:

Ми — з Трипільського коріння,

З нами правди перемога,

Наберімося терпіння.

Припиняймо всі скандали,

Щоб отамана обрали,

Тільки того, хто народу,

Прокладе дорогу слави.

Справжню стежку до Парнасу,

Не губім даремно часу,

Витрачаймо його вміло,

Із насущного запасу.

Не надіймось ні на кого,

Ми колись доб’ємось всього,

Україна під покровом

У Всевишнього Самого.

22.07.2014 р.

~ 35 ~

Запитаємо в Тараса

Запитаємо в Тараса:

Чи правильно йдемо?

Чи встигаємо за часом?

Як сіємо, жнемо?

Чи любимо свого брата,

Як Господь бажає?

Чи гостинна наша хата

За предків звичаєм?

Може, каємось зі стиду

Тихо на паперті?

Не бажаючи сусіду,

Як ворогу, смерті.

Не такі ви, вражі діти,

Щоб добро робити!

Тому мусити терпіти,

Кров’ю гріхи змити.

Як настануть роковини,

Мого ювілею,

Україну зло покине —

Правда йде землею.

Та маєте молитися

Перед образами,

І від скверни обмитися

Гіркими сльозами.

І не тільки помолитись,

Віру в серці мати,

Від ворога очиститись,

Що прийшов до хати.

Бо не можна взяти волю

Голими руками,

Та покращить свою долю

Тільки молитвами.

Треба дати покаянну,

Що рабами жили,

Революцію гуманну

В душі положили.

Всіх потому обманули,

Тіло розіп’яли.

Ви нічого не збагнули,

Як усе забрали.

Ось для вас я прочитаю

Декілька указів,

Як позбутись добре знаю

Підлої зарази.

Щонайперше – бути разом,

Сили об’єднати,

Забуваючи образи,

Щоб перемагати.

А, по-друге, отамана

Вибрати на славу,

Кому воля притаманна

Збудувать державу.

~ 36 ~

І, по-третє, церкву нашу

Спільно об’єднати.

Тільки з нею долю кращу

Можна прокладати.

Вам Господь дозволить Вишній

В благодаті жити,

Як самі будете чисті

Доброму служити.

Розцвіте тоді обитель,

Краще стане з часом.

Із повагою, учитель,

Що зовуть Тарасом.

09.09. 2014 р.

~ 37 ~

Тарасові стовпи

Шукав Тарас стовпи у полі

Ті, що підпирали

Святе небо – символ волі,

Але їх сховали.

Заховали лиходії

Драбину до Бога,

Повернувся без надії

До свого порога.

Ті сходини в малі роки

Зумів уявляти,

Щоб, зробивши власні кроки,

Їх колись дістати.

І пішов шукати долі

У життя широке,

Правду сіючи в неволі

З почуттям глибоким.

Перші паростки якої

Проросли миттєво,

Із поезії святої

Народилось диво.

Що за душу може взяти

Волю освятити,

Із колін народ підняти,

Щоб в ярмі не жити.

09.03.2014 р.

~ 38 ~

Наш пророк

Він не помер, в пророцтві буде жити,

У геніальнім слові “Кобзаря”,

Яким народ зумів завжди будити,

Коли над ним заходила зоря.

Пророк побачив стежку нашу грішну,

Тяжку дорогу скверни, спотикань,

Проте вказав в майбутньому успішну

Щасливу долю, добру, без страждань.

Настав той час, щоб вибратись з неволі,

У нас є свій посвячений Мойсей,

Що на Майдан народ повів до волі,

Яка – найвища цінність у людей.

Усі повстали в дружньому пориві,

Нас вже ніхто не зможе подолать,

Кипить Москва, клекоче в чорнім гніві,

Стягнула в Крим могутню свою рать.

Піднявся світ, щоб руку простягнути,

Усім набрид Московський каганат,

Який старався правду обманути,

Щоб розвернути шлях її назад.

Із нами Бог, тож світло переможе,

Сакральний зміст зійшов з календаря.

В свій ювілей Шевченко допоможе,

Освятить шлях словами “Кобзаря”.

10.03.2014 р.

~ 39 ~

Воля

Ніколи воля не загине,

Вона від Господа дана,

Своє ярмо відважно скине,

Не спить з кайданами вона.

Усі ми вільними родились,

А не рабами у свій час,

На землю грішну появились,

Щоб сонце сяяло для нас.

Вершин без неї не скорити,

Вона ту іскорку дає,

Щоб шлях життєвий освітити,

Душа без волі не живе.

01.01.2012 р.

~ 40 ~

Сусідам

Створили ми свою державу,

Є чим гордитися по праву.

Тепер потрібно із чужинців

Зробити друзів українців.

Сусіди близькі, також дальші,

Які в душі не мають фальші,

Повинні стати нам братами,

За спільний стіл сідати з нами.

А ті, хто нас не розуміє,

Постійно смуту чорну сіє,

Хай пам’ятають: зло вертає,

Закон зворотну силу має.

Давно державу нашу знали,

Ми навіть Рим завоювали,

А де вони – там жаби жили,

В болоті квакали щосили.

Даремні їхні всі старання,

Та претензійні зазіхання.

Нехай підступні пам’ятають

Зухвалі голови ламають.

Народ потрібно об’єднати,

Щоби мету одну плекати:

Щасливо жити у державі,

Яка купатись буде в славі.

24.03.2013 р.

~ 41 ~

Українська земля

Я до тебе полину

Через ріки, моря,

Бо люблю до загину,

Україно моя.

Тяжко жити в чужині

Без своєї рідні,

Тільки тут, в Україні,

Солов’ї навесні.

Журавлі в небі синім

Прокладають свій шлях.

Дивний цвіт на калині,

Незабудки в полях.

Чорнобривці духмяні,

Рута, м’ята в саду,

Ніжні мальви багряні,

Більш таку не знайду.

Ми єдині душею,

Найдорожча моя,

Із любов’ю своєю,

Українська земля.

29.09.2013 р.

~ 42 ~

Ветеранам

Не зітре тої пам’яті час,

Що відходить в минуле з роками.

Не забути ніколи про вас,

Ви — легенда жива, ветерани.

Дали клятву боротись зі злом,

Щоб життя очищати від скверни,

Засіваючи землю добром,

Яке спокій народу поверне.

Ви душею постійно в строю,

В унісон б’ється серце гаряче,

Щоб зігріти відвагу свою,

Яка кличе на подвиг юначий.

Сниться служба, приходячи в снах,

Та вертатись немає резону,

Бо продовження – в дочках, синах,

Що змінили на варті Закону.

10.11.2013 р.

~ 43 ~

Державності зоря

Нема в життєвій річці нашій броду,

Його покрили туга і печаль,

Забравши спокій вільного народу,

Знущається розбещений москаль.

Багато довгих років ми в неволі,

Нарешті всі піднялися з колін,

Щоби відчути вітер свіжий волі

У прагненні майбутніх перемін.

Та стали московіти на дорозі,

Кипить від злості їхній каганат.

Свобода вже на рідному порозі,

Нема тому дороги нам назад.

Ударимо на конях у стремена,

Поклявшись на святому вівтарю,

Піднявши з перемогою знамена,

Запалимо державності зорю.

19.07.2014 р.

~ 44 ~

ІІ. Спасибі Творцю

Спасибі Творцю

Подякуймо Богу за все, що дає,

За те, що для нас новий день настає,

Що сонце сідає за обрій весь час,

Спасибі кажімо Йому кожен раз.

Подякуймо Богу за цвіт навесні,

Ромашки у лузі, такі запашні,

За літо і осінь, лелеки політ,

Що нас із любов’ю привів на цей світ.

Спасибі скажімо за білу зиму,

Подякуймо щиро за неї Йому,

Малюючи квіти, мороз на вікні,

Приносить дарунки тобі і мені.

Подякуймо Богу, як діти Отцю,

Єдиному в світі усього Творцю,

За те, що живемо такі на землі,

Де в небі на щастя летять журавлі.

25.02.2012 р.

~ 45 ~

Месія

Народився Божий Син –

Віра і надія,

В славнім місті Вифлеєм,

Для людей – Месія.

Що любов подарував

В Новому Завіті,

Нам дорогу показав

Кращу в цілім світі.

Нею ті завжди ідуть,

Хто добро шукає,

Добрі справи приведуть,

В рай, де Бог чекає.

07.01.2013 р.

~ 46 ~

Скажи мені, Боже!

Скажи мені, Боже, для чого страждання,

Великі й малі нездійснені бажання.

Покута гріхів, щоби знову грішити.

Чому ми без цього не можемо жити?

Хотілось би нам, щоб збувалися мрії,

Були не рожеві, а справжні надії,

Життєву дорогу так вміли прокласти,

Щоб йти по ній вгору, ніколи не впасти.

Сміятися щиро, всім серцем відразу,

Не штучно, зрадливо, комусь для показу.

Вдягаючи маску для чогось невміло,

В такому театрі давно надоїло.

Бо більше не хочеться зараз так жити,

Чому ми за Єву повинні терпіти?

Можливо, втручатися в справи негоже,

Пробач за прохання, прости мені Боже!

08.03.2013 р.

~ 47 ~

Різдво

“Народився Божий Син”, —

Зірка сповістила,

Щоб попасти в Вифлеєм,

Стежку освітила.

Показала пастирям,

Де знайти Месію,

Розповіла трьом царям

Радісну подію.

До Ісуса всі прийшли,

Низько поклонились,

Богу шану віддали,

Щиро помолились.

Ця подія вже живе

Кілька тисяч років.

Відлік Ера свій бере

Від Христових кроків.

Він прийшов тоді до нас,

Щоб спасти любов’ю,

Захищаючи весь час,

Своїм тілом й кров’ю.

07.12.2012 р.

~ 48 ~

Вхід в Єрусалим

Колись Ісус прийшов в Єрусалим,

Щоби всіх грішників з покутою простити,

Сказавши їм, що буде з містом тим,

Якщо любові в серці не носити.

Він передбачив шлях його тоді:

Величний розквіт, кару, а не славу,

Його зруйнують вщент у боротьбі,

Щоб знову нести гордість величаву.

Сказав Ісус: “За мною всі ідіть”.

Його не чули книжні фарисеї

“На шлях любові душу наверніть”, —

Благав тоді зухвалих іудеїв.

Його розп’яли вже за кілька днів,

Боялись Бога бачити між ними,

Який до них звернутися посмів

Словами Правди вічними, святими.

Пройшли роки, Ісуса світ признав,

Своїм царем, що зветься Сином Божим,

А фарисеїв сам Творець прокляв,

Що на кротів у сутності похожі.

Які прийняли віру — сатанізм,

Щоби Христа у бою подолати.

Не допоміг їм навіть комунізм,

З яким прийшлось до пекла відступати.

~ 49 ~

Їх очі жадні, підлістю горять,

Кругом нікого бачити не хочуть,

Матеріальний світ, як рідний брат,

З яким вони спілкуються охоче.

Та скоро час розплату приведе,

Усе добро піде по світу з димом.

Настане день – брехливий світ впаде,

Новітній Тит спалить з Єрусалимом.

08.04.2012 р.

~ 50 ~

Андрій Первозванний

Він першим був, Ісусом званий,

Андрій, апостол Первозванний,

Який – великий покровитель,

Землі вкраїнської – святитель.

Святив він Скіфію прадавню,

Державу нашу стародавню,

Про себе спогади лишивши,

Христову віру поселивши.

Піднявшись вверх по Борисфену,

Побачив там таку картину:

Високі кручі над рікою,

Величне місце для спокою.

Сказав: “Колись тут місто буде,

Про нього взнають скрізь і всюди”,

Воно столицею держави

Ввійшло в історію, для слави.

Сьогодні Київ-град квітує,

Андрія храмами шанує,

Які на честь його назвали,

Щоби апостола всі знали.

Андрій, що “мужність” означає,

Якого кожен пам’ятає,

Розп’ятий був, як наш Спаситель

За вічну віру, просвітитель.

11.12.2011 р.

~ 51 ~

Діві Марії

Ми тебе величаєм, Маріє,

За покрову над нами святу,

Помагаєш у горі, надіє,

У годину житті непросту.

Коли тяжко на серці, до тебе,

На коліна стаємо тоді,

Часто просим не тільки за себе,

А й за інших, що ходять в журбі.

Ти не раз у біді виручаєш,

Хоч здавалось, нема вороття,

Нам дорогу таку вибираєш,

Де горить нова свічка життя.

Появлялась в потрібну хвилину,

Відвертаючи горе в цей час,

Завжди просиш Отця, свого Сина,

Щоб спасіння послали для нас.

21.09.2012 р.

~ 52 ~

Благовіщення

Сповістив ангел Діву-Марію,

Що самим вона Богом обрана,

У майбутньому втілити мрію,

Народити Ісуса-месію.

— Як це статися може зі мною? —

Запитала невінчана Діва.

— Святий дух буде разом з тобою,

Твоє лоно окропить собою.

Ти народиш Спасителя-Сина,

Щоб засяяла зірка любові,

Де би бачила кожна людина,

Тільки в Ньому — надія єдина.

Його слава іде по всім світі,

Так і сталось, як ангел пророчив

Серед нас – у Новому Завіті,

Воскресає в весняному цвіті.

07.04.2013 р.

~ 53 ~

Еллада

Олімп, заселений богами,

Афіни з храмом Парфеноном,

Моря, покриті островами, —

Це древня Греція з Афоном.

Відома “клятва Гіппократа”

Принесла зміни в медицині,

До нас потрапила, крилата,

Її складають і донині.

Тут Геродот, відомий світу,

Заклав історії фундамент,

Писав потомкам не для звіту,

А як минулого регламент.

Філософ знаний – Аристотель,

Створив науці він основу,

Відомий також Мефістофель,

Що прокладав дорогу нову.

У Кабалу колись попала:

До Риму, потім Візантії,

Та на коліна не ставала

Жила із вірою, в надії.

Цивілізації колиска,

Якій сіяла зірка долі,

Еллада в древності колишня,

Боги їй дали щастя волі.

Сліди, які ми бачим всюди:

Ось Ніка стелить перемогу.

Вона і Зевс – боги, не люди,

Тож грекам вказують дорогу.

В нас Бог — один, в душі та крові,

Його сліди ми тут знайдемо,

Він — символ вічної любові,

Яку із вірою несемо.

Нам дуже хочеться попасти,

В монастирі, що на Афоні,

Щоби гріхи свої покласти

На Бога Матері долоні.

21.05.2013 р., Греція

~ 54 ~

Афон

Святий Афон, яка краса,

Кругом блакитні небеса,

Вітає радістю гора,

Нам зупинитися пора.

Судьба свій шанс тепер дала,

Сюди на прощу привела,

Весь православний мріє світ

Принести Діві свій обіт.

Колись Ісус її послав

Найвищу місію поклав,

Тут встановити свій кордон,

Де буде вибраний Афон.

Така єдина на землі,

Де володіння є її,

В монаршім ордені вона,

Його очолює сама.

Прекрасний в нас душевний стан,

Спереду йде отець Степан,

За ним п’ятнадцять чоловік,

Принесе щастя добрий лік.

Цю групу вибраних прочан

Зі Львова тих парафіян,

Зустріла братія всіх нас,

Щоби провести разом час.

Аніса добра тут була,

Яку ми брали зі стола,

Для нас іскрилося вино,

Яке не пили вже давно.

Постала стежка серед гір,

Для нас у інший монастир,

Не сподівався наш отець,

Що міг прийти комусь кінець.

Та провідник, що Яніс звуть,

Зумів прокласти добру путь,

Чотири “ходки” він зробив,

Як нас до моря виводив.

Подяка Господу, хвала,

За те, що доля нам дала,

Такого хлопця з Тбілісо,

Якого звали всі Вано.

Коли попали на нічліг,

Заснули ми “без задніх ніг”,

Як навіть хтось тут захропів,

То інший все йому простив.

Цікава “утреня” вночі,

Коли при спалахах свічі

Відчули Бога на землі,

І Матір Божу ув імлі.

В житті подолано щабель,

Підходить вчасно корабель.

Прощай Афон, прощай гора,

Додому їхати пора.

Дванадцять вибраних мирян,

Що увійшли у склад прочан.

Яких в Афон Господь привів

І передати повелів.

~ 55 ~

Що освятила всіх гора,

Мені закінчувать пора,

Прощай Афон, прощай святий,

Душі і серцю дорогий!

27.05.2013 р.,

Греція, г. Афон, Монастир св. Павла

~ 56 ~

Метеора

Могутній релігії центр,

Велична свята метеора,

В якого один аргумент –

Він Бога надійна опора.

Каміння ростуть, наче ліс,

По всій Фессалійській долині

Господь вічні блага приніс,

Даруючи щастя людині.

Обитель свою дарував,

Де віра міцна в покаянні.

На камені храм збудував,

Щоб вчинки стирати погані.

Молитва одна тут живе,

У пості гартуючи волю,

Що в серці ніколи не вмре,

Бо встелює вибраним долю.

Духовний оазис манить,

Притягує завжди красою,

На схилах крутих сотні літ,

Стоїть монастир для спокою.

Тут дух неповторний живе,

Що віру в людей воскресає,

До неба піднявшись, не вмре,

Багаття його не згасає.

Прийдеш в монастир за поріг,

Здається — у рай попадаєш,

З небес благодать аж до ніг

Все тіло собою проймає.

Молились за мертвих, живих,

Всі шану Всевишньому склали,

Не було між нами святих,

Та частку святого пізнали.

29.05.2013 р.

Метеора, Греція, монастир Преображення

~ 57 ~

Різдво Діви Марії

Ми сідаєм на поїзд життя,

Що везе нас кудись в небуття,

Де кінцева зупинка одна,

Яка зветься межею вона.

За якою вже інші світи,

Куди маємо всі перейти.

Там, де вічність чекає на нас,

Свої виміри в ній, другий час.

Колись був я у Божім раю,

Там, думками, ще й досі живу.

Бачив Діву Марію, як в сні,

Що всміхалася мило мені.

Це не жінка – одна доброта,

Незбагнена її красота.

На землі нам таку не знайти,

Якщо навіть весь світ обійти.

Зараз молюся часто щодня,

Хай обходить мене западня.

Як настане призначений час,

Щоб до Неї потрапити враз.

Нині в Діви Марії – Різдво,

Що несе в наші душі тепло,

Витираючи сльози з лиця,

Зігріває в надії серця.

21.09.2013 р.

~ 58 ~

Стрітенська свіча

Прожив триста років старий Симеон,

Щоб зняти для віри одну з перепон,

Яка його душу терзала не раз,

І саме для того настав такий час.

Побачив він Бога, що світло несе,

Любов’ю своєю народи спасе,

Прийшовши до церкви, де помилку стер,

На сходах якої для вічності вмер.

Зустрівши малого Ісуса Христа,

Щоб Стрітення вічно горіла свіча,

А подих весни відчувати в мороз,

Коли він малює букет білих роз.

Минуло багато з тих пір довгих літ,

Як Стрітення свято почало політ,

Щоби запалити у наших серцях

Багаття любові, що сяє в очах.

15.02.2014 р.

~ 59 ~

Плащаниця

Лишилась в гробі полотняна Плащаниця,

Сліди страждань відбилися на ній,

Щоб їх торкнутися, до Бога помолиться,

Великій п’ятниці вклонитися святій.

Його розп’яли, щоби смерть здолати,

Безсмертя поселивши на землі,

З любов’ю кожному до вічності ступати,

Не мучитись в гріховній кабалі.

Новий Завіт – релігії обнова,

Де прощення живе і каяття,

Сторінка світла, сутності основа,

Яка є стержнем нашого життя.

Далекий час, як Сина розіп’яли,

З тих пір пройшло багато сотень літ,

Які на щастя віру поселяли,

Що для душі дає у рай політ.

21.04.2014 р.

~ 60 ~

Нова зоря

Зійшла на небі нова зоря,

Яка новину всім сповістила,

Радіють небо і вся земля:

Діва Марія Сина повила.

До Вифлеєму спішили царі,

Щоб поклонитися Богу-людині,

Йшли вони шляхом диво-зорі,

Промінь якої сіяє донині.

Не всі повірили в чудо з чудес,

Що народився Спаситель Предвічний,

Який із мертвих згодом воскрес,

Путь для життя прокладаючи вічний.

Йдуть за Ісусом багато людей,

Що захотіли добра та любові,

Поклавши в основу ідею з ідей:

“Іншим гріхи пробачати готові”.

06.01.2014 р.

~ 61 ~

Не бійтеся

— Не бійтеся, — сказав святий отець. —

Не бійтеся, бо страх паралізує,

Терновий одягаючи вінець,

Він рабство для душі символізує.

Не бійтеся казати правду тим,

Котрі в брехні життя своє прожили,

Ступайте шляхом вибраним святим,

Що в Бога за страждання заслужили.

Не біймося і більше не грішім,

Не станьмо в своїй хаті на коліна

Будуймо без боязні власний дім,

Що зветься неповторно — “Україна”.

Не біймося спіткань на віражі,

Усе на світі швидко проминає,

Бо страх вбиває волю у душі,

Який у неї рабство поселяє.

17.08.2012 р.

~ 62 ~

Шлях до вічності

Настане час, і ми відійдем в небуття,

Такий закон колись встановлений життям,

Залишим тлінне, що належало землі,

Щоби душа жила спокійною в імлі.

З собою взяти нам нічого не дано,

Це не секрет, про це відомо всім давно,

Тоді для чого ми купаємось в гріхах,

Переживаєм не за душу, а за прах?

Душі потрібні добрі справи у житті,

Нехай маленькі, але в сутності святі.

Поможем іншим, коли тяжко на душі,

Щоб їхні болі були наші, не чужі.

Коли ти справу добру зробиш, пам’ятай:

Винагороди чи медалі не чекай.

Ти помагаєш не комусь, а сам собі,

Господь завжди за це віддячує тобі.

Знайдімо стежку, що до Бога приведе,

Лише на ній душа ту іскорку знайде,

Що загоряється у сповіді вогнем,

З якою чистими до вічності підем.

23.12.2012 р.

~ 63 ~

За власним повелінням

Високий Замок знову нас зібрав,

Велично Бога в слові прославляти,

Для цього свято Стрітення послав,

Щоби Його при зустрічі пізнати.

Прийдем під Храм, як древній Симеон,

Переконавшись в тім, що Він – Месія,

Здолавши штучно створений кордон,

Щоби жила в нас і віра, і надія.

Запалим свічі правдою вогню,

Нехай погане в ньому все згоряє.

Сльозами воску, таненням жалю,

Пливе кудись і більше не вертає.

Для тих життя очиститься від зла,

Якого всі чекаєм з нетерпінням,

Кого сюди дорога привела

Під Божий храм, за власним повелінням.

15.02.2012 р.

~ 64 ~

Не шукаймо щастя

Той, хто щастя не шукає,

Швидше інших його має.

Бо такий Закон Природи,

Йде воно до нас без згоди.

Тим простелиться невпинно,

Хто ступає безневинно

По дорозі до вершини,

Без оглядки щохвилини.

Якщо з вірою, в надії

Нести в серці свої мрії,

Тоді кожен день приносить

Господь щастя в душу досить.

Не в багатстві, мабуть, щастя,

А від Божого причастя,

Що від скверни очищає,

Свого Духа посилає.

Всі багаті – нещасливі,

Які ходять гордівливі,

Де, не знають, гроші діти,

Їх потрібно пожаліти.

Не шукаймо свого щастя,

Бо знайти його не вдасться.

Лиш коли душа співає,

Тоді воно наступає.

16.11.2013 р.

~ 65 ~

ІIІ. Від джерел життя

Матері

Я лечу на крилах радісний до мами,

Вітерцем весняним, птахом в небесах,

Стану на коліна, перед образами,

Щоби в рідній хаті освятити шлях.

Ти за мою долю Господа молила,

За життя щасливе, довге на землі,

У твоїх молитвах є найвища сила,

Що несуть до неба білі журавлі.

Кращі подарунки, моя рідна мамо,

Ніжність із любов’ю, ласку і тепло,

Покладу від серця я тобі так само,

Їх за твої сльози, за твоє добро.

Простеливши стежку, де щаслива доля,

В сутінках за руку, втомлена, вела,

Знаю, люба мамо, якби твоя воля,

Ти б для мене небо й зорі віддала.

21.09.2012 р.

~ 66 ~

Пробач мені, мамо

Так склалась доля моя невтішна,

Живу від дому далеко, грішна,

За синім морем, за океаном,

Хоча душею з тобою, мамо.

Приспів:

Спішу до мами, лечу до мами,

Із журавлями під небесами.

Туди далека, важка дорога,

В її молитві — підтримка Бога.

Господь почує, дасть мені крила,

Щоб сизим птахом я полетіла,

До свої хати, де Україна,

В саду весною цвіте калина.

Підтримку чую твою в дорозі,

Вже скоро стану на тім порозі,

Де добру долю колись бажала,

Пробач, що довго мене чекала.

29.07.2012 р.

~ 67 ~

* * *

Життя минає і серце крає,

Що мамі часу не приділив.

Тут, на чужині, живу і нині,

Її на рідний край змінив.

Приспів:

Із журавлями лечу до мами,

Спішу до рідної землі.

Небесна сила розправить крила,

Щоб на Великдень знов побачити її.

Пробачте, нене, завжди за мене

У церкві свічку запаліть.

І на колінах моліть уклінно

За щастя Бога попросіть.

Я бачу очі, які щоночі

Були заплакані, в сльозах.

Лечу стрілою до Вас весною

Із журавлями в небесах.

02.04.2012 р.

~ 68 ~

Мамині очі

Мамині очі – веселі й сумні,

Сняться ночами постійно мені,

Завжди допоможуть, як тяжко в душі,

Коли дошкуляють образи чужі.

Мамині очі я бачив в сльозах,

Коли прокладала молитвою шлях,

Синам освятивши на щастя поріг,

Долю хорошу незнаних доріг.

Мамині очі, мов небо весни,

Завжди сміялись на свята вони,

Як діти збирались усі за столом,

А пісня лунала дзвінка над селом.

Її вже немає, а очі живі,

На щастя сіяють, немов дві зорі,

Постійно їх кличу, як серце болить,

Бо біль тільки мама зуміє спинить.

23.12.2012 р.

~ 69 ~

Вічна пісня

Повертаюсь в дитинство далеке,

Де гніздились на щастя лелеки,

В смерекові ліси понад плаєм,

Де співають струмки водограєм.

Приспів:

Вічна пісня моя буковинська,

Рідна хата, любов материнська,

Зігрівали теплом у надії,

Що вела до завітної мрії.

Вже на осінь роки повернули,

Сивиною на скроні війнули.

Склалась так моя доля-дорога,

Як в молитвах просив колись Бога.

Дали гори цілющої сили,

На вершини завжди підносили,

Тих, хто має глибоке коріння,

Пам’ятатимуть всі покоління.

10.11.2011 р.

~ 70 ~

Моя криниця

Дитинство згадую далеке,

Політ над хатою лелеки,

Цілющу воду із криниці,

В якій втопилися зірниці.

Приспів:

Криниця, батьківська криниця,

З якої хочеться напиться.

Щоби із серця зняти втому,

Спішу до отчого я дому.

Роки на крилах пролетіли,

На пам’ять спогади лишили

У них – улюблена криниця,

Жива вода якої сниться.

Сумую часто за тобою,

Твоєю чистою водою,

Моя криниця, серцю мила,

Що вічним щастям напоїла.

23.02.2013 р.

~ 71 ~

Син

Такий син – справжня гордість для мами

І надія в нелегкім житті,

Який виріс її молитвами

В невгамовній людській суєті.

Сам – високий, вродливий собою,

А в очах правди блиск не згаса,

За яку він готовий до бою,

Що до Бога веде в небеса.

В мами довга розлука, і сина

Завжди душу ятрила вона,

Часто снилася їй Україна,

Кожну мить, недосяжна, сумна.

Наступила година щаслива,

Де зустрівся із мамою син,

За яку вона Бога молила,

Щоб поміг із небесних вершин.

Їм розлука судьбу гартувала,

Щоби кращими стати в житті,

Для Голгофи хреста готувала,

В ці хвилини тяжкі, непрості.

Мовить мама: “Скажу тобі, сину,

Підем разом за мрію свою –

Рятувати від зла Україну,

Перемогу здобувши в бою”.

03.04.2013 р.

~ 72 ~

Спасибі Вам, благословенна мамо

Летить, летить одна під небесами

Знайома пісня з батьківських країв,

У синім небі разом з журавлями

В святій молитві мами за синів.

Приспів:

Спасибі Вам, благословенна мамо,

За ніжне серце, ласку і тепло,

Спасибі Вам, благословенна мамо,

За те, що з вірою посіяли добро.

За нас колись ночей не досипала,

Просила щастя в долі для дітей,

І на колінах в Господа благала,

Не витираючи сльози з своїх очей.

Низький уклін для Вас, любима мамо,

За те, що дарували нам життя,

І за молитву дякую так само,

Яка проклала стежку в майбуття.

11.05.2013 р.

~ 73 ~

Мого дитинства береги

Мого дитинства береги,

Де все знайоме навкруги,

Дзюрчить малесенький струмок,

Що повертає хід думок.

Тут босоніж ходили ми,

Щоб стати добрими людьми,

Знайома стежка до села

Хорошу долю привела.

Ріллею пахне, споришем,

Лежить на серці вічний щем,

Коли покинули село,

Багато літ з тих пір пройшло.

Давно у вічності рідня,

Ще сниться скошена стерня,

Де я в дитинстві залюбки,

Збирав доспілі колоски.

Цвіте мій сад, який любив,

Що разом з татом посадив

Завжди нагадує мені,

Юнацькі роки навесні.

Мого дитинства добрий час,

Де земляків я кожний раз

Ловлю уявою собі,

Що підкорилися судьбі.

Пішли у світ по стежці цій,

Якій ми дякуєм одній,

Що, мабуть, долею була,

Забравши молодь із села.

Мого дитинства береги,

Давно розтанули сніги,

Де знов цвіте нова весна,

Та тільки нас вже тут нема.

03.05.2013 р.

~ 74 ~

Моє рідне село

Як ходив по стерні,

Ніби вчора було,

Часто снишся мені,

Моє рідне село.

Приспів:

Завжди рідне село,

Повертаєш у сни,

Де дитинство пройшло,

Де росли ясени.

Тут батьківська земля,

Отчий дім і поріг,

Пахне хлібом рілля,

Тут початок доріг.

Мами рук вишиття

Золоте на стіні,

Що канвою життя,

Простелило мені.

21.12.2013 р.

~ 75 ~

Прилітає лелека

Прилітає лелека

До рідної хати,

Прилітає здалека,

Щоб весну зустрічати.

Рідний край – серцю милий,

Чужина – нелюбима,

Кожен там є щасливий,

Де велика родина.

Де гніздо можна звити,

Ніжну пісню співати,

Від душі полюбити,

Щоби в небо злітати.

Прилітає лелека,

До весни прилітає,

Де висока смерека

На подвір’ї чекає.

20.03.2014 р.

~ 76 ~

Батькова вишня

Не забуду вишню

В батьковім саду,

Молодість колишню

В ній свою знайду.

Забіліє цвітом,

Як прийде весна,

Ягодами літом

Радує вона.

Скільки пам’ятає

Вишня світлих днів,

Завжди розцвітає

З гомоном птахів.

Одягає шати

Білі навесні,

Щоби пригадати

Молодість мені.

11.04.2014 р.

~ 77 ~

ІV. Міста і люди

Винниківська балада

Величне місто на весь світ,

Ще до Різдва Христа знайоме,

За триста цілих майже літ

До ери нашої – відоме.

Письмова згадка про цей град

З’явилась в Новому Завіті,

Коли розквітнув наче сад

У чотирнадцятім столітті.

Назвав хтось Краковом Малим

Це неповторне, древнє місто,

Яке в історію своїм

Ввійшло надбанням урочисто.

Ростили люди виноград,

Найкращий сорт у цілім світі,

Його чудовий аромат,

Був знаний в Львівському повіті.

Від нього назва ця пішла,

Яка тримається понині,

Вона сама себе знайшла

У виноградній десь лозині.

Одержав швидше. ніж сам Львів,

Він Магдебурзьке вічне право,

З яким на протязі віків

Іде в майбутнє величаво.

Колись із легкої руки –

Мала Швейцарія назвали

За красоту, що в ті роки

Для себе гості відкривали.

Гора Жупан, мов щит живий,

Надійний захист від негоди,

Вона барометр є стійкий

У мікрокліматі погоди.

Глинянський тракт тут пролягав,

Що ним Волощину з’єднали,

У місті замок існував,

Який князі побудували.

Останнім хто його купив

Єпископ був, сам Головінський,

Що цісарівні відступив

Величний замок Винниківський.

Тоді для Винників доба

Відразу інша народилась,

Із димом фабрика нова

У цьому замку поселилась.

Чи повезло тоді йому?

Напевно — зайві пересуди

На тютюновому диму

Все будувалось скрізь і всюди.

~ 78 ~

Дала роботу багатьом,

Що статки добрі заробили,

Хоча була великим злом,

Для тих, які тютюн курили.

Зуміло місто у цей час,

Піднятись високо в окрузі,

Про нього слава йшла не раз,

Також в Радянському Союзі.

Хтось вибрав Винникам зорю,

Яка над ним добром світила.

На постаменті Кобзарю

Громада пам’ятник відкрила.

Це був тринадцятий лиш рік,

Вже стукав в двері час кривавий,

Коли Тарасу добрий лік

Почали в місті величавий.

Такого Захід ще не знав,

Не було пам’ятника в Львові,

Він першим в Винниках постав,

Де жили люди гонорові.

Старенька церква тут була

Ще у шістнадцятім столітті,

На місці неї вже нова

Живе в Христовому Завіті.

Тепер у місті, для душі,

Чотири храми відправляють,

Вони всі наші – не чужі,

Одного Бога прославляють.

Багато знаних земляків,

Які у Винниках родились,

Та час невпинний захотів,

Щоби у світ порозходились.

Міністр, письменник і діяч

Усім відомий Огієнко,

Культури нашої сівач,

Який на прізвище Дмитерко.

Тут славний Липа, сам міністр,

У місті також поселився,

Левицький – знаний публіцист –

У церкві в Винниках хрестився.

Жила колись Парахоняк,

Всесвітня оперна співачка,

Хороший лікар був Нагляк,

Тут не одна зросла скрипачка.

Відомий Левків тут усім,

Керамік знаний, що від Бога,

Возницький також мав свій дім,

З якого йшла в музей дорога.

Мирон Маркевич знаний тут,

У нашім місті народився,

Про нього спогади живуть,

Багато в спорті він добився.

Побудували в новий час

Будинки, клуби і крамниці,

Ростуть ліси, милують нас,

Вздовж ветеранської лічниці.

~ 79 ~

Сьогодні влада під музей

Надала землю для будови,

Там буде виставка речей

Від українців депортових.

Багато звичаїв живе,

Шанує місто славні свята,

Дитяча пісня, вже вкотре

Летить “На крилах” в кожну хату.

Проводять свято Коляди,

І Великодня, Миколая,

“День незалежності” завжди

З “Днем міста” разом зустрічає.

Прекрасні тут живі місця,

Озерний край, ліси чудові,

І “Чорта скелі”, без кінця

Сюди манять у цьому слові.

Які пейзажі навесні!

А хто не бачив – завітайте

В медові трави, запашні,

Для насолоди приїжджайте.

Неначе феї неземні,

Живуть дівчата кращі в світі.

Усмішки їхні чарівні,

Немов пелюстки в раннім цвіті.

Відчинить двері без гроша,

Привітна й рада кожна хата,

Лише у Винниках душа

Така від щедрості багата.

22.03.2011 р.

~ 80 ~

Балада про Добротвір

Де пливе тихо Західний Буг,

Там соснові ліси над рікою,

Мальовнича природа навкруг,

Зачаровує душу красою.

Богом вибране місце з тих пір,

Як запущена перша турбіна.

В самій назві його — “Добротвір”

Відчувається духу вершина.

Добрі люди у ньому живуть,

Творять справи хороші на славу,

Польщі струм електричний дають,

Возвеличивши рідну державу.

Тут найкращі дитячі садки,

Неповторний ліцей професійний,

Є у школі хороші гуртки,

Колектив педагогів надійний.

Учнів тисячу триста сповна,

Це найбільша ув області школа,

Є спортивна – для греблі вона,

Що здобутками знана довкола.

Тут чимало відомих майстрів,

Серед них є Михайло Сливинський,

Що найвищі вершини посів,

Медаліст та призер олімпійський.

~ 81 ~

Його брат — український весляр,

Що пізніше досяг п’єдесталу,

Своє ім’я піднісши до хмар,

Для держави здобув добру славу.

Краєзнавчий хороший музей,

Де директор Брикайло відомий,

Що працює завжди для людей,

Вклавши внесок для справи вагомий.

Водосховище радує всіх,

Яке морем ще тут називають,

Є Будинок культури для втіх,

Що Народним його величають.

Хай прославиться в часі ім’я,

Щоб нащадки історію знали,

В добрім творенні – правда твоя,

Добротвір тому люди назвали.

15.05.2014 р.

~ 82 ~

Жидачеву 850 років

Вісімсот п’ятдесят — одна мить,

Для історії сходи незрячі,

На знамені твоїм височить

Пара левів, мій славний Жидачів.

Що тримаючи щит-оберіг

В грізні роки тебе захищали,

Коли ворог ступав на поріг,

Вони відсіч достойну давали.

Гомінлива карпатська ріка

Місто сотні років обмиває,

Зачаровує серце стрімка,

У людей його струни торкає.

Знало місто добро та біду,

Що чужинцям було за принаду.

Пережило татарську орду,

А недавно — безбожницьку владу.

Нехай сонце сіяє тобі,

Славний Удеч, а нині Жидачів,

Щоб всміхалося щастя судьбі,

Яке кожен із нас би побачив.

21.09.2014 р.

~ 83 ~

Пам’яті Назарія Яремчука

Там, де гори Карпати, де красуні смерічки,

Народився на славу Назарій,

Щоби пісні співати з водограями річки,

Прославляти небесні стожари.

Був романтиком щирим, завжди вірив у вічне,

Що ніколи в душі не згасає,

Добре слово нетлінне, в своїй суті магічне,

Яке в пісні живе, не вмирає.

В небеса відлетів у спокої співати,

Повертаючи птахом весною,

Вічну пісну створив, щоби дітям віддати,

Її суть неповторну собою.

Вона ніжно дзвенить, “Водограями” плине,

В ній з “Червоної рути” Карпати,

А небесна блакить прокладає стежини

В дивний рай, щоби вічною стати.

23.12.2011 р.

~ 84 ~

Іоанн Георг Пінзель

Прийшов з минулого крізь час,

Щоби воскреснути навіки,

В бароко пізньому до нас,

Його творіння – серцю ліки.

Забули Пінзеля колись,

Як чорна хмара наступила,

Проте скульптури збереглись,

Не всі в багні орда втопила.

Мав майстер руки золоті,

Відомим був у всьому краю,

Створив шедеври в красоті,

Що Україну прославляють.

Віддаймо шану людям тим,

Які фігури зберігали,

Борис Возницький був таким,

Що заслуговує похвали.

Коли настав новітній час,

Знайшлись хороші меценати,

Таким Демкура є Тарас

Прийшов, щоб Пінзеля підняти.

Зібрав скульптури звідусіль,

Зумів прославити державу,

Приклавши максимум зусиль,

Щоби здобути в Луврі славу.

Тепер про Пінзеля весь світ

Вже добре знає й поважає,

Його альбом – хороший звіт,

Що Україну представляє.

Воскрес наш скульптор з небуття,

Щоб вічно жити межи нами,

А повернув йому життя

Тарас з Тернополя ділами.

14.12.2012 р.

~ 85 ~

V. Дочекались весни

Дочекались весни

Наступає весна у нових сподіваннях,

Від любові вона, що дарує кохання,

Принесе почуття, що зимою заснули,

Для душі каяття, які віру вернули.

Приспів:

Дочекались весни, щоб на крилах летіти,

Дочекались весни, щоби знову любити.

У тенетах зими ми не мали спокою,

Дочекались весни, щоб зустрітись з тобою.

Те, що вчора було, замела хуртовина,

Знов життя розцвіло, ти для мене єдина.

Але першу любов неможливо забути,

Повертається знов вона щемом покути.

Хай надія в серцях і любов розцвітає,

Без яких почуття у душі помирає,

Хай багаттям горить, щоб кохання зігріти, Подарує нам мить, без якої не жити.

24.04.2013 р.

~ 86 ~

Кохання без кордонів

Крізь тумани до тебе пройду,

На край світу одну розшукаю,

Щоби знову в веснянім саду

Розказати, як палко кохаю.

Проминуло багато років,

Коли доля – судьба розлучила,

Та не стерла вона почуттів,

Їх у серці навічно лишила.

У надії туди полечу,

Де єдина на мене чекає,

Ти пробачиш, тобі я прощу,

Бо любов все на світі прощає.

Перепонів для неї нема

І ніхто не встановить заслонів,

Бо кохання – на крилах весна,

Тож немає для нього кордонів.

25.01.2013 р.

~ 87 ~

Не ламай калину у ріки

Не топчи троянди пелюстки,

Бо кохання встелюють красою,

Не ламай калину у ріки,

Що цвіте для щастя над водою.

Приспів:

Цвітуть троянди — найкращі квіти,

Щоби красою когось зігріти.

В саду калина — на щастя, біла,

Як наречена — привітна, мила.

Не цвіте троянда без тепла,

Що сама всім душі зігріває,

Яка щастя кожному дала,

Хто полюбить палко, покохає.

А калина грона восени

Нахиляє втомлені щорання,

Щоби знову з подихом весни

Для сердець приносити кохання.

02.02.2013 р.

~ 88 ~

Кленові мости

В твоїх очах палали зорепади,

Горіли зорі дивним почуттям.

Нас не розлучать бистрі водоспади

Між берегами спільного життя.

Любов несе на крилах наше щастя,

Яке в коханні вічному горить.

Його візьмем, як вірності причастя,

Серцями піднімаючись в блакить.

Приспів:

Серця з’єднали, душі нам мости,

Мости кленові вічного кохання.

Прошу тебе, за все мені прости,

Моя любове, перша і остання.

Бурхлива річка мчить до свого краю,

Назад ніколи більше не верта.

Шепочуть хвилі з ніжністю: “Кохаю”,

В яких у щемі стеляться літа.

Ти не журись, що зорі вечорові

Погаснуть вранці тихо угорі,

Вони залишать дивний слід любові,

Мости, що нас з’єднали в цій порі.

24.07.2013 р.

~ 89 ~

* * *

Говорять, що осінь – розлуки пора,

В якій не зустріти кохання,

Навіює смуток осіння жура,

Надія вмирає остання.

Горіли нам зорі осінні тоді,

Вказавши на спільну дорогу,

Яку освітили на щастя судьбі,

За нас помолилися Богу.

Приспів:

А зорі у небі світили ясні,

Щасливі сіяли над нами,

Коли я, вдивляючись в очі сумні,

Сказав, що люблю до безтями.

Все склалося добре на нашім путі,

Хоч всяке траплялось в дорозі:

Одні були сонячні дні золоті,

А інші минули в тривозі.

Ти вносила спокій у душу мою,

Всім серцем завжди зігрівала,

За що золотисту я осінь люблю?

За те, що нам долі з’єднала.

29.12.2013 р.

~ 90 ~

На все життя

Підемо, мила, тихим садом,

Як сяють зорі угорі,

Помилуватись зорепадом

В серпневій, лагідній порі.

Тобі я зірку подарую

Єдину вибрану для нас,

Від серця ніжно поцілую,

Щоб вогник щастя не погас.

Вгорі сміятись буде небо,

Вогні палатимуть зірок,

Мені нічого більш не треба,

Ніж твій назустріч перший крок.

Щоби дорогою з тобою

Піти в щасливе майбуття,

Що Богом вибрана, судьбою

На всі роки, на все життя.

27.08.2013 р.

~ 91 ~

Прощалось літо

Минуло літо, осінь наступає,

Скропивши смутком ранішню росу,

А я люблю тебе, тебе люблю, кохаю,

Вогонь кохання у душі несу.

Злетіло літо разом з журавлями,

Торкнувши серце струнами жалю,

Тумани сиві стеляться полями,

А я люблю тебе, лише тебе люблю.

Прощалось літо дивним зорепадом,

Його проміння згасли вдалині.

Підемо в осінь нашим спілим садом,

Щоби любов зустріти навесні.

Тебе кохати палко, до знетями,

Одну-єдину вибрану свою,

Зігрівши душу й серце почуттями

Сказати ніжно: “Я тебе люблю”.

10.07.2013 р.

~ 92 ~

Чарівниця

Згадую понині: на росяній стежині,

Очей твій погляд душу чарував,

Вони — неначе зорі в небесному просторі,

А місяць нам до щастя дорогу прокладав.

Приспів:

Чарівниця, чарівниця, ти дозволь мені присниться,

Доторкнутися до тебе уві сні,

Обійми, прошу, благаю, бо одну лише кохаю,

Дай подивлюсь в твої очі чарівні.

Духмяно пахла м’ята, вже днів пройшло багато,

Цю зустріч я пригадую весь час,

Струнка, в медових травах, усміхнена чекала,

Щоби сказав: “Прийди сюди ще раз”.

Минуло тепле літо, стежину цю покрито

Опалим листям, жовтим багрянцем,

Тебе коли згадаю, собі я уявляю,

Спішиш до мене зоряним дощем.

16.02.2011 р.

~ 93 ~

Гойдалися зорі

Гойдалися зорі на синьому морі,

У місячну ніч, надворі,

А наші в любові обнятись готові,

Всміхалися мило вгорі.

Яскраво світили, неначе просили

Піднятись до них в вишину,

Мені говорили, благали щосили,

Кохати тебе лиш одну.

У їх мерехтінні, далекім світінні,

Приховані інші світи,

В веснянім цвітінні, стожарами дивні,

Прокладені наші мости.

14.12.2011 р.

~ 94 ~

Свіча любові

Свіча любові не згасає,

Прийде до кожного ця мить,

Яка у серці запалає,

Коли душа у ній горить.

Наповним вічною бокали,

Щоби пізнати її суть,

Котрі святої не пізнали,

Такі існують, не живуть.

Вона — частина благодаті,

Що зігріває всіх теплом,

Тоді душею ми багаті,

Якщо з любов’ю йдем, добром.

Любові чистої криниця,

Бере початок з джерела,

В якім вода для нас святиться:

Цілюща, вічна і жива.

15.12.2011 р.

~ 95 ~

Тебе кохаю, бойківчанко

Цвіла в Карпатах полонина,

Смереки гордо на вершинах

До неба віття піднімали,

Красу за хмарами ховали.

Приспів:

Тебе кохаю, бойківчанко,

Душею й серцем, ніжно, п’янко,

Одна-єдина в цілім світі

Душі даруєш щастя миті.

Сміялась річка водограєм,

Сходило сонце понад плаєм,

Під звуки дивної трембіти,

Хотілось жити і радіти.

Немає кращого на світі,

Як квіти росами обмиті,

Такі красиві, як дівчата,

Дарують щастя у Карпатах.

08.12.2011 р.

~ 96 ~

Львівський вальс

У Львові з тобою зустрілись,

В Стрийському парку колись.

Наші роки відлетіли,

З вітром давно пронеслись.

Приспів:

Спогади в серці лишила,

Їх не зітре навіть час,

Як запросив тебе, мила,

В танець улюблений, вальс.

Пам’ять приносить зітхання,

Болісний щем на душі,

Згадки про наше кохання,

День, коли стали чужі.

Лагідні дні повернули,

Весну до свого життя,

В Стрийському парку забули

Наші колись почуття.

03.12.2011 р.

~ 97 ~

Поцілунок русалки

Сіяли дивні зорі уві сні,

Духмяні трави в лузі розцвітали,

З ріки русалки вийшли чарівні,

Мене в опівніч ніжно лоскотали.

Приспів:

А може — це не сон, а казка наяву,

Душі — приємна, серцю — світанкова,

Незнана ніч, якою я живу,

У ній — русалка мила, загадкова.

Сміявся місяць тихо угорі,

Котив по небу колесо до ранку.

Русалки очі, наче дві зорі,

Коханням гріли душу у серпанку.

Заснула ніч і навіть вітерець

Притих в гаю, з яким природа спала,

Минуло все, та вічним є кінець,

Коли мене русалка цілувала.

25.11.2011 р.

~ 98 ~

Осіння покута

Пожовкла в саду, похилилась трава,

Закінчилось бабине літо,

Вернулася згадка, неначе жива

Туманами осені вкрита.

Заплакало небо холодним дощем,

Котилися краплі, мов сльози.

Вселяючи в душу незвіданий щем,

З яким наступали морози.

Що було весною — залишилось там,

Останнє все літо забрало,

Віддавши розлуку холодним вітрам,

Щоб більше любов не вертала.

Чекаючи весни, згадаю тебе,

Далеку, колишню жадану,

В осінньому смутку покута іде

У душу тепер покаянну.

18.11.2011 р.

~ 99 ~

Втрачений вечір

Світили нам зорі в небеснім просторі,

А місяць сміявся блідий в тишині.

Плив човен в тій порі, у синьому морі,

Коли ти призналась в любові мені.

У ньому ми двоє ділились судьбою,

Яка мала стати одною для нас.

Кохання з тобою пішло за водою,

Тепер не вернути загублений час.

На березі моря — ні смутку, ні горя.

Лиш спомин приходить на гребені хвиль.

Нагадує зорям, що завжди говорять

Про втрачений вечір, де був повний штиль.

Усе проминає, назад не вертає,

Душі залишаючи в спогадах щем.

Майбутнє стрічаєм, надію плекаєм,

Вчорашнє змиваючи в часі дощем.

06.11.2011 р.

~ 100 ~

Подаруй мені світанок

Вже втомились ясні зорі, у небесному просторі,

Загасаючи, ховались вдалині,

В золотистому світанку, я надію втратив зранку,

Чи признаєшся в коханні ти мені.

Приспів:

Подаруй мені світанок, де очей твоїх серпанок

І останній промінь синьої зорі,

Принеси мені надію, від якої серцем млію,

Коли дивлюся на тебе в тій порі.

Ніч в минуле відступила, заховавши свої крила,

І пішла кудись за обрій спочивать,

Тільки дві зорі палають, з неба світло посилають,

Ніби нам вони на щастя мерехтять.

Подивися в мої очі, чого серце зараз хоче,

Запитай в моєї спраглої душі.

Ти усміхнена стояла, не хотіла, мабуть, знала:

Розійдуться в нас стежки на віражі.

02.04.2012 р.

~ 101 ~

Далека мрія

Ти за море відлетіла,

Коли осінь наступила,

Залишивши в серці тугу

У зимову завірюху.

Приспів:

Журавлиною весною,

Я сумую за тобою,

Виглядаю з журавлями,

Що летять під небесами.

Гонить вітер чорні хмари,

Закриваючи стожари.

Повернися, моя мила,

Вже весна в саду розцвіла.

Я тебе давно чекаю

Першим проліском у гаю,

Моя мрія незрівнянна,

Хоч далека, та жадана.

02.04.2012 р.

~ 102 ~

Любовний розрахунок

Чому так на світі постійно буває

Того, кого любиш, тебе не кохає,

Якого ти хочеш всією душею

Проходить повз тебе байдуже з тією,

Що теж його в серці ніколи не мала

По іншому сохла недавно, вмирала.

Можливо, закон такий дала природа,

Що рідко буває любовна угода,

Бо в більшості заміж ідуть із користі

Не часто виходять, що серцем є чисті,

Такого до пари собі вибираєм,

Не того, що любим, а того, що маєм.

14.04.2012 р.

~ 103 ~

Місячний подарунок

Додолу падав цвіт весняний, яблуневий,

Встеляв дорогу у щасливе майбуття,

Тоді признався щиро в вечір цей травневий:

“Тебе люблю всім серцем, більше за життя”.

Приспів:

Горіли очі, наче зорі, серед неба,

Коли зустрілися в весняному саду.

Мені, кохана, щастя більшого не треба,

Таку, як ти, у цілім світі не знайду.

Нам усміхався ясний місяць опівночі,

Котив по небу дивне колесо в цей час,

Світив на щастя ніжним променем охоче,

Цю ясну ніч п’янку даруючи для нас.

Заснув давно вечірній вітер у розмаю,

Затихли пісні солов’їні у гаю,

Слова єдині у цей вечір пам’ятаю,

Коли сказала: “Я також тебе люблю”.

25.04.2012 р.

~ 104 ~

Місячна година

Місячна година, сонні береги,

В золоті долина, тиша навкруги.

Ніч намалювала цю красу для нас,

Зорі дарувала в незабутній час.

Приспів:

Та раптом з неба, упали з неба

Додолу разом дві зорі.

Це – наші долі, в небеснім полі,

Які сіяли угорі.

Більше не світити щастям із небес,

В тиші не горіти чудом із чудес.

У далекім світі, впавши з вишини,

Втомою покриті сплять тепер вони.

Згадки повертають молоді літа,

Смуток залишають, знову відліта,

Всі діла колишні: грішні і святі,

Стежки наші чисті, що були в житті.

25.05.2012 р.

~ 105 ~

Вічне щастя

Пропливають літа, знов пора золота

Виставляє у часі рахунок.

Хай вона не спішить, кличе весен блакить,

Тільки там для душі порятунок.

Є завжди молода, наче травень в садах,

Хоче в небо високо злітати.

Не стирають роки водограї ріки,

Будуть вічно для неї співати.

Теплий вересня день, подарунки лишень

Принесе разом з щастям до хати.

Хай достаток в твій дім, у здоров’ї міцнім

Буде стежку свою прокладати.

Хай кохання п’янке не покине тебе,

А душа від любові палає.

Хто хоч раз покохав, вічне щастя пізнав,

Що горить і повік не згасає.

19.09.2012р.

~ 106 ~

Чужа незнайомка

Закохався в ці очі сумні,

Коли свічі горіли каштанів.

За любов щиро вдячний весні,

Почуття неземні, полум’яні.

Ти красива пройшла, чарівна,

Наречена чиясь під фатою,

Хоч усміхнена, трохи сумна,

Розкажи, що відбулось з тобою.

Може в серці твоїм почуття

Ще не встигли вогнем запалати,

У моїм вистачає биття,

Щоби разом до неба злітати.

Проминуло багато років,

У душі залишилася думка,

Повертаєшся часто зі снів

Неповторна, чужа незнайомка.

12.08.2012 р.

~ 107 ~

Я твій літній дощ

Листя відліта,

З ним — мої літа,

Засипає наше щастя

Осінь золота.

Приспів:

Я твій літній дощ,

Ти моя гроза.

Залишилася, як пам’ять,

На щоці сльоза.

Зараз ти одна,

Зіронька ясна,

Недосяжна моя мрія,

Ніжна, як весна.

Тяжко на душі,

Стали ми чужі,

Загубилося кохання

Смутком на межі.

24.11.2012 р.

~ 108 ~

Полум’я любові

Не згасає полум’я любові,

Бо горить для вічності життя,

Освітивши стежки кольорові,

Що ведуть в незнане майбуття.

Це багаття грітиме довічно,

Наповняє кожного теплом,

Воно тих притягує магічно,

Що ідуть усміхнені з добром.

Хто готовий іншому світити,

Віддаючи часточку душі,

Безкорисно серцем полюбити,

Розділивши прагнення чужі.

Не погасне полум’я любові,

Що горить яскраво для людей,

Запаливши зорі вечорові,

Його ніс відважний Прометей.

17.01.2013 р.

~ 109 ~

Під вікном цвіте калина

Під вікном цвіте калина,

Біла розцвітає,

Зажурилася дівчина —

Милого немає.

Десь поїхав чорнобровий,

Далеко за море,

Світ для неї нещасливий,

У якому – горе.

Не журися, моя люба,

Бо журба минеться,

Закує зозуля з дуба —

Милий повернеться.

27.01.2013 р.

~ 110 ~

Заспіваємо веселу…

Заспіваємо веселу, щоб сміялася душа.

Заспіваємо веселу, яка людям не чужа,

Щоб на крилах полетіла, де цвіте в саду весна,

Така пісня – серцю мила, бо весела – не сумна.

Приспів:

Полетить вона над плаєм, в полонини запашні,

Разом з нею заспівають водограї чарівні.

Десь цимбали озовуться, до трембіти промовля,

Мого серця доторкнуться ніжні струни скрипаля.

Коли сонце за горою над смереками зійде,

Я, милуючись красою, пригадаю знов тебе,

Почуття воскреснуть дивні, що дрімали у душі,

Ніжні спогади приємні нам з тобою не чужі.

Заспіваємо веселу, не сумну, яка гнітить,

Що мелодію привела, у якій акорд звучить.

Пісня ехом озоветься, у надії приліта,

В сльозах щастя засміється, бо кохання поверта.

31.12.2012 р.

~ 111 ~

Любові кожному бажаю

Любові кожному великої бажаю,

Нехай вона наповнює серця,

Промінням щастя душі зігріває,

Вона іде від нашого Творця.

Від неї все живе на цьому світі:

Дерева, квіти, вітер і гроза,

В любові час народжуються діти,

Щемить душа і сріблиться сльоза.

В любові сонце сходить на світанку,

І соловей співає навесні.

Вона одіта в мами вишиванку,

Як оберіг, дарований мені.

Лише любов від злого захищає,

Дає наснагу, віру до кінця,

Хто в ній живе, завжди перемагає,

Аж до небес підносячи серця.

08.03.2013 р.

~ 112 ~

Ти навіки, кохана, моя

Я до тебе прийду крізь тумани,

На край світу єдину знайду,

Подолаю моря, океани,

Щоб зустрітись весною в саду.

Наше щастя розквітне розмаєм,

Буйним цвітом калини в гаю,

Перешкоди усі подолаєм,

Щоб сказати: “Тебе я люблю”.

Скільки часу минуло в розлуці?

Скільки ми недоспали ночей,

Щоб зустрітися в трепетній муці,

Витираючи сльози з очей.

Квітне сад, ясний місяць на небі,

Затихають пісні солов’я.

Я дарую цю казку для тебе,

Найдорожча, кохана, моя.

23.03.2013 р.

~ 113 ~

Світили зорі вдалині

Світили зорі вдалині,

В саду зозуля затихала,

Коли призналася мені:

“Тебе всім серцем покохала”.

Від щастя чув політ зірок,

І голос місяця з-за хмари,

“Зроби її назустріч крок,

Ніде нема такої пари”.

Не все так сталося в житті,

Як ти мені тоді казала.

Твої слова були пусті,

Коли кохати обіцяла.

Чому не склалася колись

Життєва стежка, спільна доля.

Дороги стрімко розійшлись,

Така Всевишнього є воля.

Роки розтали вдалині,

Та знову зірка сходить рання,

Лиш очі місяця сумні

Весну нагадують, кохання.

09.04.2013 р.

~ 114 ~

Не журися, мила

Не журися, мила, що літа минають.

Чи була щаслива? В тебе запитають.

Діти – наше щастя, радісні онуки,

Для душі причастя, що стирає муки.

Приспів:

Ми з тобою двоє долею обрані,

Що серця єднає в першому коханні.

Вибрана дорога, стелиться судьбою,

Послана від Бога нам колись весною.

Не журися, милий, що роки минули,

Вже на спілу осінь вони повернули.

Сивина на скронях – спогади колишні,

Мітки на долонях – цвіт зів’ялий вишні.

Хай Господь дарує нам літа щасливі,

Суть молитви чує у своєму диві,

Щоб прийти до краю в парі із тобою,

Доторкнутись раю з вічною весною.

01.09.2013 р.

~ 115 ~

Любов неземна

Любов небесна неземна,

Такої в світі не буває,

Що душу зцілює сповна

І струни серця зачіпає.

Коли нап’ємося її

Себе окрилим добротою,

Щасливі прагнення свої,

Торкнувшись вічного спокою.

Вона завжди дає тепло,

Дарує ласку і спасіння,

Що порятунком ожило,

Також очищує сумління.

Любов тоді прийде до нас,

Коли самі любити станем.

Сьогодні, завтра, повсякчас

Її в причастії дістанем.

27.08.2013 р.

~ 116 ~

Сльози троянди

Хто сказав, що троянди не плачуть?

Вони також сльозу проливають,

Як її у коханих побачать,

Що ревнуючи, палко кохають.

Не бувають байдужими квіти

Від любові і в час розставання,

Будуть завжди душею радіти,

Якщо в серці щасливе кохання.

Пелюстками вкривають дорогу,

Тим, що доля навік об’єднала

Застеляють підступну тривогу,

Щоб надію у них не забрала.

Хай у дощ плачуть квіти красиві,

А не там, де всміхаються роси,

Не бувають дівчата щасливі,

Як троянди не вплетені в коси.

16.12.2012 р.

~ 117 ~

Ти у серці – одна

Ти у серці – одна, моя ніжна весна,

Білим цвітом цвітеш-розцвітаєш,

Я по осені йду у своєму саду

Ти у травень мене повертаєш.

Де розквітлий розмай і калиновий рай

Запах квітів духмянить собою,

Хоч душа молода, та до моря літа

Пропливають на хвилях рікою.

Завітай в мої сни, поверни до весни,

Щоби разом у ній молодіти.

Хай черемховий цвіт осипає політ,

У якому так хочу летіти.

Я по осені йду у багрянім саду,

Ти роками у літо ступаєш,

Та дорога одна – добре знаєш сама,

Коли любиш, про вік забуваєш.

21.09.2013 р.

~ 118 ~

Все в твоїх очах

Зорі угорі

Сяють в вишині

Тиша надворі,

Сад дрімає в сні.

Ми з тобою вдвох,

В серці – почуття.

Нас веде любов

Стежкою життя.

Приспів: Все в твоїх очах:

Небо і земля,

Квіти у лугах,

Ріки і моря.

У душі розмай,

Сонячна весна,

Радість та печаль,

Ти така – одна.

Зоряні шляхи

Вкрили небеса.

Срібні береги –

Місячна краса.

Шелести дібров,

Пісні солов’я,

Де живе любов

І твоя, й моя.

24.09.2013 р.

~ 119 ~

Не вмирає любов

Не вмирає ніколи любов,

Вона, вічна, ступає між нами.

Хто її в своїм серці знайшов,

Той душею пливе небесами.

Наступає блаженства тепло,

Як нап’ємось її до останку,

Лиш потрібно творити добро,

Щоб зустріти любов на світанку.

Доторкнутися чаші вина,

Що настояна щастям в любові,

Потім випити сміло до дна,

Відчуваючи щем її в крові.

Лиш вона порятує в ту мить,

Коли тяжко стає від обману,

Якщо серце в тривозі болить,

Лиш любов заліковує рану.

25.09.2013 р.

~ 120 ~

Не говори, що немає кохання…

Тебе чекаю, наче в небі журавлів,

Завжди одну з дороги виглядаю.

Колись сказати, мабуть, не посмів,

Тепер на сповідь душу відкриваю.

Приспів:

Не говори, що немає кохання,

Бо ніхто з нас не хоче розлуки.

Тож обніми, щоб забути страждання,

Лиш поцілунок полегшує муки.

Скажи, чому так склалося в житті,

Стежки-дороги наші розійшлися?

Тоді буяли весни золоті,

Сьогодні вже опало жовте листя.

Тебе згадаю в зиму снігову,

Як хуртовини жалібно співають,

Хоча далеку, в спогадах живу,

Бо тільки раз по-справжньому кохають.

03.10.2013 р.

~ 121 ~

Порівняння

Нема кохання без страждання,

Яке приносять дні розлуки,

Нема життя без покаяння,

Лише одні душевні муки.

Ніколи волі без неволі

Не можна серцем зрозуміти,

Не розцвітуть в зимовім полі,

В морозний час весняні квіти.

Немає щастя без нещастя,

Такий закон природа дала,

Ніколи нам знайти не вдасться

Творіння Божого начала.

Тож без вагання порівняння,

Завжди берім собі за зброю,

Тоді домашні всі завдання,

Самі розв’яжуться собою.

19.04.2014 р.

~ 122 ~

Любов – одна

Любов на світі лиш одна,

Зате підробок є багато.

Вона – ласкава, мов весна,

Яка душі приносить свято.

Коли фальшива, зазвичай

Несе облуду і страждання.

Таку скоріше пізнавай,

Щоб не прийшло розчарування.

Не вірмо тим, що кожен день

Клянуться нам в палкій любові,

Ділами справжніми лишень

Спіймаєм їх на цьому слові.

Якщо хтось з користі прийде

І скаже фразу довгождану:

“Люблю тебе”, та пропаде,

Лишивши в серці вічну рану.

21.06.2014 р.

~ 123 ~

Власна зірка

У небеснім просторі ясно сяяли зорі,

Мерехтіли щасливі до ранку,

Темна ніч наступила, розправляючи крила,

Щоб летіти назустріч світанку.

Десь в далекому небі ми знайдем при потребі.

Ту єдину зорю, що сміється,

Яка вчасно розкаже, вірний шлях нам покаже,

Вона нашою долею зветься.

Як її відшукаєм, то собі загадаєм:

Нехай світить ще довго над нами,

Щоб діла завершити, бо не можна лишити,

Те, що мучить постійно ночами.

Наша доля-дорога є в руках тільки Бога,

Що самі у житті прокладаєм,

Йдем до світлого раю, чи в геєну ступаєм,

Свою зірку з небес вибираєм.

26.02.2012 р.

~ 124 ~

Радість юності Нехай осінній листопад

Тобі стежки не засипає,

Щоби вернутися назад,

Де радість юності чекає.

Вона така, немов весна,

Завжди усміхнена, весела,

Що твоє серце обніма,

Колись кохання розбудила.

Пройшло багато довгих літ,

Дорослі діти твої стали,

Минулий час – один політ,

В якому весни зустрічали.

Здоров’я, щастя тобі в дім,

Достатку, радості багато,

Щоби добро велося в нім,

Хай кожен день приносить свято.

09.10.2012 р.

~ 125 ~

В нас з тобою не вийшло …

Вже весна відлетіла з білим цвітом колишня,

Ніби вчора ще цвіла у саду моїм вишня,

Розцвітала любов’ю, розцвітала коханням,

А тепер із собою принесла покаяння.

Скільки років минуло, скільки цвіту опало,

Вже життя повернуло, бо воно не чекало.

Де цвіла колись вишня — хуртовина гуляє,

В нас з тобою не вийшло — сніг сліди замітає.

Чому, мила, так сталось, запитаємо в долі?

Все по-різному склалось на життєвому полі,

Вже дороги сповиті у серпанкові роси,

Сивиною покриті, наче інеєм коси.

В нас з тобою є діти, підростають онуки,

Та не можна радіти від сумної розлуки,

Розцвіте знову вишня, нашу весну згадає,

Хоч нічого не вийшло, та любов не вмирає.

08.04.2013 р.

~ 126 ~

Зачарувала мої сни

Зачарувала мої сни,

Принісши темними очами,

У моє серце восени

Любов з холодними вітрами.

Горіло чисте почуття,

В порі осінній, не весною,

Що було більше, ніж життя,

Мене окриливши собою.

Піднявши душу в небеса,

Щоби вона вогнем палала,

В якім її уся краса,

Великим щастям розцвітала.

Любов гаряча восени,

Тоді весняною буває,

Коли приходячи у сни,

Собою серце зігріває.

05.06.2013 р.

Експрес “Київ - Львів”

~ 127 ~

Полечу до серпневої казки

Полечу до серпневої казки,

Що приходить опівночі в сад.

Дочекаюся дива-розв’язки,

Як почнеться стрімкий зорепад.

Я підніму до неба долоні,

Коли падає з нього зоря,

Почуття розігрівши холодні,

У яких, може, доля моя.

Щоби знову напитись любові,

І забути, що вчора було,

Досягнути думками казкові

Ті сузір’я, де все розцвіло.

За собою мости зруйнувати,

По яких вже нема вороття,

І ще кращі, нові збудувати

На дорозі майбутній життя.

18.08.2013 р.

~ 128 ~

Спільна доля

Багряніли гаї, багряніли,

Викликаючи щем почуття,

Як ми осінню долю зустріли,

Спільну стежку одного життя.

Подивився в зажурені очі,

Що сіяли, немов дві зорі,

У сузір’ї осінньої ночі,

Мерехтіли в щасливій порі.

Приспів:

Наша доля — в жоржинах духмяних,

Спільна стежка в осіннім саду,

Вкрита листям на щастя багряним,

Що завжди відвертає біду.

Бог послав нам дітей в нагороду,

Щоби була щаслива сім’я,

А в онуках – продовження роду,

Хай прославиться їхнє ім’я.

Пропливають роки за водою,

Відлітають у вирій вони,

Завжди бачу тебе молодою,

Як в цей вечір колись восени.

28.03.2014 р.

~ 129 ~

Зупиніться літа

Зупиніться літа на порозі,

Вам спішити немає куди.

Зачекай на щасливій дорозі,

Моя осінь, від мене не йди.

Поки сад в кольорах багряніє,

Я тебе не відпущу, затям,

Ще калини краса червоніє,

Наповняючи душу життям.

Дуже хочу багато зробити,

Поки слово живе серед тьми,

Щоб нащадкам його залишити,

Зачекай, не спіши до зими.

Розцвітай в чорнобривцях багряних,

Красотою в доспілім саду,

Посилаючи запах духмяний,

В мою душу, завжди молоду.

04.02.2013 р.

~ 130 ~

Сила кохання

Знов осінній туман застеляє долини,

Накриває діброви сірим смутком жалю,

Тихо плаче душа, та ніхто з нас не винен,

Що не можна сказати ніжне слово “люблю”.

Поміж нами моря, береги океану

Перепоном лягли, розділяючи час,

Я чекаю тебе недосяжну, жадану,

Щоби в очі твої подивитись хоч раз.

Воскресити іскру в них досвітню кохання,

Щоб сіяли вони, наче зорі вгорі,

Бо зотліє любов від німого мовчання,

Не запалять її без вогнів ліхтарі.

Озовися тоді, як лягають тумани,

Коли падає сніг, хуртовини метуть,

Від кохання твого – тепле літо настане,

Яке весни на крилах своїх принесуть.

24.11.2013 р.

~ 131 ~

VI. Повернення в дитинство

Небесне слово

Поверни мене думками

У дитинство, Боже,

За доступними словами,

Що на перли схожі.

Хочу знову я хороші

Вірші написати,

Просто так, а не за гроші

Дітям передати.

Дуже каюся, Всевишній,

Що забув малечу,

Прости мені, знаю — грішний,

Поверни предтечу.

Хай диктує мені слово,

Яке дітям треба,

Що звучатиме казково

Скинь з самого неба.

09.07.2013 р.

~ 132 ~

Груднева зустріч

Ходить грудень попід гаєм,

Розмовляє з Миколаєм,

Просить в нього подарунки,

На вікно зими малюнки.

Щоби дітям під подушки,

Він поклав смачні пампушки,

Добрі пряники медові,

Та цукерки кольорові.

Миколай говорить грудню:

“Я готовий пополудню,

Сісти в сани й полетіти,

Щоб маленьким догодити.

Хто хороший, добре вчиться,

Заслуговує гостинця.

Поспішу до вас малята,

Щоби встигнути на свята”.

19.12.2011 р.

~ 133 ~

Червень

Ходить червень між садками,

Пригощає ягідками,

Шле черешеньки духмяні,

Гарні вишеньки рум’яні.

На городі, як годиться,

Зародила полуниця.

Усміхається малятам,

Що принесли справжнє свято.

Коли ягідок скуштуєм,

Станем в коло – потанцюєм.

Ой спасибі, червень місяць,

Що даруєш радість дітям.

04.06.2012 р.

~ 134 ~

Ходить осінь

Ходить осінь по садочку

У багряному вбранні.

Є на кожному листочку

Її фарби чарівні.

Розмальовує калину

Неповторним багрянцем,

Заплітає в павутину

Чорнобривці з чебрецем.

Груші, яблука фарбує,

Що доспіли на порі.

Їх до столу подарує

Нам, маленькій дітворі.

09.07.2013 р.

~ 135 ~

Щедрий Миколай

Миколай дарує дітям

Подарунків розмаїття:

Від цукерок — до мобілок,

Сірих зайчиків та білок.

І ведмедиків пухнастих,

Тигрів, коників смугастих,

Гарні лижі та санчата,

Щоб каталися малята.

Скажем ми Йому спасибі,

Він один такий на небі,

Нас маленьких завжди чує,

Що попросим – подарує.

19.12.2013 р.

~ 136 ~

Осіннє мереживо

Проминуло тепле літо,

Осінь стелиться добром,

В двері стукає відкрито

І сміється під вікном.

Ліс туманом накриває,

Сипле листя на стежки,

В літі бабинім сплітає

Білосніжні ланцюжки.

26.10.2011 р.

~ 137 ~

VІI. Рапсодія життя

З Новим роком!

Новий рік — це пора сподівань

І надія на краще майбутнє,

Щоб здійснилася казка бажань

Разом з нею — життя незабутнє.

У минуле відкинемо все,

Залишімо хороше, потрібне,

Що наснагу палку принесе,

І терпіння, душі необхідне.

Побажаємо іншим добра,

І пробачим погані їм вчинки,

Нехай віра в серцях не вмира,

Не розтане, як з неба сніжинки.

З оптимізмом шукаймо доріг,

Світ безмежний, кінця він не має.

Нове щастя стає на поріг

Із яким Новий рік наступає.

28.12.2012 р.

~ 138 ~

Рік минає

Рік минає, Новий наступає,

Кращу долю в житті посилає

І надії, хороші події,

Щоб бажання здійснилися, мрії.

Хай дороги – життєві тривоги,

Поведуть до вершин перемоги.

В новім році на кожному кроці,

Буде щастя на нашому боці.

Щоб родина і вся Україна,

Як наступить потрібна хвилина,

Разом встали, добра побажали,

За майбутнє бокали підняли.

31.12.2012 р.

~ 139 ~

Нові надії

Найкращий день, якого всі чекали,

В тривозі з нетерпінням виглядали,

Ступив до нас на землю власним кроком,

Що називаємо в народі Новим роком.

У когось час минулий був щасливий,

А в інших — у турботах, вередливий.

Скажім спасибі Богу, що живемо,

В майбутній вік з надією ідемо.

Можливо, ждуть нас кращі там хвилини,

Повіримо: погане все загине,

Як наші плани будуть втілені красиво,

То до мети дістанемось щасливо.

Підемо з вірою, великою любов’ю,

Щоб помагати власному здоров’ю,

Без нього нам нічого не потрібно,

Піднімем тост за те, що необхідно.

01.01.2012 р.

~ 140 ~

Я щасливий в осені іду

Подарує осінь свою казку,

У якій — початок золотий,

Загубивши потім в ній розв’язку,

Приведе холодний буревій.

Приспів:

Осінь, осінь, осінь, чарівниця

В тихім гаю стелишся до ніг

Багрянцем малюєш клену листя,

Та журбу приводиш на поріг.

Кольорові барви на калині

Сплело літо бабине на мить.

Щось розкаже вітер яворині,

І кудись, за обрій, полетить.

Щоб привести зиму-хурделицю,

Замести стежину у саду.

Хай вона холодна не спішиться,

Я щасливий в осені іду.

17.10.2011 р.

~ 141 ~

Моя весна

Завітаю туди, де весна

Вічним раєм в саду розцвітає,

Хай поділиться щастям вона,

Коли свого у мене немає.

Буду слухать пісні солов’я,

Щоби серце холодне зігріти,

А душа у спокої моя,

Можна знову сміятись, радіти.

Там зозуля роки роздає,

Посилає надію охоче,

Яка спати мені не дає,

Часто будить вона опівночі.

Хай цвіте моя вічна весна,

Оптимізмом завжди надихає,

Повертає надію вона,

Що дорогу в житті зігріває.

07.01.2012 р.

~ 142 ~

Не цвітуть зимою рози

Не цвітуть зимою рози,

В лютому надворі,

Хай малюють Вам морози

Їх на склі в цій порі.

Орхідеї сніжно-білі,

Лілії букети,

Розсипає срібний іній

На вікні портрети.

Хоч надворі завірюха,

Хай душа радіє,

Щоб журба минала, туга,

Серце щастям гріє.

04.02. 2013 р.

~ 143 ~

Усе проходить, відцвітає

Вже відцвіли весняні рози.

Лишивши ніжний аромат.

Їх напували перші грози

Не так багато днів назад.

Пелюстки з вітром відлетіли,

Упали з тугою сумні,

Які напевно захотіли,

Щоб повернулись їхні дні.

Колись цвіли вони красою,

Тягнулись стрімко до життя,

Та час пелюстки із собою

Забрав без права вороття.

Усе проходить, відцвітає,

Сліди лишивши на землі,

Які минуле заховає

У інший світ, в своїй імлі.

17.02.2013 р.

~ 144 ~

Прилетіла весна

Прилетіла весна, прилетіла,

Журавлями в гніздо своє сіла,

Принесла світлу радість до хати,

Щоби з нею Великдень стрічати.

Як задзвонять удосвіта дзвони,

Підем в церкву віддати поклони

Воскресінню – найбільшому святу,

Що покличе веснянку крилату.

Всім до неба серця піднімає,

В них надію і віру вселяє

Із любов’ю летить неземною,

Прокладаючи стежку спокою.

Прилетіла заквітчана весна,

Нам барвисту веселку принесла,

У якій кольорів розмаїття,

А для яблунь – рожеве суцвіття.

Воскресає душа, воскресає,

Бо весна всім життя повертає.

Це найкраща пора в ці хвилини,

Що надію дає для людини.

13.04.2013 р.

~ 145 ~

Позичений час

У веснянім саду, де зозуля кує,

В тихий ранок знайду довголіття своє,

Скільки років вона нарахує мені?

Не одна ще весна прийде в радісні дні.

Я її заплачу за позичений час,

Навіть слабкість прощу за гріхи один раз,

Коли власних дітей в чужі гнізда кида,

Тільки мабуть за те, що дарує літа.

З нетерпінням завжди я чекаю весну

І зозулі сліди у моєму саду,

Хай вона накує, скільки весен життя,

У майбутнім дає для земного буття.

12.04.2013 р.

~ 146 ~

На Івана на Купала

Лиш раз у році папороть цвіте,

Що добру долю тим подарувала,

Які знаходять зілля чарівне

В ніч на Івана на Купала.

Магічна мить, якою всі живуть,

Що не в одного серце зчарувала.

Щасливі ті, які любов знайдуть

В ніч на Івана, на Купала.

Світанок сонця радісний встає,

Скупається, щоб доля не минала,

Землі усмішку свою віддає,

Лиш на Івана, на Купала.

07.07.2013 р.

~ 147 ~

Весняна кадриль

Повернула осінь вже на зиму,

Закружляла в полі заметіль,

Я до тебе спогадами лину,

Моя юна весняна кадриль.

Щоби знову в танці веселитись,

Про роки забути хоч на мить,

Із твоїх зірниць тепла напитись,

Полетівши в сонячну блакить.

Коли вдарить перший грім весняний,

Вмию душу краплями дощу,

Щоб почути голос довгожданий:

“Я з дороги все тобі прощу”.

Запросила спогадами в трави,

Що цвіли, милуючи розмай,

На один лиш танець для забави,

Щоб сказати знову: “Прощавай”.

29.09.2013 р.

~ 148 ~

Барвиста осінь

Розмалювала осінь золота

В багряний колір грона калинові,

Пройшлася тихим кроком по діброві,

Доспілі трави в коси заплела.

Встелила стежки листям у гаю,

Торкнувши клена шати-самоцвіти,

Щоби в мороз на холоді радіти,

Йому віддавши всю журбу свою.

Верба спустила коси до води,

Щоби напитись вчасно до морозу.

Останній раз цілує бджілка розу,

Немов говорить: “В зиму ще не йди”.

Вже незабаром хуртовина рання,

Накриє стежки ковдрою часу,

Тому спішім побачити красу,

Яку дарує осінь на прощання.

08.10.2013 р.

~ 149 ~

Балада про осінь

Золото осені – листя багряне,

В променях сонця яскраво горить,

Землю цілуючи, ніжно-духмяне,

Казки вертає загублену мить.

Сріблом виблискує бабине літо,

Грона калини торкнувши жалем,

Першим морозом діброви покрито,

Душу тривожить незвіданий щем.

Хочеться осінь спинити рукою,

Хай багряніє ще довго в саду.

Поки красу не накрито зимою,

Сповнений щастя, я з нею іду.

07.11.2013 р.

~ 150 ~

Осені обман

Чорнобривці у саду

Тихо відцвітають.

Мою долю молоду

Роздуми торкають.

Приспів:

Застеляє осінь сад,

Листя золотиться.

Хоч надворі листопад,

Та душа сміється.

Я радію кожен день,

Що зими немає,

І берізці, що лишень

Коси розпускає.

Вранці котиться туман

Сірою журбою,

Хай ще осені обман

Тішиться зі мною.

22.11.2013 р.

~ 151 ~

Закони природи

Зимою літо не прийде,

Весною осінь не настане,

Високо небо голубе,

Сіяє вічністю над нами.

Буває тільки білим сніг,

Жовтіє спілою пшениця,

Приходить щастя на поріг,

Якщо до нього стежка сниться.

Багряне листя у саду,

Свою пору лише стрічає,

Багато прикладів знайду,

В природі все закони має.

І нам потрібно в ногу йти

З попутнім вітром до причалу,

До свого берега прийти,

Щоб не прожити на поталу.

07.12.2013 р.

~ 152 ~

Зима хурделиця

Білий іній сріблиться на сонці,

Квіти дивні цвітуть на віконці,

Візерунки мороз нам малює,

Який свою красою чарує.

Приспів:

Розпустила зима білі крила,

Наче в казці, вона прилетіла,

Розсипає навкруг самоцвіти,

Щоб сміятися щиро, радіти.

Горобина в гаю червоніє,

Наче ковдрою снігом накриє,

Свої ягоди ніжно-багряні,

Нахилившись додолу в мовчанні.

Отака-то зима-хурделиця,

Що у білому танці примчиться.

Хоч холодною зветься порою,

Та зустрінеться вчасно з весною.

07.12.2013 .

~ 153 ~

З Новим роком

Нехай наступний Рік Коня

Дарує щастя вам щодня,

Здоров’я, радості багато,

У кожен дім приносить свято.

Щоби пухнастий білий сніг

Стелив добро лише до ніг,

В серцях надія не вмирала,

У душах віра не згасала.

Нехай мороз малює квіти,

Завжди сміються наші діти.

Любові кожному, кохання,

Щоби здійснились всі бажання.

27.12.2013

~ 154 ~

Рік Голубого коня

Хай погане снігом замете,

А хороше в домі розцвітає,

Що на радість кожному зросте,

Без якого щастя не буває.

Намалює січень на вікні,

Ніжні квіти, лілії букети,

Орхідеї дивні, чарівні,

Наче з казки вибрані сюжети.

Наступив щасливий Новий рік,

Відновив надію, сподівання.

Голубим конем себе нарік,

Щоби наші справдити бажання.

01.01.2014 р.

~ 155 ~

Краса черемхова

Черемховий цвіт – снігова заметіль,

Нагадує зиму весною.

Коли вітер несе пелюстки звідусіль,

Засипає на щастя собою.

Наче віхола біла в чарівнім танку,

Просить травень у вальсі кружляти,

Поєднає нам долі в єдину таку,

Щоби разом до літа ступати.

Скільки весен пройшло, скільки буде ще їх,

Ми напевно ніколи не взнаєм.

Ніжні згадки несе цей черемховий сніг,

Ніби в юність свою повертаєм.

Тихо бджоли гудуть, дивний падає цвіт,

Вже минуле назад не вернути.

Скільки було доріг, скільки пройдено літ!

Та черемхи красу не забути.

23.03.2014 р.

~ 156 ~

На те весна

Промінчик сонця нам весна дарує,

Холодну душу радістю цілує,

Несе в серця загублену надію,

Любов, кохання, заповітну мрію.

Весною завжди крила виростають,

В гніздо лелеки рідне прилітають,

Веселка міст у хмарах прокладає,

Яким майбутнє й завтрашнє єднає.

В гаю фіалки тішаться собою,

Встеляють килим дивний над водою,

І хто до нього вчасно доторкнеться,

До того молодість весняна повернеться.

На те весна, щоби душі радіти,

Всміхатись сонцю, тілом молодіти,

Лише вона – така одна на світі,

В яку надії, прагнення одіті.

06.04.2014 р.

~ 157 ~

Весняна радість

Нічого кращого на світі не буває,

Як сад весняний, що на сонці розцвітає.

Дарують бджоли кожній квітці поцілунок,

Фата калини цей довершує малюнок.

П’янкий бузок цвіте, милуючись собою,

Свій аромат терпкий даруючи з весною.

В гаю конвалії дзвіночки сніжно-білі,

Душі привітні, неповторні, серцю милі.

Зозуля роки комусь радісно рахує,

А соловей найкращу пісню подарує,

Приносить щастя, щоби душу звеселити,

Радіти щиро, усміхатись і любити.

12.04.2014 р.

~ 158 ~

Барви літа

Приходить літо, наче казка,

Чарує кольором вишень,

У ньому червня є розв’язка,

Приносить нам найдовший день.

Медово липа розцвітає,

Чарує запахом своїм,

Вінки троянда заплітає,

Красу даруючи усім.

Минає червень, липень дивний,

За ними серпня зорепад,

А далі вересень чарівний

Запросить осінь в зелен-сад.

Гаряче літо – насолода,

Пора для мрії та мети,

Яку дарує нам природа,

Щоб знову в осінь відійти.

15.06.2014 р.

~ 159 ~

Проминула гроза

Проминула гроза,

Знову сонце сіяє,

Голубі небеса,

Нам Господь посилає.

Стало тихо навкруг

Після гуркоту грому,

Чисті поле і луг

З себе скинули втому.

Літній дощ – це життя,

Що дарує природа,

З глибини небуття

Повертає погода.

07.06.2014 р.

~ 160 ~

Тиха осінь в саду

Тиха осінь в саду

Гріє душу теплом.

Я до тебе іду,

Повертаю з добром.

Принесу почуття

Кольорові, як сни,

Бо нема забуття

Про любов восени.

Приспів:

Я повертаю тобі радість, повертаю,

Хоча до осені доспілої ступаю,

Дарую щиро, із любов’ю подарунки,

У чистім золоті, як осені малюнки.

Заміта листопад,

Те, що вчора було,

Не вернеться назад,

Що весною цвіло.

Вже доспілі плоди

Впали смутком до ніг,

Залишивши сліди,

Як відлуння доріг.

17.07.2014 р.

~ 161 ~

Все проходить швидко, проминає

Кольори у осені багряні,

В діаманти променисті вбрані,

Нахиляє верби над водою,

Огорнувшись тугою сумною.

Що приходить з вітром у долину,

Обнімає втомлену калину,

Натягнувши срібними нитками,

Свої струни дивні над полями.

Вдалині замовкнув журавлиний

Спів прощальний, ніжний, незрадливий,

Відлетів із піснею сумною,

Щоби знов вернутися весною.

Все проходить, швидко проминає,

Жовту осінь снігом засипає,

Та весною знову будуть квіти

Нам цвісти на щастя, пломеніти.

11.02.2012 р.

~ 162 ~

Купальська ніч

Купальська ніч, магічно сяють зорі,

Щербатий місяць сяє з вишини,

Сміється він в небесному просторі,

Щоб колихати ніжно чужі сни.

Пливуть вінки заплетені дівочі,

В яких судьба закладена життя,

Розквітла папороть на щастя опівночі,

Щоб дарувати світле майбуття.

І хто її знайде у темнім гаю,

Той прокладе дорогу між сторіч,

Такі живуть, ніколи не вмирають,

Знайшовши вічність у купальську ніч.

Вона одна – найкраща в цілім світі,

В яку пошлють всі мрії небеса,

Не пропустіть, дівчата, тої миті,

Щоби бажань здійснились чудеса.

07.07.2012 р.

~ 163 ~

* * *

Догоряє в саду тепле літо,

Жовта осінь війне холодком,

Вона стукає в двері відкрито,

Розмальовує сад за вікном.

Відлітають за обрій лелеки,

Залишаючи смуток землі,

Зимувати далеко-далеко

На край світу, в незнані краї.

Після ночі лягають тумани,

Над рікою звисають вони,

В небі зорі летять вечорами,

Щоб заснути в обіймах зими.

Все проходить, за обрій ховає,

Дні вчорашні в далекій імлі.

Тож радіймо, що літо ступає,

Бо у ньому летять журавлі.

31.07.2012 р.

~ 164 ~

Калейдоскоп

Залишилась позаду весна,

Скоро літо відійде за обрій,

В двері стукає осінь сумна,

І зима в заметілі хоробрій.

Все по колу проходить весь час,

Тільки в назві своїй повертає,

А по суті зникає від нас,

Інші виміри в часі шукає.

Не вернути назад, що пройшло,

Тож радіймо, що нині живемо,

Те що щастя тепер принесло,

У майбутнє його не візьмемо.

11.08.2012 р.

~ 165 ~

VIII. Вогонь життя

Вогонь життя

Одні в житті згоряють, як свіча,

Котрісь живуть, вогонь не запаливши,

Які прийти на поміч не спішать,

А перші йдуть у полум’ї згорівши.

Потрібно жити з вогником в душі,

Світити іншим в темряві дорогу,

Сприймати болі з трепетом чужі,

Радіти теж за чиюсь перемогу.

Лише тоді говорим, що живем,

Якщо комусь у горі помагаєм,

Хоча підтримку часто не знайдем,

Коли в вогні жертовному палаєм.

24.10.2011 р.

~ 166 ~

Ностальгія

Я до тебе лечу через роки чекання,

Журавлем повертаюсь з далеких країв,

Рідна земле моя, ти прийми покаяння,

Від одного з твоїх, але блудних синів.

Різне було в житті: і свобода, і воля,

Бачив гори в снігу, голубий океан,

Але там не цвіли дивні маки край поля,

Молоком не білів, як в Карпатах туман.

Часто снились мені мої родичі, друзі,

Бачив їх уві сні, мов живих наяву,

Солов’їв у саду та ромашки у лузі,

Липи цвіт, що п’янить, у покосах траву.

Я вже ніби привик, та жива ностальгія,

Не вмирає, ятрить моє серце вона,

Де дитинство пройшло, народилася в мріях,

Україна моя, в цілім світі одна.

21.12.2013 р.

~ 167 ~

Гра мільйонів

Відміряно час, оживає арена,

На вітрі тріпочуть Європи знамена.

Це свято футболу до нашої хати

Прийшло, щоби радість усім дарувати.

Гостей запросили здалека і зблизька,

Із хлібом та сіллю вклонилися низько,

Зустрівши привітно жаданих з дороги,

Бажаємо щиро для них перемоги.

Хай м’яч, як планета, усіх об’єднає,

Бо краще футболу – футбол лиш буває.

Його називають ще “грою мільйонів”,

В якого немає ніколи кордонів.

10.06.2012 р.

~ 168 ~

Добро і зло

Добро і зло — дві протилежні величини,

Одне без іншого не житиме, загине.

Без зла добра не зможемо пізнати,

Одне без другого не буде існувати.

Дві протилежності поєднані судьбою,

Живучи разом, але різні між собою,

Що поряд йдуть, у єдності ступають,

Але подібними ніколи не бувають.

Добро завжди усміхнене та світле,

А зло — підступне в своїй суті, непривітне,

Тому всі перше лиш запрошують до хати,

Тоді як інше не бажають визнавати.

Проте судьба їх разом посилає,

За світлом тьма холодна наступає,

Щоб день від ночі вміти відрізнити,

Тому без зла добро не зможе жити.

24.06.2012 р.

~ 169 ~

Життєві дороги

У душі ще весна у моєму саду,

А надворі вже осінь гуляє.

Повертаюсь в думках, наче в юності йду,

Хоч минуле назад не вертає.

Скільки було стежок, скільки було доріг,

Та одна лиш супутниця долі,

З нею твердо в життя я пішов за поріг,

Щоби щастя зібрати у полі.

Не усе подолав, що колись планував,

Та досяг по дорозі багато,

Добрий настрій в душі, коли ранок настав,

На роботу спішу, як на свято.

Хай ніколи весна молода не мина,

Не потрібно у зиму спішити,

Нехай щастя несе у здоров’ї вона,

Щоби довго на світі прожити.

12.10.2012 р.

~ 170 ~

Серпневі зорі

Тихо падають зорі серпневої ночі,

Зникають миттєво за обрій вони.

Нагадують часто зажурені очі,

Що тугу прощання несуть восени.

Навічно закрита дорога до неба,

Останній їх спалах погасне живий.

Тоді вже, напевно, нічого не треба,

Лиш спокій для щастя і світ мовчазний.

Ніколи не взнаємо місця зупинки,

Сліди за собою стирають вони,

А може зотліють вгорі, як вуглинки,

Розсіявши попіл для нас з вишини.

У тому — вся сутність життєвого шляху:

Горіти, сміятись, палати вогнем,

Віддавши всі сили, щоб потім з розмаху

Упасти додолу небесним дощем.

04.08.2013 р.

~ 171 ~

Зоря життя

Світи мені, ясна зоря,

Дорогу вказуй на вершину,

На ту омріяну, єдину,

Яка, здавалося, — моя.

Не взяту з першого заходу,

Де вірну стежку не знайшов,

Бо навмання туди пішов,

Не відшукавши в річці броду.

Своїм промінням поможи

Знайти мету, завітну мрію.

На тебе маю лиш надію,

Як далі жити, підкажи.

Допоки світиш — грієш віру,

Що ти не просто є зоря,

А доля вибрана моя,

Що шле підтримку мені щиру.

Горіти разом в цьому світі

З тобою хочу я завжди,

Бо охорониш від біди,

Яка прийде в нещасній миті.

Мій добрий Ангел наді мною,

Зоря життєва в небесах,

Стояти будеш на чатах,

Допоки сущі ми з тобою.

21.09.2013 р.

~ 172 ~

Фарисеї

Фарисеї, фарисеї,

Чому так живете?

Душі підлої своєї

Навіть не збагнете.

Коли збоку подивитись,

Смішно виглядає,

Хоч нема чому повчитись —

Кожен з вас навчає.

Одне думають, плекають,

Кажуть зовсім інше.

Вони, мабуть, ще не знають —

Собі роблять гірше.

Пам’ятайте, вражі діти,

Правда йде від Бога.

Треба швидше зрозуміти:

Не в брехні — дорога.

Бо за все потрібно буде

Згодом відповісти,

Проклянуть вас грішні люди,

Плем’я ви нечисте.

Впаде гріх на покоління,

Смутком стежку вкаже,

Бо не родить те насіння,

Що брехнею ляже.

Тому вчасно зупиніться,

Станьте в покаянні,

І до Бога поверніться,

Діти препогані.

Що в думках своїх несете,

Нехай слово скаже,

Бо в брехні брехню знайдете

Це вам час покаже.

22.10.2011 р.

~ 173 ~

Найбільша перемога

Найбільша перемога є, мабуть, над собою,

Якщо перемагаєш в життєвому двобої,

Коли, включивши волю, в гріху собі відмовиш,

Всім тілом і душею заволодіти зможеш.

Найважча перемога у стриманні бажання,

Коли нечиста сила веде в тобі змагання,

Кидаючи спокусу, щоб душу погубити,

Яку спокійно мусиш від неї захистити.

Зібравши свою волю в єдино, ідеально,

Наносимо удари, потрібні моментально,

Очистивши від скверни невинні душу й тіло,

Які вже не повернуть до того, що кортіло.

Реально міні-Богом ми можем навіть стати,

Як вдасться всі бажання гріховні поламати,

Коли ми їх зумієм пустити за водою,

Тоді лиш зрозумієм, що є самі собою.

01.11.2011 р.

~ 174 ~

Чужі і свої помилки

Нема ніколи стиду в тім — помилки визнавати,

І не чужі — лише свої не можемо ховати,

На власних вчімося завжди, вони є суть прогресу,

Тоді уникнемо біди для свого ж інтересу.

Коли відчуємо в душі — помилку допустили,

Спинімось вчасно на межі, зібравши свої сили.

Скажімо чесно: не праві. Ідім спокійно далі,

Знайшовши швидко корінь їх, в якому всі деталі.

Аналіз дасть нам результат, не для чужого блага,

Тоді посилиться стократ в майбутньому увага,

Щоб йти до сяючих вершин, в дорозі, без зупину,

Досяг в житті їх не один, хто визнавав провину.

Помилок в того лиш нема, який сидить, чекає,

Життя проживши надарма, за кимось підглядає,

Провини бачить всі чужі, а не свої, що власні,

Такі, повірте, у житті завжди ідуть нещасні.

17.10.2011 р.

~ 175 ~

Однокласникам

Сорок літ, сорок літ, наче птаха політ,

Один помах крила у майбутнє,

Залишаючи спогади нам, віддаючи минуле вітрам.

Щонайкращі роки незабутні.

Скільки було стежок, від хороших думок,

Які спати вночі не давали,

Та не завжди цей шлях, що згубився в полях,

Нас приводив на всі п’єдестали.

Було різне в житті: і дороги круті,

І пологі, що доля стелила,

Кожен сам їх обрав, хоч ніколи не знав,

Яка добра, а де нещаслива.

Ми сьогодні усі дідусі й бабусі,

Що в онуках себе відтворили.

Нехай наші думки не стирають роки,

Які ми у житті заслужили.

03.02.2012 р.

~ 176 ~

* * *

Немов у небі голубому журавлі,

Роки у вирій сумно відлітають,

З собою взявши спогади свої,

Які лиш в сні додому повертають.

Приспів:

Налий шампанського, щоб випити до дна,

Нехай душа зажурена іскриться,

Бо не моя у тому є вина,

Що ювілей, як осінь, золотиться.

Зійшлися друзі, сіли за столом,

Родина вся зібралася вітати,

Щоби життя наповнити добром,

Яке прийде із тостами до хати.

Сьогодні мить одна така на рік,

Коли тебе без заздрощів вітають,

Хтось днем народження її колись нарік,

Де струни серця смутком зачіпають.

19.03.2012 р.

~ 177 ~

Вибраний шлях

Хто співає шансон, той іде в унісон,

Разом з часом у далі майбутні,

Звеселивши серця, зніме смуток з лиця,

В ньому ритми звучать незабутні.

Полонивши Париж, для Гавани престиж,

Принесла його музика славу.

За Нью-Йорком – Москва і на берег Дніпра,

В Київ-град він прийшов та Варшаву.

Найміцніший кордон не зупинить шансон,

Що в Одесі зійшов на Привозі,

Його знає Ростов, Петербург і Тамбов,

Він надію зове у тривозі.

Облетівши весь світ, давши пісні політ,

Заслужив ордени і медалі,

В нього вибраний шлях, щоби жити в віках,

Записавши ім’я на скрижалі.

25.03.2012 р.

~ 178 ~

Заміж за олігарха

Десь олігархи живуть на світі,

Вони – багаті, красиво вдіті,

Такі лишились, що нежонаті,

Всі гонорові, завжди – пихаті.

Приспів:

Я хочу заміж за олігарха, —

Мені сказала сусідка Марфа,

У нього — хата, крута машина,

З пінгвіна пуху м’яка перина.

Завжди готова його любити,

Як навіть стане за щось сварити,

Терпіти буду усі причуди,

Бо олігархи – це також люди.

Подумав вголос: “Спинися, Марфа,

Як навіть вийдеш за олігарха,

Таких у нього, як ти, багато,

Бо хоче мати щоденно свято”.

02.04.2012 р.

~ 179 ~

Сумніви і вагання

Колись мені здалось, що все розумію,

Дійти до мети спокійно зумію,

Чим дальше я йшов, тим більше вагався,

І часто на стежці своїй зупинявся.

Тверезо розцінював, як поступити,

Чого не зумію ніколи зробити,

Тому вибирав тільки справи реальні,

В моїм розумінні – прості, ідеальні.

В поважному віці – вершин не дістати,

Які молодим лиш під силу здолати,

Вагання спиняють, приводять причини

З якими затія, як мрія загине.

Відкинемо сумніви, йдучи до справи,

Нехай не зупинить підступний, лукавий,

Той голос, що каже спинитись в дорозі,

Який вічно шкодить швидкій перемозі.

23.04.2012 р.

~ 180 ~

Терниста дорога

Зробім на світі все, щоб вічності сягнути,

Яка у рай веде дорогою покути,

Лишім діла свої земному п’єдесталу,

Та у гріхах бої, без правил, на поталу.

Візьмім лише таке, що завжди необхідно,

Бо для душі земне у небі не потрібно,

Яке немов алмаз, очищений від скверни,

Засяє в певний час, сторицею поверне.

Не біймося в серцях здаватися смішними,

Ступаючи на шлях з ідеями такими,

Які від Бога йдуть, до Нього повертають,

Хоча нелегкий путь, що райським називають.

Якщо туди стаєм, вже з нього не звертаймо,

Підйом крутий на нім — усі запам’ятаймо,

Де вириті рови, і з тернами дорога,

Лише такою ми сягнути зможем Бога.

11.08.2012 р.

~ 181 ~

Перемога

Перемога, перемога,

За яку молили Бога,

Настрій для душі.

Взявши ще одну вершину,

Майже щастя половину,

Так здається в цю хвилину,

Нам на куражі.

Буде завтра день похмілля,

Після пишного застілля

Важко вгору йти.

Відпочивши від порогу,

Знов виходим на дорогу,

Щоби нову перемогу

З вірою знайти.

Скільки буде днів важливих?

І поганих і щасливих

До яких йдемо.

Тож піднімемо бокали

За діла, майбутні справи,

За ідею, не для слави,

Сили віддамо.

28.10.2012 р.

~ 182 ~

Всім бажаю щастя

Я бажаю щастя всім кругом,

Що майне над іншими крилом,

Принесе у хату їм добро,

А у душі — радість і тепло.

Я бажаю щастя навіть тим,

Хто на світ з’явився підлим, злим,

Щоб Господь очистив їм серця,

Хай живуть без скверни до кінця.

Я бажаю щастя ворогам,

Кожному любов свою віддам,

Коли прийде, скаже — вибачай,

Відповім: “І ти мені прощай”.

Я багато думав, перебрав,

Всім простив, хто рів мені копав,

Побажаю щастя їм без меж,

Щоб Господь пробачив мені теж.

18.11.2012 р.

~ 183 ~

Воля і справедливість

Всі прагнуть мати справедливість,

Хоча самі не є такими,

Ота найвища Божа милість

Живе законами своїми.

Лише до того правда прийде,

Хто з нею впевнено ступає,

Над ним зоря вечірня зійде,

Що справедливістю сіяє.

Ще хочуть волю завжди мати,

Такі, що є раби похилі,

Вони не зможуть її взяти,

Бо в них серця в брехні зрадливі.

Хто сам живе несправедливо,

Ніколи волі не пізнає,

І не побачить Боже диво,

Що справедливість називаєм.

25.11.2012 р.

~ 184 ~

Скринька Пандори

Якщо скриньку відкрити Пандори,

З неї вийде нечуване горе,

У якому розтануть надії,

Що встеляли дорогу до мрії.

Не потрібно погане шукати,

Що приводить тривогу до хати.

Віднайдемо щасливі хвилини,

Найдорожчі в житті для людини.

Не турбуймо підступного Джина,

Коли вийде, настане хвилина,

Вкриє темрява сонце яскраве,

Заслонивши від власної слави.

Завжди думаймо, що відкривати,

Які стежки в житті вибирати,

Щоби потім в душі не жаліти,

Лиш на добрій дорозі радіти.

08.12.2012 р.

~ 185 ~

Вибрана дорога

У житті є для кожного вибір,

Яку стежку сприйняти за вимір,

Чи до пекла в гріхах прямувати,

Чи до Бога у рай прокладати?

Навколишні життєві спокуси

Майже кожен попробувати мусить,

Що здаються солодші від меду,

Які прірву копають спереду.

Потім чесно прямуєм на сповідь,

Як комусь докучатиме совість,

Щоби душі очистити грішні

У надії на прощення Вишні.

Після чого з гріхами ступаєм,

Стару стежку собі вибираєм,

Сподіваючись знов в покаянні

Бог пробачить нам вчинки погані.

Тільки тут, а не там маєм змогу

Собі вибрати вірну дорогу,

Бо у вічності тою ступаєм,

Що собі на землі прокладаєм.

12.01.2013 р.

~ 186 ~

Життєві сліди

Лягли сліди на білий сніг,

Проклавши стежку долі,

Одну таку серед доріг,

В засніженому полі.

Вона — судьба чиясь свята,

Прямуючи до цілі,

Що називається мета,

Крізь стужі й заметілі.

Щасливу стежку прокладуть,

Що буде основною,

А, може, з снігом відійдуть,

Розтанувши весною.

Слідів багато у житті,

В дорозі залишаєм.

Лише хороші, не пусті,

У пам’ять відкладаєм.

08.01.2013 р.

~ 187 ~

Я не можу брехню обійти…

Я не можу брехню обійти,

Завжди з нею вступаючи в бій,

Щоб дорогу до правди знайти,

Помагаючи ділом святій.

Колись часто за неї страждав,

І отримував в спину ножа,

Я ніколи брехні не сприймав,

Бо не варта вона ні гроша.

Дуже трудно із правдою йти

По тернистих життєвих стежках,

Досягаючи з нею мети

На незвіданих власних шляхах.

Правда – Бог, а неправда – пітьма,

Я на тому постійно стою,

Губить душі вона крадькома,

Відкриваючи сутність свою.

Тож борімось за правду святу,

Щоб в житті досягнути вершин,

Взявши власну Голгофу круту,

На якій постраждав не один.

08.01.2013 р.

~ 188 ~

Не можна бути правильним в неправильному світі

Не можна бути правильним в неправильному світі,

В якому всі обставини неправдою покриті,

Один ти залишаєшся, нікому не потрібний,

Хоча в душі пишаєшся, що на брехню не згідний.

Ти білою вороною пішовши межи люди,

Із вірою глибокою, що завжди так не буде.

Та знов, піймавши облизня, в якім – розчарування,

Надію їстиме щодня за всі твої старання.

Тоді подумаєш, чому в житті так поступаєш,

І сам зануришся в пітьму, якої не сприймаєш.

Прилаштувавшись вмить до всіх на їхній же орбіті,

Згодившись з тим, що це не гріх так жити в цьому світі.

За правду видавши брехню, забувши справедливість,

Кидаєш душу в западню, продавши її щирість.

І вже з дияволом самим ступаєш без вагання,

Стаєш, як всі, тоді таким, забувши покаяння.

26.01.2013 р.

~ 189 ~

Загартовуй себе

Загартовуй характер і волю,

Щоби бути готовим до бою,

В час тривожний, коли він настане,

Побороти когось у двобої.

Загартовуй себе щохвилини,

Тоді тіло твоє не загине,

Бо душа коли сильна, покаже,

Де є стежка життєва в людини.

Загартовуй себе не для слави,

Щоби серце було не лукаве.

Чисту душу промінням світанку,

Завжди грітиме сонце ласкаве.

Загартовуй себе лиш для того,

Щоб дістатися місця святого,

Яке раєм усі називають,

Повертаючи душу до нього.

27.12.2012 р.

~ 190 ~

Часовий вимір

Скорочується час в хвилини щастя,

Продовжується він завжди в біді.

Немов міраж, торкнутися не вдасться,

Його уявно лиш малюємо собі.

Коли чекаємо — триває цілу вічність,

Як доганяємо — на місці він стоїть.

Це думка шле у вимірі погрішність,

Вона прийде за лічену вже мить.

Якщо щасливі — швидко проминає,

Коли ми в горі, то нема йому кінця,

Та тільки час погане все стирає,

Щоби забрати смуток із лиця.

Живемо в ньому, хоч не можемо пізнати,

Який він є, невидимий для нас.

Тому його вмістили в циферблати,

Щоб кожен міг сказати, який час.

27.01.2013 р.

~ 191 ~

Земля — зупинка у тривогах

Черемхи цвіт — весни політ,

Із вітром швидко опадає,

Мої літа не поверта,

Їх час за обрієм ховає.

Хороші дні та всі сумні,

Сліди лишають на долоні,

А сивина така одна,

Лягає інеєм на скроні.

Приходить мить, душа щемить,

Яка не матиме спокою,

Лиш тіло враз зістарить нас,

Душа є вічно молодою.

Для нас гостей є суть речей,

Земля – зупинка у тривогах,

А шлях на ній, в ході святій,

Пряма до Господа дорога.

02.02.2013 р.

~ 192 ~

Сіркові очі

Гора з горою не зійдеться,

А людям стрітися прийдеться,

Тож не робім нікому злого,

Творім добро з добра самого.

Не позичаймо в Сірка очі,

Собака теж їх мати хоче,

Вони такі нам не потрібні,

Йому життєво необхідні.

Свої ми речі споглядаймо

І власну думку завжди маймо,

Щоб можна в вічі подивитись,

Коли прийде пора зустрітись.

Не покладаймося на ранги,

Бо є життєві бумеранги,

Що моментально повертають,

Все зло, чим кривдника карають.

03.02.2013 р.

~ 193 ~

Провідна зоря

Не зупиняймося в біді на півдорозі,

Потрібно твердо з вірою іти,

Як наше серце навіть у тривозі,

Щоби дістатись вчасно до мети.

Ідімо сміло, не ховаючи надію,

Вона — зоря для шляху провідна,

Щоби знайти щасливу нашу мрію,

Яка потрібна тільки лиш одна.

Коли знайдемо, можна відпочити,

Бо нам твердий потрібний тільки крок,

Аби вершину нову підкорити,

Яка — трамплін до сяючих зірок.

Господь послав, щоб прагнути, творити,

Поклав на нас задачу непросту,

Та за життя не можна все зробити,

Хоча потрібно ставити мету.

10.02.2013 р.

~ 194 ~

Не знаходить той, хто не шукає

Не знаходить той, хто не шукає,

Тільки пошук щастя приведе,

Хто бар’єр до нього подолає,

Той ключі потрібні віднайде.

Щоб відкрити ними щастя скриню,

Лиш одну, де сховане воно,

Як життя фундамент, як твердиню,

Тим, кому знайти його дано.

З ним пройти по світу можна всюди,

Подолавши стежку до мети,

Хто його посіє межи люди,

Зможе сам завжди п’янке знайти.

Тож шукаймо щастя свої долі,

Що чомусь ховається від нас,

В темнім лісі, лузі, чистім полі,

Не губім даремно власний час.

10.02.2013 р.

~ 195 ~

Важливий слід

Назад не можна повернути,

Що відійшло у небуття,

Як щем колишньої покути,

Сторінки власного життя.

Лише зуміємо згадати

Фрагменти тих далеких днів,

Що не дають спокійно спати,

Вночі приходячи до снів.

Було хороше і погане

Колись в бурхливому житті,

Що пронеслося невблаганне

Кудись по нашому путі.

Хоча життя вже видно обрій,

І скроні вкрила сивина,

Душа ще настрій має добрий,

Сміється радісно вона.

Ми прагнем вічність заслужити,

Піднятись високо до хмар,

Щоб слід важливий залишити,

Себе поклавши на вівтар.

11.02.2012 р.

~ 196 ~

Лікарям

Вклоняймось низько тим, хто щастя посилає,

Хто навиком своїм здоров’я повертає.

У дощ, холодний сніг, грозу і хуртовину

Несе свій оберіг, рятуючи людину.

Дозвольте від душі вам висловити вдячність,

Що болі всі чужі сприймаєте, як власні.

Хай променем добра святиться ваша хата,

Щоби в ділах жила лиш клятва Гіппократа.

Нічого від життя в нас вищого немає,

Ви ті, хто з небуття людині повертає,

Його зорю світам, яка сіяти буде

В подяці лікарям, як їхня слава всюди.

06.04.2013 р.

~ 197 ~

Непотрібно у горі мовчати

У людини душа загадкова,

Розпізнати її неможливо,

Тільки щира, привітна розмова

Робить з нею малесеньке диво.

Вона завжди відкриється тому,

Хто торкнеться струни її ніжно,

Зачепивши в акорді сумному

Наболіле, що проситься слізьми.

Воно рветься наверх, щоб сказати,

Свої біди із кимось ділити,

Та погане від серця забрати,

Його іншим ледь-ледь залишити.

А якщо біль з товаришем ділим,

Що готовий плече підставляти,

Тоді душу очистим, відбілим,

Тож не треба у горі мовчати.

19.04.2013 р.

~ 198 ~

До вічності білет

Чи можна нам придбати До вічності білет? Не просто подолати Спокусливий сюжет.

Кругом принад багато Всі грішні, напоказ. У молодості святом Здаються кожен раз.

Себе перебороти Не просто у житті, Такі круговороти На нашому путі!

Махнем не раз рукою, Хай буде так, як є. Пізніше лиш в спокою Сумління не дає.

“Пізнай себе самого”, — Велів колись Сократ. “Збороти змія свого”, — Повторював стократ.

Давно його немає Ми в інший час живем, Гріхів не обминаєм, Самі до них ідем.

Забувши, що у вічність Не купимо квитка, Якщо ми справи грішні Куєм без молотка.

02.05.2013 р.

~ 199 ~

Вибрана доля

Не звертайте уваги на свої літа,

Бо душа у житті не старіє:

Тільки осінь прийшла на поріг золота,

Ще зима хуртовини не сіє.

Ми проходимо шлях від весни до зими,

Щоб хороші сліди залишити:

Посадити свій сад, щоб вродив восени,

Щастя дім для дітей спорудити.

Тихо осінь іде в багрянистім гаю,

Струни смутком душевні торкає,

Оглянувшись назад, наче знову стою

У дитинстві, що згадки вертає.

Скільки було доріг, скільки було стежок,

Та одну тільки вибрала доля.

Всі відмітки на ній, кожний стоптаний крок –

Це Всевишнього Господа воля.

20.06.2013 р.

~ 200 ~

Пробачу щиро ворогам

Сьогодні в мене стан душі,

Що хочеться співати,

І на крутому віражі

Галопом проскакати.

Відкину смуток і печаль,

Як спогади колишні,

Пекучий біль, нестримний жаль,

Хай всім пробачить Вишній.

Відходять хмари в небуття,

На небі сонце сяє,

Знов повертається життя,

Погане все минає.

Візьму в дорогу тільки те,

Яке дає наснагу,

Що завжди мріями цвіте,

Терпіння та відвагу.

Пробачу щиро ворогам,

Образа вже минає,

Свою молитву їм віддам

Нехай Господь прощає.

17.11.2013 р.

~ 201 ~

Європейський університет

Європейський університет —

Новий напрям в сучасній освіті.

Для нікого тепер не секрет —

Він єдиний такий в цілім світі.

Унікальна дорога до знань:

Від садочка — до магістратури,

Тут відкриті у надра пізнань

Двері також до аспірантури.

Ми запрошуєм щиро до нас,

Де диплом — європейська освіта.

Тож не гайте покликаний час,

Тільки тут виростає еліта.

21.11.2013 р.

~ 202 ~

Дорога за спиною

Веселим будь, малим задовольняйся,

Старе забудь, майбутнього тримайся.

В погану мить знайди сталеву волю,

Щоби скорить противника в двобою.

Сміливо йди на вибрану вершину,

Прямуй туди, долаючи сходину,

Яка тебе, єдиного, чекає.

Хто вчасно йде, той мрії досягає.

Потрібно шлях ретельно планувати,

Тяжкий в очах, спокійно подолати.

Коли прийдеш, в дорозі за спиною

Тоді збагнеш: все зміряне судьбою.

24.11.2013 р.

~ 203 ~

Щоб піднятись над собою

В житті багато ми втрачаєм,

Не ціним те, що нині маєм,

І не подякуємо Богу,

Що стелить нам свою дорогу.

Бажаєм більшого усього,

Якогось щастя неземного,

Хоча воно десь тут ступає,

Привітно руку простягає.

Ми можем друзів продавати

Для свого зиску, за дукати,

А потім яму нам копають,

Для чого це — самі не знають.

Брехню говорим в оправдання,

Неначе правду, без вагання,

Когось обсудимо для теми,

Хоча самі не є святими.

Просімо Бога в покаянні,

Щоб змити вчинки препогані,

Святою чистою водою,

Піднявшись вище над собою.

07.12.2013 р.

~ 204 ~

Власні справи

Кращий спосіб пояснити –

Самому зробити,

Щоби часу не втрачати,

Маєм розуміти.

Не осилять цього інші,

Справи вийдуть гірші,

Неможливо розказати,

Як писати вірші.

Коли маєм хист від Бога,

Прийде допомога,

Тільки нам вона дається,

Як судьби дорога.

Тож комусь не доручаймо,

А самі рішаймо

Справи ті, що нам під силу,

І вперед рушаймо!

08.12.2013 р.

~ 205 ~

Початок і кінець

Ніхто ще світу не пізнав,

Бо він є непізнанним.

Ніхто його не прочитав

Із часом невблаганним.

Одні здогадками живуть,

А інші — по законах.

Проте початку не знайдуть,

Секрет — у перепонах.

Немає формули, яка

Би точно передала

Творіння Бога звисока

По суті описала.

Бо тільки Він – один Творець,

Володар в світі всього,

Початок знає і кінець

Живого й неживого.

14.12.2013 р.

~ 206 ~

Щаслива доля

Завжди людину творить доля,

З якої йде вона до краю,

Неначе стежка серед поля,

Що хуртовини замітають.

Коли є сонячна погода,

Тоді освітлена дорога.

Судьби найвища нагорода –

В молитві мами від порога.

Яка простелена канвою,

Де мальви, дивні чорнобривці,

На щастя вишиті рукою,

Що народились в ніжнім серці.

Нехай нас доля не лякає,

Творім її завжди сміливо,

Бо хто на неї уповає,

Той не побачить щастя дива.

Коли самі судьбу будуєм,

Своїми власними руками,

Тоді лишень в душі відчуєм

Щасливу долю під ногами.

15.12.2013 р.

~ 207 ~

Не той грішний…

Не той грішний, що грішить,

А такий, який в чеканні

До престолу не спішить

На покуту, в покаянні.

Гріх не в тих, хто осквернив

Вищі Заповіді Божі,

А у тих, хто не простив

Іншим поступки негожі.

Не той грішний, що любов

Загубив в своїх стражданнях,

А такий, що обійшов

Чуже горе без вагання.

Гріх не в тих, які завжди

Біле чорним називають,

А у тих, які біди

Вічно іншому бажають.

Ми є грішні на землі,

Бо святих на небо взяли,

Лиш би вчинки всі свої

Завжди з совістю звіряли.

14.12.2013 р.

~ 208 ~

Хто шукає, той завжди знайде

Не сумуй, коли горе настане,

Завтра сонце засяє тобі,

Чиясь заздрість підступна розтане,

Знову радість всміхнеться журбі.

Щоб пізнати хороше в дорозі,

Зустрічаєм погане не раз,

Яке душу тримає в знемозі,

Забираючи сили від нас.

Тут потрібні надія, бажання,

Затискаючи волю в кулак,

І вступивши в двобій без вагання,

Перемоги відчуємо смак.

Ми не можемо рук опускати,

Якщо навіть безвихідь гряде,

Не потрібно святе забувати:

“Хто шукає, той завжди знайде”.

Не здаваймось судьбі на поталу,

Вибираймо єдину з доріг,

Де здобудемо волю і славу,

На якій є з небес оберіг.

03.01.2014 р.

~ 209 ~

Не карав би себе

Не карав би себе, а змінив грішний світ,

Щоб за праведним жити законом,

Відмінив би пташиний у вирій політ,

Не ділив би народи кордоном.

Я би весну посіяв п’янку на землі,

Що розмаєм квітучим буяє,

Де співають пісні у саду солов’ї,

Там морозів тріскучих немає.

Наділив би любов’ю усі почуття,

Яка б душі й серця зігрівала,

І продовжив би людям коротке життя,

Щоби смерть передчасно не брала.

Та не можна змінити Закон на землі,

У якому – Всевишнього сила,

Якби каялись разом дорослі й малі,

Тоді б ера добра наступила.

01.01.2014 р.

~ 210 ~

Життєва мета

Мета продовжує життя,

А також віра і надія.

У тих тривалий вік буття,

В кого не вмерла в серці мрія.

Без них не родиться любов,

Пшениці лан не засівають,

Немає розвитку основ,

Що відкриттями називають.

Ніхто б ніколи не зійшов

На п’єдестал в своїй дорозі,

Якби він мрії не знайшов,

Що дала крила перемозі.

Лише мета продовжить час,

Тривалість віку для людини.

Щоб її промінь не погас,

Крокуйте сміло на вершини.

12.01.2014 р.

~ 211 ~

Все, що пройшло, не має вороття…

Все, що пройшло, не має вороття,

Лишивши щем одвічної покути,

Душі — вину, сумлінню — каяття,

Щоби той час ніколи не забути.

Змінити ми не зможемо тепер,

Те, що колись у поспіху вчинили.

Берім для дій прийдешнього шедевр,

Щоб надарма не тратили вже сили.

Ідімо в ногу з часом до висот,

Навіщо нам в минуле повертати.

Цікавий ми у сутності народ,

Не можна змін в колишньому шукати.

Лише в майбутньому захована мета,

Тому вперед крокуймо до Парнасу,

Торуймо шлях, несім вінок Христа,

І не губім даремно свого часу.

30.01.2014 р.

~ 212 ~

Вогонь свічі

Життя свіча у кожного своя:

В одних горить гріховно, не згасає,

А в інших — швидко топиться сія,

В своїм вогні із правдою згоряє.

Хто хоче стати чистим, як алмаз,

Добро для інших класти під дверима,

Робити щиро, а не на показ,

У того свічка — вічна, незгасима.

Її вогонь можливо на землі

Погасне швидко, віск не розтопивши,

Зате в раю запалять журавлі

Весною в небо високо злетівши.

Але для тих, хто істину несе,

Хто любить інших серцем і душею

Горить свіча і кожного спасе,

Зігрівши правду Божу над землею.

07.02.2014 р.

~ 213 ~

Зусилля волі

Усі ми грішні на землі,

Святих немає в своїй суті,

В одних — великі, в тих — малі

Гріхи не стерті, не забуті.

Той, хто помилки визнає,

Очистить душу не на слові,

Винагороду дістає:

Надію з вірою в любові.

А хто образою кипить,

Гріхи ніколи не признає,

Таким Всевишній не простить,

Хто чорну лють в душі тримає.

Якщо на стежці у житті

Ми десь неправильно ступили

Знайдім у собі непрості

Зізнання в тому, щоб простили.

17.03.2014 р.

~ 214 ~

Спадок

Я залишаю спадок вам,

Моїм нащадкам в нагороду,

Лиш для науки, не на шкоду

Свою поезію віддам.

Читайте, вчіться кожен день,

Візьміть для себе тільки цінне,

Яке горітиме нетлінне

Багаттям створених пісень.

Нехай освітить довгий шлях,

Життєву стежку на вершини,

Щоб подолати ті сходини,

Які наводять часто страх.

Ступайте мужньо, без вагань,

Знаходьте відповідь у слові,

Де всі розгадки є готові,

Ключі до ваших сподівань.

27.03.2014 р.

~ 215 ~

Окрилене слово

Я би ніколи не писав,

Якщо би муза не будила,

Не розправляла слову крила,

Щоби на римах стиль злітав.

Іде народження рядків,

Цілком відмінних, зовсім нових,

Від тих шаблонних вже готових,

Яких прийняти не схотів.

Бо новизна — не тільки стиль,

А думка вибрана, цікава,

Що для поезії — приправа,

Як для вершини гострий шпиль.

Писати буду до тих пір,

Допоки житиму на світі,

Допоки музою повиті

Рядки поезії, повір.

27.04.2014 р.

~ 216 ~

Щемить покутою печаль

Щемить покутою печаль,

Гріховно душу спопеляє,

Але чомусь мені не жаль

За тим, що спогади торкає.

Не жаль за тим, як поступав,

Коли був шанс давати згоду,

Що не моє, собі не брав,

За що мав в Бога нагороду.

Якщо просили – допоміг,

В біді рятуючи людину,

Чомусь відмовити не міг

У цю напружену хвилину.

Не раз розводили мене,

Бо довіряв кому попало,

Та не картав в душі себе,

Людині треба дуже мало.

Щоби продовжити свій рід,

Повагу справами здобути,

З любов’ю йти в широкий світ,

В якому вічності сягнути.

02.04.2014 р.

~ 217 ~

Іронічний світ

Хто серйозно проблеми сприймає,

Ламається легко в житті,

Або інших із часом ламає

На убогому власнім путі.

Той, хто з гумором йде по дорозі,

Іронічно сприймаючи світ.

Із аналізом справитись в змозі,

Піднімаючи душу в політ.

Щоб побачити зверху події,

Які змінять свій розмір, об’єм,

Тоді з’являться в горі надії,

Переможно боротися з ним.

Тому всім хочу дати пораду:

Смійтесь навіть, як серце щемить,

Пробачаючи в прощенні зраду,

Коли навіть душа заболить.

10.04.2014 р.

~ 218 ~

Двері до раю

Тишина надворі,

Зорі в вишині,

У небеснім морі,

Сизій далині.

Ніби зовсім близько

Тьмяно мерехтять,

Над горами низько

Золотом блищать.

Скільки їх довкола!

Як в пустинь піску.

Роблять дивні кола

У своїм танку.

На небесну сферу

Хтось їх відрядив,

Поміж ними двері

До раю відкрив.

16.04.2014 р.

~ 219 ~

Душа поета

Душа поета правдою горить,

В якій багаттям істина палає,

Бо тільки Бог дає щасливу мить,

Коли від себе слово посилає.

Щоби його покласти на папір,

В рядки чотири, з назвою куплети,

Які — вода цілюща синіх гір,

Звичайні вірші, іноді — сонети.

Такий поет, що пише невпопад,

Брехню штовхає в слові до причалу,

Не повертає в підсумку назад,

Серед людей знайде недобру славу.

Запам’ятаймо — слово зветься Бог,

Що було першим променем на світі,

Воно веде тоді до перемог,

Як в ньому букви правдою покриті.

19.04.2014 р.

~ 220 ~

Зоря життя

Підніми догори свої очі,

Там побачиш багато зірок,

Які сяють на щастя щоночі,

Щоби кожен побачити крок.

Вони прагнуть судьбу освітити,

Дарувати нам правильний шлях,

По якому у вічність ступити,

Залишаючи пам’ять в віках.

Ось сузір’я горить Скорпіона,

Далі — ківш, де Полярна зоря,

Шлях Молочний, вогні Оріона,

Десь на небі сіяє й моя.

Що самотньо пливе між зірками,

Запаливши життя на землі,

Затухає з моїми роками,

Щоби знов спалахнути в імлі.

19.04.2014 р.

~ 221 ~

Роздуми

Скільки весен квітучих пройшло!

Скільки літ за плечима минуло!

Як життя свою осінь знайшло,

Де зимою здалеку війнуло.

Приспів:

Ми ще живем, ми ще живем,

Допоки листя багряніє,

Вперед ідем, вперед ідем

Допоки ще зима не віє.

Точать роздуми, думку ятрять,

Поселяючи в душу тривогу,

Якби скинути літ тридцять п’ять,

Мабуть, вибрав би іншу дорогу.

Може долю би кращу зустрів,

Не блукав би всліпу манівцями,

Та міняти її не посмів,

Бо прийшла із молитвами мами.

08.05.2014 р.

~ 222 ~

Вічні скарби

Щоб до раю попасти,

Треба чесно прожити,

У житті не грішити,

Та екзамени скласти.

Перший іспит — це слово,

Яке істину має,

Серця струни торкає

Від душі, загадково.

Другий — правильні вчинки,

Що приносять пошану,

Її суть бездоганну,

Щоб дістатись зупинки.

Тож за світлу дорогу

Помолімося грішні,

Всі діла, які вічні,

Подаруємо Богу.

07.05.2014 р.

~ 223 ~

О, вічний час!

О, вічний час, немов міраж!

В хвилини щастя проминаєш

І довго тягнешся не раз,

В добу страждань кінця не маєш.

Життя роки, як плин ріки,

Ти котиш хвилями до краю.

З твоєї легкої руки

Все відбувається, я знаю.

Стираєш гріх для власних втіх,

Коли покаятись душею,

Піднімеш іншого на сміх,

Якщо захочеш, над землею.

Комусь для знань, нових пізнань

Даєш закони відкривати,

А іншим горе без вагань

Пошлеш, щоб душу спопеляти.

Як Бог послав — весь світ пізнав,

Свої помилки добре знаю,

Та лиш одне не врахував,

Назад нічого не вертаю.

18.05.2014 р.

~ 224 ~

Вітер волі

Там, де цигани, — там справжня воля,

Як діамант найдорожчий душі,

Шатро яскраве посеред поля,

Вогонь багаття і сльози свічі.

Приспів:

Живуть цигани на Україні,

Де роси срібні, світанки сині,

Тут різні люди — одна родина,

Циганська пісня — це Україна.

Під спів гітари вони танцюють,

Для них свобода — це рай неземний,

А по долонях долю малюють,

Її орнамент шляхів непростий.

Хай пісня щастя завжди лунає,

До неба стелить омріяний шлях,

Нічого краще в житті немає,

Як вітер волі в ранкових полях.

01.06.2014 р.

~ 225 ~

Про недоліки в друзів своїх не питай

Про недоліки в друзів своїх не питай,

Краще взнай, про що ворог говорить,

Щоби правду пізнати — одне пам’ятай,

Знайди шлях, що картину відтворить.

Бо ніколи відкрито не скажуть тобі,

Тільки іншим будуть говорити,

Шукай тих, що поможуть в дорозі-судьбі,

Щоб помилок в житті не робити.

Не тримаймо образи на тих, що знайдуть

Прорахунки десь наші вагомі,

Своєчасно підкажуть, сміливо прийдуть,

Коли горе трапляється в домі.

Краще ворога слухай, бо улесливий друг,

Тобі правду ніколи не скаже,

Намалюючи казку красиву навкруг,

Що брехнею на істину ляже.

Тільки справжній товариш підказує нам,

Де помилка, де вірна дорога,

Він завжди, наче ангел, з’являється там,

Де потрібна комусь допомога.

01.06.2014 р.

~ 226 ~

Добро

З усіх дарів цілого світу

Завжди лишається добро,

Яке потрібне не для звіту,

Що спопеляє всяке зло.

Нещасний той, хто не залишить

Його проміння на землі,

Такий про себе пам’ять знищить

Її розсіявши в імлі.

Робім добро, як навіть тяжко

Сьогодні, завтра у серцях,

Добро з добра, неначе пташка

Озветься щастям в небесах.

Щоби його струну торкнути,

Потрібно з ласкою в душі,

Любов до іншого відчути,

Зламавши грань “свої-чужі”.

01.06.2014 р.

~ 227 ~

Четверта влада

Ми несемо слово до людей,

Що прийшло на землю разом з Вишнім,

В ньому — пошук нового, ідей,

Хоч буває смуток за колишнім.

Критикуєм когось за діла,

Пишем гострі іноді памфлети,

Щоби правда в сутності жила,

Віднаходим істини сюжети.

Наша зброя — творчості перо,

Читачі — це вдячності громада,

Виправляєм тих, хто робить зло,

Тому звемось ми — четверта влада.

06.06.2014 р.

~ 228 ~

* * *

Не зможе спокій той знайти,

Хто не знайшов його в собі.

Не досягне такий мети,

Що здасться швидко в боротьбі.

Лише вода із джерела

Вгамує спрагу в літній час,

Наука матері — канва,

Життєвий наш дороговказ.

Навкруг багато є стежок,

Та лиш одна — твоя судьба,

Яка простелить кожен крок,

А ті — даремна боротьба.

21.06.2014 р.

~ 229 ~

Втопи образи в річці забуття

Обмий свою образу не в крові,

Втопи її у річці забуття.

Нехай холодний розум в голові

Простелить вірну стежку для життя.

Відкинь свою образу назавжди,

Що тіло роз’їдає кожен день.

Ти відповідь душі своїй знайди,

Потрібно заспокоїтись лишень.

Забудь свою образу, щоб жилось,

На світі серед сяйва світлих днів,

Якщо би навіть важко довелось,

Розстанься з нею, так Господь велів.

Відріж, немов пухлину, в одну мить,

Візьми, неначе бритву, гострий ніж,

Коли від неї серце защемить,

Відкинь її, безжалісно, скоріш.

02.07.2014 р.

~ 230 ~

Голого не можна роздягнути

Голого не можна роздягнути,

Бо немає одягу на ньому,

У душі потрібно все забути

Учорашнє, що приносить втому.

Повертає спогади собою,

Які ранять серце своїм болем,

Посилають смуток із журбою,

Краще хай відходить чистим полем.

Зазирнемо подумки в майбутнє,

Де вершина нова, не здобута,

Там життя вирує незабутнє,

Бо позаду — в попелі покута.

У прийдешнім — віра і надія,

Зміст життя закладений в дорозі,

Там чекає справжня наша мрія,

Що дарує крила перемозі.

02.07.2014 р.

~ 231 ~

Тяжка дорога

Тяжка у нас, складна дорога,

Якою йдемо до мети,

Та вірю — скоро перемога,

Єднаймось, сестри і брати.

З душі відкинемо образи,

Які наснаги не дають,

Шліфуймо грані, як алмази,

Життя несімо справжню суть.

Відкиньмо те, що було вчора,

Лише прийдешнього політ

Веде до вибраного слова,

Яке пізнав вже цілий світ.

Воно найкраще — Україна,

Як рідна мати і сестра,

Хороші друзі, вся родина,

Де скрині радості, добра.

Потрібно разом об’єднатись,

Та гордо встати із колін,

Немає нам чого боятись

У час грядущих перемін.

20.07.2014 р.

~ 232 ~

Проміння волі

Рабів до раю не пускають,

Лиш вільних серцем та душею,

Таких, що волю поважають,

Встають, лягають разом з нею.

Не той є раб, кому невільно

Сьогодні скинути окови,

А лиш такий, що добровільно

Їх одягає для обнови.

Найбільша цінність для людини,

Проміння волею повиті,

Яку плекати щохвилини

Потрібно в Божому завіті.

13.07.2014 р.

~ 233 ~

Шия

Не той в сім’ї є головний,

Хто гроші заробляє,

А той, по суті, основний

Хто вміло витрачає.

Здається, в хаті керівник

Господар з головою,

Що керувати завжди звик,

З поважною ходою.

Розумна жінка із таким

Всміхається ласкаво,

І тінню стелиться за ним

Наліво і направо.

Підкаже вчасно, що і як,

В потрібну лиш хвилину,

Якщо господар вже розм’як,

Коли прийняв чарчину.

Хоча ідеї всі її

Він добре зрозуміє,

І видає їх за свої,

Як завтра прохмеліє.

Але тут значення нема

Хай тішиться собою,

Тому, що шия — це вона,

Що крутить головою.

19.07.2014 р.

~ 234 ~

Берег надії

Десь у сивім тумані

Берег щастя, надії.

Ми пливем в океані

До завітної мрії.

Коли штиль, то доплисти

Завжди маєм нагоду,

Щоб себе не втопити

У погану погоду.

Вже земля недалеко,

Натягнемо вітрила,

І, неначе лелека,

Розправляємо крила.

Одна мить, біля моря

Вже у думці ступаєм

Та підніметься буря

І човен розвертає.

Не збувається мрія,

До якої спішили

Помирає надія,

Забираючи сили.

Та не падаймо духом,

Тільки той переможе,

Хто мети одним махом

Досягти колись зможе.

21.08.2014 р.

~ 235 ~

Правда переможе

Правда завжди переможе,

Але пізно чомусь, Боже!

Ти неправду, без вагання,

Карай швидше за страждання.

Щоб вона не вкоренилась,

Метастази не пустила,

Бо брехня — сестра лихого,

А не ангела святого.

Посилай для тих підмогу,

Які просять допомогу,

Твердо йдуть до Твого раю,

І до вічності ступають.

Карай тих, хто йде війною,

Повертаються спиною,

До біди завжди чужої,

Розмовляють словом зброї.

Обірви їх рід ганебний,

І продовж — хто є смиренний,

Величає Твою славу,

А не сутність п’є лукаву.

Вибач, Боже, за прохання,

Прошу, вислухай благання,

Зупини війну рукою,

Дай нам миру та спокою.

29.08.2014 р.

~ 236 ~

IX. ПОЕТИЧНІ ЕТЮДИ

Боріться за правду завжди,

Яка нас від злого рятує,

Щоби залишити сліди,

Де світле майбутнє крокує.

Одіньмо на неї вінок,

З лаврового листя почесний,

Щоб кожен наш пройдений крок

Був праведний тільки і чесний.

Господь нас на землю послав,

Дав істину нести невинну,

Самого себе в неї вклав,

Щоб з правдою йти без зупину.

15.03.2012 р.

~ 237 ~

Вона — політ орла під небесами,

У ній душа свобідною стає.

Це — німб святий, палаючий над нами,

Про неї думка спати не дає.

Одна така, що жити заставляє,

Ступати вільно, твердо по землі,

Без неї птах у небо не злітає,

І не співають пісні солов’ї.

Любов без неї в’яне та згасає,

Не родять вишні в батьківськім краю,

Калини цвіт п’янкий не розцвітає,

Не закує зозуля у гаю.

Ятриться серце скривджене без волі,

Душа зів’яла рабською стає,

Тож кожен прагне вибратись з неволі,

Ніхто без неї довго не живе.

15.03.2012 р.

~ 238 ~

Вона така, що жити заставляє,

Натхнення промінь в серце посилає,

Щоб підкорити вибрані вершини,

Душа з якою — вічна, не загине.

Ідімо з нею твердо, без упину,

Щоби покинув сумнів в цю хвилину,

Коли ми вірим в нашу перемогу,

Вона дарунком ступить на дорогу.

Разом візьмемо віру і надію,

Любов’ю скропим заповітну мрію,

Щоби вона ніколи не згасала,

На п’єдесталі вічності стояла.

Але її ми зможем досягнути,

Коли в житті зуміємо збагнути:

Без віри в нас нічого не буває,

Хто вірить в небі раю досягає.

17.03.2012 р.

~ 239 ~

Наша надія остання вмирає,

Вогник її до кінця не згасає,

Світить в грозу, дощові буревії,

Тільки вона є фундаментом мрії.

Альфа й омега усього живого,

Часто рятує від темного, злого,

Тільки в надії народжене краще,

Все, що без неї, в дорозі — пропаще.

Душі від скверни вона очищає,

Духом піднятись завжди помагає,

Вказує напрям, до цілі жаданий,

Деколи вірний, буває обманний.

Іскрою в серці постійно жевріє,

Часто палає, а іноді — тліє,

Зв’язує нинішній час та майбутній,

Міст прокладає між ними могутній.

Ясно, як зірка, горить над землею,

Сила могутня опікує нею,

Поряд зі мною крокує надія,

Що підставляє плече в буревіях.

18.03.2012 р.

~ 240 ~

Любов – найвище почуття,

Яке дано лише від Бога,

У ній є зміст всього життя,

Це світла істини дорога.

Юначе, знай, знайти її

Зумієш всюди, як захочеш,

Акорди струнами свої

Завжди ти легко взяти зможеш.

Борись за неї кожен час,

Лише вона тебе врятує,

Ти зрозумієш це не раз,

Чого свята в житті вартує.

Одінь на себе те вбрання,

Яке пошите із любові,

Не йди ніколи навмання,

Знайди її в чарівнім слові.

Вона із неба прилетить,

Яку всім серцем приголубиш,

Коли за когось защемить

Твоя душа, тоді ти любиш.

15.03.2012 р.

~ 241 ~

Сама вона нічого не вартує,

Хто з нею йде — гординю той скуштує,

Що не одного, підла, погубила,

Та забуттям до вічності покрила.

Ласкаво тих в обійми вона брала,

Теплом своїм щоденно зігрівала,

Які байдуже ставились до неї,

На честь таких збудовані музеї.

Аванс від слави взяли терпеливі,

Що йшли вперед до вічності щасливі,

А не такі, що в поступі зухвалі,

Її любили тільки за медалі.

Вона душі спокою не давала,

Іти на гріх в дорозі заставляла,

Такі у ній безславно помирали,

Їх у народі швидко забували.

Анонс до слави, вчинок геніальний,

Це — божий дар, у сутності — реальний,

Який лиш тих на крилах піднімає,

Хто йде байдужим, в ній не потопає.

19.03.2012 р.

~ 242 ~

Щасливий той, завжди буває,

Кого нещастя обминає,

Який крокує на вершину

По стежці-долі без зупину.

Але якщо прийдуть тривоги,

Не повертаймо із дороги,

Що до мети собі приклали,

Її, як мрію, змалювали.

Самого щастя не побачим,

Однак відчуємо незрячим

Душевним внутрішнім мірилом,

Яке блаженством осінило.

Тому не можемо збагнути,

Коли воно після покути,

Прийде, щоб груди розпирати,

На крилах вгору піднімати.

Якщо його ми заробили,

В самого Бога заслужили,

Тримаймо міцно цю жар-птицю

І бережім, немов зіницю.

19.03.2012 р.

~ 243 ~

Моя ти мрія кольорова,

Гориш, як зірка світанкова,

Майбутню стежку осяваєш,

В душі надією палаєш.

Ріка, якою хочем плисти,

Щоби себе туди привести,

Де вільні сходи на вершину,

В серцях омріяну, єдину.

Ідем до неї крізь тумани,

Допоки вміння, сили стане,

Аби її в житті сягнути,

Потрібно долю повернути.

Яка дорогу поміняє

Там, де мета давно чекає

Когось єдиного роками,

Щоб взяти вибрану руками.

19.03.2012 р.

~ 244 ~

Мирний час даний Богом для нас,

Щоби в праці прекрасне творити.

Не потрібно війни, завжди молимо ми,

Хочем в спокої вічному жити.

Ирій слово, що дуже толково,

Підійшло, аби мир звеличати,

Віднайти п’єдестал, щоб до хмари дістав,

На якому він має стояти.

Разом станемо ми, не потрібно війни,

Нехай мирною буде дорога.

Той хто нею піде, в серці спокій знайде

І підтримку у Господа Бога.

20.03.2012 р.

~ 245 ~

Сонце нам світить, життя посилає,

Тільки від нього весна наступає,

Завжди приносить усім насолоду,

Гріючи влітку ув озері воду.

Осінь багряна купається в сонці,

Зранку промінчик його у віконці,

Радість приносячи кожному в душу,

Навіть зігріє в зимову порошу.

Настрій підніме воно за хвилину,

Дбаючи завжди про кожну людину,

Сонце веселку на небі малює,

Барви над нами для щастя дарує.

Цілими днями всміхається мило,

Своїм промінням голублячи щиро,

Вічне світило, дароване Богом,

Кожного гріє під власним порогом.

Епіцентричне воно для системи,

Крутить постійно її без проблеми,

Сонце планети навкруг обертає,

Світлом життя до яких посилає.

21.03.2012 р.

~ 246 ~

Місяць для ночі світить охоче,

Радісно із вишини,

В щирім хотінні, своїм мерехтінні

Він заколисує сни.

Інша дорога у місяця – строга,

Землю по колу вести,

Вічний супутник, з нею попутно

Йде до своєї мети.

Сили черпає, її надихає

В дальню дорогу на рік.

Він на орбіті за неї в одвіті,

Тож не пускає набік.

Ясний собою, на землю з любов’ю

Світло своє віддає,

Є її другом, ходячи кругом,

Щастя шукає своє.

Цього не має, Венера зітхає,

Друга, щоб так полюбив,

Кожну хвилину, мене без зупину

Щиро по небу водив.

21.03.2012 р.

~ 247 ~

Зоряний час приходить до нас

Вночі, щоби сни зігрівати.

В сузір’ях зірок, небесних стежок

До вічності шлях прокладати.

Одвічна краса, горять небеса,

Стожари вогнями палають.

До ранку сумні, в такій далині

Від втоми нічної згасають.

Радіє земля, як сходить зоря,

Що вказує людям дорогу,

Освічує шлях в далеких полях,

Початий від свого порогу.

Іскриться зоря, додолу згора,

Впаде і сліду не лишає.

То чиясь судьба, одвічна журба

Назад в небеса не вертає.

21.03.2012 р.

~ 248 ~

Квіти є символ любові, кохання,

Щастя, багатства, а також бажання.

Хто яку квітку для серця шукає,

В тому мети у житті досягає.

Вічна краса, що ніколи не в’яне,

Навіть якщо вже цвісти перестане,

В душах залишиться образ квітучий,

В кожній пелюстці нестримно-жагучий.

Іншої в світі такої немає,

Що насолоду завжди посилає,

Настрій підніме своєю косою,

Щастя віночки несе за водою.

Танці яскраві без них не бувають,

Тільки із квітами успіхи мають,

Білі сорочки мережками шиті,

Сині волошки, як очі у житі.

Кали весільні на щастя дарують,

В лузі ромашки когось зачарують,

Біла черемха коли розцвітає,

Кращої в світі, здається, немає.

Ангел над нами від зла захищає,

Ладаном квіти свої посипає,

Щиро даруючи Божу опіку,

Долю-троянду щасливу до віку.

22.03.2012 р.

~ 249 ~

Така, як вона — єдина у світі,

Пелюстки у неї красою зігріті. Це — квітка багатства, розлуки, кохання, Що в душу приносить любов і страждання.

Ружа в народі її називають,

Стежку до щастя якою встеляють, Кращі слова віднаходять поети, З неї малюють красиві портрети.

Огненно-жовті, білі, червоні

Їх дарували сумні на пероні. Радості квіти, в годину вінчання, Віри, надії – в обіймах прощання.

Ясні, як сонце в саду, променіють,

Квіти багряні, мов діти радіють, Їх часто зривають, в дарунок приносять, Навіть прощення за це не попросять.

Ними встеляють закохані ложе,

Квіти троянди на райські так схожі, Ті, що ростуть у небесному саду, Де колись Єва зірвала принаду.

Дані від Бога, щоб серце раділо,

Квіти побачивши, завжди щеміло. В радості зустрічі, чи розставанні Їх подаруйте на згадку коханій.

Але при цьому завжди пам’ятаймо,

Кожну троянду тоді лиш зриваймо, Якщо вона скаже: “До жертви готова”, Коли замість неї зростатиме нова. 22.03.2012 р.

~ 250 ~

Живуть вони для осені сумні,

Дарують їй красою насолоду,

Останні квіти лиш такі одні,

Що до зими несуть прощальну вроду.

Одягне їм фату холодний сніг,

Щоб разом з ним відбулося вінчання,

Впадуть пелюстки втомлені до ніг,

Забувши швидко вересня кохання.

Радіє літо бабине в саду,

Яскравий кущ жоржини розцвітає

“Я дуже швидко зиму приведу”, —

Листопад їй пихато промовляє.

Жене вітри від заздрощів свої,

Щоби зірвати квіти до останку,

Уже стоять оголені гаї,

Лише жоржини квітнуть спозаранку.

“Ич, ти яка, — говорить буревій. —

Я все одно зірву твої пелюстки”,

Потужним вітром вдаривши по ній,

Але міцні не падають галузки.

Накрив красу вже перший білий сніг,

Проте жоржини цвіт не опадає.

Лише мороз прийшовши на поріг,

Пелюстки з неї холодом зриває.

Але чомусь не журиться вона,

Напевно знає, що зима минуща.

Наступить в барвах осінь чарівна,

Розквітне знов жоржинами пахуча. 25.03.2012 р.

~ 251 ~

Перші квіти весни

Чарівні виростають,

Які після зими

В нас ліси прикрашають.

Радість має усе,

Коли пролісок квітне,

Що вітання несе

Пелюстками привітне.

Одягнули поля

В білий цвіт покривала,

Усміхнулась земля,

Бо щасливою стала.

Лісом стежка веде,

В дивний світ незбагнений,

На галявину, де

Чути запах приємний.

Інша прийде пора

Забере кудись квіти,

Може, візьме жура,

Щоби з ними радіти.

Сонце світить вгорі,

Їм тепло посилає,

Вітерець надворі

Пелюстками хитає.

Озирнись навкруги,

Коли пролісок квітне,

Наберися снаги,

Що дають первоцвіти.

Кожна квітка до нас

Усміхається мило,

Зупиняючи час,

Щоб побачити диво.

25.03.2012 р.

~ 252 ~

Коли настане місяць травень,

Цвітуть дерева, в лузі трави.

Нічого кращого немає,

Як цвіт конвалії в розмаї.

Одна така п’янка на світі,

Дурманить голову щомиті,

Від неї хочеться заснути,

І непотрібне все забути.

На щастя в лузі розцвітає,

Хто у росі її зриває,

Приносить спокій нам магічний,

Конвалій запах специфічний.

Вони в букеті — дуже дивні,

Є неповторні та чарівні,

Цвітуть для нас, неначе в раю,

Що таємничість одягають.

Але весна їх забирає,

Коли в минуле відступає.

Зів’яне цвіт пахучий, дивний,

Цей неповторний та чарівний.

Лишились спогади травневі,

Про цвіт конвалій серцю милий,

Що в гаю білі розцвітали,

Коли ми весну зустрічали.

Ідуть стежки від травня в літо,

А потім в осінь, де покрито

Їх щастя срібними нитками

Зима встелятиме снігами.

Якщо конвалії зустрінеш,

Їх аромат на себе вдінеш,

Вселивши в душу час квітучий,

Такий омріяний, жагучий.

26.03.2012 р.

~ 253 ~

Чорнобривці у ріднім краю,

Часто сняться пахучі ночами,

Що нагадують юність мою,

Під вікном розцвітаючи в мами.

Осінь вибрала їх на добро,

Щоби сонцем в саду променіти,

Посилаючи людям тепло,

Усміхатися щиро й радіти.

Розсипаючи барви, вони

Кожен ранок красою чарують,

Свій чудовий букет восени,

Наче долю на щастя дарують.

Ніжний запах духмяний п’янить,

Аромати приносить медові,

Бджоли квітам дарують в цю мить

Поцілунки палкої любові.

Обривають пелюстки вітри,

Золотисті на землю кидають,

Розцвітають вони до пори,

Потім тихо сумні опадають.

Біле літо останнє тепло

Павутинням сплітає невинно.

Чорнобривці цвітуть на добро,

Пригощають нектаром гостинно.

Розуміють вони, що зима

Скоро снігом накриє їх квіти,

Тихо плачуть з дощем крадькома,

Бо не можуть у тузі радіти.

~ 254 ~

Ирій — мить лиш одна, пам’ятай,

Промайне, наче вітер, в тумані.

Забере чорнобривці у рай,

Щоб цвіли там, раділи духмяні.

В минуле сніги відійдуть,

Солов’ї у гаю заспівають,

Знову квіти дозріють в саду,

Та багряним вогнем запалають.

Цілу осінь пахучим цвісти,

Неповторну красу дарувати,

Щоби в зиму холодну піти,

Де прийдеться п’янким ночувати,

І присниться, напевно, їм сон,

Побувавши з людьми наодинці,

Показати свій сенс, як резон,

Що для них Бог послав чорнобривці.

26.03.2012 р.

~ 255 ~

Богом даний, тому так названий,

В цьому — сутність найвища твоя,

Твердо йди майбуттям, щоб пронести життям,

Це прекрасне хороше ім’я.

Обережно ступай, про одне пам’ятай,

Що поспішність поразку веде,

Навкруги озирнись, до усіх придивись,

Нехай мудрість зупинить тебе.

Головне визначай, від душі поважай

Добрих друзів, сусідів своїх,

Що на поміч прийдуть, тобі руку дадуть,

Коли гряне біда на поріг.

Даний Господом ти, тож досягнеш мети,

До якої на гору ідеш,

Хай зоря в небесах осяває твій шлях

На якому ти щастя знайдеш.

Ангел завжди тобі, хай поможе в судьбі,

І підтримку несе для ідей,

Хай ніколи журба, що приходить сумна

Не стоїть біля твоїх дверей.

Нагорода твоя — буде добре ім’я,

Репутація чесна у нім,

Щоб на стежці-путі все збулося в житті,

Хай здоров’я приходить у дім.

27.03.2012 р.

~ 256 ~

Вона надію посилає,

Коли на крилах прилітає

У небі разом з журавлями

Та солов’їними піснями.

Едем земний весна приносить,

В якому світла, сонця досить,

Щоби казково розцвітати

В саду вишневім біля хати.

Сумує кожен за весною

В морози сніжною зимою,

Її єдину виглядаєм,

Яку омріяну чекаєм.

Надія наша світанкова,

Пора заквітчана казкова,

Приходить в душі, щоб зігріти,

У вірі прагнути, любити.

Але вона тоді приходить,

Коли пора її надходить,

Крізь стужі стежку прокладає,

На щастя садом розцвітає.

28.03.2012 р.

~ 257 ~

Лише у ньому – теплі роси,

Пшениці спілої покоси,

Черешні ягоди доспілі,

Червоні тішаться на гіллі.

Іде воно понад водою

Своєю легкою ходою.

Вперед до осені ступає,

Не повертаючись згасає.

Туди спішімо, де є літо,

В якім усе навкруг зігріто,

Щоби тепло з любов’ю взяти,

Ним душу й тіло лікувати.

Одна лиш мить — його немає,

Кудись за обрієм зникає,

Лишивши згадки серцю милі,

Суниці ягоди доспілі.

28.03.2012 р.

~ 258 ~

Осіння пора збирає плоди,

Які посадили весною,

Лишаючи в листі багрянім сліди,

Відходить у зиму сумною.

Сміється на сонці промінням своїм,

У бабинім літі духмянім,

Прощальним акордом зіграє у нім,

На струнах сріблястих в прощанні.

Іде по землі золотий листопад,

Додолу сумний опадає,

Нема вороття, вже дороги назад,

Зимова пора наступає.

Ньяла спитає, чому не пускав

В морози її завірюху,

Листопад їй скаже: “Тебе не впізнав”,

І кинеться в ноги щодуху.

28.03.2012 р.

~ 259 ~

Зима зненацька наступає

У білому вбрані.

Діброви снігом засипає,

Що квітли навесні.

Ич ти яка, — говорять люди, —

Хай буде тобі грець!

Приносиш холод скрізь і всюди,

Із вітром морозець.

Міняєш рік старий на новий,

Різдво несеш, Йордан.

Майбутнє кличеш у обнові,

Даруючи жупан.

Але не довго хуртовина

Гулятиме сумна,

Весна з лелеками прилине,

На крилах, чарівна.

29.03.2012 р.

~ 260 ~

Одна лиш мить, що швидко пролетіла,

Хоча в роках це — цілих півстоліття.

Давно зима морозами накрила

Стрімке життя, а не весна суцвіттям.

Далекий рай, веселий, без проблем,

Минув давно, розтанув за горою.

Студентський час — найкраща із поем

Своєю власною написана рукою.

Немов птахи тягнулись до весни,

В краї далекі з вітром поспішили.

Місця роботи вибрав хто-куди,

Нас разом було сімдесят чотири.

Один горів в душі ентузіазм,

Хотіли світ руками обнімати,

Відсутній був теперішній сарказм,

Ми цілину зібрались піднімати.

Коли настав для нас такий момент,

Щоб вибір свій зробити терміново,

Знайшовши вмить останній аргумент,

Ми віддалися добровільно-примусово.

Усіх тоді зібралось двадцять нас,

Яких манив цілинний край собою.

Цікавий був для молодості час,

Що розцвітав, немов бузок весною.

Разом зійшлися друзі на перон,

Щоб через мить від’їхати в майбутнє.

Ще досі сниться юності вагон,

Життя в надіях, мріях незабутнє.

~ 261 ~

Самі відчули неспокійний стан,

Душа і серце радісно тремтіли.

Десь там чекав гарячий Казахстан,

Який тоді побачити хотіли.

Нове в житті сприйняли залюбки,

Яке манило в почестях і славі,

Хтось був в степу один чи два роки,

А дехто п’ять віддав тоді державі.

Ич ти яка, безмірна цілина!

Сказали ми, побачивши безкраю,

Попрацювавши в поті недарма,

Зібрали в рік мільйони тонн врожаю.

Коли вернулись в рідний інститут,

Хтось поступив тоді в аспірантуру,

Здобувши свій професорський статут,

Поповнив ним його номенклатуру.

Але не всім в житті так повезло,

Когось судьба навмисно ображала:

Одні пішли в колгоспи на село,

А інших — в місті доля обминала.

Минає час, летить у далечінь,

Роки пливуть, відходять у тривозі,

Лишивши згадки втраченого тінь,

В своїх слідах, на пройденій дорозі.

30.03.2012 р.

~ 262 ~

Лише вона така п’янка,

Сади на щастя прикрашає,

Дурманить голову струнка,

Коли під сонцем розцвітає.

Інтимні вірші та пісні

Їй, неповторній, присвятили

Букети лілій, чарівні

Завжди удачу приносили.

Лілові кольори свої

Вони дарують у прощанні,

Для них співають солов’ї

У час ранковий на світанні.

Ірисом пахнуть пелюстки,

Нам цвіт конвалій нагадають,

Відчуєм в них бузок терпкий,

З яким у парі розцвітають.

Яка прекрасна дивна мить

Вдихнути запах цей духмяний,

Що квіти лілій відрізнить,

Ні з чим на світі незрівнянний.

31.03.2012 р.

~ 263 ~

Барвінок килим розстеляє,

Весілля завжди прикрашає,

А квіти в нього — сині-сині,

Неначе небо в Україні.

Але потрібно пам’ятати,

Його не можна тоді рвати,

Коли цвіте п’янкий весною,

Усіх милуючи собою.

Росте барвінок в гаю, лісі,

Обвивши дуба на узліссі.

Вічнозелений, не змерзає

Собою землю зігріває.

Віночки з нього заплітають,

Якими долю прикрашають,

Приносить щастя кожній хаті,

Щоб жили радісні, багаті.

Іде про нього добра слава,

В піснях оспівана ласкава

Його тепер в саду саджають,

Як талісман завжди тримають.

Неначе воском зверху вкритий,

Росою ранішньою вмитий

Цвіте, сміється коло хати

Вічнозелений серед м’яти.

Один такий, неначе доля,

Росте у лісі з краю поля,

Його у коси заплітають,

Дівчата судьби в нім шукають.

Коли розквітне він весною,

Усіх милуючи собою,

Здається, дивиться ясними

Очима щастя, голубими.

02.04.2012 р.

~ 264 ~

Вона, як знак небесний, символічний,

Несе примирення між Богом та людьми,

До мрії шлях, простелений магічний,

Що розцвітає барвами весни.

Едем святий, краплина всього раю,

Проміння з хмар кидає до землі,

Які “веселка” ніжно називають,

За кольори веселі угорі.

Сама вона, як спектр красивий, гожий,

Собою настрій швидко підніма,

Спинити дощ великий вчасно може,

У небесах зникаючи сама.

Елегій їй написано багато,

Вінок пісень заплетено у ній,

Вона в грозу несе велике свято,

В своїй красі величній, чарівній.

Лікує душу й серце своїм дивом,

Яка з ріки весело воду п’є,

Неначе міст, прокладений красиво,

Єднає час, в якому все живе.

Коли її побачимо на небі,

То загадаймо здійснення бажань,

Вона їх сповнить вчасно, при потребі

Пошле добро без всяких зволікань.

Але за мить вона уже зникає,

Летить в грозі кудись за горизонт,

Свої проміння, барви розсипає,

Лишивши нам у запаху озон. 31.03.2012 р.

~ 265 ~

Ростуть вони у чистім полі,

Як символ щастя, чиїсь долі,

На них з надією гадають,

Коли пелюстки обривають.

Одні такі для цього гожі,

На ясні сонечка так схожі,

Цвітуть у лузі при долині

Ромашки білі, жовті, сині.

Малюють їх портрети часто

На щастя сонячно і ясно,

Які, всміхаючись в ноктюрні,

Завжди веселі та чепурні.

Але вони ще силу мають,

Дітей маленьких в них купають,

Щоби красивими зростали,

В житті хорошу долю мали.

Шануймо їх, оберігаймо,

Про них поезію складаймо,

Нехай живуть у вічнім слові,

Ці квіти сонця, кольорові.

Коли вони у лузі квітнуть,

Спішім побачити ті квіти,

Що душу щемом залоскочуть,

Вгадати долю нашу схочуть.

Анонс я хочу написати,

Щоби ромашки змалювати,

Приємним квітам, серцю милим,

Маленьким сонечкам красивим. 31.03.2012 р.

~ 266 ~

Орхідея красива собою,

Дехто квітку вважає святою

За пелюстки її, справді Божі,

Що на ангельські крила похожі.

Розмаїття у кольорах в неї,

Неповторність дають орхідеї,

Яка щастям для тих розцвітає,

Хто з любов’ю її доглядає.

Хризантеми — красиві, лілеї,

Але мають свій шарм орхідеї,

Що любого за мить приворожать,

Та закрити від заздрощів можуть.

Ідеальна у витворі квітка,

Білосніжна, неначе лебідка,

А червона — удачу приносить,

Хто у неї підтримки попросить.

Дані Вищими силами, дивні,

Орхідеї — красиві, чарівні,

Добрий настрій в блаженстві дарують,

Їх на стягах, як символ малюють.

Едельвейси нагадують ніжні,

Які схили вкриваючи сніжні,

Там де гори круті Піренеї,

Шлють вітання сестрі орхідеї.

Як побачиш її, зупинися,

І на квітку п’янку подивися, Зрозумієш, що кращих немає, Бо вона від любові зростає.

01.04.2012 р.

~ 267 ~

У неї — прекрасне ім’я,

Вона — неповторна, єдина,

Під небом — пшениці поля,

Це рідна моя Україна.

Калина червона в гаю,

Черешні весною у цвіті,

Її до безтями люблю,

Такої нема в цілім світі.

Рожевий туман восени,

Серпанки весною квітучі,

На щастя ростуть ясени,

Над озером — верби плакучі.

А в серпні, які вечори!

Втомившись в небеснім просторі,

Всміхаючись тихо згори

Нам падають квітами зорі.

Її розпинали не раз,

У рабство святу продавали,

Ставала на ноги весь час,

Бо душу в борні не здолали.

Неначе із попелу птах,

До неба вона піднімалась,

Тернистий проходячи шлях

Ніколи в житті не зламалась.

Але є одне на меті

Круту обійти перешкоду,

Розцвівши, як сад в майбутті,

Велично, для щастя народу. 31.03.2012 р.

~ 268 ~

Світло на землю життя посилає,

В світі без нього нічого немає:

Квіти від світла, дерева і трави,

Гріє нас сонце із неба ласкаве.

Вийде прекрасне воно на світанку,

Кожного збудить на радощах зранку,

Кине проміння — усе оживає,

Вчасно підкаже, що день наступає.

Іноді світло стає кольоровим:

Синє, червоне, буває бордовим,

Спектром розсіявшись, щоб здивувати

Радість з промінням приносить до хати.

Тихо, невидимо Землю сягає,

З швидкістю світла сюди попадає.

Вітер народить повітрям нагрітим,

Щедро частує плодом соковитим.

Ласощі, фрукти від світла походять,

В полі без нього лани не зародять,

Світлою зветься щаслива дорога,

Та, що походить від Господа Бога.

Осінь у ньому стає кольорова,

В небі — веселка барвиста, казкова,

Тільки у світлі зуміємо жити,

Йти у майбутнє, творити, любити.

03.04.2012 р.

~ 269 ~

Від нього можемо сп’яніти,

Якщо його багато пити,

Роки життя тим прибавляє,

Хто в ньому міру свою має.

Икати будемо, жаліти,

На другий день з похміллям жити,

Якщо ми вчора согрішили,

Його міцне без міри пили.

Нам дав Господь вино для того,

Щоб набиратися від нього,

Здоров’я, сили, духу в тілі

Яке лікує все на ділі.

Однак, повинні пам’ятати,

Вино нам користь може дати,

Якщо настояне в підвалі,

Заслужить марку та медалі.

03.04.2012 р.

~ 270 ~

Сьогодні день, якого ми давно чекали,

Такий один лише на цілий рік,

Його з надією постійно виглядали,

Що буде краще у майбутнім, ніж торік.

Весело він ступив до нас з морозом,

У хуртовині білій, навмання,

Пройшовши тихо темним верболозом

Вдягнув ялинки у своє вбрання.

Який настане час — ніхто не знає,

Можливо, він ту мрію принесе,

Що з нетерпінням, в прагненнях чекаєм,

А, може, — це ілюзія лише.

Такі ми є, що хочем переміни,

Чогось нового, кращого в житті,

Готуєм в мріях гіршому заміни,

На новорічнім вибранім путі.

Одна лиш мить, і грянуло “дванадцять”,

Давай бокал піднімемо з вином,

В думках бажань багато, може двадцять,

І всі вони омріяні давно.

05.04.2012 р.

~ 271 ~

Дивне світло посилає,

Сонце спозаранку,

Після ночі наступає,

Тішить на світанку.

Елегантно він приходить,

Тихо, без упину,

Весну радісну приводить

В гаю солов’їну.

Ньютон визначив, надавши,

Дню його закони,

У земне тяжіння вклавши

Райські перепони.

08.04.2012 р.

~ 272 ~

Наступає вона темна,

Місяць подарує,

В небесах, для щастя, дивна

Зорі намалює.

І тоді усе стихає,

Щоб лягти спочити,

Вона навіть дозволяє

Вітер зупинити.

Чарівниця, кажуть люди,

Посилає чари,

Які, стелячись усюди,

Розвівають хмари.

08.04.2012 р.

~ 273 ~

Підніме настрій, як весела,

Поллються сльози, як сумна.

Вона не раз на подвиг вела,

У ній — народжена весна.

Ікаром високо злітає,

З хорошим словом в небеса,

Що душу й серце зачіпає,

У ній — небачена краса.

Символізує стан людини,

Який у неї він в цю мить,

Без пісні дух поволі гине,

Що ледве тліє, не горить.

Несе вона у співі дивнім,

Блаженство вічне для землі,

Летить у небі журавлинім,

Її дарують солов’ї.

Яка вона — говорять ноти,

Що хтось для неї розписав,

Де свою душу в час роботи,

В її мелодію поклав.

08.04.2011 р.

~ 274 ~

Пора настане – розцвітає,

Щоденно настрій піднімає

Півонія в саду.

Пелюстки ніжні в оксамиті,

Промінням сонячним зігріті,

Під небом чистої блакиті

Радіють на виду.

Іриси радісно синіють,

Коли ці квіти червоніють,

Біліють навесні.

Цвітуть, радіючи, красиві,

Душі приємні, серцю милі:

Червоні, розові та білі

У ніжному вбранні.

Вони купають в ароматі,

Ромашки сонячні крилаті,

Даруючи тепло.

Від сонця ніжно закривають,

Сусідам руку простягають,

Для чого квітнуть, пам’ятають,

На щастя, на добро.

Однак минає загадковий,

Квітучий травень, кольоровий,

Пелюстки опадуть,

Лиш в серці згадки залишають,

Про теплу весну нагадають,

Коли морози наступають,

Що зиму приведуть.

~ 275 ~

Нехай цей запах ніжний, дивний

Про час нагадує приємний,

Що викликав фурор.

Коли із неба чисті роси,

Вмивали квітам тоді коси,

Як солов’їний стоголосий

Співав на щастя хор.

Ідуть роки, усе минає,

Кудись в минуле відступає,

Лишаючи сліди.

Нам цвіт півоній незабутній

Вертає спогади забуті

У покаянні та покуті,

Коли цвітуть сади.

Якщо радіють квіти в травні,

Згадаймо юність, роки давні

І співи солов’я.

В саду півонії пахучі,

Їх аромат п’янкий, жагучий,

Дороги пройдені квітучі,

Де молодість моя.

05.04.2012 р.

~ 276 ~

З М І С Т

В обіймах Ангелів ...................... 3

І. Ангели Майдану ................................. 7

Ангели Майдану ................................ 7 Один Майдан – одна країна........... 8 Заплакало небо ................................... 9

Героям Майдану ................................ 10 Борцям за волю України ................. 11 Повстаньмо, браття!!! ...................... 12 Гімн Майдану ..................................... 13 Низький уклін ..................................... 14 Символ революції ............................. 15 Вічна слава героям ............................ 16 Україно моя! ........................................ 17

Найкраща в світі ................................ 18 Галичина ............................................... 19 Ваша честь, офіцери ......................... 20 Молитва за матерів ........................... 21 Заповітна мрія ..................................... 22 Моя земля ............................................. 24 Міцний родовід .................................. 25 Мій рідний край, моя земля........... 26

Найкращі в світі — мої Карпати . 27 Світлий путь ........................................ 28 Молодий вік......................................... 29 Рідний край .......................................... 31 Тільки у Карпатах ............................. 32 Наша дорога о ..................................... 33 В прощенні станьмо на коліна ..... 34 Надійний покров ................................ 35

Запитаємо в Тараса ........................... 36 Тарасові стовпи .................................. 37 Наш пророк .......................................... 38 Воля ........................................................ 39 Сусідам .................................................. 40 Українська земля ............................... 41 Ветеранам ............................................. 42 Державності зоря ............................... 43

ІІ. Спасибі Творцю ........................ 44

Спасибі Творцю ................................. 44 Месія ...................................................... 45 Скажи мені, Боже!............................. 46

Різдво .................................................... 47 Вхід в Єрусалим ................................ 48 Андрій Первозванний ..................... 50 Діві Марії ............................................. 51 Благовіщення ..................................... 52 Еллада ................................................... 53 Афон ...................................................... 54

Метеора ................................................ 56 Різдво Діви Марії .............................. 57 Стрітенська свіча .............................. 58 Плащаниця .......................................... 59 Нова зоря ............................................. 60 Не бійтеся ............................................ 61 Шлях до вічності .............................. 62 За власним повелінням ................... 63

Не шукаймо щастя ........................... 64

ІIІ. Від джерел життя .................... 65

Матері ................................................... 65 Пробач мені, мамо............................ 66 Життя минає і серце крає... ....... 67

Мамині очі .......................................... 68 Вічна пісня .......................................... 69 Моя криниця....................................... 70 Син ......................................................... 71 Спасибі Вам,

благословенна мамо................... 72 Мого дитинства береги .................. 73 Моє рідне село ................................... 74

Прилітає лелека ................................. 75 Батькова вишня ................................. 76

ІV. Міста і люди ............................ 77

Винниківська балада ................... 77 Балада про Добротвір ................. 80 Жидачеву 850 років .................... 82

Пам’яті Назарія Яремчука .......... 83 Іоанн Георг Пінзель .................... 84

V. Дочекались весни ........................ 85

Дочекались весни ....................... 85 Кохання без кордонів ................. 86

~ 277 ~

Не ламай калину у ріки .............. 87 Кленові мости ............................. 88 Говорять, що осінь –

розлуки пора .......................... 89 На все життя ............................... 90 Прощалось літо .......................... 91 Чарівниця ................................... 92 Гойдалися зорі ............................ 93

Свіча любові ............................... 94 Тебе кохаю, бойківчанко ............ 95 Львівський вальс ........................ 96 Поцілунок русалки ..................... 97 Осіння покута ............................. 98 Втрачений вечір.......................... 99 Подаруй мені світанок................ 100 Далека мрія ................................. 101 Любовний розрахунок ................ 102

Місячний подарунок .................. 103 Місячна година ........................... 104 Вічне щастя ................................ 105 Чужа незнайомка ........................ 106 Я твій літній дощ ........................ 107 Полум’я любові .......................... 108 Під вікном цвіте калина ............. 109 Заспіваємо веселу ....................... 110

Любові кожному бажаю ............. 111 Ти навіки, кохана, моя ................ 112 Світили зорі вдалині ................... 113 Не журися, мила ......................... 114 Любов неземна ........................... 115 Сльози троянди........................... 116 Ти у серці – одна ........................ 117 Все в твоїх очах .......................... 118

Не вмирає любов ........................ 119 Не говори, що немає кохання… . 120 Порівняння ................................. 121 Любов – одна .............................. 122 Власна зірка ................................ 123 Радість юності ............................ 124 В нас з тобою не вийшло … ....... 125 Зачарувала мої сни ..................... 126

Полечу до серпневої казки ......... 127 Спільна доля ............................... 128 Зупиніться літа ........................... 129 Сила кохання .............................. 130

VI. Повернення в дитинство ............ 131

Небесне слово ............................. 131 Груднева зустріч ......................... 132 Червень ....................................... 133 Ходить осінь ............................... 134 Щедрий Миколай ....................... 135

Осіннє мереживо ........................ 136

VІI. Рапсодія життя ...................... 137

З Новим роком! ........................... 137 Рік минає ..................................... 138 Нові надії .................................... 139 Я щасливий в осені іду ............... 140

Моя весна .................................... 141 Не цвітуть зимою рози ................ 142 Усе проходить, відцвітає ............ 143 Прилетіла весна .......................... 144 Позичений час ............................ 145 На Івана на Купала ..................... 146 Весняна кадриль ......................... 147 Барвиста осінь............................. 148

Балада про осінь ......................... 149 Осені обман ................................ 150 Закони природи........................... 151 Зима хурделиця........................... 152 З Новим роком ............................ 153 Рік Голубого коня ....................... 154 Краса черемхова ......................... 155 На те весна .................................. 156

Весняна радість........................... 157 Барви літа .................................... 158 Проминула гроза ......................... 159 Тиха осінь в саду ........................ 160 Все проходить швидко,

проминає ................................ 161 Купальська ніч ............................ 162 Догоряє в саду тепле літо ........... 163

Калейдоскоп ............................... 164

VIII. Вогонь життя ............................ 165

Вогонь життя .............................. 165 Ностальгія ................................... 166 Гра мільйонів .............................. 167 Добро і зло .................................. 168

Життєві дороги ........................... 169

~ 278 ~

Серпневі зорі .............................. 170 Зоря життя .................................. 171 Фарисеї ....................................... 172 Найбільша перемога ................... 173 Чужі і свої помилки .................... 174 Однокласникам........................... 175 Немов у небі голубому

журавлі... ............................. . 176

Вибраний шлях ........................... 177 Заміж за олігарха ........................ 178 Сумніви і вагання ....................... 179 Терниста дорога ......................... 180 Перемога..................................... 181 Всім бажаю щастя ...................... 182 Воля і справедливість ................. 183 Скринька Пандори...................... 184 Вибрана дорога ........................... 185

Життєві сліди ............................. 186 Я не можу брехню обійти… ....... 187 Не можна бути правильним

в неправильному світі ............ 188 Загартовуй себе .......................... 189 Часовий вимір............................. 190 Земля — зупинка у тривогах ...... 191 Сіркові очі .................................. 192

Провідна зоря ............................. 193 Не знаходить той, хто не шукає . 194 Важливий слід ............................ 195 Лікарям ....................................... 196 Непотрібно у горі мовчати ......... 197 До вічності білет......................... 198 Вибрана доля .............................. 199 Пробачу щиро ворогам ............... 200

Європейський університет ......... 201 Дорога за спиною ....................... 202 Щоб піднятись над собою .......... 203 Власні справи ............................. 204

Початок і кінець .......................... 205 Щаслива доля.............................. 206 Не той грішний… ....................... 207 Хто шукає, той завжди знайде .... 208 Не карав би себе ......................... 209 Життєва мета .............................. 210 Все, що пройшло,

не має вороття… .................... 211

Вогонь свічі ................................ 212 Зусилля волі ................................ 213 Спадок ........................................ 214 Окрилене слово ........................... 215 Щемить покутою печаль............. 216 Іронічний світ ............................. 217 Двері до раю ............................... 218 Душа поета ................................. 219 Зоря життя .................................. 220

Роздуми ....................................... 221 Вічні скарби ................................ 222 О, вічний час!.............................. 223 Вітер волі .................................... 224 Про недоліки в друзів

своїх не питай ........................ 225 Добро .......................................... 226 Четверта влада ............................ 227

Не зможе спокій той знайти... .... 228 Втопи образи в річці забуття ...... 229 Голого не можна роздягнути ...... 230 Тяжка дорога .............................. 231 Проміння волі ............................. 232 Шия ............................................. 233 Берег надії ................................... 234 Правда переможе ........................ 236

IX. ПОЕТИЧНІ ЕТЮДИ ............ 236