Завантажити фотоальбом (pdf, 22,5 mb)

Найвагомішим чинником розвитку літературного життя нашого краю як творчого процесу за

останні 75 років прийнято вважати обласне літературне об'єднання «Степ», створене ще у славному

1939-му — році заснування Кіровоградської області. Його попередниками були різноманітні літературні

студії при місцевих газетах, очолювані в різні часи такими загальновизнаними Метрами, як

літературознавець Марк Серебрянський та драматург Микола Куліш, які вже у той час були авторами по

півдесятка книг.

До гуртів літстудійців тоді належав і Сава Голованівський, один з найпопулярніших українських

поетів з довоєнних часів.

Марк Серебрянський,

критик і літературознавець,

кінець 1930-х р.

Микола Куліш,

журналіст, драматург,

кінець 1920-х р.

Сава Голованівський, 1939 р.

Підстава: газета «Кіровоградська

правда» 12.02.1939, № 20,

ін. № 5633.

Анатолій

Мефодійович

Хорунжий

Навколо «Кіровоградської правди» постав спочатку Кіровоградський

міський літературний гурток, який і переріс в Кіровоградське обласне літературне

об’єднання «Степ» у 1939 році.

Першим керівником літературного об'єднання (1939-1941) став

відповідальний секретар «Кіровоградської правди» Анатолій Хорунжий, у

майбутньому автор понад двох десятків книг, серед яких — «Літа молоді», «Рідне

село», «Незакінчений політ», «Незабутні весни», «Білі хати на долоні» —

класичних зразків української повоєнної прози.

Одним із активних учасників літературного гуртка «Степ» був

газетяр Петро Лахман, якого в 1943 році як підпільника закатували

фашисти.

Власна жертовність в ім’я Батьківщини — життєвою програмою

Петра Лахмана , яку він передає через свої поезії.

Анатолій Хорунжий згадував: «Петро багато писав про степ, про

сонце, людей. Завжди бачив їх світлими, радісними і веселими. Був хорошим

молодим та закоханим у життя поетом. Його перші вірші — це була пісня

ранкової дороги. Він написав би багато талановитих творів».

Батьківщино, мій краю орлиний,

Не залишусь ніколи один,

Щирим серцем до тебе я лину,

Бо ти мати мені, а я – син.

Петро Лахман

«... Любов до рідної землі, яка гоїла свої рани,

надихала і на творчість, і на трудові звершення...»

Одразу по війні літоб'єднання «Степ» очолив поет Іван Ісаєв (1846-1948), він організував

видання першої колективної збірки творів місцевих авторів «Під сонцем Вітчизни».

Двадцять років (1948-1967) літературне життя області очолював прозаїк та публіцист –

завідувач відділу культури газети «Кіровоградська правда» Віктор Ярош. Саме під його

керівництвом вийшов перший випуск літературного альманаху «Степ» (1958), вилучений у читачів і

знищений через те, що містив вірші раніше засудженого поета Олексія Машкова.

Віктор Ярош

Голова Кіровоградського

обласного літературного

об’єднання «Степ»

(1948-1967 рр.)

Іван Ісаєв

Голова Кіровоградського

обласного літературного

об’єднання «Степ»

(1946-1948 рр.)

Підстава: Ф.Р-7863, оп. 1,

спр. 156, арк. 1.

Віктор Ярош

в групі колег редакції

«Кіровоградська правда»

та краєзнавчого музею

Підстава: Ф.Р-7863,

оп. 1, спр. 162, арк. 1.

Підстава: Ф.Р-7863,

оп.1, спр.162, арк. 2. Підстава: Ф.Р-7863,

оп. 1, спр. 163, арк. 6.

Зростала талановита молодь: Микола Смоленчук,

Георгій Позняк, Микола Григорів, Віктор Чорногор,

Володимир Федоров, Леонід Тендюк, Микола Раззуваєв,

Микола Циба та інші.

Микола Смоленчук

Георгій Позняк

Володимир Сосюра

Юрій Мокрієв

Георгій Позняк та Микола Григорів

Валентин Речмедін

Леонід Тендюк

Своєрідною школою для кіровоградських

літераторів були творчі зустрічі з метрами

красного письменства, виступи в трудових

колективах серед земляків.

Члени Кіровоградського літературного об’єднання

після виступів на заводі «Червона зірка», 50-ті рр.

1 ряд: (зліва направо): Г.Гришаєв( редактор багатотиражки),

В.Александров, В.Ярош, Р.Попович, Є.Петраков, М.Раззуваєв,

2 ряд: В.Чорногор, Ю.Авруцький, М.Циба, Г.Позняк

Підстава: газета

«Кіровоградська правда»,

16.08.1953, № 162, арк. 2.

Виступ у школі В.Гончаренка і В.Юр’єва

Віктор Погрібний

.

Після В. Яроша деякий час (1967-1968) літоб'єднання очолював невтомний наставник творчої молоді літературознавець і

прозаїк Микола Смоленчук.

Починаючи з 1969 року новим і безмінним впродовж 45 років лідером «Степу» став поет, прозаїк, публіцист, нині –

лауреат республіканських літературних премій ім. І. Нечуя-Левицького, Остапа Вишні та обласних – Євгена Маланюка, Юрія

Яновського Віктор Погрібний.

… Літературне життя області стало насиченішим та змістовнішим, оскільки завдяки журналістському авторитету

В.Погрібного ще від початку 60-х літоб'єднання отримало свою періодичну шпальту «Літературна сторінка», пізніше «Степові

кларнети» і, нарешті, повноцінну щомісячну сторінку «Стежина» в «Кіровоградській правді», які стали і справжнім

випробувальним полігоном для пера обдарованих початківців, і місцем першої публікації найновіших різножанрових творів, і

майданчиком для дискусій та обговорення літературних новинок, і творчою лабораторією старожилів обласного літературного

процесу.


Потужним струменем влилися у літературний процес

молоді таланти — В.Гончаренко, В. Юр’єв …

Нар.арт .СРСР — Д. О. Мілютенко,

Нар.арт. Укр. — К. П. Литвиненко,

арт. М.Кропивницька (онука Марка Лукича),

З.д.м.Укр. — І. В.Казнадій,

режисер театру І. Франка

Н.худ.СРСР Ф. Ф. Нірод.

«Хутір Надії», 1961 р.

…Хто хоч раз ступив на священну землю «Хутора Надії», той просто не

може не творити …

Виступ заслуженого діяча мистецтв

України Івана Казнадія

на відкритті пам`ятника

І. Тобілевича,

1969 рік

.

Покладення квітів до могили І.Тобілевича «Хутір Надії», 1961 р.

Зліва направо: директор театру ім. І.Франка — М. П. Компанієць;

З.д.м.Укр. — І. В. Казнадій;

З.а.Укр. — М. Нішванов;

Нар. арт. СРСР — Д. О. Мілютенко;

Нар.арт.СРСР — Н. М. Ужвій;

Нар.арт. Укр. — К. П. Литвиненко

……ССввооєєрріідднниимм ппоошшттооввххоомм ддлляя ррооззввииттккуу

ллііттееррааттууррннооггоо жжииттттяя ккррааюю,, ззррооссттаанннняя ммооллооддиихх

ттааллааннттіівв ммааллии ттввооррччіі ддеессааннттии ннаа ККііррооввооггррааддщщииннуу

ввііддооммиихх ууккррааїїннссььккиихх ппииссььммееннииккіівв ттаа ттееааттррааллььнниихх

ддііяяччіівв……

ВВииззннааччннооюю ппаамм’’яяттннооюю ппооддіієєюю,, яяккаа ввппллииннууллаа ннаа ззббеерреежжеенннняя йй ррооззввииттоокк

ддууххооввннооссттіі вв ккррааїї,, ббууллоо ппррооввееддеенннняя вв 11997700 ррооцціі ТТиижжнняя ууккррааїїннссььккооїї ллііттееррааттууррии

вв ККііррооввооггррааддссььккіійй ооббллаассттіі Почесними гостями стали близько сотні відомих, високошанованих письменників

України, серед яких – Олесь Гончар, Олександр Корнійчук, Василь Козаченко, Леонід

Новиченко, Дмитро Павличко, Борис Олійник, Іван Драч, Микола Вінграновський... А

разом з ними і кіровоградські майстри художнього слова – Микола Смоленчук,

Володимир Базилевський, Валерій Гончаренко та інші. Всього 117 видатних

літературних діячів протягом тижня зустрічалися з трудівниками, інтелігенцією,

студентами, учнями нашої області. Як з добрими знайомими зустрілися трудівники Долинського району з

літераторами Д. Павличком, Д. Бедзиком, В. Земляком, Г. Чубач, В. Близницем,

членами обласного літературного об’єднання В.Гончаренком, В.Чабаненком,

Г.Шевченком.

Новоукраїнка радо віншувала О.Підсуху, В.Канівця, С.Плачинду, Ю.Мокрієва,

І. Немировича.

До Знам’янки завітали письменники І.Цюпа, А.Хорунжий, О.Чуча, В.Соколов,

Д.Луценко та І.Манжара.

У Петрово письменники Г. Донець, В. Минко, В. Лагода, В. Іванович, В.Юр’єв,

артист О. Кищенко розповіли присутнім про творчі задуми, читали свої твори.

У Вільшанці хліб-сіль піднесли письменникам В. Козаченку, С.Олійнику, Б.Чалому,

Б.Олійнику, М. Сингаївському...

Приїзд на 125-річчя І.Тобілевича,

при в’їзді до Кіровоградщини збоку

Черкащини.

У центрі -

академік О.Корнійчук,

З.д. Укр. І.Казнадій,

драматург М.Зарудний

Олесь Гончар

у музеї на «Хуторі Надія»

Леонід Тендюк з

учнями шк-

інтернату №1

м. Кіровограда

та вчителькою

Л.З.Пігарьовою,

1965 р.

На передньому плані зліва направо:

О.Гончар, Л.Новиченко, О.Корнійчук,

В.П’янов

Школа-інтернат № 1

Село Тишківка Новомиргородського району

приймає гостей з Києва,

1970 р.

Жителі с. Каніж Новомиргородського району

приймають гостей з Києва.

У першому ряду: Віктор Кочевський,

Володимир Канівець.

У другому ряду: Іван Немирович,

Олександр Підсуха.

Зліва направо: В.Базилевський, Р.Братун,

С.Янчуков, І.Драч, В.П’янов,

В.Погрібний, О.Чорногуз.

м.Чигирин

Село Лозоватка Устинівського району радо

вітає гостей, 1970 р.

М.Равлюк — крайній ліворуч, поруч поет

М. Вінграновський.

Іван Драч на «Хуторі Надія»,

1970 р.

…Степовий Приінгульський край широко відкрив свої обійми

для дорогих гостей…

Олесь Гончар — третій ліворуч в першому ряду біля

Нечаївського Будинку культури,

1972 р.

ССввяяттккуувваанннняя 7700--ррііччччяя ЮЮррііяя ЯЯннооввссььккооггоо уу

ссеелліі ННееччааїїввккаа ККооммппааннііїїввссььккооггоо ррааййооннуу

У першому ряду 1-й ліворуч — В.Козаченко, 3-й ліворуч — О.Гончар. Зліва направо: четвертий – М.Галиченко, далі – В.Юр’єв,

В.Базилевський.

У центрі – М.Шумило, О.Гончар, В.Козаченко, 1972 р.

Олександр Моторний друкуватися почав ще в

шкільні роки (районна газета «Колгоспний

шлях»), перебуваючи в армії, друкується у

газетах «Патриот Родины» та «Честь

Батьківщини». Окремими виданнями вийшли:

добірка в книзі віршів «Під сонцем Вітчизни»

(1947 р.), вірші в альманасі «Літературна

молодь» (1952 р.), оповідання в альманасі

«Ранок» (1959 р.) та інші.

Підстава: Ф.Р-7188, оп. 1, спр. 1, арк. 1.

Письменник, журналіст

Олександр Моторний,

1974 р.

Залікова книжка

Олександра Моторного

Рукопис Олександра

Моторного

Понад десятиліття членами Спілки письменників України

були лише Микола Смоленчук та Олександр Моторний



спр. 2, арк. 13.

Підстава: Ф.Р-7188, оп. 1, спр. 3.

Виступ поета В.В. Терена

Підстава: газета «Кіровоградська правда»,

23.10.1988, № 244, інв. № 5953, арк. 3.

Учасники наради в Кіровоградському

обкомі КПУ з нагоди створення

обласної організації

Спілки письменників України,

1984 р.

30 років тому, завдяки наполегливості Павла Загребельного, на

Кіровоградщині створено Обласний осередок Національної спілки

письменників України, а до того кіровоградські письменники входили

до складу Одеської організації. Першим відповідальним секретарем

новоствореного обласного осередку було обрано Григорія Клочека, а

потім організацію очолювали Володимир Панченко, Володимир Кобзар,

а найдовше — від червня 1995 року і до сьогодні — Василь Бондар.

Організація налічує понад двадцять членів, організовує помітні

літературно-громадські акції. У 1995 році обласною організацією

НСПУ спільно з «Просвітою» заснований часопис «Вежа» (перший

головний редактор — Володимир Панченко). Нині редакційну раду

очолює Василь Бондар. Для найактивніших дійових осіб літературного

процесу Кіровоградською обласною радою за ініціативи місцевої

організації НСПУ засновано обласну літературну премію імені Євгена

Маланюка.

НСПУ сприяє професійній діяльності письменників України,

захисту їхніх авторських та громадянських прав; відстоюванні честі,

гідності, доброго імені літератора. НСПУ піклується про освоєння,

збереження і поширення надбань української літератури і мистецтва,

а також набутків літератури і мистецтва інших етносів України,

сприяє перекладові творів української літератури іншими мовами і

перекладові творів літератури інших народів українською мовою.

НСПУ сприяє розвиткові й захистові української мови, збереженню

духовної спадщини минулого.

Учасники урочистостей з нагоди створення обласної

організації СПУ.

м. Кіровоград, 3 грудня 1984 р.

http://lib.kr.ua/index.php?menuid=61



Г. Клочек, В. Скомаровський, В. Козаченко,

В. Канівець, В. Погрібний

під час урочистостей з нагоди створення

обласної організації СПУ.

м. Кіровоград, 1984 р.

Нарада в Кіровоградському КПУ з нагоди

створення обласної організації СПУ,


Керівники обласної організації

Спілки письменників України

Григорій Клочек

(1984-1985 рр.) Віктор Панченко

(1985-1991 рр.)

Володимир Кобзар

(1991-1995 рр.)

Василь Бондар

( З 1995 рр.)

М. Смоленчук, О. Корнійчук, Л. Новиченко,

А.Тобілевич зі студентам

Кіровоградського державного

педагогічного

інституту ім.О.С.Пушкіна

на «Хуторі Надія», 1970 р.

Микола Кузьмович Смоленчук – автор романів «Сиве покоління» (1965 р.), «Ой

літав орел» (1969 р.), «Білі бланкети» (1985 р.), повістей «Степи полинові» (1961 р.),

«Степівчани» (1963 р.), «Родня» (1968 р.); нарисів та художніх розвідок, присвячених

театру корифеїв та його діячам.

ек

Лише наступного дня вирвалися в місто. Так багато людей і будинків Марко бачив

вперше. З туману спогадів приходили згадки

про Єлисавет, коли ще малюком приїздив з

батьком на ярмарки, але то було давно і

майже стерлося з пам’яті.

Одне з найстаріших міст Півдня,

побудоване ще сотню років тому у верхів’ях

Інгулу, Єлисаветград вразив хлопця своїми

гостроверхими церквами, гомінкими базарами,

залишками високих кріпосних валів, довгою

площею біля міського саду, куди, з чуток, мало

не щороку приїздить сам цар на воєнні

маневри. Місто, ставши центром військових

поселень, ось уже років з двадцять входило у

громадянське відомство повітового Бобринця,

маленького степового містечка верст за

півста на південь від Єлисавета.

«Ой літав орел»

01 травня 1968 р.

Підстава: Ф.Р-6976, оп. 1, спр. 182, арк. 1,2.

Підстава: Ф.Р-6976, оп. 1, спр. 182, арк. 3,4.

В.Козаченко, М.Смоленчук, А.Тобілевич

М. Смоленчук та С. Голованівський на

«Хуторі Надія»

під час «Вересневих самоцвітів»,

70-ті рр. ХХ ст.

М. Смоленчук та І. Драч садять дерева на «Хуторі Надія»,

1970 р.

Зліва направо: М. Смоленчук,

С. Голованівський, І. Ле, 1970 р.

Якось одержав телеграму від

Тарковського – кликали грати в «Назарі

Стодолі» Кичатого і лірика. Їхати довелось

терміново. Навіть не подавши рапорта,

погнав коней до Єлисаветграда…. Степ одягся

у строкате весняне вбрання. Інколи шлях

перетинав полохливий заєць, пірнувши у

тодішню ковилу; то тут, то там свистіли

біля нірок ховрахи. Високо в небі ширяли хижі

степові шуліки.


Найкраща пора року в

степах – останній місяць весни.

Спека ще не випалила толоки і

вибалки, все буяє цвітом. Ниви

радують свіжими молодими

хлібами.


М. Смоленчук та С. Голованівський на

«Хуторі Надія»

під час «Вересневих самоцвітів»,

70 рр. ХХ ст.

Степ навіть у кінці літа мав якусь

чарівну принаду. Неміряні простори

п’янили гострими пахощами. Коні ламали

крихку свіріпу, хилили до землі виповнене

колосся мітлиці й суховершки, оббивали

сизий пил квітучого полину.

«Степівчани»

Степ, росяною свіжістю

оповитий, палахкотів тисячами барв.

«Степівчани»

Василь Бондар та Микола Смоленчук,

1992 р.


Рекомендація М.К.Смоленчука до Спілки

письменників України А.Дімаровим


Рекомендація М.К.Смоленчука

до Спілки письменників України М.Рильським


Рекомендація М.К.Смоленчука

до Спілки письменників України

П.Нестеровським


Листи М.К.Смоленчука

до Одеського відділення Спілки

письменників України

Підстава: Ф.Р-6976, оп. 1, спр. 440, арк. 1. Підстава: Ф.Р-6976, оп. 1, спр. 440, арк. 2.

ШШккооллуу ««ССііввааччаа»» ззаа ккееррііввннииццттвваа ВВааллееррііяя ГГооннччааррееннккаа

ппррооййшшллаа ццііллаа ппллееяяддаа ллііттееррааттоорріівв,, ббааггааттоо зз яяккиихх ппооппооввннииллии

ллааввии ННааццііооннааллььннооїї ссппііллккии ппииссььммееннннииккіівв УУккррааїїннии..

ВВ..ГГооннччааррееннккоо ннаассттііййллииввоо ввииммааггаавв ввіідд ккоожжннооггоо ззіі ссттууддііййцціівв

ппоовваажжллииввооггоо ссттааввллеенннняя ддоо ССллоовваа..

Виступ у школі В.Гончаренка і В.Юр’єва


спр. 378, арк. 1.

Потужним струменем влилися у літературний процес

молоді таланти — В.Гончаренко, В. Юр’єв …

Уже зима в Кіровограді Уже зима в Кіровограді

Полою білою мете,

І знов за садом дивна радість

Чига схвильовано мене.

Ти із роботи йдеш під вечір,

З-під капелюшка в півчола

Волосся падає на плечі,

Немов блискучих два крила.

Тебе стрічаю коло хати

І зупинитися боюсь,

Тобі щось хочу розказати

І не розказую чомусь.

А ти смієшся, і сміються

Синиці, сонце, снігу синь.

«На руки хочу, мамо Люся», –

Лепече твій трирічний син.

Він вибіга навстріч із двору,

Синок, синулечка, синусь…

А я поїду звідси скоро

І вже ніколи не вернусь.

У мене теж дружина буде

І син, так схожий на твого.

Ось тільки грудень в серці будить

Жури прадавньої вогонь.

Я на твої дивлюсь на вікна,

Мов обертаюсь у майбуть.

Боюсь забути те навіки,

Що неможливо вже забуть.

Блакиттю криги світить небо

Крізь плівку сизої слюди.

Мабуть, воно отак і треба,

Щоб замело мої сліди.

Адже не вернеться насправді

Ні юнь, ні літо молоде.

Уже зима в Кіровограді

Полою білою мете.

Засідання літературної

студії «Сівач»,

м. Кіровоград, кінець 60-х р.

Сидять зліва направо:

Є. Желєзняков, В. Гончаренко.

Валерій Васильович

Гончаренко — автор п’яти

поетичних книжок, 12 поем,

роману-гротеску «Парад химер

у Кіровограді», поеми-пародії

«Кіровоградська Енеїда»,

оповідань, повісті і трьох п’єс.

Обласною організацією НСПУ

та ПВЦ «Мавік» у 2000 р.

започатковано обласний

літературний конкурс

ім.В.Гончаренка для молодих

авторів.

В.Гончаренко читає вірші у

Кіровоградському

професійному училищі,

1970-х р.

Валерій Гончаренко


Валерій Гончаренко

у бібліотеці

ім. Т.Г.Шевченка,


О.Моторний, В. Гончаренко

з літгурківцями школи №13

м. Кіровограда,

початок 1970-х р.

Б.Куманський,

В. Гончаренко

м.Кіровоград,

1975 р.

Арсенівський етюд

Блакитний вересневий досвіт

Серпанком засріблив поля.

Іване Карповичу, осінь

Уже в Арсенівці буя.

Душі зачаяної порух –

Жоржин жарких і руж колаж.

І нам відчутно: зовсім поруч

Десь Ваші кроки, голос Ваш.

Легке опале листя палять,

На крилах бусла – листопад.

Душа святкує Вашу пам’ять,

Іване Карповичу, сад

І степ, і став, і день притихлі

Німують мрією про Вас.

Та гупотять додолу стихлі

Ранети у ранковий час.

Іване Карповичу, все-таки

З Арсенівки у сивий час

Ви почалися,

Бо Арсенівка

Із України почалась.

Засідання літературної

студії «Бригантина»,

1963 р.

Виступає поет В.Гончаренко

у музеї В. Близнеця

в с. Першотравенка Компаніївського району,

1993 р.

Засідання «Сівача».

Третій справа в 1 ряду – його керівник

Валерій Гончаренко,

1986 р.

В. Гончаренко на виставці присвяченій 75-річчю газети

«Кіровоградська правда», 1993 р.

З 2001 року обласною організацією Національної спілки письменників

України проводиться обласний літературний конкурс

імені Валерія Гончаренка для молодих авторів.

20-річчя Спілки письменників.

Урочистості в Кіровоградському літературно-меморіальному

музеї І.К. Карпенка-Карого з нагоди вручення премії ім. Валерія Гончаренка,

2005 р.

Учасники урочистостей з нагоди

вручення обласної молодіжної

літературної премії імені Валерія

Гончаренка за 2004 р. у Кіровоградському

літературно-меморіальному музеї

І.К. Карпенка-Карого, 2005 р.

Лауреати обласної молодіжної

літературної премії

імені Валерія Гончаренка

за 2005 р.

О. Леонідов, Ю. Дацюк, М. Щербаков

та В. Бондар у Кіровоградському

літературно-меморіальному

музеї І.К. Карпенка-Карого, 2006 р.

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%9D%D0%A1%D0%9F%D0%A3

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%9D%D0%A1%D0%9F%D0%A3

Відкриття меморіальної дошки В.В.Винниченку

на приміщенні колишньої чоловічої гімназії

1992 р., перший праворуч Г.Клочек, з темним

зошитом в руках — В.Бондар.

Круглий стіл у Кіровоградському обласному

краєзнавчому музеї «Мій Яновський».

Зліва направо: В.Бондар, М.Наєнко, В.Панченко,

Ю.Компанієць, Г.Клочек, А.Німенко, С.Плачинда,

В.Погрібний,

2002 р.

Григорій Дмитрович Клочек — досліджує

історію української літератури, проблеми

методології і методики системного аналізу,

поетику художнього твору. Автор книг «Душа моя

сонця намріяла…», «Поетика Бориса Олійника», «У

світлі вічних критеріїв», «Поетика і психологія»,

«Як наблизитися до Давида Мотузки», «Поезія

Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація» та інші.

Організував видавництво «Степова Еллада» для

допомоги «шкільному літературознавству»

(1998 р.). Лауреат обласної літературної премії

ім.Є.Ф.Маланюка за дослідження «Світ «Велесової

книги» (2004 р.).

Підстава: газета «Народне слово»

04.03.2003, № 25, арк. 2.

Зустріч літераторів з читачами в

магазині «Книжковий світ».

Зліва направо:

Д. Іванов, В.Панченко,

Ю. Каменський.

м. Кіровоград,

1986 р.

Володимир Євгенійович Панченко — автор численних праць з

історії української літератури, зокрема, «Енергія пошуку» (1983 р.),

«Віч-на-віч з епохою» (1987 р.), «Юрій Яновський» (1988 р.),

«Володимир Винниченко: парадокси життя і творчості» (2004 р.),

«Неубієнна література» (2007 р.). Його перу належить кілька

літературно-критичних книг та сценаріїв документальних фільмів.

Намагається дотримуватися трьох принципів: «Під лежачий камінь

вода не тече», «Не тримай камінь за пазухою», «Крапля камінь

точить».

Презентація першої збірки віршів Р. Любарського

«Время звезд и дождей» в бібліотеці ім. Д.Чижевського,

1995 р.

Виступ письменника В.Є. Панченка на ввііддккррииттттіі

ллііттееррааттууррнноо--ммееммооррііааллььннооггоо ммууззееюю ІІ..КК..ККааррппееннккаа--ККааррооггоо уу 11999955 рр..

Учасники творчого вечора

до 60-річчя поета

А. Кримського

сел.Олександрівка, 1998 р.

Сидять зліва направо:

Л. Куценко, В. Панченко,

В. Гончаренко.

Стоять у І ряду зліва направо:

А. Корінь, А. Кримський,

Н. Гончаренко.

Стоять у ІІ ряду зліва направо:

І. Кримська, С. Колесников,

В. Стратьєв, Б. Чамлай. Члени Кіровоградської обласної письменницької організації.

м.Кіровоград, 1998 р.

Сидять зліва направо: Ф. Непоменко, Ю. Каменський,

Г. Клочек, В. Гончаренко, В. Бондар, Б. Чамлай.

Стоять зліва направо: Л. Куценко, О. Жовна,

В. Погрібний, В. Панченко, В. Шило, П. Селюцький.

Г.Гусейнов, П.Бровченко, В.Панченко

на місці садиби, де жив Ю.Кондратюк

під час написання праці про польоти на місяць,

2005 р.

В.Панченко, В.Погрібний,

2007 р.

Кобзар Володимир Федорович — з 1981 року працював у Кіровограді журналістом, завідуючим

літературною частиною обласного музично-драматичного театру ім.М.Л.Кропивницького, очолював

обласну організацію Спілки письменників України (1991-1996 рр.). У часи горбачовської «перебудови»

активно працював у Народному Русі України, редагував нелегальний «рухівський» часопис «Думка». З

1997 – помічник президента Національного університету Києво-Могилянської академії. Автор книг

«Провулок гвардійський» (1981 р.), «На отчому порозі» (1988 р.), «Сіль Чумацького шляху» (1989 р.),

«Буваличі» (1993 р.) та інші.


Матеріали до висунення В.Ф.Кобзаря

кандидатом у депутати


Посвідчення В.Ф.Кобзаря


Заява Володимира Федоровича Кобзаря

про прийняття в члени



Супровідний лист

до рекомендацій В.Кобзаря в члени



Вітальна телеграмма В. Кобзарю про

прийняття в Спілку письменників України


Автобіографія

Володимира Федоровича Кобзаря


Підстава: Ф.Р-7698, оп. 1, спр. 54, арк. 7 зв.

Характеристика В.Кобзаря


На одній із зустрічей з трудівниками м.Кіровограда.

Перед мікрофоном — В.Кобзар.

Парк ім.Леніна, 25 лютого 1990 р.


Проводиться агітація за В.Панченка.

З мегафоном — В.Кобзар, поруч —

В.Бондар. Зупинка навпроти автовокзалу.

м.Кіровоград, 03 березня 1990 р.


На установчій конференції крайового РУХу

в Кіровоградському державному

педагогічному інституті ім.О.С. Пушкіна.

08 квітня 1990 р.

Підстава: Ф.Р-7698, оп. 1, спр. 87, арк. 3, 4.

Мітинг РУХу біля пам’ятника Т.Шевченку.

м. Кіровоград, липень 1990 р.

Підстава: Ф.Р-7698, оп.1, спр. 85, арк. 5.

Мітинг РУХу біля пам’ятника Т.Шевченку.


Л.Скорик, В.Кобзар, В.Бондар

м.Кіровоград, 16 липня 1991р.


На семінарі молодих літераторів області.

м. Кіровоград, 22 травня 1993 р.

Підстава: ФР-7698, оп.1, спр. 87, арк. 9.

Під час Всесвітнього форуму українців.

Зліва направо: В.Бондар, В.Кобзар,

В.Базилевський.

м. Київ, серпень 1992 р.



В. Бондар, Л. Біловченко,

В. Гончаренко, Б. Чамлай.


Зустріч журналістів і письменників з

В.Чорноволом

у редакції газети «Народне слово»


З циклу «Про що розповів автограф?» Зліва направо:

К. Лісняк, Ю. Каменський, В. Бондар.

Кіровоградський літературно-меморіальний

музей І.К. Карпенка-Карого,

1997 р.

Василь Васильович Бондар — перші твори (вірші)

опублікував школярем у 1970 році («Ленінські заповіти» м. Тетіїв).

Оповідання друкував у часописах «Україна», «Дніпро», «Вітчизна»,

«Авжеж», «Кур'єр Кривбасу», «Вежа», «Літературна Україна»,

«Степ» та інших. Ряд творів вийшли друком у гуртових збірниках

«Вітрила-83», «Оповідання-86», «Свята вода», «Десять

українських прозаїків. Десять українських поетів». У грудневому

номері «Дніпра» за 1990 р. було вміщено оповідання В. Бондаря

«Шутка» із коротким переднім словом М. І. Кравчука. Перша

книга прози «Одвідини» побачила світ 1994 року. У 2001 р. вийшла

збірка «Смарагдові китиці у воді» та інші.

ПИСЬМЕННИК – НЕ ПРОФЕСІЯ, А СТАН ДУШІ

На фото: В.Бондар, В.Кобзар,

А.Погрібний, Б.Чамлай.

1995 р.

Презентація книги І. Немированої «Вітри на видноколі»

Зліва направо: В. Бондар, І. Немирована, М. Несміх.

сел. Вільшанка, 2004 р.

Меморіальна таблиця Петру Чорному

м. Помічна, 2007 р.

Василь Бондар серед учасників

літературного фестивалю

«Лісова пісня».

с. Колодязне Ковельського району

Волинської області, 2008 р.

21 січня 2009 року відбулася зустріч-

презентація книги «У пошуках слова значущого»

Василя Бондаря. Поштовхом до написання цієї

книги стало дитяче захоплення творами Тараса

Шевченка.

«Не всі слова я розумів… Сьогодні

знаю, що Шевченкове слово –

і гнівне, і полум’яне, і картаюче,

і пророче… А ще й не всіма в

Україні почуте і відчуте…»

Василь Бондар

Презентація книги Василя Бондаря

«У пошуках слова значущого»,


Презентація книги Віталія Постолатія «Окупація»,



«Народне слово»,

04.01.2003, №. 1,

інв. № 6818, арк. 3.

Презентація книги Василя Бондаря «Камінь від хандри»,


Презентація книги Юрія Обжеляна «Останній караван»,


Підстава: газета «Народне слово», 11.02.2003,

№. 16, інв. № 6818, арк. 3.

«Небо здіймалося вгору блакитними вежами» – саме цей рядок з роману Юрія

Яновського дав назву літературному часописові «Вежа», який уже майже два десятки

років виходить у м. Кіровограді. Ідея видання літературно-мистецького часопису існувала

завжди, повнокровно втілити її вдалося письменницькому осередку нашого краю у

1995 році. Перший редактор журналу – Володимир Панченко. Після його переїзду до

столиці редакторські обов’язки перейшли до голови обласної організації Національної

Спілки письменників Василя Бондаря.

Часопис із самого початку не був суто містечковим, а прагнув відображати

всеукраїнський літературний процес. Слід зазначити, що попри скромні можливості

«Вежі» вдається уникати провінційності, обмеженості. Саме тут з’явилися друком

невідомі доти п’єси Володимира Винниченка, неопублікована досі збірка «Чорні вірші»

Евгена Маланюка, загублена в часі єдина книга Юрія Дарагана «Сагайдак», мала проза

Леоніда Чернова-Малошийченка. Окрім загубленої і призабутої класики, журнал не забуває

і про авторів-сучасників, публікуючи їхні нові твори.

Наш степ – своєрідна драматургічна столиця. Саме тут народилися й творили

І.Карпенко-Карий, М.Кропивницький, В.Винниченко, Ю.Яновський, І.Микитенко. Отож,

«Вежа» намагається тримати марку – щономера публікує сучасну українську п’єсу.

Краєзнавство – постійна тема, що присутня у «Вежі». Саме тут вперше

опубліковано досі майже невідому працю славетного історика Наталі Полонської-

Василенко «Заселення Південної України в половині ХVІІІ століття». Також у «Вежі»

публікується початок великої літературно-краєзнавчої розвідки Володимира Могилюка

«Лицедії степових Афін», ряд спогадів, частина листування українського новеліста

Миколи Кравчука з поетом Іваном Гнатюком, літературознавчі статті Тетяни Андрушко

та Василя Марка.

«Вежа» позиціонує себе як літературно-мистецьке видання, подаючи з номера у

номер розповіді про художників, а на кольорових вклейках – репродукції їхніх картин.

Журнал постійно публікує гумор та хроніку культурно-мистецького життя краю.

У гостях у молодих літераторів Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. Пушкіна.

Справа – О.Гончар, А.Бойчук, Б.Олійник, В.Погрібний,

1979 р.

ВІКТОР ПОГРІБНИЙ: «ЗАДУМИ ЛЕЖАТЬ В МЕНІ, БО ЯКЩО Я АКТИВНО ПОЧНУ

ПРАЦЮВАТИ НАД НИМИ, ТО НЕ ЗМОЖУ ЗРОБИТИ ТЕ, ЩО РОБИВ УСЕ ЖИТТЯ…»

Леонід Тендюк і Віктор Погрібний,

1961 р.

Віктор Олексійович Погрібний був редактором

Кіровоградської газети «Молодий комунар», власним

кореспондентом республіканських газет «Сільські

вісті», «Літературна Україна», «Кіровоградська

правда». Упродовж майже 30 років – керівник

обласного літературного об’єднання. Редактор

літературно-мистецького та громадсько-політичного

альманаху місцевих літераторів «Степ» з 1994 року.

Ініціатор створення музею-заповідника І.Карпенка-

Карого у с.Арсенівці Новомиргородського району.

Автор книжки поезій «Напис на шибці» 1994 р. та

інших. Лауреат премії НСПУ ім.І.Нечуя-Левицького.

Моя земля

(Після повернення з Матусівки)

Я пришитий до неї нитками дощу,

Пришитий осінньою павутиною,

Жилкою кленовою…

І в мене не вщух

Дивний намір — жити на ній дитиною.

Я пришитий до неї проханням синиць,

Пунктиром доріжки дрібної мурахи,

Пришитий навічно розчерком блискавиць…

Не стомилось бажання –

Летіти над нею птахою.

Я пришитий, о Боже, усім я пришит —

Сивим світанням, ріки голубою косою…

І не треба, душе моя, рвати цю нить:

Їй же боляче… А що буде зі мною?..


1. М.Жулинський, літературознавець, критик (Київ)

3. В. Яворівський, прозаїк, публіцист (Київ)

4. А.Погрібняк, секретар Кіровоградського обкому партії.

5 .С. Плачинда, прозаїк, публіцист, критик (Київ), наш земляк.

6. О. Гончар, прозаїк (Київ)

7. В. Бровченко, поет (Київ), наш земляк.

8. В. Канівець, прозаїк, драматург (Київ).

11. К. Волинський, критик, літературознавець (Київ).

12. В. Панченко, літературознавець, критик (Кіровоград).

13. В. Погрібний, поет, публіцист (Кіровоград).

14. Є. Чабаненко, заступник голови Кіровог. облвиконкому.

15. Ю. Камінський, поет (Кіровоград).

16. А.Демиденко, голова райвиконкому.

Голова поетичної секції обласного літоб’єднання В.Погрібний в

редакції газети «Кіровоградська правда», 1959 р.

Ходімо, сину, в степ:

в степу людині видно.

Й людину видно там –

з усіх, повір сторін…

Пошвидше просипайсь:

ми на світанку вийдем,

он будить вітерець –

примчав з далеких гір.

Тиждень української літератури на Кіровоградщині,

1970 р.

Учасники обласного семінару молодих літераторів (шкільних) з його

керівниками В.Кобзарем, П.Селецьким, В.Погрібним, В.Бондарем,

Л.Куценком, В.Гончаренком, А.Кримським, В.Бабичем,

А.Саржевським біля пам’ятника Т.Г.Шевченка, 1993 р.

З’їзд Спілки письменників України

В.Бондар, В.Погрібний, Селецький , Л.Куценко,

1994 р.

Розчищення осокорової алеї на Заповіднику в с.Арсенівці.

Зліва направо: В.Бондар, П.Селецький, В.Кобзар,

В.Погрібний, Б.Чамлай

Обласний день поезії,

1994 р.

Зустріч у Матусівці.

У центрі В.Погрібний та А.Кривохижа.

«Хутір Надія», 2000 р.

На ювілеї Т.Гусинського

Літератори на батьківщині І.К. Карпенка-Карого.

Зліва направо: А. Курганський, Ф. Непоменко,

В. Смотренко,М. Безкокотов, В. Погрібний, В. Бондар.

с. Арсенівка Новомиргородського району

Кіровоградської області, 2000 р.

Відкриття меморіальної дошки поету В.В.Гончаренку..

Зліва направо: Ю. Матівос, А.Перевозник, В.Могилюк,

В. Погрібний,С. Колесников.

м. Кіровоград, вул. Луначарського, 2002 р.

Зліва направо: В. Бондар, Л. Куценко, В. Могилюк.


В.Погрібний, М.Матіос після виступу на

з’їзді НСПУ, 2004 р.

Зустріч з хлібом-сіллю в с. Арсенівці

2005 р.

Шевченківське свято,

2005 р.

У гостях у «Степу» Н.Назаров,

2006 р.

Після одержання літературної премії

ім. Є.Маланюка О.Полєвіної,

2007 р.

Вручення премії ім.Є.Маланюка Л.Безпалому.

Зліва направо: М.Сухомлин, Л.Безпалий,

В.Марко, В.Погрібний,

2008 р.

Іван Кравцов на «Хуторі Надія»

Зустріч з Костем Оверченком

(член літоб’єднання з Латвії),

2008 р.

ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ

У тихім Інгулі купаються зорі,

цвіте матіола в міському саду.

В цю літню вечірню вже зоряну пору

ізнов на зустріч з тобою іду.

Нам берег зарошений ляже під ноги,

нас верби покличуть туди молоді,

і місяць сріблястий простелить дорогу,

і місто всміхнеться у тихій воді.

Замела заметіль Матусівку,

вишняки до вершників замела.

Пам’ятаю: така на причілку

кучугура іще не була.

Виступ В.Погрібного на відкритті

«Вересневих самоцвітів», 2009 р.

Обласна нарада молодих літераторів


Зліва направо: А. Царук, А. Борисенко,

Н. Купчинська, В. Погрібний, С. Тимко,

О. Косенко, В. Бондар.

смт. Олександрівка, 2009 р.

70- річчя літературного об’єднання

«Степ», 2009 р.

Втеча

(Розмова із степом)

— Потопчи мене, потопчи!

Походи по мені, походи!

А скажи, хлопче, дідові – чий?

Такий гордий та молодий?

— Я Олекси Теплого син!

Він на руки отут мене брав.

Бачиш – ген, аж на обрії – синь?

Там він краяв тебе – орач…

Ювілейний вечір — 75 років Віктору Погрібному,


«Вересневі самоцвіти» в с.Арсенівці В.Гармазій, В.Погрібний,

2010 р.

Книжкова виставка,

2013 р.

Вклонитись землі Тобілевичів приїхав

педуніверситет.

За річкою – заповідник «Батьківщина

Карпенка-Карого», 1998 р.

Посадити дуби в с. Арсенівці прибули голова

облдержадміністрації В.М.Кальченко та голова обласної

ради М.О.Сухомлин. З ними – начальник обласного

управління культури Ю.І.Компанієць, скульптор

А.Ю.Мацієвський та фольклорний

колектив із с.Мар’ївки.

с.Арсенівка, 1999 р.

Шануємо Карпенків край!!!

СТЕП

(Арсенівка)

Духмяна скирто –

розкішна жінко!

О як ти пахнеш!

Аж через вікна…

О як ти – пряно!

О як ти – ніжно!

Вселилось поле:

цілує ніжки.

Тобі цілує

і примовляє:

– Духмяна скирто,

ой загуляєм!..»

Завечоріло.

Лиш синь надворі.

Розкішну жінку

украли зорі.

Ні, не украли –

защебетали

і цілу ніч їй

любов шептали.

Ще й місяченько

накинув оком,

пірнав у скирту

стрибком глибоким.

Наранок сонце

ревниво встало.

Його колеса —

всіх розігнали.

Золоті бризки

побігли гінко:

«— Духмяна скирто –

Розкішна жінко!..»

А хто був свідком,

хто запримітив?

А он тіка за горб

вусатий вітер…

Живи, Арсенівко, над голубою Виссю!

ТОЙ, ХТО ВИМІРЯВ І ЗБЕРІГ АРСЕНІВКУ

Природа в цих краях така, що хоч кіно про

мавок та русалок знімай: поміж порослих деревами

пагорбів розкошують степові трави, цвіркочуть

коники, співає дзвінкоголосе птаство. Неподалік

хлюпочуться хвилі, куняють над водою рибалки з

довжелезними вудлищами, а в розпеченому сонцем

повітрі вирує неповторний аромат степу…

Ах, провінціє!

Ах, провінціє убога!

Бунтівний двадцятий вік.

Неокреслені чертоги.

Безрозрадний чоловік.

Зірка блимне, чи ліхтарик

Над провулочком вузьким,

Тихо дзенькне на гітарі

Залетілий херувим.

Шиї витягнуть антени:

Хто там бродить в тишині?

Загоряться хризантеми

В перемерзлому вікні.

Ах, провінціє багата.

Лісу ниточка жива.

Непрокурені дівчата.

Непотоптана трава…

Тут я, кинута Богами

(І не спалена чомусь),

Незруйнованому храму

На пустирищі молюсь.

***

Дорога й місяць повний над сосною.

Рипуча хвіртка милого двора.

Й така блаженна тиша супокою –

Аж щось у грудях щемко завмира.

Я так давно у цім дворі була,

Що з місяцем і дивною сосною…

Серед зими повіяло весною,

І під рукою хвіртка ожила.

Поетеса Тамара Журба

під час творчої зустрічі

з робітницями ферми

1980-ті р.

Поетеса Тамара Журба, Віктор

Ганоцький, Петро Селецький,

Євгенія Іссаєнко.

Завод «Червона зірка»,

1982 р.

Тамара Гнатівна Журба після закінчення середньої школи за

комсомольською путівкою поїхала на новобудови Донбасу.

Повернувшись на Криворіжжя, була помічником машиніста

екскаватора на металургійному комбінаті, працювала на

будівельних майданчиках, бібліотекарем та вихователькою

дитячого садка. Нині мешкає в м.Сальта, Аргентина.

Друкується з 1971 року. Авторка поетичних книг «Дотиком

серця», «Лагідна земля», «Жіноча розмова», «Зимова флейта», книги

поезій для дітей «Звідкіля ти, журавлятко?»

Учасниця VІ Всеукраїнської наради молодих літераторів. За збірку

«Лагідна земля» нагороджена обласною премією імені

Ю.Яновського. За книгу поезій «Зимова флейта» стала переможцем

обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2004 рік у

номінації «Художня література».

Містечко провінційне

Вже над пероном розійшлися хмари.

Тремка зоря нам світить ув імлі.

Ти від’їжджаєш – не забудь гітару

І милу пісню рідної землі.

Маленька наша станція Долинська –

Містечко провінційне у степах.

Стара тополя – птахова колиска.

І долі відсвіт в маминих шибках.

Застукотять колеса у світанок,

І хтось гукне : «Щаслива путь!»

Ти у вікно поглянеш наостанок

І в погляді твоєму пропливуть:





Зове зоря за сині оболоні…

Щаслива путь. Та повертайся знов,

Бо залишились на пустім пероні

Твої найперші віра і любов.





***

Відійду в незаймані світи.

Тільки ж так непросто, так

непросто

Від оцих ворітець одійди.

Відлечу з осінніми лелеками

В безберегу сиву каламуть.

Тільки ж так нелегко, так нелегко

Буде тобі образ мій забудь.

А іще не згасли громовиці.

Не затихли хвильки на ріці.

Ще тремтить листочок на осиці.

Ще блищить сльозинка на щоці.

Трави пахнуть. Літо половіє.

Жовтий серпик місяця – і ми…

Може, й справді я не розумію,

Що іще далеко до зими.

І вулиці міста.

І друзі мої — неофіти.

І голі вітрини.

І в мене в руці ні гроша.

Я досі шукаю

Любові і правди на світі.

Так довго шукаю,

Що змерзлася в грудку душа.

***

Свавільний вітер.

Небо золоте.

І ніч така висока і тривожна.

Здається:

Слова вимовить не можна —

Таке воно легеньке і просте.

Освітить темінь червонястий глід,

Торкне листок плече моє несміло…

Ледь ворухнуться губи мої білі,

Зоря кресне солоний небозвід.

І знову нагадає нам про те,

Що мить оця минеться і назавше,

Що все те на хвилинку тільки наше:

Свавільний вітер,

Небо золоте.

Олександр Юрійович Жовна перші оповідання надрукував

1991 року у львівському часописі «Дзвін», згодом друкувався у

часописах «Дніпро», «Донбас», «Україна», «Кур'єр Кривбасу»,

«Лель», «Вежа», «Степ» та інші. Твори Олександра Жовни

друкувались у колективних збірниках «Квіти у темній кімнаті» та

«Приватна колекція». Автор книг оповідань та повістей

«Партитура на могильному камені», «Вдовушка», «Експеримент»,

«Маленьке життя». Його твори видані в Токіо та Нью-Йорку.

Ім'я Олександра Жовни занесене до Української енциклопедії

визначних особистостей ХХ століття.

Письменник тричі виступав автором сценаріїв до фільмів,

знятих за його творами. Всі вони — «Партитура на могильному

камені», «Світла ніч» та «Секонд-хенд» вже побачили світ. У

четвертому фільмі «Маленьке життя» Олександр Жовна

дебютував ще й як режисер-постановник та актор.

Олександр Жовна – лауреат кількох літературних премій,

зокрема на Всеукраїнському конкурсі романів і кіносценаріїв

«Коронація слова» 2000 року отримав диплом за кіносценарій

«Дорога», 2001 року – за сценарій «Експеримент», 2003 року – за

сценарій «Вдовушка». За його творами знято художні стрічки:

«Партитура на могильному камені» (1996, режисер Ярослав

Лупій), «Ніч світла» (2004, режисер Роман Балаян), «Секонд-

хенд» (2005, режисер Ярослав Лупій), «Маленьке життя» (2007,

режисер Олександр Жовна).

Член Національної спілки письменників України з 1994 року.

Лауреат премій «У свічаді слова» Євгена Бачинського

(США, 1996), «Благовіст» (1999).

За вагомий внесок у вітчизняну літературу Олександр

Жовна став ще й лауреатом премії імені Володимира Винниченка

газети «Народне слово» (2008).

Лауреат Обласної літературної премії ім. Є. Маланюка

(2008) за книгу оповідань та повістей «Її тіло пахло зимовими

яблуками» у номінації «Художня література».

Презентація книги Олександра Жовни «ЇЇ тіло пахло

зимовими яблуками», м.Кіровоград, 2011 р.

Блаженніший митрополит Володимир благословляє

О.Жовну на зйомку фільму «Маленьке життя»,

2007 р.

Прес-конференція знімальної групи кінофільму

«Маленьке життя», 2007 р.

Підстава: газета «Народне слово», 27.03.2003, № 33,

інв. № 6818, арк. 3.

Підстава: газета «Народне слово», 16.02.2010, № 12,

інв. № 6981, арк. 3.

Світлана Григорівна Барабаш – постійна ведуча культурологічної

авторської програми «Вітальня Світлани Барабаш» на обласному телебаченні.

Автор 200 наукових статей з історії української літератури, сучасного

літературного процесу, культурології та фольклористики, окремих наукових

праць «Чарівні джерела поезії» (про творчість А.Малишка), «Серце вільне і

пісенне» (Д.Павличко), «Душа прозріє Всесвітом очей» (Л.Костенко),

літературознавчого дослідження «Пісні з голосу моєї мами», збірки поезій

«Золоті причали» (1998 р.). З 2004 року член Спілки письменників України.

Я з доброго роду, козацького роду,

Де слово, і пісня, і гідність і честь.

Я гілка від древа мойого народу –

Простого народу, де всі не прості.

Де просто сміються –

Не просто так плачуть.

Де просто хліб сіють і честь бережуть.

І маю веселу і лагідну вдачу,

Не просто шукають земну свою путь.

Професор Львівського університету М. Ільницький,

С. Барабаш та Л. Куценко на «Хуторі Надія», 2001 р.

С. Барабаш та Л. Куценко біля пам’ятника Є. Маланюку

в Новоархангельську, 2002 р.

О. Полячок, С. Барабаш, Л. Куценко, О. Кошутський.


В.Животовська, В.Шурапов, С.Барабаш,

В.Погрібний, Б.Кокуленко.


Молюся свічкою тополі,

Молюся полум’ям верби.

Спливаю жовтим воском поля –

Звільняю душу від журби.

Тремтінням трепетним осики,

Жовтавим сяєвом беріз

Звертаю небо світлолице

Лице, засмучене від сліз.

Крутою пам’яттю дороги,

Осіннім плетивом стежин

Здіймаю руки аж до Бога –

Цю землю, Боже збережи.

Побережи її стражденну,

Від всіх напастей і біди.

Вона могилами священна.

Отут моїх батьків сліди.

У ній коріння мого роду,

На ній – прапрадідів хрести.

Навчи нас боронить свободу.

І заступи. І захисти…

І ніч. І степ. І кінь. І вершник.

Вогні далекого села…

Чи цю ж картину час довершить,

Яка у гени проросла?

А крізь століття хтось гукає,

Печаллю душу дістає:

- Нащадки наші, наша пам’ять,

Ви там ще? Ви там ще є?

В моїм маленькім місті зазолотіли клени,

Застукали каштани у брук вологих площ.

І парки, донедавна іще такі зелені,

Полоще і полоще дрібний холодний дощ.

Між небом і землею співають срібні струни.

Святкує горобина осінні весілля.

В гаях осиротілих дзвенять прозорі луни.

Прощається із літом засмучена Земля.

В моєму місті осінь гостинно порядкує –

Все вимете і вимиє, гарненько прибере.

А місто добре бачить, а місто серцем чує,

Що зимонька-снігуронька вже кожушка бере.

- Ой, не спіши, сестрице, зачекай.

Бачиш – осінь плаче: святу край.

В.Гребньова, Л.Куценко, С.Барабаш



«Народне слово», 02.10.2004,

№ 111, арк. 1.

В. Гребньова, С. Барабаш,

Л. Куценко беруть автографи

у П. Загребельного.


80-ті рр. ХХ ст.

Декан

філологічного

факультету

Леонід Куценко

з ректором

Олегом

Полярушем.


поч.90-х рр. Літературознавець Л. Куценко та

директор ОУНБ ім. Д. Чижевського

О. Гаращенко на зустрічі з читачами.

м. Кіровоград, 1980-ті рр.

ЛІТОПИСЕЦЬ ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

ЛЕОНІД КУЦЕНКО

Своїм життям він був покликаний відкривати – нові імена, нові долі,

нові віхи в нашому житті. Найважливішим його відкриттям, не тільки для

нас, але й для себе самого, безперечно, був Євген Маланюк. Відкриваючи

його, він відкривав себе. Тому для багатьох сьогодні вони є тотожними:

обоє безкомпромісні, зболені Україною, безмежно щирі й відкриті у своїх

почуттях і починаннях.

Любов Зубак

«Я обрав свій шлях…»: Леонід Куценко у спогадах, листах, пам’яті»

Леонід Куценко – автор більше 20 книг, присвячених творчості

Є.Маланюка, Ю.Дарагана та інших видатних уродженців

Єлисаветградщини. Упорядник «Літературного словника Кіровоградщини»

1995 р. Провідний дослідник творчості Є.Маланюка: «Боян степової

Еллади» 1993 р., «Dominus Маланюк: тло і постать», «Поезії з

нотатників» 2003 р., «Князь Духу» 2003 р., «Ю. Дараган: Срібні сурми.

Поезії» 2003 р. та інші.

ТРИ КРАПКИ ЯК ОЗНАКА НЕВИЧЕРПАЛЬНОСТІ

Леонід Куценко став одним із тих лицарів рідної

культури, котрі, за влучним висловом його

літературного кумира Євгена Маланюка, «на своїх

щитах – раз і назавше – написали ім’я нашої

Батьківщини, яка для них була Прекрасною Дамою,

Нареченою, Коханою, Єдиною».

Антоніна Гурбанська

«Я обрав свій шлях…»: Леонід Куценко у

спогадах, листах, пам’яті»

Урочисте засідання, присвячене

Дням Тарковських на

Кіровоградщині.

Виступає Л.Куценко, 1992 р.

Урочистий вечір присвячений 100-річчю

від дня народження Є.Маланюка.


Куценки із Богданом Маланюком та його сином Гонзою,

В.Панченком і Г.Клочеком.

Суботів, 1997 р.

Б. Маланюк в гостях у Л. Куценка.


Пам’яті Леоніда Куценка

У світі звитяг недоладних,

протягши цей простір і час,

Боян степової Еллади

Епоху творив серед нас…

Володимир Могилюк

Члени Кіровоградської обласної

організації НСПУ, 2002 р.

Зліва направо: Л. Куценко, Г. Клочек, В. Могилюк,

В. Погрібний, В. Бондар.

Л. Куценко, Ф. Плотнір, В. Панченко.

Нова Прага, 1998 р.

Члени редколегії

журналу «Вежа»,

2003 р.

Члени Кіровоградської обласної організації НСПУ

Стоять зліва направо:

Л. Куценко, П. Селюцький, В. Погрібний, Т. Андрушко,

Ю. Обжелян, К. Гончар, В. Шило, А. Кримський.

Сидять у першому ряду: В. Могилюк, Л. Біловченко.

Сидять у другому ряду: С. Колесников, В. Бондар.

Л. Куценко, О. Бабенко, В. Бондар на відкритті

меморіальної дошки М. Смоленчуку в м. Бобринці,

2003 р.

Кіровоградські літератори під час заходу в КОУНБ

імені Д. Чижевського.

Сидять у І ряду зліва направо:

С. Орел, А. Форменко, А. Корінь, Г. Шпудейко.

Сидять у ІІ ряду зліва направо:

О. Бабенко, В. Могилюк, С. Симонов.

Стоять зліва направо:

В. Бондар, Л. Куценко, Т.Макарова,

2005 р.

Л. Куценко, В. Бондар, В. Добробатько,

О. Сіома під час вручення

обласної молодіжної літературної

премії імені Валерія Гончаренка в

Кіровоградському літературно-меморіальному

музеї І.К.Карпенка-Карого, 2005 р.

Перші лауреати премії

імені Є.Маланюка

Василь Бондар та

Леонід Куценко

15 лютого 2013 р. у Кіровоградському міському літературно-меморіальному музеї І. К. Карпенка-

Карого відбулися VІ обласні літературно-краєзнавчі

Куценківські читання — спільний проект обласної

організації Національної спілки краєзнавців України,

літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-

Карого та обласного інституту післядипломної

педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського.

Читання 2013 року присвячені 60-річному ювілею

Л.В.Куценка та 20-м роковинам смерті письменника,

краєзнавця М. К. Смоленчука.

Вони почалися презентацією книги «Я обрав свій

шлях… Леонід Куценко у спогадах, листах, пам’яті»,

упорядкованої нашим земляком, краєзнавцем, членом

Одеської обласної організації НСПУ Іваном Задоєю.

До книги увійшли спогади більш як

30 дописувачів: друзів, колег Л.В. Куценка, знаних в

Україні письменників. У виданні також зібрані

поетичні присвяти Леоніду Васильовичу від

літераторів Кіровоградщини, велика добірка його

листів.

Куценківські читання



11.02.2003, №. 16,

інв. № 6818, арк. 3.

Підстава: газета «Народне слово»,

11.01.2003, № 3, інв. № 6818, арк. 2.



15.02.2003, №. 18,

інв. № 6818,

арк. 2.



14.02.2013, №. 7,

арк. 6.



21.02.2013, №. 8,

арк. 12.

Завантажити фотоальбом (pdf, 22,5 mb)

Documents